Експертний аналіз СТРГ на зламі епох

ЕКСПЕРТНИЙ АНАЛІЗ

СТРГ НА ЗЛАМІ ЕПОХ

(від правової невизначеності – до європейської моделі управління та адаптації до acquis ЄС)

 

05. січня 2026 року                                  м. Київ

Адресовано: 

працівникам та керівникам спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ);

працівникам Держрибагентства;

учасникам Робочої групи з розвитку рибного господарства;

експертам та науковцям галузевих інституцій;

представникам галузевої громадськості, працівникам рибного господарства та профільним органам державного управління.

Мета статті: надати системне бачення шляхів стратегічного розвитку СТРГ в Україні, обґрунтувати роль колективного управління водними біоресурсами та формування належного врядування, об’єднати професійне співтовариство СТРГ навколо створення єдиної платформи для координації дій і захисту законних прав, сприяти впровадженню принципів прозорого та відповідального управління, а також забезпечити інтеграцію українського рибного господарства у європейський простір управління водними ресурсами, забезпечуючи сталість, ефективність та баланс інтересів усіх стейкхолдерів.

Виклики, ризики, небезпека.

Українське рибне господарство у 2026 році стоїть на зламі. Десятиліттями суб’єкти спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ) виконували функції, які держава сама не могла забезпечити: відтворювати водні біоресурси, підтримувати екологічну рівновагу водойм, створювати робочі місця, забезпечувати продовольчу безпеку та зберігати професійну культуру управління водними екосистемами.

Нажаль, сьогодні добросовісні рибопромислові господарства опинилися під системним, організованим і правово необґрунтованим тиском. Прокуратура, суди та інші правоохоронні органи, користуючись прогалинами у законодавстві та правовою невизначеністю, ставлять законну діяльність СТРГ під сумнів. Вимагають оформлення забороненої оренди, «звільнення» водойм та інші неправомірні дії.

Це не поодинокі випадки – це структурна криза правозастосування, яка руйнує інвестиційний клімат, підриває ефективність управління ресурсами, дестабілізує соціально-економічний стан прибережних та сільських громад і ставить під загрозу національну продовольчу безпеку.

Хто стоїть за кризою СТРГ? Хто цей невидимий мехвнізм системного тиску?

Події останніх років у сфері спеціальних традиційних рибопромислових господарств (СТРГ) в Україні не можна пояснити ані випадковістю, ані «окремими помилками на місцях». Ми  спостерігаємо синхронні, масштабні та юридично однотипні дії по всій території держави: масові позови прокуратури, однакову аргументацію, схожі судові рішення та єдиний результат – фактичну заборону діяльності СТРГ з приписом «повернення водойм державі».

Але ключове питання звучить інакше: а чи забирав хтось ці водойми у держави?

Відповідь очевидна для будь-якого фахівця галузі – ні! Саме  СТРГ десятиліттями забезпечували утримання, відтворення, охорону та  біологічну стабільність водойм, які без людської праці давно  перетворилися б на деградовані, замулені та екологічно мертві об’єкти.

У цих водоймах – не «узурпація», а піт, кров і рибацьке життя.  Безсонні ночі, ризики, відповідальність за водні біоресурси, від яких  залежить добробут родин і продовольча безпека регіонів. І саме це  сьогодні намагаються звести до формального «правового порушення».

Суд і прокуратура: чи справді проблема в непрофесійності?

Чи можемо ми серйозно вважати, що українські судді та прокурори масово втратили професійну здатність відрізняти злий умисел від законодавчої прогалини?

Звісно, що ні!

Суддівсько-прокурорська система України має значний правовий досвід. Усі посадові особи, які брали й беруть участь у процесах проти СТРГ, чудово розуміють, що:

керівники СТРГ не створювали правового вакууму;

відсутність чіткої регламентації – це відповідальність держави;

діяльність СТРГ здійснювалася добросовісно, відкрито та в межах існуючої практики.

І все ж – рішення ухвалюються не на користь СТРГ.

Це означає лише одне: ми маємо справу не з помилкою, а з керованим механізмом. Механізмом, де формальна логіка права підміняється вибірковим тлумаченням, а законодавча прогалина – використовується як інструмент  тиску.

Інструкція №4: як держава сама посилила проблему СТРГ

Правова оцінка скасування Інструкції №4 від 15.01.2008 року.

Інструкція «Про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах», яка затверджена  наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 січня 2008 року №4, об’єктивно потребувала актуалізації з огляду на зміни у законодавстві, правозастосовній практиці та підходах до управління водними біоресурсами.

