Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 року (Частина 1)

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

 ДОКТРИНА

РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАНИ НА ПЕРІОД ДО 2050 РОКУ

(Засади державної політики у сфері рибного  господарства України)

 Київ 2026 рік

ДОДАТОК до УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ  від «____» _________ 2026 р. №____

 ДОКТРИНА

РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАНИ НА ПЕРІОД ДО 2050 РОКУ

(Засади державної політики у сфері рибного  господарства України)

 (розроблена у відповідності до Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» №  2411-VI, від 08.07.2018 р.)

 Проєкт

Доктрина

 розвитку рибного господарства України  

на період до 2050 року

 (Засади державної політики у сфері рибного  господарства України)

 Структура Доктрини

Розділ I. Загальні положення  

Розділ II. Євроінтеграційний вектор розвитку рибного господарства України  

Розділ III. Законодавче та нормативно-правове забезпечення реалізації Доктрини    

Розділ IV. Державно-приватне партнерство

Розділ V. Мета, завдання, принципи Доктрини    

Розділ VI. Продовольча безпека у секторі рибопродукції та імпортозаміщення    

Розділ VII. Термінологічні визначення

Розділ VIII. Інституційна система управління рибним господарством  

Розділ IX. Відновлення та розвиток рибогосподарського

потенціалу України

Розділ X. Екологічна та  природоохоронна політика

Розділ XI. Післявоєнне рибопромислове відновлення України

Розділ XII. Міжнародне морське та рибогосподарське співробітництво    

Розділ XIII. Промисел у Світовому океані  

Розділ XIV. Відновлення океанічного рибопромислового флоту України          

Розділ XV. Відновлення морських рибних портів і промислової інфраструктури

Розділ XVI. Промисел у виключних (морських) економічних зонах іноземних держав    

Розділ XVII. Промисел в Азовському і Чорному морях  

Розділ XVIII. Промисел в континентальних водоймах України

Розділ XIX. Аквакультура

Розділ XX. Марикультура та розвиток “Блакитної економіки”

Розділ XXI. Розвиток аквакультури та марикультури України

в інших країнах світу

Розділ XXII. Спеціальні традиційно-рибопромислові господарства (СТРГ)

Розділ XXIII. Любительське, спортивне та рекреаційне рибальство

Розділ XXIV. Рибопереробка та якість рибопродукції

Розділ XXV. Цифровізація, інноваційні технології

Розділ XXVI. Загальні засади митно-тарифного регулювання рибопродукції

Розділ XXVII. Державна політика експорту рибопродукції

Розділ XXVIII. Державна політика транзиту та реекспорту рибопродукції

Розділ XXIX. Державна політика у сфері внутрішньої торгівлі рибопродуктами

Розділ XXX. Державна політика формування внутрішнього ринку рибних кормів, біотехнологій та супутньої продукції

Розділ XXXI.Критерії інноваційної привабливості

Розділ XXXII. Інноваційна політика

Розділ XXXIII.  Наукове забезпечення

Розділ XXXIV.  Освітня політика

Розділ XXXV. Кадрова політика

Розділ XXXVI.  Фінансово-економічна політика

Розділ XXXVII. Інвестиційна політики

Розділ XXXVIII. Державна політика у сфері міжнародного співробітництва  

Розділ XXXIX Інформаційно-аналітична політика

Розділ XL. Управління, контроль та нагляд

Розділ XLI. Антикорупційна політика

Розділ XLII. Механізми реалізації та моніторинг ефективності Доктрини

Розділ XLIII.  Заключні та перехідні положення

  Розділ I

 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 Стаття 1. Правова основа Доктрини

“Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 року! (далі – Доктрина) є основним стратегічним документом державної політики у сфері рибного господарства, аквакультури, марикультури, рибопереробки та супутніх галузей економіки.

Доктрина розроблена відповідно до Конституції України та Законів України «Про основи національної безпеки України», «Про засади державної регіональної політики», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», а також міжнародних зобов’язань України, зокрема Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), Конвенції CITES, Бернської та Оргуської конвенцій.

Доктрина узгоджується з положеннями Стратегії сталого розвитку «Україна – 2030», Європейського зеленого курсу (Green Deal), Цілей сталого розвитку ООН (SDGs) та інших міжнародних документів, що визначають принципи відповідального управління природними ресурсами.

Враховуючи природні, сировинні, виробничі, інтелектуальні ресурси, а також потенціал енергетики, промисловості та сільського господарства, розвиток рибного господарства України спрямовується на формування інноваційної галузі з високим рівнем наукоємності, екологічної стійкості та конкурентоспроможності.

Рибне господарство України розглядається як стратегічний сектор національної економіки, здатний забезпечити внутрішні потреби держави в рибній продукції, сприяти продовольчій незалежності, відновленню водних екосистем і формуванню експортного потенціалу держави.

Розділ II

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ВЕКТОР РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 Європейська інтеграція рибного господарства України є складовою реалізації стратегічного курсу держави, визначеного Конституцією України та Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Участь у спільній рибній політиці ЄС, гармонізація стандартів якості, сталого управління біоресурсами, простежуваності походження та сертифікації продукції – це не лише вимоги інтеграційного процесу, а й інструмент модернізації галузі, підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Євроінтеграційний вектор розвитку рибного господарства визначає стратегічний напрям трансформації галузі відповідно до принципів “блакитної економіки”, “зеленого переходу” та екосистемного управління водними ресурсами, передбачених Європейською зеленою угодою (European Green Deal).

Реалізація цього курсу забезпечує інтеграцію України до європейського науково-технологічного простору, ринків морепродуктів і системи охорони біорізноманіття.

Стаття 2. Євроінтеграційна стратегія рибного господарства України

Держава визнає євроінтеграцію рибного господарства стратегічним напрямом державної політики, спрямованим на гармонізацію національного законодавства із положеннями Спільної рибної політики Європейського Союзу (Common Fisheries Policy, CFP); удосконалення системи управління водними біоресурсами відповідно до європейських принципів сталого рибальства; забезпечення повної простежуваності походження, переробки і реалізації рибної продукції; інтеграцію українських підприємств до європейського ринку морепродуктів і аквакультури; участь у програмах Європейського Союзу, спрямованих на підтримку наукових досліджень, екологічного моніторингу та управління рибальством.

Стаття 3. Гармонізація законодавства та стандартів

Україна здійснює поетапну адаптацію національної нормативно-правової бази у сфері рибного господарства до вимог Європейського Союзу. Цей процес передбачає запровадження європейських систем контролю вилову, квотування та електронного обліку рибної продукції; застосування міжнародних стандартів безпечності та якості HACCP, ISO, IFS, BRC для переробки та експорту риби; впровадження механізмів санітарного та фітосанітарного контролю (SPS) відповідно до законодавства ЄС; забезпечення екологічної сертифікації виробництва згідно з вимогами Європейської зеленої угоди; створення національної системи маркування та простежуваності продукції аквакультури відповідно до Регламенту Європейського Союзу (EU Traceability Regulation).

Стаття 4. Інституційна та міжнародна кооперація

Україна розвиває інституційну взаємодію з європейськими структурами у сфері рибного господарства, зокрема з Генеральним директоратом Європейської комісії з питань морського господарства та рибальства (DG MARE), Європейським агентством з контролю рибальства (EFCA), Європейською радою з аквакультури (EFARO), Міжнародною радою з дослідження моря (ICES), а також Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (FAO). Держава сприяє участі українських фахівців у програмах професійної підготовки, обміну досвідом, науково-дослідних проєктах і грантових ініціативах Європейського Союзу.

Стаття 5. Європейські програми підтримки та фінансування

Для реалізації євроінтеграційних цілей рибного господарства Україна залучає фінансові інструменти Європейського Союзу, зокрема Європейський морський, рибний та аквакультурний фонд (EMFAF), програму LIFE для підтримки проєктів екологічної модернізації та біорізноманіття, програму Horizon Europe для розвитку наукових і технологічних досліджень у сфері морських біотехнологій, кліматичної адаптації та аквакультури, а також Інструмент сусідства, розвитку та міжнародного співробітництва (NDICI – Global Europe). Українські підприємства, наукові установи та органи влади залучаються до участі у спільних проєктах, що сприяють впровадженню сучасних європейських практик у сфері рибного господарства.

Стаття 6. Європейські екологічні стандарти у сфері аквакультури

Аквакультура України розвивається відповідно до принципів екосистемного управління, сталого виробництва та скорочення вуглецевого сліду, визначених Європейською зеленою угодою та Регламентами Європейського Союзу. Держава впроваджує технології рециркуляційних систем водопостачання (RAS), біотехнологічні методи очищення води та зменшення забруднення, використання енергії з відновлюваних джерел на рибоводних підприємствах, а також підтримує запровадження екологічного маркування («eco-label») продукції аквакультури для експорту до Європейського Союзу.

Стаття 7. Європейська інтеграція у сфері охорони водних біоресурсів

Україна забезпечує приєднання до європейської системи охорони водних біоресурсів шляхом спільного моніторингу стану Азово-Чорноморських екосистем, участі у програмах збереження осетрових та інших червонокнижних видів, впровадження стандартів контролю за незаконним, непідзвітним і нерегульованим рибальством (IUU Regulation), а також гармонізації системи наукових даних і звітності відповідно до європейської моделі Data Collection Framework (DCF).

Стаття 8. Інтеграція у Спільну рибну політику ЄС

Україна формує нормативно-правову, інституційну та технічну базу для поступової інтеграції до Спільної рибної політики Європейського Союзу. Це передбачає узгодження принципів розподілу рибних квот, запровадження цифрових систем управління флотом і промислом, створення єдиного електронного реєстру суден, вилову та сертифікатів походження, а також участь у регіональних дорадчих радах ЄС із питань Чорного моря та аквакультури.

Стаття 9. Очікувані результати євроінтеграційного курсу

Реалізація євроінтеграційного вектора розвитку рибного господарства забезпечить створення спільного економічного простору з Європейським Союзом у сфері рибної продукції, повну сумісність українських стандартів із європейськими нормами якості та екологічної безпеки, розширення експортних можливостей українських виробників, залучення інвестицій та інноваційних технологій у галузь, а також підвищення довіри міжнародних партнерів до української системи управління водними біоресурсами. Європейська інтеграція рибного господарства України є не лише зовнішньополітичним курсом, а й внутрішньою стратегією цивілізаційного оновлення галузі, що поєднує державну політику сталого розвитку, інноваційні технології, екологічну відповідальність і правову гармонізацію з нормами Європейського Союзу. Євроінтеграційний вектор стає гарантією того, що українське рибне господарство отримає сучасну інституційну форму, нові ринки збуту та стане повноцінним учасником європейського «блакитного простору».

Стаття 10. Загальні засади реалізації Доктрини

Реалізація положень цієї Доктрини здійснюється на основі принципів державного управління, міжвідомчої координації, публічно-приватного партнерства та міжнародної співпраці.

Центральним координатором впровадження Доктрини є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства (Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм – Держрибагентство), за участю відповідних міністерств, наукових установ, асоціацій виробників та громадських організацій.

Основними інструментами реалізації Доктрини є державні цільові програми, галузеві стратегії, інвестиційні проєкти, науково-технічні програми та міжурядові угоди.

Стаття 11. Еетапність виконання Доктрини

Реалізація Доктрини здійснюється поетапно:

I етап (2026-2030 рр.) – відновлення критичної інфраструктури рибного господарства, модернізація флоту, запуск національних програм аквакультури та охорони біоресурсів;

II етап (2030-2040 рр.) – формування конкурентоспроможного морського та континентального сектору, розвиток інноваційних технологій та міжнародна інтеграція;

III етап (2040-2050 рр.) – перехід до сталого, експортно орієнтованого та високотехнологічного рибного господарства європейського зразка.

Перехід між етапами здійснюється з урахуванням результатів моніторингу ефективності виконання програм та стратегічних індикаторів розвитку галузі.

Кабінет Міністрів України затверджує державні програми реалізації Доктрини на відповідні періоди з визначенням показників, термінів, виконавців і джерел фінансування.

Стаття 12. Контроль, моніторинг та оцінка ефективності

Для моніторингу виконання Доктрини створюється Національна рада з розвитку рибного господарства України, яка здійснює координацію дій, узагальнення звітності та підготовку щорічного аналітичного огляду.

Ефективність реалізації Доктрини оцінюється за показниками: обсягів вилову, виробництва продукції аквакультури, експорту, рівня зайнятості у галузі, інвестицій, стану природних популяцій та якості водних екосистем.

За результатами оцінки можуть вноситися зміни до державних програм, нормативних актів і стратегічних документів, що випливають із Доктрини.

Стаття 13. Міжнародна співпраця

Україна забезпечує виконання міжнародних зобов’язань у сфері рибного господарства, охорони морських біоресурсів та аквакультури, зокрема у рамках Європейського зеленого курсу (EU Green Deal), Політики сталого рибальства ЄС (CFP), Програми FAO Blue Transformation та інших угод.

Розвиток європейської інтеграції у рибному секторі розглядається як ключовий напрям посилення продовольчої безпеки, енергетичної стабільності та міжнародного іміджу України як морської держави.

Стаття 14. Підсумкове положення

Реалізація Доктрини розвитку рибного господарства України є складовою частиною національної політики сталого розвитку та морської безпеки.

Її виконання забезпечить перехід України до моделі “блакитної економіки”, інтегрованої у європейський та світовий простір, створить сучасну систему управління водними біоресурсами та зміцнить продовольчу незалежність держави.

Стаття 15. Загальні засади реалізації Доктрини

Реалізація положень Доктрини розвитку рибного господарства України здійснюється на основі принципів державного управління, міжвідомчої координації, публічно-приватного партнерства, наукової обґрунтованості та міжнародного співробітництва.

Основними завданнями реалізації Доктрини є:

забезпечення формування цілісної системи державної політики у сфері рибного господарства, аквакультури та охорони водних біоресурсів;

запровадження ефективних організаційно-правових, фінансових і технологічних механізмів управління галуззю;

створення умов для сталого розвитку підприємництва, інновацій та залучення інвестицій у рибогосподарський комплекс України.

