“ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ (Ідеологічні засади економічної незалежності) (Частина 2)

“ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ (Ідеологічні засади економічної незалежності) (Частина 2)

18. Стратегія розвитку рибопереробних підприємств

 Рибопереробний комплекс України повинен стати ключовим елементом розвитку галузі рибного гоподартва України, поєднуючи виробництво рибного борошна, консервів, пресервів, реалізацію свіжої (у рідкому льоді) та замороженої товарної риби. Окрім промислової діяльності, комплекс також сприятиме науковим і екологічним дослідженням, що дозволить удосконалювати технології переробки та збереження водних біоресурсів.

Будівництво виробничих об’єктів відбуватиметься за сучасними проєктами з дотриманням найвищих технологічних стандартів. Це забезпечить не лише ефективність виробництва, а й екологічну безпеку.

Продукція та асортимент рибопереробних підприємств вироблятиметься на 90% із власної рибної сировини, що дозволить забезпечити стабільність у виробництві та конкурентоспроможність на ринку. Широкий асортимент продукції, приваблива ціна та висока якість повинні зробити українську рибопродукцію затребуваною як на внутрішньому ринку, так і за його межами.

Для безперебійної роботи комплексу та повного завантаження виробничих потужностей передбачено закупівлю імпортної риби. Імпортна сировина повинна відповідати всім міжнародним стандартам якості, що гарантуватиме її безпеку та відповідність високим вимогам харчової промисловості.

Потужність комплексу планується довести до 100 000 тонн сировини на рік і більше, залежно від виробничої програми та асортиментної політики.

Економічна ефективність та пріоритетні напрямки. Пріоритетними напрямками виробництва визначено економічно вигідну продукцію, таку як:

– Охолоджене філе у рідкому льоді – один із найбільш затребуваних продуктів на ринку;

– Консервована та пресервна рибопродукція – ефективний сегмент з високим попитом;

– Рибна кулінарія та напівфабрикати – перспективний напрямок, що розширює можливості реалізації.

Виробництво консервів повинно орієнтуватиметьс на два основних сегменти:

1. Масові консерви масляної групи – економічно вигідний варіант при виробництві великих партій із доступної сировини (сардинела, сардина, оселедець, сайра, скумбрія, салака, анчоус). Ця продукція користується стабільним попитом серед широких верств населення.
2. Консерви з цінних видів риб і морепродуктів – перспективний експортний товар. Осетрові, вугрові, окуневі, камбальні, тунцеві види, а також морепродукти мають високу вартість на міжнародних ринках, особливо у розвинених країнах.

Якість як запорука успіху. Фундаментом стабільного розвитку рибопереробного комплексу стане висока якість продукції на всіх етапах виробництва. Вже на етапі проектування підприємства необхідно орієнтуватися на виконання вимог міжнародних стандартів якості таких як ISO 9000 (система управління якістю), ISO 14000 (екологічне управління) та ISO 22000 (система управління безпечністю харчових продуктів). Застосовуватися повинні також інші міжнародні та галузеві стандарти якості, зокрема:

Міжнародні та загальновизнані стандарти

1. HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points) – Аналіз ризиків і критичні контрольні точки для забезпечення безпеки харчових продуктів.
2. BRC (British Retail Consortium Global Standard for Food Safety) – Британський стандарт безпеки харчових продуктів, що визнається міжнародними ритейлерами.
3. IFS (International Featured Standards – Food) – Міжнародний стандарт безпечності харчових продуктів, особливо важливий для експорту в Європу.
4. GMP (Good Manufacturing Practice) – Належна виробнича практика, що забезпечує якість продукції та безпеку споживача.
5. GHP (Good Hygiene Practice) – Належна гігієнічна практика, що встановлює вимоги до санітарії на виробництві.

Спеціалізовані стандарти для рибопереробки

6. MSC (Marine Stewardship Council) – Сертифікація сталого рибальства та екологічно відповідального вилову риби.
7. ASC (Aquaculture Stewardship Council) – Стандарт для відповідального вирощування риби та морепродуктів.
8. FSSC 22000 (Food Safety System Certification) – Поглиблений варіант ISO 22000 з додатковими вимогами щодо безпечності харчових продуктів.
9. GlobalG.A.P. (Good Agricultural Practices) – Сертифікація для аквакультури, що підтверджує відповідність продукції міжнародним стандартам безпеки та сталого виробництва.

Впровадження сучасних технологій контролю якості, екологічних стандартів та інноваційних рішень забезпечить конкурентні переваги української рибопродукції на світовому ринку.

 19. Регулювання імпорту рибопродукції

 Основним інструментом економічного регулювання зовнішньої торгівлі рибопродукцією України є митно-тарифне регулювання, яке здійснюється через застосування економічних важелів, що впливають на експортно-імпортні потоки під час їхнього перетину державного кордону.

Тарифне регулювання визначає порядок і методологію митного оподаткування рибопродукції, установлюючи види тарифів і пільг, підстави для запровадження та стягнення митних зборів, механізм надання митних преференцій, а також сукупність заходів, що стосуються суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у сфері експортно-імпортних операцій рибопродукцією.

Нормативно-правову основу митно-тарифного регулювання рибопродукції формують Митний кодекс України (від 13 березня 2012 року № 4495-VI) та інші законодавчі акти, що регламентують порядок переміщення товарів через митний кордон України.

Митний тариф є важливим інструментом тарифного регулювання, який здійснює безпосередній вплив на обсяги та структуру зовнішньої торгівлі, визначаючи рівень митних ставок на імпорт та експорт рибопродукції. Він виконує дві основні функції: захисну, спрямовану на підтримку національних виробників, та фіскальну, що забезпечує наповнення державного бюджету, регулювання торговельного балансу та стимулювання розвитку галузі рибного господарства України.

Ефективність митного регулювання є необхідною для створення сприятливих умов для розвитку власного виробництва рибопродукції, а також для постійного забезпечення ринку України різноманітним асортиментом рибопродукції через імпорт.

Імпортні мита, разом із податковою політикою, впливають на рівень внутрішніх цін, рентабельність рибогосподарських підприємств та структуру імпорту. Експортні митні тарифи, у свою чергу, повинні застосовуватись виважено, щоб не знижувати конкурентоспроможність вітчизняних виробників на зовнішніх ринках і уникати зростання внутрішніх цін через інфляційний тиск.

Розвиток митних тарифів має передбачати диференціацію ставок залежно від країни походження товару та наявності торговельних угод. Найбільш сприятливі ставки (конвенційні мита) застосовуються до країн, яким надано режим найбільшого сприяння.

Митний збір є податковим платежем, що стягується державою з рибопродукції під час її перетину митного кордону. Як і всі податки, він підвищує собівартість продукції, що може впливати на її конкурентоспроможність. Тому необхідно забезпечити гнучке диференціювання митних ставок, що дозволить створити оптимальні умови для виробників і одночасно забезпечити максимальні надходження до бюджету.

Тарифна ескалація застосовується у разі зростання рівня переробки рибопродукції, що призводить до підвищення її вартості.

Автономні мита встановлюються державою в односторонньому порядку без урахування міжнародних угод і можуть бути знижені лише за результатами переговорів. Конвенційні мита, навпаки, є результатом міжнародних домовленостей і можуть бути змінені тільки за взаємною згодою сторін.

У митно-тарифному регулюванні зовнішньої торгівлі рибопродукцією доцільно передбачити:

–  Тарифні преференції для рибопродукції, що імпортується в межах економічних альянсів і міжнародних асоціацій українських рибогосподарських підприємств з іноземними компаніями, що дозволяють практично безмитне ввезення.

– Тарифні квоти, у межах яких рибопродукція може бути ввезена без підвищеного оподаткування. Продукція, що перевищує встановлені обсяги, підлягає обкладенню підвищеними митами.

– Можливість зміни митних ставок на імпортну рибопродукцію, що безпосередньо впливає на вітчизняне виробництво та ціноутворення.

– Зниження тарифів на імпортну рибопродукцію, виробництво або вилов якої в Україні є неможливим, але яка є необхідною для забезпечення споживачів різноманіттям продукції.

Для оптимізації імпортної політики доцільно запровадити механізм регулярного (щорічного) надання імпортерам рибопродукції рекомендацій щодо доцільного асортименту імпорту. Рекомендації мають розроблятися Держрибагентством, Мінагрополітики спільно з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством економіки України на основі аналізу поточної ситуації на ринку та потреб споживачів. Узгодження цих рекомендацій із реальними обсягами виробництва в Україні дозволить забезпечити баланс між імпортом та національним виробництвом, сприяючи сталому розвитку галузі.

 20. Розбудова логістичної інфраструктури і торгівлі рибопродуктами

Структурна перебудова рибного господарства у форватері “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року”  передбаяає формування єдиної, інтегрованої технологічної системи, яка охоплюватиме всі етапи виробничого процесу – від вирощування та вилову риби та інших водних біоресурсів, їх переробки та транспортування до роздрібної торгівлі. Важливою складовою цього процесу є ефективна координація кожного з етапів, щоб вся система функціонувала як злагоджений механізм, що працює відповідно до чітко визначеного плану.

Консорціуми (асоціації, союзи) рибогосподарських підприємств повинні передбачати інтеграцію великої кількості рибогосподарських підприємств, що мають забезпечувати безперебійне постачання високоякісної рибопродукції у всі торговельні мережі України. Така торгівля має охоплювати навіть віддалені населені пункти, забезпечуючи регулярне постачання протягом усього року. Асортимент рибопродукції в кожному регіоні України має включати як коштовні, так і доступні за ціною (бюджетні) варіанти, переважно у вигляді свіжої або живої риби, що зберігається у рідкому льоді. Для забезпечення повномасштабної торгівлі живою рибою (не менше 10% від загального обсягу) по всій території країни, необхідно провести структурну перебудову галузі рибного господарства та реалізувати низку організаційних заходів:

1. Організація вирощування риби.Важливим кроком є відновлення роботи та розбудова Селекційно-генетичного центру племінного рибництва, який забезпечить вирощування рибопосадкового матеріалу в необхідних обсягах та асортименті. Також необхідно визначити комерційні рибогосподарські підприємства, які працюватимуть за єдиним технологічним ланцюгом на основі  тендерного відбору. Для кожної водойми або групи водойм слід збудувати спеціалізовані рибоприймальні пункти, обладнані всім необхідним для утримання та транспортування живої або охолодженою к “рідкому льоді” риби.
2. Перевезення живої риби.Для ефективного транспортування живої риби від місць вилову до рибопереробних підприємств або торговельних точок необхідно закупити або модернізувати спеціалізовані автомобілі. Це включає установку сучасного кисневого обладнання, флотаційних установок для очищення води, насосних і холодильних систем, а також утеплення цистерн для забезпечення належних емпературних умов перевезення. Автомобілі для транспортування живої риби повинні бути оснащеними відповідними системами для забезпечення тривалої життєдіяльності риби.

Живорибні бази повинні бути зосереджені по всій Україні, з оптимальним розташуванням у містах для забезпечення безперебійного постачання риби в роздрібну мережу. Ці бази можуть використовувати різні технології, включаючи садкове утримання риби, проточні басейни та установки замкненого водопостачання (УЗВ). Відстань до торгових точок не повинна перевищувати 50-70 км. Для зберігання риби на базах температура води повинна бути в межах 2-6°С, з постійною її зміною та без годування риби.

Усі партії риби, що надходять на бази, мають проходити ветеринарну перевірку та відповідну сертифікацію для забезпечення якості рибопродукції. Ветеринарний лікар має контролювати цей процес, гарантуючи, що лише якісна риба потраплятиме до торгових мереж. Також доцільно організувати рибопереробні цехи на базах для усунення можливих фізичних ушкоджень риби під час транспортування та маніпуляцій.

Рибні супермаркети, спеціалізовані рибні магазини. Для створення ефективної торгової мережі важливо будувати торгові точки, які оснащатимуться спеціальними системами для утримання риби в живому вигляді, такими як приймальні басейни, акваріуми та УЗВ. У таких магазинах риба повинна утримуватися до 5-7 днів для збереження її товарного вигляду. Для забезпечення належного контролю за якістю необхідно проводити спеціальну перевірку товару при прийомі риби.

Розвиток цієї мережі сприятиме підвищенню якості рибопродукції та зручності споживачів, дозволяючи реалізовувати рибу безпосередньо з баз, що дозволить знизити ризики продажу неякісної продукції. Ці заходи створять ефективну систему поставок живої риби в роздрібну торгівлю, підвищуючи стандарти якості продукції та зручність для кінцевого споживача.

Організації торгівлі свіжою рибою у рідкому льоді:

1. Впровадження технології рідкого льоду. Розвиток рибного господарства України вимагає впровадження передових технологій для збереження якості продукції, оптимізації логістики та підвищення економічної ефективності галузі. Одним із ключових рішень є використання рідкого льоду для охолодження, транспортування та зберігання свіжої риби.
2. Переваги технології рідкого льоду.

– Підвищення швидкості охолодження (“рідкий лід” охолоджує рибу в 5 разів швидше, ніж традиційні види льоду, запобігаючи інфікуванню та псуванню тканин).

– Рівномірне охолодження. Завдяки своїй плинності “рідкий лід” забезпечує повне покриття риби, що унеможливлює локальні перегріви.

– Продовження терміну зберігання. Збереження товарного вигляду та біологічних властивостей риби до 12 діб.

– Економічна ефективність (витрати на виробництво “рідкого льоду” на 20-25% нижчі порівняно з традиційними методами заморожування).

3. Технологічні вимоги та реалізація

– Виробництво “рідкого льоду” здійснюється спеціальними холодильними установками з використанням води солоністю ~35‰.

– Оптимальна концентрація льоду для торгівлі рибою становить 40-50%.

– Інфраструктурні зміни включають переоснащення рибоприймальних пунктів, рибопромислового флоту та створення логістичних центрів.

4. Логістика та торгівля:

– Перевезення у цистернах. Використовується для однотипної риби масового вилову (50% льоду, 50% риби), транспортується в ізотермічних автоцистернах до оптових рибних баз.

– Контейнерне перевезення. Використовується для змішаного асортименту риби у поліетиленових пакетах, з можливістю продажу безпосередньо у роздрібній мережі.

– Оптові рибні бази як ключова технологічна ланка торгівлі свіжою охолодженою рибою.

– Торгівля у роздріб. Свіжа риба у “рідкому льоді”, розфасована в марковану поліетиленову тару, забезпечує високу якість продукту для супермаркетів, рибних магазинів та інших торгових точок.

5. Конкурентні переваги над імпортною продукцією

– Контроль якості на всіх етапах. Вітчизняна рибопродукція проходить ветеринарний контроль від вилову до реалізації.

– Зменшення ризиків для споживачів. Відсутність сумнівної імпортної риби з недостатньою якістю та ризиками зараження паразитами.

– Підвищення продовольчої безпеки країни.

Запровадження технології рідкого льоду забезпечить довгостроковий розвиток рибного господарства України, підвищить якість продукції та зміцнить позиції вітчизняних виробників на внутрішньому ринку. Удосконалення логістики, підвищення рівня контролю якості та впровадження сучасних торгових форматів сприятимуть зростанню споживчого попиту та загальному розвитку галузі.

 21. Інноваційна привабливість підприємств галузі

 Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства України визначається сукупністю об’єктивних і суб’єктивних характеристик інвестиційних об’єктів, що обумовлюють їхній потенційний попит на капіталовкладення. Це охоплює рибопромислові, рибогосподарські, рибопереробні та допоміжні підприємства логістичної інфраструктури, оптово-роздрібної торгівлі рибопродукцією, комбікормові виробництва, фабрики та інші підприємства по виготовленню плавзасобів, сіткоматеріалів, знарядь лову, різноманітного обладнання для УЗВ, рибоводного інвентаря, спецодягу,  тощо. Інвестиційна привабливість може мати поточний або перспективний характер та  бути абсолютною або відносною щодо інших об’єктів інвестування.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємств галузі здійснюється за такими ключовими критеріями: фінансова стабільність і платоспроможність, конкурентоспроможність рибопродукції, стійкість позицій на ринку, потенціал виходу на нові, зокрема міжнародні, ринки, інноваційна активність, виробничий потенціал із можливістю швидкого нарощування обсягів продукції, освоєння нових видів рибопродукції, диверсифікація виробництва, наявність висококваліфікованого персоналу, прозорість бізнес-процесів, тощо.

Сучасний стан рибного господарства України характеризується системною кризою, обумовленою як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Галузь перебуває в довготривалій стагнації, що супроводжується низькою рентабельністю, технічним зношенням основних засобів виробництва та критичною корупційною складовою. Без термінового впровадження комплексних антикризових заходів перспективи її розвитку залишаються мінімальними, а більшість підприємств опинилися на межі фінансової та технологічної неспроможності.

Сталий розвиток рибного господарства України неможливий без створення сприятливого інвестиційного клімату, що сприятиме стабільному припливу капіталу в модернізацію галузі, відновлення біологічного та рибогосподарського потенціалу водойм, впровадження інноваційних технологій, а також розвитку фундаментальних і прикладних наукових досліджень. Важливою складовою є підготовка висококваліфікованих кадрів та підвищення рівня екологічної культури населення.

Формування належних умов для залучення вітчизняного та іноземного інвестиційного капіталу є стратегічним завданням державної політики. Залучення фінансових інвесторів передбачає створення умов для зростання вартості підприємств та досягнення високих фінансових показників, особливо в момент виходу інвестора з проєкту. Водночас такий підхід є доцільним лише для окремих підприємств і здебільшого на етапі прискореного розвитку у короткостроковій перспективі. Загалом, ефективна державна підтримка та створення прозорих ринкових умов є ключовими чинниками формування інвестиційно привабливого середовища в галузі рибного господарства України.

Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства України є ключовим фактором для залучення нового типу стратегічних інвесторів. Їхній інтерес повинен полягати не лише у фінансовій вигоді, а й у довгостроковій перспективі управління підприємствами, що сприятиме підвищенню ефективності галузі. Головною передумовою для залучення таких інвесторів є здатність підприємств забезпечити високий рівень прибутковості, раціональне використання вкладених коштів та мінімізацію ризиків. Це дозволить рибному господарству України стати конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Стратегічні пріоритети інвесторів. Головною метою стратегічних інвесторів повинно стати не короткострокове вкладення капіталу з метою швидкого отримання прибутку, а реальне управління підприємствами рибної галузі відповідно до концепцій їхнього довгострокового розвитку. Орієнтація на системне покращення технологічних процесів, підвищення рівня інноваційності та ефективність управління дозволить створити стійку основу для подальшого розвитку галузі.

Критерії інвестиційної привабливості підприємств рибогосподарського комплексу, допоміжних підприємств та підприємств торговельної інфраструктури повинні бути чітко сформульовані та відповідати сучасним економічним реаліям. Вони мають включати конкретні індикатори, що всебічно визначатимуть умови, за яких інвестори будуть готові вкладати кошти в розвиток галузі.

Зовнішні фактори інвестиційної привабливості, що впливають на інвестиційну привабливість підприємств рибного господарства, незалежно від їхньої господарської діяльності, належать:

– Політична та економічна ситуація в країні та регіоні.

– Якість податкової системи та рівень податкового навантаження.

– Розвиненість законодавчої бази та ефективність судової системи.

– Рівень розвитку інфраструктури (транспортної, енергетичної, логістичної).

– Кадровий потенціал та доступність кваліфікованих працівників.

– Рівень конкуренції в галузі.

– Сучасний стан розвитку рибного господарства.

– Динаміка та структура інвестицій у галузі.

– Стадія розвитку підприємств та рівень їхньої зрілості.

– Темпи зростання виробництва та ринок збуту.

– Ріст цін на сировину та інші фактори виробництва.

– Фінансові показники підприємств у галузі.

– Інноваційний потенціал та рівень науково-дослідних і конструкторських розробок.

– Екологічна безпека та відповідність підприємств екологічним стандартам.

– Рівень інформаційного забезпечення бізнесу та цифрова трансформація галузі.

Внутрішні фактори інвестиційної привабливості. На відміну від зовнішніх чинників, внутрішні фактори безпосередньо залежать від результатів діяльності конкретного підприємства та можуть стати основним важелем для підвищення його інвестиційної привабливості. До таких факторів належать:

– Фінансовий стан підприємства – рівень ліквідності, рентабельність, кредитоспроможність.

– Організаційна структура управління – ефективність корпоративного управління та стратегічне планування.

– Ступінь інноваційності продукції – використання новітніх технологій, розробка екологічно безпечних рибопродуктів.

– Стабільність фінансових потоків – передбачуваність доходів та рівень контролю за витратами.

– Рівень диверсифікації продукції – можливість розширення асортименту та виходу на нові ринки.

Аналіз інвестиційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України:

1. Аналіз потенційного прибутку – дослідження можливих варіантів капіталовкладень, оцінка прибутковості та рівнів ризиків.
2. Фінансовий аналіз – визначення фінансової стійкості підприємств та прогнозування їх подальшого розвитку.
3. Ринковий аналіз – оцінка перспектив продукції на ринку, місткість ринку, рівень незадоволеного попиту.
4. Технологічний аналіз – дослідження техніко-економічних альтернатив, оптимізація виробничих процесів та вибір найефективніших технологій.
5. Управлінський аналіз – аналіз організаційної структури підприємств, рекомендації щодо управління, підбору та навчання персоналу.
6. Екологічний аналіз – оцінка впливу виробництва на довкілля та розробка заходів щодо мінімізації негативного впливу.
7. Соціальний аналіз – оцінка соціальної значущості проєктів, їхнього впливу на місцеве населення, створення нових робочих місць та покращення соціальної інфраструктури.

Умови залучення інвесторів. Незважаючи на фінансові та виробничі труднощі підприємств галузі рибного господарства, вони можуть бути привабливими для фінансових та стратегічних інвесторів за таких умов:

– Наявність державної підтримки. Активне сприяння залученню інвестицій, створення сприятливого інвестиційного клімату.

– Досконале законодавче регулювання.

– Спрощене та прозоре надання у користування водойм і земель (природоохоронних зон) для розвитку рибного господарства.

– Зростання платоспроможності населення: стимулювання внутрішнього попиту на рибну продукцію.

– Формування єдиного технологічного ланцюжка. Інтеграція підприємств у єдину систему виробництва, переробки та реалізації рибної продукції.

– Створення консорціумів (асоціацій, союзів) рибогосподарських підприємств: укладання довгострокових концесійних договорів на експлуатацію водойм із залученням інвестицій у виробничу інфраструктуру.

Концесійна модель розвитку. Для ефективного використання водних біоресурсів необхідно врегулювати питання водних концесій:

– Чітке розмежування повноважень державних та місцевих органів.

– Запровадження відкритих і конкурентних механізмів надання концесій.

– Надання концесіонерам гарантій прав власності та окупності інвестицій.

– Зміни в податковому законодавстві для стимулювання інвестицій.

– Виключення бюрократичних перепон.

Для формування сприятливого інвестиційного клімату в рибному господарстві України в контексті “Державної програми з імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року”, необхідно здійснити комплексні заходи, які сприятимуть залученню стратегічних інвесторів. Удосконалення нормативно-правової бази, розвиток інфраструктури, підтримка інновацій та забезпечення фінансової стабільності є основними чинниками, що дозволять галузі  стати конкурентоспроможною та вийти на нові позиції на міжнародному ринку. Ці кроки підвищать привабливість галузі для інвесторів і сприятимуть економічному зростанню країни.

 22. Стратегія розвитку науки та інновацій

Роль науки та необхідність інновацій. У контексті реалізації «Державної програми з імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року», наука та інновації займають ключову роль у забезпеченні стабільного розвитку галузі, підвищенні її конкурентоспроможності, а також у вирішенні викликів, пов’язаних із зростаючим попитом на рибу та морепродукти.

1. Роль науки у розвитку рибної галузі.Наука в рамках цієї Програми є основою для вироблення нових підходів до розвитку рибного господарства. Вона дає змогу адаптувати традиційні методи рибництва та рибальства до сучасних умов, забезпечувати стійкість виробництва, розвивати нові технології у промислі, аквакультурі, марикультурі, СТРГ та збереженні біорізноманіття у водних екосистемах. Наукові дослідження дозволяють оптимізувати процеси вирощування риби, знижувати витрати на корм та енергію, підвищувати ефективність використання водних біоресурсів, їх відтворення та збереження.
2. 2. Інновації як основа для досягнення імпортозаміщення.Інновації є необхідною умовою для досягнення цілей імпортозаміщення, оскільки вони дозволяють не лише підвищити ефективність виробництва, але й скоротити залежність від зовнішніх постачальників рибопродукції. Впровадження новітніх технологій, таких як впровадження новітніх систем вирощування (культивування) гідробіонтів, розробка нових видів кормів, механізація та автоматизація виробничих процесів, а також осучаснення методів переробки рибної сировини, сприятиме збільшенню обсягів виробництва рибопродукції.
3. Необхідність інновацій в управлінні рибними ресурсами. Враховуючи важливість збереження екологічної рівноваги, інноваційні підходи до управління водними біоресурсами мають важливе значення для запобігання виснаженню рибних запасів та забезпечення сталого розвитку галузі. Необхідне застосування сучасних методів моніторингу та управління гідроекосистемами, таких як дистанційне зондування Землі (ДЗЗ) для відстеження стану водних об’єктів, використання біотехнологій для відтворення риб і підтримки здоров’я гідробіонтів, поліпшення якості води.
4. Інновації в науково-дослідницькій та освітній сфері. Сучасні інновації не обмежуються лише технічними розробками. Вони також охоплюють розвиток науково-дослідної сфери та освітньої галузі, які спрямовані на підготовку висококваліфікованих кадрів для рибного господарства. Створення умов для співпраці між науковими установами, освітніми закладами, державними органами та підприємствами є важливим чинником для ефективної реалізації програми імпортозаміщення.

З огляду на високий потенціал України у рибному господарстві, роль науки та інновацій у забезпеченні продовольчої безпеки та економічної стабільності країни є надзвичайно важливою. Їхнє обґрунтоване впровадження дозволить значно зменшити залежність від імпортної продукції, підвищити ефективність використання наявних біологічних ресурсів, покращити якість рибопродукції та забезпечити сталий розвиток галузі.

Державне підприємство «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» (НСГЦР) відігравало важливу роль у рибогосподарському комплексі України, здійснюючи дослідження та розробки в сфері біотехнологій. Центр координував роботу «племінних репродукторів», які вирощували племінний рибопосадковий матеріал для зариблення водойм по всій країні. Основною метою НСГЦР було формування державних племінних стад промислових видів риб через придбання чистокровних порід та виведення нових високопродуктивних ліній, збереження їх генофонду. Відновлення діяльності Державного підприємства «НСГЦР» є важливою складовою Програми.

З метою забезпечення наукового супроводу та розвитку рибного господарства України, зокрема для створення ефективної інноваційної моделі, що відповідає сучасним викликам та потребам галузі, пропонується доручити Державній науковій установі «Інститут рибного господарства, екології моря та океанографії» створити спеціалізований науковий підрозділ, який сприятиме розробці стратегії сталого розвитку рибного господарства України, з урахуванням найсучасніших технологічних та управлінських підходів.

Основні напрямки діяльності наукового підрозділу:

1. Інноваційні складові світової та української економіки – аналіз сучасних тенденцій в економічних і технологічних перетвореннях, що впливають на розвиток рибної галузі, впровадження нових підходів до виробництва та управління.
2. Міжнародна рибопромислова та рибогосподарська політика – вивчення стратегій інших країн у сфері рибного господарства, взаємодія з міжнародними організаціями, розвиток політики, спрямованої на сталий розвиток і збереження морських біоресурсів.
3. Пошук стратегічних пріоритетів галузі – визначення ключових напрямків розвитку рибного господарства, що відповідають національним інтересам і збереженню біоресурсів України в умовах глобальних змін.
4. Постійний аналіз поточного стану та тенденцій розвитку галузі – моніторинг поточного стану рибної індустрії та визначення основних факторів, що впливають на її динаміку, прогнозування перспективних напрямків.
5. Актуалізація стратегії рибного господарства – внесення коректив до національної стратегії розвитку галузі з урахуванням змін у міжнародній політиці, ринкових умовах та технологічних новаціях.
6. Моделювання розвитку рибного господарства – створення аналітичних моделей для прогнозування розвитку рибної індустрії, а також визначення ефективних шляхів використання національних водних біоресурсів.
7. Розробка інноваційних моделей розвитку галузі рибного господарства України – пропозиції щодо створення нових технологій та моделей управління в рибній індустрії, які забезпечать конкурентоспроможність та екологічну стійкість галузі.
8. Вивчення зарубіжного досвіду впровадження інновацій: механізмів розвитку та гальмування – аналіз кращих світових практик, а також бар’єрів на шляху до впровадження інновацій, зокрема економічних, політичних і технологічних факторів, які можуть вплинути на розвиток рибного господарства в Україні.

Цей підрозділ, на основі сучасних наукових досліджень та інноваційних підходів, стане ключовим інструментом для формування нової стратегії розвитку рибного господарства України, що відповідатиме вимогам сталого розвитку, підвищенню ефективності використання ресурсів та збереженню біорізноманіття. Зокрема, він буде орієнтований на забезпечення інноваційного менеджменту та підтримку впровадження технологій, що сприяють розвитку галузі та підвищенню її глобальної конкурентоспроможності.

Основною системною проблемою вітчизняної рибогосподарської науки є невідповідність темпів розвитку та структури українського сектору досліджень і розробок реальним потребам національної продовольчої безпеки в секторі рибопродукції. Водночас низка інноваційних технологій, розроблених українськими вченими, не знаходить належного застосування в рибному господарстві країни.

Метою реалізації стратегії розвитку галузевої науки повинно стати формування збалансованого сектору досліджень і розробок, а також створення ефективної інноваційної системи, яка сприятиме технологічній модернізації рибогосподарських підприємств та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції. Це можливо завдяки впровадженню передових технологій та перетворенню наукового потенціалу в основу сталого розвитку галузі. Основні завдання стратегії розвитку галузевої науки:

1. Формування ефективної державної підтримки фундаментальної науки та забезпечення її випереджаючого розвитку.
2. Розвиток конкурентоспроможного сектору прикладних досліджень та розробок.
3. Вдосконалення інноваційної системи та правової охорони результатів досліджень.
4. Технологічна модернізація рибогосподарських підприємств.
5. Оптимізація механізмів фінансування наукових досліджень і розробок.
6. Підтримка підготовки висококваліфікованих наукових кадрів.
7. Створення системи безперервного фінансування бізнес-проєктів на всіх стадіях інноваційного циклу.
8. Розвиток державних науково-технічних та інноваційних фондів.
9. Стимулювання підприємств до виробництва нової рибопродукції, технологічного переоснащення та проведення наукових досліджень.
10. Формування системи ефективного управління інноваційною діяльністю, включаючи розробку та реалізацію довгострокової державної інноваційної політики.

Фінансування та кадрове забезпечення. Недостатнє фінансування наукових установ рибогосподарської галузі призведе до втрат існуючих позицій фундаментальних і прикладних досліджень, зменшення сировинної бази рибальства, погіршення стану водойм, зниження технологічного рівня підприємств та втрати конкурентоспроможності української рибопродукції. Крім того, недостатнє фінансування сприятиме відтоку кваліфікованих наукових кадрів із галузі і втраті наукових напрацювань.

Фінансування першочергових досліджень, важливих для продовольчої безпеки держави, має здійснюватися з Державного бюджету. Дослідження регіонального характеру або необхідні конкретним підприємствам повинні фінансуватися з місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб.

Подальший розвиток науки та інновацій в рибному господарстві України залежить від ефективної державної політики, спрямованої на підтримку наукових досліджень, впровадження новітніх технологій, міжнародну співпрацю та якісну підготовку кадрів. Майбутні фахівці галузі повинні не лише володіти фундаментальними знаннями, але й бути свідомими захисниками біоресурсів, сприяючи сталому розвитку рибного господарства України.

 23. Відновлення рибопромислового флоту

 Рибопромисловий флот України є стратегічно важливою складовою економіки країни, яка повинна відігравати ключову роль у забезпеченні продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, створенні робочих місць та розвитку експорту рибопродукції. Враховуючи глобальні виклики, такі як зміна клімату, виснаження морських ресурсів та геополітичні фактори, Україні необхідно розробити комплексний план (далі – План) відновлення рибопромислового флоту України, в якому необхідно ередбачити:

– Законодавчо закріплену державну політику щодо інноваційного оновлення рибопромислового флоту України.

– Раціональне використання водних біоресурсів та збереження усіх екосистем в тому числі Азово-Чорноморському басейні.

– Оптимізація економічних, адміністративних та технологічних механізмів управління галуззю.

– Забезпечення конкурентоспроможності рибопродукції українського походження.

– Підвищення енергоефективності та екологічної безпеки рибопромислового флоту.

Програмно-цільове прогнозування. Реалізація Плану базуватиметься на комплексному підході, який включатиме:

– Аналіз потреб та можливостей розвитку рибопромислового флоту.

– Вдосконалення нормативно-правової бази галузі.

– Залучення інвестицій та державну підтримку для будівництва нових суден.

– Використання інноваційних технологій у суднобудуванні та рибопереробці.

Основні напрями розвитку

Відновлення ресурсного потенціалу:

– Відтворення водних біоресурсів шляхом екологічно-безпечних методів.

– Підтримка раціонального використання ресурсів Світового океану.

– Підвищення рівня міжнародного співробітництва у сфері рибальства.

Модернізація рибопромислового флоту:

– Будівництво нових суден із сучасним технічним оснащенням.

– Використання альтернативних джерел енергії у флоті.

– Оптимізація суднобудівних процесів шляхом міжнародної кооперації.

Економічна ефективність та інвестиції

– Залучення кредитів під низькі відсоткові ставки (6-7%) для будівництва суден.

– Впровадження системи державних гарантій щодо забезпечення підприємств сировиною.

– Розвиток лізингових програм для суднобудівних підприємств.

Етапи реалізації Плану:

Перший етап (2025-2026 роки). На початковому етапі реалізації програми основний акцент повинен робиться на всебічному аналізі та закладанні фундаменту для подальшого розвитку рибопромислового напрмку. Зокрема, повинно передбачатися:

– Проведення комплексного аналізу щодо необхідності формування оптимального кількісного та типового складу рибопромислового флоту з урахуванням фінансово-економічних показників, видового різноманіття водних біоресурсів, асортименту рибопродукції, районів Світового океану де здійснюватиметьс промисел водних біоресурсів, рівня рентабельності виробництва та інших важливих факторів.

– Оцінка поточного стану та ефективності використання загально допустимих уловів (ЗДУ) водних біоресурсів із прогнозом до 2040 року.

– Розробка для Азовського та Чорного морів стратегічних заходів для стабільного забезпечення рибопромислового флоту необхідною сировинною базою, що сприятиме стабільності та сталому розвитку галузі.

– Впровадження оновлених стандартів якості та безпеки рибопродукції відповідно до найкращих світових практик та вимог міжнародного ринку.

– Вдосконалення нормативно-правової бази з метою створення сприятливих умов для розвитку рибного промислу та залучення інвестицій.

– Затвердження «Програми будівництва рибопромислового флоту України до 2035 року», яка стане ключовим документом для реалізації масштабних перетворень у галузі.

– Формування комплексу заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності рибопродукції українського виробництва на внутрішньому та зовнішніх ринках.

Другий етап (2027-2028 роки). На другому етапі основна увага  повинна приділятися розробці та впровадженню практичних механізмів реалізації  Плану, а саме:

– Розробка проектно-конструкторської документації для всіх типів рибопромислових суден відповідно до параметрів, визначених «Програмою будівництва рибопромислового флоту України до 2035 року».

– Розробка й ухвалення нових законодавчих та нормативних актів, спрямованих на підтримку та розвиток вітчизняного рибопромислового флоту, включаючи механізми державного стимулювання.

– Проведення глибоких наукових досліджень щодо перспективних районів Світового океану з метою розширення географії промислу та пошуку нових ресурсних баз.

– Організація державної експертизи проєктів будівництва рибопромислових суден для забезпечення їхньої відповідності найвищим стандартам екологічної та економічної ефективності.

– Безпосереднє розгортання будівництва рибопромислового флоту, що стане ключовим етапом у формуванні сучасної та конкурентоспроможної рибопромислової галузі країн

– Оптимізація інфраструктури рибних портів для обслуговування рибопромислового флоту України.

Третій етап (2028-2030 роки). Завершальний етап програми передбачає масштабне розгортання рибопромислового флоту, його ефективне використання та модернізацію:

– Продовження будівництва суден відповідно до плану розвитку флоту.

– Організацію ефективної експлуатації суден з урахуванням сучасних технологій, підвищення продуктивності та оптимізації витрат.

– Регулярне проведення ремонту та модернізації рибопромислових суден для забезпечення їхньої довговічності, надійності та відповідності міжнародним стандартам безпеки мореплавства.

– Завершення будівництва першої черги експедиційного флоту.

– Розширення міжнародного співробітництва у сфері рибальства.

– Моніторинг та корекція стратегії з урахуванням змін у світовій рибній галузі.

– Вдосконалення системи управління флотом із впровадженням цифрових технологій, автоматизації та інноваційних підходів у галузі рибного промислу.

Відновлення рибопромислового флоту України до 2030 року визначає ключові цілі, пріоритетні напрями модернізації, терміни виконання та підходи до раціонального використання водних біоресурсів. Вона передбачає впровадження комплексних заходів нормативно-правового, економічного, науково-технічного та організаційного характеру з метою забезпечення сталого розвитку галузі.