Водночас потреба в оновленні нормативно-правового акта жодним чином не тотожна необхідності його повного скасування без прийняття нового регуляторного інструменту, який би забезпечив  безперервність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Порушення принципу правової визначеності

Скасування Інструкції №4 без запровадження перехідних положень або альтернативного нормативного акта призвело до виникнення правового вакууму у сфері функціонування СТРГ.

Такі дії суперечать:

принципу правової визначеності як складовій верховенства права;

вимогам стабільності та передбачуваності правового регулювання;

усталеній практиці Європейського  суду з прав людини щодо недопустимості різкої та непрогнозованої зміни  правового режиму для суб’єктів господарювання.

Відсутність захисту державних інтересів

Скасування Інструкції №4:

не усунуло жодного з ризиків, на які посилалися ініціатори такого рішення;

не забезпечило належного державного контролю за використанням водних біоресурсів;

не створило нового механізму регулювання, який би відповідав сучасним викликам.

Таким чином, держава фактично самоусунулася від виконання своїх регуляторних функцій, залишивши сферу СТРГ без належного нормативного супроводу.

Наслідки для правозастосування

Утворений нормативний вакуум:

створив умови для вибіркового та довільного правозастосування;

дозволив підміняти правове регулювання оціночними та суперечливими тлумаченнями;

призвів до ситуації, за якої всі без винятку СТРГ були поставлені поза межі чітко визначеного правового поля, незалежно від добросовісності їх діяльності.

У тому числі – суб’єкти, які традиційно вважалися такими, що діють у межах усталеної адміністративної практики та перебували у постійному регуляторному полі держави.

Інституційна відповідальність держави

Фактично, скасування Інструкції №4 без належної заміни:

легалізувало стан правової невизначеності;

створило інституційні передумови для судово-прокурорського тиску;

сприяло демонтажу моделі СТРГ, не шляхом законодавчої реформи, а через адміністративно-судову практику.

У правовій державі подібні дії не можуть розглядатися як належне виконання регуляторних функцій, оскільки відповідальність за усунення законодавчих прогалин лежить виключно на державі, а не на суб’єктах господарювання, які діяли в умовах раніше встановленого правового режиму.

Ключовий правовий висновок

Проблема СТРГ полягає не у «неправомірності» їх діяльності, а у неналежному нормативному врегулюванні з боку держави.

До моменту ухвалення сучасного, системного та євроінтегрованого регуляторного акта, будь-які репресивні заходи щодо СТРГ слід розглядати як наслідок державної регуляторної бездіяльності, а не як відновлення законності.

Хто ж той “Кукловод”?

У цій статті я свідомо не називаю імен.

Не з обережності – а з принципу.

Тому що проблема, з якою зіткнулися СТРГ, не має персонального обличчя. Вона має інституційно-кланову архітектуру.

І саме вона визначає логіку подій, які сьогодні помилково намагаються пояснити окремими судовими рішеннями чи «перевищенням повноважень».

Насправді ж ми спостерігаємо системне явище.

Невидимий центр впливу

По всій території України реалізується однаковий сценарій:

однакова правова аргументація;

однакові прокурорські позови;

однакові судові підходи;

ідентичний результат – виведення СТРГ за межі правового поля.

Така повторюваність виключає випадковість.

Вона свідчить про наявність централізованої логіки, яка не залежить від регіону, стану водойм чи фактичної добросовісності користувачів.

Цей механізм працює тихо, формально і «законно» – через експлуатацію законодавчих прогалин, а не через їх усунення.

Суд, правова прогалина та межі державного волюнтаризму

Ключове питання у справах щодо СТРГ полягає не лише у факті існування законодавчої прогалини, а у способі її правозастосовного «вирішення» судами.

1. Правова прогалина не може працювати проти особи

Конституційний Суд України (КСУ) у своїй усталеній практиці неодноразово наголошував:

принцип верховенства права, який включає правову визначеність, передбачуваність та недопустимість свавільного втручання держави у сферу прав і свобод.

КСУ прямо виходить з того, що:

недосконалість або неповнота законодавства не може погіршувати становище особи;

держава несе відповідальність за наслідки власної нормотворчої бездіяльності;

органи влади зобов’язані діяти у спосіб, який мінімізує шкоду для добросовісного суб’єкта.

Отже, коли суд, встановивши нормативну прогалину, обирає каральну модель реагування, він фактично:

перекладає відповідальність держави на суб’єкта господарювання;

діє всупереч конституційному розумінню верховенства права.