Координацію виконання Доктрини здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства, за участю інших органів виконавчої влади, наукових установ, галузевих асоціацій та громадських організацій.

Для забезпечення комплексності реалізації Доктрини можуть створюватися міжвідомчі координаційні ради, галузеві робочі групи та дорадчі органи при Кабінеті Міністрів України.

Стаття 16. Система моніторингу та оцінки ефективності

Для забезпечення належного контролю за реалізацією Доктрини утворюється Національна рада з розвитку рибного господарства України, до складу якої входять представники органів державної влади, наукових установ, бізнес-асоціацій та громадськості.

Національна рада здійснює стратегічний моніторинг виконання Доктрини, готує щорічні аналітичні звіти про стан галузі, подає рекомендації щодо коригування державних програм, нормативно-правових актів та механізмів стимулювання рибного господарства.

Основними критеріями ефективності виконання Доктрини є зростання обсягів виробництва та переробки рибопродукції, підвищення рівня зайнятості у галузі, збільшення обсягів експорту продукції аквакультури, покращення стану водних екосистем і біорізноманіття, а також розширення інвестиційних і наукових проєктів у секторі. Порядок моніторингу та оцінки ефективності реалізації Доктрини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 17. Міжнародне співробітництво та євроінтеграція

Україна забезпечує інтеграцію у європейський рибогосподарський простір шляхом гармонізації національного законодавства з вимогами Європейського Союзу у сфері спільної рибної політики (Common Fisheries Policy). Реалізація Доктрини передбачає участь України у провідних міжнародних ініціативах та програмах, зокрема Європейському зеленому курсі (EU Green Deal), Стратегії ЄС «Від ферми до виделки» (Farm to Fork Strategy), Програмі Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН «Blue Transformation», а також в угодах і домовленостях у рамках Конвенції CITES, Бернської та Барселонської конвенцій.

Держава сприяє залученню міжнародної технічної допомоги, інвестицій та грантів для модернізації рибогосподарської інфраструктури, розвитку аквакультури, марикультури та охорони морських біоресурсів.

Міністерство закордонних справ України спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства забезпечує координацію зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на розвиток експорту української рибної продукції.

Стаття 18. Гармонізація із правом Європейського Союзу у сфері рибного господарства

Україна, реалізуючи положення цієї Доктрини, бере за основу принципи Спільної рибної політики Європейського Союзу (Common Fisheries Policy, CFP), визначеної Регламентом (ЄС) № 1380/2013 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2013 року, що встановлює правила збереження, управління та сталого використання морських біологічних ресурсів, розвиток аквакультури, системи контролю та моніторингу.

Держава спрямовує свою політику на поетапне узгодження національного законодавства у сфері рибного господарства, аквакультури та ринкових механізмів з положеннями Регламенту (ЄС) № 1379/2013 про спільну організацію ринку продукції рибальства та аквакультури (Common Market Organisation, CMO), який регламентує створення, статус і діяльність професійних об’єднань виробників.

З метою реалізації зазначених положень в Україні створюється інституційна модель професійних об’єднань виробників рибної продукції, що діятиме за принципами саморегулювання, економічної солідарності та ринкової відповідальності, відповідно до вимог статей 6-15 Регламенту (ЄС) № 1379/2013.

Держава сприяє інтеграції українських виробників у європейські ринкові ланцюги шляхом забезпечення сертифікації та простежуваності походження продукції відповідно до стандартів Європейського Союзу, впровадження системи ринкової статистики, електронної ідентифікації вилову та продукції аквакультури, а також шляхом участі у спільних програмах ЄС, спрямованих на підтримку сталого рибальства, проведення морських досліджень і розвиток «блакитної економіки».

Україна забезпечує міжвідомчу координацію між центральними органами виконавчої влади, науковими установами та професійними асоціаціями для поступового впровадження європейських механізмів управління, фінансування, моніторингу та контролю у сфері рибного господарства.

Реалізація цього напряму є невід’ємною складовою процесу євроінтеграції України і сприяє створенню спільного ринку рибної продукції, підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств, збереженню біоресурсів і впровадженню екологічно відповідальної моделі розвитку галузі.

Стаття 19. Підсумкові положення

Реалізація Доктрини розвитку рибного господарства України є стратегічним компонентом державної політики сталого розвитку, продовольчої безпеки та зміцнення національної морської присутності.

Виконання Доктрини сприятиме формуванню нової “блакитної економіки” України, заснованої на раціональному використанні водних біоресурсів, екологічній відповідальності, технологічній інноваційності та міжнародному партнерстві.

Контроль за реалізацією Доктрини здійснює Кабінет Міністрів України, який щороку подає Президентові України узагальнену доповідь про результати її виконання.

Розділ III

 ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДОКТРИНИ

 Стаття 20. Формування сучасної законодавчої бази розвитку рибного господарства України

Реалізація “Доктрини розвитку рибного господарства України на період до 2050 року” потребує створення цілісної системи законодавчих і нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення сталого управління, відновлення і раціонального використання водних біоресурсів.

Законодавча база має бути узгоджена з правом Європейського Союзу, міжнародними конвенціями та угодами, ратифікованими Україною, а також із принципами “блакитної економіки” та сталого розвитку.

Держава визначає оновлення нормативно-правової основи рибного господарства як один із ключових інструментів інтеграції України до Європейського рибогосподарського простору.

Стаття 21. Основні напрями удосконалення законодавства

Законодавче забезпечення Доктрини має бути спрямоване на упорядкування системи управління галуззю та чітке розмежування повноважень центральних і регіональних органів влади, забезпечення правового захисту користувачів водних біоресурсів, інвесторів, виробників та наукових установ, правову підтримку інновацій, наукових досліджень, біотехнологій та цифрових систем моніторингу, а також створення умов для розвитку державно-приватного партнерства та залучення інвестицій у рибну галузь.

Розробка нових законів має здійснюватися у взаємозв’язку з цілями Доктрини, з урахуванням найкращих практик держав-членів Європейського Союзу, зокрема принципів Спільної рибальської політики (CFP) та Спільної організації ринку рибної продукції (CMO).

Стаття 22.  Ключові законодавчі ініціативи, що випливають із Доктрини

З метою реалізації положень Доктрини передбачається розроблення і прийняття таких законодавчих актів:

“Кодекс рибного господарства України”. Кодекс має систематизувати правове поле галузі, визначити єдині правила управління водними біоресурсами, аквакультурою, марикультурою, промисловим рибальством, відтворенням рибних запасів, їх охороною та контролем.

Закон України “Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2035 року”. Закон визначає комплексну державну політику у сфері розвитку промислового рибальства, аквакультури, морської інфраструктури, науки та освіти, фінансових механізмів і державної підтримки виробників.

Закон України “Про Національну програму відновлення океанічного рибопромислового флоту України”. Закон спрямований на модернізацію та відновлення океанічного флоту, розвиток суднобудування, створення високотехнологічних рибопромислових кластерів і розширення присутності України у Світовому океані.

Закон України “Про Національну програму відновлення осетрових риб у природних водоймах України та розвиток товарного осетрівництва”. Закон визначає правові засади збереження популяцій осетрових риб, створення національної системи осетрівництва, державну підтримку рибопосадкового виробництва, контроль за генетичними ресурсами та експортом продукції.

Закон України “Про створення професійних організацій виробників рибної продукції та аквакультури” розробляється на основі положень Регламентів (ЄС) Європейського Парламенту і Ради, зокрема “Регламенту про спільну організацію ринку рибної продукції” (№1379/2013) та “Регламенту про спільну політику щодо рибальства” (№1380/2013), які регулюють спільну організацію ринку рибної продукції та аквакультури у Європейському Союзі. Закон забезпечить інтеграцію українських виробників у європейський ринок, сприятиме створенню кооперативних і галузевих асоціацій, що представляють інтереси рибного сектору на рівні ЄС.

(Після 2030 року). Закон України “Про Національну програму відновлення рибопромислових водойм України”. Закон реалізує третій етап Доктрини – екологічну реконструкцію та біотехнологічне відновлення рибопромислових водойм України. Передбачає створення державної програми гідробіологічної та біомеліоративної реабілітації водойм, відновлення природних нерестилищ, впровадження механізмів компенсаційного зариблення, створення екологічного фонду “ЕкоРиба – 2040” та стимулювання інноваційних технологій екологічного відновлення водних екосистем.

“Стратегія розвитку рибного господарства України на період до 2040 року” має забезпечити узгодженість державної політики у сфері рибного господарства з міжнародними зобов’язаннями України, а також з документами Європейського Союзу у сфері спільної рибальської політики (CFP) та “блакитного зростання”.

Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади та науковим установам доручається розробити комплекс законодавчих і підзаконних актів та стандартів, які деталізують положення базових законів у сфері рибного господарства. До цього комплексу належать державні стандарти якості продукції рибного походження, технічні регламенти з безпеки аквакультурного виробництва, порядки державної сертифікації, моніторингу та маркування продукції, а також методики оцінки стану водних біоресурсів і водних екосистем. Окремим напрямом визначається розроблення програм підтримки експорту, інноваційної діяльності та освітніх ініціатив у галузі рибного господарства.

Особлива увага приділяється створенню Єдиного державного реєстру рибогосподарських суб’єктів, суден, біоресурсів і виробничих потужностей, що має забезпечити прозорість, цифровізацію та підвищення ефективності управління галуззю.

Стаття 23. Міжнародно-правові основи

Україна забезпечує виконання своїх міжнародних зобов’язань у сфері охорони, використання та торгівлі водними біоресурсами відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року, Бернської, Боннської та Рамсарської конвенцій, Конвенції CITES, Протоколу з охорони Чорного моря від забруднення, а також Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (розділ VI «Економічне і галузеве співробітництво»).

Держава забезпечує гармонізацію українського законодавства з Регламентами ЄС №1379/2013 і №1380/2013, які визначають принципи Спільної рибальської політики (Common Fisheries Policy, CFP) та Спільної організації ринку рибної продукції (Common Market Organisation, CMO). Міністерствам і відомствам доручається розробити план заходів щодо імплементації цих європейських регламентів у національну систему правового регулювання.

Стаття 24. Законодавчі ініціативи Президента України

Президент України, як гарант національної безпеки та стратегічного розвитку держави, має право ініціювати законодавчі акти, що випливають із положень Доктрини. Такі ініціативи спрямовуються на розвиток національної морської політики, інтеграцію рибного господарства у систему «блакитної економіки», а також на зміцнення екологічної безпеки, охорони біорізноманіття та забезпечення продовольчої незалежності держави.

Указ Президента України про затвердження цієї Доктрини є підставою для формування Національної ради з питань розвитку рибного господарства України, покликаної координувати підготовку відповідних законопроєктів.

Законодавче та нормативно-правове забезпечення є фундаментом реалізації Доктрини, що переводить її із площини стратегічного бачення у площину конкретних державних рішень, інституцій та механізмів.

Сформована на цій основі система законів, кодексів та нормативно-правових актів (інструкцій, порядків, положень, методик, наказів, постанов та (ДПП)розпоряджень органів виконавчої влади, які формують правила,  стандарти поведінки або технічні вимоги, регламенти, статути посадові інструкції) має забезпечити неперервний, екологічно збалансований і технологічно сучасний розвиток рибного господарства України, його інтеграцію до європейського правового простору та глобальної економіки.

 Розділ IV

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО

 Стаття 25. Загальні положення

Державно-приватне партнерство у сфері рибного господарства України є стратегічним інструментом реалізації Доктрини розвитку рибного господарства до 2050 року. Основними принципами партнерства є рівність і взаємна відповідальність сторін, довгостроковість та прозорість відносин, баланс економічних і соціально-екологічних інтересів, пріоритет національної юрисдикції та стратегічного контролю держави, а також спрямованість на досягнення цілей продовольчої та морської безпеки. Державно-приватне партнерство реалізується відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство», інших законодавчих актів та положень Доктрини.

Стаття 26. Форми реалізації державно-приватного партнерства

Державно-приватне партнерство здійснюється через концесії портової та рибопромислової інфраструктури, створення спільних підприємств із державною участю, будівництво та експлуатацію рибопромислового флоту за моделлю спільного фінансування, утворення спеціальних інвестиційних та інноваційних фондів у сфері аквакультури, марикультури та переробки, а також науково-виробниче партнерство між державними установами та приватними компаніями. Пріоритет надається проєктам, що мають високий технологічний рівень, сприяють енергоефективності, екологічній безпеці та створенню робочих місць.

Стаття 27. Пріоритетні напрями партнерства

Основними напрямами державно-приватного партнерства є будівництво та експлуатація сучасного океанічного рибопромислового флоту, реконструкція та модернізація рибних портів Азово-Чорноморського басейну, створення логістичних хабів, холодильних терміналів і переробних комплексів, розбудова репродуктивних заводів осетрових і камбали-калкан, створення біотехнологічних та генетичних центрів аквакультури, розвиток марикультурних кластерів у прибережних регіонах, а також цифровізація управління галуззю із впровадженням систем штучного інтелекту для моніторингу та управління біоресурсами.

Стаття 28. Фінансові та інвестиційні механізм

 Для реалізації проєктів державно-приватного партнерства держава надає державні гарантії за інвестиційними зобов’язаннями, створює спеціальні інвестиційні фонди та пільгові кредитні програми, сприяє залученню коштів міжнародних фінансових організацій, таких як ЄБРР, Світовий банк, EMFAF, ФАО, а також запроваджує податкові стимули та спрощені процедури для стратегічних партнерських проєктів. Упроваджується механізм «блакитних облігацій» – державних цінних паперів, кошти від розміщення яких спрямовуються на розвиток морської інфраструктури, суднобудування та відновлення біоресурсів.

Стаття 29. Роль держави у системі державно-приватного партнерства

Держава забезпечує формування правових умов для стабільного функціонування партнерства, захист прав інвесторів і збереження державного контролю над стратегічними активами, проведення екологічної експертизи проєктів і дотримання міжнародних зобов’язань України, а також координацію між центральними органами влади, органами місцевого самоврядування та приватним сектором. У стратегічних проєктах держава може виступати співінвестором або власником контрольного пакета акцій.

