Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 року (Частина 3)

Розділ XXIX

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ РИБОПРОДУКТАМИ

Стаття 272. Загальні засади

Державна політика у сфері внутрішньої торгівлі та споживання рибопродукції в Україні спрямована на формування сталого, збалансованого та прозорого ринку рибних товарів, що забезпечує продовольчу безпеку держави, стабільність цінової політики, підвищення якості і доступності рибної продукції для всіх верств населення, а також стимулює розвиток вітчизняного рибного виробництва. Політика ґрунтується на принципах державного пріоритету у забезпеченні населення якісними та безпечними рибними продуктами, ринкової збалансованості попиту і пропозиції, захисту прав споживачів, прозорої конкуренції між суб’єктами ринку, державного контролю якості і походження рибопродукції та підтримки вітчизняного виробника через економічні та організаційні стимули.

Стаття 273. Основні напрями державного регулювання внутрішньої торгівлі

Держава забезпечує продовольчу стабільність через розширення ринкової присутності вітчизняних рибогосподарських підприємств, формування оптимальної регіональної структури рибного забезпечення та створення системи стратегічних запасів замороженої риби. Встановлюються державні мінімальні стандарти забезпечення населення рибною продукцією, що визначають науково обґрунтовані норми споживання риби та морепродуктів на душу населення з урахуванням рекомендацій ВООЗ.

Державне регулювання цінової політики здійснюється шляхом моніторингу оптових і роздрібних цін, впровадження механізмів стримування надмірного зростання цін на соціально значущі види рибної продукції, а також через підтримку державних закупівель і цільових програм постачання.

Розвивається інфраструктура ринку рибопродукції через створення оптово-логістичних центрів і рибних бірж, формування регіональних хабів із зберігання, сортування, переробки та дистрибуції рибопродуктів, підтримку місцевих рибних ярмарків і торговельних мереж із залученням кооперативів та громад. Впроваджується цифровізація торгівлі шляхом електронних систем сертифікації походження, відстеження руху партій рибопродукції (Fish Trace) та онлайн-платформ для прозорої взаємодії між виробниками, постачальниками і споживачами.

Стаття 274. Контроль якості та безпеки рибопродукції

Держава забезпечує обов’язкову сертифікацію та санітарний, ветеринарний і екологічний контроль рибопродукції, що реалізується на внутрішньому ринку. Забороняється реалізація продукції невстановленого походження або такої, що не відповідає санітарним нормам.

Органи державного контролю забезпечують систематичні перевірки торговельних мереж, ринків, складів і підприємств громадського харчування щодо дотримання вимог якості, простежуваності та умов зберігання. Для захисту споживачів вводиться єдина державна марка «Українська рибопродукція – контроль якості», що надається за результатами добровільної сертифікації підприємств.

Стаття 275. Підтримка вітчизняних виробників

Держава стимулює участь національних виробників у внутрішній торгівлі шляхом надання податкових і кредитних пільг підприємствам, що реалізують рибопродукцію українського походження, державного співфінансування рибних маркетингових програм і реклами вітчизняної продукції, а також створення системи державних замовлень на поставку рибопродуктів для армії, шкіл, медичних закладів та інших бюджетних установ. Розвиток локальних ланцюгів постачання (“від ферми до столу”) визначено ключовим напрямом забезпечення внутрішнього ринку свіжою і якісною рибною продукцією.

Стаття 276. Підвищення культури споживання риби

Держава сприяє розвитку культури споживання рибної продукції через інформаційно-просвітницькі кампанії, популяризацію здорового харчування та національних рибних традицій. Міністерство охорони здоров’я спільно з Міністерством освіти і науки розробляють науково-методичні рекомендації щодо користі регулярного споживання риби, особливо серед дітей, молоді та людей похилого віку. Засоби масової інформації та освітні програми залучаються до підвищення обізнаності споживачів щодо безпечних і сталих джерел рибної продукції.

Стаття 277. Соціальна політика забезпечення рибопродуктами

Держава забезпечує соціально вразливі категорії населення (пенсіонерів, дітей, військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб) рибною продукцією за пільговими цінами або через цільові державні програми. Розробляються механізми адресної допомоги через систему електронних сертифікатів на придбання рибної продукції. Запроваджується державний резерв рибопродуктів соціального призначення.

Загалом, державна політика у сфері внутрішньої торгівлі та споживання рибопродукції України створює умови для стабільного, прозорого та безпечного ринку, підтримки вітчизняних виробників, доступності продуктів для населення та формування культури споживання риби на національному рівні.

Розділ XXX

 ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ РИБНИХ КОРМІВ, БІОТЕХНОЛОГІЙ

ТА СУПУТНЬОЇ ПРОДУКЦІЇ

Стаття 278. Загальні засади

Державна політика формування внутрішнього ринку рибних кормів, біотехнологій та супутньої продукції спрямована на створення самодостатньої національної системи виробництва, наукового супроводу та інноваційного розвитку у сфері рибних кормів, аквакультурних біотехнологій, ветпрепаратів, добавок, обладнання та технологічних рішень для рибного господарства.

Метою політики є зниження залежності України від імпорту кормів та технологічних компонентів, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, забезпечення біологічної безпеки та формування високотехнологічного сектору рибного господарства. Основні напрями державного регулювання та створення внутрішньої рибокормової бази охоплюють підтримку розвитку спеціалізованих заводів із виробництва високобілкових кормів, мікро- та макрогранул, преміксів і добавок для всіх видів риб, стимулювання будівництва та модернізації кормових комбінатів при рибогосподарських підприємствах, впровадження систем управління якістю ISO та НАССР на виробництвах.

Формується національна науково-виробнича платформа у сфері аквакультурних біотехнологій, що охоплює генетичні та селекційні програми для підвищення рибопродуктивності, мікробіологічні та ферментативні біотехнології для підвищення засвоюваності кормів, використання природних і синтетичних пробіотиків, імуномодуляторів та біостимуляторів росту. Держава підтримує імпортозаміщення через державні гранти, податкові пільги та преференції для виробників, які використовують вітчизняну сировину, та створює систему державних стандартів і технічних регламентів щодо безпеки, якості, енергетичної цінності, екологічності та біосумісності кормів і добавок.

Стаття 279. Біотехнологічний сектор рибного господарства

Держава формує умови для розвитку біоіндустрії в аквакультурі, що охоплює виробництво живих кормових об’єктів (дафній, артемій, хлорели, спіруліни тощо), культивування мікроводоростей як джерела білка, жирних кислот і пігментів, розробку ферментних і бактеріальних препаратів для очищення водойм, контролю якості води та профілактики захворювань риби.

Біотехнологічні інновації визнаються стратегічним ресурсом розвитку аквакультури та підлягають державному стимулюванню через створення регіональних біотехнологічних кластерів, фінансування наукових досліджень у рамках державних цільових програм та впровадження результатів НДДКР у промислове виробництво через державно-приватне партнерство. Держава сприяє розвитку екологічно чистих біотехнологій, що передбачають безвідходні цикли, мінімізацію хімічних добавок, використання органічних джерел білка та утилізацію побічних продуктів.

Виробництво супутньої продукції та обладнання для аквакультури/марикультури є складовою державної індустріальної політики та охоплює технологічне обладнання, пакувальні матеріали, морозильні установки, контейнери, холодильні системи, транспортні та логістичні рішення для перевезення живої та охолодженої риби. Держава підтримує розробку вітчизняних інженерно-технологічних рішень через створення дослідно-конструкторських бюро, інкубаторів стартапів та залучення університетської науки.

Для забезпечення високої конкурентоспроможності продукції вітчизняного виробництва впроваджуються програми сертифікації, стандартизації та просування українського рибного обладнання на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Через економічні стимули та інструменти розвитку держава забезпечує податкові пільги для виробників кормів і біотехнологічних препаратів, часткову компенсацію вартості будівництва або модернізації кормових заводів, грантові програми для малих і середніх підприємств сектору біоінновацій та залучення іноземних інвестицій у високотехнологічні проєкти з локалізацією виробництва в Україні. Для підвищення ефективності ринку запроваджується Єдиний державний реєстр виробників рибних кормів і біотехнологічних продуктів, що забезпечує прозорість, контроль якості та простежуваність.

Стаття 280. Міжнародне співробітництво

Україна розвиває міжнародне науково-технічне співробітництво у сфері рибних кормів і біотехнологій, бере участь у спільних програмах із ЄС, ФАО, ЄБРР та іншими міжнародними організаціями. У рамках міжнародних угод сприяється трансферу технологій, обміну генетичними ресурсами та впровадженню спільних науково-виробничих проєктів. Пріоритет надається партнерствам, що сприяють локалізації виробництва на території України та розвитку внутрішнього ринку.

Стаття 281. Державна політика у сфері логістики, зберігання та дистрибуції рибопродукції

Державна політика у сфері логістики, зберігання та дистрибуції рибопродукції є складовою частиною стратегії структурної перебудови рибного господарства України та спрямована на формування єдиної високотехнологічної логістичної системи, яка об’єднає всі ланки виробничо-збутового ланцюга від вирощування, вилову, транспортування та переробки до оптово-роздрібної торгівлі, з дотриманням принципів простежуваності, ветеринарного контролю та продовольчої безпеки.

Основним завданням держави є створення єдиного технологічного середовища, у якому кожна ділянка логістичного процесу функціонує як елемент інтегрованої екосистеми управління рибними ресурсами, заснованої на принципах цифровізації, стандартизації та «холодного ланцюга».

Стаття 282. Формування мережі рибогосподарських логістичних хабів

Створюються регіональні та міжрегіональні логістичні центри (рибні хаби) у ключових транспортних вузлах країни – морських портах, великих річкових терміналах, агропромислових агломераціях. Хаби виконуватимуть функції накопичення, зберігання, сортування, охолодження, пакування та дистрибуції риби і морепродуктів у межах стандартизованих технологічних процесів із впровадженням автоматизованих систем управління запасами та відстеження походження риби.