2. Практика ЄСПЛ: LEGITIMATE EXPECTATIONS ТА FAIR BALANCE

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у численних рішеннях сформував доктрину legitimate expectations (законних очікувань) як складову статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суть цієї доктрини полягає в тому, що:

якщо держава тривалий час формувала адміністративну практику, яка дозволяла певний вид діяльності;

якщо особа діяла добросовісно, відкрито та з відома органів влади;

якщо держава не забезпечила чіткої та своєчасної зміни правил, то різке припинення такої діяльності через судові рішення є непропорційним втручанням.

ЄСПЛ також послідовно наголошує на необхідності дотримання fair balance – справедливого балансу між:

публічним інтересом;

захистом прав і законних очікувань особи.

Каральні рішення щодо СТРГ, ухвалені в умовах правової невизначеності, об’єктивно порушують цей баланс.

3. Пропорційність як обов’язок суду

І Конституційний Суд України, і ЄСПЛ виходять з того, що:

втручання держави повинно бути необхідним, обґрунтованим та найменш обтяжливим для особи.

Повне припинення діяльності СТРГ, втрата контролю над водоймами, ліквідація господарської моделі:

не є єдино можливим заходом;

не є найменш обтяжливим засобом;

не спрямовані на усунення самої причини проблеми – правової прогалини.

Таким чином, суд, який обирає виключно репресивне рішення, виходить за межі пропорційного втручання, визначені як національним, так і європейським правом.

4. Однакові рішення як індікатор системної проблеми 

Ідентичність судових рішень у різних регіонах України:

з однаковою аргументацією;

без аналізу індивідуальних обставин;

без застосування доктрин правової визначеності та законних очікувань, вступає у пряму суперечність з принципом незалежності суду, який передбачає самостійний і неформалізований аналіз кожної справи.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово підкреслював, що шаблонне правосуддя є ознакою системної проблеми, а не індивідуальної помилки.

5. Конституційний вимір відповідальності

У контексті сучасних викликів особливої ваги набуває позиція КСУ про те, що:

держава існує для людини, а не навпаки;

формальне застосування норм без урахування їхнього змісту та мети підриває довіру до держави;

довіра до суду є конституційною цінністю, а не абстрактним поняттям.

Правовий волюнтаризм, навіть замаскований під формальну законність, руйнує цю довіру зсередини.

6. Відповідальність як правова категорія

І КСУ, і ЄСПЛ виходять з того, що:

дії органів влади оцінюються у часовій перспективі;

системні порушення не зникають разом із посадою чи каденцією;

держава несе міжнародно-правову відповідальність за практику своїх судів.

Тому питання відповідальності – це не погроза і не політична риторика. Це неминучий елемент правової оцінки.

Фінальне заключення

Суд у правовій державі: не карає за прогалини, не підміняє законодавця, не перетворює невизначеність на зброю.

Він: захищає баланс, відновлює право, нагадує державі про її обов’язки.

Усе інше – це не правосуддя!.

Це відступ від стандартів, які сама Україна задекларувала як європейські.  

Чи є СТРГ загрозою для держави?

Постає ключове питання:

чому об’єктом такого тиску стали саме СТРГ?

Невже система, яка утримує та відновлює водойми, забезпечує контроль за водними біоресурсами, створює робочі місця у сільських регіонах, формує внутрішній продовольчий ресурс – є небезпечною для держави?

Відповідь очевидна. Загрози від СТРГ – немає.

А отже, причина атаки лежить поза межами екології, права чи державного інтересу, якими так часто прикриваються відповідні рішення.

Відповідь на поверхні. Коли правове регулювання навмисно або з недбалості демонтоване, коли замість оновлення правил їх просто скасовують, коли держава самоусувається від чіткого визначення правового режиму, з’являється універсальний інструмент впливу – правова невизначеність.

У такому середовищі:

будь-яке право користування можна оголосити «сумнівним»;

будь-яку господарську діяльність – «потенційно незаконною»;

будь-яке судове рішення – «формально обґрунтованим».

Саме тому відповідь лежить на поверхні: йдеться про перерозподіл контролю та економічної цінності активів, здійснюваний не через відкриту політику чи законодавчу реформу, а через судово-прокурорський, примусово-каральний механізм.

Суд як інструмент а не як джерело проблеми

Важливо підкреслити:

суддівсько-прокурорська система в цій конструкції не є першопричиною.

Вона є інструментом реалізації сценарію, де:

законодавча прогалина підміняє норму;

формальне тлумачення замінює зміст права;

«відновлення законності» фактично руйнує регульовану сферу.