Метою Плану є визначення ключових напрямків формування державної політики щодо інноваційного оновлення та розвитку рибопромислового флоту України з урахуванням довгострокових стратегічних завдань галузі. Передбачається підвищення ефективності використання морських біоресурсів, забезпечення екологічної стійкості промислу та нарощування обсягів рибопродукції.

Принципи та підходи до реалізації. Плану розробляється на основі програмно-цільового прогнозування, що включає:

– Інтеграцію цілей та вирішення ключових галузевих проблем;

– Мінімізацію ризиків, пов’язаних із змінами клімату та економічною нестабільністю;

– Оптимізацію ресурсного потенціалу та гармонізацію завдань з можливостями галузі;

– Використання ефективних економічних і адміністративних важелів управління.

Реалізація Плану сприятиме створенню економічних умов для нарощування обсягів виробництва рибопродукції до 2030 року, що дозволить Україні закріпитися як важливий гравець на світовому рибному ринку.

Водні біоресурси та їх раціональне використання. Відтворення водних біоресурсів базується на природних екологічно безпечних та відновлюваних джерелах. Глобальне управління рибними запасами може забезпечити щорічний вилов повноцінного білка у Світовому океані та Азоо-Чорноморському басейні на рівні, що повністю забезечить потреби народу України (якщо використовувати стале рибальство та відповідні технології).

Рибальство у Світовому океані є діяльністю з підвищеним ризиком через високу змінність біологічних характеристик ресурсів під впливом:

– кліматичних змін;

– сонячної активності;

– антропогенного навантаження.

Оптимізація рибопромислового флоту. Продуктивність та фінансові показники рибопромислового флоту України, що працюватиме у віддалених районах Світового океану, залежатимуть від:

– Балансування техніко-експлуатаційних характеристик суден;

– Проєктування флоту під конкретні об’єкти промислу з урахуванням природних умов зон вилову;

– Будівництва сучасних промислових суден, адаптованих до умов далеких риболовецьких експедицій.

Ресурсний потенціал рибопромислового флоту України залежатиме від:

– політичних та економічних факторів;

– рівня міжнародної співпраці;

– наявності інвестицій у галузь.

Прогнозовані обсяги вилову:

– У Світовому океані та територіальних водах іноземних держав – не менше 600 тис. тонн на рік (без урахування вилову криля – до 300 тис. тонн на рік);

– У Азово-Чорноморському басейні – 100 тис. тонн на рік.

Основні заходи для розвитку галузі. Для збільшення обсягів вилову риби та криля у Світовому океані необхідно:

– Поглиблення двосторонніх зв’язків з прибережними державами, що мають значні невикористані ресурси (Перу, Нова Зеландія, Марокко, Мавританія, Намібія, Ангола тощо);

– Зміцнення позицій України в міжнародних організаціях (ФАО, НАФО, АНТКОМ, НЕАФК, ІКЕС, вступ до SPRFMO – риболовна організація південного Тихого океану та інші);

3. Будівництво науково-дослідного судна океанічного класу для системного дослідження запасів морських біоресурсів, аналізу гідрометеорологічних умов, розрахунку та планування оптимального рівня вилову.

Будівництво крупнотоннажних суден для експедиційних рибопромислових ескадр слід здійснювати з урахуванням необхідності їх одночасного введення в експлуатацію. Оптимальним варіантом є розміщення замовлень у кількох країнах, зокрема в Україні. Проектування такої ескадри має відбуватися з позиції її цілісності як єдиного рибопромислового комплексу, що включає всі необхідні виробничі зв’язки та інфраструктурне забезпечення.

Рибопромислові експедиційні ескадри потребують укомплектування не лише риболовними суднами, а й пошуковими, транспортними суднами, плавучими рибними заводами, танкерами-заправниками та іншими допоміжними суднами. Оскільки ці елементи не генерують безпосереднього прибутку, а виконують функції виробничого забезпечення, вони повинні перебувати у власності держави Україна або експлуатуватися в рамках державно-приватного партнерства. Це дозволить забезпечити ефективний централізований менеджмент та створити умови для стабільного надходження прибутків до державного бюджету.

Відновлення Азово-Чорноморського рибопромислового флоту слід розглядати як поетапне будівництво єдиної рибопромислової ескадри. У цьому процесі необхідно враховувати загально допустимий вилов у виключній економічній зоні України, а також економічну доцільність і виробничу ефективність. До ключових факторів слід віднести зниження енергетичних витрат, скорочення кількості обслуговуючого персоналу та підвищення продуктивності у сфері переробки сировини та виробництва конкурентоспроможної продукції.

Модернізація фізично зношених і морально застарілих суден, що експлуатуються в Азово-Чорноморському басейні, є недоцільною з огляду на низьку окупність капіталовкладень за малий залишковий термін їх експлуатації.

Фінансування будівництва нового рибопромислового флоту ускладнюється низькою рентабельністю окремих перспективних видів водних біоресурсів, що поки що не використовуються на належному рівні. У зв’язку з цим найбільш ефективним механізмом є залучення кредитних ресурсів під порівняно низький відсоток (до 7%) з терміном погашення до 12 років.

Для комерційних рибогосподарських підприємств, що здійснюють будівництво рибопромислових суден за власні кошти, через кредитування або лізингові механізми, необхідно на законодавчому рівні закріпити право на використання сировинних ресурсів. Це має охоплювати весь період окупності судна з можливістю пролонгації договору для забезпечення безперебійного завантаження виробничих потужностей.

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як центральний орган виконавчої влади, повинно регулювати типовий і кількісний склад рибопромислового флоту відповідно до вимог нормативно-правових актів. Цей документ визначатиме порядок державного регулювання у сфері рибопромислового суднобудування.

Державне регулювання передбачатиме проведення комплексної експертизи проектної та фінансової документації на будівництво рибопромислових суден. Основними критеріями оцінки мають бути відповідність судна стратегії розвитку рибного господарства, його ефективність стосовно промислу певних видів водних біоресурсів, економічна доцільність експлуатації, виробничо-технічний потенціал, фінансові умови будівництва та рівень впроваджених інноваційних технологій у суднобудуванні.

У сучасних реаліях світова конкуренція за водні біоресурси Світоого океану та загальноекономічні виклики вимагають від України впровадження нових стратегічних підходів у рибопромисловому суднобудуванні. Важливим завданням є пошук перспективних видів рибопродуктів і нових водних біоресурсів, що забезпечать високу фінансову рентабельність промислу. Це сприятиме розвитку галузі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку та створенню потужного рибопромислового комплексу України.

Відновлення рибопромислового флоту України є стратегічним напрямом забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції та раціонального використання водних біоресурсів. Для досягнення цих цілей необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між універсальними та спеціалізованими рибопромисловими суднами, а також розробити ефективну державну політику у сфері рибного господарства.

Універсальні та спеціалізовані рибопромислові судна:

– Універсальні рибопромислові судна забезпечують цілорічний вилов водних біоресурсів у широкому спектрі кліматичних умов, маючи можливість виробництва різноманітної рибопродукції. Однак вони характеризуються високими питомими експлуатаційними витратами, що впливає на собівартість продукції та її ринкову конкурентоспроможність.

– Спеціалізовані рибопромислові судна оснащуються найсучаснішими промисловими, технологічними, холодильними та рибопошуковими системами, що дозволяє досягати високих техніко-економічних показників для вилову конкретних видів водних біоресурсів. Їх використання сприяє підвищенню ефективності рибного промислу, зменшенню витрат та збільшенню фінансової результативності.

– Оптимальний баланс між універсальними та спеціалізованими суднами дозволить значно підвищити ефективність промислу водних біоресурсів, одночасно знижуючи собівартість продукції.

Розробка стратегічних напрямів у розвитку рибопромислового флоту базуватиметься на наступних показниках:

– Державна політика у рибогосподарській сфері, що включає чітко визначені цілі, індикатори та пріоритети розвитку.

– Офіційні джерела інформації, аналітичні дослідження, наукові розробки та міжнародний досвід у галузі рибальства.

Головними індикаторами успішної реалізації Плану стануть:

– Обсяг вилову водних біологічних ресурсів з поступовим нарощуванням до 2035 року.

– Збільшення середньорічного споживання рибопродукції власного виробництва серед населення України.

Ключові напрями розвитку:

1. Соціальні аспекти

– Зниження аварійності та підвищення безпеки рибного промислу.

– Мінімізація екологічних ризиків та зменшення рівня забруднення морських акваторій.

2. Економічні аспекти

– Нарощування обсягів вилову водних біоресурсів.

– Забезпечення продовольчої безпеки України у сфері рибопродукції.

– Підвищення конкурентоспроможності рибопродукції завдяки впровадженню інноваційних технологій у суднобудуванні.

3. Галузеві аспекти

– Будівництво сучасного рибопромислового флоту, що відповідає економічним потребам України.

– Підвищення рівня рентабельності, продуктивності та фондовіддачі рибогосподарських підприємств.

– Зниження енергоємності виробництва та оптимізація витрат.

– Збільшення рівня переробки та виробництва якісної рибопродукції.

Розвиток рибопромислового флоту України має ґрунтуватися на принципі раціонального використання морських біоресурсів та збалансованого підходу до формування промислових потужностей.

Головним завданням стратегії відновлення рибопромислового флоту України є гармонізація між технічними можливостями флоту та доступними запасами водних біоресурсів Світового океану, Азово-Чорноморського басейну, континентальних рибопромислових водойм України, що сприятиме підвищенню ефективності промислу та оптимізації складу і конфігурації суден нового покоління з урахуванням мінімізації витрат на їх будівництво.

Пріоритетні напрямки розвитку флоту. Значну увагу необхідно приділити створенню нових типів рибопромислових суден, зокрема тих, що спеціалізуються на вилові перспективних видів водних біоресурсів, які наразі не використовуються в повному обсязі у віддалених районах Світового океану. Такий підхід сприятиме розширенню рибопромислової діяльності України та збільшенню частки на світовому ринку морепродуктів.

Відновлення суднобудівної галузі в Україні. В останні десятиліття в Україні практично втрачено досвід будівництва рибопромислових суден, зокрема у сфері автоматизації проєктування та впровадження інноваційних технологій. Водночас, значний розрив із провідними суднобудівними державами світу та руйнування вітчизняних суднобудівних і інфраструктурних потужностей ускладнюють розвиток галузі. У зв’язку з цим, План передбачає два взаємопов’язані підходи:

– Розміщення замовлень на будівництво сучасних рибопромислових суден на іноземних верфях для оперативного оновлення флоту.

– Відродження українського суднобудування шляхом інтеграції накопиченого науково-технічного потенціалу з передовими міжнародними технологіями, що дозволить створити конкурентоспроможний рибопромисловий флот власного виробництва.

Напрямки розвитку рибопереробної галузі. З метою підвищення доданої вартості продукції рибопромислового сектору План передбачає три основні вектори розвитку рибопереробної промисловості:

– Ресурсно-орієнтований – заготівля та експорт необробленої замороженої риби для первинної реалізації на міжнародних ринках.

– Технологічно-орієнтований – стандартизована безвідходна переробка риби, що відповідає сучасним екологічним та економічним вимогам.

– Інноваційно-орієнтований – впровадження експериментальних та високотехнологічних методів переробки з покращеною якістю рибопродукції.

Державна підтримка та фінансування. Реалізація цієї масштабної задачи потребує всебічної підтримки з боку держави, включно з фінансуванням ключових напрямків розвитку рибопромислового флоту. Державні інвестиції у будівництво сучасних рибопромислових суден є необхідною умовою для відновлення конкурентоспроможності України на світовому рибному ринку.

Передбачається, що значна частина флоту будуватиметься за рахунок державного фінансування, та державно-приватного партнерства, а його експлуатація здійснюватиметься під керівництвом Держрибагентства. Це дозволить забезпечити ефективний контроль використанням біоресурсів, та отримувати стабільні надходження до державного бюджету.

Відновлення рибопромислового флоту України має спрямовуватися на створення сучасного, високотехнологічного та економічно ефективного флоту, що дозволить раціонально використовувати морські біоресурси, зміцнити позиції на світовому ринку та стимулювати розвиток суднобудування й рибопереробної галузі. Поєднання універсальних і спеціалізованих суден, інноваційних технологій та ефективного управління ресурсами сприятиме екологічній безпеці, збільшенню вилову та економічній рентабельності, а інтеграція у глобальні рибогосподарські процеси та сталий розвиток стануть основою для довгострокового процвітання галузі.

 24. Любительське (рекреаційне) рибальство

 З точки зору «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року», важливо визнати, що любительське рибальство характеризується значним обсягом вилучення водних біоресурсів, який може бути на рівні з офіційними промисловими підприємствами, що підкреслює необхідність включення цієї діяльності в розрахунки імпортозаміщення.

Програма враховує кілька важливих напрямків для розвитку любительського рибальства:

1. Регуляторна база – удосконалення законодавства для запобігання незаконного ресурсокористування (браконьєрства), забезпечення належного контролю за виловом, впровадження нових регуляторних актів щодо повсюдного застосування рибальських квитків, розробки квот на вилов, застосування обмежень чи дерегуляції існуючих заборон для любительського (рекреаційного) рибальства.
2. Інноваційні підходи– впровадження цифрових технологій для моніторингу якісних та кількісних характеристик (обсягів вилову, видового складу уловів тощо) та забезпечення прозорості у любительському рибальстві, зокрема через систему електронних рибальських квитків та інтерактивні карти.
3. Програми відтворення, зариблення, акліматизації – відновлення популяцій гідробіонтів (риб і безхребетних) у водоймах завдяки підтримці державного та фермерського вирощування, культивування, зариблення водойм, акліматизації та реакліматизації рідкісних видів.
4. Екологічна просвіта– активне залучення школярів, здобувачів вищої освіти, громадськості, у тому числі рибалок-любителів до підтримки раціонального користування водними біоресурсами, їхнього збереження та популяризація відповідального ставлення до природи.

У контексті масовості любительського (рекреаційного) рибальства в Україні, яке є важливою складовою соціально-економічної діяльності населення, безперечно, необхідно постійно проводити комплексні наукові дослідження, що оцінюють його вплив на водні екосистеми та іхтіокомплекси. Це дослідження повинно включати як кількісні, так і якісні показники, аби визначити не тільки обсяги, але й характер цього впливу на екосистеми.

Особливу увагу слід приділяти вивченню масштабів та ефективності використання водних біоресурсів у рамках любительського рибальства. Це дозволить виробити науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на оптимізацію взаємодії між розвитком цього виду діяльності та збереженням водних біоресурсів. Оскільки рибальство має безпосередній зв’язок з природними ресурсами, важливо забезпечити збалансоване використання водних біоресурсів, аби не зашкодити екосистемам.

Відповідно до принципів сталого розвитку, ключовим завданням є збереження біорізноманіття водних екосистем, при цьому не обмежуючи можливості для розвитку рекреаційних видів діяльності. Любителі риболовлі можуть відігравати важливу роль у цьому процесі, ставши активними учасниками охорони навколишнього природного середовища та відтворення водних біоресурсів.

Любительське (рекреаційне) рибальство має важливе значення для розвитку як місцевої економіки, так і для соціальних процесів у країні, включаючи зміцнення здоров’я та підвищення працездатності громадян. Водночас, для досягнення сталого розвитку цієї діяльності необхідно забезпечити баланс між економічними, екологічними та соціальними інтересами, що, в свою чергу, принесе позитивні наслідки як для держави, так і для громадян.

Позитивні наслідки для держави від розвитку любительського рибальства:

1. Економічний потенціал. Рибальство є важливою частиною рекреаційної індустрії, що сприяє розвитку туризму, зокрема в сільських та віддалених регіонах. Це включає оренду спорядження, послуги з гідів, рибальські тури, а також продаж спеціалізованих товарів та харчових продуктів. Залучення туристів до таких видів діяльності може створювати робочі місця та збільшувати податкові надходження до місцевих бюджетів.
2. Збереження водних біоресурсів. Важливою складовою сталого розвитку є охорона екосистем водних об’єктів. Через розвиток любительського (рекреаційного) рибальства можна заохочувати свідоме ставлення до охорони природи серед громадян, особливо дітей.
3. Підвищення соціальної активності та здоров’я громадян. Рибальство є не лише економічно вигідною діяльністю, а й сприяє поліпшенню здоров’я населення. Це може стати важливим елементом у реалізації політики щодо популяризації здорового способу життя. Крім того, такий вид діяльності матиме соціальний аспект, сприяючи розвитку громади та зміцненню місцевих зв’язків.
4. Розвиток інфраструктури. Для забезпечення умов для комфортного відпочинку рибалок необхідно розвивати інфраструктуру (дороги, місця для відпочинку, готелі, кемпінги, тощо),що також створює додаткові можливості для розвитку місцевої економіки.
5. Покращення міжнародного іміджу країни. Оскільки рекреаційне рибальство є популярним у багатьох країнах, Україна може стати привабливим напрямом для міжнародного туризму. Це може посприяти розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та зміцненню позитивного іміджу на міжнародній арені.

Необхідні кроки держави для досягнення сталого розвитку любительського (рекреаційного) рибальства в Україні:

– Розробка ефективних регуляційних механізмів у риболовлі має на меті збереження біоресурсів та створення комфортних умов для риболовів. Це включає встановлення лімітів на вилов, впровадження рибальських квитків та ліцензій, а також систему електронних розрахунків для контролю за перевищенням лімітів. Крім того, важливо створити спеціальні рекреаційні зони, що дозволять збалансувати інтереси любителів рибальства та зберегти водні екосистеми.

–  Інтеграція екологічних та соціальних інтересів. Державна політика повинна спрямовуватися на забезпечення балансу між охороною природи та потребами людей, зокрема у сфері рекреаційної діяльності. Це вимагає комплексного підходу, що поєднує економічні, екологічні та соціальні аспекти.

–  Сприяння освіті та просвітництву. Важливо проводити інформаційні кампанії для підвищення свідомості серед рибалок та громади щодо важливості сталого використання водних ресурсів і збереження природної спадщини. Активна участь громадян у питаннях охорони природи забезпечить сталий розвиток рибного господарства.

Таким чином, активна співпраця між державними органами, науковими установами, громадськістю та любителями любительського рекреаційного рибальства не лише сприятиме сталому розвитку рибного господарства, а й забезпечить збереження водних біоресурсів для майбутніх поколінь. Це дозволить ефективно вирішувати питання надмірного вилову, забруднення вод, а також збереження біорізноманіття водних екосистем, що є основою для довгострокового функціонування рибної промисловості. Важливим аспектом є впровадження інноваційних технологій та методів моніторингу, що допоможе відстежувати стан екосистем і оперативно реагувати на загрози. Співпраця любителів рибальства, їх досвід та спостереження можуть відігравати ключову роль у моніторингу рибних запасів і стану водних екосистем, оскільки багато з них мають значний практичний досвід у цих питаннях.

 25. Ідеологія виховання екологічного та рибогосподарськогосвітогляду населення

           Природні ресурси України, зокрема її водні ресурси, є безцінним скарбом, який забезпечує не лише базові умови для існування, але й відіграє важливу роль у формуванні духовного світу людини. Вода, ґрунти, ліси, повітря та вся екосистема є невід’ємною частиною гармонійного співіснування людини і довкілля. Однак природа не є безмежною, і цей факт стає дедалі більш відчутним, особливо у сфері використання водних біоресурсів.

Обмеженість водних біоресурсів зумовлює серйозні виклики для забезпечення населення рибопродукцією, чистою водою та іншими природними потребами. Проблеми в цій сфері почали загострюватися вже в 70-х роках ХХ століття, коли людство усвідомило загрози безконтрольного споживання природних ресурсів. Це стало імпульсом до формування екологічного світогляду і перегляду підходів у науці, промисловості та соціології.

 Реалізація «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року» сприятиме сталому розвитку рибного господарства України, збільшенню виробництва високоякісної рибопродукції, збереженню водних екосистем та підвищенню продовольчої безпеки країни. Це важливий крок до гармонійного співіснування людини та природи, збереження екологічної рівноваги та розвитку національної економіки.

Сучасний сталий розвиток більше не може ґрунтуватися на концепції безмежного споживання. Критерії соціально-економічного зростання повинні бути збалансовані з реальними природними можливостями держави та здатністю екосистем до самовідновлення. Лише такий підхід гарантуватиме здорове довкілля та належну якість життя для нинішнього й майбутніх поколінь.

Важливу роль у досягненні цих цілей відіграє екологічна культура суспільства. Висока екологічна свідомість громадян сприяє формуванню етичних норм, орієнтованих на збереження всього живого. У політичній та практичній діяльності це має виявлятися через внутрішню відповідальність за довкілля та врахування прав майбутніх поколінь.

Формування екологічного світогляду населення є стратегічним завданням державної політики. Ліквідація екологічної безграмотності набуває першочергового значення, особливо серед молоді, яка у майбутньому визначатиме напрямки розвитку науки, виробництва та державного управління.

Підвищення екологічної культури можливе лише за умови створення комплексної, безперервної системи екологічної освіти, що охоплюватиме всі етапи навчання – від дошкільного до вищого. Важливо, щоб екологічне виховання базувалося на розумінні того, що людина не є головним суб’єктом біосфери, а лише її складовою частиною поряд з іншими живими істотами. Природні ресурси не є власністю людства – вони належать усій біосфері й формувалися задовго до появи людини.

Безжальна експлуатація природних ресурсів людством та руйнування механізмів, що підтримують рівновагу в біосфері, є не лише злочином перед природою, а й актом моральної деградації. Кожен вид, що існує на Землі, має право на життя поряд із людиною, оскільки всі вони є частиною єдиного живого організму – нашої планети Земля

У сучасних умовах екологічної кризи на тлі тривалої війни з Російською Федерацією забезпечити сталий розвиток держави неможливо без фундаментальних змін у підходах до природокористування. Збереження природи має стати не лише державною стратегією, а й основою світогляду кожного громадянина. Україна, з її надзвичайно вразливим природним середовищем, яке потребує виважених та науково обґрунтованих рішень, що унеможливлять руйнування екосистем.

Важливим завданням є формування нового екологічного мислення, що передбачає усвідомлення кожним громадянином відповідальності за збереження довкілля. Лише тоді, коли екологічна культура стане невід’ємною частиною суспільного життя, можна буде говорити про ефективне вирішення екологічних проблем. Формування екологічного світогляду має відбуватися через систему освіти, починаючи з дитячого віку. Необхідно змінити підхід до викладання предметів природничого циклу, створювати нові методики навчання, які б акцентували увагу на практичних аспектах охорони довкілля.

Водночас постає питання: хто саме буде формувати екологічний світогляд громадян? Викладання екологічних дисциплін вимагає глибоких енциклопедичних знань, моральної стійкості та вміння донести інформацію таким чином, щоб вона стала невід’ємною частиною свідомості людини. Педагоги, екологи, науковці та громадські діячі повинні спільними зусиллями створити ефективну систему екологічного виховання, яка змінить світосприйняття суспільства.

Змінити ситуацію можна лише через фундаментальне оновлення суспільних відносин, перегляд існуючих дисциплін та розробку сучасних підходів до екологічної освіти. Державі необхідно відмовитися від ідеї панування над природою та перейти до гармонійного співіснування з нею. Екологічна етика повинна стати основою моральних засад суспільства, адже лише повага до природи забезпечить майбутнє людської цивілізації.

Екологічна етика – це не просто система моральних норм, а фундаментальна цінність, що визначає ставлення людини до світу. Вона стверджує, що всі живі істоти, від мікроорганізмів до величних лісів і гір, мають право на існування. Важливо не лише не завдавати шкоди природі, а й активно сприяти її відновленню та збереженню.

Основні принципи екологічної етики:

– Екологічний ідеал – не завдавати шкоди водним біоресурсам, утримуватися від руйнування екосистем та знищення видів.

– Принцип невтручання – збереження свободи існування організмів та екосистем без людського впливу.

– Принцип порядності – відповідальність за чесне та справедливе ставлення до бодних біоресурсів та всіх інших живих істот.

– Принцип дотримання прав природи – визнання прав екосистем та природних об’єктів на самозбереження і самовідновлення.

– Принцип справедливого відшкодування – компенсація завданої природі шкоди через активні заходи з відновлення водних біоресурсів і взагалі водних екосистем.

Еколого-етичний ідеал – це гармонійне співіснування людини з природою, де кожна жива істота має рівноцінне право на існування, а людська діяльність спрямована на збереження біорізноманіття та стійкість екосистем. Головна роль людини полягає в усвідомленому регулюванні своєї поведінки відповідно до принципів екологічної етики.

Перший крок на цьому шляху – внутрішні моральні трансформації, що ведуть до усвідомлення відповідальності за навколишній світ. Екологічна етика базується на принципах рівноправності всіх живих організмів, включаючи людину.

Другий крок – це виховання гуманного ставлення до природи та її водних біоресурсів через формування у людей доброчесності, співчуття, турботи та відповідальності за природне середовище.

Повага до краси природи в її автентичному вигляді є ще одним чинником екологічної етики. Краса природи – це не лише мальовничі пейзажі, але й кожен її прояв, навіть той, що може здатися неестетичним з людської точки зору.

Концепція формування екологічної культури (далі – Концепція) – це науково обґрунтована система поглядів на цілі, завдання, принципи та напрямки екологічного виховання та освіти. Вона є ключовим фактором у забезпеченні екологічної безпеки, раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

Екологічна культура – це сукупність морально-етичних цінностей, соціальних норм, звичок та моделей поведінки, що сприяють сталому розвитку суспільства, збереженню природних ресурсів та підтримці екологічної рівноваги. Формування екологічної культури є безперервним процесом, що включає:

– розвиток екологічного світогляду;

– шанобливе ставлення до водних і земельних ресурсів;

– відповідальність за стан довкілля перед суспільством та майбутніми поколіннями;

–  дотримання екологічних норм і правил у повсякденному житті.

Концепція повинна спиратися на Конституцію України, екологічне законодавство, наукові дослідження та міжнародний досвід екологічної освіти.

Головна мета формування екологічної культури – консолідація суспільства навколо ідеї екологічної відповідальності, усвідомлення кожною людиною своєї ролі у збереженні довкілля для майбутніх поколінь. Для досягнення цієї мети необхідно:

– розширити екологічну просвіту серед населення;

– удосконалити екологічну освіту на всіх рівнях – від дошкільного до вищого навчального закладу;

– забезпечити професійну перепідготовку спеціалістів у сфері природокористування;

– впровадити ефективні економічні та правові механізми збереження довкілля;

– активізувати ЗМІ та громадські організації в питаннях екологічної освіти та формування екологічної свідомості.

Формування екологічної культури є відповідальністю всіх соціальних груп населення, незалежно від віку, місця проживання, професійної діяльності чи рівня освіти. Особливу увагу слід приділити вихованню молоді, адже саме вона визначатиме майбутнє екологічної безпеки держави.

Основними принципами екологічної культури є:

– врахування інтересів нинішнього і майбутніх поколінь;

– інтеграція екологічної культури в державну політику;

– урахування регіональних, демографічних та історико-культурних особливостей населення;

– розвиток громадянської відповідальності та активної участі у природоохоронних заходах;

– відкритість інформації про стан довкілля;

– залучення підприємців та громадських організацій до екологічної діяльності;

– дотримання екологічного законодавства.

Державне управління екологічною освітою. Для ефективного управління процесом формування екологічної культури варто:

– розробити «Концепцію формування екологічної культури населення»;

– розробити закон «Про екологічне виховання населення України»;

– посилити відповідальність за екологічні правопорушення;

– забезпечити належне фінансування екологічних програм;

– створити умови для розвитку благодійності у сфері екологічного виховання.

Формування екологічної культури – це не лише питання безпеки, а й основа моральної стратегії нашого суспільства, що сприяє сталому розвитку. Це шлях до гармонії між людиною та природою, до процвітання нашої країни.

Розробка “Національної програми комплексної експлуатації водних ресурсів” стане важливим кроком у модернізації екологічного виховання та сталого використання природних ресурсів в Україні. Через раціональне ставлення до природи та формування високої екологічної свідомості ми можемо забезпечити гармонійне співіснування з довкіллям.

Наше майбутнє залежить від природи, і лише в єдності з нею ми можемо досягти процвітання. Це не просто важливий крок – це обов’язок перед наступними поколіннями. Наше завдання – зберегти для них ту красу та багатство, що дарує наша планета. Збереження природи – це питання нашого власного благополуччя. Тільки уважне ставлення до землі, повітря, води водних біоресурсів, забезпечить нам гідне майбутнє. Тож давайте разом рухатися до сталого розвитку, адже тільки в єдності з природою ми здолаємо всі труднощі та побудуємо квітучу Україну, яка стане прикладом для всього світу.

Це наша спільна відповідальність – зберегти природні багатства та передати їх майбутнім поколінням.

 26. Роль Громадської ради при Держрибагентстві та громадських галузевих організацій у забезпеченні

сталого розвитку

 Роль Громадської ради при Держрибагентстві та галузевих громадських організацій у реалізації “Державної програми імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року” є надзвичайно важливою, оскільки ці організації можуть стати основними драйверами змін, що забезпечать сталий розвиток рибного господарства та зменшення залежності від імпорту.

Роль Громадської ради при Держрибагентстві:

– Підвищення обізнаності та просвітництво. Рада може ініціювати освітні кампанії щодо переваг імпортозаміщення рибопродукції, зокрема популяризації вітчизняних видів риби серед споживачів. Це включає в себе проведення інформаційних кампаній та виставок, направлених на підтримку вітчизняних виробників.

– Формування стратегічних рекомендацій. Рада може розробляти та представляти рекомендації Держрибагентству щодо заходів для підтримки вітчизняного виробництва рибопродукції. Це включає в себе оптимізацію регуляторних механізмів, полегшення умов для аквакультури, а також сприяння розвитку інфраструктури.

– Моніторинг та оцінка. Рада може контролювати ефективність державної політики у сфері імпортозаміщення, оцінюючи динаміку зростання виробництва вітчизняної риби та ефективність програм державної підтримки. Це також включає моніторинг рівня безпеки та якості рибопродукції на ринку.

– Співпраця з міжнародними партнерами. Рада може активно залучати міжнародних партнерів для обміну досвідом та адаптації успішних практик імпортозаміщення рибопродукції, що використовуються в інших країнах, до українських умов.

Роль галузевих громадських організацій:

– Підтримка малого та середнього бізнесу: Галузеві громадські організації можуть допомогти малим та середнім рибним господарствам отримати доступ до фінансування та технологій для розширення виробництва вітчизняної риби. Це може включати надання консультацій щодо отримання грантів, субсидій чи кредитів.

– Забезпечення екологічної сталості. Залучаючи наукові підходи та технології, громадські організації можуть підтримувати впровадження екологічно чистих методів аквакультури, що зменшують навантаження на довкілля та сприяють збереженню водних екосистем.

– Лобістська діяльність. Організації можуть бути активними в лобіюванні змін у законодавстві для забезпечення сприятливих умов для вітчизняних виробників. Вони можуть сприяти введенню субсидій для аквакультури, спрощенню процедур ліцензування та розвитку внутрішнього ринку.

– Розвиток міжнародних зв’язків. Галузеві організації можуть встановлювати контакти з іноземними організаціями для розширення експортного потенціалу української рибопродукції та співпраці у научній сфері.

– Аудит і моніторинг сталого розвитку. Вони можуть здійснювати аудит і моніторинг виконання державних програм щодо імпортозаміщення рибопродукції, оцінюючи її ефективність та виконання екологічних стандартів.

Пріоритети на період до 2030 року:

– Підвищення ефективності аквакультури: Успіх імпортозаміщення рибопродукції значною мірою залежить від розвитку аквакультури. Громадські організації можуть сприяти впровадженню новітніх технологій для зменшення впливу на довкілля та підвищення ефективності виробництва.

– Підтримка адаптації до кліматичних змін: Враховуючи зміни клімату, важливо забезпечити адаптацію рибного господарства до нових умов. Громадські організації можуть працювати над розробкою стратегій адаптації до змін у водних екосистемах, що виникають через глобальне потепління.

– Участь у формуванні політики. До 2030 року громадські організації повинні продовжувати брати активну  участь у формуванні політики сталого розвитку рибного господарства, зокрема у розробці механізмів імпортозаміщення та забезпечення продовольчої безпеки.

– Просвітницька робота з громадою та споживачами і важливим елементом є залучення споживачів до вибору екологічно чистої вітчизняної рибопродукції через маркетингові кампанії та просвітницькі заходи.

– Співпраця з міжнародними організаціями. Враховуючи глобальний контекст рибного господарства, громадські організації можуть розвивати співпрацю з міжнародними екологічними та правозахисними організаціями для забезпечення сталого розвитку сектору на міжнародному рівні.

Таким чином, громадські організації та Громадська рада при Держрибагентстві є важливими інструментами у досягненні мети імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року. Їхня діяльність націлена на підтримку сталого розвитку рибного господарства, збереження екосистем та підвищення якості життя прибережних громад.

 27. Міжнародна діяльність

 З точки зору міжнародної діяльності України в сфері рибальства, охорони водних ресурсів, аквакультури, марикультури, рибопереробки, організації роботи галузі згідно з «Державною програмою з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року», важливо зазначити, що міжнародна співпраця та ініціативи можуть відігравати ключову роль у стимулюванні розвитку національного рибного господарства, а саме:

1. Міжнародні угоди та норми.Україна активно бере участь у міжнародних угодах і програмах, таких як Конвенція ООН з морського права та угоди в рамках Європейського Союзу та інше. Вони сприяють сталому використанню та захисту водних біоресурсів, боротьбі з ННН-рибальством.Ці ініціативи позитивно впливатимуть на рибний сектор, надаючи можливість для розвитку нових технологій, зміцнення інфраструктури та підвищення рівня національних стандартів виробництва рибопродукції.
2. Забезпечення продовольчої безпеки. Зважаючи на глобальні виклики продовольчої безпеки, зокрема невідворотних кліматичних змін, політичні кризисні ситуації та зниження рибних ресурсів у світі, Україні необхідно забезпечити внутрішнє виробництво рибопродукції для зменшення залежності від імпорту. Враховуючи цю потребу, міжнародні ініціативи створять нові можливості для забезпечення продовольчої безпеки, задоволення попиту на внутрішньому ринку, збільшення експортного потенціалу.
3. Імпортозаміщення та стимулювання національного виробництва. «Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року»має на меті зменшення залежності України від зовнішніх постачальників рибопродукції. Міжнародні ініціативи забезпечать технічну допомогу та доступ до новітніх технологій у сфері рибальства, що в свою чергу дозволить Україні вдосконалити національне виробництво. Спільно з міжнародними партнерами можна розробити ефективніші методи рибальства та рибництва та покращити управління рибними ресурсами.
4. Спільні проекти та інвестиції. Суттєво поліпшить стан національного рибного виробництва залучення міжнародних інвестицій у розвиток інфраструктури: живорибні та рибні бази,індустріальні рибні господарства на основі установок замкненого водопостачання (УЗВ, RAS-систем), басейнів,  садкових господарств, тощо. Спільні міжнародні проекти повинні включати навчання та обмін досвідом у галузі сталого рибальства, охорони водних біоресурсів, виробництва продукції аквакультури та марикультури.
5. Екологічні стандарти та контроль за якістю. Міжнародні норми, зокрема у рамках ЄС, сприятимуть посиленню екологічних стандартів у рибальстві, охороні водних біоресурсів, виробництві та переробці рибної продукції в Україні. Виконання цих стандартів допоможе підвищити якість продукції, що відповідає міжнародним вимогам, а також дозволить зменшити техногенне навантаження на водні біоресурси.
6. Налагодження торговельних зв’язків. Участь у міжнародних організаціях і підписання угод з країнами-партнерами дозволить розширити торговельні зв’язки та забезпечити доступ до нових ринків для української рибопродукції. Впровадження міжнародних стандартів допоможе українським виробникам відповідати вимогам міжнародного ринку рибопродукції.

Отже, міжнародна діяльність України значною мірою сприятиме виконанню «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року». Це дозволить розвивати національне виробництво рибної продукції, підвищити рівень продовольчої безпеки та забезпечити сталий розвиток галузі на основі сучасних міжнародних стандартів та інноваційних технологій.

Участь у міжнародних ініціативах та вдосконалення нормативно-правової бази. Залучення України до міжнародних програм і проєктів з охорони, відтворення та відновлення водних біоресурсів, рибальства та аквакультури дозволяє не лише забезпечити сталий розвиток галузі, а й адаптувати національну нормативно-правову базу до сучасних екологічних та економічних вимог. Це, в свою чергу, допомагає створити умови для імпортозаміщення рибородукції, оскільки на основі ефективного міжнародного досвіду можна розробляти стратегії розвитку власного виробництва. Врахування міжнародних стандартів щодо сталого рибальства та аквакультури дозволяє створити довгострокові, ефективні та екологічно чисті виробничі практики в Україні, що підвищить конкурентоспроможність вітчизняної рибопродукції (нізьку вартість, високу якість та значні обсяги).

Спільні програми з сусідніми державами та відновлення водних екосистем. Спільні ініціативи з сусідніми державами та Євросоюзом, спрямовані на відновлення транскордонних водних екосистем, можуть мати важливе значення для збереження аборигенних рибних ресурсів, що є критичними для забезпечення сталого внутрішнього виробництва. Відновлення екосистем та створення спільних механізмів управління водними біоресурсами дозволить скоротити залежність від імпорту рибопродукції та стимулювати розширення національних ресурсів.

Наукове співробітництво та обмін технологіями. Міжнародне наукове співробітництво може сприяти розробці та впровадженню інноваційних підходів до забезпечення ефективного раціонального використання водних біоресурсів, охорони, відтворення та відновлення рибних запасів. Запровадження нових технологій моніторингу та управління, таких як супутникові системи та методи біотехнологій, не тільки дозволить покращити стан водних екосистем, але й створить умови для стабільного виробництва рибної продукції в Україні, що сприятиме зниженню залежності від імпорту.

