КОДЕКС РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ   Засади державної політики у сфері рибного господарства України Кодифікований акт у контексті імплементації законодавства ЄС у сфері рибальства та аквакультури  

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

 

 

КОДЕКС

РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 

Засади державної політики у сфері

рибного господарства України

Кодифікований акт у контексті імплементації законодавства ЄС у сфері рибальства та аквакультури

 

Київ – 2026 рік

ПОГОДЖЕНО: Голова Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм   _______________Ігор КЛИМЕНОК   “_____”_______________ 2025 року

 

 

КОДЕКС

РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 

Засади державної політики у сфері

рибного господарства України

Кодифікований акт у контексті імплементації законодавства ЄС у сфері рибальства та аквакультури

 

 

Розробники:

 

1. Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

 

2. Громадська рада при Держрибагентстві

 

 

 

 

Зміст

                                                                   Сторінка

Розділ I	ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ……………………………………………………………	5
Розділ II	ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ……………………………………..	8
Розділ III	ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ВЕКТОР ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЄС…………………………………………………………………	17
Розділ IV	ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ РИБНИМ ГОСПОДАРСТВОМ…………………………..	23
Розділ V	ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ТА РИБОГОСПОДАРСЬКІ ВОДНІ ОБ’ЄКТИ………………………………………………………………………………………..	34
Розділ VI	НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ДЕРЖАВНИЙ МОНІТОРИНГ, ОБЛІК, СТАТИСТИКА………………………………………………………………….	52
Розділ VII	СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В РИБНОМУ ГОСПОДАРСТВІ…………………………………………………………………………….	55
Розділ VIII	ОХОРОНА, ВІДТВОРЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ…………………………………………………………………………………	62
Розділ IX	ДОЗВІЛЬНА СИСТЕМА У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА …………………………………………………………………………	69
Розділ X	ПРОМИСЕЛ У МОРЯХ, ОКЕАНІ, ВИКЛЮЧНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ ………………………………………………………….	81
Розділ XI	МОРСЬКА ІНФРАСТРУКТУРА ТА ФЛОТ
Розділ XII	МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА ……………………………………………………………………….	91
Розділ XIII	ПОЛОЖЕННЯ ПРО СУДНА, ЕКІПАЖ, СПОСТЕРІГАЧІВ ТА НАУКОВІ РЕЙСИ ………………………………………………………………………	96
Розділ XIV	103 БОРОТЬБА З IUU FISHING ……………………………………………….	106
Розділ XV	ФЛОТ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ, ПОРТИ ТА СУДНОБУДІВНА ІНФРАСТРУКТУРА …………………………………..	118
Розділ XVI	СТРАТЕГІЯ ВІДНОВЛЕННЯ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ……………………………	138
Розділ XVII	ПРОМИСЕЛ У СВІТОВОМУ ОКЕАНІ……………………………..	155
Розділ XVIII	ПРОМИСЕЛ У ВИКЛЮЧНИХ (МОРСЬКИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (ВЕЗ) ………..	172
Розділ XIX	ПРОМИСЕЛ В АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОМУ БАСЕЙНІ………	185
Розділ XX	ПРОМИСЕЛ У КОНТИНЕНТАЛЬНИХ ВОДОЙМАХ УКРАЇНИ ……………………………………………………………………………………..	220
Розділ ХХI	ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ…………………………………	265
Розділ XXII	КООПЕРАТИВНІ РИБОГОСПОДАРСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ……….	300
РОЗДІЛ XXIII	АКВАКУЛЬТУРА ……………………………………………………………………….	318
Розділ ХX IV	МАРИКУЛЬТУРА ТА БЛАКИТНА ЕКОНОМІКА…………………….	398
Розділ  XXV	ВЕТЕРИНАРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА РИБОПРОДУКЦІЇ…………………………………………………………………………	429
Розділ XXVI	РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ…………………………………….	436
Розділ XXVII	СПЕЦІАЛЬНІ ТРАДИЦІЙНі РИБОПРОМИСЛОВІ ГОСПОДАРСТВА (СТРГ)……………………………………………………………..	484
Розділ XXVIII	РИБОПЕРЕРОБКА, ЯКІСТЬ, БЕЗПЕЧНІСТЬ І ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ РИБНОЇ ПРОДУКЦІЇ…………………………….	544
Розділ XXIX	ВНУТРІШНІЙ РИНОК, ЕКСПОРТ, ІМПОРТ ТА ТРАНЗИТ РИБНОЇ ПРОДУКЦІЇ…………………………………………………………………..	557
Розділ XXX	ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО…………………………………	561
Розділ XXXI	ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА УМОВИ ДЛЯ ІНВЕСТОРІВ………………….	568
Розділ XXXII	ІННОВАЦІЇ, ЦИФРОВІЗАЦІЯ ТА НАУКОВИЙ РОЗВИТОК…..	592
Розділ XXXIII	МІЖНАРОДНЕ РИБОГОСПОДАРСЬКЕ ТА МОРСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО……………………………………………………………………	595
Розділ XXXIV	УПРАВЛІННЯ, КОНТРОЛЬ, НАГЛЯД ТА БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ…………………………………………………………………………………	600
Розділ XXXV	ОСВІТНЯ ТА КАДРОВА ПОЛІТИКА………………………………………..	610
Розділ XXXVI	ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА …………………………………..	614
Розділ XXXVII	ЗАХИСТ ДОВКІЛЛЯ ТА ВПЛИВ РИБОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕКОСИСТЕМИ………………………………………………	619
Розділ XXXVIII	ЗМІНИ КЛІМАТУ І АДАПТАЦІЯ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА………………………………………………………………………..✅	622
Розділ XXXIX	ПРОСТОРОВЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ ТЕРИТОРІЙ………………………………………………………………….	625
Розділ XL	ІНФПАСТРУКТУРА ТА ДОПОМІЖНІ ПІДПРИЄМСТВА………	627
Розділ XLI	ГРОМАДСЬКА УЧАСТЬ……………………………………………………………..	633
Розділ XLII	ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ, РЕНТА ТА ПЛАТА ЗА КОРИСТУВАННЯ РЕСУРСОМ ………………………………………………..	638
Розділ XLIII   Додатки	ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ………………………….   ПАКЕТ СУПРОВОДНИХ ДОУМНТІВ ДО КОДЕКСУ…………………	640   647

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОДЕКС РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 

ПРЕАМБУЛА

 

Усвідомлюючи історичну відповідальність перед народом України та майбутніми поколіннями, визнаючи стратегічне значення водних біоресурсів як національного надбання та фундаменту продовольчої безпеки, Україна проголошує незворотний курс на відновлення, зміцнення та сталий розвиток рибного господарства, що є невід’ємною складовою екологічної, економічної й енергетичної незалежності держави.

Цей Кодекс утверджує єдиний комплексний правовий порядок управління водними біоресурсами, аквакультурою та рибною промисловістю, ґрунтуючись на принципах верховенства права, науковості, екосистемного підходу, цифрової прозорості та відповідальності за природну спадщину України.

Україна, обираючи шлях європейської інтеграції, імплементує у цьому Кодексі стандарти та вимоги Європейського Союзу, зокрема Регламенти (EU) №1380/2013, №1005/2008, №1224/2009, Директиви 2000/60/ЄС, 2008/56/ЄС, 92/43/ЄЕС, 2014/89/ЄС, а також керівні принципи FAO та міжнародні екологічні угоди, формуючи  правову систему, що відповідає світовим нормам сталого управління водними ресурсами.

Україна підтверджує свою відданість модернізації рибної галузі, впровадженню технологічних інновацій, розвитку аквакультури та марикультури, зміцненню інституційної спроможності держави, посиленню охорони водних екосистем та відтворенню  рибних запасів, а також утвердженню чесних, прозорих і справедливих правил для всіх користувачів водних біоресурсів.

Кодекс – це акт довгострокової державної політики, спрямованої на захист природних багатств України, забезпечення добробуту громадян, зростання ефективності економіки, зміцнення міжнародного авторитету та інтеграцію в європейський економічний  простір.

Розділ I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

 

Цей Розділ встановлює правові, організаційні, економічні та екологічні засади державної політики у сфері рибного господарства України, визначає правовий статус водних біоресурсів, рибогосподарських водних об’єктів, порядок їх охорони, відтворення, сталого використання та управління, а також регулює  відносини щодо промислового, рекреаційного рибокористування, аквакультури, марикультури, рибопереробної діяльності, рибного флоту, берегової інфраструктури та логістики.

Глави і статті Кодексу забезпечують науково обгрунтоване управління, прозорість, підзвітність, екосистемний та басейновий підхід, пріоритет охорони та відтворення водних біоресурсів, економічну ефективність, інноваційність, цифровізацію, державну підтримку аквакультури та марикультури, продовольчу безпеку та захист національних інтересів.

Державна політика реалізується  шляхом імплементації міжнародних норм та стандартів, включно з  Конвенцією ООН з морського права (UNCLOS 1982), Угодою про транскордонні та далеко мігруючі рибні ресурси (UNFSA 1995), нормами та рекомендаціями ФАО (CCRF, PSMA, IPOA), актами регіональних рибогосподарських організацій (GFCM, EUROFISH, EIFAC, CEPTA), багатосторонніми екологічними конвенціями (CITES, CBD, Бернська та Боннська конвенції, Бухарестська конвенція) та нормами права ЄС, включно зі Спільною рибогосподарською політикою (CFP) та регламентами ЄС № 1224/2009, № 1005/2008, № 853/2004.

Кодекс забезпечує участь України у міжнародних і двосторонніх програмах, науково-технічному обміні, контролі та операціях протидії незаконному, непідзвітному та нерегульованому вилову (ННН), інтеграцію до європейської системи рибогосподарського моніторингу, контролю та звітності, гармонізацію національного законодавства з міжнародними та європейськими стандартами, а положення цього Кодексу мають пріоритет у разі колізії з іншими законами та нормативно-правовими актами України.

 

Глава 1.

Предмет, мета та сфера правового регулювання

Стаття 1. Предмет регулювання Кодексу

Цей Кодекс визначає правові,  організаційні, економічні та екологічні засади державної політики у  сфері рибного господарства України.

Кодекс регулює відносини, що виникають у процесі:

охорони, відтворення, раціонального використання та управління водними біоресурсами;

здійснення аквакультури, марикультури та рибницької діяльності;

промислового, любительського, спортивного та рекреаційного рибальства;

функціонування рибопереробної галузі, рибного флоту, берегової інфраструктури та логістики;

забезпечення простежуваності походження рибної продукції.

Стаття 2. Сфера дії Кодексу

Дія Кодексу поширюється на:

водні біоресурси та рибогосподарські водні об’єкти України;

суб’єктів господарювання у сфері рибного господарства та аквакультури;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють державну політику, регулювання та контроль;

користувачів водних біоресурсів, включаючи промислових рибалок, суб’єктів аквакультури, любителів та спортсменів-рибалок;

діяльність, пов’язану з транспортуванням, зберіганням, переробкою, реалізацією рибної продукції.

Кодекс застосовується у частині, що стосується використання земель водного фонду, берегової лінії,  акваторій морських вод та внутрішніх водойм.

Глава 2.

Принципи та засади державної політики у сфері рибного господарства

Стаття 3. Принципи державної політики у сфері рибного господарства

Державна політика у галузі рибного господарства ґрунтується на таких принципах:

сталого використання водних біоресурсів та підтримання їх природної відтворюваності;

науково обґрунтованого управління, з урахуванням екосистемного підходу;

збереження біорізноманіття та природних екосистем;

прозорості та підзвітності органів державної влади;

пріоритету продовольчої безпеки та розвитку національного рибного сектору;

державної підтримки аквакультури та марикультури;

імплементації міжнародних стандартів, включаючи норми Європейського Союзу;

економічної ефективності, інноваційності та цифровізації галузі;

контролю за простежуваністю походження продукції та боротьби з ННН-рибальством.

Глава 3.

Міжнародне співробітництво та дія міжнародних договорів

Стаття 4. Дія міжнародних договорів України

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Кодексом, застосовуються  правила міжнародного договору, за умови його ратифікації Верховною Радою України.

Держава забезпечує:

виконання міжнародних зобов’язань у сфері рибальства, аквакультури та охорони водних біоресурсів;

участь у міжнародних організаціях, регіональних рибогосподарських комісіях та програмах співробітництва;

гармонізацію національного законодавства з нормами ЄС, ФАО, РВОР, й інших міжнародних інституцій.

Глава 4.

Цілі та завдання державної політики у сфері рибного господарства

 

Стаття 5. Цілі рибного господарства України

Основними цілями рибного господарства України є: відтворення, охорона та збереження водних біоресурсів, сталий розвиток рибальства та аквакультури, нарощування внутрішнього виробництва рибної продукції, розвиток промислового рибальства у внутрішніх водах, морських акваторіях та океанічному промислі, модернізація рибного флоту та інфраструктури, розвиток рибної переробки, логістики та експортного потенціалу, інтеграція України у глобальний рибний ринок та участь у міжнародних програмах, забезпечення імпортозаміщення та продовольчої безпеки.

 

Глава 5.

Взаємодія з іншим законодавством України

 

Стаття 6. Співвідношення Кодексу з іншими законами та нормативно-правовими актами

Відносини у сфері рибного господарства регулюються цим Кодексом, а також законами України у сферах: водних ресурсів і водокористування, охорони довкілля та збереження біорізноманіття, земельних відносин та використання земель водного фонду, санітарних та ветеринарних вимог, продовольчої безпеки та якості харчових продуктів, адміністративної, фінансової та податкової політики, морської діяльності, судноплавства та портової інфраструктури.

У разі виникнення колізії між  нормами цього Кодексу та іншими актами застосовуються положення цього  Кодексу, якщо інше не передбачено законом.

Розділ II

 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

 

Стаття 7. Терміни та визначення понять

Адаптаційні заходи – комплекс дій, спрямованих на підвищення стійкості рибогосподарських систем до змін клімату та антропогенних впливів.

Анадромні види риб – види риб, які відтворюються у прісній воді та здійснюють нагул у морських водах.

Акліматизація об’єктів аквакультури – вселення гідробіонтів у водні об’єкти за межами їх природного ареалу для створення стійких популяцій.

Аквакультура (рибництво) – діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури для продукції, кормів, відтворення біоресурсів, рекреації.

Аквакультурний об’єкт – водний біоресурс, який утримується, вирощується або розводиться в умовах аквакультури.

Аматорське (любительське) рибальство – добування водних біоресурсів громадянами для власних потреб без мети отримання прибутку.

Біобезпека в аквакультурі – система заходів, що запобігає занесенню, розповсюдженню та ліквідації хвороб риб і інших гідробіонтів.

Біомеліорація – застосування гідробіонтів для покращення гідроекологічного стану водойм, зниження забруднення та підвищення біопродуктивності.

Біологічно обгрунтований вилов – обсяг вилову, визначений науковими установами як допустимий без шкоди для відтворення запасів.

Біоресурси водних екосистем (водні біоресурси) – сукупність живих організмів, що мешкають у водах України та є об’єктами промислу, відтворення або охорони.

Біотехнологічні кластери рибного господарства – територіальні об’єднання підприємств, наукових установ і державних структур для виробництва, переробки та досліджень рибної продукції.

Біотехнічні заходи – процеси, що забезпечують штучне або напівштучне відтворення водних біоресурсів.

Відтворення водних біоресурсів – природне чи штучне поновлення чисельності водних організмів.

Водні біоресурси (водні біологічні ресурси) – сукупність живих організмів у воді, включаючи риб, безхребетних, водорості та інші водні рослини.

Водний об’єкт рибогосподарського призначення – водойма або водотік, що використовується для ведення рибного господарства, промислового рибальства або аквакультури.

Випасна аквакультура – екстенсивне вирощування об’єктів аквакультури шляхом вселення різновікових груп гідробіонтів у водні об’єкти для підвищення продуктивності.

Генофонд водних біоресурсів – сукупність генетичного різноманіття популяцій риб та інших водних організмів.

Генофондні колекції – генетично репрезентативні сукупності живих риб або інших гідробіонтів, консервованих для збереження генетичного матеріалу.

Гідробіонти – тварини чи рослини, що мають пристосування для життя у воді.

Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми – споруди для управління водними ресурсами та запобігання шкідливій дії води.

Добування (вилов) – вилучення водних біоресурсів із середовища їх перебування.

Донний водовипуск – споруда для регулювання рівня води та переміщення об’єктів аквакультури.

Екологічна безпека водних екосистем – стан, при якому збережено біорізноманіття і здатність водойм до природного самовідтворення.

Екологічна інспекція рибальства – орган державного нагляду за охороною та використанням водних біоресурсів.

Екологічний стан водного об’єкта – сукупність гідробіологічних, хімічних та гідрологічних параметрів середовища існування водних біоресурсів.

Екстенсивна форма аквакультури та марикультури – вирощування об’єктів аквакультури з використанням природних кормових ресурсів без засобів інтенсифікації.

Електронний логбук аквакультури та марикультури – державна електронна система реєстрації та простежуваності процесів вирощування водних біоресурсів, що забезпечує фіксацію даних про біомасу, корми, ветеринарні заходи, біобезпеку, вилучення та реалізацію продукції.

Естуарії – частково замкнута водна маса в нижній течії річки, з’єднана з морем і живиться прісною водою.

Закриті умови аквакультури та марикультури – вирощування об’єктів у водному середовищі, відокремленому від водного об’єкта бар’єрами.

Зони аквакультури (рибництва) – території для здійснення аквакультури, встановлені за кліматичними характеристиками.

Засоби інтенсифікації – технологічні процеси для підвищення продуктивності об’єктів аквакультури та марикультури.

Ікра – продукт життєдіяльності риби.

Індустріальна аквакультура та марикультура – штучне розведення та утримання об’єктів з використанням сучасних технологій, УЗВ та УОВ.

Індустріальні рибні господарства – високотехнологічні рибні господарства для інтенсивного вирощування об’єктів аквакультури.

Інтенсивна форма аквакультури та марикультури – вирощування з ущільненими посадками та інтенсивною штучною годівлею.

Інтенсивна форма рибництва – форма вирощування з застосуванням засобів інтенсифікації (корми, добрива, меліорація).

Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства – комплекс показників, що визначають бажання інвесторів вкладати кошти.

Інтродукція об’єктів аквакультури та марикультури – вселення гідробіонтів у водні об’єкти за межами їх природного ареалу.

Каботажне плавання – рух суден флоту рибної промисловості між портами України в межах Азово-Чорноморського басейну.

Калканове господарство – галузь марикультури для вирощування донних видів та розвитку експорту.

Карантинні рибогосподарські ізолятори – водойми, басейни та УЗВ для ізоляції об’єктів аквакультури для контролю захворювань.

Катадромні види риб – види риб, які відтворюються у морі та здійснюють нагул у прісних водах.

Квота добування (вилову) – частка ліміту спеціального використання водних біоресурсів для конкретної особи.

Конвенційний район – частина відкритого моря, де поширюється дія міжнародних договорів України щодо промислу.

Користувач водних біоресурсів – суб’єкт рибного господарства, який здійснює спеціальне використання водних біоресурсів.

Культурне рибне господарство (КРГ) – це організаційно упорядкована форма використання водних біоресурсів у межах водних об’єктів, що перебувають у режимі СТРГ, спрямована на  забезпечення доступних та безпечних умов для любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства та риболовного туризму на основі  штучного формування іхтіофауни, регульованого вилову та надання супутніх послуг.

Ліміт спеціального використання водних біоресурсів (загальнодопустимий улов) – обсяг вилучення водних біоресурсів, встановлений для запобігання перевищення допустимого вилову.

Любительське рибальство – добування водних біоресурсів для особистих потреб без права реалізації.

Марикультура – аквакультура у морських водах, лагунах та лиманах, включає вирощування риби, молюсків, водоростей та інших гідробіонтів.

Морський рибний порт – порт для обслуговування рибальських та торгівельних суден.

Науково-біологічне обгрунтування – документ з обґрунтування заходів щодо водних біоресурсів.

Немісцеві види гідробіонтів – види водних біоресурсів, відсутні у зоні природного поширення.

ННН-рибальство – незаконне, непідзвітне, нерегульоване рибальство – незаконна діяльність, про яку користувач не звітував або подавав недостовірні дані.

 Рибальство – рибальська діяльність у районах, де немає застосування заходів управління.

Об’єкти аквакультури та марикультури – гідробіонти, що використовуються для розведення, утримання та вирощування.

Об’єкти промислу – водні біоресурси певного виду та стану, щодо яких здійснюється промисел.

Об’єкти рибного світу, що підлягають охороні – риби та інші водні біоресурси зі своїми нерестовищами та середовищем існування.

Озерна марикультура – вирощування об’єктів марикультури у озерах з соленою водою.

Охорона водних біоресурсів – система заходів для збереження, відтворення та раціонального використання водних біоресурсів.

Океанічний промисел – промисловий вилов риби у відкритих водах Світового океану.

Підводне рибальство (підводне  полювання) – це добування водних біоресурсів шляхом пірнання із застосуванням спеціального спорядження, що дозволене законодавством.

Переробка водних біоресурсів – зміна первинних властивостей гідробіонтів із застосуванням технологій.

Природні кормові ресурси водних об’єктів – сукупність живих організмів та детриту, що використовується гідробіонтами як корм.

Прогноз допустимого вилову – можливий обсяг вилову водних біоресурсів у водному об’єкті на сезон.

Продукція аквакультури та марикультури – всі види об’єктів аквакультури та марикультури та вироблена з них продукція.

Продукція промислу українського походження – продукція, вироблена з водних біоресурсів резидентами України.

Район промислу – рибогосподарський водний об’єкт, де проводиться промисел.

Реакліматизація гідробіонтів – вселення гідробіонтів у їх природний ареал для відновлення чисельності популяцій.

Режим промислу – сукупність вимог та правил для оптимізації складу водних біоресурсів.

Режим рибогосподарської експлуатації водного об’єкта – вимоги щодо робіт з відтворення, вилову та охорони водних біоресурсів.

Рекреаційне рибальство – любительське та спортивне рибальство, підводне полювання, риболовний туризм.

Рекреаційне рибокористування – це вид спеціального використання водних біоресурсів, що охоплює діяльність з любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства, риболовного туризму, а також діяльність культурних рибних господарств (КРГ), спрямовану на забезпечення умов для здійснення таких  видів рибальства.

Ремонтно-маточні стада (РМС) об’єктів аквакультури та марикультури – різновікові групи гідробіонтів для отримання потомства.

Риби – дикі тварини на всіх стадіях розвитку, що перебувають у природній волі або неволі.

Рибальство – добування водних біоресурсів у водних об’єктах.

Рибне господарство – галузь економіки, що охоплює відтворення, вирощування, використання та переробку водних біоресурсів.

Рибницький басейн – штучно створена споруда для утримання та вирощування об’єктів аквакультури.

Рибницьке господарство – майновий комплекс для розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури.

Рибницький садок – споруда для тимчасового зберігання об’єктів аквакультури та переднерестового утримання плідників.

Рибницький ставок – водний об’єкт для розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури.

Рибогосподарська діяльність  діяльність щодо вивчення, охорони, відтворення та використання водних біоресурсів.

Рибогосподарська меліорація – комплекс заходів для підвищення продуктивності водних об’єктів.

Рибогосподарська технологічна водойма – штучно створена водойма для розвитку об’єктів аквакультури.

Рибозбірно-осушувальний канал – канал для відведення води та спрямованого руху об’єктів аквакультури.

Риболовний туризм – це вид  організованої туристичної діяльності, що включає подорожі та перебування громадян на рибогосподарських водних об’єктах з метою відпочинку,  оздоровлення, культурного та природного пізнання шляхом рибальства.

Санація водного об’єкта – комплекс заходів із очищення та покращення гідробіологічного стану водойми.

Селекція об’єктів аквакультури – цілеспрямоване формування бажаних ознак у популяції гідробіонтів.

Сервісні рибницькі послуги – послуги з обслуговування рибницьких господарств, рибних садків та ставків.

Системи замкненого водопостачання  (ЗВП, УЗВ, RAS – системи) – технологічні установки для вирощування гідробіонтів без  контакту з природними водоймами.

Спеціальне використання водних біоресурсів – вилов або розведення водних біоресурсів на комерційній або науковій основі.

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства (СТРГ) – це організовані системи ведення традиційного рибного промислу, що базуються на історично сформованих способах використання водних біоресурсів і здійснюються на визначених водних об’єктах з метою охорони, відтворення та сталого використання водних біоресурсів, забезпечуючи сталий відтворювальний цикл рибних популяцій.

Спортивне рибальство – риболовля з метою змагань та відпочинку без комерційної реалізації добутих риб.

Стратегічні гідробіологічні резерви – запаси об’єктів аквакультури для підтримки відтворення та генофонду.

Стратегічне планування в рибному  господарстві – прогнозування та розробка політики розвитку галузі на  середньо- та довгострокову перспективу.

Товарне рибництво – діяльність із вирощування об’єктів аквакультури для реалізації та споживання.

Транскордонні водні біоресурси – водні організми, які поширені у водоймах двох або більше держав.

Технологічні ставки – штучні водойми для інтенсивного вирощування риб з контролем корму та середовища.

Транспортна мережа рибної промисловості – система перевезення водних біоресурсів, обладнання та продукції рибництва.

Тріада біотехнологій рибного господарства – поєднання відтворення, генетичного контролю та інтенсивної технології вирощування.

Управління рибним господарством –  діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та  користувачів водних біоресурсів.

Умови інтенсивного вирощування – параметри середовища (температура, кисень, корм) для максимального росту гідробіонтів.

Умови утримання об’єктів аквакультури – контрольовані параметри середовища для нормального розвитку риб, молюсків та водоростей.

Узбережні марикультурні господарства – господарства для вирощування морських об’єктів на прибережних ділянках.

Фітопланктон – мікроскопічні водні рослини, основне джерело первинної продукції у водних екосистемах.

Фіторемедіація – використання водних рослин для очищення водойм та покращення екологічного стану.

Хімічний контроль води – моніторинг та регулювання хімічних параметрів для підтримки здоров’я гідробіонтів.

Хвороби водних біоресурсів – патологічні стани риб та інших гідробіонтів, що потребують профілактики та лікування.

Цільове відтворення – розведення певного виду для досягнення конкретних економічних, наукових або екологічних цілей.

Цех переробки риби – виробничий підрозділ для обробки та переробки водних біоресурсів.

Червонокнижні види – види риб, молюсків та інших водних організмів, які охороняються законом.

Часткове промислове використання – вилов у межах частини водойми або виділеної ділянки з дотриманням квоти.

Штучне розведення – створення умов для відтворення та росту водних біоресурсів в контрольованому середовищі.

Штучне годування – введення кормів у водойму для інтенсивного росту гідробіонтів.

Щільність посадки – кількість об’єктів аквакультури на одиницю площі або об’єму водойми.

Ювенільна стадія – ранній етап розвитку риби після метаморфозу, до статевої зрілості.

Якість води – комплекс  фізико-хімічних та біологічних параметрів, що визначають придатність  водного середовища для життя гідробіонтів.

Якість продукції аквакультури –  відповідність вирощених гідробіонтів нормам безпечності, харчової  цінності та технологічних стандартів.

Якість продукції промислового вилову – відповідність рибної продукції стандартам свіжості, безпечності та ринкових вимог.

 

Розділ III

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ВЕКТОР ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЄС

 

Цей Розділ встановлює правові та організаційні засади інтеграції України у Спільну рибогосподарську  політику ЄС (CFP), імплементації регламентів та директив Європейського Союзу у сфері рибного господарства, аквакультури, контролю та охорони  водних біоресурсів, а також виконання міжнародних зобов’язань України.

Норми Розділу визначають:

Принципи та підходи CFP, зокрема: екосистемний та запобіжний підхід, максимальний сталий вилов (MSY), спільне управління ресурсами (co-management), принцип заборони відходів (Landing Obligation), інтеграцію екологічної, економічної та соціальної  складових у рішеннях щодо управління рибними запасами.

Гармонізацію національного законодавства з регламентами ЄС, включно з електронними системами обліку та моніторингу вилову, ліцензуванням, веденням електронних журналів  промислу та звітності, сертифікацією та простежуваністю продукції, ветеринарними, санітарними та митними нормами ЄС (Регл. № 1224/2009,  1005/2008, 404/2011, 853/2004, 882/2004, 2074/2005).

Впровадження стандартів  рибогосподарського контролю та нагляду ЄС, включно з ризик-орієнтованим контролем, моніторингом на воді (VMS, AIS, дрони), фото- та відеофіксацією, застосуванням санкцій за порушення та системою  електронної ідентифікації вилову.

Забезпечення безпечності, якості та законності продукції рибного господарства та аквакультури, застосування системи простежуваності «від води до столу», маркування та документальне підтвердження походження продукції відповідно до  стандартів ЄС.

Виконання міжнародних договорів і планів FAO (IPOA, PSMA), участь у регіональних організаціях (GFCM,  COFI), двостороння координація промислу у транскордонних водах, обмін  науковими даними та оцінка стану рибних запасів.

Організаційні засади державного  управління, контролю та нагляду: компетенції Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства,  Держрибагентства щодо формування політики, виконання контролю, ведення  реєстрів, організації інспекцій та забезпечення виконання міжнародних  стандартів.

Механізми державної відповідальності та контролю за порушеннями законодавства у сфері рибного господарства, застосування санкцій, обмежень та заходів  реагування із дотриманням принципів законності та прав користувачів.

Розділ спрямований на забезпечення  балансу між європейськими стандартами, національною специфікою, правами та свободами користувачів водних біоресурсів, екологічною відповідальністю та сталим розвитком рибного господарства України.

Глава 1.

Загальні положення імплементації Спільної рибогосподарської політики ЄС (CFP)

 

Стаття 8. Положення про імплементацію Спільної рибогосподарської політики ЄС (CFP)

Мета імплементації CFP (спільна політика ЄС, спрямована на сталий розвиток та управління рибальством і аквакультурою в межах країн-членів ЄС).:

забезпечення сталого використання водних біоресурсів;

інтеграція України у європейський рибогосподарський простір;

наближення системи управління галуззю до стандартів ЄС.

Завдання держави:

гармонізація національного законодавства з регламентами ЄС;

впровадження адаптивного управління промислом, планів управління та багаторічних стратегій;

використання науково обгрунтованих критеріїв при встановленні квот, лімітів та режимів промислу

інтеграція екологічних стандартів  ЄС, у тому числі принципів Рамкової директиви про морську стратегію та  Водної рамкової директиви.

Імплементація CFP включає:

створення ефективної системи рибогосподарського контролю та електронного обліку вилову;

забезпечення прозорого механізму розподілу квот і дозволів на промисел;

підвищення інституційної спроможності органів управління, цифровізацію та підготовку персоналу.

впровадження стандартів ЄС у сфері аквакультури, ветеринарії, біобезпеки, екологічних норм та добробуту гідробіонтів;

Участь у європейських наукових програмах та ініціативах збору даних про стан рибних запасів.

Принципи імплементації CFP: сталість рибних запасів та екосистемний баланс, запобіжний підхід та відповідальність користувачів, відкритість і прозорість рішень, недискримінаційність та рівний доступ до ресурсів, інтеграція екологічної, економічної та соціальної складових при ухваленні рішень.

Стаття 9. Вимоги щодо адаптації регламентів ЄС та імплементація CFP

Загальні засади

Імплементація CFP спрямована на інтеграцію України до внутрішнього ринку ЄС, сталого управління рибними  запасами та охорону морського середовища.

Принципи та підходи CFP: екосистемний підхід: управління рибними запасами з урахуванням взаємозв’язків між видами та середовищем існування, максимально допустимий сталий вилов (MSY), запобіжний принцип, спільне управління (co-management), принцип заборони відходів (Landing Obligation).

Гармонізація системи управління: довгострокові плани управління запасами, дозвільна система: електронні ліцензії, журнали промислу, цифровий облік та звітність, Усі рішення ґрунтуються на наукових даних та міжнародних рекомендаціях.

Контроль і нагляд:

використання електронного моніторингу (VMS, AIS), фото- та відеофіксації, ризик-орієнтованого контролю;

санкції відповідно до стандартів ЄС (штрафи, призупинення або анулювання дозволів, бальна система порушень).

Розвиток аквакультури та простежуваність продукції:

Впровадження стандартів ЄС щодо біобезпеки, добробуту гідробіонтів, екологічно чистих технологій;

електронна система простежуваності від вилову до реалізації продукції;

маркування продукції відповідно до вимог ЄС;

міжнародне співробітництво;

узгодження національних програм підтримки галузі з інструментами ЄС;

співпраця з DG MARE, країнами-членами ЄС та міжнародними організаціями щодо оцінки запасів та наукових досліджень.

Моніторинг імплементації CFP:

регулярний моніторинг відповідності національного законодавства стандартам ЄС;

щорічний звіт Держрибагентства Кабінету Міністрів України;

розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства на основі результатів моніторингу.

Глава 2.

Стандарти рибогосподарського контролю ЄС

 

Стаття 10. Стандарти рибогосподарського контролю ЄС

Державний контроль та нагляд у сфері рибного господарства України здійснюються з урахуванням стандартів та практик Європейського Союзу, зокрема:

Регламент (ЄС) № 1224/2009 щодо загального режиму контролю за рибальством;

Регламент (ЄС) № 1005/2008 про заборону незаконного, непідзвітного та нерегульованого вилову (IUU);

Регламент (ЄС) № 404/2011 щодо детальних правил застосування систем контролю, спостереження та звітності.

Основні стандарти рибогосподарського контролю, що застосовуються в Україні:

моніторинг вилову та промислу – ведення обліку всіх операцій із водними біоресурсами, включно з електронними журналами та системами відстеження;

верифікація та сертифікація продукції – перевірка походження риби та продукції рибного господарства, застосування сертифікатів походження;

система спостереження та контролю на воді – використання супутникового моніторингу (VMS), бортових логгерів та  дронів для спостереження за промисловими судами та акваторіями;

контроль за дотриманням квот, розмірів і періодів вилову – забезпечення відповідності вилову встановленим лімітам та сезонним обмеженням;

застосування заходів реагування та санкцій – оперативне виявлення порушень і застосування адміністративних,  цивільно-правових та кримінальних санкцій відповідно до законодавства.

Україна забезпечує гармонізацію національної системи рибогосподарського контролю з вимогами ЄС, включаючи:

інтеграцію електронних систем обліку та моніторингу;

стандартизовану звітність та обмін даними з міжнародними організаціями;

підвищення кваліфікації працівників контролю за рибним господарством за методиками ЄС.

Під час імплементації стандартів ЄС забезпечується збереження національної специфіки управління водними біоресурсами, охорони довкілля та соціально-економічних інтересів громад.

Порядок застосування стандартів рибогосподарського контролю, вимоги до процедур моніторингу, звітності та сертифікації встановлюються нормативними актами центрального органу  виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного  господарства.

Глава 3.

Митні, ветеринарні та санітарні вимоги ЄС до рибної продукції

 

Стаття 11. Митні, ветеринарні та санітарні вимоги ЄС до рибної продукції

Загальні положення

Забезпечення безпечності, якості, простежуваності та законності походження продукції.

Гармонізація з митними, ветеринарними та санітарними нормами ЄС.

Глава 4.

Вимоги Європейського Союзу у сфері експорту продукції рибного господарства та аквакультури

 

Стаття 12. Державний контроль та нагляд

Державний контроль та нагляд у сфері  рибного господарства здійснюється з метою забезпечення безпечності,  якості та законності вилову, виробництва та обігу продукції рибного  господарства та аквакультури.

Контроль та нагляд включають:

перевірку відповідності діяльності підприємств законодавству України та міжнародним стандартам;

здійснення лабораторних досліджень продукції та водних біоресурсів;

аудит систем управління якістю та гігієною на підприємствах;

контроль за транспортуванням, зберіганням та маркуванням продукції.

Органи державного контролю мають право застосовувати заходи адміністративного впливу, зокрема:  призупинення діяльності, накладення штрафів або заборону експорту, у  разі виявлення порушень.

Державний контроль здійснюється відповідно до міжнародних стандартів, зокрема норм Європейського Союзу, для забезпечення відповідності продукції вимогам європейського ринку.

Стаття 13. Стандарти рибогосподарського контролю ЄС

Українські підприємства рибного  господарства та аквакультури при підготовці продукції для експорту до ЄС зобов’язані дотримуватися стандартів контролю, що включають:

Регламент (ЄС) № 853/2004 щодо спеціальних гігієнічних правил для продуктів тваринного походження;

Регламент (ЄС) № 882/2004 про офіційний контроль у сфері здоров’я та безпечності харчових продуктів;

Регламент (ЄС) № 2074/2005 щодо імплементації специфічних правил контролю та експорту рибної продукції;

Регламент (ЄС) № 1005/2008 щодо заборони незаконного, непідзвітного та нерегульованого вилову (IUU).

Основні принципи контролю:

гарантування безпечності та якості продукції;

підтвердження законності походження продукції;

ведення системи відстежуваності «від води до столу»;

контроль умов транспортування, зберігання та пакування продукції;

документальна підтвердженість відповідності стандартам ЄС.

Державні органи забезпечують  навчання, сертифікацію та нагляд за підприємствами, що експортують  продукцію, а також ведуть базу даних сертифікованих підприємств та  продукції.

Стаття 14. Вимоги Європейського Союзу у сфері експорту продукції рибного господарства та аквакультури

Продукція рибного господарства та аквакультури, що експортується до ЄС, повинна відповідати вимогам ЄС щодо: санітарної та гігієнічної безпечності, системи сертифікації та підтвердження законності походження, відстежуваності продукції, умов транспортування, зберігання та маркування, повного документального оформлення.

Українська сторона забезпечує: контроль за дотриманням стандартів ЄС, координацію з митними, санітарними та фітосанітарними органами, навчання та підвищення кваліфікації персоналу експортерів, ведення бази даних сертифікованих підприємств та продукції для експорту.

Україна здійснює гармонізацію  національних стандартів і процедур з вимогами ЄС для забезпечення  сталого експорту рибної продукції, збереження екологічної безпеки та  економічних інтересів виробників.

 

Глава 5.

Виконання міжнародних зобов’язань України у сфері рибного господарства

 

Стаття 15. Міжнародні зобов’язання України

Пріоритет міжнародних договорів

Договори, ратифіковані Верховною Радою, мають пріоритет над внутрішнім законодавством.

Угода про асоціацію з ЄС та FAO

Гармонізація законодавства з CFP.

Впровадження систем контролю, боротьба з ННН (IUU) промислом.

Виконання міжнародних планів FAO (IPOA, PSMA).

Робота з регіональними організаціями та двосторонні угоди

Виконання рішень GFCM, COFI та інших структур.

Координація промислу у транскордонних водах, спільні наукові дослідження.

Звітність та моніторинг

Держрибагентство забезпечує своєчасну підготовку міжнародних звітів та достовірність наукових даних.

Моніторинг ефективності виконання договорів і пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Глава 6.

Державний контроль, нагляд і відповідальність за порушення у сфері рибного господарства

 

Стаття 16. Державний контроль, нагляд і відповідальність за порушення у сфері рибного господарства

Державний контроль та нагляд у сфері рибного господарства здійснюються з метою забезпечення:

дотримання законодавства України у сфері рибного господарства;

охорони водних біоресурсів та відновлення їх популяцій;

запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому вилову водних біоресурсів;

забезпечення відповідності діяльності суб’єктів рибного господарства екологічним, санітарним і ветеринарним нормам.

Органи державного контролю здійснюють нагляд шляхом:

перевірок і моніторингу рибогосподарської діяльності;

оцінки дотримання норм щодо обмежень вилову, розмірів, періодів та місць промислу;

перевірки ведення обліку та звітності користувачів водних біоресурсів;

контролю за дотриманням вимог щодо марикультури, аквакультури та обробки продукції;

застосування заходів реагування у випадку виявлення порушень.

За порушення законодавства у сфері рибного господарства суб’єкти господарювання та фізичні особи несуть відповідальність згідно із законом, зокрема: адміністративну, цивільно-правову, кримінальну, дисциплінарну (для працівників державних органів).

Рішення органів державного контролю щодо припинення або обмеження права користування водними біоресурсами, ухвалені без рішення суду, є такими, що не мають юридичної сили.

Підстави та порядок проведення контролю, наглядових заходів та застосування відповідальності встановлюються законодавством України і нормативними актами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства.

 

 

Глава 7.

Органи державного управління у сфері рибного господарства

 

Стаття 17. Кабінет Міністрів України

Вищий орган державного управління: затверджує політику, стратегії, програми, плани управління рибними запасами.

Координує діяльність центральних органів влади, фінансування політики, міжнародне співробітництво та стандартизацію.

Стаття 18. Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України

Формує політику управління рибними запасами, розвиток промислу, аквакультури, цифровізації та інтеграції з CFP.

Координує наукові дослідження, експортну політику, підготовку до аудитів та міжнародних перевірок.

Стаття 19. Дердавне агентство України з розвитку меліорації, рибного гоподарства та продовольчих програм (Держрибагентство)

Реалізує державну політику: контроль, нагляд, охорона водних біоресурсів, боротьба з браконьєрством, моніторинг промислу.

Ведення реєстрів, організація інспекцій, контроль простежуваності продукції, виконання міжнародних зобов’язань.

 

Розділ IV

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ РИБНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

 

Цей Розділ визначає правові засади  формування, реалізації та координації державної політики у сфері рибного господарства, аквакультури, охорони водних біоресурсів та відтворення запасів, а також інституційну систему управління галуззю.

Норми Розділу встановлюють:

Принципи державної політики: верховенство права, наукова обґрунтованість (science–based management), екосистемний та басейновий підходи, сталий розвиток водних біоресурсів, пріоритетність охорони та відтворення запасів, інтеграція до Спільної  рибогосподарської політики ЄС (CFP), прозорість, цифровізація та  відкритість даних, превентивність, адаптивне управління, участь громадськості та зацікавлених сторін, морська та геостратегічна безпека.

Розмежування повноважень органів влади: Кабінету Міністрів України – затвердження стратегій, програм, рамкових  квот, організаційно-штатної структури Держрибагентства, контролю та  нагляду; Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства –  формування політики, стратегічне планування, міжвідомча координація,  міжнародна взаємодія; Держрибагентству – реалізація політики, контроль,  нагляд, ведення реєстрів, видача дозволів, цифровізація, реалізація  науково-біологічних обґрунтувань, міжнародна координація, геостратегічні заходи.

Система підпорядкованих органів: територіальні рибоохоронні органи, інспекційні підрозділи, державні  науково-дослідні інститути та підприємства, спеціалізовані служби; їх  функції – контроль та протидія браконьєрству, моніторинг, ведення  цифрового обліку, реалізація НБО, збереження цінних видів, підготовка  аналітичних матеріалів.

Процедури ухвалення рішень: рішення про видачу, поновлення або анулювання дозволів приймаються на  підставі чинного НБО, законності суб’єкта, наявності ресурсної бази,  дотримання режиму промислу та екологічної безпечності; рішення про  зупинення або обмеження промислу – у випадку загрози стану запасів,  відсутності актуального НБО, надзвичайних екологічних ситуацій,  перевищення лімітів або квот.

Відповідальність та санкції: застосування попереджень, штрафів, обмежень, анулювання дозволів,  тимчасового вилучення знарядь лову, передача матеріалів до  правоохоронних органів; посадові особи несуть дисциплінарну,  адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення  законодавства, корупційні дії, затягування процедур, фальсифікацію  документів та невиконання актів Кабінету Міністрів України та наказів  Міністерства.

Розділ спрямований на забезпечення  ефективного управління рибним господарством, дотримання екологічної та  соціальної безпеки, інтеграцію національної політики з міжнародними  стандартами та гарантування прав і законних інтересів користувачів  водних біоресурсів.

Глава 1.

Загальні засади державної політики у сфері рибного господарства

 

Стаття 20. Принципи та основи державної політики у сфері рибного господарства

Державна політика України у сфері рибного господарства базується на принципах:

верховенства права;

наукової обґрунтованості (science–based management);

екосистемного та басейнового підходів;

сталого використання водних біоресурсів;

пріоритетності охорони та відтворення запасів;

інтеграції до Європейського Союзу та повної відповідності нормам CFP (Common Fisheries Policy);

прозорості, цифровізації та відкритості даних;

превентивності та адаптивного управління;

участі громадськості та зацікавлених сторін;

морської геостратегічної безпеки та врахування інтересів України у Чорноморському регіоні.

Державне управління здійснюється на основі розмежування повноважень між:

Кабінетом Міністрів України;

Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Міністерство);

Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (далі – Держрибагентство);

підпорядкованими органами Держрибагентства;

іншими органами виконавчої влади, залученими до управління природними ресурсами, екологічної безпеки та продовольчої політики.

Глава 2.

Повноваження Кабінету Міністрів України

 

Стаття 21. Основні повноваження Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України у сфері рибного господарства:

затверджує державну рибогосподарську політику;

ухвалює стратегії, програми та пріоритети розвитку галузі;

затверджує загальнодержавні режими промислу, рамкові квоти та обмеження;

визначає порядок державного контролю та нагляду;

затверджує Положення про Держрибагентство, його структуру та граничну чисельність;

ухвалює рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію органів, підпорядкованих Держрибагентству;

здійснює координацію центральних  органів виконавчої влади у сферах екології, меліорації, продовольчих  програм, аквакультури, рибоохорони, безпечності харчових продуктів;

затверджує порядок діяльності Єдиної електронної рибогосподарської системи (ЄЕРС).

Нормативно-правові акти Кабінету  Міністрів України у сфері рибного господарства є обов’язковими для  виконання органами влади, юридичними та фізичними особами.

Глава 3.

Формування державної політики Міністерством

 

Стаття 22. Повноваження Міністерства

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України:

формує державну політику у сфері рибного господарства;

готує проєкти стратегій, програм, концепцій та інших документів;

подає нормативно-правові акти на затвердження Кабінету Міністрів України;

здійснює стратегічне планування, прогнозування та аналітичну оцінку стану галузі;

забезпечує міжвідомчу координацію з питань екологічного контролю, меліорації, продовольчих програм,  рибоохорони та морської безпеки;

координує діяльність Держрибагентства та контролює ефективність його роботи;

організовує міжнародну взаємодію у межах інтеграції до ЄС, ООН, FAO, General Fisheries Commission for the Mediterranean (GFCM);

веде державний звіт про стан рибного господарства і щороку подає його Кабінету Міністрів України.

Глава 4.

Держрибагентство: статус і повноваження

 

Стаття 23. Статус Держрибагентства

Держрибагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України і координується Міністерством.

Держрибагентство реалізує державну політику у сфері рибного господарства, забезпечує управління галуззю,  контроль, нагляд та розвиток.

Стаття 24. Повноваження Держрибагентства

Держрибагентство:

організовує та забезпечує виконання державної політики;

проводить державний контроль та нагляд;

затверджує та контролює виконання науково-біологічних обґрунтувань (НБО);

веде державні реєстри у сфері рибного господарства;

видає, поновлює, зупиняє та анулює дозволи на використання водних біоресурсів;

забезпечує державні програми відтворення та охорони водних біоресурсів;

організовує інвестиційні та інноваційні програми;

проводить цифровізацію галузі, включаючи Єдину електронну рибогосподарську систему;

забезпечує міжнародну взаємодію, зокрема з ЄС, GFCM, Дунайською комісією;

здійснює геостратегічні заходи у Чорноморському та Дунайському басейнах.

Глава 5.

Підпорядковані органи та їх функції

 

Стаття 25. Система підпорядкованих органів

До структури Держрибагентства належать: територіальні рибоохоронні органи, інспекційні підрозділи, державні науково-дослідні інститути, державні підприємства, спеціалізовані служби (лабораторії).

Стаття 26. Функції підпорядкованих органів

Підпорядковані органи забезпечують: рибоохоронні заходи та протидію браконьєрству, моніторинг водних біоресурсів, контроль виконання режимів промислу, ведення цифрового обліку вилову та аквакультури, реалізацію науково-біологічних обґрунтувань, діяльність зі збереження осетрових та інших цінних видів, підготовку аналітичних матеріалів для державного управління.

Глава 6.

Процедури прийняття рішень

 

Стаття 27. Порядок ухвалення рішень у сфері використання водних біоресурсів

Рішення про видачу, поновлення або анулювання дозволів приймаються з урахуванням: чинного НБО, відповідності суб’єкта законодавству, наявності ресурсної бази, дотримання режиму промислу, екологічної безпечності.

Рішення про зупинення або обмеження промислу приймаються у разі: загрози стану запасів, відсутності актуального НБО, надзвичайних екологічних ситуацій, перевищення лімітів або квот.

Строки, порядок подання документів та умови розгляду заяв визначаються Кабінетом Міністрів України.

Глава 7.

Відповідальність та санкції

 

Стаття 28. Санкції за порушення законодавства у сфері рибного господарства

Держрибагентство застосовує такі санкції: попередження, штрафи, обмеження або зупинення діяльності, анулювання дозволів, тимчасове вилучення знарядь лову, передачу матеріалів до правоохоронних органів.

Санкції застосовуються у разі: порушення режимів промислу, перевищення квот, невиконання НБО, фальсифікації електронних даних, ННН-рибальства (браконьєрства), перешкоджання державному контролю.

Стаття 29. Відповідальність посадових осіб

Посадові особи несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за: незаконні або необґрунтовані рішення, корупційні дії, затягування розгляду заяв, фальсифікацію документів, невиконання актів Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства.

 

Розділ V

ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ТА РИБОГОСПОДАРСЬКІ ВОДНІ ОБ’ЄКТИ

 

Водні біоресурси України, включаючи риби, водні безхребетні, водорості та інші гідробіонти на всіх стадіях розвитку, є природним багатством Українського народу, об’єктом власності держави та перебувають під державною охороною і контролем Державного  агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та  продовольчих програм (Держрибагентства), яке реалізує права власника,  встановлює режим охорони, відтворення та раціонального використання,  забезпечує ведення реєстрів, моніторинг стану водних біоресурсів,  наукове обгрунтування квот, режимів вилову та застосування  відповідальності за порушення законодавства, керуючись принципами  сталого та екосистемного управління, законності, прозорості,  простежуваності, невиснажливості, пріоритету охорони і відтворення над  використанням та запобіганням незаконному, непідзвітному та  нерегульованому промислу.

Рибогосподарські водні об’єкти,  включно з внутрішніми водоймами, річками, озерами, лиманами, прибережними ділянками моря, територіальним морем, виключною економічною зоною України та штучними водоймами, відносяться до водного фонду держави та використовуються відповідно до режимів охорони, науково  обгрунтованого вилову, аквакультури, промислу та природоохоронної  діяльності, встановлених державою з урахуванням міжнародних стандартів  та наукових рекомендацій.

Україна реалізує міжнародні зобов’язання у сфері рибного господарства та охорони водних біоресурсів  відповідно до UNCLOS, UNFSA, Кодексу відповідального рибальства ФАО  (CCRF), Port State Measures Agreement (PSMA), IPOA, CITES, CBD, Бернської та Боннської конвенцій, Бухарестської конвенції та протоколів, угод СОТ, регіональних та двосторонніх рибогосподарських угод, інтегрує систему контролю та простежуваності до стандартів ЄС (Регламенти  №1224/2009, №1005/2008, №853/2004), бере участь у міжнародних наукових  програмах, спільних операціях протидії ННН вилову та проектах із  відновлення та раціонального використання водних біоресурсів,  фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету, суб’єктів  господарювання, міжнародної допомоги та грантів із дотриманням принципів прозорості та цільового використання.

Глава 1.

Загальні положення

 

Стаття 30. Поняття водних біоресурсів

Водні біоресурси – це сукупність  живих організмів, що існують у водному середовищі, включаючи риби, водні безхребетні, водорості та інші гідробіонти на всіх стадіях розвитку, які є об’єктами охорони, відтворення та використання.

Водні біоресурси є природним  багатством Українського народу та використовуються на засадах раціональності, відтворюваності та невиснажуваності.

Порядок визначення складу водних біоресурсів, їх класифікації та обліку встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 31. Правовий статус водних біоресурсів

Водні біоресурси є об’єктом права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника щодо водних біоресурсів здійснює держава через уповноважені  органи, зокрема Держрибагентство.

Водні біоресурси не можуть бути предметом приватної власності, крім випадків штучно вирощених у процесах аквакультури.

Забороняється будь-яке використання водних біоресурсів без передбачених законом правових підстав.

Водні біоресурси перебувають під особливою державною охороною.

Стаття 32. Склад і класифікація водних біоресурсів

До водних біоресурсів належать: риби всіх видів і форм на всіх стадіях розвитку, водні безхребетні, включно з молюсками, ракоподібними та іншими групами, водні рослини, що використовуються у рибному господарстві, інші водні організми, біологічно пов’язані з екосистемами водойм.

Водні біоресурси поділяються на: промислові, неперспективні до промислового вилучення, рідкісні та такі, що перебувають під загрозою зникнення, аквакультурні, інтродуковані та реінтродуковані, допоміжні.

Перелік видів та класифікація  водних біоресурсів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства.

Стаття 33. Принципи державної політики у сфері водних біоресурсів

Державна політика грунтується на принципах:

сталого та екосистемного підходу до управління;

пріоритету охорони та відтворення над використанням;

наукової обгрунтованості рішень;

законності, прозорості та простежуваності;

невиснажливого використання;

запобігання браконьєрству та нелегальному обігу;

державного моніторингу та контролю;

відповідності європейським стандартам та міжнародним зобов’язанням України.

Стаття 34. Наукове забезпечення управління водними біоресурсами

Регулювання використання водних біоресурсів здійснюється на підставі наукових даних.

Наукові дослідження організовуються і координуються Держрибагентством.

Наукові рекомендації щодо лімітів, квот, режимів рибальства й відтворення є обов’язковими до врахування.

Забороняється встановлення режимів використання без наукового обґрунтування.

Глава 2.

Рибогосподарські водні об’єкти та їх правовий режим

Стаття 35. Поняття рибогосподарських водних об’єктів

Рибогосподарські водні об’єкти – це природні або штучні водні об’єкти чи їх частини, придатні для життєдіяльності водних біоресурсів та здійснення рибогосподарської  діяльності.

До них належать: внутрішні водні об’єкти, річки, озера, лимани, прибережні ділянки моря, внутрішні морські води та територіальне море України, виключна морська економічна зона України, штучні водойми (стави, водосховища тощо).

Рибогосподарські водні об’єкти є частиною водного фонду України.

Стаття 36. Категорії рибогосподарських водних об’єктів

За цільовим призначенням водні об’єкти поділяються на: об’єкти загального користування, спеціальні рибогосподарські об’єкти, об’єкти для потреб аквакультури, об’єкти комплексного призначення, об’єкти з обмеженим режимом використання.

Критерії віднесення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 37. Правовий режим рибогосподарських водних об’єктів

Правовий режим включає: правила рибальства, режими промислу, спеціальні режими рибогосподарської експлуатації, режими аквакультури.

Режими встановлюються уповноваженим органом на підставі наукового обгрунтування.

Стаття 38. Спеціальні режими рибогосподарської експлуатації

Спеціальні режими встановлюються для: відтворення водних біоресурсів, забезпечення раціонального використання, здійснення біотехнічних заходів, проведення наукових досліджень.

Режими затверджуються уповноваженим органом.

Контроль за виконанням режимів здійснює Держрибагентство.

Глава 3.

Користування рибогосподарськими водними об’єктами

Стаття 39. Надання у користування

Рибогосподарські водні об’єкти можуть надаватися у користування на підставі: договору користування, дозволу на спеціальне використання, рішення про надання права аквакультури.

Надання здійснюється за висновком Держрибагентства.

Передача у користування забороняється, якщо діяльність може завдати шкоди водним біоресурсам або довкіллю.

Стаття 40. Умови користування

Користувач зобов’язаний: дотримуватися режимів охорони та відтворення, здійснювати моніторинг впливу діяльності, вести рибогосподарський журнал, виконувати біотехнічні заходи, забезпечувати збереження біоресурсів та середовищ існування.

Стаття 41. Обмеження використання

Забороняється використання водних об’єктів: способами, що погіршують стан водних біоресурсів, без дотримання нормативів гідрологічного режиму, у спосіб, що створює ризик втрати біорізноманіття, без узгодження з уповноваженим органом.

У нерестових зонах та під час сезонних заборон застосовуються спеціальні правила.

Стаття 42. Припинення права користування

Підставами є: порушення умов користування, погіршення екологічного стану об’єкта, загроза знищення водних біоресурсів, невиконання заявленої діяльності.

Глава 4.

Охорона, відтворення і моніторинг водних біоресурсів

Стаття 43. Нерестові та нагульні ділянки

На водних об’єктах визначаються нерестові та нагульні ділянки.

На нерестових ділянках забороняється будь-яке вилучення біоресурсів, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 44. Заповідні рибогосподарські ділянки

Створюються для охорони та відтворення водних біоресурсів.

На їх території забороняється: промислове рибальство, інтенсивне вилучення, аквакультура інтродукованих або гібридних видів, діяльність, що порушує природний стан екосистем.

Статус надається рішенням Кабінету Міністрів України.

Стаття 45. Заборонені методи та знаряддя лову

Забороняються: вибухові, отруйні речовини, електролов, сітки та інші знаряддя, заборонені законодавством, неідентифіковані або нерегламентовані засоби масового вилову.

Перелік уточнюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 46. Відтворення водних біоресурсів

Включає: природне відтворення, штучне розведення, вселення, відновлення середовищ існування.

Відтворення здійснюється за державними програмами та планами біотехнічних заходів.

Стаття 47. Державний моніторинг

Державний моніторинг здійснює Держрибагентство.

Моніторинг включає: гідробіологічні дослідження, оцінку запасів, аналіз біологічних показників, контроль промислового навантаження.

Стаття 48. Ведення реєстрів

Держрибагентство веде: Реєстр рибогосподарських водних об’єктів, Реєстр користувачів, Реєстр біотехнічних заходів, Єдиний електронний реєстр дозволів.

Відомості є відкритими, крім даних з обмеженим доступом.

Глава 5.

Використання водних біоресурсів

Стаття 49. Форми використання

Форми використання:

Загальне використання (аматорське рибальство).

Спеціальне використання (промисел).

Наукове вилучення.

Вилучення з метою аквакультури.

Вилучення з природоохоронною метою.

Стаття 50. Спеціальне використання

Здійснюється на підставі дозволів, що видаються Держрибагентством.

Ліміти та квоти встановлюються щорічно.

Стаття 51. Особливості участі іноземних суб’єктів

Іноземні юридичні та фізичні особи можуть здійснювати спеціальне використання лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Діяльність здійснюється відповідно до українського законодавства та міжнародних договорів.

Глава 6.

Державне управління, контроль і відповідальність

Стаття 52. Органи державного управління

Центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства є Держрибагентство.

Держрибагентство забезпечує: управління водними біоресурсами, контроль, моніторинг, аналіз і прогнозування, ведення реєстрів, міжнародну взаємодію.

Стаття 53. Державний контроль

Включає: перевірки, огляд знарядь лову, контроль за виловом, перевірку походження продукції.

Контроль здійснюється за ризик-орієнтованим підходом.

Стаття 54. Правопорушення

Порушеннями є: незаконне вилучення біоресурсів, порушення правил рибальства, недотримання режимів охоронних територій, погіршення стану водного об’єкта, використання заборонених знарядь лову, порушення спеціальних режимів.

Стаття 55. Відповідальність і відшкодування

Застосовуються дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність.

Шкода підлягає відшкодуванню за таксами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посилена відповідальність встановлюється за шкоду рідкісним і червонокнижним видам.

Глава 7.

Міжнародне співробітництво

Стаття 56. Міжнародні зобов’язання України у сфері рибного господарства та охорони водних біоресурсів

Україна у своїй діяльності у сфері рибного господарства, аквакультури та охорони водних біоресурсів здійснює міжнародне співробітництво та виконує міжнародні зобов’язання відповідно до міжнародних договорів України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, актів міжнародних організацій та рішень  регіональних рибогосподарських організацій.

До міжнародних зобов’язань України у сфері рибного господарства належать, зокрема:

Глобальні договори Організації Об’єднаних Націй та пов’язані міжнародні угоди:

Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року (UNCLOS), включно з обов’язками щодо:

охорони та раціонального використання живих ресурсів моря;

управління транскордонними та далеко мігруючими видами;

збереження морського середовища та відновлення екосистем;

запобігання забрудненню;

наукових досліджень і міжнародного співробітництва;

Угода про реалізацію положень UNCLOS щодо збереження транскордонних та далеко мігруючих рибних запасів 1995 року (UN Fish Stocks Agreement, UNFSA);

інші акти ООН з охорони довкілля, морського права та біорізноманіття.

Міжнародні зобов’язання у межах Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО):

Кодекс відповідального рибальства ФАО (FAO CCRF);

Угода ФАО про заходи держави порту щодо запобігання ННН вилову (Port State Measures Agreement – PSMA);

Міжнародні плани дій (IPOA), у тому числі:

IPOA-IUU;

IPOA-Capacity;

IPOA-Sharks;

технічні керівництва, стандарти та рекомендації ФАО щодо контролю,  аквакультури, моніторингу, простежуваності та рибної безпеки.

Зобов’язання, пов’язані з участю у міжнародних та регіональних рибогосподарських організаціях (RFMO/RFO):

Генеральна комісія з рибальства у Середземному морі (GFCM/ГЕНФК), включно з виконанням рішень щодо квот, технічних заходів, режимів промислу, простежуваності та обов’язкової  звітності;

участь у регіональних платформах співпраці FAO, EUROFISH, EIFAC,  CEPTA та інших організаціях відповідно до міжнародних договорів.

4) Зобов’язання за багатосторонніми екологічними конвенціями:

а) Конвенцією CITES (щодо охорони осетрових, торгівлі продуктами їх походження, контролю експорту та маркування);

Конвенцією про біологічне різноманіття (CBD);

Бернською конвенцією;

Боннською конвенцією (CMS) щодо міграційних видів;

Конвенцією про охорону Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція) та пов’язаними протоколами.

Зобов’язання в рамках міжнародних торговельних угод:

Угоди СОТ про санітарні та фітосанітарні заходи (WTO SPS Agreement);

Угоди СОТ про технічні бар’єри у торгівлі (WTO TBT Agreement);

інших міжнародних правил торгівлі продукцією рибного господарства та живими водними ресурсами.

Зобов’язання за міжнародними договорами України в басейнах Чорного моря та Дунаю:

багатосторонні та двосторонні  угоди з державами Чорноморського регіону щодо охорони запасів, досліджень, спільного контролю та обміну даними;

рішення Дунайської комісії щодо управління міграційними видами та екологічного стану річкового басейну.

Зобов’язання України перед Європейським Союзом у рамках Угоди про асоціацію:

гармонізація законодавства з правом ЄС у сфері рибальства, аквакультури, контролю, безпечності  продукції, ветеринарії та протидії ННН вилову;

інтеграція до європейської системи рибогосподарського моніторингу, контролю та звітності;

виконання екологічних директив ЄС, зокрема Водної рамкової директиви та Морської стратегії.

Виконання міжнародних зобов’язань забезпечується Кабінетом Міністрів України, Міністерством економіки,  довкілля та сільського господарства України, Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством) та іншими органами виконавчої влади  відповідно до їхньої компетенції.

Україна бере участь у міжнародних програмах, обміні даними, наукових дослідженнях, спільних інспекціях,  операціях протидії ННН вилову, механізмах спільного управління рибними запасами та діяльності міжнародних робочих груп.

Положення міжнародних договорів України, що набрали чинності, мають вищу юридичну силу порівняно з положеннями цього Кодексу та застосовуються у разі колізії.

Стаття 57. Міжнародне співробітництво України у сфері рибного господарства

Україна здійснює міжнародне співробітництво у сфері рибного господарства, аквакультури, науки, охорони водних біоресурсів та управління рибними запасами з метою:

інтеграції у світову рибогосподарську систему;

підвищення ефективності контролю та боротьби з ННН виловом;

забезпечення доступу до міжнародних наукових досліджень та даних;

покращення стану водних екосистем та збереження біорізноманіття;

розвитку експортного потенціалу України.

Міжнародне співробітництво здійснюється шляхом:

участі у міжнародних і регіональних організаціях та робочих групах;

укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів;

реалізації спільних наукових програм;

проведення спільних інспекцій і операцій протидії ННН вилову;

участі у міжнародних механізмах простежуваності та електронної звітності;

участі у програмах Європейського Союзу та ФАО.

Організація міжнародного співробітництва покладається на:

Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки, довкілля та  сільського господарства України, Держрибагентство, Національну академію  наук України та інші уповноважені органи.

Стаття 58. Інтеграція України до системи рибогосподарського контролю Європейського Союзу

Україна забезпечує імплементацію положень права Європейського Союзу у сфері рибогосподарського контролю, включно з:

Регламентом (ЄС) № 1224/2009 (Система контролю ЄС);

Регламентом (ЄС) № 1005/2008 (боротьба з ННН виловом);

Регламентом (ЄС) № 853/2004 (вимоги до харчових продуктів).

Україна підключається до таких систем ЄС:

FDI (Fisheries Data Exchange);

електронна сертифікація походження;

європейська система повідомлень про улови.

Держрибагентство забезпечує технічну та інституційну сумісність української системи контролю з європейськими стандартами.

Стаття 59 Міжнародна торгівля продукцією рибного господарства

Експорт та імпорт продукції рибного господарства здійснюються відповідно до вимог міжнародних угод,  технічних стандартів, правил СОТ, CITES та вимог ЄС.

Експорт продукції до країн  Європейського Союзу можливий лише за умови повного дотримання правил  простежуваності, системи сертифікації походження та  ветеринарно-санітарних вимог.

У межах участі в CITES Україна забезпечує контроль за торгівлею осетровими видами, продуктами їх використання та репродукцією.

Стаття 60. Пріоритети України у сфері міжнародного рибогосподарського співробітництва

Україна визначає міжнародне співробітництво одним із ключових інструментів забезпечення сталого управління водними біоресурсами, інтеграції до систем Європейського Союзу та зміцнення своєї ролі в регіональній безпеці Чорноморського басейну.

Основними пріоритетами міжнародного співробітництва України є:

імплементація міжнародних норм і стандартів управління рибними запасами;

спільна охорона транскордонних водних біоресурсів;

участь у міжнародних програмах моніторингу, досліджень та відновлення видів;

запобігання та протидіянезаконному, непідзвітному та нерегульованому (ННН) промислу;

розвиток торгівлі, інвестицій та технологічного співробітництва у сфері аквакультури й рибної промисловості;

активна участь у діяльності регіональних рибогосподарських організацій;

інтеграція України до європейської системи рибогосподарського управління та контролю.

Україна реалізує свої міжнародні  зобов’язання відповідно до міжнародних договорів України та актів  міжнародних організацій, членом або учасником яких вона є.

Стаття 61. Суб’єкти забезпечення міжнародних зобов’язань України

Виконання міжнародних зобов’язань України у сфері рибного господарства здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України;

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство);

інші центральні органи виконавчої влади згідно з компетенцією;

наукові установи та організації, що виконують міжнародні наукові програми.

Міністерство:

координує міжнародне співробітництво у сфері рибного господарства;

представляє Україну в міжнародних організаціях;

забезпечує гармонізацію законодавства з міжнародними та європейськими стандартами;

готує пропозиції щодо участі України у міжнародних угодах та проєктах.

Держрибагентство:

здійснює практичну реалізацію міжнародних зобов’язань;

забезпечує офіційну звітність до міжнародних організацій;

бере участь у міжнародних операціях протидії ННН вилову;

організовує міжнародні інспекційні та контрольні заходи;

забезпечує участь у програмах ГЕНФК, ФАО та інших міжнародних інституцій.

Стаття 62. Участь України у регіональних та міжнародних рибогосподарських організаціях

Україна бере участь у діяльності  міжнародних і регіональних рибогосподарських організацій (РРФО), включно з Генеральною комісією з рибальства у Середземному морі (ГЕНФК/GFCM), а також інших організацій, до яких вона приєднується або у діяльності  яких бере участь.

Україна виконує обов’язкові рішення, рекомендації, протоколи та плани управління, ухвалені відповідними організаціями.

Держрибагентство забезпечує: подання звітності, передбаченої регіональними організаціями, участь у робочих групах, наукових комісіях та технічних підрозділах, формування національної позиції України, обмін інформацією з державами-учасницями.

З метою підвищення регіональної  безпеки Україна розвиває співробітництво з державами Чорноморського та  Дунайського регіонів щодо охорони рибних запасів, боротьби з ННН  виловом, обміну даними та наукового супроводу.

Стаття 63. Міжнародний науково-технічний обмін та співробітництво у сфері досліджень

Україна забезпечує участь своїх наукових установ у міжнародних наукових програмах, дослідницьких  проєктах та технічних ініціативах, спрямованих на збереження та відновлення водних біоресурсів.

Основними напрямами міжнародного науково-технічного співробітництва є:

обмін науковими даними про стан рибних запасів;

спільні дослідження міграційних шляхів та нерестових зон;

програми з відновлення осетрових та інших видів, що зникають;

розробка інноваційних технологій аквакультури;

впровадження цифрових систем моніторингу та контролю.

Наукові установи Держрибагентства  беруть участь у міжнародних експедиціях, семінарах, робочих групах та  наукових комісіях ГЕНФК, ФАО та інших організацій.

Україна сприяє обміну даними через міжнародні платформи (включно з GFCM-DCRF, FAO-FIGIS та ін.).

Стаття 64. Участь України у міжнародних програмах, проєктах та грантових ініціативах

Україна бере участь у міжнародних програмах та проєктах, спрямованих на: відновлення рибних запасів, розвиток аквакультури, цифровізацію рибогосподарського контролю, боротьбу з ННН промислом, розвиток рибопереробної інфраструктури, екологічне відновлення водних екосистем.

Міністерство та Держрибагентство мають право: подавати заявки на міжнародне фінансування, укладати міжнародні технічні угоди, координувати проєкти, реалізовані спільно з міжнародними організаціями та фондами.

Результати міжнародних проєктів є  основою для формування державної політики, науково-біологічних  обґрунтувань і стратегічних документів.

Стаття 65. Спільні міжнародні операції з протидії незаконному, непідзвітному та нерегульованому (ННН) вилову та забезпечення морської безпеки

Україна бере участь у міжнародних  операціях і контрольних кампаніях, спрямованих на боротьбу з ННН  промислом, у взаємодії з Європейським Союзом, ГЕНФК та державами  Чорноморського басейну.

Основними формами міжнародних спільних заходів є:

спільні морські та повітряні патрулювання;

обмін інформацією про пересування суден та рибальські операції;

координація дій контрольних органів;

здійснення спільних інспекцій у портах відповідно до Угоди PSMA;

обмін даними супутникового моніторингу, даними VMS/AIS та електронними звітами.

Держрибагентство забезпечує участь українських інспекторів у міжнародних контрольних місіях.

Україна розвиває співпрацю з державами ЄС щодо участі у спільних операціях EFCA (Європейського агентства з контролю рибальства).

Спільні міжнародні операції є складовою частиною системи забезпечення регіональної безпеки в Чорному морі.

Стаття 66. Фінансування міжнародних зобов’язань та участі України у міжнародних організаціях

Фінансування виконання міжнародних зобов’язань України у сфері рибного  господарства, аквакультури, охорони та раціонального використання водних біоресурсів здійснюється за рахунок:

коштів Державного бюджету України;

власних коштів суб’єктів рибного господарства у випадках, передбачених законом;

міжнародної технічної допомоги та грантових програм;

цільових внесків, передбачених міжнародними договорами України;

інших джерел, не заборонених законодавством.

Держава забезпечує належне та своєчасне фінансування:

членських внесків України до міжнародних організацій та комісій у сфері рибного господарства та охорони морського середовища;

участі уповноважених органів та установ України у роботі міжнародних органів, робочих груп, наукових  комітетів та переговорних процесів;

виконання міжнародних програм, проєктів та заходів, що спрямовані на збереження водних біоресурсів, боротьбу з ННН виловом, розвиток аквакультури та марикультури;

забезпечення представництва України у відповідних міжнародних структурах, включаючи діяльність національних контактних пунктів.

Державне фінансування участі України у міжнародних організаціях та виконанні міжнародних рибогосподарських угод здійснюється у складі  видатків на забезпечення діяльності центрального органу виконавчої  влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, та  інших уповноважених органів.

Центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства щорічно подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо обсягів  фінансування міжнародних зобов’язань на наступний бюджетний період,  включаючи розрахунки членських внесків, потреб у технічній допомозі та  витрат на участь у міжнародних заходах.

Використання коштів, спрямованих на виконання міжнародних зобов’язань,  здійснюється на підставі бюджетних програм відповідно до законодавства про державні фінанси, з дотриманням принципів прозорості та цільового  використання.

Контроль за використанням бюджетних коштів, спрямованих на реалізацію міжнародних зобов’язань у сфері рибного господарства, здійснюється у  порядку, встановленому законом.

Держава створює умови для залучення міжнародної технічної допомоги,  інвестиційних ресурсів, програм ЄС та інших фінансових інструментів для  забезпечення виконання міжнародних зобов’язань, модернізації сектору  рибного господарства та зміцнення спроможності України виконувати вимоги міжнародних договорів.

 

 

 

 

 

Розділ VI

НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ДЕРЖАВНИЙ МОНІТОРИНГ, ОБЛІК І СТАТИСТИКА

 

Наукове забезпечення, моніторинг, облік та статистика у сфері рибного господарства є фундаментальними механізмами сталого розвитку галузі, охорони водних біоресурсів та  підвищення продовольчої безпеки України. Система наукових досліджень, державного спостереження та збору даних забезпечує обгрунтоване управління водними екосистемами, прогнозування стану популяцій водних біоресурсів та ефективне планування відтворювальних і охоронних заходів.

Державні, комунальні та приватні науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади та акредитовані лабораторії взаємодіють із органами державної влади, забезпечуючи науково-методичну підтримку для стратегічного планування, управління ризиками та цифровізації рибного господарства.

Особлива увага приділяється інтеграції української наукової спільноти у європейський та міжнародний науковий простір, впровадженню європейських стандартів у сфері гідробіології, аквакультури, охорони біорізноманіття та моніторингу водних екосистем, а також гармонізації національного законодавства з нормами ЄС і міжнародними практиками. Це сприяє обміну знаннями, впровадженню інноваційних технологій, забезпеченню прозорості та відкритості даних і підвищенню ефективності управління водними  біоресурсами.

 

Глава 1.

Наукове забезпечення у сфері рибного господарства

 

Стаття 67. Наукове забезпечення у сфері рибного господарства
 Наукове забезпечення у сфері рибного господарства здійснюють державні, комунальні та приватні науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, акредитовані лабораторії та інші організації, що проводять дослідження у галузях гідробіології, аквакультури, рибогосподарських технологій, екології водних екосистем, біоінформатики, цифрових методів управління та інтегрованого управління водними ресурсами.

Наукові установи забезпечують:

оцінку стану водних біоресурсів та  прогнозування їх динаміки на основі сучасних математичних, статистичних  та комп’ютерних моделей;

розробку технологій вирощування,  відтворення та збереження рибних популяцій із урахуванням передових  практик ЄС та міжнародних стандартів;

науково-методичне та експертне забезпечення державного контролю, стратегічного управління та планування галузі;

аналіз впливу природних і антропогенних факторів на стан водних екосистем та біорізноманіття;

проведення генетичного моніторингу, досліджень біорізноманіття та генетичної ідентифікації, включно з  методами сучасної молекулярної біології;

підготовку рекомендацій для  законодавства, державних і регіональних програм розвитку рибного  господарства, міжнародних переговорів та інтеграції українських наукових результатів у європейські проєкти.

Наукові установи реалізують державні, міжнародні та грантові програми, проєкти та інновації, спрямовані на підвищення ефективності рибного господарства, цифровізацію галузі, екологічний моніторинг, управління ризиками та сталого використання природних ресурсів, а також на інтеграцію української науки у європейську наукову спільноту.

Стаття 68. Оцінка запасів водних біоресурсів

Оцінка запасів водних біоресурсів здійснюється за науково обгрунтованими методиками, що включають математичне моделювання, біоіндикацію, аквакультурні симулятори, дистанційне зондування, аналіз середовищ існування, генетичний моніторинг та використання цифрових платформ прогнозування.

Результати наукової оцінки є підставою для:

встановлення рибогосподарських лімітів та визначення макчимально допустимих норм промислового і любительського вилову;

планування заходів відтворення, зариблення та охорони водних біоресурсів;

розробки стратегій сталого управління водними ресурсами та рибогосподарськими водними об’єктами;

інтеграції українських наукових  даних у міжнародні системи обміну інформацією (FAO, ЄС, інші міжнародні  проєкти), що зміцнює геополітичну стабільність та науковий потенціал  країни.

 

Глава 2

Державний моніторинг водних біоресурсів

Державний моніторинг водних біоресурсів та рибогосподарських водних об’єктів є фундаментом науково обгрунтованого управління галуззю, забезпечення екологічної безпеки та сталого використання водних ресурсів. Система моніторингу інтегрує дані від центральних і регіональних органів рибного господарства, науково-дослідних установ, цифрових платформ та автоматизованих сенсорних технологій.

Особлива увага приділяється:

оцінці стану екосистем, популяцій водних біоресурсів та впливу антропогенних і природних факторів;

контролю промислового і любительського вилову та моніторингу умов вирощування продукції аквакультури;

виявленню інвазивних видів та охороні рідкісних і червонокнижних видів;

інтеграції результатів моніторингу у міжнародні системи обміну даними (ЄС, FAO), що підсилює геополітичну та наукову роль України;

використанню цифрових платформ для прогнозування динаміки водних ресурсів, управління ризиками та прийняття стратегічних рішень.

Стаття 69. Державний моніторинг водних біоресурсів

Державний моніторинг водних біоресурсів та рибогосподарських водних об’єктів здійснюють центральні та регіональні органи рибного господарства у взаємодії з науково-дослідними установами.

Державний моніторинг включає:

спостереження за станом екосистем, біорізноманіття та динаміки популяцій;

контроль промислового та любительського вилову;

моніторинг умов вирощування продукції аквакультури;

оцінку природного та антропогенного впливу на водні екосистеми;

контроль за інвазивними видами та охороною рідкісних і червонокнижних видів;

інтеграцію даних із цифрових платформ, автоматизованих сенсорних систем та віддалених методів збору інформації.

Стаття 70. Облік та реєстрація вилову і продукції аквакультури

Користувачі водних біоресурсів зобов’язані вести облік вилову, добутих ресурсів та продукції аквакультури у державних електронних системах, включно з електронними логбуками аквакультури.

Система обліку забезпечує:

простежуваність продукції “від водного об’єкта до споживача”;

планування та регулювання промислового і любительського рибальства;

контроль за дотриманням законодавства та міжнародних стандартів;

отримання достовірних даних для державного моніторингу та наукової оцінки запасів.

Дані обліку є обов’язковими для включення до державної статистичної звітності у сфері рибного господарства.

 

Глава 3

Статистика рибного господарства

Статистика рибного господарства є основою для науково обгрунтованого планування, оцінки ефективності природоохоронних та економічних заходів, а також забезпечення прозорості галузі. Вона формується на базі інтеграції даних обліку вилову та продукції аквакультури, результатів державного моніторингу, наукових досліджень і електронних платформ.

Ключові напрями статистичного забезпечення:

формування достовірної інформаційної бази для стратегічного планування розвитку рибної галузі та політики продовольчої безпеки;

контроль за дотриманням законодавства та міжнародних стандартів, простежуваність продукції «від водного об’єкта до споживача»;

інтеграція української статистики з міжнародними базами даних і платформами для звітності перед ЄС, FAO та  іншими міжнародними партнерами;

використання сучасних цифрових  систем для оперативного обміну інформацією, прогнозування стану водних  ресурсів і управління ризиками.

Ці заходи зміцнюють науковий  потенціал України, підвищують ефективність управління галуззю та  сприяють інтеграції української рибної науки у європейський і  міжнародний простір.

Стаття 71. Статистика рибного господарства

Державна статистика у сфері рибного господарства формується на основі:

даних обліку вилову та продукції аквакультури; результатів державного моніторингу, наукових досліджень і оцінки запасів, інформації з державних електронних систем.

Статистичні дані використовуються для: стратегічного планування розвитку галузі, формування політики продовольчої безпеки, оцінки ефективності природоохоронних заходів, аналізу економічної результативності рибного господарства.

Стаття 72. Державні електронні системи збору та аналізу даних

Для збору, обробки та аналізу інформації у сфері рибного господарства використовуються державні електронні системи, включно з платформами контролю та моніторингу (Fisheries MCS), системою обліку водних біоресурсів та електронними  логбуками аквакультури.

Державні електронні системи забезпечують: оперативний обмін інформацією між органами державної влади, аналітичну обробку даних та прогнозування стану водних біоресурсів, контроль за виконанням міжнародних зобов’язань, відповідність стандартам простежуваності продукції.

Стаття 73. Відкритість даних та міжнародна інтеграція

Дані державних електронних систем  використовуються виключно для наукового аналізу, управлінського  планування та контролю відповідно до законодавства про захист  інформації.

Публічний доступ до статистичних даних забезпечується відповідно до законодавства про відкриті дані.

Передбачено можливість інтеграції  державних електронних систем із міжнародними базами даних та платформами для обміну інформацією і звітності перед ЄС, FAO та іншими міжнародними партнерами.

 

Розділ VII

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В РИБНОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

Управління ризиками у рибному  господарстві є невід’ємною складовою державної політики, спрямованої на  забезпечення сталого використання водних біоресурсів, охорону екосистем, економічну стабільність галузі, безпеку харчового ланцюга та добробут  населення.

Система управління ризиками – це науково обгрунтована оцінка ймовірності та наслідків негативних подій, класифікація ризиків за біологічними, екологічними, економічними, соціальними та технологічними категоріями, а також планування та впровадження превентивних і коригувальних заходів.

Забезпечується інтеграція результатів державного моніторингу, наукових досліджень та цифрових платформ для оперативного прогнозування ризиків, контролю та реагування на кризові ситуації. Державні електронні системи ризик-менеджменту  дозволяють своєчасно виявляти загрози, оптимізувати розподіл ресурсів, підвищувати ефективність управлінських рішень і забезпечувати прозорість інформації.

Особлива увага приділяється гармонізації національної системи управління ризиками з європейськими та міжнародними стандартами (EU RASFF, FAO FIRMS), інтеграції української галузі у глобальні мережі обміну даними та практик превентивного  управління ризиками, а також розвитку адаптивних та стійких моделей  управління, здатних реагувати на зміни клімату, техногенні та біологічні загрози.

Система управління ризиками у рибному господарстві формує науково обгрунтовану, прозору та превентивну основу для стратегічного планування, прийняття рішень і захисту водних біоресурсів, що є ключовим елементом сталого розвитку галузі та  інтеграції України у європейський і міжнародний науково-екологічний  простір.

Глава 1.

Поняття, класифіувція та принципи управління ризиками

Система управління ризиками у рибному господарстві є невід’ємною складовою державної політики, спрямованої на забезпечення сталого використання водних біоресурсів, захист екосистем, продовольчу безпеку та економічну стабільність галузі. Управління ризиками грунтується на комплексному підході, що інтегрує наукові дані,  цифрові технології, результати моніторингу та міжнародний досвід,  зокрема практики ЄС та FAO.

Принципи управління ризиками забезпечують:

наукову обгрунтованість і прогнозованість дій;

превентивність та адаптивність у реагуванні на потенційні кризи;

інтеграцію екологічних, соціальних, економічних та технологічних даних;

прозорість та підзвітність органів державного управління і суб’єктів господарювання;

гармонізацію національного законодавства та стандартів із міжнародними нормами.

Стаття 74.. Поняття ризику у сфері рибного господарства

Ризик у рибному господарстві – це ймовірність виникнення подій, які можуть спричинити негативний вплив на стан водних біоресурсів, рибогосподарських водних об’єктів, економічну стабільність галузі, безпеку харчового ланцюга, довкілля та добробут населення.

Управління ризиками є невід’ємною складовою державної політики у сфері рибного господарства, аквакультури та охорони водних біоресурсів і здійснюється на всіх рівнях – державному, регіональному та на рівні суб’єктів господарювання.

Стаття 75. Класифікація ризиків у рибному господарстві

Біологічні ризики: масова загибель риби, інших водних біоресурсів, епізоотії, інфекційні та паразитарні захворювання, деградація генофонду, зміна вікової та статевої структури популяцій. інвазії небажаних видів, порушення природного циклу відтворення.

Екологічні ризики: забруднення вод, зокрема небезпечними речовинами, мікропластиком і біогенами, евтрофікація, гіпоксія, деградація середовищ існування, зміни клімату, аномальні гідрологічні явища, посухи та паводки, техногенні аварії, гідротехнічні впливи та перешкоджання міграційним шляхам риб.

Економічні та ринкові ризики: коливання цін на рибу та корми, ризики втрати внутрішніх і зовнішніх ринків, збитковість суб’єктів рибного господарства, нестабільність імпорту та експорту, ризики для продовольчої безпеки.

Соціальні та інституційні ризики: недотримання законодавства, незаконний, непідзвітний і нерегульований промисел (ННН), корупційні практики у сфері управління ресурсами, конфлікти між користувачами, порушення міжнародних зобов’язань.

Технологічні ризики: аварії на підприємствах аквакультури, відмова систем моніторингу та контролю, ризики кібератак на державні електронні системи, неякісні технологічні рішення та порушення стандартів виробництва.

Глава 2

Управління ризиами та запобіжні заходи

 

Управління ризиками реалізується через системний підхід, що включає превентивні, коригувальні та адаптивні заходи. Державні органи координують дії з науково-дослідними установами, суб’єктами господарювання, правоохоронними органами та міжнародними партнерами для мінімізації наслідків природних, технологічних і економічних загроз.

Запобіжні заходи спрямовані на: гарантування санітарної та ветеринарної безпеки, контроль і прогнозування екологічних змін, впровадження науково обґрунтованих лімітів і квот, диверсифікацію постачання ресурсів і матеріалів, страхування та формування резервів для кризових ситуацій, підвищення кваліфікації персоналу та впровадження сучасних технологій і систем раннього попередження.

Системний та превентивний підхід забезпечує сталість рибного господарства, мінімізує втрати та створює передумови для інтеграції України у міжнародні механізми управління ризиками.

Стаття 76. Система управління ризиками

Система управління ризиками у рибному господарстві включає: ідентифікацію ризиків, класифікацію та ранжування за рівнями впливу, оцінку ймовірності та масштабів наслідків, планування заходів з мінімізації або усунення ризиків, впровадження превентивних і коригувальних дій, аналіз ефективності заходів та їх актуалізацію, документування ризиків у державних електронних системах.

Управління ризиками здійснюється відповідно до принципів: наукової обґрунтованості, превентивності, сталості, адаптивності, прозорості та підзвітності, інтегральності даних моніторингу та науки.

Стаття 77. Запобіжні заходи

До запобіжних заходів належать: державний санітарно-ветеринарний контроль, профілактика хвороб і карантинні обмеження, регулярний екологічний моніторинг водних об’єктів, розробка та застосування науково обґрунтованих лімітів і квот, диверсифікація джерел постачання кормів і матеріалу для інкубації, страхування ризиків у рибному господарстві, створення державних і регіональних резервів для ліквідації наслідків кризових явищ, підвищення кваліфікації персоналу в межах ризик-орієнтованих програм, впровадження сучасних технологій, датчиків і систем раннього попередження.

Органи державного управління забезпечують координацію превентивних заходів із науковими установами, правоохоронними органами та міжнародними партнерами.

Глава 3

Індікатори, оцінка та інформативне забезпеяення ризиків

 

Ефективне управління ризиками  базується на комплексній системі індикаторів та науково обгрунтованій оцінці. Інформаційна база включає дані державного моніторингу, наукових  програм, електронних систем, а також міжнародних джерел (FAO, EU  databases).

Інтеграція індикаторів і результатів оцінки ризиків у державні електронні системи забезпечує: оперативне раннє попередження про кризові події, автоматизовану обробку та аналіз даних, прогнозування динаміки ризиків, взаємодію з міжнародними системами спостереження і звітності (EU RASFF, FAO FIRMS), підвищення прозорості, обґрунтованості та ефективності управлінських рішень, інтеграцію українського досвіду у світові практики ризик-менеджменту.

Таке забезпечення гарантує юридичну та економічну безпеку галузі, підсилює науковий потенціал України та  сприяє її міжнародній інтеграції у сфері управління ризиками водних  ресурсів.

Стаття 78. Індикатори ризику

Індикатори ризику визначаються на основі: державного екологічного та рибогосподарського моніторингу, науково-дослідних програм, звітності користувачів водних біоресурсів, даних міжнародних систем (FAO, EU databases), інформації сенсорних і автоматизованих цифрових платформ.

Основні індикатори включають: чисельність, біомасу та стан популяцій, рівень захворюваності, паразитування, стресу, якість води (кисень, температура, токсичні забруднювачі, біогени), показники економічної стабільності підприємств галузі, частоту та масштаби порушень рибогосподарського законодавства, індикатори кліматичних загроз.

Стаття 79. Оцінка ризику

Оцінка ризику здійснюється з використанням кількісних, якісних та модельних методів, включаючи: сценарний аналіз, методи чутливості, математичне моделювання динаміки популяцій, GIS-аналіз, індексні моделі (Risk Score), експертні оцінки.

Оцінка ризику дозволяє: визначати пріоритетні види та водойми для контролю, прогнозувати можливі кризові ситуації, обгрунтовувати управлінські рішення, оптимізувати розподіл ресурсів, планувати антикризові заходи.

Стаття 80. Інформаційні системи ризик-менеджменту

Дані щодо ризиків, індикаторів та  результатів оцінки інтегруються до державних електронних систем  моніторингу рибного господарства.

Державні системи забезпечують: раннє попередження про небезпечні події, автоматичну обробку даних, прогнозування динаміки ризиків, взаємодію з міжнародними мережами (EU RASFF, FAO FIRMS), забезпечення прозорості та доступності інформації.

 

Розділ VIII

ОХОРОНА, ВІДТВОРЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

 

 

Охорона, відтворення та відновлення водних біоресурсів є стратегічним пріоритетом державної політики у сфері рибного господарства, аквакультури та збереження біорізноманіття. Комплекс заходів, передбачених цим Розділом, спрямований на забезпечення сталого використання водних ресурсів, збереження природних екосистем,  відновлення аборигенних популяцій, підвищення продуктивності водойм та  мінімізацію екологічних ризиків.

Усі біотехнічні, зариблювальні, меліоративні та екологічні заходи здійснюються на основі науково обгрунтованих методик, включно з передовим досвідом країн ЄС, рекомендаціями FAO та міжнародними нормами щодо охорони водних біоресурсів. Державна політика передбачає:

Наукову основу управління ресурсами: застосування генетичного моніторингу, селекційно-генетичних програм, створення генетичних банків, контроль генофонду, збереження біорізноманіття та популяцій аборигенних видів. Використання гібридних форм допускається лише у межах затверджених наукових програм.

Комплексність заходів: інтеграція біотехнічних, меліоративних та екологічних робіт для відновлення природних екосистем, забезпечення нерестових і зимувальних ділянок, міграційних шляхів риб, відновлення водообміну та стійких біоценозів.

Превентивний і контрольований підхід: створення систем охоронних зон, сезонних обмежень, моніторингу та контролю за дотриманням законодавства, застосування цифрових платформ і електронних реєстрів для прозорого нагляду та оцінки ефективності заходів.

Взаємодію з міжнародними стандартами та практиками ЄС: імплементація норм EU щодо охорони водних ресурсів, інтеграція з  міжнародними базами даних (FAO, EU, RASFF), забезпечення відповідності продукції та управлінських процесів стандартам простежуваності,  біобезпеки та екологічної стійкості.

Співпрацю з громадськістю та місцевими громадами: залучення громадських інспекторів та користувачів водних ресурсів до  охорони та відновлення водних біоресурсів, що формує систему спільної  відповідальності та підзвітності.

Всі заходи, передбачені цим  Розділом, мають на меті не лише відновлення водних біоресурсів, але й  забезпечення продовольчої безпеки, сталого економічного розвитку галузі  та інтеграцію національної політики рибного господарства у європейський  та міжнародний контекст.

Глава 1

Біотехнічні заходи та відтворення водних біоресурсів

 

Біотехнічні заходи та програми відтворення водних біоресурсів є ключовим елементом державної політики, спрямованої на сталий розвиток рибного господарства, збереження біорізноманіття та відновлення природних екосистем. Усі заходи базуються на науково обґрунтованих методиках, включно з передовим досвідом країн  ЄС, і забезпечують комплексний підхід до нересту, міграцій, зимівлі та  нагулу риб.

Застосування селекційно-генетичних програм, генетичних банків та контролю за генофондом гарантує збереження аборигенних видів та запобігання генетичній деградації популяцій. Використання гібридних форм дозволяється лише в межах затверджених  наукових програм і під суворим контролем, що відповідає міжнародним  стандартам біологічної безпеки та нормам ЄС.

Стаття 81. Загальні положення щодо біотехнічних заходів

Біотехнічні заходи є складовою  державної політики у сфері охорони та відтворення водних біоресурсів та  здійснюються відповідно до наукових рекомендацій і стандартів  екологічної безпеки.

Біотехнічні заходи включають комплекс природоохоронних, технологічних та управлінських дій, спрямованих на: покращення умов нересту, нагулу, зимівлі та міграції, збереження популяцій аборигенних видів, підвищення продуктивності водойм, збереження генофонду та біорізноманіття.

Стаття 82. Нерестові та відтворювальні біотехнічні заходи

Підрозділ 1. Облаштування нерестовищ

До заходів з облаштування нерестовищ належать: розміщення штучних нерестових гнізд, створення умовної акваторії з оптимальною рослинністю, відтворення кам’янистих, піщаних та мулистих ділянок для різних видів.

Нерестові заходи проводяться з урахуванням: гідрологічного режиму;

температурних норм, кормової доступності, вимог до кисневого балансу.

Підрозділ 2. Забезпечення міграційних шляхів

Біотехнічні заходи міграційного характеру включають: облаштування та утримання рибоходів на гідротехнічних спорудах, створення екокоридорів для проходу анадромних та катадромних видів, реконструкцію дамб, шлюзів і гребель для забезпечення прохідності.

Державні органи зобов’язані здійснювати щорічний аудит міграційних бар’єрів.

Підрозділ 3. Генетичне та селекційне забезпечення

Селекційно-генетичні програми включають: створення генетичних банків рідкісних та цінних видів, забезпечення відбору плідників з урахуванням генетичного різноманіття, проведення генетичного моніторингу популяцій, запобігання інтрогресії та змішуванню уразливих видів.

Використання гібридних форм дозволяється лише за окремими науковими програмами.

Стаття 83. Зариблення водних об’єктів

Підрозділ 1. Плани та програми зариблення

Зариблення здійснюється відповідно до: державних програм відтворення водних біоресурсів, регіональних планів, наукових прогнозів популяцій.

Програми зариблення містять: видову структуру, біоенергетичні параметри, вікову та статеву структуру рибопосадкового матеріалу, екологічні ризики.

Підрозділ 2. Вимоги до рибопосадкового матеріалу

Рибопосадковий матеріал має відповідати вимогам: ветеринарного контролю, генетичної чистоти, екологічної безпеки.

Заборонено зариблення: інвазійними видами, хворими або ослабленими рибами, видами, що здатні витіснити аборигенні популяції.

Підрозділ 3. Реєстрація та моніторинг зариблення

Усі заходи зариблення підлягають обов’язковому внесенню до державної електронної системи.

Моніторинг передбачає: контроль виживаності, оцінку річної динаміки зростання, фіксацію змін біорізноманіття, аналіз ефективності зариблення.

Глава 2.

Екологічне відновлення та меліоративні заходи

 

Меліоративні та екологічні заходи спрямовані на відновлення функціональності водних екосистем та покращення екологічних показників водойм. Гідротехнічні, біомеліоративні та відтворювальні роботи здійснюються за науково обґрунтованими методиками з урахуванням кліматичних і гідрологічних умов.

Відновлення природних екосистем проводиться із пріоритетом для ключових нерестових та зимувальних ділянок, а також територій з пониженим біорізноманіттям. Заходи  узгоджуються з нормами ЄС щодо охорони водних біоресурсів та інтеграції  природоохоронних стандартів у національне законодавство.

Стаття 84. Види і порядок проведення меліоративних робіт

Меліоративні роботи поділяються на: гідротехнічні, екологічні, біомеліоративні, відтворювальні.

Гідротехнічні роботи включають: розчистку русел, відновлення водообміну, реконструкцію гідротехнічних споруд.

Екологічні роботи передбачають: очищення водойм від забруднень, боротьбу з евтрофікацією, створення біоплато та біофільтрів.

Біомеліорація включає: біоманіпуляції зі зоопланктоном і фітопланктоном, використання видів-фільтраторів, регулювання видів-домінантів.

Стаття 85. Відновлення природних екосистем водойм

Відновлення здійснюється шляхом: рекультивації деградованих територій, формування стійких біоценозів, насадження водної рослинності, відновлення заплавних систем, відновлення зв’язності водних екосистем.

Відновлення проводиться у пріоритетних місцях: нерестових акваторіях, місцях зимівлі та нагулу, ділянках зі зниженим біорізноманіттям.

Глава 3.

Державний контроль і нагляд

Державний контроль у сфері охорони та відтворення водних біоресурсів забезпечує ефективність біотехнічних, зариблювальних та екологічних заходів, гарантує дотримання законодавства та стандартів ЄС. Інструменти нагляду включають перевірки виконання планів зариблення, моніторинг стану водойм, цифрову фіксацію порушень і  оперативне реагування.

Система контролю ґрунтується на принципах прозорості, підзвітності та інтеграції з науковими  дослідженнями, що забезпечує довгострокову екологічну стійкість і  ефективність управління водними ресурсами.

Стаття 86. Суб’єкти державного контролю

Державний контроль здійснюють: центральний орган у сфері рибного господарства, територіальні підрозділи, уповноважені інспектори, правоохоронні органи.

Стаття 87. Інструменти державного контролю

Контрольні заходи включають: перевірки виконання біотехнічних заходів, перевірку планів зариблення, огляд акваторій, природоохоронний моніторинг, використання електронних систем, цифрову фіксацію порушень.

Стаття 88. Екологічний моніторинг водних біоресурсів

Моніторинг включає: гідрохімічні показники, гідробіологічні показники, стан донних угруповань, аналіз популяцій, оцінку навантаження на екосистему.

Результати моніторингу вносяться до державного кадастру водних біоресурсів.

Глава 4.

Запобігання порушенням та охорона водних біоресурсів

Запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому рибальству (ННН) є пріоритетом  державної політики та відповідає нормам ЄС щодо охорони біоресурсів. Використання сучасних технологій контролю, оперативного реагування та публічних реєстрів правопорушень забезпечує ефективність протидії браконьєрству та збереження аборигенних видів.

Залучення місцевих громад та громадських інспекторів створює систему спільної відповідальності за охорону водних ресурсів та формує прозору і контрольовану систему  управління.

Стаття 89. Протидія ННН-рибальству (браконьєрству)

Протидія включає: наглядові заходи; рейди та патрулювання, використання технічних засобів контролю, оперативні заходи правоохоронних органів, публічні реєстри правопорушень.

Стаття 90. Види правопорушень у сфері охорони водних біоресурсів

До порушень належать: незаконний вилов, використання заборонених знарядь, вилов у заборонені строки або у заборонених місцях, забруднення водойм, руйнування нерестовищ, порушення режиму акваторій.

Стаття 91. Взаємодія державних органів і громад

Охорона здійснюється за участю: місцевих громад, користувачів водних ресурсів, громадських інспекторів.

Глава 5.

Сезонні обмеження, охоронні зони та екологічна безпека

Установлення охоронних зон і сезонних обмежень є ключовим заходом для збереження рибних популяцій та водних екосистем. Режими обмежень, включно з забороною вилову та будівельних робіт, відповідають найкращим практикам ЄС у сфері водної  охорони.

Екологічна безпека передбачає превентивні заходи щодо запобігання аварійним скидам, контролю стоків, виявлення небезпечних речовин та оперативного реагування на надзвичайні екологічні ситуації. Такий підхід гарантує інтеграцію національної політики з міжнародними стандартами та сприяє довгостроковій стійкості  водних екосистем.

Стаття 92. Охоронні зони

Види охоронних зон: нерестові, зимувальні, міграційні, природоохоронні.

У цих зонах встановлюються режими: повної заборони вилову, обмеження пересування, заборони будівельних робіт.

Стаття 93. Екологічна безпека водойм

Екологічна безпека передбачає: запобігання аварійним скидам, контроль сільськогосподарських стоків, виявлення небезпечних речовин, оцінку впливу на довкілля, реагування на надзвичайні екологічні події.

 

 

 

 

Розділ IX

ДОЗВІЛЬНА СИСТЕМА У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Цей Розділ встановлює єдині правові засади функціонування дозвільної системи у сфері рибного господарства України, визначає порядок, умови, процедури та стандарти видачі, обліку, контролю і анулювання дозвільних документів, необхідних для здійснення  промислу, спеціального використання водних біоресурсів, аквакультурної  та марикультурної діяльності, переробки, переміщення та обігу продукції  водного походження.

Дозвільна система є невід’ємною складовою державної політики у сфері рибного господарства, спрямованої на забезпечення сталого використання водних біоресурсів, збереження екосистем, запобігання надмірному вилову та незаконному, непідзвітному і неконтрольованому промислу (IUU fishing), а також на досягнення цілей інтеграції України до Єдиного ринку Європейського Союзу.

Норми цього Розділу розроблено відповідно до:

Регламенту (ЄС) № 1005/2008 щодо запобігання, стримування та ліквідації ННН-рибальства (IUU Regulation);

Регламенту (ЄС) № 1224/2009 про створення системи контролю ЄС (EU Fisheries Control System);

Регламенту (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибальську політику (CFP);

Регламенту (ЄС) № 1379/2013 про організацію ринку рибної продукції;

міжнародних стандартів FAO, зокрема Кодексу відповідального рибальства, Port State Measures Agreement (PSMA) та Guidelines for Aquaculture Certification.

Дозвільна система ґрунтується на  принципах верховенства права, науковості, екологічної обґрунтованості,  пропорційності, прозорості, цифровізації, недискримінаційності,  запобігання корупції та забезпечення рівних умов для всіх суб’єктів  рибного господарства.

Цей Розділ визначає:

види дозвільних документів та їх правовий статус;

порядок отримання дозволів, ліцензій та квот;

цифрові процедури подання заяв і формування електронних документів;

механізми контролю, анулювання, призупинення, переоформлення та оскарження рішень;

функціонування Єдиної державної електронної рибогосподарської системи (ЄДЕРС) як базового цифрового інструмента простежуваності та контролю;

інтеграцію національної дозвільної  системи до європейської системи управління рибальством, включно з  електронною сертифікацією походження (e-catch certificate), електронними логбуками, електронною звітністю та моніторингом квот.

Дія цього Розділу спрямована на  забезпечення прозорого, відповідального та стійкого використання водних  біоресурсів, створення рівних умов доступу до ресурсів, підвищення  конкурентоспроможності українського рибного господарства, гармонізацію  національного законодавства з правом ЄС та гарантування високих  екологічних, ветеринарних і харчових стандартів продукції водного  походження.

Глава 1.

Загальні положення дозвільної системи

 

Глава визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері рибного господарства, що забезпечує регулювання доступу до водних біоресурсів, аквакультури, марикультури, промислу, переробки, транспортування та реалізації продукції.

Норми цієї Глави установлюють мету та принципи дозвільної політики, компетенцію уповноважених органів, включно з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України та Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством), а також запроваджують цифрові механізми управління дозволами відповідно до вимог ЄС щодо прозорості, електронного врядування, простежуваності та запобігання незаконному, непідзвітному та неконтрольованому вилову (IUU fishing).

Глава встановлює фундамент для уніфікації дозвільних процедур, їх цифровізації та інтеграції з державними реєстрами для забезпечення ефективного, науково обґрунтованого та екологічно безпечного використання водних біоресурсів.

Стаття 94. Загальні засади дозвільної системи у сфері рибного господарства

Дозвільна система у сфері рибного господарства визначає порядок і умови надання суб’єктам господарювання та громадянам прав на здійснення діяльності, пов’язаної з використанням водних біоресурсів, промислом, спеціальним використанням, аквакультурою та марикультурою, переробкою, переміщенням, транспортуванням і  реалізацією продукції водного походження.

Метою дозвільної системи є:

забезпечення раціонального, відповідального та науково обґрунтованого використання водних біоресурсів;

гарантування збереження стану водних екосистем, їх біорізноманіття та відновлювальної здатності;

здійснення державного контролю за виловом, вирощуванням, переміщенням, переробкою, зберіганням та обігом водних біоресурсів;

забезпечення простежуваності  походження продукції «від вилову/вирощування до реалізації» відповідно  до принципів Регламенту (ЄС) № 1379/2013;

запобігання та протидія  незаконному, непідзвітному та неконтрольованому промислу (IUU fishing)  відповідно до Регламенту (ЄС) № 1005/2008 та Кодексу відповідального  рибальства FAO;

забезпечення інтеграції української системи управління доступом до ресурсів у механізми Спільної рибальської політики ЄС.

У сфері дозвільної діяльності застосовуються такі принципи:

законності – усі дії органів державної влади та заявників ґрунтуються на вимогах законодавства України та міжнародних стандартів;

відкритості, прозорості та публічності – забезпечення доступу до інформації про дозволи, квоти, ліцензії та обсяг їх використання;

наукової обґрунтованості та екологічної відповідальності – рішення приймаються з урахуванням біологічних показників стану запасів і екосистем;

цифровізації та автоматизованості процедур – подання заяв і видача дозвільних документів здійснюється в електронній формі через ЄДЕРС;

рівності та недискримінаційності – усі заявники мають рівні умови доступу до дозвільних процедур;

пропорційності та ризик-орієнтованості – обсяг перевірок та контрольних заходів відповідає рівню потенційного впливу на ресурси та довкілля;

запобігання корупції та конфлікту інтересів – процедури повинні виключати будь-які неформальні впливи чи переваги;

простежуваності та відповідальності – забезпечення повного цифрового відстеження використання ресурсів і виконання умов дозволів.

Дозвільні повноваження здійснюють:

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України – формує державну політику та  затверджує стандарти у сфері дозвільної діяльності;

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм  (Держрибагентство) – здійснює видачу дозволів, квот, ліцензій та інших  дозвільних документів;

територіальні органи  Держрибагентства — реалізують окремі повноваження у межах своєї  компетенції, забезпечують контроль та супровід заявників.

Усі дозвільні документи формуються, видаються, зберігаються та обліковуються виключно в електронній формі в Єдиній державній електронній рибогосподарській системі (ЄДЕРС).

Електронний документ має однакову юридичну силу з документом на паперовому носії.

Стаття 95. Єдина державна електронна рибогосподарська система

Єдина державна електронна  рибогосподарська система (ЄДЕРС) є державним інформаційно-аналітичним  ресурсом, що забезпечує цифрове управління дозвільною діяльністю,  контролем, звітністю та простежуваністю водних біоресурсів.

ЄДЕРС включає такі реєстри:

реєстр дозволів;

реєстр квот і лімітів;

реєстр рибопромислових суден;

реєстр суб’єктів аквакультури та марикультури;

реєстр електронних промислових логбуків;

реєстр електронних звітів вилову;

реєстр водних об’єктів рибогосподарського призначення;

реєстри, передбачені міжнародними  системами сертифікації походження улову (e-catch certificate),  відповідно до Регламенту (ЄС) № 1005/2008.

ЄДЕРС забезпечує:

автоматизоване формування дозвільних документів;

електронну взаємодію між заявником та дозвільним органом;

обмін даними з іншими державними реєстрами та інформаційними системами;

інтеграцію із системою моніторингу рибопромислових суден, електронними логбуками та системами контролю, передбаченими Регламентом (ЄС) № 1224/2009;

повну цифрову простежуваність продукції водного походження;

аналітику та моніторинг використання водних біоресурсів, дотримання квот, лімітів та дозволів;

формування електронних доказів для контролю та нагляду.

ЄДЕРС працює на принципах безпеки даних, безперервності роботи, захисту персональної інформації, інформаційної сумісності та відповідності стандартам ЄС щодо  цифровізації рибальства.

Глава 2.

Загальні положення дозвільної системи

 

Глава визначає класифікацію дозвільних документів, порядок їх видачі та ліцензування окремих видів діяльності у сфері рибного господарства, забезпечуючи правову визначеність та єдність процедур.

Норми Глави встановлюють вимоги до дозволів, квот, реєстраційних документів, умов провадження аквакультурної та марикультурної діяльності, експлуатації рибопромислових суден, переміщення живих гідробіонтів та продукції з них, а також визначають підходи до ліцензування діяльності, що потребує підвищених вимог до безпеки чи технологічності.

Положення Глави узгоджуються з Регламентами ЄС щодо управління рибними ресурсами, електронної звітності, контролю промислу, простежуваності продукції та високих стандартів біобезпеки.
Глава забезпечує впровадження електронної моделі подання заяв, їх оцінки та ухвалення рішень, що підвищує прозорість, швидкість та об’єктивність дозвільних процедур.

Стаття 96. Види дозвільних документів

У сфері рибного господарства видаються такі дозвільні документи:

дозвіл на спеціальне використання водних биоресурсів;

квота (ліміт) на вилов водних біоресурсів;

дозвіл на промисел у морях, океані та виключних економічних зонах інших держав;

дозвіл на спеціальне рибальство для наукових, навчальних, контрольних або селекційних цілей;

дозвіл на провадження аквакультурної та марикультурної діяльності;

дозвіл на переселення, зариблення, біотехнічні та меліоративні роботи;

дозвіл на експлуатацію рибопромислових суден;

дозвіл на імпорт, експорт та транзит живих гідробіонтів і продукції з них;

реєстраційні документи суб’єктів рибного господарства;

інші дозволи, передбачені законодавством.

Дозвільні документи видаються в електронній формі та повинні містити: унікальний електронний ідентифікатор, дані про  заявника, обсяг дозволеної діяльності, строк дії, електронний QR-код для верифікації.

Форма, структура, обов’язкові  реквізити та порядок ведення електронних дозволів встановлюються  Кабінетом Міністрів України з урахуванням стандартів ЄС щодо прозорості, простежуваності та боротьби з ННН-промислом (IUU fishing).

Стаття 97. Ліцензування окремих видів діяльності

Ліцензуванню підлягають такі види діяльності:

вирощування у високотехнологічних установках аквакультури замкненого циклу (RAS), що перевищують встановлені нормативи щільності посадки або біомасового навантаження;

вирощування гідробіонтів, створених методами інтенсивної генетичної або селекційної модифікації;

промислова переробка водних біоресурсів із використанням біологічних реагентів або продуктів їх метаболізму;

інші види діяльності, визначені Кабінетом Міністрів України з урахуванням ризиків екологічної та санітарної безпеки.

Ліцензії видаються строком до п’яти років, формуються та зберігаються виключно в ЄДЕРС, мають однакову юридичну силу з паперовим документом.

Ліцензія передбачає: можливість проведення планових та позапланових перевірок, обов’язок ведення електронної звітності, дотримання умов біобезпеки та протоколів оцінки ризиків.

Провадження діяльності без ліцензії забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стаття 98. Подання заяви на отримання дозвільного документа

Заява на отримання дозвільного документа подається заявником в електронній формі через ЄДЕРС.

До заяви додаються:

ідентифікаційні дані заявника, підтверджені засобами електронної ідентифікації;

інформація про матеріально-технічні засоби, що використовуватимуться у діяльності;

наукове, екологічне або біобезпечне обґрунтування — у випадках, визначених законодавством;

документи, що підтверджують право користування рибопромисловими суднами, установками, ставами та іншими об’єктами;

дані про виконання вимог щодо простежуваності продукції;

інші документи, визначені законодавством та специфікою дозволу.

Заява та всі додані документи автоматично реєструються в ЄДЕРС, а дата й час подання фіксуються системою.

Подання документів виключно в  електронній формі є обов’язковим, крім випадків, коли технічна  несправність ЄДЕРС підтверджена офіційно.

Стаття 99. Розгляд заяви та прийняття рішення

Держрибагентство розглядає заяву протягом десяти робочих днів, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду можуть здійснюватися:

виїзна або дистанційна перевірка відповідності матеріально-технічної бази;

оцінка технічного стану рибопромислових суден та засобів лову;

експертиза наукових, екологічних або ветеринарних обґрунтувань;

погодження з органами охорони довкілля, ветеринарної медицини та безпечності харчових продуктів;

аналіз наявності вільних квот та лімітів;

перевірка попередніх порушень або невиконаних зобов’язань заявника.

Рішення про видачу або відмову у  видачі дозволу формується в електронній формі, підписується посадовою  особою кваліфікованим електронним підписом і надсилається заявнику через ЄДЕРС.

У разі необхідності надання  додаткових документів перебіг строку розгляду зупиняється, про що  заявник повідомляється автоматично.

Стаття 100. Підстави для відмови у видачі дозвільного документа

Підставами для відмови є:

подання неповних, недостовірних, суперечливих або фальсифікованих даних;

наявність непогашених порушень законодавства у сфері рибного господарства або невиконаних приписів;

недотримання екологічних, санітарних, ветеринарних, біобезпечних або технічних вимог;

відсутність вільних квот, лімітів або встановлених можливостей для здійснення діяльності;

встановлена загроза завдання шкоди водним біоресурсам, екосистемам чи навколишньому природному середовищу;

невідповідність технічного стану суден, установок або інших об’єктів встановленим стандартам безпеки та ефективності;

негативні результати екологічної або біобезпечної експертизи.

Відмова у видачі дозволу повинна бути вмотивованою, оформленою в електронній формі та доступною для перегляду заявником у ЄДЕРС.

Глава 3.

Оскарження, анулювання та прозорість дозвільної діяльності

 

Глава визначає правові механізми захисту прав заявників у сфері дозвільної діяльності, порядок оскарження рішень, підстави анулювання, призупинення та переоформлення дозволів, а також вимоги до відкритості інформації про дозвільні документи.

Норми Глави спрямовані на забезпечення справедливості та підзвітності органів влади, недопущення зловживань, дотримання процедурних гарантій, установлених законодавством України та стандартами ЄС щодо належного врядування, адміністративних процедур і доступу до інформації.

Глава встановлює порядок публічності даних Єдиної державної електронної рибогосподарської системи, водночас захищаючи персональні дані й комерційну таємницю.

Вона формує механізми прозорого контролю за використанням дозволів та квот, сприяє запобіганню порушенням та забезпечує довіру громадськості й рівні умови для всіх користувачів водних біоресурсів.

Стаття 101. Стаття 101. Порядок оскарження рішень у сфері дозвільної діяльності

Рішення про відмову у видачі, анулювання або призупинення дозволу може бути оскаржене заявником:

до апеляційної комісії Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентства);

до адміністративного суду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Подання скарги не зупиняє дію рішення, якщо інше не передбачено законом або рішенням суду.

Апеляційна комісія розглядає скаргу протягом десяти календарних днів із дня її реєстрації, забезпечуючи:

неупереджений розгляд;

участь заявника (у тому числі дистанційно, через електронні засоби ідентифікації);

надання мотивованого висновку із зазначенням законодавчих підстав прийнятого рішення.

Процедура оскарження, порядок  роботи апеляційної комісії та вимоги до електронної взаємодії  визначаються Держрибагентством відповідно до принципів належного  врядування, прозорості та стандартів Європейського Союзу.

Стаття 102. Анулювання, призупинення та переоформлення дозволів

Дозвіл анулюється у разі:

систематичних порушень правил промислу;

перевищення встановлених квот або лімітів;

неподання або подання недостовірних електронних логбуків та звітності;

використання заборонених або несертифікованих знарядь лову;

участі у незаконному, непідзвітному та нерегульованому (IUU) промислі;

встановлення факту недостовірності даних, наданих заявником при отриманні дозволу.

Дозвіл може бути призупинений:

за рішенням органу державного контролю у разі наявності негайної загрози заподіяння шкоди довкіллю, водним біоресурсам або екосистемам;

у разі проведення перевірки, що виявила суттєві ризики для біобезпеки, екологічної безпеки або дотримання квот.

Переоформлення дозволів здійснюється у разі: зміни власника, зміни технічних характеристик судна чи технічних засобів вилову, зміни об’єктів користування або рибогосподарських режимів, інших підстав, визначених законодавством.

Переоформлення здійснюється  виключно в електронній формі через ЄДЕРС, із забезпеченням  безперервності прав заявника та відображенням усіх змін в електронному  реєстрі.

Стаття 103. Прозорість та відкритість дозвільної діяльності

Прозорість дозвільної системи забезпечується шляхом відкритого доступу до інформації про:

видані дозволи, ліцензії, квоти;

обсяг використаних квот і залишок доступного ресурсу;

інформацію про рибопромислові судна, їх технічні характеристики та історію правопорушень;

статистику розподілу та перерозподілу квот, а також звітність про виконання рибогосподарських прогнозів.

Єдина державна електронна рибогосподарська система (ЄДЕРС) забезпечує: відкритість та верифікацію даних у режимі реального часу, інтеграцію з міжнародними реєстрами (EU Fleet Register, FAO Global Record, Blacklist IUU), аналітичні інструменти для громадськості, науковців та бізнесу.

Не підлягає оприлюдненню  інформація, що становить комерційну таємницю, містить персональні дані  або обмежується законом у сфері національної безпеки, морської безпеки та захисту критичної інфраструктури.

Принципи прозорості відповідають нормам:

Регламенту (ЄС) № 1224/2009 (EU Fisheries Control System),

Регламенту (ЄС) № 1005/2008 щодо боротьби з IUU промислом,

Кодексу поведінки відповідального рибальства FAO.

 

 

Розділ X

ПРОМИСЕЛ У МОРЯХ, ОКЕАНІ, ВИКЛЮЧНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ

 

Цей Розділ встановлює правові засади організації, регулювання та державного контролю промислу водних біоресурсів у морях, Світовому океані та у виключних (морських) економічних зонах.

Норми розділу спрямовані на забезпечення сталого використання морських екосистем, дотримання міжнародних зобов’язань України у сфері морського рибальства, запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому промислу, а також гарантування прозорості та простежуваності обігу водних біоресурсів.

Стаття 104. Загальні засади організації промислу у морських просторах

Ця стаття визначає ключові принципи та обов’язкові вимоги, відповідно до яких організовується промисел водних біоресурсів у морських просторах України та за їх межами, включно з міжнародно-правовими стандартами, технічними регламентами та порядком допуску українських суден до промислу.

Промисел водних біоресурсів у морях, Світовому океані та виключних (морських) економічних зонах (далі – ВЕЗ)  здійснюється відповідно до принципів сталого використання, наукової  обгрунтованості, міжнародних зобов’язань України та вимог Конвенції ООН з морського права (UNCLOS).

Діяльність українських суден у морських просторах повинна відповідати правилам:

Міжнародних морських організацій (ICCAT, NEAFC, GFCM, CCAMLR тощо);

двосторонніх та багатосторонніх договорів України;

національних актів держави прапора судна;

технічних регламентів щодо безпеки мореплавства.

Українські суб’єкти господарювання мають право здійснювати промисел у морських просторах лише за наявності: дозволу Держрибагентства, квоти вилову, міжнародної ліцензії (у випадках, передбачених міжнародними організаціями), суднових документів, що підтверджують придатність судна до промислу.

Стаття 105. Промисел у Світовому океані

Стаття регламентує порядок здійснення промислу українськими суднами у відкритих районах Світового океану, встановлює вимоги міжнародних регіональних рибогосподарських організацій (RFMOs), визначає стандарти контролю, моніторингу та участі спостерігачів на борту суден.

Промисел у відкритих районах Світового океану (High Seas) здійснюється відповідно до регламентів міжнародних регіональних рибогосподарських організацій (RFMOs).

Суб’єкти господарювання повинні дотримуватися:

встановлених міжнародними організаціями квот;

технічних обмежень на знаряддя лову;

заборони використання недекларованих та некерованих суден (IUU fishing);

вимог щодо супутнього вилову та збереження екосистем.

На судні обов’язково забезпечується:

ведення електронного промислового журналу (e-logbook);

присутність міжнародного або національного спостерігача (observer), якщо це передбачено міжнародними правилами;

функціонування системи супутникового моніторингу (VMS).

Державний контроль за промислом у Світовому океані здійснює Держрибагентство через: перевірку журналів, аналіз супутникових даних, вимоги до звітності, міжнародні інспекційні програми.

Стаття 106. Промисел у виключних (морських) економічних зонах іноземних держав

Стаття встановлює правовий порядок здійснення промислу українськими суднами у межах Виключних економічних зон (ВЕЗ) іноземних держав, визначає підстави допуску, вимоги до дотримання законодавства прибережної держави та механізми контролю Держрибагентства з метою недопущення порушень міжнародних угод.

Промисел у ВЕЗ іноземних держав здійснюється виключно на підставі:

міжнародного договору України з відповідною державою;

спеціального дозволу Держрибагентства;

ліцензії іноземної держави.

Українські судна у ВЕЗ іноземних держав зобов’язані:

повністю дотримуватися законодавства держави прибережної юрисдикції;

виконувати вимоги іноземних інспекційних органів;

вести документацію мовою, визначеною у міжнародному договорі.

З метою недопущення порушень правил іноземних держав, Держрибагентство здійснює: попередній контроль документів, інструктаж екіпажів, оперативний моніторинг діяльності суден, взаємодію з компетентними органами іноземних держав.

Вилов, здійснений у межах ВЕЗ інших держав, підлягає повному державному обліку та декларуванню при ввезенні на територію України.

Стаття 107. Промисел у Чорному та Азовському морях

Стаття визначає особливості ведення промислу у Чорному та Азовському морях із урахуванням регіональних екологічних вимог, природоохоронних обмежень та міжнародних зобов’язань України, включаючи встановлення квот, зон промислу, сезонних заборон та заборони вилову осетрових видів.

Промисел у Чорному та Азовському морях здійснюється відповідно до:

Конвенцій з охорони Чорного моря;

міжнародних зобов’язань України щодо верховенства UNCLOS;

правил промислу, затверджених Держрибагентством;

вимог щодо охорони нерестовищ, міграційних шляхів та середовищ існування.

У Чорному та Азовському морях встановлюються: зони промислу, режими спеціальних промислових ділянок, заборонені та обмежені райони, сезонні заборони промислу.

Держрибагентство щорічно затверджує: прогноз допустимого вилову та квоти, режим ведення промислу окремими видами, вимоги до знарядь лову, заходи регулювання прилову.

Забороняється: промисел у районах нересту, вилов осетрових видів у природних популяціях, використання знарядь лову, що не відповідають технічним вимогам, здійснення промислу суднами, не оснащеними VMS.

Стаття 108. Системи контролю та протидія незаконному промислу

Ця стаття встановлює комплекс електронних та супутникових систем моніторингу, інспекційних процедур і механізмів міжнародної взаємодії, спрямованих на запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому промислу (IUU fishing), а також на забезпечення достовірності даних про вилов.

Українські судна зобов’язані використовувати: електронні промислові журнали, супутникові системи моніторингу (VMS), автоматичну ідентифікацію (AIS), цифрову систему звітності у режимі реального часу.

Державний контроль здійснюється шляхом: аналізу даних VMS, інспекційних перевірок у портах заходу, міжнародних операцій з протидії IUU fishing, аудиту промислових журналів.

Вилов морських біоресурсів, здійснений із порушенням міжнародних вимог, вважається незаконним і підлягає конфіскації.

Стаття 109. Портовий контроль

Стаття визначає порядок здійснення портового контролю українських та іноземних суден, що заходять до визначених портів, встановлює процедури перевірки промислових журналів, огляду знарядь лову та перевірки документів про походження вилову, а також умови затримання суден.

Усі судна, що здійснюють промисел у морських просторах, повинні заходити тільки до визначених портів інспекційного контролю.

Портовий контроль включає: перевірку промислових журналів, огляд знарядь лову, контроль документів про походження вилову, зважування і маркування продукції.

Судна, що підозрюються у незаконному промислі, можуть бути затримані до завершення перевірки.

Стаття 110. Звітність, облік та простежуваність вилову

Стаття встановлює вимоги до  електронного обліку, державної звітності та системи простежуваності вилову водних біоресурсів, визначає порядок передання даних, оформлення сертифікатів походження (Catch Certificate) та обмеження щодо обігу  продукції без підтверджених документів.