Стаття 30. Галузеві моделі державно-приватного партнерства

У сфері промислового рибальства передбачається створення Українського океанічного промислового флоту через національний консорціум державних і приватних судновласників. У сфері портової інфраструктури реалізуються концесійні угоди на модернізацію рибних портів і терміналів. У сфері аквакультури – формуються спільні виробничі підприємства для вирощування осетрових, камбали-калкан та інших промислових видів. У сфері науки та інновацій – створюються спільні науково-дослідні центри, лабораторії та біотехнологічні платформи. У сфері освіти впроваджується система спільного фінансування підготовки кадрів, дуальної освіти, програм стажувань і технічної підтримки.

Стаття 31. Європейський вимір державно-приватного партнерств

 Україна розвиває державно-приватне партнерство відповідно до принципів Регламентів (ЄС) №1379/2013 та №1380/2013, а також стандартів Європейського фонду морського, рибного та аквакультурного розвитку (EMFAF). У межах євроінтеграційного курсу ДПП розглядається як інструмент імплементації європейських норм управління рибальством, аквакультурою та охороною морського середовища. Держава заохочує участь європейських партнерів, фінансових інституцій і технологічних компаній у проєктах розвитку українського рибного господарства.

Стаття 32. Контроль і звітність

Центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства забезпечує моніторинг ефективності реалізації державно-приватних проєктів. Щороку подається звіт про стан і результати реалізації партнерських програм у сфері рибного господарства, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Результати оцінювання враховуються під час коригування Національної програми розвитку рибного господарства України.

Державно-приватне партнерство є ключовим механізмом реалізації Доктрини, що забезпечує поєднання ресурсів держави, інновацій приватного сектору та стратегічного управління. Воно створює основу для відродження океанічного флоту, модернізації портів, розвитку аквакультури та формування нової морської економіки України.

Розділ V

 МЕТА, ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ДОКТРИНИ

 Стаття 33. Мета Доктрини

Головною метою Доктрини є формування сучасного, конкурентоспроможного, екологічно збалансованого рибогосподарського комплексу України, здатного забезпечувати продовольчу безпеку держави, розвиток “блакитної економіки”, створення високотехнологічних робочих місць та інтеграцію України у європейський і світовий ринок морських біоресурсів.

Доктрина спрямована на забезпечення раціонального використання, відновлення та охорони водних біоресурсів, розвиток інноваційних технологій у сфері рибальства, аквакультури, логістики, переробки та біотехнологічних напрямів, що базуються на принципах сталого розвитку. Досягнення стратегічної мети передбачає будівництво та експлуатацію сучасного високотехнологічного океанічного рибопромислового флоту, розвиток інтенсивної аквакультури на континентальних водоймах України та за її межами, формування марикультурних кластерів у північно-західній частині Чорного моря, впровадження індустріальних методів вирощування риби на базі установок замкненого водопостачання (УЗВ), міжнародну співпрацю у сфері рибного господарства та створення зовнішніх виробничих платформ українських компаній, розвиток глибинної переробки, біотехнологій, логістики, енергозбереження та цифровізації рибного господарства, а також запровадження спеціальних традиційно-рибопромислових господарств (СТРГ) як сучасного стратегічного напряму розвитку галузі.

Стаття 34. Головні завдання галузі рибного господарства України на період до 2050 року

Стратегічні орієнтири розвитку передбачають, що рибне господарство України до 2050 року повинно стати гарантом продовольчої безпеки та незалежності держави в секторі рибопродукції, забезпечити повну екологічну, біологічну та рибогосподарську реабілітацію континентальних водойм і морських територіальних вод, а також досягти рівня світових лідерів у рибогосподарській діяльності та увійти до першої двадцятки країн світу за обсягами виробництва та експорту рибопродукції. Досягнення цих цілей здійснюється через структурну модернізацію галузі, інтегровану з науковими та виробничими структурами, розвиток аквакультури та марикультури з впровадженням інтенсивних технологій та УЗВ, відновлення промислової морської інфраструктури, будівництво сучасного океанічного рибопромислового флоту та освоєння віддалених районів Світового океану, розроблення фінансово-економічних механізмів стимулювання інвестицій, гармонізацію законодавства України з нормами ЄС і міжнародними угодами, запровадження державного кадастру рибогосподарських об’єктів і системи постійного екологічного моніторингу, відновлення аборигенної іхтіофауни, забезпечення технологічної незалежності, створення системи підготовки та перепідготовки кадрів, розвиток державно-приватного партнерства, простежуваності продукції та міжнародного співробітництва у сфері морських досліджень і сталого рибальства.

Стаття 35. Пріоритетні заходи державної політик

 Пріоритетними є формування єдиної системи державного планування розвитку рибного господарства на національному, регіональному і місцевому рівнях, створення Міжвідомчої координаційної ради з питань іхтіології, аквакультури і рибальства України, впровадження довгострокових державних програм і цільових фондів для будівництва суден, розвитку аквакультури, фінансування наукових досліджень і охорони водних ресурсів, контроль за якістю імпортної продукції та умовами її переробки, а також принцип “Відкрита політика – закрита економіка”, що забезпечує відкритість для міжнародного співробітництва за умов збереження національної економічної автономії.

Стаття 36. Етапи реалізації стратегічної мети

Доктрина передбачає короткостроковий (до 2030 року), середньостроковий (до 2040 року) та довгостроковий (до 2050 року) періоди реалізації політики. Підготовчий етап передбачає створення інституційних, фінансових і технологічних засад, формування портфеля інвестиційних проектів та проектів модернізації інфраструктури. Індустріальний етап характеризується масштабним розгортанням виробництва, введенням нових підприємств аквакультури, марикультури та рибопереробки, формуванням експорту продукції з високою доданою вартістю. Інтеграційно-інноваційний етап спрямовується на створення єдиної високотехнологічної національної системи рибного господарства, автономності продовольчої безпеки та міжнародного позиціонування України як провідної морської держави.

Стаття 37. Стратегічний розвиток галузі

Розвиток здійснюється на засадах державної підтримки та державно-приватного партнерства, збалансованого поєднання економічної вигоди та екологічної відповідальності, раціонального використання водних біоресурсів, інноваційного оновлення виробничих процесів, територіальної збалансованості розвитку та інтеграції у міжнародні ринки, стандарти та дослідницькі програми.

Стаття 38. Очікувані результати реалізації Доктрини до 2050 року

Реалізація Доктрини забезпечить створення самодостатньої національної рибної індустрії, повну продовольчу незалежність, відновлення водних екосистем, формування стабільного ринку рибопродуктів, розвиток високотехнологічних форм аквакультури, марикультури та біоінженерії, а також формування позитивного міжнародного іміджу України як морської та аграрно-промислової держави нового типу.

Стаття 39. Принципи Доктрини

Доктрина ґрунтується на принципах економічної збалансованості, екологічної відповідальності, наукової обґрунтованості, інноваційності, соціальної орієнтованості, інтеграційності та прозорості управління.

Стаття 40. Місце Доктрини в системі державного стратегічного планування

Доктрина є основою для розроблення галузевих стратегій, державних програм та інвестиційних проєктів, на базі яких формуються Стратегія розвитку рибного господарства, програми відновлення океанічного флоту та аквакультури, відновлення осетрових видів риб та інтеграції України у Європейську політику сталого рибальства.

Стаття 41. Міжнародні та зовнішньополітичні засади

Зовнішньополітична діяльність у сфері рибного господарства базується на принципах відкритості, рівноправного партнерства та дотримання міжнародного морського права. Україна розвиває співробітництво з ЄС, ФАО, Чорноморською комісією та іншими міжнародними структурами, укладання міжнародних угод щодо спільного управління водними біоресурсами є пріоритетом.

Стаття 42. Очікувані результати реалізації Доктрини

До 2050 року передбачається створення високоефективного, екологічно безпечного та економічно прибуткового рибогосподарського комплексу, інтегрованого у світовий ринок, який забезпечить продовольчу незалежність, відновлення національного рибопромислового флоту, розвиток аквакультури замкненого циклу та марикультури, зростання експорту продукції з високою доданою вартістю, відновлення екосистем і формування науково-бізнесової екосистеми “блакитної економіки”.

Розділ VI

 ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА У СЕКТОРІ РИБОПРОДУКЦІЇ

ТА ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ

 Стаття 43. Продовольча безпека у секторі рибної продукції

Продовольча безпека України у секторі рибної продукції є невід’ємною складовою національної продовольчої, економічної та екологічної безпеки держави. Держава визнає стратегічне значення забезпечення населення України високоякісною, безпечною та доступною рибопродукцією власного виробництва.

До 2050 року продовольча безпека України у секторі рибної продукції забезпечуватиметься шляхом системного відновлення, нарощування та інтеграції національного рибогосподарського потенціалу в європейський і світовий ринки. Основою цього процесу є формування збалансованої, екологічно відповідальної та економічно стійкої системи виробництва, переробки й реалізації продукції рибальства, аквакультури та марикультури.

Основні стратегічні напрями:

Відновлення промислу у Світовому океані – через створення сучасного океанічного рибопромислового флоту, відновлення науково-промислових експедицій і розширення географії промислової присутності України у віддалених океанічних районах.

Промисел у виключних (морських) економічних зонах іноземних держав – шляхом укладання міжнародних міжурядових угод, участі українських суб’єктів господарювання у спільних підприємствах та забезпечення повернення України до системи світового океанічного промислу.

Збалансований промисловий лов у внутрішніх водоймах, Азовському та Чорному морях – через науково обґрунтоване регулювання обсягів вилову, збереження біорізноманіття, підтримку природного відтворення водних біоресурсів і підвищення рибопродуктивності водойм.

Розвиток континентальної аквакультури – на базі внутрішніх водойм усіх категорій з упровадженням сучасних біотехнологій, селекційних програм, екологічних стандартів та наукового супроводу процесів відтворення і вирощування риби.

Розбудова марикультури на шельфі Азово-Чорноморського басейну та у лиманах – як стратегічного напрямку сталого використання морських ресурсів, із залученням інвестицій, технологій і наукового потенціалу.

Упровадження індустріальних технологій вирощування риби – у замкнених водних системах (УЗВ), садкових, басейнових господарствах і відгороджених ділянках водойм, що дає можливість підвищити ефективність виробництва, контроль якості продукції та знизити навантаження на природні екосистеми.

Створення зовнішніх виробничих кластерів аквакультури та марикультури – за участю українського капіталу та у партнерстві з іноземними державами, які мають сприятливі кліматичні та технологічні умови для розвитку аквакультурного бізнесу.

Відновлення української присутності у віддалених районах Світового океану – як елементу геоекономічної та продовольчої стратегії держави, спрямованої на розширення ресурсної бази, забезпечення валютних надходжень і формування міжнародного іміджу України як морської держави.

Інтеграція України у європейські та глобальні системи продовольчої безпеки – через участь у спільних програмах Європейського Союзу, ФАО та інших міжнародних організацій, розвиток спільних рибогосподарських ініціатив, наукових і торговельних альянсів.

Геостратегічне значення

Реалізація зазначених напрямів забезпечить не лише стабільне продовольче забезпечення держави, а й зміцнить геоекономічний статус України як провідної рибогосподарської держави Чорноморсько-Середземноморського регіону, здатної впливати на формування політики сталого використання водних біоресурсів на європейському та глобальному рівнях.

Україна має всі передумови – наукові, технологічні, природні й кадрові – для того, щоб до 2050 року стати ключовим учасником міжнародної системи продовольчої безпеки, гарантом стабільного постачання екологічно чистої рибної продукції для внутрішнього ринку та зовнішніх партнерів.

Орієнтиром продовольчої безпеки визначається досягнення рівня виробництва не менше одного мільйона тонн рибної продукції на рік, що забезпечить мінімальний медично обгрунтований рівень споживання для населення України.

Стаття 44. Баланс рибних ресурсів та забезпечення внутрішніх потреб населення

Кабінет Міністрів України забезпечує щорічне формування Національного балансу рибних ресурсів, який визначає обсяги видобутку, вирощування та виробництва рибної продукції, потреби внутрішнього ринку, обсяги експорту, імпорту та резервів, а також прогнозні показники споживання на душу населення.

Орієнтир споживання рибної продукції українського виробництва встановлюється на рівні не менше двадцяти кілограмів на особу на рік до 2035 року та не менше тридцяти кілограмів на особу на рік до 2050 року. Для досягнення цього рівня держава реалізує комплексні програми підтримки національних виробників, спрямовані на розвиток аквакультури та марикультури, відновлення рибопромислового флоту, модернізацію рибопереробних підприємств та зберігання рибопродукції.

Стаття 45. Формування стратегічних резервів рибної продукції

З метою гарантування стійкості продовольчої безпеки у період воєнних дій, криз або порушення логістичних ланцюгів створюється Державний стратегічний резерв рибної продукції України. Резерв формується за рахунок державних закупівель і контрактів із виробниками, мобілізаційних запасів підприємств аквакультури та марикультури, довгострокового зберігання консервованої, сушеної та замороженої продукції. Порядок створення, зберігання, оновлення та використання стратегічного резерву визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 46. Економічне стимулювання національного виробництва рибної продукції

Держава впроваджує механізми фінансової підтримки суб’єктів господарювання, що працюють у сфері рибного господарства, аквакультури, переробки та експорту. Основними інструментами є податкові пільги для виробників, які здійснюють діяльність у сфері аквакультури, пільгове кредитування будівництва та модернізації рибопереробних підприємств, часткова компенсація витрат на придбання кормів, мальків, обладнання та енергоносіїв, а також експортне сприяння в межах міжнародних торговельних угод і програм ЄС.

Стаття 47. Інноваційна та наукова підтримка продовольчої безпеки

Держава забезпечує розвиток інноваційних технологій і наукових досліджень у сфері продовольчої безпеки рибної продукції. Пріоритетними напрямами є біотехнології та генетичне відтворення промислових видів риб, інтелектуальні системи контролю якості та простежуваності продукції, цифровізація процесів моніторингу екологічного стану водних екосистем. Наукові установи, університети та галузеві центри залучаються до державних програм інноваційного розвитку аквакультури та моніторингу продовольчої безпеки.