Екологічна просвіта та популяризація сталих практик. Проведення міжнародних освітніх ініціатив підвищує обізнаність не лише серед громадськості, але й серед виробників рибної продукції. Це може сприяти впровадженню екологічно чистих та сталих практик у рибальстві та аквакультурі в Україні, що дозволить підвищити якість національної продукції та конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Розвиток екологічної культури в галузі рибного господарства сприятиме інтеграції вітчизняного виробництва в міжнародні ланцюги поставок.

Інтеграція сучасних технологій та інноваційних методів управління. Впровадження сучасних технологій моніторингу, таких як супутникові системи та цифрові платформи для обміну даними між країнами-партнерами, дозволить ефективно контролювати комерційний промисел, рекреаційне рибальство, запобігати незаконному ресурсокористуванню (браконьєрству, ННН-рибальству) та забезпечить раціональне використання водних біоресурсів. Це, у свою чергу, дозволить Україні покращити стан власних біологічних ресурсів та сприяти підвищенню рівня самодостатності у виробництві вітчизняної рибопродукції.

Міжнародна співпраця у сфері рибальства, аквакультури, марикультури, рибопереробки, охорони, відтворення та відновлення водних біоресурсів, організації роботи рибної галузі тісно пов’язана з цілями «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні до 2030 року». Впровадження передових міжнародних практик та технологій, покращення стану водних екосистем, відновлення рибних запасів та екологічна просвіта не тільки сприятимуть збереженню біоресурсів, але й стануть основою для зростання національного виробництва рибопродукції, зниження залежності від імпорту та забезпечення сталого розвитку рибного господарства України.

28. Фінансування Програми

Фінансування “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” може здійснюватися з різних джерел. Можливі варіанти:

1. Державний бюджет України:

–  Виділення бюджетних коштів для підтримки галузі рибного господарства України, інвестицій у виробництво рибопродукції та розвиток інфраструктури.

– Можливе фінансування через окремі програми чи субсидії на підтримку вітчизняних виробників.

2. Інвестиційні фонди та гранти:

–  Залучення приватних інвестицій в рибне господарство, включаючи надання грантів від міжнародних організацій, таких як Європейський Союз, ООН та інші.

–  Програми підтримки сталого розвитку та екологічного виробництва можуть надавати фінансування для розвитку технологій, пов’язаних із вирощуванням риби, зменшенням екологічного впливу, модернізацією інфраструктури.

3. 3. Кредити та позики від банків та фінансових установ:

–  Комерційні банки можуть надавати кредити для розвитку підприємств рибної галузі, зокрема на закупівлю обладнання, розширення виробництва, будівництво нових рибних фермерських господарств.

–  Державні банки можуть пропонувати більш вигідні умови кредитування для аграріїв та рибогосподарств.

4. Державні програми підтримки агропромислового комплексу:

– В Україні існують програми для підтримки аграрного сектору, включаючи агропрограми з фінансуванням на рівні держави. Це може охоплювати часткове відшкодування витрат на закупівлю техніки, модернізацію виробничих потужностей та інші заходи.

5. Міжнародне фінансування (кредити, позики):

–  Україна може залучати кредити від міжнародних фінансових установ, таких як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), тощо для реалізації інфраструктурних проєктів у галузі рибного господарства.

–  Спеціалізовані програми на рівні міжнародних організацій можуть бути націлені на розвиток рибного господарства в країнах, що розвиваються, зокрема в Україні.

6. Фінансування через публічно-приватні партнерства (PPP):

–  Створення спільних підприємств між державними органами та приватними компаніями для розбудови рибного господарства та реалізації інфраструктурних проєктів.

7. Міжнародні проєкти та ініціативи:

– Участь у міжнародних програмах або ініціативах для підтримки імпортозаміщення, зокрема програм ЄС, які спрямовані на розвиток агропродовольчих секторів.

8. Фінансування через екологічні фонди:

–  Оскільки імпортозаміщення може включати більш сталий та екологічно чистий спосіб виробництва рибопродукції, існують можливості фінансування через фонди, що підтримують екологічні проекти, зокрема для забезпечення сталої аквакультури.

Таке фінансування може бути комбінованим і включати як національні, так і міжнародні джерела, з різними умовами та механізмами отримання підтримки для забезпечення сталого розвитку галузі рибного господарства України.

Фінансування “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” після завершення війни з Російською Федерацією залежатиме від кількох ключових факторів, таких як:

1. Економічне відновлення країни.Після війни Україні будуть потрібні значні інвестиції в різні сфери економіки для відновлення інфраструктури, промисловості та сільського господарства. Залежно від того, як швидко країна зможе відновити свою економіку, розмір фінансування для програм імпортозаміщення може варіюватися.
2. Пріоритети уряду. Після завершення війни уряд може визначити конкретні пріоритети в аграрній та харчовій галузі, а також у підтримці певних секторів економіки, зокрема рибної промисловості. Програма імпортозаміщення рибопродукції може стати одним з таких пріоритетів, з огляду на важливість забезпечення продовольчої безпеки країни.
3. Міжнародна фінансова допомога.Після війни Україна може отримати допомогу від міжнародних організацій, таких як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський Союз та інші донори. Вони можуть підтримувати програми імпортозаміщення, включаючи рибне виробництво, якщо це буде частиною більшої стратегії з відновлення аграрного сектору.
4. Стратегічна важливість рибопродукції.Враховуючи, що Україна має великі потенціали для розвитку галузі, програма імпортозаміщення рибопродукції може стати важливою частиною стратегії продовольчої безпеки країни. Підвищення виробництва рибопродукції знизить залежність від імпорту, зменшити витрати на валюту та сприяти створенню нових робочих місць.

Прогнозування можливих обсягів фінансування:

1. Короткостроковий період (1-2 роки після війни). Спочатку буде потрібно більше фінансування для відновлення інфраструктури та підтримки програм, спрямованих на подолання наслідків війни. Фінансування програми імпортозаміщення рибопродукції на цей період буде обмежене, але отримає підтримку в рамках відновлення сільського господарства.
2. Середньостроковий період (3-4 роки після війни):Зі стабілізацією економічної ситуації і відновленням аграрного сектору, програма імпортозаміщення рибопродукції може отримати більш значне фінансування. На цей період залучатимуться національні та міжнародні гранти або кредити.
3. Довгостроковий період (5-7 років після війни). Програма імпортозаміщення може стати частиною національної стратегії продовольчої безпеки, що призведе до стабільного та тривалого фінансування. Оскільки програма охоплює до 2030 року, можна очікувати, що фінансування буде стабільним і враховуватиме інфляцію, ринкові умови та зміну цілей розвитку.

Потенційні джерела фінансування:

–  Бюджет України. Частина державних коштів виділятиметься на програму через бюджетні асигнування.

–  Міжнародні кредити та гранти. Донорські організації та міжнародні фінансові установи можуть надати фінансову підтримку, що може включати спеціалізовані кредити на розвиток аграрного сектору, включаючи рибне виробництво.

–  Частні інвестиції. Стимулювання інвесторів до вкладень у галузь, зокрема через податкові пільги та інші стимули.

Очікувані обсяги. На основі досвіду інших країн та аналізу потреби в відновленні галузі після війни, загальний обсяг фінансування на програму імпортозаміщення рибопродукції може доходити да сотні мільярдів гривень, в залежності від конкретних цілей та масштабів міжнародної допомоги.

Таким чином, обсяги фінансування програми будуть поступово зростати з часом, при цьому найбільше фінансування може припадати на середньострокову та довгострокову перспективу, коли відбудеться стабілізація економіки та буде відновлено довіру інвесторів.

29. Механізми моніторингу а аналізу Програми

 Оцінка результатів та адаптація “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” є невід’ємним етапом управління державною програмою, що впливає на національну економіку та безпеку. Для ефективного моніторингу, аналізу та реалізації цієї Програми необхідно застосовувати низку методів та підходів, спрямованих на забезпечення її адаптивності, актуальності та здатності реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища.

Механізми моніторингу та індикатори аналізу реалізації Програми:

1. Індикатори ефективності(KPI – Key Performance Indicators). Оцінка прогресу та результативності виконання Програми повинна здійснюватися через систему чітко визначених індикаторів, що відображають ключові результати та досягнення в межах визначених цілей (дивись нижче примітку) .
2. Періодичний аналіз.Регулярний моніторинг виконання Програми має відбуватися на основі визначених часових проміжків, таких як річні звіти. Це дозволить своєчасно виявляти відхилення від плану та вживати коригувальних заходів для досягнення бажаних результатів.
3. Аналіз зворотного зв’язку. Важливо організувати систематичне збирання відгуків від усіх учасників процесу реалізації Програми – від державних органів до громадськості. Це дозволить оцінити реальний вплив ініціатив та виявити можливі недоліки.
4. Оцінка ризиків.Для забезпечення стабільності та ефективності Програми необхідно здійснювати регулярну оцінку ризиків, що можуть вплинути на її реалізацію. Це дасть змогу вчасно ідентифікувати потенційні загрози та вжити превентивних заходів.
5. Звітування та аудит. Важливим елементом моніторингу є система звітності, яка забезпечує прозорість процесу реалізації. Залучення незалежних аудитів сприятиме перевірці відповідності результатів реалізації Програми визначеним цілям та стандартам.

Підходи до коригування та оновлення Програми:

1. Аналіз змін у зовнішньому середовищі. Регулярний перегляд Програми має здійснюватися з урахуванням змін економічної, політичної, соціальної ситуації, нових технологічних досягнень та викликів, що виникають на глобальному рівні.
2. Адаптаціядо нових реалій. У разі виявлення неефективних або застарілих елементів Програми, коригування має базуватися на нових даних та прогностичних моделях, що дозволить адаптувати стратегію до сучасних умов.
3. Залучення стейкхолдерів. Оновлення Програми має бути прозорим і відкритим процесом, який передбачає активну участь усіх ключових учасників: від співробітників до зовнішніх партнерів, експертів, громадськості.
4. Постійне вдосконалення Програми.Оновлення Програми повинно стати системним процесом, що передбачає постійні вдосконалення та реагування на зміни як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі.
5. Тестування нових підходів. Запровадження нових стратегічних ініціатив повинно здійснюватися на малих проєктах або в окремих підрозділах з метою перевірки ефективності змін перед їх масштабним впровадженням.
6. Комунікація змін. Важливо забезпечити належну комунікацію змін і коригувань Програми серед усіх зацікавлених сторін. Це дозволить досягти взаєморозуміння та підтримки нових стратегічних напрямків.

Такий підхід до механізмів моніторингу, аналізу індикаторів, корегування та оновлення Програми забезпечить її незмінну актуальність та високий рівень ефективності. Він дозволить Програмі оперативно реагувати на сучасні виклики, зберігаючи стратегічну стійкість і гнучкість у процесі прийняття рішень. Така динамічна адаптивність сприятиме сталому розвитку галузі рибного господарства України, забезпечуючи її стабільне і перспективне зростання в умовах глобальних змін та непередбачуваних викликів сучасного світу.

Примітка:

KPIs (Key Performance Indicators), або ключові показники ефективності, — це метрики, які використовуються для вимірювання та оцінки успіху в досягненні визначених цілей або завдань в організації, команді чи проекті. Вони допомагають зрозуміти, наскільки ефективно працює певний процес чи діяльність, та чи наближається організація до своїх стратегічних цілей.

Основні види KPIs:

1. Фінансові KPI: наприклад, прибуток, доходи, рентабельність.
2. Операційні KPI: наприклад, час обробки замовлень, ефективність виробництва.
3. Маркетингові KPI: наприклад, кількість відвідувань вебсайту, конверсія рекламних кампаній.
4. KPI для персоналу: наприклад, продуктивність співробітників, рівень плинності кадрів.

Загалом, KPI допомагають приймати обґрунтовані рішення, коригувати стратегію та покращувати процеси в організації.

 30. Боротьба з корупцією у галузі

 Боротьба з корупцією в рамках “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року” є важливим елементом для забезпечення ефективності та прозорості цієї Програми. Покращення ситуації можливо за умов:

1. Створення незалежних моніторингових органів:

– Важливо створити або посилити існуючі незалежні моніторингові органи, які матимуть повноваження здійснювати перевірки на всіх етапах реалізації Програми (від тендерів до звітів про використання коштів).

– Можна створити спеціальні комісії, до яких увійдуть представники громадських організацій, міжнародних експертів, а також представники правоохоронних органів.

2. Прозорість закупівель і використання бюджетних коштів:

– Використання електронних платформ для проведення тендерів, де всі документи будуть публічно доступними для перевірки. Це дозволить знизити можливість маніпуляцій і фальсифікацій.

– Впровадження обов’язкового публічного звітування про використання коштів в рамках Програми. Звіти повинні містити конкретні цифри, зазначення витрачених коштів на кожен етап проекту, а також порівняння з планами.

3. Впровадження антикорупційного аудиту:

–  Створення системи антикорупційного аудиту на всіх етапах виконання Програми. Це включає внутрішній аудит, а також зовнішні перевірки міжнародними експертами або незалежними організаціями.

–  Програма має бути відкрита для громадських організацій і міжнародних моніторів, які мати муть можливість здійснювати незалежні перевірки.

4. Інтеграція інформаційних технологій та блокчейн-технологій:

–  Впровадження системи блокчейн для зберігання та обміну інформацією щодо тендерів, контрактів та виконаних робіт може забезпечити прозорість на всіх етапах реалізації програми. Цей підхід унеможливить зміну даних і дозволить відслідковувати всі транзакції.

– Використання сучасних IT-рішень для автоматичного контролю за витратами і ефективністю реалізації Програми.

5. Заохочення звітності та участі громадськості:

–  Створення онлайн-платформи, на якій громадяни можуть подавати заявки та повідомляти про порушення або корупційні схеми.

–  Освітні кампанії для підвищення свідомості серед населення про негативні наслідки корупції.

6. Покарання за порушення і стимулювання антикорупційної поведінки:

–  Застосування жорстких санкцій для осіб, що брали участь у корупційних схемах. Такі санкції можуть включати не тільки фінансові штрафи, а й позбавлення волі, а також заборону займати державні посади.

–  Стимулювання позитивної антикорупційної поведінки серед державних службовців з наданням відповідної мотивації.

7. Міжнародна співпраця:

Міжнародна співпраця є важливим інструментом для ефективного подолання корупції в рамках національних програм. Залучення таких авторитетних міжнародних організацій, як ООН, Світовий банк або Європейський Союз, відкриває можливості для отримання фінансової та технічної допомоги, що є критично важливим у процесі реалізації Програми.

Однією з ключових функцій цих організацій є надання експертних знань та технологій, що дозволяють створити сучасні механізми контролю за використанням публічних коштів, а також удосконалити систему прозорості на всіх етапах державного управління. Це включає запровадження передових практик у сфері аудиту, впровадження електронного врядування та розробку національних стандартів, що відповідають міжнародним вимогам.

Окрім цього, міжнародна співпраця сприятиме налагодженню стратегічних партнерств, які забезпечують не тільки контроль, а й активну взаємодію в боротьбі з корупційними схемами на глобальному рівні. Спільні ініціативи з міжнародними партнерами можуть допомогти в створенні ефективних механізмів превенції, навчання та підвищення обізнаності серед державних службовців і громадськості щодо шкідливості корупції, а також важливості дотримання етичних норм і стандартів.

Боротьба з корупцією в рамках “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року” є критично важливою для забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, створення прозорих механізмів закупівель та стимулювання сталого розвитку вітчизняної галузі рибного господарства. Запобігання корупції дозволить досягти високих результатів у зменшенні залежності від імпорту, підвищенні конкурентоспроможності рибопродукції власного виробництва та забезпеченні продовольчої безпеки країни.

 31. Державно-приватне партнерство (ДПП)

Державне-приватне партнерство (ДПП) є важливим стратегічним інструментом для подолання викликів, що постають перед рибним господарством України, зокрема у контексті пошуку ефективних механізмів імпортозаміщення рибопродукції. Це партнерство сприятиме раціональному та ефективному використанню як державних, так і приватних ресурсів, що забезпечить стійкий розвиток галузі та створить умови для зміцнення економічної безпеки країни.

Запровадження моделі ДПП дозволить реалізувати «Державну програму з імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року», яке стане основою для досягнення стратегічних цілей – підвищення внутрішнього виробництва рибопродукції, розвитку екологічно чистого виробництва та забезпечення продовольчої незалежності України. Такі кроки не лише стимулюють зростання національної економіки, але й сприяють розвитку інноваційних технологій, а також підвищенню конкурентоспроможності українського ринку на міжнародній арені.

ДПП є важливим етапом у зміцненні економічної самостійності та посиленні співпраці держави і приватного сектору, що дозволяє ефективно реагувати на глобальні виклики. В рамках програми особливу увагу слід приділити ефективному використанню державних рибогосподарських підприємств, водойм та майна, що дозволяє зберігати екологічно чисті виробництва та надавати їм можливість розвиватися в умовах конкурентної боротьби. Приватний сектор, у свою чергу, може стати важливим партнером у досягненні цих цілей завдяки наявності ресурсів для модернізації виробництва, впровадження новітніх технологій та формування сприятливого бізнес-клімату.

«Державна програма з імпортозаміщення рибопродукції до 2030 року» передбачає не лише підтримку вітчизняних виробників, але й стимулювання створення нових робочих місць, залучення інвестицій та забезпечення доступності рибопродукції для українських споживачів. Важливим аспектом є також екологічна безпека, оскільки Програма забезпечуватиме використання сталих практик у рибному господарстві, збереження біорізноманіття та відновлення водних екосистем.

Інтеграція державних, приватних та наукових ресурсів дозволить створити синергію, яка допоможе досягти амбітних цілей програми до 2030 року. Така співпраця дасть змогу сформувати стабільний, конкурентоспроможний ринок рибопродукції, який не тільки задовольнить внутрішній попит, але й дозволить Україні стати потужним гравцем на міжнародному ринку.

На першому етапі реалізації Програми варто розглянути можливість ДПП з рядом ключових підприємств, зокрема:

– ДУ «Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика»,

– ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб”,

– ДП “Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб”.

Це дозволить покращити ефективність роботи рибовідтворювальних підприємств завдяки залученню приватних інвестицій для модернізації виробничих потужностей, збільшення обсягів виробництва та впровадження новітніх технологій в аквакультурі. Залучення приватного сектору також сприятиме оптимізації управління підприємствами та кращій координації між державними і приватними структурами, що дозволить ефективно використовувати природні ресурси та підтримувати сталий розвиток галузі.

ДПП може передбачати створення інфраструктури для наукових досліджень, впровадження сучасних методів відтворення рибних ресурсів та захисту біорізноманіття водних екосистем.

На другому етапі реалізації Програми стратегічно важливим є впровадження моделі ДПП з рибопромисловими підприємствами, зокрема з іноземними інвесторами. Таке партнерство має стати основою для відновлення та модернізації океанічного рибопромислового флоту України, що є ключовим елементом забезпечення продовольчої безпеки, економічного зростання та зміцнення позицій України на міжнародному ринку.

Ініціативи ДПП дозволяють залучати передові технології, міжнародний досвід та фінансові ресурси, що є критично важливим для швидкого відновлення рибопромислової інфраструктури після закінчення війни з РФ. Підтримка океанічного риболовства стане не лише важливим фактором економічної стабільності, а й складовою стратегії сталого розвитку морської та рибної промисловості України, сприяючи збереженню природних біоресурсів через використання водних ресурсів Світового океану.

Ці кроки створять необхідні умови для успішного імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року та стануть важливим етапом на шляху до сталого розвитку, економічної незалежності та продовольчої безпеки України.

32. Загальні проблеми галузі

 Виконання «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року» є неможливим без розробки комплексної державної Програми імпортозаміщення через сталий розвиток українського рибного господарства. Саме збільшення обсягів виробництва рибопродукції вітчизняного походження стане природним механізмом імпортозаміщення, оскільки в умовах конкурентного ринку високоякісна рибопродукція, вироблена всередині країни, неминуче знижуватиме потребу в імпорті.

Іншого ефективного шляху для досягнення цієї мети, особливо примусового, не існує.

Для розробки ефективних механізмів та інструментів, які сприятимуть сталому розвитку рибного господарства та одночасно забезпечуватимуть процес імпортозаміщення рибопродукції в Україні, важливо на першому етапі чітко і детально визначити ключові проблеми галузі. Адже саме ці проблеми є основними чинниками, які стримують розвиток рибного господарства та, в окремих випадках, призводять до повної зупинки будь-якої динаміки в секторі рибопродукції.

Тому чесний і максимально повний перелік проблем, з якими стикається галузь, є критично важливим для проведення глибокого аналізу і пошуку оптимальних шляхів вирішення в контексті реалізації Програми імпортозаміщення (фактично програми сталого розвитку рибного господарства). Фахова оцінка цих проблем є необхідним кроком для визначення пріоритетних напрямків та розробки ефективних заходів, що сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності української рибної продукції та зменшенню залежності від імпортованої рибопродукції.

Головні проблеми галузі:

1. Держава, яка від імені українського народу здійснює управління рибним господарством України на правах власника, повинна забезпечити галузь наступними умовами:

– Необхідними законодавчими та нормативно-правовими актами, які повинны забезпечувати комфортне функціонування рибогосподарських підприємств в умовах різних політичних та економічних змін, зокрема в критичних воєнних періодах. Відсутність чітко визначених довгострокових, середньострокових та короткострокових цілей і завдань, затверджених законами України, перешкоджає стабілізації ситуації та створенню необхідних умов для сталого розвитку галузі.

– Необхідним фінансуванням для всіх напрямків розвитку рибного господарства, включаючи роботу органів рибоохорони, відновлення рибопромислового флоту, програми відтворення водних біоресурсів тощо. Протягом останніх десятиліть фінансування здійснювалося за залишковим принципом. Недофінансування державних рибовідтворювальних комплексів, обмежений бюджет на закупівлю рибопосадкового матеріалу та транспортування зарибку призвели до багаторічної практики фальсифікацій результатів зариблення природних водойм, що супроводжувалася системою «відкатів». У результаті недостатнє зариблення природних водойм упродовж останніх 20 років, разом із постійним переловом рослиноїдних та частикових риб, значно знизило промислову рибопродуктивність водойм до критичних рівнів.

– Усім необхідним для інвестиційної привабливості рибогосподарських підприємств для вітчизняних і іноземних інвесторів, здатних інвестувати значні кошти в сучасні високотехнологічні індустріальні рибні господарства, модернізацію існуючих підприємств аквакультури та марікультури, будівництво морського та океанічного рибопромислового флоту, рибопереробні підприємства, а також у розвиток логістичної мережі галузі. Забезпечення цих умов є важливим для створення стабільного і сталого розвитку рибного господарства України та підвищення його ефективності в умовах сучасних викликів.

2. Розгляд державою галузі рибного господарства України лише як бюджетоутворюючої сфери, без належної уваги до її ключової ролі у забезпеченні продовольчої безпеки та здоров’я населення, є серйозною проблемою. Держава повинна змінити своє ставлення галузі, враховуючи не лише її фінансову складову, а й соціальну та економічну функцію.

Медично обґрунтована норма споживання рибопродуктів складає 23,7 кг на рік на одну особу, що є важливим фактором для підтримання здоров’я на належному рівні. Відсутність відповідної кількості рибопродуктів у раціоні населення може призвести до порушень здоров’я, що, в свою чергу, впливає на продуктивність праці та загальний рівень благополуччя громадян.

Враховуючи зазначене, галузь рибного господарства повинна стати пріоритетною для держави в контексті забезпечення здоров’я її громадян. Тому необхідно переглянути державну політику щодо цієї сфери з урахуванням потреби збільшення обсягів виробництва та підвищення доступності рибопродукції для споживачів.

Основні напрямки необхідного реформування:

1. Відміну аукціонівна вилов водних біоресурсів, що значно ускладнюють доступ до ресурсів для рибогосподарських підприємств.
2. Зниженнянепосильної орендної плати за використання водойм та гідроспоруд, що дозволить зменшити фінансовий тиск на підприємства.
3. Скороченняподаткового навантаження та спрощенняпроцедур підписання договорів, що сприятиме більш швидкому розвитку галузі.
4. Забезпеченняпоточного кредитування рибогосподарських підприємств для забезпечення фінансової стабільності та інвестування в модернізацію.
5. Фінансування будівництва рибопромислового флоту, що дозволить задовольнити потреби народу України в рибопродукції.
6. Розвитокнової (колективної)організації промислу на великих водоймах, що дозволить оптимізувати управління та забезпечити сталість галузі.
7. Тощо.

Тільки комплексне впровадження зазначених заходів дозволить не лише збільшити обсяги виробництва рибопродукції, але й знизити її вартість, зробивши рибу доступною для більшої частини населення, що сприятиме підвищенню загального рівня здоров’я громадян і зміцненню економічної стабільності країни.

3. На даний час діяльність територіальних органів рибоохорони не відповідає вимогам, які встановлені їх власним Положенням. Хронічне недофінансування, що виявляється у відсутності належного забезпечення технічними засобами (автотранспорт, паливно-мастильні матеріали для автотранспорту та патрульних катерів, запасні частини, спеціалізований одяг, оптичні прилади, тощо), унеможливлює не лише виконання регулярного патрулювання водойм, а й забезпечення належного контролю на суші, зокрема, на підприємствах, що використовують воду або скидають відпрацьовану брудну технологічну воду у рибогосподарські водойми.

Низький рівень заробітної плати інспекторів рибоохорони, які виконують свої обов’язки в складних умовах (вночі, за будь-якої пори року та погодних умов, під постійним ризиком озброєної конфронтації з порушниками закону), а також необхідність самостійно закуповувати паливно-мастильні матеріали, запасні частини та інші ресурси, часто за власні кошти, змушують їх шукати незаконні способи компенсації витрат (незаконно ловити рибу, “кришевати” ННН-рибальство – браконьєрство, збирати «данину», тощо).

Такі кримінальні дії з боку інспекторів забезпечують їм можливість отримувати «легкі гроші» майже без будь-якого контролю з боку держави. Крім того, ситуація ускладнюється тим, що інспектори рибоохорони працюють в умовах фінансової піраміди, коли, під загрозою негайного звільнення, їм доводилося щомісячно збирати значні суми грошей від користувачів водних біоресурсів та організованих браконьєрських угруповань.

Ці фактори вказують на системні проблеми, що потребують негайного вирішення з метою забезпечення ефективної та законної діяльності рибоохоронних органів.

Інші проблеми галузі

Сфера управління водними та біоресурсами:

– Наявність суттєвих проблем у сфері управління водними біоресурсами в Україні зумовлена відсутністю ефективної системи державного управління, що повинно відповідати вимогам демократичного устрою та принципам ринкової економіки. Це передбачає чітке розмежування повноважень та відповідальності між органами місцевого самоврядування та центральними органами виконавчої влади у питаннях використання водних ресурсів, екологічного контролю, виробничої діяльності, тощо.

– Водночас важливою проблемою є непрозорість та закритість діяльності більшості підрозділів Держрибагентства, зокрема органів рибоохорони, що значно ускладнює моніторинг та контроль за ефективністю їх роботи.

– Відсутність належної системи державного нагляду за підприємствами аквакультури, СТРГ,  інших підприємств рибного господарства (безпідставне втручання прокуратури у діяльність суб’єктів аквакультури та СТРГ по надуманих причинах),  сприяє недостатньому контролю за дотриманням вимог законодавства та нормативних актів. Це веде до порушень у сфері використання водних біоресурсів та екологічного балансу, що може негативно позначатися на розвитку галузі в цілому.

– Персонал територіальних органів рибоохорони стикається з проблемами мотивації до виконання службових обов’язків. Для підвищення ефективності роботи необхідно оптимізувати розподіл повноважень та функцій у межах цих органів, що дозволить знизити чисельність працівників без шкоди для якості виконуваних завдань.

– Проблемою також є незадовільний стан звітності у сфері аквакультури, зокрема щодо надання даних за формою № 1А – аквакультура (річна) та інших звітів. Недосконалість системи збору та аналізу цих звітів призводить до спотворення показників діяльності галузі, що унеможливлює проведення точних аналізів, маркетингових досліджень та прийняття ефективних управлінських рішень. Однією з основних причин недостатньої відповідальності суб’єктів аквакультури є відсутність ефективних механізмів покарання за порушення норм законодавства, що стосуються звітності. Це вимагає перегляду відповідних нормативно-правових актів та запровадження більш дієвих санкцій для забезпечення належної дисципліни та прозорості у галузі.

Проблеми загального характеру:

Необхідність систематизації та максимально ефективної експлуатації залишків державного майна в галузі рибного господарства є актуальним питанням, оскільки наявні ресурси часто використовуються неналежним чином, а більшість з них не функціонує відповідно до свого призначення. У ряді випадків штучно створені умови, спрямовані на доведення державних підприємств до банкрутства, стали наслідком дій окремих корупційних осіб. Це, в свою чергу, призвело до повного знищення або розкрадання державних підприємств.

Як результат таких безвідповідальних дій, зникли майже всі елементи національної рибопромислової інфраструктури, зокрема океанічний рибопромисловий флот, обласні рибокомбінати, рибопереробні підприємства, комплекси для відтворення цінних і промислових видів риб, а також важливі установи, як Державне підприємство «Техрибвод» та «Селекційно-генетичний центр рибництва» та інші. Водночас, значна зношеність основних фондів та матеріально-технічної бази підприємств галузі вимагає термінового оновлення та модернізації для забезпечення ефективної роботи й сталого розвитку.

Не менш важливим є підвищення соціальної відповідальності та культури рибальства серед громадян, адже сталий розвиток рибного господарства неможливий без усвідомленого та культурного ставлення до природних ресурсів. Крім того, необхідно постійно проводити заходи щодо екологічного виховання та природоохоронної освіти населення, зокрема серед дітей, аби формувати у майбутніх поколінь відповідальне ставлення до охорони водних екосистем і їх ресурсів.

Лише через системну, послідовну та комплексну політику можна забезпечити збереження та розвиток галузі рибного господарства в Україні.

Дерегуляція рибного промислу:

–  Необхідність вдосконалення принципу розподілу квот на вилов водних біоресурсів у внутрішніх та територіальних водах. Поточна система аукціонного розподілу квот не відповідає сучасним вимогам розвитку промислового рибальства, що призводить до уповільнення розвитку галузі та  сприяє фінансовому краху традиційних рибогосподарських підприємств.

– Складнощі в регуляторному процесі. Існуючий регуляторний механізм не забезпечує ефективне стимулювання розвитку нових та підтримку роботи традиційних рибопромислових підприємств, що негативно впливає на загальний стан галузі.

– Короткостроковість виділених квот на вилов водних біоресурсів. Квоти, що надаються на один рік, визначені за результатами аукціонів, суттєво обмежують можливості для довгострокового планування та розвитку рибопромислових підприємств.

– Відсутність механізмів саморегуляції на рибопромислових ділянках. Брак правових механізмів, які б дозволяли рибалкам на конкретних ділянках мати законні права на регламентований вилов водних біоресурсів, не забезпечує зацікавленість у підтримці сталої популяції промислових стад риб та інших водних біоресурсів, що є важливим фактором для сталого розвитку рибальства.

– Необхідність скасування санітарно-ветеринарних вимог. В умовах, коли всі рибалки на одній водоймі повинні здавати рибу на перевірку, варто передбачити, що на водоймах загальнодержавного значення відповідальність за проведення санітарно-ветеринарних перевірок має нести держава, а не окремі рибалки. Це дозволить спростити процеси та знизити адміністративне навантаження на учасників галузі.

Аквакультура (основні проблеми):

1. Відсутність єдиного державного екологічного моніторингу. В Україні відсутній єдиний державний екологічний моніторинг для всіх рибогосподарських водойм, що включає моніторинг забруднюючих підприємств на природоохоронних територіях та водозборах. Це призводить до відсутності необхідної інформації для господарюючих об’єктів до укладення договорів оренди і під час експлуатації водойм.
2. Складнощі при отриманні в оренду земель водного фонду. Процедура отримання в оренду земель водного фонду для риборозведення є надмірно складною, особливо у випадках, коли оренда потребує погодження з органами місцевого самоврядування.
3. Обмеження щодо приватизації гідротехнічних споруд. Наразі неможливо приватизувати або укласти довгострокову оренду на гідротехнічні споруди орендарями водних об’єктів. Це обмежує використання активної складової водойми, знижуючи інвестиційну привабливість рибництва. Приватизація таких споруд дозволила б підприємствам аквакультури підтримувати гідроспоруди у робочому стані, стимулюючи інвестиції.
4. Висока вартість оренди земель водного фонду. Вартість оренди земель водного фонду для рибогосподарських підприємств значно перевищує науково обґрунтовану ціну, що унеможливлює рентабельне ведення рибогосподарської діяльності відповідно до податкового законодавства.
5. Складність взаємовідносин між стейкхолдерами. Взаємовідносини між власниками гідроспоруд, землевласниками водного фонду, територіальними громадами, рибалками, регіональними підрозділами, Державним агентством водного господарства України та іншими стейкхолдерами часто є складними і не сприяють ефективному розвитку аквакультури.
6. Відсутність кредитування на пільгових умовах. Відсутність доступу до пільгового кредитування для рибогосподарських підприємств у вегетативний період призводить до неможливості закупівлі необхідного рибопосадкового матеріалу, проведення меліоративних робіт на водоймах та інших важливих заходів для розвитку аквакультури.
7. Висока ціна на рибоводний інвентар та обладнання. Високі ціни на рибоводний інвентар, обладнання та спеціалізовану техніку, таку як плавзасоби, очеретокосарки та сіткоматеріали, значно ускладнюють роботу підприємств аквакультури та знижують їх економічні показники.
8. Відсутність вітчизняного виробництва рибних комбікормів. В Україні існує дефіцит високоякісних рибних комбікормів (стартових, продукційних, лікувальних) вітчизняного виробництва за доступними цінами. Це стримує розвиток аквакультури, особливо у напрямку інтенсифікації вирощування риби у водоймах з ущільненими посадками, а також гальмує процес імпортозаміщення рибопродукції..
9. Необхідність формування державної селекційно-генетичної системи. В Україні відсутня єдина технологічна система управління аквакультурою. Вкрай важливо сформувати державні та комерційні племінні ремонтно-маточні стада промислових видів риб для подальшої інкубації, вирощування рибопосадкового матеріалу та забезпечення сталого розвитку галузі.
10. Проблеми із закупівлею риби. Відсутність організованої планової закупівлі риби протягом року значно знижує рентабельність рибогосподарських підприємств, оскільки більшість з них вимушено реалізують свою рибу восени, коли риби багато і її ціна знижується.
11. Недосконалість державного управління рибогосподарським сектором.  В Україні не існує єдиного механізму управління аквакультурою, що призводить до розрізненості діяльності вітчизняних підприємств, відсутності планування і координації в рамках державного сектору.
12. Відсутність Закону України «Про розвиток рибного господарства України на період до 2030 року». Відсутність такого законодавчого акту значно ускладнює стратегічне планування та стимулювання розвитку рибного господарства на найближчі роки.
13. Відсутність механізму оренди частини водойми для аквакультури.  Відсутність чіткої процедури оренди частини водойми для здійснення аквакультури унеможливлює ефективне використання водних ресурсів.
14. Складність оформлення земельних ділянок під аквакультуру.  Процедура оформлення земельних ділянок під аквакультуру є надмірно складною та тривалою, що створює значні адміністративні бар’єри для підприємств.
15. Висока вартість ввізного мита на імпортні корми. Висока вартість ввізного мита на корми для риб та інші товари для аквакультури є додатковим фактором, що обмежує розвиток галузі.
16. Відсутність державної програми страхування підприємств аквакультури. В Україні відсутня державна програма страхування підприємств аквакультури, що є важливим інструментом для забезпечення фінансової стабільності галузі.
17. Необхідність удосконалення методики розрахунку орендної плати.  Необхідно вдосконалити методику розрахунку орендної плати для земель водного фонду з урахуванням економічної обґрунтованості та розвитку аквакультури.
18. Проблеми в експорті та імпорті рибопродукції, гармонізації законодавства з ЄС. Важливими є питання гармонізації українського законодавства з нормами ЄС, а також оптимізації процесів імпорту та експорту рибопродукції.

Рекомендації для поліпшення ситуації:

1. Розробити та впровадити єдину державну систему екологічного моніторингу для водойм.
2. Спрощення процедур оренди земель водного фонду та створення прозорих механізмів приватизації гідротехнічних споруд.
3. Сприяти розвитку внутрішнього виробництва комбікормів та рибоводного обладнання.
4. Впровадити механізм пільгового кредитування для рибогосподарських підприємств.
5. Створити державну програму страхування підприємств аквакультури.
6. Розробити та прийняти Закон України «Про розвиток рибного господарства України на період до 2035 року».

Ці кроки дозволять значно покращити ситуацію в галузі аквакультури, забезпечивши її сталий розвиток в майбутньому.