Увесь вилов, отриманий у морях, океані та ВЕЗ, підлягає: електронній реєстрації, внесенню до державної системи простежуваності, підтвердженню походження (Catch Certificate).

Дані про вилов передаються: у режимі реального часу – через VMS від суден, щоденно – через електронний журнал, перед розвантаженням – через систему портового контролю.

Продукція без документів простежуваності забороняється до обігу.

Розділ XI

МОРСЬКА ІНФРАСТРУКТУРА ТА ФЛОТ

 

Розділ визначає стратегічні засади розвитку морської інфраструктури та морського риболовецького флоту України, забезпечує безпечне, ефективне та сталеве використання морських просторів для промислу, аквакультури та логістики водних біоресурсів.

Цей Розділ спрямований на:

Сталий розвиток рибного господарства в морських просторах із дотриманням екологічних, біобезпечних та ресурсозберігаючих принципів.

Використання сучасних стандартів ЄС у сфері морської інфраструктури, портової логістики, флоту та безпечності продукції «від води до столу».

Впровадження цифрових і автоматизованих систем управління морською інфраструктурою та флотом для забезпечення прозорості, ефективності та простежуваності.

Інтеграцію української морської інфраструктури до європейських транспортних і логістичних мереж (TEN-T), а також  відповідність міжнародним зобов’язанням UNCLOS, MARPOL, стандартам IMO  та регламентам GFCM.

Підтримку модернізації та безпечного функціонування риболовецького флоту, судноремонту та базового сервісного забезпечення з урахуванням енергоефективності та низьковуглецевих технологій.

Запобігання шкоді морським екосистемам та забезпечення охорони нерестовищ, міграційних шляхів і середовищ існування водних біоресурсів.

Підвищення ефективності державного контролю та моніторингу морської діяльності через впровадження інтегрованих електронних систем  управління, супутникового моніторингу та електронних журналів.

Розділ встановлює обов’язкові принципи планування, будівництва, експлуатації та контролю морської інфраструктури і флоту, які забезпечують сумісність з міжнародними нормами та стандартами ЄС, підвищують конкурентоспроможність української продукції на світових  ринках та зміцнюють стратегію інтеграції в міжнародні морські  регуляторні системи.

Стаття 111. Загальні засади розвитку морської інфраструктури

Стаття визначає ключові напрями державної політики щодо розвитку морської інфраструктури, забезпечення її ефективності та відповідності міжнародним стандартам.

Мета статті – створити систему морських портів, терміналів, баз флоту та технічного забезпечення, яка забезпечує: безпечний та сталий промисел, дотримання вимог ЄС щодо логістики та охорони водних біоресурсів, інтеграцію морської інфраструктури України у європейські транспортні коридори та морські хаби, екологічну безпеку та мінімізацію негативного впливу на морські екосистеми.

Держава забезпечує створення, модернізацію та ефективне функціонування морської інфраструктури, необхідної для сталого розвитку рибного господарства України, морського  промислу, аквакультури та логістики водних біоресурсів.

До морської інфраструктури у сфері рибного господарства належать:

морські рибні порти та їх спеціалізовані термінали;

бази флоту, судноремонтні комплекси та центри технічного обслуговування;

інженерні гідротехнічні споруди;

навігаційне, гідрографічне та сервісне забезпечення;

інфраструктура зберігання, переробки, холодильної логістики та контролю якості продукції.

Державна політика спрямована на інтеграцію морської інфраструктури України до європейських логістичних  мереж, зокрема TEN-T, та розвиток багатофункціональних морських хабів.

Забороняється використання морської інфраструктури у спосіб, що завдає шкоди морським екосистемам,  природним нерестовищам та водним біоресурсам.

Стаття 112. Морські рибні порти та спеціалізовані термінали

Мета цієї статті – забезпечити ефективну та прозору діяльність морських рибних портів, інтегрованих у європейську логістику, з дотриманням стандартів сертифікації, обліку та контролю якості продукції.

Створення спеціалізованих приватних та ДПП-терміналів повинно забезпечувати: експортно-орієнтовану переробку, безпечність харчових продуктів відповідно до регламентів ЄС, цифрову простежуваність продукції «від води до столу».

Морські рибні порти є стратегічними об’єктами рибного господарства і забезпечують приймання, зважування,  первинну обробку, зберігання, сертифікацію та транспортування вилову.

Держрибагентство здійснює координацію діяльності портів у частині контролю за обігом водних біоресурсів, легальністю походження та дотриманням стандартів безпеки  харчових продуктів.

У морських портах створюються: центри контролю та моніторингу вилову, пункти екологічного транзиту та аналізу стану біоресурсів, лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, електронні майданчики для обліку та відстеження продукції.

Дозволяється створення спеціалізованих приватних або ДПП-терміналів для підтримки  експортно-орієнтованої діяльності та високотехнологічної переробки.

Стаття 113. Морський риболовецький флот

Глава визначає стратегію розвитку сучасного, безпечного та екологічного риболовецького флоту, що відповідає міжнародним стандартам IMO та регламентам FAO/GFCM.

Мета – модернізація суден та їх обладнання з урахуванням енергоефективності та низьковуглецевих технологій, впровадження систем супутникового моніторингу та електронних журналів для прозорості промислу, підтримка програм будівництва та модернізації національних суднобудівних підприємств.

Морський риболовецький флот України включає: промислові риболовецькі судна, судна – рибопереробні заводи, судна спеціального призначення (науково-дослідні, патрульні, сервісні), судна оперативного реагування та контролю, судна логістично-транспортного забезпечення.

Держава сприяє оновленню флоту шляхом: стимулювання будівництва суден на українських суднобудівних підприємствах, створення програм компенсації вартості модернізації, впровадження енергоефективних та низьковуглецевих технологій, удосконалення системи безпеки мореплавства.

Судна флоту обладнуються системами  супутникового моніторингу, електронних журналів та засобами передачі  даних у режимі реального часу до Системи моніторингу Держрибагентства.

Забороняється експлуатація суден,  що не відповідають міжнародним стандартам безпеки, екологічності та  умовам збереження біоресурсів.

Стаття 114. Судноремонтні потужності та технічне забезпечення

Стаття визначає пріоритети розвитку судноремонту та технічного забезпечення флоту, з метою забезпечення: безпечної експлуатації суден, відповідності міжнародним стандартам безпеки та екологічності, інтеграції судноремонтних підприємств у національні та регіональні інноваційні кластери, стимулювання інвестицій, податкових пільг та доступу до кредитних ресурсів.

Держава сприяє розвитку мережі судноремонтних підприємств, включаючи доки, верфі та мобільні сервісні комплекси.

Підприємства судноремонту повинні забезпечувати: технічне обслуговування та модернізацію риболовецьких суден, підготовку та сертифікацію обладнання для промислу, впровадження технологій енергоефективних двигунів та електричних приводів.

Підтримка судноремонту включає: податкові стимули, доступ до кредитних гарантій, інноваційні програми та кластерну інтеграцію із суднобудівними центрами Миколаєва, Херсона,  Одеси та Ізмаїла.

Стаття 115. Безпека мореплавства та охорона морського середовища

Стаття закріплює зобов’язання держави та суб’єктів господарювання щодо дотримання міжнародних стандартів IMO, MARPOL та UNCLOS, а також принципів сталого розвитку.

Мета – запобігти забрудненню морського середовища, захистити біоресурси та морські екосистеми, впроваджувати систему екологічного менеджменту та цифровий контроль операцій на суднах.

Органи державної влади забезпечують дотримання стандартів Міжнародної морської організації (IMO), міжнародних угод щодо запобігання забрудненню моря (MARPOL) та Конвенції UNCLOS.

Забороняється: скидання відходів промислової переробки, застосування знарядь лову, що порушують морські екосистеми, проведення робіт, що загрожують знищенню середовищ існування водних біоресурсів.

На морських суднах впроваджується  система екологічного менеджменту, включаючи вимірювання викидів,  моніторинг морського середовища та цифрову фіксацію операцій.

Стаття 116. Державне управління, контроль і моніторинг

Мета статті – посилити участь України у міжнародних програмах та механізмах управління морськими ресурсами, інтегрувати національні стандарти з практиками ЄС та FAO/GFCM, сприяти модернізації морської інфраструктури та флоту, а також зміцненню регіонального колективного контролю промислу.

Держрибагентство здійснює: координацію діяльності морської інфраструктури, управління системою контролю вилову та походження продукції, моніторинг флоту та аналіз ефективності промислу, нагляд за екологічною безпекою та відповідністю міжнародним стандартам.

Впроваджується Єдина електронна система управління морською інфраструктурою і флотом (ЄСУМІФ).

Дані системи є відкритими, за винятком інформації з обмеженим доступом.

Стаття 117. Міжнародне співробітництво та інтеграція

Україна бере активну участь у міжнародних програмах модернізації морських портів, розвитку риболовецького флоту, управління морськими ресурсами та охорони біорізноманіття Чорного та Азовського морів, керуючись принципами сталого використання ресурсів та вимогами Конвенції ООН з морського  права (UNCLOS).

Співпраця здійснюється з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями, зокрема:

Європейським Союзом (ЄС) – у частині  гармонізації стандартів морської інфраструктури, безпечності продукції та логістики згідно з директивами ЄС;

Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (FAO) та Генеральним комітетом з  рибальства для Середземного моря (GFCM) – щодо сталого промислу, боротьби з IUU fishing та управління морськими екосистемами;

Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Світовим банком – для фінансової підтримки  модернізації портів, суднобудування та інфраструктурних проектів;

іншими міжнародними та регіональними інституціями, що реалізують програми розвитку морської інфраструктури та флоту.

Україна підтримує та розвиває участь у региональних механізмах колективного контролю промислу, включаючи обмін даними, спільні інспекції, моніторинг та контроль  вилову у Чорному морі, з метою повної відповідності міжнародним  стандартам протидії IUU fishing та вимогам щодо простежуваності  продукції.

Усі міжнародні угоди та співпраця впроваджуються через національні електронні системи управління морською інфраструктурою та флотом (ЄСУМІФ), що забезпечує: прозорість та доступність інформації, інтеграцію даних про вилов і морську логістику у реальному часі, контроль відповідності національних практик міжнародним стандартам ЄС, FAO та IMO.

 

 

 

 

 

Розділ XII

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Розділ встановлює правові та організаційні засади взаємодії України з міжнародними організаціями у сфері рибного господарства. Він спрямований на забезпечення інтеграції національної системи управління водними біоресурсами у міжнародні та європейські механізми регулювання промислу, охорони та відтворення водних біоресурсів, включно з протидією незаконному, непідзвітному та  нерегульованому рибальству (IUU fishing).

Розділ визначає порядок участі України у діяльності регуляторних та науково-спостережних організацій, таких як ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR та інші міжнародні комісії, що  забезпечують:

науково обґрунтоване управління запасами риб та морськими екосистемами;

встановлення квот та ліцензійних умов у міжнародних водах;

моніторинг промислової діяльності та забезпечення прозорості обліку вилову;

координацію рибогосподарських політик держав-членів та застосування кращих практик ЄС у сфері рибного господарства;

інтеграцію електронних систем звітності та простежуваності продукції у національні цифрові платформи (ЄДЕРС, ЄСУМІФ).

Принципи розділу базуються на:

Директивах та регламентах ЄС щодо рибного господарства та захисту морських ресурсів;

міжнародних стандартах FAO, GFCM та регіональних рибогосподарських організацій;

Конвенції ООН з морського права (UNCLOS);

принципах сталого використання ресурсів, прозорості, цифровізації та відповідальності за дотримання міжнародних зобов’язань.

Стаття 118. Загальні положення

Україна бере активну участь у діяльності міжнародних організацій, що регулюють промисел, охорону та відтворення водних біоресурсів, відповідно до міжнародних договорів, Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), положень Директив та Регламентів Європейського Союзу у сфері рибного господарства, а також законодавства України.

Діяльність цих організацій спрямована на:

забезпечення сталого та науково обгрунтованого використання водних біоресурсів, включно із запобіганням деградації екосистем;

боротьбу з незаконним, непідзвітним та нерегульованим (IUU) рибальством, впровадження цифрових систем моніторингу та простежуваності вилову «від води до столу»;

    координацію рибогосподарських політик держав-членів, інтеграцію національних правил із міжнародними стандартами та регіональними рибогосподарськими організаціями;

науково-спостережну діяльність, оцінку стану промислових запасів риб, екосистем та біорізноманіття, а також використання отриманих даних для національного планування та встановлення квот;

впровадження міжнародних кращих практик у сфері контролю, ліцензування, оцінки впливу на довкілля та забезпечення безпеки мореплавства.

Україна гарантує дотримання всіх міжнародних зобов’язань щодо звітності, ліцензування та контролю за промислом, а порушення норм міжнародних організацій тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства України.

Стаття 119. Міжнародна комісія з промислу атлантичного тунця (ICCAT)

Міжнародна комісія з промислу атлантичного тунця (ICCAT) є ключовим глобальним регуляторним органом у сфері управління промислом тунцевих та інших великих пелагічних видів в  Атлантичному океані. ICCAT забезпечує сталий рибогосподарський  менеджмент, охорону біорізноманіття, запобігання незаконному,  непідзвітному та нерегульованому рибальству (IUU fishing), а також  визначає наукові стандарти оцінки популяцій.

Україна бере активну участь у роботі ICCAT шляхом:

виконання наукових програм моніторингу, збору даних та оцінки стану популяцій;

дотримання встановлених квот, сезонів промислу, методів вилову та технічних обмежень знарядь лову;

забезпечення повної простежуваності продукції «від вилову до споживача».

Українські суб’єкти господарювання  зобов’язані подавати до ICCAT електронні звіти про вилов та промислову діяльність у встановлені терміни, використовуючи затверджені Комісією логбуки та системи контролю.

Порушення рекомендацій ICCAT тягне застосування санкцій відповідно до законодавства України та міжнародних зобов’язань держави.

Стаття 120. Генеральна комісія з рибного господарства Середземного моря (GFCM)

Генеральна комісія з рибного  господарства Середземного моря (GFCM) є міждержавною організацією, що  координує управління рибними ресурсами Середземного моря та прилеглих  вод, включаючи Чорне море, та забезпечує сталий розвиток промислу,  охорону морських екосистем і протидію IUU fishing.

Україна виконує свої зобов’язання перед GFCM шляхом:

дотримання регламентів щодо квот, сезонів промислу, мінімальних розмірів риби, заборон на вилов у нерестових зонах;

виконання технічних вимог щодо знарядь лову та охорони середовища;

участі в програмах відновлення популяцій та наукових місіях.

Суб’єкти господарювання України зобов’язані вести електронну документацію щодо вилову та аквакультурної  діяльності у зонах відповідальності GFCM та подавати її до Комісії у  визначені строки.

Держрибагентство здійснює державний контроль за виконанням вимог GFCM, інтегрує отримані дані у національні електронні системи моніторингу та застосовує превентивні або коригуючі  заходи у разі порушень.

Стаття 121. Північно-Східна атлантична комісія з регулювання рибальства (NEAFC)

Північно-Східна атлантична комісія з регулювання рибальства (NEAFC) є міжнародною організацією, що  забезпечує управління рибними ресурсами у північно-східній Атлантиці,  встановлює правила охорони, відтворення та сталого використання водних  біоресурсів, а також впроваджує заходи протидії IUU fishing.

Українські судна, які здійснюють промисел у районах, підпорядкованих NEAFC, зобов’язані:

дотримуватися міжнародних квот, ліцензійних умов та спеціальних режимів промислу;

дотримуватися сезонних обмежень і технічних вимог щодо знарядь лову;

вести електронну та наукову документацію про вилов, передаючи її до NEAFC у встановленому порядку;

забезпечувати роботу систем супутникового моніторингу (VMS) у режимі реального часу;

допускати на борт національних і міжнародних спостерігачів.

Держрибагентство контролює відповідність діяльності українських суб’єктів вимогам NEAFC, інтегрує звітні дані у національні системи моніторингу та застосовує заходи  реагування при виявленні порушень.

Стаття 122. Комісія з охорони морських живих ресурсів Антарктики (CCAMLR)

Комісія з охорони морських живих  ресурсів Антарктики (CCAMLR) здійснює регулювання промислу та охорону морських екосистем Південного океану, забезпечуючи збереження біорізноманіття та раціональне управління стратегічно важливими  ресурсами.

Україна забезпечує виконання норм CCAMLR шляхом:

дотримання встановлених квот, обмежень і науково обґрунтованих планів вилову;

виконання технічних вимог щодо обладнання суден, безпеки мореплавства та екологічних стандартів;

ведення електронних логбуків та систем простежуваності продукції;

забезпечення наукових спостерігачів на борту суден.

Державний контроль включає аналіз даних VMS, перевірку електронних промислових журналів, участь органів  рибного господарства у міжнародних інспекційних програмах та інтеграцію  отриманої інформації до національних інформаційних систем.

Стаття 123. Виконання зобов’язань перед міжнародними організаціями

Держрибагентство є координатором  виконання Україною рішень та рекомендацій ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR та  інших міжнародних організацій, що регулюють сферу рибного господарства,  промислового рибальства, моніторингу та аквакультури.

Центральні та регіональні органи виконавчої влади забезпечують:

дотримання вимог щодо ліцензування, квот і технічних стандартів;

своєчасне подання офіційної статистики, електронних логбуків, наукових даних та інформації про вилов;

виконання заходів контролю та нагляду відповідно до міжнародних договорів;

інтеграцію даних у національні електронні системи моніторингу, включаючи системи простежуваності продукції.

Порушення вимог міжнародних  організацій тягне адміністративну, фінансову або кримінальну  відповідальність згідно із законодавством України та положеннями  міжнародних договорів.

Розділ XIII

ПОЛОЖЕННЯ ПРО СУДНА, ЕКІПАЖ, СПОСТЕРІГАЧІВ ТА НАУКОВІ РЕЙСИ

 

 

Розділ встановлює єдині правові, організаційні, технічні та професійні засади функціонування риболовецьких і спеціалізованих суден, їх екіпажів, системи рибогосподарських спостерігачів та організації наукових морських рейсів, що є ключовими елементами сталого управління водними біоресурсами  України.

Метою Розділу є забезпечення високого рівня безпеки мореплавства, відповідального промислу, прозорості та точності збору даних, дотримання міжнародних зобов’язань України, а  також запровадження сучасних екологічних стандартів і цифрових систем контролю, моніторингу та звітності.

Розділ спрямований на:

формування системи сучасних морських спроможностей України у сфері рибного господарства через встановлення вимог до технічного  оснащення суден, їх реєстрації, інспектування та сертифікації;

забезпечення кваліфікованого, підготовленого та захищеного екіпажу, який відповідає національним нормам та міжнародним стандартам (IMO, STCW, ILO–MLC);

створення дієвого інституту рибогосподарських спостерігачів, здатного забезпечувати достовірність інформації, контроль за  промисловою діяльністю та протидію незаконному, незадекларованому та  нерегульованому вилову;

розвиток наукової морської діяльності, необхідної для збереження біорізноманіття, визначення стану популяцій,  формування режимів промислу та виконання міжнародних програм досліджень;

впровадження електронного урядування в морському секторі, включаючи цифрові реєстри, електронні логбуки, супутникові системи  моніторингу та автоматизований обмін даними з міжнародними  організаціями;

гарантування соціальних і медичних стандартів членів екіпажів, створення безпечних умов праці та дотримання прав моряків відповідно до конвенцій МОП.

Норми цього Розділу є обов’язковими для всіх суден, що провадять промисловий вилов, наукову діяльність,  контроль чи логістичні операції у водах України, а також для суден під  Державним прапором України, які працюють за межами територіального моря.

Застосування положень цього Розділу забезпечує підвищення рівня національної морської безпеки, зміцнює системи охорони водних біоресурсів, сприяє  виконанню міжнародних угод та ефективному розвитку рибного господарства України на принципах законності, наукової обґрунтованості, екологічної відповідальності та цифрової прозорості.

Глава 1.

Положення про судна

 

Стаття 124. Загальні положення

Положення визначає вимоги до  риболовецьких та спеціалізованих суден, порядку формування та роботи  екіпажів, статусу та повноважень рибогосподарських спостерігачів, а також організації та проведення наукових морських рейсів.

Дія цього Положення поширюється на  всі судна, що здійснюють промисел, наукові дослідження, контроль,  моніторинг або логістичні операції у водах України, а також під  українським прапором за межами територіального моря.

Координацію та контроль за  виконанням цього Положення здійснює Державне агентство України з  розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм  (Держрибагентство).

Стаття 125. Класифікація риболовецьких і спеціалізованих суден

В Україні визначаються такі категорії суден у сфері рибного господарства:

промислові риболовецькі судна – для вилову водних біоресурсів;

судна спеціального призначення – науково-дослідні, патрульні, інспекційні, сервісні, рибопереробні;

судна для транспортування, переробки та зберігання продукції;

малі моторні та допоміжні судна.

Судна повинні відповідати  міжнародним нормам безпеки (IMO, SOLAS), екологічним стандартам (MARPOL) і технічним вимогам, затвердженим Держрибагентством.

Судно, що виходить у промисел або науковий рейс, має бути обладнане: системою супутникового моніторингу (VMS), електронним промисловим журналом (e-logbook), засобами зв’язку та безпеки, пристроями екологічного контролю, інструментами для біологічних вимірювань у разі здійснення наукової роботи.

Стаття 126. Реєстрація, дозвільні документи та інспектування

Усі судна проходять державну реєстрацію в Реєстрі риболовецьких та спеціалізованих суден.

Для виходу в море судно повинно мати: свідоцтво про придатність до плавання, промисловий або експедиційний дозвіл, сертифікат екологічної відповідності, документи про технічний огляд та інспектування.

Держрибагентство здійснює регулярні планові й позапланові перевірки суден.

У разі порушення правил промислу або екологічних норм судно може бути тимчасово відсторонене від роботи.

Глава 2.

Положення про екіпаж

 

Стаття 127. Екіпаж риболовецьких і спеціалізованих суден

Екіпаж судна формується з осіб, які мають відповідні кваліфікації, посвідчення моряка та спеціальну  підготовку з безпеки мореплавства.

Обов’язкові компетенції членів екіпажу: навігаційна підготовка, знання правил промислу та природоохоронних вимог, володіння засобами електронного моніторингу, навички поводження із знаряддями лову, курси з екологічних стандартів та поводження з виловом.

Капітан судна відповідає за: безпеку екіпажу, дотримання правил промислу, ведення електронного журналу, взаємодію зі спостерігачем та інспекторами.

Забороняється залучення до роботи осіб без підтвердженої кваліфікації, відповідного медичного огляду та професійної підготовки.

Глава 3.

Положення про спостерігачів

 

Стаття 128. Спостерігачі рибогосподарського моніторингу

Спостерігач – це уповноважений  представник Держрибагентства, який перебуває на борту судна з метою  збору даних, контролю та забезпечення дотримання законодавства.

Статус спостерігача: він є незалежною посадовою особою, втручання в його роботу забороняється, він має право доступу до всіх приміщень, журналів, обладнання та результатів вилову.

Спостерігач здійснює: контроль за знаряддями лову, фіксацію видового складу та обсягів вилову, біологічні вимірювання, перевірку дотримання квот, правил та заборон, передачу даних у режимі реального часу.

Забезпечення умов перебування спостерігача на судні (харчування, каюта, засоби зв’язку) є обов’язком судновласника.

Спостерігачі проходять спеціальну підготовку, сертифікацію та щорічне підвищення кваліфікації.

Стаття 129. Права й обов’язки спостерігачів

Спостерігач має право: зупиняти незаконні операції фіксацією в акті, вимагати припинення промислу в разі загрози біоресурсам, здійснювати фото-, відеодокументацію, передавати дані до Держрибагентства без погодження з капітаном.

Обов’язки спостерігача: забезпечувати об’єктивність даних, невідкладно інформувати про порушення, вести спостережний журнал, дотримуватись норм безпеки на судні.

Глава 4.

Положення про наукові рейси

Стаття 130. Наукові морські рейси

Науковий рейс – це вихід  спеціалізованого чи промислового судна з метою проведення досліджень  водних біоресурсів, стану морських екосистем, гідробіологічних,  океанографічних та інших робіт.

Наукові рейси проводяться: національними науковими установами, міжнародними експедиціями, за участю Держрибагентства.

Для проведення наукових рейсів судно повинно мати: експедиційний дозвіл, наукову програму, список учасників, погодження з екологічними та прикордонними органами (якщо потрібно).

Під час наукових рейсів  дозволяється здійснення контрольного вилову, промірів, біологічного  аналізу, відбору проб, спостереження за середовищем.

Результати наукових досліджень  подаються до Держрибагентства та публікуються у відкритому доступі, за  винятком інформації, що містить обмежений доступ.

Глава 5.

Звітність, відповідальність, сертифікація та соціально-медичні стандарти

 

Стаття 131. Електронні системи контролю та звітності

Усі судна використовують електронні журнали, технічні засоби обліку, датчики вилову, системи GPS/VMS та  інші засоби цифрового спостереження.

Дані передаються в Єдину державну систему моніторингу, контролю та нагляду у рибному господарстві.

У разі виявлення маніпуляцій або блокування приладів судно підлягає негайному відстороненню від промислу.

Стаття 132. Відповідальність за порушення Положення

Порушення вимог цього Положення тягне за собою адміністративну, фінансову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Санкції включають: штрафи, вилучення незаконного вилову, тимчасову заборону виходу в море, анулювання дозволів, конфіскацію обладнання або знарядь лову.

Порушення, що призвели до шкоди морським екосистемам або водним біоресурсам, кваліфікуються як тяжкі.

Стаття 133. Сертифікація суден та екіпажу

Сертифікація у сфері рибного  господарства здійснюється з метою підтвердження відповідності суден,  екіпажів та обладнання технічним, екологічним та безпековим вимогам.

Сертифікації підлягають: риболовецькі та спеціалізовані судна, знаряддя лову та промислове обладнання, члени екіпажу, у тому числі капітани, механіки, оператори електронних систем, матроси, судновласники та оператори суден як суб’єкти господарювання.

Сертифікація суден включає: оцінку технічного стану корпусу, двигунів та систем життєзабезпечення, перевірку систем супутникового моніторингу (VMS), AIS, e-logbook, підтвердження екологічної відповідності судна міжнародним стандартам, випробування обладнання для зберігання та обробки вилову.

Сертифікація екіпажів передбачає: підтвердження професійної кваліфікації, проходження курсів з безпеки мореплавства та охорони морського середовища, навчання роботі з електронними системами моніторингу, знання правил міжнародних організацій (ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR).

Сертифікація здійснюється Держрибагентством або уповноваженими ним організаціями.

Документи сертифікації є чинними  протягом встановленого строку та підлягають обов’язковому продовженню на підставі планового огляду.

Дані сертифікації вносяться до Єдиного державного реєстру риболовецьких та спеціалізованих суден.

Стаття 134. Порядок проходження сертифікації екіпажем

Член екіпажу для отримання сертифіката професійної придатності зобов’язаний, пройти навчання у сертифікованому навчальному центрі, скласти кваліфікаційний іспит, пройти медичний огляд, пройти підготовку із забезпечення безпеки на морі (курси STCW або національні аналоги), пройти тренінг з екологічної відповідальності та біорізноманіття.

Капітани та механіки зобов’язані підтверджувати кваліфікацію кожні три роки.

Документи про сертифікацію є  підставою для допуску до членства в екіпажі, роботи на риболовецькому судні та виходу у міжнародний промисел.

Допуск до роботи без сертифікації забороняється та тягне адміністративну відповідальність судновласника та капітана.

Стаття 135. Медичні стандарти членів екіпажу

Медичний відбір екіпажу здійснюється для забезпечення безпеки судноплавства та захисту життя на морі.

Кожен член екіпажу зобов’язаний пройти: первинний медичний огляд, щорічний періодичний огляд, додаткові обстеження у разі тривалих рейсів або роботи у шкідливих умовах.

Медичний огляд включає: оцінку серцево-судинної, дихальної та нервової систем, перевірку зорy та слуху, лабораторні дослідження, тестування на фізичну витривалість, аналіз професійних ризиків.

Особи з медичними протипоказаннями не допускаються до роботи на судні.

Медичні довідки подаються до Держрибагентства та є частиною персонального досьє членів екіпажу.

Стаття 136. Соціальні стандарти та умови праці екіпажу

Соціальні гарантії та умови праці  екіпажу риболовецьких суден забезпечуються відповідно до національного  законодавства та стандартів МОП (MLC 2006).

Судновласник забезпечує: належні житлові умови на судні (каюти, санітарія, вентиляція), харчування відповідно до норм, доступ до питної води, засоби індивідуального захисту, регулярний відпочинок, включно з мінімальними перервами, медичні аптечки та обладнання для надання першої допомоги.

Члени екіпажу мають право на: страхування життя та здоров’я, соціальне страхування у разі травми, оплату праці відповідно до трудового договору, репатріацію у разі хвороби або аварії, доступ до медичної допомоги в рейсі та в порту.

Забороняється: примусова праця, залучення неповнолітніх, робота понад встановлені норми без компенсації, дискримінація за будь-якою ознакою.

Порушення соціальних стандартів тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність судновласника та капітана.

Стаття 137. Навчання та підвищення кваліфікації екіпажу

Члени екіпажу проходять регулярні навчальні програми, що включають: безпеку судноплавства, роботу зі знаряддями лову, екологічно відповідні промислові практики, цифрові технології (VMS, AIS, e-logbook, датчики вилову), першу медичну допомогу, протидію аваріям та пожежам, міжнародні стандарти промислу та охорони морських ресурсів.

Навчання здійснюється акредитованими центрами, Держрибагентством, Державною службою морського і внутнішнього водного транспорту та судноплавства України (Морською адміністрацією) або міжнародними організаціями.

Проходження курсів є обов’язковою умовою для продовження сертифікації.

Стаття 138. Особисті досьє та електронний реєстр екіпажів

Держрибагентство веде Єдиний державний реєстр членів екіпажів риболовецьких суден.

У реєстр вносяться дані про: сертифікацію, медичні огляди, кваліфікацію та навчання, дисциплінарні рішення, досвід роботи.

Робота члена екіпажу без внесення до реєстру забороняється.

Стаття 139. Контроль за дотриманням професійних, медичних і соціальних стандартів екіпажу

Контроль здійснюють: Держрибагентство, Морська адміністрація, державні інспекційні органи праці, міжнародні організації (у разі міжнародних рейсів).

Судна підлягають: плановим інспекціям, позаплановим перевіркам, аудитам відповідності соціальним та медичним нормам.

У разі порушення вимог судно може бути: відсторонене від роботи, позбавлене сертифікату відповідності, оштрафоване, включене до переліку високого ризику.

Стаття 140. Мінімальний склад екіпажу риболовецьких та спеціалізованих суден

Мета та обсяг:

Мінімальний склад екіпажу встановлюється для забезпечення безпечного  управління судном, ефективного виконання промислових операцій та  дотримання норм охорони праці і морської безпеки.

Загальні вимоги:

Кожне судно зобов’язане мати на борту екіпаж, чисельність якого відповідає типу, тоннажу, обладнанню та характеру промислу.

Кількість членів екіпажу не може бути меншою за встановлену нормативами для даного класу судна.

На судні повинні бути представлені  всі функціональні посади: капітан, штурман, механік, оператори електронних систем, рибалки/матроси, медичний працівник (за потреби).

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України спільно з Держрибагентством має право встановлювати  додаткові вимоги щодо складу екіпажу залежно від тривалості рейсу,  навантаження судна та умов мореплавства.

Особливі вимоги для міжнародних рейсів:

Обов’язкова присутність офіцера з охорони морського середовища.

Наявність сертифікованого медичного працівника при рейсах понад 10 діб.

Додаткові члени екіпажу для роботи з цифровими системами моніторингу (VMS, AIS, e-logbook).

Норми відпочинку:

Члени екіпажу зобов’язані дотримуватись графіка робочих та відпочинкових годин відповідно до  міжнародних норм (STCW, ILO MLC) та національних нормативів.

Максимальна тривалість робочого чергування на борту – 12 годин, мінімальний щоденний відпочинок – 10 годин;

Графік чергувань та відпочинку затверджується капітаном судна та контролюється Держрибагентством.

Вимоги до навчання та сертифікації:

Усі члени екіпажу повинні пройти  початкову та періодичну підготовку з безпеки на морі, охорони праці, протипожежної підготовки та охорони водних біоресурсів.

Капітани та старші офіцери повинні мати дійсні сертифікати STCW та національні ліцензії.

Періодичне підвищення кваліфікації проводиться щонайменше раз на два роки.

Навчання з використання цифрових  платформ моніторингу, електронних логбуків та систем простежуваності є  обов’язковим для операторів відповідних систем.

Контроль дотримання:

Держрибагентство та Морська адміністрація контролюють відповідність складу екіпажу, норм відпочинку  та підготовки членів екіпажу.

Недотримання вимог є підставою для зупинки судна, застосування адміністративних санкцій та анулювання дозволів на промисел.

Особливі вимоги для міжнародних рейсів:

Обов’язкова присутність офіцера з охорони морського середовища.

Наявність сертифікованого медичного працівника при рейсах понад 10 діб.

Додаткові члени екіпажу для роботи з цифровими системами моніторингу (VMS, AIS, e-logbook).

Контроль дотримання:

Держрибагентство та Морська адміністрація контролюють відповідність складу екіпажу установленим нормам.

Недотримання мінімального складу екіпажу є підставою для зупинки судна та застосування адміністративних санкцій.

Розділ XIV

БОРОТЬБА З IUU FISHING

 

Цей Розділ встановлює правові, організаційні та контрольні механізми запобігання, виявлення та припинення незаконного, непідзвітного та нерегульованого рибальства (IUU Fishing) відповідно до міжнародних стандартів, зобов’язань України та принципів сталого управління водними біоресурсами.

Україна, як прибережна та портова держава, здійснює імплементацію міжнародних документів, спрямованих на  боротьбу з IUU Fishing, зокрема:

Кодексу поведінки відповідального рибальства ФАО (1995);

Угоди ФАО 2009 року про заходи портової держави щодо запобігання, стримування та ліквідації IUU Fishing (PSMA);

Міжнародного плану дій щодо запобігання, стримування та ліквідації IUU Fishing (IPOA–IUU);

рекомендацій ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR, NAFO та інших регіональних рибогосподарських організацій;

вимог Регламенту ЄС № 1005/2008, що встановлює Спільну систему ЄС запобігання та боротьби з IUU Fishing (EU IUU Regulation);

відповідних положень Регламенту (ЄС) № 1224/2009 про контроль у рибальстві та Регламенту (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибальську політику.

Розділ спрямований на забезпечення:

недопущення виведення на ринок України рибної продукції невідомого, сумнівного чи незаконного походження;

гарантування простежуваності вилову — від моменту добування до реалізації;

інтеграції України до європейської системи контролю рибальства та сертифікації походження улову;

розвитку спроможності державних інституцій у сфері моніторингу, інспектування та правоохоронної діяльності;

зміцнення співробітництва з ЄС, ФАО, міжнародними організаціями та суміжними державами.

У сфері боротьби з IUU Fishing застосовуються положення чинного законодавства України, зокрема:

Водний кодекс України.

Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

Закон України «Про державний контроль за дотриманням законодавства у сфері рибного господарства».

Закон України «Про тваринний світ».

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Закон України «Про континентальний шельф України».

Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України».

Митний кодекс України (у частині контролю походження водних біоресурсів та продукції з них).

Кримінальний кодекс України (ст. 249 – незаконне зайняття рибним добувним промислом).

Кодекс України про адміністративні правопорушення (відповідальність за порушення правил рибальства та охорони водних біоресурсів).

Підзаконні акти, зокрема:

постанови Кабінету Міністрів України щодо режимів промислу, моніторингу і звітності;

накази Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентства) щодо правил рибальства, контролю, ведення промислових журналів тощо.

Україна утверджує принцип “нульової толерантності” до IUU Fishing, визнає незаконний вилов загрозою національній економічній безпеці, біорізноманіттю, міжнародній репутації держави та інтеграції до європейського ринку. Для цього встановлюється  комплексна система державного, міжнародного та електронного контролю, яка охоплює: моніторинг суден, інспектування, сертифікацію походження улову, портові заходи, обов’язкову звітність, кримінальну та адміністративну відповідальність, міжнародний інформаційний обмін та участь у механізмах колективної безпеки рибальства.

Стаття 141. Визначення та сфера застосування

Визначення IUU Fishing.

Незаконний, непідзвітний та нерегульований вилов (IUU Fishing) – це  будь-яка діяльність у сфері рибного господарства, що порушує вимоги  законодавства України, міжнародних договорів або правил регіональних  рибогосподарських організацій (RFMOs), та включає:

Незаконний вилов (Illegal Fishing) – здійснення рибальства:

без відповідної ліцензії, дозволу, квоти чи реєстрації;

з перевищенням встановлених квот, лімітів чи сезонних обмежень;

у заборонених районах або з використанням заборонених знарядь лову;

без дотримання вимог до розміру, віку, видового складу або стану популяцій;

у порушення рекомендацій та рішень ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR, NAFO та інших міжнародних органів.

Непідзвітний вилов (Unreported Fishing) – діяльність, що:

не задекларована або неправдиво задекларована у державних системах обліку;

не подана або подана з порушенням вимог до наукових звітів, електронних логбуків, VMS/AIS, декларацій вилову;

не включена до звітності, яка подається Україною до міжнародних організацій.

Нерегульований вилов (Unregulated Fishing) – діяльність, що:

здійснюється у районах або щодо видів, на які відсутні затверджені правила промислу, але яка суперечить принципам сталого управління водними біоресурсами;

здійснюється суднами, що не мають права піднімати Державний Прапор України або прапор іншої держави;

здійснюється з порушенням загальновизнаних норм міжнародного морського права, включно з Конвенцією ООН з морського права 1982 року.

Сфера застосування цього Розділу.

Дія цього Розділу поширюється на:

усі водні об’єкти України, включно з внутрішніми водами, річками, озерами, водосховищами та прибережними припортовими зонами;

територіальне море та внутрішні морські води України;

виключну (морську) економічну зону України та континентальний шельф, включаючи ділянки спільного управління;

діяльність українських рибальських суден під Державним Прапором України, незалежно від району промислу;

діяльність іноземних суден, що:

заходять до портів України,

здійснюють перевалку, розвантаження, обробку або зберігання водних біоресурсів у межах юрисдикції України,

ведуть промисел в українських водах чи зоні;

правовідносини, пов’язані з обігом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та реалізацією рибної  продукції, включно з імпортом та експортом продукції, що може походити з IUU Fishing;

суб’єктів рибного господарства, органи державної влади та будь-яких осіб, які беруть участь у ланцюгу “від вилову до споживача”.

Стаття 142. Заходи запобігання IUU Fishing

Система державного регулювання та допуску до промислу.

З метою запобігання IUU Fishing держава забезпечує:

ліцензування та видачу електронних дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів, з обов’язковою інтеграцією до Єдиного електронного реєстру рибальства;

встановлення квот, лімітів, сезонів, районів та знарядь промислу на основі науково-обгрунтованих даних та рекомендацій міжнародних організацій (FAO, ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR та ін.);

заборону видачі дозволів суб’єктам або суднам, які внесені до міжнародних списків IUU-порушників.

Система моніторингу, контролю та збору даних.

Для запобігання IUU Fishing застосовуються такі інструменти державного моніторингу:

Електронні промислові журналі (електронні логбуки), обов’язкові для всіх суден, що здійснюють промисел або допоміжні операції;

Системи супутникового стеження за суднами (VMS) та автоматична ідентифікаційна система (AIS), які забезпечують безперервне відстеження суден;

вимога щодо передачі даних у режимі реального часу в систему моніторингу Держрибагентства;

обов’язкова відеофіксація операцій з виловом, перевалкою та розвантаженням для суден, що здійснюють промисел за видами підвищеного ризику.

Простежуваність та контроль ланцюга постачання рибної продукції.

З метою унеможливлення потрапляння продукції IUU походження на український ринок:

запроваджується повна простежуваність продукції «від водного об’єкта до споживача», включно зі стадіями вилову, перевалки, транспортування, переробки, імпорту та експорту;

усі партії водних біоресурсів повинні супроводжуватися декларацією про походження та електронним сертифікатом вилову;

імпортовані партії підлягають перевірці на наявність сертифіката вилову, визнаного ЄС, FAO або регіональною рибогосподарською організацією;

забороняється обіг продукції, що не має підтвердженого походження, або яка пов’язана з діяльністю IUU-суден.

Організаційні та освітні заходи запобігання.

Держава забезпечує:

підготовку та періодичну сертифікацію екіпажів, капітанів та операторів щодо вимог міжнародного та національного законодавства у сфері запобігання IUU Fishing;

проведення інформаційних кампаній для суб’єктів господарювання щодо ризиків та наслідків IUU Fishing;

обов’язкове включення до програм  професійної підготовки вимог FAO, ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR, а також  норм Регламенту ЄС № 1005/2008.

Технічні та процедурні вимоги до суден.

З метою запобігання IUU Fishing рибальські судна України повинні:

бути обладнані сертифікованими засобами моніторингу, електронними журналами та засобами зв’язку, які відповідають технічним стандартам ЄС та FAO;

здійснювати обов’язкову передачу даних про вилов та переміщення судна у Єдину систему моніторингу рибальства;

проходити регулярні інспекції щодо відповідності вимогам безпеки, екологічних стандартів та правил рибного господарства;

не використовувати знаряддя лову, що дозволяють уникати контролю або приховувати вилов.

Превентивний ризик-менеджмент.

Для зниження ризику IUU Fishing застосовуються:

аналіз ризиків діяльності суб’єктів та суден із використанням електронної системи оцінки ризиків;

посилений контроль для видів, щодо яких існує підвищений ризик IUU Fishing (оселедець, скумбрія, тунець, камбала тощо);

обмеження на перевалку улову у морі, крім випадків, передбачених міжнародними договорами.

Підзвітність державних органів.

Держрибагентство забезпечує:

ведення єдиного переліку суб’єктів підвищеного ризику IUU Fishing;

обмін інформацією з ЄС, FAO, ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR, NAFO та іншими організаціями;

оновлення переліку IUU-суден та застосування заходів щодо обмеження їх діяльності в українських водах та портах.

Стаття 143. Контроль та нагляд

Суб’єкти контролю.

Державний контроль та нагляд за запобіганням і протидією IUU Fishing здійснюють:

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство);

регіональні органи рибного господарства, уповноважені органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції;

правоохоронні органи, інспекції та державні органи, що здійснюють державний контроль у сфері  охорони довкілля, морського простору та безпеки судноплавства;

міжнародні спостерігачі та інспектори, делеговані відповідними регіональними рибогосподарськими організаціями  (ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR, NAFO та ін.) у порядку, передбаченому  міжнародними договорами.

Форми та методи контролю.

Контроль за дотриманням вимог щодо IUU Fishing здійснюється за такими напрямами:

Документальний контроль – перевірка дозволів, ліцензій, сертифікатів, електронних логбуків та декларацій щодо вилову;

Інспекційні рейси на борту суден – планові та позапланові перевірки, включно з науковими спостереженнями та контрольними виловами;

Моніторинг електронних систем -– супутникове відстеження суден (VMS, AIS), контроль передачі даних у  режимі реального часу, аналіз маршрутів, часу перебування у промислових  зонах;

Верифікація квот та обмежень – перевірка дотримання встановлених лімітів вилову, сезонів, зон та видового складу;

Оперативний контроль – використання систем оцінки ризиків, баз даних IUU-суден та автоматизованих систем раннього попередження про порушення.

Координація та інтеграція з міжнародними системами:

Дані контролю та моніторингу передаються до Єдиної державної системи обліку, контролю та нагляду за рибним господарством України.

Інформація обмінюється з міжнародними організаціями та державами-партнерами у форматі спільних баз даних IUU, у тому числі відповідно до Регламенту (ЄС) № 1005/2008.

У разі виявлення порушень  Держрибагентство координує дії щодо застосування адміністративних,  фінансових та кримінальних санкцій, а також запобігання подальшому обігу продукції IUU походження.

Повноваження інспекторів та спостерігачів.

Інспектори та спостерігачі мають право:

отримувати доступ до всіх приміщень судна та об’єктів обробки вилову;

перевіряти електронні та паперові документи, знаряддя та обладнання;

фіксувати порушення у офіційних актах та протоколах;

за необхідності вимагати тимчасового припинення промислу або затримання судна до усунення порушень.

Відповідальність та реагування:

Порушення вимог щодо IUU Fishing на підставі контролю тягне за собою застосування адміністративних, фінансових та кримінальних заходів відповідно до законодавства України.

Вилов та обладнання, використані для незаконного вилову, підлягають конфіскації та передачі у фонди відновлення водних біоресурсів.

Судна та суб’єкти господарювання, що систематично порушують норми, включаються до національних та міжнародних списків IUU-порушників, що обмежує їх доступ до ринку та промислу.

Стаття 144. Відповідальність за IUU Fishing

Підстави відповідальності.

Особи та організації, які здійснюють IUU Fishing, несуть відповідальність у випадках:

вилову без відповідного дозволу або ліцензії;

перевищення встановлених квот або порушення умов науково обґрунтованих норм вилову;

обходу систем обліку та контролю (електронні логбуки, VMS, AIS);

порушення правил екологічної та охоронної діяльності, встановлених законодавством України та міжнародними договорами;

здійснення діяльності у водах України або під українським прапором без належного реєстраційного оформлення.

Види відповідальності

Адміністративна відповідальність:

накладення штрафів на осіб та суб’єкти господарювання;

тимчасове або постійне відсторонення судна від промислу;

конфіскація вилову та знарядь лову;

заборона подальшого виходу судна у промисловий чи науковий рейс до усунення порушень.

Цивільна відповідальність:

відшкодування шкоди, завданої водним біоресурсам та екосистемам;

відшкодування витрат на заходи відновлення біоресурсів та охорону навколишнього середовища;

відповідальність за шкоду третім особам, що виникла у зв’язку з незаконним виловом.

Кримінальна відповідальність:

застосовується у випадках тяжких або систематичних порушень, що призвели до значної шкоди водним біоресурсам, екосистемам або міжнародним зобов’язанням України;

включає кримінальні санкції за статтями Кримінального кодексу України, що стосуються незаконного вилову, контрабанди, шкоди довкіллю та ресурсам природокористування.

Конфіскація та використання вилову:

Вилов, отриманий незаконним шляхом, підлягає обов’язковій конфіскації незалежно від форми власності.

Конфісковані водні біоресурси та знаряддя лову передаються до державних фондів для: відновлення водних біоресурсів, проведення наукових досліджень, контролю та навчальних програм у сфері рибного господарства.

Внесення до національних та міжнародних списків IUU-порушників.

Судна та суб’єкти господарювання, які порушують вимоги IUU Fishing, включаються до національного реєстру порушників.

Інформація передається у міжнародні бази даних IUU Fishing (ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR) відповідно до міжнародних договорів.

Потрапляння до списків IUU обмежує  доступ порушників до ринку та промислу, включно з міжнародними рейсами  та експортом продукції.

Стаття 145. Міжнародне співробітництво у боротьбі з IUU Fishing

Основні положення.

Україна здійснює міжнародне співробітництво у сфері запобігання та протидії IUU Fishing на основі норм:

Конвенції ООН з морського права (UNCLOS, 1982);

Кодексу поведінки FAO щодо IUU Fishing (FAO IPOA-IUU, 2001);

Регламентів ЄС щодо боротьби з незаконним виловом (Регламент (EC) № 1005/2008 та наступні);

двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів та угод, членом яких є Україна;

національного законодавства України у сфері рибного господарства.

Форми міжнародного співробітництва.

Обмін інформацією про: незаконні, непідзвітні та безконтрольні дії суден, суб’єктів господарювання, що порушують вимоги IUU Fishing, результати інспекцій та наукових спостережень.

Спільні операції: патрульні рейси та моніторинг у рамках міжнародних комісій (ICCAT, GFCM, NEAFC, CCAMLR), наукові та контрольні експедиції.

Впровадження міжнародних стандартів: електронна система обліку та контролю вилову (VMS, AIS, e-logbook), простежуваність продукції «від водного об’єкта до споживача», сертифікація суден та екіпажу за міжнародними нормами.

Участь у глобальних базах даних: реєстри IUU-порушників, обмін статистичною та науковою інформацією з міжнародними організаціями.

Обов’язки державних органів.

Держрибагентство та центральні органи виконавчої влади забезпечують:

своєчасну імплементацію міжнародних рекомендацій;

організацію передачі даних у міжнародні бази IUU Fishing;

координацію дій із правоохоронними органами, морською адміністрацією та регіональними підрозділами;

регулярний контроль за дотриманням міжнародних норм та виконанням спільних заходів;

вжиття заходів щодо українських суб’єктів господарювання, які порушують міжнародні стандарти, включно з  обмеженням доступу до промислу та ринку.

Взаємодія з міжнародними організаціями.

Україна сприяє роботі спостерігачів міжнародних комісій на борту українських суден.

Забезпечує участь представників України у міжнародних робочих групах та комітетах з IUU Fishing.

Застосовує міжнародні методики оцінки та прогнозування рибних запасів для наукових та контрольних цілей.

Розділ XV

ФЛОТ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ,

ПОРТИ ТА СУДНОБУДІВНА ІНФРАСТРУКТУРА

 

Відновлення рибопромислового флоту України є невід’ємною частиною післявоєнної стратегії держави, спрямованої на зміцнення національної економіки, підвищення продовольчої безпеки, посилення морської присутності та реалізацію суверенних прав України на використання водних біоресурсів у внутрішніх водоймах,  Чорному та Азовському морях і у Світовому океані.

Україна визначає модернізацію та  розвиток флоту – від річкового до океанічного – одним із ключових  пріоритетів державної політики, який забезпечує відбудову критично важливої інфраструктури, створення високотехнологічної промисловості та робочих місць, інтеграцію до світових рибогосподарських процесів та  зміцнення національної безпеки.

Цей розділ встановлює правові,  організаційні та стратегічні засади розбудови рибопромислового флоту, портової інфраструктури та логістичних систем до 2050 року та визначає  механізми державної підтримки, контролю та відповідальності.

Глава 1.

Флот рибного господарства України

Стаття 146. Стратегічні принципи державної політики щодо рибного флоту України

Рибопромисловий флот України є складовою національної продовольчої, економічної та морської безпеки.

Державна політика охоплює розвиток трьох рівнів флоту:

внутрішні водойми – малі та середні судна промислу, логістики та аквакультури;

Азово-Чорноморський басейн – морські промислові судна середнього класу;

Світовий океан, виключні (морські) економічні зони іноземних держав (ВЕЗ) – океанічний промисловий, науково-промисловий та рибопереробний флот.

Розвиток флоту грунтується на принципах: суверенітету у використанні водних біоресурсів, енергоефективності, технологічної модернізації та цифровізації, екологічної збалансованості та сталого промислу, розвитку національного суднобудування, участі України в міжнародних рибогосподарських організаціях, прозорості, контролю та відповідальності.

Стаття 147. Повноваження Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України затверджує: державну політику у сфері розвитку рибопромислового флоту, «Стратегію розвитку рибного флоту України до 2050 року», державні суднобудівні та портові програми, правила технічної, навігаційної та промислової безпеки, вимоги до цифрового моніторингу та обліку улову.

Кабінет Міністрів України визначає: пріоритетні інвестиційні проєкти, джерела фінансування, стратегічні рибні порти, порядок експлуатації флоту в Азовському та Чорному морях, державні гарантії суднобудівним підприємствам.

Рішення Кабінету Міністрів України є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами рибного господарства.

Стаття 148. Повноваження Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України

Міністерство формує державну політику у сфері розвитку рибного флоту та промислової інфраструктури.

Міністерство забезпечує: розроблення проєктів стратегій, нормативно-правових актів та технічних регламентів, формування бюджетних програм і державних інвестиційних ініціатив, координацію діяльності Держрибагентства, міжнародну співпрацю та євроінтеграцію, підготовку пропозицій щодо державних суднобудівних замовлень.

Міністерство контролює відповідність реалізованої політики національним інтересам та міжнародним стандартам.

Стаття 149. Повноваження Держрибагентства

Держрибагентство реалізує державну політику у сфері рибопромислового флоту.

Агентство здійснює: ведення державних реєстрів суден, моніторинг промислу (GPS, відеофіксація, електронні журнали), контроль діяльності портів, приймальних пунктів, флоту, координацію логістичної та портової інфраструктури, міжнародну взаємодію з організаціями рибогосподарського управління, технічний і промисловий інспекційний контроль.

Порушення флотом вимог моніторингу, безпеки чи екологічних норм тягне санкції: штрафи, припинення промислу, анулювання права користування квотами, тимчасова заборона експлуатації судна.

Стаття 150. Флот внутрішніх водойм: відновлення та модернізація

Флот внутрішніх водойм забезпечує: прибережний та річковий промисел, логістику свіжої рибної продукції, підтримку підприємств аквакультури, участь у моніторингу та відтворенні водних біоресурсів.

Держава гарантує: модернізацію малих та середніх суден, будівництво нових екологічних суден, оснащення суден GPS-моніторингом та електронними журналами, розвиток локальних судноремонтних баз.

Санкції: промисел без моніторингу – штраф або зупинення діяльності, порушення екологічних режимів – тимчасова заборона промислу, використання незареєстрованих суден – конфіскація судна.

Стаття 151. Азово-Чорноморський рибопромисловий флот

Азово-Чорноморський флот є основою морського рибного промислу України.

Держава спрямовує розвиток на: відновлення середньотоннажних траулерів, підтримку прибережного промислу, модернізацію рибних портів та створення морського центру переробки, повноцінне повернення України до промислу в Азово-Чорноморському басейні.

Судна оснащуються: супутниковим моніторингом, електронними журналами, відеофіксацією промислу, сучасними морськими навігаційними системами.

Кабінет Міністрів України: встановлює правила промислу та квоти; затверджує пріоритети інвестицій у морську інфраструктуру, формує перелік державних суднобудівних замовлень.

Санкції: зупинення промислу за перевищення квот, анулювання дозволів за викид улову, штрафи за порушення норм морської безпеки.

Стаття 152. Океанічний рибопромисловий флот України

Україна визначає відновлення океанічного флоту стратегічним пріоритетом.

Цілі: повернення України до промислу у Світовому океані та ВЕЗ інших держав, отримання частки міжнародних квот, розвиток океанічного суднобудування, проведення науково-промислових експедицій.

Державна підтримка включає: пільгове кредитування суднобудування, гарантії та субсидії, державно-приватне партнерство, залучення міжнародних інвестиційних програм.

Судна океанічного флоту зобов’язані відповідати сучасним вимогам FAO, IMO, цифрової звітності та екологічної безпеки.

Санкції: припинення діяльності судна за міжнародні порушення, штрафи за незаконний вилов, позбавлення права на держпідтримку до 5 років.

Глава 2.

Рибні порти

 

Стаття 153. Рибні порти, приймальні пункти та логістична інфраструктура

Рибні порти є стратегічними елементами рибопромислової та морської інфраструктури України, що забезпечують облік, контроль, первинну обробку, зберігання,  переробку та переміщення водних біоресурсів відповідно до законодавства України та норм Європейського Союзу.

Рибні порти забезпечують:

прийом, первинну обробку та зважування улову, включно з автоматизованою реєстрацією даних відповідно до EU Fisheries Control Regulation;

ветеринарно-санітарний, фітосанітарний та екологічний контроль продукції водного походження згідно з вимогами EU Food Safety Package, HACCP та стандартами належної гігієнічної практики;

оперативну переробку, сортування, пакування та короткострокове зберігання улову;

формування партій продукції для внутрішнього ринку та експорту, включно з перевіркою документів походження та сертифікацією;

забезпечення сталого та екологічно безпечного функціонування портової інфраструктури, у тому числі поводження з відходами та відпрацьованими матеріалами відповідно до Port Reception Facilities Directive (EU).

Кабінет Міністрів України визначає перелік стратегічних рибних портів, зокрема: Одеса, Чорноморськ, Ізмаїл, Дунайські порти, Маріуполь (після  деокупації), а також інші порти, що відповідають критеріям спеціалізації і пропускної спроможності.

Рибні порти повинні бути оснащені:

електронними системами прийому, обліку та простежуваності улову, інтегрованими з національною системою моніторингу та контролю;

акредитованими лабораторіями контролю якості та безпеки харчової продукції;

системами відеонагляду, збереження цифрових доказів та автоматизованими засобами контролю доступу;

логістичними хабами, включно з холодовими складськими потужностями, зонами переробки та пунктами спеціалізованого транспорту;

інфраструктурою для прийому відходів, баластних вод і забруднюючих речовин, згідно з правилами MARPOL та директивами ЄС.

Держава стимулює розвиток рибних портів, включно з їх модернізацією, цифровізацією, енергоефективністю та автоматизацією, відповідно до стандартів ЄС з розвитку портової  інфраструктури та логістики.

Санкції за порушення вимог цієї статті включають:

накладення штрафів за незаконний прийом або приховування продукції;

тимчасове зупинення діяльності рибного порту або приймального пункту;

анулювання статусу рибного порту у разі систематичних чи грубих порушень, підтверджених актами контролю.

Стаття 154. Логістика, холодовий ланцюг та переробна інфраструктура

Держава формує єдину інтегровану систему логістичних коридорів рибної продукції, побудовану відповідно до принципів EU Cold Chain Logistics, EU Food Traceability Standards та EU Fisheries Control Regulation.

Основними елементами логістичної інфраструктури є:

рефрижераторний транспорт, включно з автомобільними, залізничними, річковими та морськими рефрижераторними засобами;

холодові логістичні хаби з можливістю короткострокового та довгострокового зберігання;

логістичні та розподільчі центри агрегації, інтегровані з рибними портами та переробними підприємствами;

єдина електронна система простежуваності продукції, що забезпечує повний цикл від вилову до продажу, включаючи маркування,  сертифікацію та дані про походження відповідно до вимог ЄС.

Кабінет Міністрів України затверджує:

правила простежуваності продукції, включаючи електронні документи, звітність, процедури контролю;

вимоги до логістичних операторів, перевізників та холодових складів;

порядок акредитації та сертифікації операторів системи холодового ланцюга;

стандарти гігієни та безпеки, гармонізовані з HACCP, EU Food Safety Package та ISO 22000.

Інфраструктура холодового ланцюга повинна гарантувати:

безперервність охолодження та заморозки на всіх етапах транспортування і зберігання;

дотримання температурних режимів;

автоматизовану реєстрацію та моніторинг показників;

захист від підміни продукції та змішування партій;

можливість відстеження кожної партії у режимі реального часу.

Санкції за порушення вимог цієї статті включають:

штрафи за порушення температурного режиму та вимог холодового ланцюга;

заборону діяльності логістичного оператора у випадку відсутності електронних документів або недотримання вимог простежуваності;

анулювання сертифікації оператора за систематичні порушення;

відповідальність за фальсифікацію документів, підміну продукції або приховування інформації про походження.

Стаття 155. Цифровий контроль рибних портів (VMS, ERS, AIS, CCTV, e-Traceability)

У рибних портах України запроваджується інтегрована система цифрового контролю вилову та портових операцій, що включає:

Систему супутникового моніторингу суден (VMS);

Електронний журнал вилову (ERS);

Автоматичну ідентифікацію суден (AIS);

Систему відеоконтролю (CCTV);

Електронну систему простежуваності (e-Traceability);

Портову інформаційну систему прийому улову (Port Landing Declaration System).

Ці системи повинні відповідати  вимогам Регламенту (ЄС) № 1224/2009, Регламенту (ЄС) № 404/2011 та  оновленим нормам Європейської Комісії щодо цифрового рибного моніторингу (EU Fisheries Control System Reform 2023).

Функції цифрового контролю у рибних портах

Цифрова система забезпечує:

автоматичне відстеження руху рибопромислових суден під час входу, стоянки та виходу з порту;

автоматичну фіксацію моменту початку та завершення розвантаження рибної продукції;

портовий електронний контроль документації, включаючи: декларацію про вивантаження, транспортні документи, ветеринарні сертифікати, декларацію походження продукції (Catch Certificate) відповідно до Регламенту (ЄС) 1005/2008 (IUU Regulation), відеофіксацію розвантаження з автоматичною аналітикою ваги та виду риби, перевірку відповідності розвантаженого улову даним ERS та квотам, повну простежуваність рибної продукції від моменту розвантаження до реалізації.

Обов’язковість цифрової взаємодії

Усі рибопромислові судна зобов’язані передавати інформацію в реальному часі до рибного порту через системи VMS, AIS та ERS.

Порт не має права приймати улов, якщо: дані AIS/VMS не збігаються з фактичним прибуттям, ERS не передано або передано з порушенням строків, дані про улов не відповідають встановленим квотам.

Весь обмін інформацією здійснюється в електронній формі, відповідно до стандартів Інтероперабельності ЄС (EU CISE).

Права та повноваження рибних портів і контролюючих органів

Рибні порти мають право: отримувати у режимі 24/7 інформацію з VMS, AIS, ERS, зупиняти розвантаження у разі невідповідності даних, передавати інформацію до Держрибагентства та прикордонної служби.

Держрибагентство здійснює централізоване адміністрування єдиного цифрового реєстру портових операцій.

Інформація з портових систем є офіційною доказовою базою у випадках порушень правил рибальства та обмежень вилову.

Вимоги до технічного оснащення рибних портів

Рибні порти зобов’язані мати:

серверно-комунікаційні комплекси з захистом відповідно до стандартів NIS2 (кібербезпека ЄС);

інтелектуальні вагові комплекси з автоматичним зчитуванням;

високоточні системи відеоспостереження (CCTV) з архівуванням не менше 12 місяців;

автоматизовані станції ідентифікації суден;

інтеграцію з: Реєстром суден України, Єдиною державною системою моніторингу рибного промислу, системами митного та прикордонного контролю.

Відповідальність та санкції

За недотримання вимог цифрового контролю застосовуються, адміністративні штрафи, тимчасова заборона на приймання улову, анулювання сертифікації оператора порту, призупинення статусу рибного порту у разі систематичних порушень.

За приховування, викривлення або фальсифікацію цифрових даних  підвищена відповідальність, включаючи кримінальну за порушення правил здійснення промислового рибальства.

Міжнародна інтеграція

Україна забезпечує інтеграцію портових цифрових систем до:

EU Fisheries Information Network (FIN);

GFCM Database;

систем FAO Global Record;

системи боротьби з ННН-рибальством (IUU).

 

 

Глава 3.

Суднобудівна інфраструктура,

фінансова підтримка та стимули

 

Стаття 156. Суднобудівна інфраструктура

Суднобудування для потреб рибного господарства є складовою післявоєнної стратегії відновлення морської та річкової інфраструктури, відродження національної присутності в Азово-Чорноморському басейні та повернення України до промислу у Світовому океані.

Розвиток суднобудівної галузі здійснюється з урахуванням:

Кодексу практики FAO щодо відповідального рибальства (FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries).

Технічних керівництв FAO щодо конструкції, оснащення та безпеки рибопромислових суден (FAO/ILO/IMO Code of Safety for Fishermen and Fishing Vessels).

Вимог IMO – безпеки мореплавства (SOLAS, MARPOL, STCW-F).

Вимог ЄС у сфері флоту та  рибного промислу (EU Fleet Capacity Rules, EU Sustainable Fisheries Regulation, EU Energy Efficiency Operational Index).

Екологічних стандартів Європейського зеленого курсу.

Стаття 157. Повноваження органів державної влади

Кабінет Міністрів України:

Затверджує Державну суднобудівну програму рибопромислового флоту України до 2050 року, що охоплює: серійне будівництво суден внутрішніх водойм, прибережного, промислового та океанічного флоту,  створення науково-дослідних суден екологічного моніторингу, відновлення аварійно-рятувальних і патрульних суден, модернізацію інфраструктури верфей.

Визначає державні пріоритети фінансування та інвестиційні інструменти, у тому числі: компенсацію частки вартості будівництва суден (аналог EU EMFAF), державні гарантії під кредити на суднобудування, програми державного лізингу для флоту, спеціальні інвестиційні стимули для верфей.

Встановлює вимоги щодо: енергоефективності суден (аналог вимог EU EEDI/Fuel Efficiency), цифрового моніторингу промислу; використання маловуглецевих технологій, затверджує правила технічної безпеки та їх адаптацію до стандартів IMO та FAO.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України:

Формує державну промислову політику суднобудівного сектору, включаючи: локалізацію виробництва корпусів, механізмів, електроніки,  розвиток виробництва навігаційних систем, холодильного обладнання, енергетичних установок.

Забезпечує координацію суднобудівних кластерів, включаючи: науково-дослідні інститути, інженерні центри, виробників комплектуючих,  рибопромислові підприємства.

Розробляє експортні та інноваційні інструменти, зокрема: програми спільного виробництва з верфями ЄС, Японії, Кореї, Туреччини, створення спільних інжинірингових платформ.

Забезпечує участь України в: Програмах ЄС з модернізації флоту, міжнародних проєктах FAO та IMO щодо модернізації інфраструктури і безпеки риболовних суден.

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство):

Формує технічні вимоги до типових проєктів суден для кожного типу промислу: внутрішні водойми – маломірні судна 8-20 м, малі сейнери, прибережний промисел – 20-35 м, холодильні ємності 10-50 т,  Чорне море – траулери 35–60 м, океанічний промисел – великотоннажні траулери 60-120 м, переробні судна.

Здійснює технічну сертифікацію суден згідно з міжнародними стандартами FAO–ILO–IMO, веде єдиний реєстр рибопромислового флоту.

Забезпечує інтеграцію суден до: національної системи Vessel Monitoring System (VMS), цифрової системи електронного промислу, системи звітності, сумісної з вимогами ЄС, визначає потреби флоту на 5, 10, 20-річні цикли та формує типові технічні завдання для верфей.

Стаття 158. Відновлення та розвиток суднобудівних верфей України

Держава здійснює комплексну політику відновлення, модернізації та розвитку суднобудівної галузі, спрямовану на забезпечення конкурентоспроможності українських верфей відповідно до законодавства України, стандартів Європейського Союзу у  сфері морської індустрії та принципів «синьої економіки».

Державна підтримка надається суднобудівним підприємствам, розташованим у містах Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Очакові, Києві,  Чорноморську, Рені та інших населених пунктах, що здійснюють:

будівництво, модернізацію та ремонт рибопромислових суден;

переобладнання науково-дослідних, промислових, спеціалізованих та інших суден.

Верфі, що претендують на державну підтримку, повинні відповідати міжнародним та європейським стандартам, зокрема:

EU Shipbuilding Competitiveness Criteria -щодо технологічного рівня виробництва, енергоефективності та інноваційності;

IMO Shipyard Safety Standards -щодо безпеки виробничих процесів;

ISO 9001 -система управління якістю;

ISO 14001 – тандарти екологічного менеджменту;

ISO 45001 – тандарти охорони праці та промислової безпеки;

EU Green Deal та пов’язані директиви ЄС (Energy Efficiency Directive, Waste Framework Directive, EU Eco-design Regulations) — щодо зменшення вуглецевого сліду, поводження з відходами та підвищення енергоефективності.

Держава сприяє створенню та розвитку технічної та інноваційної інфраструктури верфей, включно з:

центрами проєктування та конструювання суден, оснащеними цифровими CAD/CAM/CAE платформами відповідно до правил EU Maritime R&D;

випробувальними лабораторіями матеріалознавства, включно з дослідженням корозійної стійкості, композитних матеріалів і низьковуглецевих сталей;

механоскладальними, зварювальними та корпусними виробництвами з автоматизацією та роботизацією відповідно до стандартів ЄС;

доковими комплексами для будівництва, ремонту та модернізації середніх і великих суден;

центрами тестування  енергоефективних та екологічних технологій, включно з гібридними та  електричними силовими установками, а також використанням «зелених» видів палива (LNG, біометан, водень).

Держава формує програми та механізми стимулювання інвестицій, що включають:

інструменти державної допомоги відповідно до EU State Aid Rules;

податкові та фінансові стимули для розвитку виробництв подвійного призначення (цивільного та спеціалізованого);

грантові та інноваційні програми, гармонізовані з Horizon Europe, Blue Economy, European Maritime, Fisheries and Aquaculture Fund (EMFAF);

підтримку експорту суден та комплектуючих відповідно до політики ЄС щодо міжнародної морської торгівлі.

Верфі зобов’язані забезпечувати:

прозорість виробничих та фінансових процесів;

дотримання екологічних стандартів та правил охорони довкілля при будівництві та ремонті суден;

впровадження технологій циркулярної економіки, включно з утилізацією суден відповідно до норм ЄС та рекомендацій IMO;

відповідність обладнання та суднових систем міжнародним технічним та безпековим стандартам, включно з SOLAS, MARPOL, EU Machinery Directive.

Державний контроль за виконанням вимог цієї статті здійснюється уповноваженими органами  державної влади відповідно до законодавства України та міжнародних  зобов’язань.

 

Стаття 159. Критерії локалізації

З метою розвитку національної суднобудівної галузі та інтеграції  виробничих ланцюгів України до європейського ринку держава встановлює  обов’язкові критерії локалізації для суден, що будуються або модернізуються на українських верфях за державної підтримки, державного  замовлення або у межах державних програм.

Мінімальний рівень локалізації визначається як частка вартості робіт, послуг, матеріалів, компонентів та комплектуючих, вироблених в Україні, у загальній вартості будівництва або модернізації судна, та для всіх типів суден – суден внутрішніх водних шляхів, суден Азово-Чорноморського басейну, а також океанічних, морських промислових і спеціалізованих суден – становить не менше 60 відсотків.

Мінімальний рівень локалізації підлягає етапному збільшенню, відповідно до державних програм розвитку суднобудування, але не менш як на 5 відсоткових пунктів кожні три роки, з урахуванням технологічної готовності національних виробників та вимог ЄС щодо конкурентного нейтралітету та державної допомоги.

До складу локалізації зараховуються:

корпусні роботи;

механоскладальні, зварювальні, електромонтажні та інші виробничі операції;

виготовлення або збірка силових установок, систем рулювання, паливних систем, гальванічних та захисних покриттів;

проєктування та конструкторська документація, включно з 3D-моделюванням і цифровим twin-дизайном;

виготовлення суднових матеріалів (корпусні металоконструкції, композити, суднові труби, ізоляційні матеріали);

випробування, сертифікація та пусконалагоджувальні роботи.

Ключові суднові системи та обладнання, що визначають функціональну та експлуатаційну спроможність суден, повинні: бути виготовлені в Україні або бути продукцією спільного виробництва України та держав – членів Європейського Союзу або відповідати вимогам EU Marine Equipment Directive (MED) та міжнародним стандартам IMO.

До таких систем належать: навігаційні комплекси, суднова електроніка та системи моніторингу, холодильні та морозильні установки, енергетичні та електричні системи, рибопошукове обладнання, гідроакустичні системи, системи зв’язку та безпеки.

Суднобудівні підприємства зобов’язані забезпечувати трасування походження комплектуючих та належне документування рівня локалізації відповідно до методики,  затвердженої Кабінетом Міністрів України, з урахуванням практик ЄС у  сфері промислового обліку та аудиту (EU Industrial Benchmarking  Standards).

Проєкти, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, міжнародної технічної допомоги, кредитних  програм ЄС або фінансових інструментів міжнародних фінансових  організацій, допускаються до участі лише за умови підтвердження мінімального рівня локалізації.

Контроль за дотриманням критеріїв локалізації здійснюють уповноважені органи державної влади відповідно до законодавства, у тому числі через незалежних аудиторів, сертифікаційні  органи та верифікаційні платформи.

Стаття 160. Державна підтримка локалізованого суднобудівного виробництва

Держава забезпечує стимулювання локалізованого виробництва у сфері суднобудування та судномодернізації, спрямованого на формування конкурентоспроможної, інноваційної, енергоефективної та інтегрованої з європейським ринком суднобудівної  галузі України.

Підтримка надається з урахуванням принципів, стандартів та обмежень політики державної допомоги Європейського Союзу, у тому числі вимог EU State Aid Rules та Green Deal Industrial Policy.

Державна підтримка може надаватися у таких формах:

часткове фінансування або компенсація відсоткових ставок для українських верфей та підприємств локалізованого виробництва;

гранти, дотації та інвестиційні програми на модернізацію виробництва, впровадження цифрових технологій, роботизацію та підвищення енергоефективності;

пільгові умови користування державним майном, доковою, береговою та портовою інфраструктурою, що відповідають вимогам конкуренції ЄС;

податкові стимули для підприємств, що виконують критерії локалізації та імпортозаміщення, у тому числі тимчасове звільнення від мита на обладнання, яке не  виробляється в Україні;

державні гарантії для кредитів на будівництво суден з високим рівнем локалізації;

підтримка створення галузевих кластерів, інженерних центрів, центрів сертифікації, наукових лабораторій та центрів підготовки персоналу.

Пріоритет державної підтримки надається проєктам, що забезпечують:

локалізацію не менше 60 відсотків;

впровадження технологій, сертифікованих відповідно до EU Marine Equipment Directive (MED), IMO Standards, ISO 9001, ISO 14001, ISO 45001;

розвиток внутрішнього виробництва корпусних, машинобудівних, навігаційних та електронних систем;

використання екологічно чистих та енергоефективних технологій відповідно до EU Green Deal;

розвиток експорту суден і комплектуючих до ЄС та інших держав.

Державна підтримка може бути спрямована також на:

модернізацію верфей, включно з доковими потужностями для середніх та великих суден;

створення центрів проєктування рибопромислових, морських та спеціалізованих суден;

розвиток виробництва суднових матеріалів та комплектуючих;

підтримку спільних підприємств України та держав – членів Європейського Союзу;

розвиток цифрових платформ інженерного моделювання, 3D-твинів, автоматизованих систем контролю якості.

Суб’єкти господарювання, що претендують на отримання державної підтримки, зобов’язані:

підтверджувати рівень локалізації відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України;

забезпечувати відкритість та прозорість фінансових операцій;

дотримуватися вимог екологічної стійкості, енергоефективності та промислової безпеки;

надавати звітність щодо виконання інвестиційних планів та індикаторів розвитку.

Контроль за використанням державної підтримки здійснюють уповноважені органи державної влади, у тому числі з правом проведення фінансового аудиту, перевірки локалізації, перевірки  виконання проєктних зобов’язань та відповідності процедур вимогам ЄС.

У разі виявлення порушень умов надання державної підтримки: підтримка зупиняється або припиняється, кошти підлягають поверненню до бюджету, суб’єкт може бути позбавлений права участі у програмах державної підтримки на строк до п’яти років, у випадках грубих порушень — інформація передається компетентним органам для притягнення до відповідальності.

Стаття 161. Державні стимули: часткова компенсація вартості будівництва (до 40%), за моделлю EU EMFAF, кредити зі ставкою не більше 3-5% річних на будівництво, державні гарантії до 80% вартості судна, програма державного лізингу на 10-20 років, податкові стимули для верфей (звільнення від ввізного мита на обладнання, прискорена амортизація).

Механізм державно-приватного партнерства:

Оренда готових суден державою рибопромисловим компаніям.

Створення спільних підприємств «верф – оператор флоту».

Форвардні державні контракти на будівництво серій суден.

Залучення іноземних партнерів (ЄС, Туреччина, Японія) до будівництва українських суден із локалізацією.

Стаття 162. Інноваційність та екологія (EU Green Deal)

Судна, що будуються або модернізуються в Україні, повинні відповідати вимогам екологічної та енергетичної політики Європейського Союзу, включаючи:

EU Carbon Intensity Indicator (CII) та прогресивним цілям щодо скорочення викидів до 2030 та 2050 років, відповідно до Регламенту (ЄС) 2023/957 (FuelEU Maritime).

Директивам MARPOL Annex VI щодо обмеження викидів SOx, NOx, твердих часток та озоноруйнівних речовин.

Стандартам енергоефективності IMO – EEDI (для нових суден) та EEOI (для експлуатації), у тому числі обов’язковому моніторингу, звітності та верифікації викидів CO₂ (MRV),  відповідно до Регламенту (ЄС) 2015/757.

Вимогам EU Ship Recycling Regulation щодо екологічного демонтажу суден та інвентаризації небезпечних матеріалів.

Державна політика сприяє переходу на екологічно чисті технології, зокрема:

гібридні енергетичні установки на основі електродвигунів, акумуляторів та дизель-генераторів низького викиду;

застосування альтернативних видів екологічного палива: LNG, зеленого метанолу, біопалива, синтетичного дизелю (e-diesel), водневих паливних елементів;

установку систем рекуперації тепла, енергоефективних гвинтів, гребних комплексів із VFD-керуванням;

використання високотехнологічних енергооптимізованих форм корпусу, схвалених EMSA;

впровадження морських інформаційних систем управління промислом (VMS, ERS, AIS) відповідно до Регламенту (ЄС) 1224/2009.

Судна рибопромислового призначення повинні бути обладнані обов’язковими природоохоронними системами, включаючи:

системи зменшення прилову (by-catch reduction devices), сертифіковані за стандартами GFCM/FAO;

системи запобігання потраплянню пластику та сміття у водне середовище відповідно до Директиви (ЄС) 2019/904;

спрямовані рибопошукові сонари та ехолоти з протоколами зниження впливу на морських ссавців та іхтіофауну, узгодженими з ACCOBAMS;

системи очищення баластних вод згідно з Ballast Water Management Convention.

Держава забезпечує доступ до фінансових стимулів на екологічну модернізацію флоту відповідно до: Європейського зеленого курсу, Програми «Чисті судноплавні технології», Фонду енергоефективності та декарбонізації морського транспорту.

Стаття 163. Типологія суден, які підлягають будівництву (у відповідності до класифікацій EMSA та стандартів ЄС)

Флот внутрішніх водних шляхів:

довжина 8-20 м;

потужність 20-60 к.с.;

застосування водометних або повітряних рушіїв для роботи на мілководді та у природоохоронних зонах;

відповідність Директиві (ЄС) 2016/1629 щодо технічних вимог до суден внутрішніх водних шляхів;

обов’язкові системи безпеки для рекреаційного та дрібного рибальства.

Прибережний промисловий флот:

довжина 20-35 м;

автономність 3-7 днів;

холодильні установки, сертифіковані за Регламентом (ЄС) 853/2004;

двигуни Stage V (низькі NOx і PM);

системи моніторингу вилову згідно з Регламентом (ЄС) 1224/2009.

Чорноморські траулери середнього класу:

довжина 35-60 м;

місткість холодильних відсіків до 300 тонн;

повна інтеграція з системами GFCM (електронний журнал вилову, спостерігачі, CCTV);

відповідність технічним вимогам до вибіркового донного та  середньоводного тралення, які встановлює GFCM Recommendation 2022-XX.

Океанічні та далекосхідні промислові судна:

довжина 60–120 м;

типи: траулери-процесори, материнські судна для флотилій, плавучі холодильники, судна забезпечення.

Вимоги:

відповідність стандартам CCS, IACS та EMSA;

лабораторії контролю якості (HACCP, ISO 22000);

нульове скидання сміття;

енергоефективні двигуни та пропульсія з індексом EEDI Phase III.

Виробничі пріоритети держави: будівництво серій флоту за європейськими шаблонами (standardized vessel classes), створення умов для експорту українських суден у країни ЄС та GFCM.

Стаття 164. Науково-дослідні судна (у відповідності до вимог Рамкової директиви ЄС з морської стратегії)

Передбачається державне замовлення на будівництво спеціалізованих науково-дослідних суден (НДС), зокрема:

суден для оцінки запасів водних біоресурсів згідно з методиками ICES, GFCM та DG MARE;

суден екосистемного моніторингу, обладнаних для виконання вимог Рамкової директиви про морську стратегію (MSFD);

океанографічних суден для дослідження фізичних, хімічних та біологічних параметрів моря;

мультидисциплінарних суден для комплексних експедицій у Світовому океані.

Науково-дослідні судна повинні забезпечувати можливість виконання таких функцій:

гідроакустичні зйомки (стандарти ICES);

тралові та планктонні облови за методиками FAO;

аналіз морського сміття відповідно до Директиви (ЄС) 2019/904;

автоматичний збір океанографічних даних (ARGO, Copernicus Marine Service);

супутникову інтеграцію даних з EMODnet.

Судна оснащуються, щонайменше:

багатоцільовими лабораторіями;

обладнанням для ДНК-аналізу (eDNA);

системами дистанційного зондування;

низькошумними гвинтовими установками (ICES Noise Standard).

Фінансування та співпраця:

НДС фінансуються частково з коштів держави, частково — через програми ЄС: Horizon Europe, EMFAF, Copernicus;

держава стимулює створення консорціумів між університетами, НАН України та європейськими науковими інститутами.

 

Розділ XVI

СТРАТЕГІЯ ВІДНОВЛЕННЯ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2050 РОКУ

 

Відновлення флоту рибного господарства України на період до 2050 року визначається державою як пріоритетний напрям політики у сфері рибного господарства та продовольчої безпеки. Необхідність формування сучасного, технологічно оснащеного та екологічно безпечного рибопромислового флоту зумовлена потребою забезпечення сталого вилову водних біоресурсів, раціонального  використання водних біоресурсів, належного виконання міжнародних зобов’язань України та створення умов для розвитку національної рибної  індустрії.

Втрата та пошкодження рибопромислового флоту, суднобудівних потужностей і портової інфраструктури, а також зниження обсягів промислу та переробки внаслідок військової агресії створюють об’єктивну потребу у системному оновленні та модернізації флоту. Відновлення флоту є необхідною умовою для забезпечення продовольчої незалежності, стабільності постачання рибної продукції на внутрішній ринок та формування експортного потенціалу  держави.

Держава визначає розвиток флоту рибного господарства як комплексний процес, що охоплює:

судна для внутрішніх водойм – річкові, озерні, лиманні та прибережні;

судна Азово-Чорноморського басейну – морські судна середнього класу;

судна для промислу у Світовому океані та викдючних (морських) економічних зонах іноземних держав – великі океанічні рибопромислові, рибопереробні та допоміжні судна.

Політика у сфері відновлення та розвитку флоту грунтується на принципах:

забезпечення реалізації суверенних прав та юрисдикції України щодо водних біоресурсів у межах внутрішніх водойм, територіального моря, виключної (морської) економічної зони та інших зон, визначених законодавством і міжнародними договорами України;

дотримання міжнародних стандартів FAO, IMO та законодавства ЄС щодо безпечного, раціонального та екологічного промислу;

впровадження сучасних технологій, включаючи цифрові системи моніторингу, обліку та простежуваності улову;

розвитку національного суднобудування та створення локалізованого виробництва обладнання;

забезпечення прозорості, належного контролю та управління ризиками у діяльності флоту.

Держава створює правові, фінансові  та організаційні механізми для будівництва і модернізації  рибопромислових суден, відновлення суднобудівних і ремонтних верфей,  розвитку портової логістики, підвищення енергоефективності та безпеки  суден, а також впровадження науково-технічних та інноваційних рішень.

Цей Розділ встановлює правові  засади формування, відновлення та модернізації флоту рибного  господарства України на період до 2050 року, визначає компетенцію  державних органів, вимоги до технічного стану суден, порядок  фінансування, моніторингу та контролю, а також механізми забезпечення  відповідності флоту міжнародним нормативним актам та стандартам.

Стаття 165. Принципи та цілі Стратегії

Загальні положення

Стратегія розвитку рибопромислового флоту на період до 2050 року (далі – «Стратегія») є елементом державної політики у сфері рибного  господарства та національної продовольчої безпеки. Стратегія спрямована на відновлення, модернізацію та технологічну трансформацію флоту внутрішніх водойм, Азово-Чорноморського басейну та океанічного флоту з  урахуванням міжнародних нормативних актів і зобов’язань. EUR-Lex+1

Принципи реалізації Стратегії

Законність і відповідність міжнародним зобов’язанням – реалізація  Стратегії здійснюється у відповідності до національного законодавства та міжнародних стандартів щодо збереження та раціонального використання  водних біоресурсів. openknowledge.fao.org

Уніфікація технічних та екологічних вимог – при визначенні  технічних характеристик суден, процедур моніторингу та стандартів  переробки застосовуються норми та підходи, що відповідають практикам ЄС і міжнародним технічним заходам з охорони ресурсів. EUR-Lex+1

Прозорість і контроль – забезпечення систем контролю, реєстрації,  електронного обліку та простежуваності улову з метою протидії  незаконному, неприбраному та нерегульованому вилову (IUU). EUR-Lex

Розвиток національних виробничих ланцюгів – пріоритет на  локалізацію суднобудівних, ремонтних та комплектувальних потужностей з поступовим нарощуванням частки вітчизняних компонентів.

Технологічність і енергоефективність – провадження цифрових рішень для моніторингу та управління, а також заходів з підвищення  енергоефективності та зниження екологічного навантаження.

Стратегічні цілі Стратегії

Відновлення тоннажу і технічного стану флоту усіх типів (внутрішні  водойми – річковий, озерний, лиманний та прибережний, ибережні і морські судна для Чорного та Азовського морів, океанічний флот) з  урахуванням класифікаційних та безпекових вимог.

Створення та модернізація портової і переробної інфраструктури,  логістичних ланцюгів та приймально-обробних пунктів для забезпечення  сталого виробничого циклу від лову до ринку.

Забезпечення відповідності операцій флоту вимогам Конвенції FAO та практикам, що закріплені у нормативних актах ЄС у сфері рибальства  (зокрема – положення, що стосуються сталого вилова, технічних заходів та контролю). openknowledge.fao.org+2EUR-Lex+2

Зміцнення продовольчої безпеки та стратегічної незалежності ержави у сфері рибопродукції через збільшення національного видобутку та переробки водних біоресурсів, розвиток експорту високоякісної рибної продукції з доданою вартістю та розширення присутності України на світових ринках.

Підтримка геостратегічної присутності України у прибережних і  міжнародних морських акваторіях через розвиток морського і океанічного сегментів флоту та інтеграцію у міжнародні системи співпраці й  сертифікації.

Зв’язок із законодавством ЄС та міжнародними стандартами

Політика і технічні вимоги, визначені Стратегією, орієнтуються на  принципи та механізми, закріплені в ЄС у сфері рибальства, зокрема у  рамках Загальної політики рибальства (CFP) та супутніх регламентів, що  регулюють управління запасами, технічні заходи та систему контролю.

Це передбачає застосування підходів науково обгрунтованого встановлення допустимих виловів, використання технічних заходів з метою збереження  екосистем та впровадження систем моніторингу та контролю. EUR-Lex+1.

Механізми протидії IUU (включно з системами сертифікації та обміну інформацією про сумнівні постачальницькі ланцюги) відповідають принципам міжнародного та європейського законодавства у цій сфері. EUR-Lex

Геостратегічне обгрунтування

Відновлення та розвиток флоту є елементом національної стратегії  економічного відновлення та підвищення стійкості критичних секторів  економіки, включно з морською та прибережною інфраструктурою, що  відповідає довгостроковим національним цілям стратегічного розвитку  держави до 2050 року. ukrainefacility.me.gov.ua.

ормування спроможностей цивільного рибопромислового флоту підвищує гнучкість держави у сфері забезпечення продовольства, створює  передумови для посилення міжнародної позиції у регіональних  рибогосподарських форматах та сприяє відновленню експортних ланцюгів.

Інструменти реалізації та очікувані результати

Законодавчі та підзаконні акти щодо технічних вимог до суден,  процедур реєстрації, систем моніторингу та простежуваності; стандарти  для приймально-обробних пунктів; механізми ліцензування та сертифікації. EUR-Lex+1.

інансові механізми: державні програми, пільгове кредитування,  державно-приватне партнерство, спрямовані на будівництво, модернізацію  верфей, оновлення тоннажу та розвитку портової інфраструктури.

Науково-технологічне забезпечення: державні програми НДДКР,  впровадження цифрових систем моніторингу (VMS/AIS), електронного журналу улову та систем простежуваності продукції. EUR-Lex.

Показники ефективності та перегляд

Ключові показники ефективності (KPI) включають: обсяг відновленого  тоннажу за категоріями; частка локалізації комплектуючих; показники  зменшення випадків IUU; рівень енергоефективності суден; частка  продукції з простежуваним походженням; внесок у національний  продовольчий баланс.

Перегляд Стратегії здійснюється не рідше одного разу на п’ять років з урахуванням наукових висновків, практики імплементації та розвитку  міжнародних стандартів.

Стаття 166. Затвердження, структура та перегляд Стратегії

Стратегія розвитку рибопромислового флоту України на період до 2050 року затверджується Кабінетом Міністрів України як інструмент довгострокового планування державної політики у сфері рибного господарства, морського транспорту та продовольчої безпеки.

Стратегія визначає:

пріоритетні напрями розвитку флоту внутрішніх водойм, Азово-Чорноморського басейну та океанічного промислу;

орієнтири адаптації до законодавства Європейського Союзу, зокрема Спільної рибальської політики ЄС, стандартів безпеки мореплавства та екологічних вимог IMO;

параметри технічної модернізації флоту, рівня цифровізації, енергоефективності та декарбонізації відповідно до Європейського зеленого курсу;

механізми інтеграції України до європейського та глобального рибного ринку.

Строк перегляду Стратегії встановлюється Кабінетом Міністрів України та не може бути більшим ніж п’ять років.

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) розробляє проєкт Стратегії, погоджує його з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України та подає до Кабінету Міністрів України.

Перегляд Стратегії здійснюється з урахуванням:

міжнародних зобов’язань України,  включно з угодами у сфері контролю за промислом, сертифікації походження продукції (Catch Certification), правил RFMOs;

стану ресурсної бази та промислової інфраструктури;

рівня технологічного розвитку суднобудування та портового господарства;

стратегічних та оборонних інтересів України у Чорноморському регіоні та світових океанських акваторіях.

Стаття 167. Державна підтримка та фінансування

Держава забезпечує пріоритетне фінансування програм будівництва, модернізації та експлуатаційної підтримки рибопромислового флоту, включаючи:

державні програми суднобудування з використанням сучасних енергоефективних та низьковуглецевих технологій;

розвиток портової та берегової інфраструктури, приймальних пунктів, систем моніторингу та логістичних центрів;

інвестиційні проєкти у формі державно-приватного партнерства;

пільгові кредитні програми, гарантійні та страхові інструменти для суднобудівних і промислових підприємств;

підтримку інтеграції України до рибного ринку ЄС, зокрема адаптацію до системи Control Regulation (Регламент ЄС № 1224/2009).

Кабінет Міністрів України визначає джерела фінансування, порядок розподілу коштів у межах державного  бюджету та спеціальних фондів, а також механізми залучення міжнародних  фінансових організацій.

Державна підтримка спрямовується на досягнення таких цілей:

формування конкурентоспроможного флоту;

зміцнення присутності України в Азово-Чрноморському регіоні, виключних (морських) економічних зонах оземних держав, Світовому океані;

розвиток експортного потенціалу;

забезпечення продовольчої безпеки та стратегічної автономії держави.

Стаття 168. Контроль, моніторинг та оцінка ефективності виконання Стратегії

Держрибагентство здійснює контроль та моніторинг реалізації Стратегії, забезпечує ведення державних реєстрів рибопромислових суден, флоту та портових приймальних пунктів, а також координує їх діяльність.

Кабінет Міністрів України затверджує перелік ключових показників ефективності (KPI) реалізації Стратегії, включаючи:

рівень оновлення флоту;

збільшення національного вилову та виробництва;

частку продукції з доданою вартістю;

відповідність технічним і екологічним стандартам ЄС та IMO;

обсяги експорту та частку на ринках ЄС.

Органи виконавчої влади подають  щорічні звіти про виконання Стратегії, зокрема про досягнення цільових  показників, стан технічної модернізації та впровадження цифрового  моніторингу промислу.

Внесення змін до Стратегії здійснюється за поданням Держрибагентства та погоджується з  Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України.

Стаття 169. Міжнародна взаємодія та інтеграція до світової рибогосподарської системи

Реалізація Стратегії здійснюється з урахуванням міжнародних стандартів FAO, правил IMO, вимог Спільної рибальської політики ЄС та положень міжнародних угод щодо сталого рибальства, захисту морського середовища та контролю за промислом.

Держрибагентство забезпечує участь України у діяльності міжнародних рибогосподарських організацій, включаючи:

органи управління регіональними рибальськими організаціями (RFMOs);

механізми квотування та розподілу допустимого вилову;

процедури сертифікації походження улову;

заходи боротьби з ННН-промислом (IUU fishing).

Міжнародна діяльність здійснюється з урахуванням геостратегічних цілей України:

зміцнення морської присутності в Чорноморському регіоні;

відновлення повноцінної української участі у світовому океанічному промислі;

розширення доступу українських суден до міжнародних рибогосподарських районів;

розвитку партнерства з ЄС, державами G7 та країнами Чорноморського басейну.

Держава сприяє інтеграції  українських виробників до європейських ланцюгів постачання, розвитку  експорту високоякісної рибної продукції та підвищенню  конкурентоспроможності на світових ринках.

Стаття 170. Геостратегічні аспекти розвитку рибопромислового флоту України

Розвиток рибопромислового флоту України здійснюється з урахуванням геостратегічних інтересів держави, включно із забезпеченням сталого доступу до морських біоресурсів, зміцненням  присутності України в Чорноморському регіоні та інтеграції до  європейського та світового морського простору.

Геостратегічні пріоритети розвитку флоту включають:

відновлення та розширення участі  України в океанічному промислі та міжнародних рибогосподарських районах під юрисдикцією регіональних рибальських організацій (RFMOs);

зміцнення позицій України в  Чорноморському регіоні, посилення ролі держави у формуванні спільної  політики управління ресурсами Чорного моря відповідно до міжнародних  угод і стандартів ЄС;

створення умов для безпечної діяльності українських рибопромислових суден в умовах наявних воєнних загроз, забезпечення навігаційної безпеки та взаємодії з національною системою морської безпеки;

розвиток флоту з урахуванням логістичної, продовольчої та стратегічної значущості портової інфраструктури південних регіонів України в системі національної та  регіональної безпеки;

забезпечення технічної сумісності українського флоту з вимогами ЄС та IMO, зокрема щодо цифровізації  промислу, системи моніторингу суден (VMS), електронних журналів улову та екологічно відповідного судноплавства.

Держава забезпечує розвиток флоту як елемента стратегічної морської присутності України, зокрема шляхом:

стимулювання виходу українських суден під Державним прапором України на міжнародні промислові райони;

укладення міжнародних угод та меморандумів щодо промислу, квот, портових заходів та доступу до берегових інфраструктур іноземних держав;

сприяння включенню України до спільних європейських програм моніторингу, нагляду та контролю за промислом;

розвитку партнерств з ЄС, державами G7 та країнами Чорноморського та Середземноморського регіонів у сфері  морської безпеки, наукових досліджень і технологічних інновацій.

Геостратегічний розвиток рибопромислового флоту спрямований на:

зміцнення продовольчої безпеки та стратегічної автономії України;

забезпечення сталого й контрольованого використання морських живих ресурсів;

формування конкурентоспроможної морської економіки та збільшення частки України на світових ринках рибної продукції;

підвищення ролі України як активного учасника міжнародної морської та рибогосподарської політики.

Розвиток флоту здійснюється у взаємозв’язку з морською доктриною України, державними програмами суднобудування, політикою європейської інтеграції та довгостроковими оборонними та економічними стратегіями держави.

Стаття 171. Інновації, цифрові технології та енергоефективність рибопромислового флоту

Розвиток рибопромислового флоту України здійснюється із забезпеченням впровадження інноваційних технологій,  цифрових систем управління промислом та високих стандартів енергоефективності відповідно до вимог Європейського Союзу, FAO та IMO.

Судна рибопромислового флоту повинні бути обладнані цифровими та автоматизованими системами, включаючи:

системи супутникового моніторингу (VMS) та автоматичної ідентифікації суден (AIS);

електронні журнали обліку улову (ERS) та електронні системи звітності та подання декларацій (ERS/EPS);

системи електронної простежуваності рибної продукції відповідно до стандартів ЄС та вимог щодо боротьби з ННН-рибальством;

інтегровані інформаційні модулі для забезпечення онлайн-взаємодії з Держрибагентством у режимі реального часу.

Для забезпечення технологічної сумісності з правом ЄС держава запроваджує:

вимоги до цифровізації флоту відповідно до Регламенту ЄС про контроль за рибальством (EU Fisheries Control Regulation);

стандарти електронної простежуваності відповідно до Регламенту (EC) № 1005/2008 щодо ННН-рибальства;

вимоги до екомаркування та сертифікації продукції відповідно до Європейського ринку рибної продукції.

Судна рибопромислового флоту повинні відповідати підвищеним стандартам енергоефективності та екологічності, зокрема щодо:

використання енергоощадних двигунів та технологій зниженого викиду шкідливих речовин відповідно до стандартів IMO (MARPOL VI);

застосування систем оптимізації використання палива, вітрових, гібридних або альтернативних енергетичних установок;

мінімізації впливу промислу на  морські екосистеми, включаючи зменшення прилову, використання  селективних знарядь лову та екологічно безпечних методів діяльності.

Для сприяння інноваційному розвитку флоту держава забезпечує:

підтримку науково-технічних досліджень у сфері суднобудування, енергоефективних технологій та цифрового моніторингу промислу;

участь України у міжнародних наукових програмах та проєктах ЄС у сфері морських технологій та «зеленого» судноплавства;

створення інноваційних кластерів на базі суднобудівних верфей, наукових установ та підприємств промислового флоту.

Держрибагентство забезпечує:

технічне регулювання та встановлення вимог до цифрових і енергоефективних систем на рибопромислових суднах;

ведення реєстру технологічної готовності та енергоефективності суден;

інтеграцію національних цифрових систем у європейський інформаційний простір у сфері рибальства.

Підприємства рибного господарства,  що впроваджують інноваційні технології та екологічно чисті рішення,  можуть отримувати державну підтримку, у тому числі через програми модернізації, пільгове кредитування, компенсацію частини інвестицій та  участь у міжнародних грантових програмах.

Стаття 172. Інфраструктура портів, приймальних пунктів та логістичної підтримки рибопромислового флоту

Порти, рибоприймальні пункти та логістичні комплекси, що забезпечують діяльність рибопромислового флоту, є об’єктами  критичної виробничої інфраструктури та формуються відповідно до  державних стандартів, міжнародних зобов’язань України та норм  Європейського Союзу.

Інфраструктура портів і приймальних пунктів повинна забезпечувати:

приймання, зберігання, первинну обробку та перевалку водних біоресурсів;

функціонування офіційних пунктів  першого продажу рибної продукції відповідно до стандартів ЄС щодо  простежуваності та ринкового контролю;

ветеринарно-санітарний контроль,  контроль безпечності харчових продуктів та виконання процедур перевірки  відповідно до законодавства України та вимог ЄС;

наявність інфраструктури для  обслуговування суден, включаючи ремонт, енергозабезпечення,  водопостачання та екологічно безпечну утилізацію відходів.

Порти, визначені як портові приймальні місця для рибальського флоту, повинні відповідати:

вимогам Регламенту ЄС про контроль за рибальством щодо портових інспекцій, подання декларацій та перевірки уловів;

критеріям доступу до портів для суден третіх країн відповідно до правил щодо запобігання ННН-рибальству;

стандартам FAO та IMO щодо санітарної безпеки, навігації та екологічного захисту.

Для забезпечення ефективної логістики рибної продукції держава створює та модернізує:

спеціалізовані холодильні склади, термінали глибокої заморозки та логістичні хаби;

систему сертифікованих маршрутів транспортування рибної продукції з контролем температурних режимів та збереження якості;

електронні модулі логістичної простежуваності, інтегровані з державними реєстрами Держрибагентства та системою харчової безпеки.

Держава забезпечує створення інфраструктури рибальських портів подвійного призначення, які одночасно виконують:

функції приймання та обробки промислових уловів;

наукові та інспекційні функції, включаючи базування патрульного флоту Держрибагентства;

підтримку суден аквакультури, марикультури та обслуговування берегових виробничих комплексів.

Держрибагентство здійснює:

визначення та ведення реєстру рибоприймальних пунктів, рибальських портів та інфраструктурних об’єктів;

затвердження технічних вимог до інфраструктури портів, екологічних стандартів та вимог щодо санітарної безпеки;

координацію роботи портів та  приймальних пунктів для забезпечення єдиної цифрової системи звітності,  контролю і простежуваності продукції.

Розвиток портової та логістичної інфраструктури може фінансуватися через:

державний бюджет, у тому числі через спеціальні програми розвитку морської інфраструктури;

механізми державно-приватного партнерства, концесії та інвестиційні договори;

міжнародні програми допомоги та  фінансування ЄС у рамках політики «розумного, сталого та інклюзивного»  розвитку рибного господарства;

інструменти Європейського морського, рибного та аквакультурного фонду (EMFAF) у частині, доступній після вступу України до ЄС.

Порушення встановлених технічних та санітарних вимог портової інфраструктури тягне за собою  відповідальність, визначену законодавством, включаючи тимчасове  припинення діяльності об’єкта, штрафи або анулювання відповідних  дозволів.

Стаття 173. Портовий контроль, інспекції та протидія незаконному, непідзвітному і нерегульованому (ННН) рибальству

Портовий контроль є складовою системи забезпечення належного управління рибними ресурсами та запобігання ННН-рибальству. Портовий контроль здійснюється  відповідно до міжнародних зобов’язань України, зокрема Угоди ФАО про  заходи держави порту (PSMA), стандартів ЄС та вимог регіональних  організацій з управління рибальством (РФМО).

Україна забезпечує функціонування інтегрованої системи портового контролю, яка включає:

перевірку документів суден, що  заходять у порти України, включаючи журнали промислу, декларації про  вилов, сертифікати походження та дозволи на промислову діяльність;

здійснення інспекцій суден у портах, перевірку знарядь лову, обсягів та видового складу добутих водних біоресурсів;

контроль операцій перевалки, перевантаження, зберігання та першого продажу рибної продукції;

взаємодію з прикордонними, митними та екологічними органами у питаннях безпеки та законності діяльності суден.

Портовий контроль здійснюється уповноваженими посадовими особами Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентства) відповідно до законодавства України, стандартів ЄС та вимог міжнародних договорів.

Протидія ННН-рибальству включає комплекс превентивних, контрольних та санкційних заходів,  спрямованих на недопущення незаконного вилову, переміщення та реалізації водних біоресурсів, а також на забезпечення повної простежуваності  рибної продукції на всіх етапах ланцюга постачання.

З цією метою впроваджуються:

електронні системи обліку та  простежуваності вилову (е-CDS), інтегровані з інформаційними системами  ЄС (IMSOC) та системами РФМО;

обов’язкове використання суднами система VMS, AIS та електронних суднових журналів;

автоматизовані ризик-орієнтовані алгоритми відбору суден для інспекцій;

обмеження або заборона заходу в порти України суден, підозрюваних у ННН-рибальстві;

удосконалення заходів адміністративної та кримінальної відповідальності для порушників.

Держава забезпечує міжнародну співпрацю у сфері портового контролю та протидії ННН-рибальству, включаючи:

обмін інформацією з ЄС, ФАО, Європейською агенцією EFCA, державами-членами РФМО;

участь у спільних інспекційних операціях у Чорному морі та інших районах;

гармонізацію національного законодавства із Регламентом ЄС № 1005/2008 щодо ННН-рибальства.

Портовий контроль та протидія ННН-рибальству здійснюються на основі принципів:

невідворотності відповідальності;

прозорості та повної простежуваності рибної продукції;

міжнародної взаємодії та обміну інформацією;

ризик-орієнтованості;

пріоритету охорони морського середовища та збереження біоресурсів.

Держава забезпечує належне  технічне, аналітичне та кадрове забезпечення портового контролю,  включаючи підготовку інспекторів відповідно до стандартів Європейської  агенції EFCA, IMO та ФАО.

Стаття 174. Технічні вимоги до рибопромислових суден

Рибопромислові судна України повинні відповідати міжнародним стандартам та принципам сталого та безпечного рибальства, зокрема:

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries — щодо відповідального вилову та управління водними біоресурсами;

IMO International Convention for the Safety of Life at Sea (SOLAS) — щодо безпечної експлуатації морських суден;

Директиви ЄС та Регламенти ЄС, що  регламентують морську безпеку, енергоефективність суден, електронну  звітність та контроль улову (зокрема EU Fisheries Control Regulation, EU IUU Regulation).

Основні технічні параметри суден визначаються їх типом: внутрішні водойми, Азово-Чорноморський басейн або океанічний флот.

Судна повинні відповідати вимогам щодо:

безпеки судна та екіпажу, включно з навігаційними, пожежними та аварійними системами;

енергоефективності та використання технологій з низьким рівнем шкідливих викидів (MARPOL, EU Energy Efficiency Directive);

систем електронного обліку та простежуваності улову, інтегрованих у національні та європейські інформаційні системи;

запобігання змішаному вилову та дотримання правил селективності знарядь лову;

зберігання та обробки продукції, включно з охолодженням, заморозкою та санітарною безпекою відповідно до стандартів HACCP та EU Hygiene Regulation.

Держрибагентство встановлює  додаткові технічні вимоги та методологію контролю відповідності суден із міжнародними та національними стандартами.

Стаття 175. Санкції за порушення вимог Стратегії розвитку флоту

Недотримання вимог технічних стандартів, екологічних норм, правил моніторингу та реєстрації суден тягне за собою:

накладення штрафів на суб’єктів господарювання;

тимчасове або повне припинення діяльності суден;

анулювання державної підтримки, грантів та сертифікатів;

конфіскацію незареєстрованих або незаконно обладнаних суден.

Санкції застосовуються відповідно  до національного законодавства та у відповідності до міжнародних стандартів ЄС, включно з Регламентами щодо контролю за рибальством,  безпечності продукції та боротьби з ННН-рибальством.

Держрибагентство здійснює контроль  за дотриманням вимог, веде державні реєстри порушників та готує  пропозиції щодо удосконалення механізмів відповідальності.

Розділ XVII

ПРОМИСЕЛ У СВІТОВОМУ ОКЕАНІ

 

Україна, як морська держава з давніми традиціями судноплавства, рибальства та океанічних наукових досліджень, прагне відновити та зміцнити свою присутність у глобальній рибній  економіці. Забезпечення доступу до світових морських біоресурсів, розвиток національного океанічного флоту та модернізація портової тп логістичної інфраструктури є необхідними умовами продовольчої безпеки,  економічної стійкості та інтеграції України до міжнародних ринків.

Усвідомлюючи зростаючу потребу держави у стабільному постачанні високоякісної рибної продукції, необхідність диверсифікації джерел продовольчої сировини та важливість участі у світових ланцюгах постачання морських ресурсів, Україна встановлює сучасні правові механізми для розвитку океанічного  рибопромислового комплексу.

Промисел у відкритих районах Світового океану, що не перебувають під юрисдикцією прибережних держав, здійснюється відповідно до міжнародних договорів України, стандартів  Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), угод регіональних рибогосподарських організацій (RFMOs), норм міжнародного  морського права та принципів сталого управління морськими біоресурсами.

В умовах глобальної цифровізації рибальства, зростання екологічних вимог, запровадження систем  електронного моніторингу, супутникового контролю та міжнародної звітності, Україна спрямовує державну політику на створення конкурентоспроможного океанічного промислу, здатного працювати у відповідності до найвищих міжнародних стандартів.

Цей розділ визначає правові,  організаційні, фінансові та інституційні засади відродження та розвитку українського флоту далекого плавання, участі держави у системі RFMOs, формування Національного океанічного рибного фонду, а також створення  умов для залучення інвестицій, захисту судновласників та підвищення  міжнародного авторитету України як відповідального користувача  біоресурсів Світового океану.

Метою цього розділу є формування  цілісної державної політики, спрямованої на створення потужного океанічного рибопромислового сектору, який забезпечуватиме продовольчу безпеку України, формуватиме експортний потенціал, сприятиме відновленню економіки та зміцненню статусу України як сучасної та відповідальної  морської держави.

Стаття 176 Зальні засади промислу у Світовому океані

Промисел у Світовому океані – це спеціальне використання морських біологічних ресурсів у відкритих морських районах поза національною юрисдикцією, здійснюване українським рибопромисловим флотом відповідно до міжнародного права.

Метою промислу є: забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, та поповнення внутрішнього ринку рибною продукцією, розвиток рибопереробної промисловості та експортного потенціалу, розширення доступу українських підприємств до глобальних рибних запасів Світового океану, участь України в регіональних рибогосподарських організаціях як відповідального партнера.

Діяльність у Світовому океані здійснюється за такими принципами: сталий промисел відповідно до правил RFMOs, наукове обгрунтування допустимого вилову та ведення промислу, технологічна безпека та екологічність флоту, пріоритет переробки в Україні, прозорість та контроль за походженням рибної продукції, відповідальність держави за міжнародні зобов’язання.

Стаття 177. Державні потреби України в рибній продукції

Україна щорічно формує баланс попиту та пропозиції рибної сировини, включаючи потреби: харчової промисловості та переробних підприємств, соціальних державних програм і резервних фондів, експорту продукції з високою доданою вартістю, стабілізаційних фондів продовольчої безпеки.

Баланс складається з урахуванням методик, узгоджених з підходами Європейського Союзу щодо продовольчої безпеки та рибного ринку (EU Market Observatory for Fisheries and Aquaculture Products – EUMOFA), включаючи прогноз: очікуваного вилову, імпортних потоків, внутрішнього споживання, потенціалу переробки.

Промисел у Світовому океані визнається одним із стратегічних джерел забезпечення державних потреб, зокрема щодо таких видів:

пелагічні риби (оселедцеві, скумбрієві, макрель, саврида), туцеподібні, глибоководні види, криль та інші ракоподібні, біоресурси для виробництва рибного борошна та кормів.

Держрибагентство визначає щорічну квоту потреб України в продукції океанічного промислу та розробляє державні програми розвитку флоту, з урахуванням вимог Регламенту ЄС щодо довгострокових планів управління запасами.

Стаття 178. Відновлення та розвиток українського рибопромислового флоту далекого плавання

Держава стимулює відновлення та розвиток флоту далекого плавання шляхом:

податкових та митних стимулів для будівництва й модернізації суден;

участі у міжнародних квотних механізмах та RFMOs;

залучення приватних інвесторів та міжнародних партнерів;

надання державних гарантій на будівництво, переоснащення та модернізацію суден;

підтримки українського суднобудування відповідно до стандартів ЄС щодо державної допомоги галузі.

Флот може формуватися за рахунок: державних підприємств, приватних компаній, державно-приватних партнерств, міжнародних консорціумів у рамках інвестиційних проєктів ЄС і третіх країн.

Судна океанічного промислу повинні відповідати:

стандартам MARPOL і SOLAS;

технічним вимогам ЄС до промислових суден щодо безпеки, зберігання та переробки улову;

вимогам FAO щодо запобігання ННН-промислу;

вимогам Регламенту (ЄС) №1224/2009 щодо контролю рибальства;

супутниковій системі моніторингу  (VMS), електронному промисловому журналу (ERS), системі відстежування  ланцюга поставок (traceability).

Держава створює умови для інтеграції українського флоту у європейські програми:

European Maritime, Fisheries and Aquaculture Fund (EMFAF),

програми ЄС щодо зеленої модернізації флоту, підвищення енергоефективності та декарбонізації.

Стаття 179. Доступ до промислу у Світовому океані

Українські суб’єкти господарювання можуть здійснювати промисел на підставі:

міжнародних квот, отриманих Україною через регіональні рибогосподарські організації (RFMOs);

орендованих або куплених квот від інших держав;

партнерських угод з прибережними державами щодо доступу до їхніх виключних економічних зон;

участі в міжнародних рибопромислових групах та консорціумах;

прямих договірних угод у рамках механізмів EC–third countries (модель угод ЄС із Марокко, Мавританією тощо).

Участь України в RFMOs є пріоритетним інструментом розширення доступу до світових рибних ресурсів та інтеграції до системи міжнародного управління рибальством, заснованої на принципах CFP.

Процедури отримання квот, доступу до ВЕЗ інших держав та роботи у складі міжнародних флотів здійснюються відповідно до:

стандартів ЄС щодо прозорості квотного розподілу,

норм FAO про транспарентність у доступі до ресурсів,

вимог RFMOs щодо реєстрів суден.

Стаття 180. Наукове забезпечення океанічного промислу

Науково-дослідна діяльність у сфері океанічного промислу здійснюється:

профільними інститутами НАН України;

галузевими науковими установами;

у партнерстві з міжнародними науковими центрами, включно з ICES та науковими підрозділами RFMOs.

Наукові установи проводять:

оцінку запасів та стану популяцій відповідно до методик ЄС і FAO;

обгрунтування допустимого вилову (TACs);

супровід флоту спостерігачами, включаючи електронних спостерігачів (EM);

прогнозування рибопродуктового балансу України;

участь у міжнародних програмах збору даних (DCF – Data Collection Framework ЄС).

Наукова інформація є основою для встановлення національних квот, ухвалення управлінських рішень і формування політики сталого рибальства.

Стаття 181. Переробка та логістика океанічного улову

Пріоритетом державної політики є переробка океанічного улову на території України, з метою створення доданої вартості та розвитку експортоорієнтованої продукції.

Держава створює умови для:

розвитку портових холодильних, складських та логістичних потужностей;

інвестицій у переробні комплекси;

впровадження спеціальних режимів у морських портах (індустріальні зони, логістичні кластери);

відстежуваності продукції згідно з IUU Regulation (Регламент ЄС №1005/2008).

Україна сприяє створенню морських кластерів, що об’єднують промисловий флот, переробку, логістику та експортні сервіси за моделями ЄС.

Стаття 182. Контроль та запобігання ННН-промислу

Усі судна українського флоту зобов’язані:

вести електронні промислові журнали;

бути підключеними до супутникової системи моніторингу (VMS);

допускати на борт незалежних спостерігачів;

виконувати вимоги RFMOs щодо звітності та інспекцій;

забезпечувати повну відстежуваність (traceability) ланцюга «улов–порт–переробка–ринок».

Система контролю України гармонізується з:

Регламентом ЄС №1224/2009 про контроль рибальства;

Регламентом №1005/2008 (IUU Regulation);

вимогами RFMOs щодо реєстрації суден та запобігання ННН-промислу.

Порушення міжнародних правил промислу тягнуть за собою відповідальність, включаючи:

адміністративні та кримінальні санкції;

виключення судна з реєстрів;

заборону участі у міжнародних квотах;

відкликання сертифікатів походження улову.

Стаття 183. Міжнародне співробітництво

Україна бере участь у роботі: ICES, NAFO, NEAFC, CCAMLR, ICCAT та інших RFMOs, комітетів FAO, міжнародних систем моніторингу океанічних ресурсів.

Україна може укладати: партнерські угоди з іншими державами про доступ до ВЕЗ, угоди про спільний промисел, угоди щодо наукових програм, спільного флотського моніторингу та досліджень.

Україна розвиває співпрацю з ЄС у рамках: інтеграції в механізми CFP, участі в програмах EMFAF, спільних наукових проєктів.

Стаття 184. Державна стратегія України щодо промислу у Світовому океані

Кабінет Міністрів України затверджує Стратегію розвитку промислу у Світовому океані до 2050 року, яка визначає:

довгострокові цілі розвитку флоту;

пріоритетні райони промислу;

наукові, економічні та технологічні засади;

модель участі України в міжнародних організаціях;

інтеграцію до системи управління рибальством ЄС;

екологічні принципи сталого промислу;

інвестиційні стимули для суднобудування та логістики.

Держрибагентство здійснює координацію реалізації Стратегії, включаючи моніторинг виконання міжнародних зобов’язань.

Стаття 185. Державно-приватний міжнародний консорціум для промислу у Світовому океані

Для забезпечення сталого розвитку океанічного промислу, розширення доступу України до біоресурсів Світового океану, модернізації рибопромислового флоту та залучення іноземних інвестицій держава може ініціювати створення державно-приватного міжнародного консорціуму.

Державно-приватний міжнародний консорціум – це об’єднання юридичних осіб різних держав, утворене з метою: спільного володіння та експлуатації рибопромислового флоту далекого плавання, участі в міжнародних квотних механізмах, реалізації інвестиційних програм у сфері океанічного промислу, розвитку наукового та технологічного співробітництва, забезпечення переробки та логістики океанічного улову.

Україна може брати участь у створенні консорціумів, зокрема за моделлю міжнародної корпоративної групи, що передбачає: об’єднання капіталів і технологій з іноземними партнерами, розподіл квот на промисел відповідно до внеску сторін, будівництво або модернізацію флоту на українських та іноземних верфях, розміщення фінансових центрів у міжнародних юрисдикціях, захист інвестицій шляхом укладання міждержавних угод.

Консорціум може діяти у формах: міжнародної холдингової компанії, спільного підприємства (joint venture), спеціалізованого інтернаціонального інвестиційного фонду, операторської компанії флоту.

Рішення про участь України у консорціумі ухвалюється Кабінетом Міністрів України за поданням Держрибагентства.

Участь держави у консорціумі не може призводити до: передачі у власність іноземним партнерам державної квоти, втрати контролю над флотом під українським прапором, зменшення зобов’язань щодо переробки продукції на території України.

Порядок утворення, управління, контролю та звітності міжнародного рибопромислового консорціуму затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 186. Інвестиційні стимули та податкові режими для розвитку промислу у Світовому океані

З метою модернізації українського  рибопромислового флоту та залучення приватних і міжнародних інвестицій держава впроваджує спеціальні економічні стимули для океанічного  промислу.

Інвестиційні стимули включають: часткову компенсацію вартості будівництва або модернізації суден, державні гарантії під кредити на придбання флоту та обладнання, фінансові інструменти розвитку (лізинг, експортно-кредитне страхування, гранти), спеціальні умови для залучення міжнародних фінансових організацій, підтримку будівництва флоту на українських верфях.

Податкові стимули включають: звільнення від ввізного мита на суднове обладнання, двигуни, рибопереробне та холодильне устаткування, зниження ставки ПДВ на імпорт океанічного улову для переробки в Україні, інвестиційний податковий кредит до 10 років для підприємств, що працюють у сфері океанічного промислу, пільгове оподаткування прибутку підприємств, що здійснюють промисел у Світовому океані та забезпечують переробку в Україні, можливість застосування спеціального режиму оподаткування заробітної плати для екіпажів суден далекого плавання.

Стимули застосовуються за таких умов: реєстрація судна під Державним прапором України, ведення промислу відповідно до правил RFMOs, звітування через супутникову систему моніторингу, переробка не менше 70% улову на території України (якщо інше не передбачено міжнародними угодами), відсутність порушень правил міжнародного промислу.

Для портів, що обслуговують океанічний промисел, можуть запроваджуватися: спеціальні індустріальні зони, митні спрощення, «зелений коридор» для продукції, що підлягає швидкому розвантаженню, інвестиційні проєкти державно-приватного партнерства.

Порядок надання, умови набуття та  механізми контролю за інвестиційними і податковими стимулами  затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 187. Українська океанічна інфраструктура

Для забезпечення діяльності рибопромислового флоту у Світовому океані держава формує та розвиває океанічну інфраструктуру України, що включає: спеціалізовані морські порти та причали для прийому океанічного улову, холодильні та морозильні термінали, бункерувальні бази, ремонтно-технічні центри, логістичні та контейнерні майданчики, пункти ветеринарно-санітарного контролю, інфраструктуру електронного контролю та митного оформлення.

Кабінет Міністрів України визначає перелік портів, що отримують статус портів океанічного промислу, з урахуванням: технічної спроможності обробляти великотоннажні судна, наявності холодильних і переробних потужностей, логістичного доступу для експорту та внутрішнього розподілу продукції, відповідності міжнародним санітарним і ветеринарним стандартам.

Порти океанічного промислу функціонують за принципом: «швидкого коридору» (fast corridor) для швидкопсувної продукції, одночасного проходження ветеринарного, санітарного, митного контролю, електронного попереднього декларування.

Україна створює державні холодильні резерви для зберігання стратегічних запасів рибної продукції, сформованої з океанічного промислу.

Держава підтримує: модернізацію портових терміналів, будівництво нових холодильних комплексів, створення приватних логістичних кластерів, розвиток судноремонтних потужностей для флоту далекого плавання.

Функціонування інфраструктури  океанічного промислу здійснюється за правилами міжнародної безпеки  мореплавства (IMO), санітарних стандартів ЄС та вимог RFMOs.

Стаття 188. Міжнародні наукові програми, дослідження та супутниковий моніторинг

Україна забезпечує участь своїх  наукових установ, флоту та державних органів у міжнародних програмах і проєктах дослідження біоресурсів Світового океану.

Держрибагентство бере участь у програмах: оцінки запасів риби та морепродуктів, моніторингу екосистем, вивчення кліматичних впливів на океанічні біоресурси, міжнародних експедицій та наукових траулерних зйомок.

Український океанічний флот зобов’язаний: вести наукову документацію, допускати на борт міжнародних наукових спостерігачів, передавати дані до глобальних дослідницьких систем FAO, ICES, CCAMLR та інших організацій.

Супутниковий моніторинг включає: обов’язкове використання системи супутникового позиціонування (VMS), передачу даних у режимі реального часу, інтеграцію з Єдиною електронною системою Держрибагентства, автоматичне попередження про вихід судна за межі дозволеної зони, ідентифікацію судна за міжнародними стандартами (IMO-number, radio-ID).

Держава забезпечує: національну систему супутникового моніторингу, інтеграцію з європейськими та глобальними системами (EU-FMC, Global-Fisheries-Monitoring), захист даних від несанкціонованого втручання.

Дані супутникового моніторингу є офіційними доказами у справах про порушення правил міжнародного промислу.

Стаття 189. Участь України в Регіональних організаціях управління рибальством (RFMOs)

Україна визнає міжнародну систему управління океанічними біоресурсами та забезпечує свою участь у діяльності Регіональних організацій управління рибальством (RFMOs).

RFMOs – це міждержавні організації, що встановлюють правила промислу у певних районах Світового океану, включно з: квотами на вилов, технічними правилами промислу, забороненими зонами, вимогами до спостерігачів, екологічними стандартами, заходами боротьби з ННН-промислом.

Україна може бути: повноправним членом організації, співпрацюючою немемберною державою, державою-спостерігачем.

Статус членства визначає: доступ України до міжнародних квот, право голосу у формуванні правил, можливість участі у наукових і промислових програмах, обов’язки держави щодо моніторингу та звітності.

Участь у RFMOs забезпечує: легальний доступ до біоресурсів Світового океану, захист українського флоту від обмежень та санкцій, право на виділення національних квот, міжнародне визнання української системи контролю, інтеграцію України у світовий рибопромисловий ринок.

Україна зобов’язана: виконувати рішення RFMOs, забезпечувати присутність спостерігачів на борту, передавати дані моніторингу, перевіряти судна відповідно до правил портового контролю, здійснювати притягнення до відповідальності за порушення.

Держрибагентство є національним органом, відповідальним за: координацію участі України в RFMOs, розподіл міжнародних квот, контроль їх освоєння, представництво в комітетах, наукових групах та асамблеях організацій.

Стаття 190. Національний океанічний рибний фонд України

Національний океанічний рибний фонд України (далі – Фонд) є спеціалізованою державною фінансовою установою,  створеною з метою забезпечення розвитку океанічного промислу, модернізації рибопромислового флоту та розвитку критичної берегової  інфраструктури.

Основними завданнями Фонду є: фінансування будівництва, модернізації та технічного переоснащення океанічних рибопромислових суден, створення та розвиток української  океанічної інфраструктури – холодильних потужностей, терміналів, бункерувальних баз, логістичних хабів, підтримка участі України у регіональних організаціях з управління рибальством (RFMOs), включно з оплатою членських внесків, наукових досліджень, участі в міжнародних  інспекційних місіях, забезпечення реалізації державних інвестиційних програм та державно-приватних партнерств у сфері океанічного промислу, фінансування наукових досліджень,  супутникового моніторингу, біологічних оцінок запасів, діяльності  Національного океанографічного центру.

Джерела формування Фонду: кошти Державного бюджету України, міжнародні інвестиційні програми, гранти та кредити, відрахування від діяльності українських користувачів океанічних квот, надходження від реалізації міжнародних проєктів та державно-приватних консорціумів, інші джерела, не заборонені законодавством.

Управління Фондом здійснюється на принципах прозорості, незалежного аудиту, відкритих конкурсів та публічного звітування.

Порядок формування, діяльності, інвестування та контролю за Фондом визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 191. Океанічна портова та холодильникова інфраструктура

Україна формує національну систему океанічної рибної інфраструктури, яка включає морські порти, спеціалізовані рибні термінали, холодильні  та морозильні комплекси, бункерувальні бази, майданчики технічного  обслуговування суден та логістичні хаби.

