Стаття 4.  ПРОМИСЕЛ І ФЛОТ (Промисел і флот як ядро рибогосподарської системи України: регуляторні дисбаланси та виклики євроінтеграції)

ЕКСПЕРТНИЙ АНАЛІЗ

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ  В УМОВАХ

СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

(Системний огляд проблем, інституційних дисбалансів та шляхів модернізації галузі відповідно до європейських і міжнародних стандартів)

Стаття 4. 

ПРОМИСЕЛ І ФЛОТ

(Промисел і флот як ядро рибогосподарської системи України: регуляторні дисбаланси та виклики євроінтеграції)

 

22. січня 2026 року                                  м. Київ

Адресовано: 

депутатам Верховної Ради України;

працівникам Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України;

працівникам Держрибагентства;

учасникам Робочої групи з розвитку рибного господарства;

експертам та науковцям галузевих інституцій;

представникам галузевої громадськості, працівникам рибного господарства та профільним органам державного управління.

Промислове рибальство та рибопромисловий флот є базовими елементами рибогосподарської системи України, що формують її виробничий, економічний і стратегічний  потенціал. Саме через стан промислу та флоту матеріалізуються державна політика у сфері використання водних біоресурсів, рівень продовольчої безпеки, здатність країни інтегруватися у міжнародні та європейські  рибогосподарські режими.

В умовах системної трансформації  економіки, воєнних викликів, втрати частини традиційних районів промислу, деградації матеріально-технічної бази та тривалих інституційних дисбалансів, промислове рибальство України опинилося у стані затяжної структурної кризи. Рибопромисловий флот, який історично забезпечував присутність України у внутрішніх водоймах, морських акваторіях та Світовому океані, зазнав масштабної деіндустріалізації, фрагментації та втрати конкурентоспроможності.

Водночас європейська інтеграція України, імплементація міжнародних договорів та адаптація до спільної  рибної політики ЄС (CFP) вимагають переосмислення ролі промислу і флоту  не лише як виробничих інструментів, але й як об’єктів комплексного  регулювання – з чіткими правилами доступу до ресурсів, контролю, обліку, екологічної відповідальності та економічної доцільності.

Ця стаття спрямована на системний  аналіз стану промислового рибальства та рибопромислового флоту України крізь призму регуляторних практик, інституційних рішень та міжнародних  зобов’язань держави. У ній розглядаються ключові дисбаланси між  ресурсною базою, правовим режимом, управлінськими механізмами та  реальними можливостями галузі, а також окреслюються стратегічні напрями  модернізації промислу і флоту відповідно до європейських і міжнародних  стандартів сталого розвитку.

Метою статті є системний аналіз стану промислового рибальства та рибопромислового флоту України, виявлення інституційних та регуляторних дисбалансів, оцінка економічних, екологічних та геополітичних ризиків та формулювання стратегічних напрямів модернізації галузі. Стаття також спрямована на створення платформи для фахової дискусії та прийняття обґрунтованих рішень, що забезпечують сталий розвиток промислу, ефективне управління водними біоресурсами та інтеграцію України у європейську та міжнародну рибогосподарську спільноту.

Основні райони промислу в Україні: внутрішні водойми, річки, Чорне та Азовське моря, ВЕЗ

Українська рибогосподарська система характеризується значним географічним розмаїттям промислових районів, які включають як внутрішні водні об’єкти (річки, озера, водосховища), так і морські акваторії Чорного та Азовського морів із прилеглою  виключною (морською) економічною зоною (ВЕЗ). Кожна з цих акваторій має  свої екологічні, гідрологічні, технологічні та інфраструктурні  особливості, що безпосередньо впливають на потенціал промислу та  ефективність використання ресурсів.

У внутрішніх водоймах України рибний промисел традиційно зосереджений у низці великих річкових систем  (Дніпро, Південний Буг, Дністер, Сіверський Донець) і великих озерно-водосховищних комплексів. Ці акваторії створюють значний обсяг доступних біоресурсів, але водночас характеризуються високою ступінню  антропогенного навантаження, сезонністю продуктивності та обмеженими технологічними можливостями щодо механізації промислу.

Морські райони промислу мають потенційно значно вищу біологічну продуктивність і ширші можливості для технологічно складного суднопромислу, проте їх використання ускладнюється історичними, геополітичними та інфраструктурними факторами. Особливо це стосується виключної (морської) економічної зони  України, яку в сучасних умовах використовується не у повному обсязі  через відсутність відповідного флоту, технологій та систем контролю.

Незважаючи на значні площі акваторій, концентрація промислового вилову не відповідає потенціалу через технологічні обмеження, фрагментованість ринку та слабку матеріально-технічну базу.

