Парадигми
модернізації галузі рибного господарства України до 2030 р.
Організаційна структура галузі
Проєкт модернізації рибного господарства України (концепція) розроблений як основний ідеологічний документ модернізації та документ стратегічного планування галузі на період до 2030 р. з комплексом пріоритетних поглядів на цілі, завдання та основні напрямки державної економічної політики в області розвитку рибного господарства України з визначенням відповідних об’єктивних параметрів виробництва на короткостроковий до 2026 р., середньостроковий до 2035 р. та довгостроковий до 2050 р. періоди.
Продовольча безпека та незалежність України в секторі рибопродукції повинна стати не тільки одним напрямком забезпечення національної безпеки та збереження суверенітету країни, а й стати важливою складовою демографічної політики на фоні підвищення якості життя українців, забезпечення для них високих стандартів життя – що в свою чергу є безумовним державним пріоритетом!
Національні інтереси України в галузі рибного господарства на довгострокову перспективу повинні бути закріплені у Доктрині та які полягатимуть у підвищенні конкурентоспроможності рибопродукції власного виробництва, забезпеченні сталого розвитку цього напрямку економіки держави та у підтриманні стратегічної стабільності виробництва рибопродукції навіть в умовах перманентної війни з рф і можливих природних катаклізмів.
Основні завдання у забезпеченні продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції до 2050 р.:
Прогнозування, виявлення і недопущення внутрішніх та зовнішніх загроз продовольчої безпеки та незалежності в секторі рибопродукції, мінімізація їх негативних проявів за рахунок формування стратегічних резервів і запасів рибопродукції.
Розвиток вітчизняного виробництва до об’ємів, які в повній мірі забезпечуватимуть підтримку вживання необхідної мінімальної кількості рибопродукції,, достатніх для підтримки активного і здорового життя українців.
Забезпечення населення України в будь якій її частині якісними рибопродуктами в усі пори року в необхідних об’ємах і асортименті, які відповідатимуть платоспроможності населення.
Продовольча незалежність України в секторі рибопродукції – це стійке вітчизняне вирощування риби і виробництво рибопродукції в об’ємах, які визначені санітарними нормами на рік на одну людину з урахуванням питомої ваги в товарних ресурсах внутрішнього ринку відповідних рибопродуктів за будь яких негативних факторів.
Метою продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції повинно стати забезпечення населення країни необхідною кількістю якісною живої або охолодженої риби (безпечною і здоровою), якісною рибопродукцією та якісною продукцією з інших прісноводних і морських біологічних ресурсів на фоні стабільного власного виробництва при формуванні необхідних стратегічних резервів і запасів держави.
Даний документ повинен враховувати рекомендації «Продовольчої та сільськогосподарської організації об’єднаних націй» (ФАО) відносно вирощування риби і виробництва рибопродукції.
Модернізація рибного господарства України до 2030 р., враховуючи, природні, сировинні, виробничі, інтелектуальні фактори, а також потужність енергетики, промисловості та сільського господарства, повинна передбачти, що рибне господарство України має виконати два основних завдання:
Стати до 2030 р. гарантом продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції і на 100 % забезпечити мінімальний рівень споживання рибопродукції за рахунок власного українського виробництва.
Стати до 2030 р. гарантом забезпечення повної екологічної реабілітації континентальних водойм і морських територіальних вод України (очищення від сміття, бруду, нафтопродуктів, недопущення зливів у водойми відпрацьованих технологічних вод, проведення біологічної меліорації водойм, їх альголізації, полікультурним зарибленням цінними, промисловими і туводними видами риб, тощо) та відновлення їх природного рибогосподарського потенціалу.
Примітка: короткостроковий період до 2026 р. повинен бути використаний як підготовчий, в якому усі потенційні рибогосподарські об’єкти повинні бути розподілені між ефективними користувачами, організований масштабний пошук внутрішніх та іноземних інвесторів, розроблені проекти реконструкції діючих рибогосподарських підприємств і підприємств інфраструктури галузі, проекти будівництва нових підприємств, проекти логістичної інфраструктури, рибопереробки, проекти відновлення рибогосподарського потенціалу водойм, тощо.
Головна ціль модернізації рибного господарства України на період до 2030 р. – створення матеріальної бази галузі на рівні, при якому Україна сама себе забезпечить рибопродукцією за рахунок будівництва і експлуатації сучасного високотехнологічного морського та океанічного рибопромислового флоту, розвитку інтенсивної аквакультури в континентальних водоймах України, розвитку марикультури в північно-західній частині Чорного моря, розвитку аквакультури і марикультури в інших частинах світу та зайнятті лідируючих позицій в індустріальному вирощуванні риби, де Україна має передові технологічні напрацювання.
Продовольча безпека (незалежність) України в секторі рибопродукції до 2030 р. повинна забезпечуватися за рахунок:
Розвитку власної континентальної аквакультури.
Розвитку марикультури на континентальному шельфі Азово-Чорноморського басейну.
Вирощування риби та інших водних біоресурсів в індустріальних рибних господарствах.
Розвитку аквакультури і марикультури України в інших країнах світу.
Промислового лову водних біологічних ресурсів в континентальних водоймах України.
Промислового лову водних біологічних ресурсів в Азово-Чорноморському басейні.
Промислового лову водних біологічних ресурсів у Світовому океані.
Оцінка стану продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції повинна проводиться по спеціальних показниках у сферах:
а) Споживання:
споживання рибопродуктів на одного чоловіка за рік;
добова калорійність у харчуванні людини та кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів та мікроелементів;
індекс споживчих цін на рибу і рибопродукти;
споживчий кошик рибопродукції.
б) Виробництва і національній конкурентоспроможності:
Оцінка стану продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції в якості критерію визначатиметься питома вага рибопродукції в загальному об’ємі товарних ресурсів внутрішнього ринку (враховуючи перехідні резерви), а це для 40 мільйонної країни (25 кг/рік на одну людину) ≈ 1 000 000 тонн/рік у приблизному співвідношенні:
жива риба – 15 %;
охолоджена свіжа риба у льоді – 60 %;
заморожена риба – 18 %;
рибні консерви і пресерви – 5 %;
рибопродукція в іншому вигляді -1 %;
рибна сировина для промисловості – 1 %.
Модернізація рибного господарства України на період до 2030 р., повинна визначити усі можливі ризики та загрози забезпечення продовольчої безпеки і незалежності України в секторі рибопродукції, наприклад:
Макроекономічні ризики, пов’язані зі зниженням інвестиційної привабливості вітчизняних рибогосподарських підприємств, конкурентоспроможності рибопродукції, а також із залежністю розвитку рибного господарства України від зовнішньоекономічної кон’юнктури.
Технологічні ризики, пов’язані з відставанням від розвинутих країн в рівні технологічного розвитку виробничої бази, різницею у вимогах до безпеки рибних продуктів, організації системи контролю за їх дотриманням.
Екологічні ризики, пов’язані з несприятливими кліматичними змінами, а також наслідками природних та техногенних катастроф і надзвичайних ситуацій.
Зовнішньоторговельні ризики, які пов’язані з коливаннями ринкової кон’юнктури.
Вищенаведені ризики формують загрози продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, які можуть привести до недотримання критеріїв продовольчої безпеки.
Сталий розвиток економіки держави вимагатиме реалізації заходів державного регулювання щодо подолання:
Низького рівня платоспроможності населення для придбання рибопродукції.
Низького рівня торгівельної інфраструктури внутрішнього ринку.
Дисбалансу на ринках рибопродукції між різними ціновими категоріями риб.
Недостатнього рівня інноваційної та інвестиційної активності у сфері виробництва рибопродукції, та сировини з неї.
Скорочення національних генетичних ресурсів риб.
Дефіциту кваліфікованих кадрів.
Різниці в рівні життя у містах і сільський місцевості.
Штучних конкурентних переваг продукції іноземного виробництва, які сформовані за умов їх державної підтримки.
В Проєкті модернізації галузі необхідно обов’язково зазначити, що з урахуванням ризиків та загроз продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції економічна політика України в частині її рибного господарства, повинна проводитися по наступних напрямках:
В сфері підвищення економічної наявності рибних продуктів для усіх прошарків населення необхідно знизити рівень бідності, забезпечити пріоритетну підтримку населення, яке потребує організації здорового харчування, а також організацію здорового харчування, вагітних та годуючи матерів, дітей дошкільного і шкільного віку, соціальної сфери.
В частині фізичної доступності рибних продуктів необхідно розвивати міжрегіональну інтеграцію, більш ефективно використовувати механізми підтримки віддалених регіонів України, підвищити транспортні комунікації для гарантованого і рівномірного в часі і територіальному розпорошені постачання риби і рибопродукції, створити розгалужену мережу спеціалізованих риботорговельних магазинів і точок, забезпечити рибою і рибопродуктами об’єкти громадського харчування.