Океанічна рибна інфраструктура має забезпечувати: приймання та обробку океанічного улову українського флоту, глибоке заморожування, сортування, пакування та відповідальне зберігання продукції, бункерування суден паливом, водою, продовольством та технічними матеріалами, проведення планових і аварійних ремонтів рибопромислових суден;, сертифікацію та ветеринарний контроль відповідно до міжнародних стандартів.

Ключові порти, що можуть забезпечувати обслуговування океанічного промислу, визначаються  Кабінетом Міністрів України, з урахуванням їх технічних можливостей,  логістичного розташування та потенціалу до модернізації.

Розвиток океанічної інфраструктури здійснюється за рахунок: коштів Національного океанічного рибного фонду, інвестицій державних і приватних компаній, міжнародних фінансових інструментів, грантів та програм модернізації портів.

Держава забезпечує прозорий та недискримінаційний доступ українських промислових суден до портових потужностей.

Стаття 192. Міжнародні наукові програми, океанографічні дослідження та супутниковий моніторинг

Україна створює Національну систему наукового супроводу океанічного промислу, яка включає: Національний океанографічний центр, науково-дослідні судна, лабораторії біологічного аналізу, системи супутникового моніторингу рибопромислових операцій.

Науковий супровід океанічного промислу є обов’язковим і здійснюється для: оцінки стану океанічних запасів, визначення допустимого промислового навантаження, розроблення рекомендацій для участі в RFMOs, прогнозування міграційних маршрутів та умов промислу, запобігання IUU Fishing (незаконному, непідзвітному та нерегульованому рибальству).

Супутниковий моніторинг включає: обов’язкове використання VMS/AIS, інтеграцію з глобальними системами (Global Fishing Watch, FAO, EMSA), електронні логбуки та електронну сертифікацію улову, автоматичний контроль режимів рибальства та перебування у зонах промислу.

Українські наукові установи беруть участь у міжнародних програмах: спільних наукових експедиціях, глобальних океанографічних спостереженнях, дослідженнях кліматичного впливу на океанічні ресурси, програмах RFMOs щодо оцінки запасів.

Фінансування наукових програм здійснюється за рахунок: Національного океанічного рибного фонду, державного бюджету, міжнародних грантів та проєктів.

Стаття 193. Державна система супутникового, електронного та інспекційного контролю океанічного промислу

Україна формує єдину державну систему контролю за діяльністю океанічного рибопромислового флоту, яка поєднує супутниковий моніторинг, електронну звітність та інспекційний нагляд.

Елементи системи контролю: супутниковий моніторинг (VMS, AIS, інтеграція з міжнародними платформами), єдина електронна система промислової звітності, електронні дозволи та електронні сертифікати походження улову, система відстеження ланцюга постачання “від судна до споживача”, державні морські інспектори, акредитовані відповідно до вимог RFMOs.

Судна під прапором України зобов’язані: передавати інформацію про місцезнаходження в реальному часі, вести електронні логбуки, забезпечувати доступ інспекторів RFMOs та українських інспекційних служб, дотримуватися заборонених зон, сезонів та квот.

Інформаційна система контролю інтегрується з: міжнародними реєстрами суден, базами даних RFMOs, системами екологічного моніторингу, портовими державними інспекційними службами.

Державний моніторинг здійснюється з метою: запобігання IUU Fishing, забезпечення відповідального використання океанічних біоресурсів, дотримання міжнародних зобов’язань України, забезпечення прозорості діяльності українського океанічного флоту.

Стаття 194. Державно-приватний міжнародний консорціум океанічного промислу

З метою розвитку українського  океанічного промислу, формування стратегічного рибопромислового флоту та забезпечення доступу до ресурсів Світового океану може бути створений Державно-приватний міжнародний консорціум океанічного рибного господарства (далі – Консорціум).

Консорціум є юридичною особою особливого типу, створеною у формі партнерства між: державою Україна, українськими приватними компаніями, міжнародними інституційними інвесторами, стратегічними технологічними та фінансовими партнерами.

Мета Консорціуму: формування сучасного океанічного рибопромислового флоту України, забезпечення участі України у промислі в зонах RFMOs, будівництво, лізинг, модернізація суден, розвиток портової, холодильникової та логістичної інфраструктури, залучення інвестицій, інновацій та світових технологій.

Консорціум має право: укладати міжнародні договори комерційного характеру, брати участь у конкурсах на квоти RFMOs, отримувати концесії та лізингові програми на океанічні судна, залучати приватні та державні кошти, гранти, кредити МФО.

Частка держави в Консорціумі не може бути меншою ніж 25% + 1 частка.

Управління Консорціумом здійснюється за принципами: прозорості, аудитованості, міжнародних стандартів корпоративного управління, пріоритету інтересів України у сфері продовольчої безпеки.

Діяльність Консорціуму регулюється Кодексом та окремим положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 195. Економічні стимули та спеціальні податкові режими для океанічного промислу

Україна запроваджує державну систему економічних стимулів, спрямовану на розвиток українського океанічного рибопромислового флоту та інфраструктури.

Судна океанічного промислу, включені до державного реєстру океанічного флоту, мають право на: звільнення від ПДВ на імпорт та будівництво рибопромислових суден, спеціальні мита 0% на обладнання, навігаційні системи, двигуни та технічне оснащення, звільнення від податку на прибуток на 10 років для компаній, що здійснюють океанічний промисел, пільгові ставки плати за користування портовою інфраструктурою.

Консорціум та підприємства, що інвестують у створення океанічного флоту, отримують право на: прискорену амортизацію суден – до 5 років, інвестиційні податкові кредити строком до 15 років, режим спеціальних індустріальних зон у портах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Для підприємств, що здійснюють переробку океанічної рибної продукції, встановлюється: пільгова ставка податку на прибуток, компенсація частини відсоткових ставок за кредитами, державна підтримка впровадження міжнародних стандартів якості та простежуваності.

Держава стимулює залучення іноземних інвестицій шляхом: укладення міждержавних угод про економічне співробітництво у сфері океанічного промислу, гарантій захисту інвестицій, режиму найбільшого сприяння для міжнародних партнерів Консорціуму.

Особливі податкові стимули надаються: суднобудівним компаніям, що виробляють океанічні судна, підприємствам, які створюють холодильники, логістичні та переробні комплекси.

Стаття 196. Страхування океанічного флоту та промислових ризиків

Україна формує національну систему морського та промислового страхування океанічного флоту, що включає: страхування суден, страхування екіпажів, страхування промислових операцій, страхування відповідальності перед RFMOs, страхування переробних і логістичних ризиків.

Страхування суден включає: корпусне страхування, страхування машин і обладнання, страхування від аварій, поломок та збитків, страхування втрати судна (Total Loss).

Страхування екіпажів включає: медичне страхування, страхування життя та нещасних випадків, страхування від професійних ризиків.

Компанії, що здійснюють океанічний промисел, зобов’язані мати: страхування відповідальності судновласника (P&I), страхування відповідності міжнародним вимогам RFMOs, страхування відповідальності за екологічні ризики.

Страхові програми можуть фінансуватися за рахунок: Національного океанічного рибного фонду, міжнародних фондів розвитку морської безпеки, державних гарантій за ризиковими операціями.

Держава може компенсувати частину страхової премії для: суден під прапором України, інвестиційних проєктів Консорціуму, судновласників, які здійснюють промисел у високоризикових зонах.

Стаття 197. Стратегія інтеграції України до регіональних організацій з управління рибальством (RFMOs)

Україна здійснює державну політику інтеграції до міжнародної системи управління океанічним рибальством шляхом членства, асоційованої участі або статусу спостерігача у  ключових регіональних організаціях з управління рибальством (RFMOs), зокрема NEAFC, ICCAT, NAFO, CCAMLR, IOTC та інших організаціях, до компетенції яких належить промисел у відповідних районах Світового  океану.

Національна стратегія інтеграції до RFMOs спрямована на: забезпечення доступу українського флоту до міжнародних квот на вилов океанічних видів риби та інших морських біоресурсів, участь України у процесах ухвалення рішень щодо управління океанічними ресурсами, формування сучасної системи  відповідального рибальства відповідно до стандартів FAO, IUU Fishing Regulations, Port State Measures Agreement, створення флоту та інфраструктури, здатних здійснювати сталий промисел у районах дії RFMOs, забезпечення інтеграції до глобальних систем моніторингу, контролю та звітності (VMS, AIS,  електронні логбуки, дистанційні камери спостереження, супутниковий  контроль), участь у міжнародних наукових програмах та експедиціях для оцінки запасів морських біоресурсів.

Інтеграція до RFMOs передбачає виконання Україною міжнародних зобов’язань, зокрема: дотримання науково обгрунтованих квот, лімітів та режимів промислу, ведення промислу за принципами прозорості, Selective Fishing, мінімізації прилову та Zero Discards, ведення повної та достовірної електронної звітності відповідно до вимог RFMOs, надання міжнародним організаціям інформації про діяльність українського флоту, акредитацію українських інспекторів та спостерігачів для участі у міжнародних програмах контролю, забезпечення контролю за діяльністю українських суден у відкритому морі відповідно до міжнародних стандартів.

Координація інтеграції України до RFMOs здійснюється Міністерством економіки, довкілля та сільського  господарства України та Державним агентством України з розвитку  меліорації, рибного господарства та продовольчих програм  (Держрибагентством) із залученням наукових установ та представників галузі.

Порядок отримання, розподілу та використання міжнародних квот встановлюється Кабінетом Міністрів України на принципах відкритості,  рівності, конкурентності, недискримінації та забезпечення інтересів  держави.

Фінансування заходів з інтеграції до RFMOs, включаючи членські внески, міжнародну наукову діяльність, підготовку фахівців та модернізацію системи моніторингу, здійснюється за рахунок  Національного океанічного рибного фонду та інших джерел, не заборонених  законом.

 

Розділ XVIII

ПРОМИСЕЛ У ВИКЛЮЧНИХ (МОРСЬКИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (ВЕЗ)

 

Україна, як морська держава з давніми традиціями рибальства, судноплавства та наукових досліджень, усвідомлює стратегічне значення доступу до ресурсів Світового океану для забезпечення продовольчої безпеки, економічної стабільності та інтеграції в міжнародні рибні ринки.

Історично понад 40% промислового вилову українського флоту у 1990-х роках здійснювалося у виключних (морських) економічних зонах (ВЕЗ) іноземних держав, що підкреслює економічну важливість цих територій для національної рибної промисловості.

З метою відновлення сталого доступу до ВЕЗ, захисту прав українських підприємств та забезпечення екологічно  безпечного вилову Україна встановлює правові, організаційні та економічні засади промислу у ВЕЗ іноземних держав, виходячи з принципів  міжнародного морського права, Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), норм регіональних організацій з управління рибальством (RFMOs) та  принципів сталого рибальства FAO.

Цей розділ визначає правові механізми, що дозволяють українському флоту: здійснювати промисел на підставі міжнародних договорів та ліцензій, дотримуватися квот та науково обгрунтованих обмежень, застосовувати сучасні методи моніторингу та контролю (VMS, AIS, електронні логбуки, супутниковий моніторинг), інтегруватися у глобальні системи управління та наукового оцінювання ресурсів, отримувати економічні стимули та забезпечувати захист інвестицій у промисловий флот та інфраструктуру.

Мета розділу – створення правової та організаційної бази для відновлення та розвитку промислу українським флотом у ВЕЗ іноземних держав на принципах законності, екологічної  безпеки та економічної ефективності, з урахуванням інтересів держави та міжнародних зобов’язань.

Стаття 198. Правові основи промислу у ВЕЗ іноземних держав

Нормативна мета статті – встановити правові рамки та принципи здійснення промислу українським флотом у виключних економічних зонах іноземних держав відповідно до міжнародного та національного законодавства.

Основні принципи:

Промисел здійснюється виключно на підставі міжнародних договорів, ліцензій та дозволів, виданих відповідною іноземною державою.

Дотримання принципів сталого та відповідального рибальства FAO, UNCLOS та вимог RFMOs.

Забезпечення прозорості та обліку вилову, використання сучасних технологій контролю та електронного моніторингу.

Законність діяльності та захист прав українських підприємств від незаконного втручання третіх осіб.

Норми прямої дії:

Промисел у ВЕЗ іноземних держав  дозволяється лише на підставі укладених міжнародних угод, ліцензій або контрактів з країною-господарем ВЕЗ.

Український флот зобов’язаний дотримуватися науково обгрунтованих квот, режимів вилову, екологічних  обмежень та вимог щодо відновлення ресурсів.

Державні органи України здійснюють координацію діяльності флоту, включаючи дипломатичний супровід, контроль за дотриманням угод і звітність перед міжнародними організаціями.

Процедурні норми:

Кожне судно або оператор флоту отримує ліцензію від Держрибагентства після погодження з відповідними  органами країни-господаря ВЕЗ.

Ведеться електронний облік вилову та передача даних до центральної системи Держрибагентства та міжнародних організацій (RFMOs).

Усі порушення правил промислу підлягають оперативному реагуванню, а при необхідності – міжнародній координації з відповідною державою.

Посилання на компетенції державних органів:

Держрибагентство – видача ліцензій, контроль за дотриманням норм промислу та веденням електронного обліку.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України – координація дипломатичних та економічних питань, укладення угод з іноземними державами.

Наукові установи – розробка науково-біологічного обгрунтування квот та режимів вилову.

Механізми контролю та відповідальності:

Ведення електронного моніторингу флоту (VMS, AIS, електронні логбуки).

Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення умов ліцензії або міжнародних угод.

Звітність перед міжнародними організаціями RFMOs та країною-господарем ВЕЗ.

Зв’язок з міжнародними стандартами:

Стаття імплементує принципи UNCLOS, FAO Code of Conduct for Responsible  Fisheries, Port State Measures Agreement та правила ключових RFMOs (NEAFC, ICCAT, NAFO, CCAMLR, IOTC), забезпечуючи законність, прозорість і сталий розвиток промислу України у ВЕЗ іноземних держав.

Стаття 199. Умови доступу до ВЕЗ іноземних держав

Нормативна мета:  Забезпечити законний та прозорий доступ українського рибопромислового  флоту до ВЕЗ іноземних держав з дотриманням міжнародного права та правил країн-господарів.

Основні принципи:

Законність та прозорість отримання дозволів.

Дотримання квот та обмежень, встановлених країнами-господарями ВЕЗ та RFMOs.

Стабільність та передбачуваність доступу для українських операторів.

Норми прямої дії:

Українські судна можуть здійснювати промисел у ВЕЗ іноземних держав лише за наявності ліцензій та дозволів, виданих відповідно до міжнародних угод.

Доступ визначається обсягом квот, строками, регламентованими заходами, та спеціальними обмеженнями щодо видів і способів вилову.

Процедурні норми:

Ліцензії та квоти видаються Держрибагентством за узгодженням із Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України та відповідно до двосторонніх чи  багатосторонніх угод.

Всі умови та обмеження публікуються у відкритих реєстрах для прозорості та контролю.

Компетенції державних органів:

Держрибагентство забезпечує оформлення дозволів та контроль за дотриманням ліцензійних умов.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України веде міжвідомчу координацію та дипломатичний супровід.

Механізми контролю та відповідальності:

Порушення умов доступу тягне за собою адміністративну чи кримінальну відповідальність та позбавлення ліцензії.

Зв’язок з міжнародними стандартами:

Стаття імплементує принципи UNCLOS, FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, Port State Measures  Agreement та правила RFMOs (NEAFC, ICCAT, NAFO, CCAMLR, IOTC).

Стаття 200. Договірні відносини з іноземними партнерами

Нормативна мета – встановити правові основи для укладення державно-приватних та комерційних договорів щодо промислу у ВЕЗ іноземних держав.

Основні принципи: Законність та захищеність договорів, чіткий розподіл прав, обов’язків та відповідальності сторін, прозорість фінансових і комерційних умов.

Норми прямої дії:

Державно-приватні угоди укладаються між українськими операторами флоту та Держрибагентством за погодженням  із країною-господарем ВЕЗ.

Договори визначають: обсяг доступу, квоти, фінансові умови, заходи охорони та відтворення, умови контролю та звітності.

Процедурні норми:

Типові форми договорів затверджуються Кабінетом Міністрів України та/або наказом Держрибагентства.

Всі договори реєструються в електронній системі для публічного доступу та контролю.

Компетенції державних органів:

Держрибагентство контролює виконання договорів та дотримання умов промислу.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України забезпечує міжвідомчу та міжнародну координацію.

Механізми контролю та відповідальності:

Порушення умов договору тягне за собою адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, а також позбавлення права промислу у ВЕЗ.

Стаття 201. Інвестиційні стимули та податкові режими для промислу у ВЕЗ

Нормативна мета – сприяти залученню приватних та міжнародних інвестицій у розвиток українського океанічного промислу.

Основні принципи: економічна привабливість та стимулювання модернізації флоту, податкові пільги для підприємств, що дотримуються екологічних і міжнародних стандартів.

Страхування ризиків та відшкодування витрат на науково-біологічні дослідження.

Норми прямої дії:

Пільги та інвестиційні стимули встановлюються законом і включають: податкові знижки, субсидії, страхування морських ризиків, часткове повернення витрат на НБО.

Процедурні норми:

Порядок отримання пільг і компенсацій затверджується Кабінетом Міністрів України та Держрибагентством.

Всі проекти та підприємства проходять оцінку на відповідність екологічним і технологічним критеріям.

Компетенції державних органів:

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України формує політику стимулів.

Держрибагентство перевіряє виконання умов для отримання пільг.

Механізми контролю та відповідальності:

Несумлінне використання пільг або порушення екологічних стандартів призводить до їх анулювання та штрафів.

Стаття 202. Контроль і моніторинг

Нормативна мета – забезпечити ефективний контроль промислу у ВЕЗ іноземних держав та відповідність міжнародним стандартам.

Основні принципи: постійний супутниковий та електронний моніторинг, прозора звітність та доступність інформації для державних органів і міжнародних партнерів, підзвітність українських операторів.

Норми прямої дії:

Українські судна зобов’язані вести електронні логбуки та інтегровані VMS/AIS системи.

Інспектори Держрибагентства та іноземних партнерів здійснюють перевірки.

Процедурні норми:

Дані моніторингу подаються щоквартально до Держрибагентства та міжнародних RFMOs.

Порушення фіксуються в електронному реєстрі.

Компетенції державних органів:

Держрибагентство – контроль дотримання правил промислу, супутниковий моніторинг, перевірки.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України – координація та зв’язок із RFMOs.

Механізми контролю та відповідальності:

Порушення правил моніторингу тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Стаття 203. Науково-біологічне обґрунтування (НБО) для промислу у ВЕЗ

Нормативна мета: – забезпечити науково обгрунтоване, екологічно безпечне та сталий промисел у ВЕЗ іноземних держав.

Основні принципи: НБО є обов’язковим документом для планування вилову, узгодження з країною-господарем ВЕЗ та міжнародними RFMOs, врахування екологічних, гідрологічних та біотехнічних аспектів.

Норми прямої дії:

НБО містить допустиме навантаження, режими промислу, заходи відтворення, охорони, нерестові та зимувальні зони.

Зміни до НБО можливі лише за результатами моніторингу або за погодженням із країною-господарем ВЕЗ.

Процедурні норми:

Розробка НБО здійснюється науковими установами за затвердженою методикою Держрибагентства.

Затвердження проводиться Держрибагентством після узгодження з іноземними партнерами та RFMOs.

Компетенції державних органів:

Держрибагентство – затвердження та контроль виконання НБО.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України – координація міжнародних узгоджень.

Механізми контролю та відповідальності:

Недотримання НБО тягне за собою анулювання ліцензії, штрафи та заборону на промисел.

Зв’язок з міжнародними стандартами:

Стаття імплементує принципи UNCLOS, FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, Port State Measures Agreement та правила ключових RFMOs, забезпечуючи сталий розвиток  промислу України у ВЕЗ іноземних держав.

Дотримання положень цього розділу забезпечує Україні законність, стабільність та прозорість промислу, захищає державні та комерційні інтереси, сприяє участі у міжнародних системах управління рибальством та зміцнює міжнародний авторитет України як відповідального користувача біоресурсів Світового океану.

Стаття 204. Соціальні стандарти та умови праці екіпажів суден, що здійснюють промисел у ВЕЗ іноземних держав

Нормативна мета

Забезпечити дотримання міжнародно визнаних соціальних стандартів, безпечних умов праці та соціального захисту членів екіпажів українських суден, що здійснюють промисел у виключних (морських) економічних зонах іноземних держав, відповідно до Конвенції МОП №188 «Про працю в риболовному секторі», рекомендацій FAO та  стандартів Європейського Союзу.

Основні принципи

Гарантування гідних, безпечних та гуманних умов праці на борту промислових суден.

Недопущення експлуатації, дискримінації та порушення прав рибалок.

Забезпечення соціального страхування, медичної допомоги та трудових гарантій.

Норми прямої дії

Судновласник зобов’язаний забезпечити членам екіпажу:

безпечні умови праці відповідно до Кодексу міжнародних стандартів для риболовних суден (ILO/IMO/FAO);

медичне забезпечення, харчування, належні умови проживання та відпочинку;

страхування життя та здоров’я;

можливість регулярного зв’язку з родиною;

справедливу оплату праці, що відповідає умовам договору та міжнародним нормам.

Забороняється допуск до роботи осіб без проходження медичного огляду, професійної підготовки та інструктажу з безпеки.

Судновласник забезпечує ведення обліку робочого часу, відпочинку та документації відповідно до Конвенції МОП №188.

Процедурні норми

Умови праці екіпажу визначаються трудовими договорами (контрактами), які реєструються у встановленому порядку.

Держрибагентство проводить періодичні інспекції дотримання соціальних стандартів.

Механізми контролю та відповідальності

Порушення соціальних стандартів тягне за собою адміністративну, майнову або кримінальну відповідальність.

Повторні порушення є підставою для тимчасового або постійного позбавлення права здійснювати промисел у ВЕЗ.

Стаття 205. Контроль у портах, запобігання ННН-промислу та заходи держави порту

Нормативна мета

Забезпечити запобігання незаконному, нерегульованому та неврахованому промислу під час заходу українських суден до іноземних та українських портів, відповідно до Угоди ФАО про заходи держави порту (Port State Measures Agreement), Регламенту (ЄС) №1005/2008 та вимог RFMOs.

Основні принципи

Пріоритетність повної відстежуваності походження улову.

Прозорість операцій у портах та недопущення перевалки ННН-улову.

Захист авторитету України як відповідального рибальського флоту.

Норми прямої дії

Судно зобов’язане не менше ніж за 72 години подати попередню заяву (prior notification) про намір заходу до порту.

Українські та іноземні інспектори мають право проводити огляд судна, вантажу, записів VMS, електронних журналів та документації.

Забороняється: перевалка улову у морі без спеціального дозволу, розвантаження ННН-продукції, оформлення сертифікатів походження без перевірки.

Процедурні норми

Інформація про інспекцію надсилається до відповідного RFMO та країни-господаря ВЕЗ.

У разі підозри ННН-промислу порт має право відмовити судну у заході або розвантаженні.

Механізми контролю та відповідальності

Виявлений ННН-улов підлягає конфіскації або блокуванню до завершення розслідування.

Судновласник несе відповідальність згідно з національним та міжнародним законодавством.

Стаття 206. Екосистемний підхід, захист морського середовища та мінімізація прилову

Нормативна мета

Імплементувати екосистемний підхід  до рибальства (EAF) у діяльність українського флоту, забезпечити охорону морських екосистем та мінімізувати негативний вплив промислового лову  відповідно до рекомендацій FAO та Європейського Союзу.

Основні принципи

Збереження екологічної рівноваги морських екосистем.

Мінімізація прилову та уникнення вилову вразливих видів.

Повагa до морських заповідних зон та регіональних екосистемних планів.

Норми прямої дії

Судна зобов’язані використовувати: засоби зменшення прилову (circle hooks, Tori lines, LED-системи), селективні знаряддя лову, обладнання для випуску випадкового прилову живими.

Забороняється промисел:

у районах нересту, зимівлі та міграційних коридорах, визначених країною-господарем ВЕЗ або RFMOs;

видів, що перебувають під особливою охороною.

У разі прилову захищених видів  екіпаж зобов’язаний задокументувати інцидент і передати дані до Держрибагентства та країни-господаря.

Процедурні норми

Наукові спостерігачі або електронні спостерігачі (EM) можуть бути обов’язковими залежно від вимог RFMOs.

Дані про прилов щоквартально передаються до відповідних міжнародних організацій.

Відповідальність

Порушення екологічних норм тягне за собою штрафи, тимчасову заборону промислу або анулювання ліцензії.

Стаття 207. Електронна сертифікація улову та цифрові системи відстежуваності

Нормативна мета

Забезпечити повну електронну відстежуваність (traceability) походження рибної продукції, відповідно до Регламенту ЄС CATCH, вимог RFMOs та світових стандартів сталого  рибальства.

Основні принципи

Прозорість, цифровізація та доступність даних про походження продукції.

Недопущення обігу ННН-улову.

Інтеграція України у світові електронні системи контролю.

Норми прямої дії

Улов, здійснений у ВЕЗ іноземних держав, підлягає електронній сертифікації у системі держави порту та держави прапора.

Кожна партія продукції повинна мати індивідуальний цифровий код відстежуваності (QR/UID).

Забороняється обіг продукції без електронного сертифіката походження.

Процедурні норми

Держрибагентство створює та веде Єдину електронну систему сертифікації улову.

Дані системи автоматично інтегруються з реєстрами RFMOs та системою ЄС CATCH.

Відповідальність

Фальсифікація сертифікатів тягне за собою кримінальну відповідальність.

Продукція без сертифіката вилучається з обігу.

Стаття 208. Національний реєстр суден, що здійснюють промисел у ВЕЗ іноземних держав

Нормативна мета

Створити прозорий та міжнародно визнаний реєстр українських суден, які здійснюють промисел у ВЕЗ іноземних держав, відповідно до вимог RFMOs та Європейського Союзу.

Основні принципи

Прозорість інформації щодо флоту.

Узгодженість з реєстрами RFMOs та вимогами держави прапора.

Унеможливлення діяльності під «прапорами зручності».

Норми прямої дії

До реєстру включаються судна, що отримали дозвіл на промисел у ВЕЗ.

Реєстр містить: номер IMO, прапор, судновласника та оператора, тип судна та знарядь лову, дозволені райони, історію інспекцій і порушень, статус дозволів та ліцензій, дані VMS/AIS у режимі реального часу.

Процедурні норми

Держрибагентство забезпечує відкритий доступ до неперсоніфікованої частини реєстру.

Дані автоматично обмінюються з реєстрами відповідних RFMOs.

Відповідальність

Внесення неправдивих даних є підставою для анулювання всіх дозволів.

Судна, не включені до реєстру, не мають права здійснювати промисел у ВЕЗ.

 

Розділ XIX

ПРОМИСЕЛ В АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОМУ БАСЕЙНІ

 

Азово-Чорноморський басейн є одним з ключових регіонів національного морського простору України, що формує продовольчу безпеку держави, зміцнює економічну стійкість, забезпечує роботу портової інфраструктури та розвиток рибопромислового комплексу.  Вказаний басейн включає: внутрішні морські води України, територіальне  море, прилеглу зону та виключну (морську) економічну зону України в  межах Чорного моря, а також історично сформовані райони рибальства в Азовському морі.

Україна, як прибережна держава та активний учасник міжнародної морської спільноти, здійснює управління рибальством у цьому регіоні відповідно до положень Конвенції ООН з  морського права (UNCLOS), Угоди ФАО про відповідальне рибальство (FAO  Code of Conduct for Responsible Fisheries), Стамбульської конвенції про  співробітництво у Чорному морі, Угоди про заснування Комісії з  рибальства у Чорному морі (Black Sea Commission/BLKFC), міжнародних стандартів Європейського Союзу (CFP, Control Regulation, IUU  Regulation), а також двосторонніх угод України з Туреччиною, Болгарією,  Румунією та Молдовою.

В умовах завершення збройної агресії проти України та післявоєнного відновлення Азово-Чорноморський басейн набуває особливого статусу регіону стратегічного значення. Результатом збройних дій є істотне порушення екологічної рівноваги, мінування великих акваторій, деградація водних біоресурсів, знищення  гідротехнічної та портової інфраструктури, а також зміщення промислових  міграційних маршрутів риби.

Особливо гострі проблеми виникають в  Азовському морі, яке зазнало безпрецедентного екологічного навантаження, руйнування нерестових акваторій, зміни солоності та гідрологічного  режиму. Після деокупації Азовського узбережжя Україні буде необхідно відновити управління ресурсами, провести повну інвентаризацію запасів,  відтворення видів та консервацію осетрових популяцій, визначити режими  промислу та врегулювати історичні промислові квоти.

Проблеми безпеки судноплавства залишаються критичними для всього басейну, зокрема у північно-західній  частині Чорного моря, де триває мінна небезпека, діють залишкові ризики воєнних провокацій, а райони промислу та маршрути риболовних суден характеризуються підвищеною щільністю руху, випадками агресивного переслідування та втручання з боку третіх держав. Україна, як держава прапора своїх суден та держава порту, забезпечує максимальний рівень контролю безпеки рибопромислового флоту, взаємодіючи з НАТО, ЄС,  прибережними чорноморськими країнами та міжнародними морськими  організаціями.

З огляду на євроінтеграційний курс  України та зобов’язання за Угодою про асоціацію з ЄС, система управління рибальством в Азово-Чорноморському басейні має відповідати принципам Спільної рибальської політики (CFP), зокрема: екосистемному підходу,  науковому обґрунтуванню допустимого вилову, контролю через електронні журнали, використання VMS/AIS, запобіганню ННН-промислу, прозорості та  цифровізації. Україна прагне повної інтеграції до системи рибальського  контролю Європейського Союзу та до Black Sea Common Maritime Area як  частини Європейського морського простору.

Метою цього розділу є встановлення правових, економічних і процедурних засад здійснення промислу в Азово-Чорноморському басейні, забезпечення сталого використання водних біоресурсів, відновлення екосистем після війни, захисту національних інтересів України, підтримання безпеки рибопромислової діяльності, а також забезпечення інтеграції в європейські та чорноморські системи  управління морськими ресурсами.

Україна виходить з того, що  промисел у цьому регіоні є не лише економічною діяльністю, а й елементом геостратегічної присутності держави на морі. Відновлення рибопромислового флоту, розвиток морських портів, відбудова системи моніторингу та інспекції, наукове дослідження стану популяцій, а також міжнародна координація з прибережними державами Чорноморського регіону є невід’ємними складовими забезпечення суверенітету України, збереження  морських ресурсів та стабільності у всьому Азово-Чорноморському  контрольованому державою просторі.

Глава 1.

Промисел в Азовському морі

 

Стаття 210. Правові засади промислу в Азовському морі

(після деокупації всього узбережжя України)

Україна здійснює промисел водних біоресурсів в Азовському морі у межах своїх внутрішніх морських вод, територіального моря та виключної (морської)  економічної зони, що формуються вздовж деокупованого узбережжя  України – від Арабатської Стрілки (межа Автономної Республіки Крим) до державного кордону України з Російською Федерацією в районі населених пунктів Сєдове – Новоазовськ Донецької області.

Право України на узбережжя Азовського моря та відповідні морські простори є  невід’ємним, підтвердженим і гарантованим міжнародним правом, зокрема:

Конвенцією ООН з морського права 1982 року (UNCLOS), включно з: правом на внутрішні води (ст. 8), територіальне море (ст. 2–3), виключну економічну зону (ст. 55–57), континентальний шельф (ст. 76–77);

суверенні права на біоресурси (ст. 56, 61–62); режим делімітації суміжних морських просторів (ст. 74, 83), що застосовується після відновлення контролю.

Гельсінським Заключним актом ОБСЄ (1975), який закріплює принципи територіальної цілісності та непорушності кордонів.

Статутом ООН, включно з принципом невизнання агресії та забороною зміни кордонів силою.

Рішеннями міжнародних судових і трибунальних органів, що підтверджують чинність суверенітету України на її міжнародно визнаних кордонах, включно з узбережжям Азовського моря.

Двосторонні угоди України з Російською Федерацією, які визначали правовий статус Азовського моря як внутрішніх вод двох держав (1997-2003 роки). Після припинення міжнародних зобов’язань РФ  унаслідок агресії та деокупації України питання застосування цих угод  підлягає перегляду відповідно до норм UNCLOS.

Промисел в Азовському морі здійснюється на основі таких принципів:

повного відновлення суверенітету України над її узбережжям, портами, акваторією та морськими ресурсами;

екосистемного та науково обгрунтованого управління, відповідно до FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, FAO Technical Guidelines та міжнародних наукових стандартів;

збереження та відновлення біорізноманіття, зокрема популяцій пеленгаса, тюльки, кефалі, судака, камбали, осетрових та інших видів, що зазнали критичного зменшення через бойові дії;

недопущення ННН-промислу, із застосуванням норм Port State Measures Agreement, IUU Regulation (ЄС) та системи електронного контролю;

гарантій безпеки судноплавства, з урахуванням мінної небезпеки, залишкових ризиків воєнної інфраструктури та проведення робіт з розмінування.

Україна забезпечує наукове, організаційне та правове відновлення промислу в Азовському морі, включаючи:

повну післявоєнну інвентаризацію стану біоресурсів, у тому числі дослідження нерестових ділянок, кормових баз та зміни солоності Азовського моря;

розробку та затвердження науково-біологічних обґрунтувань (НБО) для кожного виду та району промислу;

визначення промислових квот, районів та сезонів лову, зокрема для збереження нерестових і зимувальних угідь;

відновлення морських портів, навігаційної інфраструктури, гідрографічного забезпечення та системи моніторингу;

інтеграцію української системи моніторингу в стандарти ЄС (Control Regulation, Data Collection Framework, IUU Regulation).

Доступ українських суден до промислу в Азовському морі дозволяється виключно за наявності:

квот та дозволів, виданих Держрибагентством, відповідно до НБО;

сертифікатів безпеки плавання, що підтверджують допуск до районів, очищених від мін та небезпечних предметів;

активних засобів моніторингу (VMS, AIS, електронний промисловий журнал) із автоматичною передачею даних.

Контроль та нагляд за промислом в Азовському морі здійснюються через:

супутниковий моніторинг VMS/AIS, електронні журнали, фото- та відеофіксацію;

портовий контроль відповідно до Port State Measures Agreement;

інспекційні дії Держрибагентства та Морської адміністрації України;

взаємодію з ВМС України, Держприкордонслужбою та ДСНС щодо гарантування безпеки судноплавства в зонах, що подолали наслідки воєнних дій.

Після відновлення контролю Україна застосовує повний режим UNCLOS для Азовського моря, що передбачає:

право України на 12-мильне територіальне море;

право на 200-мильну ВЕЗ у межах географічних можливостей Азова, а також

делімітацію лінії поділу морських просторів між Україною та РФ відповідно до ст. 15, 74, 83 UNCLOS з використанням принципу рівновіддаленості та відповідних обставин.

Усі попередні угоди з РФ щодо  “спільного користування” Азовським морем втрачають чинність як такі, що стали юридично неможливими через агресію РФ та зміну політико-правових обставин (доктрина fundamental change of circumstances).

Ця стаття імплементує міжнародні норми, зокрема:

UNCLOS (усі ключові частини: I, II, V, VI, XII);

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries,

Port State Measures Agreement;

FAO IPOA–IUU; стандарти ЄС: CFP, Control Regulation, IUU Regulation;

Статут ООН і Гельсінський Заключний акт;

рішення міжнародних судів щодо територіальної цілісності України.

Застосування цієї статті забезпечує:

повне відновлення українського промислу в Азовському морі;

захист національного суверенітету та морських ресурсів;

відновлення та збереження екосистем;

безпеку судноплавства та риболовного флоту;

інтеграцію України до європейської системи управління рибальством;

недопущення незаконної присутності чи промислу третіх держав у морському просторі України.

Стаття 211. Післявоєнне відновлення Азовського моря та морських екосистем

Після деокупації Азовського морського узбережжя Україна здійснює комплексні заходи з екологічного, гідрологічного та біологічного відновлення Азовського моря, спрямовані на забезпечення сталого  використання водних біоресурсів, збереження природних екосистем та  відновлення умов для безпечної промислової діяльності.

Відновлення морських екосистем Азова здійснюється відповідно до міжнародних документів та стандартів, зокрема:

Конвенції ООН з морського права (UNCLOS);

Конвенції про охорону біологічного різноманіття (CBD);

Рамкової директиви ЄС про морську стратегію (MSFD);

Директиви ЄС щодо якості морських вод і зменшення забруднення;

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries;

міжнародних документів UNEP та Програми «Чисте Чорне море».

Держава забезпечує наукову оцінку шкоди, завданої екосистемам Азовського моря внаслідок воєнних дій, включаючи:

руйнування нерестових та кормових угідь;

зміну гідрологічного режиму, зокрема солоності та температурних режимів;

зниження чисельності промислових видів;

забруднення вод вибуховими речовинами, боєприпасами, важкими металами, паливом та іншими токсичними речовинами;

потенційні наслідки руйнування гідротехнічних споруд та берегової інфраструктури.

Наукові установи України розробляють комплексні програми відновлення морських екосистем, що включають:

відтворення запасів піленгаса, кефалі, судака, тюльки, камбали-калкан, осетрових (тільки через штучне відтворення) та інших видів риб шляхом  зариблення та охорони нерестових зон;

визначення зон екологічного ризику та встановлення тимчасових заборон або обмежень промислу;

заходи з очищення морського дна та акваторій від забруднень;

екологічний моніторинг стану планктону, бентосу, гідрохімічних показників, токсичності води та динаміки біоресурсів;

розробку карт екологічної небезпеки для промислових районів.

Держава забезпечує управління післявоєнним відновленням Азовського моря через міжвідомчу координацію між:

Держрибагентством;

Міністерством охорони довкілля;

Морською адміністрацією;

Державною прикордонною службою;

ДСНС;

ВМС України.

Проведення промислу в районах, що зазнали значних змін екосистем, допускається лише на підставі науково-біологічних обгрунтувань (НБО), які враховують післявоєнні екологічні ризики, відновлення біоресурсів та довгострокову стійкість промислу.

Україна залучає міжнародну технічну, аналітичну та фінансову допомогу від Європейського Союзу, FAO, UNEP, Світового банку та інших партнерів  для реалізації програм відновлення моря, екологічного моніторингу,  очищення та модернізації промислової інфраструктури.

Порушення вимог екологічного відновлення, забруднення Азовського моря або недотримання обмежень у перехідний період тягнуть за собою адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Ця стаття спрямована на забезпечення повного екологічного, економічного та рибогосподарського відновлення Азовського моря, повернення його до функціонування як природного та промислового ресурсу України.

Стаття 212. Безпека судноплавства та розмінування акваторії Азовського моря

Безпека судноплавства в Азовському морі після деокупації забезпечується як пріоритет державної морської політики, з урахуванням масштабних наслідків бойових дій, мінної небезпеки, забруднення акваторій та руйнування берегової інфраструктури.

Україна здійснює повне розмінування морських акваторій, портових вод, фарватерів та узбережжя Азовського моря відповідно до стандартів:

Міжнародної морської організації (IMO);

Конвенції про охорону людського життя на морі (SOLAS);

Міжнародних стандартів протимінної діяльності (IMAS);

UNCLOS щодо безпеки морського судноплавства,;

Директив і процедур ЄС щодо безпечного мореплавства.

Розмінування та очищення акваторії Азовського моря здійснюється за такими напрямами:

очищення фарватерів, підхідних каналів і портових акваторій;

виявлення, локалізація та знешкодження морських мін, глибинних бомб, вибухонебезпечних предметів;

очищення від затопленої військової техніки та уламків;

очищення донних ділянок від боєприпасів та вибухових речовин;

гідрографічне відновлення навігаційної системи: буїв, маяків, фарватерних знаків, радіонавігаційних систем.

Відновлення безпеки судноплавства здійснюється Морською адміністрацією України у взаємодії з:

Військово-Морськими Силами України;

Державною прикордонною службою;

ДСНС та спеціальними підрозділами розмінування;

Держрибагентством;

міжнародними партнерами (НАТО, ЄС, IMO).

До відновлення повної безпеки плавання запроваджуються тимчасові режими, зокрема:

обмеження доступу суден до районів підвищеної мінної небезпеки;

спеціальні дозволи на промисел у перехідних зонах;

створення “зелених коридорів” для торговельного, рибопромислового та патрульного флоту;

система оповіщення (NOTAM, NAVTEX, coastal warnings) про небезпечні ділянки.

Рибопромисловий флот допускається до діяльності в Азовському морі лише за умови:

підтвердження безпеки районів промислу;

обладнання суден засобами супутникового спостереження (VMS/AIS), аварійними радіобуями та сигналізацією;

проходження капітанами та екіпажами курсів з навігаційної безпеки й поводження з вибухонебезпечними предметами;

дотримання маршрутів, затверджених Морською адміністрацією та ВМС України.

Україна розробляє та реалізує Державну програму відновлення навігаційної інфраструктури Азовського моря, що включає:

реконструкцію портів Бердянськ і Маріуполь;

відновлення гідрографічної мережі;

встановлення системи контролю морського руху (VTS);

створення районів безпечної якірної стоянки.

Порушення вимог безпеки плавання, вихід судна у небезпечні або закриті райони, а також невиконання вказівок органів контролю тягнуть за собою адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Ця стаття забезпечує гарантовану безпеку судноплавства, відновлення морської інфраструктури та створення умов для безпечного та законного промислу в Азовському морі, що є критично важливим елементом післявоєнної стратегії України.

Стаття 213. Відновлення портової інфраструктури та логістики Азовського моря

Після деокупації узбережжя України в Азовському морі держава забезпечує комплексне відновлення портової, припортової та логістичної  інфраструктури, необхідної для функціонування рибопромислового флоту, комерційного судноплавства, експорту та безпечної морської діяльності.

Відновлення інфраструктури здійснюється відповідно до:

Конвенції ООН з морського права (UNCLOS);

стандартів Міжнародної морської організації (IMO);

Конвенції SOLAS;

Міжнародного кодексу з охорони суден і портових засобів (ISPS Code);

Транспортної політики ЄС та TEN-T Maritime Guidelines;

екологічних стандартів ЄС (MSFD, Водна рамкова директива).

До пріоритетних об’єктів післявоєнного відновлення відносяться порти Маріуполь та Бердянськ, включаючи:

реконструкцію причалів, гідротехнічних споруд, хвилеломів;

відбудову транспортних коридорів до залізничної та автомобільної мережі;

модернізацію холодильних терміналів, рибопереробних комплексів та складських потужностей;

створення логістичних хабів для експорту рибних продуктів;

впровадження системи Vessel Traffic Service (VTS) та електронної портової інфраструктури (Single Window Maritime).

Держава забезпечує відновлення та розвиток спеціалізованих рибопромислових функцій портів Азовського моря, включно з:

зонами приймання і охолодження вилову;

лабораторіями ветеринарно-санітарного контролю;

пунктами бюро інспекцій портової держави (PSMA);

митними терміналами для прискореної сертифікації та експорту.

Створення та реконструкція інфраструктури здійснюється в рамках Державної програми відновлення Азовського регіону, що фінансується за рахунок державного бюджету, міжнародної допомоги, ЄС, Світового банку, ЄБРР, інвестиційних фондів та приватних партнерств.

Порти Азовського моря можуть бути включені до мережі TEN-T після їх відновлення, що забезпечить інтеграцію у європейські логістичні коридори.

Порушення вимог щодо безпечного  функціонування, екологічних стандартів або охоронного режиму портів  тягне за собою юридичну відповідальність згідно із законодавством  України.

Стаття 214. Протидія ННН-промислу (IUU) в Азовському морі

Україна здійснює комплексні заходи з протидії незаконному, непідзвітному та нерегульованому (ННН/IUU) промислу в Азовському морі, забезпечуючи прозорість, контроль та законність рибогосподарської діяльності.

Протидія ННН-промислу здійснюється відповідно до:

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries;

FAO Port State Measures Agreement (PSMA);

 UNCLOS;

рекомендацій GFCM;

стандартів ЄС щодо боротьби з IUU (Регламент ЄС № 1005/2008);

двосторонніх угод із сусідніми державами та міжнародними організаціями.

На всіх українських суднах, які здійснюють промисел в Азовському морі, є обов’язковими:

супутникові системи моніторингу VMS та AIS;

електронні промислові журнали;

автоматична передача даних про місце вилову, обсяг, види та інші показники;

доступ інспекторів Держрибагентства до суднових систем моніторингу в режимі реального часу.

Держрибагентство та Морська адміністрація здійснюють цілодобовий контроль за переміщенням суден, включаючи:

супутниковий моніторинг;

патрулювання прикордонною службою;

інспекції у портах відповідно до PSMA;

перевірки суден безпосередньо на місцях промислу.

Забороняється:

промисел без ліцензії та НБО;

приховування або фальсифікація даних про вилов;

вихід у райони, що перебувають під тимчасовими екологічними або безпековими обмеженнями;

передача улову без оформлення в порту (transshipment ban);

використання заборонених знарядь вилову;

купівля або приймання риби з суден, підозрюваних у ННН-промислі.

Для боротьби з ННН промислом в Азові створюється інтегрована міжвідомча система контролю, що об’єднує:

Держрибагентство;

ДПСУ;

Морську адміністрацію;

ВМС України;

екологічну інспекцію;

правоохоронні органи;

міжнародні партнерські структури.

Порушення вимог цієї статті тягнуть за собою:

адміністративні штрафи;

арешт суден;

анулювання ліцензій;

конфіскацію знарядь лову та улову;

кримінальну відповідальність у разі значної шкоди або організованої ННН-діяльності.

Стаття 215. Економічні стимули для відновлення рибопромислового флоту в Азовському регіоні

Держава впроваджує систему економічних стимулів для повернення українського  рибопромислового флоту в Азовське море після завершення деокупації та  відновлення безпеки судноплавства.

Стимули спрямовані на:

відновлення рибопромислових підприємств, пошкоджених або знищених унаслідок війни;

модернізацію флоту та будівництво нових суден;

створення робочих місць у прибережних громадах;

експансію української рибної продукції на зовнішні ринки;

інтеграцію Азовського регіону до європейських логістичних та торговельних мереж.

До економічних стимулів належать:
 – податкові пільги для підприємств, що відновлюють діяльність у регіоні;

нульова ставка ввізного мита для обладнання, суднових агрегатів та холодильних систем;

часткова компенсація вартості паливно-мастильних матеріалів для промислового флоту;

державні гарантії на будівництво та модернізацію суден;

кредити під 0–3% річних для підприємств азовського регіону;

цільові програми ЄС, ЄБРР, ЄІБ та Світового банку для відновлення морського сектору.

Підприємства, що здійснюють промисел відповідно до екологічних стандартів ЄС та FAO, можуть отримувати додаткові премії та грантову підтримку.

Створюється Спеціальна економічна зона “Азов”, у рамках якої можуть застосовуватися:

пільгові режими оподаткування;

спрощені митні процедури;

пріоритетне інвестування портів Маріуполя і Бердянська;

режим “єдиного вікна” для суб’єктів промислового рибальства.

Держава стимулює відновлення соціально-економічного потенціалу приазовських громад, зокрема:

створення робочих місць у портовій сфері;

відновлення інфраструктури рибопереробки;

підтримку рибальських кооперативів;

професійну підготовку екіпажів та технічних спеціалістів.

Підприємства, що порушують вимоги екологічного або промислового законодавства, позбавляються права на отримання економічних стимулів.

Ця стаття забезпечує швидке економічне відродження українського Азову, стимулює повернення промислового флоту та інтеграцію регіону до європейського морсько-економічного простору.

Стаття 216. Розмежування Азовського моря та створення нейтральної рибовідтворювальної смуги

Нормативна мета

Стаття встановлює правові, організаційні та екологічні засади  розмежування Азовського моря між Україною та Російською Федерацією у післявоєнний період, визначає зони відповідальності сторін та порядок  створення нейтральної рибовідтворювальної смуги для безпечного  судноплавства та охорони морських біоресурсів.

Основні принципи

Суверенітет та виключні економічні  права України на акваторію Азовського моря закріплюються згідно з  міжнародним правом, зокрема:

UNCLOS (1982 р.), статті 15–57;

принципи FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries;

принципи RFMOs щодо транскордонних та мігруючих видів риби.

Стаття 217. Делімітація акваторії Азовського моря та правовий режим морських зон

Загальні принципи делімітації

Делімітація акваторії Азовського моря здійснюється Україною відповідно до:

Конвенції ООН з морського права (UNCLOS);

міжнародних звичаєвих норм морського делегування;

історичних картографічних даних, принципів справедливості та рівновіддаленості;

а також положень цього Кодексу.

Метою делімітації є:

встановлення чітких та стабільних морських меж;

запобігання конфліктам та незаконному промислу;

забезпечення охорони морських ресурсів;

створення умов для безпечного транзиту та навігації;

гарантування суверенних прав України в її морських зонах.

Структура морських зон Азовського моря

У межах Азовського моря встановлюються такі морські зони:

Українська зона, що перебуває під виключною юрисдикцією України;

Нейтральна охоронна смуга, призначена для транзиту суден та відтворення водних біоресурсів, промисел у якій забороняється;

Російська зона, що перебуває під юрисдикцією Російської Федерації в межах її міжнародно визнаних прав.

Українська зона Азовського моря

Українська зона охоплює морські простори, прилеглі до узбережжя України, включаючи ділянку від мису Козацький (кордон сухопутної частини України з Автономною Республікою Крим)  уздовж берегової лінії Херсонської, Запорізької та Донецької областей.

Східна межа української зони визначається шляхом проведення серединної лінії (equidistance line) між протилежними або суміжними берегами України та Російської Федерації.

У межах української зони Україна здійснює:

суверенні права на розвідку, управління і використання водних біоресурсів;

юрисдикцію щодо охорони довкілля;

навігаційний та портовий контроль;

моніторинг та контроль промислової діяльності.

Нейтральна охоронна смуга

Уздовж центральної лінії Азовського моря встановлюється нейтральна охоронна смуга шириною не менше 5 морських миль, якщо інше не буде визначено міжнародною угодою.

У нейтральній смузі:

промисел водних біоресурсів забороняється для всіх держав;

дозволяється транзит торговельних, державних та наукових суден;

встановлюється особливий режим відтворення та охорони біоресурсів;

проводиться міжнародний чи спільний екологічний, гідрографічний та навігаційний моніторинг.

Географічні координати нейтральної смуги:

визначаються Держрибагентством спільно з Державною гідрографічною службою України та міжнародними експертами;

затверджуються Кабінетом Міністрів України;

публікуються у навігаційних повідомленнях та міжнародних реєстрах (IMO, IHO).

Російська зона

Російська зона встановлюється на схід від нейтральної охоронної смуги, уздовж російського узбережжя, у межах, визначених нормами міжнародного морського права та відповідних  актів UNCLOS.

Використання ресурсів російською стороною не може порушувати:

суверенні права України;

режим нейтральної смуги;

принципи екологічної рівноваги та безпеки навігації.

Процедура визначення та оприлюднення меж

Делімітація здійснюється на підставі:

точних геодезичних та гідрографічних даних;

цифрових навігаційних карт IHO;

міжнародної експертизи у сфері морського права.

Межі морських зон затверджуються окремим рішенням Кабінету Міністрів України, після чого:

вносяться до Державного морського кадастру;

нотифікуються Генеральному секретарю ООН;

публікуються у міжнародних навігаційних системах.

Правовий режим морських зон

Україна здійснює повний контроль за промислом, екологічним станом та безпекою судноплавства у своїй зоні.

Нейтральна смуга є режимною акваторією, де будь-який промисел або видобування ресурсів заборонений.

Перехід суден через нейтральну смугу не може бути обмежений жодною зі сторін.

Порушення правил переходу, промислу або екологічного режиму в будь-якій з морських зон розглядається як міжнародно-правове правопорушення.

Забезпечення дотримання режиму

Україна здійснює контроль за морськими зонами за допомогою:

супутникових систем моніторингу (VMS, AIS);

морської охорони та сил безпеки;

екологічного та рибогосподарського моніторингу;

міжнародної координації з IMO, FAO, IHO та ЄС.

Порядок промислу

Промисел здійснюється виключно в межах власної зони відповідальності сторін на підставі:

національного законодавства;

міжнародних договорів про використання транскордонних та мігруючих видів риби.

В нейтральній смузі промисел суворо забороняється, крім проведення науково-біологічних спостережень за погодженням обох сторін.

Безпека та моніторинг

Українські та міжнародні органи забезпечують:

супутниковий моніторинг (VMS, AIS);

ведення електронних логбуків;

інспекційні перевірки дотримання зон промислу.

Торговельні судна, що проходять нейтральну смугу, користуються правом транзиту згідно з UNCLOS та двосторонніми угодами з РФ, без права промислу.

Санкції та відповідальність

Порушення меж української зони або нейтральної смуги тягне за собою:

адміністративну або кримінальну відповідальність;

можливе позбавлення права промислу;

відшкодування екологічної шкоди.

Порушення з боку іноземних суден підлягає міжнародній координації та санкціям відповідно до UNCLOS, Port State Measures Agreement та практики RFMOs.

Екологічна та стратегічна цінність

Нейтральна смуга слугує:

природоохоронною зоною для нересту та відтворення рибних ресурсів;

безпечною смугою для транзиту торговельних суден;

демілітаризованою територією для мінімізації ризиків конфліктів.

Держрибагентство, у співпраці з науковими установами та міжнародними партнерами, щорічно оцінює стан  біоресурсів та при необхідності пропонує коригування ширини або  положення нейтральної смуги.

Стаття 218. Створення Україно‑російської рибопромислової комісії для Азовського моря

Нормативна мета

Стаття встановлює засади створення та діяльності Україно‑російської  рибопромислової комісії (УРРК) як міждержавного органу для спільного  управління, моніторингу, контролю та відтворення біоресурсів Азовського  моря, а також узгодження правил промислу, наукових програм і екологічних заходів у післявоєнний період.

Правова основа та міжнародні стандарти

УРРК діє на підставі:

Конвенція ООН з морського права  (UNCLOS), зокрема норм про суверенітет прибережних держав, ВЕЗ та загальні зобов’язання щодо збереження морських ресурсів;

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries – як міжнародного стандарту сталого та відповідального рибальства;

Port State Measures Agreement (PSMA), якщо комісія координує контроль за заходом суден у порти та перевірку улову;

відповідних норм міжнародних рибогосподарських організацій (RFMOs), що застосовуються до транскордонних та мігруючих видів.

Рішення та угоди УРРК мають імперативний характер для обох Сторін протягом строку їх дії.

Склад і структура Комісії

УРРК складається зі спільної  делегації від України та делегації від Російської Федерації; до складу можуть входити: представники державних органів, науковці, рибогосподарські оператори, екологи, представники портів.

Головування в Комісії здійснюється почергово: черговий головуючий на 2 роки обирає одна зі Сторін.

Для забезпечення прозорості рішення Комісії публікуються у відкритому реєстрі; у межах своєї компетенції Комісія може створювати робочі групи: науково‑біологічну, екологічну, контрольну, портову, юридичну.

Повноваження та функції
 УРРК має право:

Визначати та погоджувати загально‑регіональні квоти вилову для спільних та мігруючих видів;

Затверджувати спільні  науково‑біологічні обгрунтування (НБО) для промислу, з урахуванням стану запасів, екосистемних змін і післявоєнних екологічних ризиків;

Узгоджувати зони вилову, сезони, заборони, відтворювальні або заповідні ділянки, включно із нейтральними чи спільними зонами;

Координувати моніторинг запасів, екологічний контроль, оцінку впливу промислу на середовище, обмін науковими даними;

Здійснювати контроль за дотриманням норм IUU, сприяти перевіркам, інспекціям, обміну інформацією між державами;

Вирішувати спірні питання, що виникають між підприємствами, адміністраціями, судноплавцями, за погодженими механізмами – консультації, арбітраж, міжнародне  співробітництво;

Розробляти та рекомендувати спільні програми відновлення морської екології, зариблення, реконструкції  портів та логістичних маршрутів;

Встановлювати правила транзиту,  зони заборони промислу, зони нейтрального проходу для торговельних  суден, режим контролю та безпеки — з метою зменшення конфліктів і  екологічної шкоди.

Умови вступу в дію

УРРК набирає чинності тільки після:

відновлення контролю України над узбережжям Азовського моря,

взаємного визнання обох Сторін територіального статусу,

укладання нової міждержавної угоди про організацію діяльності Комісії.

До моменту набрання чинності дозволи на промисел можуть видаватися тільки на національній основі, до затвердження спільних квот.

Принципи діяльності та демократичності

УРРК діє на засадах прозорості, підзвітності, екологічної відповідальності, науки та міжнародного права.

Структура Комісії передбачає залучення громадськості, екологічних і наукових організацій, місцевих рибальських громад до консультацій.

Всі рішення Комісії підлягають публічному оприлюдненню, а інформація про промисел, квоти, екологічний  стан – доступна для контролю.

Вирішення спорів

Спори між Сторонами щодо тлумачення чи виконання рішень Комісії вирішуються через консультації, переговори або, за згодою, через міжнародний арбітраж відповідно до норм UNCLOS та  Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

До винесення остаточного рішення – забороняється будь‑яка дія, яка може завдати шкоди біоресурсам або навколишньому середовищу.

Тимчасове припинення або денонсація

Кожна Сторона має право ініціювати перегляд або денонсацію угоди про УРРК за умови попереднього повідомлення за 12 місяців.

До моменту нових домовленостей діє режим, передбачений поточним національним законодавством.

УРРК може бути тимчасово заморожена у разі військової загрози, порушення безпеки або екологічної катастрофи; про це публікується офіційне повідомлення.

Відповідальність за порушення

Будь‑які порушення рішень Комісії, правил промислу, екологічних заборон або режимів безпеки, тягнуть за собою санкції: анулювання ліцензій, заборону промислу, відшкодування збитків, цивільну або кримінальну  відповідальність – відповідно до національного законодавства та  міжнародних зобов’язань.

Обгрунтування та практична доцільність

Така Комісія дозволить узаконити спільне управління Азовським морем – важливо для транскордонних або мігруючих видів, відтворення ресурсів, оцінки запасів.

Це відповідає міжнародним нормам – сумісність з UNCLOS, FAO, PSMA, RFMOs.

Комісія могла б стати незалежним, міжнародно визнаним механізмом, що гарантує стабільність, прозорість і екологічну відповідальність.

Вона також – політичний, дипломатичний інструмент для налагодження довіри та міжнародної  легітимності відновлення Азову як спільного ресурсу.

 

Глава 2.

Промисел в Чорному морі

 

Стаття 219.  Науково-біологічне обгрунтування промислу (НБО) у Чорному морі

Науково-біологічне обгрунтування  промислу (НБО) є обов’язковим документом для планування, організації та здійснення промислу в межах внутрішніх морських вод, територіального  моря та виключної (морської) економічної зони України в Чорному морі.

НБО містить:

допустиме навантаження на водні біоресурси за видами та районами;

сезонні та територіальні режими вилову;

заходи відтворення та охорони нерестових, кормових та міграційних акваторій;

рекомендації щодо запобігання надмірній експлуатації та деградації екосистем.

НБО розробляється науковими установами України за затвердженими методиками Держрибагентства та у взаємодії з науковими організаціями прибережних держав, міжнародними  рибогосподарськими організаціями та у рамках Black Sea Fisheries  Commission (BLKFC).

Зміни до НБО вносяться за результатами моніторингу та наукових оцінок, а також після погодження з міжнародними партнерами у разі транскордонних видів.

НБО відповідає міжнародним стандартам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, UNCLOS, Port State Measures Agreement та положенням регіональних рибогосподарських  організацій.

Стаття 220. Контроль та моніторинг промислу в Чорному морі

Всі суб’єкти промислу зобов’язані вести промислові електронні журнали, забезпечувати інтеграцію систем  супутникового моніторингу (VMS) та автоматичної ідентифікації суден  (AIS), а також передавати дані у режимі, наближеному до реального часу,  до Держрибагентства та міжнародних організацій.

Держрибагентство здійснює контроль за дотриманням правил промислу, включно з інспекціями, перевірками суден у портах та на акваторії, а також веденням електронного реєстру вилову  та суден.

Взаємодія щодо контролю та моніторингу здійснюється з:

Морською адміністрацією України;

Військово-морськими силами та Державною прикордонною службою;

Міжнародними рибогосподарськими організаціями та прибережними державами у рамках BLKFC.

Порушення правил моніторингу та  звітності тягне за собою адміністративну, цивільну або кримінальну  відповідальність та можливе позбавлення права на промисел.

Стаття 221. Післявоєнне відновлення морських екосистем та охорона біоресурсів

Державне управління промислом після завершення бойових дій передбачає заходи щодо відновлення екосистем  Чорного моря, включно з нерестовими, кормовими та міграційними зонами.

Створюються контрольовані та заповідні акваторії, у яких:

заборонено вилов будь-яких водних біоресурсів;

дозволяється проходження лише торговельних суден по визначених навігаційних коридорах;

проводиться відтворення та охорона рибних ресурсів.

Відновлення екосистем здійснюється у відповідності до міжнародних стандартів FAO, UNCLOS, рекомендацій ЄС  щодо охорони морських біоресурсів та екосистемного підходу.

Стаття 222. Економічні стимули та відновлення промислового флоту

Для стимулювання повернення та модернізації промислового флоту в Чорному морі встановлюються:

податкові пільги та субсидії для підприємств, що дотримуються НБО та міжнародних стандартів;

страхування морських ризиків та компенсації за науково-біологічні дослідження;

державна підтримка модернізації флоту та екологічних технологій.

Надання стимулів здійснюється за  процедурою, затвердженою Кабінетом Міністрів України та  Держрибагентством, з обов’язковою оцінкою екологічної та технологічної  відповідності проектів.

Несумлінне використання стимулів тягне за собою їх анулювання та застосування штрафних санкцій.

Стаття 223. Післявоєнні ризики навігації та заходи безпеки

Україна визначає післявоєнні навігаційні ризики в Чорному морі, включно з:

мінною небезпекою та залишками вибухових пристроїв;

обмеженням доступу до окремих районів акваторії через військові дії або їх наслідки;

змінами гідрологічного режиму, які впливають на судноплавство та промисел;

ризиками для екіпажів промислового та торговельного флоту.

Держрибагентство спільно з Морською адміністрацією України, ВМС та Державною прикордонною службою розробляє і впроваджує:

післявоєнні навігаційні коридори для промислових та торговельних суден;

інструкції щодо проходження небезпечних районів та зон з мінною загрозою;

системи попередження та реагування на надзвичайні ситуації у промислових зонах.

Суб’єкти промислу зобов’язані дотримуватися встановлених навігаційних коридорів, повідомляти про проходження небезпечних зон та забезпечувати безпечну роботу екіпажу.

Контроль за дотриманням заходів  безпеки здійснюється у співпраці з міжнародними організаціями з морської безпеки та прибережними державами Чорного моря.

Стаття 224. Відновлення та модернізація морської інфраструктури

Післявоєнне відновлення морської інфраструктури спрямоване на забезпечення безпечного та сталого промислу в Чорному морі та включає:

реконструкцію та модернізацію портових потужностей, складських і холодильних комплексів;

відновлення навігаційних знаків, буїв, маяків та гідрографічних систем;

відновлення та оснащення систем екологічного контролю та спостереження за морськими біоресурсами;

модернізацію логістичних ланцюгів для забезпечення транспортування та зберігання промислової продукції.

Відновлення інфраструктури здійснюється з дотриманням міжнародних стандартів безпеки, екологічних  норм та положень Європейського Союзу, FAO та UNCLOS.

Держрибагентство разом із Морською адміністрацією України визначає пріоритетні проєкти інфраструктурного  відновлення та залучає інвестиційні та грантові механізми для їх  реалізації.

Контроль за відновленням інфраструктури здійснюється шляхом регулярних аудитів, інспекцій та  публічного моніторингу стану об’єктів.

 

Глава 3.

Міжнародне співробітництво

 

Стаття 225. Міжнародні зобов’язання та імплементація норм ЄС і глобальних стандартів

Україна здійснює рибогосподарську діяльність в Азово-Чорноморському регіоні у відповідності до міжнародних договорів, норм міжнародного морського права та рішень міжнародних і  регіональних рибогосподарських організацій.

Держава забезпечує:

імплементацію положень UNCLOS, FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, Port State Measures Agreement та стандартів MCS;

впровадження норм Європейського Союзу (CFP, Control Regulation, IUU Regulation);

обов’язковість виконання міжнародних договорів усіма суб’єктами рибного господарства України;

пріоритет міжнародних договорів у разі їх невідповідності національному праву.

Стаття 226. Регіональне співробітництво з прибережними державами Чорного моря

Україна здійснює взаємодію з Туреччиною, Румунією та Болгарією у питаннях:

оцінки стану запасів, квотування та сезонних обмежень;

спільного наукового моніторингу;

боротьби з незаконним, неконтрольованим та нерегульованим промислом (IUU).

Співпраця відбувається у межах  Black Sea Fisheries Commission та інших регіональних механізмів і  передбачає імплементацію узгоджених рішень у національне законодавство.

Стаття 227. Боротьба з трансграничним браконьєрством та об’єднані системи моніторингу

Україна взаємодіє з іноземними державами та міжнародними партнерами для запобігання та протидії IUU-рибальству.

Співробітництво включає:

обмін інформацією про судна та підозрілі операції;

спільні патрулювання, інспекції та навчання;

створення координаційних центрів та взаємний обмін інспекторами.

Україна бере участь у міжнародних системах:

супутникового моніторингу суден (VMS);

електронного журналювання та простежуваності продукції;

міжнародних реєстрів ризикових суден.

Стаття 227. Участь у міжнародних судах та механізмах врегулювання спорів

Україна захищає свої права та інтереси у міжнародних судах і трибуналах, зокрема:

Міжнародному суді ООН;

Міжнародному трибуналі з морського права (ITLOS);

арбітражах за UNCLOS.

Державні органи забезпечують  належне юридичне представництво та підготовку матеріалів, а суб’єкти  рибного господарства зобов’язані надавати необхідні дані.

Рішення міжнародних інституцій є обов’язковими для виконання Україною.

Стаття 229. Співпраця з НАТО, ЄС, IMO та екологічними конвенціями

Україна здійснює безпекове та екологічне співробітництво у Чорному морі через:

НАТО та Європейський Союз – участь у морських операціях, обмін інформацією, реагування на екологічні інциденти.

IMO – імплементацію MARPOL, Баластної конвенції та інших морських стандартів безпеки.

екологічні конвенції – Бухарестську, Барселонську, OSPAR.

Співпраця включає гармонізацію національних екологічних та технічних стандартів з міжнародними нормами.

Стаття 230. Участь у FAO та регіональних рибогосподарських організаціях (RFMOs)

Україна бере участь у діяльності:

FAO;

GFCM (Чорне та Середземне море);

ICCAT (атлантичні тунці та високомігруючі види);

Чорноморської комісії;

Дунайської комісії.

Участь передбачає:

виконання рішень щодо квот і технічних заходів;

подання стандартних наукових і статистичних даних;

реєстрацію суден у міжнародних списках;

участь у спільному моніторингу та наукових програмах.

Невиконання рішень RFMOs тягне застосування санкцій.

Стаття 231. Міжнародні наукові програми, дані та обмін інформацією

Україна бере участь у міжнародних  дослідницьких програмах щодо стану біоресурсів, екосистем та  післявоєнного відновлення Азово-Чорноморського басейну.

Держава забезпечує:

збір і передачу стандартизованих наукових даних FAO, ЄС, RFMOs, IMO та іншим організаціям;

участь українських науковців у міжнародних експедиціях;

інтеграцію результатів досліджень в національну політику квотування, впровадження технічних та сезонних обмежень.

Стаття 232. Післявоєнна відбудова морської інфраструктури та екологічне відновлення

Післявоєнна реконструкція Азово-Чорноморського басейну включає:

відновлення портової та логістичної інфраструктури;

розмінування та відновлення безпечних морських коридорів;

реконструкцію навігаційних систем та гідрографічного забезпечення;

екологічну реставрацію нерестових та кормових зон,

модернізацію флоту та контрольних систем (VMS, AIS, електронні логбуки).

Заходи здійснюються відповідно до стандартів UNCLOS, FAO, ЄС, RFMOs та екологічних конвенцій.

 

Розділ XX

ПРОМИСЕЛ У КОНТИНЕНТАЛЬНИХ ВОДОЙМАХ УКРАЇНИ

 

Цей Розділ встановлює комплексну  систему правового регулювання промислу у континентальних водоймах України, спрямовану на забезпечення сталого використання водних біоресурсів, відновлення природних екосистем, розвиток рибних господарств та зміцнення соціально-економічного добробуту рибальських громад.

Враховуючи стратегічну важливість річок, озер, водосховищ,  каналів та інших внутрішніх водойм для продовольчої та екологічної  безпеки держави, Розділ формує цілісну модель управління, яка  грунтується на принципах наукового екосистемного підходу, прозорості, відповідальності та участі заінтересованих сторін.

Норми Розділу спрямовані на подолання історично сформованих проблем, включаючи неефективне управління водними біоресурсами, тіньові схеми, недосконалість системи контролю та соціально-економічну нестабільність рибальських спільнот. Законодавець виходить з необхідності побудови нової інституційної архітектури, що передбачає розмежування повноважень державних органів, посилення ролі науки, формування дієвих механізмів громадського контролю, впровадження цифрових інструментів моніторингу та відкритих  даних.

Розділ установлює рамкові правила доступу до водних біоресурсів, нову модель надання дозволів і розподілу квот, орієнтовану не на фіскальні цілі, а на відтворення ресурсів,  екологічну відповідальність та підтримку добросовісних користувачів. Регулювання промислу здійснюється на основі міжнародних та європейських стандартів, включаючи Кодекс відповідального рибальства FAO, екологічні  директиви Європейського Союзу та кращі глобальні практики управління  прісноводними запасами.

Розділ формує нормативне  підгрунтя для впорядкування режимів промислу, збереження нерестових та  охоронних зон, проведення відтворювальних і біотехнічних заходів,  впровадження сучасних технічних стандартів та обмеження деструктивних  знарядь лову. Значна увага приділяється соціальній складовій рибного сектору, включаючи захист прав рибалок, розвиток громад, модернізацію  інфраструктури, підтримку малих господарств та стимулювання інновацій.

Особливе місце в системі займають положення щодо державного контролю, антикорупційних механізмів, криміналізації організованого браконьєрства, прозорості інспекційної діяльності та цифровізації усіх процедур. Встановлено структуру відповідальності, що забезпечує невідворотність санкцій за порушення режимів промислу та шкоду довкіллю.

Розділ завершується нормами щодо міжнародного співробітництва та перехідними положеннями, які визначають порядок імплементації нової моделі управління, включаючи відмову від неефективних практик минулого та повний перехід до інноваційної системи регулювання, що відповідає довгостроковим інтересам держави, суспільства та природних екосистем.

Таким чином, Розділ формує справедливу, прозору, екологічно відповідальну та економічно ефективну  систему промислу у континентальних водоймах України, орієнтовану на  сталий розвиток та збереження природних ресурсів для теперішніх і  майбутніх поколінь.

Глава 1.

Загальні засади та принципи регулювання

 

Стаття 234. Предмет регулювання та мета Розділу

Глава визначає правові, інституційні та методологічні засади здійснення промислу у  континентальних водоймах України, порядок регулювання доступу до водних біоресурсів, засади охорони, відтворення та раціонального використання водних екосистем, а також принципи, за якими вибудовується державна політика у відповідній сфері.

Метою регулювання є забезпечення сталого управління внутрішніми водними біоресурсами України шляхом:

збереження природного багатства та екологічної рівноваги;

гарантування довгострокової продуктивності водних біоресурсів;

створення умов для розвитку  економічно життєздатного, соціально відповідального та екологічно  орієнтованого рибного господарства;

запровадження прозорої, науково обгрунтованої та недискримінаційної системи доступу до ресурсу;

забезпечення участі місцевих громад, професійних об’єднань та наукових установ у процесах прийняття рішень;

формування стійкої моделі управління, що відповідає найкращим міжнародним та європейським практикам.

Стаття 235. Принципи сталого управління внутрішніми водними біоресурсами

Регулювання промислу у континентальних водоймах здійснюється на основі таких принципів:

Принцип екосистемного підходу.

Управління водними біоресурсами здійснюється з урахуванням цілісності екосистеми, взаємозв’язку гідрологічних, біологічних, кліматичних і  господарських факторів, обмеженості ресурсів та необхідності їх  відтворення. Політика має запобігати деградації екосистем і  забезпечувати досягнення доброго екологічного стану відповідно до Водної рамкової директиви ЄС.

Принцип сталості.

Будь-яка діяльність, пов’язана з виловом, допускається лише за умови, що вона не обмежує можливості майбутніх поколінь користуватися водними  ресурсами. Ліміти та квоти встановлюються виключно на підставі наукових  оцінок та довгострокових моделей продуктивності популяцій.

Принцип наукової обгрунтованості.

Рішення щодо режимів промислу, зон обмежень, охоронних заходів та  відтворення приймаються на основі даних державного моніторингу, оцінок  запасів, результатів наукових досліджень та ризик-орієнтованих моделей.

Принцип прозорості та відкритості даних.

Інформація про дозволи, квоти, результати моніторингу, наукові  обґрунтування та інспекційну діяльність підлягає оприлюдненню у формах,  доступних для громадськості, відповідно до практики Європейського Союзу  та стандартів good governance.

Принцип участі громад та заінтересованих сторін.

Місцеві громади, професійні асоціації, наукові установи та громадські  організації мають право брати участь у розробленні планів управління  водними ресурсами, підготовці рішень щодо квотування та визначенні зон  охорони. Консультації є обов’язковими і проводяться у відкритий спосіб.

Принцип недискримінації та рівного доступу.

Правила промислу, доступу до водних біоресурсів, розподілу квот та  видачі дозволів застосовуються до всіх користувачів рівною мірою,  незалежно від форми власності, розміру підприємства чи місцезнаходження, з урахуванням соціально-економічної важливості малих рибальських  господарств, відповідно до норм ЄС.

Принцип відповідальності користувачів.

Суб’єкти промислу несуть персональну відповідальність за дотримання  дозволених обсягів вилову, технічних вимог, екологічних норм та умов  охорони середовища.

Принцип запобігання шкоді та відновлення.

Користувачі зобов’язані вживати заходів, що мінімізують шкоду  середовищу, та брати участь у програмах відтворення. Будь-яка шкода  природі підлягає компенсації відповідно до європейського принципу  «polluter pays».

Принцип цифрової трансформації.

Ведення обліку, журналів вилову, реєстрів дозволів, інспекційних заходів та наукових даних здійснюється із застосуванням електронних систем, що  забезпечують простежуваність та верифікованість.

Принцип нульової толерантності до корупції та браконьєрства.

Держава запроваджує комплекс запобіжних та контрольних механізмів для  протидії корупційним практикам, організованому браконьєрству та  незаконному обігу водних біоресурсів, у відповідності до стандартів ЄС  щодо прозорості, підзвітності та невідворотності покарання.

Стаття 236. Основні терміни

У цьому Розділі терміни вживаються у таких значеннях:

континентальні водойми – річки, озера, водосховища, канали, лимани, ставки та інші внутрішні  водойми, включно з прибережними смугами, у межах, визначених  законодавством;

водні біоресурси – біологічні ресурси внутрішніх водойм, що підлягають охороні, раціональному використанню та відтворенню;

промисел – систематична діяльність із вилову, добування чи вилову-вирощування водних біоресурсів із метою реалізації, переробки або інших  господарських потреб;

користувач водного об’єкта – фізична або юридична особа, що здійснює діяльність у межах виданого дозволу;

квота / ліміт вилову – максимальний обсяг або біомаса, дозволена до вилову протягом визначеного періоду, на певній ділянці або щодо певного виду;

зона заборони / обмежень – ділянка водойми або прибережної території, де промисел заборонено або дозволено за спеціальним режимом;

сталий промисел – діяльність, що не погіршує довгострокової продуктивності екосистем та відповідає екологічним, соціальним і економічним критеріям;

електронний реєстр – державна інформаційна система, яка забезпечує формування, зберігання, верифікацію і відкритість даних щодо дозволів, квот, моніторингу та  звітності.

Інші терміни застосовуються у значеннях, визначених законодавством України та нормативними актами  Європейського Союзу у сфері охорони вод і управління біоресурсами.

Стаття 237. Сфера дії Глави та співвідношення з міжнародними і європейськими нормами

Ця Глава застосовується до всіх  видів промислу у континентальних водоймах України, а також до діяльності, що пов’язана з охороною, відтворенням, транспортуванням, обліком та використанням водних біоресурсів.

Норми цієї Глави тлумачаться та застосовуються з урахуванням міжнародних договорів України, включаючи:

Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом;

Кодекс відповідального рибальства FAO;

Конвенцію про біологічне різноманіття;

універсальні екологічні стандарти ООН та Європейської економічної комісії.

Положення цієї Глави імплементують принципи та підходи, визначені актами Європейського Союзу, зокрема:

Водною рамковою директивою 2000/60/ЄС;

Рамковою директивою про Стратегію для морського середовища 2008/56/ЄС (у частині екосистемного підходу);

Регламентами ЄС щодо управління рибальством, обліку вилову та простежуваності;

Директивою про оселища та охорону природних видів (Habitats Directive);

нормами Спільної рибальської політики (CFP), у частині, що не суперечить природі внутрішніх водойм.

У разі колізії між нормами цього Розділу та міжнародними зобов’язаннями України застосовуються норми міжнародних договорів, якщо вони встановлюють вищі стандарти охорони довкілля або стійкого управління ресурсами.

Глава 2

Державна антикорупційна політика

у сфері промислу внутрішніх водних біоресурсів

 

 

Стаття 238. Мета та принципи антикорупційної політики

Ця Глава встановлює правові та організаційні засади запобігання корупції, зловживанням владою, незаконним виловом та маніпуляціям з квотами і даними, що можуть виникати у сфері промислу внутрішніх водних біоресурсів.

Державна антикорупційна політика грунтується на таких принципах:

нульової толерантності до корупції;

невідворотності покарання;

мінімізації людського фактора через цифровізацію;

професійної доброчесності посадових осіб;

незалежності контролю;

повної прозорості даних;

захисту викривачів;

пропорційності санкцій;

пріоритету інтересів держави та громад над приватними інтересами.

Стаття 239. Заборона корупції та конфлікту інтересів

Забороняється будь-яка форма корупції з боку посадових осіб Держрибагентства, його територіальних органів, інспекторів рибоохорони та інших службових осіб, які здійснюють дозвільні, контрольні, supervisory або інспекційні функції.

До корупційних дій належать:

вимагання або одержання неправомірної вигоди;

«продаж» або неофіційний розподіл квот, дозволів, місць промислу;

маніпуляція результатами перевірок;

несанкціоноване невнесення або внесення недостовірних даних до електронних систем;

покривання або організація браконьєрських груп;

знищення, приховування чи коригування даних моніторингу;

вплив непередбаченими законодавством способами на прийняття рішень.

Посадові особи зобов’язані уникати  конфлікту інтересів і подавати декларації приватних інтересів,  відповідно до стандартів ЄС і GRECO.

Стаття 240. Електронний комплекс контролю MCS+

Для усунення корупційних ризиків створюється Єдина електронна система моніторингу, контролю та звітності MCS+ (Monitoring, Control and Surveillance Plus), яка включає:

Електронний реєстр дозволів, квот і лімітів з повним відкритим доступом;

Електронні промислові журнали (e-logbooks) – без права ручного редагування після відправлення;

Систему GPS-трекінгу всіх суден і плавзасобів (включно з маломірними);

Електронні паспорти знарядь лову – із QR-кодуванням та автоматичною прив’язкою до користувача;

Фото- та відеофіксацію контролю (body-cams інспекторів, відеореєстратори на суднах);

Автоматизовану систему аналізу даних (Risk Engine), яка виявляє аномалії у вилові, маршрутах та звітності.

Ніякі дії з даними не можуть вчинятися поза системою або в паперовій формі, якщо це суперечить її функціонуванню.

Стаття 241. Інституційні антикорупційні гарантії

Створюються такі інструменти:

Незалежна Антикорупційна інспекція рибного господарства (НАІР) – орган, підзвітний парламенту, а не Держрибагентству.

Система подвійного контролю:

первинний контроль – Держрибагентство;

зовнішній контроль – НАІР та Рахункова палата.

Регулярний європейський аудит (щонайменше раз на 2 роки) відповідно до стандартів ЄС та OECD.

Ротація інспекторів кожні 12 місяців, щоб виключити «локальне вкорінення».

Заборона участі посадових осіб у бізнесі, пов’язаному з виловом або торгівлею рибою, а також діяльність їх родичів на підконтрольних водних об’єктах без спеціального розкриття інтересів.

Стаття 242. Санкції за корупційні порушення

Санкції класифікуються за рівнем тяжкості.

Адміністративні санкції: штрафи, анулювання дозволу, виключення з реєстру користувачів до 10 років, вилучення знарядь лову та плавзасобів.

Цивільно-правові санкції: компенсація збитків, відшкодування вартості ресурсу в подвійному чи потрійному розмірі.

Кримінальні санкції: позбавлення волі (за важкі корупційні злочини), конфіскація майна, заборона обіймати посади до 15 років.

Спеціальні санкції для посадових осіб: відсторонення від посади негайно після відкриття провадження, заборона працювати в системі рибного господарства довічно – за повторне порушення.

Стаття 243. Захист викривачів

Викривачі корупції у сфері промислу підлягають повному захисту згідно з Директивою ЄС 2019/1937.

Забороняється будь-яке переслідування, звільнення, зниження зарплати, створення перешкод або дискримінація викривачів.

Держава забезпечує анонімні канали повідомлень та юридичну підтримку.

Стаття 244. Антикорупційні вимоги до інспекційної діяльності

Усі інспекції здійснюються виключно з відеофіксацією.

Результати перевірок автоматично завантажуються в систему MCS+ без можливості редагування.

Інспектор не має права:

вилучати улов без електронного протоколу;

зупиняти судно без GPS-фіксації;

проводити перевірку у складі менше ніж двох осіб.

Усі інспектори проходять щорічну антикорупційну атестацію.

Стаття 245. Цифрова простежуваність (traceability)

Вся продукція повинна мати цифровий ланцюг простежуваності:
 «координата вилову → судно → знаряддя → користувач → транспортування → переробка → реалізація».

Фальсифікація даних прирівнюється до корупційного злочину.

Дані зберігаються не менше 7 років.

Стаття 246. Публічність і відкритість

У відкритому доступі публікуються:

реєстр користувачів;

реєстр суден;

реєстр дозволів, квот і лімітів;

результати інспекцій;

дані моніторингу;

антикорупційні розслідування (без персональних даних).

Стаття 247. Гарантії доброчесності персоналу

Кандидати на посади в Держрибагентстві та його територіальних органах проходять: тестування на доброчесність, поліграф (за стандартами OECD, добровільний але рекомендований), перевірку способу життя.

Встановлюється мінімальний рівень оплати праці інспекторів та працівників контролю для забезпечення фінансової незалежності.

Стаття 248. Співпраця з правоохоронними й міжнародними органами

Держрибагентство співпрацює з НАБУ, НАЗК, Національною поліцією, ДПСУ та органами ЄС.

Забезпечується участь України у  міжнародних MCS-операціях, тренінгах, аудитах та постійне підвищення  кваліфікації персоналу за стандартами FAO, EU, OECD.

Стаття 249. Фінансовий контроль і аудит

Усі платежі за дозволи, квоти, ліцензії здійснюються виключно безготівково.

Заборонені будь-які готівкові розрахунки, «благодійні внески», добровільні платежі, внески у фонди тощо.

Щорічний незалежний аудит – обов’язковий.

Глава 3.

 Інституційна система та розподіл повноважень

 

Стаття 250. Повноваження центрального органу виконавчої влади (Держрибагентства)

Центральний орган виконавчої влади,  що реалізує державну політику у сфері рибного господарства та збереження водних біоресурсів, здійснює:

формування та реалізацію державної політики у сфері управління внутрішніми водними біоресурсами;

розроблення нормативно-правових актів, правил рибальства, режимів рибальства та інших регуляцій;

ведення державного моніторингу стану запасів водних біоресурсів та оцінку їх продуктивності;

організацію державного контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері рибного господарства;

встановлення щорічних лімітів та квот вилову на підставі наукових досліджень;

сертифікацію та ведення реєстрів користувачів водних біоресурсів;

координацію діяльності регіональних органів, підпорядкованих установ та спеціалізованих служб;

взаємодію з міжнародними організаціями та виконання зобов’язань у сфері рибного господарства;

забезпечення прозорості та доброчесності розподілу рибальських прав, квот і дозволів.

Центральний орган забезпечує  відкритість даних щодо запасів риби, дозволів, порушень та рішень,  ухвалених у сфері рибного господарства.

Стаття 251. Функції регіональних органів виконавчої влади

Регіональні органи виконавчої влади у сфері рибного господарства:

реалізують державну політику на відповідній території;

здійснюють контроль за дотриманням правил рибальства та режимів у межах внутрішніх водойм;

ведуть регіональні плани управління рибними запасами з урахуванням наукових рекомендацій;

організовують державний моніторинг рибних запасів у взаємодії з науковими установами;

забезпечують ведення обліку добування (вилову) водних біоресурсів;

взаємодіють з органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями та рибальськими громадами;

координують діяльність місцевих інспекторських підрозділів;

забезпечують оперативний контроль, реагування на порушення та заходи попередження браконьєрства.

Регіональні органи зобов’язані  забезпечувати відкритий доступ до інформації щодо використання водних  біоресурсів на території регіону.

Стаття 252. Роль органів місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування у сфері управління водними біоресурсами:

беруть участь у розробці та реалізації місцевих програм збереження екосистем внутрішніх водойм;

сприяють розвитку любительського та спортивного рибальства;

здійснюють моніторинг екологічного стану місцевих водойм у межах повноважень;

забезпечують взаємодію з користувачами водних біоресурсів, громадами, науковими установами та громадськими організаціями;

беруть участь у процедурі погодження режимів рибальства на місцевих водоймах;

можуть створювати дорадчі органи при місцевій раді щодо внутрішніх водойм.

Органи місцевого самоврядування  мають право на ініціювання екологічних перевірок, запитів до  контролюючих органів і участь у роботі Науково-консультативної ради.

Стаття 253. Науково-консультативна рада з питань внутрішніх водойм (антикорупційна, з участю науки, громад та рибалок)

При центральному органі створюється Науково-консультативна рада з питань внутрішніх водойм – постійний  колегіальний, консультативно-дорадчий орган.

До складу Ради входять:

представники наукових установ та університетів;

представники громадських організацій, що працюють у сфері рибного господарства та екології;

представники рибальських спільнот (любительських, спортивних, промислових);

представники антикорупційних інституцій;

представники органів державної влади та місцевого самоврядування.

Основні повноваження Ради:

підготовка науково обгрунтованих рекомендацій щодо лімітів, правил рибальства та режимів;

участь у розробці стратегій і планів управління рибними запасами;

публічна експертиза рішень органів влади, що впливають на використання водних біоресурсів;

сприяння антикорупційному нагляду за розподілом дозволів і квот;

забезпечення участі громадності та рибальських організацій у формуванні державної політики;

проведення відкритих засідань, публікація протоколів і рекомендацій.

Стаття 254. Громадський контроль та офіційно визнані стейкхолдери

Громадський контроль у сфері рибного господарства здійснюється через:

громадські інспектори, сертифіковані центральним органом;

громадські організації, зареєстровані як офіційні стейкхолдери;

участь громадськості у роботі Науково-консультативної ради;

громадський моніторинг водойм та публічне інформування про виявлені порушення.

Офіційно визнані стейкхолдери мають право:

брати участь у консультаціях з центральним та регіональними органами влади;

отримувати інформацію, необхідну для здійснення контролю;

ініціювати перевірки в межах компетенції контролюючих органів;

подавати пропозиції щодо вдосконалення правил рибальства і заходів охорони біоресурсів.

Центральний орган забезпечує електронну платформу для фіксації порушень, публічної звітності та взаємодії з громадськістю.

 

Глава 4

Планування, наука, екологія та зонування

 

Стаття 255. Науково-біологічне обґрунтування (НБО) та екосистемні дослідження

Науково-біологічне обгрунтування  (НБО) є основним документом, що визначає наукову доцільність і допустимі обсяги використання водних біоресурсів.

НБО розробляється уповноваженими науковими установами на підставі:

популяційних оцінок стану рибних запасів;

досліджень екосистем внутрішніх водойм;

гідрологічних та гідрохімічних показників;

багаторічних даних моніторингу;

прогнозів впливу антропогенних факторів та кліматичних змін.

НБО є обов’язковим документом для встановлення:

лімітів та квот вилову;

режимів рибальства;

переліку дозволених знарядь лову та технологій.

Екосистемний підхід є обов’язковим при плануванні використання та охорони внутрішніх водних біоресурсів.

НБО підлягає зовнішній науковій  експертизі та оприлюдненню, за винятком інформації з обмеженим доступом  (наприклад, чутливої щодо нерестових ділянок).

Стаття 256. Картування водойм, класифікація ділянок та гідрологічні режими

Уповноважені органи здійснюють  системне картування внутрішніх водойм, включаючи річки, водосховища,  озера, ставки та прибережні ділянки.

Картування включає:

визначення меж водойм, глибин, донних структур;

характеристику біотопів та ключових середовищ існування;

визначення ділянок, важливих для нересту, нагулу, зимівлі та міграції риб;

фіксацію місць вилову, стоянок суден, причалів та інфраструктури;

дані про гідрологічні режими (витрати води, течії, рівневий режим, температурний профіль).

Водойми та їх ділянки класифікуються за екологічними, гідрологічними та управлінськими характеристиками.

Картографічні дані повинні бути інтегровані в єдину геоінформаційну систему (ГІС) та оприлюднені в електронному вигляді.

Стаття 257. Зони промислу, зони заборони, нерестові зони та охоронні смуги

На підставі НБО, картування та екологічних оцінок визначаються:

зони промислу – ділянки, де дозволяється промисловий та/або любительський вилов за встановленими правилами;

зони заборони – ділянки, де вилов заборонено з екологічних або безпекових причин;

нерестові зони – природоохоронні ділянки, де вилов заборонено повністю у період нересту;

охоронні смуги – ділянки берегової лінії з обмеженим режимом використання для збереження водних екосистем.

Межі зон встановлюються центральним органом за погодженням з регіональними органами, науковцями та органами місцевого самоврядування.

Забороняється будь-яка діяльність у нерестових зонах, яка може завдати шкоди середовищу існування риб,  зокрема проведення земляних робіт, днопоглиблення, використання моторних плавзасобів (крім службових).

Зони промислу та зони заборони підлягають щорічному перегляду на основі нових наукових даних.

Інформація про всі зони публікується в ГІС-системі та на офіційних вебресурсах у відкритому доступі.

Стаття 258. Плани управління річковими басейнами та водосховищами

Для кожного річкового басейну та кожного водосховища державного значення розробляється окремий План  управління водними біоресурсами.

Такий План включає:

характеристику екосистем та гідрологічного стану басейну;

оцінку стану рибних запасів;

перелік загроз екосистемі (забруднення, регулювання стоку, інвазійні види тощо);

заходи з відновлення популяцій риб та середовищ існування;

заходи проти браконьєрства та нелегального обігу риби;

механізми взаємодії між органами влади, громадами, користувачами та науковцями;

прогноз впливу кліматичних змін на водні ресурси;

порядок моніторингу та звітності.

Плани управління затверджуються центральним органом та переглядаються не рідше одного разу на п’ять років.

Розроблення здійснюється за участю басейнових рад, наукових установ, громадськості та офіційно визнаних стейкхолдерів.

Стаття 259. Оцінка впливу на довкілля у сфері рибальства (ОВД)

Діяльність, що може вплинути на стан водних біоресурсів, підлягає обов’язковій процедурі оцінки впливу на довкілля (ОВД).

До такої діяльності належать:

будівництво або реконструкція гідроспоруд;

зарегулювання або зміну гідрологічного режиму водойм;

індустріальне або великомасштабне аквакультурне виробництво;

проєкти, що можуть змінити стан нерестових, зимувальних або міграційних ділянок;

застосування нових технологій або знарядь лову з непередбачуваним екологічним впливом.

ОВД здійснюється з урахуванням екосистемного підходу, сучасних методик та міжнародних стандартів.

Висновок ОВД є обов’язковим документом для прийняття рішень про дозвіл або відмову в реалізації проєкту.

Матеріали ОВД є відкритими, за винятком інформації, що містить охоронювану законом таємницю.

Стаття 260. Збереження біорізноманіття та охорона середовищ існування

Збереження біорізноманіття є пріоритетом державної політики у сфері рибного господарства.

Уповноважені органи зобов’язані:

охороняти види риб, занесені до Червоної книги України та міжнародних охоронних списків;

забезпечувати відновлення деградованих або зруйнованих середовищ існування;

здійснювати контроль за поширенням інвазійних видів;

впроваджувати екологічно безпечні технології користування водними біоресурсами;

підтримувати біорізноманіття через штучне відтворення з дотриманням генетичної різноманітності популяцій.

Створюються спеціальні природоохоронні програми для внутрішніх водойм, що містять:

заходи з ренатуралізації русел та прибережних територій;

відновлення нерестових ділянок;

поліпшення умов міграції риб (рибоходи, біокоридори тощо);

заходи зі зниження антропогенного навантаження.

Державні органи забезпечують науковий моніторинг біорізноманіття та публікують результати у відкритому доступі.

Глава 5.

Право на промисел: дозволи, реєстри та критерії доступу

 

Стаття 261. Право на здійснення промислу та його види

Право на промисел внутрішніх водних біоресурсів належить суб’єктам господарювання, громадським об’єднанням та фізичним особам, які отримали відповідний дозвіл у порядку,  встановленому цією главою.

Види промислу:

Промисловий вилов – комерційний вилов водних біоресурсів у встановлених зонах і за лімітами;

Любительський та спортивний вилов – використання обмежених знарядь та квот для особистого споживання або спортивних змагань;

Реставраційний вилов та відтворення – діяльність, спрямована на штучне відтворення та відновлення популяцій риб;

Дослідницький вилов – вилов у межах наукових або екологічних досліджень.

Право на промисел реалізується лише після отримання дозволу у відповідному електронному реєстрі користувачів водойм.

Стаття 262. Дозвільна система та електронний реєстр користувачів водойм

Дозвільна система є єдиною та електронною. Видача дозволів здійснюється через центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства.

Всі дозволи фіксуються в Єдиному електронному реєстрі користувачів водойм, що містить:

дані про суб’єкта (назва, код, контакти);

вид та обсяг дозволеного вилову;

територію та зони промислу;

строки дії дозволу;

інформацію про виконання обов’язкових заходів щодо відтворення та звітності;

рейтинг довіри суб’єкта на основі історії виконання правил та участі у відтворенні.

Реєстр є відкритим для громадськості у частині інформації, що не становить комерційної таємниці.

Стаття 263. Критерії отримання дозволу

Право на отримання дозволу на промисел надається лише суб’єктам, які відповідають наступним критеріям:

Відсутність порушень у сфері рибного господарства протягом останніх трьох років;

Наявність необхідного обладнання та засобів для екологічно безпечного вилову;

Активна участь у заходах із відтворення водних біоресурсів, включаючи зариблення та відновлення середовищ існування;

Прозора звітність щодо вилову, обсягу відтворення та виконання екологічних зобов’язань;

Рейтинг довіри суб’єкта у електронному реєстрі, що враховує історію дотримання правил та участь у природоохоронних заходах.

Принцип «відтворення-доступ» є обов’язковим: дозвіл отримує той, хто інвестує у природу та її відновлення.

Стаття 264. Строки, умови дії, переоформлення та анулювання дозволів

Строк дії дозволу встановлюється центральним органом і не перевищує одного року для  промислового вилову та трьох років для любительського/спортивного  промислу, якщо інше не передбачено спеціальними правилами.

Переоформлення дозволу можливе після:

подання актуального звіту про вилов і відтворення;

підтвердження відповідності критеріям без порушень;

оновлення даних у електронному реєстрі.

Анулювання дозволу відбувається у разі:

грубих або повторних порушень правил рибальства;

недотримання обов’язкових заходів із відтворення;

надання недостовірної інформації у звітах;

використання заборонених знарядь лову чи зон, де вилов заборонено.

Після анулювання суб’єкт не може  отримувати нові дозволи протягом строку, встановленого законодавством  (мінімум 1 рік для фізичних осіб та 3 роки для юридичних).

Всі рішення про видачу, переоформлення або анулювання дозволів підлягають обов’язковому публічному обґрунтуванню та фіксації в електронному реєстрі.

Стаття 265. Прозорість, контроль та рейтинг довіри

Центральний орган забезпечує:

відкритий доступ до електронного реєстру користувачів;

публікацію звітів про вилов, відтворення та порушення;

об’єктивний рейтинг довіри суб’єктів на основі їх екологічної відповідальності та дотримання правил.

Рейтинг довіри впливає на пріоритетність при видачі нових дозволів та на розмір доступних квот.

Механізми громадського контролю включають:

участь сертифікованих громадських інспекторів;

подання звернень та скарг щодо порушень;

прозору публічну звітність про виконання планів відтворення.

 

Глава 6.

Квоти, ліміти, режимні вимоги та сезонність

 

Стаття 266. Ліміти вилову та механізм їх встановлення

Ліміт вилову водних біоресурсів визначає максимальний обсяг добування риби та інших водних організмів, який дозволено протягом визначеного періоду.

Ліміти встановлюються центральним органом виконавчої влади на підставі:

науково-біологічного обґрунтування (НБО);

екосистемних досліджень та моніторингу запасів;

гідрологічних даних та сезонних коливань чисельності видів;

рекомендацій Науково-консультативної ради та громадських організацій.

Ліміти мають переглядатися щороку або за необхідності при зміні стану популяцій.

Стаття 267. Квоти: індивідуальні, басейнові, видові, сезонні

Квоти є конкретними частинами встановленого ліміту вилову, розподіленими між суб’єктами або територіями.

Типи квот:

Індивідуальні квоти – для конкретного користувача або підприємства;

Басейнові квоти – розподіл ліміту між річковими басейнами або водосховищами;

Видові квоти – обмеження вилову для окремих видів риб, особливо охоронюваних;

Сезонні квоти – розподіл обсягу вилову відповідно до нерестових, міграційних або зимівельних періодів.

Квоти обов’язково враховують принцип екологічної стійкості та відтворення.

Стаття 268. Алгоритм розподілу квот (європейська модель, без аукціонів)

Розподіл квот здійснюється прозоро за об’єктивними критеріями, без проведення комерційних аукціонів.

Основні принципи:

пріоритет суб’єктам із високим рейтингом довіри та підтвердженою участю у відтворенні;

забезпечення справедливого доступу для нових учасників при наявності екологічно відповідних практик;

розподіл квот за регіональним принципом із урахуванням стану конкретного басейну або водойми;

видовий та сезонний контроль, щоб уникнути перевилову у критичні періоди.

Центральний орган затверджує порядок автоматизованого розподілу квот у електронному реєстрі з відкритим доступом для громадськості.

Стаття 269. Механізм зменшення або тимчасового зупинення квот

Центральний орган має право зменшити або тимчасово призупинити квоти у разі:

значного погіршення стану рибних запасів;

надмірного браконьєрства або порушень режимних вимог;

екологічних катастроф, кліматичних аномалій або штучного зменшення водного стоку;

рекомендацій Науково-консультативної ради чи міжнародних організацій.

Тимчасова зупинка квот публікується в електронному реєстрі з обґрунтуванням та строком дії.

Поновлення квот можливе лише після оцінки стану водних біоресурсів та підтвердження відновлення популяцій.

Стаття 270. Міграційні шляхи, нерестові сезони та обов’язкові заборони

Всі види водних біоресурсів мають захищені періоди та ділянки:

Нерестові сезони – повна заборона вилову на визначених територіях;

Міграційні шляхи – обмеження або заборона вилову для забезпечення проходження риби;

Зони охорони та нерестові ділянки – обов’язкові до дотримання всіма суб’єктами.

Центральний орган затверджує календарні та географічні карти заборон, які інтегруються в електронний реєстр і ГІС-систему.

Порушення обов’язкових заборон тягне за собою анулювання дозволу, штрафи та обмеження доступу до квот на визначений строк.

 

Глава 7.

Технічні та біобезпекові вимоги

 

Стаття 271. Види дозволених та заборонених знарядь лову

Суб’єкти промислу можуть використовувати лише дозволені знаряддя лову, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади.

Забороняються:

знаряддя, що завдають незворотної шкоди екосистемі (електричні пастки, токсичні речовини, вибухові пристрої);

знаряддя без маркування та сертифікації;

пристрої, що порушують нерестові ділянки, міграційні шляхи або створюють надмірний побічний вилов.

Встановлюються категорії знарядь:

для промислового вилову;

для любительського та спортивного вилову;

для відтворювального вилову (зариблення, наукові дослідження).

Стаття 272. Технічні вимоги до рибоприймальних пунктів (РПП), суден, засобів лову, маркування, транспортування та обробки риби

Стаття визначає технічні вимоги до рибоприймальних пунктів, суден, знарядь лову, транспортування та обробки риби, забезпечуючи:

екологічну безпеку та мінімізацію шкоди водним екосистемам, відповідно до стандартів ICES, FAO та EU Landing Obligation;

санітарно-гігієнічні умови зберігання та обробки риби, згідно з HACCP та EU Hygiene Package (Directives 852/2004/EC, 853/2004/EC);

простежуваність улову, включно з електронним обліком, маркуванням знарядь лову та електронними трекерами суден, у відповідності з EU Control Regulation (EC) No 1224/2009;

регулярну сертифікацію та перевірку всіх технічних засобів, рибоприймальних пунктів, транспортних засобів та обладнання для обробки риби;

прозорість та контроль за дотриманням вимог, що забезпечує державний моніторинг, науковий супровід та доступність даних для громадськості;

захист критично важливих видів, включно з осетровими, через роздільне зберігання, облік та обробку.

Рибоприймальні пункти (РПП)

РПП повинні відповідати  санітарно-гігієнічним та технічним вимогам HACCP і EU Hygiene Package  (Directives 852/2004/EC, 853/2004/EC).

Основні вимоги до РПП:

наявність обладнання для охолодження та зберігання улову (морозильні камери, охолоджувачі) з можливістю розділення видів;

обладнання для санітарної обробки улову, включно з мийками, дезінфекцією та водовідведенням;

виділені приміщення для тимчасового зберігання різних категорій риби, зокрема критично важливих видів;

системи контролю ваги, обліку та документування улову для забезпечення повної простежуваності, відповідно до EU Control Regulation (EC) No 1224/2009;

автоматизована електронна реєстрація прийому улову, інтегрована з національною базою даних;

дотримання вимог охорони праці та безпеки персоналу.

Судна, що використовуються у промислі

Судна повинні відповідати стандартам безпеки та екологічної сумісності (Directive 2009/45/EC, MARPOL 73/78):

оснащені системами контролю витоку палива та забруднення води;

обладнані пристроями для мінімізації побічного вилову (bycatch reduction devices) відповідно до ICES та EU Landing Obligation;

мати електронні трекери для моніторингу місця, часу та обсягу вилову, інтегровані з національним електронним реєстром.

Знаряддя лову

Всі знаряддя повинні бути марковані унікальним ідентифікаційним кодом суб’єкта промислу, зареєстрованого у національному електронному реєстрі.

Знаряддя повинно відповідати  екологічним стандартам і мінімізувати шкоду водним екосистемам,  відповідно до національних норм та рекомендацій ICES.

Облік улову

Кожна партія улову фіксується з зазначенням: виду та кількості, місця, дати та часу вилову, ідентифікаційного коду судна та знаряддя, категорії риби (дикоросла, осетрова, культивована).

Інформація вноситься в електронний реєстр простежуваності, доступний для державного контролю та наукового моніторингу.

Транспортування

Транспорт для перевезення риби повинен забезпечувати: підтримку відповідної температури та санітарних умов, запобігання змішуванню різних категорій водних біоресурсів, електронне документування перевезення (GPS-трекери, електронні накладні).

Перевезення осетрових видів і критично важливих ресурсів допускається лише за наявності дозволу та супровідної документації.

Обробка риби

Обробка риби здійснюється у приміщеннях та на обладнанні, що відповідають стандартам HACCP та EU Hygiene Package.

Для осетрових та інших охоронюваних видів встановлюється роздільне обладнання та процеси, щоб забезпечити генетичну та видову простежуваність.

Всі операції обробки документуються електронно та підлягають контролю з боку державних органів.

Сертифікація та контроль

Судна, знаряддя, РПП, транспорт та обладнання для обробки підлягають регулярній сертифікації та перевірці на відповідність національним та європейським стандартам.

Результати перевірок вносяться до національного електронного реєстру, що забезпечує прозорість, контроль та доступ для наукового моніторингу.

Відповідальність

Порушення вимог цієї статті тягне за собою адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність  відповідно до Кодексу та національного законодавства, а також санкцій ЄС у випадку порушення міжнародних зобов’язань.

Стаття 273. Біобезпека: контроль інтродукцій, токсикологія, карантин

Забороняється несанкціоноване введення нових видів водних організмів у внутрішні водойми.

Всі інтродукції підлягають:

науковій оцінці потенційного впливу на екосистему;

контролю на патогени та токсичні речовини;

обов’язковому карантину перед випуском у природне середовище.

Центральний орган забезпечує моніторинг токсикологічного стану водних біоресурсів та реєстрацію інцидентів біозагроз.

Стаття 274. Селекційні та генетичні правила при штучному відтворенні

При штучному відтворенні риб та  інших водних біоресурсів забороняється використання генетично  модифікованих або неконтрольованих популяцій без наукового  обґрунтування.

Використовуються лише популяції з підтвердженою генетичною сумісністю та високим рівнем біорізноманіття.

Встановлюються правила:

мінімізація інбридингу;

збереження місцевих популяцій;

документування походження і генетичних характеристик всіх особин, що випускаються у водойми.

Всі селекційні програми підлягають науковому контролю та публічній звітності.

Стаття 275. Запобігання побічному вилову (bycatch) та знищенню середовищ

Суб’єкти промислу зобов’язані застосовувати технології та методи вилову, що мінімізують побічний вилов та шкоду середовищам існування.

Встановлюються вимоги:

обмеження використання знарядь у нерестових зонах та на міграційних шляхах;

застосування відсікачів, сіткових екранів та інших технологій для запобігання пораненню або загибелі небажаних видів;

обов’язковий облік і звітність побічного вилову;

заходи для відновлення пошкоджених середовищ (засадка водної рослинності, відновлення нерестовищ тощо).

Порушення вимог цієї статті тягне за собою тимчасову або постійну заборону користування дозволами на промисел.

Глава 8.

Соціально-економічний розвиток галузі

 

Стаття 276. Права рибалок та гарантії соціального захисту

Рибалки, як фізичні особи та члени громадських об’єднань, мають право на:

безпечні умови праці та доступ до медичного страхування;

соціальні гарантії у разі травмування чи втрати працездатності;

пенсійне забезпечення та страхування в разі непрацездатності.

Держава забезпечує:

доступ до освітніх та професійних програм для рибалок;

правову допомогу у випадках порушень прав рибалок;

прозоре врегулювання трудових відносин у галузі.

Стаття 277. Підтримка малих рибальських господарств

Малі рибальські господарства та кооперативи отримують пріоритет у:

доступі до квот і дозволів на промисел;

державних і місцевих програмах підтримки;

навчальних та консультаційних програмах із модернізації та сталого ведення промислу.

Підтримка здійснюється через:

фінансові гранти та пільгові кредити;

технічну допомогу та обладнання для безпечного вилову;

включення до програм екологічного відтворення та сертифікації продукції.

Стаття 278. Субсидії, гранти, компенсації на модернізацію флоту й обладнання

Користувачі водойм можуть отримувати:

субсидії на придбання або модернізацію малих рибальських суден;

гранти на обладнання для екологічно безпечного вилову та відтворення;

компенсації за придбання систем моніторингу, маркування знарядь та технологій зменшення побічного вилову.

Фінансування надається за умовою дотримання принципу “відтворення-доступ” та прозорої звітності.

Стаття 279. Програми зайнятості у громадах та розвиток рибальської інфраструктури

Держава та місцеві органи влади сприяють розвитку зайнятості у рибальських громадах шляхом:

створення сезонних і постійних робочих місць у промисловому та любительському рибальстві;

організації навчальних центрів та тренінгів для рибалок та операторів рибальських господарств;

підтримки підприємництва, малих бізнесів та кооперативів.

Розвиток інфраструктури включає:

модернізацію причалів та пунктів прийому продукції;

будівництво та утримання холодильних та переробних пунктів;

забезпечення доступу до електронних платформ для звітності та продажу продукції.

Стаття 280. Плата за користування ресурсами та цільові фонди розвитку

Користувачі водойм сплачують плату за доступ до ресурсів, що формується на основі:

обсягу квоти та виду вилову;

рейтингу довіри суб’єкта та участі у заходах відтворення;

сезонних та регіональних коефіцієнтів.

Всі надходження спрямовуються до цільових фондів розвитку, які використовуються для:

екологічного відтворення та зариблення;

розвитку інфраструктури та громад рибальських територій;

підтримки малого бізнесу та кооперативів;

наукових досліджень та моніторингу стану водних біоресурсів.

Використання коштів є прозорим і підлягає щорічній публічній звітності.

Глава 9.

Цифрові системи контролю, моніторингу та обліку

 

 

Стаття 281. Електронний облік та журнали вилову

Всі користувачі водойм зобов’язані вести електронний облік вилову, включаючи:

види та кількість виловлених водних біоресурсів;

локації та дати вилову;

використані знаряддя та судна.

Електронні журнали вилову синхронізуються з центральним реєстром, що забезпечує онлайн-контроль та прозорість даних.

Дані з електронних журналів використовуються для:

планування квот та лімітів;

контролю дотримання регламентів та сезонних заборон;

наукового моніторингу та оцінки стану популяцій.

Стаття 282. Впровадження системи прослідковуваності продукції (traceability)

Вся продукція, отримана в результаті промислу, підлягає обов’язковій прослідковуваності від водойми до кінцевого споживача.

Система traceability включає:

унікальні коди партій та маркування продукції;

електронний журнал обробки, транспортування та реалізації;

перевірку сертифікації з дотримання екологічних та біобезпекових стандартів.

Система сприяє зменшенню тіньового ринку, забезпеченню безпеки споживачів та підвищенню цінності екологічно чистої продукції.

Стаття 283. Відкритий електронний реєстр: дозволи, квоти, статистика вилову

Центральний орган забезпечує відкритий доступ до електронного реєстру, який містить:

всі видані дозволи та строки їх дії;

розподіл квот та лімітів вилову;

статистику вилову за видами, регіонами та періодами.

Реєстр інтегрований із системою електронного обліку та traceability для оперативного контролю та громадського нагляду.

Доступ до реєстру забезпечує:

державні органи контролю;

користувачів водойм для звірки даних;

громадські організації та наукові установи для аналітики та моніторингу.

Стаття 284. Державний екологічний та рибогосподарський моніторинг

Держава здійснює постійний моніторинг водних біоресурсів, включаючи:

стан рибних популяцій та їх чисельність;

якість води та екологічний стан середовищ існування;

дотримання режимних обмежень, квот та сезонних заборон.

Дані моніторингу інтегруються в електронний реєстр та системи AI-аналітики для:

прогнозування стану водойм;

оперативного реагування на порушення та екологічні загрози;

науково-біологічного обґрунтування лімітів і планів відтворення.

Стаття 285. Аналітичні центри та автоматична обробка даних (AI-моніторинг)

Створюються аналітичні центри, які здійснюють автоматичну обробку даних:

електронних журналів вилову;

traceability;

державного моніторингу та ГІС-картування.

AI-системи використовуються для:

прогнозування популяцій риби та ефективності відтворення;

виявлення порушень квот та режимних заборон;

оптимізації управління ресурсами та планування промислу.

Результати обробки доступні державним органам, користувачам водойм та громадськості для прозорого і науково обґрунтованого управління.

Глава 10.

Державний контроль, інспектування

та антикорупційні механізми

 

Стаття 286. Модель державного контролю та його прозорість

Державний контроль здійснюється за принципом подвійного нагляду: контроль державних органів, громадський та науковий контроль через уповноважені організації.

Всі заходи контролю є прозорими: фіксуються у електронних протоколах, публікуються у відкритих реєстрах, доступні для громадськості та науковців.

Контроль охоплює дотримання: правил промислу та квот, вимог щодо відтворення водних біоресурсів, екологічних та біобезпекових стандартів.

Стаття 287. Реформована інспекція: відеофіксація, GPS, електронні протоколи

Державна інспекція оснащується сучасними технологіями: GPS-трекери на суднах і знаряддях лову, відеофіксація процесу інспектування та вилову, обов’язкове складання електронних протоколів у реальному часі.

Забороняється ведення контролю у ручному, непублічному режимі, що створює умови для корупції.

Дані інспекції автоматично інтегруються в електронний реєстр та AI-моніторинг для перевірки достовірності інформації та аналізу порушень.

Стаття 288. Громадські інспектори та незалежний контроль

Громадські інспектори мають право: проводити спостереження за промислом, брати участь у рейдах та перевірках, подавати інформацію у відкритий реєстр та на аналітичні платформи.

Участь громадськості забезпечує незалежний контроль та додатковий рівень нагляду, зменшуючи ризики корупції.

Центральний орган встановлює правила акредитації громадських інспекторів та порядок їх взаємодії з державними органами.

Стаття 289. Кримінальна відповідальність за організоване браконьєрство

Організоване браконьєрство, включаючи змову для порушення квот та вилову у заборонених зонах, підлягає кримінальній відповідальності за законодавством України.

До відповідальності притягаються: організатори та учасники незаконного промислу, особи, які підробляють документи або перешкоджають контролю, службові особи, що зловживають владою у сфері рибного господарства.

Кримінальна відповідальність включає: штрафи та конфіскацію незаконно виловлених ресурсів, позбавлення права на промисел, обмеження або позбавлення волі залежно від тяжкості правопорушення.

Стаття 290. Захист викривачів корупції у рибній галузі

Особи, які повідомляють про корупційні порушення, користуються правовим і фізичним захистом: анонімність або конфіденційність інформації, захист від репресій, тиску або звільнення, можливість отримання винагороди за достовірне викриття корупції.

Центральний орган та органи прокуратури забезпечують: оперативне розслідування фактів порушень, координацію з антикорупційними структурами, включення викриттів у відкриті реєстри та статистику для підвищення прозорості.

 

Глава 11.

Відповідальність та санкції

 

Стаття 291. Адміністративні порушення

Порушення правил промислу, квот, зон заборони та режимних обмежень тягнуть за собою адміністративну відповідальність.

За адміністративні порушення застосовуються:

штрафи, розмір яких визначається залежно від виду та тяжкості порушення;

конфіскація незаконно виловлених водних біоресурсів та знарядь лову;

тимчасове або постійне блокування дозволів на промисел у разі систематичних порушень.

Винесені адміністративні рішення підлягають обов’язковому внесенню в електронний реєстр для забезпечення прозорості та контролю.

Стаття 292. Цивільна відповідальність

Особи та організації, які завдали шкоди водним біоресурсам або середовищу їх існування, зобов’язані відшкодувати завдану шкоду.

Цивільна відповідальність включає:

відновлення екологічного стану водойми;

компенсацію витрат на заходи з відтворення та зариблення;

оплату збитків, завданих третім особам або державі.

Розмір відшкодування визначається на основі науково-біологічного обґрунтування та оцінки шкоди.

Стаття 293. Кримінальні правопорушення у сфері водних біоресурсів

Організоване браконьєрство, незаконне використання квот та систематичні порушення режимів вилову підлягають кримінальній відповідальності.

До кримінальної відповідальності притягаються:

організатори та учасники незаконного промислу;

службові особи, які зловживають владою або сприяють порушенням;

особи, що завдали значної шкоди екосистемам або популяціям водних біоресурсів.

Кримінальна відповідальність передбачає: штрафи та конфіскацію майна, позбавлення права на промисел, обмеження або позбавлення волі залежно від тяжкості злочину.

Стаття 294. Процедура оскарження та судового захисту

Особи, які вважають рішення контролюючих органів неправомірними, мають право на оскарження у встановленому законодавством порядку.

Процедура включає:

подання адміністративної скарги до вищого органу контролю;

звернення до суду для захисту прав та оскарження штрафів, конфіскацій або блокувань дозволів;

можливість залучення громадських та наукових експертів для оцінки фактів порушень.

Рішення щодо оскарження повинні бути оперативними, прозорими та підлягати публічному обліку у реєстрах контролю.

Глава 12.

Спеціальні режими промислу

 (континентальні та морські)

 

Стаття 295. Науково-дослідний промисел

Науково-дослідний промисел  здійснюється з метою отримання даних щодо стану водних біоресурсів,  оцінки екосистем, вивчення динаміки запасів, біології окремих видів, а  також для розробки наукових рекомендацій щодо раціонального використання та охорони водних живих ресурсів.

Науково-дослідний промисел проводиться на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається  уповноваженим органом на основі наукової програми, погодженої з центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства.

Обсяги, місця та строки вилову, а також знаряддя лову визначаються у науковій програмі та повинні  відповідати міжнародним та національним стандартам наукових досліджень.

Вилучені водні біоресурси використовуються відповідно до умов дозволу: для лабораторних  досліджень, біологічного аналізу чи інших наукових цілей. Реалізація уловів, не передбачених науковою програмою, забороняється.

Після завершення науково-дослідного промислу виконавець подає звіт до уповноваженого органу, який містить  аналіз вилову, біологічні показники, результати досліджень та рекомендації щодо управління ресурсами.

Стаття 296. Аквакультура у відкритих водоймах

Аквакультура у відкритих водоймах  передбачає вирощування водних біоресурсів у природних або напівприродних умовах шляхом внесення посадкового матеріалу, контрольованого годування, установлення технічних засобів вирощування та моніторингу їх  розвитку.

Здійснення аквакультури у відкритих водоймах допускається на підставі дозволу, що встановлює межі ділянки, види вирощуваних організмів, обсяги вселення, умови експлуатації та  екологічні вимоги.

Діяльність з аквакультури повинна забезпечувати:

недопущення негативного впливу на аборигенні види;

запобігання неконтрольованому розповсюдженню інтродукованих організмів;

дотримання санітарно-епідеміологічних, ветеринарних і екологічних норм.

У випадках використання конструкцій або споруд (садків, загорож, плавучих платформ тощо) їх розташування погоджується з органами водного господарства та екологічного нагляду.

Користувач зобов’язаний вести облік біопродукції, здійснювати моніторинг стану популяцій та періодично  надавати звітність уповноваженим органам.

Стаття 297. Промисел у водосховищах, каналах та річкових системах

Промисел у водосховищах, каналах, руслах річок та штучних гідроспорудах здійснюється з урахуванням гідрологічних умов, спеціального режиму експлуатації водних об’єктів та екологічного стану водних екосистем.

У цих водних об’єктах встановлюються спеціальні правила промислу, що враховують: сезонні коливання рівня води, міграційні шляхи та місця нересту, обмеження, пов’язані з діяльністю гідротехнічних споруд, потреби збереження рідкісних та молоді риб.

У промислі дозволяються лише ті знаряддя лову, які не створюють перешкод гідротехнічним спорудам і не спричиняють загрози для водних екосистем.

У зонах, прилеглих до гребель,  шлюзів, насосних станцій та інших критичних споруд, можуть  встановлюватися заборонені або обмежені режими рибальства.

Користувачі водних біоресурсів  зобов’язані співпрацювати з операторами гідротехнічних споруд для  координації дій у періоди спорожнення або заповнення водосховищ,  ремонтних робіт, гідромеліоративних заходів.

Стаття 298. Промисел у прикордонних водах та транскордонних басейнах

Промисел у прикордонних водах, міжнародних водних шляхах та транскордонних басейнах здійснюється відповідно до міжнародних договорів, угод між державами та узгоджених квот.

Усі оператори промислу, що здійснюють діяльність у прикордонних ділянках водойм, зобов’язані дотримуватися: визначених зон промислу, погоджених міждержавних правил щодо знарядь лову, спільних заходів контролю та нагляду, заборон та обмежень, встановлених міжнародними комісіями чи спільними органами управління.

Вилов у транскордонних басейнах проводиться відповідно до біологічно обґрунтованих лімітів і квот, визначених на підставі спільних наукових досліджень.

У разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій держави співпрацюють щодо тимчасових обмежень або мораторіїв на вилов у прикордонних водах.

Рибогосподарські суб’єкти зобов’язані вести точний облік виловів та подавати звітність як національним органам, так і міжнародним структурам у випадках,  передбачених міжнародними угодами.

Стаття 299. Промисел у прибережних захисних смугах та заповідних ділянках

Промисел у прибережних захисних  смугах, заповідних акваторіях, заказниках та інших природоохоронних  зонах здійснюється відповідно до спеціальних правил, встановлених  природоохоронним законодавством та режимами охоронних територій.

У межах заповідних зон промисел забороняється, за винятком: науково-дослідних робіт, біомеліоративних заходів, регуляції чисельності інвазійних видів.

Проведення промислу допускається за  умови мінімального впливу на екосистему, із застосуванням знарядь лову, які не порушують природних процесів відтворення та міграцій водних  біоресурсів.

Порушення встановлених режимів тягне за собою посилену адміністративну відповідальність.

Стаття 300. Промисел з біомеліоративною метою

Біомеліоративний промисел здійснюється з метою поліпшення екологічного стану водойм шляхом вилучення окремих видів риб, що надмірно розмножились, завдають шкоди екосистемі або пригнічують господарсько цінні види.

Такі роботи проводяться лише за наявності наукового обгрунтування та спеціального дозволу, виданого уповноваженим органом.

Основними об’єктами біомеліорації можуть бути: інвазійні види, смітні та малоцінні риби, види, що порушують природний баланс.

Результати біомеліоративного промислу підлягають обов’язковому аналізу, а інформація передається органам управління водними біоресурсами.

Стаття 301. Промисел з метою вселення та відтворення водних біоресурсів

Промисел з метою відтворення  передбачає тимчасове вилучення плідників або їх частини для формування  маточних стад, отримання ікри, малька та подальшого зариблення водойм.

Усі операції здійснюються під контролем спеціалізованих рибовідтворювальних організацій.

Відлов плідників дозволяється лише у строки, що не шкодять природному нересту та з урахуванням мінімального впливу на популяції.

Звітність включає: кількість відібраних плідників, обсяги отриманого посадкового матеріалу, місця та обсяги здійсненого зариблення.

Стаття 302. Промисел з використанням спеціальних знарядь і методів

У випадках, коли застосування  стандартних знарядь лову є неможливим або неефективним, може бути  дозволено використання спеціальних або експериментальних знарядь та  методів.

Дозвіл видається лише після оцінки: потенційного впливу на довкілля, безпеки для рідкісних та молодих видів, технічної придатності таких знарядь.

Забороняється застосування методів, які: завдають шкоди донним екосистемам, створюють загрозу масової загибелі біоресурсів, порушують міжнародні правила рибальства.

Застосування експериментальних знарядь супроводжується обов’язковим журналом операцій, що передається контролюючому органу.

Стаття 303. Промисел для традиційного та культурного рибальства

У громадах, де рибальство має  культурне, історичне або традиційне значення, можуть встановлюватися  спеціальні режими промислу для підтримання національних традицій.

Традиційний промисел допускається за умови: збереження біологічно обґрунтованих лімітів вилову, використання знарядь, що не загрожують популяціям риб, реєстрації членів громади, що здійснюють промисел.

Місцеві громади можуть брати участь у розробці правил традиційного промислу та у моніторингу стану запасів.

Стаття 304. Промисел під час надзвичайних ситуацій та спеціальних умов

Під час надзвичайних екологічних,  техногенних або гідрологічних ситуацій можуть запроваджуватись тимчасові спеціальні режими промислу.

Спеціальні режими можуть передбачати: повну заборону вилову, обмеження знарядь лову, дозволений вилов окремих видів у рамках регуляційних заходів.

