Проєкт. ТИЛІГУЛЬСЬКИЙ ЛИМАН ІДЕОЛОГІЯ ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ Адаптивний водообмін – управління природними ресурсами -колективне природоорієнтоване рибогосподарювання

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

 ПІЛОТНИЙ ПРОЄКТ
євроінтеграційної трансформації управління та відновлення лагунних екосистем
(базова модель для масштабування на інші лимани України)

  ТИЛІГУЛЬСЬКИЙ ЛИМАН

ІДЕОЛОГІЯ ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Адаптивний водообмін – управління природними ресурсами -колективне природоорієнтоване рибогосподарювання

 Київ – 2026

ПІЛОТНИЙ ПРОЄКТ
євроінтеграційної трансформації управління та відновлення лагунних екосистем
(базова модель для масштабування на інші лимани України)

  ТИЛІГУЛЬСЬКИЙ ЛИМАН

ІДЕОЛОГІЯ ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Адаптивний водообмін – управління природними ресурсами -колективне природоорієнтоване рибогосподарювання

 Ініціатор і базовий розробник проєкту:

Громадська рада при Держрибагентстві  

Розроблення концепції інтегрованого відновлення здійснювалося за участі:

Робочої групи з питань розвитку рибного господарства України

Фахівців у сфері рибного промислу, аквакультури, марикультури, СТРГ

Експертів у галузях: гідрології, екології, інженерії, біології, економіки, права, організації державного управління природними ресурсами, післявоєнної реабілітації, євроінтеграції

У взаємодії з:

Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України

Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

 

Територіальний партнер:

Коблівська об’єднана територіальна громада

 

Зміст

                                                                 Сторінка

 

	ТИЛІГУЛЬСЬКИЙ ЛИМАН ІДЕОЛОГІЯ ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ Адаптивний водообмін – управління природними ресурсами -колективне природоорієнтоване рибогосподарювання……	4
РОЗДІЛ I	ПРЕАМБУЛА……………………………………………………………………………………	4
РОЗДІЛ II	СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ КОНТЕКСТ ВІДНОВЛЕННЯ ЛАГУННИХ ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНИ……………………	6
РОЗДІЛ III	ФІЛОСОФІЯ ТА ПРИНЦИПИ ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ….	12
РОЗДІЛ IV	СИСТЕМНИЙ ДІАГНОЗ СТАНУ ЛИМАНУ……………………………………..	16
РОЗДІЛ V	АДАПТИВНИЙ ВОДОБМІН ЯК ЯДРО ВІДНОВЛЕННЯ…………………	23
РОЗДІЛ VI	ІНТЕГРОВАНЕ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ…………	36
РОЗДІЛ VII	ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ЯК ФУНКЦІЯ ЕКОСИСТЕМИ……………………..	41
РОЗДІЛ VIII	КОЛЕКТИВНЕ ПРИРОДООРІЄНТОВАНЕ ИБОГОСПОДАРЮВАННЯ…………………………………………………………………	47
РОЗДІЛ IX	ІНСТИТУЦІЙНА ТА УПРАВЛІНСЬКА АРХІТЕКТУРА……………………	73
РОЗДІЛ X	СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВИМІР………………………………………………	80
РОЗДІЛ ХI	ФІНАНСОВА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ЛОГІКА ВІДНОВЛЕННЯ…………	86
РОЗДІЛ XII	ЕТАПНІСТЬ І МАСШТАБУВАННЯ………………………………………………….	90
Додаток 1	ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ………………………………………………………………. .ЗВЕРНЕННЯ ДО ІНВЕСТОРІВ………………………………………………………….	96 97

  ПРОЄКТ КОНЦЕПЦІЇ
(експертна редакція для обговорення)

 ТИЛІГУЛЬСЬКИЙ ЛИМАН

ІДЕОЛОГІЯ ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Адаптивний водообмін – управління природними ресурсами -колективне природоорієнтоване рибогосподарювання

 РОЗДІЛ I.

ПРЕАМБУЛА

Документ підготовлено як концептуальну та аналітичну основу для експертного обговорення. Положення не є офіційною позицією будь-якого органу державної влади та не мають нормативного характеру

Україна перебуває у фазі глибокої трансформації, що охоплює не лише економіку та систему управління, а й саму філософію взаємодії з природними ресурсами. Євроінтеграційний курс держави означає перехід до екосистемної моделі розвитку, у якій довкілля, біорізноманіття, водні ресурси та сталий характер природокористування розглядаються як фундамент національної безпеки, відновлення країни та її довгострокової конкурентоспроможності, у тому  числі в умовах кліматичних змін.

У цій логіці лагунні екосистеми Причорномор’я набувають особливого значення як природні регулятори водного балансу, кліматичної стійкості, біопродуктивності та соціально-економічного розвитку прибережних територій.

У європейській  практиці саме лагуни розглядаються як пріоритетні об’єкти інтегрованого управління водними ресурсами, охорони біорізноманіття, реалізації Водної рамкової директиви ЄС, Морської стратегії та політик відновлення природних екосистем. Для України вони є одночасно зонами екологічної вразливості та потужного природного, соціального та економічного  потенціалу.

Стан більшості українських лиманів свідчить про системну кризу: порушення гідрологічних режимів, деградацію біоценозів, втрату рибопродуктивності, зростання солоності, фрагментацію управління та конфлікти користування. Багаторічна практика  розрізнених технічних, охоронних або галузевих рішень не забезпечила стійкого відновлення, оскільки не змінювала базову модель функціонування лагун як складних живих екосистем із власною динамікою, порогами стійкості та адаптивними механізмами.

У геостратегічному та євроінтеграційному вимірі відновлення Тилігульського лиману розглядається як ключовий крок у зміцненні екологічної, водної та продовольчої безпеки південного регіону України. Проєкт створює пілотну платформу для практичної імплементації європейських стандартів  інтегрованого управління водними ресурсами та охорони біорізноманіття, формуючи простір для наукової співпраці, міжнародних інвестицій і розвитку природоорієнтованих рішень у рамках спільної політики ЄС щодо  сталого розвитку та кліматичної адаптації.

Ця Ідеологія виходить із принципово іншого підходу. Відновлення лагунних екосистем розглядається не як повернення до окремих минулих станів і не як сукупність інженерних заходів, а як формування якісно нового, науково керованого екосистемного режиму, у межах якого вода, біоресурси, донні та прибережні комплекси, громади та їх економічна діяльність інтегруються в єдину адаптивну  соціо-екологічну систему.

Тилігульський лиман визначається як базова пілотна платформа для формування та апробації такої моделі. Його природні особливості, масштаб, історія гідротехнічних втручань, ступінь деградації та роль у розвитку регіону створюють унікальні умови для відпрацювання інтегрованого підходу, що поєднує адаптивний водообмін, відновлення біоценозів, природоорієнтоване рибогосподарювання, сучасні системи моніторингу та інституційну модель співуправління.

Метою цієї Ідеології є формування концептуальної, наукової та управлінської основи євроінтеграційної трансформації підходів до відновлення лагунних екосистем України. Документ покликаний слугувати рамкою для державної політики, цільових програм, проєктів відновлення, інвестиційних рішень і розвитку міжнародної наукової та фінансової співпраці.

 РОЗДІЛ II.

СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ КОНТЕКСТ ВІДНОВЛЕННЯ ЛАГУННИХ ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНИ

 Відновлення лагунних екосистем України розглядається в межах цієї Ідеології не як окреме природоохоронне завдання, а як складова системної трансформації державної політики у сфері довкілля, водних ресурсів і рибного господарства в контексті європейської інтеграції.

Євроінтеграційний курс України означає перехід до екосистемно орієнтованих, науково керованих і інституційно інтегрованих моделей управління, в яких природні системи розглядаються як основа довгострокової екологічної безпеки, економічної стійкості та соціального добробуту.

Лагунні екосистеми Причорномор’я, зокрема Тилігульський лиман, посідають особливе місце у цій трансформації. Вони одночасно є осередками біорізноманіття, зонами концентрації соціально-економічної активності, просторами кліматичної адаптації та природними регуляторами водних і біологічних процесів. Саме тому їх відновлення вимагає не фрагментарних рішень, а нової стратегічної рамки, що поєднує європейські екологічні стандарти, інтегроване управління ресурсами та довгострокову модель сталого розвитку.

Цей розділ визначає євроінтеграційний, стратегічний і концептуальний контекст Ідеології, окреслює місце лагунних екосистем у сучасній політиці України та формує підґрунтя для розгортання Тилігульського лиману як пілотної платформи нової державної моделі інтегрованого відновлення.

1. Євроінтеграція та місце відновлення лагунних екосистем у сучасній політиці України

Водна рамкова директива (WFD, Directive 2000/60/EC)

Водна рамкова директива ЄС встановлює інтегрований екосистемний підхід до управління усіма водними об’єктами, включно з переходовими та прибережними водами, якими є лагуни.  Директива визначає принципи басейнового управління, встановлює критерії «доброго екологічного стану» та зобов’язує держави впроваджувати моніторинг, адаптивне планування та заходи щодо підтримки природної продуктивності водних систем. У контексті Тилігульського лиману це  підкреслює необхідність поєднання управління водними ресурсами, біоресурсами та прибережними громадами в рамках єдиної інтегрованої  стратегії.

Морська рамкова директива (MSFD, Directive 2008/56/EC)

Морська рамкова директива ЄС визначає екосистемний підхід до управління морським середовищем та прибережними зонами. Вона орієнтована на збереження біорізноманіття, сталий рибний промисел і відновлення природних структур. Для лагун, як  прикордонних систем між морем і суходолом, директива акцентує необхідність координації дій у водах різних категорій та забезпечення гармонії між екологічною цінністю і економічною діяльністю.

Директива про об’єкти природного середовища (Habitats Directive, Directive 92/43/EEC)

Директива з охорони природних  середовищ і видів (Habitats Directive) визначає лагуни як особливо цінні природні середовища, що потребують охорони та управління для збереження рідкісних і характерних видів флори та фауни. Вона сприяє відновленню біоценозів і підкреслює важливість науково обґрунтованого управління  водними й прибережними екосистемами.

Директива про птахів (Birds Directive, Directive 2009/147/EC)

Директива ЄС щодо охорони птахів  захищає середовище існування водоплавних і прибережних видів, багато з  яких залежать від лагун. Для Тилігульського лиману це означає, що управління екосистемою має враховувати сезонні міграції, місця гніздування та нагулу, інтегруючи охорону видів у планування водообміну, зариблення та рекреаційної діяльності.

Директива Nitrates (91/676/EEC) та директива про контроль забруднення (Urban Waste Water Directive, 91/271/EEC)

Ці директиви забезпечують контроль  забруднення та регулюють антропогенний вплив на водні системи. Вони підкреслюють необхідність управління стоками, агропрактиками та міським впливом, що важливо для лагун, де надмірні добрива або стічні води  можуть змінювати солоність, водообмін і структуру біоценозів.

Євроінтеграційний курс України передбачає не лише гармонізацію законодавства, а й глибоку трансформацію підходів до управління природними ресурсами, охорони довкілля та розвитку рибного господарства. У центрі цієї трансформації перебуває перехід від галузевого, фрагментарного регулювання до інтегрованих екосистемних моделей, що поєднують екологічні, соціальні та економічні цілі.

Лагунні екосистеми Причорномор’я є одними з найбільш уразливих і водночас найбільш потенційно продуктивних природних систем України. У європейській практиці саме лагуни розглядаються як пріоритетні об’єкти інтегрованого управління водними ресурсами, збереження біорізноманіття, розвитку сталого рибного господарства та прибережних територій.

Відновлення українських лиманів у логіці євроінтеграції означає формування нової моделі: науково керованої, інституційно інтегрованої, екологічно відповідальної та соціально орієнтованої. Тилігульський лиман у межах цієї Ідеології розглядається як базова платформа для запуску такої трансформації.

2. Обґрунтування доцільності створення пілотного проєкту

Стан лагунних екосистем України характеризується накопиченням системних проблем: порушенням гідрологічних режимів, деградацією біоценозів, зниженням рибопродуктивності, інституційною розпорошеністю управління та конфліктами користування.

Фрагментарні заходи, зосереджені на окремих елементах (канали, зариблення, обмеження вилову, охоронні режими), не здатні забезпечити стале відновлення, оскільки не змінюють базову модель функціонування системи.

Пілотний проєкт інтегрованого відновлення Тилігульського лиману покликаний:

сформувати та апробувати нову екосистемну модель управління лагунними системами;

створити науково обґрунтовану платформу адаптивного управління;

відпрацювати інституційні та управлінські механізми співуправління;

підготувати масштабовану модель для інших лиманів України.

Пілотний характер проєкту дозволяє поєднати наукові дослідження, інженерні рішення, управлінські інновації та соціальне партнерство в межах єдиного інтегрованого процесу.

3. Тилігульський лиман як унікальна соціо-еколого-економічна система

Тилігульський лиман є складною природною системою, що поєднує морські та континентальні процеси, унікальні біоценози, традиційні форми природокористування та сучасні соціально-економічні функції.

Лиман виконує одночасно екологічні, рибогосподарські, кліматорегулювальні, рекреаційні та культурні функції. Він є простором взаємодії водних ресурсів, біорізноманіття, місцевих громад, господарської діяльності та природоохоронних режимів.

Саме ця багатовимірність зумовлює необхідність розглядати Тилігульський лиман не як окремий водний об’єкт, а як єдину соціо-еколого-економічну систему, що потребує інтегрованої моделі управління.

4. Національне та регіональне значення

На національному рівні Тилігульський лиман є одним із ключових елементів природної спадщини Причорномор’я, потенційною базою відновлення промислових та рекреаційних рибних ресурсів, осередком біорізноманіття та наукових досліджень.

На регіональному рівні лиман формує основу соціально-економічного розвитку прибережних громад, забезпечує зайнятість, рекреаційні можливості, локальні продовольчі ресурси та простір для розвитку природоорієнтованих видів діяльності.

Відновлення Тилігульського лиману має мультиплікативний ефект, поєднуючи екологічну безпеку, економічне відродження територій і формування нових управлінських стандартів.

5. Межі екосистеми: вода, біоресурси, громади, економіка

У межах цієї Ідеології екосистема Тилігульського лиману розглядається як цілісний простір взаємодії: водних мас та гідрологічних процесів, водних біоресурсів і трофічних ланцюгів, прибережних територій та ландшафтів, місцевих громад, користувачів та інших стейкхолдерів, економічної діяльності та інфраструктури.

Таке розуміння меж екосистеми виходить за рамки акваторії лиману й охоплює весь комплекс природних і соціальних процесів, що визначають його стан, продуктивність і стійкість.

6. Перехід від фрагментарних рішень до інтегрованого відновлення

Домінуюча практика управління лиманом базувалася на розрізнених рішеннях, спрямованих на окремі проблеми без урахування системних взаємозв’язків. Це призводило до накопичення екологічних ризиків, втрати керованості та зниження природної продуктивності.

Інтегроване відновлення означає перехід до моделі, в якій вода розглядається як ключовий регулятор екосистеми, біоресурси – як функція екологічних умов, рибогосподарство – як інструмент відновлення, управління – як адаптивний науково керований процес, громади – як співучасники, а не зовнішні користувачі.

7. Мета і завдання Ідеології

Метою Ідеології є формування науково обґрунтованої, євроінтеграційної моделі інтегрованого відновлення лагунних екосистем на прикладі Тилігульського лиману.

Основними завданнями є:

визначення філософії та принципів інтегрованого відновлення;

формування концепції адаптивного водообміну;

створення системи інтегрованого управління ресурсами;

обґрунтування природоорієнтованої моделі рибогосподарювання;

розроблення інституційної архітектури співуправління;

підготовка масштабованої національної моделі.

8. Призначення документа та його роль у формуванні політик і рішень

Ця Ідеологія є рамковим документом стратегічного рівня. Вона не підміняє собою наукові програми, технічні проєкти чи нормативні акти, але створює концептуальну основу для їх узгодженого формування.

Документ покликаний слугувати ідеологічною та методологічною базою державної політики щодо лагунних екосистем, концептуальною рамкою для розроблення програм і проєктів, платформою для міжвідомчої, наукової та громадської взаємодії, основою для євроінтеграційного позиціонування українських лагун.

Таким чином, Розділ формує стратегічну та євроінтеграційну рамку всієї Ідеології, закріплюючи розуміння лагунних екосистем як пріоритетних об’єктів державної політики, екологічної безпеки та сталого розвитку України. Аналіз європейських директив і практик, національного контексту та системних проблем управління доводить необхідність переходу від галузевого й фрагментарного регулювання до інтегрованої екосистемної моделі відновлення.

Тилігульський лиман у цій логіці позиціонується не лише як природний об’єкт відновлення, а як пілотна соціо-еколого-економічна платформа для апробації нової філософії управління водними системами, біоресурсами та прибережними територіями. Саме на цьому рівні формується підґрунтя для подальших розділів Ідеології, у яких розкриваються принципи, інституційна архітектура, фінансові механізми та поетапні моделі реалізації інтегрованого відновлення.

Розділ, таким чином, виконує роль концептуального мосту між євроінтеграційними зобов’язаннями України та практичним проєктуванням нової державної системи управління лагунними екосистемами.

Відновлення Тилігульського лиману в межах цієї Ідеології розглядається як акт стратегічної євроінтеграції, що переводить Україну від реактивного управління екологічними кризами до проактивної, науково керованої та екосистемно орієнтованої державної політики. Лагунні екосистеми постають не периферійними об’єктами охорони, а ядром нової моделі розвитку, в якій вода, біоресурси, громади та економіка об’єднуються в єдину систему сталого співіснування. Тилігульський лиман визначається як пілотна платформа впровадження європейських стандартів інтегрованого управління, що має закласти основи національної трансформації всієї політики щодо прибережних і водних екосистем України.

РОЗДІЛ III.

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРИНЦИПИ ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Відновлення Тилігульського лиману в межах цього Проєкту ґрунтується на переосмисленні ролі людини у водних екосистемах – від зовнішнього користувача та регулятора до відповідального учасника складної живої системи. Лиман розглядається не як інженерний об’єкт або ресурсна одиниця, а як цілісний, динамічний і адаптивний організм, стійкість якого формується взаємодією води, донних процесів, біорізноманіття, кліматичних чинників і соціально-економічного середовища.

Філософія інтегрованого відновлення виходить із того, що довгострокова екологічна, рибогосподарська та соціальна стабільність не може бути досягнута через фрагментарні технічні рішення. Вона потребує відновлення природних механізмів саморегуляції, узгодження людської діяльності з екологічними межами системи та побудови управління на основі наукових знань, адаптивності й участі громад.

Саме тому Розділ формує концептуальну та світоглядну основу Проєкту, визначаючи Тилігульський лиман як живу екосистему та закладаючи принципи, на яких надалі будуватимуться інституційні, управлінські, технологічні й фінансові рішення.

1. Лиман як жива адаптивна система

Тилігульський лиман розглядається як динамічна, жива та адаптивна екосистема, що охоплює водний об’єм, донні відклади, водні біоресурси, прибережні території та простір взаємодії з місцевими громадами. Це не сукупність окремих природних елементів, а цілісний організм, у якому фізичні, хімічні, біологічні та соціальні процеси формують єдине функціональне середовище.