В частині формування державного матеріального резерву повинна бути визначена номенклатура відповідної рибопродукції (рибні консерви, суха у банках риба, тощо) та норми її накопичення.
Проєкт модернізації галузі повинен передбачати постійне проведення гармонізації діючого законодавства України з міжнародними вимогами показників безпеки рибних продуктів на підставі фундаментальних досліджень області науки о харчуванні людини.
В області виробництва рибної продукції зусилля повинні спрямуватися у наступних напрямках:
Інтенсифікації галузі рибного господарства України за рахунок:
інтенсивного методу вирощування риби в водоймах України (годування риби, інтенсивна меліорація водойм, в тому числі альголізація водойм, їх вапнування, підвищення щільності посадки риби, тощо);
садкового методу вирощування риби в прісноводних континентальних водоймах, на теплих водах електростанцій, а також в умовах чорноморської марикультури;
індустріального методу вирощування риби по новітніх технологіях в Установках замкненого водопостачання (УЗВ) рибних заводів.
Розвитку системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, які спроможні реалізовувати інноваційні моделі розвитку рибного господарства з урахуванням вимог продовольчої безпеки.
Удосконалення механізмів регулювання ринку риби, рибної продукції, рибної сировини для промисловості, а також матеріально – технічному забезпеченні галузі рибного господарства України у частині підвищення оперативності усунення цінових диспропорцій.
Підвищення темпів структурно-технологічної модернізації рибогосподарських підприємств.
Розвитку наукового потенціалу галузі рибного господарства, її суміжних інфраструктурних областей, та реалізації заходів для запобігання втрати висококваліфікованих кадрів галузі.
Створення нових технологій глибинної переробки риби та морепродуктів, їх зберігання, транспортування і реалізації.
В області зовнішньоекономічної політики необхідно постійно забезпечувати:
Застосування оперативних заходів митно-тарифного регулювання для раціоналізації відношення експорту та імпорту риби та рибної продукції в Україні.
Використання активних захисних заходів в разі стрімкого неконтрольованого нарощування імпорту риби і рибопродукції, а також у разі демпінгу цін зарубіжних країн за рахунок субсидій при їх експорті.
Роботу санітарного і ветеринарного контролю з урахуванням міжнародних правил і стандартів.
Зниження залежності вітчизняного рибогосподарського комплексу від імпорту технологій, машин механізмів, обладнання, рибоводного інвентарю, спецодягу, плавзасобів, тощо.
Заходи та механізми, які забезпечуватимуть продовольчу безпеку та незалежність в секторі рибопродукції повинні спрямовуватися на запобігання внутрішніх і зовнішніх загроз продовольчої безпеки і повинні розроблятися одночасно з державними прогнозуваннями соціально – економічного розвитку країни.
Основним критерієм забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції на період до 2030 р. є забезпечення виконання програми розвитку рибного господарства України і вирощування риби і виробництва рибопродукції в Україні на рівні 1 000 000 тонн/рік лише за рахунок власного виробництва за ціною, яка повністю відповідатиме платоспроможності населення на цей об’єм з метою гарантованого безперебійного забезпечення населення рибою та рибопродукцією незалежно від імпорту.
Імпорт продукції повинен лише доповнювати асортимент рибопродукції власного виробництва і складатися виключно з рибопродукції, яку не зможуть виростити або виловити українські рибогосподарські та рибопромислові підприємства.
Реалізація положень Проєкту модернізації галузі дозволить забезпечити продовольчу безпеку України в секторі рибопродукції як важливу частину складової національної безпеки, прогнозувати і запобігати ризикам і загрозам для економіки країни, підвищити її сталість, створити умови для динамічного розвитку рибогосподарського комплексу, покращити добробут населення.
Стратегія продовольчою безпеки України в секторі рибопродукції повинна передбачати проведення органами державної влади ретельного і раціонального розподілу природних водних ресурсів (з урахуванням можливостей підприємств, а саме: фінансову спроможність, структуру організації, стиль роботи, кадровий склад і його кваліфікацію, тощо) та ефективне використання водойм рибогосподарськими підприємствами з урахуванням відновлення екологічного і рибогосподарського стану водойм.
Сталий розвиток галузі рибного господарства України, підвищення якості життя населення та його здоров’я на фоні забезпечення національної безпеки можливі лише за умов збереження природних водних систем і підтримання якості природного навколишнього середовища. Для цього необхідно постійне формування і послідовна реалізація державної екологічної політики, яка охоплюватиме усі сфери життя країни і забезпечує втілення нових принципів охорони природного навколишнього середовища які основані на принципах поновлювання природних ресурсів. Збереження та відновлення екосистем повинно стати пріоритетним напрямком діяльності держави та підприємств галузі за активною участю громадян.
Екологічна реабілітація та збереження природного стану континентальних водойм і морських територіальних вод України повинно стати основним напрямком екологічної політики України відносно усіх її водойм, цілі і напрямки розвитку реабілітації, завдання та принципи реалізації на довгострокову перспективу.
Для стабілізації екологічного і рибогосподарського стану водойм необхідно на всіх водоймах понад 100 га зробити місцеві екологічні заказники. Площа яких сягатиме 20-25 % від всієї акваторії (особливо, мілководдя, зарості, затоки), в яких не можна проводити рибогосподарську діяльність.
В області нормативно–правового забезпечення основним завданням держави повинно стати створення ефективного правового механізму забезпечення збереження водойм, їх екологічної безпеки, а також вдосконалення правозастосовної практики в цілях забезпечення адекватної відповідальності за екологічні правопорушення.
В області міжнародного співробітництва основним завданням держави повинна стати реалізація національних інтересів України через участь у рішенні глобальних і регіональних екологічних проблем і регулюванні глобалізації в інтересах сталого розвитку.
Галузь рибного господарства України повинно виконати три головних завдання:
Стати гарантом продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції на період до 2030 р.
Забезпечити до 2030 р. екологічну, біологічну та рибогосподарську реабілітацію усіх рибогосподарських континентальних водойм і морських територіальних вод України.
Досягти до 2030 р. виробництва власної рибопродукції для входження в першу двадцятку провідних рибогосподарських країн світу.
Виконання трьох головних завдань можливе лише за умов структурної модернізації галузі рибного господарства. Головними негативними факторами на цьому шляху є невизначений термін втрати Криму як основної рибопромислової бази країни, руйнування промислової інфраструктури Донбасу і півдня України в наслідок окупації рф, а також необхідність в стислий час активізувати стрімкий розвиток аквакультури на континентальній частині України та марикультури в північно-західній частині Чорного моря.
Розвиток рибного господарства України необхідно організовувати на підставі єдиної державної системи планування на всеукраїнському, регіональному і місцевому рівнях.
Організація зростання і розвитку галузі рибного господарства є пріоритетом уряду України. Для цього необхідно в перщу чергу:
Привести усі норми діючого законодавства України в питаннях функціонування рибогосподарського комплексу до норм ЄС та інших країн світу у відповідність сучасним вимогам виробництва з метою створення необхідного законодавчого клімату, який забезпечуватиме найбільш сприятливі умови для інвестицій і стрімкого розвитку галузі рибного господарства.
Розробити дієві цінові, податкові і кредитні механізми та сформулювати митну політику з урахуванням специфіки рибного господарства як галузі з експедиційним виловом риби у віддалених районах Світового океану та сезонним характером товарного рибництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку.
– Розробити нові та доопрацювати старі Закони України та інші документи, які регламентують роботу галузі рибного господарства таким чином, щоб усі акти і закони в комплексі змогли забезпечити законодавчу базу для стрімкого розвитку рибного господарства України та зробити рибогосподарські підприємства інвестиційно привабливими! Необхідно доопрацювати Закони України, які стосуються питань земельних відносин, оренди земель водного фонду, відносин з владою всіх рівнів, природоохоронного законодавства, процедур отримання дозвільних документів на всі види рибогосподарської діяльності у тому числі пакету дозвільних документів на лов риби у морі, тощо.
– Розробити стратегію структурної модернізації усіх виробничих і управлінських підрозділів галузі та регулювати (де це необхідно) напрямки розвитку рибного господарства країни.
– Змінити структуру державного управління в галузі рибного господарства у зв’язку з необхідністю наближення до Європейських стандартів і відповідно до сучасного стану галузі та її цілей і завдань.
– Підвищити ефективність використання сировинних запасів рибогосподарських водних об’єктів України, відкритих районів Світового океану та виключних (морських) економічних зон інших країн.
– Розвивати прісноводну та морську аквакультуру, інтенсифікувати товарне виробництво на основі застосування якісного селекційного матеріалу без генетично-модифікованого втручання як безпосередньо в селекційний матеріал риб та інших водних ресурсів, так і в компоненти рибних комбікормів.