Стаття 283. Розвиток спеціалізованої транспортної інфраструктури

Передбачається створення спеціалізованого автопарку живорибних і рефрижераторних транспортних засобів, здатних забезпечити збереження якості риби на всіх етапах переміщення. Держава стимулює виробництво і модернізацію автомобілів для перевезення живої риби, оснащених системами аерації, контролю кисню, температури, вмісту CO₂ та автоматичного моніторингу стану вантажу в реальному часі.

Стаття 284. Впровадження інноваційних технологій зберігання

Система зберігання риби будується на принципах «холодного ланцюга» – безперервного підтримання оптимальної температури від моменту вилову до реалізації. На оптових базах, у живорибних господарствах і торговельних мережах упроваджуються установки замкненого водопостачання, холодильні комплекси, системи швидкого охолодження за технологією рідкого льоду, а також автоматизовані лінії сортування та пакування продукції.

Стаття 285. Організація мережі живорибних баз і оптових рибних ринків

Державна політика передбачає будівництво мережі живорибних баз по всій території України, які виконуватимуть функції накопичення, короткострокового утримання, ветеринарного контролю та оперативної дистрибуції живої риби. Кожна база оснащується сучасним технологічним, холодильним і лабораторним обладнанням, пунктами приймання, сортування та пакування продукції, а також має штатного ветеринарного лікаря. Оптові рибні ринки створюються за зразком європейських торгових бірж із впровадженням електронних аукціонних систем і блокчейн-технологій для фіксації походження товару.

Стаття 286. Цифровізація та автоматизація логістичних процесів

Упроваджується система електронного моніторингу «від водойми до споживача» (FishTrack), що забезпечує повну простежуваність кожної партії риби та мінімізує ризики фальсифікації, контрабанди та нелегального вилову. Використання штучного інтелекту в управлінні запасами, прогнозуванні попиту, плануванні маршрутів транспортування та контролі температурних режимів дозволяє оптимізувати витрати та підвищити ефективність ланцюгів постачання.

Стаття 287. Інтеграція логістичних процесів у європейську систему торгівлі рибопродукцією

Україна забезпечує гармонізацію логістичних і ветеринарних стандартів із нормами ЄС, зокрема Регламентом (ЄС) № 853/2004 та системою EU TRACES NT, що відкриває можливості для безперешкодного експорту української рибопродукції та створення спільних логістичних коридорів у межах Транс’європейської транспортної мережі.

Стаття 288. Забезпечення енергоефективності та екологічної безпеки логістики

Держава стимулює впровадження енергоощадних технологій у холодильному господарстві, використання вторинної енергії, водневого та електричного транспорту, систем очищення та регенерації води. Усі логістичні об’єкти повинні відповідати стандартам ISO 22000, HACCP та принципам «зеленого ланцюга постачання».

Стаття 289. Розвиток інфраструктури роздрібної торгівлі рибопродукцією
 Держава сприяє створенню мережі спеціалізованих рибних супермаркетів, фіш-маркетів і точок реалізації живої риби з інтегрованими системами УЗВ та сучасним ветеринарно-санітарним контролем. У великих містах передбачається створення демонстраційних торгових майданчиків і центрів гастрономічної культури риби, що поєднують функції торгівлі, просвіти та популяризації споживання української рибопродукції.

Реалізація цієї політики забезпечує створення інтегрованої системи логістики, зберігання та дистрибуції рибопродукції як стратегічного чинника зміцнення продовольчої незалежності України, формування національного ринку якісної риби, зниження імпортозалежності та підвищення добробуту населення.

Розділ XXXI

КРИТЕРІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРИВБЛИВОСТІ

Стаття 290. Загальні положення

Інвестиційна привабливість підприємств галузі рибного господарства України визначається сукупністю об’єктивних і суб’єктивних характеристик об’єктів інвестування, які формують потенційний платоспроможний попит на інвестиції в рибогосподарські, допоміжні, логістичні та торговельні підприємства. Вона може бути поточною або перспективною, абсолютною або порівняльною щодо інших галузей національної економіки.

Стаття 291. Основні критерії оцінки інвестиційної привабливості

Оцінка інвестиційної привабливості здійснюється за критеріями фінансової стабільності і платоспроможності підприємств, конкурентоспроможності рибної продукції, стабільного утримання сектору ринку, потенціалу виходу на нові внутрішні та зовнішні ринки, інноваційної активності, виробничого потенціалу та технологічної гнучкості, здатності швидко нарощувати обсяги виробництва, можливості диверсифікації та освоєння нових видів продукції, кадрового потенціалу і рівня управлінської культури, прозорості фінансової та господарської діяльності.

Стаття 292. Поточний стан галузі

Сучасний стан рибного господарства України характеризується глибокою кризою, спричиненою тривалим системним занепадом, відсутністю інноваційної політики, високим рівнем корупційних ризиків та зношеністю виробничих потужностей. Більшість підприємств функціонує на межі виживання або втрати технічної та економічної спроможності.

Стаття 293. Необхідність створення сприятливого інвестиційного клімату

Сталий розвиток галузі неможливий без формування системних умов для зростання внутрішнього та зовнішнього інвестиційного потоку, який сприятиме модернізації інфраструктури, впровадженню інноваційних технологій, розвитку науки та підготовці кваліфікованих кадрів. Держава зобов’язана забезпечити сприятливе регуляторне середовище, мінімізувати адміністративні бар’єри та впровадити механізми захисту інвесторів.

Стаття 294. Державна участь у підвищенні інвестиційної привабливості

Держава забезпечує комплекс заходів для стимулювання інвестицій у галузь рибного господарства, включно з удосконаленням законодавчої бази, прийняттям спеціальних законів, спрощенням процедур надання у користування земель водного фонду, створенням прозорого механізму концесій для рибогосподарських підприємств та підтримкою вітчизняних виробників через державні гарантії, пільгове кредитування та податкові стимули.

Стаття 295. Типи інвесторів і їх інтереси

Для підприємств галузі важливо розрізняти інвесторів фінансового типу, орієнтованих на короткостроковий прибуток і зростання ринкової вартості компаній, та стратегічних інвесторів, зацікавлених у довгостроковому розвитку підприємств, участі в управлінні, підвищенні ефективності виробництва та мінімізації ризиків. Стратегічні інвестори розглядаються як ключові партнери держави у відновленні та модернізації рибогосподарського комплексу.

Стаття 296. Критерії для стратегічних інвесторів

Підприємства, що прагнуть залучити стратегічних інвесторів, повинні демонструвати наявність чіткої стратегії розвитку, технологічну інноваційність, експортний потенціал, дотримання екологічних стандартів, ефективну систему управління ризиками та соціальну відповідальність перед працівниками та громадами.

Стаття 297. Зовнішні фактори впливу

Інвестиційна привабливість підприємств формується під впливом політичної та економічної стабільності держави, якості податкової системи та судового захисту, рівня розвитку транспортної, енергетичної та торговельної інфраструктури, кадрового потенціалу, стану конкуренції, екологічної безпеки та науково-технічного прогресу.

Стаття 298. Внутрішні фактори впливу

Внутрішні чинники інвестиційної привабливості залежать від діяльності підприємств і включають фінансовий стан і рентабельність, ефективність організаційної структури управління, інноваційність продукції, стабільність фінансових потоків, рівень диверсифікації діяльності та адаптивності до ринкових змін.

Стаття 299. Аналітична структура оцінки інвестиційної привабливості

Комплексна оцінка підприємств включає аналіз потенційного прибутку, фінансовий аналіз, ринковий аналіз, технологічний аналіз, управлінський аналіз, екологічний та соціальний аналіз, що дозволяє оцінити стабільність, ефективність управління та вплив на довкілля та зайнятість.

Стаття 300. Розвиток концесійних механізмів і консорціумів

Для активізації інвестиційної діяльності створюються умови для утворення консорціумів рибогосподарських підприємств на базі великих водойм із довгостроковими концесійними договорами, що забезпечують комплексне використання біоресурсів, повний технологічний цикл від вирощування до реалізації, підвищення ефективності природокористування, розвиток переробної індустрії та експортного потенціалу.

Стаття 301. Кінцева мета інноваційно-інвестиційної політики

Метою державної політики є створення висококонкурентного, технологічно оновленого та інвестиційно привабливого рибогосподарського комплексу, який забезпечує продовольчу безпеку держави, стабільне зростання експорту рибопродукції, залучення приватного та іноземного капіталу, підвищення якості життя населення при дотриманні екологічної рівноваги.

Розділ XXXII

ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Стаття 302. Загальні положення

Інноваційна політика у сфері рибного господарства України спрямована на формування високотехнологічної, екологічно безпечної, науково обґрунтованої системи управління водними біоресурсами, що забезпечує ефективне використання природного потенціалу, підвищення конкурентоспроможності продукції та інтеграцію України у світову “блакитну економіку”.

Стаття 303. Мета та завдання державної інноваційної політики

Метою державної інноваційної політики є створення сприятливих умов для розвитку, впровадження та комерціалізації інновацій у всіх підсекторах рибного господарства – від аквакультури до океанічного промислу і переробки.

Основними завданнями є стимулювання наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт, створення системи державних та приватних інноваційних кластерів, розбудова інфраструктури технологічних парків і лабораторій морських біотехнологій, підтримка стартапів у сфері аквакультури, генетики, селекції, кормовиробництва та переробки, а також цифровізація управління галуззю та впровадження інтелектуальних систем моніторингу.

Стаття 304. Принципи інноваційної політики

Інноваційна політика базується на принципах наукової обгрунтованості, коли управлінські рішення приймаються на основі даних і досліджень; екологічної збалансованості – узгодження технологічного розвитку з охороною водних екосистем; державно-приватного партнерства – поєднання інтересів держави, науки і бізнесу; орієнтації на світові стандарти – гармонізація з політикою ЄС у сфері “блакитної економіки”; відкритості та прозорості – рівний доступ до інноваційних програм і ресурсів.

