Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2025 р. (Частина 3)

25. Стратегія розвитку науки і інновацій

Основною системною проблемою вітчизняної рибогосподарської науки є невідповідність темпів розвитку та структури українського сектору досліджень і розробок реальним потребам національної продовольчої безпеки в секторі рибопродукції. Водночас низка інноваційних технологій, розроблених українськими вченими, не знаходить належного застосування в рибному господарстві країни.

Метою реалізації стратегії розвитку є формування збалансованого сектору досліджень і розробок, а також створення ефективної інноваційної системи, яка сприятиме технологічній модернізації рибогосподарських підприємств та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції. Це можливо завдяки впровадженню передових технологій та перетворенню наукового потенціалу в основу сталого розвитку галузі.

Основні завдання стратегії:

1. Формування ефективної державної підтримки фундаментальної науки та забезпечення її випереджаючого розвитку.
2. Розвиток конкурентоспроможного сектору прикладних досліджень та розробок.
3. Вдосконалення інноваційної системи та правової охорони результатів досліджень.
4. Технологічна модернізація рибогосподарських підприємств.
5. Оптимізація механізмів фінансування наукових досліджень і розробок.
6. Підтримка підготовки висококваліфікованих наукових кадрів.
7. Створення системи безперервного фінансування бізнес-проєктів на всіх стадіях інноваційного циклу.
8. Розвиток державних науково-технічних та інноваційних фондів.
9. Стимулювання підприємств до виробництва нової рибопродукції, технологічного переоснащення та проведення наукових досліджень.
10. Формування системи ефективного управління інноваційною діяльністю, включаючи розробку та реалізацію довгострокової державної інноваційної політики.

Напрямки наукового супроводження діяльності рибного господарства:

– Проведення комплексних рибогосподарських досліджень для довгострокового прогнозування розвитку промислу риби у Світовому океані та економічних зонах іноземних країн.

– Аналіз водних біологічних ресурсів для визначення допустимого вилову, розробка рекомендацій щодо раціонального промислу та охорони екосистем внутрішніх водойм, Азовського і Чорного морів.

– Вдосконалення управління рибальством на засадах екологічного підходу.

– Розробка нових знарядь лову, екологічно безпечних технологій вилову риби.

– Дослідження розвитку морської та прісноводної аквакультури, технологій її культивування.

– Формування бази даних щодо водних біоресурсів та їх середовища.

– Розробка ефективних методів профілактики та лікування хвороб риб.

– Генетичне покращення рибництва, селекція промислово цінних видів.

– Впровадження ресурсозберігаючих технологій у переробці риби.

– Маркетингові дослідження та розробка конкурентних стратегій для галузі.

– Створення ефективної системи зариблення внутрішніх водойм та економічної зони України.

– Опрацювання інвестиційних проєктів, планів розвитку рибогосподарських підприємств.

– Міжнародна співпраця у сфері сталого використання біоресурсів.

Фінансування та кадрове забезпечення. Недостатнє фінансування наукових установ призведе до відставання фундаментальних і прикладних досліджень, зменшення сировинної бази рибальства, погіршення стану водойм, зниження технологічного рівня підприємств та втрати конкурентоспроможності української рибопродукції. Крім того, це сприятиме відтоку кваліфікованих наукових кадрів і втраті наукових напрацювань.

Фінансування першочергових досліджень, важливих для продовольчої безпеки держави, має здійснюватися з Державного бюджету. Дослідження регіонального характеру або необхідні конкретним підприємствам повинні фінансуватися з місцевих бюджетів та коштів підприємств.

Племінний селекційно-генетичний центр рибництва. Важливим елементом рибогосподарського комплексу має стати Племінний селекційно-генетичний центр рибництва, відповідальний за утримання та вдосконалення ліній і порід ремонтно-маткових стад цінних та промислових видів риб. Він має працювати над формуванням ремонтно-маткових стад через закупівлю чистокровних порід з-за кордону та виведення нових високопродуктивних ліній.

Інституційна підтримка. Наукові установи галузі (Державна наукова установа «Інститут рибного господарства, екології моря та океанографії») забезпечуватимуть науковий супровід, а інші проектні установи – розробку перспективних проєктів. Важливою є також роль навчальних закладів, що повинні забезпечити якісну підготовку фахівців для всіх секторів рибного господарства.

Подальший розвиток науки та інновацій в рибному господарстві України залежить від ефективної державної політики, спрямованої на підтримку наукових досліджень, впровадження новітніх технологій, міжнародну співпрацю та якісну підготовку кадрів. Майбутні фахівці галузі мають не лише володіти фундаментальними знаннями, але й бути свідомими захисниками біоресурсів, сприяючи сталому розвитку рибного господарства України.

26. Стратегія відновлення та розвитку рибопромислового флоту України на період до 2050 року

Рибопромисловий флот України є стратегічно важливою складовою економіки країни, яка повинна відігравати ключову роль у забезпеченні продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, створенні робочих місць та розвитку експорту рибопродукції. Враховуючи глобальні виклики, такі як зміна клімату, виснаження морських ресурсів та геополітичні фактори, необхідно розробити комплексний план модернізації та розвитку рибопромислового флоту України до 2050 року.

Основні завдання стратегії:

– Формування державної політики щодо інноваційного оновлення рибопромислового флоту України.

– Раціональне використання водних біоресурсів та збереження морської екосистеми.

– Оптимізація економічних, адміністративних та технологічних механізмів управління галуззю.

– Забезпечення конкурентоспроможності рибопродукції українського походження.

– Підвищення енергоефективності та екологічної безпеки рибопромислового флоту.

Програмно-цільове прогнозування. Реалізація стратегії базуватиметься на комплексному підході, який включатиме:

– Аналіз потреб та можливостей розвитку рибопромислового флоту.

– Вдосконалення нормативно-правової бази.

– Залучення інвестицій та державної підтримки для будівництва нових суден.

– Використання інноваційних технологій у суднобудуванні та рибопереробці.

Основні напрями розвитку

Відновлення ресурсного потенціалу:

– Відтворення водних біоресурсів шляхом екологічно-безпечних методів.

– Підтримка раціонального використання ресурсів Світового океану.

– Підвищення рівня міжнародного співробітництва у сфері рибальства.

Модернізація рибопромислового флоту:

– Будівництво нових суден із сучасним технічним оснащенням.

– Використання альтернативних джерел енергії у флоті.

– Оптимізація суднобудівних процесів шляхом міжнародної кооперації.

Економічна ефективність та інвестиції

– Залучення кредитів під низькі відсоткові ставки (6-7%) для будівництва суден.

– Впровадження системи державних гарантій щодо забезпечення підприємств сировиною.

– Розвиток лізингових програм для суднобудівних підприємств.

Етапи реалізації стратегії:

Перший етап (2025-2030 роки). На початковому етапі реалізації програми основний акцент повинен робиться на всебічному аналізі та закладанні фундаменту для подальшого розвитку рибопромислового напрмку. Зокрема, повинно передбачатися:

– Проведення комплексного аналізу щодо необхідності формування оптимального кількісного та типового складу рибопромислового флоту з урахуванням фінансово-економічних показників, видового різноманіття водних біоресурсів, асортименту рибопродукції, районів Світового океану де здійснюватиметьс промисел водних біоресурсів, рівня рентабельності виробництва та інших важливих факторів.

– Оцінка поточного стану та ефективності використання загально допустимих уловів (ЗДУ) водних біоресурсів із прогнозом до 2050 року.

– Розробка для Азовського та Чорного морів стратегічних заходів для стабільного забезпечення рибопромислового флоту необхідною сировинною базою, що сприятиме стабільності та сталому розвитку галузі.

– Впровадження оновлених стандартів якості та безпеки рибопродукції відповідно до найкращих світових практик та вимог міжнародного ринку.

– Вдосконалення нормативно-правової бази з метою створення сприятливих умов для розвитку рибного промислу та залучення інвестицій.

– Затвердження «Програми будівництва рибопромислового флоту України до 2050 року», яка стане ключовим документом для реалізації масштабних перетворень у галузі.

– Формування комплексу заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності рибопродукції українського виробництва на внутрішньому та зовнішніх ринках.

Другий етап (2031-2037 роки). На другому етапі основна увага  повинна приділятися розробці та впровадженню практичних механізмів реалізації стратегічного плану, а саме:

– Створення проектно-конструкторської документації для всіх типів рибопромислових суден відповідно до параметрів, визначених «Програмою будівництва рибопромислового флоту України до 2050 року».

– Розробка й ухвалення нових законодавчих та нормативних актів, спрямованих на підтримку та розвиток вітчизняного рибопромислового флоту, включаючи механізми державного стимулювання.

– Проведення глибоких наукових досліджень щодо перспективних районів Світового океану з метою розширення географії промислу та пошуку нових ресурсних баз.

– Організація державної експертизи проєктів будівництва рибопромислових суден для забезпечення їхньої відповідності найвищим стандартам екологічної та економічної ефективності.

– Безпосереднє розгортання будівництва рибопромислового флоту, що стане ключовим етапом у формуванні сучасної та конкурентоспроможної рибопромислової галузі країн

– Запуск науково-дослідного судна для оцінки стану водних біоресурсів Світового океану.

– Оптимізація інфраструктури рибних портів для обслуговування рибопромислового флоту України.

Третій етап (2038-2050 роки). Завершальний етап програми передбачає масштабне розгортання рибопромислового флоту, його ефективне використання та модернізацію:

– Продовження будівництва суден відповідно до плану розвитку флоту.

– Організацію ефективної експлуатації суден з урахуванням сучасних технологій, підвищення продуктивності та оптимізації витрат.

– Регулярне проведення ремонту та модернізації рибопромислових суден для забезпечення їхньої довговічності, надійності та відповідності міжнародним стандартам безпеки мореплавства.

– Завершення будівництва експедиційного флоту.

– Розширення міжнародного співробітництва у сфері рибальства.

