Доктрина розвитку галузі рибного господарства України на період до 2050 р. (ідеологічні засади)

Опубліковано 25.02.2019 at 04.04.2023 автором Мегалодон

2931 0

Хто з вас спроможний зробити “Крок в майбутнє галузі рибного господарства”???

Доктрина

розвитку рибного господарства України

на період до 2050 р.

(ідеологічні засади)

Загальні положення та поняття

Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 р. є основним документом стратегічного планування галузі з комплексом пріоритетних поглядів на цілі, завдання та основні напрямки державної економічної політики в області розвитку рибного господарства України з визначенням відповідних об’єктивних параметрів виробництва на короткостроковий до 2025 р., середньостроковий до 2035 р. та довгостроковий до 2050 р. періоди.

Доктрина базується на Конституції України та інших Законах України і є основою для розробки нормативно-правових актів у сфері функціонування рибогосподарського комплексу держави.

Рибне господарство України є частиною сільського господарства, яка вносить свій вагомий вклад у забезпеченні продовольчої безпеки і незалежності держави в секторі рибопродукції.

Розвиток рибного господарства, співробітництво з регіональними і міжнародними організаціями, налагодження механізмів міждержавних діалогів, також розвиток відносин з провідними державами в усіх регіонах Світу в питаннях продовольчої безпеки і незалежності – відповідають національним зовнішньополітичним та економічним інтересам України.

Метою розвитку галузі рибного господарства України є стале функціонування рибогосподарського комплексу на підставі збереження, відтворення і раціонального використання риби та інших водних біоресурсів, які забезпечуватимуть задоволення внутрішнього попиту на рибну продукцію, продовольчу безпеку держави в секторі рибопродукції, соціально-економічний розвиток рибопромислових регіонів.

Галузь рибного господарства України в першу чергу повинна розглядатися державою не як бюджетоутворююча галузь, а як галузь, яка постійно забезпечує годування населення України якісною рибопродукцією в необхідному об’ємі та яка є запорукою підтримки здоров’я населення, як основної рушійної сили держави (тільки після повного забезпечення населення України мінімальними об’ємами споживання рибопродукції, галузь може розглядатися державою в якості повноцінного наповнювача держбюджету).

Продовольча безпека України в секторі рибопродукції – стан економіки держави, при якій забезпечується продовольча безпека України (як за рахунок власного виробництва рибопродукції, так і за рахунок її імпорту), гарантується фізична і економічна доступність для кожного українця риби і рибопродуктів, які відповідають вимогам законодавства України по технічному регулюванню, в об’ємах не менш річних раціональних норм споживання риби та рибопродукції, які можуть гарантувати забезпечення активного і здорового життя населення України.

Показниками продовольчої безпеки є кількісні і якісні характеристики стану продовольчої безпеки, які дозволяють оцінити рівень її досягнення на основі прийнятих критеріїв.

Критерії продовольчої безпеки – це кількісні і якісні порогові ознаки, по яких проводиться оцінка рівня забезпечення продовольчої безпеки.

Раціональні норми річного споживання риби і рибопродукції – це раціон, який представлений у вигляді набору рибних продуктів в об’ємах і співвідношеннях, які відповідають сучасним науковим принципам оптимального здорового харчування, враховуючи традиційну структуру споживання рибопродукції більшістю населення, яка склалася за багато років.

Економічна доступність риби і рибопродукції – можливість придбання їх по цінах і асортименту, котрі не менше ніж установлені раціональні норми споживання, яка забезпечена відповідним рівнем доходів населення.

Фізична доступність риби і рибопродукції – рівень розвитку логістичної інфраструктури, при який у всіх населених пунктах в усі пори року в асортименті реалізується якісна жива риба або рибопродукція в об’ємах, які забезпечують встановлені річні норми споживання для населення.

Продовольча незалежність України в секторі рибопродукції – стан економіки держави, при якій повністю забезпечується продовольча безпека України при будь яких зовнішніх негативних факторах за рахунок виключно власного виробництва рибопродукції.

Продовольча безпека і незалежність України в секторі рибопродукції є також важливішою складовою демографічної політики держави на фоні підвищення якості життя українців, гарантованого забезпечення для них високих стандартів життя при будь яких міжнародних і внутрішніх негативних складових – що в свою чергу є безумовним національним пріоритетом!!!

Національні інтереси України в галузі рибного господарства на довгострокову перспективу полягають у підвищенні конкурентоспроможності рибопродукції власного виробництва, забезпеченні сталого розвитку цього напрямку економіки держави та у підтриманні стратегічної стабільності виробництва в умовах перманентної війни з Росією і часткової окупації території України.

Основні завдання у забезпеченні продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції до 2050 р.:

Прогнозування, виявлення і недопущення внутрішніх та зовнішніх загроз продовольчої безпеки в секторі рибопродукції, мінімізація їх негативних проявів за рахунок формування стратегічних резервів і запасів рибопродукції.
Розвиток вітчизняного виробництва до об’ємів, які в повній мірі забезпечуватимуть підтримку вживання необхідної мінімальної кількості рибопродукції (медична норма 23,7 кг/рік), достатніх для підтримки активного і здорового життя українців.
Забезпечення населення України в будь якій її частині якісними рибопродуктами в усі пори року в необхідних об’ємах і асортименті, які відповідатимуть економічній платоспроможності населення.

Метою продовольчої безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції – є забезпечення населення країни необхідною кількістю якісною живої або охолодженої риби, якісною рибопродукцією та якісною рибопродукцією з інших прісноводних і морських біоресурсів на фоні стабільного власного виробництва при формуванні необхідних стратегічних резервів і запасів держави (даний документ враховує рекомендації «Продовольчої та сільськогосподарської організації об’єднаних націй» (ФАО) відносно вирощування риби і виробництва рибопродукції).

Національна ідея, стратегічна ціль розвитку і основні завдання галузі рибного господарства України на період до 2050 р.

Завдання галузі рибного господарства України на період до 2050р. полягають в необхідності щорічного формулювання або корекції з боку керівництва галузі, виходячи з природних, сировинних, виробничих, фінансових, кадрових, інтелектуальних та інших факторів, а також потужностей енергетики, промисловості та сільського господарства і обов’язково передбачати, що рибне господарство України повинно:

Стати вже до 2035 р. гарантом продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції і на 100 % забезпечити мінімальний рівень споживання рибопродукції за рахунок власного українського виробництва.
Стати вже до 2050 р. гарантом забезпечення повної екологічної реабілітації континентальних водойм і морських територіальних вод України (очищення від сміття, бруду, нафтопродуктів, недопущення зливів у водойми відпрацьованих технологічних вод, проведення біологічної меліорації водойм, їх альголізації, меліоративним зарибленням цінними хижими видами риб, полікультурним зарибленням цінними, промисловими і туводними видами риб, тощо) та відновлення їх природного рибогосподарського потенціалу.

Примітка: короткостроковий період до 2025 р. необхідно використати як етап підготовки, в якому усі потенційні рибогосподарські об’єкти повинні бути розподілені між ефективними користувачами, організований масштабний пошук внутрішніх та іноземних інвесторів, розроблені проекти реконструкції діючих рибогосподарських підприємств і підприємств інфраструктури галузі, проекти будівництва нових підприємств, проекти логістичної інфраструктури, рибопереробки, проекти відновлення рибогосподарського потенціалу водойм, тощо.

Головна ціль розвитку рибного господарства України на період до 2050 р. – створення матеріальної бази галузі на рівні, при якому Україна увійде в першу двадцятку провідних рибогосподарських країн світу за рахунок будівництва і експлуатації сучасного високотехнологічного океанічного і морського рибопромислового флоту, риболовного флоту континентальних водойм, розвитку інтенсивної аквакультури на внутрішніх водоймах України, розвитку марикультури в Азовському морі та в північно-західній частині Чорного моря, розвитку аквакультури і марикультури в інших частинах світу, розвитку підприємств рибопереробки і логістичної інфраструктури та зайняття лідируючих позицій в індустріальному вирощуванні риби, де Україна має найкращій набір позитивних передумов.

Національна ідея розвитку рибного господарства України на період до 2050 р. – це безумовне та повне забезпечення продовольчої безпеки і незалежності держави в секторі рибопродукції на рівні, на якому гарантується підтримка здоров’я населення України за рахунок споживання якісної рибопродукції власного виробництва на фоні підтримання екологічного стану водойм на належному рівні з одночасною реабілітацією їх рибогосподарського потенціалу при максимальному відновленні природного ареалу аборигенних видів риб.

Продовольча безпека України в секторі рибопродукції

на період до 2050 р.

Продовольча безпека і незалежність України в секторі рибопродукції до 2050 р. забезпечуватиметься за рахунок:

Розвитку власної континентальної аквакультури.
Розвитку марикультури на континентальному шельфі Азовського та Чорного морів.
Вирощування риби та інших біоресурсів в індустріальних рибних господарствах.
Розвитку аквакультури і марикультури України в інших країнах світу.
Промислового лову водних біоресурсів в континентальних водоймах України.
Промислового лову водних біоресурсів в Азовському та Чорному морях.
Промислового лову водних біоресурсів у Світовому океані.

Оцінка стану продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції проводиться по спеціальних показниках у сферах:

а) Споживання:

споживання рибопродуктів на одного чоловіка за рік;
добова калорійність у харчуванні людини та кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, макро та мікроелементів;
індекс споживчих цін на рибу і рибопродукти;
споживчий кошик рибопродукції.

б) Виробництва і національної конкурентоспроможності:

об’єми виробництва рибної продукції та рибопосадкового матеріалу, який потрібен для відновлення рибогосподарського потенціалу водойм України;
імпорт риби, рибопродукції та інших водних біоресурсів;
бюджетна підтримка виробників рибопродукції та сировини з риби в перерахунку на гривню реалізованої продукції;
рибопродуктивність континентальних та морських промислових водойм;
об’єми реалізації риби, рибопродуктів та інших водних біоресурсів в роздрібній торгівлі і громадському харчуванні.

в) Організації управління:

об’єми рибопродукції державного матеріального резерву, які відповідають нормативно-правовим актам України;
запаси рибної продукції.

Оцінка стану продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції в якості критерію визначається питома вага рибопродукції в загальному об’ємі товарних ресурсів внутрішнього ринку (враховуючи перехідні резерви), а це для 42 мільйонної країни (23,7 кг/рік на одну людину) ≈ 1 000 000 тонн/рік у приблизному співвідношенні:

жива риба – 10 %;
охолоджена свіжа риба у льоді – 63 %;
заморожена риба – 20 %;
рибні консерви і пресерви – 5 %;
рибопродукція в іншому вигляді -1 %;
рибна сировина для промисловості – 1 %.

Ризики та загрози забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції

Забезпечення продовольчої безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції пов’язане з ризиками, які можуть суттєво її послабити. Найбільші ризики відносяться до наступних категорій:

Макроекономічні ризики, які пов’язані зі зниженням інвестиційної привабливості вітчизняних рибогосподарських підприємств, конкурентоспроможності рибопродукції, а також із залежністю розвитку рибного господарства України від зовнішньоекономічної кон’юнктури.
Технологічні ризики, які пов’язані з відставанням від розвинутих країн в рівні технологічного розвитку виробничої бази, різницею у вимогах до безпеки рибних продуктів, організації системи контролю за їх дотриманням.
Екологічні ризики, які пов’язані з несприятливими кліматичними змінами, а також наслідками природних та техногенних катастроф і надзвичайних ситуацій.
Зовнішньоторговельні ризики, які пов’язані з коливаннями ринкової кон’юнктури.

Вищенаведені ризики формують загрози продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, які можуть привести до недотримання критеріїв продовольчої безпеки. Сталий розвиток економіки держави вимагатиме реалізації заходів державного регулювання щодо подолання:

Низького рівня платоспроможності населення для придбання рибопродукції.
Низького рівня торгівельної інфраструктури внутрішнього ринку.
Дисбалансу на ринках рибопродукції між різними ціновими категоріями риб.
Недостатнього рівня інноваційної та інвестиційної активності у сфері виробництва рибопродукції, та сировини з неї.
Скорочення національних генетичних ресурсів риб.
Дефіциту кваліфікованих кадрів.
Різниці в рівні життя у містах і сільський місцевості.
Штучних конкурентних переваг продукції іноземного виробництва, які сформовані за умов їх державної підтримки.

Основні напрямки державної економічної політики в сфері забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції на період до 2050 р.

З урахуванням ризиків та загроз продовольчої безпеки та незалежності економічна політика України, невід’ємною частиною якої є державна аграрна і продовольча політика в частині її рибного господарства, повинна проводитися по наступних напрямках:

В сфері підвищення економічної наявності рибних продуктів для усіх прошарків населення необхідно знизити рівень бідності, забезпечити пріоритетну підтримку населення, яке потребує організації здорового харчування, а також організацію здорового харчування, вагітних та годуючи матерів, дітей дошкільного і шкільного віку, соціальної сфери.
В частині фізичної доступності рибних продуктів необхідно розвивати міжрегіональну інтеграцію, більш ефективно використовувати механізми підтримки віддалених регіонів України, підвищити транспортні комунікації для гарантованого і рівномірного в часі і територіальному розпорошені постачання риби і рибопродукції, створити розгалужену мережу спеціалізованих риботорговельних магазинів і точок, забезпечити рибою і рибопродуктами об’єкти громадського харчування.
В частині формування державного матеріального резерву повинна бути визначена номенклатура відповідної рибопродукції (рибні консерви, суха у банках риба, тощо) та норми її накопичення.

Для забезпечення безпеки рибних продуктів необхідно контролювати відповідність вимогам діючого законодавства України в частині рибної продукції в тому числі імпортованої на всіх етапах і стадіях технологічного циклу виробництва, збереження, переробки, транспортування і реалізації.

Необхідно виключити застосування генетично модифікованих інгредієнтів в рибних комбікормах (мікроорганізмів, зерна, рослин, тощо).

Необхідно постійно проводити гармонізацію діючого законодавства України з міжнародними вимогами показників безпеки рибних продуктів на підставі фундаментальних досліджень області науки о харчуванні людини.

Необхідно удосконалювати систему організації контролю безпеки рибних продуктів на основі сучасної технічної та методичної бази.

В області виробництва рибної продукції зусилля повинні спрямуватися у наступних напрямках:

Інтенсифікації галузі рибного господарства України за рахунок:

інтенсивного методу вирощування риби в водоймах України (годування риби, інтенсивна меліорація водойм, в тому числі альголізація водойм, їх вапнування, підвищення щільності посадки риби, тощо);
садкового методу вирощування риби в прісноводних континентальних водоймах, на теплих водах електростанцій, в тому числі атомних, а також в умовах марикультури;
індустріального методу вирощування риби по новітніх технологіях в Установках замкненого водопостачання (УЗВ) рибних заводів.

Розвитку системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, які спроможні реалізовувати інноваційні моделі розвитку рибного господарства з урахуванням вимог продовольчої безпеки.
Підвищення ефективності державної підтримки для фінансової стабілізації і платоспроможності рибогосподарських підприємств.
Удосконалення механізмів регулювання ринку риби, рибної продукції, рибної сировини для промисловості, а також матеріально – технічному забезпеченні галузі рибного господарства України у частині підвищення оперативності усунення цінових диспропорцій.
Підвищення темпів структурно-технологічної модернізації рибогосподарських підприємств.
Розвитку наукового потенціалу галузі рибного господарства, її суміжних інфраструктурних областей, та реалізації заходів для запобігання втрати висококваліфікованих кадрів галузі.
Створення нових технологій глибинної переробки риби та морепродуктів, їх зберігання, транспортування і реалізації.

В області сталого розвитку рибогосподарських підприємств на водоймах повинні проводитися наступні заходи:

Проведення моніторингу рівня безробіття і реальних доходів рибалок.
Диверсифікація зайнятості рибалок.

В області зовнішньоекономічної політики необхідно постійно забезпечувати:

Застосування оперативних заходів митно-тарифного регулювання для раціоналізації відношення експорту та імпорту риби та рибної продукції в Україні.
Використання активних захисних заходів в разі стрімкого неконтрольованого нарощування імпорту риби і рибопродукції, а також у разі демпінгу цін зарубіжних країн за рахунок субсидій при їх експорті.
Роботу санітарного і ветеринарного контролю з урахуванням міжнародних правил і стандартів.
Зниження залежності вітчизняного рибогосподарського комплексу від імпорту технологій, машин механізмів, обладнання, рибоводного інвентарю, спецодягу, плавзасобів, тощо.

Формування зовнішньої політики повинно здійснюватися відповідно до критеріїв продовольчої безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції.

Механізми і ресурси забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції

Механізми забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції встановлюються у відповідності до нормативно – правових актів, які визначають умови функціонування економіки держави та її окремих галузей і забезпечуються фінансовими ресурсами державного бюджету.

Заходи та механізми, які забезпечують продовольчу безпеку в секторі рибопродукції повинні спрямовуватися на запобігання внутрішніх і зовнішніх загроз продовольчої безпеки і повинні розроблятися одночасно з державними прогнозуваннями соціально – економічного розвитку країни.

Кабінет Міністрів України повинен забезпечувати щорічну розробку балансу ресурсів і використання основних видів риби, рибної продукції та рибної сировини.

З метою підвищення наявності рибопродуктів для усіх прошарків населення необхідно прийняти наступні рішення щодо:

Формування механізмів здійснення адресної допомоги групам населення, рівень доходів яких не дозволяє їм забезпечити собі та родині повноцінне харчування.
Затвердження системи взаємопов’язаних показників, які забезпечують безпеку рибних продуктів, в тому числі отриманих з риби, яка годувалася генно-модифікованими інгредієнтами комбікормів.
Розробки уніфікованих вимог, які пред’являються до харчових підприємств к системам контролю якості, гармонізованих з рекомендаціями міжнародних організацій, переходу рибного господарства на комплексну систему контролю безпеки.

Формування здорового типу харчування потребує:

Розвитку фундаментальних і прикладних наукових досліджень по медичній та біологічній оцінки безпеки нових інгредієнтів комбікормів, втілення інноваційних технологій, в тому числі нанотехнологій.
Розробки для населення освітніх програм щодо проблем здорового харчування, як важливого компоненту здорового образу життя з залученням засобів масової інформації, створення спеціальних навчальних програм.
Розробки нормативів соціального харчування рибопродуктами бідних прошарків населення України та реалізація заходів щодо його підтримки.
Розробка і реалізація комплексу заходів, спрямованих на збільшення споживання риби і рибопродукції населенням України за рахунок обмеження споживання шкідливих речовин (алкоголю і тютюну).

У сфері виробництва рибопродукції належить вжити заходи, які повинні спрямовуватися на:

Оптимізацію міжгалузевих економічних відносин, які повинні стимулювати темпи розширення виробництва, залучення інвестицій і втілення інновацій в рибне господарство.
Стабілізацію цінової ситуації і формування механізмів ціноутворення на підставі індикативних цін на основні види рибопродукції.
Удосконалення системи підтримки кредитування в цілях забезпечення наявного для більшості рибогосподарників короткострокових та інвестиційних кредитів.
Стимулювання розвитку інтеграції і кооперації у сфері виробництва риби, її переробки, збереження, транспортування та реалізації.
Розвиток логістичної інфраструктури у відповідності до темпів нарощування виробництва та видобутку риби.
Розробка і реалізація програм технологічної модернізації, втілення нових технологій, які забезпечуватимуть підвищення ефективності праці і ресурсозбереження в галузі рибного господарства.
Формування українського ринку рибопродукції з урахуванням вимог Євросоюзу.
Вдосконалення державної торгівельної політики, регулювання внутрішніх ринків рибної продукції, включаючи державні закупівлі, розширення попиту на продукцію вітчизняного виробництва.