Розвиток і наповнення внутрішнього ринку рибопродукції повинно забезпечуватися за рахунок:
розвитку власної континентальної аквакультури (в тому числі за рахунок Спеціальних товарних рибних господарств «СТРГ»***, повномасштабної повноцінної профільної роботи усіх державних рибовідтворювальних заводів, комерційних підприємств спрямованих на вирощування рибопосадкового матеріалу і товарного виробництва, рибопромислової діяльності підприємств на внутрішніх водоймах, в Азовському і Чорному морях, в Установках замкненого водопостачання «УЗВ», тощо);
розвитку власної марикультури в південно-західній частині Чорного моря і біля українських берегів Азовського моря;
розвитку аквакультури і марикультури в інших країнах світу де є для цього сприятливі умови на підставі договірних взаємовигідних відносин;
залучення глобальних ресурсів Світового океану за рахунок будівництва і експлуатації власного рибопромислового океанічного флоту;
імпорту риби і рибопродукції які не можна виловити або виростити на власних рибних фермах (для розширення асортименту).
***Примітка:
Ідеологія вдосконалення «Порядку здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних біоресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (СТРГ)» повинна полягати в тому, що рибогосподарські підприємства, які працюватимуть надалі за регламентом Режиму СТРГ по штучному розведенню, вирощуванню та використанню водних біоресурсів, повинні відбудовувати свою роботу у відповідності до принципів максимально можливого раціонального використання рибогосподарських водойм з постійним плановим відновленням рибогосподарського потенціалу цих водних об’єктів шляхом спрямованого формування видового складу перш за все (туводної) аборигенної, а потім штучно зарибленої іхтіофауни.
Формування видового складу водних біоресурсів та їх запасів повинно відбуватися в двох основних напрямках:
Перший напрямок – формування туводної (аборигенної) іхтіофауни.
Розробники Режимів СТРГ повинні визначити та затвердити в ДАРГ і Міністерстві екології та природних ресурсів України показники «фонового природного рівня аборигенної іхтіофауни» для даної водойми. Це стосується видового, вікового і вагового складу біоресурсів (рівень визначатиметься відповідно до кормової бази, можливостей самої водойми, зони рибальства та інших показників, які досліджуються розробниками Режимів СТГ в Біологічному обґрунтуванні).
Багаторічна надмірна експлуатація браконьєрами та рибопромисловими підприємствами рибогосподарських водойм, знизила до критичного рівня не тільки вагові показники промислових водних біоресурсів, а й практично весь видовий полікультурний склад аборигенної іхтіофауни Особливо постраждали ремонтно-маткові стада промислових видів риб. В більшості водойм самовідновлення (без штучного розведення) аборигенної популяції, навіть при сприятливих умовах є проблематичним…
Висновок: досягнення «фонового природного рівня аборигенної іхтіофауни» в процесі відновлення рибогосподарського потенціалу водойм – є основним завданням для всіх підприємств, які працюватимуть по Режимах СТРГ.
Для цього Україна повинна відновлювати і розвивати галузь рибного господарства, організовувати принципово нову конкурентоспроможну на міжнародній арені національну рибну промисловість для забезпечення лідируючих позицій у світі.
Орієнтація рибної промисловості на якість продукції потребує від національного виробництва принципово нової системи, яка б за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій і ЗМІ з’єднала б соціальну систему і систему рибного виробництва.
Стратегія розвитку власної континентальної аквакультури та марикультури в Азово-Чорноморському басейні повинна спрямовуватися перш за все на максимальне використання природних рибопродуктивних можливостей водойм України, їх екологічну та рибогосподарську реабілітацію з одночасною інтенсифікацією виробництва рибопродукції за рахунок:
Виробничі можливості континентальної аквакультури України обмежуються наявністю прісноводних рибогосподарських водойм, загальною площею приблизно в 1 000 000 га водного дзеркала (при екстенсивній аквакультурі теоретично, за умов доведення до високого рівня рибогосподарської якості водойм, можна вирощувати риби до 200 000 тонн/рік). Ще 220 000 га (це малі мілководні водойми, озера, річки, затоки, забруднені водойми, технологічні водойми підприємств та інші) для ведення цілорічної інтенсивної, прогнозованої, стійкої прісноводної аквакультури малопридатні і тому не можуть розглядатися в якості виробничих водойм.
Виробничі можливості марикультури в Україні обмежуються площею солених лиманів, морських заток, континентального шельфу Азовського і Чорного морів, але цих природних місць для вирощування водних біоресурсів в умовах марикультури достатньо для забезпечення в повному обсязі продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції (до 200 000 тонн/рік).
Успішний, прогнозований рибогосподарський розвиток аквакультури та марикультури в Україні можливий лише за умов введення по всій території країни єдиного технологічного ланцюжка виробництва рибопродукції від формування ремонтно-маткового поголів’я промислових видів риб (в тому числі аборигенних видів) до вирощування рибопосадкового матеріалу, товарної риби, її вилову, перевезення, зберігання, переробки і оптово-роздрібної торгівлі.
Для забезпечення сталого розвитку континентальної аквакультури і марикультури необхідно:
Провести повномасштабну екологічну і біологічну реабілітацію водойм з відновленням їх природного рибогосподарського потенціалу.
Забезпечити державну та відомчу охорону на всіх рибогосподарських водойм України з необхідною ефективністю.
Надати державою усім комерційним підприємствам в користування рибогосподарські водойми на відкритій конкурсній основі з прийняттям підприємствами умов подальшої рибогосподарської діяльності на водоймі по єдиному, затвердженому державою, технологічному ланцюжку, а також організувати складання іспитів керівництвом цих підприємств на придатність ефективно використовувати водойми, як цінніший природній ресурс держави. Термін дії угод щодо використання водойм повинен складати щонайменше п’ять років. За умов дотримання і щорічного виконання державних планів виробництва, угода може автоматично пролонгуватися. Також у випадках, коли комерційні підприємства вкладають кошти на розвиток своїх підприємств, необхідно корегувати договірні відносини в сторону збільшення термінів їх дії.
Забезпечити розвиток аквакультури і марикультури в Україні по єдиному технологічному ланцюжку (тобто щорічному загальнодержавному плану виробництва). Держрибагенство повинно щорічно розробляти і затверджувати в Міністерстві аграрної політики і продовольства України плани виробництва. В технологічний план виробництва повинні також включатися усі комбікормові заводи аквакультури, рибопромислові підприємства, які працюватимуть на каскаді дніпровських водосховищ, рибопереробні підприємства, оптові рибні і живорибні бази, тощо.
Розвивати розгалужену по всій Україні мережу комбікормових заводів, які вироблятимуть різні види рибних комбікормів від повнораціонних (стартових, продукційних і профілактично-лікувальних з розмірами 0,3÷20 мм), які будуть розраховані на використання в умовах садків, УЗВ та інших індустріальних типів господарств, до звичайних рибних комбікормів, які розраховані лише на додаткове годування риби, яка живиться у водоймі (в основному при ущільнених посадках N 2÷12).
Проводити ефективну цінову політику держави, яка надаватиме в користування рибогосподарським підприємствам дешевий водний ресурс, повнораціонні високоякісні комбікорми, зарибок та інше в кредит по економічно обґрунтованих цінах, що в свою чергу дасть можливість:
Використовувати рибогосподарські можливості водойм з максимальною ефективністю.
Знизити роздрібні ціни на рибопродукцію, особливо в нижньому ціновому сегменті та розширити спроможність населення купувати більше рибопродукції.
Стимулювати розвиток внутрішнього ринку рибопродукції за рахунок збільшення попиту на якісну рибопродукцію.
Формувати в селекційно-генетичному центрі племінного рибництва державні і комерційні (які стоятимуть на обліку центру) ремонтно-маткові стада цінних, колекційних промислових і аборигенних видів риб України. Без формування і ефективної експлуатації цих стад риб розвиток аквакультури в Україні неможливий!
Вирощувати рибопосадковий матеріал цінних, промислових та аборигенних видів риб в об’ємах, які повністю задовольнятимуть потреби водойм України як для повної їх рибогосподарської реабілітації, та і для потреб інтенсивної аквакультури і марикультури, яка розвивається. Для цього необхідно під егідою селекційно-генетичного центру племінного рибництва створити спеціалізоване виробниче об’єднання, яке зможе вирощувати на придатних для цього нерестово-виросних водоймах рибопосадковий матеріал. Форма власності цих підприємств може бути державною, комунальною, комерційною або на підставах державно-приватного партнерства. Створення найсприятливіших умов для роботи нерестово-виросних господарств в країні як первинної основи функціонування і розвитку аквакультури. Підприємства аквакультури і марикультури, які вирощуватимуть зарибок, не зможуть отримувати в повному обсязі кошти за свою продукцію в поточному році, тому, що виробничий цикл вирощування товарної риби розтягується на два – три, а то і більше років. Державі в цій ситуації необхідно створити спеціальні державні і комерційні фонди, які забезпечуватимуть фінансами безперебійне вирощування рибопосадкового матеріалу найвищої якості, і в необхідному асортименті.