Це не суд – це відтворюваний алгоритм, який працює незалежно від конкретних осіб.

Системна загроза для держави

Парадокс полягає в тому, що така модель:

послаблює державний контроль над водоймами;

стимулює тінізацію галузі;

руйнує довіру бізнесу до держави;

суперечить європейським підходам до управління природними ресурсами.

Тобто підриває саме ті державні інтереси, які декларуються як підстава для тиску на СТРГ.

Висновок

СТРГ сьогодні – це не правова проблема, а лакмусовий папірець інституційної зрілості держави.

Атака на СТРГ – це не боротьба за законність, а наслідок відмови від відповідальності за якісне правове регулювання.

І допоки держава:

не усуне законодавчі прогалини;

не запровадить сучасну, європейську модель СТРГ;

не припинить викорстовувати суд як інструмент регуляторної компенсації – галузь рибного господарства залишатиметься об’єктом прихованого перерозподілу, а не стратегічного розвитку.  

Перераподіл власності! Суддівсько-прокурорська система нападу на СТРГ – це інтрумент цього протизаконня!

СТРГ сьогодні – не є проблемою.

Проблема – у відсутності сучасної, європейської моделі правового регулювання, яку держава зобов’язана була створити ще вчора.

І доки цього не буде зроблено, будь-які «судові перемоги» над СТРГ – це не торжество закону, а черговий акт законодавчого безладу, за який Україна заплатить: деградацією водойм, втратою робочих місць, соціальною напругою і стратегічним відставанням від європейської моделі управління водними біоресурсами, послабленням виробничої потужності, економічним падінням.

Давайте розберемося. 

Спеціальні традиційні рибопромислові господарства – це не аквакультура і не оренда. Вони є єдиною допустимою, законною та раціональною формою спеціального використання водних біоресурсів на водосховищах комплексного призначення.

Відтворення водних біоресурсів, меліорація і біомеліорація, покращення якості води та забезпечення продовольчої  безпеки – усе це здійснюють саме СТРГ.

Ігнорування правоохоронними органами, органами прокуратури та окремими елементами системи правосуддя України правового статусу суб’єктів традиційного рибопромислового господарства (СТРГ) та ототожнення їх діяльності з орендою чи аквакультурою є не лише юридично помилковим, а й методологічно хибним підходом, який спотворює саму природу колективного управління публічними водними ресурсами.

Умови воєнного стану посилюють негативні наслідки хибної практиці вибіркового правозастосування та створюють особливу суспільну небезпеку, оскільки вона підриває довіру до державних інституцій, руйнує економічну та продовольчу стійкість прифронтових і внутрішніх територій, демотивує законних користувачів водних біоресурсів і створює системну правову невизначеність у стратегічному напрямку галузі, яким є СТРГ.

Бездіяльність органів влади, відповідальних за функціонуваня і розвиток СТРГ, нажаль не роблять тих вкрай необхідних екстрених, кроків для розбудови СТРГ. Наслідком такої недальноглядної рибогосподарської політики, скоріш повна відсутність політики  суттєво  послаблює державне управління там, де держава зобов’язана демонструвати послідовність, правову визначеність і державний захист публічного інтересу, особливо під час довготривалої війни на виснаження, коли розвиток галузі є невід’ємним елементом  виживання нації.

Моя, особиста правова оцінка.

Формування та реалізація державної політики в напрямку СТРГ та взагалі всієї галузі рибного господарства під час довготривалої, кровопроливної війни – здійснюється інертно і в форватері суддівсько-проурорського тиску.

Ані Держрибагентство, ані Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України не беруть участі у відповідних судових процесах і не надають публічних чи процесуальних роз’яснень щодо причин фактичної відсутності правового захисту СТРГ, що є недопустимим та створює серйозні ризики для стабільності галузі.

Така прокурорсько‑судова практика, незалежно від мотивів її формування, об’єктивно працює проти державних інтересів України. Вона дезорганізує колективні форми господарювання, нівелює європейські підходи до управління спільними ресурсами, створює внутрішні конфлікти у час, коли держава потребує максимального правового консолідування, паралізує органи влади, які відповідно до закону зобов’язані забезпечити належну правову основу для функціонування СТРГ, одночасно знижуючи легітимність делегованих ними функцій. Саме тому подолання цієї практики є не лише галузевим чи правовим завданням, а питанням державної відповідальності та національної стійкості.

