Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 року (Частина 2)

Розділ XV

ВІДНОВЛЕННЯ МОРСЬКИХ РИБНИХ ПОРТІВ І ПРОМИСЛОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Відновлення та розвиток морських рибних портів як стратегічний компонент рибного сектору України

Мета державної політики у сфері відновлення морських рибних портів полягає у створенні сучасної, безпечної та енергоефективної інфраструктури, здатної забезпечити рибопромислову, логістичну, науково-дослідну та експортну діяльність України у післявоєнний період. У центрі цієї стратегії – відбудова та модернізація портів Чорного та Азовського морів, серед яких Одеса, Чорноморськ, Ізмаїл, Бердянськ, Миколаїв, Маріуполь та Херсон, а також створення на їх базі спеціалізованих рибних терміналів із сучасними холодильними комплексами, системами оперативної ветеринарної сертифікації та логістичними коридорами для швидкого експорту української продукції.

Розвиток індустріальних кластерів у припортових регіонах передбачає інтеграцію судноремонту, переробки морепродуктів, аквакультури, марикультури та науково-дослідних підрозділів, що дозволяє формувати високотехнологічні ланцюги доданої вартості. Водночас відновлення енергетичної та транспортної інфраструктури здійснюється на засадах «зеленого переходу», з використанням відновлюваних джерел енергії, електрифікацією портових механізмів та скороченням викидів СО₂, що сприяє сталості та екологічній безпеці.

Для ефективного управління портовими операціями держава впроваджує інтегровану систему управління Port Community System, яка забезпечує цифровізацію вантажопотоків, контроль сертифікації та безпеки суднозаходів, автоматизацію експортних процедур та прозорість ринку. Пріоритетними заходами є забезпечення відновлення портів за рахунок державного бюджету, міжнародних фінансових інституцій та державно-приватного партнерства, а також залучення грантових програм ЄС у межах ініціатив «EU Blue Deal», «Connecting Europe Facility» та «Ukraine Facility».

Особливу увагу приділено створенню Національної програми модернізації портів до 2035 року з фокусом на концепцію «green ports», що передбачає енергоефективні, цифровізовані та екологічно стійкі термінали, здатні забезпечити високі стандарти логістики та морського промислу.

Очікувані результати реалізації цієї політики включають повне відновлення функціонування портової інфраструктури, створення нових робочих місць у прибережних регіонах, підвищення експортного потенціалу української рибопродукції та укріплення позицій України як логістичного та рибного центру Чорноморського регіону, що відкриває нові перспективи для дистанційного океанічного промислу та інтеграції країни у глобальні ринки морепродуктів.

Розділ XVI

ПРОМИСЕЛ У ВИКЛЮЧНИХ (МОРСЬКИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

Стаття 130. Міжнародно-правові засади здійснення промислу у виключних (морських) економічних зонах іноземних держав

Виключна (морська) економічна зона (далі – ВЕЗ) є правовим морським режимом, визначеним Конвенцією ООН з морського права 1982 року (UNCLOS), у межах якого прибережна держава має суверенні права на розвідку, розробку, збереження та управління природними ресурсами, що знаходяться у водах, на дні та в надрах морського простору в межах 200 морських миль від берегової лінії.

Участь України в промислі у ВЕЗ іноземних держав здійснюється виключно на договірних засадах із повагою до суверенних прав прибережних країн, міжнародного морського права та принципів справедливого розподілу ресурсів. Україна визнає міжнародно-правовий порядок, який регулює промисел у ВЕЗ іноземних держав, включно з положеннями UNCLOS, Угодою про рибальство у відкритому морі (1995), відповідними резолюціями FAO, ICCAT, NAFO, CCAMLR та іншими регіональними організаціями управління рибальством. Уся діяльність українських суден у ВЕЗ іноземних держав здійснюється лише за наявності двосторонніх або багатосторонніх угод, які регламентують доступ до ресурсів, спільне використання портової інфраструктури та дотримання екологічних стандартів.

Контроль та прозорість здійснюються через супутникові системи відстеження суден (VMS, AIS), електронні журнали промислу (e-logbooks) та систему простежуваності рибної продукції (FishTrace). Участь України у промислі у ВЕЗ іноземних держав супроводжується розвитком науково-дослідних програм, обміном даними з прибережними країнами та участю українських науковців у міжнародних океанографічних експедиціях.

Для координації діяльності створюється міжвідомча система за участю Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Міністерства закордонних справ України, Держрибагентства та наукових установ, яка визначає пріоритетні регіони, квоти та механізми фінансування.

Стаття 131. Двосторонні угоди та міжнародне партнерство у сфері спільного промислу

Україна реалізує свою участь у міжнародному океанічному промислі через укладення двосторонніх угод із прибережними державами щодо співробітництва у сфері рибного господарства, доступу до біоресурсів та спільного промислу. Ці угоди грунтуються на принципах взаємовигідності, законності, сталого розвитку та технологічного партнерства, забезпечуючи прозорий режим присутності українських суден у ВЕЗ іноземних держав.

Основними цілями укладання таких угод є забезпечення легального доступу до ресурсів, розвиток спільних підприємств та інноваційних центрів, передача технологій у сфері суднобудування та навігації, а також розширення зовнішньоекономічної присутності України. Пріоритетними регіонами партнерства є Атлантичний басейн, Індійський та Тихоокеанський океани, а також Південний океан для науково-промислового промислу. Україна реалізує різні форми співробітництва, зокрема ліцензійний промисел, спільні підприємства, участь у міждержавних програмах розвитку “блакитної економіки” та освітньо-наукові партнерства.

Загальне керівництво політикою двосторонніх угод здійснює Кабінет Міністрів України через МЗС, оперативне ведення переговорів і технічну експертизу забезпечує Держрибагентство України, а аналітичну та наукову підтримку – Національний інститут океанографії та морського господарства. Держава запроваджує економічні стимули для компаній, включно зі звільненням від ввізного мита, частковою компенсацією логістичних витрат та створенням Морського інвестиційного фонду.

Стаття 132. Механізми контролю, моніторингу та екологічної відповідальності при здійсненні промислу у ВЕЗ іноземних держав

Україна дотримується міжнародних норм і стандартів відповідального рибальства, закріплених у документах FAO, UNCLOS та відповідних регіональних організаціях. Державна політика контролю здійснюється через Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, а також Держрибагентство.

Українські судна несуть відповідальність за дотримання квот, заборон і технічних обмежень, мінімізацію прилову та належне поводження з відходами. Для посилення міжнародної довіри створюється Інститут морських спостерігачів України, а відкриті дані про діяльність публікуються на порталі Blue Economy Ukraine.

Стаття 133. Наукове та інноваційне забезпечення промислу у ВЕЗ іноземних держав

Наукове забезпечення діяльності українського океанічного флоту є ключовим для раціонального використання біоресурсів та дотримання екологічних стандартів. Формується Національна науково-дослідна програма океанічного рибальства України (2026-2050), що передбачає оцінку стану запасів, сезонних міграцій та впливу кліматичних змін на розподіл біоресурсів. Наукове супроводження здійснюють Державна установа “Інститут морської біології НАН України, Державна наукова установа «Інститут рибного господарства, екології моря та океанографії» (ІРГЕМО) та профільні університети.

Впроваджуються технології дистанційного зондування океану, алгоритми AI для прогнозування скупчень риби та системи “розумного промислу”, автономні підводні дрони та науково-дослідні буйкові станції. Україна бере участь у спільних міжнародних програмах FAO “Blue Transformation”, EU Mission “Restore our Ocean and Waters”, ICES та Horizon Europe. Розвивається Національна програма підготовки морських біологів, океанографів і технологів промислу та створюються двосторонні наукові центри з країнами-партнерами. На базі Ocean Data Hub Ukraine функціонує Національний аналітичний центр океанічних досліджень (NACOD).

Стаття 134. Економічна модель співробітництва та участі України у квотних системах ВЕЗ іноземних держав

Економічна модель передбачає комплекс фінансових, торговельних і партнерських механізмів для стабільної присутності українського флоту на міжнародному ринку. Формування української квоти включає оцінку наявних ресурсів, узгодження частки вилову з компетентними органами країни-господаря ВЕЗ та інтеграцію електронних систем моніторингу та контролю.

Фінансування здійснюється через державні та приватні інвестиції, участь у міжнародних програмах та Фонд розвитку українського океанічного промислу. Україна формує двосторонні та багатосторонні промислові альянси, оптимізує логістику, інтегрує продукцію у міжнародні ланцюги та забезпечує дотримання екологічних стандартів. Цифрові платформи дозволяють прогнозувати ефективність квот і управління ризиками.

Стаття 135. Моніторинг і контроль промислу у ВЕЗ іноземних держав

Держава здійснює системний нагляд за діяльністю українського флоту відповідно до міжнародного права, UNCLOS та двосторонніх угод. Основною метою є дотримання законодавства країни-господаря, прозорість вилову, екологічна безпека та захист національних інтересів. Контроль здійснюється через супутникові системи, електронні журнали та систему простежуваності продукції. Держрибагентство  координує перевірки, аудит даних та взаємодію з компетентними органами країн-господарів ВЕЗ.

Використовуються інструменти AI для виявлення порушень та прогнозування ефективності промислу. Проводяться спільні науково-дослідні експедиції для оцінки стану ресурсів. Організаційне адміністрування здійснює Держрибагентство. Реалізація цієї системи забезпечує дотримання квот, прозорість, ефективність присутності на міжнародному ринку та інтеграцію України у систему міжнародного моніторингу.

 Комплексне регулювання промислу українським флотом у ВЕЗ іноземних держав поєднує дотримання міжнародного права та двосторонніх угод, економічну ефективність участі у квотних системах, контроль та моніторинг через сучасні цифрові платформи, інтеграцію наукових даних і прогнозування стану морських екосистем. Реалізація цих положень сприяє відновленню економічного та морського потенціалу України, посиленню продовольчої, економічної та екологічної безпеки, інтеграції українського флоту у міжнародну систему управління океанічними ресурсами та формуванню позитивного іміджу України як відповідального партнера на світовому рибному ринку.

Розділ XVII

ПРОМИСЕЛ В АЗОВСЬКОМУ І ЧОРНОМУ МОРЯХ

Стаття 136. Географічні та ресурсні особливості промислу

Азовське та Чорне моря є прибережними акваторіями України з  особливими гідрологічними і екологічними умовами, що визначає специфіку промислового вилову. Основними промисловими видами Азовського моря є кефаль, хамса, оселедець, тюлька, бичок, щука, судак та сом у прісноводних ділянках і гирлах річок,. У Чорному морі промислове значення мають калкан (чорноморська камбала, Scophthalmus maeoticus), кефаль, лящ, сазан, оселедець,  шпроти, ставрида, тюлька, атерина, бичок чорноморський, а також осетрові види – білуга, шовудь та стерлядь, промисел яких здійснюється у рамках спеціальних програм відновлення. Крім риби, до промислових біоресурсів відносяться криль, молюски та ракоподібні, що використовуються як кормові об’єкти для аквакультури або у спеціалізованому промислі.

Промислова діяльність здійснюється із застосуванням сучасних тралових, сіткових та аквакультурних технологій із дотриманням норм екологічної безпеки та квотного регулювання. Україна забезпечує науковий моніторинг стану морських біоресурсів через державні науково-дослідні інститути та інтегровані цифрові системи контролю.

Стаття 137. Стратегічні цілі та завдання промислу

Основною стратегічною метою промислу в Азовському та Чорному морях є відновлення національного рибопромислового потенціалу, підвищення обсягів вилову, забезпечення продовольчої безпеки та інтеграція України у міжнародні рибні ринки. Завдання державної політики включають відновлення та модернізацію прибережного рибопромислового флоту, підтримку науково-дослідних програм та систем моніторингу біоресурсів, створення умов для сталого промислу з дотриманням екологічних і біологічних норм, розвиток рибопереробних та логістичних кластерів припортових міст, а також формування кадрового потенціалу та морської науки для управління промислом.