Лиман функціонує за законами природної саморегуляції, де водообмін, солоність, кисневий режим, трофічні ланцюги та структура популяцій постійно змінюються під впливом як природних, так і антропогенних чинників. Його стан є результатом безперервного діалогу між морем і суходолом, кліматом і гідрологією, біорізноманіттям і людською діяльністю.

У цьому розумінні лиман постає не як «об’єкт використання» і не як «інженерна система регулювання», а як жива екосистема з власною логікою розвитку, межами стійкості та внутрішніми механізмами відновлення. Будь-яке втручання в його функціонування неминуче змінює всю систему взаємозв’язків, а не окремий параметр.

Відновлення і управління лиманом, відповідно, розглядаються як процес підтримки та посилення природних регуляторних механізмів, створення умов для самовідновлення, екологічної рівноваги та еволюційної адаптації екосистеми. Йдеться не про жорсткий технічний контроль і не про фрагментарні дії, а про формування простору, в якому лиман здатен відновлювати свою функціональну цілісність, природну продуктивність і довгострокову стійкість.

Таким чином, філософія «живої адаптивної системи» переводить відновлення Тилігульського лиману з логіки управління ресурсом у логіку співіснування з екосистемою, де роль людини полягає не в заміщенні природних процесів, а в їх розумному спрямуванні та охороні.

2. Природно-орієнтоване відновлення

Основний принцип інтегрованого відновлення полягає в переорієнтації з технологічного втручання на природно-орієнтовані рішення.

Це включає: адаптивний водообмін, що імітує природні цикли, відновлення полікультурної структури популяцій, охорону та поступове відновлення рідкісних і зниклих видів, мінімізацію техногенного навантаження на екосистему.

Природно-орієнтоване відновлення створює умови для стійкої продуктивності лиману, забезпечує відновлення кормових баз та сприяє адаптації аборигенних видів до нових умов.

3. Екосистемний і басейновий підхід

Відновлення Тилігульського лиману базується на екосистемному підході, що охоплює всі компоненти: воду, донні відклади, флору, фауну, громади та економічні функції.

Басейновий підхід передбачає координацію дій у межах усього водозбірного басейну, включно з впливами річок, підземних вод та Чорного моря.

Це дозволяє зменшити ризики деградації, підтримувати стабільний водообмін і забезпечити синхронізацію природних і соціально-економічних процесів.

4. Інтеграція екології, гідрології, біоресурсів, економіки та громад

Інтегроване відновлення передбачає синергію наукових дисциплін і соціальних процесів:

екологія та гідрологія формують наукову базу для відновлення водообміну, солоності та біоценозів;

біоресурси визначають стратегію відтворення рибних і молюскових популяцій;

економіка забезпечує сталий розвиток рибного промислу, марикультури та рекреації;

участь громад гарантує соціальну підтримку та ефективне колективне користування ресурсами.

Ця інтеграція відповідає принципам європейської практики управління лагунними та прибережними водами, закріпленим у Водній  рамковій директиві (Directive 2000/60/EC) та Морській рамковій директиві (Directive 2008/56/EC), які підкреслюють необхідність басейнового та екосистемного підходу, участі зацікавлених сторін та адаптивного управління.

5. Принципи інтегрованого відновлення

На основі світової практики та  європейських стандартів, інтегроване відновлення Тилігульського лиману  будується на наступних принципах:

Природна саморегуляція – відновлення процесів, що підтримують стабільність екосистеми.

Адаптивність – гнучке управління водними ресурсами та популяціями відповідно до сезонних і довгострокових змін.

Науковість і обґрунтованість – рішення приймаються на основі моніторингу, моделювання та експертної оцінки.

Обережність – мінімізація ризику негативного впливу на екосистему, врахування невизначеностей.

Участь користувачів та громад – спільне управління, включно з місцевими громадами та рибопромисловими структурами.

Примітка:

У екологічному законодавстві ЄС (Водна рамкова директива 2000/60/EC,  Морська рамкова директива 2008/56/EC) широко застосовується басейновий принцип управління, який передбачає координацію дій на рівні всього водозбірного басейну  для підтримки стабільності водних екосистем. У рибному господарстві  такого формального принципу немає, проте в межах цього проєкту він  використовується як науково-екологічний орієнтир, що дозволяє узгодити управління водообміном, гідрохімією та біоресурсами лиману, забезпечуючи стабільність і продуктивність екосистеми, а також інтеграцію рибогосподарської та соціальної  діяльності.

Таким чином, поєднання природної саморегуляції, адаптивного управління та екологічного басейнового підходу забезпечує науково обґрунтовану основу для стійкого, невиснажливого та ефективного відновлення Тилігульського лиману, з можливістю масштабування цієї моделі на інші лагуни України.

Викладена філософія та система принципів формують єдину методологічну основу інтегрованого відновлення Тилігульського лиману. Поєднання уявлення про лиман як живу адаптивну систему, природно-орієнтованого підходу, екосистемно-басейнового мислення та інтеграції науки, економіки і громад створює рамку, в межах якої всі подальші рішення розглядаються не ізольовано, а як елементи єдиного процесу відновлення. Саме ці принципи визначають логіку побудови інституційної моделі, системи управління, механізмів фінансування, просторового планування та етапності реалізації Проєкту. Вони переводять відновлення лиману з площини окремих заходів у площину довгострокової екосистемної політики.

Відновлення лиману можливе лише через підтримку природної саморегуляції, узгодження людської діяльності з екологічними межами та адаптивне, науково обґрунтоване управління.

Інтегроване відновлення поєднує екологію, біоресурси, економіку і   громади в єдину систему відповідальності за майбутнє екосистеми.

Це перехід від контролю над природою – до партнерства з нею.

РОЗДІЛ IV.

СИСТЕМНИЙ ДІАГНОЗ СТАНУ ЛИМАНУ

 Тилігульський лиман у цьому Проєкті розглядається не як сукупність окремих природних показників, а як жива багаторівнева система, у якій вода, донні середовища, біорізноманіття, кліматичні чинники та діяльність людини формують єдиний динамічний організм.

Системний діагноз є необхідним етапом переходу від інтуїтивного або фрагментарного управління до науково обґрунтованої екосистемної політики. Його завданням є не лише зафіксувати поточний стан лиману, а розкрити внутрішню логіку його функціонування, виявити порушені зв’язки, критичні параметри та межі стійкості.

Саме через системний аналіз гідрологічних, гідрохімічних, біологічних, морфологічних і соціально-економічних характеристик формується цілісне уявлення про причини деградації, потенціал самовідновлення та об’єктивні межі допустимого впливу.

Цей розділ є науково-методологічною основою всього Проєкту. Він переводить відновлення Тилігульського лиману з площини окремих заходів у площину довгострокового управління живою екосистемою, в межах якої всі подальші рішення розглядатимуться як елементи єдиного процесу відновлення.

1. Характеристика лиману

Тилігульський лиман є унікальною лагунною екосистемою Причорномор’я, що поєднує природні, соціальні та економічні функції. Для системного діагнозу та планування інтегрованого відновлення важливо мати повну характеристику його параметрів.

Гідрологічні параметри

Площа: приблизно 130 км²

Довжина – 52 км

Ширина – 0,2÷5,4 км

Відмітка рівня води –  на 0,4 м нижче рівня поверхні Чорного моря

Об’єм води: ~ 693 млн м³

Глибина: середня – 5,4 м, максимальна – 22,2 м;

Водообмін із Чорним морем:

раніше (до 1950 року) – природний та нерегулярний, з різкими сезонними коливаннями рівня та солоності

на даний час – через штучно побудований канал довжиною 3 км, ширино. 20 м., глибиною 0,4÷1 м.

Інженерні канали: існує штучний канал, що частково регулює водообмін, проте не відновлює природні цикли.

Акваторія північно-західної частини Чорного моря біля Тилігульського пересипу зазнає сильного впливу трансформованих річкових вод Дніпра та Південного Бугу, що надходять із Дніпровсько – Бузького лиману. Цей вплив досягає піку під час весняної повені в квітні–червні, збагачуючи регіон прісною водою та поживними речовинами.

Екологічне значення. Взаємодія річкових і морських вод створює сприятливі умови для біорізноманіття, але вимагає моніторингу через ризик евтрофікації під час повеней. Це робить регіон ключовим для сталого управління водними ресурсами в басейні Чорного моря.

2. Гідрохімічні параметри

Солоність Тилігульського лиману:

1970-1980 рр. – 5,5÷22 ‰ (промілле);

На даний час – 22÷24‰, в деяких зонах 30÷32‰

Солоність Чорного моря 17÷18‰

Вертикальний градієнт сягає 0,015÷0,056‰ на метр глибини.

Кисневий режим: ~ 90÷110% – достатній для виживання аборигенних видів у літній період, проте під льодом можливі локальні гіпоксичні зони.

Хімічний склад води: концентрації основних макро- та мікроелементів варіюються у межах, що впливають на продуктивність риб і молюсків.

Поживні речовини: надлишок азоту та фосфору в певні сезони сприяє евтрофікації.

3. Біологічні характеристики

Популяції риб: наявність аборигенних видів (короп, лин, судак), морських видів (бички, піленгас), зниклі види, частково відновлені через зариблення;

Полікультура угрупувань: різноманіття видів забезпечує стабільність екосистеми та регулює продуктивність;

Червонокнижні види: осетрові, стерлядь, рідкісні молюски та водорості;

Стан біоценозів: порушений через нерегулярний водообмін, техногенні впливи та нерегульоване рибогосподарювання.

4. Морфологія та географія

Дно лиману: піщано-мулисте, з окремими ділянками підвищеної твердості;

Пересипи та коси: природні бар’єри, що формують лагунну систему;

Берегова смуга: частково урбанізована, частково природна, із зонами рекреації та рибальства.

5. Соціо-економічні характеристики

Населення прибережних громад: активно залучене до рибного промислу, марикультури та рекреації;

Рибогосподарська діяльність: промисловий вилов, зариблення, марикультурні об’єкти, традиційні практики СТРГ;

Рекреація та туризм: пляжі, рибальські тури, екотуризм;

Залежність місцевої економіки від лиману: рибопродукція, робочі місця, місцеві бюджети.

Висновок

Ця характеристика забезпечує базу для системного аналізу стану лиману, визначення ключових порушень та меж допустимого впливу. Вона є необхідною передумовою для:

розробки адаптивного водообміну;

інтегрованого управління природними ресурсами;

відновлення рибних угрупувань;

формування стратегії колективного рибогосподарювання.

Примітка: 

Вказані параметри є орієнтиром для науково обґрунтованого управління та відповідають підходам Водної рамкової директиви ЄС (2000/60/EC) щодо  визначення стану водних об’єктів та меж допустимого антропогенного  впливу.

6. Природна модель функціонування

Тилігульський лиман є динамічною лагунною екосистемою, що характеризується природним водообміном із Чорним морем, сезонними  коливаннями солоності та рівня води, а також багаторівневою структурою  біоценозів.

Природна модель передбачає:

саморегуляцію рівнів води та солоності;

сезонні цикли народження, росту та відтоку популяцій риб і молюсків (після відновлення збалансованого гідрологічного режиму лиману та Чорного моря і створення керованої інженерної інфраструктури для регульованого відведення надлишкових об’ємів води з лиману в море через спеціально облаштований канал відтоку);

баланс між аборигенними та морськими видами, що підтримує стабільну продуктивність екосистеми;

взаємодію з прибережними громадами та територіями, які залежать від екологічних ресурсів лиману.

Відновлення лиману повинно базуватися на збереженні цієї природної моделі, відновленні саморегуляційних процесів і врахуванні довгострокових циклів екосистеми.

7. Ключові порушення

Системний аналіз демонструє, що основними чинниками деградації є:

Гідрологічні: штучні канали, нерегульований водообмін, фрагментарне з’єднання з морем;

Гідрохімічні: надмірна солоність у літній період, нерівномірне розподілення кисню, зміни рН і концентрацій поживних речовин;

Біологічні: порушення структури полікультурних угрупувань, витіснення аборигенних  видів морськими, зникнення рідкісних і червонокнижних видів;

Ресурсні: надмірний або нерегульований промисел, недостатнє зариблення та марикультурні втручання без екологічного обґрунтування;

Управлінські: фрагментарність рішень, відсутність інтегрованого підходу, слабка координація між державними органами та громадами.

Ці порушення створюють нестабільне середовище, у якому природні процеси не здатні відновлюватися самостійно.

8. Наслідки техногенних і фрагментарних втручань

Різкі коливання рівнів води та солоності → стрес для аборигенних видів, деградація кормової бази.

Порушення природних циклів → нерівномірний розвиток популяцій риб і молюсків.

Зменшення продуктивності екосистеми → зниження рибопромислового потенціалу та економічної користі для громад.

Втрата біорізноманіття → зменшення резистентності екосистеми до кліматичних та антропогенних впливів.

Ці наслідки демонструють необхідність інтегрованого підходу, включаючи адаптивне управління водними ресурсами, моніторинг біоресурсів і врахування соціально-економічних факторів.

9. Межі допустимого впливу

Для забезпечення стійкого функціонування лиману визначено ключові екологічні межі:

Солоність: не перевищувати рівень Чорного моря (≈17–18 промілле);

Рівень води: підтримка стабільних сезонних коливань, достатніх для підтримки біоценозів;

Кисневий режим: забезпечення концентрацій, необхідних для виживання риб та молюсків у зимовий та літній періоди;

Промислове навантаження: регульоване вилучення водних біоресурсів у межах відновлюваних запасів;

Гідрологічні втручання: лише керовані, науково обґрунтовані зміни водообміну.

Дотримання цих меж є обов’язковою умовою стабілізації та відновлення екосистеми.

10. Ризики бездіяльності

Відсутність системного втручання та інтегрованого управління означатиме подальший розвиток деградаційних процесів, які з часом можуть набути незворотного характеру. Порушені гідрологічні режими, зростаюча солоність, локальні гіпоксичні явища та фрагментація біоценозів поступово руйнують механізми природної саморегуляції лиману.

За сценарію бездіяльності:

деградація екосистеми може перейти критичні пороги, після яких природне відновлення стане неможливим або економічно неприйнятним;

продуктивність водних біоресурсів продовжить знижуватися, що призведе до втрати рибогосподарського потенціалу, зникнення аборигенних популяцій та спрощення трофічної структури екосистеми;

посиляться явища евтрофікації, заморів, локальних «мертвих зон» і біологічної нестабільності;

локальні громади поступово втратять ресурсну, економічну та соціальну основу, що підвищить рівень депресивності регіону, зменшить зайнятість і інвестиційну привабливість;

буде втрачено унікальне біорізноманіття лагуни та її природну резистентність (здатність витримувати впливи і не руйнуватися) до кліматичних і антропогенних впливів.

У стратегічному вимірі бездіяльність означає трансформацію Тилігульського лиману з живої продуктивної екосистеми у деградований водний об’єкт із постійною потребою у дорогих техногенних втручаннях без гарантії відновлення.

Саме тому цей розділ не лише фіксує стан лиману, а визначає точку неповернення, за якою відновлення змінюється ліквідацією наслідків. Він формує початкову рамку для переходу від діагнозу до дії – планування адаптивного водообміну, системи управління біоресурсами та комплексу інтегрованих заходів, що стають підґрунтям наступних розділів Проєкту.

11. Євроінтеграційний контекст

Хоча специфіка рибного господарства України відрізняється від формальних норм ЄС, принципи моніторингу, адаптивного управління та визначення екологічних меж відповідають підходам Водної рамкової директиви (Directive 2000/60/EC) та Директиви про охорону середовища (Habitats Directive 92/43/EEC)

Це дозволяє інтегрувати управління Тилігульським лиманом у спільний європейський екологічний простір, підвищуючи наукову обґрунтованість і прозорість рішень.

 

Проведений системний діагноз засвідчує, що сучасний стан Тилігульського лиману є наслідком тривалого порушення природної моделі функціонування, фрагментарних техногенних втручань та відсутності інтегрованого управління.

Виявлені гідрологічні, гідрохімічні, біологічні та управлінські дисбаланси формують нестійку екосистему, в якій природні процеси саморегуляції більше не здатні забезпечувати стабільність, продуктивність і відтворення біоресурсів.

Цей розділ фіксує не лише стан деградації, а й межі можливого відновлення: екологічні ліміти, критичні параметри та ризики бездіяльності. Саме вони стають вихідними умовами для побудови подальшої логіки Проєкту.

Таким чином, системний діагноз формує науково-управлінську основу для переходу від констатації проблем до проєктування рішень – адаптивного водообміну, інтегрованого управління ресурсами та поетапного відновлення екосистеми, що розкривається у наступних розділах.

 РОЗДІЛ V.

АДАПТИВНИЙ ВОДООБМІН ЯК ЯДРО ІНТЕГРОВАНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

 Тилігульський лиман є унікальною лагунною екосистемою, де вода виступає не просто середовищем існування, а фундаментальним регулятором усіх екологічних процесів. Підтримка природного водообміну та відновлення циклічності гідрологічних режимів є ключовою умовою стійкості біотопів, продуктивності водних ресурсів та здатності системи до саморегуляції.

Розділ присвячено концепції адаптивного водообміну – науково обґрунтованого підходу до управління гідрологічними процесами лиману, який інтегрує екологічні цілі, сезонні цикли, технічні можливості каналів і насосних станцій та механізми моніторингу. Ця концепція дозволяє не тільки відновлювати природну динаміку водних мас, а й підтримувати водний баланс, солонісний режим і продуктивність екосистеми на рівні, близькому до природного.

1. Вода як базовий регулятор лагунної екосистеми

Вода в Тилігульському лимані є не просто середовищем існування біоти, а фундаментальним регулятором усіх екологічних процесів. Гідрологічний режим визначає солоність, кисневий баланс, температурну динаміку, трофічні ланцюги, відтворення біоресурсів, структуру донних угрупувань та просторову організацію біоценозів.

Історично водообмін із морем забезпечував природне саморегулювання системи: видалення надлишкової солоності, відновлення кисневого режиму, оновлення видового складу та підтримку екосистемної продуктивності.

Будь-яка стратегія відновлення лиману, що не ставить водообмін у центр управління, не може вважатися екосистемною. Без керованого водообміну відновлення втрачає свою ефективність і екологічну цінність.

2. Природні цикли як основа функціонування лиману

Лагунні системи, такі як Тилігульський лиман, функціонують у режимі природних циклів, що визначаються сезонними, багаторічними та кліматичними факторами. Ці  цикли формують динамічну, але стабільну екологічну систему, здатну до  саморегуляції. Коливання рівнів води, періодичні прориви до моря, зміни  солоності, температури та кисневого режиму створюють умови для підтримки біологічного різноманіття та стійкості екосистеми.

Природні цикли забезпечують:

Періодичне оновлення водних мас – регулярне надходження морської води відновлює хімічний склад лиману, розбавляє забруднення та підтримує кисневий баланс.

Міграцію та рекрутацію водних біоресурсів – зміни рівня та солоності створюють сприятливі умови для розмноження риби, креветок та інших водних організмів, а також для їх сезонних  міграцій.

Перерозподіл донних відкладів – циклічні коливання води стимулюють перемішування донних осадів, що запобігає надмірному накопиченню органічних решток та евтрофікації.

