Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року (Частина 2)

15. Етапи екологічної реабілітації континентальних водойм і морських територіальних вод України на період до 2050 р.

Екологічна реабілітація континентальних водойм та морських територіальних вод України до 2050 року здійснюватиметься в три етапи за допомогою законодавчих ініціатив, постанов Кабінету Міністрів та стратегічних планів розвитку.

Підготовчий етап триватиме до 2030 року і включатиме:

1. Модернізацію системи державного управління та нормативно-правової бази, що забезпечить ефективне поєднання адміністративного регулювання і ринкових механізмів у галузі рибного господарства відповідно до стратегії соціально-економічного розвитку України.

2. Розробку планів дій для реалізації Доктрини.

3. Визначення пріоритетних напрямків наукових досліджень та джерел фінансування.

Виконавчий етап проходитиме в період з 2026 року по 2030 рік. У цей час:

1. Здійснюватимуться ключові перетворення в економічній та соціальній сферах.

2. Реалізуватимуться регіональні та галузеві плани екологічної реабілітації континентальних водойм і територіальних вод України.

3. Очікується досягнення перших результатів у відновленні біологічного різноманіття водних біоресурсів та покращенні природного середовища навколо водойм.

Кінцевий етап завершиться в 2050 році, після чого буде здійснено оцінку результатів програми реабілітації та її впливу на соціально-економічний розвиток країни. У цей період:

1. Узагальнюватиметься досвід реалізації заходів.

2. Програма реабілітації буде переглянута і оновлена з урахуванням досягнутих результатів і змін у міжнародних екологічних вимогах.

Завдання, визначені цією Доктриною, забезпечать поетапне створення умов для раціонального використання водних біоресурсів, охорони та відновлення біорізноманіття, а також  сталого розвитку рибного господарства, що відповідатиме міжнародним екологічним стандартам та забезпечить сталість екосистем у довгостроковій перспективі.

16. Головні завдання галузі рибного господарства України  на період до 2050 р.

Галузь рибного господарства України має виконати три стратегічні завдання, які є основою для забезпечення сталого розвитку сектору:

1. Гарантування продовольчої безпеки та незалежності України у секторі рибопродукції до 2050 року.

2. Досягнення повної екологічної, біологічної та рибогосподарської реабілітації континентальних водойм і морських територіальних вод України до 2050 року.

3. Виробництво власної рибопродукції на рівні, що дозволить Україні увійти до першої двадцятки провідних рибогосподарських країн світу до 2050 року (промисел у Світовому океані, територіальних водах іноземних держав, Азово-Чорноморському басейні, континентальних водоймах, України, аквакультурі, марикультурі, СТРГ, рибопереробка).

Для досягнення цих цілей необхідно здійснити повну структурну перебудову галузі. Основними перешкодами є невизначеність щодо терміну втрати Криму як основної рибопромислової бази та руйнування інфраструктури Донбасу, частини Запорізької та Херсонської областей внаслідок війни з Росією. Тому важливо активізувати розвиток аквакультури та марикультури на континентальній частині України і в північно-західній частині Чорного моря.

Розвиток рибного господарства має базуватися на єдиній державній системі планування на всіх рівнях: всеукраїнському, регіональному та місцевому.

Для успішного втілення цієї стратегії уряд України має сприяти:

– Приведенню норм законодавства у відповідність до стандартів ЄС, з метою створення сприятливого інвестиційного клімату та розвитку рибогосподарської галузі.

– Розробці ефективних механізмів у сфері цін, податків та кредитування, враховуючи специфіку галузі, включаючи сезонний характер рибництва та уповільнений оборот капіталу.

– Фінансовій підтримці виробництва рибопродукції, зокрема через субсидії та пільги.

– Виділенню коштів на будівництво суден та катерів для рибоохоронних і науково-дослідних організацій.

– Удосконаленню системи довгострокового кредитування, створенню лізингових, страхових та гарантійних фондів для підтримки вітчизняних рибогосподарських підприємств.

– Запровадженню державного кадастру рибогосподарських водних об’єктів, що дозволить забезпечити ефективний моніторинг водних живих ресурсів України.

– Розробці нормативних актів щодо оцінки земель водного фонду, які використовуються під рибогосподарські водні об’єкти.

– Створенню рівних умов для всіх учасників рибогосподарської діяльності, сприяння залученню інвестицій для відновлення і розвитку ресурсного потенціалу рибного господарства та рибопереробної промисловості.

– Розмежуванню повноважень між органами контролю, спрощенню процедур контролю за якістю рибної продукції та приведенню їх у відповідність з європейськими стандартами.

– Надання Державному агентству України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентству) повноважень щодо постійного контролю ефективності використання рибогосподарськими підприємствами водойм України, а також прийняття відповідних заходів щодо відновлення рибогосподарського потенціалу цих водойм, сприятиме максимальному використанню їх біопродуктивних та рибогосподарських можливостей.

Держрибагентство повинно забезпечити контроль за якістю та регулюванням обсягів і асортименту всієї імпортної рибопродукції, а також здійснювати нагляд за умовами її збереження, переробки та реалізації. Важливим також є контроль переміщення риби по території України, контроль рибного ринку, а також перевірка якості та походження риби та рибопродукції, що має прямий вплив на продовольчу безпеку держави.

Потрібно розробити механізми виділення частини коштів, що стягуються з порушників природоохоронного законодавства та користувачів водних біологічних ресурсів, підприємствам, які займаються вирощуванням рибопосадкового матеріалу.

Необхідно також створити рибогосподарські майнові комплекси для спрощення управління водними та майновими ресурсами, а також доопрацювати Закони України і нормативно-правові акти, що регламентують роботу галузі рибного господарства України, забезпечуючи сприятливу законодавчу платформу для стрімкого розвитку цієї галузі та її інвестиційну привабливість.

Зміни у структурі державного управління повинні наближати галузь до європейських стандартів та відповідати сучасним умовам і завданням рибного господарства. Окрім цього, необхідно забезпечити галузь усіма необхідними ресурсами для оновлення основних фондів рибогосподарських підприємств.

Розвиток прісноводної та морської аквакультури (марикультури), інтенсифікація товарного виробництва, застосування якісного селекційного матеріалу без генетично-модифікованого втручання є важливими напрямками, що сприятимуть відтворенню та охороні водних біоресурсів в Україні.

Удосконалення взаємодії між центральними та місцевими органами влади, підприємствами, установами та організаціями сприятиме вирішенню найважливіших питань і створенню належних економічних умов для функціонування рибогосподарського комплексу країни.

Забезпечення високої якості та розширення асортименту рибопродукції відповідно до світових стандартів, розвиток міжнародного співробітництва та зовнішньоекономічних зв’язків у рибному господарстві допоможе досягти стратегічних цілей на період до 2050 року.

Міжвідомча координаційна рада з питань іхтіології, аквакультури та рибальства України, а також її регіональні осередки, стали б ефективним дорадчим органом для забезпечення раціонального використання водних біоресурсів держави.

Зосередження всіх потужностей країни з вирощування рибопосадкового матеріалу в єдиному виробничому об’єднанні (по закону України “Про державно-приватне партнерство” від 1 липня 2010 року № 2404-VI) сприятиме забезпеченню повномасштабної реабілітації водойм України через зариблення та нарощування виробництва власної рибопродукції. Створення нових висококваліфікованих робочих місць та планування розвитку трудових ресурсів стане важливою складовою стратегії розвитку галузі.

Розвиток і наповнення внутрішнього ринку рибопродукції є стратегічно важливим завданням, що передбачає поетапне забезпечення споживчого попиту шляхом максимального використання внутрішнього потенціалу галузі. Основними напрямками повинні стати:

1. Розвиток власної континентальної аквакультури, Важливим є активне залучення рибовідтворювальних заводів усіх форм власності, спрямованих на вирощування рибопосадкового матеріалу і товарного виробництва. Крім того, необхідно розвивати індустріальні рибні господарства (садкові, басейнові, технології замкненого водопостачання (УЗВ).

2. Розвиток марикультури у південно-західній частині Чорного моря та біля українських берегів Азовського моря. Це забезпечить підвищення обсягів виробництва морських водних біоресурсів, що є важливим етапом для диверсифікації рибної продукції.

3. Міжнародне співробітництво в галузі аквакультури та марикультури, де є сприятливі умови для розвитку. Важливо укладати договірні взаємовигідні угоди з іншими країнами, сприяючи сталому розвитку аквакультури та марикультури на глобальному рівні.

4. Розвиток і експлуатація власного рибопромислового флоту відкриє перед Україною широкі можливості для раціонального використання глобальних ресурсів Світового океану. Це не лише сприятиме зміцненню продовольчої безпеки та незалежності країни в секторі рибопродукції, а й створить потужний імпульс для розвитку вітчизняного рибопереробного комплексу, розширення міжнародної торгівлі та зміцнення позицій України на світовому ринку морепродуктів.

Наявність сучасного флоту дозволить забезпечити стабільне постачання рибної продукції, підвищити конкурентоспроможність галузі та сприятиме інтеграції України у глобальну економіку. Крім того, це створить нові робочі місця, сприятиме розвитку суміжних галузей, таких як суднобудування, логістика та харчова промисловість.

В умовах зростаючого попиту на морепродукти та необхідності раціонального використання природних ресурсів Україна має унікальну можливість закріпитися як впливовий гравець у світовій рибопромисловій індустрії.

5. Розширення ринку рибної продукції через імпорт унікальних видів. Імпорт риби та рибопродукції, які не можуть бути вирощені чи виловлені в Україні, відіграє важливу роль у розвитку вітчизняного ринку морепродуктів. Завдяки такому підходу споживачі отримують доступ до широкого асортименту екзотичних і високоякісних продуктів, які доповнюють національне виробництво.

Це не лише сприятиме розширенню кулінарних можливостей для поціновувачів рибних страв, а й підтримуватиме гармонійний баланс між локальними рибними господарствами та глобальними постачальниками рибопродукції. Збереження цього балансу дозволить забезпечити стабільність рибної галузі, розширювати гастрономічні горизонти та задовольняти потреби найвибагливіших гурманів.

Таким чином, імпорт рибної продукції, що не представлена у вітчизняному виробництві, відкриватиме нові перспективи для ринку, підвищуватиме його конкурентоспроможність і сприятиме зростанню культури споживання морепродуктів в Україні.

6. Досягнення фонового природного рівня аборигенної іхтіофауни є одним із ключових завдань рибного господарства України. Це завдання має базуватися на ґрунтовних дослідженнях екологічного стану водойм, оцінці їхньої здатності до самооновлення та розробці ефективних механізмів управління рибними ресурсами. Враховуючи багаторічні проблеми надмірної експлуатації рибогосподарських водойм, деградації природних нерестовищ та зменшення біорізноманіття, необхідно здійснити системну екологічну реставрацію водних екосистем. Лише таким чином можна досягти стабільного відновлення популяцій аборигенних видів риб.

У контексті розвитку галузі рибного господарства України важливим аспектом є вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема “Порядку здійснення штучного розведення та вирощування риби” в межах спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ). Для цього необхідно:

– Передбачити обов’язковий аналіз видового складу водних біоресурсів у водоймах та розробку індивідуальних планів зариблення, що сприятиме поступовому відновленню природного потенціалу аборигенних популяцій.