Стаття 138. Екологічна та квотна політика

Промисел здійснюється на основі принципів сталого використання біоресурсів, дотримання регламентів FAO, ЄС та національного законодавства. Держава встановлює науково обґрунтовані рибальські квоти, сезонні та видові обмеження, норми мінімального розміру вилову та заборони на вилов рідкісних видів. Впроваджується система екологічного моніторингу та оцінки впливу промислу на морські екосистеми. Підтримуються програми відновлення популяцій осетрових та інших пріоритетних видів.

Стаття 139. Державно-приватне партнерство та інфраструктура

Держава створює умови для державно-приватного партнерства у сфері рибопромислового суднобудування, рибопереробки та обслуговування портової інфраструктури. Основні механізми реалізації передбачають укладання концесійних угод з приватними підприємствами, створення спільних підприємств держави та приватних інвесторів, залучення міжнародних фінансових і технічних партнерів до модернізації флоту і портів, а також підтримку розвитку рибопереробних і логістичних кластерів у припортових містах.

Стаття 140. Цифрове управління промислом у внутрішніх морях
 Впроваджується Національна морська цифрова платформа (Internal Seas Data Hub) для моніторингу, контролю та прогнозування промислу. Система включає супутниковий моніторинг суден, електронні журнали вилову, модуль екологічного моніторингу та оцінки стану акваторій, а також аналітичні інструменти прогнозування промислу на основі штучного інтелекту та Big Data. Це дозволяє підвищити прозорість, ефективність та екологічну відповідальність промислу.

Стаття 141. Міжнародна кооперація та рибна дипломатія

Україна здійснює міжнародне співробітництво у сфері промислу в Чорному та Азовському морях через двосторонні та багатосторонні угоди з державами Чорноморського басейну, спільні науково-дослідні експедиції та обмін даними про морські біоресурси, участь у міжнародних організаціях і програмах FAO, GFCM, ICES, а також координацію дій щодо екологічної та квотної політики. Метою є формування іміджу України як відповідальної морської держави та забезпечення сталої присутності на регіональному ринку морепродуктів.

Стаття 142. Очікувані результати реалізації промислу до 2050 року
 Реалізація положень цього розділу забезпечить комплексне відновлення рибопромислового потенціалу України в межах Азовського та Чорного морів, відродження прибережних економік, підвищення національної продовольчої безпеки та формування стабільної морської економіки, інтегрованої у європейський рибний простір.

 До 2050 року передбачається досягнення сталого рівня відтворення природних запасів промислових видів риб та морепродуктів, підвищення загального річного обсягу промислового вилову до біологічно допустимих меж і економічно доцільного рівня, розвиток припортових кластерів і логістичних хабів, повна реконструкція рибопромислових портів, впровадження цифрової системи управління промислом, а також забезпечення відповідності нормам міжнародного права та директивам ЄС у сфері сталого рибальства.

Очікується формування кадрового, наукового та інноваційного потенціалу, відновлення робочих місць у прибережних громадах, зміцнення соціальної значущості морських професій і створення стратегічного геоекономічного потенціалу для України як провідного виробника і експортера якісної рибопродукції.

Розділ XVIII

ПРОМИСЕЛ В КОНТИНЕНТАЛЬНИХ ВОДОЙМАХ УКРАЇНИ

Стаття 143. Загальні засади

Континентальні водойми України – річки, водосховища, озера та лимани – становлять базовий елемент національної системи продовольчої безпеки та збереження біорізноманіття. Внутрішній промисел формує стабільний ресурс рибної продукції для внутрішнього ринку, забезпечує робочі місця у прибережних громадах та створює умови для розвитку локальної аквакультури і переробки.

В умовах кліматичних змін, антропогенного навантаження та зарегулювання річкових систем держава впроваджує нову модель сталого управління внутрішнім рибним промислом – науково обгрунтовану, цифрово контрольовану та економічно збалансовану.

Стаття 144. Основні принципи здійснення промислу у континентальних водоймах

Промисел у внутрішніх водоймах України грунтується на принципах сталого використання водних біоресурсів, екологічної рівноваги та соціально-економічної відповідальності. Основними об’єктами промислу визнаються види, що не належать до категорії рідкісних або зникаючих, відповідно до результатів наукових досліджень і біоекологічної оцінки стану водних біоресурсів. Державна політика спрямовується на підтримання балансу між промисловим виловом, розвитком аквакультури та охороною природних нерестовищ.

Стаття 145. Стратегічні цілі розвитку внутрішнього промислу

Метою державної політики є забезпечення продовольчої безпеки шляхом раціонального використання ресурсів річкових і озерних екосистем, відновлення промислових запасів традиційних видів риб та створення умов для розвитку високотехнологічного рибного господарства. Пріоритетом визначається формування інтегрованої системи управління рибними ресурсами в басейнах Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та інших водних систем.

Стаття 146. Управління, аукціони та моніторинг

Для підвищення ефективності контролю впроваджується Єдина цифрова система обліку вилову (Inland Fish Data System), яка забезпечує онлайн-моніторинг, простежуваність продукції та запобігання браконьєрству. До системи контролю залучаються громадські інспектори, екологічні організації та місцеві громади.

Стаття 147. Відновлення рибних запасів і біорізноманіття

Ключовим інструментом державної політики є реалізація Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2035 року, у межах якої передбачаються відновлення природних нерестовищ, зариблення водосховищ молоддю аборигенних видів, створення екологічних коридорів між водоймами та боротьба з інвазивними видами.

Наукові установи забезпечують гідроекологічний моніторинг і генетичний контроль рибопосадкового матеріалу.

Стаття 148. Інфраструктура та державно-приватне партнерство

Розвиток внутрішнього рибного промислу передбачає створення сучасної інфраструктури рибоприймальних пунктів, холодильних і логістичних центрів. Держава стимулює приватні інвестиції у модернізацію флотилій малого класу, закупівлю екологічних моторів і навігаційного обладнання. Передбачається державна підтримка створення “річкових кластерів сталого промислу”, що поєднують промисел, аквакультуру та переробку.

Стаття 149. Цифрове управління та інноваційні технології

Впроваджується “Smart River Fishing System” – комплексна модель цифрового моніторингу водойм, яка використовує супутникове спостереження за температурним і кисневим режимом, аналітику штучного інтелекту та прогнозування промислової рибопродуктивності. Створюється національна геоінформаційна карта рибних запасів України (FishGIS).

Стаття150. Очікувані результати реалізації політики до 2050 року

Передбачається повне відновлення стійких запасів основних промислових видів риб, збільшення обсягів легального вилову, повна цифровізація контролю за промислом і ліквідація тіньового сектору. Розвиток галузі сприятиме створенню тисяч робочих місць та формуванню європейської моделі сталого рибного господарства в річкових басейнах України.

Стаття 151. Формування кооперативних рибогосподарських об’єднань

Держава сприяє створенню кооперативних рибогосподарських об’єднань, заснованих на партнерстві держави, бізнесу та громад. Такі об’єднання забезпечують повний виробничий цикл – від зариблення до реалізації продукції –  та поєднують господарську діяльність із природоохоронними функціями.

Кооперативна модель базується на колективній відповідальності за стан біоресурсів, економічній зацікавленості у відновленні запасів, цифровій прозорості та соціальній стабільності. Держава підтримує діяльність кооперативів через пільгове кредитування, гранти, доступ до програм модернізації флоту та співфінансування біомеліораційних заходів.

Стаття 152. Регіональні рибогосподарські консорціуми

Для координації діяльності суб’єктів рибальства в межах басейнів Дніпра, Дунаю, Дністра та Азово-Чорноморського регіону створюються регіональні рибогосподарські консорціуми.

Вони забезпечують узгодження правил промислу, проведення спільного моніторингу, реалізацію програм зариблення та біомеліорації, а також розвиток логістичних центрів і систем холодового ланцюга. Консорціуми діють під координацією Держрибагентства у взаємодії з місцевими адміністраціями, науковими установами та громадами.

Стаття 153. Соціально-економічна роль кооперативів у системі продовольчої безпеки

Кооперативні рибогосподарські об’єднання є важливим елементом регіональної продовольчої безпеки, сприяючи стабільному постачанню свіжої продукції, розвитку малого бізнесу та зниженню рівня тіньового вилову. Українська модель кооперативного рибальства інтегрується у європейські ініціативи сталого розвитку та може бути представлена як приклад поствоєнного відновлення водного господарства

Розбудова мережі кооперативів і консорціумів дозволить перейти від моделі аукціонного розподілу до системи відповідального рибальства, що поєднує економічну ефективність, соціальну справедливість і екологічну стабільність.

Розділ XIX

АКВАКУЛЬТУРА

Стаття 154. Стратегічне значення аквакультури для України

Аквакультура є ключовим напрямом відновлення продовольчої, екологічної та економічної безпеки України. У сучасних умовах вона виступає не лише галуззю сільського господарства, а й складовою національної біоекономіки, інтегрованої у “блакитну економіку” Європейського Союзу.

Метою розвитку аквакультури є забезпечення продовольчої безпеки та незалежності держави в секторі рибопродукції, формування екологічно безпечних виробничих кластерів, зменшення імпортної залежності, створення нових робочих місць у прибережних і сільських регіонах, а також адаптація агроводного сектору до кліматичних змін.

Аквакультура України має стати сучасною, ефективною і екологічно відповідальною системою, здатною забезпечити стабільне відтворення рибних ресурсів, високотехнологічне виробництво на базі інноваційних систем (УЗВ, басейнових і садкових комплексів, водойм-охолоджувачів, цифрового моніторингу), екологічну безпеку та сталий розвиток, підвищення економічної ефективності, соціальну стабільність і міжнародну інтеграцію у систему управління рибними ресурсами ЄС, FAO та інших міжнародних організацій.

Стаття 155. Основні напрями державної політики у сфері аквакультури

Державна політика у сфері аквакультури спрямована на інтенсифікацію, модернізацію та екологічну орієнтацію виробництва.

Підтримується створення сучасних рибницьких господарств різних типів – прудових, ставкових, басейнових, рециркуляційних (RAS), геотермальних і марикультурних, відгороджених частинах водойм. Держава стимулює впровадження високотехнологічних систем контролю якості води, біозахисту та цифрового моніторингу виробництва.

Науково-технологічне забезпечення базується на розвитку інноваційних біотехнологій селекції, гібридизації, генетичного поліпшення видів, а також створенні національної мережі дослідних центрів аквакультури, інтегрованих у європейські та міжнародні програми – FAO, Horizon Europe, Mission Ocean.

Виробництво аквакультури має екологічну спрямованість, що передбачає впровадження принципів циркулярної економіки, використання екологічно чистих кормів, біофільтраційних систем, а також системного моніторингу стану водойм і відновлення водних екосистем.

Стаття 156. Державне управління та інституційна координація

Управління розвитком аквакультури здійснюється через Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у взаємодії з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, науковими установами, місцевими громадами та галузевими асоціаціями.

Запроваджується Єдиний державний електронний реєстр суб’єктів аквакультури, який забезпечує прозорість господарської діяльності, простежуваність походження продукції, контроль якості виробництва та ефективний моніторинг галузі.

Інституційна координація державної політики у сфері аквакультури спрямована на поєднання наукового потенціалу, державного управління та бізнесу задля сталого розвитку водних біоресурсів України.

Стаття 157. Економічна модель розвитку аквакультури

Аквакультура визнається стратегічним інвестиційним сектором, що має високий мультиплікативний ефект для агропродовольчої економіки. Держава забезпечує сприятливе інвестиційне середовище шляхом впровадження податкових і фінансових стимулів для створення нових господарств, модернізації інфраструктури та розвитку інноваційних технологій.

Фінансова підтримка галузі реалізується через пільгове кредитування, грантові програми, а також механізми державно-приватного партнерства.

Розвиток експортного потенціалу передбачає сертифікацію продукції української аквакультури за міжнародними стандартами EU Organic, GlobalG.A.P. та ASC, а також розширення присутності на ринках ЄС, Близького Сходу й Азії.

Стаття 158. Інновації, цифровізація та освіта

Держава забезпечує цифрову трансформацію галузі через національну платформу «Smart Aquaculture Ukraine», що передбачає дистанційний моніторинг якості води, електронний облік рибопродукції, прогнозування ризиків за допомогою штучного інтелекту та інтеграцію у систему цифрової сертифікації.

