Проєкт  ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2040 РОКУ

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2040 РОКУ

(Основи відновлення, індустріалізації та сталого управління водними біоресурсами)

Київ – 2026

Зміст

                                                   Сторінка

	ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2040 РОКУ (Основи відновлення, індустріалізації та сталого управління водними біоресурсами)……………………………………………………………………….	4
Розділ 1.	ПРЕАМБУЛА………………………………………………………………………..	4
Розділ II.	ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ…………………………………………………….	5
Розділ III.	ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ, ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЗАКОНів ЄС………….	8
Розділ IV.	ТЕРМІНИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ………………………………………..	12
Розділ V.	ІНСТИТУЦІЙне УПРАВЛІННЯ ТА КООРДИНАЦІЇ…………….	23
Розділ VI	ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ТА РИБОГОСПОДАРСЬКІ ВОДНІ ОБ’ЄКТИ……………………………………………………………………………….	33
Розділ VII.	ОХОРОНА, ВІДТВОРЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ……………………………………………………………………….	36
Розділ VIII.	ОХОРОНА ЧЕРВОНОКНИЖНИХ ТА ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ………………………………………………………	43
Розділ IX.	НАУКА, ІННОВАЦІЇ, ЦИФРОВІЗАЦІЯ …………………………….	48
Розділ X.	РЕГУЛЮВАННЯ ДОСТУПУ ДО ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ ТА ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ……………………………………………..	61
Розділ XI.	МОРСЬКИЙ ТА ОКЕАНІЧНИЙ ПРОМИСЕЛ……………………..	73
Розділ XII.	ПРОМИСЕЛ У ВНУТРІШНІХ РИБОГОСПОДАРСЬКИХ ВОДНИХ ОБ’ЄКТАХ…………………………………………………………….	80
Розділ XIII.	ФЛОТ, ПОРТИ ТА ІНФРАСТРУКТУРА………………………………	86
Розділ XIV.	АКВАКУЛЬТУРА ТА МАРИКУЛЬТУРА……………………………..	95
Розділ XV.	СТРГ…………………………………………………………………………………….	107
Розділ XVI.	КОЛЕКТИВНЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ………………………………..	120
Розділ XVII.	РИБОПЕРЕРОБКА ТА ЯКІСТЬ РИБОПРОДУКЦІЇ……………….	135
Розділ XVIII.	ВНУТРІШНІЙ РИНОК ТА ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ…………….	142
Розділ XIX.	ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ДПП…………………………………	146
Розділ XX.	ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ………………..	153
Розділ XXI.	ОСВІТНЯ, КАДРОВА ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА…………..	157
Розділ XXII.	МІЖНАРОДНЕ РИБОГОСПОДАРСЬКЕ ТА МОРСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО………………………………………………………………	161
Розділ XXIII.	УПРАВЛІННЯ, НАГЛЯД, АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА..	165
Розділ XXIV.	ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА	170
Розділ XXV.	РЕАЛІЗАЦІЯ І МОНІТОРИНГ……………………………………………..	173
Розділ XXVI	ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ………………………	187
	Додатки…………………………………………………………………	189

 

 

 

 

 

 

 

 Проєкт

 ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ НА ПЕРІОД

ДО 2040 РОКУ

 (Основи відновлення, індустріалізації та сталого управління водними біоресурсами)

 Розділ 1.

ПРЕАМБУЛА

 Усвідомлюючи виняткову роль водних біоресурсів у забезпеченні продовольчої безпеки, економічної стійкості, експортного потенціалу та екологічної рівноваги держави, виходячи з національних інтересів Українського народу, який у боротьбі за свободу, незалежність і територіальну цілісність України відстоює своє право на суверенний розвиток і відновлення національної економіки, та з урахуванням викликів післявоєнного відновлення і довгострокових завдань сталого розвитку, приймається цей Закон.

Рибне господарство України є складовою національного природно-ресурсного потенціалу та важливим  елементом суверенітету держави у сфері продовольства, морської та внутрішньої водної економіки. Багаторічна деградація матеріально-технічної бази, втрата частини промислового флоту, недостатній рівень переробки, фрагментарність державної політики, а також наслідки збройної агресії проти України зумовили необхідність системного переосмислення підходів до розвитку галузі.

Цей Закон встановлює Основи відновлення, індустріалізації та сталого управління водними біоресурсами України як єдину програмну рамку державної політики у сфері рибного  господарства на період до 2040 року, спрямовану на відновлення та  модернізацію промислового потенціалу, формування конкурентоспроможної  рибної індустрії, забезпечення раціонального використання та відтворення водних біоресурсів, а також інтеграцію України до європейського та  світового ринків рибної продукції.

Національна програма розвитку  рибного господарства України на період до 2040 року грунтується на  принципах сталого розвитку, науково обгрунтованого управління ресурсами, екологічної відповідальності, прозорості, економічної ефективності,  інвестиційної привабливості та партнерства між державою, бізнесом і  науковою спільнотою.

Програма визначає довгострокові цілі, пріоритети, інструменти та механізми державного впливу, спрямовані на:

відновлення та розвиток національного рибопромислового флоту;

створення сучасної індустріальної бази переробки та логістики рибної продукції;

розвиток аквакультури та марикультури як стратегічного напряму продовольчої безпеки;

забезпечення комплексного та контрольованого використання водних біоресурсів;

впровадження цифрових, наукових і контрольних систем управління галуззю;

підвищення ролі України як відповідального учасника міжнародного рибогосподарського співтовариства.

Прийняття цього Закону має на меті формування цілісної, послідовної та обов’язкової до виконання державної політики у сфері рибного господарства, спрямованої на відновлення галузі після періоду системної деградації та воєнних втрат, її індустріальний розвиток на основі сучасних технологій, науки й інвестицій, а також на запровадження сталих механізмів раціонального використання, охорони та відтворення водних біоресурсів.

Реалізація положень цього Закону покликана забезпечити продовольчу та ресурсну безпеку держави, підвищення економічної спроможності прибережних і внутрішніх регіонів, зростання доданої вартості національного виробництва, формування конкурентоспроможної рибної індустрії та зміцнення позицій України у європейському й світовому економічному просторі. Цей Закон визначає довгострокові засади відповідального управління водними біоресурсами в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь громадян України, утверджуючи принцип міжпоколінної справедливості, національної відповідальності та сталого розвитку як невід’ємні складові державної політики.

Розділ II.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 Розділ визначає основи державної політики у сфері рибного господарства України та встановлює правові, організаційні та фінансові засади, необхідні для забезпечення сталого розвитку галузі.

Законом встановлюється правовий фундамент для:

Раціонального та збалансованого використання водних біоресурсів, відновлення рибних запасів та збереження біорізноманіття;

Забезпечення продовольчої безпеки та імпортозаміщення рибної продукції, формування ефективного внутрішнього ринку та розвитку експорту;

Інтеграції наукових, інноваційних та цифрових інструментів у процес управління рибним господарством, включно з електронними реєстрами, моніторингом та аналітикою;

Встановлення чіткої інституційної системи управління, визначення повноважень органів центральної та місцевої влади, механізмів координації, контролю та нагляду;

Створення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку громад, маломасштабних рибопромислових підприємств та спеціальних традиційних рибопромислових господарств;

Стимулювання економічної ефективності та інвестиційної привабливості галузі, залучення державних, приватних та міжнародних інвестицій для модернізації та розвитку сектору;

Гармонізації національного законодавства з правом ЄС та міжнародними стандартами, забезпечення конкурентоспроможності української рибної продукції на європейських та світових ринках;

Прозорості, підзвітності та участі стейкхолдерів, включно з громадськістю, дорадчими радами та профільними організаціями, у формуванні державної політики та прийнятті управлінських рішень.

Сфера дії Закону охоплює всі види рибогосподарської діяльності: морський та внутрішній промисел, аквакультуру, марикультуру, рибопереробку,  спеціальні традиційні рибопромислові господарства, рекреаційне та  любительське рибальство, а також діяльність, пов’язану з торгівлею, експортом та імпортом рибної продукції.

Таким чином, Розділ I створює юридичну основу для комплексного, науково обґрунтованого та стратегічно орієнтованого розвитку рибного господарства України, що забезпечує баланс між екологічною, соціальною та економічною ефективністю галузі.

Стаття 1. Мета, предмет регулювання та сфера дії Закону

Метою цього Закону є створення правових, організаційних та фінансових засад для сталого розвитку рибного господарства України, забезпечення ефективного використання водних біоресурсів, відновлення  рибних запасів та підвищення конкурентоспроможності рибної галузі на  внутрішньому та зовнішньому ринках.

Цей Закон визначає:

принципи державної політики у сфері рибного господарства;

правовий статус водних біоресурсів та рибогосподарських водних об’єктів;

повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

механізми управління, контролю та нагляду;

умови забезпечення продовольчої безпеки та імпортозаміщення продукції рибного господарства;

наукове, інноваційне та цифрове забезпечення розвитку галузі;

фінансове та інвестиційне стимулювання сталого розвитку рибного господарства.

Сфера дії Закону поширюється на всі види рибогосподарської діяльності, включаючи промисел у морських та  внутрішніх водах, аквакультуру, марикультуру, рибопереробку, спеціальні традиційні рибопромислові господарства (СТРГ), рекреаційне та любительське  рибальство, а також діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та  внутрішньою торгівлею рибною продукцією.

Стаття 2. Стратегічне значення рибного господарства

Рибне господарство є складовою частиною національної продовольчої безпеки, стратегічним сектором економіки та чинником соціально-економічного розвитку прибережних та рибогосподарських громад.

Стабільне і раціональне використання водних біоресурсів сприяє:

відновленню та підтриманню біорізноманіття;

створенню робочих місць та підвищенню доходів громад;

розвитку внутрішнього та зовнішнього ринку рибопродукції;

інтеграції України у міжнародні рибогосподарські та екологічні системи.

Зважаючи на зміни клімату, зниження рибних запасів та загрози незаконного промислу, законодавче регулювання рибного господарства є необхідним для гарантування довгострокової сталості галузі та захисту національних інтересів.

Стаття 3. Основні принципи державної політики у сфері рибного господарства

Сталий розвиток  забезпечення раціонального використання водних біоресурсів із урахуванням екологічних, економічних та соціальних потреб.

Пріоритет державного інтересу – захист національних водних ресурсів та продовольчої безпеки.

Науково обгрунтоване управління – впровадження сучасних наукових, інноваційних та цифрових технологій у планування та контроль рибогосподарської діяльності.

Прозорість та підзвітність – забезпечення відкритості інформації, участі стейкхолдерів та громадськості у прийнятті рішень.

Євроінтеграція – поступова гармонізація українського законодавства з правом ЄС та міжнародними стандартами у сфері рибного господарства.

Соціальна відповідальність – підтримка традиційних громад, маломасштабних рибопромислових господарств та розвиток людського капіталу.

Економічна ефективність та інвестиційна привабливість – створення сприятливих умов для державних і приватних інвестицій, стимулювання модернізації галузі.

ЯК ВИГЛЯДАЄ ТЕКСТ СТАТТІ (приклад)

Стаття 3¹. Додатки до цього Закону

Невід’ємною частиною цього Закону є такі додатки:

1. Пояснювальна записка до Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року»;
2. Заходи щодо реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року по регіонах;
3. План розвитку рибного господарства України на період до 2040 року (ключові показники ефективності);
4. Форма звіту про виконання планів розвитку рибного господарства України;
5. Класифікація рибогосподарських водойм (аквакультура);
6. Терміни реалізації та етапність Національної програми розвитку рибного господарства України (Roadmap 2025–2040);
7. Індикатори сталого розвитку (ESG / SDGs);
8. Фінансові інструменти та джерела фінансування реалізації Програми;
9. Механізм державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства;
10. Інституційна карта реалізації Програми;
11. Ризики реалізації Програми та заходи реагування.
12. Флот, порти, інфраструктура до Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року»
13. Проєкт Положення про Дорадчу раду при Державному агентстві України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

Розділ III.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ВЕКТОР ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

 Євроінтеграційний вектор розвитку рибного господарства України визначає стратегічний напрямок державної політики, спрямованої на повну гармонізацію національного законодавства з нормами та стандартами Європейського Союзу у сфері промислу, аквакультури, марикультури, рибопереробки та торгівлі рибопродукцією.

Україна, підтверджуючи свій європейський курс, зобов’язується імплементувати ключові регламенти ЄС, зокрема:

Регламент (ЄС) № 1379/2013 – Спільна організація ринку рибних продуктів та аквакультури;

Регламент (ЄС) № 1380/2013 – Спільна рибна політика (CFP);

інші нормативні акти ЄС щодо контролю, запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому промислу (IUU fishing) та забезпечення простежуваності продукції.

Впровадження зазначених норм передбачає:

Сталий та збалансований розвиток рибного господарства, враховуючи науково обґрунтовані рекомендації щодо квот, ліцензій та екологічної безпеки;

Запровадження систем контролю та моніторингу на всіх етапах рибогосподарської діяльності, включно з цифровими  реєстрами, електронним відстеженням та аналітичними інструментами;

Підтримку маломасштабного промислу та прибережних громад, збереження культурних традицій та соціально-економічної ролі прибережних територій;

Прозорість і простежуваність продукції, гарантія доступу споживачів до інформації про вид, походження та шлях рибної продукції від вилову до кінцевого споживача;

Створення та функціонування дорадчих рад як механізму участі стейкхолдерів у формуванні та контролі політики у сфері рибного господарства;

Планову гармонізацію національного законодавства шляхом внесення змін до законів, підзаконних актів та регламентів,  впровадження процедур оцінки впливу на довкілля, адаптації системи  контролю та нагляду до стандартів ЄС, інтеграції цифрових та наукових  інструментів управління;

Регулярне звітування перед Верховною Радою та громадськістю щодо стану імплементації європейських норм.

Даний розділ встановлює законодавчий фундамент для інтеграції України у спільний європейський рибний простір, підвищення конкурентоспроможності української рибної продукції на  внутрішньому та зовнішньому ринках, а також забезпечення сталого та  раціонального використання водних біоресурсів у довгостроковій  перспективі.

Стаття 4. Європейський курс України у сфері рибного господарства

Україна підтверджує свій стратегічний курс на європейську інтеграцію, включно із повною гармонізацією законодавства у сфері рибного  господарства з правом Європейського Союзу та міжнародними стандартами, що регулюють промислове, аквакультурне та рибопереробне виробництво.

Євроінтеграційний вектор розвитку рибного господарства України передбачає:

створення єдиної національної політики у сфері сталого управління водними біоресурсами та рибопродукцією;

впровадження сучасних стандартів якості, безпечності та простежуваності рибної продукції;

адаптацію національної інституційної системи до практик та норм ЄС;

забезпечення конкурентоспроможності української рибної продукції на європейському та світовому ринках.

Стаття 5. Імплементація Спільної рибної політики ЄС та регламентів ЄС у сфері рибного господарства

Україна здійснює імплементацію ключових регламентів ЄС у сфері рибного господарства, зокрема:

Регламент (ЄС) № 1379/2013 – Спільна організація ринку рибних продуктів та аквакультури;

Регламент (ЄС) № 1380/2013 – Спільна рибна політика (CFP).

Імплементація зазначених регламентів передбачає:

формування національної політики квотування і ліцензування рибного промислу та аквакультури;

забезпечення збалансованого та сталого використання водних біоресурсів, відповідно до науково обґрунтованих рекомендацій;

запровадження системи контролю та моніторингу, включно з електронними реєстрами, цифровими системами відстеження та аналізу промислу;

підтримку спеціальних режимів розвитку маломасштабного промислу та прибережних громад, що відповідає концепції small-scale fisheries у ЄС;

імплементацію стандартів простежуваності та прозорості рибопродукції, включно з інформацією про вид, походження та шлях до споживача;

створення Дорадчих рад, які забезпечуватимуть консультації, обмін інформацією, науково обгрунтовані рекомендації щодо планування  квот, ліцензування, контролю та простежуваності, сприяючи прозорості прийняття рішень органами влади.

Стаття 6. Імплементація актів ЄС щодо контролю, запобігання ННН-промислу (IUU fishing) та простежуваності продукції

Україна забезпечує відповідність своєї системи контролю рибного промислу та аквакультури нормам ЄС щодо боротьби з незаконним, непідзвітним та нерегульованим промислом (IUU fishing).

Впроваджуються механізми:

контроль за дотриманням національних квот та ліцензій;

електронна система моніторингу суден та рибопромислових операцій;

обов’язкова реєстрація, відстеження та звітність усіх операторів ринку рибопродукції;

інтеграція національної системи з міжнародними реєстрами та базами даних ЄС;

запровадження санкційних та коригувальних механізмів у разі порушень.

Простежуваність продукції гарантує доступ споживачів до повної інформації щодо походження рибної продукції та забезпечує відповідність вимогам європейського ринку.

Стаття 7. Механізми гармонізації законодавства України з правом ЄС

Кабінет Міністрів України у взаємодії з органами центральної виконавчої влади та дорадчими радами здійснює планову гармонізацію національного законодавства з правом ЄС у сфері рибного господарства.

Гармонізація передбачає:

внесення змін до законів, підзаконних актів та нормативних документів;

впровадження процедур оцінки впливу на середовище та соціальні ефекти;

адаптацію системи державного контролю та нагляду до європейських стандартів;

інтеграцію наукових, цифрових та аналітичних інструментів у процес управління галуззю;

регулярне звітування перед Верховною Радою України та громадськістю щодо прогресу імплементації.

Гармонізація законодавства сприяє зближенню України з внутрішнім ринком ЄС, підвищує експортний потенціал галузі та забезпечує стале використання водних ресурсів.

Розділ IV.

ТЕРМІНИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РИБОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 Розділ визначає ключові терміни, поняття та категорії, що використовуються у сфері рибного господарства, а також класифікацію видів, форм та сегментів діяльності у галузі. Єдиний термінологічний базис є необхідним для забезпечення прозорості, узгодженості та ефективності законодавчих, нормативних та управлінських актів.

У цьому розділі наведено:

    визначення основних понять рибогосподарської діяльності;

систематизацію видів та форм діяльності;

класифікацію сегментів рибного господарства за типами ресурсів, технологічними процесами та організаційною структурою.

Використання єдиної термінології сприятиме полегшенню взаємодії між органами державної влади, науковими установами, підприємствами галузі та громадськістю, а також забезпечить прозорість у реалізації національної політики у сфері рибного господарства.

Стаття 8. Терміни та визначення понять

Адаптаційні заходи – комплекс дій, спрямованих на підвищення стійкості рибогосподарських систем до змін клімату та антропогенних впливів.

Анадромні види риб – види риб, які відтворюються у прісній воді та здійснюють нагул у морських водах.

Акліматизація об’єктів аквакультури – вселення гідробіонтів у водні об’єкти за межами їх природного ареалу для створення стійких популяцій.

Аквакультура (рибництво) – діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури для продукції, кормів, відтворення біоресурсів, рекреації.

Аквакультурний об’єкт – водний біоресурс, який утримується, вирощується або розводиться в умовах аквакультури.

Аматорське (любительське) рибальство – добування водних біоресурсів громадянами для власних потреб без мети отримання прибутку.

Біобезпека в аквакультурі – система заходів, що запобігає занесенню, розповсюдженню та ліквідації хвороб риб і інших гідробіонтів.

Біомеліорація – застосування гідробіонтів для покращення гідроекологічного стану водойм, зниження забруднення та підвищення біопродуктивності.

Біологічно обгрунтований вилов – обсяг вилову, визначений науковими установами як допустимий без шкоди для відтворення запасів.

Біоресурси водних екосистем (водні біоресурси) – сукупність живих організмів, що мешкають у водах України та є об’єктами промислу, відтворення або охорони.

Біотехнологічні кластери рибного господарства – територіальні об’єднання підприємств, наукових установ і державних структур для виробництва, переробки та досліджень рибної продукції.

Біотехнічні заходи – процеси, що забезпечують штучне або напівштучне відтворення водних біоресурсів.

Відтворення водних біоресурсів – природне чи штучне поновлення чисельності водних організмів.

Водні біоресурси (водні біологічні ресурси) – сукупність живих організмів у воді, включаючи риб, безхребетних, водорості та інші водні рослини.

Водний об’єкт рибогосподарського призначення – водойма або водотік, що використовується для ведення рибного господарства, промислового рибальства або аквакультури.

Випасна аквакультура – екстенсивне вирощування об’єктів аквакультури шляхом вселення різновікових груп гідробіонтів у водні об’єкти для підвищення продуктивності.

Генофонд водних біоресурсів – сукупність генетичного різноманіття популяцій риб та інших водних організмів.

Генофондні колекції – генетично репрезентативні сукупності живих риб або інших гідробіонтів, консервованих для збереження генетичного матеріалу.

Гідробіонти – тварини чи рослини, що мають пристосування для життя у воді.

Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми – споруди для управління водними ресурсами та запобігання шкідливій дії води.

Добування (вилов) – вилучення водних біоресурсів із середовища їх перебування.

Донний водовипуск – споруда для регулювання рівня води та переміщення об’єктів аквакультури.

Екологічна безпека водних екосистем – стан, при якому збережено біорізноманіття і здатність водойм до природного самовідтворення.

Екологічна інспекція рибальства – орган державного нагляду за охороною та використанням водних біоресурсів.

Екологічний стан водного об’єкта – сукупність гідробіологічних, хімічних та гідрологічних параметрів середовища існування водних біоресурсів.

Екстенсивна форма аквакультури та марикультури – вирощування об’єктів аквакультури з використанням природних кормових ресурсів без засобів інтенсифікації.

Електронний логбук аквакультури та марикультури – державна електронна система реєстрації та простежуваності процесів вирощування водних біоресурсів, що забезпечує фіксацію даних про біомасу, корми, ветеринарні заходи, біобезпеку, вилучення та реалізацію продукції.

Естуарії – частково замкнута водна маса в нижній течії річки, з’єднана з морем і живиться прісною водою.

Закриті умови аквакультури та марикультури – вирощування об’єктів у водному середовищі, відокремленому від водного об’єкта бар’єрами.

Зони аквакультури (рибництва) – території для здійснення аквакультури, встановлені за кліматичними характеристиками.

Засоби інтенсифікації – технологічні процеси для підвищення продуктивності об’єктів аквакультури та марикультури.

Ікра – продукт життєдіяльності риби.

Індустріальна аквакультура та марикультура – штучне розведення та утримання об’єктів з використанням сучасних технологій, УЗВ та УОВ.

Індустріальні рибні господарства – високотехнологічні рибні господарства для інтенсивного вирощування об’єктів аквакультури.

Інтенсивна форма аквакультури та марикультури – вирощування з ущільненими посадками та інтенсивною штучною годівлею.

Інтенсивна форма рибництва – форма вирощування з застосуванням засобів інтенсифікації (корми, добрива, меліорація).

Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства – комплекс показників, що визначають бажання інвесторів вкладати кошти.

Інтродукція об’єктів аквакультури та марикультури – вселення гідробіонтів у водні об’єкти за межами їх природного ареалу.

Каботажне плавання – рух суден флоту рибної промисловості між портами України в межах Азово-Чорноморського басейну.

Калканове господарство – галузь марикультури для вирощування донних видів та розвитку експорту.

Карантинні рибогосподарські ізолятори – водойми, басейни та УЗВ для ізоляції об’єктів аквакультури для контролю захворювань.

Катадромні види риб – види риб, які відтворюються у морі та здійснюють нагул у прісних водах.

Квота добування (вилову) – частка ліміту спеціального використання водних біоресурсів для конкретної особи.

Конвенційний район – частина відкритого моря, де поширюється дія міжнародних договорів України щодо промислу.

Користувач водних біоресурсів – суб’єкт рибного господарства, який здійснює спеціальне використання водних біоресурсів.

Культурне рибне господарство (КРГ) – це організаційно упорядкована форма використання водних біоресурсів у межах водних об’єктів, що перебувають у режимі СТРГ, спрямована на  забезпечення доступних та безпечних умов для любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства та риболовного туризму на основі  штучного формування іхтіофауни, регульованого вилову та надання супутніх послуг.

Ліміт спеціального використання водних біоресурсів (загальнодопустимий улов) – обсяг вилучення водних біоресурсів, встановлений для запобігання перевищення допустимого вилову.

Любительське рибальство – добування водних біоресурсів для особистих потреб без права реалізації.

Марикультура – аквакультура у морських водах, лагунах та лиманах, включає вирощування риби, молюсків, водоростей та інших гідробіонтів.

Морський рибний порт – порт для обслуговування рибальських та торгівельних суден.

Науково-біологічне обгрунтування – документ з обґрунтування заходів щодо водних біоресурсів.

Немісцеві види гідробіонтів – види водних біоресурсів, відсутні у зоні природного поширення.

ННН-рибальство – незаконне, непідзвітне, нерегульоване рибальство – незаконна діяльність, про яку користувач не звітував або подавав недостовірні дані.

 Рибальство – рибальська діяльність у районах, де немає застосування заходів управління.

Об’єкти аквакультури та марикультури – гідробіонти, що використовуються для розведення, утримання та вирощування.

Об’єкти промислу – водні біоресурси певного виду та стану, щодо яких здійснюється промисел.

Об’єкти рибного світу, що підлягають охороні – риби та інші водні біоресурси зі своїми нерестовищами та середовищем існування.

Озерна марикультура – вирощування об’єктів марикультури у озерах з соленою водою.

Охорона водних біоресурсів – система заходів для збереження, відтворення та раціонального використання водних біоресурсів.

Океанічний промисел – промисловий вилов риби у відкритих водах Світового океану.

Підводне рибальство (підводне  полювання) – це добування водних біоресурсів шляхом пірнання із застосуванням спеціального спорядження, що дозволене законодавством.

Переробка водних біоресурсів – зміна первинних властивостей гідробіонтів із застосуванням технологій.

Природні кормові ресурси водних об’єктів – сукупність живих організмів та детриту, що використовується гідробіонтами як корм.

Прогноз допустимого вилову – можливий обсяг вилову водних біоресурсів у водному об’єкті на сезон.

Продукція аквакультури та марикультури – всі види об’єктів аквакультури та марикультури та вироблена з них продукція.

Продукція промислу українського походження – продукція, вироблена з водних біоресурсів резидентами України.

Район промислу – рибогосподарський водний об’єкт, де проводиться промисел.

Реакліматизація гідробіонтів – вселення гідробіонтів у їх природний ареал для відновлення чисельності популяцій.

Режим промислу – сукупність вимог та правил для оптимізації складу водних біоресурсів.

Режим рибогосподарської експлуатації водного об’єкта – вимоги щодо робіт з відтворення, вилову та охорони водних біоресурсів.

Рекреаційне рибальство – любительське та спортивне рибальство, підводне полювання, риболовний туризм.

Рекреаційне рибокористування – це вид спеціального використання водних біоресурсів, що охоплює діяльність з любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства, риболовного туризму, а також діяльність культурних рибних господарств (КРГ), спрямовану на забезпечення умов для здійснення таких  видів рибальства.

Ремонтно-маточні стада (РМС) об’єктів аквакультури та марикультури – різновікові групи гідробіонтів для отримання потомства.

Риби – дикі тварини на всіх стадіях розвитку, що перебувають у природній волі або неволі.

Рибальство – добування водних біоресурсів у водних об’єктах.

Рибне господарство – галузь економіки, що охоплює відтворення, вирощування, використання та переробку водних біоресурсів.

Рибницький басейн – штучно створена споруда для утримання та вирощування об’єктів аквакультури.

Рибницьке господарство – майновий комплекс для розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури.

Рибницький садок – споруда для тимчасового зберігання об’єктів аквакультури та переднерестового утримання плідників.

Рибницький ставок – водний об’єкт для розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури.

Рибогосподарська діяльність  діяльність щодо вивчення, охорони, відтворення та використання водних біоресурсів.

Рибогосподарська меліорація – комплекс заходів для підвищення продуктивності водних об’єктів.

Рибогосподарська технологічна водойма – штучно створена водойма для розвитку об’єктів аквакультури.

Рибозбірно-осушувальний канал – канал для відведення води та спрямованого руху об’єктів аквакультури.

Риболовний туризм – це вид  організованої туристичної діяльності, що включає подорожі та перебування громадян на рибогосподарських водних об’єктах з метою відпочинку,  оздоровлення, культурного та природного пізнання шляхом рибальства.

Санація водного об’єкта – комплекс заходів із очищення та покращення гідробіологічного стану водойми.

Селекція об’єктів аквакультури – цілеспрямоване формування бажаних ознак у популяції гідробіонтів.

Сервісні рибницькі послуги – послуги з обслуговування рибницьких господарств, рибних садків та ставків.

Системи замкненого водопостачання  (ЗВП, УЗВ, RAS – системи) – технологічні установки для вирощування гідробіонтів без  контакту з природними водоймами.

Спеціальне використання водних біоресурсів – вилов або розведення водних біоресурсів на комерційній або науковій основі.

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства (СТРГ) – організовані системи ведення традиційного промислового вилову водних біоресурсів на визначених водоймах на підставі спеціального права використання, без застосування оренди водойм, що базуються на історично сформованих способах рибного промислу, затверджених державою режимах рибогосподарської експлуатації та науково-біологічних обгрунтуваннях, з метою охорони, відтворення та сталого використання водних біоресурсів.

Спортивне рибальство – риболовля з метою змагань та відпочинку без комерційної реалізації добутих риб.

Стратегічні гідробіологічні резерви – запаси об’єктів аквакультури для підтримки відтворення та генофонду.

Стратегічне планування в рибному  господарстві – прогнозування та розробка політики розвитку галузі на  середньо- та довгострокову перспективу.

Товарне рибництво – діяльність із вирощування об’єктів аквакультури для реалізації та споживання.

Транскордонні водні біоресурси – водні організми, які поширені у водоймах двох або більше держав.

Технологічні ставки – штучні водойми для інтенсивного вирощування риб з контролем корму та середовища.

Транспортна мережа рибної промисловості – система перевезення водних біоресурсів, обладнання та продукції рибництва.

Тріада біотехнологій рибного господарства – поєднання відтворення, генетичного контролю та інтенсивної технології вирощування.

Управління рибним господарством –  діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та  користувачів водних біоресурсів.

Умови інтенсивного вирощування – параметри середовища (температура, кисень, корм) для максимального росту гідробіонтів.

Умови утримання об’єктів аквакультури – контрольовані параметри середовища для нормального розвитку риб, молюсків та водоростей.

Узбережні марикультурні господарства – господарства для вирощування морських об’єктів на прибережних ділянках.

Фітопланктон – мікроскопічні водні рослини, основне джерело первинної продукції у водних екосистемах.

Фіторемедіація – використання водних рослин для очищення водойм та покращення екологічного стану.

Хімічний контроль води – моніторинг та регулювання хімічних параметрів для підтримки здоров’я гідробіонтів.

Хвороби водних біоресурсів – патологічні стани риб та інших гідробіонтів, що потребують профілактики та лікування.

Цільове відтворення – розведення певного виду для досягнення конкретних економічних, наукових або екологічних цілей.

Цех переробки риби – виробничий підрозділ для обробки та переробки водних біоресурсів.

Червонокнижні види – види риб, молюсків та інших водних організмів, які охороняються законом.

Часткове промислове використання – вилов у межах частини водойми або виділеної ділянки з дотриманням квоти.

Штучне розведення – створення умов для відтворення та росту водних біоресурсів в контрольованому середовищі.

Штучне годування – введення кормів у водойму для інтенсивного росту гідробіонтів.

Щільність посадки – кількість об’єктів аквакультури на одиницю площі або об’єму водойми.

Ювенільна стадія – ранній етап розвитку риби після метаморфозу, до статевої зрілості.

Якість води – комплекс фізико-хімічних та біологічних параметрів, що визначають придатність водного середовища для життя гідробіонтів.

Якість продукції аквакультури – відповідність вирощених гідробіонтів нормам безпечності, харчової  цінності та технологічних стандартів.

Якість продукції промислового вилову – відповідність рибної продукції стандартам свіжості, безпечності та ринкових вимог.

Стаття 9. Види рибогосподарської діяльності

Види рибогосподарської діяльності визначаються за основною  функціональною метою та способом використання водних біоресурсів і  включають:

Промислове рибальство – систематичний вилов водних біоресурсів у природних водоймах для комерційного використання.

Аквакультура /марикультиура – вирощування водних біоресурсів у контрольованих або напівконтрольованих умовах з метою отримання продукції.

Рекреаційне рибокористиування – вилов водних біоресурсів для відпочинку, туризму та спортивних змагань без комерційної реалізації.

Науково-дослідна діяльність – моніторинг, дослідження та оцінка стану водних біоресурсів та їхніх екосистем.

Рибопереробка – обробка та перетворення водних біоресурсів на харчові, кормові або промислові продукти.

Стаття 10. Форми рибогосподарської діяльності

Форми рибогосподарської діяльності визначаються організаційно-правовим статусом суб’єктів та способом управління і включають:

Державна форма – ведення рибного господарства державними підприємствами або установами.

Приватна форма – здійснення діяльності приватними суб’єктами господарювання.

Колективна або кооперативна форма – організація рибогосподарської діяльності у формі спільних об’єднань громадян або юридичних осіб.

Змішана форма – поєднання державних та приватних ініціатив у межах одного суб’єкта або регіону.

Стаття 11. Сегменти рибогосподарської діяльності

Сегменти рибогосподарської діяльності визначаються функціональним поділом рибного господарства і включають:

Вилов водних біоресурсів – промисловий, традиційний, аматорський та науково-дослідницький вилов риби, молюсків, ракоподібних.

Вирощування (аквакультура / марикультура) – вирощування риби, молюсків, водоростей та інших водних організмів.

Переробка – виробництво продуктів харчування, кормів та промислових матеріалів із водних біоресурсів.

Транспортування та зберігання – логістика, охолодження та доставка водних біоресурсів до ринків або переробних підприємств.

Торгівля та збут – реалізація рибної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринку.

Науково-дослідна та управлінська діяльність – моніторинг, планування, контроль і регулювання рибогосподарської діяльності.

Розділ V.

ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ТА КООРДИНАЦІЇ

Ефективне функціонування рибного господарства потребує чітко  організованої інституційної системи управління, що забезпечує  збалансоване використання водних біоресурсів, охорону водних екосистем, розвиток рибного промислу та аквакультури, а також координацію  діяльності центральних і місцевих органів влади та зацікавлених сторін. Цей розділ визначає структуру органів управління рибним господарством, їхні повноваження, порядок взаємодії між ними та роль дорадчих рад у процесах прийняття рішень.

Стаття 12. Система органів управління рибним господарством

Управління рибним господарством здійснюється шляхом поєднання повноважень органів центральної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та спеціалізованих дорадчих  органів.

Система органів управління включає:

центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства;

місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що реалізують державну політику у сфері рибного господарства на відповідних територіях;

міжвідомчі координаційні органи;

дорадчі ради, консультативні та експертні комітети.

Стаття 12¹. Повноваження центральних органів виконавчої влади щодо реалізації Національної програми

Центральні органи виконавчої влади в  межах своїх повноважень забезпечують реалізацію Національної програми  розвитку рибного господарства України на період до 2040 року (далі —  Національна програма).

До повноважень центральних органів виконавчої влади належать:

участь у формуванні та реалізації  державної політики у сфері рибного господарства відповідно до цілей і  завдань Національної програми;

розробка та затвердження планів заходів з реалізації Національної програми у відповідних сферах діяльності;

нормативно-правове, організаційне, методичне та інформаційне забезпечення реалізації Національної програми;

координація діяльності  підпорядкованих органів, підприємств, установ та організацій щодо  виконання заходів Національної програми;

забезпечення інтеграції завдань Національної програми до державних цільових, галузевих та міжгалузевих програм;

участь у моніторингу та оцінці ефективності реалізації Національної програми.

Кабінет Міністрів України  забезпечує загальну координацію діяльності центральних органів  виконавчої влади щодо реалізації Національної програми та щорічно  інформує Верховну Раду України про стан її виконання.

Стаття 13. Повноваження органів центральної виконавчої влади

Центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства:

розробляє та реалізує державну політику у сфері рибного господарства, аквакультури та промислового рибальства;

здійснює контроль за дотриманням законодавства про охорону водних біоресурсів;

погоджує плани розвитку рибного господарства на національному рівні;

координує діяльність місцевих органів влади щодо промислового та любительського рибальства;

організовує наукові та статистичні дослідження водних біоресурсів.

Стаття 13¹. Функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері рибного господарства щодо впровадження Національної програми

Спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства є головним координатором впровадження Національної програми.

До функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері рибного господарства належать:

організація розробки та оновлення планів заходів з реалізації Національної програми;

забезпечення операційного управління процесом реалізації Національної програми;

координація діяльності центральних  та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,  підприємств, установ та організацій, залучених до виконання Національної програми;

формування та ведення єдиної системи моніторингу, обліку та звітності щодо реалізації Національної програми;

підготовка щорічних та проміжних звітів про стан реалізації Національної програми;

організація взаємодії з науковими  установами, суб’єктами господарювання, громадськими об’єднаннями,  міжнародними організаціями та донорами;

надання методичної допомоги органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з питань  реалізації Національної програми.

Спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства забезпечує відкритість та публічність інформації щодо реалізації Національної програми у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 14. Повноваження органів місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування:

забезпечують виконання державної політики у сфері рибного господарства на території своєї юрисдикції;

здійснюють контроль за дотриманням правил рибальства та охорони водних об’єктів;

координують місцеві програми розвитку рибного господарства та аквакультури;

сприяють розвитку рибної інфраструктури, створенню рибних господарств та підтримці суб’єктів господарювання.

Стаття 14¹. Повноваження місцевих органів виконавчої влади щодо реалізації Національної програми

Місцеві органи виконавчої влади  забезпечують реалізацію Національної програми на відповідній території з урахуванням регіональних особливостей розвитку рибного господарства.

До повноважень місцевих органів виконавчої влади належать:

розробка та реалізація регіональних планів заходів з виконання Національної програми;

інтеграція завдань Національної програми до стратегій та програм регіонального розвитку;

забезпечення координації діяльності територіальних органів центральних органів виконавчої влади у сфері  реалізації Національної програми;

участь у фінансовому забезпеченні заходів Національної програми відповідно до законодавства;

здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, спрямованих на реалізацію Національної програми;

подання спеціально уповноваженому  центральному органу виконавчої влади у сфері рибного господарства звітів про хід реалізації Національної програми.