Стаття 48. Міжнародна інтеграція у сфері продовольчої безпеки рибної продукції

Україна розвиває партнерство з державами-членами ЄС, ФАО ООН, Європейським агентством з безпечності харчових продуктів (EFSA) та іншими міжнародними структурами.

З метою підвищення конкурентоспроможності української рибної продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках, створюється Національна система сертифікації рибної продукції українського походження, яка має забезпечити повну простежуваність походження, якість та безпечність рибної сировини й готових виробів.

Ця система буде гармонізована з вимогами регламентів Європейського Союзу, стандартами FAO, CODEX Alimentarius та іншими міжнародними нормами у сфері продовольчої безпеки, сталого рибальства та аквакультури.

Основними завданнями Національної системи сертифікації є: створення єдиного державного реєстру сертифікованих виробників, переробників і постачальників рибної продукції, запровадження сучасних цифрових інструментів відстеження походження риби («від водойми до споживача»), забезпечення доступу українських підприємств до європейських і світових ринків шляхом визнання сертифікації української рибної продукції на міжнародному рівні, формування довіри споживачів до якості української рибної продукції, що має маркування «Ukrainian Sustainable Fish» або інші національні знаки відповідності.

Розвиток цієї системи координуватиметься Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у тісній взаємодії з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства, науковими установами, громадськими об’єднаннями та представниками бізнесу.

Міжнародне співробітництво спрямовується на підвищення експортного потенціалу української рибної продукції, забезпечення стійкості національної продовольчої системи та участь України у глобальних продовольчих ініціативах.

Стаття 49. Соціально-економічний аспект продовольчої безпеки

Реалізація політики продовольчої безпеки у секторі рибної продукції сприяє створенню робочих місць у прибережних регіонах, розвитку місцевих громад та підвищенню рівня життя населення, підтримці сталого розвитку рибних поселень і морських територій. Держава гарантує соціальний захист працівників рибного господарства, зокрема професійну перекваліфікацію, підвищення кваліфікації, підтримку молодих фахівців, забезпечення безпеки праці та соціальних гарантій. Програми продовольчої безпеки охоплюють вразливі категорії населення через державні закупівлі рибної продукції для соціальних установ, армії та гуманітарних потреб.

Стаття 50. Контроль, моніторинг і звітність

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України забезпечує моніторинг стану продовольчої безпеки у секторі рибної продукції. Щороку готується та подається Національний звіт про стан продовольчої безпеки рибного сектору, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Результати звіту використовуються для коригування державних програм, інвестиційної політики та експортної стратегії у сфері рибного господарства.

Стаття 51. Засади імпортозаміщення, стратегія залучення імпортерів у національний рибний сектор України

Політика імпортозаміщення рибної продукції в Україні спрямована на забезпечення національної продовольчої безпеки, економічної незалежності та сталого розвитку рибного сектору. В її основу закладено стратегічні цілі, що охоплюють усі ключові аспекти галузі: передусім, збільшення виробництва високоякісної рибної продукції українського походження через модернізацію існуючих підприємств, розвиток аквакультури та марикультури, а також створення індустріальних комплексів замкненого циклу, включаючи установки замкненого водного обороту, садкові та басейнові господарства. Важливою складовою цієї політики є зменшення залежності від імпорту стратегічних видів рибної продукції, передусім морської риби, кормів, малькової бази та аквакультурних матеріалів, що досягається шляхом створення власних виробничих кластерів та науково-технологічних платформ, здатних забезпечувати стійкий розвиток національного сектору.

Український рибний сектор стоїть на порозі трансформації, метою якої є створення високоефективного, конкурентоспроможного та сталого ринку рибної продукції українського походження. У цьому контексті імпорт рибної продукції розглядається як стратегічний ресурс, який може стати каталізатором розвитку національних виробничих потужностей.

Інвестори та імпортери, що працюють на українському ринку, отримують унікальну можливість стати партнерами державної політики імпортозаміщення. Використовуючи економічну вигоду від імпорту, вони можуть створювати або співзасновувати високотехнологічні виробничі потужності аквакультури, марикультури, промислового та континентального рибальства, розвивати індустріальні комплекси замкненого циклу, впроваджувати сучасні технології глибокої переробки та виробляти продукцію з високою доданою вартістю, брати участь у формуванні кластерів виробництва малька, кормів та обладнання на національному рівні та отримувати доступ до державних стимулів і програм підтримки експорту сертифікованої української риби на ринки ЄС, Азії, Африки та Близького Сходу.

До 2035 року очікується, що близько 40% компаній-імпортерів стануть активними учасниками національного виробництва, що дозволить збільшити частку української рибної продукції на внутрішньому ринку до 80%, створити понад 15 000 нових робочих місць у прибережних, сільських та депресивних регіонах, підвищити соціально-економічний потенціал громад та забезпечити інтеграцію молоді у сферу «блакитної економіки», зміцнити національну продовольчу безпеку та сформувати стійкий торговельний баланс.

Реалізація цієї стратегії відбувається через ефективну координацію державних органів, організацій та асоціацій виробників, бізнес-структур та наукових центрів, що гарантує дотримання екологічних стандартів, підвищення прозорості ринку та простежуваності продукції, впровадження інноваційних технологій та інтеграцію України у європейські та глобальні системи сталого рибного виробництва. Таким чином, принцип «Імпорт сьогодні – інвестиції завтра» стає ключовим драйвером розвитку українського рибного сектору, забезпечуючи поєднання економічної вигоди імпортерів із національними інтересами, сталим управлінням ресурсами та стратегічним зростанням галузі до 2050 року.

Стаття 52. Національна виробнича баз

 Держава стимулює розвиток аквакультури, марикультури, промислового рибальства та рибопереробних підприємств із пріоритетом на продукцію українського походження. Держава може брати участь у фінансуванні підприємств шляхом відтермінування оплати, продажу мальків, кормів та обладнання до моменту реалізації товарної продукції.

Стаття 53. Законодавче та нормативне забезпечення

Кабінет Міністрів України та Верховна Рада забезпечують створення прозорої правової бази, що усуває адміністративні бар’єри для українських виробників. Держава гарантує захист підприємців від неправомірних перерозподілів власності та корупційних дій.

Стаття 54. Фінансові та економічні механізми

Здійснюється пільгове кредитування та грантові програми для аквакультурних та рибопереробних підприємств, податкові пільги для виробників продукції українського походження, пріоритетне фінансування закупівель обладнання та ресурсів для вирощування, переробки та зберігання рибної продукції.

Стаття 55. Інновації та цифрова трансформація

Впроваджуються цифрові системи моніторингу, простежуваності та автоматизації виробництва. Інтеграція у Національну морську платформу управління “Ocean Data Hub Ukraine” оптимізує промисел та аквакультуру.

Стаття 56. Міжнародна інтеграція та захист внутрішнього ринку

Здійснюється збалансована митно-тарифна політика та державна підтримка національних виробників, гармонізація з міжнародними стандартами безпеки та якості (EU, FAO, Codex Alimentarius) для забезпечення експортного потенціалу продукції.

Стаття 57. Очікувані результати

До 2035 року передбачається забезпечити виробництво не менше 70% рибної продукції українського походження для внутрішнього споживання, створити стабільну виробничу та переробну базу, підвищити ефективність промислового рибальства, аквакультури та марикультури завдяки цифровим технологіям, а також зміцнити продовольчу безпеку, соціальну стабільність та економічну самодостатність держави.

Розділ VII

 ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ВИЗНАЧЕННЯ

Стаття  Термінологічні визначення

Аквакультура (рибництво) – контрольоване вирощування риби та інших водних організмів у внутрішніх водоймах і штучних системах для продовольчих, екологічних та економічних цілей.

Біомеліорація – це застосування гідробіонтів (риб, молюсків, водних рослин, мікроорганізмів) для поліпшення гідроекологічного стану водойм, зниження рівня забруднення, відновлення природного колообігу речовин і збільшення біопродуктивності.

Біоресурси водних екосистем – сукупність живих організмів, що мешкають у морях, річках, озерах і водоймах України та є об’єктами промислу, відтворення або охорони.

Біотехнологічні кластери рибного господарства – територіальні об’єднання підприємств, наукових установ і державних структур, що спільно здійснюють виробництво, переробку, наукові дослідження та експорт рибної продукції.

Блакитна економіка – інноваційна модель господарювання, що передбачає раціональне використання морських і водних ресурсів для забезпечення сталого економічного розвитку, продовольчої безпеки, біоенергетики, фармацевтики та охорони довкілля.

Екологічна безпека водних екосистем – стан, за якого збережено біорізноманіття, стабільність гідробіоценозів і здатність водойм до природного самовідтворення.

Економічна доступність – можливість придбання риби та рибопродукції за цінами, що відповідають рівню доходів населення.

Євроінтеграційна стратегія рибного господарства України – комплекс правових, економічних і технологічних заходів, спрямованих на гармонізацію українського законодавства з нормами Європейського Союзу, зокрема Регламентами (ЄС) №1379/2013, №1380/2013 та рекомендаціями FAO.

Інноваційна марикультура – комплекс біотехнологічних, цифрових і екологічно орієнтованих технологій вирощування морських організмів, спрямованих на підвищення продуктивності й біобезпеки.

Калканове господарство – перспективна галузь марикультури, спрямована на вирощування цінних донних видів, розвиток експорту та диверсифікацію морського рибництва.

Марикультура – вирощування гідробіонтів у морських та прибережних зонах, включаючи водорості, мідії, устриці, морські гребінці, рибу та інші види, що забезпечують розвиток “блакитної економіки”.

Меліорація рибогосподарських об’єктів – це цілеспрямований комплекс інженерно-гідротехнічних, гідробіологічних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на відновлення, підтримання або підвищення природної біопродуктивності водойм і умов для сталого розвитку водних біоресурсів.

Морська інфраструктура України – сукупність морських портів, судноремонтних і логістичних підприємств, що забезпечують промислову діяльність у межах виключної економічної зони України.

Національна програма розвитку рибного господарства – комплекс довгострокових державних заходів, спрямованих на модернізацію, інвестиційне забезпечення та міжнародну інтеграцію сектору рибного господарства України.

Національні інтереси у сфері рибного господарства – підвищення конкурентоспроможності української рибопродукції, сталий розвиток аквакультури, рибопереробки, логістики, науки та кадрового потенціалу, а також підтримка стратегічної стабільності виробництва в умовах воєнних і економічних викликів.

Океанічний промисел – промисловий вилов риби у відкритих водах Світового океану з використанням сучасного високотехнологічного флоту.

Осетрове господарство – спеціалізована галузь аквакультури, орієнтована на відновлення природних популяцій осетрових видів, виробництво малька, ікри та продукції преміального сегмента.

Професійні організації виробників – добровільні об’єднання суб’єктів рибного господарства, створені відповідно до Регламентів (ЄС) №1379/2013 та №1380/2013, з метою узгодження ринку, стабілізації цін і підвищення якості продукції.

Продовольча безпека України в секторі рибопродукції – стан економіки, за якого забезпечено продовольчу незалежність держави, фізичну та економічну доступність якісної риби й рибопродуктів у межах раціональних норм споживання.

Рибне господарство – складова сільського господарства, що робить вагомий внесок у продовольчу безпеку держави, включаючи промисел, аквакультуру, марикультуру, рибопереробку, логістику, науку та міжнародне співробітництво.

Рибопромислова інфраструктура – система портів, суднобудівних і судноремонтних підприємств, холодильних терміналів, логістичних центрів і лабораторій контролю якості, що забезпечують функціонування рибного господарства.

Раціональні норми споживання – науково обґрунтований мінімальний набір рибних продуктів (23,7 кг/рік на особу), необхідний для підтримання здоров’я населення.

Спеціальне традиційно-рибопромислове господарство (СТРГ) – суб’єкт господарювання, діяльність якого спрямована на спеціальне використання водних біоресурсів у межах природних водойм України, із застосуванням традиційних методів промислу, без оренди водного об’єкта, та з обов’язковим дотриманням режимів охорони і відтворення водних біоресурсів, установлених державними органами рибного господарства.

Технологічна контррозвідка у рибному господарстві (AI Counterintelligence) – система кіберзахисту та інформаційного захисту галузі, що використовує штучний інтелект для запобігання промисловому шпигунству, витоку технологій та даних.

 Фізична доступність – рівень розвитку логістичної, торговельної та інфраструктурної мережі, який гарантує наявність якісної риби у всіх регіонах країни протягом року.

Мета розвитку рибного господарства – забезпечення сталого функціонування рибогосподарського комплексу на основі збереження, відтворення та раціонального використання риби й інших водних біоресурсів, задоволення внутрішнього попиту на рибну продукцію, продовольчої безпеки та розвитку прибережних регіонів.

Мета продовольчої безпеки – забезпечення населення України якісною, безпечною, доступною рибною продукцією на основі стабільного власного виробництва, ефективного використання водних біоресурсів і формування стратегічних запасів держави.

 Основні завдання до 2050 року – розвиток вітчизняного виробництва, формування державних резервів рибопродуктів, створення сучасної інфраструктури, розширення океанічного та морського промислу, формування системи аквакультури, марикультури та біоресурсного відтворення.

 

Розділ VIII

 ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ РИБНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

Стаття 58. Загальні засади інституційного управління

Інституційна система управління рибним господарством України є складовою державної системи продовольчої, екологічної та морської політики. Управління рибним господарством здійснюється на принципах законності, прозорості та підзвітності, інтегрованого підходу до використання водних біоресурсів, децентралізації управлінських функцій та взаємодії держави, наукових установ, бізнесу та громадськості. Головною метою інституційної системи є забезпечення ефективного державного регулювання, координації діяльності суб’єктів господарювання, розвитку рибної галузі та збереження водних біоресурсів.