Індустріальні рибні господарства в Україні

Розвиток індустріальних рибних господарств в Україні, незважаючи на деякі позитивні зрушення, залишається стримуваним через низку об’єктивних факторів, серед яких можна виділити такі ключові проблеми:

1. Висока собівартість продукції. Риба, вирощена в умовах установок замкненого водопостачання (УЗВ), має значно вищу собівартість порівняно з рибою, виловленою з відкритих водойм. Це створює серйозні труднощі для розвитку конкурентоспроможного рибного господарства.
2. Обмежений асортимент вирощуваних видів риб. В умовах УЗВ можна з прибутком вирощувати обмежену кількість видів риб, таких як осетрові, камбальні, лососеві види, а також деякі види ракоподібних, зокрема креветок. Найбільш прибутковим є вирощування осетрових видів риб для отримання чорної ікри. Однак цей процес потребує значного часу (не менше 5-7 років)для досягнення необхідного розміру і якості риби, а також стабільного фінансування, що в умовах нестабільного фінансового середовища може бути надзвичайно складним завданням.
3. Реалізація чорної ікри на внутрішньому ринку. Проблемною залишається реалізація чорної ікри в Україні через низьку фінансову спроможність населення. Очікується, що протягом наступних 10-15 років ситуація з цінами на цей продукт буде складною, що ускладнює розвиток цієї галузі.
4. Висока вартість енергоресурсів. Витрати на електроенергію є ще одним значним бар’єром для розвитку індустріальних рибних господарств, оскільки високі тарифи роблять цей бізнес економічно нерентабельним.
5. Міжнародні вимоги до якості продукції. Основні міжнародні покупці коштовної ікри, зокрема з Європи, США, Канади, Японії та країн Перської затоки, висувають вимоги до якості, обсягів і режиму постачання. Однак виконати ці умови здатні лише великі індустріальні підприємства, що мають річний обіг коштів у десятки разів більший за той, яким володіють дрібні українські рибогосподарські підприємства.

Попри наявність усіх необхідних умов для розвитку індустріальних рибних господарств в Україні, зокрема відносно низьких тарифів на електроенергію, розвиненої промисловості, здатної виробляти основні вузли УЗВ, наявності висококваліфікованих кадрів та можливостей для формування ремонтно-маточного поголів’я осетрових видів риб, сталий розвиток цієї галузі можливий лише за умови залучення значних інвестицій як з боку вітчизняних, так і з боку іноземних партнерів. Без цього повноцінний розвиток індустріальних рибних господарств в Україні є малоймовірним.

Ці фактори потребують комплексного підходу та серйозних інвестицій для створення інфраструктури та забезпечення сталого розвитку галузі, здатного стати конкурентоспроможним на міжнародному ринку.

Марикультура

У країні відсутня чітка нормативно-правова база для надання в оренду рибогосподарських об’єктів з морською водою та акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України. Зокрема, не визначені умови для організації марикультури, що унеможливлює комерційним рибогосподарським підприємствам отримання дозволу від Кабінету Міністрів України для розвитку марикультури на шельфових ділянках Азово-Чорноморського басейну. У результаті, питання відведення морських ділянок, заток або відкритих лиманів, а також відповідних земельних ділянок на узбережжі для будівництва рибогосподарських баз, включаючи причали, холодильники, склади та виробничі приміщення, залишається нерегульованим. Останнє є великою проблемою, адже прецедентів надання дозволу на експлуатацію морських частин та облаштування рибогосподарських баз в Україні ще не було.

Ще однією перешкодою для розвитку марикультури є відсутність в Україні державних або комерційних підприємств, які б займалися вирощуванням рибопосадкового матеріалу для морських господарств. Відсутність таких підприємств, що мають власні ремонтно-маткові стада промислових видів морських риб (осетрових, камбальних, кефалевих, лососевих тощо), робить розвиток марікультури в Україні практично неможливим.

Крім того, відсутність комбікормових заводів, які виробляють спеціалізовані високоефективні рибні комбікорми для інтенсивного вирощування риби в умовах марикультури, також створює суттєві труднощі. Так само в Україні не розвинута інфраструктура підприємств, здатних вирощувати живий корм для морських риб у личинковому та мальковому періодах. Це особливо стосується таких видів риб, як камбала калкан та осетрові, а також вирощування мікроводоростей (хлорела, спіруліна, сценедесмус та інші).

Загалом, без вирішення цих проблем, розвиток марикультури в Україні виглядає надзвичайно ускладненим, потребуючи комплексного підходу до створення відповідної інфраструктури та правових умов для її ефективного функціонування.

 

Промисел на внутрішніх водоймах, Азовському та Чорному морях:

Виявлені серйозні проблеми та обмеження у сфері рибогосподарської діяльності в Азово-Чорноморському басейні та континентальних водоймах України вимагають комплексного підходу до їх вирішення. Зокрема, серед основних труднощів можна виділити:

1. Обмеженістьнадійної та достовірної інформації про запаси водних біоресурсів та їх вилов, особливо в умовах війни з рф, що ускладнює планування та управління рибогосподарською діяльністю на рівні національних водних біоресурсів. Це, у свою чергу, стримує ефективність впровадження стратегії сталого розвитку всієї галузі.
2. Застарілістьрибопромислових суден, які є морально і фізично застарілими, що негативно позначається на економічній ефективності промислових підприємств і знижує конкурентоспроможність на міжнародному ринку.
3. Відсутністьчіткого розподілу ділянок відповідальності між користувачами водних біоресурсів, що сприяє зростанню порушень законодавства. Це стосується порушення режиму тиші на воді, діяльності ННН-рибалок (браконьєрів, рибалок-любителів та відпочиваючих), що створює додаткові проблеми для збереження екосистем.
4. Зростаннявартості паливно-мастильних матеріалів істотно знижує рентабельність рибопромислових підприємств, що робить розвиток галузі все більш складним і непередбачуваним.
5. Невиконаннянеобхідних обсягів робіт з меліорації водойм, що включають постанова нерестових гнізд, очищення нерестових ділянок від сміття, скошування рослинності та інші заходи для підтримання оптимальних умов для розвитку рибогосподарського отенціалу водойм.
6. Відсутністьсучасних рибоприймальних пунктів із належним обладнанням для сортування, зважування, зберігання та переробки риби, а також проведення ветеринарного контролю, що необхідно для підтримання високих стандартів безпеки рибопродукції.
7. Складністьу взаємовідносинах між користувачами водних біоресурсів і Держрибагентством щодо отримання квот на аукціонах, а також між територіальними органами рибоохорони під час промислової діяльності, що ускладнює ведення ефективної звітності та моніторингу.
8. Зменшеннячисельності рибних запасів в Азовському морі та обмеження доступу до нього у зв’язку з військовими діями створюють серйозні труднощі для рибопромислових підприємств. Виявлені зміни видового складу риб свідчать про погіршення екологічного стану та зменшення можливостей для сталого промислового вилову.
9. Порушеннярежимів промислової експлуатації Азовського моря, де внаслідок використання активних знарядь лову по всій акваторії водойми, риба не мала можливості для належного нересту і нагулу.
10. Необхідністьстворення ефективних суб’єктів рибогосподарської діяльності, здатних організувати сталий розвиток рибогосподарських об’єктів, таких як каскад Дніпровських водосховищ, лимани, озера, а також Азовське та Чорне моря. Це передбачає відновлення природного ареалу водних біоресурсів і постійну підтримку екологічного балансу.
11. Створенняприродних рибних заказників на всіх водосховищах Дніпровського каскаду та інших великих водоймах для забезпечення ефективної охорони та відтворення водних біоресурсів. Відведення 20-25% загальної території водойм для природоохоронних цілей без рибогосподарської експлуатації дозволить значно покращити умови для розвитку рибних запасів і забезпечити сталий зростання промислових стад..

Ці заходи сприятимуть відновленню екологічної рівноваги, підвищенню ефективності рибогосподарської діяльності та збереженню водних біоресурсів для майбутніх поколінь.

Океанічне рибальство та відновлення рибопромислового флоту

Україна має величезний потенціал для розвитку океанічного рибальства, однак цей напрямок діяльності потребує комплексного підходу та стратегічних зусиль держави для відновлення та розширення рибопромислового флоту, підвищення інвестиційної привабливості та інтеграції до міжнародної системи рибальства.

1. Зношеність та моральне старіння флоту. Однією з ключових проблем українського рибопромислового флоту є його фізичне і моральне старіння. За останні десятиліття більшість риболовецьких суден вийшли за межі свого ресурсу, що значно знижує ефективність промислу. Важливо врахувати, що лише кілька одиниць флоту працюють поза межами юрисдикції України, що знижує доступ до перспективних риболовних районів.
2. Наукові дослідження та інвестиційна привабливість. В останні 25 років Україна не проводила систематичних наукових досліджень у сфері океанічного рибальства. Це створює значний розрив у розумінні сучасних тенденцій і технологій рибного промислу, що, у свою чергу, стримує залучення інвестицій. Українське рибальство потребує не лише відновлення флоту, а й розробки нових, ефективних і стійких методів, що дозволять країні зайняти гідне місце на міжнародному ринку рибопродукції.
3. Міжнародна співпраця та політичні механізми. Важливим кроком є ратифікація Україною регіональних рибальських конвенцій, таких як НЕАФК, НАФО та інші, а також укладання двосторонніх угод із країнами, що мають доступ до біоресурсів Світового океану, зокрема Канадою, Новою Зеландією, Чилі, Перу, ПАР, Анголою, Королівством Марокко та інших. Це дозволить Україні розширити доступ до рибних ресурсів, що сприятиме стабільності та розвитку сектора.
4. Політика держави та розвиток інфраструктури. Важливою умовою є створення національної системи управління промисловою діяльністю на міжнародних водах, що відповідатиме міжнародним стандартам. Створення національної інспекційної системи, впровадження статистичних звітів, моніторинг флоту та розробка механізмів стимулювання інвестицій у цей сектор будуть критично важливими кроками для підвищення міжнародного статусу України як рибопромислової держави.
5. Суднобудування та відновлення потенціалу. Великі труднощі викликає руйнування суднобудівної галузі в Україні. Відсутність необхідних ресурсів для відновлення сучасного виробництва флоту ставить під загрозу розвиток рибопромислового сектора. Однак можна розвивати співпрацю з провідними суднобудівними країнами, такими як Корея, Японія, Китай, Норвегія, Канада та інші, що дозволить будувати сучасні високотехнологічні, високопродуктивні рибопромислові судна.
6. Стратегічний підхід до сталого розвитку. Без відновлення потенціалу океанічного рибальства, без створення ефективної інфраструктури та системи міжнародного співробітництва, Україна не зможе забезпечити сталу продовольчу безпеку в секторі рибопродукції. Зростання попиту на рибні продукти у світі відкриває для України нові можливості, але для того, щоб скористатися ними, необхідно розробити стратегію комплексного розвитку, яка включатиме не лише відновлення флоту, а й інтеграцію з міжнародними стандартами рибальства.

Таким чином, для досягнення сталого розвитку рибопромислового сектора Україні потрібно:

–  Відновлювати рибопромисловий флот через модернізацію існуючих суден та будівництво нових, що відповідатимуть сучасним екологічним і технологічним стандартам.

–  Проводити наукові дослідження для розробки ефективних методів рибальства  у Світовому океані.

– Підвищувати інвестиційну привабливість через активну співпрацю з міжнародними організаціями та країнами-партнерами.

– Проводити інфраструктурну модернізацію системи моніторингу, статистики і управління рибопромисловим флотом.

Тільки через комплексний підхід і стратегічне бачення Україна зможе відновити свій потенціал у глобальному океанічному рибальстві та забезпечити продовольчу безпеку країни.

Відновлення водних біоресурсів:

Відновлення водних біоресурсів в Україні є надзвичайно важливим завданням для забезпечення стійкого розвитку рибництва та збереження біорізноманіття. Однак на сьогоднішній день ми стикаємося з кількома серйозними викликами, які потребують негайного реагування та ефективних заходів.

Перш за все, це відсутність перспективної державної програми по відновленню водних біоресурсів України, що ставить під загрозу майбутнє рибного гогосподарства. Системний підхід до відновлення водних біоресурсів, що включав би наукові дослідження, практичні заходи щодо зариблення та збереження екосистем, має стати основою цієї програми. Однак, на жаль, сьогодні ми не маємо чітко визначеного державного курсу в цьому напрямку, що ускладнює реалізацію будь-яких довгострокових ініціатив.

Іншим важливим аспектом є відсутність діючого Наукового селекційно-генетичного племінного центру рибництва, який би організовував роботи по формуванню ремонтно-маточних стад промислових риб та відновленню рибогосподарського потенціалу водойм. Такий центр міг би стати важливою ланкою в процесі збереження та відновлення популяцій риб, здійснюючи селекцію та генетичний контроль, що дозволяє покращити стійкість видів до хвороб та змін навколишнього середовища.

Однак не менш важливою проблемою є корупція в органах рибоохорони. Це явище не тільки шкодить репутації цієї важливої галузі, а й створює реальні загрози для екосистем водойм. Часто фальсифікація результатів зариблення, спрямована на збільшення статистичних даних, призводить до отримання незаконних фінансових прибутків, при цьому реальною користі для відновлення водних біоресурсів немає. Така ситуація вимагає системних змін у політиці управління водними біоресурсами, більш прозорих і ефективних механізмів контролю.

Щоб змінити ситуацію, необхідно впровадити комплексний підхід, який включає розробку та реалізацію державної програми з відновлення водних біоресурсів, створення науково-дослідних установ для селекції та генетичного контролю риб, а також вжиття рішучих заходів для боротьби з корупцією в рибогосподарській сфері. Це дозволить не тільки зберегти біорізноманіття водойм України, а й забезпечити сталий розвиток рибного господарства в майбутньому.

Господарювання на великих водоймах

Господарювання на великих водоймах є важливим аспектом екологічної та економічної стабільності країни, однак на сьогоднішній день зіштовхується з низкою серйозних проблем, які потребують негайного вирішення.

Однією з основних проблем є відсутність комплексних меліоративних заходів, спрямованих на облаштування нерестових гнізд для промислових видів риб, таких як судак, сом та інші аборигенні види. Цей фактор суттєво впливає на відновлення природного ареалу риб, знижуючи загальний потенціал рибопромислових водойм, що є важливим ресурсом для країни. У зв’язку з цим необхідно розробити та впровадити ефективні механізми для відновлення та охорони цих водних екосистем.

Збільшення антропогенного навантаження на водойми, незважаючи на скорочення діяльності рибопромислових підприємств, залишається значною проблемою. Браконьєрство, забруднення вод, надмірний вилов риби, агресивна діяльність внаслідок військових конфліктів – ці фактори, які ускладнюють збереження біорізноманіття та знижують стійкість екосистем. З огляду на це, необхідно посилювати контроль за водними біоресурсами та розробляти ефективні заходи з управління ними.

Важливою проблемою є також відсутність досвіду організації об’єднань рибопромислових та рибогосподарських підприємств, які б працювали за єдиним технологічним ланцюгом. Об’єднання таких підприємств могло б значно підвищити ефективність їхньої діяльності, забезпечуючи сталість виробництва та раціональне використання водних біоресурсів на великих водоймах.

Крім того, збереження та розвиток рибопромислового напрямку ускладнюється складністю взаємодії між підприємствами та різними органами влади, організаціями рибоохорони, територіальними громадами, а також іншими зацікавленими сторонами. Це потребує розробки чіткої, злагодженої стратегії співпраці, що враховувала б інтереси всіх учасників процесу та сприяла ефективному управлінню водними ресурсами.

Рибопереробка

В Україні спостерігається застарілість технологічного обладнання на ереважній більшості підприємств цієї галузі. Відсутність сучасних потужних рибопереробних підприємств, здатних відповідати міжнародним стандартам якості (ISO 9001, ISO 22000 та інші), значно обмежує можливості країни щодо експорту конкурентоспроможної продукції. Для вирішення цієї проблеми необхідно стимулювати інвестиції у модернізацію та створення нових виробничих потужностей, що відповідали б високим вимогам якості.

Однією з головних перепон для розвитку рибопереробних підприємств є нестабільність постачання сировини з водних біоресурсів. Відсутність стабільних поставок риби у необхідному обсязі та асортименті протягом усього року обмежує можливості підприємств для ефективної роботи. Для подолання цієї проблеми необхідно розробити стратегії підтримки сталого виробництва та налагодження ланцюгів постачання сировини.

Для розвитку рибопромислової галузі необхідно вжити рішучих заходів щодо модернізації виробничих потужностей, запровадження ефективних систем управління водними ресурсами та розвитку механізмів співпраці між підприємствами, державними органами та місцевими громадами. Тільки таким чином можна досягти сталого розвитку галузі, зберегти природні ресурси та забезпечити країну якісною рибною продукцією на внутрішньому ринку та для експорту.

Логістика та торгівля рибопродуктами

В Україні спостерігається суттєвий дефіцит розвинутої мережі живорибних та рибних баз, здатних забезпечити рівномірне постачання якісної рибопродукції на ринок протягом усього року. Це створює проблеми для споживачів, адже навіть в найбільших містах не завжди можна знайти широкий асортимент свіжої та охолодженої риби, а вже в віддалених регіонах ситуація є ще більш складною.

Більше того, в Україні бракує спеціалізованих риботорговельних підприємств, таких як рибні супермаркети та магазини, які могли б пропонувати не тільки готові продукти рибопереробки, але й свіжу, охолоджену, а іноді й живу рибу. Це обмежує доступ громадян до різноманітних і якісних рибопродуктів, створюючи значний розрив між попитом та пропозицією.

Ще однією важливою проблемою є відсутність належної кількості спеціалізованого автотранспорту, оснащеного необхідними технологіями для транспортування живої риби на великі відстані. Такі машини повинні мати спеціальне кисневе обладнання для підтримки життя риби в процесі транспортування, що є важливим для збереження її свіжості та якості. Відсутність такого транспорту обмежує можливості доставки рибної продукції з місць її вилову до споживачів, тим самим знижуючи доступність товарів та збільшуючи ризики для ринку.

З огляду на ці проблеми, важливо зосередитися на розвитку сучасної інфраструктури рибного господарства, впровадженні новітніх технологій зберігання та транспортування риби, а також на створенні нових риботорговельних підприємств, які зможуть задовольнити зростаючий попит на якісну рибну продукцію в Україні.

Рішення цих проблем сприятиме не лише розвитку галузі, але й позитивно вплине на здоров’я населення, оскільки риба є важливим джерелом білка, вітамінів та мікроелементів, необхідних для нормального функціонування організму.

Якість рибопродукції:

В Україні наразі спостерігається значний дефіцит належного контролю за якістю рибопродукції, що є важливою складовою забезпечення безпеки харчових продуктів на всіх етапах – від виробництва до кінцевої реалізації. Відсутність системного моніторингу та комплексних заходів контролю за якістю риби значно ускладнює процес виявлення можливих порушень і дефектів на ранніх стадіях виробництва.

Одним із важливих аспектів, які потребують вирішення, є відсутність сертифікатів походження риби, які не тільки дозволяють визначити безпосереднього виробника, що є запорукою надійності та якості продукції. Без такого документу важко встановити справжнього постачальника, що відкриває двері для потенційного потрапляння на ринок продукції сумнівної якості, зокрема контрафактної або такої, що не відповідає гігієнічним вимогам.

Не менш важливою є й відсутність у країні технології збереження рибопродукції в рідкому льоді. Ця інноваційна технологія здатна значно покращити якість риби, дозволяючи зберігати її свіжість протягом значно більшого терміну – до 10-14 днів, порівняно з лише 2-3 днями при використанні традиційного лускатого льоду. Цей метод зберігання дозволяє уникнути ризику псування продукту та втрати його органолептичних характеристик, зокрема смаку та запаху, що є особливо важливим для підтримки високих стандартів якості рибопродукції.

Запровадження комплексного контролю за якістю рибопродукції, впровадження сертифікації та новітніх технологій збереження продукції, без сумніву, підвищить рівень довіри споживачів та сприятиме розвитку вітчизняного рибного ринку, забезпечуючи його конкурентоспроможність.

Галузева наука:

Відсутність належного фінансування галузевої науки є однією з основних проблем, що серйозно обмежує можливості для проведення ефективних академічних і прикладних наукових досліджень у сфері рибного господарства. Цей дефіцит ресурсів призводить до суттєвого зниження обсягу необхідної науково обґрунтованої інформації, яка є важливою для прийняття стратегічних рішень на рівні Держрибагентства.

Тому, для подолання цих викликів і забезпечення сталого розвитку рибного господарства необхідно не лише збільшити фінансування наукових досліджень, а й створити нові інститути, здатні забезпечити галузь усім необхідним для ефективного функціонування.

Протидія корупції

Корупція в органах держрибоохорони є надзвичайно серйозною проблемою, масштаби якої важко оцінити та яку досі не вдається повністю викорінити. Цей процес займає тривалий час і вимагає комплексних та постійних зусиль. У результаті корупція в рибоохороні поступово адаптується, змінюючи свої форми, але не зникає, а навіть може розширюватися, продовжуючи впливати на соціальну, правову та економічну складову галузі.

Особливо важко боротися з корупцією в умовах, коли інспектори мають мінімальну заробітну плату, виконують важку фізичну роботу в умовах постійних ризиків для здоров’я і життя, а також мають справу з низьким рівнем фінансування. Водночас існує безліч можливостей для власного збагачення, що значно підвищує ймовірність виникнення корупційних дій. Це створює серйозні ризики як для екологічної ситуації в країні, так і для її безпеки.

Корупційні прояви в органах державної влади часто пов’язані з оформленням оренди земель водного фонду для риборозведення. Залишення цього питання без належної уваги призводить до зловживань, сприяючи розвитку тіньових схем у сфері використання водних ресурсів.

Однак ще більшою проблемою є відсутність чіткої концепції або антикорупційної програми, розробленої спеціально для Держрибагентства. Відсутність системного підходу в боротьбі з корупцією та її непередбачуваними проявами сприяє її подальшому розвитку та ускладнює процеси реформування. Більше того, відсутність ефективного контролю з боку громадськості за діями державних посадовців створює сприятливе середовище для тіньових практик. Якщо не буде здійснено масованої та постійної боротьби з корупцією, це може привести до серйозних соціальних, економічних та екологічних наслідків для країни.

Задля подолання цієї проблеми необхідно впровадити не лише ефективну внутрішню політику антикорупційних заходів, але й активніше залучати громадськість до моніторингу діяльності Держрибагентства. Важливо створити умови, які знизять ризик корупційних проявів і сприятимуть підвищенню прозорості в управлінні водними ресурсами. Інвестиції в освіту та навчання інспекторів, покращення умов їх праці та забезпечення стабільної та гідної оплати праці є також ключовими складовими у боротьбі з корупцією.

Інвестиційна привабливість підприємств галузі: 

Загальна ситуація в рибогосподарській галузі України на сьогодні характеризується відсутністю сукупності об’єктивних і суб’єктивних факторів, що можуть забезпечити стабільний і потенційно платоспроможний попит на інвестиції. Недосконалість інвестиційного середовища, зокрема у рибогосподарських, рибопромислових та рибопереробних підприємствах, а також у підприємств допоміжної інфраструктури та логістики рибопродукції, суттєво знижує інтерес до таких інвестицій. Вартість підприємств цієї сфери виявляється надзвичайно низькою через значне моральне і фізичне зношення основних засобів виробництва. В умовах обмеженого виробництва та знижених обсягів рибопродукції власники підприємств вимушені зводити до мінімуму інвестиційні витрати, не маючи можливості здійснити необхідні капіталовкладення у нове обладнання та оновлення матеріально-технічної бази.

Крім того, криза, що поглиблюється через корупційні схеми та десятиліттями збережені проблеми галузі, стала одним із основних чинників, які гальмують будь-які інвестиційні ініціативи. Галузь, що опинилася в умовах довгострокової стагнації, практично позбавлена можливостей до зростання і розвитку без впровадження потужних антикризових заходів, що зможуть повернути її до нормальної економічної діяльності. Стан технічної та економічної інфраструктури багатьох підприємств наразі перебуває на межі повної руйнації, що позбавляє галузь інвестиційної привабливості.

Відсутність належних політичних та економічних умов для сталого притоку інвестицій на розвиток рибного господарства та відновлення біологічного потенціалу водойм, разом із несприятливими умовами для втілення інноваційних технологій, ще більше ускладнює перспективи галузі. Необхідно також зазначити, що у відсутності належного розвитку рибогосподарської науки та системного виховання молодих фахівців,. Питання екологічної освіти та формування екологічного світогляду в населення, особливо серед молоді, залишається поза увагою державної політики.

Правова та регуляторна база є недосконалою, яка не забезпечує ефективного захисту інвестицій. Відсутність чітких, прозорих і стабільних законодавчих механізмів, зокрема у сфері оренди водних ресурсів та інших природних об’єктів, тільки поглиблює існуючі проблеми. Крім того, зростання криміногенної напруги в державі після воєнних дій з Російською Федерацією ще більше знижуватиме інвестиційну привабливість і збільшуватиме рівень ризиків для потенційних інвесторів.

Загалом, галузь потребує комплексного підходу до відновлення та модернізації, запровадження ефективних механізмів підтримки з боку держави та інвесторів, що дозволить їй вийти із стагнації і стати потенційно прибутковою та конкурентоспроможною.

Дерегуляція галузі

Наявність корупційних складових і різноманітних незаконних схем у старій системі управління галуззю створює постійний та важкий тиск на рибогосподарські, рибопромислові та інші підприємства. Цей тиск особливо відчутний при розробці будь-якого нормативно-правового акту, де державні органи часто працюють без належного врахування інтересів бізнесу.

На сьогодні в галузі відсутній дієвий дерегуляторний механізм, а боротьба з бюрократією чиновників залишається недостатньо ефективною. Адже в кожному новому регуляторному документі чиновники, на жаль, часто шукають вигоду для себе, замість того, щоб сприяти розвитку галузі. Однією з основних проблем є надмірне регулювання, яке пронизує всі сфери функціонування галузі. Зокрема, надмірна кількість дозвільних документів та адміністративних послуг, що надаються органами виконавчої влади, створюють додаткові труднощі для підприємців. Держава та її чиновники мають бути на службі у бізнесу, а не перешкоджати його розвитку.

Незважаючи на це, є потреба у постійній роботі над удосконаленням регуляторних процесів в управлінні галуззю, а не в бездумній дерегуляції. Керівництво галузі повинно виходити з того, що всі виробничі процеси, пов’язані з вирощуванням і виловом риби, відбуваються у природному водному середовищі, яке є безцінним багатством народу України. Цей ресурс має загальнодержавне значення, але водночас перебуває під загрозою забруднення, ННН-рибальства та іншого антропогенного навантаження.

Любительське та спортивне рибальство (рекреація)

Любительське та спортивне рибальство, хоча не є частиною рибогосподарського комплексу держави, проте має вагоме значення в контексті використання водних біоресурсів. Рибалки-любителі та спортсмени здійснюють свою діяльність на водоймах, які перебувають у зоні відповідальності центрального органу виконавчої влади. З цієї причини регулювання взаємовідносин та організація належного контролю за їх діяльністю є важливою та відповідальною функцією Держрибагентства.

Однак, на жаль, в цій сфері існують низка серйозних проблем:

1. Порушення правил любительського рибальства. Більшість рибалок не дотримуються встановлених норм, що призводить до систематичних переловів та невиконання вимог щодо вилучення риб, розміри яких не відповідають мінімально допустимим стандартам.
2. Незаконний вилов дайверами взимку. Дайвери займаються виловом риби на ямах без належних дозволів територіальних органів рибоохорони, що суперечить наказу Голови Держкомрибгоспу № 19 від 15.02.99 р. Це призводить до значного знищення малорухливих промислових стад і старшовікових груп риб, а в деяких природних водоймах – до майже повного знищення маточних стадів промислових видів риб.
3. Відсутність чіткої класифікації рибальства. Немає належного розмежування між промисловим, любительським та спортивним рибальством, а також відсутні чіткі правила і зони для кожного виду лову. Це значно ускладнює роботу рибогосподарських та рибопромислових підприємств, а також створює правову невизначеність.
4. Неврегульованість питання рибальського квитка. Відсутність рибальського квитка (посвідчення рибалки)позбавляє державу можливості організувати контроль над знанням рибалками правил рибальства. Крім того, це ускладнює збір коштів за навчання, інструктажі та щорічні збори для любительського та спортивного лову. У разі введення рибальського квитка, можна було б спрямовувати зібрані кошти на вселення водних біоресурсів (зарибку)в водойми загальнодержавного використання, при цьому забезпечуючи обов’язковий контроль з боку громадськості.

Усі ці проблеми вимагають комплексного підходу та вжиття заходів на рівні держави для забезпечення належного регулювання цієї сфери.

 33. Очікувані результати

 Новий Світогляд. “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” передбачає значні зміни у всіх аспектах рибного господарства країни. Головним досягненням Програми стане сформований новий Світогляд у керівників органів виконавчої влади, підприємців, науковців, галузевої та природоохоронної громадськості. Суттєвий вплив на цю трансформацію матиме злагоджена синергія зусиль держави, бізнесу, науки, громадськості та народу України, яка спрямовуватиметься на досягнення спільної мети – розвитку вітчизняного виробництва рибопродукції, зниження залежності від імпорту та забезпечення сталого використання водних біоресурсів.

Збереження біорізноманіття. Немаловажним є залучення любителів риболовлі та екологічно свідомих громадян, до участі в процесах, що сприятимуть збереженню біорізноманіття, відновленню екосистем та сталому управлінню рибними запасами. Це забезпечить екологічну та економічну стабільність країни, стимулюючи розвиток наукових досліджень, інноваційних технологій та кращих практик у галузі рибного господарства. Програма стане тим важливим державним проектом – рухом, що об’єднає різні верстви суспільства навколо спільної мети – розвитку самодостатньої, екологічно чистої та високоефективної галузі рибного господарства, здатної бути потужним драйвером економіки України до 2030 року.

Продовольча безпека. Програма забезпечить не тільки стабільність у рибному господарстві країни, а й значно зміцнить продовольчу безпеку, зменшуючи залежність від імпорту рибопродукції. Водночас, вона створить сприятливі умови для розвитку вітчизняного виробництва, інтегруючи сучасні технології та методи, що відповідатимуть високим екологічним та економічним стандартам. Наслідком реалізації Програми стане вихід  галузі на новий рівень, де всі складові – від покращення умов для виробництва до розвитку переробки та збуту рибопродукції будуть гармонійно інтегровані. Це дозволить створити ефективну та стійку систему забезпечення потреби внутрішнього ринку та сприяння експортному потенціалу України.

Соціальні наслідки. “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” (Ідеологічні засади економічної незалежності”) має значний потенціал для досягнення кількох позитивних соціальних наслідків:

1. Покращенняпродовольчої безпеки. Створення умов для виробництва власної рибопродукції дозволить зменшити залежність від імпорту, що знижує ризики, пов’язані з глобальними економічними кризами чи політичними санкціями. Це сприятиме стабільному виробництву якісної та доступної риби.
2. Зростаннязайнятості. Розвиток галузі імпортозаміщення рибопродукції може створити нові робочі місця у рибальстві, рибопереробці та супутніх сферах (логістика, маркетинг, наукові дослідження тощо). Це покращить економічне становище багатьох регіонів, особливо сільських.
3. Покращенняякості рибопродукції. Оскільки українське виробництво рибопродукції підлягатиме жорсткому контролю та відповідатиме місцевим стандартам якості, це може забезпечити більш високий рівень безпеки та якості рибрпродукції порівняно з імпортованими товарами. Крім того, завдяки національним нормам можна зосередити більше уваги на екологічних та соціальних аспектах виробництва, наприклад, зменшувати негативний вплив на навколишнє середовище та підтримувати місцеві соціальні ініціативи.
4. Зниження цін на рибопродукцію. Розвиток вітчизняного виробництва сприятиме зниженню цін на рибопродукцію завдяки зменшенню транспортних витрат, митних зборів та інших витрат. Це позитивно вплине на рівень життя громадян, особливо для малозабезпечених верств населення.
5. Розвиток регіональної економіки. Відновлення і розширення рибальства, а також будівництво підприємств з переробки риби сприятиме розвитку інфраструктури в традиційних рибальських регіонах. Це дозволить покращити інфраструктуру і підвищити рівень життя місцевого населення.
6. Збереженнятрадиційних професій. В Україні є велика кількість традиційних рибацьких сіл і громад. Розвиток імпортозаміщення сприятиме збереженню цих професій, що важливо для культурної ідентичності прибережних регіонів.
7. Зменшеннявпливу на навколишнє середовище. Власне виробництво рибопродукції дасть можливість більш суворо контролювати екологічні стандарти, зменшити шкоду від промислового рибальства, що є актуальним, з огляду на вичерпання природних ресурсів і забруднення водних ресурсів.

Загалом, Програма сприятиме розвитку економіки та покращенню соціальних умов життя населення, стабільності та покращенню екології в Україні.

Екологія. “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” матиме різноманітні екологічні наслідки як позитивні, так і негативні, залежно від конкретних методів і стратегій, які застосовуватимуться під час її реалізації.

Позитивні екологічні впливи:

1. Зменшення тиску на аборигенні популяції риб. Заміщення імпорту рибопродукції місцевими виробами допоможе зменшити потребу у вилові риб з природних водойм, що призведе до покращення стану дикої іхтіофауни та зменшення екологічного тиску на екосистеми.
2. Стійкий розвитокаквакультури. Програма орієнтуватиметься на розвиток сталих методів аквакультури (рибного господарства),що сприятиме збереженню природних екосистем і зменшенню їхнього виснаження. Використання передових технологій вирощування водних біоресурсів знизить негативний вплив на умови їх існування.
3. Сприяннявідновленню водних екосистем. Інвестування в сталий розвиток рибвльства, СТРГ, рибництва, в екологічно чисті методи вирощування водних біоресурсів,  допоможе відновити водні екосистеми і покращити стан водосховищ, річок, озер, лиманів та морів.

Негативні екологічні впливи:

1. Негативний впливна місцеві екосистеми. Якщо аквакультура  розвиватиметься без урахування екологічних норм, вона матиме негативний вплив на місцеві екосистеми. Забруднення води від надлишку кормів, антибіотиків і хімічних речовин, використаних в аквакультурі, приведе до деградації водних ресурсів.
2. Витративодних ресурсів. Рибне господарство вимагає значної кількості води, що може створити додаткове навантаження на місцеві водні ресурси.
3. Впливна біорізноманіття. Якщо для імпортозаміщення будуть використані інвазивні види риб або методи інтенсивного виробництва, це  призведе до негативного впливу на біорізноманіття, оскільки інвазивні види можуть витісняти місцеві популяції та змінювати природні екосистеми.

Загалом екологічний вплив Програми залежатиме від того, як вона буде реалізована: чи буде вона орієнтована на сталий розвиток рибного господарства з урахуванням екологічних стандартів, чи буде здійснюватися без належного контролю та регулювання. Важливо застосовувати передові екологічно чисті методи виробництва для мінімізації негативного впливу на довкілля.

Адаптація Програми до геополітичних трансформацій, змін у соціально-економічних умовах, екологічних викликів та інших глобальних факторів стане невід’ємною частиною постійно змінного процесу. Вона потребує глибокого аналітичного підходу, безперервного моніторингу, систематичної оцінки досягнутих результатів, регулярного коригування стратегічних орієнтирів відповідно до національних пріоритетів і державної політики, срямованою на  імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року.

34. Висновки

 “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” (Ідеологічні засади економічної незалежності) має на меті забезпечення сталого розвитку рибного господарства нашої держави, шляхом ефективного та раціонального використання водних біоресурсів, сприяючи значному підвищенню внутрішнього виробництва рибопродукції та зниженню імпортозалежності.

Ключовою передумовою для успішної реалізації цієї Програми є багатий ресурсний потенціал природних водойм України. Водосховища, річки, озера, лимани, затоки, а також Азовське та Чорне моря мають значний потенціал для рибогосподарського та рибопромислового використання, що є важливим підгрунтям для досягнення поставлених цілей.

Не менш важливим компонентом Програми є інтеграція передових бізнес-підходів, що охоплюють весь спектр рибогосподарської діяльності: від промислового рибальства та переробки водних біоресурсів до реалізації рибопродукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Також, особливу увагу в Програмі приділено активному залученню наукових досліджень, які дозволять оцінити біоресурсний потенціал Світового океану та здійснити  оцінку водних біоресурсів України.

Робота рибогосподарського комплексу в рамках цієї Програми орієнтована на відновлення рибогосподарського потенціалу континентальних водойм, а також прибережних вод Азовського та Чорного морів. Це не лише посилить продовольчу безпеку держави, а й сприятиме підвищенню її незалежності у сфері рибопродукції, зміцнюючи економічну стабільність країни.

Цілісна та вертикально інтегрована структура цієї Програми створює надійне підгрунтя для подолання будь-яких внутрішніх та зовнішніх викликів, забезпечуючи сталий розвиток рибного господарства. Цей стратегічний підхід дозволить виконати амбітні завдання до 2030 року та гарантувати подальший  розвиток  галузі рибного господарства України на довгострокову перспективу.

Таким чином, Програма є не лише потужним інструментом для забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, але й важливим етапом на шляху до сталого та збалансованого розвитку рибного господарства України на найближчі десятиліття.

 

Додаток 1

Заходи

для впровадження “Державної програми з реалізації  імпортозаміщення рибопродукції в Україні

на період до 2030 року” по регіонах

 

Заходи по регіонах	Термін виконання		Примітка
1. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області
1. 2. 3. …
2. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Волинській області
3. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Дніпропетровській області
4. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Донецькій області
5. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Житомирській області
6. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Закарпатській області
7. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Запорізькій області
8. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Івано-Франківській області
9. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у м. Києві та Київській області
10. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Кіровоградській області
11. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Луганській області
12. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Львівській області
13. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Миколаївській області
14. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Одеській області
15. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Полтавській області
16. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Рівненській област
17. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Сумській області
18. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Тернопільській області
19. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Харківській област
20. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Херсонській області
21. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Хмельницькій області
22. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Черкаській області
23. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Чернівецькій області
24. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Чернігівській області
25. Азовське басейнове управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм
26. Чорноморське басейнове управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

18. Стратегія розвитку рибопереробних підприємств

 Рибопереробний комплекс України повинен стати ключовим елементом розвитку галузі рибного гоподартва України, поєднуючи виробництво рибного борошна, консервів, пресервів, реалізацію свіжої (у рідкому льоді) та замороженої товарної риби. Окрім промислової діяльності, комплекс також сприятиме науковим і екологічним дослідженням, що дозволить удосконалювати технології переробки та збереження водних біоресурсів.