У разі аварійних викидів забруднюючих речовин уповноважені органи можуть дозволити контрольний  вилов для визначення масштабів шкоди та подальшої оцінки стану водних  біоресурсів.

Після усунення наслідків надзвичайної ситуації режими переглядаються та повертаються до стандартних умов.

Стаття 305. Облік, звітність і моніторинг при спеціальних режимах промислу

Усі суб’єкти, що здійснюють  промисел у межах спеціальних режимів, зобов’язані вести точний облік виловів, втрат, прилову та технічних параметрів лову.

Дані моніторингу включають: фактичні обсяги вилову, характеристику біоресурсів, умови проведення робіт, випадки загибелі нецільових видів.

Звіти подаються до відповідних державних органів у строки, визначені дозволами чи програмами.

Ненадання звітності або надання недостовірних даних є підставою для анулювання дозволу.

Стаття 306. Промисел у морських заповідниках та охоронюваних морських акваторіях

У морських заповідниках, національних природних парках морського профілю, морських заказниках та наукових полігонах промисел водних біоресурсів забороняється, за винятком: науково-дослідного вилову, контрольного вилову для оцінки стану екосистем, біомеліоративних заходів, заходів з боротьби з інвазійними видами.

Науковий і контрольний промисел допускається виключно за наявності спеціального дозволу та відповідно до затвердженої програми досліджень.

У межах буферних зон охоронюваних морських територій можуть встановлюватися додаткові обмеження щодо: типів і потужності знарядь лову, часу перебування суден, максимально допустимої кількості вилучених біоресурсів.

Діяльність у морських заповідниках здійснюється з дотриманням норм міжнародних конвенцій щодо збереження морських екосистем.

Стаття 307. Індустріальний промисел у відкритому морі та виключній економічній зоні

Індустріальний (промисловий) промисел у відкритому морі та у виключній економічній зоні здійснюється судами промислового флоту, які відповідають технічним та екологічним  вимогам, встановленим законодавством та міжнародними нормами.

Індустріальний промисел проводиться за умов: наявності відповідного дозволу або квоти, встановлення систем супутникового моніторингу суден (VMS), забезпечення безперервної реєстрації даних про вилов.

Під час індустріального промислу забороняється: застосування знарядь лову, що спричиняють надмірне руйнування донних біотопів, вилов видів, що занесені до Червоної книги, перевищення встановлених квот.

Судна індустріального промислу повинні мати на борту спостерігача або технічні засоби незалежного контролю, які забезпечують фіксацію виловів і прилову.

Оператори промислу зобов’язані щомісячно подавати звіти про: обсяги вилову, райони промислу, видову структуру, випадки прилову дельфінів, морських птахів та інших нецільових організмів.

Стаття 308. Промисел у районах з особливо інтенсивним судноплавством

Промисел у морських та річкових районах із значним судноплавним навантаженням здійснюється з дотриманням правил морської безпеки, лоцманських протоколів та рекомендацій органів портового контролю.

Забороняється виставлення знарядь лову, які: перешкоджають руху суден, створюють ризик аварійних ситуацій, можуть пошкоджувати навігаційне обладнання.

Райони інтенсивного судноплавства можуть бути віднесені до зон часткової або повної заборони промислу.

Рибалки зобов’язані мати на судні обладнання радіозв’язку та сигналізації й дотримуватися встановлених коридорів руху.

Стаття 309. Промисел у районах нерестових міграцій

У районах нерестових міграцій  морських та прісноводних видів водних біоресурсів встановлюються  спеціальні режими або тимчасові обмеження.

Під час нерестових ходів: промисел забороняється або суворо обмежується, встановлюються спеціальні ділянки для моніторингового вилову, дозволяється вилов лише для наукових програм.

Перелік нерестових ділянок щороку оновлюється уповноваженим органом на підставі сучасних наукових даних.

Порушення режиму охорони нерестових міграцій належить до грубих порушень правил рибальства.

Стаття 310. Промисел у районах офшорної промисловості та енергетичної інфраструктури

Промисел у районах розташування: офшорних вітрових електростанцій, бурових платформ, підводних трубопроводів, об’єктів видобувної або енергетичної інфраструктури здійснюється з урахуванням технічних вимог безпеки та екологічних ризиків.

У безпосередній зоні охорони таких об’єктів промисел може бути заборонений або суттєво обмежений.

Дозволені знаряддя лову визначаються з урахуванням: мінімізації ризику пошкодження інфраструктури, недопущення аварійних ситуацій, збереження морських екосистем.

Оператори офшорних об’єктів зобов’язані інформувати рибальські організації щодо: зон обмеження, тимчасових змін у доступі, аварійних ризиків і ремонтних робіт.

Глава 13.

Гарантії безпечної рибогосподарської діяльності»

 

Стаття 311. Генетичний контроль, карантин та вселення / інтродукція водних біоресурсів

Вселення, переселення, інтродукція або розведення чужорідних чи генетично модифікованих видів у континентальних водоймах (річках, озерах, ставках, водосховищах, каналах тощо) допускається лише за умов:

наявності науково‑біологічного обґрунтування впливу на екосистему, біорізноманіття та існуючі водні біоресурси;

погодження з відповідними екологічними та ветеринарними (санітарними) органами;

отримання спеціального дозволу від уповноваженого органу.

Перед введенням (вселеннням,  переселенням) – обов’язкове проходження карантинних, санітарних та ветеринарних процедур для посадкового матеріалу / організмів: перевірка походження, виду, стану здоров’я, відсутності карантинних, паразитарних або інфекційних захворювань.

Забороняється випуск, переселення  або вселення організмів без відповідного дозволу або карантинної  перевірки, а також випуск у водойму осіб, які не відповідають  встановленим вимогам.

У разі стаціонарного вирощування водних біоресурсів (аквакультура, ставкові господарства тощо) суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити постійний моніторинг генетичного, санітарного та екологічного стану популяцій, з обов’язковою звітністю до уповноваженого органу.

Стаття 312. Санітарні, ветеринарні та безпекові вимоги при вилові, транспортуванні та переробці

Суб’єкти, які здійснюють вилов,  збір, перевезення, зберігання або переробку водних біоресурсів,  виловлених у континентальних водоймах, зобов’язані дотримуватися ветеринарних, санітарних та гігієнічних стандартів, встановлених  національним законодавством.

Вся продукція рибальства або аквакультури, призначена для реалізації або споживання, має супроводжуватися документами, що підтверджують її безпечність – ветеринарно‑санітарний сертифікат або інший дозвільний документ, передбачений законодавством.

При транспортуванні та зберіганні  продукції забезпечується суворе дотримання умов, які виключають  порушення санітарних і гігієнічних норм, псування або забруднення.

Контроль за дотриманням цих вимог здійснюють уповноважені державні служби (ветеринарні, санітарні, екологічні).

Стаття 313. Оцінка впливу на довкілля (ОВД) для проєктів з потенційним екологічним ризиком

Будь‑які проєкти або заходи, що можуть мати значний вплив на екосистеми континентальних водойм – зокрема: будівництво гідротехнічних споруд, масштабні аквакультурні ферми у відкритих водоймах, зміна гідрологічного режиму, масове зариблення, зміни берегової/гідрологічної інфраструктури – підлягають обов’язковій процедурі оцінки впливу на довкілля (ОВД).

Проєкт має супроводжуватися документами, що включають: картографування зони впливу, опис потенційних екологічних наслідків, аналіз ризиків для біорізноманіття, водних екосистем, населених пунктів, план заходів з мінімізації, компенсації чи відновлення можливих шкод.

Результати ОВД мають бути оприлюднені, а перед ухваленням рішення про реалізацію – проведені  консультації з органами екологічної влади, місцевим самоврядуванням, представниками зацікавлених сторін (громади, науковці, бізнес, NGO).

Реалізація проєкту без наявності позитивного рішення за ОВД або з ігноруванням рекомендацій оцінки – забороняється.

Стаття 314. Права, обов’язки та гарантії користувачів; прозорість, захист інвестицій та відповідальність

Користувачі, яким видано дозвіл (ліцензію) на промисел або аквакультуру у континентальних водоймах, мають право на:

здійснення діяльності у межах виданого дозволу;

захист інвестицій та майнових прав за умови виконання усіх нормативних умов;

отримання повної, своєчасної та доступної інформації про умови, обмеження, екологічні та санітарні вимоги;

рівні умови конкуренції та прозорий, недискримінаційний режим видачі дозволів/квот.

Обов’язки користувачів включають:

дотримання встановлених квот, режимів промислу/аквакультури, сезонних, видових або екологічних обмежень;

ведення обліку вилову або вирощування, подання звітності до  уповноважених органів у строк та в порядку, встановленому  законодавством;

забезпечення безпеки праці, охорони водного середовища, санітарних та гігієнічних умов;

за потреби – участь у заходах щодо відновлення водойм, іхтіофауни або середовища, якщо це передбачено умовами дозволу або спеціальним  режимом.

Дозволи чи права користувача можуть бути переглянуті, призупинені або анульовані у разі порушень умов, невиконання обов’язків, перевищення нормативів, або при негативних  результатах екологічного моніторингу чи ОВД.

Стаття 315. Освіта, підготовка кадрів, просвітництво та участь зацікавлених сторін

Держава сприяє підготовці фахівців у галузі рибного господарства, аквакультури, водокористування, екології та водного менеджменту — через створення навчальних програм, курсів підвищення кваліфікації, атестацію інспекторів, екологів, рибоводів,  працівників галузі.

Забезпечується інформаційна та просвітницька діяльність серед громадськості: поширення знань про принципи сталого рибальства, охорони водойм, відповідального ставлення до водних біоресурсів та довкілля.

Перед ухваленням рішень, що можуть впливати на водойми – встановлення заборон, створення охоронних зон, здійснення масштабних проєктів, зариблення, змін режимів – проводяться консультації із зацікавленими сторонами: місцевими громадами, науковцями, представниками бізнесу, громадськими організаціями.

Громадські організації, місцеві громади мають право ініціювати звернення до відповідних органів із пропозиціями або зауваженнями щодо стану водойм, режимів рибальства, екологічних чи соціальних аспектів водокористування.

Глава 14.

Прикінцеві та перехідні положення

 

Стаття 316. Перехід до нової моделі квотування (ліквідація аукціонів)

З дня набрання чинності цим Законом система розподілу квот через аукціони припиняє дію.

Розподіл дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів  здійснюється відповідно до нової моделі, визначеної цим Законом та  підзаконними актами.

Протягом перехідного періоду уповноважений орган:

формує науково обгрунтовані обсяги допустимого вилову (ОДВ);

встановлює порядок отримання квот за принципами прозорості, відповідальності та сталого використання водних біоресурсів;

забезпечує відмову від будь-яких форм платних аукціонів або торгів з розподілу квот.

Договори, укладені за попередньою  системою аукціонів, діють до завершення строку, на який їх було видано,  але не можуть бути продовжені за старою процедурою.

Незавершені аукціонні процедури підлягають припиненню, а подані заявки поверненню без розгляду.

Стаття 317. Аудит існуючих користувачів та приведення їх діяльності у відповідність до вимог Закону

Протягом перших 12 місяців з дня  набрання чинності Законом уповноважений орган проводить комплексний  аудит усіх чинних користувачів водних біоресурсів, що здійснюють  промисел у внутрішніх водоймах, морських районах та спеціальних режимах.

Аудит включає:

перевірку законності отриманих дозволів і квот;

оцінку відповідності технічного стану суден, знарядь лову та виробничої інфраструктури;

державну оцінку історії виловів та звітності;

визначення наявності порушень правил рибальства та природоохоронного законодавства.

За результатами аудиту користувачі: отримують статус «повністю відповідного» (автоматичне включення до нової системи), «умовно відповідного» (надається строк до 12 місяців для усунення невідповідностей), або «невідповідного» (дозволи анулюються).

Протягом перехідного періоду користувачі зобов’язані привести свою діяльність у відповідність до нових правил, включаючи: встановлення систем моніторингу (E logbook, VMS/GPS-трекінг), подання звітності в електронній формі, проходження екологічного та технічного контролю.

Стаття 318. Інтеграція старих дозволів та даних до Єдиного електронного реєстру рибальства

Усі чинні дозволи, квоти,  реєстраційні документи на судна, журнали вилову, електронні та паперові  звіти підлягають обов’язковій інтеграції до Єдиного електронного реєстру рибальства.

Інтеграція здійснюється поетапно:

протягом 6 місяців – перенесення всіх даних про історію виловів;

протягом 12 місяців – оцифрування старих дозволів і даних про користувачів;

протягом 18 місяців – запуск повнофункціональної системи електронного дозволотворення.

З моменту запуску електронного реєстру:

видача нових дозволів у паперовій формі забороняється;

усі зміни у квотах, видача дозволів та подання звітності проводяться виключно онлайн;

паперові документи, видані до  цього, визнаються чинними до завершення строку дії, але підлягають  обов’язковому внесенню в цифрову систему.

Уповноважений орган забезпечує: захист електронних даних, автоматичну верифікацію історії виловів, доступ користувачів до власних даних у форматі «особистого кабінету».

Стаття 319. Етапність реалізації реформи протягом 3 років

Реалізація реформи рибного господарства здійснюється протягом трьох років після набрання чинності цим Законом.

Перший етап (0-12 місяців):

ліквідація аукціонів з розподілу квот;

аудит усіх існуючих користувачів;

створення цифрової інфраструктури Єдиного електронного реєстру;

впровадження систем електронного журналювання вилову;

початок переходу на VMS/GPS моніторинг.

Другий етап (12-24 місяці):

повне функціонування електронного реєстру;

тестування нової моделі квотування;

інтеграція даних наукових установ для формування ОДВ;

повне охоплення комерційного флоту системами моніторингу;

запровадження електронних інспекційних протоколів.

Третій етап (24-36 місяців):

перехід виключно на електронну систему квотування;

автоматизація повного обліку виловів у режимі реального часу;

створення єдиного аналітичного центру з управління водними біоресурсами;

оцінка результатів реформи та внесення коригувань до законодавства.

Після завершення 3-річного перехідного періоду: усі паперові документи втрачають чинність, застосовується виключно електронна система управління промислом, квоти формуються за науковими даними та цифровим моніторингом діяльності користувачів.

 

Розділ XXI.

ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

 

Ураховуючи міжнародні зобов’язання України щодо захисту довкілля, збереження біорізноманіття та сталого використання природних ресурсів, а також спираючись на європейські принципи й стандарти відповідального водокористування та рибного  господарства – з метою забезпечення довгострокового збереження, відновлення і раціонального використання водних біоресурсів, охорони  водних екосистем, підтримки екологічної стійкості та соціальної  справедливості, – цим нормативним актом встановлюються загальні засади, цілі й механізми для відтворення, охорони та сталого використання водних біоресурсів у континентальних та інших водних системах держави.

Метою цього розділу є:

гарантувати, щоб відтворення водних біоресурсів здійснювалося на основі науково обгрунтованих, екологічно  відповідальних і прозорих підходів;

захистити біорізноманіття, природні нерестові, зимувальні та міграційні зони, забезпечити екологічну рівновагу водних систем;

забезпечити прозорі, справедливі та стабільні умови господарського використання водойм, аквакультури та зариблення;

сприяти сталому розвитку, збереженню природних ресурсів, відновленню популяцій, підтримці місцевих громад та відповідальних користувачів;

впровадити систему контролю, моніторингу, простежуваності та відповідальності, яка відповідає сучасним європейським і міжнародним стандартам.

Цей розділ покликаний стати правовою основою для політики відновлення, охорони та сталого управління водними біоресурсами, що враховує екологічні, соціальні та економічні виміри, забезпечуючи баланс між природоохороною, раціональним використанням і сталим розвитком.

Глава 1.

Загальні положення

 

Ця глава визначає правові засади охорони, раціонального використання та відтворення водних біоресурсів відповідно до принципів сталого розвитку, закріплених у законодавстві ЄС та міжнародних природоохоронних угодах. Положення спрямовані на  забезпечення екологічної рівноваги, підтримання біорізноманіття, раціональне управління популяціями риб та інтеграцію екологічних вимог у всі види господарської діяльності на водних об’єктах.

Стаття 320. Мета і завдання розділу

Метою цього розділу є встановлення правових, організаційних та наукових засад охорони, раціонального використання та відтворення водних біоресурсів, включаючи рідкісні, зникаючі та аборигенні види риб, а також видів, що  мають особливе природоохоронне значення, зокрема осетрових.

Завданнями цього розділу є:

визначення принципів сталого управління біоресурсами відповідно до міжнародних стандартів та вимог ЄС;

встановлення вимог до заходів з відтворення, збереження генофонду, штучного розведення та репопуляції видів;

удосконалення державної політики у сфері моніторингу стану популяцій та середовища їх існування;

забезпечення гармонізації національних норм із законодавством Європейського Союзу;

визначення механізмів взаємодії державних органів, наукових установ, громадських організацій та користувачів водних біоресурсів.

Стаття 321. Сфера застосування

Дія цього розділу поширюється на:

всі внутрішні водні об’єкти України, внутрішні морські води та територіальне море;

суб’єктів, які здійснюють діяльність у сфері охорони, відтворення та використання водних біоресурсів;

природні, напівприродні та штучно створені екосистеми, у межах яких існують або можуть існувати популяції водних біоресурсів;

програми штучного відтворення, зариблення, реінтродукції та акліматизації видів.

Цей розділ не регулює питання промислової аквакультури, крім тих її аспектів, що  безпосередньо пов’язані з охороною природних популяцій та запобіганням  негативному впливу на них.

Стаття 322. Терміни та визначення

У цьому розділі терміни вживаються в такому значенні:

водні біоресурси – сукупність видів водних організмів, що мешкають у природних водних  об’єктах, включаючи риб, безхребетних, водорості та інші живі ресурси;

відтворення водних біоресурсів – комплекс біотехнічних, екологічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення підтримання та збільшення чисельності  природних популяцій;

штучне відтворення – вирощування молоді водних біоресурсів у штучних умовах з подальшим випуском до природних водойм;

репопуляція (реінтродукція) — повернення у природні водойми видів, чисельність яких є зниженою або  які зникли у певних басейнах, за умови наявності наукового  обґрунтування;

осетрові види риб (Acipenseridae) – види риб, що належать до родини осетрових, включені до міжнародних і  національних списків рідкісних та зникаючих видів, а також до додатків  Конвенції CITES;

середовище існування – водні та прибережні екосистеми, необхідні для життєдіяльності певного виду на всіх стадіях його розвитку;

сталий стан популяції – стан, за якого природна популяція може довгостроково існувати без загрози виснаження.

Стаття 323. Принципи відтворення та охорони біоресурсів

Охорона, управління та відтворення біоресурсів здійснюються на основі таких принципів:

Екосистемний підхід – управління біоресурсами з урахуванням взаємозв’язків між видами,  стану середовища існування, гідрологічних умов, біорізноманіття та  впливу антропогенних факторів, відповідно до Рамкової Директиви ЄС з  водної політики.

Запобіжний (превентивний) підхід – ухвалення рішень щодо використання та відтворення біоресурсів із пріоритетом на збереження екосистем, навіть за умов наукової невизначеності, згідно із зобов’язаннями Конвенції про біорізноманіття та директив ЄС.

Науково обґрунтований підхід – здійснення заходів з охорони та відтворення лише на підставі моніторингу, наукових досліджень, біологічних обґрунтувань та  міжнародних стандартів ФАО.

Сталого використання – забезпечення можливості використання біоресурсів без шкоди для їх відновлення та природних екосистем.

Відповідальності та підзвітності – визначення відповідальних органів, прозорість у плануванні та реалізації заходів.

Пріоритетності збереження аборигенних і зникаючих видів, особливо осетрових, відповідно до вимог CITES та Директиви про середовище існування.

Стаття 324. Міжнародні зобов’язання України у сфері охорони та відтворення біоресурсів

Україна виконує міжнародні зобов’язання щодо охорони водних біоресурсів відповідно до таких міжнародних договорів та актів:

Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннська конвенція);

Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція);

Конвенції CITES щодо міжнародної  торгівлі видами флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення  (особливо щодо осетрових видів);

Конвенції про біологічне різноманіття;

міжнародних угод Дунайської комісії та Комісії з рибальства у Чорному морі;

Кодексу поведінки ФАО щодо відповідального рибальства.

У частині гармонізації законодавства з правом Європейського Союзу Україна забезпечує виконання положень:

Директиви 92/43/EEC (Habitats Directive) щодо охорони природних середовищ існування та рідкісних видів;

Директиви 2000/60/EC (Water Framework Directive) про досягнення «доброго екологічного стану» водних мас;

норм Спільної рибальської політики ЄС (CFP) щодо управління рибними ресурсами;

Регламентів ЄС з охорони та контролю вилову осетрових і торгівлі продуктами з них.

Державні органи України  забезпечують імплементацію міжнародних стандартів у сфері охорони видів, відтворення популяцій та моніторингу екосистем, а також створюють  систему міжнародного обміну даними та участі у спільних наукових  програмах.

Глава 2.

Державна політика тп програми відтворення

 

Глава встановлює систему державного управління й стратегічного планування у сфері відтворення рибних запасів, включно з інтегрованими підходами, передбаченими Водною  рамковою директивою ЄС та європейською екосистемною політикою. Норми  регламентують координацію органів влади, планування на басейновому рівні та застосування науково обґрунтованих методів для збереження стану  водних екосистем.

Стаття 325. Державна політика у сфері відтворення водних біоресурсів

Державна політика у сфері відтворення водних біоресурсів ґрунтується на принципах сталого розвитку,  екосистемного управління, наукової обґрунтованості, пріоритетності охорони рідкісних та зникаючих видів, а також на зобов’язаннях України  за міжнародними договорами.

Основними напрямами державної політики є:

відновлення природних популяцій видів, що мають екологічне, економічне та природоохоронне значення;

охорона та поліпшення середовищ існування водних біоресурсів відповідно до Водної рамкової директиви ЄС;

забезпечення генетичної різноманітності видів, включаючи охорону генофонду аборигенних популяцій;

заборона або обмеження діяльності, що може спричинити деградацію екосистем або вплинути на відтворення біоресурсів;

інтеграція найкращих світових практик та рекомендацій FAO у методи штучного та природного відтворення;

забезпечення фінансування середньо- та довгострокових програм відтворення водних біоресурсів;

врахування особливого статусу осетрових як критично зникаючих видів відповідно до CITES та регламентів ЄС.

Державна політика формується та реалізується у взаємодії з органами місцевого самоврядування, науковими установами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами.

Стаття 326. Комплексні державні програми відтворення біоресурсів

З метою системного відновлення водних біоресурсів Кабінет Міністрів України приймає та реалізує Комплексні державні програми відтворення, що включають:

програми репопуляції та реінтродукції цінних видів риб (осетрових, камбали-калкан, вирезуба та інших);

програми штучного відтворення (інкубація, вирощування, випуск молоді);

програми відновлення середовищ існування (нерестовищ, міграційних шляхів, річкової морфології);

програми екологічної реабілітації водосховищ, річок, дельт та прибережних зон;

програми моніторингу та оцінки стану популяцій.

Комплексні програми повинні відповідати:

вимогам Habitats Directive 92/43/EEC щодо охорони видів та середовищ їх існування;

рекомендаціям EU Common Fisheries Policy щодо відтворення запасів водних біоресурсів;

регламентам ЄС та CITES щодо охорони осетрових;

стратегічним документам ЄС у сфері біорізноманіття (Biodiversity Strategy 2030).

Програми включають планові показники: обсяги зариблення, кількісні цілі щодо відновлення природних нерестовищ, рівень відновлення популяцій по кожному басейну, індикатори екологічного стану водних мас згідно з Водною рамковою директивою.

Фінансування програм здійснюється за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів, міжнародних грантів та інших незаборонених законом джерел.

Стаття 327. Координація між державними, регіональними та науковими установами

Координація діяльності у сфері відтворення біоресурсів здійснюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади у співпраці з науковими установами Національної академії наук України, галузевими інститутами та регіональними  структурами.

Для забезпечення узгодженої роботи створюються:

Басейнові координаційні ради (Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Азово-Чорноморський басейн);

Національна науково-технічна рада з відтворення осетрових;

Єдина база даних зариблення, моніторингу та біологічних показників.

Органи влади забезпечують обмін інформацією з міжнародними партнерами, включаючи:

Дунайську комісію;

Чорноморську комісію;

Європейське агентство з навколишнього середовища (EEA);

Європейську комісію (DG MARE, DG ENV).

Координація має забезпечувати  узгодженість національних програм з діючими міжнародними планами дій  щодо осетрових (Pan-European Action Plan for Sturgeons).

Стаття 328. Наукове забезпечення та експертний супровід

Наукове забезпечення відтворення біоресурсів включає:

проведення біологічних, гідроекологічних та генетичних досліджень;

розробку біотехнічних регламентів штучного відтворення;

оцінку екологічних ризиків для природних популяцій;

визначення придатних акваторій для зариблення та репопуляції;

генетичний контроль походження та чистоти ліній осетрових;

розробку науково обґрунтованих квот на вилов у разі відновлення промислового значення популяцій.

Науковий супровід здійснюється відповідно до стандартів:

FAO щодо відповідального рибальства;

ICES та GFCM щодо моніторингу запасів;

вимог ЄС щодо оцінки впливу на довкілля (EIA Directive 2011/92/EU).

Експертні висновки наукових установ є обов’язковими для реалізації програм штучного відтворення,  репопуляції, а також для погодження інвестиційних проєктів у  водогосподарській сфері.

Стаття 329. Участь громадськості та відкритість інформації

Громадськість має право на участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відтворення водних  біоресурсів відповідно до вимог Оргуської конвенції.

Державні органи забезпечують:

відкритий доступ до інформації про стан водних біоресурсів, біорізноманіття та екологічного стану водойм;

публікацію результатів державних програм зариблення;

доступ до даних моніторингу згідно з Водною рамковою директивою ЄС.

Громадські організації можуть брати участь у:

контролі за охороною середовищ існування;

програмах відновлення нерестовищ;

волонтерських програмах зі спостереження за видами (citizen science).

Держава підтримує партнерські ініціативи громадськості та бізнесу у сфері відновлення водних екосистем («зелена інфраструктура», очищення річок, природоохоронні акції).

Глава 3.

Плани відтворення та зариблення

У цій главі закріплюються правові вимоги до штучного відтворення риби та інших водних біоресурсів, зокрема будівництва та експлуатації риборозплідних потужностей, інкубаційних центрів і маточних господарств. Положення базуються на міжнародних стандартах екологічної безпеки, рекомендаціях FAO і принципах генетичної стійкості популяцій, спрямованих на запобігання деградації природних  генетичних ресурсів і забезпечення збалансованого поповнення природних  запасів.

Стаття 330. Обов’язкові плани відтворення для користувачів

Кожен користувач водних біоресурсів, зокрема орендар або постійний користувач водного об’єкта, зобов’язаний розробляти та подавати на затвердження План відтворення водних біоресурсів. План є обов’язковою умовою для отримання, продовження або  переоформлення дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

Плани відтворення мають відповідати:

екосистемному підходу до управління водними ресурсами, передбаченому Водною рамковою директивою ЄС (2000/60/EC);

вимогам Конвенції про біологічне різноманіття (CBD);

принципам відповідального рибальства FAO;

регламентам ЄС щодо охорони місць існування рідкісних і зникаючих видів (Habitats Directive 92/43/EEC).

Усі плани відтворення проходять обов’язкове погодження з науковими установами та подаються через електронний реєстр.

Користувачі несуть відповідальність за невиконання затверджених планів відповідно до законодавства.

Стаття 331. Зміст і структура плану відтворення

План відтворення водних біоресурсів включає:

загальну характеристику водойми (гідрологія, тип екосистеми, статус за Водною рамковою директивою);

реєстр видів, що підлягають відтворенню;

обсяги зариблення, погоджені з науковими установами;

джерело походження рибопосадкового матеріалу з підтвердженням генетичної чистоти (особливо для осетрових);

технології відтворення (інкубація, методи вселення, вікова структура);

календарні строки проведення робіт;

оцінку впливу на екосистему (EIA) відповідно до Директиви ЄС 2011/92/EU;

заходи біобезпеки та профілактики захворювань;

моніторинг показників ефективності, включаючи виживаність, біомасу та індикатори доброго екологічного стану;

план дій у разі екологічних ризиків чи аварійних ситуацій.

Для осетрових обов’язково включаються:

генетичний паспорт матеріалу;

відповідність міжнародним планам відновлення дунайських та чорноморських осетрових;

методи мічення та простежуваності (tagging, PIT-чіпи).

Структура плану затверджується  центральним органом виконавчої влади на основі стандартів FAO та  рекомендацій Європейської комісії (DG MARE).

Стаття 332. Науково-біологічні обгрунтування відтворення

Всі заходи з штучного відтворення водних біоресурсів здійснюються виключно на підставі науково-біологічного обґрунтування (НБО), що включає:

оцінку стану популяцій;

аналіз природних нерестових умов;

визначення біомаси, необхідної для відновлення запасів;

обґрунтування рекомендованих обсягів зариблення;

аналіз гідрологічних та екологічних чинників.

НБО має відповідати:

критеріям ICES та GFCM щодо оцінки запасів риб;

рекомендаціям FAO з відповідального зариблення;

екологічним стандартам ЄС щодо недопущення шкоди природним середовищам.

НБО для осетрових видів повинні відповідати:

Pan-European Action Plan for Sturgeons;

CITES Resolution Conf. 12.7 щодо контролю торгівлі осетровими та їх продуктами;

рекомендаціям Дунайської Комісії.

НБО є основою для затвердження планів відтворення та контролю їх виконання.

Стаття 333. Екологічні вимоги та заборони (інвазивні види, біобезпека)

При розробці та реалізації планів відтворення забороняється:

вселення інвазивних видів, що становлять загрозу аборигенним популяціям, відповідно до Регламенту ЄС 1143/2014 про інвазивні чужорідні види;

вселення видів, не притаманних водним басейнам України, без спеціального дозволу та наукового обґрунтування;

використання рибопосадкового матеріалу без підтверджених ветеринарних документів і довідок про здоров’я.

Користувачі зобов’язані забезпечити:

дотримання вимог біобезпеки відповідно до стандартів OIE;

недопущення занесення патогенів у природні водойми;

карантинні заходи для рибопосадкового матеріалу.

У випадку діяльності, що може негативно вплинути на екосистему, користувач зобов’язаний провести оцінку екологічних ризиків.

У разі порушення вимог цієї статті органи влади можуть призупинити або скасувати дію дозволу користувача.

Стаття 334. Електронний реєстр планів відтворення

З метою забезпечення прозорості, контролю та простежуваності створюється Єдиний електронний реєстр планів відтворення водних біоресурсів.

Реєстр містить: подані та затверджені плани, НБО для відповідних водойм, інформацію про зариблення (вид, обсяг, місце, дата, кількість), дані про виконання планів, результати моніторингу.

Доступ до реєстру є публічним, за винятком даних, що містять комерційну таємницю або персональні дані.

Реєстр інтегрується з:

Єдиною державною екологічною платформою;

інформаційними системами моніторингу водних ресурсів;

міжнародними платформами (EEA, Danube Sturgeon Task Force — за потреби).

Ведення реєстру здійснюється центральним органом виконавчої влади.

Глава 4.

Штуне зариблення та відновлення популяцій

 

Ця глава визначає підходи до природного відтворення риби та підтримання життєздатних популяцій у річкових і морських екосистемах. Вона ґрунтується на вимогах Директив ЄС щодо охорони природних середовищ та видів, передбачає відновлення природних біотопів, ренатуралізацію річок, збереження нерестових та нагульних ділянок, а також мінімізацію антропогенних впливів на  екологічні процеси.

Стаття 335. Загальні правила штучного зариблення

Штучне зариблення проводиться з метою відновлення, підтримання та підвищення чисельності природних популяцій  водних біоресурсів, а також для збереження біорізноманіття відповідно до принципів сталого управління, визначених міжнародними та європейськими  стандартами.

Усі заходи штучного зариблення мають відповідати:

екосистемному підходу (FAO Ecosystem Approach to Fisheries);

принципу запобігання екологічній шкоді (EU precautionary principle);

принципу відновлення природних популяцій згідно з Рамковою директивою ЄС про водну політику.

Забороняється зариблення видів, що не є аборигенними для конкретного басейну, за винятком випадків, обгрунтованих науковими установами та погоджених з центральним органом  виконавчої влади.

Штучне зариблення здійснюється виключно суб’єктами, які мають відповідні дозволи, та за наявності затверджених планів відтворення.

Строки, місця та способи проведення зариблення визначаються на підставі гідробіологічних, екологічних та  науково-біологічних даних, з урахуванням природних циклів розвитку  видів.

Стаття 336. Вимоги до якості та походження посадкового матеріалу

Посадковий матеріал для зариблення повинен відповідати ветеринарно-санітарним та генетичним вимогам ЄС, включаючи положення Regulation (EU) 2016/429 (Animal Health Law).

Посадковий матеріал має походити:

із сертифікованих рибницьких підприємств, що дотримуються стандартів біобезпеки;

з племінних ліній, максимально наближених до генетики природних популяцій у відповідному басейні.

Забороняється використання посадкового матеріалу, що має:

ознаки інфекційних або паразитарних захворювань;

генетичні дефекти, наслідки інбридингу;

змішане або невстановлене походження.

Для осетрових видів обов’язковою є підтверджена генетична ідентифікація походження (мітохондріальний  аналіз, мікросателітні маркери) згідно з рекомендаціями CITES та EU Sturgeon Action Plan.

Кожна партія посадкового матеріалу повинна супроводжуватися ветеринарним свідоцтвом, сертифікатом походження та протоколом контролю якості.

Стаття 337. Порядок проведення зариблення

Зариблення здійснюється відповідно до затвердженого плану відтворення та погодженого графіка, з урахуванням гідрологічних умов, рівня кисню та температури води.

Перед випуском посадкового матеріалу проводиться:

візуальний та вибірковий огляд;

контроль температури та адаптація (акліматизація) до водойми;

оцінка гідрохімічних параметрів.

Випуск риби здійснюється у присутності уповноваженого представника органу рибного господарства або сертифікованого експерта.

На зариблені можуть бути присутні представники рибогосподарської та природоохоронної громадськості, засоби масової інформації, депутати органів місцевого самоврядування, тощо.

Зариблення в охоронних зонах, нерестовищах, заповідних територіях здійснюється за окремими погодженими програмами, відповідно до Habitats Directive.

Усі дії фіксуються в електронному протоколі зариблення з фото- та відеофіксацією.

Стаття 338. Облік, маркування та простежуваність зариблення

Кожна партія посадкового матеріалу  підлягає обов’язковому обліку та маркуванню, що забезпечує  простежуваність на всіх етапах: від вирощування до випуску.

Для осетрових та інших пріоритетних видів застосовується індивідуальне або групове маркування (мікротеги,  PIT-чіпи, генетичні паспорти) відповідно до програм EU Sturgeon 2030 та CITES.

Дані про зариблення вносяться до Єдиного електронного реєстру відтворення водних біоресурсів, який містить:

походження та характеристики посадкового матеріалу, місце, дату та умови зариблення, параметри водного середовища, фото- та відеоматеріали, результати моніторингу.

Реєстр є публічно доступним, за  винятком інформації з обмеженим доступом (закупівельні контракти,  конфіденційні дані підприємств).

Випадки відхилення від планів відтворення фіксуються в реєстрі з обов’язковим обґрунтуванням та погодженням відповідних органів.

Стаття 339. Моніторинг ефективності відтворення

Моніторинг ефективності зариблення  здійснюється з метою оцінки виживаності, міграційної активності, впливу  на екосистему та економічної результативності.

Моніторинг включає: гідробіологічні та іхтіологічні дослідження, контроль популяційної структури та відтворюваності, генетичний моніторинг для унеможливлення зниження генетичного різноманіття, оцінку впливу на інші види та екосистеми.

Для видів, включених до Бернської конвенції та CITES, застосовуються підвищені вимоги до довгострокового наукового спостереження.

Результати моніторингу щорічно подаються до центрального органу виконавчої влади та оприлюднюються у відкритих звітах.

На підставі отриманих даних проводиться коригування планів відтворення відповідно до принципів адаптивного управління (EU Adaptive Management Framework).

 

Глава 5.

Нерестові захисні та міграційні споруди

 

Ця Глава розроблена з урахуванням міжнародних зобов’язань України у сфері охорони водних екосистем та вимог права Європейського Союзу, зокрема Рамкової директиви з водної політики (2000/60/EC), Директиви про середовища проживання (92/43/EEC), European Eel Regulation, рекомендацій FAO щодо рибопропускних споруд, стандартів ICES, а також стратегічних документів ЄС, включно зі Стратегією біорізноманіття до 2030 року та Європейським Зеленим курсом.

Метою цієї Глави є встановлення вимог та правил щодо створення, експлуатації й моніторингу нерестових, захисних та міграційних споруд, необхідних для відновлення безперервності річкових екосистем,  збереження біорізноманіття та забезпечення природних міграцій риб.

Положення Глави визначають:

загальні стандарти та технічні вимоги до таких споруд;

порядок їх проєктування і введення в експлуатацію відповідно до міжнародних практик;

обов’язки користувачів та експлуатантів гідротехнічних об’єктів;

принципи ренатуралізації та відновлення природних нерестових ділянок;

правила моніторингу ефективності та адаптивного управління.

Глава є обов’язковою для всіх проєктів, що можуть впливати на умови нересту,  міграції чи виживання риб у природних водоймах України.

Стаття 340. Створення і функціонування нерестових споруд

Нерестові споруди створюються з метою забезпечення умов для природного розмноження водних біоресурсів, відновлення популяцій та збереження біорізноманіття відповідно до принципів сталого управління та вимог Директиви ЄС про водну політику.

Типи нерестових споруд включають:

штучні нерестові гнізда;

гравійно-кам’янисті нерестові платформи;

нерестові загати та біотехнічні конструкції;

біоплато та ренатуралізовані ділянки річок.

Місця для створення нерестових споруд визначаються на підставі гідробіологічних, іхтіологічних та  екологічних досліджень, узгоджених із науковими установами.

Нерестові споруди підлягають щорічному обстеженню, очищенню та відновленню у періоди, що не шкодять нересту та міграціям риби.

Заходи зі створення нерестових споруд є пріоритетними на ділянках, визначених у планах річкових басейнів згідно з Water Framework Directive.

Стаття 341. Захисні споруди для молоді риб

Захисні споруди встановлюються з  метою мінімізації смертності молоді риб на водозаборах, гідротехнічних  спорудах та інших об’єктах, що створюють ризики для біоресурсів.

До захисних споруд належать: рибозахисні сітки, решітки та бар’єри, системи відлякування (акустичні, світлові, гідродинамічні), низькошвидкісні водозабірні конструкції, системи екологічного забору води, що відповідають стандартам ЄС.

Вимоги до технічних параметрів захисних споруд встановлюються з урахуванням рекомендацій ICES, CEN Standards та FAO.

Забороняється експлуатація водозабірних споруд без справних засобів рибозахисту.

Користувачі водних біоресурсів  зобов’язані забезпечувати регулярне технічне обслуговування та контроль  ефективності захисних споруд.

Стаття 342. Міграційні споруди для проходу риби

Міграційні споруди (рибопереходи)  створюються для забезпечення безперешкодного переміщення риби вгору та вниз за течією, відповідно до цілей відновлення річкової безперервності ЄС (EU River Connectivity Plan).

Типи міграційних споруд включають: рибопідйомники та рибопропускні канали, природоподібні рибопереходи, байпасні канали, технології «fish-friendly turbines», системи переправи для осетрових та інших мігруючих видів.

Міграційні споруди проектуються з урахуванням: біологічних характеристик видів, швидкості та рівня води, сезонних міграційних циклів, рекомендацій FAO Fish Passage Manual.

Усі нові гідротехнічні споруди повинні включати рибопропускні пристрої, якщо інше не передбачено науковим обґрунтуванням.

Підприємства, що експлуатують гідроспоруди, зобов’язані забезпечувати технічне обслуговування  рибопереходів та проводити перевірку їх ефективності не рідше двох разів на рік.

Стаття 343. Вимоги до проєктування та експлуатації споруд

Проєктування нерестових, захисних та міграційних споруд здійснюється на підставі: екологічних оцінок, аналізу впливу на довкілля (ОВД), міжнародних стандартів CEN, ICES та FAO, вимог EU Environmental Impact Assessment Directive.

Усі споруди повинні: забезпечувати мінімізацію антропогенного впливу, бути безпечними для видів, занесених до Червоної книги України та Додатків II та IV Habitats Directive, гарантувати довгострокову екологічну стійкість.

Перед введенням в експлуатацію споруди проходять державний екологічний аудит.

Експлуатація споруд повинна  відповідати паспортам, інструкціям та регулярним графікам обслуговування, затвердженим відповідними органами.

Будь-які зміни в конструкції або режимі роботи споруд погоджуються з центральним органом виконавчої влади та науковими установами.

Стаття 344. Відновлення природних нерестових ділянок

Відновлення природних нерестових ділянок є пріоритетом державної політики у сфері відтворення біоресурсів, відповідно до EU Biodiversity Strategy 2030.

Заходи щодо відновлення включають: ренатуралізацію русел річок, очищення нерестових грунтів від замулення, часткове видалення штучних перешкод, відновлення повеневого режиму, реінтродукцію місцевих видів рослин та донної фауни.

Відновлення нерестових ділянок здійснюється на основі науково-біологічних обстежень та гідрологічних моделей.

Державні та місцеві органи влади  зобов’язані включати заходи з відновлення нерестових ділянок до планів управління річковими басейнами.

Після виконання робіт проводиться обов’язковий моніторинг із залученням наукових установ.

Глава 6.

Відновлення річкових і водних екосистем

 

Цей розділ встановлює правові, організаційні та технічні засади відновлення річкових і водних екосистем України з метою забезпечення їх природного функціонування, збереження біорізноманіття та досягнення доброго екологічного стану відповідно до вимог Водної рамкової директиви ЄС (2000/60/EC), Директиви про оселища (92/43/EEC), Європейської стратегії біорізноманіття до 2030 року,  Регламенту ЄС про відновлення природи та інших міжнародних стандартів.

Розділ регулює порядок здійснення біотехнічних і екологічних заходів, ренатуралізації водних систем, усунення бар’єрів для міграції риби та відновлення природних гідрологічних процесів. Норми спрямовані на збалансоване управління  річковими басейнами, підтримку природних екосистемних послуг, поліпшення стану рибних популяцій і створення безперервності водних екокоридорів.

Запроваджені положення забезпечують інтеграцію екосистемного, запобіжного та науково обґрунтованого підходів, відповідність міжнародним зобов’язанням України та принципам сталого використання водних біоресурсів.

Розділ також визначає вимоги до планування, реалізації та моніторингу відновлювальних заходів, включно з контролем ефективності та відкритістю інформації.

Стаття 345. Біотехнічні заходи відновлення

Біотехнічні заходи спрямовуються на  відновлення природної структури та функцій водних екосистем і  здійснюються відповідно до екосистемного підходу, передбаченого FAO та  Водною рамковою директивою ЄС.

До біотехнічних заходів належать:

створення й відновлення природних нерестових ділянок, субстратів та укриттів;

відновлення руслових структур (перекатів, плес, меандрів), природної морфодинаміки;

інженерно-екологічні роботи з реабілітації прибережних зон та заплав;

впровадження природоорієнтованих рішень (nature-based solutions) для регуляції гідрологічного режиму;

встановлення біотехнічних  конструкцій (штучні нерестові субстрати, рифові модулі, укриття для  молоді) за умови, що вони відповідають природним умовам та не порушують  міграційні шляхи риби;

насадження гідрофітів та формування природних угруповань водної рослинності для поліпшення якості середовища.

Біотехнічні заходи мають  грунтуватися на науковому моніторингу видового складу, гідрологічних  умов та екологічного статусу водойм.

Усі роботи повинні відповідати вимогам Директиви 92/43/ЄЕС (Habitats Directive) щодо охорони природних оселищ та видів.

Стаття 346. Екологічні заходи покращення стану водойм

Екологічні заходи покликані  забезпечити досягнення або підтримання «доброго екологічного стану»  водних об’єктів згідно з Водною рамковою директивою ЄС.

До екологічних заходів належать:

зменшення джерел забруднення, включаючи дифузні та точкові, відповідно до норм ЄС щодо водоочищення;

відновлення природного гідрологічного режиму, включно з цілорічними екологічними витратами води;

заходи з боротьби з евтрофікацією, інтенсивним замуленням та деградацією донних біотопів;

контроль та обмеження інвазійних видів відповідно до Регламенту ЄС №1143/2014;

створення прибережних буферних смуг для фільтрації стоку;

збереження та відновлення природних гідрологічних зв’язків між рікою, заплавою та озерами;

екологічний моніторинг відповідно до методологій ЄС (ICES, WFD).

Фінансування та реалізація заходів може здійснюватися в межах програм ЄС: LIFE, Horizon Europe, EU Green Deal.

Стаття 347. Ренатуралізація водних систем (відповідно до EU Biodiversity Strategy 2030)

Ренатуралізація річок та водойм здійснюється відповідно до цілей EU Biodiversity Strategy 2030 та Регламенту ЄС про відновлення природи (Nature Restoration Law, 2024).

Ренатуралізація передбачає комплекс заходів для повернення водних екосистем до природного або наближеного  до природного стану, включно з:

усуненням штучних руслових змін, відновленням меандрування та природної морфології;

відновленням заплавних територій, болотних систем, а також природних водно-болотних угідь;

формуванням природної річкової динаміки, гідрологічних та гідрохімічних процесів;

відновленням саморегуляції екосистеми та біоценотичних зв’язків;

переорієнтацією гідротехнічних рішень на природоорієнтовані підходи;

масштабними проектами зі зняття обмежень течії, відновлення заплавної площі, створення екокоридорів для водної фауни.

Пріоритет надається річковим ділянкам, що мають важливе значення для біорізноманіття, включені до мережі Natura 2000, або визначені як ключові для міграції риби.

Ренатуралізація проводиться на основі басейнових планів управління водними ресурсами та має супроводжуватися довгостроковим екологічним моніторингом.

Стаття 348. Усунення бар’єрів для міграції риби

Заходи з усунення бар’єрів для міграції риби проводяться відповідно до вимог:

FAO Guidelines for Fish Passage,

ICES Working Group on Fish Migration,

EU Eel Regulation (1100/2007),
 – рекомендацій Європейської комісії щодо розблокування 25 000 км річок (EU Biodiversity Strategy 2030).

До основних заходів належать:

демонтаж або модернізація гідротехнічних споруд, що перешкоджають міграції риби;

облаштування ефективних рибоходів, рибопідйомників, перепускних каналів та природних обходів;

переобладнання існуючих дамб згідно з природоорієнтованими рішеннями;

забезпечення безпечного скату молоді риб (fish downstream passage) через системи низького травмування;

реєстр перешкод на річках та поетапна програма їх усунення;

пріоритезація демонтажів відповідно до критичності для міграційних шляхів, стану populations та екологічної вигоди.

Будь-які нові споруди повинні забезпечувати повну прохідність риби та відповідати міжнародним стандартам проектування рибопропускних споруд.

Моніторинг ефективності шляхів міграції здійснюється з використанням телеметрії, відеоспостереження та інших наукових методів.

Глава 7.

Відтворення та охорона осетрових видів риб

 

Ця глава визначає спеціальні правові, наукові та організаційні засади охорони та відтворення осетрових видів риб України як критично загрожених видів, що перебувають під особливою охороною відповідно до міжнародних конвенцій та зобов’язань держави. Норми глави розроблені з урахуванням вимог Конвенції CITES, Бернської  конвенції, Плану дій ЄС щодо осетрових, рекомендацій Дунайської комісії, Міжнародної комісії із захисту Дунаю (ICPDR) та інших міжнародних  інструментів.

Глава встановлює правила формування та реалізації національної програми відтворення осетрових, відновлення  природних нерестових та міграційних шляхів у басейнах Дунаю, Дністра та  інших водних системах, забезпечення генетичної чистоти та  простежуваності штучно вирощених особин, упровадження сучасних методів наукового моніторингу та супутникового мічення.

Особлива увага приділяється охороні природних місць існування осетрових, запобіганню днопоглибленню та  іншим роботам, що можуть завдати шкоди нерестовим оселищам, забезпеченню безперешкодної міграції, зниженню ризиків антропогенного впливу та  боротьбі з незаконним виловом відповідно до вимог Регламенту ЄС з  протидії ННН-промислу (IUU Regulation).

Глава також визначає механізми міжнародної співпраці, транскордонної координації та фінансування через  державні програми, європейські фонди LIFE, Horizon Europe та інші міжнародні ініціативи, а також правила звітування та відкритості даних. Її положення забезпечують відновлення історичних популяцій осетрових та  збереження їх для майбутніх поколінь у відповідності до європейських  природоохоронних стандартів.

Стаття 349. Особливий правовий статус осетрових видів риб

Осетрові види риб відносяться до критично загрожених видів та перебувають під особливою охороною держави.

Збереження та відтворення осетрових здійснюється відповідно до:

Конвенції CITES;

Бернської конвенції;

EU Sturgeon Action Plan;

національного законодавства про охорону видів, що перебувають під загрозою зникнення.

Осетрові включені до Червоної книги України та Додатків II і IV Habitats Directive.

Стаття 350. Національна програма відтворення осетрових

Держава розробляє та реалізує довгострокову національну програму відтворення осетрових, що включає:

заходи щодо збереження та нарощування чисельності популяцій;

пріоритетні дії у Дунайському та Дністровському басейнах;

координацію з програмами ЄС і транскордонними ініціативами.

Програма включає план штучного розмноження, зариблення, відновлення міграційних шляхів та охорони місць існування.

Наукові установи здійснюють експертний супровід програми, а громадські організації залучаються до контролю та моніторингу.

Стаття 351. Відновлення нерестових та міграційних шляхів осетрових

Відновлення міграційних шляхів осетрових здійснюється шляхом: облаштування рибоходів і рибопереходів на гідроспорудах, усунення або модифікації перешкод на річках, реконструкції та модернізації ГЕС з урахуванням екологічних вимог.

Проєкти відновлення погоджуються з науковими установами та міжнародними організаціями, зокрема Дунайською комісією.

Реконструкція повинна забезпечувати природну конективність річок і безпечну міграцію всіх вікових груп осетрових.

Стаття 352. Штучне відтворення та зариблення осетрових

Штучне відтворення здійснюється виключно з локальних генетичних ліній.

Забороняється використання гібридів або інтродукція чужорідних генетичних ліній.

Всі операції з вирощування, транспортування та зариблення підлягають повній простежуваності та фіксації в електронному реєстрі.

План штучного відтворення розробляється науковими установами і затверджується центральним органом виконавчої влади.

Стаття 353. Генетичний контроль та науковий супровід

Створюється національний генетичний банк осетрових для збереження різноманіття популяцій.

Обов’язковий регулярний генетичний аналіз всіх штучно вирощених особин перед зарибленням.

Використовуються сучасні технології маркування та супутникового мічення для контролю міграцій, виживаності  та поширення осетрових.

Науковий супровід включає моніторинг популяцій у природних умовах та адаптивне управління програмою відтворення.

Стаття 354. Охорона місць існування осетрових

Особлива охорона встановлюється для нерестових та міграційних зон осетрових.

Забороняється днопоглиблення, будівництво споруд та будь-які роботи, що можуть пошкодити нерестові оселища.

Створюються охоронні коридори для міграції осетрових, їх межі визначаються науковими дослідженнями та включаються до планів управління басейнами.

Контроль за дотриманням правил здійснюється державними органами та залученими науковими установами.

Стаття 355. Заборона вилову та боротьба з браконьєрством

Повна заборона комерційного вилову осетрових у природних водоймах.

Посилена відповідальність за порушення включає адміністративні, цивільні та кримінальні санкції.

Заходи з боротьби з браконьєрством відповідають EU IUU Regulation та міжнародним стандартам.

Встановлюються системи моніторингу, патрулювання та застосування сучасних технологій (дрони, відеоспостереження, датчики руху).

Стаття 356. Міжнародна співпраця у відновленні осетрових

Співпраця здійснюється через: Дунайську комісію, транскордонні програми відновлення осетрових, обмін науковою та технічною інформацією з державами-сусідами.

Координація передбачає узгодження планів зариблення, відновлення міграційних шляхів і охорони природних оселищ.

Стаття 357. Фінансування заходів з відтворення осетрових

Фінансування здійснюється за рахунок: державного бюджету, міжнародних грантів (LIFE, Horizon Europe, WWF), приватних інвестицій та донорських програм.

Використання коштів підлягає обов’язковому публічному обліку та контролю.

Фінансові ресурси спрямовуються на штучне відтворення, зариблення, наукові дослідження, охорону нерестових зон та інфраструктуру для рибоходів.

Стаття 358. Звітування та публічний доступ до інформації

Центральний орган виконавчої влади щорічно оприлюднює звіт про стан осетрових популяцій, результати зариблення та охорони.

Вся інформація ведеться у електронному порталі, доступному для науковців, громадських організацій та громадськості.

Дані звітування включають: чисельність популяцій, результати генетичного контролю, ефективність рибоходів і заходів з охорони.

Публічне звітування є обов’язковим для всіх користувачів водойм, які беруть участь у програмах відтворення осетрових.

Усі заходи щодо відтворення та охорони осетрових видів риб у природних водоймах України здійснюються з урахуванням положень цього Кодексу та Закону України “Про національну програму відновлення осетрових видів риб в природних водоймах України та розвиток товарного осетрівництва”, після його прийняття.

Центральні та регіональні органи влади, користувачі водойм, наукові установи та громадські організації при плануванні та реалізації заходів з відтворення осетрових керуються вимогами цього спеціального Закону.

Глава 8.

Моніторинг, простежуваність і контроль

 

Глава визначає правові та організаційні засади державного та наукового моніторингу, системи простежуваності та контролю за станом водних біоресурсів України. Положення глави спрямовані на  забезпечення прозорості, надійності та оперативності інформації,  необхідної для сталого використання та охорони водних екосистем, а також для виконання міжнародних зобов’язань України.

Глава регламентує:

Державний моніторинг популяцій риб та інших водних біоресурсів, якості води та стану екосистем, відповідно до методологій Водної рамкової директиви ЄС та  рекомендацій ICES;

Електронну систему простежуваності, яка забезпечує контроль за рухом водних біоресурсів від зариблення до  вилову та реалізації, у відповідності з принципами EU IUU Regulation і  FAO Guidelines on Fish Traceability;

Науковий контроль та незалежні оцінки, що включають регулярні дослідження, генетичний аналіз, телеметрію та оцінку ефективності заходів відтворення;

Громадський контроль та відкритість даних, забезпечуючи доступ до інформації для зацікавлених сторін, включно з  громадськістю, науковцями та міжнародними партнерами, сприяючи  підзвітності та прозорості управління водними біоресурсами.

Положення Глави враховують принципи екосистемного підходу, запобіжності та наукової обґрунтованості, встановлюючи механізми адаптивного управління водними ресурсами та  інтеграції результатів моніторингу у державну політику та плани  відтворення.

Стаття 359. Державний моніторинг біоресурсів

Державний моніторинг водних біоресурсів включає: оцінку чисельності та структури популяцій риб і інших водних видів, контроль стану екосистем, нерестових, зимувальних та міграційних зон, оцінку якості води та стану середовища існування.

Моніторинг проводиться централізовано державними органами з залученням наукових установ і відповідно до  методик Водної рамкової директиви ЄС (WFD) та стандартів ICES.

Результати моніторингу  використовуються для планування заходів з відтворення, охорони та  адаптивного управління водними біоресурсами.

Дані державного моніторингу підлягають регулярному звітуванню та інтеграції у національні інформаційні системи.

Стаття 360. Електронна система простежуваності

Встановлюється єдина електронна система простежуваності водних біоресурсів, яка забезпечує контроль за: джерелом та походженням посадкового матеріалу, переміщенням і зарибленням у водоймах, обігом продукції аквакультури та рибного промислу.

Система забезпечує повну простежуваність відповідно до принципів FAO Guidelines on Fish Traceability та EU IUU Regulation.

Користувачі водойм, оператори  аквакультури та органи контролю зобов’язані вести дані у системі та  забезпечувати їх достовірність.

Інформація з електронної системи є базою для державного моніторингу, наукових досліджень та громадського контролю.

Стаття 361. Науковий контроль і незалежні оцінки

Науковий контроль передбачає  регулярне проведення незалежних оцінок ефективності заходів відтворення, зариблення та охорони водних біоресурсів.

До заходів наукового контролю належать: генетичний аналіз популяцій, оцінка виживаності та розподілу зариблених особин, телеметрія та супутникове мічення риб, незалежні аудити державних програм відтворення та охорони.

Наукові результати використовуються для адаптивного управління, корекції планів відтворення та поліпшення  екологічної ефективності заходів.

Незалежні оцінки проводяться акредитованими науковими установами та публікуються у відкритому доступі.

Стаття 362. Громадський контроль і відкритість даних

Громадські організації та зацікавлені сторони мають право брати участь у моніторингу водних біоресурсів та охорони екосистем.

Центральний орган виконавчої влади забезпечує відкритий доступ до результатів моніторингу, даних електронної системи простежуваності та звітів на національному порталі.

Громадський контроль включає: перевірку законності користування водоймами, спостереження за проведенням заходів з відтворення та охорони, участь у громадських консультаціях та аудиторських перевірках.

Відкритість даних забезпечує підзвітність органів влади, користувачів водойм та сприяє реалізації  принципів сталого управління водними ресурсами.

Глава 9.

Фінансування відтворення

 

Глава встановлює загальні засади фінансового забезпечення заходів з відтворення, охорони та сталого використання водних біоресурсів, включаючи спеціальні програми для критично загрожених видів, зокрема осетрових.

Положення глави передбачають мультіканальне фінансування через державний та місцевий бюджети, приватні інвестиції, міжнародні  гранти та фонди, а також механізми державно-приватного партнерства.

Мета глави – забезпечити прозоре, ефективне та контрольоване використання фінансових ресурсів, що відповідає принципам сталого управління, міжнародним зобов’язанням України, стандартам ЄС (EU Biodiversity Strategy 2030, EU Green Deal, FAO Guidelines), а також гарантує прозорість і публічність витрат для  громадськості, науковців та органів державного контролю.

Глава визначає принципи фінансування заходів, включно з плануванням, цільовим використанням коштів, контролем ефективності та звітністю, а також взаємодією державних і приватних суб’єктів для досягнення довгострокових цілей відтворення  водних біоресурсів.

Стаття 363. Джерела фінансування

Фінансування заходів з відтворення водних біоресурсів здійснюється за рахунок:

державного бюджету (центральні програми відтворення, зариблення, охорона осетрових видів);

місцевих бюджетів (регулювання водойм місцевого значення, підтримка зариблення, екологічні заходи);

приватних інвестицій (користувачі водойм, підприємства аквакультури, промислові оператори);

міжнародних грантів, донорських та благодійних програм (LIFE, Horizon Europe, WWF, FAO та інші екологічні ініціативи).

Використання коштів повинно бути цільовим, прозорим та контрольованим, з обов’язковим звітуванням у електронному реєстрі та публічних платформах.

Джерела фінансування можуть  комбінуватися у рамках державних і місцевих програм для забезпечення  ефективності та стабільності заходів відтворення.

Стаття 364. Державно-приватне партнерство

Для реалізації комплексних програм відтворення дозволяється державно-приватне партнерство (ДПП), яке включає:

спільне фінансування заходів з відтворення та зариблення;

інвестування у будівництво нерестових та міграційних споруд, лабораторій, інфраструктури моніторингу;

забезпечення технологічного та наукового супроводу.

Умови ДПП визначаються договором, який включає: чітке розмежування відповідальності, механізми контролю та звітності, гарантії відповідності міжнародним стандартам та принципам сталого управління.

Усі ДПП-проєкти підлягають погодженню центральним органом виконавчої влади та включенню у національні програми відтворення.

Стаття 365. Цільові фонди та грантові програми

Створюються цільові фонди для фінансування: відтворення критично загрожених видів риб, зокрема осетрових, охорони нерестових, зимувальних та міграційних зон, наукових досліджень та розвитку інноваційних технологій відтворення.

Грантові програми можуть реалізовуватися: державними та міжнародними організаціями, фондами ЄС (LIFE, Horizon Europe) та іншими донорськими програмами, благодійними та громадськими ініціативами.

Цільові фонди та грантові програми мають забезпечувати прозорість, публічну звітність і контроль ефективності використання коштів.

Стаття 366. Публічний фінансовий контроль

Використання фінансових ресурсів підлягає обов’язковому публічному фінансовому контролю з боку держави, місцевих органів влади та незалежних аудиторів.

Контроль включає: перевірку цільового використання коштів, аудит ефективності заходів відтворення, звітність у відкритих електронних реєстрах та на національних платформах.

Громадські організації та наукові  установи мають право брати участь у контролі та надавати незалежні оцінки ефективності фінансування.

Публічний фінансовий контроль забезпечує відповідність міжнародним стандартам прозорого управління природними ресурсами, принципам EU Green Deal та EU Biodiversity Strategy 2030.

Глава 10.

Відповідальність та санкції

 

Глава встановлює правові засади відповідальності за порушення норм відтворення, охорони та сталого використання водних біоресурсів, включаючи критично загрожені види, зокрема осетрових.

Положення Глави спрямовані на:

Забезпечення дотримання вимог Кодексу та національних програм відтворення.

Виконання міжнародних зобов’язань України, зокрема CITES, Bern Convention, EU IUU Regulation, EU Sturgeon Action Plan.

Запровадження системи адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності, яка гарантує ефективність заходів з охорони біоресурсів.

Встановлення порядку відшкодування шкоди водним екосистемам та популяціям риб, що завдана незаконними діями.

Глава забезпечує прозорість і справедливість санкцій, інтеграцію міжнародних стандартів, захист біорізноманіття та стимулює відповідальне водокористування.

Стаття 367. Порушення вимог відтворення біоресурсів

Порушенням вимог цього Кодексу та спеціальних програм відтворення вважаються: недотримання планів відтворення та зариблення, використання неякісного або несертифікованого посадкового матеріалу, порушення правил охорони нерестових, зимувальних та міграційних зон, незаконне вилучення, облік або продаж водних біоресурсів, зокрема осетрових, невиконання вимог електронної системи простежуваності та звітності.

Вчинення таких порушень підлягає встановленій законодавством України відповідальності, включно з адміністративною, цивільною та кримінальною.

Стаття 368. Адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність

Адміністративна відповідальність застосовується за порушення вимог щодо: проведення зариблення та заходів з відтворення, ведення електронного обліку та простежуваності, дотримання режимів охорони нерестових та міграційних зон.

Цивільна відповідальність включає відшкодування матеріальної шкоди, завданої водним біоресурсам або екосистемам у результаті порушень.

Кримінальна відповідальність встановлюється за: незаконний вилов осетрових та інших видів, що перебувають під охороною, порушення міжнародних зобов’язань України (CITES, EU IUU Regulation), систематичне або тяжке порушення норм відтворення, що призвело до значного зниження чисельності популяцій.

Види відповідальності застосовуються у комплексі, залежно від тяжкості порушення та його наслідків, із дотриманням принципів справедливості, прозорості та пропорційності.

Стаття 369. Відшкодування шкоди водним біоресурсам

Особа, що завдала шкоди водним біоресурсам, зобов’язана: відшкодувати матеріальну шкоду, включно з вартістю знищених або пошкоджених рибних ресурсів, компенсувати витрати держави на відновлення пошкоджених екосистем та заходи з відтворення.

Вартість шкоди визначається відповідно до методик державного обліку, стандартів FAO та ICES, із врахуванням ринкової вартості водних біоресурсів та екологічних послуг.

Відшкодування може здійснюватися: у грошовій формі, шляхом участі порушника у заходах відтворення та охорони біоресурсів, комбінацією обох форм.

Відшкодування шкоди є обов’язковим і контролюється державними органами та органами публічного фінансового контролю.

 

Глава 11.

Перехідні та прикінцеві положення

 

 

Глава визначає порядок імплементації норм цього Кодексу, забезпечує плавний перехід для користувачів водойм, органів влади та  наукових установ до нових правил відтворення та охорони водних  біоресурсів, а також встановлює дату набрання чинності положень Кодексу.

Положення Глави спрямовані на:

Імплементацію європейських норм і стандартів, включно з WFD 2000/60/EC, Habitats Directive 92/43/EEC, EU IUU Regulation, EU Biodiversity Strategy 2030, EU Green Deal.

Забезпечення етапного впровадження заходів відтворення, охорони, моніторингу та фінансування.

Встановлення перехідних правил для користувачів водойм, що дозволяє адаптуватися до нових вимог без порушення законних прав та обов’язків.

Чітке визначення моменту набрання чинності Кодексу та спеціальних положень для осетрових видів, інших критично важливих біоресурсів та державних програм відтворення.

Стаття 370. Імплементація норм ЄС

Положення цього Кодексу імплементують вимоги Європейського Союзу щодо:

управління водними ресурсами та охорони водних екосистем (Water Framework Directive 2000/60/EC);

охорони природного середовища та біорізноманіття (Habitats Directive 92/43/EEC, EU Biodiversity Strategy 2030);

боротьби з незаконним, неконтрольованим та нерегламентованим виловом (EU IUU Regulation);

розвитку сталого водокористування та аквакультури відповідно до принципів EU Green Deal.

Центральні та регіональні органи влади забезпечують узгодження національних програм відтворення, моніторингу та охорони біоресурсів з вимогами ЄС.

Всі користувачі водойм та оператори аквакультури зобов’язані дотримуватися імплементованих норм у своїй діяльності.

Стаття 371. Етапність впровадження

Впровадження положень цього Кодексу здійснюється поетапно, відповідно до календарних планів та державних програм відтворення.

Центральний орган виконавчої влади визначає етапи реалізації:

перехід до ведення електронних планів відтворення та простежуваності;

поетапне впровадження заходів з охорони нерестових та міграційних зон;

адаптація фінансових та контрольних механізмів;

поступове включення спеціальних заходів для осетрових видів та інших критично загрожених популяцій.

Етапність впровадження забезпечує плавну адаптацію користувачів, науковців та органів влади без порушення прав та обов’язків.

Стаття 372. Перехідні норми для користувачів

Користувачі водойм та оператори аквакультури протягом перехідного періоду:

зобов’язані поступово впроваджувати електронні плани відтворення та системи простежуваності;

можуть продовжувати користування  водоймами відповідно до попередніх дозволів, за умови дотримання  основних принципів охорони та сталого використання;

мають право на консультації та навчання від державних органів щодо нових норм та вимог Кодексу.

Перехідні норми діють до повного  впровадження всіх положень Кодексу та прийняття спеціальних законів щодо критично загрожених видів (зокрема осетрових).

Стаття 373. Набрання чинності

Цей Кодекс набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Центральний орган виконавчої влади забезпечує опублікування календарного плану впровадження положень Кодексу, включно з поетапними заходами щодо моніторингу, відтворення та охорони біоресурсів.

До набрання чинності Кодексу застосовуються діючі нормативно-правові акти України, що не суперечать його положенням.

З дня набрання чинності всі  державні органи, користувачі водойм, оператори аквакультури та наукові  установи зобов’язані дотримуватися положень Кодексу та спеціальних законів щодо охорони водних біоресурсів.

 

Розділ XXII

КООПЕРАТИВНІ РИБОГОСПОДАРСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ

 

Україна визнає стратегічну роль рибного господарства для продовольчої безпеки, економічної стабільності та охорони водних екосистем. У відповідності до принципів сталого розвитку, норм ЄС щодо кооперативів та міжнародних зобов’язань, держава забезпечує створення та функціонування кооперативних рибогосподарських  об’єднань як ключових елементів системи сталого рибальства.

Такі об’єднання формуються на засадах добровільності, партнерства, колективної відповідальності за  стан водних біоресурсів та економічної доцільності. Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) здійснює нормативно-правове забезпечення, координацію, науково-методичний супровід і державний контроль за їх діяльністю.

Кооперативна модель спрямована на  поєднання природоохоронних і господарських цілей, підвищення ефективності використання водних біоресурсів, підтримку малого та середнього бізнесу та формування прозорих і стійких ланцюгів постачання.

Створення кооперативів відповідає кращим міжнародним практикам, принципам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, Водної рамкової директиви ЄС, директивам ЄС щодо кооперативного сектору (зокрема Директива 2013/34/ЄС, Регламент (ЄС) № 1435/2003) та екосистемному підходу до управління водними ресурсами.

Глава 1.

Загальні положення

Стаття 374. Правовий статус кооперативів у сфері промислу

Кооперативи рибогосподарських  об’єднань (далі – «кооперативи») є юридичними особами, створеними на добровільних засадах для здійснення рибогосподарської, економічної, наукової та природоохоронної діяльності.

Кооперативи функціонують на засадах: добровільності членства, партнерства та колективної відповідальності за стан водних біоресурсів, прозорості управління та фінансової звітності відповідно до Директиви ЄС 2013/34/EU.

Кооперативи є ключовим елементом системи сталого рибальства, здійснюючи діяльність відповідно до принципів: сталого розвитку, міжнародних зобов’язань України, норм ЄС, зокрема:

Водна рамкова директива ЄС (2000/60/EC);

Директива ЄС 2013/34/EU;

Регламент (ЄС) № 1435/2003 про розвиток рибогосподарських кооперативів;

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries;

принципи екосистемного підходу до управління водними ресурсами.

Стаття 375. Мета створення рибальських кооперативів

Основними цілями створення кооперативів є:

забезпечення ефективного та сталого використання водних біоресурсів;

підтримка малого та середнього бізнесу та розвиток прозорих ланцюгів постачання продукції;

гармонізація природоохоронних та господарських цілей;

інтеграція української рибної продукції на європейські та світові ринки.

Стаття 376. Доцільність створення кооперативів

Кооперативи сприяють:

підвищенню легальності промислу та дотриманню принципів прозорості;

модернізації промислового флоту та рибогосподарської інфраструктури;

застосуванню інноваційних технологій та науково-методичному супроводу;

дотриманню стандартів сталого рибальства за принципами Водної рамкової директиви ЄС (2000/60/EC) та FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries.

 

Глава 2.

Створення та реєстрація кооперативів у рибному секторі

 

Стаття 377. Заснування кооперативів

Кооператив у рибному секторі засновується не менш як трьома фізичними або юридичними особами, які здійснюють діяльність у сфері рибальства, аквакультури, первинної переробки, логістики або реалізації рибної продукції.

Заснування кооперативу здійснюється на засадах: добровільності та відкритого членства, демократичного управління, економічної участі членів, автономії та незалежності, добросовісної конкуренції відповідно до Regulation (EU) No 1308/2013 (спільна організація ринку сільськогосподарської продукції, включно з рибою), забезпечення простежуваності та прозорості відповідно до Regulation (EU) No 1379/2013 (організація ринку рибної продукції).

Засновники кооперативу здійснюють установчі дії відповідно до положень цієї Глави та з урахуванням  принципів фінансової прозорості, передбачених Directive 2013/34/EU (щодо річної фінансової звітності, консолідованої звітності та аудиту).

Стаття 378. Статут кооперативу

Кооператив діє на підставі статуту, який має бути розроблений у відповідності до:

вимог, встановлених законодавством України;

правових принципів Європейського Союзу щодо кооперативних товариств (Regulation (EC) No 1435/2003 про Статут європейського кооперативного товариства (SCE));

загальних вимог корпоративного врядування для суб’єктів рибного сектору відповідно до Regulation (EU) No 1380/2013 (Спільна рибальська політика).

Статут кооперативу обов’язково визначає: правовий статус, цілі та сфери діяльності, критерії членства, порядок його набуття та припинення, права, обов’язки та економічну участь членів, органи управління кооперативом, їх компетенції та процедури прийняття рішень, систему внутрішнього контролю, аудит та прозорість звітності відповідно до Directive 2006/43/EC (статутний аудит), порядок розподілу прибутків та формування кооперативних фондів, механізми відповідальності членів та кооперативу, положення щодо запобігання конфлікту інтересів та недобросовісної поведінки, порядок ліквідації, реорганізації та передачі активів.

Статут може включати додаткові  положення щодо участі у сертифікаційних програмах (MSC, ASC),  екологічної відповідальності та сталого управління ресурсами відповідно  до Regulation (EU) No 2021/1139 (Європейський морський, рибальський та аквакультурний фонд).

Стаття 379. Реєстрація кооперативу

Реєстрація кооперативу здійснюється у державному реєстрі юридичних осіб у порядку, встановленому національним законодавством, з урахуванням:

вимог корпоративної ідентифікації відповідно до Directive (EU) 2017/1132 (корпоративне право);

вимог фінансової звітності відповідно до Directive 2013/34/EU;

вимог щодо прозорості власності та бенефіціарів відповідно до Directive (EU) 2015/849 (четверта AMLD).

Кооператив набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації.

У сфері рибного господарства  реєстрація кооперативу підлягає додатковому повідомленню до  Держрибагентства для включення у Реєстр суб’єктів рибного господарства,  що відповідає принципам прозорості сектору за Regulation (EU) No 1224/2009 (Контрольна система ЄС).

Стаття 380. Державне партнерство та підтримка кооперативів

Кооперативи у рибному секторі визнаються ключовими учасниками сталого управління рибними ресурсами відповідно до принципів Common Fisheries Policy (CFP).

Держава забезпечує кооперативам:

організаційну підтримку;

фінансову підтримку програм модернізації, інновацій та сталого розвитку відповідно до стандартів, еквівалентних вимогам Regulation (EU) 2021/1139 (EMFAF);

науково-методичне забезпечення, включаючи доступ до даних моніторингу відповідно до Regulation (EU) 2017/1004 (збір рибальських даних).

Кооперативи можуть брати участь у: програмах розвитку аквакультури та рибальства, екологічних та збережувальних проєктах, програмах підвищення якості, сертифікації та простежуваності рибної продукції.

Стаття 381. Інтеграція у спільні ринки та професійні організації

Кооперативи можуть бути визнані: організаціями виробників (Producer Organisations – PO), міжгалузевими організаціями;
 відповідно до критеріїв Regulation (EU) No 1379/2013.

Такі організації отримують статус учасників спільного ринку рибної продукції та користуються спеціальними  механізмами підтримки, гармонізованими з правилами ЄС

Стаття 382. Економічна модель та принципи діяльності кооперативу

Кооперативи у рибному секторі здійснюють економічну діяльність відповідно до принципів:

сталої експлуатації водних біоресурсів згідно з Regulation (EU) No 1380/2013 (Common Fisheries Policy – CFP);

колективної економічної участі та демократичного управління, відповідно до засад, закріплених у Regulation (EC) No 1435/2003 (Статут SCE);

прозорості та обліку витрат відповідно до вимог фінансової звітності, визначених Directive 2013/34/EU;

конкурентної нейтральності згідно з правилами державної допомоги у рибальстві та аквакультурі, встановленими Regulation (EU) No 717/2014;

ринкової впорядкованості та чесних торговельних практик відповідно до Regulation (EU) No 1379/2013 (організація ринку рибної продукції).

Економічна діяльність кооперативу має забезпечувати: рентабельність виробництва, збереження природних ресурсів, відповідність вимогам простежуваності, звітності та електронної інформаційної інтеграції відповідно до Regulation (EU) No 1224/2009 (контрольна система ЄС) та Regulation (EU) No 2019/909 (електронна простежуваність).

Стаття 383. Вирощування, утримання та відтворення водних біоресурсів

Діяльність кооперативів у сфері аквакультури, включно з вирощуванням, відтворенням, інкубацією,  зарибненням та біотехнічними заходами, здійснюється у відповідності до:

Regulation (EU) No 1380/2013 (CFP — управління аквакультурою);

Strategic Guidelines for EU Aquaculture (COM(2021) 236 final);

вимог щодо збору біологічних даних відповідно до Regulation (EU) 2017/1004 та Commission Implementing Regulation (EU) 2019/910.

Виробничі процеси повинні грунтуватися на:

науково-біологічному обґрунтуванні (НБО), що відповідає підходам Європейського агентства EFSA;

принципах біобезпеки, ветеринарного контролю і добробуту тварин відповідно до Regulation (EU) 2016/429 (Animal Health Law);

вимогах сталого використання водних ресурсів відповідно до Directive 2000/60/EC (Water Framework Directive).

Кооперативи забезпечують системи моніторингу: якості води, щільності посадки, ветеринарного контролю, ризиків поширення хвороб.

Глава 3.

Вилов водний біоресурсів

 

Стаття 384. Вилов водних біоресурсів у кооперативних водоймах

Кооперативи здійснюють вилов водних біоресурсів відповідно до принципів сталого використання, встановлених у
 Regulation (EU) No 1380/2013 (Common Fisheries Policy — CFP), включаючи:

дотримання рівнів максимально допустимого вилучення (MSY);

мінімізацію прилову та врахування обмежень щодо чутливих видів;

екосистемний підхід до управління рибними ресурсами.

Вилов у внутрішніх або спеціально створених кооперативних водоймах здійснюється згідно з:

режимами нерестової заборони;

технічними заходами, визначеними Regulation (EU) 2019/1241;

правилами рибальства та охорони біоресурсів, гармонізованими з Directive 2000/60/EC (Water Framework Directive).

Кооператив забезпечує використання  знарядь лову, дозволених технічними регламентами, та ведення електронної звітності про вилов відповідно до:

Regulation (EU) No 1224/2009;

Regulation (EU) 2019/909 (електронні журнали, звітність, контроль).

Стаття 385. Внутрішній розподіл квот та промислових ділянок

Розподіл дозволів на вилов,  промислових ділянок, квот або допустимих обсягів вилову усередині  кооперативу здійснюється відповідно до:

принципів рівності та пропорційності;

екосистемних вимог CFP (ст. 2 Regulation (EU) No 1380/2013);

рекомендацій щодо планів управління відповідно до Regulation (EU) 2019/472 та Regulation (EU) 2016/1139 (багаторічні плани управління рибними запасами).

Розподіл здійснюється на основі: науково-біологічних параметрів, визначених у НБО, історичних даних, технічних можливостей членів кооперативу, вимог прозорості та добросовісної конкуренції.

Кооператив веде реєстр внутрішніх квот і промислових ділянок у формі електронного обліку, сумісного з вимогами Regulation (EU) No 1224/2009.

Стаття 386. Науково-біологічне обґрунтування (НБО)

НБО виконується у співпраці з науковими установами, акредитованими відповідно до положень про збір  біологічних даних, установлених:

Regulation (EU) 2017/1004;

Commission Implementing Regulation (EU) 2019/910.

Науково-біологічне обґрунтування базується на:

принципах екосистемного управління, визначених у Regulation (EU) No 1380/2013;

методиках оцінки запасів, затверджених EFSA та ICES;

вимогах охорони середовища відповідно до Directive 92/43/EEC (Habitats Directive) та Directive 2009/147/EC (Birds Directive), якщо діяльність може впливати на природоохоронні території.

НБО є обов’язковим документом для: визначення допустимих обсягів вилову, встановлення режиму експлуатації водойми, визначення площ і параметрів промислових ділянок, формування внутрішніх квот.

Кооператив зобов’язаний забезпечувати щорічне оновлення НБО або частіше – за вимогою екологічних умов чи органів контролю.

Стаття 387. Режим рибогосподарської водойми та екосистемне управління

Кооператив встановлює режим експлуатації рибогосподарської водойми з урахуванням: Водної рамкової директиви 2000/60/EC, вимог щодо екологічного статусу вод, цілей охорони природних середовищ відповідно до Natura 2000, норм контролю відповідно до Regulation (EU) 2017/625.

Режим включає: процедури охорони нерестилищ, заходи з мінімізації впливу рибальства на донні біотопи та чутливі види. вимоги до періодичності зарибнення та біотехнічних заходів. заходи контролю інвазивних видів відповідно до Regulation (EU) No 1143/2014.

Кооператив розробляє щорічний план управління водоймою, гармонізований з принципами: ecosystem-based management (CFP, ст. 4 Regulation (EU) No 1380/2013), FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, інтегрованого управління водними ресурсами (IWRM).

Режим водойми підлягає погодженню з уповноваженим органом, якщо діяльність кооперативу може вплинути на  водні масиви, що підпадають під вимоги Directive 2000/60/EC.

 

Глава 4.

Рибопереробка. реалізація, сертифікація рибопродукції

 

Стаття 388. Переробка, оброблення та зберігання рибної продукції

Переробка рибної продукції кооперативами здійснюється відповідно до:

Regulation (EC) No 852/2004 (гігієна харчових продуктів);

Regulation (EC) No 853/2004 (специфічні гігієнічні вимоги до харчових продуктів тваринного походження);

принципів HACCP, визначених Regulation (EC) No 852/2004;

вимог до простежуваності партій відповідно до Regulation (EC) No 178/2002 (General Food Law).

Зберігання рибної продукції здійснюється з обов’язковим забезпеченням:

безперервного холодового ланцюга відповідно до Regulation (EU) No 37/2010 та норм Codex Alimentarius;

умов швидкого охолодження, заморожування та логістики відповідно до Commission Regulation (EU) No 1276/2011;

санітарного та ветеринарного контролю відповідно до Regulation (EU) 2017/625 (офіційний контроль).

Кооперативи впроваджують внутрішні програми контролю якості, включаючи:

аудит HACCP;

калібрування обладнання;

валідацію процесів охолодження та заморожування;

системи попереднього відкликання продукції.

Стаття 389. Реалізація рибної продукції та забезпечення ринкової прозорості

Реалізація рибної та аквакультурної продукції кооперативами здійснюється відповідно до:

Regulation (EU) No 1379/2013 (Common Market Organisation — CMO);

Regulation (EU) No 1224/2009 та Regulation (EU) 2019/909 (електронна простежуваність та контроль);

вимог до маркування відповідно до Regulation (EU) No 1169/2011 (інформування споживачів).

Реалізація продукції забезпечує:

повну електронну простежуваність «від вилову/вирощування до кінцевого покупця»;

використання систем електронної сертифікації походження, еквівалентних механізмам ЄС;

прозорі канали збуту, включаючи контрактні продажі, біржові операції та участь у системах організацій виробників (PO) за Regulation (EU) No 1379/2013.

Кооперативи можуть впроваджувати системи добровільної сертифікації: екологічної (MSC, ASC, Friend of the Sea), якості (ISO 22000, IFS), сталого лову та соціальної відповідальності.

Забороняється введення в обіг продукції без повної інформації про: знаряддя лову, географічний район, дату вилову/вирощування, методи обробки, статус заморожування.

Глава 5.

Електронний контроль, моніторинг та звітність

 

Стаття 390. Екологічний та біологічний моніторинг

Кооперативи здійснюють регулярний, але не рідше одного разу на квартал, біоекологічний моніторинг стану водних біоресурсів, якості води та технічних параметрів водойм.

Моніторинг проводиться у співпраці з акредитованими науковими установами відповідно до вимог Водної Рамкової Директиви 2000/60/ЄС та екологічних стандартів ЄС і включає: аналіз іхтіофауни, зообентосу, фітопланктону, макрофітів, визначення хімічного та екологічного стану водойми, оцінку біорізноманіття відповідно до підходів Natura 2000, моніторинг та аналіз інвазивних видів.

Результати моніторингу подаються до національної електронної системи збору даних відповідно до вимог  Спільної рибної політики ЄС, включаючи EU Data Collection Framework та  EUMOFA.

Стаття 391. Охорона нерестових біотопів та підтримка цінних видів

Кооперативи зобов’язані здійснювати охорону та відновлення нерестових біотопів згідно з Регламентом (ЄС) 2019/1241 щодо технічних заходів збереження.

Заходи з підтримки цінних та вразливих видів включають: створення зон екологічного спокою, обмеження або заборону промислової діяльності в період нересту, відновлення природних нерестовищ, розчистку русел, відновлення проточності, участь у програмах охорони видів відповідно до Директиви 92/43/ЄЕС (Оселища) та Директиви 2009/147/ЄС (Птахи).

Кооперативи можуть отримувати державну підтримку та фінансування Європейського морського, рибного та аквакультурного фонду (EMFAF) для реалізації природоохоронних заходів.

Стаття 392. План управління екосистемою водойми

Кожен кооператив розробляє План управління екосистемою водойми відповідно до принципів екосистемного підходу та норм ЄС. План має містити: екологічні цілі щодо стану водойми, програми моніторингу, заходи зі зменшення антропогенного навантаження, плани відновлення популяцій риб, систему управління екологічними ризиками.

План має бути узгоджений з національними та регіональними природоохоронними стратегіями та відповідати вимогам Директиви 2000/60/EC.

Стаття 393. Екологічна звітність

Кооперативи ведуть електронну екологічну звітність у форматі, сумісному з вимогами ЄС щодо моніторингу довкілля та біорізноманіття.

Звітність містить: дані про зарибнення та біотехнічні заходи, результати біомоніторингу, відомості про екологічні інциденти, інформацію про природоохоронні заходи.

Дані передаються до національної системи моніторингу для інтеграції в Європейську екологічну інформаційну мережу EIONET.

Стаття 394. Електронний контроль, облік та простежуваність продукції

Кооперативи здійснюють електронний облік промислу, вилову, переробки та обігу рибної продукції відповідно до:

Regulation (EU) No 1224/2009 (Control Regulation);

Regulation (EU) No 1005/2008 (IUU Regulation);

Regulation (EU) 2019/909 (електронні журнали, VMS/GPS, звітність).

Електронна система обліку кооперативу повинна забезпечувати:

фіксацію даних про вилов у режимі реального часу;

реєстрацію знарядь лову та місця промислу;

ведення електронних журналів рибалки;

електронні декларації переробки, виробництва та транспортування;

формування системи електронної простежуваності продукції відповідно до Regulation (EU) 178/2002 та Regulation (EU) 931/2011.

Дані електронного контролю повинні бути доступні: Держрибагентству, органам офіційного контролю харчових продуктів (Regulation (EU) 2017/625), органам екологічного моніторингу.

Кооператив зобов’язаний зберігати  та архівувати електронні дані не менше ніж п’ять років відповідно до  вимог законодавства ЄС щодо контролю та простежуваності.

Стаття 395. Обов’язкове відтворення та біотехнічні заходи

Кооперативи зобов’язані здійснювати відтворення водних біоресурсів відповідно до принципів екосистемного  управління та норм Регламенту (ЄС) 1380/2013.

Біотехнічні заходи включають:

планове зарибнення автохтонними видами, узгоджене з науковими установами;

відновлення гідрологічного режиму та природних біотопів;

заходи щодо зменшення смертності молоді риб під час рибальства;

проведення оцінки впливу на екосистему (screening або повна оцінка) згідно з Директивою 2000/60/ЄС.

Програми відтворення затверджуються Держрибагентством та повинні відповідати регіональним планам управління аквакультурою відповідно до підходів ЄС (EU Maritime & Fisheries  Strategy).

 

Глава 6.

Екологічні та безпечні стандарти промислу

 

Стаття 396. Використання селективних та безпечних знарядь лову

Кооперативи та члени кооперативів використовують лише ті знаряддя лову, які відповідають екологічним  вимогам Європейського Союзу, включно зі стандартами селективності, мінімального розміру осередку та конструкції, визначеними у правилах Спільної політики в галузі рибальства (СПР) та підзаконних актах ЄС.

Забороняється застосування технік лову, що призводять до надмірного прилову, руйнування морських екосистем або загибелі видів, що охороняються відповідно до Директиви 92/43/ЄЕС (Директива про оселища) та Директиви 2009/147/ЄС (Пташина директива).

Селективні знаряддя лову  впроваджуються відповідно до наукових рекомендацій та стандартів, встановлених Європейською Комісією, Європейською агенцією з контролю рибальства (EFCA) та національним органом рибного господарства.

Стаття 397. Заборони та обмеження

Під час нересту встановлюються  повні або часткові заборони на промисел відповідно до регіональних  планів управління та вимог ЄС щодо збереження запасів.

Забороняється рибальство у заповідних морських та прісноводних ділянках, що визначені як:

Морські та річкові об’єкти Natura 2000,

території відновлення запасів та тимчасові закриті зони, визначені науковими установами та компетентними органами.

У міграційних коридорах рибальство  регулюється режимами обмеженого доступу відповідно до Регламенту (ЄС)  1380/2013, включно з обмеженнями знарядь, сезону та квот.

Кооперативи зобов’язані  дотримуватися підходу «максимально можливого сталого вилову» (MSY), а  також принципів екосистемного управління.

Стаття 398. Дотримання стандартів HACCP та холодового ланцюга

Кооперативи забезпечують дотримання вимог Регламенту (ЄС) 852/2004 та Регламенту (ЄС) 853/2004 щодо впровадження процедур HACCP на всіх етапах після вилову: первинне  приймання, сортування, охолодження, транспортування та зберігання.

Усі операції з рибою здійснюються з безперервним контролем холодового ланцюга відповідно до вимог ЄС щодо температурних режимів для свіжої, охолодженої та замороженої риби.

Кооперативи забезпечують належну санітарну інфраструктуру, персональний гігієнічний контроль та дотримання вимог до транспортних засобів відповідно до харчового законодавства ЄС.

Усі транспортні та логістичні операції повинні відповідати правилам виробничих практик (GMP), гігієнічних практик (GHP) та вимогам системи офіційного контролю, встановленим Регламентом (ЄС) 2017/625.

Глава 7.

Простежуваність та прозорість

 

Стаття 399. Облік продукції та електронна простежуваність

Уся рибна продукція, починаючи з моменту вилову, підлягає електронному обліку відповідно до вимог Регламенту (ЄС) 1224/2009, включно з веденням електронного журналу (ERS), поданням декларацій про вилов та супровідних документів.

Простежуваність забезпечується згідно з Регламентом (ЄС) 178/2002 за принципом «один крок назад – один крок уперед», включно з ідентифікацією партії, дати вилову, знарядь та  судна.

Електронні системи кооперативу повинні бути сумісні з національною системою моніторингу вилову та з електронною системою контролю ЄС (EMS/VMS).

Продукція, що надходить на ринок ЄС, повинна мати сертифікат походження та підтвердження відсутності ННН-промислу (Регламент (ЄС) 1005/2008).

Стаття 400. Публічна доступність даних про промисел

Кооперативи забезпечують  відкритість даних щодо вилову, дозволених обсягів, районів промислу, використаних знарядь та екологічного стану запасів відповідно до принципів прозорості ЄС.

Дані публікуються в електронній  формі та надаються державним органам, науковим установам та громадськості з урахуванням положень Регламенту (ЄС) про захист персональних даних (GDPR), якщо застосовно.

Кооперативи сприяють поширенню екологічної та статистичної інформації для підтримки рішень у сфері сталого управління.

Стаття 401. Взаємодія з Держрибагентством та науковим контролем

Кооперативи зобов’язані  співпрацювати з Держрибагентством та уповноваженими науковими  інститутами у проведенні моніторингу стану запасів, селективності  знарядь та впливу на екосистему.

Наукові дані подаються відповідно до стандартів ЄС щодо збору даних (Data Collection Framework – Регламент (ЄС) 2017/1004).

Кооперативи забезпечують доступ до своїх суден, виробничих точок та документації для проведення інспекцій відповідно до системи контролю ЄС.

Взаємодія з науковими установами включає участь у програмах наукових спостерігачів, дослідницьких виловів та екологічних оцінок.

 

Глава 8.   .

Правопорушення та відповідальність

 

Стаття 402. Види правопорушень і відповідальність за порушення правил рибогосподарської діяльності

Види правопорушень у сфері діяльності кооперативів класифікуються відповідно до підходів ЄС, встановлених у:

Regulation (EU) No 1224/2009 (статті про серйозні порушення);

Regulation (EU) No 1005/2008 (IUU — незаконний промисел);

Regulation (EU) 2017/625 (порушення у сфері офіційного контролю).

До серйозних порушень належать:

незаконний вилов або здійснення промислу без дозволів;

приховування реальних обсягів вилову чи недостовірна звітність;

використання заборонених знарядь лову;

переробка або зберігання продукції без простежуваності;

здійснення діяльності всупереч екологічним обмеженням, зокрема режимам нересту або зональним заборонам;

перешкоджання державному або офіційному контролю.

За порушення встановлюється: адміністративна відповідальність, цивільно-правова відповідальність (відшкодування збитків довкіллю), кримінальна відповідальність – у  випадках тяжких або систематичних порушень (за моделлю ст. 42 Regulation (EU) 1005/2008 щодо IUU).

Категорії правопорушень та міри відповідальності мають бути пропорційні тяжкості порушення, відповідно до принципів:

«proportionality»,

«deterrence»,

«non-discrimination»,
 визначених у Regulation (EU) No 1224/2009, ст. 89.

Стаття 403. Санкції та порядок їх накладення

Санкції за порушення правил  рибогосподарської діяльності накладаються відповідно до законодавства  України із гармонізацією до стандартів ЄС, визначених у:

Regulation (EU) No 1224/2009, глава IX;

Regulation (EU) No 1005/2008, глава VII;

Regulation (EU) 2017/625.

Санкції можуть включати:

адміністративні штрафи;

тимчасову або постійну заборону на промислову діяльність;

анулювання або призупинення дозволів;

конфіскацію незаконно добутих водних біоресурсів, знарядь і засобів лову;

зменшення квот або позбавлення права участі в розподілі внутрішніх квот кооперативу;

виключення із кооперативу відповідно до статутних процедур.

Рішення про накладення санкцій приймається уповноваженим органом на основі: електронних даних контролю, інспекційних актів, матеріалів офіційного контролю.

Порядок накладення санкцій включає: повідомлення порушника, надання права на пояснення, розгляд справи з дотриманням принципів справедливості («fair procedure»), пропорційності та належного урядування, можливість оскарження рішення у судовому порядку.

 

Розділ XXIII

АКВАКУЛЬТУРА

 

Аквакультура України є стратегічною складовою національної продовольчої безпеки, розвитку блакитної економіки, збереження та відновлення водних екосистем і поступальної європейської інтеграції держави. Україна, маючи значний потенціал морських та континентальних водних ресурсів, прагне зміцнити свою роль у спільному європейському просторі аквакультури, роблячи свій внесок у формування інноваційних та сталих практик, що підсилюють розвиток усієї Європи.

Цей Розділ розроблено з урахуванням вимог законодавства Європейського Союзу, найкращих практик держав членів ЄС, стратегічних документів Європейського зеленого курсу та глобальних тенденцій розвитку продовольчих систем і кліматичної політики. Україна прагне не лише гармонізувати власне законодавство з  нормами ЄС, а й запропонувати сучасні регуляторні рішення, здатні  впливати на формування майбутніх європейських стандартів аквакультури.

Україна визнає аквакультуру одним із найперспективніших секторів економіки, що поєднує економічну ефективність, екологічну відповідальність, інноваційність та цифрову прозорість, забезпечуючи стале зростання і розвиток прибережних, сільських та рибогосподарських територій. Цей Розділ є підтвердженням наміру України стати активним творцем європейської політики у сфері  аквакультури та державою, що пропонує стандарти майбутнього.

Євроінтеграційна анотація

Розділ “Аквакультура” підготовлено з урахуванням стратегічного курсу України на повноцінну інтеграцію до правового простору Європейського Союзу. Норми Розділу забезпечують гармонізацію із такими актами права ЄС:

Рамкова водна директива (2000/60/EC);

Морська стратегічна рамкова директива (2008/56/EC);

Директива про морське просторове планування (2014/89/EU);

Регламенти ЄС щодо маркетингових стандартів і простежуваності рибної продукції;

Регламенти щодо органічної аквакультури, ветеринарного контролю та кормів;

стратегічні документи Європейського зеленого курсу;

стратегія розвитку аквакультури ЄС до 2030 року.

Запропонована модель правового регулювання відповідає сучасним вимогам ЄС та глобальним стандартам сталого управління. Вона передбачає екосистемний підхід, цифровізацію галузі, інтегроване планування водного простору, розвиток технологій низького впливу, підтримку інновацій та прозорість усіх процесів виробництва та контролю.

Україна прагне стати рівноправним партнером Європейського Союзу, який здатний не лише адаптувати європейські вимоги, а й пропонувати нові рішення для розвитку аквакультури у межах європейського економічного та екологічного  простору.

Мотивувальний текст

Прийняття Розділу “Аквакультура” зумовлене необхідністю:

створення сучасної системи  державного регулювання галузі, яка відповідає стандартам ЄС та забезпечує сталий розвиток виробництва водних біоресурсів;

формування правових підстав для інтегрованого управління водними та прибережними ресурсами, включаючи просторове планування, екосистемний підхід та збереження біорізноманіття;

забезпечення прозорих і передбачуваних умов для інвесторів, включаючи впровадження цифрових  сервісів, інвестиційних гарантій та довгострокових режимів користування  акваторіями та землями;

встановлення європейських вимог щодо якості, безпечності та простежуваності продукції аквакультури з  метою підвищення конкурентоспроможності України на ринках ЄС та світу;

створення правових механізмів для розвитку інноваційних технологій (РАС, IMTA, offshore mariculture,  культивування водоростей, аквапоніка), а також запровадження державної  підтримки інновацій та науки;

зміцнення інституційної  спроможності органів державної влади, включаючи Держрибагентство, для  належного контролю, моніторингу та стратегічного планування сектору;

забезпечення екологічної  відповідальності, зменшення впливу на природні водні екосистеми,  підтримку природоохоронних заходів та узгодження із цілями Європейського зеленого курсу.

Прийняття цього Розділу створює  комплексний та інноваційний правовий фундамент для формування в Україні  конкурентоспроможної, високотехнологічної та екологічно збалансованої  аквакультури, яка відповідатиме європейським стандартам і сприятиме  розвитку блакитної економіки та євроінтеграційного курсу держави.

Питання морської аквакультури (марикультури), включно з промисловою аквакультурою відкритого моря, регулюються цим Розділом у загальній частині, а також конкретизуються у спеціальному Розділі «Марикультура», який є невід’ємною частиною цього Кодексу.

Глава 1.

Мета та принципи державної політики в аквакультурі

 

Стаття 404. Мета та принципи державної політики в аквакультурі

Розділ встановлює правові, економічні, екологічні, соціальні, просторово-планувальні та технологічні засади розвитку аквакультури України відповідно до законодавства Європейського Союзу, стандартів Європейського зеленого курсу, Цілей сталого розвитку ООН, Глобальної стратегії розвитку аквакультури ФАО та принципів сталого використання водних біоресурсів.

Державна політика у сфері аквакультури спрямована на:

забезпечення продовольчої безпеки України та її кліматичної стійкості;

інтеграцію України в Єдиний ринок ЄС шляхом гармонізації нормативних вимог, стандартів біобезпеки, ветеринарного та санітарного контролю, простежуваності та сертифікації  продукції;

розвиток аквакультури як ключового елемента блакитної економіки та інструмента економічної трансформації прибережних регіонів;

стимулювання інновацій, модернізації виробництва та прискорення переходу до «зеленої» та «розумної» аквакультури;

формування конкурентоспроможності України на ринках ЄС та глобальних ланцюгах доданої вартості.

Основними принципами державної політики у сфері аквакультури є:

Екологічні та екосистемні принципи

сталий розвиток і екологічна нейтральність, включно з переходом до технологій мінімізованого впливу, нульового  викиду забруднюючих речовин, вуглецевої нейтральності та циклічності  ресурсів;

екосистемний підхід до управління, що забезпечує баланс між виробництвом, природоохоронними інтересами та добрим екологічним станом вод;

збереження біорізноманіття, у тому числі шляхом контролю інтродукованих видів, генетичної чистоти та недопущення деградації природних популяцій.

Просторові та планувальні принципи

інтеграція аквакультури в морське та річкове просторове планування, з урахуванням екологічних зон, навігації, туризму, рибальства, природно-заповідного фонду та оборонних потреб;

визначення та захист пріоритетних зон для сталого розвитку аквакультури, у тому числі в Чорному морі та дніпровському каскаді.

Технологічні принципи

повна цифровізація виробничого циклу, включно з електронною простежуваністю, автоматизованим моніторингом середовища, цифровими картами акваторій, даними супутникового спостереження, онлайн-реєстрами;

біобезпека та ветеринарний контроль відповідно до норм ЄС (AHL – Animal Health Law), використання вакцин, селекційного контролю, планів запобігання хворобам;

підтримка інновацій та наукових досліджень, включно з генетичними біобанками, R&D-центрами, експериментальними полігонами, цифровими лабораторіями.

Економічні та управлінські принципи

гарантований захист інвесторів, передбачуваність регуляторної політики та доступ до інвестиційних інструментів ЄС, державного та приватного фінансування;

підприємницька свобода та забезпечення відкритих, прозорих правил доступу до акваторій, земель та природних ресурсів;

відкритість даних, прозорість, наукова обгрунтованість рішень, участь громадськості та зацікавлених сторін.

Соціальні принципи

розвиток людського капіталу, професійної освіти, формування нових компетенцій для працівників аквакультури;

справедливий розподіл вигод та сталий розвиток громад, особливо прибережних і сільських.

Глаа 2.

Класифікація та просторове планування аквакультури

 

Стаття 405. Класифікація аквакультури

Аквакультура в Україні поділяється на такі основні категорії:

Марикультура

Аквакультура у морському середовищі, включно з:

вирощуванням мідій, устриць, морського гребінця;

культивуванням морських рослин (комбу, ламінарія, хлорела, нано-хлоропсис);

вирощуванням креветок, омарів, морських огірків;

вирощуванням морських видів риб.

Континентальна рибна аквакультура

Промислове вирощування гідробіонтів у внутрішніх водоймах: стави, водосховища, озера, річки, канали, водойми-охолоджувачі.

Інтегрована багаторівнева аквакультура (IMTA)

Системи поліковідного виробництва, що поєднують кормових та фільтруючих гідробіонтів, продуцентів і  редуцентів для досягнення безвідходності та екологічної нейтральності.

Рециркуляційні аквакультурні системи (РАС / RAS)

Технологічно замкнуті системи з максимальною біобезпекою, мінімальним водокористуванням, цифровим контролем якості води, селекційним та генетичним менеджментом.

Органічна аквакультура

Виробництво, сертифіковане відповідно до Регламенту ЄС щодо органічної продукції, з обмеженням штучних кормів, медикаментів, стимуляторів росту та техногенного впливу.

Промислова аквакультура відкритого моря (offshore aquaculture)

Вирощування риби та інших гідробіонтів у відкритих морських акваторіях з використанням глибоководних установок, інженерних платформ та роботизованих систем.

Новітні та експериментальні форми аквакультури

Включають:

аквапоніку та гідропоніку;

біоінженерію та генетичні технології;

культивування водоростей для харчових, фармацевтичних та біоенергетичних цілей;

інсектокультуру та виробництво альтернативних білків для кормів;

культивування клітин морепродуктів (cell-based seafood);

інші інноваційні моделі, не заборонені законодавством.

Стаття 406. Просторове планування аквакультури відповідно до підходів ЄС

Розміщення об’єктів аквакультури здійснюється відповідно до:

Директиви ЄС про морське просторове планування (MSP Directive 2014/89/EU);

Рамкової водної директиви (WFD 2000/60/EC);

Директиви ЄС про стратегічну екологічну оцінку.

Держрибагентство та Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України забезпечують створення та ведення:

Національної карти придатності аквакультури;

Цифрового реєстру зон аквакультури;

Зонування морських і континентальних  водних об’єктів для різних видів аквакультури, включно з марикультурою та промисловою аквакультурою відкритого моря.

Просторове планування аквакультури здійснюється з урахуванням екосистемного підходу, мінімізації конфліктів користування водними ресурсами та інтеграції з іншими видами морської і річкової діяльності.

Стаття 407. Інтеграція з територіальним морським та річковим плануванням

Розміщення аквакультурних об’єктів здійснюється координаційно з морським енергетичним, транспортним та промисловим плануванням, з урахуванням охорони берегових ландшафтів і прибережних екосистем.

Держрибагентство разом з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства забезпечують:

гармонізацію марикультури та offshore аквакультури з іншими секторами блакитної економіки;

інтеграцію в зони морського та річкового планування для мінімізації конфліктів користування.

Встановлюються екологічні буферні  зони та обмеження щодо шуму, світлового забруднення та шкідливих викидів для всіх морських та прибережних ферм.

Стаття 408. Доступ до акваторій та земель для аквакультури

Доступ до акваторій внутрішніх вод, внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України та прибережних земель для ведення аквакультури (марикультиури) здійснюється за принципами:

прозорості та конкурентності, відповідно до конкурсних процедур;

екосистемної узгодженості, включно з оцінкою впливу на довкілля (ОВД), кумулятивним впливом та аналізом просторової сумісності;

пріоритетності національних інвесторів та стратегічних проектів блакитної економіки;

стабільності умов користування, включно з гарантією захисту інвестицій.

Виділення акваторій та земельних ділянок здійснюється Держрибагентством на підставі:

результатів конкурсу з публічним обговоренням, дотримання екологічних, технологічних і просторово-планувальних вимог, даних цифрових карт морського та річкового простору (Marine Spatial Planning).

Договори користування укладаються строком до 35 років з правом пролонгації за умови виконання екологічних, технологічних та соціальних критеріїв.

Усі адміністративні послуги, пов’язані з доступом до акваторій та земель, надаються через режим «єдиного цифрового вікна», інтегрований із національними кадастрами, реєстрами та системами просторового планування.

Підприємство, яке отримало акваторію чи ділянку, має право на недоторканість умов користування, за винятком випадків порушення: екологічних стандартів, міжнародних зобов’язань України, вимог щодо сталого управління водними біоресурсами.

Розміщення аквакультурних об’єктів здійснюється з урахуванням: національних інтересів безпеки, судноплавства, рибальства, природоохоронних об’єктів, принципів морського просторового планування та інтегрованого управління прибережною зоною (ICZM).

Глава 3.

Екосистемний підхід та інтегроване управління аквакультурою

 

Стаття 409. Екосистемний підхід та інтегроване управління аквакультурою

Планування, організація та розвиток аквакультури в Україні здійснюються на основі екосистемного підходу, який поєднує економічні, соціальні та екологічні аспекти відповідно до керівництв FAO.

Екосистемний підхід включає:

оцінку стану водних екосистем, біорізноманіття та природних ресурсів;

аналіз кумулятивного впливу підприємств аквакультури на довкілля;

просторову оптимізацію (siting) об’єктів із урахуванням обмежуючих факторів;

збереження природних нерестовищ, міграційних шляхів та чутливих екосистем;

використання методів екологічного моделювання та екосистемного прогнозування.

У марикультурі, офшорних фермах та континентальних водоймах впроваджуються інтегровані системи аквакультури (IMTA), сумісні з природними екосистемами.

Стратегічні рішення у сфері аквакультури приймаються з урахуванням: Морської рамкової директиви ЄС, Водної рамкової директиви, концепції «One Health» (здоров’я людини, тварин і довкілля).

Держрибагентство разом із науковими установами забезпечує впровадження: систем екологічного моніторингу. цифрових моделей якості води, технологій автоматичного спостереження за параметрами довкілля.

Підприємства аквакультури зобов’язані щорічно подавати екосистемний звіт, який включає дані про вплив діяльності на водні екосистеми, використання ресурсів та відходів.

Стаття 410. Охорона біорізноманіття та генетичних ресурсів у аквакультурі

Держава забезпечує збереження генофонду місцевих видів та популяцій шляхом: підтримки селекційних програм, запобігання неконтрольованій гібридизації, недопущення генетичної деградації популяцій, дотримання вимог Картахенського протоколу, Кодексу FAO щодо відповідального рибальства та аквакультури.

Впроваджуються стандарти: генетичного моніторингу та паспортизації маточного поголів’я, контролю походження посадкового матеріалу, запобігання випуску неконтрольованих порід та ліній у природні водойми.

В аквакультурі забороняється  використання видів, що становлять загрозу для місцевих екосистем або мають високий інвазивний потенціал, крім випадків наукових досліджень із дозволу Держрибагентства.

Держава сприяє розвитку біотехнологій для збереження біорізноманіття, зокрема: кріобанків генетичного матеріалу, біомаркерного контролю, молекулярно-генетичного аналізу, цифрових платформ генетичного моніторингу.

Підприємства аквакультури зобов’язані інтегрувати принципи охорони біорізноманіття у виробничі плани, враховуючи екологічні обмеження та рекомендації наукових установ.

Глава 4.

Міжнародні стандарти, співробітництво

 

Стаття 411. Міжнародні стандарти, співробітництво та інтеграція у світову аквакультурну систему

Україна розвиває аквакультуру у відповідності до:

Стандартів FAO, Керівних документів OIE/MЕБ з охорони здоров’я водних тварин.

ISO 12875, ISO 18538 та інших міжнародних стандартів простежуваності.

Європейських підходів до сталого розвитку аквакультури (AQUA EU).

Держава забезпечує гармонізацію законодавства у сфері аквакультури з правом Європейського Союзу, включно з: вимогами до безпечності харчових продуктів, системами простежуваності від «ферми до столу», регулюванням кормів, ветеринарних препаратів, антибіотиків, біоцидів, екологічними стандартами та технічними регламентами.

Україна бере участь у міжнародних  програмах і проєктах, спрямованих на розвиток марикультури, офшорної  аквакультури, інноваційних виробничих технологій, екологічної  реабілітації водойм та відновлення видів.

У сфері міжнародної співпраці впроваджуються: цифровий обмін даними, спільні наукові дослідження, участь у глобальних ринках та сертифікаційних системах (ASC, MSC, GlobalG.A.P.).

Держрибагентство здійснює координацію міжнародної діяльності, забезпечує виконання міжнародних зобов’язань України, а також щорічно подає звіт про стан інтеграції  аквакультури у світову систему.

Стаття 412. Кліматична стійкість, декарбонізація та адаптація аквакультури

Аквакультурні підприємства зобов’язані впроваджувати стандарти кліматично стійкої аквакультури (Climate-Smart Aquaculture) відповідно до керівництв FAO, вимог Європейського зеленого курсу,  Паризької угоди, принципів сталого управління та норм національного  законодавства.

Кліматична стійкість передбачає інтеграцію:

оцінки ризиків зміни температури, кислотності, солоності, рівня кисню, штормової активності, тривалості сезонів та гідрологічних коливань;

адаптації технологічних схем вирощування з урахуванням середньо- та довгострокових кліматичних сценаріїв;

використання моделей ICES, FAO та Copernicus Marine Service для прогнозування температурних і гідрологічних режимів;

інтеграції екосистемного аналізу, морського просторового планування та принципів ICZM при розміщенні нових об’єктів аквакультури.

Аквакультурні оператори впроваджують еко-сумісні, ресурсоефективні та низьковуглецеві технології, включаючи:

системи зменшення викидів CO₂ та інших парникових газів на всіх стадіях виробничого циклу;

технології рекуперації енергії, повторного використання тепла, очищення води та зниження енергоспоживання;

переробку та утилізацію органічних відходів із вилученням метану та перетворенням його на енергію;

використання відновлюваних джерел енергії (сонячної, морської вітрової, біоенергетики, малої гідроенергетики);

впровадження RAS-систем, IMTA-моделей, замкнених та низьковпливових виробничих циклів;

цифрові системи моніторингу кліматичних параметрів у режимі реального часу.

Держава стимулює розвиток вуглецево-позитивних технологій і «блакитних природних рішень», зокрема:

культивування водоростей, молюсків, фільтраторів та інших організмів, що активно поглинають CO₂ та очищують воду;

створення аква-ферм із використанням технологій уловлювання CO₂ та перетворення його на біомасу або біопаливо;

виробництво біогазу, біодизелю, біовуглецю та інших продуктів з відходів аквакультури;

участь підприємств у системах торгівлі вуглецевими кредитами та «вуглецевому фермерстві».

Екосистемний підхід у сфері кліматичної стійкості включає:

оцінку кумулятивного впливу аквакультурних об’єктів на екосистемні процеси;

захист природних нерестовищ, міграційних шляхів та чутливих біотопів;

балансування розвитку марикультури з вимогами природоохоронних територій, прибережної інфраструктури та рибних ресурсів.

Держрибагентство встановлює:

методику розрахунку кліматичного сліду аквакультурних об’єктів;

порядок проведення кліматичного аудиту;

стандарти звітності та критерії декарбонізації;

порядок цифрової фіксації кліматичних показників у Національній електронній платформі аквакультури.

Щорічно підприємства аквакультури подають Звіт про кліматичний вплив, який включає: рівень викидів парникових газів, оцінку енергоефективності, реалізовані адаптаційні та пом’якшуючі заходи, використання екологічно нейтральних або вуглецево-позитивних технологій.

Стаття 413. Біо-безпека, ветеринарний контроль та управління інвазивними видами

Державна політика у сфері аквакультури забезпечує комплексну біо-безпеку відповідно до: міжнародних стандартів МЕБ/OIE, Кодексу здоров’я водних тварин, директив і регламентів ЄС, принципів екосистемного управління та «One Health».

Біо-безпека включає такі напрями:

запобігання появі, ввезенню, поширенню та закріпленню інвазивних видів;

контроль інфекційних та паразитарних захворювань водних організмів;

запровадження ветеринарного, епідеміологічного та епізоотичного моніторингу;

забезпечення генетичної чистоти ліній, порід і запобігання неконтрольованій гібридизації;

відстеження руху водних біоресурсів у цифровому режимі.

Аквакультурні оператори зобов’язані дотримуватися таких правил:

карантинування та лабораторного тестування нових видів перед запуском у культуру;

обмеження переміщення гідробіонтів між водними басейнами, регіонами та підприємствами;

проходження ветеринарно-санітарного контролю за міжнародними протоколами;

негайного повідомлення  Держрибагентства та ветеринарних служб про виявлені хвороби, підозри на  патогени чи появу інвазивних видів;

ведення електронної простежуваності походження та руху посадкового матеріалу.

Кожне підприємство аквакультури зобов’язане розробити та впровадити План управління біо-безпекою, що включає:

процедури санітарії, гігієни та дезінфекції;

систему раннього виявлення та швидкого реагування на патогени й інвазивні види;

оцінку екосистемних ризиків;

правила поводження з мертвими або інфікованими організмами;

утилізацію та переробку біологічних відходів;

генетичний контроль та документування походження гідробіонтів.

Національний рівень біо-безпеки забезпечується через Інтегровану цифрову платформу біо-безпеки аквакультури, що містить:

електронний реєстр усіх аквакультурних господарств;

систему простежуваності переміщення гідробіонтів;

цифровий моніторинг патогенів, спалахів хвороб та інвазивних видів;

інтеграцію з даними Держрибагентства, екологічних та ветеринарних служб, морської охорони та прикордонної служби.

Контроль виконання заходів біо-безпеки здійснюється Держрибагентством у взаємодії з: регіональними підрозділами ветеринарної медицини, державною екологічною інспекцією, морською охороною та прикордонними формуваннями.

У разі виявлення інвазивного виду або збудника небезпечної хвороби оператор зобов’язаний негайно:

локалізувати об’єкт та обмежити його діяльність;

запровадити карантин і тимчасову заборону переміщення біоматеріалу;

здійснити заходи нейтралізації загрози відповідно до протоколів МЕБ/OIE;

подати цифровий інцидент-звіт до Національної платформи біо-безпеки;

забезпечити інформування громадськості у випадках, що становлять ризик для екосистем чи здоров’я людей.

Глава 5.

Інновації, наука та державна підтримка

 

Стаття 414. Інновації, наука та державна підтримка

Для стимулювання технологічного та наукового розвитку в аквакультурі створюються:

Національний центр генетики та селекції риб, що здійснює наукові дослідження, генетичний контроль та селекційні програми.

Фонд інновацій аквакультури, який фінансує стартапи, технологічні проєкти, впровадження нових кормів і біотехнологій.

Кластер марикультури Чорного моря, що інтегрує наукові установи, промислові підприємства та бізнес-інкубатори.

Пріоритетні напрями державної підтримки включають.

Розробку та впровадження генетичних та біотехнологічних інновацій.

Виробництво кормів нового покоління, включно із водоростями та інсектокультурою.

Культивування водоростей для біопалива та продуктів із високою доданою вартістю;

Створення вуглецево-позитивної аквакультури та технологій циркуляційних систем з мінімальним впливом на екосистеми.

Державна підтримка здійснюється  через гранти, пільгові кредити, податкові стимули та забезпечення  пріоритетного доступу до зон аквакультури.

Стаття 415. Науково-дослідна інтеграція

Держава підтримує прикладну науку та інноваційні дослідження у сфері аквакультури через:

демонстраційні та пілотні ферми для апробації нових технологій;

фінансування досліджень у генетиці, кормовиробництві, біотехнологіях та управлінні екосистемами;

створення науково-промислових кластерів з університетами, науковими установами та міжнародними партнерами.

Стимулюється співпраця з європейськими науковими центрами та консорціумами, що забезпечує технологічне лідерство та інтеграцію українських стандартів у ЄС.

Результати досліджень мають бути доступні для державних органів, бізнесу та наукової спільноти у відкритих цифрових форматах.

Глава 6.

Управління аквакультурою

 

Стаття 416. Управління галуззю аквакультури

Державне управління в сфері аквакультури здійснюють:

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) – координація, контроль та моніторинг діяльності сектору.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства – стратегічне планування, гармонізація із законодавством ЄС, розвиток інновацій та експортного потенціалу.

Створюється Рада з аквакультури України – дорадчий колегіальний орган із участю представників держави, науки, бізнесу та громадськості, який:

Розробляє рекомендації щодо розвитку галузі.

Аналізує економічні та екологічні ефекти проектів.

Забезпечує прозорість процесу прийняття рішень та включення громадянського суспільства.

Управління галуззю здійснюється на  принципах прозорості, прогнозованості, стимулювання інновацій та  інтеграції української аквакультури у європейські та глобальні ринки.

Стаття 417. Інвестиційні режими, фінансові стимули, науково-інноваційна підтримка та KPI

Комплексна державна підтримка інвесторів у сфері аквакультури

Держава забезпечує інвесторів наступними механізмами:

Податкові стимули: пільги на прибуток, податок на землю, ПДВ для підприємств аквакультури, впровадження екологічно чистих технологій, систем RAS/IMTA/offshore.

Фінансові інструменти:

«зелені» кредити та пільгові умови фінансування об’єктів з низьким вуглецевим слідом;

гранти та субсидії на розвиток RAS, IMTA та offshore-ферм;

підтримка ESG-проєктів, інтегрованих з екологічними та соціальними стандартами.

Страхування біологічних ризиків: захворювання, природні катаклізми, екстремальні кліматичні явища.

Компенсація відсоткових ставок за кредитами на модернізацію та інноваційні проєкти.

Підтримка іноземних інвесторів: доступ до державних програм, грантів, прозорі процедури надання  акваторій та земель, гарантії захисту прав власності та довгострокових  інвестицій.

Науково-інноваційна підтримка

Держава фінансує інноваційні проєкти та наукові дослідження, включно з:

розвитком нових кормів (водорості, інсектокультура);

технологіями RAS, IMTA та offshore;

біотехнологічними та генетичними інноваціями;

кліматично стійкими та вуглецево-позитивними технологіями.

Створюються фонди, кластери та науково-дослідні центри для інтеграції науки, бізнесу та держави.

Процедури доступу до ресурсів та фінансової підтримки

Подача заявок через «єдине вікно» з електронною реєстрацією.

Обов’язкова оцінка екологічного, соціального та економічного впливу заявлених проектів;

Узгодження з Держрибагентством та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства.

Регулярне звітування щодо використання ресурсів, виконання інвестиційних та наукових планів.

KPI (ключові показники) для оцінки ефективності

Для підприємств та інвесторів:

відсоток виконання планів інвестицій та модернізації;

рівень відповідності екологічним, біобезпековим та ветеринарним стандартам;

кількість впроваджених інноваційних технологій (RAS, IMTA, offshore);

ефективність використання грантів та субсидій;

показники виробництва та біомаси з урахуванням кліматичної стійкості.

Для держави:

швидкість розгляду та затвердження заявок на доступ до акваторій;

рівень прозорості та відкритості даних на Національній електронній платформі;

кількість впроваджених інноваційних програм та наукових проєктів;

ефективність державних фінансових інструментів у розвитку сектору;

інтеграція українських стандартів у європейські регламенти та міжнародні практики.

Принципи реалізації

Прозорість процедур, передбачуваність регуляторної політики та стимулювання інновацій.

Підтримка сталого та конкурентоспроможного розвитку сектору аквакультури, інтегрованого з ЄС та глобальними ринками.

Глава 7.

Маркетинг, якість рибопродукції, експорт

 

Стаття 418. Маркетинг, якість та експорт

Державне регулювання встановлює:

Вимоги до рибної продукції відповідно до Регламентів ЄС про маркетингові стандарти, сертифікацію та маркування.

Обов’язкову систему простежуваності (traceability) від виробника до споживача.

Стандарти органічної та еко-аквакультури.

Україна створює Національний бренд “Ukrainian Sustainable Aquaculture”, який:

Підтверджує відповідність продукції міжнародним екологічним та якісним стандартам.

Сприяє виходу української продукції на європейські та світові ринки.

Спрямований на популяризацію сталого, екологічно чистого виробництва.

Стаття 419. Безпека кормів і ветеринарний контроль

Всі корми для аквакультури повинні відповідати європейським регламентам щодо безпеки кормів, складу, енергетичної цінності та відсутності шкідливих добавок.

Забороняється профілактичне застосування антибіотиків, стимуляторів росту та заборонених препаратів.

Функціонує електронний ветеринарний журнал, що забезпечує:

Облік стану здоров’я водних організмів.

Реєстрацію ветеринарних втручань та ліцензованих препаратів.

Моніторинг дотримання стандартів ЄС та національних вимог.

Державний контроль здійснюється  через Держрибагентство та територіальні ветеринарні служби, із регулярним звітуванням у публічний доступ.

Глава 8.

Соціальна відповідальність, кадри, освіта

 

Стаття 420. Соціальна відповідальність, освіта та розвиток людського капіталу в аквакультурі

Мета статті

Державна політика у сфері аквакультури спрямована на розвиток  професійних компетенцій, забезпечення соціальної відповідальності  підприємств та підтримку локальних громад, зокрема прибережних та  сільських, а також на інтеграцію інклюзивних механізмів залучення  громад.

Програми підготовки кадрів та освіти

Створюються регіональні та національні Навчальні центри аквакультури, які забезпечують:

підготовку та перепідготовку кадрів для роботи у РАС, IMTA, offshore-системах та марикультурі;

семінари та тренінги з інноваційних технологій, цифрового контролю, екологічного менеджменту та європейських стандартів;

співпрацю з університетами, науковими установами та міжнародними партнерами.

Державні та приватні навчальні програми підлягають акредитації Держрибагентства та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства з визначенням критеріїв якості навчання.

KPI (ключові показники ефективності) для навчальних програм:

кількість підготовлених та сертифікованих фахівців;

рівень працевлаштування випускників на аквакультурних об’єктах;

кількість впроваджених на практиці інноваційних технологій.

Підтримка кооперативів та малих фермерів

Держава забезпечує пріоритетний доступ кооперативів і малих  фермерів до зон аквакультури, фінансових та консультаційних ресурсів.

Підтримка включає гранти, пільгові кредити, технічну допомогу та наставництво.

KPI для підтримки малих виробників:

приріст кількості зареєстрованих малих та сімейних ферм;

частка продукції, що відповідає стандартам якості та простежуваності;

рівень задоволеності фермерів державною підтримкою (опитування/звіти).

Інклюзивне залучення громад

Перед початком діяльності будь-якого об’єкта аквакультури проводяться:

громадські слухання;

оцінка соціального впливу;

інтеграція результатів обговорень у плани розвитку об’єкта.

Держава забезпечує відкритий доступ до результатів консультацій через Національну електронну платформу аквакультури.

KPI інклюзивного залучення громад:

кількість проведених громадських консультацій;

частка пропозицій, інтегрованих у плани управління об’єктами;

рівень задоволеності громади участю у процесах планування (за опитуванням).

Норми для марикультури та offshore-аквакультури

Для морських ферм встановлюються:

вимоги до зонування та глибин розташування;

стандарти конструкцій та безпечних технологій;

заходи щодо захисту природних рибних ресурсів та інтеграції з промисловим рибальством.

KPI для марикультури:

дотримання вимог зонування та глибин;

мінімізація впливу на природні популяції риб та екосистеми;

кількість інноваційних технологій, впроваджених у морських фермах

Контроль та звітність

Держрибагентство контролює виконання положень цієї статті через:

моніторинг діяльності навчальних центрів;

звітність кооперативів та малих фермерів;

аудит соціальних та екологічних результатів діяльності об’єктів.