Стаття 59. Центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері рибного господарства, є Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство). Основними повноваженнями Держрибагентства є розроблення та реалізація державних програм розвитку рибного господарства, здійснення державного контролю за використанням водних біоресурсів, координація наукових досліджень у галузі рибництва, аквакультури та марикультури, ведення державних реєстрів рибних ресурсів, суб’єктів господарювання та дозволів на промисел, представництво України у міжнародних рибогосподарських організаціях. Структура, завдання та функції Держрибагентства визначаються Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 60. Координаційна рада з розвитку рибного господарства України

З метою узгодження дій державних органів, наукових інституцій, громадських об’єднань і бізнесу створюється Координаційна рада з розвитку рибного господарства України. Рада розробляє пропозиції до стратегічних планів розвитку галузі, здійснює моніторинг ефективності державної політики, сприяє міжвідомчій взаємодії у сфері продовольчої безпеки та екологічного менеджменту, координує роботу тематичних підгруп і регіональних дорадчих органів. До складу Ради входять керівники профільних міністерств, наукових установ, представники бізнесу, профспілок, громадських організацій та міжнародних партнерів.

Стаття 61. Регіональні органи управління рибним господарством

В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі функціонують територіальні органи Держрибагентства, які забезпечують реалізацію державної політики у регіонах. Вони здійснюють контроль за дотриманням правил рибальства і охорони водних біоресурсів, підтримку розвитку місцевих підприємств аквакультури та марикультури, участь у формуванні регіональних програм продовольчої безпеки та взаємодію з органами місцевого самоврядування щодо управління рибними ресурсами внутрішніх водойм. Регіональні органи управління діють відповідно до положень, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства.

Стаття 62. Науково-дослідні та експертні установи

Наукове забезпечення розвитку рибного господарства здійснюють спеціалізовані державні та академічні установи, зокрема інститути рибного господарства, океанології, біотехнологій, гідроекології та харчової безпеки. Основними напрямами діяльності галузевої науки є генетичні дослідження і відновлення промислових видів риб, розробка екологічно безпечних технологій аквакультури, створення систем моніторингу морських і прісноводних біоресурсів та розробка рекомендацій для державної політики у сфері управління водними ресурсами.

Стаття 63. Державний моніторинг, облік та звітність

Для забезпечення ефективного управління рибними ресурсами створюється Єдина державна система моніторингу та обліку водних біоресурсів (ЄДСМО). Система забезпечує оперативний облік вилову, виробництва та переробки риби, електронну простежуваність походження продукції, контроль за станом популяцій і динамікою запасів та інтеграцію з міжнародними базами даних продовольчої безпеки. Щорічні звіти ЄДСМО подаються до Кабінету Міністрів України та публікуються у відкритому доступі.

Стаття 64. Громадська підтримка та дорадчі органи

Для забезпечення відкритості та суспільного контролю у сфері рибного господарства діє Громадська рада при Держрибагентстві. Також можуть створюватися громадські ради при територіальних органах Держрибагентства, які можуть брати участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, аналізувати ефективність реалізації державних програм, здійснювати незалежний моніторинг стану галузі та надавати висновки й пропозиції органам влади. Держава гарантує доступ громадськості до інформації про стан рибних ресурсів, фінансування галузі та екологічний вплив рибогосподарської діяльності.

Стаття 65. Цифрове управління та електронні сервіси галузі

Держава впроваджує інтелектуальні цифрові системи управління рибним господарством, що забезпечують автоматизацію обліку, контролю та звітності, зокрема “Електронний реєстр рибного господарства”, “Електронний дозвіл на промисел”, “Національна платформа аквакультури/марикультури” та “Геоінформаційна система моніторингу морських ресурсів України”. Упровадження цифрових інструментів здійснюється відповідно до державної стратегії цифрової трансформації аграрного сектору.

Стаття 66. Міжвідомча та міжнародна координація

Взаємодія між державними органами у сфері управління рибним господарством здійснюється на засадах міжвідомчої координації, спільного планування та обміну даними. Держрибагентство координує діяльність з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, Міністерством оборони України, Держприкордонслужбою та Національною академією наук України. Україна бере участь у міжнародних рибогосподарських організаціях (FAO, ICES, GFCM, NEAFC та інших) для гармонізації національної політики з міжнародними стандартами управління рибними ресурсами.

Стаття 67. Контроль ефективності та звітність органів управління

Ефективність діяльності органів управління рибним господарством оцінюється за результатами щорічного аудиту, який охоплює фінансові, екологічні та соціальні показники. Результати аудиту публікуються у відкритому доступі та подаються до Верховної Ради України. Виявлені недоліки або порушення підлягають усуненню у визначений термін, контроль за чим покладається на Кабінет Міністрів України.

Стаття 68. Загальні засади інституційного забезпечення

Інституційне забезпечення реалізації Доктрини розвитку рибного господарства України на період до 2050 року грунтується на створенні цілісної системи органів, установ, підприємств, наукових і освітніх інституцій, а також громадських організацій, які забезпечують практичну реалізацію стратегічних цілей державної політики у сфері рибного господарства. Система покликана забезпечити координацію дій між державним сектором, наукою, бізнесом і громадянським суспільством, сприяти формуванню ефективної моделі управління, контролю та розвитку рибної галузі України на принципах сталості, інноваційності та міжнародної інтеграції.

Стаття 69. Національний фонд розвитку рибного господарства

Для фінансового забезпечення виконання заходів Доктрини створюється Національний фонд розвитку рибного господарства України. Фонд акумулює державні кошти, міжнародні гранти, інвестиційні ресурси та цільові внески підприємств галузі для фінансування програм модернізації флоту, розвитку аквакультури, біотехнологій, освіти, науки й екологічної реабілітації водних об’єктів. Діяльність Фонду здійснюється на принципах прозорості, відкритої звітності та цільового використання ресурсів.

Стаття 70. Галузеві асоціації та саморегулівні організації

Інституційна структура рибного господарства передбачає активну участь саморегулівних організацій, галузевих асоціацій, кооперативів і спілок виробників. Ці організації беруть участь у формуванні політики, здійсненні громадського контролю, підвищенні професійних стандартів, впровадженні систем сертифікації та простежуваності рибної продукції. Держава підтримує розвиток таких об’єднань як партнерів у реалізації Доктрини та соціально-економічних програм розвитку регіонів.

Стаття 71. Інституційна взаємодія з міжнародними структурами

Інституційна система рибного господарства України інтегрується у глобальні та європейські структури – FAO, Європейську комісію з рибальства, Регіональні рибогосподарські організації (RFMOs), EFCA, CITES, HELCOM та інші. Це забезпечує міжнародну координацію у питаннях охорони біоресурсів, контролю промислу, торгівлі, сертифікації та спільного моніторингу морських екосистем.

Стаття 72. Цифрова платформа управління рибним господарством

З метою підвищення прозорості, ефективності та аналітичної точності управлінських рішень створюється єдина цифрова платформа управління рибним господарством України. Вона об’єднує реєстри суб’єктів галузі, дозволів, ліцензій, квот, статистику вилову, дані моніторингу, наукові дослідження та аналітичні звіти. Цифрова система забезпечує публічний доступ до ключових показників і сприяє розвитку системи «електронного рибного господарства».

Стаття 73. Моніторинг і звітність щодо реалізації Доктрини

Моніторинг реалізації Доктрини здійснюється на основі систематичного збору, аналізу та публікації даних щодо виконання стратегічних цілей, програм і проєктів. Щороку центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства готує Національну доповідь про стан і розвиток галузі, яка подається Кабінету Міністрів України та оприлюднюється на офіційному вебпорталі. Результати моніторингу є підставою для коригування державної політики, фінансування програм і вдосконалення управлінських рішень.

Стаття 74. Завершальні положення

Інституційне забезпечення Доктрини є ключовим механізмом її реалізації, що гарантує цілісність, безперервність і ефективність розвитку рибного господарства України. У процесі імплементації передбачається адаптація інституцій до нових економічних, технологічних та екологічних викликів, з урахуванням досвіду Європейського Союзу та міжнародних практик сталого управління водними біоресурсами. Усі державні органи, підприємства, установи й організації зобов’язані забезпечити реалізацію положень Доктрини як стратегічного документа національного рівня.

 Розділ IX

ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК РИБОГОСПОДАРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

 Стаття 75. Загальні положення

Відновлення та розвиток рибогосподарського потенціалу України є стратегічним завданням державної політики, спрямованим на зміцнення продовольчої, економічної та екологічної безпеки держави. Багаторічне недофінансування галузі, втрата матеріально-технічної бази (океанічного рибопромислового флоту), деградація галузевої інфраструктури та зниження біопродуктивності водойм призвели до істотного скорочення вилову, розведення і переробки рибної продукції.

В умовах воєнних викликів, зміни клімату та глобальної трансформації продовольчих ринків держава зосереджує зусилля на відновленні природного, виробничого та кадрового потенціалу рибного господарства, формуванні сучасної моделі управління водними біоресурсами на засадах сталості, інноваційності та наукового обґрунтування. Метою держави є створення інноваційної, конкурентоспроможної системи рибного господарства, інтегрованої до європейського та світового ринку, з акцентом на “блакитну економіку” та збереження екологічного балансу водних екосистем.

Стаття 76.  Принципи відновлення рибогосподарського потенціалу

Відновлення галузі здійснюється на засадах комплексності та системності, екологічної збалансованості, пріоритету національного виробника, державно-приватного партнерства, інноваційності та цифровізації, а також європейської інтеграції відповідно до норм та стандартів ЄС у сфері “блакитної економіки”.

Стаття 77. Основні напрями відновлення та розвитку рибного господарства України

Основними напрямами державної політики є відновлення океанічного рибопромислового флоту України з модернізацією суднобудування та цифровим управлінням промислом, розвиток промислу у внутрішніх водоймах, Азовському та Чорному морях, створення підприємств аквакультури та марикультурних кластерів, впровадження технологій глибокої рибопереробки та формування експортних каналів, державна підтримка осетрівництва, відновлення камбали-калкан в Азовському і Чорному морях, а також розвиток портової, логістичної та холодильної інфраструктури.

Стаття 78. Науково-технологічне відновлення

 Держава створює умови для технологічного прориву у сфері рибного господарства, підтримує розробку та впровадження інновацій у гідробіології, аквакультурі, біоенергетиці та генетичних дослідженнях. Для цього формується Національний центр інновацій рибного господарства України, який координує наукові розробки, стартапи, лабораторні випробування та міжнародну співпрацю у сфері “блакитної економіки”.

Стаття 79. Кадрове забезпечення галузі

Держава створює систему освітнього та професійного відновлення рибогосподарського сектору через мережу спеціалізованих навчальних закладів, морських академій та професійних училищ, програми стажування та підтримки молодих фахівців, забезпечуючи соціальну мотивацію, кар’єрне зростання та наукову перспективу.

Стаття 80. Інвестиційне та фінансове забезпечення

Відновлення потенціалу здійснюється за рахунок державного фінансування, інвестицій, міжнародної допомоги та приватного капіталу. Створюється Фонд розвитку рибного господарства України для відновлення флоту, будівництва підприємств, розвитку інфраструктури та впровадження цифрових та екологічних технологій. Передбачаються державні гарантії, пільгове кредитування, податкові стимули та компенсації для інноваційних проєктів.

Стаття 81. Екологічна складова відновлення

Відновлення галузі здійснюється на засадах екологічної безпеки та збереження біорізноманіття. Запроваджується система екологічної сертифікації, постійного моніторингу водойм, а також механізми компенсації збитків та реалізації програм екологічного відновлення річкових і морських екосистем.

Стаття 82.  Очікувані результати реалізації державної політики

Реалізація заходів забезпечить підвищення продовольчої безпеки, збільшення частки вітчизняної рибопродукції на внутрішньому ринку, ьудівництво сучасного океанічного флоту та відновленої інфраструктури, підвищення зайнятості населення, інтеграцію України у рибну політику ЄС та формування екологічно орієнтованої моделі рибного господарства.

Стаття 83. Загальні засади державної підтримки рибогосподарських підприємств

Держава визнає рибогосподарський потенціал стратегічним ресурсом, підтримує фінансово-кредитними механізмами, податковими стимулами та державно-приватним партнерством розвиток аквакультури, марикультури, рибопереробки та логістики.

Стаття 84. Відтворення водних біоресурсів

Держава забезпечує науково обгрунтовані програми зариблення, підтримку державних і приватних репродуктивних центрів, створення банків генетичних ресурсів цінних видів риб та охорону природних місць нересту і міграційних шляхів.

Стаття 85. Відновлення інфраструктури рибного господарства

Модернізація матеріально-технічної бази включає оновлення флоту, реконструкцію рибопереробних підприємств, портів та транспортної логістики, стимулюється будівництво сучасних рибоводних комплексів та цифрових систем управління ресурсами.

Стаття 86. Осетрівництво та формування законного ринку

Держава визнає осетрівництво стратегічним сектором, створює законний внутрішній ринок рибопосадкового матеріалу з простежуваністю, ДНК-маркуванням і державною реєстрацією походження, поєднуючи охорону осетрових із їх раціональним використанням.

Стаття 87. Осетрове господарство України

Підтримка передбачає розробку державних програм розведення осетрових, стимулювання створення репродуктивних центрів, компенсацію витрат на мальків та обладнання, наукові дослідження, систему сертифікації та контролю продукції осетрового походження.

Стаття 88. Стратегічні напрями розвитку товарного осетрівництва

Розвиток здійснюється через вирощування осетрових для ікри преміум-класу, виробництво товарного м’яса та вирощування мальків для зариблення природних водних басейнів.

Стаття 89. Формування законного внутрішнього ринку осетрового рибопосадкового матеріалу

Створюється державний реєстр виробників, система ліцензування та ДНК-сертифікації, правові механізми обігу видів, що охороняються, та національна платформа електронного обліку для прозорості виробництва, торгівлі та експорту.

Стаття 90. Державне регулювання та охорона осетрових видів риб

Встановлюється спеціальний правовий режим охорони осетрових видів за міжнародними угодами, створюється Національна програма охорони осетрових, боротьба з браконьєрством, регулювання торгівлі ікрою та генетичним матеріалом, розвиток партнерства з ЄС.