Природне “перезавантаження” екосистеми – через повторювані цикли відновлюються трофічні ланцюги, стабілізуються взаємозв’язки між різними рівнями біоценозів і підтримується продуктивність лиману.

Додатково, циклічність впливає на гідрохімічні та фізіологічні процеси:

чергування високих і низьких рівнів води визначає концентрацію розчинених речовин і солоності;

сезонні підйоми води сприяють відновленню рослинності прибережної зони та водно-болотних угідь;

зміни температури і об’єму води  впливають на метаболізм донних організмів та рибу, визначаючи строки нересту та інтенсивність росту біоресурсів.

Порушення природних циклів є не менш небезпечним, ніж фізичне скорочення водообміну, оскільки руйнує механізми адаптації екосистеми. Зміна ритмів – наприклад, через постійні фіксовані гідротехнічні режими або незбалансовані водозабори – призводить до деградації біотопів, зниження продуктивності та втрати видового різноманіття.

Таким чином, відновлення циклічності водообміну та природних коливань є ключовим для інтегрованого управління Тилігульським лиманом і формування стійкої, саморегульованої екосистеми.

3. Обмеження інженерної моделі втручання

Традиційна інженерна логіка розглядає водообмін у лагунних системах як технічну операцію: подачу або скид води через канал з фіксованими параметрами. Такий підхід спрощує процес до фізичного переміщення води, ігноруючи складність лагунної екосистеми, її нелінійні реакції на зовнішні втручання та потребу у змінних, сезонно адаптованих режимах.

Фіксовані канали, постійні режими і жорсткі гідротехнічні схеми призводять до низки негативних наслідків:

Підміна природної динаміки технічною залежністю

Лиман втрачає здатність до саморегуляції: природні коливання рівня води, солоності та кисню стають неможливими. Наслідком є деградація біотопів, загибель чутливих видів і зниження біорізноманіття.

Зниження адаптивності системи

Екосистема стає вразливою до кліматичних коливань, посух і паводків.  Жорсткі режими водообміну не дозволяють системі компенсувати надлишок  або дефіцит води, що веде до збільшення екологічних ризиків.

Довгострокові екологічні та управлінські ризики:

накопичення донних відкладів і забруднень;

евтрофікація та нестача кисню у літній період;

підвищення солоності у внутрішніх ділянках;

потреба в постійному втручанні для підтримки рівнів і складу води.

Ігнорування нелінійних взаємозв’язків

Лиман є складною системою, де зміни одного параметра (наприклад, рівня  води) впливають на солоність, кисень, температуру та біотичні процеси. Інженерні фіксовані режими не враховують цих зв’язків, що може призвести до непередбачуваних екологічних наслідків.

Відсутність інтеграції з науковим моніторингом

Традиційна модель не передбачає системи спостереження і адаптивного  управління на основі даних про стан екосистеми. Результат – постійна корекція «після факту», що є економічно та екологічно неефективною.

Таким чином, інженерна інфраструктура може бути лише інструментом управління, а не моделлю  екосистемної регуляції. Канали, шлюзи та насосні станції повинні використовуватися як частина адаптивного водообміну, де технічні засоби підпорядковуються екологічним цілям і даним  наукового моніторингу. Такий підхід забезпечує не тільки фізичне  переміщення води, але й підтримку саморегуляції, продуктивності та стійкості лиману.

4. Концепція керованого адаптивного водообміну

Адаптивний водообмін розглядається як безперервний екологічний процес, що керується на основі наукових даних, системного моніторингу та  прогнозування. Його метою є не підтримка окремого ізольованого показника (рівня, солоності чи витрати води), а формування керованого діапазону екологічних станів, у межах якого екосистема зберігає здатність до саморегуляції, відновлення та розвитку.

У межах цієї концепції водообмін трактується як інструмент управління: гідрологічною динамікою, солонісним і кисневим режимами, біологічною продуктивністю, просторовою структурою біоценозів.

Таким чином, об’єктом управління є не канал або насос, а екосистемний стан лиману.

Керований діапазон екологічних станів

На відміну від інженерної моделі, що прагне стабілізувати систему в одному фіксованому режимі, адаптивний водообмін виходить з того, що лагунна екосистема природно функціонує у діапазоні змінних параметрів.

Формується поняття екологічно керованого коридору, який включає допустимі межі: рівня води, солоності, температури, концентрації кисню, прозорості та трофічного стану.

Завдання управління полягає не у “вирівнюванні” системи, а у підтримці її в межах екологічно безпечного простору, де зберігаються: механізми природної адаптації, репродуктивні цикли біоти, здатність до самоочищення.

Змінні режими з’єднання з морем

Керований адаптивний водообмін передбачає гнучке, змінне з’єднання лиману з морем, а не постійний канал з фіксованими параметрами.

Режими можуть включати: періодичні підпливи морської води, імпульсні промивні цикли, обмежений водообмін у періоди біологічної чутливості, аварійні режими у випадку дефіциту кисню, екстремальної солоності чи паводків.

Це дозволяє: керувати оновленням водних мас, регулювати солонісний баланс, активізувати процеси самоочищення, підтримувати міграційні коридори біоресурсів.

Сезонно орієнтовані сценарії

Адаптивний водообмін реалізується через систему сезонних сценаріїв, що враховують природні ритми екосистеми.

Наприклад:

весняний режим – стимулювання водообміну для зниження солоності, підвищення кисню, підтримки нерестових процесів;

літній режим – запобігання гіпоксії, контроль температурних і трофічних ризиків;

осінній режим – оновлення водних мас, винесення органічних надлишків;

зимовий режим – стабілізація рівнів, мінімальне втручання, підтримка гідрохімічної рівноваги.

Таким чином, управління водообміном інтегрується з біологічними циклами, а не протиставляється їм.

Екологічно допустимі межі втручання

Ключовим елементом концепції є встановлення екологічно допустимих меж втручання, які визначаються на основі гідрологічних і гідрохімічних даних, екологічних нормативів, моделей функціонування лиману, стану ключових біоіндикаторів.

Вони включають: граничні швидкості зміни рівня води. допустимі градієнти солоності, мінімальні концентрації кисню, обмеження втручань у критичні біологічні періоди.

Це переводить управління з режиму “експлуатації гідроспоруди” у режим екологічної регуляції.

Механізми корекції та зворотного зв’язку

Адаптивний водообмін неможливий без постійного циклу зворотного зв’язку: моніторинг → аналіз → прогноз → управлінське рішення → корекція режимів → оцінка результату.

Система включає мережу датчиків рівня, солоності, температури, кисню, періодичний біоекологічний моніторинг, аналітичну платформу та моделювання сценаріїв, механізми оперативної зміни режимів водообміну.

Таким чином формується жива система управління, здатна реагувати на зміни клімату, гідрології та стану екосистеми.

Концептуальний підсумок

Керований адаптивний водообмін – це не технічний захід, а екосистемна модель управління, у якій: інженерна інфраструктура підпорядкована екологічним цілям. режими не задаються раз і назавжди, а постійно коригуються, головним результатом є не обсяг води, а стійкість екосистеми.

Саме ця концепція формує ідеологічне ядро всього проєкту відновлення Тилігульського лиману.

5. Принципи адаптивного водообміну

Адаптивний водообмін ґрунтується на таких принципах:

екосистемна пріоритетність – гідрологічні рішення підпорядковані екологічним цілям;

адаптивність – режими змінюються залежно від стану системи;

наукова обґрунтованість – управління базується на даних, моделях і прогнозах;

обережність – втручання здійснюється в межах екологічно безпечних коридорів;

циклічність – відновлюються природні ритми функціонування;

зворотний зв’язок – кожне рішення коригується результатами моніторингу.

6. Водообмін як екологічний, а не технічний процес

У межах цієї Ідеології водообмін розглядається не як експлуатація гідротехнічної споруди, а як управління екосистемною функцією. Канал, насосна станція чи шлюз не є самоціллю, а лише інструментами  впливу на складну живу систему. Об’єктом управління стає не потік води  як такий, а сукупність екологічних процесів, що визначають  життєздатність лиману.

Зміна об’єкта управління: від гідротехніки до екосистеми

Традиційна модель управління зосереджена на підтримці заданих технічних параметрів: витрати, рівня, пропускної здатності. У межах інтегрованого відновлення Тилігульського лиману здійснюється принциповий зсув: від управління інфраструктурою → до управління екосистемними станами.

Об’єктом управління є: солонісний баланс як основа структури біоценозів, кисневий режим як умова життя і біохімічної рівноваги, просторово-часова динаміка біоценозів як показник екологічної цілісності, умови відтворення біоресурсів як інтегральний критерій ефективності.

Таким чином, технічні дії оцінюються не за обсягами води, а за їхнім впливом на екосистемні показники.

Водообмін як форма екологічної регуляції

У цьому підході водообмін виконує роль екологічного регулятора, що дозволяє керовано впливати на: хімічний склад води і донних відкладів, інтенсивність процесів самоочищення, просторовий розподіл біотопів, трофічну структуру та продуктивність екосистеми.

Він стає аналогом “фізіологічної  системи” лиману – механізмом, через який екосистема взаємодіє з морем,  реагує на кліматичні коливання і внутрішні дисбаланси.

Інтеграція водообміну в систему екосистемного управління

Водообмін у межах цієї моделі інтегрується в єдину систему управління, що включає: науковий моніторинг і біоіндикацію, гідрологічне та екологічне моделювання, адаптивне планування режимів, інституційну координацію та екологічний контроль.

Рішення про зміну режимів водообміну ухвалюються не за технічною доцільністю, а за екологічними сценаріями, що враховують стан біоти, сезонні цикли, ризики деградації та довгострокові цілі відновлення.

Екосистемні критерії ефективності

Ефективність водообміну оцінюється не кількістю перекачаної води, а досягненням таких результатів: стабілізація солонісних градієнтів, відновлення кисневого режиму, скорочення зон застою та гіпоксії, розширення площ біологічно продуктивних біотопів, відновлення нерестових і нагульних функцій лиману.

Це переводить управління з категорії експлуатації в категорію екосистемної реабілітації.

Перехід до науково керованої екосистемної трансформації

Саме такий підхід переводить відновлення Тилігульського лиману з режиму технічного обслуговування у режим науково керованої екосистемної трансформації.

Трансформації, де: інженерні рішення є похідними від екологічних цілей, управління здійснюється в режимі постійного навчання системи, результатом є не “працюючий канал”, а відновлена, продуктивна і стійка лагунна екосистема.

У цій моделі водообмін стає ядром  інтегрованого управління, через яке синхронізуються гідрологічні,  біологічні, просторові та інституційні процеси.

7. Водний баланс лиману

Розрахунок кількості води на рік, неоюхідної для підтримки середнього рівня та зменшення солоності.

ΔV=P+Qin​−Qout​−E

де:

P – опади, безпосередньо на акваторію лиману та 10% приток з площі водозбору 400 мм/м/²/рік плос 25% з площі водозбору, яка не впиталася у землю, а стекла до лиману.   Разом – це 500 мм/м²/рік.

Qin​ – притік із річок/моря – регулюватиметься гідроспорудою (насоси – канал).;

Qout​ – скид через канал – регулюватиметься скидною гідроспорудою (зливним, окремим каналом або трубопроводом великого діаметру);

E – випаровування – 130 000 000 х 1 м³/рік (випаровування) = 130 000 000 м³/рік.

Використовуючи цю формулу, можна розраховувати з достатньою точністю необхідні об’єми прокачування.

Розрахунок щорічного водообміну для очищення лиману:

Розрахунок кількості води, яку потрібно закачати в лиман (на протязі першого року для заповнення лиману з відмітки -0,4 м до відмітки 0 – рівені поверхні Чорного моря:

ΔV=P+Qin​−Qout​−E  

ΔV= (130 000 000 х 0,4 м об’єм води в лимані, який потрібно заповнити) + (130 000 000 х 1 м на випаровування) – (130 000 000 х 0,5 опади) = 117 000 000 м³/рік.  

365 днів/рік х 24 години х 3600 сек = 31 536 000 сек.

Розрахунок необхідного обєму подачи води в канал:

117 000 000 м³/рік : 31 536 000 сек/рік = ~ 3,7 м³/сек

Розрахунок щорічного водообміну для очищення лиману:

Визначаємо об’єм води, необхідний для розведення забруднень до допустимого рівня.

Формула:  

Qannual​=Vliman х (Ccurrent – Cacceptable) : ​​Ccurrent

де:

Ccurrent – поточна концентрація забруднень

Cacceptable​ – допустима.

Принципи адаптивного водообміну – додаємо принципи інтеграції з технічними засобами: насосні станції, змінні шлюзи, водоводи.

Мінімальний щорічний об’єм води для підтримки рівня води в лимані:

Випаровування – 130 000 000 м³/рік

Опади та поповнення лиману з водозбірного басейну:

130 000 000 х 0, 5 м = 65 000 000 м³/рік

Таким чином, щорічне забезпечення водообміну в обсязі близько 117 000 000 м³ дозволить не лише підтримувати нульовий баланс рівня води в лимані, але й створить умови для поступового, протягом 7-8 років, зниження солоності до рівня Чорного моря (≈17,5 ‰). Це, у свою чергу, формує об’єктивні передумови для поетапного відновлення екосистемних процесів і біологічної продуктивності Тилігульського лиману

Насосна станці водоподачи

Насосна станція: приблизна продуктивність, щоб мати можливість скидати надлишкову воду, контролювати рівні та солоність лиману. дорівнює ~ 5 м³/сек (3,7 м³/сек + 25% запас потужності).

Насосні станції повинні бути обладнані сертифікованими витратомірами для безперервного контролю фактичних витрат і обсягів води, що подається у лиман або скидається, з інтеграцією даних у систему моніторингу водообміну.

Потужність  насосів із параметрами Q – 5 м³|cек і  H – 2 м – 150-170 кВт.

Загальна потреба в електроенергії ~ 200 кВт.

Сонячна електростанція на 200 кВт. Площа панелей – 1200 м², площа майданчика 1200 м².  

Канал подачи води в лиман (існуючий): геометричні параметри (довжина 3 км, ширина 20 м., глибина 0,2-3 м.).

Канал (чи тробопровід) для викачування води з лиману – параметри будуть з’ясовані на наступних етапах розробки проєкту.

Розрахунки зменшення солоності води також будуть також наведені на наступних етапах розробки проєкту.

Сценарії водообміну: сезонні (літо/зима), міжрічні, у разі екстремальних опадів або посухи.

Інтеграція моніторингу: датчики солоності, рівня води, кисню; автоматизоване регулювання шлюзів.

Примітка щодо характеру розрахунків

Усі розрахунки, наведені в межах цього Проєкту, мають орієнтовний, концептуально-аналітичний характер і призначені для обґрунтування ідеології відновлення, формування інженерно-екологічних сценаріїв та попередньої оцінки масштабів  необхідних втручань.

Вони не є проєктно-кошторисною або  робочою документацією та не можуть використовуватися для безпосереднього будівництва чи експлуатації гідротехнічних споруд без проведення повномасштабних інженерних вишукувань, гідрологічних спостережень,  екологічної оцінки, моделювання та державної експертизи.

Остаточні параметри водообміну, інфраструктури та режимів управління мають визначатися на наступних етапах реалізації Проєкту на основі: спеціалізованих польових досліджень, багаторічних гідрологічних та гідрохімічних даних, екологічного моделювання, процедур оцінки впливу на довкілля.

Заключення

В умовах сучасних змін клімату та антропогенних впливів адаптивний водообмін є центральним елементом інтегрованого відновлення Тилігульського лиману. Використання каналів, водоводів та насосних станцій лише як інструментів, підпорядкованих екологічним цілям, забезпечує гнучкість управління і мінімізує довгострокові ризики деградації.

Реалізація концепції керованого водообміну передбачає:

відновлення природних циклів рівнів води та солоності;

інтеграцію наукового моніторингу і зворотного зв’язку у систему управління;

адаптивне використання технічних засобів для підтримки екологічно безпечних режимів.

Таким чином, водообмін у межах цієї стратегії перестає бути просто технічною операцією і стає керованим екологічним процесом, спрямованим на збереження і розвиток біорізноманіття, стабілізацію екосистемних функцій та довгострокову стійкість лиману.

Розділ створює концептуальну базу для подальших технічних і інженерних розрахунків,  які будуть деталізовані у наступних підрозділах.

Карта лиману із напрямками потоків.

 РОЗДІЛ VI.

ІНТЕГРОВАНЕ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ

Інтегроване управління Тилігульським лиманом сприймається як керована взаємодія з живою адаптивною системою, де вода, біоресурси, прибережні території та людська діяльність утворюють єдину динаміку. Це не сукупність окремих галузей, а цілісний  процес підтримки природних циклів, формування умов для самовідновлення та синхронізації соціально-економічних інтересів з екологічними межами.

Науково-аналітична платформа, постійний моніторинг і адаптивне прийняття рішень перетворюють управління на живий, гнучкий процес, де кожна дія перевіряється реакцією екосистеми та коригується відповідно до принципу  «екологія + громада + економіка».

1. Лиман як єдиний об’єкт управління

У межах цієї Ідеології Тилігульський лиман розглядається не як сукупність окремих ресурсів (вода, риба, території, рекреація), а як єдина соціо-еколого-економічна система.

Об’єктом управління є не окремі галузі, а: екосистема в цілому, гідрологічний режим як базовий регулятор, структура біоценозів і біоресурсів, взаємодія природних процесів і діяльності громад.

Такий підхід відповідає принципам Водної рамкової директиви ЄС (2000/60/EC) та Морської рамкової директиви (2008/56/EC), які закріплюють перехід від галузевого управління до інтегрованого управління водними та прибережними екосистемами.

Інтегроване управління Тилігульським лиманом означає: єдину систему цілей, узгоджені інструменти регулювання, спільну інформаційну та наукову базу, координацію державних органів, наукових інституцій і користувачів.

2. Науково-аналітична платформа як основа управління

Інтегроване управління неможливе без постійно діючої науково-аналітичної платформи, яка забезпечує перехід від адміністративного реагування до науково керованого процесу.

Така платформа має виконувати функції збору та систематизації гідрологічних, гідрохімічних і біологічних даних, екосистемного моделювання та прогнозування, оцінки ризиків і сценаріїв втручань, наукового супроводу управлінських рішень.

Вона стає інтелектуальним ядром інтегрованого управління та інструментом реалізації принципів «адаптивного менеджменту», закріплених у практиці ЄС у сфері водної  політики, охорони біорізноманіття та управління прибережними зонами.

3. Умови самовідновлення як стратегічна мета

Ціллю інтегрованого управління є не постійне «обслуговування» лиману, а створення умов, за яких екосистема здатна відновлюватися самостійно.

До таких умов належать:

стабілізований, адаптивно керований водообмін;

екологічно допустимі діапазони солоності та рівнів води;

відновлена структура полікультурних угрупувань;

наявність природних механізмів рекрутації та міграції видів;

зниження антропогенного тиску до меж екологічної стійкості, яке пов’язане з розорюванням земель водозбірної площі, деградацією прибережних територій, скидами стічних вод, засміченням та  надходженням агрохімікатів і нафтопродуктів, формує стійкий потік  забруднення, що безпосередньо впливає на гідрохімічний і біологічний  стан лиману.»

