Необхідність розробки Закону України “Про Національну програму відновлення океанічного рибопромислового флоту”

Громадська рада при Держрибагентстві

 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ
ДЕРЖАВНОЇ МОРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ РОЗРОБКИ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ВІДНОВЛЕННЯ
ОКЕАНІЧНОГО РИБОПРОМИСЛОВОГО ФЛОТУ»

 Концептуальні засади
державної морської політики у сфері рибного господарства та теоретичне обгрунтування необхідності розробки Закону України
“Про Національну програму відновлення океанічного рибопромислового флоту”

 Преамбула

Виходячи з положень Конституції України, відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року, керуючись принципами сталого розвитку та цілями Декларації ООН «Порядок денний на XXI століття», а також з урахуванням Стратегії ООН щодо відповідального рибальства (1984 р.), цей Закон визначатиме основні засади, напрями та механізми реалізації державної політики у сфері відновлення та розвитку океанічного рибопромислового флоту України.

Реалідація цього Закону забезпечить продовольчу безпеку та незалежність держави в секторі рибопродукції, посилить роль України як морської держави, зміцнить її присутність у Світовому океані, відновить промисловий і науково-дослідний потенціал в галузі рибного господарства, суднобудування та морської логістики.

Національна програма повинна створити ефективну систему управління морськими біоресурсами, розвивати інноваційні технології промислу, глибоку переробку, аквакультуру, морську інфраструктуру та кадровий потенціал для відродження океанічного флоту України.

Відновлення океанічного рибопромислового флоту розглядається як стратегічне зміцнення продовольчої, економічної та екологічної безпеки держави, інтеграції до європейського та світового рибного ринку, формування нової морської ідентичності нації.

Закон утвердить бачення України як сучасної, інноваційної та конкурентоспроможної морської держави, здатної реалізувати свій потенціал у Світовому океані на засадах міжнародного партнерства, сталого розвитку та відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Обгрунтування необхідності відновлення океанічного рибопромислового флоту України

 Розвиток океанічного промислу України до 2000 року

Формування українського океанічного рибопромислового флоту має глибокі історичні корені, пов’язані з розвитком морської економіки Азово-Чорноморського басейну та інтеграцією України у світову систему промислового рибальства другої половини XX століття.

Починаючи з 1950-х років, Україна, тоді у складі колишнього СРСР, стала одним із ключових центрів розвитку океанічного промислу, який здійснювався з портів Одеси, Севастополя, Керчі, Маріуполя, Херсона та Ізмаїла. Саме тут були створені потужні океанічні рибопромислові об’єднання:

– Чорноморське та Азовське морські пароплавства,

– Океанічні рибопромислові об’єднання “Атлантика”, “Південрибпром”, “Севастопольтралфлот”, “Одесарибпром”, “Керчрибпром”, які забезпечували промисел у всіх районах Світового океану.

У 1970-1980-х роках українські рибопромисловий флот складав 35% океанічного флоту всього СРСР, а українські суднобудівні заводи Миколаїва: “Океан”, “Чорноморський суднобудівний завод”, “61-Коммунара” будували десятки середніх і великих рибопромислових траулерів, рефрижераторів, баз-переробників і транспортних суден.

Вітчизняні науково-дослідні інститути, зокрема Український науково-дослідний інститут рибного господарства та океанографії (УкрНДІРО), здійснювали комплексні дослідження океанічних біоресурсів і екосистем.

Продукція українських риболовецьких компаній (850 тис. тонн щорічно) постачалася на внутрішній ринок і до інших країн світу, забезпечуючи стратегічну продовольчу безпеку держави. Середнє річне споживання рибопродукції населенням України тільки за рахунок океанічного промислу складало 20,2 кг/рік при мінімальній медицинській нормі, затвердженою за часів СРСР – 23,7 кг/рік (найточніша науково-обгрунтована норма споживання, на яку орієнтуються розвинені країни ЄС і всього світу).

Однак у 1990-х роках внаслідок трансформації, розриву коопераційних зв’язків, відсутності національної морської політики та недосконалості правового поля, більшість суден опинилася під іноземними прапорами або була продана за безцінь. До 2000 року океанічний промисел України фактично припинив існування як системна галузь, а кадровий, науково-технічний та виробничий потенціал флоту зазнав глибокої деградації.

Разом із тим, історичний досвід українських океанічних рибалок, суднобудівників і науковців залишається унікальною основою для відродження сучасного флоту, що може стати частиною європейської “блакитної економіки” та інструментом реалізації морської політики України у XXI столітті.

Відродження океанічного рибопромислового флоту України є ключовим елементом національної стратегії відновлення економіки, продовольчої безпеки, морського потенціалу та міжнародного авторитету держави. Після завершення збройної агресії Російської Федерації Україна має реалізувати право, закріплене в Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (1982 р.), – бути морською державою, що здійснює справедливу участь у використанні біоресурсів Світового океану.

Розвиток океанічного промислу узгоджується з міжнародними стратегічними документами:

– Стратегією управління й розвитку рибальства ФАО (1984 р.);

– Кодексом належної практики відповідального рибальства (ФАО, 1995 р.);

– Цілями сталого розвитку ООН:

SDG 14 – “Життя під водою” (охорона океанів і сталий промисел),

SDG 2 – “Подолання голоду” (продовольча безпека),

SDG 9 – “Інновації та інфраструктура”,

SDG 13 – “Боротьба зі зміною клімату”.

Міжнародно-правові засади та стратегічні орієнтири:

– Відповідно до Стратегії ФАО, держави мають суверенне право визначати власну політику щодо використання морських ресурсів, виходячи з національних інтересів.

– Україна, як держава з історичною присутністю в Світовому океані, має законне і моральне право повернутись до системи глобального промислу.

– Державна політика у сфері рибальства повинна бути складовою економічної, соціальної та продовольчої безпеки.

Глобальні тенденції розвитку рибного господарства:

– Світовий вилов риби стабілізувався на рівні 90 ± 3 млн. тонн на рік, водночас аквакультура перевищила 42 млн. тонн.

– Основні виробники – країни Південно-Східної Азії (близько 89% світового обсягу).

– Європейський Союз – лише 2,5%, що вказує на обмеження потенціалу Європи через екологічні вимоги.

– Аквакультура не може повністю замінити океанічний промисел, оскільки залежить від рибного борошна, яке виробляється саме завдяки океанічному рибальству.

Державна участь як ключовий чинник ефективності.:

– У розвинених країнах (США, Японія, Норвегія) держава фінансує суднобудування, модернізацію флоту, дослідження океанів і систему страхування ризиків.

– Державна політика України повинна передбачати створення Національної програми відновлення океанічного рибопромислового флоту (2026–2035 рр.), із подальшим розвитком до 2050 р.

– Національне значення для України. Відновлення флоту забезпечить:

продовольчу безпеку;

розвиток суднобудування, логістики, портової інфраструктури;

створення тисяч робочих місць;

зростання валютних надходжень;

підвищення міжнародного статусу України як морської держави.

Реалізація програми сприятиме відновленню морської науки, експедицій та системи морської освіти.

6. Глобальний контекст і стратегічні передумови:

– Світові запаси промислових видів риб скоротилися на 25-35%.

– Доступ до біоресурсів океану стає об’єктом геополітичної конкуренції.

– Україна має відновити свій статус учасника міжнародних організацій і відновити чвоє законне право на океанічні квоти.

7. Науково-економічне підґрунтя продовольчої безпеки:

– Науково обґрунтована норма споживання риби – 23,7 кг/особу на рік.

– Для населення України (близько 37 млн) необхідний річний обсяг рибопродукції – 850-900 тис. тонн.

– Внутрішній промисел та аквакультура можуть забезпечити не більше 15%, тому океанічний промисел є стратегічною необхідністю.

8. Макроекономічний ефект відновлення флоту.

                                                           Таблиця 1

Показник	2030 рік	2040 рік	2050 рік
Обсяг океанічного вилову, тис. тонн	150	400	800
Кількість робочих місць (прямо/опосередковано), тис. осіб	12 / 45	25 / 80	40 / 120
Частка у ВВП України, %	0,35	0,8	1,5
Експорт рибопродукції, млн USD	300	850	1600
Відновлені суднобудівні потужності (верфі)	2	4	6

9. Військово-морський та безпековий аспект.

– Рибопромисловий флот може виконувати подвійну функцію  – господарську та оборонно-технологічну.

– Сучасні судна повинні бути обладнані системами супутникового моніторингу, збору океанографічних і кліматичних даних.

– Це сприятиме створенню технологічної морської контррозвідки України (AI Counterintelligence Marine Unit).

10. Екологічна та міжнародна відповідальність.

– Промисел має здійснюватися відповідно до принципів Sustainable Fisheries (ФАО).

– Передбачено створення Національного центру моніторингу океанічного рибальства України, який забезпечить:

 супутниковий контроль (VMS);

 облік та звітність вилову;

 боротьбу з ННН-рибальством;

 міжнародну наукову співпрацю.

Концептуальні висновки:

1. Відновлення флоту – ключ до продовольчої безпеки.
2. Це стратегічне завдання держави, що інтегрується в післявоєнну програму економічного відновлення.
3. Океанічний флот – символ міжнародної присутності України.
4. Суднобудування створює ефект мультиплікації в промисловості, енергетиці, освіті.
5. Необхідно ухвалити Закон України “Про національну програму відновлення рибопромислового флоту до 2035 року”.

Заключне положення.

Відновлення українського океанічного флоту – це більше, ніж промислова програма.

Це – втілення державної волі, символ повернення України до океану, її здатності не лише відбудовуватися, а створювати нову якість життя, нову морську культуру, нову присутність у світі.

Ми – нація моря. яка повертається до океану не як прохач, а як рівноправний учасник світового розвитку.

Україна знову підніме свій прапор над океанськими просторами – як вільна, сильна, мирна й відповідальна морська держава XXI століття.

Втрата океанічного рибопромислового флоту України

 та її наслідки

Після здобуття Україною незалежності відбувся розпад єдиної системи океанічного рибопромислового комплексу, що спричинив фактичну втрату державою власного океанічного флоту – одного з найпотужніших у межах колишнього СРСР.

До 1991 року українські рибопромислові об’єднання – «Атлантика» (Одеса, Калінінград), «Південрибпром», «Севастопольрибпром», а також Чорноморське морське пароплавство – експлуатували понад 240 одиниць океанічного флоту: великі морозильні траулери, плавзаводи, транспортно-переробні судна та базові комплекси.

Українські промислові експедиції здійснювали вилов у понад 40 акваторіях Світового океану, забезпечуючи 0,85–1,2 млн тонн рибної продукції на рік.

Причини занепаду. У 1990–2000-х роках більшість суден було розпродано, списано або переоформлено під “ручними прапорами” Белізу, Панами, Сент-Вінсента, Ліберії та інших юрисдикцій. Україна втратила:

– контроль над міжнародними промисловими квотами;

– систему океанічної логістики та фінансування суднобудування;

– механізми державного управління морським промислом.

Відсутність довгострокової морської політики, розрив виробничих і технологічних ланцюгів, ліквідація профільних наукових установ та старіння флоту призвели до повного згортання океанічного промислу до початку 2000-х років.

Економічні наслідки:

1. Зниженнявалового потенціалу галузі. До 1991 року океанічний промисел забезпечував до 70% валютних надходжень рибної промисловості. Сьогодні експорт практично відсутній, а внутрішній вилов покриває лише 7% національного попиту.
2. Руйнування суміжних секторів. Зупинення океанічного промислу спричинило занепад суднобудівної та судноремонтної інфраструктури Миколаєва, Херсона, Одеси, Керчі та Севастополя. Втрачено понад 60 тис. робочих місць, а також державні замовлення на судна, техніку та обладнання.
3. Втрата внутрішнього ринку. Україна, яка колись експортувала рибну продукцію у понад 30 країн, нині імпортує 93% риби – переважно з Норвегії, Ісландії, Китаю та В’єтнаму. Це створює цінову нестабільність і валютні втрати понад 1,2 млрд дол. США щороку.
4. Зниженняпродовольчої безпеки. Науково обґрунтована норма споживання риби становить 23,7 кг/рік на особу, тоді як фактичне споживання в Україні –  лише 8 кг/рік, з яких 93% потреби покриваэться за рахунок експорту, що свідчить про системний білковий дефіцит і практично повна залежність від імпорта рибопродукції.
5. Втрати валютних резервів і податкових надходжень. У радянський період валютні надходження від океанічного промислу становили понад 500 млн дол. США щорічно (в цінах кінця ще 1990-х років).Нині сектор формує негативне сальдо торговельного балансу.
6. Занепаднаукового потенціалу. Ліквідовано спеціалізовані океанографічні експедиції, припинено участь у міжнародних програмах моніторингу океанів, втрачено наукові школи з технологій глибоководного промислу.

Соціальні та стратегічні наслідки. Втрачений флот став не лише економічною катастрофою, а й стратегічною поразкою морської державності. Україна, яка мала власні промислові бази у Західній Африці, Південній Америці та Північній Атлантиці, втратила морську присутність у Світовому океані, але втратила усі можливі позиції у міжнародних рибогосподарських організаціях.

Це позбавило країну впливу на розподіл океанічних біоресурсів, ослабило продовольчий суверенітет та геоекономічну суб’єктність у світовій системі “блакитної економіки”.