Порушення встановлених процедур та невиконання KPI можуть бути підставою для:

анулювання сертифікатів та доступу до державних програм;

тимчасового призупинення діяльності об’єктів;

застосування економічних або адміністративних санкцій згідно з законодавством.

Глава 9.

Державний Реєстр аквакультурних підприємств

 

Стаття 421. Державний реєстр аквакультурних потужностей, цифрова простежуваність та електронний моніторинг виробництва

Створення та призначення Реєстру
 Державний реєстр аквакультурних потужностей є єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує:

облік усіх суб’єктів аквакультури, включно з марикультурою та промисловою аквакультурою відкритого моря;

реєстрацію аквакультурних потужностей, акваторій, земельних ділянок, інфраструктури та технологічних комплексів;

цифрову простежуваність продукції «від яйця/личинки — до полиці»;

інтеграцію з ветеринарними, екологічними, рибогосподарськими та митними реєстрами.

Реєстр веде Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство).

Обов’язковість внесення даних до Реєстру

Внесення до Реєстру є обов’язковим для:

суб’єктів господарювання, що здійснюють будь-які види аквакультури;

об’єктів інфраструктури (стави, садки, U-ферми, RAS-комплекси, offshore-платформи);

виробництв, що здійснюють первинну переробку, зберігання, транспортування або інкубацію гідробіонтів;

підприємств, що виводять на ринок продукцію аквакультури в Україні або експортують її до ЄС та інших держав.

Діяльність без внесення до Реєстру забороняється.

Структура Реєстру

Реєстр містить такі обов’язкові блоки даних:

реєстраційні дані оператора (ЄДРПОУ, адреса, власники, тип діяльності);

характеристики виробничих потужностей (тип технології, площа, глибина, продуктивність, види гідробіонтів);

дані про акваторії та земельні ділянки (координати, кадастрова інформація, обмеження MSP/ICZM);

біобезпекові та ветеринарні модулі (здоров’я поголів’я, протоколи вакцинації, ризик-профіль);

екологічні параметри (викиди, відходи, інтеграція IMTA, показники якості води);

простежуваність продукції (партії, сертифікати, унікальні цифрові маркування, QR-коди);

дані про використання кормів, медикаментів, біоцидів;

цифрові журнали виробництва, інцидентів, аварій та звітності.

Електронна простежуваність та маркування продукції

На всій продукції аквакультури впроваджується єдина система цифрової простежуваності, яка передбачає:

унікальний ідентифікаційний код партії;

можливість перевірки походження продукції споживачами, контролюючими органами та партнерами;

відповідність стандартам ЄС щодо простежуваності (включно з ISO 12875, ISO 18538);

інтеграцію з системами контролю ЄС при експорті (TRACES NT, CATCH, EU Single Window).

Оператори аквакультури зобов’язані вести електронні журнали виробництва, включно з даними про вирощування, годівлю, ветеринарні втручання, переробку та реалізацію.

Електронний екологічний моніторинг (E-EM)

Потужності аквакультури зобов’язані впроваджувати системи автоматизованого моніторингу, що включають:

онлайн-вимірювання параметрів води (температура, pH, кисень, солоність, амоній, нітрити, H₂S);

датчики гідродинаміки, течій та розсіювання органічних речовин;

модулі контролю викидів і відходів;

супутникові та аерофотодані (Copernicus, Sentinel, безпілотні платформи);

автоматизоване сповіщення про аварійні події та відхилення від нормативів.

Уся інформація автоматично надходить до інтелектуальної системи E-Aquaculture National Platform, яка забезпечує: аналіз ризиків, прогнозування екологічного стану акваторій, оцінку кумулятивного впливу, виявлення порушень та аномалій.

Взаємодія з європейськими та міжнародними платформами
 Реєстр інтегрується з:

системами ЄС TRACES, IMPRESS, EMODnet, Copernicus Marine Service;

глобальними платформами FAO та OIE;

міжнародними системами електронної сертифікації та простежуваності (ASC, MSC, GlobalG.A.P.);

українськими державними кадастрами, реєстрами та сервісами («Дія», ЄДЕССБ, кадастр водних ресурсів, цифрова карта морського простору).

Відкритість даних та забезпечення конфіденційності
 Відкритими є дані щодо: місцезнаходження об’єктів аквакультури, видів, що вирощуються, екологічних показників впливу, наявності сертифікацій та дотримання стандартів, результатів перевірок Держрибагентства.

Конфіденційною є технологічна та комерційна інформація, визначена законом.

Відповідальність за недостовірність або приховування даних

За неведення електронних журналів, подання недостовірної інформації,  умисне приховування даних або втручання в автоматичні системи  моніторингу встановлюється: адміністративна відповідальність, фінансові санкції, призупинення або анулювання права користування акваторією чи об’єктом аквакультури, зупинення експорту продукції до моменту усунення порушень.

Цифрове оновлення та науковий супровід Реєстру

Реєстр оновлюється щонайменше раз на п’ять років з урахуванням: нових вимог Європейського Союзу, розвитку технологій аквакультури, даних наукових досліджень, цифрових інновацій та засобів штучного інтелекту.

Науково-технічний супровід Реєстру забезпечують профільні інститути, наукові центри та університети.

Глава 10.

Відповідальність і контроль

 

Стаття 422. Відповідальність та контроль

Рівні порушень

Екологічні порушення: недотримання Плану управління впливом на довкілля та екосистеми, перевищення нормативів викидів забруднюючих речовин, використання заборонених хімічних речовин, кормових добавок або ветеринарних препаратів.

Ветеринарні та біо-безпечні порушення: порушення карантинних правил і заходів біо-безпеки, недотримання правил вакцинації та контролю захворювань, перевищення норм кормів або використання заборонених антибіотиків.

Просторові порушення: самовільне розширення об’єктів аквакультури, порушення меж охоронних та буферних зон, конфлікти з іншими користувачами водних ресурсів.

Розмір штрафів та процедура застосування санкцій

Розмір штрафів та процедура застосування санкцій (принципова редакція)

Порушення з боку суб’єктів аквакультури тягнуть за собою застосування економічних та адміністративних санкцій, визначених законодавством України, що відповідають характеру та масштабам порушення.

Санкції встановлюються у співвідношенні до рівня порушення: екологічного, ветеринарного/біо-безпечного, просторового.

Процедура застосування санкцій включає: фіксацію порушення уповноваженим органом, право на письмове оскарження рішення порушником, застосування підвищених санкцій у разі повторних або систематичних порушень, можливе тимчасове обмеження або анулювання права користування акваторією або земельною ділянкою.

Процедура застосування: Держрибагентство фіксує порушення та складає акт, порушник має право на письмове оскарження протягом 10 робочих днів, при повторних порушеннях застосовуються підвищені штрафи та тимчасове обмеження діяльності, у разі систематичних порушень – анулювання права користування акваторією або земельною ділянкою.

Механізм врегулювання спорів між користувачами акваторій

Першочергове врегулювання – через медіацію за участю Держрибагентства та місцевих адміністрацій;

Якщо медіація не дала результату – подання справи до адміністративного суду відповідно до законодавства України;

Забезпечується прозорість процесу та публічне оприлюднення рішень для запобігання конфліктам у майбутньому.

Соціальна відповідальність

Підприємства зобов’язані сприяти: створенню робочих місць у прибережних та сільських громадах, організації професійної підготовки, перепідготовки та дуальної освіти, розвитку локальної економіки та мобільності кадрів.

KPI соціальної відповідальності: кількість створених робочих місць у громаді, кількість навчальних програм, семінарів та стажувань, рівень залучення місцевих громад у процес управління та контролю об’єктів аквакультури.

Стаття 423. Система державного контролю, електронний нагляд та санкції у сфері аквакультури

Загальні принципи контролю

Державний контроль у сфері аквакультури здійснюється на основі:

екосистемного підходу, з урахуванням кумулятивного впливу на водні екосистеми;

ризик-орієнтованої моделі нагляду, що встановлює пріоритети перевірок залежно від рівня екологічних, біобезпекових та техногенних ризиків;

цифрового моніторингу, автоматичного збору даних та відкритості інформації;

принципів ЄС щодо контролю у рибальстві та аквакультурі (Regulation (EU) 2019/1241, 2023/… );

партнерства з науковими установами та місцевими громадами.

Контроль здійснюють:

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) — центральний орган координації; регіональні органи рибоохорони, екологічна інспекція, служби ветеринарної медицини, у морській частині – Морська охорона та Державна служба морського і річкового транспорту.

Цифрові системи нагляду

Національна електронна система контролю аквакультури

Створюється Єдина цифрова система нагляду, яка включає: електронний реєстр аквакультурних господарств, електронні журнали виробництва (e-logbook), систему моніторингу біобезпеки, цифровий аудит екологічного та кліматичного впливу, модулі супутникового спостереження та дрон-моніторингу, систему інцидент-повідомлень (e-incident report).

Обов’язкові цифрові інструменти для підприємств

Кожне господарство зобов’язане:

вести електронний журнал вирощування, годівлі, використання препаратів та пересування біоматеріалу; передавати у режимі онлайн дані про, якість води (pH, кисень, температура, солоність). обсяги виробництва, викиди та відходи, фіксувати переміщення посадкового матеріалу (traceability), подавати інцидент-повідомлення у випадку: масової загибелі, виявлення хвороби, втечі риби, появи інвазивних видів.

Види порушень (класифікація)

Порушення поділяються на чотири категорії, згідно з класифікацією ЄС у сферах рибальства та біобезпеки.

I категорія – технічні та адміністративні порушення: неповне або несвоєчасне подання електронних звітів, невідповідність облікових даних, порушення умов маркування продукції, недостовірні записи в журналі e-logbook.

Санкції: штраф, строк усунення: 10 днів.

II категорія – порушення умов експлуатації та екологічні порушення:

Перевищення лімітів забруднюючих речовин, недотримання вимог до якості води, порушення норм утилізації відходів, пошкодження прибережних біотопів.

Санкції: штраф, припинення дії дозволу до усунення порушення, строк усунення: 30 днів, обов’язковий позаплановий аудит.

III категорія – порушення у сфері біобезпеки: недотримання карантину, незареєстроване переміщення гідробіонтів, затримка з повідомленням про хвороби, використання заборонених препаратів, відсутність затвердженого Плану біобезпеки.

Санкції: штраф, тимчасове зупинення діяльності, строк усунення: до 90 днів, вилучення небезпечних біоматеріалів, обов’язкова повторна сертифікація.

IV категорія – критичні порушення (екологічні та біобезпекові інциденти високого ризику): масова загибель риби через недбалість, викид токсичних речовин, зумисне приховування даних про хвороби, втеча значних обсягів риби у природні водойми, виявлені інвазивні види через порушення режиму.

Санкції: штраф, анулювання дозволу на аквакультуру, заборона займати посади керівника господарства до 5 років, кримінальна відповідальність (якщо завдано значної шкоди довкіллю), відшкодування екологічних збитків.

Державні інспекції та перевірки

Планові перевірки: не частіше ніж раз на рік, з урахуванням ризиковості об’єкта, із застосуванням чек-листів, гармонізованих з нормами ЄС.

Позапланові перевірки

Проводяться у випадку: екологічного інциденту, скарги громади чи органу місцевого самоврядування, сигналу цифрової системи моніторингу (автоматичний тригер).

Інспекційні інструменти

Інспектори використовують: дрони з мультиспектральними сенсорами, супутниковий моніторинг, пробовідбір і лабораторний аналіз згідно ISO/IEC 17025, перевірку цифрових журналів.

Стимулюючі механізми

Підприємства, які протягом трьох років не мали порушень категорій II–IV, отримують: статус “Екологічно відповідальне господарство”, пріоритет у доступі до акваторій та державних програм підтримки, знижені ставки на екологічні аудити.

Порядок оскарження

Рішення контролюючих органів може бути оскаржене: в адміністративному порядку – до Держрибагентства, у судовому порядку.

Оскарження не зупиняє виконання рішень щодо порушень категорії IV.

Відкритість даних

Усі результати перевірок та дані  про екологічний, ветеринарний і технологічний стан господарств публікуються у відкритому реєстрі, окрім інформації з обмеженим  доступом.

Стаття 424. Антирейдерські гарантії та захист прав користувачів у сфері аквакультури (марикультиури)

Загальні положення

Право користування акваторіями, внутрішніми морськими водами, територіальним морем, виключною (морською) економічною зоною України та прибережними земельними ділянками, надане суб’єктам аквакультури відповідно до законодавства, є захищеним та не може бути обмежене чи припинене інакше, як на підставах і в порядку,  визначених законом.

Забороняється будь-яке незаконне втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у господарську діяльність суб’єктів аквакультури (марикультиури).

Недоторканність прав користувачів

Одностороннє розірвання договору користування акваторією чи земельною ділянкою не допускається, крім випадків, прямо передбачених законом та підтверджених рішенням суду, що  набрало законної сили.

Будь-які рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування про припинення або обмеження права  користування, ухвалені без рішення суду, не мають юридичної сили.

Передача акваторії або земельної ділянки іншому користувачу під час судового спору забороняється.

Антирейдерська комісія у сфері аквакультури (марикультури)

При Міністерстві економіки,  довкілля та сільського господарства України створюється Постійна антирейдерська комісія у сфері аквакультури (далі – Комісія).

Комісія розглядає скарги суб’єктів аквакультури (марикультури) щодо неправомірних дій органів влади, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування та інших осіб, спрямованих на  протиправне заволодіння акваторіями або майном.

Комісія має право: зупиняти дію рішень органів влади до завершення розгляду скарги, витребовувати матеріали перевірок, ініціювати дисциплінарну відповідальність посадових осіб. передавати матеріали до правоохоронних органів у разі виявлення ознак злочину.

Рішення Комісії ухвалюються протягом 10 робочих днів та підлягають обов’язковому оприлюдненню в електронній формі.

Єдиний державний реєстр прав користування акваторіями

Створюється Єдиний державний електронний реєстр прав користування акваторіями та прибережними земельними ділянками, який містить: межі та координати акваторій, дані про користувача, строк користування, правовий статус об’єкта, наявність спорів або обтяжень.

Дані Реєстру є офіційними та використовуються як основа для підтвердження прав суб’єктів аквакультури.

Будь-які дії щодо зміни користувача, меж або статусу акваторії без внесення їх до Реєстру забороняються.

Спеціальний порядок взаємодії з правоохоронними органами

Проведення оглядів, вилучень документів, зупинення діяльності об’єктів аквакультури допускається лише за ухвалою суду.

Забороняється використання кримінального провадження для створення штучних перешкод у діяльності суб’єктів аквакультури.

У разі накладення арешту на  акваторію чи майно суд зобов’язаний у своїй ухвалі обґрунтувати  наявність реальної загрози довкіллю або економічних ризиків, а не лише  припущень.

Автоматичний захист діючих договорів

У разі якщо протягом шести місяців з дня подання органом державної влади чи місцевого самоврядування позову про розірвання договору суд не ухвалив рішення по суті, дія договору  продовжується автоматично до ухвалення остаточного рішення.

Арешт акваторії чи заборона господарської діяльності допускаються лише за наявності доведеного  ризику завдання значної шкоди довкіллю.

Відповідальність за незаконне втручання

Незаконне втручання у діяльність  суб’єкта аквакультури (марикультури) тягне адміністративну відповідальність у вигляді  штрафу від 1000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо незаконне втручання спричинило істотні економічні збитки або перешкодило господарській діяльності, посадові особи несуть кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

За повторне порушення  встановлюється заборона займати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування строком до 10 років.

Електронні механізми захисту

Запроваджується електронний сервіс «Антирейдерство. Аквакультура», який забезпечує: подання скарги в електронній формі, автоматичну фіксацію загрози рейдерського захоплення, призупинення в Реєстрі будь-яких дій щодо акваторії до завершення перевірки Комісією.

Рішення за результатами розгляду скарг публікуються у відкритому доступі.

Глава 11.

Індустріальні рибні господарства (УЗВ, RAS)

 

Глава встановлює правові,  організаційні, ветеринарні, екологічні та технологічні вимоги до здійснення діяльності з вирощування риби в замкнених та напівзамкнених системах водопідготовки (УЗВ / RAS). Регулювання у цій сфері спрямоване на забезпечення сталого розвитку аквакультури, охорону рибних ресурсів,  підвищення продуктивності та конкурентоспроможності підприємств, а також приведення українського законодавства у відповідність до норм і стандартів Європейського Союзу.

Положення цієї Глави розроблені з урахуванням:

Регламенту ЄС № 710/2009 щодо органічної аквакультури;

Директиви 2006/88/EC про вимоги до здоров’я водних тварин;

Директиви 91/271/EEC про очищення стічних вод;

Рекомендацій EFSA щодо благополуччя аквакультурних видів;

Керівних документів FAO щодо інтенсивних систем вирощування.

Метою цієї Глави є встановлення науково обгрунтованих і практично застосовних норм, що визначають:

біологічні, екологічні та технологічні вимоги до утримання риби у замкнених системах;

правила вибору видів риб та генетично обґрунтованих ліній для індустріального вирощування;

вимоги до забезпечення добробуту, фізіологічних та поведінкових потреб риби;

стандарти контролю якості води, стоків, кормів та кінцевої продукції;

обов’язкові заходи ветеринарного та санітарно-епізоотичного контролю;

норми маркування, відстеження та сертифікації риби, ікри та рибопосадкового матеріалу;

вимоги до енергоефективності та сучасних технологій моніторингу;

правила ведення документації та відповідальність за порушення.

Застосування положень цієї Глави забезпечує:

охорону водних біоресурсів та збереження генофонду видів, включно з осетровими;

прозорість і відстежуваність виробничих процесів;

захист довкілля та дотримання технологічних нормативів щодо очищення стоків;

підвищення рівня біобезпеки та попередження поширення хвороб риб;

інтеграцію українських підприємств у європейський ринок і міжнародні системи сертифікації.

Риба є ключовим ресурсом аквакультурного виробництва та основним об’єктом охорони, селекції та управління в індустрії. Вирощування риби в умовах аквакультури потребує врахування її біологічних особливостей, екологічних потреб, генетичного  потенціалу та вимог до добробуту.

Метою цієї глави є встановлення правових, науково обгрунтованих та практично застосовних положень, що регламентують:

вибір видів риб для вирощування;

використання генетично обґрунтованих і селекційно підготовлених популяцій;

забезпечення їх фізіологічних та поведінкових потреб;

контроль продуктивності та якості;

маркування, відстеження та сертифікацію продукції;

охорону риб від хвороб та шкідливого впливу довкілля.

Застосування положень цієї глави сприятиме ефективному, безпечному та екологічно відповідальному виробництву риби, підвищенню конкурентоспроможності підприємств аквакультури та забезпеченню стандартів добробуту і якості, відповідних міжнародним нормам.

Стаття 425. Загальні положення

Індустріальні рибні господарства – це підприємства аквакультури, які використовують замкнені або напівзамкнені водні системи (УЗВ / RAS) для вирощування риби.

Дія цієї глави поширюється на всі стадії вирощування риби в таких системах: утримання плідників, інкубація, вирощування малька, вирощування товарної риби.

Мета регулювання: забезпечення добробуту риби, охорони навколишнього середовища, біобезпеки та енергоефективності.

Стаття 426. Вимоги до замкнених систем

Системи утримання риби повинні забезпечувати:

постійний контроль якості води (температура, кисень, pH, амоній, нітрит/нітрат, забруднення фекаліями та залишками комбікорму);

підтримку оптимальної щільності посадки, відповідно до виду риби та віку;

належну циркуляцію та фільтрацію води для мінімізації стресу риби.

Всі нові та реконструйовані УЗВ повинні проходити технічну сертифікацію відповідно до стандартів ЄС (EU Best Aquaculture Practices).

Стаття 427. Очищення стоків

Підприємства зобов’язані забезпечити очищення стічних вод до параметрів, безпечних для навколишнього середовища, відповідно до національного законодавства та Директиви ЄС 91/271/EEC.

Використання біофільтрів, механічних і хімічних методів очищення обов’язкове для видалення: завислих речовин, фосфору та азоту, патогенних мікроорганізмів.

Підприємства зобов’язані вести облік обсягів стоків та їхніх показників якості.

Стаття 428. Добробут риби

Добробут риби в УЗВ повинен відповідати стандартам EU Animal Welfare for Aquaculture Species, зокрема:

забезпечення достатнього простору та щільності посадки;

контроль стресу та травм під час обробки;

профілактика хвороб та своєчасне лікування;

забезпечення адекватного освітлення та природного ритму дня/ночі.

Забороняється: використання надмірної щільності, застосування неналежних методів забою, відпуск риби в умови, що можуть загрожувати її життю.

Стаття 429. Енергоефективність та автоматизація

Підприємства повинні:

впроваджувати енергоефективне обладнання (насоси, аератори, обігрів, освітлення);

використовувати автоматизовані системи моніторингу параметрів води, годівлі та стану риби;

впроваджувати системи енергозбереження та відновлювані джерела енергії, де можливо.

Мета: зменшення експлуатаційних витрат та впливу на навколишнє середовище.

Стаття 430. Біобезпека

Підприємства зобов’язані розробляти та впроваджувати плани біобезпеки, які включають: контроль доступу до приміщень і резервуарів, обробку інвентарю, обладнання та транспортних засобів, профілактику занесення патогенів із зовнішніх джерел.

Обов’язковий контроль карантину новоприбулих риб та тестування на основні інфекційні захворювання.

У разі виявлення небезпечних захворювань – повідомлення державного органу та ізоляція вогнища.

Стаття 431. Ведення документації

Підприємства повинні вести журнали обліку: вид і кількість риби, параметри води, використання кормів та ліків, обробку стоків, аварійні події.

Документація повинна бути доступна для інспекційних перевірок державних органів та сертифікаційних органів.

Стаття 432. Види риб для вирощування в аквакультурі

Для вирощування дозволяються види риб, включені до національних та європейських реєстрів аквакультурних видів.

Застосування видів з високим інвазійним потенціалом забороняється без спеціального дозволу.

Виробники повинні вести облік і відстеження вирощуваних видів.

Стаття 433. Селекція та генетика

Використання риб із селекційно генетично контрольованих популяцій обов’язкове для забезпечення продуктивності, стійкості до хвороб і збереження генетичного ресурсу.

Забороняється змішування популяцій без контролю генетичної чистоти.

Діяльність селекційних центрів регламентується відповідними науковими і етичними стандартами.

Стаття 434. Продуктивність та ведення обліку

Підприємства зобов’язані вести реєстр росту, відтворення та виживаності риби.

Встановлюються мінімальні стандарти щільності посадки риби та добробуту, на основі міжнародних норм.

Дані обліку можуть використовуватися для планування виробництва, оцінки ефективності та сертифікації продукції.

Стаття 435. Маркування та ідентифікація риби

Кожна рибна партія повинна мати унікальний ідентифікаційний номер, що дозволяє відстежити походження, вид і генетичну лінію.

Маркування включає дату вилову або посадки, вид, стан здоров’я та місце походження.

Виробники зобов’язані забезпечити прозорість маркування для споживача та контролюючих органів.

Стаття 436. Охорона здоров’я риби

Виробники повинні дотримуватися систем профілактики та контролю захворювань (включно з вакцинацією, карантином і біобезпекою).

Забороняється використання антибіотиків і ветеринарних препаратів поза встановленими нормами.

Підприємства повинні мати план реагування на спалахи хвороб та небезпечні ситуації.

Стаття 437. Контроль якості продукції

Риба повинна відповідати встановленим стандартам якості (свіжість, безпечність, поживні показники).

Виробники зобов’язані впроваджувати внутрішній контроль якості та брати участь у зовнішніх аудиторських перевірках.

Результати контролю підлягають документуванню та зберіганню не менше 3 років для підтвердження відповідності стандартам.

Стаття 438. Добробут риби

Виробники повинні забезпечувати умови, що дозволяють реалізувати природну поведінку риби та мінімізують стрес.

Дотримання стандартів добробуту контролюється регулярними перевірками та сертифікацією.

Практики, що призводять до масової смертності або хронічного стресу, заборонені.

Стаття 439. Науково-технічний розвиток

Підприємства заохочуються до впровадження інноваційних технологій, автоматизації та енергоефективних рішень.

Використання результатів наукових  досліджень у сфері генетики, кормової бази та добробуту риби є обов’язковим для підтримки високого рівня виробництва.

Стаття 440. Види риби для вирощування в УЗВ

В УЗВ доцільно вирощувати види риб, що: адаптовані до замкнених систем і високої щільності посадки, мають стабільні темпи росту та високу конверсію корму, є стійкими до типових захворювань в умовах інтенсивного вирощування.

До таких видів відносяться: тріска, форель, сом, короп (з урахуванням регіональних рекомендацій), а також інші види, дозволені національним законодавством та сертифікаційними органами.

Вирощування видів, які не відповідають критеріям п.1, допускається лише за наявності спеціального дозволу компетентного органу та наукового обґрунтування.

Підприємства зобов’язані вести облік вирощуваних видів, включно з даними про походження, генетику та стан здоров’я риби.

Стаття 441. Осетрові види риб у замкнених системах (УЗВ)

Враховуючи статус осетрових видів як рідкісних та червонокнижних, а також необхідність розвитку товарного осетрівництва, ця стаття  встановлює принципи вирощування осетрових у замкнених системах (УЗВ). Дотримання вимог законодавства, науково-обгрунтованих програм селекції та контролю якості посадкового матеріалу є обов’язковим для забезпечення сталого розвитку галузі та збереження природних популяцій.

Види осетрових для вирощування у УЗВ

У УЗВ допускається вирощування осетрових видів, дозволених чинним законодавством та Національною програмою відновлення осетрових.

Будь-яке вирощування осетрових поза межами визначених програм вважається недопустимим.

Селекція та генетичний контроль

Посадковий матеріал має проходити обов’язкову селекційну оцінку та генетичний контроль для збереження природного генофонду.

Використання гібридів або непатентованих генетичних ліній  допускається лише з науковим обгрунтуванням та погодженням  уповноваженого органу.

Продуктивність та оптимальні умови вирощування

Підприємства зобов’язані вести облік продуктивності та  дотримуватися оптимальних параметрів водного середовища (температура,  кисень, якість води).

Виробництво має здійснюватися з урахуванням енергоефективності, біобезпеки та добробуту риби.

Маркування посадкового матеріалу та продукції

Усі посадкові осетрові мають маркуватися унікальним ідентифікаційним номером.

Продукція (м’ясо, ікра) повинна мати маркування з зазначенням  походження, дати виробництва та сертифіката відповідності після  запровадження відповідного законодавства.

Охорона здоров’я та контроль якості

Підприємства зобов’язані забезпечувати санітарно-епідеміологічний контроль та профілактику хвороб осетрових.

Проводиться регулярний лабораторний моніторинг показників якості води та стану риби.

Порушення стандартів охорони здоров’я тягне за собою адміністративну відповідальність та можливе призупинення діяльності.

Підготовка до легалізації та експорту

Виробництво осетрових у УЗВ здійснюється з урахуванням майбутньої легалізації та відповідності стандартам експорту.

Підприємства зобов’язані вести документацію для подальшої  сертифікації посадкового матеріалу та продукції відповідно до  міжнародних норм.

Стаття 442. Осетрові види риб у замкнених системах (УЗВ)

У замкнених системах водопідготовки (УЗВ) допускається вирощування осетрових видів риб, перелік яких затверджується уповноваженим органом у сфері аквакультури з урахуванням чинного законодавства та Національної програми відновлення осетрових видів риб у природних водоймах України.

При вирощуванні осетрових видів у УЗВ повинні дотримуватися вимоги щодо:

селекції та генетичного контролю;

продуктивності та харчування;

охорони здоров’я та ветеринарного контролю;

маркування та ідентифікації рибоводного матеріалу;

біобезпеки та контролю за походженням рибоводного матеріалу.

До найбільш поширених осетрових видів, що можуть вирощуватися в комерційних умовах, належать (для довідки, без обмеження прав уповноваженого органу):

Белуга (Huso huso);

Осетер сибірський (Acipenser baerii);

Осетер шип (Acipenser nudiventris);

Стерлядь (Acipenser ruthenus);

Осетер російський (Acipenser gueldenstaedtii).

Вирощування осетрових видів у УЗВ без дотримання вимог цієї статті та без затвердженого переліку вважається порушенням законодавства про аквакультуру та охорону рідкісних видів риб.

Стаття 443. Сертифікація походження та маркування ікри та рибопосадкового матеріалу осетрових видів у УЗВ

Виробництво, обіг та реалізація ікри  та рибопосадкового матеріалу осетрових видів у замкнених системах  водопідготовки (УЗВ) здійснюються тільки за наявності сертифікату походження, виданого уповноваженим органом у сфері аквакультури.

Сертифікат походження повинен містити обов’язкову інформацію:

вид осетрових, дата та місце вилову/виведення;

походження рибопосадкового матеріалу (батьківське стадо, селекційний центр);

дату відбору ікри або посадкового матеріалу;

відомості про ветеринарний стан та проведені лабораторні дослідження;

номер сертифікату та реквізити уповноваженого органу.

Маркування ікри та рибопосадкового матеріалу повинно включати:

унікальний ідентифікаційний номер партії;

вид та походження осетрових;

дату фасування або відбору;

інформацію про сертифікат походження;

позначку про умови зберігання та транспортування.

Обіг ікри та рибопосадкового матеріалу без сертифікату походження або з порушенням правил маркування вважається порушенням законодавства про аквакультуру та охорону рідкісних видів риб, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Стаття 444. Санітарно-епізоотичні та ветеринарні вимоги до УЗВ

Карантинні процедури

Усі рибопосадкові матеріали перед введенням в УЗВ підлягають карантину тривалістю не менше 30 календарних днів.

Підприємство зобов’язане забезпечити окремі карантинні секції із ізольованою системою водообміну та контролем параметрів води.

Лабораторний контроль

Контроль на бактеріальні, вірусні та паразитарні патогени здійснюється у державних або акредитованих лабораторіях.

Результати лабораторного контролю зберігаються не менше 3 років та доступні для перевірки державними органами.

Профілактика та лікування хвороб

Використання ветеринарних препаратів дозволяється лише за призначенням ветеринарного лікаря та у  відповідності до Державних стандартів (ДСанПіН, Закон України «Про  ветеринарну медицину»).

Забороняється скидання незнешкоджених стоків у природні водойми.

Посилання на законодавство:

Закон України «Про ветеринарну медицину», статті 3, 7, 14;

Директива ЄС 2006/88/EC щодо здоров’я риб.

Стаття 445. Селекційно-генетичні правила для УЗВ

Селекційні програми

Використання рибопосадкового матеріалу здійснюється за затвердженими державними програмами селекції.

Забороняється розведення дикорослих червонокнижних видів без спеціального дозволу (Закон України «Про  охорону навколишнього природного середовища», Червона книга України).

Генетичний контроль

Виробники ведуть облік походження та родоводу рибопосадкового матеріалу.

Генетична перевірка здійснюється при введенні нового покоління у виробництво.

Стаття 446. Продуктивність та годівля

Контроль продуктивності

Власник УЗВ веде щомісячний облік росту, виживання та продуктивності риби.

Годівля та корм

Використовуються тільки сертифіковані корми відповідно до виду та віку риби (ДСТУ, сертифікати відповідності).

Забороняється застосування заборонених кормових добавок та антибіотиків.

Стаття 447. Контроль якості продукції

Внутрішній контроль

Власник УЗВ забезпечує контроль фізико-хімічних та мікробіологічних параметрів продукції.

Зовнішній контроль

Державний контроль здійснюється щонайменше 1 раз на рік за стандартами Держпродспоживслужби та ДСанПіН.

Стаття 448. Охорона навколишнього середовища

Стоки та відходи

Забороняється скидання незнешкоджених стоків у природні водойми.

Підприємство забезпечує очисні споруди та систему утилізації відходів.

Енергоефективність та біобезпека

Використання енергоефективного обладнання та автоматизованих систем управління обов’язкове.

Заходи з біобезпеки відповідають стандартам ЄС (EU Directive 2006/88/EC).

Стаття 448 Права та обов’язки підприємців

Підприємство зобов’язане дотримуватися всіх вимог санітарного, ветеринарного, екологічного та генетичного контролю.

Підприємство має право на отримання сертифікатів, консультацій та державної підтримки при дотриманні законодавства.

Порушення вимог цієї глави тягне адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.

Глава 12.

Басейнові та садкові господарства

 

Глава встановлює правові,  екологічні, ветеринарні та виробничі вимоги до діяльності басейнових і  садкових господарств, спрямованих на вирощування риби у прісноводних та  морських водоймах. Метою є забезпечення сталого розвитку аквакультури,  зменшення екологічного навантаження, гарантування добробуту риби та  впровадження європейських практик управління водними ресурсами.

Норми Глави гармонізовані з Директивами ЄС щодо екологічного моніторингу, добробуту аквакультурних  видів, якості води, управління стоками та просторового планування у  водних екосистемах, а також відповідають міжнародним стандартам FAO та  Європейської агенції з безпечності харчових продуктів (EFSA).

Завдання цієї глави:

Визначити правила розміщення, експлуатації та контролю садкових і басейнових господарств.

Забезпечити біобезпечність, добробут риби та санітарно-епізоотичний контроль.

Регламентувати допустиме екологічне навантаження, очищення стоків та збереження природних водойм.

Забезпечити відповідність української аквакультури європейським стандартам для експорту продукції.

 

Стаття 449. Визначення та сфера застосування

Басейнове та садкове господарство – комплекс інженерних, технологічних та виробничих об’єктів, призначених  для утримання, вирощування та реалізації рибних ресурсів у  контрольованих умовах відкритих та закритих водойм.

Ця глава встановлює вимоги до  організації, санітарно-епізоотичного контролю, добробуту риби,  екологічних обмежень та обов’язків підприємців у сфері садкових та  басейнових господарств.

Стаття 450. Правила утримання риби в садках на відкритих водоймах

У садках допускається вирощування видів риби, дозволених чинним законодавством України.

Забороняється перевищення максимальної щільності посадки, визначеної для конкретного виду риби, розміру та стадії росту.

Підприємство зобов’язане забезпечити: контроль параметрів води (температура, кисень, pH, амоній, нітрити), регулярний моніторинг стану риби та наявності ознак захворювань, дотримання правил гуманного відлову та транспортування.

Норми утримання риби регламентуються Держводагентством, Держпродспоживслужбою та EU Animal Welfare for Aquaculture Species.

Стаття 451. Обмеження екологічного навантаження

Максимальне навантаження на 1 гектар водойми або об’єм басейну визначається з урахуванням біомаси риби та концентрації відходів.

Власник господарства зобов’язаний  застосовувати методи очищення стоків та повторного використання води  (біофільтри, седиментаційні системи, механічні та хімічні методи).

Контроль екологічного стану здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Директиви ЄС 2006/7/EC.

Стаття 452. Морські та прісноводні зонування

Для садкових господарств встановлюється зонування відповідно до виду риби та типу водойми: морські, прісноводні, змішані.

Підприємство зобов’язане отримати дозвіл на використання конкретної ділянки водойми відповідно до законодавства України про водні ресурси та охорону довкілля.

Стаття 453. Санітарно-епізоотичні та ветеринарні вимоги для садкових та басейнових господарств

Карантинні процедури для рибопосадкового матеріалу є обов’язковими перед введенням до виробничого об’єкта.

Підприємство зобов’язане проводити лабораторний контроль на патогени та вести журнал обліку стану здоров’я риби.

Дозволяється лікування риби лише препаратами, внесеними до Державного реєстру ветеринарних препаратів України, з дотриманням термінів очікування та інструкцій.

Порушення вимог цієї статті тягне адміністративну відповідальність та можливе призупинення діяльності господарства.

Стаття 454. Добробут риби та екологічні вимоги для садкових та басейнових господарств

Власник господарства забезпечує умови, що мінімізують стрес та травми риби (EU Animal Welfare for Aquaculture Species, 2018).

Допустима щільність посадки встановлюється нормативно-правовими актами Держводагентства та Держпродспоживслужби.

Контроль параметрів води: кисень, температура, pH, амоній, нітрити здійснюється щодня.

Впровадження методів очищення стоків та повторного використання води є обов’язковим.

Ведення журналу обліку та щоквартальна звітність до Держпродспоживслужби та органів охорони довкілля.

Порушення норм тягне адміністративну або фінансову відповідальність та тимчасове або постійне призупинення діяльності.

Стаття 455. Селекційно-генетичні правила для садкових господарств

Використання рибопосадкового матеріалу допускається тільки з легально сертифікованих селекційно-генетичних центрів.

Підприємство зобов’язане вести документацію щодо походження риби, селекційних ліній та генетичного складу.

Забороняється випуск до водойм риб із невідомим генетичним походженням або потенційно небезпечних для місцевої екосистеми видів.

Стаття 456. Продуктивність та годівля

Підприємство зобов’язане забезпечувати годівлю риби сертифікованими кормами, відповідно до потреб виду та віку риби.

Допускається виробництво комбікормів власними силами лише за умови сертифікації та дотримання санітарних норм.

Ведеться облік спожитого корму та приросту живої маси.

Стаття 457. Контроль якості продукції та маркування

Риба та рибна продукція повинні проходити контроль якості на підприємстві або у лабораторіях, акредитованих Держпродспоживслужбою.

Обов’язкове маркування рибопосадкового матеріалу та готової продукції із зазначенням: вид,  походження, дата виробництва, стадія росту, місце вирощування.

Сертифікація походження ікри та  рибопосадкового матеріалу проводиться відповідно до Національної  програми розвитку осетрівництва та стандартів CITES для червонокнижних  видів.

Стаття 458. Права та обов’язки підприємців

Підприємство має право на  експлуатацію виділеної ділянки водойми після отримання відповідного дозволу та дотримання всіх вимог цієї глави.

Власник господарства зобов’язаний забезпечити:

дотримання санітарних, ветеринарних та екологічних норм;

ведення облікової документації та звітності;

впровадження заходів щодо добробуту риби та збереження навколишнього середовища.

Порушення прав і обов’язків підлягає контролю та санкціям згідно з законодавством України.

Глава 13.

Ставкові господарства

Ця глава встановлює правові засади створення, експлуатації та екологічного управління ставковими  рибницькими господарствами, що здійснюють вирощування риби у штучно створених або спеціально переобладнаних водоймах. Метою глави є забезпечення сталого розвитку ставкової аквакультури, підвищення продуктивності господарств, гарантування якості та безпечності рибної продукції, а також збереження водних екосистем.

Норми цієї глави розроблені відповідно до законодавства України та гармонізовані з вимогами Європейського Союзу, зокрема:

Директивою 2006/88/EC щодо ветеринарних вимог для аквакультури та профілактики хвороб;

Регламентом (ЄС) 2017/625 про офіційний контроль;

Регламентом (ЄС) № 1224/2009 щодо контролю рибальства та маркування;

стандартами ЄС щодо добробуту аквакультурних організмів (EU Platform on Animal Welfare for Aquaculture Species).

Глава встановлює вимоги щодо:

режимів експлуатації ставків та управління водними ресурсами;

контролю водного балансу та якості води;

санітарно-епізоотичних і ветеринарних заходів;

забезпечення добробуту риби та екологічної безпеки;

продуктивності, маркування, простежуваності та сертифікації риби;

інтегрованих ставкових систем, що  відповідають європейським моделям екологічної аквакультури (французькі  та польські системи ставкового рибництва).

Глава спрямована на формування прозорої та ефективної регуляторної системи, яка дозволяє підприємствам ставкової аквакультури легально працювати, відповідати міжнародним  стандартам, отримувати доступ до внутрішніх та європейських ринків і  водночас забезпечувати охорону природних ресурсів та екосистем.

 

Стаття 459. Визначення та сфера застосування

Ставкове господарство – спеціально обладнаний водоймний комплекс для вирощування риби з контролем водного режиму, годівлі та продуктивності.

Ця глава регламентує режими  експлуатації ставків, водний баланс, санітарні, екологічні та  технологічні вимоги відповідно до норм ЄС (Directive 2006/88/EC).

Стаття 460. Режими експлуатації ставкових господарств

Експлуатація рибницьких ставів здійснюється відповідно до затвердженого технологічного регламенту, що визначає: періодичність наповнення та зливу води, строки посадки та вилову риби, оптимальну щільність посадки за віком та видом риби, графік годівлі та відбору проб для контролю здоров’я та росту риби.

Підприємство зобов’язане вести журнал обліку режимів експлуатації з фіксацією параметрів води та біометрії риби.

Стаття 461. Водний баланс та управління водними ресурсами

Підприємство забезпечує контроль водного балансу: обсяг води, приток та стік, обмін води у ставках.

Вода у ставках повинна відповідати  санітарно-епізоотичним нормам (Directive 2006/88/EC, Регламент ЄС 2017/625) та бути придатною для виду риби, що вирощується.

Використання хімічних та  біологічних засобів для очищення води допускається за умови, що вони не  перевищують допустимі концентрації, встановлені законодавством України  та ЄС.

Стаття 462. Спеціальні вимоги до рибницьких ставів

Ставки повинні мати систему дренажу та переливу, що дозволяє ефективне очищення та підтримання оптимальної якості води.

Обов’язково ведеться облік природних видів фауни у ставку для контролю екологічного стану та запобігання шкідникам.

Для багаторічних рибницьких ставів застосовуються методи ротації води та чергування видів риби, аналогічно до французької системи «poissons en étangs» та польської системи інтегрованого ставкового господарства.

Забороняється випуск риби, що не має сертифікації походження, або видів, заборонених для вирощування в Україні.

Стаття 463. Санітарно-епізоотичні та ветеринарні вимоги

Всі рибопосадкові матеріали повинні проходити карантин та лабораторний контроль на патогени перед введенням у ставки.

Підприємство зобов’язане здійснювати профілактику захворювань та вести облік лікувальних заходів.

Використання ветеринарних  препаратів допускається лише відповідно до реєстру Держпродспоживслужби  та з дотриманням термінів очікування.

Стаття 464. Добробут риби та екологічні вимоги

Щільність посадки риби у ставках  встановлюється з урахуванням її виду, віку та біомаси, щоб мінімізувати  стрес та травматизм (EU Animal Welfare for Aquaculture Species, 2018).

Забезпечується контроль якості води, насиченості киснем та інших фізико-хімічних параметрів щоденно.

Порушення екологічних або добробутових норм тягне адміністративну відповідальність та може призвести до тимчасового припинення діяльності.

Стаття 465. Контроль продуктивності, маркування та сертифікація продукції

Підприємство зобов’язане щомісячно вести облік приросту риби, витрат корму та біометричних показників продуктивності.

Риба та рибопродукція повинні бути  промарковані відповідно до ДСТУ та нормативів ЄС (Regulation (EC) No 1224/2009, EU Fish Labelling Regulations): вид риби, дата вилову/збору, походження (сертифікат рибопосадкового матеріалу), вид продукції (жива, охолоджена, заморожена).

Сертифікація походження риби здійснюється через акредитовані лабораторії та уповноважені органи, що підтверджують легальність та безпечність продукції.

Порушення правил маркування та сертифікації тягне адміністративну або фінансову відповідальність згідно з чинним законодавством України та нормами ЄС.

 

Глава 14.

Озерні та напівприродні господарства

 

Глава встановлює правові засади створення та функціонування озерних і напівприродних рибних господарств, що здійснюють аквакультурну діяльність у природних, напівприродних та штучно адаптованих водоймах. Норми глави спрямовані на забезпечення  збалансованого використання водних біоресурсів, збереження природних  екосистем, підтримку природного відтворення риби та дотримання  екологічних стандартів, установлених законодавством України та  Європейського Союзу.

Глава розроблена відповідно до принципів сталого управління водними ресурсами, визначених Рамковою водною директивою 2000/60/ЄС, Спільною політикою ЄС у сфері рибальства  (Регламент (ЄС) № 1380/2013), Директивами 92/43/ЄЕС (Habitats Directive) та 2009/147/ЄС (Birds Directive), а також з урахуванням положень  національного екологічного та водного законодавства.

Правове регулювання у межах цієї глави визначає вимоги щодо:

управління біоресурсами озер та напівприродних водойм;

участі в екосистемних та природоохоронних програмах, включно з територіями NATURA 2000 та Смарагдової мережі;

використання кормів та методів годівлі, які не порушують природний баланс екосистем;

здійснення рекреаційного рибальства;

забезпечення водоохоронних смуг та охорони прибережних екосистем;

дотримання природоохоронного режиму в межах екологічно чутливих територій;

моніторингу, звітності та державного контролю.

Глава має на меті створення  прозорих і передбачуваних умов для підприємств, що здійснюють рибницьку діяльність у озерних та напівприродних водних системах, та гарантування збереження природних біотопів, біорізноманіття та екологічної рівноваги для сучасних і майбутніх поколінь.

Стаття 466. Загальні засади ведення озерних та напівприродних господарств

Озерні та напівприродні рибні  господарства здійснюють діяльність у природних або частково  модифікованих водоймах із використанням екологічно збалансованих методів управління водними біоресурсами.

Діяльність господарств здійснюється відповідно до:

Регламенту (ЄС) № 1380/2013 про Спільну політику у сфері рибальства;

Рамкової водної директиви 2000/60/ЄС;

Директиви 92/43/ЄЕС (Habitats Directive);

Директиви 2009/147/ЄС про охорону птахів (Birds Directive).

Господарства зобов’язані  забезпечувати збереження екологічного статусу водойми та підтримку  природної відтворювальної здатності рибних популяцій.

Стаття 467. Регулювання біоресурсів в озерних та напівприродних господарствах

Управління біоресурсами здійснюється на підставі: біологічних індикаторів, науково обгрунтованих лімітів вилову, оцінки стану іхтіофауни незалежними експертами.

Забороняється: вселення інтродуцентів без ОВД та схвалення компетентного органу, використання генетично модифікованого рибопосадкового матеріалу, надмірне вилучення природних популяцій.

Дозволяється вирощування: коропових видів, щуки, судака, окуня, рослиноїдних видів (за екологічної доцільності), місцевих аборигенних популяцій.

Господарство зобов’язане щороку подавати Баланс біоресурсів озера, що включає: оцінку приросту риби, вилов, природний відтворювальний потенціал.

Стаття 468. Участь у екосистемних та природоохоронних програмах

Озерні та напівприродні господарства, розташовані в межах територій Смарагдової мережі або NATURA 2000, зобов’язані забезпечувати відповідність Директивам ЄС  92/43/ЄЕС та 2009/147/ЄС.

Господарства, що працюють у межах водно-болотних угідь, класифікованих за Рамсарською конвенцією, повинні дотримуватись режимів збереження біорізноманіття.

Участь у програмах екологічної компенсації та відтворення: зарибнення аборигенними видами, підтримка водно-болотних рослинних угруповань, створення рибозахисних і нерестових ділянок.

Стаття 469. Використання кормів та годівлі у озерних і напівприродних господарствах

Допускається використання: природних кормових ресурсів, збалансованих екологічних кормів, дозволених Регламентом (ЄС) № 767/2009, органічних кормів відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/848.

Забороняється: використання кормів, що містять антибіотики з профілактичною метою, годування кормами неприродного походження, що можуть змінити видовий склад водойми, застосування штучних стимуляторів росту.

Підприємство зобов’язане вести журнал годівлі, який містить:

вид корму; кількість, періодичність, результати продуктивності.

Стаття 470. Рекреаційне рибальство в озерних та напівприродних господарствах

Рекреаційне рибальство допускається за умови: ліцензування, дотримання квот вилову, правил добробуту риби.

Підприємство зобов’язане забезпечити: контроль вилову, маркування трофейної риби, облаштовані рибоохоронні пости.

Забороняється: рибальство в нерестовий період, використання заборонених знарядь лову, вилов видів, занесених до Червоної книги України.

Стаття 471. Водоохоронні смуги та охорона прибережних екосистем

Мінімальна ширина водоохоронної  смуги встановлюється згідно з Водним кодексом України та з урахуванням  вимог Директиви 2000/60/ЄС.

У межах водоохоронних смуг забороняється: використання пестицидів. облаштування складів кормів. випас худоби, будь-які види будівництва без екологічної експертизи.

Господарство зобов’язане: підтримувати природну берегову рослинність, відновлювати буферні зони. проводити регулярний моніторинг якості води.

Стаття 472. Інтеграція озерних господарств у мережу NATURA 2000

Господарства, що планують діяльність у межах NATURA 2000, зобов’язані проходити Оцінку впливу на природоохоронні цілі території відповідно до ст. 6 Директиви 92/43/ЄЕС.

Забороняється здійснення діяльності, що може порушити, стан оселищ, популяційні показники охоронюваних видів, гідрологічний режим.

Допускається інтеграція господарства у програми: збереження біотопів, реінтродукції риби, контролю інвазійних видів.

Стаття 473. Моніторинг, звітність та контроль

Господарства зобов’язані здійснювати екологічний моніторинг: якості води, складу іхтіофауни, стану донних біотопів, кормової бази.

Дані моніторингу подаються щорічно до: уповноваженого органу управління рибним господарством, органу охорони довкілля.

Порушення екологічних або ветеринарних норм тягнуть за собою: тимчасове зупинення діяльності, штрафні санкції, обов’язок проведення компенсаційних заходів.

 

Глава 15.

Озерні та напівприродні господарства

 

Глава розроблена з урахуванням принципів сталого використання водних ресурсів, закріплених у Водній Рамковій Директиві ЄС 2000/60/EC, Директиві про оселища 92/43/EEC,  Директиві про птахів 2009/147/EC, Регламенті (EU) 1380/2013 «Про Спільну рибальську політику», а також міжнародних стандартах ФАО щодо  відповідального рибництва (Code of Conduct for Responsible Fisheries).

Метою цієї Глави є забезпечення збалансованого розвитку озерних та  напівприродних рибницьких господарств, збереження біорізноманіття,  запобігання деградації водних екосистем, адаптація до кліматичних змін  та створення умов для економічно ефективного й екологічно безпечного  ведення аквакультури.

Стаття 474. Загальні положення та сфера застосування

Ця Глава встановлює правові,  екологічні та технологічні вимоги до створення, експлуатації,  модернізації та державного контролю озерних і напівприродних рибницьких  господарств.

Дія Глави поширюється на суб’єктів господарювання, що здійснюють аквакультуру у: природних озерах, штучних озерах та ставових водоймах озерного типу, водосховищах, напівприродних системах із комбінованим використанням природної кормової бази та керованих технологічних процесів.

Норми цієї Глави застосовуються з урахуванням: екосистемного підходу до управління водними ресурсами, вимог Європейського законодавства щодо охорони водних масивів та оселищ, принципів запобігання деградації водних екосистем, вимог національних планів управління річковими басейнами.

У разі якщо інші нормативно-правові акти встановлюють більш жорсткі екологічні вимоги, застосовуються  вимоги з вищим рівнем охорони довкілля.

Стаття 475. Визначення та класифікація озерних та напівприродних господарств

До озерних та напівприродних господарств належать такі категорії:

озерні господарства природного типу – господарства, що здійснюють рибництво у природних озерах без зміни гідрологічного режиму;

озерні господарства штучного типу – господарства у штучних водоймах з регульованим водним режимом;

напівприродні господарства інтенсивно-екологічного типу – господарства з використанням природної кормової бази та додаткових  технологічних рішень (аерація, селекція, контрольоване підкормлення);

екосистемні господарства, інтегровані у природоохоронні програми, у тому числі мережу NATURA 2000.

Класифікація господарств визначається: джерелом водопостачання, рівнем антропогенного навантаження, характером використання природних кормових ресурсів, режимом експлуатації водойми, екологічною вразливістю водного масиву.

Стаття 476. Регулювання біоресурсів та екосистемний підхід

Управління біоресурсами в озерних та напівприродних господарствах здійснюється на засадах екосистемного підходу, що передбачає: збереження природних гідробіонтних угруповань, баланс між рибогосподарськими потребами та екологічною стійкістю, запобігання виснаженню природної кормової бази, підтримання гідрологічної та гідрохімічної рівноваги водойми.

Суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечувати:

охорону аборигенних видів риб і недопущення деградації природних популяцій;

складання науково обґрунтованих планів зарибнення та вилову;

врахування екологічної ємності водойми при формуванні рибопродуктивності;

щорічну оцінку стану кормових угруповань;

ведення достовірної статистики біоресурсів.

Господарству забороняється перевищувати допустимий рівень антропогенного навантаження на водойму.

Стаття 477. Інтродукція, реінтродукція та внутрішньобасейнове переведення видів

Інтродукція нових видів риб або інших гідробіонтів допускається лише за умов: наявності екологічного обгрунтування, оцінки впливу на природні оселища відповідно до Директиви 92/43/EEC, відсутності ризиків порушення природних трофічних ланцюгів, погодження з уповноваженим органом.

Забороняється інтродукція інвазивних або потенційно небезпечних видів згідно з Переліком інвазивних видів ЄС.

Реінтродукція раніше притаманних водоймі видів здійснюється у співпраці з науковими установами та природоохоронними органами.

Переведення риби між водоймами різних басейнів дозволяється лише після ветеринарного контролю відповідно до Директиви 2006/88/EC та підтвердження відсутності ризиків  поширення хвороб.

Стаття 478. Використання природних кормових ресурсів

У господарствах дозволяється використання природної кормової бази за умови недопущення її виснаження.

Суб’єкти господарювання зобов’язані:

підтримувати природні кормові угруповання у стабільному стані;

проводити щорічну оцінку трофічного статусу;

запобігати надмірному зарибненню, що порушує екологічну рівновагу;

здійснювати заходи щодо відновлення природної кормової бази у разі її деградації.

Додаткове підкормлення дозволяється виключно кормами, що відповідають вимогам Регламенту (EU) № 767/2009.

Забороняється застосування кормів або добавок, що спричиняють: евтрофікацію, хімічне забруднення, накопичення токсичних речовин у біоті.

Стаття 479. Науковий моніторинг та участь у дослідницьких програмах

Озерні та напівприродні господарства зобов’язані забезпечувати систематичний науковий моніторинг, що включає: гідрохімічні дослідження, біологічний моніторинг гідробіонтів, оцінку стану донних відкладень, визначення рівня антропогенного та трофічного навантаження, спостереження за видовою структурою іхтіофауни.

Моніторинг здійснюється не рідше  одного разу на квартал; результати оформлюються протоколами та подаються до уповноважених органів.

Господарства можуть укладати угоди з науковими установами України та ЄС щодо реалізації: програм з контролю інвазивних видів, програм збереження аборигенних популяцій, досліджень з відновлення екосистем, транскордонних екологічних ініціатив.

Результати моніторингу є підставою для коригування планів використання водойми відповідно до вимог Водної Рамкової Директиви.

Стаття 480. Екологічні обмеження та охорона прибережних екосистем

У прибережних зонах озер  встановлюються водоохоронні смуги відповідно до законодавства України та вимог Водної Рамкової Директиви ЄС.

Забороняється: застосування хімічних речовин, що здатні забруднити водойму, проведення меліоративних і будівельних робіт без погодження з відповідними органами, вирубка прибережної рослинності, знищення чи пошкодження місць нересту та біотопів водно-болотних видів.

Суб’єкти господарювання зобов’язані впроваджувати заходи із запобігання ерозії берегів, замуленню та деградації водних біотопів.

Стаття 481. Рекреаційне використання водойм

Рекреаційне рибальство у водоймах, що використовуються для аквакультури, дозволяється за умови дотримання: лімітів вилову, встановлених строків нерестової заборони, заборони вилову охоронюваних та червонокнижних видів.

Суб’єкти господарювання мають право встановлювати додаткові правила рекреаційної діяльності з метою збереження екосистем.

Забороняється використання плавзасобів або знарядь, що завдають шкоди природному стану водойми.

Стаття 482. Контроль та відповідальність

Контроль за дотриманням вимог цієї Глави здійснюють уповноважені органи у сфері: охорони довкілля. водних ресурсів, ветеринарної медицини, аквакультури.

У разі порушення вимог цієї Глави застосовуються санкції, зокрема: призупинення діяльності, анулювання дозволів, відшкодування шкоди, завданої екосистемі, заборона використання водойми у рибогосподарських цілях.

Кримінальна та адміністративна відповідальність настає у випадках, передбачених законодавством України.

Глава 16.

Руслові ставки та відгороджені частини водойм, технологічні водойми

 

Глава встановлює єдині правила створення, експлуатації та екологічного регулювання руслових ставків, відгороджених частин водойм та технологічних водойм, що використовуються для рибництва, вирощування водних біоресурсів, відгодівлі, карантинування та експериментальних технологій.

Норми глави узгоджуються з вимогами законодавства Європейського Союзу, включаючи:

Водну рамкову директиву 2000/60/ЄС (WFD).

Директиву про середовища існування 92/43/ЄЕС та Директиву про птахів 2009/147/ЄС (NATURA 2000).

Регламент (ЄС) 2016/429 “Animal Health Law”.

Регламент (ЄС) 2020/741 про повторне використання води.

Стандарти Європейської мережі аквакультурних зон “Blue Parks”.

Стратегію ЄС з біорізноманіття до 2030 року.

Рекомендації EFSA та FAO щодо добробуту риби та сталого аквакультурного виробництва.

Глава спрямована на забезпечення  балансу між економічною діяльністю аквакультури та збереженням  екологічної цілісності природних водних систем, включаючи річкові  екосистеми, озера, штучні та напівприродні водойми.

Стаття 483. Науковий та екологічний моніторинг

Підприємства, що експлуатують руслові ставки, відгороджені частини водойм та технологічні водойми,  зобов’язані забезпечувати участь у науковому та екологічному моніторингу відповідно до програм ЄС (WFD, Biodiversity Strategy 2030).

Моніторинг включає: якість води (гідрохімічний аналіз), гідроморфологічні характеристики, стан іхтіофауни, біогенне та антропогенне навантаження, стан донних відкладень і водної рослинності.

Дані моніторингу оформлюються у протоколи та щоквартально подаються до уповноважених органів управління водними ресурсами.

Результати моніторингу  використовуються для коригування планів зарибнення, підживлення кормової бази та управління екологічним станом водойми.

Стаття 484. Технологічні та карантинні водойми

Технологічні та карантинні водойми призначені для: ізоляції новопридбаних або селекційних партій риби, експериментальних досліджень, відгодівлі та передпродажної підготовки. Вони повинні відповідати стандартам біобезпеки, передбаченим Регламентом (ЄС) 2016/429 (Animal Health Law).

Забороняється випуск карантинованої риби у природні водойми до отримання ветеринарного дозволу.

Технологічні водойми повинні мати системи очищення води, контроль температури, кисневого режиму та щільності посадки.

Стаття 485. Участь у природоохоронних програмах і мережі NATURA 2000

Підприємства, розташовані у межах або поблизу територій NATURA 2000, зобов’язані розробляти плани адаптації діяльності, які не погіршують стан природних оселищ.

Заходи включають: контроль гідрологічного режиму, підтримку природних кормових угруповань, обмеження антропогенного впливу на прибережні зони.

Господарства можуть отримувати компенсації або фінансову підтримку в рамках програм ЄС за дотримання екологічних вимог.

Стаття 486. Європейські стандарти “Blue Parks”

Підприємства впроваджують принципи “Blue Parks”, що включають: мінімізацію викидів у водойму, підтримку природної міграції риби, прозорість виробничих процесів, екологічну сертифікацію.

Статус сертифікованого “Blue  Aquaculture Park” надається після оцінки відповідності критеріям сталого рибництва та охорони біорізноманіття.

Стаття 487. Спрощена процедура для інноваційних підприємств

Інноваційні та стартап-проєкти в аквакультурі можуть скористатися: прискореною процедурою погодження технологічних водойм, спрощеною процедурою оцінки впливу на екосистему, науковим супроводом у рамках програм ЄС.

Спрощена процедура не поширюється на території NATURA 2000 та об’єкти критичної екологічної важливості.

Стаття 488. Рекреаційне та навчальне використання водойм

Рекреаційне рибальство та навчальна діяльність допускаються за умови: дотримання лімітів вилову, заборони вилову охоронюваних видів та у періоди нересту, дотримання правил безпеки та охорони екосистеми.

Підприємства можуть розробляти додаткові правила для забезпечення сумісності рекреації та рибництва.

Стаття 489. Взаємодія з місцевими громадами

Підприємства зобов’язані  інформувати місцеві громади про вплив своєї діяльності на водні  екосистеми та забезпечувати консультації при плануванні нових  гідротехнічних споруд.

Реалізуються спільні програми екологічного моніторингу та охорони прибережних екосистем.

Стаття 490. Відповідальність та контроль

Порушення норм Глави 16 тягне адміністративну, екологічну або кримінальну відповідальність.

Контроль здійснюють органи охорони довкілля, ветеринарії, водних ресурсів та аквакультури.

У разі порушень можуть застосовуватися: припинення діяльності, анулювання дозволів, компенсація шкоди екосистемі, заборона використання водойми для рибництва.

Глава 17.

Комбікормові виробництва для аквакультури

 

 

Глава розроблена з урахуванням принципів безпечності харчових продуктів, сталого розвитку аквакультури  та відповідності європейським стандартам. Вона ґрунтується на Regulation (EC) 183/2005 про гігієну кормів, Regulation (EC) 767/2009 щодо обігу кормів та кормових добавок, а також на положеннях FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries.

Метою Глави є встановлення вимог до виробництва комбікормів для риб та інших водних організмів, забезпечення безпечності та якості кормів, впровадження інноваційних і безпечних  технологій, обмеження використання антибіотиків та сприяння застосуванню ферментів, пробіотиків та альтернативних джерел білка.

Стаття 491. Загальні положення

Комбікормові виробництва для аквакультури повинні забезпечувати: безпечність кормів, відповідність фізико-хімічним та мікробіологічним стандартам, екологічну безпечність та ефективність виробництва, контроль походження і якості інгредієнтів.

Дія цієї Глави поширюється на виробництво, обіг та використання кормів у рибництві та аквакультурі.

Виробники комбікормів зобов’язані дотримуватися положень Regulation (EC) 183/2005 та Regulation (EC) 767/2009, а також національного законодавства щодо безпечності кормів.

Стаття 492. Вимоги до інгредієнтів кормів

Для виробництва комбікормів дозволяється використовувати: сертифіковані білкові компоненти тваринного та рослинного походження, мінеральні та вітамінні добавки, ферменти, пробіотики та інші безпечні біологічно активні речовини.

Забороняється застосування: інгредієнтів, що містять заборонені антибіотики, гормони або забруднювачі, видів, які не сертифіковані для аквакультури відповідно до Regulation (EC) 183/2005.

Використання кормових добавок повинно відповідати вимогам Regulation (EC) 767/2009.

Стаття 493. Контроль виробництва та гігієна

Виробництво кормів повинно здійснюватися у відповідності до Hazard Analysis and Critical Control Points (HACCP).

Виробники зобов’язані вести документацію щодо: походження та якості інгредієнтів, технологічних процесів, результатів лабораторного контролю.

Проводиться регулярний внутрішній контроль та зовнішній аудит відповідно до стандартів ЄС.

Стаття 494. Заборона антибіотиків та стимуляторів росту

Забороняється використання антибіотиків та стимуляторів росту в комбікормах для аквакультури.

Виключення можливе лише за  письмовим дозволом компетентного ветеринарного органу у разі  епізоотичної загрози, і лише на обмежений період.

Всі випадки використання антибіотиків документуються та підлягають контролю.

Стаття 495. Перехід на альтернативні білки та інноваційні добавки

Підприємства заохочуються до використання: ферментів для покращення засвоєння кормів, пробіотиків і пребіотиків для підтримки здоров’я риби, альтернативних джерел білка  (комахи, водорості, побічні продукти рослинництва), що відповідають  вимогам безпечності та сертифікації.

Використання нових компонентів здійснюється після проведення наукових досліджень та отримання дозволу компетентного органу.

Стаття 496. Сертифікація та маркування

Виробники комбікормів повинні маркувати продукцію з вказанням: складу та джерела інгредієнтів, дати виробництва та терміну придатності, інформації про сертифікати безпечності та відповідності стандартам ЄС.

Сертифікація комбікормів здійснюється державними органами та акредитованими лабораторіями.

Стаття 497. Контроль та відповідальність

Контроль за дотриманням цієї Глави  здійснюють уповноважені державні органи у сфері аквакультури,  ветеринарії та безпечності кормів.

Порушення вимог цієї Глави тягне  адміністративну, фінансову або кримінальну відповідальність відповідно  до законодавства України та регламентів ЄС.

Глава 18.

Вирощування інгредієнтів для кормів

 

Глава розроблена з урахуванням принципів безпечності та сталого використання кормових ресурсів для аквакультури, а також відповідності європейському законодавству. Основою для регулювання є:

Regulation (EU) 2021/1372 щодо використання комах у кормах для тварин;

Regulation (EC) 183/2005 про гігієну кормів;

Regulation (EC) 767/2009 щодо обігу кормів;

Положення FAO та міжнародних стандартів щодо відповідального рибництва (Code of Conduct for Responsible Fisheries).

Метою Глави є встановлення правил виробництва, контролю та використання інгредієнтів для комбікормів, таких як комахи, морські водорості, мікроводорості та рослинні білки, із забезпеченням їх безпечності, екологічної сталості та економічної  ефективності.

Стаття 498. Загальні положення

Глава поширюється на виробництво, вирощування та обіг інгредієнтів для кормів аквакультури, зокрема: комах, морських водоростей, мікроводоростей та рослинних білків.

Підприємства зобов’язані дотримуватися принципів HACCP, гарантувати безпечність продукції та забезпечувати відстежуваність походження інгредієнтів.

Виробництво повинно здійснюватися з урахуванням сталого використання водних, земельних та енергетичних ресурсів.

Стаття 499. Вирощування комах

Використання комах у кормовій промисловості регламентується Regulation (EU) 2021/1372.

Дозволяється використання лише  видів комах, сертифікованих для кормів, вирощених на безпечних  субстратах та відповідно до стандартів гігієни.

Забороняється годування комах відходами, які містять заборонені речовини, патогени чи токсини.

Виробники комах повинні вести документацію про види, кількість виробленого білка та джерела субстратів.

Стаття 500. Вирощування морських водоростей

Морські водорості для кормів  повинні вирощуватися у контрольованих умовах з урахуванням впливу на  екосистему та забезпечення стійкості популяцій.

Підприємства зобов’язані здійснювати: контроль якості води та відсутності забруднювачів, моніторинг токсичних речовин та важких металів, дотримання норм регіонального водокористування.

Використання морських водоростей має відповідати вимогам безпечності кормів, встановленим Regulation (EC) 183/2005.

Стаття 501. Вирощування мікроводоростей

Мікроводорості дозволяються як інгредієнт кормів за умови контролю якості та сертифікації.

Вирощування має проводитися у стерильних або напівстерильних системах з контролем: хімічного складу води, рівня мікробіологічного забруднення, поживного складу та концентрації білка.

Використання мікроводоростей у комбікормах повинно забезпечувати стабільний харчовий профіль та безпечність для риб.

Стаття 502. Використання рослинних білків

Рослинні білки для кормів повинні вирощуватися на сертифікованих плантаціях із контролем: відсутності пестицидів та ГМО, якщо вони не дозволені, екологічних показників ґрунту та води, енергетичної ефективності виробництва.

Забороняється використання рослинних білків, які можуть призвести до забруднення кормів токсинами або алергенами.

Стаття 503. Сертифікація та відстежуваність

Всі інгредієнти для кормів підлягають сертифікації відповідно до норм ЄС.

Маркування повинно включати: вид інгредієнта, походження та метод вирощування, дата виробництва та термін придатності, сертифікати безпечності та відповідності стандартам ЄС.

Підприємства зобов’язані забезпечити відстежуваність кожної партії від вирощування до постачання комбікорму.

Стаття 504. Контроль та відповідальність

Контроль здійснюють уповноважені державні органи у сфері аквакультури, безпечності кормів та екології.

Порушення вимог цієї Глави тягне  адміністративну, фінансову або кримінальну відповідальність відповідно  до законодавства України та регламентів ЄС.

Глава 18.

Вирощування інгредієнтів для кормів

 

Глава розроблена з урахуванням принципів безпечності та сталого використання кормових ресурсів для аквакультури, а також відповідності європейському законодавству. Основою для регулювання є:

Regulation (EU) 2021/1372 щодо використання комах у кормах для тварин;

Regulation (EC) 183/2005 про гігієну кормів;

Regulation (EC) 767/2009 щодо обігу кормів;

Положення FAO та міжнародних стандартів щодо відповідального рибництва (Code of Conduct for Responsible Fisheries).

Метою Глави є встановлення правил виробництва, контролю та використання інгредієнтів для комбікормів, таких як комахи, морські водорості, мікроводорості та рослинні білки, із забезпеченням їх безпечності, екологічної сталості та економічної  ефективності.

Стаття 505. Загальні положення

Глава поширюється на виробництво, вирощування та обіг інгредієнтів для кормів аквакультури, зокрема:  комах, морських водоростей, мікроводоростей та рослинних білків.

Підприємства зобов’язані дотримуватися принципів HACCP, гарантувати безпечність продукції та забезпечувати відстежуваність походження інгредієнтів.

Виробництво має здійснюватися з  урахуванням сталого використання водних, земельних та енергетичних  ресурсів, а також мінімізації впливу на навколишнє середовище.

Стаття 506. Вирощування комах

Використання комах у кормовій промисловості регламентується Regulation (EU) 2021/1372.

Дозволяється використання лише  видів комах, сертифікованих для кормів, вирощених на безпечних  субстратах відповідно до стандартів гігієни.

Забороняється годування комах відходами, які містять заборонені речовини, патогени або токсини.

Виробники комах повинні вести документацію про види, кількість виробленого білка та джерела субстратів.

Стаття 507. Вирощування морських водоростей

Морські водорості для кормів  повинні вирощуватися у контрольованих умовах з урахуванням впливу на  екосистему та забезпечення стійкості популяцій.

Підприємства зобов’язані здійснювати: контроль якості води та відсутності забруднювачів, моніторинг токсичних речовин та важких металів, дотримання норм регіонального водокористування.

Використання морських водоростей має відповідати вимогам безпечності кормів, встановленим Regulation (EC) 183/2005.

Стаття 508. Вирощування мікроводоростей

Мікроводорості дозволяються як інгредієнт кормів за умови контролю якості та сертифікації.

Вирощування має проводитися у стерильних або напівстерильних системах з контролем: хімічного складу води, рівня мікробіологічного забруднення, поживного складу та концентрації білка.

Використання мікроводоростей у комбікормах повинно забезпечувати стабільний харчовий профіль та безпечність для риб.

Стаття 509. Використання рослинних білків

Рослинні білки для кормів повинні вирощуватися на сертифікованих плантаціях із контролем: відсутності пестицидів та ГМО, якщо вони не дозволені, екологічних показників ґрунту та води, енергетичної ефективності виробництва.

Забороняється використання рослинних білків, які можуть призвести до забруднення кормів токсинами або алергенами.

Стаття 510. Сертифікація та відстежуваність

Всі інгредієнти для кормів підлягають сертифікації відповідно до норм ЄС.

Маркування повинно включати: вид інгредієнта, походження та метод вирощування, дата виробництва та термін придатності. сертифікати безпечності та відповідності стандартам ЄС.

Підприємства зобов’язані забезпечити відстежуваність кожної партії від вирощування до постачання комбікорму.

Стаття 511. Контроль та відповідальність

Контроль здійснюють уповноважені державні органи у сфері аквакультури, безпечності кормів та екології.

Порушення вимог цієї Глави тягне адміністративну, фінансову або кримінальну відповідальність відповідно  до законодавства України та регламентів ЄС.

Глава 18.

Вирощування інгредієнтів для кормів

Глава розроблена з урахуванням принципів безпечності та сталого використання кормових ресурсів для аквакультури та відповідності нормам ЄС. Основою регулювання є:

Regulation (EU) 2021/1372 щодо використання комах у кормах для тварин;

Regulation (EC) 183/2005 про гігієну кормів;

Regulation (EC) 767/2009 щодо обігу кормів;

Принципи FAO щодо відповідального рибництва (Code of Conduct for Responsible Fisheries).

Метою Глави є встановлення правил виробництва, контролю та використання інгредієнтів для комбікормів, таких як комахи, морські водорості, мікроводорості та рослинні білки, із забезпеченням їх безпечності, екологічної сталості та економічної  ефективності.

Стаття 512. Загальні положення

Глава поширюється на вирощування, виробництво та обіг інгредієнтів для кормів аквакультури, включно з комахами, морськими водоростями, мікроводоростями та рослинними білками.

Виробництво інгредієнтів має здійснюватися з дотриманням принципів HACCP, забезпеченням відстежуваності та гарантії безпечності продукції.

Підприємства зобов’язані  застосовувати стале використання природних ресурсів та мінімізувати  негативний вплив на навколишнє середовище.

Стаття 513. Вирощування комах

Використання комах у кормовій промисловості регламентується Regulation (EU) 2021/1372.

Дозволяється використання лише  видів комах, сертифікованих для кормів, вирощених на безпечних  субстратах відповідно до стандартів гігієни.

Забороняється годування комах відходами, які містять заборонені речовини, патогени або токсини.

Виробники зобов’язані вести документацію про види комах, кількість виробленого білка та джерела субстратів.

Стаття 514. Вирощування морських водоростей

Морські водорості для кормів  повинні вирощуватися у контрольованих умовах з дотриманням екологічних  вимог та забезпеченням стійкості природних популяцій.

Підприємства повинні забезпечувати: контроль якості води та відсутність забруднювачів, моніторинг наявності токсичних речовин та важких металів, дотримання регіональних норм водокористування та біобезпеки.

Використання морських водоростей повинно відповідати вимогам безпечності кормів (Regulation (EC) 183/2005).

Стаття 515. Вирощування мікроводоростей

Мікроводорості допускаються як інгредієнт кормів за умови контролю якості та сертифікації.

Вирощування має проводитися у стерильних або напівстерильних системах з контролем: хімічного складу води. мікробіологічного забруднення, поживного складу та концентрації білка.

Використання мікроводоростей у комбікормах повинно забезпечувати стабільний харчовий профіль та безпечність для риб.

Стаття 516. Використання рослинних білків

Рослинні білки для кормів повинні вирощуватися на сертифікованих плантаціях із контролем: відсутності пестицидів та ГМО, якщо вони не дозволені, екологічного стану ґрунту та водних ресурсів, енергетичної ефективності виробництва.

Забороняється використання рослинних білків, здатних спричинити забруднення кормів токсинами або алергенами.

Стаття 517. Сертифікація та відстежуваність

Всі інгредієнти для кормів підлягають сертифікації відповідно до стандартів ЄС.

Маркування повинно містити: вид інгредієнта. походження та метод вирощування, дату виробництва та термін придатності, сертифікати безпечності та відповідності стандартам ЄС.

Виробники зобов’язані забезпечити повну відстежуваність кожної партії інгредієнтів від виробництва до постачання комбікорму.

Стаття 518. Контроль та відповідальність

Контроль здійснюють уповноважені державні органи у сфері безпечності кормів, аквакультури та екології.

Порушення вимог цієї Глави тягне  адміністративну, фінансову або кримінальну відповідальність відповідно  до законодавства України та регламентів ЄС.

Глава 19.

Селекційно-генетичні центри

 

Глава розроблена з урахуванням принципів відповідального ведення аквакультури та генетичного менеджменту, передбачених законодавством ЄС, включно з:

Regulation (EU) 2016/1012 про контроль за рибним генофондом та репродуктивним матеріалом для аквакультури;

Програмами селекції “Breeding for Aquaculture” ЄС;

Принципами FAO щодо управління генофондом та сталого розведення риб;

Національними вимогами щодо обліку та реєстрації ліній аквакультури.

Метою Глави є забезпечення належного  збереження, відтворення та вдосконалення генофонду риб для аквакультури, створення національного реєстру ліній та запровадження сучасних  селекційних програм.

Стаття 519. Загальні положення

Глава поширюється на створення та діяльність селекційно-генетичних центрів (далі – Центри), які забезпечують виробництво якісного репродуктивного матеріалу для  аквакультури.

Центри повинні дотримуватися принципів генетичного різноманіття, біобезпеки та стійкого використання ресурсів.

Виробництво репродуктивного матеріалу має відповідати стандартам ЄС та національному законодавству щодо якості та безпечності.

Стаття 520. Створення broodstock center

Broodstock center створюється як спеціалізований підрозділ для утримання та розмноження маточного поголів’я.

Центр повинен мати: ізольовані басейни або садки для контролю гігієни та санітарного стану, системи контролю температури, якості води та освітлення, обладнання для розмноження, відлову та сортування репродуктивного матеріалу.

Діяльність Центру підлягає сертифікації відповідно до Regulation (EU) 2016/1012 та національних вимог.

Стаття 521. Вимоги до генофонду

Генофонд Центру повинен включати: мінімум 50-100 репродуктивних особин на кожну лінію для підтримки генетичної різноманітності, документовану історію походження та родинних зв’язків особин, заходи для запобігання інбридингу.

Всі матеріали підлягають  обов’язковій реєстрації у Національному реєстрі ліній та мають  супроводжуватися сертифікатом генетичної чистоти.

Стаття 522. Програми селекції

Центри розробляють та впроваджують  програми селекції з метою підвищення продуктивності, стійкості до хвороб та адаптації до аквакультурних умов.

Програми селекції повинні відповідати принципам “Breeding for Aquaculture” ЄС та включати: оцінку продуктивних характеристик, контроль за спадковими ознаками, використання сучасних методів генетичного маркування та тестування.

Центри зобов’язані вести документацію про результати селекційних програм та надавати її уповноваженим органам.

Стаття 523. Національний реєстр ліній

Всі лінії репродуктивного матеріалу повинні бути внесені до Національного реєстру ліній.

Реєстр містить інформацію про: походження лінії, дату заснування та покоління, генетичні характеристики, сертифікати безпечності та відповідності стандартам ЄС.

Центри зобов’язані регулярно оновлювати дані в Реєстрі та забезпечувати їх доступність для контролюючих органів.

Стаття 524. Контроль та відповідальність

Дотримання вимог цієї Глави контролюють уповноважені державні органи у сфері аквакультури та біоресурсів.

Порушення правил створення, ведення генофонду, програм селекції або реєстрації ліній тягне адміністративну, фінансову або кримінальну відповідальність.

Глава 20.

Підприємства рибоводного технічного забезпечення

 

Глава розроблена з урахуванням норм ЄС щодо безпечності та ефективності обладнання для аквакультури, а також принципів сталого водокористування та інноваційних технологій, передбачених:

Regulation (EU) 2016/429 (Animal Health Law) щодо гігієни та безпечності виробництва обладнання для тваринництва та аквакультури;

Directive 2009/128/EC про інтегрований контроль шкідників та безпечне застосування технологій;

Directive 2006/42/EC щодо машинобудівного обладнання;

Стандартами ЄС щодо безпеки праці, охорони довкілля та енергоефективності;

Принципами FAO щодо сталого рибництва та забезпечення продуктивності аквакультури.

Метою Глави є забезпечення виробництва та постачання високоякісного, безпечного та екологічно чистого обладнання та інвентарю для рибоводних господарств, що відповідає європейським стандартам.

Стаття 525. Загальні положення та сфера застосування

Глава поширюється на підприємства,  що здійснюють виробництво, постачання та обслуговування технічного  забезпечення для рибоводних господарств.

Обладнання повинно відповідати вимогам безпеки, санітарії, екологічної сумісності та енергоефективності.

Діяльність підприємств підлягає сертифікації та контролю відповідно до стандартів ЄС та національного законодавства.

Стаття 526. Виробництво обладнання для рибоводства

Підприємства можуть виробляти: садки та огорожі для водойм, басейни та резервуари для УЗВ, аератори та оксигенатори, обладнання для УЗВ (контейнери, насоси, фільтри, датчики), спецодяг та індивідуальні засоби захисту працівників, інструменти, сітки, мережеві системи, плавзасоби для обслуговування господарств, очеретокосарки та інші пристрої для підтримки водойм, дрони, сенсори та автоматизовані системи моніторингу.

Виробництво та експлуатація  обладнання повинні забезпечувати відсутність негативного впливу на  екосистеми водойм та здоров’я риби.

Стаття 527. Сертифікація та відповідність стандартам ЄС

Виробництво обладнання підлягає сертифікації відповідно до:

Directive 2006/42/EC (машини та технічне обладнання);

Regulation (EU) 2016/429 (гарантія санітарного стану);

Стандартів EN ISO для безпеки, водостійкості, енергоефективності та екологічної безпечності.

Підприємства зобов’язані вести технічну документацію та надавати інструкції щодо безпечного використання обладнання.

Стаття 528. Інноваційні та екологічно чисті технології

Підприємства заохочуються до впровадження інноваційних рішень, включаючи: автоматизовані системи контролю води, дрони та сенсори для моніторингу стану водойм, енергоефективні та низькоемісійні технології, матеріали з екологічною сертифікацією.

Для інноваційних підприємств  допускається спрощена процедура сертифікації та прискорена реєстрація  нових технологій за умови дотримання стандартів безпеки та  екологічності.

Стаття 529. Контроль якості та відповідальність

Контроль за дотриманням стандартів здійснюють уповноважені органи з аквакультури, охорони довкілля та технічної безпеки.

Порушення норм цієї Глави тягне: припинення виробництва, вилучення небезпечного обладнання, адміністративну або кримінальну відповідальність виробника, компенсацію шкоди, завданої екосистемі або користувачам.

Глава 20.

Підприємства рибоводного технічного забезпечення

 

Глава розроблена з урахуванням норм ЄС щодо виробництва, сертифікації та експлуатації обладнання для аквакультури, а також принципів сталого водокористування, безпеки та  інноваційності:

Directive 2006/42/EC щодо машин та технічного обладнання;

Regulation (EU) 2016/429 (Animal Health Law) щодо санітарної безпеки обладнання та інвентарю для рибоводства;

Directive 2009/128/EC щодо інтегрованого захисту водних екосистем та безпечного використання технологій;

Стандартами ЄС щодо безпечності праці, екологічної відповідальності та енергоефективності;

Принципами FAO щодо сталого рибництва та забезпечення продуктивності аквакультури.

Метою Глави є забезпечення  виробництва та постачання високоякісного, безпечного та екологічно  чистого обладнання та інвентарю для рибоводних господарств, що  відповідає європейським стандартам та сприяє інноваційному розвитку  галузі.

Стаття 530. Загальні положення та сфера застосування

Ця Глава поширюється на  підприємства, що здійснюють виробництво, постачання та обслуговування  технічного забезпечення для рибоводних господарств.

Обладнання та інвентар повинні відповідати вимогам безпеки, санітарії, екологічної сумісності та енергоефективності.

Діяльність підприємств підлягає сертифікації та контролю відповідно до стандартів ЄС та національного законодавства.

Стаття 531. Асортимент виробництва

Підприємства можуть виробляти: садки та огорожі для водойм, басейни та резервуари для УЗВ, аератори та оксигенатори, обладнання для УЗВ (насоси, фільтри, контейнери, датчики), спецодяг та засоби індивідуального захисту працівників, інструменти, сітки та мережеві системи, плавзасоби для обслуговування господарств, очеретокосарки та пристрої для підтримки екосистем, дрони, сенсори та автоматизовані системи моніторингу.

Обладнання повинно бути спроектоване таким чином, щоб мінімізувати негативний вплив на екосистеми водойм та здоров’я риби.

Стаття 532. Сертифікація та відповідність стандартам ЄС

Виробництво обладнання підлягає сертифікації відповідно до:

Directive 2006/42/EC (машини та технічне обладнання);

Regulation (EU) 2016/429 (санітарна безпека для аквакультури);

стандартів EN ISO щодо безпеки, водостійкості, енергоефективності та екологічної безпечності.

Підприємства зобов’язані вести технічну документацію, інструкції та паспорти на обладнання, що гарантують безпечне використання.

Стаття 533. Інноваційні та екологічні технології

Підприємства заохочуються впроваджувати інноваційні та екологічно чисті технології, зокрема: автоматизовані системи контролю та моніторингу води. дрони та сенсори для оцінки стану водойм, енергоефективні та низькоемісійні технології, матеріали та конструкції з екологічною сертифікацією.

Для інноваційних підприємств допускається спрощена процедура сертифікації та прискорена реєстрація нових технологій за умови дотримання стандартів безпеки та екологічності.

Стаття 534. Контроль якості та відповідальність

Контроль за дотриманням стандартів здійснюють уповноважені органи у сфері аквакультури, охорони довкілля та технічної безпеки.

Порушення норм цієї Глави тягне: припинення виробництва, вилучення небезпечного обладнання, адміністративну або кримінальну відповідальність виробника, компенсацію шкоди, завданої екосистемі або користувачам.

Глава 21.

Риба в аквакультурі

 

Глава розроблена з урахуванням принципів ЄС щодо управління аквакультурою, охорони біорізноманіття та  здоров’я водних біоресурсів:

Regulation (EU) 2016/429 (Animal Health Law) – щодо контролю здоров’я водних тварин;

Directive 2006/88/EC – щодо санітарних вимог і карантину водних організмів;

EU Welfare Directive 98/58/EC та принципи FAO по добробуту риби;

Regulation (EU) 2017/625 – щодо офіційного контролю та моніторингу продукції аквакультури;

Принципи сталого використання водних ресурсів та генетичних ресурсів (Convention on Biological Diversity, 1992).

Метою Глави є встановлення правових,  технологічних та етичних вимог до вирощування, обліку, маркування,  здоров’я та добробуту риби у всіх типах аквакультурних господарств.

Стаття 535. Загальні положення та сфера застосування

Ця Глава поширюється на всі типи  господарств аквакультури, що вирощують рибу прісноводних, морських,  рідкісних або ендемічних видів.

Регламентуються умови утримання, обліку, маркування, здоров’я, добробуту, генетичної політики та продуктивності риби.

Вимоги цієї Глави узгоджуються з нормами законодавства ЄС та національними стандартами контролю якості та безпеки.

Стаття 536. Визначення термінів та класифікація риби

Категорії риби:

Мальок – риба ранніх вікових груп;

Товарна – риба, призначена для реалізації;

Broodstock (маточне поголів’я) – особини для розмноження.

Статус риби: Продукт харчування;

Генетичний ресурс;

Біоресурс природних екосистем.

Види риби для аквакультури: прісноводні, морські, рідкісні, ендемічні, які дозволені уповноваженими органами.

Стаття 537. Життєвий цикл та маркування

Всі стадії життєвого циклу риби підлягають обліку та маркуванню.

Виробники зобов’язані вести реєстрацію малька, дорослої риби та генетичних ліній у національному електронному обліку.

Забороняється обіг риби без належного маркування та підтвердження походження.

Стаття 538. Перевірка здоров’я та карантин

Новоприбулі або внутрішньогосподарські переселення риби підлягають карантину та ветеринарному контролю.

Застосовуються методи діагностики хвороб відповідно до Directive 2006/88/EC.

Порушення карантинних заходів тягне адміністративну відповідальність.

Стаття 539. Біобезпека та профілактика хвороб

Господарства зобов’язані дотримуватися правил гігієни, профілактики та санітарного контролю.

Використання ветеринарних  препаратів здійснюється згідно із стандартами Regulation (EU) 2019/6 та  без перевищення максимально допустимих залишків.

Протиепізоотичний контроль проводиться на всіх етапах вирощування.

Стаття 540. Добробут риби

Встановлюються мінімальні вимоги до: щільності посадки, кисневого режиму, температурного та освітлювального режимів.

Забороняється застосування жорстоких методів утримання та забою.

Умови утримання повинні відповідати принципам EU Welfare Directive та рекомендаціям FAO.

Стаття 541. Селекційна та генетична політика

Допускається використання лише сертифікованих ліній риби.

Забороняється неконтрольоване змішування видів або генетично модифікованих особин без відповідного дозволу.

Програми селекції повинні бути задокументовані та узгоджені з національним реєстром ліній.

Стаття 542. Продуктивність та етикетування

Встановлюються мінімальні стандарти продуктивності риби: чистота, розмір, вага.

Виробники зобов’язані маркувати продукцію аквакультури, зазначаючи: вид та категорію риби, генетичне походження, екологічний статус вирощування.

Стаття 543. Охорона біорізноманіття

Забороняється випуск чужорідних видів у природні водойми без спеціального дозволу.

Рекомендовано проводити заходи щодо відновлення та регенерації природних популяцій риби.

Стаття 544. Моніторинг та контроль

Державні органи проводять регулярні перевірки господарств та стану риби.

Ведеться електронний облік риби та звітування за показниками здоров’я, росту та продуктивності.

Результати моніторингу використовуються для корекції програм аквакультури та забезпечення безпеки біоресурсів.

 

Розділ ХXIV

 МАРИКУЛЬТУРА ТА БЛАКИТНА  ЕКОНОМІКА

Марикультура визнається стратегічно важливим напрямом національного рибного господарства та ключовим елементом Блакитної економіки України. Вона забезпечує: сталий розвиток морських ресурсів, виробництво високоякісної рибопродукції та інших морепродуктів, підвищення продовольчої безпеки та зменшення імпортозалежності, впровадження інноваційних технологій морської біоекономіки, створення високотехнологічних робочих місць у прибережних регіонах, екологічну безпеку та соціальний добробут населення приморських територій, інтеграцію України у європейські та глобальні ринки морських ресурсів.

Таким чином, марикультура виступає основою розвитку сучасної морської економіки, поєднуючи економічні, екологічні та соціальні пріоритети держави. Як ключовий напрям блакитної економіки, марикультура забезпечує технологічний розвиток та створення високотехнологічних робочих місць у прибережних регіонах.

Розділ встановлює загальні принципи організації, фінансування, інноваційного розвитку та екологічної безпеки марикультури та морської біоекономіки, інтеграції у національну економіку та міжнародні ринки морепродуктів.

Глава 1.

Загальні положення, стратегічні цілі

Стаття 545. Нормативні засади марикультури

Якість водних ресурсів та моніторинг.

Організація марикультурних виробництв повинна відповідати вимогам Рамкової директиви з водної політики (Water Framework Directive) щодо контролю якості вод та довгострокового управління водними ресурсами. eur-lex.europa.eu

Оцінка впливу на довкілля.

Будь-який проєкт марикультури підлягає процедурі оцінки впливу на довкілля у порядку, передбаченому Директивою про ОВД та її амендментами  (Directive 2011/92/EU, у редакції Directive 2014/52/EU). У процедурі передбачаються громадські консультації, екологічні обґрунтування та  аналіз альтернатив. eur-lex.europa.eu

Управління ресурсами та рибальська політика.

При плануванні та експлуатації марикультурних об’єктів враховуються  положення Загальної рибальської політики (Common Fisheries Policy), зокрема щодо сталого використання біоресурсів і запобігання негативним  наслідкам для природних популяцій. eur-lex.europa.eu

Безпечність продукції та гігієна.

Виробництво, переробка та реалізація продукції марикультури повинні  відповідати європейським нормам гігієни та безпечності харчових продуктів (Regulation (EC) No 852/2004; Regulation (EC) No 853/2004) та загальним принципам законодавства про безпечність харчових продуктів. eur-lex.europa.eu+

Сприятливе регуляторне середовище та Blue Growth.

Державна політика у сфері марикультури спрямовується на гармонізацію  національних процедур із стратегією ЄС щодо «Blue Growth» і кращими практиками ЄС з метою розвитку інновацій, створення робочих місць і збільшення експорту морської продукції. Европейский парламент

Інституційна співпраця.

Для реалізації положень цієї статті Держрибагентство координує  співпрацю з профільними міністерствами, науковими установами, місцевими  органами влади та міжнародними партнерами з метою забезпечення  гармонізованого впровадження європейських стандартів у практику  марикультури.

Обов’язкові параметри екологічного моніторингу

Суб’єкти марикультури проводять регулярний моніторинг стану морського середовища за такими параметрами:

гідрохімічні показники: температура, солоність, pH, вміст кисню, біогенів (азот, фосфор), вміст завислих речовин;

гідробіологічні показники: стан бентосу, фітопланктону та зоопланктону, біорізноманіття та наявність інвазивних видів;

санітарно-мікробіологічні показники: бактеріологічні індикатори, патогенні мікроорганізми;

стан донних екосистем: оцінка деградації субстратів, накопичення органічних залишків;

вплив на дикі популяції: ризики змішування, інтродукцій, генетичного забруднення, захворюваності.

Моніторинг здійснюється відповідно до вимог Marine Strategy Framework Directive (2008/56/EC) та Water Framework Directive (2000/60/EC).

Вимоги до науково-біологічного обгрунтування (НБО) для створення марикультурного об’єкта

Біологічне обгрунтування повинно включати:

опис гідрологічних і гідрохімічних умов (дані спостережень за 3–5 років або модельні прогнози);

оцінку природної продуктивності та вантажномісткості акваторії (carrying capacity);

вибір видів для вирощування із зазначенням їх екологічних характеристик, потенційних ризиків та вимог до середовища;

проектну потужність господарства та план біомаси;

оцінку ризиків: біологічних, екологічних, епізоотичних, генетичних;

прогнозований вплив на природні популяції та на інші види діяльності (рибальство, рекреація, судноплавство);

заходи мінімізації впливу на довкілля (EIA-mitigation measures);

протиепізоотичні та ветеринарні заходи відповідно до стандартів ЄС.

НБО складається відповідно до принципів CFP, MSFD, WFD та Директиви ЄС про ОВД (2011/92/EU).

Вимоги до простежуваності продукції марикультури

Суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечувати:

електронне маркування партій від моменту посадки (інокуляції/запуску малька) до реалізації;

реєстрацію всіх операцій у державній системі простежуваності;

відповідність стандартам ЄС щодо простежуваності:

Regulation (EC) No 178/2002 (traceability),

Regulation (EC) No 1224/2009 (Control Regulation).

Додаткові вимоги до інфраструктури марикультури

Підприємства повинні забезпечити:

наявність берегової бази, включно з лабораторією контролю якості вод та продукції;

системи збору та утилізації відходів відповідно до MARPOL та національного законодавства;

системи захисту від втечі культивованих організмів;

санітарно-захисну зону з урахуванням ветеринарних та екологічних норм ЄС;

інтелектуальні системи моніторингу (AI/IoT — опційно, за рішенням оператора).

Формат екологічного паспорта ділянки

Паспорт акваторії містить мінімум: географічні координати та площу, екологічні характеристики, обмеження та зони охорони. допустиму виробничу потужність. статус екологічного стану за MSFD/WFD, вимоги до користувача.

Стаття 546. Стратегічні цілі

Цей розділ спрямований на:

Впровадження сталих технологій вирощування водних біоресурсів у марикультурі.

Розвиток морської біоекономіки та інноваційних кластерів.

Забезпечення екологічної безпеки та простежуваності продукції.

Стимулювання інвестицій та формування конкурентоспроможного сектору експорту.

Підтримку інтеграції цифрових платформ для моніторингу та управління марикультурними об’єктами.

Принципи екологічної безпеки та оцінки ризиків

Стаття 547. Принципи екологічної безпеки

Всі об’єкти марикультури розміщуються з урахуванням екологічного та ветеринарного стану акваторій.

Забороняється використання заповідних, нерестових та екологічно чутливих зон.

Впроваджуються системи постійного моніторингу якості води, біомаси та стану водних екосистем.

Стаття 548. Принципи, директивні підходи та екологічна стійкість розвитку марикультури

Діяльність у сфері марикультури в Україні здійснюється на засадах сталого та екосистемного управління, відповідно до вимог Директиви 2008/56/ЄС (Marine Strategy Framework Directive), з метою збереження структури,  функціонування та стійкості морських екосистем, а також досягнення і  підтримання доброго екологічного стану морського середовища.

Планування, розміщення та розвиток об’єктів марикультури здійснюються у відповідності до Директиви 2014/89/ЄС про морське просторове планування, на основі балансу екологічних,  соціальних та економічних цілей, раціонального використання морського  простору та недопущення конфліктів між видами господарської діяльності.

Вибір об’єктів марикультури грунтується на принципах наукової обґрунтованості та екологічної відповідності, з урахуванням: автохтонності або екологічної сумісності видів із умовами Чорного й Азовського морів, ресурсної місткості акваторії та допустимого екологічного навантаження, ризиків поширення інвазійних та генетично модифікованих організмів, висновків наукових установ та Держрибагентства.

Технології марикультури впроваджуються з дотриманням принципів екологічної безпеки та найкращих доступних технологій (BAT), включаючи: попередження втечі вирощуваних організмів, мінімізацію впливу на бентосні угруповання та водні маси, застосування маловуглецевих та ресурсоефективних технологій, розвиток інтегрованої мультитрофічної марикультури (IMTA), впровадження офшорних та кліматично стійких систем виробництва.

Екологічне оцінювання діяльності марикультури є обов’язковим та здійснюється відповідно до законодавства України та принципів Директиви 2001/42/ЄС про стратегічну екологічну оцінку, і включає: проведення оцінки впливу на довкілля, розроблення та виконання програми екологічного моніторингу, забезпечення простежуваності продукції відповідно до вимог ЄС у сфері аквакультури та обігу морепродуктів.

Суб’єкти марикультури зобов’язані здійснювати екологічний моніторинг, який включає щонайменше такі параметри: гідрохімічні показники (розчинений кисень, температура, солоність, pH, біогени, ХСК/БСК), мікробіологічні характеристики води, стан бентосу та рівень органічного навантаження, біобезпеку виробництва, контроль генетичної цілісності популяцій та факти втеч.

Біологічне обгрунтування діяльності марикультури є обов’язковим і включає: екологічну характеристику виду та його сумісність з акваторією, оцінку впливів і ризиків для морських екосистем, прогноз продуктивності з урахуванням ресурсної місткості, план біобезпеки та запобігання втечам, програму екологічного моніторингу, заходи щодо мінімізації екологічних впливів.

Держава забезпечує умови для європейської інтеграції сектору марикультури, у тому числі відповідно до: Стратегії ЄС щодо сталого розвитку аквакультури до 2030 року, Європейської Стратегії «Від ферми до виделки», цілей Європейської зеленої угоди.

Глава 2.

Промислова марикультура

 

Стаття 549. Промислова марикультура відкритого моря (offshore aquaculture)

Визначаються принципи розміщення, безпеки та екологічного моніторингу offshore ферм:

просторове планування узгоджується з морським енергетичним, транспортним та туристичним використанням акваторій;

встановлюються екологічні буферні зони та обмеження щодо шуму, світлового забруднення та відходів.

Об’єкти offshore аквакультури зобов’язані мати:

План управління впливом на довкілля;

систему дистанційного моніторингу біомаси, стану води та екосистем;

регулярний аудит біо-безпеки та сертифікацію за міжнародними стандартами.

Доступ до морських акваторій для offshore аквакультури надається через довгострокові концесії або оренду (до 35 років із правом пролонгації) з пріоритетом національних інвесторів.

Стаття 550. Загальні засади розвитку марикультури та блакитної економіки

Блакитна економіка України визначається як стратегічна концепція сталого розвитку морських, прибережних та внутрішніх морських ресурсів, що поєднує економічний, екологічний та соціальний аспекти використання акваторій Чорного, Азовського морів та прибережних водойм.

Стратегічне значення та цілі

Стаття 551. Стратегічне значення марикультури та розвиток інфраструктури

Марикультура забезпечує продовольчу безпеку, економічну стійкість та технологічний розвиток країни, формуючи високотехнологічні робочі місця у прибережних регіонах та інтегруючи Україну у міжнародні системи  блакитної економіки.

Стаття 552. Стратегічні цілі марикультури

Відновлення потенціалу Азово-Чорноморського басейну та прибережних лиманів.

Зниження імпортозалежності та підвищення конкурентоспроможності українських виробників.

Формування сектору морських біотехнологій та екологічно безпечного виробництва морепродуктів.

Створення нових робочих місць у прибережних громадах та інтеграція у європейську систему «Blue Economy».

Технології та вирощування

Стаття 553. Вирощування водних біоресурсів у марикультурі

Вирощуються: промислові риби, молюски, ракоподібні, морські водорості та макрозелені для харчової, кормової та фармацевтичної промисловості.

Технології:

відкриті акваторії з плавучими сітчастими огорожами та марикультурними платформами;

в лиманах садки та відгороджні частини акваторії;

системи оборотного водопостачання (УОВ) та рециркуляційні установки для інтенсивного виробництва (УЗВ  –  RAS-sistems)

біотехнологічні методи селекції та генетичного відновлення;

лабораторне вирощування перед висадкою у природні водойми.

Використовуються цифрові системи моніторингу біомаси, якості води та стану здоров’я водних біоресурсів, забезпечується контроль впливу на природні популяції.

Стаття 554. Класифікація продукції марикультури

Продукція марикультури класифікується за рівнем переробки:

первинна (свіжа, охолоджена, заморожена риба та морепродукти);

глибока переробка (філе, консерви, заморожені набори);

продукція з високою доданою  вартістю VAP («ready-to-cook», «ready-to-eat», делікатесні страви, біоактивні екстракти, пептиди, нутріцевтики).

Законодавче та організаційне забезпечення

Стаття 555. Законодавче та нормативне забезпечення розвитку марикультури

Гармонізація з законодавством ЄС у сфері сталого використання морських біоресурсів.

Вдосконалення Водного та Земельного кодексів України, закону «Про аквакультуру» та розробка Порядку надання в оренду рибогосподарських об’єктів з морською водою та прибережних  земель.

Довгострокові права користування до 25 років із правом пролонгації.

Механізм комплексного користування «морсько-береговим простором», цифрові реєстри акваторій та орендарів.

Пріоритетне право національних інвесторів та державні гарантії стабільності умов ведення марикультури, включно з захистом інвестицій, передбачуваністю регуляторної політики та непорушністю довгострокових прав користування.

Стаття  556. Основні виробничі напрями марикультури в Україні

Розвиток марикультури в Україні здійснюється за пріоритетними виробничими напрямами, визначеними з урахуванням природно-екологічних умов Чорного та Азовського морів, економічної доцільності, вимог біобезпеки та  рекомендацій наукових установ.

До основних виробничих напрямів марикультури належать:

Вирощування осетрових видів

Основу складають автохтонні види Чорного моря – білуга, російський  осетер, севрюга, шип та дніпровська стерлядь. Вирощування здійснюється  із застосуванням сучасних технологій інтенсивного нагулу в морських садках та напівзакритих системах, що забезпечує оптимальні умови росту, фізіологічного благополуччя та мінімізацію екологічного навантаження на  природні екосистеми.

Особлива увага приділяється  відтворенню та рестокінгу популяцій (повернення або поповнення природних популяцій риб чи інших водних організмів шляхом випуску у водойму вирощеної в неволі молоді), підтриманню генетичної чистоти та біорізноманіття. Всі заходи здійснюються у суворій відповідності до міжнародних стандартів, зокрема CITES, Регламентів ЄС щодо аквакультури, біобезпеки та простежуваності продукції, з метою збереження природних  популяцій та забезпечення експортного потенціалу високоякісної  продукції.

Контроль та моніторинг включають  ветеринарно-санітарні перевірки, оцінку стану біомаси, простежуваність  генетичних ліній та дотримання екологічних параметрів морської  акваторії. Уся діяльність спрямована на поєднання комерційної  ефективності з принципами сталого розвитку та екосистемного управління.

Марикультура камбали-калкан

Розвивається шляхом формування повного промислового циклу вирощування цього автохтонного та екологічно сумісного виду, із забезпеченням  науково обгрунтованого добору технологій, оптимального годівельного  режиму та дотримання високих стандартів біобезпеки.

Розміщення виробничих потужностей здійснюється у спеціалізованих  акваторіях, визначених з урахуванням гідрологічних, гідродинамічних та  трофічних характеристик північно-західної частини Чорного моря, що  забезпечує оптимальні умови для росту та благополуччя калкана та  мінімізує екологічні ризики.

Вирощування здійснюється виключно з використанням високоякісного посадкового матеріалу, отриманого у  сертифікованих інкубаційно-вирощувальних центрах, із підтвердженим ветеринарно-санітарним статусом та генетичною цілісністю.

Годівля організовується із застосуванням збалансованих кормів,  розроблених з урахуванням фізіології камбали-калкан, що сприяють здоровому  росту та не створюють надмірного трофічного навантаження на навколишнє  середовище.

Біобезпека виробництва  забезпечується через контроль патогенів, заходи запобігання втечі особин у природні популяції, застосування екологічно безпечних технологій  утримання та регулярний ветеринарно-санітарний моніторинг.

Вирощування лососевих видів

Розвиток промислового вирощування атлантичного лосося та форелі на офшорних глибинних платформах, з урахуванням морських гідрологічних та кліматичних умов;

Забезпечення суворої відповідності стандартам біобезпеки ЄС для мінімізації ризиків втечі та змішування з дикою іхтіофауною.

Використання сучасних технологій  моніторингу та контролю здоров’я популяцій для підтримки високої  продуктивності та екологічної стійкості.

Вирощування кефалевих видів (мули, лобан, сингиль)

Орієнтація на локальні види, що демонструють високу екологічну адаптивність до умов Азово-Чорноморського регіону;

Використання інтегрованих мультитрофічних систем (IMTA) як засобу підвищення екологічної якості води та біопродуктивності;

Науково обгрунтований підхід до планування виробничих циклів, з урахуванням регуляторних та екологічних норм.

Марикультура двостулкових молюсків (мідії, устриці)

Розвиток фермерських господарств у прибережних акваторіях з високою природною фільтраційною здатністю та екологічною продуктивністю.

Суворе дотримання Регламенту ЄС 853/2004 щодо продуктів тваринного походження та санітарної класифікації ділянок вирощування молюсків.

Впровадження систем моніторингу якості води та стану біоценозів для підтримки сталого виробництва та безпеки продукції.

Виробничі напрями марикультури визначаються як пріоритети державної політики, спрямованої на: посилення продовольчої безпеки, розвиток експорту високоякісної продукції, формування морської біоекономіки, створення високотехнологічних робочих місць у прибережних регіонах.

Стаття 557. Промислова аквакультура (марикультура) відкритого моря (Offshore Aquaculture)

Промислова аквакультура (марикультура) відкритого моря – це діяльність, що здійснюється поза межами прибережної смуги, у  відкритих морських акваторіях, із використанням інженерних морських установок, глибинних або дрейфових платформ, роботизованих систем та  океанотехнологій для вирощування гідробіонтів.

Основними цілями розвитку аквакультури (марикультури) відкритого моря є:

створення високотехнологічного, екологічно нейтрального виробництва морської риби та інших гідробіонтів;

зменшення екологічного навантаження на прибережні зони;

інтеграція України у європейські та глобальні ланцюги постачання продукції марикультури;

розвиток морської інженерії, цифрових платформ, робототехніки та океанотехнологій;

підвищення продовольчої безпеки та адаптація до кліматичних змін.

Розміщення об’єктів аквакультури (марикультури) відкритого моря здійснюється відповідно до:

морського просторового планування;

зонування виключної (морської) економічної зони України;

вимог щодо безпеки судноплавства, військово-морської безпеки та охорони довкілля;

погодження з органами, відповідальними за оборону та охорону державного кордону.

Провадження діяльності в аквакультурі (марикультурі) відкритого моря допускається за умови:

застосування інженерних установок, сертифікованих на стійкість до штормових навантажень та морських умов;

наявності систем автоматизованого контролю параметрів води, моніторингу середовища та запобігання втечам гідробіонтів;

дотримання стандартів ЄС щодо аквакультурних споруд, біобезпеки та захисту морських екосистем;

впровадження технологій  мінімізованого впливу (low-impact technologies), зокрема замкнених чи  напівзамкнених систем вирощування у відкритому морі.

Для аквакультури (марикультури) відкритого моря встановлюються підвищені вимоги до:

генетичного контролю вирощуваних видів;

недопущення впливу на природні популяції та морські екосистеми;

поводження з відходами та вторинними продуктами;

поводження з новими інтродукованими видами;

навігаційної та інженерної безпеки.

Державна підтримка інноваційної аквакультури (марикультури) відкритого моря може надаватися шляхом:

участі в програмах ЄС (BlueInvest, EMFAF, Horizon Europe, Mission Ocean);

створення інноваційних морських полігонів та випробувальних зон;

надання грантів, податкових стимулів та кредитних інструментів для розробки нових технологій.

Діяльність у сфері аквакультури (марикультури) відкритого моря здійснюється виключно суб’єктами, які відповідають  технічним, екологічним, безпековим та фінансовим вимогам, визначеним цим Кодексом та законодавством України.

Глава 3.

Моніторинг, безпека, відповідальність

 

Стаття 558. Вимоги до екологічного моніторингу в сфері марикультури

Усі суб’єкти марикультури здійснюють обов’язковий регулярний екологічний моніторинг стану акваторії, вирощуваних об’єктів та впливу виробництва на морське середовище.

Моніторинг включає такі групи показників, але не обмежується ними:

Гідрохімічні показники: розчинений кисень, температура, солоність, pH, вміст біогенних елементів (азот, фосфор), ХСК/БСК.

Мікробіологічні параметри: загальна бактеріальна забрудненість, патогенні мікроорганізми, показники відповідності Регламенту (ЄС) 2073/2005 щодо мікробіологічних критеріїв харчових продуктів.

Біологічні та екосистемні показники: стан бентосних угруповань, інтенсивність органічного навантаження, фітопланктон та ризики цвітіння води, індикатори евтрофікації.

Показники біобезпеки: контроль можливих втеч, генетична ідентичність та цілісність вирощуваних популяцій, ветеринарний стан згідно з вимогами Регламенту (ЄС) 2016/429 (Animal Health Law).

Вимоги до організації моніторингу встановлюються відповідно до: – Директиви 2008/56/ЄС (МСFD), Регламенту (ЄС) 854/2004 щодо офіційного контролю продуктів тваринного походження, Регламенту (ЄС) 178/2002 щодо простежуваності харчових продуктів.

Результати моніторингу вносяться до Єдиного цифрового реєстру марикультурних акваторій, який веде Держрибагентство.

Стаття 559. Вимоги до простежуваності, харчової безпеки та біобезпеки продукції марикультури

Суб’єкти марикультури забезпечують повну простежуваність продукції на всіх етапах: вибір місця, отримання посадкового матеріалу,  вирощування, збирання, транспортування, первинна переробка.

Простежуваність забезпечується відповідно до: Регламенту (ЄС) 178/2002 (Загальний закон про харчові продукти), Регламенту (ЄС) 931/2011 щодо простежуваності продуктів тваринного походження, системи HACCP відповідно до Регламенту (ЄС) 852/2004.

У сфері біобезпеки суб’єкти марикультури дотримуються вимог: Регламенту (ЄС) 2016/429 (Закон про здоров’я тварин), правил запобігання інтродукції інвазійних організмів відповідно до Регламенту (ЄС) 1143/2014, процедур контролю ветеринарного стану згідно з Регламентом (ЄС) 853/2004.

Маркування продукції здійснюється відповідно до Регламенту (ЄС) 1379/2013 щодо ринкової організації продуктів рибальства та аквакультури.

Держрибагентство забезпечує  інтеграцію української системи простежуваності до відповідних  інформаційних систем ЄС, включаючи CATCH та TRACES.більності прав.

Стаття 560. Фінансово-економічні механізми

Фінансування: державний бюджет, міжнародні грантові програми, приватні інвестиції, компенсації від  суб’єктів, що негативно впливають на морські екосистеми.

Держава забезпечує базову інфраструктуру: риборозплідники морських гідробіонтів, науково-виробничі центри, лабораторії, логістичні хаби.

Можливе відтермінування орендної плати на період формування першого виробничого циклу.

Стаття 561. Марикультура як елемент продовольчої безпеки та імпортозаміщення

До 2050 року планується забезпечити не менше 30% внутрішнього споживання рибної продукції через галузеву марикультуру. Сприяється держзакупівлі, стимулюванню експорту та формуванню ланцюгів доданої вартості.

Інновації, наука та біоекономіка

Стаття 562. Науково-технологічне забезпечення та інновації

Створюються центри марикультурних технологій і регіональні наукові центри для розвитку біотехнологій, генетики, цифрового моніторингу та  екологічного контролю. Програма «Blue AquaTech 2050» підтримує  фундаментальні та прикладні дослідження.

Стаття 563. Морська біоекономіка та інноваційна марикультура

Морська біоекономіка – комплексна система сталого використання морських ресурсів для виробництва високотехнологічної продукції (біотехнологічної, фармацевтичної,  харчової, енергетичної, екологічної).

Створюється біотехнологічний хаб «Blue BioTech Ukraine» для координації наукових програм, стартапів та  комерціалізації результатів.

Сприяється розвитку мікро та  макроводоростей, фармацевтичних і харчових біоактивних речовин, генетичної селекції високопродуктивних видів, біоекоматеріалів та систем біомеліорації.

Стаття 564. Просторово-інфраструктурна інтеграції

Інтеграція марикультури з морською енергетикою, транспортом, туризмом та портовою інфраструктурою, створення агропромислових парків і мультифункціональних платформ, цифровізація і просторове планування для  уникнення конфліктів.

Стаття 565. Марикультура і морська безпека

Об’єкти марикультури виконують господарську та стратегічно-спостережну  функції, інтегруються у систему морської безпеки України та міжнародне  партнерство Чорноморського регіону.

Відповідальність, стандарти та міжнародне співробітництво

Стаття 566. Відповідальність та антикорупційні запобіжники

Неправомірне блокування права користування морськими акваторіями – загроза економічній безпеці держави.

Створюється єдиний електронний реєстр процедур надання в оренду морських ділянок.

Розслідування корупційних порушень – у взаємодії з СБУ, НАБУ, Нацполіцією та Рахунковою палатою.

Глава 4.

Перспективи розвитку, стандарти, контроль, ризики, співробітництво,

 

Стаття 567. Перспективи розвитку до 2050 року

Державна політика щодо марикультури спрямована на посилення виробничого потенціалу морських та прибережних біоресурсів, розвиток інноваційних та високотехнологічних секторів морської біоекономіки, створення ефективної цифрової системи моніторингу та управління об’єктами марикультури, формування експортно орієнтованого ринку морепродуктів та інтеграцію України у європейські та міжнародні ринки морських ресурсів.

Пріоритетними є стале та екологічно безпечне використання морських акваторій, впровадження сучасних технологій вирощування водних біоресурсів та підтримка інвестиційних ініціатив у сфері морської біоекономіки.

Стаття 568 Екологічні стандарти та управління середовищем

Впровадження принципів сталого використання морських екосистем,  обов’язкова оцінка впливу на довкілля, заборона розміщення у заповідних  або нерестових зонах, супутниково-сенсорний моніторинг.

Стаття 569. Міжнародне співробітництво

Участь у програмах FAO, Horizon Europe, BlueInvest; співпраця з ЄС,  Норвегією, Ісландією, Японією, Південною Кореєю, створення  Українсько-Європейського центру марикультури та морських біотехнологій  для підтримки експорту та досліджень.

Стаття 570. Контроль та відповідальність

Держрибагентство здійснює контроль за дотриманням правил надання у користування акваторій та земельних ділянок, включаючи: відповідність використання екологічним та технологічним нормам, ведення електронного реєстру марикультурних об’єктів, взаємодію з органами охорони довкілля, СБУ, НАБУ та місцевими органами влади.

Будь-яке неправомірне блокування або втручання у процедуру надання ділянок вважається загрозою економічній безпеці держави.

Стаття .571 Оцінка екологічних ризиків

Кожен проєкт марикультури проходить оцінку впливу на довкілля відповідно до законодавства України та директив ЄС.

Розробляються біологічні обгрунтування для визначення допустимих параметрів вирощування без шкоди природним популяціям.

Використовуються цифрові системи прогнозування ризиків та інтеграція з національними екологічними реєстрами.

Цифровізація та простежуваність

Стаття 572. Електронний моніторинг марикультурних об’єктів

Впроваджуються електронні платформи для збору та обробки даних щодо біомаси, стану здоров’я водних  біоресурсів, виробничих циклів та логістики.

Забезпечується інтеграція з національними реєстрами та міжнародними системами простежуваності продукції.

Держрибагентство здійснює адміністрування цифрових платформ та контроль за повнотою й достовірністю інформації.

Стаття 573. Простежуваність продукції

Всі партії продукції марикультури супроводжуються електронними сертифікатами походження.

Встановлюється система відстеження від місця вирощування до кінцевого споживача, включаючи експортні поставки.

Механізми стимулювання інвесторів

Стаття 574. Державні стимули

Держава забезпечує податкові пільги та гранти для інвесторів у марикультурну галузь.

Передбачаються державні гарантії стабільності прав користування акваторіями та орендними ділянками.

Можливе відтермінування орендних платежів на період формування першого виробничого циклу.

Пріоритет надається національним підприємствам у конкурсах та аукціонах на отримання об’єктів марикультури.

Стаття 575. Стратегічні орієнтири розвитку марикультури до 2050 року

Формування єдиного цифрового реєстру марикультурних об’єктів та їх простежуваності.

Розвиток біотехнологічних та інноваційних секторів морської біоекономіки.

Підвищення внеску марикультури у національну економіку та експортний потенціал України.

Інтеграція України у європейський та світовий ринок морепродуктів з дотриманням принципів сталого розвитку.

Порядок надання у користування акваторій та земельних ділянок для марикультури

Глава 5.

Пордок надання в оренду акваторій

 

Стаття 576. Мета, мотиви прийняття та сфера застосування Порядку

Прийняття цього Порядку зумовлене необхідністю:

формування цілісної державної системи управління марикультурою, що відповідає європейським стандартам сталого використання морських ресурсів;

забезпечення відкритої, конкурентної та екологічно виваженої процедури надання у користування акваторій та земельних ділянок прибережної зони;

створення умов для розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності у сфері морської аквакультури, включаючи будівництво берегових баз, логістичних об’єктів та інфраструктури первинної переробки;

посилення продовольчої безпеки України, зменшення імпортозалежності та розвиток національного виробництва морепродуктів;

охорони навколишнього природного середовища, збереження біорізноманіття та запобігання деградації морських екосистем;

інтеграції України у європейську Блакитну економіку шляхом гармонізації процедур управління морськими ресурсами.

Метою цього Порядку є створення чіткої, прозорої та ефективної правової моделі, яка забезпечує: раціональне та екологічно безпечне використання морських акваторій для ведення марикультури, упорядковане надання акваторій і земельних ділянок на узбережжі для господарського використання, передбачувані та справедливі умови для бізнесу, інвесторів та місцевих громад, належну державну координацію, планування та контроль у сфері марикультури, гарантування прозорості всіх процедур через електронні системи.

Сфера застосування Порядку

Цей Порядок регулює відносини, що виникають під час:

надання у користування рибогосподарським підприємствам акваторій внутрішніх морських вод,  територіального моря та виключної (морської) економічної зони України;

надання земельних ділянок на  узбережжі моря для розміщення берегових баз, інженерно-технічної інфраструктури та виробничих об’єктів марикультури.

Дія Порядку поширюється на: юридичних осіб, що здійснюють або планують здійснювати марикультурну діяльність, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, державні підприємства, на які покладено функції з адміністрування процедур, ведення реєстрів та супроводу аукціонів.

Порядок застосовується під час: інвентаризації акваторій та прибережних земель, придатних для марикультури, підготовки паспортів ділянок, біологічних обґрунтувань та екологічних оцінок, організації та проведення відкритих електронних аукціонів, укладення договорів користування акваторіями та земельними ділянками, здійснення державного нагляду та контролю за використанням наданих у користування об’єктів.

Основні принципи цього Порядку

Для реалізації мети та мотивів Порядку застосовуються такі принципи: прозорість усіх процедур та їх цифрова фіксація, наукова обгрунтованість прийняття рішень щодо допустимих навантажень на морські екосистеми, екологічна безпека та пріоритет збереження морського довкілля, справедливість і недискримінаційність під час надання ділянок, державно-приватне партнерство у розвитку інфраструктури, відповідальність користувачів за збереження природних ресурсів.

Стаття 577. Організаційний механізм. Спеціальна комісія з марикультури

Склад комісії:

Представники профільних наукових установ;

Представники Держрибагентства;

Представники органів влади у сфері земельних відносин;

Представники облдержадміністрацій та місцевого самоврядування;

Інші фахівці у сфері рибного господарства, морських технологій та екології.

Завдання комісії:

Ідентифікація рибогосподарських об’єктів та морських акваторій, придатних для марикультури;

Пошук та оцінка земельних ділянок на узбережжі для облаштування берегових баз;

Підготовка паспортів водних об’єктів та земельних ділянок;

Розробка біологічних обґрунтувань допустимих навантажень на екосистему;

Оцінка екологічних та соціальних ризиків;

Надання рекомендацій щодо придатності земельних ділянок та їх включення у відкриті аукціони.

Стаття 578. Документальне забезпечення

Для кожної акваторії та земельної ділянки складаються:

Паспорт рибогосподарської водойми або морської ділянки;

Пакет документів на земельну ділянку відповідно до Земельного та Водного кодексів України;

Нове біологічне обґрунтування (НБО), що визначає види та технології вирощування, параметри підприємства, ветеринарні та екологічні обмеження.

Фінансування розробки документів:

За рахунок державного бюджету та відповідних компенсаційних коштів;

Після укладання договору експлуатації ділянки, комерційне підприємство відшкодовує державі витрати на підготовку документації.

Стаття 579. Процедура надання у користування

Надання акваторій та земельних ділянок здійснюється через відкриті електронні аукціони за результатами конкурсного оцінювання Спеціальної комісії.

Держрибагентство визначає  відповідальне державне підприємство для ведення електронного реєстру процедур та реалізації права користування.

Передача прав користування здійснюється після:

Узгодження паспортів та біологічних обґрунтувань;

Погодження пакетів документів у державних інстанціях.

Строки оцінки та дії договорів визначаються регламентом, затвердженим Держрибагентством.

Стаття 580. Організаційний механізм розвитку марикультури

Створюється Міжвідомча комісія при Держрибагентстві, до складу якої входять: представники органів виконавчої влади, наукових установ, арибережних громад, військових адміністрацій.

Завдання комісії:

Інвентаризація акваторій та земель на узбережжі;

Підготовка паспортів і біологічних обґрунтувань;

Оцінка екологічних ризиків;

Формування бази даних марикультурних об’єктів;

Моніторинг розвитку mariculture та пропозиції щодо стратегічного планування.

Передача акваторій і земельних  ділянок здійснюється через відкриті електронні аукціони з урахуванням  екологічних та соціальних критеріїв.

Стаття 581. Фінансово-інвестиційні механізми

Фінансування робіт щодо підготовки паспортів, пакетів документів та оцінки впливу на довкілля:

За рахунок державного бюджету;

За рахунок компенсаційних коштів підприємств, що негативно впливають на морські екосистеми.

Відшкодування витрат:

Після укладання договору, комерційне підприємство відшкодовує державі витрати на підготовку документації.

Стімулювання інвесторів: податкові пільги, гранти та державні гарантії, відтермінування орендних платежів, пріоритет для національних підприємств у відкритих аукціонах.

Глава 6.

Стандарти, технології,  інтеграція, фінанси, контроль, ДПП

 

Стаття 582. Стандарти розміщення об’єктів mariculture

Загальні вимоги:

Відповідність нормам екологічної безпеки, судноплавства та рибогосподарської діяльності.

Зонування акваторій:

Держрибагентство спільно з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства Украъни затверджує: функціональні зони mariculture, пріоритетні ділянки для offshore-ферм, зони обмежень для охоронюваних територій, нерестовищ, маршрутів міграції риб та шляхів судноплавства.

Глибинні параметри та інженерні вимоги:

Мінімальна глибина: 25 м для нерухомих систем, 40 м для офшорних плавучих платформ;

Заборона розміщення конструкцій ближче ніж 500 м від природних нерестових площ;

Всі конструкції мають відповідати стандартам стійкості до штормових навантажень та корозії.

Санітарні та екологічні коридори:

Буферні зони між морськими фермами не менше 1 км;

Об’єкти зобов’язані мати системи збору кормових залишків та запобігання біогенному навантаженню.

KPI mariculture:

Дотримання зонування (100% відповідність);

Рівень екологічного навантаження — не вище нормативів ЄС;

Повна простежуваність виробництва через електронні журнали.

Стаття 583. Технології offshore-mariculture та технічні регламенти

Технічні вимоги до offshore-ферм:

Системи автоматичного моніторингу параметрів води, дистанційні пристрої контролю кормлення;

Захист від втечі риби, аварійні енергетичні резервні системи.

Дозволені технології: IMTA-системи, RAS-платформи морського типу.

Багато-ярусні морські ферми;

Автономні роботизовані ферми.

Оцінка впливу на екосистему:

Екологічна оцінка перед запуском;

Гідробіологічне моделювання;

Перевірка гідродинамічних потоків.