Система освіти і підготовки кадрів орієнтується на формування фахівців нового покоління – біоінженерів, технологів, екологів і менеджерів сталих водних систем. Підготовка здійснюється спільно з провідними університетами України та Європейського Союзу.

Розвиток наукових інновацій охоплює програми експериментальної марикультури, вирощування осетрових, тріскових, лососевих і водоростевих видів у контрольованих умовах, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва.

Стаття 159. Очікувані результати розвитку аквакультури до 2050 року

Реалізація державної політики у сфері аквакультури до 2050 року  дасть можливість забезпечити суттєво в рази зростання виробництва аквакультурної продукції, створення тисяч нових робочих місць у сільських регіонах, повне задоволення внутрішнього попиту на рибну продукцію власного виробництва та значного підвищення експортного потенціалу.

Передбачається суттєве скорочення імпортної залежності, відновлення біорізноманіття внутрішніх водойм через системне зариблення, а також повна інтеграція України у європейський “блакитний ринок” як надійного постачальника екологічно чистої, сертифікованої продукції.

Розвиток аквакультури стане символом післявоєнного відродження морської державності України, сучасним інструментом продовольчої безпеки, технологічної модернізації та європейської інтеграції.

Стаття 160. Загальні засади розвитку аквакультури

Аквакультура визнається стратегічним напрямом сталого розвитку національного рибного господарства, спрямованим на забезпечення продовольчої безпеки, підвищення рівня зайнятості у сільських і прибережних громадах та зміцнення експортного потенціалу України.

Держава створює сприятливі правові, фінансові та технологічні умови для розвитку всіх форм аквакультури, підтримуючи інноваційні технології, селекційно-відтворювальні програми, екологічні стандарти, цифрові рішення та інтеграцію у європейський ринок рибної продукції.

Аквакультура України розглядається як комплексна система, що об’єднує природні, індустріальні, марикультурні та інноваційні моделі господарювання, орієнтовані на сталий розвиток і відновлення водних біоресурсів.

Стаття 161. Випасна (екстенсивна) аквакультура

Випасна аквакультура здійснюється у природних або напівприродних водоймах – озерах, ставках, лиманах, затоках, водосховищах – з використанням природної кормової бази. Основним принципом її функціонування є збереження екологічної рівноваги та мінімальне втручання у природні процеси.

Держава сприяє відновленню екосистем таких водойм, їх зарибленню, біомеліорації та підвищенню природної продуктивності.

Зариблення здійснюється науково обгрунтовано, з урахуванням місцевих гідробіологічних умов, силами кооперативних або приватних користувачів водойм. Використовуються місцеві породи і гібриди риб, адаптовані до регіональних умов, що забезпечує стабільне відтворення промислових запасів та збереження біорізноманіття.

Стаття 162. Інтенсивна аквакультура

Інтенсивна аквакультура передбачає вирощування риби, молюсків і ракоподібних у контрольованих умовах із застосуванням комбікормів, систем аерації, біофільтрації та моніторингу якості води.

Такі господарства функціонують як високотехнологічні виробничі комплекси або технологічні парки, що впроваджують міжнародні стандарти ISO та системи екологічного менеджменту.

Пріоритетом державної політики є впровадження енергоефективних і маловідходних технологій, автоматизація виробничих процесів, цифровий контроль параметрів водного середовища та здоров’я гідробіонтів.

Розвиток кластерів інтенсивної аквакультури планується поблизу логістичних вузлів, портів, індустріальних і переробних центрів, що підвищує конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Стаття 163. Басейнова аквакультура

Басейнова аквакультура базується на використанні штучних басейнів із контрольованою якістю води та оптимізованими умовами вирощування. Вона застосовується для розведення осетрових, форелі, коропа, сома та інших високопродуктивних видів риб.

Цей напрям є основою розвитку національного осетрівництва, генетично-селекційних програм та експериментальних технологій відтворення риб.

Держава підтримує реконструкцію існуючих ставкових господарств, переоснащення їх у басейнові комплекси, впровадження автоматизованих систем контролю якості води, живлення та мікроклімату.

Продукція басейнової аквакультури орієнтована на внутрішній ринок високоякісної риби та на експорт делікатесної продукції – ікри, філе, малька та рибопосадкового матеріалу.

Стаття 164. Садкова аквакультура

Садкове вирощування здійснюється у відкритих водоймах – озерах, водосховищах, морських затоках – у спеціальних плаваючих конструкціях (садках або клітках). Така модель дозволяє ефективно використовувати великі водні площі, забезпечуючи високу продуктивність і технологічну мобільність господарств.

Україна сприятиме впровадженню сучасних садкових ферм, оснащених автоматичними системами подачі корму, датчиками контролю кисню, температури та солоності води, а також цифровими системами обліку біомаси.

Державна політика у сфері садкової аквакультури передбачає екологічно збалансоване розміщення господарств, дотримання природоохоронних вимог, збереження міграційних шляхів риб і запобігання деградації водних екосистем.

Стаття 165. Аквакультура у відгороджених частинах водойм

Вирощування у відгороджених ділянках водойм поєднує принципи випасної та садкової аквакультури, забезпечуючи контроль за видовим складом, щільністю посадки та біомасою у напівзамкненому просторі. Такі технології ефективно застосовуються у лиманах, прибережних зонах, дельтах річок і великих водосховищах, де можливо поєднати вирощування промислових видів риб із природоохоронними та рекреаційними функціями.

Держава сприяє створенню експериментальних полігонів цього типу аквакультури для вирощування цінних та промислових видів – осетрових, судака, товстолоба, коропа, білого амура та інших. Розвиток аквакультури у відгороджених ділянках водойм здійснюється з урахуванням екологічного балансу, принципів сталого використання природних ресурсів, розвитку зеленого туризму та підтримки місцевих громад.

Стаття 166. Установки замкненого водопостачання (УЗВ / RAS)

Технологія УЗВ є найвищим етапом розвитку сучасної аквакультури, що забезпечує повну автономність водного циклу, біофільтрацію та автоматизований контроль параметрів середовища. Вона дозволяє вести виробництво протягом року, незалежно від кліматичних умов, і є базою для урбаністичної аквакультури.

Держава підтримує створення індустріальних кластерів RAS-типу, орієнтованих на вирощування осетрових, форелі, кларієвих сомів, камбали-калкан, ккреветок і морських видів риб у промислових масштабах.

Стаття 167. Аквакультура на водоймах-охолоджувачах енергетичних об’єктів

Використання водойм-охолоджувачів енергетичних об’єктів для аквакультури є стратегічно важливим напрямом розвитку рибного господарства України. Такі водойми забезпечують стабільні фізико-хімічні параметри води, оптимальний температурний режим та постійну циркуляцію, що створює сприятливі умови для утримання ремонтно-маткових стад промислових і цінних видів риб, вирощування рибопосадкового матеріалу та товарної риби,

Держава координує використання цих водойм у межах програм відтворення рибних запасів, а комерційні суб’єкти отримують доступ на умовах державно-приватного партнерства. Забезпечується науково обгрунтований підбір видів, контроль кормів, здоров’я та росту риби, моніторинг стану води та дотримання екологічних і технологічних стандартів.

Інтеграція водойм-охолоджувачів у цифрову систему управління морськими та внутрішніми водними ресурсами (“Ocean Data Hub Ukraine”) забезпечує прозорість, ефективність управління, цифрову простежуваність продукції та оптимізацію виробничих процесів. На таких водоймах може здійснюватися вирощування теплолюбних видів риб, відтворення молоді для природних водойм, проведення експериментальних робіт та підготовка фахівців у сфері аквакультури.

Використання надлишкового тепла енергетичних систем, відновлюваних джерел енергії та сучасних цифрових технологій забезпечує синергію енергетики, науки та рибного господарства –- модель “енергоаквакультури”. Це сприяє збільшенню обсягів виробництва риби, створенню високотехнологічних робочих місць, підвищенню продовольчої безпеки та формуванню інноваційної екологічно стійкої економіки.

Очікувані результати включають підвищення ефективності управління водоймами-охолоджувачами, оптимізацію росту та відтворення ремонтно-маткових стад, формування єдиної цифрової екосистеми аквакультури та промислу в Україні і інтеграцію у європейські програми Smart Fisheries і Blue Transformation.

Стаття 168. Формування ремонтно-маткових стад промислових видів риб

Держава визначає ремонтно-маткові стада як стратегічний ресурс сталого відтворення популяцій промислових видів риб. Формування таких стад здійснюється на основі науково обгрунтованих програм селекції, генетичного моніторингу та збалансованого утримання. Метою є забезпечення стабільного постачання якісного маточного матеріалу, збереження генетичного різноманіття та впровадження стандартів FAO і ЄС у технології відтворення.

Стаття 169. Утримання та експлуатація ремонтно-маткових стад

Ремонтно-маткові стада утримуються на спеціалізованих підприємствах аквакультури, біологічних станціях та басейнових господарствах. Держава встановлює стандарти умов утримання, проводить контроль за станом здоров’я, застосуванням біофільтрації, цифровим моніторингом середовища, веденням електронного обліку поголів’я. Науково-технічна підтримка здійснюється через співпрацю з науковими інститутами та генетичними лабораторіями, що підвищує якість і продуктивність маточного матеріалу.

Стаття 170. Загальні засади вирощування рибопосадкового матеріалу

Вирощування рибопосадкового матеріалу промислових і цінних видів риб є ключовим елементом системи відтворення водних біоресурсів. Держава забезпечує науково обгрунтоване відтворення, дотримання санітарних, ветеринарних та екологічних стандартів, а також розвиток приватних, державних і кооперативних господарств аквакультури.

Стаття 171. Технології вирощування рибопосадкового матеріалу

Вирощування здійснюється з використанням басейнових, садкових, випасних та рециркуляційних систем. Держава сприяє застосуванню сучасних технологій циркуляції води, автоматизованих систем годівлі, цифрового моніторингу параметрів середовища та використанню штучного інтелекту для прогнозування росту й виживаності молоді риб.

Стаття 172. Контроль якості та генетична селекція

Держава встановлює систему ветеринарного, санітарного та генетичного контролю у сфері аквакультури. Селекція проводиться за критеріями продуктивності, стійкості до захворювань і адаптаційного потенціалу. Використовуються сучасні методи генетичного аналізу, біомоніторингу та цифрових двійників для оцінки потомства.

Стаття 173. Державна підтримка та регулювання

Фінансова підтримка аквакультури здійснюється через гранти, субсидії, пільгові кредити та програми модернізації господарств. Держава регулює стандарти якості, обліку та простежуваності продукції, забезпечуючи відповідність екологічним, ветеринарним і європейським вимогам.

Стаття 174. Очікувані результати розвитку аквакультури

Реалізація державної політики у сфері аквакультури забезпечить створення стабільного вирощування якісного рибопосадкового матеріалу, підвищення продуктивності промислових видів риб, формування високотехнологічної індустрії вирощування риби та її інтеграцію у міжнародні продовольчі ринки.

Стаття 175. Цифрові та інноваційні технології у роботі Селекційно-генетичного центру рибництва

Центр впроваджує сучасні цифрові та інноваційні технології для підвищення ефективності відбору, утримання та контролю за ремонтно-матковими стадами промислових та цінних видів риб. Використовуються цифрові двійники рибних господарств для моделювання процесів росту, розмноження та відтворення популяцій, а також автоматизовані системи моніторингу (IoT, сенсори водних параметрів) для контролю температури, кисню, хімічного складу води та стану риб. Електронні бази даних та аналітика на основі штучного інтелекту дозволяють прогнозувати виживаність, оптимізувати годування та підвищувати продуктивність рибопосадкового матеріалу.

Центр застосовує сучасні методи селекції, включаючи геномні та молекулярно-генетичні технології для контролю генетичної різноманітності, біотехнології відтворення та акліматизації риб, інтегровані програми розведення з урахуванням екологічних і кліматичних умов.

Очікувані результати включають підвищення якості та генетичної стабільності рибопосадкового матеріалу, зменшення витрат на виробництво та створення науково-технічної бази для масштабного відновлення водних біоресурсів України з інтеграцією у європейські та глобальні стандарти сталого виробництва.

