Проєкт.  ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ВІДНОВЛЕННЯ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2035 РОКУ

Державне агентство України з розвитку меліорації рибного господарства та продовольчих програм

 ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ВІДНОВЛЕННЯ

ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

НА ПЕРІОД ДО 2035 РОКУ

 

Зміст

                                                  Сторінка

	ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ВІДНОВЛЕННЯ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2035 РОКУ (Рамковий закон державної політики України у сфері відновлення, розвитку та міжнародної інтеграції морського й океанічного флоту рибного господарства)……………………………………………	3
Розділ I	ПРЕАМБУЛА………………………………………………………………….	3
Розділ II	ОБГРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ВІДНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ ТА МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ……………………………………………………………………………………………..	5
Розділ III	МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ПРОГРАМИ…………………………………………………….	8
Розділ IV	ТЕРМІНОЛОГІЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ…………………………………………….………	12
Розділ V	ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ТА МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ………………………….	15
Розділ VI	РОЗВИТОК ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ……………	18
Розділ VII	ЗАКУПІВЛЯ СУДЕН З РЕСУРСОМ ЕКСПЛУАТАЦІЇ…………………….	33
Розділ VIII	БУДІВНИЦТВО ТА ЗАКУПІВЛЯ НОВИХ СУЧАСНИХ РИБОПРОМИСЛОВИХ СУДЕН НА МІЖНАРОДНИХ СУДНОБУДІВЕЛЬНИХ ВЕРФЯХ……………………………………………………….	37
Розділ IX	KPI ПО РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ……………………………………………………………….	42
Розділ X	СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ПРІОРІТЕТНІ ПРОЄКТИ У РОЗВИТКУ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ……………………………………………………………………………………………..	63
Розділ XI	РЕСУРСНА БЕЗПЕКА ТА МІЖНАРОДНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО РИБНОГО ПРОМИСЛУ У СВІТОВИЙ ОКЕАН …….	72
Розділ XII	ІНФРАСТРУКТУРА ПІДТРИМКИ ФЛОТУ ТА РИБОПЕРЕРОБКИ…	82
Розділ XIII	ГЛОБАЛЬНА ІНДУСТРІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ ТА ПРИСКОРЕНЕ ВІДНОВЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА…………………………………………………………………………………..	97
Розділ XIV	ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО (ДПП) У ВІДБУДОВІ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ………………………………..	107
Розділ XV	ДЕРЖАВНА ОКЕАНІЧНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ………………………………..	111
Розділ XVI	НАЦІОНАЛЬНІ РИБОПРОМИСЛОВІ ЕСКАДРИ УКРАЇНИ……………….	116
Розділ XVII	ГЛОБАЛЬНІ РИЗИКИ ТА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ НИМИ…………….	120
Розділ XVIII	ПІДГОТОВКА ТА РОЗВИТОК КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ…………….	122
РозділXIX	НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ІННОВАЦІЇ……………….	124
Розділ XX	МІЖНАРОДНА КООРДИНАЦІЯ ТА ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ………………	126
РозділXXI	ФІНАНСИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ…………………………..	127
Розділ XXII	ЕКОЛОГІЯ, ESG ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК…………………………………………	129
Розділ XXIII	МОНІТОРИНГ, ЗВІТНІСТЬ ТА АУДИТ………………………………………………	131
Розділ XXIV	ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ………………………………………………………………….	132
	Додатки 1- 14…………………………………………………………………………….	135 – 180

 ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ВІДНОВЛЕННЯ

ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

НА ПЕРІОД ДО 2035 РОКУ

(Рамковий закон державної політики України у сфері відновлення, розвитку та міжнародної інтеграції морського й океанічного флоту рибного господарства)

 Розділ I

ПРЕАМБУЛА

 Український народ, який у ході збройної боротьби за незалежність і свободу відстоює своє право на власну державу та майбутнє, і сповнений рішучості остаточно його відстояти, через Верховну Раду України ухвалює цей Закон – Закон України «Про Національну програму відновлення флоту рибного господарства України на період до 2035 року».

Збройна агресія проти України призвела до глибоких структурних втрат у промисловості, логістиці, інфраструктурі та традиційних галузях господарства, зокрема у сфері морського та океанічного рибного господарства. Водночас післявоєнне відновлення України потребує не лише відбудови зруйнованого, а й формування нової моделі економічного розвитку, здатної забезпечити довгострокове зростання, інтеграцію у світову економіку та зміцнення ролі України як відповідального учасника міжнародних ринків.

Рибне господарство та рибопромисловий флот є невід’ємними складовими національної продовольчої системи, експортного потенціалу, морської економіки та науково-технологічного розвитку держави. Втрата значної частини флоту, обмеження доступу до традиційних районів промислу, фізичне та моральне старіння суден зумовили необхідність системного державного втручання та довгострокового програмного підходу до відновлення галузі.

Україна, як морська держава з виходом до Чорного та Азовського морів і з історичною присутністю у світовому океанічному промислі, має стратегічний інтерес у поверненні та розширенні своєї участі у міжнародному морському та океанічному просторі рибного господарства. Відновлення національного рибопромислового флоту є не лише економічним завданням, але й інструментом геоекономічної присутності України, зміцнення її позицій у глобальних ланцюгах постачання продовольства та ресурсів.

Цей Закон спрямований на формування цілісної державної політики у сфері відновлення, розвитку та міжнародної інтеграції морського та океанічного рибного господарства України, створення сучасного, технологічного, екологічно сталого та конкурентоспроможного національного флоту, здатного здійснювати промисел, наукові дослідження, сервісне та логістичне забезпечення як у національних, так і в міжнародних водах.

Реалізація Національної програми відновлення флоту рибного господарства України на період до 2035 року покликана забезпечити поєднання державних інтересів, приватних інвестицій та міжнародного партнерства, сприяти розвитку суднобудування і судноремонту, підготовці висококваліфікованих морських кадрів, впровадженню сучасних цифрових та екологічних стандартів промислу, а також виконанню міжнародних зобов’язань України.

Водночас відновлення та розвиток національного рибопромислового флоту розглядається державою як елемент комплексної морської політики України, що охоплює економічну безпеку, захист національних інтересів у морських просторах, участь у міжнародному регулюванні промислу та дотримання норм міжнародного морського права, включаючи принципи відповідального та сталого використання водних біологічних ресурсів.

Прийняття цього Закону є складовою стратегії післявоєнного відновлення України, переходу від економіки виживання до економіки розвитку, повернення України як активного морського та океанічного гравця, здатного формувати власну політику у сфері продовольства, ресурсів та сталого використання водних біологічних ресурсів в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.

Розділ II

ОБГРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ВІДНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ ТА МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 Відновлення та розвиток флоту рибного господарства України є об’єктивною необхідністю, зумовленою фундаментальними викликами національній безпеці, продовольчій стабільності та економічному суверенітету держави. У сучасному світі, позначеному збройними конфліктами, глобальними кризами постачання та зростаючою конкуренцією за ресурси Світового океану, держави, які не  мають власного флоту, втрачають здатність самостійно формувати політику у сфері продовольства, ресурсів та економічного розвитку.

Продовольча безпека не може існувати як абстрактне поняття або декларативна мета. Вона грунтується на реальних матеріальних інструментах – доступі до ресурсів, контролі над ланцюгами постачання та наявності власної виробничої і логістичної інфраструктури. Флот рибного господарства є таким інструментом, без якого забезпечення стабільного постачання водних біоресурсів, зменшення імпортозалежності та формування експортного потенціалу є  неможливими.

Відсутність або деградація  національного флоту призводить до стратегічної вразливості держави, втрати позицій на міжнародних ринках, залежності від зовнішніх постачальників та поступової деградації наукового, кадрового і технологічного потенціалу. Натомість наявність сучасного, інтегрованого у міжнародний простір флоту рибного господарства забезпечує Україні реальну участь у глобальних процесах, доступ до міжнародних зон промислу, механізмів розподілу ресурсів та формування довгострокових  економічних переваг.

Саме тому відновлення, розвиток та  міжнародна інтеграція флоту рибного господарства України розглядаються цим Законом не як галузеве завдання, а як складова комплексної державної політики, спрямованої на зміцнення суверенітету, економічної стійкості та стратегічної ролі України у морському та океанічному просторі.

2.1. Стратегічні виклики глобальної продовольчої системи

Світова система продовольчого забезпечення перебуває у фазі глибокої структурної трансформації, зумовленої одночасним зростанням чисельності населення планети, кліматичними змінами, деградацією земельних ресурсів, дефіцитом прісної води та зростаючою вразливістю глобальних логістичних ланцюгів. У цих умовах водні біоресурси та продукція рибного господарства визнаються міжнародними організаціями одним із найбільш стабільних і відновлюваних джерел високоякісного тваринного білка.

На тлі цих процесів Україна опинилася у стані критичної імпортозалежності щодо рибної продукції, при фактичній відсутності сучасного океанічного рибопромислового флоту (distant-water fishing fleet).

Така ситуація формує системну загрозу продовольчій безпеці иа незалежності держави в секторі рибопродукції, створює довгострокові валютні втрати та позбавляє економіку України стратегічного сегмента з високою доданою вартістю.

2.2. Геостратегічні фактори та морська суб’єктність держави

Відсутність власного флоту рибного господарства суттєво обмежує участь України у міжнародних механізмах управління водними біоресурсами, знижує її переговорні позиції щодо розподілу квот, доступу до промислових районів Світового океану та участі у роботі регіональних організацій з управління рибальством (RFMO).

Рибопромисловий флот є не лише виробничим активом, але й елементом цивільної морської присутності держави, інструментом економічної дипломатії та важелем інтеграції у глобальні продовольчі та логістичні системи. Держави, що володіють сучасними океанічними флотами, фактично формують правила доступу до біоресурсів і отримують стратегічні переваги у глобальній конкуренції.

2.3. Обгрунтування необхідності виходу України у Світовий океан

Аналіз ресурсної бази Світового океану свідчить про наявність значного невикористаного або обмежено використаного потенціалу у Південному, Тихому, Атлантичному, Індійському та Арктичному океанах. Частка глибокої переробки у світовому споживанні рибної продукції перевищує 50 відсотків і демонструє стійку тенденцію до зростання. Саме контроль над ланцюгом «промисел – переробка – логістика – збут» формує основну частину доданої вартості у сучасній океанічній економіці.

Для України відновлення океанічного промислу означає:

диверсифікацію джерел продовольчого білка та зменшення імпортозалежності;

забезпечення стабільного завантаження національних рибопереробних підприємств;

формування експортно орієнтованої моделі з високою доданою вартістю;

інтеграцію у глобальні ланцюги постачання рибної продукції.

2.4. Використання виключних економічних зон іноземних держав

Міжнародно-правовою основою для розвитку українського рибного промислу є Конвенція ООН з морського права 1982 року (UNCLOS), яка закріпила режим 200-мильної виключної економічної зони. Доступ до ВЕЗ іноземних держав на основі міжурядових угод та ліцензій відкриває можливість стабільного, цілорічного вилову у високопродуктивних районах, зокрема біля узбереж Африки, у Тихому та Індійському океанах.

Для України це створює такі стратегічні переваги:

гарантовану безперервність постачання сировини;

зниження сезонних та кліматичних ризиків;

оптимізацію логістики та зменшення собівартості продукції;

трансфер технологій, розвиток суднобудування та судноремонту.

2.5. Геоекономічні та цивілізаційні аргументи

Розвиток флоту рибного господарства України є елементом формування національної «синьої економіки» та відновлення морської ідентичності держави. Вихід у Світовий океан дозволяє Україні стати активним учасником нової глобальної системи продовольчої безпеки, зменшити ризики соціальної нестабільності, спричиненої дефіцитом білкових продуктів, та посилити власну геополітичну суб’єктність.

Відновлення флоту створює довгостроковий мультиплікативний ефект для суміжних галузей – суднобудування, машинобудування, логістики, портової інфраструктури, науки та освіти, а також сприяє розвитку прибережних регіонів і формуванню нових робочих місць.

Розділ III

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ПРОГРАМИ

У сучасних умовах глобальної продовольчої трансформації та зростаючої стратегічної конкуренції за  водні біоресурси відновлення та розвиток національного флоту рибного господарства України стає ключовим інструментом забезпечення продовольчої безпеки, економічної стабільності та геополітичної суб’єктності держави.

Програма формулює мету та конкретні завдання, спрямовані на створення сучасного, технологічно оснащеного, екологічно відповідального та інтегрованого у міжнародні ринки рибопромислового флоту, який здатний не лише задовольняти внутрішні потреби України у високоякісному білку, а й інтегрувати державу у глобальні ланцюги виробництва, переробки та збуту рибної продукції.

Розділ визначає стратегічні  пріоритети розвитку флоту, напрями інтеграції у міжнародні рибогосподарські системи та механізми досягнення високої доданої  вартості для економіки держави, водночас забезпечуючи сталий, екологічно збалансований розвиток морського сектору та підвищення рівня національної «синьої економіки».

Мета Програми – створення конкурентоспроможного, екологічно відповідального та  інтегрованого у міжнародні ринки флоту рибного господарства України,  здатного гарантувати продовольчу безпеку, технологічний суверенітет та  стратегічну незалежність держави у секторі рибопродукції.

Стаття 1. Відновлення та розвиток національного рибопромислового флоту

Завдання:

Забезпечення поетапного відновлення та розвитку національного океанічного та далеководного флоту.

Впровадження сучасних технологічних рішень, енергоефективних та екологічно сертифікованих суден («зелені» технології).

Використання цифрових систем управління та моніторингу для оптимізації операцій та підвищення безпеки мореплавства.

Підвищення технологічної автономії у суднобудуванні та судноремонті.

Використання екологічно безпечних методів промислу відповідно до  міжнародних стандартів сталого використання водних біоресурсів.

Індикатори виконання та KPI:

Кількість нових та модернізованих суден у флоті (одиниць/рік)

Частка енергоефективних та екологічно сертифікованих суден (%)

Впровадження цифрових систем моніторингу та управління (кількість інтегрованих систем)

Зменшення витрат на паливо та обслуговування (%)

Наявність міжнародних сертифікацій (ISO, MSC, HACCP)

Стаття 2. Забезпечення міжнародного доступу до водних біоресурсів

Завдання:

Формування системної державної політики щодо доступу України до промислових районів Світового океану.

Активна участь у регіональних організаціях з управління рибальством (RFMO).

Укладення міжурядових угод, отримання ліцензій та квот.

Розвиток міжнародного партнерства та технологічного обміну.

Індикатори виконання та KPI:

Кількість укладених міжнародних угод та ліцензій

Обсяг вилову у міжнародних водах (тон/рік)

Частка української продукції у глобальних ланцюгах постачання (%)

Кількість партнерських міжнародних проєктів

Активність участі у RFMO (кількість зустрічей/рішень)

Стаття 3. Зниження імпортозалежності та зміцнення внутрішнього ринку

Завдання:

Нарощування власного вилову риби та морепродуктів.

Модернізація національної рибопереробної інфраструктури.

Забезпечення стабільного постачання сировини для внутрішнього ринку.

Підвищення доступності якісної продукції для населення.

Індикатори виконання та KPI:

Частка імпорту рибної продукції на внутрішньому ринку (%)

Обсяг власного вилову риби (тон/рік)

Потужність модернізованих рибопереробних підприємств (тон/рік)

Кількість створених робочих місць

Рівень забезпеченості населення рибною продукцією (кг на особу/рік)

Стаття 4. Формування експортно орієнтованої моделі рибного господарства

Завдання:

Інтеграція національного флоту та переробних підприємств у глобальні ланцюги постачання.

Розвиток бренду української рибної продукції на міжнародних ринках.

Диверсифікація експортних напрямів та збільшення частки продуктів з високою доданою вартістю.

Стимулювання інновацій у переробці, упаковці та логістиці.

Індикатори виконання та KPI:

Обсяг експорту рибної продукції (тон/млн $/рік)

Кількість експортних ринків та торгових угод

Частка продукції з високою доданою вартістю (%)

Кількість міжнародних сертифікатів та нагород за якість

Доля інноваційних технологій у переробці та упаковці (%)

Стаття 5. Відновлення кадрового та науково-технологічного потенціалу галузі

Завдання:

Формування системи підготовки та перепідготовки кадрів для флоту, суднобудування та переробки.

Відновлення галузевої науки та прикладних досліджень.

Стимулювання трансферу міжнародних знань і технологій.

Розвиток освітніх та наукових центрів, залучених до Програми.

Індикатори виконання та KPI:

Кількість підготовлених та перепідготовлених фахівців (осіб/рік)

Кількість наукових проєктів та публікацій

Частка міжнародних технологій, інтегрованих у виробництво (%)

Кількість освітніх і наукових центрів, залучених до проєкту

Рівень підвищення кваліфікації кадрів (%)

Стаття 6. Інтеграція України у міжнародні рибогосподарські та екологічні інституції

Завдання:

Повноцінна інтеграція України у міжнародні організації та форуми.

Гармонізація національного законодавства з міжнародними нормами сталого рибальства.

Посилення екологічного контролю та відповідального управління водними біоресурсами.

Активна участь у формуванні міжнародних стандартів та ініціатив.

Індикатори виконання та KPI:

Кількість прийнятих міжнародних стандартів та інтеграційних рішень

Кількість гармонізаційних законодавчих актів

Рівень екологічного контролю (кількість перевірок та сертифікацій)

Кількість міжнародних проєктів та ініціатив із участю України

Рейтинг України за сталим рибальством та екологічною відповідальністюторі рибної продукції.

Розділ IV.

ТЕРМІНОЛОГІЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

 У цьому розділі наведено ключові терміни та поняття, що використовуються у Програмі розвитку рибного  господарства України. Чітке визначення термінів забезпечує однозначне трактування завдань, цілей та KPI, уніфікацію взаємодії між державними органами, інвесторами та ринковими учасниками, а також підвищує прозорість управління ресурсами.

Виключна економічна зона (ВЕЗ)

Частина морської території держави, визначена відповідно до UNCLOS, у межах якої держава має права на дослідження, використання та управління природними ресурсами, включно з рибними.

Відновлення науково-технологічного потенціалу

Процес відновлення та розвитку прикладної науки, інноваційних технологій і кадрового потенціалу у сфері рибного господарства, суднобудування та  рибопереробки.

Приклад: створення навчальних центрів, лабораторій і програм підготовки фахівців.

Далеководний (дистанційний) рибопромисловий флот (distant-water fishing fleet)

Рибопромислові судна, які здійснюють вилов водних біоресурсів у  віддалених морських та океанічних районах, включаючи ВЕЗ іноземних  держав, на основі міжурядових угод та ліцензій.

Міжнародні стандарти: UNCLOS 1982, FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries.

Додана вартість продукції

Економічний показник, що характеризує приріст вартості рибної продукції  після переробки, упаковки, транспортування та маркетингу на внутрішньому і міжнародному ринках.

Приклад: філе преміум-класу або заморожені готові страви з риби.

Екологічна безпека виробництва

Комплекс заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу на  морські та прибережні екосистеми, включно з утилізацією відходів і  контролем за забрудненням.

Міжнародні стандарти: ISO 14001, MSC, HACCP.

Експортно орієнтована модель рибного господарства

Організаційно-технологічна система, що забезпечує виробництво, переробку та просування рибної продукції на міжнародні ринки з високою доданою  вартістю.

Приклад: інтеграція українського флоту з міжнародними логістичними та торговими платформами.

Інтеграція у глобальні ланцюги постачання

Доступ на міжнародні ринки, включно з системами сертифікації,  логістичними платформами та торговими мережами, для забезпечення  конкурентоспроможності української продукції.

Міжнародні організації з управління рибальством (RFMO)

Регіональні чи глобальні органи, які координують та регулюють промисел,  розподіляють квоти, забезпечують сталий вилов та контроль за дотриманням міжнародних стандартів.

Приклад: ICCAT, NAFO, IOTC.

Океанічний флот

Рибопромислові судна, призначені для промислу у відкритих водах  Світового океану, здатні здійснювати тривалі рейси з автономним виловом, зберіганням та переробкою продукції на борту.

Стійке рибальство

Практика вилову водних біоресурсів з мінімізацією негативного впливу на  екосистеми та підтриманням популяцій риб на рівні, що забезпечує  довготривалу продуктивність промислу.

Міжнародні стандарти: FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, MSC.

Технологічний суверенітет

Здатність держави забезпечувати автономію у промисловому,  науково-технічному та інфраструктурному розвитку рибного господарства,  включно з будівництвом та ремонтом суден, переробкою продукції та  управлінням логістикою.

Цифровізація рибного господарства

Впровадження сучасних IT-рішень для моніторингу, управління виловом, логістики, переробки, контролю якості та звітності.

Приклад: електронні системи контролю вилову, платформи відстеження логістики та сертифікації продукції.

Флот рибного господарства України

Сукупність усіх суден, що використовуються для вилову, транспортування та наукового супроводу водних біоресурсів на територіальних водах, ВЕЗ  та міжнародних водах.

Примітки та джерела стандартів

UNCLOS 1982 (United Nations Convention on the Law of the Sea) – правовий режим морських просторів та визначення виключних економічних зон.

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries – міжнародний кодекс сталого рибальства.

ISO 14001:2015 Environmental Management Systems – система екологічного управління підприємствами.

MSC (Marine Stewardship Council) – сертифікація сталого вилову риби та морепродуктів.

HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points) – система контролю безпечності харчових продуктів.

Розділ V.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ТА МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ

 Україна перебуває на стратегічному шляху євроінтеграції та активної участі у глобальній системі продовольчої безпеки. Відновлення потужного океанічного та далеководного (дистанційного) рибопромислового флоту у сучасному технологічному та екологічно  відповідальному форматі є не лише економічною, але й геополітичною  задачею державного масштабу.

Євроінтеграційний контекст реалізації Програми визначає:

Гармонізацію національних стандартів та норм з нормами Європейського Союзу, міжнародними кодексами та директивами;

Інтеграцію українського рибного господарства у глобальні ланцюги постачання, торгові та сертифікаційні платформи;

Підвищення прозорості та інвестиційної привабливості сектору через дотримання міжнародних стандартів HACCP, ISO, MSC та FAO;

Посилення міжнародного впливу та морської дипломатії України шляхом активної участі у регіональних та глобальних організаціях управління рибальством (RFMO).

Розділ розкриває стратегії, завдання, KPI та нормативні орієнтири, що забезпечують стратегічну відповідність України у глобальному та  євроінтеграційному контексті. Він слугує керівним інструментом для  державних органів, інвесторів та міжнародних партнерів, демонструючи  прозору, прогнозовану та конкурентоспроможну модель розвитку рибного  господарства України.

Стаття 7. Загальні положення

Євроінтеграційний напрям розвитку  рибного господарства України передбачає гармонізацію національного законодавства, стандартів виробництва та управління з нормами Європейського Союзу та міжнародними практиками.

Це створює передумови для:

безпечного та екологічно відповідального вилову водних біоресурсів;

інтеграції українського флоту та рибопереробних підприємств у глобальні ланцюги постачання;

залучення інвестицій та технологій із ЄС;

підвищення конкурентоспроможності української продукції на світових ринках.

Розділ визначає ключові стратегії та завдання, що забезпечують відповідність Україні європейським стандартам та нормам, а також створює правові й економічні передумови для розвитку сучасного океанічного та далеководного флоту.

Стаття 8. Стратегічні цілі євроінтеграції

Гармонізація стандартів та нормативів:

Перехід на міжнародні стандарти HACCP, ISO, MSC, FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries.

Впровадження систем контролю якості та безпеки продукції відповідно до директив ЄС.

Інтеграція у європейські ринки:

Забезпечення вільного доступу  української продукції до ринків ЄС через сертифікацію та дотримання  санітарних, фітосанітарних та екологічних вимог.

Розвиток логістичних платформ та спільних ланцюгів постачання.

Спільне управління водними ресурсами:

Участь у європейських та міжнародних організаціях з управління рибальством (RFMO, GFCM, ICCAT).

Взаємодія у розподілі квот, охороні морських екосистем та розвитку сталого рибальства.

Розвиток морської та економічної дипломатії:

Підвищення міжнародного впливу України через активну участь у форумах, конференціях та двосторонніх угодах.

Формування прозорих механізмів взаємодії з потенційними європейськими партнерами та інвесторами.

Стаття 9. Основні завдання:

Адаптація національного законодавства до європейських директив у сфері рибальства та морської діяльності.

Впровадження стандартів екологічної та соціальної відповідальності, включно зі сталим виловом та захистом морських екосистем.

Створення механізмів контролю та сертифікації продукції відповідно до європейських та міжнародних норм.

Залучення інвестицій і технологій  із ЄС, спрямованих на будівництво та модернізацію флоту, рибопереробних  підприємств та інфраструктури.

Підвищення кваліфікації кадрів через обмін знаннями та практиками з європейськими навчальними та науковими центрами.

 

Стаття 10. KPI та індикатори виконання

KPI та індикатори виконання

                                                        Таблиця 1

Завдання	KPI / Індикатори
Гармонізація стандартів	% законодавчих актів, гармонізованих із нормами ЄС
Інтеграція у європейські ринки	Кількість сертифікованих підприємств; обсяг експорту до ЄС (тон/млн $)
Спільне управління ресурсами	Кількість угод, квот та ліцензій, укладених за європейськими стандартами; участь у RFMO
Морська та економічна дипломатія	Кількість двосторонніх і багатосторонніх угод; рейтинг участі у міжнародних ініціативах
Інвестиції та технології	Обсяг залучених інвестицій із ЄС ($); кількість впроваджених інновацій
Кадровий потенціал	Кількість навчальних програм і фахівців, підготовлених у співпраці з ЄС

 

Стаття 11. Примітки та джерела стандартів

UNCLOS (United Nations Convention on the Law of the Sea), 1982 – міжнародне право морських ресурсів;

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries, 1995 – принципи сталого рибальства;

ISO 14001 – міжнародний стандарт систем екологічного управління;

MSC (Marine Stewardship Council) – сертифікація сталого рибальства;

HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points) – система управління безпекою харчових продуктів;

Європейські директиви та регламенти щодо санітарних, фітосанітарних та екологічних стандартів.

Розділ VI.

РОЗВИТОК ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 Розвиток національного рибопромислового флоту України є системоутворюючим елементом відновлення та довгострокового зміцнення економічного, продовольчого й морського суверенітету держави. В умовах глобальної конкуренції за доступ до  водних біоресурсів, трансформації світових рибогосподарських ринків та  посилення екологічних і технологічних вимог, наявність сучасного,  конкурентоспроможного та міжнародно інтегрованого флоту є об’єктивною  передумовою повноцінної участі України у світовій морській економіці.

Історично сформований потенціал українського рибопромислового флоту, втрачений унаслідок геополітичних, економічних та інституційних трансформацій, потребує не відновлення у минулому форматі, а стратегічного переосмислення та модернізації відповідно до викликів ХХІ століття. Саме тому цей розділ Програми формує концептуальні, організаційні та технологічні засади створення  флоту нового покоління – з високим рівнем автономності, екологічної відповідальності, цифрового контролю та інтеграції у міжнародні режими управління рибальством.

Розділ визначає бачення розвитку океанічного та дистанційного (далеководного) рибопромислового флоту України як єдиної інтегрованої системи, що забезпечує стабільний доступ  до ресурсної бази Світового океану, формування повного  виробничо-логістичного ланцюга створення доданої вартості та посилення позицій України у міжнародних рибогосподарських, торговельних і  дипломатичних процесах.

Положення цього розділу спрямовані  на узгодження державної морської політики, інвестиційних рішень, міжнародно-правових зобов’язань та інфраструктурного розвитку з метою формування сучасного національного рибопромислового флоту як інструменту економічної стійкості, експортного зростання та геостратегічної  суб’єктності України.

Стаття 12. Стратегічне значення розвитку національного рибопромислового флоту

Розвиток національного рибопромислового флоту України визнається стратегічним пріоритетом державної політики у сфері продовольчої безпеки, економічного розвитку та міжнародної морської діяльності.

Національний рибопромисловий флот є ключовим інструментом забезпечення сталого доступу України до водних біоресурсів Світового океану та інтеграції держави у глобальні рибогосподарські та логістичні ланцюги.

Держава забезпечує формування умов  для відновлення, модернізації та розвитку флоту як елемента  довгострокової геостратегічної присутності України у міжнародному  морському просторі.

Стаття 13. Концепція майбутнього національного рибопромислового флоту

Концепція майбутнього національного рибопромислового флоту України ґрунтується на поєднанні океанічного та дистанційного (далеководного) рибопромислового флоту як єдиної  інтегрованої системи.

Така система спрямована на забезпечення:

стабільного та прогнозованого доступу до водних біоресурсів Світового океану;

контролю повного виробничо-логістичного ланцюга «промисел – переробка – транспортування – збут»;

відповідності міжнародним стандартам сталого рибальства, екологічної безпеки та цифрового моніторингу.

Концепція передбачає поетапну реалізацію з урахуванням економічних, технологічних, екологічних та міжнародно-правових чинників.

Стаття 14. Океанічний рибопромисловий флот

Океанічний рибопромисловий флот України є стратегічною складовою національного флоту та призначений для здійснення довготривалої автономної промислової діяльності у відкритих водах Світового океану.

До основних функцій океанічного рибопромислового флоту належать:

автономний промисел водних біоресурсів;

первинна переробка рибної продукції на борту суден;

зберігання та транспортування продукції протягом тривалих рейсів;

дотримання міжнародних екологічних, санітарних та технічних стандартів.

Держава стимулює формування океанічного флоту з використанням сучасних енергоефективних, екологічно безпечних та технологічно автономних суден.

Стаття 15. Дистанційний (далеководний) рибопромисловий флот

Дистанційний (далеководний) рибопромисловий флот України визначається як операційне ядро міжнародного рибного промислу держави.