Стаття 305. Основні напрями інноваційного розвитку

Держава забезпечує реалізацію інноваційної політики шляхом створення і впровадження нових біотехнологій у відтворенні, годівлі та вирощуванні водних біоресурсів, генетичного удосконалення промислових видів риб та розвитку національної програми селекції, розвитку цифрових систем обліку, моніторингу і контролю вилову та аквакультури, автоматизації процесів переробки, логістики і реалізації рибопродукції, впровадження систем штучного інтелекту в управлінні виробничими циклами, контролі якості та прогнозуванні біопродуктивності водойм, розробки і використання екологічно безпечних кормів і добавок, а також створення технологій безвідходної переробки рибної сировини та вторинного використання побічних продуктів.

Стаття 306. Роль науки та освіти у формуванні інноваційної екосистеми

Наукові установи, галузеві інститути, університети та лабораторії є фундаментом інноваційної екосистеми. Держава підтримує створення спеціалізованих морських наукових центрів, проведення досліджень у сфері аквакультури, марикультури, геноміки та кліматичних адаптацій, розвиток системи підготовки кадрів нового покоління – інженерів, біотехнологів, фахівців з цифрових технологій у рибному господарстві, програми академічної мобільності та міжнародного стажування молодих науковців, а також формування банку інноваційних рішень у рибному господарстві.

Стаття 307. Стимулювання інноваційної діяльності підприємств

Для активізації інноваційної діяльності підприємств галузі запроваджуються податкові стимули та грантові програми для розробників і виробників нових технологій, державне співфінансування дослідно-конструкторських проєктів, програми підтримки підприємств, що впроваджують інновації у виробництво, система державних сертифікатів на екологічно безпечну і технологічну продукцію, а також можливість отримання “інноваційного статусу” підприємства з відповідними пільгами.

Стаття 308. Формування кластерної інноваційної моделі

Ефективною формою реалізації інноваційної політики є створення інноваційно-виробничих кластерів у регіонах із найбільшим рибогосподарським потенціалом. Кластери об’єднуватимуть підприємства з вирощування, вилову і переробки риби, науково-дослідні центри та стартап-інкубатори, виробників кормів, біопрепаратів і технічного обладнання, а також логістичні, маркетингові та освітні структури. Кластерна модель дозволить створити синергію між інновацією, виробництвом і наукою, забезпечивши стале зростання конкурентоспроможності галузі.

Стаття 309. Цифрова трансформація галузі

Інноваційна політика передбачає повну цифровізацію рибного господарства, включно зі створенням державного електронного реєстру водних біоресурсів і суб’єктів господарювання, впровадженням електронних квот, дозволів і журналів вилову, розвитком національної платформи “Smart Fisheries Ukraine”, інтеграцією супутникових та дронових систем моніторингу, а також запровадженням електронного обігу сертифікатів якості та експортних документів.

Стаття 310. Міжнародне співробітництво у сфері інновацій

Україна розвиватиме партнерства у сфері інновацій із провідними науковими центрами та міжнародними організаціями, беручи участь у програмах ЄС “Horizon Europe”, “Blue Economy Partnership”, “EUMAP”, створюючи спільні наукові лабораторії та дослідні станції у Чорному та Азовському морях, залучаючи іноземні технології і ноу-хау для модернізації виробництва, а також розвиваючи програми трансферу технологій і спільних стартапів.

Стаття 311. Очікувані результати реалізації інноваційної політики

Реалізація державної інноваційної політики забезпечить підвищення ефективності рибогосподарського виробництва на 30-50%, зменшення енергоспоживання і втрат біоресурсів, створення високотехнологічних робочих місць, підвищення частки вітчизняної продукції на внутрішньому ринку, зростання експорту інноваційної рибопродукції та зміцнення позицій України у світовій системі “блакитної економіки”.

Стаття 312. Заключні положення

Інноваційна політика є ключовим елементом модернізації рибного господарства України. Її успішна реалізація сприятиме формуванню національної моделі інтелектуальної економіки моря, що базується на поєднанні наукового потенціалу, підприємницької ініціативи та державної підтримки.

Розділ XXXIII

НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Стаття 313. Загальні положення

Наукове забезпечення розвитку рибного господарства України є фундаментальною складовою державної політики у сфері управління водними біоресурсами. Воно покликане формувати систему знань, технологій і методів, необхідних для сталого функціонування галузі, підвищення її продуктивності, екологічної збалансованості та конкурентоспроможності на світовому ринку.

Стаття 314. Мета та завдання наукового забезпечення

Метою наукового забезпечення є створення національної системи прикладної і фундаментальної науки у сфері рибного господарства, яка забезпечує наукове прогнозування, розробку інноваційних технологій та інформаційно-аналітичну підтримку управлінських рішень.

Основними завданнями є проведення наукових досліджень у галузі біології, гідроекології, аквакультури, марикультури та морської генетики, розроблення методологічних основ сталого використання водних біоресурсів, створення системи наукового моніторингу водних екосистем, інтеграція наукової діяльності України до міжнародного наукового простору та забезпечення практичного впровадження результатів досліджень у виробництво.

Стаття 315. Принципи організації наукового забезпечення

Державна політика у сфері наукового забезпечення спирається на принципи наукової обгрунтованості управлінських рішень, цілісності і системності досліджень водних біоресурсів, інтеграції науки, освіти і виробництва, відкритості наукових даних та доступу до результатів досліджень, міжнародної співпраці та дотримання європейських стандартів досліджень.

Стаття 316. Науково-дослідні установи рибного господарства

До системи наукового забезпечення входять державні, академічні, відомчі, регіональні та приватні науково-дослідні установи, що здійснюють дослідження у сферах морської біології та океанології, аквакультури і марикультури, генетики, селекції, гідробіоніки, технологій переробки та зберігання рибної сировини, економіки і прогнозування розвитку рибного господарства. Держава сприяє їх модернізації, матеріально-технічному забезпеченню, розвитку лабораторної бази та створенню інноваційних центрів.

Стаття 317. Національна система наукового моніторингу водних біоресурсів

З метою раціонального управління біоресурсами створюється система наукового моніторингу, яка забезпечує регулярне спостереження за станом популяцій промислових видів риб, оцінку рівня біопродуктивності водойм, виявлення екологічних ризиків і деградаційних процесів, розробку рекомендацій щодо лімітів вилову і відтворення, а також ведення державного кадастру водних біоресурсів.

Стаття 318. Інформаційно-аналітичне забезпечення галузі

Наукове забезпечення включає формування єдиного інформаційно-аналітичного простору, що охоплює бази даних про стан водних екосистем, флору і фауну, результати біологічних, технологічних і економічних досліджень, прогностичні моделі розвитку галузі та інтеграцію з державними електронними системами управління природними ресурсами. Держава гарантує відкритість, достовірність та систематичне оновлення таких даних.

Стаття 319. Взаємодія науки, освіти і виробництва

Розвиток наукового потенціалу неможливий без ефективної взаємодії між наукою, освітою та виробництвом. Передбачається створення науково-освітніх консорціумів, реалізація спільних науково-виробничих програм, розвиток дуальної освіти та практичної підготовки студентів на базі підприємств, залучення студентської молоді до науково-дослідних робіт та підтримка молодих учених і програм наукових грантів.

Стаття 320. Фінансування наукових досліджень

Держава забезпечує багатоканальне фінансування наукових програм у сфері рибного господарства через бюджетне фінансування пріоритетних державних наукових тем, гранти, цільові програми та державні замовлення, а також залучення коштів приватних інвесторів і міжнародних партнерів, підтримку інноваційних наукових стартапів і дослідницьких платформ.

Стаття 321. Міжнародне наукове співробітництво

Україна активно розвиватиме міжнародне співробітництво у сфері рибогосподарської науки, беручи участь у міжнародних дослідницьких програмах, зокрема FAO, ICES, Black Sea Commission, створюючи спільні морські лабораторії, станції спостережень і центри даних, обмінюючись науковцями та проводячи спільні експедиції і симпозіуми, а також інтегруючи діяльність у європейські наукові мережі та стандарти досліджень.

Стаття 322. Наукове прогнозування розвитку галузі

Наукові установи здійснюють системне прогнозування розвитку рибного господарства на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу, включно з оцінкою рибних запасів та екологічних умов їх відтворення, моделюванням впливу кліматичних змін на біорізноманіття, визначенням пріоритетних напрямів розвитку аквакультури та прогнозом ринку рибної продукції і ресурсного потенціалу водойм.

Стаття 323. Впровадження результатів наукових досліджень у практику

Для підвищення ефективності наукової діяльності держава створює механізми трансферу технологій і знань у виробництво, зокрема систему сертифікації і реєстрації наукових розробок, базу інноваційних технологій, відкриту для підприємств галузі, механізми державно-приватного партнерства у впровадженні наукових результатів, а також сприяння комерціалізації винаходів і патентів у сфері рибного господарства.

Стаття 324. Розвиток кадрового потенціалу науки

Наукове забезпечення неможливе без підготовки висококваліфікованих кадрів, тому передбачається підтримка аспірантур, докторантур і програм підвищення кваліфікації, створення мережі спеціалізованих кафедр у вищих навчальних закладах, залучення молодих учених до міжнародних проєктів та формування престижу наукової діяльності у сфері рибного господарства.

Стаття 325. Очікувані результати реалізації наукової політики

Реалізація системи наукового забезпечення сприятиме формуванню національної школи морських і рибогосподарських наук, підвищенню ефективності управління водними біоресурсами, впровадженню науково обґрунтованих технологій у виробництво, зменшенню екологічних ризиків і втрат біоресурсів, а також зміцненню позицій України як науково активної держави у світовій “блакитній економіці”.