Практика судових рішень уже засвідчила, що прирівнювання СТРГ до звичайних орендаторів чи суб’єктів аквакультури є неправомірним тлумаченням закону, яке ігнорує принципи колективного управління ресурсом і принципи  європейського права. Це створює реальний ризик правової невизначеності  та демонструє, що бездіяльність і формалізм окремих органів влади стали суттєвою перепоною на шляху розвитку СТРГ та належного врядування у рибному господарстві.

У підсумку, така ситуація підкреслює нагальну потребу у законодавчому закріпленні статусу СТРГ, чітких стандартах діяльності та колективній відповідальності, щоб забезпечити стабільність, прозорість та стратегічний розвиток галузі.

Судово‑прокурорська практика, прикриваючись формальною законністю, а фактично спираючись на правову неузгодженість, створює правову пастку, відповідальність за яку несуть добросовісні суб’єкти господарювання. Вимоги «звільнити» водойми, «повернути» землі водного фонду, оформити заборонену оренду суперечать закону, принципу належного врядування та легітимним очікуванням бізнесу, підтвердженим окремою думкою суддів  Верховного Суду та практикою ЄСПЛ.

Держава не може одночасно видавати  дозволи і карати за їх використання!

Модель організації традиційної рибопромислової діяльності, у якій кожен СТРГ виживає окремо, себе вичерпала. Фрагментація і вибіркове правозастосування  ведуть не до розвитку, а до хаосу та криміналізації галузі.

Лише єдність, координація та колективна відповідальність здатні повернути стабільність і передбачуваність, забезпечити правову визначеність та стратегічне управління водними ресурсами.

Вихід – створення Всеукраїнської асоціації СТРГ. Впровадження принципів participatory governance, co-management та належного врядування, об’єднання локальної експертизи, державного регулювання та громадської відповідальності дозволить:

забезпечити сталий розвиток галузі,

інтегрувати українське рибне господарство у європейський простір управління водними ресурсами,

посилити національну продовольчу безпеку та екологічну стабільність,

захистити добросовісні підприємства від вибіркового та непропорційного втручання влади.

Це не звинувачення і не декларація. Це заклик до держави, парламенту та професійної спільноти діяти колективно, зберегти стратегічну суб’єктність СТРГ і перетворити цей напрямок галузі на локомотив євроінтеграційного розвитку та національної безпеки України.

Руйнування СТРГ – це не правозастосування.

Це демонтаж галузі, підрив продовольчої безпеки та  економічної стабільності держави. Україна потребує єдності, професіоналізму та стратегічного об’єднання, щоб рибне господарство стало драйвером сталого розвитку, інтеграції у європейські стандарти та національної безпеки.

СТРГ: хто ми є насправді

Від «користувача ресурсу» до управлінця екосистеми

Протягом багатьох років суб’єкти традиційного рибопромислового господарства в Україні розглядалися крізь спрощену  і, по суті, хибну призму – як тимчасові користувачі ресурсу, «орендарі водойм» або власники спеціальних дозволів. Такий підхід зводив складну і відповідальну діяльність СТРГ до формального права вилову, ігноруючи реальний обсяг функцій, ризиків і довгострокових  зобов’язань, які вони несуть за Режимом СТРГ.

Насправді СТРГ – це не споживачі, а управлінці водних екосистем на локальному рівні.

Кожне традиційне рибопромислове господарство – це:

колективне управління водним об’єктом і біоресурсами;

локальна відповідальність за стан водойми, яка триває роками, а не сезонами;

глибоке знання екосистеми, сформоване практикою, а не звітністю;

приватні інвестиції в публічний ресурс – від зариблення і меліорації до охорони та моніторингу.

Саме ця комбінація робить СТРГ унікальним суб’єктом, без якого держава фізично не здатна виконувати свої базові функції у сфері рибного господарства.

Без СТРГ неможливо:

забезпечити реальний, а не декларативний контроль вилову;

здійснювати відтворення водних біоресурсів у масштабах країни;

підтримувати екологічну сталість на тисячах внутрішніх водойм.

Держава може встановлювати правила, але вона не присутня щодня на кожній водоймі. Саме СТРГ забезпечують безперервну присутність управління, перетворюючи загальні норми на реальну практику.

У європейській моделі рибного господарства такі суб’єкти визнаються повноцінними стейкхолдерами політики, а не об’єктами адміністративного нагляду. Вони залучаються до  планування, реалізації та оцінки рішень, оскільки саме вони несуть основний тягар відповідальності за стан ресурсу і соціально-економічний  розвиток прибережних та сільських громад.

Українські СТРГ де-факто вже виконують цю роль. Проблема полягає не в їхній діяльності, а в відсутності концептуального і правового визнання цієї ролі. Поки СТРГ залишаються в статусі «користувачів», держава  втрачає союзника. Натомість визнавши їх управлінцями екосистем, вона отримує партнера, здатного забезпечити сталість, порядок і розвиток галузі.