Стаття 15. Міжвідомча координація та взаємодія

Міжвідомча координація здійснюється шляхом створення постійних та тимчасових робочих груп за участю центральних органів виконавчої влади, місцевих органів влади, наукових  установ та громадських організацій.

Координаційні органи забезпечують обмін інформацією, узгодження нормативно-правових актів, планів  управління та програм розвитку рибного господарства.

Співпраця між органами влади базується на принципах прозорості, ефективності та відповідальності.

Стаття 15¹. Участь органів місцевого самоврядування у реалізації Національної програми

Органи місцевого самоврядування  беруть участь у реалізації Національної програми в межах повноважень,  визначених Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування мають право:

ініціювати та реалізовувати місцеві програми і проєкти у сфері рибного господарства, що відповідають цілям  Національної програми;

сприяти розвитку аквакультури, рибопереробки, рибогосподарської інфраструктури та логістики на відповідній території;

брати участь у реалізації проєктів державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства;

забезпечувати раціональне використання та охорону водних біоресурсів місцевого значення;

здійснювати громадський контроль за реалізацією заходів Національної програми.

Органи місцевого самоврядування  сприяють залученню інвестицій та міжнародної технічної допомоги для  реалізації заходів Національної програми.

Стаття 16. Дорадчі ради у сфері рибного господарства

Створення дорадчих рад є обов’язковим і здійснюється при центральному органі виконавчої влади у сфері рибного господарства та/або при місцевих органах влади з метою забезпечення  участі експертів, науковців, представників бізнесу та громадськості у  формуванні державної політики, управлінні та контролі у сфері рибного  господарства і аквакультури.

Мета створення дорадчих рад:

сприяти збалансованому представництву всіх зацікавлених сторін;

забезпечити комплексний підхід до розвитку рибного промислу, аквакультури та ринкових інструментів;

надавати консультації щодо охорони водних ресурсів та сталого використання біоресурсів;

забезпечувати обмін інформацією між державними органами, науковою спільнотою та бізнесом;

формувати пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правових актів та управлінських інструментів.

Повноваження дорадчих рад включають:

надання рекомендацій та пропозицій центральному органу виконавчої влади та органам місцевого самоврядування щодо розвитку рибного промислу, аквакультури та ринкових відносин;

оцінку проектів нормативно-правових актів у сфері рибного господарства та подання експертних висновків;

сприяння впровадженню інноваційних та сталих практик управління водними ресурсами;

ініціювання та участь у зборі, обробці та аналізі наукових даних, необхідних для прийняття рішень;

координацію позицій із іншими дорадчими радами у випадках, коли питання є спільним для декількох рад.

Структура та функціонування дорадчих рад:

кожна рада формується з представників державних органів, організацій рибного промислу, аквакультури, марикультури, СТРГ, переробного сектору, екологічних організацій, груп споживачів та інших зацікавлених сторін;

склад дорадчої ради включає Колегію ради, виконавчий комітет, секретаріат та, за  необхідності, робочі групи з регіональної співпраці;

порядок роботи та внутрішній  регламент ради затверджується її учасниками у відповідності до положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади;

ради зобов’язані регулярно готувати висновки, рекомендації та звіти, які беруться до уваги при прийнятті управлінських рішень.

Фінансування та підзвітність:

фінансування діяльності дорадчих  рад здійснюється за рахунок державного бюджету та/або місцевих бюджетів відповідно до законодавства;

центральний орган виконавчої влади зобов’язаний упродовж  місяця надати письмову відповідь на всі рекомендації та пропозиції рад із обгрунтуванням будь-яких відхилень від їхніх пропозицій;

створення та діяльність дорадчих  рад не можуть бути оскаржені як необґрунтовані або добровільні, оскільки вони встановлені законом як обов’язковий інструмент управління та  координації.

Обов’язковість консультацій з дорадчими радами:

центральний орган виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані проводити консультації з дорадчими радами щодо всіх ключових питань політики та управління у сфері рибного господарства;

консультації з дорадчими радами не обмежують право органів влади залучати інші наукові або експертні організації.

Робота Дорадчої ради Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентства), а також регіональних дорадчих рад здійснюється відповідно до спеціального Положення «Про дорадчі ради», яке затверджується Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України.

Положення визначає порядок формування ради, її структуру, повноваження, процедури прийняття рішень, порядок консультацій та звітності, а також механізми фінансування і взаємодії з центральними та місцевими органами влади.

Стаття 16¹. Координація, моніторинг та контроль реалізації Національної програми

Координація реалізації Національної програми здійснюється Кабінетом Міністрів України через спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства.

З метою забезпечення узгодженості дій суб’єктів реалізації Національної програми може утворюватися міжвідомчий координаційний орган у порядку, визначеному Кабінетом  Міністрів України.

Моніторинг реалізації Національної  програми здійснюється на основі системи показників та індикаторів,  визначених у Національній програмі та її додатках.

Контроль за реалізацією Національної програми здійснюється в порядку, встановленому законодавством, зокрема шляхом:

щорічної оцінки результативності виконання заходів Національної програми;

публічного оприлюднення звітів про стан її реалізації;

здійснення парламентського контролю.

За результатами моніторингу та  оцінки ефективності реалізації Національної програми можуть вноситися пропозиції щодо коригування планів заходів та механізмів її реалізації  без зміни цього Закону.

Стаття 16². Участь громадськості у реалізації та моніторингу Національної програми

Громадськість бере участь у реалізації та моніторингу Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року з метою забезпечення  відкритості, прозорості та врахування суспільних інтересів.

Участь громадськості у реалізації Національної програми здійснюється у формах, не заборонених законом, зокрема шляхом:

участі представників громадських об’єднань, професійних асоціацій, наукових установ та інших інститутів громадянського суспільства у дорадчих та консультативних органах, що утворюються з питань реалізації Національної програми;

надання пропозицій та зауважень до проєктів планів заходів, звітів та інших документів, пов’язаних з реалізацією Національної програми;

участі у публічних консультаціях, обговореннях та слуханнях щодо реалізації Національної програми;

здійснення громадського моніторингу реалізації заходів Національної програми відповідно до законодавства.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечувати доступ громадськості до інформації про хід реалізації Національної програми в порядку,  встановленому законом.

Порядок залучення громадськості до  реалізації та моніторингу Національної програми визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог законодавства про відкритість діяльності органів державної влади.

Розділ VI

ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ТА РИБОГОСПОДАРСЬКІ ВОДНІ ОБ’ЄКТИ

 

Водні біоресурси є невід’ємною  складовою природного капіталу України, належать до національного природного багатства та перебувають під особливою охороною держави. Вони відіграють визначальну роль у забезпеченні продовольчої безпеки,  збереженні біорізноманіття, підтриманні екологічної рівноваги водних  екосистем, соціально-економічному розвитку прибережних і внутрішніх  територій, а також у формуванні конкурентоспроможного рибного  господарства.

З урахуванням обмеженості, відтворюваного характеру та високої екологічної цінності водних біоресурсів держава здійснює регулювання їх використання на засадах пріоритетності охорони та відновлення, наукової обґрунтованості, запобігання деградації водних екосистем і забезпечення міжпоколінної справедливості.

Цей розділ встановлює правовий статус водних біоресурсів як об’єкта публічного інтересу, визначає класифікацію рибогосподарських водних об’єктів, а також закріплює засади просторового планування, зонування та раціонального використання рибогосподарських водних територій з урахуванням екосистемного підходу, природоохоронних вимог, потреб рибного господарства, аквакультури та інших видів господарської діяльності.

Регулювання, передбачене цим розділом, спрямоване на забезпечення сталого використання водних біоресурсів, відновлення їх природної продуктивності, узгодження економічних, екологічних і соціальних інтересів, а також на виконання міжнародних зобов’язань України у сфері охорони довкілля та управління водними біоресурсами.

Стаття 17. Правовий статус водних біоресурсів

Водні біоресурси є об’єктом права власності Українського народу та перебувають під особливою охороною держави.

Водні біоресурси включають рибу,  безхребетних водних тварин, водорості та інші живі організми, що  постійно або тимчасово перебувають у водних об’єктах.

Використання водних біоресурсів  здійснюється виключно на засадах законності, сталості, наукової  обґрунтованості та відтворюваності.

Право користування водними біоресурсами не тягне за собою права власності на них.

Стаття 18. Класифікація рибогосподарських водних об’єктів

До рибогосподарських водних об’єктів належать:

морські води, включаючи внутрішні морські води, територіальне море та виключну (морську) економічну зону України;

внутрішні водні об’єкти загальнодержавного значення;

внутрішні водні об’єкти місцевого значення;

штучні водойми, що використовуються для цілей рибного господарства та аквакультури.

Класифікація рибогосподарських водних об’єктів здійснюється з урахуванням:

екологічного стану;

біологічної продуктивності;

режиму використання;

природоохоронного статусу.

Стаття 19. Просторове планування та використання рибогосподарських водних територій

Просторове планування  рибогосподарських водних територій здійснюється з метою узгодження інтересів рибного господарства, охорони довкілля, судноплавства, енергетики та інших видів діяльності.

Планування базується на екосистемному підході, наукових даних та принципах сталого розвитку.

Забороняється використання  рибогосподарських водних територій, що призводить до деградації водних екосистем або зниження біорізноманіття.

Регулювання водних біоресурсів та  рибогосподарських водних об’єктів, передбачене цим розділом, розроблене з урахуванням положень законодавства Європейського Союзу, зокрема  Директиви 2000/60/ЄС (Water Framework Directive), Директиви 2006/7/ЄС  щодо якості вод для купання, а також Регламентів ЄС щодо охорони  морських біоресурсів і сталого рибальства. Використання норм та  принципів інтегрованого управління водними ресурсами, екосистемного  підходу та принципу сталого розвитку забезпечує гармонізацію  національного законодавства з європейськими стандартами та міжнародними  зобов’язаннями України у сфері охорони довкілля і управління водними  біоресурсами.

Розділ VII.

ОХОРОНА, ВІДТВОРЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

Охорона, відтворення та відновлення  водних біоресурсів є стратегічним пріоритетом державної політики України, що зумовлений необхідністю збереження біорізноманіття, підтримання екологічної рівноваги водних екосистем, відновлення їх природної продуктивності та забезпечення сталого функціонування рибного господарства в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.

Держава визнає, що водні біоресурси є відновлюваними, але вразливими природними ресурсами, стан яких безпосередньо залежить від антропогенного навантаження, зміни клімату, гідрологічного режиму водних об’єктів та якості водного середовища. У  зв’язку з цим державна політика у цій сфері грунтується на принципах  запобігання виснаженню запасів, пріоритетності охорони та відновлення над експлуатацією, наукової обгрунтованості управлінських рішень та інтегрованого екосистемного підходу.

Цей розділ визначає правові, організаційні та економічні засади здійснення заходів з охорони,  відтворення та відновлення водних біоресурсів, включаючи регулювання промислового та любительського рибальства, зариблення, штучне відтворення, репопуляцію, меліорацію та біомеліорацію водних об’єктів, а також відновлення деградованих водних екосистем і середовищ існування  водних організмів.

Регулювання, встановлене цим розділом, спрямоване на забезпечення екологічно допустимого рівня вилучення водних біоресурсів, відновлення нерестовищ, міграційних шляхів та природної гідродинаміки водних об’єктів, підвищення стійкості водних екосистем до впливу змін клімату та інших негативних факторів, а також  на формування довгострокової національної системи збереження і  примноження водних біоресурсів.

Заходи з охорони, відтворення та відновлення водних біоресурсів реалізуються у взаємозв’язку з державною політикою у сферах охорони довкілля, водного господарства, продовольчої безпеки, регіонального розвитку та міжнародного співробітництва, з  урахуванням зобов’язань України за міжнародними договорами та кращих  світових практик управління живими водними ресурсами.

Стаття 20. Державна політика у сфері охорони та відтворення водних біоресурсів

Державна політика у сфері охорони та відтворення водних біоресурсів спрямована на:

збереження природних популяцій водних біоресурсів у всіх водних системах України, включно з  Азово-Чорноморським басейном, річковими і озерними водоймами  континентальної частини країни;

попередження виснаження запасів водних біоресурсів через регулювання промислового та любительського рибальства;

відновлення деградованих водних екосистем та природної продуктивності водних об’єктів;

адаптацію систем управління водними ресурсами до змін клімату та антропогенних впливів;

Реалізація політики забезпечується через:

державні програми охорони та відтворення водних біоресурсів;

розвиток рибовідтворювальних комплексів державної, комунальної, приватної форми власності та державно-приватного партнерства (ДПП);

наукові дослідження та постійний моніторинг стану водних екосистем;

міжвідомчу координацію та міжнародне співробітництво;

нормативно-правове забезпечення адаптації до європейських і міжнародних стандартів.

Стаття 21. Зариблення, штучне відтворення та репопуляція

Зариблення та штучне відтворення водних біоресурсів здійснюється на основі науково обґрунтованих програм з урахуванням екологічної, генетичної та промислової цінності видів.

Пріоритет надається відтворенню аборигенних та цінних промислових видів риб.

Репопуляція передбачає відновлення чисельності природних популяцій, збереження генетичних ресурсів та створення умов для їх самовідтворення.

Не допускається інтродукція видів, що становлять загрозу біорізноманіттю або екологічній стабільності.

Для забезпечення ефективності зариблення та репопуляції держава розробляє:

національні та регіональні програми рибовідтворення;

державні стандарти та методичні рекомендації щодо вирощування та підсадки риб;

паспортизацію рибовідтворювальних об’єктів;

механізми контролю якості рибопосадкового матеріалу.

Стаття 22. Меліорація та біомеліорація водних об’єктів

Загальні положення

Меліорація та біомеліорація  рибогосподарських водних об’єктів є складовими державної політики у сфері охорони, відтворення та відновлення водних біоресурсів. Вони спрямовані на:

відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного, гідрохімічного і біологічного режиму водойм;

запобігання деградації водних екосистем;

підвищення природної рибопродуктивності та екологічної стійкості водних об’єктів;

створення умов для відтворення та збереження аборигенних популяцій водних біоресурсів;

інтеграцію з програмами зариблення, репопуляції та охорони водних біоресурсів.

Заходи здійснюються виключно на  основі екосистемного підходу, наукових рекомендацій та з урахуванням  рибогосподарського призначення водного об’єкта.

Меліорація рибогосподарських водних об’єктів

Меліорація водних об’єктів – це комплекс інженерно-технічних, гідротехнічних та організаційних заходів, спрямованих на поліпшення фізичних і гідрологічних умов функціонування водних екосистем та підвищення рибогосподарського потенціалу.

До заходів меліорації належать:

регулювання водообміну та рівневого режиму водойм;

розчищення та відновлення проточності русел, заток і нерестових ділянок;

запобігання замуленню та вторинному заболочуванню;

відновлення гідрологічного зв’язку між водними об’єктами та нерестовими угіддями;

ліквідація наслідків антропогенного порушення водного режиму;

застосування біоінженерних рішень для регулювання русел і нерестовищ.

Проведення меліоративних заходів допускається лише за наявності:

науково обгрунтованого проєкту;

оцінки впливу на довкілля у випадках, передбачених законом;

погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства та охорони довкілля.

Біомеліорація рибогосподарських водних об’єктів

Біомеліорація – е система заходів з відновлення та регулювання водних екосистем шляхом цілеспрямованого використання живих організмів і природних біологічних процесів з метою поліпшення екологічного стану водойм та підвищення їх рибогосподарського потенціалу.

До заходів біомеліорації належать:

формування екологічно збалансованої структури іхтіофауни;

використання аборигенних видів риб і безхребетних для регулювання трофічних ланцюгів;

біологічне стримування евтрофікації та «цвітіння» води;

відновлення кормової бази та природних місць нагулу і нересту;

регулювання чисельності малоцінних або надмірно розмножених видів;

відновлення водних рослинних угруповань;

створення умов для природного самовідновлення популяцій аборигенних видів;

очищення водойм із застосуванням бактеріальних та рослинних фільтрувальних систем;

інтегроване управління водними екосистемами з урахуванням гідробіологічного та рибогосподарського потенціалу;

інтеграцію з програмами зариблення, репопуляції та охорони водних біоресурсів.

Забороняється використання нехарактерних або інвазійних видів, здатних порушити екологічну рівновагу.

Державне регулювання та програмні документи у сфері біомеліорації

Держава забезпечує розроблення та реалізацію наступних документів для системного впровадження біомеліорації:

Національна програма біомеліорації рибогосподарських водних об’єктів;

Типові регіональні плани біомеліорації для морських, лиманних, річкових та озерних екосистем;

Методики наукового обґрунтування біомеліоративних заходів, включно з оцінкою ефективності;

Порядок погодження та реалізації біомеліоративних проєктів;

Система державного моніторингу результатів біомеліорації;

Стандарти та методики оцінки стану популяцій риб та водної флори;

Нормативи проведення меліоративних та біомеліоративних робіт;

Інструменти контролю ефективності та екологічної безпеки робіт.

Біомеліоративні заходи можуть реалізовуватися державними, комунальними та приватними суб’єктами  господарювання, а також у рамках державно-приватного партнерства.

Відповідність європейським та міжнародним нормам

Всі меліоративні та біомеліоративні заходи здійснюються відповідно до:

національного міжнародного та європейського законодавства України;

принципів інтегрованого управління водними ресурсами та сталого розвитку.

Це забезпечує максимальну гармонізацію українського законодавства у сфері меліорації та  біомеліорації з європейськими та міжнародними практиками.

Стаття 23. Відновлення деградованих водних екосистем

Відновлення деградованих водних екосистем здійснюється на основі державних та регіональних програм, наукових рекомендацій та інтегрованого управління водними ресурсами.

Пріоритетними заходами є:

відновлення нерестовищ та міграційних шляхів риб;

регенерація природної гідродинаміки та водного балансу;

відновлення структур популяцій аборигенних видів та біорізноманіття;

контроль та усунення джерел деградації (забруднення, меліоративні втручання, антропогенний тиск).

Фінансування заходів здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, державно-приватного партнерства та інших не заборонених законом джерел.

Правова та міжнародна відповідність

Всі положення цього розділу реалізуються з урахуванням ключових норм Європейського Союзу щодо управління водними ресурсами, охорони водних біоресурсів та відтворення риб.

Зокрема, застосовуються:

Water Framework Directive 2000/60/ЄС (WFD) – встановлює інтегроване управління водними ресурсами та забезпечує  підтримку доброго екологічного та рибогосподарського стану внутрішніх і  морських вод;

Marine Strategy Framework Directive 2008/56/ЄС (MSFD) – гарантує добрий екологічний стан морських екосистем, зокрема Чорного  та Азовського морів, з урахуванням біорізноманіття, рибних ресурсів та  попередження деградації середовища;

Habitats Directive 92/43/ЄЕС – охорона природних середовищ існування і видів риб, включно з аборигенними та цінними промисловими видами;

Birds Directive 2009/147/ЄС – захист водоплавних та прибережних видів, що впливають на екологічний баланс водних систем;

Common Fisheries Policy (CFP) – рекомендації щодо сталого використання морських біоресурсів та запобігання виснаженню промислових видів.

Реалізація державної політики забезпечує сталий розвиток водних ресурсів, відновлення деградованих екосистем та адаптацію до змін клімату, з особливою увагою до Азово-Чорноморського басейну та континентальних водойм України. Програми зариблення, репопуляції та відновлення популяцій аборигенних і цінних промислових видів здійснюються без інтродукції інвазійних організмів та повністю гармонізуються з нормами CFP, WFD і MSFD.

Заходи проводяться за екосистемним підходом з інтегрованим управлінням водними ресурсами, застосуванням біоінженерних рішень та природних процесів. Розробка національних і регіональних програм, методик та систем моніторингу гарантує  ефективність і відповідність європейським стандартам, а фінансування реалізується через державний і місцеві бюджети та державно-приватні  партнерства.

Міжнародна гармонізація

Окрім директив ЄС, усі заходи відповідають міжнародним зобов’язанням України:

Convention on Biological Diversity (CBD) – збереження генетичних ресурсів та біорізноманіття;

CITES – контроль міжнародної торгівлі видами, що перебувають під загрозою зникнення;

FAO Guidelines – забезпечення сталого розвитку рибного господарства та аквакультури;

UN Convention on the Law of the Sea (UNCLOS) – охорона морських ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Ця інтеграція гарантує, що українське законодавство у сфері водних біоресурсів та рибного господарства відповідає найвищим європейським та міжнародним стандартам, забезпечує сталий розвиток, ефективне управління та відновлення природних популяцій.

Розділ VIII.

ОХОРОНА ЧЕРВОНОКНИЖНИХ ТА ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

Охорона червонокнижних та зникаючих  видів водних біоресурсів є невід’ємною складовою державної екологічної політики України та стратегічним пріоритетом збереження біологічного різноманіття. Збереження цих видів забезпечує підтримання екологічної рівноваги водних екосистем, стабільність рибогосподарського потенціалу та довгострокову продовольчу безпеку держави.

Особливе значення мають осетрові види та інші мігруючі, ендемічні або рідкісні види риб, які є не лише природною спадщиною, а й складовою національної екологічної безпеки.  Збереження цих видів включає охорону їх природних місць існування,  нерестовищ, міграційних шляхів та кормових угідь, а також захист від  надмірного промислу, забруднення та деградації середовища.

Держава реалізує охоронну політику шляхом:

встановлення спеціального правового режиму для охорони червонокнижних видів;

створення та підтримки генетичних банків, маточних стадів і відтворювальних центрів для пріоритетних видів;

розвитку наукових програм моніторингу та відновлення популяцій;

інтеграції національної політики з  міжнародними зобов’язаннями, зокрема Конвенцією про біорізноманіття,  CITES, Бернською конвенцією та європейськими директивами (Habitats  Directive 92/43/ЄЕС, Birds Directive 2009/147/ЄС).

Охорона та відновлення  червонокнижних і зникаючих видів водних біоресурсів також передбачає активну участь наукової спільноти, громадських екологічних організацій та рибогосподарського бізнесу, що реалізується через дорадчі ради,  спеціалізовані програми та державно-приватні партнерства.

Особлива увага приділяється:

відновленню чисельності осетрових та інших цінних видів у природних водних системах та штучних водоймах;

збереженню генетичної різноманітності і попередженню інбридингу;

забезпеченню умов для сталого ведення промислу та аквакультури без загрози для зникаючих видів;

просвітницькій та освітній діяльності, що підвищує суспільну відповідальність за охорону водних біоресурсів.

Реалізація цих заходів є складовою  інтегрованого управління водними ресурсами та гарантує виконання  міжнародних зобов’язань України у сфері охорони довкілля, підтримання  екологічної стійкості та сталого розвитку рибного господарства.

Стаття 24. Загальні засади охорони червонокнижних та зникаючих видів водних біоресурсів

До червонокнижних та зникаючих видів водних біоресурсів належать види риб, безхребетних та інших водних організмів, які:

занесені до Червоної книги України;

включені до міжнародних охоронних переліків, учасником яких є Україна;

перебувають під загрозою зникнення в межах природних ареалів України відповідно до наукових оцінок.

Охорона таких видів здійснюється на засадах:

абсолютного пріоритету збереження популяцій у природному середовищі;

заборони промислового вилову та будь-якого добування, за винятком наукових і відтворювальних цілей;

відновлення середовищ існування та міграційних шляхів;

інтеграції охоронних заходів у всі види господарської діяльності на водних об’єктах.

Будь-які рішення щодо використання  водних об’єктів, що є місцями перебування червонокнижних та зникаючих видів, ухвалюються з урахуванням принципу запобігання шкоді  (precautionary principle).

Стаття 25. Осетрові види: спеціальний правовий режим

Осетрові види риб (Acipenseridae), включаючи білугу, осетра російського, осетра атлантичного, севрюгу, шипу, стерляді та інші, визнаються видами з критичним ступенем загрози зникнення та підлягають спеціальному правовому режиму охорони.

Спеціальний правовий режим включає:

повну заборону промислового та рекреаційного рибокористування в природних водоймах;

державну монополію на управління природними популяціями осетрових;

обов’язкове формування та збереження маточних стад;

відновлення природного відтворення шляхом репопуляції та реінтродукції;

жорсткий контроль за походженням осетрової продукції.

Державна політика щодо осетрових  видів реалізується відповідно до спеціального закону України про  відновлення осетрових видів риб та розвитку товарного осетрівництва.

Стаття 26. Генетичні ресурси, маточні стада та відтворювальні центри

Генетичні ресурси червонокнижних та зникаючих видів визнаються об’єктом стратегічного значення та перебувають під охороною держави.

Для збереження генетичного матеріалу червонокнижних та зникаючих видів риб, а також їх різноманіття створюються:

державні, комунальні та державно-приватні ремонтно-маткові стада;

національні відтворювальні центри;

кріобанки статевих продуктів;

селекційно-генетичні програми відновлення популяцій.

Діяльність приватних та державно-приватних відтворювальних центрів допускається виключно за  умови державної акредитації, генетичного контролю та участі у державних  програмах репопуляції.

Стаття 27. Міжнародне співробітництво у сфері охорони червонокнижних та зникаючих видів

Україна забезпечує виконання міжнародних зобов’язань у сфері охорони водних біоресурсів, зокрема відповідно до:

Конвенції CITES;

Бернської конвенції;

Конвенції про біологічне різноманіття;

Директиви ЄС 92/43/ЄЕС (Habitats Directive);

Стратегії ЄС з біорізноманіття до 2030 року.

У межах міжнародного співробітництва Україна:

бере участь у транскордонних програмах відновлення мігруючих видів;

забезпечує обмін науковими даними та генетичними матеріалами;

координує дії з державами Чорноморського та Дунайського басейнів.

Результати міжнародних програм є обов’язковими для врахування при формуванні державної політики у сфері охорони водних біоресурсів.

Відповідність законодавству ЄС та міжнародним стандартам

Усі заходи щодо охорони червонокнижних та зникаючих видів водних біоресурсів України здійснюються з урахуванням норм Європейського Союзу та міжнародних стандартів, що гарантує гармонізацію національного законодавства з міжнародними практиками. Зокрема, Україна враховує:

Habitats Directive 92/43/ЄЕС -забезпечення охорони природних середовищ існування та видів тварин і рослин, зокрема рідкісних і зникаючих;

Birds Directive 2009/147/ЄС – аходи щодо охорони водоплавних та прибережних птахів, що безпосередньо впливають на водні екосистеми;

Water Framework Directive 2000/60/ЄС – нтегроване управління водними ресурсами з метою підтримання екологічного та рибогосподарського статусу водних об’єктів;

Marine Strategy Framework Directive 2008/56/ЄС – абезпечення доброго екологічного стану морських екосистем, у тому числі Азово-Чорноморського басейну;

Convention on International Trade in Endangered Species of Wild Fauna and Flora (CITES) -регулювання міжнародної торгівлі видами, що перебувають під загрозою зникнення;

Convention on Biological Diversity (CBD) -збереження біологічного різноманіття та підтримання генетичних ресурсів.

Дотримання цих директив та міжнародних конвенцій забезпечує:

встановлення спеціального правового режиму для охорони видів і місць їх існування;

науково обгрунтовану реставрацію популяцій та їх природних середовищ;

контроль за інтеграцією промислового рибальства, аквакультури та меліоративних заходів без шкоди для зникаючих видів;

прозорість та звітність щодо стану рідкісних та червонокнижних водних біоресурсів перед міжнародними організаціями.

Таким чином, українська правова система у сфері охорони червонокнижних та зникаючих видів водних біоресурсів повністю узгоджується з європейськими нормами та міжнародними зобов’язаннями, забезпечуючи ефективне управління,  відтворення та сталий розвиток водних екосистем.

Розділ IX.

НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ІННОВАЦІЇ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЯ У СФЕРІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

 Цей Розділ визначає наукові, інноваційні, цифрові та аналітичні засади державної політики у сфері рибного господарства, спрямовані на формування сучасної, знаннєво-орієнтованої та стійкої системи управління водними біоресурсами.

Наукове забезпечення, інновації та цифровізація розглядаються як єдина інтегрована основа прийняття управлінських рішень, розвитку галузі та забезпечення б

алансу між економічними інтересами, екологічною безпекою і суспільною  відповідальністю.

Розділ закріплює перехід до доказової державної політики, що ґрунтується на наукових дослідженнях, аналітиці, прогнозуванні та  управлінні ризиками, із широким застосуванням цифрових технологій,  електронних сервісів і сучасних інструментів обробки даних.

Норми цього Розділу спрямовані на:

забезпечення сталого використання та відтворення водних біоресурсів;

підвищення інноваційності, конкурентоспроможності та доданої вартості рибного господарства;

формування прозорої, підзвітної та ефективної системи управління;

запобігання ризикам, кризовим явищам і негативним наслідкам змін клімату та глобальних трансформацій;

інтеграцію України до європейського та світового наукового, інноваційного і цифрового простору у сфері рибного господарства.

Реалізація положень цього Розділу покликана забезпечити довгострокову стійкість галузі, підвищити якість державних рішень і створити умови для гармонійного  розвитку рибного господарства в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.

Стаття 28. Наукове забезпечення державної політики у сфері рибного господарства

Наукове забезпечення державної політики у сфері рибного господарства є системною основою сталого використання водних біоресурсів, підвищення конкурентоспроможності галузі, забезпечення продовольчої безпеки держави та інтеграції України до європейського та світового  рибогосподарського простору.

Держава забезпечує формування, підтримку та розвиток національної системи рибогосподарських досліджень, яка охоплює:

фундаментальні та прикладні наукові дослідження у сфері водних біоресурсів, рибальства, аквакультури, марикультури та рибопереробки;

оцінку стану, відтворення та прогнозування динаміки запасів водних біоресурсів;

наукове обгрунтування допустимих обсягів добування (вилову), режимів експлуатації та заходів з охорони водних біоресурсів;

розроблення екосистемно орієнтованих підходів до управління рибними ресурсами;

науковий супровід адаптації галузі до змін клімату, гідрологічних та екологічних трансформацій.

Наукові дослідження у сфері рибного господарства здійснюються на основі принципів:

наукової обґрунтованості та незалежності;

відкритості та доступності наукових даних, крім інформації з обмеженим доступом;

міждисциплінарності та інтеграції біологічних, екологічних, економічних і технологічних підходів;

узгодженості з міжнародними зобов’язаннями України та стандартами Європейського Союзу;

практичної спрямованості результатів досліджень для потреб управління, бізнесу та громад.

Держава визнає науковий висновок як обов’язкову складову при:

формуванні стратегій, державних програм та планів розвитку рибного господарства;

встановленні режимів рибальства, квот, лімітів та заборон;

прийнятті рішень щодо інтродукції, відтворення та переселення водних біоресурсів;

оцінці впливу господарської діяльності на стан водних екосистем.

Наукове забезпечення державної політики реалізується шляхом:

державного замовлення на проведення наукових і науково-технічних робіт;

програмно-цільового фінансування пріоритетних досліджень;

залучення закладів вищої освіти, наукових установ, галузевих лабораторій та аналітичних центрів;

розвитку партнерств між наукою, державою та суб’єктами рибогосподарської діяльності.

Держава стимулює інтеграцію національної науки у міжнародний науковий простір, зокрема через:

участь у міжнародних дослідницьких програмах та проєктах;

гармонізацію методик досліджень і моніторингу з міжнародними стандартами;

обмін науковими даними та експертами;

впровадження найкращих світових практик управління водними біоресурсами.

Результати наукових досліджень у сфері рибного господарства є інтелектуальним ресурсом держави та використовуються для:

прийняття управлінських рішень;

розроблення інноваційних технологій і продуктів;

підвищення ефективності та екологічної відповідальності рибогосподарської діяльності;

формування доказової бази державної політики.

Інноваційний розвиток рибного господарства України

Стаття 29. Засади інноваційного розвитку рибного господарства

Інноваційний розвиток рибного господарства є пріоритетним напрямом державної політики, спрямованим на технологічну модернізацію галузі, підвищення її доданої вартості, екологічної стійкості та глобальної конкурентоспроможності.

Держава формує умови для переходу рибного господарства до інноваційної моделі розвитку, що ґрунтується на знаннях, сучасних технологіях, циркулярній економіці та цифрових рішеннях.

Інноваційна політика у сфері рибного господарства реалізується з урахуванням:

наукових висновків та результатів прикладних досліджень;

потреб ринку та експортного потенціалу;

екосистемного підходу та принципів сталого розвитку;

регіональних особливостей і спеціалізації;

інтеграції до європейських і міжнародних інноваційних просторів.

Стаття 30. Основні напрями інноваційного розвитку

Основними напрямами інноваційного розвитку рибного господарства є:

впровадження ресурсоефективних та енергоощадних технологій у промислі, аквакультурі та переробці;

розвиток інтенсивних, рециркуляційних та марикультурних систем вирощування водних біоресурсів;

створення та впровадження глибокої переробки риби і побічних продуктів, включно з біоінгредієнтами, кормами, фармацевтичними та нутрицевтичними продуктами;

розвиток інноваційних продуктів із високою доданою вартістю, у тому числі функціонального та спеціалізованого харчування;

застосування цифрових, роботизованих та автоматизованих рішень у виробничих процесах;

впровадження біотехнологій, селекційно-генетичних програм та технологій біобезпеки;

зниження екологічного впливу та декарбонізація рибогосподарської діяльності.

Інновації у рибному господарстві спрямовуються також на:

підвищення якості та простежуваності продукції;

зменшення втрат і відходів;

адаптацію галузі до змін клімату;

розвиток локальних та регіональних ланцюгів доданої вартості.

Стаття 31. Механізми підтримки інноваційної діяльності

Держава забезпечує створення сприятливого інноваційного середовища у сфері рибного господарства шляхом:

фінансової підтримки інноваційних проєктів, пілотних виробництв та демонстраційних об’єктів;

розвитку галузевих інноваційних кластерів, технопарків та рибогосподарських хабів;

стимулювання державно-приватного партнерства;

запровадження податкових, інвестиційних та кредитних стимулів відповідно до законодавства;

підтримки стартапів і малих інноваційних підприємств.

Держава сприяє трансферу технологій та комерціалізації наукових розробок, зокрема через:

створення центрів трансферу технологій у сфері рибного господарства;

захист прав інтелектуальної власності;

взаємодію науки, бізнесу та фінансових інститутів;

залучення венчурного та інституційного капіталу.

Стаття 32. Міжнародне співробітництво та інноваційна інтеграція

Україна забезпечує інтеграцію інноваційного розвитку рибного господарства до європейських та світових інноваційних екосистем.

Міжнародне співробітництво у сфері інновацій здійснюється шляхом:

участі у міжнародних програмах досліджень та інновацій;

реалізації спільних інноваційних проєктів;

залучення передових технологій та управлінських практик;

гармонізації стандартів і технічних регламентів.

Держава сприяє експорту інноваційної рибної продукції та технологічних рішень, сформованих на основі національних розробок.

Цифрові реєстри, моніторинг та електронні сервіси

Стаття 33. Засади цифровізації рибного господарства

Цифровізація рибного господарства є ключовим інструментом прозорого, ефективного та доказового управління водними біоресурсами, спрямованим на запобігання незаконному,  непідзвітному та нерегульованому рибальству, підвищення якості державних послуг та інтеграцію України до єдиного європейського цифрового  простору.

Держава забезпечує створення та функціонування інтегрованої цифрової екосистеми рибного господарства, що охоплює реєстри, інформаційні системи, аналітичні платформи та електронні сервіси.

Цифрова трансформація у сфері рибного господарства ґрунтується на принципах:

«digital by default» та «once only»;

повноти, достовірності та актуальності даних;

інтероперабельності та відкритих стандартів;

кібербезпеки та захисту персональних даних;

відкритості та публічності, крім інформації з обмеженим доступом.

Стаття 34. Державні цифрові реєстри у сфері рибного господарства

У сфері рибного господарства створюються та ведуться державні цифрові реєстри, зокрема:

реєстр суб’єктів рибогосподарської діяльності;

реєстр риболовних суден, плавзасобів та риболовних знарядь;

реєстр дозволів, квот, лімітів та спеціальних режимів рибальства;

реєстр об’єктів аквакультури та марикультури;

реєстр водних біоресурсів та їх запасів;

реєстр продукції рибного господарства та її простежуваності.

Цифрові реєстри є єдиним достовірним джерелом інформації для прийняття управлінських рішень, здійснення контролю та надання адміністративних послуг.

Порядок створення, ведення та  доступу до цифрових реєстрів визначається Кабінетом Міністрів України з  урахуванням вимог законодавства про захист інформації та персональних  даних.

Стаття 35. Цифровий моніторинг та контроль

Держава впроваджує систему безперервного цифрового моніторингу рибогосподарської діяльності, що забезпечує:

контроль місця, часу та обсягів добування (вилову) водних біоресурсів;

відстеження переміщення риболовних суден та плавзасобів;

облік уловів, прилову та відходів;

фіксацію порушень законодавства у сфері рибного господарства.

Цифровий моніторинг здійснюється із застосуванням:

супутникових, геоінформаційних та навігаційних систем;

електронних журналів промислу та електронної звітності;

дистанційних сенсорів, відеофіксації та автоматизованих систем збору даних;

аналітичних інструментів обробки великих масивів даних.

Дані цифрового моніторингу використовуються для:

оперативного управління рибальством;

наукового аналізу та прогнозування;

контролю дотримання вимог законодавства;

формування доказової бази у справах про правопорушення.

Стаття 36. Електронні сервіси у сфері рибного господарства

Держава забезпечує надання адміністративних та сервісних послуг у сфері рибного господарства в електронній формі, зокрема:

подання заяв, декларацій та звітності;

отримання дозволів, квот та ліцензій;

реєстрацію суб’єктів діяльності, суден та об’єктів аквакультури;

доступ до відкритих даних і аналітичної інформації;

електронну взаємодію з органами державної влади.

Електронні сервіси функціонують на основі єдиного державного цифрового порталу та інтегруються з іншими державними інформаційними системами.

Держава сприяє розвитку користувацько-орієнтованих сервісів, зручних для суб’єктів господарювання, науковців та громадян.

Стаття 37. Аналітика, відкриті дані та штучний інтелект

З метою підвищення ефективності управління держава забезпечує створення аналітичних платформ, що використовують великі масиви даних, прогнозні моделі та елементи штучного інтелекту.

Відкриті дані у сфері рибного господарства оприлюднюються у форматах, придатних для машинного зчитування, та використовуються для:

підвищення прозорості діяльності органів влади;

розвитку інноваційних сервісів;

наукових досліджень і громадського контролю.