Внутрішні водойми формують основний відсоток фактичного вилову, але їх продуктивність і видовий склад під впливом антроогенних чинників тенденційно знижується.

Морські райони, особливо ВЕЗ, залишаються недоосвоєними, що створює прогалини у структурі промислу та знижує загальний економічний потенціал галузі.

Пропозиції:

Впровадження динамічного районування промислу, що враховує сезонність, зміни клімату та біоресурсний потенціал у масштабах цілого водного ландшафту.

Визначення пріоритетних акваторій для модернізації флоту та наукового моніторингу, які забезпечать стратегічний доступ до високопродуктивних районів без перевантаження внутрішніх водойм.

Розвиток технологій та інфраструктури, що дозволить розширити промислову присутність у ВЕЗ з дотриманням екологічних стандартів.

Таким чином, просторове різноманіття промислових районів України саме по собі не визначає ані ефективність рибного промислу, ані його сталий характер. Реальний виробничий потенціал формується не лише площею акваторій чи протяжністю річкових систем, а насамперед якісними характеристиками біологічних ресурсів, їх видовою структурою, станом запасів та здатністю екосистем до відновлення під антропогенним і кліматичним тиском.

Перехід від аналізу промислових районів до оцінки основних видів і запасів цінних промислових риб є принципово важливим для розуміння того, яким чином географічний  потенціал трансформується (або не трансформується) у фактичні обсяги  вилову. Саме видовий склад і біомаса ключових промислових популяцій визначають допустимі навантаження на акваторії, технологічні вимоги до  флоту та економічну доцільність промислу в конкретних районах.

У цьому контексті аналіз запасів промислових риб дозволяє перейти від статичного уявлення про простір промислу до динамічної моделі управління ресурсами, у якій райони, види, режими вилову та технічні можливості флоту розглядаються як взаємопов’язані елементи єдиної рибогосподарської системи.

Саме така логіка є необхідною передумовою для подальшого  аналізу структури флоту, інституційних обмежень та стратегічних рішень  щодо модернізації галузі.

Основні види та запаси цінних промислових риб

Для оцінки технологічного й  ресурсного потенціалу промислу критично важливо вивчити видовий склад та стан запасів головних промислових риб. Українські водойми та морські  акваторії характеризуються наявністю як традиційних видів (сом, щука, судак, жерех, короп у внутрішніх водоймах; кілька видів осетрових, скумбрія, камбала, ставрида у морських районах), так і видів, що формують  додаткові промислові групи.

Необхідно також вичисляти:

Обсяги допустимого вилову за основними видами, визначені на основі балансних оцінок запасів (в тоннах на рік).

Динаміку популяцій ключових видів за останні роки, включно з трендами зменшення чисельності або стабілізації.

Показники біомаси та продуктивності водних екосистем у динаміці.

Незважаючи на значний видовий набір, частина промислових видів демонструє ознаки перенаселення чи виснаження, що пов’язано з нерівномірністю контролю вилову, сезонними змінами середовища та впливом кліматичних факторів.

Деякі види, що мають продуктивні біомаси, ще не використовуються повною мірою через технологічні обмеження суднопромислу, відсутність спеціалізованих снастей або умов зберігання й переробки.

Видова структура промислу є нерівномірною між внутрішніми та морськими акваторіями, що створює потенціал для розширення промислових можливостей у ВЕЗ за умови модернізації флоту та регуляторного оновлення.

Пропозиції:

Виокремлення пріоритетних видів для промислу, які з точки зору біоресурсної стійкості та ринкової привабливості мають високий потенціал для стійкого використання.

Удосконалення системи регулювання вилову (квоти, сезони, мінімальні розміри), що базується на сучасних наукових оцінках запасів і адаптивному управлінні.

Заходи щодо відновлення біомаси та покращення екологічного стану, включно з відтворенням, охороною нерестових ділянок, створенням охоронних зон і зниженням антропогенного навантаження.

Аналіз основних видів і запасів цінних промислових риб засвідчує, що ресурсний потенціал України залишається суттєвим, однак його реалізація істотно обмежена матеріально-технічною базою галузі. Перехід від оцінки біологічних ресурсів до аналізу стану флоту є принципово важливим, оскільки саме рибопромисловий флот виступає ключовим інструментом трансформації природного потенціалу у фактичний вилов, економічний результат та продовольчу безпеку.