Такий флот здійснює промисел:

у віддалених районах Світового океану;

у виключних економічних зонах іноземних держав;

у районах, діяльність у яких регулюється регіональними організаціями з управління рибальством (RFMO).

Діяльність дистанційного  (далеководного) флоту здійснюється на підставі міжурядових угод,  міжнародних договорів, квот, ліцензій та інших правових механізмів,  визнаних міжнародним правом.

Стаття 16. Інтеграція океанічного та дистанційного флоту

Океанічний та дистанційний  (далеководний) рибопромисловий флот функціонують як взаємопов’язані  елементи єдиної національної системи морського промислу.

Інтеграція флоту забезпечується шляхом:

узгодженого планування промислових районів та сезонів вилову;

єдиних стандартів технічного, екологічного та цифрового контролю;

спільної логістичної та переробної інфраструктури;

централізованого державного та галузевого моніторингу.

Стаття 17. Технологічні та цифрові засади розвитку флоту

Розвиток національного рибопромислового флоту здійснюється з обов’язковим впровадженням сучасних цифрових систем:

супутникового моніторингу суден;

обліку та контролю вилову;

навігаційної та безпекової інфраструктури;

управління логістичними потоками.

Цифровізація флоту є обов’язковою умовою забезпечення прозорості, екологічної відповідальності та  інвестиційної привабливості галузі.

Стаття 18. Очікувані результати реалізації концепції

Реалізація концепції розвитку національного рибопромислового флоту забезпечує перехід України:

від імпортозалежної моделі споживання рибної продукції;

до системної океанічної моделі власного промислу та переробки.

Україна утверджується як активний учасник міжнародного рибогосподарського ринку з повним циклом створення доданої вартості.

Стаття 19. Термінологічні положення

У цій Програмі термін «дистанційний рибопромисловий флот» використовується як галузевий синонім до міжнародно визнаного поняття distant-water fishing fleet.

Термін «далеководний рибопромисловий флот» застосовується як нормативно-правове визначення з метою забезпечення юридичної чіткості та уніфікації законодавства України.

Класи суден, технологічні характеристики та енергоефективність

Стаття 20. Загальні положення щодо формування флоту нового покоління

Формування національного рибопромислового флоту нового покоління здійснюється шляхом створення та введення в експлуатацію спеціалізованих класів суден, що відповідають найвищим сучасним вимогам до продуктивності, екологічної безпеки, енергоефективності та цифрового управління.

У межах цієї Програми суднобудування розглядається як високотехнологічна галузь економіки, інтегрована у глобальні ланцюги створення доданої вартості, а не виключно як інфраструктурний елемент забезпечення промислу.

Технічні, енергетичні та екологічні  параметри суден визначаються з урахуванням міжнародних стандартів, довгострокових операційних витрат, кліматичних зобов’язань України та вимог інвесторів.

Стаття 21. Класи рибопромислових суден національного флоту

Національний рибопромисловий флот формується за принципом функціональної спеціалізації суден з урахуванням:

районів промислу;

видів водних біоресурсів;

логістичних та переробних моделей.

До пріоритетних класів рибопромислових суден належать:

1) Океанічні траулери нового покоління, призначені для автономного промислу у відкритих водах Світового океану з тривалими рейсами, що оснащуються:

системами глибоководного та пелагічного тралення;

бортовими модулями первинної та глибокої переробки;

морозильними комплексами ultra-low temperature (до –40 °C).

2) Дистанційні (далеководні) рибопромислові судна середнього класу, орієнтовані на вилов у віддалених районах, виключних економічних зонах іноземних держав та районах, що регулюються RFMO, які характеризуються:

високою маневреністю;

здатністю до оперативної зміни району промислу;

інтеграцією у міжнародні системи контролю вилову та звітності.

3) Судна-переробники (factory vessels), що забезпечують повний цикл первинної переробки продукції на борту, включно з:

філеюванням;

заморожуванням;

вакуумним пакуванням;

підготовкою продукції до експорту.

4) Допоміжні та логістичні судна флоту, зокрема:

рефрижераторні транспортні судна;

паливно-технічні судна забезпечення;

науково-дослідні, контрольні та інспекційні судна.

Стаття 22. Технологічні характеристики суден нового покоління

Судна, що будуються або закуповуються в межах цієї Програми, повинні відповідати концепції High-Tech Fishing Vessels, яка передбачає:

повну цифрову інтеграцію систем навігації, промислу, енергоспоживання та логістики;

автоматизовані системи управління траловим та промисловим обладнанням;

наявність бортових лабораторій контролю якості та безпеки продукції;

системи віддаленого моніторингу та звітності (VMS, ERS, електронні промислові журнали);

модульну архітектуру суден для адаптації до різних видів промислу.

У проєктуванні та експлуатації суден передбачається використання технологій штучного інтелекту та Big Data з метою:

прогнозування уловів;

оптимізації маршрутів промислу;

зниження паливних витрат;

мінімізації прилову та екологічного навантаження.

Стаття 23. Енергоефективність та екологічні стандарти суден

Енергоефективність визначається як ключовий критерій конкурентоспроможності національного рибопромислового флоту.

Судна повинні відповідати таким базовим вимогам:

використання силових установок класу IMO Tier III (використання силових установок, що відповідають вимогам MARPOL Annex VI та стандартам IMO Tier III щодо обмеження викидів оксидів азоту (NOₓ));

впровадження гібридних та електричних енергетичних систем;

застосування альтернативних видів палива, зокрема LNG, метанолу, біопалива;

використання оптимізованих корпусів з низьким гідродинамічним опором;

впровадження систем рекуперації теплової енергії та інтелектуального управління енергоспоживанням.

Судна повинні відповідати вимогам міжнародних екологічних та галузевих стандартів, зокрема:

MARPOL;

ISO 14001;

FAO Code of Conduct for Responsible Fisheries;

стандартам сертифікації MSC.

Стаття 24. Суднобудування та локалізація виробництва

Реалізація цієї Програми передбачає стимулювання будівництва рибопромислових суден:

на українських суднобудівних підприємствах;

на партнерських верфях держав – членів Європейського Союзу та інших стратегічних партнерів.

Пріоритетом державної політики є:

локалізація виробництва окремих компонентів (корпуси, системи управління, холодильне обладнання);

створення міжнародних суднобудівних консорціумів;

забезпечення трансферу технологій та інженерних рішень.

Стаття 25. Стратегічне значення модернізації суднового складу

Реалізація положень цього підрозділу забезпечує:

формування національного рибопромислового флоту світового технологічного рівня;

зниження операційних витрат та вуглецевого сліду;

підвищення інвестиційної привабливості галузі;

довгострокову конкурентоспроможність України на глобальному рибогосподарському ринку.

Цифрові та навігаційні системи управління

Стаття 26. Загальні положення цифровізації рибопромислового флоту

Цифровізація національного  рибопромислового флоту України є обов’язковою складовою формування флоту нового покоління та ключовою передумовою його конкурентоспроможності, безпеки, прозорості та відповідності міжнародним стандартам сталого  рибальства.

У межах цієї Програми цифрові та навігаційні системи управління розглядаються як єдина інтегрована цифрова екосистема, що забезпечує:

контроль промислу в режимі реального часу;

безпеку мореплавства;

екологічну відповідальність;

простежуваність продукції «від вилову до ринку»;

довіру з боку міжнародних регуляторів та інвесторів.

Стаття 27. Інтегровані навігаційні та суднові системи управління

Рибопромислові судна, що вводяться в експлуатацію в межах Програми, повинні бути оснащені сучасними інтегрованими навігаційними комплексами, які включають:

супутникові навігаційні системи (GNSS, ECDIS);

автоматичні ідентифікаційні системи (AIS);

радіолокаційні та гідроакустичні комплекси;

системи прогнозування погодних і океанографічних умов;

інтегровані місткові системи управління (Integrated Bridge Systems).

Такі системи забезпечують:

підвищення безпеки екіпажу та судна;

оптимізацію маршрутів і промислових операцій;

зниження аварійності та операційних ризиків;

відповідність вимогам IMO та портових адміністрацій держав прапора і заходу.

Стаття 28. Цифровий контроль промислу та звітність

З метою забезпечення прозорості та  законності промислу, усі судна національного рибопромислового флоту  підлягають обов’язковому оснащенню цифровими системами контролю,  зокрема:

системами моніторингу суден (Vessel Monitoring System, VMS);

електронними системами звітності (Electronic Reporting System, ERS);

електронними промисловими журналами (e-logbook);

системами відеоспостереження промислових операцій (electronic monitoring).

Зазначені системи забезпечують:

контроль дотримання квот і ліцензій;

мінімізацію незаконного, незареєстрованого та нерегульованого рибальства (IUU);

відповідність вимогам RFMO, FAO та Європейського Союзу;

підвищення довіри до українського флоту з боку міжнародних партнерів.

Стаття 29. Цифрові системи управління виробничими процесами

У межах Програми впроваджуються цифрові рішення для управління всіма ключовими виробничими процесами на борту суден, включно з:

автоматизованим управлінням траловими та промисловими комплексами;

контролем якості та температурних режимів зберігання продукції;

обліком енергоспоживання та паливної ефективності;

управлінням технічним станом обладнання (predictive maintenance).

Застосування таких систем дозволяє:

підвищити продуктивність промислу;

знизити експлуатаційні витрати;

мінімізувати втрати продукції;

подовжити життєвий цикл суден і обладнання.

Стаття 30. Аналітика, штучний інтелект та управління даними

Для підвищення ефективності промислу та екологічної відповідальності Програма передбачає використання:

систем аналізу великих даних (Big Data);

алгоритмів штучного інтелекту та машинного навчання;

цифрових моделей прогнозування уловів і міграцій ресурсів;

систем оптимізації маршрутів і промислових стратегій.

Аналітичні платформи застосовуються для:

прийняття управлінських рішень у режимі реального часу;

зниження прилову та впливу на екосистеми;

адаптації промислу до змін кліматичних і біологічних умов.

Стаття 31. Кібербезпека та захист цифрової інфраструктури

Цифрові системи рибопромислового флоту підлягають обов’язковому захисту відповідно до міжнародних стандартів кібербезпеки.

Програма передбачає:

впровадження систем захисту суднових мереж і даних;

резервування критично важливих навігаційних і виробничих систем;

захист від несанкціонованого доступу та втручання;

навчання екіпажів основам цифрової та кібербезпеки.

Стаття 32. Інтеграція з береговою інфраструктурою та державними системами

Цифрові системи флоту інтегруються з:

державними системами контролю рибальства;

митними та портовими інформаційними платформами;

системами сертифікації та простежуваності продукції;

логістичними та торговельними платформами внутрішнього і міжнародного ринків.

Така інтеграція забезпечує:

безперервність ланцюга постачання;

спрощення адміністративних процедур;

підвищення інвестиційної привабливості галузі;

повну відповідність вимогам ЄС та міжнародних регуляторів.

Стаття 33. Стратегічне значення цифровізації флоту

Реалізація положень цього підрозділу забезпечує:

формування прозорого, керованого та технологічно розвиненого флоту;

інтеграцію України у глобальні цифрові системи рибного господарства;

зниження регуляторних і репутаційних ризиків;

створення довгострокової конкурентної переваги України на світовому рибопромисловому ринку.

Стаття 34. Загальні засади поетапного розвитку національного рибопромислового флоту

Розвиток національного  рибопромислового флоту здійснюється на основі системного, поетапного підходу, що поєднує модернізацію та реконструкцію наявного суднового складу з будівництвом нових спеціалізованих рибопромислових суден.

Поетапний розвиток флоту спрямований на:

підвищення ефективності використання наявних суден;

оновлення технічного та технологічного рівня флоту;

забезпечення відповідності суден сучасним технічним, екологічним та безпековим вимогам;

оптимізацію капітальних витрат;

поступове нарощування виробничого потенціалу національного рибного господарства.

Реалізація поетапної моделі розвитку флоту забезпечується через послідовне впровадження аналітично-підготовчих, технічних, інвестиційних та експлуатаційних  заходів.

Стаття 35. Аналітично-підготовчий етап розвитку рибопромислового флоту

Аналітично-підготовчий етап є початковим етапом розвитку національного рибопромислового флоту та має  на меті формування об’єктивної оцінки його поточного стану і визначення стратегічних пріоритетів оновлення.

У межах аналітично-підготовчого етапу здійснюються:

комплексна технічна інвентаризація наявних рибопромислових суден із визначенням віку, технічного стану корпусу, силових установок, навігаційних, рибопошукових та промислових  систем;

оцінка економічної доцільності модернізації, реконструкції або списання кожного судна;

класифікація суден за типами промислу та функціональним призначенням;

визначення потреб національного  рибного господарства у суднах різного класу з урахуванням внутрішнього  споживання та експортного потенціалу;

розробка техніко-економічних вимог до нових і модернізованих суден;

формування довгострокової дорожньої карти розвитку рибопромислового флоту строком на 10-20 років.

Результатом аналітично-підготовчого етапу є затвердження державної програми оновлення рибопромислового  флоту з визначеними пріоритетами, етапністю та фінансовими орієнтирами.

Стаття 36. Модернізація та продовження ресурсу діючих рибопромислових суден

Модернізація діючих рибопромислових суден здійснюється з метою швидкого відновлення та підвищення  промислового потенціалу флоту за умови наявності задовільного корпусного ресурсу.

Модернізація суден передбачає:

заміну або капітальний ремонт головних і допоміжних двигунів з метою підвищення паливної ефективності та зменшення експлуатаційних витрат;

оновлення навігаційних, радіолокаційних, зв’язкових і рибопошукових систем;

модернізацію холодильного та переробного обладнання на борту;

впровадження систем автоматизації, цифрового контролю вилову та обліку рибної продукції;

приведення суден у відповідність до міжнародних стандартів безпеки мореплавства та охорони довкілля.

Модернізація суден здійснюється з урахуванням економічної доцільності та пріоритетності для національного рибного господарства.

Стаття 37. Реконструкція та переобладнання рибопромислових суден

Реконструкція рибопромислових суден здійснюється з метою зміни або розширення їх функціонального  призначення та підвищення універсальності флоту.

Реконструкція та переобладнання суден можуть передбачати:

переобладнання застарілих суден під нові типи промислу або допоміжні функції, у тому числі транспортні,  науково-дослідні та сервісні;

перепланування внутрішніх приміщень і вантажних відсіків;

встановлення сучасних систем первинної переробки, охолодження та глибокого заморожування рибної продукції;

адаптацію суден до експлуатації в конкретних морських акваторіях.

Реконструкція суден здійснюється за умови технічної та економічної доцільності та відповідності вимогам безпеки мореплавства.

Стаття 38. Будівництво нових рибопромислових суден

Будівництво нових рибопромислових суден є ключовим етапом довгострокового розвитку та оновлення національного рибопромислового флоту.

Нове будівництво здійснюється на основі таких принципів:

відповідність сучасним міжнародним стандартам енергоефективності, екологічності та безпеки;

застосування модульних конструктивних рішень;

пріоритетне використання потенціалу вітчизняних суднобудівних підприємств із залученням міжнародних технологічних партнерів;

інтеграція цифрових систем управління судном, моніторингу технічного стану та контролю вилову;

поетапне оновлення флоту з пріоритетом для суден океанічного та далекого морського промислу.

Держава створює умови для стимулювання будівництва нових рибопромислових суден.

Стаття 39. Фінансове забезпечення, локалізація та міжнародна кооперація

Фінансове забезпечення розвитку  рибопромислового флоту здійснюється із застосуванням поєднання  державних, приватних та міжнародних фінансових інструментів.

До основних інструментів фінансування належать:

державні цільові програми та державні гарантії;

пільгове кредитування та лізинг рибопромислових суден;

механізми державно-приватного партнерства;

залучення міжнародних фінансових інституцій, фондів і донорських організацій;

заходи з локалізації виробництва комплектуючих, ремонту та сервісного обслуговування суден в Україні.

Реалізація фінансових механізмів спрямована на забезпечення стабільності та довгострокової сталості розвитку флоту.

Стаття 40. Введення суден в експлуатацію та безперервне оновлення флоту

Введення модернізованих, реконструйованих і новозбудованих рибопромислових суден в експлуатацію здійснюється поетапно відповідно до затверджених програм.

Держава забезпечує:

підготовку та перепідготовку екіпажів;

створення системи планового технічного обслуговування і ремонту;

постійний моніторинг економічної ефективності, технічного стану суден та їх екологічного впливу.

Метою безперервного оновлення є  формування самовідновлюваної, технологічно сучасної та економічно  ефективної системи національного рибопромислового флоту.

Розділ VII.

 ЗАКУПІВЛЯ СУДЕН З РЕСУРСОМ ЕКСПЛУАТАЦІЇ

 Україна, як прибережна держава з багатовіковими традиціями морського промислу, вбачає стратегічну необхідність швидкого та безпечного повернення у світовий рибопромисловий океанічний простір. В умовах глобальної конкуренції за рибні ресурси та обмеженість квот у міжнародних водах, відновлення національного рибопромислового флоту власного будівництва потребує часу та значних ресурсів.

У цьому контексті створення дубльованого каналу розвитку рибопромислового флоту України стає ключовим механізмом для забезпечення:

Оперативного виходу на міжнародні ринки рибопродукції, використання договірних квот та участі у двосторонніх і багатосторонніх угодах щодо вилову водних біоресурсів;

Захисту та підсилення геополітичних позицій України у Світовому океані через легальну експлуатацію суден під українським  прапором, що дає право на участь у міжнародних промислових і  регуляторних процесах;

Швидкого нарощування виробничих потужностей до моменту повного відновлення власного національного флоту, з одночасним дотриманням міжнародних стандартів безпеки, екологічності та  технологічної ефективності;

Інтеграції України у глобальні рибні альянси та міжнародні організації, що регулюють вилов водних біоресурсів, із забезпеченням права на переговори, участі у квотних механізмах та спільних науково-дослідних  програмах.

Дубльований канал дозволяє країні ефективно використовувати міжнародні можливості шляхом:

закупівлі та реєстрації рибопромислових суден із невикористаним ресурсом під українським прапором;

залучення до діяльності у виключних економічних зонах держав-партнерів на умовах двосторонніх угод та міжнародних квот;

забезпечення повного дотримання екологічних, технічних та безпекових стандартів, встановлених міжнародними нормами та угодами.

Реалізація цього механізму дозволяє Україні не лише відновити присутність у міжнародному рибопромисловому просторі, але й зміцнити національну продовольчу безпеку, підвищити економічну  стійкість та створити дипломатичний фундамент для подальшої інтеграції  національного флоту у світову систему промислового вилову риби.

Дубльований канал є тимчасовим прискорювальним механізмом, який паралельно з будівництвом національного флоту забезпечує стале, легальне та ефективне використання ресурсів Світового океану на користь України та її міжнародного авторитету.

Стаття 41. Загальні засади дубльованого каналу

Дубльований канал розвитку рибопромислового флоту уКРАЇНИ створюється для прискореного нарощування  виробничих потужностей та забезпечення населення і економіки країни  рибопродукцією.

Основними завданнями каналу є:

швидке залучення рибопромислових суден, готових до експлуатації, для роботи під українським прапором;

використання міжнародних квот на вилов водних біоресурсів та договірних можливостей у виключних економічних зонах інших держав;

тимчасове нарощування промислового потенціалу до повного відновлення національного флоту;

забезпечення дотримання технічних, екологічних та безпекових стандартів.

Дія каналу не замінює та не скасовує планове будівництво та модернізацію національного рибопромислового флоту.

Стаття 42. Закупівля та реєстрація суден

Держава або уповноважені державні  органи можуть закуповувати рибопромислові судна, придатні для  експлуатації ще не менше 15-20 років.

Реєстрація суден здійснюється під українським прапором із повним дотриманням національного законодавства щодо судноплавства та рибопромислової діяльності.

Судна, що закуповуються в рамках цього дубльованого каналу, можуть бути адаптовані до українських стандартів без зміни їхнього технічного ресурсу, з модернізацією навігаційного та  промислового обладнання у разі потреби.

Стаття 43. Використання міжнародних квот та двосторонніх угод

Судна, що працюють у рамках дубльованого каналу, можуть здійснювати вилов риби:

у міжнародних водах відповідно до норм міжнародного права;

у виключних економічних зонах інших держав за умов укладених двосторонніх угод та квот на вилов.

Держава забезпечує отримання міжнародних дозволів та контроль за дотриманням договорів і екологічних норм.

Використання квот та угод здійснюється з метою збільшення рибопродукції, без порушення національного та міжнародного законодавства, а також підтримки добросусідських відносин з державами-партнерами.

Стаття 44. Організаційні та фінансові механізми

Фінансування діяльності дубльованого каналу здійснюється:

за рахунок державного бюджету та цільових програм;

за рахунок державно-приватного партнерства;

із залученням міжнародних фінансових інструментів, кредитів та донорських коштів.

Держава забезпечує:

підготовку та перепідготовку екіпажів для суден, що працюють під українським прапором;

страхування та технічне обслуговування закуплених суден;

контроль за ефективністю вилову, дотриманням екологічних норм та міжнародних стандартів.

Держава сприяє локалізації виробництва комплектуючих, ремонтних та сервісних послуг для суден, залучених у дубльований канал.

Стаття 45. Перехід до національного флоту

Дія дубльованого каналу має тимчасовий характер і завершується поетапним введенням у експлуатацію суден власного будівництва та модернізованих національних суден. Держава забезпечує поступовий перехід суден з дубльованого каналу у національний флот або їх адаптацію до інших промислових задач після завершення планового відновлення національного флоту.

Під час реалізації переходу забезпечується безперервність промислових операцій та ефективне використання ресурсів, а також впровадження сучасних технологій управління і цифрового контролю.

Розділ VIII.

БУДІВНИЦТВО ТА ЗАКУПІВЛЯ НОВИХ СУЧАСНИХ РИБОПРОМИСЛОВИХ СУДЕН НА МІЖНАРОДНИХ СУДНОБУДІВЕЛЬНИХ ВЕРФЯХ

З метою забезпечення прискореного відновлення, технологічної модернізації та стійкого розвитку рибопромислового флоту України, держава формує відкриту модель доступу до глобального ринку сучасного суднобудування, що дозволяє використовувати передові технології, серійні проєкти та міжнародний досвіл та виробничий потенціал.

У сучасних умовах розвиток  рибопромислового флоту не може обмежуватися виключно можливостями національного суднобудування. Тому держава законодавчо гарантує право комерційних рибопромислових підприємств та суб’єктів державно-приватного партнерства здійснювати будівництво та закупівлю нових сучасних рибопромислових суден на передових суднобудівельних верфях світу, з подальшою їх реєстрацією під Державним Прапором України.

Цей підхід дозволяє:

оперативно нарощувати промислові потужності рибного господарства;

забезпечити стабільне постачання рибопродукції та продовольчу безпеку;

інтегрувати Україну у світовий океанічний рибопромисловий простір;

поєднати приватну ініціативу з національними стратегічними інтересами;

створити умови для поступового відновлення та розвитку власного суднобудівного потенціалу.

Стаття 46. Загальні засади розвитку флоту через міжнародне суднобудування

Розвиток рибопромислового флоту України здійснюється, зокрема, шляхом будівництва та закупівлі нових сучасних рибопромислових суден на іноземних суднобудівних підприємствах.

Суб’єктами реалізації цього механізму є:

держава та уповноважені нею органи;

комерційні рибопромислові підприємства;

суб’єкти державно-приватного партнерства;

інші юридичні особи, що здійснюють діяльність у сфері рибного господарства відповідно до законодавства України.

Держава гарантує відсутність обмежень щодо країни будівництва суден, за умови відповідності суден міжнародним та національним стандартам.

Стаття 47. Будівництво та закупівля нових рибопромислових суден за кордоном

Нові рибопромислові судна можуть будуватися або закуповуватися:

за індивідуальними або серійними проєктами;

на суднобудівних верфях, що мають міжнародну сертифікацію та досвід будівництва океанічних риболовних суден.

Судна повинні мати розрахунковий ресурс експлуатації не менше 30-40 років.

Перевага надається суднам, які:

відповідають сучасним стандартам енергоефективності та екологічності;

оснащені сучасними навігаційними, рибопошуковими та переробними системами;

дозволяють гнучку адаптацію до різних районів промислу та типів вилову.

Стаття 48. Державна реєстрація рибопромислових суден під Державним Прапором України

Рибопромислові судна, побудовані або закуплені в межах цього розділу, підлягають обов’язковій державній реєстрації під Державним Прапором України у:

Державному судновому реєстрі України; або

Судновій книзі України – відповідно до їх технічних характеристик, тоннажу та призначення.

Державна реєстрація суден здійснюється відповідно до законодавства України у сфері морського транспорту, рибного господарства та міжнародних морських конвенцій, стороною яких є Україна.

Судна, зареєстровані під Державним Прапором України, визнаються складовою частиною національного рибопромислового флоту України та користуються усіма правами і гарантіями, передбаченими законодавством України та міжнародним правом.

Судна, побудовані на іноземних суднобудівних верфях, можуть реєструватися під Державним Прапором України без обмежень щодо країни будівництва, за умови відповідності вимогам безпеки мореплавства, екологічним стандартам та технічним нормам.

Держава забезпечує:

прозорі та недискримінаційні процедури державної реєстрації рибопромислових суден;

спрощення адміністративних процедур для суден, побудованих на сертифікованих іноземних верфях;

взаємне визнання сертифікатів та класифікаційних документів провідних міжнародних класифікаційних товариств.

Реєстрація суден під Державним Прапором України є підставою для:

участі суден у міжнародних програмах, квотах та угодах;

доступу до державних та міжнародних фінансових інструментів;

застосування до суден української юрисдикції у сфері промислу, безпеки та оподаткування.

Стаття 49. Використання міжнародних квот, договірних угод та участь у глобальному рибопромисловому просторі

Судна, що працюють у рамках цього  розділу та зареєстровані під Державним Прапором України, мають право  здійснювати промисловий вилов водних біоресурсів:

у відкритому морі (міжнародних водах) відповідно до норм міжнародного морського права, рішень регіональних  організацій з управління рибальством (RFMO) та міжнародних конвенцій;

у виключних (морських) економічних зонах інших держав на підставі двосторонніх або багатосторонніх міждержавних угод, договорів, меморандумів та ліцензійних дозволів, що передбачають надання квот або прав на вилов водних біоресурсів.

Держава Україна забезпечує формування та реалізацію національної політики міжнародного рибальства, яка включає:

участь у міжнародних та регіональних організаціях з управління рибальством;

переговори щодо отримання, розподілу та продовження міжнародних квот;

укладення міждержавних угод щодо доступу українських суден до рибних ресурсів у виключних економічних зонах інших держав.

Отримання та використання міжнародних квот здійснюється на засадах:

законності та прозорості;

дотримання принципів сталого рибальства;

недопущення перевищення допустимих обсягів вилову;

науково обгрунтованого управління водними біоресурсами.

Держава забезпечує централізований облік, розподіл та моніторинг міжнародних квот, зокрема шляхом:

ведення національного реєстру міжнародних квот та дозволів;

запровадження електронних систем контролю вилову, позиціонування суден та звітності;

взаємодії з міжнародними системами спостереження та контролю.

З метою захисту морських екосистем держава гарантує:

суворе дотримання екологічних норм та вимог міжнародних конвенцій;

запровадження обов’язкових заходів щодо зменшення прилову, збереження молоді риб та охорони рідкісних видів;

виконання вимог щодо збереження біорізноманіття та морського середовища.

Україна сприяє інтеграції національного рибопромислового флоту у міжнародні рибопромислові альянси, консорціуми та коопераційні об’єднання, зокрема шляхом:

участі українських суден у спільних міжнародних промислових проєктах;

залучення до програм обміну технологіями, екіпажами та управлінськими практиками;

розвитку спільних логістичних, переробних та збутових ланцюгів.

Держава підтримує участь українських суден та наукових установ у міжнародних науково-дослідних програмах, спрямованих на:

оцінку стану водних біоресурсів;

вдосконалення методів промислу;

розвиток екологічно безпечних та ресурсоефективних технологій рибальства.

Використання міжнародних квот та участь у договірних угодах розглядаються як інструмент довгострокового геополітичного та економічного позиціонування України у світовій системі океанічного рибальства, що сприяє:

зміцненню міжнародного авторитету держави;

розширенню зовнішньоекономічних зв’язків;

забезпеченню стабільного доступу до глобальних рибних ресурсів.

Стаття 50. Організаційно-фінансові механізми

Будівництво та експлуатація суден фінансуються:

за рахунок власних коштів підприємств;

через механізми державно-приватного партнерства;

шляхом залучення банківського, лізингового та експортного фінансування;

за участі міжнародних фінансових інституцій.

Держава забезпечує:

правові гарантії інвесторам;

захист прав власності;

стабільність умов експлуатації флоту.

Стаття 51. Переваги міжнародного будівництва суден

Механізм, передбачений цим розділом, забезпечує:

Скорочення строків введення суден в експлуатацію у 1,5-2 рази.

Зниження початкової капітальної вартості за рахунок серійного виробництва.

Отримання доступу до передових технологій без тривалого інвестиційного циклу.

Швидке формування сучасного океанічного флоту під українським прапором.

Посилення міжнародної присутності України у світовому рибопромисловому просторі.

Розділ IX.

KPI ПО РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Ефективний розвиток національного рибопромислового флоту потребує не лише стратегічних рішень і фінансових ресурсів, але й чіткої системи вимірювання досягнутих результатів,  відповідальності за виконання поставлених цілей та прозорого контролю за використанням державних і залучених коштів.

В умовах відновлення морського потенціалу України, інтеграції у світовий рибопромисловий простір та  зростаючих вимог до екологічної, економічної й технологічної сталості, держава формує систему ключових показників ефективності як інструмент управління розвитком флоту, заснований на об’єктивних даних, міжнародній практиці та принципах довгострокової відповідальності.