Наслідки втрати океанічного рибопромислового флоту України

                                                              Таблиця 2

Сфера впливу	Показник / фактор	Стан до 1991 року	Стан після 2000 року (нині)	Основні наслідки
Економічна	Обсяг океанічного вилову	0,85–1,2 млн тонн/рік	< 20 тис. тонн/рік	Зникнення флоту (експорту
)	Валютні надходження	≈ 500 млн дол. США/рік	0 дол. США	Втрата валютних резервів
	Експорт рибної продукції	> 30 країн	Відсутній	Згортання зовнішніх ринків
	Імпортна залежність	< 10%	≈ 93%	Імпортозалежність, нестабільність цін
	Податкові надходження	Високі, стабільні	Мінімальні	Втрата бюджетоутворюючої галузі
Промислова інфраструк- тура	Кількість суден	> 240	0	Знищення флоту
	Суднобудівні підприємства	6 основних заводів	Зупинені / перепрофільовані	Руйнування інфраструктури
	Суднове обладнання	100% виробництво в Україні	< 10%	Втрата машинобудівних компетенцій
Соціальна	Робочі місця	≈ 100 тис.	< 5 тис.	Безробіття у прибережних регіонах
	Морська освіта	Розвинута система	Частково збережена	Втрата морських професій
	Споживання риби	22–24 кг/рік	8 кг/рік	Білковий дефіцит населення
Науково-технологічна	Океанографічні дослідження	5 державних експедицій	Припинено	Втрата моніторингу океанів
	Глибоководний промисел	Активні програми	Відсутні	Втрата наукової школи
	Інновації у промислі	Власні розробки	Імпортозалежність	Технологічна деградація
Стратегічна	Морська присутність	40 акваторій	Відсутня	Втрата геополітичного впливу
	Участь у квотах	Повноправний учасник	Номінальний статус	Втрата доступу до біоресурсів
	Морський суверенітет	Реальний вплив	Обмежений	Ослаблення державних позицій

Аналітичні висновки:

1. Втрачено100% економічного потенціалу галузі та понад 100 тис. робочих місць у суміжних секторах.
2. Дефіцитторговельного балансу у секторі рибної продукції перевищує 1,2 млрд дол. СШАщороку.
3. Руйнуваннясуднобудівної, ремонтної та переробної інфраструктури знищило ядро морської промисловості південних регіонів.
4. Науково-дослідна база втратила міжнародну участь і зникла.
5. Зниження споживання риби у 2,5-3 рази створило системну продовольчу вразливість.
6. Втратафлоту означає зникнення морської присутності України у світових продовольчих і транспортних системах, що безпосередньо впливає на національну безпеку, економічний суверенітет та геополітичну стійкість держави.

Підсумкові положення:

– Втрата океанічного флоту є однією з наймасштабніших економічних втрат пострадянського періоду, що мала комплексні наслідки – від економічних до стратегічних.

– Відновлення океанічного рибопромислового потенціалу – ключова передумова для формування “блакитної економіки” України.

– Це завдання не лише галузевої, а національної політики, пов’язане із продовольчою незалежністю, морським суверенітетом і глобальною конкурентоспроможністю держави.

Геополітичний та безпековий вимір

Втрачений флот – це не лише економічна, а й стратегічна втрата присутності України у Світовому океані. Раніше Україна брала участь у різних міжнародних організаціях зі сталого управління біоресурсами (дивись наступний розділ). Зараз Україна позбавлена права голосу у питаннях розподілу світових рибопромислових квот.

Відсутність власного океанічного промислу обмежує морську економічну зону впливу України, зменшує геополітичну вагу держави у системі світової морської політики та створює ризики залежності від зовнішніх постачальників продовольства.

Соціальні наслідки:

– Безробіття у приморських регіонах, скорочення рибопереробних підприємств, деградація портових міст.

– Міграція кваліфікованих кадрів – частина морських спеціалістів вимушено працює у закордонних флотах.

– Зниження престижу морських професій, відсутність молоді у рибній освіті.

– Погіршення соціально-економічного стану прибережних громад, які втратили основне джерело доходів.

Висновки:

1. Втрата рибопромислового флоту є однією з наймасштабніших економічних втрат України у післярадянський період.
2. Вона спричинила структурний занепад галузі, залежність від імпорту, втрату робочих місць, зниження продовольчої безпеки та послаблення морського потенціалу держави.
3. Відновлення рибопромислового флоту має стати стратегічним завданням державної політики, пов’язаним із розвитком суднобудування, рибопереробки, аквакультури, а також поверненням України до статусу морської держави з власним океанічним флотом.

 Міжнародна участь України у системі сталого управління морськими біоресурсами

Україна є морською державою, яка має історичні традиції океанічного рибальства та вагомий науковий потенціал у галузі управління морськими біоресурсами. У період 1970-2000 роки Україна, як правонаступниця СРСР і самостійний учасник міжнародних відносин, входила до більшості ключових міжурядових організацій, що визначали глобальні правила промислу, збереження та відновлення біоресурсів Світового океану.

Внаслідок втрати океанічного рибопромислового флоту та занепаду морської інфраструктури після 1991 року участь України в цих структурах значно скоротилася, що зумовило втрату міжнародних квот, зменшення наукової присутності та обмеження права голосу у питаннях світового управління морськими екосистемами. Однак з урахуванням сучасних викликів – відновлення продовольчої безпеки, зміцнення міжнародного іміджу та розбудови “блакитної економіки” – відновлення активної присутності України у цих організаціях є стратегічним завданням державної морської політики.

Глобальні інституції системи управління морськими біоресурсами. Україна є державою-членом Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), у рамках якої бере участь у роботі Комітету з рибальства (COFI).

FAO формує основні міжнародні стандарти сталого рибальства, розробляє Кодекс відповідального рибальства (FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, 1995), а також координує програми Blue Transformation і Global Record of Fishing Vessels, до яких Україна має намір долучитись повною мірою після відновлення океанічного флоту.

Участь у COFI дозволяє Україні впливати на формування глобальної політики у сфері аквакультури, протидії ННН-промислу (незаконному, непідзвітному, нерегульованому) та інтеграції цифрових систем моніторингу промислу.

Регіональні рибогосподарські організації (RFMOs). Україна історично була членом або спостерігачем низки регіональних рибогосподарських організацій, які регулюють використання біоресурсів у ключових промислових районах Світового океану.

Серед них:

– НАФО (Northwest Atlantic Fisheries Organization) – координує промисел у Північно-Західній Атлантиці; Україна мала квоти на тріску, камбалу, кальмара та креветок;

– ІКАТ (ICCAT – International Commission for the Conservation of Atlantic Tunas) – управління запасами тунців, меч-риби та океанічних пелагічних видів;

– ККАМЛАР (CCAMLR – Commission for the Conservation of Antarctic Marine Living Resources) – Україна є членом з 1994 року, брала участь у промислі антарктичного криля й наукових дослідженнях біорізноманіття Південного океану;

– ГФКМ (GFCM – General Fisheries Commission for the Mediterranean) – регулює рибальство у Середземному та Чорному морях; Україна є активним членом із 2003 року;

– НЕАФК (NEAFC – North-East Atlantic Fisheries Commission) – Україна мала статус спостерігача;

– CECAF (Fishery Committee for the Eastern Central Atlantic) – орган FAO для координації промислу біля берегів Західної Африки, де українські судна працювали у 1980-1990-х роках.

Поновлення повноправної участі України у цих організаціях відкриє доступ до системи міжнародних квот, програм технічної допомоги, а також дасть змогу впровадити національну електронну систему обліку вилову відповідно до вимог FAO та ЄС.

Європейські та регіональні морські платформи. Україна бере участь у реалізації Бухарестської конвенції 1992 року та діяльності Комісії із захисту Чорного моря від забруднення (BlackSea Commission), яка має окрему секцію з управління морськими біоресурсами.

У межах Програми “BlackSea4Fish” (спільна ініціатива GFCM і ЄС) українські науковці залучені до спільних досліджень запасів осетрових, анчоуса, тюльки та ставриди.

Крім того, Україна є стороною міжнародної угоди ACCOBAMS (Agreement on the Conservation of Cetaceans), спрямованої на охорону морських ссавців та зменшення прилову, що відповідає принципам екосистемного підходу до рибальства.

Науково-аналітичні структури. Українські наукові установи співпрацюють із ICES (International Council for the Exploration of the Sea) та EIFAAC (European Inland Fisheries and Aquaculture Advisory Commission) у межах програм збору даних, біоіндикації запасів і сталого розвитку аквакультури. Таке співробітництво створює наукову базу для формування національної системи управління рибними ресурсами, що відповідає стандартам ЄС і вимогам майбутньої інтеграції до Спільної рибної політики Європейського Союзу (CFP).

Перспективи відновлення міжнародного членства. Відновлення океанічного рибопромислового флоту України потребує реінтеграції в глобальні структури управління морськими біоресурсами, оскільки це забезпечує:

– міжнародне визнання прав України на промисел у відкритому морі;

– відновлення доступу до квот у світових океанічних районах;

– залучення до системи наукових досліджень FAO та CCAMLR;

– інтеграцію в програми спостереження за промислом, цифрового моніторингу суден (VMS, AIS, eLogbook);

– підвищення інвестиційної привабливості морського сектору через участь у програмах Blue Economy ЄС.

 Висновок:

Таким чином, міжнародна участь України у системі сталого управління морськими біоресурсами є одним із ключових компонентів відновлення її статусу відповідальної морської держави та необхідною передумовою реалізації Національної програми відновлення океанічного рибопромислового флоту (2026–2035 рр.).

Післявоєнна відбудова і потреба у відновленні

морської присутності

Повномасштабна війна рф проти України спричинила масштабні руйнування економіки, інфраструктури та логістичних ланцюгів держави. Особливо постраждала морська галузь, яка зазнала втрати значної частини портових потужностей, суднобудівних і рибопереробних підприємств, а також пов’язаних із ними кластерів морського бізнесу.

Разом із тим, у процесі післявоєнного відновлення країни саме морська присутність України у Чорному та Азовському морях, а також у відкритих районах Світового океану – має стати ключовим фактором відновлення її економічного, геополітичного й продовольчого суверенітету.

Післявоєнна економіка України потребує формування нової моделі сталого морського розвитку, заснованої на принципах “blue economy” – «блакитної економіки», де раціональне використання морських біоресурсів поєднується з охороною екосистем і створенням високотехнологічних робочих місць.

Відновлення океанічного рибопромислового флоту має розглядатися як невід’ємна складова цієї стратегії, адже воно забезпечує:

– зміцнення продовольчої безпеки держави за рахунок власного вилову морепродуктів та зменшення імпортозалежності;

– створення доданої вартості у секторі глибокої переробки риби та розвитку логістики морепродуктів;

– розвиток суднобудування, судноремонту, машинобудування та портової інфраструктури, що сприятиме мультиплікативному ефекту у відновленні промисловості;

– повернення України до системи міжнародного розподілу океанічних біоресурсів, що зміцнить її позиції у глобальній політиці;

– створення робочих місць для моряків, інженерів, технологів, що стане стимулом для відродження національної морської школи.

Висновки:

Відновлення морської присутності України після війни – це не лише економічна необхідність, а й елемент національної безпеки.

Морська інфраструктура, рибопромисловий та транспортний флот, науково-дослідні експедиції – усе це утворює систему стратегічної морської потуги, без якої неможливо гарантувати стале відновлення держави.

Таким чином, реалізація Національної програми відновлення океанічного рибопромислового флоту покликана забезпечити відновлення морського потенціалу України як прибережної держави європейського масштабу, інтегрованої у міжнародну систему управління океанічними ресурсами, торгівлі та морських комунікацій.

Відповідність міжнародним актам

Розроблення та реалізація “Національної програми відновлення океанічного рибопромислового флоту України” відповідає основним принципам і нормам міжнародного морського права та глобальних актів у сфері сталого управління морськими біоресурсами.

Конвенція ООН з морського права (1982 р.). Україна, як учасниця Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), зобов’язана забезпечувати раціональне використання, охорону та збереженняводних біоресурсів моря, а також справедливу участь у промислі в районах за межами національної юрисдикції.

Програма відновлення океанічного рибопромислового флоту повністю узгоджується з положеннями статей 61-73 Конвенції, які визначають:

– необхідність збереження біологічного різноманіття морських екосистем;

– обов’язок держави забезпечувати науково обгрунтоване регулювання промислу;

– право прибережних держав на розвиток власного промислового флоту для освоєння морських біоресурсів у межах своєї виключної економічної зони (ВЕЗ);

– обов’язок співпрацювати на міжнародному рівні для сталого управління океанічними ресурсами.

Реалізація Програми сприятиме зміцненню суверенітету України у Чорноморсько-Азовському басейні та поверненню її до активної участі в міжнародних промислових районах відкритого моря, що відповідає стратегії UNCLOS щодо розширення участі прибережних держав у світовому промислі.

Кодекс відповідального рибальства ФАО (1995 р.). Програма базується на принципах відповідального рибальства, закріплених у Кодексі ФАО, зокрема:

– запобігання перевилову та надмірному антропогенному тиску на морські біоресурси;

– забезпечення простежуваності походження рибопродукції, контролю ланцюга «від вилову до споживача»;

– розвиток науково-інформаційних систем моніторингу, контролю та спостереження (MCS);

– впровадження екологічно дружніх технологій промислу;

– підвищення соціальної відповідальності та безпеки праці моряків і рибалок;

– розвиток міжнародного партнерства у сфері дослідження океану та управління промислом.

Відновлення українського океанічного флоту здійснюватиметься із застосуванням сучасних стандартів ФАО, що забезпечить не лише конкурентоспроможність продукції, але й відповідність європейським та міжнародним сертифікаційним вимогам (MSC, ISO 22000, BRC, IUU Regulation).