Рибопромисловий флот України є фактично носієм державної політики у сфері використання водних біоресурсів. Через нього реалізується доступ до ресурсів, виконуються квотні зобов’язання, забезпечується контроль за дотриманням екологічних і безпекових вимог, формується міжнародна присутність України у рибогосподарській сфері. Відповідно, його стан має системний вплив на всі інші елементи управління промислом.

Функціональна та структурна характеристика флоту

Функціонально рибопромисловий флот України поділяється на флот внутрішніх водойм, прибережний морський флот, промисловий морський (у тому числі океанічний), допоміжний і сервісний флот, а також науково-дослідні та контрольні судна. Така класифікація відповідає міжнародній практиці та була покладена в основу проєкту Закону України «Про національну програму відновлення флоту рибного господарства України».

Флот внутрішніх водойм є найбільш чисельним, проте водночас найменш капіталізованим і технологічно оснащеним. Переважна більшість суден цього сегмента експлуатується понад нормативні строки, що ускладнює облік вилову, контроль за дотриманням режимів промислу та впровадження сучасних екологічних стандартів.

Прибережний морський флот перебуває у стані стагнації. Його чисельність обмежена, технічний стан критичний, а можливості оновлення практично відсутні. Це призводить до недовикористання потенціалу територіального моря, який у країнах ЄС розглядається як основа сталого розвитку прибережних громад.

Промисловий морський та океанічний флот зазнав майже повної деіндустріалізації. Втрата суден, відсутність державних програм оновлення та розрив міжнародних виробничих ланцюгів фактично позбавили Україну повноцінної присутності у віддалених районах Світового океану, що негативно впливає на диверсифікацію постачання рибної продукції та рівень продовольчої безпеки.

Допоміжний і сервісний флот як системний сегмент практично відсутній, що знижує ефективність використання наявних промислових суден і підвищує собівартість промислу.

Техніко-вікові ризики та безпека

Ключовою проблемою є критичне старіння флоту. Середній вік рибопромислових суден в Україні істотно перевищує показники держав — членів ЄС. Це зумовлює високий рівень фізичного і морального зносу, підвищену аварійність, зростання експлуатаційних витрат та невідповідність сучасним екологічним і безпековим вимогам. За таких умов впровадження інноваційних технологій промислу, електронного моніторингу та енергоефективних рішень є обмеженим.

Інституційний аспект управління флотом

Рибопромисловий флот не розглядається в Україні як цілісний об’єкт державної політики. Управління є фрагментованим, відсутній єдиний реєстр суден рибогосподарського призначення та стратегічний координатор розвитку флоту. Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, здійснюючи регуляторні функції у сфері промислу, не має інструментів впливу на оновлення матеріально-технічної бази.

Це формує ситуацію, за якої приватний сектор не отримує чітких довгострокових сигналів державної підтримки, а інвестиції у флот залишаються високоризиковими.

Політичні висновки та орієнтири

Сукупність функціональних, технічних і інституційних дисбалансів свідчить, що ринкові механізми не здатні самостійно забезпечити модернізацію рибопромислового флоту України. Необхідним є програмний підхід, який передбачає:

стратегічне планування розвитку флоту;

програми оновлення за сегментами;

поєднання державних стимулів і приватних інвестицій;

інтеграцію флоту у європейську та міжнародну систему управління рибальством.

Таким чином, стан і структура флоту виступають критичним обмеженням реалізації ресурсного потенціалу промислу та водночас ключовою точкою прикладання державної політики у процесі модернізації рибного господарства України.

Матеріально-технічне забезпечення та технології промислу: обмеження та можливості модернізації

Аналіз стану та структури  рибопромислового флоту засвідчив, що техніко-вікові  характеристики суден є критичним фактором, який безпосередньо впливає на ефективність використання водних біоресурсів. Водночас сам по собі  флот, навіть у разі часткового оновлення, не може забезпечити сталий промисел без адекватного матеріально-технічного оснащення та сучасних технологій вилову і первинної переробки. Саме тому логічним продовженням аналізу є оцінка технологічної  складової промислу як завершального елементу ресурсно-технологічного  потенціалу галузі.

Стан матеріально-технічного забезпечення промислу

Матеріально-технічна база промислового рибальства в Україні характеризується високим ступенем фрагментації та морального зносу. Значна частина обладнання, що використовується у промислі, була розроблена за технологічними стандартами минулих десятиліть і не відповідає сучасним вимогам енергоефективності, селективності вилову та екологічної безпеки.

Типи знарядь лову, які домінують у внутрішніх водоймах і прибережному морському промислі, часто мають низьку селективність, що підвищує ризики прилову немішеневих видів і негативно впливає на стан популяцій, проаналізованих у підрозділі 1.2. У морському сегменті обмежене використання сучасних навігаційних, пошукових і моніторингових систем знижує продуктивність промислу та  ускладнює контроль за дотриманням режимів вилову.