В області організації і управління продовольчою безпекою в секторі рибопродукції необхідно:

Вдосконалювати нормативно-правову базу функціонування рибогосподарського комплексу України, спираючись на основні напрямки і механізми реалізації положень даної Доктрини.
Проводити моніторинг, прогнозування і контроль стану продовольчої безпеки держави в секторі рибопродукції.
Оцінювати сталість економіки країни к змінам на світових ринках рибопродукції та змінам природно-кліматичного характеру.
Оцінювати сталість забезпечення міст і регіонів, які залежать від зовнішніх постачань рибопродукції.
Сформувати державні інформаційні ресурси в сфері забезпечення продовольчої безпеки.

Система забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції на період до 2050 р. визначається Указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, постановами Верховної Ради України, а також Міністерством аграрної політики і продовольства України.

Кабінет Міністрів України через Міністерство аграрної політики і продовольства України:

Проводить єдину державну економічну політику в області забезпечення продовольчої безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції.
Організує проведення моніторингу стану продовольчої безпеки і контроль за реалізацією заходів по її забезпеченню.
Приймає заходи по досягненню і підтримки визначальних значень продовольчої безпеки по основних видах рибопродукції.
Здійснює згідно законодавства заходи у випадку надзвичайних ситуацій.
Координує діяльність органів виконавчої влади в області забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції.

Основним критерієм забезпечення продовольчої безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції на період до 2050 р. є забезпечення виконання програми розвитку рибного господарства України в яких вирощування риби і виробництва рибопродукції в Україні повинно бути на рівні 1 000 000 тонн/рік і вище лише за рахунок власного виробництва за ціною, яка повністю відповідатиме платоспроможності населення на цей об’єм.

Імпорт продукції повинен лише доповнювати асортимент рибопродукції власного виробництва і складатися виключно з рибопродукції, яку не зможуть виростити або виловити українські рибогосподарські та рибопромислові підприємства.

Реалізація положень цієї Доктрини дозволить забезпечити продовольчу безпеку і незалежність України в секторі рибопродукції як важливу частину складової національної безпеки, прогнозувати і запобігати ризикам і загрозам для економіки країни, підвищити її сталість, створити умови для динамічного розвитку рибогосподарського комплексу, покращити добробут населення.

Продовольча безпека і незалежність України може бути реалізована також іншими засобами, які, розглядатимуться у кінцевих розділах Доктрини.

Стратегія продовольчою безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції повинна передбачати проведення органами державної влади ретельного і раціонального розподілу природних водних ресурсів (з урахуванням можливостей підприємств, а саме: фінансову спроможність, структуру організації, стиль роботи, кадровий склад і його кваліфікацію, тощо) та ефективне використання водойм з обов’язковим урахуванням заходів по відновленню екологічного і рибогосподарського їх стану.

Екологічна реабілітація континентальних водойм

і морських територіальних вод України на період до 2050 р.

Сучасний екологічний стан водойм України не відповідає вимогам сталого розвитку рибного господарства. Подальше руйнування природних екосистем веде до дестабілізації біосфери, втраті її цілісності і можливості підтримання якості середовища для життя водних біоресурсів.

Світове співтовариство поки не змогло реалізувати завдання, які були проголошені на Конференції ООН щодо навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. та стабілізувати екологічне становище особливо це стосується водойм.

Подолання кризи можливо тільки на підставі формування нових взаємовідносин людини і природи, у відповідності до адаптаційних можливостей природних систем, які виключають руйнування і деградацію природного середовища.

Сталий розвиток галузі рибного господарства України, підвищення якості життя населення та його здоров’я на фоні забезпечення національної безпеки можливі лише за умов збереження природних водних екосистем і підтримання якості природного навколишнього середовища. Для цього необхідно постійне формування і послідовна реалізація державної екологічної політики, яка охоплює усі сфери життя країни і забезпечує втілення нових принципів охорони природного навколишнього середовища які основані на принципах поновлювання природних ресурсів. Збереження та відновлення екосистем повинно стати пріоритетним напрямком діяльності держави за активною участю громадян.

Фактори дестабілізації природних та штучних водойм України:

Збільшення антропогенного навантаження на водойми, включаючи систематичні перелови риби та інших водних ресурсів, забруднення водойм нафтопродуктами, побутовим сміттям, каналізаційними, зливовими стоками та відпрацьованою технологічною водою, знищення природоохоронних зон як таких, забудови берегових ліній, які служать природними біофільтрами, забруднення площ водозбору.
Деградація екосистем, включаючи зменшення біологічного різноманіття та зниження рівня саморегуляції природи.
Зміни клімату і зменшення озонового слою Землі.
Відсутність координації дій світового співтовариства в рішенні екологічних проблем, які ще не знаходиться на необхідному дієвому рівні.
Послаблення управлінських і контрольних функцій держави в області природокористування і охорони навколишнього середовища, на фоні тіньового використання природних ресурсів водойм.
Неефективність механізмів природокористування і охорони навколишнього природного середовища.
Зношеність основних фондів, низький технологічний і організаційний рівень економіки
Використання природних ресурсів без технологій ресурсозбереження, які призвели до швидкого виснаження водойм.
Зниження рівня життя населення України.
Зниження рівня екологічної свідомості населення країни.
Продовження воєнного конфлікту з Росією, та висока вірогідність терористичної діяльності.

Фактори, які вище наведені, повинні враховуватися при формуванні і реалізації державної екологічної політики в розділах водокористування.

Екологічна реабілітація континентальних водойм і морських територіальних вод України є основним напрямком екологічної політики України відносно усіх її водойм, цілі і напрямки розвитку реабілітації, завдання та принципи реалізації на довгострокову перспективу.

Збереження природного стану водойм і природного навколишнього середовища є пріоритетним напрямком діяльності держави і суспільства. Природна середа є важливою безумовною складовою здоров’я населення, є компонентом національного надбання та загальнолюдської безпеки. Для стабілізації екологічного і рибогосподарського стану водойм необхідно на всіх водоймах понад 500 га зробити місцеві екологічні заказники. Площа яких сягатиме 20-25 % від всієї акваторії (особливо, мілководдя, зарості, затоки), в яких не можна проводити рибогосподарську діяльність. Положення, які сформульовані на підґрунті фундаментальних наукових знань в області екології повинні базуватися на:

Оцінці сучасного стану водойм України та його впливу на якість життя населення.
Ролі природних водних систем України на стабілізацію глобальних біосферних процесів.

Стратегічні цілі та принципи державної політики щодо екологічної реабілітації континентальних водойм

і морських територіальних вод України на період до 2050 р.

Стратегічною ціллю державної політики щодо екологічної реабілітації континентальних водойм і морських територіальних вод України на перед до 2050 р. є збереження і відновлення цілісності природних екосистем, включаючи рибу та інші водні біоресурси, забезпечення підтримки їх функцій для сталого розвитку суспільства, підвищення якості життя, покращення здоров’я населення і демографічної ситуації, забезпечення екологічної безпеки держави.

Для цього необхідно:

Зберегти і відновлювати природні водні системи, біологічне різноманіття в них та здатність їх до саморегуляції як необхідної вимоги їх існування.
Забезпечити раціональне природокористування водними ресурсами та зберегти їх для нащадків.
Забезпечити сприятливий стан водного середовища та природного навколишнього від нього середовища як необхідну умову покращення якості життя населення.

Державна екологічна політика відносно водойм повинна базуватися на принципах:

Сталого розвитку суспільства, який передбачає увагу до економічній, соціальній та екологічній його складовій і признання неможливості розвитку держави в разі деградації водойм.
Справедливого розподілу благ для населення в разі використання природних ресурсів та доступу до них.
Випереджального дійства, яке унеможливлює негативні наслідки від рибогосподарської та іншої діяльності на водоймах, з проведенням необхідного обліку екологічних наслідків.
Відказу від розбудови рибогосподарських або інших об’єктів в разі можливих негативних наслідків від їх експлуатації.
Платності за природокористування і відшкодування збитків навколишньому середовищу.
Відкритості екологічній інформації.
Участі суспільства, органів самоврядування і бізнесу у підготовки, обговоренні, прийняття рішень в області охорони навколишнього природного середовища і раціонального його використання.

Основні завдання екологічної політики України на водоймах

Основними завданнями екологічної політики України є раціональне використання поновлюваних і не поновлюваних природних ресурсів водойм, збереження і відновлення біологічного і ландшафтного різноманіття для підтримки можливості водних екосистем для їх самовідновлення, саморегуляції і компенсації наслідків антропогенної діяльності.

Для цього необхідно:

Зберігати та реабілітувати усі рибогосподарські прісноводні і морські екосистеми України.
Розвивати мережі природних територій які охороняються з різними режимами.
Зберегти і відновити унікальні природні комплекси від їх фрагментації при будівництві гідротехнічних споруд, автомобільних та залізничних доріг, ліній високовольтних електромереж, газових та нафтових трубопроводів тощо.
Зберегти та відновити природне біологічне різноманіття і внутрішню структуру риби та інших водних біоресурсів та їх спроможність до саморегуляції і самовідновленню на всіх рибогосподарських водоймах України.
Втілити комплексне природокористування, орієнтувати його на цілі стійкого розвитку з дотриманням екологічно обґрунтованих методів використання водних ресурсів.
Скоротити долю підприємств, які лише активно експлуатують природні ресурси і не втілюють нові високотехнологічні ресурсозберігаючі технології.
Переробляти з максимальною ефективністю усю вирощену рибу і виловлену рибу та інші водні живі ресурси по сучасних безвідходних технологіях.
Підтримувати на водоймах екологічно збалансовану рибогосподарську діяльність.
Запобігати і припиняти усі види нелегального використання природних ресурсів водойм України (вилучення піску, корисних копалин, використання води для технологічних потреб підприємств, зрошення, тощо), вилучення риби та інших водних живих ресурсів, в тому числі незаконного браконьєрства та їх тіньових обертів.
Скорочувати питоме водопостачання у житлово-комунальному господарстві.

Безпека при потенційно небезпечних видах діяльності

і ситуаціях на водоймах

Осноними задачами держави в плані екологічної безпеки на водоймах є:

– унеможливлення завдання шкоди від господарської взагалі і рибогосподарської діяльності зокрема;

– реабілітація до первозданного природного стану акваторій і прилеглих до водойм територій, які постраждали від техногенних впливів;

– мінімізація екологічних ризиків для водного середовища, пов’язаних з природними і техногенними катастрофами.

Для цього необхідно:

Враховувати в першу чергу інтереси населення, які мешкають вздовж узбережжя водойм під час рішення комплексу питань, пов’язаних з потенційно небезпечними виробництвами та іншими видами діяльності.
Забезпечувати радіаційну і хімічну безпеку водойм зі зниженням ризиків негативного впливу на здоров’я людей зараженої риби та інших водних біоресурсів при проектуванні, будівництві, експлуатації енергетичних об’єктів, в тому числі атомних електростанцій, хімічних і горно добувних підприємств.
Розробку і реалізацію заходів по зниженню і недопущенню екологічного збитку від діяльності Збройних сил України, різноманітних військових формувань на тренувальних водних полігонах та навколо них.
Забезпечити екологічну безпеку водойм при зберіганні хімічної зброї, радіоактивних відходів і токсичних речовин, які знаходяться безпосередньо на площах їх водозбору, або в безпосередній близькості до підземних джерел.
Розробити систему надзвичайного реагування і систему повідомлення на екологічно небезпечних водоймах.
Забезпечити реабілітацію акваторій, які опинилися під негативним впливом господарської діяльності в тому числі радіаційному і хімічному впливу, а також під час виробництва, випробувань і збереження небезпечних речовин.
Прогнозувати і виявляти екологічні загрози на водоймах, включаючи оцінку природних і техногенних факторів виникнення можливих надзвичайних ситуацій з негативними екологічними наслідками та розробки заходів по їх своєчасному усуненню.
Виховувати екологічний світогляд населення, особливо молоді.
Запобігати екологічному тероризму на водоймах, який погіршує стан риби та інших водних біоресурсів і веде до деградації водойм.
Запобігати ввозу і розповсюдженню з терористичними цілями видів живих організмів, які порушують баланс водних екосистем України.
Здійснення контролю використання хімічних речовин на площах водозбору.
Посилення карантинними службами країни контролю розповсюдження і безпечного використання в рибогосподарській діяльності чужорідних несанкціонованих видів і генетично модифікованих організмів, шкідників, переносників і збудників хвороб риб та інших водних біоресурсів, а також ліквідація наслідків цих негативних процесів.
Здійснення контролю за проведенням акліматизації нових видів риб та інших водних біоресурсів.

Шляхи і засоби реалізації державної

екологічної політики України на водоймах

Основим завданням екологічної політики України в області державного управління – є забезпечення ефективного державного управління водними ресурсами, яке відповідатиме демократичному устрою та ринкової економіці.

Для цього необхідно:

Забезпечити розвиток державного регулювання охорони водних ресурсів з урахуванням різних форм власності і договірних відносин з органами державної влади.
Провести розмежування повноважень і відповідальності між органами місцевого самоврядування і центральними органами виконавчої влади в області використання водних ресурсів, екологічного контролю виробництв тощо через систему паспортизації та сертифікації.
Проводити державне нормування і контроль якості середовища навколо водойм та встановлення єдиних вимог к господарчим об’єктам.
Вдосконалювати механізми та посилювати роль державної екологічної експертизи, включаючи експертизи проектів, технологій і різного роду програм.
Надавати стратегічну оцінку антропогенного впливу на екологічний стан водойм в регіональних і загальнодержавних масштабах.
Підтримувати в належній готовності органи управління, сил та засобів реагування на надзвичайні екологічні та інші загрози на водоймах, створивши для цього спеціальні підрозділи для екологічного контролю водойм, ліквідування негативних техногенних або екологічних наслідків.

В області нормативно – правового забезпечення основним завданням держави э створення ефективного правового механізму забезпечення збереження водойм їх екологічної безпеки, а також вдосконалення правозастосовної практики в цілях забезпечення адекватної відповідальності за екологічні правопорушення та їх невідворотності.

Для цього необхідно:

Усунути внутрішні протиріччя в системі екологічного законодавства, протиріччя між природно-ресурсними і природоохоронними нормами, а також протиріччя між екологічним законодавством та нормами інших галузей права.
Ввести екологічні норми в нормативно-правові акти різноманітних галузей права (екологізація), зокрема господарського, фінансового бюджетного податкового, громадського та інших.
Розробити механізми реалізації норм законодавчих актів шляхом прийняття повного пакету нормативно правових актів, необхідних для повноцінного застосування законів України.
Закріпити на законодавчому рівні обов’язкове представлення екологічного обґрунтування діяльності, як одного з обов’язкових вимог при проведенні конкурсів, тендерів, аукціонів на право реалізації проектів.
Розвивати систему державних стандартів України в області охорони природного навколишнього середовища, закріплення в правовій системі України міжнародних екологічних стандартів, які забезпечуватимуть зниження антропогенного навантаження на водойми.
Гармонізувати українське екологічне законодавство і норми міжнародного екологічного права в межах обов’язків, які витікають із участі України в міжнародних договорах і угодах.
Розвивати і активізувати судові механізми рішення протиріч між інтересами населення, органів державної влади і суб’єктами господарської і рибогосподарської діяльності в області експлуатації та охорони водойм.
Посилювати систему прокурорського нагляду і реалізацію заходів прокурорського реагування в області охорони екології водойм.
Вдосконалювати методику розрахунків і практики компенсації збитків в результаті екологічних правопорушень та/або екологічно небезпечних видів діяльності на водоймах.
Вдосконалювати механізми зупинення незаконної діяльності на водоймах, включаючи заборону фінансування екологічно небезпечних проектів, програм і об’єктів, які не мають позитивного рішення державної екологічної експертизи.

В області економіки і фінансів основним завданням держави є економічне регулювання державних і ринкових відносин для забезпечення раціонального невиснажливого та відновлювального природокористування, зниження навантаження на водойми, їх охорони, залучення бюджетних і позабюджетних коштів на природоохоронну діяльність.

Для цього необхідно:

Забезпечити перехід у сфері водокористування к системі рентних платежів, які враховуватимуть початкові рибопромислові і рибогосподарські можливості водойм для більш ефективного стимулювання реабілітаційних заходів на водоймах з метою підвищення їх рибогосподарського потенціалу.
Включити в економічні показники рибогосподарських і рибопромислових підприємств показники водойм з урахуванням їх зміненого в ту чи іншу сторону рибогосподарського потенціалу.
Розробити справедливий фіскальний механізм стягнення коштів з тих рибогосподарських суб’єктів, які спрямовують свою діяльність на екологічну, біологічну та рибогосподарську реабілітацію водойм і підтримання біологічного різноманіття риби та інших водних біоресурсів.
Реалізовувати принцип «той хто забруднив воду – платить!».
Забезпечити залежність розмірів плати за забруднення від об’ємів та шкідливості для водойм, навколишнього природного середовища і здоров’я населення.
Розробити науково обґрунтовані методики розмірів компенсацій за збитки, які нанесені водоймам і здоров’ю населення під час господарської діяльності, при техногенних катастрофах і природних надзвичайних ситуаціях, а також в результаті екологічної небезпечної діяльності, забезпечити компенсації екологічних збитків навколишньому природному середовищу і здоров’ю населення.
Забезпечити необхідне бюджетне фінансування для охорони водойм, як одного із напрямків державних пріоритетів в цій галузі.
Створити систему фінансування природоохоронних робіт на конкурсній основі за рахунок державного бюджету та інших інвестиційних джерел.
Формувати і застосовувати податкову і тарифну політику, яка стимулюватиме переорієнтацію експорту рибної сировини на продукти глибинної переробки риби та інших водних біоресурсів.
Застосовувати систему пільг і мита, які стимулюватимуть використання екологічно чистих технологій при виробництві рибопродукції.
Вдосконалювати механізми змінення форм власності при купівлі-продажі земель водного фонду, природних ресурсів і господарюючих суб’єктів з урахуванням необхідності рішення задач щодо збереження і відновлення біологічного різноманіття і рибогосподарського потенціалу водойм.
Встановлювати механізми фінансових гарантій, які включатимуть екологічне страхування за можливі негативні впливи на екологію водойм.
Сприяти розвитку екологічного аудиту господарюючих суб’єктів на водоймах, різних форм екологічного підприємництва з добровільною їх сертифікацією.
Впроваджувати ринкові механізми охорони водойм, в тому числі тих, що використовують нереалізовані права на забруднення тощо.
Ввести відповідальність виробника рибопродукції на протязі всього циклу існування продукту – від отримання сировини і виробництва до реалізації.
Використовувати схеми міжнародних фінансово-економічних розрахунків з урахуванням вкладу держав у підтриманні біосферних функцій, передбачені конвенціями і угодами.
Формувати умови для стимулювання благодійності в області екологічної охорони водойм.

В області екологічного моніторингу та інформаційного забезпечення основним завданням держави забезпечення органів державної влади, юридичних осіб і громадян достовірною інформацією відносно екологічного стану водойм і територій навколо них та їх можливих змін в негативно сторону для прийняття відповідних заходів для їх недопущення.

Для цього необхідно:

Розвивати єдину державну систему екологічного моніторингу по всій Україні включаючи моніторинг біотичних і абіотичних компонентів природного середовища.
Вдосконалювати нормативно-правову базу, яка забезпечить взаємодію між міністерствами, відомствами і організаціями, які здійснюють державний екологічний моніторинг водойм, включаючи формування інформаційних ресурсів відносно навколишнього природного середовища.
Вдосконалювати системи показників, створення методології і апаратного забезпечення екологічного моніторингу України, включаючи комплексну оцінку стану водойм та природного середовища навколо них.
Забезпечити достовірність даних моніторингу по різних областях України.
Вдосконалити системи контролю екологічно шкідливих виробництв поблизу водойм, або на території їх водозбору з метою недопущення екологічних катастроф.
Провести інвентаризацію водойм з екологічно чистою водою, водних об’єктів зі стратегічними запасами питної води та водойм особливого рекреаційно-оздоровчого значення.
Забезпечити надання відкритої інформації щодо стану водойм, екологічних експертиз, програм, об’єктів поблизу водойм, екологічних загрозах та важливої інформації для безпеки громадян.