Використання алгоритмів штучного інтелекту не може замінювати управлінські рішення, але застосовується як інструмент підтримки прийняття рішень.

Стаття 38. Захист даних та цифрова безпека

Держава гарантує захист інформації та персональних даних, що обробляються в цифрових системах рибного господарства.

Цифрові системи підлягають регулярному аудиту кібербезпеки, резервному копіюванню та безперервному функціонуванню.

Втручання у цифрові реєстри, фальсифікація даних або несанкціонований доступ до них тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналітика, прогнозування та система управління ризиками

Стаття 39. Аналітичне забезпечення управління рибним господарством

Аналітичне забезпечення у сфері рибного господарства є інтелектуальною основою прийняття управлінських рішень, спрямованою на підвищення ефективності державної політики, стійкості галузі та раціонального використання водних біоресурсів.

Держава забезпечує функціонування єдиної аналітичної системи рибного господарства, що інтегрує дані з наукових досліджень, цифрових реєстрів, систем моніторингу, статистики та міжнародних інформаційних джерел.

Аналітична система використовується для:

оцінки стану та тенденцій розвитку рибного господарства;

обгрунтування стратегічних і оперативних управлінських рішень;

визначення ефективності державних програм і регуляторних заходів;

підготовки аналітичних звітів, прогнозів та сценаріїв розвитку.

Стаття 40. Прогнозування та сценарне планування

Прогнозування у сфері рибного господарства здійснюється з метою завчасного виявлення викликів і можливостей, запобігання кризовим явищам та забезпечення довгострокової стійкості галузі.

Держава впроваджує систему багаторівневого прогнозування, яка включає:

короткострокові оперативні прогнози;

середньострокові галузеві прогнози;

довгострокові стратегічні та форсайт-дослідження.

Прогнозування базується на:

аналізі біологічних, екологічних, кліматичних та соціально-економічних чинників;

застосуванні математичних моделей, статистичних методів та цифрових інструментів;

використанні сценарного та ризик-орієнтованого підходів;

врахуванні глобальних тенденцій і міжнародних прогнозів.

Результати прогнозування є обов’язковими для врахування при:

розробленні стратегій і програм розвитку рибного господарства;

встановленні квот, лімітів і режимів рибальства;

плануванні інвестиційних та інфраструктурних проєктів.

Стаття 41. Ідентифікація та оцінка ризиків у сфері рибного господарства

Управління ризиками у сфері рибного господарства спрямоване на зменшення негативного впливу внутрішніх і зовнішніх загроз та підвищення адаптивної спроможності галузі.

До основних категорій ризиків належать:

екологічні та біологічні ризики;

кліматичні та гідрологічні ризики;

економічні та ринкові ризики;

технологічні та інфраструктурні ризики;

регуляторні та інституційні ризики;

безпекові та форс-мажорні ризики.

Оцінка ризиків здійснюється на основі:

наукових даних та аналітичних моделей;

історичних та статистичних спостережень;

сценарного аналізу та експертних оцінок;

інтеграції даних цифрового моніторингу.

Стаття 42. Система управління ризиками та реагування

Держава впроваджує інституційну систему управління ризиками у сфері рибного господарства, що забезпечує:

раннє виявлення загроз;

попередження кризових ситуацій;

координацію дій органів державної влади;

оперативне реагування та відновлення.

Система управління ризиками включає:

механізми превентивного регулювання;

адаптивне управління режимами рибальства;

антикризові плани та резервні інструменти;

інформаційне забезпечення та комунікацію з учасниками ринку.

У разі настання кризових або надзвичайних ситуацій держава може тимчасово запроваджувати спеціальні режими управління, передбачені законом.

Стаття 43. Моніторинг ефективності та зворотний зв’язок

Держава забезпечує безперервний моніторинг ефективності управлінських рішень, заснований на ключових показниках результативності (KPI) та аналітичних даних.

Результати моніторингу використовуються для:

коригування державної політики;

удосконалення регуляторних механізмів;

підвищення стійкості та конкурентоспроможності галузі.

Система зворотного зв’язку  передбачає залучення наукової спільноти, бізнесу та громадськості до  оцінки результатів державної політики.

Відповідність нормам міжнародного та європейського законодавства

Положення розділу «Наукове забезпечення, інновації та цифровізація у сфері рибного господарства» розроблені з урахуванням міжнародно-правових зобов’язань України, принципів та норм європейського законодавства, а також кращих світових  практик управління рибним господарством.

Статті цього розділу узгоджуються з положеннями:

Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, зокрема у частині зближення законодавства, впровадження доказової  політики, цифровізації публічного управління та сталого використання  природних ресурсів;

Спільної рибної політики Європейського Союзу (Common Fisheries Policy), у частині науково обгрунтованого управління, моніторингу, контролю, прозорості та екосистемного підходу;

документів Європейського Союзу у сфері Blue Economy, European Green Deal, Digital Europe та Data Governance, що передбачають інноваційний, цифровий і кліматично орієнтований розвиток морських і водних секторів;

міжнародних рекомендацій та керівних принципів Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), зокрема щодо відповідального рибальства, наукового супроводу управлінських рішень та боротьби з незаконним, непідзвітним і  нерегульованим рибальством (IUU fishing);

положень міжнародних договорів у сфері охорони довкілля, сталого розвитку та адаптації до змін клімату.

Закріплені у розділі підходи до наукового забезпечення, аналітики, прогнозування та управління ризиками відповідають європейській концепції evidence-based policy та adaptive management, що є базовими для сучасних систем управління рибними ресурсами.

Положення щодо цифрових реєстрів, моніторингу, електронних сервісів, відкритих даних і застосування аналітичних платформ узгоджуються з принципами європейського цифрового врядування (digital by default, once only, інтероперабельність, захист даних) та спрямовані на гармонізацію інформаційних систем України з цифровим простором Європейського Союзу.

Норми щодо інноваційного розвитку, трансферу технологій та міжнародного співробітництва відповідають підходам ЄС до розвитку інноваційних екосистем, участі у міжнародних дослідницьких програмах та формування конкурентоспроможних  галузей з високою доданою вартістю.

Таким чином, розділ забезпечує системну відповідність національного законодавства України міжнародним та європейським стандартам, створює правові передумови для інтеграції України до єдиного наукового, інноваційного та цифрового простору у сфері рибного господарства та сприяє сталому розвитку галузі відповідно до глобальних викликів і  зобов’язань держави.

Розділ X.

РЕГУЛЮВАННЯ ДОСТУПУ ДО ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ ТА ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ

 Цей Розділ визначає правові та організаційні засади регулювання доступу до водних біоресурсів України, встановлює механізми державного контролю, нагляду та інспекційної діяльності, а також формує систему запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому промислу.

Регулювання доступу до водних біоресурсів ґрунтується на визнанні їх національним природним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, та здійснюється з урахуванням необхідності забезпечення екологічної стійкості водних екосистем, продовольчої безпеки, соціально-економічної стабільності  рибогосподарських і прибережних громад.

Положення цього Розділу спрямовані на формування прозорої, науково обгрунтованої та справедливої системи  доступу до водних біоресурсів, недопущення їх надмірної експлуатації та  монополізації, забезпечення ефективного державного контролю і відповідальності за порушення встановлених правил.

Розділ також забезпечує поетапну адаптацію національного законодавства у сфері рибного господарства до  права Європейського Союзу та міжнародних стандартів сталого рибальства без запровадження додаткових ліцензійних механізмів у промисловому  рибальстві.

Стаття 44. Загальні засади регулювання доступу до водних біоресурсів

Доступ до водних біоресурсів України  здійснюється виключно на засадах законності, наукової обгрунтованості,  прозорості, рівності суб’єктів та пріоритету збереження і відтворення  водних біоресурсів як національного природного багатства.

Регулювання доступу до водних біоресурсів є складовою державної політики у сфері рибного господарства та спрямоване на:

забезпечення сталого використання водних біоресурсів;

недопущення надмірного та неконтрольованого вилову;

формування прогнозованого, справедливого та відповідального доступу до ресурсу;

виконання міжнародних зобов’язань України у сфері охорони морських і внутрішніх водних екосистем.

Будь-яке спеціальне використання  водних біоресурсів допускається виключно за умови дотримання  встановлених державою порядків, режимів та обмежень.

Стаття 45. Дозвільна система доступу до водних біоресурсів

Дозвільна система у сфері рибного господарства є сукупністю правових, організаційних та інформаційних механізмів, що визначають умови, обсяги, строки та просторові межі  спеціального використання водних біоресурсів.

Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів є обов’язковою правовою підставою для здійснення:

промислового рибальства;

спеціального традиційного використання водних біоресурсів у межах діяльності традиційних рибних господарств, що здійснюється відповідно до встановлених режимів, обсягів та умов, визначених законодавством.

спеціального вилову у науково-дослідних, контрольних, селекційних та відтворювальних цілях;

інших видів вилучення водних біоресурсів, передбачених законодавством.

Дозвільна система ґрунтується на принципах:

наукової обґрунтованості;

недискримінаційного доступу;

публічності та прозорості прийняття рішень;

цифрової простежуваності дозволів та результатів використання водних біоресурсів.

Дозвіл має строковий характер, не є об’єктом права власності та діє виключно в межах умов, визначених у ньому.

Стаття 46. Квотування та лімітування вилову водних біоресурсів

З метою збереження, раціонального використання та відтворення водних біоресурсів держава встановлює ліміти та квоти їх вилову.

Загальні допустимі обсяги вилову визначаються за видами водних біоресурсів, районами та періодами використання на підставі:

наукових рекомендацій;

результатів державного моніторингу стану та запасів водних біоресурсів;

екологічного стану водних об’єктів;

міжнародних зобов’язань України.

Розподіл квот вилову водних біоресурсів здійснюється відповідно до Порядку розподілу квот спеціального використання водних біоресурсів, який розробляється з урахуванням принципів сталого використання, справедливого доступу та недопущення надмірної концентрації прав на вилов і затверджується наказом Міністра економіки, довкілля та  сільського господарства України.

Механізми розподілу квот, що застосовувалися раніше та не відповідають вимогам цього Закону, не  застосовуються з дня набрання ним чинності.

Порядок розподілу квот передбачає, зокрема, врахування:

історії добросовісного користування водними біоресурсами;

участі суб’єктів у заходах з відтворення та охорони водних біоресурсів;

соціально-економічного значення рибного господарства для прибережних та рибогосподарських громад;

необхідності запобігання монополізації доступу до водних біоресурсів.

Квоти мають строковий характер, не є об’єктом права власності та підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення.

Стаття 47. Режими та умови спеціального використання водних біоресурсів

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється з дотриманням установлених режимів рибальства, які визначають:

райони та строки вилову;

дозволені знаряддя та способи лову;

мінімальні розміри та видову структуру вилову;

інші обмеження, спрямовані на охорону та відтворення водних біоресурсів.

Порушення режимів рибальства є підставою для застосування заходів державного впливу, передбачених законом.

Стаття 48. Державний контроль та нагляд у сфері використання водних біоресурсів

Державний контроль і нагляд за використанням та охороною водних біоресурсів здійснюються з метою забезпечення дотримання законодавства, запобігання порушенням та захисту екологічних і економічних інтересів держави.

Державний контроль включає:

перевірку дотримання умов дозволів, квот та режимів рибальства;

облік та аналіз обсягів вилову;

застосування інструментів моніторингу, у тому числі електронних систем обліку;

взаємодію з правоохоронними, митними та прикордонними органами.

Контроль здійснюється на засадах законності, пропорційності, ризик-орієнтованого підходу та відкритості для суспільства.

Стаття 49. Відповідальність за порушення порядку доступу до водних біоресурсів

Порушення порядку спеціального використання водних біоресурсів тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Шкода, завдана водним біоресурсам,  підлягає відшкодуванню в повному обсязі незалежно від застосування інших заходів відповідальності.

Кошти, отримані внаслідок відшкодування шкоди, спрямовуються на заходи з охорони, відтворення та  наукового забезпечення водних біоресурсів.

Стаття 50. Євроінтеграційна адаптація системи доступу до водних біоресурсів

Держава забезпечує поетапну  гармонізацію національної системи регулювання доступу до водних  біоресурсів із правом Європейського Союзу та міжнародними зобов’язаннями України у сфері сталого рибальства.

Гармонізація системи доступу до  водних біоресурсів здійснюється без порушення чинної дозвільно-квотної  моделі та не передбачає автоматичного запровадження ліцензування  діяльності з промислового рибальства.

З метою досягнення відповідності європейським стандартам держава поступово впроваджує:

науково обґрунтоване управління запасами водних біоресурсів на основі принципу сталого вилову;

цифрові інструменти обліку, моніторингу та простежуваності вилову і обігу рибної продукції;

ризик-орієнтований державний контроль та нагляд;

механізми запобігання незаконному, неповідомленому та нерегульованому рибальству.

У межах євроінтеграційних процесів  держава забезпечує інституційну спроможність органів управління та  контролю у сфері рибного господарства, зокрема шляхом:

розвитку національної системи наукового забезпечення;

підвищення кваліфікації посадових осіб;

взаємодії з відповідними інституціями Європейського Союзу.

Адаптація національного законодавства у сфері доступу до водних біоресурсів здійснюється з урахуванням необхідності збереження балансу між екологічними цілями, економічною доцільністю та соціальною стабільністю прибережних і  рибогосподарських територій.

Державний контроль, нагляд та інспекційна діяльність

Стаття 51. Загальні засади державного контролю та нагляду у сфері використання і охорони водних біоресурсів

Державний контроль і нагляд у сфері використання та охорони водних біоресурсів здійснюються з метою забезпечення дотримання законодавства, запобігання порушенням, охорони водних біоресурсів та захисту екологічних і економічних інтересів держави.

Державний контроль і нагляд є складовою системи державного управління у сфері рибного господарства та ґрунтуються на принципах:

законності;

пропорційності;

ризик-орієнтованого підходу;

невідворотності відповідальності;

відкритості та підзвітності суспільству.

Заходи державного контролю та  нагляду здійснюються без втручання у господарську діяльність суб’єктів,  крім випадків, передбачених законом.

Стаття 52. Система органів державного контролю та нагляду

Державний контроль і нагляд у сфері використання та охорони водних біоресурсів здійснюються уповноваженими органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

До системи органів державного контролю та нагляду належать:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства;

спеціально уповноважені органи рибоохорони;

інші органи виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Взаємодія органів державного  контролю та нагляду здійснюється на засадах координації, обміну  інформацією та спільного реагування.

Стаття 53. Інспекційна діяльність у сфері використання та охорони водних біоресурсів

Інспекційна діяльність є формою державного контролю та спрямована на перевірку дотримання вимог законодавства, умов дозволів, квот, режимів рибальства та інших обмежень.

Інспекційна діяльність здійснюється уповноваженими посадовими особами у порядку, визначеному законом.

Інспекції можуть проводитися у формі:

планових заходів;

позапланових заходів у разі наявності обгрунтованих підстав;

спільних міжвідомчих заходів контролю.

Проведення інспекцій здійснюється з дотриманням прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.

Стаття 54. Повноваження посадових осіб органів рибоохорони

Посадові особи органів рибоохорони під час здійснення державного контролю та інспекційної діяльності мають право:

перевіряти документи, що підтверджують право на спеціальне використання водних біоресурсів;

здійснювати огляд суден, знарядь лову, уловів і продукції з водних біоресурсів;

здійснювати фіксацію порушень із застосуванням технічних засобів;

складати протоколи про адміністративні правопорушення;

вживати інших заходів, передбачених законом.

Посадові особи органів рибоохорони зобов’язані:

діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом;

поважати права та законні інтереси осіб;

забезпечувати об’єктивність та неупередженість під час здійснення контролю.

Стаття 55. Цифрові інструменти державного контролю та моніторингу

Державний контроль і нагляд у сфері використання водних біоресурсів здійснюються із застосуванням сучасних  цифрових інструментів моніторингу та обліку.

До таких інструментів належать:

електронні журнали обліку вилову;

системи супутникового спостереження за суднами;

державні інформаційні реєстри у сфері рибного господарства;

інші інформаційно-комунікаційні системи, передбачені законодавством.

Дані, отримані з використанням цифрових інструментів, можуть використовуватися як докази у встановленому законом порядку.

Стаття 56. Громадський контроль та участь громадськості

Держава сприяє залученню громадськості до здійснення контролю за використанням та охороною водних біоресурсів.

Громадський контроль здійснюється у формах, не заборонених законом, зокрема шляхом:

участі громадських об’єднань у дорадчих органах;

подання звернень та повідомлень про порушення;

участі у громадському моніторингу.

Інформація, отримана від громадськості, підлягає обов’язковому розгляду уповноваженими органами.

Стаття 57. Взаємодія з правоохоронними та іншими органами

Органи державного контролю та  нагляду у сфері рибного господарства взаємодіють з правоохоронними, митними, прикордонними та іншими органами з метою запобігання  правопорушенням.

Така взаємодія здійснюється на підставі міжвідомчих угод, спільних планів та обміну інформацією.

Стаття 58. Відповідальність за перешкоджання здійсненню державного контролю

Перешкоджання здійсненню державного контролю, нагляду або інспекційної діяльності тягне за собою  відповідальність, установлену законом.

Посадові особи органів контролю несуть відповідальність за перевищення повноважень або порушення прав суб’єктів господарювання.

Стаття 59. Система запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому промислу

Система запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому промислу (IUU fishing) в Україні є складовою державної системи управління рибним господарством та спрямована на забезпечення законності використання водних біоресурсів.

Система запобігання ННН (IUU)-промислу включає:

державний контроль і нагляд за використанням водних біоресурсів;

облік та звітність щодо вилову;

контроль простежуваності походження водних біоресурсів і продукції з них;

інспекційну діяльність;

міжвідомчу та міжнародну взаємодію.

Заходи запобігання ННН-промислу застосовуються на основі ризик-орієнтованого підходу та не повинні створювати невиправданого адміністративного навантаження на добросовісних користувачів водних біоресурсів.

Стаття 60. Облік, звітність та простежуваність вилову водних біоресурсів

Вилов водних біоресурсів, а також операції з їх первинної обробки, транспортування та реалізації підлягають обов’язковому обліку та звітності в порядку, встановленому законодавством.

Облік та звітність здійснюються із застосуванням електронних інформаційних систем у сфері рибного господарства.

Простежуваність водних біоресурсів забезпечується шляхом фіксації даних про:

місце, час і обсяги вилову;

користувача водних біоресурсів;

подальший рух продукції до моменту її реалізації.

Стаття 61. Технічні та інформаційні засоби запобігання ННН-промислу

З метою запобігання IUU-промислу можуть застосовуватися технічні та інформаційні засоби контролю, зокрема:

системи супутникового моніторингу суден;

електронні журнали обліку вилову;

автоматизовані системи аналізу даних;

інші засоби, передбачені законодавством.

Запровадження та використання таких засобів здійснюється поетапно з урахуванням технічних можливостей суб’єктів господарювання.

Стаття 62. Контроль обігу водних біоресурсів та продукції з них

Забороняється введення в обіг водних біоресурсів та продукції з них, походження яких не підтверджене документально або електронними записами у встановленому порядку.

Суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечувати збереження документів і даних, що підтверджують законність походження водних біоресурсів.

Державний контроль обігу водних біоресурсів здійснюється уповноваженими органами в межах їх повноважень.

Стаття 63. Міжвідомча та міжнародна взаємодія у сфері запобігання ННН-промислу

Уповноважені органи виконавчої влади забезпечують координацію дій у сфері запобігання ННН-промислу.

Україна здійснює міжнародне співробітництво у цій сфері шляхом:

обміну інформацією;

участі у міжнародних ініціативах;

виконання міжнародних зобов’язань України.

Стаття 64. Відповідальність за незаконний, непідзвітний та нерегульований промисл

Особи, винні у здійсненні незаконного, непідзвітного або нерегульованого промислу, несуть відповідальність відповідно до закону.

Види та розміри санкцій мають бути ефективними, пропорційними та такими, що забезпечують стримувальний ефект.

Стаття 65. Євроінтеграційна адаптація системи запобігання ННН (IUU)-промислу

Система запобігання IUU-промислу формується з урахуванням положень права Європейського Союзу та  міжнародних стандартів у сфері сталого рибальства.

Адаптація законодавства України у цій сфері здійснюється без запровадження додаткових ліцензійних механізмів у промисловому рибальстві.

конкретних норм ЄС, готова для вставлення у законопроект або пояснювальну записку:

Відповідність Розділу нормам Європейського законодавства

Положення Розділу X закладають  правові та організаційні засади сталого управління водними біоресурсами  України та запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому  промислу (IUU), узгоджуючись із ключовими принципами Спільної рибної  політики ЄС та міжнародними стандартами.

Основні принципи відповідності:

Сталий вилов і науково обґрунтоване управління запасами: відповідно до Регламенту (ЄС) № 1380/2013 (Common Fisheries Policy),  забезпечується наукове визначення допустимих обсягів вилову, недопущення надмірної експлуатації та монополізації доступу до ресурсів;

Історія та прозорість доступу до ресурсів: у відповідності до Регламенту (ЄС) № 2371/2002, враховуються історичні права користувачів та справедливий розподіл квот;

Державний контроль та цифровий моніторинг: як передбачено Регламентом (ЄС) № 1224/2009 та Регламентом (ЄС) №  404/2011, застосовуються ризик-орієнтовані інспекції, електронна  звітність, супутниковий моніторинг та цифрові реєстри для  простежуваності вилову;

Прозорість та участь громадськості: відповідно до принципів good governance ЄС, громадськість та зацікавлені сторони залучаються до контролю та дорадчих процедур;

Запобігання IUU-промислу: відповідно до Регламенту (ЄС) № 1005/2008 та Регламенту (ЄС) №  1010/2009, запроваджуються системи сертифікації вилову, контроль обігу  продукції та міжвідомча і міжнародна взаємодія;

Міжнародні зобов’язання та стандарти ФАО: імплементація Міжнародної програми FAO IPOA-IUU забезпечує дотримання глобальних стандартів сталого рибальства.

Розділ формує правові підстави для поступової гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС, зберігаючи чинну модель доступу до водних біоресурсів та уникаючи введення додаткових ліцензійних механізмів для промислового рибальства.

Розділ XI.

МОРСЬКИЙ ТА ОКЕАНІЧНИЙ ПРОМИСЕЛ

 Розділ встановлює правові, організаційні та науково-технічні засади здійснення промислу в морських і океанічних акваторіях, включаючи Азово-Чорноморський басейн та виключні економічні зони іноземних держав.

Розділ визначає:

загальні принципи морського та  океанічного промислу, що грунтуються на законності та сталому використанні водних біоресурсів;

державну політику щодо розвитку  національного рибного флоту, промислових потужностей, інноваційних технологій та інфраструктури морського промислу;

організацію промислу у Світовому  океані, включаючи судновий флот, застосування квот і лімітів, електронного обліку та супутникового моніторингу;

наукове забезпечення, моніторинг морських популяцій і екосистем, охоронні режими, а також мінімізацію побічного вилову;

державний контроль, інспекційну діяльність та відповідальність за порушення правил промислу;

міжнародну співпрацю, імплементацію норм ЄС та стандартів FAO, а також запобігання IUU-промислу;

особливості промислу у ВЕЗ іноземних держав та у транскордонних акваторіях Азово-Чорноморського басейну, включаючи координацію з іншими прибережними державами, прозоре  квотування та цифровий контроль.

Розділ забезпечує комплексний підхід до морського та океанічного промислу, поєднуючи економічну ефективність, екологічну безпеку та соціальну стабільність прибережних громад.

Стаття 66. Загальні засади морського та океанічного промислу

Морський та океанічний промисел є складовою частиною національної системи використання водних біоресурсів та стратегічним напрямом розвитку рибного господарства України.

Промисел у Світовому океані здійснюється на засадах:

законності та відповідності міжнародним нормам і договорам;

пріоритету збереження та відтворення морських біоресурсів;

раціонального та сталого використання ресурсів;

прозорості та рівності доступу суб’єктів промислової діяльності;

інтеграції національної політики з положеннями законодавства Європейського Союзу.

Стаття 67. Державна політика у сфері морського промислу

Державна політика у сфері морського та океанічного промислу спрямована на:

Забезпечення ефективного розвитку національного рибного флоту та промислових потужностей;

Підтримку інноваційних технологій у промисловому вилові та обробці морських біоресурсів;

Гармонізацію національного законодавства з міжнародними стандартами сталого рибальства та правом ЄС;

Забезпечення наукового моніторингу стану морських популяцій та екосистем;

Розвиток інфраструктури морського та океанічного промислу, включаючи порти, рибопереробні хаби та логістичні ланцюги;

Захист національних економічних та екологічних інтересів у відкритому морі.

Стаття 68. Організація промислу у Світовому океані

Промисел у Світовому океані здійснюється:

судами національного рибного флоту та суднами, зареєстрованими в Україні;

у межах визначених міжнародними договорами зон та морських економічних інтересів;

із дотриманням режимів промислу, визначених для видів риби та інших водних біоресурсів;

з обов’язковим застосуванням електронного обліку та систем супутникового моніторингу вилову.

Стаття 69. Дозвільні та квотні механізми

Доступ до морського та океанічного промислу регулюється:

квотами та лімітами вилову, встановленими на підставі наукових рекомендацій і державного моніторингу;

спеціально розробленими Порядками розподілу квот, затвердженими центральними органами виконавчої влади;

принципами справедливого, прогнозованого та відповідального доступу для суб’єктів промислу.

Механізми, що застосовувалися раніше та не відповідають принципам цього Закону, втрачають чинність з моменту набрання ним сили.

Стаття 70. Наукове забезпечення та екологічна безпека

Для морського та океанічного промислу забезпечується:

Проведення систематичних наукових досліджень і оцінок стану запасів морських біоресурсів;

Моніторинг впливу промислу на екосистеми та видову різноманітність;

Встановлення охоронних зон та сезонних обмежень вилову;

Використання сучасних технологій для мінімізації побічного вилову та впливу на довкілля.

Стаття 71. Державний контроль та відповідальність

Державний контроль морського та океанічного промислу здійснюється за принципами:

законності та пропорційності;

ризик-орієнтованого підходу;

відкритості та підзвітності суспільству.

За порушення правил промислу в морі та океані передбачена відповідальність згідно із законодавством  України, включаючи заходи адміністративного, фінансового та  кримінального впливу.

Стаття 72. Міжнародна співпраця та відповідність стандартам ЄС

Україна забезпечує:

участь у міжнародних організаціях і ініціативах щодо сталого рибальства;

обмін інформацією та координацію дій із державами-партнерами;

імплементацію положень Регламентів ЄС щодо контролю, сертифікації вилову та запобігання IUU-промислу;

поступову гармонізацію  національного законодавства з міжнародними стандартами та правом ЄС без  запровадження додаткових ліцензійних механізмів для промислового флоту.

Стаття 73. Промисел у виключних економічних зонах іноземних держав

Морський та океанічний промисел українських суб’єктів у виключних економічних зонах (ВЕЗ) іноземних держав здійснюється виключно на підставі міжнародних договорів України та  двосторонніх або багатосторонніх угод з державами, що мають суверенітет  над відповідними зонами.

Дозвіл на вилов у ВЕЗ іноземних держав надається центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства за умови:

наявності офіційного міжнародного дозволу від держави, яка здійснює юрисдикцію над відповідною ВЕЗ;

дотримання режимів промислу, зобов’язань щодо квот і лімітів, встановлених цією державою;

забезпечення електронного обліку та простежуваності вилову в межах міжнародних вимог;

дотримання екологічних та технічних стандартів, передбачених міжнародними та національними нормативними актами.

Суб’єкти промислу зобов’язані:

забезпечити належне оформлення документації щодо права на вилов;

вести облік вилову та подавати звітність українським та іноземним компетентним органам;

суворо дотримуватися міжнародних правил запобігання незаконному, непідзвітному та нерегульованому промислу (IUU fishing).

Державний контроль за діяльністю українських суден у ВЕЗ іноземних держав здійснюється у тісній взаємодії з компетентними органами цих держав та міжнародними організаціями,  відповідно до принципів:

законності та поваги до міжнародного права;

мінімізації ризиків для екосистем і морського середовища;

відкритості та прозорості діяльності суб’єктів.

Порушення режимів промислу у ВЕЗ  іноземних держав тягне за собою відповідальність згідно з національним  законодавством України та міжнародними нормами, включаючи можливі  санкції іноземної держави.

Держава забезпечує:

підготовку та навчання суб’єктів промислу щодо вимог іноземних ВЕЗ;

укладання та виконання міжнародних договорів, що регулюють доступ до ресурсів;

застосування цифрових та технічних систем моніторингу, що відповідають стандартам FAO та ЄС.

Стаття 74. Промисел у Азово-Чорноморському басейні

Промисел у морських акваторіях України в Азово-Чорноморському басейні здійснюється відповідно до національного законодавства, міжнародних договорів та положень, що регулюють використання спільних та транскордонних водних ресурсів.

Основні принципи промислу в Азово-Чорноморському басейні:

забезпечення сталого використання водних біоресурсів з урахуванням екологічних обмежень;

дотримання встановлених режимів рибальства, лімітів та квот;

пріоритет захисту та відтворення водних біоресурсів;

взаємодія з іншими прибережними державами у питаннях охорони і управління спільними ресурсами.

Квотування та лімітування вилову водних біоресурсів у басейні здійснюється на підставі:

науково обгрунтованих рекомендацій;

результатів державного моніторингу запасів та екологічного стану водних об’єктів;

міжнародних зобов’язань України щодо регулювання промислу та охорони морських екосистем;

історії добросовісного користування водними біоресурсами.

Розподіл квот здійснюється прозоро, із застосуванням принципів:

недопущення монополізації доступу до ресурсів;

справедливого доступу традиційних і промислових рибальських підприємств;

підтримки соціально-економічної стабільності прибережних громад.

Державний контроль за промислом у Азово-Чорноморському басейні включає:

нагляд за дотриманням режимів рибальства та умов квот;

облік і звітність щодо вилову;

застосування цифрових систем моніторингу та простежуваності;

міжвідомчу та міжнародну взаємодію для запобігання IUU-промислу.

Вилучення водних біоресурсів у транскордонних та спільних водах Азово-Чорноморського басейну  здійснюється з урахуванням міжнародних договорів та двосторонніх угод з прибережними державами.

Порушення правил промислу в акваторіях басейну тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства України та міжнародних зобов’язань, включаючи можливе притягнення до відповідальності суб’єктів іноземними компетентними  органами.

Відповідність статей Розділу нормам Європейського законодавства

Положення Розділу відповідають ключовим актам права Європейського Союзу та міжнародним стандартам у сфері сталого морського рибальства та управління водними біоресурсами, зокрема:

Принципи сталого використання ресурсів, науково обгрунтованого визначення квот і лімітів, справедливого доступу до ресурсів відповідають Регламенту (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибну політику (Common Fisheries Policy) та Регламенту (ЄС) № 2371/2002;

Державний контроль, інспекційна діяльність, цифровий облік та супутниковий моніторинг відповідають Регламенту (ЄС) № 1224/2009 (система контролю Спільної  рибної політики) та Регламенту (ЄС) № 404/2011 (імплементаційні правила  контролю), а також принципам пропорційності та ризик-орієнтованого  підходу;

Запобігання незаконному, неповідомленому та нерегульованому промислу (IUU fishing) відповідає Регламенту (ЄС) № 1005/2008 про запобігання IUU, Регламенту  (ЄС) № 1010/2009 щодо сертифікації вилову та міжнародним стандартам FAO  (IPOAIUU);

Міжнародна взаємодія та дотримання екологічних стандартів у ВЕЗ іноземних держав відповідають принципам UNCLOS та нормам ЄС щодо контролю, простежуваності вилову і сертифікації продукції.

Таким чином, Розділ інтегрує  національне законодавство України у сфері морського та океанічного промислу з міжнародними та європейськими нормами, забезпечуючи гармонізацію правил доступу, контролю, наукового моніторингу та боротьби з IUU-промислом.

Розділ XII.

ПРОМИСЕЛ У ВНУТРІШНІХ РИБОГОСПОДАРСЬКИХ ВОДНИХ ОБ’ЄКТАХ

 Розділ визначає правові, організаційні та науково-екологічні засади промислу у внутрішніх  рибогосподарських водних об’єктах України, включаючи спеціальні традиційні рибопромислові господарства та рекреаційне рибокористування.

Розділ встановлює:

загальні принципи сталого та раціонального використання водних біоресурсів;

державну політику розвитку внутрішнього рибного флоту та рибогосподарських підприємств;

механізми дозволів, квотування, лімітування та контролю;

наукове забезпечення промислу і заходи екологічної безпеки;

права та обов’язки суб’єктів спеціальних традиційних господарств та учасників рекреаційного рибальства;

принципи взаємодії з міжнародними партнерами при використанні транскордонних вод.

Розділ забезпечує інтеграцію національної політики у сфері внутрішнього рибного господарства з сучасними міжнародними стандартами, підвищує ефективність державного контролю, сприяє розвитку традиційного та рекреаційного рибальства і підтримці соціально-економічної стабільності прибережних громад.

Стаття 75. Загальні засади промислу у внутрішніх водах

Промисел у внутрішніх рибогосподарських водних об’єктах України є невід’ємною складовою національної системи використання водних біоресурсів та здійснюється на засадах:

законності та дотримання режимів рибальства;

пріоритету збереження і відтворення водних біоресурсів;

раціонального, сталого та ефективного використання ресурсів;

інтеграції національної політики з нормами права Європейського Союзу;

гармонізації наукових, економічних і соціальних інтересів держави та громад.

Стаття 76. Державна політика у сфері внутрішнього промислу

Державна політика у сфері промислу у внутрішніх водних об’єктах спрямована на:

забезпечення ефективного розвитку внутрішнього рибного флоту та рибогосподарських підприємств;

підтримку інноваційних технологій у вилові та переробці водних біоресурсів;

науковий моніторинг стану популяцій та екосистем внутрішніх водойм;

запровадження систем квотування, лімітування та режимів використання ресурсів;

забезпечення екологічної безпеки та охорони водних екосистем;

захист інтересів прибережних громад та суб’єктів традиційного рибальства.

Стаття 77. Організація промислу у внутрішніх водах

Промисел у внутрішніх водах здійснюється:

суб’єктами господарювання на основі дозволів та у межах квот, встановлених законом;

із дотриманням встановлених режимів, періодів, районів і обмежень;

із застосуванням сучасних технологій обліку та моніторингу;

з обов’язковим веденням електронного обліку вилову та звітності.

Стаття 78. Дозвільні та квотні механізми

Доступ до промислу у внутрішніх водах регулюється через:

видачу дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів;

встановлення лімітів та квот вилову за видами, районами і періодами;

спеціально розроблені Порядки розподілу квот, затверджені центральним органом виконавчої влади;

принципи справедливого, прогнозованого та відповідального доступу.

Раніше застосовані механізми, що не відповідають вимогам цього Закону, втрачають чинність з дня набрання ним сили.

Стаття 79. Наукове забезпечення та екологічна безпека
 Для промислу у внутрішніх водах забезпечуються:

систематичні наукові дослідження запасів і стану водних екосистем;

оцінка впливу вилову на видове різноманіття;

встановлення охоронних зон та сезонних обмежень;

впровадження технологій мінімізації побічного вилову та негативного впливу на довкілля.

Стаття 80. Державний контроль та відповідальність

Державний контроль за промислом у внутрішніх водах здійснюється на засадах:

законності та пропорційності;

ризик-орієнтованого підходу;

відкритості та підзвітності суспільству.

Порушення правил промислу тягне за собою відповідальність відповідно до  законодавства України, включаючи адміністративні, фінансові та  кримінальні заходи.

Стаття 81. Міжвідомча та міжнародна взаємодія

У випадку використання транскордонних або спільних водних об’єктів Україна забезпечує:

дотримання міжнародних договорів та двосторонніх угод з прибережними державами;

взаємодію з міжнародними організаціями щодо моніторингу та запобігання IUU-промислу;

обмін даними та координацію дій з іншими державами для сталого використання спільних ресурсів.

Стаття 82. Рекреаційне рибокористування

Рекреаційне рибокористування – це вид спеціального використання водних біоресурсів, що охоплює діяльність з любительського, спортивного, підводного, рекреаційного рибальства, риболовного туризму, а також діяльність культурних рибних господарств (КРГ), спрямовану на забезпечення умов для здійснення таких  видів рибальства.

Рекреаційне рибокористування здійснюється з дотриманням вимог  природоохоронного законодавства, нормативів біологічно обгрунтованого  використання водних біоресурсів, науково-біологічних обгрунтувань (НБО), режимів СТРГ та спеціальних режимів КРГ.

Рекреаційне рибокористування не є промисловим рибальством і не  передбачає вилучення водних біоресурсів з метою отримання прибутку, крім випадків, прямо передбачених цим Кодексом для КРГ та інших спеціальних  водокористувачів.

Рекреаційне рибокористування здійснюється фізичними особами та громадськими об’єднаннями у внутрішніх рибогосподарських водних об’єктах України з метою відпочинку, спорту та розвитку рибальської культури, з  дотриманням екологічних та законодавчих вимог.

Основні принципи рекреаційного рибокористування:

забезпечення сталого та безпечного використання водних біоресурсів;

дотримання встановлених режимів рибальства, обмежень за видами, розміром і кількістю вилову;

застосування дозволених знарядь лову та методів, що не завдають шкоди екосистемам;

прозорість та підзвітність, ведення обліку вилову в порядку, визначеному законодавством;

пріоритет охорони та відтворення водних біоресурсів у всіх формах рекреаційного рибокористування.

Стаття 83. Дозволи та порядок здійснення рекреаційного рибальства

Дозвіл на рекреаційне рибальство може надаватися у вигляді разових, сезонних або річних ліцензій та є обов’язковою правовою підставою для здійснення вилову.

Дозвіл визначає:

конкретні водні об’єкти та території для рибальства;

види і кількість дозволених для вилову водних біоресурсів;

строки та умови здійснення рибальства;

вимоги щодо ведення обліку та подання звітності.

Дозвільна система грунтується на принципах:

науково обгрунтованого визначення допустимого вилову;

рівного та недискримінаційного доступу до водних ресурсів;

підтримки спортивного та культурного рибальства;

забезпечення екологічної безпеки водних екосистем.

Стаття 84. Контроль та відповідальність у рекреаційному рибокористуванні

Державний контроль за рекреаційним рибокористуванням включає:

перевірку дотримання режимів і дозволів;

контроль дотримання кількісних та видових обмежень;

застосування цифрових систем обліку та моніторингу;

інспекційну та міжвідомчу взаємодію для запобігання незаконному вилову.