Стаття 176. Виробництво рибопосадкового матеріалу промислових і цінних видів риб

Виробництво рибопосадкового матеріалу здійснюється на базі державних та кооперативних рибницьких господарств із застосуванням сучасних біотехнологій, інтенсивних і басейнових систем вирощування, УЗВ (RAS) та садкових установок. Виробництво ведеться за науково обгрунтованими нормами годівлі, утримання та гігієни. Застосовуються сучасні системи контролю генетичної чистоти, здоров’я та виживаності риби, а вся продукція супроводжується цифровими паспортами FishTrace, що забезпечує прозорість і простежуваність.

Рибопосадковий матеріал використовується для зариблення природних водойм, підтримки кооперативних рибогосподарських об’єднань та поповнення державних резервів промислових видів риб. Реалізація цієї політики забезпечує стабільне постачання високоякісного матеріалу для промислового та аматорського рибальства, сприяє підвищенню продуктивності господарств та розвитку аквакультури в Україні.

Стаття 177. Реалізація осетрового та червонокнижного рибопосадкового матеріалу

Держава сприяє реалізації рибопосадкового матеріалу рибогосподарськими підприємствами, кооперативами та асоціаціями за конкурентними або соціально орієнтованими цінами з урахуванням потреб регіонів та пріоритетів продовольчої безпеки. У разі необхідності та фінансової можливості надається право відтермінованої оплати до моменту реалізації товарної продукції. Всі партії реєструються у цифровій платформі осетрової аквакультури, що забезпечує моніторинг стану риб, відповідність обсягів виробництва екологічним нормам та повну цифрову простежуваність.

Очікуваними результатами є підвищення ефективності виробництва рибопосадкового матеріалу, підтримка кооперативів та приватних підприємств у відновленні водних біоресурсів та зміцнення продовольчої безпеки держави.

Стаття 178. Меліорація, біомеліорація

Необхідність системної меліорації зумовлена інтенсивним замуленням і заростанням рибогосподарських водойм, що знижує обсяг нерестовищ та аерацію води; евтрофікацією (надмірним накопиченням біогенних речовин), яка викликає “цвітіння” води, зниження вмісту кисню і масову загибель риби; порушенням природного водообміну у лиманах, гирлах річок і заплавах; зміною кліматичних режимів, що призводить до пересихання дрібних водойм і втрати кормової бази; а також антропогенним навантаженням (скиди, забруднення, гідротехнічні споруди), яке порушує гідроекологічний баланс.

Державна політика у цій сфері має забезпечити перехід від локальних до інтегрованих меліоративних систем, що об’єднують екологічну меліорацію (збереження природних біоценозів), технічну меліорацію (очищення та гідротехнічні заходи) і біомеліорацію (використання живих організмів для самоочищення водойм).

Основними об’єктами біомеліорації є рослиноїдні види риб (білий і строкатий товстолобики, білий амур, короп, товстолобик гібридний), які регулюють розвиток фітопланктону і макрофітів, зменшують “цвітіння” води, покращують прозорість і газообмін; доннофільтруючі види (молюски-дрейсени, устриці, мідії та інші), що сприяють біофільтрації води та видаленню завислих органічних частинок; гідрофільні рослини, які утримують біогени, фіксують мул і запобігають ерозії берегів; мікроводорості та бактерії-деструктори, що використовуються в біотехнологічних меліораційних системах для розкладу органічних залишків і детоксикації забруднювачів.

Застосування біомеліораційних технологій дозволяє відновити природні трофічні ланцюги, знизити концентрацію фосфатів, амонію, нафтопродуктів і важких металів у воді, стабілізувати кисневий режим і забезпечити природне самоочищення водойм, а також зменшити потребу у дорогих технічних методах очищення, таких як днопоглиблення чи фільтраційні системи.

Біомеліораційні заходи в Україні реалізуються переважно через спеціальні програми Держрибагентства спільно з державними науковими установами, зокрема Інститутом рибного господарства НААН, Інститутом гідробіології НАН України та Інститутом морської біології НАН України.

У межах Доктрини передбачається створення Державної програми “ЕкоМеліорація 2050”, що поєднає цифровий моніторинг, науковий супровід, біомеліораційне зариблення та екологічну паспортизацію водойм. Меліорація, зокрема біомеліорація, є ключовою умовою екосистемного відновлення водних об’єктів, підвищення рибопродуктивності та гарантування продовольчої безпеки. Її реалізація забезпечить довготривалу стійкість рибогосподарського комплексу України, особливо в умовах кліматичних змін і післявоєнного відновлення природних ресурсів.

Стаття 179. Очікувані результати реалізації національної системи цифрового управління аквакультурою

Реалізація системи забезпечує підвищення ефективності виробництва, максимальну продуктивність вирощування рибопосадкового матеріалу та ремонтно-маткових стад за рахунок цифрового моніторингу, аналітики та управління технологічними процесами. Оптимізується використання кормів, водних ресурсів та енергетичних витрат, що забезпечує економічну ефективність підприємств аквакультури.

Система гарантує повну цифрову простежуваність усіх етапів виробництва, зменшує випадки незаконного вилову, порушень технологічних і екологічних норм та підвищує відповідальність суб’єктів господарювання. Дані використовуються для прогнозування росту, виживаності та репродуктивного потенціалу промислових видів риб. Впроваджуються інноваційні технології (RAS/УЗВ, цифрові двійники, AI-алгоритми, блокчейн) для управління аквакультурою та формування бази даних для наукових досліджень і державних рішень.

Екологічна стабільність досягається мінімізацією тиску на природні популяції риб та водні екосистеми через контроль за виловом та зарибленням, формуванням замкнених циклів виробництва.

Соціально-економічні ефекти включають підвищення продовольчої безпеки, створення нових робочих місць у прибережних громадах та залучення приватних інвестицій у високотехнологічні виробничі процеси та державно-приватне партнерство. Система сумісна з європейськими ініціативами (EU Blue Transformation, Smart Fisheries Partnerships), що забезпечує участь України в міжнародних програмах обміну даними, технологіями та кращими практиками аквакультури.

Стаття 180. Розвиток комбікормового виробництва як ключового компонента аквакультури

Комбікормове виробництво є стратегічним елементом розвитку аквакультури, забезпечуючи високоякісне, збалансоване і доступне харчування для всіх стадій росту промислових та цінних видів риб. Держава сприяє створенню сучасних комбікормових підприємств і кластерів у регіонах з високим потенціалом аквакультури, розвитку локального виробництва інгредієнтів і кормових добавок для зниження імпортозалежності та науково-технічному забезпеченню виробництва комбікормів шляхом інтеграції у національні та міжнародні програми інновацій. Очікуваними результатами є безперебійне виробництво рибопосадкового матеріалу та кормової бази, підвищення продуктивності і якості рибної продукції та формування конкурентоспроможного внутрішнього ринку кормів.

Стаття 181. Загальні засади вирощування риби

Вирощування риби є ключовим компонентом національної стратегії відтворення водних біоресурсів та розвитку високотехнологічної аквакультури. Основними цілями є формування здорової та генетично цінної молоді, підтримка стабільних популяцій промислових і цінних видів та забезпечення внутрішнього попиту та розвитку експорту рибної продукції. Діяльність у сфері вирощування риби базується на принципах наукової обгрунтованості, екологічної безпеки та інтеграції цифрових технологій.

Стаття 182. Суб’єкти вирощування риби

Вирощування риби здійснюють державні підприємства та біологічні станції, кооперативні та приватні рибні господарства, науково-дослідні інститути та освітні заклади. Державна політика передбачає підтримку всіх форм господарювання через фінансові, правові та технологічні механізми.

Стаття 183. Технології вирощування риби

Використовуються різні технології: басейнова аквакультура з контрольованими параметрами води, садкова аквакультура у відкритих водоймах із автоматизованими системами годування, випасна та інтегрована аквакультура у природних водоймах, а також установки замкненого водопостачання (RAS/УЗВ) з цифровим контролем, що дозволяють цілорічне виробництво.

Стаття 184. Контроль якості та генетична селекція

Запроваджуються стандарти санітарного та ветеринарного контролю, сучасні методи генетичного відбору та селекції, оцінка продуктивності та стійкості до хвороб, використання цифрових двійників для прогнозування росту та виживаності та підтримка генетичного різноманіття популяцій.

Стаття 185. Державна підтримка вирощування риби

Фінансова підтримка включає гранти, субсидії та пільгові кредити для модернізації господарств, обладнання басейнів, УЗВ та закупівлі рибопосадкового матеріалу. Регулюються стандарти якості, правила обліку та простежуваності рибопосадкового матеріалу. Данні інтегруються у загальну  платформу аквакультури (Smart Aquaculture Ukraine, FishTrace).

Стаття 186. Очікувані результати

Реалізація заходів забезпечує стабільне постачання високоякісного рибопосадкового матеріалу, підвищення виживаності та продуктивності промислових видів риб у природних і штучних системах та формування сучасної цифровізованої високотехнологічної системи вирощування риб, інтегрованої у національну продовольчу стратегію та міжнародні стандарти FAO/ЄС.

Стаття 187. Законодавчі бар’єри розвитку аквакультури

Діючі норми законодавства у сфері водних ресурсів, земельних відносин, екологічної безпеки та аквакультури часто стримують розвиток високотехнологічних форм вирощування риби. Державна політика передбачає системний аналіз законодавства та впровадження змін для гармонізації з європейськими стандартами, спрощення процедур ліцензування, реєстрації та контролю аквакультурних об’єктів, а також забезпечення прозорих і прогнозованих умов для інвестування. Це сприяє розвитку інтенсивної та інноваційної аквакультури, зниженню бюрократичних перешкод і формуванню сприятливого інвестиційного клімату.

Стаття 188. Протидія неправомірним діям у сфері аквакультури

Неправомірні дії окремих представників влади, силових та судових структур створюють ризики для інвестицій та гальмують розвиток аквакультури. Державні механізми протидії передбачають прозорі цифровізовані процедури контролю власності, забезпечення незалежності судових і контрольних органів у питаннях ліцензування та відтворення рибних ресурсів, кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо майна і прав аквакультурних підприємств та кооперативів, а також підтримку програм аудиту, моніторингу та електронної простежуваності виробництва.

Очікуваними результатами є створення безпечного, захищеного та прогнозованого інвестиційного середовища, підвищення ефективності державного управління та стійкий розвиток високотехнологічних форм вирощування риби.

Розділ XX

МАРИКУЛЬТУРА ТА РОЗВИТОК “БЛАКИТНОЇ ЕКОНОМІКИ”

Блакитна економіка України – це стратегічна концепція сталого розвитку морських і прибережних ресурсів, яка поєднує економічний, екологічний та соціальний аспекти використання акваторій Чорного, Азовського морів та внутрішніх морських водойм. Вона передбачає розвиток інноваційних технологій марикультури, морської біоекономіки, екотуризму, морської енергетики та транспортної інфраструктури, водночас забезпечуючи збереження морських екосистем і підвищення продовольчої безпеки країни.

Реалізація принципів “Блакитної економіки” дозволяє інтегрувати Україну у європейські та глобальні ринки морських ресурсів, створюючи високотехнологічні робочі місця, підвищуючи конкурентоспроможність національних виробників і забезпечуючи стійкий економічний розвиток приморських регіонів.

Стаття 189. Стратегічне значення марикультури та розвиток інфраструктури

Марикультура визнається державою стратегічним напрямом розвитку національного рибного господарства та ключовим елементом Блакитної економіки України, що забезпечує сталий розвиток морських ресурсів, інноваційні технології, екологічну безпеку та соціальний добробут населення приморських регіонів.

Стаття 190. Стратегічні цілі та роль марикультури

Розвиток марикультури спрямований на відновлення потенціалу Азово-Чорноморського басейну та прибережних лиманів, забезпечення продовольчої безпеки через зниження імпортозалежності та підвищення конкурентоспроможності українських виробників, інтеграцію України у європейську систему “Blue Economy” та європейський ринок морських ресурсів, формування потужного сектору морських біотехнологій та екологічно безпечного виробництва морепродуктів, а також створення нових робочих місць у приморських громадах.