Технології первинної обробки та зберігання улову на борту суден також залишаються слабкою ланкою. Обмежена наявність холодильного та переробного обладнання призводить до  втрат якості продукції, зростання собівартості та зниження  конкурентоспроможності української рибної продукції на внутрішньому й  зовнішніх ринках.

Ефективність та екологічність технологій

Застосовувані технології промислу значною мірою не відповідають принципам екосистемного підходу та вимогам спільної рибної політики ЄС (CFP). Недостатній рівень селективності знарядь лову, обмежене впровадження електронних систем обліку та  моніторингу, низька енергоефективність суднового обладнання формують  структурні бар’єри для інтеграції України до європейської системи  управління рибальством.

Водночас міжнародна практика свідчить, що саме технологічна модернізація є одним із найбільш ефективних інструментів зменшення тиску на водні екосистеми без скорочення економічної віддачі промислу. У цьому контексті технології промислу виступають не лише виробничим, а й регуляторним інструментом, що доповнює систему квотування та контролю.

Відповідність стандартам ЄС та міжнародним вимогам

Адаптація матеріально-технічного забезпечення промислу до стандартів ЄС є необхідною передумовою виконання міжнародних зобов’язань України. Йдеться не лише про формальне оновлення обладнання, а про впровадження комплексних технологічних  рішень, які забезпечують простежуваність улову, контроль зусилля  промислу, зниження викидів і мінімізацію негативного впливу на морські  та прісноводні екосистеми.

Наявний технологічний розрив між Україною та державами – членами ЄС зумовлює необхідність цілеспрямованої державної політики, спрямованої на скорочення цього відставання, з  урахуванням реальних можливостей малого і середнього бізнесу.

Пріоритети модернізації та пропозиції

З урахуванням виявлених обмежень доцільно виокремити такі напрями оновлення матеріально-технічного забезпечення та технологій промислу:

впровадження селективних і екологічно безпечних знарядь лову;

оснащення суден сучасними навігаційними, пошуковими та електронними системами обліку вилову;

розвиток енергоефективних рішень і скорочення експлуатаційних витрат;

модернізація технологій первинної переробки та зберігання улову;

стимулювання інновацій через державні програми, пільгове фінансування та міжнародні проєкти технічної допомоги.

Перехід до інституційного аналізу

Таким чином, аналіз матеріально-технічного забезпечення та технологій промислу завершує розгляд ресурсного та технологічного потенціалу галузі. Він показує, що навіть за наявності водних біоресурсів і мінімально функціонального флоту, відсутність сучасних технологій істотно обмежує ефективність промислу та його відповідність європейським стандартам.

Це, своєю чергою, актуалізує питання інституційних та регуляторних умов, у межах яких відбувається оновлення флоту, впровадження технологій і  розподіл доступу до ресурсів. Саме тому подальший аналіз логічно зосереджується на державному управлінні, регуляторних механізмах і системних дисбалансах, що визначають реальні можливості модернізації  промислу та флоту України.

Інституційні та регуляторні аспекти

Аналіз ресурсного, флотського та  технологічного потенціалу промислу показує, що  проблеми галузі не зводяться виключно до нестачі ресурсів або застарілої матеріально-технічної бази. Навіть за умов їх часткового оновлення  ефективність промислу значною мірою визначається якістю державного управління, регуляторними механізмами та інституційною архітектурою галузі.

Саме тому подальший аналіз зосереджується на тому, як в Україні буде організовано управління промислом і флотом, яким чином надається доступ до водних біоресурсів і наскільки дієво працюють механізми контролю та нагляду.

Державне регулювання промислу та флоту: роль Держрибагентства та профільних органів

Система державного управління у  сфері рибного господарства в Україні сформована історично та неодноразово зазнавала інституційних змін. Ключову роль у регулюванні  промислу відіграє Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство), яке здійснює нормативно-організаційні, дозвільні та контрольні функції.

Водночас управління галуззю не є зосередженим в одному центрі. Окремі повноваження розподілені між центральними органами виконавчої влади, територіальними органами, органами місцевого самоврядування та іншими відомствами, що створює  складну і не завжди узгоджену систему прийняття рішень.

На практиці це призводить до: дублювання окремих функцій, розмивання відповідальності, перевантаження регуляторними процедурами, зниження керованості процесів у сфері промислу та флоту.