– Моніторинг та корекція стратегії з урахуванням змін у світовій рибній галузі.

– Вдосконалення системи управління флотом із впровадженням цифрових технологій, автоматизації та інноваційних підходів у галузі рибного промислу.

Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2050 року визначає ключові цілі, пріоритетні напрями модернізації, терміни виконання та підходи до раціонального використання водних біоресурсів. Вона передбачає впровадження комплексних заходів нормативно-правового, економічного, науково-технічного та організаційного характеру з метою забезпечення сталого розвитку галузі.

Мета Стратегії є визначення ключових напрямків формування державної політики щодо інноваційного оновлення та розвитку рибопромислового флоту України з урахуванням довгострокових стратегічних завдань рибної галузі. Передбачається підвищення ефективності використання морських біоресурсів, забезпечення екологічної стійкості промислу та нарощування обсягів рибопродукції.

Принципи та підходи до реалізації. Стратегія розробляється на основі програмно-цільового прогнозування, що включає:

– Інтеграцію цілей та вирішення ключових галузевих проблем;

– Мінімізацію ризиків, пов’язаних із змінами клімату та економічною нестабільністю;

– Оптимізацію ресурсного потенціалу та гармонізацію завдань з можливостями галузі;

– Використання ефективних економічних і адміністративних важелів управління.

Реалізація Стратегії сприятиме створенню економічних умов для нарощування обсягів виробництва рибопродукції до 2050 року, що дозволить Україні закріпитися як важливий гравець на світовому рибному ринку.

Водні біоресурси та їх раціональне використання. Відтворення водних біоресурсів базується на природних екологічно безпечних та відновлюваних джерелах. Глобальне управління рибними запасами може забезпечити щорічний вилов повноцінного білка у Світовому океані та Азоо-Чорноморському басейні на рівні понад 800 000 млн тонн, якщо використовувати стале рибальство та відповідні технології.

Рибальство у Світовому океані є діяльністю з підвищеним ризиком через високу змінність біологічних характеристик ресурсів під впливом:

– кліматичних змін;

– сонячної активності;

– антропогенного навантаження.

Оптимізація рибопромислового флоту. Продуктивність та фінансові показники рибопромислового флоту України, що працюватиме у віддалених районах Світового океану, залежатимуть від:

– Балансування техніко-експлуатаційних характеристик суден;

– Проєктування флоту під конкретні об’єкти промислу з урахуванням природних умов зон вилову;

– Будівництва сучасних промислових суден, адаптованих до умов далеких риболовецьких експедицій.

Ресурсний потенціал рибопромислового флоту України до 2050 року буде залежати від:

– політичних та економічних факторів;

– рівня міжнародної співпраці;

– наявності інвестицій у галузь.

Прогнозовані обсяги вилову:

– У Світовому океані та територіальних водах іноземних держав – не менше 800 млн тонн на рік (без урахування вилову криля – 350-500 тис. тонн на рік);

– У Азово-Чорноморському басейні – 100 тис. тонн на рік.

Основні заходи для розвитку галузі. Для збільшення обсягів вилову риби та криля у Світовому океані необхідно:

1. Поглиблення двосторонніх зв’язків з прибережними державами, що мають значні невикористані ресурси (Перу, Нова Зеландія, Марокко, Мавританія, Намібія, Ангола тощо);
2. Зміцнення позицій України в міжнародних організаціях (ФАО, НАФО, АНТКОМ, НЕАФК, ІКЕС, вступ до SPRFMO (риболовна організація південного Тихого океану) та інші;
3. Будівництво науково-дослідного судна океанічного класу для системного дослідження запасів морських біоресурсів, аналізу гідрометеорологічних умов та розрахунку оптимального рівня вилову.

Будівництво крупнотоннажних суден для експедиційних рибопромислових ескадр слід здійснювати з урахуванням необхідності їх одночасного введення в експлуатацію. Оптимальним варіантом є розміщення замовлень у кількох країнах, зокрема в Україні. Проектування такої ескадри має відбуватися з позиції її цілісності як єдиного рибопромислового комплексу, що включає всі необхідні виробничі зв’язки та інфраструктурне забезпечення.

Рибопромислові експедиційні ескадри потребують укомплектування не лише риболовними суднами, а й пошуковими, транспортними суднами, плавучими рибними заводами, танкерами-заправниками та іншими допоміжними суднами. Оскільки ці елементи не генерують безпосереднього прибутку, а виконують функції виробничого забезпечення, вони повинні перебувати у власності держави Україна. Це дозволить забезпечити ефективний централізований менеджмент та створити умови для стабільного надходження прибутків до державного бюджету.

Формування Азово-Чорноморського рибопромислового флоту слід розглядати як поетапне будівництво єдиної рибопромислової ескадри. У цьому процесі необхідно враховувати загально допустимий вилов у виключній економічній зоні України, а також економічну доцільність і виробничу ефективність. До ключових факторів слід віднести зниження енергетичних витрат, скорочення кількості обслуговуючого персоналу та підвищення продуктивності у сфері переробки сировини та виробництва конкурентоспроможної продукції.

Модернізація фізично зношених і морально застарілих суден, що експлуатуються в Азово-Чорноморському басейні, є недоцільною з огляду на низьку окупність капіталовкладень за залишковий термін їх експлуатації.

Фінансування будівництва нового рибопромислового флоту ускладнюється низькою рентабельністю окремих перспективних видів водних біологічних ресурсів, що поки що не використовуються на належному рівні. У зв’язку з цим найбільш ефективним механізмом є залучення кредитних ресурсів під порівняно низький відсоток (до 7%) з терміном погашення до 12 років.

Для комерційних рибогосподарських підприємств, що здійснюють будівництво рибопромислових суден за власні кошти, через кредитування або лізингові механізми, необхідно на законодавчому рівні закріпити право на використання сировинних ресурсів. Це має охоплювати весь період окупності судна з можливістю пролонгації договору для забезпечення безперебійного завантаження виробничих потужностей.

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як центральний орган виконавчої влади, повинно регулювати типовий і кількісний склад рибопромислового флоту відповідно до вимог нормативно-правових актів. Цей документ визначатиме порядок державного регулювання у сфері рибопромислового суднобудування.

Державне регулювання передбачатиме проведення комплексної експертизи проектної та фінансової документації на будівництво рибопромислових суден. Основними критеріями оцінки мають бути відповідність судна стратегії розвитку рибного господарства, його ефективність стосовно промислу певних видів водних біоресурсів, економічна доцільність експлуатації, виробничо-технічний потенціал, фінансові умови будівництва та рівень впроваджених інноваційних технологій у суднобудуванні.

У сучасних реаліях світова конкуренція за водні біологічні ресурси та загальноекономічні виклики вимагають від України впровадження нових стратегічних підходів у рибопромисловому суднобудуванні. Важливим завданням є пошук перспективних видів рибопродуктів і нових водних біоресурсів, що забезпечать високу фінансову рентабельність промислу. Це сприятиме розвитку галузі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку та створенню потужного рибопромислового комплексу України.

Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2050 року. Розвиток рибопромислового флоту є стратегічним напрямом забезпечення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції та раціонального використання водних біоресурсів. Для досягнення цих цілей необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між універсальними та спеціалізованими рибопромисловими суднами, а також розробити ефективну державну політику у сфері рибного господарства.

Універсальні та спеціалізовані рибопромислові судна:

– Універсальні рибопромислові судна забезпечують цілорічний вилов водних біоресурсів у широкому спектрі кліматичних умов, маючи можливість виробництва різноманітної рибопродукції. Однак вони характеризуються високими питомими експлуатаційними витратами, що впливає на собівартість продукції та її ринкову конкурентоспроможність.

– Спеціалізовані рибопромислові судна оснащуються найсучаснішими промисловими, технологічними, холодильними та рибопошуковими системами, що дозволяє досягати високих техніко-економічних показників для вилову конкретних видів водних біоресурсів. Їх використання сприяє підвищенню ефективності рибного промислу, зменшенню витрат та збільшенню фінансової результативності.

– Оптимальний баланс між універсальними та спеціалізованими суднами дозволить значно підвищити ефективність промислу водних біоресурсів, одночасно знижуючи собівартість продукції.

База для розробки Стратегії розвитку рибопромислового флоту України до 2050 року. Розробка стратегічних напрямів у розвитку рибопромислового флоту базуватиметься на наступних показниках:

– Державна політика у рибогосподарській сфері, що включає чітко визначені цілі, індикатори та пріоритети розвитку.

– Офіційні джерела інформації, аналітичні дослідження, наукові розробки та міжнародний досвід у галузі рибальства.

Цільові індикатори реалізації Стратегії до 2050 року. Головними індикаторами успішної реалізації Стратегії стануть:

– Обсяг вилову водних біологічних ресурсів з поступовим нарощуванням до 2050 року.

– Збільшення середньорічного споживання рибопродукції власного виробництва серед населення України.

Ключові напрями розвитку:

1. Соціальні аспекти

– Зниження аварійності та підвищення безпеки рибного промислу.

– Мінімізація екологічних ризиків та зменшення рівня забруднення морських акваторій.

2. Економічні аспекти

– Нарощування обсягів вилову водних біоресурсів.

– Забезпечення продовольчої безпеки України у сфері рибопродукції.

– Підвищення конкурентоспроможності рибопродукції завдяки впровадженню інноваційних технологій у суднобудуванні та портовій інфраструктурі.

3. Галузеві аспекти

– Будівництво сучасного рибопромислового флоту, що відповідає економічним потребам України.

– Підвищення рівня рентабельності, продуктивності та фондовіддачі рибогосподарських підприємств.

– Зниження енергоємності виробництва та оптимізація витрат.

– Збільшення рівня переробки та виробництва якісної рибопродукції.

Розвиток рибопромислового флоту України має ґрунтуватися на принципі раціонального використання морських біоресурсів та збалансованого підходу до формування промислових потужностей.