Будівництво виробничих об’єктів відбуватиметься за сучасними проєктами з дотриманням найвищих технологічних стандартів. Це забезпечить не лише ефективність виробництва, а й екологічну безпеку.

Продукція та асортимент рибопереробних підприємств вироблятиметься на 90% із власної рибної сировини, що дозволить забезпечити стабільність у виробництві та конкурентоспроможність на ринку. Широкий асортимент продукції, приваблива ціна та висока якість повинні зробити українську рибопродукцію затребуваною як на внутрішньому ринку, так і за його межами.

Для безперебійної роботи комплексу та повного завантаження виробничих потужностей передбачено закупівлю імпортної риби. Імпортна сировина повинна відповідати всім міжнародним стандартам якості, що гарантуватиме її безпеку та відповідність високим вимогам харчової промисловості.

Потужність комплексу планується довести до 100 000 тонн сировини на рік і більше, залежно від виробничої програми та асортиментної політики.

Економічна ефективність та пріоритетні напрямки. Пріоритетними напрямками виробництва визначено економічно вигідну продукцію, таку як:

– Охолоджене філе у рідкому льоді – один із найбільш затребуваних продуктів на ринку;

– Консервована та пресервна рибопродукція – ефективний сегмент з високим попитом;

– Рибна кулінарія та напівфабрикати – перспективний напрямок, що розширює можливості реалізації.

Виробництво консервів повинно орієнтуватиметьс на два основних сегменти:

1. Масові консерви масляної групи – економічно вигідний варіант при виробництві великих партій із доступної сировини (сардинела, сардина, оселедець, сайра, скумбрія, салака, анчоус). Ця продукція користується стабільним попитом серед широких верств населення.
2. Консерви з цінних видів риб і морепродуктів – перспективний експортний товар. Осетрові, вугрові, окуневі, камбальні, тунцеві види, а також морепродукти мають високу вартість на міжнародних ринках, особливо у розвинених країнах.

Якість як запорука успіху. Фундаментом стабільного розвитку рибопереробного комплексу стане висока якість продукції на всіх етапах виробництва. Вже на етапі проектування підприємства необхідно орієнтуватися на виконання вимог міжнародних стандартів якості таких як ISO 9000 (система управління якістю), ISO 14000 (екологічне управління) та ISO 22000 (система управління безпечністю харчових продуктів). Застосовуватися повинні також інші міжнародні та галузеві стандарти якості, зокрема:

Міжнародні та загальновизнані стандарти

1. HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points) – Аналіз ризиків і критичні контрольні точки для забезпечення безпеки харчових продуктів.
2. BRC (British Retail Consortium Global Standard for Food Safety) – Британський стандарт безпеки харчових продуктів, що визнається міжнародними ритейлерами.
3. IFS (International Featured Standards – Food) – Міжнародний стандарт безпечності харчових продуктів, особливо важливий для експорту в Європу.
4. GMP (Good Manufacturing Practice) – Належна виробнича практика, що забезпечує якість продукції та безпеку споживача.
5. GHP (Good Hygiene Practice) – Належна гігієнічна практика, що встановлює вимоги до санітарії на виробництві.

Спеціалізовані стандарти для рибопереробки

6. MSC (Marine Stewardship Council) – Сертифікація сталого рибальства та екологічно відповідального вилову риби.
7. ASC (Aquaculture Stewardship Council) – Стандарт для відповідального вирощування риби та морепродуктів.
8. FSSC 22000 (Food Safety System Certification) – Поглиблений варіант ISO 22000 з додатковими вимогами щодо безпечності харчових продуктів.
9. GlobalG.A.P. (Good Agricultural Practices) – Сертифікація для аквакультури, що підтверджує відповідність продукції міжнародним стандартам безпеки та сталого виробництва.

Впровадження сучасних технологій контролю якості, екологічних стандартів та інноваційних рішень забезпечить конкурентні переваги української рибопродукції на світовому ринку.

 19. Регулювання імпорту рибопродукції

 Основним інструментом економічного регулювання зовнішньої торгівлі рибопродукцією України є митно-тарифне регулювання, яке здійснюється через застосування економічних важелів, що впливають на експортно-імпортні потоки під час їхнього перетину державного кордону.

Тарифне регулювання визначає порядок і методологію митного оподаткування рибопродукції, установлюючи види тарифів і пільг, підстави для запровадження та стягнення митних зборів, механізм надання митних преференцій, а також сукупність заходів, що стосуються суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у сфері експортно-імпортних операцій рибопродукцією.

Нормативно-правову основу митно-тарифного регулювання рибопродукції формують Митний кодекс України (від 13 березня 2012 року № 4495-VI) та інші законодавчі акти, що регламентують порядок переміщення товарів через митний кордон України.

Митний тариф є важливим інструментом тарифного регулювання, який здійснює безпосередній вплив на обсяги та структуру зовнішньої торгівлі, визначаючи рівень митних ставок на імпорт та експорт рибопродукції. Він виконує дві основні функції: захисну, спрямовану на підтримку національних виробників, та фіскальну, що забезпечує наповнення державного бюджету, регулювання торговельного балансу та стимулювання розвитку галузі рибного господарства України.

Ефективність митного регулювання є необхідною для створення сприятливих умов для розвитку власного виробництва рибопродукції, а також для постійного забезпечення ринку України різноманітним асортиментом рибопродукції через імпорт.

Імпортні мита, разом із податковою політикою, впливають на рівень внутрішніх цін, рентабельність рибогосподарських підприємств та структуру імпорту. Експортні митні тарифи, у свою чергу, повинні застосовуватись виважено, щоб не знижувати конкурентоспроможність вітчизняних виробників на зовнішніх ринках і уникати зростання внутрішніх цін через інфляційний тиск.

Розвиток митних тарифів має передбачати диференціацію ставок залежно від країни походження товару та наявності торговельних угод. Найбільш сприятливі ставки (конвенційні мита) застосовуються до країн, яким надано режим найбільшого сприяння.

Митний збір є податковим платежем, що стягується державою з рибопродукції під час її перетину митного кордону. Як і всі податки, він підвищує собівартість продукції, що може впливати на її конкурентоспроможність. Тому необхідно забезпечити гнучке диференціювання митних ставок, що дозволить створити оптимальні умови для виробників і одночасно забезпечити максимальні надходження до бюджету.

Тарифна ескалація застосовується у разі зростання рівня переробки рибопродукції, що призводить до підвищення її вартості.

Автономні мита встановлюються державою в односторонньому порядку без урахування міжнародних угод і можуть бути знижені лише за результатами переговорів. Конвенційні мита, навпаки, є результатом міжнародних домовленостей і можуть бути змінені тільки за взаємною згодою сторін.

У митно-тарифному регулюванні зовнішньої торгівлі рибопродукцією доцільно передбачити:

–  Тарифні преференції для рибопродукції, що імпортується в межах економічних альянсів і міжнародних асоціацій українських рибогосподарських підприємств з іноземними компаніями, що дозволяють практично безмитне ввезення.

– Тарифні квоти, у межах яких рибопродукція може бути ввезена без підвищеного оподаткування. Продукція, що перевищує встановлені обсяги, підлягає обкладенню підвищеними митами.

– Можливість зміни митних ставок на імпортну рибопродукцію, що безпосередньо впливає на вітчизняне виробництво та ціноутворення.

– Зниження тарифів на імпортну рибопродукцію, виробництво або вилов якої в Україні є неможливим, але яка є необхідною для забезпечення споживачів різноманіттям продукції.

Для оптимізації імпортної політики доцільно запровадити механізм регулярного (щорічного) надання імпортерам рибопродукції рекомендацій щодо доцільного асортименту імпорту. Рекомендації мають розроблятися Держрибагентством, Мінагрополітики спільно з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством економіки України на основі аналізу поточної ситуації на ринку та потреб споживачів. Узгодження цих рекомендацій із реальними обсягами виробництва в Україні дозволить забезпечити баланс між імпортом та національним виробництвом, сприяючи сталому розвитку галузі.

 20. Розбудова логістичної інфраструктури і торгівлі рибопродуктами

Структурна перебудова рибного господарства у форватері “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року”  передбаяає формування єдиної, інтегрованої технологічної системи, яка охоплюватиме всі етапи виробничого процесу – від вирощування та вилову риби та інших водних біоресурсів, їх переробки та транспортування до роздрібної торгівлі. Важливою складовою цього процесу є ефективна координація кожного з етапів, щоб вся система функціонувала як злагоджений механізм, що працює відповідно до чітко визначеного плану.

Консорціуми (асоціації, союзи) рибогосподарських підприємств повинні передбачати інтеграцію великої кількості рибогосподарських підприємств, що мають забезпечувати безперебійне постачання високоякісної рибопродукції у всі торговельні мережі України. Така торгівля має охоплювати навіть віддалені населені пункти, забезпечуючи регулярне постачання протягом усього року. Асортимент рибопродукції в кожному регіоні України має включати як коштовні, так і доступні за ціною (бюджетні) варіанти, переважно у вигляді свіжої або живої риби, що зберігається у рідкому льоді. Для забезпечення повномасштабної торгівлі живою рибою (не менше 10% від загального обсягу) по всій території країни, необхідно провести структурну перебудову галузі рибного господарства та реалізувати низку організаційних заходів:

1. Організація вирощування риби.Важливим кроком є відновлення роботи та розбудова Селекційно-генетичного центру племінного рибництва, який забезпечить вирощування рибопосадкового матеріалу в необхідних обсягах та асортименті. Також необхідно визначити комерційні рибогосподарські підприємства, які працюватимуть за єдиним технологічним ланцюгом на основі  тендерного відбору. Для кожної водойми або групи водойм слід збудувати спеціалізовані рибоприймальні пункти, обладнані всім необхідним для утримання та транспортування живої або охолодженою к “рідкому льоді” риби.
2. Перевезення живої риби.Для ефективного транспортування живої риби від місць вилову до рибопереробних підприємств або торговельних точок необхідно закупити або модернізувати спеціалізовані автомобілі. Це включає установку сучасного кисневого обладнання, флотаційних установок для очищення води, насосних і холодильних систем, а також утеплення цистерн для забезпечення належних емпературних умов перевезення. Автомобілі для транспортування живої риби повинні бути оснащеними відповідними системами для забезпечення тривалої життєдіяльності риби.

Живорибні бази повинні бути зосереджені по всій Україні, з оптимальним розташуванням у містах для забезпечення безперебійного постачання риби в роздрібну мережу. Ці бази можуть використовувати різні технології, включаючи садкове утримання риби, проточні басейни та установки замкненого водопостачання (УЗВ). Відстань до торгових точок не повинна перевищувати 50-70 км. Для зберігання риби на базах температура води повинна бути в межах 2-6°С, з постійною її зміною та без годування риби.

Усі партії риби, що надходять на бази, мають проходити ветеринарну перевірку та відповідну сертифікацію для забезпечення якості рибопродукції. Ветеринарний лікар має контролювати цей процес, гарантуючи, що лише якісна риба потраплятиме до торгових мереж. Також доцільно організувати рибопереробні цехи на базах для усунення можливих фізичних ушкоджень риби під час транспортування та маніпуляцій.

Рибні супермаркети, спеціалізовані рибні магазини. Для створення ефективної торгової мережі важливо будувати торгові точки, які оснащатимуться спеціальними системами для утримання риби в живому вигляді, такими як приймальні басейни, акваріуми та УЗВ. У таких магазинах риба повинна утримуватися до 5-7 днів для збереження її товарного вигляду. Для забезпечення належного контролю за якістю необхідно проводити спеціальну перевірку товару при прийомі риби.

Розвиток цієї мережі сприятиме підвищенню якості рибопродукції та зручності споживачів, дозволяючи реалізовувати рибу безпосередньо з баз, що дозволить знизити ризики продажу неякісної продукції. Ці заходи створять ефективну систему поставок живої риби в роздрібну торгівлю, підвищуючи стандарти якості продукції та зручність для кінцевого споживача.

Організації торгівлі свіжою рибою у рідкому льоді:

1. Впровадження технології рідкого льоду. Розвиток рибного господарства України вимагає впровадження передових технологій для збереження якості продукції, оптимізації логістики та підвищення економічної ефективності галузі. Одним із ключових рішень є використання рідкого льоду для охолодження, транспортування та зберігання свіжої риби.
2. Переваги технології рідкого льоду.

– Підвищення швидкості охолодження (“рідкий лід” охолоджує рибу в 5 разів швидше, ніж традиційні види льоду, запобігаючи інфікуванню та псуванню тканин).

– Рівномірне охолодження. Завдяки своїй плинності “рідкий лід” забезпечує повне покриття риби, що унеможливлює локальні перегріви.

– Продовження терміну зберігання. Збереження товарного вигляду та біологічних властивостей риби до 12 діб.

– Економічна ефективність (витрати на виробництво “рідкого льоду” на 20-25% нижчі порівняно з традиційними методами заморожування).

3. Технологічні вимоги та реалізація

– Виробництво “рідкого льоду” здійснюється спеціальними холодильними установками з використанням води солоністю ~35‰.

– Оптимальна концентрація льоду для торгівлі рибою становить 40-50%.

– Інфраструктурні зміни включають переоснащення рибоприймальних пунктів, рибопромислового флоту та створення логістичних центрів.

4. Логістика та торгівля:

– Перевезення у цистернах. Використовується для однотипної риби масового вилову (50% льоду, 50% риби), транспортується в ізотермічних автоцистернах до оптових рибних баз.

– Контейнерне перевезення. Використовується для змішаного асортименту риби у поліетиленових пакетах, з можливістю продажу безпосередньо у роздрібній мережі.

– Оптові рибні бази як ключова технологічна ланка торгівлі свіжою охолодженою рибою.

– Торгівля у роздріб. Свіжа риба у “рідкому льоді”, розфасована в марковану поліетиленову тару, забезпечує високу якість продукту для супермаркетів, рибних магазинів та інших торгових точок.

5. Конкурентні переваги над імпортною продукцією

– Контроль якості на всіх етапах. Вітчизняна рибопродукція проходить ветеринарний контроль від вилову до реалізації.

– Зменшення ризиків для споживачів. Відсутність сумнівної імпортної риби з недостатньою якістю та ризиками зараження паразитами.

– Підвищення продовольчої безпеки країни.

Запровадження технології рідкого льоду забезпечить довгостроковий розвиток рибного господарства України, підвищить якість продукції та зміцнить позиції вітчизняних виробників на внутрішньому ринку. Удосконалення логістики, підвищення рівня контролю якості та впровадження сучасних торгових форматів сприятимуть зростанню споживчого попиту та загальному розвитку галузі.

 21. Інноваційна привабливість підприємств галузі

 Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства України визначається сукупністю об’єктивних і суб’єктивних характеристик інвестиційних об’єктів, що обумовлюють їхній потенційний попит на капіталовкладення. Це охоплює рибопромислові, рибогосподарські, рибопереробні та допоміжні підприємства логістичної інфраструктури, оптово-роздрібної торгівлі рибопродукцією, комбікормові виробництва, фабрики та інші підприємства по виготовленню плавзасобів, сіткоматеріалів, знарядь лову, різноманітного обладнання для УЗВ, рибоводного інвентаря, спецодягу,  тощо. Інвестиційна привабливість може мати поточний або перспективний характер та  бути абсолютною або відносною щодо інших об’єктів інвестування.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємств галузі здійснюється за такими ключовими критеріями: фінансова стабільність і платоспроможність, конкурентоспроможність рибопродукції, стійкість позицій на ринку, потенціал виходу на нові, зокрема міжнародні, ринки, інноваційна активність, виробничий потенціал із можливістю швидкого нарощування обсягів продукції, освоєння нових видів рибопродукції, диверсифікація виробництва, наявність висококваліфікованого персоналу, прозорість бізнес-процесів, тощо.

Сучасний стан рибного господарства України характеризується системною кризою, обумовленою як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Галузь перебуває в довготривалій стагнації, що супроводжується низькою рентабельністю, технічним зношенням основних засобів виробництва та критичною корупційною складовою. Без термінового впровадження комплексних антикризових заходів перспективи її розвитку залишаються мінімальними, а більшість підприємств опинилися на межі фінансової та технологічної неспроможності.

Сталий розвиток рибного господарства України неможливий без створення сприятливого інвестиційного клімату, що сприятиме стабільному припливу капіталу в модернізацію галузі, відновлення біологічного та рибогосподарського потенціалу водойм, впровадження інноваційних технологій, а також розвитку фундаментальних і прикладних наукових досліджень. Важливою складовою є підготовка висококваліфікованих кадрів та підвищення рівня екологічної культури населення.

Формування належних умов для залучення вітчизняного та іноземного інвестиційного капіталу є стратегічним завданням державної політики. Залучення фінансових інвесторів передбачає створення умов для зростання вартості підприємств та досягнення високих фінансових показників, особливо в момент виходу інвестора з проєкту. Водночас такий підхід є доцільним лише для окремих підприємств і здебільшого на етапі прискореного розвитку у короткостроковій перспективі. Загалом, ефективна державна підтримка та створення прозорих ринкових умов є ключовими чинниками формування інвестиційно привабливого середовища в галузі рибного господарства України.

Інвестиційна привабливість підприємств рибного господарства України є ключовим фактором для залучення нового типу стратегічних інвесторів. Їхній інтерес повинен полягати не лише у фінансовій вигоді, а й у довгостроковій перспективі управління підприємствами, що сприятиме підвищенню ефективності галузі. Головною передумовою для залучення таких інвесторів є здатність підприємств забезпечити високий рівень прибутковості, раціональне використання вкладених коштів та мінімізацію ризиків. Це дозволить рибному господарству України стати конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Стратегічні пріоритети інвесторів. Головною метою стратегічних інвесторів повинно стати не короткострокове вкладення капіталу з метою швидкого отримання прибутку, а реальне управління підприємствами рибної галузі відповідно до концепцій їхнього довгострокового розвитку. Орієнтація на системне покращення технологічних процесів, підвищення рівня інноваційності та ефективність управління дозволить створити стійку основу для подальшого розвитку галузі.

Критерії інвестиційної привабливості підприємств рибогосподарського комплексу, допоміжних підприємств та підприємств торговельної інфраструктури повинні бути чітко сформульовані та відповідати сучасним економічним реаліям. Вони мають включати конкретні індикатори, що всебічно визначатимуть умови, за яких інвестори будуть готові вкладати кошти в розвиток галузі.

Зовнішні фактори інвестиційної привабливості, що впливають на інвестиційну привабливість підприємств рибного господарства, незалежно від їхньої господарської діяльності, належать:

– Політична та економічна ситуація в країні та регіоні.

– Якість податкової системи та рівень податкового навантаження.

– Розвиненість законодавчої бази та ефективність судової системи.

– Рівень розвитку інфраструктури (транспортної, енергетичної, логістичної).

– Кадровий потенціал та доступність кваліфікованих працівників.

– Рівень конкуренції в галузі.

– Сучасний стан розвитку рибного господарства.

– Динаміка та структура інвестицій у галузі.

– Стадія розвитку підприємств та рівень їхньої зрілості.

– Темпи зростання виробництва та ринок збуту.

– Ріст цін на сировину та інші фактори виробництва.

– Фінансові показники підприємств у галузі.

– Інноваційний потенціал та рівень науково-дослідних і конструкторських розробок.

– Екологічна безпека та відповідність підприємств екологічним стандартам.

– Рівень інформаційного забезпечення бізнесу та цифрова трансформація галузі.

Внутрішні фактори інвестиційної привабливості. На відміну від зовнішніх чинників, внутрішні фактори безпосередньо залежать від результатів діяльності конкретного підприємства та можуть стати основним важелем для підвищення його інвестиційної привабливості. До таких факторів належать:

– Фінансовий стан підприємства – рівень ліквідності, рентабельність, кредитоспроможність.

– Організаційна структура управління – ефективність корпоративного управління та стратегічне планування.

– Ступінь інноваційності продукції – використання новітніх технологій, розробка екологічно безпечних рибопродуктів.

– Стабільність фінансових потоків – передбачуваність доходів та рівень контролю за витратами.

– Рівень диверсифікації продукції – можливість розширення асортименту та виходу на нові ринки.

Аналіз інвестиційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України:

1. Аналіз потенційного прибутку – дослідження можливих варіантів капіталовкладень, оцінка прибутковості та рівнів ризиків.
2. Фінансовий аналіз – визначення фінансової стійкості підприємств та прогнозування їх подальшого розвитку.
3. Ринковий аналіз – оцінка перспектив продукції на ринку, місткість ринку, рівень незадоволеного попиту.
4. Технологічний аналіз – дослідження техніко-економічних альтернатив, оптимізація виробничих процесів та вибір найефективніших технологій.
5. Управлінський аналіз – аналіз організаційної структури підприємств, рекомендації щодо управління, підбору та навчання персоналу.
6. Екологічний аналіз – оцінка впливу виробництва на довкілля та розробка заходів щодо мінімізації негативного впливу.
7. Соціальний аналіз – оцінка соціальної значущості проєктів, їхнього впливу на місцеве населення, створення нових робочих місць та покращення соціальної інфраструктури.

Умови залучення інвесторів. Незважаючи на фінансові та виробничі труднощі підприємств галузі рибного господарства, вони можуть бути привабливими для фінансових та стратегічних інвесторів за таких умов:

– Наявність державної підтримки. Активне сприяння залученню інвестицій, створення сприятливого інвестиційного клімату.

– Досконале законодавче регулювання.

– Спрощене та прозоре надання у користування водойм і земель (природоохоронних зон) для розвитку рибного господарства.

– Зростання платоспроможності населення: стимулювання внутрішнього попиту на рибну продукцію.

– Формування єдиного технологічного ланцюжка. Інтеграція підприємств у єдину систему виробництва, переробки та реалізації рибної продукції.

– Створення консорціумів (асоціацій, союзів) рибогосподарських підприємств: укладання довгострокових концесійних договорів на експлуатацію водойм із залученням інвестицій у виробничу інфраструктуру.

Концесійна модель розвитку. Для ефективного використання водних біоресурсів необхідно врегулювати питання водних концесій:

– Чітке розмежування повноважень державних та місцевих органів.

– Запровадження відкритих і конкурентних механізмів надання концесій.

– Надання концесіонерам гарантій прав власності та окупності інвестицій.

– Зміни в податковому законодавстві для стимулювання інвестицій.

– Виключення бюрократичних перепон.

Для формування сприятливого інвестиційного клімату в рибному господарстві України в контексті “Державної програми з імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року”, необхідно здійснити комплексні заходи, які сприятимуть залученню стратегічних інвесторів. Удосконалення нормативно-правової бази, розвиток інфраструктури, підтримка інновацій та забезпечення фінансової стабільності є основними чинниками, що дозволять галузі  стати конкурентоспроможною та вийти на нові позиції на міжнародному ринку. Ці кроки підвищать привабливість галузі для інвесторів і сприятимуть економічному зростанню країни.

 22. Стратегія розвитку науки та інновацій

Роль науки та необхідність інновацій. У контексті реалізації «Державної програми з імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року», наука та інновації займають ключову роль у забезпеченні стабільного розвитку галузі, підвищенні її конкурентоспроможності, а також у вирішенні викликів, пов’язаних із зростаючим попитом на рибу та морепродукти.

1. Роль науки у розвитку рибної галузі.Наука в рамках цієї Програми є основою для вироблення нових підходів до розвитку рибного господарства. Вона дає змогу адаптувати традиційні методи рибництва та рибальства до сучасних умов, забезпечувати стійкість виробництва, розвивати нові технології у промислі, аквакультурі, марикультурі, СТРГ та збереженні біорізноманіття у водних екосистемах. Наукові дослідження дозволяють оптимізувати процеси вирощування риби, знижувати витрати на корм та енергію, підвищувати ефективність використання водних біоресурсів, їх відтворення та збереження.
2. 2. Інновації як основа для досягнення імпортозаміщення.Інновації є необхідною умовою для досягнення цілей імпортозаміщення, оскільки вони дозволяють не лише підвищити ефективність виробництва, але й скоротити залежність від зовнішніх постачальників рибопродукції. Впровадження новітніх технологій, таких як впровадження новітніх систем вирощування (культивування) гідробіонтів, розробка нових видів кормів, механізація та автоматизація виробничих процесів, а також осучаснення методів переробки рибної сировини, сприятиме збільшенню обсягів виробництва рибопродукції.
3. Необхідність інновацій в управлінні рибними ресурсами. Враховуючи важливість збереження екологічної рівноваги, інноваційні підходи до управління водними біоресурсами мають важливе значення для запобігання виснаженню рибних запасів та забезпечення сталого розвитку галузі. Необхідне застосування сучасних методів моніторингу та управління гідроекосистемами, таких як дистанційне зондування Землі (ДЗЗ) для відстеження стану водних об’єктів, використання біотехнологій для відтворення риб і підтримки здоров’я гідробіонтів, поліпшення якості води.
4. Інновації в науково-дослідницькій та освітній сфері. Сучасні інновації не обмежуються лише технічними розробками. Вони також охоплюють розвиток науково-дослідної сфери та освітньої галузі, які спрямовані на підготовку висококваліфікованих кадрів для рибного господарства. Створення умов для співпраці між науковими установами, освітніми закладами, державними органами та підприємствами є важливим чинником для ефективної реалізації програми імпортозаміщення.

З огляду на високий потенціал України у рибному господарстві, роль науки та інновацій у забезпеченні продовольчої безпеки та економічної стабільності країни є надзвичайно важливою. Їхнє обґрунтоване впровадження дозволить значно зменшити залежність від імпортної продукції, підвищити ефективність використання наявних біологічних ресурсів, покращити якість рибопродукції та забезпечити сталий розвиток галузі.

Державне підприємство «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» (НСГЦР) відігравало важливу роль у рибогосподарському комплексі України, здійснюючи дослідження та розробки в сфері біотехнологій. Центр координував роботу «племінних репродукторів», які вирощували племінний рибопосадковий матеріал для зариблення водойм по всій країні. Основною метою НСГЦР було формування державних племінних стад промислових видів риб через придбання чистокровних порід та виведення нових високопродуктивних ліній, збереження їх генофонду. Відновлення діяльності Державного підприємства «НСГЦР» є важливою складовою Програми.

З метою забезпечення наукового супроводу та розвитку рибного господарства України, зокрема для створення ефективної інноваційної моделі, що відповідає сучасним викликам та потребам галузі, пропонується доручити Державній науковій установі «Інститут рибного господарства, екології моря та океанографії» створити спеціалізований науковий підрозділ, який сприятиме розробці стратегії сталого розвитку рибного господарства України, з урахуванням найсучасніших технологічних та управлінських підходів.

Основні напрямки діяльності наукового підрозділу:

1. Інноваційні складові світової та української економіки – аналіз сучасних тенденцій в економічних і технологічних перетвореннях, що впливають на розвиток рибної галузі, впровадження нових підходів до виробництва та управління.
2. Міжнародна рибопромислова та рибогосподарська політика – вивчення стратегій інших країн у сфері рибного господарства, взаємодія з міжнародними організаціями, розвиток політики, спрямованої на сталий розвиток і збереження морських біоресурсів.
3. Пошук стратегічних пріоритетів галузі – визначення ключових напрямків розвитку рибного господарства, що відповідають національним інтересам і збереженню біоресурсів України в умовах глобальних змін.
4. Постійний аналіз поточного стану та тенденцій розвитку галузі – моніторинг поточного стану рибної індустрії та визначення основних факторів, що впливають на її динаміку, прогнозування перспективних напрямків.
5. Актуалізація стратегії рибного господарства – внесення коректив до національної стратегії розвитку галузі з урахуванням змін у міжнародній політиці, ринкових умовах та технологічних новаціях.
6. Моделювання розвитку рибного господарства – створення аналітичних моделей для прогнозування розвитку рибної індустрії, а також визначення ефективних шляхів використання національних водних біоресурсів.
7. Розробка інноваційних моделей розвитку галузі рибного господарства України – пропозиції щодо створення нових технологій та моделей управління в рибній індустрії, які забезпечать конкурентоспроможність та екологічну стійкість галузі.
8. Вивчення зарубіжного досвіду впровадження інновацій: механізмів розвитку та гальмування – аналіз кращих світових практик, а також бар’єрів на шляху до впровадження інновацій, зокрема економічних, політичних і технологічних факторів, які можуть вплинути на розвиток рибного господарства в Україні.

Цей підрозділ, на основі сучасних наукових досліджень та інноваційних підходів, стане ключовим інструментом для формування нової стратегії розвитку рибного господарства України, що відповідатиме вимогам сталого розвитку, підвищенню ефективності використання ресурсів та збереженню біорізноманіття. Зокрема, він буде орієнтований на забезпечення інноваційного менеджменту та підтримку впровадження технологій, що сприяють розвитку галузі та підвищенню її глобальної конкурентоспроможності.

Основною системною проблемою вітчизняної рибогосподарської науки є невідповідність темпів розвитку та структури українського сектору досліджень і розробок реальним потребам національної продовольчої безпеки в секторі рибопродукції. Водночас низка інноваційних технологій, розроблених українськими вченими, не знаходить належного застосування в рибному господарстві країни.

Метою реалізації стратегії розвитку галузевої науки повинно стати формування збалансованого сектору досліджень і розробок, а також створення ефективної інноваційної системи, яка сприятиме технологічній модернізації рибогосподарських підприємств та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції. Це можливо завдяки впровадженню передових технологій та перетворенню наукового потенціалу в основу сталого розвитку галузі. Основні завдання стратегії розвитку галузевої науки:

1. Формування ефективної державної підтримки фундаментальної науки та забезпечення її випереджаючого розвитку.
2. Розвиток конкурентоспроможного сектору прикладних досліджень та розробок.
3. Вдосконалення інноваційної системи та правової охорони результатів досліджень.
4. Технологічна модернізація рибогосподарських підприємств.
5. Оптимізація механізмів фінансування наукових досліджень і розробок.
6. Підтримка підготовки висококваліфікованих наукових кадрів.
7. Створення системи безперервного фінансування бізнес-проєктів на всіх стадіях інноваційного циклу.
8. Розвиток державних науково-технічних та інноваційних фондів.
9. Стимулювання підприємств до виробництва нової рибопродукції, технологічного переоснащення та проведення наукових досліджень.
10. Формування системи ефективного управління інноваційною діяльністю, включаючи розробку та реалізацію довгострокової державної інноваційної політики.

Фінансування та кадрове забезпечення. Недостатнє фінансування наукових установ рибогосподарської галузі призведе до втрат існуючих позицій фундаментальних і прикладних досліджень, зменшення сировинної бази рибальства, погіршення стану водойм, зниження технологічного рівня підприємств та втрати конкурентоспроможності української рибопродукції. Крім того, недостатнє фінансування сприятиме відтоку кваліфікованих наукових кадрів із галузі і втраті наукових напрацювань.

Фінансування першочергових досліджень, важливих для продовольчої безпеки держави, має здійснюватися з Державного бюджету. Дослідження регіонального характеру або необхідні конкретним підприємствам повинні фінансуватися з місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб.

Подальший розвиток науки та інновацій в рибному господарстві України залежить від ефективної державної політики, спрямованої на підтримку наукових досліджень, впровадження новітніх технологій, міжнародну співпрацю та якісну підготовку кадрів. Майбутні фахівці галузі повинні не лише володіти фундаментальними знаннями, але й бути свідомими захисниками біоресурсів, сприяючи сталому розвитку рибного господарства України.

 23. Відновлення рибопромислового флоту

 Рибопромисловий флот України є стратегічно важливою складовою економіки країни, яка повинна відігравати ключову роль у забезпеченні продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, створенні робочих місць та розвитку експорту рибопродукції. Враховуючи глобальні виклики, такі як зміна клімату, виснаження морських ресурсів та геополітичні фактори, Україні необхідно розробити комплексний план (далі – План) відновлення рибопромислового флоту України, в якому необхідно ередбачити:

– Законодавчо закріплену державну політику щодо інноваційного оновлення рибопромислового флоту України.

– Раціональне використання водних біоресурсів та збереження усіх екосистем в тому числі Азово-Чорноморському басейні.

– Оптимізація економічних, адміністративних та технологічних механізмів управління галуззю.

– Забезпечення конкурентоспроможності рибопродукції українського походження.

– Підвищення енергоефективності та екологічної безпеки рибопромислового флоту.

Програмно-цільове прогнозування. Реалізація Плану базуватиметься на комплексному підході, який включатиме:

– Аналіз потреб та можливостей розвитку рибопромислового флоту.

– Вдосконалення нормативно-правової бази галузі.

– Залучення інвестицій та державну підтримку для будівництва нових суден.

– Використання інноваційних технологій у суднобудуванні та рибопереробці.

Основні напрями розвитку

Відновлення ресурсного потенціалу:

– Відтворення водних біоресурсів шляхом екологічно-безпечних методів.

– Підтримка раціонального використання ресурсів Світового океану.

– Підвищення рівня міжнародного співробітництва у сфері рибальства.

Модернізація рибопромислового флоту:

– Будівництво нових суден із сучасним технічним оснащенням.

– Використання альтернативних джерел енергії у флоті.

– Оптимізація суднобудівних процесів шляхом міжнародної кооперації.

Економічна ефективність та інвестиції

– Залучення кредитів під низькі відсоткові ставки (6-7%) для будівництва суден.

– Впровадження системи державних гарантій щодо забезпечення підприємств сировиною.

– Розвиток лізингових програм для суднобудівних підприємств.

Етапи реалізації Плану:

Перший етап (2025-2026 роки). На початковому етапі реалізації програми основний акцент повинен робиться на всебічному аналізі та закладанні фундаменту для подальшого розвитку рибопромислового напрмку. Зокрема, повинно передбачатися:

– Проведення комплексного аналізу щодо необхідності формування оптимального кількісного та типового складу рибопромислового флоту з урахуванням фінансово-економічних показників, видового різноманіття водних біоресурсів, асортименту рибопродукції, районів Світового океану де здійснюватиметьс промисел водних біоресурсів, рівня рентабельності виробництва та інших важливих факторів.

– Оцінка поточного стану та ефективності використання загально допустимих уловів (ЗДУ) водних біоресурсів із прогнозом до 2040 року.

– Розробка для Азовського та Чорного морів стратегічних заходів для стабільного забезпечення рибопромислового флоту необхідною сировинною базою, що сприятиме стабільності та сталому розвитку галузі.

– Впровадження оновлених стандартів якості та безпеки рибопродукції відповідно до найкращих світових практик та вимог міжнародного ринку.

– Вдосконалення нормативно-правової бази з метою створення сприятливих умов для розвитку рибного промислу та залучення інвестицій.

– Затвердження «Програми будівництва рибопромислового флоту України до 2035 року», яка стане ключовим документом для реалізації масштабних перетворень у галузі.

– Формування комплексу заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності рибопродукції українського виробництва на внутрішньому та зовнішніх ринках.

Другий етап (2027-2028 роки). На другому етапі основна увага  повинна приділятися розробці та впровадженню практичних механізмів реалізації  Плану, а саме:

– Розробка проектно-конструкторської документації для всіх типів рибопромислових суден відповідно до параметрів, визначених «Програмою будівництва рибопромислового флоту України до 2035 року».

– Розробка й ухвалення нових законодавчих та нормативних актів, спрямованих на підтримку та розвиток вітчизняного рибопромислового флоту, включаючи механізми державного стимулювання.

– Проведення глибоких наукових досліджень щодо перспективних районів Світового океану з метою розширення географії промислу та пошуку нових ресурсних баз.

– Організація державної експертизи проєктів будівництва рибопромислових суден для забезпечення їхньої відповідності найвищим стандартам екологічної та економічної ефективності.

– Безпосереднє розгортання будівництва рибопромислового флоту, що стане ключовим етапом у формуванні сучасної та конкурентоспроможної рибопромислової галузі країн

– Оптимізація інфраструктури рибних портів для обслуговування рибопромислового флоту України.

Третій етап (2028-2030 роки). Завершальний етап програми передбачає масштабне розгортання рибопромислового флоту, його ефективне використання та модернізацію:

– Продовження будівництва суден відповідно до плану розвитку флоту.

– Організацію ефективної експлуатації суден з урахуванням сучасних технологій, підвищення продуктивності та оптимізації витрат.

– Регулярне проведення ремонту та модернізації рибопромислових суден для забезпечення їхньої довговічності, надійності та відповідності міжнародним стандартам безпеки мореплавства.

– Завершення будівництва першої черги експедиційного флоту.

– Розширення міжнародного співробітництва у сфері рибальства.

– Моніторинг та корекція стратегії з урахуванням змін у світовій рибній галузі.

– Вдосконалення системи управління флотом із впровадженням цифрових технологій, автоматизації та інноваційних підходів у галузі рибного промислу.

Відновлення рибопромислового флоту України до 2030 року визначає ключові цілі, пріоритетні напрями модернізації, терміни виконання та підходи до раціонального використання водних біоресурсів. Вона передбачає впровадження комплексних заходів нормативно-правового, економічного, науково-технічного та організаційного характеру з метою забезпечення сталого розвитку галузі.