Стаття 326. Заключні положення

Наукове забезпечення розвитку рибного господарства є ключовим фактором його модернізації, підвищення екологічної та економічної ефективності. Держава гарантує системну підтримку науки як стратегічного ресурсу національної безпеки та сталого розвитку України.

Розділ XXXIV

ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА

Стаття 327. Загальні положення

Освітня політика у сфері рибного господарства є складовою частиною державної стратегії формування людського капіталу, здатного забезпечити відновлення, інноваційний розвиток і міжнародну конкурентоспроможність галузі. Держава визнає підготовку висококваліфікованих фахівців із рибного господарства стратегічним напрямом розвитку освітньої системи України.

Стаття 328. Мета та завдання освітньої політики

Метою державної освітньої політики є створення сучасної, гнучкої та інтегрованої системи підготовки кадрів для всіх сегментів рибного господарства – від промислового лову до аквакультури, логістики, біотехнологій і морського менеджменту.

Основними завданнями є модернізація освітніх програм з урахуванням світових стандартів “блакитної економіки”, формування системи професійної освіти, безперервного навчання та перепідготовки кадрів, посилення зв’язку освіти з наукою та виробництвом, а також розвиток міжнародних освітніх партнерств і програм академічної мобільності.

Стаття 329. Принципи державної освітньої політики у сфері рибного господарства

Освітня політика базується на принципах безперервності освіти протягом життя, наукової та практичної орієнтованості навчального процесу, інноваційності і технологічної спрямованості змісту освіти, партнерства держави, бізнесу та освітніх закладів, а також інтеграції до європейського освітнього простору.

Стаття 330. Система освіти у сфері рибного господарства

Система освіти охоплює професійно-технічні училища морського та рибного профілю, спеціалізовані коледжі, інститути та університети, післядипломні центри підготовки і підвищення кваліфікації, навчально-науково-виробничі комплекси. Держава забезпечує їх координацію та сприяє створенню освітньо-наукових кластерів на базі провідних закладів вищої освіти.

Стаття 331. Освітні стандарти та кваліфікаційні вимоги

Держава запроваджує єдині стандарти професійної освіти у сфері рибного господарства відповідно до міжнародних вимог, передбачаючи компетентнісний підхід до формування навчальних програм, визначення професійних стандартів для всіх категорій фахівців, узгодження кваліфікацій із європейською рамкою кваліфікацій (EQF), а також впровадження системи сертифікації та ліцензування фахівців рибного господарства.

Стаття 332. Освіта та інновації

У рамках державної освітньої політики стимулюється створення інноваційно-освітніх середовищ, що передбачає формування лабораторій, навчально-виробничих полігонів і дослідних станцій, впровадження цифрових технологій, симуляторів, віртуальних платформ, розвиток дуальної освіти, яка поєднує навчання та практику, та залучення бізнесу до формування змісту навчальних програм.

Стаття 333. Академічна мобільність та міжнародне співробітництво

Україна підтримує участь своїх навчальних закладів у міжнародних освітніх програмах і мережах, зокрема Erasmus+, Horizon Europe, FAO Academy, забезпечуючи академічні обміни студентів і викладачів, створення спільних магістерських і докторських програм, взаємне визнання дипломів і сертифікатів та стажування українських фахівців у провідних наукових центрах світу.

Стаття 334. Освіта для сталого розвитку рибного господарства

Особлива увага приділяється формуванню екологічної культури та етичної відповідальності майбутніх фахівців. Програми освіти мають забезпечувати розуміння принципів сталого використання водних біоресурсів, знання екологічного законодавства, стандартів та практик ЄС, а також підготовку фахівців до реалізації політики “блакитного зростання” і морської безпеки.

Стаття 335. Професійна підготовка та перепідготовка кадрів

Держава створює умови для підвищення кваліфікації працівників галузі через короткострокові курси, тренінги та стажування, освітні програми для керівників підприємств, фермерів і рибалок, дистанційні освітні платформи для сільських і прибережних громад, а також систему сертифікації професійних компетенцій.

Стаття 336. Підтримка педагогічних і науково-педагогічних кадрів

Для забезпечення якості освіти держава підтримує підготовку викладачів нової генерації через стажування у виробничих структурах галузі, підвищення кваліфікації на міжнародному рівні, участь у програмах розвитку педагогічної майстерності та запровадження мотиваційних механізмів для залучення молодих фахівців до викладацької діяльності.

Стаття 337. Розвиток морської освітньої інфраструктури

З метою відродження національної морської школи створюється сучасна освітня інфраструктура, що включає навчально-тренажерні центри, флот навчальних суден, віртуальні кампуси морських спеціальностей та лабораторії морських систем моніторингу і гідронавігації.

Стаття 338. Освіта та цифровізація рибного господарства

Держава стимулює впровадження цифрових інструментів у систему освіти, зокрема електронні освітні платформи, дистанційні курси, онлайн-симулятори, цифрові кабінети практики для управління рибними господарствами та використання штучного інтелекту для адаптації навчальних програм.

Стаття 339. Фінансове забезпечення освітньої політики

Фінансування освітніх програм у сфері рибного господарства здійснюється за рахунок державного бюджету, коштів підприємств галузі та міжнародних грантів, партнерських проєктів з бізнесом і міжнародними організаціями, а також спеціальних цільових фондів підтримки освітніх і дослідницьких програм.

Стаття 340. Очікувані результати реалізації освітньої політики

Впровадження державної освітньої політики у сфері рибного господарства забезпечить формування сучасного кадрового потенціалу галузі, інтеграцію української морської освіти у європейський простір, зростання ефективності виробництва завдяки кваліфікованим кадрам та відновлення престижу рибальських професій і морських спеціальностей.

Стаття 341. Заключні положення

Освітня політика у сфері рибного господарства є невід’ємною складовою національної системи продовольчої, морської та екологічної безпеки України. Держава визнає освіту стратегічним ресурсом розвитку “блакитної економіки” та гарантує її підтримку на всіх рівнях – від професійної школи до університету світового рівня.

Розділ XXXV

 КАДРОВА ПОЛІТИКА

Стаття 342. Загальні положення

Кадрова політика у сфері рибного господарства України є системою державних, правових та організаційно-економічних заходів, спрямованих на формування, розвиток, ефективне використання та відтворення трудового потенціалу галузі. Метою кадрової політики є створення збалансованої системи підготовки, залучення, утримання та професійного розвитку кадрів, здатних забезпечити реалізацію стратегічних цілей сталого розвитку рибного господарства України.

Стаття 343. Принципи кадрової політики

Кадрова політика базується на принципах професіоналізму, компетентності та відповідальності працівників, безперервного професійного розвитку та підвищення кваліфікації, поєднання державного управління і ринкових механізмів у формуванні кадрового потенціалу, відкритості, рівності можливостей і недискримінації при доборі кадрів, а також інтеграції кадрової системи у міжнародний трудовий простір морських і рибогосподарських професій.

Стаття 344. Структура кадрового потенціалу галузі

Кадровий потенціал рибного господарства включає робітничі професії, інженерно-технічних спеціалістів, управлінський персонал підприємств, портів, наукових і виробничих центрів, державних службовців системи управління рибним господарством та науково-педагогічні кадри. Держава створює реєстр професій та стандартів компетенцій, необхідних для кожного рівня фахової діяльності.

Стаття 345. Система формування кадрів

Формування кадрового потенціалу здійснюється через профорієнтацію молоді та популяризацію морських і рибогосподарських професій, підготовку фахівців у закладах освіти всіх рівнів, спеціалізовані курси, стажування та підвищення кваліфікації, партнерство держави, бізнесу і навчальних закладів у підготовці кадрів, а також залучення фахівців, які здобули досвід у міжнародних компаніях рибного сектору.

Стаття 346. Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів

Держава забезпечує систему безперервного навчання у формі короткострокових програм професійного вдосконалення, тематичних семінарів і тренінгів із застосуванням новітніх технологій, міжнародних стажувань у провідних рибогосподарських компаніях і наукових установах, а також програм перепідготовки кадрів для нових напрямів аквакультури, марикультури, біотехнологій та морського менеджменту.

Стаття 347. Стимулювання залучення кадрів до галузі

З метою підвищення престижу праці у рибному господарстві держава передбачає систему матеріальних і нематеріальних стимулів для працівників, пільгові умови оподаткування для підприємств, що інвестують у навчання та соціальні програми працівників, державні гранти і стипендії для молодих фахівців, а також соціальні гарантії для працівників морського і рибогосподарського флоту, включно зі страхуванням, пільговим житлом і доступом до медичних послуг.

Стаття 348. Кадровий резерв галузі

Для забезпечення стабільності системи управління створюється Державний кадровий резерв рибного господарства України, який формується на конкурсних засадах із числа перспективних фахівців галузі. Резерв використовується для призначення на керівні посади у державних органах управління, державних підприємствах та установах, що належать до сфери рибного господарства.

Стаття 349. Регіональна кадрова політика

Кадрова політика реалізується з урахуванням регіональних особливостей рибогосподарських зон. Передбачається створення регіональних програм підготовки кадрів, локальних центрів навчання та підвищення кваліфікації на базі обласних управлінь, портів і рибних підприємств. Регіональні органи влади зобов’язані сприяти закріпленню молодих фахівців у місцях праці шляхом надання соціальних пільг і підтримки житлових програм.

Стаття 350. Інноваційно-кадрові центри та цифровізація

Держава підтримує створення інноваційних кадрових центрів рибного господарства – установ нового типу, що поєднують аналітику, прогнозування ринку праці, освітні технології та консалтинг для підприємств галузі. Цифровізація кадрової системи передбачає створення електронного реєстру професійних компетенцій, автоматизованої системи сертифікації та платформ для дистанційного навчання.