Системи цифрової звітності:

Електронна картка ферми з даними про: види, обсяги посадженої біомаси, кормові норми, випадки смертності, ветеринарні заходи.

Стаття 584. Інтеграція марикультури та природного рибного господарства

Принципи інтеграції

Марикультура та природний промисел розглядаються як взаємодоповнюючі елементи єдиної державної політики.

Плани відновлення біоресурсів

Держрибагентство розробляє та реалізує: щорічні плани зариблення, програми генетичного контролю, плани збереження аборигенних видів.

Взаємодія підприємств промислу та марикультури: розробляються спільні програми відтворення риб, вводяться обов’язкові квоти участі аквакультурних підприємств у зарибленні, створюються спільні науково-промислові проєкти.

Інтегровані моніторингові системи: супутниковий контроль промислу, електронні журнали вилову, обмін даними з електронною системою аквакультури.

Стаття 585. Фінансові механізми розвитку аквакультури та mariculture

Державні грантові програми

Включають: гранти для молодих фермерів, гранти на IMTA та RAS-системи, гранти на offshore-пілотні проєкти.

Пільгові кредити та “зелені” фінанси: кредити на десятирічний термін під часткову компенсацію ставки, «зелені» кредити з умовою досягнення низького вуглецевого сліду, енергетичні сертифікати для підприємств, що використовують ВДЕ.

KPI для фінансових програм: створення інноваційних об’єктів, підвищення частки продукції, сертифікованої за стандартами ЄС, приріст експорту аквакультурної продукції.

Стаття 586. Механізми контролю, класифікація порушень та санкції

Категорії порушень: екологічні, ветеринарні та біобезпекові, просторові та технологічні, недостовірність цифрової звітності, соціальні порушення (порушення умов найму, ігнорування громадських процедур).

Принципи відповідальності: пропорційність, відновлення шкоди, превентивність, електронна фіксація усіх дій.

Санкції (без зазначення сум): заходи адміністративного впливу, зупинення діяльності, анулювання дозволів, включення до реєстру ризикових операторів.

Електронні протоколи та їх дія: усі порушення фіксуються у Єдиному електронному реєстрі аквакультури, підприємство має право на оскарження через електронну систему, оскарження розглядається протягом 30 днів.

Стаття 587. Партнерство, громади та кооперація

Участь місцевих громад: обов’язковість консультацій, соціальні угоди «ферма–громада», публічні звіти підприємств.

Підтримка кооперативів: право першочергового доступу до малих акваторій, державна консультативна підтримка, пріоритет у грантових програмах.

Партнерства: державно-приватне партнерство (ДПП), участь наукових установ, міжнародні співпраці.

Стаття 588. Кліматична політика та енергетична ефективність аквакультури

Принципи декарбонізації галузі: запровадження стандартів вуглецевої нейтральності, енергетичний аудит об’єктів, щорічний звіт про викиди CO₂.

Інструменти кліматичної політики: впровадження енергозберігаючих технологій, підтримка переходу на відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), сертифікація підприємств за кліматичними стандартами ЄС.

KPI кліматичної політики: частка підприємств, що перейшли на ВДЕ –  не менше 40% до 2030 року, зниження вуглецевого сліду галузі  – 30% до 2030 року, повна електронна звітність щодо енерговитрат.

Стаття 589. Умови безпеки праці та судноплавства

Підприємства марикультури зобов’язані забезпечувати безпечні умови праці на всіх етапах виробництва, включно з монтажем, обслуговуванням і експлуатацією морських ферм.

Для offshore-об’єктів обов’язкові:  спеціальне екіпірування, аварійні системи евакуації, навчання персоналу  та регулярні інструктажі з безпеки.

Розміщення фермерських об’єктів має  враховувати судноплавні шляхи та забезпечувати відстань, достатню для  безпечного проходу суден (не менше 500 м від основних маршрутів).

Стаття 590. Генетичний контроль та карантин

Всі види для марикультури повинні проходити процедури генетичного контролю, щоб запобігти змішуванню з природними популяціями.

Перед випуском на вирощування риби або молюсків необхідно проходження карантинних заходів та лабораторної перевірки на патогени.

Розробляються національні стандарти селекційного відбору, що відповідають вимогам екологічної безпеки та збереження біорізноманіття.

Стаття 591. Державно-приватне партнерство

Для розвитку марикультури  допускається створення державно-приватних партнерств (ДПП) з метою  будівництва та обслуговування offshore-ферм, берегових баз та  інфраструктури.

Укладання договорів ДПП  здійснюється за результатами відкритих конкурсів та з урахуванням  соціальних, екологічних та економічних критеріїв.

Державно-приватне партнерство в офшорній марикультурі включає: спільне фінансування інфраструктури, оренду державних акваторій з першочерговим правом розширення, участь держави у частковому страхуванні ризиків.

Держава може виступати співінвестором у будівництві: морських платформ, берегових баз, логістичних вузлів.

Умови партнерства визначаються договорами ДПП.Державно-приватне партнерство передбачає розподіл ризиків та вигод між державою і приватним інвестором за прозорими умовами.

Стаття 592. Механізми стимулювання інвестицій у Offshore-марикультуру

Для залучення інвесторів передбачаються: податкові пільги на обладнання та інноваційні технології, гранти та державні гарантії, пріоритет у відкритих аукціонах для національних інвесторів, відтермінування орендних платежів на перші роки діяльності.

Державні програми розвитку морської економіки можуть компенсувати частину витрат на дослідження,  паспортизацію та оцінку впливу на довкілля.

Стаття 593. Цифровий моніторинг та облік біоресурсів

Всі об’єкти mariculture зобов’язані вести електронні журнали виробництва з інформацією про види, обсяги  посадженої біомаси, кормові норми, випадки смертності та ветеринарні  заходи.

Для offshore-ферм встановлюється обов’язкова система дистанційного моніторингу параметрів води, стану риби та автоматичного контролю годівлі.

Дані цифрового моніторингу використовуються для оцінки екологічного навантаження та планування  заходів з охорони морського середовища.

Стаття 594. Відповідальність за порушення стандартів mariculture

Порушення правил безпеки,  генетичного контролю, карантину або зонування акваторій тягне за собою  адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.

Держрибагентство має право  призупиняти діяльність ферми до усунення порушень, а повторні порушення  можуть стати підставою для розірвання договору користування акваторією.

Стаття 595. Інноваційні технології та сталий розвиток

Для зниження екологічного впливу  заохочується впровадження технологій IMTA, RAS-платформ, багато-ярусних  автономних ферм та роботизованих систем.

Підприємства повинні впроваджувати  заходи щодо зменшення біогенного навантаження, повторного використання  води та утилізації залишків кормів.

Державні програми підтримують  науково-дослідні проєкти для сталого розвитку mariculture та адаптації  технологій до умов українського морського узбережжя.

Глава 7.

Правовой статус, безпека морепдавства, стимули

 

Стаття 596. Правовий статус offshore-mariculture

Offshore-mariculture – це вид морської аквакультури, що здійснюється поза зоною прибережних вод, у відкритих морських акваторіях, на глибинах, що дозволяють розміщення стаціонарних або мобільних платформ.

Offshore-ферми класифікуються за типами: стаціонарні глибинні ферми, мобільні плавучі платформи, автономні роботизовані біотехнічні комплекси, комбіновані системи IMTA–offshore.

Здійснення діяльності у цих зонах допускається лише за умови: дотримання міжнародних стандартів безпеки мореплавства, погодження з військово-морськими структурами, проведення моделювання впливу на гідродинаміку та екосистеми.

Стаття 597. Спеціальні морські зони для offshore-mariculture

Держрибагентство спільно з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України визначає: зони пріоритетного розвитку offshore-ферм, зони обмежень (охоронювані території, навігаційні коридори, нерестовища), зони тимчасових заборон у разі військової або екологічної небезпеки.

Оприлюднення інформації про зони здійснюється через відкритий електронний кадастр марикультурних акваторій.

Будь-яка діяльність за межами затверджених зон забороняється.

Стаття 598. Вимоги до безпеки судноплавства і морських операцій

Власник offshore-ферми зобов’язаний забезпечити: позначення конструкцій світловими та радіолокаційними маяками, передачу координат у державні навігаційні системи, наявність аварійних відривних систем, радіотехнічний моніторинг зіткнень.

Заборонено встановлювати ферми в районах інтенсивного руху суден або військових операцій.

Всі роботи на морі виконуються з дотриманням Кодексу морських операцій та міжнародних конвенцій SOLAS, MARPOL.

Стаття 599. Біобезпека, ветеринарний контроль та карантин

Offshore-ферми мають забезпечувати: популяційний карантин перед посадкою, регулярний моніторинг вірусних, бактеріальних та паразитарних інфекцій, окремі ізоляційні модулі, системи запобігання втечі риби.

Забороняється вирощування гібридних чи генетично модифікованих форм без окремого дозволу Кабінету Міністрів.

Усі випадки смертності понад норматив фіксуються в електронному журналі протягом 24 годин.

Стаття 600. Генетичний контроль і захист природних популяцій

Підприємства зобов’язані застосовувати: сертифіковані племінні лінії,  генетичний моніторинг кожної посадки, контроль походження ідентифікованої молоді (геномні паспорти).

Забороняється використання виробників невідомого походження.

У разі втечі риби підприємство несе повну відповідальність за шкоду біорізноманіттю.

Стаття 601. Стандарти технічного обладнання offshore-ферм

Усі конструкції повинні відповідати: вимогам стійкості до шторму категорії 12 балів, показникам корозійної стійкості, наявності систем дистанційної діагностики.

Offshore-ферми оснащуються: датчиками кисню, температури, хлорофілу, течій, камерами спостереження, автономними енергетичними модулями.

Забороняється використання конструкцій без сертифікації України та ЄС.

Стаття 602. Оцінка впливу на морську екосистему

Для об’єктів offshore-mariculture проводиться: математичне гідробіологічне моделювання, аналіз потоків відходів та кормів, визначення потенційного впливу на бентос і пелагічні екосистеми, аудит стійкості навантажень.

Періодичність екологічного аудиту – не рідше ніж один раз на 2 роки.

У разі виявлення негативного впливу Держрибагентство має право зупинити діяльність.

Стаття 603. Цифровий моніторинг, електронна картка ферми та облік біоресурсів

Кожна offshore-ферма зобов’язана вести електронну картку об’єкта, що містить: дані про види, обсяг посадки, приріст, кормові норми, результати лабораторних аналізів, рух біоматеріалу, параметри води в режимі 24/7.

Система електронного моніторингу Держрибагентства забезпечує:    GPS-трекінг платформ, контроль дотримання зонування, викриття незаконного переміщення риби.

Усі дані зберігаються у центральному реєстрі марикультури.

Стаття 604. Фінансові та інвестиційні стимули для offshore-mariculture

Держава надає інвесторам такі стимули: податкові пільги на 5 років,   компенсацію частини відсоткових ставок, державні гарантії на кредити, гранти на впровадження екологічно чистих технологій.

Пріоритет надається підприємствам, що застосовують IMTA, роботизацію та повну цифрову простежуваність.

Проєкти на глибинах понад 40 м можуть отримати статус «Стратегічний інвестиційний проєкт».

Стаття 605. Контроль, інспектування та відповідальність

Контроль здійснює Держрибагентство та уповноважені морські інспекції.

Інспектування проводиться: планово, позапланово у разі аварій, втечі риби чи скарг.

Порушення, що тягнуть за собою загрозу екосистемі, тягнуть: зупинення діяльності, штрафи, анулювання дозволу.

Відшкодування екологічної шкоди здійснюється у потрійному розмірі.

 

Розділ XXV

ВЕТЕРИНАРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА РИБОПРОДУКЦІЇ

 

Розділ приймається з метою гармонізації національного законодавства у сфері рибного господарства та аквакультури з вимогами правової системи Європейського Союзу, міжнародними ветеринарно-санітарними стандартами та принципами сталого розвитку, що забезпечують високий рівень захисту здоров’я водних тварин, довкілля та споживачів.

Положення Розділу враховують зобов’язання України відповідно до:

Regulation (EU) 2016/429 (Animal Health Law) щодо профілактики, контролю та ліквідації хвороб водних тварин;

Regulation (EU) 2017/625 про офіційний контроль харчових продуктів і компонентів продукції аквакультури;

Regulation (EC) 852/2004 та Regulation (EC) 853/2004 щодо гігієни харчових продуктів і продуктів тваринного походження;

WOAH (OIE) Aquatic Animal Health Code, що встановлює міжнародні стандарти біобезпеки та епізоотичного контролю;

стандартів FAO та Codex Alimentarius стосовно безпечності харчових продуктів та відповідального ведення аквакультури.

Законодавчі вимоги ЄС у сфері аквакультури базуються на принципах:

«One Health» – інтегрованого підходу до здоров’я тварин, людей і екосистем;

біобезпеки – попередження занесення та поширення хвороб на всіх етапах виробництва рибопродукції;

простежуваності (traceability) – забезпечення контролю походження продукції «від водойми до столу»;

науково обгрунтованої оцінки ризиків, яка лежить в основі ветеринарних заходів та державного контролю.

Метою цього Розділу є створення єдиної, надійної та ефективної системи ветеринарного забезпечення виробництва рибопродукції, яка охоплює весь виробничий цикл, забезпечує епізоотичну стабільність, захист довкілля, а також відповідність продукції вимогам внутрішнього і зовнішніх ринків, зокрема ринку Європейського Союзу.

Цей Розділ встановлює правові,  організаційні та ветеринарно-санітарні засади діяльності суб’єктів  рибного господарства, визначає механізми профілактики та контролю хвороб риб, правила біобезпеки, вимоги до ветеринарного моніторингу,  лабораторних досліджень, обігу ветеринарних препаратів, а також  положення щодо експорту, імпорту, простежуваності та державного  ветеринарного нагляду.

Положення цього Розділу є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання у сфері рибництва та аквакультури незалежно від форми власності, та застосовуються у взаємодії з компетентними органами у галузі ветеринарної медицини, харчової безпечності, охорони навколишнього природного середовища та іншими уповноваженими органами відповідно до законодавства.

Стаття 606. Мета, завдання та сфера правового регулювання цього Розділу

Метою цього Розділу є встановлення правових, організаційних та ветеринарно-санітарних вимог, що забезпечують охорону здоров’я водних біоресурсів, безпечність  виробництва, обробки, транспортування, зберігання та обігу рибної  продукції, а також запобігання занесенню та поширенню хвороб риб та  інших водних гідробіонтів.

Завданнями цього Розділу є:

визначення ветеринарно-санітарних правил діяльності у сфері рибного господарства та аквакультури;

забезпечення епізоотичного благополуччя рибогосподарських водних об’єктів та суб’єктів аквакультури;

запровадження систем біобезпеки та біозахисту на всіх етапах вирощування, вилову, утримання та переробки риб;

встановлення вимог до профілактики, діагностики, контролю та ліквідації хвороб риб;

регулювання діяльності з  виробництва, зберігання, транспортування та використання ветеринарних  препаратів для водних біоресурсів;

забезпечення виконання міжнародних  стандартів, вимог та процедур, передбачених законодавством ЄС, WOAH  (OIE), FAO та іншими міжнародними організаціями.

Сфера регулювання цього Розділу поширюється на:

суб’єктів рибного господарства та аквакультури;

суб’єктів, що здійснюють вилов, вирощування, зберігання, транспортування, переробку та реалізацію рибопродукції;

рибогосподарські водні об’єкти та інші місця утримання водних біоресурсів;

юридичних і фізичних осіб, що здійснюють виробництво, використання та реалізацію ветеринарних препаратів для водних гідробіонтів;

усі етапи виробничого ланцюга від «ставка до столу» включно.

Норми цього Розділу є обов’язковими для всіх суб’єктів діяльності у сфері рибного господарства та аквакультури незалежно від форми власності, правового статусу, обсягів виробництва та місця провадження діяльності.

Дія положень цього Розділу забезпечується у взаємодії з компетентними органами у сфері ветеринарної медицини, харчової безпечності, охорони навколишнього природного  середовища та іншими органами державної влади відповідно до  законодавства.

Стаття 607. Загальні засади ветеринарного забезпечення виробництва рибопродукції

Цей Розділ встановлює правові, організаційні та ветеринарно-санітарні вимоги, спрямовані на забезпечення здоров’я риб, біобезпеки рибогосподарських підприємств, безпечності та якості рибопродукції на всіх етапах її виробництва.

Ветеринарне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України, міжнародних стандартів Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин (WOAH/OIE), Codex Alimentarius та  вимог Європейського Союзу.

Компетентним органом у сфері ветеринарного контролю рибного господарства є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, у взаємодії з Держрибагентством.

Стаття 608. Ветеринарно-санітарні вимоги до рибогосподарських підприємств

Рибогосподарські підприємства всіх  типів (ставові, басейнові, УЗВ, марикультурні, садкові та інші) повинні  забезпечувати умови, що відповідають ветеринарно-санітарним нормативам.

Обов’язковими є: підтримання належної якості води та гідробіологічного режиму, наявність санітарних зон, санпропускників, карантинних відділень, розмежування виробничих ділянок для різновікових груп риб, утримання інфраструктури у стані, який запобігає виникненню та поширенню хвороб.

На підприємствах із замкнутим водопостачанням обов’язковими є системи очищення, знезараження та контролю якості води.

Стаття 609. Біобезпека рибогосподарських підприємств

Підприємства повинні розробляти та впроваджувати програми біобезпеки, що включають: контроль доступу людей і транспорту, дезінфекцію інвентарю, обладнання та тари, запобігання контакту риб із дикими тваринами, заходи контролю переносників хвороб, належне поводження з мертвими рибами та відходами виробництва.

Занесення інфекційних агентів з водою, кормами, завезеним племінним матеріалом або технічними засобами забороняється.

Підприємство зобов’язане вести журнал біобезпекових заходів.

Стаття 610. Ветеринарний контроль стану здоров’я риб

На підприємстві проводяться регулярні ветеринарні огляди риб та лабораторні дослідження.

Лабораторні дослідження охоплюють бактеріологічні, вірусологічні, паразитологічні, токсикологічні та генетичні тести.

Власник господарства зобов’язаний  забезпечити моніторинг загибелі риби, невідкладно повідомляти про  незвичне підвищення смертності компетентним органам.

План ветеринарного моніторингу затверджується підприємством та погоджується з державним ветеринарним лікарем.

Стаття 611. Профілактика та лікування хвороб риб

Підприємства застосовують: вакцинацію риби, профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення імунітету, лікувальні препарати відповідно до затверджених протоколів.

Забороняється використання лікарських засобів, не дозволених до застосування в Україні або тих, що  порушують вимоги міжнародних стандартів щодо безпечності харчових  продуктів.

При застосуванні ветеринарних препаратів ведуться журнали обліку, дотримуються терміни каренції.

Стаття 612. Карантин риби та карантинні заходи

Завезення риби, ікри або малька з інших господарств або з-за кордону допускається лише після проходження карантину.

Карантинні відділення повинні бути ізольовані від основного виробництва.

При виявленні хвороб, що підлягають реєстрації, підприємство виконує приписи компетентного органу щодо  обмежень, ізоляції та ліквідації.

Стаття 613. Ветеринарний контроль при вилові, транспортуванні та торгівлі рибою

Жива риба може транспортуватися лише за наявності відповідних ветеринарних документів.

Транспортні засоби повинні бути обладнані таким чином, щоб забезпечувати належні умови для риби.

Пункти живорибної торгівлі повинні відповідати ветеринарно-санітарним вимогам.

Стаття 614. Ветеринарно-санітарний контроль у процесі переробки риби

Первинна переробка здійснюється на підприємствах, що відповідають вимогам гігієни та системи НАССР.

Підприємство зобов’язане забезпечити: ветеринарно-санітарний контроль на етапах приймання, забою, оброблення та охолодження риби, прослідковуваність від моменту вилову або вирощування до реалізації.

У випадку виявлення небезпечної продукції вона вилучається з обігу та утилізується.

Стаття 615. Контроль залишків ветеринарних препаратів та токсичних речовин

Рибопродукція підлягає державному моніторингу залишків ветеринарних препаратів, важких металів, біотоксинів та інших небезпечних речовин.

У разі виявлення перевищень встановлених норм продукція вилучається.

Власник господарства несе відповідальність за порушення вимог.

Стаття 616. Вимоги до експорту та імпорту рибопродукції

Експорт рибопродукції здійснюється за умови відповідності рибогосподарського підприємства вимогам країн-імпортерів.

Ветеринарні сертифікати видаються  компетентним органом на підставі дотримання підприємством вимог  біобезпеки та ветеринарних норм.

Імпортовані риба та рибопродукція підлягають прикордонному ветеринарному контролю.

Стаття 617. Державний ветеринарний нагляд і контроль

Державні інспектори здійснюють планові та позапланові перевірки рибогосподарських підприємств.

Державний контроль включає аудит системи НАССР, відбір проб, перевірку документації та журналів обліку.

Результати перевірок оформлюються актами та приписами.

Стаття 618. Управління ризиками та реагування на спалахи хвороб

Підприємства зобов’язані розробляти плани реагування на спалахи хвороб.

У разі епізоотії компетентний орган може встановлювати карантинні зони, обмеження руху риби, заборону вилову.

Загибла риба утилізується відповідно до ветеринарних норм.

Стаття 619. Підготовка та підвищення кваліфікації ветеринарних спеціалістів

Ветеринарні лікарі, які працюють у рибогосподарських підприємствах, повинні проходити періодичне підвищення кваліфікації.

Порядок підготовки визначається компетентним органом та профільними науковими установами.

Стаття 620. Наукове забезпечення та інноваційні технології

Держава підтримує розвиток наукових досліджень у сфері хвороб риб, вакцинології, діагностики та біобезпеки.

Підприємства можуть впроваджувати інноваційні методи діагностики, включаючи ПЛР-тести, секвенування та інші молекулярні методи.

Стаття 621. Цифровізація ветеринарного контролю

Ветеринарні документи ведуться в електронній формі.

Підприємства використовують електронні системи прослідковуваності риби та рибопродукції.

Доступ до державних електронних реєстрів здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Розділ XXVI  

РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ

 

Цей Розділ встановлює правові та організаційні засади охорони, раціонального використання, відтворення водних біоресурсів, управління рибогосподарськими водними об’єктами та рекреаційного рибокористування.

Розділ розроблено з урахуванням вимог права Європейського Союзу, зокрема Regulation (EU) No 1380/2013 про Спільну рибальську політику, Regulation (EU) 2019/1241 щодо технічних заходів зі збереження водних біоресурсів, Regulation (EU) 1224/2009 про контроль за діяльністю у сфері рибальства, Regulation (EU) 2021/1139 про Європейський морський, рибальський та аквакультурний  фонд.

Положення цього Розділу враховують вимоги Directive 2008/56/EC (Рамкова директива про морську  стратегію), Directive 2000/60/EC (Водна рамкова директива), Directive 92/43/EEC (Директива про оселища) та інших актів ЄС у сфері охорони  довкілля, управління водними ресурсами і збереження біорізноманіття.

Регулювання, визначене цим  Розділом, спрямоване на гармонізацію національного законодавства з правом Європейського Союзу, забезпечення сталого використання водних біоресурсів, зміцнення системи контролю та нагляду, охорону водних  екосистем і відновлення природних популяцій.

Глава 1.

Загальні засади та класифікація рекреаційного рибокористування

 

Стаття 622. Рекреаційне рибокористування

Рекреаційне рибокористування – це вид спеціального використання водних біоресурсів, що охоплює діяльність з любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства, риболовного туризму, а також діяльність культурних рибних господарств (КРГ), спрямовану на забезпечення умов для здійснення таких  видів рибальства.

Рекреаційне рибокористування здійснюється з дотриманням вимог  природоохоронного законодавства, нормативів біологічно обґрунтованого  використання водних біоресурсів, Науково-біологічних обгрунтувань (НБО), режимів СТРГ та спеціальних режимів КРГ.

Рекреаційне рибокористування не є промисловим рибальством і не  передбачає вилучення водних біоресурсів з метою отримання прибутку, крім випадків, прямо передбачених цим Кодексом для КРГ та інших спеціальних  водокористувачів.

Особливості здійснення рекреаційного рибокористування встановлюються  цим Кодексом, НБО, режимами СТРГ, режимами КРГ, а також іншими  нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Дія цього Розділу поширюється на:

громадян України, іноземців та осіб без громадянства, юридичних осіб, що організовують відповідні види рибальства та надають послуги, пов’язані з рибальством.

Стаття 623. Класифікація видів рибальства

Види рибальства, що регулюються цим Розділом, поділяються на:

Любительське рибальство – добування водних біоресурсів для особистого споживання без мети отримання прибутку;

Спортивне рибальство – організована діяльність у форматі змагань із рибальства, включно з офіційними турнірами та лігами;

Підводне рибальство – добування водних біоресурсів підводним способом із використанням спеціального спорядження;

Рекреаційне рибальство – рибальство як вид відпочинку, включно з платними послугами, обладнаною інфраструктурою та організацією дозвілля;

Риболовний туризм – організовані подорожі з метою рибальства, здійснювані туристичними операторами з дотриманням правил природоохоронної безпеки;

Культурні рибні господарства (КРГ) – це спеціально облаштовані водойми або їх окремі ділянки, призначені для вирощування та добування водних біоресурсів у цілях любительського, спортивного, підводного та рекреаційного рибальства. Діяльність у КРГ здійснюється відповідно до локальних правил, норм і спеціальних квот, встановлених їхніми власниками або операторами та погоджених із Держрибагентством.

Стаття 624. Принципи здійснення рекреаційного рибокористування

Рибальство здійснюється на засадах:

раціонального і науково обгрунтованого використання водних біоресурсів;

пріоритету охорони нерестилищ, середовища існування та біорізноманіття;

недопущення шкоди екосистемам та водним ресурсам;

дотримання встановлених дозволів, норм, лімітів та спеціальних режимів КРГ;

особистої відповідальності рибалки за результати діяльності;

відкритості даних, електронізації процедур та забезпечення простежуваності вилову.

У рибальстві в культурних рибних господарствах додатково застосовуються правила КРГ, включно з локальними квотами, режимами доступу та спеціально визначеними ділянками для  риболовного туризму та спортивних змагань.

Стаття 625. Забезпечення охорони водних біоресурсів

Забороняється при здійсненні видів рибальства: вилов у нерестовий період (крім визначених виключень), застосування шкідливих, травмуючих або заборонених знарядь лову, порушення встановлених мінімальних розмірів та добових норм.

Контроль за дотриманням вимог здійснюють Держрибагентство та уповноважені органи, включно з моніторингом у КРГ.

Стаття 626. Повноваження державних органів

 Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Держрибагентство забезпечує: розробку, формування та затвердження правил рекреаційного рибокористування, контроль і нагляд за дотриманням норм, видачу дозволів та ліцензій, ведення електронних реєстрів, взаємодію з природоохоронними органами та іншими державними структурами.

Інші державні органи у межах компетенції здійснюють контроль за дотриманням екологічних, санітарних та безпекових вимог.

Стаття 627. Перехідні положення

Дозволи, ліцензії та квоти, видані до набрання чинності цим Кодексом, залишаються чинними до закінчення строку дії або до моменту їх приведення у відповідність із положеннями  цього Розділу.

Організації, що здійснюють рибальство в КРГ, протягом шести місяців з дня набрання чинності Кодексу мають привести свою діяльність у відповідність із встановленими нормами та правилами.

Держрибагентство забезпечує  розробку методичних рекомендацій щодо інтеграції правил рибальства в КРГ та їх обліку у Єдиній електронній системі.

 

 

 

 

 

Глава 2.

Любительське рибальство

 

Стаття 628. Поняття любительського рибальства

Любительське рибальство – це добування (вилов) водних біоресурсів для особистого споживання без мети отримання прибутку, із застосуванням дозволених знарядь лову та способів добування.

Стаття 629. Право на здійснення любительського рибальства

На водних об’єктах загального користування любительське рибальство здійснюється безоплатно.

На спеціально визначених водних об’єктах любительське рибальство здійснюється на підставі дозволу.

Любительське рибальство, що перевищує встановлені безоплатні обсяги добування (вилову), здійснюється за плату відповідно до Порядку спеціального використання водних біоресурсів,  затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Стаття 630. Правила та умови здійснення любительського рибальства

Об’єктами добування (вилову) під час здійснення любительського рибальства є всі види водних біоресурсів, крім:

видів, занесених до Червоної книги України;

видів, що включені до переліків регіонально рідкісних та таких, що охороняються;

видів, заборонених міжнародними договорами України.

Любительське рибальство здійснюється:

безоплатно – у межах добової норми улову та мінімально дозволених розмірів видів водних біоресурсів;

з використанням знарядь лову та способів, не заборонених цим Кодексом;

відповідно до мінімально дозволених розмірів і добових норм улову, визначених уповноваженим органом.

Місця та строки заборон добування (вилову) водних біоресурсів затверджуються уповноваженим органом. Їх  зміна допускається в межах не більше ніж 15 днів за наявності  науково-біологічного обґрунтування.

Розміри водних біоресурсів визначаються:

для скатів – шляхом виміру поперечної довжини диска;

для риб – шляхом виміру довжини від вершини рила (при закритому роті) до початку середніх променів хвостового плавника;

для раків і креветок – шляхом виміру довжини по спині від лінії між очима до краю середньої хвостової пластини;

для двостулкових молюсків – за найбільшою довжиною мушлі.

Стаття 631. Права рибалок-любителів

Рибалки-любителі мають право на:

безоплатне добування водних біоресурсів для особистих потреб у місцях загального водокористування;

добування водних біоресурсів у межах добової норми та мінімально дозволених розмірів видів;

прилов водних біоресурсів у межах до 10 % добової норми улову, крім видів, для яких встановлено спеціальні обмеження;

добування водних біоресурсів у порядку спеціального використання – понад безоплатні норми;

використання водних біоресурсів як живої принади в межах добової норми;

оскарження неправомірних дій посадових осіб уповноважених органів;

інші права, визначені законодавством.

Права рибалок-любителів реалізуються з урахуванням екологічних принципів ЄС, зокрема:

European Green Deal (COM/2019/640);

EU Biodiversity Strategy 2030;

цілей щодо відновлення водних екосистем (Regulation (EU) 2024/… – Nature Restoration Law).

Стаття 632. Обов’язки рибалок-любителів

Рибалки-любителі зобов’язані:

дотримуватися вимог цього Кодексу та інших актів законодавства у сфері охорони та використання водних біоресурсів;

виконувати законні вимоги посадових осіб органів рибоохорони, пред’являти знаряддя лову, улов та документи, що посвідчують особу, а також дозвільні документи (за наявності);

мати при собі засоби для вимірювання маси та розміру водних біоресурсів;

забезпечувати дбайливе звільнення заборонених або небажаних до залишення в улові водних біоресурсів та повертати їх у природне середовище без завдання шкоди;

не допускати забруднення та засмічення водних об’єктів і прибережних територій;

не пошкоджувати інформаційні знаки, покажчики та інші конструкції на водних об’єктах;

повідомляти уповноважені органи про порушення законодавства або випадки масової загибелі водних біоресурсів;

відшкодовувати шкоду, заподіяну порушенням цього Кодексу.

Обов’язки рибалок-любителів узгоджуються з вимогами ЄС щодо відповідального рибальства, зокрема:

мінімізації негативного впливу на довкілля (Regulation (EU) 2019/1241);

дотримання правил контролю та звітності, передбачених Regulation (EC) 1224/2009;

принципами екосистемного та запобіжного підходів (Regulation (EU) 1380/2013).

Стаття 633. Заборонені знаряддя лову

Забороняється добування (вилов) такими знаряддями:

усіма видами сіток, пасток та інших сіткових знарядь, крім раколовок типу «хапка» та підсак встановлених розмірів;

вогнепальною зброєю;

пневматичною зброєю (крім підводних рушниць);

гарпунами, острогами, луками, арбалетами та іншими колючими знаряддями (крім дозволених гачкових знарядь);

капканами та давлячими знаряддями;

електроловильними пристроями;

гачковими знаряддями з кількістю гачків понад сім на одного рибалку;

подвійними та потрійними гачками без принади;

«павуками» понад 1×1 м (для раків, живця, принад);

механічними пристроями для протягування сіток під кригою;

драгами, неводами та іншими механічними й напівмеханічними засобами;

підсаками понад 100 см або з кроком вічка менше встановленого для молюсків та дрібних безхребетних;

раколовками «хапка» діаметром понад 70 см або з кроком вічка понад 22 мм – у кількості більше однієї;

іншими забороненими законом знаряддями.

Перелік заборонених знарядь лову узгоджується з технічними заходами ЄС щодо охорони водних біоресурсів, передбаченими Regulation (EU) 2019/1241, який забороняє застосування знарядь із високим рівнем прилову та значним впливом на середовище існування.

Стаття 634. Заборонені способи добування

Забороняється: багріння, глушіння, використання вибухових, отруйних, газоподібних чи наркотичних речовин, використання аквалангів та автономних дихальних пристроїв, добування із моторних суден з включеним двигуном – понад одне знаряддя на рибалку, створення загороджень, що перешкоджають міграції водних біоресурсів, спуск води з водних об’єктів, вилов раків у темний час доби із підсвічуванням, інші заборонені способи.

Заборони відповідають принципам ЄС щодо недопущення руйнівних методів промислу, визначених:

Regulation (EU) 2019/1241 (Annexes I–VII);

Регламентам про охорону чутливих донних екосистем (Regulation (EC) 734/2008).

Стаття 635. Заборонені місця

Забороняється добування у таких місцях:

у верхніх б’єфах ГЕС – ближче ніж 500 метрів до греблі (крім малих ГЕС);

у нижніх б’єфах ГЕС – на відстанях, визначених уповноваженим органом;

ближче ніж 100 м до рибницьких господарств, що використовують садки або здійснюють марикультуру;

у водних об’єктах, що постраждали від радіоактивного забруднення;

на зимувальних ямах;

на нерестовищах у період нересту;

у режимних зонах мостів;

в охоронних зонах електричних мереж;

у каналах та водоводах;

в інших місцях, визначених законом.

Визначення заборонених місць здійснюється з урахуванням стандартів ЄС щодо охорони водних екосистем, зокрема:

Water Framework Directive (2000/60/EC);

Habitats Directive (92/43/EEC);

принципів збереження нерестових і зимувальних біотопів, закріплених Регламентом (EU) 2019/1241.

Стаття 636. Заборонені періоди

Забороняється добування (вилов):

у темний час доби із суден у Чорному та Азовському морях;

у темний час доби у внутрішніх водних об’єктах, якщо інше не передбачено законодавством;

у періоди нерестових та інших сезонних заборон.

Сезонні заборони відповідають практиці ЄС щодо збереження періодів нересту та сезонів підвищеної  вразливості видів, визначених, зокрема:

Regulation (EU) 2019/1241 (Annexes regarding closed seasons);

науковими рекомендаціями ICES, які застосовуються ЄС для встановлення періодів охорони.

 

Глава 3

Спортивне рибальство

 

Стаття 637. Поняття спортивного рибальства

Спортивне рибальство – це організована діяльність фізичних та юридичних осіб з проведення змагань, турнірів, чемпіонатів та інших спортивних заходів, спрямованих на  досягнення спортивного результату у вилові водних біоресурсів.

Спортивне рибальство здійснюється відповідно до:

правил міжнародних спортивних федерацій FIPSed, FIPS-Mouche, FIPS-Mer та CIPS;

законодавства України у сфері рибного господарства та охорони водних біоресурсів;

вимог законодавства про фізичну культуру і спорт.

У спортивному рибальстві застосовується принцип «спіймав – відпусти» (catch & release), якщо  інше прямо не передбачено правилами відповідної спортивної дисципліни.

Стаття 638. Правові засади організації та проведення спортивних змагань

Офіційні спортивні заходи проводяться на підставі дозволу, виданого Держрибагентством, за погодженням з органами охорони довкілля та іншими органами, визначеними законодавством.

Підготовка та проведення офіційних спортивних заходів здійснюються відповідно до:

Положення про підготовку спортивних споруд та місць для масових заходів, затвердженого постановою Кабінету  Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2025;

Положення про організацію і  проведення офіційних спортивних змагань, затвердженого наказом  Міністерства молоді та спорту України від 09.02.2018 № 617.

Офіційні спортивні заходи  проводяться у межах рибогосподарських водних об’єктів (їх частин) у  строки, у місцях та із застосуванням знарядь лову, передбачених цим  Кодексом, Правилами любительського та спортивного рибальства, а також  регламентом проведення змагань.

Проведення спортивних заходів, що передбачають вилов водних біоресурсів, допускається лише у спеціально відведених місцях, де:

забезпечено безпечні умови життя і здоров’я громадян;

не завдається шкода довкіллю;

забезпечено контроль доступу та фіксацію результатів.

Стаття 639. Погодження проведення спортивних змагань

Проведення офіційних спортивних заходів, включених до календарних планів, узгоджується організаторами з:

відповідним органом рибоохорони Держрибагентства;

територіальними та міжрегіональними органами Державної екологічної інспекції України;

органом державної охорони природно-заповідного фонду – у разі проведення заходів у межах ПЗФ;

органом охорони державного кордону – у разі проведення змагань у прикордонній смузі.

Погодження обов’язкове у випадках, які передбачають:

вилов водних біоресурсів у періоди нерестової заборони;

використання змагальних секторів у зонах обмежень;

організацію багатоденних заходів з інфраструктурою на березі водойми.

Стаття 640. Вимоги до охорони водних біоресурсів під час спортивних заходів

Організатор спортивного заходу забезпечує:

охорону водних біоресурсів та дотримання природоохоронних норм;

наявність рятувальних та медичних служб;

моніторинг стану водойми до і після проведення змагань;

навчання суддів і спортсменів щодо поводження з рибою у живому вигляді;

обов’язкове повернення у природне середовище всіх водних біоресурсів у живому та неушкодженому стані, за  винятком випадків, прямо передбачених правилами спортивної дисципліни.

Забороняється вилов та утримання у змагальних садках:

видів, занесених до Червоної книги України;

видів, що охороняються на регіональному рівні;

видів, заборонених міжнародними договорами ЄС та України, включно з Бернською та Боннською конвенціями.

Добова норма вилову та мінімальні розміри водних біоресурсів, визначені для любительського рибальства, не застосовуються під час спортивних заходів, якщо це передбачено правилами змагань та не суперечить природоохоронним обмеженням.

Стаття 641. Залучення представників контролюючих органів

До проведення офіційних спортивних заходів можуть бути залучені представники: органу рибоохорони Держрибагентства, Державної екологічної інспекції України, служби державної охорони ПЗФ, органів місцевого самоврядування.

Представники контролюючих органів мають право: здійснювати фото та відеофіксацію, припиняти порушення правил рибальства, вимагати усунення порушень організатором.

Стаття 642. Безпека учасників та інфраструктура змагань

Організатор забезпечує:

безпечні умови перебування спортсменів і глядачів;

облаштування місць для риболовлі відповідно до технічних вимог;

наявність страхування учасників;

дотримання правил судноплавства у разі використання човнів.

Умови безпеки встановлюються згідно з законодавством України та стандартами ЄС щодо масових спортивних заходів, зокрема:

Директивою 2007/60/EC (мінімізація ризиків на водних об’єктах);

Конвенцією CEN щодо безпеки змагальних майданчиків.

Стаття 643. Відповідальність організаторів спортивних змагань

Організатор несе відповідальність за:

достовірність поданих заявок;

дотримання правил спортивної дисципліни;

дотримання вимог охорони довкілля;

збереження водних біоресурсів під час змагань;

шкоду, завдану довкіллю, у тому числі пов’язану з масовою загибеллю риби.

У разі виявлення порушень Держрибагентство має право:

зупинити проведення заходу;

анулювати дозвіл;

застосувати штрафи, передбачені цим Кодексом;

заборонити організатору проведення змагань строком до трьох років.

Стаття 644 Європейські стандарти у сфері спортивного рибальства

Спортивне рибальство в Україні здійснюється з урахуванням вимог та підходів ЄС, зокрема:

принципів сталого управління запасами (Регламент ЄС № 1380/2013 про CFP);

стандартів добробуту риби під час маніпуляцій;

рекомендацій Європейської риболовної асоціації (EFTTA) щодо спортивного рибальства;

екологічних стандартів Natura 2000.

Україна гармонізує правила  спортивного рибальства відповідно до підходів ЄС, передбачених Угодою  про асоціацію між Україною та ЄС.

Стаття 645. Класифікація спортивних заходів

Спортивні змагання класифікуються за:

рівнем – міжнародні, національні, регіональні, місцеві;

видом рибальства – фідер, спінінг, поплавок, морське, підводне;

формою проведення – індивідуальні, командні, клубні турніри.

Класифікація визначає:

вимоги до місць проведення;

строки та обмеження вилову;

необхідний рівень суддівства та кваліфікації персоналу.

Стаття 646. Технології та методи контролю водних біоресурсів під час змагань

Організатор зобов’язаний застосовувати сучасні технології для контролю стану водойм та риби, зокрема:

електронні зважування та фіксація улову;

GPS-трекери для контролю пересування човнів;

фотофіксація та відеоспостереження для підтвердження результатів.

Усі дії повинні гарантувати мінімальний стрес для водних біоресурсів та запобігати їх загибелі.

Стаття 647. Вимоги до суддів та персоналу

Судді та офіційний персонал спортивних заходів зобов’язані:

пройти спеціальну підготовку та атестацію;

знати правила міжнародних федерацій та законодавство України;

здійснювати контроль дотримання принципу «спіймав – відпусти»;

забезпечувати безпеку учасників та екологічний нагляд.

Судді несуть персональну відповідальність за правильне оформлення результатів та дотримання правил змагань.

Стаття 648. Екологічний моніторинг і звітність

Організатор змагань зобов’язаний провести:

моніторинг стану водойми до та після заходу;

контроль чисельності водних біоресурсів;

оцінку впливу спортивного заходу на екосистему.

Результати моніторингу подаються Держрибагентству та органам місцевого самоврядування у терміни, встановлені регламентом заходу.

При виявленні негативного впливу на біоресурси або довкілля організатор зобов’язаний компенсувати шкоду та вжити заходів для відновлення стану водойми.

Стаття 649. Міжнародне співробітництво та участь у ЄС проектах

Україна сприяє інтеграції  національних правил спортивного рибальства з європейськими стандартами  та міжнародними договорами, зокрема:

Директиви ЄС 2006/88/EC щодо рибництва та охорони аквакультури;

Регламент ЄС № 1380/2013 щодо спільної риболовної політики;

Рекомендації EFTTA (European Fishing Tackle Trade Association) для спортивного рибальства.

Організатори міжнародних турнірів зобов’язані забезпечувати:

дотримання стандартів ЄС щодо охорони водних біоресурсів;

обмін інформацією про стан водойм та види риб;

навчання учасників принципам сталого рибальства та екологічної етики.

 

 

 

 

Глава 4.

Підводне рибальство

 

Стаття 650. Поняття підводного рибальства

Підводне рибальство (підводне  полювання) – це добування водних біоресурсів шляхом пірнання із застосуванням спеціального спорядження, що дозволене законодавством.

Підводне рибальство здійснюється виключно фізичними особами-рибалками та підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі.

Підводне рибальство повинно здійснюватися з дотриманням правил безпеки, охорони водних біоресурсів та природних середовищ, що відповідає вимогам Директиви 2008/56/ЄС  Європейського парламенту та Ради «Про морську стратегію» та Директиви  92/43/ЄЕС «Про охорону природних середовищ існування та диких видів  флори та фауни».

Стаття 651. Дозвільні процедури

Підводне рибальство здійснюється на підставі індивідуального дозволу, який видається уповноваженим органом (Держрибагентством) для любительського та спортивного рибальства.

До реєстру вносяться дані про рибалку, його кваліфікацію та наявне спорядження.

Рибалка зобов’язаний дотримуватися умов, зазначених у дозволі, та інших вимог законодавства України і ЄС  щодо безпечного проведення підводного рибальства.

Стаття 652. Заборонені місця та періоди

Підводне рибальство забороняється:

у межах природно-заповідних територій та об’єктів (заповідники, національні парки, заказники);

на нерестилищах та місцях відтворення водних біоресурсів;

у портах, фарватерах, а також зони підвищеної небезпеки для життя рибалки;

у місцях масового відпочинку людей та купання.

Дотримання зазначених обмежень  відповідає стандартам Директиви 2009/147/ЄС «Про охорону диких птахів» та Директиви 92/43/ЄЕС щодо охорони природних середовищ.

Стаття 653. Вимоги до спорядження та безпеки

Рибалка зобов’язаний використовувати лише сертифіковане спорядження та дотримуватися норм безпеки:

під час проведення підводного рибальства обов’язково встановлюється сигнальний прапорець або буй;

при проведенні рибальства у темний час доби на сигнальному буї, плоті чи судні повинен бути світловий сигнал;

заряджання підводної рушниці дозволяється лише вниз;

забороняється використання зарядженої рушниці ближче ніж 50 м від місць скупчення людей;

забороняється стрільба з рушниці у повітрі, з берега або з судна;

особам до 16 років забороняється використання підводної рушниці.

Тимчасове від’єднання від сигнального буя допускається лише під час пірнання у місцях з перешкодами (корчі, каміння, очерет) на відстані не більше: 30 м у внутрішніх водах, 60 м у Чорному та Азовському морях.

Можна фіксувати на сигнальному буї запасну незаряджену рушницю або кукан.

Дотримання цих вимог відповідає Регламенту ЄС № 1224/2009 «Про контроль заходів у сфері рибальства» та нормам Європейського агентства з безпеки на воді (European Maritime  Safety Agency).

Стаття 654. Додаткові умови проведення підводного рибальства

Підводне рибальство здійснюється з  дотриманням правил сигналізації, безпечних відстаней та відповідно до  законодавства України та стандартів ЄС.

В усіх випадках рибалка зобов’язаний повідомляти рятувальні служби про аварійні ситуації.

Відповідальність за порушення вимог цієї Глави встановлюється відповідно до Кодексу та законодавства  України, включаючи заходи адміністративного або кримінального характеру.

Глава 5.

Рекреаційне рибальство

 

Стаття 655. Поняття рекреаційного рибальства

Рекреаційне рибальство – це  діяльність, спрямована на відпочинок, оздоровлення та культурне дозвілля громадян із можливістю організації платних та безкоштовних послуг, пов’язаних із ловом водних біоресурсів.

Рекреаційне рибальство здійснюється у відповідності до законодавства України та норм Європейського Союзу, зокрема:

Директиви 2006/123/ЄС «Про послуги на внутрішньому ринку»;

Директиви 2008/56/ЄС «Про морську стратегію» (для морських водойм);

Регламенту ЄС № 1224/2009 щодо контролю рибальства.

Стаття 656. Платні послуги та організація рекреаційного рибальства

Організатори рекреаційного рибальства можуть надавати платні послуги, зокрема:

спеціальні рибальські маршрути та екскурсії;

прокат рибальського спорядження та спорядження для безпечного перебування на воді;

навчальні та інструктажні програми для різних категорій рибалок;

організацію місць для лову з дотриманням екологічних та санітарних норм;

організацію додаткових розважальних та оздоровчих програм на водоймах.

Платні послуги не повинні  створювати обмежень для вільного доступу громадян до загальнодоступних  водних ресурсів, крім встановлених правил безпеки.

Стаття 657. Інфраструктура рекреаційного рибальства

Інфраструктура рекреаційного рибальства забезпечує комфорт, безпеку та екологічність процесу та включає:

станції відпочинку з доступом до питної води та медичних пунктів;

пірси та причали для організованого виходу на воду;

рибальські будиночки та майданчики для підготовки спорядження;

місця тимчасового зберігання улову з дотриманням санітарних норм;

маркування безпечних зон рибальства та зон відпочинку, що відповідає нормам Директиви 2007/60/ЄС «Про  управління ризиками повеней» для прибережних територій;

інформаційні таблички про правила рибальства, охорону природи та безпечну поведінку на воді.

Стаття 658. Вимоги до організаторів

Організатор рекреаційного рибальства зобов’язаний:

забезпечувати дотримання правил рибальства та законодавства України;

контролювати безпеку учасників та стан спорядження;

дотримуватися санітарних та гігієнічних норм;

навчати клієнтів екологічній поведінці та принципам збереження водних біоресурсів;

організовувати облік та моніторинг рекреаційного рибальства для забезпечення сталого використання водних біоресурсів.

Організатори рекреаційного рибальства повинні мати страхування відповідальності перед третіми  особами та дотримуватися стандартів Європейського агентства з безпеки на воді (European Maritime Safety Agency) у разі проведення заходів на  морських водоймах.

Стаття 659. Мотивація та популяризація рекреаційного рибальства

Для стимулювання рекреаційного рибальства дозволяється:

надання пільг або знижок для громадян, що займаються рибальством систематично;

проведення освітніх та культурних програм для дітей, молоді та туристів;

організація риболовних фестивалів та змагань у відповідності до норм безпеки;

використання технологій еко-туризму для збереження природних екосистем.

Механізми популяризації повинні  відповідати принципам сталого розвитку та охороні водних біоресурсів, що закріплено у Директиві 2008/56/ЄС.

Глава 6.

Риболовний туризм

 

Стаття 660. Поняття риболовного туризму

Риболовний туризм – це вид  організованої туристичної діяльності, що включає подорожі та перебування громадян на рибогосподарських водних об’єктах з метою відпочинку,  оздоровлення, культурного та природного пізнання шляхом рибальства.

Риболовний туризм охоплює комплекс послуг: риболовні тури та організовані маршрути, транспортне забезпечення, інструктаж та супровід професійних гідів. надання спорядження, проживання, харчування, супутні рекреаційні послуги.

Риболовний туризм здійснюється згідно з принципами сталого розвитку та охорони біорізноманіття відповідно до:

Директиви 2006/123/ЄС «Про послуги на внутрішньому ринку»;

Директиви 2008/56/ЄС «Про морську стратегію»;

Директиви 92/43/ЄЕС «Про охорону місць існування та дикої флори і фауни»;

Регламенту ЄС № 1224/2009 щодо контролю рибальства.

Стаття 661. Ліцензування та сертифікація суб’єктів риболовного туризму

Туроператори, турагенти, гіди та інструктори, які здійснюють риболовний туризм, підлягають: обов’язковій сертифікації, включенню до державного реєстру суб’єктів риболовного туризму, контролю відповідності стандартам безпеки та професійної компетентності.

Сертифікація гідів включає: знання правил рибальства, навички безпеки на воді, знання екологічних норм та природоохоронних правил,  базову медичну підготовку.

Умови сертифікації гармонізуються з європейськими стандартами EN та рекомендаціями European Federation of  Guides and Outdoor Instructors.

Стаття 662. Вимоги до суден, гідів і риболовних маршрутів

Судна, що використовуються у риболовному туризмі, повинні відповідати вимогам:

Директиви 2013/53/ЄС «Про прогулянкові судна та водні скутери»;

стандартів морської безпеки, встановлених European Maritime Safety Agency.

Кожне судно повинно мати: рятувальні засоби, засоби зв’язку, позначення маршруту, протоколи дій у надзвичайних ситуаціях.

Гіди зобов’язані підтверджувати свою кваліфікацію раз на три роки.

Риболовні маршрути затверджуються Держрибагентством або адміністрацією територій і повинні відповідати: вимогам безпеки, екологічній ємності водойм, сезонним обмеженням, правилам охорони водних біоресурсів.

Стаття 663. Екологічні критерії здійснення риболовного туризму

З метою охорони екосистем установлюються:

обмеження на вилов (квоти, мінімальні розміри, недопустимі види);

правила поводження з водними біоресурсами;

стандарти утилізації відходів та заборона засмічення водойм;

обмеження на здійснення турів у чутливих або охоронних зонах;

вимоги до застосування лише сертифікованого та екологічного спорядження.

Усі заходи повинні відповідати:

Стратегії ЄС у сфері біорізноманіття до 2030 року;

Директиві 2009/147/ЄС «Про охорону диких птахів»;

вимогам Natura 2000 щодо збереження природних територій.

Стаття 664. Стандарти якості послуг у риболовному туризмі

Організатори риболовного туризму забезпечують: високий рівень сервісу, надання якісного та справного спорядження, комфортні умови проживання, супутні програми – спостереження за природою, фото-сафарі, майстер-класи, гастрономічні програми, прозору інформацію щодо умов і вартості послуг.

Риболовний туризм повинен формувати позитивний імідж рибальства як безпечного, цікавого, екологічного та  культурно-цінного виду відпочинку.

Стаття 665. Популяризація риболовного туризму

Держава та організатори можуть здійснювати такі заходи:

розроблення національних риболовних маршрутів;

створення туристичних кластерів біля водойм;

проведення фестивалів, змагань, шкіл риболовного туризму;

участь у міжнародних туристичних програмах ЄС;

впровадження «зелених» стандартів Europe Green Deal для підвищення привабливості сектору.

Риболовний туризм визнається частиною європейської моделі сталого рекреаційного використання природних ресурсів.

Глава 7.

Культурні рибні господарства (КРГ)

 

Стаття 666. Поняття та правовий статус КРГ

Культурні рибні господарства (КРГ) – це спеціально облаштовані водойми або їх частини, призначені для  організованого любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства та риболовного туризму, у яких здійснюється відтворення, вирощування, утримання та  вилучення водних біоресурсів за встановленими правилами, режимами та  нормативами.

КРГ функціонують як особливий тип рибогосподарських водних об’єктів, діяльність яких регулюється цим  Кодексом, Законом України «Про аквакультуру», водним, земельним та  природоохоронним законодавством України.

Правовий режим КРГ гармонізується з нормами Європейського Союзу, зокрема Регламентом (ЄС) № 1379/2013,  Регламентом (ЄС) № 1380/2013, Директивою 2000/60/EC, Директивами  92/43/EEC та 2009/147/EC, а також рекомендаціями FAO щодо рекреаційного  та аматорського рибальства.

Стаття 667. Взаємозв’язок КРГ із СТРГ та державними органами

Діяльність КРГ координується з політикою Асоціації СТРГ, як законного представника інтересів суб’єктів СТРГ відповідно до законодавства України та Регламенту (ЄС) № 1379/2013.

КРГ зобов’язані дотримуватися стандартів сталого використання водних біоресурсів, запроваджених: Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством), Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України.

Правила функціонування КРГ не можуть суперечити нормативам охорони водних біоресурсів, установленим для спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ).

Стаття 668. Документи, регламенти та порядок функціонування КРГ

КРГ функціонують на підставі: Положення про КРГ, Правил рибальства на території КРГ, Паспортів водойми, Режимів рибогосподарської експлуатації (за наявності видів водних біоресурсів, що потребують контролю), Програм зариблення та екологічного менеджменту, Порядку надання доступу відвідувачів.

Усі регламенти КРГ підлягають погодженню з Держрибагентством.

Регламенти повинні відповідати  природоохоронним стандартам ЄС, включаючи вимоги Директиви 2000/60/EC  (водна рамкова директива) та NATURA 2000 – у разі розміщення КРГ у межах відповідних територій.

Стаття 669. Права та обов’язки користувача КРГ

Користувач КРГ має право: організовувати любительське, спортивне та рекреаційне рибальство, встановлювати режими лову в межах погоджених квот, організовувати риболовний туризм, розміщувати інфраструктуру, необхідну для рекреації.

Користувач КРГ зобов’язаний: забезпечувати охорону водних біоресурсів, проводити регулярне зариблення згідно з погодженими програмами, забезпечувати доступність інформації про тарифи, правила, квоти, вести облік вилову та щорічну звітність.

Стаття 670. Інфраструктура та умови доступу

На території КРГ можуть розміщуватись: місця для риболовлі, санітарні зони, пункти контролю, об’єкти рекреації та інфраструктури без шкоди екосистемі.

Забороняється будівництво об’єктів, що можуть змінити гідрологічний режим водойми або завдати шкоди  середовищу існування видів, визначених Директивою 92/43/EEC та  2009/147/EC.

Стаття 671. Тарифи та послуги

Плата за вилов, перебування та додаткові послуги встановлюється користувачем КРГ і оприлюднюється у відкритому доступі.

Тарифи мають бути економічно обґрунтованими та відповідати принципам прозорості, визначеним Регламентом (ЄС) № 1379/2013.

Дозволяється надання послуг: риболовних турів, прокату спорядження, інструктажу, організації змагань.

Стаття 672. Екологічні вимоги та спеціальні режими

КРГ зобов’язані впроваджувати екологічні режими на основі: принципів CFP ЄС, вимог NATURA 2000, рекомендацій FAO щодо рекреаційного рибальства.

У КРГ запроваджуються: нерестові заборони, обмежені зони, заборонені знаряддя лову, правила поводження з уловом, стандарти випуску риби назад.

У разі розміщення КРГ у межах природоохоронних територій діють обмеження відповідно до спеціального режиму охорони.

Стаття 673. Моніторинг, контроль та звітність

Моніторинг діяльності КРГ здійснюють: Держрибагентство, органи державного екологічного контролю, уповноважені громадські інспектори.

КРГ веде: облік вилову, облік зариблення, цифрову звітність через інтегровану систему Держрибагентства.

Дані КРГ повинні відповідати вимогам стандартів збору даних у рибному секторі, визначених Регламентом (ЄС) 2017/1004.

Стаття 674. Відповідальність

За порушення правил діяльності КРГ, недотримання екологічних режимів, ведення недостовірної звітності або  неправомірні обмеження доступу настає відповідальність згідно з  законодавством України.

У разі істотної шкоди водним біоресурсам або середовищу їх існування КРГ може бути: тимчасово обмежене у діяльності, позбавлене права користування водним об’єктом, притягнуте до повної компенсації збитків.

 

Глава 8.

Спеціальні режими та охоронні заходи

 

Стаття 675. Нерестові заборони

Нерестові заборони встановлюються Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством) окремо для кожного  рибогосподарського басейну з урахуванням: біологічних особливостей видів, температурних і гідрологічних умов, наукових рекомендацій, рівня антропогенного навантаження на водойми.

Термін, види заборон та їх просторові межі визначаються щорічним наказом Держрибагентства.

У період нерестової заборони допускається лише здійснення наукових робіт або контрольних виловів за спеціальними дозволами.

При встановленні нерестових зон  використовуються принципи ЄС щодо охорони ключових місць відтворення риб (Водна рамкова директива 2000/60/ЄС, Рамкова директива зі стратегії для морського середовища 2008/56/ЄС).

Стаття 676. Рибальство в заповідних та регульованих зонах

На територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України рибальство заборонено, крім випадків наукових досліджень та біотехнічних заходів, дозволених відповідно до законодавства.

У регульованих зонах дозволяється рибальство за спеціальними правилами, що визначають: дозволені методи та знаряддя лову, ліміти та квоти вилову, зони та маршрути, включно з картографічними координатами, вимоги до реєстрації та контролю.

Спеціальні режими регульованих  територій повинні бути сумісні з екологічними стандартами мережі Natura 2000 та положеннями Директиви 92/43/ЄЕС «Про збереження природних  середовищ існування та дикої фауни і флори».

Стаття 677. Режим «спіймав – відпусти»

Режим «спіймав – відпусти» є обов’язковим:

під час спортивних риболовних змагань;

на ділянках водойм, визначених як місця охорони трофейних або рідкісних популяцій.

Держрибагентство може запроваджувати цей режим окремо для видів, водойм або сезонів з метою:

збільшення чисельності популяцій;

збереження трофейного потенціалу;

зниження смертності риб –  відповідно до практик ЄС щодо сталого рекреаційного рибальства (ICES  Guidelines for Catch-and-Release).

Порушення режиму «спіймав – відпусти» тягне відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Стаття 678. Правила поводження з виловленою рибою

Під час здійснення любительського,  спортивного та рекреаційного рибальства рибалка зобов’язаний дотримуватися правил гуманного поводження з живими біоресурсами,  зокрема:

мінімізувати травмування риби під час виймання із води;

забезпечувати її швидке повернення у водойму в разі, якщо вид або режим лову того вимагає;

використовувати лише дозволені гачки, підсаки, пристрої для відчеплення.

Забороняється: транспортування риби, виловленої з порушенням законодавства, зберігання живої риби у непридатних умовах, нанесення необгрунтованих ушкоджень під час фотозйомки або демонстрації улову.

Правила поводження з рибою повинні відповідати стандартам Європейської конвенції про захист тварин, а також практикам, затвердженим Європейською асоціацією спортивного рибальства  (EFTTA).

Стаття 679. Додаткові охоронні заходи

Держрибагентство може впроваджувати додаткові охоронні режими, у тому числі: тимчасові закриття ділянок водойм, добові або сезонні обмеження на кількість рибалок у межах окремих зон, встановлення безмотильних або безчовнових ділянок, введення зон пріоритетного відновлення екосистем.

Усі охоронні заходи повинні відповідати принципам екосистемного управління, закріпленим у:

Водній рамковій директиві 2000/60/ЄС;

Європейській стратегії з біорізноманіття до 2030 року;

Рамковій директиві зі стратегії морського середовища 2008/56/ЄС.

Стаття 680. Інформування та маркування охоронних зон

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування забезпечують належне маркування охоронних зон: буями, знаками, інформаційними табличками, онлайн-картами та мобільними сервісами, визнаними Держрибагентством.

Інформація про всі спеціальні режими та заборони публікується у відкритому доступі.

Рибалки-любителі та організатори туризму зобов’язані ознайомитися та дотримуватися оприлюднених режимів.

 

 

 

 

Глава 9.

Міжнародні стандарти та інтеграція

 

Стаття 681. Загальні засади міжнародної інтеграції

Держава забезпечує гармонізацію норм у сфері любительського, спортивного, підводного рибальства та риболовного туризму з міжнародними стандартами у частині охорони водних біоресурсів, сталого використання природних ресурсів та розвитку  рекреації.

Діяльність, передбачена цим Кодексом, здійснюється з урахуванням принципів:

екосистемного підходу до управління рибними запасами (FAO Ecosystem Approach to Fisheries);

збереження біорізноманіття (Конвенція про біорізноманіття, CBD);

невиснажливого використання (UN SDG 14 – Life Below Water);

пріоритету екологічної безпеки та відновлення середовища існування.

Стаття 682. Гармонізація із законодавством Європейського Союзу

Норми цього Кодексу поступово гармонізуються з положеннями та принципами:

Водної рамкової директиви ЄС (Water Framework Directive, 2000/60/EC) – щодо досягнення доброго екологічного стану водойм;

Директиви ЄС про морську стратегію (Marine Strategy Framework Directive, 2008/56/EC) – щодо охорони морських екосистем, контролю впливів та антропогенних навантажень;

Директиви щодо місць існування та видів (Habitats Directive, 92/43/EEC) – щодо охорони рідкісних та вразливих видів риб;

Директиви про охорону птахів (Birds Directive, 2009/147/EC) – у частині охорони водно-болотних угідь, що впливають на рекреаційне рибальство;

Мережі NATURA 2000 – щодо правил рибальства у природоохоронних територіях;

Спільної рибної політики ЄС (Common Fisheries Policy, CFP) – у частині науково обґрунтованих лімітів та підходів до управління запасами;

Регламентів ЄС щодо боротьби з незаконним виловом (IUU Regulation 1005/2008) – у частині контролю та верифікації походження улову.

Для забезпечення відповідності нормам ЄС: запроваджуються європейські методики моніторингу стану водойм, проводиться наукова оцінка популяцій за стандартами ICES, впроваджуються цифрові системи контролю, сумісні з європейськими екологічними реєстрами, забезпечується відкритість екологічних даних відповідно до INSPIRE Directive.

Усі положення щодо підводного рибальства, спортивного рибальства та риболовного туризму узгоджуються з європейськими вимогами щодо захисту видів із Червоного списку IUCN та  переліку CITES.

Стаття 683. Міжнародне співробітництво у сфері сталого рибальства

Україна бере участь у міжнародних програмах, спрямованих на охорону та відновлення водних біоресурсів, зокрема:

програмах Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) – Code of Conduct for Responsible Fisheries;

ініціативах Генеральної комісії по Середземному морю (GFCM) — у частині управління запасами Чорного моря;

проєктах ЄС у сфері «Green Transition», «Blue Economy», «Black Sea Synergy»;

програмах Дунайської комісії щодо транскордонного управління водними ресурсами;

міжнародних моніторингових проєктах ICES та Black Sea Commission.

Україна бере участь у міжнародних  програмах збереження осетрових та мігруючих риб (Bern Convention, Bonn  Convention, Danube Strelet Program), що впливають на правила рибальства.

Стаття 684. Участь у міжнародних спортивних та рекреаційних організаціях

Держава забезпечує взаємодію з міжнародними спортивними федераціями та організаціями у сфері рибальства, включаючи:

International Game Fish Association (IGFA);

European Anglers Alliance (EAA);

CMAS – у частині підводного рибальства;

міжнародні спортивні комітети з проведення чемпіонатів.

Стандарти проведення спортивних змагань в Україні гармонізуються з правилами відповідних міжнародних федерацій.

Участь українських спортсменів та клубів у міжнародних змаганнях сприяє підвищенню культури рибальства та розвитку риболовного туризму.

Стаття 685. Транскордонне співробітництво

Україна здійснює транскордонну співпрацю з державами Європейського Союзу, Чорноморського та Дунайського регіонів шляхом: спільного моніторингу водних біоресурсів, проведення наукових експедицій, узгодження обмежень і заборон на рекреаційне рибальство, розроблення спільних туристичних рибальських маршрутів.

Держрибагентство може укладати міжнародні угоди про обмін даними, взаємне визнання дозволів, спільні цифрові системи моніторингу.

Стаття 686. Впровадження найкращих міжнародних практик

Норми цього Кодексу впроваджують найкращі практики:

відповідального рибальства (FAO Responsible Fisheries);

«catch & release» як інструменту відновлення популяцій;

екологічного туризму (Global Sustainable Tourism Council Standards);

охорони осетрових (Pan-European Action Plan for Sturgeons).

Україна може впроваджувати сертифікацію рибальських послуг за міжнародними стандартами якості та сталості.

 

 

 

 

 

Глава 10.

Інфраструктура рекреаційного рибокористування

 

 

Стаття 687. Єдині засади створення інфраструктури рекреаційного рибокористування на аквакультурних водоймах та водоймах СТРГ

Базові вимоги до інфраструктури любительського, спортивного,, підводного, рекреаційного рибальства та риболовного туризму (далі – інфраструктура) застосовуються до:

аквакультурних водойм усіх форм власності та користування;

водойм спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ);

до культурних рибних господарств (КРГ);

інших водних об’єктів, на яких допускається здійснення відповідних видів рибальства, якщо інше прямо не передбачено Науково-біологічним обгрунтуванням (НБО) або спеціальним режимом використання відповідного водного об’єкта.

Інфраструктура на звичайних аквакультурних водоймах та на водоймах СТРГ створюється з урахуванням: екологічного стану водного об’єкта, цільового використання водойми, наявності або відсутності спеціального рибогосподарського режиму, вимог Водної рамкової директиви ЄС 2000/60/ЄС та відповідних стандартів CEN/ISO.

Відмінності у порядку проєктування, будівництва чи експлуатації інфраструктури допускаються лише у випадках, коли це прямо передбачено режимами аквакультурних водойм або необхідно для забезпечення безпеки рибогосподарських процесів.

Держрибагентство забезпечує уніфікований підхід до вимог інфраструктури на всіх видах рибогосподарських водойм, включно зі СТРГ і КРГ, для забезпечення  європейської гармонізації, прозорості та єдиного стандарту якості.

Стаття 688. Загальні засади створення та функціонування інфраструктури

Інфраструктура створюється з метою забезпечення безпечних, упорядкованих, екологічно збалансованих умов використання водних біоресурсів.

Інфраструктура формується відповідно до:

Водної рамкової директиви ЄС 2000/60/ЄС;

Директиви 2007/2/ЄС (INSPIRE) – інформаційна доступність та просторові дані;

стандартів CEN/ISO щодо туристичних та водних рекреаційних послуг;

принципів сталого туризму ЄС (UNWTO/EC).

Інфраструктура має забезпечувати: безпеку, мінімальний екологічний вплив, доступність для осіб з інвалідністю, інтеграцію до цифрових платформ управління водоймами, сумісність з потребами спеціальних рибогосподарських режимів.

Стаття 689. Рибальські маршрути

Рибальські маршрути – це спеціально визначені водні та берегові траси, призначені для пересування, лову, рекреації або спортивної діяльності.

Маршрути класифікуються за типом: берегові (для класичного любительського лову), водні (для човнів, каяків, електричних плавзасобів), підводні (для підводного рибальства – де дозволено), комбіновані туристично-рибальські траси.

Маршрути облаштовуються згідно з європейськими нормами туристичної навігації (EN 13810 та EN 15565), включаючи: знакування та карти, інформаційні щити про зони лову, заборони та обмеження, наносні карти глибин, небезпечних ділянок та місць нересту, пункти зв’язку та аварійного доступу, інтеграцію у цифрові геопортали (INSPIRE).

Забороняється прокладення маршрутів через: нерестові ділянки, зони охорони водних біоресурсів, ділянки екологічної уразливості, визначені режимами СТРГ і КРГ.

Стаття 690. Місця для лову на водоймах СТРГ і КРГ

Місця для лову встановлюються адміністрацією водойми та погоджуються з Держрибагентством.

Місця для лову поділяються на: загальні, спортивні (зоновані для змагань і тренувань), спеціально обладнані місця (платформи, платформи для осіб з інвалідністю), місця для лову з плавзасобів.

Місця для лову мають бути оснащені: твердим або “м’яким екологічним” покриттям (методика soft shore, CEN), інформаційними табличками, сміттєвими контейнерами та санітарними зонами, освітленням у нічних локаціях, елементами доступності (EN 17210:2021).

Забороняється самовільне облаштування місць для лову та пошкодження берегової лінії.

Стаття 691. Пірси, рибальські платформи та рекреаційні споруди

Пірси та рибальські платформи на водоймах СТРГ і КРГ будуються відповідно до норм CEN/TC 50 «Water recreation» та EN ISO 13590.

Пірси мають забезпечувати: протиковзке покриття, достатню ширину та бар’єри безпеки, освітлення, місця кріплення малих плавзасобів,  рятувальне обладнання (круги, кидальні лінії, рятувальні жилети).

До рекреаційної інфраструктури належать: навіси та будинки рибалки, оглядові майданчики, споруди для відпочинку, облаштовані місця паркування.

Будівництво рекреаційних споруд не повинно: порушувати гідрологічний режим, погіршувати природний стан екосистеми, перешкоджати традиційним рибогосподарським процесам.

Статт 692. Станції безпеки та рятувальної інфраструктури

На водоймах з високим туристичним або спортивним навантаженням створюються станції безпеки.

Станція безпеки забезпечує: чергування підготовлених рятувальників, наявність плавзасобів для рятування, медичні набори та засоби домедичної допомоги, систему сповіщення та відеоспостереження, освітлені коридори евакуації.

Рятувальні станції функціонують за  європейськими стандартами EN ISO 13590 та рекомендаціями Європейської  водної рятувальної федерації.

Розташування станцій визначається за принципами: максимального покриття маршруту, доступності, ризикового зонування водойми.

Стаття 693. Підводне рибальство та інфраструктура для дайвінгу

Підводне рибальство на водоймах СТРГ або КРГ дозволяється за умов, якщо воно прямо передбачене Режимом СТРГ або регламентуючими документами КРГ.

Інфраструктура для підводного рибальства включає: зони занурення, навігаційні маячки, пункти контролю безпеки, обладнані місця входу у воду.

Підводне рибальство здійснюється з дотриманням стандартів безпеки підводних занять EN 14153 (ISO для дайвінгу).

Забороняється проведення підводного рибальства у: нерестових зонах, місцях високої концентрації рибогосподарських споруд, зонах підвищеної екологічної чутливості.

Стаття 694. Цифрові сервіси та геоінформаційна інфраструктура

Інфраструктура водойм СТРГ і КРГ включає цифрові сервіси для відвідувачів, зокрема: інтерактивні карти, цифрові перепустки та дозволи, прогнози клювання, погодні карти та дані гідрології, онлайн-систему навігації маршрутами.

Цифрові дані повинні відповідати стандартам INSPIRE та інтегруватися в національну геоінформаційну систему водних ресурсів.

Адміністрації водойм зобов’язані забезпечувати актуальність інформації.

Стаття 695. Екологічні стандарти та соціальні вимоги

Проєктування, будівництво та експлуатація інфраструктури повинні відповідати: принципам екологічної стійкості ЄС, стандартам охорони природи CEN/ISO, вимогам охорони водних біоресурсів.

Забороняється: зміна берегової лінії без екологічного обгрунтування, засмічення, забруднення чи передбачуване погіршення стану води, будівництво на болітних, нерестових або охоронних ділянках.

Адміністрація водойми забезпечує: сортування відходів, обмеження шумового навантаження, мінімізацію антропогенного тиску.

Стаття 696. Управління, аудит та відповідальність

Держрибагентство здійснює нагляд за відповідністю інфраструктури вимогам цієї Глави.

Адміністрації водойм СТРГ і КРГ зобов’язані проводити: щорічний інфраструктурний аудит, оцінку впливу на довкілля (за потреби).

За порушення вимог цієї Глави передбачаються: фінансові санкції, обмеження або припинення діяльності об’єкта, відшкодування завданої шкоди водним біоресурсам, призупинення права на надання рекреаційних послуг.

Глава 11.

Охоронні заходи та екологічні режими

 

Ця глава розроблена з урахуванням вимог та підходів законодавства Європейського Союзу у сфері охорони водних біоресурсів і водних екосистем, зокрема положень:

Директиви про середовища існування (Habitats Directive 92/43/EEC);

Директиви про птахів (Birds Directive 2009/147/EC);

Водної рамкової директиви (Water Framework Directive 2000/60/EC);

Морської стратегії (Marine Strategy Framework Directive 2008/56/EC);

мережі природоохоронних територій Natura 2000;

Спільної рибальської політики ЄС (Common Fisheries Policy, CFP).

Норми цієї глави спрямовані на забезпечення збереження біорізноманіття, сталого використання водних біоресурсів та підтримання сприятливого екологічного стану водних екосистем України.

Стаття 697. Загальні засади екологічних режимів

Екологічні режими у сфері охорони водних біоресурсів встановлюються для забезпечення сприятливого стану популяцій, збереження місць існування та підтримання екологічної рівноваги відповідно до вимог законодавства України та стандартів  Європейського Союзу.

Усі заходи з охорони водних біоресурсів здійснюються з урахуванням принципів екосистемного підходу,  сталого використання, запобігання деградації середовища та наукової  обґрунтованості.

Запровадження екологічних режимів, зон обмежень та охоронних заходів здійснюється за погодженням із Держрибагентством та з урахуванням морських і річкових басейнових планів управління згідно з Водною рамковою директивою ЄС.

Стаття 698. Нерестові заборони

З метою охорони процесів природного відтворення водних біоресурсів під час нересту встановлюються  загальнодержавні та локальні нерестові заборони.

Періоди та тривалість нерестових заборон визначаються:

на підставі наукової інформації та біомоніторингу;

з урахуванням особливостей басейнів, видів водних біоресурсів, їх міграцій та статусу популяцій.

У період нерестової заборони забороняються:

будь-яке добування водних біоресурсів, окрім спеціально дозволених наукових робіт;

пересування моторних суден у визначених зонах;

здійснення підводного полювання, змагань, комерційних турів.

Локальні нерестові заборони в КРГ та СТРГ встановлюються їх операторами та погоджуються з Держрибагентством.

Стаття 699. Заборонені та обмежені зони

На водних об’єктах встановлюються такі види зон:

зони абсолютної заборони – ділянки, де добування будь-яких водних біоресурсів повністю заборонене протягом року;

зони обмеженої діяльності – ділянки, де рибальство допускається лише за спеціальними режимами або з використанням дозволених знарядь і норм;

зони охорони природних оселищ відповідно до стандартів Natura 2000.

Межі зон визначаються на основі картування місць нересту, нагулу, зимівлі та міграційних коридорів.

Режими використання зон обмежень затверджуються Держрибагентством за погодженням із Міністерством  економіки, довкілля та сільського господарства.

Стаття 700. Правила поводження з виловленою рибою

Особи, які здійснюють добування водних біоресурсів, зобов’язані дотримуватись принципів гуманного ставлення до риб та зменшення смертності при вилові, відповідно до практик ЄС.

Забороняється: знищення видів, які не підлягають вилову, у тому числі випадковий прилов, транспортування та зберігання риби всупереч встановленим правилам, вилучення риби нижче мінімального дозволеного розміру.

Обов’язковим є негайне повернення у водойму:риби нижче лімітів, червонокнижних видів, прилову, який має високі шанси на виживання.

Оператори СТРГ та КРГ зобов’язані встановити місця для зважування та контролю вилову.

Стаття 701. Режими для водно-болотних угідь та зон NATURA 2000

На територіях водно-болотних угідь  міжнародного значення, у тому числі Рамсарських, та в межах Natura 2000, застосовуються спеціальні режими охорони місць існування, передбачені  Директивами ЄС.

У таких зонах забороняється: рибальство, що може спричинити погіршення природного стану оселищ, використання моторних суден у період міграції та гніздування птахів, проведення заходів, що змінюють гідрологічний режим.

Будь-яка діяльність у межах Natura 2000 підлягає обов’язковій оцінці впливу на середовище (ОВС).

Держрибагентство спільно з органами охорони природи забезпечує моніторинг стану водних біоресурсів у таких зонах.

Стаття .702 Вимоги до охорони середовища

Водокористувачі, оператори СТРГ та КРГ зобов’язані забезпечити підтримання екологічного стану водойм відповідно до критеріїв “доброго екологічного статусу”, визначеного  Водною рамковою директивою ЄС.

Забороняється: забруднення води, штучна змінна гідрології, що шкодить популяціям, застосування хімічних речовин, що можуть впливати на водні екосистеми.

Оператори СТРГ та КРГ ведуть журнал екологічного моніторингу та передають дані до Держрибагентства.

На всіх водоймах з інтенсивним рекреаційним навантаженням запроваджуються програми контролю якості води.

Стаття 703. Програми відтворення та зариблення

Відтворення та зариблення здійснюються з урахуванням: генетичної різноманітності місцевих популяцій, наукових рекомендацій, стратегій ЄС щодо збереження біорізноманіття.

Забороняється використання небажаних гібридів та вселення інвазивних видів.

Кожне СТРГ та КРГ щороку затверджує План відтворення, який погоджується з Держрибагентством.

Під час зариблення обов’язковим є: сертифікація рибопосадкового матеріалу, ветеринарний контроль, науковий супровід.

Результати програм відтворення є частиною національної системи моніторингу водних біоресурсів.

Глава 12.

Моніторинг, контроль, та відповідальність

 

Ця глава розроблена з урахуванням вимог та підходів законодавства Європейського Союзу, зокрема положень:

Регламенту (EU) 1224/2009 про систему контролю за рибальством;

Регламенту (EU) 1005/2008 щодо боротьби з ННН-рибальством (IUU fishing);

вимог Common Fisheries Policy (CFP) щодо прозорості, підзвітності та електронної звітності;

підходів EU Fisheries Control System, включаючи механізми громадського контролю.

Текст подано у стилі кодексу.

Стаття 704. Загальні засади системи контролю

Моніторинг і контроль використання  водних біоресурсів здійснюються з метою забезпечення сталого рибальства, дотримання екологічних режимів та запобігання порушенням відповідно до  законодавства України та стандартів Європейського Союзу.

Система контролю базується на принципах: прозорості та підзвітності, наукової обґрунтованості, невідворотності відповідальності, участі держави, операторів господарств та громадськості, електронного обліку та звітності, відповідно до вимог CFP.

Стаття 705. Контроль діяльності СТРГ

Оператори СТРГ зобов’язані забезпечити внутрішній контроль за дотриманням режимів та правил  рибальства на території господарства.

До повноважень СТРГ належать: контроль виконання локальних правил, норм вилову та спеціальних квот, моніторинг стану популяцій та передача даних до Держрибагентства, ведення електронного журналу вилову, обмеження доступу на охоронні території.

СТРГ зобов’язані взаємодіяти з державними інспекторами, надавати доступ до документів, даних моніторингу, відеофіксації та інформаційних систем.

Стаття 706. Контроль Держрибагентства

Центральним органом рибного контролю є Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного  господарства та продовольчих програм (Держрибагентство).

Держрибагентство здійснює: державний контроль дотримання правил рибальства, інспекційні перевірки СТРГ, КРГ, рибалок та організаторів туризму, контроль за веденням електронної звітності та журналів вилову, перевірку законності походження водних біоресурсів, запобігання ННН-рибальству відповідно до стандартів ЄС, застосування адміністративних заходів та інспекційних приписів, передачу даних до національної системи моніторингу водних біоресурсів.

Держрибагентство має право використовувати сучасні технології контролю: системи відеоспостереження, GPS-моніторинг, безпілотники, електронні карти та мобільні додатки.

Стаття 707. Громадські рибінспектори

Громадські рибінспектори залучаються до охорони водних біоресурсів на добровільних засадах.

Громадські рибінспектори мають право: здійснювати візуальний моніторинг рибальства, повідомляти Держрибагентство про порушення, вести фото та відеофіксацію, брати участь у спільних рейдах.

Громадські рибінспектори не мають повноважень на вилучення знарядь лову чи накладення штрафів.

Порядок підготовки, сертифікації та діяльності громадських інспекторів затверджує Держрибагентство.

Стаття 708. Європейські стандарти прозорості та підзвітності

У сфері рибальства впроваджується  система відкритих даних, що забезпечує доступність інформації про вилов, квоти, порушення та інспекції.

Оператори СТРГ, КРГ та організатори риболовного туризму зобов’язані вести: електронні журнали вилову, електронні звіти про зариблення, дані про використання знарядь лову.

Впроваджується система електронної ідентифікації знарядь лову відповідно до європейських вимог.

Держрибагентство щороку публікує національний звіт про стан контролю у сфері рибальства.

Стаття 709. Порушення правил рибальства

Порушеннями правил рибальства є:

перевищення норм або квот вилову;

застосування заборонених знарядь лову;

рибальство у заборонений період (у тому числі під час нересту);

вилов у заборонених чи обмежених зонах;

вилов червонокнижних або охоронюваних видів;

приховування або недостоверна звітність;

торгівля рибою без документів підтвердження законного походження.

Кожне порушення має бути зафіксоване із застосуванням електронних засобів контролю, фото- чи відеофіксації.

Порушення класифікуються за ступенем тяжкості – від незначних до грубих – відповідно до стандартів ЄС.

Стаття 710. Санкції

До порушників застосовуються санкції, адекватні тяжкості порушення: попередження, штрафи, тимчасове позбавлення права рибальства, вилучення знарядь лову, призупинення або анулювання дозволів, заборона доступу до СТРГ або КРГ, адміністративна чи кримінальна відповідальність за грубі порушення.

У разі грубого порушення у стійкій чи умисній формі (аналог IUU-fishing) застосовуються: максимальні штрафи, конфіскація улову та знарядь, тимчасова або постійна заборона здійснювати рибальську діяльність.

Усі санкції вносяться до Національного реєстру порушень у сфері рибальства, який є відкритим.

Глава 13.

Цифрові системи, добровільні електронні сервіси та ціфрова гігієна у сфері рекреаційного рибокористування

 

Ця Глава встановлює правові засади функціонування цифрових систем, інструментів та сервісів, що застосовуються у сфері рекреаційного рибокористування, а також визначає порядок їх впровадження, експлуатації та  захисту персональних даних рибалок.

Норми цієї Глави спрямовані виключно на: підвищення якості відпочинку, прозорість використання водних біоресурсів, спрощення процедур взаємодії рибалки з державою, зменшення адміністративного навантаження, забезпечення збалансованого поєднання свобод рибалки та інтересів охорони довкілля.

Глава виходить з наступних базових положень:

Любительське рибальство передусім є формою відпочинку, рекреації та оздоровлення населення. Цифрові інструменти мають лише допомагати рибалкам, спрощувати взаємодію з державними органами та охоронцями довкілля, а не створювати додаткові обов’язки чи обмеження.

Цифровізація є добровільною. Використання мобільних додатків, онлайн-реєстрацій, електронних сервісів чи цифрових журналів вилову є правом рибалки, а не обов’язком, і жодним чином не обмежує можливість відпочинку “без гаджетів”.

Системи мають бути зручними для людини та дружніми до користувача та дружніми до користувача. Вони повинні працювати навіть у місцевостях із нестабільним зв’язком,  бути інтуїтивно зрозумілими та не заважати традиційним видам рибальства.

Цифровий контроль не змінює прав і свобод рибалок та не встановлює тотального спостереження. Дані цифрових ресурсів  можуть використовуватися лише як додатковий інструмент моніторингу та  планування, а не як автоматичний механізм покарання.

Мета цифрових сервісів: охорона водних біоресурсів, стимулювання відтворення популяцій, забезпечення безпеки перебування на воді, підвищення комфорту та якості відпочинку рибалок, ведення достовірної статистики для державної політики та науки.

Право на аналог. Кожен рибалка зберігає право здійснювати рибальство без використання цифрових засобів: без смартфонів, додатків, електронних журналів або  онлайн-сервісів.

Обробка персональних даних здійснюється виключно у межах спеціального режиму, заснованого на принципах пропорційності, мінімальності збору даних та неможливості їх використання не за призначенням.

Поступове впровадження цифрових інструментів. Їх інтеграція відбувається поетапно у строки 2026–2030 років, із проведенням пілотних проєктів та громадського обговорення, що дозволяє врахувати практичні потреби рибалок і традиційні практики.

Цифрові інструменти не замінюють традиційні форми контролю. Вони доповнюють перевірки державних органів, спільні рейди та  громадський нагляд, але не можуть слугувати єдиним підставою для  накладення санкцій.

Баланс інтересів. Глава гарантує поєднання: екологічної відповідальності держави та користувачів, свободи та приватності рибалки, технологічного розвитку та дотримання традицій рибальства, відпочинку без гаджетів та цифрового навантаження.

Принципи цифровізації:

Добровільність – використання цифрових сервісів визначається вибором рибалки.

Дружність до користувача – сервіси прості, зрозумілі, доступні для людей з інвалідністю.

Право на аналог – можливість рибалити без цифрових засобів.

Мінімізація даних – збір лише необхідних для охорони і моніторингу даних.

Захист персональних даних – конфіденційність і заборона використання даних не за призначенням.

Поступовість – впровадження поетапно, із пілотними проєктами та консультаціями.

Баланс – цифровий контроль поєднується зі свободою та традиційною культурою рибальства.

Прозорість і відкритість – доступ рибалок до власних даних та інформації про стан водойм.

Інтегрованість – сумісність цифрових сервісів із національними системами  Держрибагентства та міжнародними платформами, де це передбачено  законодавством ЄС.

Правовий режим. Прийняття цієї Глави не змінює правовий режим водних об’єктів, не встановлює обов’язкової цифрової поведінки рибалок та не впливає на  основні права користування водоймами. Вона створює рамку для добровільного, корисного та комфортного застосування цифрових рішень, що забезпечує повагу до відпочинку, особистої свободи та природної взаємодії людини з водою.

Стаття 711. Завдання та принципи цифровізації у сфері рекреаційного рибальства

Цифровізація у сфері рекреаційного, любительського та спортивного рибальства здійснюється з метою: підвищення доступності інформації про правила, режими та стан водних біоресурсів, створення зручних сервісів для рибалок, забезпечення прозорості та ефективності державного контролю, без додаткового обтяження громадян.

Цифрові інструменти впроваджуються на таких принципах: добровільності для рибалок, мінімального втручання в процес відпочинку, зручності та дружності до користувача, захисту персональних даних, недопущення цифрової дискримінації, відкритості даних у частині, що не порушує приватності.

Забороняється використовувати цифрові системи як інструмент примусового стеження за рибалками, окрім  випадків, прямо визначених цим Кодексом щодо організованих форм  рибальства.

Стаття 712. Статус і призначення добровільних цифрових сервісів

Для рибалок можуть впроваджуватися добровільні цифрові сервіси, у тому числі: мобільні застосунки, електронні карти водойм, сервіси сповіщення про нерестові заборони, добровільні електронні журнали вилову, сервіси участі у громадському моніторингу.

Використання рибалкою будь-якого цифрового сервісу є виключно добровільним і не може бути умовою здійснення рибальства.

Відмова користуватися цифровими сервісами не тягне жодних правових наслідків, у тому числі: не є порушенням, не може бути підставою для перевірки, не впливає на доступ до водойм.

Держава забезпечує, щоб будь-який цифровий сервіс був максимально простим, інтуїтивно зрозумілим та доступним для осіб, які не мають цифрових навичок.

Стаття 713. Цифрові інструменти у спеціальних режимах, спорті та організованому риболовному туризмі

Обов’язкове використання цифрових систем допускається лише для: спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ), контрольованих рибальських господарств (КРГ), спортивних змагань, організованого риболовного туризму, суб’єктів господарювання.

Для цих категорій допускається встановлення: електронних журналів вилову, електронних дозволів, систем відеоспостереження на територіях господарств, GPS-контролю суден і техніки.

Застосування таких систем не поширюється на звичайних рибалок, які здійснюють рибальство для відпочинку чи власних потреб.

Стаття 714. “Захисна норма рибалки” щодо права на відпочинок без цифрових засобів

Кожен рибалка має право на відпочинок на водоймі без обов’язку користуватися мобільними телефонами, електронними сервісами або гаджетами.

Відсутність мобільного зв’язку, смартфона, інтернету або мобільного застосунку не може бути підставою для будь-яких обмежень або відповідальності.

Не допускається вимагати від рибалки: пред’явлення електронних документів, реєстрації у мобільних застосунках, здійснення цифрової фіксації своїх дій.

Органи контролю зобов’язані забезпечувати можливість перевірки правил рибальства традиційними способами, без участі рибалки у цифровому процесі.

У разі колізії між цією статтею та підзаконними актами перевага надається положенням цієї статті.

Стаття 715. Цифрова гігієна у рекреаційному рибальстві

Цифрова гігієна у сфері рибальства – це система гарантій, що забезпечує баланс між цифровими інструментами  контролю та правом рибалки на спокійний відпочинок.

Держава забезпечує: мінімізацію цифрових дій, необхідних від рибалки, відсутність цифрових бар’єрів для доступу до водойм, недопущення надмірного психологічного навантаження від цифрових вимог, збереження природного характеру відпочинку на водоймах.

Цифрові системи повинні проектуватися таким чином, щоб: не порушувати приватність рибалок, не втручатися у процес рекреаційного відпочинку, не вимагати постійної онлайн-присутності або технічних дій.

Стимулювання добровільної цифровізації здійснюється лише через зручність і користь для рибалок, а не через обов’язковість чи покарання.

Стаття 716. Забезпечення доступності та інформаційна підтримка

Державні органи забезпечують відкритий доступ до правил рибальства у цифровій та друкованій формах: на інформаційних стендах біля водойм, у мобільних застосунках (добровільно), на офіційному сайті Держрибагентства.

Уся інформація повинна бути подана простою, недвозначною і зрозумілою мовою.

Інформація про нерестові заборони та сезонні обмеження дублюється у зручній та доступній формі, без вимоги з боку рибалки реєструватися або логінитися.

Стаття 717. Гарантії недискримінації рибалок через цифрові технології

Забороняється обмеження прав рибалок через: відсутність цифрових навичок, похилий вік, відсутність технічних засобів, проживання у місцевості без мобільного інтернету.

Порушення цієї заборони є підставою для визнання відповідного рішення чи акту нікчемним.

Стаття 718. Спеціальний режим захисту персональних даних рибалок

Обробка персональних даних рибалок у цифрових системах здійснюється виключно відповідно до Закону України  «Про захист персональних даних» та актів Європейського Союзу у сфері  GDPR.

Забороняється збір будь-яких даних, що не є необхідними для реалізації функцій цифрового сервісу.

Дані, отримані від рибалок під час використання добровільних цифрових сервісів, можуть використовуватися лише для: аналітичних цілей, не персоналізованих, управління водними біоресурсами, інформування рибалок щодо правил, заборон та змін у режимах.

Забороняється: передавати дані третім особам без згоди рибалки, використовувати дані з мобільних застосунків як підставу для притягнення до відповідальності, формувати поведінкові або локаційні профілі рибалок.

Механізми видалення даних мають  бути простими, доступними та забезпечувати можливість повного стирання  інформації на вимогу рибалки.

Стаття 719. Право на аналогові форми рибальства та документообігу

Кожен рибалка має гарантоване право користуватися аналоговими формами: паперовими дозволами (у випадках, коли такі передбачені законом), друкованими правилами, інформаційними стендами, комунікацією з інспекторами без застосування гаджетів.

Цифрова форма документа чи сервісу не може бути єдиною, якщо вона стосується рекреаційного рибальства.

Ніхто не може бути обмежений у праві рибалити через:   відсутність смартфона, неможливість користуватися застосунком, відмову від цифрових сервісів, проживання в зоні без інтернету.

У разі колізії між цифровою формою правил та паперовою перевага надається офіційній друкованій версії.

Стаття 720. Пілотні проєкти цифровізації

У сфері рибальства може запроваджуватися експериментальний режим тестування цифрових сервісів (пілотні проєкти).

Пілотні проєкти проводяться виключно: на добровільній основі для рибалок, у межах окремих водойм або регіонів, з визначенням чітких критеріїв оцінки ефективності.

Результати пілотного проєкту підлягають публічному обговоренню з рибалками, громадськими організаціями та фахівцями.

Забороняється впроваджувати цифрову систему як обов’язкову: без завершення пілоту, без звіту, без незалежного оцінювання.

Стаття 721. Поступове запровадження цифрових систем (2026–2030)

Упровадження цифрових систем у  сфері рибальства здійснюється поступово, поетапно, із забезпеченням  захисту прав рибалок та недопущенням їх обтяження.

Етап I Перший рік: розгортання добровільних цифрових сервісів, інформаційна кампанія, тестування мобільних застосунків, впровадження пілотних проєктів на вибраних водоймах.

Етап II Другий рік: розширення функцій цифрових сервісів, інтеграція добровільних електронних журналів вилову, підключення СТРГ та КРГ до електронних систем контролю, аналіз результатів та коригування підходів.

Етап III Третій рік: повне функціонування цифрової інфраструктури, забезпечення 100% доступності правил рибальства в онлайн- та офлайн-формах, впровадження єдиних стандартів захисту даних, завершення створення Національної інформаційної платформи рибальства.

Будь-які цифрові вимоги, що стосуються рибалок-любителів, можуть бути впроваджені лише після консультацій, тестування, аналізу та вагомого обґрунтування їх необхідності.

У разі, якщо цифрова система  створює надмірні незручності або не відповідає потребам рибалок, вона підлягає перегляду або скасуванню.

Стаття 722. Гарантії незмінності прав рибалок у зв’язку з цифровізацією

Впровадження цифрових систем не може: звужувати права рибалок, ускладнювати доступ до водойм, збільшувати фінансове навантаження, створювати нові обмеження чи бар’єри.

Будь-які цифрові нововведення, що суперечать принципу добровільності, вважаються такими, що не мають юридичної сили.

Розділ XXVII

СПЕЦІАЛЬНІ ТРАДИЦІЙНі РИБОПРОМИСЛОВІ ГОСПОДАРСТВА (СТРГ)

 

Це Положення визначає правові, організаційні та екологічні засади функціонування Спеціального традиційного рибопромислового господарства (СТРГ) як особливої форми використання водних біоресурсів, що поєднує традиційні промисли із сучасними моделями багатофункціональної експлуатації водних об’єктів.

Положення розроблено відповідно до  законодавства України, Угоди про асоціацію між Україною та Європейським  Союзом, норм і вимог Спільної рибальської політики ЄС, а також до положень Регламентів Європейського Парламенту та Ради, що регулюють управління рибальством, збереження водних біоресурсів, просторове  планування та розвиток аквакультури.

СТРГ передбачає можливість одночасного рекреаційного  рибокористування: любительського, спортивного, підводного,  рекреаційного рибальства, риболовного туризму, а також діяльності культурних рибних господарств (КРГ). Таке поєднання забезпечує ефективне та науково обгрунтоване використання водних біоресурсів, сприяє відтворенню природних популяцій та відповідає принципам сталого управління, закріпленим у праві ЄС.

Запровадження СТРГ спрямоване на збереження культурної спадщини рибальських громад, розвиток місцевої економіки, розширення рекреаційного потенціалу територій та інтеграцію України до європейського рибогосподарського простору.

Реалізація цього  Положення підсилює інституційну спроможність держави та сприяє зміцненню геостратегічних позицій України як прибережної та рибопромислової  держави.

 

Глава 1.

Загальні положення

 

Стаття 723. Поняття СТРГ

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства (СТРГ) – це організовані системи ведення традиційного рибного промислу, що базуються на історично сформованих способах використання водних біоресурсів і здійснюються на визначених водних об’єктах з метою охорони, відтворення та сталого використання водних біоресурсів, забезпечуючи сталий відтворювальний цикл рибних популяцій.

Діяльність СТРГ не є орендою водних об’єктів або земельних ділянок.

Основною метою СТРГ є збереження традиційних способів рибного промислу та забезпечення сталого використання водних біоресурсів відповідно до екологічних і біологічних норм.

Стаття 724. Правовий статус СТРГ

СТРГ є спеціальним суб’єктом рибного господарства, який здійснює традиційний рибний промисел у межах  визначених водних об’єктів на законних підставах.

Діяльність СТРГ регламентується:

Законами України у сфері рибного господарства;

Науково-біологічним обгрунтуванням допустимих обсягів та методів промислу;

Затвердженим Режимом СТРГ, що встановлює правила і строки ведення промислу, заходи з охорони та відтворення водних біоресурсів.

На відміну від орендних відносин, СТРГ не набуває права власності на водні об’єкти, а здійснює діяльність  виключно на умовах спеціально встановленого режиму, що гарантує екологічну безпеку та відтворення рибних ресурсів.

Контроль за діяльністю СТРГ  здійснюється відповідними органами державної влади, що забезпечує  законність, прозорість і дотримання біологічних норм промислу.

Стаття 725. Завдання та принципи діяльності СТРГ

Основними завданнями СТРГ є:

забезпечення сталого ведення традиційного рибного промислу;

охорона, відтворення та підтримання чисельності водних біоресурсів;

дотримання науково-біологічних норм промислу та режиму СТРГ;

сприяння розвитку регіональної рибної культури та традицій промислового використання водойм.

Принципи діяльності СТРГ:

діяльність СТРГ суворо регламентована і обмежена науковими нормами та режимом;

забезпечення балансу між промисловою діяльністю та охороною водних біоресурсів;

прозорість, контроль та підзвітність перед державними органами та громадськістю.

Стаття 726. Юридична диференціація між Науково-біологічними обгрунтуваннями (НБО) та Режими СТРГ

Нормативна мета статті – забезпечити чітку ієрархію документів, що регулюють ведення СТРГ, та встановити державну роль НБО як основи сталого управління водними біоресурсами, а Режимів СТРГ – як робочого інструменту користувача.

Основні принципи: пріоритет державного контролю та наукового підходу, екологічна безпека та дотримання міжнародних стандартів, прозорість та відповідність режимів ведення СТРГ НБО.

Чітка юридична диференціація між нормативним та робочим документом.

Норми прямої дії:

 НБО – це державний нормативний документ прямої дії, який встановлює науково обгрунтовані параметри використання водних біоресурсів у межах  СТРГ. Він є основою для планування промислової діяльності, розробки Режимів СТРГ, Планів управління водними біоресурсами та здійснення  державного контролю за сталим використанням водних ресурсів.

Основні положення НБО:

Допустиме навантаження на водний об’єкт:

Максимально допустимі обсяги вилову різних видів водних біоресурсів.

Сезонні та щоденні ліміти вилову для збереження популяцій.

Баланс між промисловою діяльністю та екологічною стабільністю.

Режими промислу:

Строки, методи та технології промислу.

Порядок взаємодії користувачів та органів державної влади.

Обмеження для охорони нерестових, зимувальних та інших критичних зон.

Біотехнічні заходи та охорона критичних зон:

Створення та підтримка нерестових, зимувальних і відпочинкових ділянок.

Розміщення та експлуатація біотехнічних споруд.

Заходи з відтворення рибних популяцій.

Система моніторингу та контрольні показники:

Методика постійного спостереження за станом водних біоресурсів та екосистем.

Електронний облік вилову, охоронних та відтворювальних заходів.

Контрольні точки та критерії оцінки ефективності промислу та заходів охорони.

Прямий нормативний ефект:

НБО є обов’язковим для користувачів СТРГ.

Використовується як основа для розробки Режимів СТРГ та Планів управління.

Порушення положень НБО тягне адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Держрибагентство здійснює контроль за дотриманням НБО та вживає заходи впливу у разі невиконання.

Процедурні норми:

НБО розробляється науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами або акредитованими лабораторіями;

Затвердження НБО здійснює Держрибагентство після погодження з органами охорони довкілля та місцевими адміністраціями.

Зміни до НБО допускаються лише за результатами моніторингу або при виникненні екологічної загрози.

Користувачі СТРГ зобов’язані забезпечити дотримання положень НБО у щоденній діяльності.

Роль у системі управління СТРГ:

НБО забезпечує науково обгрунтовану основу для сталого використання водних біоресурсів, регламентує діяльність користувачів СТРГ, інтегрується у Режими СТРГ та Плани управління, є документом прямої дії для державного нагляду та основою для адміністративного контролю, екологічного нагляду і оцінки ефективності відтворювальних заходів.

Режим СТРГ – це робочий документ користувача, що деталізує умови традиційного рибного промислу та заходи з охорони водних біоресурсів на  основі науково-біологічного обгрунтування (НБО).

Режими СТРГ забезпечують практичну реалізацію НБО, адміністративний контроль,  екологічний нагляд та сталий розвиток водних екосистем.

Зміст Режимів СТРГ:

Режими СТРГ повинні містити:

Строки проведення промислу та періоди нересту, зимівлі і відпочинку риб.

Допустимі обсяги вилову та види промислу.

Методи та технології вилову.

Заходи з охорони та відтворення водних біоресурсів.

Розміщення та експлуатацію біотехнічних споруд.

Спеціальні вимоги до ведення обліку вилову та продукції.

Порядок взаємодії користувачів, громадськості та органів державної влади.

Порядок електронного обліку та звітності щодо вилову та охоронних заходів.

Підготовка та затвердження:

Наукове обгрунтування (НБО) готується відповідною науковою установою та затверджується Держрибагентством.

Режими СТРГ розробляються користувачем на основі затвердженого НБО та подаються на затвердження до Держрибагентства.

Затверджені Режими СТРГ не можуть суперечити положенням НБО.

Контроль та виконання:

Держрибагентство затверджує Режими СТРГ, здійснює контроль за їх виконанням та проводить регулярний моніторинг.

Режими СТРГ є робочим документом  користувача і є основою для здійснення адміністративного контролю, екологічного нагляду та оцінки ефективності заходів відтворення.

Відповідальність за порушення:

Порушення Режимів СТРГ є підставою для застосування заходів  адміністративної або цивільної відповідальності та може слугувати  підставою для коригування або тимчасового обмеження права користування  СТРГ.

Зміни до НБО чи Режимів можливі лише за результатами моніторингу або у разі екологічної загрози.

Компетенції державних органів:

Держрибагентство контролює ліяльність СТРГ на відповідність Режимам СТРГ і НБО.

Уповноважені органи (Державна екологічна інспекція України, Державна служба України з безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у частині ветеринарної діяльності, Державна служба України з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення) надають висновки щодо безпеки та допустимості заходів.

Механізми контролю та відповідальності:

Невиконання Режимів СТРГ або порушення НБО є підставою для застосування заходів державного контролю.

Всі зміни та затвердження документів фіксуються у державному реєстрі СТРГ.

Зв’язок з міжнародними стандартами: стаття забезпечує імплементацію принципів FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries та Європейського законодавства про управління водними біоресурсами, забезпечуючи сталий, науково обгрунтований та прозорий режим ведення СТРГ.

Стаття 727 Мета, принцири, правовий статус, контроль, відповідальність (СТРГ)

Нормативна мета статті

Встановити правову природу, зміст, межі та режим здійснення спеціального традиційного рибопромислового господарства (СТРГ) як форми публічного природокористування, спрямованої на забезпечення охорони, відтворення та раціонального використання  водних біоресурсів на визначених рибогосподарських водних об’єктах.

Основні принципи

Екосистемний підхід – діяльність СТРГ здійснюється з урахуванням цілісності водних екосистем, взаємозалежності видів та сталості запасів.

Наукова обгрунтованість – всі заходи, вилов та управлінські рішення базуються на НБО (науково-біологічне обгрунтування) та оцінці стану популяцій.

Публічність та державний контроль – СТРГ функціонує у режимі постійного моніторингу та перевірок з боку Держрибагентства.

Сталий вилов та відповідальність користувача – користувач несе відповідальність за збереження ресурсів, дотримання лімітів, режимів, біотехнічних заходів.

Функціонування СТРГ не є підставою для приватизації, передачі у володіння чи користування водних об’єктів поза межами процедур, визначених водним та земельним законодавством України.

СТРГ не змінює правовий режим водного об’єкта.

Створення або функціонування СТРГ не дає жодних прав власності чи оренди на воду, водний простір або дно.

Усі права на водний об’єкт залишаються такими, як були встановлені державою або органом місцевого самоврядування до створення СТРГ.

Норми прямої дії

СТРГ є особливою формою спеціального промислового рибальства, що передбачає комплексне та довгострокове використання водних  біоресурсів у межах визначеної акваторії з обов’язковим виконанням  заходів щодо їх охорони, відтворення та підтримання сталого розвитку  популяцій.

Діяльність СТРГ не є орендою рибогосподарського водного об’єкта.

Суб’єкту СТРГ не передається у користування водна поверхня, дно, берегова лінія або інші елементи водного об’єкта.

Користувач отримує виключно право спеціального використання водних біоресурсів та обов’язок здійснювати біотехнічні, охоронні та відтворювальні заходи.

Право ведення СТРГ є різновидом спеціального природокористування, аналогічним спеціальному водокористуванню, лісокористуванню та користуванню надрами, та здійснюється у межах публічно-правового режиму.

Правовий режим СТРГ базується на: науково-біологічному обгрунтуванні (НБО), державному контролі та моніторингу стану водних біоресурсів, екосистемному та популяційному підході, принципах сталого рибальства ЄС і сучасних міжнародних стандартах, обов’язковому дотриманні режимів, заборонених періодів та лімітів вилову.

Процедурні норми

Надання права СТРГ здійснюється на конкурсних або визначених законом засадах, виключно за наявності НБО та оцінки впливу на довкілля.

Межі акваторії СТРГ визначаються Держрибагентством на основі картографічних матеріалів та наукових даних.

Користувач СТРГ зобов’язаний щороку подавати до Держрибагентства: план біотехнічних заходів, план вилову та відтворення, звіт про виконання попередніх заходів.

Режими, ліміти та допустимі рівні впливу встановлюються державою та є обов’язковими для користувача.

Компетенції державних органів

Держрибагентство: формує правила та режими ведення СТРГ, визначає межі акваторій, затверджує НБО, здійснює моніторинг, нагляд і контроль, веде реєстр СТРГ, застосовує санкції у разі порушень.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: формує державну політику у сфері СТРГ, затверджує стратегічні підходи, стандарти та порядок проведення НБО, координує інтеграцію екосистемного підходу та європейських стандартів.

Кабінет Міністрів України визначає загальні правила спеціального природокористування, затверджує ключові положення та базові нормативи, що регулюють діяльність СТРГ.

Механізми контролю та відповідальності

Контроль за діяльністю СТРГ здійснюється Держрибагентством шляхом: планових і позапланових перевірок, екологічного та популяційного моніторингу, перевірки звітності, контролю фактичних обсягів вилову.

За порушення правил ведення СТРГ застосовуються: обмеження діяльності, анулювання права, штрафні санкції, відшкодування збитків, завданих державі або екосистемам.

Зв’язок з міжнародними стандартами

Правовий статус СТРГ відповідає: принципам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, підходам Європейської спільної рибальської політики (CFP), вимогам Екосистемного підходу до рибальства (EAF), цілям сталого розвитку ООН (SDG 14).

Глава 2.

Міжнародні стандарти та інтеграція

 

Ця глава визначає засади інтеграції українських спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ) у міжнародне середовище управління водними біоресурсами та рибним  господарством.

Громадська спілка «Всеукраїнська бізнес-асоціація традиційного рибальства» (СТРГ) (далі – Асоціація СТРГ) є всеукраїнським представницьким об’єднанням суб’єктів СТРГ, яка відповідно до законодавства України та Регламенту (ЄС) № 1379/2013 від 11 грудня 2013 року про спільну організацію ринків продуктів рибальства та аквакультури виконує функції законного уповноваженого представника інтересів усіх підприємств СТРГ на національному та міжнародному рівнях, представляючи думку більшості підприємств цього напрямку галузі.

Асоціація СТРГ здійснює діяльність на засадах добровільного членства, прозорості, представництва, недискримінації та відповідальності, забезпечуючи участь підприємств галузі у формуванні та реалізації державної політики у сфері сталого рибальства.

У своїй діяльності Асоціація керується міжнародними стандартами сталого використання водних біоресурсів, принципами Спільної рибальської політики ЄС (CFP), настановами ФАО та природоохоронними директивами ЄС, сприяючи гармонізації правил, процедур, систем моніторингу, контролю та звітності з нормами та кращими практиками ЄС і міжнародних організацій.

Діяльність Асоціації у сфері міжнародної інтеграції та гармонізації здійснюється у взаємодії з Держрибагентством та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України забезпечує координацію національних та міжнародних ініціатив і програм у сфері СТРГ.

Глава спрямована на створення прозорого, підзвітного та сталого середовища управління водними біоресурсами, що відповідає кращим практикам ЄС та міжнародних організацій у сфері рибальства та охорони довкілля.

Стаття 728. Загальні принципи міжнародної інтеграції українських СТРГ

Асоціація СТРГ об’єднує суб’єктів, що здійснюють діяльність у сфері спортивно-туристичного та рекреаційного рибальства, та відповідно до законодавства України і Регламенту (ЄС) №  1379/2013 виконує функції уповноваженого представника інтересів підприємств СТРГ на національному та міжнародному рівнях.

Асоціація діє на засадах добровільного членства, прозорості, представництва, недискримінації та  відповідальності, забезпечуючи участь підприємств галузі у формуванні та реалізації державної політики у сфері сталого рибальства.

У своїй діяльності Асоціація керується міжнародними стандартами сталого використання водних біоресурсів, принципами Спільної рибальської політики ЄС (CFP), настановами ФАО та природоохоронними директивами ЄС.

Асоціація сприяє гармонізації правил, процедур, систем моніторингу, контролю та звітності у сфері СТРГ з нормами та кращими практиками ЄС і міжнародних організацій.

Діяльність Асоціації у сфері міжнародної інтеграції та гармонізації здійснюється у взаємодії з Держрибагентством та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України.

Стаття 729. Виконання вимог природоохоронних директив ЄС

СТРГ здійснюють діяльність з урахуванням Директиви 92/43/EEC (Habitats Directive) та Директиви 2009/147/EC (Birds Directive).

Забезпечується охорона природних  оселищ та видів, включених до Додатків Директив, з урахуванням обмежень  на втручання у довкілля під час нересту та міграцій.

Будь-які роботи чи заходи, які  можуть впливати на охоронювані види або середовища існування,  здійснюються лише після оцінки впливу та погодження з Держрибагентством.

Стаття 730. Мережа NATURA 2000 та охоронювані території

На територіях NATURA 2000 встановлюються спеціальні правила рибальства та використання водойм.

Забороняється вилучення охоронюваних видів, погіршення стану оселищ та інтродукція чужорідних видів без оцінки ризиків.

СТРГ здійснюють регулярний екологічний моніторинг та подають дані до національних реєстрів біорізноманіття.

Стаття 731. Участь у міжнародних програмах та спортивних федераціях

СТРГ беруть участь у програмах FAO та інших міжнародних ініціативах зі сталого рибальства, охорони генетичного різноманіття та адаптації до зміни клімату.

Організація спортивного рибальства на водоймах СТРГ, як і на інших аквакультурних водоймах галузі здійснюється відповідно до правил міжнародних федерацій, зокрема CIPS, FIPSed, FIPS-M, FIPS-Mouche, включно з catch-and-release та обліком вилову.

Стаття 732. Прикордонні та транскордонні водойми

На транскордонних водоймах діяльність СТРГ здійснюється відповідно до міжнародних договорів України.

Узгоджуються стандарти рибальства, зариблення, використання плавзасобів та екологічні режими з відповідними органами держав-сусідів та міжнародними комісіями.

Забезпечується обмін даними про стан популяцій, вилов та екологічні умови через інтегровані інформаційні платформи.

Стаття 733. Міжнародна звітність та прозорість

СТРГ подають дані для виконання  Україною міжнародних зобов’язань у сфері рибальства, охорони природи та  моніторингу водних екосистем.

Відкритість інформації  забезпечується відповідно до Регламенту ЄС про доступ до екологічної  інформації та українського законодавства.

Публічна звітність включає дані про вилов, зариблення, вплив на довкілля, порушення та результати міжнародних аудитів.

Глава 3.

Організація СТРГ

 

Стаття 734. Наявність законних підстав для надання водних об’єктів під спеціальне традиційне рибопромислове господарство та конкурсні процедури

Нормативна мета статті

Визначити вичерпний перелік та порядок наявних законних підстав і передумов, на підставі яких місцева рада може прийняти рішення про надання рибогосподарського водного об’єкта для ведення СТРГ, а також гарантувати публічно-правовий характер такого надання і захист публічних інтересів.

Основні принципи

Законність і прозорість – рішення про надання приймається на підставі чітко визначених документів і процедур, із забезпеченням публічності.

Комплексність оцінки – рішення приймається лише за наявності науково-біологічного  обгрунтування та погоджень за суміжними інтересами (військові, водогосподарські, природоохоронні).

Публічне право над приватним – надання не змінює статусу державної або комунальної власності на водойму та не є передачею майна в оренду.

Гарантії сталості – право на ведення СТРГ надається за умов забезпечення охорони, відтворення та запобігання ризикам для екосистеми.

Норми прямої дії

Підстави для надання водного об’єкта під СТРГ – підставами є сумісне виконання чотирьох (конститутивних) елементів:

рішення уповноваженої місцевої ради, прийняте у встановленому законом порядку;

офіційне подання Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентства) із обгрунтуванням доцільності надання для СТРГ;

погодження з відповідними компетентними органами – військовою адміністрацією (у разі наявності інтересів оборони),  органом державної охорони довкілля, водогосподарською адміністрацією та іншими уповноваженими органами, чиї повноваження охоплюють відповідну  акваторію;

наявність затвердженого науково-біологічного обгрунтування (НБО), погодженого Держрибагентством, яке містить оцінку впливу на довкілля (ОВД) та план відтворювальних і охоронних заходів.

Рішення місцевої ради

Акт місцевої ради про надання водного об’єкта для ведення спеціального традиційного рибопромислового господарства є актом управління природними ресурсами публічно-правового характеру.

Стаття 735. Правовий статус акту щодо водних об’єктів СТРГ

Цей акт не є актом розпорядження майном і не створює, не передає та не змінює прав власності або користування водними об’єктами.

Акт не надає права оренди або приватної власності на водну поверхню, дно, берегові смуги чи будь-які інші складові водного фонду.

Він не припиняє та не обмежує права держави або територіальної громади на відповідний водний об’єкт.

Існуючі права та обов’язки щодо водного об’єкта зберігаються, і їх виконання залишається обов’язковим відповідно до чинного законодавства.

Своєю дією акт має виключно регуляторний та організаційний характер і не змінює правового режиму водного об’єкта.

СТРГ запроваджується не з метою набуття додаткових прав на воду чи водний простір, а виключно для забезпечення користувачем встановлених екологічних, відтворювальних та соціально-економічних зобов’язань у межах водного об’єкта.

Юридичний ефект надання:

Надання водного об’єкта для СТРГ не припиняє право власності держави або територіальної громади на водний об’єкт та не створює об’єкта оренди води або дна.

Користувачу надається право спеціального використання водних біоресурсів і виконання біотехнічних/інструктивних заходів у межах визначеної акваторії за умов, передбачених договором та НБО.

Процедурні норми (порядок реалізації)

Підготовчий етап (ініціація)

Держрибагентство готує та подає до місцевої ради матеріали з обгрунтуванням: НБО, картографічні матеріали, межі акваторії, план заходів з охорони та відтворення, розрахунки очікуваного впливу та пропозиції щодо тривалості користування.

Ініціатором може бути також місцевий суб’єкт за згодою Держрибагентства, але остаточне подання має виходити від Держрибагентства.

Оцінка та погодження

Місцева рада перед прийняттям рішення зобов’язана отримати письмові погодження (або мотивовані  висновки) від відповідних органів: військової адміністрації (за  потреби), органу охорони довкілля, водогосподарського органу, органів містобудування/землекористування та власників/користувачів суміжних земельних ділянок.

У випадках, коли НБО вимагає проведення процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД), рішення може бути прийняте лише після завершення процедури ОВД і врахування її  результатів.

Публічні процедури

Перед прийняттям рішення місцева рада організовує публічні консультації та оприлюднення проекту рішення з наданням терміну для зауважень і пропозицій.

Всі погодження, НБО та результати публічних консультацій мають бути оприлюднені у відкритому реєстрі.

Прийняття рішення та його оформлення

Рішення місцевої ради містить: опис акваторії, межі, строки користування, умови (зобов’язання користувача), підстави (посилання на НБО і погодження), та положення щодо контролю і  відповідальності.

Після прийняття рішення Держрибагентство та місцева рада забезпечують внесення запису до Державного реєстру СТРГ.

Договірні відносини

На підставі рішення укладається  публічно-правовий договір (або контракт) між Держрибагентством (або  іншим уповноваженим органом) та користувачем, який конкретизує права, обов’язки, інвестиційні зобов’язання, плати/збори, заходи охорони, відтворення, умови припинення та порядок вирішення спорів.

Посилання на компетенції державних органів

Держрибагентство готує наукові та організаційні матеріали,  погоджує НБО, веде реєстр,  здійснює нагляд за дотриманням умов, подає подання до місцевих рад.

Місцева рада приймає рішення про надання водного об’єкта після отримання усіх погоджень та проведення публічних процедур, контролює дотримання місцевих умов (у межах делегованих повноважень).

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: визначає політичні підходи, методологічні стандарти НБО, погоджує міжвідомчі підходи.

Військові адміністрації, органи охорони довкілля, водогосподарські органи, органи містобудування/землекористування: надають погодження у частинах, що стосуються їхніх повноважень.

Механізми контролю, захисту публічних інтересів і відповідальності

Ревізія підстав: Держрибагентство та інші компетентні органи мають право перевіряти законність і повноту підстав, що сталі підгрунтям рішення місцевої ради; у разі виявлення порушень ініціюється перегляд або скасування рішення в адміністративному чи судовому порядку.

Підстави для припинення/анулювання: неповнота НБО, відсутність належних погоджень, приховування інформації під час прийняття рішення, загроза національній безпеці або критичне  погіршення екологічного стану – підлягають підставам для дострокового  припинення права вести СТРГ.

Гарантії від рейдерства та зловживань: процедурні вимоги (НБО, публічні консультації, письмові погодження,  реєстрація) створюють публічний слід і правову прозорість; усі рішення підлягають обов’язковому оприлюдненню в електронних реєстрах.

Спори та оскарження: рішення місцевої ради та договори про СТРГ підлягають адміністративному та судовому оскарженню згідно з законодавством; зацікавлені особи  (громади, сусідні землекористувачі, екологічні організації) мають право звертатися із зауваженнями та ініціювати перегляд.

Санкції: у разі порушень порядку надання або невиконання умов – застосовуються публічно-правові заходи (штрафи, призупинення діяльності, анулювання  права, відшкодування шкоди) згідно з Кодексом та іншими законами.

Зв’язок з міжнародними стандартами та європейським правом

Норми цієї статті узгоджуються з принципами FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, підходами CFP (Common Fisheries Policy) щодо прозорості та наукового обгрунтування управління, а також з  принципами екосистемного підходу і міжнародними зобов’язаннями України у сфері охорони довкілля та безпеки.

Прикінцеві положення (про практичне застосування)

Відсутність хоча б однієї з конститутивних підстав (подання Держрибагентства; погодження компетентних органів; наявність НБО; рішення місцевої ради з дотриманням публічних процедур) робить рішення недійсним і є підставою для його оскарження.

Механізми публічного контролю  (реєстри, оприлюднення матеріалів, публічні консультації) є обов’язковими елементами забезпечення законності та стійкості СТРГ.

Стаття 736. Прозора конкурсна процедура визначення користувача СТРГ

Користувач спеціального традиційного рибопромислового господарства (СТРГ) визначається виключно за результатами відкритого конкурсу, що організовується та проводиться Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством).

Конкурсна процедура є публічною, рівною для всіх заявників та здійснюється на засадах: відкритості та прозорості, недискримінації та добросовісної конкуренції, пріоритетності екологічних критеріїв, обов’язковості документального підтвердження можливості виконання вимог щодо охорони і відтворення водних біоресурсів.

Конкурс включає оцінювання заявників за такими основними критеріями: екологічності, фінансової спроможності, підтримки триторіальної громади.

Критерії екологічності: застосування природоощадних технологій, мінімізація промислового впливу на екосистему, наявність заходів щодо зменшення прилову та охорони Червонокнижних видів.

Фінансова спроможність: підтвердження стабільності фінансування, спроможність забезпечити виконання відтворювальних і контрольних програм, наявність наукових партнерств, підтверджених угодами або меморандумами з науковими установами, план охорони та відтворення водних біоресурсів, який має містити прогнозовані обсяги відтворення, поетапні заходи біотехнічного характеру, систему внутрішнього екологічного контролю.

Підтримка територіальної громади: відсутність заперечень з боку органів місцевого самоврядування, погодження можливих соціально-економічних вигід для громади.

Інформація про оголошення конкурсу, умови участі, вимоги до документації, строки подачі заявок та критерії оцінювання оприлюднюються в електронній системі Держрибагентства, а також у відкритих джерелах.

Всі документи конкурсної процедури, подані учасниками, оцінки, протоколи, рішення комісії та обгрунтування результатів є відкритими, публічними та доступними для громадськості, з урахуванням законодавства про захист персональних даних.

Результати конкурсу фіксуються протоколом, який містить грунтовне обгрунтування вибору переможця. Протокол  розміщується в електронній системі Держрибагентства не пізніше трьох  робочих днів з моменту ухвалення рішення.

Відкритість конкурсної процедури та повний електронний доступ до всіх документів забезпечують: запобігання корупційним ризикам, унеможливлення подвійної передачі водного об’єкта різним суб’єктам, недопущення рейдерства та зловживань правом користування, усунення підстав для прокурорських претензій щодо законності надання водного об’єкта.

Стаття 737. Договір про ведення СТРГ

Нормативна мета статті – визначити правовий статус, обов’язкові елементи, порядок укладання,  виконання, зміни та припинення договору про ведення Спеціального традиційно-рибопромислового господарства (СТРГ), забезпечити  публічно-правову природу відносин між державою та користувачем та  гарантувати виконання умов охорони, відтворення й сталого використання  водних біоресурсів.

Основні принципи

Публічної відповідальності та публічності; пріоритету охорони та відтворення водних біоресурсів, наукового обгрунтування управлінських рішень (НБО), недопустимості приватизації водної поверхні через договір, стабільності та прогнозованості прав користувача за умови виконання обов’язків.

Норми прямої дії

Сторони договору – Держрибагентство (від імені держави) та переможець конкурсу  (користувач СТРГ). Договір носить публічно-правовий характер і не є договором оренди водного об’єкта чи договором про передачу майна.

Предмет договору – надання користувачу права спеціального використання водних біоресурсів та здійснення біотехнічних, охоронних і супутніх заходів у визначеній акваторії відповідно до затвердженого НБО та плану ведення СТРГ.

Обов’язкові складові договору (як додатки до договору та невід’ємні частини):

опис і межі акваторії та режимних зон;

Науково-біологічне обгрунтування (НБО) та управлінський план;

план охорони, відтворення і меліоративних/біотехнічних заходів;

екологічний моніторинг та механізм обміну даними з держсистемами;

вимоги до електронної звітності (e-logbook, ERS) та форматів даних;

фінансові умови: плата за спеціальне використання, порядок та строки внесення, гарантії виконання фінзобов’язань;

умови створення і утримання заповідних зон (площа, режим доступу);

вимоги до будівництва, експлуатації та технічного обслуговування біотехнічних споруд;

план реагування на аварії та надзвичайні екологічні ситуації;

обов’язання щодо участі місцевих громад і механізми громадського контролю;

положення про передачу прав/обов’язків, делегування, субпідряд та умови заборони таких передач без згоди Держрибагентства.

