Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року (Частина 1)

Проєкт
Про затвердження
“Доктрини сталого розвитку рибного господарства України
на період до 2050 року”
З метою визначення стратегії та основних напрямів подальшого
сталого розвитку галузі рибного господарства України як морської
рибопромислової і рибогосподарської держави на період до 2050 року
Кабінет Міністрів України
п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити “Доктрину сталого розвитку рибного господарства
України на період до 2050 року” що додається.
2. Міністерству аграрної політики та продовольства України,
Міністерству розвитку громад та територій України, Міністерству
економіки Укпраїни, Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів
України, Міністерству освіти на науки України та іншим заінтересованим
органам виконавчої влади забезпечити дотримання положень “Доктрини
сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року”
під час розроблення документів державного планування.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 2025 р. №
Київ
Прем’єр-міністр України Д. ШМИГАЛЬ
2
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 2025 р. №
ДОКТРИНА СТАЛОГО РОЗВИТКУ РИБНОГО
ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
на період до 2050 року
1. Загальні положння
Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на
період до 2050 року (далі – Доктрина) є фундаментальним стратегічним
документом, що визначає вектори трансформації та адаптації галузі до
сучасних викликів і глобальних тенденцій. Вона слугує основою для
формування державної політики у сфері рибного господарства,
окреслюючи головні пріоритети, стратегічні цілі та завдання, а також
закладаючи нормативні та інституційні механізми для забезпечення
довгострокового процвітання галузі.
Доктрина визначає стратегію розвитку галузі, створюючи чітке
бачення її майбутньої моделі в контексті різних часових горизонтів. Вона
візуалізує структуру та основні показники ефективності діяльності, які
повинні бути досягнуті протягом визначених періодів:
1. Короткостроковий період (до 2030 року): В цей період
передбачається досягнення стабільних основ для подальшого розвитку
галузі, визначення базових інфраструктурних потреб та створення
фундаменту для інтеграції інновацій.
2. Середньостроковий період (до 2037 року): На цьому етапі
очікується стабільний розвиток, активна модернізація інфраструктури та
адаптація галузі до нових технологічних і соціальних викликів, з акцентом
на екологічну стійкість та економічну ефективність.
3. Довгостроковий період (до 2050 року): Це період реалізації
масштабних трансформацій, де галузь повинна стати інноваційною, високо
автоматизованою та екологічно орієнтованою, зі сталим і гармонійним
розвитком, що забезпечить її ефективну інтеграцію у світову економіку.
Доктрина формує не лише стратегічні орієнтири, але й
інфраструктурні елементи, що забезпечать її досягнення на кожному з
етапів, сприяючи сталому розвитку галузі в умовах глобальних змін.
Метою Доктрини є забезпечення сталого і збалансованого розвитку
галузі, що ґрунтується на збереженні природних водних біоресурсів та
адаптації до змін клімату. Цей стратегічний план передбачає зниження
залежності України від імпорту рибопродукції, стимулювання
внутрішнього виробництва, а також підвищення конкурентоспроможності
вітчизняної продукції на світових ринках. Окрему увагу приділено
створенню сприятливих умов для залучення інвестицій, що є критичним
фактором для модернізації галузі та підвищення її ефективності.
Доктрина також враховує необхідність інтеграції інноваційних
технологій у виробничі процеси, що дозволить значно підвищити
ефективність використання природних ресурсів, зокрема, водних
біоресурсів, та знизити навантаження на екосистеми. Стратегічний акцент
робиться на довгострокову екологічну стабільність та збереження
біорізноманіття в умовах постійних змін клімату.
Доктрина визначає для України стратегічно важливу та амбітну мету –
утвердитися як одна з найбільш конкурентоспроможних держав у сфері
рибного промислу та рибного господарства. Це стосується як освоєння
ресурсів Світового океану, територіальних вод іноземних держав і
акваторії Азово-Чорноморського басейну, так і розвитку промислу у
внутрішніх континентальних водоймах країни.
Однак, сучасний підхід до рибного господарства виходить далеко за
межі традиційного промислу. Доктрина передбачає масштабний розвиток
аквакультури, марикультури, спеціальних товарних рибних господарств
(СТРГ) та потужної рибопереробної індустрії. Саме комплексний підхід
дозволить не лише забезпечити внутрішній ринок високоякісною рибною
продукцією, але й суттєво зміцнити експортний потенціал країни,
сприяючи її економічному зростанню.
Україна має всі передумови для досягнення цієї мети: сприятливі
природні умови, науково-дослідний потенціал, досвідчених фахівців та
ринок, що постійно розширюється. Використовуючи інноваційні
технології, розширюючи міжнародну співпрацю та вдосконалюючи
систему державного регулювання галузі, країна зможе стати потужним
гравцем на світовому рибному ринку.
Таке стратегічне бачення не лише забезпечує економічний розвиток
рибного господарства, а й сприяє екологічній рівновазі, що є необхідною
умовою для стабільного розвитку країни в умовах змінюваного клімату та
глобалізації.
Головним завданням Доктрини є ідеологічне сприяння збільшенню
виробництва рибопродукції через покращення екологічного стану
рибогосподарських водних об’єктів, гармонізацію економічних і
соціальних інтересів, а також впровадження інноваційних технологій.
Доктрина враховує необхідність модернізації державної політики в галузі,
беручи до уваги міжнародні зобов’язання України.
Доктрина визначає стратегічні цілі та пріоритети, спрямовані на
розв’язання економічних, екологічних та соціальних викликів, що у свою
чергу сприятиме підвищенню біопродуктивності внутрішніх водойм,
збільшенню обсягів вилову водних біоресурсів та нарощуванню
виробництва рибопродукції, забезпечуючи продовольчу безпеку та
незалежність держави.
У межах реалізації Доктрини передбачено активізацію регіонального
співробітництва в рамках Спільного морського порядку денного для
Чорного моря, що забезпечить узгоджені дії на національному та
міжнародному рівнях.
Окрему увагу приділено розвитку секторів рибальства та
аквакультури (марикультури), спеціальних товарних рибних господарств
(СТРГ), які є ключовими елементами стійкої економіки, важливими для
запобігання негативним кліматичним змінам і збереження
рибопромислового потенціалу.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України та
спроб перерозподілу контролю над акваторією Азовського і Чорного морів
виникла нагальна потреба в коригуванні державної морської політики.
“Морська доктрина України”, затверджена постановою Кабінету
Міністрів України від 7 жовтня 2009 року № 1307, визначає стратегічний
курс і ключові напрями розвитку України як морської (рибопромислової)
держави. В сучасних геополітичних та економічних умовах ефективна
реалізація державної морської політики є необхідною передумовою
зміцнення суверенітету та територіальної цілісності країни, а також
гарантією її економічної, енергетичної та продовольчої безпеки. Особливе
значення в цьому контексті має досягнення незалежності України у сфері
рибного господарства.
Водні біоресурси відіграють важливу роль у розвитку прибережних
регіонів, забезпечуючи продовольчі потреби населення, постачання
сировини для національної економіки та сприяючи відтворенню
природних ресурсів і підвищенню рівня зайнятості населення.
Протягом останнього десятиліття спостерігається значне скорочення
вилову океанічних (морських) водних біоресурсів, що обумовлено рядом
негативних факторів. Однією з головних причин є передача риболовних
суден в оренду з подальшою зміною прапора, що дозволяє уникати
дотримання екологічних та рибальських стандартів, а також зменшує
можливості для контролю за цим видом діяльності. Водночас, старіння
рибопромислового флоту, його моральна та технічна застарілість, значно
знижує ефективність промислу, що призводить до зменшення загального
обсягу вилову.
Особливе значення у скороченні вилову мають наслідки тимчасової
окупації українських територій Російською Федерацією, що заблокувало
доступ до багатьох важливих рибальських зон, зокрема у Азовському та
Чорному морях. Тривале порушення прав на рибальство та знищення
природних екосистем значно вплинуло на стійкість місцевих популяцій
риб та інших водних біоресурсів. Неможливість ведення промислу в цих
морях, що раніше були одними з найбільш продуктивних, стала серйозним
ударом по рибальській галузі, призвівши до значних економічних збитків.
Крім того, важливими факторами є зміна клімату, зокрема підвищення
температури води, що впливає на міграцію риб і їхнє середовище
існування. Інтенсивне забруднення водних ресурсів, у тому числі через
викиди в результаті промислової діяльності, також погіршує ситуацію і
веде до зменшення чисельності та біорізноманіття.
Загалом, сукупність цих чинників призводить до значного зменшення
обсягів вилову морських біоресурсів, що ставить під загрозу як екосистеми,
так і економіку, пов’язану з рибальством.
Однак, незважаючи на виклики, Україна має потенціал для
відновлення та розвитку рибного господарства на новому рівні. Важливим
кроком у цьому напрямку є впровадження системи стійкого управління
водними біоресурсами, що передбачає посилення контролю за промислом,
розвиток екологічно чистих методів рибальства та удосконалення
законодавчої бази відповідно до міжнародних стандартів.
Крім того, активізація міжнародної співпраці, зокрема в межах
європейських та світових рибальських організацій, дозволить не лише
залучити сучасні технології та інвестиції, а й сприяти інтеграції України у
глобальні ринки. Збереження екологічної рівноваги та біорізноманіття є
основою для сталого розвитку галузі, що вимагає посилення наукових
досліджень, екологічного моніторингу та впровадження інноваційних
підходів до відновлення рибних запасів.
Доктрина сталого розвитку рибного господарства України до 2050
року є не лише стратегічним документом, а й стратегічним орієнтиром,
який допомагає визначити правильний шлях або напрям розвитку для всіх
зацікавлених сторін – від державних органів та бізнесу до наукової
спільноти та місцевих громад. Її успішна реалізація сприятиме
економічному зростанню, зміцненню продовольчої безпеки, створенню
нових робочих місць та підвищенню конкурентоспроможності країни на
міжнародній арені. Україна має всі передумови для того, щоб стати
лідером у сфері сталого рибного господарства, забезпечуючи майбутнім
поколінням не лише продовольчу стабільність, а й чисте, здорове довкілля.
2. Визначення термінів
Терміни, що вживаються у цій Доктрині, мають таке значення:
Автаркія: економічна, глобальна, послідовна можуть мати різні
значення в різних контекстах, але, зазвичай, їх розуміють так:
Автаркія – це економічна система, в якій країна або регіон
намагаються бути економічно самодостатніми, без залежності від
зовнішньої торгівлі чи інших країн. Це може включати власне виробництво
всіх необхідних товарів і послуг.
Економічна – цей термін зазвичай стосується будь-яких процесів,
пов’язаних з економікою, зокрема з виробництвом, обміном, розподілом та
споживанням рибопродукції.
Глобальна – цей термін описує процеси або явища, які охоплюють
весь світ, мають міжнародний характер. Це може стосуватися глобалізації,
коли економічні, культурні чи політичні процеси виходять за межі
національних кордонів.
Послідовна – може позначати процес, що відбувається поетапно або у
визначеній послідовності, з чітким виконанням етапів або принципів.
У комбінації ці терміни можуть описувати концепцію самодостатньої
економіки, яка прагне інтегрувати глобальні і локальні економічні процеси,
зберігаючи при цьому певну структуру та порядок у своїй діяльності.
Анадромні види риб – це види риб, які розмножуються у
прісноводних водоймах, а потім мігрують в море для нагулу.
Відтворення водних біоресурсів – природне чи штучне (розведення,
переселення тощо) поновлення чисельності водних біоресурсів
(ретрансформація), яка зменшується у процесі їх використання чи
природної смертності.
Водні біоресурси (водні біологічні ресурси) – це сукупність водних
організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування
(знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні,
морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку,
круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви,
голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній
стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.
Квота добування (вилову) – частина загального ліміту спеціального
використання водних біоресурсів, що призначена для суб’єктів рибного
господарства на конкретному рибогосподарському водному об’єкті (його
частині) та визначається в натуральних величинах від загального ліміту
спеціального використання водних біоресурсів.
Любительське рибальство – добування (вилов) водних біоресурсів у
порядку загального використання в дозволених обсягах для особистих
потреб (без права реалізації) знаряддями лову, визначеними для цього
правилами рибальства. В інших випадках любительське рибальство
здійснюється на праві спеціального використання за плату;
Національні інтереси України у сфері рибного господарства – це
довгострокові перспективи, які спрямовані на підвищення
конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції, забезпечення сталого
розвитку галузі та стратегічної стабільності виробництва. Це набуває
особливої ваги в умовах тривалої війни з Російською Федерацією та
часткової окупації українських територій.
ННН-рибальство (браконьєрство) – незаконне, непідзвітне,
неконтрольоване рибальство в промислових масштабах
Морський рибний порт – спеціалізований морський порт, який є
державним підприємством з комплексом споруд та інфраструктурою,
розташованими на спеціально відведеній території та акваторії, та
призначений для обслуговування риболовних і торгівельних суден,
вантажів, а також перевезення вантажів на суднах, що належать порту.
Переробка водних біоресурсів – зміна первинних властивостей
гідробіонтів із застосуванням різноманітних способів технологічної
обробки (охолодження, заморожування, соління, копчення, сушіння;
обробка консервантами, кислотами, лугами чи ферментами, фізикохімічна, біологічна, термічна обробка, консервування, подрібнення, розбирання тощо).
Племінні рибопродуктори – це спеціалізовані підприємства або
господарства, які займаються вирощуванням, розведенням та селекцією
риб для подальшого використання їх продукції (м’яса, ікри) або для
поліпшення генофонду риб в інших господарствах. Вони також можуть
здійснювати розведення риб для відновлення популяцій у природних
водоймах.