Стаття 191. Вирощування водних біоресурсів у марикультурі

Вирощуються: промислові риби, молюски, ракоподібні, морські водорості та макрозелені для харчової, кормової та фармацевтичної промисловості. Технології включають відкриту акваторію з плавучими сітчастими огорожами та марикультурними платформами, закриті системи замкненого водопостачання та циркуляційні установки для інтенсивного виробництва, біотехнологічні методи селекції та генетичного відновлення, а також лабораторне вирощування перед висадкою у природні водойми. Використовуються цифрові системи моніторингу біомаси, якості води та стану здоров’я водних біоресурсів, при цьому забезпечується екологічна безпека та контроль впливу на природні популяції.

Стаття 192. Законодавче та нормативно-правове забезпечення розвитку марикультури

Держава забезпечує гармонізацію з законодавством ЄС у сфері сталого використання морських біоресурсів через вдосконалення Водного та Земельного кодексів України, закону “Про аквакультуру” та розробку “Порядку надання в оренду рибогосподарських об’єктів з морською водою та прибережних земель для баз”. Передбачаються довгострокові права користування до 25 років із правом прологгації, механізм комплексного користування “морсько-береговим простором”, цифрові реєстри акваторій та орендарів, спрощені процедури погодження та оцінки впливу на довкілля, а також пріоритетне право національних інвесторів та державні гарантії стабільності прав.

Стаття 193. Організаційний механізм розвитку марикультури

Створюється Міжвідомча комісія при Держрибагентстві, до складу якої входять представники органів виконавчої влади, наукових установ, прибережних громад та військових адміністрацій. Комісія здійснює інвентаризацію акваторій та прибережних земель, підготовку паспортів ділянок та біологічних обгрунтувань, оцінку екологічних ризиків та формування бази даних марикультурних об’єктів. Передача акваторій у користування здійснюється через відкриті електронні аукціони з урахуванням екологічних та соціальних критеріїв.

Стаття 194. Фінансово-економічні механізми

Фінансування марикультури здійснюється за рахунок державного бюджету, міжнародних грантових програм, приватних інвестицій та компенсацій від суб’єктів господарювання, що негативно впливають на стан морських екосистем. Держава сприяє створенню базових інфраструктурних об’єктів, таких як риборозплідники, науково-виробничі центри, лабораторії та логістичні хаби, а підприємствам може надаватися відтермінування орендної плати на період формування першого виробничого циклу.

Стаття 195. Марикультура як елемент продовольчої безпеки та імпортозаміщення

До 2050 року планується забезпечити не менше 30% внутрішнього споживання рибної продукції України за рахунок морського вирощування. Передбачається держзакупівеля українських морепродуктів, стимулювання експорту та формування нових ланцюгів доданої вартості у харчовій, фармацевтичній та косметичній промисловості.

Стаття 196. Екологічна та просторово-планувальна складова

Розміщення об’єктів марикультури здійснюється з урахуванням екологічного та ветеринарного стану акваторій та зон відтворення природних популяцій. Усі проєкти проходять оцінку впливу на довкілля та включають систему постійного екологічного моніторингу, забезпечуючи баланс між економічним використанням акваторій та збереженням природного середовища.

Стаття 197. Науково-технологічне забезпечення та інновації

Розвиток марикультури базується на комерціалізації наукових досліджень, цифрових системах управління та інтеграції у міжнародні програми. Створюється центр марикультурних технологій та регіональні наукові центри для розвитку біотехнологій, генетики та селекції, цифрового моніторингу та екологічного контролю. Програма “Blue AquaTech 2050” підтримує фундаментальні та прикладні дослідження.

Стаття 198. Морська біоекономіка та інноваційна марикультура

Морська біоекономіка визначається як комплексна система сталого використання морських та прибережних ресурсів для виробництва високотехнологічної продукції – біотехнологічної, фармацевтичної, харчової, енергетичної та екологічної. Вона охоплює напрями морської біотехнології, генетики, біоенергетики, промислового культивування водних біоресурсів, а також цифрових систем управління та аналітики на основі штучного інтелекту.

З метою розвитку морської біоекономіки в Україні створюється біотехнологічний хаб “Blue BioTech Ukraine”, який забезпечуватиме координацію науково-дослідних програм, підтримку стартапів, розвиток виробничих кластерів, комерціалізацію результатів досліджень та підготовку висококваліфікованих кадрів у сфері морської біотехнології.

Держава стимулює розвиток біотехнологій марикультури, зокрема у напрямах культивування мікроводоростей та макроводоростей для отримання біоенергетичних і кормових продуктів, розроблення фармацевтичних і харчових біоактивних речовин морського походження, генетичної селекції високопродуктивних видів риб і безхребетних, біотехнологічної переробки відходів рибництва та створення біоекоматеріалів, а також впровадження біоінженерних систем очищення та біомеліорації вод.

До 2035 року планується досягнення виробництва біотехнологічної продукції на рівні 200 млн євро на рік, а до 2050 року – понад 600 млн євро на рік, що забезпечить значний внесок у національну економіку, експортний потенціал та технологічну незалежність України у сфері “синьої економіки”.

Стаття 199. Просторово-інфраструктурна інтеграція

Розвиток марикультури здійснюється у тісній інтеграції з морською енергетикою, транспортом, туризмом та портовою інфраструктурою. Створюються морські агропромислові парки та мультифункціональні морські платформи, інтегровані зони економічної діяльності, центри інновацій та туристично-наукові маршрути. Цифровізація і морське просторове планування забезпечують оптимізацію розміщення об’єктів та уникнення конфліктів, а інфраструктура розробляється з урахуванням екологічної безпеки та принципів циркулярної економіки.

Стаття 200. Марикультура і морська безпека
 Марикультура сприяє відновленню морської присутності України у ВЕЗ, контролю та моніторингу акваторій. Об’єкти виконують господарську та стратегічно-спостережну функції та інтегруються у систему морської безпеки та міжнародне партнерство Чорноморського і Середземноморського регіонів.

Стаття 201. Відповідальність та антикорупційні запобіжники

Неправомірне втручання або блокування права користування морськими акваторіями розглядається як загроза економічній безпеці держави. Створюється Єдиний електронний реєстр процедур надання в оренду морських ділянок з повною відкритістю інформації. Розслідування корупційних правопорушень здійснюється у взаємодії з СБУ, НАБУ, Національною поліцією та Рахунковою палатою.

Стаття 202. Перспективи розвитку до 2050 року

До 2050 року Україна має досягти виробництва не менше 100 тис. тонн продукції марикультури на рік, створення єдиного цифрового реєстру об’єктів, формування експортоорієнтованого сектору морських біотехнологій та інтеграції у європейський ринок морепродуктів.

Стаття 203. Екологічні стандарти та управління середовищем
 Марикультура розвивається відповідно до принципів сталого використання морських екосистем та директив ЄС. Впроваджується обов’язкова оцінка впливу на довкілля для кожного об’єкта, забороняється розміщення господарств у заповідних або нерестових зонах, створюється система супутниково-сенсорного моніторингу морських акваторій.

Стаття 204. Міжнародне співробітництво

Україна бере участь у програмах FAO, Horizon Europe, BlueInvest, співпрацює з країнами ЄС, Норвегією, Ісландією, Японією та Південною Кореєю. Створюється Українсько-Європейський центр марикультури та морських біотехнологій для підтримки експорту та міжнародних досліджень.

Розділ XXI

 РОЗВИТОК АКВАКУЛЬТУРИ ТА МАРИКУЛЬТУРИ УКРАЇНИ В ІНШИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Стаття 205. Концептуальні засади міжнародної експансії української аквакультури

В умовах обмеженості національних водних ресурсів, деградації рибогосподарських екосистем, технічної відсталості рибопромислових підприємств Азово-Чорноморського басейну, відсутності океанічного рибопромислового флоту, а також тривалого дефіциту фінансово-інвестиційних можливостей, забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України у секторі рибопродукції вимагає формування нової, глобально орієнтованої моделі розвитку галузі.

Розвиток аквакультури та марикультури за межами державних кордонів України розглядається як інноваційна форма реалізації державної політики у сфері рибного господарства. Модель передбачає розміщення аквакультурних потужностей у регіонах світу, де природно-кліматичні, соціально-економічні та екологічні умови створюють оптимальне середовище для стабільного вирощування гідробіонтів, морських і прісноводних видів риб, водоростей та безхребетних.

Стаття 206. Стратегічні цілі міжнародного розвитку аквакультури

Розвиток української аквакультури на територіях інших держав визначається як стратегічний напрям зовнішньоекономічної політики України у сфері рибного господарства. Він спрямований на забезпечення гарантованого виробництва рибопродукції для внутрішнього споживання України незалежно від кліматичних, екологічних та політичних факторів, створення закордонних виробничих баз під юрисдикційним контролем або у партнерстві з українськими суб’єктами господарювання, формування системи транснаціональних консорціумів, що здійснюють повний цикл діяльності – від розведення та нагулу риби до переробки, логістики, реалізації продукції, а також інтеграцію української аквакультури у міжнародні програми сталого розвитку та охорони морських екосистем.

Стаття 207. Географічні напрями реалізації парадигми

Основними регіонами для розгортання діяльності визначаються країни Південно-Східної Азії, Північної та Екваторіальної Африки, Латинської Америки, а також узбережжя Австралії. Ці держави мають сприятливий клімат, значні площі придатних водойм, доступну робочу силу та стабільне політичне середовище, водночас потребують капіталу, технологій і наукового супроводу у сфері рибного господарства.

Стаття 208. Україна як ініціатор міжнародних аквакультурних кластерів

Україна, як морська держава з історично сформованим потенціалом рибогосподарських знань, наукових кадрів і технологічних компетенцій, виступає ініціатором створення спільних міждержавних підприємств, інвестиційних альянсів та міжурядових програм для розвитку аквакультурних і марикультурних кластерів за участю українських суб’єктів господарювання.

Стаття 209. Інституційні механізми реалізації

Реалізація парадигми міжнародної аквакультури передбачає укладення двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод щодо правового статусу аквакультурних господарств із частковою або повною участю українського капіталу, формування спеціальних інвестиційних фондів для фінансування програм зовнішньої аквакультури та марикультури, створення спільних науково-дослідних центрів для розробки біотехнологій вирощування гідробіонтів у тропічних і субтропічних умовах, стимулювання експорту технологій, кормів, обладнання, знань і генетичних ресурсів українського походження та закріплення за Україною частки виробленої продукції у рамках міжнародних партнерств із подальшим її спрямуванням на внутрішній ринок.

Стаття 210. Геоекономічне та дипломатичне значення міжнародної аквакультури

Глобальна присутність України у сфері рибного господарства компенсує внутрішні обмеження водних ресурсів та створює нову геоекономічну архітектуру рибного сектору, поєднуючи елементи продовольчої дипломатії, інвестиційної експансії та технологічного співробітництва. Міжнародна аквакультура визначається як «інструмент розширеної продовольчої присутності України у світі», що сприяє формуванню позитивного іміджу держави та її участі у глобальному ринку продовольства й охороні океанічних біоресурсів.

Реалізація парадигми передбачає узгодження дій центральних органів виконавчої влади з Міністерством закордонних справ, Міністерством економіки, Міністерством довкілля та сільського господарства України, а також із міжнародними фінансовими та природоохоронними організаціями.

Стаття 211. Взаємодоповнення міжнародної та внутрішньої аквакультури

Розвиток аквакультури та марикультури України за кордоном розглядається не як альтернатива внутрішньому рибогосподарському комплексу, а як органічне доповнення до нього, спрямоване на модернізацію, інтернаціоналізацію та інтеграцію у світову систему сталого управління водними біоресурсами.

Розділ XXII

СПЕЦІАЛЬНІ ТРАДИЦІЙНО-РИБОПРОМИСЛОВІ ГОСПОДАРСТВА

Стаття 212. Загальні засади ведення спеціального традиційно- рибопромислового господарства

Спеціальне традиційно-рибопромислове господарство (СТРГ) – користувач рибогосподарського водного об’єкта, основним видом діяльності якого є спеціальне використання водних біоресурсів у порядку промислу, з дотриманням науково обґрунтованих і тривалих заходів, спрямованих на їх відтворення, охорону та раціональне використання. Діяльність СТРГ здійснюється без необхідності оформлення оренди водного об’єкта, оскільки така діяльність є спеціальним видом промислового рибальства, а не формою аквакультури.

