ЕКСПЕРТНИЙ АНАЛІЗ
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В УМОВАХ
СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
(Системний огляд проблем, інституційних дисбалансів та шляхів модернізації галузі відповідно до європейських і міжнародних стандартів)
Стаття 3.
РИБОПРОМИСЛОВІ РАЙОНИ ТА ВОДНІ БІОРЕСУРСИ УКРАЇНИ
(Стан та ресурсний потенціал водних біоресурсів України: від внутрішніх водойм до Світового океану, оцінка ризиків та стратегічні виклики сталого управління в умовах воєнних, економічних і міжнародних викликів)
15. січня 2026 року м. Київ
Адресовано:
депутатам Верховної Ради України;
працівникам Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України;
працівникам Держрибагентства;
учасникам Робочої групи з розвитку рибного господарства;
експертам та науковцям галузевих інституцій;
представникам галузевої громадськості, працівникам рибного господарства та профільним органам державного управління.
Ця стаття є запрошенням до фахової та відповідальної розмови про майбутнє рибного господарства України – від локальних річок і озер до Світового океану. Вона поєднує системний аналіз ресурсного потенціалу, оцінку екологічних, економічних та геополітичних ризиків і пропонує платформу для обговорення ефективних стратегій сталого управління водними біоресурсами.
Мета цієї статті – спільно проаналізувати рибопромислові райони, сучасний стан водних біоресурсів України на всіх рівнях – від континентальних річок і озер до морських і океанічних районів промислу, оцінити ключові ризики та визначити пріоритети сталого розвитку рибного господарства. Вона поєднує системний аналіз ресурсного потенціалу, екологічного стану, економічних та геополітичних факторів і пропонує платформу для обговорення ефективних стратегій, які забезпечать відновлення запасів, продовольчу безпеку та довгострокову конкурентоспроможність галузі на національному та міжнародному рівнях. Стаття покликана:
систематизувати дані щодо обсягів вилову, ресурсного потенціалу та загроз для кожного сегменту водойм;
виділити ключові проблеми: перевилов, браконьєрство, забруднення, деградацію запасів, геополітичні та міжнародні ризики;
показати, що відновлення ресурсів та забезпечення продовольчої безпеки потребує системної державної політики, модернізації флоту, наукового моніторингу та міжнародної співпраці;
слугувати основою для стратегічних рішень у сфері управління рибними ресурсами та розвитку промислу, аквакультури, марикультури, СТРГ і рекреаційного рибокористування, рибопереробки.
Водні біоресурси є фундаментом рибного господарства України. Вони визначають не лише обсяги та структуру промислового вилову, а й потенціал розвитку аквакультури, марикультури, СТРГ, рекреаційного рибокористування, рибопереробки. Ці ресурси одночасно забезпечують продовольчу безпеку і незалежність держави у секторі рибопродукції, економічну стабільність та екологічну рівновагу країни.
Сьогодні стан водних біоресурсів характеризується високою неоднорідністю. Він залежить від типу водойми, рівня антропогенного навантаження, екологічного стану та правової юрисдикції. Одні ділянки залишаються відносно стабільними, інші – піддаються надмірному вилову, забрудненню та впливу кліматичних коливань.
Для системного аналізу і розуміння сучасних викликів та перспектив розвитку галузі доцільно структурувати ресурси за чотирма ключовими сегментами:
Континентальні водойми України – річки, озера, ставки, що формують основу внутрішнього рибного вилову та є базою для аквакультури.
Азово‑Чорноморський басейн – прибережні води, де промисел відбувається в умовах високої конкуренції та регулюється національними та міжнародними нормами.
Виключні (морські) економічні зони (ВЕЗ) іноземних держав – території, доступ до яких залежить від міжнародних угод і правових режимів, а промислові можливості обмежуються зовнішніми факторами.
Світовий океан – стратегічний, але ризиковий сегмент, де ефективність вилову залежить від наявності сучасного океанічного флоту, інвестицій та міжнародного співробітництва.
Така сегментація дозволяє побачити картину “від локального до глобального” , оцінити ризики та потенціал кожної категорії водойм і закласти основу для системних рішень у наступних статтях серії.
Для системного розуміння стану галузі доцільно розглядати водні біоресурси на чотирьох основних рівнях:
1. Континентальні водойми України (річки, озера, ставки)
Континентальні водойми України – це серце внутрішнього рибного господарства, джерело прісноводної риби та базис для розвитку аквакультури, марикультури (лимани), СТРГ та рекреаційного рибокористування. Водночас вони перебувають під системним тиском антропогенних, екологічних та управлінських факторів, що ставить під загрозу обсяги вилову та природне відтворення біоресурсів.