Порушення правил рекреаційного рибокористування тягне за собою адміністративну або іншу відповідальність  відповідно до законодавства України, з можливим застосуванням штрафів,  конфіскації знарядь вилову та вилученої риби.

Стаття 85. Підтримка та розвиток рекреаційного рибокористування

Держава сприяє:

розвитку спорту та туристичних ініціатив, пов’язаних з рибальством;

організації навчальних та просвітницьких програм щодо відповідального рибальства;

забезпеченню доступу до безпечних рибальських територій;

інтеграції рекреаційного рибальства у програми сталого розвитку прибережних громад та внутрішніх водних об’єктів.

Відповідність нормам Європейського законодавства

Положення Розділу узгоджуються з ключовими актами права Європейського Союзу у сфері управління рибним господарством та охорони водних біоресурсів. Зокрема, вони відповідають:

принципам сталого використання ресурсів і науково обгрунтованого визначення допустимого вилову, що передбачено Регламентом (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибну політику (Common Fisheries Policy);

практикам прозорого та справедливого доступу до рибних ресурсів, включно з підтримкою традиційних і малих  рибопромислових господарств, відповідно до положень Регламенту (ЄС) № 2371/2002;

підходам щодо ризик-орієнтованого контролю, електронного обліку та моніторингу вилову, встановлених Регламентом (ЄС) № 1224/2009 та Регламентом (ЄС) № 404/2011;

принципам доброго врядування, підзвітності та участі зацікавлених сторін у прийнятті рішень, закріпленим у Регламенті (ЄС) № 1380/2013;

нормам запобігання незаконному, неповідомленому та нерегульованому рибальству (IUU fishing) та  стандартам сертифікації вилову, відповідно до Регламенту (ЄС) № 1005/2008 та Регламенту (ЄС) № 1010/2009, а також міжнародних стандартів FAO (IPOА-IUU).

Таким чином, Розділ гарантує відповідність національної політики України сучасним міжнародним та європейським стандартам сталого і відповідального рибальства.

Розділ XIII.

ФЛОТ, ПОРТИ ТА ІНФРАСТРУКТУРА

Розділ визначає організаційні, технологічні та правові засади функціонування флоту, портів та рибогосподарської інфраструктури України. Він встановлює ключові принципи:

безпечного та ефективного використання суден рибного флоту;

професійної підготовки та сертифікації екіпажів;

проведення науково-дослідних рейсів та участі спостерігачів у контролі промислу;

модернізації та відновлення суден із застосуванням сучасних технологій обліку, моніторингу та контролю вилову;

інтеграції інфраструктурних рішень у національну систему рибного господарства та прибережні громади.

Даний розділ забезпечує прозорість, підзвітність та відповідальність всіх учасників рибного промислу, гарантує дотримання екологічних стандартів та сприяє сталому розвитку  рибогосподарської інфраструктури України.

Стаття 86. Загальні засади розвитку флоту рибного господарства

Флот рибного господарства України є стратегічним елементом національної системи використання водних біоресурсів. Його розвиток здійснюється на засадах:

законності та відповідності міжнародним нормам, договорам і стандартам ЄС;

пріоритету забезпечення сталого та раціонального промислу;

модернізації та інноваційного розвитку суден і технологій;

інтеграції національної політики флоту з економічними, екологічними та соціальними інтересами держави;

забезпечення ефективної взаємодії флоту з портами та рибогосподарською інфраструктурою.

Стаття 87. Структура та класифікація флоту

Флот рибного господарства включає:

Промислові судна для морського та океанічного промислу;

Суда для промислу у внутрішніх водах та транскордонних водоймах;

Науково-дослідні та моніторингові судна;

Логістичні та допоміжні судна (транспортування, перевантаження, зберігання продукції).

Класифікація суден здійснюється за:

призначенням та типом промислу;

тоннажем та місткістю;

технічними характеристиками та рівнем автоматизації;

відповідністю стандартам безпеки, охорони довкілля та контролю вилову.

Стаття 88. Державна політика щодо флоту

Державна політика у сфері розвитку флоту рибного господарства спрямована на:

забезпечення національного виробничого потенціалу у сфері промислу та переробки;

підтримку модернізації та технологічного оновлення суден;

стимулювання інновацій у системах обліку, моніторингу та простежуваності вилову;

гармонізацію правил експлуатації суден з міжнародними та європейськими стандартами;

розвиток безпечної та ефективної інфраструктури для швартування, обслуговування та ремонту флоту.

Стаття 89. Порти та рибогосподарська інфраструктура

Порти та рибогосподарська інфраструктура забезпечують:

прийом, перевантаження, зберігання та доставку рибної продукції;

організацію логістики та транспортних ланцюгів;

доступ до сервісів ремонту, технічного обслуговування та модернізації суден;

ефективний контроль за дотриманням режимів промислу та систем простежуваності;

інтеграцію з рибопереробними хабами та ринками збуту.

Державна політика передбачає  розвиток портів з урахуванням екологічних обмежень, безпеки навігації та оптимізації рибогосподарських потоків.

Стаття 90. Державний контроль та безпека флоту

Державний контроль за флотом рибного господарства здійснюється:

за принципами законності, прозорості та пропорційності;

з використанням ризик-орієнтованого підходу;

через нагляд за дотриманням режимів промислу, правил безпеки та охорони довкілля;

шляхом цифрового моніторингу суден, обліку вилову та сертифікації продукції.

За порушення правил передбачена відповідальність згідно з законодавством України, включаючи  адміністративні, фінансові та кримінальні санкції.

Стаття 91. Міжнародна співпраця та відповідність стандартам ЄС

Україна забезпечує:

участь флоту у міжнародних організаціях та програмах сталого рибальства;

обмін інформацією та координацію дій з державами-партнерами;

імплементацію регламентів ЄС щодо контролю, сертифікації вилову та запобігання ННН (IUU)-промислу;

гармонізацію національних стандартів флоту та портів з міжнародними вимогами без запровадження додаткових ліцензійних бар’єрів для операторів.

Стаття 92. Морські рибні порти

Морські рибні порти є ключовими елементами рибогосподарської інфраструктури, що забезпечують:

прийом і швартування суден національного та іноземного рибного флоту;

перевантаження, тимчасове зберігання та транспортування морської риби та морепродуктів;

організацію логістики та інтеграцію з рибопереробними підприємствами і ринками збуту;

контроль за дотриманням режимів промислу та застосуванням систем електронного обліку вилову;

доступ до сервісів ремонту, технічного обслуговування та модернізації суден;

дотримання екологічних стандартів і заходів з охорони морського середовища.

Порти функціонують у межах державних  програм розвитку рибогосподарської інфраструктури та забезпечують безпечну і ефективну навігацію, дотримання міжнародних правил і  стандартів ЄС.

Стаття 93. Промислова інфраструктура для рибного господарства

Промислова інфраструктура включає:

рибопереробні хаби, холодильні та морозильні комплекси;

перевантажувальні та логістичні платформи;

склади та термінали для зберігання та транспортування продукції;

інженерні мережі, енергопостачання та санітарно-гігієнічні комплекси;

системи цифрового обліку та моніторингу вилову і продукції.

Державна політика спрямована на розвиток промислової інфраструктури з урахуванням:

потреб національного рибного флоту та рибогосподарських підприємств;

оптимізації ланцюгів постачання та зменшення втрат продукції;

впровадження інноваційних технологій та забезпечення екологічної безпеки;

інтеграції з регіональними та міжнародними ринками збуту.

Стаття 94. Контроль та безпека морських портів і інфраструктури

Контроль за діяльністю морських рибних портів та промислової інфраструктури здійснюється на принципах:

законності, прозорості та пропорційності;

ризик-орієнтованого підходу та ефективного управління безпекою;

цифрового моніторингу переміщення риби та морепродуктів;

взаємодії з органами морського контролю, митними та санітарними службами;

дотримання екологічних та технічних стандартів, включно з міжнародними та європейськими нормами.

За порушення правил та стандартів  передбачена відповідальність згідно із законодавством України, включно з адміністративними, фінансовими та кримінальними заходами.

Стаття 95. Суднобудування та модернізація рибного флоту

Суднобудування та модернізація рибного флоту є стратегічними напрямами розвитку рибного господарства України та забезпечують:

створення сучасних, економічних і екологічно безпечних суден для морського та внутрішнього промислу;

технічне переоснащення та модернізацію існуючих суден відповідно до стандартів безпеки,  енергоефективності та екологічної безпеки;

інтеграцію нових технологій для автоматизації процесів промислу, навігації, обліку вилову та моніторингу стану морських біоресурсів;

розвиток національного суднобудівного комплексу та забезпечення робочих місць у прибережних регіонах;

дотримання міжнародних стандартів та вимог ЄС щодо безпеки, екології та сертифікації суден.

Стаття 96. Відновлення та утримання рибного флоту

Відновлення та утримання рибного флоту передбачає:

планове оновлення та ремонт суден на основі державних програм і стратегій розвитку рибного господарства;

використання сучасних матеріалів, технологій та енергоефективного обладнання;

підтримку флоту у готовності до ефективного промислу у внутрішніх водах, морських економічних зонах та у Світовому океані;

забезпечення технічного контролю, сертифікації та відповідності стандартам безпеки і охорони навколишнього середовища;

інтеграцію з рибопереробними та логістичними структурами для оптимізації ланцюгів постачання продукції.

Стаття 97. Державна підтримка суднобудівної та ремонтної діяльності

Держава забезпечує:

фінансову, податкову та технічну підтримку будівництва та модернізації рибного флоту;

сприяння у доступі до інвестицій та міжнародних програм для інноваційних проєктів суднобудування;

підготовку висококваліфікованих кадрів для суднобудівної та ремонтної промисловості;

дотримання принципів прозорості, конкуренції та недискримінаційного доступу до державних програм;

координацію дій із міжнародними та регіональними організаціями у сфері безпечного і сталого розвитку флоту.

Стаття 98. Судна рибного флоту

Судна рибного флоту призначені для  промислу у внутрішніх водах, морських економічних зонах та Світовому  океані. Вони повинні відповідати:

державним стандартам безпеки судноплавства та морського промислу;

міжнародним нормам та конвенціям, зокрема щодо охорони морського середовища та безпеки екіпажів;

вимогам сучасних технологій для обліку вилову, моніторингу ресурсів та контролю за дотриманням режимів промислу.

Судна можуть здійснювати також науково-дослідні та навчальні рейси, забезпечуючи збір даних для управління водними біоресурсами.

Стаття 99. Екіпажі рибного флоту

Екіпажі рибних суден формуються з професійних фахівців відповідно до кваліфікаційних вимог:

проходження підготовки та сертифікації відповідно до національного законодавства та міжнародних стандартів;

забезпечення знань у сфері безпечного ведення промислу, охорони довкілля та електронного обліку вилову;

дотримання норм праці, безпеки та соціального захисту членів екіпажу.

Держава сприяє підготовці  висококваліфікованих кадрів через навчальні заклади, тренінги та  стажування наукових та промислових рейсів.

Стаття 100. Наукові рейси та спостерігачі

Наукові рейси здійснюються з метою  моніторингу стану водних біоресурсів, екосистем та ефективності режимів  промислу. Вони включають:

збір даних про біологічні, екологічні та технологічні аспекти промислу;

оцінку впливу промислу на водні екосистеми та видовий склад рибних ресурсів;

проведення досліджень для формування науково-біологічних обґрунтувань квот, режимів вилову та охоронних заходів.

Спостерігачі на риболовних суднах виконують контрольні та наукові функції:

здійснюють облік вилову, включаючи побічний вилов, та фіксують порушення режимів промислу;

забезпечують прозорість та підзвітність діяльності суден перед державними та міжнародними органами;

беруть участь у навчальних та науково-дослідних програмах разом з екіпажем.

Держава гарантує:

захист прав спостерігачів та наукових працівників на борту суден;

доступ спостерігачів до облікової та технічної інформації;

інтеграцію даних наукових рейсів у систему управління рибним господарством та у державний моніторинг.

Відповідність нормам Європейського законодавства

Положення Розділу узгоджуються з ключовими актами права Європейського Союзу у сфері управління рибним  господарством, морського контролю та охорони водних біоресурсів.  Зокрема:

Сталий розвиток флоту та безпечна експлуатація суден рибного флоту відповідають загальним цілям Спільної рибної політики ЄС, зміст якої закладено у Регламенті (ЄС) № 1380/2013 (Common Fisheries Policy), що спрямований на забезпечення сталого економічного, екологічного та соціального використання рибних ресурсів у ЄС. Википедия

Прозорий та справедливий доступ до ресурсів і інфраструктури, включно для малих і середніх операторів, узгоджується з принципами  доброго врядування та недискримінаційного доступу, закріпленими у рамках правових актів ЄС у сфері Спільної рибної політики та контролю. Европейский парламент

Інтеграція підходів щодо ризик‑орієнтованого контролю, електронного обліку вилову, супутникового моніторингу та цифрової простежуваності продукції відповідає положенням Регламенту (ЄС) № 1224/2009, який встановлює систему контролю, інспекцій та моніторингу для забезпечення дотримання правил Спільної рибної політики з використанням сучасних технологій (наприклад, систем моніторингу суден та електронного обліку вилову). legislation.gov.uk+1

Принципи підзвітності, доброго врядування та участі зацікавлених сторін відповідають загальним підходам ЄС щодо забезпечення прозорості  процедур у сфері рибальства та рибогосподарського контролю, а також  інтеграції громадськості в процес управління. Европейский парламент

Стандарти запобігання незаконному, неповідомленому та нерегульованому рибальству (IUU fishing) та вимоги сертифікації вилову відповідають Регламенту (ЄС) № 1005/2008, який встановлює систему ЄС для запобігання, стримування та ліквідації  IUU-промислу, а також імплементується через регламенти, що деталізують  його положення. EUR-Lex

Вимоги щодо контролю, сертифікації вилову, безпеки морського флоту та захисту морського середовища узгоджуються зі стандартами ЄС, які визначають механізми перевірок,  санкцій, технічні вимоги до обладнання та процесу здійснення рибного  промислу, включно з обов’язковим маркуванням, стеженням та автоматичними системами ідентифікації суден. legislation.gov.uk

Таким чином, Розділ гарантує відповідність національної політики України сучасним міжнародним та європейським стандартам сталого, безпечного та відповідального морського рибальства, забезпечує правове підґрунтя для інтеграції з acquis ЄС у сфері рибного господарства та контролю за виловом.

Розділ XIV.

АКВАКУЛЬТУРА ТА МАРИКУЛЬТУРА

Розділ визначає правові, організаційні та технологічні засади розвитку аквакультури та  марикультури в Україні. Він регламентує:

сталий та раціональний розвиток виробництва риби, молюсків, водоростей та інших водних організмів;

державну політику у сфері аквакультури та марикультури, включно з підтримкою інновацій, інфраструктури та наукового моніторингу;

дозвільні та контрольні механізми, включно з цифровою простежуваністю продукції;

організацію виробництва та використання морських і внутрішніх водних об’єктів для вирощування водних ресурсів;

інтеграцію аквакультури та марикультури у блакитну економіку, морське просторове планування та міжнародну діяльність;

підтримку українських виробників та реалізацію проєктів за кордоном з дотриманням міжнародних стандартів і правил.

Розділ встановлює баланс між економічним розвитком, екологічною безпекою, соціальними інтересами  прибережних громад та забезпеченням продовольчої безпеки країни.

Стаття 101. Загальні засади аквакультури

Аквакультура та марикультура є складовою частиною національної системи використання водних біоресурсів та спрямовані на:

сталий і раціональний розвиток виробництва риби та інших водних організмів;

забезпечення продовольчої безпеки та експорту продукції аквакультури;

інтеграцію національної політики з нормами права Європейського Союзу та міжнародними стандартами;

застосування інноваційних технологій, що мінімізують екологічний вплив на водні екосистеми;

підтримку традиційних та комерційних форм рибництва з урахуванням інтересів прибережних громад.

Стаття 102. Державна політика у сфері аквакультури

Державна політика у сфері аквакультури спрямована на:

розвиток ефективних і конкурентоспроможних рибоводних підприємств;

стимулювання інвестицій та інновацій у виробництво рибної продукції;

забезпечення контролю якості та безпечності продукції;

науковий моніторинг стану популяцій і впливу на водні екосистеми;

впровадження систем сертифікації, простежуваності та цифрового обліку продукції;

гармонізацію національних стандартів з нормативами ЄС і міжнародними зобов’язаннями.

Стаття 102¹. Розвиток індустріальної аквакультури

Держава визнає індустріальну аквакультуру стратегічним напрямом забезпечення продовольчої безпеки,  імпортозаміщення, експорту та сталого розвитку рибного господарства.

Індустріальна аквакультура включає, зокрема:

установки замкненого водопостачання (УЗВ);

садкові рибні господарства у внутрішніх водних об’єктах та морських акваторіях;

басейнові та проточні рибоводні системи;

комбіновані та інтегровані технологічні комплекси.

Державна політика у сфері індустріальної аквакультури спрямована на:

зменшення залежності виробництва від природних і кліматичних факторів;

підвищення продуктивності та біобезпеки виробництва;

стимулювання інвестицій у високотехнологічні рибоводні системи;

впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих та низьковуглецевих технологій;

створення умов для розміщення індустріальних аквакультурних об’єктів на промислових і деградованих територіях.

Індустріальна аквакультура  розвивається з дотриманням вимог екологічної безпеки, санітарних, ветеринарних та містобудівних норм, а також принципів циркулярної та блакитної економіки.

Стаття 103. Організація виробництва та форми аквакультури

Аквакультура здійснюється на основі:

дозвільного режиму, встановленого центральним органом виконавчої влади у сфері рибного господарства;

дотримання санітарно-гігієнічних, екологічних та технологічних вимог;

сучасних технологій ведення виробництва (басейнові, садкові, марикультурні установки);

різних форм господарювання: державних, комунальних, приватних підприємств, кооперативів та сімейних рибних господарств.

Стаття 103¹. Особливості організації та функціонування індустріальних рибних господарств

Індустріальні рибні господарства здійснюють діяльність на основі:

дозволів, виданих у встановленому законодавством порядку;

технологічних регламентів вирощування водних організмів;

планів біобезпеки, ветеринарного та санітарного контролю;

систем цифрового обліку виробництва та простежуваності продукції.

Для індустріальних рибних господарств встановлюються спеціальні вимоги щодо:

якості та обігу води;

утилізації відходів виробництва та очищення стічних вод;

контролю використання кормів, ветеринарних препаратів і біологічних матеріалів;

запобігання поширенню хвороб та втечі культивованих організмів у природні водойми.

Розміщення садкових та басейнових господарств у водних об’єктах здійснюється з урахуванням:

екологічної місткості водного середовища;

режимів водокористування;

інтересів місцевих громад;

вимог морського просторового планування та управління водними ресурсами.

Стаття 104. Дозвільний режим та доступ до ресурсів

Дозвіл на ведення аквакультури визначає:

види водних біоресурсів, дозволені для вирощування;

обсяг виробництва та територіальні межі;

умови забезпечення екологічної безпеки та біобезпеки;

порядок ведення обліку, звітності та цифрової простежуваності продукції.

Принципи видачі дозволів:

науково обгрунтований доступ до ресурсів;

справедливий, прогнозований та прозорий розподіл прав;

підтримка традиційних форм рибного господарства;

недопущення монополізації ринку.

Стаття 105. Наукове забезпечення та екологічна безпека

Для аквакультури забезпечується:

проведення наукових досліджень щодо оптимальних технологій вирощування;

моніторинг впливу на природні екосистеми, водний баланс і біорізноманіття;

встановлення охоронних зон і біологічних обмежень;

впровадження технологій мінімізації побічного впливу на довкілля;

контроль за дотриманням санітарних, ветеринарних та екологічних стандартів.

Стаття 106. Контроль та відповідальність

Державний контроль за аквакультурою здійснюється на принципах:

законності та пропорційності;

ризик-орієнтованого підходу;

відкритості, підзвітності та прозорості;

міжвідомчої та міжнародної взаємодії.

Порушення правил ведення аквакультури тягне за собою адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства  України.

Стаття 107. Підтримка та розвиток аквакультури

Держава забезпечує:

науково-технічну підтримку та консультації виробників;

розвиток інфраструктури (зрошення, очищення води, логістика);

доступ до ринків збуту продукції, включно з експортом;

інтеграцію аквакультури у програми сталого розвитку прибережних та внутрішніх водних територій;

підтримку інноваційних та екологічних технологій у виробництві.

Стаття 107¹. Комбікормове забезпечення аквакультури

Комбікормове виробництво визнається невід’ємною складовою розвитку інтенсивної та індустріальної аквакультури.

Державна політика у сфері комбікормового забезпечення аквакультури спрямована на:

розвиток вітчизняного виробництва спеціалізованих кормів для різних видів і стадій розвитку водних організмів;

зменшення імпортозалежності комбікормів;

впровадження інноваційних рецептур з використанням альтернативних джерел білка, у тому числі з відходів рибопереробки;

підвищення ефективності годівлі та зниження екологічного навантаження.

Виробництво та обіг комбікормів для аквакультури здійснюються з дотриманням:

вимог безпечності та якості кормів;

ветеринарних і санітарних норм;

стандартів Європейського Союзу та міжнародних практик.

Держава підтримує:

створення науково-дослідних і випробувальних центрів у сфері кормовиробництва;

інтеграцію комбікормових підприємств з аквакультурними кластерами;

розвиток локальних кормових баз у регіонах інтенсивного рибництва.

Стаття 108. Загальні засади марикультури

Марикультура є складовою національної системи аквакультури і спрямована на:

вирощування морських водних організмів (риби, молюсків, водоростей тощо) у морських та прибережних акваторіях;

забезпечення продовольчої безпеки та розвитку експорту продукції;

застосування сталих технологій, що мінімізують вплив на природні морські екосистеми;

інтеграцію національної політики з міжнародними стандартами та нормами ЄС.

Стаття 109. Державна політика у сфері марикультури

Політика держави спрямована на:

розвиток ефективних комерційних марикультурних об’єктів;

впровадження інноваційних технологій вирощування та годівлі морських організмів;

науковий моніторинг стану морських популяцій та екосистем;

гармонізацію національних стандартів з нормативами ЄС і міжнародними зобов’язаннями;

підтримку традиційних і місцевих практик морського рибництва.

Стаття 110. Організація марикультури

Марикультура здійснюється:

на основі дозволів центрального органу виконавчої влади у сфері рибного господарства;

у межах визначених морських зон і акваторій, з дотриманням режимів експлуатації;

із застосуванням сучасних технологій контролю та обліку продукції;

з дотриманням санітарних, ветеринарних та екологічних вимог.

Стаття 111. Дозвільний режим та доступ до ресурсів

Дозвіл на ведення марикультури встановлює:

види морських організмів, дозволених для вирощування;

обсяг виробництва та територіальні межі діяльності;

вимоги щодо екологічної безпеки та біобезпеки;

порядок ведення цифрового обліку та звітності.
 Принципи видачі дозволів:

науково обгрунтований доступ до ресурсів;

справедливий та прозорий розподіл прав;

підтримка місцевих та традиційних практик морського рибництва;

недопущення монополізації ресурсів і ринку.

Стаття 112. Наукове забезпечення та екологічна безпека

Для марикультури забезпечується:

моніторинг впливу виробництва на морські екосистеми та видове різноманіття;

оцінка стану водних середовищ і акваторій;

встановлення охоронних зон та екологічних обмежень;

використання технологій, що мінімізують побічний вплив на довкілля;

контроль за дотриманням санітарних та екологічних стандартів.

Стаття 113. Контроль та відповідальність

Державний контроль за марикультурою здійснюється на принципах:

законності та пропорційності;

ризик-орієнтованого підходу;

прозорості та підзвітності;

міжвідомчої та міжнародної взаємодії.

Порушення правил марикультури тягне за собою відповідальність згідно із законодавством України, включаючи адміністративні, фінансові та кримінальні санкції.

Стаття 114. Підтримка та розвиток марикультури

Держава забезпечує:

науково-технічну підтримку та консультації виробників;

розвиток інфраструктури, включно з прибережними базами та логістикою;

доступ до ринків збуту, включно з експортом продукції;

інтеграцію марикультури у програми сталого розвитку прибережних громад;

підтримку інноваційних та екологічних технологій вирощування морських організмів.

Стаття 115. Блакитна економіка та інтеграція секторів

Блакитна економіка у сфері аквакультури та марикультури спрямована на:

стале використання морських ресурсів для економічного зростання, продовольчої безпеки та розвитку прибережних громад;

інтеграцію аквакультури, марикультури, туризму, відновлюваної енергетики та рибного промислу у єдину стратегію розвитку морських ресурсів;

мінімізацію конфліктів між різними видами користування морськими просторами;

сприяння інноваційним технологіям та екологічно безпечному розвитку сектору.

Стаття 116. Морське просторове планування

Морське просторове планування у сфері аквакультури та марикультури передбачає:

визначення зон для вирощування водних організмів з урахуванням екологічних, економічних та соціальних аспектів;

інтеграцію планування аквакультури з іншими видами морського використання, включно з промисловим виловом,  туризмом, транспортом і охороною довкілля;

розробку та реалізацію стратегічних планів використання морських акваторій з урахуванням міжнародних зобов’язань України;

застосування інструментів оцінки впливу на довкілля (ЕІА) та моніторинг стану морських екосистем;

забезпечення прозорості планування та участі зацікавлених сторін, включно з місцевими громадами та суб’єктами аквакультури.

Стаття 117. Інтеграція аквакультури та марикультури у блакитну економіку

Державна політика передбачає:

поєднання виробничих, екологічних і соціальних цілей у розвитку сектору;

підтримку інноваційних технологій, включно з круговою економікою та ресурсозберігаючими методами;

розвиток прибережної інфраструктури, логістики та ринків збуту продукції;

гармонізацію національних стандартів та процедур з міжнародними нормами та вимогами ЄС;

моніторинг ефективності та сталості діяльності суб’єктів марикультури з використанням цифрових систем  обліку та супутникового моніторингу.

Стаття 118. Реалізація українських аквакультурних проєктів за межами України

Україна сприяє реалізації аквакультурних та марикультурних проєктів за кордоном з метою:

забезпечення доступу українських компаній до міжнародних ринків виробництва та збуту водних біоресурсів;

інтеграції українських технологій і практик сталого розвитку у світові програми блакитної економіки;

підтримки експорту аквакультурної продукції високої якості та екологічної безпечності;

розвитку міжнародного співробітництва у сфері наукових досліджень, обміну досвідом та технологічних інновацій;

захисту прав і інтересів українських інвесторів та суб’єктів аквакультури у відповідності до міжнародних угод і стандартів.

Стаття 119. Правові та організаційні засади реалізації міжнародних проєктів

Реалізація аквакультурних проєктів за кордоном здійснюється на підставі:

міжнародних договорів, угод про співробітництво та двосторонніх меморандумів;

національних законодавчих актів України, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність у сфері водних ресурсів;

дотримання стандартів Європейського Союзу та міжнародних організацій щодо сталого і безпечного ведення аквакультури;

розроблених Держрибагентством процедур та методик контролю якості, екологічної безпеки та цифрової простежуваності продукції;

механізмів моніторингу, звітності та управління ризиками, включно з ризиками для екосистем і економічних інтересів України.

Стаття 120. Підтримка та стимулювання українських компаній за кордоном

Держава забезпечує:

консультаційно-наукову підтримку у плануванні та реалізації міжнародних аквакультурних проєктів;

сприяння у доступі до інвестицій, кредитних та грантових програм;

захист прав інтелектуальної власності та технологій;

інтеграцію українських проєктів у міжнародні платформи сталого розвитку та блакитної економіки;

підготовку та навчання персоналу українських компаній щодо дотримання міжнародних стандартів і норм безпеки.

Відповідність нормам Європейського законодавства

Положення Розділу узгоджуються з ключовими актами права Європейського Союзу та міжнародними стандартами у сфері аквакультури і марикультури. Зокрема, вони відповідають та  ґрунтуються на положеннях:

Спільної рибної політики Європейського Союзу (Common Fisheries Policy, CFP), зокрема в частині сталого використання водних біоресурсів, науково обгрунтованого планування виробництва та довгострокового збереження  екосистем;

Регламенту (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибну політику – щодо інтеграції аквакультури в систему сталого управління водними біоресурсами;

Регламенту (ЄС) № 1379/2013 про спільну організацію ринків продукції рибальства та аквакультури – у частині простежуваності, сертифікації, маркування та доступу продукції аквакультури до ринків;

Регламенту (ЄС) № 852/2004 та № 853/2004 – щодо гігієни харчових продуктів і безпечності продукції водного походження;

Регламенту (ЄС) № 1224/2009 та Регламенту (ЄС) 404/2011 – у частині систем контролю, електронного обліку, моніторингу та звітності;

Регламенту (ЄС) № 1005/2008 – щодо запобігання незаконному, неповідомленому та нерегульованому рибальству (IUU fishing), з урахуванням застосування його принципів до аквакультури та марикультури;

Директиви 2000/60/ЄС (Водна рамкова директива) – у частині охорони внутрішніх водних екосистем;

Директиви 2008/56/ЄС (Рамкова директива морської стратегії) – щодо досягнення доброго екологічного стану морського середовища;

Директиви 2011/92/ЄС (EIA Directive) – щодо оцінки впливу аквакультурних та марикультурних проєктів на довкілля;

Директиви 2014/89/ЄС про морське просторове планування – у частині зонування марикультури та інтеграції з іншими видами морського користування;

Стратегії ЄС з розвитку блакитної економіки та Стратегічних настанов ЄС щодо сталого розвитку аквакультури.

Таким чином, Розділ XIV забезпечує  гармонізацію національної політики України з правом Європейського Союзу  та міжнародними стандартами і гарантує розвиток аквакультури та  марикультури на засадах сталості, екологічної безпеки, інноваційності та економічної ефективності.

 Розділ XV.

СПЕЦІАЛЬНІ ТРАДИЦІЙНІ РИБОПРОМИСЛОВІ ГОСПОДАРСТВА (СТРГ)

 Розділ цього Закону визначає правові, організаційні та економічні засади функціонування спеціальних традиційних рибопромислових господарств як особливої форми рибогосподарської діяльності, що поєднує сталий доступ до водних біоресурсів, збереження біорізноманіття та охорону  нематеріальної культурної спадщини.

Метою цього розділу є:

забезпечення збереження та відновлення традиційних форм рибного промислу, історично притаманних окремим територіям України;

створення спеціального правового режиму доступу до водних біоресурсів, відокремленого від промислового рибальства;

інтеграція екологічних, соціальних і культурних функцій традиційного рибальства у державну політику сталого розвитку;

підтримка прибережних і внутрішніх громад шляхом збереження зайнятості, традиційного способу життя та локальної економіки.

Норми цього розділу спрямовані на формування моделі відповідального та соціально орієнтованого користування водними біоресурсами, що відповідає міжнародним зобов’язанням України, європейським підходам до управління маломасштабним рибальством та принципам екосистемного управління.

Стаття 121. Поняття та правовий статус спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ)

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства (СТРГ) не є формою аквакультури, риборозведення або рибництва та не передбачають утримання, вирощування чи штучного відтворення водних  біоресурсів у контрольованих умовах.

Діяльність спеціальних традиційних рибопромислових господарств не пов’язана з орендою водних об’єктів або земельних ділянок і не тягне за собою передачу у користування водної поверхні, дна чи берегової лінії. СТРГ здійснюють промисел водних біоресурсів як форму спеціального використання природних ресурсів у публічно-правовому  режимі.

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства є особливими суб’єктами рибогосподарської діяльності, що  здійснюють традиційний рибний промисел на визначених рибогосподарських  водних об’єктах або в прибережних зонах із використанням історично сформованих знарядь лову, технологій та способів господарювання, з метою охорони, відтворення та сталого використання водних біоресурсів,  збереження біорізноманіття, нематеріальної культурної спадщини та  забезпечення сталого розвитку місцевих громад.

СТРГ функціонують як організовані системи традиційного природокористування, що забезпечують замкнений відтворювальний цикл рибних популяцій, дотримання екологічних і біологічних норм промислу та інтеграцію господарської діяльності з заходами охорони і відтворення водних біоресурсів.

Діяльність спеціальних традиційних рибопромислових господарств не змінює правового режиму водних об’єктів  та не є підставою для виникнення прав власності, володіння чи користування водними об’єктами або їх частинами. Усі права на водні об’єкти зберігаються за державою або відповідними органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Правовий статус спеціальних  традиційних рибопромислових господарств визначається цим Законом, іншими законами України у сфері рибного господарства, охорони довкілля та  культурної спадщини, а також міжнародними договорами України. Такий  статус ґрунтується на поєднанні природоохоронної, соціально-культурної  та обмеженої господарської функцій із пріоритетом збереження традиційних знань, практик і способів промислу.

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства є спеціальними суб’єктами рибного господарства та здійснюють свою діяльність виключно на підставі  науково-біологічного обгрунтування допустимих обсягів, методів і режимів промислу та затвердженого режиму спеціального традиційного рибопромислового господарства, що встановлює строки, умови, обмеження та заходи з охорони і відтворення водних біоресурсів.

Діяльність спеціальних традиційних рибопромислових господарств не прирівнюється до промислового рибальства та не може здійснюватися з використанням індустріальних технологій, механізмів або знарядь масового вилову, які не відповідають традиційним  способам промислу та вимогам екосистемної безпеки.

СТРГ здійснюють спеціальне використання водних  біоресурсів та несуть обов’язок дотримання встановлених лімітів вилову,  режимів промислу, заборонених періодів, а також виконання біотехнічних,  охоронних і відтворювальних заходів.

Контроль за діяльністю спеціальних традиційних рибопромислових господарств здійснюється уповноваженими  органами державної влади шляхом державного нагляду, моніторингу стану  водних біоресурсів, перевірки дотримання режимів промислу та аналізу  звітності, що забезпечує законність, прозорість і відповідність  діяльності таких господарств науково обґрунтованим та екологічним  вимогам.

Правовий режим СТРГ формується з урахуванням  принципів екосистемного підходу, сталого рибальства, наукової обгрунтованості управлінських рішень, публічності та відповідальності  користувачів і відповідає міжнародним стандартам ФАО, принципам Спільної рибної політики Європейського Союзу та цілям сталого розвитку  Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 122. Критерії віднесення до спеціальних традиційних рибопромислових господарств

До спеціальних традиційних рибопромислових господарств можуть бути віднесені суб’єкти господарювання, які одночасно відповідають таким критеріям:

використовують традиційні знаряддя  лову та способи промислу, що мають вибірковий характер і не завдають  шкоди відтворенню водних біоресурсів;

провадять діяльність у межах визначених традиційних рибопромислових територій;

забезпечують дотримання вимог охорони навколишнього природного середовища та збереження водних екосистем;

залучають місцеве населення (за потреби) до здійснення рибогосподарської діяльності.

Перелік традиційних знарядь лову, технологій та територій затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує  реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

Стаття 123. Державне визнання та реєстрація спеціальних традиційних рибопромислових господарств

Державне визнання спеціального традиційного рибопромислового господарства здійснюється шляхом включення його до Державного реєстру спеціальних традиційних рибопромислових господарств.

Порядок формування та ведення  Реєстру, а також процедура надання, призупинення та припинення статусу спеціального традиційного рибопромислового господарства визначаються  Кабінетом Міністрів України.

Надання такого статусу здійснюється на підставі:

заяви суб’єкта господарювання;

висновку наукової установи щодо традиційності та екологічної допустимості промислу;

погодження з відповідною територіальною громадою;

результатів екологічної оцінки впливу діяльності.

Стаття 124. Права та обов’язки спеціальних традиційних рибопромислових господарств

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства мають право:

на пріоритетний доступ до визначених традиційних рибопромислових ділянок;

на отримання спеціальних квот або лімітів, встановлених з урахуванням екологічної стійкості;

на використання позначення «традиційний промисел» у маркуванні продукції;

на державну підтримку з метою збереження традиційного способу життя та господарювання.

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства зобов’язані:

дотримуватися встановлених правил промислу та охорони водних біоресурсів;

забезпечувати відтворення традиційних знань і передачу їх наступним поколінням;

вести облік вилову та подавати звітність у встановленому порядку;

не допускати використання заборонених або індустріальних знарядь лову.

Стаття 125. Обмеження та припинення правового статусу спеціального традиційного рибопромислового господарства

Правовий статус спеціального традиційного рибопромислового господарства може бути обмежений або припинений у разі:

порушення вимог цього Закону;

завдання істотної шкоди водним біоресурсам або екосистемам;

втрати ознак традиційності промислу;

подання недостовірних відомостей при реєстрації.

Рішення про обмеження або припинення статусу приймається у встановленому законом порядку з  обов’язковим наданням можливості суб’єкту господарювання подати  пояснення та заперечення.

Стаття 126. Особливі режими доступу спеціальних традиційних рибопромислових господарств до водних біоресурсів

З метою збереження традиційних форм  рибогосподарської діяльності, культурної спадщини прибережних та  внутрішніх громад, а також забезпечення сталого використання водних біоресурсів для спеціальних традиційних рибопромислових господарств  установлюється особливий режим доступу до водних біоресурсів.

Особливий режим доступу передбачає надання таким господарствам пріоритетного, обмеженого та цільового права на добування (вилов) водних біоресурсів у межах:

традиційних рибопромислових територій;

сезонних або календарних періодів традиційного промислу;

спеціально визначених видів водних біоресурсів;

екологічно обґрунтованих обсягів вилову.

Доступ до водних біоресурсів у межах особливого режиму здійснюється поза загальними конкурентними процедурами, але виключно на підставі:

підтвердженого статусу спеціального традиційного рибопромислового господарства;

науково обгрунтованих рекомендацій щодо допустимого вилову;

погоджених планів традиційного промислу.

Особливий режим доступу не є правом промислового рибальства та не може використовуватися для:

масштабного або інтенсивного вилову;

залучення промислових суден чи індустріальних знарядь лову;

передачі права доступу третім особам;

використання у спекулятивних або посередницьких схемах.

У межах особливого режиму допускається встановлення:

спрощених дозвільних процедур;

спеціальних квот або лімітів, відокремлених від загального фонду промислових квот;

адаптивних правил промислу з урахуванням локальних екологічних умов;

диференційованих вимог до звітності, пропорційних обсягам вилову.