Інтегроване управління спрямоване не на заміщення природних процесів, а на їх відновлення та підтримку, що повністю відповідає логіці екосистемного підходу, закладеного в Habitats Directive (92/43/EEC) та Birds Directive (2009/147/EC).

4. Моніторинг, дані, сценарії та зворотний зв’язок

Основою адаптивного управління є безперервний екосистемний моніторинг.

Система моніторингу повинна охоплювати:

гідрологічні параметри (рівні, водообмін, температурні режими);

гідрохімічні показники (солоність, кисень, поживні речовини);

стан біоценозів (планктон, бентос, риба, молюски, ракоподбні, водорості, птахи);

соціально-економічні параметри використання ресурсу.

Зібрані дані формують основу для сценарного моделювання, раннього виявлення ризиків, корекції режимів водообміну, перегляду рибогосподарських та природоохоронних рішень.

Саме механізм постійного зворотного зв’язку перетворює управління лиманом на живий процес, а не на набір формальних процедур.

5. Адаптивне прийняття рішень

Управління Тилігульським лиманом пропонується здійснювати за моделлю адаптивного менеджменту, де кожне рішення:

має експериментально-науковий характер;

супроводжується моніторингом;

переглядається відповідно до реакції екосистеми.

Адаптивне прийняття рішень передбачає:

гнучкі режими водообміну;

змінні підходи до відтворення біоресурсів;

коригування допустимих навантажень;

інтеграцію позицій держави, науки та користувачів.

Цей підхід відповідає сучасній  європейській моделі управління водними та прибережними системами,  орієнтованій на процес, а не на разове проєктне рішення.

6. Інституційна інтеграція та євроінтеграційний контекст

Інтегроване управління потребує координації:

водної політики;

природоохоронних режимів;

рибогосподарського регулювання;

регіонального розвитку.

У європейській практиці це  реалізується через міжвідомчі механізми, басейнові ради, адміністрації  природоохоронних територій та платформи участі зацікавлених сторін.

Для Тилігульського лиману  інтегроване управління має стати пілотною інституційною моделлю, що  поєднує екологічне управління, відновлення біоресурсів і розвиток  громад.

7. Підвищення охоронного статусу як інструмент інтегрованого управління

З урахуванням унікальності Тилігульського лиману, його біорізноманіття, системної ролі у Причорномор’ї та стратегічного значення для відновлення лагунних екосистем України, доцільно розглядати можливість підвищення охоронного статусу шляхом трансформації Регіонального ландшафтного парку у Національний природний парк.

Такий крок забезпечить:

більш жорсткі та цілісні режими охорони;

інтеграцію в національну та європейську систему природоохоронних територій;

інституційне підсилення управління екосистемою;

розширення можливостей для міжнародних програм, фінансування та наукової співпраці;

правову основу для впровадження інтегрованої моделі управління.

У європейській практиці саме  національні парки та території мережі Natura 2000 є базовими платформами для екосистемного управління лагунами, прибережними зонами та  водно-болотними угіддями.

Підвищення статусу Тилігульського  лиману створює умови для перетворення його на пілотну євроінтеграційну  територію, де інтегроване управління водою, біоресурсами та соціальним  розвитком реалізується в інституційно закріпленій формі.

8. Значення розділу для всієї Ідеології

Цей розділ формує управлінську архітектуру всієї Ідеології.

Саме тут відновлення лиману переходить: від проєкту → до системи,

від втручання → до управління, від реакції → до прогнозування, від галузей → до екосистеми.

Цей розділ створює рамку, у межах  якої адаптивний водообмін, відновлення біоресурсів, участь громад і  природоохоронні режими поєднуються в єдину модель інтегрованого  відновлення.

Лиман у Проєкті розглядається як єдиний об’єкт управління, де природні процеси, біоресурси і діяльність громад  інтегруються в цілісну систему.

Адаптивне управління базується на  науково-аналітичній платформі, безперервному моніторингу та сценарному  моделюванні, що забезпечує гнучкість і превентивність рішень.

Основна мета – створення умов для  природного самовідновлення екосистеми, відновлення полікультурних угрупувань і екологічно допустимого водообміну.

Інституційна інтеграція, підвищення охоронного статусу та відповідність євроінтеграційним стандартам  формують правову та організаційну основу для ефективного управління.

Цей розділ перетворює відновлення лиману з проєктної і галузевої задачі на системну модель управління, що поєднує прогнозування, координацію та участь громад.

Тилігульський лиман – це жива система, де природа та людина взаємодіють у гармонії.

Інтегроване управління відновлює природні цикли, підтримує біорізноманіття та соціально-економічну стійкість.

Наука, спільнота та екологія об’єднані в єдину динамічну модель, здатну адаптуватися, прогнозувати та відновлюватися.

 РОЗДІЛ VII.

ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ЯК ФУНКЦІЯ ЕКОСИСТЕМИ

Тилігульський лиман розглядається в межах цієї Ідеології не як природний об’єкт у вузькому значенні, а як цілісна екосистемна форма життя, у якій біорізноманіття, гідрологія, геохімія та просторові процеси поєднані в єдину саморегульовану систему.

Водні біоресурси в такій системі не є автономною категорією управління. Вони є проявом внутрішнього стану екосистеми, її історії, ритмів, порогів стійкості та здатності до відновлення. Їхня динаміка відображає не ефективність експлуатації, а глибину або деградацію природних процесів.

Цей розділ виходить із фундаментального положення: неможливо управляти біоресурсами, не управляючи екосистемою, і неможливо «відновлювати» біоту в системі, екологічна логіка якої зруйнована. Втручання, спрямовані на окремі групи організмів, поза контекстом цілісності лагуни, неминуче трансформують її з живої природної системи у техногенну конструкцію.

У цьому сенсі Тилігульський лиман постає як простір екологічного вибору. Тут перетинаються питання наукової відповідальності, державної екологічної політики, міжпоколінної етики та безпеки розвитку. Біоресурси в цій логіці стають не метою управління, а мовою, якою екосистема «повідомляє» про допустимість або критичність людських рішень.

Саме тому даний розділ формує не програму використання, а доктрину взаємодії з великою приморською лагуною як із природною цінністю національного та міжнародного значення.

Від ресурсу до екосистемної функції

У межах цієї Ідеології водні  біоресурси Тилігульського лиману розглядаються не як об’єкт вилучення  або «рибогосподарський потенціал», а як похідна функція цілісної  екосистеми.

Риба, безхребетні, макрофіти, планктонні угруповання є не самодостатніми одиницями управління, а проявами гідрологічного режиму, солонісного  балансу, трофічної структури та просторової організації лиману.

Будь-які зміни у біоресурсах є наслідком, а не причиною процесів, що відбуваються у системі.
 Тому ключове питання цього розділу полягає не в тому, «яку рибу розводити», а в тому, яку екосистему держава створює або руйнує своїми управлінськими рішеннями.

1. Відновлення структури біоценозів: полікультура, а не продукція

Історично Тилігульський лиман формувався як складна полікультурна система, де співіснували морські, солонуватоводні та прісноводні комплекси. Його біоценози не будувалися навколо одного домінуючого виду, а функціонували як багаторівнева мережа трофічних, просторових і сезонних взаємозв’язків.

Відновлення біоресурсів у такій системі не може зводитися до зариблення або стимулювання окремих популяцій. Йдеться про відновлення: просторової мозаїки біотопів, солонісного градієнта, природних міграційних шляхів, трофічної багаторівневості, сезонної динаміки нересту та нагулу.

Полікультура в екосистемному сенсі означає не суму видів, а здатність системи самостійно формувати збалансовані угруповання.

2. Трансформація Тилігульського лиману

Тилігульський лиман є однією з  найбільших і найменш трансформованих лагун Північно-Західного  Причорномор’я. Це не просто водойма, а унікальна природна система, що сформувалася як затоплена морем долина річки Тилігул і зберегла складну мозаїку гідрологічних, хімічних і біологічних процесів, притаманних великим приморським лагунам.

За масштабом, просторовою організацією та рівнем збереженості природних структур Тилігульський лиман не має аналогів серед великих лагун Європи, що дійшли до XXI століття без повної господарської перебудови.

Саме тому він є не галузевим об’єктом, а простором державної відповідальності.

Тут проходить межа між ресурсом і цінністю.

Межа, де управлінське рішення перестає бути технічним і набуває  характеру екологічного акту з потенційно незворотними наслідками.

Тут управлінська помилка перестає бути помилкою і стає екологічним злочином за своїм ефектом.

У цьому сенсі Тилігульський лиман є тестом на екологічну зрілість держави.

3. Статус і винятковість: національна природна цінність

Тилігульський лиман є складовою  природно-заповідного фонду України та одним із найбільших лиманів Північно-Західного Причорномор’я. Він зберіг просторову цілісність,  морфологічну складність та внутрішню динаміку, втраченою для більшості  великих лагун Європи.

На відміну від переважної частини лиманів регіону, Тилігул не зазнав повної гідротехнічної реконструкції, масового зариблення та біотехнологічного конструювання. Саме ця стриманість втручання забезпечила його збереження як слабко порушеної  лагунної екосистеми.

Тилігульський лиман є не тільки об’єктом охорони, а й природною лабораторією – еталонною системою, здатною відображати функціонування великої приморської лагуни у природній логіці.

4. Національна цінність, а не ресурс

Ресурс існує – існує для вилучення.

Природна спадщина – існує для збереження.

Тилігульський лиман має значення не через потенційні тонни біомаси, а через збереженість масштабної лагунної екосистеми, яка: стабілізує регіональні природні процеси, підтримує біорізноманіття, акумулює наукове знання, формує екологічну безпеку, забезпечує міжпоколінну відповідальність.

Розгляд лиману як ресурсу неминуче веде до виправдання експериментів, інтродукцій та спрощення екосистеми.

Розгляд його як національної цінності вимагає пріоритету охорони процесів.

5. Межі допустимого втручання

Для Тилігульського лиману межа допустимого втручання повинна визначатися не економічною доцільністю, а критеріями: збереження екосистемної цілісності, підтримання природної динаміки, відтворюваності природних процесів.

Допустимими можуть бути лише: наукові дослідження та моніторинг;

реабілітаційні заходи, усунення наслідків попередніх порушень.

Будь-яка інтенсифікація,  біотехнологічне конструювання або експериментальне «підвищення  продуктивності» повинні розглядатися як потенційно недопустимі, доки їх  абсолютна екологічна безпечність не доведена на рівні державної наукової експертизи та суспільного консенсусу.

6. Гідрохімічна нестабільність як сигнал системної вразливості

Тилігульський лиман функціонує в  режимі нестійкої рівноваги. Для нього характерні різкі просторово-часові коливання солоності, температури, кисню, концентрацій азоту й фосфору.

Фактично в межах однієї водойми співіснують різні гідрохімічні системи.

Порушення біогенних циклів, накопичення фосфору, внутрішня регенерація органіки створюють умови для евтрофікації та гіпоксії.

Це не фон, а попереджувальний сигнал: лиман перебуває у зоні тонкої рівноваги.

7. Іхтіофауна як індикатор, а не об’єкт експлуатації

Історично в лимані фіксували до 60+ видів риб. До 1960-х він був майже прісноводним. Зростання солоності,  техногенний канал і деградація стоку зруйнували структуру іхтіофауни.

Сьогодні переважають дрібні солонуватоводні та інвазивні види. Промислові вилови майже зникли. Присутність червонокнижних і рідкісних видів надає іхтіофауні  природоохоронного, а не господарського статусу.

У таких умовах будь-яке зариблення є не «відновленням», а втручанням у нестійку систему.

8. Осетрові та камала калкан як індикатори провалу лагунної політики

Осетрові охороняються без середовищ існування.

Камбала калкан регулюється в морі при ліквідації лагунної фази.

Тилігульський лиман виведений із екологічної мережі.

Він перестає бути лагуною і перетворюється на інженерний резервуар.

Відсутність осетрових і калкана – це не біологічна проблема, а індикатор відсутності державної лагунної політики.

Висновок 

Водні біоресурси Тилігульського лиману є не метою управління, а відображенням стану екосистеми.

Тут неможливо «відновити рибу», не відновлюючи лагуну.

Тилігульський лиман є не рибним об’єктом.

Він є простором, де держава або захищає природну спадщину, або остаточно переводить її в категорію техногенного експерименту.

Тилігульський лиман – це останній рубіж державності в екологічному вимірі.

Заключні положення

Цей розділ фіксує принципову межу між двома моделями взаємодії з природою: моделлю використання та моделлю відповідальності. У першій водні біоресурси розглядаються як об’єкт управління, у другій – як відображення стану живої системи. Тилігульський лиман у межах цієї Ідеології однозначно віднесений до другої логіки.

Водні біоресурси тут не можуть бути відновлені адміністративним рішенням, технологічною операцією або галузевою програмою. Вони відновлюються лише разом із відновленням гідрологічних режимів, біогеохімічних циклів, просторової структури та природної динаміки лагуни. Будь-яка спроба діяти інакше означає не управління, а підміну екосистеми техногенною конструкцією.

Тилігульський лиман постає не як «рибний об’єкт», а як масштабна природна система, в якій держава стикається з необхідністю екологічного вибору. Саме тут управлінське рішення набуває характеру довготривалого екологічного акту з потенційно незворотними наслідками.

Тому водні біоресурси в цьому проєкті виступають:

не метою, а критерієм;

не об’єктом експлуатації, а індикатором цілісності;

не економічною категорією, а мовою, якою екосистема сигналізує про межі допустимого.

У цьому сенсі Тилігульський лиман є не лише природною спадщиною, а й простором перевірки екологічної зрілості держави. Тут вирішується не питання «продуктивності», а питання того, чи здатна держава мислити категоріями живих систем, міжпоколінної відповідальності та довгострокової екологічної безпеки.

Запропонований у цьому розділі підхід відповідає сучасним міжнародним уявленням про управління прибережними  та перехідними водними системами, де лагуни розглядаються як цілісні  екосистеми, а не як сукупність окремих ресурсів.

Саме така логіка  домінує сьогодні у політиках Європейського Союзу, програмах ООН та  провідних міжнародних природоохоронних ініціативах, які фокусуються на відновленні природних процесів, збереженні біорізноманіття та підвищенні стійкості екосистем до кліматичних і антропогенних викликів.

У цьому вимірі проєкт відновлення Тилігульського лиману може розглядатися як пілотна платформа впровадження в Україні сучасної екосистемної парадигми управління  приморськими лагунами.

Такий підхід відкриває можливості для міжнародної наукової співпраці, участі в транснаціональних екологічних програмах та залучення донорської підтримки, орієнтованої на відновлення природного  капіталу, екосистемних послуг і довгострокової екологічної безпеки  регіону.

РОЗДІЛ VIII.

КОЛЕКТИВНЕ ПРИРОДООРІЄНТОВАНЕ РИБОГОСПОДАРЮВАННЯ

Тилігульський лиман є унікальною лагунною екосистемою загальнонаціонального значення, що відіграє ключову роль у формуванні біорізноманіття та природної рибопродуктивності. Його значення виходить далеко за межі простого водного ресурсу: лиман функціонує як природний регулятор гідрологічних і екологічних  процесів, а також є основою для розвитку рибного господарства, рекреації та наукового моніторингу.

Стратегічне використання Тилігульського лиману вимагає інтегрованого природоорієнтованого підходу, що поєднує екологічну стабільність з економічною ефективністю. Відновлення екосистеми лиману та забезпечення її природної саморегуляції є передумовою для максимальної реалізації рибогосподарського потенціалу водойми. Наукові дослідження підтверджують, що збалансоване використання природних ресурсів сприяє підвищенню біологічної продуктивності, стабілізації видового складу риб та збереженню водного  середовища.

Державна політика у сфері рибного господарства та продовольчої безпеки спрямована на стале використання водних біоресурсів, розвиток внутрішнього виробництва рибопродукції та забезпечення  продовольчого суверенітету України. У цьому контексті колективні моделі  користування спеціально-технічними рибогосподарськими групами (СТРГ) на  Тилігульському лимані виступають як ефективний механізм реалізації  державних стратегій: вони дозволяють об’єднати виробничий потенціал  рибопромислових та рибогосподарських підприємств, науковців,  громадськість та органи влади в єдину кооперативну систему управління  ресурсами.

Колективні підходи до господарювання забезпечують екологічну безпеку, зменшують антропогенний тиск на екосистему та створюють умови для  природного відновлення рибних ресурсів. Водночас вони забезпечують економічну доцільність та соціальну справедливість, стимулюючи розвиток прибережних громад, створення робочих місць, підвищення якості продукції та прозорість розподілу ресурсів.

Таким чином, впровадження  колективного природоорієнтованого рибогосподарювання на Тилігульському лимані стане не лише засобом ефективного використання водних біоресурсів, а й інструментом відновлення екосистеми, збереження біорізноманіття та формування національної продовольчої безпеки.

Цей розділ покликаний надати теоретично-наукове та практичне обґрунтування доцільності реалізації рибогосподарського потенціалу лиману на усі 100%, але виключно після його повного екологічного відновлення, демонструючи, як природоорієнтований підхід може стати моделлю сталого розвитку для всієї галузі рибного господарства України.

1.   Спеціальні традиційні рибопромислові господарства (СТРГ) Тилігульського лиману та принципи колективного природоорієнтованого рибогосподарювання

Загальна характеристика СТРГ Тилігульського лиману

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства Тилігульського лиману (СТРГ-ТЛ) повинні стати особливою формою рибогосподарської діяльності, спрямованою на збереження унікальної лагунної екосистеми, підтримку біорізноманіття та традиційного промислу місцевих громад. Діяльність СТРГ-ТЛ не передбачає аквакультури чи контрольованого вирощування риби, а здійснюється у публічно-правовому режимі з дотриманням екологічних норм та адаптованих до локальних умов режимів промислу, розроблених на підставі науково біологічного обгрунтування..

Мета СТРГ-ТЛ:

забезпечення відновлення природних рибопродуктивних циклів лиману після екологічних втручань;

створення правового режиму спеціального доступу до водних біоресурсів лиману, відокремленого від промислового рибальства;

інтеграція традиційного рибного промислу у політику сталого розвитку прибережних громад;

підтримка локальної економіки через збереження традиційних занять і культурної спадщини прибережних рибалок.

СТРГ-ТЛ функціонують як організовані системи традиційного природокористування, забезпечуючи замкнений відтворювальний цикл рибних популяцій  Тилігульського лиману, контроль за дотриманням екологічних норм та інтеграцію господарської діяльності з відновлювальними заходами.

Правовий статус та критерії СТРГ Тилігульського лиману

СТРГ-ТЛ здійснюють спеціальне використання водних біоресурсів Тилігульського лиману, не претендуючи на права власності на водойму чи берегову лінію. Їх діяльність визначається законами України та міжнародними зобов’язаннями щодо сталого рибальства.

Критерії віднесення до СТРГ-ТЛ:

використання традиційних знарядь лову, характерних саме для Тилігульського лиману, які не шкодять природному відтворенню риби;

ведення промислу у межах історично сформованих прибережних та лиманних зон;

забезпечення екологічної стійкості унікальної лагунної екосистеми;

залучення місцевих рибалок для передачі знань та підтримки традиційного промислу.