Правила рибальства – нормативно-правові акти, які у визначеному
районі дії встановлюють умови, способи добування, допустимі до
вилучення розміри водних біоресурсів, вимоги щодо їх охорони, а також
можуть визначати кількість, типи, розміри, технічні характеристики
риболовних суден та знарядь лову, умови користування
рибогосподарськими водними об’єктами (їх частинами) та навантаження
на них.
Продовольча безпека України у сфері рибної продукції – це стан
економіки держави, за якого забезпечується продовольча незалежність
країни, гарантована фізична та економічна доступність риби і
рибопродуктів для кожного громадянина. Водночас ці продукти повинні
відповідати вимогам національного законодавства щодо технічного
регулювання та постачаються в обсягах, не менших за річні раціональні
норми споживання. Це, своєю чергою, сприяє підтриманню активного й
здорового способу життя населення України.
Продовольча безпека – це можливість надання населенню країни
достатньої кількості високоякісної живої або охолодженої риби та інших
водних біоресурсів (безпечної та корисної для здоров’я), а також якісної
рибопродукції та інших харчових ресурсів прісноводного і морського
походження. Це має відбуватися на основі стабільного власного
виробництва, із забезпеченням формування стратегічних резервів та
запасів держави.
Показники продовольчої безпеки відображають кількісні та якісні
характеристики її стану, що дозволяють оцінити рівень її досягнення
відповідно до визначених критеріїв.
Критерії продовольчої безпеки – це встановлені кількісні та якісні
порогові показники, за якими здійснюється оцінка рівня забезпеченості
країни продовольчими ресурсами.
Раціональні норми річного споживання риби та рибопродукції – це
науково обґрунтовані кількість риби та рибопродуктів, які рекомендовано
вживати людині протягом року для забезпечення організму необхідними
білками, жирами, вітамінами і мікроелементами.
За рекомендаціями ВООЗ та українських норм харчування, раціональна
норма споживання риби та рибопродуктів становить 23,7 кг на рік на одну
особу. Однак фактичне споживання риби в Україні зазвичай нижче
рекомендованого рівня. Норми споживання формуються з урахуванням
традиційної структури споживання рибних продуктів в Україні, яка
склалася серед більшості населення впродовж багатьох років.
Економічна доступність риби та рибопродукції – це можливість їх
придбання за цінами та в асортименті, що відповідають встановленим
раціональним нормам споживання, за умови забезпечення належного рівня
доходів населення.
Фізична доступність риби та рибопродукції – це рівень розвитку
логістичної інфраструктури, що забезпечує постійну наявність якісної
живої риби або рибопродукції у необхідному асортименті та обсягах у всіх
населених пунктах незалежно від пори року, відповідно до встановлених
річних норм споживання.
Продовольча безпека України у сфері рибопродукції – це
невід’ємна складова національної безпеки та гарантія суверенітету
держави, є важливим чинником демографічної політики. Вона сприяє
підвищенню якості життя громадян, забезпечуючи їх високими
стандартами харчування, що є беззаперечним державним пріоритетом.
Продовольча незалежність України у секторі рибопродукції – це
стабільне виробництво та вирощування риби у необхідних обсягах
відповідно до санітарних норм споживання на одну особу (без імпорту
рибопродукції). Вона визначається питомою вагою вітчизняної продукції у
товарних ресурсах внутрішнього ринку та є запорукою економічної
стійкості держави.
Промислове рибальство (промисел) – вид спеціального
використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка,
зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води,
тари, продовольства для функціонування риболовних суден та їх екіпажів)
10
у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), у тому числі у водах,
що знаходяться за межами юрисдикції України.
Режим рибогосподарської експлуатації водного об’єкта –
установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів
щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та
видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та
засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства,
ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського
водного об’єкта (його частини).
Рентні платежі – це обов’язкові платежі, які сплачуються за
користування природними ресурсами. В Україні рентні платежі є частиною
податкової системи та регулюються Податковим кодексом. Основні види
рентної плати для рибогосподарських підприємств – за спеціальне
використання води та водні біоресурси. Рентну плату сплачують
підприємства та фізичні особи-підприємці, які використовують відповідні
природні ресурси або мають дозвіл на їх використання. Рентні платежі – це
спосіб держави отримувати доходи за використання національних
природних ресурсів та регулювати їхнє споживання.
Рибне господарство України – це частина сільського господарства,
яка вносить свій вагомий вклад у забезпечення продовольчої безпеки та
незалежності держави.
Розвиток рибного господарства, співробітництво з регіональними і
міжнародними організаціями, налагодження механізмів міждержавних
діалогів, також розвиток відносин з провідними державами в усіх регіонах
Світу в питаннях продовольчої безпеки – відповідають національним
зовнішньополітичним та економічним інтересам України.
Рибне господарство – галузь економіки, завданнями якої є вивчення,
охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх
вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою
одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції.
Спортивне рибальство – вид любительського рибальства, що
здійснюється у порядку загального використання та спеціального
використання водних біоресурсів, з установленням певних вимог до
проведення спортивних змагань або кваліфікаційних нормативів.
Установки замкненого водопостачання (УЗВ, RAS-системи) – це
Установки замкненого водопостачання (УЗВ, RAS-системи): гармонія
технологій і природи. У сучасному світі, де стале використання ресурсів
стає пріоритетом, установки замкненого водопостачання (УЗВ), або
Recirculating Aquaculture Systems (RAS), виступають інноваційним
рішенням для розведення риби та морепродуктів.
На відміну від традиційних методів аквакультури, які залежать від
відкритих водойм або проточної води, УЗВ працюють за принципом
повторного використання води. Це означає, що:
– вода проходить багатоетапну фільтрацію (механічну, біологічну,
хімічну),
-збагачується киснем і повертається у систему,
– створюються ідеальні умови для вирощування риби, незалежні від
зовнішнього середовища.
УЗВ важливі тому, що:
– УЗВ екологічні та створюють мінімальне навантаження на природні
водні ресурси та за відсутності забруднення навколишнього середовища.
– Риба росте в контрольованих умовах, стабільному середовищі, що
зменшує ризики захворювань.
– Є значна економія води – використовується у 50-100 разів менше води
порівняно з традиційними методами.
– Рентабельність та продуктивність УЗВ висока.
3. Оцінка ресурсного потенціалу
Оцінка поточного стану ресурсного потенціалу рибного господарства
України є важливим етапом для визначення шляхів розвитку галузі, який
охоплює широке коло питань, серед яких – забезпечення продовольчої
безпеки та незалежності країни, охорона водних екосистем, а також сталий
і невиснажливий розвиток природних ресурсів. Визначення оптимальних
напрямів розвитку цього сектора потребує комплексного підходу, зокрема
у питаннях відновлення та забезпечення ефективного управління водними
біоресурсами, а також модернізації галузевої нфраструктури .
Рибні ресурси. Україна має значний ресурсний потенціал для розвитку
рибного господарства. На території країни є більше 40 тис. водойм, що
включають річки, озера, водосховища та лимани. більше 15 тис. водойм
маоть рибогосродарський потенціал. Це дає можливість забезпечити
різноманіття водних біоресурсів, серед яких найбільш значущими є:
– Прісноводні види промислу: судак, щука, лящ, карась, короп,
частикові риби, стерлядь, а також численні види риб, що водяться в озерах
та водосховищах.
– Морські види промислу: кефалеві (піленгас, сінгіль, гостроніс),
осетрові (білуга, російський осетер. севрюга, шип), оселедцеві, камбальні,
бичкові та інші види, що характерні для Чорного та Азовського морів.
– Аквакультура, марикультура, СТРГ також відіграють важливу роль,
зокрема у вирощуванні коропових, лососевих, осетрових, кефалевих, вугря,
устріць, мідій, ракоподібних, водоростей та інших цінних та промислових
водних біоресурсів.
Згідно з останніми даними, в Україні спостерігається стабільний
рівень риболовлі, однак внаслідок ННН-рибальства (браконьєрства) та
забруднення водних об’єктів загроза ресурсам зростає. Наприклад, певні
види, як осетрові види риб, вирезуб, рибець та інші мають обмежену
популяцію і потребують програм відновлення.
Водні ресурси України розподілені між річками, озерами,
водосховищами та морськими акваторіями. Основні водні об’єкти
включають:
– Дніпро: основна водна артерія країни, що має велике значення для
рибного господарства, але його забруднення та зміни гідрологічного
режиму негативно впливають на біорізноманіття та чисельність водних
біоресурсів.
– Дунай є важливим водним ресурсом, який є домівкою для численних
видів риб.
– Чорне і Азовське моря. Ці акваторії відіграють важливу роль у
рибному промислі, однак вони також піддаються деградації через
забруднення, ННН-рибальство (браконьєрство) та інші негативні
антропогенні фактори.
Екосистеми водних об’єктів України є різноманітними і включають як
прісноводні, так і морські екосистеми. Однак, багато з них зазнають
негативного впливу:
– Забруднення вод від промислових та сільськогосподарських
підприємств.
– Втрата біорізноманіття внаслідок деградації середовищ існування,
інвазивних видів та браконьєрства.
– Кліматичні зміни: підвищення температури води, зміни рівнів води та
інші фактори, які можуть вплинути на поведінку та розмноження риб.
Сучасні екологічні виклики створюють необхідність для
запровадження більш ефективних заходів із збереження водних екосистем
та сталого управління водними ресурсами.
Проблеми та виклики:
– ННН-рибальство (браконьєрство). Попри зусилля з боротьби з
незаконним виловом риби, браконьєрство залишається серйозною
проблемою, що веде до зниження чисельності рибних популяцій.
– Забруднення вод. Інтенсивне використання хімічних добрив і
пестицидів у сільському господарстві, а також промислові стоки
призводять до забруднення водних об’єктів та загибель водних біоресурсів.
– Деградація природних середовищ. Нерегульована експлуатація
водних ресурсів, спричинена гідротехнічними спорудами та змінами
ландшафтів, призводить до втрати середовищ існування для риб.
– Низька ефективність управління. Проблеми, що виникають через
відсутність комплексної політики, сприяють неефективному використанню
рибних ресурсів та обмеженому відновленню рибних популяцій.
Для подальшого розвитку рибного господарства України необхідно:
– Впроваджувати сталі практики управління водними біоресурсами,
враховуючи екологічні потреби.
– Підвищити рівень контролю за браконьєрством та створити умови
для відновлення популяцій риб через програми з акліматизації та
збереження видів.
– Проводити реабілітацію водних екосистем, зокрема через очищення
вод та відновлення природних середовищ.
– Розвивати аквакультуру як інструмент для зниження тиску на
природні ресурси та забезпечення сталого виробництва риби.
Загалом, рибне господарство України має великий потенціал, але
потребує комплексних змін для забезпечення стійкого розвитку та
збереження природних ресурсів.
Екологічний стан Азовського та Чорного морів залишається
критичним: щороку лише на території України скидається понад 400 тисяч
тонн забруднювальних речовин (у тому числі нафтопродукти з аварійних
танкерів рф). У низці прибережних акваторій рівень забруднення морської
води значно перевищує допустимі норми, що спричиняє деградацію
морської екосистеми та загибель біологічних видів.
Доктрина визначає, що рибне господарство України є невід’ємною
складовою національної економіки та її продовольчої безпеки в секторі
рибопродукції. Для сталого розвитку рибного господарства необхідно
вжити комплекс заходів, спрямованих на збереження біорізноманіття,
раціональне використання водних біоресурсів та створення умов для
економічного зростання.
У цьому контексті ключову роль повинна відігравати “Програма
заходів щодо створення передумов сталого розвитку галузі рибного
господарства України на період до 2050 року”, яку державі необхідно
розробити. Програма в доповнення до прийнятої розпорядженням Кабінету
Міністрів України “Про схвалення “Стратегії розвитку галузі рибного
господарства України на період до 2030 року” та затвердження
операційного плану заходів з її реалізації у 2023-2025 роках” від 2 травня
2023 року. № 402-року повинна визначити стратегічні пріоритети,
інноваційні підходи до рибного промислу, аквакультури, марикультури,
рибопереробки та міжнародної інтеграції галузі.
Насичення внутрішнього ринку доступною та якісною
рибопродукцією є основою сталого розвитку галузі. На початку 2000 -х
років Україна досягала значних успіхів у рибальстві та аквакультурі,
виробляючи до 1,12 млн тонн рибопродукції щорічно. Проте через втрату
промислових районів Світового океану, застарілість обладнання, занепад
галузевих підприємств та припинення підготовки фахівців виробництво
скоротилося майже в тридцять разів. Сьогодні загальне споживання
рибопродукції становить близько 10 кг на особу на рік, що більш ніж у
двічі менше за мінімальну річну норму, причому 92% ринку наповнюється
імпортною продукцією.
Така ситуація є неприйнятною, особливо в умовах воєнного стану.
Нагальною потребою є збільшення внутрішнього виробництва
рибопродукції при одночасному зниженні її собівартості та підвищенні
якості. Відсутність ефективних державних заходів та недостатнє
фінансування гальмують розвиток галузі. Сукупність негативних факторів
спричинила порушення системи управління рибним господарством, втрату
традиційних районів рибальства у відкритих (міжнародних водах) та в
територіальних водах іноземних держав, деградацію рибопромислових
підприємств та інноваційну відсталість технологій.