Надання, перегляд та припинення  доступу до водних біоресурсів у межах особливого режиму здійснюється  центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у  сфері рибного господарства, за участю:

наукових установ;

органів місцевого самоврядування;

громадських дорадчих органів у сфері рибного господарства.

Особливий режим доступу підлягає регулярному перегляду з урахуванням:

стану запасів водних біоресурсів;

дотримання умов традиційного промислу;

результатів державного контролю та моніторингу;

екологічних та соціально-економічних наслідків.

У разі загрози деградації водних екосистем або скорочення запасів водних біоресурсів особливий режим доступу може бути тимчасово обмежений або призупинений, незалежно від строку його надання.

Стаття 127. Державна підтримка спеціальних традиційних рибопромислових господарств

Держава визнає спеціальні традиційні рибопромислові господарства елементом національної культурної та природної спадщини й забезпечує їх підтримку з метою збереження  традиційних знань, сталого використання водних біоресурсів та розвитку  прибережних і сільських громад.

Державна підтримка надається у формах:

фінансової підтримки з державного та місцевих бюджетів;

часткового відшкодування витрат на оновлення традиційних знарядь лову та малотоннажних суден;

пільгового кредитування або гарантування кредитів;

податкових та митних стимулів у межах, визначених законодавством;

пріоритетного доступу до державних і регіональних програм розвитку рибного господарства та прибережних територій.

Обсяги, умови та порядок надання  державної підтримки визначаються Кабінетом Міністрів України з  урахуванням екологічної доцільності та соціально-культурної значущості  відповідної діяльності.

Стаття 128. Підтримка збереження та передачі традиційних знань і практик

Держава сприяє збереженню, відновленню та передачі традиційних знань і практик у сфері рибного промислу як складової нематеріальної культурної спадщини.

З метою збереження традицій можуть здійснюватися:

програми навчання та наставництва для молоді;

документування та цифрова фіксація традиційних способів промислу, знарядь лову й пов’язаних з ними звичаїв;

підтримка музеїв, освітніх центрів, фестивалів та інших культурних ініціатив, пов’язаних із традиційним рибальством;

інтеграція традиційного рибного промислу до програм екологічної освіти.

Заходи із збереження традицій  реалізуються у взаємодії з науковими установами, закладами освіти,  органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями.

Стаття 129. Участь територіальних громад у підтримці спеціальних традиційних рибопромислових господарств

Територіальні громади беруть участь у формуванні та реалізації заходів підтримки спеціальних традиційних  рибопромислових господарств на своїй території.

Органи місцевого самоврядування можуть:

співфінансувати проєкти збереження традиційного промислу;

надавати майнову підтримку у формі користування об’єктами комунальної власності;

сприяти збуту продукції традиційного промислу через місцеві ринки та туристичні ініціативи;

створювати дорадчі ради з питань традиційного рибальства.

Рішення органів місцевого  самоврядування щодо підтримки спеціальних традиційних рибопромислових  господарств приймаються з урахуванням екологічних обмежень та інтересів  інших користувачів водних біоресурсів.

Стаття 130. Гарантії автентичності та запобігання зловживанням

З метою запобігання зловживанням  статусом спеціального традиційного рибопромислового господарства держава забезпечує механізми контролю за дотриманням критеріїв традиційності та екологічної допустимості.

Використання позначень, маркування  або рекламування продукції як такої, що походить із традиційного  промислу, допускається виключно суб’єктами, внесеними до відповідного  державного реєстру.

Порушення вимог цієї статті тягне  за собою відповідальність, передбачену законом, та може бути підставою  для припинення статусу спеціального традиційного рибопромислового  господарства.

Стаття 131. Екологічна роль спеціальних традиційних рибопромислових господарств

Спеціальні традиційні рибопромислові  господарства відіграють важливу роль у забезпеченні збереження водних екосистем та біорізноманіття шляхом застосування екологічно вибіркових і маломасштабних способів промислу.

Екологічна роль СТРГ полягає, зокрема, у:

зниженні антропогенного навантаження на водні біоресурси;

підтриманні природної структури популяцій водних біоресурсів;

збереженні нерестових та нагульних угідь;

використанні знарядь лову з мінімальним приловом і впливом на донні екосистеми;

сприянні адаптивному управлінню водними біоресурсами на локальному рівні.

Діяльність СТРГ розглядається  державою як комплементарна до заходів з охорони довкілля, а не як  альтернатива промисловому рибальству.

Стаття 132. Соціальна та культурна роль спеціальних традиційних рибопромислових господарств

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства є чинником соціальної стабільності та збереження традиційного способу життя прибережних і внутрішніх громад.

Соціальна та культурна роль СТРГ полягає у:

забезпеченні зайнятості населення у сільських та прибережних районах;

збереженні та передачі традиційних знань, умінь і практик;

формуванні локальної ідентичності та міжпоколінної спадкоємності;

розвитку місцевої економіки з орієнтацією на короткі ланцюги постачання;

підтримці традиційної гастрономії та нематеріальної культурної спадщини.

Держава визнає соціальну функцію  СТРГ складовою політики регіонального розвитку та сталого розвитку  сільських і прибережних територій.

Стаття 133. Участь спеціальних традиційних рибопромислових господарств у системі моніторингу та співуправління

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства залучаються до системи екологічного моніторингу водних біоресурсів та стану водних екосистем як носії локальних екологічних знань.

Участь СТРГ у моніторингу може здійснюватися шляхом:

подання інформації про сезонні зміни, міграції та стан популяцій;

участі у пілотних програмах співуправління водними біоресурсами;

взаємодії з науковими установами та органами державної влади.

Інформація, отримана за участю  СТРГ, враховується при розробленні рішень щодо режимів промислу,  відновлення запасів та екологічних обмежень.

Стаття 134. Баланс екологічних, соціальних та економічних інтересів

Держава забезпечує баланс між  екологічними вимогами, соціальною значущістю та економічною доцільністю  діяльності спеціальних традиційних рибопромислових господарств.

Рішення щодо обмеження або припинення діяльності СТРГ з екологічних підстав приймаються з урахуванням:

наукових висновків;

соціальних наслідків для відповідних громад;

можливості застосування компенсаторних та адаптаційних заходів.

У разі встановлення жорстких  екологічних обмежень держава сприяє впровадженню альтернативних форм  зайнятості та доходів для осіб, зайнятих у СТРГ.

Відповідність законодавству Європейського Союзу та міжнародним підходам

Положення Розділу цього Закону  сформовані з урахуванням ключових актів та політик Європейського Союзу, а також міжнародних рекомендацій і стандартів у сфері сталого рибальства  та розвитку прибережних спільнот. За своїм змістом і підходами Розділ є концептуально сумісним із сучасною європейською моделлю регулювання  малого прибережного та традиційного рибальства.

Розділ узгоджується з Регламентом (ЄС) № 1380/2013 Європейського Парламенту та Ради про Спільну рибну  політику, зокрема з принципами сталого використання водних біоресурсів,  застосування екосистемного підходу та забезпечення довгострокової  екологічної, економічної і соціальної стійкості рибальства.

Положення  цього Розділу відповідають підходам до розподілу прав на доступ до водних біоресурсів із використанням соціальних, екологічних та  економічних критеріїв, а також визнають особливу роль малого  прибережного рибальства і традиційних форм промислу. Запровадження спеціальних режимів доступу для спеціальних традиційних рибопромислових господарств відповідає логіці диференційованого регулювання, передбаченого правом Європейського Союзу.

Розділ також узгоджується з  цілями та підходами Європейського зеленого курсу, спрямованого на  інтеграцію кліматичних, екологічних і соціальних пріоритетів у всі галузі економіки, у тому числі у сферу рибного господарства.

Підтримка  локальних, низькоінтенсивних та низьковуглецевих моделей рибальства, зменшення антропогенного навантаження на водні екосистеми та розвиток стійких прибережних територій відповідають загальній логіці «зеленої»  трансформації економіки та підходам, заснованим на природоорієнтованих  рішеннях.

Положення Розділу відповідають Стратегії Європейського Союзу з біорізноманіття до 2030 року, оскільки  спрямовані на збереження водних екосистем, підтримку традиційних форм  природокористування, що є сумісними з охороною біорізноманіття, та залучення місцевих громад до процесів управління і збереження природних ресурсів. Запровадження екосистемного підходу та визнання ролі традиційних знань відповідають сучасним європейським практикам управління природним капіталом.

Розділ також узгоджується з Регламентом (ЄС) 2017/1004 щодо збору, управління та використання даних у рибальстві, оскільки передбачає участь користувачів водних біоресурсів у зборі екологічної та промислової інформації, використання локальних  знань у системах моніторингу та розвитку цифрових інструментів обліку,  простежуваності і звітності у межах спеціальних традиційних  рибопромислових господарств.

У міжнародному вимірі цей Розділ відповідає Добровільним керівним принципам ФАО щодо забезпечення сталого малого рибальства, схваленим у 2014 році. Положення цього Розділу  визнають мале традиційне рибальство як окремий сектор рибного  господарства, закріплюють пріоритетний доступ традиційних користувачів до водних біоресурсів, сприяють захисту культурної ідентичності та традиційних знань, а також передбачають участь місцевих громад у  співуправлінні водними біоресурсами на засадах соціальної справедливості та недопущення маргіналізації прибережного населення.

Розділ також узгоджується з Кодексом поведінки відповідального рибальства ФАО, Порядком денним ООН у сфері сталого розвитку до 2030 року, зокрема цілями сталого розвитку  щодо подолання бідності та голоду, гідної праці, відповідального  виробництва і споживання, збереження морських і внутрішніх водних  екосистем, а також з Конвенцією ЮНЕСКО про охорону нематеріальної  культурної спадщини, оскільки визнає традиційні рибальські практики  складовою культурної спадщини прибережних та річкових спільнот.

У підсумку Розділ цього Закону відповідає сучасним європейським і міжнародним підходам у сфері рибного  господарства, формує правову модель, сумісну з принципами Спільної  рибної політики Європейського Союзу, створює аргументовану нормативну  основу для євроінтеграційного діалогу України у сфері управління водними біоресурсами та може слугувати підґрунтям для подальшої гармонізації  національного законодавства з acquis communautaire.

Розділ XVI.

ОРГАНІЗАЦІЯ КОЛЕКТИВНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ НА ВЕЛИКИХ ВОДОЙМАХ ТА МОРЯХ

 Розділ визначає правові, організаційні та економічні засади створення і функціонування рибогосподарських кооперативів на великих водоймах та морських  акваторіях України. Він спрямований на забезпечення сталого використання водних біоресурсів, захисту екосистем та підвищення ефективності  колективного промислу.

Цей розділ регламентує:

Правовий статус кооперативів, їх цілі та стратегічну роль у розвитку рибного господарства;

Процедури створення, реєстрації та інтеграції кооперативів у національні та міжнародні ринки;

Принципи економічної діяльності, управління ресурсами, відтворення водних біоресурсів та екологічно безпечний промисел;

Механізми рибопереробки, зберігання та реалізації продукції, включно з електронною простежуваністю та дотриманням стандартів HACCP;

Систему моніторингу, контролю та звітності, що забезпечує прозорість діяльності кооперативів та відповідність науково-біологічним нормам;

Встановлення стандартів екологічної відповідальності та безпечного промислу, зокрема використання селективних знарядь, обмежень за видами та сезонністю;

Механізми правопорушень та відповідальності, які забезпечують дотримання законодавства та сталого управління ресурсами.

Викладені положення враховують сучасні міжнародні та європейські стандарти управління рибними ресурсами, зокрема:

Регламент (EU) No 1380/2013 щодо спільної політики рибальства (Common Fisheries Policy — CFP);

Регламент (EU) No 1379/2013 щодо організації ринків рибної продукції та правил для організацій виробників (Producer Organisations — PO);

Регламент (EU) No 1224/2009 про систему контролю у сфері рибальства;

Регламент (EC) No 1435/2003 (Статут SCE) та Regulation (EU) 2021/1139 щодо інвестицій та підтримки рибного сектору;

ISO 22000 та стандарти HACCP для забезпечення безпечності продукції;

EU Water Framework Directive 2000/60/EC для екологічного управління водними ресурсами;

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries для забезпечення сталого використання ресурсів.

Загальні положення

Стаття 135. Правовий статус кооперативів у сфері промислу

Рибогосподарські кооперативи є юридичними особами, створеними відповідно до законодавства України та принципів колективного господарювання.

Кооперативи мають право здійснювати комерційну та некомерційну діяльність, пов’язану з відтворенням, промислом, переробкою, зберіганням та реалізацією водних біоресурсів.

Діяльність кооперативів регулюється законодавством про рибне господарство, цивільним кодексом України, законодавством про кооперацію та міжнародними стандартами, включно із принципами сталого управління ресурсами FAO.

Кооперативи підпорядковуються принципам прозорості, екологічної відповідальності та електронної простежуваності продукції.

Стаття 136. Мета створення рибогосподарських кооперативів

Основною метою створення рибогосподарських кооперативів є ефективне колективне використання та охорона водних біоресурсів, забезпечення сталого розвитку великих водойм та морських акваторій.

Кооперативи спрямовані на:

раціональне управління рибогосподарськими ресурсами, дотримання квот і правил промислу;

відтворення та охорону цінних видів риб та підтримку біорізноманіття;

стимулювання економічної активності членів кооперативу, розвиток малого та середнього рибного бізнесу;

забезпечення ринку якісною та сертифікованою продукцією з дотриманням стандартів безпечності та охорони навколишнього середовища.

Стаття 137. Доцільність створення кооперативів та їх стратегічна роль

Створення кооперативів є доцільним для забезпечення балансованого розвитку рибного господарства, особливо у великих водоймах та морських акваторіях, де індивідуальний  промисел є економічно неефективним та екологічно ризиковим.

Стратегічна роль кооперативів полягає в:

консолідації зусиль рибопромислових підприємств та суб’єктів дрібного промислу для оптимізації управління ресурсами;

впровадженні сучасних технологій моніторингу та управління біоресурсами, включно з електронним обліком, супутниковим контролем та аналітикою;

зміцненні експортного потенціалу України шляхом виробництва конкурентоспроможної, сертифікованої продукції;

сприянні інтеграції українських рибогосподарських систем у європейські та глобальні ринки.

Створення та реєстрація кооперативів

Стаття 138. Заснування кооперативів у рибному секторі

Кооператив засновується не менше ніж трьома фізичними або юридичними особами, які здійснюють діяльність у сфері рибальства, аквакультури, переробки, логістики або реалізації рибної продукції.

Заснування кооперативу здійснюється на засадах:

добровільності членства та відкритого доступу;

демократичного управління та колективної відповідальності;

економічної участі членів і автономії кооперативу;

добросовісної конкуренції та прозорості діяльності, відповідно до норм Regulation (EU) No 1308/2013 та Regulation (EU) No 1379/2013.

Засновники зобов’язані розробити установчі документи з урахуванням принципів фінансової прозорості, корпоративного управління та електронної простежуваності.

Стаття 139. Статут кооперативу та внутрішнє врядування

Кооператив функціонує на підставі статуту, який визначає:

правовий статус і цілі діяльності;

критерії членства, порядок його набуття та припинення;

права та обов’язки членів;

органи управління, їх компетенції та процедури прийняття рішень;

систему внутрішнього контролю та аудит;

механізми розподілу прибутку та формування фондів;

порядок ліквідації або реорганізації кооперативу.

Статут може містити додаткові положення щодо участі у сертифікаційних програмах (MSC, ASC), екологічної відповідальності та сталого управління ресурсами.

Внутрішнє врядування базується на принципах демократії, прозорості, відповідальності та колективної економічної участі членів, відповідно до Regulation (EC) No 1435/2003 (Статут SCE) та Regulation (EU) No 1380/2013 (CFP).

Стаття 140. Реєстрація кооперативів та включення до державного реєстру

Кооператив набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації відповідно до національного законодавства.

Реєстрація кооперативу у державному реєстрі здійснюється з урахуванням:

вимог корпоративної ідентифікації (Directive (EU) 2017/1132);

вимог щодо фінансової звітності та аудиту (Directive 2013/34/EU);

прозорості власності та бенефіціарів (Directive (EU) 2015/849).

Кооператив повідомляє Держрибагентство для включення у Реєстр суб’єктів рибного господарства, що забезпечує прозорість сектору (Regulation (EU) No 1224/2009).

Стаття 141. Державне партнерство та підтримка кооперативів

Держава визнає кооперативи ключовими учасниками сталого управління рибними ресурсами та забезпечує:

організаційну підтримку;

фінансову підтримку програм модернізації та інновацій, еквівалентних вимогам Regulation (EU) 2021/1139 (EMFAF);

науково-методичне забезпечення, включаючи доступ до даних моніторингу (Regulation (EU) 2017/1004).

Кооперативи можуть брати участь у програмах розвитку аквакультури, екологічних проєктах, сертифікаційних та простежувальних програмах, що підтримують сталий розвиток рибного сектору.

Стаття 142. Інтеграція у спільні ринки та професійні організації

Кооперативи можуть бути визнані організаціями виробників (Producer Organisations – PO) або міжгалузевими організаціями відповідно до Regulation (EU) No 1379/2013.

Визнані організації отримують статус учасників спільного ринку рибної продукції, користуються спеціальними механізмами підтримки та інтегруються у європейські та міжнародні ринкові ланцюги.

Інтеграція сприяє:

доступу до сучасних ринкових інструментів та біржових механізмів;

підвищенню конкурентоспроможності української рибної продукції;
 c) розвитку прозорих та сталих ланцюгів постачання, гармонізованих із стандартами ЄС.

Економічна діяльність та управління ресурсами

Стаття 143. Економічна модель та принципи діяльності кооперативу

Кооператив функціонує на засадах самофінансування, прозорого розподілу прибутку та реінвестування в розвиток рибогосподарської діяльності.

Принципи економічної діяльності включають:

сталий розвиток ресурсів та економічну ефективність;

колективну участь членів у прийнятті рішень щодо інвестицій та розподілу доходів;

відкритість фінансової звітності та контроль за витратами;

інтеграцію у ринкові ланцюги доданої вартості, включаючи переробку, збут та експорт.

Кооператив може застосовувати гнучкі економічні механізми, включно з ринковими інструментами управління квотами, страхуванням ризиків та фінансовим плануванням на основі даних НБО.

Стаття 144. Вирощування, утримання та відтворення водних біоресурсів

Кооператив відповідає за відтворення та утримання водних біоресурсів у своїх водоймах на основі принципів сталого рибного господарства.

Діяльність включає:

інкубацію та вирощування рибопосадкового матеріалу;

контроль за умовами утримання (температура, якість води, щільність посадки);

застосування біоекологічних методів годівлі та лікування;

проведення регулярного моніторингу стану популяцій та їх динаміки.

Вирощування здійснюється відповідно до національних стандартів та міжнародних рекомендацій FAO, EU Regulation 710/2009 щодо аквакультури.

Стаття 145. Вилов водних біоресурсів у кооперативних водоймах

Вилов здійснюється в межах установлених квот та промислових ділянок, що відповідає принципам сталого управління ресурсами.

Допускається використання сертифікованих методів рибальства, які мінімізують вплив на екосистеми та побічний вилов.

Вилов здійснюється під контролем кооперативного науково-біологічного відділу та відповідно до правил простежуваності продукції та електронного обліку.

Стаття 146. Внутрішній розподіл квот та промислових ділянок

Квоти та промислові ділянки розподіляються між членами кооперативу на підставі пропорційної участі та виробничого внеску.

Розподіл здійснюється через демократичні процедури з урахуванням:

історичних даних вилову та виробничих показників;

потреб відтворення популяцій;

дотримання норм екологічної безпеки та законодавчих вимог.

Всі рішення щодо внутрішнього розподілу квот документуються та підлягають звітуванню державним органам.

Стаття 147. Науково-біологічне обґрунтування (НБО)

Всі заходи кооперативу щодо вилову та вирощування водних біоресурсів ґрунтуються на науково-біологічних обґрунтуваннях (НБО).

НБО включає:

розрахунок стійких обсягів вилову та допустимих щорічних квот;

оцінку стану популяцій та екосистеми;

рекомендації щодо сезонних обмежень та режимів промислу;

методики біомоніторингу та прогнозування розвитку ресурсів.

НБО є обов’язковою основою для прийняття рішень кооперативу та національних органів управління.

Стаття 148. Режим використання рибогосподарської водойми та екосистемне управління

Кооператив встановлює режим використання рибогосподарської водойми, який забезпечує збалансоване  співіснування промислового, рекреаційного та наукового використання  водних ресурсів.

Екосистемне управління включає:

контроль за гідрохімічними та біологічними показниками води;

застосування методів відновлення природних популяцій водних біоресурсів;

збереження та відновлення гідробіологічного різноманіття і водного середовища.

Режим рибогосподарської експлуатації водойми розробляється кооперативом із врахуванням науково-біологічних обгрунтувань та екологічних вимог. Він підлягає обов’язковому погодженню та затвердженню Держрибагентством.

Після затвердження Держрибагентство здійснює контроль за дотриманням встановленого режиму, забезпечує систематичний моніторинг виконання заходів екосистемного управління та має право застосовувати передбачені законодавством заходи адміністративного впливу у разі порушень.

Розробка та затвердження режиму проводиться відповідно до національного законодавства, державних програм охорони водних біоресурсів, стандартів ISO 14001 та EU Water Framework Directive 2000/60/EC, що гарантує сталий та екологічно безпечний розвиток рибогосподарської діяльності.

Рибопереробка, реалізація та сертифікація продукції

Стаття 149. Переробка, оброблення та зберігання рибної продукції

Кооператив здійснює повний цикл переробки та оброблення виловленої або вирощеної риби, включно з:

охолодженням, сортуванням та первинною обробкою;

філеуванням, копченням, консервуванням, заморожуванням;

виробництвом готових рибних продуктів та напівфабрикатів для внутрішнього та зовнішнього ринку.

Зберігання продукції здійснюється у сертифікованих холодильних та складських приміщеннях, що забезпечують:

підтримку оптимальної температури та вологості;

простежуваність партій продукції від вилову/вирощування до реалізації;
 c) дотримання норм санітарії та безпечності харчових продуктів (HACCP, ISO 22000).

Переробка та зберігання здійснюються з використанням сучасних технологій, що мінімізують втрати та забезпечують високу якість продукції.

Стаття 150. Реалізація продукції та забезпечення ринкової прозорості

Кооператив реалізує продукцію через прозорі та ефективні канали збуту, включно з:

оптовими та роздрібними мережами;

експортними контрактами та участю у міжнародних ринках;

онлайн-платформами та торговими марками кооперативу.

Забезпечується повна прозорість ринку, шляхом:

ведення обліку обсягів виробництва та продажу;

оприлюднення цінових пропозицій та ринкових звітів;

дотримання антикорупційних та конкурентних стандартів.

Вся продукція підлягає сертифікації та маркуванню, що підтверджує її походження, якість та відповідність національним і  міжнародним стандартам (наприклад, MSC, ASC, EU Organic, ISO 22000).

Електронний контроль, моніторинг та звітність

Стаття 151. Екологічний та біологічний моніторинг

Кооператив забезпечує постійний моніторинг водних біоресурсів та екосистеми водойм, включно з:

оцінкою чисельності рибних популяцій;

контролем стану водного середовища (температура, кисень, забруднення);

виявленням та запобіганням шкідливим впливам на екосистему.

Дані моніторингу фіксуються в електронній системі обліку, доступній державним органам контролю та науковим установам.

Стаття 152. Охорона нерестових біотопів та підтримка цінних видів

Кооператив здійснює захист нерестових ділянок та місць проживання цінних видів риб.

Впроваджуються програми створення та підтримки резервних та штучних нерестовищ.

Забороняється вилов риби у періоди нересту, за винятком науково обґрунтованих випадків із дозволу компетентних органів.

Стаття 153. План управління екосистемою водойми

Кооператив розробляє щорічний план управління екосистемою водойми, який включає:

заходи з відтворення водних біоресурсів;

контроль за біологічною різноманітністю;

регулювання промислових та аматорських виловів.

План погоджується з державними екологічними та рибогосподарськими органами.

Стаття 154. Екологічна звітність

Кооператив веде щоквартальну та щорічну екологічну звітність, що включає:

стан водних біоресурсів;

виконання плану управління екосистемою;

заходи щодо відтворення риби та охорони середовища.

Звіти передаються до державних органів та публікуються у відкритому доступі для забезпечення прозорості.

Стаття 155. Електронний контроль, облік та простежуваність продукції

Кооператив впроваджує систему електронного контролю вилову, обробки та реалізації продукції, що забезпечує:

простежуваність від водного біоресурсу до готової продукції;

автоматизований облік квот, ділянок промислу та партій продукції;

інтеграцію з національними інформаційними системами рибного господарства.

Дані системи дозволяють оперативно реагувати на порушення та контролювати екологічні ризики.

Стаття 156. Обов’язкове відтворення та біотехнічні заходи

Кооператив забезпечує регулярне відтворення водних біоресурсів у відповідності до науково-біологічних норм.

Впроваджуються біотехнічні заходи, включно з:

зарибленням;

створенням штучних нерестовищ;

підтримкою умов для природного відтворення цінних видів.

Діяльність здійснюється у координації з науковими установами та державними органами, що гарантує екологічну сталість та ефективне використання ресурсів.

Екологічні та безпечні стандарти промислу

Стаття 157. Використання селективних та безпечних знарядь лову

Кооперативи застосовують знаряддя лову, які мінімізують негативний вплив на екосистему, включно з:

селективними сітками та пастками, що забезпечують відпуск непотрібних видів або розмірів риб;

механізмами запобігання потраплянню молоді та цінних видів у вилов;

безпечними системами підйому та обробки улову для збереження якості риби.

Використання знарядь лову, що завдають шкоди середовищу або ведуть до надмірного вилову, забороняється.

Стаття 158. Заборони та обмеження промислу

Встановлюються сезонні, територіальні та видові обмеження для вилову водних біоресурсів.

Заборони промислу застосовуються до:

періодів нересту та линьки;

охоронюваних та рідкісних видів;

територій, що мають високий екологічний ризик або є резерватами.

Кооперативи зобов’язані дотримуватися норм природоохоронного законодавства та проводити регулярний внутрішній контроль виконання заборон.

Стаття 159. Дотримання стандартів HACCP та холодового ланцюга

Вся продукція кооперативів підлягає обов’язковому контролю за стандартами HACCP, що гарантує:

безпечність та якість продукції;

відстежуваність на всіх етапах виробництва;

контроль критичних точок та ризиків забруднення.

Забезпечується дотримання холодового ланцюга від вилову до реалізації продукції, включно з транспортуванням, зберіганням та обробкою.

Державні органи мають право перевіряти дотримання стандартів та застосовувати санкції у разі порушень.

Простежуваність та прозорість

Стаття 160. Облік продукції та електронна простежуваність

Кооперативи зобов’язані вести повний облік улову, переробки та реалізації продукції у електронній системі.

Система простежуваності повинна забезпечувати:

фіксацію походження риби та водних біоресурсів;

контроль руху продукції на всіх етапах ланцюга постачання;

інтеграцію з державними реєстрами та моніторинговими платформами.

Дані електронного обліку мають бути доступні для державного контролю та внутрішнього аудиту кооперативу.

Стаття 161. Публічна доступність даних про промисел

Кооперативи зобов’язані публікувати щоквартальні та річні звіти щодо:

обсягів вилову та переробки;

стану рибогосподарських ділянок;

проведених відтворювальних та екологічних заходів.

Забезпечується відкритий доступ громадськості та зацікавлених сторін до статистичних даних, що не містять комерційної таємниці.

Публічність даних сприяє контролю за сталим використанням водних ресурсів та довірою до кооперативів.

Стаття 162. Взаємодія з Держрибагентством та науковим контролем

Кооперативи співпрацюють із Держрибагентством та науковими установами у питаннях:

моніторингу популяцій водних біоресурсів;

оцінки ефективності заходів відтворення;

розробки науково-біологічних рекомендацій для промислу.

Держрибагентство забезпечує:

доступ до державних баз даних та наукової інформації;

підтримку у проведенні контрольних та дослідницьких заходів;

консультації щодо дотримання законодавства та екологічних стандартів.

Кооперативи зобов’язані оперативно надавати достовірні дані та звіти за запитами державних та наукових органів.

Правопорушення та відповідальність

Стаття 163. Види правопорушень і відповідальність за порушення правил рибогосподарської діяльності

Правопорушення у сфері колективного господарювання на великих водоймах та морських акваторіях поділяються на:

адміністративні – порушення правил промислу, норм відтворення, обмежень за квотами;

екологічні – шкода водним біоресурсам, знищення нерестових біотопів, порушення екосистемного балансу;

кримінальні – незаконний вилов цінних видів, браконьєрство у великих обсягах, фальсифікація облікових даних та сертифікатів продукції.

Відповідальність за правопорушення настає для членів кооперативу, керівництва та юридичної особи, якщо порушення було здійснено від їх імені чи за їх сприяння.

Під час визначення відповідальності враховуються стадія порушення, обсяг збитків, умисел та повторність правопорушень.

Стаття 164. Санкції та порядок їх накладення

До порушників застосовуються санкції, передбачені законодавством, зокрема:

штрафи та адміністративні стягнення;

тимчасове або повне припинення діяльності кооперативу;

позбавлення права на користування промисловими ділянками;

кримінальна відповідальність у випадках тяжких порушень.

Накладення санкцій здійснюється державними органами контролю, з дотриманням процедури:

перевірка фактів правопорушення;

попереднє повідомлення та можливість захисту прав порушника;
 c) оформлення відповідного акту та доведення рішення до відома порушника.

Кооперативи зобов’язані співпрацювати з контролюючими органами, виконувати приписані заходи та усувати наслідки порушень у визначені терміни.

Заключення:

Розділ встановлює комплексну систему правил і механізмів для  кооперативного господарювання, яка забезпечує баланс між економічною  ефективністю, екологічною безпекою та відповідністю міжнародним нормам.  

Впровадження цих положень дозволяє інтегрувати українські  рибогосподарські практики у європейське правове та ринкове середовище,  підвищує прозорість і конкурентоспроможність рибопродукції, а також гарантує сталий розвиток великих водойм та морських акваторій.

Розділ XVII.

РИБОПЕРЕРОБКА ТА ЯКІСТЬ РИБОПРОДУКЦІЇ

Розділ визначає правові, організаційні та технологічні засади рибопереробки в Україні, спрямовані на забезпечення високої якості, безпечності та прозорості рибної  продукції.

Цей розділ регулює:

створення та розвиток рибопереробних потужностей, їх технологічне оснащення та модернізацію з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності;

впровадження стандартів якості та безпечності продукції, обов’язкову сертифікацію, маркування та інформування споживачів;

ветеринарне та санітарне забезпечення підприємств, контроль за здоров’ям водних біоресурсів, профілактику  хвороб, дотримання санітарних норм та навчання персоналу;

запровадження систем електронної  простежуваності, обліку та контролю продукції на всіх етапах від вилову  чи вирощування до реалізації;

Гармонізацію національних вимог до рибопереробки та безпечності продукції із міжнародними стандартами та  нормами Європейського Союзу, що забезпечує інтеграцію української  продукції у європейські та світові ринки.

Цей розділ встановлює обов’язки кооперативів та рибопереробних підприємств у сфері:

безпечного та сталого управління ресурсами;

дотримання технологічних та санітарних стандартів;

забезпечення прозорості та доступності інформації для державних органів і споживачів;

підвищення експортного потенціалу України та інтеграції у міжнародні ринкові ланцюги.

Рибопереробка та розвиток переробних потужностей

Стаття 165. Організація рибопереробних потужностей

Рибопереробні потужності створюються окремими підприємствами, кооперативами, підприємствами та об’єднаннями у відповідності до  законодавства України, з урахуванням принципів сталого використання  водних біоресурсів.

Організація потужностей передбачає:

визначення обсягів переробки з урахуванням наявного вилову та прогнозів НБО;

планування виробничих ланцюгів від приймання сировини до готової продукції;

забезпечення відповідності будівельних, технологічних та санітарних норм;

впровадження систем електронного обліку та простежуваності продукції.

Потужності мають забезпечувати безперервний процес оброблення риби, мінімізацію втрат сировини та  відповідність стандартам безпечності харчових продуктів HACCP, ISO  22000, EU Regulation 1379/2013.

Стаття 166. Технологічні стандарти переробки та оброблення риби

Рибопереробка здійснюється відповідно до затверджених технологічних карт, що враховують:

вид та якість сировини;

оптимальні методи охолодження, оброблення та пакування;

запобігання втратам і погіршенню якості продукту;

відповідність стандартам HACCP, ISO 22000, MSC та ASC.

Застосування технологій має забезпечувати:

мінімізацію побічного впливу на екосистему;

безпечність і довгострокову якість продукції;

збереження цінних харчових та біологічних властивостей риби.

Держава та контролюючі органи мають право перевіряти дотримання технологічних стандартів, а кооперативи  зобов’язані надавати доступ до документації та електронних систем  обліку.

Стаття 167. Інвестиції та модернізація переробних підприємств

Рибогосподарські підприємства та кооперативи мають  право залучати внутрішні та зовнішні інвестиції для модернізації  рибопереробних потужностей, включно з:

впровадженням сучасного обладнання та автоматизації;

розвитком енергозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

створенням логістичних і складських систем для зберігання та транспортування продукції.

Модернізація повинна відповідати вимогам національного законодавства та директив ЄС, зокрема:

Regulation (EU) 1379/2013 щодо ринку риби;

Directive 2006/42/EC про машини та обладнання;

EU Water Framework Directive 2000/60/EC у частині управління ресурсами.

Кооперативи зобов’язані забезпечувати прозорість інвестиційної діяльності та контроль  ефективності використання ресурсів, зокрема шляхом публікації фінансових і виробничих звітів у відкритому доступі.

Якість, безпечність та простежуваність рибної продукції

Стаття 168. Вимоги до якості та безпечності продукції

Уся рибна продукція, вироблена кооперативами та підприємствами рибної промисловості, повинна  відповідати вимогам безпечності харчових продуктів, зокрема:

відсутність патогенних мікроорганізмів та хімічних забруднень;

відповідність фізико-хімічним показникам якості, установленим нормативними документами;

дотримання холодового ланцюга на всіх етапах виробництва та транспортування.

Вимоги до якості продукції базуються на національних стандартах та міжнародних нормативних актах, зокрема:  HACCP, ISO 22000, EU Regulation 1379/2013, MSC, ASC.

Рибопереробні підприємства зобов’язані здійснювати  регулярний внутрішній контроль якості продукції та відстежувати  відповідність стандартам безпечності на кожному етапі виробництва.

Стаття 169. Система контролю якості та сертифікації продукції

Рибопереробні підприємства впроваджують систему контролю якості, що включає:

приймання сировини з обов’язковою перевіркою на відповідність стандартам;

контроль технологічних процесів переробки;

лабораторний моніторинг фізико-хімічних та біологічних показників продукції;

внутрішній аудит та документування всіх етапів виробництва.

Сертифікація продукції здійснюється відповідно до національних і міжнародних стандартів (HACCP, ISO 22000, MSC, ASC, EU Organic) та включає:

перевірку системи управління якістю;

відповідність маркування і документів супроводу продукції;

контроль простежуваності від сировини до готового продукту.

Сертифіковані підприємства мають право використовувати відповідні логотипи і маркування на продукції, що  підтверджує її якість і безпечність.

Стаття 170. Електронна простежуваність та облік партій продукції

Кооперативи впроваджують електронну систему простежуваності продукції, яка забезпечує:

фіксацію походження риби та водних біоресурсів;

облік партій продукції на всіх етапах виробництва та реалізації;

інтеграцію з національними інформаційними системами Держрибагентства та контролюючих органів.

Дані системи повинні бути доступні для внутрішнього аудиту кооперативу, державного контролю та сертифікаційних органів.

Простежуваність забезпечує оперативне реагування на порушення та запобігає незаконному обігу продукції.

Стаття 171. Маркування та інформування споживача

Вся продукція підлягає обов’язковому маркуванню, що включає:

назву виду та категорію продукції;

походження (водойма, регіон, кооператив);

дату вилову або виробництва та термін придатності;

умови зберігання та приготування.

Інформація для споживача повинна бути достовірною, прозорою та зрозумілою, відповідно до стандартів Regulation (EU) No 1169/2011 щодо харчової інформації для споживачів.

Кооперативи забезпечують доступ до додаткової інформації через електронні сервіси, QR-коди або онлайн-платформи для перевірки походження та якості продукції.

Ветеринарне та санітарне забезпечення

Стаття 172. Ветеринарний контроль та профілактика хвороб

Рибопереробні підприємства зобов’язані впроваджувати комплекс заходів ветеринарного контролю для попередження та локалізації хвороб водних біоресурсів.

Ветеринарний контроль включає:

регулярне обстеження популяцій риби та інших водних організмів;

проведення лабораторних аналізів на наявність патогенів, паразитів та токсичних речовин;

запровадження профілактичних заходів, включно з вакцинацією, карантином нових поставок та ізоляцією уражених особин;

ведення ветеринарної документації щодо стану здоров’я популяцій і результатів проведених заходів.

Рибопереробні підприємства забезпечують своєчасне  повідомлення компетентних органів про виявлення небезпечних хвороб та  епізоотичні ситуації, у тому числі Держпродспоживслужби України та  відповідні науково-дослідні установи.

Стаття 173. Санітарні вимоги до переробних підприємств та персоналу

Переробні підприємства повинні відповідати санітарним нормам і стандартам, які регламентують:

конструкцію та обладнання підприємств для забезпечення гігієнічної безпеки;

умови зберігання та обробки сировини;

дотримання технологій холодового ланцюга;

персонал, який проходить обов’язкове медичне обстеження та навчання щодо гігієни, санітарії та обробки продукції.

Персонал зобов’язаний дотримуватися індивідуальних засобів захисту, правил миття рук, дезінфекції та інших  процедур, що запобігають контамінації продукції.

Контроль за дотриманням санітарних  вимог здійснюється внутрішніми службами підприємства та державними органами контролю, включно з Держпродспоживслужбою та Держрибагентством.

Стаття 174. Забезпечення відповідності національним та міжнародним стандартам (HACCP, ISO, EU)

Всі рибопереробні підприємства зобов’язані впроваджувати систему управління безпечністю харчових продуктів на базі принципів HACCP та ISO 22000.