Запровадження KPI дозволяє перейти від декларативних намірів до вимірюваних результатів, забезпечити узгодженість між стратегічними цілями, інвестиційними рішеннями та фактичними показниками діяльності флоту, а також створити основу для прогнозування, коригування політики та підвищення довіри з боку інвесторів, міжнародних партнерів і суспільства.

Цей розділ встановлює єдину систему показників, яка забезпечує комплексну оцінку технічного стану, економічної ефективності, інноваційності, екологічної відповідальності, кадрового потенціалу та міжнародної інтеграції національного  рибопромислового флоту України, формуючи інструмент сталого управління його розвитком у середньостроковій та довгостроковій перспективі.

Стаття 52. Запровадження системи ключових показників ефективності

З метою забезпечення системного контролю, прозорості та результативності реалізації державної політики з відновлення та розвитку національного рибопромислового флоту України  запроваджується система ключових показників ефективності (Key  Performance Indicators – KPI).

Система KPI охоплює технічні,  економічні, інвестиційні, соціальні, екологічні, цифрові та інституційні аспекти діяльності національного рибопромислового флоту.

KPI застосовуються як інструмент:

стратегічного планування та прогнозування розвитку флоту;

моніторингу виконання державних програм і цільових заходів;

оцінки ефективності використання бюджетних, інвестиційних та донорських ресурсів;

ухвалення управлінських, регуляторних та фінансових рішень.

Стаття 53. Стратегічні показники розвитку національного рибопромислового флоту

До стратегічних KPI розвитку флоту належать:

загальна кількість рибопромислових суден під Державним Прапором України, що відображає динаміку зростання флоту;

сумарна валова тоннажність (GT) та промислова потужність флоту як показник його реальної виробничої спроможності;

частка сучасних суден віком до 15 років у загальному складі флоту як індикатор технологічного оновлення;

частка суден океанічного та дистанційного (далеководного) промислу, що характеризує рівень географічної та промислової диверсифікації;

середній вік флоту як узагальнений показник технічного стану, безпеки та експлуатаційної надійності.

Стаття 54. Економічні показники ефективності діяльності флоту

До економічних KPI належать:

річний обсяг вилову водних біоресурсів суднами під Державним Прапором України;

обсяг валової доданої вартості, створеної рибопромисловим флотом;

собівартість вилову однієї тонни водних біоресурсів як показник технологічної, енергетичної та організаційної ефективності;

рівень операційної рентабельності діяльності флоту;

обсяг експортної виручки від продукції вилову та первинної переробки;

частка внутрішнього ринку України, забезпечена продукцією власного флоту, як ключовий індикатор продовольчої безпеки держави.

Стаття 55. Інвестиційні та фінансові показники розвитку флоту

Інвестиційні та фінансові KPI включають:

обсяг залучених інвестицій у розвиток флоту з розподілом за джерелами фінансування (державні,  приватні, міжнародні та донорські);

кількість рибопромислових суден, побудованих або закуплених у межах державно-приватного партнерства;

середній термін введення суден в експлуатацію з моменту укладення контракту;

рівень локалізації сервісного обслуговування, ремонту та модернізації суден на території України.

Стаття 56. Технологічні та цифрові показники ефективності

До технологічних та цифрових KPI належать:

частка суден, обладнаних сучасними навігаційними та промисловими системами, зокрема електронними картографічними системами (ECDIS), супутниковим моніторингом та автоматизованими системами обліку вилову;

рівень цифрової інтеграції флоту із застосуванням систем VMS, ERS та електронних промислових журналів (e-logbook);

середній рівень паливної ефективності флоту;

частка суден із низьким рівнем викидів, що відповідають міжнародним екологічним та кліматичним вимогам.

Стаття 57. Екологічні та регуляторні показники

До екологічних та регуляторних KPI належать:

рівень дотримання квот, лімітів та умов промислу;

кількість зафіксованих порушень екологічного та рибогосподарського законодавства;

частка сертифікованого сталого промислу відповідно до міжнародних стандартів (MSC або еквівалентних);

рівень утилізації та переробки побічних продуктів промислу.

Стаття 58. Соціальні та кадрові показники

Соціальні та кадрові KPI включають:

кількість робочих місць, створених у національному рибопромисловому флоті;

рівень укомплектованості екіпажів громадянами України;

середній рівень заробітної плати працівників флоту;

кількість фахівців, які щорічно проходять підготовку та перепідготовку;

рівень виробничого травматизму, аварійності та інцидентів на флоті.

Стаття 59. Інституційні та міжнародні показники

До інституційних та міжнародних KPI належать:

кількість міжнародних рибопромислових угод, у яких бере участь Україна;

обсяг міжнародних квот на вилов, доступних українському флоту;

кількість суден, інтегрованих у міжнародні рибопромислові альянси, програми та науково-дослідні проєкти;

рівень міжнародної довіри до  українського прапора, що визначається відсутністю санкцій, обмежень або  системних портових затримань.

Стаття 60. Моніторинг, звітність та використання результатів KPI

KPI підлягають щорічному  моніторингу, перегляду та актуалізації з урахуванням ринкових умов, безпекових факторів і міжнародних зобов’язань України.

Уповноважений центральний орган виконавчої влади забезпечує:

збір, аналіз та верифікацію показників;

підготовку публічного щорічного звіту;

подання результатів Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України.

Результати виконання KPI є підставою для:

коригування державних програм розвитку флоту;

перегляду механізмів державної підтримки;

ухвалення рішень щодо подальших етапів розвитку національного рибопромислового флоту.

Стаття 61. Орієнтовні цільові показники розвитку національного рибопромислового флоту на середньострокову перспективу (5 років)

З метою поетапного відновлення промислового потенціалу та формування сучасного рибопромислового флоту держава встановлює такі орієнтовні цільові показники KPI на п’ятирічний період з моменту набрання чинності цим Законом:

Кількість рибопромислових суден під Державним Прапором України
 – не менше 60-80 одиниць, у тому числі суден океанічного та далекого морського промислу.

Сумарна валова тоннажність (GT) флоту

– не менше 180-220 тис. GT.

Частка сучасних суден віком до 15 років

– не менше 40 % загального складу флоту.

Частка суден океанічного та далеководного промислу

– не менше 35 %.

Середній вік флоту

– не більше 18-20 років.

Річний обсяг вилову водних біоресурсів суднами під українським прапором

– не менше 450-600 тис. тонн.

Частка внутрішнього ринку України, забезпечена власним флотом
 – не менше 45-50 %.

Обсяг експортної виручки від продукції вилову та первинної переробки

– не менше 700-900 млн євро на рік.

Рівень цифрової інтеграції флоту (VMS, ERS, e-logbook)

– не менше 85 % суден.

Рівень дотримання міжнародних квот і регуляторних вимог

– не менше 98 %.

Стаття 62. Орієнтовні цільові показники розвитку національного рибопромислового флоту на довгострокову перспективу (10 років)

З метою формування сталого, конкурентоспроможного та інтегрованого у світову систему промислу флоту держава визначає такі орієнтовні цільові показники KPI на десятирічний період:

Кількість рибопромислових суден під Державним Прапором України

– не менше 120-150 одиниць.

Сумарна валова тоннажність (GT) флоту

– не менше 350-400 тис. GT.

Частка сучасних суден віком до 15 років

– не менше 65–70 %.

Частка суден океанічного та далекого морського промислу

– не менше 50 %.

Середній вік флоту

– не більше 15-17 років.

Річний обсяг вилову водних біоресурсів

– не менше 900 тис. – 1,1 млн тонн.

Частка внутрішнього ринку, забезпечена продукцією власного флоту
 – не менше 70 %.

Обсяг експортної виручки
 — не менше 1,8–2,2 млрд євро на рік.

Частка суден із низьким рівнем викидів та підвищеною енергоефективністю

– не менше 60 %.

Частка сертифікованого сталого промислу (MSC або еквівалент)

– не менше 50 % обсягів вилову.

Стаття 63. Характер та застосування цільових значень KPI

Орієнтовні цільові значення KPI, визначені статтями 61 та 62 цього Закону, мають стратегічний та індикативний характер і використовуються як базові орієнтири для:

державних програм розвитку флоту;

бюджетного та середньострокового фінансового планування;

програм державно-приватного партнерства;

переговорів з міжнародними фінансовими та рибогосподарськими організаціями.

Коригування цільових значень KPI допускається виключно за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням:

безпекової ситуації;

стану світових рибних ресурсів;

міжнародних зобов’язань України;

макроекономічних умов.

Відхилення від орієнтовних цільових показників підлягає публічному поясненню у щорічному звіті, передбаченому статтею 60 цього Закону.

Стаття 64. Класифікація рибопромислових суден для цілей розвитку національного флоту

Для досягнення цільових показників,  визначених статтями 61 і 62 цього Закону, національний рибопромисловий флот формується за такими основними класами суден:

Океанічні та дистанційного (далеководного) промислу судна (траулери, сейнери, ярусолови, супертраулери, фабричні судна).

Середньотоннажні судна морського промислу (шельфові та прибережно-морські траулери, сейнери).

Малотоннажні та прибережні промислові судна (катери, малі сейнери, допоміжні промислові судна).

Допоміжні та спеціалізовані судна (транспортні, рефрижераторні, науково-контрольні, сервісні).

Стаття 65. Розрахункова структура флоту для досягнення цільових показників на 5 років

Для забезпечення річного вилову 450-600 тис. тонн та інших KPI на п’ятирічну перспективу орієнтовна структура флоту становить:

1. Океанічні та дистанційного (далеководного) промислу судна

Кількість: 20-25 одиниць

Середній річний вилов одного судна: 15-18 тис. тонн

Сумарний вилов: 300-400 тис. тонн

Середній GT одного судна: 4 500-7 000 GT

Ключова роль: формування валютної виручки, доступ до міжнародних квот, геополітична присутність під українським прапором.

2. Середньотоннажні судна морського промислу

Кількість: 25-30 одиниць

Середній річний вилов: 4-6 тис. тонн

Сумарний вилов: 120-150 тис. тонн

Середній GT: 800-1 500 GT

Ключова роль: стабільне забезпечення внутрішнього ринку та регіональних переробних потужностей.

3. Малотоннажні та прибережні судна

Кількість: 15-20 одиниць

Середній річний вилов: 1-1,5 тис. тонн

Сумарний вилов: 20-30 тис. тонн

Середній GT: 150-300 GT

Ключова роль: зайнятість, локальна економіка, оперативний промисел.

4. Допоміжні та спеціалізовані судна

Кількість: 8-12 одиниць

GT: 1 000-3 000 GT (залежно від функцій)

Ключова роль: логістика, перевалка, зменшення простоїв промислових суден.

Разом на 5 років:

68-87 суден
 Сумарна GT: ≈ 190-230 тис. GT (повністю відповідає KPI статті 61)

Стаття 66. Розрахункова структура флоту для досягнення цільових показників на 10 років

Для забезпечення річного вилову 900 тис. – 1,1 млн тонн та повної інтеграції у світовий рибний ринок орієнтовна структура флоту становить:

1. Океанічні та дистанційного (далеководного) промислу судна

Кількість: 45-55 одиниць

Середній річний вилов: 16-20 тис. тонн

Сумарний вилов: 720-900 тис. тонн

Середній GT: 6 000-9 000 GT

    Флагман флоту та основа експортної економіки.

2. Середньотоннажні судна морського промислу

Кількість: 40-45 одиниць

Середній річний вилов: 5-6 тис. тонн

Сумарний вилов: 200-250 тис. тонн

Середній GT: 1 200-2 000 GT

3. Малотоннажні та прибережні судна

Кількість: 30-35 одиниць

Середній річний вилов: 1-1,5 тис. тонн

Сумарний вилов: 35-45 тис. тонн

4. Допоміжні та спеціалізовані судна

Кількість: 15-20 одиниць

Разом на 10 років:

130-155 суден

Сумарна GT: ≈ 360-420 тис. GT (повна відповідність KPI статті 62)

Стаття 67. Принципи формування та оновлення суднового складу

Не менше 60 % океанічних суден підлягають:

будівництву на нових або модернізованих верфях;

або придбанню суден віком до 10 років з подальшою модернізацією.

Не менше 50 % суден вводяться в експлуатацію через механізми:

державно-приватного партнерства;

фінансового лізингу;

міжнародних програм підтримки.

Допускається поетапне коригування класового складу флоту залежно від:

структури міжнародних квот;

розвитку аквакультури;

кліматичних і біоресурсних факторів.

Стаття 68. Принцип інтеграції національного рибопромислового флоту з портовою та переробною інфраструктурою

Розвиток національного рибопромислового флоту України здійснюється в нерозривному зв’язку з розвитком:

морських та річкових портів;

портових рибних терміналів;

берегових переробних потужностей;

логістичної, холодильного та сервісної інфраструктури.

Формування суднового складу флоту без забезпечення відповідної портової та переробної бази не допускається.

Стаття 69. Закріплення класів суден за портами базування

З метою оптимізації логістики, скорочення операційних витрат і підвищення ефективності вилову, кожен клас суден підлягає закріпленню за визначеними портами базування:

Океанічні та далекого промислу судна:

базуються у глибоководних морських портах з можливістю:

прийому суден GT понад 5 000 тонн;

бункерування;

ремонту та перевалки;

митного та прикордонного оформлення;

допускається закордонне портове базування за умови реєстрації суден під Державним Прапором України.

Середньотоннажні судна морського промислу:

базуються у регіональних морських портах з:

холодильними потужностями;

прямим доступом до переробних підприємств.

Малотоннажні та прибережні судна:

базуються у малих портах, рибних гаванях та спеціалізованих причалах.

Стаття 70. Національні рибопромислові портові хаби

З метою концентрації інвестицій та створення економії масштабу держава формує національні рибопромислові портові хаби, які включають:

спеціалізовані рибні термінали;

холодильні комплекси;

первинну та глибоку переробку риби;

логістичні та митні зони;

судноремонтні та сервісні потужності.

Перелік портових хабів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 71. Обов’язкова інтеграція флоту з береговою переробкою

Не менше:

50 % вилову на 5-річному горизонті;

70 % вилову на 10-річному горизонті

Підлягає обов’язковому вивантаженню та/або первинній переробці на території України, за винятком:

суден-фабрик дистанційного (далеководного) промислу;

випадків дії міжнародних угод або квотних вимог.

Стаття 72. Територіальна спеціалізація переробних потужностей

Берегові переробні підприємства створюються з урахуванням:

видового складу вилову;

географії промислу;

логістичних маршрутів;

експортної орієнтації продукції.

Передбачається формування спеціалізованих кластерів:

філе та охолодженої продукції;

копченої та консервованої продукції;

рибного борошна, жирів та побічної переробки.

Стаття 73. Стимулювання прив’язки флоту до національних портів і переробки

З метою заохочення судновласників до використання національної інфраструктури держава запроваджує:

портові та митні преференції;

знижені тарифи на зберігання та перевалку;

податкові стимули для інтегрованих флот–переробка проєктів;

пріоритетний доступ до державних і міжнародних програм фінансування.

Стаття 74. Забезпечення логістичної безперервності промислового циклу

Держава забезпечує розвиток:

холодного ланцюга (cold chain);

спеціалізованого залізничного та автомобільного транспорту;

мультимодальних логістичних центрів при портових хабах.

Переривання холодного ланцюга у процесі транспортування водних біоресурсів не допускається.

Стаття 75. Моніторинг інтеграції флоту, портів та переробки

Уповноважений орган здійснює:

облік фактичних портів базування суден;

контроль частки вилову, переробленої в Україні;

аналіз логістичної ефективності та завантаження переробних потужностей.

Результати моніторингу враховуються при:

розподілі квот;

наданні державної підтримки;

ухваленні рішень щодо розвитку портової інфраструктури.

Стаття 76. Капітальні витрати (CAPEX) на закупівлю та будівництво суден

1. Для забезпечення стратегічного розвитку національного рибопромислового флоту України встановлюються орієнтовні капітальні витрати на закупівлю та будівництво суден за класами:

 

Капітальні витрати CAPEX

                                                                  Таблиця 2

Клас суден	Океанічні )	Середньотоннажні	Прибережні
Кількість до 5 років	10	15	20
CAPEX, млн євро/судно	50	20	5
Загальні CAPEX, млн євро	500	300	100

 

2. CAPEX включає:

Закупівлю або будівництво судна;

Навігаційне, промислове та безпекове обладнання;

Модернізацію та адаптацію до національних стандартів;

Сертифікацію судна відповідно до міжнародних норм (SOLAS, MARPOL, ISO).

3. Плановані інвестиції повинні забезпечувати досягнення стратегічних KPI:

Частка сучасних суден віком до 15 років – не менше 80% до 2030 року;

Сумарна валова тоннажність флоту збільшена на 50% до 2030 року;

Частка суден океанічного та середньотоннажного класу – не менше 60% загального складу.

Стаття 77. Операційні витрати (OPEX) на експлуатацію флоту

1. До операційних витрат належать:

Заробітна плата екіпажів та адміністративного персоналу;

Паливо та енергоресурси;

Технічне обслуговування та ремонт суден;

Страхування суден та вантажів;

Портові збори та логістика;

Витрати на модернізацію та сертифікацію протягом експлуатації.

2. Орієнтовні річні OPEX для суден за класами:

 

Оперативні витрати OPEX

                                                        Таблиця 3

Клас суден	Океанічні	Середньотоннажні	Прибережні
OPEX, млн євро/рік	5	2	0,5
Загальні OPEX, млн євро/рік	50	30	10

 

3. OPEX інтегрується у розрахунок собівартості вилову 1 тонни риби, рентабельності флоту та економічної ефективності інвестицій.
4. Ефективність використання OPEX контролюється через KPI:

собівартість вилову < 1200 €/т для океанічних суден та < 800 €/т для середньотоннажних;

паливна ефективність ≥ 0,4 т пального на тонну вилову;

рівень утилізації та переробки побічних продуктів ≥ 70%.

Стаття 78. Прив’язка CAPEX/OPEX до KPI та стратегічного розвитку флоту

1. CAPEX та OPEX розглядаються як інструменти досягнення KPI на 5–10 років, зокрема:

збільшення валової тоннажності флоту;

підвищення частки сучасних суден;

зростання обсягу вилову та доданої вартості;

підвищення частки внутрішнього ринку, забезпеченого національним флотом;

зниження собівартості вилову та підвищення рентабельності.

2. Прогнозні цільові значення KPI у прив’язці до CAPEX/OPEX:

KPI у прив’язці до CAPEX/OPEX

                                                        Таблиця 4

KPI	5 років	10 років
Кількість суден	40	60
Валова тоннажність (GT)	+30%	+50%
Частка сучасних суден (<15 років), %	60%	80%
Обсяг вилову, тис. тонн/рік	150	250
Собівартість вилову €/тонну	1300	1100
Частка внутрішнього ринку, %	55	75
Рентабельність операційна, %	12	18

 

3. Уповноважений центральний орган виконавчої влади забезпечує щорічний моніторинг співвідношення CAPEX/OPEX та KPI, коригування бюджетних програм та регуляторних заходів відповідно до результатів.

Стаття 79. Потреба у рибопромислових суднах за класами та прогнозовані обсяги вилову

Для досягнення цільових значень KPI на 5 та 10 років визначено потребу у рибопромислових суднах за класами:

Потреба у суднах

                                                               Таблиця 5

Клас суден	Річний вилов на судно, тис. т	Кількість суден (2026–2030)	Прогнозований річний вилов, тис. т	Кількість суден (2031–2035)	Прогнозований річний вилов, тис. т
Океанічні	3	4	12	4	12
Середньотоннажні	1,5	5	7,5	5	7,5
Прибережні	0,5	6	3	6	3

 

Примітки:

Потреба визначена для забезпечення внутрішнього ринку та виконання міжнародних квот.

Частка сучасних суден у кожному класі – 100 %.

Сумарний прогнозований річний вилов на 5 років: 112,5 тис. т, на 10 років – 162,5 тис. т.

Стаття 80. Капітальні та експлуатаційні витрати (CAPEX/OPEX) по класах суден

Для ефективного планування бюджету розвитку флоту встановлюються орієнтовні капітальні (CAPEX) та експлуатаційні (OPEX) витрати для кожного класу суден.

Витати CAPEX/OPEX

                                                             Таблиця 6

Клас суден	CAPEX на судно, млн €	CAPEX на рік, млн €	OPEX на судно, млн €/рік	OPEX на рік, млн €
Океанічні	50	200	5	20
Середньотоннажні	20	100	2	10
Прибережні	5	30	0,5	3

 

Орієнтовні сумарні CAPEX та OPEX:

На період 2026–2030: CAPEX – 1 650 млн €, OPEX –  165 млн €/рік.

– На період 2031–2035: CAPEX – 2 400 млн €, OPEX – 240 млн €/рік.

Примітки:

CAPEX включає будівництво або закупівлю суден, модернізацію та оснащення сучасними навігаційними та промисловими системами.

OPEX враховує паливо, екіпаж, технічне обслуговування та страхування.

План CAPEX/OPEX прив’язаний до цільових KPI: сумарний вилов, валова тоннажність, частка сучасних суден.

Стаття 81. Моніторинг, коригування та звітність по судновому складу флоту

Уповноважений центральний орган виконавчої влади забезпечує щорічний моніторинг:

фактичної кількості суден за класами;

виконання прогнозованих обсягів вилову;

фактичного CAPEX/OPEX та рентабельності флоту;

частки сучасних суден та технологічного оновлення.

За результатами моніторингу здійснюється коригування:

кількості суден у кожному класі;

планованого CAPEX/OPEX на наступні роки;

цільових показників KPI (вилов, валова тоннажність, експортна виручка).

Результати моніторингу та коригування подаються у публічному щорічному звіті Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України.

Показники статей 79–80 використовуються для:

планування державної та державно-приватної програми розвитку флоту;

визначення пріоритетів інвестицій та державної підтримки;

забезпечення збереження технологічного ресурсу суден та стабільності виробничого потенціалу національного рибопромислового флоту.

Стаття 82. Прив’язка рибопромислового флоту до переробних потужностей

Для забезпечення ефективної роботи національного рибопромислового флоту та максимального використання вилову державою визначається необхідність наявності переробних потужностей, що відповідають класам суден та обсягам вилову.

Переробні підприємства повинні бути розташовані в портових регіонах з максимальною логістичною ефективністю, забезпечуючи швидкий прийом риби та скорочення часу між виловом і переробкою.

Обсяги переробки визначаються за формулою:

[П_{клас} = В_{клас} \times Ф_{еф}] де:

(П_{клас}) – прогнозований обсяг переробки для класу суден, тис. т/рік;

(В_{клас}) – прогнозований річний вилов суден даного класу, тис. т/рік;

(Ф_{еф}) – коефіцієнт ефективності переробки (для первинної переробки — 0,95).

Стаття 83. Орієнтовні обсяги переробки по класах суден

Обсяги переробки

                                                 Таблиця 7

Клас суден	Річний вилов тис. тонн	Коефіцієнт ефективності переробки	Прогнозований обсяг переробки, тис. т/рік	Орієнтовний CAPEX на переробку, млн €	Орієнтовний OPEX на рік, млн €	Примітка KPI
Океанічні	600	0,95	570	120	40	Забезпечення ≥60% річного вилову, максимальна технологічна оснащеність
Середньотоннажні	300	0,95	285	50	15	Забезпечення ~30% річного вилову, середня технологічна оснащеність
Прибережні	100	0,95	95	15	5	Забезпечення ~10% річного вилову, базова технологічна оснащеність

Пояснення та KPI

Річний вилов орієнтований на середнє значення 1000 тис. т/рік; пропорції по класах суден взяті за типовою структурою національного флоту: океанічні – 60%, середньотоннажні – 30%, прибережні – 10%.

Коефіцієнт ефективності переробки 0,95 відповідає сучасним технологіям первинної переробки (філе, рибне борошно, консервація).

Прогнозований обсяг переробки – фактичний вихід готової продукції.

CAPEX – капітальні витрати на будівництво/модернізацію переробних ліній під конкретний клас суден (орієнтовно, млн €).

OPEX – щорічні експлуатаційні витрати на роботу ліній (персонал, енергія, обслуговування).

Примітка KPI – ключові показники ефективності: обсяг переробки, технологічний рівень та забезпечення потреб ринку.

Прогноз на 5–10 років

5 років: річний вилов – ~1000 тис. т, переробка ~950 тис. т/рік. Флот і переробка розвиваються до 70-80% від стратегічної мети.

10 років: річний вилов – ~1200-1300 тис. т, переробка ~1140-1235 тис. т/рік. Флот досягає повної потужності, повна інтеграція сучасних суден та переробних ліній.

Стаття 84. Планування переробних потужностей та інтеграція з KPI флоту

Переробні підприємства повинні забезпечувати:

прийом продукції всіх класів суден у портових пунктах;

швидку первинну переробку з дотриманням санітарних та екологічних норм;

зберігання та транспортування готової продукції на внутрішній та зовнішній ринок.

Потужності переробки плануються з урахуванням KPI:

забезпечення 100 % вилову рибопромислового флоту обробкою національними підприємствами;

підтримка частки експорту не менше 50 % від продукції океанічних суден;

підтримка виробництва напівфабрикатів та переробки відходів рибного промислу на рівні не менше 90 % від побічної продукції.

Уповноважений орган забезпечує щорічний моніторинг:

фактичного прийому та переробки продукції за класами суден;

відповідності обсягів переробки прогнозованим показникам KPI;

коригування планів розвитку переробних потужностей у зв’язку зі змінами вилову та ринкових умов.

Розділ X.

СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ПРІОРІТЕТНІ ПРОЄКТИ У РОЗВИТКУ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 В умовах сучасної глобальної  конкуренції за рибні ресурси та технологічні переваги держави важливим завданням є не лише відновлення власного національного рибопромислового  флоту, а й забезпечення його високотехнологічного, ефективного та  екологічно безпечного розвитку. Одним із ключових механізмів  прискореного розвитку є активне залучення інвестицій, як внутрішніх, так і міжнародних, спрямованих на закупівлю, будівництво та модернізацію  сучасних рибопромислових суден.

Державна політика у цьому напрямку передбачає:

Створення сприятливого інвестиційного середовища шляхом забезпечення правової, організаційної та фінансової підтримки  інвесторів, які реалізують проєкти з високою технологічною складовою,  включаючи державно-приватне партнерство та участь міжнародних донорських та фінансових інституцій.

Пріоритетність сучасних та високотехнологічних суден, які відповідають міжнародним стандартам безпеки, ефективності та  екології, що дозволяє максимально швидко інтегрувати їх у національний  флот та досягати цільових показників промислового потенціалу.

Міжнародна співпраця з провідними суднобудівельними країнами та верфями світу для реалізації проєктів з високою технологічною складовою, що дозволяє скоротити терміни введення суден у експлуатацію та забезпечує доступ до передових  технологій і досвіду.

Фокус на результативності та контролі, який включає встановлення чітких KPI для інвесторських суден, регулярний моніторинг економічної, технологічної та екологічної ефективності, а також інтеграцію результатів у державні програми  розвитку рибопромислового флоту.

Стимулювання стратегічних інвестицій, які забезпечують не лише комерційний ефект, а й продовольчу безпеку держави, розвиток внутрішніх ринків та зміцнення міжнародного авторитету України у світовому рибопромисловому просторі.

Реалізація положень цього розділу грунтується на принципах довгострокового стратегічного планування, прогнозованості інвестиційних умов, прозорості процедур відбору проєктів та відповідальності сторін за досягнення визначених цільових показників розвитку національного рибопромислового флоту, а також дозволяє державі нарощувати потужності високотехнологічного рибопромислового флоту,  створюючи ефективну модель взаємодії держави та інвесторів у досягненні стратегічних цілей економічної, продовольчої та екологічної безпеки.

Підрозділ 1.

Державна політика стимулювання інвестицій у розвиток рибопромислового флоту

 Стаття 85. Загальні засади стимулювання інвестицій у розвиток національного рибопромислового флоту

Держава з метою прискореного відновлення, модернізації та нарощування промислового потенціалу національного флоту рибного господарства запроваджує систему стимулювання інвестицій, спрямованих на закупівлю, будівництво та модернізацію  рибопромислових суден.

Стимулювання інвестицій здійснюється на засадах:

пріоритетності сучасних, високотехнологічних та енергоефективних суден;

відповідності міжнародним стандартам безпеки мореплавства, охорони довкілля та сталого рибальства;

поєднання державних, приватних та міжнародних фінансових ресурсів, у тому числі через механізми державно-приватного партнерства;

прозорості, передбачуваності та результативності державної підтримки.

Інвестиційні проєкти у сфері  розвитку рибопромислового флоту реалізуються з урахуванням стратегічних  цілей продовольчої безпеки держави, розвитку внутрішньої переробки,  зростання експортного потенціалу та інтеграції України у міжнародний  рибопромисловий простір.

Положення цього Підрозділу  визначають правові та організаційні засади відбору, підтримки та  моніторингу інвестиційних проєктів у розвиток національного  рибопромислового флоту.

Стаття 86. Критерії пріоритетних інвестиційних проєктів

Інвестиційні проєкти у рибопромисловий флот визнаються пріоритетними за умови:

Використання високотехнологічних суден з ресурсом експлуатації не менше 35-40 років;

Виробництво на підприємствах, які відповідають міжнародним стандартам якості та безпеки;

Забезпечення екологічних та енергетичних нормативів сучасного суднобудування;

Можливість інтеграції суден у національний флот та їх адаптації до планових програм модернізації;

Орієнтація на швидке нарощування  промислових потужностей та забезпечення внутрішнього та зовнішнього  ринку рибопродукцією.