До повноважень центрального органу виконавчої влади належить подання документів щодо надання водних об’єктів у користування для промислу. Організація роботи СТРГ здійснюється у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері рибного господарства.

Стаття 213. Користувачі рибогосподарських водних об’єктів

Користувачами можуть бути суб’єкти господарювання, які здійснюють науково обгрунтовані заходи з відтворення, охорони та раціонального використання водних біоресурсів. Не допускається ведення СТРГ без оформлення відповідних дозвільних документів на промислове рибальство. Умови ведення СТРГ визначаються договором між центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства і користувачем. Типова форма договору затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства за погодженням із органом, що формує політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Стаття 214. Дозвіл на спеціальне промислове використання

Спеціальне використання водних біоресурсів у межах СТРГ здійснюється на підставі Дозволу на промислове рибальство, виданого у встановленому порядку. Термін дії дозволу становить п’ять років. Користувачі мають право зводити необхідні біотехнічні споруди (садкові лінії, рибоприймальні пункти, причали) без оформлення оренди водного об’єкта за згодою власників або користувачів земельних ділянок під спорудами.

Стаття 215. Порядок надання у користування рибогосподарських водних об’єктів

Рибогосподарські водні об’єкти для ведення СТРГ надаються у користування рішеннями місцевих рад за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері рибного господарства, погодженим із відповідними державними адміністраціями та власниками земельних ділянок. Строк користування – не менше 15 років, мінімальна площа об’єкта – 100 гектарів. Переважне право на користування мають попередні користувачі водних об’єктів та власники або постійні користувачі земельних ділянок, прилеглих до водойм.

Стаття 216. Припинення права користування

Право користування СТРГ припиняється у випадках закінчення строку користування, добровільної відмови, ліквідації юридичної особи, систематичного невиконання обов’язків щодо охорони і відтворення біоресурсів, погіршення якості водного об’єкта з вини користувача та інших випадках, передбачених законом. Рішення про припинення приймаються судом за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері рибного господарства.

Стаття 217. Плата за користування

Користування водними об’єктами для ведення СТРГ є платним. Розмір плати визначається договором між користувачем і державою в особі центрального органу, що реалізує політику у сфері рибного господарства. Плата не має ознак орендної – це плата за спеціальне використання біоресурсів державної власності.

Стаття 218. Збір за спеціальне використання водних біоресурсів

Збір справляється у розмірі та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Збір не справляється у випадках вилову для наукових чи ветеринарних цілей, переселення, акліматизації або відтворення за Науково-біологічним обгрунтуванням (НБО), а також добування біоресурсів, що не перебувають у державній власності.

Стаття 219. Охорона і відтворення водних біоресурсів

Користувачі зобов’язані виділяти не менше 10% площі водойми як заповідну зону, проводити рибоводно-меліоративні заходи, охороняти нерестовища та зимувальні ями, здійснювати контроль любительського, спортивного та рекреаційного рибальства. Кошти, отримані від любительського рибальства на території СТРГ, спрямовуються виключно на відтворення водних біоресурсів.

Стаття 220. Науково-біологічне обґрунтування (НБО)

Ведення СТРГ здійснюється на підставі НБО, розробленого науковою установою і затвердженого центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства. Витрати на розробку НБО несе користувач. Зміни до НБО можуть вноситися у разі погіршення екологічного стану водойми за погодженням із центральним органом виконавчої влади.

Стаття 221. Рибоохоронна служба користувача

Користувачі створюють власні рибоохоронні служби. Їх уповноважені особи мають право перевіряти документи, вилучати незаконні знаряддя лову, складати протоколи, фіксувати порушення і передавати матеріали до відповідних органів. Працівникам служби гарантується правовий захист згідно із законодавством.

Стаття 222. Гарантії та захист прав користувачів

Права користувачів СТРГ охороняються законом. У разі дострокового припинення користування не з вини користувача відшкодовуються витрати на охорону, відтворення і науково-біологічне обґрунтування за останні три роки.

Стаття 223. Контроль за веденням СТРГ

Державний контроль за діяльністю СТРГ здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства та інші уповноважені державні органи відповідно до законодавства про державний нагляд (контроль).

Розділ XXIII

 ЛЮБИТЕЛЬСЬКЕ, СПОРТИВНЕ ТА РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБАЛЬСТВО

Стаття 224. Соціальна, екологічна та економічна роль любительського рибальства

В Україні понад три мільйони громадян регулярно займаються любительським, спортивним або рекреаційним рибальством, що робить цей вид діяльності однією з наймасовіших форм активного відпочинку, екологічної культури та самореалізації громадян. Масове рибальство має істотний вплив на стан водних екосистем, тому потребує державного регулювання, цифрового обліку та науково обґрунтованого управління.

Організація рибальської спільноти, запровадження сучасних електронних інструментів і підвищення рівня екологічної свідомості рибалок є стратегічним завданням держави у сфері продовольчої, соціальної та екологічної безпеки. Любительське рибальство має бути перетворене на інструмент охорони водних біоресурсів, екологічного моніторингу та громадського контролю за станом водойм.

Стаття 225. Види діяльності у сфері рибальства

До сфери любительського, спортивного та рекреаційного рибальства належать такі види діяльності: любительське рибальство – вилов риби для власних потреб без комерційної мети з дотриманням лімітів, знарядь і сезонів; спортивне рибальство – участь у змаганнях, турнірах і тренуваннях за принципом “спіймав – відпустив”, розвиток спортивної інфраструктури та міжнародна співпраця; підводне полювання – спеціалізований вид спортивного лову у визначених акваторіях з дотриманням вимог безпеки та сертифікації учасників; рекреаційне рибальство – організований відпочинок з елементами спортивного або культурного лову, поєднаний із туристичними, освітніми та оздоровчими програмами; риболовний туризм – комплексна форма рекреаційного рибальства на природних і культурних водоймах із сервісом, навчанням та популяризацією екологічної культури.

Для кожної категорії встановлюються окремі нормативи вилову, квоти, знаряддя, сезони та зони дозволеної діяльності відповідно до правил, затверджених Держрибагентством.

Стаття 226. Види риб, що становлять інтерес для різних форм рибальства

Для любительського рибальства: короп, карась, лящ, плотва, окунь, щука, судак. Для спортивного рибальства: форель, трофейний короп, сом, щука, судак, білизна. Для підводного полювання: щука, сом, судак, білизна, товстолобик у регульованих межах. Для рекреаційного рибальства: амур, короп, товстолобик, карась, лінь. Для риболовного туризму: осетрові у штучних водоймах, форель, трофейний короп, щука. Списки видів підлягають щорічному оновленню на підставі наукових досліджень та рекомендацій Державної наукової умтанови “Інститут рибного господарства НАН України”.

Стаття 227. Нормативно-правове регулювання та контроль

Основними документами, що регулюють сферу любительського та спортивного рибальства, є Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», Водний кодекс України та Правила любительського рибальства (редакція 2022 року із подальшими змінами).

Держрибагентство здійснює організацію, ліцензування, контроль та координацію діяльності у сфері любительського і спортивного рибальства, а місцеві органи влади, громадські об’єднання та екологічні інспекції залучаються до контролю, моніторингу та екологічної просвіти громадян.

Стаття 228. Цифровізація системи управління. Електронний квиток рибалки («Е-квиток»)

Електронний квиток рибалки (Е-квиток) – цифровий документ, що поєднує реєстрацію особи рибалки, фіксацію дозволених обсягів вилову, цифровий облік улову в реальному часі, інтеграцію з системами платного рибальства та рекреаційних сервісів, автоматичне формування статистики для наукових і управлінських цілей. Впровадження Е-квитка забезпечує прозорість дозвільної системи, зменшення корупційних ризиків, оперативний контроль за виловом і пересуванням рибалок, доступ громадян до персонального кабінету рибалки.

Стаття 229. Культурні рибні господарства

Культурне рибне господарство – водойма або комплекс, створений для системного вирощування, випуску та утримання риби з метою організації любительського, спортивного або рекреаційного рибальства. Мета створення включає стабільне зариблення водойм, відновлення популяцій риб, розвиток екотуризму та підвищення культури рибальства. Для правового забезпечення передбачається розробка Положення про культурні рибні господарства України, Єдиного реєстру таких господарств та екологічних стандартів утримання водойм.

Стаття 230. Вирощування рибопосадкового матеріалу та зариблення

Створюється державна та приватна система розсадників і заводів для вирощування рибопосадкового матеріалу, призначеного для рекреаційного рибальства. Зариблення проводиться відповідно до екологічних експертиз, планів відновлення популяцій та науково обґрунтованих біомеліоративних програм.

Фінансування заходів здійснюється за рахунок коштів платного рибальства, спеціальних фондів охорони водних біоресурсів, міжнародної технічної допомоги та грантів.

Стаття 231. Наукове забезпечення та гармонізація з законодавством Європейського Союзу

Розвиток любительського та спортивного рибальства здійснюється з урахуванням Регламенту (ЄС) № 1380/2013 про Спільну політику у сфері рибальства та Рамкової водної директиви ЄС 2000/60/ЄС. Утворюється Науково-консультативна рада з рекреаційного рибальства, яка забезпечує науковий супровід, екологічну оцінку, підготовку кадрів та міжнародну інтеграцію. Розробляються національні стандарти наукового моніторингу, сумісні з європейськими.

Стаття 232. Економіка та фінансування

Джерелами фінансування розвитку любительського, спортивного та рекреаційного рибальства є плата за електронні квитки, кошти платного рибальства, цільові надходження до фондів зариблення, спонсорські внески клубів, федерацій, туроператорів, гранти та інвестиційні програми. Зібрані кошти спрямовуються на зариблення водойм, охорону та контроль, розвиток інфраструктури, науково-освітні проєкти та цифрову модернізацію галузі.

Стаття 233. Перспективи розвитку до 2050 року

До 2050 року передбачається повна цифровізація процесів управління рибальством через систему “SmartFishing Ukraine”, створення мережі культурних господарств у кожній області України, інтеграція рекреаційного рибальства у державну стратегію біоекономіки та туризму, розвиток риболовного туризму як національного бренду екологічного відпочинку.

Стаття 234. Інституційний розвиток та законодавчі ініціативи

Рекомендується розробити Кодекс рибного господарства України та Закон України “Про Національну програму розвитку рибного господарства України (2026-2050 рр.)”. З метою координації зусиль створюється Єдина Асоціація любительського, спортивного та рекреаційного рибальства України, яка представляє інтереси рибальської спільноти, здійснює громадський контроль, бере участь у нормотворчій діяльності та розвиває міжнародне співробітництво.

Асоціація діє на засадах самоврядування, у партнерстві з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, формуючи сучасну, цифровізовану та екологічно збалансовану систему любительського, спортивного та рекреаційного рибальства як елемент Доктрини розвитку рибного господарства України на період до 2050 року.

Розділ XXIV

 РИБОПЕРЕРОБКА ТА ЯКІСТЬ РИБОПРОДУКЦІЇ

Стаття 235. Законодавче та стратегічне підґрунтя

Рибне господарство України здійснює діяльність із вивчення, охорони, відтворення, вирощування, використання, вилучення, реалізації та переробки водних біоресурсів з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції. Рибопереробний комплекс України будується на сучасних технологічних проєктах із дотриманням вимог ISO-9000, ISO-14000 та інших міжнародних стандартів якості.

Продукція підприємств рибопереробки виготовляється не менше ніж на 90% із власної рибної сировини; для забезпечення асортименту можливе імпортне постачання риби, що відповідає міжнародним вимогам. Основні напрями виробництва включають охолоджені філе у рідкому льоді, консерви, пресерви, рибну кулінарію, напівфабрикати, сублімацію.