Стаття 351. Міжнародне кадрове співробітництво

Україна розвиває міжнародну співпрацю у сфері кадрової політики через участь у програмах обміну фахівцями, стажуваннях і спільних проєктах, адаптацію українських професійних стандартів до міжнародних вимог (IMO, FAO, EU), спільні програми підготовки кадрів з провідними морськими державами та сприяння працевлаштуванню українських спеціалістів на міжнародному ринку морських і рибогосподарських послуг.

Стаття 352. Управління людськими ресурсами у державному секторі рибного господарства

Для державних органів управління рибного господарства впроваджується сучасна система HR-менеджменту, що включає цифровий облік кадрів і результатів їх діяльності, систему професійної оцінки та кар’єрного планування, мотиваційні інструменти для підвищення ефективності державних службовців та прозорі механізми добору, оцінювання і ротації кадрів.

Стаття 353. Соціальний захист працівників рибного господарства

Держава гарантує соціальний захист працівників галузі, які здійснюють діяльність у складних природних, кліматичних і морських умовах. Передбачаються спеціальні умови праці, відпочинку і медичного обслуговування, державне страхування від професійних ризиків, компенсаційні виплати у разі загибелі чи втрати працездатності під час виконання професійних обов’язків та пенсійні пільги для працівників морського флоту і рибних господарств.

Стаття 354. Очікувані результати реалізації кадрової політики

Реалізація державної кадрової політики у сфері рибного господарства забезпечить підвищення професійного рівня і продуктивності праці, відновлення кадрового потенціалу галузі на інноваційній основі, формування сучасної системи управління людськими ресурсами, інтеграцію України у світовий ринок праці морських і рибогосподарських спеціальностей та підвищення престижу рибальських, інженерних і наукових професій.

Стаття 355. Заключні положення

Кадрова політика у сфері рибного господарства України є складовою частиною національної стратегії сталого розвитку. Її реалізація передбачає поєднання освітніх, наукових, соціальних та управлінських механізмів, спрямованих на створення потужного кадрового ресурсу, здатного забезпечити продовольчу, екологічну та морську безпеку держави.

Розділ XXXVI

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

Стаття 356. Загальні засади фінансово-економічної політики у сфері рибного господарства

Фінансово-економічна політика у сфері рибного господарства України є системою державних заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку галузі, ефективне використання бюджетних, інвестиційних і кредитних ресурсів, формування прозорого фінансового середовища та підвищення економічної стійкості суб’єктів господарювання.

Стаття 357. Мета та завдання фінансово-економічної політики

Основною метою фінансово-економічної політики є створення сприятливих умов для відновлення, модернізації та розширення виробничого потенціалу рибного господарства, розвитку внутрішнього ринку рибопродукції, підвищення конкурентоспроможності українських підприємств на світових ринках. До основних завдань належить підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, залучення інвестицій, забезпечення економічної стабільності та збалансованості між екологічними й виробничими інтересами.

Стаття 358. Механізми державної фінансової підтримки галузі

Держава формує багаторівневу систему фінансової підтримки рибного господарства, яка включає державне фінансування цільових програм і проєктів розвитку, пільгове кредитування підприємств аквакультури, марикультури, суднобудування та рибопереробки, стимулювання інноваційних проєктів через грантові механізми й державні фонди розвитку та залучення коштів міжнародних фінансових інституцій для реалізації екологічних і технологічних програм.

Стаття 359. Принципи фінансово-економічної політики у рибному господарстві

Фінансова політика у сфері рибного господарства грунтується на принципах економічної доцільності та екологічної збалансованості інвестицій, прозорості фінансових потоків, публічно-приватного партнерства, адресного та результативного використання бюджетних ресурсів, довгострокового планування та прогнозування розвитку галузі.

Стаття 360. Державне стимулювання інвестицій у розвиток галузі

Державна підтримка інвестицій у розвиток рибного господарства здійснюється через запровадження спеціальних економічних режимів для підприємств, що реалізують інноваційні та екологічно збалансовані проєкти, надання податкових, митних і кредитних стимулів, державні гарантії за кредитами для стратегічних інвестиційних проєктів та підтримку спільних підприємств з іноземними інвесторами.

Стаття 361. Державний фонд розвитку рибного господарства України

З метою підвищення ефективності використання фінансових ресурсів створюється Державний фонд розвитку рибного господарства України, який забезпечує фінансування пріоритетних програм модернізації флоту, наукових досліджень, інфраструктурних проєктів і заходів з екологічної реабілітації водойм. Діяльність Фонду ґрунтується на принципах прозорості, конкурсності та цільового використання коштів.

Стаття 362. Розвиток фінансових інструментів у рибному господарстві

Держава сприяє розвитку фінансових інструментів, орієнтованих на галузь рибного господарства, включаючи цільові облігації, «блакитні» інвестиційні фонди, кредитно-гарантійні механізми та систему страхування ризиків морських і аквакультурних підприємств.

Стаття 363. Економічний моніторинг і оцінка ефективності фінансової політики

Державна економічна політика у сфері рибного господарства передбачає створення системи економічного моніторингу, яка забезпечує аналіз ефективності державної підтримки галузі, оцінку фінансової стійкості підприємств, моніторинг інвестиційної активності та оцінку впливу державних заходів на зайнятість і доходи населення.

Стаття 364. Формування фінансово-виробничих кластерів у сфері рибного господарства

Держава стимулює створення регіональних і міжрегіональних фінансово-виробничих кластерів, які об’єднують підприємства рибного господарства, науково-дослідні установи, інвесторів та органи місцевого самоврядування. Такі кластери формують нову модель інтегрованого економічного розвитку прибережних територій, сприяють залученню інвестицій і створенню доданої вартості в межах країни.

Розділ XXXVII

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА

Стаття 365. Загальні засади інвестиційної політики

Інвестиційна політика у сфері рибного господарства України спрямована на забезпечення сталого розвитку галузі, оновлення її матеріально-технічної бази, впровадження інноваційних технологій та створення сучасної виробничої, логістичної та переробної інфраструктури. Держава гарантує сприятливі умови для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, захист прав інвесторів, стабільність законодавства у сфері інвестиційної діяльності та рівний доступ усіх суб’єктів господарювання до інвестиційних ресурсів.

Стаття 366. Пріоритети інвестиційної політики

Основними пріоритетами державної інвестиційної політики у рибному господарстві є відновлення та модернізація океанічного та прибережного рибопромислового флоту, розвиток аквакультури, марикультури, рибопереробних потужностей, будівництво індустріальних рибних парків, технологічних кластерів і спеціалізованих логістичних центрів, впровадження екологічно чистих і ресурсозберігаючих технологій, а також стимулювання інвестицій у наукові дослідження, цифровізацію галузі та навчальні програми.

Стаття 367. Механізми залучення інвестицій

Держава забезпечує залучення інвестицій через укладання державних і публічно-приватних партнерств, надання державних гарантій за стратегічними інвестиційними проєктами, створення сприятливого податкового та митного режиму для інвесторів, спрощення дозвільних процедур для інвестицій у виробничу та портову інфраструктуру та підтримку інвестиційних проєктів за участю міжнародних фінансових організацій.

Стаття 368. Іноземні інвестиції у сфері рибного господарства

Іноземні інвестиції є важливим джерелом фінансування розвитку галузі. Держава гарантує іноземним інвесторам захист їхніх прав відповідно до міжнародних договорів, можливість участі у спільних підприємствах і концесійних проєктах, доступ до об’єктів інвестицій у сфері аквакультури, рибопереробки, суднобудування, логістики та торгівлі рибопродуктами, а також репатріацію прибутків відповідно до чинного законодавства. Для іноземних інвесторів можуть встановлюватися окремі пільгові умови за умови стратегічного характеру проєкту для економіки України.

Стаття 369. Інвестиційна інфраструктура та спеціальні економічні зони

Для підвищення ефективності залучення інвестицій створюються спеціальні економічні зони морсько-промислового типу, рибогосподарські індустріальні парки та інвестиційні платформи на базі портів, наукових центрів і підприємств галузі. Ці структури функціонують за принципом “єдиного вікна” для інвесторів, забезпечуючи швидке погодження дозвільних документів, прозорість процедур і сприятливі податкові умови.

Стаття 370. Національні інвестиційні програми розвитку рибного господарства

Держава розробляє і реалізує цільові інвестиційні програми розвитку рибного господарства, спрямовані на реконструкцію суднобудівних і рибопереробних підприємств, створення нових виробничих потужностей з глибокої переробки, впровадження енергоефективних технологій, модернізацію аквакультурних господарств та розбудову рибопромислової інфраструктури на континентальних водоймах і морських узбережжях.

Стаття 371. Фінансові інструменти інвестування

Фінансування інвестиційних проєктів здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, коштів Державного фонду розвитку рибного господарства, банківських кредитів і лізингових схем, випуску цільових облігацій і створення спеціалізованих інвестиційних фондів, грантів, донорської допомоги та коштів міжнародних фінансових організацій. Держава заохочує використання механізмів зелених (“блакитних”) інвестицій, спрямованих на екологічну модернізацію галузі.

Стаття 372. Державні гарантії інвесторам

Держава забезпечує гарантії інвесторам щодо захисту права власності на інвестиції, недопущення зміни умов інвестування після укладення договору, компенсації збитків у разі націоналізації або реквізиції та доступу до міжнародного арбітражу для вирішення спорів. Всі гарантії закріплюються в договорах між інвестором і державою або уповноваженим органом.

Стаття 373. Прозорість і моніторинг інвестиційної діяльності

Держава забезпечує створення єдиного електронного реєстру інвестиційних проєктів у сфері рибного господарства, що дозволяє відстежувати їх стан, ефективність та ступінь реалізації. Відкритість інформації про інвестиції сприяє запобіганню корупційним ризикам і підвищує довіру інвесторів до державних інституцій.

Стаття 374. Розвиток державно-приватного партнерства у сфері інвестування

Держава стимулює розвиток державно-приватного партнерства через укладання концесій, спільних угод і договорів про спільну діяльність. Пріоритет надається проєктам, які поєднують економічну ефективність з екологічною безпечністю та соціальною відповідальністю, зокрема у сфері суднобудування, аквакультури, морських портів і логістики.