В області наукового забезпечення основною задачею держави є розвиток знань щодо екологічних основ стійкого розвитку економіки України, виявлення нових екологічних ризиків антропогенного типу, а також виявлення нових типів ризиків, пов’язаних з природними процесами і явищами.

Для цього необхідно:

Сформувати теоретичні і технологічні основи переходу к сталому розвитку галузі рибного господарства України.
Розробити екологічну складову стратегічного прогнозу розвитку з урахуванням альтернативних сценаріїв майбутнього.
Розробити можливі сценарії глобальної та регіональної зміни клімату та їх наслідки для рибогосподарського стану водойм.
Досліджувати біологічні системи водойм, з визначенням межі їх стійкості та екологічної ємкості.
Розробити екологічно ефективні та ресурсозберігаючі технології вирощування риби та технологій її переробки.
Розробити нові технології біологічної меліорації водойм (альголізація водойм новими високопродуктивними штамами мікроводоростей та новими біопрепаратами).
Розробити нові ефективні методи збереження біологічного різноманіття риби та інших водних біоресурсів, включаючи відновлення цінних і рідких видів, а також природних співтовариств та екологічних систем.
Відслідковувати і аналізувати розповсюдження чужорідних і генетично модифікованих видів риб та інших водних живих ресурсів, розробити відповідні методи контролю для зниження негативних наслідків цих процесів.
Розробити методології та методи екологічний і економічних оцінок стану водних систем в тому числі з визначенням їх економічної цінності та урахуванням функцій щодо утворення середи для використання в економічних механізмах управління.
Розробити теорії і методології визначення екологічних ризиків з орієнтацією на створення системи управління якістю природної середи водойм.
Розробити засоби запобігання і ліквідації забруднень акваторій водойм та їх реабілітації.
Вивчати екологічно залежні захворювання, особливо пов’язаних із забрудненням водойм та природного середовища навколо них.
Розробити та розвивати сучасні методи екологічного моніторингу і інформаційних технологій для цілей державного управління в області охорони земель водного фонду.

В області екологічної освіти, виховання та просвіти основною задачею держави є підвищення рівня екологічної культури, освіти і професійних навичок і знань в області екології у населення.

Для цього необхідно:

Створити державні і недержавні системи безперервної екологічної освіти і просвіти, екологізації системи освіти і виховання на всіх рівнях.
Посилити роль соціальних і гуманітарних аспектів екологічного виховання та еколого-просвітницької діяльності.
Готувати педагогічні кадри всіх рівнів які викладають екологічні дисципліни, в тому числі питання сталого розвитку галузей економіки, які пов’язані з водоймами.
Включати питання формування екологічної культури, освіти і просвіти у місцеві, регіональні та всеукраїнські цільові програми розвитку територій.
Підтримувати на державному рівні структури, які займаються екологічною освітою і просвітою.
Розробити стандарти освіти, спрямовані на сталий розвиток рибного господарства та на екологізацію водойм.
Розвивати системи екологічної підготовки осіб, які приймають рішення у різних сферах виробництва (особливо тих, хто пов’язаний з водоймами), економіки, управління, спеціалістів природоохоронних служб, правоохоронних і судових органів.
Підвищувати інформованість ділових кіл в області природоохоронного законодавства, раціонального водокористування водних природних ресурсів, сталого розвитку, а також навчання методам екологічного управління.
Підтримувати виробництво і публікації матеріалів з питань екології в засобах масової інформації.

В області розвитку громадського суспільства основним завданням держави є сприяння розвитку громадянському суспільству, який є виразником прав населення відносно водойм і природного середовища навколо них.

Для цього необхідно:

Вдосконалювати законодавчі і організаційні умови щодо безпосередньої участі громадян у прийнятті рішень і реалізації екологічно важливих рішень, в тому числі через опитування громадської думки, громадських обговорень, громадських експертиз і референдумів.
Забезпечити пріоритет законних екологічних інтересів громадян перед інтересами бізнесових структур і органів державної влади.
Підтримувати громадські організації екологічного напрямку та благодійної діяльності в сфері водокористування.
Створювати умови щодо розвитку громадського екологічного контролю, в тому числі громадських інспекцій.

В області міжнародного співробітництва основним завданням держави є реалізація національних інтересів України через участь у рішенні глобальних і регіональних екологічних проблем і регулюванні глобалізації в інтересах сталого розвитку.

Для цього необхідно:

Участь України в консолідації зусиль світового співтовариства по збереженню водойм і природного середовища навколо них, в розробці і виконанні міжнародних договорів по їх охороні.
Сприяти екологізації положень діючих і майбутніх міжнародних договорів.
Участь в міжнародних екологічних організаціях в тому числі які входять до Організації Об’єднаних Націй.
Забезпечити обов’язковою державною екологічною експертизою та екологічним контролем всі міжнародні програми та проекти, які реалізуються на всіх континентальних і морських акваторіях України.
Впливати на процес глобалізації шляхом активної участі України в міжнародних взаємовідносинах і переговорах, які стосуються використання природних ресурсів водойм, транскордонних переміщень технологій, які негативно впливатимуть на екологію водойм та здоров’я населення.

Етапи екологічної реабілітації континентальних водойм і морських територіальних вод України на період до 2050 р.

Екологічна реабілітація континентальних водойм і морських територіальних вод України на період до 2050 р. здійснюватиметься в три етапи через закони, постанови і плани Кабінету Міністрів України.

Підготовчий етап реабілітації проходитиме до 2025 р.

За цей час:

модернізуватиметься система державного управління і нормативно-правова база (забезпечуватиме ефективне поєднання адміністративного регулювання і ринкових механізмів в галузі рибного господарства України), яка відповідатиме стратегії соціально-економічного розвитку країни;
розроблятимуться плани дій по реалізації Доктрини;
визначатимуться пріоритети наукових досліджень, джерела фінансування, тощо.

Виконавчий етап реабілітації проводитиметься у 2025 – 2035 рр.

За цей час:

здійснюватимуться передбачені перетворення в економіці і соціальній сфері;
реалізуватимуться регіональні і галузеві плани дій по екологічній реабілітації континентальних водойм і територіальних вод України.

На цьому етапі очікується отримання перших результатів по реабілітації водойм, відновленню біологічного різноманіття риби та інших водних біоресурсів водойм України, а також покращується природне середовище навколо водойм.

Кінцевий етап реабілітації завершуватиметься в 2050 р. (з подальшою підтримкою).

За цей час:

проводитиметься оцінка результатів виконання програми реабілітації водойм, її вплив на соціально-економічний розвиток держави;
узагальнюється та ретельно аналізується накопичений за роки виконання програми досвід.

В кінці цього етапу програма реабілітації переглядатиметься та оновлюватиметься.

Завдання, які визначені програмою реабілітації водойм, дозволять поетапно розробляти плани дій по охороні водойм, їх біологічній та рибогосподарської реабілітації, створювати умови для раціонального невиснажливого водокористування із дотриманням всіх міжнародних екологічних вимог для постійного створення передумов сталого стрімкого розвитку рибного господарства України.

Головні завдання галузі рибного господарства України

на період до 2050 р.

Галузь рибного господарства України повинно виконати три головних завдання:

Стати гарантом продовольчої безпеки в секторі рибопродукції на період до 2050 р.

Забезпечити до 2050 р. повну екологічну, біологічну та рибогосподарську реабілітацію усіх рибогосподарських континентальних водойм і морських територіальних вод України.
Досягти до 2050 р. виробництва власної рибопродукції для входження в першу двадцятку провідних рибогосподарських країн світу.

Виконання трьох головних завдань можливе лише за умов повної структурної перебудови галузі рибного господарства. Головними негативними факторами на цьому шляху є невизначений термін втрати Криму як основної рибопромислової бази країни, а також руйнування промислової інфраструктури Донбасу в наслідок війни з Росією і необхідність в стислий час активізувати стрімкий розвиток аквакультури на континентальній частині України та марикультури в північно-західній частині Чорного моря.

Розвиток рибного господарства України повинен базуватися на підставі єдиної державної системи планування на всеукраїнському, регіональному і місцевому рівнях.

Організація зростання і розвитку галузі рибного господарства є пріоритетом уряду України. Для цього необхідно:

Привести усі норми діючого законодавства України в питаннях функціонування рибогосподарського комплексу до норм ЄС та інших країн світу у відповідність сучасним вимогам виробництва з метою створення необхідного законодавчого клімату, який забезпечуватиме найбільш сприятливі умови для інвестицій і стрімкого розвитку галузі рибного господарства.

– Розробити дієві цінові, податкові і кредитні механізми та сформулювати митну політику з урахуванням специфіки рибного господарства як галузі з експедиційним виловом риби у віддалених районах Світового океану та сезонним характером товарного рибництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку.- Датувати (де необхідно) власне виробництво рибопродукції.- Передбачити у Державному бюджеті України кошти для будівництва суден і швидкісних катерів для потреб державних органів рибоохорони, навчально-виробничих і науково-дослідних установ.- Вдосконалити систему довгострокового кредитування рибного господарства: створенням лізингового, страхового і гарантійного фондів для вітчизняних рибогосподарських підприємств, у тому числі для підприємств, що замовляють судна на вітчизняних суднобудівних підприємствах.- Запровадити державний кадастр рибогосподарських водних об’єктів та провести державний моніторинг рибних та інших водних живих ресурсів України.- Створити рівні умови для суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб у користуванні рибогосподарськими водними об’єктами і забезпечити їх раціональне використання.- Розробити нормативні акти щодо проведення оцінки земель водного фонду під рибогосподарськими водними об’єктами.- Створити сприятливі умови для залучення інвестицій у сферу рибогосподарської діяльності та спрямувати інвестиційну політику держави на відновлення і розвиток ресурсного потенціалу рибного господарства та її рибопереробну промисловість.- Розмежувати повноваження між відповідними органами щодо контролю продуктів лову і продукції з них, спростити процедури контролю за якістю рибної продукції та привести їх у відповідність із вимогами стандартів Європейського Союзу.- Надати Держрибагентству повноважень щодо проведення постійного:§контролю ефективності використання рибогосподарськими підприємствами водойм України, прийняття відповідних заходів щодо відновлення рибогосподарського потенціалу цих водойм з метою максимального використання їх біопродуктивних та рибогосподарських можливостей;§контролю якості і регулюванню об’ємів і асортименту всієї імпортної рибопродукції, контролю умов її збереження, переробки та реалізації; §контролю переміщення риби по території України, контролю рибного ринку, контролю якості та походження риби та рибопродукції, що в значній мірі забезпечує виконання продовольчої безпеки держави.- Опрацювати механізми виділення підприємствам, які займаються вирощуванням рибопосадкового матеріалу, частини коштів, що стягуються з порушників природоохоронного законодавства та користувачів водних біологічних ресурсів.- Створити державою рибогосподарські майнові комплекси для спрощення системи управління водними і майновими ресурсами.- Розробити нові та доопрацювати старі Закони України та інші документи, які регламентують роботу галузі рибного господарства таким чином, щоб усі акти і закони в комплексі змогли забезпечити законодавчу платформу для стрімкого розвитку рибного господарства України та зробили рибогосподарські підприємства інвестиційно привабливими!!! Необхідно доопрацювати Закони України, які стосуються питань земельних відносин, оренди земель водного фонду, відносин з владою всіх рівнів, природоохоронного законодавства, процедур отримання дозвільних документів на всі види рибогосподарської діяльності у тому числі пакету дозвільних документів на лов риби у морі, тощо.- Розробити стратегію структурної модернізації усіх виробничих і управлінських підрозділів галузі та регулювати (де це необхідно) напрямки розвитку рибного господарства країни.- Змінити структуру державного управління в галузі рибного господарства у зв’язку з необхідністю наближення до Європейських стандартів і відповідно до сучасного стану галузі та її цілей і завдань.- Забезпечити галузь рибного господарства необхідними фінансовими, матеріально-технічними та іншими ресурсами для оновлення основних фондів всіх рибогосподарських підприємств.- Підвищити ефективність використання сировинних запасів рибогосподарських водних об’єктів України, відкритих районів Світового океану та виключних (морських) економічних зон інших країн.- Зміцнити власний виробничий і науково-технічний потенціал.- Розвивати прісноводну та морську аквакультуру, інтенсифікувати товарне виробництво на основі застосування якісного селекційного матеріалу без генетично-модифікованого втручання як безпосередньо в селекційний матеріал риб та інших водних біоресурсів, так і в компоненти рибних комбікормів.- Відтворювати і охороняти водні біоресурси в водоймах України.- Координувати діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, з метою розв’язання найважливіших проблем та створення належних економічних умов функціонування рибогосподарського комплексу України.- Забезпечити досягнення параметрів розвитку рибного господарства і обсягів власного виробництва рибопродукції, які затверджені даною Доктриною.- Забезпечити високу якість, та розширення асортименту конкурентоспроможної рибопродукції відповідно до світових стандартів. – Розвивати міжнародне науково-технічне співробітництво, зовнішньоекономічні зв’язки в галузі рибного господарства. – Збільшити зайнятість населення, поповнювати доходи бюджету всіх рівнів та забезпечити продовольчу безпеку і незалежність України в секторі рибопродукції на період до 2050 р.- Створити Міжвідомчу координаційну раду з питань іхтіології аквакультури і рибальства України та її осередки в областях, як дорадчий орган по комплексу питань, пов’язаних з раціональним використанням водних ресурсів держави.

– Зосередити в єдиному державному виробничому об’єднанні усі можливі потужності країни по вирощуванню рибопосадкового матеріалу, селекційно-генетичний центр племінного рибництва, тощо для забезпечення рибогосподарської реабілітації водойм України, шляхом повномасштабного їх зариблення. – Нарощувати виробництво власної рибопродукції за рахунок створення нових висококваліфікованих робочих місць, планування розвитку праці і номенклатури всіх рівнях державної влади.

Розвиток і наповнення внутрішнього ринку рибопродукції необхідно забезпечувати за рахунок:

Розвитку власної континентальної аквакультури (в тому числі за рахунок Спеціальних товарних рибних господарств «СТРГ»***, повномасштабної повноцінної профільної роботи усіх державних рибовідтворювальних заводів, комерційних підприємств спрямованих на вирощування рибопосадкового матеріалу і товарного виробництва, рибопромислової діяльності підприємств на внутрішніх водоймах, в Азовському і Чорному морях, в Установках замкненого водопостачання «УЗВ», тощо).
Розвитку власної марикультури в південно-західній частині Чорного моря і біля українських берегів Азовського моря.
Розвитку аквакультури і марикультури в інших країнах світу де є для цього сприятливі умови на підставі договірних взаємовигідних відносин.
Залучення глобальних ресурсів світового океану за рахунок будівництва і експлуатації власного рибопромислового флоту.
Імпорту риби і рибопродукції які не можна виловити або виростити на власних рибних фермах (для розширення асортименту).

***Примітка:

Ідеологія вдосконалення «Порядку здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних біоресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (СТРГ)» повинна полягати в тому, що рибогосподарські підприємства, які працюватимуть надалі за регламентом Режиму СТРГ по штучному розведенню, вирощуванню та використанню водних біоресурсів, повинні відбудовувати свою роботу у відповідності до принципів максимально можливого раціонального використання рибогосподарських водойм з постійним плановим відновленням рибогосподарського потенціалу цих водних об’єктів шляхом спрямованого формування видового складу перш за все (туводної) аборигенної, а потім штучно зарибленої іхтіофауни.

Формування видового складу водних біоресурсів та їх запасів повинно відбуватися в двох основних напрямках:

Перший напрямок – формування туводної (аборигенної) іхтіофауни.

Розробники Режимів СТРГ повинні визначити та затвердити в ДАРГ і Міністерстві екології та природних ресурсів України показники «фонового природного рівня аборигенної іхтіофауни» для даної водойми. Це стосується видового, вікового і вагового складу біоресурсів (рівень визначатиметься відповідно до кормової бази, можливостей самої водойми, зони рибальства та інших показників, які досліджуються розробниками Режимів СТГ в Біологічному обґрунтуванні).

Багаторічна надмірна експлуатація браконьєрами та рибопромисловими підприємствами рибогосподарських водойм, знизила до критичного рівня не тільки вагові показники промислових водних біоресурсів, а й практично весь видовий полікультурний склад аборигенної іхтіофауни Особливо постраждали ремонтно-маткові стада промислових видів риб. В більшості водойм самовідновлення (без штучного розведення) аборигенної популяції, навіть при сприятливих умовах проблематично…

Висновок: досягнення «фонового природного рівня аборигенної іхтіофауни» в процесі відновлення рибогосподарського потенціалу водойм – є основним завданням для всіх підприємств, які працюватимуть по Режимах СТРГ.

Для цього Україна повинна відновлювати і розвивати галузь рибного господарства, організовувати принципово нову конкурентоспроможну на міжнародній арені національну рибну промисловість для забезпечення лідируючих позицій у світі.

Орієнтація рибної промисловості на якість продукції потребує від національного виробництва принципово нової системи, яка б за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій і ЗМІ з’єднала б соціальну систему і систему рибного виробництва.

Цілісність і повно масштабність рибної промисловості визначається зв’язком виробництва і промислової праці зі сферами науки освіти і просвіти.

Ефективність і динамізм промислової системи галузі рибного господарства України визначається її структурою тобто виділенням і дифференсацією запускних, проривних і локомотивних ресурсно-відновлювальних напрямків щодо розвитку галузі рибного господарства.

Запускні напрямки щодо стимулювання розвитку аквакультури і марикультури зі збільшенням об’ємів вирощування риби:

Збільшення ємкості внутрішнього рибного ринку за рахунок розвитку економіки України і зростання платоспроможності її населення.
Активація попиту населення на рибопродукцію за рахунок просвітної роботи і грамотної реклами щодо користі для здоров’я людини вживання якісної рибопродукції в асортименті.
Стимулювання державою експорту рибопродукції, який розширює обрії розвитку аквакультури і марикультури в країні.
Стимулювання розвитку аквакультури і марикультури шляхом авансових постачань державою рибопосадкового матеріалу в рибогосподарські підприємства з подальшою гарантованою закупівлею товарної рибопродукції.
Стимулювання державою рибогосподарських підприємств для вирощування ними риби по інтенсивній технології методом товарного кредитування повнораціонними рибними кормами.

Проривним напрямком відносно цивілізаційного науково-технічного прориву в спектрі національних лідируючих позицій повинен стати широкомасштабне будівництво індустріальних рибних господарств на основі Установок замкненого водопостачання (УЗВ), для вирощування цінних видів риб (осетрових і лососевих видів риб на ікру та м’ясо, вугрових, камбальних, окуневих та інших видів риб). Для цього сучасного напрямку розвитку індустріальної аквакультури Україна має усі передумови – низьку вартість електроенергії, підготовлені кадри, власне обладнання, міцну наукову базу, основу для виробництва спеціалізованих повнораціонних комбікормів (зерно усіх видів, шроти, відходи харчової промисловості, сапропель, тощо).

Локомотивні ресурсно-відтворювальні напрямки розвитку галузі рибного господарства відповідають за одночасне просунення всієї рибопромислової індустрії в цілому. Рибопромислове виробництво в Україні повинно забезпечувати як найменше три локомотивні напрямки:

Виробництво якісного рибопосадкового матеріалу в повному необхідному об’ємі і в асортиментній полікультурі для відновлення рибогосподарського потенціалу водойм, включаючи морські територіальні води України.
Вирощування риби по екстенсивній технології, використовуючи 700 000 га водосховищ Дніпровського каскаду, 100 000 га Дніпро-Бузької екструарної екосистеми та 200 000 га інших прісноводних водойм України.
Вирощування в лиманах і затоках Азовського і Чорного морів по екстенсивній та інтенсивній технології морських видів риб (осетрових, камбальних, кефалевих, окуневих та інших видів які культивують в марикультурі).