Забезпечити рибогосподарські підприємства (державі або потужному підприємству), які вирощують товарну рибу, щорічним товарним кредитом у вигляді рибопосадкового матеріалу в повному необхідному асортименті і повнораціонними комбікормами по фіксованих цінах, що зможе закласти фундаментальну основу розвитку рибного господарства на довгі роки.
Розвивати садкові рибні господарства прісноводної аквакультури і марикультури. Штучне вирощування риби у садках матиме свої беззаперечні переваги, які зроблять широкий спектр садкової рибопродукції конкурентоспроможною на внутрішньому і міжнародному ринках. Це перш за все можливість вирощування риби в контрольованих умовах, технологічність процесу вирощування, якість ветеринарного забезпечення, вирощування при значній щільності посадки риби (до 100 кг/м² садків, або 1000 т/га) із забезпеченням її якості, організації належної охорони, а також можливістю цілорічного постачання риби в торгівельну мережу будь якої ваги. К недолікам садкового способу вирощування можна віднести більшу собівартість за рахунок кормів, обмеження асортименту (не всі види риб можна вирощувати у садках), і необхідність первісного вкладання коштів у будівництво садкового рибного господарства. Враховуючи беззаперечні переваги садкових рибних господарств аквакультури і марикультури по відношенню до ставкових рибних господарств, технологія яких базується на екстенсивній технології вирощування риби, усунення вищезгаданих недоліків відкриє необмежені простори для нарощування об’ємів виробництва рибопродукції по інтенсивній технології.
Розвивати індустріальні рибні господарства по всіх регіонах України, які вирощуватимуть цінні види риб вищого цінового асортименту (осетрові, лососеві, вугрі, сомові, камбальні та інші види риб). Основу цих високотехнологічних рибних господарств повинні складати рибоводні цехи, які працюватимуть на установках замкненого водопостачання (УЗВ). Продукція цих рибних господарств за наявності відповідної якості по міжнародним критеріям (а це перш за все якість технологічної води де утримуватимуться риби, якість повнораціонних комбікормів, суворе дотримання технології утримання риб), може розглядатися, як потенційний експортний високоліквідний товар для країн Європи, США, Японії, Китаю і так далі. Наявність в Україні відносно низької вартості електроенергії та металопрокату, насосів та іншого технологічного обладнання, дешевої та водночас висококваліфікованої робочої сили, роблять розвиток цього напрямку аквакультури дуже привабливим і перспективним. Україна може і повинна стати світовим лідером в області будівництва і експлуатації УЗВ.
Використати в повній мірі теплові потужності енергетичних об’єктів атомних електростанцій (АЕС) і теплових електростанцій (ТЕС) на водоймах охолоджувачах для вирощування рибопосадкового матеріалу і товарної риби деяких промислових видів риб. Незважаючи на заборону на вирощування риб на АЕС після Чорнобилю (це було більш соціально-політичне рішення, а не виробнича необхідність), після наукового обґрунтування необхідно поновити дозвіл на рибопромислову діяльність на АЕС. Площа цих об’єктів відносно невелика, але умови вирощування риби на них відповідають умовам тропіків і створюють майже ідеальні умови для вирощування різноманітних видів риб у садках. Найбільш раціональним і вигідним при цьому є вирощування осетрових видів риб (бестер, ленський осетер), а також канального сома, а взимку форелі. У перспективі буде вигідним вирощування африканських кларієвих сомів з поверхневим диханням. Незважаючи на те, що за останні десятиліття енергетичні водні об’єкти не використовувалися, відбудова їх рибогосподарської інфраструктури і розвиток на них садкових, басейнових, нагульних господарств вважається найбільш ефективним напрямком розвитку аквакультури.
Забезпечити продаж товарної риби комерційними рибогосподарськими підприємствами по обмежувальних «рамкових» цінах, які встановлюватиме держава. Усі рибогосподарські підприємства повинні мати можливість самостійно продавати продукцію, а також мати можливість продавати залишки своєї продукції державі або іншим рибопереробним підприємствам також по економічно обґрунтованих цінах.
Забезпечити необхідний контроль якості рибопродукції на всіх етапах виробництва: від інкубації ікри і вирощування рибопосадкового матеріалу до реалізації готової рибопродукції.
Розвивати інфраструктурні підрозділи галузі рибного господарства, які вироблятимуть для аквакультури і марикультури плавзасоби, інвентар, спеціальне обладнання для аквакультури, спецодяг, обладнання для інкубаційних цехів, установок замкненого водопостачання, кисневе обладнання для перевезення живої риби та зарибку, тощо.
Збудувати державний Селекційно-генетичний центр племінного рибництва, який в умовах повної руйнації рибного господарства України зможе сформувати і експлуатувати колекційні та селекційно-племінні ремонтно-маткові стада промислових та всіх інших видів риб українських водойм і тих видів риб, які можна вирощувати в штучних умовах аквакультури і марикультури для:
Проєкт модернізації галузі повинен передбачати:
Відновлення усієї видової різноманітнітності риб та інших водних біоресурсів в водоймах України до фонового природного рівня, який був ще 100 років тому.
Збереження для наших нащадків генофонду цінних і промислових видів риб в контрольованих умовах шляхом створення колекційних ремонтно-маткових стад для виконання своїх міжнародних зобов¢язань перед Світовою спільнотою по збереженню зникаючих видів риб (1992 р. Ріо-де-Жанейро «Конвенція ООН про збереження біорізноманіття», а також по лінії рішень СІТЕС).
Створення об’єктивних передумов для інтенсивного розвитку аквакультури і марикультиури в Україні.
Рибогосподарська діяльність на каскаді дніпровських водосховищ.
Враховуючи забрудненість донного мулу водосховищ дніпровського каскаду, які утворилися не тільки в результаті аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р., та руйнування рф Каховської греблі у 2023 р. а й за багато років безвідповідальною господарської діяльності промислових, комунальних, сільськогосподарських підприємств і самими мешканцями України, вживання риби з цих водойм, які контактують з дном повинно відбуватися після ветеринарного контролю якості. іншого боку відмова від рибогосподарської діяльності на каскаді водосховищ і невикористання 690 тис. га водного дзеркала для України теж неприпустима!
Доцільним у проведенні державної рибогосподарської політики на каскаді дніпровських водосховищ повинно вважати:
Зменшення) до 2030 р. вилову рослиноїдних, коропових, окуневих, частикових та інших промислових і аборигенних видів риб, які контактують в процесі життя з дном водойми.
Обмеження вилову дрібно оселедцевої групи риб, як кормової бази для розвитку цінних аборигенних видів риб у водоймі (судаку, осетровим, тощо).
Надання дозволів на аматорське рибальство (на платній основі).
Надання дозволів на вирощування риби в умовах садків і відгороджених частинах водойм (інтенсивна аквакультура з годуванням риб повнораціонними кормами).
Відновлення рибогосподарського потенціалу каскаду дніпровських водосховищ за рахунок біологічної реабілітації (альголізації) і меліорації, зариблення максимально можливого полікультурного спектру промислових, цінних, аборигенних та зникаючих видів риб.
Створення на кожній водоймі каскаду (до 20 % її площі) рибного заказнику.
Створення ефективної системи охорони за рахунок державної рибоохорони, а також громадських об’єднань і відомчої рибоохорони підприємств користувачів водойм.
Парадигми розвитку аквакультури і марикультури України в інших країнах світу.
Аналіз стану галузі рибного господарства України показує, що до 2030 р. важко у повному обсязі забезпечити продовольчу безпеку та незалежність України в секторі рибопродукції враховуючи:
Відсутності необхідних площ рибогосподарських водойм. Україна на даний час має лише 100 тис. га повноцінних водойм для аквакультури. Навіть в разі переводу цих водних об’єктів з екстенсивної форми рибогосподарської діяльності на інтенсивну аквакультуру з годуванням повнораціонними комбікормами, ущільненими посадками зарибку, з повним спектром рибопосадкового матеріалу, меліорацією, можна теоретично виростити не більше як 100 000 тонн/рік риби (без урахування рибогосподарських можливостей Дніпровського каскаду водосховищ).
Проблем, пов’язаних з необхідністю екологічного, біологічного та рибогосподарського відновлення практично усіх водойм України, тому, що їх хімічний склад води і ґрунту вже не відповідає санітарним нормам для рибогосподарських водойм.
Неможливості в найближчі роки швидко наростити виробничий потенціал океанічного рибопромислового флоту. Для гарантованого вилову у Світовому океані та Азово-Чорноморському басейні 800 000 тонн/рік, які потрібні для забезпечення продовольчої безпеки України, необхідно побудувати сучасну рибопромислову ескадру в кількості до 100 одиниць (риболовний флот, риболовні плавучі бази, рефрижератори, допоміжні та пошукові судна, рибні порти з інфраструктурою, тощо).