Держрибагентство, залишаючись ключовим регулятором промислу, фактично не має достатніх інструментів впливу на стратегічні питання розвитку флоту, модернізації технологій та довгострокового планування галузі. Це створює розрив між регулюванням  доступу до ресурсів і реальними можливостями їх ефективного  використання.

Пропозиції: чітке розмежування повноважень між органами управління, посилення координуючої ролі Держрибагентства, стандартизація управлінських процедур і скорочення зайвого регуляторного навантаження.

Контроль і нагляд: боротьба з ННН (IUU) – промислом

Нелегальний, нерегульований і  неконтрольований вилов (IUU) залишається однією з найчутливіших проблем галузі. Він підриває зусилля зі збереження ресурсів, спотворює конкуренцію та знижує довіру до системи державного управління.

Попри наявність контрольних механізмів, їх ефективність обмежується: недостатньою технічною оснащеністю, фрагментованістю інформації, слабкою інтеграцією з міжнародними системами моніторингу.

У результаті формуються так звані «сірі зони» промислу, які важко контролювати традиційними методами.

Пропозиції: розвиток електронних систем обліку та звітності, використання супутникового моніторингу суден, посилення міжнародного співробітництва у сфері контролю IUU, концентрація контрольних зусиль на зонах підвищеного ризику.

Інституційні дисбаланси та слабкі місця управління

Узагальнюючи, можна констатувати, що проблеми державного регулювання промислу в Україні мають не стільки точковий, скільки системний характер. Йдеться про неузгодженість нормативних актів, конфлікти компетенцій, відсутність єдиного стратегічного бачення розвитку галузі.

Інституційна система здебільшого зорієнтована на адміністрування поточних процесів, а не на формування  довгострокової політики розвитку промислу та флоту.

Пропозиції: гармонізація галузевого законодавства та створення міжвідомчих координаційних механізмів з перехом від реактивного до стратегічного управління галуззю.

Таким чином, інституційні та регуляторні обмеження виступають одним із ключових чинників, що  стримують модернізацію промислу та флоту. Навіть за наявності ресурсів і технологій, без економічно доцільних умов ведення діяльності галузь не здатна розвиватися сталим чином. Це зумовлює необхідність подальшого аналізу економічних і фінансових аспектів промислового рибальства, які визначають реальні стимули та бар’єри для розвитку галузі.

Економічний та фінансовий стан галузі

Попередні розділи показали, що ресурсний потенціал та інституційна модель галузі формують лише рамкові умови для розвитку промислу. Вирішальним фактором залишається економіка: здатність підприємств працювати прибутково, оновлювати флот, інвестувати у технології та витримувати регуляторне навантаження.

Саме економічний стан галузі визначає, чи є промислове рибальство в Україні сферою виживання – чи сферою розвитку.

Фінансово-економічні показники промислового рибальства

Фінансові результати підприємств промислового рибальства залишаються нерівномірними та нестійкими. Для значної частини операторів характерні:

висока собівартість вилову (паливо, ремонт флоту, логістика, адміністративні витрати);

обмежені обсяги виручки через нестабільні ресурси і вузький внутрішній ринок, низька або коливна маржинальність.

Фактично галузь працює в режимі підвищених витрат і обмежених фінансових резервів, що різко знижує її здатність до модернізації. Для багатьох підприємств  оновлення суден, обладнання або переробки є не інвестиційним питанням, а питанням виживання.

Фінансові бар’єри модернізації включають: відсутність довгострокових дешевих кредитів, високі ризики для банківського сектору, нестабільність регуляторних умов, слабку капіталізацію більшості підприємств.

У таких умовах зростає ризик поступового виходу з ринку дрібних і середніх операторів, скорочення флоту та подальшої деградації виробничої бази.

Пропозиції: впровадження державних фінансових стимулів для модернізації промислу, створення цільових програм підтримки оновлення флоту та обладнання, розвиток механізмів співфінансування для малого і середнього бізнесу, інтеграція рибного господарства у програми економічного відновлення.

Вплив на продовольчу безпеку та регіональні економіки

Промислове рибальство має значення не лише як галузь економіки, а як елемент продовольчої безпеки та регіонального розвитку. Внутрішній вилов і переробка прямо впливають на доступність рибної продукції, стабільність постачання та цінову ситуацію на ринку.

У низці прибережних та внутрішніх регіонів промисел традиційно є важливим джерелом зайнятості, доходів місцевих громад, суміжних видів діяльності (переробка, логістика, обслуговування флоту).

Скорочення промислового вилову автоматично призводить до зростання імпортної залежності, втрати робочих місць, деградації прибережної інфраструктури.

Окремим ризиком є звуження внутрішнього ланцюга створення доданої вартості, коли навіть наявний вилов не трансформується у розвинену переробку та стабільну присутність на внутрішньому ринку.