Повний цикл виробництва власної рибопродукції (від формування ремонтно-маткових стад промислових і аборигенних видів риб, інкубації ікри, вирощування рибопосадкового матеріалу, зариблення водойм, вирощування товарної риби, її вилову в континентальних водоймах, Азовському та Чорному морях і в Світовому океані, її транспортування збереження, переробки, кінцевої реалізації і до аналізу впливу рибопродукції на якість життя населення України) є основою організації національної рибогосподарської системи.

Організація виробничих циклів є технологічною основою щодо інноваційного розвитку і управління якістю праці рибалок.

Промисловий цикл є основною формою власності рибогосподарського підприємства, коли власність стає функцією від спроможності окремих фахівців і всього колективу спроектувати, запустити і безперервно експлуатувати виробництво рибопродукції.

Ефективний рибопромисловий цикл створює замовлення на інновацію і якість з переходом до нового розширеного рибопромислового циклу.

Набір рибопромислових циклів саме і визначає рибопромислову спроможність галузі рибного господарства.

Підвищення якості рибопродукції та ріст валового об’єму виробництва можливий лише за умов інтенсивного промислового росту і розвитку та організації надіндустріалізації.

Надіндустріалізація будується на переважній і зростаючої долі промислового виробництва рибопродукції через підвищення його ефективності.

Глобалізація є організовуваним процесом, безпосередньо не спрямованим на розвиток рибного господарства України.

Метою суб’єктів глобалізації є введення зовнішнього управління по відношенню до суверенних рибогосподарських підприємств України щоб забезпечувати необхідну глобалізацію своїх цілей.

Промисловий розвиток рибного господарства України не може здійснюватися за умов зовнішнього управління, тому потребує економічної автаркії (тобто самоуправління, і недопущення зовнішнього управління). Формула державного управління галуззю рибного господарства відповідатиме положенню: «Відкрита політика – закрита економіка». Закриття економічної доступності галузі не означає її провінціалізації, а лише обмежує досяжність руйнівних процесів глобалізації до її основ існування.

Закритість рибогосподарських і рибопромислових підприємств України визначається не територіальними обмеженнями, а означає повну автономію їх економіки через контроль промислових циклів.

Послідовна автаркія в сучасному світі потребує обов’язкової присутності в кожній точці Світового океану українського рибопромислового флоту і в кожній «значимій точці» Землі українських рибогосподарських підприємств.

Рибогосподарською стратегією України розвитку галузі рибного господарства в глобальному масштабі повинно стати глобальна автаркія!!!

Механізмом забезпечення глобальної автаркії є експорт знань і технологій в усі країни світу а також внутрішньодержавна акумуляція глобальних ресурсів в цілях національного промислового розвитку – тобто внутрішня геополітика.

Внутрішня геополітика України потребує винесення діяльності рибогосподарських підприємств на глобальний рівень. Це передбачає встановлення контролю над фінансово-організаційними циклами експортної продукції та обов’язкове повернення частини прибутку в науково-технологічний розвиток.

Глобальна автаркія (система замкненого виробництва) і внутрішня геополітика потребує створення в Україні замкнутої світової торгівельної держави, яка реалізує національні завдання по всій акваторії Світового океану і континентах всього світу!!!

Головним заходом рибопромислового і рибогосподарського розвитку є програми, які розраховані на десятиріччя.

Самоорганізація і саморегуляція, яка домінує в економіці як стратегія мінімізації державного втручання та затвердження конкурентного ринку як головного регулятора економічного розвитку, на рибний ринок України не розповсюджується, а економічні системи, які само організовуються і само регулюються – не існують!!

Рибний ринок України насамперед є індикатором а не регулятором який функціонує зі своїм, притаманним лише йому, тимчасовим інтервалом.

Стратегія розвитку континентальної аквакультури та марикультури в Азово-Чорноморському басейні

Стратегія розвитку власної континентальної аквакультури та марикультури в Азово-Чорноморському басейні повинна спрямовуватися перш за все на максимальне використання природних рибопродуктивних можливостей водойм України, їх екологічну та рибогосподарську реабілітацію з одночасною інтенсифікацією виробництва рибопродукції за рахунок:¥ Проведення комплексів меліоративних робіт на водоймах (вапнування, внесення добрив, скошування жорсткої рослинності, тощо).¥ Проведення біологічної меліорації водойм (для боротьби з малоцінною рибою – зариблення цінними хижими видами риб, для боротьби з жорсткою рослинністю – зариблення білим амуром, для боротьби з молюсками – зариблення чорним амуром, тощо).¥ Проведення біологічної реабілітації водойм (альголізація водойм спеціальними високопродуктивними штамами мікроводоростей, втілення програми покращення екосистеми водних об’єктів шляхом збільшення природної кормової бази і рибопродуктивності рибогосподарських водойм України, тощо).¥ Проведення ущільнених посадок зарибку (5¸10 N і більше) в полікультурному асортименті (з годуванням повнораціонними кормами), які відповідатимуть біопродуктивним можливостям водойм і прийнятої технології.¥ Годування риб по інтенсивній технології повнораціонними комбікормами при вільному нагулі, у відгороджених частинах водойм, та в садках.¥ Використання природних можливостей лиманів, заток і континентального шельфу Азовського і Чорного морів. Виробничі можливості континентальної аквакультури України однак, обмежуються наявністю прісноводних рибогосподарських водойм, загальною площею приблизно в 1 000 000 га водного дзеркала (при екстенсивній аквакультурі теоретично, за умов доведення до високого рівня рибогосподарської якості водойм, можна вирощувати риби до 200 000 тонн/рік). Ще 200 000 га (це малі мілководні водойми, озера, річки, затоки, забруднені водойми, технологічні водойми підприємств та інші) для ведення цілорічної інтенсивної, прогнозованої, стійкої прісноводної аквакультури малопридатні і тому не можуть розглядатися в якості виробничих водойм. Виробничі можливості марикультури в Україні обмежуються площею солених лиманів, морських заток, континентального шельфу Азовського і Чорного морів, але цих природних місць для вирощування водних біоресурсів в умовах марикультури достатньо для забезпечення в повному обсязі продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції (до 800 000 тонн/рік і більше). Успішний, прогнозований рибогосподарський розвиток аквакультури та марикультури в Україні можливий лише за умов введення по всій території країни єдиної технологічної схеми виробництва рибопродукції від формування ремонтно-маткового поголів’я промислових видів риб (в тому числі аборигенних видів) до вирощування рибопосадкового матеріалу, товарної риби, її вилову, перевезення, зберігання, переробки і оптово-роздрібної торгівлі. Державний план виробництва рибопродукції, враховуючи виробничі можливості прісноводних водойм України в 1 000 000 га і морських прибережних акваторій з урахуванням проведення реформ у галузі рибного господарства, екологічної та біологічної реабілітації рибогосподарських водойм, повинен до 2050 р. складати 1 000 000 тонн/рік товарної риби. Виконання Державного плану виробництва рибопродукції тільки за рахунок максимально можливого використання потужності континентальної аквакультури і марикультури повинна повністю гарантувати продовольчу безпеку і незалежність України в секторі рибопродукції. Для забезпечення сталого розвитку континентальної аквакультури і марикультури необхідно:1. Провести повномасштабну екологічну і біологічну реабілітацію водойм з відновленням їх природного рибогосподарського потенціалу.2. Забезпечити державну та відомчу ефективну охорону на всіх рибогосподарських водойм України.3. Надати усім комерційним підприємствам в користування рибогосподарські водойми на відкритій конкурсній основі з прийняттям підприємствами умов подальшої рибогосподарської діяльності на водоймі по єдиному, затвердженому державою, технологічному ланцюжку, а також організувати складання іспитів керівництвом цих підприємств на придатність ефективно використовувати водойми, як цінніший природній ресурс держави. Термін дії угод щодо використання водойм повинен складати щонайменше п’ять років. За умов дотримання і щорічного виконання державних планів виробництва, угода може автоматично пролонгуватися. Також у випадках, коли комерційні підприємства вкладають кошти на розвиток своїх підприємств, необхідно корегувати договірні відносини в сторону збільшення термінів їх дії. 4. Забезпечити розвиток аквакультури і марикультури в Україні по єдиному технологічному ланцюжку (тобто щорічному загальнодержавному плану виробництва). Держрибагенство повинно щорічно розробляти і затверджувати в Міністерстві аграрної політики і продовольства України плани виробництва. В технологічний план виробництва повинні також включатися усі комбікормові заводи аквакультури, рибопромислові підприємства, які працюватимуть на каскаді дніпровських водосховищ, рибопереробні підприємства, оптові рибні і живорибні бази, тощо. 5. Розвивати розгалужену по всій Україні мережу комбікормових заводів, які вироблятимуть різні види рибних комбікормів від повнораціонних (стартових, продукційних і профілактично-лікувальних з розмірами 0,3¸20 мм), які будуть розраховані на використання в умовах садків, УЗВ та інших індустріальних типів господарств, до звичайних рибних комбікормів, які розраховані лише на додаткове годування риби, яка живиться у водоймі (в основному при ущільнених посадках N 2¸12). Для виконання програми розвитку аквакультури і марикультури в Україні та щорічному виробництві 1 000 000 тонн товарної риби, загальний об’єм виробництва рибних комбікормів в Україні повинен сягати не менш як 2 000 000 тонн/рік (з урахування природної продуктивності континентальних водойм в 200 кг/га та за умов підтримки середнього кормового коефіцієнту в прісноводних і морських умовах не більше , як 2). 6. Проводити ефективну цінову політику держави, яка надаватиме в користування рибогосподарським підприємствам дешевий водний ресурс, повнораціонні високоякісні комбікорми, зарибок та інше в кредит по економічно обґрунтованих цінах, що в свою чергу дасть можливість:· Використовувати рибогосподарські можливості водойм з максимальною ефективністю.· Знизити роздрібні ціни на рибопродукцію, особливо в нижньому ціновому сегменті та розширити спроможність населення купувати більше рибопродукції.· Стимулювати розвиток внутрішнього ринку рибопродукції за рахунок збільшення попиту на якісну рибопродукцію.7. Формувати в селекційно-генетичному центрі племінного рибництва державні і комерційні (які стоятимуть на обліку центру) ремонтно-маткові стада цінних, колекційних промислових і аборигенних видів риб України (без формування і ефективної експлуатації цих стад розвиток аквакультури в Україні неможливий!!!)8. Вирощувати рибопосадковий матеріал цінних, промислових та аборигенних видів риб в об’ємах, які повністю задовольнятимуть потреби водойм України як для повної їх рибогосподарської реабілітації, та і для потреб інтенсивної аквакультури і марикультури, яка розвиватиметься. Для цього необхідно під егідою селекційно-генетичного центру племінного рибництва створити спеціалізоване виробниче об’єднання, яке зможе вирощувати на придатних для цього нерестово-виросних водоймах рибопосадковий матеріал. Форма власності цих підприємств може бути державною, комунальною та комерційною. Створення найсприятливіших умов для роботи нерестово-виросних господарств в країні як первинної основи функціонування і розвитку аквакультури. Підприємства аквакультури і марикультури, які вирощуватимуть зарибок, не зможуть отримувати в повному обсязі кошти за свою продукцію в поточному році, тому, що виробничий цикл вирощування товарної риби розтягується на два – три, а то і більше років. Державі в цій ситуації необхідно створити спеціальні державні і комерційні фонди, які забезпечуватимуть фінансами безперебійне вирощування рибопосадкового матеріалу найвищої якості, і в необхідному асортименті.9. Забезпечити державі рибогосподарські підприємства, які вирощують товарну рибу, щорічним товарним кредитом у вигляді рибопосадкового матеріалу в повному необхідному асортименті і повнораціонними комбікормами по державних цінах, що зможе закласти фундаментальну основу розвитку рибного господарства на довгі роки. 10. Розвивати садкові рибні господарства прісноводної аквакультури і марикультури. Штучне вирощування риби у садках матиме свої беззаперечні переваги, які зроблять широкий спектр садкової рибопродукції конкурентоспроможною на внутрішньому і міжнародному ринках. Це перш за все можливість вирощування риби в контрольованих умовах (окрім якості водойм, в яких стоять садки), технологічність процесу вирощування, якість ветеринарного забезпечення, вирощування при значній щільності посадки риби (до 100 кг/м² садків, або 1000 т/га) із забезпеченням її якості, організації належної охорони, а також можливістю цілорічного постачання риби в торгівельну мережу будь якої ваги. К недолікам садкового способу вирощування можна віднести більшу собівартість за рахунок кормів, обмеження асортименту (не всі види риб можна вирощувати у садках), і необхідність первісного вкладання коштів у будівництво садкового рибного господарства. Враховуючи беззаперечні переваги садкових рибних господарств аквакультури і марикультури по відношенню до рибних господарств, технологія яких базується на екстенсивній технології вирощування риби, усунення вищезгаданих недоліків відкриє необмежені простори для нарощування об’ємів виробництва рибопродукції по інтенсивній технології.11. Розвивати індустріальні рибні господарства по всіх регіонах України, які вирощуватимуть цінні види риб вищого цінового асортименту (осетрові, лососеві, вугрі, сомові, камбальні та інші види риб). Основу цих високотехнологічних рибних господарств повинні складати рибоводні цехи, які працюватимуть на установках замкненого водопостачання (УЗВ). Продукція цих рибних господарств за наявності відповідної якості по міжнародним критеріям (а це перш за все якість технологічної води де утримуватимуться риби, якість повнораціонних комбікормів, суворе дотримання технології утримання риб), може розглядатися, як потенційний експортний високоліквідний товар для в країн Європи, США, Японії, Китаю і так далі. Наявність в Україні відносно низької вартості електроенергії та металопрокату, насосів та іншого технологічного обладнання, дешевої та водночас висококваліфікованої робочої сили, роблять розвиток цього напрямку аквакультури дуже привабливим і перспективним. Україна може і повинна стати світовим лідером в області будівництва і експлуатації УЗВ. 12. Використати в повній мірі теплові потужності енергетичних об’єктів атомних електростанцій (АЕС) і теплових електростанцій (ТЕС) на водоймах охолоджувачах для вирощування рибопосадкового матеріалу і товарної риби деяких промислових видів риб. Незважаючи на заборону на вирощування риб на АЕС після Чорнобилю (це було більш соціально-політичне рішення, а не виробнича необхідність), після наукового обґрунтування необхідно поновити дозвіл на рибопромислову діяльність на АЕС. Площа цих об’єктів відносно невелика, але умови вирощування риби на них відповідають умовам тропіків і створюють майже ідеальні умови для вирощування різноманітних видів риб у садках. Найбільш раціональним і вигідним при цьому є вирощування осетрових видів риб (бестер, ленський осетер), а також канального сома, а взимку форелі. У перспективі буде вигідним вирощування африканських кларієвих сомів з поверхневим диханням. Незважаючи на те, що за останні десятиліття енергетичні водні об’єкти не використовувалися, відбудова їх рибогосподарської інфраструктури і розвиток на них садкових, басейнових, нагульних господарств вважається найбільш ефективним напрямком розвитку аквакультури.13. Забезпечити продаж товарної риби комерційними рибогосподарськими підприємствами по обмежувальних «рамкових» цінах, які встановлюватиме держава. Усі рибогосподарські підприємства повинні мати можливість самостійно продавати продукцію, а також мати можливість продавати залишки своєї продукції державі або іншим рибопереробним підприємствам також по економічно обґрунтованих цінах.14. Забезпечити необхідний контроль якості рибопродукції на всіх етапах виробництва: від інкубації ікри і вирощування рибопосадкового матеріалу до реалізації готової рибопродукції.15. Розвивати інфраструктурні підрозділи галузі рибного господарства, які вироблятимуть для аквакультури і марикультури плавзасоби, інвентар, спеціальне обладнання для аквакультури, спецодяг, обладнання для інкубаційних цехів, установок замкненого водопостачання, кисневе обладнання для перевезення живої риби та зарибку, тощо.16. Збудувати державний Селекційно-генетичний центр племінного рибництва, який в умовах повної руйнації рибного господарства України зможе сформувати і експлуатувати колекційні та селекційно-племінні ремонтно-маткові стада промислових та всіх інших видів риб українських водойм та тих видів риб, які можна вирощувати в штучних умовах аквакультури і марикультури для:o Відновлення усієї видової різноманітності риб та інших водних біоресурсів в водоймах України до фонового природного рівня, який був ще 100 років тому.o Збереження для наших нащадків генофонду цінних і промислових видів риб в контрольованих умовах шляхом створення колекційних ремонтно-маткових стад для виконання своїх міжнародних зобов¢язань перед Світовою спільнотою по збереженню зникаючих видів риб (1992 р. Ріо-де-Жанейро «Конвенція ООН про збереження біорізноманіття», а також по лінії рішень СІТЕС).o Створення об’єктивних передумов для інтенсивного розвитку аквакультури в Україні. Рибогосподарська діяльність на каскаді дніпровських водосховищ.Враховуючи забрудненість донного мулу водосховищ дніпровського каскаду важкими металами та радіоізотопами, які утворилися не тільки в результаті аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р., а й за багато років безвідповідальною господарської діяльності промислових, комунальних, сільськогосподарських підприємств і самими мешканцями України, вживання риби з цих водойм, які контактують з дном повинно бути якби заборонено!!!З другого боку відмова від рибогосподарської діяльності на каскаді водосховищ і невикористання 690 тис. га водного дзеркала для України теж неприпустимо!!! Доцільним у проведенні державної рибогосподарської політики на каскаді дніпровських водосховищ треба вважати:1. Заборону (або радикальне зменшення) до 2025 р. вилову рослиноїдних, коропових, окуневих, частикових та інших промислових і аборигенних видів риб, які контактують в процесі життя з дном водойми.2. Обмеження вилову дрібно оселедцевої групи риб, як кормової бази для розвитку цінних аборигенних видів риб у водоймі (судаку, осетровим, тощо).3. Надання дозволів на аматорське рибальство(на платній основі).4. Надання дозволів на вирощування риби в умовах садків і відгороджених частинах водойм (інтенсивна аквакультура з годуванням риб повнораціонними кормами).5. Відновлення рибогосподарського потенціалу каскаду дніпровських водосховищ за рахунок біологічної реабілітації (альголізації та інших новітніх технологій) і меліорації, зариблення максимально можливого полікультурного спектру промислових, цінних, аборигенних та зникаючих видів риб. 6. Створення на кожній водоймі каскаду (до 20 % її площі) рибних заказників.7. Створення ефективної системи охорони за рахунок державної рибоохорони, а також громадських об’єднань і відомчої рибоохорони підприємств користувачів водойм.

Концепція

забезпечення якості рибопродукції в Україні

В торгівельній мережі (ринки, магазини, супермаркети, тощо) через логістичні центри і оптові рибні бази по всій Україні в майбутньому буде реалізовуватися понад 750.000 тонн/рік замороженої та свіжою в льоді рибопродукції. Ще 200 тис. тонн/рік буде реалізовуватися живої та «свіжої» риби браконьєрського і контрафактного походження, яка не відповідатиме діючим стандартам якості (ще 50.000 тонн/рік – консерви). Тому контроль якості рибної продукції повинен здійснюватися відповідними контролюючими інстанціями впорядковано, системно, комплексно.

Рибна продукція, яка завезена на територію України з інших країн, як правило має низьку якість, не проходить належного контролю, реалізується з порушеннями санітарно-гігієнічних норм та правил транспортування, зберігання, торгівлі, в більшості по підроблених документах та з невідповідним товарним видом.

Підприємці, які реалізують рибну продукцію в торгівельних мережах країни не мають можливості оперативно контролювати всі зазначені процеси в повному обсязі, в результаті цього виникають непоодинокі випадки захворювань громадян від неякісною рибопродукції та навіть тяжкі отруєння з летальними наслідками.