Потужність комплексу планується не менше ніж 200 000 тонн сировини на рік із можливістю розширення залежно від виробничої програми. Основою конкурентоспроможності є забезпечення сталої високої якості продукції на всіх етапах виробництва.

Стаття 236. Міжнародні стандарти якості рибопродукції

Рибопереробні підприємства України зобов’язані дотримуватися міжнародних стандартів якості та безпечності продукції, зокрема ISO 9001, ISO 22000, HACCP, BRC, IFS, GlobalG.A.P., MSC Chain of Custody та EU Fish Trace / FAO e-Catch Certificate. Дотримання цих стандартів є обов’язковою умовою для виходу на міжнародні ринки, забезпечення експортної сертифікації та гарантування безпечності, простежуваності та екологічності продукції. Рибопереробні підприємства зобов’язані регулярно проходити сертифікацію, а державні органи – контролювати її відповідність міжнародним вимогам.

Стаття 237. Інноваційні технології рибопереробки

Серед основних технологій: глибока заморозка риби для утворення дрібнокристалічної структури льоду, що мінімізує пошкодження клітин, ліофілізація (сублімаційне сушіння) для збереження поживних речовин, використання рідкого льоду для рівномірного охолодження, екологічне пакування з біорозкладних та перероблюваних матеріалів, застосування IoT та блокчейн для автоматизації та простежуваності, безконтактні та вакуумні технології фасування, переробка побічних продуктів у корми або біопродукти та інноваційні екологічні пакувальні матеріали.

Стаття 238. Глибинна переробка риби та морепродуктів

Глибинна переробка передбачає максимальне використання сировини для створення харчової, кормової, медичної та технічної продукції з підвищенням доданої вартості, мінімізацією відходів та забезпеченням екологічної безпеки. Основні напрямки включають виробництво функціональних харчових продуктів, рибних олій та жирів, кормів для аквакультури та тваринництва, переробку побічних продуктів, виробництво консервованих та сушених продуктів преміум-класу.

Використовуються технологічні методи екстракції білків та колагену, пресування та гранулювання побічних продуктів, сублімаційне сушіння та вакуумне пакування, ензимне оброблення та холодне пресування риб’ячих олій. Переваги включають максимальне використання сировини, підвищення конкурентоспроможності продукції, розширення асортименту, збереження поживної цінності та впровадження екологічно безпечних технологій.

Перспективи розвитку охоплюють виробництво продукції для експорту, розробку нових функціональних інгредієнтів та інтеграцію технологій IoT і цифрового моніторингу для контролю якості та простежуваності продукції.

Стаття 239. Стан рибопереробної галузі та проблеми якості

Рибопродукція надходить до споживача у вигляді живої, охолодженої, в’яленої, копченої, солоної продукції, пресервів, консервів, сушених продуктів, напівфабрикатів та кулінарних виробів. Основні фактори впливу на якість включають стан водного середовища, порушення температурного режиму при транспортуванні, незаконний вилов та продаж риби, корупційні схеми при обліку обсягів у СТРГ, відсутність лабораторного контролю та сертифікації.

Наслідки порушень – зниження споживчих якостей, ризик токсикоінфекцій та ботулізму, загроза здоров’ю населення, закриття європейських ринків через відсутність сертифікації.

Стаття 240. Контроль та державна політика

Держрибагентство відповідає за контроль якості сировини та продукції, проте нині контроль є недостатнім. Основні проблеми включають недотримання статей 10, 14 та 21 Закону України «Про рибне господарство промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», формальний характер дозволів на вилучення та переробку водних біоресурсів, ризики для національної та продовольчої безпеки.

Стаття 241. Пропозиції щодо розвитку та підвищення якості

Контроль якості та безпечності продукції здійснюється шляхом плану заходів із залученням Держпродспоживслужби, наукових установ та громадськості, стандартизованих процедур контролю на всіх етапах виробничого та логістичного ланцюга, підвищення кваліфікації та регулярного навчання посадових осіб.

Стимулювання рибопереробних підприємств забезпечується державними програмами грантового фінансування та пільгового кредитування, підтримкою сертифікації ISO 9000-22000 та HACCP, впровадженням нових технологій за участю наукових установ. Міжвідомча співпраця передбачає створення робочої групи з Міністерством охорони здоров’я України, Держекоінспекцією, Держводагентством та правоохоронними органами, розробку інтегрованої системи сертифікації, простежуваності продукції та державну цільову програму розвитку рибопереробки з бюджетним фінансуванням та грантовими механізмами.

Стаття 242. Цифрові системи контролю якості та безпеки

Впровадження IoT та блокчейн-технологій забезпечує повну простежуваність продукції «від водойми до споживача» (fish-to-fork traceability). IoT-сенсори фіксують у режимі реального часу параметри температури, вологості, тиску, рівня кисню, pH, солоності, насичення киснем та концентрації аміаку в УЗВ і аквакультурних басейнах, а також GPS-координати сировини та готової продукції. Блокчейн забезпечує незмінність і прозорість даних, простежуваність ланцюга постачання, захист від фальсифікацій і доступ до даних для контролюючих органів, партнерів і споживачів.

Практичне застосування включає контроль виробничих процесів, телеметрію «розумних контейнерів» під час зберігання і транспортування, QR-коди з унікальним блокчейн-треком для перевірки походження продукції. Переваги цифровізації охоплюють підвищення довіри споживачів та партнерів, оптимізацію виробництва та логістики, вихід на преміальні експортні ринки, відповідність принципам ESG і «зеленої економіки», антифальсифікаційний захист.

Перспективи розвитку включають Smart HACCP 4.0 з автоматизованим моніторингом, RFID-мітки та QR-коди з блокчейн-посиланням, цифрові «паспортні сертифікати» продукції з генетичною ідентифікацією (DNA-tag) та AI-аналітику для прогнозування термінів придатності та управління ризиками.

Розділ XXV

ЦИФРОВІЗАЦІЯ, ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Стаття 243. Законодавче та стратегічне підґрунтя

Цифровізація та впровадження інноваційних технологій у рибному господарстві є обов’язковим елементом модернізації галузі відповідно до міжнародних стандартів якості, зокрема ISO 9000, ISO 22000, HACCP, BRC, IFS та GlobalG.A.P. Державна політика спрямована на забезпечення прозорості, безпеки та простежуваності рибопродукції «від водойми до споживача» (fish-to-fork traceability), а також стимулює впровадження сучасних технологій глибинної переробки риби та морепродуктів для збільшення доданої вартості продукції та виходу на преміальні ринки.

Стаття 244. Інтелектуальні системи цифрового моніторингу та простежуваності

Впровадження IoT (Internet of Things) забезпечує контроль параметрів температури, вологості, тиску та рівня кисню в холодильниках, контейнерах та УЗВ, а також моніторинг параметрів води в аквакультурних та марикультурних системах, таких як pH, солоність, насичення киснем та концентрація аміаку. Системи GPS дозволяють відстежувати партії сировини та готової продукції.

Використання блокчейн-технологій гарантує незмінність і безпеку даних про походження та якість продукції, автоматичну перевірку відповідності стандартам за допомогою смарт-контрактів та підвищує довіру споживачів і партнерів через відкритий доступ до даних за QR-кодами. Інтеграція цифрових систем з міжнародними платформами сертифікації та простежуваності, такими як EU Fish Trace, MSC Chain of Custody та FAO e-Catch Certificate, забезпечує повну відповідність світовим стандартам.

Стаття 245. Автоматизація та інноваційні технології виробництва

Впроваджуються автоматизовані лінії заморожування, сушіння, вакуумного пакування та фасування продукції. Інтелектуальні системи прогнозування терміну придатності продукції та управління ризиками безпеки харчів на основі AI-аналітики дозволяють оптимізувати виробництво та логістику. Розробляються системи «Smart HACCP 4.0» та цифрові паспорти продукції з DNA-tag і QR-кодами, що гарантують повну простежуваність і контроль якості на кожному етапі виробництва.

Стаття 246. Екологічна та економічна ефективність цифровізації і інновацій

Цифрові системи дозволяють скоротити енерговитрати та втрати продукції, забезпечити контроль санітарних параметрів у режимі реального часу та відповідати принципам ESG і «зеленої економіки». Інноваційні технології сприяють зменшенню впливу на довкілля, оптимізації логістичних ланцюгів і одночасному збереженню високої якості продукції, забезпечуючи економічну ефективність галузі та конкурентоспроможність на внутрішньому та міжнародному ринках.

Стаття 247. Державні стимули та підтримка впровадження технологій

Державне фінансування та грантові програми спрямовані на модернізацію рибопереробних підприємств, пільгове кредитування забезпечує впровадження IoT, блокчейн-технологій та автоматизованих ліній переробки. Держава підтримує сертифікацію продукції за міжнародними стандартами та інтеграцію з науково-дослідними установами для підвищення технологічного рівня, безпечності та конкурентоспроможності рибної продукції України.

Розділ XXVI

 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Основним методом економічного регулювання зовнішньої торгівлі рибопродуктами в Україні є митно-тарифне регулювання, що передбачає вартісний вплив на експортно-імпортні потоки під час перетину ними державного кордону. Тарифне регулювання встановлює порядок і методологію митного оподаткування рибопродукції, визначає види тарифів і пільг, підстави їх застосування, умови стягнення митних зборів, режим надання митних преференцій, а також комплекс процедур, що регламентують діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у сфері експорту та імпорту рибопродукції.

Митний кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інші нормативно-правові акти, що регулюють митну сферу, є правовими основами державної політики у сфері регулювання зовнішньої торгівлі рибопродуктами.

Стаття 248. Функції митного тарифу у сфері рибного господарства

Митний тариф є основним інструментом тарифного регулювання та безпосередньо впливає на обсяги і структуру зовнішньої торгівлі рибопродукцією. Його функції включають захист конкурентоспроможності українських виробників рибопродукції, запобігання демпінгу та надмірному імпорту, забезпечення надходжень до державного бюджету та формування активного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також вплив на внутрішні ціни, рентабельність рибогосподарських підприємств, структуру імпорту і розвиток рибогосподарських регіонів.

Застосування митних тарифів має забезпечувати баланс між інтересами держави, бізнесу та споживачів, запобігаючи дефіциту рибопродукції на внутрішньому ринку.

Стаття 249. Особливості імпортного та експортного тарифного регулювання

Імпортні митні тарифи формують економічні умови функціонування внутрішнього ринку рибопродукції та повинні диференціюватися залежно від країни походження продукції, наявності міжнародних торговельних договорів та рівня загрози для національного виробника. Експортні мита застосовуються у випадках забезпечення продовольчої безпеки, стабілізації внутрішніх цін та попередження неконтрольованого вивезення стратегічних видів рибної продукції і встановлюються з урахуванням підтримки експортного потенціалу українських підприємств.

Стаття 250. Види мит і порядок їх застосування

У митно-тарифній політиці щодо рибопродукції передбачаються автономні мита, що встановлюються Україною в односторонньому порядку; конвенційні мита, які визначаються міжнародними домовленостями; преференційні мита, що застосовуються у межах угод про зони вільної торгівлі та економічні союзи; а також спеціальні, антидемпінгові та компенсаційні мита, що вводяться у разі недобросовісної конкуренції, демпінгу або субсидування експорту з боку інших держав.

Стаття 251. Тарифна ескалація та принципи її застосування

Тарифна ескалація використовується як стимул розвитку внутрішньої глибокої переробки рибної продукції, передбачаючи нижчі ставки мит на сировину та напівфабрикати для переробки в Україні та вищі ставки на готову продукцію з високою доданою вартістю, імпорт якої може пригнічувати вітчизняне виробництво.

Стаття 252. Тарифні преференції та квотування

З метою оптимізації зовнішньої торгівлі рибопродуктами допускається застосування тарифних преференцій для учасників економічних альянсів та асоціацій українських рибогосподарських підприємств з іноземними партнерами та тарифних квот, які визначають обсяг ввезення рибопродукції за пільговими ставками, перевищення яких підлягає оподаткуванню за підвищеними тарифами.