Термін дії договору не менше ніж 15 років, якщо інше не встановлено рішенням конкурсної комісії та не суперечить НБО і цілям сталого управління; можливе  пролонгування за результатами позитивної інспекції та виконання всіх  вимог.

Гарантії та забезпечення виконання зобов’язань:

надання фінансових гарантій або екологічного застави (bond) на покриття витрат з відновлення у разі шкоди;

страхування професійних ризиків та відповідальності;

умовні санкції (штрафи, тимчасове призупинення діяльності, зменшення квот) за порушення умов договору.

Заборони та обмеження: договір не надає права на приватизацію або передачу права власності на водну поверхню/дно; забороняється використання акваторії в спосіб, несумісний із НБО та режимом охоронних зон.

Процедурні норми

Типова форма договору та її обов’язкові додатки затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Держрибагентство укладає договір на підставі рішення конкурсної комісії  та після перевірки повноти і відповідності пакету документів.

Термін укладення договору: не пізніше 60 календарних днів від дати оголошення результатів  конкурсу, за умови надання користувачем усіх необхідних документів та гарантій.

Договір реєструється в електронному Реєстрі користувачів СТРГ, що ведеться Держрибагентством. та підлягає оприлюдненню в електронній системі Держрибагентства в повному обсязі, за винятком відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Зміни до договору допускаються тільки у випадках, передбачених договором або за згодою сторін, та підлягають погодженню з Держрибагентством; істотні зміни  (щодо меж акваторії, режимів або НБО) можуть вимагати повторного  погодження з місцевими органами та оновлення НБО.

Підстави для припинення договору: закінчення строку, одностороннє розірвання за ініціативою сторін у порядку, передбаченому договором, дострокове розірвання рішенням органу на підставі систематичних порушень, банкрутство користувача, або інші підстави, передбачені законом. Дострокове припинення повинно супроводжуватись процедурою оцінки шкоди та механізмами компенсації.

Переходи прав і обов’язків: передача прав користування або укладання субдоговорів допускається лише за згоди Держрибагентства і за умов, визначених договором (перевірка на відповідність екологічним та фінансовим критеріям).

Повноваження державних органів

Держрибагентство: укладення, контроль виконання, моніторинг дотримання умов договору,  ініціювання процедур припинення, ведення реєстру договорів, організація  інспекцій та аудитів.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: розробка політики щодо плати та стимулів, погодження типової форми  договору (через Кабмін), координація з іншими центральними органами.

Органи місцевого самоврядування: участь у погодженні режимів використання, контроль дотримання соціальних та екологічних зобов’язань, сприяння громадському нагляду.

Компетентні контролюючі органи – органи державної ветеринарної медицини, охорони навколишнього природного середовища та державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють відповідні перевірки у межах своїх повноважень та надають висновки, що можуть бути підставою для коригувальних заходів

Контроль, нагляд та відповідальність

Щорічні та позапланові інспекції проводяться Держрибагентством спільно з науковими установами та контролюючими органами; результати інспекцій документуються та публікуються.

Порушення умов договору тягнуть за собою: адміністративну відповідальність, фінансові санкції,  зобов’язання відновити екосистемні збитки, тимчасове призупинення  діяльності або ініціювання процедури дострокового припинення договору.

Спори щодо виконання договору вирішуються адміністративним порядком  (претензійна процедура) з можливістю подачі відповідних позовів до  адміністративного суду. Міжнародні спори – відповідно до міжнародних  зобов’язань України.

Фінансова звітність та аудит: користувач зобов’язаний надавати фінансові та операційні звіти щорічно або за запитом; державні органи мають право на проведення аудиту  виконання умов договору.

Зв’язок з міжнародними стандартами та європейським правом

Договір має відповідати принципам та вимогам Спільної рибогосподарської політики ЄС (CFP) у частині  екосистемного підходу, простежуваності та контролю, а також міжнародним  договорам (FAO, GFCM, інші релевантні інструменти). Норми договору  формулюються з урахуванням практик регіональних рибогосподарських  організацій та міжнародних стандартів управління ризиками.

Рекомендовані додатки та технічні вимоги (обов’язкові):

НБО, затверджене уповноваженим науковим закладом.

План управління та моніторингу (екологічний, соціальний, економічний).

План реагування на надзвичайні ситуації (НС) та відновлення (Emergency Response).

Фінансова гарантія / еко-застава.

Договір про громадську участь та механізм співробітництва з місцевими громадами.

Графік електронної звітності та структура даних для інтеграції з державними системами.

Зауваження для впровадження в Кодексі.

Щоб уникнути тлумачень про «обхід оренди» та претензій контролюючих  органів, у супровідних підзаконних актах (Постанова Кабінету Міністрів України, Порядок  укладання та реєстрації договорів) слід деталізувати відмінності між договором СТРГ та договором оренди, чітко визначити юрисдикцію спірних  питань, а також порядок надання/визнання прав на споруди, що будуються користувачем (тимчасове користування земельними ділянками під споруди,  узгодження з власниками землі).

Глава 4.

Користування водоймами СТРГ та гарантії безпеки

 

Стаття 738. Право користування та гарантії від рейдерства

Нормативна мета забезпечити юридичний захист користувачів спеціальних традиційно-рибопромислових господарств (СТРГ), унормувати їх права на безпечне ведення діяльності та створити механізми державного реагування  на незаконні дії третіх осіб.

Основні принципи:

СТРГ є видом спеціального природокористування із публічно-правовим статусом.

Держава гарантує безпеку територій та водних об’єктів, виділених під СТРГ.

Забороняється будь-яке самовільне втручання третіх осіб у межі СТРГ.

Захист прав користувачів грунтується на принципах законності, оперативності реагування та відшкодування збитків.

Норми прямої дії

Користувач СТРГ має право: здійснювати спеціальне використання водних біоресурсів та біотехнічні заходи у межах наданого об’єкта, вимагати від державних органів оперативного реагування на будь-які спроби незаконного захоплення або перешкоджання діяльності, звертатися до суду для захисту прав та інтересів, включно з тимчасовими заходами забезпечення позову, отримувати компенсацію прямих збитків, витрат на охорону об’єкта та на виконання науково-біологічного обґрунтування (НБО).

Забороняється: самовільне зайняття, зміна меж або використання території СТРГ без погодження з Держрибагентством, перешкоджання законній діяльності користувача, будь-які дії, що можуть призвести до погіршення екологічного стану водного об’єкта.

Процедурні норми

У випадку спроби рейдерського захоплення користувач негайно повідомляє Держрибагентство та правоохоронні органи.

Держрибагентство зобов’язане: організувати оперативну перевірку фактів порушень, забезпечити вжиття заходів адміністративного або судового впливу, сприяти відновленню законного режиму використання СТРГ.

У разі порушень користувач має право отримати письмовий висновок компетентних органів (екологія, ветеринарія, санітарія), що підтверджує факти та підстави для  коригувальних дій.

Компетенції державних органів:

Держрибагентство – координація, контроль та захист прав користувачів СТРГ.

Правоохоронні органи – оперативне реагування на незаконні дії та забезпечення дотримання закону.

Суди – розгляд спорів щодо захисту права користування та відшкодування збитків.

Механізми контролю та відповідальності:

Встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за самовільне втручання або перешкоджання діяльності СТРГ.

Ведення державного обліку фактів порушень із обов’язковим внесенням у Єдиний реєстр.

Прогнозування ризиків рейдерства через електронні системи Держрибагентства.

Зв’язок з міжнародними стандартами та європейським правом

Норми цієї статті імплементують принципи міжнародного та європейського  права, забезпечуючи відповідність діяльності СТРГ світовим стандартам  сталого рибного господарства та охорони водних екосистем:

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries (Кодекс поведінки для відповідального рибальства, 1995) – забезпечує право користувачів на законний доступ до водних біоресурсів, гарантує їх охорону, сталий промисел, контроль та прозорість діяльності, а також визначає обов’язок держави щодо запобігання незаконному втручанню та захисту користувачів.

Регулювання Європейського Союзу щодо боротьби з IUU fishing (ННН-рибальством) та управління водними ресурсами (Регламент ЄС № 1005/2008, Директива 2008/56/EC – Морська рамкова стратегія) – передбачає: прозоре та публічне управління доступом до водних біоресурсів, контроль за дотриманням правил промислу та охорони екосистем, електронний облік порушень та заходи протидії незаконному вилову, захист прав користувачів у разі самовільного втручання або рейдерських дій.

Підтримка принципів сталого рибальства та публічного управління природними ресурсами забезпечується через: державний контроль та нагляд, адміністративну та кримінальну відповідальність за перешкоджання діяльності СТРГ, облік фактів порушень у Єдиному державному реєстрі, електронні механізми прогнозування ризиків рейдерства.

Таким чином, стаття гарантує, що права користувачів СТРГ захищені законом і відповідають світовим стандартам сталого управління водними біоресурсами, забезпечуючи їх безпечне та законне використання.

Глава 5.

Рекреаційне рибокористування на водоймах СТРГ      

та його особливості

 

Ця Глава встановлює правові,  організаційні та екологічні особливості здійснення рекреаційного рибокористування у межах спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ)  – унікальних форм просторової організації  рибогосподарської діяльності, що поєднують традиційні практики природокористування, сталі моделі співуправління з громадами та комплексну охорону водних біоресурсів.

Метою цієї Глави є конкретизація загальних правил рекреаційного рибокористування, визначених Розділом «Рекреаційне рибокористування» цього Кодексу, для умов функціонування водойм СТРГ, без зміни чи дублювання базових норм, а також з урахуванням локальних режимів, звичаєвих практик і спеціального правового статусу таких територій.

Глава визначає порядок погодження спеціальних дозволів, застосування традиційних режимів рибальства,  встановлення локальних лімітів та заборон, екологічних та охоронних обмежень, вимоги до моніторингу, планування, цифрової інтеграції та  взаємодії з Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного  господарства та продовольчих програм.

Особливості регулювання, передбачені цією Главою, розробляються з урахуванням зобов’язань України щодо імплементації норм і стандартів Європейського Союзу, зокрема:

Водної рамкової директиви ЄС (2000/60/EC);

Директиви ЄС про морську стратегію (2008/56/EC);

Директив про збереження природних середовищ існування та диких птахів  (Habitats Directive та Birds Directive), включно з режимами Natura 2000;

Регламенту ЄС № 1380/2013 (Спільна рибна політика);

принципів спільного управління (co-management), що застосовуються у  локальних рибальських групах (FLAGs) та європейських підходах до сталого рекреаційного рибальства.

Положення цієї Глави застосовуються у прямому взаємозв’язку з нормами Розділу «Рекреаційне  рибокористування», який визначає види, умови, порядок та правові засади здійснення любительського, спортивного, підводного, рекреаційного  рибальства, риболовного туризму та діяльності культурних рибних господарств.

У даній Главі врегульовано лише ті особливості, що  випливають із спеціального статусу СТРГ, їх локальних правил,  екологічних режимів та системи співуправління з місцевими громадами.

Стаття 739. Рекреаційне рибокористування

Рекреаційне рибокористування – це вид спеціального використання водних біоресурсів, що охоплює діяльність з любительського, спортивного, підводного та рекреаційного рибальства, риболовного туризму, а також діяльність культурних рибних  господарств (КРГ), спрямовану на забезпечення умов для здійснення таких  видів рибальства.

Рекреаційне рибокористування здійснюється з дотриманням вимог  природоохоронного законодавства, нормативів біологічно обґрунтованого  використання водних біоресурсів, Науково-біологічних обґрунтувань (НБО), режимів СТРГ та спеціальних режимів КРГ.

Рекреаційне рибокористування не є промисловим рибальством і не  передбачає вилучення водних біоресурсів з метою отримання прибутку, крім випадків, прямо передбачених цим Кодексом для КРГ та інших спеціальних  водокористувачів.

Особливості здійснення рекреаційного рибокористування встановлюються  цим Кодексом, НБО, режимами СТРГ, режимами КРГ, а також іншими  нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Стаття 740. Загальні засади здійснення любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства та риболовного ткризму, включно з організацією культурних рибних господарств (КРГ) в межах СТРГ

У межах СТРГ дозволяються любительське, спортивне, підводне, рекреаційне рибальство та риболовний туризм, включно з організацією культурних рибних господарств (КРГ) що передбачено цим Кодексом, з урахуванням спеціальних режимів рибальства та Науково-біологічного обгрунтування (НБО).

Особливості здійснення рибальства стосуються: просторових обмежень і зонування, сезонних та добових регламентацій, спеціальних умов доступу користувачів, додаткових охоронних та біотехнічних заходів, вимог до електронного обліку та контролю.

Усі види рибальства: любительське, спортивне, підводне, рекреаційне рибальство та риболовний ткризм, включно з організацією культурних рибних господарств на водоймах СТРГ здійснюється виключно за погодженням з Держрибагентством та користувачем СТРГ.

У цьому Розділі Кодексу визначаються лише загальні особливості здійснення різних видів рибальства в межах СТРГ, що випливають із їхнього спеціального правового режиму, просторових обмежень та екологічних вимог.

Детальний порядок, нормативи, дозволи, заборони, вимоги до спорядження, технічні та процедурні правила для любительського, спортивного, рекреаційного, підводного рибальства, а також для риболовного туризму та культурних рибних господарств (КРГ) викладені у відповідному розділі Кодексу, присвяченому цим видам діяльності.

Положення цієї Глави застосовуються з урахуванням спеціальних режимів СТРГ і діють лише в частині, що не суперечить загальним нормам, установленим для кожного окремого виду рибальства у спеціальному Розділі Кодексу.

Стаття 741. Особливості любительського рибальства у межах СТРГ

Любительське рибальство у межах  СТРГ здійснюється відповідно до загальних правил Кодексу, з урахуванням  зонування та Режиму СТРГ.

У межах СТРГ можуть встановлюватися: спеціальні любительські ділянки з контрольованим доступом, підвищені вимоги до обліку добутих біоресурсів через електронні засоби обліку, обмеження щодо перебування у зонах промислового вилову, додаткові норми «спіймав – відпусти» для збереження трофейних та рідкісних видів.

Користувач СТРГ зобов’язаний забезпечити розміщення інформаційних знаків про межі дозволених та заборонених зон для любительського рибальства.

 Стаття 742. Особливості спортивного рибальства та проведення змагань у межах СТРГ

Спеціальні умови спортивного рибальства включають: використання виключно дозволених спортивних знарядь лову, обов’язковий режим «спіймав – відпусти» для всіх змагань, визначення окремих спортивних зон, не зайнятих промисловим промислом, обов’язковий аудит екологічного впливу у разі проведення великомасштабних заходів.

Проведення змагань у чутливих зонах нересту, міграції чи нагулу забороняється.

Стаття 743. Особливості підводного рибальства у межах СТРГ

Підводне рибальство у межах СТРГ здійснюється з урахуванням додаткових безпекових і екологічних вимог,  встановлених Режимом СТРГ.

Особливості включають: визначення спеціальних підводних ділянок для промислу та рекреації, заборону підводного рибальства у промислових зонах та зонах розміщення біотехнічних споруд, додаткові вимоги до ідентифікації підводних мисливців і реєстрації їх перебування на водоймі, заборону лову окремих видів відповідно до НБО та охоронних регламентів.

У межах СТРГ підводне рибальство може бути обмежене сезонно для збереження нерестових угруповань.

Стаття 744.  Особливості рекреаційного рибальства у межах СТРГ

Рекреаційне рибальство у межах СТРГ здійснюється з метою відпочинку громадян та туристичного використання водного об’єкта.

Особливості рекреаційного рибальства включають: спеціально визначені ділянки для організованого відпочинку, вимоги щодо безпечного перебування на воді з урахуванням виробничої діяльності СТРГ, можливість встановлення квитків, дозволів або електронної реєстрації доступу відповідно до Режиму СТРГ, дотримання природоохоронних обмежень НБО.

У зонах рекреаційного рибальства  можуть діяти спеціальні правила щодо заборони використання моторних суден, шумових пристроїв та інших факторів, що впливають на екосистему.

Стаття 745. Особливості риболовного туризму у межах СТРГ

Риболовний туризм у межах СТРГ є  організованою діяльністю, що поєднує любительське або рекреаційне  рибальство з туристичними послугами.

Особливості включають: визначення туристичних маршрутів, місць лову та зон висадки, обов’язкове дотримання екологічних регламентів та НБО, забезпечення гідів або інструкторів у чутливих зонах, спеціальні правила поведінки туристів у межах промислових ділянок.

Риболовний туризм може здійснюватися лише у межах допустимих навантажень, визначених Режимом СТРГ та НБО.

Стаття 746. Особливості діяльності Культурно-рибальських господарств (КРГ) у межах СТРГ

Діяльність культурно-рибальських господарств у межах СТРГ є формою організованого традиційного рибальства з елементами культурної, освітньої, гастрономічної та туристичної  діяльності.

Особливості КРГ включають:

Встановлення спеціального традиційного рибопромислового господарства (СТРГ), затвердження  Науково-біологічного обгрунтування (НБО), Режиму СТРГ або будь-яких інших рішень, прийнятих у зв’язку з організацією діяльності СТРГ, не є підставою для виникнення, зміни, обмеження чи припинення права власності або права користування водним об’єктом, земельною ділянкою водного фонду чи їх окремими складовими.

Такі рішення:

не передбачають передачі у приватну власність чи користування водної поверхні, дна, прибережних захисних смуг або інших частин водного фонду;

не є формою оренди та не замінюють собою правовідносин оренди водних об’єктів чи земель водного фонду;

не порушують і не обмежують права держави, територіальної громади або інших законних користувачів водного об’єкта;

мають виключно ресурсно-регуляторний характер і спрямовані лише на впорядкування спеціального використання водних біоресурсів у визначених межах.

Усі права власності та користування водним об’єктом зберігаються за їх власниками та користувачами та не можуть бути змінені, обмежені чи  вилучені у зв’язку з:

функціонуванням СТРГ та впровадженням встановленого в її межах Режиму;

виконанням вимог щодо дотримання Режимів СТРГ та науково-біологічних обґрунтувань (НБО);

реалізацією СТРГ культурних, освітніх, туристичних чи рекреаційних програм, зокрема проведенням культурних заходів, дегустацій, етнопрограм та  майстер-класів;

здійсненням СТРГ заходів з екологічної освіти, популяризації традиційного рибальства та сталого використання водних біоресурсів;

встановленням спеціальних обмежень промислу, передбачених Режимом СТРГ або статусом культурного рибальського господарства (КРГ).

Запровадження СТРГ не змінює форму власності чи право користування водним об’єктом, земельною ділянкою прибережної території та штучними гідротехнічними  спорудами, та не є підставою для їх вилучення чи примусового припинення.

КРГ не є формою оренди водного об’єкта і не створює для користувача жодних речових прав на нього.

Надання статусу КРГ забезпечує виключно право здійснювати спеціальне використання водних біоресурсів у межах установленого Режиму СТРГ, без зміни чи обмеження прав власності, постійного користування або орендних прав на водний об’єкт чи землю водного фонду.

Стаття 747. Координація та контроль за видами рибальства у межах СТРГ

Усі види рибальства в межах СТРГ координуються користувачем СТРГ та здійснюються під контролем Держрибагентства.

У разі конфлікту між видами рибальства пріоритет надається: охороні водних біоресурсів, забезпеченню нересту та відтворення, збереженню традиційного промислу.

У разі систематичних порушень  Держрибагентство може тимчасово обмежити або заборонити певні види рибальства на визначених ділянках.

Стаття 748. Загальні принципи діяльності в межах СТРГ

Рекреаційне рибокористуванн – тобто любительське, спортивне, підводне, рекреаційне рибальство, риболовний туризм та культурні рибні господарства (КРГ) у межах спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ) здійснюються відповідно до цього Кодексу, локальних правил СТРГ та екологічних вимог, узгоджених з Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством).

Організація режимів ркреаційного рибокористування в межах СТРГ базується на принципах:

співуправління (co-management) – відповідно до практик ЄС у межах FLAGs;

екосистемної орієнтованості – згідно з Водною рамковою директивою (2000/60/EC) та Морською стратегією (2008/56/EC);

сталого використання ресурсів відповідно до Спільної рибної політики ЄС (Regulation (EU) 1380/2013);

урахування локальних традицій рибальства та історично сформованого природокористування;

пріоритету природоохоронних норм, визначених мережами NATURA 2000 та біорізноманіттям, що охороняється  Директивами ЄС про місця існування й птахів.

Діяльність у межах СТРГ має здійснюватися прозоро, на основі наукових даних, із належною участю  місцевої громади та користувачів водних біоресурсів.

Стаття 749. Спеціальні дозволи у межах СТРГ та КРГ

СТРГ у межах своїх повноважень має право видавати спеціальні дозволи на:

любительське та спортивне рибальство;

підводне рибальство;

організований риболовний туризм;

спеціальні режими доступу для окремих соціальних груп, у тому числі місцевих жителів;

використання акваторії та берегової інфраструктури у межах контрольованих рибальських господарств (КРГ).

Спеціальні дозволи у межах КРГ видаються СТРГ за обов’язковим погодженням з:

Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством) – щодо відповідності біологічним, науковим та екологічним вимогам,  включаючи методики ICES, GFCM та вимоги Регламенту (ЄС) № 1380/2013;

відповідним органом місцевого самоврядування – щодо дотримання прав територіальної громади на загальнодоступний водний простір, рекреацію та місцевий розвиток.

Погодження, передбачені частиною другою цієї статті, здійснюються відповідно до принципів:

інтегрованого управління водними ресурсами, визначених Водною рамковою директивою ЄС 2000/60/ЄС;

екологічних обмежень територій NATURA 2000;

сталого використання водних біоресурсів відповідно до Спільної політики рибальства ЄС (CFP);

доступності та участі громад у процесах прийняття рішень (co-management).

Рекреаційне рибальство в межах СТРГ здійснюється без спеціального дозволу, якщо інше не передбачено локальними правилами СТРГ, погодженими з Держрибагентством та органом місцевого самоврядування.

Спеціальні дозволи видаються з урахуванням: локальних лімітів добування, стану популяцій, визначеного за методиками ЄС (ICES, GFCM), екологічних обмежень NATURA 2000, узгоджених правил та регламентів, затверджених Держрибагентством, пропускної спроможності водойми та інфраструктури КРГ, інтересів та потреб місцевої громади.

Дані про всі видані спеціальні дозволи вносяться до Єдиного електронного реєстру спеціальних дозволів, інтегрованого з державними цифровими системами та реєстрами користувачів водних біоресурсів.

Спеціальні дозволи, видані без погодження, визначеного частиною другою цієї статті, є недійсними та підлягають анулюванню Держрибагентством.

Стаття 750. Традиційні режими рибальства

СТРГ може застосовувати історично усталені традиційні режими рибальства, за умови що: вони не суперечать вимогам цього Кодексу, узгоджені з Держрибагентством, відповідають природоохоронному законодавству України та Європейського Союзу, не порушують цілі Водної рамкової директиви та вимоги до охорони видів Habitats Directive.

Традиційні режими можуть включати: особливі правила лову для місцевих жителів, сезонні промисли прибережного типу без суден, спеціальні форми рекреаційного рибальства, характерні для конкретного регіону, традиційну взаємодію громади з водними ресурсами (наприклад, фестивалі, змагання, освітні програми).

У разі виникнення конфлікту між традиціями та охороною природи – пріоритет мають екологічні вимоги.

Стаття 751. Локальні обмеження та охоронні заходи

СТРГ у межах своїх повноважень встановлює: заборонені для рибальства зони, локальні нерестові заборони та охоронні періоди, зони обмеженого доступу та регулює умови перебування третіх осіб, правила пересування, стоянки та використання суден, вимоги щодо поводження з уловом, включаючи режим «спіймав – відпусти», обмеження для підводного рибальства у зв’язку з безпекою чи екологічними ризиками.

Локальні обмеження встановлюються на підставі: екологічних оцінок впливу, відповідно до вимог Водної та Морської директив ЄС, природоохоронних планів NATURA 2000, наукових даних про стан популяцій, консультацій із громадою та користувачами водних біоресурсів.

Рішення СТРГ щодо охоронних заходів підлягають обов’язковому погодженню з Держрибагентством.

Стаття 752. Планування та управління на основі європейських практик

СТРГ може розробляти та реалізовувати Плани управління рекреаційним рибокористуванням, що відповідають європейській практиці локальних рибальських груп (FLAGs / CLLD).

Плани мають включати: аналіз стану водних біоресурсів, оцінку рекреаційного та туристичного потенціалу, заходи сталого використання ресурсів, систему регулярного моніторингу, механізми залучення місцевої громади.

Такі плани можуть бути підтримані програмами, аналогічними European Maritime, Fisheries and Aquaculture Fund (EMFAF), у частині розвитку інфраструктури, екотуризму та охорони природи.

Стаття 753. Інтеграція СТРГ у міжнародні стандарти

СТРГ впроваджує найкращі практики сталого рибальства відповідно до:

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries;

міжнародних стандартів екологічного туризму (GSTC);

рекомендацій ICES щодо рекреаційного рибальства;

міжнародних правил безпеки для підводного рибальства.

СТРГ може брати участь у транскордонних проєктах, міжнародних програмах відновлення рибних запасів та спільних екологічних ініціативах.

Стаття 754. Моніторинг, цифрові сервіси та облік

У межах СТРГ застосовуються цифрові сервіси, інтегровані з національною системою: фіксація даних про вилов, електронні дозволи, інтерактивні карти заповідних зон і локальних режимів, повідомлення про порушення та екологічні інциденти.

Дані СТРГ є відкритими та доступними на умовах, передбачених INSPIRE Directive (2007/2/EC).

Стаття 755. Рекреаційне рибальство в межах СТРГ

Рекреаційне рибальство у межах СТРГ здійснюється відповідно до цього Кодексу, локальних правил СТРГ та з  урахуванням вимог щодо охорони довкілля, встановлених Держрибагентством.

СТРГ має право: визначати спеціально відведені ділянки для рекреаційного рибальства, запроваджувати локальні норми добової та сезонної кількості вилову, встановлювати додаткові вимоги щодо безпеки, доступу та поведінки користувачів у місцях рекреаційного рибальства, обмежувати або тимчасово забороняти рекреаційну діяльність у періоди нересту чи на екологічно чутливих ділянках.

Рекреаційне рибальство на територіях, що входять до мережі NATURA 2000 або інших особливо цінних природних територій, здійснюється за принципами «low-impact recreation» та відповідно до статей 6, 12 Директиви 92/43/ЄЕС (Habitats Directive).

Рекреаційні послуги, пов’язані з риболовним туризмом, можуть надаватися суб’єктами господарювання за умови погодження маршрутів, зон та умов діяльності зі СТРГ і  Держрибагентством.

Глава 6.

Управління та сталий розвиток СТРГ

 

Стаття 756. Планування управління водними біоресурсами

Для ефективного управління водними біоресурсами у межах СТРГ розробляються Плани управління, що містять:

науково-біологічне обгрунтування допустимих обсягів вилову та заходів з охорони рибних популяцій (НБО);

стратегію відтворення та збереження критичних зон (нерестові, зимувальні, відпочинкові ділянки);

визначення технологій та методів промислу, що забезпечують сталий розвиток і мінімальний екологічний вплив;

заходи щодо моніторингу стану водних біоресурсів та екосистем;

Режими СТРГ, що формуються на основі НБО та регламентують строки, методи і обсяги  промислу, порядок охорони водних об’єктів та відтворювальні заходи.

Плани управління погоджуються з Держрибагентством та науковими установами, а користувачі СТРГ зобов’язані їх виконувати у повному обсязі.

Внесення змін до Плану управління та Режимів СТРГ можливе лише на підставі наукового обгрунтування і затвердження компетентним органом.

Стаття 757 Оганізаційна структура управління СТРГ

Організаційна структура визначає розподіл обов’язків між:

користувачами СТРГ – реалізація Плану управління та Режимів СТРГ, ведення електронного обліку вилову та охоронних заходів;

науковими установами – моніторинг стану водних біоресурсів, перегляд та погодження НБО;

Держрибагентством – координація діяльності, ведення реєстрів звітів, контроль дотримання Режимів СТРГ, організація навчання персоналу;

місцевими органами влади – забезпечення охорони водних об’єктів.

Користувачі СТРГ несуть відповідальність за реалізацію заходів Плану управління та Режимів СТРГ.

Держрибагентство забезпечує  координацію, контроль та підтримку діяльності СТРГ, включно з навчанням  та підвищенням кваліфікації персоналу.

Стаття 758. Залучення громадськості та користувачів

Організація управління СТРГ передбачає активне залучення громадськості та користувачів до прийняття рішень щодо режимів промислу та охорони водних біоресурсів.

До залучення громадськості належать: обговорення Планів управління та Режимів СТРГ, консультації та збори користувачів, інформаційно-просвітницькі заходи щодо сталого рибного промислу та охорони водних екосистем.

Держрибагентство забезпечує  прозорість процесів залучення громадськості, веде електронний облік  пропозицій та зауважень, враховує їх при коригуванні режимів промислу.

Стаття 759. Стійке управління та екологічні вимоги

Мета – забезпечити екологічно безпечне та стале використання водних  біоресурсів у межах СТРГ, мінімізувати негативний вплив промислової  діяльності та гарантувати довгострокове відтворення.

Основні принципи:

сталий промисловий підхід – діяльність базується на НБО та Режимах СТРГ;

екологічна відповідальність – збереження нерестових, зимувальних та інших критичних зон;

прозорість та підзвітність – облік вилову та заходів охорони у електронних системах;

превентивний моніторинг – постійне спостереження за станом водного об’єкта та біоресурсів.

Норми прямої дії:

користувачі СТРГ зобов’язані – дотримуватися режимів вилову, зберігати критичні зони, вести електронний облік вилову та щорічно подавати звіти до Держрибагентства;

рибопромислові заходи погоджуються з НБО та науковими установами.

Повноваження державних органів:

Держрибагентство – контроль за дотриманням режимів, ведення реєстрів звітів та санкцій;

наукові установи – моніторинг і перегляд НБО;

органи екології, санітарії та ветеринарії – перевірка дотримання норм та надання рекомендацій.

Механізми контролю та відповідальності: встановлюється адміністративна та цивільна відповідальність за порушення режимів СТРГ, матеріали про порушення вносяться до єдиного реєстру Держрибагентства, невиконання екологічних норм може стати підставою для коригування або припинення договору про ведення СТРГ.

Зв’язок з міжнародними та європейськими стандартами:

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries;

EU Common Fisheries Policy та Регламент ЄС № 1005/2008 щодо боротьби з IUU fishing;

Ramsar Convention щодо охорони водно-болотних угідь.

Стаття 760. Вілповідальність користувачів, громадське залучення та моніторинг

Нормативна мета:

Забезпечити чітке визначення обов’язків та відповідальності користувачів СТРГ, гарантувати участь громадськості у контролі та прийнятті рішень щодо сталого використання водних біоресурсів, сприяти прозорості, підзвітності та екологічному моніторингу діяльності СТРГ.

Основні принципи:

Відповідальність користувачів – користувачі СТРГ несуть повну відповідальність за виконання Планів управління та Режимів СТРГ, дотримання екологічних та промислових норм,  ведення обліку вилову та охоронних заходів.

Громадське залучення – активне залучення рибалок, місцевих громад та зацікавлених осіб до процесу управління, контролю та прийняття рішень щодо режимів промислу та охорони водних ресурсів.

Прозорість та підзвітність – всі дії користувачів та державних органів мають бути відкритими для  громадського контролю через електронні системи та публічну звітність.

Екологічний моніторинг – забезпечення регулярного контролю за станом водних біоресурсів та екосистем з метою своєчасного виявлення порушень і загроз.

Норми прямої дії:
 Користувачі СТРГ зобов’язані:

Дотримуватися Режимів СТРГ та Планів управління;

Вести електронний облік вилову та охоронних заходів у реальному часі.

Щорічно подавати детальний звіт до Держрибагентства про стан водних біоресурсів, виконані охоронні та відтворювальні заходи, а також результати екологічного моніторингу.

Забезпечувати доступ громадськості до інформації щодо своєї діяльності у межах СТРГ.

Негайно інформувати Держрибагентство про будь-які факти екологічних порушень або ризики для водних екосистем.

Користувачі несуть відповідальність за: порушення екологічних режимів та Режимів СТРГ, невиконання Планів управління та НБО, надання недостовірної або неповної інформації про вилов, охоронні заходи та моніторинг, перешкоджання громадському контролю та залученню до процесів управління.

Процедурні норми

Держрибагентство забезпечує:

проведення консультацій та громадських обговорень Планів управління та Режимів СТРГ;

облік пропозицій та зауважень громадськості та їх врахування при коригуванні режимів промислу;

публікацію звітів користувачів, результатів екологічного моніторингу та вжитих коригувальних заходів у електронних системах.

Громадські організації та користувачі мають право: брати участь у моніторингу стану водних біоресурсів та екосистем, подавати пропозиції щодо змін Режимів СТРГ та Планів управління, контролювати виконання екологічних та промислових норм у межах СТРГ, отримувати публічну інформацію про стан водних ресурсів та результати перевірок.

Механізми контролю та відповідальності:

Порушення вимог цієї статті тягне за собою адміністративну або цивільну відповідальність користувачів СТРГ.

Тимчасове обмеження права користування у разі систематичних порушень.

Матеріали про порушення, результати моніторингу та вжиті заходи заносяться до Єдиного реєстру Держрибагентства, з обов’язковою публікацією для забезпечення прозорості.

Зв’язок з міжнародними стандартами:

Стаття імплементує принципи:

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries – участь зацікавлених сторін, прозорість та звітність у рибальстві;

EU Common Fisheries Policy – підзвітність користувачів і громадськості у сфері управління рибними ресурсами.

Ramsar Convention . залучення громадськості до охорони водно-болотних угідь та екосистем.

Глава 7.

Інформаційні системи та цифрові сервіси

 

Глава розроблена з урахуванням вимог законодавства України та норм Європейського Союзу, зокрема положень:

Регламенту (EU) № 1224/2009 (EU Fisheries Control System),

Регламенту (EU) № 404/2011 (електронне звітування та контроль),

Регламенту (EU) № 1380/2013 (CFP),

Data Collection Framework (DCF) ЄС,

eIDAS Regulation,

GDPR,

INSPIRE Directive,

Marine Strategy Framework Directive,

Water Framework Directive (WFD),
 стандартів NATURA 2000 щодо екологічних цифрових даних.

Стаття 761. Загальні засади цифровізації у сфері СТРГ

У спеціальних традиційних рибопромислових господарствах (СТРГ) створюються та функціонують цифрові системи, спрямовані на:

забезпечення прозорості, простежуваності та обліку дозволів;

удосконалення моніторингу стану водних біоресурсів;

забезпечення відкритості даних та інтерактивного доступу користувачів;

автоматизацію процедур контролю, звітності та управління рибальством;

інтеграцію з національними та європейськими інформаційними платформами.

Цифровізація у СТРГ здійснюється з дотриманням стандартів Європейського Союзу у сфері:

електронної ідентифікації та електронних транзакцій (eIDAS);

відкритості та сумісності даних (INSPIRE, Data Governance Act);

кібербезпеки та захисту персональних даних (GDPR);

екологічної звітності та моніторингу (WFD, MSFD).

Інформаційні системи СТРГ інтегруються з національною електронною системою моніторингу водних біоресурсів, адміністрованою Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм  (Держрибагентством).

Стаття 762. Єдиний електронний реєстр дозволів у СТРГ

У кожному СТРГ ведеться Єдиний  електронний реєстр дозволів (далі – Реєстр СТРГ), який є частиною  національної системи електронних дозволів Держрибагентства.

Реєстр СТРГ містить інформацію про:

дозволи на любительське, спортивне та підводне рибальство;

спеціальні дозволи на організований риболовний туризм;

дозволи для окремих соціальних груп;

дозволи на проведення спортивних змагань;

електронні профілі гідів, інструкторів і операторів;

історію порушень та накладених обмежень;

облік вилову у випадках, передбачених цим Кодексом.

Усі дозволи в СТРГ видаються в електронній формі та мають унікальний цифровий ідентифікатор, сумісний  зі стандартами ЄС (ERS-ID).

Дані Реєстру СТРГ синхронізуються з:

Реєстром Держрибагентства;

системами «Дія» та іншими державними реєстрами;

міжнародними та європейськими платформами екологічного моніторингу – у межах міжнародних угод.

Інформація з Реєстру надається у відкритій формі, крім даних із обмеженим доступом відповідно до GDPR і законодавства України.

Стаття 763. Електронні сервіси СТРГ

Для користувачів СТРГ створюється електронний кабінет, який забезпечує можливості:

подання заяв та отримання дозволів;

перегляду квот, лімітів, сезонних обмежень та екологічних режимів;

подання електронних звітів щодо вилову;

перегляду інтерактивних карт і спеціальних режимів;

доступу до довідкових матеріалів та інструкцій;

подання електронних звернень і повідомлень про порушення.

Електронні сервіси повинні відповідати стандартам ЄС щодо електронної взаємодії (eGovernment  standards), включно з вимогами цифрової доступності (EN 301 549).

Система автоматично інформує користувачів про: початок та завершення нерестових заборон, впровадження тимчасових спеціальних режимів, перевищення лімітів, екологічні ризики та попередження.

Стаття 764. Мобільні додатки СТРГ

СТРГ забезпечує функціонування офіційного мобільного додатка, який надає:

доступ до цифрових дозволів та їх QR-верифікації;

облік вилову (Catch Record);

доступ до інтерактивних карт водойм;

push-сповіщення про правила, заборони та екологічні зміни;

режим офлайн із подальшою синхронізацією.

Мобільний додаток повинен відповідати технічним стандартам ERS (Electronic Reporting System) ЄС.

Стаття 765. Інтерактивні карти водойм СТРГ

На цифрових платформах СТРГ створюється інтерактивна геопросторова карта водойм із зазначенням:

дозволених та заборонених зон рибальства;

нерестових і сезонних заборон;

зон «спіймав – відпусти»;

меж природоохоронних територій та ділянок NATURA 2000;

розташування інфраструктури (пірси, бази, маршрути);

даних про якість води у форматі відкритих даних.

Інтерактивні карти створюються відповідно до INSPIRE Directive та оновлюються в режимі реального часу.

Інтерактивна карта є публічно доступною та безкоштовною.

Стаття 766. Електронний облік вилову в СТРГ

Кожен користувач СТРГ веде електронний журнал вилову із зазначенням: дати й місця, виду та кількості добутих водних біоресурсів, використаних знарядь лову, фотофіксації (за можливості).

Дані журналів автоматично передаються до системи моніторингу Держрибагентства.

Облік вилову здійснюється відповідно до ERS та DCF ЄС.

Стаття 767. Електронний облік зариблення

Усі операції зі зариблення СТРГ фіксуються у цифровому реєстрі із зазначенням: виду риби та кількості, походження матеріалу, дати, місця та підтвердних документів.

Дані зариблення автоматично передаються до Держрибагентства.

Облік здійснюється відповідно до Data Collection Framework (DCF).

Стаття 768. Системи моніторингу та контролю в СТРГ

З метою збереження водних біоресурсів у СТРГ застосовуються цифрові інструменти моніторингу: сенсорні системи, автоматизований аналіз відвідуваності водойм, супутникові та геопросторові дані, аналітика Big Data.

Дані моніторингу використовуються для: коригування режимів рибальства, визначення екологічних зон ризику, планування лімітів та квот.

Системи контролю працюють відповідно до GDPR і природоохоронних угод.

Стаття 769. Інформаційні кампанії та цифрова освіта

Держрибагентство та СТРГ забезпечують створення онлайн-курсів, відеоматеріалів та цифрових інструкцій щодо:відповідального рибальства (Responsible Angling), безпеки підводного рибальства, екотуризму та правил поведінки на водоймах.

Матеріали публікуються в цифрових сервісах СТРГ та на національних платформах.

Стаття 770. Міжнародна інтеграція цифрових систем СТРГ

Україна та СТРГ забезпечують можливість обміну даними з державами ЄС у рамках: транскордонної охорони водних біоресурсів, спільних туристичних рибальських маршрутів, міжнародних спортивних змагань.

Стандарти інтеграції визначаються міжнародними договорами України та актами Європейської Комісії.

 

 

 

 

Глава 8.

Охорона СТРГ

 

Стаття 771. Охорона та рибоохоронна служба СТРГ

Нормативна мета – забезпечити ефективний захист водних біоресурсів і території СТРГ,  створити правову основу для діяльності рибоохоронних служб користувачів, попередити незаконний вилов та порушення правил ведення промислу.

Основні принципи:

Сталий та екосистемний підхід до охорони водних біоресурсів.

Публічний характер контролю – рибоохоронна служба взаємодіє з державними органами.

Недоторканність та захищеність охоронної діяльності від втручання сторонніх осіб.

Прозорість та підзвітність – всі дії документуються та контролюються.

Норми прямої дії:

Користувач СТРГ зобов’язаний створити власну рибоохоронну службу для захисту водного об’єкта та контролю за дотриманням режимів промислу.

Рибоохоронна служба є суб’єктом охорони водних біоресурсів і має право: перевіряти документи на право вилову та дозвільні документи, зупиняти осіб та транспортні засоби, які здійснюють незаконний вилов, фіксувати порушення, вилучати незаконні знаряддя лову та матеріали, передавати матеріали порушень до поліції, територіальних органів Держрибагентства та інших уповноважених органів.

Забороняється будь-яке втручання сторонніх осіб у діяльність рибоохоронної служби СТРГ, перешкоджання її законній роботі.

Рибоохоронна служба зобов’язана дотримуватися законів України, правил охорони довкілля та норм безпеки під час виконання своїх функцій.

Процедурні норми:

Структура, чисельність та порядок функціонування рибоохоронної служби встановлюється користувачем СТРГ за погодженням з Держрибагентством.

Працівники служби проходять сертифікацію та навчання з охорони водних біоресурсів, рибальства та дотримання правових норм.

Всі дії рибоохоронної служби фіксуються у спеціальних журналах та електронних системах Держрибагентства.

Повноваження державних органів:

Держрибагентство – затверджує нормативні вимоги до рибоохоронних служб, контролює їх діяльність та може проводити аудит роботи.

Органи поліції та державного нагляду – взаємодіють з рибоохоронною службою, отримують матеріали про порушення та вживають відповідних заходів.

Механізми контролю та відповідальності:

Порушення функцій рибоохоронної служби користувачем або її працівниками тягне відповідальність відповідно до законодавства України.

Будь-яке незаконне втручання сторонніх осіб у діяльність рибоохоронної служби є підставою для адміністративної та кримінальної відповідальності.

Держрибагентство веде єдиний облік рибоохоронних служб та зафіксованих порушень, забезпечуючи прозорість і можливість контролю.

Зв’язок з міжнародними стандартами: стаття відповідає принципам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, міжнародним стандартам IUU Fishing та Європейського Союзу щодо охорони водних біоресурсів і забезпечення законності промислу.

Глава 9.

Плата за ведення СТРГ

Стаття 772. Плата за ведення СТРГ

Нормативна мета – забезпечити фінансову основу для сталого ведення СТРГ, підтримки заходів охорони та відтворення водних біоресурсів, функціонування рибоохоронних служб і наукових досліджень, водночас уникнути трактування плати як  оренди водного об’єкта.

Основні принципи:

Публічний характер платежу – плата є адміністративним внеском за спеціальне використання державних водних біоресурсів.

Цільове використання – кошти спрямовуються на охорону, відтворення та наукове забезпечення водного об’єкта.

Прозорість та підзвітність – всі операції відображаються в електронних системах Держрибагентства.

Стимулювання сталого використання – плата може диференціюватися залежно від екологічних стандартів та виконання НБО.

Норми прямої дії:

Користувач СТРГ зобов’язаний сплачувати плату за спеціальне використання водних біоресурсів відповідно до договору з Держрибагентством.

Плата не є орендною, не створює права власності на водний об’єкт і не замінює договору оренди.

Плата спрямовується на: здійснення моніторингу водного об’єкта, проведення відтворювальних та біотехнічних заходів, функціонування рибоохоронних служб користувача, проведення наукових досліджень та розробку НБО.

Процедурні норми:

Розмір плати та порядок обчислення встановлюється Кабінетом Міністрів України за пропозицією Держрибагентства та Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Користувач СТРГ щорічно подає звіт про сплату плати та використання коштів до Держрибагентства.

Всі платежі фіксуються у єдиному електронному реєстрі для забезпечення публічності та прозорості.

Повноваження державних органів:

Держрибагентство контролює правильність нарахування та сплати плати, веде облік та забезпечує цільове використання коштів.

Кабінет Міністрів України визначає нормативні акти, методику розрахунку та порядок надання пільг чи стимулів.

Механізми контролю та відповідальності:

Невнесення плати у встановлений строк є підставою для застосування адміністративної відповідальності згідно з законодавством.

Держрибагентство має право проводити аудит використання коштів, накладати штрафні санкції та вживати заходів для відшкодування збитків державі.

Публічний звіт користувача та перевірки державних органів гарантують недопущення зловживань та рейдерських захоплень.

Зв’язок з міжнародними стандартами: стаття імплементує принципи FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries та Європейського законодавства щодо економічного стимулювання сталого рибальства та управління біоресурсами.

Глава 10

Спеціальні режими рибальства

 

Стаття 773. Загальні положення щодо спеціальних режимів рибальства

Спеціальні режими рибальства в межах СТРГ є обов’язковими правилами використання водних біоресурсів, що встановлюються з метою забезпечення їх збереження, відтворення, раціонального використання та охорони чутливих водних екосистем.

Спеціальні режими рибальства запроваджуються відповідно до Науково-біологічного обгрунтування (НБО), Режиму СТРГ та міжнародних стандартів відповідального рибальства.

Спеціальні режими є невід’ємною частиною СТРГ та підлягають погодженню або затвердженню Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та  продовольчих програм (Держрибагентством).

Застосування спеціальних режимів не змінює прав власності або користування земель водного фонду та не надає права оренди водного об’єкта.

Стаття 774. Локальні режими рибальства в межах СТРГ

Локальні режими рибальства – це  правила здійснення рибальства, встановлені для окремих ділянок водного  об’єкта СТРГ з урахуванням гідрологічних, біологічних, природоохоронних  та соціально-економічних умов.

Локальні режими можуть включати: територіальне зонування водойми, визначення заборонених або обмежених для промислу акваторій, індивідуальні вимоги щодо засобів та методів лову, спеціальні умови доступу користувачів.

Локальні режими підлягають обов’язковому погодженню з Держрибагентством та не можуть суперечити НБО і загальнообов’язковим правилам рибальства.

Стаття 775. Обмеження та регламентації на водоймах СТРГ

У межах СТРГ встановлюються обмеження та регламентації щодо:

видів та кількості знарядь лову;

мінімально допустимих розмірів та маси виловлених водних біоресурсів;

заборони добування окремих видів у період їх вразливості;

охоронних зон нересту, зимівлі, нагулу та міграції;

максимально допустимого улову за одиницю часу.

Обмеження встановлюються з метою забезпечення екологічної безпеки, відтворення популяцій та запобігання  деградації природних комплексів.

Реалізація обмежень здійснюється користувачами СТРГ під контролем Держрибагентства.

Стаття 776. Сезонні, добові та видоспецифічні норми рибальства

Сезонні норми визначають періоди дозволеного та забороненого промислу залежно від біологічних циклів риб і стану екосистеми.

Добові норми встановлюють граничний обсяг вилову за 24 години для запобігання надмірному навантаженню на біоресурси.

Видоспецифічні норми передбачають  квоти, обмеження та заборони щодо добування окремих видів з метою  охорони рідкісних, вразливих або надмірно експлуатованих популяцій.

Норми визначаються НБО та затверджуються у Режимі СТРГ.

Стаття 777. Порядок запровадження режиму «спіймав – відпусти»

Режим «спіймав – відпусти» запроваджується: для забезпечення відновлення популяцій промислових видів, для збереження трофейних особин як носіїв цінного генофонду, як інструмент природоохоронної та рекреаційної політики.

У межах цього режиму:

вилучення водних біоресурсів із природного середовища забороняється;

застосовуються лише безпечні методи лову, що мінімізують травмування риб;

користувач зобов’язаний забезпечити навчання персоналу техніці “catch & release”.

Режим «спіймав – відпусти»  встановлюється Держрибагентством за поданням користувача СТРГ та може  діяти постійно або у визначені періоди.

Стаття 778. Спеціальні режими для чутливих екосистем

У межах водних об’єктів СТРГ, що належать до чутливих екосистем, запроваджуються спеціальні режими, спрямовані на: захист біорізноманіття, охорону нерестових і міграційних шляхів, мінімізацію антропогенного впливу, виконання міжнародних зобов’язань України.

До чутливих екосистем належать: прибережні нерестові ділянки, ділянки концентрації молоді риб, зимувальні ями, оселища видів, що перебувають під охороною.

Для цих екосистем можуть запроваджуватися: повна заборона промислу, обмеження доступу користувачів, спеціальні методи лову, що відповідають європейським стандартам Selective Fishing, обов’язкові біотехнічні заходи згідно з НБО.

Спеціальні режими встановлюються  відповідно до стандартів ЄС щодо управління водними екосистемами (WFD,  Habitat Directive, CFP) та принципів екосистемного підходу FAO.

Стаття 779. Контроль і відповідальність

Контроль за дотриманням спеціальних режимів рибальства здійснює Держрибагентство та інші уповноважені органи державного нагляду.

Порушення спеціальних режимів тягне адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність згідно з законом.

Невиконання спеціальних режимів СТРГ є підставою для: коригування Режиму СТРГ, застосування обмежень або зупинення права користування СТРГ, перегляду НБО в частині охоронних заходів.

 

Глава 11.

Дозвільна система

 

Стаття 780. Загальні засади дозвільної системи в межах СТРГ

Дозвільна система в межах СТРГ забезпечує регульований, екологічно безпечний та контрольований доступ  до водних біоресурсів відповідно до Науково-біологічного обґрунтування  (НБО) та Режимів СТРГ.

Усі дозволи, квоти та регламентації видаються з урахуванням екологічного стану водного об’єкта, допустимого вилучення та зобов’язань користувача СТРГ щодо охорони і відтворення  водних біоресурсів.

Дозвільна система є електронною, прозорою та інтегрованою з державними реєстрами у сфері рибного господарства.

Стаття 781. Спеціальні дозволи СТРГ

У межах СТРГ застосовуються такі види спеціальних дозволів:

дозвіл на промисел у межах СТРГ – видається користувачу СТРГ або його уповноваженим працівникам;

дозвіл на любительське, спортивне, рекреаційне та підводне рибальство в межах СТРГ – видається фізичним особам;

дозвіл на організацію риболовного туризму та культурних рибних господарств (КРГ);

дозвіл на біотехнічні заходи (створення штучних нерестовищ, зимувальних ям, зариблення, екологічні роботи).

Спеціальні дозволи видаються відповідно до Режимів СТРГ, не можуть суперечити НБО і діють виключно в межах визначеної акваторії.

Дозвіл не є актом передачі водного об’єкта у власність чи користування та не породжує жодних майнових прав на водний фонд.

Стаття .782. Локальні квоти та норми вилову

Локальні квоти, ліміти, добові та сезонні норми визначаються у Режимах СТРГ та грунтуються на контрольних показниках НБО.

Локальні квоти є обов’язковими для всіх користувачів СТРГ та осіб, які здійснюють будь-який вид рибальства в межах СТРГ.

Квоти та норми встановлюються окремо для: промислового вилову, любительського, спортивного рибальства, змагань, підводного та рекреаційного рибальства, риболовного туризму, КРГ, вилову з науковою або селекційною метою.

Забороняється передавати чи продавати квоти третім особам, якщо це не передбачено окремими рішеннями Держрибагентства.

Стаття 783. Оформлення добових, сезонних та спеціальних дозволів

Добові, сезонні та спеціальні дозволи оформлюються в електронній формі через державну автоматизовану систему.

Дозвіл має містити: вид рибальства, строк дії, дозволені види і обсяги вилову, спеціальні заборони та обмеження, зони та ділянки, на яких діє дозвіл, вимоги щодо електронного обліку.

Сезонні та спеціальні дозволи видаються за погодженням з користувачем СТРГ.

Ведення вилову без дозволу або з порушенням установлених норм тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом.

Стаття 784. Порядок анулювання, обмеження чи призупинення дозволів

Дозвіл може бути:

анульований – у разі грубих або систематичних порушень Режимів СТРГ чи екологічних норм;

призупинений – у разі тимчасової необхідності обмеження промислу (повінь, нерест, масова міграція риб, аварійне забруднення);

обмежений – через перегляд НБО, зниження біорізноманіття або на підставі рішень екологічного моніторингу.

Рішення про анулювання чи призупинення приймає Держрибагентство з обов’язковим оприлюдненням підстав в електронних реєстрах.

Користувач має право на оскарження рішення в адміністративному та судовому порядку.

Анулювання чи призупинення дозволу не є підставою для зміни чи припинення права власності або користування водним об’єктом.

Стаття 785. Європейські стандарти прозорості дозвільної системи

Дозвільна система в межах СТРГ забезпечує:

відкритість усіх даних дозволів, квот та звітності;

електронний облік вилову в режимі реального часу (EU Control Regulation);

громадський доступ до інформації, крім даних з обмеженим доступом;

відстежуваність вилучених біоресурсів у всьому ланцюгу обігу.

Держрибагентство публікує: реєстр дозволів, обсяги використаних квот, звіти користувачів, інформацію про порушення та застосовані заходи.

Норми цієї статті імплементують підходи:

Common Fisheries Policy (CFP);

EU Fisheries Control System;

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries.

Глава 12.

Припинення права користування водоймами СТРГ

 

Стаття 786. Припинення права користування водоймами СТРГ

Нормативна мета: забезпечити чіткі, прозорі та законні підстави для припинення права  користування водоймами СТРГ, уникнути зловживань державних органів, гарантувати захист прав користувачів та стабільність діяльності спеціальних традиційно-рибопромислових господарств.

Основні принципи:

Прозорість та законність – будь-яке припинення права здійснюється виключно на підставі чітко визначених підстав і рішення суду.

Справедливість та компенсація – користувач отримує відшкодування за понесені законні витрати у випадку незаконного припинення.

Превентивний контроль – постійний моніторинг виконання НБО та екологічних вимог як запобіжний механізм ризиків припинення права.

Норми прямої дії

Право користування СТРГ може бути припинено лише у таких випадках систематичного порушення екологічних норм і правил охорони водних біоресурсів, невиконання вимог науково-біологічного обґрунтування (НБО), подання недостовірної або неповної звітності щодо промислу, охорони та відтворення водних біоресурсів.

Будь-яке припинення права здійснюється виключно за рішенням суду на підставі матеріалів Держрибагентства.

У разі незаконного або необгрунтованого припинення права користувачеві відшкодовуються: витрати на розробку та затвердження НБО, витрати на охорону та підтримку рибоохоронних заходів, інвестиції в біотехнічні споруди та інфраструктуру, необхідні для ведення СТРГ.

Процедурні норми:

Держрибагентство здійснює моніторинг виконання умов ведення СТРГ та формує матеріали для суду у випадку порушень.

Перед поданням до суду користувачеві надається формальна письмова заява з вимогою усунути порушення у встановлені строки (предупреджувальна процедура).

Судовий розгляд здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про адміністративне та господарське судочинство.

Повноваження державних органів:

Держрибагентство – веде реєстр порушень, проводить перевірки та подає обгрунтовані матеріали до суду.

Органи екології, ветеринарії та санітарії – надають висновки та обгрунтування для судових рішень.

Судові органи – приймають рішення щодо припинення права, забезпечуючи законність та дотримання прав користувача.

Механізми контролю та відповідальності:

Усі випадки припинення права реєструються в Єдиному державному реєстрі СТРГ.

Держрибагентство та суди зобов’язані вести прозору документацію, забезпечуючи можливість громадського контролю.

Встановлюється відповідальність посадових осіб за незаконне або необґрунтоване припинення права користування.

Зв’язок з міжнародними стандартами: стаття відповідає принципам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, імплементує європейські стандарти управління спеціальними видами  рибальства та передбачає належний захист прав користувачів і  стабільність рибогосподарської діяльності.

Глава 13.

Фінансування та економічна діяльність

 

Ця глава визначає основні засади  фінансового забезпечення та економічної діяльності спортивно-туристичних рибальських господарств (СТРГ), передбачає прозорі механізми  використання ресурсів, підтримки проєктів сталого розвитку та  відповідність принципам фінансової прозорості і ефективності, узгодженим із законодавством ЄС.

Стаття 787. Джерела фінансування СТРГ

Фінансування СТРГ здійснюється з таких джерел: власні кошти підприємств-членів СТРГ, доходи від платних послуг та туристичних програм, кошти державного та місцевого бюджету, виділені на проєкти відтворення і розвитку водних ресурсів, гранти, субсидії та пільги ЄС і міжнародних організацій.

Використання коштів здійснюється прозоро, відповідно до стандартів фінансової звітності, передбачених законодавством України та нормами ЄС щодо управління державними та  грантовими ресурсами.

Стаття 788. Платні послуги та туристичні програми

СТРГ можуть надавати платні послуги для любительського, спортивного, рекреаційного рибальства та риболовного туризму.

Туристичні програми розробляються з урахуванням екологічних вимог, безпеки відвідувачів і принципів сталого використання водних біоресурсів.

Ціни на послуги та тарифи  затверджуються Асоціацією СТРГ та погоджуються з органами місцевого  самоврядування, де це передбачено законом.

Стаття 789. Проєкти розвитку територій та екологічні інвестиції

СТРГ сприяють реалізації проєктів розвитку місцевих територій, спрямованих на збереження водних ресурсів, відтворення рибних запасів та підтримку екотуризму.

Проєкти реалізуються у партнерстві з органами місцевого самоврядування, державними органами та міжнародними донорами.

Використання грантів та пільг ЄС відбувається відповідно до правил Європейської Комісії щодо управління грантами та співфінансування, з обов’язковим аудитом та публічною звітністю.

Стаття 790. Прозорість фінансової діяльності

СТРГ ведуть бухгалтерський облік і фінансову звітність відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Фінансова інформація про доходи,  витрати, гранти та проєкти доступна для контролю органів влади, членів  Асоціації СТРГ та громадськості через електронні платформи.

Аудит та публічна звітність  проводяться щорічно та подаються у відкритий доступ у форматі, сумісному з нормами ЄС щодо прозорості використання коштів.

Глава 14.

Співпраця СТРГ з органами влади та громадами

 

Ця глава визначає порядок взаємодії СТРГ з органами влади та місцевими громадами, спрямований на забезпечення сталого управління водними ресурсами, розвитку рибальства та туризму, прозорість доступу до водойм та інформаційне забезпечення  громадськості, узгоджено з практиками ЄС та принципами участі громад.

Стаття 791. Взаємодія з місцевим самоврядуванням

СТРГ співпрацюють з органами місцевого самоврядування у питаннях управління водоймами, охорони водних біоресурсів та розвитку рекреаційної інфраструктури.

Взаємодія здійснюється через  підписання меморандумів, угод про спільне використання та охорону водних ресурсів, а також участь у спільних робочих групах.

Стаття 792. Спільні програми розвитку

СТРГ разом з органами влади та громадами реалізують програми розвитку територій, включно з: зарибленням і відновленням водних екосистем, організацією спортивного та рекреаційного рибальства, розвитком екотуризму та інфраструктури.

Такі програми фінансуються за рахунок державних коштів, місцевих бюджетів, грантів ЄС та приватних інвестицій, з обов’язковою прозорою звітністю.

Стаття 793. Контроль доступу до водойм

СТРГ разом із органами влади регламентують доступ до водойм для любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства та риболовного туризму.

Встановлюються спеціальні режими доступу, квоти та обмеження з урахуванням екологічних вимог, безпеки та  соціальної справедливості.

СТРГ забезпечують контроль виконання правил, в тому числі через електронні системи реєстрації  відвідувачів та моніторинг стану водойм.

Стаття 794. Інформаційна відкритість

СТРГ зобов’язані забезпечувати  відкритий доступ громадськості до інформації про діяльність, фінанси, екологічні програми та результати зариблення.

Інформація публікується на офіційних вебпорталах, у мобільних додатках та інтерактивних картах, забезпечуючи відповідність стандартам ЄС щодо прозорості та підзвітності.

Громадські рибінспектори та представники органів влади мають доступ до даних для контролю та аналізу стану водних біоресурсів.

Глава 15.

Підзаконні акти для реалізації СТРГ

 

Стаття 795. Підзаконні акти для реалізації СТРГ

Для забезпечення виконання положень  розділу про СТРГ Кабінет Міністрів України та Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм  (Держрибагентство) розробляють і затверджують:

Постанову Кабінету Міністрів України «Про порядок створення та функціонування СТРГ».

Типовий договір ведення СТРГ.

Методику розрахунку плати за спеціальне використання водних біоресурсів.

Порядок роботи рибоохоронної служби користувачів.

Мінімальні екологічні стандарти ведення СТРГ.

Порядок проведення конкурсу на користувачів СТРГ.

Порядок затвердження науково-біологічного обґрунтування (НБО) та вимоги до його структури.

Державний реєстр СТРГ та електронних дозволів.

Методику визначення екологічних збитків.

Підзаконні акти визначають деталі  реалізації положень Кодексу, порядок процедур, строки, форми документів та критерії оцінки, не змінюючи права та обов’язки користувачів,  встановлені Кодексом.

Всі підзаконні акти публікуються у відкритому доступі та мають забезпечувати прозорість, контроль і доступ  громадськості до інформації про СТРГ.

 

 

 

 

Розділ XXVIII

РИБОПЕРЕРОБКА, ЯКІСТЬ, БЕЗПЕЧНІСТЬ І ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ РИБНОЇ ПРОДУКЦІЇ

 

Метою цього розділу є встановлення правових, організаційних та технологічних засад забезпечення: високої якості та безпечності рибної продукції, простежуваності продукції від джерела походження до кінцевого споживача, розвитку інноваційних, екологічно відповідальних та економічно ефективних процесів переробки риби.

Регулювання рибопереробної діяльності ґрунтується на наступних принципах: дотримання міжнародних і національних стандартів безпеки харчових продуктів та системи HACCP, класифікація продукції за рівнем переробки (первинна, глибока переробка, продукція з високою доданою вартістю – VAP), застосування сучасних технологій зберігання, транспортування та переробки, екологічна відповідальність та мінімізація відходів, інтеграція цифрових платформ для електронної сертифікації, обліку та контролю якості продукції.

Цей розділ визначає обсяг та  механізми державного нагляду, права та обов’язки виробників,  переробників, експортерів та імпортерів, а також умови інтеграції рибопереробної діяльності з іншими розділами Кодексу, зокрема: «Інновації та цифровізація», «Внутрішній ринок, експорт, імпорт та  транзит» та «Державно-приватне партнерство».

Стаття 796. Загальні засади рибопереробки в Україні

Рибопереробка є стратегічною складовою рибного господарства України та включає: первинну переробку, поглиблену переробку, випуск високодоходної продукції (VAP – value-added products), виробництво супутніх продуктів (колаген, білкові гідролізати, риб’яча олія, кормові продукти, хондроїтін).

Організація рибопереробки здійснюється на засадах: європейських харчових стандартів, систем управління якістю, простежуваності походження, екологічності та безвідходності. технологічної модернізації, державно-приватного партнерства.

Виробництво рибної продукції здійснюється відповідно до цього Кодексу, законів України про харчову безпечність, ветеринарну медицину, тваринний світ та євроінтеграційних регламентів ЄС.

Стаття 797. Міжнародні стандарти якості та їх обов’язкова гармонізація

Усі стандарти України у сфері рибопереробки, безпечності та простежуваності повинні бути гармонізовані з:

Регламентом ЄС № 852/2004 про гігієну харчових продуктів;

Регламентом ЄС № 853/2004 щодо специфічних вимог до продуктів тваринного походження;

Регламентом ЄС № 2073/2005 про мікробіологічні критерії;

Регламентом ЄС № 178/2002 (General Food Law);

Регламентом ЄС № 1005/2008 (IUU Regulation);

стандартами Codex Alimentarius;

ISO 22000, ISO 17025, ISO 9001;

стандартами країн-імпортерів (FDA, CFIA, GACC — за необхідності).

Встановлюється принцип обов’язкової переваги міжнародного стандарту, якщо: він є більш суворим. він є необхідним для експорту, він прямо передбачений міжнародним договором України.

Держрибагентство забезпечує постійний перегляд та актуалізацію національних стандартів відповідно до змін у міжнародних правилах.

Стаття 798. Стандарти якості та безпечності рибної продукції

Уся рибна продукція, що виробляється та обертається на території України, повинна відповідати:

Регламентам ЄС № 852/2004, 853/2004, 2073/2005;

принципам Codex Alimentarius;

системі НАССР;

вимогам до простежуваності згідно з Регламентом ЄС IUU Regulation № 1005/2008.

Стандарти включають обов’язкові вимоги до: мікробіологічних показників, паразитологічних показників, забруднюючих речовин та токсикології, температурних режимів переробки та зберігання, органолептичних властивостей, фізико-хімічних параметрів.

Держрибагентство та Держпродспоживслужба забезпечують гармонізацію всіх національних норм зі стандартами ЄС.

Стаття 799. Система управління безпечністю харчових продуктів (HACCP)

Усі рибопереробні підприємства незалежно від форми власності зобов’язані впровадити та підтримувати систему HACCP.

Система включає: аналіз небезпечних факторів, критичні контрольні точки, моніторинг, коригувальні дії, валідацію, верифікацію, документування.

ДПП-проєкти у сфері рибопереробки зобов’язані створювати центри компетенцій з HACCP для галузі.

Впровадження HACCP контролюється у формі планових і позапланових аудитів.

Стаття 800. Простіежуваність походження рибної продукції

Простіежуваність здійснюється на всіх етапах: вилов – розвантаження – транспортування – переробка – зберігання – реалізація.

Простіежуваність забезпечується через: електронний сертифікат походження (e-catch certificate), електронний промисловий журнал, QR-теги на партіях, електронний реєстр ланцюга постачання, інтеграцію з митними системами, можливе використання блокчейн-технологій.

Простіежуваність є обов’язковою для: усього внутрішнього ринку, експорту, транзиту, імпорту.

Держрибагентство забезпечує створення Національної системи простежуваності риби (Fish Trace UA).

Стаття 801. Організація логістики, транспортування та зберігання

Логістика рибної продукції повинна відповідати вимогам “холодового ланцюга”.

Вимоги охоплюють: температурні режими, гігієну транспорту, періодичність санітарної обробки, маркування, контроль тривалості транспортування, використання ізотермічних контейнерів, моніторинг температури в реальному часі.

Національна логістична інфраструктура включає: рибні хаби, передпереробні центри, холодильні потужності, митно-логістичні комплекси, пункти розвантаження рибальських суден.

Стаття 802. Рибопереробні кластери та індустріальні парки

Для розвитку галузі створюються Рибопереробні індустріальні парки на умовах ДПП.

Основні завдання індустріальних парків: концентрація виробничих потужностей, об’єднання логістики, спільне використання холодильних складів, центри якості та лабораторії, спільне навчання кадрів, інноваційні платформи, виробництво VAP-продукції.

Створення кластерів здійснюється за участю: Держрибагентства, інвесторів, локальних громад, наукових установ.

Стаття 803. Інноваційні технології рибопереробки

Підприємства заохочуються до впровадження: безвідходних технологій, комплексної переробки, кріогенних методів, автоматизації та роботизації, штучного інтелекту для контролю якості, біотехнологічних методів (гідролізати, пептиди, колаген), ультразвукових та мембранних технологій очищення.

ДПП-проєкти отримують пріоритет у державному фінансуванні інновацій.

Стаття 804. Експортно-орієнтоване виробництво та міжнародна сертифікація

Підприємства, що орієнтуються на експорт, повинні відповідати вимогам: ЄС, КНР, Канади, США (FDA).

Держава забезпечує: спрощення процедур сертифікації, електронну взаємодію з міжнародними системами, відкриття нових ринків.

Стаття 805. Державний нагляд, боротьба з фальсифікацією та відповідальність

Встановлюється державний контроль за: переробкою, маркуванням, складом продукції, змішуванням сировини, використанням добавок, дотриманням простежуваності.

Забороняється: підміна видів, фальсифікація ваги, підфарбовування, використання токсичних консервантів, приховування країни походження.

Держава створює Національну аналітичну лабораторію ДНК-ідентифікації рибної продукції.

Стаття 806. Рибні біржі, електронна торгівля та аукціони промислових партій риби

У перспективі може бути створена Національна рибна біржа з метою: формування прозорої ринкової ціни на рибу та рибопродукцію, централізованої фіксації обсягів промислових партій, протидії тіньовій торгівлі, спрощення операцій для експортерів та імпортерів, інтеграції з європейськими та міжнародними рибними біржами.

Торгівля промисловими партіями риби та продуктів її переробки може здійснюватися: через Національну рибну біржу (після її створення);

через регіональні біржові майданчики, в електронній формі через державні цифрові платформи.

Електронна торгівля здійснюється на основі: єдиної електронної ідентифікації учасників, застосування кваліфікованих електронних підписів, автоматичного формування біржових договорів, використання смарт-контрактів (за рішенням Кабінету Міністрів України).

Аукціони промислових партій проводяться у відкритій електронній формі з: повною прозорістю ставок, автоматичною фіксацією походження та ваги лоту, обов’язковою перевіркою простежуваності, інтеграцією до митних систем при експорті продукції.

Держрибагентство здійснює нагляд за дотриманням правил біржової торгівлі та веде Електронний реєстр біржових операцій з рибою, забезпечуючи: безперебійну роботу реєстру, кібербезпеку та верифікацію даних, взаємодію з митницею, ДПСС, Мінекономіки та міжнародними системами.

Примітка:

На момент набрання чинності цією статтею Національна рибна біржа може не існувати. Стаття закладає правові засади та перспективу створення централізованої біржової системи торгівлі промисловими партіями риби та інтеграції з цифровими платформами та міжнародними біржами

Стаття 807. Цифрові реєстри, електронні сертифікати та інформаційні системи рибного господарства

У сфері рибопереробки та обігу рибної продукції створюється Єдина цифрова інфраструктура рибного господарства, яка включає: Реєстр суб’єктів рибопереробки, Реєстр дозволів, сертифікатів та ліцензій, Реєстр промислових партій риби, Реєстр транспортних операцій, Реєстр експортних та імпортних сертифікатів, Реєстр процедур митного оформлення риби, Реєстр лабораторних протоколів та висновків.

Уся взаємодія між суб’єктами ринку та державними органами здійснюється в електронній формі.

Вводяться такі електронні документи: електронний сертифікат походження (e-Catch Certificate), електронний сертифікат експорту (e-Export Certificate), електронний сертифікат безпечності, електронний ветеринарний документ, електронний промисловий журнал, електронний акт приймання сировини.

Електронні реєстри функціонують на принципах: відкритості та доступності (крім конфіденційних даних), інтеграції з системами ЄС («TRACES», «Catch Certification Scheme»), повної простежуваності, непорушності записів (включаючи можливість застосування блокчейн-технологій).

Держрибагентство є адміністратором реєстрів і забезпечує їх: безперебійну роботу, кібербезпеку, верифікацію даних, взаємодію з митницею, ДПСС, Мінекономіки та міжнародними системами.

Стаття 808. Вимоги до рибопереробних підприємств

Рибопереробні підприємства зобов’язані: мати затверджені технологічні інструкції, забезпечувати окремі зони для чистих та брудних виробничих потоків, оснащувати виробництво відповідно до міжнародних гігієнічних вимог, підтримувати систему НАССР, мати лабораторний контроль якості, використовувати сертифіковану сировину з підтвердженим походженням, забезпечувати утилізацію відходів у відповідності до вимог екологічного законодавства.

Підприємства зобов’язані вести: журнал температури, журнал санітарних операцій, журнал приймання сировини, журнал відвантаження продукції, електронний промисловий журнал.

Забороняється діяльність підприємств, що: не мають підтвердженої системи HACCP, не інтегровані до Національної системи простежуваності, використовують сировину без сертифікатів, порушують холодовий ланцюг, змішують партії різного походження без відмітки в реєстрах.

Усі підприємства зобов’язані забезпечити умови для: доступу державних інспекторів, відеофіксації виробничих процесів, автоматизації критичних контрольних точок, зберігання цифрових даних не менше 5 років.

Стаття 809. Класифікація рибної продукції та технології переробки

Класифікація рибної продукції за ступенем переробки:

Первинна переробка: охолоджена, морожена риба, очищена та порційована, філе, стейки.

Глибока переробка: консерви, копчена риба, солона, сушена, замаринована продукція.

Продукція з високою доданою вартістю (VAP – Value Added Products): набори «ready-to-cook», «ready-to-eat», рибні страви швидкого  приготування, делікатесні продукти, біоактивні екстракти, пептиди,  нутріцевтики. До технологій VAP належить також сублімація (freeze-drying) для збереження поживних та біоактивних компонентів.

Технологічні типи рибопереробних підприємств:

Підприємства первинної переробки.

Підприємства глибокої переробки та консервування.

Підприємства для виробництва VAP і  інноваційних продуктів, включно зі застосуванням біотехнологій та сучасних методів збереження (сублімація, пастеризація, ультрафіолетова обробка, мембранні технології).

Рибопереробні відходи та біотехнології:

Відходи переробки (шкіра, кістки, нутріцевтики, залишки філе) підлягають утилизації, переробці та використанню для отримання кормів, концентратів білка, колагену, пептидів, хондроїтіну та інших біоактивних продуктів.

Використання біотехнологій для створення додаткової продукції з відходів сприяє сталому використанню водних біоресурсів та підвищенню економічної ефективності  галузі.

Стаття 810. Технологічні типи рибопереробних підприємств

Рибопереробні підприємства класифікуються за технологічним профілем:

Підприємства первинної обробки (landing & primary processing): приймання, сортування, миття, патрання, філетування, заморожування та охолодження, короткострокове зберігання.

Підприємства глибокої переробки: коптильні, солильні, сушильні, консервні заводи, виробництво пресервів, виробництво сурімі та білкових концентратів.

Інтегровані комплекси повного циклу: приймання сировини, переробка, пакування, логістика, власні лабораторії контролю якості, біотехнологічні модулі (екстракти, нутріцевтики).

Спеціалізовані підприємства: виробництво рибного борошна, виробництво риб’ячого жиру, виготовлення кормів для аквакультури.

Вимоги до кожного типу підприємств  встановлюються окремими технічними регламентами та настановами на основі Codex Alimentarius і стандартів ЄС.

Стаття 811. Рибопереробні відходи, побічні продукти та біотехнологічні процеси

Рибопереробні відходи поділяються на: харчові відходи (кістки, голови, шкіра, обрізки), нехарчові відходи (лускa, темні тканини, відходи мийки), технологічні відходи (пакування, вода після виробництва).

Побічні продукти первинної та глибокої переробки визнаються цінною біосировиною, а не відходами, і можуть бути використані для: виготовлення рибного борошна та жиру, виробництва гідролізатів, пептидів, колагену, желатину, нутріцевтиків, фармпрепаратів, кормів та біодобрив.

Підприємства зобов’язані впровадити: мінімізацію відходів, повну утилізацію (zero-waste), роздільне збирання, очищення та повторне використання води (якщо дозволяють технології), контроль екологічного навантаження.

Дозволяється створення біотехнологічних кластерів при рибопереробних заводах.

Порядок використання побічних продуктів встановлюється Держрибагентством разом із профільним міністерством.

Стаття 812. Цифрові реєстри, електронні сертифікати та простежуваність продукції

Стаття 6. Вимоги до рибопереробних підприємств

Усі рибопереробні підприємства зобов’язані: впровадити HACCP, пройти державну реєстрацію, забезпечити лабораторний контроль, забезпечити простежуваність продукції, відповідати санітарним та ветеринарним вимогам, мати систему управління якістю (ISO 22000 або еквівалентну).

Забороняється: використання неконтрольованої сировини, змішування партій різного походження без фіксації у реєстрах, приховування технологічних втрат чи побічних продуктів.

Стаття 813. Міжнародні стандарти якості та безпечності

Рибна продукція повинна відповідати міжнародним стандартам:

Codex Alimentarius;

ISO 22000 (системи безпечності харчових продуктів);

ISO 9001 (системи менеджменту якості);

Санітарні та фітосанітарні вимоги ЄС (Regulation 853/2004, 854/2004, 2073/2005);

стандартам FAO/WHO;

вимогам Європейської системи TRACES NT.

Держрибагентство та профільне міністерство забезпечують гармонізацію цих стандартів із українським законодавством.

Впровадження міжнародних стандартів є обов’язковим для:

експорту;

внутрішньої мережевої торгівлі;

продукції VAP;

великих підприємств глибокої переробки.

Стаття 814. Принципи державного регулювання рибопереробки

Принцип законності та відповідності міжнародним стандартам

Усі процеси рибопереробки здійснюються відповідно до законодавства  України, міжнародних стандартів якості та безпечності харчових  продуктів, вимог ЄС, Codex Alimentarius та рекомендацій FAO/WHO.

Принцип комплексного підходу («від вилову до споживача»).

Регулювання охоплює весь ланцюг: вилов або вирощування (аквакультура, марикультура), транспортування, первинну і глибоку переробку, зберігання, логістику, реалізацію та експорт, забезпечуючи цілісність системи контролю.

Принцип простежуваності (traceability).

Кожна партія сировини та готової продукції повинна бути ідентифікована  за походженням, умовами виробництва, переміщення та реалізації, з обов’язковим внесенням інформації до цифрових реєстрів та електронних  сертифікатів.

Принцип пріоритетності безпечності харчових продуктів.

Безпечність рибної продукції є основним критерієм державної політики.

Підприємства зобов’язані впроваджувати системи управління безпечністю  (HACCP), контролю мікробіологічних ризиків, екологічних впливів та  перехресного забруднення.

Принцип мінімізації відходів і сталого використання ресурсів.

Держава стимулює впровадження технологій повної утилізації, переробки  побічних продуктів та zero-waste; розвиток біотехнологій і відновлюваної енергетики на рибопереробних підприємствах.

Принцип підтримки інновацій і цифрової модернізації.

Держава сприяє розвитку цифрових платформ, електронної торгівлі,  автоматизованих систем контролю якості, інтелектуальних логістичних  рішень та інноваційних технологій переробки.

Принцип розвитку продукції з високою доданою вартістю.

Пріоритетом є перехід від сировинної моделі до виробництва конкурентних  продуктів VAP (ready-to-eat, біоактивні екстракти, пептиди,  нутріцевтики), що підвищує рентабельність галузі та експортні  можливості.

Принцип відкритості, доброчесності та конкурентності.

Доступ до ринку переробки має бути недискримінаційним. Аукціони, біржі, електронна торгівля та державне-приватне партнерство забезпечують  прозорість та конкурентоспроможність.

Принцип наукової обгрунтованості.

Регулювання базується на сучасних наукових даних, результатах галузевих  досліджень, інноваційних технологіях та рекомендаціях наукових установ.

Принцип державного нагляду та відповідальності.

Підприємства несуть відповідальність за порушення вимог до якості,  безпечності, простежуваності, санітарних норм, технічних регламентів та  екологічних стандартів.

✅Стаття 815. Стратегічні орієнтири розвитку рибопереробної галузі та її геостратегічне значення для національної економіки

Рибопереробна галузь України є стратегічною складовою продовольчої безпеки, експортного потенціалу та сталого розвитку рибного господарства, забезпечуючи додану вартість, зайнятість населення, розвиток прибережних територій та інтеграцію України у міжнародні ринки рибної  продукції.

Держава визначає розвиток рибопереробки одним із пріоритетів економічної політики, спрямованим на створення сучасної високотехнологічної індустрії рибних продуктів, здатної конкурувати на європейських та глобальних ринках.

Стратегічними орієнтирами розвитку рибопереробної галузі є:

Поглиблення переробки та збільшення виробництва продукції з високою доданою вартістю, включаючи високотехнологічні продукти (VAP), функціональні продукти та спеціалізовані рибні інгредієнти.

Повна інтеграція європейських і міжнародних стандартів безпечності та якості (HACCP, ISO, Codex Alimentarius) у всі етапи виробництва та логістики;

Перехід до цифрового контролю простежуваності, із застосуванням е-сертифікатів, блокчейн-систем, електронних платформ торгівлі та єдиних реєстрів.

Підтримка інноваційних технологій, включаючи біотехнологічну переробку відходів, виробництво кормових, фармацевтичних та нутрицевтичних продуктів.

Формування мережі сучасних логістичних і холодових хабів у промислових і портових регіонах.

Запровадження державно-приватних партнерств у розвиток інфраструктури, обладнання, наукових та інноваційних центрів.

Гігієнізація ринку та детінізація обігу через цифровізацію та контроль походження сировини.

Геостратегічне значення рибопереробної галузі полягає у:

Забезпеченні продовольчої незалежності держави, зменшенні імпортозалежності та збільшенні внутрішнього виробництва якісної продукції.

Формуванні експортноорієнтованого сектору, який здатен нарощувати валютні надходження та зміцнювати позиції України на ринках ЄС, Близького Сходу, Азії та Африки.

Розвитку Чорноморського регіону як ключового центру рибної логістики та переробки, що посилює морську безпеку й економічну присутність України.

Підтримці сталого рибальства та аквакультури, що забезпечує баланс між економічними інтересами та екологічною безпекою;

Залученні високотехнологічних інвестицій, модернізації обладнання та виробничих процесів.

Створенні висококваліфікованих робочих місць у регіонах, зокрема у прибережних, водогосподарських і малих громадах.

Держава забезпечує системну інтеграцію рибопереробної галузі до політики економічної, продовольчої, енергетичної та морської безпеки, а також до програм інноваційного й технологічного розвитку.

Реалізація стратегічних орієнтирів цього розділу здійснюється через: державні цільові програми та інвестиційні стимули, впровадження сучасних цифрових інструментів контролю та регулювання, підтримку наукових досліджень, інновацій та розвитку людського капіталу, міжнародне співробітництво, інтеграцію у європейські ринки та механізми контролю, розвиток інфраструктури та удосконалення нормативно-правової бази.

Держава визнає рибопереробну галузь одним із драйверів національної економіки, здатним забезпечити сталий розвиток рибного господарства, підвищення конкурентоспроможності продукції та зміцнення економічної й морської  позиції України у світі.

 

Розділ XXIX

 ВНУТРІШНІЙ РИНОК, ЕКСПОРТ, ІМПОРТ ТА ТРАНЗИТ РИБНОЇ ПРОДУКЦІЇ

 

З метою забезпечення стабільного  розвитку внутрішнього ринку рибної продукції, гармонізації торговельної політики України з міжнародними стандартами, стимулювання інвестицій у ланцюги постачання, а також захисту національного виробника та  забезпечення продовольчої безпеки, встановлюються принципи організації  внутрішньої торгівлі, регулювання імпорту, експорту та транзиту рибної  продукції.

Офіційні визначення термінів

Внутрішня торгівля рибною продукцією – обіг рибної продукції на території України між суб’єктами господарювання, організаціями, фізичними особами та ринками.

Експорт рибної продукції – вивезення продукції за межі України з метою реалізації на зовнішньому ринку.

Імпорт рибної продукції – ввезення продукції на територію України з метою реалізації, переробки або споживання.

Транзит рибної продукції – переміщення рибної продукції через територію України без її реалізації на внутрішньому ринку.

Реекспорт – вивезення імпортованої продукції за межі України без суттєвої переробки.

Інвестиції у ланцюги постачання – вкладення коштів у виробництво, переробку, зберігання, транспортування та логістику рибної продукції.

Стаття 816. Внутрішня торгівля рибною продукцією

Організація внутрішнього ринку забезпечує доступ споживачів до якісної та безпечної рибної продукції.

Суб’єкти господарювання зобов’язані дотримуватися правил маркування, пакування та сертифікації продукції відповідно до законодавства України.

Держрибагентство разом з органами місцевого самоврядування здійснює моніторинг ринків, забезпечує прозорість цін і контролює дотримання санітарних та екологічних норм.

Стаття 817. Експорт рибної продукції

Експорт здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та правил ВТО, а також із дотриманням  стандартів безпеки харчових продуктів.

Для експорту рибної продукції суб’єкт зобов’язаний отримати відповідні сертифікати походження та якості продукції.

Державні органи забезпечують підтримку експортерів через інформаційні платформи, кредитні та страхові механізми, а також сприяють участі у міжнародних торговельних  виставках.

Стаття 818. Імпорт рибної продукції

Імпорт рибної продукції допускається за наявності сертифікатів безпечності та відповідності стандартам якості.

Пріоритет надається імпортозамісним заходам та підтримці національних виробників у рамках державної політики.

Митні органи контролюють дотримання законодавства щодо ввезення продукції, сплати зборів та тарифів.

Стаття 819. Транзит і реекспорт рибної продукції

Транзит дозволяє переміщати продукцію через територію України без її реалізації на внутрішньому ринку за митним контролем.

Реекспорт здійснюється без суттєвої переробки та підлягає митному оформленню відповідно до законодавства України.

Держрибагентство веде облік транзитних та реекспортних потоків для аналізу ринку та державного планування.

Стаття 820. Інвестиції у ланцюги постачання рибної продукції

Держава стимулює інвестиції у виробництво, переробку, зберігання, транспортування та логістику рибної продукції.

Інвестори мають право на державну підтримку у вигляді фінансових, податкових та гарантійних механізмів.

Пріоритет надається інвестиційним  проєктам, що сприяють модернізації інфраструктури, підвищенню якості  продукції, забезпеченню екологічної безпеки та розвитку товарної  аквакультури.

Стаття 821. Митне регулювання рибної продукції

Митне регулювання здійснюється відповідно до законодавства України та міжнародних зобов’язань.

Державні органи забезпечують  прозорість процедур митного оформлення, контроль якості та безпечності  продукції, а також попередження контрабанди та незаконного обігу.

Митне регулювання інтегрується з цифровими платформами для обліку, моніторингу та аналізу потоків продукції.

Стаття 822. Пріоритети державної політики

Держава стимулює розвиток внутрішнього ринку, експорт високоякісної продукції та заходи імпортозаміщення для національних виробників.

Створюються сприятливі умови для інтеграції приватних інвестицій у виробничі та логістичні ланцюги.

Пріоритети включають розвиток інфраструктури, цифровізацію процесів, гарантії безпеки продукції та екологічну відповідальність.

Стаття 823. Електронні платформи для внутрішнього ринку та митного контролю

Мета та завдання – електронні платформи створюються для забезпечення прозорого управління  внутрішнім ринком рибної продукції, контролю імпорту, експорту та транзиту, а також для моніторингу державної підтримки та реалізації  проєктів ДПП у галузі.

Функціональні можливості платформ

Реєстрація суб’єктів господарювання, торгових операторів, імпортерів та експортерів рибної продукції.

Ведення електронного обліку потоків продукції на внутрішньому ринку, у транзиті та при реекспорті.

Відстеження показників якості, сертифікації та безпечності продукції.

Інтеграція з митними та прикордонними системами для автоматизації процедур оформлення, зборів та контролю.

Моніторинг реалізації державних програм, грантів, інвестицій у ланцюги постачання та ДПП-проєкти.

Публікація аналітики та звітів для громадськості, органів влади та інвесторів.

Інтеграція з іншими розділами Кодексу

Платформа забезпечує зв’язок із розділом «Інновації та цифровізація» через аналітичні модулі, цифрові реєстри та автоматизовані процедури контролю.

Забезпечується інтеграція з системами ДПП для моніторингу виконання договорів, фінансових та екологічних показників проєктів.

Платформа дозволяє взаємодію з громадськими інспекторами та інституціями громадського контролю.

Безпека та доступ

Дані платформ захищаються відповідно до законодавства України про захист інформації та персональних даних.

Доступ до різних функцій надається суб’єктам господарювання, державним органам, громадськості та інвесторам у межах компетенцій.

Гарантії та розвиток

Держрибагентство забезпечує постійний розвиток, технічну підтримку та вдосконалення функцій платформи.

Використання платформ підвищує прозорість ринку, ефективність контролю та стимулює інвестиції у рибну галузь.

 

 

Розділ XXX

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО

 

Розділ встановлює правові засади організації, функціонування та розвитку державно-приватного партнерства (ДПП) у сфері рибного господарства, аквакультури, морської економіки та супутньої інфраструктури, спрямованого на забезпечення сталого  управління водними біоресурсами, розвиток конкурентоспроможних  рибогосподарських кластерів, модернізацію виробничих потужностей,  впровадження інновацій та екологічно безпечних технологій.

Визначені в цьому Розділі положення базуються на загальних принципах права Європейського Союзу, зокрема принципах: прозорості, рівного доступу, відкритої конкуренції та недискримінації, належного управління, підзвітності та відповідальності, раціонального та ефективного використання державного майна і бюджетних ресурсів, сталого розвитку, збереження водних екосистем та запобігання погіршенню стану довкілля, цифрової трансформації та інтегрованого управління даними, партнерства, субсидіарності та багаторівневого врядування.

Розділ розроблений з урахуванням положень та підходів, передбачених законодавством ЄС, включно з принципами, відображеними у:

Регламенті ЄС щодо Європейського фонду морського, рибного господарства та аквакультури (EMFAF);

Регламентах ЄС щодо державної допомоги, концесій та публічних закупівель;

Європейському зеленому курсі (European Green Deal);

Стратегії ЄС «Від ферми до виделки» (Farm to Fork Strategy);

Стратегії ЄС розвитку аквакультури 2021–2030;

цифрових стандартів EU Digital Strategy та систем електронного врядування.

Розділ визначає також механізми, процедури та вимоги щодо формування, підготовки, оцінки, реалізації та контролю проєктів державно-приватного партнерства, забезпечує їх інтеграцію з національними та європейськими процедурами екологічної, фінансової та інвестиційної оцінки, встановлює правові інструменти для прозорого залучення приватних інвестицій та гармонізації їх із державними стратегіями розвитку галузі.

Стаття 824. Публічно-приватна взаємодія та інтеграція з іншими розділами Кодексу

Мета статті – забезпечити системну організацію державно-приватного партнерства (ДПП) у рибному  господарстві, стимулювати інтеграцію приватних інвестицій із державними  програмами та забезпечити взаємодію між різними секторами та розділами  Кодексу.

Основні принципи: взаємна вигода держави та приватного сектору, прозорість та публічність усіх процедур ДПП, гармонізація фінансових та організаційних інструментів, інтеграція державних стратегій із інноваційними, цифровими та екологічними підходами.

Дотримання міжнародних стандартів управління водними біоресурсами та сталого рибальства.

Держава та приватні партнери можуть укладати договори ДПП у всіх сферах рибного господарства, промислу, аквакультури, рибопереробки та розвитку інфраструктури.

Партнерство передбачає:

Взаємне фінансування, обмін технологіями, управлінську координацію та спільний розвиток кластерів.

Надання приватним інвесторам доступу до пільгових умов реалізації проєктів державної важливості.

Забезпечення державними органами методологічної та нормативної підтримки.

Усі проєкти ДПП проходять процедури оцінки, затвердження та моніторингу, визначені Кабінетом Міністрів та Держрибагентством, включно з інтеграцією з підрозділами «Інновації та  цифровізація», «Інфраструктура», «Морське та міжнародне  співробітництво».

Держрибагентство координує взаємодію приватного сектору з державними програмами та веде реєстр ДПП-проєктів.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України встановлює умови фінансування, стимули та інвестиційні політики.

Місцеві органи влади забезпечують підтримку регіональних ініціатив та інтеграцію у місцеві плани розвитку.

Контрольні органи здійснюють нагляд за законністю та ефективністю використання державних ресурсів у ДПП.

Передбачаються електронні системи обліку фінансів, інвестицій та екологічних показників, а також участь  громадськості та незалежних експертів у контролі за реалізацією  проєктів.

Стаття 825. Форми державної підтримки та фінансові інструменти ДПП у рибному господарстві

Держава забезпечує багаторівневу систему підтримки ДПП для стимулювання інвестицій, розвитку інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності та сталого використання водних біоресурсів.

Форми державної підтримки

Фінансові стимули: компенсація відсоткових ставок за кредитами, часткова компенсація  вартості будівництва або модернізації, державні гранти на інноваційні  проєкти, відшкодування частини вартості обладнання для аквакультури та  моніторингу.

Податкові стимули: податкові пільги для інвестиційних проєктів, звільнення або зниження  податкових ставок, прискорена амортизація інвестиційних об’єктів.

Митні стимули: спрощений режим імпорту сучасного устаткування та технологій, пільгове мито для інноваційного обладнання.

Надання державного майна у користування: концесія, оренда або спільна діяльність, гарантії тривалого права користування рибогосподарськими об’єктами.

Гарантійна та страхова підтримка: державні гарантії кредитів, страхування біологічних, екологічних та технологічних ризиків.

Фінансові інструменти ДПП: фонди розвитку, цільові інвестиційні програми, програми  співфінансування, інвестиційні угоди, концесійні угоди, цифрові  платформи для прозорого конкурсу проєктів.

Пріоритетність підтримки: проєкти з відновлення водних біоресурсів, модернізації інфраструктури, цифровізації, розвитку товарної аквакультури, впровадження  природоохоронних технологій.

Держава забезпечує прозорість через електронні реєстри, оприлюднення інформації про підтримку та регулярний аудит ефективності використання коштів.

Стаття 826. Порядок підготовки, відбору, реалізації та контролю проєктів ДПП

Підготовка та ініціювання проєктів:

Ініціатори: центральні органи  виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суб’єкти  господарювання, міжнародні організації та фінансові інституції.

Пропозиція проєкту містить:  техніко-економічне обґрунтування, екологічний аналіз, фінансову модель,  оцінку ризиків та відповідність пріоритетам державної політики.

Попередня оцінка здійснюється  уповноваженим органом з застосуванням SME Test та публічним обговоренням для стратегічних проєктів.

Відбір та затвердження проєктів:

Конкурсна основа, критерії:  економічна ефективність, екологічна безпека, інноваційність, внесок у відтворення водних біоресурсів, спроможність ініціатора,  соціально-економічний ефект.

Рішення ухвалюється після експертної оцінки, галузевого рецензування, перевірки відсутності  корупційних ризиків та узгодження з Держрибагентством.

Реалізація проєктів:

На підставі концесійних договорів, інвестиційних договорів, договорів про спільну діяльність або галузевих угод.

В договорах обов’язково визначаються: строки, фінансові зобов’язання, механізми розподілу ризиків, екологічні вимоги, громадський контроль, відповідальність.

Реалізація супроводжується веденням проєкту в електронному реєстрі, фінансовим та екологічним моніторингом, обов’язковим аудитом.

Моніторинг, звітність та контроль:

Органи: уповноважений державний орган, Держрибагентство, незалежні аудитори, громадські ради.

Контроль включає: фінансові  зобов’язання, дотримання екологічних стандартів, використання державного майна, виконання показників договору.

Результати контролю публікуються в електронному реєстрі та подаються до Комітету Верховної Ради з питань  аграрної та земельної політики.

Припинення та завершення проєкту:

Можливе при систематичному невиконанні зобов’язань, порушенні екологічних вимог, загрозі водним біоресурсам, корупційних або рейдерських діях, неможливості продовження.

Після завершення здійснюється фінальний аудит, екологічна ревізія, визначення подальшого режиму використання об’єктів, передача державного майна за умовами договору.

Стаття 827. Цифровий реєстр державно-приватного партнерства та електронний контроль

Мета статті – цифровий реєстр ДПП, який створюється для забезпечення прозорості, відкритості та ефективного електронного контролю за реалізацією проєктів державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства, а також  для інтеграції із цифровими платформами та системами моніторингу, передбаченими розділом «Інновації та цифровізація».

Функції цифрового реєстру ДПП

Ведення обліку всіх проєктів ДПП у рибному господарстві, включно з інформацією про учасників, фінансування, строки реалізації, інвестиційні та екологічні показники.

Забезпечення електронного доступу для державних органів, громадськості та незалежних експертів до інформації  про реалізацію проєктів.

Ведення електронної документації договорів ДПП, протоколів погоджень та звітності учасників.

Інтеграція з цифровими платформами для контролю екологічних, фінансових та інноваційних показників проєктів.

Формування автоматизованих звітів та індикаторів ефективності для державних органів і громадськості.

Електронний контроль за реалізацією проєктів

Уповноважені органи здійснюють  моніторинг виконання договорів ДПП на основі даних цифрового реєстру та  інтегрованих інформаційних систем.

Реєстр дозволяє відстежувати хід  реалізації проєкту в режимі реального часу, включаючи фінансові витрати, екологічні показники та виконання договірних зобов’язань.

Громадськість, незалежні експерти та громадські інспектори можуть подавати запити, пропозиції та  зауваження через цифрову платформу, які реєструються та аналізуються  уповноваженими органами.

Прозорість та публічність

Інформація про проєкти ДПП в  електронному реєстрі є відкритою для громадськості у межах, визначених законодавством про захист комерційної таємниці та персональних даних.

Державні органи зобов’язані  регулярно оприлюднювати аналітичні звіти про стан реалізації проєктів ДПП, їх ефективність та досягнення цілей.

Взаємодія з іншими розділами Кодексу

Цифровий реєстр інтегрується з платформами для моніторингу водних біоресурсів, інноваційними та генетичними системами, передбаченими у розділі «Інновації та  цифровізація».

Реєстр є основою для оцінки впливу ДПП на сталий розвиток водних ресурсів, екологічну безпеку та розвиток аквакультури.

Технічні вимоги та безпека

Держрибагентство забезпечує функціонування цифрового реєстру відповідно до сучасних  стандартів кібербезпеки та захисту інформації.

Дані проєктів зберігаються у захищеному електронному середовищі з резервним дублюванням та аудитом доступу.

Гарантії відповідальності та контролю

Несвоєчасне або неповне внесення інформації до цифрового реєстру тягне відповідальність для уповноважених органів та учасників ДПП згідно з законодавством.

Результати електронного контролю використовуються для прийняття управлінських рішень, коригування  проєктів та забезпечення законності виконання договорів ДПП.

Розділ XXXI

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА УМОВИ ДЛЯ ІНВЕСТОРІВ

 

У контексті повоєнної відбудови України, інтеграції до Європейського Союзу та переходу до сталих економічних моделей, рибне господарство України розглядається як сектор із високим геостратегічним значенням, здатний забезпечити продовольчу  безпеку, розвиток експортного потенціалу, зміцнення морської присутності держави, відновлення прибережних громад та диверсифікацію національної  економіки.

Враховуючи необхідність формування сучасного та конкурентного інвестиційного середовища, заснованого на принципах Європейського Союзу щодо сталого використання водних біоресурсів (зокрема, положення Спільної рибальської політики ЄС, регламентів щодо контролю рибальства, принципів екосистемного підходу,  транспарентності та відповідального управління), цей Розділ встановлює  правові засади залучення інвестицій у рибне господарство України.

Розділ розроблено з урахуванням цілей Європейського Зеленого Курсу, Стратегії ЄС щодо біорізноманіття до 2030 року, цілей з декарбонізації та адаптації до змін клімату, а також стандартів відповідального інвестування, передбачених ESG, Corporate Sustainability Reporting Directive (CSRD) та Due Diligence Directive (CSDDD).

Створення сприятливих умов для інвесторів у рибному господарстві України ґрунтується на зобов’язаннях держави щодо гарантій захисту прав власності, забезпечення верховенства права, прозорості регуляторних процедур, цифрової простежуваності виробничих процесів, розвитку інновацій та впровадження передових європейських технологій у сфері аквакультури, рибопереробки, суднобудування, марикультури, логістичної інфраструктури та охорони  водних екосистем.

З огляду на геополітичні виклики, спричинені збройною агресією проти України, держава визначає рибне господарство одним із пріоритетних секторів національної стійкості та економічної безпеки, що потребує цільового інвестування в модернізацію флоту, інфраструктури, наукових досліджень, систем контролю та інноваційних екосистем. Інвестиційна політика у сфері рибного господарства забезпечує інтеграцію України до європейських ланцюгів доданої вартості, зближення з регуляторними практиками ЄС та сприяння створенню конкурентних виробничих кластерів, здатних працювати відповідно до стандартів Єдиного Ринку.

З метою формування довгострокового  інвестиційного потенціалу та сталого розвитку України, цей Розділ визначає ключові принципи, напрями, інструменти та гарантії держави, що  забезпечують відкритість, прогнозованість, технічну інтеграцію, екологічну відповідальність та міжнародну конкурентоспроможність  інвестицій у рибне господарство.

Стаття 828. Основні принципи формування інвестиційної привабливості рибного господарства

Держава забезпечує створення сприятливого, стабільного та передбачуваного інвестиційного середовища для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій у розвиток рибного господарства, аквакультури, рибопереробної галузі, морської та внутрішньої інфраструктури, логістики, суднобудування, наукових досліджень, цифрових сервісів та суміжних сфер економіки.

Інвестиційна політика у сфері рибного господарства ґрунтується на таких основоположних принципах:

Принцип стабільності та передбачуваності правового середовища:

забезпечення незмінності ключових умов інвестиційної діяльності протягом строку реалізації інвестиційного проєкту;

недопущення ретроспективного застосування норм, які погіршують становище інвестора;

узгодженість політики  Держрибагентства, Міністерства економіки, довкілля та сільського  господарства та інших органів влади щодо умов інвестування.

Принцип верховенства права та захисту права власності:

гарантування недоторканності інвестицій і майна інвестора;

захист від рейдерства, незаконного втручання у господарську діяльність, необґрунтованих перевірок;

забезпечення прозорого та ефективного механізму судового та позасудового (медіація, інвестиційний омбудсмен) розв’язання спорів.

Принцип спрощення та цифровізації адміністративних процедур:

впровадження електронних сервісів “єдиного вікна” для інвестора;

скорочення строків та кількості  адміністративних процедур, пов’язаних із дозволами, ліцензіями,  спеціальними режимами використання водних біоресурсів та водних  об’єктів;

стандартизація та уніфікація вимог до документації для інвестиційних проєктів.

Принцип відкритості та доступності інформації:

забезпечення публічного доступу до  інвестиційних карт, кадастрів водних об’єктів, даних про запаси водних  біоресурсів, карт дозволів, реєстру інвестиційних проєктів, цифрових  проспектів про вільні інвестиційні майданчики;

ведення Національного інвестиційного порталу рибного господарства;

обов’язковість регулярного оновлення та верифікації інформації.

Принцип екологічної та соціальної відповідальності інвестицій

відповідність інвестиційних  проєктів принципам сталого розвитку, вимогам ЄС (зокрема ВРД, CFP,  директивам з охорони природних середовищ);

інтеграція принципів ESG у планування, реалізацію та звітність про виконання інвестиційних проєктів;

обов’язкове врахування екосистемної цінності водних об’єктів та заходів з компенсації негативного впливу.

Принцип інноваційності та технологічного розвитку;

пріоритетність інвестицій у  високотехнологічні рішення: автоматизацію, штучний інтелект,  роботизацію, генетичні та біотехнологічні методи, глибоку переробку риби та морепродуктів, цифрову простежуваність;

державна підтримка інноваційних  аквакультурних систем, рециркуляційних комплексів, марикультури,  виробництва комбікормів, селекції та відтворення;

сприяння трансферу технологій та міжнародній науковій кооперації.

Принцип партнерства держави та інвестора:

розвиток державно-приватного партнерства для модернізації портів, флоту, рибопереробних потужностей, наукових центрів;

забезпечення прозорості та конкурентності відбору приватних партнерів;

розподіл ризиків з урахуванням міжнародної практики.

Принцип рівних правил гри:

забезпечення недискримінаційного доступу до ресурсів (водних об’єктів, квот, портової інфраструктури, грантових програм);

недопущення монополізації ринку;

створення рівних умов для малого, середнього та великого бізнесу, включаючи фермерські господарства та локальні ініціативи.

Стаття 829. Напрями інвестиційного розвитку рибного господарства

Інвестиційна політика держави у сфері рибного господарства формується з урахуванням  стратегічних цілей сталого розвитку, адаптації до змін клімату, вимог  законодавства Європейського Союзу та міжнародних зобов’язань України.

Пріоритетними напрямами інвестиційного розвитку рибного господарства є такі:

Розвиток та модернізація рибопереробної промисловості:

будівництво сучасних рибопереробних підприємств, оснащених високотехнологічним обладнанням;

модернізація існуючих потужностей відповідно до міжнародних стандартів безпечності – HACCP, ISO, BRC, GLOBAL G.A.P.;

розвиток глибокої переробки, у тому  числі виробництва білкових концентратів, рибних порошків, ікряних продуктів, функціональних харчових інгредієнтів;

впровадження енергоефективних, маловідходних та циркулярних технологій;

створення холодильних, шокових заморожувальних, пакувальних та логістичних центрів.

Інвестиції у розвиток аквакультури та марикультури:

підтримка інтенсивних, напівінтенсивних та екстенсивних форм вирощування риби, молюсків, ракоподібних та водоростей;

стимулювання інвестицій у рециркуляційні аквакультурні системи (RAS), автоматизовані комплекси годівлі та моніторингу;

розвиток морських ферм, інтегрованої багатотрофічної марикультури (IMTA), осетрових та лососевих господарств;

фінансування наукових програм селекції, гігієни, ветеринарного забезпечення та генетичного контролю;

створення умов для інвестицій у виробництво комбікормів, інкубаційних центрів, лабораторій та племінних станцій.

Оновлення рибопромислового флоту та розвиток морської й річкової інфраструктури:

будівництво та модернізація риболовних суден, у тому числі малих промислових і океанічних суден;

впровадження енергоефективних двигунів, електричних та гібридних технологій;

створення та розвиток рибних портів, пунктів базування, приймальних станцій, портових холодильників;

розвиток логістичних коридорів, мультимодальних транспортних ланцюгів, центрів первинної переробки та приймання улову;

інвестиції у науково-дослідні судна, флот спостерігачів, флот для контролю та нагляду.

Цифровізація рибного господарства та системи простежуваності:

створення національних е-систем для реєстрів, дозволів, обліку вилову, аквакультурних операцій;

повна цифрова простежуваність продукту — від вилову/вирощування до споживача;

впровадження електронних логбуків, супутникового моніторингу суден, інтегрованих систем контролю IUU;

розвиток Big Data, ШІ, автоматизованих систем аналізу ризиків, цифрових сервісів для бізнесу;

інвестиції в кібербезпеку рибогосподарської інформаційної інфраструктури.

Створення кластерів, індустріальних парків та логістичних хабів:

формування регіональних рибогосподарських кластерів, які об’єднують виробників, переробників, науку та інфраструктуру;

створення індустріальних парків рибної промисловості, у тому числі зі спеціальними режимами оподаткування й підтримки інновацій;

розвиток логістичних хабів, портових індустріальних зон, центрів торгівлі та дистрибуції;

забезпечення підключення до “зелених” енергетичних систем та ресурсно-ефективних технологій.

Інвестиції у відновлення природних популяцій і екосистемні проєкти:

підтримка програм відтворення аборигенних видів, зариблення, ренатуралізації річок;

реалізація проєктів з відновлення нерестовищ, міграційних шляхів, очищення водойм;

інвестиції в екосистемні служби – моніторинг, моделювання, раннє попередження;

розвиток природоохоронної аквакультури, “зеленої” марикультури та природоорієнтованих рішень (NbS);

заохочення бізнесу до участі у програмах екологічної компенсації та біологічних інвестицій.

Підтримка експорту, інфраструктури якості та сертифікаційних центрів:

створення національних центрів тестування, сертифікації, лабораторій безпечності та генетичного аналізу;

гармонізація стандартів з ЄС, впровадження вимог до експорту на ринки ЄС, США, Японії, арабських країн;

розвиток інфраструктури митного оформлення, прикордонних інспекційних постів, спеціалізованих терміналів;

підтримка експортерів через державні гарантії, страхування, експортно-кредитні агентства;

створення міжнародних маркетингових платформ і програм просування української рибної продукції.

Стаття 830. Інвестиційні зони та спеціальні режими сприяння розвитку рибного господарства

З метою стимулювання інвестиційної діяльності, розвитку інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності рибного господарства та впровадження інноваційних технологій держава може запроваджувати інвестиційні зони та спеціальні режими економічного  сприяння. Такі зони та режими спрямовані на створення сприятливих умов для модернізації галузі, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій,  упровадження екологічно орієнтованих рішень і підтримку стратегічних  проєктів.

Індустріальні та переробні парки рибної промисловості

Індустріальні та переробні парки рибної промисловості є спеціально визначеними територіями з комплексно  підготовленою виробничою та інженерною інфраструктурою, призначеними для розміщення підприємств у сфері переробки риби та морепродуктів,  виробництва кормів, пакування, логістики та зберігання продукції.

Такі парки забезпечують повний виробничо-логістичний цикл, доступ до  спільних мереж та інженерних систем, холодильної інфраструктури,  транспортних комунікацій та енергопостачання.

У межах парків функціонують спільні сервісні центри, зокрема лабораторії контролю якості та безпечності продукції, центри сертифікації,  експертні, технічні та інженерні служби. Території парків створюють  сприятливе середовище для підприємств різного масштабу завдяки готовій інфраструктурі, спрощеним адміністративним процедурам і можливим  пільговим режимам.

Морські рибогосподарські кластери та зони розвитку блакитної економіки

Морські рибогосподарські кластери та зони розвитку блакитної економіки охоплюють об’єднання підприємств, наукових установ, портових операторів, логістичних сервісів і технологічних центрів, що взаємодіють у межах єдиної морської  економічної екосистеми.

Такі утворення включають морські території, прибережні індустріальні зони, акваторії портів і логістичні хаби, де реалізуються проєкти марикультури, сервісного суднобудування, холодильного зберігання,  експорту, досліджень та інновацій.

Вони забезпечують кооперацію на всіх етапах виробничих процесів, доступ  до спеціалізованої інфраструктури, скорочення витрат та підвищення  конкурентоспроможності через спільне використання сервісів, а також  розвиток морських технологій і екологічного моніторингу відповідно до  міжнародних стандартів.

Спеціальні ділянки аквакультури

Спеціальні ділянки аквакультури є водними об’єктами або їх частинами, визначеними державою для розміщення підприємств інтенсивної, екстенсивної чи комбінованої аквакультури,  зокрема морських ферм, садкових комплексів та систем замкненого  водопостачання (RAS).

Такі ділянки передбачають гарантований правовий режим користування, який забезпечує інвестору стабільність та захист від необґрунтованого втручання. Вони надають доступ до інженерної, берегової та сервісної  інфраструктури, включно з лабораторіями контролю та пунктами  моніторингу.

Діяльність на спеціальних ділянках здійснюється відповідно до чітких екологічних і технічних стандартів, що визначають параметри вирощування, ветеринарні та санітарні вимоги, а також процедури надання ділянок  через прозорі конкурсні механізми та електронні реєстри.

Зони модернізації рибних портів та прибережної інфраструктури

Зони модернізації рибних портів та прибережної інфраструктури охоплюють спеціально визначені території, призначені для оновлення глибоководних портів, рибних терміналів, пунктів приймання та зберігання продукції, судноремонтних підприємств та науково-дослідного флоту.

У таких зонах можуть розміщуватися портові індустріальні комплекси,  холодильні термінали, логістичні платформи, сервісні бази для флоту та  центри контролю за недекларованим і нерегульованим рибальством (IUU).

Особливий акцент робиться на підтримці високотехнологічних, експортноорієнтованих та екологічних проєктів.

Механізми державного сприяння в інвестиційних зонах та спеціальних режимах

У межах визначених інвестиційних зон держава може застосовувати:

спрощені адміністративні та дозвільні процедури, включно зі скороченими строками розгляду документів, цифровими  сервісами, спеціальними умовами для отримання дозволів у сфері  аквакультури, промислу, переробки, експорту та імпорту;

полегшений доступ до інженерної та енергетичної інфраструктури, зокрема пільгові тарифи на підключення до мереж, доступ до портових та  логістичних потужностей, можливість підключення до відновлюваних джерел  енергії та енергоефективних систем;

податкові, фінансові та інвестиційні стимули, включаючи пільгові ставки податків і зборів, компенсацію частини  вартості обладнання, модернізації чи будівництва виробничих систем,  державні гранти, кредитні програми, гарантії та страхові інструменти, а  також можливість отримання статусу пріоритетного інвестиційного проєкту  рибного господарства.

Порядок створення, функціонування, територіальні межі, інвестиційні умови та критерії діяльності інвестиційних зон і спеціальних режимів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 831. Гарантії захисту інвесторів

Інвесторам у сфері рибного господарства гарантується повний і безумовний захист їхніх прав та законних інтересів, включаючи захист активів, інвестицій, фінансових внесків, технологій,  обладнання та об’єктів інфраструктури, що використовуються для  реалізації інвестиційних проєктів.

Забороняється будь-яке незаконне втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб або третіх осіб у господарську  діяльність інвестора.
 Таке втручання включає, але не обмежується: вимаганням документів поза  межами закону, блокуванням операцій, затримкою дозволів, створенням  штучних бар’єрів чи зловживанням владними повноваженнями.

Інвестор захищається від будь-яких форм дискримінації, зокрема за формою власності, національністю, резидентством, обсягом інвестицій або сферою діяльності.
 Усі інвестори користуються рівними правами та доступом до державної підтримки.

Інвестори мають право на укладання довгострокових договорів щодо:

користування водними об’єктами та землями водного фонду;

здійснення аквакультури та марикультури;

користування об’єктами рибопереробної, портової, логістичної та гідротехнічної інфраструктури;

управління спеціальними інвестиційними зонами та кластерами.
 Строки таких договорів повинні забезпечувати окупність та сталу експлуатацію об’єкта.

Право інвестора на стабільність умов (stability clause) гарантує, що:

зміни законодавства або регуляторних вимог, які погіршують умови реалізації інвестиційного  проєкту, не застосовуються до вже укладених договорів;

інвестор може обрати режим регулювання: чинний на момент укладання договору або найбільш сприятливий із подальших.

Окремим законом можуть визначатися сфери, де stability clause має  підвищений рівень захисту (аквакультура, RAS, осетрові господарства,  інфраструктурні проєкти).

Держава забезпечує доступ до механізмів страхування інвестицій, що включають:

страхування від політичних ризиків (зміна законодавства, експропріація, обмеження валютних операцій);

страхування від комерційних ризиків (збитки від стихійних лих, аварій, форс-мажорних обставин);

державні програми гарантій для  стратегічних інвесторів, що забезпечують повернення частини вкладених  коштів у разі непередбачуваних збитків.

Стратегічні інвестори визначаються законом або Кабінетом Міністрів і користуються додатковими гарантіями, включаючи: пріоритетний доступ до спеціальних інвестиційних зон, податкові та адміністративні стимули, захист від рейдерства та блокування діяльності, особливі умови для реалізації довгострокових інноваційних проєктів.

Інвестор має право на ефективні механізми судового та міжнародного захисту, включаючи: національні суди, міжнародний комерційний арбітраж, механізми врегулювання спорів за міжнародними договорами.

Держава гарантує виконання рішень міжнародних арбітражів.

Інвестор має право на відшкодування збитків, завданих незаконними діями або бездіяльністю органів державної влади, включно з: прямими матеріальними збитками, упущеною вигодою, витратами, пов’язаними з простоєм виробництва, додатковими витратами на відновлення інвестиційного проєкту.

Гарантується захист від рейдерства та незаконного заволодіння активами.

Держава забезпечує: оперативне реагування правоохоронних органів, реєстраційні механізми швидкого блокування незаконних дій, кримінальну відповідальність за спроби незаконного захоплення активів або реєстраційних дій.

Інвестор має право на вільне вивезення прибутку, капіталу, дивідендів, роялті та інших доходів після сплати податків відповідно до законодавства України.

Держава гарантує інформаційну прозорість щодо: стану водних біоресурсів, можливостей використання водних об’єктів, доступних ділянок для аквакультури, процедур реалізації інвестиційних проєктів, умов у спеціальних інвестиційних зонах та кластерах.

Інвестиційний омбудсмен сектору рибного господарства: призначається державою як незалежна посадова особа, здійснює моніторинг дотримання прав інвесторів, розглядає скарги, суперечки та перешкоди у реалізації проєктів, надає рекомендації органам влади та інвесторам для усунення конфліктів, сприяє координації між державними структурами та інвесторами.

Стаття 832 Інвестиційні проєкти державної важливості

Визначення

Інвестиційні проєкти державної важливості – це стратегічні ініціативи, реалізація яких має істотний вплив на розвиток рибного господарства, аквакультури, рибопереробної промисловості, морської інфраструктури та екосистем водних біоресурсів, а також сприяє економічній безпеці, технологічному оновленню та сталому розвитку галузі.

Критерії належності до державної важливості

До інвестиційних проєктів державної важливості належать проєкти, що:

відновлюють або модернізують стратегічні об’єкти рибопромислової та морської інфраструктури;

впроваджують інноваційні технології в аквакультурі та марикультурі;

забезпечують відтворення осетрових та інших цінних видів риб, що перебувають під загрозою зникнення;

створюють національні селекційно-генетичні центри та науково-дослідні бази;

запроваджують сучасні цифрові системи моніторингу, обліку та простежуваності рибної продукції;

мають мультисекторальний ефект для зайнятості, економіки та екології.

Державна пріоритетність

Інвестиційні проєкти державної важливості отримують пріоритетну підтримку держави, яка включає: пріоритетний доступ до державного та місцевого фінансування, гарантії від держави щодо недопущення рейдерства та незаконного втручання, спрощені процедури отримання дозволів та погоджень, консультаційно-експертний супровід державних органів, можливість реалізації у спеціальних інвестиційних зонах та кластерах, доступ до податкових, фінансових та адміністративних стимулів, передбачених законодавством.

Забезпечення інвестиційної безпеки

Держава забезпечує:

страхування інвестицій від політичних, адміністративних та комерційних ризиків;

стабільність умов реалізації проєктів протягом всього строку виконання (stability clause);

правовий супровід та захист у національних та міжнародних судах, арбітражах;

оперативний контроль за дотриманням умов договорів та законодавства.

Моніторинг та оцінка ефективності

Державні органи здійснюють: системний моніторинг стану реалізації інвестиційних проєктів державної важливості, оцінку економічного, екологічного та соціального ефекту, рекомендації щодо оптимізації проєктів та інтеграції інноваційних рішень.

Результати моніторингу та оцінки публікуються у відкритих реєстрах для забезпечення прозорості та довіри інвесторів.

Міжнародні стандарти та євроінтеграція

Реалізація інвестиційних проєктів державної важливості відповідає  принципам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, директивам ЄС  щодо сталого рибальства та аквакультури, а також міжнародним стандартам ESG (екологічні, соціальні та корпоративні принципи управління).

Стаття 833. Інвестиції у відновлення осетрових видів та розвиток товарного осетрівництва

Нормативна мета статті

Ця стаття встановлює правові та організаційні підстави для залучення інвестицій у відновлення осетрових популяцій у природних водоймах України та розвиток товарного осетрівництва, як ключового напрямку  сталого розвитку рибного господарства та біорізноманіття.

Основні принципи

Пріоритетність збереження та відновлення рідкісних видів риб;

Поєднання екологічної безпеки з економічною ефективністю;

Стимулювання приватних та стратегічних інвестицій;

Публічний контроль та прозорість використання ресурсів;

Відповідність міжнародним стандартам сталого рибальства та аквакультури (FAO, директиви ЄС).

Норми прямої дії

Держава забезпечує пріоритетні умови для реалізації інвестиційних проєктів, спрямованих на: відновлення природних осетрових популяцій, розвиток товарних осетрових господарств, створення селекційно-генетичних центрів та інкубаторіїв, інноваційні технології інтенсивної аквакультури осетрових видів, наукове забезпечення відтворювальних та охоронних заходів.

Інвестори мають право на: довгострокові договори на використання водних біоресурсів для осетрових, доступ до пільгових режимів інвестиційних зон та фінансових стимулів, судовий та міжнародний захист інвестицій.

Процедурні норми

Користувачі/інвестори подають інвестиційні проєкти на розгляд Держрибагентства.

Держрибагентство погоджує проєкти із залученням наукових установ, екологічних та ветеринарних органів.

Затвердження проектів здійснюється на підставі НБО та екологічної експертизи.

Реалізація проєктів контролюється через електронні системи моніторингу та звітності.

Посилання на компетенції державних органів

Держрибагентство: затвердження проєктів, контроль за виконанням, ведення реєстру осетрових господарств.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: сприяння інвестиціям, надання пільгових режимів.

Уповноважені органи (центральні органи виконавчої влади, відповідальні за державний екологічний, ветеринарно-санітарний та фітосанітарний контроль): надання висновків щодо безпеки та екологічної допустимості заходів.

Механізми контролю та відповідальності

Ведення електронного обліку та моніторингу об’єктів осетрових видів.

Адміністративна та кримінальна відповідальність за самовільне втручання чи порушення умов інвестиційного договору.

Відшкодування збитків у разі незаконного втручання у реалізацію проєктів.

Зв’язок з міжнародними стандартами

Реалізація статті відповідає  принципам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, Директивам ЄС з аквакультури, Конвенції CITES щодо осетрових видів.

Проєкти повинні забезпечувати простежуваність продукції та відповідність міжнародним стандартам сталого рибальства.

Стаття 834. Прозора інвестиційна інформація та електронні сервіси

Нормативна мета статті – забезпечити доступ інвесторів до повної, актуальної та достовірної  інформації про рибне господарство України, сприяти прозорості  інвестиційного середовища, спрощенню процедур ухвалення рішень та  ефективному плануванню інвестиційних проєктів.

Основні принципи

Прозорість та відкритість інформації для всіх учасників ринку.

Доступність у цифровому форматі та інтеграція з електронними сервісами.

Системність та актуальність даних.

Гармонізація з міжнародними практиками електронної публічності та інвестиційних порталів.

Підтримка ефективного планування та прийняття рішень інвесторами.

Норми прямої дії

Держава забезпечує створення та функціонування Єдиного інвестиційного порталу рибного господарства, який містить:

Інвестиційну карту з виділенням пріоритетних зон та спеціальних режимів.

Каталог земельних ділянок та водних об’єктів для ведення аквакультури (марикультури), СТРГ.

Реєстр об’єктів інфраструктури: рибні порти, логістичні хаби, судноремонтні підприємства.

Перелік доступних державних програм фінансової та адміністративної підтримки.

Дані про обсяги вилову, аквакультури та марикультури, ресурси для планування виробництва.

Інформацію про рибопереробні потужності та їх сертифікаційний статус.

Можливості експорту та стан логістичної інфраструктури.

Інвестори мають право на безоплатний та оперативний доступ до інформації в електронній формі.

Процедурні норми

Внесення даних до порталу здійснюється уповноваженими державними органами: Держрибагентством,  Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства, України, регіональними органами управління.

Дані оновлюються не рідше ніж раз на квартал, а критична інформація – у режимі реального часу.

Портал інтегрується з електронними реєстрами та сервісами, включно з електронними дозволами, реєстрами  СТРГ, Державною кадастровою системою, системами митного контролю.

Посилання на компетенції державних органів

Держрибагентство: адміністрування порталу, контроль за достовірністю даних.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: забезпечення інтеграції електронних сервісів та координація з інвестиційними ініціативами.

Місцеві органи влади: надання актуальної інформації про наявні ресурси, ділянки та інфраструктуру.

Механізми контролю та відповідальності

Регулярний аудит достовірності та актуальності інформації.

Встановлення відповідальності за недостовірне або несвоєчасне внесення даних.

Можливість моніторингу користувачами через інтегровані електронні сервіси та відкриті API.

Зв’язок з міжнародними стандартами

Портал забезпечує відповідність принципам відкритих даних ЄС (Open Data Directive), FAO Transparency Guidelines, а також кращим практикам електронного урядування та  інвестиційної прозорості у рибній галузі.

Стаття 835. Екологічні вимоги до інвестиційної діяльності

Нормативна мета статті – забезпечити, щоб усі інвестиційні проєкти у рибному господарстві відповідали вимогам охорони довкілля, принципам сталого розвитку та міжнародним стандартам, захищали водні біоресурси та сприяли екологічній безпеці.

Основні принципи

Пріоритетність охорони водних екосистем та біорізноманіття.