Саме з цього усвідомлення починається перехід від фрагментації до самоорганізації – і саме воно є фундаментом європейського підходу до управління рибними ресурсами.

Індивідуальне виживання – хибна стратегія

Системні ризики фрагментації

Багато років суб’єкти спеціального традиційного рибопромислового господарства в Україні намагалися зберігати автономність, виходячи з логіки індивідуального виживання: «кожен відповідає за себе», «менше контактів – менше проблем», «головне – не привертати уваги». У  певний період ця стратегія дозволяла працювати. Сьогодні вона стала джерелом системної вразливості.

Фрагментована галузь не має єдиного голосу – а отже, не має суб’єктності. Кожне СТРГ, діючи поодинці, вимушене самостійно захищати свої інтереси в судах, перед контролюючими органами та у взаємодії з місцевою владою. У таких умовах навіть правомірна діяльність легко стає об’єктом вибіркового тиску, а правова  невизначеність – інструментом впливу.

Індивідуальний підхід робить СТРГ уразливими одразу на кількох рівнях:

юридичному – відсутність єдиної правової позиції послаблює захист;

економічному – неможливість спільного планування і доступу до підтримки;

репутаційному – будь-який конфлікт одного суб’єкта кидає тінь на всю галузь.

У вакуумі самоорганізації з’являються ті, хто не зацікавлений у сталому розвитку. «Сірі» гравці, псевдопосередники, випадкові «інвестори» та корупційні схеми починають визначати правила гри. Саме фрагментація створює ґрунт для криміналізації галузі, де добросовісні виробники опиняються в одній площині з порушниками – незалежно від реальної поведінки.

Держава також програє в такій моделі. Не маючи організованого партнера, вона змушена діяти через репресивні механізми контролю, які не замінюють системного управління. Контроль без співпраці породжує недовіру, а недовіра – конфлікт. У результаті втрачається і ресурс, і економічний потенціал, і соціальна стабільність у громадах.

Європейський досвід показує протилежне: об’єднання виробників не обмежує свободу, а захищає її. Колективна самоорганізація дозволяє:

формувати спільні правила і стандарти;

захищати добросовісних учасників;

відокремлювати порушення від норми;

говорити з державою на рівних.

Саме тому продовження індивідуальної стратегії у 2026 році означає не обережність, а відмову від майбутнього. Додатковим чинником дестабілізації галузі є формування практик нерівного застосування права, коли окремі суб’єкти рибного господарства, користуючись неформальною підтримкою впливових середовищ, фактично отримують преференції та імунітет від системного контролю.

Це призводить до того, що частина СТРГ починає  вважати, ніби порушення правил або особливі домовленості є нормою ведення бізнесу, тоді як більшість добросовісних виробників змушена працювати у постійній невизначеності та ризику.

У цій ситуації не лише окремі СТРГ, а вся галузь опиняється під загрозою руйнівного колапсу, що ставить під сумнів національну продовольчу безпеку, економічну стабільність громад та міжнародний імідж України.

Фрагментація і правовий хаос перетворюють добросовісних виробників на заручників вибіркового тиску, відкриваючи шлях для «сірих» гравців і корупційних схем, які підміняють закон та управління ресурсами.

Лише стратегічне об’єднання СТРГ, єдина правова позиція та колективна відповідальність здатні не допустити демонтажу галузі, забезпечити стабільність, передбачуваність і сталий розвиток українського рибного господарства як ключового елемента національної безпеки та європейської інтеграції.

Європейська відповідь

Організації виробників (PO) як щит і інструмент розвитку

Система традиційного рибного господарства Європейського Союзу давно показала, що вихід із фрагментації і нестабільності існує. Організації виробників (Producer Organisations, PO) є інструментом, який дозволяє колективно управляти ринковими, екологічними та соціальними ризиками, не втрачаючи індивідуальної  автономії членів.

Європейські регламенти чітко визначають правові рамки та механізми функціонування PO:

Regulation (EU) 1379/2013:

визнає організації виробників як легальне об’єднання, що діє за колективними цілями;

забезпечує колективне планування виробництва та вилову, що підвищує ринкову стабільність;

формує спільну відповідальність за якість і стандарти продукції, захищаючи добросовісних учасників від недобросовісної конкуренції.