Стаття 253. Диференціація митних ставок

Для забезпечення балансу внутрішнього ринку передбачено підвищення тарифів на імпортну рибопродукцію, що створює конкуренцію вітчизняним товарам, та зниження тарифів на види продукції, які не виробляються в Україні, але необхідні для задоволення попиту населення та збереження асортименту. Коригування ставок здійснюється на підставі економічного аналізу ринку, моніторингу внутрішнього виробництва та споживання.

Стаття 254. Інформаційне забезпечення імпортної політики

Для прозорого управління імпортом рибопродукції та запобігання дисбалансам у ринковій кон’юнктурі передбачено щоквартальне оприлюднення офіційного переліку бажаних видів імпортної рибопродукції з зазначенням рекомендованого асортименту, цінових меж в оптово-роздрібній торгівлі, граничних обсягів імпорту та показників внутрішнього виробництва аналогічних видів продукції. Перелік формується на науково обгрунтованій основі з урахуванням прогнозів споживчого попиту та продовольчої безпеки держави.

Стаття 255. Гнучкість митно-тарифної політики

Митно-тарифна політика у сфері рибного господарства повинна залишатися динамічною та адаптивною до зовнішньоекономічних і внутрішніх умов, ґрунтуючись на принципах передбачуваності та прозорості тарифного регулювання, узгодженості з нормами Світової організації торгівлі та Угоди про асоціацію з ЄС, забезпечення національної продовольчої безпеки та підтримки інноваційного розвитку українського рибогосподарського комплексу.

Розділ XXVII

 ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЕКСПОРТУ РИБОПРОДУКЦІЇ

Стаття 256. Загальні положення

Державна політика експорту рибопродукції України є складовою частиною зовнішньоекономічної політики держави та спрямована на зміцнення позицій українських виробників на світових ринках, забезпечення стабільного припливу валютних надходжень, підвищення конкурентоспроможності української рибопродукції та формування позитивного міжнародного іміджу України як постачальника якісних, безпечних і екологічно сертифікованих морепродуктів.

Основними принципами державної політики експорту є сталість і прогнозованість державного регулювання, екологічна та санітарна відповідальність українських експортерів, інтеграція у світову систему рибного ринку на основі міжнародних стандартів FAO, ISO, Codex Alimentarius та ЄС, а також підтримка інновацій та високої доданої вартості в експортній продукції.

Стаття 257. Стратегічні цілі державної політики експорту рибопродукції

Основними цілями є збільшення частки України у світовій торгівлі рибопродукцією через розвиток експортного потенціалу переробної промисловості, аквакультури та марикультури, диверсифікація експортних ринків із виходом на нові регіональні ринки, зокрема Близький Схід, Південно-Східна Азія, ЄС, Скандинавія та Південна Америка. Важливим завданням є підвищення якості та безпечності продукції шляхом впровадження систем HACCP, ISO 22000, екологічного маркування та сертифікації MSC/ASC, а також стимулювання експорту продукції з високим рівнем переробки, зокрема філе, консервів, кулінарних виробів і білково-вітамінних концентратів.

Стаття 258. Інструменти державної підтримки експорту рибопродукції

Державна підтримка включає експортно-кредитні програми з частковою гарантією держави, компенсацію відсоткових ставок для підприємств, що здійснюють експорт готової продукції, формування цільового фонду підтримки експорту та надання податкових пільг і митних преференцій на імпорт технологічного обладнання для виробництва експортно-орієнтованої продукції. Інформаційно-аналітичне забезпечення здійснюється через створення єдиної національної бази даних, аналітичні прогнози цін, попиту та споживчих трендів, а також надання інформаційно-консультаційних послуг експортерам.

Маркетингова підтримка включає участь держави у міжнародних виставках, ярмарках та торговельних форумах, просування українських брендів через дипломатичні місії та торговельні представництва, а також підтримку національного знаку якості «Ukrainian Fish Product».

Стаття 259. Система контролю якості та сертифікації експортної рибопродукції

Експорт рибопродукції здійснюється лише за умови відповідності міжнародним ветеринарно-санітарним, фітосанітарним та екологічним стандартам. Державна служба з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів контролює походження, безпечність та простежуваність продукції, забезпечує акредитацію лабораторій контролю якості та взаємне визнання сертифікатів із країнами-імпортерами. Держава сприяє гармонізації технічних регламентів України з нормами ЄС, США, Канади, Японії та інших ключових торговельних партнерів.

Стаття 260. Географічна диверсифікація та розвиток зовнішньої логістики

Політика спрямована на створення логістичних хабів української рибопродукції за кордоном, зокрема у портах ЄС, Туреччини, Африки, Південно-Східної Азії, Австралії, Південної Америки. Передбачено створення експортно-логістичних терміналів, холодильних складів і дистрибуційних центрів з українською участю, а також розвиток співпраці з міжнародними транспортними операторами для забезпечення «холодного ланцюга» – безперервної температурної логістики продукції від виробника до споживача.

Стаття 261. Митно-тарифна та податкова політика в експорті

Експортна митна політика спрямована на усунення бар’єрів для вивезення української рибопродукції та стимулювання виробництва готової продукції з високою доданою вартістю. Забороняється застосування експортних мит, зборів або квот, що обмежують експорт, за винятком випадків необхідності захисту продовольчої безпеки держави.

Для підприємств, що експортують не менше 60 % власного виробництва, можуть застосовуватися податкові стимули, зокрема часткове звільнення від податку на прибуток або податковий кредит на інноваційне оновлення виробництва.

Стаття 262. Міжнародне співробітництво у сфері експорту рибопродукції

Україна підтримує участь національних виробників у регіональних рибогосподарських організаціях та міжнародних програмах (FAO, ICCAT, NASCO, NEAFC). Міжнародні угоди укладаються для відкриття нових ринків, усунення технічних бар’єрів у торгівлі, взаємного визнання стандартів і сертифікатів, створення спільних підприємств і торговельних представництв.

Стаття 263. Моніторинг і оцінка ефективності експортної політики

Для оцінки результативності політики створюється система моніторингу експортних показників, що включає обсяг експорту у натуральному та вартісному виразі, географічну диверсифікацію, частку продукції з високою доданою вартістю, рівень валютних надходжень та екологічну відповідність продукції. Результати моніторингу щорічно подаються Кабінету Міністрів для коригування стратегічних напрямів державної політики.

Загалом, державна політика експорту рибопродукції України є системним інструментом зовнішньоекономічної стратегії, спрямованим на підвищення міжнародної конкурентоспроможності українського рибного сектору, інтеграцію в глобальні ринки та забезпечення економічного зростання країни на засадах сталого розвитку.

Розділ XXVIII

 ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТРАНЗИТУ ТА РЕЕКСПОРТУ РИБОПРОДУКЦІЇ

Стаття 264. Загальні засади

Державна політика транзиту та реекспорту рибопродукції України спрямована на формування конкурентоспроможної, безпечної та прозорої системи переміщення водних біоресурсів і продуктів їх переробки через митну територію України. Основними цілями політики є створення сприятливих умов для міжнародного транзиту рибопродуктів через територію України, розвиток інфраструктури логістики та переробки транзитних вантажів, залучення України до глобальних ланцюгів постачання рибної продукції та запобігання незаконному, нерегульованому та неврахованому рибальству і обігу рибопродуктів.

Державна політика реалізується відповідно до принципів законності та міжнародної сумісності, економічної доцільності й фіскальної ефективності, технічної простежуваності рибопродукції на всіх етапах транзиту, екологічної безпеки та санітарно-ветеринарного контролю.

Стаття 265. Правові засади транзиту рибопродукції через територію України

Транзит рибопродукції здійснюється відповідно до Митного кодексу України, Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та міжнародних угод, учасником яких є Україна. Ввезення, перевезення, зберігання та вивезення транзитної рибопродукції контролюються Державною митною службою України, Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Держава забезпечує створення єдиного електронного реєстру транзитних вантажів рибопродукції, що містить дані про походження, маршрут, власника та кінцевого одержувача продукції, а під час транзиту забороняється змішування вантажів різного походження без належної сертифікації та дозвільних документів.

Стаття 266. Розвиток інфраструктури транзиту та логістичних хабів

Україна сприяє розвитку сучасних транзитно-логістичних центрів для тимчасового зберігання, переробки та перепакування рибопродуктів у приморських та прикордонних регіонах, таких як Одеса, Чорноморськ, Миколаїв, Ізмаїл, Львів, Ужгород та Чернігів. Центри створюються на умовах державно-приватного партнерства із застосуванням технологій “холодного ланцюга” та міжнародних стандартів зберігання харчових продуктів.

Для контролю санітарного стану вантажів у зонах транзиту створюються спеціалізовані лабораторні комплекси ветеринарно-санітарного аналізу, а також розвиваються “зелені коридори” для швидкого проходження вантажів із сертифікатами якості та безпечності.

Стаття 267. Реекспорт рибопродукції: визначення та умови

Реекспорт рибопродукції передбачає вивезення з митної території України продукції, що була раніше ввезена без митного очищення або після мінімальної технологічної обробки, такої як перепакування, маркування, сортування або зберігання. Реекспорт здійснюється на підставі декларації про реекспорт, документів, що підтверджують законне походження продукції, ветеринарного або санітарного сертифіката та відповідних дозволів компетентних органів.

Діяльність дозволяється лише для суб’єктів, включених до Державного реєстру уповноважених операторів рибопродуктів, які відповідають міжнародним стандартам контролю якості. Під час реекспорту забороняється використання продукції невідомого або незаконного походження, зміна маркування з метою фальсифікації країни походження та обіг продукції, що не відповідає вимогам країн призначення.

Стаття 268. Економічне та фіскальне стимулювання транзиту і реекспорту

Для розвитку транзитно-реекспортної діяльності можуть застосовуватися заходи, зокрема звільнення від сплати ввізного мита та ПДВ на рибопродукцію в режимі транзиту або реекспорту, зниження портових зборів для транзитних вантажів, податкові пільги для операторів, що інвестують у сучасні холодильні потужності та логістичні об’єкти. Для залучення інвестицій створюються спеціальні економічні зони, орієнтовані на експортно-транзитну діяльність у рибному секторі.

Стаття 269. Міжнародне співробітництво у сфері транзиту та реекспорту

Україна укладає міжнародні угоди з країнами-транзитерами та кінцевими споживачами рибопродукції щодо взаємного визнання сертифікатів і митних процедур, спрощення проходження транзитних вантажів та запобігання незаконному обігу продукції. Держава бере участь у регіональних і міжнародних програмах FAO, ЄС та ООН, спрямованих на боротьбу з незаконним, нерегульованим та неврахованим рибальством та підвищення прозорості ланцюгів постачання морепродуктів.

Міністерство закордонних справ України спільно з Міністерством  економіки, довкілля та сільського господарства України забезпечує дипломатичну та правову підтримку українських операторів у міжнародних транзитно-реекспортних операціях.

Стаття 270. Моніторинг, звітність та контроль

Для прозорості транзитних і реекспортних операцій створюється Національна система електронного обліку руху рибопродукції, інтегрована з митною системою ЄС (EU TRACES) та міжнародними базами даних FAO. Усі суб’єкти господарювання, що здійснюють транзит чи реекспорт, зобов’язані вести облік вантажів, звітність про обсяги та напрями руху продукції та зберігати документи не менше п’яти років. Контроль за дотриманням законодавства здійснюють Державна митна служба України, Держрибагентство, Держпродспоживслужба та інші уповноважені органи.

Стаття 271. Очікувані результати реалізації державної політики транзиту та реекспорту

Реалізація положень цього розділу сприятиме перетворенню України на регіональний транзитно-логістичний центр рибної продукції Східної Європи, зростанню валютних надходжень від транзитно-реекспортних операцій, створенню нових робочих місць у сфері зберігання, транспортування та обслуговування рибопродуктів, інтеграції України до світових ринків морепродуктів на рівні сучасних стандартів та підвищенню довіри міжнародних партнерів до української системи контролю якості та безпеки харчових продуктів.

Загалом, державна політика транзиту та реекспорту рибопродукції України є невід’ємною складовою зовнішньоекономічної стратегії держави, що забезпечує ефективне використання географічного положення України, сприяє розвитку міжнародної торгівлі, зміцненню продовольчої безпеки та зростанню ролі України як надійного партнера у світовій рибній економіці.