Відновлення галузі потребує комплексного підходу, що включає
модернізацію рибопромислових підприємств, розвиток аквакультури
(марикультури), спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ),
підвищення продуктивності водойм і зміцнення продовольчої безпеки
України. Успішна реалізація цієї стратегії забезпечить стійкий розвиток
галузі, створення робочих місць та економічну незалежність держави в
секторі рибопродукції.
4. Законодавчі основи сталого розвитку
Постанова Кабінету Міністрів України – “Доктрина сталого розвитку
рибного господарства України на період до 2050 року” розроблена
відповідно до положень:
– “Конституції України” прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996 року;
– “Земельного кодексу України” від 25 жовтня 2001 року, №2768-III,
– “Водного кодексу України” від 6 червня 1995 року, № 213/95-ВР;
– Митний кодекс України від 13 березня 2012 року, № 4495-VI;
– “Доктрина продовольчої безпеки України”, Указ Президента України
№ 16/2021 від 5 лютого 2021 року;.
– Закону України «Про тваринний світ» № 2894-XII від 13 грудня 1993
року;
– Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та
охорону водних біоресурсів» № 1850-XIV від 6 лютого 2003 року;
– Закону України “Про аквакультуру” від 18.09.2012 року № 5293-VI;
– Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18
вересня 1991 року;
– Закону України “Про державно-приватне партнерство” від 1 липня
2010 року № 2404-VI;
– Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» №
2411-VI, від 08.07.2018 року;
– постанови Кабінету Міністрів України “Морська доктрина України
на період до 2035 року” від 7 жовтня 2009 р. № 1307;
– розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Стратегії
розвитку галузі рибного господарства України на період до 2030 року та
затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2023-2025 роках”
від від 2 травня 2023 року. № 402-р;
– інших Законів України, які є основою для розробки
нормативно-правових актів у сфері функціонування галузі рибного
господарства України.
– «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі)
– ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН
зі сталого розвитку.
Галузь рибного господарства України для забезпечення свого сталого
розвитку постійно потребує удосконалення законодавчої, нормативноправової бази та інституційних механізмів.
2. Законодавче регулювання:
– Основні нормативно-правові акти: Закон України “Про рибне
господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів”,
Водний кодекс України, Закон України “Про аквакультуру” та інші.
– Гармонізація з міжнародними стандартами. Адаптація законодавства
до вимог Європейського Союзу та міжнародних конвенцій (Конвенції ООН
з морського права та інших).
– Запровадження принципів сталого рибальства. Обмеження вилову,
створення квот та зон, заборона ННН-рибальства (браконьєрства).
3. Інституційні аспекти
– Центральні органи влади: Державне агентство України з розвитку
меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, Міністерство
аграрної політики та продовольства Украни.
– Регіональні установи: Управління Державного агентства з розвитку
меліорації, рибного господарства та продовольчих програм по областяхі,
лержавні підприємства та уснанови Держрибагентства, науковові заклади
галузі.
– Взаємодія з громадськими організаціями та рибогосподарськими
асоціаціями.
4. Моніторинг та контроль
– Запровадження електронного моніторингу рибальства (системи GPSтрекінгу для суден, електронні звіти про вилов).
– Розвиток системи наукового спостереження за популяціями водних
біоресурсів.
– Посилення відповідальності за порушення, впровадження
адміністративних та кримінальних санкцій.
– Модернізація контролюючих органів, забезпечення технічними
засобами, навчання персоналу, боротьба з корупцією.
Подальша реформа галузі повинна ґрунтуватися на інтегрованому
підході до управління водними біоресурсами, дотриманні екологічних
стандартів та впровадженні інноваційних технологій у сфері моніторингу
та контролю. Це сприятиме сталому розвитку рибного господарства та
підвищенню економічної ефективності галузі.
Необхідність прийняття Кодексу рибного господарства України та
відповідних законодавчих актів на період до 2050 року. Рибне
господарство України відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої
безпеки та незалежності в секторі рибопродукції, розвитку економіки та
збереженні біорізноманіття водних біоресурсів. Проте сьогодні ця галузь
стикається з низкою викликів, серед яких – виснаження рибних запасів,
низька ефективність державного регулювання, незаконний вилов та
екологічні проблеми та інші. В умовах сучасних глобальних тенденцій та
європейської інтеграції України актуальним є прийняття “Кодексу рибного
господарства України” та спеціальних законів, які б створили міцну
правову основу для сталого розвитку галузі до 2050 року.
Кодекс рибного господарства України
Запровадження єдиного Кодексу рибного господарства України
дозволить систематизувати чинне законодавство, усунути правові колізії та
створити комплексний механізм регулювання галузі. Кодекс має визначати:
1. Засади державної політики у сфері рибного господарства – з
урахуванням екологічної безпеки, раціонального використання водних
біоресурсів і потреб внутрішнього ринку.
2. Механізми управління рибними ресурсами – включаючи систему
квотування, моніторингу, контролю за виловом та відповідальність за
порушення.
3. Розвиток аквакультури та марикультури – як перспективних
напрямів вирощування риби та інших водних організмів.
4. Розвиток спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ).
5. Інноваційні підходи у рибному господарстві – впровадження
сучасних технологій, цифрових платформ контролю та міжнародних
стандартів.
6. Фінансові та інвестиційні стимули – механізми державної підтримки
для підприємств галузі.
Спеціальні закони як інструмент реформування галузі:
1. Закон України “Про розвиток рибного господарства України”
Цей закон має визначити ключові напрями реформування галузі,
включаючи:
– Програм розвитку рибогосподарських комплексів областей з
об’ємами виробництва, термінами виконання, відповідальними.
– Впровадження сучасних стандартів управління рибними запасами.
– Розвиток аквакультури (марикультури), як альтернативи надмірному
вилову диких популяцій.
– Забезпечення прозорого розподілу квот на вилов, тощо.
2. Закон України “Про відновлення рибопромислового флоту
України”
Український рибопромисловий флот значно скоротився за останні
десятиліття, що вплинуло на конкурентоспроможність країни на
міжнародному ринку. Прийняття цього закону сприятиме:
– Оновленню рибопромислового флоту за рахунок сучасних екологічно
безпечних суден.
– Підтримці суднобудівних підприємств та створенню нових робочих
місць.
– Стимулюванню державних і приватних інвестицій у сектор.
3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про відновлення
осетрових видів риб у водоймах України та створення ринку
осетрового рибопосадкового матеріалу”
Осетрові види риб є унікальними представниками водної фауни, які
перебувають на межі зникнення через браконьєрство та руйнування
природних місць нересту. Закон має регламентувати:
– Формування з диких осетрових риб виловлених в Азовському.
Чорному морях і континентальних водоймах України ремонтно-маточні
стада, шляхом їх доместикації.
– Відновлення популяцій осетрових видів риб України шляхом
розведення в спеціалізованих господарствах тому числі на засадах
державно-приватного партнерства.
– Створення прозорого ринку осетрового рибопосадкового матеріалу.
– Захист дикої популяції шляхом заборони вилову та контролю за
незаконним обігом.
Прийняття Кодексу рибного господарства України та інших
необхідних законів є важливим кроком для відродження галузі. Це
забезпечить ефективне управління водними біоресурсами, сприятиме
розвитку аквакультури, оновленню рибопромислового флоту та
збереженню унікальних видів риб.
Важливо, щоб законодавчі ініціативи враховували сучасні тенденції
екологічної відповідальності, цифровізації та міжнародного
співробітництва.
Лише комплексний підхід до вдосконалення законодавчої та
нормативно-правової бази галузі дозволить Україні стати лідером у
рибному господарстві Східної Європи та забезпечити продовольчу безпеку
і незалежність України в секторі рибопродукції на майбутні десятиліття.
5. Стратегічна ціль розвитку та основні завдання галузі
рибного господарства України на період до 2050 р.
Стратегічною метою розвитку галузі рибного господарства
України є забезпечення сталого функціонування рибогосподарського
комплексу шляхом збереження, відтворення та раціонального
використання водних біоресурсів. Це сприятиме задоволенню
внутрішнього попиту на рибопродукцію, зміцненню продовольчої безпеки
держави у секторі рибопродукції та соціально-економічному розвитку
рибопромислових регіонів.
Доктрина враховує рекомендації Продовольчої та
сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (ФАО) щодо
вирощування риби та виробництва рибної продукції.
Основні завдання забезпечення продовольчої безпеки України в
секторі рибопродукції до 2050 року
1. Прогнозування, виявлення та запобігання загрозам. Виявлення та
нейтралізація внутрішніх і зовнішніх ризиків, що можуть вплинути на
продовольчу безпеку та незалежність у секторі рибопродукції. Мінімізація
негативного впливу можливих викликів шляхом формування стратегічних
резервів і запасів рибопродукції, що забезпечуватимуть стабільність
продовольчого постачання.
2. Розвиток вітчизняного виробництва. Нарощування обсягів
виробництва рибопродукції з метою повного задоволення потреб
населення відповідно до рекомендованої медичної норми – 23,7 кг на особу
щорічно. Забезпечення населення високоякісними продуктами рибного
походження, необхідними для підтримання здорового та активного
способу життя українців.
3. Гарантоване забезпечення якісною рибопродукцією. Формування
ефективної та надійної системи постачання рибопродуктів, що сприятиме
безперебійному забезпеченню всіх регіонів України високоякісною
продукцією протягом усього року. Забезпечення доступності
рибопродуктів у достатньому асортименті, з урахуванням економічних
можливостей громадян, а також підвищення культури споживання риби та
морепродуктів. Зважаючи на природні, сировинні, виробничі та
інтелектуальні ресурси держави, а також значний потенціал енергетичного,
промислового та аграрного секторів, “Доктрина сталого розвитку рибного
господарства України до 2050 року” передбачає реалізацію двох ключових
завдань:
1. Зміцнення продовольчої безпеки шляхом стабільного розвитку
рибного господарства та його інтеграції в загальну систему національного
продовольчого забезпечення.
2. Формування сучасної галузевої інфраструктури, що відповідатиме
міжнародним стандартам якості, екологічної безпеки та економічної
ефективності.
Комплексний підхід до розвитку рибного господарства є запорукою
його стабільного функціонування у структурі продовольчої безпеки
України. Він сприятиме зростанню рівня самозабезпеченості
рибопродукцією, зміцненню конкурентоспроможності національної галузі
на світовому ринку та забезпечить досягнення стратегічних цілей, а саме:
До 2037 року – рибне господарство повинно стати гарантованою
основою продовольчої безпеки України у секторі рибопродукції, повністю
забезпечивши мінімальний рівень її споживання за рахунок власного
виробництва.
До 2050 року – повинна відбутися повна екологічна реабілітація
континентальних водойм та морських територіальних вод України. Це
включатиме комплекс заходів із їх очищення від забруднень, зокрема
сміття, нафтопродуктів та технологічних стоків, а також реалізацію
природоохоронних ініціатив, серед яких біологічна меліорація,
альголізація, меліоративне зариблення цінними хижими видами риб,
полікультурне зариблення цінними, промислово значущими та місцевими
видами риб тощо. Такі кроки сприятимуть відновленню природного
рибогосподарського потенціалу водойм.
Короткостроковий період до 2030 року слід використати як
підготовчий етап, у межах якого:
– здійснюватиметьсч ефективний розподіл потенційних
рибогосподарських об’єктів між кваліфікованими користувачами;
– розпочнеться масштабний пошук внутрішніх і міжнародних
інвесторів;
– розроблятимуться проекти реконструкції та модернізації чинних
рибогосподарських підприємств та об’єктів інфраструктури галузі;
– ініційовано створюватимуться нові виробничі потужності, логістичні
комплекси, підприємства рибопереробки та програми відновлення
рибогосподарського потенціалу водойм.
Запровадження цих стратегічних заходів забезпечить довгострокову
стійкість рибного господарства України, сприятиме його екологічній та
економічній стабільності, а також зміцнить позиції країни на світовому
ринку рибопродукції.
Метою розвитку рибного господарства України до 2050 року є
також формування потужної матеріальної бази галузі, що дозволить країні
увійти до першої двадцятки провідних рибопромислових і
рибогосподарських держав світу. Це передбачає створення і експлуатацію
сучасного високотехнологічного океанічного рибопромислового флоту,
розвиток інтенсивної аквакультури на континентальних водоймах України
та за її межами, а також активний розвиток марикультури в північнозахідній частині Чорного моря, розвиток СТРГ. Крім того, Україна
повинна закріпити лідируючі позиції в глобальній індустрії вирощування
риби та інших водних біоресурсів, використовуючи наявні природні і
технічні передумови для впровадження інноваційних методів аквакультури
та марикультури в різних частинах світу.
6. Продовольча безпека та незалежність України
в секторі рибопродукції на період до 2050 р.
Продовольча безпека України в секторі рибопродукції до 2050 року
забезпечуватиметься через низку стратегічних ініціатив, що сприятимуть
розвитку та сталому використанню водних біоресурсів:
1. Розвиток континентальної аквакультури в Україні є стратегічним
напрямом, що відкриває широкі можливості для забезпечення
продовольчої безпеки, зміцнення економіки та розширення експортного
потенціалу. Створення сучасних аквакультурних підприємств сприятиме
не лише задоволенню внутрішнього попиту на якісну рибопродукцію, а й
підвищенню конкурентоспроможності українських виробників на
світовому ринку.
Впровадження інноваційних технологій у вирощуванні риби,
використання екологічно чистих методів господарювання та оптимізація
логістичних процесів сприятимуть формуванню стійкої та прибуткової
галузі. Україна, маючи сприятливі кліматичні умови та значний водний
ресурсний потенціал, може посісти провідні позиції у виробництві цінних
видів риби та морепродуктів.
