Умови сталого розвитку галузі рибного господарства України (Частина 1 – теоретичне обгрунтування)

Умови сталого розвитку галузі рибного господарства України (Частина 1 – теоретичне обґрунтування)

Продукція з риби та інших водних біоресурсів містить комплекс необхідних складових для повноцінного харчування людини. Деякі з цих складових відсутні в будь-яких інших продуктах. Тривала нестача цих елементів в організмах людей веде до необоротних психічних захворювань, особливо у дітей.

Насищення українських ринків дешевою та якісною рибопродукцією значною мірою визначає сталий розвиток галузі. Сама галузь повинна гарантовано забезпечувати продовольчу безпеку та незалежність країни в секторі рибопродукції, здоров’я та довголіття її 42 міліонного населення.

Разом з іншими підрозділами аграрного та промислового комплексів держави, рибне господарство забезпечує свій внесок у вирішення проблем економічної незалежності, всебічного розвитку економічної потужності країни, зайнятість та зростання добробуту громадян.

Забезпечення умов сталого розвитку галузі рибного господарства України є важливішою функцією держави. Тому Держрибагентство розробило «Стратегію розвитку галузі рибного господарства України до 2030 р.». В документі розглянутий сучасний стан рибного господарства України в усіх сферах діяльності, проаналізований сучасний стан галузі та розроблені основні стратегічні напрямки розвитку в умовах стагнації та повного занепаду на фоні розгортання світової фінансово-економічної кризи, яка повязана з пандемією короновірусу.

В даному програмному документі розроблені напрямки стратегічного розвитку галузі до 2030 р., Виконання цілей та завдань Стратегії виведе галузь рибного господарства України з довгострокової рецесії на початкову домінанту її сталого розвитку за допомогою нових радикальних підходів в організаційній перебудові галузі з переходом її на більш високий рівень технологічного устрою, збільшенням інноваційної привабливості рибогосподарських підприємств, збільшення регуляторного впливу держави на організаційно-адміністративні процеси з розробкою необхідної законодавчої бази, нових підходів до відновлення екології та рибогосподарського потенціалу водойм України, забезпечення необхідних соціальних  стандартів для працівників галузі, тощо.

Аналіз поточного стану справ у галузі рибного господарства та показники, які його характеризують

На при кінці  минулого сторіччя Україна досягла значних успіхів в розвитку морського і океанічного рибальства,  рибальства у морських прибережних водах Азово-Чорноморського басейну та внутрішніх водоймах, а також у розвитку аквакультури  (1,15 млн. тонн/рік). 

Однак зараз обсяг загального виробництва рибопродукції скоротився майже в 12 разів. Було втрачено низку районів промислу, значно скоротилися і морально застаріли виробничі потужності  рибопромислових суден та рибогосподарських підприємств, судноремонтних підприємств, підприємств з переробки риби, збереження і реалізації продукції, науково дослідницькі та освітянські заклади, тощо.

 Фінансово-економічні та інші труднощі початкового періоду становлення держави не могли не відбитися на стані матеріально-технічної бази всіх підприємств галузі, яка потребує зараз серйозної реконструкції і модернізації.

Одночасно знижувався один із головних показників стану продовольчої безпеки країни та незалежності держави в секторі рибопродувкції –  середньодушове споживання рибної продукції  власного виробництва з 23 кг/рік на 1 людину в 1991 р. (50 млн. населення) до 2,3 кг/рік в 2019 р. (42 млн. населення).

Останніми роками це споживання значно збільшилося, але виключно за рахунок імпорту. Питома вага імпорту (стихійної і некоординованої державою складової національного ринку рибопродукції) стабільно зростала з 10 % у 1991 р. до 75 % у 2019 р.

Державна статистичнаї звітність галузі рибного господарства за 2019 р.

Продукція рибальства у внутрішніх водоймах та аквакультури впала з 26 % до 4 % від загального споживання.  Продукція морського та океанічного  рибальства впала з 70 %  до 0,018 %. 

В результаті тимчасової окупації Криму Росією у 2014 р. Україна втратила 90 % водних біоресурсів, які добувалися у Чорному морі з одночасним ускладненням ведення промислу в Азовському морі. Україна також втратила 70 % рибодобувної та рибопереробної потужності галузі

Застаріла система організації промислового та любительського рибальства, недостатнє відтворення водних біоресурсів у природні водні об’єкти, відсутність ефективної взаємодії центральних органів виконавчої влади, які формують та реалізують державну політику у суміжних галузях економіки призводять до негативного впливу на навколишнє природне середовище, нехтування правилами рибальства, збільшення промислового навантаження на окремі види водних біоресурсів що веде до автоматичної деградації екосистем рибогосподарських водних об’єктів України.

Неефективні заходи з боку держави, які спрямовувалися на виправлення ситуації у 1995-2019 рр, на фоні практичної відсутності фінансування галузі рибного господарства з боку держави, не дали бажаних результатів.