– Враховувати екологічні особливості та потреби місцевих іхтіоценозів при плануванні штучного розведення та вирощування риби.

– Впроваджувати сучасні наукові методи оцінки стану водних біоресурсів для підвищення ефективності управління рибогосподарськими водоймами.

– Зменшити вплив інвазивних видів риб, що негативно впливають на природні екосистеми та витісняють аборигенні види.

– Підвищити рівень контролю та моніторингу використання рибогосподарських водойм із залученням сучасних технологій, таких як дистанційний екологічний моніторинг, ГІС-технології та супутниковий аналіз.

Створення сприятливих умов для природного відновлення іхтіофауни та ефективне управління біоресурсами сприятиме не лише збереженню біорізноманіття, але й забезпеченню сталого розвитку рибного господарства України, підвищенню продуктивності водойм та їх екологічної стійкості.

Ці зусилля в поєднанні з реформуванням рибної промисловості, забезпеченням конкурентоспроможності на міжнародній арені дозволять Україні стати лідером у галузі рибного господарства, забезпечуючи сталий розвиток і збільшення рибних ресурсів для внутрішнього споживання і експорту.

7. Орієнтація рибної промисловості на забезпечення високої якості рибопродукції вимагатиме від національного виробництва запровадження новітньої системи, яка б інтегрувала соціальну сферу та рибне виробництво через використання інформаційно-комунікаційних технологій та засобів масової інформації. Така система дозволить підвищити ефективність галузі шляхом створення взаємозв’язків між виробництвом та науковими, освітніми й просвітницькими інститутами, що у свою чергу сприятиме інноваційному розвитку рибного господарства.

Цілісність і масштабність рибної промисловості України визначатиметься її структурою, яка включатиме у себе не тільки виробничі потужності, а й чітке виділення ключових напрямків для запуску та підтримки розвитку галузі. Важливою складовою цього є диференціація ресурсно-відновлювальних напрямків, що забезпечують динамічний розвиток рибного господарства.

Запускні напрями, спрямовані на стимулювання розвитку аквакультури і марикультури, передбачають кілька важливих кроків:

1. Збільшення ємкості внутрішнього ринку через посилення економіки України та підвищення платоспроможності населення, що сприятиме зростанню попиту на рибопродукцію.

2. Активізація попиту через просвітницьку діяльність та грамотну рекламу, яка інформуватиме споживачів про корисні властивості якісної рибної продукції для здоров’я людини.

3. Стимулювання експорту рибопродукції державою, що дозволить не лише розширити можливості рибного виробництва, але й відкриє нові горизонти для розвитку аквакультури та марикультури.

4. Державне сприяння розвитку аквакультури і марикультури через авансові постачання рибопосадкового матеріалу підприємствам галузі з подальшою гарантією закупівлі товарної продукції.

5. Стимулювання вирощування риби за інтенсивною технологією шляхом впровадження механізмів товарного кредитування, що забезпечує підприємства необхідними ресурсами у вигляді повнораціонних рибних кормів.

Застосування цієї системи дозволить суттєво зміцнити рибну промисловість України, підвищити її конкурентоспроможність та забезпечити сталий розвиток галузі на всіх етапах виробничого циклу.

Проривним напрямом для цивілізаційного науково-технічного прогресу в контексті національних лідируючих позицій повинно стати масштабне впровадження індустріальних рибних господарств на основі Установок замкненого водопостачання (УЗВ), що дозволить вирощувати цінні види риб, зокрема осетрових, лососевих, вугрових, камбальнх, окуневих, тощо. Україна має всі необхідні передумови для розвитку цього напрямку: доступність відносно дешевої електроенергії, кваліфіковані кадри, власне обладнання, потужну наукову базу та можливість виробництва спеціалізованих комбікормів з використанням зернових культур, шротів, харчових відходів, сапропелю тощо.

Основними рушійними силами розвитку галузі мають стати такі локомотивні напрямки:

1. Виробництво високоякісного рибопосадкового матеріалу в необхідних обсягах і асортиментній полікультурі для відновлення рибогосподарського потенціалу водойм, включаючи морські територіальні води України.

2. Розвиток рибництва за екстенсивною технологією, що охоплює 690 тис. га водосховищ Дніпровського каскаду, 110 тис. га Дніпровсько-Бузької екструарної екосистеми та 200 тис. га інших прісноводних водойм.

3. Рибництво морських видів риб в лиманах та затоках Азовського і Чорного морів за інтенсивними та екстенсивними технологіями.

Повний цикл виробництва рибопродукції, який включає формування ремонтно-маточних стад, інкубацію ікри, вирощування рибопосадкового матеріалу, зариблення водойм, вирощування товарної риби, її вилов та переробку, є основою організації національної рибогосподарської системи. Це забезпечує комплексний підхід до розвитку рибного господарства, включаючи інноваційні технології та удосконалення якості праці рибалок.

Промисловий цикл, що є основною формою власності галузевих підприємств, створює умови для ефективної реалізації інновацій та підвищення якості продукції. Він сприяє розвитку нових виробничих циклів, що в свою чергу стимулює розвиток рибного промислу.

Зростання виробництва та підвищення якості рибопродукції можливе лише за умови інтенсивного розвитку і організації надіндустріалізації, яка передбачатиме значне підвищення ефективності промислового виробництва через впровадження новітніх технологій.

Враховуючи процеси глобалізації, рибне господарство України має потребу в економічній автаркії, що забезпечить самостійність у прийнятті рішень та захистить галузь від зовнішнього управління. Державне управління галуззю повинно ґрунтуватися на принципі «Відкрита політика – закрита економіка», що означає обмеження доступу зовнішніх руйнівних процесів до національної економіки та забезпечення її повної автономії через контроль промислових циклів.

Концепція послідовної автаркії в сучасному глобалізованому світі вимагає постійної присутності українського рибопромислового флоту в кожній точці Світового океану та діяльності рибогосподарських підприємств у ключових регіонах планети. Основною стратегією розвитку галузі рибного господарства України має стати глобальна автаркія, що передбачає не лише експорт високих технологій та знань до всіх країн світу, а й ефективне акумулювання національних ресурсів для забезпечення промислового розвитку через внутрішню геополітику.

Важливою складовою цієї стратегії є міжнародна експансія українських рибогосподарських підприємств, що передбачає контроль над фінансово-організаційними процесами, а також обов’язкове реінвестування частини прибутку в науково-технологічний розвиток для досягнення сталого розвитку.

Глобальна автаркія та внутрішня геополітика України вимагають створення державної моделі замкнутої світової торгівлі, яка реалізує національні інтереси по всій території Світового океану та на континентах, забезпечуючи значний економічний вплив на глобальному рівні.

Основним елементом розвитку галузі є стратегічне планування довгострокових програм, орієнтованих на десятиліття. Важливо зазначити, що стратегія самоорганізації та саморегуляції, яка домінує в сучасній економіці як механізм мінімізації державного втручання та становлення конкурентного ринку, не має застосування до рибного ринку України, де економічні системи, що саморегулюються, в даному випадку не існують.

Таким чином, рибний ринок України слід розглядати не як автономний регулятор, а як індикатор, що функціонує в межах тимчасових циклів, притаманних ринковим умовам.

17. Стратегія розвитку рибного промислу, аквакультури, марикультури, СТРГ

Відродження рибного промислу України у Світовому океані

Рибний промисел є важливим елементом забезпечення продовольчої безпеки країни, сприяючи сталому невиснажливому використанню водних біоресурсів. Океанічне рибальство маэ як ы раныше відігравати ключову роль у задоволенні потреб населення в якісній рибопродукції, а також у зміцненні позицій України як великої рибопромислової держави.

Втрачений потенціал. У 2000 році рибопромисловий флот України складався з 240 одиниць, що дозволяло забезпечувати річний вилов на рівні 1,12 млн тонн риби та морепродуктів. Це фактично задовольняло внутрішній попит при населенні країни на той час близько 52 мільйонів осіб. Проте, унаслідок геополітичних та економічних викликів останніх десятиліть, Україна практично втратила свої позиції в міжнародних риболовних організаціях. Це призвело до обмеження доступу до квот на вилов у Світовому океані та суттєвого скорочення рибопромислового потенціалу країни.

Нестача інвестицій, застарілі технології та недостатня участь у міжнародних організаціях лише посилили кризу в галузі. Відсутність стратегічного бачення розвитку призвела до втрати українськими рибопромисловими підприємствами доступу до ключових чвітових риболовних акваторій.

Необхідність відновлення галузі. Для забезпечення продовольчої незалежності та відродження рибного промислу Україні необхідно:

– Відновити рибопромисловий флот, залучаючи сучасні технології та міжнародні інвестиції.

– Повернутися до ключових світових риболовних організацій, забезпечивши юридичне та фінансове представництво на міжнародному рівні.

– Створити сприятливі економічні умови для розвитку галузі шляхом державної підтримки та податкових стимулів.

– Впроваджувати інноваційні підходи до управління біоресурсами та контролю за виловом.

Відновлення квот на вилов у Світовому океані є вкрай складним завданням, оскільки за останні 25 років запаси основних промислових видів риби значно скоротилися. Проте, діяти потрібно негайно, адже через 5-10 років ситуація може погіршитися ще більше.

Перспективи та економічний ефект. Раціональне використання біоресурсів Світового океану за допомогою ефективного управління рибальством дозволяє утримувати глобальний вилов на рівні понад 100 млн тонн риби на рік. У цьому контексті частка України потенційно може становити понад 800 000 тонн, що повністю забезпечило б річну потребу населення у рибопродукції.

Ключовими факторами, які визначатимуть успішність відродження українського океанічного рибальства, є:

– Політична підтримка на державному рівні та міжнародне співробітництво.

– Економічні інвестиції у відновлення та модернізацію флоту.

– Раціональне управління біоресурсами та впровадження екологічно безпечних технологій вилову.

Завдяки відновленню рибопромислового потенціалу Україна зможе не лише гарантувати продовольчу безпеку та незалежність в секторі рибопродукції, а й зміцнити свої позиції на світовому ринку рибопродукції. Вихід на міжнародну арену із сучасним рибопромисловим флотом дозволить відновити конкурентоспроможність українського рибальства, створити нові робочі місця та забезпечити сталі надходження до бюджету країни.

Будівництво сучасного рибопромислового флоту та повернення України до світової спільноти рибалок – амбітне, але необхідне завдання. Це вимагатиме значних зусиль, інвестицій та стратегічного планування, однак результатом стане забезпечення країни якісною рибною продукцією та відновлення її ролі у світовій риболовній індустрії.

Рибальство в Азово-Чорноморському басейні, сучасні виклики та перспективи

 Азово-Чорноморський басейн традиційно відігравав ключову роль у рибопромисловій сфері України, оскільки поєднує унікальні природні умови, багаті водні біоресурси та різноманітну іхтіофауну. Висока продуктивність цих морів забезпечувала значні обсяги вилову, а Азовське море, завдяки своїм гідрологічним особливостям, довгий час залишалося одним із найбільш біологічно продуктивних водойм світу. Проте останні десятиліття рибальство в регіоні зазнало серйозних викликів, посилених як природними змінами, так і антропогенним впливом. Війна з Російською Федерацією стала катастрофічним фактором, що поставив під загрозу саму можливість ведення рибного промислу в регіоні.