Стан водних біоресурсів (кінець 2025 року)
Короп (Cyprinus carpio)
Стан запасів: зниження. Динаміка: –10-15% за останні 5 років. Причини: перевилов, слабке природне відтворення, деградація нерестовищ, браконьєрство. Примітка: утримується за рахунок зариблення та аквакультури.
Карась сріблястий (Carassius gibelio)
Стан запасів: стабільний. Динаміка: стабільна або зростаюча. Причини: висока екологічна пластичність, витіснення аборигенних видів. Ризик: деградація біорізноманіття.
Лящ (Abramis brama)
Стан запасів: помірне зниження. Динаміка: –1015% за останні 5 років. Причини: забруднення, нестача нерестовищ, ННН-рибальство.
Судак (Sander lucioperca)
Стан запасів: нестабільний. Динаміка: загалом стабільна, але локальні втрати. Причини: забруднення водосховищ, вибірковий перевилов. Перспектива: стабільні вилови за умов контролю вилову.
Щука (Esox lucius)
Стан запасів: зниження. Динаміка: –15-20% за останні 5 років. Причини: вилов у переднерестовий період, деградація прибережних зон.
Лин (Tinca tinca)
Стан запасів: зниження. Динаміка: –15%. Причини: осушення мілководь, забруднення, відсутність охоронних режимів.
Рослиноїдні (товстолобики і білий амур)
Стан запасів: зниження. Динаміка – негативна, повномасштабних зариблень в останні роки не було. Причини: відсутність природного відтворення.
Частикові промислові види риб України (континентальні водойми та прибережні морські акваторії)
Плітка (Rutilus rutilus), синець (Ballerus ballerus), густера (Blicca bjoerkna), чехоня (Pelecus cultratus), краснопірка (Scardinius erythrophthalmus), плоскирка (густера-плітка, локальні популяції)
Стан запасів: нестабільний. Динаміка: локально стабільна, загалом невелике падіння. Причини: антропогенний тиск, евтрофікація, вилов дрібнорозмірної риби, деградація річкових екосистем, дрібносітковий вилов, деградація середовища.
Сом європейський (Silurus glanis)
Категорія: цінний промисловий вид – ключовий для внутрішніх водойм.
Ареал: великі річки та водосховища (Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, дельти, лимани).
Стан запасів: загальна оцінка – нестабільний, із тенденцією до зниження.
Динаміка (2020-2025 років.): зменшення чисельності великих статевозрілих особин, локальне збереження популяцій у малодоступних ділянках, загальне скорочення промислових уловів на 20-25%.
Основні причини деградації: вибірковий вилов трофейних особин, що руйнує репродуктивне ядро популяцій, браконьєрство (стаціонарні знаряддя, підводний лов), порушення нерестових біотопів і коливання рівнів води, відсутність спеціалізованих лімітів і моніторингу.
Поточний статус у промислі: зберігає високу економічну цінність, вилучається без науково обґрунтованих квот, частка у загальному вилові невелика, але екологічно критична.
Перспективи відновлення
Потенціал: високий за умов: заборони вилову великих нерестових особин, введення мінімальних і максимальних розмірних меж (slot-limit), посилення контролю за ННН-рибальством, відновлення нерестовищ і стабілізації гідрологічного режиму.
Сом європейський є індикатором стану великих річкових екосистем України. Його поступове зникнення з промислових уловів свідчить не лише про перевилов, а й про системні проблеми управління внутрішніми водоймами. Ігнорування цього виду в політиці регулювання створює ризик втрати одного з ключових хижих елементів екосистем, що призведе до подальшої деградації іхтіофауни.
Під час війни внутрішні водойми стали основним джерелом легального вилову, компенсуючи блокаду Чорного та Азовського морів. Водночас у Північно-Східних регіонах вилов знизився приблизно на 25-30% через втрату інфраструктури та порушення логістики. Дніпровські водосховища показали ріст вилову на 22% у 2024 році порівняно з 2023-м, але це радше локальний ефект, ніж стабільна тенденція.
Ключові проблеми
Перевилов та ННН-рибальство.
Щороку чисельність промислових видів риб зменшується.
Непідконтрольне вилучення порушує екологічні баланси та підриває економічну стабільність водойм.
Забруднення водойм: промислові, сільськогосподарські та побутові стоки змінюють якісний склад води, знижують виживаність риб і гальмують розвиток аквакультури.