Стаття 91. Моніторинг, оцінка та прогнозування рибогосподарського потенціалу

 Система моніторингу включає збір, аналіз і прогнозування даних про стан водних біоресурсів, ефективність промислу, продуктивність аквакультури та марикультури, рівень технологічного розвитку для оновлення нормативів вилову та формування стратегічних планів.

Стаття 92. Камбала-калкан як об’єкт державної підтримки у сфері аквакультури

Цінний промисловий вид Азово-Чорноморського басейну, який потребує відтворення популяцій, розвитку технологій розведення та створення спеціалізованих господарств, є ключовим елементом екологічного відновлення та продовольчої безпеки прибережних регіонів.

Стаття 93. Державна програма відтворення камбали-калкан у штучних умовах

Ініціюється Національна програма розведення та штучного відновлення запасів камбали-калкан, яка включає будівництво спеціалізованого заводу, систему науково-технічного супроводу, впровадження інноваційних біотехнологій відтворення, інкубації та вирощування молоді, відновлення природних ділянок нересту і контроль за дотриманням екологічних та технологічних стандартів.

Стаття 94. Створення виробничо-наукового комплексу для відтворення камбали-калкан

Завдання комплексу – це координація досліджень, технологічні розробки і виробничі процеси, які забезпечують виробництво посадкового матеріалу, формування генетичного банку, внутрішнього ринку мальків з простежуваністю походження та екологічний моніторинг випусків у водойми під науковим кураторством Національного центру інновацій рибного господарства України.

Стаття 95. Розвиток товарного вирощування камбали-калкан

Реалізація політики імпортозаміщення у секторі рибної продукції передбачає не лише нарощування внутрішнього виробництва, але й створення науково-технологічної бази для відновлення природних запасів промислових і цінних видів риб. У цьому контексті держава розпочинає реалізацію Національної програми розведення та штучного відновлення запасів калкана (чорноморської камбали, Scophthalmus maeoticus), яка визначається одним із пріоритетних напрямів розвитку морського рибного господарства України до 2050 року.

Програма спрямована на відновлення природних запасів калкана в Чорному морі, створення сучасної інфраструктури промислового відтворення виду, розвиток вітчизняної аквакультури та марикультури і забезпечення сталої продовольчої безпеки у морському секторі.

Передбачається будівництво спеціалізованого державного заводу, який здійснюватиме біотехнологічні процеси штучного відтворення, інкубації та вирощування молоді калкана з використанням інноваційних технологій замкненого водного обороту (УЗВ) і морських садкових систем. Одночасно створюється система науково-технічного супроводу, біологічного моніторингу, контролю якості та впровадження міжнародних стандартів маркування і простежуваності продукції.

Держава забезпечує пільгове кредитування, сертифікацію та державну підтримку виробників, які вирощують калкана у системах морського УЗВ і морських садках, формує логістичну мережу збуту, розвиває національний бренд (чорноморської камбали-калкан Scophthalmus maeoticus з європейською назвою “Black Sea Turbot”), що позиціонує українську рибну продукцію як високоякісний та екологічно сталий продукт європейського рівня.

Наукове забезпечення Програми здійснюється у співпраці з міжнародними організаціями FAO, ICES, GFCM, а також у межах участі України в Horizon Europe Blue Growth. Створюється єдина наукова база даних, розгортається система супутникового моніторингу та експедиційних досліджень, впроваджується ДНК-маркування для сертифікації продукції та оцінки ефективності штучного відтворення.

Відтворення і вирощування калкана сприятиме зменшенню імпортної залежності, підвищенню частки морської риби українського походження, створенню нових робочих місць у прибережних громадах, а також екологічному оздоровленню Чорноморського басейну.

Відновлення осетрових і калканових господарств формує національну модель керованого біовідтворення, інтегровану в економіку сталого біопродукування, яка поєднує виробничо-наукові кластери, міжнародну кооперацію та європейські стандарти збереження морських екосистем.

Таким чином, Національна програма відтворення камбали-калкан є складовою державної стратегії розвитку рибного господарства, що поєднує економічну ефективність, екологічну відповідальність і міжнародну інтеграцію, зміцнюючи статус України як потужної морської держави та учасника глобальної “блакитної економіки”.

Розділ X

ЕКОЛОГІЧНА ТА ПРИРОДООХОРОННА ПОЛІТИКА

Стаття 98. Загальні засади

Державна екологічна політика у сфері рибного господарства є складовою національної екологічної стратегії України та базується на принципах сталого природокористування, інтегрованого управління водними ресурсами та дотримання міжнародних екологічних стандартів. Екологічна реабілітація водних екосистем визначається пріоритетом державної політики, спрямованої на збереження, відновлення та раціональне використання водних біоресурсів, підтримання екологічної рівноваги та продовольчої безпеки держави. Україна визнає воду і водні екосистеми національним багатством, що формує основу життєдіяльності населення, біологічного різноманіття й економічної стабільності.

Стаття 99. Стратегічна мета та завдання

Стратегічною метою державної політики є забезпечення екологічної цілісності, відновлення природного стану водойм і запобігання деградації водних екосистем під впливом антропогенних і кліматичних факторів. Основні завдання включають очищення та біологічну реабілітацію забруднених водойм, попередження евтрофікації та деградації водних об’єктів, відновлення гідрологічного балансу річкових і прибережних басейнів, впровадження біомеліоративних і біофільтраційних технологій, збереження природних популяцій гідробіонтів і біорізноманіття, створення системи моніторингу, прогнозування та оцінки екологічного стану вод.

Стаття 100. Принципи державної екологічної політики

Державна політика у сфері охорони водних екосистем грунтується на принципах пріоритету екологічної безпеки над господарською доцільністю, права громадян на безпечне довкілля, невідворотності відповідальності забруднювача (“забруднювач платить”), наукової обгрунтованості рішень, відкритості екологічної інформації та участі громадськості у формуванні політики.

Стаття 101. Охорона і відтворення водних біоресурсів

Держава здійснює заходи з охорони, відтворення та раціонального використання водних біоресурсів шляхом упровадження сучасних технологій штучного розведення, зариблення та біомеліорації, створення державної мережі репродукторів і риборозплідних заводів, встановлення науково обгрунтованих лімітів і квот вилову, формування нерестових, нагульних і охоронних зон. Пріоритетом є генетично контрольоване відновлення популяцій промислових, цінних і зникаючих видів риб.

Стаття 102. Управління станом водного середовища та якості води

Держава впроваджує нормативи якості вод для рибогосподарських потреб, цифрові системи моніторингу, дистанційне зондування і автоматизовані станції контролю. Забороняється скидання неочищених або недостатньо очищених стічних вод. Підприємства зобов’язані забезпечити повний технологічний цикл очищення, рециркуляції та утилізації відходів виробництва.

Стаття 103. Збереження біорізноманіття та рідкісних видів

Держава забезпечує охорону осетрових, лососевих, сигових, коропових та інших промислових і цінних видів риб, занесених до Червоної книги України і міжнародних списків. Впроваджуються програми генетичного збереження, створюються національні ДНК-банки водних організмів, плани реінтродукції зниклих популяцій. Україна виконує зобов’язання за Бернською, Боннською, Рамсарською конвенціями, CITES та Конвенцією про біорізноманіття.

Стаття 104. Екологічна безпека та реагування на надзвичайні ситуації

Створюється національна система моніторингу, прогнозування і реагування на екологічні загрози у водному середовищі, включаючи наслідки техногенних аварій, воєнних дій і кліматичних змін. Передбачається реалізація програм з очищення водойм на територіях, що постраждали внаслідок бойових дій, із залученням міжнародної технічної допомоги.

Стаття 105. Економічне та правове забезпечення

Фінансування екологічних заходів здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, екологічних фондів, міжнародних грантів, кредитів та приватних інвестицій. Впроваджується система пільг для підприємств, що використовують екологічно чисті технології. Законодавство України гармонізується з Водною рамковою директивою ЄС (2000/60/EC) та іншими актами ЄС.

Стаття 106. Екологічна відповідальність

Суб’єкти господарювання несуть відповідальність за шкоду, заподіяну довкіллю, водним біоресурсам і екосистемам. Впроваджуються механізми екологічного аудиту, добровільної сертифікації, екологічного страхування. Кошти від штрафів та екологічних платежів спрямовуються до Фонду відновлення водних екосистем України.

Стаття 107. Міжнародне співробітництво

Україна бере участь у міжнародних програмах з охорони водних ресурсів, боротьби з незаконним, непідзвітним і нерегульованим рибальством (IUU Fishing), адаптації до змін клімату та моніторингу стану морських акваторій. Держава інтегрує екологічну політику у європейську систему Green Deal, співпрацює з FAO, UNEP, EMSA та іншими організаціями.

Стаття 108. Освіта, наука та інновації

Держава підтримує екологічну освіту, наукові дослідження, формування екологічної культури населення та розвиток “зелених” технологій у рибному господарстві. Створюються екологічні лабораторії, центри сертифікації, інноваційні акваферми, програми підготовки кадрів у сфері сталого водного менеджменту.

Результатом реалізації положень цього розділу має стати відновлення екологічної рівноваги водних екосистем, підвищення якості життя населення, зміцнення продовольчої, енергетичної та екологічної безпеки держави.

 Розділ XI

ПІСЛЯВОЄННЕ РИБОПРОМИСЛОВЕ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

Стаття 109. Аналітичні засади післявоєнного морського відновлення

Післявоєнне рибопромислове відновлення України визначається стратегічним напрямом державної політики, спрямованим на відновлення морської присутності держави, зміцнення продовольчої безпеки та повернення України до системи міжнародного управління океанічними біоресурсами. Унаслідок повномасштабної війни проти України морська галузь зазнала значних втрат інфраструктури, флоту та промислових потужностей.

У зв’язку з цим постає необхідність формування нової моделі сталого розвитку морського сектору, заснованої на принципах «блакитної економіки», інноваційного суднобудування, державно-приватного партнерства та міжнародної кооперації. Реалізація післявоєнної морської політики спрямована на відродження океанічного рибопромислового флоту, модернізацію портової інфраструктури, розвиток аквакультури та інтеграцію України в європейський і світовий морський простір.

Метою зазначеної політики є перетворення морського сектору на один із ключових рушіїв економічного зростання, формування сучасної системи продовольчої та енергетичної безпеки, а також відновлення статусу України як відповідальної морської держави європейського масштабу.

Стаття 110. Загальні засади післявоєнного морського відновлення

Післявоєнне відновлення морського потенціалу України є ключовим напрямом державної політики у сфері продовольчої, економічної та національної безпеки. Наслідком збройної агресії стало знищення значної частини морської інфраструктури, втрати рибопромислового флоту та обмеження доступу до національних морських ресурсів, що створює необхідність системного оновлення морського сектору держави. Відновлення морської діяльності України здійснюється відповідно до принципів «блакитної економіки», спрямованої на поєднання сталого використання морських ресурсів, інноваційного розвитку технологій, екологічної відповідальності та міжнародної кооперації.

Морська політика України формується як складова загальноєвропейського курсу «Blue Recovery» та включає інтеграцію до глобальної системи управління океанічними ресурсами, участь у міжнародних організаціях і відновлення присутності України на світовому ринку морепродуктів.

Стаття 111. Відновлення океанічного рибопромислового флоту

Стратегічною метою державної політики у сфері відновлення океанічного рибопромислового флоту є створення сучасного високотехнологічного національного флоту, здатного забезпечити присутність України в міжнародних водах, ефективне використання квот на вилов, участь у спільних промислах і формування сталих джерел продовольчої безпеки.

Досягнення цієї мети передбачає будівництво та експлуатацію сучасного високотехнологічного океанічного рибопромислового флоту, відновлення суднобудівних потужностей та створення нових суден класів «океанічний траулер» і «науково-промислове судно», розвиток державної інфраструктури рибних портів, ремонтних баз, логістичних хабів і систем холодного зберігання, участь України у міжнародних програмах з управління океанічними ресурсами та розвиток державно-приватного партнерства у сфері суднобудування та експлуатації рибопромислового флоту.

Стаття 112. Основні напрями державної політики у сфері океанічного рибного промислу

Основними напрямами державної політики є створення умов для повернення України до участі в міжнародному океанічному промислі, залучення інвестицій у будівництво нових суден, підготовка кадрів морського профілю, відновлення системи морської освіти та розвиток науково-дослідного флоту, забезпечення дотримання екологічних і біологічних стандартів сталого промислу відповідно до вимог FAO, GFCM та ЄС, цифровізація управління промислом через впровадження супутникових систем моніторингу, електронних журналів вилову та цифрових сертифікатів походження продукції.

Стаття 113. Інтеграція України у міжнародну морську систему

Україна відновлює свою присутність у міжнародних рибопромислових організаціях (FAO, GFCM, ICES, RFMOs) для забезпечення участі у системі розподілу океанічних біоресурсів. Держава бере участь у спільних промислах із країнами-членами регіональних організацій, забезпечує дотримання міжнародних правил відповідального рибальства та охорони морських екосистем. Участь у міжнародних програмах та проєктах розглядається як інструмент зміцнення міжнародного іміджу України та її ролі у глобальній продовольчій системі.

Стаття 114. Очікувані результати реалізації державної політики до 2050 року

Реалізація положень цього розділу забезпечить створення сучасного океанічного флоту для промислу та наукових досліджень, відновлення суднобудівної галузі України, розширення присутності України на міжнародному ринку морепродуктів, посилення участі України в діяльності міжнародних морських організацій і формування позитивного іміджу України як морської держави європейського масштабу.

Стаття 115. Розвиток “блакитної економіки” та інноваційних морських технологій

Держава формує національну стратегію “блакитної економіки” як комплексну систему сталого використання морських ресурсів, поєднання інноваційних технологій, цифровізації, екологічної відповідальності та міжнародного партнерства.