Основні проблеми рибальства в Азово-Чорноморському басейні

1. Зменшення біоресурсів:

– Перелов та браконьєрство. Незаконний вилов, а також надмірне промислове рибальство призвели до критичного скорочення популяцій окремих видів риб, зокрема осетрових видів риб, піленгасу, бичкових..

– Забруднення вод. Промислові та сільськогосподарські стоки, що містять важкі метали, нафтопродукти, гербициди пестициди та інші забруднювачі, негативно впливають на екосистему морів.

– Порушення умов нересту. Незаконна забудова берегів, зарегулювання річок, які впадають у моря, та зміни гідрологічного режиму руйнують природні місця нересту риб.

2. Зміни водного середовища:

– Глобальне потепління. Підвищення температури води змінює міграційні маршрути риб та ускладнює процеси їх розмноження.

– Зменшення концентрації кисню. Через надмірний розвиток водоростей та екологічну деградацію донних шарів, запаси кормової бази для риб скорочуються.

3. Політичні та військові фактори:

– Втрачений контроль над акваторіями морів. Війна, розв’язана Російською Федерацією, фактично зробила неможливим законний промисел в Азовському морі, яке перебуває під російською окупацією.

– Знищення інфраструктури. Військові дії, мінування акваторії, руйнування портів та рибопереробних підприємств паралізували галузь.

– Військовий контроль морських маршрутів. Росія блокує вихід українського флоту в Чорне море, що ускладнює не лише рибальство, а й експорт продукції морського промислу.

Перспективи відновлення рибальства. Попри значні втрати, рибальство в Азово-Чорноморському басейні може бути відновлено після завершення війни та повернення контролю над українськими водами. Основними напрямами розвитку мають стати:

– Відновлення державного управління галуззю. Запровадження сучасних методів моніторингу вилову та боротьби з ННН-рибальством (браконьєрством).

– Екологічна реабілітація водойм. Програми з очищення морських вод (лиманів, заток) та відновлення природних нерестовищ.

– Міжнародна співпраця. Взаємодія з Європейським Союзом щодо впровадження екологічно сталих методів рибальства та фінансування відновлювальних проектів.

– Безпека судноплавства. Демілітаризація акваторії після війни, розмінування прибережних зон.

Війна стала найсерйознішим викликом для галузі, але водночас вона відкриває можливості для повного оновлення та запровадження сучасних стандартів ведення рибного господарства. Після перемоги України перед державою постане завдання не лише відновлення рибного промислу, а й створення умов для його сталого розвитку на засадах екологічної відповідальності та міжнародної підтримки.

Рибальство на внутрішніх водоймах України, виклики, загрози та шляхи відновлення

Стан запасів промислових видів риб у внутрішніх водоймах України залишається складним через низку негативних факторів, які призводять до деградації водних екосистем і скорочення біоресурсів. У період війни з Росією ці виклики загострилися через додаткові екологічні та економічні загрози.

Основні проблеми галузі:

1. Погіршення екологічного стану водойм – масові забруднення внаслідок бойових дій, підриву гідротехнічних споруд та навмисного знищення екосистем окупантами призводять до зменшення придатних для рибальства водних ресурсів.

2. Недостатні заходи з відтворення рибних запасів – воєнні дії суттєво обмежили державне фінансування програм із зариблення водойм, що посилює кризу в рибному господарстві.

3. Надмірний вилов і браконьєрство – через економічні труднощі та руйнування інфраструктури контролю незаконний вилов риби набув загрозливих масштабів, що ще більше виснажує природні ресурси.

4. Кліматичні зміни – коливання температур, забруднення водойм токсичними речовинами та порушення природних міграційних шляхів риб у зв’язку з воєнними діями спричиняють зниження популяцій багатьох видів.

5. Обмеження промислу у прифронтових та окупованих районах – рибалки в регіонах, які зазнали активних бойових дій, втратили доступ до своїх традиційних промислових зон, що погіршило забезпечення населення вітчизняною рибопродукцією та підвищило рівень імпортозалежності.

Рекомендації для відновлення рибних запасів та підтримки галузі:

– Зменшення антропогенного впливу – необхідне впровадження екстрених заходів з очищення водойм від забруднень, викликаних бойовими діями, та посилений екологічний контроль за водними об’єктами.

– Розвиток аквакультури – створення державних програм підтримки рибництва, зокрема вирощування рибопосадкового матеріалу для компенсації втрат природних популяцій.

– Посилення контролю за промислом – активізація боротьби з ННН- рибальством (браконьєрством) через модернізацію систем моніторингу, застосування цифрових технологій для відстеження вилову та введення жорсткіших санкцій.

– Підтримка наукових досліджень – розвиток досліджень у галузі відновлення рибних запасів, розробка ефективних методів визначення допустимого вилову та оптимізація правил ведення промислу.

Необхідність відміни аукціонної системи розподілу квот на вилов риби в Україні. Запровадження аукціонної системи розподілу квот на промисловий вилов водних біоресурсів у 2023 році через платформу E-Tender було ініційоване з метою забезпечення прозорості процесу. Проте практика її застосування виявила низку суттєвих проблем, що ставлять під сумнів ефективність та доцільність цього підходу. Основні проблеми аукціонної системи:

1. Фінансова недоступність для малих підприємств. Високі стартові ціни та значні гарантійні внески суттєво обмежують доступ до квот для малих рибопромислових підприємств, особливо в умовах війни та економічної нестабільності. Багато підприємств зазнали значних фінансових втрат і просто не можуть дозволити собі участь в аукціонах, що призводить до монополізації ринку великими компаніями.

2. Нерівномірний доступ до ресурсів. Система аукціонів створює штучні переваги для фінансово потужних структур, які можуть дозволити собі викуповувати квоти у великих обсягах. Як наслідок, дрібні та середні підприємства опиняються поза межами конкурентної боротьби, що підриває сталий розвиток галузі та руйнує традиційні рибопромислові громади.

3. Відсутність ефективного контролю за виконанням квот. Незважаючи на нову систему розподілу, проблеми нелегального вилову риби залишаються невирішеними. Контроль за дотриманням квот є недостатнім, що створює ризики для екологічної рівноваги та сприяє тіньовим схемам у галузі.

4. Підрив традиційної системи розподілу квот. Багаторічний досвід розподілу квот між традиційними рибопромисловими підприємствами був зруйнований аукціонною системою, що не враховує потреби та можливості локальних рибалок. Така система ігнорує соціально-економічні аспекти розвитку риболовного бізнесу, зокрема забезпечення зайнятості населення в прибережних регіонах.

5. Ілюзорне наповнення державного бюджету. Аукціони забирають значні фінансові ресурси у рибопромислових підприємств ще до початку промислу, що негативно впливає на їхню економічну спроможність повноцінно здійснювати промисел. Крім того, формальне наповнення бюджету за рахунок аукціонів не компенсує втрат від зменшення реального виробництва та можливого зниження податкових надходжень у довгостроковій перспективі.

Запроваджена аукціонна система розподілу квот є невдалим експериментом, який не враховує специфіку української рибопромислової галузі. Для забезпечення справедливого доступу до водних біоресурсів необхідно:

– Відмовитися від аукціонного механізму розподілу квот.

– Повернутися до системи розподілу квот з урахуванням історичних обсягів вилову та соціально-економічної значущості підприємств.

– Розробити механізми підтримки малих та середніх рибопромислових підприємств.

–  Посилити контроль за виконанням квот і боротьбу з нелегальним виловом риби.

Скасування аукціонної системи та повернення до більш збалансованого механізму розподілу квот сприятиме відновленню справедливого доступу до водних біоресурсів, розвитку рибопромислового сектору та зміцненню економічної стабільності країни.

В умовах війни з Росією галузь рибальства стикається з безпрецедентними викликами, що вимагають негайних та ефективних рішень. Дотримання запропонованих рекомендацій допоможе відновити рибні ресурси, підтримати національних рибалок та забезпечити продовольчу безпеку та незалежність країни в секторі рибопродукції. Лише комплексний підхід і тісна співпраця держави, науковців, рибалок рибогосподарської громадськості дозволять зберегти водні біоресурси України для майбутніх поколінь.

Державна політика у сфері рибогосподарської діяльності на каскаді Дніпровських водосховищ.

В умовах сучасних екологічних викликів, що постали перед водними ресурсами України, державна політика у сфері рибогосподарської діяльності на каскаді Дніпровських водосховищ має ґрунтуватися на принципах раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки та відновлення біорізноманіття.

Значний рівень забруднення донних відкладень Дніпровських водосховищ, спричинений не лише наслідками аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а й багаторічною нераціональною господарською діяльністю промислових, комунальних і сільськогосподарських підприємств, вимагає комплексного підходу до регулювання рибогосподарської діяльності. Особливої уваги потребує контроль за споживанням риби, що контактує з донними відкладеннями, з боку державних органів задля забезпечення безпеки здоров’я населення.

Водночас повна відмова від рибогосподарської діяльності на водосховищах Дніпра є економічно та екологічно недоцільною. Загальна площа водного дзеркала, що становить 690 тис. га, може та повинна використовуватися для розвитку промислу, аквакультури та відновлення водних екосистем. У зв’язку з цим актуальним є впровадження державної політики, спрямованої на ефективне управління рибними ресурсами та поліпшення екологічного стану водойм.

Основні заходи державної рибогосподарської політики:

1. Обмеження промислового вилову видів риб, що контактують із донними відкладеннями – запровадження науково-обгрунтованого обмеження до 2030 року на вилов рослиноїдних, коропових, частикових та інших промислових і аборигенних видів риб задля зниження впливу токсичних речовин на біоту та людей.

2. Контроль за виловом кормових риб – обмеження вилову дрібнооселедцевих риб, які є важливою кормовою базою для відновлення популяції цінних хижих аборигенних видів.

3. Регулювання аматорського рибальства – запровадження системи платних дозволів на любительське рибальство з дотриманням екологічних та рибогосподарських норм, що сприятиме контролю за виловом і водночас забезпечить додаткове фінансування для рибоохоронних заходів.

4. Розвиток аквакультури – створення механізму видачі дозволів на вирощування риби у садкових господарствах та відгороджених акваторіях із використанням інтенсивних технологій годування повнораціонними кормами, що сприятиме збільшенню безпечного виробництва рибної продукції.

5. Екологічне відновлення водойм – реалізація комплексних заходів із біологічної реабілітації (альголізації), меліорації та зариблення водойм широким спектром промислових, цінних, аборигенних і зникаючих видів риб, що сприятиме покращенню екологічного стану водосховищ та підтриманню сталого рибного населення.

6. Створення рибних заказників – виділення природоохоронних зон у межах каскаду Дніпровських водосховищ, що охоплюватимуть до 20% їхньої площі, для збереження та відновлення рибних популяцій (мілководдя).

7. Посилення рибоохоронних заходів – формування ефективної системи охорони водних біоресурсів шляхом залучення державної рибоохорони, громадських об’єднань та підприємств-користувачів водних ресурсів, що дозволить значно зменшити рівень ННН-рибальства.