Стаття 87. Програма стимулювання інвесторів

Держава може надавати преференції для інвесторів, які реалізують пріоритетні проєкти, включаючи:

Податкові пільги та спрощені митні процедури;

Пріоритет у державних тендерах на закупівлю суден;

Сприяння у фінансуванні, страхуванні та юридичному супроводі.

Інвестори мають право реалізовувати закупівлю або будівництво суден на провідних світових верфях із високим технологічним рівнем (зокрема, у країнах Південно-Східної та Північної  Азії, Європи) при дотриманні українського законодавства та стандартів.

Стаття 88. Реєстрація суден, придбаних у рамках інвестиційних проєктів

Судна, придбані або побудовані інвесторами у рамках пріоритетних проєктів, підлягають реєстрації у Національному судновому реєстрі України.

Реєстрація забезпечує:

Дотримання українських стандартів безпеки та екології;

Можливість інтеграції суден у державні програми розвитку флоту;

Право на використання міжнародних квот та участь у двосторонніх чи багатосторонніх угодах.

Стаття 89. Моніторинг та оцінка ефективності інвестицій

Уповноважений центральний орган виконавчої влади забезпечує:

Відповідність інвестиційних проєктів пріоритетним критеріям;

Моніторинг фінансових, технологічних та екологічних показників;

Звітність щодо досягнення KPI на 5-10 років для суден, придбаних або побудованих за інвестиційними проєктами.

Результати моніторингу слугують підставою для коригування державних програм стимулювання інвестицій та планування подальшого розвитку флоту, а також для ухвалення управлінських рішень щодо пріоритетності окремих інвестиційних проєктів, механізмів державної підтримки та перегляду цільових показників розвитку національного рибопромислового флоту.

 Підрозділ 2.

Цільові показники (KPI) реалізації інвестиційних проєктів у розвитку національного рибопромислового флоту

Стаття 90. Загальні положення щодо системи KPI інвестиційних проєктів та класифікації інвесторських рибопромислових суден

З метою оцінки результативності інвестиційних проєктів у розвитку національного рибопромислового флоту, забезпечення прозорості державної підтримки та досягнення стратегічних цілей цього Закону запроваджується система цільових показників ефективності (Key Performance Indicators – KPI).

Система KPI застосовується до рибопромислових суден, придбаних або побудованих у межах інвестиційних проєктів, що реалізуються відповідно до цього Розділу та використовується для:

планування розвитку флоту у середньостроковій та довгостроковій перспективі;

моніторингу виконання інвесторами взятих зобов’язань;

оцінки економічної, технологічної, екологічної та соціальної ефективності інвестицій;

ухвалення рішень щодо застосування механізмів державної підтримки.

Для цілей цього Закону інвесторські рибопромислові судна класифікуються за промисловим призначенням,  тоннажністю та зоною промислу на:

океанічні судна далекого промислу;

середньотоннажні рибопромислові судна;

прибережні (малі) рибопромислові судна.

Цільові значення KPI встановлюються диференційовано за класами суден з урахуванням їх функціонального призначення, рівня капіталомісткості, технологічної складності та стратегічної ролі у забезпеченні продовольчої безпеки і експортного потенціалу України.

Положення цього Підрозділу є  обов’язковими для застосування під час реалізації інвестиційних проєктів та є підставою для моніторингу, оцінки та коригування державної політики у сфері розвитку рибопромислового флоту.

Стаття 91. Стратегічні KPI інвесторських суден на п’ятирічну та десятирічну перспективу

Стратегічні KPI інвестиційних проєктів визначають внесок інвесторських суден у структурне оновлення національного рибопромислового флоту та досягнення довгострокових державних цілей.

До стратегічних KPI належать:

кількість інвесторських суден за класами на 5 та 10 років;

частка інвесторських суден у загальному складі національного флоту;

сумарний річний вилов, забезпечений інвесторським флотом;

частка суден віком до 10 років;

роль інвесторських суден у забезпеченні продовольчої безпеки та експортного потенціалу України.

Цільові значення стратегічних KPI визначаються у таблиці 8 цього Закону або в додатку до нього та є обов’язковими орієнтирами для реалізації інвестиційних проєктів.

Стратегічні KPI розвитку флоту

                                                                Таблиця 8

Показник	Базовий рівень (0 рік)	Ціль на 5 років	Ціль на 10 років	Стратегічний ефект
Кількість інвесторських суден під прапором України, од.	0	35–45	80–100	Формування нового ядра флоту
Частка інвесторських суден у загальному складі флоту, %	0	≥35 %	≥55 %	Структурне оновлення флоту
Частка суден віком до 10 років, %	–	≥70 %	≥85 %	Технологічна перевага
Середній вік інвесторських суден, років	–	≤7	≤9	Довгострокова надійність
Частка океанічного та далекого промислу, %	–	≥50 %	≥60 %	Доступ до глобальних ресурсів

 

Стаття 92. Економічні KPI та індикатори ефективності інвестиційних проєктів

Економічні KPI відображають фінансову результативність та інвестиційну привабливість інвесторських рибопромислових суден.

До економічних KPI належать:

середня собівартість вилову водних біоресурсів за класами суден;

рівень операційної рентабельності;

обсяг валової та експортної виручки;

рівень валютної генерації та частка контрактного збуту продукції.

Цільові значення економічних KPI на 5 та 10 років визначаються таблицями 9 та 10 цього Закону з урахуванням класу судна, району промислу та технологічного рівня.

Економічні KPI інвесторських суден

                                                                 Таблиця 9

Показник	Ціль на 5 років	Ціль на 10 років	Коментар
Річний вилов інвесторським флотом, тис. т	280–350	600–750	Залежно від квот та географії
Валова додана вартість, млрд грн/рік	12–15	28–35	Без глибокої переробки
Собівартість вилову, €/т	≤900	≤800	За рахунок паливної ефективності
Операційна рентабельність, %	≥18 %	≥22 %	Інвесторський стандарт
Експортна виручка, млрд €/рік	0,9–1,2	2,2–2,8	Валютна стабільність
Частка вилову з контрактним збутом, %	≥70 %	≥85 %	Зниження ринкових ризиків

Інвестиційно-фінансові KPI

                                                                  Таблиця 10

Показник	Ціль на 5 років	Ціль на 10 років	Значення
Загальний CAPEX інвесторських суден, млрд €	1,2–1,6	3,0–3,8	Мультиплікатор економіки
Частка приватного капіталу, %	≥60 %	≥70 %	Зменшення фіскального тиску
Середній строк введення судна в експлуатацію, міс	≤30	≤26	Верфі «поточного циклу»
Кількість суден у ДПП, од.	15–20	35–45	Баланс інтересів
Рівень локалізації сервісу в Україні, %	≥40 %	≥60 %	Розвиток портів і ремонту

 Стаття 93. Технологічні та екологічні KPI інвесторських суден

Технологічні та екологічні KPI встановлюються з метою забезпечення конкурентоспроможності, безпеки та сталого розвитку національного рибопромислового флоту.

До таких KPI належать:

рівень цифровізації суден (VMS, ERS, електронні промислові журнали);

паливна ефективність та впровадження низьковуглецевих технологій;

коефіцієнт втрат улову;

відповідність міжнародним екологічним стандартам та сертифікація сталого промислу.

Цільові значення технологічних та екологічних KPI визначаються таблицями 11 та 12 цього Закону.

Технологічні та цифрові KPI

                                                               Таблиця 11

Показник	Ціль на 5 років	Ціль на 10 років	Стандарт
Судна з повним цифровим контуром (VMS, ERS, e-logbook), %	100 %	100 %	Обов’язково
Судна з автоматизованою обробкою улову, %	≥65 %	≥85 %	Скорочення втрат
Паливна ефективність, т пального/т вилову	≤0,38	≤0,32	IMO / EU Benchmarks
Судна з низьковуглецевими рішеннями, %	≥40 %	≥70 %	LNG, hybrid, energy recovery
Коефіцієнт втрат улову, %	≤5 %	≤3 %	Якість + прибуток

 

Екологічні та регуляторні KPI

                                                               Таблиця 12

Показник	Ціль на 5 років	Ціль на 10 років
Дотримання квот і умов промислу, %	100 %	100 %
Судна з екологічною сертифікацією (MSC або екв.), %	≥45 %	≥70 %
Порушення екологічних норм, од./рік	≤2	0
Рівень утилізації побічних продуктів, %	≥65 %	≥85 %

 

Стаття 94. Соціальні та кадрові KPI інвесторських проєктів

Соціальні та кадрові KPI спрямовані на забезпечення сталого розвитку людського капіталу у сфері рибопромислового флоту.

До соціальних та кадрових KPI належать:

кількість створених робочих місць на інвесторських суднах;

частка громадян України у складі екіпажів;

рівень оплати праці моряків;

показники безпеки праці, аварійності та професійної підготовки персоналу.

Цільові значення соціальних KPI визначаються таблицею 13 цього Закону.

Соціальні та кадрові KPI

                                                              Таблиця 13

Показник	Ціль на 5 років	Ціль на 10 років
Робочі місця на інвесторських суднах, осіб	2 800–3 500	6 000–7 500
Частка українських моряків у екіпажах, %	≥75 %	≥85 %
Середня зарплата, €/міс	≥2 200	≥2 800
Аварійність (інциденти/рік)	≤3	≤1

 Стаття 95. Застосування KPI у державній політиці стимулювання інвестицій

Досягнення або недосягнення KPI, визначених у статтях 90-94 цього Розділу, є підставою для застосування механізмів державного стимулювання, контролю та коригування інвестиційних проєктів, передбачених статтею 89 цього Закону.

Система KPI використовується для:

оцінки ефективності інвестиційних проєктів;

прийняття рішень щодо надання або перегляду державних преференцій;

коригування програм розвитку національного рибопромислового флоту з урахуванням досягнутих результатів.

Розділ XI.

РЕСУРСНА БЕЗПЕКА ТА МІЖНАРОДНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО РИБНОГО ПРОМИСЛУ У СВІТОВИЙ ОКЕАН 

У сучасну еру національного відродження Україна стоїть на порозі масштабного стратегічного відродження свого рибопромислового флоту. Перед державою постає державотворче, глобальне та стратегічне завдання – забезпечити стабільну, контрольовану та передбачувану ресурсну базу, що охоплює внутрішні води, виключну економічну зону, простори  Азово-Чорноморського басейну та далекі рибопромислові райони Світового  океану.

Доступ до рибних ресурсів – це не просто обсяги вилову та прибутковість сектору. Це стратегічна інфраструктура національної безпеки, екологічної стійкості та міжнародного впливу, що визначає рівень законності, прозорості, відповідності глобальним  стандартам та відкриває Україні шлях у світову економіку рибного  промислу.

Цей розділ формує юридичні, організаційні та управлінські рамки, що забезпечують:

Активну та ефективну участь України у міжнародних риболовних організаціях (RFMO, GFCM, ICCAT та інших), відкриваючи прямий доступ до світових ресурсів та наукової інформації;

Прозорий механізм отримання квот, моніторингу та контролю вилову, що гарантує законність, передбачуваність та безпеку промислу;

Сталий розвиток та інтеграцію у глобальну систему управління рибними ресурсами, що забезпечує відповідність найвищим міжнародним стандартам.

Впроваджена система KPI дозволяє  оцінювати ефективність ресурсного забезпечення та інтеграції України в міжнародні структури, створюючи передбачуване та прозоре інвестиційне середовище:

Більше 90% території Виключних (морських) економічних зон (ВЕЗ)   іноземних держав та Азово-Чорноморського басейну охоплено науковим моніторингом;

Більше 95% вилову здійснюється у межах квот та законодавчих норм;

відновлення чисельності ключових видів – ≥80% за 5 років;

інтеграція національної системи моніторингу з міжнародними базами даних (FAO, RFMO) – ≥95%.

Цей розділ є ключовим стратегічним інструментом для інвесторів та державної політики, оскільки він демонструє:

реалістичність масштабного розвитку промислового флоту України;

перспективи для експорту та зростання державних доходів через глобальні ринки;

синхронізацію національної політики зі світовими стандартами сталого рибальства;

активну роль України у боротьбі за  глобальні біоресурси, від Азово-Чорноморського басейну до риболовних  районів Світового океану.

Забезпечення прозорого, контрольованого та прогнозованого доступу до ресурсів стає фундаментом довгострокової фінансової стабільності, стратегічної безпеки та глобальної конкурентоспроможності українського рибного сектора.

Цей розділ закладає основу для України як провідного гравця міжнародного рибного ринку, де науково обгрунтований підхід, високий рівень управління та інтеграція у глобальні структури стають ключовими інструментами національного відновлення, економічного зростання та глобального впливу.

Стаття 95. Ресурсна база рибного господарства України

Ресурсна база рибного господарства України є стратегічною складовою національної економіки, продовольчої безпеки, екологічної стійкості та міжнародної конкурентоспроможності держави і включає сукупність водних біоресурсів, доступних для використання  Україною на законних підставах.

До ресурсної бази рибного господарства України належать:

водні біоресурси внутрішніх вод України, включно з річками, озерами, водосховищами та іншими внутрішніми водоймами;

водні біоресурси територіального моря та виключної (морської) економічної зони України;

водні біоресурси Азово-Чорноморського басейну, включно з Чорним та Азовським морями, з урахуванням міжнародно визнаних кордонів та режимів користування;

водні біоресурси міжнародних риболовних районів Світового океану, доступ до яких забезпечується Україні на підставі міжнародних  договорів, членства або участі у міжнародних організаціях з управління  рибними ресурсами (RFMO);

квоти, дозволи, частки вилову та  інші права доступу до рибних ресурсів, отримані Україною відповідно до  міжнародного права та рішень міжнародних організацій.

Держава визнає ресурсну базу рибного господарства об’єктом довгострокового стратегічного управління та забезпечує її  збереження, відновлення, раціональне використання і розширення з  урахуванням принципів сталого розвитку, наукової обґрунтованості та  міжпоколінної відповідальності.

Формування, збереження та розвиток ресурсної бази рибного господарства України здійснюється на засадах:

законності та відповідності нормам міжнародного морського і рибальського права;

пріоритету наукових даних та екосистемного підходу;

запобігання виснаженню та деградації водних біоресурсів;

прозорості, простежуваності та державного контролю;

інтеграції у глобальну систему управління рибними ресурсами.

Держава забезпечує розвиток національного рибопромислового флоту як ключового інструменту реалізації прав України на доступ до ресурсної бази у внутрішніх водах, виключній економічній зоні та міжнародних  риболовних районах Світового океану.

Управління ресурсною базою рибного господарства України здійснюється шляхом:

наукового моніторингу стану запасів;

встановлення допустимих обсягів вилову;

розподілу квот та прав на промисел;

контролю, нагляду та протидії незаконному, непідзвітному та нерегульованому рибальству (IUU fishing);

інтеграції національних систем обліку і моніторингу з міжнародними інформаційними системами.

Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо розширення доступу України до ресурсів Світового океану, у тому числі шляхом:

участі у міжнародних організаціях з управління рибними ресурсами;

укладення міжнародних договорів у сфері рибальства;

захисту національних інтересів України у міжнародних риболовних регіонах.

Ресурсна база рибного господарства України використовується виключно з дотриманням вимог екологічної безпеки, міжнародних стандартів сталого рибальства та з урахуванням довгострокових інтересів держави.

Стаття 95¹. Ключові показники ефективності управління ресурсною базою рибного господарства України

З метою забезпечення реалізації  положень статті 95 цього Закону, оцінки ефективності державної політики у сфері управління ресурсною базою рибного господарства та підвищення  прозорості для інвесторів і міжнародних партнерів запроваджується  система ключових показників ефективності (KPI).

Ключові показники ефективності управління ресурсною базою рибного господарства України включають, зокрема:

рівень наукового моніторингу водних біоресурсів у внутрішніх водах, виключній економічній зоні та Азово-Чорноморському басейні – не менше 90 відсотків відповідних акваторій;

частка промислового вилову, здійсненого в межах встановлених квот, дозволів та вимог законодавства – не менше 95 відсотків загального обсягу вилову;

динаміка відновлення та збереження ключових промислових видів водних біоресурсів – досягнення не менше 80 відсотків від науково обгрунтованих референтних рівнів протягом п’яти років;

інтеграція національних систем обліку, моніторингу та контролю з міжнародними інформаційними системами та базами даних міжнародних організацій (FAO, RFMO та інших) – не менше 95 відсотків операцій;

рівень покриття промислового флоту системами контролю, моніторингу та простежуваності (VMS, AIS, електронні журнали вилову) – 100 відсотків суден, що здійснюють промисел;

кількість міжнародних риболовних організацій, у яких Україна має статус члена, повноправного члена або співпрацюючої сторони, що забезпечує доступ до ресурсів Світового океану – з  тенденцією до постійного розширення;

частка вилову та продукції, що відповідає міжнародним стандартам сталого рибальства та сертифікації, – не менше 90 відсотків.

Ключові показники ефективності використовуються для:

оцінки стану та розвитку ресурсної бази рибного господарства України;

планування розвитку національного рибопромислового флоту;

формування державних програм та інвестиційних рішень;

підготовки звітності перед міжнародними організаціями та партнерами.

Перелік, методика розрахунку та цільові значення ключових показників ефективності можуть уточнюватися та доповнюватися Кабінетом Міністрів України з урахуванням наукових рекомендацій, міжнародних стандартів та практики управління рибними ресурсами.

Інформація щодо досягнення ключових показників ефективності підлягає періодичному оприлюдненню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Стаття 96. Перелік міжнародних організацій з управління рибними ресурсами та статус участі України

Держава забезпечує участь України, а також формує перспективу розширення участі України, у міжнародних  організаціях з управління рибними ресурсами з метою:

забезпечення доступу до водних біоресурсів Світового океану;

впровадження міжнародних стандартів сталого та відповідального рибальства;

інтеграції України у глобальну систему управління морськими біоресурсами;

розвитку океанічного рибопромислового флоту та міжнародної рибогосподарської кооперації.

До міжнародних організацій з управління водними біоресурсами, участь або перспективна участь у яких  відповідає стратегічним інтересам України, належать, зокрема:

Атлантичний океан:

Northwest Atlantic Fisheries Organization (NAFO);

Northeast Atlantic Fisheries Commission (NEAFC);

International Commission for the Conservation of Atlantic Tunas (ICCAT);

North Atlantic Salmon Conservation Organization (NASCO);

Western Central Atlantic Fishery Commission (WECAFC);

Fishery Committee for the Eastern Central Atlantic (CECAF).

Тихий океан:

Western and Central Pacific Fisheries Commission (WCPFC);

Inter-American Tropical Tuna Commission (IATTC);

North Pacific Fisheries Commission (NPFC);

Commission for the Conservation of Southern Bluefin Tuna (CCSBT).

Індійський океан:

Indian Ocean Tuna Commission (IOTC);

Southwest Indian Ocean Fisheries Commission (SWIOFC);

Southern Indian Ocean Fisheries Agreement (SIOFA).

Південний океан та антарктичні води:

Commission for the Conservation of Antarctic Marine Living Resources (CCAMLR).

Середземне та Чорне моря:

General Fisheries Commission for the Mediterranean (GFCM).

Інші міжнародні та регіональні організації.

Інші регіональні організації або механізми управління рибними ресурсами (RFMO/RFB), що створені  відповідно до міжнародного права та регулюють промисел у відкритому морі або суміжних районах Світового океану.

Перелік міжнародних організацій, зазначений у частині другій цієї статті, є орієнтовним та підлягає актуалізації Кабінетом Міністрів України з урахуванням: міжнародних договорів України, рішень відповідних міжнародних органів, наукових рекомендацій, стратегічних пріоритетів розвитку рибного господарства та океанічного рибальства України.

Статус участі України у міжнародних риболовних організаціях

                                                           Таблиця 14

Організація	Статус участі України	Коментар / Пояснення
General Fisheries Commission for the Mediterranean (GFCM)	Повноправний член (Contracting Party)	Україна стала 24‑м членом GFCM у 2025 році з усіма правами голосу та участі у рішеннях щодо управління ресурсами у Чорному й Середземному морях.
Northwest Atlantic Fisheries Organization (NAFO)	Член	Україна є членом NAFO з 1999 року, бере участь у консультаціях і роботі організації з управління рибними ресурсами Північно‑Західної Атлантики.
Commission for the Conservation of Antarctic Marine Living Resources (CCAMLR)	Член	Україна є членом CCAMLR і може подавати заявки на участь у вилові ресурсів (наприклад, криля, зубатки) у зоні дії
Eurofish – Міжнародна організація з розвитку рибальства та аквакультури в Європі	Співпраця / Спостерігач	Україна має статус спостерігача і активно співпрацює; державні делегації беруть участь у сесіях організації.
Інші регіональні організації (напр., CACFish, CMA, ін.)	Можлива участь / перспективи	Україна співпрацює або може долучитися на умовах договорів, що укладаються відповідно до національного законодавства та міжнародних угод.

 Стаття 97. Статус участі України у міжнародних організаціях

Статус участі встановлюється на підставі міжнародних договорів та рішень органів відповідних організацій і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Можливі категорії:

Повноправний член – право голосу та участь у прийнятті рішень;

Член – участь у діяльності на рівні членів;

Співпраця / співпрацяючий партнер – участь у програмах без повного членства;

Спостерігач – участь у засіданнях без права голосу.

Кабінет Міністрів України забезпечує періодичний перегляд статусів для оптимізації доступу до ресурсів та відповідності міжнародним нормам.

Стаття 98. Вплив міжнародних організацій на доступ до квот та промислових зон

Участь України у GFCM, NAFO, CCAMLR та інших RFMO забезпечує:

правові підстави для розподілу національних та міжнародних квот;

участь у науковому оцінюванні та прогнозуванні запасів;

доступ до механізмів контролю та боротьби з IUU виловом;

право участі у визначенні правил промислу в регіональних та міжнародних водах.

Держава забезпечує оперативне інформування суден, підприємств та організацій про зміни у квотах та регулюванні.

KPI:

більше 95% національних суден та операторів інформовані про зміни у квотах;

доступ України до ≥80% міжнародних квот у регіонах присутності;

рівень виконання міжнародних стандартів сталого промислу ≥90%.

Стаття 99. Інформаційне та наукове забезпечення

Державні органи забезпечують збір, аналіз та обмін інформацією щодо:

стану рибних запасів;

розподілу квот;

контролю та моніторингу промислу;

науково-технічних досліджень.

Використання інформації:

формування національної політики рибного господарства;

підготовка звітності та пропозицій до міжнародних організацій;

оптимізація національних планів промислового вилову та експорту.

Державні органи забезпечують прозорість та доступність інформації для державних та приватних учасників ринку.

KPI:

більше 90% ключових даних доступні для державних і приватних операторів;

періодичність оновлення даних – не рідше 1 разу на квартал;

інтеграція з міжнародними базами даних (FAO, RFMO) ≥95%.

Стаття 100. Глобальна стратегія України щодо Світового океану

Держава визначає стратегію участі України у міжнародних риболовних районах Світового океану.

Стратегія передбачає:

доступ до міжнародних квот;

участь у всіх RFMOs на рівні повноправного членства;

науково обгрунтоване планування промислу;

захист інтересів України у глобальному промисловому просторі;

розвиток експортного потенціалу українського флоту.

KPI глобальної стратегії:

кількість повноправних членств у RFMO ≥5;

частка раціонально доступних міжнародних квот ≥80%;

прогнозований ріст експорту рибної продукції ≥20% протягом 5 років;

інтеграція національної системи моніторингу з міжнародними базами даних ≥95%.

Реалізація положень цього розділу означає перехід України від обмеженого користувача регіональних ресурсів до повноцінного суб’єкта управління  біоресурсами Світового океану.

Рибний промисел розглядається  державою як елемент суверенітету, інструмент міжнародної присутності та складова глобальної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

 Розділ XII.

ІНФРАСТРУКТУРА ПІДТРИМКИ ФЛОТУ ТА РИБОПЕРЕРОБКИ

Інфраструктура підтримки флоту та рибопереробки є системоутворюючою основою ефективного, стійкого та конкурентоспроможного функціонування галузі рибного господарства України. Саме вона перетворює флот із сукупності окремих суден на цілісну виробничо-логістичну екосистему, здатну безперервно створювати додану вартість – від промислу у Світовому океані та внутрішніх водоймах до глибокої переробки, зберігання, транспортування та виходу готової продукції на внутрішні й міжнародні ринки.

Цей Розділ формує інфраструктурний «хребет» галузі – матеріальну, технологічну та цифрову базу, без якої неможливі модернізація рибопромислового флоту, зниження собівартості продукції, дотримання стандартів безпеки, якості та простежуваності, прийнятих у Європейському Союзі та провідних морських державах світу.

Інфраструктура розглядається не як допоміжний елемент, а як активний інструмент економічної політики, індустріального розвитку та національної безпеки. В умовах воєнних ризиків, трансформації глобальних логістичних ланцюгів та зростаючої конкуренції за біоресурси Світового океану, саме інфраструктурна спроможність визначає реальну здатність держави утримувати та розширювати свою присутність на рибних ринках.

Розділ інтегрує п’ять ключових компонентів єдиного інфраструктурного контуру:

суднобудівні та судноремонтні потужності як основу життєвого циклу флоту;

берегові рибопереробні комплекси та логістичні центри як ядро створення доданої вартості;

склади, термінали та системи холодового ланцюга як гарантію збереження якості та ринкової гнучкості;

цифрову інфраструктуру та платформи моніторингу як інтелектуальний каркас управління галуззю;

систему KPI, що забезпечує прозорість, ефективність, екологічну відповідальність і інвесторську довіру.

У своїй сукупності ці елементи формують функціональну базу ефективного флоту – флоту, який не лише виловлює ресурс, а й працює у синергії з береговою індустрією, фінансовою архітектурою та міжнародними ринками.

Розділ закладає принципи довгострокової інфраструктурної спроможності України як морської та рибогосподарської держави, здатної діяти системно, технологічно та відповідально – в інтересах економічного зростання, екологічного балансу та майбутніх поколінь.

Підрозділ 1.

Судн

Стаття 101. Стратегічна роль суднобудівних і судноремонтних потужностей у відновленні та розвитку рибопромислового флоту України

Суднобудівні та судноремонтні потужності є базовим інфраструктурним фундаментом відновлення, модернізації та довгострокової конкурентоспроможності національного рибопромислового флоту України. Без власної індустріальної спроможності з будівництва, реконструкції та сервісного обслуговування суден неможливе ані масштабне оновлення флоту, ані його технологічна еволюція відповідно до стандартів ЄС, IMO та провідних океанічних держав.

В умовах воєнних викликів, трансформації глобальних ланцюгів постачання та загострення боротьби за ресурси Світового океану, суднобудування і судноремонт набувають не лише економічного, але й стратегічного, безпекового та геополітичного значення.

Стаття 102. Мета та завдання розвитку суднобудівних і судноремонтних потужностей

Метою розвитку суднобудівних та судноремонтних потужностей є створення замкненого національного контуру життєвого циклу рибопромислового судна – від проєктування та будівництва до модернізації, капітального ремонту і утилізації.

Основними завданнями є:

відновлення та модернізація існуючих суднобудівних і судноремонтних заводів;

створення спеціалізованих верфей для рибопромислових суден різних класів;

локалізація виробництва корпусів, надбудов, трубопроводів і допоміжних систем;

формування сервісної бази для післягарантійного та регламентного обслуговування флоту;

інтеграція суднобудівної галузі у європейські виробничі та сертифікаційні ланцюги.

Стаття 103. Класифікація суднобудівних і судноремонтних потужностей

Суднобудівні та судноремонтні потужності в межах цієї Програми класифікуються за функціональним і технологічним принципами:

Суднобудівні верфі повного циклу – здатні здійснювати проєктування, будівництво, оснащення та випробування нових рибопромислових суден (траулери, сейнеры, ярусолови, переробні судна, допоміжний флот).

Суднобудівні майданчики модульного типу – орієнтовані на серійне складання суден з уніфікованих модулів із високим рівнем автоматизації.

Судноремонтні заводи важкого класу – для докового ремонту, корпусних робіт, модернізації силових установок та систем переробки улову.

Судноремонтні бази оперативного обслуговування – для швидких міжрейсових ремонтів, сервісу обладнання, холодильних і електронних систем.

Стаття 104. Пріоритети територіального розміщення потужностей

Пріоритетними зонами розміщення суднобудівних і судноремонтних потужностей визначаються:

чорноморсько-дунайський регіон;

південні та центральні промислові кластери з доступом до логістичних коридорів;

західні регіони України як резервні індустріальні хаби з експортною орієнтацією на ЄС.

Територіальне планування здійснюється з урахуванням безпекових ризиків, доступу до трудових ресурсів, енергетичної інфраструктури та можливостей дуального використання потужностей.

Стаття 105. Технологічні стандарти та екологічні вимоги

Суднобудівні та судноремонтні підприємства повинні відповідати:

стандартам IMO, SOLAS, MARPOL;

технічним регламентам Європейського Союзу;

вимогам щодо енергоефективності, зниження викидів CO₂ та шумового навантаження;

принципам циркулярної економіки та безпечної утилізації матеріалів.

Особливий акцент робиться на адаптації суден до використання альтернативних видів палива, гібридних енергетичних систем та цифрових систем управління.

Стаття 106. Кадрове та науково-інженерне забезпечення

Розвиток суднобудівних і судноремонтних потужностей передбачає:

відновлення галузевої системи підготовки інженерів, технологів і робітничих кадрів;

створення інженерних центрів суднобудування;

кооперацію з університетами, науковими установами та міжнародними проєктними бюро;

залучення української інженерної діаспори та міжнародних експертів.

Стаття 107. Інвестиційна модель та державно-приватне партнерство

Розвиток суднобудівних і судноремонтних потужностей реалізується на основі моделей:

державно-приватного партнерства (ДПП);

спеціальних індустріальних зон;

експортно-кредитної підтримки;

участі міжнародних фінансових інституцій.