Підприємства забезпечують:

контроль критичних точок виробництва;

ведення документації про обробку, зберігання та транспортування продукції;

регулярний внутрішній та зовнішній аудит відповідності стандартам;

інтеграцію систем електронної простежуваності для перевірки походження продукції та відповідності стандартам.

Дотримання вимог EU Regulation No 852/2004, 853/2004, 1379/2013 та інших відповідних нормативів ЄС є обов’язковим для підприємств, що здійснюють експорт продукції, а також рекомендованим для забезпечення високої якості та безпечності на внутрішньому ринку.

Результати аудиту та сертифікації мають бути доступні для державних контролюючих органів та споживачів у відкритому форматі, що гарантує прозорість та довіру до продукції.

Заключення щодо відповідності нормам ЄС

Статті Розділу відповідають основним принципам та вимогам Європейського законодавства у сфері рибного господарства, рибопереробки та безпечності харчових продуктів, зокрема:

EU Regulation No 852/2004 – загальні гігієнічні вимоги до харчових продуктів;

EU Regulation No 853/2004 – специфічні гігієнічні вимоги до харчових продуктів тваринного походження;

EU Regulation No 1379/2013 – правила організації ринку рибної продукції, включно з інтеграцією організацій виробників та прозорістю ринку;

ISO 22000 та HACCP – міжнародні стандарти систем управління безпечністю харчових продуктів;

EU Regulation No 710/2009 та EU Regulation 2021/1139 (EMFAF) – рекомендації щодо аквакультури та фінансової підтримки сталого розвитку сектору;

Принципи FAO щодо сталого рибного господарства та електронної простежуваності продукції.

Відповідність нормам ЄС забезпечує:

гармонізацію національного законодавства з європейськими правилами;

підвищення якості та безпечності продукції;

прозорість ринку та довіру споживачів;

можливість експорту української продукції на внутрішні та зовнішні ринки ЄС і світу;

інтеграцію систем електронного контролю та моніторингу відповідно до сучасних технологій управління рибними ресурсами.

Розділ XVIII.

ВНУТРІШНІЙ РИНОК ТА ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ

 Розділ встановлює правові, організаційні та економічні засади формування внутрішнього ринку рибної продукції в Україні, регулювання експорту, імпорту, транзиту та реекспорту рибної продукції. Він спрямований на забезпечення прозорості  ринку, захист споживачів, підтримку конкурентоспроможності української  продукції та інтеграцію в європейські та міжнародні ринкові ланцюги.

Розділ визначає:

Механізми формування внутрішнього  ринку рибної продукції, включно з регулюванням оптової та роздрібної  торгівлі, цінової політики та доступу споживачів до сертифікованої  продукції;

Державну політику експорту, яка забезпечує конкурентоспроможність української продукції на зовнішніх  ринках, дотримання міжнародних торговельних стандартів та санітарних  вимог;

Порядок імпорту, транзиту та  реекспорту рибної продукції з урахуванням безпечності, сертифікації, простежуваності та дотримання міжнародних та європейських стандартів;

Створення інформаційної та  аналітичної бази для контролю обсягів, якості та походження продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Формування внутрішнього ринку рибної продукції

Стаття 175. Прозорість та регулювання внутрішнього ринку

Державна політика забезпечує рівний доступ до ринку для виробників та кооперативів;

Встановлюються механізми контролю за цінами, обсягами реалізації та якістю продукції;

Запроваджується система електронного обліку та простежуваності продукції на внутрішньому ринку.

Стаття 176. Підтримка внутрішніх виробників

Держава стимулює розвиток малого та середнього бізнесу у рибній галузі;

Запроваджуються програми субсидій, грантів та консультаційної підтримки;

Сприяється формуванню прозорих ланцюгів постачання та кооперації між виробниками та переробними підприємствами.

Стаття 177. Інформаційна підтримка ринку

Встановлюється обов’язок надання актуальної інформації щодо обсягів виробництва, переробки та продажу продукції;

Дані оприлюднюються через відкриті платформи для споживачів, рітейлерів та державних органів;

Система аналітики дозволяє прогнозувати попит та регулювати пропозицію.

Державна політика експорту

Стаття 178. Підтримка експортерів рибної продукції

Держава забезпечує сприятливі умови для виходу на міжнародні ринки, включно з сертифікацією продукції  відповідно до стандартів ЄС та FAO;

Запроваджуються програми маркетингової підтримки та участі у міжнародних виставках і біржових платформах.

Стаття 179. Експортні квоти та ліцензування

Вивезення рибопродукції за межі України здійснюється відповідно до чинного законодавства України про  зовнішньоекономічну діяльність та регламентується правилами митного  оформлення.

Для окремих видів рибної продукції  або у випадках, визначених урядом, може застосовуватися процедура  погодження або ліцензування експорту, що забезпечує:

контроль за обсягами вивезення продукції;

забезпечення сталого використання водних ресурсів;

прозорість та облік експортних операцій.

Суб’єкти господарювання зобов’язані вести облік вивезеної продукції та надавати необхідну інформацію для державного контролю, включно з електронною звітністю.

Державні органи здійснюють контроль за дотриманням вимог цього законодавства та мають право застосовувати передбачені законом заходи впливу у разі порушень.

Стаття 180. Сертифікація та відповідність міжнародним стандартам

Вся експортна продукція підлягає сертифікації за міжнародними стандартами якості та безпечності (MSC, ASC, EU Organic, ISO 22000);

Державні органи забезпечують перевірку документів, простежуваність та відповідність національним та європейським нормам.

Імпорт, транзит та реекспорт рибної продукції

Стаття 181. Порядок імпорту

Імпорт здійснюється лише за умови відповідності продукції національним та міжнародним стандартам якості та безпечності;

Встановлюються вимоги до сертифікації, маркування та документального підтвердження походження;

Державний контроль здійснюється через електронні системи обліку та митні процедури.

Стаття 182. Транзит рибної продукції

Транзит регулюється для забезпечення контролю за дотриманням санітарних та фітосанітарних вимог;

Продукція підлягає обов’язковій електронній реєстрації та простежуванню на всіх етапах переміщення;

Встановлюються правила для мінімізації ризиків втрати якості та безпечності.

Стаття 183. Реекспорт та контроль за якістю

Реекспорт рибної продукції  здійснюється лише після підтвердження сертифікації та відповідності  продукції стандартам країн-імпортерів;

Державний контроль включає перевірку документів, відповідність санітарним та ветеринарним вимогам;

Реекспорт підлягає обов’язковому електронному обліку та звітності перед Держрибагентством.

Заключення щодо відповідності нормам ЄС

Статті Розділу гармонізуються з ключовими нормами Європейського Союзу, зокрема:

EU Regulation No 1379/2013 – організація ринку рибної продукції та діяльність організацій виробників;

EU Regulation No 1169/2011 – вимоги до маркування харчових продуктів та інформування споживачів;

EU Regulation No 853/2004 – специфічні гігієнічні стандарти для продукції тваринного походження;

EU Regulation No 2016/429 (Animal Health Law) – санітарний контроль і безпека продуктів;

FAO Guidelines on Traceability – простежуваність рибної продукції у всьому ланцюзі постачання;

EU Trade Policy and EMFAF Regulations (2021/1139) – підтримка експорту, квоти та ліцензування.

Відповідність цим нормам забезпечує:

прозорість внутрішнього та зовнішнього ринку;

захист споживачів та гарантію безпечності продукції;

підтримку сталого рибного господарства;

підвищення конкурентоспроможності української рибопродукції на європейських та світових ринках.

Розділ XIX.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО
 Розвиток рибного господарства України як складової агропродовольчого сектору та “блакитної економіки” Європи  потребує системної інвестиційної політики, спрямованої на мобілізацію приватного капіталу, технологій та управлінських компетенцій за активної ролі держави.

Цей розділ визначає принципи, інструменти та форми інвестиційної діяльності й державно-приватного  партнерства у сфері рибного господарства з метою:

модернізації промислового рибальства, аквакультури та переробки;

розвитку прибережної та континентальної інфраструктури;

інтеграції України до внутрішнього ринку Європейського Союзу;

забезпечення сталого використання водних біоресурсів відповідно до екологічних та соціальних стандартів ЄС.

Стаття 184. Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства

Держава визнає підприємства рибного господарства стратегічно важливими об’єктами інвестування як складову продовольчої безпеки, експортного потенціалу та сталого регіонального  розвитку України.

Підприємства рибного господарства формують:

продовольчу безпеку держави та стабільність внутрішнього ринку харчових продуктів;

експортний потенціал України та інтеграцію до міжнародних і європейських ринків;

зайнятість населення у прибережних, сільських та депресивних територіях;

розвиток суміжних галузей економіки, зокрема суднобудування і судноремонту, портової та логістичної інфраструктури, харчової та переробної промисловості, науки й освіти.

Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства грунтується на:

довгострокових, стабільних і захищених правах користування водними біоресурсами та рибогосподарськими водними об’єктами;

передбачуваності, стабільності та прозорості регуляторного середовища;

доступі до державних, місцевих, міжнародних та європейських фінансових інструментів підтримки;

можливості створення вертикально та горизонтально інтегрованих виробничих ланцюгів (вилов або вирощування – зберігання – переробка – логістика – реалізація);

запровадженні стандартів  безпечності, якості та простежуваності рибної продукції, еквівалентних  стандартам Європейського Союзу та міжнародним вимогам.

Держава забезпечує формування сприятливого інвестиційного клімату у сфері рибного господарства шляхом:

дерегуляції, цифровізації та уніфікації дозвільних, реєстраційних і контрольних процедур;

гарантування захисту прав та законних інтересів інвесторів, у тому числі іноземних;

розвитку публічної, транспортної, енергетичної, портової та цифрової інфраструктури;

підтримки інноваційних, науково-дослідних, цифрових та “зелених” проєктів у сфері рибного господарства;

стимулювання оновлення основних фондів, флоту, виробничих потужностей і технологій переробки.

Держава сприяє залученню інвестицій у рибне господарство шляхом:

запровадження механізмів державно-приватного партнерства;

підтримки створення рибогосподарських кластерів, індустріальних та агроіндустріальних парків;

розвитку експортної інфраструктури та просування рибної продукції на зовнішні ринки;

забезпечення доступу підприємств до страхових, гарантійних та фінансово-кредитних інструментів.

Інвестиційна політика у сфері рибного господарства реалізується з дотриманням принципів:

сталого використання водних біоресурсів;

екологічної відповідальності та запобігання шкоді довкіллю;

рівності та недискримінації інвесторів;

прозорості, конкуренції та добросовісного управління;

узгодженості з національними інтересами та міжнародними зобов’язаннями України.

Механізми державної підтримки та  стимулювання інвестицій у сфері рибного господарства застосовуються з дотриманням правил державної допомоги, передбачених статтями 107- 109  Договору про функціонування Європейського Союзу, у частині, що не  суперечить законодавству України.

Стаття 185. Державно-приватне партнерство у сфері рибного господарства

Державно-приватне партнерство у сфері рибного господарства застосовується як один із ключових механізмів реалізації капіталомістких, інфраструктурних, інноваційних та соціально  значущих проєктів, спрямованих на сталий розвиток галузі, модернізацію виробничих потужностей та підвищення конкурентоспроможності рибної  продукції.

Державно-приватне партнерство у сфері рибного господарства здійснюється відповідно до законодавства України  про державно-приватне партнерство з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Об’єктами державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства можуть бути, зокрема:

рибопереробні, холодильні, логістичні та дистрибуційні хаби;

портова, припортова та берегова інфраструктура, у тому числі спеціалізована для обслуговування рибного флоту;

рибовідтворювальні, селекційні, інкубаційно-малькові комплекси;

аквакультурні кластери, індустріальні та агроіндустріальні парки;

науково-дослідні, інноваційні та навчальні центри у сфері рибного господарства;

цифрові системи моніторингу, контролю, простежуваності та управління водними біоресурсами.

Формами державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства є:

концесія;

договори спільної діяльності;

угоди про розподіл продукції;

договори управління, оренди або користування майном з інвестиційними зобов’язаннями;

інституційні форми державно-приватного партнерства, у тому числі шляхом створення спільних підприємств.

Державно-приватне партнерство у сфері рибного господарства здійснюється з дотриманням таких основних принципів:

сталого та раціонального використання водних біоресурсів;

дотримання екологічних вимог та обмежень;

соціальної відповідальності бізнесу та захисту прав працівників;

прозорості, конкурентності та недискримінації учасників;

пріоритету національних інтересів, продовольчої та екологічної безпеки держави.

Держава у межах державно-приватного партнерства:

забезпечує стабільність та передбачуваність умов реалізації проєктів;

сприяє підготовці, структуруванню та супроводу проєктів;

може надавати підтримку у формах, визначених законом, у тому числі державні гарантії та інші фінансові інструменти;

забезпечує контроль за виконанням інвестиційних, екологічних та соціальних зобов’язань приватного партнера.

Реалізація проєктів державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону довкілля, державну допомогу, конкуренцію та публічні фінанси, а також з  урахуванням міжнародних зобов’язань України.

Стаття 186. Інвестиційні стимули, спеціальні режими та державні гарантії

З метою залучення та стимулювання  інвестицій у сфері рибного господарства держава застосовує систему фінансових, податкових, регуляторних та інституційних інструментів, спрямованих на модернізацію виробничих потужностей, впровадження інновацій, підвищення екологічної ефективності та розвитку експортного  потенціалу галузі.

До інвестиційних стимулів у сфері рибного господарства можуть належати, зокрема:

податкові пільги, інвестиційні податкові кредити та інші податкові стимули, передбачені законом;

компенсація частини капітальних витрат, у тому числі на будівництво, реконструкцію та технічне переоснащення виробничих об’єктів;

відшкодування частини відсоткових ставок за кредитами, залученими для реалізації інвестиційних проєктів;

надання грантів на інноваційні, науково-дослідні, екологічні та цифрові проєкти;

підтримка експорту, у тому числі шляхом страхування інвестиційних, комерційних та політичних ризиків.

Для реалізації масштабних, інфраструктурних або інноваційних проєктів у сфері рибного господарства можуть запроваджуватися спеціальні інвестиційні режими, зокрема:

індустріальні та агроіндустріальні парки;

спеціальні прибережні та рибогосподарські економічні зони;

кластери “блакитної економіки”, що поєднують виробничі, наукові, логістичні та освітні компоненти.

Спеціальні інвестиційні режими передбачають:

спрощені адміністративні та регуляторні процедури;

пріоритетний доступ до інженерної, транспортної та портової інфраструктури;

застосування стимулюючих фінансових і податкових інструментів у межах, визначених законом;

координацію діяльності учасників проєктів з боку держави та органів місцевого самоврядування.

Держава може надавати інвесторам державні гарантії у межах, визначених законодавством, зокрема щодо:

стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності;

захисту від дискримінаційних або непропорційних змін законодавства;

забезпечення доступу до публічної, транспортної та енергетичної інфраструктури;

виконання фінансових та інших зобов’язань публічної сторони у проєктах державно-приватного партнерства.

Надання інвестиційних стимулів, запровадження спеціальних інвестиційних режимів та надання державних гарантій здійснюються на засадах:

прозорості та відкритості;

конкуренції та рівності учасників;

цільового та ефективного використання бюджетних коштів;

недопущення надмірної або вибіркової державної допомоги;

відповідності міжнародним зобов’язанням України та правилам державної допомоги.

Механізми інвестиційних стимулів і  державних гарантій у сфері рибного господарства застосовуються з дотриманням правил державної допомоги, передбачених статтями 107–109  Договору про функціонування Європейського Союзу, у частині, що не  суперечить законодавству України.

Відповідність праву Європейського Союзу

Положення цього розділу гармонізовані з правом Європейського Союзу, зокрема з:

Регламентом (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибну політику (Common Fisheries Policy).

Регламентом (ЄС) 2021/1139 про Європейський морський, рибний та аквакультурний фонд (EMFAF).

Директивою 2014/23/ЄС про надання концесій.

Директивою 2014/24/ЄС про публічні закупівлі.

Європейським зеленим курсом (European Green Deal) та Стратегією “Від ферми до столу” (Farm to Fork).

Реалізація інвестиційної політики у сфері рибного господарства здійснюється з урахуванням:

принципу технологічної нейтральності;

недискримінаційного доступу інвесторів;

екологічної та соціальної відповідальності;

довгострокової економічної стійкості;

що державна підтримка у сфері рибного господарства надається з дотриманням правил державної допомоги, передбачених статтями 107-109 Договору про функціонування Європейського Союзу, у частині, що не суперечить законодавству України (будь-яка допомога, надана державою або за рахунок державних ресурсів, яка спотворює або загрожує спотворенням конкуренції, є несумісною з внутрішнім ринком ЄС).

У разі вступу України до Європейського Союзу або поглиблення інтеграції положення цього розділу підлягають прямому застосуванню або адаптації відповідно до acquis communautaire без порушення прав інвесторів.

Розділ XX.

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  

Фінансово-економічне регулювання у сфері рибного господарства є ключовим інструментом реалізації державної політики сталого використання водних біоресурсів, забезпечення їх відтворення, модернізації виробничих потужностей та підвищення  конкурентоспроможності національного рибного сектору.

Держава, визнаючи водні біоресурси складовою національного природного капіталу, формує систему фінансових, фіскальних та компенсаційних механізмів, що поєднують принципи економічної доцільності, екологічної відповідальності та соціальної  справедливості, відповідно до кращих практик та норм законодавства Європейського Союзу.

Стаття 187. Засади фінансово-економічної політики держави у сфері рибного господарства

Фінансово-економічна політика держави у сфері рибного господарства спрямовується на:

забезпечення сталого та науково обгрунтованого використання водних біоресурсів;

формування економічних стимулів для відтворення, охорони та раціонального використання водних біоресурсів;

розвиток конкурентоспроможного, інноваційного та експортно орієнтованого рибного сектору;

інтеграцію рибного господарства України до внутрішнього ринку Європейського Союзу.

Фінансово-економічне регулювання здійснюється на основі таких принципів:

платності спеціального використання водних біоресурсів;

цільового використання коштів, отриманих від рентних платежів;

поєднання фіскальних та стимулюючих інструментів;

прозорості, передбачуваності та недискримінаційності фінансових умов;

відповідності екологічним та соціальним стандартам.

Стаття 188. Рентні платежі за спеціальне використання водних біоресурсів

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється на платній основі шляхом справляння рентних платежів.

Рентні платежі встановлюються з урахуванням:

виду водних біоресурсів;

біологічного стану запасів;

обсягів дозволеного вилову або вилучення;

способу та знарядь добування;

регіональних екологічних особливостей.

Розмір рентних платежів не може створювати надмірного фінансового навантаження, що перешкоджає легальній господарській діяльності, але має забезпечувати економічну відповідальність користувачів водних біоресурсів.

Стаття 189. Плата за користування водними біоресурсами та водними об’єктами рибогосподарського призначення

Плата за користування водними біоресурсами та водними об’єктами рибогосподарського призначення справляється у формі:

рентних платежів;

плати за надання у користування рибогосподарських водних об’єктів або їх частин;

інших платежів, визначених законодавством.

Порядок обчислення, сплати та розподілу зазначених платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Частина коштів, отриманих від плати за користування водними біоресурсами, спрямовується виключно на:

відтворення та збереження водних біоресурсів;

фінансування наукових досліджень;

здійснення державного контролю та моніторингу.

Стаття 190. Цільове використання коштів від фінансово-економічних платежів

Кошти, отримані від рентних платежів та інших форм плати у сфері рибного господарства, мають цільовий характер.

Забороняється використання таких коштів на цілі, не пов’язані з:

охороною та відтворенням водних біоресурсів;

розвитком рибогосподарської інфраструктури;

науковим забезпеченням галузі;

виконанням міжнародних зобов’язань України.

Стаття 191. Державна фінансова підтримка суб’єктів рибного господарства

Державна підтримка у сфері рибного господарства здійснюється з метою:

модернізації виробничих потужностей;

впровадження інноваційних та ресурсоефективних технологій;

розвитку аквакультури та марикультури;

підвищення безпеки та якості рибної продукції.

Формами державної підтримки можуть бути:

бюджетні дотації та субсидії;

пільгове кредитування та державні гарантії;

компенсація частини капітальних витрат;

підтримка страхування ризиків.

Стаття 192. Компенсаційні механізми у сфері рибного господарства

Держава запроваджує компенсаційні механізми у випадках:

тимчасового обмеження або заборони промислу з екологічних міркувань;

надзвичайних екологічних ситуацій;

реалізації заходів з відтворення водних біоресурсів за рішенням державних органів.

Компенсація надається на конкурсних або програмних засадах з дотриманням принципів прозорості та адресності.

Стаття 193. Фінансування наукового забезпечення та інновацій

Держава забезпечує фінансування прикладних і фундаментальних наукових досліджень у сфері рибного господарства.

Пріоритет надається дослідженням, спрямованим на:

оцінку стану водних біоресурсів;

розвиток сталих технологій промислу та аквакультури;

цифровізацію управління галуззю.

Відповідність законодавству Європейського Союзу

Положення цього Розділу узгоджуються з принципами та нормами законодавства Європейського Союзу, зокрема:

Регламентом (ЄС) № 1380/2013 про Спільну рибну політику;

Регламентом (ЄС) № 508/2014 та Регламентом (ЄС) № 2021/1139 щодо Європейського фонду морського, рибного господарства та аквакультури (EMFAF);

принципами «користувач платить» та «забруднювач платить»;

вимогами державної допомоги відповідно до статей 107–109 ДФЄС.

Запроваджені фінансово-економічні механізми створюють правові та економічні передумови для гармонізації  національної системи рибного господарства України з правом Європейського Союзу та забезпечують поступову інтеграцію України до єдиного  європейського рибного та агропродовольчого постору.

Розділ XXI.

ОСВІТНЯ, КАДРОВА ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

 Освітня, кадрова та соціальна політика у сфері рибного господарства є ключовою передумовою сталого розвитку галузі, підвищення її конкурентоспроможності, інноваційності та інтеграції до європейського ринку.

Держава визнає людський капітал стратегічним ресурсом рибного  господарства та забезпечує формування сучасної системи освіти,  професійної підготовки, зайнятості й соціального захисту працівників  галузі з урахуванням вимог безпеки праці, екологічної відповідальності та стандартів Європейського Союзу.

Стаття 194. Освітня політика у сфері рибного господарства

Освітня політика у сфері рибного господарства спрямована на формування безперервної системи підготовки фахівців для:

промислового та прибережного рибальства;

аквакультури та марикультури;

рибопереробки та логістики;

наукових досліджень, управління ресурсами та контролю якості.

Держава забезпечує:

розвиток профільної вищої, фахової передвищої та професійно-технічної освіти;

оновлення освітніх стандартів із урахуванням сучасних технологій, цифровізації та екологічних вимог;

інтеграцію елементів дуальної освіти та виробничої практики на підприємствах галузі;

підтримку програм післядипломної освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації.

Освітні програми у сфері рибного  господарства гармонізуються з Європейською рамкою кваліфікацій (EQF) та сприяють академічній і професійній мобільності.

Стаття 195. Кадрове забезпечення галузі

Кадрове забезпечення рибного господарства ґрунтується на принципах:

професійної компетентності;

рівного доступу до зайнятості;

безпеки праці та охорони здоров’я;

гендерної рівності та недискримінації.

Держава сприяє:

прогнозуванню потреб ринку праці у фахівцях рибного господарства;

формуванню галузевих професійних стандартів;

залученню молодих спеціалістів, у тому числі через програми стажування та перше робоче місце;

поверненню та залученню кваліфікованих кадрів із-за кордону.

Роботодавці у сфері рибного  господарства зобов’язані забезпечувати належні умови праці, професійний  розвиток працівників та дотримання трудового законодавства.

Стаття 196. Соціальні гарантії та розвиток людського капіталу

Працівники рибного господарства  користуються соціальними гарантіями відповідно до законодавства України  та міжнародних договорів.

Держава забезпечує:

захист трудових прав і соціальне страхування працівників галузі;

спеціальні заходи охорони праці для робіт із підвищеним рівнем ризику;

підтримку професійної адаптації працівників у разі технологічних змін або структурної трансформації галузі.

Розвиток людського капіталу у рибному господарстві включає:

формування культури безперервного навчання;

підтримку інноваційного та підприємницького мислення;

розвиток соціального діалогу між державою, роботодавцями та працівниками.

Відповідність законодавству Європейського Союзу

Положення цього розділу розроблено з урахуванням та у відповідності до таких актів та документів права Європейського Союзу:

Рекомендації Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про створення Європейської рамки кваліфікацій для навчання впродовж життя (EQF)  (2008/C 111/01), зокрема:

статті 1 та 2 – щодо забезпечення прозорості та порівнюваності кваліфікацій;

статті 3 – щодо підтримки навчання впродовж життя та професійної мобільності.

Директиви Європейського Союзу у сфері охорони праці та безпеки робочого середовища, зокрема:

Рамкової директиви Ради 89/391/ЄЕС від 12 червня 1989 року «Про запровадження заходів щодо заохочення поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі», зокрема:

статей 5-7 щодо обов’язків роботодавця, профілактики професійних ризиків та навчання працівників;

спеціальних директив, прийнятих на її виконання, щодо робіт з підвищеним рівнем небезпеки.

Європейського стовпа соціальних прав, проголошеного Європейським Парламентом, Радою та Комісією 17 листопада 2017 року, зокрема:

Принципу 1 – «Освіта, навчання та навчання впродовж життя»;

Принципу 5 – «Безпечна та адаптована зайнятість»;

Принципу 10 – «Здорове, безпечне та добре адаптоване робоче середовище».

Політики Європейського Союзу у сфері “блакитної економіки”, зокрема:

Комюніке Європейської Комісії «Блакитна економіка ЄС» (COM/2021/240 final), у частині розвитку навичок, людського капіталу та зайнятості у секторах рибальства, аквакультури та морської економіки;

положень Спільної рибної політики ЄС (Regulation (EU) No 1380/2013) щодо соціальної стійкості галузі та  розвитку кадрового потенціалу.

Політик Європейського Союзу щодо безперервної освіти, професійної мобільності та недискримінації, зокрема:

статті 165 та 166 Договору про функціонування Європейського Союзу (TFEU) – у частині освіти та професійної підготовки;

Директиви 2000/78/ЄС про встановлення загальної рамки рівного ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності;

Регламентів та програм ЄС, спрямованих на розвиток мобільності, підвищення кваліфікації та інтеграцію ринку праці.

Розділ XXII.

МІЖНАРОДНЕ РИБОГОСПОДАРСЬКЕ ТА МОРСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

 Міжнародне рибогосподарське та морське співробітництво є невід’ємною складовою державної політики України у сфері використання, збереження та відтворення водних біоресурсів, забезпечення продовольчої безпеки, захисту суверенних прав і законних інтересів держави, а також інтеграції України до європейського та світового рибогосподарського простору.

Україна здійснює міжнародне співробітництво у цій сфері на засадах  міжнародного права, добросусідства, сталого розвитку, відповідального рибальства та дотримання міжнародних і європейських зобов’язань.

Стаття 197. Участь України у міжнародних рибогосподарських організаціях

Україна бере участь у діяльності міжнародних, регіональних та міжурядових рибогосподарських організаціях, зокрема з метою:

збереження та сталого використання водних біоресурсів;

участі у формуванні міжнародних правил та стандартів у сфері рибальства та аквакультури;

захисту національних інтересів України у міжнародних водах, регіональних морських зонах та зонах міжнародної юрисдикції.

До міжнародних організацій та комісій, у діяльності яких Україна бере  участь як член, сторона або співпрацюючий партнер, належать:

Організація з рибальства у північно‑західній частині Атлантичного океану (НАФО) – міжнародна міжурядова організація з управління рибальством, членом якої Україна є з 1999 року;

Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики (ККАМЛР / CCAMLR) – регіональна рибогосподарська організація, членом якої Україна є як правонаступниця;

Генеральна комісія з питань рибальства у Середземномор’ї (GFCM) – регіональна рибогосподарська комісія під егідою ФАО, у якій Україна бере участь як сторона‑контрактуюча;

Змішана комісія із застосування Угоди про рибальство у водах Дунаю – міждержавна комісія з питань режиму рибальства у басейні Дунаю;

Комітет з питань рибальства Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (COFI/FAO) – багатосторонній орган міжнародного співробітництва в сфері рибальства під егідою ФАО, у роботі якого Україна бере участь через статус члена  ФАО; Верховна Рада України

Україна також сприяє співробітництву та участі у діяльності інших міжнародних і регіональних організацій управління рибними ресурсами, у тому  числі у процесах, що координуються відповідними Регіональними  рибоохоронними організаціями (RFMOs) та іншими міжнародними структурами, що відповідають цілям сталого рибальства.

Участь України у міжнародних рибогосподарських організаціях здійснюється з урахуванням:

наукових рекомендацій щодо стану водних біоресурсів;

екосистемного підходу до управління водними біоресурсами;

принципів відповідального рибальства, що визнаються міжнародними стандартами.

Держава забезпечує:

представництво України у відповідних органах міжнародних організацій;

підготовку фахівців для участі у діяльності таких організацій;

координацію національних позицій з іншими державами‑партнерами та центральними органами виконавчої влади.

Стаття 198. Міжнародні договори та програми у сфері рибного господарства

Україна укладає та виконує міжнародні договори у сфері рибного господарства та морської діяльності відповідно до Конституції України та міжнародного права.

Міжнародні договори та програми можуть охоплювати:

спільне управління водними біоресурсами;

науково-дослідне співробітництво;

технічну та фінансову допомогу;

розвиток аквакультури, марикультури та переробки;

боротьбу з незаконним, непідзвітним та нерегульованим рибальством.

Україна сприяє участі суб’єктів рибного господарства у міжнародних програмах та проєктах технічної допомоги, у тому числі програмах Європейського Союзу.

Стаття 199. Захист національних інтересів України у сфері міжнародного рибогосподарського співробітництва

Захист національних інтересів України у сфері міжнародного рибогосподарського та морського співробітництва включає:

захист суверенних прав України у виключній (морській) економічній зоні;

забезпечення доступу українських суб’єктів господарювання до міжнародних рибопромислових районів;

протидію незаконному, непідзвітному та нерегульованому рибальству (ННН-рибальству);

недопущення дискримінаційних обмежень щодо української рибної продукції на міжнародних ринках.

Держава забезпечує координацію дій центральних органів виконавчої влади з метою формування та відстоювання  узгодженої міжнародної позиції України.

Захист національних інтересів здійснюється із застосуванням дипломатичних, правових, економічних та інших інструментів, передбачених міжнародним правом.

Стаття 200. Інформаційний обмін та міжнародна координація

Україна здійснює обмін інформацією з міжнародними партнерами щодо стану водних біоресурсів, рибальської  діяльності та заходів контролю.

Держава сприяє впровадженню  міжнародних систем моніторингу, контролю та нагляду, включаючи  електронні системи звітності та спостереження.

Відповідність законодавству Європейського Союзу

Положення цього розділу розроблено з урахуванням та у відповідності до таких актів і документів права Європейського Союзу:

Регламент (ЄС) № 1380/2013 Європейського Парламенту та Ради
 від 11 грудня 2013 року про Спільну рибну політику, зокрема статей 28–31 щодо зовнішнього виміру рибної політики ЄС та міжнародного співробітництва.

Регламент (ЄС) № 1005/2008 від 29 вересня 2008 року про створення системи Співтовариства для запобігання, стримування та  ліквідації незаконного, непідзвітного та нерегульованого рибальства (IUU Regulation).

Регламент (ЄС) № 1026/2012 від 25 жовтня 2012 року про заходи щодо держав, які дозволяють нестале рибальство.

Директиви та політики ЄС у сфері морського управління та міжнародного співробітництва, зокрема:

Директиви 2008/56/ЄС (Marine Strategy Framework Directive);

Інтегрованої морської політики ЄС.

Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, зокрема положень щодо співробітництва у сфері рибальства, морської політики та сталого розвитку.

 Розділ XXIII.

УПРАВЛІННЯ, ЛЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ТА АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА

Управління, державний нагляд та антикорупційна політика у сфері рибного господарства є фундаментальними інструментами забезпечення сталого використання водних біоресурсів, охорони екологічної рівноваги та підвищення ефективності  рибогосподарської діяльності.

Даний розділ встановлює рамки організаційної структури управління, принципи здійснення державного нагляду, механізми забезпечення прозорості, підзвітності та антикорупційної політики. Він визначає права та обов’язки органів управління, порядок планування та звітності, а також стандарти взаємодії з громадськістю та зацікавленими сторонами.

Метою положень цього розділу є створення цілісної системи управління, що поєднує стратегічне планування, оперативний контроль та незалежну оцінку ефективності, забезпечує:

прозоре та підзвітне прийняття рішень;

запобігання корупційним ризикам та зловживанням;

активну участь громадськості у процесах управління;

інтеграцію сучасних цифрових технологій для обліку, аналізу та прогнозування стану водних біоресурсів.

Впровадження зазначених принципів і механізмів є передумовою гармонійного розвитку рибного господарства, збереження природного капіталу та підвищення довіри суспільства до діяльності органів управління.

Стаття 201. Загальні засади управління та державного нагляду

Управління рибним господарством здійснюється як цілісна система стратегічних, оперативних та контрольних заходів, спрямованих на:

сталий розвиток водних біоресурсів;

охорону екологічної рівноваги;

забезпечення ефективності рибогосподарської діяльності.

Державний нагляд включає контроль за дотриманням правил вилову, квот, технологічних стандартів та норм  відтворення водних біоресурсів.

Управлінські процеси повинні бути  інтегровані із сучасними інформаційними та цифровими платформами для  обліку, аналізу та прогнозування стану водних ресурсів.

Стаття 202. Органи управління рибним господарством

Органи управління здійснюють:

стратегічне та оперативне планування розвитку галузі;

регулювання доступу до водних біоресурсів та визначення квот;

контроль за дотриманням ліцензійних умов та внутрішніх стандартів діяльності;

оцінку впливу господарської діяльності на екосистеми та ефективності використання ресурсів.

Органи управління забезпечують  координацію діяльності між центральними та регіональними структурами у сфері рибного господарства.

Стаття 203. Державний нагляд

Державний нагляд передбачає:

систематичний моніторинг стану водних біоресурсів;

перевірку відповідності технологій рибогосподарської діяльності екологічним стандартам;

контроль за виконанням встановлених квот та ліцензійних умов.

Органи нагляду мають право здійснювати перевірки, аудит та інспекційні заходи відповідно до встановлених процедур.

Результати нагляду підлягають фіксації в офіційних звітах та доводяться до органів управління і громадськості у встановленому порядку.

Стаття 204. Антикорупційна політика

У сфері рибного господарства впроваджуються антикорупційні стандарти, що забезпечують:

публічний доступ до інформації про ліцензії, квоти та дозволи;

обов’язкове декларування конфлікту інтересів посадовими особами;

проведення регулярних аудитів та незалежних перевірок діяльності органів управління.

Встановлюються прозорі процедури прийняття рішень, зокрема:

проведення електронних аукціонів на отримання прав на вилов і переробку водних біоресурсів;

відкриті конкурси та тендери на державні закупівлі;

автоматизовані системи контролю за розподілом квот та ліцензій.

Передбачено систематичне навчання  та підвищення кваліфікації співробітників органів управління з питань  антикорупційного комплаєнсу та доброчесності.

Стаття 205. Прозорість та доступ громадськості

Громадськість має право на доступ до:

інформації про стан водних біоресурсів;

результатів державного нагляду;

планів розвитку рибного господарства та програм відновлення ресурсів.

Передбачено механізми активного залучення зацікавлених сторін у процеси прийняття рішень, що впливають  на екологічний стан водойм та обсяги вилову.

Використовуються сучасні цифрові платформи для збору, обробки та врахування пропозицій громадськості, що  забезпечує оперативний зворотний зв’язок та підвищує ефективність  контролю.

Стаття 206. Планування та звітність

Органи управління забезпечують складання щорічних планів діяльності та звітів про стан водних біоресурсів і результати нагляду.

Звіти підлягають обговоренню на засіданнях органів управління та можуть бути доведені до громадськості.

Стаття 207. Оцінка ефективності управління

Органи управління здійснюють регулярну оцінку ефективності заходів, спрямованих на:

сталий розвиток рибного господарства;

дотримання екологічних стандартів;

запобігання корупції та зловживанням у сфері рибного господарства.

Результати оцінки використовуються для коригування стратегічних і оперативних планів.

Стаття 208. Взаємодія з іншими органами та структурами

Органи управління забезпечують взаємодію з органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими об’єднаннями.

Взаємодія спрямована на координацію дій у сфері охорони водних біоресурсів, контролю та розвитку рибного господарства.

Стаття 209. Інформаційне забезпечення

Органи управління та нагляду створюють системи обліку та моніторингу водних біоресурсів, включно із цифровими платформами.

Інформація систематично оновлюється та забезпечує оперативний доступ для управлінських рішень та громадськості.

Стаття 210. Відповідальність за порушення норм управління та нагляду

Особи, що порушують встановлені  норми управління, державного нагляду або антикорупційні стандарти,  несуть відповідальність згідно з установленим порядком.

Порушення правил підлягають  документуванню, розслідуванню та застосуванню заходів впливу,  спрямованих на виправлення ситуації та запобігання повторним випадкам.

Відповідність нормам законодавства ЄС

Політика управління, нагляду та  антикорупційних механізмів у сфері рибного господарства України розробляється з урахуванням ключових директив та регламентів Європейського Союзу, зокрема:

Директива 2006/113/EC щодо сталого використання водних ресурсів;

Регламент (EC) № 1224/2009 про систему контролю та нагляду за рибальством;

Регламент (EU) 2016/679 (GDPR) щодо прозорості та захисту персональних даних у процесах управління;

Директива 2014/24/EU щодо державних закупівель і відкритих конкурсів;

Рекомендації та керівні принципи Європейського агентства з боротьби з шахрайством та корупцією в рибній галузі (OLAF).

Це забезпечує інтеграцію  національної політики у сфері рибного господарства із стандартами ЄС, гарантує прозорість, підзвітність та ефективний контроль за  використанням водних біоресурсів.

Розділ XXIV.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Відповідальність за порушення  законодавства у сфері рибного господарства є невід’ємним елементом системи охорони водних біоресурсів, забезпечення законності, справедливості та невідворотності реагування на протиправні дії.

Цей розділ визначає види юридичної відповідальності за порушення вимог, встановлених у сфері використання, охорони та відтворення водних біоресурсів, а також засади відшкодування  шкоди, заподіяної довкіллю, державі та суспільству.