Реалізація цих заходів сприятиме розвитку галузі, зменшенню антропогенного навантаження на водні екосистеми та підвищенню рівня екологічної безпеки. Водночас це забезпечить стабільне функціонування рибного ринку, сприятиме економічному розвитку регіону та зміцнить продовольчу безпеку країни. Таким чином, стратегічне управління рибогосподарською діяльністю на Дніпровських водосховищах має базуватися на принципах сталого розвитку, екологічної відповідальності та раціонального використання природних ресурсів.

Роль консорціумів та рибогосподарських об’єднань у сталому використанні ресурсів каскаду Дніпровських водосховищ. Каскад Дніпровських водосховищ є важливим стратегічним об’єктом для рибного господарства України. В умовах зростаючих екологічних викликів та необхідності раціонального використання водних ресурсів особливого значення набуває колективне господарювання, втілене у діяльності консорціумів та інших рибогосподарських і рибопромислових об’єднань.

Переваги колективного управління рибними ресурсами:

1. Раціональне використання водних екосистем. Об’єднання різних суб’єктів рибного господарства дозволяє ефективно розподіляти ресурси та впроваджувати комплексні заходи з підтримання біорізноманіття. Завдяки спільним зусиллям учасники консорціумів можуть:

– Контролювати вилов риби відповідно до науково обґрунтованих квот.

– Впроваджувати програми відтворення цінних видів риб.

–  Покращувати якість води через екологічні ініціативи.

2. Інноваційні технології та модернізація рибного промислу. Колективні об’єднання мають більше можливостей для інвестування у сучасні методи промислу, аквакультури, новітнє обладнання та цифрові технології моніторингу водних біоресурсів. Це сприяє:

–  Впровадженню екологічно безпечних методів вилову.

– Використанню систем контролю стану водойм.

–  Оптимізації логістики та збуту продукції.

3. Соціально-економічний розвиток регіонів. Діяльність консорціумів позитивно впливає на місцеві громади, адже забезпечує:

–  Створення нових робочих місць.

– Підвищення добробуту рибалок та працівників рибопромислових підприємств.

–  Розвиток суміжних секторів економіки, таких як переробка риби, транспортна логістика та екотуризм.

4. Підвищення конкурентоспроможності рибної галузі. Завдяки об’єднаним ресурсам, учасники консорціумів можуть брати участь у міжнародних програмах, залучати грантові кошти та виходити на нові ринки збуту. Це сприяє:

–  Підвищенню якості рибної продукції.

–  Сертифікації відповідно до міжнародних стандартів.

– Зміцненню позицій України на глобальному рибному ринку.

Розвиток рибогосподарських та рибопромислових об’єднань на каскаді Дніпровських водосховищ є перспективним шляхом до збереження водних екосистем, забезпечення продовольчої безпеки та сталого економічного розвитку. Колективний підхід до управління водними біоресурсами дозволяє оптимально балансувати між економічними інтересами та екологічними викликами, відкриваючи нові можливості для розвитку рибного господарства України.

Стратегія розвитку аквакультури та марикультури

Стратегія розвитку аквакультури та марикультури має на меті ефективне використання природних рибопродуктивних можливостей водойм України, їх екологічну та рибогосподарську реабілітацію, а також інтенсифікацію виробництва рибопродукції шляхом:

1. Проведення комплексу меліоративних заходів, що є ключовим етапом у підтримці рибогосподарського потенціалу водойм.  До таких заходів належать:

       – Вапнування – ефективний метод нейтралізації кислотності ґрунтів, що сприяє покращенню його структури, активізації корисної мікрофлори та збільшенню доступності поживних речовин для рослин.

– Внесення добрив – важлива складова живлення кормової бвази водойм, що забезпечує оптимальний баланс мікро та макроелементів. Органічні й мінеральні добрива сприяють підвищенню рибопродуктивності водойм.

– Скошування жорсткої рослинності – запобігає її надмірному розростанню, зменшує ризик деградації пасовищ і лугів, сприяє підтриманню біорізноманіття та покращує умови для розвитку корисних видів флори й фауни.

– Видалення надлишкового мулу – очищення водойм і ґрунтів від надмірного нашарування органічних залишків, що запобігає заболочуванню, покращує аерацію й водний баланс територій.

Завдяки таким заходам відновлюється природна рівновага та підвищується продуктивність рибогосподарських водойм.

2. Впровадження біологічної меліорації водойм, включаючи зариблення цінними хижими видами риб для боротьби з малоцінною рибою, а також використання білого амура для контролю жорсткої рослинності та чорного амура для регулювання чисельності молюсків.

3. Біологічна реабілітація водойм через альголізацію спеціальними високопродуктивними штамами мікроводоростей.

4. Ущільнені посадки зарибку (5-10-разові) у полікультурному асортименті з годуванням повнораціонними кормами відповідно до біопродуктивних можливостей водойм та обраної технології.

5. Використання інтенсивних технологій годування риб повнораціонними комбікормами під час вільного нагулу у відгороджених частинах водойм та садках.

6. Максимальне використання природних можливостей лиманів, заток та континентального шельфу Азовського і Чорного морів для розвитку марикультури.

Виробничі можливості континентальної аквакультури України обмежені наявністю прісноводних рибогосподарських водойм загальною площею близько 1 000 000 га. За умови ефективного використання цих водойм та їх рибогосподарської реабілітації можна досягти виробництва до 150 000 тонн риби на рік навіть при екстенсивній аквакультурі. Однак 220 000 га мілководних водойм, озер, річок, заток та забруднених водних об’єктів малопридатні для цілорічної інтенсивної аквакультури.

Марикультура обмежується площами солоних лиманів, морських заток та континентального шельфу Азовського і Чорного морів, які можуть забезпечити виробництво до 150 000 тонн риби на рік.

Для сталого розвитку аквакультури та марикультури в Україні необхідно:

1. Провести екологічну та біологічну реабілітацію водойм.

2. Забезпечити ефективну охорону водних біоресурсів.

3. Впровадити прозоре регулювання використання водойм з довгостроковими угодами.

4. Розробити єдину технологічну схему виробництва рибопродукції.

5. Розширити мережу комбікормових заводів.

6. Запровадити державну цінову політику та фінансування рибогосподарських підприємств.

7. Створити селекційно-генетичні центри для поліпшення якості рибопосадкового матеріалу.

8. Розвивати садкові рибні господарства та індустріальні рибні ферми.

9. Використовувати водойми-охолоджувачі АЕС та ТЕС для вирощування риби.

10. Контролювати якість рибопродукції на всіх етапах виробництва.

Реалізація цих заходів дозволить Україні досягти рівня виробництва 300 000 тонн товарної риби на рік до 2050 року, значно підвищити продовольчу безпеку та посилити експортний потенціал країни. Важливу роль відіграватиме відновлення Селекційно-генетичного центру племінного рибництва для збереження генофонду рідкісних і промислових видів риб, вирощування рибопосадкового матеріалу та виконання міжнародних зобов’язань щодо збереження біорізноманіття.

Ця стратегія сприятиме екологічному відновленню водойм, покращенню економічної ефективності рибного господарства та зміцненню позицій України на міжнародному ринку рибної продукції.

Стислий виклад пропозицій щодо розвитку марикультури в Україні

1. Спрощення процедури отримання дозволів
Для розвитку марикультури необхідно максимально спростити оренду морських акваторій та земель на узбережжі під рибогосподарські бази.

2. Запропонований механізм

– Створення спеціальної комісії з профільних фахівців для визначення придатних акваторій та земель.

– Розробка паспортів рибогосподарських водойм, біологічні обґрунтування та документація відповідно до земельного та водного законодавства.

– Фінансування підготовки документів за рахунок держбюджету  або інших джерел.

– Визначається державне підприємство (“Укрриба”, яке отримує повноваження на проведення процедур оренди.

– Надання в оренду здійснюється виключно через відкриті аукціони, переможці яких компенсують державі витрати на підготовку документів.

3. Необхідні дії Держрибагентства

– Ініціюванн перед Кабінетом Міністрів України розробку та затвердження “Порядку надання в оренду рибогосподарських об’єктів з морською водою та земель на узбережжі для марикультури”.

– Вжитття заходів для забезпечення інвестиційної привабливості галузі.

Без реалізації зазначених кроків розвиток марикультури в Україні неможливий.

Стратегія розвитку спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ)

Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) відіграють ключову роль в українському рибному господарстві. Вони сприяють імпортозаміщенню та сталому розвитку галузі, поєднуючи аквакультуру та промислове рибальство.

Однак розвиток СТРГ стикається з критичними проблемами, такими як невизначеність правового статусу цих господарств. Відсутність чітких нормативно-правових актів та скасування інструкції щодо функціонування СТРГ у 2024 році створили ризики для інвесторів та спричинили чисельні судові розгляди щодо використання водних об’єктів.

Для вирішення цих проблем необхідне законодавче врегулювання, яке має забезпечити правову основу для діяльності СТРГ, усунути правову невизначеність та сприяти залученню інвестицій.

Стратегія розвитку СТРГ до 2050 року має базуватися на таких принципах:

1. Екологічна стійкість – зменшення впливу на довкілля, репродукція рибних ресурсів.

2. Інновації та автоматизація – цифрові технології, сенсорні системи, ШІ.

3. Раціональне використання ресурсів – ефективне кормозабезпечення, відновлювані джерела енергії.

4. Контроль якості – відповідність міжнародним стандартам безпеки та сертифікація.

5. Адаптація до змін клімату – стійкі до змін екосистеми та види риб.

6. Соціально-економічний розвиток – підтримка громад, створення робочих місць, інвестиції.

7. Регулювання та міжнародна співпраця – ефективне законодавство, міжнародний досвід.

8. Наука та освіта – фінансування досліджень, підготовка кадрів.

Реалізація цієї стратегії потребує державної підтримки, партнерства з бізнесом та міжнародної співпраці. Це забезпечить сталий розвиток СТРГ, продовольчу безпеку та економічну стабільність України до 2050 року.

Перспективи до 2050 року. До середини XXI століття очікується комплексне поєднання сталого розвитку та новітніх технологій. Головними пріоритетами залишаться охорона довкілля, економічна гнучкість та соціальна інклюзія, тобто рівні можливості для всіх людей, незалежно від їхніх особливостей, відмінностей чи обмежень. СТРГ допоможе громадам адаптуватися до змін та створити сприятливі умови для життя майбутніх поколінь.

Завдання центральних органів виконавчої влади, які формують та реалізують державну політику у сфері рибного господарства з метою забезпечення його сталого розвитку, можна поділити на перспективи:

Короткострокова перспектива (до 2030 року). Пріоритетом є розробка комплексного нормативно-правового забезпечення для функціонування сучасних систем територіальних рибогосподарських громад, усунення законодавчих прогалин і забезпечення їх ефективної діяльності. Важливою є розробка організаційно-правового порядку створення нових СТРГ з урахуванням європейських підходів до фінансової підтримки рибальства, створення комфортних умов для інвестування в рибний сектор та зменшення адміністративного навантаження на підприємців. Одним із головних завдань є забезпечення збалансованого бізнес-клімату для заохочення інвестицій.

