Рибні комбікорми (соєві макухи та шроти) (Частина 19)
В даний час відділення олії від соєвих бобів ведуть переважно екстракційним способом і вторинним продуктом в основному є шрот. Шроти виготовляють для кормових та харчових цілей. У першому випадку в обробку йде сире необрушене насіння, у другому — боби перед екстракцією олії проходять досить тривалу підготовку: вологотеплову обробку, обвалення, відділення оболонок і зародка від ядра, кондиціювання тощо.
Ці шроти зараз широко використовуються в харчовій промисловості. Постачаються переважно імпорту. Відмінна риса макухи та шротів із сої – високий вміст сирого протеїну – 46-50%. При цьому важливо, що майже половина білків представлена розчинними глобулінами. Білки соєвого шроту мають сприятливе для тварин співвідношення амінокислот. Виняток становить метіонін, дефіцит якого властивий усім бобовим. За величиною він більший, ніж у соняшникового та ріпакового шротів, на 35-45%.
Вміст сирого жиру в соєвих макухах досягає 8%, у шротах – у межах 0,5-3%. У соєвих жирах переважають лінолева (44-57%) та олеїнова (18-31%) кислоти. Кількість незамінної ліноленової становить 6-9%. Цим жири сої вигідно відрізняються від соняшникових, кукурудзяних та арахісових.
Вуглеводи характеризуються вдвічі нижчим рівнем клітковини і вищим – цукрів, ніж в інших вживаних шротів. У мінеральній частині є багато калію, але вона бідна фосфором, кальцієм і магнієм. Кількість вітамінів близька до такого у інших видів макухи і шротів. Негативні властивості необробленої або частково обробленої сої – високий вміст антиживильних речовин. Вони викликають несприятливі зміни у метаболізмі та негативно відбиваються на структурі та діяльності різних систем організму тварин.
Крім того, ці речовини мають різну розчинність та стійкість до температури. До термонестійких сполук соєвих макух і шротів відносяться інгібітори трипсину, уреазу, ліпоксидазу, лектини (фітогемагглютинін), соїн білок, антитиреоїдні речовини (гойтрогени) та інші, тобто. речовини, здатні руйнуватися під впливом температури.
Під дією тепла не втрачають активності або втрачають її слабко термостійкі глікозиди-сапоніни і стероїдний алкалоїд-геністин (антивітамін Д). Сапоніни (до 0,5% від сухої речовини сої) – добре розчинні у воді отруйні речовини, що не містять азоту. Вони більш небезпечні при прямому попаданні в кров (наприклад, через зябра риб в умовах рециркуляційних систем), ніж травний тракт. Високий їхній рівень у кормі гальмує дію основних протеолітичних ферментів підшлункової залози – трипсину та хімотрипсину.
В результаті знижується перетравність білка. Крім того, корм набуває гіркого смаку. Геністін знаходиться у кількості 0,1-0,5%. Діючи як антивітамін Д, він впливає на вміст кальцію в кістках. Сприяє порушенню кісткоутворення та, зокрема, викликає рахіт.
При високому рівні у кормі негативно діє на зростання тварин. Тому при використанні шроту в комбікормах для личинок та молоді риб необхідне додаткове введення вітаміну Д.
Серед термолабільних агентів, здатних частково або повністю руйнуватися при різних режимах вологотеплової обробки, найбільш шкідливу дію мають інгібітори трипсину. За природою це глобулярні білки; їх кількість сягає 1-3,2%. Вони інактивують трипсин у кишечнику і за тривалої присутності в кормі викликають патологічну гіпертрофію підшлункової залози.
Патологічні зміни у підшлунковій залозі призводять до порушення перетравлення як білка, а й інших поживних речовин, а зрештою — до зниження ефективності годівлі та затримці зростання. З інгібіторами трипсину в кількісному плані корелює інший фермент – уреаза, що розщеплює сечовину на аміак та вуглекислоту. Її активність легко піддається визначенню. Тому в практиці кормовиробництва про рівень інгібіторів трипсину судять за активністю уреази. У соєвих шротах вона повинна становити менше 0,2 од. (Зміни pH за 30 хв). Активність інгібіторів трипсину пригнічують термообробкою. Відомо, що за температури 130°С інактивується близько 70% інгібіторів, при 190°С – до 95%.
Однак прогрів за високої температури призводить до інших негативних ефектів. В результаті денатурації білків різко знижується розчинність (особливо переважає глобулярної фракції), а також частково втрачається їхня поживна цінність (зменшуються доступність лізину і аргініну і перетравність протеїну в цілому). Крім того, перегрів призводить до збільшення ризику пошкодження жирової фракції.
Білки лектини (фітогемаглютиніни), вміст яких у сої досягає 1-3%, надходячи в організм, мають здатність приєднуватися до оболонок клітин та еритроцитів. При цьому відбувається їх злипання, і, як наслідок, змінюються проникність мембран та активність ферментів усередині живої клітини. Активність лектинів пригнічується вологотепловою обробкою.
Фермент ліпоксидазу також знижує поживність шроту, каталізуючи окислення високоненасичених жирних кислот, каротину та жиророзчинних вітамінів. Він здатний руйнуватися, як та інші ферменти, у разі підвищення температурного режиму обробки.