Державне визнання здійснюється через Державний реєстр СТРГ-ТЛ, з урахуванням наукових висновків щодо допустимого обсягу вилову та екологічного стану лиману.

Особливий режим доступу та права СТРГ Тилігульського лиману

Для збереження традиційного промислу Тилігульського лиману встановлюється особливий режим доступу до водних біоресурсів, який враховує екологічну чутливість лагуни:

пріоритетний доступ до традиційних промислових ділянок лиману;

сезонні обмеження, що відповідають природним нерестовим і нагульним періодам;

види риби та обсяги вилову, екологічно обґрунтовані для Тилігульського лиману;

виключення масштабного вилову індустріальними знаряддями та суднами.

СТРГ-ТЛ матимуть право на спеціальне використання водних бворесурсів, державну підтримку та маркування продукції як «традиційний  промисел Тилігульського лиману». Вони зобов’язані вести звітність,  дотримуватися екологічних правил та сприяти відтворенню традиційних  знань місцевих громад.

Екологічна, соціальна та економічна роль СТРГ Тилігульського лиману

Екологічна роль:

збереження унікальних нерестовищ та кормових угідь;

зниження антропогенного навантаження на водні ресурси лагуни;

підтримка природної структури популяцій риби;

участь у моніторингу стану водного середовища та адаптивному управлінні ресурсами.

Соціальна та культурна роль:

збереження традиційного способу життя прибережних громад;

передача знань і практик молодому поколінню;

розвиток місцевої економіки через короткі ланцюги постачання та підтримку гастрономічних традицій лиману.

Економічна роль:

оптимізація використання водних площ та ресурсів лиману;

координація діяльності кооперативів для максимізації продуктивності;

створення робочих місць у вилові, переробці та логістиці рибопродукції.

Принципи колективного природоорієнтованого рибогосподарювання на Тилігульському лимані

Екологічна відповідальність:

планування видового складу рибних ресурсів лиману;

адаптивні програми зариблення з урахуванням природних циклів;

моніторинг гідрохімії, солоності, кисню та антропогенного впливу.

Економічна ефективність:

інтеграція вилову, вирощування у садках та зариблення;

збільшення річного обсягу рибопродукції;

створення робочих місць у громадах Тилігульського лиману.

Соціальна справедливість:

участь місцевих жителів у плануванні та реалізації заходів;

інтеграція знань рибалок, науковців та підприємців;

формування відповідального ставлення до екосистеми.

Інноваційність та науково-обґрунтовані рішення:

використання сучасних технологій інкубації та садкового вирощування;

моделювання чисельності та видової структури риб лиману;

аналітика та цифрові платформи для моніторингу та прогнозування екосистеми.

Підсумок

Запровадження СТРГ-ТЛ на основі колективного природоорієнтованого рибогосподарювання дозволить:

відновити та зберегти унікальну екосистему Тилігульського лиману;

максимально використати його рибогосподарський і рибопромисловий  потенціал після відновлення;

забезпечити соціально-економічні вигоди для прибережних громад;

інтегрувати традиційні знання у науково-обґрунтоване управління ресурсами.

Ця модель забезпечить сталий, екологічно безпечний та соціально справедливий рибний промисел саме на Тилігульському лимані, сумісний з міжнародними та європейськими стандартами управління водними біоресурсами.

3. Модель колективного користування СТРГ на Тилігульському лимані

Модель колективного користування спеціальними традиційними рибопромисловими господарствами на Тилігульському лимані повинна формуватися як інтегрована екосистемна рибогосподарська система, що поєднує природне відтворення, контрольоване вирощування, промисловий вилов, переробку та рекреаційно-освітні функції.

Її ключова ідея – перетворення Тилігульського лиману після екологічного відновлення на саморегульований рибогосподарський комплекс, у якому кожен елемент інфраструктури працює не ізольовано, а як частина єдиного відтворювального циклу: екосистема → формування промислових стад → інкубація → вирощування → зариблення → промисел → переробка →  реінвестування у відновлення.

Структура рибогосподарської інфраструктури Тилігульського лиману

Формування промислових стад лиману

Формування рибопромислових стад Тилігульського лиману базується на науково визначеній видовій структурі (яка була сто років тому), що відповідає його лагунній природі, солонісному режиму та кормовій базі.

Основні завдання цього блоку:

відновлення історично притаманних лиману видів;

формування екологічно збалансованих популяцій;

підтримка стабільної вікової структури;

досягнення природної рибопродуктивності як основи сталого промислу.

Промислові стада розглядаються не як «ресурс для вилову», а як керований біологічний капітал Тилігульського лиману, що формується через поєднання природного нересту та керованого підселення.

Інкубаційні центри та відтворювальна інфраструктура

На прибережній зоні Тилігульського лиману необхідно створити мережу інкубаційно-вирощувальних господарств, інтегрованих у загальну систему СТРГ.

Їх функції: інкубація ікри аборигенних та екологічно допустимих видів, вирощування личинки та малька, селекційний відбір, підтримка генетичного різноманіття, формування адаптованого до умов лиману рибопосадкового матеріалу.

Інкубаційні господарства стануть біологічною основою сталого розвитку Тилігульського лиману, оскільки знімуть залежність від зовнішніх постачальників зарибку та забезпечать повний внутрішній цикл відтворення.

Вирощування зарибку та система підселення

Вирощування зарибку здійснюється у: спеціалізованих берегових басейнах, відгороджених прибережних водоймах, лагунних мікросистемах лиману.

Після досягнення біологічно обґрунтованих параметрів зарибок спрямовуватиметь на: зариблення у вільні акваторії Тилігульського лиману для поповнення промислових стад та екологічну реабілітацію деградованих ділянок.

Таким чином формуватиметься безперервний цикл підтримки рибопродуктивності лиману, що не руйнує природні процеси, а підсилює їх.

Вольне випасання та садкове вирощування

На Тилігульському лимані передбачається поєднання вольного випасання у відкритій акваторії, садкового вирощування, вирощування у відгороджених затоках та прибережних водоймах.

Це дозволить регулювати щільність біомаси, зменшити тиск на природні стада, створювати стабільну систему відновлення і використання біоресурсів Тилігульського лиману, без порушення екологічного балансу та з урахуванням різних екологічних ніш лиману.

Садкові та напіввідкриті системи повинні розглядатися як інструмент управління продуктивністю, а не як заміна природної екосистеми.

Переробка, зберігання та логістика

Інфраструктура СТРГ Тилігульського лиману повинна включати: локальні рибопереробні цехи, холодильні та морозильні комплекси, центри первинної доробки, кооперативні логістичні вузли.

Це забезпечить скорочення втрат продукції, додану вартість у прибережних громадах, формування регіонального бренду продукції Тилігульського лиману, вихід на внутрішні та експортні ринки.

Інфраструктура аквакультури, освіти та рекреації

Модель передбачає створення демонстраційних господарств, навчальних платформ, польових лабораторій, еколого-рибогосподарських маршрутів.

Тилігульський лиман розглядається як відкрита екосистемна академія, де поєднуються промисел, наука, освіта, екотуризм і підготовка кадрів для всієї галузі.

Функціональні блоки управління СТРГ Тилігульського лиману

Науково-аналітична платформа лиману

Створюється постійно діюча міждисциплінарна платформа, що забезпечить моніторинг гідрології, гідрохімії, солоності, кисневого режиму, оцінку чисельності та структури популяцій, прогнозування рибопродуктивності, екосистемне моделювання сценаріїв розвитку.

Це перетворює Тилігульський лиман на керований природний комплекс, а не стихійний об’єкт промислу.

Центр координації кооперативного об’єднання

Центр координації забезпечить інтеграцію СТРГ, аквакультурних, переробних та наукових структур, планування зариблення і вилову, синхронізацію інфраструктурних проєктів, взаємодію з органами державної влади та громадами.

Центр виступатиме операційним мозком рибогосподарської системи Тилігульського лиману.

Система контролю, звітності та прозорого управління

Формується єдина система обліку біоресурсів, електронної звітності, фінансової прозорості, екологічного аудиту.

Це створить довіру, керованість і державну керовану відповідальність усієї системи СТРГ.

Підсумкова концепція розділу

Модель колективного користування СТРГ на Тилігульському лимані сформує замкнений відтворювальний цикл, екосистемно інтегровану економіку, новий тип державного рибогосподарського об’єкта.

Тилігульський лиман у цій моделі – не просто місце вилову, а національна рибогосподарська платформа відновлення, виробництва, науки та регіонального розвитку.

4. Інтеграція промислу, аквакультури та рекреаційних функцій

Інтеграція промислу, природоорієнтованої аквакультури та рекреаційно-освітніх функцій на Тилігульському лимані розглядається як ключовий елемент формування багатофункціональної екосистемної моделі, у якій лиман функціонує не лише як рибогосподарський об’єкт, а як комплексний природний, соціально-економічний та культурний простір. Такий підхід дозволить зменшити тиск на природні ресурси, диверсифікувати джерела доходів і підвищити загальну стійкість території.

Поєднання промислу з природоорієнтованою аквакультурою та марикультурними підходами

На Тилігульському лимані промисел  водних біоресурсів інтегрується з елементами природоорієнтованої марикультури, адаптованої до унікальних гідрологічних, солонісних і трофічних умов лиманної екосистеми. Йдеться не про індустріальне вирощування, а про формування керованого біопродуктивного простору, у якому природні популяції, підселення,  контрольоване утримання та екологічно вибірковий вилов функціонують як  єдина система.

Таке поєднання дозволяє розподіляти рибогосподарське навантаження між різними екологічними зонами лиману, знижувати тиск на природні нерестові та нагульні угіддя, стабілізувати структуру біоценозів та підтримувати відновлювальну здатність екосистеми, спрямовувати біопродуктивні процеси лиману у контрольоване, науково кероване русло.

Інтегрована модель дає можливість гнучко реагувати на сезонні коливання солоності, рівня води та кормової  бази, характерні саме для Тилігульського лиману, і використовувати їх як фактори управління, а не як ризики.

Використання прибережних водойм і контрольованих зон лиману

Важливою складовою інтегрованої  системи є залучення прибережних водойм, лиманних заток, проток і штучно відновлених водних ділянок до процесів відтворення та екологічної  підтримки біоресурсів Тилігульського лиману.

Такі зони виконують функції:

вирощування рибопосадкового матеріалу, адаптованого до локальних умов лиману;

формування резервних популяцій і страхових біогруп;

екологічної реабілітації окремих видів і трофічних ланок;

зменшення навантаження на відкриту акваторію лиману у критичні періоди.

Контрольоване використання  прибережних водойм та окремих ділянок лиману для садкових і напіввільних форм утримання дозволяє регулювати щільність біомаси, підтримувати  стабільну просторову структуру популяцій та ефективно використовувати  різні екологічні ніші Тилігульського лиману без порушення його природної динаміки.

Інтеграція рекреаційних, освітніх та екотуристичних функцій

Тилігульський лиман розглядається  не лише як виробнича система, а як публічний природний простір загальнонаціонального значення. Інтеграція рибогосподарської діяльності з рекреаційними та освітніми функціями спрямована на підвищення суспільної цінності лиману, формування екологічної культури та залучення громадськості до процесів його збереження.

У межах моделі передбачається розвиток:

екологічного туризму, орієнтованого на спостереження за природними процесами лиману, традиційним промислом і відновленими екосистемами;

освітніх платформ, польових лабораторій та демонстраційних ділянок для студентів, науковців і фахівців;

програм громадського моніторингу та екоосвіти;

культурно-просвітницьких ініціатив, пов’язаних із традиціями лиманного природокористування.

Такі функції формують навколо  Тилігульського лиману багаторівневу систему суспільної взаємодії, у якій рибогосподарська діяльність стає частиною ширшої екосистемної,  освітньої та культурної місії.

Синергетичний ефект інтегрованої моделі

Поєднання промислу, природоорієнтованої аквакультури та рекреаційних функцій створює на Тилігульському лимані синергетичну модель, у якій кожен елемент підсилює інші:

екологічні заходи підвищують стабільність рибопродуктивності;

рибогосподарська діяльність забезпечує економічну основу утримання екосистеми;

рекреаційні та освітні функції формують суспільну підтримку та довгострокову політичну стійкість проєкту.

У такій системі Тилігульський лиман перестає бути вузько галузевим об’єктом і трансформується у комплексну модель природоорієнтованого розвитку, де відновлення екосистеми, раціональне використання біоресурсів та суспільна користь утворюють єдину стратегічну рамку.

5. Відтворення та зариблення (у логіці СТРГ та норм ЄС)

Відтворення водних біоресурсів на Тилігульському лимані розглядається як складова системи сталого та територіально відповідального рибогосподарювання (СТРГ), що ґрунтується  на принципах екосистемного підходу, наукової обґрунтованості,  обережності та адаптивного управління, закріплених у Спільній  рибогосподарській політиці Європейського Союзу.

Програми зариблення інтегруються в загальну модель колективного управління лиманом та узгоджуються з положеннями CFP ЄС, Водної рамкової директиви, Морської стратегії ЄС і підходами FAO до відповідального рибальства. Їхньою метою є не штучне «нарощування вилову», а відновлення природної структури популяцій, трофічних ланцюгів і саморегульованої рибопродуктивності екосистеми.

Відтворення на основі природних циклів та стандартів ЄС

Програми відтворення формуються на основі наукового аналізу природних циклів Тилігульського лиману та одночасно відповідають вимогам ЄС щодо управління запасами на базі найкращих наявних наукових даних (best available scientific advice).

Вони орієнтуються на:

збереження та відновлення аборигенної видової структури відповідно до екосистемного підходу CFP;

просторове планування нерестових, нагульних і охоронних зон у логіці морського та водного просторового планування ЄС;

узгодження зариблення з екологічними цілями Водної рамкової директиви та Директиви про середовища існування;

підтримання природної вікової, популяційної й трофічної структури як основи довгострокової стійкості рибних ресурсів.

Таким чином, відтворення на  Тилігульському лимані розглядається як інструмент реалізації СТРГ, а не  як ізольований господарський захід.

Адаптивні схеми зариблення в системі СТРГ

Зариблення здійснюється за адаптивними схемами, що відповідають підходам ЄС до adaptive fisheries management і передбачають регулярний перегляд рішень на основі екологічних і соціально-економічних індикаторів.

Адаптивні схеми включають:

диференціацію заходів за зонами лиману відповідно до екосистемної типології та просторового управління;

сезонне планування зариблення з урахуванням кліматичних ризиків і вимог CFP щодо захисту нерестових періодів;

регулювання густоти та структури підселення для запобігання порушенню трофічної рівноваги;

пріоритетне використання локально  адаптованого рибопосадкового матеріалу, що відповідає європейським  принципам збереження генетичного різноманіття.

У логіці СТРГ зариблення стає не «кампанійною акцією», а інструментом територіального екосистемного управління.

Науковий моніторинг і відповідність європейській системі управління даними

Ефективність програм відтворення забезпечується через постійну систему моніторингу та наукового  супроводу, узгоджену з європейською моделлю data-based management.

Система включає:

оцінку стану запасів відповідно до підходів ЄС до управління рибальством на основі наукових даних;

біологічні, екологічні та рибогосподарські індикатори СТРГ;

контроль впливу зариблення на екосистему в контексті досягнення «доброго екологічного стану»;

інтеграцію результатів у науково-аналітичну платформу управління Тилігульським лиманом.

Результати моніторингу  використовуються для регулярного перегляду програм зариблення, режимів  промислу та заходів відновлення відповідно до принципів CFP і практики  ЄС.

Відтворення як інструмент колективної європейської моделі управління

У системі колективного рибогосподарювання відтворення та зариблення виступають як інструменти реалізації СТРГ та імплементації європейських принципів управління біоресурсами на територіальному рівні.

Вони забезпечують: узгодження інтересів держави, науки та користувачів ресурсів, перехід до довгострокового планування відновлення запасів, виконання екологічних зобов’язань України у межах євроінтеграції, формування на Тилігульському лимані пілотної моделі впровадження стандартів ЄС у внутрішніх водоймах.

6. Прогноз рибопродуктивності (у режимі СТРГ та відповідно до практик ЄС)

Прогноз рибопродуктивності  Тилігульського лиману в межах моделі сталого та територіально відповідального рибогосподарювання (СТРГ) розглядається не як просте передбачення обсягів вилову, а як екосистемний інструмент  управління, що поєднує біологічні, гідрологічні, кліматичні та  соціально-економічні фактори.

Відповідно до підходів Спільної  рибогосподарської політики ЄС (CFP), прогнозування базується на принципах наукової обґрунтованості, обережності (precautionary  approach), довгострокової стійкості та управління на основі даних  (science- and data-based management). У режимі СТРГ прогноз рибопродуктивності стає частиною адаптивного циклу ухвалення рішень: «моніторинг -→ аналіз –→ прогноз –→ корекція управління».

Моделювання рибопродуктивності на основі природоорієнтованих практик

Моделювання рибопродуктивності Тилігульського лиману здійснюється із застосуванням методологій, наближених до тих, що використовуються в ЄС при оцінці запасів  внутрішніх і прибережних водойм: екосистемні моделі, сценарне  прогнозування, популяційна динаміка, трофічні баланси.

У межах СТРГ прогнозні моделі враховують:

стан і відновлювальну динаміку екосистеми лиману після гідрологічної та біологічної реабілітації;

вплив природоорієнтованих практик (відновлення нерестовищ, просторове зонування, регулювання навантаження);

структуру промислових угруповань, а не окремі «об’єкти вилову»;

кліматичні та гідрологічні ризики, що інтегруються у сценарії довгострокового прогнозування, як це передбачено європейською практикою.

Моделювання використовується не для максимізації короткострокових показників, а для визначення екологічно  допустимого діапазону рибопродуктивності в умовах сталого функціонування лиману.

Оцінка потенціалу виробництва та продовольчого внеску

У режимі СТРГ прогноз рибопродуктивності буде спрямований на визначення реального, екосистемно обґрунтованого потенціалу Тилігульського лиману у формуванні  внутрішнього виробництва водних біоресурсів.

За європейською логікою, ключовим є не «зростання вилову», а: стабільність відновлюваних ресурсів, прогнозованість обсягів, якість і безпечність продукції, внесок у регіональну продовольчу стійкість.

Оцінка потенціалу включає:

прогноз природного приросту біомаси за різними екосистемними сценаріями;

визначення допустимих рівнів вилучення в межах принципів CFP та Maximum Sustainable Yield (MSY);

аналіз можливостей диверсифікації продукції за рахунок поєднання промислу, аквакультури та марикультури;

моделювання ролі лиману як стабільного джерела місцевої продовольчої продукції.

Таким чином, Тилігульський лиман позиціонується як пілотна територія СТРГ, здатна зробити системний  внесок у продовольчу безпеку регіону та країни за стандартами ЄС.

Вплив колективного управління на екологічну стабільність

Відповідно до практики ЄС, прогноз рибопродуктивності в межах СТРГ обов’язково включає оцінку впливу управлінських моделей на стан екосистеми.

Колективне управління на Тилігульському лимані розглядається як фактор, що:

знижує ризик перевилову та фрагментованого користування ресурсом;

підвищує рівень дотримання екологічних режимів;

інтегрує місцеві спільноти у систему відповідального управління;

забезпечує реалізацію просторового, сезонного та біологічного регулювання.