Середньострокова перспектива (до 2037 року). На цьому етапі важливим є публікація на офіційному сайті центрального органу виконавчої влади переліку рибогосподарських водних об’єктів з низьким рівнем рибопродуктивності, які мають потенціал для інвестицій у галузь. Для кожного водного об’єкта здійснюється класифікація за площею та рівнем інвестиційної привабливості, що базується на науково-біологічному обґрунтуванні, розробленому відповідними науковими установами. Це дозволить зацікавити інвесторів у розширенні та модернізації рибогосподарської діяльності.

У довгостроковій перспективі (до 2050 року), У контексті розвитку рибного господарства має бути зроблений акцент на поступовому переході від індивідуального промислу до організованих колективних форм управління. Такий перехід передбачатиме формування об’єднань для спільного господарювання на великих водоймах. Особлива увага повинна бути спрямована саме на великі водні об’єкти, оскільки це створює умови для більш ефективного та сталого використання природних біоресурсів, забезпечуючи їх повноцінне відновлення та надійну охорону.

Ключовим етапом цього процесу стане впровадження Режимів СТРГ на великих рибогосподарських об’єктах загальнодержавного значення. Такий підхід дозволить не лише збільшити обсяги виробництва, але й забезпечить сталий розвиток рибного господарства у довгостроковій перспективі.

Особливо важливим є розвиток професійного самоврядування, яке має будуватися на принципах саморегулювання. Це передбачає передачу значної частини повноважень від центральних органів управління до асоціацій та об’єднань користувачів водних біоресурсів. Такий підхід забезпечить ефективне управління, що враховує місцеві особливості та потреби, а також сприятиме кращому здійсненню контролю охорони водних біоресурсів.

Невід’ємною частиною цієї стратегії є співпраця з науковими установами, яка має стати основою для прийняття науково обґрунтованих рішень щодо охорони та використання водних біоресурсів. Поглиблення співпраці з науковими та освітніми установами дозволить підвищити ефективність використання водних біоресурсів, зменшити антропогенний вплив на екосистеми та сприяти відновленню природного балансу.

Отже, довгострокова стратегія повинна спрямовуватися на сталий розвиток, впровадження інновацій у сферу управління та адаптацію до змінних екологічних умов. Вона передбачатиме соціально-економічну та екологічну трансформацію, в рамках якої професійне та відповідальне управління водними біоресурсами матиме вирішальне значення.

Реалізація СТРГ до 2050 року вимагатиме активної участі як державних, так і приватних структур, а також свідомої поведінки громадян. Досягнення сталого розвитку СТРГ можливе лише за умови спільних зусиль на всіх рівнях – від місцевих громад до міжнародних організацій.

18. Відновлення водних біоресурсів

В умовах відсутності державного бюджетного фінансування розробка та впровадження “Програми відтворення водних біоресурсів” набуває критичної ваги для збереження біологічного різноманіття, підтримки сталого рибогосподарства та забезпечення екологічного балансу у водних екосистемах України. Формування, утримання та експлуатація ремонтно-маточних стад цінних і промислових видів риб мають здійснюватися з урахуванням суворого дотримання технологічних регламентів та природних ритмів відтворення.

Основні напрями реалізації Програми:

1. Формування ремонтно-маточних стад цінних та промислових видів риб:

– Осетрові риби Північно-Західної популяції Чорного моря, прісноводна стерлядь для пониззя Дніпра, веслоніс для осетрової аквакультури, а також промислові види риб (білий і пістрявий товстолобик, білі й чорні амури, короп, сазан, сом, щука, судак тощо).

– Визначення оптимальних параметрів заводських ремонтно-маточних стад.

– Планування необхідних площ ставових господарств для утримання рибопосадкового матеріалу.

– Обґрунтування потреби у високоякісних комбікормах (стартові, продукційні, лікувальні) відповідно до вікових та фізіологічних характеристик риби.

2. Реконструкція та модернізація виробничих потужностей:

– Відновлення діяльності ДУ “Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика” із застосуванням передових технологій установок замкнутого водопостачання (УЗВ), що забезпечують цілорічне утримання осетрових видів.

– Відбудова ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб” після закінчення війни.

3. Співпраця з рибогосподарськими підприємствами:

– Укладання договорів із державними та приватними суб’єктами аквакультури та марикультури, які мають належні виробничі потужності для вилову плідників у природному середовищі та подальшого формування ремонтно-маточних стад.

4. Розробка законодавчої бази:

– Ініціація прийняття Закону України “Про відновлення осетрових видів риб у водоймах України”, який стане правовою основою для:

– Відновлення анадромних видів риб у виключній економічній зоні та внутрішніх водоймах.

– Надання законодавчої підтримки заходам із збереження та відтворення рідкісних і промислових видів риб.

Реалізація зазначених ініціатив створить передумови для комплексного відновлення водних біоресурсів, розвитку сталого рибальства та підтримки екологічної рівноваги у водних екосистемах України.

Державне-приватне партнерство у відтворенні водних біоресурсів. Передача “Іркліївського розплідника рослиноїдних риб” у формат державного-приватного партнерства (ДПП) має значний потенціал для розвитку аквакультури, збереження екосистем та зміцнення економічного сектору рибного господарства.

Основні аспекти:

1. Мета передачі:

– Залучення приватних інвестицій для модернізації інфраструктури розплідника.

– Підвищення продуктивності та ефективності діяльності підприємства.

– Впровадження сучасних технологій для підвищення виживаності та продуктивності риб.

– Мінімізація екологічного навантаження на природні водойми.

2. Переваги державного-приватного партнерства:

– Фінансова стійкість та залучення приватного капіталу дозволяє скоротити державні витрати.

– Ефективне управління: приватні компанії зазвичай мають більш гнучкі та ефективні механізми адміністрування.

– Інновації. Приватний сектор може впроваджувати новітні методи розведення риб, що підвищить їх продуктивність та життєздатність.

– Регіональний розвиток: збільшення кількості робочих місць та податкових надходжень.

3. Ризики та виклики:

– Забезпечення прозорості угоди та дотримання екологічних норм.

– Уникнення надмірної комерціалізації, що може призвести до нехтування екологічною функцією розплідника.

– Визначення чітких зобов’язань приватного партнера щодо фінансування та управління.

4. Правові аспекти:

Підготовка договору ДПП із чітко визначеними правами та обов’язками сторін.

– Врегулювання відносин відповідно до законодавства України про державно-приватне партнерство.

– Визначення строків передачі активів, умов повернення державі тощо.

5. Екологічний компонент:

– Запровадження екологічних стандартів для роботи розплідника.

– Контроль за відповідністю випуску риб у природні водойми нормам відтворення.

– Співпраця з екологічними організаціями та науковими установами.

6. Етапи реалізації:

– Аналіз поточного стану розплідника.

– Розробка моделі партнерства (концесія, спільне підприємство тощо).

– Відбір приватного партнера через відкритий конкурс.

– Укладання угоди та реалізація проєкту.

Також доцільно передати ДУ «Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика». та ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб” під державно-приватне партнерство.

Завдяки ефективному впровадженню цих заходів Україна зможе не лише відновити запаси водних біоресурсів, але й створити стабільну платформу для розвитку рибної галузі в довгостроковій перспективі.

19. Концепція забезпечення якості рибопродукції в Україні

У торгівельній мережі України (ринки, магазини, супермаркети тощо) через логістичні центри та оптові рибні бази щорічно реалізовуватиметься понад сотні тисяч тонн замороженої та охолодженої рибопродукції. Додатково, близько десятки тисяч тонн на рік складатиме жива та «свіжа» риба сумнівного походження (від ННН-рибальства), яка не відповідатиме чинним стандартам якості. У зв’язку з цим контроль якості рибної продукції має здійснюватися відповідними контролюючими органами впорядковано, системно та комплексно.

Рибна продукція, що імпортується на територію України, здебільшого характеризується не високою якістю, не завжди проходить належний ветеринарний контроль, реалізується з порушеннями санітарно-гігієнічних норм, правил транспортування, зберігання та торгівлі, часто з підробленими документами та без належної перевірки безпечності.

Суб’єкти господарювання, що займаються реалізацією рибної продукції у торгівельних мережах, не мають можливості оперативного контролю всіх етапів постачання, що створює ризики для здоров’я громадян, зокрема випадки харчових отруєнь та тяжких інтоксикацій із летальними наслідками.

Окреме занепокоєння викликає незаконний вилов риби у водоймах, забруднених радіонуклідами після аварії на Чорнобильській АЕС, та її подальша реалізація у торгівельних мережах і поза ними.

Стан водних біоресурсів природних водойм України також викликає стурбованість через їх забруднення промисловими відходами та господарським сміттям, що призводить до хвороб водних біоресурсів та їх знищення. Неконтрольований вилов водних біоресурсів із забруднених водойм і стихійна торгівля рибною продукцією становлять загрозу для здоров’я населення.

В Україні діють десятки тисяч торговельних точок, що реалізують рибну продукцію, проте не всі з них обладнані належними холодильними установками та спеціалізованим обладнанням. У разі постачання неякісної продукції існує ризик масових харчових отруєнь.

Порушення, пов’язані з реалізацією рибної продукції, мають тенденцію до зростання, особливо у літній період. Повний контроль за якістю рибної продукції на всіх етапах – від вилову до реалізації – є надзвичайно складним з огляду на такі чинники:

– риба швидко псується при температурі вище 0°С;

– реалізація продукції здійснюється раніше, ніж державні контролюючі органи можуть провести ретельну перевірку;

– постачання рибопродукції здійснюється з тисяч різних джерел, що розосереджені по всій території країни.

Проблема також ускладнюється відсутністю системного підходу до контролю дотримання норм чинного законодавства щодо постачання, зберігання, переробки, транспортування та реалізації рибної продукції.

Ситуація, що склалася у сфері постачання, зберігання та реалізації рибної продукції в Україні, потребує створення спеціалізованого координаційного механізму, що забезпечить оперативне усунення порушень, постійний контроль дотримання норм законодавства та запобігання незаконній діяльності у сфері торгівлі рибною продукцією.

Звичайні контрольні заходи не забезпечують належного рівня якості рибопродукції, що унеможливлює ефективне вирішення наявних проблем у цій сфері. Необхідно впроваджувати нові адміністративні та технологічні підходи, які унеможливлювали б потрапляння неякісної продукції до торговельної мережі та гарантували б відповідний рівень якості протягом усього терміну реалізації.

Механізм контролю якості повинен забезпечувати оперативне реагування на всі можливі порушення правил торгівлі.

Першочерговим заходом у розв’язанні проблеми якості рибопродукції в торговельній мережі України є створення спеціалізованого органу, який  повинен контролювати якість рибопродукції з наданням необхідних повноважень Держрибагентству. Це сприятиме усуненню недоліків на всіх етапах логістичного ланцюга: від вилову риби до її споживання, включаючи переробку, транспортування та реалізацію.

Другим кроком має стати законодавче закріплення обов’язкового транспортування рибопродукції виключно у живому вигляді або у стані охолодження за допомогою рідкого льоду.

Третім етапом повинна стати структурна реформа рибного господарства, яка передбачатиме будівництво відповідних технологічних споруд для забезпечення реалізації риби у живому вигляді або в охолодженому стані.

Управління контролю якості рибопродукції повинно забезпечувати ефективний контроль на всіх етапах – від вирощування та вилову до транспортування, переробки та реалізації.