Проблем, пов’язаних з нестабільним політичним і соціальним станом українського суспільства.
Непривабливості рибогосподарських підприємств для зовнішніх і внутрішніх інвесторів.
Тому, для забезпечення продовольчої незалежності в секторі рибопродукції Україні необхідно шукати нові, нетрадиційні підходи до нарощування виробництва власної рибопродукції.
Для цього необхідно:
створювати на каскаді Дніпровських водосховищ консорціуми рибогосподарських підприємств, які повинні взяти водосховища в комплексну експлуатацію. Під контролем держави та охороною нею водних біоресурсів консорціум здійснюватиме рибогосподарську діяльність від вирощування рибопосадкового матеріалу до зариблення, вирощування, вилову, переробки і реалізації готовою продукції;
створювати для максимально можливої кількості рибогосподарських підприємств єдиний технологічний ланцюжок, який значно прискорить розвиток аквакультури і полегшить нарощування товарної рибопродукції.
Розвиток власної аквакультури і марикультури на територіях інших країн світу є одним з таких підходів. Вирощувати рибу треба в таких країнах світу, де є природні умови (прісноводні водойми, морські затишні бухти, теплий клімат для вирощування більшості видів риб марикультури і аквакультури, є також умови для вирощування інгредієнтів повнораціонних комбікормів та їх масове виробництво), є дешева некваліфікована робоча сила, стабільний політичний і соціальний стан суспільства, але немає коштів і відповідних організаційних, соціальних і виробничих передумов на фоні відсутності платоспроможності населення та фінансово забезпеченого попиту (це перш за все країни південно-східної Азії, Африки, Австралія, тощо).
Привабливість розвитку власної аквакультури і марикультури на територіях інших країн світу полягає ще в тому, що міжнародні інвестори скоріш підуть на фінансування цього напрямку галузі рибного господарства України ніж фінансування будівництва її рибопромислового флоту, який стане потужним конкурентом для інших країн при щорічному розподілі рибних квот у Світовому океані.
Рибопереробний комплекс України матиме свої виробничі потужності для виробництва рибного борошна, консервів, пресервів, реалізації свіжої (у рідкому льоді) та замороженої товарної риби, а також використовуватиметься паралельно для наукових та екологічних досліджень.
Галузь рибного господарства України будуватиме свої виробничі об’єкти по сучасних проектах з дотриманням всіх технологічних вимог.
Продукція рибопереробних підприємств повинна виготовлятися на 90 % з власної рибної сировини, матиме широкий асортимент, привабливу, конкурентоспроможну ціну, тому стане якісним високоліквідним товаром як на території України, так і за її межами.
Потужність рибопереробного комплексу необхідно довести до 200.000 тонн/рік і більше по сировині в залежності від виробничої програми і асортименту.
Необхідно сконцентруватися на найбільш економічно вигідній продукції рибопереробки – охолоджені філе у рідкому льоді, консервна та пресервна рибопродукція, рибна кулінарія, напівфабрикати.
Консервна продукція найбільш вигідна при виробництві великих партій консервів масляної групи з дешевою власною сировиною (сардинела, сардина, оселедець, сайра, скумбрія, салака, анчоус,…). Ці види консервів найбільше користуються попитом з боку бідних прошарків населення.
Виробництво консервної продукції з цінних видів риб (осетрових, вугрових, камбальних, тунцевих, тощо) і морепродуктів також економічно вигідно, особливо коли продукція іде на експорт у розвинуті країни де її можна реалізувати по вигідній ціні.
Основа успіху рибопереробного комплексу повинна стати якість рибопродукції на всіх етапах виробництва. Тому ще на початковому етапі проектування підприємства необхідно починати з виконання вимог Міжнародних стандартів якості ISO-9000, ISO-14000 та інших.
Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2030 р. визначатиме цілі, коло завдань, основні напрямки модернізації, терміни виконання, а також підходи до раціонального використання водних біоресурсів, які повинні реалізовуватися в планах комплексних заходів нормативно-правового, економічного, науково-технічного і організаційного забезпечення.
Головна мета Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2030 р. – визначення основних напрямків формування державної політики в області інноваційного оновлення і розвитку рибопромислового флоту з урахуванням стратегічних завдань рибної галузі.
Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2030 р. повинна розроблятися програмно-цільовим прогнозуванням за допомогою інтегрування цілей, рішенням галузевих проблем, мінімізацією ризиків, гармонізації ресурсів і завдань, оптимізацією економічних і адміністративних важелів управління, тощо.
Реалізація Стратегії створить економічні умови для постійного нарощування об’ємів виробництва рибопродукції до 2030 р.
Водні біоресурси відтворюються за рахунок природних, екологічно-безпечних та відновлювальних джерел енергії і життя.
Раціональне використання світовим співтовариством водних біоресурсів Світового океану за допомогою управління рибальством, може забезпечити щорічний вилов повноцінного білку на рівні 100 млн. тонн і більше.
Рибальство у Світовому океані є господарська діяльність підвищеного ризику, завдяки високої ступені мінливості водних біоресурсів (чисельність і біологічні характеристики), в залежності від кліматичних факторів, сонячної активності та антропогенного тиску на протязі одного року.
Продуктивна робота і високі фінансові показники майбутнього рибопромислового флоту України, який працюватиме у віддалених районах Світового океану, залежатиме від збалансованості техніко-експлуатаційних і виробничих характеристик конкретних рибопромислових суден і всієї експедиційної ескадри в цілому, яка повинна проектуватися і будуватися під конкретні об’єкти промислу з обов’язковим урахуванням природних умов передбачуваного району промислу.
Ресурсне забезпечення рибопромислового флоту України залежатиме від політичного, економічного, ресурсного та інших складових, але в межах: по Світовому океану – не менш як 1 млн. тонн/рік (без урахування крилю – 350÷500 тис. тонн/рік), у виключних економічних зонах іноземних держав – 250 тис. тонн/рік, по Азово-Чорноморському басейну – 100 тис. тонн/рік.
Для значного збільшення об’ємів вилову риби і крилю у Світовому океані необхідно:
поглиблювати двосторонні зв’язки з прибережними державами, які мають значний невикористаний біологічний ресурс (Перу, Нова Зеландія, Марокко, Мавританія Намібія, Ангола, тощо);
зміцнювати позиції України в міжнародних організаціях (ФАО, риболовних НАФО, АНТКОМ, НЕАФК, наукової організації — ІКЕС), а також вступити до SPRFMO (риболовної організації південної частини Тихого океану);
побудувати науково-дослідне судно океанічного класу для комплексних, системних досліджень стану запасів морських гідро біонтів, вивчення гідрометеорологічних факторів промислового середовища та розрахунку можливого вилову.
Будівництво крупнотоннажних суден експедиційних рибопромислових ескадр, враховуючи необхідність їх одночасного початку роботи, доцільно проводити, розміщуючи закази в декількох країнах в тому числі і в Україні (проектування експедиційної ескадри треба здійснити з позиції її як єдиного рибопромислового комплексу зі всіма виробничими зв’язками та інфраструктурним забезпеченням).
Рибопромислові експедиційні ескадри, враховуючи необхідність їх комплектування пошуковими, транспортними суднами, плаваючими рибними заводами, танкерами-заправниками, тощо, які не є риболовними суднами що приносять прибуток, а є лише допоміжними функціональними елементами виробничого забезпечення, повинні повністю належати або державі Україна або потужній рибопромисловій компанії для якісного і гарантованого забезпечення централізованого менеджменту і отримання суттєвих бюджетних прибутків.
Азово-Чорноморський рибопромисловий флот доцільно спроектувати і поступово будувати як єдину рибопромислову ескадру з урахуванням загально допустимого улову у виключній економічній зоні України, а також економічної і виробничої доцільності, необхідності зниження енергетичних витрат, скорочення виробничого персоналу, підвищенням виробничої потужності, щодо обробки сировини та випуску конкурентоспроможної продукції.
Модернізація фізично зношених та морально застарілих суден, які працюють в Азово-Чорноморському басейні недоцільна з точки зору окупності капітальних витрат за залишковий термін експлуатації.
Низька рентабельність перспективних видів водних біоресурсів, які не використовують, впливає на кредитування і лізингові схеми при будівництві рибопромислового флоту, тому економічно доцільно використовувати кредити під відносно низький процент (до 6 %) на строк до 10 років.
Для комерційних рибогосподарських підприємств, які будуватимуть рибопромислові судна за власні кошти, по кредитам, або лізингу, для повноцінної їх експлуатації необхідно законодавчо закріпити сировинні ресурси на повний період окупності з необхідною пролонгацією для забезпечення максимально можливої виробничої загрузки судна.