Занепокоєння викликає риба, яка браконьєрськими засобами виловлюється з водойм, заражених радіонуклідами після аварії на Чорнобильської АЕС і реалізується незаконно в торгівельній мережі та поза нею.

Стан водних біоресурсів природних водних об’єктів країни також викликає стурбованість та занепокоєння. Забруднювання водойм господарським сміттям і промисловими відходами призводить до захворювань риби або повного знищення іхтіофауни водойм (цьому сприяє також і браконьєрський лов).

Безконтрольне вилучення водних біоресурсів із забруднених водойм, неконтрольована стихійна торгівля ними, ставить під загрозу стан здоров’я населення країни.

По Україні функціонують десятки тисяч торгівельних місць в яких реалізується рибна продукція. Не всі з них мають необхідне холодильне та спеціальне торгівельного обладнання, тому у випадку надходження партії неякісної рибної продукції існує загроза масових харчових отруєнь населення.

Комплекс видів та чисельність порушень, пов’язаних з реалізацією рибної продукції, має негативну тенденцію погіршення, особливо у літній період.

Проконтролювати всю торгівельну мережу країни на предмет якості рибопродукції від водойм до роздрібної торгівлі практично неможливо. На заваді стануть ті обставини, що:

риба є продуктом, що за декілька часів псується під впливом плюсових (понад 0°С) температур;
реалізація риби відбувається раніше ніж державні контролюючі інстанції можуть організувати ретельні перевірки комерційних торгівельних підприємств;
постачання рибопродукції у торгівельну мережу відбувається з тисяч джерел і всі вони розосереджені по території країні.

Причиною недоліків в цьому питанні є також відсутність системного підходу до контролю дотримання норм чинного законодавства в напрямку надходження, зберігання, переробки, перевезень та реалізації рибопродукції.

Ситуація що склалася з постачанням, зберіганням та реалізацією рибної продукції в Україні потребує термінового створення спеціалізованого механізму координації заходів, за допомогою якого можна було б оперативно усувати вище зазначені порушення, постійно контролювати дотримання норм чинного законодавства та не допускати незаконну діяльність у сфері торгівлі рибною продукцією.

Вплив спеціалізованого державного органу на якість рибопереробки і торгівлі рибопродукцією в Україні повинен здійснюватися від берега водойм до кінцевого споживача.

Виходячи з цього звичайними контролюючими заходами вирішити проблеми якості рибопродукції не можна. Треба шукати нові адміністративні та технологічні підходи, які б автоматично, без авральних механізмів виключали би попадання неякісної рибопродукції у торгівельну мережу та давали би можливість на термін реалізації гарантовано забезпечувати на необхідному рівні її якість.

Механізм контролю якості повинен забезпечувати також і реагування на всілякі порушення правил торгівлі.

Першим кроком на шляху вирішення проблеми якості рибопродукції у торгівельній мережі України, який сприятиме усуненню всіх недоліків на всіх етапах пересування рибопродукції від водойм до споживача (рибопереробка, транспортування і оптово-роздрібна торгівля), повинно стати створення спеціального Управління контролю якості рибопродукції і відновлення відповідних повноважень Держрибагентства.

Другим кроком на шляху вирішення проблеми якості рибопродукції у торгівельній мережі України повинно стати законодавчо затверджений примусовий перехід пересування риби від водойми до кінцевого споживача у живому вигляді або у рідкому льоді.

Третім кроком на шляху вирішення проблеми якості рибопродукції у торгівельній мережі України повинна стати структурна перебудова галузі рибного господарства, яка повинна передбачати будівництво технологічних споруд щодо переходу на торгівлю живою рибою, або свіжою у рідкому льоді.

Управління контролю якості рибопродукції матиме головну мету – забезпечення дієвого контролю якості рибопродукції починаючи з його вирощування, вилову, транспортування, переробки та оптово-роздрібної торгівлі.

Управління контролю якості рибопродукції Держрибагентства повинно:

організовувати роботу щодо створення необхідного законодавчого поля, яке б забезпечувало необхідні умови для впровадження дієвого контролю якості;
Закупити та сертифікувати по Міжнародних стандартах якості ISO-9000÷22000 стаціонарну та декілька пересувних лабораторій експрес аналізу якості рибопродукції;
проводити періодичні оперативні перевірки підприємств галузі разом із спеціалізованими державними органами;
відслідковувати якість вхідної рибопродукції, яка приходить до України по імпорту;
контролювати якість вихідної рибопродукції, яку Україна експортуватиме;
забезпечити виконання науково-прикладних розробок в питаннях дотримання якості рибопродукції від водойм до реалізації;
розробляти методичні матеріали по цій темі;
приймати участь у сертифікації рибопродукції;
тощо.

Управління контролю якості рибопродукції Держрибагентства повинно мати у всіх обласних управліннях Держрибагентства особисті підрозділи. функції яких полягатимуть у впровадженні дієвого оперативного контролю якості рибопродукції, яка виробляється, переробляється і реалізується в областях.

Підрозділи контролю якості рибопродукції повинні мати відповідні повноваження не тільки організовувати планові і позапланові перевірки разом із державними структурами (Держспоживстандартом, податковою, державною екологічною інспекцією, міліцією, місцевою владою, тощо), а й мати свої, особисті законні права як спеціалізований державний заклад на перевірку дотримання норм чинного законодавства рибогосподарськими, рибопереробними і торгівельними підприємствами.

Доцільно проваджувати постійний аналіз правопорушень, пов’язаних з реалізацією рибопродукції в областях. Для цього необхідно завести спеціальне електронне досьє (паспорт) на підприємства і всіх підприємців, які пов’язані з рибопродукцією. Досьє повинно постійно поповнюватися інформацією оперативному контролю якості даного підприємства вищезгаданими обласними та районними службами, аналізом слідчих дій з боку податкової інспекції, ДАІ, міліції, тощо для прийняття відповідних оперативний заходів щодо усунення правопорушень, в першу чергу пов’язаних з питаннями здоров’я громадян України.

Порушення, які будуть накопичуватися у досьє впливатимуть на подальшу роботу в галузі. Це стосується різного роду ліцензій, квот на вилов риби, тощо.

Управління контролю якості рибопродукції Держрибагентства керуватиме роботою обласних підрозділів, постачаючи їм методичні матеріали, проводячи семінари, навчання, тощо.

Обласні підрозділи будуть в свою чергу постійно займатися роботою з рибогосподарськими підприємствами галузі та комерційними торгівельними підприємствами у напрямку запобігання невідповідності якості рибопродукції нормам чинного законодавства, проводячи в свою чергу навчання і постійний контроль.

Необхідно щоб Держрибагенство постійно працювало над розробкою і вдосконаленням законодавчих та регламентуючих документів щодо забезпечення екологічної, біологічної та рибогосподарської реабілітації водойм, проведення ретельного контролю реалізації генетично модифікованих організмів, профілактичних ветеринарних заходів, впорядкування торгівлі рибопродуктами на території України, тощо.

Парадигми розвитку аквакультури і марикультури України в інших країнах світу Аналіз стану галузі рибного господарства України показує, що до 2025 р. важко у повному обсязі забезпечити продовольчу безпеку та незалежність України в секторі рибопродукції за умов:1. Відсутності необхідних площ рибогосподарських водойм. Україна на даний час має лише 100 тис. га повноцінних водойм для аквакультури. Навіть в разі переводу цих водних об’єктів з екстенсивної форми рибогосподарської діяльності (теоретично це 30 000 тонн/рік, фактично – 15 000 тонн/рік) на інтенсивну аквакультуру з годуванням повнораціонними комбікормами, ущільненими посадками зарибку, з повним спектром рибопосадкового матеріалу, меліорацією, можна теоретично виростити не більше як 100 000 тонн/рік риби (без урахування рибогосподарських можливостей Дніпровського каскаду водосховищ).2. Проблем, пов’язаних з необхідністю екологічного, біологічного та рибогосподарського відновлення практично усіх водойм України, тому, що їх хімічний склад води і ґрунту не відповідає існуючим нормам для рибогосподарських водойм. 3. Неможливості в найближчі роки наростити виробничий потенціал океанічного рибопромислового флоту. Для гарантованого вилову у Світовому океані та Азово-Чорноморському басейні ще 800 000 тонн/рік, які потрібні для забезпечення продовольчої безпеки і незалежності України, необхідно побудувати сучасну рибопромислову ескадру в кількості до 120-150 одиниць (риболовний флот, риболовні плавучі бази, рефрижератори, допоміжні та пошукові судна, рибні порти з інфраструктурою, тощо). Загальна вартість витрат на відбудову флоту, інфраструктурних підприємств і портів для України сягне до 4 млрд. $.4. Проблем, пов’язаних з нестабільним політичним і соціальним станом українського суспільства. 5. Непривабливості рибогосподарських підприємств для зовнішніх і внутрішніх інвесторів.

Забезпечення продовольчої безпеки і незалежності Україні в секторі рибопродукції можливе лише за умов пошуку нових, нетрадиційних підходів до нарощування виробництва власної рибопродукції.

Для цього необхідно:

Створити на каскаді Дніпровських водосховищ консорціуми рибогосподарських підприємств, які повинні взяти водосховища в комплексну експлуатацію. Під контролем держави та охороною нею водних біоресурсів консорціум здійснюватиме рибогосподарську діяльність від вирощування рибопосадкового матеріалу до зариблення, вирощування товарної риби, її вилову, переробки і реалізації готовою продукції;
Створити максимально можливу кількість рибогосподарських підприємств, які працюватимуть по єдиному технологічному ланцюжку, який значно прискорить розвиток аквакультури і полегшить нарощування виробництва товарної рибопродукції.

Розвиток власної аквакультури і марикультури на територіях інших країн світу є одним з таких підходів. Вирощувати рибу треба в таких країнах світу, де є природні умови (прісноводні водойми, морські затишні бухти, теплий клімат для вирощування більшості видів риб марикультури і аквакультури, є також умови для вирощування інгредієнтів повнораціонних комбікормів та їх масове виробництво), є дешева некваліфікована робоча сила, стабільний політичний і соціальний стан суспільства, але немає коштів і відповідних організаційних, соціальних і виробничих передумов на фоні відсутності платоспроможності населення та фінансово забезпеченого попиту (це перш за все країни південно-східної Азії, Африки, Австралія, тощо).

Привабливість розвитку власної аквакультури і марикультури на територіях інших країн світу полягає ще в тому, що міжнародні інвестори скоріш підуть на фінансування цього напрямку галузі рибного господарства України ніж фінансування будівництва її рибопромислового флоту, який стане потужним конкурентом для інших країн при щорічному розподілі рибних квот у Світовому океані.

Стратегія розвитку

рибопереробних підприємств в Україні

Рибопереробний комплекс України матиме свої виробничі потужності для виробництва рибного борошна, консервів, пресервів, реалізації свіжої (у рідкому льоді) та замороженої товарної риби, а також використовуватиметься паралельно для наукових та дієтичних досліджень.

Галузь рибного господарства України будуватиме свої виробничі об’єкти по сучасних проектах з дотриманням всіх технологічних вимог.

Продукція рибопереробних підприємств повинна виготовлятися на 90 % з власної рибної сировини, матиме широкий асортимент, привабливу, конкурентоспроможну ціну, щоб стати якісним високоліквідним товаром як на території України, так і за її межами.

Для асортименту, безперебійної роботи і повного завантаження рибопереробному комплексу додатково буде необхідно закуповувати рибу по імпорту, яка риба відповідатиме усім міжнародним вимогам якості.

Потужність рибопереробного комплексу необхідно довести до 200 000 тонн/рік і більше по сировині в залежності від виробничої програми і асортименту.

Необхідно сконцентруватися на найбільш економічно вигідній продукції рибопереробки – охолоджені філе у рідкому льоді, консервна та пресервна рибопродукція, рибна кулінарія, напівфабрикати.

Консервна продукція найбільш вигідна при виробництві великих партій консервів масляної групи з дешевою власною сировиною (сардинела, сардина, оселедець, сайра, скумбрія, салака, анчоус,…). Ці види консервів найбільше користуються попитом з боку бідних прошарків населення.

Виробництво консервної продукції з цінних видів риб (осетрових, вугрових, окуневих, камбальних, тунцевих, тощо) і морепродуктів також економічно вигідно, особливо коли продукція іде на експорт у розвинуті країни де її можна реалізувати по вигідній ціні.

Основа успіху рибопереробного комплексу складатиме стала якість продукції на всіх етапах виробництва. Тому ще на початковому етапі проектування підприємства необхідно починати з виконання вимог Міжнародних стандартів якості ISO-9000÷22000 та інших.

Стратегія відновленнярибопромислового флоту України Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р. визначатиме цілі, коло завдань, основні напрямки модернізації, терміни виконання, а також підходи до раціонального використання водних біоресурсів, які повинні реалізовуватися в планах комплексних заходів нормативно-правового, економічного, науково-технічного і організаційного забезпечення. Головна мета «Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р.» – це визначення основних напрямків формування державної політики в області інноваційного оновлення і розвитку рибопромислового флоту з урахуванням стратегічних завдань рибної галузі. Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р. повинна розроблятися програмно-цільовим прогнозуванням за допомогою інтегрування цілей, рішенням галузевих проблем, мінімізацією ризиків, гармонізації ресурсів і завдань, оптимізацією економічних і адміністративних важелів управління, тощо. Реалізація Стратегії створить економічні передумови для постійного нарощування об’ємів виробництва рибопродукції до 2050 р.

Водні біоресурси відтворюватимуться за рахунок природних, екологічно-безпечних та відновлювальних джерел енергії і життя.

Раціональне використання світовим співтовариством водних біоресурсів Світового океану за допомогою управління рибальством, може забезпечити щорічний вилов повноцінного білку на рівні 100 млн. тонн і більше.

Рибальство у Світовому океані є господарська діяльність підвищеного ризику, завдяки високої ступені мінливості водних біоресурсів (чисельність і біологічні характеристики) в залежності від кліматичних факторів, сонячної активності та антропогенного тиску на протязі одного року.

Продуктивна робота і високі фінансові показники майбутнього рибопромислового флоту України, який працюватиме у віддалених районах Світового океану, залежатиме від збалансованості техніко-експлуатаційних і виробничих характеристик конкретних рибопромислових суден і всієї експедиційної ескадри в цілому, яка повинна проектуватися і будуватися під конкретні об’єкти промислу з обов’язковим урахуванням природних умов передбачуваного району промислу.

Ресурсне забезпечення рибопромислового флоту України залежатиме від політичного, економічного, ресурсного та інших складових, але в межах: по Світовому океану – не менш як 1 млн. тонн/рік (без урахування крилю – 350÷500 тис. тонн/рік), у виключних економічних зонах іноземних держав – 250 тис. тонн/рік, по Азово-Чорноморському басейну – 100 тис. тонн/рік.

Для значного збільшення об’ємів вилову риби і крилю у Світовому океані необхідно:

поглиблювати двосторонні зв’язки з прибережними державами, які мають значний невикористаний біологічний ресурс (Перу, Нова Зеландія, Марокко, Мавританія Намібія, Ангола, тощо);
зміцнювати позиції України в міжнародних організаціях (ФАО, риболовних НАФО, АНТКОМ, НЕАФК, наукової організації — ІКЕС), а також вступити до SPRFMO (риболовної організації південної частини Тихого океану);
побудувати науково-дослідне судно океанічного класу для комплексних, системних досліджень стану запасів морських гідро біонтів, вивчення гідрометеорологічних факторів промислового середовища та розрахунку можливого вилову.

Будівництво крупнотоннажних суден експедиційних рибопромислових ескадр, враховуючи необхідність їх одночасного початку роботи, доцільно проводити, розміщуючи закази в декількох країнах в тому числі і в Україні (проектування експедиційної ескадри треба здійснити з позиції її як єдиного рибопромислового комплексу зі всіма виробничими зв’язками та інфраструктурним забезпеченням).

Рибопромислові експедиційні ескадри, враховуючи необхідність їх комплектування пошуковими, транспортними суднами, плаваючими рибними заводами, танкерами-заправниками, тощо, які не є риболовними суднами що приносять прибуток, а є лише допоміжними функціональними елементами виробничого забезпечення, повинні повністю належати державі Україна для якісного і гарантованого забезпечення централізованого менеджменту і отримання суттєвих бюджетних прибутків.

Азово-Чорноморський рибопромисловий флот доцільно спроектувати і поступово будувати як єдину рибопромислову ескадру з урахуванням загально допустимого улову у виключній економічній зоні України, а також економічної і виробничої доцільності, необхідності зниження енергетичних витрат, скорочення виробничого персоналу, підвищенням виробничої потужності, щодо обробки сировини та випуску конкурентоспроможної продукції.

Модернізація фізично зношених та морально застарілих суден, які працюють в Азово-Чорноморському басейні недоцільна з точки зору окупності капітальних витрат за залишковий термін експлуатації.

Низька рентабельність перспективних видів водних біоресурсів, які не використовують, впливає на кредитування і лізингові схеми при будівництві рибопромислового флоту, тому економічно доцільно використовувати кредити під відносно низький відсоток (6-7 %) на строк до 12 років.

Для комерційних рибогосподарських підприємств, які будуватимуть рибопромислові судна за власні кошти, по кредитах, або лізингу, для повноцінної їх експлуатації необхідно законодавчо закріпити сировинні ресурси на повний період окупності з необхідною пролонгацією для забезпечення максимально можливої виробничої загрузки судна.

Державне агентство рибного господарства України, як орган центральної виконавчої влади, повинен забезпечити регулювання типового і чисельного складу суден рибопромислового флоту на державному рівні, згідно вимог розробленого і прийнятого для цього нормативно-правового акту, який визначить порядок організації робіт по державному регулюванню.

Державне регулювання передбачатиме проведення державної експертизи проектної та фінансової документації по будівництву рибопромислового флоту для визначення відповідності судна стратегії розвитку рибного господарства і його промислової ефективності відносно певного виду водних біоресурсів, доцільності використання судна на промислі, його виробничо-економічного потенціалу, відповідності техніко-економічних характеристик суден, умовам експлуатації, виробничо-економічним показникам його промислової діяльності, фінансово-економічним умовам будівництва, сучасному рівню інноваційного технічного оснащення промислового суднобудування.

Боротьба за водні біоресурси у Світі на фоні наслідків загальноекономічної кризи, вимушуватимуть Україну шукати нові підходи до стратегічного планування розвитку рибопромислового суднобудування та пошуку нових перспективних рибопродуктів з нових видів водних біоресурсів з високими фінансовими показниками промислу.

Універсальні рибопромислові судна забезпечуватимуть цілорічний промисел різноманітних водних біоресурсів в широкому спектрі кліматичних умов з можливістю виробництва максимально можливого асортименту рибопродукції, але з великими питомими експлуатаційними витратами, що відповідно збільшує собівартість рибопродукції і знижує її конкурентоспроможність.

Спеціалізовані рибопромислові судна, які матимуть відповідне промислове, технологічне, холодильне, рибопошукове оснащення і можливості досягнення високих техніко-економічних характеристик судна для конкретних видів водних біоресурсів, вестимуть промисел з максимальною господарською і фінансовою ефективністю.

Дотримання певного балансу між кількістю і виробничими характеристиками універсальних і спеціалізованих рибопромислових суден, дозволить значно підвищити ефективність промислу водних біоресурсів з одночасним зниженням собівартості рибопродукції.

Базою для розробки «Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р.» служитимуть наступні маркерні показники:

Цілі, цільові індикатори, пріоритети розвитку, завдання довгострокової державної політики в рибогосподарській діяльності, в соціальній сфері, у сфері науки і технологій, структурних перетворень в економіці, тощо.
«Доктрина розвитку галузі рибного господарства України до 2050 р.», яку треба розробити і затвердити в якості Закону України.
Офіційні джерела інформації, тощо.

Цільовими індикаторами реалізації «Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р.» служитимуть об’єми вилову водних біологічних ресурсів до 2050 р. та збільшення середньорічного споживання рибопродукції власного виробництва.