Regulation (EU) 1380/2013:

підтверджує участь стейкхолдерів у прийнятті рішень, підкреслюючи, що політика не формується «згори», а із залученням тих, хто реально управляє ресурсом;

закріплює принцип субсидіарності, тобто повноваження делегуються максимально близько до тих, хто знає і контролює екосистему;

підтримує спільну відповідальність за ресурс, роблячи управління сталим і прогнозованим.

PO для України

Створення подібних структур у нашій країні означатиме:

легальне об’єднання СТРГ, а не «картель» чи обмеження конкуренції;

офіційне визнання як суб’єкта політики, який має право брати участь у формуванні нормативних актів та державних програм;

захист добросовісних учасників від вибіркового тиску, шахрайства та непрозорих практик;

підвищення ефективності управління ресурсами через спільне планування і контроль;

зменшення ризиків фрагментації, які ведуть до нерівного застосування права та хаосу на ринку.

Український шлях СТРГ до ЄС

Адаптація, а не копіювання

Європейські організації виробників (PO) – це перевірена модель, але вона працює в конкретних соціально-економічних та правових умовах ЄС. Україна не повинна копіювати її «як є», а створити національну модель, що враховує наші умови, традиції та потреби галузі.

Ключові принципи українського шляху

Адаптація, а не копіювання

Беремо основні механізми PO, які працюють: колективне планування, участь стейкхолдерів, спільна відповідальність за ресурс.

Адаптуємо їх під реалії українського ринку та законодавства: розміри водойм, регіональні особливості, рівень розвитку СТРГ.

Етапність реалізації

Регіональні об’єднання – перший крок, що дозволяє випробувати механізми і відпрацювати управлінські процедури.

Пілотні організації – об’єднання СТРГ на обраних територіях для демонстрації ефективності та формування кращих практик.

Законодавче закріплення – формалізація успішних практик через нормативні акти, щоб модель стала зрозумілою для всіх учасників та державних органів.

Роль Громадської ради при Держрибагентстві та професійної спільноти

Модерація та експертна підтримка процесу об’єднання.

Консультації, навчальні програми та методична допомога регіональним СТРГ.

Підтримка законодавчого оформлення, підготовка пропозицій для держави.

Мета українського шляху

Створити легальну та національно адаптовану модель, що гарантує права добросовісних СТРГ.

Поступово формувати партнерство з державою, уникаючи конфліктів та ризиків.

Забезпечити стабільність та прогнозованість, зберігаючи можливість для індивідуальних ініціатив у рамках колективного управління.

 

Координація позицій СТРГ у державній політиці

Єдність через національну платформу

Ефективна реалізація державної політики у сфері рибного господарства та охорони водних біоресурсів  потребує узгоджених дій органів виконавчої влади, професійної та галузевої громадськості, а також активної участі безпосередніх користувачів водних біоресурсів. У цьому контексті координація позицій суб’єктів традиційних рибопромислових господарств (СТРГ) виступає ключовим механізмом підвищення якості державного управління та забезпечення збалансованого врахування економічних, екологічних і  соціальних чинників.

Підтримка та опрацювання  законодавчих ініціатив, спрямованих на нормативне визначення правового  статусу СТРГ, зокрема законопроєкту № 12384, є складовою формування узгодженої державної політики у сфері використання водних біоресурсів.  

Прийняття цього законопроєкту створює правові умови для здійснення  рибогосподарської діяльності на водоймах комплексного призначення без застосування орендних механізмів, що не відповідають економічній, соціальній та екологічній природі водних об’єктів і обмежують формування економічно обґрунтованої моделі господарювання.

Після прийняття Закону України за законопроєктом №12384 буде доцільно передбачити у Законі України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» окремий розділ, присвячений спеціальним традиційним рибопромисловим господарствам (СТРГ), із деталізацією положень по кожній статті. Усі підзаконні нормативно-правові акти (положення, порядки, інструкції, тощо) підлягатимуть розробці та затвердженню після прийняття Верховною Радою України відповідних змін до Закону

Принципи ЄС у діяльності СТРГ

Належне врядування (good governance) – це підвищення прозорості, правової визначеності та підзвітності у сфері управління водними біоресурсами, зменшення регуляторної невизначеності, підвищення ефективності контрольних та управлінських функцій держави.

Спільне управління (co-management) – це поєднання державних регуляторних та наглядових повноважень із участю  СТРГ у плануванні та реалізації заходів з використання, відтворення та охорони водних біоресурсів на локальному рівні.

Пропорційність (proportionality) – це застосування регуляторних інструментів, адекватних характеру та функціональному призначенню водойм, без надмірного адміністративного навантаження для суб’єктів господарювання.