Держава забезпечує регуляторну стабільність, податкові стимули та довгострокові замовлення, приватний сектор – капітал, технології та управлінську ефективність.

Стаття 108. Очікувані результати та стратегічний ефект

Реалізація цього підрозділу забезпечує:

технологічну незалежність рибопромислового флоту;

зниження вартості володіння суднами;

створення тисяч висококваліфікованих робочих місць;

формування експортно-орієнтованої суднобудівної галузі;

інтеграцію України у світову морську та рибогосподарську інфраструктуру.

Суднобудівні та судноремонтні потужності стають не обслуговуючим сектором, а активним інструментом відновлення економічного суверенітету та морської присутності України у Світовому океані.

Підрозділ 2.

Берегові рибопереробні комплекси та логістичні центри

Стаття 109. Роль берегових рибопереробних комплексів у сучасній моделі рибного господарства

Берегові рибопереробні комплекси та логістичні центри є ключовою ланкою перетворення рибопромислового вилову на стандартизований, конкурентоспроможний і високоякісний харчовий продукт. Саме на березі формується основна частка доданої вартості галузі, забезпечується відповідність продукції міжнародним нормам безпечності та якості, а також інтеграція флоту у глобальні торговельні та логістичні ланцюги.

У сучасних умовах берегова переробка розглядається як продовження промислу, а не як окрема стадія. Ефективність флоту безпосередньо залежить від наявності індустріально розвиненої, технологічно оснащеної та регуляторно сумісної з міжнародними ринками берегової інфраструктури.

Комплекси повинні бути узгодженими з діючими міжнародними нормами якості, безпечності та простежуваності (HACCP, ISO 22000, вимоги ЄС, Codex Alimentarius).

Стаття 110. Мета та принципи розвитку берегових рибопереробних комплексів

Метою розвитку берегових рибопереробних комплексів та логістичних центрів є створення єдиної національної системи глибокої переробки, зберігання та дистрибуції рибної продукції, здатної забезпечити:

повну простежуваність продукції «від вилову до споживача»;

відповідність вимогам ЄС, Codex Alimentarius та міжнародних санітарних і фітосанітарних норм;

мінімізацію втрат сировини та підвищення коефіцієнта переробки;

гнучку адаптацію до ринкових, сезонних та логістичних коливань.

Ключовими принципами розвитку є: індустріальна масштабованість, модульність, енергоефективність, екологічна відповідальність та цифрова керованість.

Стаття 111. Функціональна структура берегових рибопереробних комплексів

Береговий рибопереробний комплекс формується як багатофункціональна індустріальна платформа та включає:

зони приймання та первинної обробки улову;

лінії глибокої переробки (філеювання, копчення, консервування, заморожування, сублімації);

виробництво побічної продукції та утилізацію відходів за принципами циркулярної економіки;

холодильні та морозильні потужності різних температурних режимів;

лабораторії контролю якості, безпечності та сертифікації;

внутрішню логістику, пакування та підготовку до експорту.

Стаття 112. Міжнародні норми якості та безпечності продукції

Берегові рибопереробні комплекси зобов’язані відповідати:

системам управління безпечністю харчових продуктів HACCP та ISO 22000;

вимогам Європейського Союзу щодо харчової безпеки та простежуваності;

стандартам Codex Alimentarius;

ветеринарно-санітарним нормам країн-імпортерів.

Обов’язковим є функціонування акредитованих лабораторій, внутрішніх систем контролю якості та регулярних аудитів із боку національних і міжнародних органів.

Стаття 113. Логістичні центри та інтеграція з транспортною інфраструктурою

Логістичні центри при берегових комплексах забезпечують безперервність холодового ланцюга, оптимізацію вантажопотоків і скорочення часу виходу продукції на ринок. Вони інтегруються з:

морськими та річковими портами;

автомобільними та залізничними коридорами;

митною та прикордонною інфраструктурою;

міжнародними логістичними операторами.

Особлива увага приділяється створенню експортно-орієнтованих хабів, здатних працювати за принципом «єдиного вікна» для операторів флоту та переробників.

Стаття 114. Екологічні та енергетичні вимоги

Берегові рибопереробні комплекси проєктуються з урахуванням:

мінімізації скидів та викидів;

очищення стічних вод і повної утилізації органічних відходів;

використання відновлюваних джерел енергії та вторинного тепла;

зниження вуглецевого сліду продукції.

Екологічна відповідність розглядається як обов’язкова умова доступу до міжнародних ринків і фінансових інструментів сталого розвитку.

Стаття 115. Інвестиційна модель та лержавно-приватне партнерство

Розвиток берегових рибопереробних комплексів та логістичних центрів здійснюється на засадах:

державно-приватного партнерства;

кластерної моделі;

залучення міжнародних фінансових інституцій;

участі стратегічних індустріальних та логістичних операторів.

Держава забезпечує нормативну стабільність, інфраструктурну підтримку та експортне сприяння, приватний сектор – інвестиції, технології та операційну ефективність.

Стаття 116. Стратегічний ефект і галузевий вплив

Реалізація цього підрозділу забезпечує:

зростання частки глибокої переробки у структурі експорту;

підвищення валютної виручки та зайнятості;

зниження логістичних втрат і підвищення якості продукції;

інтеграцію України у міжнародні продовольчі та рибні ринки.

Берегові рибопереробні комплекси та логістичні центри формують індустріальне ядро сучасного рибного господарства – технологічне, стандартизоване та орієнтоване на глобальну конкурентоспроможність.

Підрозділ 3.

Склади, термінали та системи холодового ланцюга

 Стаття 117. Стратегічна роль складів, терміналів та холодового ланцюга

Склади, термінали та системи холодового ланцюга є критичною інфраструктурною ланкою, що забезпечує збереження якості та безпечності рибної продукції від моменту вилову до кінцевого споживача. Ефективність цієї системи визначає не лише рівень маржі та конкурентоспроможність на міжнародних ринках, а й здатність флоту та берегових комплексів функціонувати у режимі безперервного циклу.

Без належно організованих складів, терміналів і контрольованих температурних режимів неможливий ні експорт високоякісної продукції, ні виконання міжнародних норм HACCP, ISO 22000 та стандартів Codex Alimentarius.

Стаття 118. Мета та принципи організації холодового ланцюга

Метою розвитку систем складів і терміналів є створення національної мережі високотехнологічних об’єктів, що забезпечують:

збереження температурного режиму та фізико-хімічних властивостей продукції;

мінімізацію втрат і псування продуктів;

інтеграцію з логістикою флоту та береговими переробними комплексами;

можливість швидкої адаптації до зміни ринкових потоків та сезонності.

Принципи організації: масштабованість, енергетична ефективність, цифровий моніторинг, модульність і відповідність міжнародним стандартам.

Стаття 119. Класифікація складів і терміналів

Холодильні склади короткострокового зберігання: для швидкого перерозподілу продукції від рибопереробних комплексів до логістичних ланцюгів.

Морозильні склади довгострокового зберігання: забезпечують заморожування та зберігання продукції для експорту на великі відстані.

Терминальні комплекси: інтегрують складування, пакування, сертифікацію та митну обробку продукції.

Мобільні холодові контейнери: для оперативного транспортування та підтримки температурного режиму під час перевезень морем, річкою, залізницею та автомобільним транспортом.

Стаття 120. Цифровий моніторинг та управління ланцюгом поставок

Системи холодового ланцюга інтегруються із цифровою платформою моніторингу, що дозволяє:

відстежувати температуру, вологість та час зберігання продукції;

автоматично формувати журнали контролю для сертифікацій і аудитів;

оптимізувати маршрути доставки та розподілу продукції;

оперативно реагувати на відхилення та ризики псування.

Стаття 121. Міжнародні стандарти та сертифікація

Склади, термінали та системи холодового ланцюга повинні відповідати:

HACCP, ISO 22000;

Codex Alimentarius;

стандартам ЄС щодо зберігання та транспортування харчових продуктів;

вимогам імпортерів на ключові ринки.

Акцент робиться на сертифіковані системи управління, аудит та простежуваність продукції на всіх етапах логістики.

Стаття 122. Енергетична ефективність та екологічні вимоги

Впроваджуються технології:

низьковуглецевих систем охолодження;

рекуперації енергії та використання відновлюваних джерел;

мінімізації викидів хладагентів та екологічно безпечного утилізації відходів;

інтегрованого моніторингу споживання енергії.

Стаття 123. Інвестиційна модель та партнерство

Розвиток складів, терміналів та систем холодового ланцюга здійснюється через:

державно-приватне партнерство;

стратегічні альянси з міжнародними логістичними операторами;

участь інвестиційних фондів у модернізації та цифровізації систем;

державні стимули для підтримки енергоефективних та екологічно чистих технологій.

Стаття 124. Очікуваний ефект та стратегічний вплив

Запровадження сучасної системи складів, терміналів та холодового ланцюга забезпечує:

збереження якості та безпечності продукції;

зменшення логістичних втрат та підвищення маржинальності;

швидке реагування на ринкові зміни та сезонні коливання;

інтеграцію національної рибної продукції у глобальні ланцюги поставок;

підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості українського рибного сектору.

Підрозділ 4.

Цифрова інфраструктура та платформи моніторингу

 Стаття 125. Роль цифрової інфраструктури у сучасному рибному господарстві

Цифрова інфраструктура та платформи моніторингу є інтелектуальним хребтом національної системи рибного господарства. Вони забезпечують ефективне управління флотом, береговими переробними комплексами, логістикою та холодовим ланцюгом, підвищують прозорість операцій та створюють умови для прийняття стратегічних рішень у реальному часі.

Стаття 126. Мета та завдання цифровізації

Мета цифрової інфраструктури полягає у створенні інтегрованої інформаційної системи, що забезпечує:

моніторинг стану суден, їх місцезнаходження та експлуатаційних параметрів;

контроль технологічних процесів на рибопереробних комплексах та логістичних центрах;

управління системами складів і холодового ланцюга;

простежуваність продукції «від вилову до кінцевого споживача»;

оперативне управління ризиками та відповідність міжнародним стандартам безпеки та якості.

Стаття 127. Архітектура цифрової платформи

Цифрова інфраструктура включає:

інтернет речей (IoT) для моніторингу температури, вологості, рівня палива та стану обладнання;

системи GPS та AIS для відстеження місцезнаходження та маршруту суден;

SCADA та ERP-системи для автоматизованого управління технологічними процесами та ресурсами;

аналітичні модулі Big Data та AI для прогнозування рибних ресурсів, оптимізації логістики та ринку збуту;

платформи цифрової сертифікації та простежуваності, що забезпечують відповідність стандартам HACCP, ISO 22000, Codex Alimentarius та вимогам ЄС.

Стаття 128. Принципи впровадження

Інтегрованість: взаємодія всіх компонентів флоту, переробки та логістики;

Модульність: можливість масштабування та адаптації систем під нові потреби;

Безпека та кіберзахист: захист даних та систем управління від несанкціонованого доступу;

Прозорість та відкритість даних: забезпечення звітності для регуляторів, інвесторів та міжнародних партнерів;

Сумісність із міжнародними стандартами: ISO, IMO, EU Maritime Digital Standards.

Стаття 129. Взаємодія з іншими компонентами інфраструктури

Цифрова платформа забезпечує:

координацію діяльності флоту з береговими рибопереробними комплексами;

контроль температурних режимів та переміщення продукції у складів та терміналів;

аналітику завантаження та ефективності всіх підрозділів;

автоматизовані звіти для KPI, аудиту та інвесторів.

Стаття 130. Інвестиції та партнерство

Розвиток цифрової інфраструктури здійснюється через:

державно-приватне партнерство;

залучення міжнародних IT та морських технологічних компаній;

інвестиції в модернізацію мереж, серверних потужностей та аналітичних платформ;

навчання персоналу та розвиток національних IT-кадрів у сфері морської та рибної індустрії.

Стаття 131. Очікуваний ефект та стратегічний вплив

Інтеграція цифрової інфраструктури забезпечує:

підвищення ефективності управління флотом та переробкою;

прозорість та контроль на всіх етапах виробництва та логістики;

скорочення втрат продукції та оптимізацію ресурсів;

відповідність міжнародним нормам та підвищення конкурентоспроможності на глобальних ринках;

можливість оперативного реагування на кризові та воєнні ситуації, зміни ринку та кліматичні виклики.

Системи цифрового моніторингу та веб-портали дозволяють забезпечити прозорість роботи інфраструктури для регуляторів, інвесторів та громадськості, сприяючи довірі та підтримці національної рибної стратегії.

Підрозділ 5.

KPI по завантаженості, ефективності та екологічності інфраструктури

 Стаття 132. Значення KPI для національної інфраструктури

Встановлення чітких, прозорих та вимірюваних KPI є ключовим елементом управління ефективністю національної інфраструктури рибного господарства. Вони дозволяють оцінювати стан суднобудівних і судноремонтних потужностей, берегових рибопереробних комплексів, складів, терміналів та цифрових платформ, а також забезпечують прийняття оперативних та стратегічних рішень.

Стаття 133. Категорії KPI

Завантаженість потужностей:

відсоток завантаження суднобудівних верфей та судноремонтних заводів;

відсоток використання переробних ліній та складів;

коефіцієнт обороту продукції у логістичних центрах.

Операційна ефективність:

середній час ремонту/модернізації судна;

продуктивність ліній переробки (тонн продукції на зміну);

ефективність логістичних потоків (час доставки, швидкість обробки вантажу);

використання енергетичних та матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Екологічна ефективність:

рівень утилізації відходів і побічних продуктів;

обсяг викидів CO₂ та інших забруднюючих речовин;

частка використання відновлюваних джерел енергії;

відповідність стандартам ISO 14001 та EU environmental directives.

Цифрова та інформаційна ефективність:

відсоток інтегрованих процесів, що контролюються цифровими платформами;

швидкість та точність передачі даних для моніторингу та аудиту;

рівень прозорості для регуляторів та інвесторів.

Стаття 134. Принципи встановлення та моніторингу KPI

Вимірюваність: KPI повинні бути кількісно оцінюваними та зрозумілими для всіх зацікавлених сторін;

Актуальність: показники мають відображати критично важливі процеси та стратегічні цілі;

Регулярність: регулярний моніторинг та звітність забезпечують своєчасне коригування операцій;

Сумісність із міжнародними практиками: KPI відповідають стандартам OECD, EU Maritime, ISO та міжнародним екологічним нормам.

Стаття 135. Використання KPI для управління та інвестицій

KPI використовуються для:

прийняття управлінських рішень на рівні держави та корпорацій;

оцінки рентабельності інфраструктурних проєктів;

визначення пріоритетів модернізації та інвестицій;

інтеграції в системи звітності для міжнародних партнерів та фінансових установ.

Стаття 136. Стратегічний ефект та результативність

Впровадження KPI дозволяє:

підвищити завантаженість та ефективність суднобудівних і переробних потужностей;

оптимізувати логістичні потоки та використання ресурсів;

забезпечити прозорість і екологічну відповідальність;

зміцнити довіру інвесторів та партнерів;

створити довгостроково стійку, конкурентоспроможну та сучасну інфраструктурну екосистему рибного господарства України.

Розділ XIII.

ГЛОБАЛЬНА ІНДУСТРІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ ТА ПРИСКОРЕНЕ ВІДНОВЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

Сучасний етап розвитку рибного господарства України визначається не лише масштабами завданих руйнувань та зношеністю інфраструктури, а насамперед зміною самої логіки глобального індустріального розвитку.

Світова економіка більше не рухається шляхом поступового еволюційного  оновлення виробничих потужностей; вона розвивається через швидкі технологічні стрибки, модульні індустріальні рішення та глибоку міжнародну кооперацію, у якій конкурентоспроможність формується не локально, а у глобальних виробничих екосистемах.

За цих умов спроба відновлювати національні суднобудівні, судноремонтні та рибопереробні потужності виключно внутрішніми ресурсами, шляхом поетапної модернізації застарілих об’єктів, означала б свідоме закріплення структурного відставання. Такий підхід не дозволяє ні скоротити часові розриви, ні досягти відповідності сучасним стандартам ефективності, екологічності та якості, які вже сьогодні є обов’язковими для доступу до міжнародних ринків і фінансових ресурсів.

Саме тому глобальна індустріальна інтеграція розглядається в цьому Розділі не як допоміжний інструмент, а як базова стратегія прискореного відновлення та розвитку. Йдеться про системне залучення України до міжнародних ланцюгів  створення вартості у суднобудуванні та рибопереробці – через партнерство з провідними світовими верфями, виробниками обладнання, інжиніринговими компаніями та технологічними операторами. Така модель дозволяє у стислі строки запускати сучасні виробничі потужності на основі модульних  рішень, ліцензованих технологій, OEM-збірки та стандартизованих  індустріальних платформ.

Принциповою перевагою цього підходу є перехід від відновлення минулого до створення нової інфраструктурної якості. Україна отримує можливість не відтворювати застарілі виробничі  конфігурації, а одразу формувати потужності, інтегровані у вимоги Європейського Союзу, OECD та провідних міжнародних ринків – з точки зору технічних стандартів, екологічної відповідальності, цифрової прозорості та інвестиційної керованості.

Глобальна інтеграція водночас виступає інструментом трансферу технологій, управлінських практик і людського капіталу, що забезпечує не лише фізичне відновлення активів, а й довгострокове  підвищення інституційної спроможності галузі. Вона створює умови для  формування на території України регіонального індустріального хабу  суднобудування та рибопереробки, здатного працювати як на внутрішні  потреби, так і на експортні ринки.

Таким чином, цей Розділ закладає концептуальні та практичні засади стратегії прискореного відновлення через інтеграцію, у якій міжнародне партнерство стає не компромісом, а джерелом сили;  швидкість – ключовим економічним фактором; а сучасність – мінімальним  стандартом, а не віддаленою метою. Саме такий підхід дозволяє рибному  господарству України перейти від стану відновлення до стану системного  зростання та глобальної конкурентоспроможності

Підрозділ 1.

Принципи та стратегічні засади глобальної індустріальної інтеграції рибного господарства України

 Стаття 137. Стратегічна необхідність глобальної індустріальної інтеграції

Глобальна індустріальна інтеграція рибного господарства України визнається базовим принципом державної політики у сфері відновлення, модернізації та сталого розвитку рибного господарства.

Держава виходить з того, що в умовах:

тривалого технологічного відставання галузі;

втрати або критичного зносу виробничих потужностей;

високої капіталомісткості сучасного рибного промислу та переробки;

глобалізації ринків продовольства та морських ресурсів,

відновлення конкурентоспроможного рибного господарства виключно за рахунок внутрішніх ресурсів є економічно та часово неможливим.

Глобальна індустріальна інтеграція здійснюється з метою:

подолання технологічного розриву між рибним господарством України та провідними рибопромисловими державами;

скорочення строків відновлення виробничих, переробних, логістичних та суднобудівних потужностей;

забезпечення доступу до сучасних технологій, управлінських практик і стандартів якості;

інтеграції українських суб’єктів господарювання у глобальні виробничі та збутові ланцюги.

Держава визнає, що конкурентоспроможність рибного господарства у глобальній економіці забезпечується не окремими  підприємствами, а інтегрованими індустріальними системами, що поєднують промисел, аквакультуру, глибоку переробку, логістику, наукове забезпечення, фінансові та цифрові інструменти.

З метою прискореного відновлення галузі держава сприяє:

участі України у міжнародних індустріальних альянсах, спільних підприємствах та транснаціональних виробничих проєктах;

залученню іноземних інвестицій, технологічних партнерів та міжнародних фінансових інституцій;

впровадженню готових індустріальних рішень, модульних виробництв та проєктів «під ключ».

Глобальна індустріальна інтеграція здійснюється за умови:

збереження стратегічного контролю держави над критичною інфраструктурою та ресурсами;

дотримання національних інтересів у сфері продовольчої, економічної та морської безпеки;

відповідності міжнародним зобов’язанням України та стандартам сталого розвитку.

Держава визнає глобальну індустріальну інтеграцію інструментом посилення економічного суверенітету України, що забезпечує диверсифікацію джерел ресурсів, технологій і ринків  збуту, а також формування національних виробничих компетенцій світового  рівня.

Відмова від глобальної індустріальної інтеграції у сфері рибного господарства розглядається як така, що створює ризики:

консервації технологічної відсталості;

втрати міжнародної конкурентоспроможності;

обмеження участі України у світовому рибному ринку.

Стаття 138. Моделі міжнародної кооперації у суднобудуванні та рибопереробці

Для забезпечення глобальної індустріальної інтеграції рибного господарства держава визнає ефективними наступні моделі міжнародної кооперації:

OEM / CKD / SKD-збірка суден – повна або часткова збірка суден на території України під контролем міжнародного партнера;

Ліцензійне виробництво та технологічні альянси – впровадження міжнародних технологій та стандартів на умовах ліцензійних договорів;

Спільні підприємства (Joint Venture) – формування підприємств з розподілом капіталу, ризиків та технологій між українською та іноземною стороною;

Контрактне виробництво та індустріальні кластери – організація виробничих ланцюгів, що об’єднують підприємства різних рівнів у єдину систему виробництва та переробки риби.

Держава забезпечує правове, фінансове та інституційне сприяння реалізації зазначених моделей, зокрема через:

укладення міжурядових угод та меморандумів про співпрацю;

підтримку інвестиційних ініціатив у сфері суднобудування та рибопереробки;

створення сприятливого правового режиму для спільних підприємств та технологічних альянсів.

Стаття 139. Прискорене розгортання виробничих потужностей на основі модульних рішень

Для скорочення строків відновлення виробничих потужностей держава визнає ефективними модульні виробничі рішення, що включають:

модульні верфі для швидкого збирання суден та їх технічного обслуговування;

мобільні судноремонтні комплекси, здатні оперативно відновлювати та модернізувати рибопромисловий флот;

контейнеризовані лінії переробки риби та морепродуктів, включно з системами холодового ланцюга;

інші модульні технологічні комплекси, що забезпечують швидкий запуск виробництва на нових або реконструйованих потужностях.

Держава забезпечує супровід впровадження модульних рішень через:

державні інвестиційні програми та фінансування;

координацію з міжнародними технологічними партнерами;

створення регуляторних механізмів для швидкого введення модульних потужностей в експлуатацію.

Стаття 140. Захист національних інтересів і стратегічних активів

Держава забезпечує охорону та пріоритетне використання стратегічних активів рибного господарства, включно з флотом, рибопереробними підприємствами, науково-дослідною інфраструктурою та ресурсами аквакультури.

Усі форми міжнародної співпраці здійснюються з урахуванням національних інтересів, безпеки та стратегічного суверенітету України.

Забороняється передача іноземним суб’єктам контролю над критичною інфраструктурою без погодження центрального органу виконавчої влади.

Стаття 141. Технологічний суверенітет та трансфер технологій

Держава сприяє впровадженню сучасних технологій, наукових розробок та передових стандартів виробництва в рибному господарстві України.

Залучення міжнародних технологічних партнерів здійснюється на умовах:

збереження прав інтелектуальної власності;

забезпечення доступу українських підприємств до критичних технологій;

формування національних компетенцій та підготовки висококваліфікованих кадрів.

Трансфер технологій є обов’язковим елементом міжнародної кооперації, що підвищує конкурентоспроможність українського рибного господарства.

Стаття 142. Продовольча безпека та стабільність постачання

Глобальна індустріальна інтеграція рибного господарства України здійснюється з урахуванням забезпечення продовольчої безпеки держави та стабільності внутрішнього ринку.

Держава гарантує пріоритетне задоволення потреб внутрішнього споживача у рибній продукції та морепродуктах під час реалізації експортних програм.

Планування виробничих потужностей та ресурсів здійснюється з урахуванням стратегічного резерву для критичних продовольчих потреб.

Стаття 143. Морська присутність та доступ до ресурсів Світового океану

Держава забезпечує ефективне використання морських ресурсів України та формування глобальної присутності на світових ринках риби та морепродуктів.

Реалізація міжнародної кооперації та глобальної інтеграції здійснюється за умов:

дотримання національного законодавства та міжнародних зобов’язань;

забезпечення права України на участь у промислових та дослідних програмах на світових водних просторах;

інтеграції у міжнародні ланцюги доданої вартості.

Стаття 144. Інтеграція у глобальні ринки та ланцюги доданої вартості

Держава сприяє включенню українських підприємств рибного господарства у глобальні виробничі, переробні та логістичні ланцюги.

Інтеграція у глобальні ринки здійснюється через:

участь у міжнародних промислових альянсах та технологічних платформах;

укладення стратегічних угод про спільне виробництво, переробку та збут;

розвиток національних брендів рибної продукції та морепродуктів.

Держава гарантує дотримання стандартів якості, безпечності та простежуваності продукції (traceability) у всіх міжнародних проектах.

Стаття 145. Довгострокова стратегічна відповідальність держави

Держава несе довгострокову стратегічну відповідальність за розвиток та інтеграцію рибного господарства України у світову економіку.

Прийняття рішень у сфері глобальної індустріальної інтеграції здійснюється з урахуванням:

перспективного планування на 10-30 років;

стратегічних, економічних та технологічних ризиків;

забезпечення сталого розвитку галузі та підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

Держава забезпечує моніторинг, контроль та оцінку ефективності інтеграційних проектів і приймає заходи щодо коригування політики на основі отриманих результатів.

Підрозділ 2.

Механізми реалізації глобальної індустріальної інтеграції рибного господарства України

 Стаття 146. Інструменти реалізації глобальної індустріальної інтеграції

Реалізація глобальної індустріальної інтеграції у сфері рибного господарства здійснюється шляхом застосування державних, фінансових, інвестиційних, технологічних та регуляторних інструментів.

До основних інструментів державної політики належать:

укладення міждержавних та міжурядових угод у сфері рибного господарства, аквакультури, суднобудування та морської логістики;

участь України у міжнародних програмах розвитку рибного господарства, морської економіки та продовольчої безпеки;

застосування механізмів державних гарантій, страхування ризиків та співфінансування стратегічних проєктів.

Фінансово-інвестиційними інструментами є:

створення спеціальних інвестиційних режимів для проєктів глобальної індустріальної інтеграції;

залучення ресурсів міжнародних фінансових інституцій, експортно-кредитних агентств та фондів розвитку;

використання механізмів державно-приватного партнерства;

емісія цільових інвестиційних інструментів (фондів, облігацій, спеціальних фінансових програм).

Технологічними та виробничими інструментами є:

трансфер технологій промислу, переробки, зберігання та логістики;

реалізація проєктів будівництва або модернізації флоту, переробних підприємств та інфраструктури на основі  готових індустріальних рішень;

створення спільних науково-виробничих програм з міжнародними партнерами.

Стаття 147. Моделі глобальної індустріальної інтеграції

Глобальна індустріальна інтеграція рибного господарства України реалізується через моделі співпраці, що забезпечують швидке нарощування виробничих потужностей та доданої вартості.

Основними моделями інтеграції є:

модель стратегічних індустріальних альянсів – довгострокова кооперація з провідними світовими компаніями у сфері промислу, переробки та логістики;

модель спільних підприємств – створення підприємств з розподілом ризиків, інвестицій та технологій;

модель контрактного виробництва та управління – залучення міжнародних операторів для запуску та управління виробничими об’єктами;

кластерна модель – формування індустріальних кластерів (портових, переробних, аквакультурних), інтегрованих у глобальні ланцюги постачання.

При виборі моделі інтеграції враховуються:

стратегічна значущість активів;

рівень технологічної складності;

потреба у швидкому введенні потужностей в експлуатацію;

вплив на зайнятість та розвиток національних компетенцій.

Стаття 148. Інституційне забезпечення глобальної індустріальної інтеграції

З метою реалізації державної політики глобальної індустріальної інтеграції створюється система спеціалізованих інституцій та координаційних механізмів.

До ключових інституцій належать:

центральний орган виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері рибного господарства;

спеціалізований державний  координатор (агентство або директорат) з питань глобальної  індустріальної інтеграції рибного господарства;

національна інвестиційна платформа або фонд розвитку рибного господарства;

галузеві науково-технологічні центри та лабораторії.

Для координації дій держави та бізнесу утворюється Міжвідомча рада з глобальної індустріальної інтеграції рибного господарства, до складу якої входять представники органів державної влади, бізнесу, науки та міжнародних партнерів.

Інституційна система забезпечує:

узгодження стратегічних, інвестиційних та регуляторних рішень;

супровід інтеграційних проєктів на всіх етапах реалізації;

моніторинг ефективності та дотримання національних інтересів.

Стаття 149. Контроль, оцінка та адаптація механізмів інтеграції

Реалізація глобальної індустріальної інтеграції підлягає постійному державному моніторингу та періодичній оцінці ефективності.

Основними критеріями оцінки є:

темпи відновлення та зростання виробничих потужностей;

рівень технологічного оновлення;

обсяг залучених інвестицій;

інтеграція у міжнародні ринки та ланцюги доданої вартості.

За результатами оцінки держава  вносить зміни до інструментів, моделей та інституцій з метою підвищення  ефективності державної політики.

Розділ XIV.

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО (ДПП) У ВІДБУДОВІ ФЛОТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 В умовах глобальної інтеграції та прискореної модернізації промислових потужностей України стратегічну роль набуває державно-приватне партнерство (ДПП). Воно стає мостом між державними ресурсами та приватним капіталом, між національними цілями та міжнародними стандартами, між технологічними амбіціями та економічною доцільністю.

Рибний флот – серцевина національної галузі – вимагає не просто відновлення, а системної модернізації, яка поєднує оновлені судна, сучасні технології промислу та ефективне управління. ДПП відкриває можливість залучення приватних інвестицій, передових технологій та управлінського досвіду, одночасно забезпечуючи державні гарантії, контроль та стратегічний нагляд.