Головними цільовими індикаторами «Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р.» треба вважати:

Загально соціальні – зниження аварійності, ризиків та загроз безпеки рибного промислу, зменшення забруднення морів.
Загально економічні – збільшення темпів росту вилову водних біоресурсів, забезпечення продовольчої безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції, конкурентний рівень рибопродукції власного виробництва, використання інноваційних технологій в будівництві рибопромислового флоту і портової інфраструктури, тощо.
Галузеві – розвиток рибопромислового флоту у відповідності до потреб економіки держави, підвищення рівня рентабельності, продуктивності, фондовіддачі, рибогосподарських підприємств, зниження енергоємності, підвищення конкурентоспроможності рибопродукції, та інші.

Основним принципом побудови «Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р.» повинно стати дотримання балансу між рибопромисловою потужністю флоту і доступними запасами водних біоресурсів, що стане вирішальним фактором у підвищенні ефективності промислу і оптимізації кількісного і видового складу суден нового покоління з мінімізацією витрат на їх будування.

Пріоритетність у створенні нових видів суден рибопромислового флоту повинна віддаватися суднам для добування перспективних водних біоресурсів (в основному глибинних), які ще не використовуються на повну міцність у віддалених районах Світового океану.

Відсутність в останні десятиріччя досвіду будівництва рибопромислових суден, особливо в питаннях автоматизації проектування і нових інноваційних технологій по відношенню до провідних суднобудівних держав світу, а також фактичного руйнування суднобудівних та інфраструктурних потужностей, вимушує Україну з одного боку розміщати закази за кордоном, а з другого акумулювати накопичений за довгі роки український (радянський) досвід і за допомогою придбаних новітніх технологій підвищити конкурентоспроможність суден на вітчизняних суднобудівних заводах.

Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р. в розділі рибопереробки реалізовуватиметься у трьох напрямках:

Ресурсно-орієнтовному (необроблена заморожена риба).
Технологічно-орієнтовному (риба, яка стандартно оброблена по безвідходній технології).
Інноваційно-орієнтовному (обробка риби по інноваційних та експериментальних технологіях з підвищеною якістю і розширеним асортиментом).

Реалізація Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р., враховуючи масштабність інвестиційних проектів будівництва суден, можлива лише за умов повної державної підтримки по всіх напрямках.

Рибопромисловий флот України повинен (в більшій частині) будуватися за державні кошти, експлуатуватися державою через Державне агентство рибного господарства України і отримувати значні прибутки до державного бюджету.

Етапи та заходи щодо реалізації Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р.:

Перший етап до 2025 р. передбачатиме:

Проведення аналізу інформації щодо необхідності кількісного і типового складу рибопромислового флоту, його фінансово-економічних показників, враховуючи різноманітність водних біоресурсів, асортименту рибопродукції, рентабельності виробництва, тощо.
Проведення аналізу стану і використання загально допустимих уловів (ЗДУ) водних біоресурсів на період до 2050 р.
Розробка заходів щодо гарантованого забезпечення рибопромислового флоту сировинними ресурсами.
Затвердження нових стандартів якості і безпеки рибопродукції.
Вдосконалення нормативно правової бази.
Затвердження «Програми будівництва рибопромислового флоту України до 2050 р.».
Розробка заходів щодо забезпечення конкурентоспроможності рибопродукції українського походження.

Другий етап 2025-2035 рр. передбачатиме:

Розробку проектно-конструкторської документації на усі рибопромислові судна, які будуть передбачені «Програмою будівництва рибопромислового флоту України до 2050 р.».
Розробку нормативно правової бази для підтримки рибопромислового флоту.
Проведення наукових досліджень в перспективних районах Світового океану.
Проведення державної експертизи проектів будівництва рибопромислових суден.
Будівництво рибопромислового флоту.

Третій етап 2035-2050 рр. передбачатиме продовження будівництва, експлуатацію і ремонт рибопромислового флоту.

Принципи регулювання

імпорту рибопродуктів в Україні

Основним методом економічного регулювання зовнішньої торгівлі рибопродуктами України повинно стати дієве митно-тарифне регулювання, яке передбачатиме вартісний вплив на експортно-імпортні потоки в процесі перетинання ними державних кордонів.

Тарифне регулювання визначатиме порядок і методологію митного оподаткування рибопродукції, види тарифів і пільг, причини встановлення і стягування митних зборів, режими надання митних пільг, а також комплекс тих дій, які стосуються суб’єктів зовнішньо – економічної діяльності при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Митний кодекс України та інші правові акти України, що стосуються перетину кордонів рибопродукцією є правовими документами, які регламентують вказані дії.

Митний тариф, який необхідно постійно корегувати повинен стати основним елементом тарифного регулювання, який безпосередньо впливатиме на об’єми і структуру зовнішньої торгівлі, визначатиме розмір плати по імпорту і експорту рибопродукції, носитиме економічний характер, але це має місце лише в умовах відсутності дефіциту рибопродукції.

Основною функцією митного тарифу на рибопродукцію повинно стати з одного боку проведення політики захисту вітчизняного товаровиробника від іноземних конкурентів, з другого боку проведення державної фіскальної бюджетної політики, яка впливатиме на формування активного сальдо зовнішньо-торгівельного балансу, на збільшення притоку валюти та на розвиток окремих рибогосподарських регіонів країни.

Імпортні митні тарифи разом з податковою системою впливатимуть на внутрішні ціни, рентабельність рибогосподарських підприємств, формування структури імпорту, тощо.

Експортні митні тарифи як інструмент регулювання зовнішньої торгівлі рибопродуктами повинен застосовуватися дуже обережно, щоб не підірвати експортний потенціал галузі рибного господарства України та не провокувати інфляційний тиск на внутрішні ціни.

Розвиток митних тарифів України повинен здійснюватися встановленням декількох видів ставок по кожному найменуванню рибопродукції в залежності від країни походження і наявності торгівельного договору або угоди з нею (найбільш низька – конвекційна ставка застосовуватиметься до країн, яким надаватиметься режим найбільшого сприяння).

Митний збір є грошовим податком, який стягується державою с рибопродукції при перетину кордону. Він, як і усі податки збільшує собівартість і знижує конкурентоспроможність рибопродукції, тому в залежності від комплексу зовнішніх і внутрішніх змінних параметрів, необхідності конкурувати на зовнішньому ринку з аналогічною рибопродукцією, його необхідно постійно диференціювати, створюючи оптимальні умови для виробників рибопродукції, враховуючи при цьому необхідність максимально можливого державного оподаткування.

Тарифна ескалація можлива лише за умов збільшення ступені обробки рибопродукції і відповідно збільшення її ціни.

Автономні мита встановлюватимуться керівництвом держави в односторонньому порядку без урахування договорів між іншими країнами. Зниження мита можливе лише після відповідних переговорів.

Конвекційні мита (імпортні) встановлюються на переговорах і фіксуються сторонами. Вони можуть бути зміненими виключно за згодою сторін.

У митно-тарифному регулюванні рибопродукції необхідно передбачити:

Тарифні преференції (практично безмитне ввезення рибопродукції) по відношенню до замкнених економічних альянсів та асоціацій українських рибогосподарських і рибопромислових підприємств з іноземними компаніями.
Тарифні квоти в межах яких рибопродукція може бути ввезена в Україну (рибопродукція, яка ввозитиметься понад затверджену органами державної влади норму оподатковуватиметься в більшому розмірі).
Можливість:

Збільшення тарифів (від середнього значення) на ту імпортну рибопродукцію, яка безпосередньо негативно впливає на виробництво і ціни аналогічної рибопродукції вітчизняного виробництва.
Зменшення тарифів (від середнього значення) на ту імпортну рибопродукцію, яку в України не можна самостійно виловити, виростити і виробити, але яка потрібна для підтримки повноти асортиментного переліку якісної рибопродукції в оптово-роздрібній торгівлі, а також в якості сировини для підприємств рибопереробки.

Забезпечення населення України рибопродуктами в повному ціновому і асортиментному переліку може бути значно покращено за умов щоквартального надання імпортерам рибопродукції Агентством рибного господарства України разом з Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством аграрної політики і продовольства України та Міністерством економіки України офіційної інформації щодо бажаного, науково обґрунтованого на даний період часу асортименту імпортної рибопродукції та його цінових меж в оптово-роздрібній торгівлі (такий перелік бажаного імпорту рибопродукції повинен узгоджуватися з реальним виробництвом рибопродукції в Україні).

Парадигми стратегії розбудови

логістичної інфраструктури в торгівлі рибопродуктами

Головним завданням структурної перебудови галузі рибного господарства України є створення єдиної технологічної системи функціонування галузі у вигляді різного роду об’єднань, таких як консорціуми, корпорації, концерни, тощо, в яких вирощування, вилов, транспортування, переробка та оптово-роздрібна торгівля рибою та рибопродуктами працювали б як єдиний механізм по заздалегідь розробленому технологічному плану.

Об’єднання рибогосподарських підприємств передбачатимуть участь сотень рибогосподарський підприємств, які виконуватимуть важливу функцію постачальників у торгівельну мережу України якісної, в повному обсязі і асортименті рибопродукції. Торгівля рибопродукцією повинна бути організована навіть у віддалених населених пунктах країни, безперебійно, в максимально можливому асортименті на протязі всього року.

Асортимент рибопродукції у кожному куточку України повинен передбачати не тільки перелік коштовної і різноманітної рибопродукції, але й перелік дешевої (бюджетної) рибопродукції, яка доступна більшості населення країни переважно у вигляді живої або свіжої риби (у рідкому льоді).

Організація повномасштабної торгівлі живою рибою, виходячи з вищенаведених вимог (≥ 15 % всієї риби) по всій країни необхідно провести відповідну структурну перебудову галузі рибного господарства і впровадити певний перелік організаційних заходів, таких як:

Організацію вирощування риби на всіх рибогосподарських водоймах України в повному об’ємі та в асортиментному полікультурному переліку, який відповідатиме природним умовам цих водойм.

Для цього держава та комерційні рибогосподарські та рибопромислові підприємства повинні:

Збудувати Селекційно-генетичний центр племінного рибництва, який зміг би організувати вирощування рибопосадкового матеріалу в потрібному для України об’ємі та асортименті.
Визначити комерційні рибогосподарські підприємства, які працюватимуть по єдиному технологічному ланцюжку. Визначення повинно проводити відкрито на підставі тендерного відбору з урахуванням об’єктивних виробничих, кадрових, фінансових та інших факторів спроможності даного рибогосподарського підприємства виконувати свої зобов’язання щодо виконання договору з державою
Побудувати на кожній водоймі (або групи водойм які розташовані на невеликій відстані одна від одної) спеціалізовані рибоприймальні пункти, які матимуть можливість утримувати та оперативно переміщувати живу рибу. Утримання можливе у садках, басейнах, спеціалізованих невеличкий водоймах з проточною водою, тощо.

Пункти повинні мати причали, ваги різної потужності, інший інвентар та обладнання для переміщення риби, холодильні камери, службові приміщення, склади, під’їдні шляхи, тощо.

Підвезення живої риби по воді повинно проводитися у спеціальних «живорибних прорізях», де риба при транспортуванні від місць лову до приймальних пунктів постійно знаходилась би у проточній воді.

Організацію перевезення живої риби від місць лову або первинної концентрації на рибоприймальних пунктах до підприємств рибопереробки, живорибних баз, роздрібної торгівлі повинна передбачати закупівлю спеціалізованих автомобілів для перевезення живої риби або переоснащення для цієї справи вантажних автомобілів в обсягах, достатніх для планового перевезення живої риби по Україні на різні відстані (до 1500 км).

Переоснащення автомобілів передбачатиме перш за все установку на живорибні ємкості сучасного кисневого обладнання (бажано на рідкому кисні), різноманітних флотаційних установок для очищення води під час руху, насосне обладнання, водогрійне, холодильне, обладнання з контролем параметрів водного середовища (температури, змісту кисню, вуглецю…) та інше. Важливим є також утеплення цистерн з рибою та установка на них спеціалізованої запірної арматури для більш легкої стиковки з прийомними вузлами живорибних баз або роздрібних торгівельних пунктів.

Автомобілі для перевезення живої риби:

Автомобілі для перевезення живої риби на далекі відстані, які матимуть великі цистерни від 8÷25 тонн з повним набором необхідного обладнання для підтримки життєздатності риб на протязі до 24-36 годин.
Автомобілі для перевезення риб з водойм та живорибних баз у роздрібну торгівельну мережу з об’ємом цистерн до 8 тонн.
Автомобілі для безпосередньої торгівлі живою рибою на ринках або у спеціально відведених місцях з набором аксесуарів для торгівлі (столи, живорибні ємкості – прилавки, ваги, сачки, тощо) з об’ємом цистерн до 4 тонн.

Будівництво по всій Україні спеціалізованих живорибних баз, які повинні відігравати важливу функцію збереження, накопичення, розподілу риби в роздрібній торгівельній мережі.

Живорибні бази повинні створювати єдину мережу з переважним розташуванням у містах по всій України. Вони повинні будуватися на річках, водосховищах, ставках за допомогою технології садкового утримання, а також на базі проточних басейнів і навіть на сучасних УЗВ (установках замкненого водопостачання).

Відстані віддалених роздрібних торгівельних точок до баз при цьому не повинні перевищувати 50-70 км.

Для довготривалого утримання риби перед реалізацією температуру технологічної води бажано підтримувати в межах 2-6°С. Вода повинна постійно змінюватися на чисту. Годування риб при цьому не проводиться. Терміни зберігання можуть бути від 1÷2 місяців, що достатньо для безперебійного постачання риби у торгівельну мережу на протязі всього року.

Під час транспортування, реалізації в роздрібній торгівельній мережі, вантажних маніпуляцій (в тому числі і повернення на базу не реалізованої частки партії риб) частина їх може зазнати фізичних ушкоджень і втрату товарного вигляду. Тому доцільним буде при живорибних базах мати невеличкі рибопереробці цехи для усунення цих технологічних недоліків.

Всі живорибні бази повинні мати свого штатного ветеринарного лікаря, функціональні обов’язки якого повинні бути зосередженні на якості рибопродукції і недопущенні у торгівельну мережу хворої або неякісної риби.

Кожна партія риб, а де це необхідно і кожна риба, яка потраплятиме на живорибні бази повинна проходити ветеринарну перевірку (перевірку ветеринарних свідоцтв постачальників риби, візуальну перевірку для підтвердження якості, де необхідно проводити власною лабораторією хімічну, бактеріальну, гістологічну перевірку, а в разі потреби надсилати сумнівні аналізи у лабораторії районної чи міської ветеринарної станції).

На кожну, навіть малу партію рибопродукції що виходить з живорибної бази і потрапляє у торгівельну мережу, повинно виписуватися своє ветеринарне свідоцтво і сертифікат якості з несенням відповідної карної відповідальності. Тільки такі суворі правила зможуть утримувати якість рибопродукції на належному рівні. Бажано, щоб уся риба, яка потраплятиме у роздрібну торгівельну мережу проходила через живорибні бази. Це дасть можливість втілити надійний контроль якості і сформувати необхідний асортимент риб, які потрапили на базу також з інших рибних господарств.

Частина живої риби, особливо під час масового вилову потраплятиме у торгівельну мережу напряму (як це відбувається зараз). Контроль якості в такому разі знижується. Багато риби в цей період залишається не реалізованою, проте наявність на живорибних базах рибопереробних цехів, знизить ризики продажу неякісної рибопродукції.

Будівництво рибних супермаркетів, спеціалізованих рибних магазинів і торгівельних точок для реалізації живої риби повинно стати важливим елементом у ланцюжку нової технології. В містах де є велика кількість потенційних споживачів рибопродукції, доцільно після відповідних маркетингових досліджень планувати будівництво рибних супермаркетів, магазинів або простих торгівельних рибних точок, спроектованих з урахуванням необхідності зручного приймання і реалізації живої риби.

Рибні супермаркети – це великі спеціалізовані магазини для торгівлі рибою, рибопродуктами і морепродуктами у різному вигляді (від живої, охолодженою, свіжої риби до консервів і рибної кулінарії).

Спеціалізовані рибні магазини – це також спеціалізовані магазини для торгівлі живою, свіжою, мороженою рибою, продуктами її переробки, морепродуктами, але менших розмірів і з більш обмеженим асортиментом в основному вищого цінового рівня.

Для торгівлі свіжою рибою супермаркети повинні мати спеціальні приймальні басейни і басейни для утримання риб, а також акваріуми для реалізації риби.

Для підтримки життєдіяльності риб необхідно мати спеціалізоване УЗВ з однією особливістю – на цих установках можна обходитися без біофільтрів.

Установки замкненого водопостачання повинні мати холодильні установки для охолодження води до 2-6°С, систему аерації води, систему очищення води флотацією і фільтрацією, циркуляційні насоси, запірну арматуру, прибори автоматизації і контролю параметрів водного середовища та інше.

По суті справи рибні супермаркети – це невеликі живорибні бази, які максимально наближені до покупця.

Термін зберігання живої риби на них не повинен перевищувати 5-7 днів для підтримки належного товарного вигляду (затримання термінів реалізації веде до захворювань кожних покровів, а саме – сапролегнії, абсцесів, фурункулів, тощо).

Для швидкого і зручного прийняття живої риби необхідно мати спеціальні приймальні приміщення і ємкості для огляду товарного вигляду і сортування, які б технічно стикувалися з жирорибними машинами для перевезення риб.

Торгівельні точки для реалізації живої риби – це спеціалізовані торгівельні місця на ринках або в місцях масового перебування населення, які мають відповідні умови для реалізації живої риби (органи місцевої влади і органи державного контролю можуть надавати відповідні дозволи при відсутності заперечень з боку населення, наявності каналізації для змиву брудної води, тощо).

На таких точках також може реалізовуватися свіжа риба у рідкому льоді та продукція рибопереробки.

Організації торгівлі свіжою рибою у рідкому льоді

Рідкий лід – це желеподібна маса, яка є суміщу мікроскопічних кристалів льоду, пузирів повітря, води. Розмір кристалів складає 5÷25 мікрон. Температура суміші ≈ -1°С ÷ -2,5°С. Теплоємкість рідкого льоду більше теплоємкості льодяної води у декілька разів. Фізичні властивості рідкого льоду (плинність) дозволяють транспортувати його по шлангах і трубах до 200 м.

Основними перевагами рідкого льоду над традиційними видами є:

Властивості кращого охолодження виловленої риби:

швидкість охолодження зростає у п’ять разів порівняно з іншими видами льоду за допомогою усипляння риби гіпотермічним шоком, що попереджає ушкодження, інфікування та гниття тканин;
температура риби, яка заморожена за допомогою рідкого льоду більш низька -2,5°С, а за допомогою лускатого, трубчастого, шкаралупчастого та колотого льоду всього + 5°С;
рідкий лід мов «обволікає» рибу, забезпечуючи максимальну площу контакту з нею, в результаті чого риба повністю та рівномірно охолоджується по всьому тілу, що не спостерігається у випадках з іншими видами льоду.

Можливість збереження товарного виду та біологічних властивостей риби на протязі 15-20 днів (за допомогою спеціальних препаратів термін зберігання може бути пролонгований до 40 днів). Для інших видів льоду термін зберігання риби не перевищує 2-3 діб.
Можливість легкого, технологічного транспортування та зберігання рідкого льоду у спеціальних ізотермічних ємкостях.

Рідкій лід отримується за допомогою спеціальних холодильних машин, які попередньо охолоджують технологічну воду до температури 0 – +5°С, а потім перетворюють його у рідкий лід з температурою -2,5°С. Таке фізичне перетворення води може відбутися тільки в тому разі, коли вода має солоність близько 35 ‰ (як морська вода). Рідкий лід можна виробляти з різною концентрацією води від 0÷100%. У торгівлі рибою і морепродуктами використовують переважно рідкий лід з концентрацією 40-50%.