Прогнозні моделі враховують, як зміна управлінських рішень впливає на довгострокову динаміку запасів, структуру біоценозів та екологічну стійкість лиману – за аналогією до того, як у ЄС оцінюється ефективність багаторічних планів управління.

Економічна доцільність у логіці європейської рибної політики

У системі СТРГ прогноз рибопродуктивності поєднується з економічним моделюванням, як це практикується в ЄС: оцінюється не лише обсяг ресурсу, а й сталість  економічних моделей його використання.

Аналіз охоплює: стабільність виробничих циклів, ефективність кооперативних форм господарювання, зниження витрат за рахунок екосистемного самовідновлення, мультиплікативний ефект для прибережних територій, довгострокову інвестиційну привабливість.

Прогноз рибопродуктивності використовується як базовий елемент для формування багаторічних планів управління Тилігульським лиманом, що відповідають логіці CFP ЄС і принципам сталого та територіально відповідального рибогосподарювання.

7. Економічний та соціальний ефект (у режимі СТРГ та відповідно до практик ЄС)

Економічний і соціальний ефект упровадження моделі сталого та територіально відповідального рибогосподарювання (СТРГ) на Тилігульському лимані розглядається як невід’ємна складова екосистемної трансформації території. Відповідно до  підходів Європейського Союзу, ефективність рибної політики оцінюється не лише за обсягами продукції, а за її здатністю створювати довгострокову  економічну стійкість, підтримувати прибережні громади, забезпечувати  прозоре управління ресурсами та робити внесок у продовольчу безпеку.

У режимі СТРГ економічні процеси  безпосередньо пов’язуються з екологічними обмеженнями та соціальною  відповідальністю, що відповідає логіці Спільної рибогосподарської  політики ЄС, Європейського зеленого курсу та практиці підтримки сталих  прибережних територій.

Підвищення ефективності рибогосподарської діяльності

У межах СТРГ підвищення ефективності досягається не через інтенсифікацію вилову, а через структурну модернізацію системи користування ресурсами – за зразком  підходів ЄС до розвитку «розумного» та низьковуглецевого рибного  сектору.

Ефект формується за рахунок переходу до прогнозованих, науково обґрунтованих режимів використання запасів, зменшення виробничих ризиків завдяки екосистемній стабілізації лиману, оптимізації логістики, переробки та зберігання, інтеграції промислу, аквакультури та переробки в єдину кооперативну систему, запровадження стандартів якості, простежуваності та сертифікації, поширених у ЄС.

У результаті формується економічно  стійка модель рибогосподарської діяльності, сумісна з інвестиційними,  регуляторними та екологічними вимогами Європейського Союзу.

Зайнятість і розвиток прибережних громад

Відповідно до європейської практики розвитку прибережних територій, СТРГ на Тилігульському лимані розглядається як інструмент територіального розвитку, а не лише  галузевого управління.

Соціальний ефект проявляється у створенні стабільних робочих місць у промислі, аквакультурі, переробці, моніторингу, логістиці та рекреаційній сфері, диверсифікації джерел доходів прибережних громад, залученні місцевих жителів до колективного управління ресурсами, формуванні освітніх, наукових і демонстраційних платформ, зміцненні соціального капіталу та професійної ідентичності території.

У режимі СТРГ громади стають не зовнішніми користувачами ресурсу, а співучасниками його відновлення та управління – що повністю відповідає підходам ЄС до community-led local  development у рибному секторі.

Прозорі механізми розподілу ресурсів і прибутків

Формування прозорих механізмів управління є ключовою передумовою економічної та соціальної довіри. У СТРГ Тилігульського лиману передбачатиметься впровадження систем, сумісних із європейськими принципами good governance у рибному господарстві.

Це включає чіткі правила доступу до ресурсу, науково обґрунтовані режими використання, цифровий облік вилову та біоресурсів, відкриту звітність колективних об’єднань, участь науки, громад і держави в ухваленні рішень, запобігання концентрації ресурсу в руках обмеженого кола користувачів.

Такі механізми наближають управління Тилігульським лиманом до стандартів ЄС у сфері прозорості, простежуваності та антикорупційної стійкості.

Внесок у продовольчу безпеку та економічну незалежність

У логіці СТРГ і відповідно до практик ЄС, Тилігульський лиман розглядається як елемент національної  системи продовольчої стійкості.

Економічний і суспільний ефект включає: стабільне виробництво локальної білкової продукції, зменшення залежності від імпорту рибної продукції, підтримку регіональних ланцюгів доданої вартості, підвищення доступності якісної рибної продукції для внутрішнього ринку, формування стратегічного резерву відновлюваних водних біоресурсів.

У ширшому вимірі СТРГ на Тилігульському лимані виступає як інструмент зміцнення економічної  незалежності, екологічної безпеки та довгострокової стійкості продовольчої системи України у контексті євроінтеграції.

СТРГ як пілотна соціально-економічна модель європейського типу

Узагальнюючи, економічний та соціальний ефект проєкту полягає у створенні на Тилігульському лимані  пілотної моделі СТРГ, що поєднує екосистемне відновлення, конкурентоспроможну економіку, розвиток громад, європейські стандарти управління.

Ця модель може бути масштабована на інші внутрішні водойми України як практичний інструмент імплементації підходів ЄС у сфері рибного господарства та сталого розвитку територій.

8. Етапи реалізації проєкту СТРГ на Тилігульському лимані

Реалізація проєкту створення сталого та територіально відповідального рибогосподарювання (СТРГ) на Тилігульському лимані передбачається як поетапний процес, побудований відповідно до практик Європейського Союзу у сфері впровадження екосистемно орієнтованих рибогосподарських моделей, із чітким розмежуванням функцій, поступовим нарощуванням інфраструктури та  постійною інтеграцією науки, управління і громад.

Інституційний етап: формування кооперативної архітектури СТРГ

Перший етап передбачає створення  кооперативних рибогосподарських об’єднань як базових інституційних  елементів СТРГ на Тилігульському лимані.

На цьому етапі здійснюється:

формування колективних суб’єктів господарювання із залученням промислових користувачів, аквакультурних підприємств, наукових установ, органів місцевого самоврядування та громадських організацій;

розподіл функціональних ролей між учасниками (відтворення, вирощування, промисел, моніторинг, переробка, логістика, рекреація);

створення координаційного центру управління СТРГ;

розроблення внутрішніх регламентів, сумісних із принципами управління ресурсами, що застосовуються в ЄС  (прозорість, підзвітність, участь, наукове обґрунтування).

Цей етап формує інституційну основу, без якої неможлива імплементація європейської моделі сталого управління рибними ресурсами.

Інфраструктурний етап: розбудова виробничо-відновлювальної системи

Другий етап спрямований на  формування матеріальної основи СТРГ на Тилігульському лимані відповідно  до принципів екологічної сумісності та багатофункціонального  використання території.

Необхідно передбачити створення інкубаційно-вирощувальних господарств адаптованих до лиманних умов, розмістити садкові та напіввільні вирощувальні системи у функціонально визначених зонах лиману, облаштування прибережної інфраструктури для підрощування, сортування та тимчасового утримання біоресурсів, розвиток потужностей із первинної переробки, охолодження, зберігання та логістики, створення навчально-демонстраційних та дослідних майданчиків.

Інфраструктура формується як частина екосистемної архітектури лиману, що відповідає підходам ЄС до  low-impact fisheries, сталої аквакультури та «блакитної економіки».

Науково-управлінський етап: впровадження моніторингу та адаптивного управління

Третій етап забезпечує перехід СТРГ на Тилігульському лимані в режим повноцінного екосистемного управління.

Ключовими елементами є: запуск постійної системи гідроекологічного та іхтіологічного моніторингу, формування інтегрованої бази даних і прогнозних моделей, запровадження процедур адаптивного управління відповідно до підходів ЄС, встановлення індикаторів екологічної, економічної та соціальної ефективності, інтеграція моніторингу у процеси ухвалення управлінських рішень.

На цьому етапі СТРГ функціонуватиме як динамічна система, здатна до самокорекції та стратегічного планування.

Стратегічний етап: масштабування та інтеграція в державну політику

Четвертий етап передбачатиме трансформацію СТРГ на Тилігульському лимані у пілотну модель загальнонаціонального значення.

Він повинен включати:

узагальнення практичних результатів і підготовку методології масштабування;

інтеграцію проєкту у державні програми розвитку рибного господарства, відновлення водних екосистем і продовольчої безпеки;

синхронізацію з євроінтеграційними процесами України;

залучення міжнародних програм і фінансових інструментів, що застосовуються в ЄС;

поширення моделі СТРГ на інші лимани, водосховища та внутрішні водойми.

9. Інтегрована оцінка іхтіофауни Тилігульського лиману в режимі СТРГ: євроінтеграційна перспектива
     У контексті євроінтеграційних зобов’язань України щодо сталого  управління водними ресурсами та рибними екосистемами, Тилігульський  лиман розглядається як пілотний об’єкт реалізації Системи Тилігульського Режиму Гідрології (СТРГ) у форматі Ecosystem-Based Fisheries Management (EBFM), що відповідає стандартам ЄС щодо Good Environmental Status (GES).

Усі програми моніторингу, зариблення та управління ресурсами  відбуваються у межах режиму СТРГ, що забезпечує поєднання  природоорієнтованих практик з адаптивним колективним  рибогосподарюванням.

Основні індикаторні види екосистемного моніторингу

Види, що чутливо реагують на зміни гідрологічного режиму, солоності, кисневого стану та доступності нерестовищ:

Морсько-лиманна фауна:

Атерина (Atherina spp.) – індикатор морського впливу та нерестових умов.

Бички (Gobiidae) – базова група бенто-пелагічної екосистеми, чутлива до донних біотопів.

Кефалі (Mugilidae: сингіль, Mugil cephalus та споріднені) – мігруючі види, що відображають ефективність водного зв’язку лиман–море.

Ставрида чорноморська (Trachurus mediterraneus) – пелагічний вид, присутність якого свідчить про активний морський обмін.

Види для відтворення та збереження генетичного різноманіття:

Короп звичайний (Cyprinus carpio) – відображає стан нерестових та гідрологічних режимів.

Судак (Sander spp.) – індикатор кормової бази та трофічної стабільності.

Тарань (Rutilus rutilus / Rutilus frisii) – історично важливий вид для промислу та екологічної структури.

Додаткові види для комплексної оцінки:

Піленгас та інші кефалеві – індикатори морського проникнення.

Прісноводні види (Leucaspius delineatus, Carassius gibelio) – індикатори внутрішнього водозбору.

Типові бенто-пелагічні групи: дрібні оселедцеві, молодь морських та прохідних видів.

Спеціальні види для регіонального та червонокнижного моніторингу

Карликові та спеціалізовані бички (Gobius, Neogobius spp.) – індикатори донних біотопів та сольового режиму.

Діадромні оселедцеві (Alosa immaculata та споріднені) – ключові для оцінки відновлення міграційних шляхів.

Червонокнижні види:

Вирізуб (Zingel zingel), Чорноморський лосось (Salmo trutta labrax), морський судак, міноги – для спеціального моніторингу та відновлення популяцій.

Осетрові та камбала-калкан як європейські індикатори лагунної цілісності

Осетрові

В ЄС існує практика відновлення осетрових через відновлення природних середовищ існування та міграційних коридорів. В Тилігульському лимані їхня відсутність сьогодні є прямим наслідком техногенного контролю (зарегулювання) водообміну та відсутності стабільного каналу «лиман–море».  Будь-які зариблення без відновлення природних умов є декларативними та  не забезпечують функціонування популяцій. У рамках СТРГ пропонується створення умов для стабільного водообміну та інтеграції лиману у морсько-континентальний цикл осетрових.

Камбала-калкан

В межах ЄС лагуни розглядаються як критичні зони нагулу для морських видів. Сучасна політика управління Тилігульським лиманом усуває цю функцію, перетворюючи його на ізольований водоймовий об’єкт. Режим СТРГ відновлює лагунну фазу та інтегрує калкана у природний цикл,  забезпечуючи його проміжні трофічні та просторові функції.

Інші промислові та червонокнижні види

Промислові види (кефаль, судак, тарань) – їх стан відображає ефективність колективного управління і відповідність нормам ЄС щодо сталого вилову.

Рідкісні та локальні види (бичок-голяк, бичок-рись, шпильки, губани) – високодиагностичні, присутність яких у межах СТРГ фіксується для оцінки екологічної цілісності.

Європейська інтеграційна оцінка та політичний висновок

Відсутність осетрових і камбали калкан в Тилігульському лимані є не екологічною аномалією, а індикатором відсутності цілісної політики.

Режим СТРГ Тилігульського лиману, впроваджений за принципами ЄС, дозволяє:

Відновити природні гідрологічні та міграційні коридори;

Створити функціональні популяції осетрових та інших рідкісних видів;

Підвищити екологічну цінність лиману як частини морсько-континентальної системи;

Забезпечити інтегроване управління промислом, аквакультурою та охороною біорізноманіття у відповідності до стандартів ЄС.

Таким чином, Тилігульський лиман у рамках СТРГ стає моделлю екологічно-стійкого рибогосподарювання та природоохоронної практики, готової до масштабування на інші українські лагуни.

Висновок по розділу

Створення системи сталого та територіально відповідального рибогосподарювання (СТРГ) на  Тилігульському лимані – це не окремий галузевий проєкт, а комплексна державно орієнтована ініціатива, що поєднує відновлення екосистеми, розвиток сучасної рибогосподарської економіки та інтеграцію України в європейський простір управління природними ресурсами.

Режим СТРГ забезпечує перехід від фрагментарного використання лиману до цілісної моделі екосистемного управління, де промисел, відтворення, аквакультура, наука, громади та  держава функціонують як єдина система.

Основні результати та стратегічні цілі проєкту:

Формування нового стандарту природоорієнтованого рибогосподарювання.

Створення економічно життєздатної, соціально залученої та екологічно стійкої моделі.

Відповідність принципам та практикам ЄС (CFP, Водна рамкова директива, Морська стратегія).

Зміцнення продовольчої безпеки та економічної незалежності України.

Закладання основи для масштабування СТРГ на всю систему внутрішніх водойм держави.

Тилігульський лиман – унікальна лагунна екосистема загальнонаціонального значення, яка є ключовою для біорізноманіття, природної рибопродуктивності та регуляції гідрологічних і екологічних процесів. Стратегічне використання лиману ґрунтується на інтегрованому природоорієнтованому підході, що поєднує екологічну стабільність, економічну ефективність та соціальну справедливість.

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства (СТРГ-ТЛ)

СТРГ-ТЛ – це форма колективного природоорієнтованого господарювання, що забезпечує:

Відновлення природних рибопродуктивних циклів лиману.

Спеціальний режим доступу до водних ресурсів для традиційного промислу.

Інтеграцію науки, громад та органів влади у єдину систему управління.

Підтримку локальної економіки та культурної спадщини прибережних громад.

Ці господарства функціонують у межах українського законодавства та міжнародних зобов’язань щодо сталого рибальства, використовуючи традиційні знаряддя та екологічно  обґрунтовані режими промислу.

Колективне природоорієнтоване управління

Принципи:

Екологічна відповідальність: відновлення нерестовищ, моніторинг водного середовища, адаптивне управління.

Економічна ефективність: інтеграція промислу, аквакультури та переробки; створення робочих місць; контроль якості продукції.

Соціальна справедливість: участь місцевих громад, інтеграція знань рибалок та науковців, підтримка культурних традицій.

Науково-обґрунтовані рішення: моделювання популяцій, цифровий моніторинг, сучасні технології вирощування та інкубації.

Інтегрована рибогосподарська інфраструктура

Формування промислових стад: відновлення аборигенних видів, підтримка природної вікової структури, керований біологічний капітал лиману.

Інкубаційні центри: вирощування личинки, підтримка генетичного різноманіття, формування адаптованого рибопосадкового матеріалу.

Вольне випасання та садкове вирощування: контроль щільності біомаси та підтримка екологічної рівноваги.

Переробка, зберігання, логістика: локальні цехи, кооперативні логістичні вузли, формування регіонального бренду.

Освітні та рекреаційні функції: демонстраційні господарства, польові лабораторії, екотуризм та екоосвіта.

Відтворення та зариблення у логіці СТРГ + ЄС

Програми зариблення реалізуються відповідно до стандартів ЄС та FAO:

Відновлення природної видової структури та трофічних ланцюгів.

Просторове планування нерестових і нагульних зон.

Адаптивне зариблення локально адаптованим рибопосадковим матеріалом.

Науковий моніторинг та інтеграція результатів у управлінські рішення.

Прогноз рибопродуктивності використовується як інструмент adaptive management, враховуючи екологічні, гідрологічні, кліматичні та соціально-економічні фактори для забезпечення довгострокової стійкості ресурсів.

Економічний та соціальний ефект

Модель СТРГ-ТЛ у синергії з практиками ЄС забезпечує:

Стабільне виробництво високоякісної рибної продукції.

Розвиток прибережних громад, створення робочих місць, освіту та екоосвітні платформи.

Прозоре управління ресурсами та доходами за принципами good governance.

Внесок у національну продовольчу безпеку та економічну незалежність України.

Таким чином, Тилігульський лиман  стає пілотною платформою для впровадження СТРГ і європейських стандартів у внутрішніх водоймах України, поєднуючи відновлення екосистеми, природоорієнтоване господарювання та соціально-економічну стабільність.  Цей проєкт є не лише екологічним та економічним пріоритетом, а й  елементом стратегічної євроінтеграції України у систему сталого  управління водними ресурсами.

Реалізація СТРГ на Тилігульському  лимані закладає основу для масштабного трансформаційного підходу у всій державі, створюючи модель управління водними біоресурсами, яка може бути тиражована на інші лимани, річки та озера України. Це дозволяє інтегрувати національну політику у європейські механізми координації, підвищити конкурентоспроможність рибного сектору та забезпечити довгострокову екологічну та продовольчу безпеку країни.

 РОЗДІЛ IX.

ІНСТИТУЦІЙНА ТА УПРАВЛІНСЬКА АРХІТЕКТУРА

(з урахуванням норм та практик Європейського Союзу)

 Інституційна та управлінська архітектура Тилігульського лиману формує науково обґрунтовану, прозору та адаптивну платформу для інтегрованого управління всією екосистемою. Лиман розглядається не як сукупність окремих ресурсів, а як єдина соціо-еколого-економічна система, де вода, біоресурси, прибережні території та діяльність громад взаємодіють у цілісному процесі.

Запропонована модель багаторівневого  врядування поєднує державну політику, науковий супровід, операційне  управління та участь громад, забезпечуючи синергію цілей та  інструментів, превентивний контроль та узгодженість дій. Інституційна структура створює можливості для впровадження європейських стандартів, адаптивного управління та стійкого розвитку, трансформуючи об’єкт від фрагментарного регулювання до цілісної системи управління екосистемою.

Цей розділ закладає основу для  довгострокового впровадження пілотної євроінтеграційної моделі, яка може стати прикладом для інших прибережних і лагунних систем України,  демонструючи поєднання науки, держави, громад та відповідального  користування природними ресурсами.