Головним завданням стратегії відновлення рибопромислового флоту України є гармонізація між технічними можливостями флоту та доступними запасами водних біоресурсів Світового океану, Азово-Чорноморського басейну, континентальних рибопромислових водойм України, що сприятиме підвищенню ефективності промислу та оптимізації складу і конфігурації суден нового покоління з урахуванням мінімізації витрат на їх будівництво.

Пріоритетні напрямки розвитку флоту. Значну увагу необхідно приділити створенню нових типів рибопромислових суден, зокрема тих, що спеціалізуються на вилові перспективних видів водних біоресурсів, які наразі не використовуються в повному обсязі у віддалених районах Світового океану. Такий підхід сприятиме розширенню рибопромислової діяльності України та збільшенню частки на світовому ринку морепродуктів.

Відновлення суднобудівної галузі в Україні. В останні десятиліття в Україні практично втрачено досвід будівництва рибопромислових суден, зокрема у сфері автоматизації проєктування та впровадження інноваційних технологій. Водночас, значний розрив із провідними суднобудівними державами світу та руйнування вітчизняних суднобудівних і інфраструктурних потужностей ускладнюють розвиток галузі. У зв’язку з цим, стратегія передбачає два взаємопов’язані підходи:

1. Розміщення замовлень на будівництво сучасних рибопромислових суден на іноземних верфях для оперативного оновлення флоту.
2. Відродження українського суднобудування шляхом інтеграції накопиченого науково-технічного потенціалу з передовими міжнародними технологіями, що дозволить створити конкурентоспроможний рибопромисловий флот власного виробництва.

Напрямки розвитку рибопереробної галузі. З метою підвищення доданої вартості продукції рибопромислового сектору стратегія передбачає три основні вектори розвитку рибопереробної промисловості:

1. Ресурсно-орієнтований – заготівля та експорт необробленої замороженої риби для первинної реалізації на міжнародних ринках.
2. Технологічно-орієнтований – стандартизована безвідходна переробка риби, що відповідає сучасним екологічним та економічним вимогам.
3. Інноваційно-орієнтований – впровадження експериментальних та високотехнологічних методів переробки з покращеною якістю продукції та розширеним асортиментом.

Державна підтримка та фінансування. Реалізація цієї масштабної стратегії потребує всебічної підтримки з боку держави, включно з фінансуванням ключових напрямків розвитку рибопромислового флоту. Державні інвестиції у будівництво сучасних рибопромислових суден є необхідною умовою для відновлення конкурентоспроможності України на світовому ринку морських біоресурсів.

Передбачається, що значна частина флоту будуватиметься за рахунок державного фінансування, та державно-приватного партнерства, а його експлуатація здійснюватиметься під керівництвом Держрибагентства. Це дозволить не лише забезпечити ефективний контроль за використанням біоресурсів, а й отримувати стабільні надходження до державного бюджету, сприяючи економічному зростанню країни.

Стратегія розвитку рибопромислового флоту України до 2050 року повинна спрямовуватися на створення сучасного, високотехнологічного та економічно ефективного рибопромислового флоту. Її реалізація забезпечить раціональне використання морських біоресурсів, зміцнить позиції України на світовому ринку та стимулюватиме розвиток суднобудування й рибопереробної галузі.

Оптимальне поєднання універсальних і спеціалізованих суден, інноваційні технології та раціональне управління ресурсами сприятимуть екологічній безпеці, зростанню вилову й економічній рентабельності сектору. Інтеграція у світові рибогосподарські процеси, міжнародна співпраця та сталий розвиток стануть фундаментом довгострокового розвитку галузі.

27. Боротьба з проявами корупції в галузі

 Боротьба з корупцією в рибному господарстві вимагає комплексного підходу, що включає законодавчі, технічні, адміністративні та громадські механізми. Організація системи протидії корупції на всіх рівнях галузевої влади:

1. Законодавче регулювання та політика:

– Посилення антикорупційного законодавства – створення жорстких норм щодо відповідальності за корупцію.

– Ліквідація “сірих зон” – чітке визначення правил квотування, видачі дозволів на вилов риби.

– Прозоре законодавство – обов’язкове проведення громадських консультацій перед ухваленням законів.

– Впровадження механізмів захисту викривачів корупції – збереження анонімності та забезпечення юридичного захисту.

2. Електронні сервіси та цифровізація:

– Електронна система видачі дозволів та квот – мінімізація людського фактора.

– Автоматизація контролю під час вилову водних боресурсів – використання GPS та датчиків на риболовних суднах.

– Цифровий реєстр риболовних підприємств – доступний громадськості для запобігання монополізації ринку.

3. Прозорість та громадський контроль:

– Відкритий доступ до інформації – публічний реєстр квот, дозволів, уловів та штрафів.

– Розвиток незалежних моніторингових організацій – підтримка екологічних та громадських організацій, що стежать за діяльністю рибного господарства.

– Запуск гарячої лінії для повідомлень про корупцію.

4. Інституційні реформи:

– Реформа Держрибагентства – запровадження антикорупційних перевірок серед чиновників.

– Ротація посадовців та антикорупційні перевірки.

– Запровадження зовнішнього аудиту – незалежний контроль з боку міжнародних організацій.

5. Посилення відповідальності:

– Жорсткі санкції – кримінальна відповідальність за корупційні дії.

– Конфіскація незаконно отриманих доходів.

– Заборона займати державні посади після корупційних злочинів.

6. Міжнародна співпраця:

– Обмін інформацією з міжнародними організаціями – для боротьби з незаконним виловом.

– Співпраця з ЄС та міжнародними природоохоронними організаціями.

7. Освіта та культура доброчесності:

– Навчальні програми для працівників галузі – про шкоду корупції та способи її подолання.

– Інформаційні кампанії для громадян – щодо наслідків браконьєрства та корупції в рибному господарстві.

Ці заходи у комплексі дозволять ефективно протидіяти корупції в рибному господарстві та забезпечити сталий розвиток галузі до 2050 року.

 Любительське (рекреаційне  рибальство)

Любительське (рекреаціне) рибальство у контексті сталого розвитку рибного господарства України до 2050 року є не лише популярним видом дозвілля для мільйонів українців, а й важливим елементом сталого розвитку рибного господарства. У світлі екологічних викликів, кліматичних змін та необхідності збереження водних біоресурсів, рекреаційне рибальство відіграє ключову роль у формуванні збалансованої екосистеми, сприяючи збереженню біорізноманіття, розвитку екотуризму та підвищенню екологічної свідомості населення.

Любительське рибальство забезпечує значний внесок у місцеві економіки, стимулюючи розвиток туристичної інфраструктури, малого та середнього бізнесу. Крім того, воно сприяє екологічному вихованню та популяризації відповідального ставлення до природних ресурсів. Збалансоване поєднання рибальства та природоохоронних заходів є запорукою довгострокового збереження рибних запасів.

Попри свою популярність, любительське рибальство стикається з низкою викликів, серед яких надмірний вилов, браконьєрство, забруднення водойм, зниження чисельності деяких видів риб. Для подолання цих проблем необхідно:

1. Розвиток регуляторної бази,  удосконалення законодавства щодо оплати, квот, термінів та місць риболовлі, риболовних квитків, тощо  (“Правил любительського рибальства” від 16 листопада 2022 р. за № 1412/38748).
2. Впровадження програм зариблення – відновлення популяцій риб шляхом штучного зариблення водних об’єктів.
3. Екологічна просвіта – активне залучення громадськості до природоохоронної діяльності, популяризація принципів відповідального рибальства.
4. Використання інноваційних підходів – впровадження сучасних технологій моніторингу водних біоресурсів, створення інтерактивних карт рибальських зон.

Забезпечення сталого розвитку любительського рибальства в Україні до 2050 року потребує комплексного підходу, що включає:

– Розширення заповідних територій та створення зон для відновлення екосистем;

– Цифровізацію риболовлі – впровадження електронних квитків, моніторингових систем контролю вилову;

– Популяризацію спортивного рибальства як альтернативи традиційному вилову риби;

        – Міжнародну співпрацю для обміну досвідом та впровадження кращих світових практик.

Любительське рибальство – це не лише відпочинок, а й відповідальність перед природою. Його інтеграція у стратегію сталого розвитку рибного господарства дозволить зберегти водні біоресурси України для майбутніх поколінь, сприятиме економічному зростанню та формуванню екологічно свідомого суспільства. Баланс між задоволенням потреб рибалок та збереженням природного середовища є ключовим завданням для досягнення гармонійного розвитку галузі до 2050 року.

29. Ідеологіявиховання екологічного та рибогосподарського світогляду населення України

 Природа України та її водні ресурси є безцінним скарбом нації, оскільки вони не лише забезпечують базові умови для існування, а й відіграють ключову роль у формуванні духовного світу людини. Вода, ґрунти, ліси, повітря та вся екосистема країни є невід’ємною частиною гармонійного співіснування людини та довкілля.

Однак природні багатства, зокрема водні біоресурси, не є безмежними. Це суттєво впливає на можливості забезпечення населення рибопродуктами, чистою питною водою, простором для комфортного проживання, необхідними матеріалами та енергією. Такі обмеження почали особливо гостро відчуватися в Україні ще у 70-х роках ХХ століття, коли конфлікт між зростаючими потребами суспільства та здатністю природи їх задовольняти набув глобального масштабу.

Саме у той період людство усвідомило загрозливі наслідки безконтрольного споживання природних ресурсів, що стало імпульсом до формування екологічного світогляду. Це призвело до перегляду підходів у науці, промисловості, економіці та соціології, що, своєю чергою, сприяло зміні моральних і ціннісних орієнтирів суспільства.

Сучасний сталий розвиток більше не може ґрунтуватися на концепції безмежного споживання. Критерії соціально-економічного зростання повинні бути збалансовані з реальними природними можливостями держави та здатністю екосистем до самовідновлення. Лише такий підхід гарантуватиме здорове довкілля та належну якість життя для нинішнього й майбутніх поколінь.