Основні завдання управління контролю якості рибопродукції Держрибагентства:

– розробка та впровадження необхідної нормативно-правової бази, яка забезпечить дієвий контроль якості;

– закупівля та сертифікація стаціонарних і мобільних лабораторій експрес-аналізу якості рибопродукції відповідно до міжнародних стандартів ISO-9000 та інших;

– проведення регулярних оперативних перевірок підприємств галузі спільно зі спеціалізованими державними органами;

– контроль якості імпортної рибопродукції, що надходить до України;

– контроль якості рибопродукції, що експортується з України;

– забезпечення реалізації науково-прикладних розробок щодо дотримання стандартів якості рибопродукції на всіх етапах її обігу;

– розробка методичних матеріалів із зазначених питань;

– участь у сертифікації рибопродукції.

Управління контролю якості рибопродукції повинно мати власні підрозділи в усіх територіальних органах Держрибагентства. Основним завданням цих підрозділів є впровадження ефективного оперативного контролю за якістю рибопродукції, що виробляється, переробляється та реалізується в регіонах.

Підрозділи контролю якості рибопродукції мають бути наділені відповідними повноваженнями для організації планових і позапланових перевірок у співпраці з державними органами (Санітарно-епідеміологічною службою, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, Держспоживстандартом, Державною податковою службою, Державною екологічною інспекцією, Національною поліцією, місцевими органами влади тощо). Окрім цього, вони повинні мати власні законні права як спеціалізовані державні установи для здійснення перевірок дотримання чинного законодавства рибогосподарськими, рибопереробними та торговельними підприємствами.

Доцільним є впровадження систематичного аналізу правопорушень, пов’язаних із реалізацією рибопродукції в областях. Для цього необхідно створити спеціальні електронні досьє (паспорти) на підприємства та всіх суб’єктів господарювання, які працюють у сфері рибопродукції. Ці досьє мають регулярно оновлюватися на основі інформації, отриманої від обласних та районних служб оперативного контролю якості, а також результатів перевірок, проведених податковими органами, ДАІ, Національною поліцією та іншими компетентними установами. Це дозволить оперативно вживати необхідні заходи для усунення правопорушень, насамперед тих, що стосуються безпеки здоров’я громадян України.

Наявність правопорушень у досьє підприємства впливатиме на можливість його подальшої діяльності в галузі, зокрема на отримання, квот, дозволів на вилов риби,  отримання Режимів СТРГ тощо.

Управління контролю якості рибопродукції Держрибагентства здійснюватиме керівництво роботою обласних підрозділів, забезпечуючи їх методичними матеріалами, організовуючи семінари, навчальні програми тощо.

Обласні підрозділи, своєю чергою, здійснюватимуть постійну взаємодію з рибогосподарськими підприємствами та комерційними торговельними структурами для запобігання невідповідності рибопродукції вимогам чинного законодавства, проводячи відповідні навчання та систематичний контроль.

Держрибагентство має постійно працювати над розробкою та вдосконаленням законодавчих і нормативних актів, спрямованих на забезпечення екологічної, біологічної та рибогосподарської реабілітації водойм, здійснення належного контролю за обігом генетично модифікованих організмів, проведення профілактичних ветеринарних заходів, впорядкування торгівлі рибопродукцією на території України тощо.

20. Парадигми розвитку аквакультури та марикультури в Україні та інших країнах світу

Аналіз стану рибного господарства України засвідчує, що до 2025 року забезпечення продовольчої безпеки країни у секторі рибопродукції є ускладненим через низку об’єктивних факторів.

Серед основних перешкод:

1. Обмеженість рибогосподарських водойм в Україні залишається важливим питанням для розвитку аквакультури. На сьогодні країна володіє лише 100 тисячами гектарів водойм, що підходять для рибного господарства (аквакультури), що є порівняно невеликим ресурсом для забезпечення потреб внутрішнього ринку та потенційного експорту. Природно, що це створює значну конкуренцію між рибогосподарськими підприємствами за обмежені водні ресурси і вимагає пошуку нових способів ефективного використання цих акваторій.

Навіть за умови оптимізації екстенсивних методів рибництва та переходу до інтенсивних форм вирощування, таких як використання повнораціонних комбікормів, ущільнених посадок та широке застосування різноманітного рибопосадкового матеріалу, максимальна продуктивність не перевищить 100 тисяч тонн риби на рік. Ці цифри з урахуванням теоретичної продуктивності свідчать про те, що навіть у найкращих умовах рибогосподарська галузь може досягти обмежених обсягів виробництва.

При цьому слід врахувати, що ці показники не включають потенціал Дніпровського каскаду водосховищ, який є важливим елементом для забезпечення стабільного розвитку рибного господарства в Україні. Однак це потребує не лише інвестицій у сучасні технології, але й комплексного підходу до управління водними ресурсами, зокрема збереження екологічного балансу.

Враховуючи наявні обмеження водних площ та необхідність збереження біорізноманіття, доцільно зосередитись на вдосконаленні управлінських і технологічних практик у рибогосподарстві, а також сприяти розвитку інновацій у сфері аквакультури, що дозволить максимально ефективно використовувати існуючі ресурси.

2. Екологічний стан водойм. Хімічний склад води та ґрунту в більшості водойм України не відповідає технологічним нормам для рибогосподарського використання, що вимагає комплексних заходів з екологічного, біологічного та рибогосподарського відновлення.

3. Обмеженість океанічного рибопромислового флоту. Для забезпечення гарантованого вилову 800 000 тонн риби на рік у Світовому океані та Азово-Чорноморському басейні необхідно створити сучасну рибопромислову ескадру із 120–150 одиниць флоту (риболовні судна, плавучі бази, рефрижератори, допоміжні та пошукові судна, порти з відповідною інфраструктурою, фабрики рибопромислового оснащення, тощо). Орієнтовна вартість відновлення флоту та супутньої інфраструктури оцінюється у 3,5 – 4 млрд. доларів США.

4. Нестабільність політичного та соціального середовища. Відсутність сприятливого інвестиційного клімату стримує розвиток галузі та створює додаткові ризики для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.

5. Низька інвестиційна привабливість сектору. Обмеженість доступу до фінансових ресурсів та низька рентабельність рибогосподарських підприємств ускладнюють залучення капіталу для їх модернізації та розширення виробництва.

Напрями розвитку. З метою забезпечення продовольчої незалежності України у сфері рибопродукції необхідно впроваджувати нові, нетрадиційні підходи до розширення обсягів виробництва. Серед пріоритетних заходів є:

1. Створення рибогосподарських консорціумів, таких як асоціації або союзи, є важливим кроком для підвищення ефективності використання водних біоресурсів та розвитку рибної галузі на акваторії Дніпровського каскаду водосховищ. Такі організації передбачатимуть комплексний підхід до ведення рибного господарства, де підприємства об’єднуються для спільного управління і контролю за всіма етапами виробничого процесу.

Ідея полягає у створенні єдиного технологічного циклу, що включатиме кожен етап – від вирощування рибопосадкового матеріалу і його зариблення у водойми, подальшого вирощування, вилову, переробки і до реалізації готової продукції. Це дозволить оптимізувати ресурси, зменшити витрати, а також підвищити якість продукції за рахунок централізованого контролю, як на рівні технологічних процесів, так і на рівні екологічних вимог.

Важливим аспектом цього підходу є контроль з боку держави, що забезпечує не лише дотримання екологічних стандартів, а й ефективне використання природних ресурсів, збереження біорізноманіття та забезпечення сталого розвитку рибного господарства. Трансформація галузі через створення консорціумів сприятиме підвищенню конкурентоспроможності рибогосподарських підприємств та їх інтеграції у міжнародні ринки.

2. Формування єдиного технологічного ланцюга. Об’єднання максимальної кількості рибогосподарських підприємств у спільну технологічну структуру дозволить прискорити розвиток аквакультури та забезпечить ефективне нарощування товарної рибопродукції.

3. Розвиток аквакультури та марикультури за межами України. Одним із перспективних напрямів є організація рибогосподарської діяльності у країнах, що мають сприятливі природно-кліматичні умови (прісноводні водойми, затишні морські бухти, теплий клімат, наявність інгредієнтів для виробництва повнораціонних комбікормів), дешеву некваліфіковану робочу силу, політичну та соціальну стабільність, але характеризуються низькою платоспроможністю населення. До таких регіонів можна віднести країни Південно-Східної Азії, Африки, Австралії тощо.

Залучення міжнародних інвесторів до розвитку аквакультури та марикультури на територіях інших країн є більш реалістичним, ніж фінансування будівництва українського рибопромислового флоту, який може стати конкурентом для інших держав при розподілі риболовних квот у Світовому океані. Реалізація цієї стратегії сприятиме підвищенню продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, зміцненню її позицій на міжнародному ринку та забезпеченню сталого розвитку галузі.

21. Стратегія розвитку рибопереробних підприємств в Україні

Рибопереробний комплекс України. Рибопереробний комплекс України повинен стати ключовим елементом розвитку галузі рибного гоподартва України, поєднуючи виробництво рибного борошна, консервів, пресервів, реалізацію свіжої (у рідкому льоді) та замороженої товарної риби. Окрім промислової діяльності, комплекс також сприятиме науковим і екологічним дослідженням, що дозволить удосконалювати технології переробки та збереження водних біоресурсів.

Будівництво виробничих об’єктів відбуватиметься за сучасними проєктами з дотриманням найвищих технологічних стандартів. Це забезпечить не лише ефективність виробництва, а й екологічну безпеку, що є важливим аспектом у сучасних умовах ведення бізнесу.

Продукція та асортимент. Продукція рибопереробних підприємств вироблятиметься на 90% із власної рибної сировини, що дозволить забезпечити стабільність у виробництві та конкурентоспроможність на ринку. Широкий асортимент продукції, приваблива ціна та висока якість повинні зробити українську рибопродукцію затребуваною як на внутрішньому ринку, так і за його межами.

Для безперебійної роботи комплексу та повного завантаження виробничих потужностей передбачено закупівлю імпортної риби. Імпортна сировина повинна відповідати всім міжнародним стандартам якості, що гарантуватиме її безпеку та відповідність високим вимогам харчової промисловості.

Потужність комплексу планується довести до 100 000 тонн сировини на рік і більше, залежно від виробничої програми та асортиментної політики.

Економічна ефективність та пріоритетні напрямки. Пріоритетними напрямками виробництва визначено економічно вигідну продукцію, таку як:

– Охолоджене філе у рідкому льоді – один із найбільш затребуваних продуктів на ринку;

– Консервована та пресервна рибопродукція – ефективний сегмент з високим попитом;

– Рибна кулінарія та напівфабрикати – перспективний напрямок, що розширює можливості реалізації.

Виробництво консервів повинно орієнтуватиметьс на два основних сегменти:

1. Масові консерви масляної групи – економічно вигідний варіант при виробництві великих партій із доступної сировини (сардинела, сардина, оселедець, сайра, скумбрія, салака, анчоус). Ця продукція користується стабільним попитом серед широких верств населення.

2. Консерви з цінних видів риб і морепродуктів – перспективний експортний товар. Осетрові, вугрові, окуневі, камбальні, тунцеві види, а також морепродукти мають високу вартість на міжнародних ринках, особливо у розвинених країнах.