Стаття 375. Міжнародне співробітництво в інвестиційній сфері

Україна розширює міжнародне співробітництво у сфері інвестування, залучаючи стратегічних партнерів до реалізації національних і регіональних проєктів. Пріоритетними напрямами є інтеграція у світові інвестиційні ринки, участь у програмах Європейського Союзу, Організації Об’єднаних Націй, Світового банку, а також у глобальних ініціативах сталого розвитку “Blue Economy”.

Розділ XXXVIII

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА  

Стаття 376. Загальні засади міжнародного співробітництва у рибному господарстві

Державна політика у сфері міжнародного співробітництва у галузі рибного господарства України базується на принципах рівноправного партнерства, взаємної вигоди, сталого використання морських і внутрішніх біоресурсів, дотримання міжнародних екологічних стандартів та інтеграції України у світову систему управління рибними ресурсами. Метою цієї політики є зміцнення позицій України як морської держави, розширення присутності на світових рибних ринках та активна участь у формуванні міжнародних норм у сфері рибальства і аквакультури.

Основними напрямами міжнародної інтеграції є участь у діяльності міжнародних організацій з управління рибними ресурсами, імплементація норм і стандартів Європейського Союзу у сфері рибальства, аквакультури, переробки та безпеки харчових продуктів, розвиток транскордонного співробітництва у сфері охорони водних біоресурсів, приєднання до міжнародних програм сталого рибальства, збереження океанічної екосистеми та “блакитної економіки”, а також створення міжнародних науково-дослідних і освітніх центрів морського профілю.

Україна бере активну участь у міжнародних конвенціях, угодах і програмах, що регулюють питання раціонального використання та охорони водних живих ресурсів. Держава забезпечує виконання зобов’язань, взятих відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року, Бернської конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, Конвенції CITES про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, Кодексу поведінки відповідального рибальства (FAO) та Глобальної програми дій ООН щодо захисту морського середовища від діяльності на суходолі.

Україна поступово гармонізує своє законодавство з нормами та стандартами Спільної рибної політики Європейського Союзу, що охоплює систему управління рибними запасами на основі наукових рекомендацій, прозорий облік вилову та походження рибопродукції, боротьбу з незаконним, непідзвітним і нерегульованим рибальством, підвищення стандартів безпеки та якості рибопродуктів і підтримку екологічно дружньої аквакультури.

Інтеграція в європейський рибний ринок сприятиме розширенню експорту української продукції та зміцненню міжнародної довіри до національної системи контролю.

Україна активно залучається до міжнародних програм і проектів, спрямованих на розвиток сталого рибальства, модернізацію флоту, створення марикультурних кластерів і розвиток рибопереробної промисловості. Держава підтримує участь українських підприємств, наукових установ і освітніх закладів у спільних міжнародних проектах у межах програм Horizon Europe, LIFE, BlueInvest, а також проектів технічної допомоги FAO, ПРООН, Світового банку та інших міжнародних структур.

Розвиток міжнародного наукового партнерства є ключовим чинником підвищення технологічного рівня галузі. Україна сприяє створенню спільних дослідницьких лабораторій, проведенню спільних морських експедицій, обміну даними про стан популяцій риб, розробці біотехнологій у сфері аквакультури, генетичного поліпшення промислових видів і збереження біорізноманіття. Держава заохочує участь молодих науковців у міжнародних програмах мобільності, стажуваннях та освітніх проєктах у сфері морської біології, рибництва та екології.

Міжнародна співпраця у сфері рибного господарства спрямована на залучення іноземних інвестицій, розвиток спільних підприємств, технологічних альянсів і трансферу інновацій. Україна розширює торговельно-економічні зв’язки з державами ЄС, Скандинавії, Японії, Канади, Південної Кореї, а також з країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів. Держава забезпечує дипломатичну, правову та фінансову підтримку українських підприємств, які виходять на міжнародні ринки рибопродукції, кормів і технологічного обладнання.

Україна здійснює заходи з контролю та запобігання незаконному, непідзвітному і нерегульованому рибальству відповідно до міжнародних норм. Держава розвиває систему спільного моніторингу з країнами-членами ЄС, НАТО та міжнародними організаціями, бере участь у морських патрулях та обміні інформацією про переміщення суден і походження рибопродукції. Створюється центр морського моніторингу, який координує взаємодію з міжнародними структурами та забезпечує прозорість у сфері рибальства.

Держава розвиває дипломатичну підтримку вітчизняного рибного господарства шляхом відкриття економічних представництв у країнах-лідерах рибного бізнесу, створення торгових місій і виставкових майданчиків.

Передбачено участь українських делегацій у міжнародних форумах, виставках і симпозіумах з метою просування національної рибної продукції, технологій і брендів на глобальному ринку. Особлива увага приділяється розвитку “м’якої дипломатії” у сфері екологічної безпеки, аквакультури та марикультури та сталого управління біоресурсами.

Україна відстоює свої суверенні права та юрисдикцію у межах виключної (200-мильної) економічної зони відповідно до Конвенції ООН з морського права. Держава забезпечує участь у міжнародних переговорах щодо розподілу морських біоресурсів, запобігання екологічним ризикам і захисту національних інтересів у сфері рибальства.

Пріоритетом є інтеграція України до системи міжнародного морського права як активного суб’єкта “блакитної дипломатії”.

Розділ XXXIX

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ПОЛІТИКА

Стаття 377. Загальні засади інформаційно-аналітичної політики

Інформаційно-аналітична політика у сфері рибного господарства України є складовою державної системи управління галуззю та спрямована на забезпечення відкритості, наукової обґрунтованості й ефективності прийняття управлінських рішень. Вона базується на принципах достовірності, своєчасності, прозорості, інноваційності та інтегрованості у національні й міжнародні інформаційні системи.

Метою інформаційно-аналітичної політики є формування єдиного інформаційного простору галузі, що забезпечує збір, обробку, аналіз, прогнозування та поширення даних про стан і розвиток рибного господарства.

Стаття 378. Єдина державна інформаційна система рибного господарства

З метою забезпечення ефективного управління галуззю створюється Єдина державна інформаційна система рибного господарства України (ЄДІСРГ), яка включає підсистеми моніторингу вилову, аквакультури, марикультури та переробки рибопродукції; електронного реєстру суб’єктів рибного господарства; цифрового кадастру водних біоресурсів і об’єктів рибогосподарського призначення; інформаційно-аналітичного центру прогнозування стану рибних запасів.

Функціонування ЄДІСРГ забезпечується спеціалізованими державними органами у взаємодії з науковими установами, місцевими адміністраціями та підприємствами галузі.

Стаття 379. Моніторинг і цифровізація рибного господарства

Держава впроваджує сучасні цифрові технології моніторингу та управління у сфері рибного господарства, включаючи супутникове спостереження за суднами, електронні журнали промислу, автоматизовані системи обліку вилову та споживання водних біоресурсів.

Створюється національна платформа “Електронне рибне господарство”, яка об’єднує функції збору статистики, реєстрації дозволів, відстеження походження продукції та її сертифікації відповідно до вимог ЄС.

Цифровізація галузі є основою для боротьби з незаконним, непідзвітним і нерегульованим рибальством, підвищення прозорості та контролю у сфері рибопромислу.

Стаття 380. Інформаційно-аналітичне забезпечення управлінських рішень

Органи державної влади у сфері рибного господарства забезпечуються аналітичними даними, прогнозами та оцінками, що формуються на основі системного збору інформації з наукових, статистичних, економічних і міжнародних джерел.

Розробляються регулярні аналітичні звіти, галузеві баланси, карти ризиків, моделі економічного прогнозування та сценарії розвитку рибного господарства на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу.

Інформаційно-аналітична діяльність спрямовується на підвищення якості стратегічного планування, ефективності державних програм і цільового використання ресурсів.

Стаття 381. Прозорість та доступ до інформації

Держава гарантує відкритість і публічність даних щодо стану водних біоресурсів, квот, вилову, імпорту, експорту та переробки рибної продукції. Відповідно до принципів демократичного управління інформація, що не становить державної чи комерційної таємниці, підлягає розміщенню у відкритому доступі на офіційних державних порталах.

Розвивається система відкритих даних (Open Data Fish), яка дозволяє суб’єктам господарювання, науковцям і громадським організаціям здійснювати незалежний аналіз галузевих тенденцій.

Стаття 382. Аналітична підтримка міжнародної інтеграції

Інформаційно-аналітична політика передбачає інтеграцію України у світові інформаційні системи моніторингу стану водних ресурсів та рибних запасів. Держава забезпечує співпрацю з міжнародними структурами FAO, Eurofish, ICES, OECD, Європейською Комісією та іншими організаціями у сфері обміну даними, спільного прогнозування та оцінки біоресурсів.

Впроваджується система гармонізованих статистичних показників, що відповідає міжнародним стандартам обліку та звітності у сфері рибного господарства.

Стаття 383. Підготовка кадрів у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення

Держава забезпечує підготовку фахівців з інформаційних технологій, аналітики, цифрового управління та рибогосподарської статистики. Створюються навчально-наукові центри з аналітики та управління даними у сфері “блакитної економіки”, а також національна мережа лабораторій з аналітики біоресурсів. Стимулюється розвиток міждисциплінарних досліджень і підготовка аналітиків нового покоління для забезпечення цифрової трансформації рибного господарства України.

Стаття 384. Інформаційна безпека та захист даних

З метою запобігання кіберзагрозам і витоку конфіденційної інформації у сфері рибного господарства створюється система кіберзахисту галузевих інформаційних ресурсів. Забезпечується криптографічний захист баз даних, безпечна передача інформації між державними структурами, підприємствами та міжнародними партнерами.