Важливу роль у досягненні цих цілей відіграє екологічна культура суспільства. Висока екологічна свідомість громадян сприяє формуванню етичних норм, орієнтованих на збереження всього живого. У політичній та практичній діяльності це має виявлятися через внутрішню відповідальність за довкілля та врахування прав майбутніх поколінь.

Формування екологічного світогляду населення є стратегічним завданням державної політики. Ліквідація екологічної безграмотності набуває першочергового значення, особливо серед молоді, яка у майбутньому визначатиме напрямки розвитку науки, виробництва та державного управління.

Підвищення екологічної культури можливе лише за умови створення комплексної, безперервної системи екологічної освіти, що охоплюватиме всі етапи навчання – від дошкільного до вищого. Важливо, щоб екологічне виховання базувалося на розумінні того, що людина не є головним суб’єктом біосфери, а лише її складовою частиною поряд з іншими живими істотами. Природні ресурси не є власністю людства – вони належать усій біосфері й формувалися задовго до появи людини.

Безжальна експлуатація природних ресурсів юдством та руйнування механізмів, що підтримують рівновагу в біосфері, є не лише злочином перед природою, а й актом моральної деградації. Кожен вид, що існує на Землі, має право на життя поряд із людиною, оскільки всі вони є частиною єдиного живого організму – нашої планети Земля

У сучасних умовах екологічної кризи на тлі тривалої війни з Російською Федерацією забезпечити сталий розвиток держави неможливо без фундаментальних змін у підходах до природокористування. Збереження природи має стати не лише державною стратегією, а й основою світогляду кожного громадянина. Україна, з її надзвичайно вразливим природним середовищем, яке потребує виважених та науково обґрунтованих рішень, що унеможливлять руйнування екосистем.

Важливим завданням є формування нового екологічного мислення, що передбачає усвідомлення кожним громадянином відповідальності за збереження довкілля. Лише тоді, коли екологічна культура стане невід’ємною частиною суспільного життя, можна буде говорити про ефективне вирішення екологічних проблем. Формування екологічного світогляду має відбуватися через систему освіти, починаючи з дитячого віку. Необхідно змінити підхід до викладання предметів природничого циклу, створювати нові методики навчання, які б акцентували увагу на практичних аспектах охорони довкілля.

Водночас постає питання: хто саме буде формувати екологічний світогляд громадян? Викладання екологічних дисциплін вимагає глибоких енциклопедичних знань, моральної стійкості та вміння донести інформацію таким чином, щоб вона стала невід’ємною частиною свідомості людини. Педагоги, екологи, науковці та громадські діячі повинні спільними зусиллями створити ефективну систему екологічного виховання, яка змінить світосприйняття суспільства.

Змінити ситуацію можна лише через фундаментальне оновлення суспільних відносин, перегляд існуючих дисциплін та розробку сучасних підходів до екологічної освіти. Державі необхідно відмовитися від ідеї панування над природою та перейти до гармонійного співіснування з нею. Екологічна етика повинна стати основою моральних засад суспільства, адже лише повага до природи забезпечить майбутнє людської цивілізації.

Екологічна етика – це не просто система моральних норм, а фундаментальна цінність, що визначає ставлення людини до світу. Вона стверджує, що всі живі істоти, від мікроорганізмів до величних лісів і гір, мають право на існування. Важливо не лише не завдавати шкоди природі, а й активно сприяти її відновленню та збереженню.

Основні принципи екологічної етики:

– Екологічний ідеал – не завдавати шкоди водним біоресурсам, утримуватися від руйнування екосистем та знищення видів.

– Принцип невтручання – збереження свободи існування організмів та екосистем без людського впливу.

– Принцип порядності – відповідальність за чесне та справедливе ставлення до бодних біоресурсів та всіх інших живих істот.

– Принцип дотримання прав природи – визнання прав екосистем та природних об’єктів на самозбереження і самовідновлення.

– Принцип справедливого відшкодування – компенсація завданої природі шкоди через активні заходи з відновлення водних біоресурсів і взагалі водних екосистем.

Еколого-етичний ідеал – це гармонійне співіснування людини з природою, де кожна жива істота має рівноцінне право на існування, а людська діяльність спрямована на збереження біорізноманіття та стійкість екосистем. Головна роль людини полягає в усвідомленому регулюванні своєї поведінки відповідно до принципів екологічної етики.

Перший крок на цьому шляху – внутрішні моральні трансформації, що ведуть до усвідомлення відповідальності за навколишній світ. Екологічна етика базується на принципах рівноправності всіх живих організмів, включаючи людину.

Другий крок – це виховання гуманного ставлення до природи та її водних біоресурсів через формування у людей доброчесності, співчуття, турботи та відповідальності за природне середовище.

Повага до краси природи в її автентичному вигляді є ще одним чинником екологічної етики. Краса природи – це не лише мальовничі пейзажі, але й кожен її прояв, навіть той, що може здатися неестетичним з людської точки зору.

Концепція формування екологічної культури (далі – Концепція) – це науково обґрунтована система поглядів на цілі, завдання, принципи та напрямки екологічного виховання та освіти. Вона є ключовим фактором у забезпеченні екологічної безпеки, раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

Екологічна культура – це сукупність морально-етичних цінностей, соціальних норм, звичок та моделей поведінки, що сприяють сталому розвитку суспільства, збереженню природних ресурсів та підтримці екологічної рівноваги. Формування екологічної культури є безперервним процесом, що включає:

– розвиток екологічного світогляду;

– шанобливе ставлення до водних і земельних ресурсів;

– відповідальність за стан довкілля перед суспільством та майбутніми поколіннями;

–  дотримання екологічних норм і правил у повсякденному житті.

Концепція повинна спиратися на Конституцію України, екологічне законодавство, наукові дослідження та міжнародний досвід екологічної освіти.

Головна мета формування екологічної культури – консолідація суспільства навколо ідеї екологічної відповідальності, усвідомлення кожною людиною своєї ролі у збереженні довкілля для майбутніх поколінь. Для досягнення цієї мети необхідно:

– розширити екологічну просвіту серед населення;

– удосконалити екологічну освіту на всіх рівнях – від дошкільного до вищого навчального закладу;

– забезпечити професійну перепідготовку спеціалістів у сфері природокористування;

– впровадити ефективні економічні та правові механізми збереження довкілля;

– активізувати ЗМІ та громадські організації в питаннях екологічної освіти та формування екологічної свідомості.

Формування екологічної культури є відповідальністю всіх соціальних груп населення, незалежно від віку, місця проживання, професійної діяльності чи рівня освіти. Особливу увагу слід приділити вихованню молоді, адже саме вона визначатиме майбутнє екологічної безпеки держави.

Основними принципами екологічної культури є:

– врахування інтересів нинішнього і майбутніх поколінь;

– інтеграція екологічної культури в державну політику;

– урахування регіональних, демографічних та історико-культурних особливостей населення;

– розвиток громадянської відповідальності та активної участі у природоохоронних заходах;

– відкритість інформації про стан довкілля;

– залучення підприємців та громадських організацій до екологічної діяльності;

– дотримання екологічного законодавства.

Державне управління екологічною освітою. Для ефективного управління процесом формування екологічної культури варто:

– розробити «Концепцію формування екологічної культури населення»;

– розробити закон «Про екологічне виховання населення України»;

– посилити відповідальність за екологічні правопорушення;

– забезпечити належне фінансування екологічних програм;

– створити умови для розвитку благодійності у сфері екологічного виховання.

Формування екологічної культури – це не лише питання безпеки, а й важлива складова загальної культурної та моральної стратегії суспільства, що сприяє сталому розвитку. Цей процес повинен стати пріоритетом як для державної політики, так і для особистої відповідальності кожного громадянина.

На шляху до модернізації екологічного виховання та сталого використання природних ресурсів в Україні доцільно розробити Національну програму комплексної експлуатації водних ресурсів. Тільки через свідоме ставлення до природи, раціональне використання ресурсів та формування високої екологічної свідомості ми можемо забезпечити гармонію між людиною та довкіллям.

Наше майбутнє залежить від здатності жити в гармонії з природою. Тому зараз, більше ніж будь-коли, важливо зміцнювати екологічну свідомість у кожного, адже саме так ми зможемо зберегти нашу планету для майбутніх поколінь. Цей шлях – це шлях до здорового майбутнього для України та для всієї людської цивілізації.

31. Роль громадських організацій у забезпеченні сталого розвитку рибного господарства

Роль громадських організацій у забезпеченні сталого розвитку рибного господарства до 2050 року. Сталий розвиток рибного господарства є критично важливим для забезпечення продовольчої безпеки, збереження екосистем та підтримки економічної стабільності прибережних громад. У цьому процесі громадські організації (ГО) відіграють незамінну роль, поєднуючи наукові підходи, правозахисні ініціативи та екологічну свідомість суспільства.

Основні напрямки діяльності громадських організацій

1. Захист морських та прісноводних екосистем. ГО здійснюють моніторинг стану водойм, організовують кампанії з очищення водних ресурсів, ініціюють створення природоохоронних зон та впроваджують програми з відновлення популяцій риб.
2. Просування екологічно відповідального рибальства. Важливим аспектом діяльності є впровадження принципів відповідального рибальства, таких як зменшення прилову, використання селективних знарядь лову та боротьба з надмірним виловом.
3. Боротьба з нелегальним, непідзвітним і нерегульованим (ННН) рибальством. ГО співпрацюють з урядами та міжнародними організаціями для виявлення незаконної діяльності, підвищення прозорості у секторі та посилення контролю за рибними запасами.
4. 4. Освітні та просвітницькі кампанії. ГО можуть навчати рибалок та громади методам сталого господарювання, проводити інформаційні кампанії для споживачів щодо вибору екологічно чистої риби.
5. Впровадження інновацій та наукових досліджень. ГО беруть участь у розробці нових технологій, спрямованих на зменшення негативного впливу рибного господарства на довкілля, включаючи альтернативні методи рибництва та маркування продукції.