Якість як запорука успіху. Фундаментом стабільного розвитку рибопереробного комплексу стане висока якість продукції на всіх етапах виробництва. Вже на етапі проектування підприємства необхідно орієнтуватися на виконання вимог міжнародних стандартів якості таких як:

ISO 9000 (система управління якістю), ISO 14000 (екологічне управління) та ISO 22000 (система управління безпечністю харчових продуктів).

Застосовуватися повинні також інші міжнародні та галузеві стандарти якості, зокрема:

Міжнародні та загальновизнані стандарти

1. HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points) – Аналіз ризиків і критичні контрольні точки для забезпечення безпеки харчових продуктів.

2. BRC (British Retail Consortium Global Standard for Food Safety) – Британський стандарт безпеки харчових продуктів, що визнається міжнародними ритейлерами.

3. IFS (International Featured Standards – Food) – Міжнародний стандарт безпечності харчових продуктів, особливо важливий для експорту в Європу.

4. GMP (Good Manufacturing Practice) – Належна виробнича практика, що забезпечує якість продукції та безпеку споживача.

5. GHP (Good Hygiene Practice) – Належна гігієнічна практика, що встановлює вимоги до санітарії на виробництві.

Спеціалізовані стандарти для рибопереробки

6. MSC (Marine Stewardship Council) – Сертифікація сталого рибальства та екологічно відповідального вилову риби.

7. ASC (Aquaculture Stewardship Council) – Стандарт для відповідального вирощування риби та морепродуктів.

8. FSSC 22000 (Food Safety System Certification) – Поглиблений варіант ISO 22000 з додатковими вимогами щодо безпечності харчових продуктів.

9. GlobalG.A.P. (Good Agricultural Practices) – Сертифікація для аквакультури, що підтверджує відповідність продукції міжнародним стандартам безпеки та сталого виробництва.

Впровадження сучасних технологій контролю якості, екологічних стандартів та інноваційних рішень забезпечить конкурентні переваги української рибопродукції на світовому ринку.

Завдяки комплексному підходу до організації виробництва, оптимізації логістики та орієнтації на високі стандарти якості, рибопереробна галузь України має всі шанси стати провідним гравцем у міжнародному рибному бізнесі.

22. Регулювання імпорту рибопродуктів в Україні

Основним механізмом економічного регулювання зовнішньої торгівлі рибопродуктами України є митно-тарифне регулювання, що передбачає застосування економічних важелів впливу на експортно-імпортні потоки під час їхнього перетину державного кордону.

Тарифне регулювання встановлює порядок та методологію митного оподаткування рибопродукції, визначає види тарифів і пільг, причини запровадження та стягнення митних зборів, порядок надання митних преференцій, а також комплекс заходів, що стосуються суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у сфері експортно-імпортних операцій рибопродуктами.

Нормативно-правову базу митно-тарифного регулювання рибопродукції формують Митний кодекс України (від 13 березня 2012 року, № 4495-VI) та інші законодавчі акти, що регламентують порядок переміщення товарів через митний кордон.

Митний тариф є ключовим інструментом тарифного регулювання, який безпосередньо впливає на обсяги та структуру зовнішньої торгівлі, визначає розміри митних ставок на імпорт та експорт рибопродукції. Він виконує дві основні функції: захисну, спрямовану на підтримку національних виробників, і фіскальну, що забезпечує наповнення бюджету, регулювання торговельного балансу та розвиток рибогосподарських регіонів країни. Ефективність застосування митного тарифу зберігається за умови відсутності дефіциту рибопродукції на внутрішньому ринку.

Імпортні мита, разом із податковою політикою, впливають на рівень внутрішніх цін, рентабельність рибогосподарських підприємств та структуру імпорту. Водночас експортні митні тарифи мають застосовуватися виважено, щоб не знижувати конкурентоспроможність вітчизняних виробників на зовнішніх ринках та не спричиняти зростання внутрішніх цін унаслідок інфляційного тиску.

Розвиток митних тарифів має передбачати диференціацію ставок залежно від країни походження товару та наявності торговельних угод. Найбільш сприятливі ставки (конвенційні мита) застосовуються до країн, яким надано режим найбільшого сприяння.

Митний збір є податковим платежем, що стягується державою з рибопродукції під час її перетину митного кордону. Як і всі податки, він збільшує собівартість продукції та впливає на її конкурентоспроможність. Тому необхідно здійснювати гнучке диференціювання митних ставок, створюючи оптимальні умови для виробників, водночас забезпечуючи максимальні надходження до бюджету.

Тарифна ескалація застосовується за умови зростання рівня переробки рибопродукції, що зумовлює підвищення її вартості.

Автономні мита встановлюються державою в односторонньому порядку без урахування міжнародних угод і можуть бути знижені лише за результатами переговорів. Конвенційні мита, навпаки, є предметом міжнародних домовленостей і можуть бути змінені виключно за взаємною згодою сторін.

У митно-тарифному регулюванні зовнішньої торгівлі рибопродукцією доцільно передбачити:

– Тарифні преференції (майже безмитне ввезення) для рибопродукції, що імпортується в межах економічних альянсів і міжнародних асоціацій українських рибогосподарських підприємств з іноземними компаніями.

– Тарифні квоти, в межах яких рибопродукція може бути ввезена без підвищеного оподаткування. Продукція, що перевищує встановлені обсяги, обкладатиметься підвищеним митом.

– Можливість зміни митних ставок на імпортну рибопродукцію, що автоматично впливає на вітчизняне виробництво та ціноутворення.

– Зниження тарифів на імпортну рибопродукцію, виробництво або вилов якої в Україні є неможливим, але яка необхідна для забезпечення споживачів широким асортиментом продукції.

З метою оптимізації імпортної політики доцільно впровадити механізм регулярного (щорічного) надання імпортерам рибопродукції рекомендацій щодо доцільного асортименту імпорту. Такі рекомендації мають розроблятися Держрибагентством, Мінагрополітики спільно з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством економіки України, виходячи з аналізу поточної ситуації на ринку та потреб споживачів. Узгодження цих рекомендацій із реальними обсягами виробництва в Україні дозволить забезпечити баланс між імпортом та національним виробництвом, сприяючи ефективному розвитку галузі.

23. Стратегія розбудови логістичної інфраструктури в торгівлі рибопродуктами

Одним із головних завдань структурної перебудови галузі рибного господарства України є створення єдиної інтегрованої технологічної системи, яка включатиме всі етапи – від вирощування і вилову риби до її транспортування, переробки та роздрібної торгівлі. Така система повинна функціонувати як єдиний механізм, що працює відповідно до попередньо розробленого плану.

Консорціуми (асоціації, союзи) рибогосподарських підприємств повинні передбачати інтеграцію великої кількості рибогосподарських підприємств, що мають забезпечувати безперебійне постачання високоякісної рибопродукції у всі торговельні мережі України. Така торгівля має охоплювати навіть віддалені населені пункти, забезпечуючи регулярне постачання протягом усього року.

Асортимент рибопродукції в кожному регіоні України має включати як коштовні, так і доступні за ціною (бюджетні) варіанти, переважно у вигляді свіжої або живої риби, що зберігається у рідкому льоді.

Для забезпечення повномасштабної торгівлі живою рибою (не менше 15% від загального обсягу) по всій території країни, необхідно провести структурну перебудову галузі рибного господарства та реалізувати низку організаційних заходів:

1. Організація вирощування риби. Важливим кроком є розбудова Селекційно-генетичного центру племінного рибництва, який забезпечить вирощування рибопосадкового матеріалу в необхідних обсягах та асортименті. Також необхідно визначити комерційні рибогосподарські підприємства, які працюватимуть за єдиним технологічним ланцюгом на основі відкритого тендерного відбору. Для кожної водойми або групи водойм слід збудувати спеціалізовані рибоприймальні пункти, обладнані всім необхідним для утримання та транспортування живої риби.

2. Перевезення живої риби. Для ефективного транспортування живої риби від місць вилову до рибопереробних підприємств або торговельних точок необхідно закупити або модернізувати спеціалізовані автомобілі. Це включає установку сучасного кисневого обладнання, флотаційних установок для очищення води, насосних і холодильних систем, а також утеплення цистерн для забезпечення належних умов перевезення. Окрім того, важливим є встановлення спеціалізованої запірної арматури для легкості стикування з приймальними вузлами на живорибних базах або в роздрібній торгівлі.

Автомобілі для транспортування живої риби повинні бути висококваліфікованими та оснащеними відповідними системами для забезпечення тривалої життєдіяльності риби. Вони поділяються на кілька категорій в залежності від призначення:

1. Автомобілі для перевезення на далекі відстані. Це транспортні засоби з цистернами об’ємом від 8 до 25 тонн, які оснащені усіма необхідними системами для підтримки життєдіяльності риби на термін до 24-36 годин.

2. Автомобілі для перевезення риби з водойм або живорибних баз у роздрібні мережі. Це транспорт з цистернами об’ємом до 8 тонн, що призначені для транспортування риби в межах коротших відстаней.

3. Автомобілі для безпосередньої торгівлі живою рибою. Мають цистерни об’ємом до 4 тонн і спеціальне обладнання (столи, ємкості для риби, ваги, сачки) для реалізації риби на ринках або в спеціальних торгових точках.

Живорибні бази повинні бути зосереджені по всій Україні, з оптимальним розташуванням у містах для забезпечення безперебійного постачання риби в роздрібну мережу. Ці бази можуть використовувати різні технології, включаючи садкове утримання риби, проточні басейни та установки замкненого водопостачання (УЗВ). Відстань до торгових точок не повинна перевищувати 50-70 км. Для зберігання риби на базах температура води повинна бути в межах 2-6°С, з постійною її зміною та без годування риби.

Усі партії риби, що надходять на бази, мають проходити ветеринарну перевірку та відповідну сертифікацію для забезпечення якості рибопродукції. Ветеринарний лікар має контролювати цей процес, гарантуючи, що лише якісна риба потраплятиме до торгових мереж. Також доцільно організувати рибопереробні цехи на базах для усунення можливих фізичних ушкоджень риби під час транспортування та маніпуляцій.

Рибні супермаркети, спеціалізовані рибні магазини. Для створення ефективної торгової мережі важливо будувати торгові точки, які будуть оснащені спеціальними системами для утримання риби в живому вигляді, такими як приймальні басейни, акваріуми та УЗВ. У таких магазинах риба повинна зберігатися до 5-7 днів для збереження її товарного вигляду. Для забезпечення належного контролю за якістю необхідно проводити спеціальну перевірку товару при прийомі риби.

Розвиток цієї мережі сприятиме підвищенню якості рибопродукції та зручності споживачів, дозволяючи реалізовувати рибу безпосередньо з баз, що дозволить знизити ризики продажу неякісної продукції.

Ці заходи створять ефективну систему поставок живої риби в роздрібну торгівлю, підвищуючи стандарти якості продукції та зручність для кінцевого споживача.

Організації торгівлі свіжою рибою у рідкому льоді

1. Впровадження технології рідкого льоду. Розвиток рибного господарства України вимагає впровадження передових технологій для збереження якості продукції, оптимізації логістики та підвищення економічної ефективності галузі. Одним із ключових рішень є використання рідкого льоду для охолодження, транспортування та зберігання свіжої риби.

2. Переваги технології рідкого льоду.