Окрім економічного ефекту, розвиток аквакультури сприятиме
відновленню природних водних екосистем, зменшенню навантаження на
природні рибні запаси та формуванню культури раціонального споживання
рибних ресурсів. Створення потужних акваферм та рибницьких
господарств дозволить не лише задовольнити потреби внутрішнього ринку,
а й закріпити Україну як надійного постачальника високоякісної
рибопродукції на міжнародній арені.
2. Розвиток марикультури на континентальному шельфі АзовоЧорноморського басейну відкриває унікальні перспективи для
раціонального використання природних морських ресурсів. Це не лише
сприятиме збільшенню обсягів вирощування цінних видів риби, молюсків,
ракоподібних, водоростей та інших морських біоресурсів, а й стане
рушійною силою для економічного зростання регіону.
Запровадження сучасних технологій марикультури дозволить не лише
зменшити залежність від імпорту рибної продукції, а й сприятиме
формуванню стабільного ринку екологічно чистих морепродуктів. Окрім
того, розвиток галузі забезпечить створення нових робочих місць,
стимулюватиме наукові дослідження у сфері морської біології та екології,
а також сприятиме збереженню природного біорізноманіття.
Враховуючи кліматичні та гідрологічні особливості АзовоЧорноморського басейну, регіон має всі передумови для розвитку сталого
та ефективного морського господарства. Поєднання традиційних методів
марикультури з інноваційними підходами дозволить досягти оптимального
балансу між екологічною стійкістю та економічною вигодою, формуючи
міцну основу для майбутнього розвитку національного рибного
виробництва.
Розвиток аквакультури та марикультури України на міжнародній арені
набуває стратегічного значення, перетворюючись на активну зовнішню
експансію. Це не лише вихід на нові ринки, а й використання природного
потенціалу інших країн для впровадження передових технологій у
вирощуванні водних біоресурсів, кормовиробництві та екологічно сталих
практиках.
Залучення інвестицій у галузь відкриває широкі перспективи для
розширення економічного співробітництва, зміцнення міжнародних
зв’язків та створення нових робочих місць як в Україні, так і за її межами.
Синергія наукових розробок, сучасних технологій та глобального
партнерства дозволить Україні стати важливим гравцем на світовому
ринку аквакультури та марикультури, сприяючи забезпеченню
продовольчої безпеки та незалежності України за рахунок сталого
розвитку рибного господарства.
3. Індустріальне рибництво, сучасні технології та міжнародний
досвід (установки замкненого водопостачання (УЗВ), садкові та басейнові
господарства). Індустріальне рибництво є одним із ключових напрямків
розвитку сучасної аквакультури, що базується на високотехнологічних
методах вирощування риби та інших водних біоресурсів. Основною метою
є створення ефективних виробничих комплексів, які забезпечують високу
продуктивність, екологічну безпеку та відповідність міжнародним
стандартам якості.
Рециркуляційні аквакультурні системи (RAS), світовий досвід.
Одним із найперспективніших напрямків у сучасному рибництві є
використання рециркуляційних аквакультурних систем (RAS –
Recirculating Aquaculture Systems). Це замкнуті екосистеми, які дозволяють
контролювати всі параметри водного середовища, знижують залежність від
природних водойм і значно скорочують використання водних ресурсів.
Міжнародна практика показує, що RAS-системи є найбільш
ефективними для вирощування цінних видів риби, таких як осетрові,
лососеві, камбальні та кефалеві. Зокрема, такі країни, як Норвегія, Данія,
США та Канада, активно розвивають технології RAS для комерційного
виробництва рибопродукції. Завдяки оптимальному контролю за якістю
води та умовами утримання, досягається висока продуктивність,
зменшується ризик захворювань і покращується смакова якість продукції.
Переваги індустріального рибництва
– Екологічна безпека – використання замкнених водних систем
мінімізує вплив на природні водойми та зменшує ризик забруднення
навколишнього середовища.
– Висока продуктивність – контрольовані умови утримання
дозволяють скоротити період вирощування та підвищити коефіцієнт
кормової ефективності.
– Якість та безпечність продукції – відсутність контакту з природними
збудниками захворювань знижує потребу в антибіотиках та інших хімічних
препаратах.
– Гнучкість та адаптивність – можливість розміщення виробництва в
регіонах із обмеженими природними водними ресурсами.
– Відповідність міжнародним стандартам – забезпечення якості
продукції відповідно до вимог міжнародного ринку, що сприяє експорту та
конкурентоспроможності.
Перспективи розвитку індустріальної аквакультури
З огляду на глобальні тенденції у сфері продовольчої безпеки та
екологічної стійкості, індустріальне рибництво є перспективним
напрямком для нашої країни. Впровадження новітніх технологій, таких як
автоматизовані системи моніторингу, штучний інтелект для контролю за
параметрами середовища та інноваційні підходи до годівлі, відкривають
нові можливості для підвищення ефективності рибництва.
Таким чином, розвиток індустріальних рибних господарств із
використанням RAS-систем є стратегічно важливим кроком для
забезпечення сталого виробництва високоякісної рибної продукції, що
відповідає сучасним вимогам ринку та світовим стандартам аквакультури.
Садкові рибні господарства, перспективи та переваги. Садкове
рибництво – це одна з найбільш перспективних та екологічно виправданих
форм аквакультури. Цей метод передбачає вирощування риби у
спеціальних садках, розташованих у природних або штучних водоймах, що
забезпечує оптимальні умови для росту водних біоресурсів та мінімізує
вплив на довкілля.
Перспективи садкового рибництва
– Зростаючий попит на рибу. Споживання риби постійно збільшується
через її високу поживну цінність та користь для здоров’я. Це стимулює
розвиток рибництва та відкриває нові ринки збуту.
– Раціональне використання водних ресурсів. Використання садків
дозволяє ефективно освоювати великі водні площі без надмірного
навантаження на екосистему.
– Висока продуктивність. Завдяки контролю за умовами вирощування
можна значно скоротити період росту риби та досягти високої щільності
посадки без негативних наслідків для популяції.
– Розвиток регіональної економіки. Садкове рибництво сприяє
створенню нових робочих місць та залученню інвестицій у сільській
місцевості.
Основні переваги садкових господарств:
– Контрольований процес вирощування. Фермери мають можливість
регулювати умови утримання риби, забезпечуючи оптимальне харчування
та здоров’я поголів’я.
– Мінімальні затрати на будівництво. У порівнянні з традиційними
рибними фермами, садкові господарства вимагають менших початкових
інвестицій.
– Збереження природних біоресурсів. Оскільки риба вирощується в
контрольованих умовах, знижується потреба у вилові дикої риби, що
сприяє відновленню природних популяцій.
– Гнучкість у виборі місця розташування. Садки можна розміщувати у
різних водоймах, включаючи озера, річки та водосховища, що дозволяє
ефективно використовувати природні умови.
Садкове рибництво – це перспективний напрям аквакультури, що
поєднує економічну вигоду та екологічну відповідальність. Завдяки цьому
методу можна не лише забезпечити стабільні поставки якісної риби, а й
зробити значний внесок у збереження водних екосистем. У сучасних
умовах, коли сталий розвиток стає пріоритетом, садкові рибні
господарства відкривають нові горизонти для інвесторів та підприємців.
4. Розвиток спеціалізованих товарних рибних господарств: ефективне
використання водних ресурсів. Спеціальні товарні рибні господарства
(СТРГ) є ключовим елементом сучасного рибного господарства,
спрямованим на раціональне та ефективне використання водних
біоресурсів. Це суб’єкти господарювання, які здійснюють спеціалізовану
діяльність із промислового рибальства на основі відповідних дозволів та
договорів, що надають право використовувати водойми або їх окремі
частини для цілеспрямованого розведення та вилову риби.
Розвиток СТРГ має низку важливих переваг:
– Збільшення виробництва рибної продукції шляхом оптимізації
технологій вирощування та вилову, що сприяє задоволенню внутрішнього
попиту та розширенню експортного потенціалу.
– Раціональне використання водних екосистем, забезпечення контролю
за станом водойм, підтримання природного балансу та зменшення
негативного впливу на довкілля.
– Оздоровлення водойм завдяки біомеліоративній діяльності, збагаченню
водних екосистем корисними видами риб, що покращують якість води та
сприяють збереженню біорізноманіття.
– Економічна вигода та розвиток регіонів – створення робочих місць,
залучення інвестицій та підвищення прибутковості рибної галузі.
В умовах зростаючого попиту на якісну рибну продукцію спеціальні
товарні рибні господарства стають невід’ємною складовою сталого
розвитку рибного господарства. Інноваційні методи вирощування риби,
застосування сучасних технологій та екологічно відповідальний підхід
26
дозволять не лише збільшити обсяги виробництва, а й зробити цей процес
максимально ефективним та екологічно безпечним.
СТРГ – це перспективний шлях до гармонійного поєднання
економічних інтересів та природоохоронних заходів, що сприятиме
стабільному розвитку галузі та збереженню водних біоресурсів для
майбутніх поколінь.
5. Промисловий вилов водних біологічних ресурсів у континентальних
водоймах України є важливою складовою раціонального
природокористування. Він забезпечує стабільне постачання рибопродукції
для населення, сприяє розвитку рибальської галузі та підтримує
економічну діяльність прибережних регіонів.
Водночас цей процес вимагає ретельного планування та дотримання
принципів екологічної відповідальності. Встановлення науково
обґрунтованих квот, контроль за виловом і відтворенням рибних запасів
дозволяє зберегти біорізноманіття та екосистемну рівновагу внутрішніх
водойм.
Раціональний підхід до промислового рибальства передбачає
використання сучасних технологій вилову, що мінімізують вплив на
довкілля, впровадження селективних методів лову та створення
сприятливих умов для відновлення популяцій риб. Важливу роль відіграє й
боротьба з браконьєрством, адже неконтрольований вилов завдає
непоправної шкоди екосистемам.
Таким чином, промисловий лов у внутрішніх водоймах України є не
лише способом забезпечення продовольчої безпеки, а й відповідальним
інструментом збереження природних багатств країни для майбутніх
поколінь.
6. Промисловий вилов водних біоресурсів в Азово-Чорноморському
басейні: баланс між розвитком та збереженням. Азово-Чорноморський
басейн є унікальним природним регіоном, що вирізняється багатством
водних біоресурсів, зокрема цінних промислових видів риб, молюсків і
ракоподібних. Промисловий вилов у цьому регіоні відіграє важливу роль
не лише в економіці прибережних країн, а й у забезпеченні продовольчої
безпеки.
Раціональне використання цих ресурсів ґрунтується на принципах
сталого невиснажливого рибальства, що передбачає контрольовані обсяги
вилову, впровадження квот, сезонних обмежень і сучасних технологій
моніторингу. Важливим аспектом є збереження популяцій морських видів
шляхом запровадження науково обґрунтованих методів управління рибним
господарством.
Однак перед промисловим рибальством стоять і виклики: зміни
клімату, забруднення морських вод, незаконний вилов і порушення
регламентованих норм. Для подолання цих загроз необхідна комплексна
співпраця державних органів, наукових установ і представників галузі.
Збалансований підхід до промислового вилову водних біоресурсів у
цьому басейні є запорукою їхнього збереження для майбутніх поколінь та
підтримання екосистемної рівноваги регіону. Лише за умов дотримання
принципів відповідального рибальства ми зможемо гармонійно поєднати
економічні інтереси з охороною природи.
7. Промисловий вилов водних біоресурсів у Світовому океані є
стратегічним напрямом розвитку рибного господарства України, що
відкриває широкі перспективи для інтеграції у світову економіку.
Освоєння океанічного рибальства дозволяє не лише розширити
присутність України на міжнародних ринках, а й створює умови для
підвищення конкурентоспроможності на глобальному рівні.
Забезпечення продовольчої безпеки та незалежності в секторі
рибопродукції є ключовим пріоритетом, а вихід на океанічні промисли
сприятиме формуванню стійкої ресурсної бази, зміцненню позицій країни
як надійного експортера якісної морської продукції. Водночас
впровадження сучасних технологій вилову, переробки та зберігання рибної
сировини дозволить оптимізувати виробничі процеси, мінімізувати
екологічний вплив та забезпечити відповідність міжнародним стандартам.
Таким чином, активний розвиток океанічного рибальства стає не лише
економічною доцільністю, а й стратегічним вектором, що сприятиме
посиленню позицій України у світовій рибній індустрії, формуванню
нових ринкових можливостей та утвердженню її як впливового гравця у
сфері морських біоресурсів.
8. Розвиток вітчизняних рибопереробних підприємств, орієнтованих
на створення високоякісної продукції, є стратегічно важливим кроком для
зміцнення національного ринку. Інвестиції у сучасні технологічні
комплекси, впровадження інноваційних методів обробки, глибокої
переробки та збереження свіжості риби не лише забезпечать випуск
продукції преміального рівня, а й відкриють нові перспективи для галузі.
Оснащення виробництва передовими технологіями – від шокового
заморожування до екологічних пакувальних рішень дозволить підвищити
якість готової рибопродукції, забезпечити її відповідність міжнародним
стандартам і розширити експортні можливості. Особливу увагу слід
приділити розвитку аквакультури, марикультури, СТРГ з обов’язковим
використанням екологічно чистих сировинних ресурсів, що стане
запорукою довіри споживачів до вітчизняного виробника.
Важливим чинником успіху є також популяризація культури
споживання риби та морепродуктів серед населення. Запровадження
освітніх ініціатив, розширення асортименту, підвищення якості готової
рибопродукції та акцент на корисні властивості риби допоможуть
сформувати сталий попит і сприятимуть розвитку внутрішнього ринку.