До 2050 року громадські організації матимуть ще більший вплив на формування глобальної політики у сфері рибного господарства. Основні пріоритети включатимуть:

– Поглиблення міжнародної співпраці для створення єдиних екологічних стандартів рибальства;

– Використання штучного інтелекту та супутникового моніторингу для контролю за промислом;

– Розвиток аквакультури як альтернативи дикому вилову, з урахуванням екологічної стійкості;

– Розширення соціальних ініціатив для підтримки рибальських громад та адаптації до кліматичних змін.

Громадські організації вже зараз є потужною рушійною силою у трансформації рибного господарства. Їхній внесок у формування сталого майбутнього океанів, морів та внутрішніх водойм лише зростатиме, забезпечуючи гармонійне співіснування людини та природи.

32. Міжнародна співпраця

Участь України в міжнародних організаціях, що займаються регулюванням рибальства та охороною водних ресурсів, відкриває широкі можливості для впливу на глобальні рішення щодо раціонального використання рибних запасів. Це сприятиме ефективному контролюванню незаконного, непідзвітного та нерегульованого (ННН) рибальства, а також дозволить інтегрувати сучасні практики управління морським промислом і моніторингу водних екосистем.

Ключові напрями та заходи міжнародної співпраці:

1. Участь у міжнародних ініціативах:

– Активне залучення до глобальних програм і проєктів, спрямованих на збереження біоресурсів Світового океану та внутрішніх водойм.

– Поглиблення співпраці з міжнародними організаціями задля вдосконалення нормативно-правової бази рибальства, враховуючи екологічні й економічні аспекти.

– Участь у розробці міжнародних стандартів щодо сталого рибальства та збереження морської фауни.

2. Спільні програми з сусідніми державами

– Створення спільних механізмів для відновлення транскордонних водних екосистем, що зазнали антропогенного впливу.

– Впровадження узгоджених підходів до управління водними біоресурсами в межах спільних територіальних вод.

– Формування регіональних партнерств для протидії деградації морських і прісноводних екосистем, у тому числі через адаптацію найкращих міжнародних практик.

3. Розширення наукового співробітництва

– Проведення міжнародних наукових досліджень для оцінки стану рибних запасів і розробки ефективних стратегій їх збереження.

– Обмін передовими технологіями моніторингу екосистем, моделювання динаміки популяцій риб і впровадження біотехнологічних методів відновлення ресурсів.

– Організація спільних експедицій для вивчення змін у морських екосистемах та розробка рекомендацій для адаптації рибогосподарської політики.

4. Екологічна просвіта та популяризація сталих практик

– Проведення міжнародних конференцій, симпозіумів та освітніх ініціатив для підвищення обізнаності про важливість відповідального ставлення до водних ресурсів.

– Впровадження освітніх програм у партнерстві з екологічними організаціями та університетами для формування культури екологічної відповідальності.

– Сприяння міжнародному діалогу з метою гармонізації екологічної політики та забезпечення сталого розвитку рибальської галузі.

5. Інтеграція сучасних технологій

– Використання супутникових систем моніторингу для оперативного виявлення та запобігання ННН-рибальству.

– Створення цифрових платформ для обміну даними між країнами-партнерами, що дозволить підвищити ефективність контролю за використанням водних ресурсів.

– Впровадження інноваційних методів маркування та відстеження рибної продукції для забезпечення її законного походження та запобігання нелегальним виловам.

Реалізація зазначених заходів дозволить Україні не лише зміцнити свої позиції на міжнародній арені, а й зробити вагомий внесок у збереження водних екосистем. Взаємодія з міжнародною спільнотою сприятиме раціональному використанню водних біоресурсів, формуванню екологічно відповідальної риболовної галузі та забезпеченню сталого розвитку галузі рибного господарства України для майбутніх поколінь.

32. Фінансування та інвестиції в сталий розвиток рибного господарства України на період до 2050 року

Сталий розвиток рибного господарства вимагає комплексного підходу до фінансування, який включає як державні, так і приватні ресурси. Основні джерела фінансування можуть включати:

1. Державне фінансування – бюджети національних і місцевих органів влади, які спрямовують кошти на підтримку наукових досліджень, охорону водних біоресурсів та розвиток екологічно чистих технологій у рибному господарстві.
2. Міжнародні гранти та програми – залучення коштів від міжнародних фінансових установ (Світового банку, Європейського інвестиційного банку, Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН та інших) може сприяти екологічній модернізації рибного сектору.
3. Приватні інвестиції – спрямування капіталу підприємців та інвесторів у перспективні проекти сталого рибного господарства, такі як аквакультура та біотехнології.
4. Фонди розвитку – створення спеціальних фондів на підтримку сталого рибальства дозволяє залучати цільове фінансування для довгострокових екологічних ініціатив.
5. Екологічні податки та пільги – урядові механізми фінансового стимулювання екологічно відповідального бізнесу можуть стати додатковим ресурсом для розвитку сталого рибного господарства.
6. Приватні інвестиції, державно-приватне партнерство та міжнародне співробітництво.Ефективний розвиток рибного господарства в умовах сталого використання ресурсів вимагає глибокої інтеграції держави, бізнесу та міжнародних організацій.

Державне-приватне партнерство у сфері рибного господарства є ключовим механізмом для забезпечення сталого розвитку аквакультури, марикультури, промислу водних біоресурсів та функціонування спеціальних товарних рибних господарств.

Співпраця між державою та приватним сектором відкриває нові горизонти для ефективного використання водних біоресурсів у континентальних водоймах України, акваторіях Азовського та Чорного морів, а також у Світовому океані. Завдяки цьому забезпечуватиметься підвищення продуктивності, модернізація технологій, впровадження екологічно збалансованих методів рибництва та оптимізація управління біоресурсами.

У рамках партнерства створюватимуться сприятливі умови для залучення інвестицій, розширення виробничих потужностей, впровадження інноваційних підходів до ведення рибного господарства та збереження біорізноманіття. Особливу увагу варто приділити розвитку марикультури, яка дозволяє ефективно використовувати морські ресурси для розведення цінних видів риби, молюсків, ракоподібних, водоростей.

Розвиток спеціалізованих товарних рибних господарств )СТРГ) сприятиме збільшенню обсягів якісної продукції для внутрішнього та зовнішнього ринків, забезпечуючи продовольчу безпеку країни та конкурентоспроможність української рибної галузі на міжнародних ринках.

Таким чином, державно-приватне партнерство виступатиме каталізатором комплексного розвитку рибного господарства, поєднуючи екологічну відповідальність, економічну ефективність та інноваційність.

3. Міжнародне співробітництво- участь у міжнародних екологічних ініціативах та програмах дозволяє:

– Отримувати технічну допомогу та експертизу щодо оптимізації управління рибними ресурсами.

– Обмінюватися досвідом із провідними країнами світу в сфері екологічного невиснажливого  рибальства.

– Спільно впроваджувати інноваційні підходи до запобігання надмірному вилову та забрудненню вод.

Фінансування сталого розвитку рибного господарства має базуватися на принципах довгострокової вигоди та екологічної відповідальності. Поєднання державного та приватного капіталу з міжнародною підтримкою дозволить створити ефективну модель управління ресурсами, яка сприятиме економічному зростанню без шкоди для довкілля. У сучасних умовах важливо не лише залучати інвестиції, а й спрямовувати їх на розвиток екологічних технологій, що забезпечать сталість рибного господарства на десятиліття вперед.

Лише збалансований підхід, що враховує економічні, соціальні та екологічні аспекти, може забезпечити сталий розвиток галузі рибного господарства України, зберігаючи при цьому природні біоресурси для майбутніх поколінь.

33. Механізми моніторингу реалізації Доктрини

Оцінка результатів та адаптація стратегії є важливими етапами в управлінні будь-якою стратегією чи планом, особливо коли йдеться про довгострокові та масштабні проекти. Ось можливі відповіді на запитання, що стосуються механізмів моніторингу реалізації стратегії та підходів до коригування та оновлення Доктрини:

1. Індикатори ефективності (KPI – Key Performance Indicators  – кількісні показники, які використовуються для оцінки успіху підприємств у досягненні стратегічних та операційних цілей.). Це можуть бути фінансові, операційні, соціальні або інші специфічні показники.
2. Періодичний аналіз. Регулярний моніторинг виконання Доктрини через заплановані проміжки часу (річні звіти). Це дозволитьє оперативно виявляти будь-які відхилення та проводити корекцію.
3. Аналіз зворотного зв’язку. Важливо збирати відгуки від усіх учасників процесу, включаючи співробітників, партнерів, клієнтів чи громадськість, щоб розуміти, як насправді працюють ініціативи.
4. Оцінка ризиків. Регулярна оцінка потенційних ризиків і проблем, що можуть вплинути на реалізацію стратегії, з можливістю своєчасної корекції.
5. Звітування та аудит. Створення системи звітності для моніторингу результатів реалізації стратегії, залучення незалежних аудитів для оцінки правильності й ефективності реалізації.

Підходи до коригування та оновлення Доктрини:

1. Аналіз змін в зовнішньому середовищі. Перегляд Доктрини з урахуванням змін у економічній, політичній чи соціальній ситуації, технологічних інновацій, нових викликів чи можливостей.
2. Адаптація до нових реалій. Якщо попередні рекомендації Доктрини  або її частина виявляються неефективними або застарілими, коригування повинне базуватись на нових даних та прогностичних моделях.
3. Залучення стейкхолдерів. Оновлення Доктрини має бути прозорим процесом, де враховуються думки та інтереси ключових учасників – від співробітників до зовнішніх партнерів і навіть суспільства.
4. Оновлення стратегії не має бути одноразовим кроком. Це повинна бути система постійних вдосконалень, що реагує на зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищі.
5. Тестування нових підходів. Впровадження нових стратегічних ініціатив на малих проєктах або в певних підрозділах, щоб перевірити ефективність змін перед їх широким застосуванням.
6. Комунікація змін. Важливо інформувати всіх зацікавлених осіб про оновлення та коригування Доктрини, забезпечити розуміння та підтримку нових напрямків.