Формується Центр реагування на інциденти інформаційної безпеки у рибогосподарській сфері, який координує роботу з попередження кібератак і відновлення даних.

Розділ XL

УПРАВЛІННЯ, КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД

Стаття 385. Загальні засади державного управління у сфері рибного господарства

Державне управління у сфері рибного господарства України здійснюється з метою забезпечення ефективного, збалансованого та законного використання водних біоресурсів, охорони природних середовищ їх існування, розвитку аквакультури та рибопромислового комплексу держави.

Система управління базується на принципах сталого розвитку, наукової обґрунтованості, пріоритету національних інтересів, прозорості, підзвітності, а також інтеграції до європейських і міжнародних стандартів управління рибними ресурсами.

Стаття 386. Організаційна структура управління рибним господарством України

Управління у сфері рибного господарства здійснюють центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також уповноважені державні підприємства, наукові установи й агентства. Центральним органом виконавчої влади є уповноважене міністерство, до повноважень якого належать формування державної політики, стратегічне планування, нормативно-правове регулювання та координація діяльності у галузі. На регіональному рівні створюються територіальні управління рибного господарства, які здійснюють контроль, нагляд, реалізацію державних програм та координацію діяльності суб’єктів господарювання.

Стаття 387. Функції та повноваження органів державного управління

Органи державного управління у сфері рибного господарства здійснюють реалізацію державної політики у галузі, розподіл квот і лімітів вилову водних біоресурсів, видачу дозволів на промисловий вилов, ведення аквакультури, транспортування та експорт продукції. Вони ведуть державний кадастр водних біоресурсів і суб’єктів рибогосподарської діяльності, проводять моніторинг, облік і прогнозування стану рибних запасів, координують діяльність у сфері охорони, відтворення й використання біоресурсів. Також здійснюють контроль, інспектування та притягнення до відповідальності порушників законодавства.

Стаття 388. Система державного контролю у сфері рибного господарства

Державний контроль у сфері рибного господарства є комплексом заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства про охорону, використання, відтворення водних біоресурсів, а також правил рибальства.

Контроль здійснюється шляхом інспекцій, перевірок, моніторингу, аналізу статистичних і цифрових даних, аудиту підприємств, а також за допомогою цифрових засобів – систем GPS-моніторингу, супутникового спостереження, електронних журналів промислу. Встановлюється принцип невідворотності відповідальності за порушення правил рибальства, незаконний вилов, перевезення або реалізацію рибної продукції без належної документації.

Стаття 389. Державний рибний інспекторат

Для реалізації функцій державного контролю створюється Державний рибний інспекторат України як спеціалізований орган виконавчої влади. Рибний інспекторат здійснює нагляд за дотриманням законодавства у сфері рибальства, аквакультури, транспортування, зберігання, переробки та реалізації рибної продукції.

Інспекторат має право проводити перевірки суден, складів, ринків, аквакультурних господарств, вилучати незаконно добуту продукцію, зупиняти транспортні засоби, складати протоколи та притягувати порушників до адміністративної й кримінальної відповідальності. Діяльність інспекторату базується на принципах прозорості, неупередженості, підзвітності громадськості та нульової толерантності до корупції.

Стаття 390. Громадський контроль у сфері рибного господарства

Держава визнає важливу роль громадянського суспільства у здійсненні нагляду за дотриманням екологічного та рибогосподарського законодавства. Громадський контроль здійснюється через уповноважені громадські організації, екологічні рухи, асоціації рибалок і природоохоронні об’єднання.

Громадські інспектори мають право брати участь у спільних рейдах з державними інспекторами, подавати інформацію про порушення, брати участь у публічних консультаціях і звітах державних органів.

Стаття 391. Міжвідомча координація та антикорупційна політика

У сфері управління та контролю рибного господарства створюється Міжвідомча координаційна рада, яка об’єднує представників центральних органів виконавчої влади, силових структур, наукових інституцій, місцевих адміністрацій і громадськості. Рада забезпечує єдність дій у боротьбі з браконьєрством, контрабандою рибної продукції, ухиленням від сплати зборів і квот, а також у сфері запобігання корупційним діям. Розробляються механізми електронного контролю, автоматизації дозвільних процедур, а також інструменти публічної звітності інспекційних органів.

Стаття 392. Нагляд і аудит у сфері рибного господарства

Нагляд за дотриманням законодавства у сфері рибного господарства здійснюється відповідними державними наглядовими структурами, Рахунковою палатою, органами прокуратури та спеціалізованими екологічними інституціями. Проводяться регулярні галузеві аудити ефективності використання водних біоресурсів, бюджетних коштів, стану реалізації програм розвитку рибного господарства. Результати аудиту підлягають обов’язковому оприлюдненню з метою підвищення прозорості та ефективності державного управління.

Стаття 393. Цифровий моніторинг і аналітичний контроль

В управлінську систему впроваджується національна цифрова платформа моніторингу рибних запасів, що включає реєстрацію суден, маршрутів, обсягів вилову, а також стану аквакультурних господарств. Інформація з електронних джерел інтегрується в державні бази даних, що дозволяє автоматизувати контроль, зменшити людський фактор і підвищити рівень аналітичної достовірності. Розвиваються технології Big Data, GIS-аналітики, супутникового моніторингу та штучного інтелекту для прогнозування ризиків і попередження порушень.

Стаття 394. Відповідальність за порушення у сфері рибного господарства

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону, використання та відтворення водних біоресурсів, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства. Передбачаються підвищені штрафи, конфіскація знарядь незаконного лову, суден, транспорту, а також заборона на здійснення рибопромислової діяльності для рецидивних порушників. Забезпечується відшкодування завданої природі шкоди за принципом повної екологічної компенсації.

Стаття 395. Міжнародний контроль і співпраця у сфері нагляду

Україна співпрацює з міжнародними організаціями у сфері боротьби з незаконним, непідзвітним і нерегульованим рибальством, зокрема з FAO, Європейським агентством контролю рибальства (EFCA), Регіональними рибогосподарськими організаціями (RFMOs). Впроваджується гармонізована система звітності, контролю суден під українським прапором та взаємного визнання сертифікацій походження рибної продукції. Міжнародне співробітництво у сфері контролю спрямоване на забезпечення сталого використання біоресурсів Світового океану та інтеграцію України у європейську систему управління рибними ресурсами.

Розділ XLI

 АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА

Стаття 396. Принципи антикорупційної діяльності

Антикорупційна політика у сфері рибного господарства України базується на принципах законності, відкритості, доброчесності, підзвітності, рівності суб’єктів господарювання та невідворотності відповідальності за порушення законодавства.

Держава забезпечує реалізацію міжнародних стандартів протидії корупції, визначених Конвенцією ООН проти корупції, стандартами Ради Європи (GRECO), Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) та іншими міжнародними документами.

Стаття 397. Система антикорупційного управління

З метою запобігання та виявлення корупційних ризиків у сфері рибного господарства створюється ефективна система антикорупційного управління, що включає впровадження у центральному органі виконавчої влади з питань рибного господарства спеціалізованого підрозділу внутрішнього контролю та комплаєнсу; проведення антикорупційної експертизи проєктів нормативно-правових актів, державних програм, міжнародних угод і договорів у галузі; обов’язкову оцінку ризиків корупційних зловживань при розподілі квот, видачі ліцензій, дозволів, грантів і бюджетного фінансування; створення електронної системи документообігу та публічного реєстру ліцензій, квот, дозволів і сертифікатів у сфері рибного господарства.

Стаття 398. Прозорість використання державних коштів і ресурсів

Фінансування державних програм розвитку рибного господарства здійснюється з обов’язковим дотриманням принципів відкритості та публічності. Запроваджується публічний бюджет рибного господарства України, що містить інформацію про джерела, обсяги та напрями використання коштів.

Усі закупівлі, інвестиційні проєкти та програми модернізації здійснюються виключно через відкриті електронні платформи, а результати аудитів і перевірок оприлюднюються на офіційному вебпорталі центрального органу виконавчої влади. Держава забезпечує незалежний фінансовий аудит діяльності підприємств і організацій, які отримують державну підтримку або беруть участь у реалізації Доктрини.

Стаття 399. Відповідальність і громадський контроль

Посилюється відповідальність посадових осіб та суб’єктів господарювання за корупційні правопорушення, зловживання при розподілі квот, маніпулювання дозволами, тіньовий вилов або реалізацію рибопродукції поза системою державного контролю.

При центральному органі виконавчої влади створюється громадська антикорупційна рада, що здійснює моніторинг доброчесності, розглядає звернення громадян, ініціює перевірки та бере участь у формуванні антикорупційних стратегій. Держава сприяє участі неурядових організацій, професійних асоціацій і засобів масової інформації у здійсненні громадського контролю за реалізацією Доктрини.

Стаття 400. Міжнародне співробітництво у протидії корупції

Україна бере участь у міжнародних ініціативах щодо протидії корупції у сфері рибного господарства та боротьби з незаконним, непідзвітним і нерегульованим промислом (ННН). Передбачається співпраця з міжнародними антикорупційними структурами, зокрема Європейським управлінням з питань запобігання зловживанням (OLAF), INTERPOL (Fisheries Crime Unit), FAO та іншими партнерами.

Розвиваються механізми обміну інформацією, спільних розслідувань, навчальних програм і підготовки кадрів з антикорупційного комплаєнсу та управління ризиками у рибному секторі.

Розділ XLII

МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ДОКТРИНИ

Стаття 401. Загальні положення

Реалізація Доктрини розвитку рибного господарства України на період до 2050 року забезпечується через систему правових, економічних, організаційних, фінансових, науково-технічних та інформаційних механізмів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей сталого розвитку рибної галузі.

Основною метою механізмів реалізації є створення ефективного управлінського середовища, що гарантує узгодженість дій державних органів, бізнесу, науки і громадськості у процесі виконання Доктрини.