Цілі сталого розвитку ООН (Agenda 2030). Національна програма відповідає глобальним Цілям сталого розвитку (SDG), затвердженим Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 70/1 від 25 вересня 2015 року, зокрема:

– SDG 2 – Подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки: розвиток промислового рибальства та аквакультури забезпечує сталі джерела білкової продукції;

– SDG 9 – Індустріалізація, інновації та інфраструктура: відновлення флоту стимулює розвиток суднобудування, морської логістики, портової та переробної інфраструктури;

– SDG 13 – Боротьба зі зміною клімату: модернізація промислових суден сприятиме зниженню викидів CO₂ та впровадженню енергоефективних технологій;

– SDG 14 – Збереження морських екосистем: забезпечується раціональне використання морських ресурсів, відновлення запасів риби та протидія незаконному, незареєстрованому та нерегульованому промислу (IUU fishing).

Системна інтеграція з міжнародними угодами та організаціями. Україна бере або може відновити участь у низці міжнародних організацій сталого управління біоресурсами:
    НАФО (NAFO) – Організація з рибальства у північно-західній частині Атлантики;
    ІКАТ (ICCAT) – Міжнародна комісія з охорони атлантичного тунця;
    ККАМЛАР (CCAMLR) – Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики;
    ГЕНФІШ (GFCM/FAO) – Генеральна комісія з рибальства для Середземного моря;
    NEAFC – Північно-Східна Атлантична рибопромислова комісія;
    WECAFC (FAO) – Регіональна комісія з рибальства у Західній Центральній Атлантиці.

Активізація членства України у цих організаціях забезпечить повернення до системи міжнародних квот, отримання наукових даних, участь у програмних грантах FAO і зміцнить економічну присутність держави у Світовому океані.

Таким чином, реалізація Національної програми відновлення океанічного рибопромислового флоту України є логічним кроком інтеграції у світову систему сталого морського розвитку, відповідає зобов’язанням України за міжнародними договорами та сприяє формуванню іміджу України як відповідальної морської держави XXI століття.

Промислова морська інфраструктура України: стан і перспективи відновлення (2025–2035 рр.)

Загальна характеристика. Морська інфраструктура України є системоутворюючим елементом економічної та продовольчої безпеки держави. До 2014 року вона охоплювала розгалужену мережу морських портів, суднобудівних і судноремонтних підприємств, рибопереробних заводів, логістичних терміналів і науково-дослідних центрів.

Внаслідок військової агресії рф, окупації частини південних територій та блокування морських шляхів Україна зазнала значних втрат морського промислового потенціалу, однак зберегла ключові компетенції, виробничі майданчики і висококваліфіковані кадри.

Післявоєнний період відкриває вікно можливостей для створення нової генерації “блакитної економіки”, заснованої на сучасних технологіях суднобудування, цифрових логістичних платформах, інтегрованих портових зонах і стійкому рибопереробному комплексі.

Морські порти: відновлення та модернізація. До повномасштабного вторгнення функціонувало 18 морських портів, серед яких провідну роль у рибопромисловому секторі відігравали Одеса, Чорноморськ, Ізмаїл, Маріуполь, Бердянськ, Севастополь і Керч.

Наразі повноцінно працюють лише порти Дунаю (Ізмаїл, Рені, Усть-Дунайськ), що стали центрами рибної логістики і транзиту.

У межах Національної програми 2026-2035 рр. передбачатиметься:

– відновлення портової інфраструктури Чорного та Азовського морів після деокупації;

– модернізація рибопортів Одеси та Чорноморська як базових логістичних хабів для океанічного флоту;

– створення “Національного морського рибного терміналу” в Ізмаїлі, орієнтованого на зберігання, заморожування, контейнеризацію і експорт рибної продукції;

– впровадження “Green Port Initiative” – екологічні стандарти, енергоощадність, автоматизація вантажних операцій;

– цифровізація управління портами (Smart Port Ukraine) із використанням єдиної інформаційної системи контролю вантажів та сертифікації.

Суднобудування і судноремонт. Україна історично мала потужні суднобудівні центри – Миколаїв, Херсон, Київ, Одеса. У структурі колишнього океанічного флоту налічувалося понад 240 рибопромислових суден, побудованих на українських верфях. Сьогодні галузь перебуває у стані деградації, але зберігає кадровий, інженернерний та проєктно-конструкторськіий потенціал.

Для періоду 2026–2035 рр. повинні бути прийняті такі напрями розвитку:

– відновлення роботи Миколаївського та Херсонського суднобудівних заводів після розмінування і реконструкції;

– створення державної програми “Blue Shipbuilding Ukraine” – будівництво малотоннажних промислових суден (500–1500 т) для промислу в Атлантиці, Індійському та Південному океанах (особливо у територіальних водах іноземних держав);

– модернізація риболовецьких траулерів радянської конструкції на базі вітчизняних верфей;

– інтеграція в європейські виробничі ланцюги (співпраця з Damen, Meyer Werft, Navantia, Baltic Workboats);

– розроблення національного стандарту “Smart Fleet 2030”, який передбачає впровадження штучного інтелекту, супутникового моніторингу та цифрових систем управління промислом.

Рибопереробна індустрія. До 2013 року в Україні діяло понад 70 підприємств рибопереробки, зокрема в Одесі, Києві, Херсоні, Миколаєві, Маріуполі, Бердянську, Ізмаїлі. Сьогодні близько 80% потужностей зруйновано або законсервовано, решта працює з імпортною сировиною, переважно з Норвегії, Ісландії та Естонії.

Ключові завдання Програми:

– створення мережі сучасних рибопереробних кластерів у припортових містах (Одеса, Ізмаїл, Чорноморськ, Очаків);

– впровадження стандартів якості ЄС (HACCP, ISO 22000, BRC) для виходу на ринки ЄС та Азії;

– розвиток глибокої переробки – філе, делікатеси, рибне борошно, жири, біоактивні речовини, сублімація;

– цифровий контроль безпеки продукції через систему “FishTrace Ukraine”;

– створення Українського центру стандартизації та сертифікації рибопродукції (UkrFishCert) у співпраці з ЄС та ФАО.

Морська логістика та “блакитні коридори”. Після руйнування транспортної інфраструктури у 2022-2023 рр. головним завданням стоїть відновлення морської логістики як інструменту економічної реінтеграції.

Програма передбачатиме:

– розвиток Дунайського транспортно-логістичного вузла як головного “морського вікна” України до відновлення роботи чорноморських портів;

– будівництво холодильних терміналів і контейнерних складів у портах Ізмаїл, Рені, Одеса;

– інтеграцію з TEN-T і TRACECA, створення маршрутів доставки рибопродукції до країн ЄС;

– створення Національної платформи “SeaFood Logistics Ukraine” – єдиної системи планування, моніторингу і сертифікації перевезень;

– розвиток інтермодальних перевезень (море–залізниця–авто) для забезпечення безперервного ланцюга поставок “від судна до споживача”.

Перспективи 2026-2035 рр. До 2035 року очікується:

– відновлення функціонування морських портів Чорного та Азовського морів;

– будівництво не менше 30 потужних промислових океанічних риболовецьких суден нового покоління;

– створення 4 портово-рибних кластерів (Одеса, Чорноморськ, Ізмаїл, Очаків);

– збільшення частки української сировини у переробці до 60%;

– зниження транспортних витрат на 25% завдяки цифровій логістиці;

– зростання експортного потенціалу рибної продукції до $1,5 млрд/рік.

Висновки:

Промислова морська інфраструктура України, попри втрати, залишається стратегічним ресурсом національного відродження. Її модернізація в рамках Програми 2026–2035 рр. дозволить:

– створити повний цикл “від промислу до експорту”;

– забезпечити вихід українських рибних продуктів на світові ринки;

– інтегрувати Україну у європейську систему “Blue Economy”;

– зміцнити морську присутність, економічну безпеку та міжнародний імідж держави.

Програма як стратегічний компонент продовольчої, морської та національної безпеки

Національна програма відновлення океанічного рибопромислового флоту України повинна розглядатися як один із ключових інструментів зміцнення продовольчої, морської та національної безпеки держави. Її реалізація повинна бути спрямована не лише на економічне відродження галузі рибного господарства, але й на формування комплексної системи морської присутності України у світовому океані – як важливого елемента геоекономічної стабільності та державного суверенітету.

1. Продовольча безпека і незалежність в секторі рибопродукції. Відновлення океанічного промислу дозволить Україні забезпечити сталий доступ до власних джерел високобілкової продукції, зменшити імпортозалежність та сформувати резерви стратегічних харчових ресурсів. Морські біоресурси, особливо продукти переробки океанічного походження, є критично важливими для формування збалансованої структури національного споживчого ринку.

Розвиток власного рибопромислового флоту та інфраструктури створить передумови для підвищення рівня харчової безпеки держави відповідно до міжнародних стандартів ФАО та Цілей сталого розвитку ООН (SDG 2 – “Подолання голоду”).

2. Морська безпека. Україна, маючи значний морський потенціал і стратегічний вихід до Чорного та Азовського морів, повинна забезпечити відновлення власної присутності у Світовому океані. Формування сучасного рибопромислового флоту є частиною ширшої системи морської політики, що охоплює безпеку морських комунікацій, захист ресурсів у виключній економічній зоні, моніторинг біоресурсів та екологічну стабільність акваторій.

Програма інтегрується з концепцією Національної морської доктрини України, спрямованої на посилення ролі держави як морської нації, здатної самостійно контролювати і використовувати свої морські ресурси відповідно до принципів Конвенції ООН з морського права (1982 р.).

3. Національна безпека та економічний суверенітет. Морська присутність є невід’ємною складовою національної безпеки. Втрата контролю над морськими ресурсами, суднобудівною галуззю та портовою інфраструктурою у попередні десятиліття призвела до суттєвих економічних і стратегічних ризиків. Відродження флоту та морської промисловості зміцнить економічний суверенітет, розширить можливості для міжнародного партнерства, збільшить валютні надходження та сприятиме інтеграції України до глобальної “блакитної економіки”. Програма стане частиною системи післявоєнної відбудови, спрямованої на створення високотехнологічної, екологічно збалансованої та обороноздатної морської держави.

Завдяки цим заходам Україна поверне свій статус активного учасника міжнародної системи морського господарства, формуючи нову модель взаємодії науки, держави та бізнесу у сфері океанічних ресурсів.

Мета Програми

Створення до 2050 року сучасного, високотехнологічного та екологічно збалансованого океанічного рибопромислового флоту України, здатного забезпечити:

– повну продовольчу незалежність держави у сфері морських біоресурсів;

– реінтеграцію України у глобальну систему промислу, переробки та торгівлі морепродуктами;

– відновлення морського суверенітету та формування сталого потенціалу «блакитної економіки»;

– інноваційне лідерство у сфері океанічних технологій, суднобудування, цифрового моніторингу та охорони біоресурсів.

Програма повинна бути спрямована на відродження морської державності України через синергію промислового, наукового, екологічного та безпекового потенціалів, забезпечуючи системну присутність України у Світовому океані як рівноправного та відповідального учасника міжнародної морської спільноти.

Базові принципи Програми

1. Принцип морського суверенітету. Відновлення та захист національної присутності у Світовому океані як складової територіальної, економічної та продовольчої безпеки держави.
2. Принцип “блакитної економіки”. Гармонійне поєднання економічної вигоди, екологічної збалансованості та соціальної відповідальності у використанні морських біоресурсів.
3. Принцип технологічної інноваційності.Побудова флоту нового покоління на базі цифрових, енергоефективних і безпечних технологій промислу, суднобудування та переробки.
4. Принцип екологічної сталості.Неухильне дотримання міжнародних стандартів збереження морських екосистем, біорізноманіття та раціонального використання океанічних ресурсів.
5. Принцип інтеграції у світову морську економіку.Активна участь України у міжнародних рибогосподарських організаціях, торговельних союзах та наукових програмах, забезпечення конкурентоспроможності на глобальному ринку морепродуктів.
6. Принцип відродження промислово-наукового комплексу.Відновлення національної суднобудівної бази, морських академій, дослідницьких інститутів та конструкторських центрів як основи технологічної самостійності.
7. Принцип продовольчої безпеки.Створення стабільної системи постачання високобілкової рибної продукції на внутрішній ринок і формування стратегічних резервів морських ресурсів.
8. Принцип партнерства та відкритості.Формування сучасної моделі державно-приватного партнерства, залучення міжнародних інвесторів, фінансових інституцій та наукових центрів.
9. Принцип національної спадковості.Відновлення історичних традицій українського мореплавства та рибопромислу як символу відродження національної гідності, майстерності та глобальної присутності України.

Завдання Програми

Відновлення океанічного рибопромислового потенціалу України є стратегічним проектом державного масштабу, що поєднує економічні, наукові, технологічні, екологічні та безпекові аспекти.

Завдання Програми спрямовані на створення системної основи нової морської політики України, інтегрованої у глобальну архітектуру “блакитної економіки” та міжнародної співпраці у сфері сталого використання океанічних біоресурсів.

Відновлення суднобудівних і рибопромислових потужностей:

– Реструктуризація та модернізація суднобудівних підприємств Миколаєва, Херсона, Одеси, Керчі та Чорноморська.

– Створення державної програми “Ocean Fleet Ukraine” з будівництва нового покоління океанічних суден: морозильних траулерів, плавзаводів, транспортно-переробних баз і дослідницьких кораблів.

– Формування національного лізингового та інвестиційного механізму для підтримки судновласників і виробників морського обладнання.

Повернення України до міжнародних організацій з управління рибальством (НАФО, НЕАФК, ККАМЛАР та інших):

– Відновлення повноправного членства у ключових регіональних організаціях із регулювання промислу у Світовому океані.

– Отримання національних квот на вилов у міжнародних акваторіях та інтеграція у систему глобального нагляду за біоресурсами.

– Розширення дипломатичної присутності України у структурах ООН, ФАО та ЄС у сфері морського господарства.