Метою правового регулювання відповідальності є не лише покарання правопорушників, а й запобігання незаконному, незадекларованому та нерегульованому рибальству, відновлення порушених екосистем, формування культури доброчесного та  відповідального користування водними біоресурсами.

Стаття 211. Загальні засади відповідальності у сфері рибного господарства

Особи, винні у порушенні законодавства у сфері рибного господарства, несуть юридичну відповідальність незалежно від форми власності, підпорядкування та виду діяльності.

Відповідальність настає за порушення правил використання, охорони та відтворення водних біоресурсів, а також за недотримання встановлених вимог управління, нагляду та контролю.

Притягнення до відповідальності не звільняє винних осіб від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду у повному обсязі.

Стаття 212. Види юридичної відповідальності

За порушення законодавства у сфері рибного господарства застосовуються такі види юридичної відповідальності:

дисциплінарна;

адміністративна;

цивільно-правова;

господарсько-правова;

кримінальна.

Вид і міра відповідальності  визначаються залежно від характеру правопорушення, ступеня вини, обсягу заподіяної шкоди та наслідків для водних біоресурсів і навколишнього природного середовища.

Стаття 213. Порушення у сфері рибного господарства

Порушеннями у сфері рибного господарства визнаються, зокрема:

незаконний вилов водних біоресурсів;

перевищення встановлених квот або порушення умов дозволів;

застосування заборонених знарядь і способів лову;

порушення вимог щодо охорони місць нересту та нагулу;

приховування або спотворення даних обліку та звітності;

пошкодження або знищення середовищ існування водних біоресурсів.

Перелік порушень може деталізуватися з урахуванням специфіки видів рибогосподарської діяльності.

Стаття 214. Відшкодування шкоди, заподіяної водним біоресурсам

Шкода, заподіяна водним біоресурсам, їх середовищу існування або процесам відтворення, підлягає обов’язковому відшкодуванню.

Відшкодування шкоди здійснюється незалежно від притягнення винної особи до інших видів юридичної відповідальності.

Розмір шкоди визначається за методиками, що враховують:

вартість втрачених або знищених водних біоресурсів;

екологічні та довгострокові наслідки;

витрати на відновлення та компенсаційні заходи.

Стаття 215. Заходи відновлення та компенсації

Поряд із грошовим відшкодуванням шкоди можуть застосовуватися заходи відновлювального характеру, зокрема:

відтворення водних біоресурсів;

відновлення середовищ їх існування;

виконання компенсаційних екологічних програм.

Заходи відновлення спрямовуються на усунення негативних наслідків порушень та запобігання їх повторенню.

Стаття 216. Невідворотність відповідальності

Притягнення до відповідальності за порушення у сфері рибного господарства ґрунтується на принципі невідворотності.

Органи управління та державного нагляду зобов’язані забезпечувати виявлення, фіксацію та належне реагування на всі випадки правопорушень.

Відповідність нормам законодавства Європейського Союзу

Положення цього розділу  узгоджуються з основними актами законодавства Європейського Союзу у сфері відповідальності, контролю та відшкодування шкоди довкіллю,  зокрема:

Регламент (EC) № 1224/2009 – щодо системи контролю за дотриманням правил рибальства;

Регламент (EU) № 1005/2008 – щодо запобігання, стримування та ліквідації незаконного, незадекларованого та нерегульованого рибальства (IUU);

Директива 2004/35/EC – про екологічну відповідальність за запобігання та усунення шкоди довкіллю;

Директива 2008/99/EC – щодо кримінально-правового захисту довкілля;

Регламент (EU) 1380/2013 – про Спільну рибну політику ЄС (у частині дотримання правил та відповідальності).

Імплементація цих підходів забезпечує ефективну систему відповідальності, спрямовану на охорону водних біоресурсів, відновлення екосистем та гармонізацію національного правового регулювання з європейськими стандартами.

Розділ XXV.

РЕАЛІЗАЦІЯ І МОНІТОРИНГ

 Цей розділ визначає правові, організаційні та інституційні засади реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року (далі – Національна програма), як комплексного інструменту  державної політики, спрямованого на досягнення сталого розвитку рибного господарства, підвищення конкурентоспроможності національного виробника, збереження та відновлення водних біоресурсів, а також інтеграцію України до європейського та світового ринків рибопродукції.

Реалізація Національної програми грунтується на принципах програмно-цільового управління, результативності, прозорості, підзвітності, наукової обґрунтованості та адаптивності, забезпечує узгодженість стратегічних цілей, фінансових ресурсів і практичних заходів, а також передбачає чіткий розподіл повноважень і відповідальності між суб’єктами її виконання.

Моніторинг, оцінка ефективності та коригування Національної програми здійснюються як безперервний процес управління, спрямований на своєчасне реагування на економічні, екологічні, соціальні та безпекові виклики, мінімізацію ризиків і забезпечення досягнення запланованих результатів з урахуванням найкращих міжнародних і європейських практик.

Положення цього розділу  встановлюють обов’язковість системи ключових показників ефективності, фінансового контролю, незалежного аудиту та публічної звітності як необхідних умов довіри суспільства, інвесторів і міжнародних партнерів  до процесу реалізації Національної програми.

Реалізація та моніторинг Національної програми здійснюються у взаємозв’язку з іншими державними стратегіями та програмами, з дотриманням принципів відкритості, доступу до інформації та участі громадськості, що забезпечує системність, послідовність і довгострокову результативність державної політики у сфері рибного господарства.

Стаття 217. Загальні засади реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року

Реалізація Національної програми здійснюється як складова системи державного стратегічного планування та є обов’язковою для центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також інших суб’єктів у межах наданих їм повноважень.

Національна програма реалізується на засадах програмно-цільового методу управління з чітким визначенням стратегічних і операційних цілей, очікуваних результатів, ресурсного забезпечення, строків виконання та відповідальних виконавців.

Реалізація Національної програми грунтується на таких принципах:

сталого розвитку та збалансованого використання водних біоресурсів;

екосистемного підходу та наукової обґрунтованості управлінських рішень;

результативності, ефективності та економічної доцільності;

прозорості, відкритості та підзвітності органів публічної влади;

партнерства держави, органів місцевого самоврядування, наукових установ і суб’єктів господарювання;

інноваційності, цифровізації та впровадження сучасних технологій;

адаптивності та спроможності до коригування з урахуванням змін зовнішніх і внутрішніх умов.

Заходи Національної програми формуються з урахуванням регіональних особливостей, стану водних біоресурсів, рівня соціально-економічного розвитку територій, а також необхідності відновлення та розвитку рибного господарства у постконфліктний період.

Реалізація Національної програми забезпечується шляхом узгодження стратегічних документів державного та регіонального рівнів, бюджетних програм, інвестиційних проєктів і заходів міжнародної технічної допомоги у сфері рибного господарства.

Центральний орган виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері рибного господарства, здійснює координацію реалізації Національної програми, методичне  забезпечення, узагальнення результатів та подання звітів у порядку,  визначеному цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Реалізація Національної програми передбачає застосування механізмів державно-приватного партнерства, залучення приватних інвестицій, фінансових інструментів міжнародних фінансових організацій та інших джерел фінансування, не заборонених  законодавством.

Положення Національної програми є підставою для розроблення та затвердження державних цільових програм, галузевих планів дій, регіональних програм розвитку та інших документів планування у сфері рибного господарства.

Стаття 218. Етапи та строки реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України

Реалізація Національної програми здійснюється поетапно з метою забезпечення послідовності,  результативності та адаптивності державної політики у сфері рибного  господарства.

Національна програма реалізується у таких основних етапах:

підготовчий етап, який передбачає:

формування організаційної та інституційної спроможності суб’єктів реалізації Національної програми;

розроблення та затвердження планів заходів, галузевих і регіональних програм;

створення системи моніторингу, збору даних і ключових показників ефективності;

гармонізацію підзаконних нормативно-правових актів та процедур.

інвестиційно-впроваджувальний етап, який передбачає:

реалізацію інфраструктурних, виробничих та інноваційних проєктів;

модернізацію та розвиток рибогосподарських потужностей;

залучення приватних інвестицій, коштів міжнародної технічної допомоги та фінансових інструментів міжнародних фінансових організацій;

впровадження сучасних технологій, цифрових рішень та інновацій.

етап масштабування та стабілізації, який передбачає:

поширення ефективних практик та моделей господарювання;

досягнення запланованих показників виробництва, експорту та зайнятості;

інтеграцію національного рибного господарства до європейських і світових ринків;

забезпечення довгострокової фінансової та екологічної стійкості галузі.

Конкретні строки реалізації кожного етапу Національної програми визначаються у планах заходів з її реалізації, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, з урахуванням  соціально-економічних умов, бюджетних можливостей та безпекової ситуації в державі.

Допускається коригування строків та змісту окремих етапів реалізації Національної програми без внесення  змін до цього Закону у разі:

зміни макроекономічних умов або бюджетних обмежень;

виникнення надзвичайних ситуацій, кризових явищ чи інших обставин непереборної сили;

необхідності узгодження з міжнародними зобов’язаннями України або програмами міжнародної допомоги;

результатів моніторингу та оцінки ефективності реалізації Програми.

Перехід між етапами реалізації Національної програми здійснюється на підставі оцінки досягнення проміжних результатів та ключових показників ефективності у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Реалізація Національної програми здійснюється з урахуванням принципу безперервності державної політики та забезпечує спадкоємність заходів незалежно від змін у структурі органів державної влади або бюджетних періодів.

Стаття 219. Суб’єкти реалізації Національної програми та розподіл відповідальності

Реалізація Національної програми  здійснюється на засадах міжвідомчої координації, субсидіарності та розмежування повноважень між суб’єктами публічної влади, іншими  учасниками Програми з урахуванням їх функцій та відповідальності.

Кабінет Міністрів України:

забезпечує загальне керівництво реалізацією Національної програми;

затверджує плани заходів з реалізації Національної програми та вносить до них зміни;

визначає обсяги та напрями фінансового забезпечення в межах бюджетного процесу;

забезпечує міжвідомчу координацію та узгодженість дій центральних органів виконавчої влади;

розглядає щорічні звіти про стан реалізації Національної програми.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства:

виступає головним координатором реалізації Національної програми;

розробляє проєкти планів заходів, методики моніторингу та оцінки ефективності;

забезпечує збір, аналіз та узагальнення інформації щодо виконання Національної програми;

організовує взаємодію з іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, науковими установами та суб’єктами господарювання;

готує та подає у встановленому порядку звіти про хід реалізації Національної програми.

Інші центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень:

забезпечують реалізацію заходів Національної програми у відповідних сферах;

інтегрують завдання Національної програми до галузевих стратегій, планів та бюджетних програм;

надають інформацію для моніторингу та оцінки результативності Програми.

Органи місцевого самоврядування:

забезпечують реалізацію заходів Національної програми на відповідній території;

розробляють та виконують регіональні та місцеві програми розвитку рибного господарства;

сприяють залученню інвестицій, розвитку інфраструктури та державно-приватного партнерства;

беруть участь у моніторингу та публічному звітуванні щодо виконання Національної програми.

Наукові установи, заклади освіти та експертні організації:

забезпечують наукове, аналітичне та експертне супроводження реалізації Національної програми;

здійснюють оцінку стану водних біоресурсів, ефективності заходів та ризиків;

беруть участь у розробленні інноваційних рішень і підготовці кадрів.

Суб’єкти господарювання та інші учасники ринку:

беруть участь у реалізації інвестиційних, виробничих та інноваційних проєктів;

залучаються до реалізації Національної програми на засадах добровільності, державно-приватного партнерства та відповідальності;

забезпечують дотримання вимог законодавства у сфері рибного господарства та охорони водних біоресурсів.

Розподіл відповідальності між  суб’єктами реалізації Національної програми здійснюється у планах заходів з її реалізації та відповідних нормативно-правових актах з урахуванням принципу персоніфікованої відповідальності за досягнення  визначених результатів.

Стаття 220. Фінансове забезпечення реалізації Національної програми

Фінансове забезпечення реалізації Національної програми здійснюється на засадах достатності, прозорості, цільового та ефективного використання коштів з урахуванням пріоритетів  державної політики у сфері рибного господарства.

Реалізація Національної програми фінансується за рахунок:

коштів Державного бюджету України;

коштів місцевих бюджетів;

коштів міжнародної технічної допомоги;

фінансових ресурсів міжнародних фінансових організацій;

коштів, залучених у межах механізмів державно-приватного партнерства;

власних коштів суб’єктів господарювання;

інших джерел, не заборонених законодавством.

Обсяги та напрями фінансування  заходів Національної програми визначаються у планах заходів з її реалізації з урахуванням бюджетного законодавства та середньострокового бюджетного планування.

Кошти Державного бюджету України спрямовуються, зокрема, на:

виконання загальнодержавних заходів з відтворення та охорони водних біоресурсів;

розвиток наукового забезпечення, інновацій та цифровізації у сфері рибного господарства;

модернізацію та розвиток рибогосподарської інфраструктури державної форми власності;

підтримку інвестиційних проєктів, що мають стратегічне значення для розвитку галузі;

здійснення моніторингу, аудиту та оцінки ефективності реалізації Національної програми.

Кошти місцевих бюджетів можуть спрямовуватися на фінансування регіональних і місцевих заходів  Національної програми, розвиток локальної інфраструктури, підтримку малих і середніх суб’єктів господарювання у сфері рибного господарства  відповідно до законодавства.

Залучення коштів міжнародної технічної допомоги та міжнародних фінансових організацій здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та з урахуванням пріоритетів Національної програми.

Фінансове забезпечення реалізації Національної програми може здійснюватися із застосуванням інструментів співфінансування, грантів, кредитів, гарантій, компенсацій, податкових та інших стимулів у порядку, визначеному законодавством.

Використання коштів, спрямованих на реалізацію Національної програми, підлягає фінансовому контролю, моніторингу та аудиту відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Стаття 221. Система ключових показників ефективності (KPI) реалізації Національної програми

З метою оцінки результативності, ефективності та впливу реалізації Національної програми запроваджується  система ключових показників ефективності (Key Performance Indicators –  KPI).

Система KPI є обов’язковим інструментом управління реалізацією Національної програми та застосовується для:

моніторингу досягнення стратегічних і операційних цілей Програми;

оцінки ефективності використання фінансових та інших ресурсів;

прийняття управлінських рішень щодо коригування заходів і пріоритетів Програми;

забезпечення прозорості та підзвітності органів публічної влади.

Система KPI формується за такими основними групами показників:

економічні показники, що відображають обсяги виробництва, додану вартість, інвестиції, експорт та фінансову результативність діяльності у сфері рибного  господарства;

екологічні показники, що характеризують стан водних біоресурсів, рівень їх відтворення, вплив господарської діяльності на водні екосистеми та дотримання екологічних  стандартів;

соціальні показники, що відображають рівень зайнятості, розвиток прибережних і сільських територій, безпеку праці та соціальну відповідальність;

інституційні показники, що характеризують спроможність органів управління, якість регуляторного середовища, рівень цифровізації та адміністративних послуг;

інноваційні показники, що відображають впровадження нових технологій, результатів наукових досліджень і цифрових рішень.

Перелік конкретних KPI, методики їх розрахунку, цільові значення та періодичність вимірювання  затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням міжнародних стандартів та найкращих практик Європейського Союзу.

Дані для розрахунку KPI формуються на основі офіційної статистики, адміністративних даних, результатів  наукових досліджень, моніторингових програм та інформації, наданої  суб’єктами реалізації Національної програми.

Результати оцінки KPI використовуються як підстава для:

щорічного звітування про стан реалізації Національної програми;

коригування планів заходів, фінансових пріоритетів і строків реалізації Національної програми;

підвищення ефективності державної політики у сфері рибного господарства.

Інформація про досягнення ключових  показників ефективності підлягає оприлюдненню у порядку, визначеному  законодавством, з дотриманням вимог щодо захисту інформації з обмеженим  доступом.

Стаття 222. Моніторинг, аудит та звітність у рамках реалізації Національної програми

Моніторинг, аудит та звітність у  рамках реалізації Національної програми здійснюються з метою забезпечення прозорості, підзвітності, оцінки ефективності використання ресурсів, досягнення її стратегічних та операційних цілей.

Моніторинг реалізації Національної програми включає:

регулярний збір та узагальнення даних за ключовими показниками ефективності (KPI);

оцінку ходу виконання заходів, строків та ресурсного забезпечення;

ідентифікацію ризиків, відхилень та причин їх виникнення;

надання рекомендацій щодо коригування планів заходів та пріоритетів.

Аудит реалізації Національної програми здійснюється у формі:

внутрішнього аудиту суб’єктами реалізації Національної програми;

незалежного зовнішнього аудиту, що проводиться відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;

оцінки ефективності фінансових, інвестиційних та управлінських рішень, прийнятих у процесі реалізації Національної програми.

Звітність у рамках реалізації Національної програми включає:

щорічні звіти центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері рибного господарства, подані Кабінету Міністрів України та Верховній  Раді України;

публічні звіти та інформаційні матеріали, доступні громадськості, з урахуванням вимог законодавства  щодо захисту інформації з обмеженим доступом;

спеціальні аналітичні звіти за результатами проміжного та фінального оцінювання виконання заходів Національної програми.

Результати моніторингу та аудиту використовуються для:

коригування планів заходів та фінансових ресурсів;

вдосконалення управлінських рішень та процедур;

прийняття рішень щодо масштабування ефективних практик;

інформування органів влади, суб’єктів господарювання та громадськості про стан реалізації Програми.

Порядок організації та здійснення моніторингу, аудиту та звітності визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням найкращих практик Європейського Союзу та міжнародних стандартів прозорості, підзвітності та ефективності державної політики.

Стаття 223. Управління ризиками та коригування Національної програми

Управління ризиками у процесі  реалізації Національної програми здійснюється з метою своєчасного виявлення, оцінки та мінімізації негативних наслідків економічних, екологічних, соціальних та безпекових факторів, що можуть вплинути на досягнення цілей Національної програми.

Ідентифікація ризиків здійснюється на всіх етапах реалізації Національної програми та включає:

системний аналіз потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз;

класифікацію ризиків за ступенем впливу та ймовірністю виникнення;

визначення заходів щодо попередження або пом’якшення наслідків ризиків.

Коригування Національної програми здійснюється у разі:

зміни економічної, екологічної, соціальної або безпекової ситуації;

виявлення невідповідності фактичних результатів запланованим KPI;

рекомендацій органів аудиту та оцінки ефективності;

змін у міжнародних зобов’язаннях України або умовах співпраці з міжнародними фінансовими організаціями;

виникнення надзвичайних обставин або форс-мажорних ситуацій.

Коригування може здійснюватися шляхом:

перегляду планів заходів, строків їх виконання та обсягів фінансування;

внесення змін до методик оцінки ефективності та показників KPI;

впровадження додаткових заходів управління ризиками та підтримки суб’єктів реалізації Національної програми.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, забезпечує координацію процесу управління ризиками та коригування Національної програми, а також узагальнює результати та подає відповідні пропозиції Кабінету Міністрів України.

Положення цієї статті спрямовані на забезпечення адаптивності Національної програми, її здатності до своєчасного реагування на виклики, підвищення стійкості рибного господарства України та досягнення запланованих результатів з урахуванням принципів найкращих європейських практик adaptive  governance.

Стаття 224. Публічність та доступ до інформації у рамках реалізації Національної програми

Реалізація Національної програми здійснюється на засадах відкритості та публічності з метою забезпечення доступу громадськості, суб’єктів господарювання та міжнародних партнерів до інформації про хід та результати її виконання.

Публічність реалізації Національної програми забезпечується шляхом:

оприлюднення планів заходів, ключових показників ефективності (KPI) та фінансових ресурсів, залучених до її реалізації;

регулярного надання громадськості, органам державної влади та міжнародним партнерам інформації про хід виконання заходів, проміжні та підсумкові результати;

забезпечення прозорості процедур планування, контролю, аудиту та коригування Національної програми.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, зобов’язаний:

забезпечувати ведення відкритого реєстру заходів та результатів реалізації Національної програми;

організовувати оприлюднення звітів, аналітичних матеріалів та результатів моніторингу;

забезпечувати доступ до даних про використання бюджетних коштів та залучених інвестицій у межах законодавства.

Органы місцевого самоврядування, наукові установи та суб’єкти господарювання, що беруть участь у  реалізації Національної програми, зобов’язані надавати необхідну інформацію для  забезпечення публічності та відкритості процесу її реалізації.

Публічність та доступ до інформації здійснюються з дотриманням вимог законодавства України про доступ до публічної інформації та захист конфіденційної інформації, а також з урахуванням принципів відкритого врядування та найкращих практик Європейського Союзу.

Забезпечення публічності та доступу до інформації сприяє:

підвищенню довіри громадськості та інвесторів;

ефективній участі громадськості та зацікавлених сторін у процесі реалізації Національної програми;

своєчасному виявленню проблем та коригуванню заходів для досягнення стратегічних цілей Національної програми.

Відповідність нормативним актам та політикам Європейського Союзу

Положення Розділу та всі заходи Національної програми розроблені та реалізуються з урахуванням найкращих практик Європейського Союзу, а саме:

Спільної рибної політики (Common Fisheries Policy, CFP), що визначає принципи сталого управління водними біоресурсами,  планування рибного промислу, екологічної відповідальності та збереження  біорізноманіття;

Європейської “Блакитної економіки” (Blue Economy Strategy), що стимулює розвиток економічних і технологічних рішень у морському та аквакультурному секторі;

Європейського “Green Deal” та стратегій захисту водних екосистем, що передбачають сталий розвиток, низьковуглецеві технології та ефективне використання природних ресурсів;

практик прозорості, підзвітності та управління ризиками, закріплених у стандартах ЄС для державних програм  та інвестиційних проєктів;

норм і директив щодо відкритого доступу до інформації, цифровізації, моніторингу та оцінки ефективності державних програм.

Відповідність Національної програми та положень Розділу нормативним актам ЄС забезпечує:

інтеграцію української політики рибного господарства до європейського правового та економічного простору;

доступ до міжнародних фінансових та технічних ресурсів;

можливість реалізації спільних проєктів та партнерських програм з державами-членами ЄС;

підвищення довіри інвесторів, міжнародних організацій та громадськості до системи управління рибним господарством в Україні.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, забезпечує регулярний перегляд заходів Національної програми та приведення їх у відповідність до змін у законодавстві та політиках Європейського Союзу.

Виконання положень цього Розділу є обов’язковим для всіх суб’єктів реалізації Національної програми і є складовою частиною механізму забезпечення сталого розвитку рибного господарства України та його інтеграції до європейського ринку.

 Розділ XXVI

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 225. Загальні положення

Цей Закон встановлює єдині правові засади регулювання відносин у сфері рибного господарства та є базовим актом прямої дії.

Положення цього Закону застосовуються до всіх суб’єктів рибогосподарської діяльності незалежно від форми власності та виду користування водними біоресурсами.

Стаття 226. Дія нормативно-правових актів, прийнятих раніше

Нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить його положенням.

Приведення таких актів у відповідність до цього Кодексу здійснюється у встановленому порядку.

Стаття 227. Перехідні механізми у сфері рибного господарства

Дозволи, ліцензії, квоти та інші  правові інструменти, видані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність до завершення строку їх дії.

Суб’єкти рибогосподарської  діяльності зобов’язані привести свою діяльність у відповідність до вимог цього Закону у перехідний період.

Стаття 228. Інституційна та організаційна адаптація

Органи управління та державного нагляду у сфері рибного господарства забезпечують поетапну імплементацію положень цього Закону.

Адаптація включає удосконалення процедур, цифровізацію процесів та підготовку персоналу.

Стаття 229. Введення Закону в дію

Цей Закон набирає чинності з дня, визначеного актом про його прийняття.

Окремі положення Закону можуть  вводитися в дію поетапно з метою забезпечення безперервності управління та господарської діяльності.

Стаття 230. Заключні положення

З дня набрання чинності цим Законом регулювання відносин у сфері рибного господарства здійснюється відповідно до його положень.

Держава гарантує організаційне, фінансове та інституційне забезпечення реалізації цього Закону.

Додаток 1

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проєкту Закон України “Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року”

1. Обгрунтування необхідності прийняття Закону

Рибне господарство України є стратегічно важливою складовою продовольчої безпеки держави, системи раціонального природокористування, розвитку прибережних і сільських  територій, а також частиною національної екологічної, кліматичної та  економічної політики.

Протягом останніх десятиліть галузь розвивалася фрагментарно, без єдиної довгострокової державної стратегії, що призвело до зниження рівня самозабезпеченості рибною продукцією, деградації рибогосподарської інфраструктури, втрати кадрового та наукового потенціалу, а також зростання залежності від імпорту.

Збройна агресія Російської  Федерації проти України суттєво загострила наявні проблеми, спричинивши втрату доступу до частини рибогосподарських водних об’єктів, руйнування виробничих потужностей, логістичних ланцюгів і науково-дослідної бази.  

Водночас післявоєнне відновлення держави відкриває можливості для структурної модернізації галузі на засадах сталого розвитку,  інноваційності та європейської інтеграції.

Чинна нормативно-правова база не забезпечує комплексного, програмно-цільового підходу до розвитку рибного господарства, не визначає довгострокових пріоритетів, етапів, джерел фінансування та механізмів координації державної політики у цій сфері.

У зв’язку з цим виникла об’єктивна необхідність прийняття Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року», (далі – Національна програма) який створює  правові засади для реалізації цілісної, узгодженої та прогнозованої державної політики розвитку галузі на довгострокову перспективу.

2. Мета і завдання прийняття Закону

Метою прийняття Закону є затвердження Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року як стратегічного програмного документа, спрямованого на формування конкурентоспроможного, екологічно збалансованого та економічно ефективного рибного господарства, інтегрованого до європейського ринку.

Основними завданнями Закону є:

визначення довгострокових цілей, пріоритетів та етапів розвитку рибного господарства;

створення умов для сталого використання та відтворення водних біоресурсів;

розвиток аквакультури, марикультури, спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ), рекреаційного рибокористування та сучасної рибопереробки з високою доданою вартістю;

стимулювання інвестицій, інновацій та державно-приватного партнерства;

забезпечення наукового, кадрового та цифрового розвитку галузі;

гармонізація державної політики у сфері рибного господарства з правом Європейського Союзу.

3. Загальна характеристика та основні положення проєкту Закону

Проєктом Закону передбачається затвердження Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року, яка визначає:

стратегічні напрями розвитку промислового рибальства, аквакультури, марикультури, СТРГ, рекреаційного рибокористування, рибопереробки та суміжних секторів;

систему державного управління, координації та взаємодії суб’єктів реалізації Програми;

механізми фінансового забезпечення, інвестиційної підтримки та стимулювання розвитку галузі;

заходи з охорони, відновлення та раціонального використання водних біоресурсів;

систему моніторингу, оцінки ефективності та коригування Програми.

Програма передбачає поетапну реалізацію з урахуванням післявоєнного відновлення, економічних можливостей держави та зобов’язань України в межах євроінтеграційного  процесу.

4. Правові аспекти та відповідність праву Європейського Союзу

Прийняття Закону відповідає Конституції України, законам України у сфері рибного господарства, охорони навколишнього природного середовища, стратегічного планування та державних цільових програм.

Проєкт Закону узгоджується з положеннями Спільної рибної політики Європейського Союзу (Common Fisheries Policy), принципами сталого управління водними біоресурсами, екосистемного підходу, запобіжності, простежуваності та науково обгрунтованого регулювання.

Реалізація Національної програми сприятиме  виконанню зобов’язань України в межах Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та інтеграції України до єдиного європейського  рибогосподарського простору.

5. Фінансово-економічне обгрунтування

Реалізація Закону здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, міжнародної  технічної допомоги, коштів фінансових інституцій, приватних інвестицій  та інших джерел, не заборонених законодавством.

Прийняття Закону не потребує негайного додаткового навантаження на державний бюджет, оскільки фінансування Національної програми передбачається поетапно, в межах бюджетних  можливостей та з урахуванням залучення позабюджетних ресурсів.

У довгостроковій перспективі  реалізація Національної програми забезпечить зростання валової доданої вартості  галузі, збільшення податкових надходжень, скорочення імпортозалежності  та створення нових робочих місць.

6. Прогноз соціально-економічних та екологічних наслідків

Прийняття Закону матиме позитивні соціально-економічні наслідки, зокрема:

підвищення рівня продовольчої безпеки держави;

розвиток прибережних та сільських територій;

створення нових робочих місць і підвищення зайнятості населення;

розвиток малого і середнього бізнесу у сфері рибного господарства.

Екологічні наслідки включають:

відновлення та збереження водних біоресурсів;

зменшення антропогенного навантаження на водні екосистеми;

впровадження принципів сталого та екосистемного управління.

7. Прогноз впливу на державну політику

Прийняття Закону забезпечить формування єдиної, довгострокової та послідовної державної політики у  сфері рибного господарства, підвищить ефективність державного управління галуззю та створить умови для її сталого розвитку до 2040 року.

Програма може бути інструментом використання фінансових механізмів ЄС та міжнародної технічної допомоги.

Висновок:

Прийняття Закону України «Про Національну програму розвитку рибного  господарства України на період до 2040 року» є необхідним та  обгрунтованим кроком для забезпечення відновлення, модернізації та довгострокового розвитку рибного господарства України в інтересах  держави, суспільства та майбутніх поколінь.

Додаток до

Пояснювальної записки

 

EX-ANTE COMPLIANCE CHECK

Проєкту Закону України
 «Про Національну програму розвитку рибного господарства України  на період до 2040 року»

1. Загальна оцінка

Проєкт Закону загалом відповідає принципам та ключовим вимогам acquis ЄС у сфері Спільної рибної політики (CFP), Європейського фонду морського, рибного господарства та аквакультури (EMFAF), а також принципам належного врядування (Good Governance).

Виявлені некритичні прогалини мають інституційно-процедурний характер і можуть бути усунені без зміни концепції Закону.

Рівень відповідності:  Високий (High alignment)

1. Відповідність Спільній рибній політиці ЄС (CFP)
2. Стратегічність та довгострокове планування

Вимоги ЄС:

багаторічні плани (multiannual plans);

екосистемний підхід;

стабільніст та передбачуваність політики.

Оцінка Закону: Відповідає

  горизонт планування до 2040 року;

  програмний підхід, а не разові заходи;

  інтеграція охорони водних біоресурсів і сталого використання.

Закон концептуально наближений до multiannual management plans CFP (Regulation (EU) No 1380/2013).

2. Інституційна визначеність та відповідальність

Вимоги ЄС:

чітке визначення competent authority;

розмежування політики, реалізації та контролю.

Оцінка Закону: Відповідає

введено поняття спеціально уповноваженого центрального органу;

визначено ролі КМУ, ЦОВВ, регіонів, громад;

запроваджено координацію та моніторинг (ст. 16¹).

Формула повністю відповідає підходу CFP щодо designation of competent authorities без фіксації назв.

3. Контроль, моніторинг і коригування політики

Вимоги ЄС:

evidence-based policy;

регулярна оцінка;

адаптивне управління.

Оцінка Закону: ✅Відповідає

 система індикаторів;

 щорічна звітність;

 можливість коригування без зміни Закону.

III. Відповідність EMFAF (Regulation (EU) 2021/1139)

1. Програмний і проєктний підхід

Вимоги ЄС:

реалізація через програми та плани заходів;

можливість співфінансування;

регіональний вимір.

Оцінка Закону: Відповідає

 Національна програма + додатки;

 регіональні плани реалізації;

 участь органів місцевого самоврядування.

2. Інституційна спроможність управління фондами

Вимоги ЄС:

managing authority / coordinating body;

чіткі процедури звітності.

Оцінка Закону: Частково відповідає

 є координатор Програми;

 прямо не вказано готовність до управління коштами ЄС.

3. Орієнтація на сталий розвиток та інновації

Вимоги ЄС:

екологічна сталість;

інновації;

наука та цифровізація.

Оцінка Закону: Відповідає

 наукове забезпечення;

 інновації та цифровізація;

 відповідність зеленому курсу ЄС.

1. Відповідність принципам Good Governance ЄС

Відповідність принципам Good Governance ЄС

 

Принцип ЄС	Оцінка	Коментар
Відкритість	✅	Публічність звітів
Прозорість	✅	Доступ до інформації
Підзвітність	✅	КМУ → ВРУ
Участь	✅	Стаття 16² (громадськість)
Ефективність	n	KPI, індикатори
Субсидіарність	✅	Регіони + громади

  

Загальна оцінка governance: Висока відповідність

1. Потенційні зауваження ЄС / Мін’юсту (ex-ante)

Можливі питання:

❓ Чи визначений орган, відповідальний за координацію?

→ Так, через формулу “спеціально уповноважений ЦОВВ”.

❓ Чи є участь громадськості?

→ Так, стаття 16².

❓ Чи не є Програма декларативною?

→ Ні, є система реалізації, контролю і коригування.

1. Загальний висновок

Проєкт Закону:

 концептуально узгоджений з CFP;

 процедурно сумісний з EMFAF;

 відповідає принципам Good Governance ЄС;

 може бути використаний як базовий рамковий акт для євроінтеграції сектору рибного господарства.

Рівень готовності до європейського діалогу: Високий

Проєкт Закону розроблено з урахуванням принципів та підходів acquis Європейського Союзу у сфері Спільної рибної політики, фінансових інструментів підтримки рибного господарства та належного врядування, що створює передумови для подальшої секторальної інтеграції України до  політик ЄС.

Додаток 2

Заходи

щодо реалізації Національної програми

розвитку рибного господарства України на період

до 2040 року по регіонах

№ з/п	Заходи (місце)	Вартість (тис. грн)	Відповідальний	Терміни заходу
1. Вінницька область
1
2
3
4
5
6
7
2. Волинська область
1
2
3
4
5
6
7
3. Інші регіони України
1
2
3
4
5
6
7

 Примітка:

Територіальні органи Лержрибагентства разом з облдержадміністраціями (ОДА, ОВА), райдержадміністраціями, органами місцевого самовядування, комерційними рибогосподарськими мпідприємствами, галузевою громадськістю розробляють плани розвитку регіонів, затверджу.ть їх в облдержадміністрації і подають в Держрибагентство для створення загальної таблиці заходів по реалізації Національної програми.

Додаток 3

План

розвитку рибного господарства України

на період до 2040 року (КРІ)

 

№ з/п	Напрямок	Роки (тонн)
		2028	2029	2030	2031	2032	2034	2037	2040
1. Вінницька область
1	Промисел
2	Аквакультура
3	Марикультура
4	СТРГ
5	Рибопереробка
6	Індустріальні р/г *
7	Інше **
	Разом виробництво:
2. Волинська область
1	Промисел
2	Аквакультура
3	Марикультура
4	СТРГ
5	Рибопереробка
6	Індустріальні р/г
7	Інше
	Разом виробництво:
3. Інші регіони України
1	Промисел
2	Аквакультура
3	Марикультура
4	СТРГ
5	Рибопереробка
6	Індустріальні р/г
7	Інше
	Разом виробництво:

 Примітка:

* – Індкстріальні рибні господарства: УЗВ, садкові, басейнові.

** – Інше: будівництво та експлуатація р/г підприємств по утриманню ремонтно-маткових стад промислових риб, допоміжні підприємства: вробництво рибоводного інвентарю, обладнання, спецодягу, сіткоматеріалів, плавзасобів, очеретокосарок, тощо.

Додаток 4

Форма звіту

про виконання планів розвитку рибного господарства України на період до 2040 року

 №

з/п	Напрямок	Роки (тонн)
		2028	2029	2030	2031	2032	2034	2037	2040
1. Вінницька область
1	Промисел
2	Аквакультура
3	Марикультура
4	СТРГ
5	Рибопереробка
6	Індустріальні р/г
7	Інше
	Разом виробництво:
2. Волинська область
1	Промисел
2	Аквакультура
3	Марикультура
4	СТРГ
5	Рибопереробка
6	Індустріальні р/г
7	Інше
	Разом виробництво:
3. Інші регіони України
1	Промисел
2	Аквакультура
3	Марикультура
4	СТРГ
5	Рибопереробка
6	Індустріальні р/г
7	Інше
	Разом виробництво:

 

  Додаток 5

Класифікація

рибогосподарських водойм (аквакультура)

 

№ з/п	Характеристика водойми	Кількість можливих балів	Бали водойми
1	Зона рибництва (2-5)	1-10
2	Площа водойм: – < 50 га; – 50 – 100 га; – 100 – 300 га;	1 5 10
3	Природна рибопродуктивність водойми	1-10
4	Зручність облову	1-10
5	Розміщення водойми	1-10
	Разом:

 Примітки:

1. Зона рибництва – безпосередньо впливає на потенційну рибопродуктивність та види водних біоресурсів які вирощуються.
2. Площа водойм – впливає на економіку рибогосподарського підприємства (чим більша водойма – тим краще її валові і фінансові показники, але до моменту, коли орендна плата за землі водного фонду перевищить доцільність оренди водойми). Далі експлуатація водойми доцільна лише за умов її експлуатації в режимі Спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ).
3. Природна рибопродуктивність водойми – може суттєво коливатися в залежності від якості води, грунту, водообміну, тощо
4. Зручність облову (неводом, ставним неводом) значно підвищує рибогосподарську цінність водойми, даючи можливість регулювати склад промислових стад.
5. Розміщення водойми суттєво впливає на процес охорони водойми від ННН-рибальства та неконтрольованого рекреаційного рибокористування (любительске, спортивне, підводне, рекреаційне, риболовний туризм та культурні рибні господарства).
6. Класифікація водойм:

Клас V  – 5-10 балів – коефіцієнт 0,2;

Клас IV – 11-20 балів – коефіцієнт 0,4;

Клас III – 21-30 балів – коефіцієнт 0,6;

Клас II– 31-40 балів – коефіцієнт 0,8;

Клас I – 41-50 балів – коефіцієнт 1,0.  Це найкращі – ідеальні водойми для аквакультурної діяльності.