1. Загальні засади інституційної моделі

Інституційна та управлінська архітектура Проєкту формується на засадах інтегрованого управління природними ресурсами, екосистемного підходу та багаторівневого врядування відповідно до принципів і практик Європейського Союзу, зокрема:

інтеграції політик (environmental policy integration);

субсидіарності та пропорційності;

науково обґрунтованого управління;

участі заінтересованих сторін;

прозорості та відкритості даних;

адаптивного управління.

Інституційна модель Проєкту спрямована на подолання галузевої фрагментації, чітке розмежування функцій «політики, науки, управління та контролю» і формування єдиного центру інтегрованих рішень щодо екосистеми лиману як цілісного природного об’єкта.

2. Архітектура багаторівневого врядування

Управління Проєктом вибудовується за моделлю багаторівневого врядування (multi-level governance), що відповідає підходам ЄС у сфері водної політики, охорони довкілля та управління біоресурсами.

а) Державний стратегічний рівень

Забезпечує формування державної політики, нормативно-правового забезпечення та міжсекторальної координації.

Ключову роль на цьому рівні відіграють:

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України;

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство).

Функції рівня:

визначення стратегічних цілей;

затвердження програм і стандартів;

інтеграція Проєкту в національні та євроінтеграційні рамки;

координація з політиками ЄС.

б) Операційно-інтеграційний рівень (басейново-екосистемний)

Створюється спеціалізована міжвідомча екосистемна платформа управління лиманом (Інтегрована адміністрація лиману), яка діє як постійний координаційний центр.

Ключові повноваження:

розробка та реалізація планів інтегрованого управління;

координація водогосподарських, природоохоронних, рибогосподарських та наукових заходів;

управління даними та екосистемний моніторинг;

підготовка та впровадження адаптивних управлінських рішень.

Модель відповідає практикам ЄС щодо river basin authorities, coastal lagoon management bodies та integrated coastal zone management.

в) Науково-аналітичний рівень

Формується постійна міждисциплінарна науково-аналітична рада та відкрита наукова платформа.

Функції:

системний екосистемний моніторинг;

моделювання сценаріїв розвитку;

оцінка впливів і ризиків;

науковий супровід управлінських рішень.

Науковий рівень інституційно відокремлюється від адміністративного, що відповідає європейському принципу separation of science and management.

г) Регіональний та місцевий рівень

Забезпечує впровадження заходів, участь територіальних громад, землекористувачів, водокористувачів та рибогосподарських суб’єктів.

Функції:

участь у плануванні;

реалізація проєктів;

громадський моніторинг;

локальна адаптація управлінських рішень.

3. Ролі держави, науки, громад і користувачів природних ресурсів

Інституційна модель ґрунтується на інтеграції ролей ключових суб’єктів управління відповідно до підходів ЄС щодо participatory governance та co-management.

Держава забезпечує політику, правові рамки, стратегічне планування, міжвідомчу координацію, контроль і міжнародну взаємодію.

Наука є автономною основою управління та забезпечує дослідження, моніторинг, прогнозування, експертизу та оцінку ефективності рішень.

Територіальні громади та органи місцевого самоврядування залучаються до планування, реалізації заходів і громадського контролю.

Користувачі природних ресурсів інтегруються через консультаційні, договірні та партнерські механізми відповідального природокористування.

4. Басейнова та екосистемна модель управління

Лиман і його водозбір розглядаються як єдиний функціональний природний комплекс.

Басейнова модель забезпечує:

інтеграцію водної, природоохоронної, рибогосподарської та просторової політики;

узгодження користування та охорони;

пріоритет екологічних функцій як основи сталого розвитку.

5. Механізми координації та платформа співуправління

Для забезпечення цілісності управління впроваджуються:

міжвідомчі координаційні органи;

інтегровані плани управління;

єдина інформаційно-аналітична система;

регулярні стратегічні та наукові сесії.

У межах Інтегрованої адміністрації формується постійна платформа співуправління, яка забезпечує участь заінтересованих сторін, спільне формування пріоритетів, запобігання конфліктам природокористування та соціальну легітимність управлінських рішень.

6. Функціональне розмежування інституцій

Інституційна архітектура базується на чіткому розмежуванні функцій:

політика і стратегія – формування цілей і рамок;

наука – дослідження, моніторинг, прогнозування;

управління – планування, координація, реалізація;

контроль і нагляд – оцінка відповідності та ефективності.

7. Інтеграція з європейськими управлінськими рамками

Архітектура Проєкту гармонізується з ключовими підходами ЄС:

інтегроване управління водними ресурсами;

екосистемний підхід у рибній та природоохоронній політиці;

управління прибережними та лагунними зонами;

відкритість екологічної інформації;

адаптивне управління в умовах кліматичних змін.

Проєкт позиціонується як пілотна євроінтеграційна модель для інших лагунних систем України.

8. Адаптивне управління та механізм зворотного зв’язку

Управління здійснюється у безперервному циклі:

моніторинг → аналіз → планування → реалізація → оцінка → корекція.

Рішення переглядаються на основі наукових даних, екологічних індикаторів, соціально-економічних показників і громадських консультацій.

9. Інституційне посилення природоохоронного статусу території

Зміна правового статусу Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» (Миколаївська область) та Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський лиман» (Одеська область) шляхом їх інституційного об’єднання та трансформації у Національний природний парк «Тилігульський лиман» є ключовим інструментом формування єдиної системи державного управління екосистемою лиману.

Принципова новація:

Парк має охоплювати всю водну площу Тилігульського лиману, прибережні акваторії, критичні ділянки водозбору, а також канали, що забезпечують наповнення та скидання води з лиману. Особлива увага приділяється зонам з підвищеним ризиком дифузного та точкового забруднення, що є ключовим для забезпечення комплексного та превентивного управління екосистемою.

Це дозволить перейти від фрагментарної охорони до інтегрованого, превентивного управління, що враховує гідрологічні процеси, джерела впливу та екологічну безпеку всієї лагунної системи.

Практичний ефект:

контроль над надходженням забруднювачів;

інтеграція водоохоронних, земельних та природоохоронних режимів;

узгодження господарської, інфраструктурної та рекреаційної діяльності з екологічною місткістю екосистеми;

створення ефективної системи попередження деградації замість реактивних заходів.

Стратегічне значення:

Трансформація закладає основу для:

впровадження європейських стандартів охорони біоресурсів;

розвитку моделі співуправління державних, місцевих та міжнародних механізмів;

довгострокового, науково керованого відновлення екосистеми.

«Національний природний парк «Тилігульський лиман» – єдина система управління лиманом, яка об’єднує воду, прибережні зони, водозбір і канал, забезпечує превентивний контроль забруднення та створює стандарт європейського рівня для сталого управління лагунними екосистемами.»

10. Очікувані інституційні ефекти

Реалізація архітектури забезпечить:

перехід до екосистемного управління;

зменшення техногенної залежності лиману;

інституційну сталість Проєкту;

інтеграцію України в управлінські практики ЄС;

формування нової моделі державного екологічного врядування.

Заключні положення

Цей Розділ закладає інституційну основу для довгострокового, науково керованого та євроінтегрованого управління екосистемою лиману, формуючи цілісну, стійку та юридично інтегровану систему врядування, здатну забезпечити його відновлення, збереження та збалансований розвиток як об’єкта загальнонаціонального й європейського значення.

Запропонована архітектура поєднує державну політику, науку, управління, контроль і суспільну участь у єдину функціональну модель та створює інституційну платформу для переходу від фрагментованого й реактивного регулювання до проактивного, адаптивного та екосистемно орієнтованого врядування природними ресурсами.

Дана інституційна модель не лише забезпечить ефективне управління Тилігульським лиманом, а й створить приклад пілотної європейської практики інтегрованого басейново-екосистемного управління, який може бути масштабований на інші прибережні та лагунні системи України.

Вона формує механізми співпраці між державою, науковою спільнотою, місцевими громадами та користувачами природних ресурсів, забезпечуючи стійку, прозору та науково обґрунтовану платформу для довгострокового відновлення та сталого розвитку екосистеми.

Тилігульський лиман – це єдина  живуча система, де вода, життя та громади співіснують у балансі.

Інституційна інтеграція перетворює управління на науково обґрунтований, прозорий і адаптивний процес, створюючи приклад європейської моделі сталого розвитку лагунних екосистем.

Створена інституційна модель не лише відновлює екосистему, а й дає їй здатність дихати й жити самостійно, витримуючи удари часу та змін клімату. Вона поєднує мудрість науки, силу політики та життєвий досвід громад, створюючи гнучку, живу структуру, здатну підтримувати баланс між природою та людиною.

Ця архітектура відкриває шлях до європейської інтеграції, стаючи символом прозорості, партнерства та довіри.

Управління стає мистецтвом гармонії: рішення народжуються з науки, а дії – з поваги до природи, забезпечуючи стійкий розвиток та нові правила співжиття людини і лагуни, що надихають не лише мешканців резіону, а всю Україну.

РОЗДІЛ X.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВИМІР

Соціально-економічний вимір Тилігульського проєкту визначає людину як невід’ємну частину екосистеми. Відновлення лагуни стає не лише екологічним завданням, а й основою добробуту громад, стабільної економіки та психологічного відновлення людей. Тут природа і суспільство зустрічаються у гармонії: від здорових  вод і біоресурсів до нових можливостей зайнятості, освіти та рекреації.

Цей розділ демонструє, що сталий розвиток регіону неможливий без синергії екології, економіки та  гуманітарних практик. Кожен елемент – від природоорієнтованої рекреації до морської психологічної реабілітації – працює як частина єдиної соціо-екологічної системи, де благо людини і відновлення природи відбуваються взаємопов’язано та взаємопідсилюють одне одного.

1. Стратегічна рамка соціально-економічного виміру

Соціально-економічний вимір Проєкту розглядається як рівнозначний екологічному та інституційному компонентам і спрямований на формування сталої моделі співіснування людини і лиманної екосистеми.

Проєкт базується на принципах Європейського зеленого курсу, інтегрованого управління прибережними зонами ЄС (ICZM), цілей сталого розвитку ООН та європейських політик у сфері громадського здоров’я, регіонального розвитку і blue economy.

Ключова логіка розділу:

відновлення екосистеми як фундамент довгострокового добробуту територій;

переорієнтація економіки регіону на екологічно сумісні та соціально значущі види діяльності;

Перетворення Тилігульського регіону, поряд із його екологічним відновленням та рибогосподарським використанням, на багатофункціональний простір оздоровлення, психологічної та соціальної реабілітації, освіти і формування культури взаємодії з природою, де природна екосистема стає активним чинником суспільного добробуту, людського відновлення та сталого розвитку територій.

2. Сталий розвиток територій Тилігульського лиману

Територія лиману розглядається як єдиний соціо-екологічний простір, у межах якого відновлення природних процесів безпосередньо формує економічні та соціальні перспективи.

Пріоритети сталого розвитку:

формування моделі «економіки екосистемних послуг»;

розвиток природоорієнтованої рекреації;

підтримка традиційних, немасштабних форм господарювання;

підвищення якості життя місцевих громад.

Соціально-економічна стратегія територій передбачає:

диверсифікацію джерел доходів громад;

зменшення сезонної залежності економіки;

формування стабільних робочих місць у сферах екологічного менеджменту, реабілітації, туризму, освіти та сервісів.

3. Зайнятість та локальна економіка

Проєкт формує нову структуру зайнятості, орієнтовану на довгострокову стійкість, а не на короткострокову експлуатацію ресурсу.

Ключові напрями формування локальної економіки:

екологічний моніторинг та природоохоронні служби;

реабілітаційні, рекреаційні та оздоровчі програми;

освітні та науково-практичні центри;

малий і середній бізнес у сфері сервісів, екотуризму, ремесел;

локальні ланцюги постачання та обслуговування.

Проєкт стимулює:

перепрофілювання частини зайнятості з ресурсоексплуатуючих секторів у відновні та сервісні;

створення нових спеціальностей (координатори природних територій, гіди екосистем, фахівці реабілітаційних програм, соціальні інструктори);

інтеграцію молоді у сучасні формати «зеленої» економіки.

4. Рекреація, традиції та соціальна інтеграція

Рекреаційний потенціал регіону розглядається не як масовий туризм, а як структурований простір оздоровлення, культурної і соціальної взаємодії.

Пріоритети: природоорієнтована рекреація, відновлення локальної ідентичності, підтримка традицій прибережного життя, формування міжрегіональних соціальних програм.

Територія Тилігульського лиману позиціонується як: зона спокою і відновлення, простір сімейної, дитячої та реабілітаційної рекреації, платформа культурних та освітніх ініціатив.

5. Освіта, суспільна підтримка та комунікація

Освітній компонент є базовим інструментом довгострокової стійкості Проєкту.

Передбачаються: освітні програми для місцевих громад, навчальні курси для управлінців і фахівців територій, дитячі та молодіжні екологічні програми, відкриті науково-просвітницькі платформи.

Мета: формування екологічної свідомості, підвищення соціальної довіри до природоохоронних рішень, створення сталої культури участі громад у розвитку території.

6. Пілотна модель морської психологічної реабілітації: Коблеве

У соціально-економічну архітектуру Проєкту інтегрується пілотна модель морської психологічної реабілітації «Коблеве» як демонстраційний кластер гуманітарного та відновного впливу.

Село Коблеве визначається як пілотна морська зона загально-оздоровчої та психологічної реабілітації, орієнтована на масове відновлення постраждалого населення через поєднання природних факторів узбережжя Чорного моря та структурованих програм психологічної стабілізації.

До війни рекреаційна інфраструктура регіону забезпечувала одночасне перебування до 30 тисяч осіб, що створює унікальну базу для швидкого запуску масштабної реабілітаційної моделі без значних капітальних інвестицій.

Ключовий принцип моделі: максимальний психологічний і соціальний ефект при мінімальних фінансових витратах.

7. Цільові групи та сезонна логіка

Літній період: матері з дітьми, діти, що пережили стрес, втрату домівок, евакуацію, родини військовослужбовців та загиблих.

Міжсезоння та зимовий період: ветерани та військовослужбовці, цивільні з постстресовими, депресивними та тривожними станами, особи з порушеною соціальною адаптацією.

Сезонна модель дозволяє шляхом ротації потоків забезпечувати потенційне охоплення до 100 000 осіб на рік без нового будівництва, з фокусом на відновлення існуючої інфраструктури.

8. Модель реабілітаційного процесу

Модель базується на принципі немедикалізованої масової психологічної стабілізації через середовище.

Ключові блоки:

морська кліматотерапія та таласотерапія;

щоденні групові психологічні сесії;

програми стабілізації тривожності та емоційних станів;

арт-терапія та тілесно-орієнтовані практики;

соціальні адаптаційні активності та групові формати взаємодії.

Модель відповідає європейським підходам до community-based mental health support та природоорієнтованої реабілітації.

9. Організаційна та економічна модель

Створюється Центр морської психологічної реабілітації «Коблеве» як регіональний операційний хаб.

Базові елементи структури: керівник зони, медико-психологічний координатор, керівники програм, координатори груп, служби логістики, поселення та первинного супроводу.

Економічна логіка: мінімальні капітальні вкладення, використання наявної інфраструктури, короткі цикли перебування, групові формати програм.

Очікувані ефекти: низька собівартість на одного учасника, масштабованість на інші регіони, висока соціальна віддача інвестицій.

10. Соціальний ефект та масштабування

Очікувані результати: зниження психоемоційного напруження, покращення соціальної адаптації, стабілізація стану дітей та родин, формування національної моделі природоорієнтованої реабілітації.

Після пілотного запуску модель може бути масштабована на інші прибережні території України з використанням стандартизованої методології.

11. Формування культури співжиття з лиманом

Фінальною метою соціально-економічного блоку є не лише створення робочих місць чи сервісів, а формування нової культури співжиття людини з лиманною екосистемою.

Територія Тилігульського лиману позиціонується як: простір відновлення, освітня екосистема, модель гармонізації природних і соціальних процесів, довгостроковий актив національного розвитку.

Розділ формує соціально-економічну рамку Проєкту як систему, у якій відновлення екосистеми Тилігульського лиману безпосередньо трансформується у відновлення людини, громад і територій.

Запропонована модель поєднує сталий розвиток, нову структуру зайнятості, природоорієнтовану рекреацію, освіту та гуманітарні програми в єдиний простір соціо-екологічної взаємодії, що відповідає принципам Європейського зеленого курсу, політикам ЄС у сфері громадського здоров’я, регіонального розвитку та blue economy. 

Впровадження цієї архітектури створює стійку, юридично інтегровану та науково обґрунтовану основу для довгострокового збереження, відновлення та сталого розвитку екосистеми лиману, одночасно забезпечуючи розвиток місцевої економіки, рекреаційних і освітніх функцій, а також формування нової культури взаємодії людини з природою.

Таким чином, Національний природний парк «Тилігульський лиман» стане пілотною моделлю європейського рівня для комплексного управління лагунними системами, здатною інтегрувати державні, регіональні, міжнародні та громадські механізми управління в єдину ефективну систему.

Впровадження соціально-економічного блоку забезпечує перетворення Тилігульського лиману на простір гармонії, де екосистема стає активним чинником розвитку громад і територій. Створюється нова структура зайнятості, що підтримує екологічні та гуманітарні функції, формує культуру взаємодії людини з природою та  забезпечує стійкий соціальний ефект.

На базі пілотної моделі морської психологічної реабілітації «Коблеве» формується ефективний, масштабований підхід до оздоровлення населення та соціальної інтеграції, який можна поширювати на інші прибережні та лагунні системи України. Таким чином, соціально-економічний вимір Проєкту створює платформу, де відновлення природи та відновлення людини стають єдиним процесом –  науково обґрунтованим, соціально значущим та євроінтегрованим.

Соціально-економічний вимір Тилігульського проєкту формує унікальний простір, де природа стає наставником, а громади – активними учасниками її відновлення. Кожне рішення, кожен проєктний крок спрямовані на підтримку гармонії між екосистемними процесами та людською діяльністю, створюючи стійку основу для майбутніх поколінь.

Ця модель доводить, що розвиток не протиставлений природі, а народжується разом із нею. Вона закладає фундамент нової культури співжиття людини з лагунною екосистемою – прозорої, науково обґрунтованої та натхненної прикладом європейської практики, здатної поступово масштабуватися на інші регіони України.

 РОЗДІЛ XI.

ФІНАНСОВА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ЛОГІКА ВІДНОВЛЕННЯ

Фінансова та інвестиційна логіка відновлення Тилігульського лиману  розглядається як невід’ємна частина комплексної екосистемної стратегії.  Вона поєднує прозорість, ефективність та євроінтеграційну сумісність, де кожен ресурс – державний, приватний чи міжнародний – стає інструментом  відновлення природи, розвитку громад і сталого економічного добробуту.  

Мета проєкту – створити фінансову архітектуру, здатну підтримувати  екологічні, соціальні та економічні результати на довгострокову  перспективу, у повній гармонії з нормами ЄС, включно з Water Framework  Directive, EU Green Deal, ICZM та інвестиційними рамками LIFE і Horizon  Europe.