Витрати на виробництво рідкого льоду на 20-25 % нижчі ніж при виробництві інших видів льоду.

Втілення нової технології реалізації свіжої риби (60 % всієї рибопродукції) у роздрібній торгівельній мережі країни вимагатиме від рибогосподарських і торгівельних підприємств відповідну їх структурну перебудову від водойм до кінцевого споживача.

На водоймах необхідність негайного різкого охолодження риби (до t ≈ -2,5°С) після її вилову спонукатиме рибогосподарські підприємства вирішувати цю проблему різними способами:

Мати на своїх рибоприймальних пунктах установки для генерації рідкого льоду з накопичувальними ємкостями, холодильні камери, приймальні сортувальні столи, установки регенерації відпрацьованого льоду, тощо (практично це маленькі рибні бази зі всією інфраструктурою).
Мати на суднах Азово-Чорноморського басейну або комплексні установки з генераторами рідкого льоду і накопичувальними ємкостями, або брати з берегових рибоприймальних баз у рейси безпосередньо рідкий лід у накопичувальних ємкостях.
Використовувати спеціальні машини оптових та живорибних баз для перевезення свіжої риби.

Перевезення свіжої риби з рибогосподарських підприємств та морських приймальних пунктів рибопромислових підприємств до оптових баз, або безпосередньо до роздрібної торгівельної мережі може відбуватися по двох різних технологіях:

Перевезення одного виду риби з приблизно однаковою вагою і розміром (промислові риби масового вилову: рослиноїдні, частикові, коропові, кефалеві, тощо) у великій цистерні з рідким льодом (50 % льоду на 50 % риби). Таку рибу доцільно перевозити в ізотермічних автоцистернах тільки до оптових рибних баз, де риба буде проходити ветеринарний контроль та низку технологічних операцій перед реалізацією.
Перевезення різноманітної риби як по видовому а і по ваговому складу без попереднього ретельного сортування варто перевозити у спеціальних пластикових контейнерах (25-60 літрів). Рибу у такому випадку кладуть у поліетиленові пакети, заливають рідким льодом, а самі пакети зав’язують. Таку рибу можна вести на оптові рибні бази у любому ізотермічному контейнері автомобіля, якщо в нього є можливість підтримувати температуру від -2 ÷ -5°С. Можливо також і торгівля свіжою рибою безпосередньо з поліетиленових контейнерів в роздрібній торгівельній мережі. При цьому рибу необхідно перед реалізацією більш ретельно оглядати з ветеринарної точки зору, сортирувати, зважувати і таке інше (така торгівля можлива в періоди масових виловів риби, а також виловів з віддалених водойм у розташованих неподалік населених пунктах, де доцільно реалізовувати свіжу рибу напряму з «колес»).

Оптові рибні бази повинні стати основною технологічною ланкою торгівлі свіжою охолодженою рибою. За технологічною ознакою бази можуть бути як для торгівлі свіжою охолодженою рибою у рідкому льоді, так і змішаної технології, маючи ознаки також і живорибної бази.

На торгівельних точках риба свіжа охолоджена у рідкому льоді, яка розкладена в поліетиленову тару, на якій є всі необхідні маркування, ветеринарне свідоцтво та інші дозвільні документи є товаром вищої споживчої якості. Такий товар є також і високотехнологічним с точки зору зручності продажу як у супермаркетах і рибних магазинах, так і в будь якій торгівельній точці, яка немає необхідного торгівельного обладнання. При цьому для торгівлі необхідно мати лише дозволи на торгівлю, відповідні документи на рибу та ваги.

Оптово-роздрібна торгівля замороженою рибою в Україні в останні роки набула упорядкованого характеру завдяки будівництву нових логістичних центрів, закупівлею продовольчими магазинами необхідного холодильного обладнання (камери, шафи, прилавки,…) на фоні стрімкого нарощування обсягів імпортованої рибопродукції (≥ 450 тис. тонн/рік), яка надходить до нас виключно у замороженому вигляді (t ≈ -25°С).

Імпорт рибопродукції завдяки величезному обсягу криє у собі різного роду небезпеку, пов’язану з неможливістю:

Проконтролювати ветеринарний стан виловленої риби, технологію її заморожування у морі (при якій температурі це відбувалося, через скільки часів після вилову пройшов процес охолодження і при яких умовах), які були умови збереження рибопродукції та температурні умови під час її транспортування до України.
Впровадити стовідсотковий оперативний ветеринарний контроль вхідної рибопродукції на кордоні, який зіштовхується з різного роду технологічними труднощами і навіть труднощами корупційного характеру.
Впровадити надійний ветеринарний контроль якості рибопродукції, яка зберігається на логістичних центрах, оптових базах і холодильниках на протязі декількох місяців.

Рибопродукція вітчизняного виробництва з поетапним (від водойм до кінцевого споживача) ретельним ветеринарним контролем та контролем якості відповідно до вимог Держспоживстандарту дасть можливість уникнути недоліків, пов’язаних з імпортом рибопродукції. А поки ще Україна змушена купувати в більшості випадків некондиційну рибопродукцію із сумнівною якістю (навіть з гельмінтами), яка в країнах експортерах (Норвегії, Ісландії, Данії, Чилі, Перу, Росії, …) не пройшла відповідних суворих ветеринарних перевірок.

Реалізація заморожених рибопродуктів, порівняно з реалізацією живою або свіжою риби є самим технологічним і легким видом торгівлі. Але з точки зору споживчих якостей заморожена риба суттєво програє і живої і навіть свіжої рибі у рідкому льоді.

Організація роздрібної торгівлі рибопродукцією не викликатиме ніяких технологічних ускладнень, оскільки цей процес вже давно і добре опрацьований у всіх куточках Україні.

Основними продуктами рибопереробки є консервна і пресервна рибопродукція (в тому числі ікряна), рибопродукція у вигляді в’яленої, копченої, соленої риби, рибної кулінарії, а також продукція сучасних рибних фаст-фудів.

Збільшення обсягів виробництва рибопродукції в Україні, пов’язаних з загальним розвитком галузі рибного господарства, з розвитком торгівлі живою рибою та торгівлі свіжою охолодженою рибою у рідкому льоді, викличе потребу корекції маркетингових технологій продажу продуктів рибопереробки і навіть в деяких містах змінення її стратегії (хоча обсяг продажів продуктів рибопереробки залишиться в межах 5 % від загальних).

Змінення маркетингової стратегії буде пов’язане насамперед з тими обставинами, що організація торгівля живою і свіжою рибою у рідкому льоді проводитиметься рівномірно по місяцях року в повному обсязі по потребах і по всій території України. В даному разі продукція рибопереробки буде якісним асортиментним доповненням до основної риби, що в свою чергу значно стимулюватиме загальні продажі риби і продукції з неї.

Значні перспективи розвитку матимуть також рибні фаст-фуди (швидко приготовлена гаряча або холодна їжа з риби на містах продажу), які в містах скупчення населення будуть розміщувати свої точки (метро, промислові підприємства, міста відпочинку, і таке інше).

Впорядкування оптово-роздрібної торгівлі продуктами рибопереробки, торгівлі замороженими рибопродуктами, торгівлі живою рибою, торгівлі свіжою рибою у рідкому льоді, будівництво необхідних технологічних елементів сучасної торгівельної інфраструктури (рибоприймальних пунктів на водоймах, переоснащення суден рибопромислового флоту під технології збереження риби у рідкому льоді, будівництво сучасних живорибних баз на установках замкненого водопостачання, оптових спеціалізованих рибних баз під технологію торгівлі свіжою рибою, рибних супермаркетів, спеціалізованих рибних магазинів і торгових точок по всій території України в тому числі для торгівлі рибною кулінарії, рибних фаст-фудів), а також впровадження при цьому дієвого системного ветеринарного та оперативного контролю якості на всіх без виключення ділянках технологічного ланцюжка (від вилову до кінцевого споживача), складе необхідні об’єктивні передумови для довгострокового інтенсивного розвитку галузі рибного господарства України.

Критерії інноваційної привабливості підприємств

галузі рибного господарства України

Інвестиційна привабливість підприємств галузі рибного господарства України – це сукупність об’єктивних та суб’єктивних характеристик об’єктів інвестування, які обумовлюють їх потенційний платоспроможний попит на інвестиції в рибогосподарські та допоміжні підприємства, а також підприємства логістичної інфраструктури і оптово-роздрібної торгівлі рибопродуктами (інвестиційна привабливість при цьому може бути поточною і перспективною, абсолютною або порівняльною з показниками інвестиційної привабливості інших об’єктів інвестування).

Оцінка інвестиційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України проводиться в першу чергу по наступних критеріях: фінансовій стабільності і платоспроможності підприємств, конкурентоздатності їх рибопродукції, стійкому утриманні свого сектору рибопродукції на ринку, можливості освоєння нових ринків в тому числі іноземних, інноваційній активності, виробничому потенціалу підприємства з можливістю значного нарощування виробництва рибопродукції в стислі терміни, можливості освоєння нових видів рибопродукції, можливості диверсифікації виробництва, наявності висококваліфікованого персоналу, прозорості діяльності, тощо.

Галузь рибного господарства України на даний час можна охарактеризувати як глибоко корумповану кризову галузь, яка десятиліттями з різних об’єктивних та суб’єктивних причин знищувалася. Галузь дотепер знаходиться у довгостроковій стагнації з мінімальними доходами усіх її підприємств, які майже усі знаходяться на межі виживання або повної технічної і економічної руйнації. Без термінового втілення потужних антикризових заходів галузь рибного господарства України має нулеві перспективи для розвитку.

Сталий розвиток галузі рибного господарства України неможливий без постійного створення найсприятливіших умов у державі для надходження наростаючого з кожним роком інвестиційного потоку фінансів в розбудову рибного господарства, відновлення біологічного та рибогосподарського потенціалу природних і штучних водойм, втілення різноманітних інноваційних високоефективних технологій у всі сфери галузі, розвитку фундаментальної та прикладної рибогосподарської науки на фоні постійного виховання молодих, перспективних, висококваліфікованих кадрів, екологічного виховання населення, тощо.

Створення необхідних умов для задоволення наростаючого бажання вітчизняного та іноземного капіталу, який із задоволенням і без зайвих умов прийматиме участь у розбудові галузі рибного господарства України, є складним різновекторним багатофункціональним обов’язком держави.

Основним критерієм інвестиційної привабливості підприємств рибного господарства України для інвесторів фінансового типу – є прагнення до максимізації вартості своїх компаній з отриманням суттєвих фінансових показників і то в основному в період виходу з проекту (його не цікавить отримання контрольного пакету акцій, зміна неефективного менеджменту, тощо, тому такі інвестори потрібні, але на окремих підприємствах галузі і лише для прискорення розвитку в короткотривалий період).

Основним критерієм інвестиційної привабливості підприємств рибного господарства України для нового типу стратегічних інвесторів – є спроможність підприємств галузі отримувати в перспективі значні прибутки за рахунок найбільш ефективної реалізації вкладених інвестором фінансів, активної участі в управління підприємствами та мінімізації можливих ризиків (це є запорукою того, що в перспективі галузь рибного господарства зможе впевнено досягнути високого рівня конкурентоспроможності на вітчизняному та іноземному ринках).

Метою стратегічних інвесторів повинна стати не короткострокове вкладення фінансів у рибну галузь для скорішого отримання інвестиційного прибутку, а забезпечення реального управління рибогосподарськими підприємствами у відповідності з власними концепціями їх стратегічного розвитку.

Різноманітність критеріїв інвестиційної привабливості підприємств рибогосподарського комплексу, допоміжних підприємств та підприємств торгівельної інфраструктури галузі, незалежно від зовнішніх або внутрішніх факторів повинні бути чітко сформульовані зі своїми специфічними індикаторами, які об’ємно і найбільш повно визначатимуть умови за якими бізнес з впевненістю і на довгостроковий період вкладатиме кошти в розбудову галузі рибного господарства України.

Зовнішні фактори, які впливають на інвестиційну привабливість підприємств галузі рибного господарства України незалежно від господарської діяльності та які треба враховувати:

Політична та економічна ситуація в державі і в регіоні.
Якість податкової системи та рівень податкового тягаря.
Рівень законодавчої бази та судової влади.
Розвиток інфраструктури.
Кадровий потенціал.
Рівень конкуренції в галузі.
Розвиток галузі на даний час.
Динаміка та структура інвестицій.
Стадія розвитку галузі.
Темп росту об’ємів виробництва.
Ріст цін на фактори виробництва.
Стан фінансових показників галузі.
Наявність інновацій і науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок.
Безпека екологічного середовища.
Інформаційна забезпеченість бізнесу

Внутрішні фактори, які впливають на інвестиційну привабливість підприємств галузі рибного господарства України залежать безпосередньо від результатів господарської діяльності, тому є основним важелем впливу на інвестиційну привабливість цих підприємств:

Фінансовий стан підприємства.
Організаційна структура управління підприємства.
Ступень інноваційності продукції підприємств.
Стабільність генерації фінансових потоків.
Рівень диверсифікації продукції компанії.

Аналіз інвестиційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України повинен містити наступні складові:

Аналіз потенційного прибутку – дослідження альтернативних варіантів капіталовкладень, порівняння прибутків і рівнів ризиків.
Фінансовий аналіз – вивчення фінансової стійкості підприємств і прогнозування його розвитку.
Ринковий аналіз – оцінка перспектив товару на ринку, ємкість ринку, незадоволений попит, тощо.
Технологічний аналіз – дослідження техніко-економічних альтернатив проекту, різноманітних варіантів використання технологій, пошук оптимальних рішень.
Управлінський аналіз – оцінка організаційної і адміністративної політики, вироблення рекомендацій у частині, організаційної структури, організації діяльності, комплектування і навчання персоналу.
Екологічний аналіз – оцінка нанесення потенційних збитків навколишньому середовищу проектом та розробка заходів щодо запобігання негативних наслідків.
Соціальний аналіз – визначення придатності проекту і зацікавленості в ньому мешканців регіону (збільшення робочих місць, покращення

Підприємства галузі рибного господарства Україні можуть постійно приваблювати інвесторів фінансового типу і стратегічних інвесторів не зважаючи навіть на ганебний фінансовий і виробничий стан підприємств галузі, але лише за умов:

Опікування держави усім комплексом зовнішніх факторів для стимуляції наростаючих надходжень інвестицій та створення сприятливого інвестиційного клімату в державі і в галузі рибного господарства зокрема (дивись вище).
Створення в Україні досконалого законодавчого клімату, де пріоритетними законами розвитку галузі рибного господарства повинні стати Закон України «Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 р.», Закон України «Про розвиток рибного господарства України до 2050 р.», Закон України « Про будівництво і експлуатацію рибопромислового флоту України в 2050 р.», на фоні вдосконалення інших законів, які вже прийняті і які вже зараз регламентують роботу рибного господарства України.
Надання підприємствам галузі рибного господарства України земель водного фонду (ставків, водосховищ, частин великих водойм, відгороджених частин лиманів, ділянок моря), а також ділянок землі під будівництво нових рибогосподарських об’єктів виключно на прозорій конкурсній основі, по спрощеній процедурі оформлення дозвільної документації (державі необхідно оформити відокремлені водойми як єдині майнові комплекси і тільки після цього виставляти їх на конкурсній основі для надання користувачам).
Підвищення платоспроможності населення України як фактору зростання ємкості внутрішнього рибного ринку (це не стосується експортної рибопродукції).
Створення в рибному господарстві України єдиного, розробленого новими об’єднаннями підприємств галузі, технологічного ланцюжка (від формування маткових стад промислових видів риб, їх утримання, інкубації, вирощування рибопосадкового матеріалу, вирощування товарної риби, виробництва повнораціонних рибних комбікормів, з можливим вирощуванням деяких інгредієнтів комбікормів, рибопереробки, транспортування риби і рибопродукції, їх збереження і до кінцевої реалізації в торгівельній мережі), де усі підприємства в залежності від своїх виробничих потужностей і біопродуктивним можливостей водойм на яких вони працюють зможуть максимально повно завантажити своє виробництво.
Створення на великих водоймах України різноманітних виробничих об’єднань рибогосподарських підприємств з укладанням договорів на довгострокову експлуатацію водойм на правах концесії. Основні проблеми установлення інститутів водних концесій можуть бути урегульовані прийняттям доповнень до діючого законодавства у суміжних сферах:

– Розмежування прав і повноважень держави і органів місцевого самоврядування по відношенню до великих водних континентальних об’єктів, підписанню договорів о концесії, створення нормативно-правової бази концесії.

– Створення механізму врахування думки населення і керівництва держави про передачу великих водних об’єктів рибогосподарським підприємствам усіх форм власності на правах концесії на строк до 49 років.

– Створення механізму відкритої конкуренції на отримання права укладення договорів водної концесії з точки зору ефективності господарювання і вигоди території від передачі водного об’єкту в концесію.

– Створення привабливих умов для інвестицій концесіонерів в розвиток виробничої інфраструктури (високотехнологічні сучасні заводи рибопереробки, допоміжні підприємства галузі, тощо), шляхом внесення відповідних змін в податкове законодавство України.

– Створення гарантій збереження власності концесіонерів на усіх етапах концесії, навіть після закінчення дії концесійного договору.

– Створення механізмів окупності інвестицій концесіонерів у випадках, коли вони будуть вкладатися у невиробничу (соціальну) сферу розвитку територій концесії.

– Усунення таких недоліків, як:

включення державою в концесійний договір вимог, які є неможливим для виконання концесіонерами;
недовірливе, прискіпливе, упереджене ставлення місцевих органів влади до концесіонерів;
відсутність механізмів швидких та ефективних концесійних переговорів, тощо.

Основними цілями рибогосподарських обʼєднань, які складатимуть договори з державою у вигляді водної концесії нового типу будуть:

Отримання сталого високого прибутку за рахунок максимально можливої комплексної полікультурної експлуатації великих водних об’єктів, якого досягнути одному підприємству, враховуючи загальні об’єми виробництва, практично неможливо.
Отримання високих прибутків за рахунок глибокої високотехнологічної переробки рибної сировини і виробництва нових видів високоякісних рибопродуктів, з можливістю експортної реалізації своєї продукції в значних об’ємах.
Можливість цілої низки різноманітних рибогосподарських підприємств, допоміжних, логістичних і торгівельних працювати в єдиній технологічній, збалансованій по більшості виробничих параметрів схемі, без зайвих непродуктивних витрат.

Парадигми стратегії розвитку

науки і інновацій в галузі рибного господарства України

Основна системна проблема вітчизняної рибогосподарської науки полягає в тому, що темпи розвитку і структура українського сектору досліджень і розробок не відповідають потребам системи національної продовольчої безпеки і незалежності держави України в секторі рибопродукції. В той же час низка інноваційних технологій українських вчених не знаходить застосування в галузі рибного господарства держави.

Метою реалізації стратегії розвитку є формування збалансованого сектору досліджень і розробок та ефективної інноваційної системи, яка забезпечуватиме технологічну модернізацію рибогосподарських підприємств України і підвищення конкурентоспроможності їх рибопродукції на основі передових технологій і перетворення наукового потенціалу в ресурс сталого розвитку.

Завдання стратегії розвитку науки і інновацій в галузі рибного господарства України є:

Створення ефективної державної підтримки фундаментальної науки і забезпечення її випереджаючого розвитку.
Створення конкурентоспроможного сектору прикладних досліджень і розробок.
Створення ефективної інноваційної системи, розвиток правової охорони результатів досліджень і розробок.
Модернізація рибогосподарських підприємств на основі технологічних інновацій.
Вдосконалення механізмів і принципів бюджетного фінансування прикладних наукових досліджень і розробок.
Підтримка ефективної системи підготовки наукових кадрів галузі.
Забезпечення безперервного фінансування бізнес-проектів на всіх стадіях інноваційного циклу.
Підтримка формування і розвитку системи державних науково-технічних та інноваційних фондів.
Стимулювання компаній до виробництва нової рибопродукції, технологічному переоснащенню і проведенню наукових досліджень в своїй сфері діяльності.
Формування системи ефективного управління в інноваційній сфері в тому числі розробки і реалізації довгострокової державної інноваційної політики.