Державне агентство рибного господарства України, як орган центральної виконавчої влади, повинен забезпечити регулювання типового і чисельного складу суден рибопромислового флоту на державному рівні, згідно вимог розробленого і прийнятого для цього нормативно-правового акту, який визначить порядок організації робот по державному регулюванню.
Державне регулювання передбачатиме проведення державної експертизи проектної і фінансової документації по будівництву рибопромислового флоту для визначення відповідності судна стратегії розвитку рибного господарства і його промислової ефективності відносно певного виду водних біологічних ресурсів, доцільності використання судна на промислі, його виробничо-економічного потенціалу, відповідності техніко-економічних характеристик суден, умовам експлуатації, виробничо-економічним показникам його промислової діяльності, фінансово-економічним умовам будівництва, сучасному рівню інноваційного технічного оснащення промислового суднобудування.
Боротьба за водні біологічні ресурси у Світі на фоні наслідків загальноекономічної кризи, вимушуватимуть Україну шукати нові підходи до стратегічного планування розвитку рибопромислового суднобудівництва та пошуку нових перспективних рибопродуктів з нових видів водних біоресурсів з високими фінансовими показниками промислу.
Універсальні рибопромислові судна забезпечуватимуть цілорічний промисел різноманітних водних біоресурсів в широкому спектрі кліматичних умов з можливістю виробництва максимально можливого асортименту рибопродукції, але з великими питомими експлуатаційними витратами, що відповідно збільшує собівартість рибопродукції і знижує її конкурентоспроможність.
Спеціалізовані рибопромислові судна, які матимуть відповідне промислове, технологічне, холодильне, рибопошукове оснащення і можливості досягнення високих техніко-економічних характеристик судна для конкретних видів водних біоресурсів, вестимуть промисел з максимальною господарською і фінансовою ефективністю.
Дотримання певного балансу між кількістю і виробничими характеристиками універсальних і спеціалізованих рибопромислових суден, дозволить значно підвищити ефективність промислу водних біоресурсів з одночасним зниженням собівартості рибопродукції.
Базою для розробки «Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2030 р.» служитимуть наступні показники:
Цілі, цільові індикатори, пріоритети розвитку, завдання довгострокової державної політики в рибогосподарській діяльності, в соціальній сфері, у сфері науки і технологій, структурних перетворень в економіці, тощо.
«Концепція розвитку галузі рибного господарства України до 2030 р.».
Офіційні джерела інформації, тощо.
Цільовими індикаторами реалізації Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2030 р. служитимуть об’єми вилову водних біоресурсів до 2030 р. та збільшення середньорічного споживання рибопродукції власного виробництва.
Головними цільовими індикаторами Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 р. є:
Загально соціальні – зниження аварійності, ризиків та загроз безпеки рибного промислу, зменшення забруднення морів.
Загально економічні – збільшення темпів росту вилову водних біоресурсів, забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції, конкурентний рівень рибопродукції власного виробництва, використання інноваційних технологій в будівництві рибопромислового флоту і портової інфраструктури.
Галузеві – розвиток рибопромислового флоту у відповідності до потреб економіки держави, підвищення рівня рентабельності, продуктивності, фондовіддачі, рибогосподарських підприємств, зниження енергоємності, підвищення конкурентоспроможності рибопродукції, та інші.
Основним принципом побудови Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2030 р. повинно стати дотримання балансу між рибопромисловою потужністю флоту і доступними запасами водних біологічних ресурсів, що стане вирішальним фактором у підвищенні ефективності промислу і оптимізації кількісного і видового складу суден нового покоління з мінімізацією витрат на їх будування.
Пріоритетність у будівництві нових суден рибопромислового флоту повинна віддаватися суднам для добування водних біоресурсів, які ще не використовуються на повну міцність у віддалених районах Світового океану.
Відсутність в останні десятиліття досвіду будівництва рибопромислових суден, особливо в питаннях автоматизації проектування і нових інноваційних технологій по відношенню до провідних суднобудівних держав світу, а також фактичного руйнування суднобудівних та інфраструктурних потужностей, вимушує Україну з одного боку розміщати закази за кордоном, а з другого акумулювати накопичений за довгі роки український досвід і за допомогою придбаних новітніх технологій підвищити конкурентоспроможність суден на вітчизняних заводах.
Стратегія розвитку рибопромислового флоту України в розділі рибопереробки реалізовуватиметься у трьох напрямках:
Ресурсно-орієнтовному (необроблена заморожена риба).
Технологічно-орієнтовному по безвідходній технології.
Інноваційно-орієнтовному (обробка риби по інноваційних та експериментальних технологіях з підвищеною якістю).
Реалізація Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2030 р., враховуючи масштабність інвестиційних проектів будівництва суден, можлива лише за умов повної державної підтримки по всіх напрямках.
Основним методом економічного регулювання імпорту рибопродуктів в Україні є митно-тарифне регулювання, яке передбачає вартісний вплив на експортно-імпортні потоки в процесі перетинання ними державних кордонів.
Основними функціями митного тарифу на рибопродукцію є з одного боку проведення політики захисту вітчизняного товаровиробника від іноземних конкурентів, з другого боку проведення державної фіскальної бюджетної політики, яка впливає також на формування активного сальдо зовнішньо-торгівельного балансу, на збільшення притоку валюти, на розвиток окремих рибогосподарських регіонів країни.
Імпортні митні тарифи разом з податковою системою впливають на внутрішні ціни, рентабельність рибогосподарських підприємств, формування структури імпорту, тощо.
Експортні митні тарифи як інструмент регулювання зовнішньої торгівлі рибопродуктами повинен застосовуватися дуже обережно, щоб не підірвати експортний потенціал галузі рибного господарства України та не провокувати інфляційний тиск на внутрішні ціни.
Розвиток митних тарифів України повинен здійснюватися встановленням декількох видів ставок по кожному найменуванню рибопродукції в залежності від країни походження і наявності торгівельного договору або угоди з нею (найбільш низька – конвекційна ставка застосовуватиметься до країн, яким надано режим найбільшого сприяння).
Забезпечення населення України рибопродуктами в повному ціновому і асортиментному переліку може бути значно покращено за умов щоквартального надання імпортерам рибопродукції Агентством рибного господарства України разом з Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством аграрної політики і продовольства України та Міністерством економіки України офіційної інформації щодо бажаного, науково обґрунтованого на даний період часу асортименту імпортної рибопродукції та його цінових меж в оптово-роздрібній торгівлі (такий перелік бажаного імпорту рибопродукції повинен узгоджуватися з реальним виробництвом рибопродукції в Україні).
Парадигми стратегії розбудови логістичної інфраструктури Завданням модернізації галузі рибного господарства України є створення єдиної технологічної системи у вигляді консорціуму, в якому вирощування, вилов, транспортування, переробка та оптово-роздрібна торгівля рибою та рибопродуктами працюватиме як єдиний механізм по заздалегідь розробленому плану.
Консорціум рибогосподарських підприємств передбачає участь сотень рибогосподарський підприємств, які виконуватимуть важливу функцію постачання у торгівельну мережу України якісної, в повному обсязі і асортименті рибопродукції. Торгівля рибопродукцією повинна бути організована навіть у віддалених населених пунктах країни, безперебійно і на протязі всього року.
Асортимент рибопродукції у кожному куточку України повинен передбачати не тільки перелік коштовної і різноманітної рибопродукції, але й перелік дешевої (бюджетної) рибопродукції, яка доступна більшості населення країни переважно у вигляді живої або свіжої риби (у рідкому льоді).
Виходячи з вищенаведених вимог, для організації повномасштабної торгівлі живою рибою (≥ 15 % всієї риби) по всій країни необхідно провести відповідну модернізацію галузі рибного господарства і впровадити певний перелік організаційних заходів, таких як:
- Організаціявирощування риби на всіх рибогосподарських водоймах України в повному об’єму та в асортиментному полікультурному переліку, який відповідає природним умовам цих водойм.
- 2. Організація перевезення живої рибивід місць лову або первинної концентрації на рибоприймальних пунктах до підприємств рибопереробки, живорибних баз, роздрібної торгівлі передбачає закупівлю спеціалізованих автомобілів для перевезення живої риби або переоснащеннядля цієї справи вантажних автомобілів в обсягах, достатніх для планового перевезення живої риби по Україні на різні відстані (до 1500 км).
Переоснащення автомобілів передбачає перш за все установку на живорибні ємкості сучасного кисневого обладнання (бажано на рідкому кисні), різноманітних флотаційних установок для очищення води під час руху, насосне обладнання, водогрійне, холодильне, обладнання для контролю параметрів водного середовища (температури, змісту кисню, вуглецю…) та інше. Важливим є також утеплення цистерн з рибою та установка на них спеціалізованої запірної арматури для більш легкої стиковки з прийомними вузлами живорибних баз або роздрібних торгівельних пунктів.