Пропозиції: підтримка локальних рибопереробних кластерів, стимулювання збуту продукції на внутрішньому ринку, інтеграція промислу у регіональні програми розвитку, орієнтація державної політики не лише на вилов, а на повний виробничий цикл.

Проблеми інвестиційної привабливості та модернізації флоту

Інвестиційна активність у галузі залишається обмеженою. Приватні інвестори розглядають промислове рибальство як сферу з підвищеними ризиками та невизначеною прогнозованістю.

Ключові стримуючі чинники: фізичний і моральний знос флоту, відсутність довгострокових правил доступу до ресурсів, регуляторна складність, слабка гарантія повернення інвестицій.

Фактично модернізація флоту не може відбутися виключно за рахунок ринку. Вартість суден, енергетичних  систем та сучасного обладнання суттєво перевищує фінансові можливості  більшості операторів.

Пропозиції: запровадження пільгових кредитних програм для галузі, створення державних механізмів оновлення промислового флоту, розвиток державно-приватних партнерств, прив’язка інвестиційної підтримки до екологічних та енергоефективних стандартів.

Роль малого та середнього бізнесу у промислі

Малий і середній бізнес є основою промислового рибальства у більшості регіонів. Саме МСБ забезпечує: зайнятість на місцях, гнучкість промислових операцій, збереження традиційних форм господарювання.

Водночас саме цей сегмент є найбільш вразливим до фінансових, регуляторних та ресурсних обмежень. Основні проблеми МСБ включають: складний доступ до квот, обмежені фінансові ресурси, слабкі переговорні позиції на ринку, конкуренцію з більшими та фінансово сильнішими операторами.

Без адресної політики підтримки МСБ галузь ризикує перейти до вузької моделі з обмеженою кількістю учасників і зниженням соціально-економічної ролі промислу.

Пропозиції: захист економічних прав малого і середнього бізнесу, спрощення процедур доступу до ресурсів, виділення спеціальних програм підтримки МСБ у промислі, розвиток кооперативних і кластерних моделей.

Таким чином, економічний аналіз свідчить, що промислове рибальство в Україні перебуває у зоні структурної вразливості: низька інвестиційна активність, фінансові обмеження та ризики для МСБ стримують модернізацію галузі.

Водночас  економічні проблеми тісно пов’язані з екологічними викликами та станом  водних біоресурсів. Це зумовлює необхідність подальшого розгляду екологічних та ресурсних аспектів сталого розвитку промислу.

Екологічні та геополітичні ризики

Промисел функціонує не лише в економічному та інституційному полі, а передусім у складному екологічному та геополітичному середовищі. Стан водних екосистем, транскордонний характер ресурсів, кліматичні зміни та безпекові фактори формують довгострокові ризики, які  безпосередньо впливають на стабільність галузі.

Ігнорування цих чинників веде до деградації ресурсної бази, втрати доступу до акваторій та зростання міжнародної напруги у сфері користування водними біоресурсами.

Вплив промислу на стан водних екосистем та біорізноманіття

Сучасний стан водних екосистем України характеризується підвищеним антропогенним навантаженням, до якого промисловий промисел додає власний вплив. Йдеться не лише про  обсяги вилову, а про комплексний тиск: зміну трофічних ланцюгів, прилов  нецільових видів, пошкодження донних біоценозів, порушення нерестових та нагульних акваторій.

Екологічні індикатори у багатьох районах свідчать про скорочення чисельності окремих промислових видів, нестабільність вікової структури популяцій, деградацію природних місць відтворення, зростання ролі штучного зариблення як компенсаційного механізму.

Інтенсивний або технологічно застарілий промисел здатен не лише зменшувати ресурси, а й знижувати відновну здатність екосистем, що у довгостроковій перспективі робить галузь економічно вразливою.

Аналітичні висновки:

екологічні ризики в Україні дедалі частіше носять не локальний, а системний характер;

відсутність інтегрованого підходу до управління водними екосистемами посилює розрив між промислом і відтворенням;

контроль за екологічними наслідками промислу залишається фрагментарним.

Пропозиції: поетапне впровадження екологічно безпечних технологій промислу, розвиток системи екосистемного управління, обмеження інтенсивності вилову в екологічно чутливих районах, інтеграція промислу у державні програми відновлення водних екосистем.

Ризики транскордонних вод та міжнародних акваторій

Водні біоресурси не мають  адміністративних кордонів. Значна частина ресурсів, що мають значення для України, формується або мігрує у транскордонних басейнах та міжнародних акваторіях (наприклад: дрібнооселедцеві групи  риб Азовського і Чорного морів). Це створює як можливості, так і підвищені геополітичні ризики.