Стаття 402. Державні програми та плани реалізації Доктрини

На основі положень Доктрини розробляються державні цільові програми, дорожні карти та регіональні плани дій, які конкретизують заходи з реалізації стратегічних завдань.

Програми мають включати визначення термінів виконання, джерел фінансування, виконавців, очікуваних результатів та індикаторів ефективності. Розроблення, затвердження та контроль виконання таких програм здійснюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства спільно з заінтересованими міністерствами і відомствами.

Стаття 403. Механізми координації та взаємодії

Для узгодження дій між різними органами влади, науковими інституціями, бізнесом та громадськими організаціями запроваджується система координаційних механізмів, що передбачає створення міжвідомчих робочих груп та галузевих рад, проведення регулярних стратегічних сесій і галузевих форумів, розроблення інтегрованих планів співпраці між державними та приватними структурами, а також запровадження механізмів публічного обговорення проєктів нормативних актів і програмних документів.

Стаття 404. Фінансово-економічні механізми реалізації

Реалізація Доктрини фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів, коштів Національного фонду розвитку рибного господарства, міжнародних грантів, інвестицій, кредитів та цільових внесків підприємств.

Передбачається запровадження системи фінансових стимулів: податкових пільг, компенсаційних програм, механізмів державно-приватного партнерства, субсидій на впровадження інновацій та екологічно чистих технологій. Важливу роль відіграє розвиток інвестиційних платформ, спеціальних економічних зон та кластерних програм у сфері аквакультури, марикультури і переробки.

Стаття 405. Нормативно-правове забезпечення реалізації

Механізми реалізації Доктрини базуються на системному вдосконаленні законодавчої бази України у сфері рибного господарства, охорони водних біоресурсів, аквакультури, торгівлі та екологічної політики.

Передбачається розроблення нових законів, підзаконних актів, стандартів, технічних регламентів і правил промислу, гармонізованих з нормами Європейського Союзу та міжнародних організацій (FAO, ЄС, CITES, UNCLOS). Здійснюється поступова кодифікація рибогосподарського законодавства з метою створення єдиного нормативного простору.

Стаття 406. Інституційні механізми реалізації

Ключову роль у реалізації Доктрини відіграють центральні органи виконавчої влади, Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, регіональні центри розвитку, Координаційна рада, науково-технічні ради та галузеві асоціації.

Інституційні механізми спрямовані на забезпечення управлінської стабільності, ефективності, прозорості та підзвітності всіх учасників процесу. Виконавці програм зобов’язані забезпечувати регулярне подання звітності, відкритість інформації та доступ громадськості до результатів діяльності.

Стаття 407. Інформаційно-аналітичне та цифрове забезпечення реалізації

Для координації управління, збору даних і моніторингу результатів створюється єдина інформаційно-аналітична система “Електронне рибне господарство України”. Система забезпечує інтеграцію даних про вилов, аквакультуру, торгівлю, експорт, імпорт, наукові дослідження; електронний документообіг між органами влади, підприємствами та науковими установами; публічну звітність і доступ громадськості до інформації; автоматизований аналіз ефективності програм і проєктів Доктрини.

Стаття 408. Механізми моніторингу ефективності Доктрини

Моніторинг ефективності реалізації Доктрини проводиться на національному, регіональному та місцевому рівнях за допомогою системи ключових показників (індикаторів), що відображають динаміку розвитку рибного господарства.

До основних індикаторів належать обсяги вилову, виробництва і переробки рибопродукції, рівень розвитку аквакультури та марикультури, частка експорту у структурі зовнішньої торгівлі, показники екологічного стану водних об’єктів, рівень інноваційної активності та інвестицій, стан кадрового забезпечення та професійної підготовки. Моніторинг здійснюється Держрибагентством спільно з Міністерством економіки, довкілля та сільського гоодарства, іншими відомствами.

Стаття 409. Оцінка результативності та коригування Доктрини

Оцінка ефективності реалізації Доктрини проводиться щорічно на основі комплексного аналізу виконання програм, досягнення цілей і показників, рівня фінансування та результатів моніторингу. За результатами оцінки уряд ухвалює рішення про необхідність внесення змін, уточнення пріоритетів, оновлення цілей чи заходів Доктрини. Коригування Доктрини здійснюється з урахуванням нових економічних, технологічних, екологічних і міжнародних умов розвитку рибного господарства.

Стаття 410. Громадський контроль і прозорість реалізації Доктрини

Громадський контроль за реалізацією Доктрини забезпечується через участь представників професійних об’єднань, наукової спільноти, громадських організацій і засобів масової інформації у процесах планування, моніторингу та оцінки ефективності. Запроваджується механізм публічного звітування, відкритих консультацій, громадських слухань і експертних обговорень. Принципи прозорості, підзвітності та відкритості є невід’ємною складовою механізму реалізації Доктрини.

Стаття 411. Підсумкові положення

Механізми реалізації та моніторинг ефективності Доктрини формують основу державної системи управління розвитком рибного господарства України Їх реалізація забезпечує стабільне функціонування галузі, підвищення продовольчої безпеки, збереження екосистем, розвиток науково-технічного потенціалу та інтеграцію України до європейського і світового рибогосподарського простору.

Результативність виконання Доктрини визначатиметься рівнем досягнення її стратегічної мети – формування сучасного, конкурентоспроможного, екологічно збалансованого рибного господарства України.

Розділ XLIII

ЗАКЛЮЧНІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 412. Набрання чинності Доктриною

Ця Доктрина набирає чинності з дня її затвердження Указом Президента України. Після набрання чинності Доктрина стає основним концептуальним документом, який визначає стратегічні пріоритети державної політики у сфері рибного господарства України до 2050 року.

Положення Доктрини підлягають обов’язковому врахуванню при розробленні та реалізації державних цільових програм, стратегій, планів розвитку, а також проєктів нормативно-правових актів, що стосуються водних біоресурсів, аквакультури, марикультури, морської інфраструктури та екологічної безпеки.

Стаття 413. Розроблення нормативно-правових актів і програм

Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цією Доктриною забезпечує розроблення та затвердження Державної стратегії розвитку рибного господарства України на період до 2035 року, підготовку Державної програми відновлення рибопромислового флоту України на 2026-2035 роки, створення Державної програми розвитку аквакультури та марикультури на 2025-2050 роки, а також затвердження Плану заходів з імплементації європейських стандартів «блакитної економіки».

Центральні органи виконавчої влади, відповідальні за реалізацію державної політики у сфері рибного господарства, розробляють галузеві нормативно-правові акти, що деталізують механізми реалізації Доктрини.

Стаття 414. Міжвідомча координація та відповідальність виконавців

Кабінет Міністрів України створює Міжвідомчу координаційну раду з реалізації Доктрини розвитку рибного господарства України на період до 2050 року, до складу якої входять представники центральних і місцевих органів виконавчої влади, наукових установ, бізнес-асоціацій, громадських організацій та міжнародних партнерів.

Міжвідомча координаційна рада здійснює координацію діяльності суб’єктів виконання Доктрини, моніторинг реалізації державних програм і підготовку щорічних аналітичних звітів про стан виконання Доктрини.

Органи державної влади, на які покладено завдання реалізації Доктрини, несуть відповідальність за дотримання термінів, ефективність і результативність виконання визначених заходів.

Стаття 415. Фінансове забезпечення

Фінансування заходів, передбачених Доктриною, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових фондів, міжнародної технічної допомоги, приватних інвестицій та інших джерел, не заборонених законодавством.

Для цільового фінансування створюється Фонд розвитку рибного господарства України, діяльність якого спрямовується на модернізацію флоту, інфраструктури, науково-технологічних центрів, відновлення біоресурсів і підтримку інноваційних проєктів. Порядок формування, використання та контролю коштів Фонду визначається окремим положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 416. Актуалізація Доктрини

З метою забезпечення актуальності положень Доктрини проводиться періодичний перегляд її стратегічних напрямів не рідше одного разу на п’ять років. За результатами моніторингу, аналізу ефективності реалізації заходів та з урахуванням змін у національному і міжнародному законодавстві можуть вноситися пропозиції щодо оновлення Доктрини.

Зміни до Доктрини вносяться Указом Президента України.

Стаття 417. Заключні положення

“Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 року” закріплює стратегічний шлях держави до відродження, модернізації та сталого розвитку водних біоресурсів, аквакультури та морської інфраструктури. Вона об’єднує державні інституції, наукові установи, бізнес і громадськість у спільній справі посилення продовольчої безпеки, економічної стабільності та екологічної відповідальності України.

Реалізація положень Доктрини спрямована на перетворення України у сучасну морську державу, здатну ефективно управляти водними ресурсами, розвивати високотехнологічне рибне господарство та інтегруватися у європейські та світові ринки “блакитної економіки”. Це дозволяє зміцнити позиції України на міжнародній арені, забезпечити високі стандарти екологічної та харчової безпеки, а також підвищити довіру міжнародних партнерів.

Доктрина підкреслює європейський цивілізаційний курс України, підтверджує її зобов’язання щодо Спільної рибної політики ЄС, Морської стратегії, Європейського зеленого курсу та глобальних стандартів охорони біорізноманіття. Вона створює правове, інституційне та технологічне підгрунтя для поступової інтеграції у міжнародні ринки, професійні мережі та програми підтримки сталого рибальства й аквакультури.

Доктрина визначає модель прогресивного, екологічно відповідального та інноваційного рибного господарства як ключового елементу національної ідентичності та економічного суверенітету України. Її реалізація слугує стратегічним інструментом геополітичного зміцнення держави, забезпечуючи відновлення національної морської присутності, розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць, залучення інвестицій та технологічного лідерства.

Доктрина стає дороговказом для всіх гілок влади, наукових спільнот, підприємців та громадськості у спільній справі формування майбутнього України як суверенної, процвітаючої та європейської держави, впроваджуючи високі стандарти управління, сталого розвитку та міжнародного партнерства у рибному господарстві та морській сфері.