Метою Плану є визначення ключових напрямків формування державної політики щодо інноваційного оновлення та розвитку рибопромислового флоту України з урахуванням довгострокових стратегічних завдань галузі. Передбачається підвищення ефективності використання морських біоресурсів, забезпечення екологічної стійкості промислу та нарощування обсягів рибопродукції.

Принципи та підходи до реалізації. Плану розробляється на основі програмно-цільового прогнозування, що включає:

– Інтеграцію цілей та вирішення ключових галузевих проблем;

– Мінімізацію ризиків, пов’язаних із змінами клімату та економічною нестабільністю;

– Оптимізацію ресурсного потенціалу та гармонізацію завдань з можливостями галузі;

– Використання ефективних економічних і адміністративних важелів управління.

Реалізація Плану сприятиме створенню економічних умов для нарощування обсягів виробництва рибопродукції до 2030 року, що дозволить Україні закріпитися як важливий гравець на світовому рибному ринку.

Водні біоресурси та їх раціональне використання. Відтворення водних біоресурсів базується на природних екологічно безпечних та відновлюваних джерелах. Глобальне управління рибними запасами може забезпечити щорічний вилов повноцінного білка у Світовому океані та Азоо-Чорноморському басейні на рівні, що повністю забезечить потреби народу України (якщо використовувати стале рибальство та відповідні технології).

Рибальство у Світовому океані є діяльністю з підвищеним ризиком через високу змінність біологічних характеристик ресурсів під впливом:

– кліматичних змін;

– сонячної активності;

– антропогенного навантаження.

Оптимізація рибопромислового флоту. Продуктивність та фінансові показники рибопромислового флоту України, що працюватиме у віддалених районах Світового океану, залежатимуть від:

– Балансування техніко-експлуатаційних характеристик суден;

– Проєктування флоту під конкретні об’єкти промислу з урахуванням природних умов зон вилову;

– Будівництва сучасних промислових суден, адаптованих до умов далеких риболовецьких експедицій.

Ресурсний потенціал рибопромислового флоту України залежатиме від:

– політичних та економічних факторів;

– рівня міжнародної співпраці;

– наявності інвестицій у галузь.

Прогнозовані обсяги вилову:

– У Світовому океані та територіальних водах іноземних держав – не менше 600 тис. тонн на рік (без урахування вилову криля – до 300 тис. тонн на рік);

– У Азово-Чорноморському басейні – 100 тис. тонн на рік.

Основні заходи для розвитку галузі. Для збільшення обсягів вилову риби та криля у Світовому океані необхідно:

– Поглиблення двосторонніх зв’язків з прибережними державами, що мають значні невикористані ресурси (Перу, Нова Зеландія, Марокко, Мавританія, Намібія, Ангола тощо);

– Зміцнення позицій України в міжнародних організаціях (ФАО, НАФО, АНТКОМ, НЕАФК, ІКЕС, вступ до SPRFMO – риболовна організація південного Тихого океану та інші);

3. Будівництво науково-дослідного судна океанічного класу для системного дослідження запасів морських біоресурсів, аналізу гідрометеорологічних умов, розрахунку та планування оптимального рівня вилову.

Будівництво крупнотоннажних суден для експедиційних рибопромислових ескадр слід здійснювати з урахуванням необхідності їх одночасного введення в експлуатацію. Оптимальним варіантом є розміщення замовлень у кількох країнах, зокрема в Україні. Проектування такої ескадри має відбуватися з позиції її цілісності як єдиного рибопромислового комплексу, що включає всі необхідні виробничі зв’язки та інфраструктурне забезпечення.

Рибопромислові експедиційні ескадри потребують укомплектування не лише риболовними суднами, а й пошуковими, транспортними суднами, плавучими рибними заводами, танкерами-заправниками та іншими допоміжними суднами. Оскільки ці елементи не генерують безпосереднього прибутку, а виконують функції виробничого забезпечення, вони повинні перебувати у власності держави Україна або експлуатуватися в рамках державно-приватного партнерства. Це дозволить забезпечити ефективний централізований менеджмент та створити умови для стабільного надходження прибутків до державного бюджету.

Відновлення Азово-Чорноморського рибопромислового флоту слід розглядати як поетапне будівництво єдиної рибопромислової ескадри. У цьому процесі необхідно враховувати загально допустимий вилов у виключній економічній зоні України, а також економічну доцільність і виробничу ефективність. До ключових факторів слід віднести зниження енергетичних витрат, скорочення кількості обслуговуючого персоналу та підвищення продуктивності у сфері переробки сировини та виробництва конкурентоспроможної продукції.

Модернізація фізично зношених і морально застарілих суден, що експлуатуються в Азово-Чорноморському басейні, є недоцільною з огляду на низьку окупність капіталовкладень за малий залишковий термін їх експлуатації.

Фінансування будівництва нового рибопромислового флоту ускладнюється низькою рентабельністю окремих перспективних видів водних біоресурсів, що поки що не використовуються на належному рівні. У зв’язку з цим найбільш ефективним механізмом є залучення кредитних ресурсів під порівняно низький відсоток (до 7%) з терміном погашення до 12 років.

Для комерційних рибогосподарських підприємств, що здійснюють будівництво рибопромислових суден за власні кошти, через кредитування або лізингові механізми, необхідно на законодавчому рівні закріпити право на використання сировинних ресурсів. Це має охоплювати весь період окупності судна з можливістю пролонгації договору для забезпечення безперебійного завантаження виробничих потужностей.

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як центральний орган виконавчої влади, повинно регулювати типовий і кількісний склад рибопромислового флоту відповідно до вимог нормативно-правових актів. Цей документ визначатиме порядок державного регулювання у сфері рибопромислового суднобудування.

Державне регулювання передбачатиме проведення комплексної експертизи проектної та фінансової документації на будівництво рибопромислових суден. Основними критеріями оцінки мають бути відповідність судна стратегії розвитку рибного господарства, його ефективність стосовно промислу певних видів водних біоресурсів, економічна доцільність експлуатації, виробничо-технічний потенціал, фінансові умови будівництва та рівень впроваджених інноваційних технологій у суднобудуванні.

У сучасних реаліях світова конкуренція за водні біоресурси Світоого океану та загальноекономічні виклики вимагають від України впровадження нових стратегічних підходів у рибопромисловому суднобудуванні. Важливим завданням є пошук перспективних видів рибопродуктів і нових водних біоресурсів, що забезпечать високу фінансову рентабельність промислу. Це сприятиме розвитку галузі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку та створенню потужного рибопромислового комплексу України.

Відновлення рибопромислового флоту України є стратегічним напрямом забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції та раціонального використання водних біоресурсів. Для досягнення цих цілей необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між універсальними та спеціалізованими рибопромисловими суднами, а також розробити ефективну державну політику у сфері рибного господарства.

Універсальні та спеціалізовані рибопромислові судна:

– Універсальні рибопромислові судна забезпечують цілорічний вилов водних біоресурсів у широкому спектрі кліматичних умов, маючи можливість виробництва різноманітної рибопродукції. Однак вони характеризуються високими питомими експлуатаційними витратами, що впливає на собівартість продукції та її ринкову конкурентоспроможність.

– Спеціалізовані рибопромислові судна оснащуються найсучаснішими промисловими, технологічними, холодильними та рибопошуковими системами, що дозволяє досягати високих техніко-економічних показників для вилову конкретних видів водних біоресурсів. Їх використання сприяє підвищенню ефективності рибного промислу, зменшенню витрат та збільшенню фінансової результативності.

– Оптимальний баланс між універсальними та спеціалізованими суднами дозволить значно підвищити ефективність промислу водних біоресурсів, одночасно знижуючи собівартість продукції.

Розробка стратегічних напрямів у розвитку рибопромислового флоту базуватиметься на наступних показниках:

– Державна політика у рибогосподарській сфері, що включає чітко визначені цілі, індикатори та пріоритети розвитку.

– Офіційні джерела інформації, аналітичні дослідження, наукові розробки та міжнародний досвід у галузі рибальства.

Головними індикаторами успішної реалізації Плану стануть:

– Обсяг вилову водних біологічних ресурсів з поступовим нарощуванням до 2035 року.

– Збільшення середньорічного споживання рибопродукції власного виробництва серед населення України.

Ключові напрями розвитку:

1. Соціальні аспекти

– Зниження аварійності та підвищення безпеки рибного промислу.

– Мінімізація екологічних ризиків та зменшення рівня забруднення морських акваторій.

2. Економічні аспекти

– Нарощування обсягів вилову водних біоресурсів.

– Забезпечення продовольчої безпеки України у сфері рибопродукції.

– Підвищення конкурентоспроможності рибопродукції завдяки впровадженню інноваційних технологій у суднобудуванні.

3. Галузеві аспекти

– Будівництво сучасного рибопромислового флоту, що відповідає економічним потребам України.

– Підвищення рівня рентабельності, продуктивності та фондовіддачі рибогосподарських підприємств.

– Зниження енергоємності виробництва та оптимізація витрат.

– Збільшення рівня переробки та виробництва якісної рибопродукції.

Розвиток рибопромислового флоту України має ґрунтуватися на принципі раціонального використання морських біоресурсів та збалансованого підходу до формування промислових потужностей.

Головним завданням стратегії відновлення рибопромислового флоту України є гармонізація між технічними можливостями флоту та доступними запасами водних біоресурсів Світового океану, Азово-Чорноморського басейну, континентальних рибопромислових водойм України, що сприятиме підвищенню ефективності промислу та оптимізації складу і конфігурації суден нового покоління з урахуванням мінімізації витрат на їх будівництво.

Пріоритетні напрямки розвитку флоту. Значну увагу необхідно приділити створенню нових типів рибопромислових суден, зокрема тих, що спеціалізуються на вилові перспективних видів водних біоресурсів, які наразі не використовуються в повному обсязі у віддалених районах Світового океану. Такий підхід сприятиме розширенню рибопромислової діяльності України та збільшенню частки на світовому ринку морепродуктів.

Відновлення суднобудівної галузі в Україні. В останні десятиліття в Україні практично втрачено досвід будівництва рибопромислових суден, зокрема у сфері автоматизації проєктування та впровадження інноваційних технологій. Водночас, значний розрив із провідними суднобудівними державами світу та руйнування вітчизняних суднобудівних і інфраструктурних потужностей ускладнюють розвиток галузі. У зв’язку з цим, План передбачає два взаємопов’язані підходи:

– Розміщення замовлень на будівництво сучасних рибопромислових суден на іноземних верфях для оперативного оновлення флоту.

– Відродження українського суднобудування шляхом інтеграції накопиченого науково-технічного потенціалу з передовими міжнародними технологіями, що дозволить створити конкурентоспроможний рибопромисловий флот власного виробництва.

Напрямки розвитку рибопереробної галузі. З метою підвищення доданої вартості продукції рибопромислового сектору План передбачає три основні вектори розвитку рибопереробної промисловості:

– Ресурсно-орієнтований – заготівля та експорт необробленої замороженої риби для первинної реалізації на міжнародних ринках.

– Технологічно-орієнтований – стандартизована безвідходна переробка риби, що відповідає сучасним екологічним та економічним вимогам.

– Інноваційно-орієнтований – впровадження експериментальних та високотехнологічних методів переробки з покращеною якістю рибопродукції.

Державна підтримка та фінансування. Реалізація цієї масштабної задачи потребує всебічної підтримки з боку держави, включно з фінансуванням ключових напрямків розвитку рибопромислового флоту. Державні інвестиції у будівництво сучасних рибопромислових суден є необхідною умовою для відновлення конкурентоспроможності України на світовому рибному ринку.

Передбачається, що значна частина флоту будуватиметься за рахунок державного фінансування, та державно-приватного партнерства, а його експлуатація здійснюватиметься під керівництвом Держрибагентства. Це дозволить забезпечити ефективний контроль використанням біоресурсів, та отримувати стабільні надходження до державного бюджету.

Відновлення рибопромислового флоту України має спрямовуватися на створення сучасного, високотехнологічного та економічно ефективного флоту, що дозволить раціонально використовувати морські біоресурси, зміцнити позиції на світовому ринку та стимулювати розвиток суднобудування й рибопереробної галузі. Поєднання універсальних і спеціалізованих суден, інноваційних технологій та ефективного управління ресурсами сприятиме екологічній безпеці, збільшенню вилову та економічній рентабельності, а інтеграція у глобальні рибогосподарські процеси та сталий розвиток стануть основою для довгострокового процвітання галузі.

 24. Любительське (рекреаційне) рибальство

 З точки зору «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року», важливо визнати, що любительське рибальство характеризується значним обсягом вилучення водних біоресурсів, який може бути на рівні з офіційними промисловими підприємствами, що підкреслює необхідність включення цієї діяльності в розрахунки імпортозаміщення.

Програма враховує кілька важливих напрямків для розвитку любительського рибальства:

1. Регуляторна база – удосконалення законодавства для запобігання незаконного ресурсокористування (браконьєрства), забезпечення належного контролю за виловом, впровадження нових регуляторних актів щодо повсюдного застосування рибальських квитків, розробки квот на вилов, застосування обмежень чи дерегуляції існуючих заборон для любительського (рекреаційного) рибальства.
2. Інноваційні підходи– впровадження цифрових технологій для моніторингу якісних та кількісних характеристик (обсягів вилову, видового складу уловів тощо) та забезпечення прозорості у любительському рибальстві, зокрема через систему електронних рибальських квитків та інтерактивні карти.
3. Програми відтворення, зариблення, акліматизації – відновлення популяцій гідробіонтів (риб і безхребетних) у водоймах завдяки підтримці державного та фермерського вирощування, культивування, зариблення водойм, акліматизації та реакліматизації рідкісних видів.
4. Екологічна просвіта– активне залучення школярів, здобувачів вищої освіти, громадськості, у тому числі рибалок-любителів до підтримки раціонального користування водними біоресурсами, їхнього збереження та популяризація відповідального ставлення до природи.

У контексті масовості любительського (рекреаційного) рибальства в Україні, яке є важливою складовою соціально-економічної діяльності населення, безперечно, необхідно постійно проводити комплексні наукові дослідження, що оцінюють його вплив на водні екосистеми та іхтіокомплекси. Це дослідження повинно включати як кількісні, так і якісні показники, аби визначити не тільки обсяги, але й характер цього впливу на екосистеми.

Особливу увагу слід приділяти вивченню масштабів та ефективності використання водних біоресурсів у рамках любительського рибальства. Це дозволить виробити науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на оптимізацію взаємодії між розвитком цього виду діяльності та збереженням водних біоресурсів. Оскільки рибальство має безпосередній зв’язок з природними ресурсами, важливо забезпечити збалансоване використання водних біоресурсів, аби не зашкодити екосистемам.

Відповідно до принципів сталого розвитку, ключовим завданням є збереження біорізноманіття водних екосистем, при цьому не обмежуючи можливості для розвитку рекреаційних видів діяльності. Любителі риболовлі можуть відігравати важливу роль у цьому процесі, ставши активними учасниками охорони навколишнього природного середовища та відтворення водних біоресурсів.

Любительське (рекреаційне) рибальство має важливе значення для розвитку як місцевої економіки, так і для соціальних процесів у країні, включаючи зміцнення здоров’я та підвищення працездатності громадян. Водночас, для досягнення сталого розвитку цієї діяльності необхідно забезпечити баланс між економічними, екологічними та соціальними інтересами, що, в свою чергу, принесе позитивні наслідки як для держави, так і для громадян.

Позитивні наслідки для держави від розвитку любительського рибальства:

1. Економічний потенціал. Рибальство є важливою частиною рекреаційної індустрії, що сприяє розвитку туризму, зокрема в сільських та віддалених регіонах. Це включає оренду спорядження, послуги з гідів, рибальські тури, а також продаж спеціалізованих товарів та харчових продуктів. Залучення туристів до таких видів діяльності може створювати робочі місця та збільшувати податкові надходження до місцевих бюджетів.
2. Збереження водних біоресурсів. Важливою складовою сталого розвитку є охорона екосистем водних об’єктів. Через розвиток любительського (рекреаційного) рибальства можна заохочувати свідоме ставлення до охорони природи серед громадян, особливо дітей.
3. Підвищення соціальної активності та здоров’я громадян. Рибальство є не лише економічно вигідною діяльністю, а й сприяє поліпшенню здоров’я населення. Це може стати важливим елементом у реалізації політики щодо популяризації здорового способу життя. Крім того, такий вид діяльності матиме соціальний аспект, сприяючи розвитку громади та зміцненню місцевих зв’язків.
4. Розвиток інфраструктури. Для забезпечення умов для комфортного відпочинку рибалок необхідно розвивати інфраструктуру (дороги, місця для відпочинку, готелі, кемпінги, тощо),що також створює додаткові можливості для розвитку місцевої економіки.
5. Покращення міжнародного іміджу країни. Оскільки рекреаційне рибальство є популярним у багатьох країнах, Україна може стати привабливим напрямом для міжнародного туризму. Це може посприяти розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та зміцненню позитивного іміджу на міжнародній арені.

Необхідні кроки держави для досягнення сталого розвитку любительського (рекреаційного) рибальства в Україні:

– Розробка ефективних регуляційних механізмів у риболовлі має на меті збереження біоресурсів та створення комфортних умов для риболовів. Це включає встановлення лімітів на вилов, впровадження рибальських квитків та ліцензій, а також систему електронних розрахунків для контролю за перевищенням лімітів. Крім того, важливо створити спеціальні рекреаційні зони, що дозволять збалансувати інтереси любителів рибальства та зберегти водні екосистеми.

–  Інтеграція екологічних та соціальних інтересів. Державна політика повинна спрямовуватися на забезпечення балансу між охороною природи та потребами людей, зокрема у сфері рекреаційної діяльності. Це вимагає комплексного підходу, що поєднує економічні, екологічні та соціальні аспекти.

–  Сприяння освіті та просвітництву. Важливо проводити інформаційні кампанії для підвищення свідомості серед рибалок та громади щодо важливості сталого використання водних ресурсів і збереження природної спадщини. Активна участь громадян у питаннях охорони природи забезпечить сталий розвиток рибного господарства.

Таким чином, активна співпраця між державними органами, науковими установами, громадськістю та любителями любительського рекреаційного рибальства не лише сприятиме сталому розвитку рибного господарства, а й забезпечить збереження водних біоресурсів для майбутніх поколінь. Це дозволить ефективно вирішувати питання надмірного вилову, забруднення вод, а також збереження біорізноманіття водних екосистем, що є основою для довгострокового функціонування рибної промисловості. Важливим аспектом є впровадження інноваційних технологій та методів моніторингу, що допоможе відстежувати стан екосистем і оперативно реагувати на загрози. Співпраця любителів рибальства, їх досвід та спостереження можуть відігравати ключову роль у моніторингу рибних запасів і стану водних екосистем, оскільки багато з них мають значний практичний досвід у цих питаннях.

 25. Ідеологія виховання екологічного та рибогосподарськогосвітогляду населення

           Природні ресурси України, зокрема її водні ресурси, є безцінним скарбом, який забезпечує не лише базові умови для існування, але й відіграє важливу роль у формуванні духовного світу людини. Вода, ґрунти, ліси, повітря та вся екосистема є невід’ємною частиною гармонійного співіснування людини і довкілля. Однак природа не є безмежною, і цей факт стає дедалі більш відчутним, особливо у сфері використання водних біоресурсів.

Обмеженість водних біоресурсів зумовлює серйозні виклики для забезпечення населення рибопродукцією, чистою водою та іншими природними потребами. Проблеми в цій сфері почали загострюватися вже в 70-х роках ХХ століття, коли людство усвідомило загрози безконтрольного споживання природних ресурсів. Це стало імпульсом до формування екологічного світогляду і перегляду підходів у науці, промисловості та соціології.

 Реалізація «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року» сприятиме сталому розвитку рибного господарства України, збільшенню виробництва високоякісної рибопродукції, збереженню водних екосистем та підвищенню продовольчої безпеки країни. Це важливий крок до гармонійного співіснування людини та природи, збереження екологічної рівноваги та розвитку національної економіки.

Сучасний сталий розвиток більше не може ґрунтуватися на концепції безмежного споживання. Критерії соціально-економічного зростання повинні бути збалансовані з реальними природними можливостями держави та здатністю екосистем до самовідновлення. Лише такий підхід гарантуватиме здорове довкілля та належну якість життя для нинішнього й майбутніх поколінь.

Важливу роль у досягненні цих цілей відіграє екологічна культура суспільства. Висока екологічна свідомість громадян сприяє формуванню етичних норм, орієнтованих на збереження всього живого. У політичній та практичній діяльності це має виявлятися через внутрішню відповідальність за довкілля та врахування прав майбутніх поколінь.

Формування екологічного світогляду населення є стратегічним завданням державної політики. Ліквідація екологічної безграмотності набуває першочергового значення, особливо серед молоді, яка у майбутньому визначатиме напрямки розвитку науки, виробництва та державного управління.

Підвищення екологічної культури можливе лише за умови створення комплексної, безперервної системи екологічної освіти, що охоплюватиме всі етапи навчання – від дошкільного до вищого. Важливо, щоб екологічне виховання базувалося на розумінні того, що людина не є головним суб’єктом біосфери, а лише її складовою частиною поряд з іншими живими істотами. Природні ресурси не є власністю людства – вони належать усій біосфері й формувалися задовго до появи людини.

Безжальна експлуатація природних ресурсів людством та руйнування механізмів, що підтримують рівновагу в біосфері, є не лише злочином перед природою, а й актом моральної деградації. Кожен вид, що існує на Землі, має право на життя поряд із людиною, оскільки всі вони є частиною єдиного живого організму – нашої планети Земля

У сучасних умовах екологічної кризи на тлі тривалої війни з Російською Федерацією забезпечити сталий розвиток держави неможливо без фундаментальних змін у підходах до природокористування. Збереження природи має стати не лише державною стратегією, а й основою світогляду кожного громадянина. Україна, з її надзвичайно вразливим природним середовищем, яке потребує виважених та науково обґрунтованих рішень, що унеможливлять руйнування екосистем.

Важливим завданням є формування нового екологічного мислення, що передбачає усвідомлення кожним громадянином відповідальності за збереження довкілля. Лише тоді, коли екологічна культура стане невід’ємною частиною суспільного життя, можна буде говорити про ефективне вирішення екологічних проблем. Формування екологічного світогляду має відбуватися через систему освіти, починаючи з дитячого віку. Необхідно змінити підхід до викладання предметів природничого циклу, створювати нові методики навчання, які б акцентували увагу на практичних аспектах охорони довкілля.

Водночас постає питання: хто саме буде формувати екологічний світогляд громадян? Викладання екологічних дисциплін вимагає глибоких енциклопедичних знань, моральної стійкості та вміння донести інформацію таким чином, щоб вона стала невід’ємною частиною свідомості людини. Педагоги, екологи, науковці та громадські діячі повинні спільними зусиллями створити ефективну систему екологічного виховання, яка змінить світосприйняття суспільства.

Змінити ситуацію можна лише через фундаментальне оновлення суспільних відносин, перегляд існуючих дисциплін та розробку сучасних підходів до екологічної освіти. Державі необхідно відмовитися від ідеї панування над природою та перейти до гармонійного співіснування з нею. Екологічна етика повинна стати основою моральних засад суспільства, адже лише повага до природи забезпечить майбутнє людської цивілізації.

Екологічна етика – це не просто система моральних норм, а фундаментальна цінність, що визначає ставлення людини до світу. Вона стверджує, що всі живі істоти, від мікроорганізмів до величних лісів і гір, мають право на існування. Важливо не лише не завдавати шкоди природі, а й активно сприяти її відновленню та збереженню.

Основні принципи екологічної етики:

– Екологічний ідеал – не завдавати шкоди водним біоресурсам, утримуватися від руйнування екосистем та знищення видів.

– Принцип невтручання – збереження свободи існування організмів та екосистем без людського впливу.

– Принцип порядності – відповідальність за чесне та справедливе ставлення до бодних біоресурсів та всіх інших живих істот.

– Принцип дотримання прав природи – визнання прав екосистем та природних об’єктів на самозбереження і самовідновлення.

– Принцип справедливого відшкодування – компенсація завданої природі шкоди через активні заходи з відновлення водних біоресурсів і взагалі водних екосистем.

Еколого-етичний ідеал – це гармонійне співіснування людини з природою, де кожна жива істота має рівноцінне право на існування, а людська діяльність спрямована на збереження біорізноманіття та стійкість екосистем. Головна роль людини полягає в усвідомленому регулюванні своєї поведінки відповідно до принципів екологічної етики.

Перший крок на цьому шляху – внутрішні моральні трансформації, що ведуть до усвідомлення відповідальності за навколишній світ. Екологічна етика базується на принципах рівноправності всіх живих організмів, включаючи людину.

Другий крок – це виховання гуманного ставлення до природи та її водних біоресурсів через формування у людей доброчесності, співчуття, турботи та відповідальності за природне середовище.

Повага до краси природи в її автентичному вигляді є ще одним чинником екологічної етики. Краса природи – це не лише мальовничі пейзажі, але й кожен її прояв, навіть той, що може здатися неестетичним з людської точки зору.

Концепція формування екологічної культури (далі – Концепція) – це науково обґрунтована система поглядів на цілі, завдання, принципи та напрямки екологічного виховання та освіти. Вона є ключовим фактором у забезпеченні екологічної безпеки, раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

Екологічна культура – це сукупність морально-етичних цінностей, соціальних норм, звичок та моделей поведінки, що сприяють сталому розвитку суспільства, збереженню природних ресурсів та підтримці екологічної рівноваги. Формування екологічної культури є безперервним процесом, що включає:

– розвиток екологічного світогляду;

– шанобливе ставлення до водних і земельних ресурсів;

– відповідальність за стан довкілля перед суспільством та майбутніми поколіннями;

–  дотримання екологічних норм і правил у повсякденному житті.

Концепція повинна спиратися на Конституцію України, екологічне законодавство, наукові дослідження та міжнародний досвід екологічної освіти.

Головна мета формування екологічної культури – консолідація суспільства навколо ідеї екологічної відповідальності, усвідомлення кожною людиною своєї ролі у збереженні довкілля для майбутніх поколінь. Для досягнення цієї мети необхідно:

– розширити екологічну просвіту серед населення;

– удосконалити екологічну освіту на всіх рівнях – від дошкільного до вищого навчального закладу;

– забезпечити професійну перепідготовку спеціалістів у сфері природокористування;

– впровадити ефективні економічні та правові механізми збереження довкілля;

– активізувати ЗМІ та громадські організації в питаннях екологічної освіти та формування екологічної свідомості.

Формування екологічної культури є відповідальністю всіх соціальних груп населення, незалежно від віку, місця проживання, професійної діяльності чи рівня освіти. Особливу увагу слід приділити вихованню молоді, адже саме вона визначатиме майбутнє екологічної безпеки держави.

Основними принципами екологічної культури є:

– врахування інтересів нинішнього і майбутніх поколінь;

– інтеграція екологічної культури в державну політику;

– урахування регіональних, демографічних та історико-культурних особливостей населення;

– розвиток громадянської відповідальності та активної участі у природоохоронних заходах;

– відкритість інформації про стан довкілля;

– залучення підприємців та громадських організацій до екологічної діяльності;

– дотримання екологічного законодавства.

Державне управління екологічною освітою. Для ефективного управління процесом формування екологічної культури варто:

– розробити «Концепцію формування екологічної культури населення»;

– розробити закон «Про екологічне виховання населення України»;

– посилити відповідальність за екологічні правопорушення;

– забезпечити належне фінансування екологічних програм;

– створити умови для розвитку благодійності у сфері екологічного виховання.

Формування екологічної культури – це не лише питання безпеки, а й основа моральної стратегії нашого суспільства, що сприяє сталому розвитку. Це шлях до гармонії між людиною та природою, до процвітання нашої країни.

Розробка “Національної програми комплексної експлуатації водних ресурсів” стане важливим кроком у модернізації екологічного виховання та сталого використання природних ресурсів в Україні. Через раціональне ставлення до природи та формування високої екологічної свідомості ми можемо забезпечити гармонійне співіснування з довкіллям.

Наше майбутнє залежить від природи, і лише в єдності з нею ми можемо досягти процвітання. Це не просто важливий крок – це обов’язок перед наступними поколіннями. Наше завдання – зберегти для них ту красу та багатство, що дарує наша планета. Збереження природи – це питання нашого власного благополуччя. Тільки уважне ставлення до землі, повітря, води водних біоресурсів, забезпечить нам гідне майбутнє. Тож давайте разом рухатися до сталого розвитку, адже тільки в єдності з природою ми здолаємо всі труднощі та побудуємо квітучу Україну, яка стане прикладом для всього світу.

Це наша спільна відповідальність – зберегти природні багатства та передати їх майбутнім поколінням.

 26. Роль Громадської ради при Держрибагентстві та громадських галузевих організацій у забезпеченні

сталого розвитку

 Роль Громадської ради при Держрибагентстві та галузевих громадських організацій у реалізації “Державної програми імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року” є надзвичайно важливою, оскільки ці організації можуть стати основними драйверами змін, що забезпечать сталий розвиток рибного господарства та зменшення залежності від імпорту.

Роль Громадської ради при Держрибагентстві:

– Підвищення обізнаності та просвітництво. Рада може ініціювати освітні кампанії щодо переваг імпортозаміщення рибопродукції, зокрема популяризації вітчизняних видів риби серед споживачів. Це включає в себе проведення інформаційних кампаній та виставок, направлених на підтримку вітчизняних виробників.

– Формування стратегічних рекомендацій. Рада може розробляти та представляти рекомендації Держрибагентству щодо заходів для підтримки вітчизняного виробництва рибопродукції. Це включає в себе оптимізацію регуляторних механізмів, полегшення умов для аквакультури, а також сприяння розвитку інфраструктури.

– Моніторинг та оцінка. Рада може контролювати ефективність державної політики у сфері імпортозаміщення, оцінюючи динаміку зростання виробництва вітчизняної риби та ефективність програм державної підтримки. Це також включає моніторинг рівня безпеки та якості рибопродукції на ринку.

– Співпраця з міжнародними партнерами. Рада може активно залучати міжнародних партнерів для обміну досвідом та адаптації успішних практик імпортозаміщення рибопродукції, що використовуються в інших країнах, до українських умов.

Роль галузевих громадських організацій:

– Підтримка малого та середнього бізнесу: Галузеві громадські організації можуть допомогти малим та середнім рибним господарствам отримати доступ до фінансування та технологій для розширення виробництва вітчизняної риби. Це може включати надання консультацій щодо отримання грантів, субсидій чи кредитів.

– Забезпечення екологічної сталості. Залучаючи наукові підходи та технології, громадські організації можуть підтримувати впровадження екологічно чистих методів аквакультури, що зменшують навантаження на довкілля та сприяють збереженню водних екосистем.

– Лобістська діяльність. Організації можуть бути активними в лобіюванні змін у законодавстві для забезпечення сприятливих умов для вітчизняних виробників. Вони можуть сприяти введенню субсидій для аквакультури, спрощенню процедур ліцензування та розвитку внутрішнього ринку.

– Розвиток міжнародних зв’язків. Галузеві організації можуть встановлювати контакти з іноземними організаціями для розширення експортного потенціалу української рибопродукції та співпраці у научній сфері.

– Аудит і моніторинг сталого розвитку. Вони можуть здійснювати аудит і моніторинг виконання державних програм щодо імпортозаміщення рибопродукції, оцінюючи її ефективність та виконання екологічних стандартів.

Пріоритети на період до 2030 року:

– Підвищення ефективності аквакультури: Успіх імпортозаміщення рибопродукції значною мірою залежить від розвитку аквакультури. Громадські організації можуть сприяти впровадженню новітніх технологій для зменшення впливу на довкілля та підвищення ефективності виробництва.

– Підтримка адаптації до кліматичних змін: Враховуючи зміни клімату, важливо забезпечити адаптацію рибного господарства до нових умов. Громадські організації можуть працювати над розробкою стратегій адаптації до змін у водних екосистемах, що виникають через глобальне потепління.

– Участь у формуванні політики. До 2030 року громадські організації повинні продовжувати брати активну  участь у формуванні політики сталого розвитку рибного господарства, зокрема у розробці механізмів імпортозаміщення та забезпечення продовольчої безпеки.

– Просвітницька робота з громадою та споживачами і важливим елементом є залучення споживачів до вибору екологічно чистої вітчизняної рибопродукції через маркетингові кампанії та просвітницькі заходи.

– Співпраця з міжнародними організаціями. Враховуючи глобальний контекст рибного господарства, громадські організації можуть розвивати співпрацю з міжнародними екологічними та правозахисними організаціями для забезпечення сталого розвитку сектору на міжнародному рівні.

Таким чином, громадські організації та Громадська рада при Держрибагентстві є важливими інструментами у досягненні мети імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року. Їхня діяльність націлена на підтримку сталого розвитку рибного господарства, збереження екосистем та підвищення якості життя прибережних громад.

 27. Міжнародна діяльність

 З точки зору міжнародної діяльності України в сфері рибальства, охорони водних ресурсів, аквакультури, марикультури, рибопереробки, організації роботи галузі згідно з «Державною програмою з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року», важливо зазначити, що міжнародна співпраця та ініціативи можуть відігравати ключову роль у стимулюванні розвитку національного рибного господарства, а саме:

1. Міжнародні угоди та норми.Україна активно бере участь у міжнародних угодах і програмах, таких як Конвенція ООН з морського права та угоди в рамках Європейського Союзу та інше. Вони сприяють сталому використанню та захисту водних біоресурсів, боротьбі з ННН-рибальством.Ці ініціативи позитивно впливатимуть на рибний сектор, надаючи можливість для розвитку нових технологій, зміцнення інфраструктури та підвищення рівня національних стандартів виробництва рибопродукції.
2. Забезпечення продовольчої безпеки. Зважаючи на глобальні виклики продовольчої безпеки, зокрема невідворотних кліматичних змін, політичні кризисні ситуації та зниження рибних ресурсів у світі, Україні необхідно забезпечити внутрішнє виробництво рибопродукції для зменшення залежності від імпорту. Враховуючи цю потребу, міжнародні ініціативи створять нові можливості для забезпечення продовольчої безпеки, задоволення попиту на внутрішньому ринку, збільшення експортного потенціалу.
3. Імпортозаміщення та стимулювання національного виробництва. «Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року»має на меті зменшення залежності України від зовнішніх постачальників рибопродукції. Міжнародні ініціативи забезпечать технічну допомогу та доступ до новітніх технологій у сфері рибальства, що в свою чергу дозволить Україні вдосконалити національне виробництво. Спільно з міжнародними партнерами можна розробити ефективніші методи рибальства та рибництва та покращити управління рибними ресурсами.
4. Спільні проекти та інвестиції. Суттєво поліпшить стан національного рибного виробництва залучення міжнародних інвестицій у розвиток інфраструктури: живорибні та рибні бази,індустріальні рибні господарства на основі установок замкненого водопостачання (УЗВ, RAS-систем), басейнів,  садкових господарств, тощо. Спільні міжнародні проекти повинні включати навчання та обмін досвідом у галузі сталого рибальства, охорони водних біоресурсів, виробництва продукції аквакультури та марикультури.
5. Екологічні стандарти та контроль за якістю. Міжнародні норми, зокрема у рамках ЄС, сприятимуть посиленню екологічних стандартів у рибальстві, охороні водних біоресурсів, виробництві та переробці рибної продукції в Україні. Виконання цих стандартів допоможе підвищити якість продукції, що відповідає міжнародним вимогам, а також дозволить зменшити техногенне навантаження на водні біоресурси.
6. Налагодження торговельних зв’язків. Участь у міжнародних організаціях і підписання угод з країнами-партнерами дозволить розширити торговельні зв’язки та забезпечити доступ до нових ринків для української рибопродукції. Впровадження міжнародних стандартів допоможе українським виробникам відповідати вимогам міжнародного ринку рибопродукції.

Отже, міжнародна діяльність України значною мірою сприятиме виконанню «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року». Це дозволить розвивати національне виробництво рибної продукції, підвищити рівень продовольчої безпеки та забезпечити сталий розвиток галузі на основі сучасних міжнародних стандартів та інноваційних технологій.

Участь у міжнародних ініціативах та вдосконалення нормативно-правової бази. Залучення України до міжнародних програм і проєктів з охорони, відтворення та відновлення водних біоресурсів, рибальства та аквакультури дозволяє не лише забезпечити сталий розвиток галузі, а й адаптувати національну нормативно-правову базу до сучасних екологічних та економічних вимог. Це, в свою чергу, допомагає створити умови для імпортозаміщення рибородукції, оскільки на основі ефективного міжнародного досвіду можна розробляти стратегії розвитку власного виробництва. Врахування міжнародних стандартів щодо сталого рибальства та аквакультури дозволяє створити довгострокові, ефективні та екологічно чисті виробничі практики в Україні, що підвищить конкурентоспроможність вітчизняної рибопродукції (нізьку вартість, високу якість та значні обсяги).

Спільні програми з сусідніми державами та відновлення водних екосистем. Спільні ініціативи з сусідніми державами та Євросоюзом, спрямовані на відновлення транскордонних водних екосистем, можуть мати важливе значення для збереження аборигенних рибних ресурсів, що є критичними для забезпечення сталого внутрішнього виробництва. Відновлення екосистем та створення спільних механізмів управління водними біоресурсами дозволить скоротити залежність від імпорту рибопродукції та стимулювати розширення національних ресурсів.

Наукове співробітництво та обмін технологіями. Міжнародне наукове співробітництво може сприяти розробці та впровадженню інноваційних підходів до забезпечення ефективного раціонального використання водних біоресурсів, охорони, відтворення та відновлення рибних запасів. Запровадження нових технологій моніторингу та управління, таких як супутникові системи та методи біотехнологій, не тільки дозволить покращити стан водних екосистем, але й створить умови для стабільного виробництва рибної продукції в Україні, що сприятиме зниженню залежності від імпорту.