Таким чином, комплексний підхід до розвитку рибопереробної галузі,
що базується на інноваціях, екологічності та високих стандартах якості,
дозволить не лише зміцнити позиції вітчизняних виробників, а й закласти
міцний фундамент для сталого розвитку всієї галузі.
Оцінка стану продовольчої безпеки України у секторі
рибопродукції
Оцінка продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції
здійснюється за спеціальними показниками у таких ключових сферах:
1. Споживання:
– рівень споживання рибопродуктів на душу населення за рік;
– добова калорійність раціону, включаючи вміст білків, жирів,
вуглеводів, вітамінів та мікроелементів;
– динаміка індексу споживчих цін на рибу та рибопродукцію;
– склад та доступність споживчого кошика рибопродуктів.
2. Виробництво та національна конкурентоспроможність:
– обсяги виробництва рибної продукції та рибопосадкового матеріалу,
необхідного для відновлення рибогосподарського потенціалу водойм
України;
– показники імпорту риби, рибопродукції та інших водних біоресурсів;
– рівень державної підтримки виробників рибної продукції, зокрема у
перерахунку на одиницю реалізованої продукції;
– рибопродуктивність промислових водойм континентального та
морського походження;
– обсяги реалізації рибної продукції через канали роздрібної торгівлі
та заклади громадського харчування.
3. Організація управління:
– обсяги рибопродукції, закладеної до державного матеріального
резерву відповідно до чинного законодавства;
– рівень сформованих стратегічних запасів рибної продукції.
Ключові критерії оцінки стану продовольчої безпеки у секторі
рибопродукції є питома вага рибопродукції у загальному обсязі товарних
ресурсів внутрішнього ринку, включаючи перехідні резерви. Для України з
населенням близько 42,2 мільйонів осіб оптимальний рівень забезпечення
становить приблизно 1 000 000 тонн рибної продукції на рік, що відповідає
середньому споживанню 23,7 кг на одну людину. Приблизна структура
розподілу рибопродукції за видами:
– жива риба – 15 %;
– охолоджена свіжа риба у льоді – 60 %;
– заморожена риба – 18 %;
– рибні консерви та пресерви – 5 %;
– інші види рибопродукції – 1 %;
– рибна сировина для промислової переробки – 1 %.
Забезпечення продовольчої безпеки в секторі рибопродукції
вимагатиме комплексного підходу, що включатиме ефективну державну
політику, розвиток внутрішнього виробництва та раціональне управління
ресурсами, яке спрямовуватиметься на стабільність функціонування
рибного господарства та забезпечення населення високоякісною
рибопродукцією власного виробництва.
7. Ризики та загрози забезпечення продовольчої безпеки
України в секторі рибопродукції.
Забезпечення продовольчої безпеки та незалежсті України у сфері
рибопродукції супроводжується низкою ризиків, які можуть суттєво її
послабити. До найвагоміших загроз належать:
– Макроекономічні ризики – зниження інвестиційної привабливості
вітчизняних рибогосподарських підприємств, ослаблення
конкурентоспроможності рибопродукції, а також залежність розвитку
рибного господарства України від зовнішньоекономічної кон’юнктури.
– Технологічні ризики – відставання від провідних країн у рівні
технологічного розвитку виробничої бази, невідповідність вимог до
безпечності рибної продукції міжнародним стандартам, а також
недосконалість механізмів контролю за їх дотриманням.
– Екологічні ризики – негативний вплив кліматичних змін, наслідки
природних і техногенних катастроф, війни з Російською Федерацією, а
також надзвичайних ситуацій, що загрожують водним екосистемам та
біорізноманіттю.
– Зовнішньоторговельні ризики – коливання ринкової кон’юнктури, що
можуть спричиняти нестабільність постачання та цін на рибопродукцію.
– Інші ризики (фінансові, політичні, форс-мажори, тощо)
Комплексне усунення зазначених ризиків сприятиме зміцненню
продовольчої безпеки держави, підвищенню конкурентоспроможності
національної галузі рибного господарства та її інтеграції у світові ринки.
Вищезазначені ризики становлять загрозу продовольчій безпеці
України в секторі рибної продукції, що може призвести до порушення
встановлених критеріїв її забезпечення. Для забезпечення сталого розвитку
національної галузі рибного господарства необхідною є реалізація
комплексу заходів державного регулювання, спрямованих на подолання
таких викликів:
– Низький рівень платоспроможності населення, що обмежує
доступність рибної продукції.
– Недостатній розвиток торговельної інфраструктури внутрішнього
ринку.
– Дисбаланс між різними ціновими сегментами ринку рибної продукції.
– Низька інноваційна та інвестиційна активність у сфері виробництва
рибної продукції та сировини для неї.
– Скорочення національних генетичних ресурсів риб та інших водних
біоресурсів.
– Дефіцит кваліфікованих кадрів у галузі рибного господарства.
– Значний розрив у рівні життя між міськими та сільськими
територіями.
– Наявність штучних конкурентних переваг імпортної рибної
продукції, обумовлених державною підтримкою в країнах її походження.
Механізми моніторингу та звітності в галузі рибного господарства
України є невід’ємною частиною системи сталого управління природними
ресурсами. Вони дозволяють забезпечити ефективне використання водних
біоресурсів, підтримуючи баланс між їхнім збереженням і економічною
вигодою для країни. У цьому контексті існує кілька ключових інструментів
та підходів, які відіграють важливу роль у сфері рибного господарства.
Механізми моніторингу в рибному господарстві. Основним
завданням моніторингу є контроль за станом водних ресурсів, популяцією
риб та іншими водними біоресурсами, а також відстеженням їхнього
використання. В Україні для цього впроваджено низку методів та
інструментів, серед яких:
– Водний моніторинг. Регулярний збір даних про екологічний стан
водойм, зокрема, вимірювання рівня забруднення вод, температури води,
вмісту кисню та інших показників, що впливають на життя водних
біоресурсів. Цей процес здійснюють як державні установи, так і науководослідні організації.
– Моніторинг популяцій риб, який охоплює спостереження за станом
рибних запасів у річках, озерах та морях, що дозволяє прогнозувати обсяги
вилову та вживати заходів щодо відновлення популяцій. Спеціальні
державні підрозділи проводять дослідження виду та вікової структури
популяцій.
– Дистанційне спостереження. Використання супутникових технологій
для відстеження розмірів водойм та рівня води, що дозволяє ефективно
моніторити зміни в екосистемах і оперативно реагувати на негативні
процеси.
Звітність у рибному господарстві України має бути комплексною та
об’єктивною. Вона включає як внутрішній, так і зовнішній моніторинг і
регулювання діяльності. Важливими елементами є:
– Звітність рибальських господарств, організації, що займаються
промисловим рибальством, повинні подавати регулярні звіти про обсяги
вилову, застосовані методи рибальства, а також дотримання екологічних
стандартів. Це дає змогу не тільки оцінити ефективність використання
ресурсів, а й визначити, чи не перевищують вони відновлювальну
здатність екосистем.
– Міжнародна звітність. Україна активно співпрацює з міжнародними
організаціями та іншими екологічними структурами. Це включає подачу
звітів щодо стану водних біоресурсів, використання природних ресурсів та
дотримання міжнародних угод.
Виклики та перспективи розвитку. Незважаючи на наявність
сформованої системи моніторингу та звітності, рибне господарство
України стикається з певними викликами. Це, зокрема, недостатнє
фінансування інфраструктури моніторингу, обмежений доступ до сучасних
технологій, а також проблеми з ННН-рибальством (браконьєрством) і
незаконним виловом риби.
З метою вдосконалення цих процесів Україні слід звернути увагу на:
– Розвиток технологій моніторингу. Впровадження новітніх методів
дистанційного спостереження та біотехнологічних підходів дозволить
значно підвищити ефективність збору та аналізу даних.
– Посилення національних і міжнародних ініціатив. Розширення участі
у міжнародних програмах та покращення взаємодії з міжнародними
організаціями дозволить України запозичувати передовий досвід для
ефективного управління рибними ресурсами.
– Освітні програми. Підвищення екологічної свідомості серед рибалок
та громадськості сприятиме збереженню природних ресурсів та
зменшенню негативних екологічних наслідків.
Система моніторингу та звітності в галузі рибного господарства є
важливим компонентом для збереження біорізноманіття та сталого
використання водних біоресурсів в Україні. Подальший розвиток цих
механізмів дозволить забезпечити не тільки екологічну стійкість, але й
економічну вигоду для рибної галузі в цілому.
Ефективна державна політика у цих напрямах сприятиме зміцненню
продовольчої безпеки країни та забезпеченню сталого розвитку галузі
рибного господарства України.
8. Основні напрямки державної економічної політики в
сфері забезпечення продовольчої безпеки та незалежності
України в секторі рибопродукції на період до 2050 р.
З урахуванням ризиків та загроз продовольчої безпеки економічна
політика України, невід’ємною складовою якої є державна аграрна та
продовольча політика у сфері рибного господарства, повинна
здійснюватися за такими напрямами:
1. Підвищення економічної доступності рибної продукції для всіх
верств населення. Необхідно знизити рівень бідності, забезпечити
пріоритетну підтримку громадян, які потребують здорового харчування,
зокрема вагітних жінок, годуючих матерів, дітей дошкільного та шкільного
віку, а також осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.
2. Забезпечення фізичної доступності рибної продукції. Досягнення
цієї мети потребує розвитку міжрегіональної інтеграції, ефективного
використання механізмів підтримки віддалених регіонів, модернізації
транспортної інфраструктури для рівномірного та безперебійного
постачання риби та рибопродуктів. Важливим є створення розгалуженої
мережі спеціалізованих рибних магазинів і торговельних точок, а також
забезпечення об’єктів громадського харчування якісною рибною
продукцією.
3. Формування державного матеріального резерву рибної продукції.
Необхідно визначити номенклатуру стратегічного запасу рибопродуктів
(зокрема, рибних консервів, сушеної риби у вакуумних упаковках, тощо) та
встановити нормативи їх накопичення з метою забезпечення продовольчої
стабільності країни.
Забезпечення безпеки рибної продукції вимагає системного контролю
за відповідністю вимогам чинного законодавства України, зокрема щодо
імпортованої продукції, на всіх етапах технологічного циклу: виробництва,
зберігання, переробки, транспортування та реалізації.
З метою гарантування якості та безпечності рибної продукції
необхідно, по можливості, виключити використання генетично
модифікованих інгредієнтів у складі рибних комбікормів, включаючи
мікроорганізми, зернові культури, рослини тощо.
Важливим завданням є постійна гармонізація чинного законодавства
України з міжнародними стандартами безпечності рибної продукції на
основі фундаментальних наукових досліджень у сфері харчування людини.
Окрім того, необхідно вдосконалювати систему організації контролю
безпеки рибної продукції, спираючись на сучасні технічні й методичні
засади.
У сфері розвитку рибного господарства України необхідно
зосередити зусилля на таких напрямках:
1. Інтенсифікація галузі рибного господарства шляхом:
– впровадження інтенсивного методу вирощування риби у водоймах
України, що включає раціональне годування, меліорацію водойм (зокрема
альголізацію, вапнування, біомеліорацію), підвищення щільності посадки
риби тощо;
– застосування садкового методу вирощування риби в прісноводних
континентальних водоймах, на теплих водах електростанцій, а також у
Чорноморській марикультурі;
– розвитку індустріальних методів вирощування риби з використанням
сучасних технологій в установках замкненого водопостачання (УЗВ)
рибних заводів.
2. Розвиток системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів,
здатних реалізовувати інноваційні моделі розвитку рибного господарства з
урахуванням вимог продовольчої безпеки.
3. Підвищення ефективності державної підтримки для забезпечення
фінансової стабільності та платоспроможності рибогосподарських
підприємств.
4. Удосконалення механізмів регулювання ринку рибної продукції,
включаючи рибну сировину для промисловості та матеріально-технічне
забезпечення галузі, з метою оперативного подолання цінових
диспропорцій.
5. Прискорення процесів структурно-технологічної модернізації
рибогосподарських підприємств.
6. Розвиток наукового потенціалу галузі, її суміжних
інфраструктурних секторів та впровадження заходів для запобігання
відтоку висококваліфікованих фахівців.
7. Створення та впровадження новітніх технологій глибинної
переробки риби та морепродуктів, а також удосконалення процесів їх
зберігання, транспортування і реалізації.
У контексті сталого розвитку рибогосподарських підприємств на
водоймах необхідно здійснювати такі заходи:
– проведення системного моніторингу рівня зайнятості населення у
рибній галузі та реальних доходів рибалок;
– диверсифікація форм зайнятості рибалок для забезпечення їхньої
соціальної захищеності та економічної стабільності.
Реалізація зазначених заходів сприятиме сталому розвитку рибного
господарства України, підвищенню рівня продовольчої безпеки та
забезпеченню конкурентоспроможності національної рибної продукції на
внутрішньому та міжнародному ринках.
У сфері зовнішньоекономічної політики необхідно забезпечувати
безперервне та ефективне регулювання з метою розвитку національного
рибогосподарського комплексу. Зокрема, це передбачає:
– Застосування оперативних заходів митно-тарифного регулювання
для оптимізації балансу експорту та імпорту риби й рибної продукції на
території України.
– Запровадження дієвих механізмів захисту внутрішнього ринку у разі
стрімкого та неконтрольованого зростання імпорту рибопродукції, а також
у випадках демпінгового ціноутворення з боку іноземних виробників, що
отримують державні субсидії.
– Функціонування ефективної системи санітарного та ветеринарного
контролю, гармонізованої з міжнародними нормами та стандартами.