Пріоритетні напрями розвитку включають створення енергоефективних і “вуглецево-нейтральних” портів, розвиток морських ферм відкритого типу в Чорному морі для вирощування високорентабельних видів, інтегрованих із науковими станціями моніторингу, створення єдиної цифрової системи “Ocean Data Hub Ukraine” для моніторингу морських біоресурсів, контролю вилову, екологічного спостереження та прогнозування змін у морських екосистемах, впровадження штучного інтелекту для управління промислом, маршрутизації суден, аналізу океанографічних даних і прогнозування міграцій рибних популяцій, розвиток біотехнологій морського сектору та стимулювання створення енергоощадних суден нового покоління з низьким рівнем викидів, гібридними енергосистемами та цифровими платформами управління. Інституційне забезпечення передбачає створення Національного центру “Blue Tech Ukraine” як координатора інновацій, досліджень і впроваджень у сфері морських технологій, формування державних і приватних наукових консорціумів із залученням університетів, суднобудівних кластерів і міжнародних партнерів, запровадження державних грантів і пільгових кредитів для стартапів у сфері цифрового моніторингу, марикультури та морської енергетики.

Очікувані результати включають перехід морського сектору України до принципів “зеленої” та “розумної” економіки, збільшення частки інноваційної продукції у ВВП (валовому внутрішньому продукті) морської галузі, створення нових високотехнологічних робочих місць та підвищення експортного потенціалу українських морських технологій.

Стаття 116. Цифрова трансформація морського сектору як стратегічний фактор післявоєнного відновлення

Післявоєнна модернізація морської економіки України неможлива без цифрової трансформації усіх її компонентів – від рибопромислового флоту до екологічного моніторингу. Цифрові технології стають базовим елементом нової архітектури управління морськими ресурсами, забезпечуючи прозорість, оперативність і наукову точність у прийнятті рішень.

Формування Національної морської платформи управління створює основу для переходу від фрагментарного адміністрування до інтегрованої системи “Smart Ocean Governance”, де дані, аналітика та штучний інтелект забезпечують своєчасне реагування на екологічні й економічні ризики, ефективне планування квот, маршрутів і зон промислу, повну простежуваність рибної продукції, прогнозування стану морських екосистем та кліматичних трендів.

Стаття 117. Цифрове управління морськими ресурсами України

Держава формує інтегровану систему цифрового управління морськими ресурсами України, яка забезпечує ефективне, прозоре та науково обгрунтоване управління промислом, охороною морських біоресурсів, моніторингом акваторій та аналітичною підтримкою рішень у сфері морської політики.

Платформа “Ocean Data Hub Ukraine” є єдиним національним центром збору, обробки, зберігання та аналітики даних про стан морських і океанічних екосистем, вилов біоресурсів, рух суден, умови навколишнього середовища та економічну активність у морському секторі. Вона функціонує на принципах відкритих даних, кіберзахисту, інтероперабельності та сумісності з міжнародними системами моніторингу.

До складу Платформи входять система супутникового моніторингу суден, електронні журнали промислу, система простежуваності рибної продукції, модуль “ЕкоМоніторинг” для спостереження за станом акваторій та аналітична панель “Blue Analytics” – інтелектуальний центр прогнозування на основі штучного інтелекту. У рамках Платформи впроваджуються алгоритми штучного інтелекту для прогнозування рибних міграцій, виявлення незаконного вилову, оптимізації маршрутів суден і планування рибальських квот.

Застосовуються цифрові двійники портів, флоту та морських районів для моделювання виробничих, екологічних і логістичних процесів. Впроваджується технологія блокчейн для забезпечення прозорості ланцюгів постачання та інтегруються геоінформаційні системи для планування морських територій, управління аквакультурою та охороною заповідних зон.

Національним координатором Платформи виступає Держрибагентство у співпраці з Міністерством цифрової трансформації України, операційне адміністрування здійснює Національний центр цифрового океанографічного моніторингу, до розробки й обслуговування Платформи залучаються науково-дослідні інститути, ІТ-компанії, морські університети та міжнародні донори. Розвиток системи цифрового управління здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, міжнародних грантів та інвестицій приватних компаній.

Очікувані результати реалізації включають створення повністю цифровізованої системи управління промислом і моніторингу морських ресурсів, підвищення прозорості та простежуваності рибальської діяльності, скорочення випадків незаконного, нерегульованого й неврахованого промислу, формування аналітичної бази для прогнозування стану морських екосистем та інтеграцію України в єдину європейську систему “Smart Ocean Governance”.

 Розділ XII

МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ТА РИБОГОСПОДАРСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

 Стаття 118. Загальні засади міжнародного співробітництва

Україна здійснює міжнародну політику у сфері рибного господарства відповідно до принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, Конвенції ООН з морського права 1982 року, угод Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, Генеральної комісії з рибальства у Середземному морі, Міжнародної ради з вивчення моря, Європейського агентства морської безпеки та інших міжнародних структур.

Основною метою міжнародного співробітництва є забезпечення сталого управління морськими біоресурсами, інтеграція України до європейського та світового рибного ринку, а також участь у системі глобальної продовольчої безпеки. Держава сприяє розширенню міжнародної науково-технічної взаємодії, участі у спільних дослідницьких програмах, обміну інформацією про стан морських екосистем, а також впровадженню передових технологій сталого рибальства, аквакультури та морських біотехнологій.

Стаття119. Європейська інтеграція та гармонізація морської політики України

Україна поступово гармонізує законодавство у сфері рибного господарства з правом Європейського Союзу відповідно до положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У сфері рибальства та аквакультури Україна орієнтується на принципи Спільної рибальської політики ЄС, стандарти екологічної сталості, простежуваності походження продукції, контролю вилову та захисту морських екосистем, спільні проєкти з розвитку портової, логістичної та переробної інфраструктури, участь у європейських програмах «Blue Economy», «Mission Ocean», «EU Green Deal», «EU4Ocean» та реалізацію програм із відновлення Чорноморського басейну в межах ініціативи Black Sea Synergy. Відповідні державні інституції забезпечують представництво України у європейських морських дослідницьких консорціумах, центрах моніторингу морського середовища та проєктах зі збереження біорізноманіття ЄС.

Стаття 120. Міжнародно-правові зобов’язання України у сфері рибного господарства

Україна визнає обов’язковими для виконання міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, зокрема Конвенцію ООН з морського права 1982 року, Угоду ФАО про дотримання заходів держави порту, Кодекс поведінки відповідального рибальства ФАО 1995 року, Кіотську декларацію з відповідального рибальства, Бернську, Боннську та Вашингтонську конвенції у частині охорони рідкісних і зникаючих видів водної фауни, Конвенцію про біологічне різноманіття 1992 року та Паризьку кліматичну угоду 2015 року у частині морських екосистем.

Виконання міжнародних зобов’язань здійснюється шляхом участі у роботі міжнародних рибогосподарських організацій і комісій, обміну науковими даними про стан рибних запасів і морських екосистем, щорічного представлення національних звітів про стан промислу, запаси водних біоресурсів і рівень впровадження екосистемного підходу, а також гармонізації технічних і біологічних регламентів промислу з нормами Європейського Союзу.

Стаття121. Інституційна система міжнародного представництва України у сфері рибного господарства

Міністерство закордонних справ України координує зовнішньополітичну діяльність, забезпечує дипломатичне представництво у міжнародних організаціях та здійснює захист інтересів українських судновласників і промислових операторів. Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міжнародного рибогосподарського співробітництва та координує участь України в програмах FAO, GFCM, ICES, EMSA, EU4Ocean та інших. Науково-дослідні інститути України виступають технічними радниками держави з питань збереження біорізноманіття, ведення промислу у виключних економічних зонах, сертифікації, акредитації та екологічного моніторингу.

Дипломатичні місії України при міжнародних організаціях сприяють залученню грантових коштів, інвестицій і передачі технологій у галузь рибальства, аквакультури та морських досліджень. Для забезпечення координації зовнішньої діяльності створюється Міжвідомчий координаційний центр з питань міжнародного морського та рибогосподарського співробітництва, який функціонує при Кабінеті Міністрів України.

Стаття 122. Механізми міжнародної кооперації

Україна підтримує створення спільних підприємств, державно-приватних консорціумів і наукових альянсів із державами Європейського Союзу, Північної Атлантики та Азійсько-Тихоокеанського регіону для розвитку промислового рибальства, аквакультури, марикультури та морських біотехнологій. Пріоритетними напрямами міжнародної кооперації є створення спільного науково-дослідного флоту, розвиток інноваційних рибопереробних і логістичних кластерів, участь у програмі FAO Blue Transformation, адаптація української системи моніторингу та контролю вилову до стандартів ЄС і регіональних рибальських організацій, розширення освітніх програм і підготовка морських кадрів спільно з провідними європейськими морськими академіями.

Стаття 123. Очікувані результати до 2050 року

Повноцінна інтеграція України до європейського та глобального ринку рибної продукції, визнання України активним і відповідальним членом міжнародних структур сталого рибальства, зміцнення продовольчої, морської та екологічної безпеки держави на основі міжнародної кооперації, розвиток інноваційної морської інфраструктури, створення українського океанічного науково-промислового флоту та формування позитивного іміджу України як європейської морської держави, інтегрованої у світову систему управління океанічними біоресурсами.

 Розділ XIII

ПРОМИСЕЛ У СВІТОВОМУ ОКЕАНІ

Геоекономічна стратегія України у Світовому океані

Промисел у Світовому океані є стратегічним напрямом розвитку національної економіки, продовольчої безпеки та морської присутності України у глобальній системі розподілу океанічних біоресурсів. Відновлення участі України в океанічному промислі має не лише економічне, а й геополітичне значення, відображаючи прагнення держави до утвердження свого статусу активного суб’єкта міжнародної морської політики.

До 1991 року українські океанічні рибопромислові судна здійснювали вилов у всіх ключових районах Світового океану, забезпечуючи країну морепродуктами, валютними надходженнями та науковими знаннями про океанічні екосистеми. Втрати флоту, інфраструктури та міжнародних квот після розпаду СРСР і початку війни призвели до фактичної втрати океанічної присутності України, що послабило її позиції в системі міжнародного морського права та економічних відносин.

Сучасне відновлення океанічного промислу є комплексною стратегією повернення України до Світового океану як цивілізованої морської держави, що діє на принципах сталого розвитку, технологічної інновації та міжнародного партнерства.

Стаття 124. Геополітичне значення океанічного промислу України

Океанічний промисел визнається елементом національної морської політики, що безпосередньо впливає на економічну, продовольчу та енергетичну безпеку держави. Відновлення океанічної присутності України розглядається як інструмент реалізації національних інтересів у Світовому океані та зміцнення міжнародного авторитету держави як морської нації. Океанічний промисел є складовою стратегії “Blue Ukraine”, яка визначає інтеграцію України до глобальної “блакитної економіки”.

 Держава визнає Світовий океан простором стратегічної взаємодії держав, у якому здійснюється розподіл біологічних, мінеральних і енергетичних ресурсів. Участь України в океанічному промислі забезпечує її геоекономічну присутність у регіонах Атлантичного, Індійського, Тихого та Південного океанів. Формування української океанічної присутності спрямоване на повернення до систем міжнародних квот і спільних промислів, відновлення членства та активної участі в організаціях FAO, ICCAT, NAFO, CCAMLR, NEAFC, розвиток партнерських програм з державами-лідерами світового промислу.

Основними національними інтересами України у сфері океанічного промислу є забезпечення доступу до міжнародних рибопромислових районів, відновлення прав на використання квот у спільних промислах, зміцнення науково-дослідного потенціалу через участь у міжнародних експедиціях та захист економічних інтересів держави у процесах регіонального управління морськими ресурсами. Держава розглядає рибопромислову присутність у Світовому океані як елемент зовнішньоекономічної дипломатії, що сприяє формуванню нових партнерств, відкриттю ринків і залученню технологій “розумного промислу”. Україна поступово інтегрується у систему міжнародного управління океанічними ресурсами, дотримуючись положень Конвенції ООН з морського права 1982 року.

Забезпечується відновлення статусу України як учасника світових програм моніторингу океанів та міжнародних угод щодо запобігання незаконному, нерегульованому та неврахованому промислу (IUU Fishing). У рамках співпраці з ЄС Україна бере участь у реалізації програм “EU Blue Deal”, “Mission Ocean” та “Sustainable Fisheries Partnership Agreements (SFPA)”. Очікувані результати реалізації положень статті включають відновлення правового та політичного статусу України як океанічної держави, створення передумов для розвитку національного океанічного флоту, забезпечення економічної присутності у міжнародних водах, розширення міжнародної співпраці у сфері сталого рибальства та формування іміджу України як учасника глобальної системи “Smart Ocean Governance”.

Стаття125. Глобальний контекст

У XXI столітті Світовий океан виступає не лише джерелом продовольчих і біологічних ресурсів, а й ключовим простором геоекономічного, технологічного та політичного суперництва держав. Контроль над морськими шляхами, біоресурсами, арктичними та глибоководними зонами визначає нову архітектуру світової безпеки та міжнародного розподілу впливу. Рибопромислові ресурси океану стають об’єктом стратегічного управління на рівні з енергетичними та мінеральними ресурсами, формуючи основу глобальної продовольчої стабільності.

Розподіл біологічних ресурсів Світового океану здійснюється в рамках Конвенції ООН з морського права 1982 року, а також низки спеціалізованих угод і регіональних рибогосподарських організацій. Україна визнає свою відповідальність як прибережна та океанічна держава за раціональне використання морських біоресурсів, дотримання екологічних стандартів і виконання міжнародних зобов’язань. У післявоєнний період держава здійснює реінтеграцію у світову систему управління океанічними ресурсами, передбачаючи відновлення членства в FAO, ICCAT, NAFO, CCAMLR, NEAFC та інших регіональних структурах, участь у формуванні міжнародної політики сталого промислу відповідно до Кодексу ведення відповідального рибальства FAO 1995 року, розширення присутності українських суден у міжнародних рибопромислових районах та створення системи постійного представництва України у ключових міжнародних рибогосподарських організаціях.