Інвазії чужорідних видів.
Витісняють традиційні популяції, створюючи додатковий тиск на екосистему.
Відсутність державної підтримки та політики
Немає нормативно-правової бази для промислу і аквакультури (марикультури) у ПЗФ, що залишає ключові водойми без управління.
Відсутні компенсації за втрати рибопродукції через бойові дії.
Немає системного моніторингу запасів (реальних, чесних) та методик прогнозування популяцій, що унеможливлює об’єктивне визначення допустимих уловів (головна причина – відсутність належного фінансування).
Відсутнє стимулювання приватного сектору та рекреаційного рибокористування, яке могло б підтримати доходи громад і сталий розвиток.
Критичний аналіз державної політики
Континентальні водойми залишаються стратегічним ресурсом, проте держава фактично лишила їх без нагляду. Відсутність регуляторних та фінансових механізмів створює ризики для:
довгострокового відтворення промислових видів;
економічної стабільності приватних і кооперативних господарств;
соціальної підтримки громад, залежних від рибного господарства.
Навіть у воєнний час держава не розробила перспективну політику, яка б балансувала економічну ефективність і екологічну безпеку. Така пасивність ставить під загрозу національну продовольчу безпеку та конкурентоспроможність галузі на міжнародних ринках.
Рекомендації та перспективна політика
Науковий моніторинг та прогнозування
Запровадження затверджених державою методик оцінки запасів у промислових водоймах і ПЗФ.
Встановлення допустимих уловів для ключових видів та регулярний контроль їх дотримання.
Орієнтація на європейські стандарти
При розробці політики та законодавства для промислу, аквакультури і рекреаційного рибокористування варто враховувати вимоги ЄС, зокрема Директиву 2000/60/EC (Water Framework Directive), Директиву 2006/113/EC щодо екологічних стандартів водних екосистем та інші норми, що регулюють стале використання водних ресурсів.
Це дозволить:
встановлювати прозорі правила для промисловиків і рекреаційного сектору;
підвищити екологічну безпеку та відтворюваність видів;
інтегрувати українські водойми у єдиний європейський рибний ринок і отримати міжнародну підтримку для відновлення ресурсів.
Екологічна та правова інтеграція
Поєднання законодавчих норм із економічними стимулами для мінімізації ННН-рибальства.
Запровадження стандартів екологічної безпеки для промислових підприємств.
Розвиток приватного сектору та рекреації
Стимулювання аквакультури та кооперативних господарств через податкові пільги та доступ до фінансування.
Законодавче врегулювання рекреаційного рибокористування як джерела доходу для громад.
Компенсації та підтримка у воєнний час
Створення механізмів відшкодування втрат через бойові дії та руйнування інфраструктури.
Висновки
Континентальні водойми України – це основне джерело національної рибопродукції навіть у воєнних умовах.
Сталий розвиток можливий лише через активну державну позицію, контроль за виловом, розвиток приватного сектору і сучасні методи управління.
Для промисловиків ключовим є баланс між економічною ефективністю і екологічною безпекою. Без цього балансування галузь ризикує втратити не лише ресурси, а й стратегічне значення для країни.
2. Азово-Чорноморський басейн: стратегія, криза та відновлення
Азово-Чорноморський басейн – це стратегічна зона промислового вилову України, де переплітаються природні багатства, економічні інтереси та геополітичні виклики. Конкуренція між національними та іноземними суб’єктами особливо гостра, а природоохоронні обмеження і воєнні дії накладають додаткові рамки на діяльність операторів.
Стан водних біоресурсів (2025 рік)
Частикові види Азово-Чорноморського басейну
Бичкові (Gobiidae)
Стан запасів: деградований. Динаміка: –15-20% за останні 5 років. Причини: деградація прибережних біотопів, ННН-вилов. Роль: ключовий частиковий вид Азовського моря (до війни).
Кілька (Clupeonella spp.)
Стан запасів: нестабільний. Динаміка: значні міжрічні коливання. Причини: кліматичні зміни, відсутність моніторингу. Примітка: важлива для кормової бази та переробки.
Тюлька (Clupeonella cultriventris)
Стан запасів: нестабільний. Динаміка: нестійка. Причини: температурні коливання, промисловий тиск.
Узагальнена оцінка частикових видів
Висновок по внутрішніх водоймах України
Частикові види забезпечують до 50-60% внутрішнього промислового вилову у прісноводних водоймах.