До ключових проблем належать:

залежність стану ресурсів від діяльності суміжних держав;

складність погодження режимів промислу;

ризики односторонніх рішень щодо доступу до акваторій;

обмеженість інструментів впливу на спільне управління запасами.

Окрему загрозу становить поєднання ресурсних питань із ширшими безпековими та політичними чинниками, що може перетворювати промисел з економічної діяльності на елемент геополітичного тиску.

Аналітичні висновки:

відсутність сталих механізмів співуправління ресурсами посилює конфліктність;

слабка інтеграція України у міжнародні рибогосподарські платформи обмежує можливості захисту національних інтересів;

управління транскордонними ресурсами залишається фрагментарним і реактивним.

Пропозиції:

розвиток двосторонніх та багатосторонніх угод щодо спільного управління ресурсами;

посилення участі України в міжнародних рибогосподарських організаціях;

формування постійних міждержавних науково-управлінських механізмів;

використання дипломатичних та правових інструментів для стабілізації доступу до ресурсів.

Кліматичні зміни, надзвичайні ситуації та адаптаційні механізми

Кліматичні зміни стають одним із ключових факторів трансформації рибного господарства. Підвищення температури води, зміни гідрологічного режиму, частіші посухи, повені та замори безпосередньо впливають на розподіл видів, продуктивність водойм та сезонність промислу.

Для промислу це означає: зміщення традиційних районів концентрації риби, зростання нестабільності уловів, підвищення ризиків для флоту та берегової інфраструктури, зростання ролі прогнозування та оперативного управління.

Кліматичний фактор перетворює промисел із відносно прогнозованої діяльності на сферу з високою екологічною невизначеністю.

Аналітичні висновки:

існуючі системи управління недостатньо враховують кліматичні тренди;

відсутні сталі механізми швидкого реагування на екологічні надзвичайні ситуації;

наукове забезпечення адаптації залишається обмеженим.

Пропозиції:

розроблення національної стратегії кліматичної адаптації рибного господарства;

розвиток систем екологічного прогнозування та моніторингу;

інтеграція кліматичних ризиків у плани управління промислом;

підтримка інноваційних підходів до гнучкого управління ресурсами.

Таким чином, екологічні та  геополітичні ризики формують нову реальність для промислу і флоту: нестійкі ресурси, зростаюча міжнародна конкуренція, кліматична невизначеність. За цих умов розвиток галузі неможливий без переходу до інтегрованої моделі стратегічного управління, яка поєднує економіку, екологію, безпеку та міжнародну політику.

Євроінтеграційний та міжнародний контекст (скорочено)

Розвиток промислу і флоту України відбувається в умовах європейської інтеграції та міжнародних зобов’язань. Промисел перестає бути виключно внутрішньою сферою і стає частиною спільної політики управління ресурсами, екологічних стандартів і конкурентних ринків.

Вимоги Спільної рибної політики ЄС (CFP) та адаптація України

CFP базується на принципах сталого вилову, екосистемного підходу та економічної життєздатності флоту. Вона встановлює вимоги до наукового обґрунтування рішень, контролю і  простежуваності, технічних параметрів флоту та екологічних стандартів.

Стан адаптації України залишається  фрагментарним. Зберігається розрив між стандартами ЄС і реальною практикою, обмежене застосування наукових підходів, слабка цифровізація  контролю та невідповідність частини флоту вимогам ЄС.

Висновки: адаптація до CFP є системною реформою, що неможлива без модернізації флоту й інституцій та зміни управлінської культури.

Пропозиції: поетапна дорожня карта імплементації CFP, комплексні законодавчі зміни, програми підготовки кадрів, узгодження політики промислу з екологічним і морським правом ЄС.

Міжнародні угоди та стандарти

Україна бере участь у діяльності  FAO та регіональних організацій (GFCM, NEAFC, тощо), які формують  міжнародні стандарти управління запасами, боротьби з IUU-промислом та  екологічні вимоги до флоту.

Водночас участь України залишається переважно декларативною: міжнародні стандарти неповною мірою імплементовані, інституційна присутність слабка, можливості технічної  допомоги використовуються обмежено.

Висновки: міжнародні зобов’язання можуть бути інструментом модернізації, але за відсутності активної позиції Україна втрачає доступ до фінансування, технологій і впливу.

Пропозиції: системна імплементація стандартів, посилення участі у міжнародних  органах, формування національних позицій щодо транскордонних ресурсів, залучення до міжнародних наукових і інвестиційних програм.