Формування національної системи морського моніторингу:

– Створення Єдиної державної системи супутникового, цифрового та гідроакустичного моніторингу Світового океану, зосередженої на потребах українського промислу та наукових досліджень.

– Впровадження системи екологічного прогнозування, контролю вилову та запобігання незаконному промислу (IUU-fishing).

– Створення Центру океанографічного моніторингу України у співпраці з міжнародними партнерами.

Розвиток портової інфраструктури для океанічного флоту:

– Модернізація та розширення морських портів Одеси, Чорноморська, Миколаєва, Ізмаїла та Бердянська для обслуговування океанічного флоту.

– Створення спеціалізованих рибних терміналів, холодильних складів, логістичних та митно-санітарних хабів.

– Впровадження міжнародних стандартів “green port” – енергоефективних і безпечних екологічних технологій у портовій інфраструктурі.

Розбудова освітньо-наукової бази для підготовки морських кадрів:

– Відновлення системи морської освіти на базі Одеського, Херсонського та Севастопольського морських університетів.

– Створення Національного центру морських досліджень та аквакультурних технологій із залученням міжнародних експертів.

– Запровадження дуальної освіти – інтеграції навчання з практикою на борту суден та в науково-виробничих лабораторіях.

– Формування нового покоління морських інженерів, океанографів, суднових конструкторів і фахівців з біотехнологій моря.

Впровадження цифрового управління та штучного інтелекту в промисел:

– Створення цифрової екосистеми управління рибопромисловим флотом із використанням штучного інтелекту, блокчейн-технологій і супутникових даних.

– Розроблення AI-моделей оптимізації промислу, прогнозування міграцій рибних запасів, енергоспоживання та логістики доставки.

– Створення Національної лабораторії морського штучного інтелекту (AI Ocean Lab) як платформи для технологічних інновацій та контррозвідки у морському секторі.

Забезпечення екологічного контролю та сталого використання морських ресурсів:

– Запровадження системи “Екологічного аудиту промислу” за стандартами ЄС і Конвенції ООН з морського права (UNCLOS).

– Створення мережі морських природоохоронних територій у виключній економічній зоні України.

– Підтримка відновлення популяцій осетрових, анчоусів, скумбрії, тунця та інших промислових видів шляхом науково обґрунтованого управління ресурсами.

– Розвиток екологічної аквакультури як складової продовольчої безпеки держави.

“Блакитна економіка” як частини морської політики України:

– Інституціоналізація “блакитної економіки” як пріоритетного напряму Національної стратегії розвитку до 2050 року.

– Інтеграція морських галузей – рибальства, суднобудування, портової логістики, відновлюваної енергетики, туризму та біотехнологій – у єдиний економічний простір.

– Створення Національної ради з розвитку “блакитної економіки” України, що координуватиме державну, наукову та приватну ініціативу у сфері сталого використання океанічних ресурсів.

Підсумково:

Завдання Програми формують нову парадигму морської державності України, в основі якої – технологічне оновлення, екологічна відповідальність, міжнародна інтеграція та науковий прогрес.  Реалізація цих завдань забезпечить повернення України до Світового океану як впливового та відповідального морського гравця XXI століття.

 Глобальні тенденції та аналітичні прогнози

Світова океанічна економіка переживає етап системної трансформації, у якій морський промисел, аквакультура, енергетика, транспорт і технології об’єднуються в єдину концепцію “блакитного зростання” (Blue Growth). В умовах демографічного тиску, зміни клімату й зростаючої конкуренції за природні ресурси, океан стає не лише екологічним, а й геоекономічним простором нового світового порядку.

Глобальний обсяг і структура океанічного промислу. За оцінками ФАО (Food and Agriculture Organization), загальний обсяг світового вилову у 2020-2024 рр. стабілізувався на рівні 90–95 млн тонн риби та морепродуктів на рік. Паралельно відбувається стрімке зростання аквакультури, частка якої вже перевищує 55% світового рибного виробництва. Очікується, що до 2035 року глобальне виробництво аквакультури (марикультури) сягне 120-130 млн тонн, випередивши океанічний промисел як основне джерело морських білків.

Ця тенденція зумовлює необхідність інтеграції традиційного флоту з технологіями замкненого циклу водопостачання – глибоководними фермами, біотехнологічними установками та інтелектуальними системами моніторингу середовища.

Роль Азії та перспективи Європи. Сьогодні Азійський регіон забезпечує близько 89% світового вилову та понад 90% аквакультурного виробництва, формуючи фактичний центр глобальної морської економіки. Провідними гравцями є Китай, Індонезія, Індія, В’єтнам, Японія та Південна Корея, які здійснили масштабну модернізацію флотів, логістики та морської переробки.

Європейський Союз, хоча й поступається за обсягами, зберігає технологічне, регуляторне та екологічне лідерство. Програми ЄС “Blue Growth”, “Green Deal” та “Common Fisheries Policy” формують модель сталого промислу з високою доданою вартістю, орієнтовану на якість, простежуваність походження та мінімальний екологічний слід.

Для України ця тенденція відкриває вікно можливостей інтеграції до європейського морського простору, використовуючи власний географічний потенціал Чорного моря та суднобудівну базу південних регіонів як платформу для розвитку “зеленого” океанічного флоту.

Технологічна революція в морському промислі. Світова морська індустрія входить у фазу четвертої промислової революції (Ocean Industry 4.0). Ключові тренди:

– Автономні судна (Autonomous Fishing Vessels): поєднання штучного інтелекту, навігаційних систем та автоматизованого вилову з мінімальною участю екіпажу.

– Роботизація переробки: створення повністю автоматизованих бортових ліній філеювання, заморожування та пакування.

– Супутникові та IoT-системи моніторингу: контроль місць промислу, динаміки популяцій, кліматичних факторів і транспортування в реальному часі.

– Цифрова екологічна аналітика: алгоритми оцінки впливу промислу на біорізноманіття та оптимізація вилову відповідно до сталих квот.

Ці технології формують нову парадигму – “інтелектуальний океанічний промисел”, де ефективність, безпека та екологічність стають взаємопов’язаними параметрами.

Геоекономічна конкуренція за ресурси океану. Світ вступає в епоху геоекономічного суперництва за контроль над морськими біоресурсами, транспортними артеріями та просторами майбутньої енергетики. У центрі протистояння – Північна Атлантика, Південний океан, Арктика та Південно-Китайське море. Країни-лідери активно нарощують океанічні флотилії подвійного призначення, поєднуючи економічні та стратегічні цілі: промисел, наукові дослідження, моніторинг клімату та безпеку морських шляхів.

Для України, з її геостратегічним положенням і досвідом океанічного рибальства, повернення до Світового океану означає не лише економічне, а й геополітичне відновлення – відновлення статусу морської держави з глобальними інтересами.

Трансформація енергетичних і логістичних ланцюгів “Blue Economy”. Океан стає ключовим полем енергетичного та логістичного переходу: розвиток морських вітрових станцій, підводних кабельних мереж, “зеленого” транспорту та біоенергетики змінює баланс світової торгівлі.

Морські коридори – від Суецького до Північного морського шляху – набувають нового стратегічного значення, формуючи основу “блакитних ланцюгів постачання” (Blue Supply Chains).

У цій системі рибопромисловий флот майбутнього стає не лише інструментом вилову, а елементом багаторівневої логістичної інфраструктури, що поєднує промисел, переробку, енергетику та цифрову аналітику.

Аналітичний прогноз до 2050 року:

– Глобальний попит на морепродукти зростатиме на 25–30% у зв’язку з демографічними та кліматичними змінами.

– Аквакультура (тут мається на увазі і марикультура) стане головним джерелом білка для населення планети, тоді як океанічний промисел зберігатиме стратегічне значення для продовольчої безпеки.

– Інноваційні флоти з нульовими викидами та цифровими системами управління замінять традиційні судна.

– Країни, що володіють власним океанічним потенціалом, формуватимуть ядро нової морської економіки світу.

Висновок:

Глобальні тенденції свідчать: океан стає центральним простором XXI століття, де переплітаються продовольча, енергетична, екологічна та технологічна безпеки. У цьому контексті відродження українського океанічного флоту – не лише економічна програма, а інтелектуально-геополітичний проект, який повернить державі місце серед морських націй світу, формуючи її майбутнє у системі “блакитної економіки”.

Світовий досвід модернізації океанічного рибопромислу

(Ісландія, Норвегія, Японія, Південна Корея)

Модернізація океанічного рибопромислу у XXI столітті стала одним із ключових чинників національної продовольчої та економічної безпеки. Провідні морські рибопромислові держави – Ісландія, Норвегія, Японія та Південна Корея – реалізували масштабні стратегії оновлення своїх флотів, наукових баз і систем управління морськими біоресурсами. Їхній досвід є еталонним прикладом того, як поєднання технологій, науки, екологічної відповідальності та стратегічного планування формує нову модель «інтелектуального промислу» (Smart Fisheries).

Ісландія – модель науково-керованого океанічного промислу. Ісландія, маючи одну з найпотужніших рибопромислових галузей світу, побудувала свій успіх на принципі “Science-Based Fisheries Management” – управління, заснованого на науці.

Основні елементи моделі:

– Наукове квотування: усі обсяги вилову визначаються щорічно за рекомендаціями Marine and Freshwater Research Institute (MFRI) на основі гідроакустичних та біологічних досліджень.

– Система індивідуальних переданих квот (ITQ): прозорий механізм, який поєднує економічну мотивацію з екологічною відповідальністю.

– Інноваційна логістика: впровадження Smart Port Systems для повної простежуваності вилову – від моменту тралення до експорту.

– Біотехнологічна переробка: кожна частина вилову використовується з максимальною ефективністю – від філе до колагенових продуктів і морських біополімерів.

Урок для України: створення національної системи управління промислом на основі наукових даних, цифрового моніторингу та прозорого квотування.

Норвегія – інтеграція «зеленої» енергетики та цифрового океану. Норвегія є світовим лідером у впровадженні концепції “Blue and Green Transition” – гармонізації морської економіки з кліматичними цілями.
    Основні складові:

– Енергетична трансформація флоту: перехід суден на LNG, біопаливо, водень та електричні гібриди.

– Промисел 4.0: використання штучного інтелекту для визначення оптимальних маршрутів, зон вилову та динаміки популяцій.

– Цифровий моніторинг: система BarentsWatch – національна цифрова платформа, що об’єднує дані суден, наукових центрів і державних інспекцій у режимі реального часу.

– Аквакультура нового покоління: морські ферми з автономним керуванням, глибинними платформами й роботизованими системами годування.

Урок для України: цифровізація управління океанічними ресурсами, розвиток енергоефективного флоту та створення інтегрованої екосистеми “наука–технологія–промисел”.

Японія – синтез традицій і високих технологій. Японія, попри обмежені природні ресурси, залишається однією з провідних морських рибопромислових держав завдяки глибокій інтеграції інновацій, культури та науки.
    Ключові напрями:

– Океанічна політика “Basic Plan on Ocean Policy” – державна стратегія, що поєднує промисел, науку, суднобудування та екологічний моніторинг.

– Високотехнологічний флот: судна з системами AI Navigation, бортовими лабораторіями, глибоководними дронами та автоматизованими переробними лініями.

– Розвиток океанографії: потужна наукова мережа Japan Agency for Marine-Earth Science and Technology (JAMSTEC) підтримує національну базу промислових досліджень.

– Культурна сталість: гармонія між традиційним підходом до рибальства (sato-umi – “море, яким керують із турботою”) і сучасними технологіями збереження екосистем.

Урок для України: поєднання технологічної модернізації з національною морською культурою, розвиток океанографічних досліджень як основи сталого промислу.

Південна Корея – індустріалізація флоту та глобальна експансія. Південна Корея здійснила глибоку модернізацію океанічного рибопромислу в межах програми “K-Ocean Vision 2050”, орієнтованої на технологічне лідерство у світовому океані.
    Ключові досягнення:

– Розвиток суднобудування: інтеграція рибопромислових суден до мегакластерів Hyundai Heavy Industries і Samsung Shipbuilding.

– Глобальні флотилії: створення океанічних риболовецьких баз в Атлантиці, Індійському та Тихому океанах.

– Інноваційна освіта: морські університети в Пусані та Йосу стали центрами підготовки фахівців світового рівня.

– Технології сталого вилову: використання розумних тралів, датчиків популяцій та систем енергозбереження на борту.

Урок для України: формування промислово-наукових кластерів, розвиток суднобудування для потреб океанічного промислу та створення міжнародних партнерств.

Аналітичні висновки та рекомендації для України

                                                          Таблиця 3

Напрям	Міжнародний досвід	Потенціал адаптації для України
Наукове управління	Ісландська модель MFRI	Створення Національного центру морських досліджень і квотування
Цифровий моніторинг	Норвезька платформа BarentsWatch	Впровадження державної системи «Blue Data Ukraine»
Інноваційний флот	Японські AI-судна	Розробка українських “smart vessels” на базі суднобудівних кластерів Миколаєва, Херсона та Одеси
Морська освіта і наука	Корея, Японія	Модернізація Морського інституту в Одесі та створення Ocean Tech Campus
Екологічна сталість	Європейські та азійські моделі	Інтеграція в політику ЄС “Blue Growth” і “Green Deal”

Підсумок:

Досвід провідних морських рибопромислових держав демонструє, що сучасний океанічний промисел – це не лише риболовля, а високотехнологічна система, яка поєднує науку, інженерію, екологію й цифрову аналітику. Для України відновлення океанічного флоту має стати національним проєктом технологічного суверенітету, спрямованим на інтеграцію в європейський морський простір та повернення статусу морської держави-гравця світового рівня.