Адаптація Доктрини у відповідь на геополітичні трансформації, зміни соціально-економічних умов, екологічні виклики та інші глобальні фактори має стати динамічним і безперервним процесом. Вона повинна включати глибоку аналітику, системний моніторинг виконання, ретельну оцінку досягнутих результатів і регулярне оновлення ключових положень. Такий підхід забезпечить її актуальність, ефективність та здатність відповідати сучасним викликам, зберігаючи стратегічну стійкість і гнучкість у прийнятті рішень.

Дана постанова Кабінету Міністрів України набирає чинності з моменту її прийняття.

 

Додаток 1

Пояснювальна записка до проєкту Постанови Кабінету Міністрів України «Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року»

 Рибне господарство України є важливою складовою національної економіки, екологічного балансу та продовольчої безпеки держави. Однак упродовж останніх десятиліть галузь зазнала значних викликів: втрату океанічного рибопромислового флоту, старіння флоту Азово-Чорноморського басейну, виснаження рибних запасів, деградації водних екосистем, недостатню інвестиційнау привабливість, обмеженість наукового супроводу, відсутність ефективних управлінських рішень на фоні війни з Російською Федерацією. В умовах глобальних кліматичних змін, інтеграції України у європейський простір сталого розвитку та необхідності збереження біорізноманіття водних біоресурсів постає нагальна потреба у формуванні довгострокового стратегічного бачення розвитку рибного господарства країни.

Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року має на меті створення інноваційної моделі управління галуззю, що ґрунтується на принципах сталого невиснажливого використання водних біоресурсів, екологічної відповідальності, цифровізації управлінських процесів та впровадження європейських стандартів ведення рибного господарства.

Ключові передумови прийняття Доктрини:

1. Раціональне використання водних біоресурсів (промисел)та відновлення екосистем. Надмірний вилов, порушення природного балансу водойм, забруднення та кліматичні зміни призводять до скорочення популяцій водних біоресурсів. Доктрина передбачає запровадження механізмів сталого рибальства, науково обґрунтованих квот та ефективного контролю за виловом.
2. Відродження рибного промислу України у Світовому океані

Рибний промисел є ключовим фактором продовольчої безпеки. У 2000 році Україна мала потужний рибопромисловий флот, але через економічні та геополітичні виклики втратила доступ до міжнародних квот.

Необхідні заходи:

– Відновлення флоту та модернізація технологій.

– Повернення до міжнародних риболовних організацій.

–  Державна підтримка та інвестиції.

–  Раціональне управління біоресурсами.

Очікуваний ефект – можливий вилов до 800 000 – 1 000 000 тонн  водних біоресурсів щорічно, забезпечення населення продукцією, зміцнення економіки.

Рибальство в Азово-Чорноморському басейні

Галузь зазнала значних втрат через війну, забруднення вод, зменшення популяції риб та втрату контролю над акваторіями.

Відновлення можливе через:

–  Очищення водойм та контроль вилову.

–  Інвестиції у відновлення промислу.

–  Співпрацю з ЄС для впровадження сталих методів рибальства.

Рибальство у внутрішніх водоймах

Основні проблеми – забруднення, надмірний вилов, воєнні втрати.

Рішення:

–  Посилення екоконтролю.

–  Розвиток аквакультури та зариблення водойм.

–  Боротьба з браконьєрством.

Необхідність скасування аукціонної системи розподілу квот

Чинна система сприяє монополізації та нелегальному вилову, ускладнюючи доступ малим підприємствам.

Пропозиції:

–  Відновлення історичного розподілу квот.

–  Державна підтримка малих підприємств.

–  Посилення контролю за виконанням квот.

Необхідність відновлення океанічного рибопромислового флоту України. Відновлення океанічного рибопромислового флоту України є важливим кроком для забезпечення продовольчої безпеки, розвитку економіки та зміцнення морського суверенітету держави:

а). Економічний потенціал:

– Океанічне рибальство здатне значно збільшити експортну здобич України, сприяючи розвитку рибної промисловості та створенню нових робочих місць.

– Україна має великий потенціал для виробництва рибної продукції, що може бути реалізовано через інноваційні технології у сфері риболовлі та переробки. Це також може збільшити валютні надходження до державного бюджету за рахунок розширення обсягів експорту рибної продукції.

б). Сприяння продовольчій безпеці:

– Відновлення флоту дозволить Україні зменшити залежність від імпорту риби та морепродуктів, що стане важливим фактором у забезпеченні продовольчої безпеки на довгострокову перспективу.

– З огляду на зростання попиту на здорове харчування, риба є важливим компонентом раціону, і збільшення виробництва рибної продукції дозволить задовольнити потреби внутрішнього ринку.

в) Зміцнення морського суверенітету:

– Відновлення рибопромислового флоту дозволяє Україні реалізовувати свої права на користування океанськими водами, зокрема через міжнародні угоди та квоти на вилов риби.

– Підвищення присутності України на світових рибних ринках сприяє зміцненню її геополітичних позицій, як великої рибопромилової держави.

г). Охорона навколишнього середовища та сталий розвиток:

Рибопромисловий флот може бути осучаснений з впровадженням екологічно чистих та сталих методів рибальства, що допоможе зберегти океанічні екосистеми. Це включає застосування сучасних технологій для зменшення негативного впливу на морські екосистеми та розвиток програм з відновлення морських ресурсів.

д). Збереження традицій та культурної спадщини:

Рибальство є важливою частиною української культурної спадщини, і його відновлення дозволить зберегти традиції та розвивати нові підходи до роботи на морі.

Таким чином, відновлення океанічного рибопромислового флоту України не тільки сприятиме економічному розвитку країни, але й посилить її національні інтереси, забезпечить продовольчу безпеку та стане кроком до сталого розвитку в цій сфері.

3. Розвиток аквакультури, марикульури, спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ).

Аквакультура (марикультура). У світлі зменшення природних водних біоресурсів необхідно створити умови для активного розвитку аквакультури (марикультури) на основі інноваційних технологій, включно з біотехнологіями для селекції, відновлення популяцій та покращення якості рибопродукції.

Стратегія сталого розвитку аквакультури (марикультиури) спрямована на ефективне використання рибопродуктивного потенціалу водойм, їх екологічну реабілітацію та інтенсифікацію рибництва.

Ключові заходи включають меліоративні роботи, полікультурне вирощування риби, використання природних водойм для марикультури, індустріалізацію рибництва, створення селекційно-генетичних центрів і контроль якості продукції.

Очікується, що до 2050 року виробництво риби може сягнути 300 000 тонн на рік, що зміцнить продовольчу безпеку, експортний потенціал країни та сприятиме екологічному відновленню водойм.

Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) відіграють ключову роль у рибному господарстві України, забезпечуючи 92% зариблення водойм у 2024 році. Вони сприяють імпортозаміщенню, сталому використанню біоресурсів та інвестиційному розвитку галузі.

Однак, через юридичну невизначеність та відсутність нормативно-правового регулювання діяльність СТРГ опинилася під загрозою. Основні проблеми – судові позови щодо використання водойм, відсутність відповідних правових документів та скасування регулюючих інструкцій. Законопроєкт №12384 має на меті повернути СТРГ у правове поле, але потребує доопрацювання.

Для сталого розвитку СТРГ до 2050 року необхідно впроваджувати інноваційні технології, оптимізувати ресурси, адаптуватися до змін клімату, підтримувати міжнародні стандарти, залучати інвестиції та розвивати законодавчу базу.

4. Гармонізація законодавства з європейськими нормами. Відповідно до курсу України на євроінтеграцію, необхідно адаптувати національне законодавство до вимог Спільної рибальської політики ЄС, зокрема у питаннях простежуваності продукції, боротьби з незаконним виловом та впровадження екологічних стандартів.

Гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу є важливим етапом на шляху євроінтеграції. Вона передбачає адаптацію національних нормативно-правових актів до стандартів ЄС у таких сферах, як торгівля, права людини, екологія, правосуддя та безпека. Основним напрямом є приведення законодавства у відповідність до acquis communautaire, зокрема через реформи у боротьбі з корупцією, судовій системі та захисті конкуренції.

Україна активно імплементує європейські норми через виконання Угоди про асоціацію з ЄС, підписаної в 2014 році. Особливу увагу приділено реформуванню державного управління, децентралізації, цифровізації та забезпеченню прозорості в ухваленні рішень. Ключовим є вдосконалення законодавства щодо захисту персональних даних, інтелектуальної власності та цифрової економіки.

Гармонізація також охоплює економічне регулювання, зокрема податкову політику, стандарти сертифікації та механізми захисту інвесторів. Європейські консультативні місії та фінансова підтримка є важливими елементами цього процесу.

Успішна адаптація законодавства до європейських стандартів сприятиме прискоренню інтеграції України до ЄС, створенню стабільних умов для бізнесу та покращенню якості життя громадян.

Прийняття Доктрини сталого розвитку рибного господарства України до 2050 року дозволить сформувати єдину стратегічну платформу для ухвалення ефективних рішень, сприятиме збереженню біорізноманіття, підвищенню економічної ефективності галузі та інтеграції України у міжнародну систему сталого рибальства.

Цей документ не лише створить передумови для відродження рибної промисловості, але й забезпечить майбутні покоління якісними водними ресурсами та екологічно безпечною рибною продукцією.