Напрямками наукового супроводження діяльності рибного господарства України мають стати:

Ύ Проведення комплексних рибогосподарських досліджень і розроблення довгострокового прогнозу розвитку промислу риби та інших водних живих ресурсів у відкритих районах Світового океану та виключних (морських) економічних зонах іноземних країн. Ύ Дослідження водних біологічних ресурсів з метою визначення обсягів їх можливого вилучення, розроблення рекомендацій з раціонального ведення промислу та охорони екосистем Азовського і Чорного морів, природних внутрішніх водойм та водосховищ.Ύ Розроблення наукових основ управління рибальством, оптимального використання, збереження і відтворення водних біоресурсів на базі системного екологічно спрямованого підходу.Ύ Проведення дослідно-конструкторських робіт із створення нових сіткових матеріалів, знарядь лову для океанічного і прибережного рибальства, створення екологічно чистих технологій вилову риби та інших гідробіонтів.Ύ Дослідження проблем розвитку морської та прісноводної аквакультури штучного відтворення і вирощування різних видів риб та інших водних біоресурсів.Ύ Опрацювання рекомендацій, обґрунтувань та технологій їх культивування.Ύ Створення і поповнення інформаційної бази даних країни щодо водних біоресурсів, аквакультури та водного середовища.Ύ Розроблення екологічно безпечних ефективних методів профілактики хвороб риб та їх лікування.Ύ Створення високого генетичного потенціалу в рибництві шляхом проведення науково-дослідних і виробничо-експериментальних робіт із селекції та збереження генетичних ресурсів промислово цінних, рідкісних та зникаючих видів риб.Ύ Розроблення нових ресурсозберігаючих технологій і комплексів обладнання для переробки риби та інших водних біоресурсів з метою їх раціонального використання.Ύ Проведення маркетингових досліджень, розроблення стратегії конкуренції, інтеграції та диверсифікації в рибному господарстві.Ύ Розроблення рекомендацій щодо шляхів розв’язання сучасних економічних та соціальних проблем рибної галузі.Ύ Сприяння розширенню сировинної бази для промислового рибальства у внутрішніх водоймах та виключній (морській) економічній зоні України шляхом науково обґрунтованого їх зариблення.Ύ Опрацювання інвестиційних проектів, планів розвитку та реструктуризації підприємств, проектно-конструкторської та проектно-кошторисної документації на будівництво, реконструкцію та технічне переоснащення рибогосподарських підприємств і об’єктів.Ύ Співробітництво з науково-дослідними, проектно-конструкторськими установами, організаціями, закладами інших країн і міжнародними організаціями у сфері раціонального та сталого використання водних біоресурсів на основі міжурядових і міжвідомчих договорів.

Основними вимогами проведення цих робіт буде оцінка і ретельний аналіз доцільності та тендеру на право їх проведення серед підприємств рибної галузі, за рахунок їх особистих квот. Це дозволить повністю вивести з тіні наукові лови і об’єктивно проводити наукові та пошукові роботи.

Недофінансування наукових установ зумовлюватиме відставання фундаментальних і прикладних досліджень, вести до зменшення сировинної бази вітчизняного рибальства та погіршення стану рибогосподарських водойм, буде знижати рівень технологічної і технічної бази виробництва, що у свою чергу приведе до не конкурентоспроможності на світовому ринку рибопродукції з одночасним зниженням обсягів виробництва. Крім того, недофінансування наукових досліджень сприятиме значному відтоку високопрофесійних наукових кадрів, а відповідно і втрати разом з ними всіх наукових і виробничих напрацювань.

Фінансування досліджень, що мають першочергове значення для гарантування продовольчої безпеки держави, виробництва власної харчової та технічної рибопродукції, має здійснюватися в першу чергу за рахунок коштів Державного бюджету.

Науково-дослідні роботи, які носять регіональний характер або необхідні конкретним підприємствам, мають фінансуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів, власних коштів рибогосподарських підприємств і відповідних фондів.

Важливим елементом функціонування рибогосподарського комплексу України після її структурної перебудови буде робота Племінного селекційного центру, якому буде доручено формування та кропітка робота по утриманню і вдосконаленню ліній та порід державних ремонтно-маткових стад частикових, рослиноїдних, коропових, осетрових, камбальних, лососевих, кефалевих, сигових, частикових та інших промислових і цінних видів риб для їх розмноження з метою зариблення водойм України з метою відновлення їх рибогосподарського потенціалу.

Племінному селекційному центру треба провести величезну роботу щодо формування державних ремонтно-маткових стад за рахунок придбання чистокровних порід риб (рослиноїдних з Китаю і В’єтнаму, сигових, осетрових, лососевих з Росії , США, Канади, Норвегії, Фінляндії, тощо ), та виведенню нових високо продуктивних ліній.

«Укррибпроект» та інші проектні та наукові установи Держрибагентства, на підставі маркетингових досліджень та новітніх технологій вирощування риби, її переробки, збереження, транспортування і торгівлі, повинні розробляти перспективні проекти розвитку рибогосподарських підприємств, а також проекти розвитку допоміжних підприємств галузі.

Наукові заклади галузі рибного господарства України (ЮгНІРО, Інститут рибного господарства) повинні забезпечити наукову підтримку галузі.

Учбові заклади галузі рибного господарства (зараз відданні у Міністерство освіти) після структурної перебудови повинні продовжувати якісне виховання та навчання студентів і курсантів (командний та рядовий склад суден, технологів, фахівців рибопереробки, іхтіологів, рибоводів, фахівців для підприємств берегової інфраструктури рибопромислового флоту, тощо) для поповнення кадрів галузі та заміщення фахівців що вибувають.

У фарватері перебудови однією з умов розвитку науки і інновацій в галузі рибного господарства України повинно стати більш підвищені вимоги до навчання і виховання майбутніх фахівців галузі, які забезпечуватимуть сприяння студентами та курсантами не тільки фундаментальних знань їх спеціалізованого фаху, а й нових виробничих технологій, а саме головне – виховання учбовими закладами особистостей, які будуть не байдужими до проблем відновлення та збереження біоресурсів держави і своєю наполегливою працею всебічно сприятимуть інтенсивному розвитку галузі рибного господарства України.

Ідеологія

виховання екологічного та рибогосподарського

світогляду населення України

Природа України та її водні ресурси є безцінним скарбом нації, тому що це є середа де ми живимо, це джерело необхідних ресурсів для існування і це є необхідною вимогою для духовного розвитку людини.

Але природа і водні ресурси держави не безмежні і ці обставини суттєво обмежують можливості задоволення потреб населення у просторі для проживання, чистій питній воді, матеріалах і енергії та безпосередньо якості середи перебування.

Обмеження для України почали проявлятися вже у 70-х роках ХХ століття, коли протиріччя взаємовідносин між людиною і природою набули свого максимуму по всій планеті. Але саме на максимумі безвідповідального руйнування природи людство усвідомило майбутні жахливі катастрофічні наслідки глобальної екологічної кризи, що дало необхідний поштовх для формування екологічного світогляду у більшості населення планети.

Усвідомлення екологічних проблем торкнулися різноманітних галузей наукових і виробничих знань. Наука і виробництво самі стали орієнтованими на екологію. Процеси взаємодії людини і природи почали переосмислюватися усіма спеціалістами різних галузей, починаючи з філософів і до економістів, соціологів, тощо.

Масштабний екологічний погляд науки став граню загального морального світогляду, коли умовами сталого розвитку вже ніколи не буде концепція безмежного споживання, яка була до цього основним критерієм соціально-економічного розвитку. Необхідно було кардинально переглянути критерії соціально-економічного розвитку і збалансувати їх з реальними природними (водними) ресурсами держави та можливостями по самовідновленню (без цього неможливо досягти головної мети розвитку українського суспільства – забезпечення сьогодні і в майбутньому здорової середи для проживання з одночасним дотриманням якості життя і добробуту населення).

Досягнення такої бажаної моральної цілі можливо лише за умов високої екологічної культури українського суспільства, етичні норми якої орієнтовані на виживання усього живого, де у політики і практичній діяльності забезпечується внутрішня духовна відповідальність з врахуванням прав майбутніх поколінь.

Формування правильного екологічного світогляду, ліквідація екологічної безграмотності набуває вкрай важливе загальнодержавне значення (особливо це актуально для молоді, яка в майбутньому прийде в науку, виробництво та управління державою).

Ліквідація екологічної безграмотності і підвищення екологічної культури суспільства можливі лише за умов створення дієвої системи всебічного, комплексного і безперервного виховання та охоплення усього процесу дошкільної, шкільної, професійної та вищої освіти.

Екологічне виховання повинно формуватися на парадигмі, що людина не є головним суб’єктом у біосфері Землі, а є лише компонентом живої природи, поряд з іншими живими істотами і рослинами. Природні ресурси не є власністю людства, це є ресурси біосфери які сформувалися ще до появи людства.

Нищівна експлуатація природних ресурсів людством і руйнація не їм створених механізмів, які підтримують рівновагу в біосфері, є перш за все аморальною!!!

Кожен вид на Землі має право на існування поряд з чоловіком!!!

Важливо також зазначити, що забезпечити сталий розвиток держави в умовах екологічної кризи неможливо!!!

Рішення екологічних проблем в Україні з її вкрай вразливим природним середовищем, неможливе без того, щоб екологія стала теоретичною основою стратегії в ситуаціях, пов’язаних навіть з незначним впливом на природну середу. Для цього необхідно докорінно змінити світогляд українського народу в усіх сучасних екологічних питаннях, де кожен громадянин повинен чітко орієнтуватися відносно того, що є негативним дійством по відношенню до природи, а що є конкретним рішенням проблем відновлення природної середи і проблем розвитку суспільства.

Екологічне мислення, світорозуміння, світосприйняття вже стали необхідністю виживання в той час, коли формування нової психології людей відстає від технологічного прогресу, зміни соціального середовища та інших факторів життя.

Приведення мислення у відповідність до історичних реалій потребують прикладання певних інтелектуальних і моральних зусиль. Розвиток внутрішньої культури особистості, створення адекватних цінностей системи, світогляду та нової психології є необхідною передумовою розблокування соціально-екологічної кризи, тому, що корні кризи навколишнього середовища знаходяться не в природі, а в нашому суспільстві і його рівні екологічної культури. Без суттєвих змін суспільних взаємовідносин в державі природоохоронні проблеми вирішити неможливо!!!

Проблеми охорони навколишнього природного середовища потребують суттєвого перегляду наших уявлень о цілях і завданнях учбових предметів у системі виховання, розробки нових учбових і методичних матеріалів, можливо зміни підходу до викладання специфічного навчального курсу, тощо.

В той же час виникає питання, а хто ж буде викладати населенню і в першу чергу молоді курс екологічного виховання на належному рівні? Адже для викладання такого курсу, який повинен перевернути світосприйняття пересічної людини і спрямувати її формування у природоохоронному напрямку, необхідно мати неабиякі енциклопедичні знання у різних сферах діяльності людини, мати високі моральні якості і вміти це донести до людей при цьому необхідно назавжди їх переконати в необхідності домінування в їхньому житті і діяльності природоохоронного світогляду.

Вочевидь необхідно буде переглянути старі предмети, змінити концепцію її викладання з огляду на реальні процеси, які відбуваються у природі в даний час. Усі знання і досвід людства, який накопичувався століттями у сфері збереження природної спадщини, необхідно почати передати кожній людині (особливо молоді) вже тепер, формуючи його екологічну етику.

Екологічна етика – це система особливих, створених людиною утримуючих, моральних устоїв, які будять совість людини і не дають їй знищувати природу і поступати неправильно.

Екологічна етика визначає, що і людина і мільйони інших видів живих істот на Землі є нашими братами і сестрами до яких треба ставитися як до моральних суб’єктів – партнерів, а не як до неживої річчі. А це етичне ставлення і до рослин, водойм, зірок, гір, лісів, та інше. Екологічна етика старається робити так, щоб живі істоти, по можливості, без причин не зникали з вини людини.

Основні екологічні принципи відношення людини і природи:

Екологічний ідеал:

Не завдавати шкоди – це обов’язок старатися не убивати жодного організму, не губити популяції живих істот і екосистем дикої природи.
Принцип невтручання – це утримання від обмежень свободи як до організмів, так і до екосистем.
Принцип порядності – це не порушення довіри і чесності по відношенню до дикої або домашньої тварини.
Принцип дотримання прав природи – це повага і дотримання прав природи.
Принцип справедливого відшкодування – це коли людина наносить шкоду природі, вона повинна рівноцінно її відшкодувати (створення заповідників, заказників, допомога живим істотам і рослинам, відновлення якості пошкодженого середовища та інше).

Еколого етичний ідеал – це такі умови життя на Землі, при яких люди можуть існувати як вони забажають поряд з іншими живими істотами в різноманітті екосистем. При цьому роль людини буде у тому, щоб направляти і контролювати свою поведінку у відповідності з екологічною етикою.

Першим кроком на цьому шляху будуть внутрішні зміни моралі. В той же час екологічна етика проголошує рівноцінність і рівноправність усіх живих істот на Землі в тому числі людини.

Другим кроком буде виховання у людини добропорядності, співчуття, жалю, дбайливості до природи.

Екологічна етика і красота – це повага до красоти природи в тому вигляді, в якому вона існує, навіть коли така краса нам не подобається.

Концепція формування екологічної культури (далі Концепція) це є науково обґрунтована сукупність поглядів на цілі, завдання, принципи і основні напрямки формування поведінки людей в природній середі є головним чинником у забезпеченні екологічної безпеки природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки населення.

Екологічна культура – це сукупність особистих морально-етичних, соціально-політичних цінностей, норм, правил, звичок, які забезпечують стійку якість навколишнього середовища, екологічну безпеку і раціональне використання природних ресурсів.

Формування екологічної культури у населення України треба розглядати як складний, багатогранний і довгостроковий процес затвердження в світогляді почуттів та відповідної природоохоронної поведінки населення усіх вікових груп:

екологічного світогляду;
дбайливого відношення до водних і земельних ресурсів;
відповідальності перед суспільством за створення і збереження сприятливого навколишнього середовища;
усвідомленого виконання екологічних норм і правил.

Концепція повинна базуватися на Конституції України та всій законодавчій базі з використанням наукових досліджень і досвіді екологічної освіти.

Основна ціль формування екологічної культури населення України – це насамперед об’єднання зусиль і особистої морально-етичної відповідальності кожного громадянина перед собою, своїми дітьми і майбутніми поколіннями.

Для цього необхідно вирішити наступні задачі:

екологічної просвіти;
дошкільної і шкільної екологічної освіти;
продовження екологічної освіти в професійних і вищих учбових закладах;
професійної перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників і фахівців, відповідальних за природокористування, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки;
безперервної і цілеспрямованої робота на усіх рівнях виконавчої влади щодо розробки дієвих економічних механізмів і нормативно-правової бази в області природокористування, екологічної безпеки населення, тощо;
розповсюдження екологічних знань;
залучення ЗМІ до консолідації населення в питаннях збереження навколишнього природного середовища;
тощо.

Основними суб’єктами формування екологічної культури є населення України як сукупність соціальних груп з, різними віковими показниками, розділеними по місцю проживання, видами виробничої діяльності, менталітету, рівню свідомості і громадянської відповідальності.

Формування екологічної культури населення повинно відбуватися постійно, особливо підростаючого покоління, щоб дбайливе відношення до природи до її санітарного стану стало частиною його світогляду, спираючись на сукупність освітянських, моральних-етичних, культурних та світоглядних якостей, яке базуватиметься на принципах:

врахування інтересів нинішнього і майбутніх поколінь;
рішення завдань екологічної культури – як складової екологічної політики держави;
врахування регіональних особливостей, демографічної ситуації, культурно-історичних традицій, рівня інтелекту і освіти, духовного потенціалу населення;
використання основних положень державної політики в області охорони природного навколишнього середовища і екологічної безпеки;
забезпечення загально освітянських заходів з практичним рішенням природоохоронних проблем;
культивування гуманного відношення до природи;
здійснення відкритості та доступності інформації;
залучення підприємців, громадських організацій та інших об’єднань до формування екологічної культури;
дотримання екологічного законодавства.

Екологічна культура повинна формуватися на протязі всього життя людини, а особливо активно в системі освіти. Важливими інститутами виховання повинні стати ЗМІ і відповідна природоохоронна реклама.

Рішення задач по екологічній освіті неможливе без координації виконавчої влади всіх рівнів, пріоритети роботи яких можуть бути сформульовані наступним чином:

залучення органів місцевого самоврядування, промисловців, підприємців, профспілок, громадських організацій, ЗМІ, шкіл, культурних закладів до проведення різноманітних екологічних заходів;
інформування населення о стані навколишнього природного середовища та його безпеки для населення;
залучення до природоохоронної тематики закладів культури, спорту, туризму;
формування екологічно орієнтованої суспільної думки;
звернення уваги населення до екологічних проблем;
пропагування дбайливого відношення до водних і земельних ресурсів, особливо на заповідних територіях;
підвищення кваліфікації спеціалістів в області екологічної освіти;
виховання екологічного світогляду, проведення екологічно-інформаційної кампанії;
створення інформаційних матеріалів, засобів наглядної агітації, відеороликів, радіо та телепрограм, проведення мастер-класів семінарів, круглих столів, екскурсії, конкурсів, тощо;
залучення вчених і журналістів до написання книг по актуальним екологічним проблемам;
проведення перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів в області охорони природного навколишнього середовища.

Для дієвого державного управління в області формування екологічної культури українців доцільно створити «Координаційну національну раду з питань екологічної освіти і формування екологічної культури».

В області нормативно-правового та фінансового забезпечення реалізації політики держави по формуванню екологічної культури доцільно розробити відповідний механізм у вигляді:

схвалення Кабінетом Міністрів України «Концепції формування екологічної культури населення України»;
розроблення проекту закону «Про екологічне виховання населення України»;
посилення відповідальності за екологічні правопорушення;
забезпечення відповідного бюджетного фінансування заходів по формуванню екологічної культури;
створення умов для благодійності в області формування екологічної культури;
тощо.

Конкретизація положень даної Програми (концепції) виховання екологічного світогляду населення України здійснюватиметься під час розробки Національної програми модернізації моделі комплексної експлуатації водних ресурсів України.

Висновки

Україна має у своєму розпорядженні усі необхідні географічні, економічні, адміністративні, кадрові, виробничі і політичні ресурси, розумне використовування яких після прийняття «Доктрини розвитку рибного господарства України на період до 2050 р.» зможе не тільки повністю відновити рибогосподарський потенціал водойм, але й надати необхідний поштовх інтенсивному розвитку всього рибного господарства України, включаючи розвиток сучасного рибопромислового флоту, для повного задоволення потреб населення, забезпечення продовольчої безпеки і незалежності держави в секторі рибопродукції та нарощування її експортного потенціалу!!!

Мегалодон

Доктрина розвитку галузі рибного господарства України на період до 2050 р. (ідеологічні засади)

Хто з вас спроможний зробити “Крок в майбутнє галузі рибного господарства”???

Доктрина

розвитку рибного господарства України

на період до 2050 р.

(ідеологічні засади)

Мегалодон

Схожий пост

Обгрунтування необхідності прийняття Закону України “Про марикультуру”

Громадська експертиза діяльності Держрибагентства за 2022-2023 рр. (Частина 1)

Обгрунтування необхідності написання Закону України “Про збереження різноманіття водних біоресурсів”

Обгрунтування необхідності розробки Закону України “Доктрина розвитку рибного господарства України до 2050 р.”

Обгрунтування необхідності прийняття Закону України “Про відновлення рибопромислового флоту України до 2050 р.”

Рибне господарство

Меню користувача

Останні записи

Медіа