Національні інтереси та стратегічна доцільність

Відновлення океанічного рибопромислового флоту України є стратегічним проєктом державного значення, який поєднує економічні, технологічні та безпекові інтереси держави.

1. 1. Продовольча самодостатність.Формування власного океанічного промислу забезпечує стабільні джерела морських білків, знижує імпортну залежність та зміцнює національну продовольчу безпеку.
2. Морська державність. Відродження українського флоту утверджує Україну як морську націю, здатну реалізовувати свої права та інтереси у Світовому океані відповідно до Конвенції ООН з морського права.
3. Європейська інтеграція.Розвиток «блакитної економіки» сприятиме виконанню зобов’язань за Угодою про асоціацію з ЄС та інтеграції України до європейської морської політики “Blue Growth” і “Green Deal”.
4. Глобальні ринки збуту.Вихід на ринки Європейського Союзу, Африки та Близького Сходу відкриє нові експортні ніші для української рибопродукції з високою доданою вартістю.
5. Мультиплікативний ефект.Відродження флоту запускає ланцюгову реакцію розвитку суміжних галузей – суднобудування, машинобудування, енергетики, науки та освіти, формуючи синергійну модель зростання національної економіки.

Державна участь і механізми реалізації

Реалізація Національної програми відновлення океанічного рибопромислового флоту України здійснюватиметься у форматі цілісної державної політики з чітким розподілом відповідальності, фінансових інструментів і координаційних механізмів.

1. Нормативно-правове забезпечення.Прийняття Закону України «Про Національну програму відновлення океанічного рибопромислового флоту до 2050 року», який визначить правові засади, інституційні механізми та джерела фінансування Програми.
2. Фінансово-економічна підтримка.Створення Державного фонду розвитку океанічного рибальства, спрямованого на підтримку суднобудування, модернізацію флоту, портової інфраструктури та науково-дослідних програм.
3. Державні гарантії та інвестиційні стимули.Запровадження пільгового кредитування, податкових стимулів і державних гарантій для підприємств суднобудівної та рибопромислової галузей.
4. Партнерство держави та бізнесу.Розвиток механізмів державно-приватного партнерства (ДПП) для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів до будівництва суден, створення логістичних центрів і науково-технологічних кластерів.
5. Міжнародна фінансова співпраця.Використання ресурсів та експертного потенціалу міжнародних організацій – FAO, EBRD, IFAD, UNDP – для фінансування інфраструктурних, екологічних і технологічних проєктів.
6. Інституційна координація.Управління Програмою здійснюватиметься міжвідомчим координаційним органом при Кабінеті Міністрів України, який забезпечуватиме узгодженість дій державних структур, бізнесу та міжнародних партнерів.

Науково-технологічне та освітнє забезпечення

Відновлення океанічного потенціалу України спиратиметься на сучасну науково-технологічну базу та інтегровану систему морської освіти, спрямовану на формування нового покоління фахівців «блакитної» економіки:

1. Наукова інфраструктура.Відновлення діяльності морських академій, океанографічних інститутів і експедицій як національних центрів прикладних досліджень, гідрології, біоресурсів і морських технологій.
2. Інноваційна екосистема.Створення Національного центру морських досліджень і моніторингу (UkrOcean Center)– інтеграційної платформи для управління науковими даними, екологічного моніторингу та розробки цифрових сервісів для флоту.
3. Цифрові технології.Розвиток високотехнологічних напрямів:

– Штучний інтелект у морській аналітиці для прогнозування промислових і кліматичних процесів;

– Smart Fleet Monitoring – інтелектуальні системи управління флотом у реальному часі;

– AI Counterintelligence Marine Unit – технологічна контррозвідка для захисту суднових і промислових даних.

4. Освітня інтеграція.Запровадження програм дуальної освіти спільно з провідними морськими університетами ЄС, Норвегії та Японії, спрямованих на підготовку інженерів, аналітиків та операторів цифрових морських систем.

Міжнародна кооперація та геоекономічна інтеграція

Розвиток океанічного рибопромислу України є складовою її інтеграції у глобальну систему «блакитної економіки» та зміцнення позицій на міжнародних ринках морських ресурсів і технологій.

1. Європейська інтеграція.Гармонізація політики з ЄС у межах Common Fisheries Policyта European Green Deal; участь у спільних науково-промислових програмах і технологічних альянсах з країнами Північної Європи.
2. Міжнародні партнерства.Розвиток співпраці з ФАО, ЄБРР, UNDP, NORAD, JICA у сферах модернізації флоту, моніторингу океанів, енергоефективності та аквакультури.
3. Глобальна присутність.Відновлення участі України у міжнародних організаціях з управління рибними запасами (NEAFC, ICCAT, SEAFO) та формування власного голосу в глобальній політиці океанічного менеджменту.
4. Геоекономічні пріоритети.Вихід на нові ринки  ЄС, Африка, Близький Схід, Південно-Східна Азія – через створення стратегічних торговельних хабів та спільних підприємств у сфері промислу, логістики й морського машинобудування.

Екологічна та міжнародна відповідальність

Національна програма відновлення океанічного флоту базуватиметься на принципах екологічної сталості та міжнародної відповідальності України як морської держави:

1. Впровадження стандартів FAO Sustainable Fisheries – інтеграція глобальних екологічних протоколів у систему управління промислом.
2. Боротьба з ННН-рибальством (IUU Fishing) — створення національного центру моніторингу та супутникового контролю суден.
3. “Зелена сертифікація”експорту – запровадження екологічного маркування продукції відповідно до вимог ЄС та FAO.
4. Відновлення біорізноманіття Чорного моря – реалізація програм реінтродукції осетрових і стабілізації екосистем.
5. Міжнародна співпраця– координація з Чорноморською комісією, ЄС, FAO, UNEP у межах регіональних угод та кліматичних ініціатив.

Військово-морський і безпековий аспект

Програма відновлення океанічного рибопромислового флоту матиме подвійне стратегічне значення – як економічний інструмент розвитку, так і елемент національної морської безпеки.

1. Подвійне призначення флоту– використання промислових суден як платформи подвійного призначення для економічної діяльності та оперативного реагування у морському просторі.
2. Інтеграція у систему морської розвідки– застосування суден і технологій спостереження для збору океанографічних, навігаційних і розвідувальних даних.
3. Морський моніторинг– участь флоту у спостереженні за гідрографічними процесами, станом морської логістики та кліматичними змінами.
4. Формування концепції Blue Defense Economy – синергія промисловості, науки та оборонних технологій у забезпеченні морського суверенітету України.

Стратегічні напрями відновлення океанічного флоту України (2026–2050)

Відновлення українського океанічного рибопромислового флоту є довгостроковим національним пріоритетом, спрямованим на повернення держави до світової морської спільноти та формування власного сектору «блакитної економіки».

1. Розбудова суднобудівної бази.Модернізація потужностей Миколаївського, Херсонського та Одеського суднобудівних кластерів із залученням інноваційних технологій, екологічних матеріалів і цифрових систем управління життєвим циклом суден.
2. Формування національного океанічного флоту.Створення серії універсальних промислових траулерів, транспортно-переробних і науково-дослідних суден під українським прапором, здатних працювати у віддалених районах Світового океану.
3. Цифровізація промислу.Впровадження систем штучного інтелекту, супутникового моніторингу, автономної навігації та блокчейн-обліку вилову для забезпечення прозорості, безпеки та ефективності рибопромислових операцій.
4. Розвиток портово-логістичної інфраструктури.Створення спеціалізованих терміналів для океанічного флоту, холодильних складів і переробних потужностей у портах Чорного та Дунайського басейнів.
5. Відновлення науково-освітнього потенціалу.Розбудова системи морських академій, інститутів океанології та центрів дослідження біоресурсів у партнерстві з міжнародними науковими програмами ФАО та ЄС.
6. Міжнародна інтеграція.Поновлення повноправної участі України в організаціях НАФО, НЕАФК, ККАМЛАР, а також формування двосторонніх угод із державами прибережних зон для спільного освоєння ресурсів.
7. Екологічна та продовольча безпека. Запровадження екосертифікації промислу, квотування вилову та інвестицій у відновлення морських екосистем як частини системи сталого управління океанічними біоресурсами.

Етапи реалізації Програми

                                                    Таблиця 4

Етап	Період	Основні заходи	Орієнтовні результати
I	2026–2030	Розробка законодавства, будівництво двох верфей, підготовка кадрів	150 тис. т вилову, 12 тис. робочих місць
II	2031–2040	Розширення флоту, модернізація портів, цифровізація управління	400 тис. т вилову, 25 тис. робочих місць
III	2041–2050	Повна інтеграція у світовий океанічний промисел, експансія експорту	800 тис. т вилову, 40 тис. робочих місць

Очікувані результати:

Реалізація Програми забезпечить довгостроковий економічний, технологічний та стратегічний ефект для держави:

1. Зростання ВВП України – до +1,5% у структурі національної економіки до 2050 року.
2. Підвищення продовольчої незалежності – відновлення власного океанічного промислу та скорочення імпортозалежності.
3. Повернення до кола провідних морських держав світу – входження України до ТОП-20 за обсягами промислу й технологічною оснащеністю.
4. Створення нових робочих місць – понад 160 тисяч у суднобудуванні, промислі, логістиці, освіті та науці.
5. Формування національної морської інноваційної екосистеми – інтеграція науки, бізнесу та держави у єдину систему «Blue Innovation Hub».

Фінансово-економічне забезпечення

Фінансування Програми базується на принципах державно-приватного партнерства, диверсифікації джерел та цільового використання морських ресурсів.

1. Джерела фінансування:
   – державний бюджет України;
   – кредити міжнародних фінансових організацій (FAO, EBRD, IFAD, UNDP);
    – міжнародні гранти та програми технічної допомоги;
    – приватний і інституційний капітал;
    – спеціальні фонди сталого рибальства та морської інфраструктури.
2. Економічна ефективність:

– Орієнтовний термін окупності – 10–12 років, із поступовим переходом до самофінансування галузі.

3. Принцип реінвестування:
     – Усі прибутки від морської діяльності спрямовуються на розвиток суднобудування, портів, наукових досліджень і цифрової морської інфраструктури.

Моніторинг і оцінка ефективності

Для забезпечення результативності Програми запровадиться система постійного моніторингу, аналітичного контролю та міжнародної верифікації:

1. Система ключових показників (KPI)– визначення кількісних і якісних індикаторів ефективності для кожного етапу реалізації.
2. Щорічна оцінка виконання – аналіз прогресу за економічними, технологічними та екологічними критеріями.
3. Незалежний аудит результатів — із залученням міжнародних експертів і партнерів (FAO, ЄБРР, UNDP).
4. Принцип прозорості – відкритість звітності, публічне оприлюднення результатів та громадський контроль за реалізацією Програми.

Висновки та політичне значення

Відновлення океанічного рибопромислового флоту України – це не лише економічна ініціатива, а акт історичного самоствердження нації, повернення України до свого природного морського простору – до Океану як до символу свободи, сили та глобальної присутності.

Морська держава вимірюється не кількістю суден, а здатністю керувати своїми морями, захищати ресурси, формувати міжнародні правила та впевнено діяти у світовому масштабі. Україна має всі передумови, щоб відновити цей статус і перетворити власний морський потенціал на потужний інструмент економічного, наукового та безпекового розвитку.

Запропонована Програма стає фундаментом нової Морської доктрини України – стратегії, що інтегрує економіку, науку, екологію, оборону та дипломатію у цілісну архітектуру «Блакитної політики держави», покликаної забезпечити стабільне зростання, технологічну незалежність і продовольчу безпеку держави у XXI столітті.

Відродження океанічного флоту – це інвестиція не лише у промисел, а у суверенітет, гідність і стратегічну глибину нації. Це шлях до відновлення морської могутності, що формує нову геоекономічну платформу, здатну захищати інтереси України, зміцнювати її присутність на світових ринках і гарантувати безпеку майбутніх поколінь.

Україна, що повертається в Океан, – це Україна, яка повертає собі силу, гідність і роль серед провідних морських держав світу.

Україна постає символом державної зрілості, економічної відваги та геополітичного відродження – нацією, що утверджує себе як повноправний і гідний учасник глобальної «Блакитної цивілізації» XXI століття.
 

Додаток 1

Цільова структура

та економічне обгрунтування відновлення океанічного рибопромислового флоту України

 Цільовий річний обсяг океанічної продукції:

– Потреба (40 млн × 23,7 кг) = ≈ 948 000 тонн/рік.

– Для безпечності та резерву приймаємо цільовий вилов ≈ 960 000 т/рік (параметр проєктування флоту). Пропонована структура флоту (комплексний флот для 960 000 т/рік).

Пояснення – збалансована комбінація великих заводських суден (factory/freezer), середніх траулерів, спеціалізованих лінійних суден (longliners), та флоту забезпечення/рефрижераторів для логістики й обслуговування.

 Структура рибопромислового флоту

                                                   Таблиця 5

Тип судна	Кількість (орієнт)	Середн. річна продуктивність (т/судно/рік)	Річна пропозиція (т)
Factory / processing freezer vessels (велика судноплавна переробка)	55	6 000	330 000
Large freezer trawlers (морозильні траулери)	150	4 000	600 000
Longliners / tuna & pelagic specialists	30	1 000	30 000
Support / supply / reefers / tugs	200	обслуговування	—
Разом (вилов)	235 основних суден	—	≈ 960 000 тонн/рік

Примітка: частина обсягу (особливо високовартісні види) прогнозовано проходитиме повну переробку на борту factory-суден для високої доданої вартості та мінімізації втрат логістики.

Капітальні витрати (орієнтовні, USD). Вихідні припущення (середні ринкові оцінки):

– Factory vessel (судно-завод): $120 млн / од.

    –  Freezer trawler: $40 млн / од.

– Longliner: $10 млн / од.

– Support vessel: $12 млн / од.

Кошти на флот:

– Factory: 55 × $120M = $6,600 млн. ($6.6 млрд.).

– Trawlers: 150 × $40M = $6,000 млн. ($6.0 млрд).

– Longliners: 30 × $10M = $300 млн. ($0,3 млрд.)

– Support: 200 × $12M = $2,400 млн ($2.4 млрд).

Разом флот (capex) = ≈ $15,300 млн (≈ $15.3 млрд)

(дивись Додаток 2)

Портова та холодильна інфраструктура:

– 5 опорних модернізованих портів (спец. термінали, холодильні хаби, логістика): ≈ $350 млн / порт → 5 × $350M = $1,750 млн ($1.75 млрд)

– Регіональні. та локальні логістичні/термінальні проєкти: $500 млн.

Суднобудівні кластери (реставрація + модернізація):

– 3 суднобудівні кластери (інвестиції в оснащення, верстати, верфі): ≈ $1,200 млн / кластер → $3,600 млн ($3.6 млрд.).

Наука, кадри, цифрові системи, cold-chain:

– Національний центр досліджень (UkrOcean Center), навчальні кластери, програми дуальної освіти: $300 млн:

– Система супутникового/AI/Smart Fleet: $400 млн.

– Холодильна логістика, склади, last-mile: $600 млн.

Сумарний CAPEX (орієнтовно).

Флот + інфраструктура + заводи + наука = ≈ $22,450 млн ≈ $22.5 млрд.

Операційні витрати та прибутковість (орієнтовано). Річні операційні витрати (OPEX) флоту (орієнтовно):

– Factory: $8.0 млн/рік × 55 = $440 млн

– Trawlers: $3.0 млн/рік × 150 = $450 млн.

– Longliners: $1.2 млн/рік × 30 = $36 млн.

– Support: $2.0 млн/рік × 200 = $400 мдн.
Разом OPEX флоту ≈ $1,326 млн ≈ $1.33 млрд/рік

(Не включено OPEX портів та переробки – додатково приблизно $200–400 млн/рік залежно від масштабів переробки).

Модель доходів та сценарії (ціна/тонна):

– При річному вилові 960 000 тонн/рік:

Сценарій А (консервативний): середня реалізаційна вартість $2 000/т → виручка ≈ $1.92 млрд → прибуток (після OPEX флоту) ≈ $0.59 млрд/рік.

 Сценарій B (цільовий, з доданою вартістю): $3 000/т → виручка ≈ $2.88 млрд → прибуток ≈ $1.55 млрд/рік.

 Сценарій C (оптимальний, експортна переробка): $4 000/т → виручка ≈ $3.84 млрд → прибуток ≈ $2.51 млрд/рік.

Окупність CAPEX:

– CAPEX ≈ $22.5 млрд.

– Щоб повернути інвестиції за 10 років, потрібно середньорічний чистий прибуток ≈ $2.25 млрд/рік → відповідає сценарію C (ціна ≈ $4 000/т) або реалізації додаткової доходності через переробку, експортні премії, державні субсидії й логістичні оптимізації.

– За сценарієм B окупність ≈ 14 років.   

Висновок: для досягнення цільової окупності 10–12 років необхідно орієнтуватися на високу додану вартість продукції (переробка, сертифікація, експортні ринки ЄС/Близький Схід/Африка), а також комбінувати держпідтримку на старті.

Кадри та зайнятість. Прямі робочі місця на судах (орієнтовно):

–  Factory vessel: ~60 осіб × 55 = 3 300.

–  Trawler: ~30 × 150 = 4 500.

–  Longliner: ~25 × 30 = 750.

–  Support: ~20 × 200 = 4 000.

Разом (прямих екіпажів) ≈ 12 550 осіб (з подвійним екіпажем – 25 100 осіб).

Непрямі робочі місця (переробка, логістика, суднобудування, постачання, R&D, освіта)

– Мультиплікатор 8-14× для суднопромислових секторів; з урахуванням портової інфраструктури і суднобудування – додатково 140-160 тис робочих місць.

Разом (прямі + суміжні) ≈ 152-175 тис осіб (узгоджується з очікуванням ~160 тис.).

Джерела фінансування і механізми. Мікс фінансування (рекомендація):

– Державний бюджет (цільові програми, гранти) — seed / перші етапи інфраструктури.

– Державний фонд розвитку океанічного рибальства – кредитно-грантові лінії.

– МФО: EBRD, WB, IFAD, EIB, спеціальні «зелено-синьо» програми ЄС.

– Приватні інвестори, суднобудівні концерни, флотовласники — через PPP та лізингові схеми.

– Експортні кредитні агентства для довгострокового фінансування літніх верфей.

– Пільгове державне кредитування/гарантії (цільові лінії).

Етапи реалізації (коротко):

1. 2025-2028 (Старт): законодавство, Фонд, перші інвестиції в R&D (UkrOcean),модернізація 1-2 верфей, будівництво 10-15 суден тестової серії, модернізація 2 портів.
2. 2029-2035 (масштаб):масова будівництво флоту, завершення модернізації 3 кластерів, створення переробних потужностей, експортні контракти.
3. 2036-2050 (стабілізація): оптимізація флоту, повна інтеграція у ринки ЄС/Африка/МENA, стійкий cash-flow, реінвестування прибутків.

Ризики та управління ними (коротко):

– Ринкова ціна → потрібно фокусуватись на переробці й сертифікації (премія до ціни).

– Екологічні обмеження / квоти → науково обґрунтоване управління + аквакультура як додаткове постачання.

– Капітальна інтенсивність → поетапне фінансування, PPP, міжнародні гарантії.

– Кадровий дефіцит → програми дуальної освіти, міжнародна підготовка, інноваційні навчальні центри.

– Геополітичні ризики → диверсифікація баз, міжнародні угоди, подвійне призначення суден.

Ключові рекомендації (рекомендована дорожня карта управлінських рішень):

1. Затвердити законодавчу рамку та створити Державний фонд розвитку океанічного рибальства.
2. Фокус на value-chain, тобто не лише вилов — а переробка на борту та на березі, сертифікація (Eco / MSC / EU standards).
3. Поетапне відновлення верфей: 3 кластери з акцентом на системи модульного будівництва (скорочує вартість/час).
4. Інвестувати в Smart Fleet (AI, satellite, blockchain traceability) — підвищує v/т продукції і знижує IUU ризики.
5. Міжнародні партнерства (Норвегія, Японія, ЄС) на технологічну та освітню трансферну підтримку.
6. Фінансова модель: державні гарантії + MFO кредити + PPP + реінвестування прибутків у інфраструктуру.

Підсумок – консолідоване бачення:

– Для повного забезпечення потреб 40 млн населення у рибопродукції (≈ 948–960 т/рік) пропонована структурна модель флоту (≈ 55 factory + 150 freezer + 30 longliners + 200 support) є реалістичною та операційно збалансованою.

– Орієнтовний CAPEX ≈ $22.5 млрд, щорічний OPEX флоту ≈ $1.33 млрд.

– Для досягнення окупності 10–12 років потрібен стратегічний фокус на доданій вартості (ціна реалізації ≈ $3.4–4.0 т/т через переробку, сертифікацію й вихід на преміальні ринки).

– Соціально-економічний ефект: ≈ 25,1 тис прямих місць на суднах + ≈ 140–160 тис. суміжних робочих місць, відновлення суднобудівної бази та національної наукової школи.

Додаток 2

Характеристики рибопромислових суден

1. Factory vessel(судно-завод) – опис, технічні характеристики та операційні можливості

Factory vessel (судно-завод) – це морське судно, яке поєднує функції вилову (або прийому улову від зграї суден), первинної та глибокої переробки, заморожування/охолодження, пакування та тимчасового зберігання продукції до моменту вивантаження в порт або перевантаження на рефрижераторів. У схемі океанічного промислу воно виступає як «мобільний завод», що дає змогу суттєво підвищити виловну ефективність і додану вартість на борту.

Класи суден і габарити (орієнтовно)

1. Клас XL — Великий завод (ocean factory, flagship):

– Довжина (LOA): 120-140 м

– Ширина (beam): 18–24 м

– Осадка (draft): 6-8 м

– Валова місткість / GT: 8 000-15 000 GT

– Дедвейт (DWT): 5 000-10 000 t

– Типове використання: автономна переробка великих обсягів, робота у віддалених океанічних районах, прийом улову від флотилій.

2. Клас L – середній завод

LOA: 80-10 м

Beam: 14-8 м

Draft: 5-м

GT: 3 000-5000  тонн

DWT: 2 000-3000 тонн

 Типове використання: регіональна робота, переробка для середніх флотилій.

3. Клас M – мпактний завод / mother-ship:

LOA: 60 м

Beam: 12-5 м

Draft: 4 м

GT: 1 500–3 000 GT

DWT: 800–2 000 тонн

Типове використання: супровід траулерної зграї, переробка дрібніших ресурсів, коротша автономність.

Екіпаж і організаційна структура (приклад для Класу XL):

Загальний екіпаж: 50-0 осіб (можливі варіанти 60-120 при збільшеній переробній лінії)

Морське командування: капітан, старший механік, 2–3 старших офіцери навігації.

Морські фахівці: старші матроси, електрики, мотористи.

Переробний персонал: технологи переробки, бригади розбирання та філеування, оператори ліній заморожування/упаковки.

Логістика/склад: упаковщики, контролери якості (QA/QC), техніки холодильних систем.

Науково-моніторинговий персонал (опціонально): біологи, океанографи, лаборанти.

Медичний працівник, кухар, обслуговуючий персонал.

Екіпаж розміщується у каютах підвищеної комфортності для тривалих експедицій (одиночні/двомісні каюти, їдальня, рекреація, спортзал).

Переробні потужності та зберігання:

– Лінії первинної переробки: розділення, філеювання, виймання, калібрування.

– Глибока переробка: варіння, копчення, консервування, заморожування IQF (individual quick freezing), виробництво філе, стейків, готових продуктів.

– Потужності заморожування: тунельні морозильні установки і/або IQF — здатність 2–6 т/год (залежно від класу). Для Класу XL- сумарна суха морозильна потужність до 200–400 т/добу або більш.

– Холодильні/заморожувальні камери: загальний холодозберігаючий об’єм 1 500–6 000 т (варіюється за класом).

– Виробництво допоміжних продуктів: лінії для рибного борошна, олій, кормових фракцій (опціонально).

– Система упакування: автоматизовані пакувальні лінії, вакуум/шок-заморозка, маркування, traceability (штрих/QR).

– Система зберігання палива і прісної води для автономності 30–90 діб (залежить від класу та району роботи).

Технологічне оснащення та автоматизація

– Системи збору та подачі улову: стрічкові конвеєри, попередні розвантажувальні платформи, підйомники.

– Система супутникового спостереження: AIS, LRIT, VSAT, супутниковий інтернет, система обміну даними з берегом.

– Автоматизовані лінії обробки: роботизовані ножі, автоматична сортувальна лінія, системи вагового обліку.

– Системи контролю якості: бортові лабораторії для мікробіології, тестування свіжості, контроль HACCP.

– Цифрові рішення: ERP для управління запасами, blockchain/traceability для прослідковуваності улову, AI-модулі для прогнозування фігурацій рибних косяків.

– ROV/AUV/дрони: для моніторингу, наукових досліджень та оцінки осадів/біомаси (опціонально).

– Гелікоптоплатформа/майданчик для безпілотних апаратів (UAV) — у великих класах.

Енергетика, двигуни та автономність:

– Головні двигуни: дизель-електрична або дизель-рідерна схема (diesel-electric) для економічної витрати та стабільного живлення переробних ліній.

– Потужність головних двигунів: від 4 000 kW (клас M) до 20 000+ kW (клас XL, для високого енергоспоживання переробки).

– Додаткові джерела енергії: генератори резервного живлення, можливе використання hybrid / LNG / methanol як опція для зниження викидів CO₂.

– Автономність:30–90 діб без заходу в порт (залежно від запасу палива, води та продуктів).

Морські та рибопромислові можливості

– Режими роботи: автономний вилов+переробка, прийом улову від траулерів, mother-ship для зграї, плавуча переробка для промислу в ВЕЗ або міжнародних економічних зонах.

– Типи снастей (залежно від концепції): магнітні трали, плетені трали, purse seine (для пелагіки), longline equipment (для тунця/пелагіки) – обладнання для великих промислових операцій.

– Трансшипмент (перевантаження): обладнання для безпечного transhipment на рейді (передача улову на рефрижератори чи інші судна).

– Наукова платформа: виконання гідрографічних та екологічних досліджень, збір даних для квотування, sampling та біологічного моніторингу.

Екологія, безпека та сертифікація

– Системи очищення стічних вод (MARPOL compliant), сепаратори жирів, системи управління відходами.

– Системи запобігання викидам: SCR/Selective Catalytic Reduction (для NOx), системи очищення вихлопів (SOx scrubbers) – за вимогою регіонів.

– HACCP, ISO 22000, MSC (опціонально) сертифікація якості та стійкості.

– SOLAS/ISM/ISPS – стандарти безпеки й охорони суден.

Модульний підхід і варіанти комплектації

– Модульні заводи: можливість оснащення «контейнерними» лініями переробки для швидкого масштабування.

– Комбіновані конфігурації: Mother-ship + research module; Factory + aquaculture support module; Hybrid factory with fishmeal line.

– Розширюваність: проект передбачає місця під додаткові блоки (лабораторії, додаткові морозильні камери) для оперативної модернізації.