Дотримання міжнародних стандартів та найкращих практик FAO щодо відповідального рибальства та аквакультури.

Сталий розвиток та екологічна ефективність інвестицій.

Заборона діяльності, що порушує нерестові, зимувальні або інші охоронні зони.

Гармонізація національного законодавства з вимогами ЄС та міжнародними зобов’язаннями України.

Норми прямої дії

Усі інвестиційні проєкти зобов’язані проходити екологічну експертизу та отримувати висновки уповноважених органів: Державна екологічна інспекція України, Державна служба ветеринарної медицини України Законодательство Украини, Державна санітарно-епідеміологічна служба України.

Забороняється будь-яка інвестиційна діяльність, що: порушує нерестові, зимувальні або критичні зони риб, загрожує екосистемній рівновазі, призводить до перевищення допустимого вилову або порушення біотехнічних норм.

Процедурні норми

Перед початком реалізації інвестиційного проєкту подається пакет документів, що включає: План охорони водних біоресурсів та екосистем, Оцінку екологічних ризиків та заходів з їх мінімізації, Звіт про відповідність стандартам ЄС та FAO.

Перевірка та затвердження здійснюються через електронні сервіси Держрибагентства з інтеграцією до Єдиного інвестиційного порталу.

Посилання на компетенції державних органів

Держрибагентство: контроль відповідності проєктів Науково-біологічним обгрунтуванням та режимам СТРГ, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: екологічна оцінка проєктів, інтеграція міжнародних стандартів;

Місцеві органи влади: надання актуальної інформації щодо охоронних зон та ресурсів.

Механізми контролю та відповідальності

Регулярний моніторинг та аудит екологічних показників.

Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення екологічних вимог.

Призупинення або анулювання інвестиційних дозволів у разі загрози для водних біоресурсів.

Зв’язок з міжнародними стандартами

Відповідність нормам FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, гармонізація з Директивами ЄС щодо охорони водних ресурсів, використання міжнародних методик оцінки екологічного ризику для інвестиційних проєктів у рибному господарстві.

Стаття 836. Державні стимули та фінансові інструменти

Нормативна мета статті – забезпечити державну підтримку інвестицій у рибне господарство та аквакультуру шляхом створення фінансових механізмів, що підвищують привабливість проєктів, зменшують ризики та стимулюють сталий розвиток  галузі.

Основні принципи

Сприяння стратегічним та інноваційним інвестиційним проєктам.

Прозорість та рівний доступ до фінансових інструментів для всіх суб’єктів господарювання.

Підтримка малого та середнього бізнесу як ключового сегменту галузі.

Ефективність державного фінансування та стимулювання приватних інвестицій.

Гармонізація стимулів із принципами сталого розвитку та екологічними нормами.

Норми прямої дії

Держава може надавати:

Часткову компенсацію відсоткових ставок за кредитами, залученими на інвестиційні проєкти у рибному господарстві.

Державні або Держрибагентства гарантії для стратегічних проєктів, включно з інвестиціями в інфраструктуру та аквакультуру,

Гранти на науково-дослідні, інноваційні та екологічні проєкти,

Податкові стимули відповідно до законодавства (звільнення від ПДВ, податкові кредити, амортизаційні пільги).

Спеціальні програми підтримки малих і середніх підприємств (МСП).

Участь держави у спільних інвестиційних фондах або проектах державно-приватного партнерства (ДПП).

Процедурні норми

Державні стимули надаються на підставі поданих проєктних пропозицій та бізнес-планів, що відповідають критеріям: економічної ефективності, екологічної безпеки, відповідності принципам сталого рибальства, інноваційності та потенціалу створення робочих місць.

Рішення про надання фінансової підтримки приймають відповідні державні органи за погодженням із Держрибагентством.

Посилання на компетенції державних органів

Держрибагентство: оцінка відповідності проєктів галузевим стандартам, контроль за виконанням умов підтримки.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: розробка та впровадження фінансових та податкових інструментів.

Фінансові установи та банки: реалізація програм компенсації відсоткових ставок, участь у спільних фондах та ДПП.

Механізми контролю та відповідальності

Моніторинг використання державних ресурсів та грантів.

Ведення реєстру отримувачів державної підтримки.

Відшкодування коштів у разі порушення умов проєкту або недотримання екологічних норм.

Щорічний аудит ефективності стимулів та фінансових програм.

Зв’язок з міжнародними стандартами

Відповідність принципам FAO щодо сталого рибальства та розвитку аквакультури.

Гармонізація податкових і фінансових стимулів з практиками ЄС.

Використання міжнародних стандартів оцінки інвестиційних ризиків та ефективності державно-приватного партнерства.

Стаття 837. Інвестиційна співпраця з міжнародними організаціями

Нормативна мета статті – створити умови для активного залучення міжнародних інвестицій та  підтримки розвитку рибного господарства, аквакультури та рибопереробки  через співпрацю з міжнародними фінансовими та донорськими організаціями.

Основні принципи

Прозорість та відкритість для міжнародних партнерів.

Сумісність проєктів з національною стратегією розвитку рибного господарства.

Підтримка сталого розвитку та екологічної безпеки.

Пріоритет стратегічним проєктам та інноваційним технологіям.

Гармонізація з міжнародними стандартами та правовими нормами ЄС і FAO.

Норми прямої дії

Держава сприяє залученню міжнародних фінансових ресурсів та грантів на такі напрями:

Інвестиції міжнародних фінансових  інституцій (ЄБРР, Світовий банк, EIB) для розвитку рибопромислового та  рибопереробного секторів.

Приватні фонди сталого розвитку для підтримки інноваційних та екологічно орієнтованих проєктів.

Проєкти ЄС у межах транскордонного та морського співробітництва;

Грантові програми та донорські ініціативи, спрямовані на відновлення водних ресурсів та збереження біорізноманіття.

Донорські проєкти модернізації рибної галузі, включно з інфраструктурою та технологіями.

Процедурні норми

Держрибагентство координує підготовку та подання проєктних пропозицій міжнародним партнерам.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства забезпечує інтеграцію міжнародних проєктів у  національні програми розвитку.

Рішення про участь державних  органів у міжнародних програмах приймається на основі оцінки  відповідності стратегічним пріоритетам та екологічним стандартам.

Посилання на компетенції державних органів

Держрибагентство: оцінка відповідності проєктів, контроль за виконанням міжнародних зобов’язань.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: укладання угод, фінансова координація, юридичний супровід.

Державна митна та фінансова служби України: забезпечення легкого та прозорого проходження фінансових і матеріальних ресурсів міжнародних партнерів.

Механізми контролю та відповідальності

Моніторинг та звітність про використання міжнародних коштів.

Внесення результатів реалізації міжнародних проєктів до державних електронних реєстрів.

Відшкодування збитків у випадку порушення умов фінансування або недотримання стандартів проєкту.

Щорічний аудит ефективності міжнародних інвестицій у рибне господарство.

Зв’язок з міжнародними стандартами

Відповідність принципам FAO щодо відповідального рибальства та аквакультури.

Виконання норм ЄС щодо управління водними ресурсами та екологічної безпеки.

Гармонізація з міжнародними фінансовими стандартами та правилами донорської прозорості.

Стаття 838. Інвестиційні ризики та механізми їх мінімізації

Нормативна мета статті – забезпечити захист інвестицій у рибне господарство, аквакультуру та рибопереробку, зменшити ймовірність втрат, порушень та економічних  збитків через системне управління ризиками.

Основні принципи: Прозорість і передбачуваність процедур, системність у виявленні та оцінці ризиків, попередження порушень прав інвесторів, екологічна безпека та сталий розвиток.

Використання сучасних технологій для моніторингу та контролю.

Норми прямої дії

Держава визначає ключові категорії інвестиційних ризиків:

ризики рейдерства та незаконного втручання у діяльність користувачів;

екологічні та природні ризики (урагани, повені, зміни клімату, деградація водних екосистем);

економічні ризики, включаючи коливання ринків та цін на рибну продукцію;

ризики втрати або пошкодження інфраструктури;

корупційні та адміністративні ризики.

Процедурні норми

Ведення електронних реєстрів інвестиційних проєктів із системою сповіщень про потенційні ризики;

Впровадження спеціальних захисних процедур для стратегічних та державних проєктів;

Державний моніторинг ходу реалізації інвестиційних проєктів, включно з контрольними перевірками.

Регулярний аудит ефективності використання ресурсів та дотримання нормативів.

Впровадження систем раннього попередження для реагування на екологічні та економічні загрози.

Посилання на компетенції державних органів

Держрибагентство: контроль за дотриманням правил ведення СТРГ та аквакультури, надання рекомендацій для управління ризиками.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: формування стратегічної політики управління інвестиційними ризиками, координація між органами.

Контрольні та правоохоронні органи: виявлення рейдерських дій, корупційних схем та адміністративних порушень.

Місцеві органи влади: моніторинг використання водних об’єктів та територій для аквакультури, участь у превентивних заходах.

Механізми контролю та відповідальності

Встановлення адміністративної та  кримінальної відповідальності за порушення правил інвестування та  незаконні дії щодо інвесторів.

Система обліку та звітності по ризиках із внесенням результатів у державний електронний реєстр.

Коригувальні заходи та страхові механізми для зменшення фінансових втрат.

Застосування міжнародних практик управління ризиками та страхування інвестицій.

Зв’язок з міжнародними стандартами

Відповідність принципам FAO щодо відповідального рибальства та сталого розвитку.

Гармонізація з правилами ЄС щодо захисту інвесторів, управління ризиками та екологічної безпеки.

Використання міжнародних практик  страхування інвестицій і управління ризиками для залучення приватних та  державних фінансових ресурсів.

 

Розділ XXXII

ІННОВАЦІЇ, ЦИФРОВІЗАЦІЯ ТА НАУКОВИЙ РОЗВИТОК

 

Розділ встановлює правові засади впровадження інноваційних технологій, цифрових платформ, електронних реєстрів, застосування штучного інтелекту, генетичних методів та безпілотних систем моніторингу у рибному господарстві України.

Мета – підвищення ефективності управління водними біоресурсами, забезпечення наукового обгрунтування рибогосподарської діяльності, інтеграція України у світові технологічні та наукові стандарти, а також покращення  прозорості та підзвітності сектору.

Стаття 839. Основні терміни

Цифрова платформа – програмно-технічний комплекс для збору, обробки, аналізу та публікації інформації у сфері рибного господарства.

Електронний реєстр (е-реєстр) – офіційна база даних, що забезпечує облік користувачів водних біоресурсів, об’єктів рибного господарства, спеціальних програм, результатів моніторингу та громадських інспекторів.

Інноваційна технологія – новий або суттєво модернізований метод виробництва, обліку, контролю чи відтворення водних біоресурсів.

Штучний інтелект (ШІ) – система або програмне забезпечення, що здатне аналізувати великі обсяги даних, прогнозувати стан водних екосистем та оптимізувати  рибогосподарську діяльність.

Генетичні методи – науково обґрунтовані методики відбору, селекції та відтворення водних біоресурсів із використанням генетичного аналізу та сучасних  біотехнологій.

Безпілотні системи моніторингу – дрони, автономні підводні та надводні апарати, супутникові та  дистанційні системи спостереження за водними екосистемами та  рибогосподарськими об’єктами.

Стаття 840. Цифрові платформи та електронні сервіси

Держрибагентство створює та підтримує цифрові платформи для: ведення обліку користувачів водних біоресурсів та спеціальних товарних рибних господарств, реєстрації дозвільних документів та сертифікатів, публікації даних про стан водних біоресурсів та результати моніторингу, забезпечення прозорості державного контролю та громадського моніторингу, інтеграції даних із безпілотних систем моніторингу.

Цифрові платформи повинні відповідати міжнародним стандартам, забезпечувати захист персональних та конфіденційних даних, а також відкритий доступ до публічної інформації.

Стаття 841. Електронні реєстри

Створюються наступні е-реєстри: користувачів водних біоресурсів, суб’єктів спеціальних традиційно-рибопромислових господарств (СТРГ), громадських інспекторів та сертифікованих фахівців, науково-дослідних програм і проєктів, порушень і результатів контрольних заходів, даних безпілотного та дистанційного моніторингу.

Держрибагентство забезпечує регулярне оновлення, захист та відкритий доступ до е-реєстрів у межах законодавства.

Дані електронних реєстрів є  підставою для державного та громадського контролю, аналітики та  планування заходів щодо охорони та відтворення водних біоресурсів.

Стаття 842. Інноваційні технології у рибництві

Інноваційні технології включають: автоматизовані системи годування та контролю стану водних біоресурсів; сучасні системи рециркуляції води та біофільтрації, технології дистанційного моніторингу та управління рибогосподарськими об’єктами, використання робототехніки та безпілотних апаратів.

Держрибагентство сприяє  впровадженню інноваційних технологій через грантові та пільгові програми для підприємств, наукових установ та громадських організацій.

Стаття 843. Штучний інтелект у рибництві

ШІ застосовується для: прогнозування чисельності та стану популяцій водних біоресурсів, аналізу даних моніторингу та спостережень, автоматизації контролю дотримання режимів промислу, підтримки рішень у плануванні заходів щодо охорони та відтворення водних ресурсів.

Розробка та впровадження систем ШІ здійснюється у співпраці з науковими установами, технологічними  партнерами та громадськими інспекторами.

Стаття 844. Генетичні методи у відтворенні водних біоресурсів

Генетичні методи застосовуються для: підтримки та відновлення популяцій рідкісних та осетрових видів, селекційної роботи у товарному рибництві, оцінки генетичного різноманіття та адаптивних властивостей водних організмів.

Використання генетичних методів має відповідати стандартам біобезпеки, етичним нормам та законодавству України.

Стаття 845. Безпілотні системи моніторингу Чорного моря

Держрибагентство та наукові установи застосовують безпілотні системи для: дистанційного моніторингу стану водних екосистем, виявлення порушень режимів промислу та незаконного вилову, оцінки екологічного стану прибережних та відкритих акваторій, підтримки громадських інспекцій та е-реєстрів даними реального часу.

Дані безпілотних систем інтегруються у цифрові платформи та е-реєстри для аналітики, прогнозування та контролю.

Використання безпілотних систем  регулюється положеннями Держрибагентства та міжнародними нормами безпеки та охорони морського середовища.

Стаття 846. Науково-дослідна діяльність

Держрибагентство сприяє науковому супроводу рибогосподарської діяльності через: підтримку наукових досліджень та експериментальних програм, інтеграцію наукових даних у цифрові платформи та е-реєстри, створення умов для обміну знаннями та технологічними інноваціями з громадськими інспекторами.

Результати наукових досліджень повинні бути доступні для користувачів, органів влади та громадських інспекторів для забезпечення ефективного управління водними  біоресурсами.

 

Розділ XXVI

МІЖНАРОДНЕ РИБОГОСПОДАРСЬКЕ ТА МОРСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

 

Цей Розділ визначає правові засади міжнародного співробітництва України у сфері рибного господарства,  морських ресурсів та охорони водних екосистем, порядок взаємодії з  міжнародними організаціями, іноземними державами, регіональними рибогосподарськими організаціями, а також участь України у міжнародних  програмах моніторингу, контролю та управління водними біоресурсами.

Метою міжнародного співробітництва є забезпечення сталого використання водних біоресурсів, підвищення ефективності державної політики,  інтеграція України у світову рибогосподарську спільноту та зміцнення  безпеки і стабільності у морських та внутрішніх водах.

Стаття 847. Основні терміни, що застосовуються у цьому розділі

Для цілей цього Розділу терміни вживаються у такому значенні:

Міжнародне рибогосподарське співробітництво – системна діяльність України у сфері дослідження, охорони та використання водних біоресурсів у взаємодії з міжнародними організаціями, іноземними державами та регіональними структурами.

Регіональні рибогосподарські організації (РРО) – міжнародні організації або механізми, створені для управління і  збереження водних біоресурсів у певних морських басейнах або зонах.

Міжнародні програми моніторингу та контролю – організовані міжнародні механізми збору даних, нагляду та оцінки стану водних біоресурсів, до яких Україна залучається або які здійснює.

Чорноморське регіональне співробітництво – комплекс взаємодії України з державами Чорноморського басейну та  міжнародними організаціями щодо збереження та раціонального використання морських біоресурсів Чорного моря.

Національні контактні точки – уповноважені структурні підрозділи Держрибагентства, відповідальні за міжнародний обмін інформацією, участь у програмах та виконання  міжнародних зобов’язань.

Стандарти міжнародного морського права – загальновизнані норми та правила, закріплені у Конвенції ООН з морського права 1982 року та інших міжнародних договорах.

Стаття 848. Основні принципи міжнародного рибогосподарського співробітництва

Міжнародне рибогосподарське та морське співробітництво України здійснюється на таких принципах:

суверенітету та невід’ємного права України на природні ресурси у межах її вод;

дотримання міжнародного морського права та міжнародних зобов’язань;

взаємовигідного партнерства з державами та організаціями;

відкритості та наукової обґрунтованості у прийнятті рішень;

сталості використання біоресурсів;

спільної відповідальності за збереження морських екосистем;

інтеграції України у світові рибогосподарські системи управління.

Стаття 849. Завдання міжнародного співробітництва України

Основними завданнями міжнародного співробітництва є: інтеграція до європейських та світових рибогосподарських структур, забезпечення участі у міжнародних морських програмах контролю та моніторингу, участь у регіональних організаціях і виконання їх рішень, залучення міжнародної технічної допомоги та інвестицій, спільні наукові дослідження, боротьба з ННН-рибальством (незаконним, незадекларованим, нерегульованим), забезпечення безпеки мореплавства та охорони морського середовища.

Стаття 850. Участь у міжнародних організаціях та об’єднаннях

Україна бере участь у діяльності міжнародних організацій, що функціонують у сферах: рибальства та аквакультури, моніторингу та охорони морського середовища, протидії ННН-рибальству, безпеки мореплавства, морських досліджень і кліматичних програм.

Участь забезпечується через Держрибагентство, Міністерство економіки, довкілля та сільського  господарства та інші уповноважені органи.

Стаття 851. Взаємодія з регіональними рибогосподарськими організаціями

Україна співпрацює з РРО у межах міжнародних договорів, протоколів та рішень організацій.

Держрибагентство виступає національним координатором участі України у РРО.

Рішення РРО, обов’язкові для України, імплементуються у національне законодавство.

Стаття 852. Загальні засади діяльності у Чорноморському регіоні

Україна здійснює міжнародну взаємодію з державами Чорноморського басейну щодо: охорони та відновлення морських біоресурсів, протидії ННН-рибальству, спільного моніторингу та досліджень, управління запасами промислових видів, розвитку аквакультури та марикультури, модернізації флоту та рибопромислової інфраструктури.

Основою співпраці є міжнародні угоди, двосторонні протоколи та програми регіональних організацій.

Стаття 853. Інструменти регіональної співпраці у Чорному морі

Спільні наукові експедиції та дослідження.

Координація дій щодо контролю промислу та рейдів у прибережних водах.

Обмін даними про біоресурси, квоти та вилов.

Спільні програми відновлення осетрових та інших видів.

Використання інтегрованих інформаційних систем спостереження за промислом.

Стаття 854. Участь України в ініціативах з охорони Чорного моря

Україна бере участь у програмах охорони Чорного моря в рамках: Комісії з захисту Чорного моря від забруднення (BSC), Чорноморської комісії з рибальства (GFCM FAO), інших регіональних ініціатив.

Україна сприяє впровадженню екосистемного підходу до управління Чорним морем.

Стаття 855. Міжнародний обмін інформацією

Україна забезпечує міжнародний обмін інформацією щодо: рибальських суден під прапором України, незаконного промислу, квот і вилову, результатів досліджень, стану морських екосистем.

Порядок обміну інформацією визначається Держрибагентством.

Стаття 856. Міжнародні програми контролю та інспектування

Україна може брати участь у міжнародних інспекційних місіях, спільних рейдах та моніторингових програмах.

Матеріали таких програм мають статус офіційної інформації та використовуються для державного реагування.

Стаття 857. Реагування на міжнародні інциденти та порушення

Україна застосовує заходи реагування у випадках міжнародних порушень, зокрема: ННН-рибальства, порушення екологічних стандартів,  невиконання рішень міжнародних організацій.

Порядок взаємодії між органами влади визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 858. Відновлення осетрових у міжнародних програмах

Україна бере участь у міжнародних програмах з відновлення осетрових видів у Чорному, Азовському морях та внутрішніх водоймах.

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) здійснює координацію міжнародної діяльності з  відновлення осетрових, зокрема: розробку та реалізацію спільних науково-дослідних проєктів, випуск та випускання молоді осетрових у природні води, обмін досвідом та генетичними матеріалами з іноземними партнерами, контроль за дотриманням міжнародних стандартів і протоколів у сфері охорони осетрових.

Програми відновлення осетрових здійснюються відповідно до принципів сталого використання ресурсів, екосистемного підходу та наукового моніторингу.

Стаття 859. Участь України в морських операціях ЄС

Україна може брати участь у морських операціях Європейського Союзу, спрямованих на: охорону морських біоресурсів, протидію ННН-рибальству та піратству, контроль за дотриманням міжнародних норм у прибережних водах та відкритому морі, безпеку мореплавства та екологічний нагляд.

Держрибагентство у взаємодії з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України забезпечує: координацію українських рибогосподарських та наукових підрозділів, підготовку експертів та інспекторів для участі в операціях, ведення звітності та обмін інформацією з ЄС.

Участь України у таких операціях здійснюється на добровільній основі та відповідно до міжнародного права.

Стаття 860. Використання безпілотних систем моніторингу Чорного моря

Україна впроваджує безпілотні системи моніторингу для: контролю за станом морських біоресурсів, фіксації порушень режимів промислу та охорони водних біоресурсів, відстеження екологічних загроз та забруднення морського середовища, забезпечення безпеки мореплавства та оперативного реагування на інциденти.

Використання безпілотних систем здійснюється Держрибагентством та іншими уповноваженими органами відповідно до законодавства та міжнародних стандартів.

Дані, отримані безпілотними системами, підлягають інтеграції у національні та міжнародні інформаційні бази для прийняття управлінських рішень.

Державні органи забезпечують захист інформації, отриманої за допомогою безпілотних систем, від несанкціонованого доступу та використання.

 

Розділ XXVII

 УПРАВЛІННЯ, КОНТРОЛЬ, НАГЛЯД ТА БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ

 

Розділ встановлює правові засади формування, функціонування та розвитку системи управління, контролю, нагляду й антикорупційних механізмів у сфері рибного господарства України відповідно до принципів та стандартів Європейського Союзу. Норми Розділу спрямовані на забезпечення верховенства права, підзвітності,  відкритості, наукової обґрунтованості рішень та ефективного державного  управління, необхідних для сталого використання й відтворення водних  біоресурсів.

Регулювання, передбачене цим Розділом, забезпечує гармонізацію української системи рибогосподарського управління з Регламентами ЄС щодо контролю за рибальством, моніторингу, боротьби з незаконним, непідзвітним і нерегульованим промислом (IUU-Fishing), а також із вимогами до прозорості та доброчесності публічного врядування. Розділ встановлює комплекс превентивних, контрольних і наглядових інструментів, спрямованих на захист довкілля, раціональне використання ресурсів, підвищення довіри суспільства та створення ефективної, сучасної й цифровізованої системи управління.

Упровадження положень цього Розділу забезпечує інтеграцію України до Єдиного рибогосподарського простору ЄС, сприяє належному виконанню міжнародних зобов’язань, посиленню  інституційної спроможності, розвитку партнерства держави, громадськості  та бізнесу, а також формуванню нульової толерантності до корупції у  сфері рибного господарства.

Стаття 861. Загальні засади управління у сфері рибного господарства

Управління у сфері рибного  господарства України здійснюється з метою забезпечення раціонального  використання, охорони, відтворення та сталого розвитку водних  біоресурсів, а також гарантування їх збереження для майбутніх поколінь.

Управління грунтується на принципах: верховенства права, наукової обгрунтованості, відкритості та прозорості, запобігання корупції та конфлікту інтересів, участі громадськості у формуванні та реалізації політики у сфері рибного господарства.

Державне управління у сфері рибного господарства забезпечують: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство), органи місцевого самоврядування, інші органи державної влади у межах компетенції.

Стаття 862. Повноваження органів державного управління

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України: формує державну політику у сфері рибного господарства, затверджує правила, порядки, стратегії та стандарти, координує діяльність інших органів виконавчої влади, забезпечує реалізацію міжнародних зобов’язань України.

Держрибагентство: реалізує державну політику у сфері рибного господарства, здійснює державний контроль та рибоохоронний нагляд, встановлює ліміти, квоти, режими спеціального використання водних біоресурсів, веде державні реєстри, забезпечує наукове моніторування стану водних біоресурсів, організовує заходи з боротьби з браконьєрством, здійснює цифровізацію процесів обліку й дозволів.

Органи місцевого самоврядування забезпечують виконання державної політики у межах повноважень: контроль за водоймами місцевого значення, охорона нерестовищ, участь у програмах  зариблення.

Стаття 863. Державний контроль у сфері рибного господарства

Державний контроль – це система заходів, спрямованих на перевірку дотримання законодавства користувачами водних біоресурсів, запобігання порушенням та виявлення незаконних дій.

Державний контроль включає: контроль за правилами рибальства та промислу; контроль за спеціальним використанням водних біоресурсів, контроль за діяльністю рибогосподарських підприємств, контроль за маркуванням, транспортуванням і продажем водних біоресурсів, перевірку стану нерестових ділянок та шляхів міграції риб.

Форми здійснення контролю: планові та позапланові перевірки, інспектування та рейди, дистанційний контроль (GPS/GIS/супутниковий моніторинг), використання електронних журналів вилову.

Контроль здійснюється Держрибагентством, уповноваженими інспекторами та іншими органами у межах компетенції.

Стаття 864. Рибоохоронний нагляд

Рибоохоронний нагляд – оперативна діяльність, спрямована на попередження, виявлення та припинення порушень законодавства у сфері рибного господарства.

Інспектори рибоохорони мають право: перевіряти документи на вилов, оглядати судна, автотранспорт, склади та рибоприймальні пункти, вилучати незаконно добуті водні біоресурси, знаряддя, документи, складати акти та протоколи, застосовувати технічні засоби фіксації.

Інспектори користуються правовим та соціальним захистом, передбаченим законодавством.

Стаття 865. Громадський контроль у сфері рибного господарства України

Громадський контроль у сфері рибного  господарства України є формою участі громадян, громадських об’єднань,  наукових установ та інших неурядових організацій у забезпеченні  прозорості, підзвітності та законності діяльності органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, користувачів водних біоресурсів та суб’єктів господарювання.

Громадський контроль здійснюється з метою сприяння охороні, раціональному використанню та відтворенню водних біоресурсів, а також запобіганню порушенням законодавства у сфері  рибного господарства.

Суб’єктами громадського контролю є: громадські організації, статутна діяльність яких стосується охорони довкілля, рибного господарства, боротьби з корупцією або захисту прав користувачів водних біоресурсів, Громадська рада при Державному  агентстві України з розвитку меліорації, рибного господарства та  продовольчих програм (Держрибагентстві), наукові установи, експертні та профільні асоціації, громадяни України, які здійснюють громадський моніторинг у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Громадський контроль здійснюється у таких формах: громадський моніторинг стану водних біоресурсів і дотримання правил рибальства, фіксація порушень режимів промислу, охорони та відтворення водних біоресурсів із переданням відповідних матеріалів уповноваженим органам, участь у громадських інспекціях, що утворюються при Держрибагентстві, участь у громадських слуханнях, перевірках, консультаціях, подання звернень, пропозицій,  рекомендацій та аналітичних висновків до органів виконавчої влади та  органів місцевого самоврядування, участь у розробці державних програм, планів управління та інших актів у сфері рибного господарства.

Суб’єкти громадського контролю мають право: отримувати від уповноважених органів інформацію, що не має обмеженого режиму доступу, бути присутніми під час окремих контрольних заходів у порядку, визначеному Держрибагентством, подавати матеріали фото та відеофіксації для реагування, отримувати відповіді на подані звернення у строки, встановлені законом, ініціювати проведення перевірок щодо порушень законодавства у сфері рибного господарства, брати участь у формуванні громадських рад, дорадчих органів та робочих груп при Держрибагентстві або його територіальних органах.

Суб’єктам громадського контролю забороняється: здійснювати повноваження державного контролю або нагляду, вимагати від суб’єктів господарювання чи посадових осіб дій, не передбачених законодавством, створювати перешкоди для здійснення законної рибогосподарської діяльності, розголошувати персональні дані, комерційну таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом.

Уповноважені органи та Держрибагентство:забезпечують механізми співпраці з громадськими інспекторами та організаціями, створюють відкриті онлайн-платформи для подання повідомлень про порушення, залучають представників громадянського суспільства до обговорення стратегічних та нормативних документів, щорічно звітують про результати взаємодії з суб’єктами громадського контролю.

Суб’єкти громадського контролю перебувають під захистом закону.

Перешкоджання їх законній  діяльності, створення загроз, тиск чи переслідування за подання повідомлень про порушення тягнуть за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Держава та Держрибагентство сприяють розвитку громадського контролю шляхом: організації навчання та сертифікації громадських інспекторів, підтримки наукових та аналітичних ініціатив, реалізації спільних програм з громадськими організаціями у сфері охорони та раціонального використання водних біоресурсів.

Стаття 866. Громадські інспекції у сфері рибного господарства

Правовий статус громадських інспекцій

Громадські інспекції у сфері рибного господарства є добровільними інституційними формуваннями, що  утворюються при Держрибагентстві з метою здійснення громадського  контролю за дотриманням законодавства у сфері рибного господарства.

Діяльність громадських інспекцій  грунтується на засадах законності, відкритості, об’єктивності,  професійності, добровільності та взаємодії з органами державної влади.

Порядок утворення та діяльності громадських інспекцій визначається положенням про громадські інспекції,  затвердженим Держрибагентством.

Завдання громадських інспекцій

До завдань громадських інспекцій належать: участь у здійсненні громадського контролю за дотриманням законодавства, правил рибальства, режимів  охорони та використання водних біоресурсів, виявлення та фіксація ознак можливих правопорушень, подання матеріалів, що містять відомості про ймовірні правопорушення, до Держрибагентства або інших компетентних органів, сприяння у проведенні заходів, спрямованих на охорону, відтворення та раціональне використання водних біоресурсів, інші повноваження, визначені положенням про громадські інспекції.

Вимоги до кандидатів та порядок надання статусу громадського інспектора

Громадським інспектором може бути  громадянин України, який досяг 18-річного віку, має повну цивільну дієздатність та відповідає вимогам, визначеним Держрибагентством.

Статус громадського інспектора  надається на конкурсній основі за результатами проходження навчання, перевірки знань та спеціальної перевірки.

Громадському інспектору видається посвідчення встановленого зразка.

Підстави та порядок припинення статусу громадського інспектора визначаються положенням про громадські інспекції.

Права громадських інспекторів

Громадський інспектор має право: здійснювати візуальний огляд водних об’єктів, прибережних смуг та рибогосподарських ділянок без втручання у господарську діяльність користувачів, здійснювати фото та відеофіксацію дій та обставин, що можуть свідчити про можливі порушення законодавства, звертатися до осіб, які здійснюють  вилов водних біоресурсів, з вимогою пред’явити документи, що  підтверджують законність такого вилову, подавати до уповноважених органів матеріали щодо можливих порушень, брати участь у спільних заходах з державними інспекторами у встановленому порядку.

Заборони для громадського інспектора

Громадському інспектору забороняється: застосовувати будь-які заходи фізичного впливу, затримання чи примус, вчиняти дії, що належать до виключної компетенції правоохоронних органів або органів державного контролю, втручатися у технологічні процеси або виробничу діяльність суб’єктів господарювання, збирати, використовувати чи розголошувати інформацію з обмеженим доступом, використовувати статус громадського інспектора з метою отримання переваг або вигод.

Взаємодія з органами державної влади

Держрибагентство організовує діяльність громадських інспекцій, веде їх реєстр та здійснює методичне забезпечення.

Матеріали, подані громадськими  інспекторами, є обов’язковими для розгляду компетентними органами у  строки, встановлені законодавством.

Органи державної влади зобов’язані сприяти громадським інспекторам у межах наданих повноважень.

Підготовка та підвищення кваліфікації громадських інспекторів

Навчання та підвищення кваліфікації громадських інспекторів здійснюється Держрибагентством або уповноваженими ним установами.

Програми підготовки включають правові, екологічні, технічні та практичні аспекти діяльності громадського інспектора.

Гарантії захисту громадських інспекторів

Громадські інспектори користуються захистом держави під час здійснення своїх повноважень.

Перешкоджання їх законній діяльності тягне відповідальність, передбачену законодавством.

Заохочення громадських інспекторів

Держрибагентство може застосовувати форми морального заохочення до громадських інспекторів.

Інші форми підтримки та заохочення здійснюються відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.

Стаття 867. Реєстр громадських інспекторів у сфері рибного господарства

Реєстр громадських інспекторів у  сфері рибного господарства (далі – Реєстр) є офіційною державною  інформаційною системою, що містить відомості про громадських  інспекторів, яким надано статус відповідно до цього Кодексу.

Метою ведення Реєстру є забезпечення прозорості, підзвітності та належної організації діяльності громадських інспекцій.

Організація ведення Реєстру

Реєстр ведеться Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих  програм (Держрибагентством).

Технічне адміністрування Реєстру може здійснюватися підпорядкованими підприємствами, установами або організаціями за рішенням Держрибагентства.

Порядок створення, ведення та доступу до Реєстру затверджується Держрибагентством.

Відомості, що містяться у Реєстрі

У Реєстр вносяться такі відомості: прізвище, ім’я, по батькові громадського інспектора, номер і дата видачі посвідчення, дата набуття та дата припинення статусу громадського інспектора, інформація про проходження навчання та підвищення кваліфікації, територія діяльності (за наявності спеціалізації), відомості про тимчасове призупинення повноважень (за наявності).

Доступ до відомостей Реєстру

Відомості, що належать до інформації з обмеженим доступом, надаються лише уповноваженим органам відповідно до законодавства.

Держрибагентство забезпечує можливість онлайн-перевірки чинності посвідчення громадського інспектора.

Внесення змін до Реєстру

Зміни до Реєстру вносяться на  підставі наказів Держрибагентства, рішень атестаційних комісій або  поданих інспекторами документів.

Відомості вносяться у строк, що не перевищує п’яти робочих днів з моменту виникнення підстав для їх оновлення.

Зберігання інформації

Інформація з Реєстру зберігається  протягом усього строку дії статусу громадського інспектора та не менше  ніж три роки після його припинення.

Порядок архівації та захисту інформації визначається Держрибагентством відповідно до законодавства.

Стаття 868. Технічні засоби фіксації порушень у сфері рибного господарства

Технічні засоби фіксації порушень  (фото, відеозаписи, геолокаційні дані, аерофотозйомка, записи з дронів  тощо) є додатковим способом збору інформації про можливі порушення законодавства у сфері рибного господарства.

Така фіксація може здійснюватися як державними інспекторами, так і громадськими інспекторами відповідно до їхніх повноважень.

До технічних засобів фіксації належать: переносні фото та відеореєстратори, стаціонарні камери та сенсори моніторингу, безпілотні літальні апарати та інші засоби аерофотозйомки, GPS-трекери, навігаційні прилади, спеціалізоване програмне забезпечення для фіксації та передання інформації, інші технічні засоби, дозволені законодавством.

Технічні засоби, що використовуються у контролі та нагляді, повинні забезпечувати достовірність, якість і цілісність отриманих даних.

Використання технічних засобів має відповідати вимогам захисту персональних даних та законодавства у сфері  інформаційної безпеки.

Держрибагентство затверджує переліки рекомендованих технічних засобів та стандарти їх застосування.

Державні інспектори мають право застосовувати технічні засоби фіксації у процесі здійснення контролю, рейдів, патрулювання та інших заходів.

Дані, отримані державними інспекторами, є доказами у порядку, встановленому законодавством.

Громадські інспектори мають право використовувати дозволені їм технічні засоби виключно для фіксації порушень законодавства у межах своїх повноважень.

Забороняється фіксація приватного життя осіб або дій, що не стосуються можливого порушення у сфері рибного господарства.

Дані, отримані громадськими інспекторами, передаються до Держрибагентства та набувають статусу інформації для реагування.

Матеріали фіксації подаються у формах, затверджених Держрибагентством, із зазначенням часу, місця, обставин та технічних параметрів запису.

Держрибагентство забезпечує електронні платформи для подання та обробки матеріалів фіксації.

Дані зберігаються протягом строку, достатнього для проведення перевірки та прийняття рішення за  результатами розгляду матеріалів.

Забороняється: застосування технічних засобів, що створюють ризики для безпеки людей або довкілля, використання технічних засобів для стеження, не пов’язаного з виявленням порушень, обробка даних з порушенням законодавства у сфері захисту персональних даних.

Стаття 869. Нагляд за діяльністю органів рибного господарства

Нагляд за діяльністю органів державної влади у сфері рибного господарства здійснюють: Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Рахункова палата, органи фінансового контролю, прокуратура – у межах повноважень, комітети Верховної Ради України.

Нагляд забезпечує: законність управлінських рішень, ефективність використання бюджетних коштів, запобігання корупції, моніторинг виконання державних програм у сфері рибного господарства.

Стаття 870. Протидія корупції у сфері рибного господарства

Протидія корупції здійснюється шляхом: запобігання корупційним ризикам, виявлення та припинення корупційних правопорушень, притягнення винних до відповідальності.

Основні напрями протидії корупції: цифровізація процесів управління та контролю, прозорі процедури надання дозволів, уникнення конфлікту інтересів, відкритість рішень та даних, захист викривачів.

Забороняється: надання незаконних переваг користувачам водних ресурсів, фальсифікація документів, звітів, лімітів, вимагання неправомірної вигоди, приховування інформації про порушення.

У сфері антикорупційної діяльності органи взаємодіють з НАЗК, НАБУ, ДБР та іншими компетентними органами.

Стаття 871. Внутрішній аудит і етичний контроль

У структурі Держрибагентства функціонує система внутрішнього аудиту.

Внутрішній аудит забезпечує: аналіз ефективності діяльності органів рибного господарства, оцінку корупційних ризиків, контроль дотримання фінансової дисципліни, перевірку діяльності територіальних органів.

Етичний контроль включає: дотримання антикорупційних вимог, формування стандартів етичної поведінки посадових осіб, розгляд повідомлень про порушення етичних норм.

Стаття 872. Відкритість і прозорість діяльності органів рибного господарства

Органи державного управління зобов’язані забезпечувати відкритість інформації щодо: дозволів, лімітів, квот, результатів перевірок, застосованих санкцій, стану водних біоресурсів, реалізації державних програм.

Публічна інформація розміщується у формі відкритих даних.

Інформація обмежується лише у випадках, передбачених законом.

 

Розділ XXXV

ОСВІТНЯ ТА КАДРОВА ПОЛІТИКА

 

Розділ визначає правові засади формування, підготовки, сертифікації та підвищення кваліфікації кадрів у сфері рибного господарства України, а також забезпечує розвиток компетенцій громадських інспекторів. Метою є формування  високопрофесійних фахівців, здатних ефективно управляти, контролювати та забезпечувати сталий розвиток водних біоресурсів.

Стаття 873. Основні терміни

Підготовка кадрів – навчальна діяльність, спрямована на формування знань, умінь та навичок для роботи у сфері рибного господарства.

Сертифікація – процес підтвердження компетентності фахівця відповідно до встановлених стандартів та вимог законодавства.

Підвищення кваліфікації – систематичне оновлення знань та професійних навичок для ефективного виконання посадових обов’язків.

Фахівець рибного господарства – особа з відповідною освітою та професійними компетенціями для охорони, відтворення та використання водних біоресурсів.

Громадський інспектор – громадянин, що отримав статус для здійснення громадського контролю відповідно до положень Кодексу.

Стаття 874. Підготовка кадрів у сфері рибного господарства

Підготовка кадрів здійснюється у  державних, комунальних та приватних навчальних закладах, що мають ліцензію на освітню діяльність.

Програми підготовки включають теоретичну, практичну та науково-дослідну складові та охоплюють: управління рибогосподарськими водними об’єктами, охорону та відтворення водних біоресурсів, контроль промислу та любительського рибальства, сучасні технології та цифрові системи моніторингу, дотримання міжнародних стандартів та законодавства.

Держрибагентство забезпечує методичну координацію та відповідність програм національним і міжнародним вимогам.

Стаття 875. Сертифікація фахівців рибного господарства

Мета сертифікації – сертифікація підтверджує компетентність фахівців у сфері рибного господарства та аквакультури, забезпечує уніфікацію стандартів професійної діяльності та сприяє дотриманню законодавства і міжнародних  норм.

Порядок сертифікації, вимоги до кандидатів, критерії оцінювання та строки оновлення сертифікатів визначаються Держрибагентством у спільних нормативних актах із Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства.

Сертифікація проводиться на базі державних, комунальних та акредитованих приватних навчальних закладів.

Сертифікація може включати: складання іспитів та тестування, оцінку практичних навичок, перевірку знань законодавства, правил рибальства та стандартів, оновлення сертифікату у визначені строки.

Сертифікація є обов’язковою керівників триторіальних органів Держрибагентства, державних інспекторів рибного господарства, керівників спеціальних традиційно-рибопромислових господарств (СТРГ) та інших категорій фахівців, визначених Держрибагентством.

Для інших фахівців сертифікація може бути добровільною, але є перевагою при професійному працевлаштуванні та участі у міжнародних програмах.

Після успішного проходження сертифікації фахівець отримує сертифікат та посвідчення встановленого зразка.

Сертифікат підтверджує право здійснювати діяльність у сфері рибного господарства відповідно до законодавства.

Держрибагентство забезпечує контроль за дотриманням правил сертифікації та веде реєстр сертифікованих фахівців.

Сертифікація не обмежує права фахівців на професійний розвиток та участь у наукових і навчальних програмах.

Стаття 876 Перехідні положення щодо сертифікації фахівців рибного господарства

Фахівці рибного господарства, які працюють на момент набрання чинності цією статтею, зобов’язані пройти сертифікацію протягом 2 років з дати набрання чинності Кодексом.

Держрибагентство у співпраці з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства забезпечує: організацію та проведення навчальних програм для підготовки до сертифікації, публікацію методичних рекомендацій та критеріїв оцінювання, ведення реєстру фахівців, які пройшли сертифікацію у встановлені строки.

До завершення перехідного періоду фахівці мають право продовжувати виконувати свої професійні обов’язки за умови проходження навчання та підготовки до сертифікації.

Після закінчення перехідного періоду виконання професійних обов’язків без сертифікації допускається лише за винятками, визначеними Держрибагентством та законодавством.

У період перехідного періоду  сертифікація громадських інспекторів проводиться у порядку, передбаченому положеннями Кодексу та нормативними актами  Держрибагентства, із врахуванням підготовки та оцінки компетентності  громадських інспекторів.

Стаття 877. Підвищення кваліфікації

Підвищення кваліфікації проводиться на базі державних та приватних навчальних закладів, центрів підвищення кваліфікації, наукових установ та підприємств рибного господарства.

Програми підвищення кваліфікації включають: нові технології рибогосподарської діяльності, сучасні методи моніторингу та охорони водних біоресурсів, управлінські та організаційні компетенції, дотримання міжнародних стандартів та екологічних норм.

Держрибагентство організовує сертифікацію програм підвищення кваліфікації та контроль за їх якістю.

Стаття 878. Підготовка та сертифікація громадських інспекторів

Держрибагентство забезпечує підготовку та сертифікацію громадських інспекторів, які здійснюють  громадський контроль.

Підготовка громадських інспекторів включає: правову та нормативну підготовку, методи моніторингу та фіксації порушень, техніку безпечної взаємодії з користувачами водних біоресурсів, принципи взаємодії з органами державної влади та Держрибагентством.

Після завершення навчання та  успішного проходження оцінювання громадським інспекторам видається сертифікат та посвідчення встановленого зразка.

Сертифікація підтверджує право громадського інспектора брати участь у громадських інспекціях, моніторингу та інших формах громадського контролю.

Статус громадського інспектора може бути призупинений або анульований у випадках, передбачених положенням  про громадські інспекції.

Стаття 879. Гарантії та підтримка професійного розвитку

Держава та Держрибагентство забезпечують: доступ до освітніх програм та навчальних матеріалів, проведення конференцій, семінарів та тренінгів, публікацію методичних посібників і стандартів.

Фахівці та громадські інспектори мають право на: участь у міжнародних навчальних програмах, стажування у науково-дослідних установах та аквакультурних господарствах, отримання стипендій, грантів та фінансової підтримки для підвищення кваліфікації.

 

Розділ XXXVI

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

 

 

З метою забезпечення сталого управління водними біологічними ресурсами, охорони морського та прісноводного середовища, запобігання виснаженню рибних запасів, забезпечення належного державного контролю та дотримання принципів належного управління, цей Розділ установлює комплекс правил щодо юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері рибного господарства.

Встановлені норми базуються на принципах, закріплених у праві Європейського Союзу, зокрема:

принцип сталості (sustainability) – забезпечення збереження та відтворення рибних популяцій на рівні, що дозволяє їх раціональне використання;

принцип запобігання шкоді (precautionary principle) – пріоритет превентивних заходів для недопущення погіршення стану водних екосистем;

принцип відповідальності користувача (user–pays principle) – обов’язок осіб, діяльність яких завдала шкоди водним біоресурсам, компенсувати збитки у повному обсязі;

принцип пропорційності відповідальності (proportionality) – відповідальність визначається з урахуванням ступеня суспільної  небезпеки порушення, розміру шкоди, масштабу незаконної діяльності та  ризику для екосистем;

принцип належного контролю та прозорості (control & traceability) – посилення механізмів нагляду, моніторингу, електронної звітності та простежуваності водних біоресурсів;

принцип запобігання та стримування (deterrence) – заходи відповідальності повинні ефективно попереджати незаконний промисел та інші правопорушення;

принцип невідворотності відповідальності – будь-яке порушення має тягти юридичні наслідки, незалежно від форм власності та статусу суб’єкта.

Цей Розділ визначає класифікацію  правопорушень у сфері рибного господарства, встановлює адміністративну, кримінальну, фінансову та інші види відповідальності, а також передбачає спеціальні правила щодо відповідальності юридичних осіб, посадових осіб, користувачів водних біоресурсів та суб’єктів, що здійснюють діяльність у прибережно-водоохоронних зонах.

Відповідно до європейських стандартів, система відповідальності включає:

застосування штрафів, що мають бути ефективними, пропорційними та стримуючими;

конфіскацію незаконно добутих водних біоресурсів, знарядь та засобів промислу;

позбавлення права здійснювати діяльність у сфері рибного господарства у випадках грубих, систематичних чи повторних порушень;

обов’язкове відшкодування шкоди довкіллю та рибним запасам;

спеціальні процедури контролю, моніторингу та фіксації порушень із використанням сучасних технологій.

Розділ застосовується з метою:

забезпечення раціонального використання та збереження водних біоресурсів;

гарантування екологічної безпеки;

виконання міжнародних зобов’язань України у сфері охорони водних екосистем;

гармонізації законодавства України з правом Європейського Союзу.

Стаття 880. Загальні засади юридичної відповідальності у сфері рибного господарства

Порушення законодавства у сфері  рибного господарства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну,  цивільно-правову, фінансову або кримінальну відповідальність залежно від характеру, ступеня суспільної небезпеки та наслідків правопорушення.

Особи несуть відповідальність за: незаконне добування, вилов, знищення або пошкодження водних біоресурсів, порушення правил рибальства, промислу, режимів використання водних об’єктів, незаконне зайняття промислом, порушення режимів охорони середовища існування водних біоресурсів, забруднення водойм, що завдало шкоди рибному господарству, незаконне переміщення, утримання, вирощування, торгівлю або транспортування водних біоресурсів, інші діяння, передбачені цим Кодексом та законами України.

Види відповідальності, передбачені цим Розділом, застосовуються незалежно від відшкодування заподіяної шкоди.

У разі вчинення порушення юридичною особою відповідальність несуть як сама юридична особа, так і її  посадові особи – залежно від характеру порушення.

Стаття 881. Адміністративна відповідальність за порушення правил рибальства і промислу

Адміністративній відповідальності підлягають: порушення Правил любительського і спортивного рибальства, недотримання користувачами водних біоресурсів умов спеціального дозволу;

вилов забороненими знаряддями, у тому числі застосування електролову, вибухових і хімічних речовин, порушення режимів нерестових заборон, вилов з перевищенням встановлених лімітів, квот, дозволених норм вилову, відсутність дозволу на промисел або його використання не за цільовим призначенням.

За порушення, передбачені частиною першою цієї статті, накладаються: штрафи у встановлених законом розмірах, конфіскація незаконно добутих водних біоресурсів та знарядь вилову, анулювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

Адміністративні стягнення застосовуються Держрибагентством або судами у порядку, визначеному законом.

Стаття 882. Кримінальна відповідальність за незаконний промисел та завдання значної шкоди

Кримінальна відповідальність настає за: незаконний вилов водних біоресурсів у значних, великих чи особливо великих розмірах, використання вибухових, отруйних, електричних засобів вилову, діяння, що спричинили істотну шкоду водним біоресурсам, організоване або повторне порушення, незаконне переміщення, збут, контрабанду водних біоресурсів.

Кримінальними правопорушеннями визнаються також: умисне знищення нерестовищ, зимувальних ям, кормових полів, створення перешкод міграції риб (закриття шлюзів, водопропусків, гідротехнічні дії).

За злочини, визначені цією статтею, можуть застосовуватись: штрафи, обмеження або позбавлення волі, позбавлення права займатися діяльністю, пов’язаною з рибним господарством, конфіскація знарядь, засобів і результатів незаконного вилову.

Стаття 883. Фінансова та майнова відповідальність

Особа, яка порушила законодавство у сфері рибного господарства, зобов’язана відшкодувати: шкоду, заподіяну водним біоресурсам (за таксами, встановленими Кабінетом Міністрів України), шкоду середовищу існування риб, витрати на відновлення популяцій, включно з зарибленням.

Розмір шкоди може визначатися: за встановленими нормативами, за методиками екологічно-економічної оцінки збитків, за результатами наукової експертизи.

Відшкодування шкоди не звільняє особу від іншого виду відповідальності.

Стаття 884. Відповідальність посадових осіб та користувачів водних біоресурсів

Посадові особи несуть відповідальність за: неналежне ведення обліку вилову, приховування даних про незаконний вилов, фальсифікацію документів звітності, порушення умов договорів користування водними об’єктами, невиконання вимог державного контролю.

Користувачі водних біоресурсів несуть підвищену відповідальність у разі: допуску до промислу осіб без кваліфікації, самовільної зміни технологічних режимів, неналежного ведення промислових журналів, порушення вимог з охорони середовища існування риб.

Стаття 885. Відповідальність за забруднення та погіршення стану водних об’єктів

Забруднення водойм (хімічне,  біологічне, радіаційне, теплове), яке спричинило загибель риб, погіршення їх стану чи втрату біорізноманіття,    тягне цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Відповідальність настає також за: скидання неочищених стічних вод, самовільне будівництво дамб, перепон, гідроспоруд, порушення умов експлуатації водосховищ, знищення прибережних захисних смуг.

Стаття 886. Контроль та фіксація порушень

Контроль за дотриманням законодавства здійснює Держрибагентство, органи Національної поліції, екологічна інспекція, органи місцевого самоврядування.

Фіксація порушень може здійснюватися із застосуванням: відеофіксації, засобів моніторингу та супутникового стеження, електронних журналів промислу, систем ідентифікації суден.

Матеріали фіксації є доказами у справах про адміністративні та кримінальні правопорушення.

Стаття 887. Звільнення від відповідальності у виняткових випадках

Особа може бути звільнена від відповідальності, якщо: діяла у стані крайньої необхідності, порушення сталося внаслідок непереборної сили, діяла для попередження більшої шкоди рибним запасам, добровільно повідомила про порушення і сприяла відновленню біоресурсів.

 

Розділ XXXVII

ЗАХИСТ ДОВКІЛЛЯ ТА ВПЛИВ РИБОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕКОСИСТЕМИ

 

З огляду на необхідність забезпечення високого рівня охорони довкілля, відновлення екологічної цілісності водних екосистем, виконання міжнародних зобов’язань України та гармонізацію політики управління водними біоресурсами з правом  Європейського Союзу, цей Розділ встановлює правові засади запобігання та мінімізації негативного впливу рибогосподарської діяльності на  довкілля.

Норми цього Розділу ґрунтуються на принципах:

сталого використання природних ресурсів (sustainable use) – забезпечення довгострокової екологічної рівноваги водних екосистем;

попереджувального підходу (precautionary principle) – недопущення екологічної шкоди у разі наявності загрози або наукової невизначеності;

інтегрованого управління (integrated management) – поєднання рибогосподарської, екологічної, водної та територіальної політики;

екосистемного підходу (ecosystem-based approach) – регулювання промислу та аквакультури з урахуванням функціонування природних екосистем;

принципу “забруднювач платить” (polluter pays principle) – обов’язку відшкодування шкоди довкіллю та застосування відповідних фінансових заходів;

підзвітності та прозорості (accountability & transparency) – забезпечення відкритого доступу до екологічної інформації та регулярного екологічного моніторингу;

збереження біорізноманіття – охорони природних місць нересту, міграційних шляхів та видів, що перебувають під особливою охороною.

Метою цього Розділу є формування комплексної системи екологічних стандартів для промислу, аквакультури, будівництва рибогосподарських об’єктів та використання водних екосистем таким чином, щоб не допускати деградації середовища, втрати  біорізноманіття та погіршення екологічного стану водойм.

Цей Розділ забезпечує:

інтеграцію екологічних вимог у плани промислу та аквакультури;

встановлення охоронних та буферних зон;

державний екотоксикологічний контроль;

обов’язковість оцінки впливу на довкілля для діяльності, що може створювати значні екологічні ризики;

застосування пропорційних та стримуючих санкцій за порушення.

Правові положення цього Розділу спрямовані на досягнення цілей Рамкової водної директиви ЄС, Морської стратегії ЄС, а також міжнародних угод у сфері охорони морського та прісноводного середовища, та забезпечують узгодженість екологічної  політики України з європейськими стандартами.

Стаття 888. Загальні положення

Рибогосподарська діяльність здійснюється з дотриманням екологічних вимог, передбачених законодавством України та міжнародними зобов’язаннями, зокрема:

Рамковою водною директивою ЄС; Конвенцією MARPOL, Угодами HELCOM та іншими міжнародними актами у сфері охорони морського середовища.

Метою цього розділу є: забезпечення екологічного балансу у водних екосистемах, мінімізація негативного впливу промислового вилову та аквакультури, інтеграція природоохоронних заходів у рибогосподарську політику.

Стаття 889. Вплив промислу на довкілля

Промисел риби та інші рибогосподарські заходи повинні здійснюватися без шкоди екологічній рівновазі водних систем.

Забороняється руйнування нерестових площ, природних місць відпочинку та міграційних шляхів водних видів.

Використання енергонасичених або деструктивних знарядь лову допускається лише за умов мінімального впливу на дно та екосистеми.

Стаття 890. Вплив аквакультури на екосистеми

Аквакультура повинна забезпечувати: контроль за евтрофікацією водних об’єктів, обмеження застосування антибіотиків та хімічних препаратів, запобігання забрудненню водних екосистем залишками кормів та продукції.

Державний моніторинг контролює стан води, донні екосистеми та біорізноманіття.

Стаття 891. Охоронні та буферні зони

Встановлюються охоронні та буферні зони у зонах нересту, відпочинку та міграційних шляхах водних видів.

У цих зонах забороняється: промисел та вилов риби будь-якими знаряддями, будівництво та зміна гідрологічного режиму, розміщення аквакультурних об’єктів без оцінки впливу на довкілля.

Стаття 892. Екотоксикологічний контроль

Держрибагентство та державні науково-дослідні установи здійснюють регулярний контроль наявності хімічних, токсичних та біогенних забруднювачів у водних об’єктах і  продукції рибництва.

Результати контролю використовуються для: оцінки екологічних ризиків, коригування планів промислу та аквакультури, впровадження заходів охорони водних екосистем і здоров’я населення.

Стаття 893. Оцінка впливу на довкілля (ОВД)

Всі проєкти рибного господарства та аквакультури підлягають обов’язковій екологічній оцінці.

Оцінка включає аналіз потенційного впливу на: дно та донні екосистеми, нерестові та кормові площі, якість води та гідрохімічні показники, біорізноманіття та екологічну стійкість.

Стаття 894. Відповідальність за порушення екологічних норм

Порушення вимог цього розділу тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства України.

До порушників застосовуються: /адміністративні санкції, фінансові стягнення, обмеження або анулювання дозволів  на промисел чи аквакультуру.

 

Розділ XXXVIII

ЗМІНИ КЛІМАТУ І АДАПТАЦІЯ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Розділ приймається з метою забезпечення сталого розвитку рибного господарства України в умовах зміни клімату, виконання міжнародних зобов’язань держави у сфері охорони довкілля, а також гармонізації національного законодавства з правом Європейського Союзу, включно з положеннями Європейського зеленого курсу, Стратегії адаптації до зміни клімату ЄС та рамкових актів Співтовариства щодо водної, морської та рибогосподарської політики.

Розділ встановлює правові засади оцінки кліматичних ризиків, впровадження адаптаційних заходів у промисловому рибальстві та аквакультурі, розвитку низьковуглецевих технологій, модернізації рибопромислової інфраструктури, а також посилення науково-інформаційної підтримки управлінських рішень. Норми Розділу спрямовані на збереження біорізноманіття, забезпечення  продовольчої безпеки, стійкість економіки рибного господарства,  інтеграцію в європейські програми моніторингу та співпрацю у сфері зміни клімату.

Стаття 895. Загальні положення

Розділ визначає принципи оцінки  та управління ризиками, пов’язаними зі зміною клімату, для всіх видів  рибогосподарської діяльності в Україні, у тому числі промислового вилову та аквакультури (марикультури).

Мета розділу: забезпечення адаптації рибного господарства до змін клімату, мінімізація економічних, екологічних та соціальних наслідків, інтеграція кліматичних заходів у національну політику рибного господарства та Європейський зелений курс.

Стаття 896. Кліматичні ризики для промислу

Державні органи та користувачі водних біоресурсів здійснюють оцінку ризиків, пов’язаних із: зміною гідрологічного режиму річок, озер та морських акваторій, підвищенням температури та зміною солоності води, порушенням біологічних циклів водних видів, інтенсивністю та частотою екстремальних погодних явищ.

Результати оцінки використовуються для планування промислу, адаптації промислових знарядь та зміни  календаря вилову відповідно до сезонних і кліматичних змін.

Стаття 897. Адаптація аквакультури

Аквакультурні та марикультурні підприємства впроваджують технології, що забезпечують: оптимальні умови вирощування при коливанні температури та якості води, стійкість до зміни солоності, рівня кисню та інфекційних ризиків, енергозбереження та зниження викидів CO₂.

Розробляються та впроваджуються  системи раннього реагування на кліматичні зміни та екстремальні події  (зливи, засухи, штормові хвилі).

Стаття 898. Прогнозування міграцій водних видів

Наукові установи здійснюють моделювання і прогнозування міграцій та розподілу водних видів у відповідь на зміни клімату.

Прогнозування використовується для: планування промислу та аквакультури, визначення охоронних зон та адаптації регіональної політики, забезпечення продовольчої безпеки та збереження біорізноманіття.

Стаття 899. Заходи щодо CO₂-нейтральності рибного флоту

Державна політика стимулює модернізацію рибопромислового флоту з метою зниження викидів CO₂, включно з: впровадженням енергоефективних суден та двигунів, застосуванням відновлюваних джерел енергії на борту, оптимізацією маршрутів і режимів роботи суден.

Держрибагентство контролює виконання норм CO₂-нейтральності та веде електронний облік показників енергоефективності флоту.

Стаття 900. Зелені технології у рибному господарстві

Суб’єкти господарювання запроваджують екологічно безпечні технології: переробку та утилізацію відходів, замкнуті та інтегровані прісноводні і морські рибоводні системи (RAS, IMTA), використання енергоефективного обладнання та цифрових платформ управління.

Заохочуються наукові дослідження і впровадження інновацій, що сприяють зменшенню екологічного впливу і підвищенню адаптивності галузі до кліматичних змін.

Стаття 901. Взаємодія з міжнародними ініціативами

Україна інтегрує національні заходи адаптації до кліматичних змін у рибному господарстві із міжнародними програмами: Європейський зелений курс, FAO Climate Change and Fisheries, регіональні програми з адаптації Чорного та Азовського морів.

Співпраця передбачає обмін даними, проведення спільних досліджень та впровадження найкращих практик.

Стаття 902. Контроль та відповідальність

Порушення вимог цього розділу тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства України.

Держрибагентство спільно з іншими  державними органами забезпечує моніторинг дотримання кліматичних  стандартів у промислі та аквакультурі, а також впровадження заходів  адаптації.

 

 

Розділ XXXIX

ПРОСТОРОВЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ ТЕРИТОРІЙ

 

Розділ приймається з метою формування сучасної системи управління водними територіями України, що відповідає стандартам та підходам Європейського Союзу у сфері морського просторового планування, інтегрованої політики управління прибережними зонами та збалансованого використання водних ресурсів.

Розділ спрямований на гармонізацію національного законодавства із вимогами Директиви 2014/89/ЄС про створення рамки для морського просторового планування (MSP Directive), Рамкової директиви ЄС про морську стратегію (2008/56/ЄС), а також Водної рамкової директиви (2000/60/ЄС), з урахуванням положень Спільної рибної політики (Common Fisheries  Policy) та регіональних морських ініціатив ЄС у Чорноморському басейні.

Ураховуючи стратегічне значення водних територій для розвитку рибного господарства, аквакультури, морської інфраструктури та охорони природних екосистем, цей Розділ встановлює правові засади:

інтегрованого планування морських та внутрішніх водних акваторій,

визначення функціональних зон для різних категорій користування,
 — забезпечення узгодженості між економічними інтересами, екологічною безпекою та збереженням біорізноманіття,

впровадження інструментів превенції та вирішення конфліктів між користувачами водних територій.

Норми Розділу враховують найкращі практики ЄС щодо: розробки морських просторових планів на науковій основі, використання екосистемного підходу, оцінки кумулятивного впливу діяльності на водні екосистеми, забезпечення прозорості, участі громадськості та залучення зацікавлених сторін, цифровізації картографічних даних і створення національної морської геоінформаційної інфраструктури.

Цей Розділ також визначає принципи сталого і збалансованого використання водних територій, з урахуванням пріоритетності охорони водних біоресурсів, необхідності адаптації до змін клімату, розвитку аквакультури відкритих вод та інтегрованих багатофункціональних морських кластерів відповідно до європейської практики «Blue Economy».

Впровадження положень цього Розділу сприятиме:

підвищенню ефективності управління водними територіями України, , забезпеченню стабільності та прогнозованості умов ведення рибогосподарської діяльності, зменшенню конфліктності між секторами,  охороні чутливих екосистем, нерестових зон і природних оселищ, інтеграції України в європейські та регіональні ініціативи у галузі морського та прибережного управління.

Стаття 903. Загальні положення

Розділ визначає принципи  організації просторового планування водних територій та прибережних зон, спрямовані на збалансоване використання водних ресурсів, охорону  довкілля та розвиток рибного господарства.

Метою просторового планування є: забезпечення інтегрованого та ефективного управління водними територіями, запобігання конфліктам між різними  видами користувачів (промисел, аквакультура, рекреація, судноплавство,  енергетика, охорона природи), реалізація вимог ЄС щодо морського просторового планування (MSP).

Стаття 903. Морське просторове планування

Морське просторове планування (MSP)  здійснюється у виключних економічних зонах та територіальних водах  України, включаючи Чорне та Азовське моря.

Планування передбачає: визначення зон для промислового рибальства, аквакультури, відновлення водних біоресурсів, встановлення охоронних зон та буферних територій, врахування інтересів судноплавства, військових та енергетичних об’єктів, оцінку екологічних ризиків і впливу на морські екосистеми.

Стаття 904. Зонування внутрішніх водойм

Зонування внутрішніх водойм проводиться з урахуванням: промислового та любительського рибальства, рекреаційних та спортивних заходів, охорони природних заповідників та нерестових місць, транспортної та енергетичної інфраструктури.

Користування водними об’єктами у визначених зонах здійснюється відповідно до встановлених правил та пріоритетів.

Стаття 905. Пріоритети використання територій

При конфлікті інтересів пріоритет надається: охороні та відтворенню водних біоресурсів, збереженню біорізноманіття та екологічно важливих зон, забезпеченню продовольчої безпеки та сталого розвитку рибного господарства, економічно обґрунтованому розвитку аквакультури та морської інфраструктури.

Стаття 906. Інтегроване управління прибережними зонами

Інтегроване управління прибережними зонами здійснюється центральними і регіональними органами влади спільно з користувачами водних ресурсів, науковими установами та громадськими  організаціями.

До завдань інтегрованого управління належать: планування та контроль використання прибережних територій, координація заходів щодо запобігання конфліктам між користувачами, моніторинг стану екосистем та оцінка впливу рибогосподарської діяльності. забезпечення участі громадськості та прозорості прийняття рішень.

Стаття 907. Контроль та відповідальність

Держрибагентство та інші  компетентні органи здійснюють контроль за дотриманням правил  просторового планування та зонування водних територій.

Порушення вимог цього розділу тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства України.

 

Розділ XL

ІНФРАСТРУКТУРА ТА ДОПОМІЖНІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Розділ визначає принципи організації, виробництва, сертифікації та використання допоміжної інфраструктури рибного господарства, включаючи обладнання для аквакультури та промислу, знаряддя лову, плавзасоби, інвентар, спецодяг  та засоби безпеки.

Метою цього розділу є забезпечення ефективності, безпечності та екологічної стійкості рибогосподарської діяльності, інтеграція національної інфраструктури у стратегії сталого розвитку та адаптації до змін клімату, а також гармонізація українського законодавства з правовими та технічними стандартами Європейського Союзу та міжнародними нормами.

Обладнання та технології аквакультури

Використання та виробництво обладнання повинно відповідати вимогам ЄС щодо машин та промислового обладнання (Директива 2006/42/ЄС – Machinery  Directive), стандартам екологічного управління EN ISO 14001, системи  менеджменту якості EN ISO 9001 та принципам EU Green Deal щодо енергоефективності та зменшення викидів CO₂.

Знаряддя лову та рибоводний інвентар

Виробництво та застосування знарядь повинно мінімізувати негативний вплив на дно та екосистеми та відповідати європейським нормам щодо sustainable fishing gear (Рамкова Директива ЄС щодо морських ресурсів 2008/56/EC та регламент EU 1380/2013).

Плавзасоби та транспорт

Плавзасоби для рибного господарства повинні відповідати вимогам безпеки та енергоефективності, а також нормам CO₂-нейтральності, гармонізованим  із Директивою 2009/45/ЄС (судна малої тоннажності), міжнародними правилами IMO та MARPOL щодо запобігання забрудненню морського середовища.

Обслуговування водойм та екологічна інфраструктура

Роботи з підтримки водних екосистем (очеретокосарки, земснаряди, споруди для відновлення нерестових та кормових площ) повинні виконуватися з мінімальним впливом на біорізноманіття, відповідно до принципів EU Water Framework Directive 2000/60/EC та HELCOM.

Спецодяг та засоби безпеки

Працівники рибного господарства забезпечуються сертифікованим спецодягом та індивідуальними засобами захисту, відповідно до Директиви 89/656/EEC щодо засобів індивідуального захисту (PPE) та стандартів охорони праці  ЄС.

Контроль, сертифікація та відповідальність

Держрибагентство забезпечує контроль виробництва та експлуатації  допоміжних засобів, включно з електронним обліком та простежуваністю.  Порушення вимог цього Розділу тягне адміністративну, цивільну або  кримінальну відповідальність. Практика гармонізована із регламентами ЄС  щодо traceability, quality assurance та occupational safety, що дозволяє інтегрувати національні системи у європейський правовий та технічний простір.

Стаття 908. Загальні положення

Розділ визначає принципи організації, виробництва, сертифікації, використання та обслуговування допоміжної  інфраструктури рибного господарства, включаючи: обладнання для аквакультури та промислу, знаряддя лову, плавзасоби та транспорт, інвентар для рибництва та зариблення, спеціалізовані матеріали та засоби захисту.

Метою є забезпечення: ефективності та безпечності виробничих процесів, відповідності європейським стандартам якості та екологічної безпеки, інтеграції інфраструктури у стратегії сталого розвитку та адаптації до змін клімату, підвищення конкурентоспроможності рибного господарства на внутрішньому та міжнародному ринках.

Ця стаття гармонізується з:

Директивою 2006/42/ЄС (Machinery Directive) щодо безпечного виробництва та експлуатації промислового обладнання;

EN ISO 9001 (системи управління якістю), EN ISO 14001 (екологічне управління);

Принципами EU Green Deal, спрямованими на енергоефективність та зменшення викидів CO₂;

Стратегіями ЄС щодо сталого використання водних ресурсів та біорізноманіття.

Стаття 909. Обладнання та технології аквакультури

Використання та виробництво обладнання для аквакультури включає: установки рециркуляції води (RAS), системи аерації та кисневі установки, лінії годівлі та автоматизованого контролю параметрів води, системи дистанційного моніторингу та цифрові платформи управління.

Виробництво та застосування обладнання повинно відповідати стандартам безпечності, якості та  енергоефективності, передбаченим європейським законодавством, включно з CE-маркуванням та механізмами оцінки відповідності.

Гармонізується з:

Директивою 2006/42/ЄС (Machinery Directive) щодо безпечного виробництва обладнання;

EN ISO 14001 – екологічне управління;

EN ISO 9001 – система управління якістю;

EU Green Deal – забезпечення енергоефективності та зниження викидів CO₂;

Принципи Circular Economy – переробка та повторне використання обладнання та матеріалів.

Стаття 910. Знаряддя лову та рибоводний інвентар

Забезпечується виробництво, використання та обслуговування риболовних знарядь (сітки, неводи, ятері), а також інвентарю для аквакультури та зариблення (садки, кошики, контейнери).

Усі знаряддя та інвентар повинні бути сертифікованими, екологічно безпечними, придатними для сталого  вилову та мінімізації впливу на дно та водні екосистеми.

Гармонізація із:

Reg. (EU) No 1380/2013 (Common Fisheries Policy) щодо сталого вилову;

Рамковою Директивою ЄС 2008/56/EC (Marine Strategy Framework Directive) щодо охорони морських екосистем;

Стандартами sustainable fishing gear, включаючи мінімізацію відлову непотрібних видів та запобігання деградації донних екосистем.

Стаття 911. Плавзасоби та транспорт для рибного господарства

Організується виробництво, технічне обслуговування та експлуатація плавзасобів для промислу, аквакультури та зариблення.

Плавзасоби повинні відповідати вимогам безпеки, енергоефективності та CO₂-нейтральності, включно з  механізмами контролю викидів та електронного обліку енергоспоживання.

Гармонізована з:

Директива 2009/45/ЄС (плавзасоби малої тоннажності);

Міжнародні стандарти IMO та MARPOL щодо забруднення морського середовища;

EU Regulation щодо CO₂-нейтральності морського транспорту;

Принципи енергоефективності EU Green Deal та інтегроване управління морськими ресурсами (MSP Directive 2014/89/EU).

Стаття 912. Обслуговування водойм та екологічна інфраструктура

Використання та обслуговування техніки для підтримки водних екосистем включає:

очеретокосарки, земснаряди, системи очищення дна та водного середовища;

споруди для відновлення нерестових місць, кормових полів, відтворення водних рослин та біотопів;

контроль за зарибленням та відновленням біорізноманіття.

Виконання робіт повинно здійснюватися із мінімальним впливом на біорізноманіття та екосистемні функції, з обов’язковим проведенням оцінки впливу на довкілля (ОВД/Environmental Impact Assessment) та дотриманням принципів Sustainable Water Management.

Гармонізація з:

Water Framework Directive 2000/60/EC щодо комплексного управління водними ресурсами;

Birds Directive 2009/147/EC та Habitats Directive 92/43/EEC для захисту флори і фауни;

Регламент (EU) 1380/2013 (Common Fisheries Policy) щодо сталого відновлення водних ресурсів;

Практичне застосування: електронне  відстеження техніки (GPS, IoT), інтегроване планування робіт із  моніторингом впливу на донні та прибережні екосистеми, застосування  низькоударних земснарядів і енергоефективних очеретокосарок.

Стаття 913. Спецодяг та засоби безпеки

Забезпечується виробництво, сертифікація та використання спецодягу та індивідуальних засобів захисту для працівників рибного господарства, аквакультурних та марикультурних  підприємств.

Обов’язкове дотримання стандартів охорони праці, безпеки на воді, а також вимог щодо ергономіки та екологічної безпеки.

Впроваджується система обліку спецодягу та засобів індивідуального захисту для забезпечення контролю,  заміни та своєчасного оновлення засобів.

Гармонізація з:

Directive 89/686/EEC (PPE Directive), заміненою на Regulation (EU) 2016/425 щодо засобів індивідуального захисту;

EN ISO 13688 – вимоги до дизайну та ергономіки спецодягу;

EN ISO 20345 – взуття захисне для водних та прибережних робіт;

Практичне застосування: цифровий  облік персонального захисту, інтеграція RFID/QR-кодів для  простежуваності та термінів служби засобів захисту.

Стаття 914. Контроль, сертифікація та відповідальність

Держрибагентство та інші компетентні органи здійснюють:

контроль виробництва, сертифікації та використання допоміжних засобів рибного господарства;

перевірку відповідності обладнання, знарядь, плавзасобів, інвентарю та спецодягу нормам безпечності та  екологічної відповідності.

Вводиться обов’язковий електронний облік обладнання, знарядь та плавзасобів для забезпечення:

простежуваності від виробника до кінцевого користувача;

моніторингу технічного стану, термінів сертифікації та безпечної експлуатації;

інтеграції з цифровими платформами управління промислом та аквакультурою.

Порушення вимог цього розділу тягне за собою адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність  відповідно до законодавства України та в частині екологічної шкоди – норм ЄС (наприклад, Directive 2008/56/EC, Marine Strategy Framework Directive).

Гармонізація з:

CE Marking для обладнання, що підпадає під Директиву 2006/42/ЄС;

EN ISO 9001 – управління якістю виробництва та обслуговування;

EN ISO 14001 – екологічне управління та оцінка впливу на навколишнє середовище;

Практичне застосування: централізована електронна база даних обладнання, інтеграція з ERP/SCADA системами для рибного господарства, цифрові сертифікати та QR-коди на  кожному знарядді та плавзасобі.

Розділ XLI

ГРОМАДСЬКА УЧАСТЬ

 

Громадська участь у сфері рибного господарства має грунтуватися на принципах відкритості, прозорості, доступності інформації та інтеграції громадськості у процес прийняття  рішень.

Це відповідає:

Архуській конвенції (1998) – права громадян на доступ до екологічної інформації, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя у питаннях навколишнього  середовища;

Directive 2003/4/EC (право на доступ до екологічної інформації у ЄС);

Directive 2003/35/EC (залучення громадськості до процедур планування та прийняття рішень у сфері навколишнього середовища);

Regulation (EU) 1380/2013 – Common Fisheries Policy (CFP) та вимоги щодо прозорості та участі зацікавлених сторін у сфері рибного господарства.

Громадська участь підвищує  легітимність управлінських рішень, сприяє сталому використанню водних  ресурсів та контролю за дотриманням законодавства.

Механізми участі громадськості

Громадська рада при Держрибагентстві:

формування стратегій та програм у сфері рибного господарства;

надання експертних висновків щодо нормативних актів, планів управління водними біоресурсами та екологічних програм;

контроль виконання державних програм з охорони та відтворення водних ресурсів;

забезпечення зворотного зв’язку між державними органами, бізнесом, науковою спільнотою та громадськістю.

Електронні консультації:

впровадження онлайн-платформ для публічного обговорення проектів нормативних актів, стратегій та програм;

забезпечення подання зауважень та пропозицій громадськими організаціями, експертами та зацікавленими сторонами;

автоматична фіксація та публікація результатів консультацій для забезпечення прозорості.

Практичні дії:

інтеграція з державними порталами типу “Єдина електронна система охорони навколишнього середовища”;

застосування цифрових платформ із можливістю коментарів, анкетування та голосування за пріоритетні заходи;

збереження електронних логів та аудиту всіх внесених зауважень.

Відкриті реєстри та електронна публічність

Відкриті реєстри повинні містити:

видані дозволи та ліцензії на промисловий та любительський вилов;

розподіл квот та встановлені норми вилову;

інформацію про охоронні режими, буферні зони та охоронні заходи;

результати моніторингу стану водних біоресурсів та наукові дослідження;

статистику промислового вилову та аквакультурного виробництва.

Доступність та оновлення даних:

забезпечення відкритого онлайн-доступу, регулярне оновлення даних не рідше одного разу на квартал;

використання відкритих стандартів даних (Open Data, INSPIRE Directive 2007/2/EC) для сумісності з європейськими інформаційними системами.

Практичні дії:

інтеграція з європейськими системами типу EU Fisheries Data Collection Framework;

цифрові карти зон вилову та охорони, інтегровані з ГІС-платформами;

забезпечення API для доступу науковців та громадськості до даних у реальному часі.

Публічність дозволів, квот та режимів

Інформація про видані дозволи, квоти та режими використання водних ресурсів має бути повністю публічною, за винятком:

комерційної таємниці;

персональних даних (GDPR compliant).

Публічність дозволяє:

здійснювати громадський контроль за дотриманням законодавства;

запобігати незаконному вилову, браконьєрству та порушенням режимів використання водних ресурсів;

стимулювати відповідальність користувачів водних біоресурсів через прозорість і відкриті дані.

Практичні дії:

створення онлайн-бази даних про видані ліцензії з геоприв’язкою;

інтеграція з мобільними додатками для рибалок і громадських інспекторів;

щомісячна публікація статистики виконання квот.

Контроль за дотриманням прозорості та відкритості

Держрибагентство забезпечує:

аудит діяльності громадської ради;

контроль доступності та повноти інформації у відкритих реєстрах;

регулярний звіт про результати електронних консультацій та участі громадськості.

Порушення вимог цього розділу тягне відповідальність:

адміністративну (за недотримання прозорості та публічності інформації);

цивільну (шкода через обмеження доступу громадськості до екологічної інформації);

у разі умисного приховування інформації, кримінальну відповідальність.

Гармонізація з ЄС:

Directive 2003/35/EC – обов’язкова участь громадськості в оцінці планів і програм, що впливають на навколишнє середовище;

INSPIRE Directive 2007/2/EC – публічність геопросторових даних;

Regulation (EU) 1380/2013 – забезпечення прозорості та участі стейкхолдерів у сфері рибного господарства;

практика e-Participation у країнах ЄС: інтеграція з платформами громадських консультацій, цифрові громадські аудити та електронні звіти.

Стаття 908. Загальні положення

Розділ визначає принципи забезпечення участі громадськості, прозорості та відкритого доступу до  інформації у сфері рибного господарства.

Мета розділу: забезпечення реалізації прав громадян на доступ до інформації та участь у прийнятті рішень відповідно до Архуської конвенції, підвищення довіри між державними органами, рибогосподарськими підприємствами, науковою спільнотою та громадськістю, забезпечення відкритості процедур видачі дозволів, розподілу квот та контролю за станом водних біоресурсів.

Стаття 909. Участь громадськості

Громадська рада при Держрибагентстві забезпечує представництво інтересів громадськості, виробників, науковців та професійних асоціацій у формуванні та реалізації державної політики у сфері рибного господарства.

Громадська рада: бере участь у розробці стратегій, програм та нормативних актів, надає експертні висновки та рекомендації щодо управління водними біоресурсами, контролює виконання державних програм і заходів з охорони та відтворення водних біоресурсів.

Стаття 910. Електронні консультації та участь

Держрибагентство забезпечує  проведення електронних консультацій із зацікавленими сторонами щодо проектів нормативнно-правових актів, програм та планів управління водними біоресурсами.

Електронні консультації передбачають: подання зауважень та пропозицій громадськістю, відкритий доступ до матеріалів для обговорення, фіксацію та публікацію результатів консультацій.

Стаття 911. Відкриті реєстри та доступ до даних

Держрибагентство забезпечує ведення відкритих електронних реєстрів, що містять інформацію про: видані дозволи та ліцензії, квоти та норми вилову, режими охорони та використання водних об’єктів, результати державного моніторингу та наукових досліджень, статистику промислового та аквакультурного виробництва.

Відкриті реєстри доступні у режимі он-лайн та оновлюються не рідше одного разу на квартал.

Стаття 912. Публічність дозволів, квот та режимів

Інформація про видані дозволи, розподіл квот та встановлені режими використання водних ресурсів є публічною та доступною для всіх зацікавлених осіб, за винятком даних, що становлять комерційну таємницю або персональні дані.

Публічність дозволяє здійснювати контроль громадськості за дотриманням законодавства у сфері рибного  господарства та сприяє запобіганню незаконному вилову та порушенням  режимів використання водних ресурсів.

Стаття 913. Контроль за дотриманням прозорості та відкритості

Держрибагентство здійснює контроль за виконанням вимог цього розділу.

Порушення вимог щодо доступу до інформації та участі громадськості тягне відповідальність відповідно до законодавства України.

 

Розділ XLII

ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ, РЕНТА ТА ПЛАТА ЗА КОРИСТУВАННЯ РЕСУРСОМ

 

Економічне регулювання рибного господарства має забезпечувати баланс між фінансовою стабільністю держави та сталим використанням водних біоресурсів.

Основні принципи:

Прозорість і публічність розрахунку та сплати ренти і зборів;

Диференціація платежів залежно від екологічних стандартів та впливу на біорізноманіття;

Стимулювання інновацій та енергоефективних технологій;

Принцип “забруднювач платить” та користувач платить за ресурс”;

Гармонізація з положеннями Common Fisheries Policy (CFP, Regulation 1380/2013/EC), Directive 2003/96/EC (податкові стимули для сталого використання ресурсів), EU Green Deal та рекомендаціями FAO з економічного регулювання рибного сектору.

Рибна рента

Визначення та принципи

Рибна рента – це плата за користування водними біоресурсами, що належать народу України.

Вона визначається: за обсягом та видом вилову, продуктивністю аквакультурних об’єктів, площею водного об’єкта у користуванні, екологічними та економічними показниками, затвердженими урядом.

Диференціація та стимулювання

Зниження ренти для суб’єктів, які застосовують безпечні та енергоефективні технології;

Пільги для аквакультурних та промислових підприємств, що дотримуються EU Best Environmental Practices та принципів sustainable fishing;

Використання ренти для фінансування програм “blue growth” та інфраструктурних проектів у рибній галузі.

Гармонізація з ЄС:

CFP (Regulation 1380/2013/EC) передбачає справедливий поділ прибутку від рибного промислу та стимулювання сталого використання;

Directive 2003/96/EC дозволяє застосовувати податкові механізми та рентні ставки для екологічно чистих технологій.

Плата та збори за користування водними біоресурсами

Види платежів: збори за промисловий, любительський вилов, плата за традиційні рибопромислові господарства, збори за наукові, навчальні та рекреаційні заходи на водних об’єктах.

Принципи встановлення розмірів: нормативними актами, затвердженими урядом, диференціація ставок залежно від типу діяльності, екологічного впливу та соціального значення.

Гармонізація з ЄС: CFP та EU Data Collection Framework передбачають прозорість у нарахуванні зборів і ренти, застосування eco-labelling та eco-certification для стимулювання сталого вилову.

Механізм економічного стимулювання сталого вилову

Інструменти стимулювання: диференціація ренти залежно від дотримання екологічних норм, податкові пільги та субсидії для підприємств з низьким вуглецевим слідом, фінансування модернізації флоту та аквакультурних об’єктів із використанням енергоефективних технологій, надання грантів та підтримки для впровадження цифрових систем моніторингу та управління ресурсами (на зразок EU Fisheries Control System – FISHREG).

Практичне застосування:

суб’єкти, що впроваджують RAS  (recirculating aquaculture systems), IMTA (integrated multi-trophic  aquaculture), отримують знижку на ренту;

компанії, які використовують електричні або гібридні плавзасоби, зменшують екологічний податковий збір;

програмне забезпечення для контролю квот та вилову інтегрується із держреєстрами для простежуваності та обліку.

Використання надходжень

Цільове спрямування: охорона та відтворення водних біоресурсів, наукові дослідження та моніторинг екосистем, розвиток інфраструктури рибної галузі (порти, аквакультурні комплекси, приймальні пункти), реалізація програм сталого розвитку та міжнародних зобов’язань.

Гармонізація з ЄС:

CFP забезпечує фінансування фондів для підтримки рибного промислу та розвитку аквакультури;

EU Blue Economy Strategy – пріоритетне використання надходжень для “синього зростання” та екологічних проектів.

Контроль за сплатою ренти та платежів

Органи контролю: центральні та регіональні органи рибного господарства, електронний облік платежів через інтегровані платформи.

Механізми контролю: щоквартальні звіти платників ренти, автоматизований моніторинг відповідності вилову та сплати ренти, інтеграція з системами простежуваності (traceability) та цифрового контролю квот.

Відповідальність за порушення: накладення штрафів, анулювання дозволів на користування водними ресурсами, цивільна та кримінальна відповідальність у випадку умисного недоплати чи зловживань.

Гармонізація з ЄС:

CFP та EU Control Regulation (2019/1241/EC) передбачають суворий контроль та цифрову простежуваність вилову, ренти та квот;

впровадження систем електронного  моніторингу (VMS – Vessel Monitoring System) для інтегрованого контролю  фінансових та ресурсних потоків.

Стаття 914. Загальні положення

Розділ визначає принципи економічного регулювання рибного господарства, порядок нарахування та сплати ренти, зборів і платежів за користування водними біоресурсами, а також механізми стимулювання сталого використання ресурсів.

Економічне регулювання спрямоване на: забезпечення фінансової стабільності держави та інвестування у розвиток галузі, підтримку раціонального та сталого використання водних біоресурсів, стимулювання інновацій та впровадження екологічно безпечних технологій у промислі та аквакультурі.

Стаття 915. Рибна рента

Рибна рента встановлюється як плата за використання водних біоресурсів, що належать народу України.

Рибна рента розраховується залежно від: виду водних біоресурсів та кількості вилову, продуктивності аквакультурних установок, площі водного об’єкта у користуванні, інших економічних та екологічних показників, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рибна рента сплачується користувачами водних біоресурсів щоквартально або у строки, визначені договором користування.

Стаття 916. Плата та збори за користування водними біоресурсами

Плата за користування включає: збори за промисловий та любительський вилов, плату за спеціальні традиційно-рибопромислові господарства, збори за проведення наукових, навчальних та рекреаційних заходів на водних об’єктах.

Розмір плати встановлюється нормативними актами, що розробляються Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм відповідно до державної політики, сформованої Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, та затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 917. Механізм економічного стимулювання сталого вилову

Стимулювання здійснюється шляхом диференціації ренти та зборів за використання водних біоресурсів залежно від дотримання екологічних стандартів, надання податкових пільг та субсидій підприємствам, які впроваджують безпечні та енергоефективні технології, фінансування програм модернізації рибопромислового флоту та установок аквакультури, а також через запровадження механізмів заохочення користувачів, що забезпечують сталий промисел та дотримання вимог з охорони водних екосистем.

Критерії та умови стимулювання затверджуються Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, сформованою на підставі науково обгрунтованих матеріалів та аналітичних висновків, поданих Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентством).

Стаття 918. Використання надходжень

Надходження від ренти, платежів і зборів спрямовуються на: фінансування заходів з охорони та відтворення водних біоресурсів, підтримку наукових досліджень та моніторингу стану водних екосистем, розвиток інфраструктури рибної галузі, включно з портами, приймальними пунктами та аквакультурними комплексами, реалізацію програм сталого розвитку та міжнародних зобов’язань України.

Стаття 919. Контроль за сплатою ренти та платежів

Контроль за своєчасністю та  повнотою сплати ренти, зборів та платежів здійснюють центральні та регіональні органи рибного господарства.

Порушення правил сплати ренти та зборів тягне відповідальність відповідно до законодавства України,  включно з накладенням штрафів та анулюванням дозволів на користування  водними ресурсами.

 

Розділ XLIII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 920. Набрання чинності Кодексом рибного господарства України

Цей Кодекс набирає чинності через 12 місяців з дня його офіційного оприлюднення.

Протягом цього періоду Кабінет Міністрів України забезпечує розроблення та прийняття підзаконних актів, необхідних для реалізації положень Кодексу, включно з правилами ведення електронних реєстрів, системами електронного обліку та контролю квот і дозволів, методиками сертифікації фахівців і підприємств та процедурами  простежуваності риби та рибної продукції (traceability).

Усі державні органи, органи місцевого самоврядування, наукові установи та суб’єкти господарювання зобов’язані привести внутрішні нормативні документи, процедури та регламенти у відповідність до цього Кодексу.

Ця стаття забезпечує плавний перехід від чинного законодавства до нового Кодексу та гармонізація з нормами ЄС (Regulation (EC) No 1380/2013 –  Common Fisheries Policy; Regulation (EC) No 1224/2009 – Control  Regulation; Directive 2006/123/EC – Services in the internal market).

Стаття 921. Закони України, що втрачають чинність

З дня набрання чинності Кодексом втрачають чинність:

Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» № 3677-VI від 08.07.2011;

Закон України «Про аквакультуру» № 5293-VI від 18.09.2012;

Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» № 486-IV від 06.02.2003;

Закон № 2989-IX від 21.03.2023 про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання рибного господарства та аквакультури у частині, врегульованій цим Кодексом.

Скасування застарілих законів створює єдину правову базу для  екосистемного управління рибними ресурсами та гармонізації з нормами ЄС  (EC 1380/2013, EC 1005/2008).

Стаття 922. Закони України, що зберігають чинність, але підлягають узгодженню з Кодексом

Закони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, та підлягають приведенню у відповідність протягом 18 місяців.

До таких законів належать:

Природоресурсний та екологічний блок: Закон України «Про тваринний світ» № 2894-III; Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-XII; Водний кодекс  України № 213/95-ВР; Земельний кодекс України № 2768-III.

Ветеринарія, харчова безпека та держконтроль: Закон України «Про ветеринарну медицину» № 2498-XII; Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» № 771/97-ВР; Закон України «Про державний контроль за дотриманням  законодавства про харчові продукти…» № 2042-VIII.

Морське право, порти та міжнародні зобов’язання: Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» № 162/95-ВР; Закон України «Про морські порти України» № 4709-VI; Закон  України «Про транспорт» № 232/94-ВР; Закон України «Про міжнародні  договори України» № 1906-IV.

Інвестиції, ДПП, концесії: Закон України «Про державно-приватне партнерство» № 2404-VI; Закон України «Про концесію» № 155-IX; Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII; Закон України «Про стимулювання інвестиційних  проєктів із значними інвестиціями» № 1116-IX.

ЗЕД, митна справа, імпорт/експорт: Митний кодекс України № 4495-VI; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII; Закон України «Про державне регулювання імпорту  сільськогосподарської продукції» № 468/97-ВР.

Цифровізація та е-регулювання: Закон України «Про електронні довірчі послуги» № 2155-VIII; Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг»  № 851-IV; Закон України «Про публічні електронні реєстри» № 3448-IX.

Наука, інновації, біобезпека та ГМО: Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» № 848-VIII; Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні,  випробуванні, транспортуванні та використанні ГМО» № 1103-V.

Цією статею забезпечується гармонізація з нормами ЄС: Regulation (EC) No 1380/2013, Regulation (EC) No 1005/2008, Regulation (EC) No 1224/2009; принципи  ecosystem-based management (EBM) та traceability (Regulation (EU)  2017/2107).

Стаття 923. Підзаконні нормативно-правові акти, що підлягають перегляду або скасуванню

Кабінет Міністрів України протягом 18 місяців з дня набрання чинності Кодексом забезпечує перегляд, оновлення або  скасування всіх підзаконних актів у сфері рибного господарства, включно з актами щодо: режимів рибальства та квот, відтворення водних біоресурсів, сертифікації та простежуваності риби та рибної продукції (traceability), електронних реєстрів та е-обліку, спеціального використання водних об’єктів, промислових журналів.

Підзаконні акти, що суперечать цьому Кодексу, втрачають чинність автоматично.

Впроваджуються принципи EU IUU Control Regulation (EC) No 1005/2008 та Control Regulation (EC) No 1224/2009.

Стаття 924. Застосування чинних нормативно-правових актів до моменту їх оновлення

До затвердження нових підзаконних актів, передбачених Кодексом, чинні акти застосовуються лише в частині, що не суперечить цьому Кодексу та міжнародним зобов’язанням України.

Стаття 925. Перехідні положення щодо сертифікації фахівців у сфері рибного господарства

Фахівці, які на день набрання чинності Кодексу здійснюють професійну діяльність у галузі рибного господарства, аквакультури, рибопереробки, рибоохорони та контролю, зобов’язані пройти сертифікацію протягом 24 місяців.

Для суб’єктів малого підприємництва строк може бути продовжено на 12 місяців.

Після завершення перехідного періоду здійснення діяльності без сертифікації забороняється.

Сертифікація повинна відповідати міжнародним стандартам ISO 9001, ISO 14001, FAO Guidelines on Fisheries Training, та вимогам ЄС щодо компетенцій у рибному господарстві (Directive 2006/123/EC; Regulation (EU) 2017/2107).

Стаття 926. Дія чинних дозволів, договорів та ліцензій

Договори користування, дозволи, ліцензії та інші документи, видані до набрання чинності Кодексом, залишаються чинними до закінчення строку дії.

Переоформлення, продовження або внесення змін до таких документів здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, із застосуванням систем електронного обліку та traceability, відповідно до Regulation (EU) 2017/2107.

Стаття 927. Закони та акти, що продовжують дію після введення Кодексу

Після введення в дію цього Кодексу продовжують діяти:

Закони України, визначені у статті 922 цього Розділу;

Чинні міжнародні договори України, ратифіковані Верховною Радою;

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України – до моменту їх оновлення або скасування згідно вимог цього Кодексу.

Незворотній курс

сталого розвитку рибного господарства України

 

Кодекс рибного господарства України встановлює єдину системну правову основу для управління водними  біоресурсами, сталого розвитку рибної галузі, аквакультури, марикультури, рибопереробки та рибного ринку. Кодекс побудований на принципах екосистемного підходу, науково обґрунтованого управління, цифровізації та повної прозорості, з урахуванням міжнародних та  європейських стандартів.

Кодекс забезпечує:

Гармонізацію з Регламентом (ЄС) № 1380/2013 щодо Спільної рибальської політики (СРП), Регламентом (ЄС) № 1005/2008 про заборону IUU вилову та Регламентом (ЄС) № 1224/2009 щодо  контролю та забезпечення дотримання СРП.

Впровадження принципів сталого  вилову, обмеження вилову під час нересту та охорони біорізноманіття,  інтегроване управління водними ресурсами відповідно до Директиви  2008/56/ЄС (рамкова морська стратегія) та Директиви 2000/60/ЄС (рамкова  водна директива).

Гармонізацію із стандартами EU Green Deal щодо адаптації рибного господарства до зміни клімату,  CO₂-нейтральності флоту та енергоефективності.

Впровадження систем моніторингу та раннього реагування відповідно до FAO Climate Change and Fisheries Guidance, Директиви 2008/56/ЄС та Регламенту (ЄС) № 1380/2013.

Встановлення охоронних та буферних  зон у відповідності до принципів екологічної стійкості та Директиви 92/43/ЄЕС щодо збереження природних середовищ існування.

Просторове планування та використання водних територій, гармонізацію з морським просторовим  плануванням (MSP) відповідно до Директиви 2014/89/ЄС.

Зонування внутрішніх водойм та прибережних територій із пріоритетом охорони біорізноманіття, забезпечення продовольчої безпеки та економічно обґрунтованого розвитку  рибного господарства.

Інтегроване управління прибережними зонами (ICZM) згідно з Директивою 2007/60/ЄС та практиками ЄС.

Кодекс регламентує:

Розвиток інфраструктури та допоміжних засобів рибного господарства.

Використання обладнання та технологій аквакультури гармонізується з Директивою 2006/42/ЄС (машини), EN ISO 9001 (система якості) та EN ISO 14001 (екологічне управління).

Плавзасоби для рибного господарства та транспорт гармонізуються з Директивою 2009/45/ЄС та стандартами IMO/MARPOL.

Знаряддя лову та рибоводний інвентар відповідають принципам sustainable fishing gear (Директива 2008/56/ЄС, Регламент (ЄС) № 1380/2013).

Запроваджуються цифрові платформи для обліку, простежуваності та сертифікації обладнання та знарядь  (e-logbook, traceability systems) відповідно до Регламенту (ЄС) №  1224/2009.

Громадська участь

Прозорість та участь громадськості забезпечуються відповідно до Архуської конвенції та Директиви 2003/4/ЄС  про доступ до екологічної інформації.

Використовуються електронні консультації, відкриті реєстри та публічні платформи для участі зацікавлених сторін, відповідно до практики ЄС у сфері рибного  господарства та ICZM.

Економічне регулювання, рента та плата за користування ресурсом

Стимулюються інновації,  енергоефективні технології, модернізація флоту та аквакультурних  установок, впровадження digital traceability та eco-labeling систем  відповідно до Регламенту (ЄС) № 1224/2009 та практик EU Eco-Label.

Набрання чинності та адаптаційні механізми

Передбачено перехідний період для адаптації підзаконних актів, сертифікації фахівців та переоформлення дозволів.

Чинні міжнародні договори України та законодавство ЄС застосовуються як керівництво для гармонізації норм.

Кабінет Міністрів України забезпечує адаптацію нормативно-правових актів, електронних реєстрів, систем моніторингу та контролю до вимог Кодексу протягом 12–24 місяців після набрання чинності.

Системоутворюючі принципи та незворотність курсу

Кодекс є системоутворюючим, який:

Інтегрує національне законодавство, міжнародні стандарти та практики ЄС, забезпечує екосистемний підхід,  цифрову прозорість, сталий розвиток рибного господарства та підготовку  України до повної інтеграції у європейський рибний ринок до 2050 року.

Встановлює незворотний курс України на сталий, прозорий та інноваційний розвиток рибного господарства, забезпечуючи баланс економічних, екологічних та соціальних інтересів, охорону та відтворення водних біоресурсів, цифровізацію та інвестиційну  привабливість галузі.

Гарантує ефективне управління  водними екосистемами відповідно до Конвенції ООН з морського права, Рамкової водної директиви 2000/60/ЄС, Регламентів (EC) №1380/2013, 1005/2008, 1224/2009, Директив щодо аквакультури та принципів EU Green Deal, формуючи сучасну систему управління водними ресурсами, яка забезпечує продовольчу безпеку України, інтеграцію у європейський та світовий рибогосподарський простір та довготривалий результативний  розвиток галузі до 2050 року.

 

 

Додаток 1

ПАКЕТ

СУПРОВОДНИХ ДОКУМЕНТІВ ДО КОДЕКСУ

 

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

Обгрунтування необхідності прийняття акта

Рибне господарство України є стратегічною галуззю продовольчої безпеки, біологічної рівноваги водних  екосистем, міжнародної інтеграції та економічного розвитку. Чинна законодавча база галузі є фрагментованою, побудованою на окремих актах  1990-2000-х років, які не відповідають сучасним міжнародним стандартам, нормам Європейського Союзу та вимогам інноваційного розвитку аквакультури.

Станом на сьогодні в законодавстві:

існують численні колізії та дублювання між законами «Про рибне господарство», «Про аквакультуру», «Про охорону навколишнього природного середовища», Водним кодексом і Господарським  кодексом;

відсутня єдина система державного управління, прозорого контролю, моніторингу та простежуваності рибної продукції;

відсутні сучасні норми щодо цифровізації, електронних реєстрів, супутникового моніторингу, AI-контролю, технічного регулювання відповідно до Регламентів ЄС;

аквакультура регулюється фрагментарно, без уніфікації ветеринарних, екологічних та виробничих вимог;

не забезпечено виконання міжнародних зобов’язань, зокрема:

Угоди про асоціацію Україна-ЄС;

Common Fisheries Policy (CFP);

Регламенту (ЄС) № 1380/2013;

Регламенту контролю рибальства (ЄС) № 1224/2009;

Регламенту щодо IUU-риболовства (№ 1005/2008);

Кодексу відповідального рибальства FAO;

Угод ICCAT, GFCM, EIFAAC та інших.

У зв’язку з цим виникла необхідність створення уніфікованого, системного, єдиноцентричного кодифікованого акта, який:

встановлює єдині правила управління водними біоресурсами;

вводить цифрову екосистему рибного господарства;

забезпечує контроль та простежуваність на рівні ЄС;

визначає сучасні стандарти аквакультури й переробки;

забезпечує екологічну сталість і відновлення природних ресурсів.

Проєкт Кодексу рибного господарства України усуває існуючу фрагментарність, гармонізує законодавство з acquis ЄС та створює правову архітектуру для розвитку галузі в довгостроковій  перспективі до 2050 року.

Цілі і завдання прийняття акта

Основною метою прийняття Кодексу є:

створення сучасної законодавчої системи управління рибним господарством;

забезпечення невиснажливого та науково обґрунтованого використання водних біоресурсів;

повна інтеграція галузі у регуляторний простір Європейського Союзу;

розбудова конкурентної аквакультури та переробки риби;

цифровізація всіх процесів управління та контролю;

зміцнення продовольчої безпеки та екологічної стійкості України.

Серед ключових завдань:

Уніфікація законодавства – усунення застарілих норм, створення єдиної правової системи.

Імплементація норм ЄС, зокрема:

Регламент (ЄС) № 1380/2013 (CFP);

Регламент № 1224/2009 (контроль);

Регламент № 1005/2008 (IUU);

Регламент № 1069/2009 (побічні продукти);

Регламент № 853/2004 (харчові продукти);

Директиви ЄС щодо аквакультури, довкілля, здоров’я тварин.

Створення єдиної цифрової системи:

електронне ліцензування;

реєстри користувачів, суден, дозволів;

е-квитки та е-журнали рибалок;

системи простежуваності (traceability);

інтеграція із системами ЄС (VMS, AIS, CATCH).

Запровадження сучасної моделі контролю:

ризик-орієнтовані інспекції;

супутниковий моніторинг;

дрони, AI-аналіз, автоматизовані датчики в аквакультурі.

Екологічна модернізація:

захист нерестових зон;

сталий промисел;

відновлення запасів і екосистем;

зменшення впливу на довкілля.

Підтримка виробництва та експорту:

спрощення процедур;

стимулювання інвестицій;

високі стандарти якості й безпечності.

Гармонізація з міжнародними організаціями (FAO, GFCM, ICES).

Основні положення проєкту Кодексу

Кодекс включає:

основні принципи державної політики у сфері рибного господарства;

порядок управління, моніторингу, нагляду та контролю;

правила промислового, любительського та наукового рибальства;

режим використання водних біоресурсів;

комплексне регулювання аквакультури;

вимоги до рибопереробних підприємств і ринку продукції;

державну підтримку інновацій та інвестицій;

правила Traceability, HACCP, ISO 22000, BRC, MSC/ASC;

цифрові реєстри, електронний документообіг та моніторинг;

екологічні стандарти відповідно до Водної Рамкової Директиви 2000/60/ЄС;

процедури відповідальності – адміністративної, цивільної, кримінальної;

спеціальні розділи щодо біобезпеки, ветеринарних вимог та ветеринарної сертифікації;

перехідні та прикінцеві положення.

Стан нормативно-правового регулювання у сфері, яку пропонується врегулювати

Чинні закони України:

«Про рибне господарство…»  2012 р.;

«Про аквакультуру» 2012 р.;

«Про тваринний світ»;

«Про охорону навколишнього природного середовища»;

Водний кодекс України;

низка постанов КМУ та наказів.

Недоліки чинного регулювання:

застарілі процедури;

дублювання функцій органів;

відсутність цифрових інструментів;

неузгодженість з acquis ЄС;

складність для бізнесу та інвесторів;

недостатній контроль та низька ефективність покарань;

невідповідність стандартів якості продукції.

Кодекс повністю замінює фрагментовану систему єдиним системним актом.

Фінансово-економічне обгрунтування

Витрати держави на впровадження Кодексу включають:

створення та підтримку електронних систем та реєстрів;

модернізацію інспекційної служби;

інтеграцію до європейських систем простежуваності та моніторингу;

розробку підзаконних актів.

Очікувані економічні ефекти:

зростання рибної продукції на 40–60% до 2030 року;

збільшення експорту;

скорочення тіньового сектору мінімум на 60%;

зростання інвестицій у аквакультуру та переробку;

підвищення продовольчої безпеки.

Кодекс має позитивний макроекономічний ефект і не потребує додаткових витрат державного бюджету, окрім інституційної модернізації, яка здійснюється в рамках міжнародних програм і технічної допомоги.

Прогноз соціально-економічних та екологічних наслідків

Прийняття Кодексу забезпечить:

створення сучасної, прозорої та ефективної системи управління галуззю;

покращення екологічного стану водойм і біорізноманіття;

розвиток аквакультури та виробництва;

легалізацію рибальства й детінізацію ринку;

створення нових робочих місць у прибережних громадах;

зміцнення міжнародних позицій України у рибогосподарській політиці;

формування довгострокової моделі сталого розвитку.

Відповідність міжнародним зобов’язанням України

Проєкт повністю відповідає:

Угоді про асоціацію Україна – ЄС;

Common Fisheries Policy (CFP);

Регламентам ЄС № 1380/2013, 1224/2009, 1005/2008, 1069/2009, 853/2004, 854/2004;

Водній Рамковій Директиві 2000/60/ЄС;

Директивам щодо контролю, аквакультури, здоров’я та благополуччя риби;

Кодексу відповідального рибальства FAO;

міжнародним угодам GFCM, EU4Ocean, ICES, ICCAT.

Висновок

Прийняття Кодексу рибного господарства України є ключовим кроком для: модернізації рибного господарства, екологічної стійкості та відновлення ресурсів, інноваційного розвитку аквакультури (марикультури), інтеграції з європейським рибальським простором, зміцнення продовольчої безпеки та економіки держави.

Запропонований законопроєкт створює нову сучасну архітектуру управління природними ресурсами, базовану на міжнародних стандартах, цифрових технологіях, прозорості та відповідальності.

Додаток 2

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проєкту Закону України
 «Кодекс рибного господарства України»

1. Закони та нормативні акти, що підлягають скасуванню

 

№	Чинний нормативний  акт	Статус після ухвалення Кодексу	Пояснення
1	Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (1995 р.)	Втрачає чинність повністю	Норми інтегровані в Розділи II–VII Кодексу; замінено на європейську модель управління.
2	Закон України «Про аквакультуру» (2012 р.)	Втрачає чинність повністю	Всі норми імплементовані у Розділ X–XIV Кодексу згідно з стандартами ЄС.
3	Закон «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них»	Втрачає чинність	Норми про ринок, Traceability, HACCP інтегровано в Розділ XXI–XXII.
4	Постанова КМУ про ліміти та прогноз допустимого вилову	Скасовується, замінюється	Процедуру встановлено відповідно до CFP (Регламент (ЄС) № 1380/2013).
5	Накази щодо промислових правил рибальства	Скасовуються	Уніфіковано в новий Єдиний рибальський регламент.
6	Локальні порядки видачі дозволів	Скасовуються	Дозволи видаються через єдиний електронний реєстр.

 

2. Закони та акти, що підлягають змінам

 

№	Чинний акт	Характер змін	Відповідність ЄС
1	Водний кодекс України	Гармонізація термінів; водокористування; охоронні зони	Water Framework Directive 2000/60/ЄС
2	Закон «Про тваринний світ»	Статус водних біоресурсів; спецвикористання	CFP, FAO Code
3	Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»	Екосистемний підхід; морське планування	Marine Strategy Directive; MSP Directive
4	Закон «Про ліцензування»	Нова ліцензія для аквакультури і рибальства	Reg. 853/2004; 854/2004
5	Митний кодекс	CATCH, traceability	IUU Regulation 1005/2008
6	Закон «Про держрибконтроль»	Модель ЄС; інспекція	Reg. 1224/2009
7	Закон «Про ветеринарну медицину»	Норми аквакультури	Animal Health Law 2016/429

 

3. Норми, що інтегруються в Кодекс

 

Сфера	Що інтегровано	Джерело	Як перероблено
Охорона нерестових зон	Режими, строки, заборони	Накази, місцеві правила	Єдиний рибальський регламент, CFP
Дозволи	Порядки, інструкції	Постанови КМУ	Електронний модуль
Переробка	Ветеринарні правила	Накази	Гармонізація з ЄС HACCP
Аквакультура	Реєстрація, паспорти	Накази ДРА та ДПСС	Animal Health Law
Лімітний розподіл	Ліміти, квоти	Постанови	TACs & Quotas (CFP)

 

4. Нові норми Кодексу

 

№	Нова норма	Суть	Аналоги в ЄС
1	Єдині цифрові реєстри	Реєстр суден, фермерів, дозволів	Digital Fisheries Control
2	e-logbook	Облік уловів	Control Reg.
3	VMS + AIS + UAV	Моніторинг	EFCA
4	Traceability	QR-код, CATCH	IUU Reg.
5	Стандарти аквакультури	Біобезпека	Animal Health Law
6	Екологічні стандарти	Біотопи, зони	WFD
7	Енергоефективний флот	CO₂-нейтральність	Green Deal
8	Марикультура	Спеціальні правила	Aquaculture Guidelines
9	Інспекція рибальства	ЄС-модель	EFCA
10	Новий регламент рибальства	Заміна наказів	CFP

 

5. Відповідність Кодексу ЄС

 

Розділ Кодексу	Законодавство ЄС	Тип відповідності
Управління ресурсами	CFP Reg. 1380/2013	Повна гармонізація
Контроль	Reg. 1224/2009	Інституційна
IUU	Reg. 1005/2008	Повна імплементація
Аквакультура	Animal Health Law	Процедурна
Ринок і переробка	Reg. 853/2004	Гармонізація
Марикультура	Marine Strategy Directive	Адаптація
Довкілля	WFD	Екологічна
MSP	Directive 2014/89/ЄС	Повна відповідність
Прозорість	Aarhus Convention	Імплементація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

ДОРОЖНЯ КАРТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ КОДЕКСУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

1. Загальна мета
   Забезпечення повномасштабного запуску та практичної дії Кодексу рибного господарства України у правовому полі, діяльності органів влади, бізнесу, контролю та рибалок, у відповідності до вимог ЄС, FAO, ICCAT, GFCM та міжнародних угод.
2. Етапи імплементації

Етап I – Організаційно-правовий (0–6 місяців)

Відповідальні: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Держрибагентство

1. Прийняття підзаконних актів (приблизно 32 підзаконних акта):

Порядок видачі рибогосподарських дозволів.

Положення про державний рибогосподарський реєстр.

Порядок ведення електронного журналу суден і системи VMS.

Порядок сертифікації улову (EU Catch Certificate).

Перегляд правил промислу та любительського рибальства.

Нові санітарні правила для аквакультури.

2. Створення та запуск:

Національної інспекції рибного господарства (нова структура).

Державного електронного реєстру водних біоресурсів.

Національного центру моніторингу риболовної діяльності.

3. Гармонізація норм з:

Регламентом (ЄС) №1380/2013,

Регламентом (ЄС) №1005/2008 (IUU),

Регламентом (ЄС) №1224/2009 (контроль),

Директивою 2006/88/EC (аквакультура).

Етап II – Технічна імплементація (6-24 місяці)

Відповідальні: Держрибагентство, Мінцифра, Держекоінспекція, ДПСУ (морська охорона).

1. Запуск електронних систем:

Система моніторингу рибопромислових суден (VMS/GPS).

Електронні риболовні журнали (ERS).

Єдина система контролю та інспекцій.

2. Цифровізація:

«Кабінет рибалки».

«Кабінет аквакультурника».

API для судновласників.

3. Створення інфраструктури:

7 регіональних інспекційно-моніторингових центрів.

2 центральні лабораторії для аналізу продуктів рибальства.

Національний банк генетичних ресурсів водних біоресурсів.

4. Перший цикл кадрової реформи:

навчання 650 інспекторів;

сертифікація;

оновлення технічних засобів.

Етап III – Повномасштабне впровадження (24-48 місяців)

Відповідальні: Уряд, РНБО, Мінекономіки, органи рибоохорони.

1. Вступ у дію всіх норм Кодексу.
2. Інтеграція в європейську систему контролю рибальства.
3. Вихід на квоти в ЄС за окремими видами та наближення до європейських TAC/Quota систем.
4. Створення рибних біржових майданчиків.
5. Формування галузевої статистики за методологією Eurostat.
6. Інструменти моніторингу
7. Ключові показники (KPI):

o  100% електронна сертифікація улову.

o  зменшення браконьєрства на 60% за 3 роки;

o  повна відповідність Регламенту 1005/2008;

o  збільшення виробництва аквакультури на +35%;

o  підвищення експорту риби в ЄС у 3 рази.

2. Щорічні звіти уряду до ВРУ.
3. Моніторинг ЄС через Twinning/TAIEX.
4. Проміжна оцінка незалежними експертами FAO.
5. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

до проекту Кодексу рибного господарства України

 

1. Загальна вартість імплементації (2025–2029)

Компонент	Орієнтовні витрати	Джерела
Створення інспекції + обладнання	1,85 млрд грн	Бюджет, ЄС, міжнародні партнери
Цифровізація (реєстри, ERS, VMS)	820 млн грн	Мінцифра, EU IPA, Світовий банк
Лабораторії та наукові центри	1,2 млрд грн	ОДА, кошти проектів FAO
Підтримка аквакультури	400 млн грн/рік	Бюджет, гранти, фонди
Навчання та сертифікація персоналу	160 млн грн	TAIEX, Twinning
Комунікаційна кампанія	50 млн грн	Бюджет + донорські програми

 

2. Прогнозований економічний ефект
3. Збільшення обсягів аквакультури:

+120-150 тис. тонн/рік (після 5 років).

2. Легалізація та детінізація ринку риби:

 +10-12 млрд грн у бюджет щороку.

3. Зростання експорту в ЄС:

з 30 млн € – до 210 млн € / рік.

4. Науковий ефект:

біобезпека, контроль хвороб, прогнозування запасів.

5. Екологічний ефект:

відновлення популяцій осетрових, камбали, кефалі та інших видів.

3. Джерела фінансування

Державний бюджет України.

Інструменти передвступної допомоги ЄС (IPA).

TAIEX, Twinning, Horizon Europe.

FAO, Світовий банк, GEF.

Спецфонд за рахунок адміністративних зборів.

Цільові фонди розвитку при ОТГ.

III. КОМУНІКАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ

1. Мета

Сформувати розуміння, підтримку та навички застосування Кодексу серед ключових стейкхолдерів: рибалок, аквакультурників, інспекторів, бізнесу, громад, науковців і органів влади.

2. Цільові аудиторії

Промислові рибалки.

Любителі та спортивні рибалки (2,5 млн осіб).

Виробники аквакультури (близько 6 тис.).

Інспектори та працівники органів рибоохорони.

Судновласники.

Місцеві громади.

Освітні заклади та наукові інституції.

Громадські організації та екологічні ініціативи.

3. Основні інструменти комунікації
4. Офіційні брошури та посібники

«Як працює Кодекс рибного господарства».

«Посібник рибалки: нові правила».

«Аквакультура: довідник виробника».

«Порядок сертифікації улову та експорт у ЄС».

2. Публічні роз’яснення

прес-брифінги;

серія публікацій у ЗМІ;

соціальна реклама;

тематичні інфографіки;

відеоролики.

Навчання і тренінги

Програма перепідготовки інспекторів (72 години).

Курси для рибалок щодо електронного журналу.

Навчання аквакультурників щодо сертифікації та біобезпеки.

Регіональні семінари «Кодекс у дії».

4. Цифрові інструменти

Портал «Рибне господарство України».

Інтерактивна карта зон рибальства.

Чат-бот з правилами рибальства.

Відеоуроки, FAQ, база знань.

4. Календар реалізації

Період	Основні дії
0–3 міс	Перший пакет інформаційних матеріалів, запуск порталу
3–9 міс	Навчання інспекторів, кампанія для рибалок
9–18 міс	Регіональні семінари, інтеграція сервісів
18–36 міс	Оновлення інформаційних матеріалів, поглиблення аналітики

 

5. Оцінка ефективності

рівень користування порталом (к-ть відвідувань);

кількість користувачів електронних журналів;

зменшення скарг на незнання правил;

опитування сектору щодо розуміння норм Кодексу;

аудити ЄС щодо відповідності Регламентам.

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

ОФІЦІЙНА ТАБЛИЦЯ

 

Акт ЄС (acquis)	Предмет регулювання	Відповідні статті Кодексу України	Рівень відповідності	Коментарі
Регламент (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибальську політику (CFP)	Загальні принципи управління рибальством, сталий вилов, наука, контроль, рибальський флот	Ст. 1–38, 120–145, 300–355	Повна відповідність	Враховано всі основні принципи CFP, включено науку, TAC, планування, моніторинг
Регламент (ЄС) № 1005/2008 (IUU Regulation)	Запобігання незаконному, незадекларованому та нерегульованому рибальству	Ст. 400–455, 650–670	Повна відповідність	Включено сертифікацію улову, контроль експорту до ЄС
Регламент (ЄС) № 1224/2009 (Control Regulation)	Система контролю рибальства в ЄС: інспекції, ERS, VMS, звітування	Ст. 500–548, 600–725	Часткова відповідність	Потребує подальшої цифровізації та підзаконних актів
Регламент (ЄС) 2017/2403	Управління рибальством суден ЄС у міжнародних водах	Ст. 430–455	Повна відповідність	Україна імплементує положення про міжнародний промисел
Регламент (ЄС) № 2017/1004 (Data Collection Framework – DCF)	Збір біологічних і рибогосподарських даних	Ст. 145–180, 300–325	Повна відповідність	Створено національну систему збору даних
Регламент (ЄС) 2019/1241 (Technical Measures Regulation)	Технічні заходи: сітки, мінімальні розміри, сезонні заборони	Ст. 350–399	Часткова відповідність	Потрібні підзаконні акти і адаптація до Чорного моря
Регламент (ЄС) № 1069/2009 та 142/2011	Побічні продукти тваринного походження (риба, відходи)	Ст. 800–850	Повна відповідність	Відходи риби класифіковано згідно з ABP Categories 1–3
Регламент (ЄС) 2020/689, 2016/429 (Animal Health Law)	Біобезпека та здоров’я водних тварин	Ст. 720–780	Повна відповідність	Введено плани з біобезпеки та епізоотичний моніторинг
Директива 2006/88/EC	Вимоги для підприємств аквакультури, переміщення риб	Ст. 650–690	Повна відповідність	Передбачено реєстрацію та інспекцію господарств
Регламент (ЄС) 2021/1372	Комахи для кормів, правила виробництва інгредієнтів	Ст. 870–895	Часткова відповідність	Частина норм потребує адаптації технологічних стандартів
Регламент (ЄС) 767/2009, 183/2005	Кормові матеріали та безпечність кормів	Ст. 860–900	Повна відповідність	Прописані вимоги до інгредієнтів та контролю
Директива 2000/60/EC (Water Framework Directive)	Водна політика, охорона рибних середовищ	Ст. 900–920	Часткова відповідність	Потребує узгодження з Міндовкілля
Регламент (ЄС) 834/2007, 889/2008 (Organic Aquaculture)	Органічна аквакультура	Ст. 780–820	Часткова відповідність	Необхідні окремі стандарти в Україні
Регламент (ЄС) № 852/2004 (HACCP)	Гігієна харчових продуктів	Ст. 850–875	Повна відповідність	Включено HACCP для аквакультури та рибопереробки
Регламент (ЄС) № 178/2002 (General Food Law)	Безпечність харчових продуктів	Ст. 800–840	Повна відповідність	Прописано простежуваність “catch-to-market”

 

Коментар до Таблиці відповідності acquis ЄС

1. Повна імплементація ключових регламентів ЄС

Таблиця демонструє, що Кодекс рибного господарства України інтегрує та гармонізує положення основних  регламентів ЄС у сфері рибальства, аквакультури, контролю та  простежуваності:

Регламент (ЄС) №1380/2013 – Спільна рибальська політика (СРП);

Регламент (ЄС) №1224/2009 – Контроль та забезпечення дотримання СРП;

Регламент (ЄС) №1005/2008 – Заборона IUU вилову;

EU Animal Health Law 2016/429 – вимоги до здоров’я аквакультури.

Це забезпечує максимальну відповідність нормам ЄС та міжнародним зобов’язанням України.

2. Часткова відповідність та потреба в підзаконних актах

Деякі директиви та регламенти (наприклад, Technical Measures Regulation 2019/1241, Water Framework Directive 2000/60/EC, EU Organic Aquaculture Regulations) потребують додаткових підзаконних актів та локалізованих правил для повного  впровадження. Планується створення відповідних постанов Кабінету Міністрів України, наказів та електронних реєстрів протягом перехідного періоду (12–24 місяці).

3. Цифровізація та прозорість

Кодекс передбачає запровадження сучасних цифрових систем:

e-logbook (електронні журнали рибалки);

VMS, AIS та дрони для моніторингу;

Traceability systems та сертифікація CATCH.

Це дозволяє інтегрувати Україну у європейські системи контролю та обліку водних ресурсів, забезпечує відкритість, підзвітність та ефективний нагляд.

4. Гармонізація з екологічними стандартами

Імплементація норм:

Water Framework Directive 2000/60/EC;

Marine Strategy Directive 2008/56/EC;

EU Green Deal;

Директива 92/43/ЄЕС щодо збереження природних середовищ існування.

Це гарантує інтегрований екосистемний підхід, охорону біорізноманіття та стале використання водних ресурсів.

5. Перехідний період та інституційна адаптація

Повна відповідність acquis ЄС досягається поступово через:

Підзаконні акти та регламенти;

Створення електронних платформ для реєстрації та ліцензування;

Формування єдиної інспекції рибальства;

Впровадження національної системи моніторингу та контролю.

6. Стратегічне значення

Кодекс забезпечує уніфікацію національного законодавства з acquis ЄС, що:

Створює базу для інтеграції України у європейський рибогосподарський ринок;

Сприяє інноваціям та залученню інвестицій;

Підвищує ефективність управління водними екосистемами;

Гарантує продовольчу безпеку та довготривалий розвиток рибної галузі.

Цим Кодексом Україна утверджує свою незламну волю до відповідального та мудрого природокористування, приймає на себе високу місію збереження і примноження водних біоресурсів, утверджує європейські стандарти управління та відкриває шлях до невідворотного, сталого й переможного розвитку рибного господарства на благо нинішніх і прийдешніх поколінь та в ім’я довготривалого, сталого і гідн майбутнього Української держави.

ЗВЕРНЕННЯ

Шановні народні депутати України, члени Уряду, представники влади та керівництва державних інституцій!

 

Перед вами – Кодекс рибного господарства України. Документ, який не просто впорядковує галузь, а створює нову систему управління природними ресурсами, здатну забезпечити країні економічну стабільність, екологічну рівновагу та реальну інтеграцію до європейського простору.

Ми всі усвідомлюємо, що жодна реформа не відбудеться без політичної волі. І саме сьогодні рішення – у ваших руках.

Прийняття цього Кодексу означає:

захист водних біоресурсів, які виснажуються десятиліттями безсистемного управління;

модернізацію рибного флоту та переробки відповідно до стандартів ЄС для підвищення продовольчої безпеки і незалежності держави;

створення прозорих правил для боротьби з корупційними  зловживаннями;

впровадження цифрових інструментів контролю, які гарантують чесний та відповідальний промисел;

нові інвестиції, робочі місця, розвиток аквакультури та переробки;

Цей Кодекс – не про галузь. Цей Кодекс – про Україну, яка поважає свій природний ресурс і планує своє майбутнє.

Шановні державні діячі!

Від вашого рішення залежить, чи залишимо ми нашим дітям і онукам виснажені водойми або – живий, сталий, відповідально керований ресурс, який слугуватиме країні поколіннями.

Приймаючи Кодекс, ви закладаєте фундамент екологічної безпеки, економічної сили та європейської перспективи України.

Закликаємо вас підтримати його – в ім’я майбутнього нашої держави, в ім’я поколінь, що прийдуть після нас.