Поруч із скороченням робочих місць та зменшенням надходжень до державного бюджету, результатом  стагнації галузі стало збільшення виробництва таких видів рибної продукції, яка є недосяжною для значної частини населення країни (осетрові, сомові, лососеві).

Зовнішні та внутрішні чинники затяжної рецесії галузі рибного господарства мають у своїй основі суб’єктивне походження:

• Відмова уряду від безпосереднього управління галуззю рибного господарства
• Реструктуризація галузі по непрозорих схемах.
• Відсутність дієвих механізмів підтримки вітчизняних рибогосподарських підприємств.
• Припинення експедиційного лову у районах Світового океану, багатих  промисловими запасами риби й морепродуктів.
• Скасування дотацій і кредитів під сезонний характер і тривалий промисловий цикл.
• Скасування дотацій на вирощування рибопосадкового матеріалу.
• Розрив горизонтальних і вертикальних зв’язків між підприємствами та системою управління.
• Тарифи на оренди земель водного фонду для аквакультури, які унеможливлюють отримання доступних цін на рибопродукцію.

Сучасні проблеми галузі рибного господарства України

та обґрунтування необхідності їх розв’язання

Комплекс негативних факторів, які наведені в попередньому розділі, спричинив порушення системи управління рибним господарством як цілісним комплексом, втрату традиційних районів рибальства в закордонних водах, значне зменшення об’ємів вирощування рибопосадкового матеріалу для поповнення рибних запасів і відновлення екології та рибогосподарського потенціалу водойм України, фінансову неспроможність і стагнацію рибогосподарських підприємств, інноваційну відсталість при старінні устаткування та технологій, занепад традиційних рибогосподарських регіонів, продовольчу залежність від дорогого імпорту риби і рибопродуктів, падіння споживання риби на душу населення та інше.

На даний час Держрибагентство може контролювати не більше як 5 %  потенціалу галузі. У нього не має фактично механізмів впливу на інші 95 % виробничих потужностей галузі. Держава не має можливості керування рибним господарством, а це і є однією з основних причин рецесії галузі.

Приведені негативні тенденції в національному рибальстві та аквакультурі  не можуть забезпечити внутрішній ринок України важливою білковою продукцією.  Ці тенденції  набувають загрозливого характеру, негативно впливають на  економічний потенціал і міжнародну залежність держави від рибного імпорту.

На даний момент є два шляхи насичення внутрішнього ринку рибопродукції:  національне виробництво  та  імпорт. 

Перший шлях для України традиційно був переважним. Держава отримувала якісну рибопродукцію за доступними  цінами. Значний імпульс в цьому напрямку здійснено у 80-х роках минулого сторіччя за рахунок розвитку аквакультури на внутрішніх водоймах країни, морського прибережного, морського і океанічного рибальства.

Україна перебувала в першій десятці світових виробників рибопродукції.   Однак втрата рибопромислового флоту у 1994-2004 рр.,  позбавлення України можливостей ведення промислу у водах за межами  її юрисдикції, економічних негараздів, втілення корупційних схем, свідоме знищення структури обласних рибокомбінатів в результаті  приватизації, а також недосконале законодавство, не дають можливості розвитку рибогосподарських підприємств.

Всі ці негативні тенденції, починаючи з 2000 р. зменшили можливість загального  вилову  риби і виробництво  рибопродукції  на 1.000 000 т/рік.

Другий шлях для України – імпорт. Цей шлях за рахунок значного зменшення власного виробництва рибопродукції набув суттєвого розвитку.

Відсутність відповідної уваги до цих процесів з боку держави, а також в наслідок стихійності та не координованості рибного імпорту, переслідувань лише бізнесових інтересів, на національному ринку спостерігається сталий ріст цін на рибну продукцію при зниженні її якості, незважаючи на досить жорсткі  ветеринарні  вимоги під час перетину кордону України..

 В результаті все більше видів рибопродукції перешли у розряд недоступних дефіцитів для значних прошарків населення країни, а раціон основної маси українського споживача переорієнтувався на м’ясну дієту.

Показники виробничої діяльності та фінансові показники головних рибогосподарських підприємств України свідчать, що  рибогосподарські підприємства не мали можливості виходу на оптимальної потужності з різних причин, таких як:

1. Відсутність єдиної дієвої довготермінової стратегії розвитку та комплексного (міжвідомчого) підходу до вирішення проблемних питань галузі рибного господарства.
2. Недосконалість законодавства галузі.
3. Обмеженість квот вилову риби та нераціональний їх розподіл, який не дає можливості вести рентабельно своє господарство і спонукає рибопромислові підприємства на природоохоронні правопорушення.
4. Вирощування не тільки товарної риби, а і молоді в водоймах по екстенсивній технології, яка значно зменшує загальну рибопродуктивність водойм і негативно впливає на фінансовий стан підприємств (неефективне використання водного фонду та гідроспоруд).
5. Обмеженість оборотних коштів не дає змоги додержуватися технологій вирощування риби, підтримувати у належному ветеринарному і санітарному стані водойми та допоміжні об’єкти підприємств, виплачувати своєчасно заробітну плату працівникам, сплачувати податки, розвивати підприємства, тощо.
6. Труднощі з реалізацією рибопосадкового матеріалу та товарної риби за рахунок відсутності оборотних коштів рибогосподарських підприємств, пов’язаних з дефіцитом фінансових ресурсів кредитної системи, високої собівартості риби, неможливості організувати безперебійне постачання риби в різні пори року в торгівельну мережу, ветеринарних обмежень, низької якості вирощеної риби, тощо.
7. Сплати значних коштів у бюджет за використання земель водного фонду та оренду гідроспоруд, які зменшують обсяг оборотних  коштів рибогосподарських підприємств.
8. Застарілість матеріально-технічної бази всіх без винятку підприємств галузі, яка потребує значних капіталовкладень та заходів по відновленню основних фондів без яких значне нарощування виробництва рибопродукції та її реалізація неможливі.
9. Відсутність централізованого матеріально-технічного забезпечення підприємств галузі, в результаті чого підприємства не мають можливості централізованого придбання в повному обсязі ветеринарні препарати,  добрива, корми, спецодяг, сіткові матеріали, плавзасоби, спеціальне обладнання, рибоводний інвентар, тощо.
10. Відсутність маркетингових досліджень в галузі, які б в свою чергу мали б надавати підприємствам обґрунтований орієнтир для стратегічного планування розвитку своїх підприємств.
11. Відсутність допоміжних підприємств, які повинні забезпечувати роботу основних рибогосподарських підприємств.
12. Відмова уряду від безпосереднього керування рибним сектором економіки. 
13. Відсутність реструктуризації та модернізації галузі.
14. Відсутність налагоджених механізмів підтримки вітчизняних товаровиробників.
15. Руйнування горизонтальних і вертикальних зв’язків між підприємствами галузі.
16. Ріст числа господарюючих суб’єктів, що ігнорують галузеву структуру.
17. Перебудови в галузі, їх непрозорість та постійні зміни керівництва галуззю, які унеможливлюють стратегічний довгостроковий розвиток галузі.
18. Припинення експедиційного лову у Світовому океані, які мають значні  промислові запаси риби й морепродуктів.
19. Скасування дотацій і кредитів під сезонний характер і тривалий промисловий цикл.
20. Втрата традиційних районів рибальства в закордонних водах.
21. Припинення масштабних робіт по відтворенню водних біоресурсів.
22. Неспроможність фінансової системи держави і стагнація рибогосподарських підприємств.
23. Відсталість держави  в питаннях інноваційної політики при старінні устаткування й технологій.
24. Рецесія  традиційних рибогосподарських регіонів, скорочення робочих місць.
25. Залежність держави від імпорту риби.
26. Відсутність механізмів впливу Держрибагентства на підприємства галузі.
27. Вартість  імпортованих спеціалізованих кормів для водних біоресурсів унеможливлює експорт рибопродукції.
28. Наукове  забезпечення галузі рибного господарства та фінансування наукових закладів не відповідають сучасним потребам.
29. Фінансування заходів селекційно-племінної роботи недопустимо низьке.
30. Рівень фінансування міжнародної діяльності в галузі рибного господарства не забезпечує захист національних інтересів України в рамках міжнародних організацій.
31. Недосконалість системи функціонування спеціальних товарних рибних господарств.
32. Застарілість правил любительського та спортивного рибальства.
33. Система статистичної звітності не відображає реальний стан галузі.
34. Наявність незаконного, непідзвітного та нерегульованого рибальства           (далі – ННН-рибальство).
35. Система контролю та простежуваності походження водних біоресурсів нерозгалужена, немає розроблених протоколів контролю, тому є не ефективною.
36. Рівень технічного оснащення та матеріального забезпечення органів рибоохорони потребує підвищення.

В результаті такої недолугої рибогосподарської політики держави на даний час лише деякі підприємства галузі  працюють у режимі незначного прибутку. Решта підприємств –  безнадійно збиткові !!!

З метою виходу з довготривалої кризи галузі рибного господарства України розроблена «Стратегія розвитку галузі рибного господарства України до 2030 р.», яка спрямована на створення сприятливих умов для забезпечення сталого розвитку рибного господарства (збільшення фінансово-економічних показників рибогосподарських, рибопромислових та інших підприємств, покращення екології водойм та відновлення їх рибогосподарського потенціалу, покращення соціальної складової населення країни зі  зростанням національного виробництва дешевої рибної продукції для повного забезпечення всіх, в перше чергу найбідніших прошарків населення в обсягах, достатніх для забезпечення мінімальних медичних норм 20 кг/рік на одну людину).

Дивись далі Частину 2