Екологічна просвіта та популяризація сталих практик. Проведення міжнародних освітніх ініціатив підвищує обізнаність не лише серед громадськості, але й серед виробників рибної продукції. Це може сприяти впровадженню екологічно чистих та сталих практик у рибальстві та аквакультурі в Україні, що дозволить підвищити якість національної продукції та конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Розвиток екологічної культури в галузі рибного господарства сприятиме інтеграції вітчизняного виробництва в міжнародні ланцюги поставок.

Інтеграція сучасних технологій та інноваційних методів управління. Впровадження сучасних технологій моніторингу, таких як супутникові системи та цифрові платформи для обміну даними між країнами-партнерами, дозволить ефективно контролювати комерційний промисел, рекреаційне рибальство, запобігати незаконному ресурсокористуванню (браконьєрству, ННН-рибальству) та забезпечить раціональне використання водних біоресурсів. Це, у свою чергу, дозволить Україні покращити стан власних біологічних ресурсів та сприяти підвищенню рівня самодостатності у виробництві вітчизняної рибопродукції.

Міжнародна співпраця у сфері рибальства, аквакультури, марикультури, рибопереробки, охорони, відтворення та відновлення водних біоресурсів, організації роботи рибної галузі тісно пов’язана з цілями «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні до 2030 року». Впровадження передових міжнародних практик та технологій, покращення стану водних екосистем, відновлення рибних запасів та екологічна просвіта не тільки сприятимуть збереженню біоресурсів, але й стануть основою для зростання національного виробництва рибопродукції, зниження залежності від імпорту та забезпечення сталого розвитку рибного господарства України.

28. Фінансування Програми

Фінансування “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” може здійснюватися з різних джерел. Можливі варіанти:

1. Державний бюджет України:

–  Виділення бюджетних коштів для підтримки галузі рибного господарства України, інвестицій у виробництво рибопродукції та розвиток інфраструктури.

– Можливе фінансування через окремі програми чи субсидії на підтримку вітчизняних виробників.

2. Інвестиційні фонди та гранти:

–  Залучення приватних інвестицій в рибне господарство, включаючи надання грантів від міжнародних організацій, таких як Європейський Союз, ООН та інші.

–  Програми підтримки сталого розвитку та екологічного виробництва можуть надавати фінансування для розвитку технологій, пов’язаних із вирощуванням риби, зменшенням екологічного впливу, модернізацією інфраструктури.

3. 3. Кредити та позики від банків та фінансових установ:

–  Комерційні банки можуть надавати кредити для розвитку підприємств рибної галузі, зокрема на закупівлю обладнання, розширення виробництва, будівництво нових рибних фермерських господарств.

–  Державні банки можуть пропонувати більш вигідні умови кредитування для аграріїв та рибогосподарств.

4. Державні програми підтримки агропромислового комплексу:

– В Україні існують програми для підтримки аграрного сектору, включаючи агропрограми з фінансуванням на рівні держави. Це може охоплювати часткове відшкодування витрат на закупівлю техніки, модернізацію виробничих потужностей та інші заходи.

5. Міжнародне фінансування (кредити, позики):

–  Україна може залучати кредити від міжнародних фінансових установ, таких як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), тощо для реалізації інфраструктурних проєктів у галузі рибного господарства.

–  Спеціалізовані програми на рівні міжнародних організацій можуть бути націлені на розвиток рибного господарства в країнах, що розвиваються, зокрема в Україні.

6. Фінансування через публічно-приватні партнерства (PPP):

–  Створення спільних підприємств між державними органами та приватними компаніями для розбудови рибного господарства та реалізації інфраструктурних проєктів.

7. Міжнародні проєкти та ініціативи:

– Участь у міжнародних програмах або ініціативах для підтримки імпортозаміщення, зокрема програм ЄС, які спрямовані на розвиток агропродовольчих секторів.

8. Фінансування через екологічні фонди:

–  Оскільки імпортозаміщення може включати більш сталий та екологічно чистий спосіб виробництва рибопродукції, існують можливості фінансування через фонди, що підтримують екологічні проекти, зокрема для забезпечення сталої аквакультури.

Таке фінансування може бути комбінованим і включати як національні, так і міжнародні джерела, з різними умовами та механізмами отримання підтримки для забезпечення сталого розвитку галузі рибного господарства України.

Фінансування “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” після завершення війни з Російською Федерацією залежатиме від кількох ключових факторів, таких як:

1. Економічне відновлення країни.Після війни Україні будуть потрібні значні інвестиції в різні сфери економіки для відновлення інфраструктури, промисловості та сільського господарства. Залежно від того, як швидко країна зможе відновити свою економіку, розмір фінансування для програм імпортозаміщення може варіюватися.
2. Пріоритети уряду. Після завершення війни уряд може визначити конкретні пріоритети в аграрній та харчовій галузі, а також у підтримці певних секторів економіки, зокрема рибної промисловості. Програма імпортозаміщення рибопродукції може стати одним з таких пріоритетів, з огляду на важливість забезпечення продовольчої безпеки країни.
3. Міжнародна фінансова допомога.Після війни Україна може отримати допомогу від міжнародних організацій, таких як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський Союз та інші донори. Вони можуть підтримувати програми імпортозаміщення, включаючи рибне виробництво, якщо це буде частиною більшої стратегії з відновлення аграрного сектору.
4. Стратегічна важливість рибопродукції.Враховуючи, що Україна має великі потенціали для розвитку галузі, програма імпортозаміщення рибопродукції може стати важливою частиною стратегії продовольчої безпеки країни. Підвищення виробництва рибопродукції знизить залежність від імпорту, зменшити витрати на валюту та сприяти створенню нових робочих місць.

Прогнозування можливих обсягів фінансування:

1. Короткостроковий період (1-2 роки після війни). Спочатку буде потрібно більше фінансування для відновлення інфраструктури та підтримки програм, спрямованих на подолання наслідків війни. Фінансування програми імпортозаміщення рибопродукції на цей період буде обмежене, але отримає підтримку в рамках відновлення сільського господарства.
2. Середньостроковий період (3-4 роки після війни):Зі стабілізацією економічної ситуації і відновленням аграрного сектору, програма імпортозаміщення рибопродукції може отримати більш значне фінансування. На цей період залучатимуться національні та міжнародні гранти або кредити.
3. Довгостроковий період (5-7 років після війни). Програма імпортозаміщення може стати частиною національної стратегії продовольчої безпеки, що призведе до стабільного та тривалого фінансування. Оскільки програма охоплює до 2030 року, можна очікувати, що фінансування буде стабільним і враховуватиме інфляцію, ринкові умови та зміну цілей розвитку.

Потенційні джерела фінансування:

–  Бюджет України. Частина державних коштів виділятиметься на програму через бюджетні асигнування.

–  Міжнародні кредити та гранти. Донорські організації та міжнародні фінансові установи можуть надати фінансову підтримку, що може включати спеціалізовані кредити на розвиток аграрного сектору, включаючи рибне виробництво.

–  Частні інвестиції. Стимулювання інвесторів до вкладень у галузь, зокрема через податкові пільги та інші стимули.

Очікувані обсяги. На основі досвіду інших країн та аналізу потреби в відновленні галузі після війни, загальний обсяг фінансування на програму імпортозаміщення рибопродукції може доходити да сотні мільярдів гривень, в залежності від конкретних цілей та масштабів міжнародної допомоги.

Таким чином, обсяги фінансування програми будуть поступово зростати з часом, при цьому найбільше фінансування може припадати на середньострокову та довгострокову перспективу, коли відбудеться стабілізація економіки та буде відновлено довіру інвесторів.

29. Механізми моніторингу а аналізу Програми

 Оцінка результатів та адаптація “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” є невід’ємним етапом управління державною програмою, що впливає на національну економіку та безпеку. Для ефективного моніторингу, аналізу та реалізації цієї Програми необхідно застосовувати низку методів та підходів, спрямованих на забезпечення її адаптивності, актуальності та здатності реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища.

Механізми моніторингу та індикатори аналізу реалізації Програми:

1. Індикатори ефективності(KPI – Key Performance Indicators). Оцінка прогресу та результативності виконання Програми повинна здійснюватися через систему чітко визначених індикаторів, що відображають ключові результати та досягнення в межах визначених цілей (дивись нижче примітку) .
2. Періодичний аналіз.Регулярний моніторинг виконання Програми має відбуватися на основі визначених часових проміжків, таких як річні звіти. Це дозволить своєчасно виявляти відхилення від плану та вживати коригувальних заходів для досягнення бажаних результатів.
3. Аналіз зворотного зв’язку. Важливо організувати систематичне збирання відгуків від усіх учасників процесу реалізації Програми – від державних органів до громадськості. Це дозволить оцінити реальний вплив ініціатив та виявити можливі недоліки.
4. Оцінка ризиків.Для забезпечення стабільності та ефективності Програми необхідно здійснювати регулярну оцінку ризиків, що можуть вплинути на її реалізацію. Це дасть змогу вчасно ідентифікувати потенційні загрози та вжити превентивних заходів.
5. Звітування та аудит. Важливим елементом моніторингу є система звітності, яка забезпечує прозорість процесу реалізації. Залучення незалежних аудитів сприятиме перевірці відповідності результатів реалізації Програми визначеним цілям та стандартам.

Підходи до коригування та оновлення Програми:

1. Аналіз змін у зовнішньому середовищі. Регулярний перегляд Програми має здійснюватися з урахуванням змін економічної, політичної, соціальної ситуації, нових технологічних досягнень та викликів, що виникають на глобальному рівні.
2. Адаптаціядо нових реалій. У разі виявлення неефективних або застарілих елементів Програми, коригування має базуватися на нових даних та прогностичних моделях, що дозволить адаптувати стратегію до сучасних умов.
3. Залучення стейкхолдерів. Оновлення Програми має бути прозорим і відкритим процесом, який передбачає активну участь усіх ключових учасників: від співробітників до зовнішніх партнерів, експертів, громадськості.
4. Постійне вдосконалення Програми.Оновлення Програми повинно стати системним процесом, що передбачає постійні вдосконалення та реагування на зміни як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі.
5. Тестування нових підходів. Запровадження нових стратегічних ініціатив повинно здійснюватися на малих проєктах або в окремих підрозділах з метою перевірки ефективності змін перед їх масштабним впровадженням.
6. Комунікація змін. Важливо забезпечити належну комунікацію змін і коригувань Програми серед усіх зацікавлених сторін. Це дозволить досягти взаєморозуміння та підтримки нових стратегічних напрямків.

Такий підхід до механізмів моніторингу, аналізу індикаторів, корегування та оновлення Програми забезпечить її незмінну актуальність та високий рівень ефективності. Він дозволить Програмі оперативно реагувати на сучасні виклики, зберігаючи стратегічну стійкість і гнучкість у процесі прийняття рішень. Така динамічна адаптивність сприятиме сталому розвитку галузі рибного господарства України, забезпечуючи її стабільне і перспективне зростання в умовах глобальних змін та непередбачуваних викликів сучасного світу.

Примітка:

KPIs (Key Performance Indicators), або ключові показники ефективності, — це метрики, які використовуються для вимірювання та оцінки успіху в досягненні визначених цілей або завдань в організації, команді чи проекті. Вони допомагають зрозуміти, наскільки ефективно працює певний процес чи діяльність, та чи наближається організація до своїх стратегічних цілей.

Основні види KPIs:

1. Фінансові KPI: наприклад, прибуток, доходи, рентабельність.
2. Операційні KPI: наприклад, час обробки замовлень, ефективність виробництва.
3. Маркетингові KPI: наприклад, кількість відвідувань вебсайту, конверсія рекламних кампаній.
4. KPI для персоналу: наприклад, продуктивність співробітників, рівень плинності кадрів.

Загалом, KPI допомагають приймати обґрунтовані рішення, коригувати стратегію та покращувати процеси в організації.

 30. Боротьба з корупцією у галузі

 Боротьба з корупцією в рамках “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року” є важливим елементом для забезпечення ефективності та прозорості цієї Програми. Покращення ситуації можливо за умов:

1. Створення незалежних моніторингових органів:

– Важливо створити або посилити існуючі незалежні моніторингові органи, які матимуть повноваження здійснювати перевірки на всіх етапах реалізації Програми (від тендерів до звітів про використання коштів).

– Можна створити спеціальні комісії, до яких увійдуть представники громадських організацій, міжнародних експертів, а також представники правоохоронних органів.

2. Прозорість закупівель і використання бюджетних коштів:

– Використання електронних платформ для проведення тендерів, де всі документи будуть публічно доступними для перевірки. Це дозволить знизити можливість маніпуляцій і фальсифікацій.

– Впровадження обов’язкового публічного звітування про використання коштів в рамках Програми. Звіти повинні містити конкретні цифри, зазначення витрачених коштів на кожен етап проекту, а також порівняння з планами.

3. Впровадження антикорупційного аудиту:

–  Створення системи антикорупційного аудиту на всіх етапах виконання Програми. Це включає внутрішній аудит, а також зовнішні перевірки міжнародними експертами або незалежними організаціями.

–  Програма має бути відкрита для громадських організацій і міжнародних моніторів, які мати муть можливість здійснювати незалежні перевірки.

4. Інтеграція інформаційних технологій та блокчейн-технологій:

–  Впровадження системи блокчейн для зберігання та обміну інформацією щодо тендерів, контрактів та виконаних робіт може забезпечити прозорість на всіх етапах реалізації програми. Цей підхід унеможливить зміну даних і дозволить відслідковувати всі транзакції.

– Використання сучасних IT-рішень для автоматичного контролю за витратами і ефективністю реалізації Програми.

5. Заохочення звітності та участі громадськості:

–  Створення онлайн-платформи, на якій громадяни можуть подавати заявки та повідомляти про порушення або корупційні схеми.

–  Освітні кампанії для підвищення свідомості серед населення про негативні наслідки корупції.

6. Покарання за порушення і стимулювання антикорупційної поведінки:

–  Застосування жорстких санкцій для осіб, що брали участь у корупційних схемах. Такі санкції можуть включати не тільки фінансові штрафи, а й позбавлення волі, а також заборону займати державні посади.

–  Стимулювання позитивної антикорупційної поведінки серед державних службовців з наданням відповідної мотивації.

7. Міжнародна співпраця:

Міжнародна співпраця є важливим інструментом для ефективного подолання корупції в рамках національних програм. Залучення таких авторитетних міжнародних організацій, як ООН, Світовий банк або Європейський Союз, відкриває можливості для отримання фінансової та технічної допомоги, що є критично важливим у процесі реалізації Програми.

Однією з ключових функцій цих організацій є надання експертних знань та технологій, що дозволяють створити сучасні механізми контролю за використанням публічних коштів, а також удосконалити систему прозорості на всіх етапах державного управління. Це включає запровадження передових практик у сфері аудиту, впровадження електронного врядування та розробку національних стандартів, що відповідають міжнародним вимогам.

Окрім цього, міжнародна співпраця сприятиме налагодженню стратегічних партнерств, які забезпечують не тільки контроль, а й активну взаємодію в боротьбі з корупційними схемами на глобальному рівні. Спільні ініціативи з міжнародними партнерами можуть допомогти в створенні ефективних механізмів превенції, навчання та підвищення обізнаності серед державних службовців і громадськості щодо шкідливості корупції, а також важливості дотримання етичних норм і стандартів.

Боротьба з корупцією в рамках “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року” є критично важливою для забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, створення прозорих механізмів закупівель та стимулювання сталого розвитку вітчизняної галузі рибного господарства. Запобігання корупції дозволить досягти високих результатів у зменшенні залежності від імпорту, підвищенні конкурентоспроможності рибопродукції власного виробництва та забезпеченні продовольчої безпеки країни.

 31. Державно-приватне партнерство (ДПП)

Державне-приватне партнерство (ДПП) є важливим стратегічним інструментом для подолання викликів, що постають перед рибним господарством України, зокрема у контексті пошуку ефективних механізмів імпортозаміщення рибопродукції. Це партнерство сприятиме раціональному та ефективному використанню як державних, так і приватних ресурсів, що забезпечить стійкий розвиток галузі та створить умови для зміцнення економічної безпеки країни.

Запровадження моделі ДПП дозволить реалізувати «Державну програму з імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року», яке стане основою для досягнення стратегічних цілей – підвищення внутрішнього виробництва рибопродукції, розвитку екологічно чистого виробництва та забезпечення продовольчої незалежності України. Такі кроки не лише стимулюють зростання національної економіки, але й сприяють розвитку інноваційних технологій, а також підвищенню конкурентоспроможності українського ринку на міжнародній арені.

ДПП є важливим етапом у зміцненні економічної самостійності та посиленні співпраці держави і приватного сектору, що дозволяє ефективно реагувати на глобальні виклики. В рамках програми особливу увагу слід приділити ефективному використанню державних рибогосподарських підприємств, водойм та майна, що дозволяє зберігати екологічно чисті виробництва та надавати їм можливість розвиватися в умовах конкурентної боротьби. Приватний сектор, у свою чергу, може стати важливим партнером у досягненні цих цілей завдяки наявності ресурсів для модернізації виробництва, впровадження новітніх технологій та формування сприятливого бізнес-клімату.

«Державна програма з імпортозаміщення рибопродукції до 2030 року» передбачає не лише підтримку вітчизняних виробників, але й стимулювання створення нових робочих місць, залучення інвестицій та забезпечення доступності рибопродукції для українських споживачів. Важливим аспектом є також екологічна безпека, оскільки Програма забезпечуватиме використання сталих практик у рибному господарстві, збереження біорізноманіття та відновлення водних екосистем.

Інтеграція державних, приватних та наукових ресурсів дозволить створити синергію, яка допоможе досягти амбітних цілей програми до 2030 року. Така співпраця дасть змогу сформувати стабільний, конкурентоспроможний ринок рибопродукції, який не тільки задовольнить внутрішній попит, але й дозволить Україні стати потужним гравцем на міжнародному ринку.

На першому етапі реалізації Програми варто розглянути можливість ДПП з рядом ключових підприємств, зокрема:

– ДУ «Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика»,

– ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб”,

– ДП “Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб”.

Це дозволить покращити ефективність роботи рибовідтворювальних підприємств завдяки залученню приватних інвестицій для модернізації виробничих потужностей, збільшення обсягів виробництва та впровадження новітніх технологій в аквакультурі. Залучення приватного сектору також сприятиме оптимізації управління підприємствами та кращій координації між державними і приватними структурами, що дозволить ефективно використовувати природні ресурси та підтримувати сталий розвиток галузі.

ДПП може передбачати створення інфраструктури для наукових досліджень, впровадження сучасних методів відтворення рибних ресурсів та захисту біорізноманіття водних екосистем.

На другому етапі реалізації Програми стратегічно важливим є впровадження моделі ДПП з рибопромисловими підприємствами, зокрема з іноземними інвесторами. Таке партнерство має стати основою для відновлення та модернізації океанічного рибопромислового флоту України, що є ключовим елементом забезпечення продовольчої безпеки, економічного зростання та зміцнення позицій України на міжнародному ринку.

Ініціативи ДПП дозволяють залучати передові технології, міжнародний досвід та фінансові ресурси, що є критично важливим для швидкого відновлення рибопромислової інфраструктури після закінчення війни з РФ. Підтримка океанічного риболовства стане не лише важливим фактором економічної стабільності, а й складовою стратегії сталого розвитку морської та рибної промисловості України, сприяючи збереженню природних біоресурсів через використання водних ресурсів Світового океану.

Ці кроки створять необхідні умови для успішного імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року та стануть важливим етапом на шляху до сталого розвитку, економічної незалежності та продовольчої безпеки України.

32. Загальні проблеми галузі

 Виконання «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року» є неможливим без розробки комплексної державної Програми імпортозаміщення через сталий розвиток українського рибного господарства. Саме збільшення обсягів виробництва рибопродукції вітчизняного походження стане природним механізмом імпортозаміщення, оскільки в умовах конкурентного ринку високоякісна рибопродукція, вироблена всередині країни, неминуче знижуватиме потребу в імпорті.

Іншого ефективного шляху для досягнення цієї мети, особливо примусового, не існує.

Для розробки ефективних механізмів та інструментів, які сприятимуть сталому розвитку рибного господарства та одночасно забезпечуватимуть процес імпортозаміщення рибопродукції в Україні, важливо на першому етапі чітко і детально визначити ключові проблеми галузі. Адже саме ці проблеми є основними чинниками, які стримують розвиток рибного господарства та, в окремих випадках, призводять до повної зупинки будь-якої динаміки в секторі рибопродукції.

Тому чесний і максимально повний перелік проблем, з якими стикається галузь, є критично важливим для проведення глибокого аналізу і пошуку оптимальних шляхів вирішення в контексті реалізації Програми імпортозаміщення (фактично програми сталого розвитку рибного господарства). Фахова оцінка цих проблем є необхідним кроком для визначення пріоритетних напрямків та розробки ефективних заходів, що сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності української рибної продукції та зменшенню залежності від імпортованої рибопродукції.

Головні проблеми галузі:

1. Держава, яка від імені українського народу здійснює управління рибним господарством України на правах власника, повинна забезпечити галузь наступними умовами:

– Необхідними законодавчими та нормативно-правовими актами, які повинны забезпечувати комфортне функціонування рибогосподарських підприємств в умовах різних політичних та економічних змін, зокрема в критичних воєнних періодах. Відсутність чітко визначених довгострокових, середньострокових та короткострокових цілей і завдань, затверджених законами України, перешкоджає стабілізації ситуації та створенню необхідних умов для сталого розвитку галузі.

– Необхідним фінансуванням для всіх напрямків розвитку рибного господарства, включаючи роботу органів рибоохорони, відновлення рибопромислового флоту, програми відтворення водних біоресурсів тощо. Протягом останніх десятиліть фінансування здійснювалося за залишковим принципом. Недофінансування державних рибовідтворювальних комплексів, обмежений бюджет на закупівлю рибопосадкового матеріалу та транспортування зарибку призвели до багаторічної практики фальсифікацій результатів зариблення природних водойм, що супроводжувалася системою «відкатів». У результаті недостатнє зариблення природних водойм упродовж останніх 20 років, разом із постійним переловом рослиноїдних та частикових риб, значно знизило промислову рибопродуктивність водойм до критичних рівнів.

– Усім необхідним для інвестиційної привабливості рибогосподарських підприємств для вітчизняних і іноземних інвесторів, здатних інвестувати значні кошти в сучасні високотехнологічні індустріальні рибні господарства, модернізацію існуючих підприємств аквакультури та марікультури, будівництво морського та океанічного рибопромислового флоту, рибопереробні підприємства, а також у розвиток логістичної мережі галузі. Забезпечення цих умов є важливим для створення стабільного і сталого розвитку рибного господарства України та підвищення його ефективності в умовах сучасних викликів.

2. Розгляд державою галузі рибного господарства України лише як бюджетоутворюючої сфери, без належної уваги до її ключової ролі у забезпеченні продовольчої безпеки та здоров’я населення, є серйозною проблемою. Держава повинна змінити своє ставлення галузі, враховуючи не лише її фінансову складову, а й соціальну та економічну функцію.

Медично обґрунтована норма споживання рибопродуктів складає 23,7 кг на рік на одну особу, що є важливим фактором для підтримання здоров’я на належному рівні. Відсутність відповідної кількості рибопродуктів у раціоні населення може призвести до порушень здоров’я, що, в свою чергу, впливає на продуктивність праці та загальний рівень благополуччя громадян.

Враховуючи зазначене, галузь рибного господарства повинна стати пріоритетною для держави в контексті забезпечення здоров’я її громадян. Тому необхідно переглянути державну політику щодо цієї сфери з урахуванням потреби збільшення обсягів виробництва та підвищення доступності рибопродукції для споживачів.

Основні напрямки необхідного реформування:

1. Відміну аукціонівна вилов водних біоресурсів, що значно ускладнюють доступ до ресурсів для рибогосподарських підприємств.
2. Зниженнянепосильної орендної плати за використання водойм та гідроспоруд, що дозволить зменшити фінансовий тиск на підприємства.
3. Скороченняподаткового навантаження та спрощенняпроцедур підписання договорів, що сприятиме більш швидкому розвитку галузі.
4. Забезпеченняпоточного кредитування рибогосподарських підприємств для забезпечення фінансової стабільності та інвестування в модернізацію.
5. Фінансування будівництва рибопромислового флоту, що дозволить задовольнити потреби народу України в рибопродукції.
6. Розвитокнової (колективної)організації промислу на великих водоймах, що дозволить оптимізувати управління та забезпечити сталість галузі.
7. Тощо.

Тільки комплексне впровадження зазначених заходів дозволить не лише збільшити обсяги виробництва рибопродукції, але й знизити її вартість, зробивши рибу доступною для більшої частини населення, що сприятиме підвищенню загального рівня здоров’я громадян і зміцненню економічної стабільності країни.

3. На даний час діяльність територіальних органів рибоохорони не відповідає вимогам, які встановлені їх власним Положенням. Хронічне недофінансування, що виявляється у відсутності належного забезпечення технічними засобами (автотранспорт, паливно-мастильні матеріали для автотранспорту та патрульних катерів, запасні частини, спеціалізований одяг, оптичні прилади, тощо), унеможливлює не лише виконання регулярного патрулювання водойм, а й забезпечення належного контролю на суші, зокрема, на підприємствах, що використовують воду або скидають відпрацьовану брудну технологічну воду у рибогосподарські водойми.

Низький рівень заробітної плати інспекторів рибоохорони, які виконують свої обов’язки в складних умовах (вночі, за будь-якої пори року та погодних умов, під постійним ризиком озброєної конфронтації з порушниками закону), а також необхідність самостійно закуповувати паливно-мастильні матеріали, запасні частини та інші ресурси, часто за власні кошти, змушують їх шукати незаконні способи компенсації витрат (незаконно ловити рибу, “кришевати” ННН-рибальство – браконьєрство, збирати «данину», тощо).

Такі кримінальні дії з боку інспекторів забезпечують їм можливість отримувати «легкі гроші» майже без будь-якого контролю з боку держави. Крім того, ситуація ускладнюється тим, що інспектори рибоохорони працюють в умовах фінансової піраміди, коли, під загрозою негайного звільнення, їм доводилося щомісячно збирати значні суми грошей від користувачів водних біоресурсів та організованих браконьєрських угруповань.

Ці фактори вказують на системні проблеми, що потребують негайного вирішення з метою забезпечення ефективної та законної діяльності рибоохоронних органів.

Інші проблеми галузі

Сфера управління водними та біоресурсами:

– Наявність суттєвих проблем у сфері управління водними біоресурсами в Україні зумовлена відсутністю ефективної системи державного управління, що повинно відповідати вимогам демократичного устрою та принципам ринкової економіки. Це передбачає чітке розмежування повноважень та відповідальності між органами місцевого самоврядування та центральними органами виконавчої влади у питаннях використання водних ресурсів, екологічного контролю, виробничої діяльності, тощо.

– Водночас важливою проблемою є непрозорість та закритість діяльності більшості підрозділів Держрибагентства, зокрема органів рибоохорони, що значно ускладнює моніторинг та контроль за ефективністю їх роботи.

– Відсутність належної системи державного нагляду за підприємствами аквакультури, СТРГ,  інших підприємств рибного господарства (безпідставне втручання прокуратури у діяльність суб’єктів аквакультури та СТРГ по надуманих причинах),  сприяє недостатньому контролю за дотриманням вимог законодавства та нормативних актів. Це веде до порушень у сфері використання водних біоресурсів та екологічного балансу, що може негативно позначатися на розвитку галузі в цілому.

– Персонал територіальних органів рибоохорони стикається з проблемами мотивації до виконання службових обов’язків. Для підвищення ефективності роботи необхідно оптимізувати розподіл повноважень та функцій у межах цих органів, що дозволить знизити чисельність працівників без шкоди для якості виконуваних завдань.

– Проблемою також є незадовільний стан звітності у сфері аквакультури, зокрема щодо надання даних за формою № 1А – аквакультура (річна) та інших звітів. Недосконалість системи збору та аналізу цих звітів призводить до спотворення показників діяльності галузі, що унеможливлює проведення точних аналізів, маркетингових досліджень та прийняття ефективних управлінських рішень. Однією з основних причин недостатньої відповідальності суб’єктів аквакультури є відсутність ефективних механізмів покарання за порушення норм законодавства, що стосуються звітності. Це вимагає перегляду відповідних нормативно-правових актів та запровадження більш дієвих санкцій для забезпечення належної дисципліни та прозорості у галузі.

Проблеми загального характеру:

Необхідність систематизації та максимально ефективної експлуатації залишків державного майна в галузі рибного господарства є актуальним питанням, оскільки наявні ресурси часто використовуються неналежним чином, а більшість з них не функціонує відповідно до свого призначення. У ряді випадків штучно створені умови, спрямовані на доведення державних підприємств до банкрутства, стали наслідком дій окремих корупційних осіб. Це, в свою чергу, призвело до повного знищення або розкрадання державних підприємств.

Як результат таких безвідповідальних дій, зникли майже всі елементи національної рибопромислової інфраструктури, зокрема океанічний рибопромисловий флот, обласні рибокомбінати, рибопереробні підприємства, комплекси для відтворення цінних і промислових видів риб, а також важливі установи, як Державне підприємство «Техрибвод» та «Селекційно-генетичний центр рибництва» та інші. Водночас, значна зношеність основних фондів та матеріально-технічної бази підприємств галузі вимагає термінового оновлення та модернізації для забезпечення ефективної роботи й сталого розвитку.

Не менш важливим є підвищення соціальної відповідальності та культури рибальства серед громадян, адже сталий розвиток рибного господарства неможливий без усвідомленого та культурного ставлення до природних ресурсів. Крім того, необхідно постійно проводити заходи щодо екологічного виховання та природоохоронної освіти населення, зокрема серед дітей, аби формувати у майбутніх поколінь відповідальне ставлення до охорони водних екосистем і їх ресурсів.

Лише через системну, послідовну та комплексну політику можна забезпечити збереження та розвиток галузі рибного господарства в Україні.

Дерегуляція рибного промислу:

–  Необхідність вдосконалення принципу розподілу квот на вилов водних біоресурсів у внутрішніх та територіальних водах. Поточна система аукціонного розподілу квот не відповідає сучасним вимогам розвитку промислового рибальства, що призводить до уповільнення розвитку галузі та  сприяє фінансовому краху традиційних рибогосподарських підприємств.

– Складнощі в регуляторному процесі. Існуючий регуляторний механізм не забезпечує ефективне стимулювання розвитку нових та підтримку роботи традиційних рибопромислових підприємств, що негативно впливає на загальний стан галузі.

– Короткостроковість виділених квот на вилов водних біоресурсів. Квоти, що надаються на один рік, визначені за результатами аукціонів, суттєво обмежують можливості для довгострокового планування та розвитку рибопромислових підприємств.

– Відсутність механізмів саморегуляції на рибопромислових ділянках. Брак правових механізмів, які б дозволяли рибалкам на конкретних ділянках мати законні права на регламентований вилов водних біоресурсів, не забезпечує зацікавленість у підтримці сталої популяції промислових стад риб та інших водних біоресурсів, що є важливим фактором для сталого розвитку рибальства.

– Необхідність скасування санітарно-ветеринарних вимог. В умовах, коли всі рибалки на одній водоймі повинні здавати рибу на перевірку, варто передбачити, що на водоймах загальнодержавного значення відповідальність за проведення санітарно-ветеринарних перевірок має нести держава, а не окремі рибалки. Це дозволить спростити процеси та знизити адміністративне навантаження на учасників галузі.

Аквакультура (основні проблеми):

1. Відсутність єдиного державного екологічного моніторингу. В Україні відсутній єдиний державний екологічний моніторинг для всіх рибогосподарських водойм, що включає моніторинг забруднюючих підприємств на природоохоронних територіях та водозборах. Це призводить до відсутності необхідної інформації для господарюючих об’єктів до укладення договорів оренди і під час експлуатації водойм.
2. Складнощі при отриманні в оренду земель водного фонду. Процедура отримання в оренду земель водного фонду для риборозведення є надмірно складною, особливо у випадках, коли оренда потребує погодження з органами місцевого самоврядування.
3. Обмеження щодо приватизації гідротехнічних споруд. Наразі неможливо приватизувати або укласти довгострокову оренду на гідротехнічні споруди орендарями водних об’єктів. Це обмежує використання активної складової водойми, знижуючи інвестиційну привабливість рибництва. Приватизація таких споруд дозволила б підприємствам аквакультури підтримувати гідроспоруди у робочому стані, стимулюючи інвестиції.
4. Висока вартість оренди земель водного фонду. Вартість оренди земель водного фонду для рибогосподарських підприємств значно перевищує науково обґрунтовану ціну, що унеможливлює рентабельне ведення рибогосподарської діяльності відповідно до податкового законодавства.
5. Складність взаємовідносин між стейкхолдерами. Взаємовідносини між власниками гідроспоруд, землевласниками водного фонду, територіальними громадами, рибалками, регіональними підрозділами, Державним агентством водного господарства України та іншими стейкхолдерами часто є складними і не сприяють ефективному розвитку аквакультури.
6. Відсутність кредитування на пільгових умовах. Відсутність доступу до пільгового кредитування для рибогосподарських підприємств у вегетативний період призводить до неможливості закупівлі необхідного рибопосадкового матеріалу, проведення меліоративних робіт на водоймах та інших важливих заходів для розвитку аквакультури.
7. Висока ціна на рибоводний інвентар та обладнання. Високі ціни на рибоводний інвентар, обладнання та спеціалізовану техніку, таку як плавзасоби, очеретокосарки та сіткоматеріали, значно ускладнюють роботу підприємств аквакультури та знижують їх економічні показники.
8. Відсутність вітчизняного виробництва рибних комбікормів. В Україні існує дефіцит високоякісних рибних комбікормів (стартових, продукційних, лікувальних) вітчизняного виробництва за доступними цінами. Це стримує розвиток аквакультури, особливо у напрямку інтенсифікації вирощування риби у водоймах з ущільненими посадками, а також гальмує процес імпортозаміщення рибопродукції..
9. Необхідність формування державної селекційно-генетичної системи. В Україні відсутня єдина технологічна система управління аквакультурою. Вкрай важливо сформувати державні та комерційні племінні ремонтно-маточні стада промислових видів риб для подальшої інкубації, вирощування рибопосадкового матеріалу та забезпечення сталого розвитку галузі.
10. Проблеми із закупівлею риби. Відсутність організованої планової закупівлі риби протягом року значно знижує рентабельність рибогосподарських підприємств, оскільки більшість з них вимушено реалізують свою рибу восени, коли риби багато і її ціна знижується.
11. Недосконалість державного управління рибогосподарським сектором.  В Україні не існує єдиного механізму управління аквакультурою, що призводить до розрізненості діяльності вітчизняних підприємств, відсутності планування і координації в рамках державного сектору.
12. Відсутність Закону України «Про розвиток рибного господарства України на період до 2030 року». Відсутність такого законодавчого акту значно ускладнює стратегічне планування та стимулювання розвитку рибного господарства на найближчі роки.
13. Відсутність механізму оренди частини водойми для аквакультури.  Відсутність чіткої процедури оренди частини водойми для здійснення аквакультури унеможливлює ефективне використання водних ресурсів.
14. Складність оформлення земельних ділянок під аквакультуру.  Процедура оформлення земельних ділянок під аквакультуру є надмірно складною та тривалою, що створює значні адміністративні бар’єри для підприємств.
15. Висока вартість ввізного мита на імпортні корми. Висока вартість ввізного мита на корми для риб та інші товари для аквакультури є додатковим фактором, що обмежує розвиток галузі.
16. Відсутність державної програми страхування підприємств аквакультури. В Україні відсутня державна програма страхування підприємств аквакультури, що є важливим інструментом для забезпечення фінансової стабільності галузі.
17. Необхідність удосконалення методики розрахунку орендної плати.  Необхідно вдосконалити методику розрахунку орендної плати для земель водного фонду з урахуванням економічної обґрунтованості та розвитку аквакультури.
18. Проблеми в експорті та імпорті рибопродукції, гармонізації законодавства з ЄС. Важливими є питання гармонізації українського законодавства з нормами ЄС, а також оптимізації процесів імпорту та експорту рибопродукції.

Рекомендації для поліпшення ситуації:

1. Розробити та впровадити єдину державну систему екологічного моніторингу для водойм.
2. Спрощення процедур оренди земель водного фонду та створення прозорих механізмів приватизації гідротехнічних споруд.
3. Сприяти розвитку внутрішнього виробництва комбікормів та рибоводного обладнання.
4. Впровадити механізм пільгового кредитування для рибогосподарських підприємств.
5. Створити державну програму страхування підприємств аквакультури.
6. Розробити та прийняти Закон України «Про розвиток рибного господарства України на період до 2035 року».

Ці кроки дозволять значно покращити ситуацію в галузі аквакультури, забезпечивши її сталий розвиток в майбутньому.