– Підвищення швидкості охолодження. Рідкий лід охолоджує рибу в 5 разів швидше, ніж традиційні види льоду, запобігаючи інфікуванню та псуванню тканин.

– Рівномірне охолодження. Завдяки своїй плинності рідкий лід забезпечує повне покриття риби, що унеможливлює локальні перегріви.

– Продовження терміну зберігання. Збереження товарного вигляду та біологічних властивостей риби до 15-20 діб (з використанням спеціальних добавок – до 40 діб).

– Економічна ефективність: Витрати на виробництво рідкого льоду на 20-25% нижчі порівняно з традиційними методами заморожування.

3. Технологічні вимоги та реалізація

– Виробництво рідкого льоду здійснюється спеціальними холодильними установками з використанням води солоністю ~35‰.

– Оптимальна концентрація льоду для торгівлі рибою становить 40-50%.

– Інфраструктурні зміни включають переоснащення рибоприймальних пунктів, рибопромислового флоту та створення логістичних центрів.

4. Логістика та торгівля:

– Перевезення у цистернах. Використовується для однотипної риби масового вилову (50% льоду, 50% риби), транспортується в ізотермічних автоцистернах до оптових рибних баз.

– Контейнерне перевезення. Використовується для змішаного асортименту риби у поліетиленових пакетах, з можливістю продажу безпосередньо у роздрібній мережі.

– Оптові рибні бази як ключова технологічна ланка торгівлі свіжою охолодженою рибою.

– Торгівля у роздріб. Свіжа риба в рідкому льоді, розфасована в марковану поліетиленову тару, забезпечує високу якість продукту для супермаркетів, рибних магазинів та інших торгових точок.

5. Конкурентні переваги над імпортною продукцією

– Контроль якості на всіх етапах: Вітчизняна рибопродукція проходить ветеринарний контроль від вилову до реалізації.

– Зменшення ризиків для споживачів: Відсутність сумнівної імпортної риби з недостатньою якістю та ризиками зараження паразитами.

– Підвищення продовольчої безпеки країни.

6. Розвиток інфраструктури та рибної торгівлі

– Будівництво нових логістичних центрів.

– Модернізація холодильного обладнання.

– Створення спеціалізованих рибних супермаркетів та рибних фаст-фудів.

– Запровадження ефективної системи ветеринарного контролю.

Запровадження технології рідкого льоду забезпечить довгостроковий розвиток рибного господарства України, підвищить якість продукції та зміцнить позиції вітчизняних виробників на внутрішньому ринку. Удосконалення логістики, підвищення рівня контролю якості та впровадження сучасних торгових форматів сприятимуть зростанню споживчого попиту та загальному розвитку галузі.

24. Критерії інноваційної  привабливості підприємств  галузі рибного господарства України

Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства України визначається сукупністю об’єктивних і суб’єктивних характеристик інвестиційних об’єктів, що обумовлюють їхній потенційний попит на капіталовкладення. Це охоплює як рибогосподарські та допоміжні підприємства, так і підприємства логістичної інфраструктури та оптово-роздрібної торгівлі рибопродукцією. Інвестиційна привабливість може мати поточний та перспективний характер, бути абсолютною або відносною щодо інших об’єктів інвестування.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємств галузі здійснюється за такими ключовими критеріями: фінансова стабільність і платоспроможність, конкурентоспроможність рибопродукції, стійкість позицій на ринку, потенціал виходу на нові, зокрема міжнародні, ринки, інноваційна активність, виробничий потенціал із можливістю швидкого нарощування обсягів продукції, освоєння нових видів рибопродукції, диверсифікація виробництва, наявність висококваліфікованого персоналу, прозорість бізнес-процесів тощо.

Сучасний стан рибного господарства України характеризується системною кризою, обумовленою як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Галузь перебуває в довготривалій стагнації, що супроводжується низькою рентабельністю, технічним зношенням основних засобів виробництва та критичною корупційною складовою. Без термінового впровадження комплексних антикризових заходів перспективи її розвитку залишаються мінімальними, а більшість підприємств опинилися на межі фінансової та технологічної неспроможності.

Сталий розвиток рибного господарства України неможливий без створення сприятливого інвестиційного клімату, що сприятиме стабільному припливу капіталу в модернізацію галузі, відновлення біологічного та рибогосподарського потенціалу водойм, впровадження інноваційних технологій, а також розвитку фундаментальних і прикладних наукових досліджень. Важливою складовою є підготовка висококваліфікованих кадрів та підвищення рівня екологічної культури населення.

Формування належних умов для залучення вітчизняного та іноземного інвестиційного капіталу є стратегічним завданням державної політики. Залучення фінансових інвесторів передбачає створення умов для зростання вартості підприємств та досягнення високих фінансових показників, особливо в момент виходу інвестора з проєкту. Водночас такий підхід є доцільним лише для окремих підприємств і здебільшого на етапі прискореного розвитку у короткостроковій перспективі. Загалом, ефективна державна підтримка та створення прозорих ринкових умов є ключовими чинниками формування інвестиційно привабливого середовища в галузі рибного господарства України.

Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства України є ключовим фактором для залучення нового типу стратегічних інвесторів. Їхній інтерес повинен полягати не лише у фінансовій вигоді, а й у довгостроковій перспективі управління підприємствами, що сприятиме підвищенню ефективності галузі. Головною передумовою для залучення таких інвесторів є здатність підприємств забезпечити високий рівень прибутковості, раціональне використання вкладених коштів та мінімізацію ризиків. Це дозволить рибному господарству України стати конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Стратегічні пріоритети інвесторів. Головною метою стратегічних інвесторів повинно стати не короткострокове вкладення капіталу з метою швидкого отримання прибутку, а реальне управління підприємствами рибної галузі відповідно до концепцій їхнього довгострокового розвитку. Орієнтація на системне покращення технологічних процесів, підвищення рівня інноваційності та ефективність управління дозволить створити стійку основу для подальшого розвитку галузі.

Критерії інвестиційної привабливості підприємств рибогосподарського комплексу, допоміжних підприємств та підприємств торговельної інфраструктури повинні бути чітко сформульовані та відповідати сучасним економічним реаліям. Вони мають включати конкретні індикатори, що всебічно визначатимуть умови, за яких інвестори будуть готові вкладати кошти в розвиток галузі.

Зовнішні фактори інвестиційної привабливості, що впливають на інвестиційну привабливість підприємств рибного господарства, незалежно від їхньої господарської діяльності, належать:

– Політична та економічна ситуація в країні та регіоні.

– Якість податкової системи та рівень податкового навантаження.

– Розвиненість законодавчої бази та ефективність судової системи.

– Рівень розвитку інфраструктури (транспортної, енергетичної, логістичної).

– Кадровий потенціал та доступність кваліфікованих працівників.

– Рівень конкуренції в галузі.

– Сучасний стан розвитку рибного господарства.

– Динаміка та структура інвестицій у галузі.

– Стадія розвитку підприємств та рівень їхньої зрілості.

– Темпи зростання виробництва та ринок збуту.

– Ріст цін на сировину та інші фактори виробництва.

– Фінансові показники підприємств у галузі.

– Інноваційний потенціал та рівень науково-дослідних і конструкторських розробок.

– Екологічна безпека та відповідність підприємств екологічним стандартам.

– Рівень інформаційного забезпечення бізнесу та цифрова трансформація галузі.

Внутрішні фактори інвестиційної привабливості. На відміну від зовнішніх чинників, внутрішні фактори безпосередньо залежать від результатів діяльності конкретного підприємства та можуть стати основним важелем для підвищення його інвестиційної привабливості. До таких факторів належать:

– Фінансовий стан підприємства – рівень ліквідності, рентабельність, кредитоспроможність.

– Організаційна структура управління – ефективність корпоративного управління та стратегічне планування.

– Ступінь інноваційності продукції – використання новітніх технологій, розробка екологічно безпечних рибопродуктів.

– Стабільність фінансових потоків – передбачуваність доходів та рівень контролю за витратами.

– Рівень диверсифікації продукції – можливість розширення асортименту та виходу на нові ринки.

Аналіз інвестиційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України:

1. Аналіз потенційного прибутку – дослідження можливих варіантів капіталовкладень, оцінка прибутковості та рівнів ризиків.

2. Фінансовий аналіз – визначення фінансової стійкості підприємств та прогнозування їх подальшого розвитку.

3. Ринковий аналіз – оцінка перспектив продукції на ринку, місткість ринку, рівень незадоволеного попиту.

4. Технологічний аналіз – дослідження техніко-економічних альтернатив, оптимізація виробничих процесів та вибір найефективніших технологій.

5. Управлінський аналіз – аналіз організаційної структури підприємств, рекомендації щодо управління, підбору та навчання персоналу.

6. Екологічний аналіз – оцінка впливу виробництва на довкілля та розробка заходів щодо мінімізації негативного впливу.

7. Соціальний аналіз – оцінка соціальної значущості проєктів, їхнього впливу на місцеве населення, створення нових робочих місць та покращення соціальної інфраструктури.

Умови залучення інвесторів. Незважаючи на фінансові та виробничі труднощі підприємств галузі рибного господарства, вони можуть бути привабливими для фінансових та стратегічних інвесторів за таких умов:

– Державна підтримка. Активне сприяння залученню інвестицій, створення сприятливого інвестиційного клімату.

– Досконале законодавче регулювання.

– Надання земель водного фонду. Спрощене та прозоре надання у користування водойм і земель для розвитку рибного господарства.

– Зростання платоспроможності населення: стимулювання внутрішнього попиту на рибну продукцію.

– Формування єдиного технологічного ланцюжка. Інтеграція підприємств у єдину систему виробництва, переробки та реалізації рибної продукції. І

– Створення консорціумів (асоціацій, союзів) рибогосподарських підприємств: укладання довгострокових концесійних договорів на експлуатацію водойм із залученням інвестицій у виробничу інфраструктуру.

Концесійна модель розвитку. Для ефективного використання підприємствами галузі водних біоресурсів необхідно врегулювати питання водних концесій:

– Чітке розмежування повноважень державних та місцевих органів у питаннях передачі водойм у концесію.

– Запровадження відкритих і конкурентних механізмів надання концесій.

– Надання концесіонерам гарантій прав власності та окупності інвестицій.

– Зміни в податковому законодавстві для стимулювання інвестицій у рибопереробку та інфраструктуру.

– Виключення бюрократичних перепон та спрощення концесійних переговорів.

Цілі консорціумів:

1. Максимізація прибутку через комплексне використання водних біоресурсів.

2. Розширення виробництва високотехнологічної рибної продукції, орієнтованої на експорт.

3. Створення ефективної виробничої структури, що мінімізує витрати та підвищує продуктивність підприємств.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату в рибному господарстві України необхідно впроваджувати комплексні заходи, що сприятимуть залученню стратегічних інвесторів. Покращення нормативно-правової бази, розвиток інфраструктури, підтримка інновацій та забезпечення стабільного фінансового середовища – ключові фактори, що дозволять рибному господарству вийти на якісно новий рівень розвитку та стати конкурентоспроможним на міжнародному ринку.

Завдяки таким заходам рибне господарство України може стати привабливим для інвесторів та сприяти економічному розвитку країни.

(Продавження у Частині 3)