5. Інвестиційна привабливість та цифровізація управління. Для забезпечення економічної життєздатності галузі необхідно стимулювати залучення приватного капіталу, створювати прозору систему управління через цифрові платформи та забезпечити дієвий державний контроль за виробництвом і реалізацією рибної продукції.
6. Екологічна безпека та адаптація до змін клімату. Вплив кліматичних змін на водойми потребує адаптаційних заходів, зокрема модернізації меліоративних систем, боротьби з інвазивними видами та зменшення антропогенного навантаження на водойми.
7. Освітній та науковий компонент. Системний розвиток галузі неможливий без глибокого наукового супроводу, підготовки висококваліфікованих фахівців та впровадження сучасних досліджень у галузі іхтіології, гідробіології та управління водними ресурсами.

Україна має у своєму розпорядженні усі необхідні географічні, економічні, адміністративні, кадрові, виробничі і політичні ресурси, розумне використовування яких після прийняття «Доктрини сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 р.» зможе не тільки повністю відновити рибогосподарський потенціал водойм, але й надати необхідний поштовх інтенсивному розвитку всього рибного господарства України, включаючи розвиток сучасного рибопромислового флоту, для повного задоволення потреб населення, забезпечення продовольчої безпеки і незалежності держави та нарощування свого експортного потенціалу у секторі рибної продукції.

 Додаток 2

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від________ 2025 р. №  ________

 ОПЕРАЦІЙНИЙ ПЛАН ЗАХОДІВ
з реалізації у 2025-2030 роках Доктрини сталого розвитку рибного господарства України  на період до 2050 року

 Найменування заходу

	Відповідальні за виконання	Строк виконання, роки	Індикатор виконання
1. Ефективне управління водними біоресурсами, стале та відповідальне рибальство, збереження біорізноманіття в умовах зміни клімату
Приведення нормативно-правового регулювання галузі рибного господарства у відповідність до тенденцій Європейського зеленого курсу
1.1. Імплементація Регламенту Ради (ЄС) від 20 листопада 2009 року № 1224/2009; Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) від 28 січня 2002 року № 178/2002; Імплементаційного Регламенту Комісії (ЄС) від 19 вересня 2011 року № 931/2011, Регламенту Ради (ЄС) від 29 вересня 2008 року № 1005/2008	Мінагрополітики, Держрибагентство, Держпродспоживслужба,  Держмитслужба	2025- 2027	Здійснено імплементацію Регламенту Ради (ЄС) від 20 листопада 2009 року № 1224/2009; Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) від 28 січня 2002 року № 178/2002; Імплементаційного Регламенту Комісії (ЄС) від 19 вересня 2011 року № 931/2011, Регламенту Ради (ЄС) від 29 вересня 2008 року № 1005/2008
Створення ефективної системи забезпечення сталого промислового рибальства, збереження біорізноманіття, охорони водних біоресурсів та боротьби з ННН-рибальством
1.2. Проведення комплексної реформи, розроблення законопроекту про внесення змін до Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025- 2027	Прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури». Забезпечено наближення рівня ННН-рибальства до нуля
Створення системи розподілу квот на добування (вилов) водних біоресурсів для промислу на конкурентних засадах через аукціони, розвиток спецыальних товарних рибних господарств
1.3. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проэкту акта Кабінету Міністр ів України щодо проведення аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) 1.3.1. Подання Кабінетові Міністрів України проєкту постанови “Про реалізацію експериментального проєкту щодо проведення конкурсного відбіру інвестиційних проєктів рибогосподарської   експлуатації водних об’єктів в режимі спеціальних товарних рибних господарств”.	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025	Прозорий та конкурентний механізм отримання права на спеціальне використання водних біоресурсів для 100% суб’єктів рибного господарства           Розблокування роботи спеціальних товарних рибних господарств.
Розмежування повноважень щодо дозвільних та контрольних функцій між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у галузі рибного господарства, та органами рибоохорони
1.4. Забезпечення, на підставі проведеного аналізу, чіткого розподілу функцій між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у галузі рибного господарства, та органами рибоохорони	Мінагрополітики, Держрибаген тство	2025 – 2030	Спрощено умови ведення бізнесу та процедури отримання документів дозвільного характеру, здійснено розмежування повноважень контролю та видачі документів дозвільного характеру у галузі рибного господарства
1.5. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо  внесення змін до законодавства стосовно розмежування повноважень щодо дозвільних та контрольних функцій між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у галузі рибного господарства, та органами рибоохорони	Мінагрополітики, Держрибагентство
Цифровізація галузі рибного господарства
1.6. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проектів нормативно-правових актів щодо цифрової трансформації процедур видачі документів дозвільного характеру в галузі рибного господарства	Мінагрополітики, Держрибагентство, Мінцифри	2026- 2030	80% документів дозвільного характеру в галузі рибного господарства видаються в електронній формі
1.7. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту нормативно-правового акта щодо створення, ведення та функціонування Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства	Мінагрополітики, Держрибагентство, Мінцифри	2023- 2024	Прийнято нормативно-правовий акт щодо створення, ведення та функціонування Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства
1.8. Створення Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства	Мінагрополітики, Держрибагентство, Мінцифри	2025- 2030	Створено Єдину державну електронну систему управління галуззю рибного господарства
1.9. Розроблення та інтеграція інтерактивної електронної карти рибогосподарських об’єктів (їх частин) до державного земельного та водного кадастру	Держрибагентство, Держводагентство, Держгеокада с тр, Мінагрополіти ки	2025- 2030	Створено інтерактивну електронну карту рибогосподарських водних об’єктів (їх частин) з прив’язкою до державного земельного та водного кадастру
1.10. Модернізація та наповнення державного реєстру рибогосподарських водних об’єктів (їх частин)	Держрибагентство, Держводагент ство, Мінагрополітики	2023- 2025	Модернізовано та наповнено державний реєстр рибогосподарських водних об’єктів (їх частин)
1.11. Модернізація та розвиток системи моніторингу риболовних суден	Держрибагентство, Мінагрополіт ики	2023- 2025	Модернізовано систему моніторингу риболовних суден
Забезпечення прозорості рибогосподарської діяльності в частині простежуваності за обігом водних біоресурсів та продукції з них
1.12. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України законопроекту щодо забезпечення простежуваності походження водних біоресурсів та виробленої з них продукції	Мінагрополітики, Держрибагентство, Держпродспоживслужба, Держмитслужба	2025- 2026	Забезпечено 100% простежуваності добування (вилову), продажу водних біоресурсів та виробленої з них продукції
1.13. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту постанови Кабінету Міністрів України щодо затвердження форми електронної спеціалізованої товарно-транспортної накладної (ТТН-риба) для водних біоресурсів та виробленої з них продукції	Мінагрополітики, Держрибагентство, Держпродспо живслужба, Держмитслужба	2025- 2026
Створення умов для залучення державної підтримки, кредитування для впровадження новітніх технологій та будівництва нових або модернізації існуючих виробничих потужностей у галузі рибного господарства
1.14. Запровадження механізмів державної підтримки суб’єктів аквакультури, впровадження новітніх технологій, будівництво нових або модернізація існуючих виробничих потужностей	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025- 2027	Прийнято нормативно-правові акти щодо запровадження механізмів державної підтримки у галузі рибного господарства
1.15. Розроблення державних та місцевих програм розвитку галузі рибного господарства	Мінагрополітики, Держрибагентство, обласні та Київська міська держадміністрації, органи місцевого самоврядування (за згодою)	2025- 2028	Прийнято нормативно-правові акти щодо затвердження державних та місцевих програм розвитку галузі рибного господарства
Посилення співробітництва з Генеральною комісією з питань рибальства в Середземному морі (GFCM) та підвищення ефективності використання промислових можливостей України у зоні дії міжнародних організацій з управління рибальством, членом яких є Україна
1.16. Формування переговорної стратегії та визначення шляхів перегляду розміру промислових можливостей України в конвенційному районі НАФО на основі історичного досвіду роботи українського рибопромислового флоту в північно-західній Атлантиці	Мінагрополітики, Держрибагентство, МЗС, Міндовкілля	2023- 2025	Підготовлено обґрунтування позиції щодо порушення прав України, як держави правонаступниці СРСР під час розподілу квоти СРСР, а також перегляду промислових можливостей України в рамках НАФО. Визначено правові інструменти для ініціювання процедури перегляду українських промислових можливостей в рамках НАФО
1.17. Проведення консультацій з державами-членами НАФО з метою узгодження позицій щодо перегляду розміру промислових можливостей України в зоні відповідальності НАФО	МЗС, Мінагрополітики, Держрибагентство, Міндовкілля	2025-2026	Узгоджено з членами НАФО, зокрема ЄС, концептуальний підхід щодо перегляду розміру промислових можливостей України у зоні НАФО
1.18. Здійснення комплексу заходів, необхідних для забезпечення на належному рівні головування України в ККАМЛР у період з листопада 2022 року до листопада 2024 року	Мінагрополітики, Держрибаген тство, МЗС, Міндовкілля, МОН	2025- 2027	Прийнято нормативно-правовий акт щодо врегулювання питань головування України в ККАМЛР та забезпечено керівництво роботою ККАМЛР у період з листопада 2022 року до листопада 2024 року
1.20. Забезпечення фінансування представництва України на засіданнях міжнародних організацій з управління рибальством	МЗС, Мінфін, Мінагрополітики Держрибагентство,	2025- 2030	Забезпечено участь української сторони у засіданнях міжнародних організацій з управління рибальством, членом яких є Україна, а також у міжнародних заходах, присвячених питанням управління ресурсами рибальства, боротьби з ННН-рибальством та розвитку аквакультури
1.21. Розроблення та схвалення законопроекту щодо прийняття Угоди про створення Генеральної Комісії з рибальства у Середземномор’ї	Мінагрополітики, Держрибагентство, МЗС, Міндовкілля, МОН	2023- 2025	Україна набула статусу повноправного члена Генеральної Комісії з рибальства у Середземномор’ї
2. Забезпечення розвитку аквакультури
Врегулювання орендних правовідносин
2.1. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо  внесення змін до законодавства в частині врегулювання орендних правовідносин щодо водних об’єктів, гідротехнічних споруд та іншої інфраструктури, що невід’ємно пов’язані з рибогосподарською діяльністю	Мінагрополітики, Держрибагентство	2023	Внесено зміни до законодавства в частині врегулювання орендних правовідносин щодо водних об’єктів, гідротехнічних споруд та іншої інфраструктури, що невід’ємно пов’язані з рибогосподарською діяльністю
2.2. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проект нормативно- правового акта щодо визначення зон для ведення аквакультури	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025	Забезпечено правове підґрунтя для впровадження в Україні просторового планування та визначення зон для ведення аквакультури
Залучення інвестицій у розвиток аквакультури
2.3. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проект нормативно- правового акта щодо залучення інвестицій у розвиток аквакультури (марикультури, садкової аквакультури)	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025- 2026	Прийнято нормативно-правовий акт щодо залучення інвестицій у розвиток аквакультури (марикультури, садкової аквакультури) та забезпечено зростання рівня залучення таких інвестицій
Розширення експортного потенціалу та диверсифікація ринків збуту водних біоресурсів та продукції з них українського походження.
2.4. Усунення торговельних бар’єрів на імпорт рибних кормів	Мінекономіки, Держмитслужба, Мінагрополітики, Держрибагент ство	2025- 2027	Розроблено та схвалено законопроект щодо усунення торговельних бар’єрів на імпорт рибних кормів
2.5. Проведення інформаційної компанії щодо можливостей експорту рибної продукції українського походження	Держпродспоживслужба, Держрибаген тство, Мінагрополітики	2025 – 2030	Проведено конференції, семінари та круглі столи на національному та міжнародному рівні для сприяння експорту водних біоресурсів та продукції з них українського походження
2.6. Сприяння українським суб’єктам аквакультури в приведенні їх виробничих потужностей у відповідність до міжнародних стандартів щодо безпеки, якості харчових продуктів та здоров’я об’єктів аквакультури	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025 – 2030	Забезпечено сприяння суб’єктам аквакультури в приведенні їх виробничих потужностей у відповідність до міжнародних стандартів щодо безпеки, якості харчових продуктів та здоров’я об’єктів аквакультури
2.7. Визначення пріоритетних міжнародних ринків реалізації рибної продукції українського походження та здійснення заходів, направлених на забезпечення доступу до них	Держпродспоживслужба, Мінагрополітики, Держрибагентство	2025 – 2027	Прийнято нормативно-правові акти, спрямовані на отримання права експорту рибної продукції українського походження на міжнародні ринки
3. Рекреаційне рибальство та відкрите суспільство
Створення ефективної системи регулювання рекреаційного рибальства
3.1. Розроблення та затвердження акта Мінагрополітики щодо регулювання рекреаційного рибальства	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025- 2026	Удосконалено систему регулювання рекреаційного рибальства
4. Наука та освіта
Покращення наукового забезпечення галузі рибного господарства
4.1. Розроблення тематики пріоритетних напрямів наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету у сфері рибного господарства	Мінагрополітики, Держрибагентство	2025- 2027	Розроблено тематику пріоритетних напрямів наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету у сфері рибного господарства