Загальна тенденція – повільна, але стійка деградація запасів.
Основні загрози: дрібносітковий і неконтрольований вилов, відсутність достовірного наукового обліку, забруднення та гідрорегулювання, ігнорування частикових видів у державній політиці (фокус лише на «цінних»).
Частикові види риб є фундаментом промислового рибальства у внутрішніх водоймах України, проте залишаються найменш захищеним сегментом галузі. Відсутність системного моніторингу, диференційованих лімітів і заходів відновлення призводить до поступового виснаження їх запасів.
Ігнорування частикових видів у державній політиці фактично означає втрату основи внутрішнього промислу та додатковий тиск на цінні види.
Тенденції по ключових видах:
Оселедець: падіння запасів на 20-25% через зміни температури води та нерегульований вилов;
Дрібна оселедцева група (килька, тюлька, атерина, хамса): локальна стабільність, але відсутність системного моніторингу унеможливлює прогнозування;
Кефаль та бичок: зниження на 15-20%, посилене кліматичними коливаннями та забрудненням прибережних зон;
Камбала, рапана та інші морські види промислового значення: падіння на 10-15% через логістичні обмеження.
Вплив війни
Азовське море наразі повністю недоступне для українських операторів через бойові дії; легальний вилов неможливий.
Чорне море: робота можлива лише у контрольованих районах з дотриманням мінної безпеки, у взаємодії з портами та морськими службами.
Воєнні дії серйозно поглибили соціальні та економічні нерівності: малі і середні підприємства втратили частину доходів, великі оператори зазнали руйнування флота і портової інфраструктури.
Ключові проблеми та недоліки державної політики
Відсутність прозорої системи квот і моніторингу дозволяє ННН-рибальству розростатися навіть у відкритих морських зонах;
Немає компенсацій за втрати інфраструктури та рибопродукції у воєнний час;
Не розроблена система післявоєнного відновлення промислових районів та популяцій видів;
Мінімальна інтеграція європейських норм (Water Framework Directive, Marine Strategy Framework Directive, DCF) у національну політику;
Відсутність стимулів для сталого рибопромислового сектору, аквакультури та рекреаційного рибокористування.
Це означає, що стратегічний ресурс залишається фактично без нагляду, а держава втрачає час для підготовки післявоєнного відновлення.
Прогноз відновлення промислових видів після війни
Азовське море: повернення до промислового вилову можливе тільки після розмінування, стабілізації інфраструктури та відновлення портів, але головне – політичне врегулювання присутності України в Азовському морі.
Основні види для відновлення: дрібна оселедцева група, камбала-калкан, бичок, креветка, кефалеві види, тощо.
Час відновлення: 3-5 років після стабілізації та контролю за дотриманням екологічних норм і допустимих уловів.
Прогнозоване збільшення вилову – 20-35% залежно від виду.
Критичні умови: системний моніторинг, контроль ННН-рибальства, відновлення портів і терміналів, компенсаційні механізми, державна підтримка та інтеграція з директивами ЄС для доступу на міжнародні ринки.
Рекомендації для державної політики
Науковий моніторинг та прогнозування: затвердженя методик оцінки запасів у Чорному та Азовському морях, об’єктивне визначення допустимих уловів.
Орієнтація на європейські стандарти: імплементація директив ЄС для морських екосистем, підвищення прозорості регулювання і екологічної безпеки.
Екологічна та правова інтеграція: поєднання законодавчих норм із економічними стимулами для мінімізації ННН-рибальства.
Розвиток приватного сектору та рекреації: стимулювання аквакультури та кооперативних підприємств, легалізація рекреаційного рибокористування.
Азово-Чорноморський басейн залишається одним із ключових стратегічних ресурсів національної рибної галузі навіть у надзвичайно складних воєнних, економічних та екологічних умовах. Водночас війна оголила системні слабкості державного управління: відсутність підготовки до післявоєнного відновлення промислу, брак науково обґрунтованого моніторингу, недосконалість квотування та критично низький рівень інтеграції європейських стандартів управління морськими біоресурсами.
Станом на початок 2026 року ключовим викликом для керівництва галузі є не лише збереження залишкового промислового потенціалу Чорного моря, а й активна підготовка до післявоєнного повернення Азовського моря у національну економіку. Зволікання з формуванням післявоєнної політики означатиме втрату часу, ресурсів і конкурентних позицій на регіональних та міжнародних ринках.
У практичній площині це вимагає від держави:
переходу від реактивного управління до стратегічного планування відновлення промислу, включно з попереднім зонуванням районів, сценаріями розмінування та поетапним запуском вилову;
запровадження системного наукового моніторингу запасів відповідно до європейських підходів, зокрема принципів Data Collection Framework (DCF) ЄС, як основи для об’єктивного визначення допустимих уловів;
гармонізації національного законодавства з ключовими директивами ЄС – Water Framework Directive (2000/60/EC), Marine Strategy Framework Directive (2008/56/EC) та екосистемним підходом Спільної рибної політики ЄС (CFP);
створення прозорої системи квотування і контролю флоту, що мінімізує ННН-рибальство та забезпечить рівні умови для українських промисловиків;
формування компенсаційних і фінансових інструментів для відновлення флоту, портів і рибних терміналів, у тому числі з використанням міжнародної технічної допомоги;
стимулювання розвитку приватного сектору, кооперативних форм господарювання та легального рекреаційного рибокористування як елементів диверсифікації доходів прибережних громад.
Для промисловиків у найближчій перспективі критично важливим залишається баланс між економічною доцільністю та екологічною відповідальністю. Саме дотримання науково обґрунтованих лімітів, участь у моніторингових програмах і готовність працювати за європейськими правилами визначатимуть, хто стане основою відновленої галузі після війни.
Без активної, послідовної та євроінтегрованої державної політики Азово-Чорноморський басейн ризикує втратити не лише біоресурсний потенціал, а й своє стратегічне значення для продовольчої безпеки, регіонального розвитку та міжнародної конкурентоспроможності України. Натомість своєчасні рішення вже сьогодні можуть перетворити післявоєнне відновлення на точку зростання всієї галузі рибного господарства України.
3. Виключні (морські) економічні зони (ВЕЗ) та Світовий океан: стратегічний провал і нагальна необхідність відновлення флоту
На початок 2026 року Україна фактично усунута від роботи у ключових сегментах світового рибного простору – виключних (морських) економічних зонах іноземних держав та у відкритому океані, де формується основна частка глобального промислового вилову. Це не лише наслідок воєнних дій, а результат тривалої системної бездіяльності держави, відсутності цілісної стратегії, кадрового провалу та управлінської роз’єднаності центральних органів влади.
До початку 2000‑х років український океанічний і великотоннажний флот забезпечував до 40 % дистанційного вилову України у ВЕЗ Африки, Південної та Північної Атлантики та інших регіонах. Сьогодні присутність України у цих зонах є нульовою.
Загальна структура світових рибопромислових ресурсів
Сукупний світовий промисловий вилов (без аквакультури) становить близько 90–95 млн тонн на рік, з яких 75-80 % припадає на ВЕЗ прибережних держав і 20-25 % – на відкритий океан та райони, що регулюються регіональними рибогосподарськими організаціями (RFMO).
Основні промислові групи ресурсів
Дрібні пелагічні риби (анчоус, сардина, оселедець, скумбрія, мойва) формують основу глобального білкового балансу. Їх світова біомаса оцінюється у 400-500 млн тонн, а стійкий промисловий потенціал – у 35-40 млн тонн на рік.
Ключові зони: Західна Африка, Південна та Північна Атлантика, Південно‑Східна Пацифіка (західне узбережжя Латинської Америки). Для України це джерело дешевого масового білка, кормової бази та швидкої окупності інвестицій.
Тунцеві та інші високомігруючі пелагічні види (тунець, меч‑риба, марлін) мають світову біомасу 80-100 млн тонн і стійкий вилов 6-7 млн тонн на рік.
Ключові райони: Індійський океан, Атлантика та Центральна Пацифіка. Це сегмент високої доданої вартості, валютної виручки та міжнародного впливу через RFMO.
Донні та придонні промислові види (тріска, хек, минтай, камбала) мають біомасу 250-300 млн тонн і промисловий потенціал 20-22 млн тонн на рік.
Основні зони: Північна і Південна Атлантика, шельфи Африки та Південний океан. Це база стабільного довгострокового промислу.
Головоногі молюски (кальмари, каракатиці, восьминоги) характеризуються швидким відновленням запасів. Їх біомаса становить 120-150 млн тонн, а стійкий вилов – 5-6 млн тонн на рік.
Ключові райони: Південна Атлантика, Південно‑Східна Пацифіка, Індійський океан.
Ракоподібні, зокрема антарктичний криль, є стратегічним ресурсом XXI століття. Біомаса криля оцінюється у 300-500 млн тонн, дозволений вилов у межах CCAMLR – 5-8 млн тонн на рік (фактичний – значно нижчий). Інші ракоподібні забезпечують стійкий вилов на рівні 8-9 млн тонн на рік.
Ключовий аналітичний висновок
Світовий океан і ВЕЗ не є дефіцитними за ресурсами.
Дефіцитною є виключно участь України.
Головний бар’єр має не біологічний, а управлінський і кадровий характер. Без океанічного флоту Україна не має доступу до квот, не впливає на RFMO та не контролює стратегічні білкові ресурси.
3.1 Геостратегічне значення ВЕЗ і Світового океану
ВЕЗ іноземних держав історично компенсували обмеженість власних морських ресурсів України та формували основу дистанційного промислу. Потенціал:
Західно‑Африканських ВЕЗ перевищує 5-6 млн тонн на рік.
Південної Атлантики – 3-4 млн тонн.
Північної Атлантики – 2-3 млн тонн.
Навіть мінімальна участь України на рівні 1 % забезпечила б близько 900 тис. тонн стабільного вилову щороку, що у десятки разів перевищує нинішні обсяги морського промислу у національних водах.
3.2 Світовий океан як ресурс стратегічного значення
Світовий океан – найбільш капіталомісткий і ризиковий сегмент промислу, але водночас ключовий інструмент експорту та розвитку нових видів промислу. Українські рибопромислові судна раніше забезпечували значний вилов у районах міжнародних організацій, зокрема у межах CCAMLR. Відсутність власного океанічного флоту унеможливлює доступ до квот і реалізацію експортного потенціалу, роблячи відновлення промислу декларативним.
3.3 Причини системного провалу державної політики
Втрату України у ВЕЗ і Світовому океані не можна пояснити виключно війною. Ключові причини – відсутність політичного замовлення на дистанційний промисел як елемент продовольчої безпеки, кадрова деградація флоту, постійні інституційні реорганізації та розпорошення відповідальності між органами влади. Рибне господарство фактично ігнорується у зовнішній політиці та євроінтеграції, а довгострокове стратегічне планування відсутнє.
Кадрова криза є ключовою причиною втрати управлінської спроможності у сфері океанічного промислу. Після розпаду великотоннажного флоту наприкінці 1990‑х років професійне ядро галузі було втрачено, а механізми передачі знань і підготовки нового покоління фахівців так і не створені. Відсутність підготовлених екіпажів, менеджерів і аналітиків заблокувала формування стратегії, переговорних позицій у RFMO та контроль над виловом.
Кадровий провал має системний характер і напряму підриває продовольчу безпеку держави, позбавляючи Україну доступу до стратегічних білкових ресурсів.
3.4 Юридичний та міжнародний аспект
Робота у ВЕЗ і Світовому океані можлива виключно в межах Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), двосторонніх угод та механізмів RFMO, із дотриманням стандартів ЄС і FAO. Порушення цих норм тягне за собою штрафи, втрату квот і серйозну репутаційну шкоду.
3.5 Негайні заходи держави (2026 рік)
Держава має затвердити стратегію роботи у ВЕЗ і Світовому океані як елемент національної продовольчої безпеки, розпочати відновлення океанічного флоту та систему підготовки екіпажів, сформувати кадровий резерв, інституційно закріпити рибну дипломатію та розпочати переговори щодо доступу до ВЕЗ Африки, Атлантики й Антарктики. Паралельно необхідно інтегрувати галузь у механізми CFP і DCF ЄС та впровадити цифровий моніторинг вилову й персональну відповідальність органів влади.
Висновок
Ігнорування цього напряму є проявом системної управлінської безвідповідальності, яке свідчить про відсутність довгострокового державного бачення ролі Світового океану та виключних (морських) економічних зон у забезпеченні продовольчої безпеки, експортного потенціалу та геополітичної суб’єктності України, що в кінці кінців і призвело до втрати державою контролю над стратегічними білковими ресурсами, фактичного виходу з міжнародного рибогосподарського простору, деградації океанічного флоту і руйнування кадрового потенціалу галузі.
Така бездіяльність є наслідком хронічної інституційної роз’єднаності, кадрової кризи та відсутності персональної відповідальності центральних органів виконавчої влади за формування і реалізацію державної політики у сфері океанічного рибного промислу, що створює пряму загрозу національній продовольчій безпеці та економічній незалежності держави.
Читайте далі: Стаття 4. Промисел і флот
Віктор Скарлат
Голова Громадської ради при Держрибагентстві
експерт з питань розвитку рибного господарства