Всеукраїнська асоціація СТРГ та сайт як національна платформа

Створення Всеукраїнської асоціації СТРГ та відповідного веб-сайту виступає ключовим інструментом об’єднання  громад, координації дій та взаємодії з державою і міжнародними  партнерами.

Основні функції асоціації та платформи:

Координація та об’єднання СТРГ

Формування регіональних форматів взаємодії;

Визначення пріоритетних водойм для спільного управління;

Створення карти існуючих та потенційних СТРГ для стратегічного планування.

Розробка спільних правил та стандартів^

Базові правила внутрішнього функціонування СТРГ;

Процедури колективного моніторингу стану водних біоресурсів;

Узгоджена взаємодія з рибогосподарськими підприємствами та іншими користувачами.

Колективний захист інтересів СТРГ в органах державної влади;

Механізми взаємної підтримки у спорах;

Формування юридичної та організаційної спроможності для захисту встановлених правил.

Єдиний голос у державній політиці

Узгоджені пропозиції до Держрибагентства та Кабінету Міністрів;

Спільна комунікаційна стратегія для представлення інтересів СТРГ.

Інформаційна та навчальна платформа

Публікація нормативних документів, методичних рекомендацій і новин;

Обмін досвідом між регіонами та навчальні матеріали для керівників СТРГ;

Підтримка інтеграції українського рибного господарства у європейський простір.

Ключові фактори успіху

Підтримка законопроєкту № 12384 як основи легітимації СТРГ.

Послідовність дій після прийняття закону: від створення спеціального розділу у Законі до впровадження  підзаконних актів і внутрішніх правил.

Партнерська взаємодія між СТРГ, державними органами, науковцями та громадськістю.

Активне використання національної платформи для обміну досвідом та координації дій.

Фінальний меседж: єдність, професіоналізм, європейська інтеграція

СТРГ не є проблемою для держави, яку слід контролювати.

СТРГ – стратегічне рішення, без якого держава не зможе ефективно виконувати свої функції у сфері  управління водними біоресурсами та забезпечення сталого розвитку галузі.

Щодо об’єднання. Кожна СТРГ стає частиною єдиного національного ланцюга управління водними біоресурсами, здатного ефективно реагувати на виклики та ризики.

Щодо спільної відповідальності. Колективні дії гарантують правову визначеність, економічну ефективність та екологічну збалансованість використання водних ресурсів.

Щодо європейського майбутнього. Через впровадження принципів participatory governance, co-management та належного врядування СТРГ стають драйвером інтеграції українського  рибного господарства у європейський простір.

Геостратегічна перспектива: єдність та професійна взаємодія СТРГ перетворює галузь на локомотив національної продовольчої безпеки, екологічної стабільності та міжнародного визнання України у сфері рибного господарства.

Створення Всеукраїнської асоціації СТРГ та платформи-сайту забезпечить стратегічне управління, колективну відповідальність та європейську інтеграцію галузі.

Єдність – наша сила! Єдина мета – спільний успіх!

P.S.

Ця стаття – не спроба узагальнити думку всіх учасників галузі, а моє особисте бачення, яке сформоване багаторічним досвідом у рибному господарстві та власним розумінням суті СТРГ. Вона покликана спонукати до роздумів і усвідомлення: що СТРГ – це не просто організаційна форма, а живий механізм колективного управління водними ресурсами, де кожне рішення керівника, кожна дія впливає на екосистему, громаду та державну політику.

Саме через таку форму управління можливо поєднати ефективність, відповідальність і прозорість, забезпечити баланс інтересів усіх учасників процесу та прокласти шлях до сталого, європейського майбутнього рибного господарства України.

Проте на шляху існування та розвитку СТРГ стоять сили, які методично створюють штучні перепони, ускладнюють реалізацію делегованих функцій та унеможливлюють організований розвиток галузі, тоді як для окремих суб’єктів забезпечують переваги та “зелене світло”.

Об’єднання професійного співтовариства СТРГ, запровадження єдиних стандартів, прозорих процедур та колективної відповідальності за водні біоресурси стає не просто бажаним, а стратегічно необхідним для збереження та сталого розвитку галузі

Ця модель доводить: лише тоді, коли знання підкріплені дисципліною, а рішення – стратегічним баченням, держава здатна сформувати управління природними ресурсами, яке витримує виклики часу і відкриває українському рибному господарству повноцінну європейську перспективу.

 

З найкращими побажаннями євроінтеграційного розвитку СТРГ!

 

 

Голова Громадської ради

при Держрибагентстві                           Віктор СКАРЛАТ