Стаття 126. Механізми відновлення участі України

Для повернення України до глобальної системи океанічного промислу передбачається укладення міжнародних угод про співпрацю в галузі рибальства та наукових досліджень, підготовка національних делегацій для участі в роботі комісій FAO, ICCAT, NAFO, CCAMLR, створення системи електронної реєстрації та звітності відповідно до вимог ЄС та FAO, формування Національної квоти участі України у Світовому океані як частини міжнародного балансу вилову. Україна розглядає відновлення своєї участі у спільних промислах як інструмент зовнішньої морської політики, спрямований на забезпечення продовольчої безпеки, доступу до технологій і розширення економічної присутності у світових океанічних регіонах.

Очікувані результати реалізації положень статті включають відновлення правового статусу України як активного учасника міжнародних організацій з управління океанічними ресурсами, забезпечення справедливої національної квоти у світовому промислі, інтеграцію у систему цифрових даних FAO та ЄС, розширення науково-технологічної співпраці з провідними морськими державами та формування сталого іміджу України як відповідального користувача океанічних біоресурсів.

Стаття 127. Стратегічна мета

Стратегічною метою розвитку українського океанічного промислу є повномасштабне відновлення присутності України у Світовому океані як суверенного та відповідального суб’єкта міжнародної морської політики, що передбачає створення сучасного океанічного рибопромислового флоту, інтегрованого до глобальної системи управління біоресурсами, здатного забезпечити економічну, продовольчу та екологічну безпеку держави. Україна формує нову геополітичну модель “Ocean Nation Ukraine”, що грунтується на національній присутності у міжнародних водах, участі у глобальному розподілі морських ресурсів і розвитку “блакитної” економіки.

Концепція передбачає розширення географії українського промислу в океанічних районах Атлантики, Індійського та Південного океанів, забезпечення науково обгрунтованої експлуатації ресурсів відповідно до норм FAO, UNCLOS та регіональних риболовних організацій, формування власної квоти участі України у світовій системі океанічного промислу та інтеграцію до європейських і глобальних ланцюгів постачання морських продуктів високої доданої вартості.

Реалізація стратегічної мети базується на впровадженні новітніх технологій у сфері морського промислу – цифрових систем управління, штучного інтелекту для моніторингу біоресурсів, безпілотних океанографічних платформ і супутникових засобів контролю промислової діяльності. Україна прагне стати регіональним центром інновацій у сфері “розумного промислу” та екологічного менеджменту океанічних екосистем.

Держава визнає принцип сталого використання океанічних біоресурсів як базовий елемент своєї морської політики та зобов’язується дотримуватися принципів catch documentation scheme, сертифікації MSC та глобальних стандартів простежуваності продукції морського походження. До 2050 року Україна має сформувати стабільну систему океанічного промислу, яка забезпечує до 70% внутрішніх потреб у рибних продуктах за рахунок власного океанічного вилову, відновлює економічну присутність у міжнародних промислових зонах, формує позитивний торговельний баланс морських продуктів та зміцнює статус України як європейської океанічної держави.

Стаття 128. Ключові напрями реалізації стратегічної мети

Національна програма океанічного промислу на період 2026-2040 років передбачає поетапне відновлення українського океанічного рибопромислового флоту, розбудову берегової інфраструктури, створення сучасних баз технічного обслуговування та підготовку кадрів для роботи у відкритому морі. Україна посилює участь у регіональних організаціях з управління рибальством, забезпечуючи відновлення національних квот на промисел і розширення прав доступу до міжнародних промислових зон.

Передбачено будівництво нових суден далекого плавання з автономними енергетичними системами, сучасними холодильними потужностями, цифровими навігаційними комплексами та екологічними установками очищення. Впроваджуються системи “розумного промислу” з цифровими системами спостереження, аналітики та прогнозування, що забезпечують прозорий контроль вилову, оптимізацію маршрутів і мінімізацію впливу на морські екосистеми. Україна розвиває партнерство з прибережними державами Атлантичного, Індійського та Тихого океанів для створення спільних виробничо-наукових кластерів, зон базування та програм технологічного обміну у сфері океанічного промислу.

Стаття 129. Міжнародна участь і зовнішньоекономічна політика у сфері океанічного промислу

Україна реалізує активну зовнішньоекономічну політику у сфері океанічного рибальства, спрямовану на інтеграцію до глобальної системи управління біоресурсами Світового океану, відновлення національної присутності у міжнародних рибопромислових районах та формування партнерств із провідними морськими державами. Держава забезпечує представництво України у ключових міжнародних інституціях і режимах управління океанічними біоресурсами, зокрема FAO, ICCAT, NAFO, CCAMLR та SPRFMO.

Впроваджуються міждержавні та корпоративні угоди щодо спільного промислу, наукових досліджень, технічного обміну й розвитку суднобудування, а також участь українських суден у спільних океанічних експедиціях і програмах з моніторингу запасів та сертифікованого промислу. Створюється система морської дипломатії – постійні представництва України при міжнародних морських організаціях для захисту національних інтересів у сфері океанічного промислу. Україна формує експортноорієнтовану модель океанічного рибальства з виходом продукції на ринки ЄС, Азії, Близького Сходу та Африки, запроваджує сертифікацію походження рибної продукції відповідно до міжнародних стандартів, розвиває інфраструктуру логістичних і переробних хабів у співпраці з припортовими державами та ініціює створення міжнародних науково-технологічних альянсів у сфері океанографії, біотехнологій і сталого промислу.

Держава відстоює право України на рівноправний доступ до глобальних рибопромислових ресурсів, забезпечує захист українських судновласників і екіпажів, гарантує безпеку морських операцій у міжнародних водах та сприяє формуванню європейської політики спільного промислу на принципах сталого використання океанічних біоресурсів і справедливого розподілу квот.

Очікувані результати включають відновлення міжнародної присутності України в океанічних промислових зонах, забезпечення стабільних квот на вилов і експорт рибної продукції, формування іміджу України як відповідального учасника глобальної “блакитної економіки”, підвищення валютних надходжень від зовнішньоторговельної діяльності та розширення науково-технологічних можливостей через міжнародну співпрацю.

 Розділ XIV

ВІДНОВЛЕННЯ ОКЕАНІЧНОГО РИБОПРОМИСЛОВОГО ФЛОТУ УКРАЇНИ

Після років випробувань, спричинених війною, втратою частини морської інфраструктури та окупацією стратегічних портів, Україна стоїть перед історичним завданням відновлення своєї морської присутності як невід’ємного елементу державності, суверенітету та національної гідності. Відродження океанічного рибопромислового флоту є не лише економічним чи технологічним проєктом, а насамперед символом повернення України до статусу великої морської нації, здатної самостійно освоювати ресурси Світового океану та формувати власну морську політику на глобальному рівні.

Український океанічний флот має стати фундаментом “нової морської економіки”, поєднавши продовольчу безпеку, енергетичну незалежність і науково-технологічне лідерство. Його розвиток сприятиме створенню робочих місць, нарощенню експортного потенціалу та відновленню стратегічного партнерства України з міжнародними організаціями, морськими державами та світовими рибогосподарськими об’єднаннями. Це проєкт відродження морського суверенітету України, що символізує її здатність діяти далеко за межами своїх берегів, утверджуючи на світовій арені власні національні інтереси, цінності та майбутнє. Відновлення океанічного флоту стане дороговказом до епохи “Ocean Nation Ukraine”, де Україна знову посідає гідне місце серед провідних морських держав світу.

Відновлення океанічного рибопромислового флоту є центральним елементом морської політики України та стратегічною основою продовольчої, економічної й національної безпеки держави. Основною метою держави у сфері океанічного рибного промислу є створення сучасного високотехнологічного національного флоту, здатного забезпечити сталу присутність України у Світовому океані, участь у міжнародних промислах і раціональне використання світових морських біоресурсів. Політика у сфері відновлення флоту реалізується відповідно до принципів “Blue Economy”, “Green Port Transformation” та міжнародних екологічних зобов’язань FAO, ЄС, IMO і MARPOL.

Стратегічною метою є формування до 2050 року повноцінного океанічного рибопромислового флоту України чисельністю не менше 100 суден різних класів, включно з промисловими океанічними траулерами, науково-промисловими суднами та суднами технічного забезпечення.

Держава підтримує розвиток національного суднобудівного комплексу у містах Миколаїв, Херсон, Одеса, Ізмаїл, Київ, Чорноморськ та Бердянськ. Державна програма суднобудування рибопромислового флоту ло 2035 року передбачає локалізацію виробництва суднових корпусів, енергетичних систем, холодильного та навігаційного обладнання, створення кластерів морських інновацій за участю університетів, інститутів НАН України та приватних компаній, інтеграцію технологій “зеленого флоту” з гібридними енергосистемами та мінімізацією викидів. До виробництва залучаються міжнародні партнери шляхом створення спільних підприємств і ліцензійного виробництва.

Відновлення океанічного флоту здійснюється переважно через механізми державно-приватного партнерства. Основними інструментами є концесійні угоди, спільне фінансування будівництва суден державою та приватним капіталом, державне лізингування рибопромислових суден, залучення коштів міжнародних банків розвитку під державні гарантії. Створюється Національний морський інвестиційний фонд “BlueFleet Ukraine”, спрямований на підтримку проєктів суднобудування, модернізації та портової логістики.

В океанічному рибопромисловому флоті України впроваджуються системи “Smart Fishing” – комплекс штучного інтелекту, супутникового моніторингу, цифрових журналів вилову та аналітики маршрутів. Створюються цифрові двійники суден і риболовних районів для оптимізації виробничих і екологічних процесів. Вся діяльність флоту інтегрується до Національної морської платформи “Ocean Data Hub Ukraine”, забезпечуючи повну простежуваність промислу та моніторинг біоресурсів у реальному часі.

Україна відновлює свою присутність у міжнародних організаціях з управління океанічними ресурсами, забезпечуючи отримання квот на промисел. Укладаються міжурядові угоди про спільний промисел, обмін науковими даними та розвиток портової логістики з державами Атлантики, Індійського та Тихого океанів. Формуються геоекономічні кластери співпраці “Atlantic–Ukraine”, “Indo–Ukraine”, “Pacific–Ukraine”, які об’єднують флот, науку, бізнес та логістику.

Держава відновлює мережу морських академій, інститутів і навчальних центрів, зокрема на базі Одеської морської академії, Херсонського державного університету та Київського інституту водних біоресурсів. Запроваджується Національна програма підготовки океанічних рибалок і суднових спеціалістів (Blue Crew Program) з міжнародною сертифікацією. Створюється Науково-промисловий центр океанічних досліджень для оцінки стану біоресурсів, розробки технологій сталого промислу та взаємодії з міжнародними дослідницькими структурами.

Реалізація передбачених заходів відкриває нову епоху для України як океанічної держави. Завдяки створенню сучасного океанічного флоту та відновленню активного промислу у трьох океанічних басейнах, наша країна вперше цілеспрямовано виходить на простори стратегічно важливого Південного океану. Це забезпечує міжнародну присутність України, підкріплює її роль у глобальному рибному промислі та сприяє інтеграції національного рибного сектору у системи світової продовольчої безпеки.

Одночасно програма стане потужним стимулом відродження суднобудівної та морської промисловості, формування сучасної інфраструктури портових регіонів, створення нових високотехнологічних робочих місць, підвищення експортного потенціалу українських морепродуктів та укріплення продовольчої незалежності держави.

Таким чином, стратегічні заходи спрямовані на утвердження України як повноправної океанічної держави Європи, здатної поєднувати національні інтереси, сталий розвиток морської економіки та високий рівень інтеграції у глобальні системи управління водними біоресурсами. Це – наш шлях до нової морської могутності та міжнародного визнання, який закладає фундамент для безпечного, конкурентоспроможного та технологічно інноваційного рибного сектору на майбутнє.

Розділ XV

ВІДНОВЛЕННЯ МОРСЬКИХ РИБНИХ ПОРТІВ І ПРОМИСЛОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

 Відновлення та розвиток морських рибних портів як стратегічний компонент рибного сектору України

Мета державної політики у сфері відновлення морських рибних портів полягає у створенні сучасної, безпечної та енергоефективної інфраструктури, здатної забезпечити рибопромислову, логістичну, науково-дослідну та експортну діяльність України у післявоєнний період. У центрі цієї стратегії – відбудова та модернізація портів Чорного та Азовського морів, серед яких Одеса, Чорноморськ, Ізмаїл, Бердянськ, Миколаїв, Маріуполь та Херсон, а також створення на їх базі спеціалізованих рибних терміналів із сучасними холодильними комплексами, системами оперативної ветеринарної сертифікації та логістичними коридорами для швидкого експорту української продукції.

Розвиток індустріальних кластерів у припортових регіонах передбачає інтеграцію судноремонту, переробки морепродуктів, аквакультури, марикультури та науково-дослідних підрозділів, що дозволяє формувати високотехнологічні ланцюги доданої вартості. Водночас відновлення енергетичної та транспортної інфраструктури здійснюється на засадах «зеленого переходу», з використанням відновлюваних джерел енергії, електрифікацією портових механізмів та скороченням викидів СО₂, що сприяє сталості та екологічній безпеці.

Для ефективного управління портовими операціями держава впроваджує інтегровану систему управління Port Community System, яка забезпечує цифровізацію вантажопотоків, контроль сертифікації та безпеки суднозаходів, автоматизацію експортних процедур та прозорість ринку. Пріоритетними заходами є забезпечення відновлення портів за рахунок державного бюджету, міжнародних фінансових інституцій та державно-приватного партнерства, а також залучення грантових програм ЄС у межах ініціатив «EU Blue Deal», «Connecting Europe Facility» та «Ukraine Facility».

Особливу увагу приділено створенню Національної програми модернізації портів до 2035 року з фокусом на концепцію «green ports», що передбачає енергоефективні, цифровізовані та екологічно стійкі термінали, здатні забезпечити високі стандарти логістики та морського промислу.

Очікувані результати реалізації цієї політики включають повне відновлення функціонування портової інфраструктури, створення нових робочих місць у прибережних регіонах, підвищення експортного потенціалу української рибопродукції та укріплення позицій України як логістичного та рибного центру Чорноморського регіону, що відкриває нові перспективи для дистанційного океанічного промислу та інтеграції країни у глобальні ринки морепродуктів.