Отруйний соїн білок (вміст до 5%) приєднує цинк, роблячи його недоступним для тварин. Крім того, він знижує апетит та ускладнює засвоєння мінеральних добавок (Zn, Mn, Сі, Fe). Значною мірою інактивується при нагріванні.
Гійтрогени – інгібують дію тиреоглобуліну, тироксину та трийодтироніну – гормонів щитовидної залози, які регулюють ріст, білковий та генеративний обміни. У зв’язку з наявністю перерахованих антипоживних агентів соєві макухи та шроти після вилучення олії, як правило, зазнають тостування (обробки гарячим повітрям).
У процесі виготовлення комбікормів для риб вони додатково проходять через сухе пресування (короткочасна обробка парою і пресування при температурі 85°С), або екструдуються або проводяться через експандер.
Вченими вивчені поживні властивості соєвого шроту у коропів. Ці риби, не маючи шлунка, перетравлюють їжу за допомогою ферментів кишечника та підшлункової залози, зокрема, трипсину та хімотрипсину. Виявлено, що теплова обробка під час тестування руйнує інгібітори трипсину лише частково. Доступність лізину (як показника активності трипсину) склала 66%, перетравність сирого протеїну – 71%, сухої речовини – 41%.
Гранулювання тестованого шроту робить його зручнішим. Коефіцієнти доступності лізину та перетравності протеїну зростають до 77%, сухої речовини – до 51%. Найкращий ефект дала екструзія. Перетравність сирого протеїну зросла до 84%, доступність лізину – до 88%, сухої речовини – до 66%.
Відповідно до швидких ступів задоволення потреб коропів у доступному лізині та метіоніні при гранульуванні склала лише 67 і 44%, при екструдуванні – 89 і 53%. Після екструзії тестованого шроту відбувається руйнування ферменту ліпоксидази та підвищення перетравності ліпідів з 11 до 83%. Швидкість зростання коропів при харчуванні екструдованим шротом у порівнянні з тестованим з подальшим гранульуванням зросла на 15% при зниженні витрат на одиницю приросту маси на 20%.
Залежно від технологічних режимів обробки відмінності у ступені інактивації перерахованих антиживильних речовин соєвого шроту є великими. Неоднозначний ефект застосування шротів у годівлі риб багато в чому спричинений цією причиною. Нами було відзначено парадоксальний факт – значно кращий фізіологічний та продукційний ефект у годівлі коропів під час заміни у комбікормі 10% тостованого соєвого шроту на ріпаковий, виготовлений способом форпресування-екстракції. Це означає, що антипоживні фактори, початковий вміст яких може досягати 12-13% сухої речовини, при тостуванні сої недостатньо повно руйнуються.
У травному тракті безшлункових коропових риб, де немає первинної обробки їжі соляною кислотою та пепсином, їх активність залишається досить високою і викликає значні зміни у травних та обмінних процесах. У той же час лососеві та осетрові риби, що володіють шлунком та пілоричними придатками (травлення здійснюється послідовно в кислому та лужному середовищі), здатні вилучати з тестованих та гранульованих соєвих шротів 80-89% сирого протеїну, 63-76% ліпідів, 48- сухої речовини.
Доступний лізин у молоді осетрових вище і становлять 105%, у форелі – 81-99%. Однак метіоніну залишаються все ж таки дуже низькими — відповідно 45 і 35%, що більш ніж наполовину знижує продуктивну дію білків сої.
Вихід із подібної ситуації – збагачення комбікормів, що містять соєві макухи та шроти, синтетичним метіоніном, що нерідко застосовується у практиці кормовиробництва. Слід зазначити, що у всіх видів піддослідних риб темп росту та конверсія кормів, що містять багато соєвих продуктів, певною мірою корелюють з рівнем доступності лізину та ступенем перетравності сирого протеїну.
Підсумовуючи представленим даним, слід звернути увагу і те обставина, що потенційно високі властивості соєвого шроту досить повно виявляються лише після екструзії, найбільшою мірою руйнує антипоживні агенти.
На закінчення також необхідно відзначити, що у зв’язку з наявністю в побічних продуктах переробки сої антипоживних речовин, що мають різну стійкість до температури, введення їх у великих кількостях корми для лососевих не рекомендується. Для молоді лосося більшість закордонних виробників кормів їх не запроваджують. Особливу обережність рекомендується виявляти під час годування виробників у зв’язку з присутністю в сої термостійкого фітоестрогену геністину. Його наявність у кормах призводила до затримки розмноження та погіршення репродуктивної функції райдужної форелі. Було помічено, що у другому поколінні зростання риб сповільнювалося, і темпи цього уповільнення залежали кількості геністину в кормах риб першого покоління.
На цій підставі було рекомендовано не включати побічні продукти переробки сої в комбікорми для виробників та личинок риб, вирощених в індустріальних умовах. У той же час присутність у сої великих кількостей термостійких і отруйних сапонінів, що гальмують дію підшлункових ферментів і погіршують умови перетравлення білків, а також геністину, що порушує процеси кісткоутворення, вимагає обережності при використанні соєвих продуктів у кормах для личинок та молоді риб.
(Дивись даді Частину 20)