- Будівництво по всій Україні спеціалізованих живорибних баз, які повинні відігравати важливу функцію збереження, накопичення, розподілу риби в роздрібній торгівельній мережі.
Живорибні бази будуть створювати єдину мережу з переважним розташуванням у містах по всій України. Вони будуть будуватися на річках, водосховищах, ставках за допомогою технології садкового утримання, а також на базі проточних басейнів і навіть на сучасних УЗВ (установках замкненого водопостачання). Відстані віддалених роздрібних торгівельних точок до баз при цьому не повинні перевищувати 50-70 км.
Для довготривалого утримання риби перед реалізацією температури технологічної води не повинні перевищувати 2-6°С. Вода повинна постійно змінюватися на чисту. Годування риб при цьому не повинно проводитися. Терміни зберігання можуть бути від 1÷2 місяців, що достатньо для безперебійного постачання риби у торгівельну мережу на протязі всього року.
Під час транспортування, реалізації в роздрібній торгівельній мережі, вантажних маніпуляцій (в тому числі і повернення на базу не реалізованої частки партії риб) частина їх може зазнати фізичних ушкоджень і втрату товарного вигляду. Тому доцільним буде при живорибних базах мати невеличкі рибопереробці цехи для усунення цих технологічних недоліків.
Всі живорибні бази повинні мати свого штатного ветеринарного лікаря, функціональні обов’язки якого повинні бути зосередженні на якості рибопродукції і недопущення у торгівельну мережу хворої або неякісної риби.
Кожна партія риб, а де це необхідно і кожна риба, яка буде завозитися на живорибні бази повинна проходити ветеринарну перевірку (перевірку ветеринарних свідоцтв постачальників риби, візуальну перевірку підтвердження якості, де необхідно проведення власною лабораторією хімічної, бактеріальної, гістологічної перевірки, а в разі потреби надсилання сумнівних аналізів у лабораторію районної чи міської ветеринарної станції). На кожну, навіть малу партію рибопродукції що виходить з живорибної бази і потрапляє у торгівельну мережу, виписується своє ветеринарне свідоцтво і сертифікат якості з несенням відповідної карної відповідальності. Тільки такі суворі правила зможуть утримувати якість рибопродукції на належному рівні. Бажано, щоб уся риба, яка потрапляє у роздрібну торгівельну мережу проходила через живорибні бази. Це дасть можливість втілити надійний контроль якості і сформувати необхідний асортимент риб, які потрапили на базу також з інших рибних господарств.
Частина живої риби, особливо під час масового вилову потраплятиме у торгівельну мережу напряму (як це відбувається зараз). Контроль якості в такому разі знижується. Багато риби в цей період залишається не реалізованою, проте наявність на живорибних базах рибопереробних цехів, знизить ризики продажу неякісної рибопродукції.
Будівництво рибних супермаркетів, спеціалізованих рибних магазинів і торгівельних точок для реалізації живої риби повинно стати важливим елементом у ланцюжку нової технології. В містах де є велика кількість потенційних споживачів рибопродукції, доцільно після відповідних маркетингових досліджень планувати будівництво рибних супермаркетів, магазинів або простих торгівельних рибних точок, спроектованих з урахуванням необхідності зручного приймання і реалізації живої риби.
Рибні супермаркети – це великі спеціалізовані магазини для торгівлі рибою, рибопродуктами і морепродуктами у різному вигляді (від живої, охолодженою, свіжої риби до консервів і рибної кулінарії).
Спеціалізовані рибні магазини – це також спеціалізовані магазини для торгівлі живою, свіжою, мороженою рибою, продуктами її переробки, морепродуктами, але менших розмірів і з більш обмеженим асортиментом в основному вищого цінового рівня.
Для торгівлі свіжою рибою супермаркети повинні мати спеціальні приймальні басейни і басейни для утримання риб, а також акваріуми для реалізації риби. Для підтримки життєдіяльності риб необхідно мати спеціалізоване УЗВ з однією особливістю – на цих установках можна обходитися без біофільтрів. Установки замкненого водопостачання повинні мати холодильні установки для охолодження води до 2-6°С, систему аерації води, систему очищення води флотацією і фільтрацією, циркуляційні насоси, запірну арматуру, прибори автоматизації і контролю параметрів водного середовища та інше. По суті справи рибні супермаркети – це невеликі живорибні бази, які максимально наближені до покупця. Термін зберігання живої риби на них не повинен перевищувати 5-7 днів для підтримки належного товарного вигляду (затримання терміну реалізації веде до захворювань кожних покровів, а саме – сапролегнії, абсцесів, фурункулів, тощо). Для швидкого і зручного прийняття живої риби необхідно мати спеціальні приймальні приміщення і ємкості для огляду товарного вигляду і сортування, які б технічно стикувалися з жирорибними машинами для перевезення риб.
Торгівельні точки для реалізації живої риби – це спеціалізовані торгівельні місця на ринках або в місцях масового перебування населення, які мають відповідні умови для реалізації живої риби (органи місцевої влади і СЕС можуть надавати відповідні дозволи при відсутності заперечень з боку населення, наявності каналізації для змиву брудної води, тощо ). На таких точках також може реалізовуватися свіжа риба у рідкому льоді і продукція рибопереробки.
Організації торгівлі свіжою рибою у рідкому льоді.
Інформація щодо рідкого льоду:
Рідкий лід – це желеподібна маса, яка є суміщу мікроскопічних кристалів льоду, пузирів повітря, води. Розмір кристалів складає 5÷25 мікрон. Температура суміші ≈ -1°С ÷ -2,5°С. Теплоємкість рідкого льоду більше теплоємкості льодяної води у декілька разів. Фізичні властивості рідкого льоду (плинність) дозволяють транспортувати його по шлангах і трубах до 200 м.
Основними перевагами рідкого льоду над традиційними видами є:
Властивості кращого охолодження виловленої риби:
швидкість охолодження зростає у п’ять разів порівняно з іншими видами льоду за допомогою усипляння риби гіпотермічним шоком, що попереджає ушкодження, інфікування та гниття тканин;
температура риби, яка заморожена за допомогою рідкого льоду більш низька -2,5°С, а за допомогою лускатого, трубчастого, шкаралупчастого та колотого льоду всього + 5°С;
рідкий лід мов «обволікає» рибу, забезпечуючи максимальну площу контакту з нею, в результаті чого риба повністю та рівномірно охолоджується по всьому тілу, що не спостерігається у випадках з іншими видами льоду.
Можливість збереження товарного виду та біологічних властивостей риби на протязі 15-20 днів (за допомогою спеціальних препаратів термін зберігання може бути пролонгований до 40 днів). Для інших видів льоду термін зберігання риби не перевищує 2-3 діб.
Можливість легкого, технологічного транспортування та зберігання рідкого льоду у спеціальних ізотермічних ємкостях.
Рідкій лід отримується за допомогою спеціальних холодильних машин, які попередньо охолоджують технологічну воду до температури 0 – +5°С, а потім перетворюють його у рідкий лід з температурою -2,5°С. Таке фізичне перетворення води може відбутися тільки в тому разі, коли вода має солоність близько 35 ‰ (як морська вода). Рідкий лід можна виробляти з різною концентрацією води від 0÷100%. У торгівлі рибою і морепродуктами використовують переважно рідкий лід з концентрацією 40-50%.
Витрати на виробництво рідкого льоду на 20-25 % нижчі ніж при виробництві інших видів льоду.
Втілення нової технології реалізації свіжої риби (60 % всієї рибопродукції) у роздрібній торгівельній мережі країни вимагатиме від рибогосподарських і торгівельних підприємств відповідну їх структурну перебудову від водойм до кінцевого споживача.
На водоймах необхідність різкого охолодження риби (до t ≈ -2,5°С) після її вилову спонукатиме рибогосподарські підприємства вирішувати цю проблему різними способами:
Мати на своїх рибоприймальних пунктах установки для генерації рідкого льоду з накопичувальними ємкостями, холодильні камери, приймальні сортувальні столи, установки регенерації відпрацьованого льоду, тощо (практично це маленькі рибні бази зі всією інфраструктурою).
Мати на суднах Азово-Чорноморського басейну або комплексні установки з генераторами рідкого льоду і накопичувальними ємкостями, або брати з берегових рибоприймальних баз у рейси безпосередньо рідкий лід у накопичувальних ємкостях.
Використовувати спеціальні машини оптових та живорибних баз для перевезення свіжої риби.
Перевезення свіжої риби з рибогосподарських підприємств та морських приймальних пунктів рибопромислових підприємств до оптових баз, або безпосередньо до роздрібної торгівельної мережі повинно відбуватися по двох різних технологіях:
Перевезення одного виду риби з приблизно однаковою вагою і розміром (промислові риби масового вилову: рослиноїдні, частикові, коропові, кефалеві, тощо) у великій цистерні з рідким льодом (50 % льоду на 50 % риби). Таку рибу доцільно перевозити в ізотермічних автоцистернах тільки до оптових рибних баз, де риба буде проходити ветеринарний контроль та низку технологічних операцій перед реалізацією.