– Зниження залежності рибогосподарського сектору від імпортних
технологій, обладнання, машин, механізмів, рибоводного інвентарю,
спеціального спорядження, спецодягу та плавзасобів, шляхом
стимулювання вітчизняного виробництва та інновацій.
Формування зовнішньоекономічної політики у рибній галузі має
відбуватися відповідно до принципів продовольчої безпеки, забезпечуючи
стійкість та конкурентоспроможність національного рибогосподарського
комплексу.
9. Механізми і ресурси забезпечення продовольчої безпеки
Механізми забезпечення продовольчої безпеки України в секторі
рибопродукції формуються відповідно до нормативно-правових актів, що
регламентують умови функціонування національної економіки та її
галузевих складових, і реалізуються за рахунок фінансових ресурсів
державного бюджету.
Заходи та механізми, спрямовані на забезпечення продовольчої
безпеки у сфері рибопродукції, мають на меті мінімізацію внутрішніх і
зовнішніх загроз та повинні розроблятися у комплексі з державними
прогнозами соціально-економічного розвитку країни.
Міністерство аграрної політики та продовольства України зобов’язане
при формуванні рибогосподарської політики забезпечувати щорічну
розробку балансу водних біоресурсів та використання основних видів риби,
рибної продукції та рибної сировини.
Заходи щодо підвищення доступності рибопродукції для всіх
верств населення. З метою забезпечення продовольчої безпеки,
розширення доступу населення до якісної рибної продукції та підвищення
рівня контролю її безпечності, доцільним є впровадження таких заходів:
1. Формування механізмів адресної підтримки соціально вразливих
категорій населення, доходи яких не забезпечують можливості
повноцінного харчування. Це сприятиме підвищенню рівня споживання
рибної продукції серед малозабезпечених громадян.
2. Запровадження інтегрованої системи контролю безпеки
рибопродукції, зокрема тієї, що виготовлена з риби, вирощеної із
застосуванням комбікормів, які містять генетично модифіковані
компоненти. Удосконалення відповідних показників забезпечить належний
рівень захисту споживачів та відповідність продукції міжнародним нормам.
3. Розробка та впровадження уніфікованих вимог до систем
контролю якості на підприємствах рибної галузі, гармонізованих із
міжнародними стандартами. Це включає перехід до комплексної системи
контролю безпеки продукції, що сприятиме підвищенню довіри
споживачів і зміцненню конкурентоспроможності вітчизняної рибної
промисловості.
Реалізація зазначених заходів сприятиме зміцненню продовольчої
безпеки, розширенню доступу до якісної рибопродукції та підвищенню
ефективності державного контролю у сфері рибного господарства.
Формування здорового типу харчування є важливим і
багатогранним процесом, що вимагає комплексного підходу та інтеграції
передових наукових досягнень, а також ефективного використання
освітніх і соціальних інструментів. Це передбачає:
1. Розвиток наукових досліджень: Важливим кроком є інтенсифікація
фундаментальних та прикладних наукових досліджень, спрямованих на
медичну та біологічну оцінку безпеки нових інгредієнтів комбікормів. Це
дозволяє втілювати інноваційні технології, зокрема, нанотехнології, у
сферу виробництва здорової харчової продукції.
2. Освітні програми для населення: Не менш важливим є створення та
впровадження освітніх програм, які висвітлюють проблеми здорового
харчування як основного компонента здорового способу життя. Це
включає активне використання засобів масової інформації та створення
спеціалізованих навчальних курсів, що дозволяють підвищити рівень
обізнаності та мотивації серед населення.
3. Розробка нормативів соціального харчування: Для забезпечення
доступу до здорового харчування всіх верств населення, особливо бідних
прошарків, необхідно розробити відповідні нормативи соціального
харчування рибопродуктами. Це дозволить знизити соціальні бар’єри і
сприяти кращому забезпеченню населення корисними і доступними
рибопродуктами.
4. Заходи щодо збільшення споживання риби. Важливим напрямом є
розробка комплексних заходів, спрямованих на збільшення споживання
риби та рибопродукції серед населення України. Ці заходи повинні
включати обов’язково обмеження споживання шкідливих речовин, таких як
алкоголь та тютюн, що негативно впливають на здоров’я та харчові звички.
Загалом, досягнення цієї мети вимагає скоординованих зусиль на рівні
галузевої науки, освіти, законодавства та громадських ініціатив для
створення сприятливих умов для формування здорового способу життя
серед населення України.
У сфері виробництва рибопродукції необхідно вжити комплексних
заходів, спрямованих на:
1. Оптимізацію міжгалузевих економічних відносин, що мають стати
рушійною силою для прискореного розвитку виробництва, залучення
інвестицій та впровадження інновацій у рибне господарство.
2. Забезпечення стабільності цінової ситуації через формування
ефективних механізмів ціноутворення на основі індикативних цін на
основні види рибопродукції.
3. Удосконалення системи фінансової підтримки, що включає
розвиток кредитних інструментів для надання доступних
короткострокових та інвестиційних кредитів для рибогосподарських
підприємств.
4. Стимулювання інтеграції та кооперації у галузі виробництва риби, її
переробки, зберігання, транспортування та реалізації, що сприятиме
ефективному використанню ресурсів і зниженню витрат.
5. Розвиток логістичної інфраструктури, яка повинна відповідати
темпам збільшення обсягів виробництва та видобутку риби, забезпечуючи
своєчасну доставку рибопродукції до споживачів.
6. Розробка та реалізація програм технологічної модернізації, що
передбачають впровадження новітніх технологій для підвищення
продуктивності праці, збереження ресурсів та поліпшення якості
рибопродукції.
7. Формування національного ринку рибопродукції з урахуванням
європейських стандартів, що дозволить покращити
конкурентоспроможність вітчизняної продукції на міжнародному ринку.
8. Вдосконалення державної торговельної політики, включаючи
регулювання внутрішніх ринків рибної продукції, розширення державних
закупівель та активізацію попиту на вітчизняну рибопродукцію через
підтримку місцевих виробників.
В області організації та управління продовольчою безпекою у
секторі рибопродукції необхідно:
1. Вдосконалення нормативно-правової бази. Оновлення законодавчих
та нормативних актів, що регулюють функціонування рибогосподарського
комплексу України, на основі принципів і механізмів, визначених
основними положеннями “Доктрини продовольчої безпеки України” (Указ
Президента України № 16/2021 від 5 лютого 2021 року).
Доктрина визначає стратегічні напрямки забезпечення продовольчої
безпеки національного рівня та регулює ключові питання агропродовольчої
політики, враховуючи соціальні, економічні, екологічні та технологічні
аспекти. Основні цілі та завдання Доктрини продовольчої безпеки
включають:
1. Забезпечення стійкості національного продовольчого сектору через
підтримку виробництва, переробки та споживання продовольчих товарів.
2. Підвищення рівня продовольчої незалежності: зниження
залежності від імпорту критичних продовольчих товарів.
3. Забезпечення стабільності постачання продовольчих ресурсів в
умовах глобальних економічних і кліматичних викликів.
4. Покращення державного управління та координації між різними
органами влади для підтримки ефективної політики продовольчої безпеки.
5. Підвищення рівня продовольчої безпеки через сталий розвиток
сільського господарства і забезпечення екологічно чистих та безпечних
умов для виробництва.
Доктрина має на меті створення ефективної політики і стратегій
для розвитку та зміцнення сектору продовольчої безпеки на всіх етапах –
від виробництва до споживання, а також реагування на зовнішні та
внутрішні загрози в цій сфері.
Цей процес має забезпечити адаптацію правових норм до сучасних
викликів та інтеграцію найкращих міжнародних практик у сфері
управління рибними ресурсами.
2. Моніторинг і прогнозування продовольчої безпеки. Постійний
моніторинг, оцінка та прогнозування стану продовольчої безпеки в
рибопродукційному секторі, зокрема через аналіз тенденцій на ринку
рибопродуктів, а також потенційних загроз, пов’язаних із змінами в
екології та кліматі.
3. Оцінка економічної сталісті. Систематичне оцінювання здатності
національної економіки адаптуватися до змін на міжнародних ринках
рибопродукції та наявних природно-кліматичних факторів, що впливають
на стабільність постачання та цінову політику в рибної промисловості.
4. Оцінка регіональної сталісті. Оцінка рівня забезпечення
рибопродукцією міст і регіонів, що критично залежать від зовнішніх
постачань. Розробка стратегій для зменшення ризиків дефіциту та
забезпечення стабільного доступу до рибних ресурсів на всіх рівнях.
5. Формування інформаційних ресурсів. Створення та підтримка
державних інформаційних платформ для обміну даними та знаннями у
сфері забезпечення продовольчої безпеки, що включає інформацію про
водні біоресурси, виробництво, переробку та імпорт/експорт
рибопродукції.
Ці заходи мають на меті забезпечення національної продовольчої
безпеки через стійке та ефективне управління рибогосподарським
сектором з урахуванням сучасних викликів та потреб ринку.
Система забезпечення продовольчої безпеки України в секторі
рибопродукції до 2050 року ґрунтується на низці стратегічних документів,
включаючи Укази та розпорядження Президента України, постанови
Кабінету Міністрів України, законодавчі акти Верховної Ради України, а
також нормативно-правові акти Міністерства аграрної політики та
продовольства України.
Основним пріоритетом у забезпеченні продовольчої безпеки та
незалежності України в секторі рибопродукції на період до 2050 року є
досягнення сталого рівня виробництва риби та рибопродукції в межах 1
000 000 тонн на рік і більше, з акцентом на повну самодостатність, що
забезпечить незалежність України від зовнішнього імпорту. Важливо, що
цей рівень виробництва має бути досягнутий виключно за рахунок
внутрішнього виробництва, що дозволить забезпечити безперебійне
постачання риби та рибопродукції для населення за доступними цінами.
Імпорт рибопродукції має бути спрямований лише на доповнення
асортименту, у тому випадку, якщо певні види продукції неможливо
виростити чи виловити в межах країни. Це забезпечить стабільність
постачання та мінімізує залежність від зовнішніх джерел.
Здійснення цієї стратегії дозволить не лише зміцнити продовольчу
безпеку, а й підвищити рівень економічної стабільності країни. Водночас,
створення сприятливих умов для розвитку рибогосподарського комплексу
сприятиме поліпшенню добробуту населення. Реалізація запропонованих
заходів стане важливим фактором у забезпеченні національної безпеки,
прогнозуванні та мінімізації ризиків для економіки, що виникають через
зовнішні та внутрішні загрози.
Доктрина також передбачає розгляд інноваційних та нестандартних
шляхів розвитку рибного господарства, що можуть стати ефективними в
умовах постійно змінюваних економічних та екологічних умов.
Ключовим аспектом цієї стратегії є забезпечення раціонального та
ефективного використання природних водних біоресурсів. Державні
органи повинні забезпечити справедливий розподіл водних біоресурсів, що
з урахуванням фінансової спроможності рибогосподарських підприємств,
їх організаційної структури, кадрової політики та кваліфікації персоналу
сприятиме не лише стабільному розвитку сектору, а й збереженню
екологічного стану водних об’єктів.
Загалом, стратегія продовольчої безпеки в секторі рибопродукції
України передбачає комплексний підхід до розвитку рибного господарства
з урахуванням потреб економіки, екології та соціальних факторів.
10. Екологічна реабілітація континентальних водойм
і морських територіальних вод України на період до 2050 р.
Сучасний екологічний стан водойм України не відповідає вимогам
сталого розвитку рибного господарства. Подальша деградація природних
екосистем призводить до дестабілізації біосфери, втрати її цілісності та
зниження здатності підтримувати належну якість середовища для
існування водних біоресурсів.
Світове співтовариство досі не змогло повною мірою реалізувати
завдання, визначені на Конференції ООН з питань навколишнього
середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), зокрема щодо
стабілізації екологічного стану водойм.
Подолання екологічної кризи можливе лише на основі формування
нової моделі взаємодії людини з природою, яка враховує адаптаційні
можливості природних систем і виключає їх руйнування та деградацію.
Сталий розвиток рибного господарства України, підвищення якості
життя та рівня здоров’я населення, а також забезпечення національної
безпеки можливі лише за умови збереження природних водних екосистем і
підтримання належного стану довкілля. Для цього необхідне системне
формування та послідовна реалізація державної екологічної політики, що
охоплює всі сфери життєдіяльності країни та ґрунтується на принципах
раціонального використання та відтворення природних ресурсів.
Державна екологічна політика України регламентується рядом
нормативно-правових актів, серед яких ключовим є Закон України “Про
Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на
період до 2030 року”.
Основні документи, що визначають екологічну політику:
1. Закон України “Про охорону навколишнього природного
середовища” (25 червня 1991 року, № 1264-XII) – встановлює загальні
принципи державної політики у сфері охорони довкілля.
2. Стратегія державної екологічної політики України на період до
2030 року (затверджена Законом України № 2697-VIII від 28.02.2019 р.) –
визначає пріоритети та завдання щодо поліпшення екологічного стану
країни.
3. Концепція реалізації державної політики у сфері зміни клімату на
період до 2030 року – містить заходи з адаптації та пом’якшення
наслідків зміни клімату.
4. Національний план дій з охорони навколишнього природного
середовища – розробляється на основі екологічної стратегії та
конкретизує заходи щодо її реалізації.
5. Закони та підзаконні акти у сфері охорони водних ресурсів:
– Закон України “Про природно-заповідний фонд України” (16 червня
1992 року № 2456-XII).
– Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” (23 травня 2017 року
№ 2059-VIII).