Додаток 6

Терміни

реалізації та етапність Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року

 Етапність реалізації Програми

 

Етап	Період реалізації	Мета етапу	Ключовий зміст та пріоритети	Очікувані  результати
Етап IСтабілізація та інвентаризація	2025–2027 роки	Відновлення керованості галузі та формування бази для довгостроков ого розвитку	Інвентаризація водних біоресурсів і р/г водойм;• аудит інституційної та нормативно-правової бази. Цифровізація дозволів, квот, реєстрів;• запуск системи моніторингу та звітності (KPI).  Пілотні проєкти в аквакультурі та переробці	Створено єдину інформаційну систему галузі;• підвищено прозорість доступу до ресурсів. Знижено рівень ННН- рибальства;• сформовано інвестиційний “pipeline”
Етап II Інвестиційний та інфраструктурний ріст	2028–2034 роки	Масштабування виробництва та модернізація інфраструктури	Залучення приватних та міжнародних інвестицій;• розвиток державно-приватного партнерства. Модернізація портової, логістичної та переробної інфраструктури;• розвиток індустріальної аквакультури. Впровадження екологічних стандартів та сертифікації	Зростання обсягів виробництва і переробки;• створення нових робочих місць. Зменшення імпортозалежності. Інтеграція регіонів у єдиний рибогосподарськи й простір
Етап III Експортно-інноваційний розвиток	2035–2040 роки	Підвищення глобальної конкурентосп роможності галузі	Розвиток високої доданої вартості та інноваційних продуктів. Експортна орієнтація та вихід на ринки ЄС і третіх країн. Впровадження кліматично нейтральних технологій. Поглиблення науково- інноваційної співпраці;• брендинг української рибної продукції	Стабільна присутність України на міжнародних ринках. Зростання валютних надходжень Високий рівень сталості та екологічної відповідальності галузі;• інтеграція у європейський рибогосподарський простір

Реалізація Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року здійснюється поетапно з урахуванням принципів сталого розвитку, адаптивного управління, регіональної диференціації та відповідності міжнародним зобов’язанням України, зокрема acquis Європейського Союзу, рекомендаціям FAO та цілям Європейського зеленого курсу.

Загальні положення щодо етапності

1. Перехід між етапами здійснюється на підставі результатів моніторингу виконання ключових показників ефективності (KPI).
2. За необхідності строки та пріоритети етапів можуть уточнюватися рішенням Кабінету Міністрів України без зміни стратегічних цілей Програми.
3. Етапність реалізації Програми забезпечує її адаптивність до безпекових, економічних, екологічних та ринкових змін.

Додаток 7

Індикатори

сталого розвитку (ESG / SDGs) у сфері рибного господарствадо Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року»

Цей Додаток визначає систему індикаторів сталого розвитку у сфері рибного господарства України з метою забезпечення відповідності Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року положенням European Green Deal, концепції FAO Blue Transformation, а також Цілям сталого розвитку ООН (SDGs), зокрема цілям SDG 2, SDG 8, SDG 12, SDG 14.

Індикатори використовуються для:

моніторингу екологічної, економічної та соціальної ефективності Програми;

підготовки національної та міжнародної звітності;

оцінки результативності державної політики у сфері рибного господарства.

Система індикаторів сталого розвитку

 Компонент ESG

	Індикатор	Опис індикатора	Відповідність SDGs / політикам ЄС
E – Environmental (екологічний)	Частка сертифікованої рибної продукції	Частка продукції, виробленої відповідно до міжнародних та національних стандартів сталого рибальства й аквакультури (MSC, ASC, органічні стандарти тощо)	SDG 12, SDG 14European Green Deal
	Зменшення рівня ННН-рибальства	Скорочення обсягів незаконного, непідзвітного та нерегульованого рибальства	SDG 14FAO Blue Transformation
	Рівень переробки рибних відходів	Частка рибних відходів, що підлягають повторній переробці або утилізації з отриманням доданої вартості	SDG 12European Green Deal
	Частка низьковуглецевих технологій	Частка підприємств, що використовують енергоефективні та кліматично нейтральні технології	SDG 12, SDG 13European Green Deal
S – Social (соціальний)	Рівень зайнятості у рибному господарстві	Кількість створених та збережених робочих місць у галузі	SDG 8
	Доступ малих виробників до ресурсів	Частка малих і середніх суб’єктів господарювання, залучених до легальної діяльності	SDG 2, SDG 8
	Рівень професійної підготовки	Частка працівників, які пройшли підвищення кваліфікації	SDG 8
G – Governance (управління)	Прозорість доступу до ресурсів	Наявність відкритих реєстрів дозволів, квот та користувачів	SDG 16
	Цифровізація управління	Рівень впровадження електронних сервісів у галузі	SDG 16
	Регулярність звітності	Своєчасність подання звітів про виконання Програми	SDG 16

 

Порядок застосування індикаторів

1. Індикатори сталого розвитку застосовуються для щорічного та середньострокового моніторингу реалізації Програми.
2. Перелік індикаторів може уточнюватися Кабінетом Міністрів України з урахуванням змін міжнародних зобов’язань України.
3. Значення індикаторів враховуються при підготовці звітів, передбачених Законом, та при коригуванні заходів Програми.

Додаток 8

Фінансові інструменти

та джерела фінансування реалізації Закону України “Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року”

 Цей Додаток визначає основні фінансові інструменти та джерела фінансування реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року з метою забезпечення її стабільного, поетапного та сталого виконання відповідно до принципів бюджетної дисципліни, державно-приватного партнерства та міжнародної фінансової співпраці.

Фінансування Програми здійснюється в межах та за рахунок коштів, не заборонених законодавством України.

Основні джерела та інструменти фінансування

Джерело / інструмент	Характер фінансування	Основні напрями застосування
Державний бюджет України	Програмно- цільове, стимулююче	Реалізація державних програм. Наукові дослідження та моніторинг. Інституційний розвиток. Цифровізація управління
Місцеві бюджети	Співфінансування, регіональна підтримка	Розвиток регіональних рибогосподарських програм. Підтримка комунальної інфраструктури. Локальні проєкти аквакультури
Державно-приватне партнерство (ДПП)	Інвестиційне, довгострокове	Модернізація та будівництво об’єктів інфраструктури. Переробка та логістика. Індустріальна аквакультура
Міжнародні фінансові інституції(EIB, EBRD, World Bank та інші)	Кредитне та інвестиційне	Масштабні інфраструктурні проєкти. Підвищення енергоефективності. Екологічні та кліматичні проєкти
Гранти та програми Європейського Союзу	Безповоротне, програмне	Інновації та дослідження. Сталий розвиток і екологізація. Розвиток людського капіталу.
Зелені та блакитні фінансові інструменти	Цільове, кліматичне	Низьковуглецеві технології. Відновлення водних екосистем. Циркулярна економіка у рибному господарстві

Принципи фінансування Програми:

1. Поєднання бюджетних, приватних та міжнародних джерел фінансування.
2. Пріоритет підтримки проєктів із високою доданою вартістю та сталим ефектом.
3. Відповідність фінансування принципам прозорості, ефективності та підзвітності.
4. Орієнтація на довгострокові інвестиції та зниження бюджетного навантаження.

Загальні положення:

1. Конкретні обсяги фінансування визначаються щорічно в межах бюджетного процесу.
2. Умови залучення міжнародних та приватних коштів визначаються відповідно до законодавства України та міжнародних договорів.
3. Фінансові інструменти Програми можуть уточнюватися та розширюватися Кабінетом Міністрів України з урахуванням економічної ситуації та пріоритетів державної політики.

Додаток 9

Механізм

державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства до Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року»

 Цей Додаток визначає рамкові підходи до застосування механізмів державно-приватного партнерства у сфері рибного господарства України з метою залучення інвестицій, модернізації інфраструктури, підвищення ефективності використання водних біоресурсів та забезпечення сталого розвитку галузі.

Державно-приватне партнерство у сфері рибного господарства здійснюється відповідно до законодавства України та з урахуванням кращих міжнародних практик.

Типові моделі державно-приватного партнерства

 Таблиця 1

Модель ДПП	Коротка характеристика	Сфера застосування
Концесія	Передача приватному партнеру права створення, модернізації та/або управління об’єктами з подальшим поверненням державі	Порти, причальні комплекси, логістичні хаби, інфраструктура зберігання
Оренда державного або комунального майна	Надання об’єктів у строкове користування з інвестиційними зобов’язаннями	Переробні підприємства, рибні господарства, аквакультурні комплекси
Спільна діяльність	Реалізація проєктів без створення юридичної особи або з її створенням	Інноваційні проєкти, дослідження, пілотні виробництва

 Сфери застосування державно-приватного партнерства

ДПП у сфері рибного господарства застосовується, зокрема, у таких напрямах:

розвиток та модернізація рибопереробної інфраструктури;

створення та експлуатація об’єктів аквакультури;

розвиток логістичних центрів, холодильних та складських потужностей;

портова та припортова інфраструктура;

впровадження інноваційних, енергоефективних і екологічно безпечних технологій.

Роль сторін у проєктах державно-приватного партнерства

Таблиця 2

Сторона	Основні функції та зобов’язання
Держава	Формування нормативно-правових умов;• забезпечення прозорого доступу до ресурсів. Надання державного або комунального майна. Здійснення контролю та моніторингу
Приватний партнер	Залучення інвестицій. Проєктування, будівництво та експлуатація об’єктів. Впровадження сучасних технологій забезпечення ефективності та рентабельності проєктів

 

Загальні принципи реалізації ДПП

1. Взаємна вигода та розподіл ризиків між сторонами.
2. Довгостроковість та стабільність умов партнерства.
3. Прозорість відбору приватних партнерів.
4. Дотримання екологічних та соціальних стандартів.

Додаток 10

Інституційна карта

реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року»

 Цей Додаток визначає систему суб’єктів реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року, їхні основні повноваження та відповідальність з метою забезпечення узгодженості державної політики, ефективної координації дій і прозорості управління у сфері рибного господарства.

 

Суб’єкти реалізації Програми та їх функції

 

Суб’єкт	Роль у реалізації Програми	Основні повноваження та функції
Кабінет Міністрів України	Загальна координація та стратегічне управління	Затвердження планів реалізації Національної програми.  Забезпечення міжвідомчої координації. Прийняття рішень щодо коригування Національної програми;•\\. Контроль виконання
Центральний орган виконавчої влади у сфері рибного господарства	Галузеве управління та реалізація	Розробка та виконання заходів Національглї програми. Ведення реєстрів і інформаційних систем. Моніторинг та звітність;• взаємодія з міжнародними партнерами
Інші центральні органи виконавчої влади	Секторальна підтримка	Формування політик у суміжних сферах. Участь у фінансуванні та контролі. Забезпечення екологічних, інвестиційних та соціальних аспектів
Регіональні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування	Територіальна реалізація	Впровадження регіональних програм. Залучення місцевих  інвестицій;• контроль використання ресурсів. Підтримка місцевих виробників
Наукові установи та заклади освіти	Науково-аналітичне забезпечення	Проведення досліджень та експертиз. Науковий супровід управлінських рішень. підготовка та перепідготовка кадрів
Дорадчі ради	Консультативна та координаційна функція	• напрацювання рекомендацій;• громадський та експертний діалог;• оцінка ефективності заходів
Бізнес-асоціації та професійні об’єднання	Представництво інтересів галузі	Участь у формуванні політики. Ініціювання інвестиційних проєктів. Поширення кращих практик

 

Принципи взаємодії суб’єктів

1. Чіткий розподіл повноважень і відповідальності.
2. Координація дій на національному та регіональному рівнях.
3. Прозорість, підзвітність і відкритість інформації.
4. Залучення наукової спільноти та бізнесу до прийняття рішень.

Загальні положення

1. Взаємодія між суб’єктами реалізації Національної програми здійснюється на основі міжвідомчої координації та партнерства.
2. Інституційна карта може уточнюватися рішеннями Кабінету Міністрів України без зміни стратегічних цілей Національної програми.
3. Суб’єкти реалізації Національної програми несуть відповідальність за виконання покладених на них повноважень відповідно до законодавства України.

Додаток 11

Ризики

реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року та заходи реагування

Цей Додаток визначає основні ризики реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України на період до 2040 року та заходи реагування з метою забезпечення безперервності виконання Програми, її адаптивності до зовнішніх і внутрішніх викликів та досягнення стратегічних цілей.

Матриця ризиків реалізації Програми

 

Категорія ризику	Опис ризику	Ймовірність / вплив	Заходи реагування
Військові ризики	Обмеження доступу до акваторій, руйнування інфраструктури, порушення логістики	Висока / Високий	Поетапність реалізації Програми. Диверсифікація регіонів та видів діяльності. Пріоритет відновлення критичної інфраструктури. Адаптація заходів до безпекової ситуації.
Екологічні ризики	Деградація водних екосистем, зміна клімату, зниження запасів водних біоресурсів	Середня / Високий	Впровадження екосистемного підходу. Посилення моніторингу та наукового супроводу. Розвиток сталого рибальства та аквакультури екологічна сертифікація
Фінансові ризики	Недостатність фінансування, коливання валютних курсів, інвестиційні обмеження	Середня / Середній	Диверсифікація джерел фінансування. Застосування ДПП та міжнародних інструментів. Гнучке планування та поетапне фінансування
Інституційні ризики	Низька координація органів влади, регуляторні бар’єри, кадровий дефіцит	Середня / Середній	Чіткий розподіл повноважень. Інституційна координація. Цифровізація управління. підвищення спроможності персоналу

 

 

Загальні підходи до управління ризиками

1. Постійний моніторинг ризиків у межах системи звітності Національної програми.
2. Адаптивне управління та коригування заходів залежно від умов реалізації.
3. Інтеграція ризик-орієнтованого підходу у планування та фінансування Національної програми.
4. Забезпечення прозорості та інформування заінтересованих сторін.

Додаток 12

Флот, порти, інфраструктура

до Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року»

 

Цей Додаток визначає класифікацію, стан та потреби модернізації флоту, портів та інфраструктури рибного господарства України, а також заходи щодо забезпечення сталого розвитку сектору у період до 2040 року.

1. 1. Флот рибного господарства

                                                      Таблиця 1

Показник	Характеристика / потреби
Класифікація суден	Морський флот: дальність лову – прибережний, середньоморський, океанічний. Тоннаж: малий (<50 т), середній (50–200 т), великий (>200 т). Спеціалізація: траулери, сіткові, донні, спеціалізовані для аквакультури.
Модернізація та технології	Перехід на низьковуглецеві двигуни. Впровадження систем енергоефективності та очищення стічних вод Сертифікація за міжнародними стандартами сталого рибальства.
План оновлення (Roadmap 2025-2040)	20252027: інвентаризація та оцінка стану флоту. 2028-2034: поетапна модернізація та закупівля нових суден 2035–2040: повне оновлення флоту з акцентом на екологічні та інноваційні технології.

 

2. Порти та причальні комплекси

Таблиця 2

Показник	Характеристика / потреби
Перелік стратегічних портів	Основні порти рибного господарства: Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Бердянськ, Чорноморськ.
Модернізація портів	– Холодильні сховища та морозильні камери;- Причальні комплекси для риболовного та транспортного флоту;- Інформаційні та логістичні системи обліку вантажів.
Залучення приватних інвесторів (ДПП)	Концесія причалів. Спільне управління холодильними комплексами.- Створення логістичних хабів для експорту рибної продукції.

 

3. Інфраструктура рибного господарства

                                                                Таблиця 3

Напрям	Заходи / Потреби
Логістичні хаби	Централізоване зберігання та перевантаження продукції. Зв’язок з морським і річковим транспортом. Оптимізація шляхів постачання для експорту.
Переробні та холодильні комплекси	Встановлення сучасного обладнання для первинної переробки. Впровадження стандартів HACCP;. Модернізація потужностей для заморожування та пакування.
Транспортна мережа та експортні маршрути	Підключення до залізничної та автомобільної інфраструктури;- Створення умов для швидкого доступу до морських і річкових портів. Підтримка “cold chain” на всьому ланцюзі постачання.

4. Інтеграція з іншими додатками

Roadmap (Додаток 6): етапність модернізації флоту та портів інтегрується у загальний план реалізації Національної програми.

Фінансові інструменти (Додаток 8): залучення бюджетних, приватних та міжнародних ресурсів для модернізації інфраструктури.

Інституційна карта (Додаток 10): координація дій центральних та регіональних органів влади, бізнесу та ДПП.

ESG / SDGs (Додаток 7): впровадження екологічно чистих технологій та низьковуглецевих рішень у флоті та портах.

5. Принципи реалізації
6. Етапність і поетапність: інвентаризація → модернізація → інновації.
7. Сталий розвиток: екологічні та енергоефективні рішення.
8. Державна та приватна координація: залучення ДПП і бізнес-асоціацій.
9. Прозорість і контроль: моніторинг виконання через KPI та регулярні звіти.

 

Додаток 13

Проєкт

ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України від «____» __________ 2026 року № _____

 

ПОЛОЖЕННЯ

про Дорадчу раду у сфері рибного господарства

 Це Положення розроблено з урахуванням положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів  України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також відповідно до зобов’язань України, взятих у межах Угоди про  асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Регламентом (ЄС) № 1380/2013  Європейського Парламенту та Ради від 11 грудня 2013 року про Спільну  рибальську політику Європейського Союзу закріплено принципи прозорого, науково обгрунтованого, інклюзивного та багаторівневого управління у  сфері рибного господарства, ключовим елементом якого є обов’язкова участь заінтересованих сторін у процесах формування та реалізації державної політики.

Згідно зі статтями 3, 4, 11 та 18  Регламенту (ЄС) № 1380/2013, ефективне управління рибними ресурсами можливе виключно за умови системного діалогу між органами державної  влади, суб’єктами господарювання, науковою спільнотою та громадянським  суспільством, з урахуванням регіональної специфіки, екосистемного  підходу та принципів сталого розвитку.

У цьому контексті створення постійно діючого консультативно-дорадчого органу при центральному органі виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері  рибного господарства, є не рекомендацією, а необхідною інституційною умовою наближення системи управління рибним господарством України до стандартів Європейського Союзу.

Відсутність структурованого, інституціоналізованого механізму участі заінтересованих сторін у прийнятті управлінських рішень у сфері рибного господарства призводить до фрагментарності регулювання, конфлікту інтересів, зниження довіри до державної політики та неефективного використання водних біоресурсів.

Саме тому утворення Дорадчої ради у сфері рибного господарства при Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України є єдиним системним шляхом забезпечення:

сталого та екосистемного управління водними біоресурсами;

балансу інтересів держави, бізнесу, науки та громадянського суспільства;

науково обгрунтованого та прозорого прийняття управлінських рішень;

ефективної імплементації актів права Європейського Союзу у сфері рибного господарства;

виконання міжнародних зобов’язань України у сфері охорони довкілля та біорізноманіття.

Запровадження Дорадчої ради відповідає європейській моделі управління рибним господарством, де консультативні ради є невід’ємною складовою інституційної архітектури та ключовим інструментом формування довгострокової, передбачуваної та  ефективної державної політики.

1. Загальні положення

Дорадча рада при Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Дорадча рада) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом, утвореним з метою забезпечення участі заінтересованих сторін у формуванні та реалізації державної політики у сфері рибного господарства.

Дорадча рада у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, зокрема Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також цим Положенням.

Діяльність Дорадчої ради грунтується на принципах:

відкритості та прозорості;

партнерства між державою, бізнесом, наукою та громадянським суспільством;

науково обгрунтованого та екосистемного підходу;

сталого використання водних біоресурсів;

відповідності практикам Європейського Союзу, зокрема положенням Регламенту (ЄС) № 1380/2013.

1. I Мета та основні завдання Дорадчої ради

Метою діяльності Дорадчої ради є сприяння формуванню ефективної, збалансованої та довгострокової державної політики у сфері рибного господарства, гармонізованої з правом Європейського Союзу.

Основними завданнями Дорадчої ради є:

надання рекомендацій Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства України та Держрибагентству щодо підготовки проєктів нормативно-правових актів у сфері рибного господарства, у тому числі щодо їх концептуальних підходів, структури та редакційних рішень;

участь у розробленні стратегічних документів, державних програм, концепцій і планів дій;

аналіз впливу регуляторних рішень на розвиток рибного господарства та суміжних секторів;

сприяння впровадженню принципів сталого та екосистемного управління водними біоресурсами;

забезпечення діалогу між органами державної влади, суб’єктами господарювання, науковими установами та громадськими організаціями;

напрацювання пропозицій щодо імплементації актів права Європейського Союзу у сфері рибного господарства;

супровід реалізації Національної програми розвитку рибного господарства України.

III. Повноваження Дорадчої ради

Дорадча рада має право:

отримувати від Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Держрибагентства інформацію, необхідну для виконання своїх завдань;

утворювати тимчасові робочі групи та експертні комітети;

залучати до своєї роботи незалежних експертів, науковців і представників міжнародних організацій;

готувати та подавати рекомендації, висновки і пропозиції;

ініціювати проведення консультацій, круглих столів та публічних обговорень.

Рекомендації Дорадчої ради мають консультативний характер і розглядаються Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України та Держрибагентством під час прийняття управлінських рішень.

1. Склад Дорадчої ради

Дорадча рада формується у складі не більше 30 осіб, згідно квотного принципу Регламента ЄС 1380/2023: рибний бізнес – 60%, та  представникам інших груп інтересів – 40%.

До складу Дорадчої ради входять представники:

наукових і освітніх установ – 9 осіб;

суб’єктів рибного промислу, аквакультури, марикультури, СТРГ, рибопереробних підприємств, експертного середовища – 18 осіб;

Громадської ради при Держрибагентстві – 3 особи.

Положення про Дорадчу раду та її персональний склад  затверджується наказом Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України.

1. Порядок формування Дорадчої рали

Формування персонального складу Дорадчої ради здійснюється за дорученням Міністра.

З метою формування Дорадчої ради  суб’єкти подання, визначені Міністром, зокрема представники Громадської ради при Держрибагентстві, а також відповідальні працівники Міністерства, економіки, довкілля та сільського господарства України подають Міністру пропозиції щодо кандидатур до складу Дорадчої ради.

Пропозиції щодо кандидатур формуються з урахуванням принципів професійної компетентності, репрезентативності, доброчесності, неупередженості та забезпечення балансу інтересів  держави, бізнесу, науки і громадянського суспільства.

До складу Дорадчої ради можуть бути включені особи, які відповідають таким критеріям:

наявність вищої освіти та/або підтвердженого професійного або громадського досвіду у сфері рибного господарства, зокрема у промислі, аквакультурі, марикультурі, спеціальних традиційних рибопромислових господарствах (СТРГ), рекреаційному рибокористуванні, переробці водних біоресурсів, екології, економіці, праві, державному управлінні або суміжних галузях; бажаність наявності наукового ступеня з галузі рибного господарства як підтвердження професійної компетентності.

стаж професійної діяльності за відповідним напрямом не менше десяти років;

визнана фахова репутація та досвід участі у розробленні або реалізації державної політики, програм, стратегій чи проєктів у відповідній сфері;

відсутність конфлікту інтересів або готовність діяти з дотриманням вимог законодавства щодо запобігання та  врегулювання конфлікту інтересів;

здатність до аналітичної,  експертної та консультативної роботи, а також готовність брати активну участь у діяльності Дорадчої ради.

Персональний склад Дорадчої ради затверджується Міністром шляхом видання відповідного розпорядчого акта.

Зміни до персонального складу Дорадчої ради здійснюються у порядку, встановленому для її формування.

1. Структура Дорадчої ради

Структура Дорадчої ради при Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України

Дорадча рада формує експертні напрямки у вигляді комітетів, що відповідають основним сферам рибного господарства та суміжних галузей.

Комітети Дорадчої ради включають:

1. Комітет промислового рибальства

Підкомітети з таких напрямів:

а) промисел у Світовому океані;

б) промисел у Виключних (морських) економічних зонах (ВЕЗ) іноземних держав;

в) Азово-Чорноморський басейн;

г) промисел у водних об’єктах басейну Дунаю та прилеглих водоймах в тому числі ПЗФ;

д) континентальні водойми України;

е) відродження рибопромислового флоту, портів, інфраструктури;

ж) розвиток портової та інфраструктурної складової рибного господарства.

Підкомітети створюються  для опрацювання спеціалізованих питань і підготовки рекомендацій до  основного комітету та Дорадчої ради.

2. Комітет аквакультури та марикультури

Комітет аквакультури та марикультури здійснює координацію та надання експертних рекомендацій щодо всіх аспектів розвитку виробництва водних біоресурсів у штучних та напівштучних умовах.

До його завдань належить:

Розробка пропозицій щодо стратегічного планування та модернізації сектору аквакультури і марикультури, включаючи морські та прісноводні системи вирощування водних біоресурсів.

Забезпечення інтеграції сучасних технологій, інноваційних рішень та кращих практик у виробничі процеси для підвищення ефективності, продуктивності та екологічної безпеки галузі.

Надання рекомендацій щодо дотримання законодавства України та міжнародних стандартів у сфері аквакультури та марикультури, включаючи питання біобезпеки, охорони довкілля та стійкого використання водних біоресурсів.

Сприяння розвитку ринку та економічної привабливості аквакультури та марикультури, включаючи пропозиції щодо державних стимулів, грантів, інвестицій та державно-приватного партнерства.

Підготовка експертних висновків і рекомендацій щодо планування інфраструктури, сертифікації продукції, контролю якості та безпечності водних біоресурсів, вирощених у штучних і напівштучних умовах.

Визначення пріоритетів науково-дослідних та освітніх програм для підвищення професійного рівня фахівців галузі, а також впровадження інноваційних методів управління та вирощування водних біоресурсів.

Розробка та впровадження заходів щодо збереження червонокнижних, рідкісних, зникаючих та цінних видів  риб, що мають екологічне, наукове або економічне значення, з урахуванням міжнародних зобов’язань України у сфері охорони біорізноманіття.

Сприяння підготовці та вдосконаленню законодавчих та нормативно-правових актів, спрямованих на  охорону, відтворення та стале використання таких видів риб, а також запобігання їх деградації у природних і штучних водоймах.

3. Комітет спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ)

Комітет спеціальних традиційних  рибопромислових господарств (СТРГ) зосереджується на збереженні, модернізації та розвитку історично значущих форм промислового рибного господарства, які мають культурне, економічне та соціальне значення.

До основних завдань Комітету належить:

Розробка пропозицій щодо збереження  та підтримки традиційних методів рибного промислу, включаючи відновлення історично сформованих рибогосподарських практик і технологій, що  становлять культурну цінність для регіонів України.

Сприяння модернізації та адаптації  традиційних господарств до сучасних економічних, екологічних та технологічних вимог, зокрема через застосування інноваційних рішень та  сучасного обладнання.

Підготовка рекомендацій щодо інтеграції СТРГ у національну стратегію розвитку рибного господарства, включаючи підвищення ефективності виробництва, доданої вартості рибопродукції та забезпечення екологічної безпеки.

Визначення механізмів підтримки та стимулювання діяльності СТРГ, зокрема через державні програми, гранти, інвестиційні стимули та державно-приватне партнерство.

Розробка експертних рекомендацій щодо охорони та раціонального використання водних біоресурсів, які є об’єктами діяльності СТРГ, включаючи питання збереження рідкісних,  червонокнижних та цінних видів риб.

Підготовка пропозицій щодо законодавчого та нормативного забезпечення діяльності СТРГ, включаючи питання ліцензування, сертифікації продукції, контролю якості та безпечності продукції традиційного рибного промислу.

Сприяння розвитку науково-дослідних та освітніх програм, спрямованих на підвищення професійної кваліфікації фахівців СТРГ та збереження традиційних знань і навичок у  рибогосподарській сфері.

Комітет провинен виконувати комплексну роль як експертного,  консультативного та стратегічного органу, який забезпечує не лише  економічну ефективність традиційних рибопромислових господарств, але й  їх культурну, соціальну та екологічну цінність.

4. Комітет рекреаційного рибокористування

Комітет рекреаційного рибокористування здійснює координацію та надання експертних рекомендацій щодо всіх аспектів організації та розвитку любительського, спортивного, підводного та рекреаційного рибальства, риболовного туризму та  культурних рибних господарств (КРГ).

До основних завдань Комітету належить:

Розробка пропозицій щодо стратегічного планування та організації рекреаційного рибокористування, включаючи любительський, спортивний, підводний риболовний туризм та КРГ, з урахуванням соціальної, культурної та економічної значущості цих  напрямів.

Забезпечення дотримання законодавства України, міжнародних конвенцій та екологічних стандартів у сфері рекреаційного рибокористування, включаючи охорону водних біоресурсів, біорізноманіття та контроль за дотриманням правил промислу.

Розробка рекомендацій щодо організації системи сертифікації та контролю діяльності суб’єктів рекреаційного рибокористування та КРГ, забезпечення їх прозорості та відповідності сучасним стандартам управління водними ресурсами.

Підготовка пропозицій щодо стимулювання розвитку риболовного туризму та інфраструктури, зокрема створення спеціалізованих зон для спортивного та любительського рибальства, рекреаційних об’єктів та навчально-освітніх програм для рибалок.

Розробка заходів щодо збереження рідкісних, зникаючих та цінних видів риб у водоймах, де здійснюється рекреаційне рибальство, а також впровадження практик стійкого використання водних біоресурсів.

Сприяння інтеграції рекреаційного рибокористування у національну стратегію розвитку рибного господарства, зокрема через співпрацю з органами державної влади, місцевого  самоврядування, науковими установами та громадськими об’єднаннями.

Підготовка пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює рекреаційне рибальство та КРГ, включаючи питання безпечності, охорони довкілля, відтворення водних біоресурсів та екологічного моніторингу.

Комітет повинен виконувати комплексну роль як експертного,  консультативного та стратегічного органу, що забезпечує розвиток  рекреаційного рибокористування, його економічну та соціальну привабливість, а  також охорону та відтворення водних біоресурсів.

5. Комітет рибопереробки та якості рибопродукції

Комітет рибопереробки та якості рибопродукції здійснює координацію та надання експертних рекомендацій  щодо всіх аспектів переробки водних біоресурсів, забезпечення якості та безпечності продукції, а також підвищення її доданої вартості на  внутрішньому та зовнішньому ринках.

До основних завдань Комітету належить:

Розробка пропозицій щодо модернізації та оптимізації технологічних процесів рибопереробки з метою підвищення  ефективності виробництва, енергетичної та ресурсної економності, а також відповідності сучасним стандартам безпечності харчових продуктів.

Підготовка рекомендацій щодо забезпечення контролю якості та безпечності продукції на всіх етапах переробки водних біоресурсів, включаючи імпортну сировину, виробництво напівфабрикатів, консервів та готової продукції.

Сприяння впровадженню сучасних  міжнародних стандартів та сертифікаційних схем (HACCP, ISO, міжнародні  стандарти рибної промисловості) для забезпечення конкурентоспроможності  продукції на світових ринках.

Розробка рекомендацій щодо  підвищення якості сировини та ефективного використання рибних відходів,  включаючи виробництво рибного борошна, риб’ячого жиру, концентратів  білка та інших вторинних продуктів.

Підготовка пропозицій щодо законодавчого та нормативного забезпечення діяльності рибопереробних підприємств, зокрема у сфері санітарно-гігієнічних вимог, екологічної безпеки та контролю за якістю продукції.

Сприяння розвитку інноваційних технологій, науково-дослідних розробок та освітніх програм для підвищення професійного рівня фахівців рибопереробної галузі.

Розробка заходів щодо забезпечення стійкості та екологічної безпеки галузі, включаючи раціональне використання водних біоресурсів, контроль за виробництвом та переробкою цінних і зникаючих видів риб, а також дотримання принципів сталого  розвитку.

Комітет повинен забезпечити комплексну експертну та виконати стратегічну роль у розвитку рибопереробного напрямку галузі, вимагати дотримання високого рівня  якості рибопродукції, екологічну безпеку та міжнародну  конкурентоспроможність.

VII. Організація родоти Дорадчох рали

Дорадчу раду очолює голова, який обирається з числа членів ради на її першому засіданні шляхом відкритого голосування.

Голова Дорадчої ради керує її діяльністю, скликає засідання, організовує роботу комітетів та  представляє раду у відносинах із Міністерством та іншими органами.

Голова Дорадчої ради має заступника та секретаря які обираються з числа членів ради.

Повноваження голови Дорадчої ради припиняються за рішенням Дорадчої ради у разі подання ним відповідної заяви або висловлення йому недовіри Дорадчою радою.

У разі припинення повноважень голови Дорадчої ради його обов’язки до обрання нового голови виконує заступник голови Дорадчої ради.

Голова Доралчої ради:

організовує діяльність Доралчої ради;

організовує підготовку і проведення її засідань, головує під час їх проведення;

підписує документи від імені Дорадчої ради.

Основною формою роботи Дорадчої ради є засідання, що проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць в режимі ZOOM – конференції.

Позачергові засідання Дорадчої ради можуть скликатися за ініціативою голови Дорадчої ради.

Засідання є правомочним приймати рішення за умови присутності не менше половини її складу.

Рішення Дорадчої ради мають рекомендаційний характер, оформлюються протоколами засідань та приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів членів, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого.

Повідомлення про скликання засідань Дорадчої ради, у тому числі позачергових, доводяться до відома кожного її члена не пізніше двох робочих днів до їх початку.

Засідання Дорадчої ради вважається правоможним за умови присутності на ньому не менш як половини членів від її загального складу.

За запрошенням голови Дорадчої ради у її засіданнях можуть брати участь інші особи.

Дорадча рада може схвалювати пропозиції та рекомендації з окремих питань шляхом опитування її членів у письмовому або електронному вигляді.

Члени Дорадчої ради здійснюють свою діяльність на громадських засадах.

VIII. Заключні положення

Організаційне та інформаційне забезпечення діяльності Дорадчої ради здійснюється Міністерством економіки, довкілля та сільского господарвства України та Держрибагентством.

Зміни до цього Положення вносяться у порядку, встановленому законодавством.

СЛУЖБОВА ДОВІДКА

(Для Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики)

 

Щодо відповідності Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року» практикам Європейського  Союзу та міжнародним стандартам

1. Мета довідки

Надати коротку оцінку відповідності положень проекту Закону сучасним практикам ЄС, міжнародним стандартам  сталого розвитку та рекомендаціям профільних міжнародних організацій  (ex-ante compliance check).

2. Нормативні та політичні рамки оцінки

Оцінка здійснена з урахуванням:

European Green Deal;

EU Blue Economy Strategy;

Common Fisheries Policy (CFP);

FAO Blue Transformation;

Цілей сталого розвитку ООН (SDGs): 2, 8, 12, 14;

принципів програмного законодавства держав–членів ЄС.

3. Коротка оцінка ключових аспектів

Матриця відповідності  

                         

Критерій оцінки	Практика ЄС / міжнародний підхід	Реалізація у Законі	Висновок
Стратегічна логіка	Довгострокові програмні акти (10–20 років)	Період до 2040 року, чітка мета та завдання	✅ Відповідає
Етапність реалізації	Roadmap з фазами	Додаток 6 (3 етапи)	Повністю відповідає
Sustainability / ESG	Інтеграція екологічних, соціальних і управлінських аспектів	Додаток 7 (ESG / SDGs)	✅ Відповідає
Governance	Чіткий розподіл ролей	Додаток 10 (інституційна карта)	✅ Відповідає
Фінансова логіка	Мікс бюджетних, приватних і міжнародних джерел	Додаток 8	✅ Відповідає
PPP / Investment friendliness	Рамкові механізми ДПП	Розділ XIX + Додаток 9	✅ Відповідає
Risk-based approach	Обов’язковий у стратегічних документах ЄС	Додаток 11 (risk-matrix)	✅ Повністю відповідає
Legal style	Програмність, без директивності	Дотримано	✅ Відповідає

 

4. Відповідність міжнародним стандартам

European Green Deal: інтеграція екосистемного підходу, сталих технологій, циркулярної економіки.

FAO Blue Transformation: контроль ННН-рибальства, наукове управління, розвиток ланцюгів доданої вартості.

SDGs: забезпечення продовольчої безпеки (SDG 2), економічного розвитку та  зайнятості (SDG 8), сталого виробництва і переробки (SDG 12), охорони  водних екосистем (SDG 14).

5. Загальний висновок

Закон України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року» відповідає сучасним практикам ЄС та міжнародним підходам до стратегічного планування галузі. Закон має чітку логіку реалізації, інтегрує принципи сталого розвитку,  забезпечує інституційну визначеність та інвестиційну привабливість і не  потребує суттєвого доопрацювання з точки зору відповідності практикам  ЄС.

6. Рекомендації для Комітету

Використовувати цю довідку як супровідний документ при розгляді Закону.

Зберегти ex-ante compliance check як окремий матеріал для міжнародних донорів і ЄК.

Вказати в пояснювальній записці загальну євроорієнтацію Закону без деталізації статей директив

ГРОМАДСЬКА РАДА

ПРИ ДЕРЖАВНОМУ АГЕНТСТВІ УКРАЇНИ З РОЗВИТКУ МЕЛІОРАЦІЇ, РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

ТА ПРОДОВОЛЬЧИХ ПРОГРАМ

04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45-а. тел. 050 828 17 90, vskarlat@ukr.net

№________ від ________2026 р.

До Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики

   

СЛУЖБОВИЙ ЛИСТ

Звернення щодо підтримки Закону України «Про національну програму розвитку рибного господарства України на період  до 2040 року»

 

Шановні народні депутати!

Громадська рада при Держрибагентстві, як експертно-консультативний орган, що сприяє сталому розвитку рибного господарства України та захисту водних біоресурсів, висловлює повну підтримку проекту Закону України «Про Національну програму розвитку рибного господарства України на період до 2040 року».

1. Мета та значення Закону

Проект Закону є стратегічним документом, що забезпечує:

розвиток рибного господарства на основі сталого та екологічного підходу;

модернізацію флоту, портів та інфраструктури;

залучення державних та приватних інвестицій;

інтеграцію принципів ESG та міжнародних стандартів у галузь;

підвищення продовольчої безпеки та експортного потенціалу України.

2. Роль Громадської ради

Громадська рада підтверджує, що:

закон враховує думку громадськості та експертів галузі;

Громадська рада при Держрибагентстві висловлює готовність до конструктивної участі у редакційному доопрацюванні проекту Закону, а також до подальшого залучення до процесів моніторингу, оцінки ефективності та громадського супроводу реалізації Національної програми.

ми сприятимемо залученню інвестицій та впровадженню інноваційних рішень у рибному секторі.

3. Заклик до Верховної Ради

Вважаємо, що прийняття Закону створить умови для сталого розвитку рибного господарства України, підвищить інвестиційну привабливість галузі та сприятиме  економічному зростанню.

Закликаємо Комітет Верховної Ради підтримати цей законопроєкт, як комплексний та збалансований документ, що враховує інтереси держави, бізнесу та громадськості.

 

З повагою

Голова                                     Віктор СКАРЛАТ