Цей розділ показує, як синергія держави та приватного сектору може стати каталізатором для створення сучасного, конкурентоспроможного і безпечного рибопромислового флоту. Він демонструє механізми реалізації проєктів, моделі партнерства, фінансово-інвестиційні  інструменти та нормативно-правові основи, що роблять ДПП практичною та ефективною стратегією відбудови.

У центрі уваги – оптимізація ризиків, підвищення ефективності та гарантія стійкого розвитку галузі, що дозволяє інвесторам прогнозувати доходи, а державі – досягати стратегічних національних цілей.

Таким чином, ДПП стає не просто інструментом фінансування чи модернізації – це новий формат управління галуззю рибного господарства, що забезпечує Україні шлях до технологічного лідерства, економічної стабільності та глобальної конкурентоспроможності.

Стаття 150. Стратегічне значення ДПП

ДПП визначається як ключовий механізм прискореного відновлення та модернізації рибного флоту України, що забезпечує синергію державних ресурсів і приватного капіталу.

Метою ДПП є підвищення ефективності виробництва, розвиток сучасних технологій, збільшення обсягів експорту та інтеграція України у глобальний рибний ринок.

ДПП гарантує державі контроль над стратегічними активами та одночасно створює привабливі умови для інвесторів щодо прибутковості, управлінських прав та податкових  стимулів.

Стаття 151. Основні моделі ДПП

Концесія та оренда державних об’єктів:

Передача портів, рибопереробних заводів, риборозплідників приватним партнерам на умовах концесії або довгострокової оренди.

Приватний партнер інвестує у модернізацію, держава зберігає право власності та стратегічний контроль.

Спільні підприємства та інвестиційні фонди:

Створення спільних підприємств між  державою та приватними інвесторами для будівництва або модернізації  суден, заводів та аквакультурних комплексів.

Державні та приватні частки визначаються договірно, з прозорим механізмом управління та розподілу прибутку.

Лізинг обладнання та технологій:

Держава або державні підприємства отримують сучасне обладнання через довгостроковий лізинг від приватного партнера.

Зниження початкових капіталовкладень держави при збереженні ефективності та прибутковості проекту.

Стаття 152. Привабливі умови для інвесторів

Фінансові стимули:

Державні гарантії та пільгове кредитування стратегічних проектів.

Податкові пільги, звільнення від податку на прибуток у перші роки реалізації проекту.

Квоти та преференції:

Виділення спеціальних квот на промисловий вилов, виробництво та експорт продукції.

Пріоритетний доступ до державних інвестиційних програм та грантів.

Регуляторні переваги:

Мінімізація бюрократичних процедур при укладанні договорів ДПП.

Гарантована стабільність умов договору на весь термін реалізації проекту.

Доступ до міжнародних ресурсів:

Можливість участі у фінансових програмах міжнародних банків та фондів (Світовий банк, ЄБРР, EBRD).

Спрощені механізми страхування та хеджування ризиків за міжнародними стандартами.

Стаття 153. Нормативно-правова база та юридичні гарантії

Національне законодавство:

Закон України “Про державне-приватне партнерство”.

Закон «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біорсурсів”.

Положення про концесії та оренду державного майна.

Міжнародні стандарти та договори:

Відповідність принципам прозорості та взаємної вигоди ООН, ЄС та ОЕСР.

Договори ДПП передбачають чіткі механізми контролю та аудиту відповідно до міжнародних практик.

Юридичні гарантії для інвесторів:

Захист прав власності та інвестицій на весь термін реалізації проекту.

Можливість арбітражного вирішення спорів за міжнародними стандартами.

Стаття 154. Моделі управління та цифровий контроль

Всі проекти ДПП передбачають впровадження цифрових систем управління та моніторингу, що забезпечують прозорість і ефективність операцій.

Розподіл ролей між державою та  приватними партнерами чітко регламентується договорами, включно з  фінансовими, операційними та виробничими зобов’язаннями.

Системи контролю дозволяють  своєчасно оцінювати ефективність проектів, дотримання норм безпеки та  використання державних ресурсів.

Стаття 155. Приклади успішних ДПП у світі

Норвегія: спільні підприємства з приватними акціонерами для вирощування лососевих та осетрових, високотехнологічні заводи переробки.

Ісландія: концесії портових терміналів та модернізація рибопереробних заводів.

В’єтнам та Таїланд: приватні інвестори модернізують рибні ферми та логістичні ланцюги за підтримки держави.

Висновок: ці приклади підтверджують ефективність ДПП для модернізації флоту,  підвищення продуктивності та міжнародної конкурентоспроможності галузі.

Стаття 156. Стратегічні рекомендації

Пріоритетні напрямки ДПП:

Модернізація рибопромислового флоту.

Будівництво та модернізація переробних заводів.

Розвиток аквакультурних /марикультурних комплексів преміум-класу.

Послідовність реалізації:

Конкурсні процедури для відбору приватних партнерів.

Пілотні проекти на ключових об’єктах.

Масштабування після успішної реалізації пілотів.

Механізми мінімізації ризиків:

Поділ фінансових та операційних ризиків між державою та інвестором.

Страхування критичних активів та виробничих ризиків.

Використання цифрових систем управління та моніторингу.

Стаття 157. Висновок

Державне-приватне партнерство є стратегічним та ефективним механізмом відбудови рибного флоту України, який поєднує державні гарантії, інвестиції та технологічні рішення приватного сектору. Воно забезпечує прозору і передбачувану систему управління, створює максимальні стимули для українських та іноземних інвесторів і гарантує стійкий розвиток галузі з високим потенціалом прибутковості та міжнародною конкурентоспроможністю.

 Розділ XV.

ДЕРЖАВНА ОКЕАНІЧНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ

 Усвідомлюючи історичну відповідальність Української держави за відновлення та розвиток власного морського й океанічного потенціалу, визнаючи Світовий океан ключовим елементом глобальної продовольчої безпеки, економічної стабільності та міжнародної співпраці, цей Розділ формує стратегічну основу державної океанічної політики України.

Україна, як морська держава європейської цивілізації, підтверджує своє невід’ємне право та обов’язок бути активним, відповідальним і прогнозованим учасником системи управління біоресурсами Світового океану, діяти відповідно до норм міжнародного права, принципів сталого розвитку та міжпоколінної відповідальності.

Державна океанічна стратегія України грунтується на розумінні того, що відновлення національного рибопромислового флоту, вихід у Світовий океан та інтеграція у глобальні виробничі й логістичні ланцюги є не лише економічним завданням, але й елементом геоекономічної стійкості, національної безпеки та міжнародного авторитету держави.

Цей Розділ визначає океан як простір довгострокових національних інтересів України, де поєднуються промисел, наука, інновації, екологічна відповідальність та міжнародне партнерство. Україна декларує прагнення до формування сучасної, високотехнологічної та екологічно відповідальної моделі океанічної присутності, здатної забезпечити економічний розвиток, залучення глобального капіталу та внесок у збереження морських екосистем планети.

Державна океанічна стратегія України покликана стати фундаментом для формування нової ролі України у Світовому океані – як держави, що не лише користується його ресурсами, але й бере активну участь у формуванні справедливого, збалансованого та передбачуваного океанічного порядку.

Стаття 158. Загальні засади Державної океанічної стратегії України

Державна океанічна стратегія України є складовою Національної програми відновлення флоту рибного господарства України та визначає довгострокове бачення, принципи, напрями й механізми присутності України у Світовому океані з метою забезпечення продовольчої безпеки, економічного суверенітету, індустріального розвитку та міжнародної інтеграції держави.

Світовий океан визнається стратегічним простором реалізації національних інтересів України у сфері рибного господарства, морської економіки, науки, інновацій та сталого розвитку.

Державна океанічна стратегія України має рамковий, міжвідомчий та надсекторальний характер і є основою для формування державних програм, міжнародних угод, інвестиційних механізмів і публічно-приватних партнерств у сфері океанічного рибного промислу.

Стаття 159. Мета та стратегічні цілі океанічної політики України

Метою Державної океанічної стратегії України є формування системної, прогнозованої та конкурентоспроможної присутності України у Світовому океані як відповідального та інноваційного суб’єкта глобального рибного господарства.

Стратегічними цілями океанічної політики України є:

забезпечення довгострокового доступу до біоресурсів Світового океану на основі міжнародного права;

відновлення та розвиток океанічного рибопромислового флоту України;

інтеграція українських суб’єктів господарювання у глобальні ланцюги створення доданої вартості;

залучення міжнародного капіталу, технологій та управлінських практик;

підвищення ролі України у міжнародних організаціях з управління морськими біоресурсами;

забезпечення екологічної відповідальності та сталого використання океанічних ресурсів.

Стаття 160. Пріоритетні напрями та географічні вектори океанічної присутності України

Держава визначає пріоритетні географічні вектори океанічної присутності України з урахуванням біоресурсного потенціалу, міжнародно-правових режимів, економічної доцільності та геополітичних ризиків.

До пріоритетних океанічних і регіональних векторів належать, зокрема:

Атлантичний океан та його промислові райони;

Індійський океан;

Південний океан;

виключні економічні зони та територіальні води іноземних держав на підставі міждержавних угод;

інші райони Світового океану, визначені Кабінетом Міністрів України.

Конкретні регіони, види біоресурсів та формати присутності визначаються окремими державними програмами та міжнародними договорами.

Стаття 161. Форми та механізми реалізації океанічної стратегії

Реалізація Державної океанічної стратегії України здійснюється через:

створення та розвиток національних океанічних рибопромислових проєктів;

участь у міжнародних рибогосподарських організаціях та регіональних органах управління рибальством;

укладення міжурядових угод про доступ до біоресурсів та спільний промисел;

механізми державно-приватного партнерства, концесій та спеціальних інвестиційних режимів;

залучення суден під українським та іноземними прапорами відповідно до законодавства України.

Держава сприяє формуванню комплексних океанічних виробничих систем, що поєднують промисел, переробку, логістику, наукове забезпечення та екологічний контроль.

Стаття 162. Інституційна та міжвідомча координація

Формування та реалізація Державної океанічної стратегії України здійснюється на основі міжвідомчої координації центральних органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

координацію діяльності міністерств і відомств у сфері океанічної політики;

узгодження океанічної стратегії з зовнішньоекономічною, інвестиційною та науково-технологічною політикою держави;

створення дорадчих та експертних органів із залученням представників науки, бізнесу та міжнародних партнерів.

Стаття 163. Наукове, технологічне та кадрове забезпечення океанічної стратегії

Держава визнає наукове забезпечення ключовою умовою ефективної та відповідальної присутності України у Світовому океані.

Наукове та технологічне забезпечення океанічної стратегії включає:

океанічні наукові дослідження та моніторинг біоресурсів;

розвиток інноваційних технологій промислу та переробки;

підготовку та відновлення кадрового потенціалу океанічного флоту;

міжнародне наукове співробітництво.

Стаття 164. Екологічні засади та міжнародна відповідальність України у Світовому океані

Державна океанічна стратегія України ґрунтується на принципах сталого розвитку, збереження морських екосистем та дотримання міжнародних екологічних зобов’язань.

Україна забезпечує:

дотримання міжнародних норм і стандартів відповідального рибальства;

запобігання надмірному вилову та деградації морських екосистем;

прозорість і підзвітність океанічної діяльності;

формування позитивного міжнародного іміджу України як відповідального океанічного партнера.

Стаття 165. Заключні положення

Положення цього Розділу є основою для розроблення спеціалізованих державних програм, підзаконних нормативно-правових актів та міжнародних угод у сфері океанічного рибного господарства.

Реалізація Державної океанічної стратегії України здійснюється поетапно з урахуванням економічних можливостей держави, безпекової ситуації та міжнародних зобов’язань України.

Розділ XVI.

НАЦІОНАЛЬНІ РИБОПРОМИСЛОВІ ЕСКАДРИ УКРАЇНИ

Виходячи з необхідності переходу від фрагментарної моделі океанічного рибальства до системної, індустріально інтегрованої та керованої присутності України у Світовому океані, держава запроваджує поняття та інститут національних рибопромислових ескадр як базової операційної одиниці реалізації Державної океанічної стратегії України.

Національні рибопромислові ескадри розглядаються як комплексні виробничо-логістичні формування, здатні забезпечувати повний цикл океанічної діяльності – від промислу та первинної переробки до транспортування, наукового супроводу, екологічного контролю та інтеграції у глобальні ринки.

Запровадження ескадрної моделі покликане підвищити економічну ефективність, керованість ризиків, міжнародну конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість українського океанічного рибного господарства, а також забезпечити відповідність діяльності України сучасним стандартам безпеки, сталого розвитку та міжнародного морського права.

Стаття 166. Поняття та правовий статус національних рибопромислових ескадр України

Національна рибопромислова ескадра України – це організаційно та функціонально інтегроване об’єднання рибопромислових, допоміжних, транспортних та спеціалізованих суден, інфраструктурних об’єктів і операторів, що здійснює океанічну рибогосподарську діяльність у визначених районах Світового океану.

Національні рибопромислові ескадри можуть створюватися на основі:

державно-приватного партнерства;

концесійних договорів;

спеціальних інвестиційних режимів;

міждержавних та міжурядових угод.

Держава не здійснює оперативного управління ескадрами, але визначає нормативні, стратегічні та контрольні умови їх функціонування.

Стаття 167. Структура та склад національних рибопромислових ескадр

До складу національної рибопромислової ескадри можуть входити:

океанічні рибопромислові судна різних класів;

судна первинної та глибокої переробки;

транспортні та рефрижераторні судна;

судна матеріально-технічного забезпечення;

науково-дослідні та контрольні судна;

берегова та портова інфраструктура за межами України на договірних засадах.

Конкретний склад ескадри визначається її операційною моделлю, районом промислу та міжнародно-правовими умовами діяльності.

Стаття 168. Операційні завдання та функції національних рибопромислових ескадр

Основними операційними завданнями національних рибопромислових ескадр є:

здійснення ефективного та відповідального океанічного промислу;

забезпечення безперервності виробничо-логістичного циклу;

мінімізація операційних, екологічних та комерційних ризиків;

дотримання міжнародних стандартів безпеки мореплавства та рибальства;

інтеграція з міжнародними ринками збуту.

Ескадри зобов’язані забезпечувати прозорість операційної діяльності та підзвітність відповідно до вимог законодавства України та міжнародних договорів.

Стаття 169. Державна підтримка та регуляторні умови функціонування ескадр

Держава створює умови для формування та розвитку національних рибопромислових ескадр шляхом:

надання доступу до фінансових та кредитних інструментів;

сприяння у міжнародних переговорах щодо доступу до біоресурсів;

забезпечення дипломатичного та консульського супроводу;

розвитку експортної та страхової підтримки.

Стаття 170. Наукове, екологічне та цифрове забезпечення діяльності національних рибопромислових ескадр

Діяльність національних рибопромислових ескадр України здійснюється на основі обов’язкового наукового, екологічного та цифрового забезпечення як складової відповідальної океанічної присутності держави.

Наукове забезпечення діяльності ескадр включає:

проведення океанічних і регіональних наукових досліджень у районах промислу;

науково обгрунтовану оцінку стану та динаміки морських біоресурсів;

формування рекомендацій щодо допустимих обсягів вилову, технологій промислу та сезонності діяльності;

участь українських наукових установ у міжнародних дослідницьких програмах.

Екологічне забезпечення діяльності ескадр передбачає:

дотримання принципів сталого та відповідального рибальства;

запобігання надмірному вилову та деградації морських екосистем;

оцінку впливу промислової діяльності на довкілля;

виконання міжнародних екологічних зобов’язань України.

Цифровий контроль діяльності ескадр забезпечується шляхом:

впровадження систем супутникового моніторингу суден;

електронного обліку та звітності щодо вилову і переробки;

систем простежуваності походження водних біоресурсів;

обміну даними з міжнародними організаціями та регіональними органами управління рибальством.

Стаття 171. Міжнародна координація та правова захищеність національних рибопромислових ескадр

Держава забезпечує  міжнародно-правову координацію та захист діяльності національних  рибопромислових ескадр України у Світовому океані, виключних економічних зонах та територіальних водах іноземних держав.

Міжнародна координація діяльності ескадр здійснюється шляхом:

участі України у міжнародних та регіональних організаціях з управління рибальством;

укладення міждержавних і міжурядових угод щодо доступу до біоресурсів;

узгодження операційної діяльності з міжнародними квотними та контрольними режимами;

співпраці з іноземними державами у сфері безпеки мореплавства та промислу.

У разі порушення прав та законних інтересів українських операторів держава забезпечує:

дипломатичний та консульський захист;

правову підтримку у міжнародних інстанціях;

заходи з врегулювання спорів відповідно до норм міжнародного права.

Стаття 172. Заключні положення

Положення цього Розділу є правовою  основою для формування, функціонування та розвитку національних рибопромислових ескадр України як інструменту реалізації Державної  океанічної стратегії України.

Реалізація положень цього Розділу здійснюється поетапно з урахуванням економічних можливостей держави,  безпекової ситуації та міжнародних зобов’язань України.

Кабінет Міністрів України забезпечує розроблення та прийняття підзаконних нормативно-правових  актів, необхідних для реалізації цього Розділу.

 Розділ XVII

ГЛОБАЛЬНІ РИЗИКИ ТА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ НИМИ

 У світі глобальних викликів рибне господарство та аквакультура постають перед спектром ризиків, що на перший погляд здаються непереборними. Однак цей Розділ створює чітку, системну картину, яка демонструє: усі ризики прогнозовані, керовані та піддаються нейтралізації. Для інвесторів це означає не страх, а впевненість – кожен виклик має свій інструмент управління, кожна загроза перетворюється на можливість.

Тут поєднано науковий підхід, цифровий контроль, екологічну відповідальність та правові механізми. Розділ розкриває, як завдяки передовим технологіям, міжнародній координації та превентивним стратегіям ризики перетворюються на керовані параметри, а стабільність і прибутковість інвестицій – на гарантований результат.

Стаття 173. Превентивна стратегія управління глобальними ризиками

Всі ризики рибного промислу у Світовому океані класифікуються, оцінюються та прогнозуються за науково-обгрунтованими методиками, що дозволяють перетворювати потенційні загрози у керовані сценарії.

Створюється система раннього попередження, цифрового моніторингу та аналітики, яка забезпечує постійний контроль за станом екосистем, промисловою активністю та ринковими коливаннями.

Управління ризиками базується на принципах превентивності, адаптивності та інтеграції міжнародного досвіду.

Стаття 174. Класифікація та інструменти нейтралізації ризиків

Геополітичні ризики – нейтралізуються через диверсифікацію ринків, страховий супровід, міжнародні угоди та портфельну стратегію промислу.

Кліматичні та екологічні ризики – управляються за допомогою супутникового моніторингу, екологічного моделювання, адаптивного планування та впровадження стійких технологій.

Біологічні та епізоотичні ризики – передбачають системи епіднагляду, карантинні протоколи, генно-біотехнологічні рішення та обмін даними у міжнародних мережах.

Економічні та ринкові ризики – зменшуються через довгострокові контракти, хеджування цін, динамічне управління логістикою та портфельну диверсифікацію продукції.

Технологічні та інфраструктурні ризики – контролюються за рахунок модернізації флоту, цифровізації процесів, впровадження резервних систем та кіберзахисту.

Правові та регуляторні ризики – нейтралізуються шляхом активної участі у формуванні міжнародних норм, арбітражних процедур та гармонізації національного законодавства.

Соціальні та кадрові ризики – управляються через підготовку кваліфікованих кадрів, мотиваційні програми та довгострокові кадрові стратегії.

Стаття 175. Науково-цифрова база прогнозування

Науково-аналітична база передбачає інтеграцію супутникових даних, моделей екосистем, економічних прогнозів та ринкових індикаторів.

Цифрові платформи дозволяють здійснювати сценарне моделювання ризиків та відпрацьовувати оптимальні стратегії реагування.

Екологічна та біологічна безпека забезпечується автоматизованими системами моніторингу, біосенсорами та системами швидкого реагування.

Стаття 176. Міжнародна координація та правовий захист

Координація із міжнародними організаціями і прибережними державами забезпечує передбачуваність правил і стабільність правового середовища.

Активна участь у міжнародних угодах та судових механізмах гарантує захист квот, історичних прав та інвестиційних інтересів.

Підхід базується на стратегічному партнерстві та проактивному управлінні ризиками, що забезпечує інвестору повну впевненість.

Стаття 177. Заключні положення

Кожен ризик у рибному господарстві визначений, класифікований і має механізм управління.

Держава забезпечує реалізацію стратегій через програми, цифрові системи, міжнародні угоди та публічно-приватне партнерство.

Інвестори отримують прозору, науково обґрунтовану та прогнозовану систему управління ризиками, що гарантує стабільність та прибутковість інвестицій.

Положення підлягають регулярному перегляду з урахуванням змін глобального середовища, наукових досягнень та практики міжнародного рибного господарства.

Розділ XVIII.

ПІДГОТОВКА ТА РОЗВИТОК КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

 З метою забезпечення ефективної реалізації національної програми  розвитку рибного господарства, впровадження сучасних технологій,  інноваційних рішень та забезпечення міжнародної конкурентоспроможності  України, держава створює систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації висококваліфікованих спеціалістів. Законодавство визначає права та обов’язки державних і приватних суб’єктів у сфері  формування кадрового потенціалу, а також механізми оцінки ефективності  навчання та розвитку компетенцій.

Стаття 178. Професійна підготовка та сертифікація

Держава забезпечує реалізацію програм підготовки та сертифікації:

моряків, інженерів, технологів, управлінців;

фахівців у сфері переробки, логістики та цифрового контролю.

Професійна підготовка здійснюється через державні навчальні заклади, акредитовані освітні центри та міжнародні партнерства.

Сертифікація фахівців проводиться відповідно до національних стандартів та міжнародних вимог.

Стаття 179. Науково-освітні центри та лабораторії

Створюються державні та приватні науково-освітні центри для розвитку компетенцій та досліджень у сфері рибного господарства.

Лабораторії забезпечують:

проведення наукових досліджень та експериментальних розробок;

впровадження новітніх технологій у виробництво та переробку;

навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів.

Партнерство з університетами, науковими установами та міжнародними фондами є обов’язковим елементом розвитку центрів.

Стаття 180. Трансфер знань і міжнародне партнерство

Держава сприяє обміну знаннями, технологіями та передовим досвідом між національними та міжнародними установами.

Спільні проєкти з міжнародними компаніями та фондами передбачають:

стажування та обмін фахівцями;

впровадження сучасних технологій та стандартів виробництва;

розвиток R&D проєктів у національному масштабі.

Стаття 181. KPI підготовки кадрів

Ефективність системи підготовки та розвитку кадрів оцінюється за наступними показниками:

кількість підготовлених та сертифікованих спеціалістів на рік;

кількість програм перепідготовки та підвищення кваліфікації;

кількість впроваджених інноваційних рішень через навчальні та науково-дослідні центри.

Результати оцінки KPI публікуються у державних звітах та використовуються для коригування програм підготовки кадрів.

 Розділ XIX.

НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ІННОВАЦІЇ

З метою забезпечення підвищення конкурентоспроможності національного  рибного господарства, ефективної модернізації промислових та переробних  потужностей, а також інтеграції у глобальні ринки, держава створює умови для впровадження передових технологій, інноваційних рішень та цифрових  систем управління. Закон закріплює принципи розвитку  науково-технологічного потенціалу, стимулювання досліджень і розробок, а також механізми оцінки ефективності інноваційної діяльності.

Стаття 182. Сучасні технології та цифровізація

Держава сприяє впровадженню сучасних технологій у промислових, переробних та логістичних процесах рибного господарства.

Передбачено інтеграцію цифрових систем управління, IoT, автоматизації виробничих процесів та контролю якості продукції.

Всі підприємства рибної галузі зобов’язані забезпечувати відповідність технологій національним та міжнародним стандартам безпеки, ефективності та екологічної  відповідальності.

Розробляються платформи для  цифрового моніторингу ресурсів, оптимізації логістики та інтеграції  даних з навчальними програмами для підготовки кадрів.

Стаття 183. Інноваційні проєкти, R&D та інфраструктура підтримки

Держава підтримує розробку та реалізацію інноваційних проєктів у сфері рибного господарства, включаючи:

створення нових технологічних рішень для промислу та переробки;

розвиток лабораторій, науково-дослідних центрів та інкубаторів стартапів;

впровадження сучасних систем збереження ресурсів, екологічної безпеки та цифровізації.

Інфраструктура підтримки включає:

технопарки для тестування і комерціалізації технологій;

платформи для обміну знаннями та навчання спеціалістів;

лабораторії для інтеграції R&D та практичних виробничих процесів.

Співпраця з міжнародними  компаніями, фондами та науковими установами сприяє трансферу знань,  розвитку R&D, комерціалізації наукових розробок та впровадженню  світових стандартів.

Стаття 184. Комерціалізація наукових розробок

Держава забезпечує механізми захисту та комерціалізації інтелектуальної власності:

патентування, ліцензування та створення спільних підприємств;

стимулювання впровадження нових технологій у виробництво та переробку.

Комерціалізація сприяє економічному ефекту від R&D, залученню інвестицій та розвитку високотехнологічних підприємств.

Стаття 185. KPI науково-технологічного розвитку

Оцінка ефективності науково-технологічного розвитку здійснюється за наступними показниками:

кількість впроваджених інноваційних рішень та технологій;

кількість завершених R&D проєктів та патентів;

рівень цифровізації та автоматизації виробничих процесів;

кількість спеціалістів, підготовлених для роботи з новітніми технологіями.

Результати оцінки KPI публікуються у державних та галузевих звітах і використовуються для коригування  стратегії розвитку науки та технологій у рибній галузі.

Стаття 186. Інтеграція з підготовкою кадрів

Науково-технологічні програми обов’язково поєднуються з системою підготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Створюються навчальні модулі, стажування та програми практики у лабораторіях і на виробничих майданчиках.

KPI для кадрів враховуються при оцінці ефективності науково-технологічних програм.

Розділ XX.

МІЖНАРОДНА КООРДИНАЦІЯ ТА ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ

З метою інтеграції національного рибного господарства у глобальні ринки, залучення міжнародних інвестицій, забезпечення дотримання світових стандартів та правового захисту інвесторів, держава встановлює механізми міжнародної координації, участі у глобальних програмах та співпраці з  транснаціональними рибними концернами. Закон визначає принципи участі у міжнародних альянсах, забезпечення правової та інвестиційної  захищеності, а також правила співпраці з міжнародними партнерами,.

Стаття 187. Участь у міжнародних альянсах та програмах

Держава забезпечує участь українських підприємств рибного господарства у міжнародних альянсах, організаціях та програмах, що сприяють:

інтеграції у глобальні ринки;

обміну технологіями та знаннями;

впровадженню міжнародних стандартів у виробництво та переробку.

Участь у міжнародних програмах  передбачає обов’язкову взаємну звітність, обмін статистичними та  технологічними даними та участь у спільних науково-дослідних проєктах.

Стаття 188. Правова та інвестиційна захищеність

Держава гарантує правовий захист іноземних та національних інвесторів у рибній галузі, включаючи:

дотримання національного та міжнародного законодавства;

захист інтелектуальної власності;

забезпечення стабільності умов ведення бізнесу та інвестиційних контрактів.

Створюються механізми медіації та арбітражу для вирішення спорів між інвесторами та державними або приватними партнерами.

Для підвищення прозорості та довіри інвесторів передбачено регулярну публікацію звітів про реалізацію  міжнародних проєктів та використання інвестицій.

Стаття 189. Співпраця з транснаціональними рибними концернами

Держава сприяє формуванню стратегічних партнерств з транснаціональними рибними концернами для:

розвитку інфраструктури та флоту;

впровадження передових технологій та цифрових систем;

спільної реалізації інноваційних та екологічно сталих проєктів.

Співпраця передбачає:

юридично закріплені правила партнерства;

взаємне інвестування у технологічні та навчальні проєкти;

впровадження стандартів ESG та глобальних екологічних практик.

Результати співпраці оцінюються за KPI: приріст інвестицій, впровадження інноваційних рішень, підвищення  ефективності промислу та переробки.

Розділ XXI.

ФІНАНСИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ

З метою забезпечення стабільного та прозорого фінансування національної програми розвитку рибного господарства, підвищення інвестиційної  привабливості галузі та контролю ризиків, держава закріплює принципи фінансової архітектури, механізми залучення державних, приватних та міжнародних інвестицій, а також методи оцінки фінансової ефективності проєктів. Закон визначає порядок планування, реалізації та моніторингу фінансових ресурсів для модернізації флоту, переробних підприємств та інфраструктури, а також захист інвесторів і держави від фінансових  ризиків.

Стаття 190. Джерела фінансування та архітектура інвестицій

Фінансування програм здійснюється через:

державні фонди та бюджети;

приватні інвестиції та партнерства;

міжнародні кредити, гранти та інвестиційні програми.

Фінансова архітектура передбачає чітку структуру потоків ресурсів, контрольні точки та механізми мінімізації ризиків.

Впроваджується прозора система планування та звітності щодо використання фінансових ресурсів для забезпечення довіри інвесторів.

Стаття 191. Інвестиційні проєкти флоту та інфраструктури

Інвестиційні проєкти спрямовані на:

модернізацію та будівництво рибопромислових суден;

створення та модернізацію переробних підприємств;

розвиток логістичної та технологічної інфраструктури.

Для кожного проєкту розробляються бізнес-плани, включаючи оцінку фінансової ефективності, строки окупності та очікувану прибутковість.

Проєкти реалізуються за принципами прозорості, конкурентних процедур та звітності перед державними та приватними інвесторами.

Стаття 192. Оцінка окупності та фінансові KPI

Ефективність фінансового забезпечення оцінюється за наступними показниками:

ROI (повернення інвестицій);

NPV (чиста приведена вартість);

IRR (внутрішня норма доходності) для ключових проєктів;

виконання контрольних фінансових показників за бюджетом та планами.