Порівняльний аналіз з державами ЄС

Європейський промисел характеризується сучасним флотом, цифровим контролем, інтегрованими ланцюгами доданої вартості, стабільними інвестиційними механізмами та активною роллю професійних асоціацій.

Український сектор функціонує в умовах технічної зношеності, слабкої інвестиційної бази, обмеженої переробки, нестійких правил доступу до ресурсів і фрагментованого представництва.

Висновки: конкурентоспроможність України низька, технологічне відставання перетворюється на екологічний та економічний ризик.

Пропозиції: адаптація європейських практик, розвиток стратегічних партнерств,  спільні програми модернізації та навчання, формування повноцінної  галузевої екосистеми.

Євроінтеграційний вимір показує, що модернізація промислу і флоту є не політичним вибором, а об’єктивною необхідністю. Україна або інтегрується в сучасну систему управління  водними біоресурсами, або втрачає ресурсні й конкурентні позиції.

Стратегічні напрями модернізації та розвитку (скорочено)

Стан галузі свідчить про структурну кризу, яка не може бути подолана точковими змінами. Потрібна  скоординована стратегія, що поєднує флот, ресурси, інституції, фінансування та міжнародну інтеграцію.

Модернізація флоту

Відновлення флоту – базова умова відновлення промислу.

Пріоритети: сегментована структура флоту, енергоефективні технології, підвищення стандартів безпеки, оснащення системами моніторингу.

Інструменти: державне  співфінансування, пільгові кредити і лізинг, підтримка будівництва суден в Україні, поетапне списання зношеного флоту.

Доступ до ресурсів і квоти

Необхідне створення прозорої та прогнозованої системи управління доступом до ресурсів.

Пріоритети: цифрові реєстри суден, ліцензій і квот, інтеграція науки у квотування, довгострокове планування.

Окремий акцент: баланс між малим і середнім бізнесом (МСБ) і  великими операторами, недопущення концентрації доступу, пов’язання прав  на промисел із технічним станом флоту.

Державне та місцеве регулювання

Модель управління потребує модернізації за принципами інтегрованого управління ресурсами.

Завдання: чітке розмежування повноважень, усунення дублювання, посилення координації.

Ключова роль належить Державному агентству України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентству) як ядру галузевого управління.

Напрями реформ: єдина цифрова платформа, інтеграція контрольних і аналітичних функцій,  ризик-орієнтований нагляд, партнерство з громадами та професійними  об’єднаннями.

Інвестиції, наука, інновації

Пріоритети: створення фінансових  інструментів підтримки промислу, залучення приватних інвесторів,  відновлення системних наукових досліджень, розвиток прикладних  інновацій.

Інструменти: спеціалізовані програми розвитку флоту, галузеві фонди, партнерства з наукою, участь у міжнародних програмах.

Міжнародна інтеграція

Мета – перехід від сировинної моделі до участі у ланцюгах доданої вартості.

Пріоритети: гармонізація стандартів, сертифікація та простежуваність, участь у міжнародних програмах, підтримка експортоорієнтованої переробки.

Висновки та рекомендації 

Промисел і флот України перебувають у стані системної кризи, що охоплює технічний, ресурсний, економічний та інституційний рівні.

Ключові проблеми: старіння флоту, низька ефективність використання ресурсів, слабка інвестиційна база, фрагментоване управління, відставання від міжнародних стандартів.

Рекомендації:

Для Держрибагентства: ініціювати формування державної політики розвитку промислу і флоту, створити цифрову систему управління, забезпечити наукову основу рішень, координувати модернізацію.

Для Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України: інтегрувати промисел у загальну модель розвитку, запровадити програмні фінансові інструменти, посилити міжвідомчу координацію.

Для місцевої влади: включити промисел у регіональні стратегії, підтримувати громади та інфраструктуру.

Для бізнесу: об’єднання, інвестиції в модернізацію, участь у формуванні політики.

Для науки: відновлення системних досліджень, розвиток інновацій, підготовка кадрів.

Майбутнє промислу і флоту України  визначається здатністю держави сформувати цілісну модель управління  ресурсами, технологіями та інституціями. Без програмного оновлення  флоту, реформування доступу до ресурсів та інтеграції у європейський  простір промисел залишатиметься периферійним сектором. За умови  системної модернізації він може стати важливим елементом продовольчої  безпеки, регіонального розвитку та морської політики України.

Читайте далі: Стаття 5. Аквакультура та марикультура

Віктор Скарлат

Голова Громадської ради при Держрибагентстві

експерт з питань розвитку рибного господарства