Перевезення різноманітної риби як по видовому а і по ваговому складу без попереднього ретельного сортування варто перевозити у спеціальних пластикових контейнерах (25-60 літрів). Рибу у такому випадку кладуть у поліетиленові пакети, заливають рідким льодом, а самі пакети зав’язують. Таку рибу можна вести на оптові рибні бази у любому ізотермічному контейнері автомобіля, якщо в нього є можливість підтримувати температуру від -2 ÷ -5°С. Можливо також і торгівля свіжою рибою безпосередньо з поліетиленових контейнерів в роздрібній торгівельній мережі. При цьому рибу необхідно перед реалізацією більш ретельно оглядати з ветеринарної точки зору, сортирувати, зважувати і таке інше (така торгівля можлива в періоди масових виловів риби, а також з віддалених водойм у розташованих недалеко населених пунктах, де доцільно реалізовувати свіжу рибу напряму з «колес»).
Оптові рибні бази повинні стати основною технологічною ланкою торгівлі свіжою охолодженою рибою. За технологічною ознакою бази можуть бути як для торгівлі свіжою охолодженою рибою у рідкому льоді, так і змішаної технології, маючи ознаки також і живорибної бази.
На торгівельних точках риба свіжа охолоджена у рідкому льоді, яка розкладена в поліетиленову тару, на якій є всі необхідні маркування, ветеринарне свідоцтво та інші дозвільні документи є товаром вищої споживчої якості. Такий товар є також і високотехнологічним с точки зору зручності продажу як у супермаркетах і рибних магазинах, так і в будь якій торгівельній точці, яка немає необхідного торгівельного обладнання. При цьому для торгівлі необхідно мати лише дозволи на торгівлю, відповідні документи на рибу та ваги.
Оптово-роздрібна торгівля замороженою рибою в Україні в останні роки набула упорядкованого характеру завдяки будівництву нових логістичних центрів, закупівлею продовольчими магазинами необхідного холодильного обладнання (камери, шафи, прилавки,…) на фоні стрімкого нарощування обсягів імпортованої рибопродукції (>400 тис. тонн/рік), яка надходить до нас виключно у замороженому вигляді (t ≈ -25°С).
Імпорт рибопродукції завдяки величезному обсягу криє у собі різного роду небезпеку, пов’язану з неможливістю:
Проконтролювати ветеринарний стан виловленої імпортної риби, технологію її заморожування у морі (при якій температурі це відбувалося, через скільки часів після вилову пройшов процес охолодження і при яких умовах), які були умови збереження рибопродукції та температурні умови під час її транспортування до України.
Впровадити надійний ветеринарний контроль якості рибопродукції, яка зберігається на логістичних центрах, оптових базах і холодильниках на протязі декількох місяців.
Рибопродукція вітчизняного виробництва з поетапним (від водойм до кінцевого споживача) ретельним ветеринарним контролем та контролем якості відповідно до вимог Держспоживстандарту дає можливість уникнути недоліків, пов’язаних з імпортом рибопродукції. А поки ще Україна змушена купувати в більшості випадків некондиційну рибопродукцію із сумнівною якістю (навіть з гельмінтами), яка в країнах експортерах (Норвегії, Ісландії, Данії, Чилі, Перу, Росії, …) не пройшла відповідних суворих ветеринарних перевірок.
Реалізація заморожених рибопродуктів, порівняно з реалізацією живою або свіжою риби є самим технологічним і легким видом торгівлі. Але з точки зору споживчих якостей заморожена риба суттєво програє і живої і навіть свіжої рибі у рідкому льоді.
Основними продуктами рибопереробки є консервна і пресервна рибопродукція (в тому числі ікряна), рибопродукція у вигляді в’яленої, копченої, соленої риби, рибної кулінарії, а також продукція сучасних рибних фаст-фудів.
Збільшення обсягів виробництва рибопродукції в Україні, пов’язаних з загальним розвитком галузі рибного господарства, з розвитком торгівлі живою рибою та торгівлі свіжою охолодженою рибою у рідкому льоді, викличе потребу корекції маркетингових технологій продажу продуктів рибопереробки і навіть в деяких містах змінення її стратегії (хоча обсяг продажів продуктів рибопереробки залишиться в межах 5 % від загальних).
Змінення маркетингової стратегії пов’язане насамперед з тими обставинами, що організація торгівля живою і свіжою рибою у рідкому льоді проводитиметься рівномірно по місяцям року в повному обсязі по потребах і по всій території України. В даному разі продукція рибопереробки буде якісним асортиментним доповненням до основної риби, що в свою чергу значно стимулюватиме загальні продажі риби і продукції з неї.
Значні перспективи розвитку матимуть також рибні фаст-фуди (швидко приготовлена гаряча або холодна їжа з риби на містах продажу), які в містах скупчення населення розміщуватимуть свої точки (метро, промислові підприємства, міста відпочинку, і таке інше).
Впорядкування оптово-роздрібної торгівлі продуктами рибопереробки, торгівлі замороженими рибопродуктами, торгівлі живою рибою, торгівлі свіжою рибою у рідкому льоді, будівництво необхідних технологічних елементів сучасної торгівельної інфраструктури (рибоприймальних пунктів на водоймах, переоснащення суден рибопромислового флоту під технології збереження риби у рідкому льоді, сучасних живорибних баз на установках замкненого водопостачання, оптових спеціалізованих рибних баз під технологію торгівлі свіжою рибою, рибних супермаркетів, спеціалізованих рибних магазинів і торгових точок по всій території України в тому числі для торгівлі рибною кулінарії, рибних фаст-фудів), а також впровадження при цьому дієвого системного ветеринарного та оперативного контролю якості на всіх без виключення ділянках технологічного ланцюжка (від вилову до кінцевого споживача), складе необхідні об’єктивні передумови для довгострокового сталого розвитку галузі рибного господарства України.
Критерії інноваційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України.
Інвестиційна привабливість підприємств галузі рибного господарства України – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних характеристик об’єктів інвестування, які обумовлюють їх потенційний платоспроможний попит на інвестиції в рибогосподарські та допоміжні підприємства, а також підприємства логістичної інфраструктури і оптово-роздрібної торгівлі рибопродуктами (інвестиційна привабливість при цьому може бути поточною і перспективною, абсолютною або порівняльною з показниками інвестиційної привабливості інших об’єктів інвестування).
Оцінка інвестиційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України проводиться в першу чергу по наступним критеріям: фінансовій стабільності і платоспроможності підприємств, конкурентоздатності їх рибопродукції, стійкому утриманні свого сектору рибопродукції на ринку, можливості освоєння нових ринків в тому числі іноземних, інноваційній активності, виробничому потенціалу підприємства з можливістю значного нарощування виробництва рибопродукції в стислі терміни, можливості освоєння нових видів рибопродукції, можливості диверсифікації виробництва, наявності висококваліфікованого персоналу, прозорості діяльності, тощо.
Галузь рибного господарства України на даний час можна охарактеризувати як глибоко корумповану кризову галузь, яка десятиліттями з різних об’єктивних та суб’єктивних причин знищувалася, яка має не чіткі, без термінового втілення потужних антикризових заходів практично нулеві перспективи для розвитку, яка дотепер знаходиться у довгостроковій стагнації з мінімальними доходами і де майже усі її підприємства знаходяться на межі виживання або повної технічної і економічної руйнації.
Сталий розвиток галузі рибного господарства України в той же час неможливий без постійного створення найсприятливіших умов у державі для надходження наростаючого з кожним роком інвестиційного потоку фінансів в розбудову рибного господарства, відновлення біологічного та рибогосподарського потенціалу природних і штучних водойм, втілення різноманітних інноваційних високоефективних технологій в різноманітні сфери галузі, розвитку фундаментальної та прикладної рибогосподарської науки на фоні постійного виховання молодих, перспективних, висококваліфікованих кадрів, екологічного виховання населення, тощо.
Створення необхідних умов для задоволення наростаючого бажання вітчизняного та іноземного капіталу, який із задоволенням і без зайвих умов прийматиме участь у розбудові галузі рибного господарства України є складним різновекторним багатофункціональним обов’язком держави.
Основним критерієм інвестиційної привабливості підприємств рибного господарства України для інвесторів фінансового типу – є прагнення до максимізації вартості своїх компаній з отриманням суттєвих фінансових показників і то в основному в період виходу з проекту (його не цікавить отримання контрольного пакету акцій, зміна неефективного менеджменту, тощо, тому такі інвестори потрібні, але на окремих підприємствах галузі і лише для прискорення розвитку в короткотривалий період).
(Дивись далі Частину 4)