 Додаток 3

Аналіз регуляторного впливу проєкту постанови КМУ
“Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року”

 Проєкт постанови “Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року” (далі – Доктрина) має на меті впровадження стратегічного бачення сталого розвитку рибного господарства України шляхом збереження, раціонального використання та відновлення водних біоресурсів України. Документ визначає ключові напрямки розвитку галузі відповідно до міжнародних екологічних стандартів та принципів “зеленої” економіки. Також Доктрина передбачає відновння океанічного рибопромислового флоту України, який має забезпечити в повному об’ємі продавольчу безпеку та незалежність України в секторі рибопродукції.

Вплив на рибне господарство:

– Розвиток аквакультури, стимулювання розвитку марикультури, впровадження сучасних технологій у рибництво.

– Регулювання промислового вилову, посилення контролю за виловом водних біоресурсів, боротьба з ННН-рибальством, запровадження електронного моніторингу.

– Оновлення риболовного флоту, модернізація суден для відповідності екологічним вимогам.

– Наукові дослідження, розширення наукових програм щодо моніторингу стану рибних ресурсів та оцінки їх запасів у Світовому океані, Азово-Чорноморському басейні, континентальних водоймах України.

       Економічний вплив:

– Зростання інвестицій, стимулювання приватного бізнесу та іноземних інвесторів через механізми державно-приватного партнерства.

– Створення нових робочих місць, розширення сектору аквакультури (марикультури) та рибопереробної промисловості.

– Збільшення експортного потенціалу, розвиток виробництва високоякісної рибної продукції для європейського та світового ринків.

– Фінансування та субсидії, запровадження механізмів державної підтримки сталого рибного господарства.

        Соціальний вплив:

– Покращення добробуту громад, підтримка рибальських громад, особливо у прибережних та річкових регіонах.

– Освітні ініціативи, впровадження навчальних програм для рибалок та аквакультурних (марикультурних) фермерів щодо екологічних стандартів і ефективного господарювання.

– Здоров’я населення, забезпечення населення якісною рибною продукцією, збагаченою корисними елементами.

        Вплив на екологію та природокористування:

– Збереження біорізноманіття, створення нових природоохоронних зон, зменшення забруднення водойм.

– Контроль за використанням водних біоресурсів: зниження рівня забруднення вод та екосистемних ризиків.

– Екологічно чисті технології, впровадження біотехнологій у рибництво, мінімізація використання антибіотиків та штучних кормів.

– Розвиток наукового підходу, удосконалення моніторингових програм щодо впливу рибного господарства на довкілля.

Додатковий вплив:

– Гармонізація законодавства, адаптація українського законодавства до стандартів ЄС у сфері рибного господарства.

– Цифровізація сектору, впровадження електронних платформ для обліку вилову, маркування продукції, моніторингу ресурсів, тощо.

– Кліматична адаптація, впровадження стратегій адаптації рибного господарства до змін клімату.

Доктрина має позитивний вплив на рибне господарство, економіку, соціальну сферу та екологію. Її реалізація дозволить Україні розвивати рибну галузь сталим шляхом, відповідно до міжнародних стандартів. Водночас необхідне ефективне впровадження механізмів контролю, фінансування та моніторингу, щоб забезпечити довгострокову ефективність цієї ініціативи.

 Додаток 4

Роль Громадської ради при Держрибагентстві  у розробці проєкту “Доктрини сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року

 “Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року” є стратегічним баченням трансформації галузі відповідно до сучасних екологічних, соціально-економічних та технологічних викликів. Вона ґрунтується на пропозиціях, наданих Громадською радою при Державному агентстві України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у процесі проведення громадської експертизи діяльності Держрибагентства за період 2022–2023 років (громадська експертиза розміщена на сайті Кабінету Міністрів України в рубриці (Громадське суспільство і влада – громадська експертиза органів виконавчої влади).

Доктрина передбачає впровадження комплексних заходів, спрямованих на забезпечення екологічної рівноваги, раціонального використання водних біоресурсів, адаптацію до змін клімату та розвиток конкурентоспроможного рибного господарства України в умовах глобалізації та європейської інтеграції.

Основні принципи реалізації Доктрини

1. Екологічна стійкість – збереження водних екосистем та біорізноманіття шляхом розширення зон охорони водних біоресурсів, боротьби з ННН-рибальством (браконьєрством) та впровадження сучасних методів контролю за виловом.
2. Раціональне використання біоресурсів – удосконалення системи квотування та регулювання промислу на основі наукових даних, розвиток аквакультури (марикультури, СТРГ).
3. Інноваційний розвиток – стимулювання наукових досліджень, цифровізація управління галуззю, запровадження біотехнологій та екологічно чистих методів вирощування риби.
4. Економічна ефективність – підвищення конкурентоспроможності української рибної продукції на міжнародних ринках, створення сприятливого інвестиційного клімату та підтримка малого й середнього бізнесу в галузі.
5. Соціальна відповідальність – забезпечення належних умов праці, підвищення рівня зайнятості в рибній промисловості, популяризація культури споживання екологічно чистої рибної продукції серед населення.
6. Гармонізація з міжнародними стандартами – адаптація національного законодавства до норм ЄС та міжнародних екологічних стандартів у сфері рибного господарства.

Основні напрями реалізації Доктрини:

– Екологічний моніторинг та цифровий контроль за станом водойм, запровадження супутникових та дронових технологій для відстеження змін у водних екосистемах.

– Створення умов для сталого розвитку аквакультури, марикультури, СТРГ, включаючи фінансові стимули для фермерських господарств, що впроваджують екологічні технології вирощування водних біоресурсів.

– відновлення океанічного рибопромислового флоту України.

– Розвиток науково-дослідної бази для впровадження інноваційних підходів у рибному господарстві, в тому числі селекційної роботи, біотехнологій та нових видів комбікормів.

– Боротьба з нелегальним виловом водних біоресурсів шляхом посилення правового контролю та підвищення відповідальності за порушення природоохоронного законодавства.

– Популяризація принципів відповідального рибальства серед населення та підприємств галузі через освітні та просвітницькі програми.

Реалізація Доктрини сприятиме відновленню популяції цінних видів водних біоресурсів, поліпшенню стану водойм, підвищенню рівня самозабезпеченості України рибопродукцією, створенню нових робочих місць та збільшенню експортного потенціалу рибного господарства.

Узгодження дій держави, бізнесу та громадянського суспільства дозволить забезпечити збалансований розвиток рибної галузі, що відповідатиме принципам екологічної стійкості, економічної ефективності та соціальної відповідальності. В результаті Україна зможе зайняти гідне місце серед провідних рибогосподарських держав світу.

“Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року” є ключовим документом, що визначатиме довгострокову політику держави у сфері управління водними біоресурсами.

Без прийняття Доктрини сталого розвитку рибного господартва України на період до 2050 року, розвитку рибного господарства не буде!