Приблизні капітальні/експлуатаційні показники (орієнтовно)

– Капітальна вартість (CAPEX):

Клас XL: $80–150 млн / судно (залежно від комплектації).

Клас L: $35–80 млн / судно.

Клас M: $12–30 млн / судно.
 (Ціни варіюються за ринковими умовами і рівнем локалізації будівництва.)

– Річні OPEX (екіпаж, ремонт, паливо, запчастини, харчування): від $3–10 млн / судно залежно від класу та інтенсивності експлуатації.

Операційні сценарії та роль у системі

– Автономний режим: судно самостійно виловлює, переробляє й зберігає продукт до вивантаження в порт.

– Мобільний завод для зграї: прийом улову від декількох траулерів і негайна переробка – зменшення втрат і підвищення якості.

– Бортова переробка з додатковими лініями: підвищення доданої вартості (філе, готові продукти) → експортні премії.

– Науково-моніторинговий режим: збір даних для управління квотами, участь у наукових експедиціях, підтримка рибогосподарського моніторингу.

Висновок:

Factory vessel – це серцевина сучасного океанічного рибопромислового комплексу. Правильно спроєктований і оснащений завод на морі дає змогу:

– максимально використати ресурсні можливості;

– мінімізувати втрати якості;

– суттєво підвищити додану вартість вилову;

– виконувати науково-моніторингові функції;

– бути елементом подвійного призначення (економіка + безпека).

2. Trawler(траулер) – промислове риболовне судно

Траулер – це основний тип промислового риболовного судна, призначений для активного вилову риби за допомогою тралів (мереж, які буксируються за судном або між двома суднами).

Головна мета – масовий промисел пелагічних (оселедець, скумбрія, анчоус, сардина) або донних (тріска, мінтай, хек, камбала) видів риб, з подальшою первинною або повною переробкою на борту.

Основні класи траулерів (за розміром і функцією)

                                                          Таблиця 6

 

Клас	Тип судна	Довжаина	Шири- на	Осадка	GT тонн	DWT	Автоном-ність	Район
S – Малий прибережний траулер	Coastal trawler	20–35 м	6–8 м	3–4 м	500	1300	5–10 діб	Прибережні води, ВЕЗ
М – Середній океанічний траулер	Ocean trawler	40–65 м	9–12 м	4–5 м	1 800	1 200	15–30  діб	Північна Атлантика, Чорне, Баренцове, море
L – Великий морозильний траулер	Large freezer trawler	70–95 м	12–16 м	5–7 м	4 500	3 000	30–60 діб	Атлантика, Тихий Південний океан,
XL – Супертраулер / Factory trawler	Super trawler	100–140 м	18–22 м	6–8 м	10 000	4 000–7 000 т	60–90 діб	Далекі океанічні райони

Екіпаж та функціональні групи:

–  Малий клас (S): 10-15 осіб.

–  Середній (M): 20-35 осіб.

–  Великий (L): 40-60 осіб.

–  Супертраулер (XL): 60-100 осіб.

Структура екіпажу:

– Командний склад: капітан, старший помічник, штурман, механік, електромеханік

– Технічна служба: мотористи, механіки, електрики, зварювальники

– Риболовна команда: тралмайстер, матроси, сигналісти, лебідочники

– Переробна бригада (для freezer trawlers): філеювальники, оператори заморожування, пакувальники

– Контроль якості (QC), кухар, лікар (на великих суднах).

Типи тралів і техніка промислу:

1. Стерновий траулер (stern trawler)– трал спускається і піднімається через апарель у кормі.

Найпоширеніший тип (понад 70% світового флоту).

Продуктивність – до 200 т улову/доба (залежно від виду риби).

2. Бортовий траулер (side trawler)– старіший тип, де трал випускається через борт.

– Використовується у малих флотах.

3. Парний трал (pair trawler)– два судна тягнуть один великий трал між собою.

Підходить для пелагічного промислу (оселедець, скумбрія).

4. Пелагічний траулер – для риби, що мешкає у товщі води (пелагіка).
5. Донний траулер (bottom trawler) – для донних видів, обладнаний роликами, спеціальними тралами з обмеженням контакту з дном.

Технічне оснащення:

– Лебідки для тралів: головна (30–120 т тяги), допоміжні, системи автоматичного підйому/спуску.

– Конвеєрна система: прийом, сортування, обробка, зважування.

– Морозильні установки:

Малі: шокові морозильні камери 20–50 т/доба.

Великі: тунельні заморозки 100–250 т/доба (для freezer trawlers).

– Холодильні трюми: 200–3 000 т замороженої риби.

– Навігація: GPS, сонар, ехолот, траловий датчик (net monitor), радар, автопілот, системи супутникового зв’язку (VSAT).

– Безпека: системи пожежогасіння, рятувальні плоти, аварійні маяки EPIRB, медичний блок.

– Живлення: дизельні або дизель-електричні двигуни, загальною потужністю до 12 000 кВт.

Продуктивність і можливості

Показник	S	M	L	XL
Добовий вилов	10–30 т	30–100 т	100–250 т	250–400 т
Заморожування	—	30–50 т/д	100–200 т/д	200–400 т/д
Автономність	5–10 діб	15–30 діб	30 Таблиця 7–60 діб	60–90 діб
Запас палива	50–150 м³	200–400 м³	500–1 000 м³	1 500–3 000 м³
Зберігання улову	100–200 т	400–800 т	1 500–2 500 т	3 000–6 000 т

                                                          

Енергетика та двигун:

– Тип: дизельний або дизель-електричний головний двигун.

– Потужність:

S: 800–1 500 кВт

M: 2 000–4 000 кВт

L: 5 000–8 000 кВт

XL: 10 000–15 000 кВт

– Гвинт: з регульованим кроком, для енергоефективності.

– Система живлення: генератори 380–440 V, резервні дизель-генератори.

Автоматизація та цифровізація:

– Системи управління тралом: автоматичний контроль глибини, натягу, кута трала (Simrad/Marport).

– AI-аналітика: прогнозування міграцій риби за даними температури/солоності/ехолокації.

– Електронні журнали промислу: Catch logbook, GPS track, квотний контроль.

– Системи якості: HACCP onboard, контроль температури продукту, тестери свіжості.

– Технології енергозбереження: рекуперація тепла, змінна швидкість генераторів, LED-освітлення.

Екологічні стандарти та безпека

– MARPOL Annex I, V, VI  очищення стічних вод, фільтрація палива, контроль викидів NOx/SOx.

  Системи збору пластику, обмеження прилову (bycatch reduction gear).

  Сертифікація MSC (Marine Stewardship Council) або ASC для сталого промислу.

  ISM, SOLAS, ISPS – повна відповідність міжнародним нормам безпеки судноплавства.

 

Орієнтовні економічні параметри

                                                                  Таблиця 8

Клас	CAPEX (нове судно)	OPEX (щорічно)	Екіпаж	Продуктивність
S	$2–6 млн	$0.5–1 млн	10–15	1–2 т/год
M	$8–15 млн	$1.5–3 млн	20–30	3–5 т/год
L	$20–40 млн	$3–6 млн	35–50	5–10 т/год
XL	$50–90 млн	$6–10 млн	60–100	10–15 т/год

Роль у системі промислу:

    –  Базовий елемент флоту: забезпечує основний обсяг вилову.

– Зв’язка: «траулер + судно-завод» → безперервний цикл вилову та переробки.

– Гнучкість: може працювати як самостійно, так і в складі флотилії.

– Перевага: мобільність, висока ефективність, технологічна адаптивність.

Висновок:

Trawler – це універсальний “робочий кінь” морської рибопромислової галузі.
    Він забезпечує:

– стабільний вилов риби у всіх кліматичних зонах;

– гнучку адаптацію під тип біоресурсів;

– можливість заморожування та первинної переробки на борту;

– високий рівень безпеки, автономності та рентабельності.  

3. Longliners(довгожерлинні судна)

Клас океанічних риболовних суден, які спеціалізуються на вилові великих пелагічних і донних видів риб (тунці, меч-риба, тріска, морський окунь, палтус, що).

Загальна характеристика:

Longliner -це риболовне судно, яке використовує довгу жилку (mainline) з великою кількістю гачків (іноді понад 10 000), розташованих через певні інтервали. Вони призначені для цільового вилову риби високої комерційної вартості – переважно тунця, меч-риби, палтуса, тріски, морського окуня, груперів, патагонського кликача, тощо.

Такі судна вирізняються точністю промислу, мінімальним побічним виловом і високою якістю збереження риби, адже здобич обробляється безпосередньо після вилову.

Для океанічних рейсів зазвичай передбачено подвійну змінну вахтову систему, що забезпечує безперервність промислу протягом доби.

Технічні параметри (середні)

Таблиця 9

Параметр	Типовий діапазон
Довжина (LOA)	35–70 м (прибережні – 25–40 м; океанічні – 60–70 м)
Водотоннажність	400–1 500 т
Потужність двигуна	1 000–3 000 к.с.
Автономність плавання	30–60 днів
Райони промислу	Атлантика, Індійський океан, Тихий океан, Південні моря
Тип системи	Longline system (донна або пелагічна), з автоматизованою розкладкою і змотуванням жилки
Зберігання вилову	Холодильні трюми (-20°C), або модульна система глибокої заморозки (-40°C)
Обробка на борту	Потрошення, миття, заморожування, вакуумування; на великих longliners — часткова філеїзація або порціонування
Системи навігації	GPS, AIS, ехолот, супутникова комунікація, Smart-Fleet сенсори (AI-assisted catch data)

Екіпаж

Таблиця 10

Категорія	Кількість
Капітан та штурман	2–3
Риболовна команда	10-5
Механіки, електрик	3-
Холодильники, технологи	2-
Кухар, обслуговчий персонал	1-
Разом (середній екіпаж)	18-5 осіб

Види продукції:

Основна: філе тунця, меч-риби, палтуса, тріски.

Побічна: морепродукти, ікра, печінка тріски.

Форма зберігання: охолоджена, заморожена, вакуумована, іноді – шокова заморозка для sashimi-grade тунця.

Переваги longliner-типу:

1. Висока селективність -мінімальний прилов нецільових видів.
2. Висока якість продукції завдяки негайній обробці.
3. Низька паливна інтенсивність у порівнянні з траулерами.
4. Можливість промислу на глибинах і в складних умовах.
5. Гнучкість у типі промислу: можуть бути переобладнані для пелагічного або донного вилову.

Роль у структурі флоту (українська програма (2026-2035 рр.)

Забезпечують високовартісний цільовий вилов (~30 000 тонн/рік).

Формують преміальний сегмент експорту (тунці, палтус, меч-риба).

Виконують функцію дослідницького моніторингу стану популяцій, що важливо для екологічної сертифікації (MSC, EU).

Мають стратегічну функцію  розвідка нових промислових районів океану та забезпечення даними науково-дослідних центрів (UkrOcean Center).

 Support / Supply / Reefer Vessels

(судна забезпечення, постачання та транспортування продукції)

Загальна характеристика

Флот забезпечення –  комплекс спеціалізованих суден, які виконують логістичні, технічні, ремонтні, транспортні та сервісні функції для основних промислових суден (factory, trawlers, longliners).

Вони забезпечують безперервність промислу, оперативне постачання палива, води, продовольства, а також перевалку та транспортування замороженої продукції до берегових терміналів.

Цей флот є “кровоносною системою” промислового комплексу – без нього океанічна діяльність неможлива.

 

Типи суден у складі флоту забезпечення

 

Таблиця 11

Тип судна	Рефрежиратор	Кількість
Reefer vessels (рефрижераторні транспорти)	Охолодження та перевезення замороженої риби до портів	~80
Supply vessels (постачальники)	Доставка палива, мастил, води, продовольства, запчастин, екіпажів	~50
Service & repair vessels (технічні)	Мобільні верфі, техобслуговування, аварійні роботи	~30
Patrol / safety / tugboats (буксири, рятувальні)	Безпека, буксирування, підтримка екологічних операцій	~40
Разом	—	~200 суден

Технічні параметри (середні)

Таблиця 12

Параметр	Рефрижератор	Кількість
Довжина (LOA)	80–120 м	50–70 м
Водотоннажність	2 000–8 000 т	1 000–3 000 т
Потужність двигуна	3 000–7 000 к.с.	1 500–3 000 к.с.
Швидкість	14–18 вузлів	12–16 вузлів
Автономність	30–60 діб	20–40 діб
Температура трюмів	від –40°C до +5°C
Обслуговування	Крани, майстерні, докові станції
Системи навігації та контролю	AIS, GPS, супутниковий Fleet Management, AI Smart Logistics System

Екіпаж

Таблиця 13

Категорія	Рефрежиратор	Кількість
Капітан, штурмани	3	2
Механіки	3–4	2–3
Обслуговчий персонал, холодильники, логісти	4–5	2–3
Матроси, палубна команда	6–8	5–7
Кухар, медик, техперсонал	1–2	1
Разом	20–25 осіб	15–20 осіб

Основні функції флоту забезпечення:

1. Логістика продукції:

– Забезпечення транспортування улову з районів промислу до портів без заходу основних суден.

– Підтримання «безперервного промислового циклу» – factory і trawlers не повертаються в порт після кожного рейсу.

2. Технічне забезпечення

– Доставка запчастин, палива, мастил, води, провізії.

– Мобільні ремонтно-сервісні платформи.

3. Безпека та контроль

– Виконання функцій патрулювання, екологічного моніторингу, аварійно-рятувальних операцій.

– Забезпечення відповідності стандартам IMO, MARPOL, EU Green Fleet.

4. Екологічна та цифрова роль

– Оснащення системами збору морських даних (моніторинг температури, викидів, океанографічних показників).