1. Стратегічний підхід до фінансування

Фінансова логіка Проєкту відновлення Тилігульського лиману базується на принципах сталої, прозорої та ефективної мобілізації ресурсів, що поєднує державні, регіональні, приватні та міжнародні джерела фінансування. Вона відповідає європейським стандартам інтегрованого управління природними ресурсами та екосистемного відновлення, передбачає диверсифікацію фінансових потоків та спрямована на  забезпечення довгострокової інституційної і економічної стійкості  Проєкту.

Ключові принципи:

прозорість і підзвітність у використанні коштів;

поєднання державного бюджету, грантів ЄС, міжнародних фінансових установ та приватних інвестицій;

пріоритет екологічної ефективності та соціально-економічного впливу;

забезпечення стійких моделей самофінансування для інфраструктурних та сервісних компонентів.

2. Джерела фінансування

Державний бюджет України – забезпечує базові заходи відновлення екосистеми, інституційне забезпечення та розвиток науково-аналітичної платформи.

Європейські інвестиційні та грантові програми (Horizon Europe, LIFE, Interreg, Європейський зелений курс) –  фінансування інноваційних методів управління, моніторингу та відновлення біоресурсів, підготовка експертного персоналу, трансфер технологій.

Міжнародні фінансові установи та донори (EBRD, GEF, UNDP) – інвестиції у сталу інфраструктуру, відновлення екосистем, інтегроване управління водними ресурсами.

Приватні та корпоративні інвестиції – розвиток екотуризму, рекреаційної та реабілітаційної інфраструктури,  green business-проєктів, партнерство через public-private partnerships  (PPP).

Місцеві бюджети та громади – співфінансування соціальних, освітніх та рекреаційних проєктів, формування локальної економічної доданої вартості.

3. Євроінтеграційні фінансові інструменти

Проєкт інтегрується у фінансові рамки ЄС, зокрема:

LIFE Programme – підтримка природоохоронних та адаптивних заходів;

Horizon Europe – наукові дослідження та інновації у сфері екосистемного управління;

Interreg та Європейські фонди регіонального розвитку – інвестиції у сталу інфраструктуру та транскордонне співробітництво;

Blue Economy та Green Deal фінансування – розвиток рибного господарства, рекреаційних, освітніх та оздоровчих сервісів у поєднанні з відновленням екосистеми.

Це забезпечить синергію національних та європейських інструментів, дозволить створювати мультипартнерські проєкти і залучати додаткові ресурси для довгострокової стійкості.

4. Моделі інвестиційної ефективності

Фінансова додана вартість екосистемних послуг – відновлення біорізноманіття, природних фільтрацій та регуляції водних рівнів, що знижує витрати на інженерні споруди та управління ризиками.

Сервісна економіка та рекреаційні потоки – інвестиції у туризм, освіту, реабілітацію, оздоровчі програми генеруватимуть доходи для місцевих громад, забезпечуючиь  фінансову самодостатність проєкту.

Державно-приватне партнерство (ДПП) – залучення приватних інвесторів до будівництва та управління інфраструктурними, рекреаційними і науково-освітніми об’єктами.

Інноваційні фінансові інструменти – зелені облігації, екологічні гранти, «екосистемні сертифікати» для бізнесу, що впроваджує сталу практику.

5. Контроль, звітність та прозорість

Фінансова система Проєкту передбачає: регулярну звітність перед державними органами та міжнародними донорами, відкриті дані щодо фінансування та результатів проєкту, аудит ефективності використання ресурсів, моніторинг екологічних, соціальних та економічних показників, що дозволяє коригувати фінансову логіку в реальному часі.

6. Довгострокова фінансова стійкість

Проєкт передбачає механізми самофінансування та реінвестування доходів, зокрема від рекреаційних та освітніх програм, науково-освітніх центрів та центрів реабілітації, локального малого та середнього бізнесу у сфері послуг та туризму.

Це створює фінансову незалежність та стійкість, що дозволяє забезпечити довгострокове управління екосистемою без критичної залежності від зовнішніх субсидій.

7. Стратегічний фінансовий меседж

Фінансова та інвестиційна архітектура відновлення Тилігульського лиману створює модель сталого, прозорого та євроінтегрованого фінансування, яка поєднує державні, міжнародні та приватні ресурси, забезпечуючи довгострокову стійкість проєкту. Вона дозволяє ефективно координувати державні та регіональні бюджети, залучати гранти та інвестиції ЄС, а також партнерство приватного сектору через механізми public-private partnership, створюючи фінансову основу для екосистемного відновлення, рекреаційних і освітніх програм, сталого  рибогосподарського використання та місцевого економічного розвитку.

Проєкт формує приклад інтегрованого фінансування для інших прибережних і лагунних систем України, поєднуючи економічну ефективність з екологічною та соціальною цінністю. Завдяки прозорим і контрольованим механізмам управління ресурсами він стимулює сталі інвестиції у природоорієнтоване рибогосподарювання, науково-освітні платформи, рекреацію та відновні сервіси, забезпечує максимальний соціальний ефект при оптимальних витратах та створює модель довгострокового партнерства між державою, наукою, громадами та бізнесом.

Ця фінансова архітектура демонструє, що екологічне відновлення може стати економічно вигідним, соціально корисним і євроінтеграційно сумісним процесом, що закладає стандарти для національної політики у сфері управління водними ресурсами, біоресурсами та прибережними екосистемами.

Таким чином, фінансова та інвестиційна модель Проєкту формує приклад інтегрованого, прозорого та адаптивного фінансування природоорієнтованих ініціатив, що поєднує державні бюджети, міжнародні гранти, приватні  інвестиції та партнерські механізми Державно приватного партнерства (ДПП).

Вона забезпечує довгострокову  стійкість відновлення Тилігульського лиману, стимулює економічний  розвиток територій, створює робочі місця у сфері рекреації, освіти та наукового менеджменту, і водночас гарантує відповідність європейським директивам та фінансовим стандартам.

Ця архітектура демонструє, що  екологічне відновлення може бути одночасно економічно ефективним, соціально значущим та юридично інтегрованим у європейський простір, закладаючи національні стандарти сталого управління водними та  прибережними екосистемами.

Цей Проєкт показує, що фінансування  природи – це не витрати, а інвестиція у майбутнє. Кожен ресурс, кожна  гривня чи євро, вкладені у відновлення Тилігульського лиману, стають фундаментом для нової економіки, нового способу життя і нового рівня довіри між людиною та природою. Ми будуємо не просто фінансову модель –  ми створюємо систему, де стійкість екосистеми і стійкість громади  народжуються разом.

Тилігульський лиман стає символом гармонії, де прозорість, партнерство і євроінтеграційні стандарти формують культуру відповідального управління ресурсами. Ця архітектура  фінансування закладає нові правила гри: тут природа, людина та економіка ростуть разом, а відновлення екосистеми перетворюється на національний  стандарт сталого розвитку.

РОЗДІЛ XII.

ЕТАПНІСТЬ І МАСШТАБУВАННЯ

Розділ окреслює поетапну стратегію відновлення Тилігульського лиману, яка поєднує оперативне реагування на кризові ситуації, стабілізацію екосистеми, її цільове відновлення та довгострокове, стале управління.

Особлива увага приділяється пілотним моделям, масштабуванню на інші прибережні системи та гармонізації з європейським законодавством, що забезпечує превентивне, адаптивне та науково кероване відновлення екосистеми з урахуванням соціально-економічних та рибогосподарських аспектів.

1. Від кризи до стабілізації

Перший етап передбачає оперативне реагування на критичні екологічні ризики та техногенні загрози для Тилігульського лиману. На цьому етапі реалізуються заходи, спрямовані на:

усунення джерел гострого забруднення та контроль критичних ділянок водозбору;

стабілізацію гідрологічного режиму та первинне відновлення водної динаміки;

мінімізацію негативного впливу на біорізноманіття та рибні ресурси;

застосування європейських норм щодо захисту водних ресурсів (Water Framework Directive, директива ЄС про  оцінку впливу на довкілля).

Цей етап створює оперативну платформу для подальшого переходу до комплексного відновлення, закладаючи базу для превентивного управління екосистемою.

2. Від стабілізації до відновлення

На другому етапі здійснюється цільове відновлення екологічних та рибогосподарських функцій лиману:

впровадження інтегрованого управління водними та прибережними ресурсами;

відновлення природних біоценозів і екологічної продуктивності;

запуск науково-аналітичного моніторингу та адаптивних управлінських рішень;

реалізація пілотних проектів рекреації, психологічної реабілітації та освітніх програм.

Цей етап відповідає європейським стандартам відновлення водних та прибережних екосистем, включає застосування екосистемного підходу та принципів «від джерела до моря» (source-to-sea management).

3. Від відновлення до сталого управління

На третьому етапі проєкт переходить у довгострокове, науково кероване та стале управління екосистемою:

інтеграція державних, місцевих та міжнародних механізмів управління;

адаптивне управління на основі постійного моніторингу та громадського контролю;

забезпечення сталого використання біоресурсів і охорони біорізноманіття.

узгодження сільськогосподарської, інфраструктурної, рекреаційної та рибогосподарської діяльності з екологічною місткістю лиману.

Узгодження сільськогосподарської, інфраструктурної, рекреаційної та рибогосподарської діяльності з екологічною місткістю лиману означає, що всі види господарської та соціальної діяльності в межах екосистеми обмежуються тим рівнем впливу, який не призводить до деградації природних процесів і підтримує стійкість екосистеми.

Сільськогосподарська діяльність

Використання земель у водозборі і прибережних зонах обмежується так, щоб не перевищувати природну здатність лиману фільтрувати поживні речовини та зберігати чистоту води.

Передбачаються буферні смуги, природоорієнтовані технології обробітку ґрунту, контроль стоку пестицидів та добрив.

Мета: зберегти біорізноманіття та стабільність водного середовища.

Інфраструктурна діяльність

Будівництво доріг, каналів, мостів, прибережних споруд відбувається з урахуванням мінімізації гідрологічних порушень та впливу на флору і фауну.

Планування інфраструктури  інтегрується у екосистемну карту, де визначено критичні зони, зони  високого ризику та зони відновлення.

Рекреаційна діяльність

Туризм і відпочинок організовуються так, щоб не перевантажувати екосистему: контроль чисельності відпочивальників, зонування рекреаційних територій, створення екостежок та місць відпочинку, що мінімізують ерозію та порушення середовища.

Рекреація не повинна: шкодити водним біоресурсам, зменшувати біорізноманіття. Рекреація навпаки повинна сприяти формуванню культури відповідального відпочинку.

Рибогосподарська діяльність

Лімітована і науково регульована рибальська експлуатація, що враховує відновлення популяцій риби та сезонні цикли (невиснажливе рибальство).

Впровадження «зон обмеженого вилову» і «зон відновлення», контроль за видами і кількістю вилову.

Загальна логіка:

Екологічна місткість – це максимальна допустима інтенсивність всіх видів діяльності, при якій екосистема зберігає свою життєздатність і здатність  самовідновлюватися.

Різноманітні види діяльності не існують ізольовано – вони узгоджуються між собою, щоб не перевищувати екологічні межі.

Такий підхід забезпечує стійке співіснування людей і природи, де економічні та соціальні вигоди не підривають екологічну основу лиману.

Практичні інструменти:

Інтегровані плани управління водозборами та прибережними зонами.

Моніторинг впливу господарської діяльності на якість води, біорізноманіття та гідрологічні процеси.

Зонування території та адаптивне регулювання діяльності відповідно до наукових даних.

Превентивні заходи: контроль стоку, обмеження доступу до уразливих ділянок, відновлення деградованих зон.

Примітка:
 Екологічна місткість – це максимальний рівень використання екосистеми, який дозволяє їй зберігати  стійкість і самовідновлюваність. Для лиману це означає, скільки риби  можна виловлювати, скільки добрив і стоку система може «переробити»,  скільки відпочивальників може приймати, та яка кількість інфраструктури  не порушує природні процеси.

Цей етап закладає модель пілотної євроінтегрованої платформи, яка може бути прикладом для інших прибережних та лагунних систем України.

4. Пілотні моделі

Пілотні ініціативи виконують функцію тестових майданчиків для перевірки управлінських, фінансових та технологічних рішень:

Центр морської психологічної реабілітації «Коблеве» – демонстраційна модель поєднання рекреаційної та соціальної функції з екологічним відновленням;

Екологічні та рибогосподарські пілоти – тестування методів відновлення водного середовища та біорізноманіття;

Освітні та громадські платформи – формування культури участі та екологічної свідомості.

Пілотні моделі дозволяють оптимізувати інвестиції, знизити ризики та підготувати стандартизовані рішення для масштабування.

5. Тиражування на інші лимани та прибережні системи

Заключний етап передбачає масштабування успішних практик на інші об’єкти, використовуючи стандартизовану методологію та інституційні рішення:

трансфер знань та технологій на інші прибережні, лагунні та річкові системи;

інтеграція у національну політику охорони водних ресурсів та біоресурсів;

впровадження пілотних фінансових та управлінських механізмів у державні програми;

формування національної моделі адаптивного, превентивного і євроінтегрованого управління водними екосистемами.

Масштабування базується на принципах replicability та transferability, характерних для програм ЄС, і створює платформу для довгострокового сталого розвитку всіх прибережних систем України.

6. Інтеграція законодавчої та євроінтеграційної бази

Для забезпечення ефективності та довгострокової стійкості відновлення Тилігульського лиману всі етапи проєкту здійснюються у тісній відповідності з національним законодавством та європейськими стандартами, що гарантує сумісність з кращими практиками ЄС і відкриває можливості для міжнародної співпраці та інвестицій.»

На всіх етапах проєкт гармонізується з європейським законодавством, включаючи:

Директиву ЄС щодо водної рамки (WFD);

Директиву про оцінку впливу на довкілля (EIA);

Директиву про збереження природних середовищ та біорізноманіття (Habitats Directive);

Європейські практики Integrated Coastal Zone Management (ICZM);

Стратегії ЄС з «Blue Economy» та Green Deal.

Це забезпечує повну сумісність Проєкту з євроінтеграційними стандартами, відкритість для міжнародних інвестицій та науково обґрунтовану платформу для сталого розвитку.

7. Підсумкові положення

Розділ демонструє, що відновлення Тилігульського лиману здійснюється поетапно, від кризи до стабілізації, від відновлення до сталого управління, із чіткою інтеграцією природоохоронних, рибогосподарських, рекреаційних та соціально-економічних заходів. Кожен етап формує основу для  наступного, забезпечує адаптивність управління та створює умови для  превентивного, науково керованого відновлення екосистеми.

Пілотні моделі слугують тестовими майданчиками для оптимізації управлінських, фінансових та технологічних рішень, дозволяючи мінімізувати ризики та стандартизувати ефективні практики для масштабування. Вони демонструють можливість поєднання рекреації,  соціальної функції, освіти та екологічного відновлення у гармонійний  комплекс дій.

Масштабування на інші лимани та прибережні системи створює національну платформу адаптивного, превентивного та євроінтегрованого управління водними екосистемами, що враховує принципи replicability та transferability, характерні для програм ЄС. Це дозволяє поширювати накопичений досвід, інтегрувати його у державну політику та забезпечувати довгостроковий сталий розвиток всіх  прибережних систем України.

Гармонізація з європейським законодавством та практиками, зокрема Water Framework Directive, EIA, Habitats Directive, ICZM та стратегіями Blue Economy і Green Deal, гарантує сумісність Проєкту з  євроінтеграційними стандартами, відкритість для міжнародних інвестицій та науково обґрунтовану платформу для сталого управління екосистемами.

Таким чином, Розділ:

Підкреслює, що поетапне відновлення, пілотне тестування та масштабування є ключовими інструментами створення стабільної, прозорої та ефективної системи управління Тилігульським лиманом, яка може стати моделлю для інших водних та прибережних систем України та Європи.

Закріплює стратегічне бачення відновлення Тилігульського лиману як моделі інтегрованого, науково керованого та євроінтегрованого управління екосистемами, демонструючи, що комплексний підхід до стабілізації, відновлення та сталого управління здатен забезпечити довгострокову екологічну,  соціальну та економічну стійкість лагунних систем України.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Відновлення Тилігульського лиману в межах цієї Ідеології розглядається не як повернення до умов минулого, а як формування якісно нового, науково керованого екосистемного стану, що відповідає сучасним європейським підходам до управління природними ресурсами.

Історично водообмін між морем і лиманом мав стихійний, нерегулярний характер, що зумовлювало різкі коливання рівня води, солоності, кисневого режиму та структури біоценозів. Такі коливання формували нестабільне середовище, у якому продуктивність екосистеми обмежувалася природними випадковими чинниками.

Сучасний науково обґрунтований підхід дозволяє сформувати стабілізовані екологічні умови: керований адаптивний водообмін, збалансований гідрохімічний режим, прогнозовану динаміку рівнів води, відновлену структуру полікультурних угрупувань. Саме такі підходи становлять основу екосистемної політики Європейського Союзу та інтегрованого управління водними і прибережними системами.

Створення цих умов переводить лиман із режиму виживання у режим сталого розвитку та відкриває можливість досягнення рівня екосистемної й рибогосподарської продуктивності, який об’єктивно не був досяжним у минулому.

За умови послідовної державної політики, системних наукових досліджень та співуправління за участі держави, громад, користувачів і наукової спільноти Тилігульський лиман може стати не лише прикладом успішної реабілітації деградованої лагунної системи, а й пілотною євроінтеграційною моделлю – простором практичного впровадження європейських принципів екосистемного управління, сталого використання біоресурсів і партнерства між державою та суспільством.

Реалізація цієї Ідеології започатковує в Україні нову євроінтеграційну парадигму управління лагунними екосистемами, що органічно інтегрується у спільний європейський простір екологічної політики, наукової співпраці та сталого рибного господарства, і закладає об’єктивні інституційні, наукові та управлінські передумови для масштабування цієї моделі як національного стандарту відновлення причорноморських лиманів.

Додаток 1

ЗВЕРНЕННЯ ДО ІНВЕСТОРІВ

Шановні партнери!

Тилігульський лиман – унікальна  екосистема загальнонаціонального значення та стратегічний природний ресурс України. Реалізація проєкту спеціального традиційного рибопромислового господарювання (СТРГ) створює унікальну можливість для інвестицій у екологічно ефективне, економічно життєздатне та соціально відповідальне підприємництво.

Інвестиції у проєкт забезпечуть:

Стабільний економічний ефект: розвиток рибного господарства, переробки та логістики; створення  робочих місць і локальних брендів; прозоре управління ресурсами та доходами.

Екологічну цінність: відновлення природної продуктивності лиману, захист біорізноманіття та інтеграція з європейськими екологічними стандартами.

Соціальну значущість: підтримка прибережних громад, освіта та екоосвітні програми, розвиток туризму та рекреації.

Проєкт реалізується у рамках  національної політики та міжнародних зобов’язань України щодо сталого рибальства, інтегруючи принципи CFP та практики СТРГ. Його пілотна природа надає інвесторам унікальну можливість брати участь у формуванні моделі державного управління водними ресурсами, яка може бути масштабована на всю систему внутрішніх водойм України.

Ми запрошуємо вас стати партнерами у проєкті, який поєднує екологічну відповідальність, економічну ефективність та стратегічну євроінтеграційну перспективу.

Інвестиції у Тилігульський лиман – це внесок у відновлення природи,  продовольчу безпеку та довгостроковий економічний розвиток України.