Результати оцінки фінансових KPI  публікуються у державних та галузевих звітах, використовуються для коригування інвестиційної політики та забезпечення стабільності  реалізації програм.

Держава впроваджує механізми страхового та фінансового захисту для мінімізації ризиків інвесторів і забезпечення фінансової безпеки національної програми.

Розділ XXII.

ЕКОЛОГІЯ, ESG ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК

 З метою забезпечення відповідності національного рибного господарства міжнародним стандартам сталого розвитку, охорони морських екосистем, а також реалізації глобальної екологічної місії транснаціональних рибних концернів, держава закріплює принципи впровадження стандартів MSC, HACCP, ISO, контролю впливу на природу та ESG-практик. Закон визначає механізми моніторингу, оцінки та звітності щодо екологічної ефективності, а також стимулювання інноваційних рішень, що зменшують  негативний вплив на морські ресурси.

Стаття 193. Впровадження стандартів MSC, HACCP, ISO

Держава забезпечує обов’язкову сертифікацію підприємств рибної галузі відповідно до міжнародних стандартів:

MSC (Marine Stewardship Council) – сталий вилов і управління рибними ресурсами;

HACCP – безпечність та контроль якості продукції;

ISO – стандарти управління, якості та екологічної безпеки.

Впровадження стандартів здійснюється через навчальні програми, аудит та сертифікаційні органи.

Результати сертифікації публікуються та є обов’язковими для контролю і звітності перед державними та міжнародними організаціями.

Стаття 194. Моніторинг екосистем та контроль впливу

Держава впроваджує системи моніторингу морських та водних екосистем, включаючи:

контроль обсягів вилову та дотримання квот;

оцінку стану морських ресурсів та біорізноманіття;

впровадження технологій низького впливу на навколишнє середовище.

Підприємства рибної галузі зобов’язані надавати дані для державного моніторингу та брати участь у  програмах з відновлення запасів.

Результати моніторингу публікуються у державних та міжнародних звітах, що забезпечує прозорість і контроль впливу на екосистеми.

Стаття 195. ESG та глобальна екологічна місія транснаціональних рибних концернів

Флот рибного господарства України, окрім своєї виробничої  діяльності, повинен реалізовувати глобальну екологічну місію, яка включає:

дотримання ESG-принципів (екологія, соціальна відповідальність, корпоративне управління);

впровадження сталих технологій та енергоефективних рішень;

розвиток соціальних і навчальних проєктів у прибережних та рибних громадах.

Держава сприяє інтеграції ESG-політики концерну у національні програми, забезпечуючи:

звітність за екологічними та соціальними показниками;

аудит впровадження ESG-ініціатив;

стимулювання інновацій, що зменшують вплив на навколишнє середовище.

KPI ефективності ESG включають:  відсоток підприємств із сертифікацією, зниження негативного впливу на  екосистеми, реалізацію соціальних та освітніх програм.

Розділ XXIII.

МОНІТОРИНГ, ЗВІТНІСТЬ ТА АУДИТ

 З метою забезпечення прозорості, контролю та ефективності реалізації національної програми розвитку рибного господарства, держава встановлює системні механізми моніторингу, публічної звітності та аудиту. Закон закріплює принципи оцінки ефективності всіх напрямків діяльності, своєчасної корекції програм та забезпечення довіри інвесторів,  громадськості та міжнародних партнерів.

Стаття 196. KPI по всіх напрямках

Для оцінки ефективності реалізації програми встановлюються ключові показники (KPI) для:

національного флоту та рибопромислового обладнання;

переробних підприємств та інфраструктури;

науково-технологічного розвитку та інновацій;

екології, ESG та сталого розвитку;

фінансового забезпечення та інвестиційної привабливості.

KPI визначаються за кількісними та  якісними показниками, публікуються у державних та галузевих звітах і  використовуються для коригування програм.

Стаття 197. Публічна звітність

Держава та підприємства рибної  галузі зобов’язані забезпечувати регулярну публічну звітність за всіма  напрямками реалізації програм.

Звіти включають:

фінансові результати та використання інвестицій;

впровадження інноваційних та цифрових технологій;

стан екологічних показників та виконання ESG-стандартів;

прогрес у підготовці кадрів та науково-технічному розвитку.

Публічна звітність забезпечує прозорість перед громадськістю, інвесторами та міжнародними організаціями.

Стаття 198. Аудити та оцінка ефективності

Щорічно проводяться внутрішні та зовнішні аудити всіх напрямків програми.

Аудити включають:

перевірку фінансових потоків та інвестиційних проєктів;

оцінку ефективності впровадження інновацій та технологій;

контроль за дотриманням екологічних та ESG-стандартів;

оцінку результатів підготовки та перепідготовки кадрів.

За результатами аудиту здійснюється коригування стратегії, внесення змін до програм та прийняття управлінських рішень для підвищення ефективності реалізації національної програми.

Розділ XXIV.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

З метою забезпечення правової визначеності, ефективної реалізації  програми розвитку рибного господарства та інтеграції всіх напрямків  законодавчого регулювання, держава встановлює остаточні положення щодо  набрання чинності, органів управління та механізмів перегляду  нормативної бази. Закон закріплює принципи стабільності, адаптивності та прозорості у впровадженні стратегічних програм, забезпечує можливість  своєчасного коригування законодавства відповідно до змін ринку,  технологій та міжнародних стандартів.

Стаття 199. Набрання чинності закону

Цей закон набирає чинності з дня його офіційної публікації.

До набрання чинності закону держава забезпечує підготовчі заходи для реалізації програм, включаючи створення необхідної інфраструктури, підготовку кадрів та планування  фінансування.

Стаття 200. Органи, відповідальні за реалізацію програми

Визначаються державні та галузеві органи, які несуть відповідальність за реалізацію програми розвитку  рибного господарства, зокрема:

міністерства та відомства, що контролюють рибну галузь, екологію та фінанси;

науково-дослідні та навчальні установи;

підприємства та організації, що здійснюють промисловий вилов, переробку та логістику.

Органи відповідають за:

координацію всіх напрямків програми;

контроль виконання KPI;

забезпечення фінансової, технологічної та екологічної безпеки;

публічну звітність та аудит.

Стаття 201. Перегляд та оновлення нормативних актів

Регулярний перегляд та оновлення нормативних актів здійснюється з метою:

адаптації до змін ринку, технологій та міжнародних стандартів;

коригування фінансових, технологічних та кадрових програм;

підвищення ефективності реалізації національної програми.

Перегляд нормативних актів здійснюється не рідше одного разу на 3-5 років або за необхідності за рішенням органів управління.

Результати перегляду та оновлення нормативних актів публікуються у відкритих джерелах та враховуються при плануванні наступних етапів розвитку програми.

Додаток 1.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проєкту Закону України “Про національну програму відновдення флоту рибного господарства України на період до 2035 року”

Проєкт Закону України «Про  національну програму відновлення флоту рибного господарства України на  період до 2035 року» (далі – Закон) має системний, стратегічний та загальнодержавний характер і спрямований на формування довгострокової державної політики у сфері використання водних біоресурсів Світового  океану.

Усвідомлення стратегічного значення водних біоресурсів Світового океану для продовольчої безпеки, економічної стійкості та міжнародної суб’єктності України зумовлює необхідність формування цілісної й послідовної державної політики у сфері морського рибальства. В сучасних умовах доступ до таких ресурсів визначається не лише економічною доцільністю, а передусім наявністю у держави правових, інституційних та технологічних спроможностей діяти відповідно до норм міжнародного права.

Саме з цією метою проєкт Закону спрямований на створення законодавчих умов для розбудови сучасного, високотехнологічного рибопромислового флоту України, інтегрованого у глобальну систему управління морськими біоресурсами, здатного забезпечити участь України у міжнародних квотних механізмах, а також формування сталих економічних та інвестиційних відносин у цій сфері.

Закон не є галузевим або технічним нормативно-правовим актом. Його предметом є створення правових засад нової моделі присутності України у глобальній системі морського  рибальства, що безпосередньо пов’язано з питаннями продовольчої безпеки, економічного суверенітету та міжнародної суб’єктності держави.

1. Передумови розроблення Закону

У сучасних глобальних умовах водні біоресурси набувають статусу стратегічного ресурсу.

Світовий океан дедалі більше стає простором регульованої міждержавної конкуренції, у межах якої доступ до біоресурсів визначається не лише ринковими механізмами, а й:

міжнародними договорами;

квотними режимами;

наявністю сучасного флоту;

здатністю держави забезпечувати довгострокову та відповідальну експлуатацію ресурсів.

Відсутність власного високотехнологічного рибопромислового флоту обмежує державу у реалізації її законних прав у цій сфері та посилює залежність від зовнішніх постачальників продовольства.

III. Мета і завдання проєкту Закону

Метою проєкту Закону є створення стабільних, передбачуваних та міжнародно узгоджених законодавчих умов для розбудови нового рибопромислового флоту України.

Основними завданнями Закону є:

формування правової основи для відновлення та розвитку рибопромислового флоту;

інтеграція України у міжнародні механізми управління водними біоресурсами;

забезпечення участі України у системі міжнародних квот;

створення умов для залучення довгострокових інвестицій;

закріплення принципів відповідального та екологічно збалансованого промислу.

1. Закон як елемент продовольчої безпеки та економічної незалежності

Рибна продукція є одним із ключових компонентів глобального продовольчого балансу XXI століття.

Прийняття Закону дозволяє Україні:

сформувати власну модель забезпечення рибною продукцією;

зменшити імпортну залежність у стратегічному сегменті харчових ресурсів;

створити додану вартість всередині країни;

забезпечити стабільні валютні надходження.

Таким чином, Закон є складовою ширшої системи національної продовольчої безпеки та економічної стійкості.

1. Міжнародний та надполітичний вимір Закону

Проєкт Закону формує правове поле для участі України, а також вітчизняних і іноземних інвесторів, у міжнародній експлуатації водних біоресурсів на підставі міжнародних договорів та квотних механізмів.

Зазначена діяльність має надполітичний характер, оскільки:

грунтується на нормах міжнародного права;

передбачає довгострокові зобов’язання;

не залежить від внутрішніх політичних циклів;

сприяє формуванню стабільних міжнародних економічних партнерств.

Рибопромисловий флот у цьому контексті розглядається як інструмент легітимної міжнародної присутності України у Світовому океані.

1. Інвестиційна логіка та роль держави

Проєкт Закону визначає чітке розмежування ролей між державою та бізнесом.

Держава:

формує правові рамки;

забезпечує міжнародну легітимність;

гарантує стабільність та передбачуваність регулювання.

Господарська діяльність здійснюється суб’єктами підприємництва на конкурентних засадах.

Такий підхід створює умови для залучення стратегічних інвестицій, орієнтованих на довгострокову експлуатацію ресурсів і розвиток інфраструктури.

VII. Цивілізована конкуренція за ресурси майбутнього

Проєкт Закону виходить з усвідомлення того, що глобальна конкуренція за водні біоресурси вже відбувається.

Україна цим Законом обирає шлях:

правової участі;

технологічної спроможності;

екологічної відповідальності;

міжнародної кооперації.

Це дозволяє державі зайняти гідне місце у системі глобального управління морськими ресурсами без конфліктів та порушення міжнародних зобов’язань.

VIII. Очікувані державні результати

Прийняття Закону створює передумови для:

формування сучасної морської індустрії;

створення висококваліфікованих робочих місць;

зростання експортного потенціалу;

посилення міжнародного авторитету України;

закладення довгострокових основ продовольчої безпеки та незалежності держави в секторі рибопродукції.

забезпечення населення України рибопродукцією власного виробництва в об’ємах, які забезпечують мінімальні медицинські норми споживання за рік.

Додаток 2

ОКЕАНІЧНА ДОКТРИНА УКРАЇНИ XXI СТОЛІТТЯ

 Призначення Доктрини

Океанічна “Доктрина України XXI століття” (далі – Доктрина) є ідеологічним, стратегічним та інвестиційним документом нового типу. Вона формує образ України як океанічної держави нового покоління – держави, присутньої у Світовому океані не через історію колоній чи імперських завоювань, а через технологію, право, партнерство та відповідальність.

Доктрина не є нормативно-правовим актом у вузькому сенсі. Вона є концептуальною основою для формування політик, інвестиційних рішень та міжнародної кооперації у сфері рибного господарства та океанічної діяльності України.

2. Україна як океанічний суб’єкт без колоніальної тіні

Україна входить у Світовий океан без історичного боргу колоніалізму. Це принципова відмінність і стратегічна перевага.

Україна:

не несе спадку океанічної експлуатації минулих століть;

не пов’язана з практиками примусового привласнення ресурсів;

не обтяжена конфліктами історичного домінування.

Таким чином, Україна формує нову модель океанічної суб’єктності – модель рівноправної участі, де присутність у Світовому океані грунтується на міжнародному праві, науковій обгрунтованості та економічній доцільності.

Океан для України – це не простір завоювання, а простір відповідального співтворення.

3. Світовий океан як економічна екосистема, а не територія

Доктрина відкидає застарілу парадигму сприйняття океану як сукупності територій, що підлягають фактичному або прихованому привласненню.

Світовий океан розглядається як:

єдина економічна екосистема;

динамічний простір циркуляції біоресурсів, капіталу, технологій та знань;

глобальний ринок із високими вимогами до сталості та прозорості.

У цій системі ключовими стають:

ефективність ланцюгів створення доданої вартості;

повна простежуваність походження ресурсів;

інтеграція промислу, переробки, логістики та фінансів.

Україна позиціонує себе як інтегратор океанічних економічних процесів, а не як ізольований користувач біоресурсів.

4. Флот рибного господарства України як носій суверенітету

У XXI столітті суверенітет визначається не лише кордонами, а здатністю держави бути присутньою у глобальних системах.

Флот рибного господарства України розглядається як:

інструмент реалізації економічного суверенітету;

гарант участі у міжнародних режимах управління біоресурсами;

матеріальне втілення права України на глобальну господарську діяльність.

Кожне судно під українським прапором є:

носієм правової присутності;

суб’єктом міжнародної відповідальності;

елементом репутаційного капіталу держави.

5. Флот рибного господарства України як інструмент глобальної присутності

Флот нового покоління є мобільною платформою інтеграції України у світову економіку.

Через флот Україна:

входить у глобальні ринки харчових ресурсів;

формує довгострокові партнерства з прибережними державами;

забезпечує участь у міжнародних наукових та екологічних програмах.

Флот стає економічною дипломатією у русі, де кожен рейс є актом міжнародної співпраці.

6. Флот рибного господарства України як символ мирної сили

Океанічна доктрина принципово визначає рибний флот як інструмент мирної присутності.

Флот рибного господарства України:

несе продовольчу безпеку та незалежність в секторі рибопродукції;

підтримує стабільність глобальних ринків;

працює у рамках міжнародного права та екологічних стандартів.

Мирна сила флоту полягає у здатності поєднувати економічний інтерес із глобальною відповідальністю.

7. Розрив із радянською моделлю «флот = тоннаж»

Доктрина остаточно розриває з інерційною логікою, за якою сила флоту вимірювалась:

кількістю суден;

сумарним тоннажем;

валовим виловом.

Нова модель визначає ефективність через:

додану вартість на тонну ресурсу;

рівень переробки;

технологічну оснащеність;

екологічний баланс;

інвестиційну привабливість.

Таким чином, флот перетворюється з інструмента масового вилову на високотехнологічну економічну систему.

8. Інвестиційний ефект Доктрини

Океанічна Доктрина формує для інвестора принципово нову рамку сприйняття.

Інвестор входить:

не у поодинокий актив;

не у фрагмент інфраструктури;

не у короткостроковий проєкт.

Інвестор входить у доктрину, яка:

має довгострокову державну підтримку;

інтегрована у глобальні економічні процеси;

базується на цінностях відповідальності та сталості.

«Я заходжу не в актив – я заходжу в Доктрину».

9. Заключне положення

Океанічна Доктрина України XXI століття відкриває нову еру присутності держави у Світовому океані – еру, де економічна сила поєднується з моральною легітимністю, а інвестиції стають частиною історії майбутнього.

 Додаток 3

МІЖНАРОДНИЙ РЕЗОНАНС ТА СПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ НА ГЛОБАЛЬНОМУ РІВНІ

1. Загальна рамка міжнародного сприйняття

Запропонований Закон України «Про  національну програму відновлення флоту рибного господарства України на  період до 2035 року» повинен сприйматися міжнародними партнерами не як внутрішній галузевий акт, а як елемент довгострокової геоекономічної та безпекової стратегії держави. У глобальному контексті документ читається як:

інструмент інтеграції України до світової системи океанічних ресурсів;

маркер переходу від сировинної ролі до статусу індустріального та інвестиційного партнера;

сигнал інституційної зрілості та готовності працювати за міжнародними правилами.

Закон формує нову репутаційну рамку України — не як об’єкта допомоги, а як суб’єкта глобального морського та продовольчого ринку.

2. Читання та резонанс у Європейському Союзі

У ЄС Закон сприймається крізь призму трьох ключових політик:

Common Fisheries Policy (CFP)

Європейські регулятори та галузеві інституції зчитують документ як спробу гармонізації української системи управління з принципами CFP:

сталий вилов;

науково обгрунтовані квоти;

цифровий контроль та простежуваність;

жорстке відділення легального промислу від IUU.

Green Deal та ESG

Закон позитивно резонує з європейською ESG-логікою:

оновлення флоту з акцентом на енергоефективність;

скорочення вуглецевого сліду;

екологічний моніторинг і науковий супровід.

Індустріальна кооперація

Європейські суднобудівні, інжинірингові та фінансові групи зчитують Закон як:

запрошення до спільних проєктів;

основу для створення SPV та консорціумів;

правовий каркас для довгострокових контрактів.

Ключовий ефект для ЄС: Закон знижує регуляторні та політичні ризики співпраці з Україною у морській сфері.

3. Сприйняття в Азії (Східна та Південно-Східна Азія)

В Азії документ читається переважно прагматично та інвестиційно.

Продовольча безпека

Для азійських ринків Україна розглядається як:

потенційний стабільний постачальник рибної продукції;

новий гравець у сегменті глибоководного та океанічного промислу;

майданчик для контрактного виробництва.

Флот як актив

Азійські фінансові та промислові групи зчитують Закон як:

гарантію довгострокового горизонту;

можливість лізингових та чартерних схем;

правову основу для локалізації частини виробничих циклів.

Технологічний інтерес

Особливий резонанс викликають:

цифрові системи контролю;

супутниковий моніторинг;

інтеграція науки та промислу.

Ключовий ефект для Азії: Закон перетворює Україну з ризикової юрисдикції на передбачуваного індустріального партнера.

4. Сприйняття міжнародними фінансовими фондами та інституціями

Для міжнародних фондів Закон читається як інвестиційна архітектура, а не політична декларація.

Банки розвитку та IFI

Закон створює основу для:

проєктного фінансування;

blended finance;

гарантійних та страхових механізмів.

Приватні інвестиційні фонди

Фонди відзначають:

чітку структуризацію сектору;

можливість масштабування;

вихідні сценарії (M&A, IPO, стратегічні продажі).

Суверенні та ESG-фонди

Документ відповідає вимогам:

прозорості;

підзвітності;

екологічної відповідальності.

Ключовий ефект для фондів: Закон трансформує рибну галузь України з високоризикової у банківсько-прийнятну.

5. Геополітичний та репутаційний ефект

На міжнародному рівні Закон:

демонструє державну спроможність до складних реформ;

підсилює позиції України у переговорах щодо морських та продовольчих питань;

формує імідж країни, що планує на десятиліття вперед.

Фінальний висновок:

Міжнародний резонанс Закону є переважно позитивним. Він читається як стратегічний, зрілий та інвестиційно орієнтований документ, здатний стати точкою входу України у нову роль – глобального морського та продовольчого гравця.

 Додаток 4

ГЛОБАЛЬНА КАРТА ПРИСУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ФЛОТУ

 Призначення Глобальної карти

Глобальна карта присутності українського флоту є візуально-стратегічним інструментом, що трансформує абстрактне уявлення про Світовий океан у конкретний простір економічних дій, інвестиційних рішень та геоекономічної присутності України.

Глобальна карта призначена для:

інвесторів і фінансових інституцій;

міжнародних партнерів;

стратегічних планувальників державної політики;

професійної океанічної спільноти.

Карта не є географічною ілюстрацією. Вона є економічною моделлю океану, в якій Україна виступає активним, передбачуваним і легітимним гравцем.

2. Світовий океан як поле глобальної економічної гри

У межах Доктрини Світовий океан розглядається як структурований простір, поділений не кордонами, а функціями:

промисловими;

логістичними;

переробними;

науково-екологічними.

Глобальна карта присутності демонструє, що участь України у світовому океанічному господарстві:

не є фрагментарною;

не обмежується одним регіоном;

не залежить від випадкових ринкових коливань.

Це система точок опори, пов’язаних у єдину мережу.

3. Зони промислу українського флоту

На карті відображаються основні потенційні та пріоритетні зони промислу, сформовані відповідно до міжнародного права та біологічної доцільності, зокрема:

Північно-Східна Атлантика;

Центральна та Південно-Східна Атлантика;

Південно-Східна частина Тихого океану;

Індійський океан;

Антарктичні води (в межах міжнародних режимів).

Кожна зона характеризується:

біоресурсним профілем;

типами промислових суден;

сезонністю;

рівнем регуляторного контролю.

4. Порти базування та опорні морські пункти

Карта фіксує порти базування українського флоту, які виконують функції:

технічного обслуговування;

зміни екіпажів;

дозаправки та постачання;

митного та ветеринарного контролю.

До портів базування належать:

національні порти України;

порти стратегічних партнерів;

багатофункціональні міжнародні хаби.

Принцип формування мережі портів – гнучкість, політична нейтральність та логістична ефективність.

5. Логістичні вузли та транспортні коридори

Логістичні вузли є ключовими точками з’єднання океанічного промислу з глобальними ринками.

Глобальна карта відображає:

морські транспортні коридори;

холодні ланцюги постачання;

мультимодальні логістичні платформи;

зв’язок з європейськими, азійськими та близькосхідними ринками.

Логістична архітектура забезпечує:

мінімізацію втрат вартості;

стабільність поставок;

передбачуваність для контрактних зобов’язань.

6. Переробні хаби та створення доданої вартості

Карта присутності принципово включає переробні хаби, як берегові, так і плавучі.

Переробні хаби:

забезпечують глибоку переробку улову;

формують експортні продукти з високою маржинальністю;

зменшують залежність від сировинних ринків.

Таким чином, океанічна присутність України трансформується у контроль над ланцюгом вартості, а не лише у фізичний вилов.

7. Інтеграція з міжнародними системами управління океаном

Глобальна карта присутності України синхронізується з ключовими міжнародними інституціями та режимами:

FAO – як базова платформа статистики, стандартів та відповідального промислу;

RFMOs – як інструмент доступу до регіональних ресурсів і квот;

регіональні квотні та ліцензійні режими – як правова основа довгострокової діяльності.

Ця інтеграція гарантує: юридичну легітимність, стабільність інвестицій, захист від політичних ризиків.

8. Порівняльний аналіз: Україна та провідні океанічні держави

Глобальна карта містить аналітичний блок порівняння України з провідними океанічними гравцями:

Іспанія – мережевий флот і глобальні квотні позиції; Норвегія – технологічна досконалість та екологічний контроль; Південна Корея – індустріальна ефективність і логістика; Японія – інтеграція промислу, науки та культури споживання.

Україна позиціонується як: держава без колоніального спадку, гнучкий інтегратор міжнародних режимів, платформа для інноваційного океанічного бізнесу.

9. Інвестиційний ефект Глобальної карти

Для інвестора Глобальна карта присутності:

перетворює океан на структуровану дошку для гри;

демонструє точки входу капіталу;

знижує відчуття хаотичності та ризику.

Інвестор бачить: де працює флот, як він підключений до ринків, яким чином формується прибуток.

Україна у цій системі – не гість, а гравець.

10. Обмеження та шляхи розширення присутності України у Тихому океані

Основні обмеження

Правові: відсутність прибережної EEZ у Тихому океані, доступ можливий лише через RFMOs та міжнародні ліцензії.

Логістичні: значна відстань, обмежені партнери-порти та інфраструктура для обслуговування суден.

Економічні: високі витрати на тривалі рейси та необхідність плавучих баз.

Екологічні: потреба у науковому обгрунтуванні сталого промислу та сертифікації.

Шляхи розширення присутності

Участь у RFMOs: ліцензії, квоти та партнерські програми.

Логістична мережа: партнерські порти (Японія, Південна Корея, Філіппіни, Нова Зеландія), плавучі бази.

Флот нового покоління: автономні та довготривалі судна, плавучі переробні хаби.

Науково-екологічний супровід: співпраця з міжнародними океанографічними центрами.

Фінансування: інвестиційні пулі, PPP, міжнародні фонди.

Ілюстрація потенційних точок входу

Південно-Східний Тихий океан: ліцензії через RFMOs, плавучі хаби у регіональних портах.

Північно-Східний Тихий океан: партнерські порти Японії та Південної Кореї.

Південно-Тихоокеанські острови: інвестиції у логістичні платформи та наукові станції.

Ця мережа дозволяє поступово розширювати присутність України по всьому Тихому океану, трансформуючи флот у глобального гравця.

11. Заключне положення

Глобальна карта присутності українського флоту закріплює перехід від епізодичної участі у Світовому океані до системної, прогнозованої та інвестиційно привабливої моделі присутності, що відповідає стандартам XXI століття.

Додаток 5

ТИПОЛОГІЯ ФЛОТУ МАЙБУТНЬОГО (2050)

 Призначення Додатку

Додаток має техно-футуристичне призначення: він демонструє концептуальну модель флоту України у 2050 році, де технологія, автоматизація та цифровізація стають ключовими факторами глобальної океанічної присутності.

Ціль Додатку:

надати інвесторам уявлення про флот нового покоління;

сформувати очікування щодо економічних та екологічних KPI;

показати інтеграцію з цифровими технологіями та штучним інтелектом.

2. Класи суден нового покоління

Автономні судна

Повністю або частково автономні, здатні виконувати промислові операції без постійного екіпажу.

Використання: промисел, патрулювання, моніторинг ресурсів.

KPI:

Економічні: зниження операційних витрат на 30-50%

Екологічні: мінімізація викидів, оптимізація маршруту

Цифрові: інтеграція з AI для навігації та управління ресурсами

Рівень автоматизації: 80-100%

Гібридні судна

Поєднання традиційних двигунів та електромоторів/альтернативних джерел енергії.

Використання: промислові операції з низьким екологічним впливом.

KPI:

Економічні: зменшення витрат на паливо до 40%

Екологічні: низький рівень викидів, сертифікація ESG

Цифрові: моніторинг енергоспоживання, цифрові протоколи еко-контролю

Рівень автоматизації: 50-70%

Переробні судна

Плавучі хаби для глибокої переробки улову на морі.

Використання: виробництво філе, консервів, рибного борошна прямо на судні.

KPI:

Економічні: максимізація доданої вартості, скорочення логістичних витрат

Екологічні: оптимізація відходів, безпечна утилізація залишків

Цифрові: інтеграція зі складськими системами та ринковими платформами

Рівень автоматизації: 60-80%

Експедиційно-наукові судна

Судна для океанографічних, кліматичних та біоресурсних досліджень.

Використання: науковий моніторинг, підтримка сталого промислу.

KPI:

Економічні: підготовка даних для стратегічних рішень

Екологічні: забезпечення сталості промислу та регіональних екосистем

Цифрові: інтеграція з супутниками, датчиками та AI-аналітикою

Рівень автоматизації: 50-70%

3. Інтеграція з цифровими системами

Штучний інтелект для навігації, управління ресурсами та прогнозування квот.

Супутниковий моніторинг промислу та екологічного стану.

Цифрові квоти та інтегровані платформи управління ланцюгами вартості.

Реальний час аналітики для інвесторів та регуляторів.

4. Ефект для інвестора

Це не старий флот із новими фарбами — це інший вимір.

Інвестор бачить флот як цифрову платформу, де технологія, додана вартість і екологія інтегровані в єдину модель.

Вкладення не у фізичний тоннаж, а у систему управління ресурсами майбутнього.

5. KPI на рівні флоту

Економічні: ROI від переробки на морі, ефективність логістики, скорочення витрат на експлуатацію.

Екологічні: зменшення викидів CO2, сталий вилов, мінімізація відходів.

Цифрові: рівень інтеграції з AI та супутниковим моніторингом, цифрові протоколи управління квотами та ринками.

Автоматизація: від частково автономних до повністю автономних операційних платформ.

6. Висновок

Типологія флоту 2050 року демонструє трансформацію України у глобального океанічного гравця, де технологія та інновації є головними інструментами присутності, а інвестиції – у платформу управління ресурсами майбутнього.

Додаток 6

ЕКОЛОГІЧНА ХАРТІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО ПРОМИСЛУ

 Призначення Хартії:

Морально-економічне – встановлює  етичні та фінансово обгрунтовані стандарти ведення рибного промислу, що  гармонізують економічну ефективність, екологічну відповідальність та соціальну репутацію галузі.

Принципи Хартії:

1. Принцип “No Fish Left Behind”

Суть: жодна рибна одиниця, виловлена або непланована для промислу, не повинна бути марно втрачена.

Механізми:

Використання селективних тралів та сіток, що мінімізують побічний вилов.

Введення обов’язкового реєстру побічного вилову з обов’язковою утилізацією для харчової або промислової переробки.

Заохочення інновацій у “сірій економіці” морських ресурсів: від кормів до рибного борошна.

2. Вуглецевий баланс флоту

Суть: повна прозорість і контроль викидів CO₂ на кожному судні та в усіх логістичних ланках.