Індустріальні рибні господарства в Україні

Розвиток індустріальних рибних господарств в Україні, незважаючи на деякі позитивні зрушення, залишається стримуваним через низку об’єктивних факторів, серед яких можна виділити такі ключові проблеми:

1. Висока собівартість продукції. Риба, вирощена в умовах установок замкненого водопостачання (УЗВ), має значно вищу собівартість порівняно з рибою, виловленою з відкритих водойм. Це створює серйозні труднощі для розвитку конкурентоспроможного рибного господарства.
2. Обмежений асортимент вирощуваних видів риб. В умовах УЗВ можна з прибутком вирощувати обмежену кількість видів риб, таких як осетрові, камбальні, лососеві види, а також деякі види ракоподібних, зокрема креветок. Найбільш прибутковим є вирощування осетрових видів риб для отримання чорної ікри. Однак цей процес потребує значного часу (не менше 5-7 років)для досягнення необхідного розміру і якості риби, а також стабільного фінансування, що в умовах нестабільного фінансового середовища може бути надзвичайно складним завданням.
3. Реалізація чорної ікри на внутрішньому ринку. Проблемною залишається реалізація чорної ікри в Україні через низьку фінансову спроможність населення. Очікується, що протягом наступних 10-15 років ситуація з цінами на цей продукт буде складною, що ускладнює розвиток цієї галузі.
4. Висока вартість енергоресурсів. Витрати на електроенергію є ще одним значним бар’єром для розвитку індустріальних рибних господарств, оскільки високі тарифи роблять цей бізнес економічно нерентабельним.
5. Міжнародні вимоги до якості продукції. Основні міжнародні покупці коштовної ікри, зокрема з Європи, США, Канади, Японії та країн Перської затоки, висувають вимоги до якості, обсягів і режиму постачання. Однак виконати ці умови здатні лише великі індустріальні підприємства, що мають річний обіг коштів у десятки разів більший за той, яким володіють дрібні українські рибогосподарські підприємства.

Попри наявність усіх необхідних умов для розвитку індустріальних рибних господарств в Україні, зокрема відносно низьких тарифів на електроенергію, розвиненої промисловості, здатної виробляти основні вузли УЗВ, наявності висококваліфікованих кадрів та можливостей для формування ремонтно-маточного поголів’я осетрових видів риб, сталий розвиток цієї галузі можливий лише за умови залучення значних інвестицій як з боку вітчизняних, так і з боку іноземних партнерів. Без цього повноцінний розвиток індустріальних рибних господарств в Україні є малоймовірним.

Ці фактори потребують комплексного підходу та серйозних інвестицій для створення інфраструктури та забезпечення сталого розвитку галузі, здатного стати конкурентоспроможним на міжнародному ринку.

Марикультура

У країні відсутня чітка нормативно-правова база для надання в оренду рибогосподарських об’єктів з морською водою та акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України. Зокрема, не визначені умови для організації марикультури, що унеможливлює комерційним рибогосподарським підприємствам отримання дозволу від Кабінету Міністрів України для розвитку марикультури на шельфових ділянках Азово-Чорноморського басейну. У результаті, питання відведення морських ділянок, заток або відкритих лиманів, а також відповідних земельних ділянок на узбережжі для будівництва рибогосподарських баз, включаючи причали, холодильники, склади та виробничі приміщення, залишається нерегульованим. Останнє є великою проблемою, адже прецедентів надання дозволу на експлуатацію морських частин та облаштування рибогосподарських баз в Україні ще не було.

Ще однією перешкодою для розвитку марикультури є відсутність в Україні державних або комерційних підприємств, які б займалися вирощуванням рибопосадкового матеріалу для морських господарств. Відсутність таких підприємств, що мають власні ремонтно-маткові стада промислових видів морських риб (осетрових, камбальних, кефалевих, лососевих тощо), робить розвиток марікультури в Україні практично неможливим.

Крім того, відсутність комбікормових заводів, які виробляють спеціалізовані високоефективні рибні комбікорми для інтенсивного вирощування риби в умовах марикультури, також створює суттєві труднощі. Так само в Україні не розвинута інфраструктура підприємств, здатних вирощувати живий корм для морських риб у личинковому та мальковому періодах. Це особливо стосується таких видів риб, як камбала калкан та осетрові, а також вирощування мікроводоростей (хлорела, спіруліна, сценедесмус та інші).

Загалом, без вирішення цих проблем, розвиток марикультури в Україні виглядає надзвичайно ускладненим, потребуючи комплексного підходу до створення відповідної інфраструктури та правових умов для її ефективного функціонування.

 

Промисел на внутрішніх водоймах, Азовському та Чорному морях:

Виявлені серйозні проблеми та обмеження у сфері рибогосподарської діяльності в Азово-Чорноморському басейні та континентальних водоймах України вимагають комплексного підходу до їх вирішення. Зокрема, серед основних труднощів можна виділити:

1. Обмеженістьнадійної та достовірної інформації про запаси водних біоресурсів та їх вилов, особливо в умовах війни з рф, що ускладнює планування та управління рибогосподарською діяльністю на рівні національних водних біоресурсів. Це, у свою чергу, стримує ефективність впровадження стратегії сталого розвитку всієї галузі.
2. Застарілістьрибопромислових суден, які є морально і фізично застарілими, що негативно позначається на економічній ефективності промислових підприємств і знижує конкурентоспроможність на міжнародному ринку.
3. Відсутністьчіткого розподілу ділянок відповідальності між користувачами водних біоресурсів, що сприяє зростанню порушень законодавства. Це стосується порушення режиму тиші на воді, діяльності ННН-рибалок (браконьєрів, рибалок-любителів та відпочиваючих), що створює додаткові проблеми для збереження екосистем.
4. Зростаннявартості паливно-мастильних матеріалів істотно знижує рентабельність рибопромислових підприємств, що робить розвиток галузі все більш складним і непередбачуваним.
5. Невиконаннянеобхідних обсягів робіт з меліорації водойм, що включають постанова нерестових гнізд, очищення нерестових ділянок від сміття, скошування рослинності та інші заходи для підтримання оптимальних умов для розвитку рибогосподарського отенціалу водойм.
6. Відсутністьсучасних рибоприймальних пунктів із належним обладнанням для сортування, зважування, зберігання та переробки риби, а також проведення ветеринарного контролю, що необхідно для підтримання високих стандартів безпеки рибопродукції.
7. Складністьу взаємовідносинах між користувачами водних біоресурсів і Держрибагентством щодо отримання квот на аукціонах, а також між територіальними органами рибоохорони під час промислової діяльності, що ускладнює ведення ефективної звітності та моніторингу.
8. Зменшеннячисельності рибних запасів в Азовському морі та обмеження доступу до нього у зв’язку з військовими діями створюють серйозні труднощі для рибопромислових підприємств. Виявлені зміни видового складу риб свідчать про погіршення екологічного стану та зменшення можливостей для сталого промислового вилову.
9. Порушеннярежимів промислової експлуатації Азовського моря, де внаслідок використання активних знарядь лову по всій акваторії водойми, риба не мала можливості для належного нересту і нагулу.
10. Необхідністьстворення ефективних суб’єктів рибогосподарської діяльності, здатних організувати сталий розвиток рибогосподарських об’єктів, таких як каскад Дніпровських водосховищ, лимани, озера, а також Азовське та Чорне моря. Це передбачає відновлення природного ареалу водних біоресурсів і постійну підтримку екологічного балансу.
11. Створенняприродних рибних заказників на всіх водосховищах Дніпровського каскаду та інших великих водоймах для забезпечення ефективної охорони та відтворення водних біоресурсів. Відведення 20-25% загальної території водойм для природоохоронних цілей без рибогосподарської експлуатації дозволить значно покращити умови для розвитку рибних запасів і забезпечити сталий зростання промислових стад..

Ці заходи сприятимуть відновленню екологічної рівноваги, підвищенню ефективності рибогосподарської діяльності та збереженню водних біоресурсів для майбутніх поколінь.

Океанічне рибальство та відновлення рибопромислового флоту

Україна має величезний потенціал для розвитку океанічного рибальства, однак цей напрямок діяльності потребує комплексного підходу та стратегічних зусиль держави для відновлення та розширення рибопромислового флоту, підвищення інвестиційної привабливості та інтеграції до міжнародної системи рибальства.

1. Зношеність та моральне старіння флоту. Однією з ключових проблем українського рибопромислового флоту є його фізичне і моральне старіння. За останні десятиліття більшість риболовецьких суден вийшли за межі свого ресурсу, що значно знижує ефективність промислу. Важливо врахувати, що лише кілька одиниць флоту працюють поза межами юрисдикції України, що знижує доступ до перспективних риболовних районів.
2. Наукові дослідження та інвестиційна привабливість. В останні 25 років Україна не проводила систематичних наукових досліджень у сфері океанічного рибальства. Це створює значний розрив у розумінні сучасних тенденцій і технологій рибного промислу, що, у свою чергу, стримує залучення інвестицій. Українське рибальство потребує не лише відновлення флоту, а й розробки нових, ефективних і стійких методів, що дозволять країні зайняти гідне місце на міжнародному ринку рибопродукції.
3. Міжнародна співпраця та політичні механізми. Важливим кроком є ратифікація Україною регіональних рибальських конвенцій, таких як НЕАФК, НАФО та інші, а також укладання двосторонніх угод із країнами, що мають доступ до біоресурсів Світового океану, зокрема Канадою, Новою Зеландією, Чилі, Перу, ПАР, Анголою, Королівством Марокко та інших. Це дозволить Україні розширити доступ до рибних ресурсів, що сприятиме стабільності та розвитку сектора.
4. Політика держави та розвиток інфраструктури. Важливою умовою є створення національної системи управління промисловою діяльністю на міжнародних водах, що відповідатиме міжнародним стандартам. Створення національної інспекційної системи, впровадження статистичних звітів, моніторинг флоту та розробка механізмів стимулювання інвестицій у цей сектор будуть критично важливими кроками для підвищення міжнародного статусу України як рибопромислової держави.
5. Суднобудування та відновлення потенціалу. Великі труднощі викликає руйнування суднобудівної галузі в Україні. Відсутність необхідних ресурсів для відновлення сучасного виробництва флоту ставить під загрозу розвиток рибопромислового сектора. Однак можна розвивати співпрацю з провідними суднобудівними країнами, такими як Корея, Японія, Китай, Норвегія, Канада та інші, що дозволить будувати сучасні високотехнологічні, високопродуктивні рибопромислові судна.
6. Стратегічний підхід до сталого розвитку. Без відновлення потенціалу океанічного рибальства, без створення ефективної інфраструктури та системи міжнародного співробітництва, Україна не зможе забезпечити сталу продовольчу безпеку в секторі рибопродукції. Зростання попиту на рибні продукти у світі відкриває для України нові можливості, але для того, щоб скористатися ними, необхідно розробити стратегію комплексного розвитку, яка включатиме не лише відновлення флоту, а й інтеграцію з міжнародними стандартами рибальства.

Таким чином, для досягнення сталого розвитку рибопромислового сектора Україні потрібно:

–  Відновлювати рибопромисловий флот через модернізацію існуючих суден та будівництво нових, що відповідатимуть сучасним екологічним і технологічним стандартам.

–  Проводити наукові дослідження для розробки ефективних методів рибальства  у Світовому океані.

– Підвищувати інвестиційну привабливість через активну співпрацю з міжнародними організаціями та країнами-партнерами.

– Проводити інфраструктурну модернізацію системи моніторингу, статистики і управління рибопромисловим флотом.

Тільки через комплексний підхід і стратегічне бачення Україна зможе відновити свій потенціал у глобальному океанічному рибальстві та забезпечити продовольчу безпеку країни.

Відновлення водних біоресурсів:

Відновлення водних біоресурсів в Україні є надзвичайно важливим завданням для забезпечення стійкого розвитку рибництва та збереження біорізноманіття. Однак на сьогоднішній день ми стикаємося з кількома серйозними викликами, які потребують негайного реагування та ефективних заходів.

Перш за все, це відсутність перспективної державної програми по відновленню водних біоресурсів України, що ставить під загрозу майбутнє рибного гогосподарства. Системний підхід до відновлення водних біоресурсів, що включав би наукові дослідження, практичні заходи щодо зариблення та збереження екосистем, має стати основою цієї програми. Однак, на жаль, сьогодні ми не маємо чітко визначеного державного курсу в цьому напрямку, що ускладнює реалізацію будь-яких довгострокових ініціатив.

Іншим важливим аспектом є відсутність діючого Наукового селекційно-генетичного племінного центру рибництва, який би організовував роботи по формуванню ремонтно-маточних стад промислових риб та відновленню рибогосподарського потенціалу водойм. Такий центр міг би стати важливою ланкою в процесі збереження та відновлення популяцій риб, здійснюючи селекцію та генетичний контроль, що дозволяє покращити стійкість видів до хвороб та змін навколишнього середовища.

Однак не менш важливою проблемою є корупція в органах рибоохорони. Це явище не тільки шкодить репутації цієї важливої галузі, а й створює реальні загрози для екосистем водойм. Часто фальсифікація результатів зариблення, спрямована на збільшення статистичних даних, призводить до отримання незаконних фінансових прибутків, при цьому реальною користі для відновлення водних біоресурсів немає. Така ситуація вимагає системних змін у політиці управління водними біоресурсами, більш прозорих і ефективних механізмів контролю.

Щоб змінити ситуацію, необхідно впровадити комплексний підхід, який включає розробку та реалізацію державної програми з відновлення водних біоресурсів, створення науково-дослідних установ для селекції та генетичного контролю риб, а також вжиття рішучих заходів для боротьби з корупцією в рибогосподарській сфері. Це дозволить не тільки зберегти біорізноманіття водойм України, а й забезпечити сталий розвиток рибного господарства в майбутньому.

Господарювання на великих водоймах

Господарювання на великих водоймах є важливим аспектом екологічної та економічної стабільності країни, однак на сьогоднішній день зіштовхується з низкою серйозних проблем, які потребують негайного вирішення.

Однією з основних проблем є відсутність комплексних меліоративних заходів, спрямованих на облаштування нерестових гнізд для промислових видів риб, таких як судак, сом та інші аборигенні види. Цей фактор суттєво впливає на відновлення природного ареалу риб, знижуючи загальний потенціал рибопромислових водойм, що є важливим ресурсом для країни. У зв’язку з цим необхідно розробити та впровадити ефективні механізми для відновлення та охорони цих водних екосистем.

Збільшення антропогенного навантаження на водойми, незважаючи на скорочення діяльності рибопромислових підприємств, залишається значною проблемою. Браконьєрство, забруднення вод, надмірний вилов риби, агресивна діяльність внаслідок військових конфліктів – ці фактори, які ускладнюють збереження біорізноманіття та знижують стійкість екосистем. З огляду на це, необхідно посилювати контроль за водними біоресурсами та розробляти ефективні заходи з управління ними.

Важливою проблемою є також відсутність досвіду організації об’єднань рибопромислових та рибогосподарських підприємств, які б працювали за єдиним технологічним ланцюгом. Об’єднання таких підприємств могло б значно підвищити ефективність їхньої діяльності, забезпечуючи сталість виробництва та раціональне використання водних біоресурсів на великих водоймах.

Крім того, збереження та розвиток рибопромислового напрямку ускладнюється складністю взаємодії між підприємствами та різними органами влади, організаціями рибоохорони, територіальними громадами, а також іншими зацікавленими сторонами. Це потребує розробки чіткої, злагодженої стратегії співпраці, що враховувала б інтереси всіх учасників процесу та сприяла ефективному управлінню водними ресурсами.

Рибопереробка

В Україні спостерігається застарілість технологічного обладнання на ереважній більшості підприємств цієї галузі. Відсутність сучасних потужних рибопереробних підприємств, здатних відповідати міжнародним стандартам якості (ISO 9001, ISO 22000 та інші), значно обмежує можливості країни щодо експорту конкурентоспроможної продукції. Для вирішення цієї проблеми необхідно стимулювати інвестиції у модернізацію та створення нових виробничих потужностей, що відповідали б високим вимогам якості.

Однією з головних перепон для розвитку рибопереробних підприємств є нестабільність постачання сировини з водних біоресурсів. Відсутність стабільних поставок риби у необхідному обсязі та асортименті протягом усього року обмежує можливості підприємств для ефективної роботи. Для подолання цієї проблеми необхідно розробити стратегії підтримки сталого виробництва та налагодження ланцюгів постачання сировини.

Для розвитку рибопромислової галузі необхідно вжити рішучих заходів щодо модернізації виробничих потужностей, запровадження ефективних систем управління водними ресурсами та розвитку механізмів співпраці між підприємствами, державними органами та місцевими громадами. Тільки таким чином можна досягти сталого розвитку галузі, зберегти природні ресурси та забезпечити країну якісною рибною продукцією на внутрішньому ринку та для експорту.

Логістика та торгівля рибопродуктами

В Україні спостерігається суттєвий дефіцит розвинутої мережі живорибних та рибних баз, здатних забезпечити рівномірне постачання якісної рибопродукції на ринок протягом усього року. Це створює проблеми для споживачів, адже навіть в найбільших містах не завжди можна знайти широкий асортимент свіжої та охолодженої риби, а вже в віддалених регіонах ситуація є ще більш складною.

Більше того, в Україні бракує спеціалізованих риботорговельних підприємств, таких як рибні супермаркети та магазини, які могли б пропонувати не тільки готові продукти рибопереробки, але й свіжу, охолоджену, а іноді й живу рибу. Це обмежує доступ громадян до різноманітних і якісних рибопродуктів, створюючи значний розрив між попитом та пропозицією.

Ще однією важливою проблемою є відсутність належної кількості спеціалізованого автотранспорту, оснащеного необхідними технологіями для транспортування живої риби на великі відстані. Такі машини повинні мати спеціальне кисневе обладнання для підтримки життя риби в процесі транспортування, що є важливим для збереження її свіжості та якості. Відсутність такого транспорту обмежує можливості доставки рибної продукції з місць її вилову до споживачів, тим самим знижуючи доступність товарів та збільшуючи ризики для ринку.

З огляду на ці проблеми, важливо зосередитися на розвитку сучасної інфраструктури рибного господарства, впровадженні новітніх технологій зберігання та транспортування риби, а також на створенні нових риботорговельних підприємств, які зможуть задовольнити зростаючий попит на якісну рибну продукцію в Україні.

Рішення цих проблем сприятиме не лише розвитку галузі, але й позитивно вплине на здоров’я населення, оскільки риба є важливим джерелом білка, вітамінів та мікроелементів, необхідних для нормального функціонування організму.

Якість рибопродукції:

В Україні наразі спостерігається значний дефіцит належного контролю за якістю рибопродукції, що є важливою складовою забезпечення безпеки харчових продуктів на всіх етапах – від виробництва до кінцевої реалізації. Відсутність системного моніторингу та комплексних заходів контролю за якістю риби значно ускладнює процес виявлення можливих порушень і дефектів на ранніх стадіях виробництва.

Одним із важливих аспектів, які потребують вирішення, є відсутність сертифікатів походження риби, які не тільки дозволяють визначити безпосереднього виробника, що є запорукою надійності та якості продукції. Без такого документу важко встановити справжнього постачальника, що відкриває двері для потенційного потрапляння на ринок продукції сумнівної якості, зокрема контрафактної або такої, що не відповідає гігієнічним вимогам.

Не менш важливою є й відсутність у країні технології збереження рибопродукції в рідкому льоді. Ця інноваційна технологія здатна значно покращити якість риби, дозволяючи зберігати її свіжість протягом значно більшого терміну – до 10-14 днів, порівняно з лише 2-3 днями при використанні традиційного лускатого льоду. Цей метод зберігання дозволяє уникнути ризику псування продукту та втрати його органолептичних характеристик, зокрема смаку та запаху, що є особливо важливим для підтримки високих стандартів якості рибопродукції.

Запровадження комплексного контролю за якістю рибопродукції, впровадження сертифікації та новітніх технологій збереження продукції, без сумніву, підвищить рівень довіри споживачів та сприятиме розвитку вітчизняного рибного ринку, забезпечуючи його конкурентоспроможність.

Галузева наука:

Відсутність належного фінансування галузевої науки є однією з основних проблем, що серйозно обмежує можливості для проведення ефективних академічних і прикладних наукових досліджень у сфері рибного господарства. Цей дефіцит ресурсів призводить до суттєвого зниження обсягу необхідної науково обґрунтованої інформації, яка є важливою для прийняття стратегічних рішень на рівні Держрибагентства.

Тому, для подолання цих викликів і забезпечення сталого розвитку рибного господарства необхідно не лише збільшити фінансування наукових досліджень, а й створити нові інститути, здатні забезпечити галузь усім необхідним для ефективного функціонування.

Протидія корупції

Корупція в органах держрибоохорони є надзвичайно серйозною проблемою, масштаби якої важко оцінити та яку досі не вдається повністю викорінити. Цей процес займає тривалий час і вимагає комплексних та постійних зусиль. У результаті корупція в рибоохороні поступово адаптується, змінюючи свої форми, але не зникає, а навіть може розширюватися, продовжуючи впливати на соціальну, правову та економічну складову галузі.

Особливо важко боротися з корупцією в умовах, коли інспектори мають мінімальну заробітну плату, виконують важку фізичну роботу в умовах постійних ризиків для здоров’я і життя, а також мають справу з низьким рівнем фінансування. Водночас існує безліч можливостей для власного збагачення, що значно підвищує ймовірність виникнення корупційних дій. Це створює серйозні ризики як для екологічної ситуації в країні, так і для її безпеки.

Корупційні прояви в органах державної влади часто пов’язані з оформленням оренди земель водного фонду для риборозведення. Залишення цього питання без належної уваги призводить до зловживань, сприяючи розвитку тіньових схем у сфері використання водних ресурсів.

Однак ще більшою проблемою є відсутність чіткої концепції або антикорупційної програми, розробленої спеціально для Держрибагентства. Відсутність системного підходу в боротьбі з корупцією та її непередбачуваними проявами сприяє її подальшому розвитку та ускладнює процеси реформування. Більше того, відсутність ефективного контролю з боку громадськості за діями державних посадовців створює сприятливе середовище для тіньових практик. Якщо не буде здійснено масованої та постійної боротьби з корупцією, це може привести до серйозних соціальних, економічних та екологічних наслідків для країни.

Задля подолання цієї проблеми необхідно впровадити не лише ефективну внутрішню політику антикорупційних заходів, але й активніше залучати громадськість до моніторингу діяльності Держрибагентства. Важливо створити умови, які знизять ризик корупційних проявів і сприятимуть підвищенню прозорості в управлінні водними ресурсами. Інвестиції в освіту та навчання інспекторів, покращення умов їх праці та забезпечення стабільної та гідної оплати праці є також ключовими складовими у боротьбі з корупцією.

Інвестиційна привабливість підприємств галузі: 

Загальна ситуація в рибогосподарській галузі України на сьогодні характеризується відсутністю сукупності об’єктивних і суб’єктивних факторів, що можуть забезпечити стабільний і потенційно платоспроможний попит на інвестиції. Недосконалість інвестиційного середовища, зокрема у рибогосподарських, рибопромислових та рибопереробних підприємствах, а також у підприємств допоміжної інфраструктури та логістики рибопродукції, суттєво знижує інтерес до таких інвестицій. Вартість підприємств цієї сфери виявляється надзвичайно низькою через значне моральне і фізичне зношення основних засобів виробництва. В умовах обмеженого виробництва та знижених обсягів рибопродукції власники підприємств вимушені зводити до мінімуму інвестиційні витрати, не маючи можливості здійснити необхідні капіталовкладення у нове обладнання та оновлення матеріально-технічної бази.

Крім того, криза, що поглиблюється через корупційні схеми та десятиліттями збережені проблеми галузі, стала одним із основних чинників, які гальмують будь-які інвестиційні ініціативи. Галузь, що опинилася в умовах довгострокової стагнації, практично позбавлена можливостей до зростання і розвитку без впровадження потужних антикризових заходів, що зможуть повернути її до нормальної економічної діяльності. Стан технічної та економічної інфраструктури багатьох підприємств наразі перебуває на межі повної руйнації, що позбавляє галузь інвестиційної привабливості.

Відсутність належних політичних та економічних умов для сталого притоку інвестицій на розвиток рибного господарства та відновлення біологічного потенціалу водойм, разом із несприятливими умовами для втілення інноваційних технологій, ще більше ускладнює перспективи галузі. Необхідно також зазначити, що у відсутності належного розвитку рибогосподарської науки та системного виховання молодих фахівців,. Питання екологічної освіти та формування екологічного світогляду в населення, особливо серед молоді, залишається поза увагою державної політики.

Правова та регуляторна база є недосконалою, яка не забезпечує ефективного захисту інвестицій. Відсутність чітких, прозорих і стабільних законодавчих механізмів, зокрема у сфері оренди водних ресурсів та інших природних об’єктів, тільки поглиблює існуючі проблеми. Крім того, зростання криміногенної напруги в державі після воєнних дій з Російською Федерацією ще більше знижуватиме інвестиційну привабливість і збільшуватиме рівень ризиків для потенційних інвесторів.

Загалом, галузь потребує комплексного підходу до відновлення та модернізації, запровадження ефективних механізмів підтримки з боку держави та інвесторів, що дозволить їй вийти із стагнації і стати потенційно прибутковою та конкурентоспроможною.

Дерегуляція галузі

Наявність корупційних складових і різноманітних незаконних схем у старій системі управління галуззю створює постійний та важкий тиск на рибогосподарські, рибопромислові та інші підприємства. Цей тиск особливо відчутний при розробці будь-якого нормативно-правового акту, де державні органи часто працюють без належного врахування інтересів бізнесу.

На сьогодні в галузі відсутній дієвий дерегуляторний механізм, а боротьба з бюрократією чиновників залишається недостатньо ефективною. Адже в кожному новому регуляторному документі чиновники, на жаль, часто шукають вигоду для себе, замість того, щоб сприяти розвитку галузі. Однією з основних проблем є надмірне регулювання, яке пронизує всі сфери функціонування галузі. Зокрема, надмірна кількість дозвільних документів та адміністративних послуг, що надаються органами виконавчої влади, створюють додаткові труднощі для підприємців. Держава та її чиновники мають бути на службі у бізнесу, а не перешкоджати його розвитку.

Незважаючи на це, є потреба у постійній роботі над удосконаленням регуляторних процесів в управлінні галуззю, а не в бездумній дерегуляції. Керівництво галузі повинно виходити з того, що всі виробничі процеси, пов’язані з вирощуванням і виловом риби, відбуваються у природному водному середовищі, яке є безцінним багатством народу України. Цей ресурс має загальнодержавне значення, але водночас перебуває під загрозою забруднення, ННН-рибальства та іншого антропогенного навантаження.

Любительське та спортивне рибальство (рекреація)

Любительське та спортивне рибальство, хоча не є частиною рибогосподарського комплексу держави, проте має вагоме значення в контексті використання водних біоресурсів. Рибалки-любителі та спортсмени здійснюють свою діяльність на водоймах, які перебувають у зоні відповідальності центрального органу виконавчої влади. З цієї причини регулювання взаємовідносин та організація належного контролю за їх діяльністю є важливою та відповідальною функцією Держрибагентства.

Однак, на жаль, в цій сфері існують низка серйозних проблем:

1. Порушення правил любительського рибальства. Більшість рибалок не дотримуються встановлених норм, що призводить до систематичних переловів та невиконання вимог щодо вилучення риб, розміри яких не відповідають мінімально допустимим стандартам.
2. Незаконний вилов дайверами взимку. Дайвери займаються виловом риби на ямах без належних дозволів територіальних органів рибоохорони, що суперечить наказу Голови Держкомрибгоспу № 19 від 15.02.99 р. Це призводить до значного знищення малорухливих промислових стад і старшовікових груп риб, а в деяких природних водоймах – до майже повного знищення маточних стадів промислових видів риб.
3. Відсутність чіткої класифікації рибальства. Немає належного розмежування між промисловим, любительським та спортивним рибальством, а також відсутні чіткі правила і зони для кожного виду лову. Це значно ускладнює роботу рибогосподарських та рибопромислових підприємств, а також створює правову невизначеність.
4. Неврегульованість питання рибальського квитка. Відсутність рибальського квитка (посвідчення рибалки)позбавляє державу можливості організувати контроль над знанням рибалками правил рибальства. Крім того, це ускладнює збір коштів за навчання, інструктажі та щорічні збори для любительського та спортивного лову. У разі введення рибальського квитка, можна було б спрямовувати зібрані кошти на вселення водних біоресурсів (зарибку)в водойми загальнодержавного використання, при цьому забезпечуючи обов’язковий контроль з боку громадськості.

Усі ці проблеми вимагають комплексного підходу та вжиття заходів на рівні держави для забезпечення належного регулювання цієї сфери.

 33. Очікувані результати

 Новий Світогляд. “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” передбачає значні зміни у всіх аспектах рибного господарства країни. Головним досягненням Програми стане сформований новий Світогляд у керівників органів виконавчої влади, підприємців, науковців, галузевої та природоохоронної громадськості. Суттєвий вплив на цю трансформацію матиме злагоджена синергія зусиль держави, бізнесу, науки, громадськості та народу України, яка спрямовуватиметься на досягнення спільної мети – розвитку вітчизняного виробництва рибопродукції, зниження залежності від імпорту та забезпечення сталого використання водних біоресурсів.

Збереження біорізноманіття. Немаловажним є залучення любителів риболовлі та екологічно свідомих громадян, до участі в процесах, що сприятимуть збереженню біорізноманіття, відновленню екосистем та сталому управлінню рибними запасами. Це забезпечить екологічну та економічну стабільність країни, стимулюючи розвиток наукових досліджень, інноваційних технологій та кращих практик у галузі рибного господарства. Програма стане тим важливим державним проектом – рухом, що об’єднає різні верстви суспільства навколо спільної мети – розвитку самодостатньої, екологічно чистої та високоефективної галузі рибного господарства, здатної бути потужним драйвером економіки України до 2030 року.

Продовольча безпека. Програма забезпечить не тільки стабільність у рибному господарстві країни, а й значно зміцнить продовольчу безпеку, зменшуючи залежність від імпорту рибопродукції. Водночас, вона створить сприятливі умови для розвитку вітчизняного виробництва, інтегруючи сучасні технології та методи, що відповідатимуть високим екологічним та економічним стандартам. Наслідком реалізації Програми стане вихід  галузі на новий рівень, де всі складові – від покращення умов для виробництва до розвитку переробки та збуту рибопродукції будуть гармонійно інтегровані. Це дозволить створити ефективну та стійку систему забезпечення потреби внутрішнього ринку та сприяння експортному потенціалу України.

Соціальні наслідки. “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” (Ідеологічні засади економічної незалежності”) має значний потенціал для досягнення кількох позитивних соціальних наслідків:

1. Покращенняпродовольчої безпеки. Створення умов для виробництва власної рибопродукції дозволить зменшити залежність від імпорту, що знижує ризики, пов’язані з глобальними економічними кризами чи політичними санкціями. Це сприятиме стабільному виробництву якісної та доступної риби.
2. Зростаннязайнятості. Розвиток галузі імпортозаміщення рибопродукції може створити нові робочі місця у рибальстві, рибопереробці та супутніх сферах (логістика, маркетинг, наукові дослідження тощо). Це покращить економічне становище багатьох регіонів, особливо сільських.
3. Покращенняякості рибопродукції. Оскільки українське виробництво рибопродукції підлягатиме жорсткому контролю та відповідатиме місцевим стандартам якості, це може забезпечити більш високий рівень безпеки та якості рибрпродукції порівняно з імпортованими товарами. Крім того, завдяки національним нормам можна зосередити більше уваги на екологічних та соціальних аспектах виробництва, наприклад, зменшувати негативний вплив на навколишнє середовище та підтримувати місцеві соціальні ініціативи.
4. Зниження цін на рибопродукцію. Розвиток вітчизняного виробництва сприятиме зниженню цін на рибопродукцію завдяки зменшенню транспортних витрат, митних зборів та інших витрат. Це позитивно вплине на рівень життя громадян, особливо для малозабезпечених верств населення.
5. Розвиток регіональної економіки. Відновлення і розширення рибальства, а також будівництво підприємств з переробки риби сприятиме розвитку інфраструктури в традиційних рибальських регіонах. Це дозволить покращити інфраструктуру і підвищити рівень життя місцевого населення.
6. Збереженнятрадиційних професій. В Україні є велика кількість традиційних рибацьких сіл і громад. Розвиток імпортозаміщення сприятиме збереженню цих професій, що важливо для культурної ідентичності прибережних регіонів.
7. Зменшеннявпливу на навколишнє середовище. Власне виробництво рибопродукції дасть можливість більш суворо контролювати екологічні стандарти, зменшити шкоду від промислового рибальства, що є актуальним, з огляду на вичерпання природних ресурсів і забруднення водних ресурсів.

Загалом, Програма сприятиме розвитку економіки та покращенню соціальних умов життя населення, стабільності та покращенню екології в Україні.

Екологія. “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” матиме різноманітні екологічні наслідки як позитивні, так і негативні, залежно від конкретних методів і стратегій, які застосовуватимуться під час її реалізації.

Позитивні екологічні впливи:

1. Зменшення тиску на аборигенні популяції риб. Заміщення імпорту рибопродукції місцевими виробами допоможе зменшити потребу у вилові риб з природних водойм, що призведе до покращення стану дикої іхтіофауни та зменшення екологічного тиску на екосистеми.
2. Стійкий розвитокаквакультури. Програма орієнтуватиметься на розвиток сталих методів аквакультури (рибного господарства),що сприятиме збереженню природних екосистем і зменшенню їхнього виснаження. Використання передових технологій вирощування водних біоресурсів знизить негативний вплив на умови їх існування.
3. Сприяннявідновленню водних екосистем. Інвестування в сталий розвиток рибвльства, СТРГ, рибництва, в екологічно чисті методи вирощування водних біоресурсів,  допоможе відновити водні екосистеми і покращити стан водосховищ, річок, озер, лиманів та морів.

Негативні екологічні впливи:

1. Негативний впливна місцеві екосистеми. Якщо аквакультура  розвиватиметься без урахування екологічних норм, вона матиме негативний вплив на місцеві екосистеми. Забруднення води від надлишку кормів, антибіотиків і хімічних речовин, використаних в аквакультурі, приведе до деградації водних ресурсів.
2. Витративодних ресурсів. Рибне господарство вимагає значної кількості води, що може створити додаткове навантаження на місцеві водні ресурси.
3. Впливна біорізноманіття. Якщо для імпортозаміщення будуть використані інвазивні види риб або методи інтенсивного виробництва, це  призведе до негативного впливу на біорізноманіття, оскільки інвазивні види можуть витісняти місцеві популяції та змінювати природні екосистеми.

Загалом екологічний вплив Програми залежатиме від того, як вона буде реалізована: чи буде вона орієнтована на сталий розвиток рибного господарства з урахуванням екологічних стандартів, чи буде здійснюватися без належного контролю та регулювання. Важливо застосовувати передові екологічно чисті методи виробництва для мінімізації негативного впливу на довкілля.

Адаптація Програми до геополітичних трансформацій, змін у соціально-економічних умовах, екологічних викликів та інших глобальних факторів стане невід’ємною частиною постійно змінного процесу. Вона потребує глибокого аналітичного підходу, безперервного моніторингу, систематичної оцінки досягнутих результатів, регулярного коригування стратегічних орієнтирів відповідно до національних пріоритетів і державної політики, срямованою на  імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року.

34. Висновки

 “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” (Ідеологічні засади економічної незалежності) має на меті забезпечення сталого розвитку рибного господарства нашої держави, шляхом ефективного та раціонального використання водних біоресурсів, сприяючи значному підвищенню внутрішнього виробництва рибопродукції та зниженню імпортозалежності.

Ключовою передумовою для успішної реалізації цієї Програми є багатий ресурсний потенціал природних водойм України. Водосховища, річки, озера, лимани, затоки, а також Азовське та Чорне моря мають значний потенціал для рибогосподарського та рибопромислового використання, що є важливим підгрунтям для досягнення поставлених цілей.

Не менш важливим компонентом Програми є інтеграція передових бізнес-підходів, що охоплюють весь спектр рибогосподарської діяльності: від промислового рибальства та переробки водних біоресурсів до реалізації рибопродукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Також, особливу увагу в Програмі приділено активному залученню наукових досліджень, які дозволять оцінити біоресурсний потенціал Світового океану та здійснити  оцінку водних біоресурсів України.

Робота рибогосподарського комплексу в рамках цієї Програми орієнтована на відновлення рибогосподарського потенціалу континентальних водойм, а також прибережних вод Азовського та Чорного морів. Це не лише посилить продовольчу безпеку держави, а й сприятиме підвищенню її незалежності у сфері рибопродукції, зміцнюючи економічну стабільність країни.

Цілісна та вертикально інтегрована структура цієї Програми створює надійне підгрунтя для подолання будь-яких внутрішніх та зовнішніх викликів, забезпечуючи сталий розвиток рибного господарства. Цей стратегічний підхід дозволить виконати амбітні завдання до 2030 року та гарантувати подальший  розвиток  галузі рибного господарства України на довгострокову перспективу.

Таким чином, Програма є не лише потужним інструментом для забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, але й важливим етапом на шляху до сталого та збалансованого розвитку рибного господарства України на найближчі десятиліття.

 

Додаток 1

Заходи

для впровадження “Державної програми з реалізації  імпортозаміщення рибопродукції в Україні

на період до 2030 року” по регіонах

 

Заходи по регіонах	Термін виконання		Примітка
1. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області
1. 2. 3. …
2. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Волинській області
3. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Дніпропетровській області
4. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Донецькій області
5. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Житомирській області
6. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Закарпатській області
7. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Запорізькій області
8. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Івано-Франківській області
9. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у м. Києві та Київській області
10. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Кіровоградській області
11. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Луганській області
12. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Львівській області
13. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Миколаївській області
14. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Одеській області
15. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Полтавській області
16. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Рівненській област
17. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Сумській області
18. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Тернопільській області
19. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Харківській област
20. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Херсонській області
21. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Хмельницькій області
22. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Черкаській області
23. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Чернівецькій області
24. Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Чернігівській області
25. Азовське басейнове управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм
26. Чорноморське басейнове управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм