НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ. КОНЦЕПЦІЯ ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТКУ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Опубліковано 12.09.2026 at 13:30 автором Мегалодон

5 0

ЗМІСТ

Сторінка

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ. КОНЦЕПЦІЯ ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТКУ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ…………………………………………………………………………………………………………………… ВСТУП……………………………………………………………………………………………………………………………………	3 3
ЧАСТИНА I СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ………..	11
ЧАСТИНА II АРХІТЕКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ…………………………………………………………………………………………………………	22
ЧАСТИНА III ОСНОВНІ НАПРЯМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ…………………………………….	30
ЧАСТИНА IV МОДЕЛІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ…………………………………………………………………………	44
ЧАСТИНА V ВОДНІ БІОРЕСУРСИ, ВОДНІ ЕКОСИСТЕМИ ТА ЕКОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ………………………………………………………………………….	136
ЧАСТИНА VI СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ………………………………………………………	145
ЧАСТИНА VII ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ………………………………………	157
ЧАСТИНА VIII ЦИФРОВА ЕКОСИСТЕМА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ….	167
ЧАСТИНА IX ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ……………………………………………………	176
ЧАСТИНА X НАУКА, ОСВІТА ТА КУЛЬТУРА ВІДПОВІДАЛЬНОГО РИБАЛЬСТВА……..	185
ЧАСТИНА XI ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ТА МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО…..	195
ЧАСТИНА XII ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНА МОДЕЛЬ………………………………………….	205
ЧАСТИНА XIII ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ДО 2050 РОКУ…..	216
ЧАСТИНА XIV ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДО 2050 РОКУ……………………………………………..	222
ЗВЕРНЕННЯ ДО МАЙБУТНІХ РОЗРОБНИКІВ ЗАКОНОДАВСТВА………………………………….	230
*ДОДАТКИ:*	*237*
ДОДАТОК 1 АРХІТЕКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………………	*238*
ДОДАТОК 2 КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ, МОДЕЛЕЙ, ВОДОЙМ І ТЕРИТОРІЙ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ…………………………………………………………………………	*241*
ДОДАТОК 3 МАТРИЦЯ МОДЕЛЕЙ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ……………..	*243*
ДОДАТОК 4 СПЕЦІАЛЬНІ МОДЕЛІ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ…………….	*247*
ДОДАТОК 5 ЦИФРОВА АРХІТЕКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ……………………………………………………………………………………………………………	*250*
ДОДАТОК 6 ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ТА ЕКОНОМІКА ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ………………………………………………………………………………………………….	*255*
ДОДАТОК 7. КАРТА ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ… ДОДАТОК 8. ДОРОЖНЯ КАРТА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ НА 2027-2050 РОКИ……………………. ДОДАТОК 9. МАТРИЦЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ТА ЇЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ 2027–2050……………………………………………………………………………..	*260* *269* *277*

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ

КОНЦЕПЦІЯ ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТКУ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Стратегічний концептуальний документ Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки

ВСТУП

Рекреаційне рибокористування є значно ширшим суспільним і господарським явищем, ніж безпосереднє здійснення любительського чи спортивного рибальства. Воно охоплює комплекс відносин, що виникають навколо використання водних об’єктів і водних біоресурсів для відпочинку, спорту, туризму, оздоровлення, соціальної адаптації та реабілітації, екологічного виховання, розвитку підприємництва і територіальних громад, а також охорони, відтворення та сталого використання водних біоресурсів.

Для України формування сучасної системи рекреаційного рибокористування набуває особливого стратегічного значення. Значний фонд внутрішніх водойм, морські та прибережні акваторії, різноманіття водних біоресурсів, історичні традиції рибальства, значна кількість громадян, для яких рибальство є поширеною формою відпочинку, а також потенціал рибальського туризму створюють природні й суспільні передумови для розвитку повноцінного рекреаційного сектору рибного господарства.

Водночас цей потенціал використовується неповною мірою. Відносини у сфері рекреаційного використання водних біоресурсів регулюються різними нормами законодавства та підзаконними актами, а окремі його напрями залишаються недостатньо системно визначеними. Любительське і спортивне рибальство, підводне полювання, рекреаційне використання водойм, що експлуатуються в режимі спеціального товарного рибного господарства, культурні рибні господарства, спеціалізовані рекреаційні водойми, рибальський туризм, морське рекреаційне рибальство, діяльність рибальських клубів та інші форми фактично існують у межах одного суспільного простору, однак не сформовані як елементи єдиної державної системи.

Особливого значення після повномасштабної війни набуває також соціальна функція рекреаційного рибокористування. Перебування біля води, рибальство, спілкування з природою та участь у спільнотах можуть бути складовими організованих програм відпочинку, соціальної адаптації та реабілітації ветеранів війни, військовослужбовців, членів їхніх сімей та інших осіб, визначених відповідними державними і місцевими програмами.

Це потребує розвитку окремого напряму – реабілітаційного рибокористування, створення безбар’єрної інфраструктури та відповідних організаційних механізмів.

Таким чином, предмет державної політики у цій сфері не може обмежуватися встановленням правил вилову риби громадянами. Йдеться про значно ширшу систему взаємовідносин між людиною, водоймою, водними біоресурсами, державою, територіальними громадами, наукою, громадськістю та бізнесом.

Саме тому Концепція виходить із необхідності переходу від регулювання окремих форм рибальства до формування Національної системи рекреаційного рибокористування України.

Такий підхід не заперечує необхідності подальшого вдосконалення законодавства про любительське, спортивне та інші форми рибальства. Навпаки, він створює стратегічну основу для системного нормотворення.

Спочатку мають бути визначені державна модель, принципи, суб’єкти та об’єкти системи, режими використання водойм, ресурсні й екологічні обмеження, економічні механізми, соціальні функції та система управління, і лише на цій основі – сформовано взаємоузгоджений комплекс законодавчих і підзаконних актів.

Принципове значення цієї Концепції полягає в тому, що вона має передувати розробленню окремих законодавчих, нормативно-правових, програмних та організаційних рішень у сфері рекреаційного рибокористування. Формування правового регулювання без попереднього визначення цілісної моделі системи створює ризик фрагментарного нормотворення, коли окремий нормативний акт регулює лише певний вид діяльності або окрему групу правовідносин, не враховуючи їх взаємозв’язку з водними біоресурсами, режимами водойм, охороною і відтворенням ресурсів, економікою, туризмом, спортом, соціальною політикою, інтересами територіальних громад та іншими складовими системи.

Тому до розроблення окремих нормативно-правових актів у цій сфері має бути сформована концептуальна модель того, що саме держава має намір регулювати, з якою метою, щодо яких об’єктів і суб’єктів, якими інструментами та з яким очікуваним результатом.

Концепція виконує саме цю системоутворюючу функцію. Вона має «розкласти по поличках» усю сферу рекреаційного рибокористування: визначити її межі, понятійний апарат, об’єкти та суб’єкти, форми і режими використання водних біоресурсів, типи водойм, права та обов’язки учасників, соціальні й економічні функції, екологічні обмеження, механізми відтворення ресурсів, систему державного управління, фінансування, цифровізації, контролю та відповідальності.

Особливо важливо визначити взаємозв’язки між складовими системи. Любительське і спортивне рибальство, підводне полювання, морське рекреаційне рибальство, водойми СТРГ, культурні рибні господарства, спеціалізовані рекреаційні водойми, рибальський туризм, трофейне рибальство, реабілітаційне та інклюзивне рибокористування не можуть розглядатися як ізольовані явища. Вони використовують спільний природний ресурс, функціонують у межах водних екосистем та прямо або опосередковано взаємодіють із державним управлінням, місцевим самоврядуванням, охороною природи, наукою, підприємництвом і суспільними інтересами.

Відсутність такої системної рамки створює небезпеку нормативного нашарування: прийняття окремих актів для окремих видів діяльності, виникнення різних термінологічних підходів, дублювання повноважень, правових колізій та встановлення різних механізмів користування одним і тим самим природним ресурсом. У результаті законодавство може збільшуватися за кількістю нормативних актів, але не ставати системнішим за змістом.

Саме тому Концепція виходить із методологічного принципу:

СПОЧАТКУ – СИСТЕМА → ПОТІМ — ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЇЇ ЕЛЕМЕНТІВ.

Відповідно, послідовність формування державної політики у сфері рекреаційного рибокористування має будуватися за логікою:

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ → ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМ → КОНЦЕПЦІЯ → АРХІТЕКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ → МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ → ЗАКОНОДАВСТВО → ПІДЗАКОННІ АКТИ → ПРОГРАМИ ТА ПРОЄКТИ → РЕАЛІЗАЦІЯ → МОНІТОРИНГ → РЕЗУЛЬТАТ.

За такого підходу закон перестає бути відправною точкою формування політики і стає правовим інструментом реалізації попередньо визначеної державної моделі.

Це принципово важливо і для визначення майбутньої законодавчої архітектури. Лише після формування Національної системи рекреаційного рибокористування можна обґрунтовано визначити, які суспільні відносини мають регулюватися на рівні Кодексу рибного господарства України, які потребують спеціального законодавчого регулювання, які можуть бути врегульовані актами Кабінету Міністрів України або центральних органів виконавчої влади, а які доцільно передати механізмам місцевого регулювання, співрегулювання чи саморегулювання.

Отже, Концепція не підміняє майбутнє законодавство і не є альтернативою його розробленню. Її призначення інше — створити стратегічну, понятійну, структурну та методологічну основу, без якої системне законодавче регулювання рекреаційного рибокористування є передчасним.

Саме Концепція має дати відповіді на фундаментальні питання:

ЩО РЕГУЛЮЄМО? → ДЛЯ ЧОГО? → ЩО Є РЕСУРСОМ? → ХТО КОРИСТУЄТЬСЯ? → ДЕ КОРИСТУЄТЬСЯ? → ЗА ЯКИМ РЕЖИМОМ? → ХТО УПРАВЛЯЄ? → ХТО ФІНАНСУЄ? → ХТО КОНТРОЛЮЄ? → ЯК ВІДТВОРЮЄТЬСЯ РЕСУРС? → ЯКИЙ СУСПІЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМУЄ ДЕРЖАВА?

Лише після отримання системних відповідей на ці питання може бути сформовано якісне, внутрішньо узгоджене та довгостроково життєздатне нормативно-правове поле.

Таким чином, Національна система рекреаційного рибокористування має формуватися не шляхом механічного накопичення окремих нормативних актів, а за принципом «від системи — до норми», коли кожне законодавче, управлінське, економічне чи організаційне рішення займає визначене місце в єдиній архітектурі державної політики.

МЕТОДОЛОГІЧНА ФОРМУЛА КОНЦЕПЦІЇ

НЕ ОКРЕМИЙ ВИД РИБАЛЬСТВА → А ЦІЛІСНА СИСТЕМА

НЕ ОКРЕМИЙ НОРМАТИВНИЙ АКТ → А АРХІТЕКТУРА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

НЕ ЛИШЕ ВИЛОВ → А УПРАВЛІННЯ, ОХОРОНА ТА ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ

НЕ ЛИШЕ РИБАЛКА → А ЛЮДИНА + ВОДОЙМА + РЕСУРС + ГРОМАДА + ЕКОНОМІКА + ДЕРЖАВА

КОНЦЕПЦІЯ → СИСТЕМА → ЗАКОНОДАВСТВО → МЕХАНІЗМИ → РЕАЛІЗАЦІЯ → РЕЗУЛЬТАТ

Концепція запроваджує поняття Національної системи рекреаційного рибокористування як цілісної сукупності правових, організаційних, природоресурсних, екологічних, економічних, соціальних, інфраструктурних, наукових та цифрових механізмів, які забезпечують реалізацію права громадян на рекреаційне використання водних біоресурсів у поєднанні з їх охороною, відтворенням і сталим використанням.

В основі системи має бути встановлений баланс між доступністю рекреаційного рибальства для громадян та необхідністю збереження природного ресурсу. Водні біоресурси не можуть розглядатися виключно як об’єкт одноразового вилучення. У сучасній рекреаційній моделі жива риба, здорова популяція та екологічно повноцінна водойма створюють багаторазову суспільну й економічну цінність через спорт, туризм, відпочинок, рекреаційні послуги, зайнятість населення та розвиток територій.

Звідси формується один із базових принципів Концепції:

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ВІДНОВЛЕНИЙ РЕСУРС → ВІДПОВІДАЛЬНЕ КОРИСТУВАННЯ → РЕКРЕАЦІЯ → ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ → ПОВТОРНЕ ІНВЕСТУВАННЯ У РЕСУРС І ВОДОЙМУ.

Важливим елементом Національної системи має стати диференціація моделей рекреаційного рибокористування. Природні водойми загального користування, водойми, що експлуатуються в режимі СТРГ, культурні рибні господарства, спеціалізовані спортивні та трофейні водойми, морські й прибережні акваторії, лимани, дельти, транскордонні водні об’єкти та екологічно чутливі території мають різну природну, правову і господарську специфіку та не можуть ефективно управлятися за єдиною спрощеною моделлю.

Водночас ці складові повинні функціонувати в межах спільних державних принципів: законності, доступності, екологічної відповідальності, наукової обґрунтованості, відтворення водних біоресурсів, прозорості управління, цифровізації, участі громадськості, економічної доцільності та відповідальності користувача за збереження ресурсу.

Рекреаційне рибокористування має розглядатися також як потенційний сектор національної та регіональної економіки. Його розвиток здатний створювати попит на послуги рибальських баз, гідів, туристичних операторів, закладів розміщення та харчування, виробників і продавців спорядження, водного транспорту, транспортних та інших супутніх послуг. Особливо важливим цей потенціал є для сільських, прибережних і водозалежних територіальних громад.

Окремого значення набуває морський напрям. Після відновлення безпечного доступу до морських і прибережних акваторій розвиток морського рекреаційного рибальства, рибальського туризму, спортивних заходів та відповідної інфраструктури має стати одним із елементів економічного і соціального відновлення українського Причорномор’я та Приазов’я з урахуванням екологічного стану морських екосистем і вимог біобезпеки.

Формування Національної системи передбачає також поступовий перехід до сучасного цифрового управління: створення цифрової карти водойм і режимів їх використання, електронних інформаційних та дозвільних сервісів, систем обліку рекреаційного вилову у випадках, де такий облік необхідний, реєстрів спеціалізованих рекреаційних об’єктів, інструментів громадського моніторингу та використання накопичених даних для наукового управління водними біоресурсами.

Концепція розробляється як стратегічний концептуальний документ Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки та деталізує один із важливих напрямів майбутньої трансформації галузі – формування сучасного, екологічно відповідального, соціально орієнтованого та економічно життєздатного сектору рекреаційного рибокористування.

Положення Концепції мають бути взаємопов’язані з іншими напрямами Національної програми: відновленням водних біоресурсів і водойм, розвитком аквакультури та СТРГ, охороною водних екосистем, цифровою трансформацією, розвитком територій, науки, міжнародного співробітництва, інвестиційних механізмів та формуванням нового системного законодавства у сфері рибного господарства.

Горизонт планування Концепції – 2050 рік. Такий період дозволяє поєднати першочергові нормативні та інституційні зміни з довгостроковим відновленням водних екосистем і рибних ресурсів, формуванням нової культури відповідального рибальства, розвитком інфраструктури, цифровізацією та поступовим наближенням України до сучасних європейських моделей рекреаційного використання водних біоресурсів.

Кінцевою метою є створення в Україні системи, за якої право людини на рибальство і відпочинок біля води не протиставляється інтересам охорони природи та рибного господарства, а стає одним із механізмів їх підтримки.

КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІКА

ВОДОЙМА → ВОДНІ БІОРЕСУРСИ → ЛЮДИНА → РЕКРЕАЦІЯ → ВІДПОВІДАЛЬНЕ КОРИСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → ЕКОНОМІКА → ГРОМАДА → ДЕРЖАВА

Національна система рекреаційного рибокористування має перетворити розрізнені форми рибальства, користування водоймами, громадської активності, підприємництва, туризму, спорту та соціальної рекреації на єдиний керований простір, у якому інтерес людини до рибальства стає не фактором виснаження водних біоресурсів, а економічним і суспільним стимулом для їх охорони, відтворення та примноження. Саме такий перехід – від окремих правил до системи, від вилову до управління ресурсом, від споживання до відтворення, від водойми як місця рибальства до водойми як суспільного, природного та економічного активу держави – визначає стратегічний зміст цієї Концепції.

Таким чином, формування Національної системи рекреаційного рибокористування України має стати не черговим етапом деталізації окремих правил рибальства, а переходом до принципово нового рівня державної політики у сфері використання водних біоресурсів. Концепція покликана сформувати єдине бачення цієї сфери, визначити її стратегічні межі, внутрішню архітектуру та взаємозв’язки, узгодити екологічні, соціальні, економічні, правові й управлінські інтереси та створити основу для подальшого системного нормотворення. Саме тому будь-які подальші законодавчі, програмні, регуляторні та інституційні рішення у сфері рекреаційного рибокористування доцільно формувати не від окремої проблеми чи окремого виду рибальства, а від цілісної моделі Національної системи – до конкретного правового, економічного або управлінського механізму її реалізації.

У стратегічній перспективі до 2050 року результатом реалізації Концепції має стати сучасна, доступна, екологічно відповідальна та економічно життєздатна Національна система рекреаційного рибокористування, у якій інтерес людини до рибальства і відпочинку на воді поєднується з відновленням водних біоресурсів, охороною та реабілітацією водойм, розвитком спорту, туризму, підприємництва, територіальних громад, соціальної та ветеранської реабілітації, науки й культури відповідального природокористування.

ЧАСТИНА I

СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

1.1. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Формування Національної системи рекреаційного рибокористування України обумовлено необхідністю системного впорядкування суспільних відносин, пов’язаних із рекреаційним використанням водних об’єктів і водних біоресурсів, та переходу від регулювання окремих видів рибальства до цілісної моделі державної політики.

Україна має значний природно-ресурсний потенціал для розвитку рекреаційного рибокористування, який формують внутрішні водні об’єкти, водосховища, річкові системи, озера, лимани, морські та прибережні акваторії, різноманіття водних біоресурсів, а також історично сформована культура любительського і спортивного рибальства.

Водночас наявність природного ресурсу сама по собі не забезпечує його ефективного рекреаційного використання. Для цього необхідні належний стан водних екосистем і запасів водних біоресурсів, визначені режими доступу та користування, відповідна інфраструктура, наукове забезпечення, ефективний контроль, цифрові сервіси, економічні стимули та зрозумілий розподіл повноважень між державою, територіальними громадами та іншими учасниками системи.

Додатковими передумовами є необхідність післявоєнного відновлення територій і водних екосистем, розвиток внутрішнього туризму, створення нових економічних можливостей для громад, розширення соціальних і реабілітаційних програм, забезпечення безбар’єрності та інтеграція України до європейського економічного, природоохоронного і правового простору. Таким чином, формування Національної системи є відповіддю одночасно на природоресурсні, соціальні, економічні, екологічні, інституційні та євроінтеграційні потреби держави.

1.2. СУЧАСНИЙ СТАН РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Рекреаційне рибокористування в Україні фактично охоплює значну кількість видів діяльності та суспільних відносин, однак не функціонує як єдина організаційно та нормативно сформована система.

Найбільш поширеною його складовою є любительське рибальство. Поряд із ним розвиваються спортивне рибальство, підводне полювання, трофейне рибальство, організоване рибальство на спеціалізованих водоймах, діяльність рибальських клубів і спортивних організацій, рибальський туризм та інші форми рекреаційної активності.

Окремий сегмент становить рекреаційне використання водойм, що експлуатуються в режимі спеціального товарного рибного господарства, культурних рибних господарств та інших водних об’єктів, на яких господарське використання водних біоресурсів поєднується або потенційно може поєднуватися з рекреаційними функціями.

Значний потенціал мають морське та прибережне рекреаційне рибальство, рибальський туризм, спеціалізовані спортивні й трофейні водойми, а також нові соціальні напрями — реабілітаційне, адаптивне та інклюзивне рибокористування.

Разом із тим відсутність комплексної системи обліку не дозволяє сформувати повну державну картину масштабів рекреаційного вилову, кількості учасників, економічного обороту, стану відповідної інфраструктури та фактичного впливу рекреаційного рибальства на водні біоресурси.

Сучасний стан сфери характеризується, таким чином, суттєвим суспільним попитом і значним потенціалом при недостатньому рівні системної організації, інформаційного забезпечення та державного управління.

1.3. ОСНОВНІ СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ

До основних системних проблем у сфері рекреаційного рибокористування належать:

відсутність цілісної державної моделі рекреаційного рибокористування;

фрагментарність правового та організаційного регулювання;

недостатнє розмежування різних форм і режимів рекреаційного використання водних біоресурсів;

відсутність повної та достовірної інформації щодо масштабів рекреаційного рибальства та вилову;

недостатня інтеграція рекреаційного рибокористування із системою охорони, відтворення та управління водними біоресурсами;

деградація окремих водних екосистем, скорочення природної рибопродуктивності та погіршення стану середовищ існування водних біоресурсів;

недостатній розвиток рекреаційної та безбар’єрної інфраструктури;

слабка економічна інтеграція рибальства з туризмом і розвитком територіальних громад;

недостатній рівень цифровізації;

недостатній розвиток механізмів співрегулювання, саморегулювання та громадської участі;

відсутність сформованої державної моделі реабілітаційного рибокористування;

недостатня інтеграція науки у процес прийняття управлінських рішень.

Сукупність зазначених проблем свідчить про необхідність переходу від усунення окремих недоліків до системної трансформації всієї моделі рекреаційного рибокористування.

1.4. ПРАВОВІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ПРОГАЛИНИ

Правове регулювання рекреаційного використання водних біоресурсів формується нормами різних галузей законодавства та підзаконного регулювання, що охоплюють рибне господарство, охорону навколишнього природного середовища, водні відносини, природно-заповідний фонд, місцеве самоврядування, туризм, спорт та інші сфери. За відсутності єдиної концептуальної моделі таке регулювання не завжди забезпечує належну взаємоузгодженість правових режимів, термінології, повноважень органів влади та механізмів практичної реалізації.

Потребують системного визначення, зокрема, правовий статус різних форм рекреаційного рибокористування; особливості використання природних водойм, водойм СТРГ, культурних рибних господарств та спеціалізованих рекреаційних водойм; засади морського рекреаційного рибальства; механізми рибальського туризму; реабілітаційне та інклюзивне рибокористування; цифрові механізми управління та обліку.

Інституційною проблемою є також необхідність чіткого визначення функцій держави, органів місцевого самоврядування, наукових установ, громадських і спортивних організацій, суб’єктів господарювання та безпосередньо рибалок. Концепція має створити основу для подальшого формування взаємоузгодженої нормативної архітектури за принципом:

КОНЦЕПЦІЯ → СИСТЕМА → ЗАКОНОДАВСТВО → ПІДЗАКОННЕ РЕГУЛЮВАННЯ → МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ.

1.5. СУСПІЛЬНА ПОТРЕБА ТА ДЕРЖАВНИЙ ІНТЕРЕС

Суспільна потреба у формуванні Національної системи визначається масовим характером рекреаційного рибальства, потребою громадян у доступному відпочинку на природі, необхідністю збереження традицій відповідального природокористування, розвитку спорту, туризму, сімейного відпочинку та екологічної культури.

Окремим суспільним завданням є створення умов для використання рибальства та водного середовища в організованих програмах рекреації, соціальної адаптації та реабілітації ветеранів війни, військовослужбовців та інших визначених програмами категорій населення.

Державний інтерес полягає у забезпеченні збереження і відтворення водних біоресурсів, ефективного використання природного потенціалу водойм, розвитку регіональної економіки, підприємництва і туризму, створення робочих місць, підвищення інвестиційної привабливості територій та формування відповідальної моделі користування природними ресурсами.

Національна система повинна забезпечити баланс:

ПРАВО ГРОМАДЯНИНА НА РЕКРЕАЦІЮ + ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕСУРСУ + ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК + СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС.

1.6. МЕТА КОНЦЕПЦІЇ

Метою Концепції є визначення стратегічних, правових, організаційних, екологічних, соціальних та економічних засад формування і розвитку до 2050 року цілісної Національної системи рекреаційного рибокористування України.

Концепція має забезпечити формування єдиної державної моделі, у межах якої різні форми рекреаційного використання водних біоресурсів функціонують на спільних принципах сталості, доступності, відповідальності, наукової обґрунтованості, економічної ефективності та збереження природного ресурсу.

Метою є не збільшення кількості регуляторних механізмів як таких, а створення зрозумілої системи, в якій регулювання є пропорційним, обґрунтованим і спрямованим на досягнення вимірюваного суспільного та природоохоронного результату.

1.7. СТРАТЕГІЧНЕ БАЧЕННЯ ДО 2050 РОКУ

До 2050 року в Україні має функціонувати сучасна Національна система рекреаційного рибокористування, інтегрована в систему рибного господарства, управління водними біоресурсами, охорони водних екосистем, туризму, спорту, соціальної політики та регіонального розвитку.

Система має забезпечувати доступ громадян до рекреаційного рибальства за зрозумілими правилами; диференційовані режими використання водойм; належний стан водних біоресурсів; розвинену інфраструктуру; цифрові сервіси; ефективний контроль; участь громадськості; розвиток підприємництва і рибальського туризму.

Водойма має розглядатися не лише як місце вилову, а як довгостроковий природний, рекреаційний, соціальний та економічний актив.

Стратегічною моделлю є:

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ВІДНОВЛЕНИЙ РЕСУРС → ДОСТУПНЕ І ВІДПОВІДАЛЬНЕ РИБАЛЬСТВО → РЕКРЕАЦІЯ ТА ТУРИЗМ → ЕКОНОМІЧНА ЦІННІСТЬ → ІНВЕСТУВАННЯ У ВІДТВОРЕННЯ → СТАЛИЙ РОЗВИТОК.

1.8. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Формування та функціонування Національної системи ґрунтується на таких принципах:

системність – взаємопов’язаність усіх складових рекреаційного рибокористування;

законність – здійснення діяльності відповідно до встановлених правових режимів;

доступність – збереження реальної можливості громадян здійснювати рекреаційне рибальство;

сталість – використання водних біоресурсів у межах, що не підривають здатність популяцій до відновлення;

пріоритет збереження ресурсу – недопущення економічного чи рекреаційного використання, яке призводить до деградації водних біоресурсів;

відтворювальність – спрямування частини організаційних та економічних механізмів системи на відновлення ресурсної бази;

наукова обґрунтованість – прийняття ресурсних і управлінських рішень на основі достовірних даних;

диференційованість – застосування різних моделей управління залежно від типу водойми, стану ресурсів та виду рекреаційного використання;

пропорційність регулювання – застосування лише тих обмежень і процедур, які необхідні для досягнення визначеної суспільної мети;

економічна відповідальність – зв’язок отриманої економічної вигоди із збереженням та відтворенням ресурсу;

соціальна орієнтованість та інклюзивність – доступність системи для різних груп населення;

прозорість і цифровізація – відкритість інформації та використання сучасних цифрових механізмів;

участь громадськості – залучення рибальських організацій, громад, науки та інших заінтересованих сторін;

європейська інтеграція – поступове наближення системи до відповідних принципів та практик Європейського Союзу.

1.9. СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ

Стратегічними цілями Концепції є:

Формування цілісної системи державної політики у сфері рекреаційного рибокористування.
Збереження та відновлення ресурсної бази рекреаційного рибальства.
Забезпечення доступного та відповідального рекреаційного рибальства для громадян.
Формування диференційованої системи режимів водойм з урахуванням природних, господарських та рекреаційних особливостей.
Розвиток економіки рекреаційного рибокористування, рибальського туризму, підприємництва та територіальних громад.
Розвиток соціального, реабілітаційного та інклюзивного потенціалу рибальства.
Цифрова трансформація системи управління.
Формування культури відповідального рибальства та громадської участі.
Створення системної законодавчої та інституційної основи.
Інтеграція України до європейського та міжнародного простору сталого рекреаційного рибальства.

Реалізація зазначених цілей здійснюється через систему конкретних завдань, програм, нормативних рішень, проєктів та показників результативності, визначених Концепцією та документами Національної програми.

1.10. ОЧІКУВАНА ТРАНСФОРМАЦІЯ МОДЕЛІ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Реалізація Концепції передбачає поступову зміну самої логіки рекреаційного використання водних біоресурсів.

Перехід має здійснюватися:

від фрагментарного регулювання → до Національної системи;

від регулювання способу вилову → до управління комплексом суспільних відносин;

від переважної оцінки вилову → до оцінки стану ресурсу та рекреаційної цінності водойми;

від однакового підходу → до диференційованих режимів водойм;

від одноразової цінності вилученої риби → до багаторазової рекреаційної цінності живого ресурсу;

від витрат на охорону → до економічних механізмів самовідтворення системи;

від адміністративного контролю як основного інструменту → до поєднання контролю, цифровізації, співрегулювання та відповідальності користувача;

від пасивної участі громад → до їх включення у розвиток та охорону рекреаційних водойм.

Результатом має стати модель, у якій рекреаційний інтерес громадян створює додатковий суспільний та економічний стимул для збереження водних біоресурсів.

1.11. МІСЦЕ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ У РИБНОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Рекреаційне рибокористування має розглядатися як самостійний функціональний напрям рибного господарства, безпосередньо пов’язаний із використанням, охороною, відтворенням і управлінням водними біоресурсами.

Воно не замінює промислове рибальство, аквакультуру, СТРГ або державні програми відтворення, а формує поряд із ними окремий сектор використання рибогосподарського потенціалу держави.

Водночас між цими напрямами існують безпосередні взаємозв’язки. Відновлення природних популяцій підвищує рекреаційну цінність водойм; СТРГ може поєднувати господарські та рекреаційні функції; аквакультура може забезпечувати зариблення спеціалізованих водойм; рибальський туризм формує попит на здорові водні екосистеми та стабільні рибні ресурси.

У структурі Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки рекреаційне рибокористування має забезпечувати горизонтальний зв’язок між природоресурсною, економічною, соціальною, туристичною, екологічною та територіальною складовими розвитку галузі.

ПРОМИСЛОВЕ РИБАЛЬСТВО + АКВАКУЛЬТУРА + СТРГ + ВІДТВОРЕННЯ + РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ = ЦІЛІСНА СИСТЕМА РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА.

1.12. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ КОНТЕКСТ

Формування Національної системи рекреаційного рибокористування має здійснюватися з урахуванням європейських та міжнародних підходів до сталого управління водними біоресурсами, охорони водних екосистем, рекреаційного рибальства, морського просторового планування, розвитку туризму та громадської участі.

Європейський контекст має розглядатися не як механічне перенесення окремих іноземних моделей, а як джерело принципів, інструментів і практик, які можуть бути адаптовані до природних, соціальних, правових та економічних умов України.

Пріоритетними напрямами міжнародної інтеграції мають бути обмін даними та науковими методиками; розвиток транскордонного управління водними біоресурсами; співпраця у басейні Дунаю та Чорного моря; розвиток рибальського туризму; спортивні міжнародні заходи; відновлення водних екосистем; цифровий моніторинг; підвищення культури відповідального рибальства.

Європейська інтеграція створює також можливості для залучення міжнародних програм технічної допомоги, інвестиційних та грантових ресурсів для відновлення водойм, розвитку рекреаційної інфраструктури, цифровізації, наукових досліджень та реалізації демонстраційних проєктів.

Національна система має формуватися як українська модель, сумісна з європейськими принципами сталого природокористування та здатна враховувати специфіку післявоєнного відновлення держави, її водних екосистем, територій і суспільства.

ПІДСУМОК ЧАСТИНИ I

Формування Національної системи рекреаційного рибокористування України є необхідною складовою системної трансформації рибного господарства та державної політики управління водними біоресурсами. Його метою є формування цілісного середовища, у якому доступ громадян до рибальства, збереження природного ресурсу, розвиток економіки, соціальна функція водойм та інтереси держави взаємно посилюють один одного.

Стратегічною основою такої трансформації має стати перехід від окремих правил – до системи; від вилову – до управління ресурсом; від використання – до відтворення; від переважно адміністративного регулювання – до поєднання державного управління, наукового забезпечення, цифрових технологій, економічних стимулів, активної участі галузевої громадськості та відповідальності користувачів. Такий підхід передбачає формування моделі партнерської взаємодії держави, науки, територіальних громад, галузевих громадських об’єднань, бізнесу та безпосередніх користувачів водних біоресурсів, у якій громадськість залучається до обговорення прийнятих рішень, підготовки, громадської експертизи, моніторингу реалізації, охорони та відтворення водних біоресурсів, формування культури рекреаційного рибокористування.

Визначені стратегічні засади створюють методологічну основу для подальшого формування архітектури Національної системи рекреаційного рибокористування України, у межах якої мають бути чітко визначені її об’єкти і суб’єкти, форми та режими користування, типи водойм, ресурсні й екологічні обмеження, права та обов’язки учасників, механізми державного управління, участі територіальних громад, науки, громадськості та бізнесу.

Такий підхід забезпечує послідовний перехід від стратегічного бачення – до структури системи, від структури – до механізмів її функціонування, а від механізмів – до нормативного, організаційного та фінансового забезпечення, що дозволяє уникнути фрагментарних рішень і сформувати до 2050 року цілісну, керовану, ресурсно збалансовану та суспільно орієнтовану модель рекреаційного рибокористування як невід’ємну складову сучасного, високотехнологічного рибного господарства України.

ЧАСТИНА II

АРХІТЕКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Концепція вперше на рівні цілісного галузевого стратегічного документа пропонує розглядати рекреаційне рибокористування не як сукупність окремих видів любительського і спортивного рибальства, а як самостійну багатокомпонентну систему суспільних, природоресурсних, правових, економічних, соціальних та управлінських відносин.

Такий підхід зумовлює необхідність формування відповідного понятійно-термінологічного апарату та введення до концептуального обігу низки понять і категорій, необхідних для опису нової моделі: «рекреаційне рибокористування», «Національна система рекреаційного рибокористування», «реабілітаційне рибокористування», «спеціалізована рекреаційна водойма», «багатофункціональна рибогосподарсько-рекреаційна водойма», «рекреаційна цінність водного біоресурсу» та інших.

Запропоновані Концепцією поняття мають концептуальний характер і підлягають подальшому науковому, експертному та правовому опрацюванню з метою формування уніфікованої термінології майбутнього системного законодавства у сфері рибного господарства.

У зв’язку з цим архітектура Національної системи, викладена у цій Частині, має не лише організаційне, а й методологічне значення: вона визначає предмет майбутнього державного регулювання, встановлює взаємозв’язок між його складовими та формує понятійну основу для подальшого розроблення законодавчих, нормативно-правових, програмних і управлінських рішень.

Введення нової термінології не є самоціллю; воно необхідне там, де чинний понятійний апарат не дозволяє достатньо повно описати нові суспільні відносини, соціальні функції та економічні моделі, які вже існують або мають бути сформовані у процесі розвитку рекреаційного рибокористування України до 2050 року.

Архітектура Національної системи рекреаційного рибокористування визначає її внутрішню будову, склад учасників, об’єкти і ресурси, форми користування, режими водойм та механізми взаємодії. Її призначення полягає у формуванні єдиного організаційного простору, в якому рекреаційні інтереси громадян поєднуються із збереженням водних біоресурсів, розвитком територій, економічною діяльністю та державними інтересами.

2.1. ПОНЯТТЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Рекреаційне рибокористування – це система суспільних відносин, пов’язаних із використанням водних об’єктів і водних біоресурсів для відпочинку, любительського та спортивного рибальства, підводного полювання, туризму, оздоровлення, реабілітації, соціальної адаптації, екологічного виховання та інших рекреаційних цілей за умови збереження, відтворення і сталого використання водних біоресурсів.

Рекреаційне рибокористування охоплює не лише безпосередній процес вилову риби, а весь комплекс природоресурсних, правових, соціальних, економічних та організаційних відносин, що виникають навколо водойми та її біоресурсного потенціалу.

2.2. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Національна система рекреаційного рибокористування України – це цілісна сукупність ресурсів, водних об’єктів, учасників, правових режимів, інституцій, економічних механізмів, інфраструктури, цифрових сервісів та суспільних відносин, об’єднаних єдиними принципами державної політики у сфері рекреаційного використання.

Система функціонує за логікою:

РЕСУРС → ВОДОЙМА → КОРИСТУВАЧ → РЕЖИМ → УПРАВЛІННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → СУСПІЛЬНА ТА ЕКОНОМІЧНА ЦІННІСТЬ.

2.3. МЕЖІ ТА СКЛАД НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Національна система охоплює всі основні форми рекреаційного використання водних біоресурсів та пов’язані з ними відносини у внутрішніх, морських і прибережних водах України у межах, визначених законодавством.

До її функціональних складових належать:

рекреаційне використання водних біоресурсів;

охорона та відтворення ресурсної бази;

управління режимами водойм;

рекреаційна інфраструктура;

туризм, спорт і соціальна рекреація;

підприємництво та послуги;

наукове та інформаційне забезпечення;

цифрове управління;

державний і громадський контроль.

Система не підміняє промислове рибальство, аквакультуру чи СТРГ, але взаємодіє з ними там, де відповідні водні об’єкти та ресурси одночасно мають рекреаційне значення.

2.4. ОБ’ЄКТИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Об’єктами рекреаційного рибокористування є водні біоресурси, водні об’єкти та їх окремі ділянки, прибережні території, а також природні й створені людиною елементи середовища, необхідні для здійснення рекреаційної діяльності.

Об’єктом управління є не лише риба як біологічний ресурс, а цілісна система «водойма – біоресурс – середовище існування – рекреаційна функція».

2.5. СУБ’ЄКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Учасниками Національної системи є:

громадяни та інші особи, які здійснюють рекреаційне рибокористування;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

суб’єкти рибного господарства та рекреаційного підприємництва;

користувачі водойм і суб’єкти СТРГ у частині здійснення рекреаційних функцій;

спортивні федерації, рибальські клуби та громадські об’єднання;

наукові та освітні установи;

туристичні оператори, гіди та інші надавачі послуг;

галузева громадськість та інші заінтересовані сторони.

Взаємодія учасників будується на принципах законності, партнерства, відповідальності та збереження спільної ресурсної основи.

2.6. ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ЯК РЕСУРСНА ОСНОВА СИСТЕМИ

Водні біоресурси є природною та економічною основою рекреаційного рибокористування. Стан їх популяцій безпосередньо визначає рекреаційну цінність водойми та можливості її довгострокового використання.

Національна система виходить із принципу, що цінність водного біоресурсу не обмежується вартістю його одноразового вилучення. Збережений живий ресурс може багаторазово створювати рекреаційну, спортивну, туристичну, екологічну та економічну цінність.

БІОРЕСУРС → ЗБЕРЕЖЕННЯ → РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ → ДОХІД → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ.

2.7. ВОДНІ ОБ’ЄКТИ ТА ТЕРИТОРІЇ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Національна система охоплює внутрішні водні об’єкти, водосховища, річки, озера, лимани, гирлові системи, морські та прибережні акваторії, водойми СТРГ, культурні рибні господарства, спеціалізовані спортивні й рекреаційні водойми та інші об’єкти, на яких рекреаційне рибокористування допускається відповідно до законодавства.

Для різних категорій водойм можуть установлюватися різні режими з урахуванням екологічного стану, запасів водних біоресурсів, правового статусу, господарського призначення та рекреаційного потенціалу.

2.8. ФОРМИ ТА РЕЖИМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Національна система передбачає диференціацію форм і режимів рекреаційного рибокористування.

Основними формами є любительське, спортивне, трофейне, морське, підводне, туристичне, реабілітаційне, інклюзивне та інші визначені Концепцією напрями.

Режими користування можуть передбачати загальнодоступне, спеціально організоване, обмежене, сезонне, зональне, спортивне, трофейне та інше регульоване використання.

Ключовим принципом є:

РІЗНІ ВОДОЙМИ + РІЗНИЙ СТАН РЕСУРСУ + РІЗНІ ЦІЛІ = ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ РЕЖИМИ КОРИСТУВАННЯ.

2.9. ДОСТУП ГРОМАДЯН ДО РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Доступність рекреаційного рибальства є одним із базових принципів Національної системи.

Держава має забезпечувати баланс між правом громадян на рекреаційне використання водних біоресурсів та необхідністю їх охорони, відтворення, дотримання спеціальних режимів водойм і захисту законних прав інших користувачів.

Обмеження доступу повинні бути законними, обґрунтованими, пропорційними визначеній меті та зрозумілими для громадян.

2.10. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ УЧАСНИКІВ СИСТЕМИ

Учасники Національної системи мають право на доступ до інформації про водойми, правила та режими рибальства, установлені обмеження, доступні послуги та інші умови рекреаційного користування.

Реалізація права на рекреаційне рибокористування невіддільна від обов’язку дотримуватися встановлених правил, норм вилову, природоохоронних обмежень, вимог безпеки та правил поводження з водними біоресурсами і береговими територіями.

Базовою формулою системи є:

ПРАВО НА КОРИСТУВАННЯ → ОБОВ’ЯЗОК ЗБЕРІГАТИ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕСУРС.

2.11. ДЕРЖАВА, ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ, ГРОМАДСЬКІСТЬ, НАУКА ТА БІЗНЕС У НАЦІОНАЛЬНІЙ СИСТЕМІ

Держава формує політику, нормативну основу, загальні режими, систему охорони, контролю, моніторингу та стратегічного планування.

Територіальні громади забезпечують розвиток місцевої рекреаційної інфраструктури, територіальних проєктів, туристичних продуктів та участь у збереженні водних об’єктів у межах установлених законом повноважень.

Наука забезпечує оцінку стану ресурсів, визначення допустимого навантаження, моніторинг та обґрунтування управлінських рішень.

Бізнес створює послуги, інфраструктуру, робочі місця та інвестиційні можливості.

Галузева громадськість, рибальські організації та безпосередні користувачі залучаються до підготовки рішень, громадської експертизи, моніторингу, природоохоронних заходів та формування культури відповідального рибальства.

ДЕРЖАВА + ГРОМАДИ + НАУКА + ГАЛУЗЕВА ГРОМАДСЬКІСТЬ + БІЗНЕС + РИБАЛКИ → СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕЗУЛЬТАТ.

2.12. ПРИНЦИП БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДОЙМ

Водний об’єкт може одночасно виконувати природоохоронну, рибогосподарську, рекреаційну, спортивну, туристичну, соціальну та економічну функції за умови їх сумісності та недопущення перевищення екологічної місткості водойми.

Національна система відмовляється від спрощеного підходу, за якого водойма розглядається виключно як місце вилову водних біоресурсів. Її потенціал має оцінюватися комплексно — як природного ресурсу, середовища існування, рекреаційного простору та активу розвитку території.

Особливого значення принцип багатофункціональності набуває для водойм СТРГ, культурних рибних господарств та спеціалізованих рекреаційних водойм, де за належного наукового і правового забезпечення можуть поєднуватися:

ВІДТВОРЕННЯ → РИБОГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ → РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБАЛЬСТВО → СПОРТ → ТУРИЗМ → РЕАБІЛІТАЦІЯ → ЕКОЛОГІЧНА ФУНКЦІЯ → РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЇ.

ПІДСУМОК ЧАСТИНИ II

Архітектура Національної системи рекреаційного рибокористування об’єднує в єдиному просторі водойму, водний біоресурс, людину, державу, територіальну громаду, науку, галузеву громадськість та бізнес. Її основою є не уніфікація всіх форм рибальства, а створення спільних принципів і диференційованих механізмів, здатних враховувати природні особливості водойм, стан ресурсів, суспільні потреби та різні моделі їх використання.

Саме така архітектура дозволяє перейти від фрагментарного регулювання окремих видів діяльності до управління цілісною системою, у якій доступ до ресурсу поєднується з відповідальністю за його стан, економічна діяльність – з відтворенням, рекреація – з охороною природи, а державне управління – з участю громад, науки, галузевої громадськості та бізнесу.

Сформована архітектура створює основу для подальшої функціональної деталізації Національної системи та визначення всього спектра напрямів рекреаційного рибокористування – від любительського і спортивного рибальства, підводного полювання та морського напряму до рекреаційного використання водойм СТРГ, культурних рибних господарств, рибальського туризму, реабілітаційних, інклюзивних, сімейних, молодіжних та інших суспільно значущих форм. Саме така багаторівнева побудова дозволяє розглядати кожний напрям не ізольовано, а як складову єдиної системи, пов’язану спільним ресурсом, водоймою, правилами доступу, механізмами охорони і відтворення, економічними інтересами та відповідальністю учасників, що створює необхідну основу для переходу від архітектури Національної системи – до визначення її конкретних функціональних напрямів, а надалі – до механізмів державного регулювання та нормативно-правового забезпечення.

ЧАСТИНА III

ОСНОВНІ НАПРЯМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Національна система рекреаційного рибокористування охоплює взаємопов’язані форми, напрями та моделі використання водних біоресурсів і водних об’єктів у рекреаційних цілях. Їх розмежування здійснюється залежно від мети, способу та умов рибальства, категорії водного об’єкта, правового режиму території, стану водних біоресурсів і характеру організації рекреаційної діяльності.

Визначення окремих напрямів не означає їх відокремленого правового регулювання. Вони є складовими єдиної Національної системи та мають розвиватися на спільних принципах законності, доступності, сталого використання, наукової обґрунтованості, охорони і відтворення водних біоресурсів та відповідальності користувачів.

3.1. БАЗОВІ ФОРМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБАЛЬСТВА

Базові форми рекреаційного рибальства визначаються з урахуванням мети, способу здійснення, рівня організованості та характеру використання водних біоресурсів. Особливості їх здійснення, допустимі знаряддя і способи добування, норми вилову, просторові та часові обмеження визначаються законодавством.

3.1.1. Любительське рибальство

Любительське рибальство є найбільш поширеною формою рекреаційного використання водних біоресурсів громадянами для особистих рекреаційних потреб у порядку та на умовах, установлених законодавством.

Державна політика у цьому напрямі має забезпечувати доступність рибальства при одночасному дотриманні вимог щодо охорони, сталого використання та відтворення водних біоресурсів.

3.1.2. Спортивне рибальство

Спортивне рибальство охоплює організовану рибальську діяльність спортивного характеру, у тому числі тренувальні заходи та змагання, що здійснюються відповідно до встановлених правил і вимог законодавства.

Його розвиток має сприяти формуванню культури відповідального рибальства, популяризації природоохоронних практик та участі України у національному і міжнародному спортивному русі.

3.1.3. Підводне полювання

Підводне полювання є спеціалізованою формою рекреаційного добування водних біоресурсів, що здійснюється з дотриманням установлених законодавством вимог щодо місця, часу, способів добування, допустимих видів і розмірів водних біоресурсів та безпеки.

З огляду на специфіку цієї діяльності її регулювання має враховувати стан водних екосистем, необхідність збереження біорізноманіття та недопущення надмірного антропогенного навантаження.

3.1.4. Трофейне рибальство

Трофейне рибальство розглядається Концепцією як спеціалізований напрям рекреаційного рибальства, орієнтований на вилов або пошук особин визначених трофейних характеристик відповідно до встановленого режиму водойми та вимог законодавства.

Розвиток цього напряму доцільно пов’язувати із збереженням цінних великих особин, селективними принципами рибальства, спеціалізованими водоймами, рибальським туризмом та практикою добровільного повернення водних біоресурсів у природне середовище.

3.1.5. Рекреаційне рибальство за принципом «спіймав – відпусти»

Рекреаційне рибальство за принципом «спіймав – відпусти» передбачає добровільне або, у випадках, установлених відповідним режимом чи законодавством, обов’язкове повернення виловленого водного біоресурсу у водне середовище з дотриманням правил поводження, спрямованих на мінімізацію його травмування.

Цей підхід має розвиватися насамперед у спортивному, трофейному та спеціалізованому рекреаційному рибальстві як один із інструментів поєднання рекреаційної цінності живого ресурсу з його збереженням і багаторазовим використанням.

3.2. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ТА АКВАТОРІАЛЬНІ НАПРЯМИ

Територіальна та акваторіальна організація Національної системи визначається природними особливостями, правовим статусом водних об’єктів і прилеглих територій, станом водних біоресурсів, характером господарського використання та встановленими природоохоронними обмеженнями.

Єдина державна модель не означає застосування однакового режиму до всіх водойм. Основою управління має бути диференціація режимів відповідно до особливостей конкретного водного об’єкта та його ресурсного потенціалу.

3.2.1. Рекреаційне рибокористування на внутрішніх водоймах

Внутрішні водойми становлять базовий територіальний простір Національної системи та охоплюють річки, водосховища, озера, ставки й інші водні об’єкти, на яких рекреаційне рибальство допускається відповідно до законодавства.

Модель їх використання має враховувати стан водних біоресурсів, екологічну місткість, господарське призначення водойми, потреби населення та необхідність збереження загальнодоступного рекреаційного простору.

3.2.2. Морське та прибережне рекреаційне рибокористування

Морське та прибережне рекреаційне рибокористування є окремим стратегічним напрямом Національної системи, що охоплює дозволені форми рекреаційного рибальства у морських і прибережних акваторіях України.

Його розвиток має здійснюватися з урахуванням стану морських екосистем, ресурсної бази, вимог безпеки, режимів морських акваторій, міжнародних зобов’язань України та потенціалу морського рибальського туризму.

3.2.3. Рекреаційне рибокористування на лиманах, дельтах та гирлових системах

Лимани, дельти та гирлові системи є особливими природними комплексами, що мають високу рибогосподарську, екологічну та рекреаційну цінність.

Рекреаційне рибокористування на таких водних об’єктах має здійснюватися з урахуванням їх гідрологічної специфіки, міграцій водних біоресурсів, значення нерестовищ і місць нагулу, сезонних обмежень та необхідності збереження екологічної цілісності відповідних систем.

3.2.4. Рекреаційне рибокористування на транскордонних водних об’єктах

Рекреаційне рибокористування на транскордонних водних об’єктах має враховувати міжнародно-правовий режим відповідних вод, міжнародні зобов’язання України та необхідність координації заходів щодо охорони і використання спільних водних біоресурсів.

Пріоритетом є поступове узгодження підходів до моніторингу, охорони ресурсів, обміну інформацією та розвитку сталого транскордонного рибальського туризму.

3.2.5. Рекреаційне рибокористування на природоохоронних та екологічно чутливих територіях

Рекреаційне рибокористування на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, інших природоохоронних і екологічно чутливих територіях допускається виключно у випадках, межах та режимах, установлених законодавством і документами, що визначають режим відповідної території чи об’єкта.

Пріоритетом на таких територіях є збереження природних комплексів, біологічного різноманіття, місць нересту, нагулу, зимівлі та міграційних шляхів водних біоресурсів. Рекреаційна функція може реалізовуватися лише за умови її сумісності з установленими природоохоронними цілями.

КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІКА РОЗДІЛІВ 3.1–3.2

ФОРМА РИБАЛЬСТВА → ТИП ВОДНОГО ОБ’ЄКТА → СТАН РЕСУРСУ → ПРАВОВИЙ РЕЖИМ → ДОПУСТИМЕ РЕКРЕАЦІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ → ОХОРОНА І ВІДТВОРЕННЯ → СТАЛЕ КОРИСТУВАННЯ

Таким чином, Національна система має забезпечувати не уніфікацію всіх видів рекреаційного рибальства та водойм, а єдність принципів при диференціації конкретних режимів користування. Це дозволяє одночасно гарантувати доступність рекреаційного рибальства, враховувати природні та правові особливості різних водних об’єктів і забезпечувати пріоритет довгострокового збереження водних біоресурсів.

3.3. СПЕЦІАЛЬНІ РИБОГОСПОДАРСЬКІ МОДЕЛІ

Спеціальні рибогосподарські моделі передбачають поєднання рекреаційного використання водних біоресурсів із їх відтворенням, охороною, господарським використанням, розвитком відповідної інфраструктури та наданням рекреаційних послуг.

Концепція виходить із необхідності диференціації таких моделей залежно від правового статусу водного об’єкта, його рибогосподарського призначення, стану водних біоресурсів, екологічної місткості та допустимого рекреаційного навантаження.

3.3.1. Рекреаційне рибокористування на водоймах, що експлуатуються в режимі СТРГ

Рекреаційне рибокористування на водоймах, що експлуатуються в режимі спеціального товарного рибного господарства, розглядається як модель поєднання рибогосподарської діяльності, відтворення та охорони водних біоресурсів із дозволеними формами рекреаційного рибальства.

Розвиток такого напряму потребує чіткого визначення умов доступу громадян, прав та обов’язків суб’єктів господарювання і рибалок, допустимого рекреаційного навантаження, обліку вилову, охорони та відтворення водних біоресурсів.

Перспективною є модель, за якої збереження належного стану водойми та її рибних ресурсів створює для суб’єкта господарювання додаткову економічну цінність через розвиток рекреаційного рибальства, туризму та супутніх послуг.

3.3.2. Культурні рибні господарства

Культурні рибні господарства мають розглядатися як один із перспективних напрямів організованого рекреаційного рибокористування, що поєднує формування та підтримання рибних ресурсів, облаштування водойми і створення умов для регульованого любительського та спортивного рибальства.

Розвиток цього напряму потребує формування чіткої правової та економічної моделі, визначення вимог до діяльності таких господарств, умов користування водними об’єктами і водними біоресурсами, відтворення, ветеринарно-санітарної та екологічної безпеки, доступу громадян і надання рекреаційних послуг.

3.3.3. Спеціалізовані рекреаційні водойми

Концепція передбачає можливість формування спеціалізованих рекреаційних водойм як перспективної організаційної моделі, основним або одним із пріоритетних призначень якої є створення належних умов для рекреаційного рибальства.

Такі водойми можуть спеціалізуватися на окремих видах рибальства, сімейному відпочинку, туризмі, соціальних програмах та інших рекреаційних функціях. Порядок набуття відповідного статусу, режими використання та вимоги до таких об’єктів мають визначатися законодавством.

3.3.4. Спортивні та трофейні водойми

Спортивні та трофейні водойми розглядаються як спеціалізована модель організації рекреаційного рибокористування, орієнтована на проведення тренувань, змагань, розвиток спортивного і трофейного рибальства та застосування ресурсозберігаючих практик.

Пріоритетними засадами такої моделі мають бути підтримання належного стану рибних ресурсів, збереження цінних і великих особин, регулювання рекреаційного навантаження та широке застосування принципу «спіймав – відпусти» там, де це є доцільним і належно врегульованим.

3.3.5. Багатофункціональні рибогосподарсько-рекреаційні водойми

Концепція пропонує формування моделі багатофункціональної рибогосподарсько-рекреаційної водойми, у межах якої за умови сумісності встановлених режимів можуть поєднуватися відтворення водних біоресурсів, рибогосподарська діяльність, рекреаційне і спортивне рибальство, туризм, соціальні програми, природоохоронна діяльність та розвиток місцевої інфраструктури.

Конкретне співвідношення функцій має визначатися з урахуванням правового статусу водойми, її екологічного стану, ресурсного потенціалу, науково обґрунтованого навантаження та інтересів територіальної громади.

ВОДОЙМА → ВІДТВОРЕННЯ → РИБНИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЯ → ПОСЛУГИ → ЕКОНОМІЧНА ЦІННІСТЬ → ПОВТОРНЕ ІНВЕСТУВАННЯ У ВОДОЙМУ І РЕСУРС

3.4. СОЦІАЛЬНІ ТА СУСПІЛЬНІ НАПРЯМИ

Соціальні та суспільні напрями розширюють функціональне призначення рекреаційного рибокористування та передбачають використання його потенціалу для відпочинку, соціальної адаптації, безбар’єрності, сімейної взаємодії, виховання молоді та формування відповідального ставлення до природних ресурсів.

Розвиток таких напрямів має здійснюватися на засадах добровільності, доступності, безпеки, недискримінації та партнерства держави, територіальних громад, галузевої громадськості, ветеранських і громадських організацій, бізнесу та інших заінтересованих сторін.

3.4.1. Реабілітаційне рибокористування

Реабілітаційне рибокористування Концепція визначає як спеціальний соціально-рекреаційний напрям, що передбачає організоване використання рибальства, перебування біля води та взаємодії з природним середовищем у програмах відпочинку, соціальної адаптації, відновлення та суспільної інтеграції ветеранів війни, військовослужбовців, членів їхніх сімей та інших визначених відповідними програмами категорій населення.

Такий напрям не підміняє медичну, психологічну чи іншу професійну реабілітацію, а може бути її допоміжною або самостійною рекреаційно-соціальною складовою в межах відповідних програм і з урахуванням установлених вимог безпеки.

Розвиток напряму передбачає створення доступної інфраструктури, спеціалізованих програм, партнерських проєктів та підготовку організаторів відповідних заходів.

3.4.2. Інклюзивне та безбар’єрне рибальство

Інклюзивне та безбар’єрне рибальство спрямоване на створення рівних можливостей для участі у рекреаційному рибокористуванні осіб з інвалідністю, маломобільних та інших груп населення, які потребують відповідних умов доступу.

Розвиток цього напряму передбачає облаштування безбар’єрних підходів до води, рибальських місць, пірсів і помостів, санітарної та транспортної інфраструктури, а також застосування адаптованого обладнання і сервісів.

3.4.3. Сімейне рибальство

Сімейне рибальство розглядається як форма спільної рекреації, що сприяє активному відпочинку, міжпоколінній взаємодії, передачі традицій відповідального природокористування та формуванню бережливого ставлення до водних екосистем.

Для його розвитку доцільно створювати безпечні та доступні місця рибальства, сімейні рекреаційні зони, інформаційні й освітні програми.

3.4.4. Дитяче та молодіжне рибальство

Дитяче та молодіжне рибальство має розвиватися насамперед як освітній, виховний, спортивний та природоохоронний напрям із безумовним забезпеченням вимог безпеки та врахуванням віку учасників.

Його завданнями є формування екологічної культури, практичних знань про водні екосистеми і водні біоресурси, навичок відповідального рибальства та залучення молоді до природоохоронної і громадської діяльності.

3.4.5. Екологічне та просвітницьке рибальство

Екологічне та просвітницьке рибальство поєднує рекреаційну діяльність із формуванням знань про водні екосистеми, відповідальне використання природних ресурсів та необхідність їх збереження і відтворення. Напрям може включати екологічні та освітні заходи, громадський моніторинг, прибирання берегів, участь у природоохоронних ініціативах, інформаційні кампанії та інші форми суспільної участі, що здійснюються відповідно до законодавства.

КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІКА РОЗДІЛІВ 3.3-3.4

ВОДОЙМА + РЕСУРС + НАЛЕЖНИЙ РЕЖИМ → РЕКРЕАЦІЙНА ФУНКЦІЯ → СОЦІАЛЬНА ТА ЕКОНОМІЧНА ЦІННІСТЬ → ЗАІНТЕРЕСОВАНІСТЬ У ЗБЕРЕЖЕННІ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ

Спеціальні рибогосподарські та соціальні моделі мають забезпечити перехід від сприйняття водойми виключно як джерела вилову до її розуміння як багатофункціонального природного і суспільного активу, здатного одночасно забезпечувати збереження водних біоресурсів, рекреацію, спорт, соціальну адаптацію, розвиток підприємництва та територіальних громад.

Запровадження нових моделей і термінів, запропонованих Концепцією, має здійснюватися послідовно – через їх наукове обґрунтування, апробацію, правове визначення та подальше включення до системи державного регулювання.

3.5. РЕКРЕАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ НАПРЯМИ

Рекреаційно-економічні напрями передбачають формування навколо рекреаційного рибокористування легальної економічної діяльності, орієнтованої на розвиток туризму, підприємництва, інфраструктури, зайнятості населення та створення доданої вартості на територіях, пов’язаних із водними об’єктами.

Економічний розвиток цього сектору має ґрунтуватися на принципі, за якого комерційна цінність рекреаційного використання водойми безпосередньо залежить від належного стану водних екосистем, збереження і відтворення водних біоресурсів та якості рекреаційного середовища.

3.5.1. Рибальський туризм

Рибальський туризм розглядається як спеціалізований напрям туристичної діяльності, пов’язаний із подорожами та перебуванням громадян з метою рекреаційного рибальства, ознайомлення з водними об’єктами, природними комплексами, місцевими традиціями та отриманням відповідних туристичних і рекреаційних послуг.

Його розвиток має сприяти диверсифікації туристичного продукту України, підтримці малого і середнього підприємництва, створенню робочих місць та формуванню додаткових джерел доходів територіальних громад.

3.5.2. Морський рибальський туризм

Морський рибальський туризм є перспективним напрямом розвитку прибережних територій, що поєднує рекреаційне рибальство з морськими туристичними, транспортними, екскурсійними та іншими дозволеними послугами.

Його розвиток має здійснюватися з урахуванням вимог безпеки мореплавства, режимів морських акваторій, стану водних біоресурсів, природоохоронних обмежень та інших вимог законодавства і розглядатися як складова довгострокового відновлення рекреаційного та економічного потенціалу українських приморських територій.

3.5.3. Рибальські бази, гіди та спеціалізовані послуги

Рибальські бази, професійний супровід, послуги рибальських гідів, прокат спорядження і плавзасобів, організація рибальських турів та інші спеціалізовані послуги формують сервісну інфраструктуру рекреаційного рибокористування.

Розвиток цього напряму потребує формування прозорих умов господарської діяльності, належних стандартів якості та безпеки послуг, професійної підготовки персоналу, дотримання природоохоронних вимог та відповідальності суб’єктів, які надають такі послуги.

3.5.4. Рекреаційна інфраструктура

Рекреаційна інфраструктура охоплює облаштовані місця рибальства, берегові зони, пірси, причали, помости, під’їзні шляхи, місця паркування, санітарно-побутові об’єкти, засоби безпеки, інформаційну навігацію та інші елементи, необхідні для організованого, безпечного і доступного рекреаційного рибокористування.

Її розвиток має здійснюватися з дотриманням вимог водного, земельного, природоохоронного та іншого законодавства, принципів безбар’єрності, екологічної безпеки та недопущення деградації прибережних територій.

3.5.5. Рибальські маршрути, кластери та територіальні туристичні продукти

Концепція передбачає розвиток територіальних моделей, що об’єднують водойми, рибальські бази, туристичні об’єкти, заклади розміщення і харчування, місцевих виробників, транспортні та сервісні підприємства у взаємопов’язаний рекреаційно-туристичний продукт.

Рибальські маршрути та кластерні моделі можуть стати інструментом міжмуніципального співробітництва, територіального брендингу, залучення інвестицій, розвитку місцевого підприємництва та підвищення економічної цінності збережених водних екосистем.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → РИБНИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ → ТУРИСТ → ПОСЛУГИ → ДОХІД → РОБОЧІ МІСЦЯ → РОЗВИТОК ГРОМАДИ → ІНВЕСТУВАННЯ У ВОДОЙМУ ТА РЕСУРС

3.6. ОРГАНІЗОВАНІ ТА ГРОМАДСЬКІ ФОРМИ

Організовані та громадські форми рекреаційного рибокористування забезпечують самоорганізацію рибалок, розвиток спортивного і громадського руху, проведення організованих заходів, поширення культури відповідального рибальства та залучення галузевої громадськості до охорони і відтворення водних біоресурсів.

Держава має створювати умови для конструктивної участі таких організацій у розвитку Національної системи, не підміняючи громадською діяльністю повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування.

3.6.1. Рибальські клуби та громадські об’єднання

Рибальські клуби та громадські об’єднання є формами добровільної самоорганізації громадян, спрямованими на задоволення спільних рекреаційних, спортивних, природоохоронних, освітніх та інших законних інтересів. Їх потенціал доцільно використовувати для формування культури відповідального рибальства, громадського моніторингу, просвітницької діяльності, організації рекреаційних заходів та участі у природоохоронних і відтворювальних проєктах.

3.6.2. Спортивні федерації та організації

Спортивні федерації та інші організації у сфері риболовного спорту забезпечують розвиток відповідних спортивних дисциплін, підготовку спортсменів, організацію змагань та представництво України у міжнародному спортивному середовищі відповідно до законодавства. Їх діяльність має сприяти впровадженню сучасних спортивних стандартів, правил відповідального поводження з водними біоресурсами та популяризації ресурсозберігаючих практик.

3.6.3. Змагання, турніри та чемпіонати

Змагання, турніри та чемпіонати є організованими формами спортивної і рекреаційної діяльності, що проводяться відповідно до встановлених правил, вимог безпеки, природоохоронних обмежень та режиму конкретного водного об’єкта. Проведення таких заходів має поєднувати спортивний результат із мінімізацією негативного впливу на водні біоресурси та водні екосистеми і може використовуватися для розвитку регіонального туризму та популяризації територій.

3.6.4. Рибальські фестивалі та масові заходи

Рибальські фестивалі та інші масові заходи можуть поєднувати рекреаційні, туристичні, спортивні, культурні, освітні та природоохоронні функції. Їх проведення має забезпечувати безпеку учасників, дотримання режиму водойми, природоохоронних вимог, належне поводження з водними біоресурсами та недопущення надмірного рекреаційного навантаження.

3.6.5. Громадські природоохоронні та відтворювальні ініціативи

Галузева громадськість, рибальські клуби, громадські об’єднання та інші заінтересовані сторони можуть брати участь у реалізації природоохоронних, просвітницьких, моніторингових та відтворювальних ініціатив у межах і порядку, визначених законодавством.

Такі ініціативи можуть охоплювати громадський моніторинг стану водойм, очищення берегових територій, інформаційно-просвітницькі заходи, сприяння охороні нерестовищ, відновленню середовищ існування та участь у належно організованих програмах відтворення водних біоресурсів.

Принциповим є перехід від моделі, за якої галузева громадськість виступає переважно споживачем або спостерігачем державної політики, до моделі відповідальної участі, що передбачає її залучення до підготовки рішень, громадської експертизи, моніторингу їх реалізації та реалізації суспільно корисних проєктів без підміни функцій держави.

Рекреаційно-економічні та організовані громадські напрями мають сформувати середовище, у якому економічна заінтересованість, суспільна активність і збереження водних біоресурсів не протиставляються, а взаємно посилюються.

Стратегічним завданням держави є створення умов, за яких якісний стан водойми і рибних ресурсів стає довгостроковою цінністю для громадянина, підприємця, територіальної громади та держави, а частина створюваного рекреаційно-економічного ефекту спрямовується на підтримання, охорону та відтворення ресурсної основи Національної системи.

Таким чином, визначені у цій Частині напрями формують функціональну карту Національної системи рекреаційного рибокористування України та підтверджують, що її предмет не може бути зведений виключно до регулювання любительського чи спортивного рибальства як окремих способів добування водних біоресурсів.

Йдеться про значно ширшу систему взаємопов’язаних природоресурсних, рибогосподарських, соціальних, спортивних, туристичних, економічних, екологічних та громадських відносин, кожен напрям якої потребує власної моделі функціонування при збереженні єдиних принципів державної політики, охорони і відтворення водних біоресурсів та відповідальності користувачів.

Наступним рівнем формування Національної системи має стати деталізація ключових напрямів через визначення їх цілей, особливостей організації, ресурсного забезпечення, правових та економічних умов, механізмів взаємодії держави, територіальних громад, науки, галузевої громадськості, бізнесу і безпосередніх користувачів, а також очікуваних результатів розвитку до 2050 року – від визначення напряму до побудови повноцінної моделі його функціонування.

ЧАСТИНА IV

МОДЕЛІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

4.1. ЛЮБИТЕЛЬСЬКЕ РИБАЛЬСТВО

Любительське рибальство є найбільш масовою та суспільно доступною формою рекреаційного рибокористування. Його значення не обмежується добуванням водних біоресурсів: для мільйонів людей перебування біля води є формою відпочинку, спілкування з природою, сімейного дозвілля, фізичної активності, соціальної взаємодії та пізнання природного середовища.

Саме тому державна політика у сфері любительського рибальства має оцінюватися не лише за кількістю встановлених обмежень або виявлених порушень, а й за тим, наскільки зрозумілими, доступними і справедливими є правила для добросовісного рибалки, наскільки комфортно громадянин може реалізувати своє право на відпочинок біля води та наскільки ефективно при цьому забезпечується збереження водних біоресурсів.

Стратегічною метою є формування до 2050 року моделі доступного, відповідального, комфортного та ресурсно збалансованого любительського рибальства, заснованої на партнерстві держави і громадянина.

4.1.1. Місце любительського рибальства у Національній системі

Любительське рибальство є базовою формою Національної системи рекреаційного рибокористування та має розглядатися одночасно як природоресурсна, рекреаційна і суспільна діяльність.

Державна політика у цій сфері має забезпечувати баланс трьох рівнозначно важливих складових:

ДОСТУП ЛЮДИНИ ДО РЕКРЕАЦІЇ → ЗБЕРЕЖЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ → ЗРОЗУМІЛИЙ І СПРАВЕДЛИВИЙ ПОРЯДОК

Регулювання має бути спрямоване не на ускладнення доступу громадянина до законного рибальства, а на створення таких умов, за яких дотримуватися встановлених правил просто, зрозуміло і природно, а свідоме порушення природоохоронних вимог – невигідно та невідворотно тягне передбачену законом відповідальність.

4.1.2. Сучасний стан та основні проблеми

Сучасна модель любительського рибальства характеризується значною кількістю користувачів водних біоресурсів, різноманітністю водойм та умов рибальства, сезонними і територіальними обмеженнями, необхідністю охорони нерестових популяцій та водних екосистем.

Однією із системних проблем є розрив між природоохоронною необхідністю регулювання та здатністю звичайного громадянина швидко й однозначно зрозуміти, де, коли, яким способом, якими знаряддями, які види, якого розміру та в якій кількості він може законно виловлювати.

Правила, обмеження і заборони мають бути сформульовані таким чином, щоб їх виконання не потребувало від громадянина спеціальної юридичної підготовки. Інформація про режим конкретної водойми має бути доступною до початку рибальства, а не з’ясовуватися лише під час контакту з органом контролю.

Особливої уваги потребують діти, особи з інвалідністю, люди похилого віку, ветерани війни та інші громадяни, для яких складні адміністративні чи цифрові процедури можуть фактично створювати бар’єр для доступу до рекреації.

4.1.3. Модель доступного і відповідального любительського рибальства

Перспективна державна модель має будуватися за принципом:

МАКСИМАЛЬНО ПРОСТО ДЛЯ ДОБРОСОВІСНОГО РИБАЛКИ – МАКСИМАЛЬНО ЕФЕКТИВНО ДЛЯ ЗАХИСТУ РЕСУРСУ.

Громадянин повинен мати можливість легко отримати відповідь на основні практичні питання: чи дозволене рибальство у конкретному місці; які діють обмеження; яка норма вилову; які мінімальні розміри риби; чи діють сезонні заборони; які знаряддя дозволені; чи існують спеціальні умови доступу.

Базові правила мають бути стабільними, зрозумілими та уніфікованими настільки, наскільки це допускають природні особливості водойм. Спеціальні обмеження повинні застосовуватися лише тоді, коли вони мають обґрунтовану ресурсну, екологічну, безпекову або іншу законну мету.

Держава має формувати не модель «громадянин проти контролера», а модель «громадянин і держава разом захищають ресурс».

4.1.4. Особливості правового режиму та доступу до водних біоресурсів

Загальним принципом Національної системи має залишатися доступність законного любительського рибальства з одночасним забезпеченням необхідних природоохоронних обмежень.

Будь-які обмеження мають відповідати принципам законності, обґрунтованості, пропорційності та інформаційної доступності. Громадянин повинен мати реальну можливість завчасно ознайомитися з установленим режимом.

Особливі умови мають передбачатися для соціально чутливих категорій населення. Діти, особи з інвалідністю, люди похилого віку та інші визначені законодавством або відповідними програмами категорії не повинні опинятися у ситуації, коли складність процедур, недостатність інформації або технічні вимоги створюють для них необґрунтовані перешкоди.

Запровадження цифрових сервісів не повинно призводити до цифрової дискримінації. Для осіб, які не користуються смартфонами, електронними застосунками або іншими цифровими засобами, мають зберігатися прості альтернативні способи отримання необхідної інформації та виконання встановлених процедур.

4.1.5. Облік рекреаційного вилову та управління навантаженням

Ефективне управління водними біоресурсами потребує достовірного розуміння масштабів рекреаційного вилову. Водночас система його обліку не повинна перетворювати масове любительське рибальство на надмірно бюрократизовану діяльність.

Доцільним є поступовий перехід до ризик-орієнтованої та цифрової моделі обліку, за якої детальність вимог залежить від стану ресурсу, виду водних біоресурсів, водойми, інтенсивності використання та необхідності спеціального контролю.

Цифрові інструменти мають передусім допомагати рибалці: показувати дозволені місця, чинні обмеження, нерестові заборони, норми вилову, прогнозовані зміни режиму та іншу необхідну інформацію. Лише після створення простої і доступної системи можуть послідовно запроваджуватися додаткові механізми обліку там, де вони об’єктивно необхідні для управління ресурсом.

4.1.6. Участь рибалок у збереженні та відтворенні ресурсу

Любитель-рибалка має розглядатися державою не лише як користувач водного біоресурсу, а як потенційний партнер у його збереженні.

Рибальські клуби, громадські об’єднання та окремі громадяни можуть залучатися до громадського екологічного моніторингу, очищення берегів, охорони нерестовищ, інформаційно-просвітницьких заходів, повідомлення про екологічні загрози та незаконне добування водних біоресурсів, а також до належно організованих програм відновлення водойм і відтворення водних біоресурсів.

Державна політика має поступово формувати суспільну культуру, за якої відповідальний рибалка усвідомлює: стан водойми та рибного ресурсу безпосередньо визначає якість його власного відпочинку сьогодні і можливість рибальства для наступних поколінь.

Водночас громадська участь не повинна підміняти функції державного контролю, охорони та управління водними біоресурсами.

4.1.7. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має бути сформована модель любительського рибальства, за якої громадянин має зрозумілий і справедливий доступ до рекреації, держава володіє достатньою інформацією для управління ресурсом, а система контролю концентрується насамперед на запобіганні та припиненні діянь, що завдають істотної шкоди водним біоресурсам і водним екосистемам.

Критерієм ефективності державної політики має стати не складність установлених правил, а досягнутий результат: збережені водні біоресурси, впорядковані водойми, високий рівень добровільного дотримання вимог та громадянин, який може законно, безпечно і комфортно відпочивати біля води.

Особливо важливим показником цивілізованості Національної системи має стати її ставлення до людини, яка найбільше потребує простоти й доступності: дитини, людини похилого віку, особи з інвалідністю, ветерана та іншого громадянина, для якого рибальство є передусім відпочинком, спілкуванням із природою та частиною повноцінного суспільного життя.

Контроль у таких випадках має бути професійним, коректним і пропорційним, а профілактика, доступне роз’яснення та допомога у дотриманні правил – невід’ємними складовими державної політики поряд із невідворотною відповідальністю за свідомі та суспільно небезпечні порушення.

ЛЮДИНА → ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА → ДОСТУПНЕ РИБАЛЬСТВО → ВІДПОВІДАЛЬНА ПОВЕДІНКА → ЗБЕРЕЖЕНИЙ РЕСУРС → ЯКІСНИЙ ВІДПОЧИНОК → ДОВІРА ДО ДЕРЖАВИ.

4.2. СПОРТИВНЕ РИБАЛЬСТВО

Спортивне рибальство є організованим напрямом рекреаційного рибокористування, що поєднує використання водних біоресурсів із фізичною культурою і спортом, змагальною діяльністю, розвитком спортивної майстерності, громадською самоорганізацією та формуванням культури відповідального поводження з водними біоресурсами.

На відміну від масового любительського рибальства, спортивна модель передбачає підвищений рівень організованості: визначені правила і дисципліни, спеціальні вимоги до учасників, організаторів та місць проведення заходів, систему змагань, суддівства, спортивної підготовки і представництва України на міжнародному рівні.

Стратегічним завданням держави є створення умов, за яких спортивне рибальство розвивається не лише як змагальна діяльність, а як сучасна спортивно-рекреаційна система, що сприяє збереженню водних біоресурсів, розвитку територій, вихованню молоді та міжнародному представленню України.

4.2.1. Спортивне рибальство як складова Національної системи

Спортивне рибальство є складовою Національної системи рекреаційного рибокористування та водночас частиною організованої спортивної діяльності.

Його подвійна природа потребує узгодження двох систем державної політики – у сфері рибного господарства та у сфері фізичної культури і спорту. Вимоги спортивних правил не повинні суперечити вимогам щодо охорони водних біоресурсів, а природоохоронне регулювання має враховувати особливості належно організованої спортивної діяльності.

У межах Національної системи спортивне рибальство має виконувати декілька взаємопов’язаних функцій: спортивну, рекреаційну, виховну, природоохоронну, туристичну та іміджеву.

СПОРТ → ВІДПОВІДАЛЬНЕ РИБАЛЬСТВО → КУЛЬТУРА ПОВОДЖЕННЯ З РЕСУРСОМ → РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЙ → МІЖНАРОДНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО УКРАЇНИ

4.2.2. Організаційна та спортивна модель

Організаційна модель спортивного рибальства має формуватися як взаємопов’язана система спортсменів, тренерів, суддів, спортивних клубів, федерацій, організаторів змагань, власників і користувачів відповідних водойм, органів державної влади, місцевого самоврядування та інших заінтересованих сторін.

Основою моделі мають бути прозорі правила проведення спортивних заходів, календарне планування, визначення придатних водойм, належне суддівство, забезпечення безпеки учасників, дотримання режиму водного об’єкта та вимог щодо охорони водних біоресурсів.

Водночас держава має уникати надмірного адміністративного втручання у внутрішню спортивну діяльність. Її завдання полягає у створенні зрозумілої правової рамки, забезпеченні охорони природного ресурсу, безпеки та рівних умов для розвитку спортивного руху.

4.2.3. Спеціалізовані водойми та місця проведення змагань

Розвиток спортивного рибальства потребує формування мережі водних об’єктів та їх ділянок, придатних для тренувань, змагань різного рівня та проведення міжнародних спортивних заходів.

Відбір таких водойм має здійснюватися з урахуванням стану водних біоресурсів, екологічної місткості, доступності берегової лінії, безпеки, транспортної та сервісної інфраструктури, можливості розміщення учасників і глядачів та специфіки відповідних спортивних дисциплін.

Перспективним напрямом є створення спеціалізованих спортивно-рекреаційних водойм та постійних спортивних локацій, для яких можуть розроблятися відповідні режими управління ресурсом, інфраструктурні стандарти та програми підтримання належного стану водних біоресурсів.

При цьому надання водоймі спортивної функції не повинно автоматично означати обмеження законних прав інших користувачів. Просторові та часові обмеження, необхідні для проведення змагань, мають бути обґрунтованими, завчасно оприлюдненими та пропорційними меті їх установлення.

4.2.4. Спортивні федерації, клуби та організатори

Спортивні федерації, клуби та інші організації є ключовими інституційними учасниками розвитку спортивного рибальства.

Їх роль має охоплювати організацію спортивної підготовки і змагань, розвиток відповідних дисциплін, підготовку спортсменів, тренерів і суддів, формування спортивної етики, популяризацію відповідального рибальства та участь у міжнародному спортивному співробітництві.

Важливою складовою Національної системи має стати партнерство:

ДЕРЖАВА + СПОРТИВНІ ФЕДЕРАЦІЇ + КЛУБИ + ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ + НАУКА + КОРИСТУВАЧІ ВОДОЙМ + ГАЛУЗЕВА ГРОМАДСЬКІСТЬ.

Таке партнерство може використовуватися для підготовки пропозицій щодо розвитку спортивної інфраструктури, визначення перспективних водойм, удосконалення правил, реалізації природоохоронних проєктів та організації великих спортивних заходів.

4.2.5. Ресурсозберігаючі стандарти та поводження з водними біоресурсами

Спортивне рибальство має стати одним із провідних середовищ поширення високих стандартів відповідального поводження з водними біоресурсами.

Для дисциплін, що передбачають повернення риби у водне середовище, мають послідовно впроваджуватися правила, спрямовані на мінімізацію травмування і загибелі риби: належне оснащення, скорочення часу перебування риби поза водою, обережне поводження, безпечне зважування, вимірювання та повернення у водойму.

Принцип «спіймав – відпусти» у спортивному рибальстві має розглядатися не як формальна процедура після вилову, а як технологія збереження живого ресурсу, ефективність якої залежить від способу лову, оснащення, температурних та інших умов, виду риби і професійності поводження з нею.

Спортивні організації мають бути не лише виконавцями встановлених природоохоронних вимог, а й активними провідниками культури ресурсозбереження серед широкого кола рибалок.

4.2.6. Національні та міжнародні змагання

Система спортивного рибальства має забезпечувати послідовний розвиток змагань від клубного і місцевого рівнів до регіональних, всеукраїнських та міжнародних спортивних заходів.

Проведення великих змагань може створювати додатковий економічний ефект для територіальних громад через проживання учасників і гостей, транспорт, харчування, туристичні та інші послуги. Тому спортивне рибальство доцільно розглядати також як складову подієвого та рибальського туризму.

Окремим стратегічним напрямом має бути створення в Україні умов для проведення міжнародних турнірів і чемпіонатів. Для цього необхідні водойми, що відповідають спортивним та екологічним вимогам, належна берегова й сервісна інфраструктура, організаційна спроможність та узгоджена взаємодія спортивних організацій, держави і територіальних громад.

Міжнародна участь українських спортсменів і проведення змагань в Україні мають розглядатися як складова спортивної дипломатії, популяризації України та інтеграції національного риболовного спорту до європейського і світового спортивного середовища.

4.2.7. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має функціонувати цілісна система спортивного рибальства, інтегрована одночасно у Національну систему рекреаційного рибокористування та систему фізичної культури і спорту.

Її результатом мають стати розвинений клубний і федеративний рух, доступна система підготовки спортсменів, сучасні спортивні водойми і локації, стабільний календар національних змагань, можливість проведення в Україні міжнародних спортивних заходів, високі стандарти поводження з водними біоресурсами та активне залучення дітей і молоді до організованого риболовного спорту.

Критерієм розвитку спортивного рибальства має бути не лише кількість змагань, спортсменів або здобутих нагород. Не менш важливим результатом має стати формування через спорт нового стандарту відповідального ставлення до водного біоресурсу, за якого спортивна майстерність поєднується з екологічною культурою, а престиж спортивного результату – з престижем збереженої живої риби та належного стану водойми.

У перспективі спортивне рибальство має стати одним із найбільш організованих і суспільно відповідальних сегментів Національної системи, здатним демонструвати практичну сумісність спорту, рекреації, охорони природи, громадської самоорганізації, туризму та розвитку територій.

СПОРТСМЕН → КЛУБ → ФЕДЕРАЦІЯ → ВОДОЙМА → ЗМАГАННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНЕ ПОВОДЖЕННЯ З РЕСУРСОМ → МІЖНАРОДНИЙ РІВЕНЬ → ПРЕСТИЖ УКРАЇНИ

Держава має розглядати розвиток спортивного рибальства як довгострокову інвестицію не лише у спортивні досягнення, а й у формування культури відповідального рибокористування, виховання молоді, збереження водних біоресурсів, розвиток рибальського туризму та утвердження позитивного міжнародного іміджу України.

4.3. ПІДВОДНЕ ПОЛЮВАННЯ

Підводне полювання є спеціалізованою формою рекреаційного рибокористування, особливістю якої є безпосереднє перебування рибалки у водному середовищі та візуально-селективний характер добування водних біоресурсів. У межах Національної системи цей напрям має розвиватися на засадах законності, безпеки, ресурсної відповідальності, екологічної обґрунтованості та поваги до прав інших користувачів водних об’єктів.

Державна політика щодо підводного полювання не повинна ґрунтуватися ані на його необґрунтованому обмеженні як виду законної рекреаційної діяльності, ані на ігноруванні специфічних ризиків для окремих популяцій водних біоресурсів і безпеки людей. Необхідним є диференційований режим, за якого встановлені обмеження мають чітку мету, наукове або безпекове обґрунтування, є зрозумілими користувачам та пропорційними реальному ризику.

Стратегічною метою є формування до 2050 року цивілізованої моделі підводного полювання, у якій право людини на рекреацію поєднується з високим рівнем особистої відповідальності за власну безпеку, стан водних біоресурсів і водного середовища.

4.3.1. Місце підводного полювання у Національній системі

Підводне полювання є складовою Національної системи рекреаційного рибокористування та має регулюватися в межах єдиної державної політики щодо сталого використання, охорони і відтворення водних біоресурсів.

Його специфіка полягає в тому, що рибалка безпосередньо спостерігає водний біоресурс до моменту його добування та має можливість здійснювати попередній вибір об’єкта. Така селективність створює додаткові можливості для відповідального використання ресурсу, але водночас покладає на користувача підвищену відповідальність за дотримання видових, розмірних, кількісних та інших установлених обмежень.

Національна система має виходити з принципу рівності законних форм рекреаційного рибокористування: жодна група рибалок не повинна необґрунтовано протиставлятися іншій. Відмінності у регулюванні допускаються настільки, наскільки вони обумовлені способом добування, станом ресурсу, екологічними особливостями водойми та вимогами безпеки.

4.3.2. Особливості використання водних біоресурсів

Модель управління підводним полюванням має враховувати його селективний характер, можливість безпосереднього вибору окремої особини та потенційний вплив вибіркового вилучення великих і репродуктивно цінних особин на структуру окремих популяцій.

Тому регулювання має спиратися не лише на загальні норми вилову, а за необхідності – на оцінку стану конкретних видів, вікової та розмірної структури популяцій, особливостей водойми, сезонності та інтенсивності рекреаційного навантаження.

Особлива увага має приділятися збереженню природного відтворювального потенціалу популяцій. Добування рідкісних, охоронюваних та інших видів, вилучення яких заборонене законодавством, має бути безумовно виключене.

Перспективним є формування серед підводних мисливців культури усвідомленої селективності, за якої можливість вибрати об’єкт добування використовується не для максимізації вилову, а для мінімізації небажаного впливу на ресурс.

4.3.3. Просторові, сезонні та ресурсні обмеження

Просторові та сезонні обмеження підводного полювання мають установлюватися насамперед для захисту нерестовищ, зимувальних скупчень, міграційних шляхів, особливо цінних популяцій, екологічно чутливих акваторій та місць, де здійснення такої діяльності створює підвищену небезпеку для людей.

Основою державної політики має бути принцип:

НЕ ЗАБОРОНЯТИ ТАМ, ДЕ НЕМАЄ ОБҐРУНТОВАНОЇ ПОТРЕБИ, — ОБМЕЖУВАТИ ТАМ, ДЕ ЦЬОГО ПОТРЕБУЄ РЕСУРС, ЕКОСИСТЕМА АБО БЕЗПЕКА

Обмеження повинні бути територіально визначеними, зрозумілими, завчасно оприлюдненими та доступними користувачу без необхідності самостійно зіставляти значну кількість нормативних документів.

У перспективі інформація про дозволені та заборонені акваторії, сезонні режими, нерестові ділянки, зимувальні ями та інші обмеження має бути інтегрована у єдину цифрову картографічну систему Національної системи рекреаційного рибокористування.

4.3.4. Вимоги до безпеки та відповідального користування

Безпека має бути одним із центральних принципів державної моделі підводного полювання.

Вимоги повинні враховувати використання спеціального спорядження, позначення місця перебування підводного мисливця, взаємодію з маломірними суднами та іншими плавзасобами, погодні й гідрологічні умови, видимість, течію, температуру води та інші фактори ризику.

Необхідним є формування єдиної культури безпечної поведінки, за якої підводний мисливець не лише дотримується формальних вимог, а усвідомлює відповідальність за власне життя та безпеку інших осіб.

Доцільно розвивати добровільні освітні програми, рекомендації та інформаційні матеріали щодо безпечного пірнання, першої допомоги, поводження зі спорядженням і дій у надзвичайних ситуаціях.

Державне регулювання у сфері безпеки має бути достатнім для захисту життя і здоров’я людей, але не повинно створювати зайвих адміністративних процедур, які не мають доведеного безпекового або природоохоронного ефекту.

4.3.5. Облік, контроль та запобігання порушенням

Контроль у сфері підводного полювання має бути спрямований передусім на запобігання діянням, що створюють реальну загрозу водним біоресурсам: використанню заборонених способів і засобів добування, перевищенню встановлених норм, вилову заборонених видів, порушенню мінімальних розмірів, здійсненню добування у заборонених місцях та періодах.

Система контролю має бути ризик-орієнтованою та пропорційною. Добросовісний користувач, який здійснює законне підводне полювання, не повинен сприймати державний контроль як постійний конфлікт із державою.

Перспективним є поступове використання цифрових інструментів для інформування, добровільного або передбаченого законодавством обліку вилову, повідомлення про порушення та накопичення знеособлених даних про рекреаційне навантаження.

Такі дані мають використовуватися передусім для наукової оцінки стану ресурсів і прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а не для створення невиправданого адміністративного навантаження на громадян.

4.3.6. Екологічна відповідальність

Підводний мисливець завдяки безпосередньому перебуванню у водному середовищі є не лише користувачем ресурсу, а потенційно одним із найбільш поінформованих спостерігачів за станом конкретної водойми.

Цей потенціал доцільно використовувати для громадського екологічного моніторингу, повідомлення про випадки масової загибелі риби, забруднення, браконьєрські знаряддя, деградацію нерестовищ, поширення інвазійних видів та інші негативні зміни водних екосистем.

Підводні клуби та громадські об’єднання можуть залучатися відповідно до законодавства до екологічних, просвітницьких і природоохоронних проєктів, очищення водойм від сміття та залишених знарядь лову, спостережень за станом водних екосистем та інших суспільно корисних ініціатив.

Таким чином має поступово формуватися модель:

НЕ ЛИШЕ ДОБУВАЧ РЕСУРСУ → А ВІДПОВІДАЛЬНИЙ КОРИСТУВАЧ І СПОСТЕРІГАЧ ЗА СТАНОМ ВОДОЙМИ.

4.3.7. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має бути сформована сучасна, зрозуміла та ресурсно збалансована модель підводного полювання, інтегрована у Національну систему рекреаційного рибокористування.

Її основними результатами мають стати чіткі та доступні правила, науково обґрунтовані просторові й сезонні режими, високий рівень безпеки, достовірніше розуміння рекреаційного навантаження, ефективний контроль за суттєвими порушеннями та розвинена культура добровільної екологічної відповідальності.

Критерієм ефективності державної політики має бути не кількість установлених заборон, а досягнення такого стану, за якого законне підводне полювання може безпечно існувати поряд із любительським і спортивним рибальством, туризмом, судноплавством та іншими видами рекреації без погіршення стану водних біоресурсів і водних екосистем.

Підводне полювання має пройти трансформацію від переважно нормативного регулювання способу добування до повноцінної моделі відповідального рекреаційного рибокористування, у центрі якої перебувають людина, її безпека, збережений водний біоресурс та здорова водойма.

ВІЛЬНЕ ПІРНАННЯ → СЕЛЕКТИВНИЙ ВИБІР → ВІДПОВІДАЛЬНЕ ДОБУВАННЯ → БЕЗПЕКА → КОНТРОЛЬ НАВАНТАЖЕННЯ → ЗБЕРЕЖЕННЯ ПОПУЛЯЦІЙ → ЗДОРОВА ВОДОЙМА

4.4. ТРОФЕЙНЕ РИБАЛЬСТВО ТА МОДЕЛЬ «СПІЙМАВ – ВІДПУСТИ»

Трофейне рибальство є спеціалізованим напрямом рекреаційного рибокористування, пов’язаним із цілеспрямованим пошуком і виловом великих особин водних біоресурсів, які мають підвищену рекреаційну, спортивну та в окремих випадках репродуктивну цінність.

У межах Національної системи розвиток цього напряму має ґрунтуватися не на стимулюванні вилучення найбільших особин із водойми, а на формуванні такої моделі управління, за якої наявність здорових популяцій, значної частки великих особин і можливість зустрічі рибалки з трофейною рибою стають показниками якості водойми та цінності її рекреаційного ресурсу.

Важливим інструментом такої моделі є принцип «спіймав — відпусти», який за належних умов дає можливість поєднати рекреаційний інтерес рибалки зі збереженням живого водного біоресурсу.

Стратегічною метою є формування до 2050 року культури трофейного рибальства, за якої цінність великої риби визначається не лише можливістю її одноразового вилучення, а й її значенням для популяції, водойми, рекреації, спорту та рибальського туризму.

4.4.1. Трофейний потенціал водних біоресурсів

Трофейний потенціал водойми визначається наявністю у популяціях водних біоресурсів великих, старших вікових груп та інших особин, які становлять підвищений інтерес для рекреаційного і спортивного рибальства.

Формування такого потенціалу є довготривалим процесом і залежить від стану водної екосистеми, природного відтворення, кормової бази, структури популяцій, інтенсивності промислового та рекреаційного вилову, браконьєрського навантаження, зариблення та загальної якості управління водоймою.

Трофейний потенціал доцільно розглядати як один із показників стану рекреаційно цінних популяцій та як окремий об’єкт управління у водоймах, де розвиток трофейного рибальства визначений пріоритетним напрямом.

Перспективним є створення системи моніторингу трофейного потенціалу окремих водойм із використанням наукових досліджень, даних рибогосподарського моніторингу, результатів спортивних заходів та добровільно наданих рибалками відомостей.

4.4.2. Екологічна та рекреаційна цінність великих особин

Великі особини окремих видів водних біоресурсів можуть мати особливе значення для структури популяцій, їх природного відтворення та підтримання генетичного різноманіття. Конкретна роль таких особин має визначатися з урахуванням біології виду, стану популяції та особливостей конкретної водойми.

Водночас велика риба має значну рекреаційну цінність. Можливість вилову трофейного екземпляра підвищує привабливість водойми для рибалок, спортивних заходів та спеціалізованого рибальського туризму.

Національна система має поступово утверджувати принцип:

ВЕЛИКА РИБА – НЕ ЛИШЕ ОБ’ЄКТ ВИЛОВУ, А Й ЦІННИЙ ЖИВИЙ РЕСУРС ВОДОЙМИ.

Це не означає встановлення загальної заборони на вилучення великих особин. Рішення щодо спеціальних режимів мають прийматися диференційовано, з урахуванням стану відповідного виду, водойми, наукових даних та цілей управління ресурсом.

4.4.3. Спеціалізовані трофейні водойми

Концепція передбачає можливість розвитку спеціалізованих трофейних водойм або визначення відповідних функціональних зон у межах багатофункціональних рибогосподарсько-рекреаційних водойм.

Основним завданням такої моделі має бути формування та довгострокове підтримання популяцій із високим трофейним потенціалом при одночасному забезпеченні екологічної стійкості водойми.

Для таких об’єктів можуть установлюватися спеціальні режими рибальства, обмеження вилучення окремих видів або розмірних груп, правила «спіймав — відпусти», вимоги до знарядь лову та поводження з рибою, системи моніторингу і спеціальні програми відтворення — у порядку, визначеному законодавством.

Спеціалізовані трофейні водойми можуть стати одночасно об’єктами рекреації, спортивного рибальства, рибальського туризму, наукового моніторингу та демонстраційними майданчиками сучасних ресурсозберігаючих технологій.

4.4.4. Модель «спіймав – відпусти»

Принцип «спіймав – відпусти» передбачає повернення виловленої риби у водне середовище з дотриманням умов, спрямованих на максимальне зменшення її травмування та ризику подальшої загибелі.

У Національній системі цей принцип має розглядатися не як самоціль і не як універсальна вимога для всіх водойм, видів та способів рибальства, а як один із інструментів управління рекреаційним навантаженням і збереження цінного живого ресурсу.

Його застосування може бути особливо доцільним у спортивному і трофейному рибальстві, на спеціалізованих рекреаційних водоймах, щодо окремих цінних видів та розмірних груп, а також у випадках, коли збереження живої особини має більшу ресурсну або рекреаційну цінність, ніж її вилучення.

Ефективність моделі має оцінюватися не за кількістю формально відпущеної риби, а за рівнем її фактичного виживання після повернення у водойму.

4.4.5. Правила відповідального поводження з водними біоресурсами

Розвиток моделі «спіймав — відпусти» потребує формування єдиної культури відповідального поводження з рибою.

Базовими принципами мають бути мінімізація тривалості виважування та перебування риби поза водою, використання безпечного для риби спорядження, обережне звільнення від гачка, недопущення пошкодження зябер та інших життєво важливих органів, належне зважування і вимірювання та максимально швидке повернення життєздатної особини у водне середовище.

Конкретні рекомендації та обов’язкові вимоги мають диференціюватися залежно від виду риби, способу лову, температури води, глибини, сезону та інших факторів, що впливають на виживання особини.

Спортивні федерації, рибальські клуби, організатори змагань, користувачі спеціалізованих водойм та галузева громадськість мають стати основними провідниками культури гуманного і ресурсозберігаючого поводження з рибою.

4.4.6. Туристична та економічна складова

Трофейне рибальство має значний потенціал для розвитку спеціалізованого внутрішнього та в’їзного рибальського туризму.

Водойма зі стабільним трофейним потенціалом здатна формувати попит не лише на саме рибальство, а й на послуги рибальських гідів, баз відпочинку, проживання, харчування, прокату спорядження, транспорту, організації турів та інші супутні послуги.

Особливістю моделі «спіймав – відпусти» є можливість багаторазового формування рекреаційної цінності однією живою особиною. За умови її виживання та належного управління водоймою одна трофейна риба потенційно може ставати об’єктом рекреаційного інтересу неодноразово.

Таким чином формується принципово інша економічна логіка:

НЕ ЛИШЕ ВАРТІСТЬ ВИЛУЧЕНОЇ РИБИ → А ДОВГОСТРОКОВА ВАРТІСТЬ ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ

Частина економічного ефекту, створюваного спеціалізованими рекреаційними моделями, має спрямовуватися на підтримання водойми, відтворення водних біоресурсів, охорону, моніторинг та розвиток рекреаційної інфраструктури відповідно до майбутньої правової моделі Національної системи.

4.4.7. КОНЦЕПЦІЯ ЕКОНОМІКИ ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ

Одним із інноваційних принципів Національної системи має стати формування економіки живого рекреаційного ресурсу – моделі, за якої цінність водного біоресурсу визначається не лише можливістю його одноразового вилучення, а й довгостроковим екологічним, рекреаційним, соціальним і економічним ефектом від його збереження у водоймі.

Такий підхід не заперечує традиційного любительського рибальства з правомірним вилученням дозволених водних біоресурсів і не передбачає універсального застосування принципу «спіймав – відпусти». Його зміст полягає в іншому: за певних умов жива риба може мати для водойми, рибалки, територіальної громади та держави більшу сукупну довгострокову цінність, ніж результат її одноразового вилучення.

Особливого значення цей принцип набуває щодо великих і трофейних особин, а також видів і популяцій, збереження яких має підвищену екологічну, репродуктивну або рекреаційну цінність. Залежно від біології виду та стану конкретної популяції такі особини можуть одночасно виконувати природну функцію у водній екосистемі та формувати значний рекреаційний інтерес.

Таким чином, водний біоресурс набуває подвійної цінності:

РЕСУРС ДЛЯ ДОПУСТИМОГО ВИЛУЧЕННЯ + ЖИВИЙ РЕКРЕАЦІЙНИЙ КАПІТАЛ ВОДОЙМИ.

Жива трофейна риба за умови її збереження може багаторазово створювати рекреаційну цінність – бути об’єктом спортивного або трофейного рибальства, підтримувати туристичну привабливість водойми, стимулювати попит на послуги рибальських гідів, баз відпочинку, проживання, харчування, транспорту, прокату спорядження, організації змагань та інших супутніх видів діяльності.

У такій моделі економічним активом стає не лише вилов, а сама якість живого ресурсу та водойми. Чим кращий стан популяцій, вищий трофейний потенціал, чистіша і впорядкованіша водойма, тим більшою може бути її рекреаційна, туристична та інвестиційна привабливість.

Це створює принципово нову мотивацію для користувача водойми, територіальної громади та бізнесу: економічно вигідним стає не максимальне короткострокове вилучення ресурсу, а його довгострокове збереження, відтворення та підвищення рекреаційної якості.

Рекреаційна капіталізація водних біоресурсів

У межах Національної системи доцільно сформувати поняття рекреаційної капіталізації водних біоресурсів як концептуального підходу до оцінювання здатності збереженого живого ресурсу протягом тривалого часу створювати рекреаційний, туристичний, соціальний та економічний ефект.

Такий підхід має доповнювати, а не замінювати традиційну біологічну та господарську оцінку водних біоресурсів.

У перспективі для окремих видів водойм можуть розроблятися методики оцінювання:

трофейного потенціалу популяцій;

рекреаційної привабливості водних біоресурсів;

економічного ефекту рибальського туризму;

вартості рекреаційних послуг, сформованих навколо якісного рибного ресурсу;

мультиплікативного ефекту для місцевої економіки;

ефективності інвестицій у відтворення та охорону водних біоресурсів;

суспільної цінності збереження рекреаційного потенціалу водойми.

Методологія такої оцінки потребує окремого наукового, економічного та правового опрацювання і не повинна підміняти встановлені законодавством механізми визначення вартості водних біоресурсів, розміру шкоди або інших обов’язкових платежів.

Від економічного ефекту – до відтворення ресурсу

Ключовою умовою життєздатності нової моделі має стати створення зворотного економічного зв’язку між використанням рекреаційного потенціалу водойми та його відновленням.

Частина економічного ефекту, сформованого організованим рекреаційним рибокористуванням, рибальським туризмом та спеціалізованими послугами, має через передбачені законодавством механізми спрямовуватися на відновлення водойм, відтворення водних біоресурсів, охорону, науковий моніторинг, облаштування берегових територій та розвиток рекреаційної інфраструктури.

Таким чином формується економічний цикл відтворення рекреаційного ресурсу:

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ЯКІСНИЙ РИБНИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ → РИБАЛКА І ТУРИСТ → ПОСЛУГИ → ДОХІД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ → ЗРОСТАННЯ ЦІННОСТІ ВОДОЙМИ

Саме такий цикл здатний поступово змінити економічну мотивацію всіх учасників Національної системи: збережена риба повинна перестати сприйматися як невикористаний ресурс і стати ресурсом, який продовжує працювати — на екосистему, рекреацію, туризм, місцеву економіку та майбутнє самої водойми. У стратегічній перспективі економіка живого рекреаційного ресурсу має стати одним із принципів економічної моделі Національної системи та забезпечити перехід:

ВІД ЕКОНОМІКИ ОДНОРАЗОВОГО ВИЛУЧЕННЯ → ДО ЕКОНОМІКИ ДОВГОСТРОКОВОЇ ЦІННОСТІ ЖИВОГО РЕСУРСУ.

4.4.8. СТРАТЕГІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ДО 2050 РОКУ

До 2050 року в Україні має бути сформована сучасна культура трофейного рибальства, інтегрована у систему сталого управління водними біоресурсами, спортивного рибальства, рибальського туризму, розвитку спеціалізованих рекреаційних водойм та економіки живого рекреаційного ресурсу.

Її практичним результатом мають стати водойми зі стабільним і відновлюваним трофейним потенціалом, науково обґрунтовані режими використання, поширення належних практик «спіймав — відпусти», високі стандарти поводження з рибою, сучасна рекреаційна інфраструктура та формування конкурентоспроможних рибальських туристичних продуктів національного і міжнародного рівня.

Важливим показником трансформації має стати зміна суспільного ставлення до великої риби: від сприйняття її виключно як особливо цінного улову – до розуміння її екологічної, репродуктивної, рекреаційної та економічної цінності як живої складової водойми.

Держава має створити правові, організаційні та економічні умови, за яких збереження трофейного потенціалу стає вигідним для всіх учасників системи – рибалки, користувача водойми, територіальної громади, туристичного бізнесу та самої держави.

При цьому економічний інтерес не повинен переважати екологічну спроможність водойми. Економіка живого рекреаційного ресурсу може існувати лише в межах, які забезпечують збереження екосистеми, природне відтворення популяцій та довгострокову стійкість водних біоресурсів.

У перспективі Україна має сформувати мережу відомих трофейних водойм і рибальських територій, здатних конкурувати за внутрішнього та іноземного рибальського туриста не обсягами вилученого ресурсу, а якістю водойм, станом популяцій, трофейним потенціалом, рівнем сервісу, безпекою та культурою відповідального рибальства.

Стратегічним результатом має стати формування нової суспільної та економічної логіки, за якої збереження ресурсу створює цінність, цінність формує економічний інтерес, економічний інтерес забезпечує інвестиції, а інвестиції повертаються у водойму та відтворення ресурсу.

ЗБЕРЕЖЕНА РИБА → ЗБЕРЕЖЕНИЙ РЕСУРС → ЯКІСНА ВОДОЙМА → ВИСОКА РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ → ТУРИЗМ І ПОСЛУГИ → ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → ЗРОСТАННЯ ТРОФЕЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ → НОВА ЯКІСТЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ.

4.5. МОРСЬКЕ ТА ПРИБЕРЕЖНЕ РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ

Морське та прибережне рекреаційне рибокористування є самостійним стратегічним напрямом Національної системи, що охоплює комплекс форм рекреаційного використання водних біоресурсів морських і прибережних акваторій та пов’язаної з ними інфраструктури, послуг і суспільних відносин.

Його розвиток має розглядатися значно ширше, ніж здійснення любительського рибальства з берега або плавзасобу. Морське рекреаційне рибокористування здатне поєднати рибальство, морський туризм, спорт, рекреацію, мале підприємництво, діяльність рибальських гідів, сервісну інфраструктуру, розвиток приморських громад, охорону морських екосистем та міжнародне співробітництво.

Для України цей напрям має особливе стратегічне значення як складова майбутнього відновлення та розвитку Причорномор’я і Приазов’я, повернення повноцінного суспільного та економічного життя до прибережних територій, відновлення морської рекреації та формування сучасної культури відповідального користування морськими водними біоресурсами.

Стратегічною метою є формування до 2050 року безпечної, екологічно збалансованої, доступної та економічно життєздатної моделі морського рекреаційного рибокористування, інтегрованої у розвиток приморських територій України та європейський і чорноморський простір.

4.5.1. Морський рекреаційний потенціал України

Морські акваторії, узбережжя, затоки, лимани, гирлові системи та інші пов’язані з морем водні об’єкти формують особливий сегмент рекреаційного потенціалу України.

Його цінність визначається не лише запасами водних біоресурсів, а сукупністю природних, ландшафтних, туристичних, спортивних, культурних та економічних можливостей прибережних територій.

У межах Національної системи морський рекреаційний потенціал має розглядатися як комплексний ресурс:

МОРСЬКА АКВАТОРІЯ + ВОДНІ БІОРЕСУРСИ + УЗБЕРЕЖЖЯ + РЕКРЕАЦІЯ + ТУРИЗМ + ІНФРАСТРУКТУРА + ПРИМОРСЬКА ГРОМАДА.

Державна політика має бути спрямована на поступове перетворення цього потенціалу на систему доступних рекреаційних можливостей, туристичних продуктів, послуг та робочих місць за обов’язкової умови збереження морських екосистем і сталого використання водних біоресурсів.

У повоєнній перспективі відновлення морського рекреаційного рибокористування має стати одним із напрямів комплексного відродження українських приморських територій.

4.5.2. Форми морського та прибережного рибальства

Національна система має враховувати різноманітність форм морського рекреаційного рибальства, які відрізняються способом здійснення, акваторією, цільовими видами водних біоресурсів, використовуваним спорядженням, рівнем організації та характером рекреаційної послуги.

До них можуть належати рибальство з берега, пірсів та інших дозволених берегових об’єктів; рибальство з маломірних суден та інших дозволених плавзасобів; спортивне і трофейне морське рибальство; організовані рибальські тури; морське підводне полювання; спеціалізовані змагання та інші законні форми рекреаційного використання морських водних біоресурсів.

Кожна форма має функціонувати в межах установленого правового режиму відповідної акваторії, правил безпеки та вимог щодо охорони водних біоресурсів. При цьому Національна система повинна бути відкритою для появи нових організаційних і сервісних моделей морської рекреації за умови їх законності, безпечності та екологічної сумісності.

4.5.3. Акваторії, доступ та спеціальні режими

Доступ громадян до морського рекреаційного рибокористування має забезпечуватися на принципах законності, доступності, безпеки, екологічної відповідальності та узгодженості з режимами відповідних морських і прибережних територій.

Має бути забезпечене чітке розмежування акваторій загального рекреаційного використання, спеціальних режимних зон, природоохоронних територій, районів судноплавства, портових акваторій, місць розташування військових та інших режимних об’єктів, районів нересту та міграції водних біоресурсів, а також інших територій, для яких законодавством установлюються спеціальні умови.

Доступність узбережжя має розглядатися як важлива складова Національної системи. Водночас реалізація права громадян на доступ до моря повинна здійснюватися з урахуванням установлених законом природоохоронних, безпекових, оборонних, санітарних та інших спеціальних режимів.

Інформація про дозволені місця рибальства, тимчасові та постійні обмеження, небезпечні ділянки та спеціальні режими має бути максимально доступною громадянину, у тому числі через цифрові картографічні сервіси.

Принцип має бути простим:

РИБАЛКА ПОВИНЕН ЗАЗДАЛЕГІДЬ ЗНАТИ — ДЕ МОЖНА, ДЕ НЕ МОЖНА І ЧОМУ.

4.5.4. Безпека морського рекреаційного рибальства

Безпека є безумовним пріоритетом морського рекреаційного рибокористування.

На відміну від більшості внутрішніх водойм, морське середовище характеризується додатковими ризиками, пов’язаними з погодними умовами, хвилюванням, течіями, віддаленням від берега, судноплавством, використанням плавзасобів та швидкою зміною гідрометеорологічної ситуації.

Для України протягом перехідного та повоєнного періодів до таких факторів додатково належать наслідки воєнних дій, мінна та вибухова небезпека, можливі обмеження навігації й доступу до окремих акваторій та інші спеціальні безпекові режими.

Відновлення рекреаційного доступу до морських акваторій має здійснюватися лише після встановлення компетентними органами належного рівня їх безпеки.

Перспективна модель має передбачати зрозумілі вимоги до маломірних суден і плавзасобів, засобів індивідуального порятунку, зв’язку, навігації, інформування про погодні умови, поведінки у надзвичайних ситуаціях та інших складових безпечного перебування людини на морі.

Безпека має стати не адміністративною формальністю, а невід’ємною культурою морського рекреаційного рибальства.

4.5.5. Ресурсні та природоохоронні обмеження

Морські водні біоресурси є складовою взаємопов’язаних екосистем, а окремі їх популяції можуть використовуватися одночасно промисловим, малим прибережним та рекреаційним рибальством.

Тому управління морським рекреаційним рибальством має ґрунтуватися на наукових даних про стан запасів, структуру популяцій, нерестові та міграційні процеси, сукупне рибальське навантаження та стан морського середовища.

Особливого значення набуває поступове формування достовірної системи даних про рекреаційний вилов та рибальське зусилля. Такий облік має бути достатнім для управління ресурсом, але не повинен створювати необґрунтованого адміністративного навантаження на громадян.

Ресурсні обмеження мають бути диференційованими, науково обґрунтованими та зрозумілими користувачам. Для окремих видів, акваторій і періодів можуть застосовуватися спеціальні норми вилову, розмірні обмеження, сезонні режими, принцип «спіймав — відпусти» та інші ресурсозберігаючі механізми відповідно до законодавства.

Національна система має поступово переходити:

ВІД ОДНАКОВОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ → ДО УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ СТАНУ РЕСУРСУ, ДАНИХ І РЕАЛЬНОГО РИЗИКУ.

4.5.6. Морська рекреаційна інфраструктура

Повноцінне морське рекреаційне рибокористування неможливе без сучасної берегової та морської інфраструктури.

Перспективна система має включати облаштовані місця доступу до води, спеціалізовані рибальські локації, пірси та інші дозволені об’єкти, місця спуску маломірних плавзасобів, стоянки, сервісні пункти, рятувальну та інформаційну інфраструктуру, пункти прокату спорядження, діяльність професійних рибальських гідів та інші необхідні послуги.

Окремим перспективним напрямом має стати розвиток рибальських марин та рекреаційних рибальських портів або спеціалізованих зон у межах відповідної портової й туристичної інфраструктури, де це економічно, екологічно та юридично обґрунтовано.

Такі об’єкти можуть стати точками концентрації морського рибальського туризму, малого підприємництва, прокату та обслуговування плавзасобів, послуг гідів, спортивних заходів, торгівлі спорядженням, харчування та інших сервісів.

Особлива увага має приділятися безбар’єрності. Прибережна рекреаційна інфраструктура має поступово створювати можливості для участі у морському рибальстві ветеранів війни, осіб з інвалідністю, людей похилого віку, сімей із дітьми та інших груп населення.

Морська рекреаційна інфраструктура має розглядатися не як набір окремих об’єктів, а як елемент економічної екосистеми приморської громади.

4.5.7. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року Україна має сформувати сучасну Національну систему морського та прибережного рекреаційного рибокористування, інтегровану у державну морську політику, управління водними біоресурсами, розвиток туризму, просторове планування та економічне відродження приморських територій.

Її результатом мають стати доступні й безпечні акваторії, відновлені морські екосистеми, стабільні популяції водних біоресурсів, зрозумілі режими рибальства, сучасна берегова і сервісна інфраструктура, система рибальських маршрутів і туристичних продуктів та конкурентний сектор морських рекреаційних послуг.

Українське узбережжя має поступово перетворитися з території переважно сезонного відпочинку на простір багатофункціональної морської рекреаційної економіки, в якій рибальство взаємодіє з туризмом, спортом, природоохоронною діяльністю, малим підприємництвом, гостинністю та розвитком приморських громад.

Важливим стратегічним результатом має стати інтеграція України у чорноморську та європейську систему дослідження й управління морським рекреаційним рибальством, включаючи гармонізацію підходів до збору даних, оцінки рекреаційного навантаження, охорони ресурсів та участі рибальської громадськості у формуванні управлінських рішень.

Кінцевим критерієм ефективності державної політики має бути створення умов, за яких громадянин отримує безпечний і зрозумілий доступ до моря, водні біоресурси використовуються в екологічно допустимих межах, а приморська громада отримує довгостроковий соціальний та економічний ефект від збереженого морського рекреаційного ресурсу.

У стратегічній перспективі морське рекреаційне рибокористування має стати одним із символів повоєнного відродження українського Причорномор’я і Приазов’я – повернення людини до безпечного моря, відновлення природних ресурсів, створення сучасної інфраструктури, розвитку підприємництва та повноцінного життя приморських територій.

БЕЗПЕЧНЕ МОРЕ → ЗДОРОВА ЕКОСИСТЕМА → ВІДНОВЛЕНІ ВОДНІ БІОРЕСУРСИ → ДОСТУПНЕ РИБАЛЬСТВО → СУЧАСНА ІНФРАСТРУКТУРА → РИБАЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ → ДОХІД ГРОМАД → РЕІНВЕСТУВАННЯ У МОРЕ → СТАЛЕ ПРИМОРСЬКЕ РОЗВИТКУ

Окремим стратегічним орієнтиром має стати поглиблення співпраці України з Генеральною комісією з рибальства у Середземномор’ї (GFCM/FAO) у сфері дослідження та сталого управління морським рекреаційним рибальством. Україна є однією з фокусних країн спеціальної дослідницької програми GFCM з рекреаційного рибальства у Середземному та Чорному морях, започаткованої у 2024 році, яка передбачає гармонізований збір даних про рекреаційний вилов, рибальське зусилля та витрати, інтеграцію цих даних в оцінювання стану запасів, удосконалення управлінських заходів та залучення рибальських організацій, науковців і інших заінтересованих сторін до процесу прийняття рішень. Урахування методології, інформаційних стандартів та результатів роботи GFCM має забезпечити поступове формування в Україні сумісної з регіональними підходами Чорного моря системи моніторингу й управління морським рекреаційним рибальством, а також створити основу для повноцінної участі України у спільних міжнародних дослідженнях, обміні даними та виробленні науково обґрунтованих рішень щодо збереження і сталого використання морських водних біоресурсів. (FAOHome)

4.6. РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ НА ВОДОЙМАХ СТРГ

Рекреаційне рибокористування на водних об’єктах, що експлуатуються в режимі спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), є особливою моделлю Національної системи, у межах господарської діяльності, відтворення та формування запасів водних біоресурсів, збереження природних популяцій, любительське і спортивне рибальство, охорона водойми та розвиток рекреаційних послуг.

Особливість цієї моделі полягає у необхідності забезпечення балансу між суспільним інтересом у доступі громадян до рекреаційного рибальства, інтересом держави у збереженні водних біоресурсів та законним економічним інтересом суб’єкта СТРГ, який здійснює передбачені Режимом заходи, несе відповідні витрати та заінтересований у довгостроковому підвищенні рибопродуктивності водойми.

СТРГ не повинно розглядатися виключно як модель добування товарної риби. У перспективній Національній системі воно може стати однією з платформ багатофункціонального управління водоймами, де господарська діяльність поєднується з рекреацією, відтворенням ресурсу, охороною, туризмом, громадською участю та місцевим економічним розвитком.

Стратегічною метою є формування до 2050 року прозорої моделі:

ВОДОЙМА → ВІДТВОРЕННЯ → РИБНИЙ РЕСУРС → ГОСПОДАРСЬКЕ + РЕКРЕАЦІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ → ДОХІД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ОХОРОНА І ВІДТВОРЕННЯ → ЗРОСТАННЯ ЦІННОСТІ ВОДОЙМИ

4.6.1. Місце СТРГ у Національній системі

СТРГ має розглядатися як спеціальна рибогосподарська модель управління водними біоресурсами, у межах якої на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водного об’єкта здійснюється комплекс взаємопов’язаних заходів щодо формування, використання, охорони та відтворення ресурсу.

Принципово важливим є те, що рекреаційна функція не є зовнішньою щодо цієї моделі. Любительське та спортивне рибальство має враховуватися при визначенні режиму використання відповідного водного об’єкта, його ресурсного навантаження та системи управління водними біоресурсами.

У Національній системі СТРГ доцільно поступово трансформувати від переважно виробничої моделі до багатофункціональної рибогосподарсько-рекреаційної моделі функціонування, здатної одночасно забезпечувати:

відтворення і формування запасів водних біоресурсів; раціональне господарське використання; збереження природних популяцій; рекреаційне рибальство; охорону водойми; науковий моніторинг; рекреаційні послуги; розвиток місцевого підприємництва та взаємодію з територіальними громадами.

При цьому конкретне співвідношення функцій має визначатися для кожної водойми окремо з урахуванням її екологічної місткості, природного стану, структури іхтіофауни, обсягів відтворення та фактичного навантаження на водні біоресурси.

4.6.2. Поєднання господарської та рекреаційної функцій

Головним завданням перспективної моделі є не протиставлення господарського та рекреаційного використання, а встановлення механізму їх збалансованого співіснування.

Суб’єкт СТРГ повинен мати економічну мотивацію вкладати кошти у зариблення, охорону, моніторинг, поліпшення стану водойми та інфраструктуру. Водночас господарська діяльність не повинна створювати необґрунтованих перешкод для законного рекреаційного використання водойми громадянами.

Рекреаційне рибальство, зі свого боку, не може розглядатися як діяльність, ресурсний вплив якої відсутній. За значної кількості рибалок сукупний рекреаційний вилов може становити істотну частину загального вилучення водних біоресурсів, а тому має враховуватися у ресурсному балансі водойми.

Таким чином, предметом управління має стати єдиний ресурсний баланс:

ПРИРОДНЕ ВІДТВОРЕННЯ + ШТУЧНЕ ЗАРИБЛЕННЯ → ЗАГАЛЬНИЙ ЗАПАС → ГОСПОДАРСЬКЕ ВИЛУЧЕННЯ + РЕКРЕАЦІЙНИЙ ВИЛОВ + ПРИРОДНА СМЕРТНІСТЬ + ІНШІ ВТРАТИ → ЗАЛИШКОВИЙ ВІДТВОРЮВАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Саме на такому балансі, а не на формальному поділі користувачів, має в перспективі будуватися управління водоймою СТРГ.

4.6.3. Правовий режим рекреаційного доступу

Одним із найбільш чутливих питань є визначення зрозумілого правового режиму доступу громадян до любительського та спортивного рибальства на водоймах СТРГ.

Базовим принципом Національної системи має бути правова визначеність: громадянин до початку рибальства повинен однозначно розуміти, який режим діє на конкретній водоймі, де дозволено рибальство, які встановлені норми та обмеження, які послуги є додатковими і платними та на якій правовій підставі вони надаються.

Необхідно усунути ситуації, коли фактичні правила доступу формуються лише інформаційними табличками, усними вимогами або локальною практикою, правова природа яких незрозуміла громадянину.

Режим конкретної водойми має бути публічним, доступним та максимально простим для перевірки.

У перспективі кожна водойма СТРГ повинна мати цифровий паспорт рекреаційного доступу, що містить основну інформацію про користувача, межі водойми або ділянки, строк дії Режиму, дозволені форми рибальства, чинні обмеження, спеціальні зони, контактні дані та іншу необхідну інформацію для організації системи управління водоймою.

Принцип має бути однозначним:

ГРОМАДЯНИН НЕ ПОВИНЕН З’ЯСОВУВАТИ ПРАВИЛА ПІСЛЯ ПОЧАТКУ РИБАЛЬСТВА — ВІН МАЄ ЗНАТИ ЇХ ДО ВИХОДУ НА ВОДОЙМУ.

4.6.4. Права та обов’язки суб’єкта СТРГ і рибалки

Стабільність моделі можлива лише за умови чіткого балансу взаємних прав та обов’язків.

Суб’єкт СТРГ має право здійснювати передбачену законодавством і Режимом господарську діяльність, реалізовувати заходи з формування та відтворення запасів, здійснювати дозволене використання водних біоресурсів, організовувати передбачені законом рекреаційні та сервісні послуги та захищати свої законні майнові й господарські інтереси.

Одночасно він має забезпечувати виконання Режиму, належний облік своєї рибогосподарської діяльності, передбачені заходи з відтворення, дотримання природоохоронних вимог, недопущення незаконного вилучення водних біоресурсів та достовірність інформації, що характеризує виконання встановлених Режимом заходів.

Рибалка має право на законне, зрозуміле та недискримінаційне рекреаційне рибокористування відповідно до режиму конкретної водойми та законодавства, а також на завчасне отримання достовірної інформації про встановлені правила.

Водночас рибалка зобов’язаний дотримуватися норм вилову, розмірних, сезонних і просторових обмежень, правил використання знарядь лову, спеціального режиму водойми та вимог щодо збереження водних біоресурсів.

Модель має ґрунтуватися не на конфлікті:

«СУБ’ЄКТ СТРГ ПРОТИ РИБАЛКИ»,

а на партнерській формулі:

СУБ’ЄКТ СТРГ + РИБАЛКА + ДЕРЖАВА + ГРОМАДА → ЗБЕРЕЖЕНА І ПРОДУКТИВНА ВОДОЙМА

4.6.5. Облік рекреаційного вилову та ресурсне навантаження

Однією з найбільших методологічних прогалин сучасного управління є недостатня визначеність фактичного рекреаційного навантаження на окремі водойми.

Якщо господарський вилов обліковується, а значний рекреаційний вилов залишається поза достовірною оцінкою, держава та користувач не отримують повної картини ресурсного балансу.

Тому для водойм СТРГ доцільно поступово запроваджувати систему оцінки сукупного рибальського навантаження, що охоплюватиме господарське вилучення, рекреаційний вилов, обсяги зариблення, природне відтворення та інші істотні фактори зміни запасів.

Облік рекреаційного вилову не повинен перетворюватися на бюрократичне навантаження для звичайного рибалки. Можуть застосовуватися вибіркові статистичні дослідження, добровільне цифрове звітування, контрольні спостереження, наукові оцінки, дані організованих рибальських заходів та інші методи, що забезпечують достатню достовірність без надмірного втручання у рекреацію.

У перспективі кожне СТРГ має управлятися на основі не припущень, а ресурсного балансу, підтвердженого даними.

4.6.6. Платні послуги та гарантії загальнодоступного рибальства

Цей напрям потребує особливо чіткого правового розмежування.

Любительське рибальство як форма загального використання водних біоресурсів та платна рекреаційна послуга не повинні ототожнюватися.

На водоймах СТРГ можуть розвиватися платні послуги: облаштовані рибальські місця, містки, альтанки, прокат спорядження і плавзасобів, послуги рибальських гідів, організація спеціалізованих рибальських турів, паркування, проживання, харчування, проведення спортивних заходів та інші законні сервіси.

Плата за послугу не повинна автоматично перетворюватися на плату за саме право громадянина здійснювати загальне використання природного ресурсу, якщо інше прямо не передбачено законом.

Водночас держава повинна врегулювати ситуації, коли суб’єкт СТРГ власним коштом сформував додатковий запас водних біоресурсів і забезпечує спеціальний рівень рекреаційної послуги. Для таких моделей необхідно законодавчо визначити прозорі механізми, які одночасно захищатимуть інвестиції суб’єкта, права громадян та природний ресурс.

Саме тут необхідно провести принципову правову межу:

ЗАГАЛЬНОДОСТУПНЕ РИБАЛЬСТВО ≠ ПЛАТНА РЕКРЕАЦІЙНА ПОСЛУГА

Разом із тим ці дві моделі можуть цивілізовано співіснувати на одній водоймі шляхом зонування, спеціальних сервісних ділянок, договірних послуг та інших передбачених законодавством механізмів.

4.6.7. Відтворення водних біоресурсів і реінвестування у ресурс

Відтворення водних біоресурсів є одним із фундаментальних елементів моделі СТРГ.

Обсяги, видовий склад, вікові характеристики та періодичність зариблення мають визначатися науково обґрунтовано з урахуванням екологічної місткості водойми, її кормової бази, природного відтворення, структури іхтіофауни та цільової моделі використання.

Національна система має поступово перейти від логіки «зарибив — виловив» до циклічної моделі:

ОЦІНКА ВОДОЙМИ → ВІДТВОРЕННЯ → ФОРМУВАННЯ РЕСУРСУ → РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ → ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ → РЕІНВЕСТУВАННЯ → НОВИЙ ЦИКЛ ВІДТВОРЕННЯ

Перспективним є формування економічного механізму, за якого частина доходів від організованих рекреаційних послуг повертається безпосередньо у водойму – на зариблення, охорону, відновлення нерестовищ, моніторинг, поліпшення екологічного стану та рекреаційну інфраструктуру.

Для рибалки має бути зрозуміло, що економічний механізм працює не лише на прибуток суб’єкта, а й на поліпшення водойми та рибного ресурсу.

Це створює основу для вже запропонованої Концепцією економіки живого рекреаційного ресурсу, коли якісна водойма і стабільний запас риби самі стають довгостроковим економічним активом.

4.6.8. Охорона, контроль і відповідальність

Охорона водойми СТРГ має будуватися на чіткому розмежуванні повноважень державних органів, прав та обов’язків суб’єкта СТРГ і можливостей громадської участі.

Суб’єкт господарювання має бути заінтересований у протидії незаконному вилову, оскільки браконьєрство одночасно завдає шкоди природному ресурсу, результатам зариблення та економічній життєздатності господарства.

Водночас здійснення суб’єктом СТРГ заходів з охорони не повинно перетворюватися на самовільне присвоєння владних або контрольних повноважень, які законом належать державним органам.

Контроль має ґрунтуватися на принципах законності, професійності, пропорційності та доказовості.

Особливу увагу необхідно приділяти не дрібним формальним конфліктам із добросовісними рибалками, а порушенням, які реально підривають ресурсну модель водойми: незаконним знаряддям лову, масовому незаконному вилову, перевищенню встановлених обсягів використання, приховуванню вилову, невиконанню передбачених Режимом заходів із відтворення, незаконному обмеженню доступу громадян та іншим істотним порушенням.

Перспективним є запровадження публічного моніторингу виконання Режимів СТРГ: обсяги зариблення, основні показники вилову, виконання природоохоронних заходів, строк дії Режиму та результати державного контролю мають у визначеному законодавством обсязі бути доступними суспільству.

Це дозволить перейти:

ВІД КОНФЛІКТУ І НЕДОВІРИ → ДО ДАНИХ, ПРОЗОРОСТІ ТА ВЗАЄМНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

4.6.9. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року СТРГ мають стати одним із дієвих елементів Національної системи рекреаційного рибокористування та перейти до сучасної багатофункціональної моделі управління водоймами, що поєднує господарське використання, рекреацію, відтворення водних біоресурсів, охорону, науковий моніторинг та місцевий економічний розвиток.

Для кожної водойми має бути сформований зрозумілий ресурсний і правовий баланс: скільки ресурсу формується природним шляхом; скільки створюється завдяки зарибленню; яке господарське та рекреаційне навантаження може витримувати водойма; яка частина ресурсу може вилучатися; що необхідно залишити для природного відтворення; які кошти та заходи необхідні для підтримання наступного циклу.

Рибалка має отримати прості та публічні правила доступу. Суб’єкт СТРГ – передбачувані умови господарювання і захист законних інвестицій. Держава – достовірні дані про ресурс і механізми контролю. Територіальна громада – впорядковану водойму, рекреаційні можливості, підприємницьку активність і місцевий економічний ефект.

Одним із критеріїв ефективності СТРГ має стати не лише обсяг виловленої або реалізованої риби, а динаміка стану водойми, відтворення запасів, якість рибного ресурсу, рекреаційна привабливість, доступність для громадян та здатність господарської моделі підтримувати ресурс у довгостроковій перспективі.

У перспективі найуспішніші СТРГ можуть перетворюватися на рибогосподарсько-рекреаційні центри нового покоління, що поєднують товарне рибне господарство, любительське і спортивне рибальство, трофейні програми, рибальський туризм, інфраструктуру, природоохоронні заходи, науковий моніторинг та співпрацю з територіальними громадами. Саме така модель дозволяє змінити саму філософію СТРГ: не право максимально вилучити ресурс водойми, а відповідальність і економічна заінтересованість у тому, щоб сформувати більший, якісніший та стійкіший ресурс і забезпечити його збалансоване використання різними групами користувачів.

ВОДОЙМА → НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНИЙ РЕЖИМ → ВІДТВОРЕННЯ → РЕСУРС → ГОСПОДАРСЬКЕ + РЕКРЕАЦІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ → ОБЛІК → ДОХІД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ОХОРОНА → ВІДТВОРЕННЯ → ЗРОСТАННЯ РИБОПРОДУКТИВНОСТІ ТА РЕКРЕАЦІЙНОЇ ЦІННОСТІ ВОДОЙМИ

4.6.10. НОВА МОДЕЛЬ СУСПІЛЬНОГО БАЛАНСУ НА ВОДОЙМАХ СТРГ

Подальший розвиток СТРГ потребує переходу від періодичного протиставлення інтересів суб’єкта господарювання та рибалок до формування збалансованої моделі спільного використання, відтворення і збереження водних біоресурсів.

Вихідною позицією такої моделі має бути визнання того, що водойма СТРГ одночасно концентрує декілька законних інтересів: суспільний інтерес громадян у рекреаційному використанні водних біоресурсів; державний інтерес у збереженні та відтворенні природного ресурсу; економічний інтерес суб’єкта СТРГ, який здійснює передбачену Режимом господарську діяльність і вкладає ресурси у формування та підтримання запасів; інтерес територіальної громади у належному стані водойми та її рекреаційному й економічному потенціалі.

Жоден із цих інтересів не повинен автоматично визнаватися абсолютним. Суспільна доступність водойми не повинна позбавляти економічного змісту діяльність добросовісного суб’єкта СТРГ, який фінансує відтворення та охорону ресурсу. Водночас господарська діяльність і здійснені інвестиції самі по собі не повинні перетворювати природний водний біоресурс або водний об’єкт на фактично закритий для громадян простір поза межами, прямо визначеними законодавством.

Тому центральним завданням майбутнього правового регулювання має стати чітке розмежування природного ресурсу, права на його використання, результатів господарського відтворення та платної рекреаційної послуги. Громадянин повинен розуміти, за що саме він може сплачувати, на якій правовій підставі, що він отримує за таку плату та які можливості рекреаційного рибальства залишаються доступними відповідно до законодавства без придбання додаткових послуг.

Так само суб’єкт СТРГ повинен мати передбачувану правову модель, яка забезпечує захист законних інвестицій у зариблення, охорону, наукове забезпечення, рекреаційну інфраструктуру та інші заходи, передбачені Режимом або здійснені ним для підвищення цінності водойми. Без економічної мотивації до довгострокового відтворення ресурсу сама модель СТРГ втрачає основну перевагу.

У зв’язку з цим перспективне регулювання має бути побудоване не навколо спрощеного вибору «платне або безоплатне рибальство», а навколо значно ширшої системи відносин:

ЯКИЙ РЕСУРС Є ПРИРОДНИМ → ЯКИЙ РЕСУРС СФОРМОВАНО ЗАВДЯКИ ВІДТВОРЕННЮ → ХТО І СКІЛЬКИ ІНВЕСТУЄ → ЯКИЙ ОБСЯГ МОЖЕ БУТИ СТАЛО ВИЛУЧЕНИЙ → ЯКА ЧАСТИНА ПРИПАДАЄ НА РЕКРЕАЦІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ → ЯКІ ПОСЛУГИ МОЖУТЬ БУТИ ПЛАТНИМИ → ЯКА ЧАСТИНА ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ ПОВЕРТАЄТЬСЯ У ВОДОЙМУ

Саме такий підхід дозволяє сформувати новий суспільний баланс навколо водойми СТРГ, за якого рибалка перестає сприймати суб’єкта господарювання як особу, що «закрила водойму», а суб’єкт СТРГ перестає сприймати рибалку виключно як неконтрольованого споживача сформованого ним ресурсу.

Основою взаємної довіри мають стати відкриті дані: відомості про Режим, фактичні обсяги зариблення, структуру сформованих запасів, господарський і оцінений рекреаційний вилов, установлені обмеження, виконання заходів з відтворення та результати державного контролю. Право вимагати відповідального ставлення до водойми має бути нерозривно пов’язане з обов’язком демонструвати відповідальне управління нею.

У перспективі саме водойми СТРГ можуть стати одними з перших майданчиків практичного впровадження сформульованого цією Концепцією принципу економіки живого рекреаційного ресурсу. Суб’єкт господарювання має отримувати економічний інтерес не лише від вилучення риби, а й від збереження якісного рибного ресурсу, розвитку спортивного і трофейного рибальства, рекреаційних послуг, рибальського туризму та інших форм довгострокового використання потенціалу водойми.

Таким чином, перспективна модель СТРГ має будуватися не на монополізації водойми і не на запереченні законного економічного інтересу суб’єкта господарювання, а на узгодженні приватного, суспільного та державного інтересів навколо головної спільної цінності – продуктивної, екологічно стійкої, доступної та належно керованої водойми.

Формула такого суспільного балансу має бути простою і зрозумілою:

РЕСУРС + ІНВЕСТИЦІЯ + ДОСТУП + ВІДТВОРЕННЯ + ОБЛІК + ПРОЗОРІСТЬ + ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → СТАЛА ВОДОЙМА → СУСПІЛЬНА ТА ЕКОНОМІЧНА ЦІННІСТЬ.

4.7. КУЛЬТУРНІ РИБНІ ГОСПОДАРСТВА ТА СПЕЦІАЛІЗОВАНІ РЕКРЕАЦІЙНІ ВОДОЙМИ

Культурні рибні господарства та спеціалізовані рекреаційні водойми мають стати окремим напрямом Національної системи, орієнтованим на цілеспрямоване формування якісного рибного ресурсу та організованого рекреаційного середовища.

На відміну від рекреаційного рибальства на природних водоймах загального користування, така модель передбачає активне управління: формування видового і розмірного складу риб, зариблення, підтримання належного стану водойми, регулювання рекреаційного навантаження, створення спеціальної інфраструктури та надання визначених рекреаційних і сервісних послуг.

Водночас культурне рибне господарство та спеціалізована рекреаційна водойма не повинні автоматично ототожнюватися. Для кожної моделі мають бути законодавчо визначені її правова природа, джерела формування водних біоресурсів, режим доступу, допустимі форми вилучення риби, права та обов’язки організатора і рибалки.

Стратегічним орієнтиром має стати перехід:

ВОДОЙМА ЯК МІСЦЕ РИБАЛЬСТВА → КЕРОВАНИЙ РИБНИЙ РЕСУРС → ЯКІСНА РЕКРЕАЦІЯ → СЕРВІС → ЕКОНОМІЧНА ЦІННІСТЬ → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ЗРОСТАННЯ ЯКОСТІ ВОДОЙМИ ТА РЕСУРСУ

4.7.1. Концептуальна модель культурного рибного господарства

Культурне рибне господарство у перспективній Національній системі доцільно розглядати як організовану рибогосподарсько-рекреаційну модель, у межах якої формування та підтримання водних біоресурсів безпосередньо пов’язується з наданням громадянам можливостей для любительського, спортивного, трофейного та інших визначених форм рекреаційного рибальства.

Головною відмінністю такої моделі має бути керованість ресурсу. Організатор не лише надає місце для рибальства, а бере на себе визначені законодавством та режимом господарства зобов’язання щодо формування запасу, його відтворення, охорони, підтримання екологічного стану водойми, організації рекреаційного використання та інформування відвідувачів.

Залежно від призначення можуть формуватися сімейні, спортивні, трофейні, туристичні, клубні, реабілітаційні та багатофункціональні культурні рибні господарства.

Таким чином, держава має перейти від сприйняття такого господарства лише як місця платного вилову риби до значно ширшої моделі — керованого рекреаційного простору навколо якісного водного біоресурсу.

4.7.2. Спеціалізована рекреаційна водойма

Спеціалізована рекреаційна водойма має розглядатися як водний об’єкт або його визначена частина, рекреаційна функція якого є однією з основних та забезпечується відповідною системою управління ресурсом, доступом, інфраструктурою і послугами.

Її спеціалізація може визначатися цільовою групою користувачів або функціональним призначенням: спортивне рибальство, трофейне рибальство, сімейний відпочинок, дитячо-юнацькі програми, інклюзивне та реабілітаційне рибокористування, рибальський туризм або поєднання декількох функцій. Для таких водойм можуть установлюватися спеціальні правила користування, що враховують особливості сформованого ресурсу, допустиме рекреаційне навантаження, вимоги безпеки та обрану модель господарювання.

При цьому поняття спеціалізованої рекреаційної водойми не повинно використовуватися як механізм довільного обмеження прав громадян на водних об’єктах, для яких законодавством установлено інший режим користування.

Надання спеціального статусу має мати чітку правову підставу, визначену процедуру та прозорі умови доступу.

4.7.3. Формування та підтримання рибних ресурсів

Якість рекреаційної водойми безпосередньо залежить від якості її рибного ресурсу.

Формування запасів має здійснюватися на основі оцінки екологічної місткості водойми, кормової бази, гідрологічних характеристик, видового складу, природного відтворення та прогнозованого рекреаційного навантаження.

Модель повинна передбачати не механічне збільшення кількості риби, а формування збалансованої структури рекреаційного ресурсу відповідно до призначення водойми.

Для сімейної водойми пріоритетом можуть бути доступність рибальства та стабільна ймовірність улову; для спортивної — відповідність потребам спортивних дисциплін; для трофейної — збереження великорозмірних особин і довгострокове формування трофейного потенціалу.

Для спеціалізованих водойм доцільно поступово запроваджувати паспорти рекреаційного ресурсу, які міститимуть ключові відомості про стан водойми, цільову модель, основні види, зариблення, допустиме навантаження та результати моніторингу.

4.7.4. Режими рекреаційного використання

Режим рекреаційного використання має бути зрозумілим рибалці ще до прибуття на водойму.

Залежно від спеціалізації можуть застосовуватися моделі з дозволеним вилученням риби, обмеженим вилученням, принципом «спіймав – відпусти», комбіновані режими, спеціальні правила для трофейних особин, спортивних заходів та окремих зон водойми.

Основним принципом має бути відповідність між станом ресурсу, характером рекреаційної діяльності та допустимим обсягом його використання.

Правила повинні бути короткими, публічними, недискримінаційними та доступними у цифровій формі. Рибалка має заздалегідь бачити умови доступу, дозволені знаряддя, норми вилучення, правила поводження з рибою, вартість послуг та встановлені обмеження.

Перспективна модель:

ОДНА ВОДОЙМА → ОДИН ЗРОЗУМІЛИЙ РЕЖИМ → ОДНЕ ДОСТОВІРНЕ ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ.

4.7.5. Інфраструктура та сервіс

Сучасне культурне рибне господарство має конкурувати не лише кількістю риби, а якістю рекреаційного середовища.

Базова інфраструктура може включати облаштовані рибальські місця, безпечний доступ до води, санітарні об’єкти, місця відпочинку, паркування, прокат спорядження, пункти першої допомоги та інформаційне забезпечення.

Розширена модель може передбачати послуги рибальських гідів, навчання початківців, дитячі рибальські школи, спортивні майданчики і сектори, прокат плавзасобів, проживання, харчування, проведення змагань та туристичні програми.

Окремим стандартом має стати безбар’єрність: доступні підходи до води, спеціально обладнані місця та безпечна інфраструктура для ветеранів війни, осіб з інвалідністю, людей похилого віку та інших відвідувачів з обмеженою мобільністю.

Таким чином, предметом конкуренції між господарствами поступово має стати не принцип «де більше можна виловити», а принцип «де кращий ресурс, комфорт, безпека, сервіс і культура рибальства».

4.7.6. Економічна модель

Економічна життєздатність культурного рибного господарства має ґрунтуватися на диверсифікованій моделі доходів.

Економічний ефект можуть формувати рекреаційні та сервісні послуги, спеціалізовані рибальські програми, спортивні заходи, туризм, прокат, послуги гідів, проживання, харчування та інші законні види діяльності.

Це дозволяє поступово перейти:

ВІД ПРОДАЖУ МОЖЛИВОСТІ ВИЛОВИТИ РИБУ → ДО ПРОДАЖУ ЯКІСНОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО ДОСВІДУ.

Саме тут найбільш повно може реалізовуватися сформульована Концепцією модель економіки живого рекреаційного ресурсу. Велика, здорова і рекреаційно приваблива риба може створювати економічний ефект багаторазово, а тому її збереження в окремих моделях стає не економічною втратою, а складовою капіталу господарства.

Частина створеної економічної вартості має повертатися у ресурс: зариблення, охорону, моніторинг, підтримання водойми, інфраструктуру та підвищення якості послуг.

Так формується рекреаційна економіка замкненого циклу:

РЕСУРС → ЯКІСНА РЕКРЕАЦІЯ → ПОСЛУГА → ДОХІД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → КРАЩИЙ РЕСУРС → ВИЩА РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ

4.7.7. Екологічні вимоги та ресурсна відповідальність

Економічна ефективність спеціалізованої водойми не може досягатися за рахунок погіршення стану водної екосистеми.

Зариблення, видовий склад, щільність посадки, годівля, меліоративні заходи та інші форми втручання мають здійснюватися відповідно до законодавства, наукового обґрунтування та екологічної спроможності конкретного водного об’єкта. Особливої обережності потребує використання чужорідних видів, зміна структури природних угруповань, надмірна інтенсифікація та інші втручання, здатні створити ризики для природних екосистем.

Відповідальність організатора має охоплювати не лише підтримання кількості риби, а й якість води, стан берегової зони, поводження з відходами, збереження природних біотопів та недопущення деградації водойми.

Для великих або екологічно чутливих господарств доцільно передбачити періодичну оцінку стану екосистеми та ресурсної ефективності застосованої моделі.

Європейський вектор та цифровізація

Розвиток цієї моделі має здійснюватися з урахуванням релевантних принципів та вимог acquis Європейського Союзу у сферах охорони вод, біорізноманіття, рибальства, аквакультури, контролю та збору даних — у тій частині, в якій відповідні норми застосовні до конкретного виду водойми і діяльності.

Для Національної системи особливо важливими є європейські принципи сталого використання ресурсу, прийняття рішень на основі достовірних даних, пропорційності контролю, цифровізації, простежуваності управлінських рішень та залучення заінтересованих сторін.

Європейська інтеграція в цьому напрямі має означати не механічне перенесення окремих правил, а поступове формування в Україні сумісної управлінської культури:

ДАНІ → НАУКОВА ОЦІНКА → РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ → ЦИФРОВИЙ ОБЛІК → КОНТРОЛЬ → ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ → КОРИГУВАННЯ УПРАВЛІННЯ

Важливим орієнтиром розвитку Національної системи має стати сучасний підхід Європейського Союзу до використання цифрових технологій у рекреаційному рибальстві. Оновлена система контролю рибальства ЄС передбачає електронний облік і звітування щодо визначених рекреаційних уловів, а запроваджена у 2026 році система RecFishing спрямована на гармонізацію збору даних, підвищення їх достовірності та використання отриманої інформації для науково обґрунтованого управління водними біоресурсами.

Для України цей досвід доцільно розглядати не як модель механічного перенесення європейських процедур, а як стратегічний орієнтир для формування власної цифрової системи рекреаційного рибокористування, адаптованої до національного законодавства, структури водних об’єктів, особливостей рибогосподарського використання та потреб громадян.

Для культурних рибних господарств і спеціалізованих рекреаційних водойм цифровізація має впроваджуватися насамперед як сервіс для рибалки та інструмент управління ресурсом. Перспективними елементами такої моделі можуть бути цифровий паспорт водойми, актуальні правила і режими використання, карта рибальських зон, інформація про стан ресурсу та зариблення, електронне бронювання додаткових послуг, передбачений законодавством або добровільний облік уловів, оцінювання рекреаційного навантаження та цифровий зворотний зв’язок із користувачами.

Цифрова трансформація не повинна створювати для громадянина новий рівень невиправданої бюрократії або перетворюватися на інструмент надмірного контролю. Її основним принципом має стати «мінімум адміністративних дій для людини – максимум достовірних даних для управління ресурсом», із забезпеченням захисту персональних даних, пропорційності вимог та зручності користування цифровими сервісами. У перспективі цифровий паспорт має стати базовим інформаційним елементом сучасної рекреаційної водойми та забезпечувати просту модель взаємодії:

ОДНА ВОДОЙМА → ОДИН ЦИФРОВИЙ ПРОФІЛЬ → ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА → АКТУАЛЬНІ ДАНІ ПРО РЕСУРС → ДОСТУПНІ СЕРВІСИ → ПРОЗОРЕ УПРАВЛІННЯ

Таким чином, європейський вектор цифровізації має реалізовуватися в Україні не через цифровізацію рибалки заради контролю, а через цифровізацію системи заради рибалки, збереження водних біоресурсів та підвищення якості державного управління.

4.7.8. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має бути сформована національна мережа сучасних культурних рибних господарств та спеціалізованих рекреаційних водойм, що доповнює, але не підміняє систему загальнодоступного рекреаційного рибальства.

До неї мають входити різні моделі – від невеликих сімейних і клубних водойм до професійних спортивно-трофейних центрів, туристичних рибальських комплексів, інклюзивних та реабілітаційних локацій і багатофункціональних рибогосподарсько-рекреаційних об’єктів.

Ключовими показниками їх якості мають стати не лише кількість відвідувачів або обсяг вилову, а стан водойми, якість і стабільність рибного ресурсу, задоволеність відвідувачів, безпека, доступність, рівень сервісу, екологічна відповідальність та обсяг реінвестування у ресурс.

У перспективі має сформуватися новий клас українських рекреаційних водойм, здатних конкурувати з кращими європейськими практиками якістю ресурсу, організацією, цифровими сервісами, безбар’єрністю та культурою відповідального рибальства.

Держава при цьому повинна не управляти кожним таким господарством, а встановити зрозумілі правила, екологічні межі та стандарти прозорості, захистити права громадян і законні інвестиції, забезпечити контроль суспільно значущих вимог та створити простір для приватної, громадської і муніципальної ініціативи.

Кінцевим результатом має стати перехід від розрізнених «платних водойм» до цивілізованого сектору керованої рибальської рекреації, де економічний успіх безпосередньо залежить від збереження водойми, якості живого ресурсу та довіри рибалки.

ВОДОЙМА → КЕРОВАНИЙ РЕСУРС → ЯКІСНА РЕКРЕАЦІЯ → СЕРВІС → ДОХІД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ЦІННІШИЙ РЕСУРС → СТАЛИЙ РЕКРЕАЦІЙНИЙ БІЗНЕС

4.8. РИБАЛЬСЬКИЙ ТА МОРСЬКИЙ РИБАЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ

Рибальський туризм є спеціалізованим напрямом рекреаційного рибокористування, що поєднує рибальство, подорож, відпочинок, природне середовище, спеціалізовані послуги та туристичну інфраструктуру в єдиний рекреаційний продукт.

У Національній системі рибальський туризм має розглядатися не як допоміжна діяльність навколо рибальства, а як самостійний сегмент туристичної та рекреаційної економіки, здатний створювати додану вартість на основі збереженого водного біоресурсу, природної привабливості водойм, професійного сервісу та культурної ідентичності територій.

Особливе місце має належати морському рибальському туризму, розвиток якого пов’язує рекреаційне рибокористування з відродженням українського Причорномор’я і Приазов’я, розвитком приморських громад, маломірного флоту, рибальських гідів, берегової інфраструктури та міжнародного туризму.

Стратегічною метою держави має стати формування конкурентоспроможного національного ринку рибальського туризму, у якому якісний живий ресурс, доступна водойма, безпека, професійний сервіс і гостинність території створюють довгострокову економічну цінність.

ВОДОЙМА → РИБНИЙ РЕСУРС → РИБАЛЬСЬКИЙ ІНТЕРЕС → ПОДОРОЖ → ПОСЛУГИ → ДОХІД → РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЇ → РЕІНВЕСТУВАННЯ У РЕСУРС

4.8.1. Рибальський туризм як спеціалізований туристичний продукт

Рибальський туризм має формуватися як комплексний туристичний продукт, основною мотивацією або істотною складовою якого є рекреаційне рибальство.

Його цінність визначається не лише фактом вилову риби. Сучасний рибальський турист отримує комплекс вражень: природне середовище, можливість зустрічі з певними видами або трофейною рибою, професійний супровід, комфорт, безпеку, місцеву кухню, культурне середовище та інші туристичні послуги.

Тому конкурентоспроможний продукт має формуватися за принципом:

РИБАЛЬСТВО + ПРИРОДА + СЕРВІС + ГОСТИННІСТЬ + ЛОКАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ = РИБАЛЬСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ПРОДУКТ

Державна політика має створювати правові та організаційні умови для розвитку такого сектору, не підміняючи підприємницьку ініціативу адміністративним управлінням.

4.8.2. Внутрішній рибальський туризм

Першочерговою основою розвитку сектору має стати внутрішній рибальський туризм.

Різноманіття річок, водосховищ, озер, лиманів, дельтових систем, спеціалізованих рекреаційних водойм та у перспективі доступних морських акваторій створює передумови для формування регіонально диференційованих рибальських продуктів.

Перспективними є короткі рибальські подорожі вихідного дня, сімейні тури, спортивні та трофейні програми, сезонні маршрути, клубні поїздки, спеціалізовані тури за окремими видами риб, молодіжні та пізнавальні програми.

Розвиток внутрішнього рибальського туризму має одночасно сприяти перерозподілу туристичних потоків із великих центрів до малих громад і сільських територій, де природний ресурс може стати основою нового місцевого туристичного продукту.

4.8.3. Морський рибальський туризм

Морський рибальський туризм має стати окремим перспективним сегментом відновленої туристичної економіки українського узбережжя.

Його розвиток може включати організовані рибальські виходи з професійним супроводом, спортивні та трофейні морські програми, спеціалізовані тури, рибальські фестивалі та інші форми, дозволені законодавством і сумісні зі станом морських водних біоресурсів.

Ключовими умовами є безпека мореплавства, технічна придатність плавзасобів, професійність організаторів, дотримання режимів відповідних акваторій, достовірна інформація про стан ресурсів та належна берегова інфраструктура.

У повоєнний період розвиток такого туризму має здійснюватися лише після підтвердження безпеки відповідних морських і прибережних територій компетентними органами.

У перспективі Україна має сформувати власні морські рибальські продукти, здатні інтегруватися у туристичний простір Чорноморського регіону.

4.8.4. Рибальські бази, гіди та спеціалізовані послуги

Якість рибальського туризму значною мірою визначається професійністю його сервісного середовища.

Рибальські бази мають поступово трансформуватися від місць проживання біля водойми до спеціалізованих центрів рибальської гостинності, що можуть забезпечувати проживання, харчування, інформацію про водойму, прокат спорядження, плавзасоби, послуги гідів, організацію маршрутів та інші супутні сервіси.

Особливого розвитку потребує професія рибальського гіда. У перспективі доцільно сформувати прозору модель професійної підготовки, підтвердження компетентності та добровільної сертифікації таких фахівців.

Рибальський гід має бути не лише людиною, яка показує місце лову, а носієм професійної культури: знати водойму, ресурс, правила, техніку безпеки, належне поводження з рибою, основи першої допомоги та особливості місцевої території.

Перспективна модель:

РИБАЛКА → ПРОФЕСІЙНИЙ ГІД → ЯКІСНИЙ ДОСВІД → БЕЗПЕКА → ВІДПОВІДАЛЬНЕ РИБАЛЬСТВО → ДОВІРА ДО ТЕРИТОРІЇ

4.8.5. Рибальські маршрути та туристичні продукти

Національна система має стимулювати перехід від окремих місць рибальства до територіально організованих рибальських маршрутів.

Маршрут може об’єднувати декілька водойм, рибальські бази, спеціалізовані господарства, природні та культурні об’єкти, місцеву гастрономію, проживання, транспортні й екскурсійні послуги.

Перспективними можуть стати тематичні продукти: «Рибальський Дніпро», «Дунайські озера і дельта», «Рибальські лимани Причорномор’я», регіональні маршрути Полісся, Поділля та інших територій — за умови відповідності їх фактичному стану ресурсів, безпеці та природоохоронним режимам.

Цифрова платформа Національної системи в перспективі має забезпечувати можливість знайти водойму або маршрут, ознайомитися з правилами, видами риб, сезонними обмеженнями, інфраструктурою, послугами гідів та іншою необхідною туристу інформацією.

Таким чином, Україна має поступово перейти:

ВІД «МІСЦЯ, ДЕ МОЖНА ПОРИБАЛИТИ» → ДО ВПІЗНАВАНОГО РИБАЛЬСЬКОГО ТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ

4.8.6. Територіальні та міжмуніципальні кластери

Рибальський туризм має значний потенціал для кластерної моделі розвитку.

Територіальний рибальсько-рекреаційний кластер може об’єднувати водойми та їх користувачів, територіальні громади, рибальські бази, готелі й садиби, заклади харчування, рибальських гідів, перевізників, спортивні та громадські організації, виробників місцевої продукції та інші підприємства.

У такій моделі окремий суб’єкт перестає самостійно формувати весь туристичний продукт. Кожний учасник створює свою частину доданої вартості, а територія отримує спільний туристичний бренд.

Особливо перспективною є міжмуніципальна модель, коли один водний об’єкт, річкова система, водосховище, лиман або туристичний маршрут охоплює території декількох громад. Це дозволяє спільно розвивати інфраструктуру, інформаційні сервіси, маршрути, подієвий туризм, маркетинг та природоохоронні проєкти.

Перспективна архітектура:

ВОДОЙМА + ГРОМАДИ + БІЗНЕС + РИБАЛЬСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ + ТУРИЗМ + ГАСТРОНОМІЯ + ІНФРАСТРУКТУРА = ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ РИБАЛЬСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КЛАСТЕР

4.8.7. Економічний ефект для територіальних громад

Економічну цінність рибальського туризму доцільно оцінювати не вартістю виловленої риби, а сукупними витратами туриста на території та створеною ними місцевою доданою вартістю.

Рибальський турист користується транспортом, проживанням, харчуванням, послугами гіда, прокатом, сервісом плавзасобів, купує спорядження та місцеві товари, відвідує інші туристичні об’єкти. Таким чином одна рибальська подорож створює економічний ефект для значно ширшого кола суб’єктів, ніж безпосередній організатор рибальства.

Це особливо важливо для малих сільських і приморських громад, де якісна водойма може стати якорем місцевої рекреаційної економіки.

Держава і громади мають бути заінтересовані у вимірюванні цього ефекту: кількості туристичних відвідувань, тривалості перебування, середніх витрат туриста, зайнятості, доходів локального бізнесу та обсягу коштів, що повертаються у розвиток території й відтворення природного ресурсу. Саме тут практичного змісту набуває сформульована Концепцією економіка живого рекреаційного ресурсу. Риба, яка зберігається у водоймі та підтримує її привабливість, здатна багаторазово створювати туристичний і економічний ефект.

Виникає новий економічний ланцюг:

ЖИВИЙ РЕСУРС → РИБАЛЬСЬКИЙ ІНТЕРЕС → ТУРИСТИЧНИЙ ПОТІК → ВИТРАТИ ТУРИСТА → ДОХІД МІСЦЕВОГО БІЗНЕСУ → РОБОЧІ МІСЦЯ → ДОХОДИ ТЕРИТОРІЇ → РЕІНВЕСТУВАННЯ У ВОДОЙМУ ТА ІНФРАСТРУКТУРУ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА ЧОРНОМОРСЬКИЙ ВЕКТОР. КЛАСТЕРНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ

Розвиток рибальського туризму в Україні має здійснюватися як складова сучасної політики сталого використання природних ресурсів, розвитку туризму, місцевого підприємництва та підвищення економічної спроможності територіальних громад.

Європейський досвід свідчить, що рибальство і туризм за належного просторового планування, екологічних обмежень та узгодження інтересів можуть не конкурувати за територію і природний ресурс, а формувати взаємодоповнювальну модель розвитку. Водойма, рибний ресурс, природне середовище, місцеві традиції, гастрономія, спорт, сервіс і туристична інфраструктура в такій моделі розглядаються як взаємопов’язані складові єдиного територіального продукту.

Для морського напряму особливого значення набуває співробітництво України з Генеральною комісією з рибальства у Середземному морі (GFCM/FAO). Сучасні підходи GFCM передбачають оцінювання рекреаційного рибальства не лише за обсягами вилову, а й за рибальським зусиллям, витратами рибалок, соціально-економічними характеристиками та впливом цієї діяльності на стан ресурсів і прибережні території.

Для України це означає принципову зміну управлінської оптики: держава має поступово навчитися оцінювати не лише скільки водних біоресурсів вилучено, а й яку рекреаційну, туристичну, економічну та суспільну цінність створює збережений ресурс. Саме на цій основі рибальський туризм може стати одним із практичних інструментів нової територіальної економіки.

Перспективною організаційно-економічною моделлю такого розвитку має стати територіальний рибальсько-рекреаційний кластер — добровільна система партнерства суб’єктів певної території, об’єднаних спільним водним і рекреаційним потенціалом та заінтересованих у його довгостроковому збереженні, використанні й капіталізації.

До складу такого партнерства можуть входити територіальні громади, користувачі водойм, культурні рибні господарства, рибальські бази, професійні гіди, туристичні оператори, заклади розміщення і харчування, спортивні клуби та федерації, громадські організації, наукові установи, перевізники, сервісні підприємства, виробники місцевої продукції та інші учасники, які разом формують рекреаційний продукт території. Кластер при цьому не повинен перетворюватися на новий адміністративний орган або додатковий рівень регулювання. Його призначення – об’єднати ресурс, ініціативу, знання, інфраструктуру та економічні інтереси навколо спільної мети розвитку території.

Предметом такої взаємодії можуть бути спільні рибальські маршрути і туристичні продукти, розвиток інфраструктури, формування територіального бренду, проведення спортивних та культурних заходів, підготовка рибальських гідів, цифрові сервіси, залучення інвестицій, природоохоронні заходи, відтворення водних біоресурсів та просування території на внутрішньому і міжнародному туристичних ринках.

Саме кластерна модель створює умови для практичної реалізації іншого базового принципу цієї Концепції — економіки живого рекреаційного ресурсу.

Економіка живого рекреаційного ресурсу визначає джерело довгострокової цінності: здорова водойма, стабільна популяція та якісний рибний ресурс здатні багаторазово створювати рекреаційний, туристичний, соціальний та економічний ефект.

Територіальний рибальсько-рекреаційний кластер визначає механізм перетворення цієї цінності на розвиток: туристичний потік, попит на послуги, підприємництво, робочі місця, доходи території, інвестиції в інфраструктуру та повернення частини створеної вартості у збереження водойми і відтворення ресурсу.

Таким чином, ці дві концептуальні моделі утворюють єдиний економічний цикл:

ЖИВИЙ РИБНИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ → РИБАЛЬСЬКИЙ ІНТЕРЕС → ТУРИСТИЧНИЙ ПОТІК → ПОСЛУГИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО → МІСЦЕВА ДОДАНА ВАРТІСТЬ → РИБАЛЬСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КЛАСТЕР → ДОХОДИ І РОБОЧІ МІСЦЯ → РЕІНВЕСТУВАННЯ У ВОДОЙМУ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ → ЗРОСТАННЯ ЦІННОСТІ ТЕРИТОРІЇ

Особливо перспективною така модель є для прибережних, сільських та водозалежних громад, де природний ресурс може стати основою спеціалізації території, малого і середнього підприємництва, зайнятості населення, туристичної впізнаваності та міжмуніципального співробітництва.

У морських і прибережних регіонах кластерна модель може розвиватися у ширшій логіці європейської блакитної економіки, поєднуючи рекреаційне рибальство, рибальський туризм, морський спорт, маломірний флот, спеціалізовану берегову інфраструктуру, гастрономію, природоохоронні заходи та інші сумісні види діяльності.

Стратегічним результатом має стати формування в Україні нового ставлення до водойми та водного біоресурсу: не лише як до об’єкта використання, а як до природного капіталу території, якість якого безпосередньо впливає на її туристичну привабливість, економічну активність, добробут громади та можливості майбутнього розвитку.

Таким чином, європейський та чорноморський вектор розвитку рибальського туризму для України має означати перехід від використання ресурсу – до управління його цінністю; від окремої послуги – до туристичного продукту; від окремого суб’єкта – до партнерства; від витрат на збереження водойми – до інвестицій у природний капітал території.

4.8.8. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має бути сформований конкурентоспроможний сектор рибальського та морського рибальського туризму, інтегрований у Національну систему рекреаційного рибокористування, туристичну політику, розвиток територіальних громад та систему охорони і відтворення водних біоресурсів.

Україна має створити мережу впізнаваних рибальських територій, маршрутів, спеціалізованих водойм, баз, професійних гідів, спортивно-трофейних центрів та у перспективі морських рибальських локацій, здатних обслуговувати внутрішній і міжнародний туристичний попит.

Основою конкурентоспроможності має стати не дешевизна доступу до ресурсу і не максимальний вилов, а якість водойми, багатство живого ресурсу, трофейний потенціал, природне середовище, безпека, професійний сервіс, цифрова доступність інформації та культура відповідального рибальства.

Рибальський туризм має стати одним із практичних механізмів економічного розвитку територій, за якого громада отримує прямий економічний інтерес у чистій водоймі, відновленому рибному ресурсі та збереженому природному середовищі.

Для окремих територій перспективним результатом має стати формування рибальсько-рекреаційних кластерів повного циклу, у яких природний ресурс, рекреація, туристичний сервіс, місцеве підприємництво та відтворення водойми працюють як єдина економічна система.

Кінцевою метою має стати формування нового сприйняття українських водойм: не лише як місця використання природного ресурсу, а як природного капіталу території, здатного за умови відповідального управління десятиліттями створювати рекреаційну, соціальну та економічну цінність.

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ЯКІСНИЙ ЖИВИЙ РЕСУРС → РИБАЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ → ТУРИСТИЧНИЙ ПОТІК → МІСЦЕВА ДОДАНА ВАРТІСТЬ → РОБОЧІ МІСЦЯ → ДОХІД ГРОМАДИ → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНА ТЕРИТОРІЯ

4.9. РЕАБІЛІТАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ

Реабілітаційне рибокористування є новим соціально орієнтованим напрямом Національної системи, що передбачає використання рекреаційного потенціалу рибальства, водойм і природного водного середовища для створення умов відпочинку, відновлення життєвої активності, соціальної взаємодії та адаптації людей, які потребують особливої суспільної підтримки.

Особливого значення цей напрям набуває для України в умовах війни та повоєнного відновлення. Значна кількість військовослужбовців, ветеранів війни, членів їхніх сімей, родин загиблих, а також цивільних громадян, які постраждали внаслідок війни, потребуватимуть не лише медичної та соціальної допомоги, а й доступних можливостей повернення до активного життя, спілкування, природи, родини та громади.

Рибальство не повинно проголошуватися універсальним засобом реабілітації і не може підміняти медичну, психологічну, фізичну, професійну чи іншу передбачену законодавством реабілітацію. Його цінність полягає в іншому – у можливості створити спокійне, добровільне, природне та соціально комфортне середовище, в якому людина може відпочивати, займатися посильною активністю, спілкуватися або, навпаки, залишатися наодинці з природою. Тому Національна система має запропонувати не «лікування рибальством», а сучасну модель рекреаційно-відновлювального рибокористування, інтегровану за необхідності з ветеранськими, соціальними, спортивними, туристичними та місцевими програмами.

ЛЮДИНА → ПРИРОДА → ВОДОЙМА → РИБАЛЬСТВО → ВІДПОЧИНОК І АКТИВНІСТЬ → СПІЛКУВАННЯ → РОДИНА І ГРОМАДА → СОЦІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ → ЯКІСТЬ ЖИТТЯ

Концептуальний статус реабілітаційного рибокористування

Для цілей цієї Концепції поняття «реабілітаційне рибокористування» запроваджується як концептуальна категорія Національної системи рекреаційного рибокористування України. Воно не підміняє встановлені законодавством види медичної, психологічної, фізичної, фізкультурно-спортивної, професійної чи соціальної реабілітації та не передбачає визнання рибальства самостійним методом лікування.

Зміст цього поняття полягає у використанні рекреаційного потенціалу рибальства, водойм і природного водного середовища для створення доступних, безпечних і людиноцентричних умов відпочинку, посильної активності, психоемоційного розвантаження, сімейного спілкування, соціальної взаємодії та повернення людини до активного життя у громаді.

Запровадження такого напряму є відповіддю Національної системи на нові суспільні потреби України, зумовлені війною та майбутнім повоєнним відновленням. Його розвиток має здійснюватися на основі принципів добровільності, гідності людини, безбар’єрності, недискримінації, безпеки, наукової обґрунтованості та міжсекторальної взаємодії. Таким чином, реабілітаційне рибокористування пропонується розглядати не як окрему «терапію», а як спеціально організоване рекреаційне середовище, здатне доповнювати ширшу державну і суспільну систему відновлення, соціальної адаптації та інтеграції людини.

4.9.1. Поняття та соціальне призначення

Для цілей цієї Концепції реабілітаційне рибокористування доцільно визначити як спеціально організовану або адаптовану форму рекреаційного рибокористування, спрямовану на створення сприятливих умов для відпочинку, фізичної активності, психоемоційного розвантаження, соціальної взаємодії та повернення людини до активної участі у житті громади.

Його основою є поєднання трьох складових:

ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ + ДОСТУПНА РЕКРЕАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ + ЛЮДСЬКА ВЗАЄМОДІЯ

Соціальне призначення такого напряму полягає не в досягненні спортивного результату або кількості виловленої риби, а у створенні для людини можливості безпечно і комфортно проводити час біля води, відновлювати соціальні контакти, брати участь у спільній діяльності та поступово повертатися до звичного ритму життя.

Водночас участь у таких програмах не повинна створювати для людини ярлика «пацієнта». Рибалка залишається насамперед учасником рекреації, членом спільноти, громадянином, для якого створено належні умови доступу до водойми.

4.9.2. Цільові групи та принцип добровільності

Пріоритетними учасниками програм можуть бути ветерани війни, військовослужбовці, особи, які отримали поранення або інші стійкі обмеження функціонування, члени їхніх сімей, родини загиблих Захисників і Захисниць України, а також цивільні особи, які постраждали внаслідок війни.

Окремі програми можуть створюватися для осіб з інвалідністю, людей похилого віку та інших категорій громадян, для яких адаптоване перебування біля водойми може бути доступною формою рекреації та соціальної активності.

Визначальним принципом має бути добровільність.

Людина сама обирає участь, формат, інтенсивність і тривалість рекреаційної діяльності. Вона не повинна доводити своє право на звичайний людський відпочинок надмірною кількістю довідок, проходити невиправдані адміністративні процедури або розкривати інформацію про стан здоров’я, якщо цього об’єктивно не потребують безпека чи умови конкретної програми.

ДОПОМОГА БЕЗ НАВ’ЯЗУВАННЯ → ПІДТРИМКА БЕЗ СТИГМАТИЗАЦІЇ → ДОСТУП БЕЗ ЗАЙВОЇ БЮРОКРАТІЇ

4.9.3. Моделі рекреаційно-відновлювальних програм

Національна система не повинна встановлювати одну універсальну модель для всіх учасників. Можуть розвиватися індивідуальні рибальські програми, сімейні виїзди, ветеранські рибальські клуби, групові заходи, навчання рибальству, спортивно-рекреаційні програми, рибальські табори, спеціальні дні на культурних рибних господарствах, туристичні програми та інші форми, що відповідають потребам учасників.

Особливе значення має сімейна модель. Повернення до мирного життя стосується не лише ветерана, а й його родини. Спільна поїздка, перебування на природі, рибальство батьків із дітьми, спілкування сімей можуть створювати простір для відновлення звичайних соціальних і родинних зв’язків. Для учасників, яким необхідний професійний супровід, відповідні рекреаційні заходи можуть бути складовою ширших програм, сформованих із залученням компетентних фахівців.

Ключовим принципом має бути:

НЕ ЛЮДИНА ПРИСТОСОВУЄТЬСЯ ДО ПРОГРАМИ → ПРОГРАМА ПРИСТОСОВУЄТЬСЯ ДО ПОТРЕБ ЛЮДИНИ.

4.9.4. Спеціалізовані та адаптовані водойми

Розвиток реабілітаційного рибокористування не потребує створення окремої закритої системи водойм.

До відповідних програм можуть залучатися культурні рибні господарства, спеціалізовані рекреаційні водойми, водойми територіальних громад, спортивні й туристичні рибальські об’єкти та інші водні об’єкти, правовий режим яких допускає відповідну діяльність.

Перспективною є модель «адаптованої водойми» — не окремого юридичного статусу, а стандарту доступності та організації рекреаційного простору.

Доцільно поступово сформувати національну мережу таких локацій, інформація про які буде доступна через цифрову систему Національної системи: умови доступу, безбар’єрність, наявність адаптованих місць, санітарної інфраструктури, паркування, сервісу, можливості супроводу та контактної інформації.

4.9.5. Безбар’єрна інфраструктура та безпека

Безбар’єрність має бути не додатковою перевагою, а одним із базових стандартів реабілітаційного рибокористування.

Адаптовані локації мають, залежно від природних та технічних можливостей, передбачати зручний під’їзд, паркування, безпечні маршрути до води, тверде покриття, пандуси, поручні, стабільні рибальські платформи, місця для користувачів крісел колісних, доступні санітарні приміщення, місця відпочинку і захисту від несприятливих погодних умов.

Окремі рибальські місця можуть проектуватися для людей з порушеннями опорно-рухового апарату, зору та іншими особливостями функціонування. Безпека повинна охоплювати стан берегової інфраструктури, рятувальні засоби, першу допомогу, правила використання плавзасобів, погодні умови та інші об’єктивні ризики.

Для територій, що постраждали від бойових дій, безумовною передумовою відкриття рекреаційної локації має бути офіційно підтверджена безпека території та акваторії, включаючи усунення відповідних воєнних ризиків.

4.9.6. Участь ветеранських і громадських організацій

Реабілітаційне рибокористування не повинно створюватися державою без участі тих, для кого воно призначене.

Ветеранські організації, громадські об’єднання осіб з інвалідністю, рибальські клуби, спортивні федерації, волонтерські організації та місцеві ініціативи мають залучатися до проектування програм, визначення потреб, оцінювання доступності водойм, організації заходів та громадського контролю їх якості.

Особливу роль можуть відігравати ветеранські рибальські клуби та спільноти, у яких ветерани виступатимуть не лише отримувачами підтримки, а організаторами, наставниками, гідами, тренерами, волонтерами та авторами власних проєктів.

Це дозволяє перейти від моделі:

«ДЕРЖАВА РОБИТЬ ДЛЯ ВЕТЕРАНА»

до моделі:

«ДЕРЖАВА СТВОРЮЄ УМОВИ → ВЕТЕРАНСЬКА СПІЛЬНОТА Є СПІВАВТОРОМ І УЧАСНИКОМ СИСТЕМИ».

4.9.7. Державні, місцеві та партнерські програми

Розвиток напряму має здійснюватися міжсекторально.

На державному рівні необхідна взаємодія політики у сферах ветеранських справ, соціального захисту, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, туризму, рибного господарства, охорони довкілля та регіонального розвитку. На місцевому рівні територіальні громади можуть створювати власні програми, адаптувати водойми та інфраструктуру, підтримувати ветеранські клуби, організовувати сімейні заходи та залучати місцевий бізнес.

Національна система має забезпечувати рамку і стандарти, а не централізувати кожну ініціативу. Перспективною є модель пілотних територій, на яких у партнерстві держави, громад, ветеранських організацій, рибальської спільноти, науки та бізнесу можуть бути апробовані різні моделі реабілітаційного рибокористування з подальшим поширенням найбільш результативних практик.

4.9.8. Фінансування та соціальне партнерство

Реабілітаційне рибокористування має спиратися на багатоканальну модель фінансування.

Джерелами можуть бути кошти державних і місцевих програм у межах законодавства, міжнародна технічна та благодійна допомога, грантові програми, корпоративна соціальна відповідальність, благодійні фонди, внески партнерів та власні ресурси організаторів. Особливо перспективним є соціальне партнерство з культурними рибними господарствами, рибальськими базами, туристичними комплексами та іншими суб’єктами Національної системи.

Такі суб’єкти можуть добровільно надавати визначену кількість безоплатних або пільгових рибальських днів, адаптовані місця, спорядження, послуги гідів або підтримувати спеціальні програми для ветеранів та інших цільових груп.

У перспективі доцільно створити добровільний національний знак або стандарт «ВОДОЙМА, ДРУЖНЯ ДО ВЕТЕРАНА», який засвідчуватиме відповідність визначеним критеріям доступності, безпеки, сервісу та соціальної відповідальності.

Це може перетворити соціальну відповідальність із разової благодійності на сталий елемент культури українського рекреаційного рибокористування.

Європейський та міжнародний контекст

Розвиток реабілітаційного рибокористування має враховувати сучасний міжнародний підхід, за якого відновлення і соціальна інтеграція людини розглядаються комплексно – через фізичну активність, природне середовище, соціальні зв’язки, родину, громаду та доступність суспільного життя.

Для Національної системи особливо важливо використати потенціал блакитних просторів – річок, озер, водосховищ, ставків та морського узбережжя – як середовища доступної рекреації та соціальної взаємодії. При цьому будь-які твердження про лікувальний або реабілітаційний ефект конкретних програм мають ґрунтуватися на належних наукових доказах і професійній оцінці.

Українська модель може поєднати європейські принципи безбар’єрності, інклюзії та людиноцентричності з національним досвідом ветеранського руху, волонтерства, громадської самоорганізації та традиційною культурою рибальства.

Державний, європейський та науковий контекст

Формування реабілітаційного рибокористування відповідає загальному вектору сучасної державної політики України, спрямованої на створення комплексної системи підтримки ветеранів війни, членів їхніх сімей та інших осіб, які потребують відновлення і соціальної інтеграції. У цій системі особливого значення набувають доступна фізична та рекреаційна активність, адаптивні форми спорту, участь у житті громади, сімейна взаємодія та створення середовища, у якому людина може реалізовувати власний потенціал і повертатися до активного суспільного життя.

Міжнародний досвід і сучасні дослідження також засвідчують значення контакту людини з природним середовищем для якості життя та благополуччя. Зелені й водні простори створюють можливості для відпочинку, фізичної активності, соціальної взаємодії та зниження повсякденного стресового навантаження. Водночас Національна система має дотримуватися принципу наукової доброчесності: потенційний позитивний вплив природного середовища не повинен бути підставою для необґрунтованого проголошення рибальства медичним або психотерапевтичним методом.

Саме тому українська модель має будуватися на межі кількох державних політик – рибного господарства, ветеранської політики, соціального захисту, безбар’єрності, фізичної культури і спорту, туризму, охорони здоров’я та регіонального розвитку, не підміняючи жодну з них, а створюючи додатковий простір для їх практичної взаємодії.

Особливу цінність для України може мати поєднання європейських принципів людиноцентричності, інклюзії та доступності з українським досвідом ветеранського руху, волонтерства, громадської самоорганізації та рибальської культури. Відповідні програми доцільно спочатку апробовувати як пілотні проєкти із залученням ветеранів, профільних фахівців, територіальних громад, громадських організацій, науки та суб’єктів рекреаційного рибокористування, а їх подальше масштабування здійснювати на основі оцінювання результативності та реальних потреб учасників. У такій моделі водойма набуває нового суспільного значення: поряд із природоресурсною, господарською та рекреаційною функціями вона стає простором доступності, людської взаємодії та повернення до активного життя.

ЛЮДИНА → ДОСТУПНЕ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ → РЕКРЕАЦІЯ → АКТИВНІСТЬ І СПІЛКУВАННЯ → РОДИНА ТА СПІЛЬНОТА → СОЦІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ → ЯКІСТЬ ЖИТТЯ

4.9.9. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року реабілітаційне рибокористування має стати сталою соціальною складовою Національної системи, доступною у всіх регіонах України, де природні умови та безпекова ситуація дозволяють його розвиток. В Україні має функціонувати мережа адаптованих водойм і рибальських локацій, ветеранських рибальських клубів, сімейних програм, громадських ініціатив та партнерських проєктів, інтегрованих у ширшу систему рекреації, спорту, туризму та соціальної підтримки.

Критеріями результативності мають бути не кількість виловленої риби і навіть не лише кількість проведених заходів, а доступність середовища, охоплення учасників, добровільність, задоволеність людей, сталість програм, сімейна та громадська участь, безпека і реальна соціальна цінність створених можливостей.

Особливим результатом має стати формування середовища, у якому ветеран або людина, яка постраждала від війни, приходить до водойми не як об’єкт опіки, а як повноправний учасник суспільного життя – рибалка, спортсмен, турист, член клубу, наставник, організатор, підприємець або просто людина, яка має право на спокійний відпочинок біля води.

Держава при цьому має виконати головну функцію – створити правила, доступність і можливості, підтримати партнерство та прибрати невиправдані бар’єри, залишивши людині право самій визначати, якою мірою і в якій формі користуватися цими можливостями. У стратегічній перспективі реабілітаційне рибокористування має стати прикладом того, як рибне господарство виходить за межі традиційного розуміння вилову та виробництва риби і починає створювати нову суспільну цінність водних біоресурсів і водойм – цінність для людини, родини та громади.

ВОДОЙМА → ДОСТУПНЕ СЕРЕДОВИЩЕ → ЛЮДИНА → РЕКРЕАЦІЯ → СПІЛКУВАННЯ → РОДИНА → СПІЛЬНОТА → СОЦІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ → ЯКІСТЬ ЖИТТЯ

4.10. ІНКЛЮЗИВНЕ, СІМЕЙНЕ, ДИТЯЧЕ ТА МОЛОДІЖНЕ РИБАЛЬСТВО

Інклюзія – створення умов, за яких усі люди можуть повноцінно брати участь у суспільному житті незалежно від віку, стану здоров’я, інвалідності чи інших обставин.

Національна система рекреаційного рибокористування має бути відкритою для людини незалежно від її віку, фізичних можливостей, життєвих обставин або соціального становища. Доступ до водойми, можливість безпечно відпочивати біля води, рибалити разом із родиною, набувати знань про природу та водні біоресурси мають розглядатися як важлива складова сучасного рекреаційного середовища.

Інклюзивне, сімейне, дитяче та молодіжне рибальство формує особливий соціальний вимір Національної системи. Його результат визначається не обсягом вилову, а тим, наскільки водойма стає доступним простором відпочинку, спілкування, пізнання природи, виховання відповідальності та міжпоколінної взаємодії.

Особливого значення цей напрям набуває у довгостроковій перспективі. Культура відповідального рибальства не виникає лише внаслідок установлення заборон і санкцій.

Вона формується у родині, дитячому середовищі, рибальському клубі, громаді — через особистий досвід поводження з водоймою і живим ресурсом.

Тому стратегічна модель має будуватися за принципом:

ДОСТУПНА ВОДОЙМА → РОДИНА → ДИТИНА І МОЛОДЬ → ПІЗНАННЯ ПРИРОДИ → КУЛЬТУРА РИБАЛЬСТВА → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕСУРС → НОВЕ ПОКОЛІННЯ РИБАЛОК

4.10.1. Соціальна доступність рекреаційного рибокористування

Соціальна доступність має стати одним із базових принципів Національної системи.

Державна політика повинна виходити з того, що рекреаційне рибальство є масовою формою відпочинку населення, а тому організаційні, інформаційні, фізичні та економічні бар’єри для законного користування його можливостями мають бути мінімальними та обґрунтованими.

Особлива увага має приділятися дітям, молоді, сім’ям із дітьми, людям похилого віку, особам з інвалідністю, ветеранам та іншим громадянам, для яких доступність водойми залежить від стану інфраструктури, транспорту, зрозумілості правил, безпеки та вартості відповідних послуг.

Правила рекреаційного рибокористування мають бути написані зрозумілою мовою, легко доступні у цифровому і традиційному форматах та дозволяти людині без спеціальної юридичної підготовки однозначно визначити:

ДЕ МОЖНА РИБАЛИТИ → КОЛИ МОЖНА РИБАЛИТИ → ЯК МОЖНА РИБАЛИТИ → ЩО МОЖНА ВИЛОВЛЮВАТИ → ЯКІ ІСНУЮТЬ ОБМЕЖЕННЯ.

Людина, яка добросовісно бажає дотримуватися правил, не повинна потрапляти у ситуацію правової невизначеності через складність, суперечливість або недоступність інформації.

4.10.2. Інклюзивне та безбар’єрне рибальство

Інклюзивне рибальство має ґрунтуватися на принципі рівної можливості участі, а не на створенні відокремленого середовища для окремих категорій громадян.

Його метою є поступове усунення фізичних, інформаційних, організаційних та комунікаційних бар’єрів, які перешкоджають людині користуватися рекреаційними можливостями водойм.

На водоймах і рекреаційних локаціях, де це технічно та екологічно можливо, доцільно передбачати адаптовані підходи до води, безпечні рибальські платформи, місця для користувачів крісел колісних, поручні, тверде покриття, доступні санітарні приміщення, місця відпочинку, зрозумілу навігацію та паркування.

Водночас безбар’єрність не повинна зводитися виключно до будівництва пандуса. Вона включає фізичну, інформаційну, цифрову та соціальну доступність.

Цифрова система Національної системи у перспективі має дозволяти заздалегідь перевірити доступність конкретної водойми: характер берегової лінії, наявність адаптованих рибальських місць, під’їзду, паркування, санітарної інфраструктури, прокату обладнання та інших необхідних сервісів.

Основний принцип має бути простим:

НЕ СТВОРЮВАТИ «ОКРЕМЕ РИБАЛЬСТВО» ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ – СТВОРЮВАТИ РИБАЛЬСТВО, ДОСТУПНЕ ДЛЯ РІЗНИХ ЛЮДЕЙ.

4.10.3. Сімейне рибальство

Сімейне рибальство має розглядатися як одна з найбільш природних форм поєднання рекреації, сімейного спілкування, перебування на природі та передачі культури відповідального природокористування між поколіннями.

Водойма може бути простором, де батьки і діти проводять час разом, де дитина отримує перші знання про рибу, воду, сезонність природних процесів, правила поводження з живими організмами та необхідність залишати після себе чисте місце відпочинку.

Розвиток сімейного рибальства потребує не спеціального складного регулювання, а передусім безпечного і дружнього до сім’ї середовища. Перспективним напрямом є створення на рекреаційних водоймах сімейних рибальських секторів, навчальних локацій, місць короткочасного відпочинку, доступної санітарної інфраструктури, укриттів від несприятливих погодних умов та інших елементів, які дозволяють комфортно перебувати біля води дорослим разом із дітьми.

Сімейна модель має стати одним із засобів повернення рибальству його важливої культурної функції:

ДІДУСЬ І БАБУСЯ → БАТЬКИ → ДИТИНА → ТРАДИЦІЯ → ЗНАННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → ЗБЕРЕЖЕННЯ ВОДОЙМИ.

4.10.4. Дитяче та молодіжне рибальство

Дитяче та молодіжне рибальство має формуватися передусім як пізнавальний, виховний, спортивний та природоохоронний напрям, а не як раннє залучення дитини до споживацького використання водного біоресурсу.

Перший досвід рибальства має навчати не тільки тому, як упіймати рибу, а й тому, чому існують правила, навіщо встановлюються мінімальні розміри і строки заборон, чому потрібно берегти нерестовища, як правильно поводитися з рибою та чому чистота водойми залежить від поведінки кожного.

До розвитку цього напряму можуть залучатися заклади освіти, рибальські клуби, спортивні федерації, громадські організації, територіальні громади, культурні рибні господарства, природоохоронні установи та інші учасники Національної системи.

Перспективними формами є дитячі рибальські школи і секції, навчальні дні на водоймах, сімейні фестивалі, молодіжні клуби, екологічні експедиції, спортивні заходи, волонтерські акції з відновлення та очищення водойм, спостереження за водними екосистемами та інші практичні природоохоронні програми.

Окремим завданням має бути залучення молоді до громадянської науки та цифрового моніторингу водойм – спостереження за видами риб, станом берегів, забрудненням, інвазійними видами та іншими екологічними показниками за методиками, визначеними науковими установами.

Так рибальство може стати не лише способом проведення вільного часу, а першою практичною школою відповідального ставлення до живої природи.

4.10.5. Безпечна та доступна інфраструктура

Розвиток соціально орієнтованих форм рибальства неможливий без відповідної інфраструктури.

Пріоритет має надаватися не дорогим декоративним об’єктам, а простим рішенням, які реально впливають на комфорт і безпеку людини: безпечним підходам до води, стабільним рибальським місцям, освітленню там, де воно необхідне, санітарним умовам, місцям відпочинку, інформаційним стендам, навігації, доступу до питної води, засобам першої допомоги та зв’язку.

Особливі вимоги мають установлюватися для локацій, призначених для організованого перебування дітей.

Водночас інфраструктурний розвиток не повинен призводити до надмірної забудови берегів, обмеження законного загального доступу громадян або погіршення стану прибережних екосистем.

Національна система має впроваджувати принцип:

МІНІМУМ НЕОБХІДНОГО ВТРУЧАННЯ У ПРИРОДУ → МАКСИМУМ БЕЗПЕКИ, ДОСТУПНОСТІ ТА КОМФОРТУ ДЛЯ ЛЮДИНИ.

4.10.6. Екологічна освіта і культура відповідального рибальства

Довгострокове збереження водних біоресурсів неможливо забезпечити лише державним контролем.

Найбільш стійкою системою охорони ресурсу є суспільство, у якому більшість рибалок добровільно дотримується правил, тому що розуміє їх призначення.

Саме тому екологічна освіта має стати наскрізною складовою дитячого, молодіжного та сімейного рибальства.

Освітні програми мають пояснювати взаємозв’язок між станом водойми, нерестом, кормовою базою, віковою структурою популяцій, антропогенним навантаженням, правилами вилову, принципом «спіймав – відпусти», зарибленням та відповідальністю самого рибалки.

Важливо поступово змінювати критерій успішного рибальства. Особливо для дітей він не повинен зводитися до формули «хто більше виловив».

Цінністю мають стати знання, майстерність, дбайливе поводження з рибою, чисте місце після відпочинку, спостереження за природою, спортивна етика і розуміння того, що риба є частиною живої екосистеми.

Саме тут формується майбутній суспільний договір навколо водних біоресурсів:

НЕ БОЮСЯ ПОКАРАННЯ → А РОЗУМІЮ ПРАВИЛО → ПОВАЖАЮ РЕСУРС → БЕРЕЖУ ВОДОЙМУ → ПЕРЕДАЮ ЦЮ КУЛЬТУРУ НАСТУПНОМУ ПОКОЛІННЮ.

Людиноцентричність та європейський вектор

Розвиток цього напряму має бути узгоджений із державною політикою безбар’єрності України та сучасними європейськими принципами інклюзії, рівності можливостей, універсального дизайну і повноцінної участі людини у суспільному житті.

Для Національної системи це означає важливу зміну підходу: не визначати наперед «середнього рибалку», під якого створюються всі правила та інфраструктура, а враховувати різноманітність людей, які користуватимуться системою.

Дитина, людина похилого віку, користувач крісла колісного, молода сім’я з маленькими дітьми, досвідчений спортсмен і людина, яка вперше взяла вудку, мають різні потреби, але однакове право на гідне, безпечне та зрозуміле рекреаційне середовище. Саме така людиноцентрична модель має стати одним із критеріїв європейської зрілості Національної системи рекреаційного рибокористування України.

4.10.7. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має бути сформоване рекреаційне рибокористування, доступне для різних поколінь і суспільних груп, із мережею безпечних і поступово безбар’єрних рибальських локацій, сімейних зон, дитячих і молодіжних програм, спортивних секцій, клубів та природоохоронних ініціатив.

Безбар’єрність має стати звичайним стандартом проектування та модернізації рекреаційної інфраструктури, а інформація про фактичний рівень доступності водойм – відкритою, зрозумілою і цифрово доступною.

Сімейне рибальство має відновити і зміцнити свою роль як простір міжпоколінного спілкування та передачі культури поводження з природою. Дитяче і молодіжне рибальство має сформувати покоління громадян, для яких дотримання правил, гуманне поводження з рибою, чистота водойми, охорона нерестовищ і збереження водних біоресурсів є не зовнішньою вимогою державного інспектора, а власною культурною нормою.

Критерієм успіху Національної системи має стати не лише кількість облаштованих місць, проведених фестивалів чи учасників програм. Головним результатом має бути людина, якій комфортно біля української водойми; родина, яка бажає туди повернутися; дитина, яка навчилася берегти живий ресурс; і громада, яка розуміє цінність своєї водойми.

У стратегічній перспективі рекреаційне рибальство має стати одним із доступних просторів суспільної взаємодії, де природний ресурс не розділяє людей за віком або фізичними можливостями, а об’єднує їх навколо спільних цінностей – відпочинку, родини, природи, відповідальності та збереження ресурсу для наступних поколінь.

Національний та європейський вектор

Розвиток інклюзивного, сімейного, дитячого та молодіжного рибальства має здійснюватися у взаємозв’язку із загальнодержавною політикою безбар’єрності, захисту прав дітей, підтримки сім’ї, розвитку молоді, фізичної активності, екологічної освіти та створення доступного рекреаційного середовища.

Національна система рекреаційного рибокористування має стати одним із практичних секторів реалізації принципу людиноцентричності: не людина повинна пристосовуватися до водойми, інфраструктури та складних адміністративних процедур, а система у межах об’єктивних природних, безпекових і ресурсних можливостей має створювати зрозумілі та доступні умови для різних груп населення.

Особливе значення такий підхід має для дітей і молоді. Міжнародний досвід підтверджує цінність доступної фізичної активності, безпечного середовища, спілкування, участі у спільних заходах та інклюзивних практик для розвитку дітей і підлітків. Для рекреаційного рибокористування це відкриває можливість поєднати перебування на природі, посильну активність, сімейне спілкування, пізнання водних екосистем та формування відповідального ставлення до живого ресурсу.

Український досвід інклюзивних програм для дітей додатково засвідчує, що належно організовані активності можуть адаптуватися до різних потреб і фізичних можливостей учасників. Цей принцип має поступово поширюватися і на рекреаційне рибокористування – через доступні рибальські місця, адаптовану інфраструктуру, зрозумілу інформацію, підготовлених організаторів та рівну можливість участі.

У перспективі Національна система має перейти від окремих спеціальних заходів для окремих категорій громадян до універсальної культури доступності, за якої інклюзивність закладається у правила, інфраструктуру, цифрові сервіси, освітні програми та організацію рекреаційного простору ще на етапі їх проєктування. Саме в цьому полягає сучасний європейський зміст безбар’єрності: не створювати паралельне середовище для тих, хто має особливі потреби, а формувати спільний рекреаційний простір, у якому різні люди можуть перебувати разом, відпочивати, навчатися, рибалити та взаємодіяти на засадах гідності, безпеки і рівності можливостей.

Для України до 2050 року це має означати формування нового суспільного стандарту:

ВОДОЙМА ДЛЯ ЛЮДИНИ → ДОСТУПНІСТЬ ДЛЯ РІЗНИХ ПОТРЕБ → РОДИНА → ДИТИНА І МОЛОДЬ → ПІЗНАННЯ ПРИРОДИ → КУЛЬТУРА ВІДПОВІДАЛЬНОГО РИБАЛЬСТВА → ЗБЕРЕЖЕННЯ ВОДОЙМИ ДЛЯ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ

ДОСТУПНІСТЬ → РОДИНА → ДИТИНА → МОЛОДЬ → ЗНАННЯ → КУЛЬТУРА → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РИБАЛКА → ЗБЕРЕЖЕНА ВОДОЙМА → НАСТУПНЕ ПОКОЛІННЯ

У кінцевому підсумку зрілість Національної системи рекреаційного рибокористування визначатиметься не лише станом водних біоресурсів і досконалістю правил, а й тим, наскільки вона буде здатна об’єднати біля української водойми різні покоління і різних людей, забезпечивши кожному гідність, доступність, безпеку, радість спілкування з природою та можливість передати збережений живий ресурс наступним поколінням.

4.11. ОРГАНІЗОВАНІ СПОРТИВНІ ТА ГРОМАДСЬКІ ФОРМИ

Організовані спортивні та громадські форми рекреаційного рибокористування є важливою інституційною складовою Національної системи, через яку індивідуальний інтерес рибалки трансформується у колективну відповідальність, самоорганізацію, спортивну діяльність, громадську участь, природоохоронні ініціативи та партнерство з державою і територіальними громадами.

Рибальські клуби, громадські об’єднання, спортивні федерації, волонтерські спільноти та інші організовані форми здатні виконувати функції, які неможливо повною мірою забезпечити виключно адміністративними засобами: формувати культуру відповідального рибальства, поширювати знання, організовувати змагання і громадські заходи, сприяти охороні та відновленню водойм, збирати суспільно корисну інформацію та представляти інтереси рибальської спільноти.

Водночас громадська участь не повинна підміняти повноваження держави, наукових установ, правоохоронних або контрольних органів. Її призначення полягає у створенні постійного суспільного зворотного зв’язку між рибалкою, водоймою, громадою та державою.

Стратегічна модель має будуватися за принципом:

РИБАЛКА → КЛУБ І СПІЛЬНОТА → ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ / ФЕДЕРАЦІЯ → ГРОМАДА → ДІАЛОГ ІЗ ДЕРЖАВОЮ → СПІЛЬНІ РІШЕННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → ЗБЕРЕЖЕНИЙ РЕСУРС.

Включення організованої галузевої громадськості до Національної системи рекреаційного рибокористування має ґрунтуватися не лише на суспільній доцільності, а й на принципах сучасного демократичного та відповідального управління. Законодавство України передбачає можливість громадських об’єднань брати участь у встановленому порядку в розробленні проєктів нормативно-правових актів, що стосуються сфери їхньої діяльності та важливих питань державного і суспільного життя, а механізми громадської експертизи створюють додаткові можливості для незалежного суспільного оцінювання діяльності органів виконавчої влади та результатів реалізації державної політики.

Такий підхід відповідає міжнародним принципам відповідального управління рекреаційним рибальством. У документах FAO та EIFAAC участь заінтересованих сторін, прозорість прийняття рішень, комунікація, використання наукових знань і практичного досвіду розглядаються як взаємопов’язані складові сталого управління рибними ресурсами. Особливого значення набуває залучення учасників не лише до обговорення вже підготовлених рішень, а й, у передбачених законодавством формах, до визначення проблем, формування цілей, розгляду альтернатив та оцінювання результатів управління.

Національна система має виходити з принципу, що громадськість не підміняє державу, а посилює якість державної політики. Держава зберігає виключну відповідальність за здійснення визначених законом владних повноважень і прийняття компетентних рішень; наука забезпечує їх доказову основу; організована галузева громадськість привносить практичний досвід, суспільний зворотний зв’язок, незалежну експертну позицію та громадський контроль у передбачених законодавством формах.

Водночас участь громадськості має ґрунтуватися на тих самих вимогах якості, яких Національна система очікує від державних рішень: достовірності даних, аргументованості позицій, прозорості інтересів, повазі до альтернативної думки, відсутності підміни наукових висновків припущеннями та відповідальності за запропоновані рішення. Громадський статус сам по собі не надає позиції переваги; її авторитет має визначатися якістю аргументів і відповідністю суспільному інтересу.

Таким чином, перспективною для України є не модель адміністративного управління «згори вниз» і не модель передачі державних функцій громадським структурам, а модель відповідального партнерського управління, у якій кожний учасник виконує власну функцію та несе відповідальність у межах своєї компетенції.

ДЕРЖАВА — ПОВНОВАЖЕННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → НАУКА — ДОКАЗИ І ЗНАННЯ → ГАЛУЗЕВА ГРОМАДСЬКІСТЬ — ДОСВІД, ЕКСПЕРТИЗА І СУСПІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ → ДІАЛОГ → ОБҐРУНТОВАНЕ РІШЕННЯ → РЕЗУЛЬТАТ → ДОВІРА

4.11.1. Рибальські клуби та громадські об’єднання

Рибальські клуби та громадські об’єднання мають розглядатися як один із базових рівнів самоорганізації учасників Національної системи.

Їх діяльність може охоплювати об’єднання рибалок за територіальними, спортивними, природоохоронними або іншими інтересами; організацію рекреаційних і спортивних заходів; навчання; популяризацію відповідального поводження з водними біоресурсами; участь у громадських консультаціях; реалізацію екологічних та відтворювальних проєктів.

Особливого розвитку потребує територіальна клубна модель, за якої рибалки не лише користуються конкретною водоймою, а відчувають відповідальність за її стан, беруть участь у догляді за прибережною територією, громадському спостереженні, екологічних заходах та формуванні пропозицій щодо розвитку рекреаційної інфраструктури.

Перспективна логіка:

МОЯ ВОДОЙМА → МОЯ СПІЛЬНОТА → МОЯ УЧАСТЬ → НАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

4.11.2. Спортивні федерації та організації

Спортивні федерації та інші спортивні організації мають забезпечувати інституційний розвиток риболовного спорту, систему спортивної підготовки, проведення змагань, підготовку спортсменів, тренерів і суддів та міжнародне представництво України.

У межах Національної системи їх функція має бути ширшою за організацію спортивного календаря.

Спортивна спільнота може бути одним із провідників високих стандартів поводження з рибою, ресурсозберігаючих практик, принципу «спіймав – відпусти», екологічної етики, безпеки та культури дотримання правил.

Взаємодія держави зі спортивними організаціями має здійснюватися на партнерських засадах із чітким розмежуванням державних регуляторних повноважень та автономії спортивної діяльності.

4.11.3. Змагання, турніри та чемпіонати

Змагання, турніри та чемпіонати є не лише спортивними подіями, а й важливим інструментом популяризації сучасної культури рекреаційного рибальства.

Їх проведення має ґрунтуватися на дотриманні вимог законодавства, спортивних правил, безпеки учасників, режиму відповідної водойми та екологічно відповідального поводження з водними біоресурсами.

Для великих спортивних заходів доцільно застосовувати принцип попереднього оцінювання можливого навантаження на водойму та ресурс, особливо якщо змагання концентрують значну кількість учасників на обмеженій території.

Національна система має створити умови для проведення в Україні міжнародних змагань високого рівня, використовуючи їх одночасно як інструмент розвитку спортивного туризму, територіальних громад та міжнародного представлення України.

4.11.4. Фестивалі та масові заходи

Рибальські фестивалі, сімейні свята, виставки, тематичні дні водойм та інші масові заходи можуть стати важливим засобом популяризації рекреаційного рибокористування.

На відміну від спортивного змагання, їх головною цінністю має бути не визначення переможця, а створення спільноти навколо водойми.

Такі заходи можуть поєднувати рибальство, сімейний відпочинок, дитячі програми, екологічну освіту, місцеву гастрономію, туристичні продукти, презентацію рибальського спорядження, природоохоронні акції та культурні традиції території.

Особлива увага має приділятися доступності таких заходів для сімей, дітей, ветеранів, людей похилого віку та осіб з інвалідністю.

Фестиваль має залишати після себе не сміття і додаткове навантаження на водойму, а нові знання, позитивне ставлення до території та сильнішу місцеву спільноту.

4.11.5. Галузева громадськість у формуванні державної політики

Галузева громадськість має бути постійним учасником формування, реалізації та оцінювання державної політики у сфері рекреаційного рибокористування.

Її участь може здійснюватися через громадські ради, консультації з громадськістю, робочі та експертні групи, круглі столи, обговорення проєктів нормативно-правових актів, підготовку пропозицій, аналітичних матеріалів та інші передбачені законодавством механізми.

Особливо важливим є раннє залучення громадськості – не лише після підготовки державним органом завершеного проєкту рішення, а на стадії визначення проблеми, цілей, можливих альтернатив та оцінювання наслідків майбутнього регулювання.

Водночас участь громадськості не повинна означати автоматичного прийняття державою будь-якої запропонованої позиції. Завдання держави — забезпечити відкритий процес, почути різні сторони, оцінити аргументи, наукові дані, суспільні та економічні наслідки і прийняти мотивоване рішення в інтересах суспільства та збереження водних біоресурсів.

Перспективна модель:

НЕ «ДЕРЖАВА ВИРІШИЛА → ГРОМАДСЬКІСТЬ ПОІНФОРМУВАЛИ»,
А «ПРОБЛЕМА → ДІАЛОГ → ДАНІ → ВАРІАНТИ РІШЕННЯ → ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ → МОТИВОВАНЕ ДЕРЖАВНЕ РІШЕННЯ».

4.11.6. Громадська експертиза та моніторинг

Громадська експертиза має використовуватися як один із законних механізмів незалежного суспільного оцінювання діяльності органів виконавчої влади, ефективності управлінських рішень та їх відповідності суспільним інтересам.

У сфері рекреаційного рибокористування предметом громадської уваги можуть бути проєкти нормативних актів, доступність водойм, якість державних сервісів, реалізація програм, використання публічних ресурсів, функціонування окремих управлінських механізмів та інші суспільно значущі питання.

Поряд із формальною громадською експертизою має розвиватися громадський моніторинг водойм. Рибалки та громадські організації можуть бути важливим джерелом первинної інформації про забруднення, заморні явища, незаконний вилов, стан берегів, перешкоди для міграції риб, появу інвазійних видів та інші зміни водного середовища.

Проте громадські спостереження не повинні автоматично прирівнюватися до офіційних наукових даних або результатів державного контролю. Для їх системного використання необхідні стандартизовані методики, цифрова фіксація, верифікація та взаємодія з науковими установами й компетентними державними органами.

Таким чином може бути сформована модель:

РИБАЛКА БАЧИТЬ → ФІКСУЄ → ПЕРЕДАЄ → ДАНІ ВЕРИФІКУЮТЬСЯ → ДЕРЖАВА / НАУКА РЕАГУЄ → РЕЗУЛЬТАТ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ГРОМАДСЬКОСТІ

4.11.7. Природоохоронні й відтворювальні ініціативи

Організована рибальська громадськість має значний потенціал для участі у практичному збереженні водних екосистем.

До таких ініціатив можуть належати очищення берегів, відновлення рекреаційних територій, громадські природоохоронні кампанії, інформаційна підтримка охорони нерестовищ, відновлення прибережної рослинності, участь у науково-громадських спостереженнях та інші заходи, що не потребують спеціальних владних повноважень.

Зариблення та інші заходи, що безпосередньо впливають на склад і стан водних біоресурсів, мають здійснюватися виключно відповідно до законодавства, наукових обґрунтувань та встановлених процедур. Добрі наміри не можуть бути підставою для неконтрольованого втручання у водну екосистему.

Перспективною моделлю є реалізація спільних проєктів:

ДЕРЖАВА + НАУКА + ГРОМАДА + РИБАЛЬСЬКА ГРОМАДСЬКІСТЬ + БІЗНЕС → ВІДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМИ ТА РЕСУРСУ.

Саме практична участь у збереженні водойми здатна поступово змінити ставлення рибалки до природного ресурсу: від користувача — до співучасника його збереження.

Європейський та міжнародний вектор

Міжнародні підходи до управління рекреаційним рибальством дедалі більше ґрунтуються на партнерстві між державою, наукою, користувачами ресурсу та організованою громадськістю.

Для України важливо враховувати підходи FAO та EIFAAC, які пов’язують стале рекреаційне рибальство з участю заінтересованих сторін, обміном знаннями, науковим забезпеченням, екологічною відповідальністю та постійним удосконаленням управлінських рішень.

Європейський вектор для України має означати не механічне перенесення окремих іноземних моделей, а поступовий перехід до культури співуправління, за якої держава зберігає відповідальність за публічний інтерес і законність, наука забезпечує доказову основу, а організована громадськість отримує реальну можливість бути почутою, пропонувати рішення, брати участь у їх реалізації та контролювати суспільно значущі результати.

Громадська участь як принцип сучасного управління

Участь галузевої громадськості у Національній системі має розглядатися не як додатковий консультативний елемент, а як один із принципів сучасного демократичного та відповідального управління.

При цьому громадськість не підміняє державу, не перебирає на себе її владні, регуляторні чи контрольні повноваження: держава зберігає відповідальність за законність, збалансованість і кінцевий результат управлінських рішень, а організована громадськість забезпечує суспільний зворотний зв’язок, професійний і практичний досвід, громадську експертизу та незалежне оцінювання наслідків державної політики.

Такий підхід відповідає чинній українській моделі демократичного управління, яка передбачає механізми громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, оцінювання ефективності прийняття та виконання ними рішень і підготовки пропозицій щодо розв’язання суспільно значущих проблем.

Водночас він узгоджується із сучасними міжнародними принципами управління рибальством. Підходи FAO до відповідального рекреаційного рибальства виходять із необхідності поєднання наукових знань, практичного досвіду, інформаційного обміну, прозорості та участі заінтересованих сторін у формуванні й удосконаленні управлінських рішень.

Особливого значення для України набуває досвід Генеральної комісії з рибальства у Середземному морі (GFCM/FAO). У межах програми досліджень рекреаційного рибальства на 2024-2026 роки, до фокусних країн якої належить Україна, окремим напрямом визначено взаємодію із заінтересованими сторонами – рибальськими організаціями, науковими експертами та іншими учасниками – з метою скорочення розриву між прийняттям управлінських рішень і практикою їх реалізації.

Для Національної системи це означає поступовий перехід від епізодичних консультацій – до постійної інституційної взаємодії. Галузева громадськість має залучатися не лише тоді, коли рішення вже підготовлене, а, у передбачених законодавством формах, на етапах виявлення проблеми, формування альтернатив, обговорення проєктів рішень, оцінювання їх реалізації та підготовки пропозицій щодо подальшого вдосконалення державної політики.

Основою такої взаємодії мають бути не відомчий інтерес, адміністративний статус або гучність окремої позиції, а достовірні дані, наукова обґрунтованість, відкритість аргументів, представництво різних інтересів, суспільна відповідальність і спільна орієнтація на довгострокове збереження водних біоресурсів. У перспективі має бути сформована модель, за якої держава здатна чути суспільство, громадськість – аргументовано впливати на державну політику, наука – забезпечувати її доказову основу, а прийняте рішення – бути зрозумілим, мотивованим і перевірюваним за результатами його реалізації.

ДЕРЖАВА + НАУКА + ГАЛУЗЕВА ГРОМАДСЬКІСТЬ + РИБАЛЬСЬКА СПІЛЬНОТА + ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ → ДАНІ → ДІАЛОГ → ОБҐРУНТОВАНЕ РІШЕННЯ → СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → ДОВІРА → СТАЛЕ РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ

4.11.8. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має бути сформоване зріле, організоване та суспільно відповідальне рибальське середовище, представлене розвиненою мережею клубів, громадських об’єднань, спортивних федерацій, місцевих ініціатив, волонтерських і природоохоронних спільнот.

Організована громадськість має стати постійним партнером держави і територіальних громад, а не ситуативним учасником окремих конфліктів або обговорень.

Система громадської участі має забезпечувати раннє обговорення важливих рішень, доступ до необхідної публічної інформації, можливість громадської експертизи, функціонування механізмів зворотного зв’язку та прозоре врахування або мотивоване відхилення громадських пропозицій.

Спортивні й громадські організації мають стати провідниками культури відповідального рибальства, природоохоронної етики, екологічної освіти, добровільного дотримання правил та суспільної відповідальності за стан водойм.

Критерієм зрілості Національної системи має бути не кількість зареєстрованих організацій або проведених заходів, а спроможність держави, науки, громад, бізнесу та рибальської спільноти чути одне одного, працювати з достовірними даними, знаходити збалансовані рішення та спільно відповідати за їх результат.

У стратегічній перспективі Україна має перейти від моделі, у якій рибалка переважно є адресатом правил і обмежень, до моделі, у якій відповідальний рибалка та організована галузева громадськість стають повноправними учасниками збереження водних біоресурсів і розвитку рекреаційного рибокористування, не підміняючи державу, але посилюючи якість державної політики суспільним досвідом, знаннями та контролем.

4.12. БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНА РИБОГОСПОДАРСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНА МОДЕЛЬ

Багатофункціональна рибогосподарсько-рекреаційна модель є інтегрованою моделлю використання водного об’єкта та пов’язаної з ним території, у межах якої рибогосподарська діяльність, рекреаційне рибальство, охорона і відтворення водних біоресурсів, туризм, соціальні функції, екологічна освіта та розвиток місцевої економіки поєднуються в єдиній системі управління.

Її принципова відмінність полягає у відмові від підходу, за якого водойма розглядається виключно через одну домінуючу функцію. Один водний об’єкт за наявності відповідних природних, ресурсних, правових та інфраструктурних передумов може одночасно створювати екологічну, рибогосподарську, рекреаційну, соціальну, туристичну та економічну цінність.

Водночас багатофункціональність не означає механічного поєднання максимально можливої кількості видів діяльності. Кожна функція має відповідати екологічній місткості водойми, стану водних біоресурсів, правовому режиму водного об’єкта, інтересам територіальної громади та принципу недопущення погіршення стану водної екосистеми.

Таким чином, модель будується за логікою:

ВОДОЙМА → РЕСУРС → ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ → РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО + РЕКРЕАЦІЯ + ОХОРОНА + СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ + ТУРИЗМ → МІСЦЕВА ЕКОНОМІКА → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДНОВЛЕНА ВОДОЙМА І СТАЛИЙ РЕСУРС

4.12.1. Поняття та призначення моделі

Для цілей цієї Концепції багатофункціональна рибогосподарсько-рекреаційна модель розглядається як перспективна організаційно-економічна модель, що забезпечує узгоджене поєднання декількох функцій водного об’єкта на основі єдиного ресурсного, просторового та управлінського бачення.

Її призначення полягає не у створенні нової універсальної правової категорії водойм, а у формуванні методології їх комплексного використання.

Така модель може застосовуватися до різних типів водних об’єктів у тих випадках, коли це допускається їх правовим режимом, екологічним станом та характером господарського використання.

Основним принципом має стати:

НЕ ПРИСТОСОВУВАТИ РЕСУРС ДО МАКСИМАЛЬНОЇ КІЛЬКОСТІ ФУНКЦІЙ – А ВИЗНАЧАТИ ДОПУСТИМІ ФУНКЦІЇ ВИХОДЯЧИ З МОЖЛИВОСТЕЙ РЕСУРСУ

4.12.2. Поєднання рибогосподарської, рекреаційної, екологічної та соціальної функцій

Багатофункціональна водойма має розглядатися як єдина природно-господарська система, у якій різні функції не конкурують за ресурс без установлених меж, а взаємно доповнюють одна одну.

Рибогосподарська функція забезпечує раціональне використання, формування та, у передбачених моделях, відтворення водних біоресурсів.

Рекреаційна функція створює можливості для любительського, спортивного, трофейного, сімейного та інших форм рибальства.

Екологічна функція передбачає збереження природних популяцій, середовищ існування, нерестовищ, прибережних екосистем та екологічної стійкості водойми.

Соціальна функція може включати інклюзивне, сімейне, дитяче, молодіжне та реабілітаційне рибокористування.

Туристична функція створює можливості для розвитку рибальських баз, гідів, маршрутів, спортивних заходів, локальної гастрономії та інших послуг.

Ефективність моделі визначається не максимальною інтенсивністю кожної функції, а якістю їх балансу.

4.12.3. Диференціація функцій і зонування водойми

Одним із ключових інструментів багатофункціональної моделі має стати функціональне зонування водного об’єкта та його прибережної території – там, де воно є доцільним і правомірним.

Залежно від характеристик конкретної водойми можуть визначатися зони загальнодоступного рекреаційного рибальства, спортивні та трофейні сектори, ділянки організованої рекреації, природоохоронні зони, нерестовища, місця відновлення ресурсу, туристичні та інфраструктурні локації.

Зонування не повинно використовуватися як прихований механізм необґрунтованого обмеження законного доступу громадян до водойми. Будь-які просторові, сезонні або функціональні обмеження мають бути правомірними, обґрунтованими, пропорційними, зрозумілими та доступними для громадськості.

У перспективі інформація про функціональні зони має бути представлена також у цифровій картографічній формі.

4.12.4. Управління водними біоресурсами

Живий водний біоресурс є центральною природною основою всієї моделі.

Рішення щодо інтенсивності використання, допустимого рекреаційного навантаження, зариблення, вилову, охорони та відтворення мають ґрунтуватися на достовірних даних, моніторингу, науковому обґрунтуванні та адаптивному управлінні.

Для кожної водойми має враховуватися баланс між природною продуктивністю екосистеми, штучним відтворенням, господарським вилученням, рекреаційним виловом та необхідністю збереження стабільної структури популяцій.

Багатофункціональна модель особливо потребує обліку сукупного навантаження, оскільки ресурс одночасно використовується декількома групами користувачів.

Принцип управління:

СПОЧАТКУ – СТАН РЕСУРСУ → ПОТІМ — ДОПУСТИМЕ НАВАНТАЖЕННЯ → ПІСЛЯ ЦЬОГО – РОЗПОДІЛ ФУНКЦІЙ І РЕЖИМІВ ВИКОРИСТАННЯ.

4.12.5. Рекреаційна та туристична інфраструктура

Інфраструктура багатофункціональної водойми має створювати комфорт для людини без надмірного втручання у природне середовище.

Залежно від функцій конкретного об’єкта вона може включати безпечні рибальські місця, адаптовані платформи, підходи до води, місця спуску плавзасобів, інформаційні пункти, санітарну інфраструктуру, місця відпочинку, рибальські бази, сервіси гідів, туристичні маршрути та інші об’єкти.

Особлива увага має приділятися безбар’єрності, безпеці дітей, доступності для людей похилого віку, ветеранів та осіб з інвалідністю.

Інфраструктурний розвиток має здійснюватися за принципом:

НЕ ЗАБУДУВАТИ ВОДОЙМУ – А ЗРОБИТИ ЇЇ РОЗУМНО ДОСТУПНОЮ

4.12.6. Економічна модель і реінвестування у ресурс

Економічною основою багатофункціональної моделі має стати створення довгострокової вартості навколо якісної водойми та стабільного живого ресурсу.

Рибальство, туризм, спортивні заходи, діяльність баз і гідів, проживання, харчування, транспортні та інші послуги можуть формувати місцеву додану вартість і робочі місця.

Саме тут найбільш повно реалізується запропонований Концепцією принцип економіки живого рекреаційного ресурсу: збережена якісна популяція створює повторюваний рекреаційний попит, а отже — довгострокову економічну цінність.

Водночас економічна модель має передбачати механізми, за яких частина створеної економічної вартості у визначених законодавством формах спрямовується на підтримання самого природного капіталу — відтворення водних біоресурсів, моніторинг, охорону, відновлення водойми та розвиток необхідної інфраструктури.

Так формується замкнений цикл:

ЖИВИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОПИТ → ПОСЛУГИ → ДОХІД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДНОВЛЕННЯ → ЯКІСНІШИЙ РЕСУРС → ВИЩА РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ

4.12.7. Держава, громада, наука, галузева громадськість і бізнес

Багатофункціональна модель потребує чіткого розподілу ролей.

Держава формує правові умови, гарантує дотримання публічного інтересу, охорону природних ресурсів і належний контроль.

Територіальна громада представляє інтереси території, сприяє розвитку доступної інфраструктури, місцевого підприємництва і туристичного продукту в межах своїх повноважень.

Наука забезпечує оцінювання ресурсу, екологічної місткості, допустимого навантаження та результативності управлінських заходів.

Галузева громадськість забезпечує практичний досвід, суспільний зворотний зв’язок, громадські ініціативи, експертну участь і моніторинг у передбачених законодавством формах.

Бізнес створює послуги, робочі місця, інфраструктуру, інвестиції та економічну додану вартість.

При цьому жоден із учасників не повинен монополізувати водойму або підміняти функції інших.

Модель партнерства:

ДЕРЖАВА + ГРОМАДА + НАУКА + ГАЛУЗЕВА ГРОМАДСЬКІСТЬ + БІЗНЕС → СПІЛЬНЕ БАЧЕННЯ → РОЗПОДІЛ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ → РЕЗУЛЬТАТ.

Європейський вектор

Багатофункціональна модель концептуально відповідає європейському переходу до інтегрованого територіального розвитку, сталої блакитної економіки та місцевих партнерств, у яких природний ресурс розглядається одночасно як екологічна цінність і основа сталого соціально-економічного розвитку території.

Особливо перспективним для України є врахування європейського підходу community-led local development – розвитку, керованого місцевими громадами. Його сутність полягає у партнерстві публічного сектору, громадянського суспільства та бізнесу навколо інтегрованої стратегії розвитку конкретної території.

Для рибогосподарсько-рекреаційної сфери така логіка може бути адаптована через територіальні партнерства, рибальсько-рекреаційні кластери, спільні природоохоронні проєкти, розвиток туризму, місцевого підприємництва та інфраструктури.

Європейський досвід має використовуватися не шляхом механічного копіювання організаційних форм, а як орієнтир для формування української моделі, заснованої на сталості ресурсу, партнерстві, місцевій ініціативі, доказовому управлінні та вимірюваному результаті.

Інтегрована модель управління та європейський вектор

Багатофункціональна рибогосподарсько-рекреаційна модель має розвиватися як сучасна форма інтегрованого управління водним об’єктом і пов’язаною з ним територією, у центрі якої перебуває не окремий вид господарської діяльності, а довгострокова цінність водойми як природного, рекреаційного, соціального та економічного капіталу.

Такий підхід передбачає перехід від галузевої роз’єднаності до узгодження інтересів. Рибне господарство, рекреаційне рибальство, охорона природи, туризм, спорт, соціальні програми, місцеве підприємництво та розвиток інфраструктури мають розглядатися не як ізольовані напрями використання однієї водойми, а як взаємопов’язані функції, допустимі межі яких визначаються насамперед станом екосистеми, водних біоресурсів і довгостроковим суспільним інтересом.

Методологічним орієнтиром для України може бути європейський підхід до розвитку рибальських, аквакультурних, прибережних і внутрішніх територій, у межах якого природний ресурс поєднується з місцевою економікою, соціальним розвитком, інноваціями та участю громад. Особливе значення має модель community-led local development (CLLD) — розвитку, керованого місцевими спільнотами, що ґрунтується на партнерстві громадянського суспільства, бізнесу та публічного сектору навколо інтегрованої стратегії конкретної території.

Для Національної системи рекреаційного рибокористування цей досвід доцільно адаптувати через формування територіальних партнерств, у яких держава встановлює правила і гарантує публічний інтерес; громада визначає територіальні пріоритети; наука забезпечує доказову основу; галузева громадськість формує суспільний зворотний зв’язок і практичну експертизу; бізнес створює інвестиції, послуги та робочі місця; рибалки виступають не лише користувачами ресурсу, а й учасниками його відповідального збереження.

Європейський досвід при цьому не повинен механічно переноситися в українське законодавство. Його цінність полягає насамперед у принципах: інтегрованість, партнерство, місцева ініціатива, екосистемний підхід, наукова обґрунтованість, інноваційність, вимірюваність результату та відповідальність за стан природного ресурсу. Організаційні форми реалізації цих принципів мають визначатися відповідно до правової системи України, особливостей водного фонду, системи місцевого самоврядування та завдань післявоєнного відновлення територій.

Водночас багатофункціональна модель має ґрунтуватися на принципах адаптивного управління. Рішення щодо використання водойми не повинні вважатися незмінними: результати їх застосування мають постійно оцінюватися за екологічними, ресурсними, соціальними та економічними показниками, а сама модель – коригуватися відповідно до фактичних даних і змін стану водного об’єкта.

Таким чином формується нова управлінська логіка:

ДАНІ → НАУКОВА ОЦІНКА → УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ → РЕАЛІЗАЦІЯ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ → КОРЕКЦІЯ → НАСТУПНИЙ ЦИКЛ УПРАВЛІННЯ

Саме така модель дозволяє перейти від управління водоймою через систему переважно дозволів, обмежень і заборон до управління результатом: станом екосистеми, якістю водного біоресурсу, доступністю рекреації, рівнем місцевої доданої вартості, соціальним ефектом та здатністю водойми зберігати свою цінність у довгостроковій перспективі.

У цій системі три запропоновані Концепцією наскрізні конструкції утворюють єдиний механізм:

ЕКОНОМІКА ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ визначає, що створює довгострокову цінність;

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ РИБАЛЬСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КЛАСТЕР визначає, як ця цінність об’єднує учасників і перетворюється на розвиток території;

БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНА РИБОГОСПОДАРСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНА МОДЕЛЬ визначає, як ресурс, територія, функції, учасники та економічні механізми поєднуються в єдину керовану систему.

Їх взаємодія формує перспективну модель:

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ЖИВИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ → ПАРТНЕРСТВО → ПОСЛУГИ ТА ІНВЕСТИЦІЇ → МІСЦЕВА ДОДАНА ВАРТІСТЬ → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ → ПІДВИЩЕННЯ ЦІННОСТІ ВОДОЙМИ

У стратегічній перспективі багатофункціональна модель має стати одним із інструментів переходу України від управління окремими видами використання водойми – до управління її сукупною довгостроковою цінністю, за якого екологічне відновлення, суспільний доступ, рекреація та економічний розвиток не протиставляються один одному, а утворюють взаємопідсилювальну систему.

4.12.8. Пілотні та демонстраційні проєкти

Багатофункціональна модель не повинна одразу запроваджуватися як універсальна для всіх водойм України.

Доцільним є створення системи пілотних і демонстраційних проєктів на водоймах різного типу та у різних регіонах.

Пілотні проєкти мають перевірити на практиці моделі функціонального зонування, обліку рекреаційного навантаження, взаємодії суб’єктів, цифрових сервісів, економічних механізмів, реінвестування, безбар’єрності, громадської участі та оцінювання екологічних результатів.

Кожний пілот має починатися з вихідної оцінки стану водойми та завершуватися незалежним оцінюванням отриманих результатів.

Принцип:

НЕ СПОЧАТКУ ЗАКРІПИТИ МОДЕЛЬ ДЛЯ ВСІЄЇ КРАЇНИ — А СПОЧАТКУ ДОВЕСТИ, ЩО ВОНА ПРАЦЮЄ.

4.12.9. Масштабування моделі

Масштабування має здійснюватися лише після підтвердження екологічної, соціальної, економічної та управлінської результативності пілотних проєктів.

За результатами апробації можуть формуватися типові методики, рекомендації, цифрові рішення, стандарти інфраструктури, економічні механізми та пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання.

Водночас масштабування не повинно означати уніфікації водойм.

Україна має значне різноманіття річок, водосховищ, озер, лиманів, ставків та прибережних акваторій. Тому Національна система повинна масштабувати принципи і методологію, а конкретну модель адаптувати до природних, ресурсних, правових та соціально-економічних характеристик кожної території.

Формула масштабування:

ПІЛОТ → ДАНІ → ОЦІНКА → КОРЕКЦІЯ → СТАНДАРТ / МЕТОДИКА → АДАПТАЦІЯ ДО ТЕРИТОРІЇ → МАСШТАБУВАННЯ

ТРИ НАСКРІЗНІ КОНСТРУКЦІЇ БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ

Багатофункціональна рибогосподарсько-рекреаційна модель має формуватися не як сукупність окремих видів діяльності на одній водоймі, а як цілісна система створення, збереження та відтворення довгострокової природної, рекреаційної, соціальної й економічної цінності.

Методологічною основою такої системи пропонується визначити три взаємопов’язані концептуальні конструкції: економіку живого рекреаційного ресурсу, територіальний рибальсько-рекреаційний кластер та багатофункціональну рибогосподарсько-рекреаційну модель.

Економіка живого рекреаційного ресурсу визначає джерело довгострокової цінності. Її основою є розуміння того, що належно збережений водний біоресурс за певних моделей використання здатний багаторазово створювати рекреаційний, туристичний, спортивний, соціальний та економічний ефект.

Якісна популяція і здорова водойма стають не лише природним ресурсом, а природним капіталом, збереження якого безпосередньо впливає на привабливість території та сталість пов’язаної з нею економічної діяльності.

Територіальний рибальсько-рекреаційний кластер визначає механізм перетворення цієї цінності на розвиток території. Він поєднує навколо водойми та її рекреаційного потенціалу територіальну громаду, користувачів водних біоресурсів, рибальські бази, гідів, туристичний і сервісний бізнес, спортивні та громадські організації, науку, інвесторів та інших заінтересованих учасників.

Завданням такого партнерства є не створення додаткового адміністративного рівня, а координація інтересів, формування спільного продукту території, розвиток інфраструктури, залучення інвестицій та забезпечення довгострокової заінтересованості учасників у збереженні водойми і ресурсу.

Багатофункціональна рибогосподарсько-рекреаційна модель визначає спосіб організації та управління всією системою. Вона встановлює, як у межах конкретного водного об’єкта або території можуть бути екологічно, просторово, економічно та організаційно узгоджені рибогосподарська діяльність, рекреаційне рибальство, охорона і відтворення водних біоресурсів, туризм, спорт, соціальні функції, місцеве підприємництво та інфраструктура.

Таким чином, три конструкції утворюють єдину логіку:

ЕКОНОМІКА ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ – ЩО СТВОРЮЄ ЦІННІСТЬ

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ РИБАЛЬСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КЛАСТЕР – ХТО І ЯК ПЕРЕТВОРЮЄ ЇЇ НА РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЇ

БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНА РИБОГОСПОДАРСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНА МОДЕЛЬ – ЯК УСЯ СИСТЕМА ОРГАНІЗОВУЄТЬСЯ ТА УПРАВЛЯЄТЬСЯ

Ця конструкція відповідає сучасній європейській логіці інтегрованого місцевого розвитку. Європейська модель community-led local development виходить із партнерства місцевих громад, громадянського суспільства, бізнесу та публічного сектору, які спільно визначають і реалізують стратегію розвитку території. Для рибальських та аквакультурних територій такий підхід використовується як один з інструментів розвитку сталої блакитної економіки.

Для України CLLD доцільно розглядати не як модель для механічного копіювання, а як європейський методологічний орієнтир для формування власних територіальних рибальсько-рекреаційних партнерств, адаптованих до українського законодавства, структури водного фонду, системи місцевого самоврядування, рибогосподарських традицій та завдань післявоєнного відновлення.

Не менш важливим принципом має стати пілотування перед масштабуванням. Нові моделі управління водоймами, цифрові рішення, механізми реінвестування, кластерні форми взаємодії та інші інноваційні інструменти доцільно спочатку апробувати на обмеженій кількості репрезентативних водних об’єктів і територій.

Пілотування має здійснюватися за принципами адаптивного управління: встановлення вихідного стану → визначення вимірюваних цілей → реалізація → моніторинг → оцінювання результатів → виявлення помилок і побічних наслідків → коригування моделі → повторне оцінювання.

Тільки після підтвердження екологічної, економічної, соціальної та управлінської результативності відповідна модель має рекомендуватися для ширшого застосування.

ПІЛОТ → ДАНІ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА → КОРЕКЦІЯ → ПІДТВЕРДЖЕНА МОДЕЛЬ → МАСШТАБУВАННЯ

Такий підхід принципово змінює логіку державної політики: не спочатку встановлювати універсальне правило для всієї країни, а потім виправляти його наслідки, а спочатку перевірити рішення, виміряти результат, удосконалити модель і лише після цього масштабувати те, що довело свою ефективність. У стратегічній перспективі ці три наскрізні конструкції мають сформувати нову управлінську логіку Національної системи:

ЖИВИЙ РЕСУРС → ЦІННІСТЬ → ПАРТНЕРСТВО → БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНА ВОДОЙМА → МІСЦЕВА ДОДАНА ВАРТІСТЬ → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДНОВЛЕННЯ РЕСУРСУ → СИЛЬНІША ГРОМАДА → МАСШТАБУВАННЯ УСПІШНОЇ МОДЕЛІ

У цьому полягає одна з принципових інновацій Концепції: водойма розглядається не як об’єкт розподілу між конкуруючими користувачами, а як природний капітал, навколо якого за умови збереження екосистеми може формуватися довгострокова суспільна, рекреаційна та економічна цінність.

4.12.10. Стратегічний результат до 2050 року

До 2050 року в Україні має бути сформована мережа багатофункціональних рибогосподарсько-рекреаційних територій і водойм, на яких використання водних біоресурсів, рекреація, туризм, охорона природи, соціальні функції та місцевий економічний розвиток поєднуються на основі єдиного ресурсного бачення.

Критерієм успішності такої моделі має бути не максимальний вилов, не максимальна кількість відвідувачів і не максимальний короткостроковий дохід окремого суб’єкта, а зростання сукупної довгострокової цінності водойми для природи, людини, громади та держави.

Водний біоресурс має перестати сприйматися виключно як об’єкт вилучення; водойма — виключно як площа господарського використання; рибалка — виключно як користувач; громада – виключно як територія розміщення водного об’єкта.

У зрілій Національній системі вони мають утворювати взаємопов’язаний комплекс:

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → СТАЛИЙ ЖИВИЙ РЕСУРС → ДОСТУПНА РЕКРЕАЦІЯ → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РИБАЛКА → ТУРИСТИЧНА ПРИВАБЛИВІСТЬ → МІСЦЕВА ЕКОНОМІКА → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → СИЛЬНА ГРОМАДА → ЗБЕРЕЖЕНА ВОДОЙМА.

Саме багатофункціональна модель має продемонструвати головну трансформацію, яку пропонує Національна система до 2050 року: від боротьби різних користувачів за право використати водойму – до узгодженого управління її сукупною природною, рекреаційною, соціальною та економічною цінністю.

ЄДИНА МЕТОДОЛОГІЧНА МАТРИЦЯ ЧАСТИНИ IV

Частина IV формує систему концептуальних моделей основних напрямів рекреаційного рибокористування. Для забезпечення їх порівнюваності, внутрішньої узгодженості та можливості подальшого переведення у програмні, нормативні й управлінські рішення застосовується єдина методологічна логіка аналізу.

Кожна модель розглядається не ізольовано, а як складова Національної системи, пов’язана з водним біоресурсом, відповідним водним об’єктом, учасниками, правовим режимом, економічними відносинами, природоохоронними вимогами та стратегічними цілями держави.

Базова методологічна послідовність:

ПОНЯТТЯ ТА МІСЦЕ У СИСТЕМІ → СУЧАСНИЙ СТАН → СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ → МЕТА РОЗВИТКУ → МОДЕЛЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ → СПЕЦИФІКА ПРАВОВОГО РЕЖИМУ → РЕСУРСНА ОСНОВА → ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ → ОХОРОНА І ВІДТВОРЕННЯ → ІНФРАСТРУКТУРА → ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ → УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ → РЕЗУЛЬТАТ ДО 2050 РОКУ.

Єдина матриця не передбачає механічно однакового обсягу або структури кожного підрозділу. Її призначення полягає у тому, щоб жодна модель не розглядалася лише через один аспект — вилов, заборони, платність, спорт, туризм або господарську діяльність, а оцінювалася як цілісна соціально-еколого-економічна система.

Такий підхід створює методологічний міст між Частиною IV та наступними частинами Концепції: визначені тут моделі надалі мають отримати відповідні правові, економічні, фінансові, цифрові, природоохоронні, інституційні та організаційні механізми реалізації.

Отже, Частина IV завершує перехід від переліку форм рекреаційного рибокористування – до моделей їх функціонування, створюючи основу для наступного рівня документа – побудови механізмів Національної системи.

КЛАСИФІКАЦІЯ → МОДЕЛЬ → МЕХАНІЗМ → ПРОЄКТ → РЕАЛІЗАЦІЯ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА → КОРЕКЦІЯ → РЕЗУЛЬТАТ ДО 2050 РОКУ

Саме така послідовність має забезпечити перехід від концептуального бачення до керованої державної системи, здатної навчатися на результатах, адаптуватися до змін і одночасно зберігати головний орієнтир – баланс інтересів людини, водного біоресурсу, водойми, громади та держави.

ЧАСТИНА V

ВОДНІ БІОРЕСУРСИ, ВОДНІ ЕКОСИСТЕМИ ТА ЕКОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Водні біоресурси та середовище їх існування становлять природну основу Національної системи рекреаційного рибокористування. Без стабільних популяцій риб, збережених нерестовищ, міграційних шляхів, належної якості водного середовища та здатності екосистем до природного відтворення неможливі ані масове любительське рибальство, ані спорт, рибальський туризм, трофейне рибальство, культурні рибні господарства чи інші моделі, визначені цією Концепцією.

Тому екологічна модель Національної системи має будуватися не навколо питання, скільки водних біоресурсів може бути вилучено, а навколо ширшого завдання – який рівень використання дозволяє одночасно забезпечити суспільні потреби у рекреації та зберегти здатність популяцій і водних екосистем до довгострокового функціонування та відновлення.

Основою державної політики має стати перехід від переважно реактивного регулювання через заборони та обмеження до системного управління ресурсом на основі даних, науки, моніторингу, прогнозування, відтворення, охорони середовищ існування та відповідальної участі самих рибалок.

ВОДОЙМА → ЕКОСИСТЕМА → ПОПУЛЯЦІЯ → НАУКОВА ОЦІНКА → ДОПУСТИМЕ НАВАНТАЖЕННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ → МОНІТОРИНГ → ВІДТВОРЕННЯ → СТАЛИЙ РЕСУРС.

5.1. Стале використання водних біоресурсів

Стале використання водних біоресурсів має бути базовим екологічним принципом Національної системи та передбачати таке рекреаційне використання ресурсу, яке не погіршує у довгостроковій перспективі стан популяцій, їх природну структуру, репродуктивний потенціал і здатність водних екосистем до самовідновлення.

Обсяг і характер рекреаційного використання мають визначатися з урахуванням стану конкретного ресурсу, типу водойми, природної продуктивності, інтенсивності інших видів використання, кліматичних та антропогенних чинників.

При цьому сталість не означає заборони вилову. Національна система має забезпечити розумний баланс між правом людини на рекреаційне використання водних біоресурсів та обов’язком суспільства зберігати цей ресурс для наступних поколінь.

ВИКОРИСТОВУВАТИ → НЕ ВИСНАЖУВАТИ → ВІДТВОРЮВАТИ → ПЕРЕДАВАТИ НАСТУПНИМ ПОКОЛІННЯМ

5.2. Оцінка рекреаційного навантаження на водні біоресурси

Ефективне управління неможливе без розуміння реального масштабу рекреаційного рибальства.

Держава має поступово сформувати систему оцінювання рекреаційного навантаження, яка враховує не лише орієнтовну кількість рибалок, а й частоту риболовлі, рибальське зусилля, видовий і розмірний склад уловів, обсяг вилученого та повернутого у водойму ресурсу, сезонність, територіальну концентрацію рибальства та сукупне навантаження на окремі популяції.

Оцінювання має здійснюватися пропорційно реальним ризикам і не повинно перетворювати масове любительське рибальство на складну систему бюрократичної звітності.

Пріоритетом має бути одержання державою достовірних агрегованих даних із максимально простим і зручним для громадян способом їх формування.

5.3. Науково обґрунтовані норми та режими використання

Норми вилову, мінімальні допустимі розміри, сезонні обмеження, заборонені періоди, вимоги до знарядь лову та інші ресурсні заходи мають ґрунтуватися на біологічних характеристиках видів, стані популяцій, екологічних особливостях водойм і результатах моніторингу.

Національна система має поступово перейти від надмірно універсальних підходів до диференційованого управління, коли за наявності належного наукового обґрунтування режими можуть враховувати регіональні, басейнові, видові та екосистемні особливості.

Наукові рекомендації мають бути перевірюваними, методологічно прозорими та спиратися на достовірні вихідні дані.

Правило має бути зрозумілим рибалці, науково виправданим і реально придатним для виконання.

5.4. Охорона природних популяцій

Природні популяції водних біоресурсів є основою екологічної стійкості водойм та мають розглядатися як природний капітал держави.

Пріоритетом має бути збереження видової, вікової, розмірної та генетичної структури популяцій, недопущення їх надмірного вилучення, охорона рідкісних і вразливих видів та збереження природних механізмів відтворення. Заходи штучного відтворення не повинні автоматично розглядатися як заміна збереженню природної популяції та середовища її існування.

Найбільш стійкою є водойма, у якій природні механізми підтримання популяцій збережені або відновлені.

5.5. Відтворення водних біоресурсів та зариблення

Штучне відтворення і зариблення мають застосовуватися як інструменти управління ресурсом, а не як самоціль.

Рішення про зариблення повинні ґрунтуватися на оцінці стану популяцій, екологічної місткості водойми, кормової бази, видової сумісності, генетичних ризиків, очікуваної ефективності та можливих наслідків для природної екосистеми. Пріоритет має надаватися відновленню природного відтворення там, де воно може бути відновлене шляхом поліпшення стану нерестовищ, гідрологічного режиму, міграційних шляхів та якості середовища.

Ефективність зариблення має оцінюватися не кількістю випущених особин, а фактичним результатом для популяції та водойми.

ЗАРИБЛЕННЯ → МОНІТОРИНГ → ВИЖИВАННЯ → ФОРМУВАННЯ ПОПУЛЯЦІЇ → РЕКРЕАЦІЙНИЙ ТА ЕКОЛОГІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

5.6. Збереження маточного і трофейного потенціалу популяцій

Великі статевозрілі особини окремих видів можуть мати особливу репродуктивну, екологічну та рекреаційну цінність.

Науково обґрунтоване управління має враховувати необхідність збереження достатньої кількості статевозрілих особин та повноцінної вікової і розмірної структури популяції.

Для окремих видів і водойм можуть застосовуватися спеціальні режими, включаючи максимальні розміри вилучення, охоронні розмірні інтервали, сезонні заходи або обов’язкове повернення окремих категорій риби, якщо ефективність таких заходів підтверджена науковими даними.

Цей підхід безпосередньо пов’язується із сформованою Концепцією економікою живого рекреаційного ресурсу, за якої збережена велика риба може багаторазово створювати рекреаційну цінність.

5.7. Принцип «спіймав – відпусти» як інструмент управління ресурсом

Принцип «спіймав – відпусти» має розглядатися не як універсальна вимога для всього рекреаційного рибальства, а як один із спеціальних інструментів ресурсного управління. Його застосування може бути особливо доцільним у спортивному і трофейному рибальстві, на спеціалізованих водоймах, для охорони окремих видів, розмірних груп або популяцій.

Екологічний ефект цього принципу залежить від виживання риби після повернення. Тому мають поширюватися належні практики використання оснащення, виважування, мінімізації часу перебування риби поза водою, вимірювання, фотографування та безпечного повернення. Культура «спіймав – відпусти» має означати не просто повернення риби у воду, а відповідальність за максимальне збереження її життєздатності.

5.8. Особливо цінні та рекреаційно привабливі види

Національна система має враховувати, що різні види водних біоресурсів мають неоднакову екологічну, природоохоронну, рекреаційну та економічну цінність.

Для окремих видів можуть формуватися спеціальні програми збереження, відтворення, моніторингу або розвитку рекреаційного потенціалу.

При цьому поняття рекреаційної привабливості не повинно підміняти природоохоронний статус виду: чим вразливішою є популяція, тим вищими мають бути вимоги до обґрунтованості її рекреаційного використання.

У перспективі доцільно сформувати національну карту рекреаційно значущих видів і популяцій, пов’язану з басейнами, водоймами, станом ресурсів та допустимими моделями використання.

5.9. Нерестовища, зимувальні ями та міграційні шляхи

Збереження риби неможливе без збереження критично важливих середовищ її життєвого циклу.

Нерестовища, місця нагулу молоді, зимувальні ділянки, міграційні коридори та інші ключові біотопи мають бути предметом системного картування, моніторингу, охорони та, за необхідності, відновлення.

Обмеження рекреаційного рибальства у таких місцях повинні встановлюватися на підставі реальної екологічної потреби, бути просторово й часово обґрунтованими та зрозумілими громадянам.

У перспективі інформація про такі території має бути доступною рибалкам через цифрові карти та сервіси Національної системи.

ЗНАЄМО, ДЕ РЕСУРС ВІДТВОРЮЄТЬСЯ → ОХОРОНЯЄМО ЦІ МІСЦЯ → ЗБЕРІГАЄМО ПОПУЛЯЦІЮ.

5.10. Відновлення водойм і прибережних територій

Майбутнє рекреаційного рибальства залежить не лише від регулювання вилову, а передусім від стану самих водойм.

Національна система має сприяти відновленню деградованих водних об’єктів, нерестовищ, прибережної рослинності, природних мілководь, водообміну та міграційних шляхів, а також зменшенню забруднення, засмічення й інших негативних антропогенних впливів.

Особливе значення для України матиме відновлення водойм і водних екосистем, пошкоджених або трансформованих унаслідок війни, техногенних аварій, руйнування гідротехнічних споруд та інших надзвичайних впливів.

Рекреаційна цінність водойми має оцінюватися не тільки кількістю доступної для вилову риби, а й якістю водного середовища, станом берегів, біорізноманіттям, природністю ландшафту та комфортністю безпечного перебування людини біля води.

5.11. Екологічна відповідальність рибалок

Рибалка у Національній системі має розглядатися не лише як користувач водного біоресурсу, а як учасник його збереження.

Екологічна відповідальність передбачає дотримання правил рибальства, бережне поводження з уловом, недопущення засмічення водойм, мінімізацію пошкодження прибережних територій, повагу до нерестовищ та інших чутливих ділянок, недопущення самовільного переміщення чи випуску водних організмів та повідомлення про істотні екологічні проблеми.

Державна політика має робити ставку не тільки на контроль і покарання, а й на освіту, зрозумілі правила, добровільне дотримання, формування рибальської етики та суспільний престиж відповідального рибалки.

Метою має стати поступовий перехід:

РИБАЛКА-КОРИСТУВАЧ → РИБАЛКА-ПАРТНЕР → РИБАЛКА-ОХОРОНЕЦЬ ЖИВОЇ ВОДОЙМИ.

5.12. Громадський екологічний моніторинг

Масовість рекреаційного рибальства створює унікальну можливість залучення рибалок і громадських організацій до спостереження за станом водойм та водних біоресурсів.

Громадський моніторинг може включати добровільне повідомлення про замори риби, забруднення, браконьєрські прояви, появу інвазійних видів, зміни стану нерестовищ, аномальні явища, масову загибель водних організмів та інші екологічно значущі події.

Перспективним є розвиток елементів громадянської науки (citizen science) – добровільного збору стандартизованих спостережень рибалками за участю наукових установ, громадських організацій та державних органів.

Водночас громадські спостереження не повинні автоматично прирівнюватися до офіційних наукових даних або державного контролю. Для їх використання у прийнятті управлінських рішень необхідні стандарти збору інформації, верифікація, наукова обробка та належне розмежування компетенцій.

Держава має створити прості цифрові канали, через які громадянин може за декілька хвилин передати корисну інформацію про стан водойми, не проходячи складних адміністративних процедур.

Таким чином може бути сформована модель:

РИБАЛКА → СПОСТЕРЕЖЕННЯ → ЦИФРОВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ → ВЕРИФІКАЦІЯ → ЄДИНА БАЗА ДАНИХ → НАУКОВИЙ АНАЛІЗ → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ → ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ.

ПІДСУМКОВА ЕКОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ

Екологічна складова Національної системи має перейти від переважного регулювання процесу вилову до управління повним життєвим циклом водного біоресурсу та станом середовища його існування.

У центрі такої моделі перебуває жива водойма — не лише як місце рибальства, а як складна екосистема, здатність якої підтримувати біорізноманіття, відтворювати водні біоресурси та забезпечувати рекреаційні потреби людини визначає довгострокову життєздатність усієї Національної системи.

Тому ефективність державної політики у сфері рекреаційного рибокористування має оцінюватися не кількістю встановлених заборон і не обсягом вилученого ресурсу, а станом популяцій, якістю середовища їх існування, результативністю відтворення, рівнем дотримання правил, достовірністю даних та можливістю громадян користуватися здоровими і продуктивними водоймами.

Це формує принципово нову логіку:

НЕ «СКІЛЬКИ МОЖНА ВИЛОВИТИ?» → А «СКІЛЬКИ І ЯК МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ, ЩОБ РЕСУРС СТАВАВ СТАБІЛЬНІШИМ, А ВОДОЙМА — ЗДОРОВІШОЮ?»

У стратегічній перспективі до 2050 року Україна має сформувати екологічну модель рекреаційного рибокористування, за якої здорові водні екосистеми створюють сталі популяції водних біоресурсів; сталі популяції забезпечують якісну рекреацію; рекреаційне використання створює суспільну й економічну цінність; а частина цієї цінності повертається у збереження, відтворення та відновлення природного ресурсу.

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ЗБЕРЕЖЕНЕ СЕРЕДОВИЩЕ → ПРИРОДНЕ ВІДТВОРЕННЯ → СТАЛА ПОПУЛЯЦІЯ → НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РИБАЛКА → СУСПІЛЬНА ЦІННІСТЬ → РЕІНВЕСТУВАННЯ У РЕСУРС → ЩЕ СИЛЬНІША ЕКОСИСТЕМА

У цьому контексті збереження водних біоресурсів має розглядатися не як обмежувальна складова рекреаційного рибокористування, а як необхідна передумова його довгострокового існування і розвитку. Інтерес рибалки до якісної водойми, інтерес держави до збереження природного капіталу, інтерес громади до розвитку території та інтерес майбутніх поколінь до доступу до повноцінних водних екосистем не повинні протиставлятися один одному. Завдання Національної системи полягає саме у тому, щоб об’єднати ці інтереси в єдиній моделі, де право на рекреаційне використання ресурсу невіддільне від відповідальності за його стан, а охорона, відтворення і відновлення водойм стають спільною довгостроковою інвестицією держави, суспільства та користувачів у майбутнє українських водних екосистем.

Саме тому екологічна модель, визначена цією Концепцією, має стати основою для подальших управлінських, правових, економічних, цифрових та інвестиційних рішень у сфері рекреаційного рибокористування. Спочатку – здорова водойма; потім – науково визначені можливості ресурсу; потім – режими, обсяги та форми його використання.

ЧАСТИНА VI

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ

Рекреаційне рибокористування має розглядатися не лише як форма використання водних біоресурсів та організації відпочинку громадян, а як складова соціальної, туристичної, сервісної та територіальної економіки, здатна створювати додану вартість, робочі місця, підприємницькі можливості та нові джерела розвитку територіальних громад.

Економічна модель Національної системи має ґрунтуватися на принциповому положенні: економічна цінність водного біоресурсу не вичерпується вартістю його одноразового вилучення. Збережений живий ресурс здатний багаторазово створювати рекреаційну, туристичну, спортивну, соціальну та економічну цінність, одночасно залишаючись складовою водної екосистеми та, за відповідних біологічних умов, – природного відтворення популяції.

Соціально-економічна модель має забезпечити взаємозв’язок між якістю природного ресурсу, доступністю рекреації, розвитком підприємництва, добробутом громад і поверненням частини створеної економічної цінності у збереження та відновлення водойм.

ЖИВИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ → ПОПИТ → ПОСЛУГИ → ПІДПРИЄМНИЦТВО → ДОХОДИ → РОБОЧІ МІСЦЯ → РОЗВИТОК ГРОМАД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ЗБЕРЕЖЕНИЙ РЕСУРС

6.1. Рекреаційне рибокористування як сектор економіки

Національна система має створити передумови для поступового формування рекреаційного рибокористування як окремого міжгалузевого сегмента економічної діяльності, що взаємодіє з рибним господарством, туризмом, спортом, транспортом, готельно-ресторанним бізнесом, торгівлею, виробництвом рибальського спорядження, цифровими сервісами, природоохоронною діяльністю та місцевим розвитком.

Його економічний масштаб не може оцінюватися виключно через вартість виловленої риби. До оцінювання мають поступово включатися витрати рибалок і туристів, обсяги придбаних послуг, зайнятість, діяльність малого бізнесу, інвестиції в інфраструктуру, податкові надходження, доходи громад та інші прямі й опосередковані економічні ефекти.

Формування такого сектору не означає комерціалізації загальнодоступного любительського рибальства. Держава має зберігати баланс між гарантованим законом доступом громадян до природного ресурсу та розвитком добровільно придбаних послуг, сервісу, туризму й спеціалізованих моделей рекреаційного рибокористування.

6.2. Економічна цінність водних біоресурсів у рекреаційному використанні

Водний біоресурс у рекреаційній економіці має декілька вимірів цінності: природний, продовольчий, рекреаційний, спортивний, туристичний, соціальний та економічний.

Традиційна оцінка ресурсу через його фізичне вилучення відображає лише частину цієї цінності. Риба, що залишається у водоймі, може підтримувати популяцію, формувати привабливість водойми, створювати можливості для повторного рекреаційного використання та генерувати попит на широкий комплекс супутніх послуг. Це не означає відмови від правомірного вилучення водних біоресурсів. Завдання полягає у формуванні диференційованого підходу: для кожної водойми, популяції та моделі використання має визначатися економічно, соціально й екологічно найбільш раціональне співвідношення між вилученням і збереженням ресурсу.

6.3. Концепція багаторазової цінності живого водного біоресурсу

Одним із концептуальних принципів Національної системи пропонується визначити економіку живого рекреаційного ресурсу – модель, за якої збережений водний біоресурс розглядається як природний капітал, здатний багаторазово створювати суспільну та економічну цінність.

Одна жива риба за відповідних умов може бути об’єктом багаторазового рекреаційного інтересу, підтримувати трофейний потенціал водойми, сприяти туристичній привабливості території та водночас залишатися складовою функціонуючої популяції.

Особливо виразною така модель є для трофейних і спортивних водойм, культурних рибних господарств, рибальського туризму та спеціалізованих рекреаційних комплексів.

Наукове й економічне забезпечення Національної системи має передбачити розроблення методології оцінювання такої багаторазової цінності без підміни нею встановлених законодавством методик оцінювання водних біоресурсів та шкоди.