Механізми:

Впровадження електронного обліку палива та енергоспоживання.

Стандарти “зеленого” судноплавства: гібридні двигуни, сонячні панелі, оптимізація маршрутів.

Звітність по вуглецевому сліду для ESG-інвесторів.

3. Біомоніторинг у реальному часі

Суть: цифровий контроль стану морських екосистем для запобігання перенаселенню або деградації ресурсів.

Механізми:

Дрони та автономні підводні апарати для збору даних про біорізноманіття та рибні стани.

Обробка даних у хмарних системах для миттєвого реагування на екологічні ризики.

Інтеграція з міжнародними біоресурсними платформами для прогнозування та планування промислу.

4. Переробка 100% вилову

Суть: жоден об’єкт промислу не залишається непридатним до використання.

Механізми:

Поділ вилову на харчову, промислову та вторинну переробку (рибне борошно, сублімовані продукти, корми).

Обов’язкова сертифікація підприємств з нульовими відходами.

Заохочення R&D у сфері доданої вартості з побічних продуктів промислу.

5. Заборона “хижацького тоннажу”

Суть: обмеження використання надпотужних суден, що шкодять екосистемі.

Механізми:

Встановлення максимально допустимого тоннажу для різних типів промислу.

Державний контроль та ліцензування суден із системою “екологічних балів”.

Мотиваційні програми для малих і середніх флотів із пріоритетом стійких технологій.

Очікуваний ефект

Для ESG-інвестора: прозорість, контроль, довіра, стабільна репутація галузі.

Для романтика та природолюбця: гармонія з природою, збереження морських ресурсів для майбутніх поколінь.

Для держави та промисловців: економічна вигода від ефективного використання ресурсів, зменшення штрафів та екологічних ризиків.

Межі тоннажу та обладнання для запобігання

 “хижацькому тоннажу”

 Каегорія

судна	Робочий тоннаж (тони)	Допустиме промислове обладнання	Обмеження / Примітки
Мале прибережне	50 – 200	Сітки, невеликі трали, ятері до 100 м	Заборонено використовувати потужні днопоглиблювальні трали; максимальний вилов за рейс – до 5 тонн
Середнє прибережне	201 – 500	Трали до 200 м, ятері, невеликі крабові або мідійні установки	Вилов до 10 тонн/рейс; обов’язкова система біомоніторингу
Мале океанічне	501 – 1000	Сітки великого калібру, трали до 250 м	Вилов до 20 тонн/рейс; заборона використання днопоглиблюючих тралів
Середнє океанічне	1001 – 2000	Трали до 300 м, електронна сортувальна лінія	Вилов до 50 тонн/рейс; обов’язковий цифровий моніторинг викидів і побічного улову
Надпотужне / Хижацьке	2001 і більше	Повне промислове обладнання (автоматичні трали, сортувальні системи, днопоглиблюючі трали)	Заборонено для прибережного промислу; обмежено у відкритому океані ліцензією та екологічними квотами

Додаток 7

ІНВЕСТИЦІЙНА МАТРИЦЯ ОКЕАНІЧНОГО КАПІТАЛУ

Фінансово-психологічне – дозволяє інвестору відчути своє “місце в океані” капіталу, вибрати оптимальний формат участі та оцінити ризики, горизонти і мультиплікатори повернення.

Типи інвесторів

                                                          Таблиця 1

Тип інвестора	Поведінка / Мотивація	Фокус у океанічному капіталі
Стратег	Орієнтований на довгостроковий контроль, вплив на галузь	Купівля флотилій, контроль портів, стратегічні активи
Філантроп	Цінує екологію, соціальний ефект, репутацію	Інвестиції у сталий промисел, біомоніторинг, переробку “No Fish Left Behind”
Сімейний офіс	Консервативний, орієнтований на ивіденди та спадкоємність	Судна середнього тоннажу, портові активи, цифрові платформи
Суверенний фонд	Великий капітал, готовий до масштабних проектів	Флот, портові термінали, глобальні цифрові платформи

 

Точки входу

                                                             Таблиця 2

Точка входу	Опис / Потенціал	Мінімальні інвестиції	Ризики	Горизонт повернення
Судно	Окреме інвестування у одне риболовне або переробне судно	$1-5 млн	Висока залежність від улову та погоди	2-5 років
Флотилія	Інвестування у групу суден, синергія та оптимізація	$10-50 млн	Капітальні витрати, операційні ризики	5-10 років
Порт / Інфраструктура	Логістика, переробка, сортування, зберігання	$20–100 млн	Геополітика, регуляторика	7-12 років
Переробка	Виробництво філе, копченостей, рибного борошна, сублімованих продуктів	$5-30 млн	Ринок збуту, технологічні ризики	3-7 років
Цифрова платформа	Біомоніторинг, облік улову, ESG-контроль, торгівля	$1-15 млн	Технологічні та кіберризики	2–5 років

 Мультиплікатори інвестицій (повернення вкладених $):

Судно: 1,5-2× за 5 років при стабільному промислі

    Флотилія: 2-3× через ефект масштабу, оптимізацію маршрутів

Порт / Інфраструктура: 2-4× за 7–12 років через обробку, зберігання та логістику

Переробка: 1,8-3× завдяки доданій вартості та продуктам преміум-класу

Цифрова платформа: 2-5× при глобальній інтеграції та ліцензуванні даних

Горизонти повернення

                                                     Таблиця 3

Точка входу	Короткий термін	Середній термін	Довгий термін
Судно	2-3 роки	3-5 років	5+ років при розширенні флоту
Флотилія	3-5 років	5–8 років	8–10+ років
Порт / Інфраструктура	5-7 років	7–10 років	10–15 років
Переробка	2-4 роки	4–7 років	7–10 років
Цифрова платформа	1–-2 роки	2–4 роки	4–6 років при масштабуванні

Ефект для інвестора

Ясність: розуміння свого місця та ролі у промисловому океані.

Прозорість: чіткі мультиплікатори, ризики та горизонти.

Синергія: можливість комбінувати точки входу для оптимізації портфелю та ESG-показників.

Додаток 8

ДОРОЖНЯ КАРТА ВІДРОДЖЕННЯ ФЛОТУ (2025–2050)

МАРШРУТ ОКЕАНІЧНОГО КАПІТАЛУ: ФАЗИ, РОЛЬ І KPI

Фази розвитку

                                                          Таблиця 1

Фаза	Сутність / Мета	Діяльність інвестора	Тригери переходу	KPI / Показники ефективності
Відновлення	Відновлення флоту, інфраструктури та ресурсів після кризових періодів	Купівля суден середнього тоннажу, запуск переробки, встановлення цифрових систем	Досягнення 70–80% відновленого промислового потенціалу; стабілізація біомоніторингу	– % відновленого флоту- % ресурсів під контролем- Впровадження 100% біомоніторингу
Експансія	Масштабування виробництва та логістики	Розширення флотилій, будівництво портових хабів, інтеграція переробних ланок	Досягнення 50–60% ринкової частки у визначеному регіоні; рентабельність ≥15%	– Обсяг вилову / переробки- % завантаження портів- ROI на інвестиції у нові активи
Домінування	Лідерство на ринку, глобальна інтеграція	Придбання стратегічних активів, цифрові платформи, міжнародна експансія	Досягнення ≥70% ринкової частки, лідерство в ESG-показниках	– Глобальна ринкова частка- ESG-рейтинг- Мультиплікатор капіталу ≥3×

Роль держави та приватного капіталу

                                                             Таблиця 2

Актор	Відповідальність / Функції
Держава	– Ліцензування та контроль тоннажу суден- Регулювання квот та екологічних норм- Інфраструктурна підтримка портів та цифрових систем- Субсидії на “зелені” технології
Приватний капітал	– Інвестування у судна, флотилії, переробку та цифрові платформи- Оптимізація операційної ефективності- Впровадження ESG-стандартів та інновацій

Тригери переходу між фазами

Відновлення → Експансія:

Відновлено ≥75% флоту та ресурсів.

Встановлена система моніторингу та обліку.

Мінімальна фінансова рентабельність від базових активів ≥10%.

Експансія → Домінування

Досягнуто ≥50% ринкової частки у ключових регіонах

EBITDA проектів ≥20%

ESG та цифрові стандарти інтегровані в ≥80% активів

KPI кожного етапу (приклади)

                                                              Таблиця 3

Фаза	Фінансові KPI	Операційні KPI	Екологічні / ESG KPI
Відновлення	ROI ≥10%	% відновленого флоту	100% біомоніторинг
Експансія	ROI ≥15%, EBITDA ≥20%	% завантаження суден, портів	Мінімум 90% відходів перероблено
Домінування	ROI ≥25%, мультиплікатор ≥3×	Рівень автоматизації та глобальної інтеграції	Лідерство в ESG-рейтингах, нульові штрафи за екологію

Ефект для інвестора:

Візуалізація чіткого маршруту капіталу від відновлення до глобального домінування.

Раціональне розуміння ризиків, тригерів та контрольних точок.

Можливість планувати стратегію портфеля та комбінувати точки входу з Додатку VII.

Додаток 9

МАНІФЕСТ ОКЕАНІЧНОЇ СВОБОДИ

 Свобода навігації – не просто право.  Це покликання досліджувати, відкривати, відповідати за кожен кілометр  води, що проходить під кілем.

Працю людини й машини – гармонія сили й розуму. Людина керує, машина підкоряє океан із точністю, але лише  разом вони створюють справжню цінність.

Океан – партнер, а не ресурс. Він  живий, він дихає, він вчить нас терпінню, стратегії та повазі. Кожен  вилов, кожен рейс, кожен дрон у воді – це розмова, а не захоплення.

Тут немає цифр, контрактів чи таблиць. Є лише обіцянка: поважати море, примножувати його багатство і  вести бізнес так, щоб завтра океан дякував нам за сьогодні.

І коли ця сторінка перегортається, залишається лише одне: діяти. Бо мрія стає реальністю лише тоді, коли її обирають.

Додаток 10 

ОКЕАНІЧНІ ЕСКАДРИ

 Вихід у віддалені райони Світового океану в XXI столітті більше не є поодинокою морською експедицією. Це – системна присутність, що вимагає не одиничних суден, а цілісних океанічних ескадр як інструменту промислової, економічної та стратегічної дії.

Окреме судно – це рейс. Ескадра – це присутність.

У віддалених океанічних зонах – де відсутня портова інфраструктура, де логістика розтягнута в часі й просторі, де ризики клімату, безпеки та ринкової волатильності  максимальні – одиночне судно стає вразливим: технічно, фінансово, екологічно та юридично.

Ескадра, натомість, формує замкнений промислово-економічний контур, у якому:

промислові судна працюють не ізольовано, а в координації;

переробка, зберігання, логістика та моніторинг інтегровані в єдину систему;

ризики розподіляються, а ефективність множиться.

Саме ескадра дозволяє:

забезпечити безперервність промислу незалежно від погодних і технічних факторів;

досягти економії масштабу, недоступної для одиничних суден;

реалізувати принцип повної переробки вилову без втрат;

впровадити реальний біомоніторинг і контроль, а не декларативний;

гарантувати безпеку екіпажів, активів і інвестицій.

З інвестиційної точки зору, ескадра – це не витрати, а архітектура капіталу.

Ескадра:

знижує волатильність доходів;

підвищує прогнозованість грошових потоків;

створює можливість поетапного входу та виходу інвестора;

формує актив, який має не лише дохідність, а й стратегічну вартість.

З точки зору держави, океанічна ескадра – це:

інструмент реалізації суверенних прав у Світовому океані;

елемент продовольчої та ресурсної безпеки;

платформа міжнародної кооперації, а не конфлікту;

доказ зрілої морської політики, а не символічної присутності.

У сучасному океані виграє не той, хто має найбільше судно, а той, хто має найкраще організовану систему.

Саме тому цей Додаток переходить від абстрактного поняття флот до конкретної моделі океанічних ескадр – з визначеним складом, функціями, фінансовою логікою та інвестиційною привабливістю.

Ескадра – це не романтика моря. Ескадра – це індустріальна форма відповідальної свободи навігації.

Склад і класи суден океанічної ескадри

Принцип масштабної достатності

Тоннаж і технічні характеристики суден океанічної ескадри визначаються не максимізацією обсягу вилову, а мінімально достатнім масштабом, необхідним для:

автономної роботи у віддалених районах Світового океану;

безпеки екіпажів і активів;

повноцінного екологічного та біологічного контролю;

реалізації економіки повного циклу (вилов → переробка → логістика → дані).

Судна, що перевищують параметри масштабної достатності, допускаються виключно в рамках ліцензованих океанічних ескадр із посиленими екологічними, цифровими та міжнародними механізмами контролю.

1. Типи океанічних суден:

Промислові судна далекого океанічного промислу

Призначення: основний стабільний вилов у віддалених районах Світового океану.

Тоннаж: 2 000 – 4 000 тонн

Автономність: 60-120 діб

Технології та обладнання:

селективні трали та сітки нового покоління;

системи зниження побічного вилову;

автоматизоване зважування та первинна обробка;

цифрова передача даних у режимі реального часу.

Екологічні обмеження:

судна понад 4 500 т допускаються лише за спеціальною океанічною ліцензією;

заборона днопошкоджуючих технологій без окремого дозволу.

Роль в ескадрі: базовий виробничий модуль, що працює виключно у зв’язці з іншими суднами.

Переробне судно (плавучий завод повного циклу)

Призначення: переробка 100% вилову без повернення до берега.

Тоннаж: 6 000 – 10 000 тонн

Функціональність:

філе-лінії;

шокова заморозка;

виробництво рибного борошна та олії;

утилізація побічних продуктів.

Автономність: до 180 діб

Ключовий ефект: максимальна додана вартість без логістичних втрат.

Статус: стратегічне ядро ескадри, центр економіки повного циклу.

Рефрижераторні та логістичні судна

Призначення: накопичення, зберігання та транспортування продукції без зупинки промислу.

Тоннаж: 5 000 – 10 000 тонн

Функції:

прийом продукції з переробного судна;

доставка до портових хабів;

ротація екіпажів та матеріально-технічне забезпечення.

Екологічний ефект:

скорочення кількості рейсів;

зниження вуглецевого сліду на тонну продукції.

Роль: логістичний буфер і стабілізатор грошових потоків ескадри.

Судно забезпечення та технічної підтримки

Призначення: забезпечення безперервної та безпечної роботи ескадри.

Тоннаж: 3 000 – 6 000 тонн

Функції:

постачання палива, води, запасних частин;

технічний ремонт у морі;

аварійне реагування.

Ефект: зниження аварійності, простоїв і страхових ризиків.

Науково-цифрове судно океанічного моніторингу

Призначення: контроль екосистем, даних і ESG-показників ескадри.

Тоннаж: 2 000 – 4 000 тонн

Обладнання:

сенсори біомаси та якості води;

підводні й повітряні дрони;

супутникові комунікації;

центри обробки даних.

Функції:

біомоніторинг у реальному часі;

прогнозування промислу;

формування ESG-звітності для інвесторів і регуляторів.

Роль: “мозок” ескадри та її цифровий доказ відповідальності.

Підсумковий принцип розділу

Океанічна ескадра – це не сума великих суден.
 Це збалансована система, де масштаб служить стабільності, безпеці та довгостроковій вартості, а не короткостроковому виснаженню океану.

2. Типи океанічних ескадр

Океанічні ескадри формуються як модульні, автономні системи, адаптовані до різних стратегічних, економічних та наукових завдань держави. Тип ескадри визначається не розміром суден, а цільовою функцією, горизонтом присутності та рівнем інтеграції переробки, логістики і даних.

Промислова океанічна ескадра

Мета: стабільний, довгостроковий вилов і переробка біоресурсів у віддалених районах Світового океану з максимальною економічною ефективністю.

Типовий склад ескадри:

6-10 промислових суден далекого океанічного промислу;

1 переробне судно повного циклу;

1-2 рефрижераторно-логістичних судна;

1 судно забезпечення;

    1 науково-цифрове судно моніторингу.

Горизонт автономної роботи: 6-12 місяців
Райони дії: Атлантика, Південний океан, Індійський океан, Тихоокеанські промислові зони.

Ключові переваги:

мінімізація логістичних витрат;

повна переробка улову в морі;

стабільний валютний дохід;

прогнозована біологічна та фінансова модель.

Стратегічний статус: основа експортної та валютної стійкості рибної галузі.

Гібридна океанічна ескадра (промисел + наука + логістика)

Мета: поєднання промислового вилову з розширеним науковим, екологічним та цифровим контролем.

Типовий склад ескадри:

4-6 промислових суден далекого промислу;

1 переробне судно або мобільний переробний модуль;

1-2 рефрижераторно-логістичних судна;

1-2 науково-цифрових судна;

1 судно забезпечення.

Горизонт автономної роботи: 4–8 місяців
Райони дії: нові або чутливі біологічні зони, міжнародні регульовані акваторії.

Особливості:

адаптивне регулювання обсягів вилову;

тестування нових технологій лову та переробки;

інтеграція з міжнародними науковими програмами.

Стратегічний статус: інструмент технологічного розвитку, міжнародної кооперації та екологічної легітимності.

Експедиційна океанічна ескадра

Мета: дослідження, картографування, біологічна розвідка та формування довгострокових промислових стратегій.

Типовий склад ескадри:

1-2 науково-дослідних судга океанічного класу;

1 допоміжне судно забезпечення;

1 логістичне або універсальне судно підтримки;

за потреби – 1 промислове судно для контрольного вилову.

Горизонт автономної роботи: 2-6 місяців
Райони дії: малодосліджені зони Світового океану, антарктичні та субантарктичні регіони.

Функції: оцінка запасів біоресурсів, екологічний і кліматичний моніторинг, підготовка даних для міжнародних квот і ліцензій.

Стратегічний статус: фундамент довгострокової океанічної присутності держави.

Порівняльна логіка типів ескадр

                                                    Таблиця 1                                                    

Критерій	Промислова	Гібридна	Експедиційна
Основна мета	Дохід	Баланс	Знання
Переробка	Повний цикл	Часткова	Мінімальна
Наука та ESG	Контроль	Розширено	Домінує
Рівень ризику	Низький	Середній	Підвищений
Період	Коротко-середній	Середній	Довгостроковий

Системний висновок розділу:

Держава, що діє в Світовому океані окремими суднами – реагує.

Держава, що формує океанічні ескадри різних типів – планує, контролює і домінує.

Додаток 11

ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ РОБОТИ ОКЕАНІЧНОЇ ЕСКАДРИ

 Призначення додатку

Раціоналізація інвестиційного рішення. Перехід від концепту та візії до вимірюваної економіки повного океанічного циклу.

Цей додаток формує єдину фінансову мову між державою, стратегічним інвестором та оператором флоту.

1. Базова фінансова модель ескадри (еталон)

Тип ескадри: промислова океанічна (повний цикл)

Склад (еталон):

8 промислових суден далекого промислу

1 переробне судно повного циклу

2 рефрижераторно-логістичні судна

1 судно забезпечення

1 науково-цифрове судно

Горизонт розрахунку: 15 років

2. Капітальні витрати (CAPEX)

Суднобудування та придбання

Склад флоту

                                                Таблиця 1

Категорія суден	Кількість	Вартість за одиницю (€ млн)	Загальна вартість (€ млн)
Промислові судна далекого промислу	8	45–65	360–520
Переробне судно	1	120–180	120–180
Рефрижератори	2	60–80	120–160
Судно забезпечення	1	40–60	40–60
Науково-цифрове судно	1	50–70	50–70

Сукупний CAPEX ескадри: €690-990 млн

Обладнання та цифрові системи (включено / окремо)

промислові лінії переробки

морозильні системи

біомоніторинг, супутниковий контроль, AI-аналітика

системи ESG-звітності

Частка у CAPEX: 8-12%

3. Операційні витрати (OPEX, річні)

Операційні витрати

                                                         Таблиця 2

Стаття	Частка	Орієнтовно / рік (€ млн)
Паливо та енергія	30–35%	45–70
Екіпажі	18–22%	25–35
Техобслуговування	10–12%	15–20
Логістика та порти	8–10%	10–15
Страхування	4–6%	6–9
Цифрові та ESG	3–5%	4–7

Сукупний OPEX: €105-155 млн / рік

4. Продуктивність та виручка

Вилов та переробка

Річний вилов: 180–240 тис. тонн

Переробка в морі: 85–100%

Продуктова структура:

філе, порційна продукція

заморожена риба

сурімі, фарш

рибне борошно та жир

Річна виручка (база)

 

Сценарії виручки

                                                            Таблиця 3

Сценарій	Виручка (€ млн)
Консервативний	260-320
Базовий	340-420
Оптимістичний	480-600

5. Фінансові показники ефективності

Фінансові показники (база)

                                                       Таблиця 4

Показник	Значення
EBITDA margin	32–45%
EBITDA	€120-190 млн / рік
ROI (15 років)	1.8× – 2.6×
IRR	12-18%

 

6. Горизонти окупності

Окупність

                                                             Таблиця 5

Рівень	Payback (роки)
Окреме судно	6-8
Флотилія	7-9
Повна ескадра	8-11
Порт + хаб	10-14

7. Мультиплікатори зростання вартості

вертикальна інтеграція переробки: 1.3-1.6×

ESG-сертифікація та carbon-neutral флот: +10-20% valuation

цифрова платформа даних: 1.2-1.4×

портова інфраструктура та хаби: 1.5-2.0×

8. Моделювання ризиків

8.1. Погодні та океанічні

простої: до 8-12% часу

компенсуються масштабом ескадри

Ринкові

коливання цін: ±20-30%

зниження ризику через диверсифікацію продуктів

Регуляторні

квоти, ESG, доступ до зон

мінімізуються через наукову та гібридну компоненту ескадри

9. Інвесторський висновок

Океанічна ескадра – це інфраструктурний актив, а не просто флот.

Океанічно ескадра поєднує:

передбачуваний грошовий потік;

фізичні активи високої залишкової вартості;

стратегічний контроль над ресурсом і даними;

Це перетворює океан із ризику – на клас активів.

10. Інвестиційні пакети (Ticket Size)

Інвестиційні пакети структуровані за принципом чіткого розуміння: що саме купує інвестор, на якому горизонті та з яким профілем ризику. Кожен пакет може бути реалізований як equity, quasi-equity або long-term revenue participation.

Переваги для інвестора

Інвестори отримують матеріальні активи з високою залишковою вартістю, доступ до океанічного ресурсу в легальному форматі, прогнозований грошовий потік від повного циклу, ESG-легітимність та опціон на масштабування.

Типові exit-сценарії:

Викуп частки оператором або державою.

Продаж інфраструктурному або суверенному фонду.

Рефінансування під ESG/green bonds.

Конверсія у портову або логістичну інфраструктуру.

 Інвестиційні пакети (Ticket Size)

Ticket Size	Тип інвестора	Об’єкт інвестиції	Форма участі	Очікувана дохідність	Горизонт (років)
€25 млн	Сімейний офіс / приватний інвестор	Частка промислового судна	Revenue share / lease	8-12%	5-7
€50 млн	Сімейний офіс / стратег	Окреме промислове судно	Equity / bareboat	10-14%	6-8
€100 млн	Стратегічний інвестор	Пакет суден або модуль	Equity	12-16%	7-9
€250 млн	Суверенний фонд / інфраструктурний фонд	Частка океанічної ескадри	Equity + governance	14-18%	8-12
€500+ млн	Держава / суверенний пул	Повна ескадра або портовий хаб	SPV / концесія	15-20%	10-15

                                                                 Таблиця 6

-Інвесторський сигнал

Кожен ticket забезпечує рівень контролю, ризику та впливу у системі присутності в Світовому океані, що ідеально для ESG-інвестицій в аквакультуру.

Додаток 12.

ФІНАНСОВА АРХІТЕКТУРА ПРОЄКТУ

(SPV, державна участь, гарантії та захист інвестора)

 Призначення додатку

Цей додаток визначає юридично-фінансову конструкцію, яка перетворює океанічну ескадру з капіталомісткого ризику на захищений інфраструктурний інвестиційний актив, зрозумілий для приватного, стратегічного та суверенного капіталу.

1. Базова модель: SPV (Special Purpose Vehicle)

Для кожної океанічної ескадри створюється окрема SPV-компанія, яка:

володіє суднами та ключовими активами;

укладає концесійні або ліцензійні угоди з державою;

акумулює інвестиції та розподіляє грошові потоки;

ізольована від інших ризиків групи (ring-fenced).

Юрисдикція SPV:

ЄС (Люксембург, Нідерланди – ЄС) – для інституційних інвесторів;

Україна – для операційної діяльності та фіскальної синергії;

гібридна структура SPV HoldCo / OpCo.

2. Роль держави у фінансовій архітектурі

Держава не є оператором, але виступає як:

гарант доступу до ресурсної бази та зон промислу;

співінвестор у стратегічних сегментах;

регулятор і захисник інвестиційної стабільності.

Форми державної участі:

міноритарна equity-участь (10-25%);

внесок у вигляді портової інфраструктури;

надання довгострокових ліцензій і квот;

податкові та митні стимули.

3. Інструменти гарантування та зниження ризиків

Державні гарантії

стабільність регуляторного режиму;

захист від односторонньої зміни умов концесії;

пріоритет репатріації дивідендів.

Контрактні механізми

take-or-pay контракти на продукцію;

довгострокові оффтейк-угоди;

фіксовані або коридорні тарифи на портові послуги.

Страхування

P&I клуби;

страхування політичних ризиків (MIGA, ECA);

кліматичні та погодні деривативи.

4. Захист інвестора та корпоративне управління

Права інвестора:

представництво у раді директорів SPV;

veto rights щодо ключових рішень;

прозора ESG та фінансова звітність;

аудит за міжнародними стандартами.

Принципи управління:

розмежування власності та операційного управління;

KPI-орієнтована модель менеджменту;

цифровий контроль потоків і активів.

5. Механізми виходу (Exit Protection)

договірний buy-back з боку держави або оператора;

продаж частки інфраструктурному або суверенному фонду;

рефінансування через green / blue bonds;

трансформація активу у портову або логістичну концесію.

6. Архітектурний висновок

Фінансова архітектура океанічних ескадр:

захищає інвестора від неопераційних ризиків;

залишає державі стратегічний контроль;

створює масштабовану, повторювану модель.

Це не компроміс між державою і капіталом. Це – спільна платформа довіри.

Додаток 13

Investor Narrative – Порівняння

 Критерій

	Суверенний фонд	Family Office	Стратегічний інвестор
Ключовий мотив	Довгострокова стабільність і вплив	Збереження капіталу та спадкоємність	Контроль, масштаб, позиція
Горизонт мислення	20–40 років	10–25 років	5–15 років
Що є цінністю	Суверенна присутність, ресурс	Cash-flow + сенс	Інтеграція в ланцюги
Сприйняття океану	Геополітичний актив	Надійний реальний актив	Стратегічний ресурс
Форма участі	Equity + governance	Equity / revenue share	Equity + операційний вплив
Роль держави	Співгарант стабільності	Захист правил гри	Партнер і регулятор
Ставлення до ризику	Контрольований, прийнятний	Мінімізований	Керований через масштаб
ESG-фактор	Легітимність і репутація	Ціннісний вибір	Доступ до ринків
Що означає “вийти”	Передати наступному поколінню	Зафіксувати вартість	Консолідувати або масштабувати
Фінальна теза	«Актив для державної пам’яті»	«Інвестиція, яку не соромно успадкувати»	«Хто перший — визначає правила»

Примітка:

Ця таблиця ідеально підходить для ESG-документації, чітко сегментуючи мотиви інвесторів.

 Додаток 14

Executive Snapshot

 A vertically integrated, ESG‑anchored maritime & fishery platform combining fleet renewal, processing hubs, digital control, and export‑grade compliance. Designed for capital‑efficient scale, sovereign alignment, and strategic optionality.

Comparison Matrix (1 page)

 Dimension

	SWF	Family Office	Strategic Investor
Primary Objective	Long‑term national resilience & stable yield	Capital preservation + asymmetric upside	Supply security, vertical integration, tech leverage
Investment Horizon	15-30 years	7-15 years	5-12 years
Return Profile	Low volatility, inflation‑protected cash flows	IRR with downside protection	Synergies + operating margin expansion
Value Creation	Resource security, jobs, food sovereignty	Asset‑backed growth, dividends	Cost reduction, market access, IP
Governance Expectation	Treaty‑grade, public accountability	Lean, founder‑aligned	Operational control & KPIs
ESG & Compliance	Core mandate (SDGs, food security)	High, pragmatic	Integrated if it improves competitiveness
Capital Structure Fit	Anchor equity + concessional layers	Equity / preferred equity	Equity + JV / offtake / M&A
Exit Logic	Perpetual hold	Partial exits / recap	Full integration or carve‑out
Why This Platform	Sovereign‑scale impact with control	Protected upside via real assets	Immediate strategic leverage

What Is Being Built (Common Core)

Fleet Renewal: Modern, fuel‑efficient vessels with digital monitoring

Processing Hubs: Export‑grade filleting, smoking, by‑product valorization

Digital Control: Traceability, quota compliance, ESG reporting

Market Access: EU‑aligned standards, diversified export channels

Risk Control Architecture

Operational: Modular rollout, staged CAPEX

Market: Multi‑species, multi‑market sales

Regulatory: HACCP, EU compliance, digital traceability

Financial: Layered capital, insurance, long‑term offtake

Why Each Investor Wins

SWF: National food security + stable real returns

FO: Protected capital with scalable upside

SI: Immediate strategic synergies and defensible margins

Closing Signal (Clear Next Step)

We are opening a limited anchor allocation.

Next step: 30‑minute alignment call to confirm mandate fit → Data Room access → Term‑sheet pathway.

This is not a concept. It is a platform ready for disciplined capital.