– Інші.
Крім того, екологічна політика України узгоджується з
міжнародними зобов’язаннями, зокрема Європейським зеленим курсом
(European Green Deal), вимогами Угоди про асоціацію з ЄС та Паризькою
угодою щодо клімату.
Пріоритетним напрямом державної політики має стати збереження та
відновлення екосистем із залученням громадськості.
11. Фактори дестабілізації природних і штучних
водойм України
1. Зростання антропогенного навантаження на водні об’єкти
проявляється у систематичному надмірному вилові риби та інших водних
біоресурсів, забрудненні водойм нафтопродуктами, побутовими відходами,
каналізаційними та зливовими стоками, а також відпрацьованою
технологічною водою.
2. Порушення природоохоронного режиму, включаючи знищення
прибережних захисних смуг, які виконують функцію біофільтрів, хаотичну
забудову берегових ліній та забруднення водозбірних територій.
3. Деградація екосистем, що супроводжується зменшенням
біологічного різноманіття, погіршенням механізмів природної
саморегуляції та зниженням екологічної стійкості водойм.
4. Кліматичні зміни, включаючи глобальне потепління та скорочення
озонового шару, які безпосередньо впливають на гідрологічний режим та
якість водних ресурсів.
5. Недостатня координація міжнародних екологічних ініціатив, що не
досягають належного рівня ефективності у розв’язанні глобальних
екологічних проблем.
6. Послаблення державного управління у сфері природокористування
та охорони довкілля на тлі тіньового використання водних ресурсів та
неефективної системи моніторингу й контролю.
7. Неефективність механізмів регулювання природокористування, що
сприяє нераціональній експлуатації водних об’єктів та не забезпечує
належного рівня їхнього збереження.
8. Зношеність основних фондів та низький технологічний рівень
економіки, що зумовлює недостатнє впровадження сучасних екологічно
безпечних технологій у сфері водокористування.
9. Виснаження водних ресурсів через відсутність технологій
ресурсозбереження, що спричиняє погіршення якісних і кількісних
показників водних об’єктів.
10. Погіршення соціально-економічної ситуації в країні, що зумовлює
зниження рівня життя населення та, як наслідок, недостатню увагу до
екологічних питань.
11. Зниження рівня екологічної свідомості громадян, що сприяє
безвідповідальному ставленню до використання та збереження водних
біоресурсів.
12. Воєнний конфлікт із Російською Федерацією та високий ризик
терористичних загроз, що негативно впливає на екологічний стан водойм
через руйнування інфраструктури, забруднення довкілля та
неконтрольовані екологічні наслідки.
Фактори, наведені вище, повинні враховуватися при формуванні та
реалізації державної екологічної політики у сфері користування водними
біоресурсами.
Екологічна реабілітація континентальних водойм та морських
територіальних вод України є ключовим напрямом державної
екологічної політики, що визначає стратегічні цілі, напрями розвитку,
завдання та принципи реалізації на довгострокову перспективу.
Збереження природного стану водойм та навколишнього
середовища є пріоритетним завданням держави та суспільства. Водні
екосистеми відіграють критично важливу роль у збереженні екологічної
рівноваги, забезпеченні здоров’я населення, формуванні національного
природного надбання та гарантуванні загальнолюдської безпеки.
З метою стабілізації екологічного стану та відновлення
рибогосподарського потенціалу водойм необхідно створити місцеві
екологічні заказники на всіх водоймах площею понад 250 га. Їх територія
має становити 20-25% загальної акваторії, зокрема охоплювати мілководні
зони, зарості та затоки. У межах цих заказників господарська діяльність,
зокрема рибогосподарська, має бути заборонена.
Запропоновані заходи ґрунтуються на фундаментальних наукових
дослідженнях у сфері екології та спираються на такі ключові аспекти:
– комплексна оцінка сучасного стану водойм України та його впливу
на якість життя населення;
– роль природних водних систем у підтриманні стабільності
глобальних біосферних процесів.
Застосування зазначених підходів сприятиме збереженню водних
біоресурсів, покращенню екологічної ситуації та підвищенню рівня
екологічної безпеки держави.
12. Стратегічні цілі, завдання та принципи державної
політики щодо екологічної реабілітації континентальних
водойм і морських територіальних вод України
на період до 2050 р.
Стратегічною метою державної політики у сфері екологічної
реабілітації континентальних водойм та морських територіальних вод
України є збереження та відновлення цілісності природних екосистем,
включаючи іхтіофауну та інші водні біоресурси, забезпечення сталого
функціонування цих екосистем для сталого розвитку суспільства,
підвищення якості життя населення, покращення громадського здоров’я та
демографічної ситуації, а також гарантування екологічної безпеки держави.
Основні завдання:
– Збереження та відновлення природних водних систем, біологічного
різноманіття та їхньої здатності до саморегуляції як ключової умови
їхнього існування.
– Раціональне, стале та невиснажливе природокористування водними
біоресурсами з метою їхнього збереження для майбутніх поколінь.
– Забезпечення сприятливого стану водного середовища та прилеглих
екосистем як необхідної передумови підвищення якості життя населення.
Принципи державної екологічної політики щодо водних екосистем:
1. Принцип сталого розвитку – передбачає збалансований підхід до
економічної, соціальної та екологічної складових, визнаючи неможливість
розвитку держави за умов деградації водних екосистем.
2. Принцип справедливого розподілу – забезпечення рівного доступу
населення до природних ресурсів і справедливого розподілу благ, що
виникають у процесі їхнього використання.
3. Принцип випереджального управління – запобігання негативним
екологічним наслідкам рибогосподарської та іншої діяльності на водоймах
з обов’язковим врахуванням можливих екологічних ризиків.
4. Принцип екологічної відповідальності – заборона реалізації
рибогосподарських та інших проєктів, якщо їхня експлуатація може
спричинити значні негативні наслідки для довкілля.
5. Принцип платності природокористування – впровадження
механізмів плати за використання природних ресурсів та відшкодування
заподіяних довкіллю збитків.
6. Принцип відкритості екологічної інформації – забезпечення
доступності інформації про стан водних ресурсів та екосистем для
громадськості.
7. Принцип суспільної участі – залучення громадськості, органів
місцевого самоврядування та бізнесу до процесів підготовки, обговорення
та ухвалення рішень у сфері охорони довкілля та раціонального
використання природних ресурсів.
Реалізація зазначених принципів та завдань сприятиме відновленню
водних екосистем України, їх сталому розвитку, забезпеченню екологічної
безпеки та підвищенню рівня життя громадян.
Основними завданнями екологічної політики України є
раціональне використання відновлюваних і невідновлюваних природних
ресурсів водойм, збереження та відновлення біологічного й ландшафтного
різноманіття з метою забезпечення здатності водних екосистем до
самовідновлення, саморегуляції та компенсації наслідків антропогенної
діяльності.
Для досягнення зазначених цілей необхідно:
– Здійснювати збереження та реабілітацію всіх рибогосподарських
прісноводних і морських екосистем України.
– Розвивати мережу природоохоронних територій із різними
режимами охорони.
– Запобігати фрагментації унікальних природних комплексів у процесі
будівництва гідротехнічних споруд, автомобільних і залізничних шляхів,
ліній електропередач, газо- та нафтопроводів тощо.
– Зберігати та відновлювати природне біологічне різноманіття,
внутрішню структуру рибних ресурсів та інших водних організмів,
забезпечуючи їх здатність до саморегуляції та самовідновлення у всіх
рибогосподарських водоймах країни.
– Запроваджувати комплексне природокористування, орієнтоване на
досягнення цілей сталого розвитку із застосуванням екологічно
обґрунтованих методів використання водних ресурсів.
– Скорочувати частку підприємств, які здійснюють лише
експлуатацію природних ресурсів без впровадження високотехнологічних
ресурсозберігаючих технологій.
– Забезпечувати високоефективну переробку всієї вирощеної та
виловленої риби й інших водних живих ресурсів із використанням
сучасних безвідходних технологій.
– Сприяти екологічно збалансованій рибогосподарській діяльності на
водоймах.
– Запобігати та припиняти всі форми нелегального використання
природних ресурсів водойм, зокрема незаконне видобування піску,
корисних копалин, несанкціоноване використання води для промислових
потреб і зрошення, а також браконьєрський вилов риби й нелегальний обіг
водних біоресурсів.
– Оптимізувати витрати води у сфері житлово-комунального
господарства шляхом запровадження ефективних заходів водозбереження.
Ці заходи сприятимуть збереженню та відновленню водних екосистем,
забезпеченню екологічної рівноваги та сталому розвитку
природокористування в Україні.
13. Безпека при потенційно небезпечних видах діяльності
і ситуаціях на водоймах
Основні завдання держави у сфері екологічної безпеки водних
об’єктів.
З метою забезпечення екологічної безпеки на водоймах державна
політика повинна спрямовуватиметься на реалізацію наступних завдань:
– запобігання негативному впливу господарської діяльності, зокрема
рибогосподарської, на водні екосистеми;
– відновлення акваторій та прилеглих територій, що зазнали
техногенного впливу, до їхнього природного стану;
– мінімізація екологічних ризиків для водного середовища,
спричинених природними та техногенними катастрофами.
Пріоритетні заходи для досягнення екологічної безпеки водних
об’єктів:
1. Урахування інтересів населення при прийнятті рішень щодо
розміщення потенційно небезпечних виробництв та інших видів діяльності
в прибережних зонах.
2. Гарантування радіаційної та хімічної безпеки водойм, зокрема
шляхом зменшення ризиків негативного впливу на здоров’я населення
через забруднення рибних та інших водних ресурсів під час проектування,
будівництва й експлуатації енергетичних об’єктів, включаючи атомні
електростанції, хімічні та гірничодобувні підприємства.
3. Розробка та впровадження заходів щодо зниження та недопущення
екологічних збитків, спричинених діяльністю Збройних Сил та інших
військових формувань у зоні водних полігонів і прилеглих територій.
4. Забезпечення екологічної безпеки водойм при зберіганні хімічної
зброї, радіоактивних відходів і токсичних речовин, що розміщені на
площах водозбору або поблизу підземних джерел.
5. Розвиток системи екологічного моніторингу та надзвичайного
реагування на екологічно небезпечних водних об’єктах, включаючи
механізми оперативного сповіщення про загрози.
6. Відновлення екосистем водойм, які зазнали негативного впливу
господарської діяльності, зокрема внаслідок радіаційного та хімічного
забруднення, а також у процесі виробництва, випробувань і зберігання
небезпечних речовин.
7. Прогнозування та ідентифікація екологічних загроз на водних
об’єктах, включаючи оцінку природних і техногенних чинників
виникнення надзвичайних ситуацій, а також розробка заходів щодо їх
попередження та ліквідації наслідків.
8. Формування екологічної свідомості населення, з особливим
акцентом на виховання екологічної культури молоді.
9. Протидія екологічному тероризму, який спричиняє деградацію
водойм та загрожує стану водних біоресурсів.
10. Запобігання ввезенню та розповсюдженню чужорідних біологічних
видів, здатних порушити баланс водних екосистем України, у тому числі з
терористичною метою.
11. Контроль за використанням хімічних речовин на площах
водозбору з метою недопущення забруднення водних ресурсів.
12. Моніторинг карантинними службами країни розповсюдження та
використання в рибогосподарській діяльності несанкціонованих видів,
генетично модифікованих організмів, шкідників, переносників і збудників
хвороб риб та інших водних быоресурсів, а також ліквідація наслідків
негативного впливу цих факторів.
13. Регулювання процесів акліматизації нових видів риб та інших
водних быоресурсів з метою збереження екологічного балансу водних
екосистем.
Реалізація вищезазначених заходів сприятиме зміцненню екологічної
безпеки водойм, забезпеченню раціонального використання водних
ресурсів та збереженню природного біорізноманіття.
14. Шляхи і засоби реалізації державної
екологічної політики України на водоймах
Основні завдання екологічної політики України у сфері
державного управління водними ресурсами
Екологічна політика України спрямована на забезпечення
ефективного державного управління водними ресурсами, яке
відповідатиме принципам демократичного устрою та ринкової економіки.
Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити:
1. Розвиток державного регулювання охорони водних ресурсів з
урахуванням різних форм власності та договірних відносин з органами
державної влади.
2. Чітке розмежування повноважень і відповідальності між органами
місцевого самоврядування та центральними органами виконавчої влади
щодо використання водних ресурсів, екологічного контролю виробничих
об’єктів через механізми паспортизації та сертифікації.
3. Запровадження єдиних норм та контроль якості водного
середовища, встановлення уніфікованих екологічних вимог до суб’єктів
господарювання.
4. Удосконалення механізмів державної екологічної експертизи,
включаючи експертизу проєктів, технологій та державних і регіональних
програм.
5. Здійснення стратегічної оцінки антропогенного впливу на
екологічний стан водойм на національному та регіональному рівнях.
6. Оперативне реагування на екологічні загрози, створення
спеціалізованих підрозділів для екологічного моніторингу водойм та
ліквідації наслідків техногенних чи екологічних катастроф.
Реалізація зазначених заходів сприятиме ефективному управлінню
водними ресурсами, їх охороні та збереженню екологічного балансу.
У сфері нормативно-правового забезпечення головним завданням
держави є створення ефективного правового механізму для збереження
водних об’єктів, забезпечення їх екологічної безпеки, а також
удосконалення правозастосовної практики з метою гарантування належної
відповідальності за екологічні правопорушення та забезпечення її
невідворотності.