– Інтеграція в єдину Smart Ocean Logistics Platform — керування маршрутами, паливом, завантаженням у реальному часі.

Переваги створення національного флоту забезпечення:

– Зменшення витрат: оптимізація часу рейсів промислових суден (–20–25% OPEX).

– Збільшення ефективності: постійна присутність у промислових районах.

– Безпека екіпажів: централізоване аварійне реагування.

– Інтеграція з портами: забезпечення холодного ланцюга до складів і переробних заводів.

– Технологічний суверенітет: власні рефрижератори, замість залежності від іноземних логістів.

Роль у національній програмі 2025–2035 рр.:

– Є логістичною та сервісною основою всієї океанічної промислової системи.

– Забезпечує операційне з’єднання між флотом і портами.

– Реалізує стратегію cold-chain continuity – безперервний холодовий ланцюг від океану до полиці.

– Створює 4 000 прямих робочих місць (з подвійним екіпажем – до 8 000) та додатково 15-20 тис. у логістиці та технічному обслуговуванні.

Висновок:

Support / supply / reefer vessels є інфраструктурним ядром відновлюваного українського океанічного флоту. Вони забезпечуть ефективність, безпеку, автономність і стійкість промислового комплексу.

Саме завдяки цим суднам система може функціонувати без постійного повернення до базових портів, що знижує витрати на 15–20%, підвищує вилов на 10-15% і формує технологічну основу для “розумного океанічного кластера” України.

 Технічна структура океанічного рибопромислового флоту України (проект 2025–2035)

 Factory vessels – головна виробнича ланка флоту, забезпечує до 35% загального вилову, виконує функції плавучих переробних заводів із замкненим циклом.

Freezer trawlers – основна робоча група промислового флоту; формують близько 60% річного вилову.

Longliners – високоприбутковий сегмент для спеціалізованого промислу на світових ринках (тунцеві, палтусові, делікатесні види).

Support / Supply / Reefer vessels — логістична інфраструктура у морі: транспортування, техобслуговування, рятування, паливно-продовольче забезпечення, екологічний контроль.

 

Зведені показники флоту

                                                               Таблиця 14

Показник	Значення
Загальна кількість суден	≈ 435 (235 основних + 200 забезпечення)
Загальна тоннажність	понад 1,2 млн т
Річна продуктивність флоту	≈ 960 000 тонн океанічної рибопродукції
Вартість будівництва (CAPEX)	$22,5 млрд
Річна виручка (цільовий сценарій)	$2,9–3,8 млрд
Окупність проєкту	10–12 років
Прямі робочі місця	12 500–25 000 осіб (з ротацією)
Суміжні галузі	140–160 тис. робочих місць

Ця таблиця може стати основним техніко-аналітичним ядром у тексті вашої Концепції – у розділі, наприклад:

“Орієнтовна структура та технічні параметри океанічного рибопромислового флоту України (2025–2035)”

Фінансово-економічна структура Національної програми (2025–2035)

                                                                  Таблиця 15

Клас судна	Кількість (од.)	Вартість суден, млн USD/од.	Експлуатаціяі + витрати (10 років), млн USD/од.	Вартість  млн. USD	Витрати (будівництво + експлуатація), млн USD
Factory / Processing Freezer Vessel	55	120	60	6 600	9 900
Large Freezer Trawler	150	55	30	8 250	12 750
Longliner / Pelagic Specialist	30	25	12	750	1 110
Support / Supply / Reefer Fleet	200	15	8	3 000	4 600
Портова інфраструктура (6 базових хаби)	—	—	—	—	2 500
Судноремонтні заводи (модернізація)	—	—	—	—	1 200
Логістика, системи моніторингу, зв’язку, безпеки	—	—	—	—	950
Підготовка кадрів і морська освіта	—	—	—	—	300
Резерв і непередба чені витрати (10%)	—	—	—	—	3 130
Разом (2025–2035)	≈ 435 одиниць + інфраструктура	—	—	18 600	36 440 млн USD

Ключові орієнтири Програми:

– Загальний обсяг інвестицій: ≈ 36,4 млрд дол. США

– Очікувана річна продуктивність флоту: ≈ 960 000 тонн риби

– Середня собівартість 1 тонни продукції (з урахуванням усіх витрат): ≈ 3 800 USD/т

– Очікуваний експортний дохід (при середній ціні 6 000 USD/т): ≈ 5,8 млрд USD/рік

– Термін окупності програми:7–8 років після виходу флоту на повну потужність.

Географія та функціональний розподіл портів базування (2025–2035)

                                                         Таблиця 16

Порт / морський кластер	Функціональне призначення	Базові класи суден	Інфраструктурна модернізації (2025–2035)	Інвестиції, млн USD
Одеса	Головний штаб флоту, управління, науково- аналітичний центр, логістика експорту	Factory, Trawler, Support	Реконструкція глибоково дного доку, холодильні  термінали, цифровий моніторинговий центр, митна “зелена” зона	600
Порт Південний  (Южне)	Глибоководна база океанічних суден-заводів, центр переробки і зберігання продукції	Factory / Processing Freezer	Нові глибоководні причали (до 16 м), енергетична автономія, LNG-забезпечення, модернізація судноремонтної верфі	750
Чорноморськ	Основна база великих траулерів і транспортних рефрижер аторів	Large Freezer Trawler, Support	Відновлення причалів, холодильних складів, ремонтно- бункерувальна станція	450
Миколаїв	Центр суднобудування та ремонту, виробництво корпусів Factory-су ден	Factory, Support	Модернізація заводів (ЧСЗ, “Океан”), впровадження цифрового проєктування та модульного складання	900
Херсон	База середніх траулерів і допоміжного флоту, технічне обслугову вання	Trawler, Support	Відновлення суднобудівного заводу, створення навчально-вир обничого центру	400
Бердянськ (Азовський кластер)	Азовська промислова база, логістика дрібного промислута каботажного флоту	Longliner, Support	Днопоглиблення, рибна біржа, логістичний хаб з охолодженням	250
Ізмаїл (Дунайський кластер)	Транспортна артерія, експортна база прісноводної продукції та річково-морська логістика	Longliner, Support, Reefer	Контейнерна гілка “Ріка–Море”, реконструкція гавані, прикордонна інфраструктура	300
Севастополь / Крим (перспект ивна зона після деокупації)	Стратегічний центр Чорноморського флоту,океаногра фічна база, науково- військовий компонент	Усі класи	Відновлення морських академій, доків, лабораторій; науково- дослідні судна	900
Разом (6 активних + 2 кластери)	—	—	Єдина система “Морські ворота України –	≈ 4 550 млн USD

Додатково”

– Всі порти інтегруються в єдину цифрову мережу морського управління “UkrBlueNet” – система супутникового моніторингу, управління логістикою, експортом і безпекою.

– Формується Національний Центр морської промисловості (NMIC) на базі Одеси та Миколаєва – аналітичне ядро “Blue Defense Economy”.

– Усі проєкти фінансуються за принципом “публічно-приватного партнерства + міжнародні кредити та гранти FAO/ЄБРР/ЄІБ”.

Промислова структура суднобудування та відновлення морських заводів України (2025–2035)

                                                             Таблиця 16

Кластер / підприємс тво	Регіон / локація	Спеціаліза ція виробницт- ва	Цільова продукція / судна	Етап модерніза- ції (2025– 2035)	Інвестиції, млн USD	Прогнозо вана потужніст ь (од./рік)
Миколаївськ кластер	Миколаїв	Суднобуду ван ня, корпуси	Factory / Processing vessels, Support	Модернізація доків, цифрове 3D-проєктуван. ,	1 200	5–6 великих корпусів / рік
Херсонський суднобудівний завод (ХСЗ)	Херсон	Середньотоннажні судна, рефрижер., буксири, ремон т	Trawler / Support	Відновлення виробничих ліній, кадрів, дуальна освіта, кооперація з ЄС	800	8–10 суден / рік
Одеса – Південний морський індустріал ьний кластер	Одеса / Південний	Фінальна добудова, тестування, оснащення, електроніка	Factory / Reefer / Support	Створення логістичного індустріал ьного парку, лабораторії морської електроніки	600	4–5 суден / рік
Бердянський судно будівно-ремонт ний завод	Бердянськ	Легкий флот, longliners, малий рефри жераторни й флот	Longliner / Small trawlers	Відновлення після деокупації, часткова приватизація, модернізація складів	400	6–8 суден / рік
Ізмаїльський судноремо нтний завод (Дунайськ ий класте р)	Ізмаїл	Річково- морські судна, допоміжний флот, логістика	Support / Supply	Поглиблення інтеграції в дунайську транспортну систему, навчальна база	300	10–12 суден / рік
Кримський суднобудів ний комплекс (перс пективний після деокупації)	Севастополь / Керч	Військово- науковий, океаногра фічний і експе риментальн ий напрямок	Дослідні судна, океаногра фічні платф орми	Відновлення після деокупації, кооперація з науко вими центрами ЄС та НАТО	600	2–3 судна / рік
Національний інженерно -дизайнерський центр “UkrO cean Design”	Київ / Миколаїв	Конструкторські бюро, цифрове моделюва ння, VR- проєкту вання суден	Усі класи	Створення R&D платформ и, патентна база, симулятор и	200	—
Разом (6 кластерів + центр	—	—	—	Повна   модернізація суденни	≈ 4 100 млн USD	≈ 35–40 суден / рік

 Аналітичний висновок:

– Сумарна інвестиція в суднобудівну базу: ≈ $4,1 млрд (2026–2035).

– Очікувана сукупна виробнича здатність після 2030 р. – до 40 суден щороку, що забезпечить як власні потреби, так і експорт замовлень.

– Ключова мета – перехід від ремонту до високотехнологічного суднобудування з доданою вартістю, інтегрованого в європейський ринок.

– Синергія з освітою та R&D: створення інженерно-наукової школи UkrOceanTech, дуальні програми з Норвегією, Польщею, Іспанією.

Фінансово-економічна структура Національної програми відновлення океанічного рибопромислового флоту України

 Фінансові параметри Національної програми

                                                                 Таблиця 17

Клас судна / напрям витрат	Кількість, од.	Вартість будівниц тва 1 судна (млн. дол. $	Вартість будівниц тва (млрд дол. $	Річні   витр ати (на судно, млн/$	Загальні річні витрати флот (млрд/$)	Термін окупності, років	Коментар / Економічне обґрунту вання
Factory / Processing Freezer Vess el	55	85–120	5,7	8–10	0,45	7–8	Високий рівень автономності, забезпечення експорту преміум-
Large Freezer Trawler	150	35–55	6,0	3–5	0,60	6–7	Основна виробнича потужність, масовий вилов
Longliner / Pelagic Spec ialist	30	20–30	0,75	1,5–2	0,05	5–6	Виробництво високовартісної риби (тунці, меч- риба)
Support / Supply / Reefer Fleet	200	10–25	3,0	1–2	0,30	8–10	Забезпечення логістики, транспортува ння, техн ічна підт римка
Разом — суднобудівна частина	435	—	≈15,5 млрд дол. США	—	≈1,4 млрд дол./рік	—
Модернізація портової інфраструкту ри (Одеса, Чорноморськ, Миколаїв, Маріуполь, Ізмаїл)	—	—	3,5 млрд дол.	—	—	—	Будівництво холодильних терміналів, судноремонтних баз
Відновлення суднобуд івних заводів (Миколаїв, Херсон, Керч, Київ)	—	—	2,0 млрд дол.	—	—	—	Локалізація до 70% виро бництва корпусів в Укра їні
Створення навчально- наукових центрів і кадрів (академії, тренажерні комплекси, морські ліцеї)	—	—	0,5 млрд дол.	—	—	—	5 тис. нових фахівців для галузі
ІТ- та супутникова система управління океанічним промислом	—	—	0,4 млрд дол.	—	—	—	Цифровізація та контроль ефективн ості промислу
Загальний бюджет програми 2025–2035	—	—	≈21,9 млрд дол. США	—	—	—	Фінансування: державне (30%), приватно -інве стиційне (40%), міжнародні фонди (30%)

Висновки:

– Програма формує флот із 435 одиниць, повністю здатний забезпечити до 1 млн тонн океанічної рибопродукції на рік, що відповідає потребам України (≈23,7 кг на особу/рік).

– Загальні капітальні витрати – близько 21,9 млрд дол. США у 2026-2035 рр.

– Прямі бюджетні надходження від експорту рибопродукції – до 3–4 млрд дол. США на рік після виходу флоту на повну потужність (2032–2035 рр.).

– Коефіцієнт окупності інвестицій 6–8 років, з урахуванням стабільного попиту на океанічну продукцію.

Загальний баланс програми 2026–2035рр.:

– Всього інвестицій: ≈ 30,8 млрд дол. США (включно з флотом, інфраструктурою, кадрами, цифровізацією).

– Зайнятість: понад 52 000 осіб у суднобудуванні, логістиці, переробці, ІТ, освіті.

– Економічний мультиплікатор: 1 вкладений долар генерує до 3,2 доларів ВВП протягом 10 років.

– Головна мета: створення повністю автономної морської промислової системи, здатної задовольнити 100% внутрішніх потреб України в рибопродукції та відновити її океанічну присутність у світовому рибному господарстві.

До 2035 року Україна здатна сформувати повністю автономний океанічний промислово-рибний кластер, який:

– забезпечить національну продовольчу безпеку (> 1 млн тонн риби на рік);

– створить понад 50 тис. робочих місць у флоті, суднобудуванні, логістиці та переробці;

– щорічно генеруватиме до 1,4 млрд доларів валютної виручки;

– підвищить морську присутність України в глобальній економіці та утвердить її як суб’єкта “блакитної цивілізації” XXI століття.