З цією метою необхідно:
1. Усунути внутрішні суперечності в екологічному законодавстві,
включаючи дисонанс між природоохоронними та природно-ресурсними
нормами, а також між екологічними нормами та положеннями інших
галузей права.
2. Інтегрувати екологічні вимоги в нормативно-правові акти різних
сфер права (екологізація законодавства), зокрема господарського,
фінансового, бюджетного, податкового, адміністративного та інших.
3. Розробити ефективні механізми імплементації законодавчих норм
шляхом ухвалення комплексного пакету підзаконних нормативноправових актів, необхідних для їх повноцінного застосування.
4. Закріпити на законодавчому рівні обов’язковість екологічного
обґрунтування діяльності як невід’ємної вимоги при проведенні конкурсів,
тендерів, аукціонів на реалізацію проєктів.
5. Удосконалити систему державних стандартів у сфері охорони
навколишнього природного середовища, а також імплементувати в
національну правову систему міжнародні екологічні стандарти, спрямовані
на мінімізацію антропогенного навантаження на водні біоресурси.
6. Гармонізувати національне екологічне законодавство з нормами
міжнародного екологічного права відповідно до зобов’язань України в
межах міжнародних договорів та угод.
7. Посилити та активізувати судові механізми врегулювання
конфліктів між інтересами населення, органів державної влади та суб’єктів
господарської й рибогосподарської діяльності у сфері використання та
охорони водних об’єктів.
8. Зміцнити систему прокурорського нагляду та розширити заходи
прокурорського реагування у сфері охорони водних біоресурсів.
9. Вдосконалити методику розрахунку та практику відшкодування
збитків, спричинених екологічними правопорушеннями та/або екологічно
небезпечною діяльністю на водних об’єктах.
10. Удосконалити механізми припинення незаконної діяльності на
водоймах, зокрема шляхом заборони фінансування екологічно небезпечних
проєктів, програм та об’єктів, які не мають позитивного висновку
державної екологічної експертизи.
У сфері економіки та фінансів основним завданням держави є
ефективне економічне регулювання державних і ринкових відносин з
метою забезпечення раціонального, невиснажливого та відновлюваного
природокористування, зниження антропогенного навантаження на водні
об’єкти, їх охорони, а також залучення бюджетних та позабюджетних
коштів на природоохоронну діяльність.
З метою реалізації зазначених завдань необхідно:
1. Запровадити у сфері водокористування систему рентних платежів,
які враховуватимуть початкові рибопромислові та рибогосподарські
можливості водойм, що сприятиме ефективному стимулюванню
реабілітаційних заходів для підвищення їх рибогосподарського потенціалу.
2. Інтегрувати в економічні показники рибогосподарських і
рибопромислових підприємств критерії оцінки водойм з урахуванням змін
їхнього рибогосподарського потенціалу.
3. Розробити справедливий фіскальний механізм оподаткування
рибогосподарських суб’єктів, які здійснюють екологічну, біологічну та
рибогосподарську реабілітацію водойм, підтримують біологічне
різноманіття водних біоресурсів.
4. Реалізувати принцип «забруднювач платить», забезпечивши
диференціацію розміру плати за забруднення відповідно до обсягів і рівня
шкідливого впливу на водні об’єкти, навколишнє середовище та здоров’я
населення.
5. Розробити науково обґрунтовані методики визначення розміру
компенсацій за шкоду, завдану водоймам і здоров’ю населення внаслідок
господарської діяльності, техногенних катастроф, природних
надзвичайних ситуацій, а також екологічно небезпечної діяльності.
6. Забезпечити необхідний рівень бюджетного фінансування заходів з
охорони водойм як одного з ключових державних пріоритетів.
7. Створити систему конкурсного фінансування природоохоронних
робіт за рахунок державного бюджету та інших інвестиційних джерел.
8. Впроваджувати податкову та тарифну політику, яка стимулюватиме
переорієнтацію експорту рибної сировини на продукцію глибокої
переробки.
9. Застосовувати систему пільг і мит для стимулювання використання
екологічно чистих технологій у виробництві рибопродукції.
10. Вдосконалювати механізми зміни форм власності при купівлі-
продажу земель водного фонду, природних ресурсів і господарюючих
суб’єктів з урахуванням завдань зі збереження та відновлення біологічного
різноманіття.
11. Встановити механізми фінансових гарантій, зокрема екологічного
страхування, для покриття можливих негативних впливів на водойми.
12. Сприяти розвитку екологічного аудиту господарюючих суб’єктів
на водоймах, запровадженню різних форм екологічного підприємництва з
добровільною сертифікацією.
13. Впроваджувати ринкові механізми охорони водойм, зокрема
використання нереалізованих прав на забруднення.
14. Встановити відповідальність виробників рибопродукції на всіх
етапах життєвого циклу продукту – від отримання сировини до реалізації.
15. Використовувати схеми міжнародних фінансово-економічних
розрахунків, що враховують внесок держав у підтримку біосферних
функцій, відповідно до міжнародних конвенцій та угод.
16. Формувати сприятливі умови для стимулювання благодійної
діяльності у сфері екологічної охорони водних об’єктів.
Запропоновані заходи спрямовані на створення ефективної системи
державного регулювання водокористування, забезпечення екологічної
безпеки та сталого розвитку водних біоресурсів.
У сфері екологічного моніторингу та інформаційного забезпечення
основним завданням держави є надання органам державної влади,
юридичним особам та громадянам достовірної інформації щодо
екологічного стану водних об’єктів та прилеглих територій, а також
можливих негативних змін з метою прийняття своєчасних заходів для їх
запобігання.
З метою забезпечення ефективного екологічного моніторингу
необхідно:
1. Розвивати єдину державну систему екологічного моніторингу на
території України, охоплюючи спостереження за біотичними та
абіотичними компонентами природного середовища.
2. Вдосконалювати нормативно-правову базу, що регламентує
взаємодію між міністерствами, відомствами та організаціями, які
здійснюють державний екологічний моніторинг водних об’єктів, зокрема
52
щодо формування інформаційних ресурсів про стан навколишнього
природного середовища.
3. Удосконалювати систему показників, методологію та технічне
забезпечення екологічного моніторингу України, забезпечуючи
комплексну оцінку стану водних об’єктів і прилеглих екосистем.
4. Гарантувати достовірність даних екологічного моніторингу для
різних регіонів України.
5. Впроваджувати ефективні механізми контролю за діяльністю
екологічно небезпечних підприємств, розташованих поблизу водних
об’єктів або в межах їх водозбірних басейнів, з метою запобігання
екологічним катастрофам.
6. Провести інвентаризацію рибогосподарських водних об’єктів із
екологічно чистою водою, стратегічними запасами питної води, а також
водойм, що мають особливе рекреаційно-оздоровче значення.
7. Забезпечити відкритий доступ до інформації щодо стану водних
об’єктів, результатів екологічних експертиз, реалізованих програм,
діяльності підприємств, розташованих поблизу водойм, екологічних загроз
та інших аспектів, що мають важливе значення для безпеки громадян.
Реалізація зазначених заходів сприятиме формуванню ефективної
системи екологічного моніторингу, забезпеченню своєчасного реагування
на екологічні загрози та збереженню водних біоресурсів України.
У сфері наукового забезпечення основним завданням держави є
розвиток знань щодо екологічних засад сталого розвитку галузі рибного
господарства України, ідентифікація нових екологічних ризиків
антропогенного характеру, а також виявлення ризиків, пов’язаних із
природними процесами та явищами.
З метою досягнення цих завдань необхідно:
1. Сформувати теоретичні та технологічні основи переходу до сталого
розвитку рибного господарства України.
2. Розробити екологічну складову стратегічного прогнозу розвитку
галузі з урахуванням альтернативних сценаріїв майбутнього.
3. Створити моделі можливих сценаріїв глобальних та регіональних
змін клімату та оцінити їх вплив на рибогосподарський стан водойм.
4. Дослідити біологічні системи водойм з метою визначення меж їх
стійкості та екологічної ємності.
5. Розробити екологічно ефективні та ресурсозберігаючі технології
вирощування риби та її переробки.
6. Запровадити інноваційні технології біологічної меліорації водойм,
зокрема альголізацію за допомогою високопродуктивних штамів
мікроводоростей.
7. Розробити сучасні методи збереження біологічного різноманіття
рибних запасів та інших водних біоресурсів, включаючи відновлення
популяцій цінних і рідкісних видів, природних екосистем та біоценозів.
8. Відстежувати й аналізувати поширення чужорідних та генетично
модифікованих видів риб та інших водних біоресурсів, розробляючи
ефективні методи контролю для мінімізації негативних наслідків.
9. Розробити методології та підходи для екологічної та економічної
оцінки стану рибогосподарських водних об’єктів, включаючи визначення
їх економічної цінності та екосистемних функцій у контексті економічних
механізмів управління.
10. Вдосконалити теоретичні засади та методології оцінки екологічних
ризиків із метою створення ефективної системи управління якістю
природного середовища водойм.
11. Розробити засоби запобігання та ліквідації забруднення водних
акваторій, а також заходи з їх реабілітації.
12. Досліджувати екологічно залежні захворювання, зокрема ті, що
пов’язані із забрудненням водойм та навколишнього середовища.
13. Впроваджувати та розвивати сучасні методи екологічного
моніторингу та інформаційні технології для державного управління у сфері
охорони водних ресурсів.
Реалізація зазначених заходів сприятиме підвищенню рівня
екологічної безпеки рибогосподарських водних об’єктів, забезпеченню
сталого розвитку рибного господарства та збереженню природного
біорізноманіття України.
У сфері екологічної освіти, виховання та просвіти ключовим
завданням держави є підвищення рівня екологічної культури, освіченості
та професійної компетентності населення у сфері екології та користування
водними біоресурсами.
З метою реалізації цього завдання необхідно:
– Створити державні та недержавні системи безперервної екологічної
освіти і просвіти, забезпечити екологізацію освітніх процесів та виховання
на всіх рівнях навчання.
– Посилити значущість соціальних і гуманітарних аспектів
екологічного виховання та еколого-просвітницької діяльності.
– Забезпечити підготовку педагогічних кадрів усіх рівнів, які
викладатимуть екологічні дисципліни, зокрема щодо сталого розвитку
галузей економіки, пов’язаних з використанням водних ресурсів.
– Інтегрувати питання екологічної культури, освіти і просвіти у
місцеві, регіональні та загальнодержавні цільові програми розвитку
територій.
– Сприяти на державному рівні діяльності структур, що займаються
екологічною освітою та просвітництвом.
– Розробити освітні стандарти, спрямовані на сталий розвиток рибного
господарства та екологізацію водних екосистем.
– Запровадити системи екологічної підготовки осіб, які приймають
управлінські рішення у сфері виробництва, економіки, державного
управління, а також спеціалістів природоохоронних, правоохоронних і
судових органів.
– Підвищувати обізнаність представників бізнес-середовища щодо
природоохоронного законодавства, раціонального використання водних
біоресурсів, сталого розвитку галузі, а також методів екологічного
менеджменту.
– Сприяти виробництву та поширенню інформаційних матеріалів з
екологічних питань у засобах масової інформації, підтримуючи екологічну
журналістику та громадську просвіту.
Комплексна реалізація зазначених заходів сприятиме формуванню
високого рівня екологічної свідомості суспільства та забезпечить сталий
розвиток природних ресурсів країни.
Розвиток громадянського суспільства у сфері водокористування.
Основним завданням держави у сфері розвитку громадянського
суспільства є сприяння його становленню як ефективного інструменту
захисту прав громадян щодо використання водних біоресурсів та охорони
навколишнього природного середовища.
Для досягнення цієї мети необхідно:
– Удосконалювати законодавчу та організаційну базу, що забезпечує
безпосередню участь громадян у процесі ухвалення рішень та реалізації
екологічно значущих ініціатив. Це передбачає використання механізмів
громадських слухань, експертиз, опитувань громадської думки та
референдумів.
– Гарантувати пріоритетність законних екологічних інтересів
громадян над комерційними інтересами бізнесових структур та органів
державної влади.
– Сприяти розвитку та підтримці діяльності громадських організацій
екологічного, рибопромислового та рибогосподарського спрямування, а
також благодійних ініціатив у сфері водокористування.
– Створювати умови для функціонування громадського екологічного
контролю, зокрема підтримувати діяльність громадських інспекцій, що
здійснюють моніторинг дотримання екологічного законодавства.
Міжнародне співробітництво у сфері водокористування. Основним
завданням держави у сфері міжнародного співробітництва є реалізація
національних інтересів України шляхом активної участі у вирішенні
глобальних та регіональних екологічних проблем, а також у регулюванні
процесів глобалізації з метою забезпечення сталого розвитку.
Для досягнення цієї мети необхідно:
– Активно долучатися до міжнародних ініціатив, спрямованих на
збереження водних біоресурсів та природного середовища, брати участь у
розробці та імплементації міжнародних договорів щодо їхньої охорони.
– Сприяти інтеграції екологічних стандартів у чинні та майбутні
міжнародні угоди.
– Здійснювати активну участь у діяльності міжнародних екологічних
організацій, зокрема тих, що діють під егідою Організації Об’єднаних
Націй.
– Запровадити обов’язкову державну екологічну експертизу та
екологічний контроль усіх міжнародних програм і проєктів, що
реалізуються на території України, включаючи її континентальні та
морські акваторії.
– Впливати на процеси глобалізації через активну дипломатичну та
переговорну діяльність, спрямовану на врегулювання питань, пов’язаних з
використанням природних ресурсів водойм, транскордонним
переміщенням технологій, що можуть негативно впливати на екологічний
стан водних ресурсів та здоров’я населення

(Продовження у Частині 2)