ОДНОРАЗОВЕ ВИЛУЧЕННЯ = ОДНОРАЗОВА ЦІННІСТЬ

ЗБЕРЕЖЕНИЙ ЖИВИЙ РЕСУРС = ПОТЕНЦІЙНО БАГАТОРАЗОВА ЦІННІСТЬ

6.4. Рибальський туризм та регіональна економіка

Рибальський туризм має стати одним із найбільш перспективних економічних напрямів Національної системи.

Його економічна цінність формується не лише безпосередньо рибальством. Турист користується транспортом, проживанням, харчуванням, послугами гіда, орендою човна й обладнання, купує місцеву продукцію, відвідує природні та культурні об’єкти, створюючи попит у різних секторах місцевої економіки.

Пріоритетом державної та місцевої політики має бути максимальне збереження створеної доданої вартості на території, де розташований рекреаційний ресурс.

Перспективним інструментом є формування територіальних рибальсько-рекреаційних кластерів, що об’єднують водойму, громаду, користувачів ресурсу, рибальські бази, гідів, туристичний бізнес, заклади розміщення і харчування, спортивні організації, науку та громадськість навколо спільного довгострокового інтересу – високої якості водойми та її рекреаційного потенціалу.

6.5. Культурні рибні господарства та підприємництво

Культурні рибні господарства та спеціалізовані рекреаційні водойми можуть стати одним із найбільш динамічних напрямів підприємництва у Національній системі.

Їх економічна модель може поєднувати формування та підтримання рибного ресурсу, організацію рибальства, спортивні й трофейні програми, туристичні послуги, прокат обладнання, харчування, проживання, проведення заходів та інші види сервісу.

Держава має створювати зрозумілі й стабільні правові умови для розвитку таких господарств, одночасно забезпечуючи екологічні вимоги, законність використання водойм і водних біоресурсів та недопущення обмеження законних прав громадян.

Конкуренція у цьому секторі має відбуватися передусім за якість водойми, якість ресурсу, сервіс, безпеку та репутацію, а не за інтенсивність вилучення риби.

6.6. Малий і середній бізнес

Основну підприємницьку екосистему рекреаційного рибокористування здатні формувати малі та середні підприємства, сімейний бізнес і самозайняті особи.

Це рибальські бази, професійні гіди, туристичні оператори, прокат човнів і спорядження, майстерні, магазини, перевізники, заклади харчування й розміщення, виробники локальної продукції, організатори заходів та цифрові сервіси.

Державна політика має сприяти легалізації та професіоналізації цього середовища, усуваючи надмірні адміністративні бар’єри та створюючи зрозумілі правила діяльності.

Малий бізнес при цьому має розглядатися не як сторонній користувач природного ресурсу, а як потенційний партнер держави й громади у підтриманні якості рекреаційного середовища.

6.7. Рекреаційна інфраструктура та супутні послуги

Якісне рекреаційне рибокористування неможливе без відповідної інфраструктури. До неї належать облаштовані місця рибальства, під’їзди і стоянки, безбар’єрні помости, місця спуску маломірних плавзасобів, рибальські бази, марини, санітарна інфраструктура, пункти збору відходів, інформаційні стенди, навігація, засоби безпеки, місця відпочинку та цифрові інформаційні сервіси.

Розвиток інфраструктури має здійснюватися з урахуванням екологічної місткості території та без надмірної урбанізації природних берегів.

Принципом має бути:

ДОСТУПНІСТЬ + БЕЗПЕКА + КОМФОРТ + ЕКОЛОГІЧНІСТЬ + ЯКІСНИЙ СЕРВІС.

6.8. Робочі місця та розвиток територіальних громад

Рекреаційне рибокористування має розглядатися як інструмент економічної диверсифікації територій, насамперед сільських, прибережних і розташованих поблизу великих водних об’єктів. Якісний рекреаційний ресурс створює передумови для зайнятості не лише безпосередньо у рибальському секторі, а й у туризмі, транспорті, харчуванні, розміщенні, торгівлі, сервісі, спорті та організації дозвілля.

Стратегічною метою має бути створення моделі, за якої територіальна громада має економічний інтерес у збереженні водойми, тому що її належний екологічний стан безпосередньо впливає на туристичну привабливість, підприємництво, зайнятість та якість життя населення.

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ПРИВАБЛИВА ТЕРИТОРІЯ → ЛЮДИ → ПОПИТ → БІЗНЕС → РОБОЧІ МІСЦЯ → ДОХОДИ ГРОМАДИ → РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЇ

Європейська модель місцевого розвитку та рибальсько-рекреаційні кластери

Важливим орієнтиром для формування територіальної моделі Національної системи має стати європейський підхід Community-Led Local Development – місцевий розвиток під керівництвом громади (CLLD), який застосовується у межах політики Європейського Союзу щодо розвитку рибальських та аквакультурних територій.

Принципова цінність цього підходу полягає у переході від моделі, за якої рішення щодо розвитку території формуються виключно адміністративним центром, до моделі партнерства, у якій місцеві громади, бізнес, громадянське суспільство та публічні інституції спільно визначають потенціал території, її пріоритети та проєкти розвитку.

Для України цей підхід має особливе значення, оскільки значна частина рекреаційного потенціалу водних ресурсів знаходиться безпосередньо на територіях громад. Саме громада найкраще бачить, які природні, історичні, туристичні, підприємницькі та людські ресурси можуть бути об’єднані навколо конкретної водойми або системи водойм.

У цьому контексті запропонований Концепцією територіальний рибальсько-рекреаційний кластер може розглядатися як адаптована до українських умов модель партнерського розвитку території навколо водного ресурсу.

Такий кластер не є новим органом державного управління і не потребує створення додаткової адміністративної вертикалі. Це передусім мережа економічної та суспільної взаємодії, у якій територіальна громада, підприємці, користувачі водойм, рибальські бази, гіди, туристичні оператори, заклади розміщення та харчування, спортивні організації, наукові установи, громадські об’єднання та інші учасники формують спільну стратегію розвитку території.

Предметом такої взаємодії можуть бути спільні туристичні продукти і маршрути, розвиток інфраструктури, просування територіального бренду, організація спортивних і туристичних заходів, підготовка кадрів, залучення інвестицій, реалізація природоохоронних проєктів, відновлення водойм та створення нових робочих місць.

Таким чином, європейський підхід CLLD для Національної системи важливий не як модель для механічного копіювання, а як методологія розвитку «знизу вгору», яку Україна може адаптувати до власного водного, рибогосподарського, адміністративного та економічного устрою.

Три взаємопов’язані конструкції Національної системи

У результаті в Концепції формується система трьох взаємопов’язаних економічних та управлінських конструкцій.

ЕКОНОМІКА ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ визначає, що створює довгострокову цінність: збережена водойма, стабільна популяція та якісний живий водний біоресурс.

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ РИБАЛЬСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КЛАСТЕР визначає, як ця цінність перетворюється на розвиток території: через підприємництво, туризм, послуги, зайнятість, інфраструктуру та партнерство.

ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО визначає один із можливих правових та інвестиційних механізмів, за допомогою якого можуть створюватися окремі інфраструктурні та суспільно значущі проєкти, коли для цього існують передбачені законом умови.

Ці конструкції не підміняють одна одну. Навпаки, вони формують послідовну модель:

ЖИВИЙ РЕСУРС → ДОВГОСТРОКОВА ЦІННІСТЬ → МІСЦЕВЕ ПАРТНЕРСТВО → КЛАСТЕР → ПРОЄКТ → ІНВЕСТИЦІЯ → ІНФРАСТРУКТУРА ТА ПОСЛУГИ → РОБОЧІ МІСЦЯ І ДОХОДИ → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕСУРСУ

Саме така модель дозволяє поєднати природоохоронну, економічну та територіальну політику: збережена водойма перестає бути лише об’єктом бюджетних витрат, а стає природним капіталом території; громада – не лише місцем реалізації державної політики, а учасником розвитку; бізнес – не лише споживачем ресурсу, а потенційним інвестором; а збереження водних біоресурсів – передумовою довгострокової економічної життєздатності всієї системи.

6.9. Реабілітаційні та соціальні програми

Соціально-економічна модель має передбачати розвиток рекреаційного рибокористування як інструменту організованого відпочинку, соціальної адаптації, комунікації та повернення людини до активного суспільного життя.

Особливе значення після війни можуть мати програми для ветеранів, військовослужбовців, членів їхніх сімей, людей, які постраждали внаслідок війни, осіб з інвалідністю та інших визначених державними і місцевими програмами груп.

Такі програми не повинні підміняти медичну, психологічну чи іншу професійну реабілітацію.

Їх місце – у системі рекреаційної, соціальної та суспільної підтримки людини.

До їх реалізації можуть залучатися держава, громади, ветеранські та громадські організації, благодійні фонди, бізнес, спортивні організації та користувачі водойм.

6.10. Безбар’єрність та інклюзивність

Право на рекреацію біля води має бути доступним людям незалежно від віку та фізичних можливостей.

При плануванні нової або модернізації існуючої рекреаційної інфраструктури мають враховуватися потреби осіб з інвалідністю, ветеранів, людей старшого віку, сімей із дітьми та інших маломобільних груп.

Безбар’єрність має охоплювати не лише фізичний доступ до берега. Вона включає транспортну доступність, зрозумілу інформацію, безпечні маршрути, адаптовані місця рибальства, санітарну інфраструктуру та можливість отримати необхідну допомогу.

Національна система має поступово утверджувати принцип:

ВОДОЙМА ДЛЯ ЛЮДИНИ – БЕЗ ЗАЙВИХ БАР’ЄРІВ

6.11. Публічно-приватне партнерство як інструмент розвитку Національної системи

Розвиток Національної системи рекреаційного рибокористування потребуватиме значних довгострокових інвестицій у рекреаційну, туристичну, транспортну, сервісну та безбар’єрну інфраструктуру, відновлення водойм і прибережних територій, цифрові рішення та створення сучасних рекреаційних об’єктів. Виключно бюджетна модель фінансування не повинна розглядатися як єдине джерело такого розвитку.

Важливою правовою передумовою розвитку такого напряму стало прийняття Закону України «Про публічно-приватне партнерство» від 19 червня 2025 року № 4510-IX, який набрав чинності 31 жовтня 2025 року. Закон сформував сучасну правову основу публічно-приватного партнерства та прямо передбачив можливість його застосування, зокрема, у сферах туризму, рекреації та спорту. Це створює законодавчі передумови для використання механізмів ППП і при реалізації відповідних інфраструктурних та суспільно значущих проєктів Національної системи рекреаційного рибокористування – за умови відповідності кожного конкретного проєкту встановленим законом ознакам, процедурам і вимогам.

Одним із перспективних інструментів має стати публічно-приватне партнерство, за якого держава або територіальна громада визначає суспільно значущу мету, вимоги до доступності, екологічні стандарти та очікуваний результат, а приватний партнер залучає інвестиційні, технологічні, управлінські та операційні можливості для його досягнення.

У сфері рекреаційного рибокористування такі механізми можуть застосовуватися, зокрема, для розвитку рибальсько-рекреаційних комплексів, туристичних і сервісних об’єктів, безбар’єрних місць рибальства, малих портових і причальних об’єктів, місць базування та спуску маломірних плавзасобів, відновлення рекреаційних територій та іншої інфраструктури – за умови відповідності конкретного проєкту законодавству та встановленим вимогам до публічно-приватного партнерства.

Принципово важливо, щоб залучення приватного капіталу не призводило до фактичної приватизації загальнодоступного природного ресурсу або необґрунтованого обмеження прав громадян. Предметом партнерства мають бути передусім інвестиція, інфраструктура, сервіс, управління та суспільно значущий результат, тоді як режим використання водних об’єктів і водних біоресурсів визначається відповідно до законодавства.

Таким чином, сучасна модель партнерства має будуватися за принципом:

ПУБЛІЧНИЙ ІНТЕРЕС → ПРИВАТНА ІНІЦІАТИВА → ІНВЕСТИЦІЯ → ІНФРАСТРУКТУРА ТА ПОСЛУГИ → СУСПІЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ → РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЇ.

6.12. Мультиплікативний економічний ефект рекреаційного рибокористування

Економічне значення рекреаційного рибокористування полягає передусім у його здатності створювати економічну активність далеко за межами безпосереднього процесу рибальства.

Витрати одного рибалки можуть одночасно формувати доходи транспортного підприємства, рибальського магазину, гіда, власника бази, закладу харчування, готелю, виробника спорядження та інших учасників місцевої економіки.

Саме тому оцінювання економічного ефекту Національної системи має в перспективі включати прямий, непрямий та індукований ефекти, зайнятість, локалізацію витрат, інвестиції, податкові надходження та частку створеної вартості, що залишається на відповідній території.

Для цього доцільно сформувати національну методологію соціально-економічного оцінювання рекреаційного рибокористування та систему регулярного збору відповідних статистичних даних. Кінцевим результатом має стати економічна модель, у якій збереження ресурсу перестає сприйматися виключно як витрата і стає інвестицією у майбутню економічну цінність водойми та території.

ПІДСУМКОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ

Національна система має сформувати нове розуміння економіки рекреаційного рибокористування: держава управляє не лише процесом вилову водних біоресурсів, а середовищем, у якому здоровий ресурс створює рекреаційну цінність, рекреаційна цінність формує попит, попит – підприємництво та зайнятість, а економічний результат створює можливості для подальшого збереження ресурсу і розвитку території.

Саме у цьому полягає практичний зміст концепції економіки живого рекреаційного ресурсу.

Її завдання – не встановити штучну грошову ціну кожній живій рибі, а змінити саму логіку економічного мислення: водний біоресурс може створювати цінність не лише в момент вилучення, а протягом усього часу, коли він підтримує якість популяції, привабливість водойми, спортивний і туристичний інтерес та пов’язану з ними економічну активність.

Паралельно територіальний рибальсько-рекреаційний кластер має стати моделлю просторової організації цієї економіки: водойма, ресурс, громада, підприємці, туризм, спорт, наука та громадськість об’єднуються не адміністративно, а спільним економічним інтересом до довгострокової якості території.

У результаті формується замкнений цикл:

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ЖИВИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНА ЦІННІСТЬ → РИБАЛКА І ТУРИСТ → ПОСЛУГИ → МІСЦЕВА ДОДАНА ВАРТІСТЬ → РОБОЧІ МІСЦЯ → ДОХОДИ → ІНВЕСТИЦІЇ → РОЗВИТОК ГРОМАДИ → РЕІНВЕСТУВАННЯ У ВОДОЙМУ → ЩЕ ВИЩА ЯКІСТЬ РЕСУРСУ

До 2050 року соціально-економічна модель рекреаційного рибокористування має забезпечити перехід від фрагментарного використання економічного потенціалу українських водойм до системи, у якій природний капітал, підприємництво, соціальна доступність, місцевий розвиток та екологічна відповідальність взаємно посилюють один одного. У такій системі показником успіху державної політики буде не лише кількість рибалок, туристів, об’єктів інфраструктури чи обсяг отриманих доходів. Її справжнім результатом має стати одночасне зростання якості водних екосистем, добробуту людини, економічної спроможності територіальних громад та цінності живого водного ресурсу.

ЖИВА РИБА → ЖИВА ВОДОЙМА → ЖИВА ЕКОНОМІКА → СИЛЬНА ГРОМАДА → ДОБРОБУТ ЛЮДИНИ → СТАЛИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

Для Національної системи особливе значення має те, що сучасна законодавча модель публічно-приватного партнерства ґрунтується не лише на залученні приватного фінансування, а на поєднанні публічного інтересу, інвестицій, довгострокової відповідальності сторін, справедливого розподілу ризиків та досягнення визначеного суспільно значущого результату. Такий підхід відкриває можливість формувати нове покоління рибальсько-рекреаційних проєктів, у яких держава або територіальна громада зберігає відповідальність за публічний інтерес, доступність, екологічні вимоги та стратегічні цілі розвитку території, а приватний партнер залучає капітал, технології, професійне управління та сервісні компетенції. У такий спосіб публічно-приватне партнерство може стати не механізмом комерціалізації природного ресурсу, а інструментом створення сучасної інфраструктури навколо нього, підвищення якості рекреаційних послуг і перетворення природного потенціалу водойм на довгострокову суспільну та економічну цінність.

ЧАСТИНА VII

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ

Державне управління рекреаційним рибокористуванням має ґрунтуватися на переході від фрагментарного регулювання окремих форм рибальства до цілісної системи державної політики, що поєднує забезпечення прав громадян, стале використання водних біоресурсів, охорону водних екосистем, розвиток територій, наукове забезпечення, цифрові технології та відповідальність усіх учасників.

Основним завданням держави має бути не максимальне адміністративне регулювання поведінки рибалки, а створення простих, зрозумілих, стабільних і однаково застосовуваних правил, за яких законослухняний громадянин може без зайвих адміністративних процедур користуватися своїм правом на рекреаційне рибальство, а контрольні ресурси держави концентруються насамперед на попередженні та припиненні дій, що реально завдають шкоди водним біоресурсам і водним екосистемам.

Управлінська модель має будуватися за принципом:

ЛЮДИНА → ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА → ДОСТУП ДО РЕСУРСУ → ВІДПОВІДАЛЬНЕ КОРИСТУВАННЯ → ДАНІ → НАУКОВА ОЦІНКА → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ → ОХОРОНА І ВІДТВОРЕННЯ → СТАЛИЙ РЕСУРС

Принципово важливо, що положення цієї Частини не мають на меті безпосередньо конструювати норми майбутнього закону або підміняти собою нормативно-правове регулювання. Їх призначення полягає у визначенні цілісної архітектури державного управління рекреаційним рибокористуванням: його принципів, рівнів, суб’єктів, функцій, взаємозв’язків, регуляторних інструментів та меж державного втручання.

Лише після формування такої системної моделі доцільно визначати, які її елементи вже забезпечені чинним законодавством, які потребують удосконалення, а які — запровадження нових правових механізмів. Саме така послідовність — КОНЦЕПЦІЯ → МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ → ОЦІНКА ЧИННОГО РЕГУЛЮВАННЯ → ВИЯВЛЕННЯ ПРАВОВИХ ПРОГАЛИН → НОРМОТВОРЧІ РІШЕННЯ – дає можливість уникнути фрагментарної законотворчості та формувати майбутнє правове поле не навколо окремих заборон, дозволів чи видів рибальства, а на основі попередньо визначеної державної політики та цілісної Національної системи рекреаційного рибокористування.

7.1. Модель державної політики

Державна політика у сфері рекреаційного рибокористування має формуватися як окремий взаємопов’язаний напрям державної політики у сфері рибного господарства, природокористування, охорони довкілля, рекреації, туризму, спорту та розвитку територій. Її метою має бути забезпечення балансу між правом людини на доступне рекреаційне використання водних біоресурсів та обов’язком держави гарантувати їх збереження, відтворення і стале використання.

Регулювання має бути диференційованим. Масове любительське рибальство, спортивне рибальство, підводне полювання, трофейне рибальство, рибальський туризм, СТРГ, культурні рибні господарства та спеціалізовані рекреаційні водойми не повинні механічно регулюватися однаковими інструментами. Держава має регулювати ризик і вплив на ресурс, а не створювати адміністративні процедури заради самих процедур.

7.2. Система органів управління та розподіл повноважень

Національна система має функціонувати в межах чіткого розподілу повноважень між Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, іншими державними органами, їх територіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

На загальнодержавному рівні мають формуватися державна політика, базові правові режими, загальні правила використання водних біоресурсів, система державного моніторингу, цифрові інструменти, принципи контролю та стратегічні програми розвитку.

На регіональному, басейновому та місцевому рівнях загальнодержавна політика має конкретизуватися з урахуванням стану водойм, популяцій, рекреаційного навантаження, територіальних особливостей та інтересів громад.

Ключовим принципом має стати недопущення дублювання функцій та ситуацій, коли декілька органів одночасно регулюють одну діяльність за різними або суперечливими правилами.

7.3. Басейновий і територіальний рівні управління

Водні біоресурси не існують у межах адміністративних кордонів, тому Національна система має поступово посилювати басейновий підхід до планування рекреаційного рибокористування.

На басейновому рівні доцільно забезпечувати взаємозв’язок між станом водних екосистем, ресурсною місткістю, відтворенням популяцій, міграційними шляхами, рекреаційним навантаженням та іншими видами використання водойм.

Територіальний рівень має забезпечувати адаптацію загальних принципів до конкретної водойми або території.

При цьому басейнове управління не повинно створювати нової паралельної адміністративної вертикалі. Його призначення — забезпечити просторову координацію, дані та обґрунтованість рішень.

7.4. Роль територіальних громад

Територіальні громади мають стати повноцінними партнерами держави у розвитку рекреаційного потенціалу водойм у межах повноважень, установлених законодавством.

Їх роль може охоплювати розвиток прибережної та рекреаційної інфраструктури, благоустрій, безбар’єрність, туризм, місцеві програми, підтримку соціальних і ветеранських ініціатив, сприяння підприємництву, інформаційні сервіси та партнерські природоохоронні проєкти.

Водночас місцевий економічний інтерес не повинен призводити до необґрунтованого обмеження законних прав громадян або виснаження водних біоресурсів.

Перспективною моделлю має стати:

ВОДОЙМА → ГРОМАДА → МІСЦЕВА СТРАТЕГІЯ → ПАРТНЕРСТВО → ПРОЄКТИ → РОБОЧІ МІСЦЯ → ДОХОДИ → РЕІНВЕСТУВАННЯ У ВОДОЙМУ

7.5. Загальнодоступне рекреаційне рибокористування

Загальнодоступне любительське рибальство має залишатися базовою соціальною моделлю Національної системи.

Держава повинна забезпечити громадянину можливість зрозуміти правила без необхідності професійного тлумачення нормативних актів: де можна ловити, коли можна ловити, якими знаряддями, які види та в якій кількості дозволено вилучати.

Для звичайного законослухняного рибалки взаємодія з державою має бути максимально простою. Особлива увага має приділятися людям старшого віку, особам з інвалідністю, сім’ям із дітьми та іншим групам, для яких складні цифрові або адміністративні процедури можуть фактично створювати бар’єр для реалізації права на рекреацію.

Чим простіше громадянину дотримуватися правила, тим вища ймовірність його добровільного виконання.

7.6. Організоване та спеціально регульоване рекреаційне рибокористування

Окремі форми рекреаційного рибокористування об’єктивно потребують спеціальних режимів через масштаб діяльності, характер використання ресурсу, організованість заходу або особливості водойми.

До них можуть належати офіційні спортивні заходи, спеціалізовані трофейні програми, організований рибальський туризм, окремі моделі використання спеціалізованих водойм та інші визначені законодавством випадки.

Спеціальний режим має застосовуватися лише там, де він має об’єктивну ресурсну, екологічну, безпекову або управлінську необхідність.

Основним принципом має бути пропорційність регулювання реальному ризику.

7.7. Дозвільні, реєстраційні та повідомні механізми

Національна система має провести чітке розмежування між діяльністю, яка здійснюється вільно в межах загального використання, та діяльністю, для якої об’єктивно необхідні дозвільні, реєстраційні або повідомні процедури.

Запровадження будь-якої нової процедури має відповідати трьом критеріям:

НЕОБХІДНІСТЬ → ПРОПОРЦІЙНІСТЬ → ПРОСТОТА.

Якщо мету державного управління можна досягти повідомленням або автоматизованою електронною реєстрацією, не слід вимагати складного дозволу. Цифровізація має скорочувати адміністративне навантаження. Дані, які держава вже має у своїх інформаційних системах, не повинні повторно вимагатися від громадянина без об’єктивної необхідності.

7.8. Норми вилову, обмеження та спеціальні режими

Норми вилову, мінімальні розміри, сезонні та просторові обмеження, заборони щодо окремих видів і способів лову мають ґрунтуватися на стані водних біоресурсів, екологічній ситуації та науково обґрунтованій оцінці ризику.

Обмеження не повинні бути самоціллю або механічно переноситися з одного водного об’єкта на інший без урахування об’єктивних відмінностей.

У перспективі Національна система має перейти до більш адаптивного регулювання, за якого дані моніторингу дозволяють своєчасно посилювати або, навпаки, пом’якшувати окремі режими.

Кожне істотне обмеження має бути не лише встановлене, а й зрозуміло пояснене громадянам.

7.9. Модель рекреаційного рибокористування на водоймах СТРГ

Водойми, що експлуатуються в режимі спеціального товарного рибного господарства, потребують окремої, юридично визначеної моделі співіснування господарської та рекреаційної функцій.

Її основою має стати баланс між законними інтересами суб’єкта СТРГ, який здійснює господарську діяльність, зариблення, охорону та інші передбачені режимом заходи, правами громадян, вимогами щодо використання водних біоресурсів та публічним інтересом у збереженні водойми.

Майбутнє регулювання має чітко розмежувати загальне використання природного ресурсу та додаткову організовану послугу, визначити правила рекреаційного вилову, його обліку, ресурсного навантаження, взаємодії з користувачем СТРГ та механізми запобігання конфліктам.

СТРГ не повинно перетворюватися ні на модель фактичного закриття водойми для суспільства, ні на модель, за якої інвестиції суб’єкта у формування ресурсу залишаються юридично та економічно незахищеними.

Потрібен новий баланс:

РЕСУРС + ІНВЕСТИЦІЯ + ДОСТУП + ВІДТВОРЕННЯ + ПРОЗОРІСТЬ + ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

7.10. Модель державного регулювання культурних рибних господарств

Регулювання культурних рибних господарств має враховувати їх особливу природу: поєднання цілеспрямованого формування рибного ресурсу, господарської діяльності та організованої рекреації.

Держава має встановити зрозумілу правову модель створення та функціонування таких господарств, визначивши правові підстави користування водним об’єктом, джерела формування рибного ресурсу, режими вилову, екологічні вимоги, правила надання послуг та відповідальність оператора.

Регулювання має забезпечувати правову визначеність для інвестора, захист прав споживача та охорону природного середовища.

7.11. Управління спеціалізованими рекреаційними водоймами

Для спортивних, трофейних, туристичних, соціальних та інших спеціалізованих водойм можуть формуватися диференційовані режими рекреаційного використання.

Такі режими можуть передбачати спеціальні правила вилову, «спіймав — відпусти», просторове зонування, обмеження кількості відвідувачів, особливі вимоги до поводження з рибою, системи попереднього бронювання та інші інструменти, якщо вони обґрунтовані характером конкретної моделі.

Спеціальний режим має бути публічним, зрозумілим до початку рибальства і недискримінаційним.

7.12. Контроль, нагляд та охорона водних біоресурсів

Контроль у Національній системі має бути переорієнтований з формального виявлення максимальної кількості порушень на реальне зменшення шкоди водним біоресурсам.

Пріоритет державної рибоохорони має надаватися протидії організованому браконьєрству, незаконним знаряддям вилову, незаконному комерційному використанню рекреаційного вилову, масовому вилову в заборонені періоди і місцях та іншим діям, що створюють істотну загрозу ресурсу.

У відносинах із законослухняним рибалкою контроль має бути професійним, коректним і зрозумілим.

Державний інспектор має сприйматися суспільством не лише як особа, що складає протокол, а як представник держави, який захищає спільний природний ресурс.

7.13. Запобігання незаконному вилову та браконьєрству

Протидія браконьєрству має ґрунтуватися на ризик-орієнтованому підході, аналітиці, міжвідомчій взаємодії, сучасних технічних засобах, оперативному реагуванні та невідворотності відповідальності.

Особливий пріоритет має надаватися системним порушенням, незаконному вилову у промислових масштабах, використанню заборонених знарядь, незаконному обігу водних біоресурсів та діяльності організованих груп.

Необхідно поступово переходити від моделі випадкового контролю до моделі аналітичного управління ризиками.

7.14. Саморегулювання та співрегулювання

Розвинена Національна система не повинна ґрунтуватися виключно на державному примусі.

Спортивні федерації, клуби, користувачі спеціалізованих водойм, туристичні оператори, професійні гіди та інші організовані учасники можуть розробляти кодекси поведінки, стандарти сервісу, правила відповідального поводження з рибою, добровільні екологічні стандарти та механізми професійної репутації.

Співрегулювання може використовувати потенціал таких організацій при підготовці стандартів і практичних рішень, однак не повинно підміняти законодавчо визначені повноваження держави.

7.15. Громадський контроль

Галузева громадськість має бути повноцінним учасником системи суспільного спостереження за станом водних біоресурсів, якістю державної політики та практикою її реалізації.

Громадський контроль може включати громадський моніторинг, громадську експертизу, участь у консультативно-дорадчих органах, повідомлення про порушення, природоохоронні ініціативи та участь у відкритому обговоренні управлінських рішень — у межах установлених законом процедур.

При цьому громадський контроль не є альтернативою державному контролю та не наділяє громадські організації владними повноваженнями, які законом віднесені до компетенції державних органів.

Правильна модель взаємодії має виглядати так:

ДЕРЖАВА ПРИЙМАЄ РІШЕННЯ → НАУКА ДАЄ ЗНАННЯ → ГРОМАДСЬКІСТЬ ЗАБЕЗПЕЧУЄ УЧАСТЬ І ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК → СУСПІЛЬСТВО БАЧИТЬ РЕЗУЛЬТАТ.

7.16. Відповідальність за порушення

Система відповідальності має відповідати характеру, масштабам та наслідкам порушення.

Необхідно забезпечити чітке розмежування між малозначними порушеннями, що можуть виникати через необізнаність або складність правил, та свідомими діями, спрямованими на незаконне добування водних біоресурсів, отримання неправомірної економічної вигоди або заподіяння істотної шкоди ресурсу.

Відповідальність має бути законною, невідворотною, пропорційною та зрозумілою.

Одночасно держава повинна забезпечити доступність правил, належне інформування та можливість громадянина завчасно перевірити правомірність своїх дій.

Принцип майбутньої системи має бути простим:

НЕ КАРАТИ ЛЮДИНУ ЗА СКЛАДНІСТЬ СИСТЕМИ — АЛЕ НЕ ЗАЛИШАТИ БЕЗКАРНИМ СВІДОМЕ ЗНИЩЕННЯ РЕСУРСУ.

ПІДСУМКОВА УПРАВЛІНСЬКА МОДЕЛЬ

Національна система має забезпечити перехід від переважно заборонно-контрольної моделі регулювання до сервісно-ресурсної моделі державного управління, у якій громадянин отримує зрозумілі правила і доступ до рекреації, держава – достовірні дані та дієві інструменти управління, громада – можливості територіального розвитку, а водний біоресурс – належний рівень охорони, відтворення та відповідального використання.

Ефективність державного управління має оцінюватися не кількістю прийнятих нормативних актів, виданих дозволів, проведених перевірок або складених протоколів, а станом водних біоресурсів, рівнем дотримання правил, доступністю рекреації, довірою громадян, скороченням незаконного вилову та здатністю системи забезпечувати довгострокове відтворення ресурсу.

Держава має перейти від ситуації, коли громадянин самостійно шукає серед численних нормативних актів відповідь на питання, чи дозволено йому рибалити у конкретному місці, до моделі, за якої необхідна інформація є доступною, актуальною та зрозумілою до початку рибальства. У перспективі це має забезпечуватися єдиною цифровою інформаційною системою рекреаційного рибокористування.

При цьому Національна система повинна зберігати принципову межу між свободою законного рекреаційного рибальства та необхідністю державного втручання.

Там, де діяльність громадянина не створює істотного ризику для ресурсу, регулювання має бути мінімальним; там, де виникає значне ресурсне, екологічне або суспільне навантаження, держава повинна мати достатні та пропорційні інструменти управління.

ЧАСТИНА VIII

ЦИФРОВА ЕКОСИСТЕМА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Цифрова трансформація має стати одним із системоутворюючих інструментів Національної системи рекреаційного рибокористування України. Її призначення полягає не у перенесенні існуючої бюрократії в електронну форму, а у створенні нового середовища взаємодії людини, держави, водойми, науки, бізнесу та громадськості.

Цифрова екосистема має забезпечувати громадянину простий доступ до актуальної інформації та необхідних сервісів, державі — достовірні дані для управління, науці – інформаційну основу для оцінювання стану ресурсів, територіальним громадам – інструменти планування розвитку, а галузевій громадськості – можливість відповідальної участі у спостереженні за станом водойм.

Ключовим принципом цифрової трансформації має бути:

ЦИФРОВІЗУЄМО НЕ РИБАЛКУ – ЦИФРОВІЗУЄМО СИСТЕМУ НАВКОЛО НЬОГО.

Нові цифрові інструменти не повинні створювати необґрунтованих адміністративних бар’єрів для громадян, особливо людей старшого віку, осіб з інвалідністю та інших користувачів, для яких обов’язкове використання складних цифрових сервісів може обмежувати фактичну доступність рекреаційного рибальства. Для базових форм загальнодоступного рибальства цифровий сервіс має насамперед допомагати, інформувати і попереджати, а не перетворюватися на додатковий механізм покарання.

8.1. Єдина цифрова платформа

Цифровою основою Національної системи має стати інтегрована цифрова платформа рекреаційного рибокористування, функціонально пов’язана з Єдиною державною електронною системою управління галуззю рибного господарства «еРибальство» та іншими державними інформаційними ресурсами у випадках і порядку, визначених законодавством.

Платформа має об’єднати інформацію про водойми, режими рибальства, обмеження, рекреаційну інфраструктуру, СТРГ, культурні рибні господарства, спеціалізовані водойми, дозволи і сервіси, дані рекреаційного вилову та інші інформаційні ресурси Національної системи.

Її архітектура має будуватися за принципом «єдиного цифрового входу»: громадянин не повинен самостійно шукати необхідну інформацію серед десятків сайтів, нормативних актів, наказів і територіальних повідомлень.

ОДНА ВОДОЙМА → ОДНА ЦИФРОВА ТОЧКА ДОСТУПУ → ВСЯ АКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ.

8.2. Електронний кабінет рибалки

Електронний кабінет рибалки має стати персоналізованим сервісним середовищем добровільного або, у визначених законом випадках, обов’язкового використання.

Через нього громадянин зможе отримувати інформацію про правила та режими, переглядати цифрову карту водойм, користуватися передбаченими електронними послугами, отримувати необхідні дозволи у випадках, коли вони встановлені законодавством, подавати передбачені відомості, повідомляти про екологічні проблеми та отримувати оперативні попередження.

Перспективно кабінет може забезпечувати персоналізовану інформацію відповідно до місця рибальства: сезонні заборони, допустимі знаряддя, норми вилову, мінімальні розміри, охоронні зони, погодні та безпекові попередження.

Головний критерій якості кабінету — не кількість функцій, а кількість проблем рибалки, які він усуває.

8.3. Електронна ідентифікація, дозволи та сервіси

Електронна ідентифікація має застосовуватися лише там, де вона об’єктивно необхідна для отримання персоналізованої послуги, реалізації спеціального права, здійснення регульованої діяльності або подання юридично значущої інформації.

Національна система не повинна виходити з презумпції, що кожен громадянин для звичайного загальнодоступного рибальства обов’язково має пройти складну цифрову реєстрацію.

Якщо для певних форм рекреаційного рибокористування законодавством будуть передбачені дозволи, реєстрація або повідомлення, вони мають оформлюватися максимально просто, дистанційно та, за можливості, автоматично.

Основний принцип:

НЕ ВИМАГАТИ ВІД ЛЮДИНИ ТОГО, ЩО ДЕРЖАВА МОЖЕ ОТРИМАТИ АВТОМАТИЧНО.

Водночас має бути передбачено доступні альтернативні способи отримання необхідних послуг для громадян, які не користуються смартфоном або відповідними електронними засобами.

8.4. Національна цифрова карта рекреаційних водойм

Одним із центральних елементів цифрової екосистеми має стати Національна цифрова карта рекреаційних водойм України.

Користувач, обравши конкретну водойму або її ділянку, повинен отримати зрозумілу відповідь на практичні питання:

ДЕ Я ЗНАХОДЖУСЯ? → ЧИ МОЖНА ТУТ РИБАЛИТИ? → ЯКІ ПРАВИЛА ДІЮТЬ? → ЩО ДОЗВОЛЕНО? → ЩО ОБМЕЖЕНО? → ЯКА ІНФРАСТРУКТУРА ДОСТУПНА?

На карті доцільно відображати межі водних об’єктів та відповідних зон, нерестові ділянки, зимувальні ями, природоохоронні території, ділянки зі спеціальними режимами, водойми СТРГ, культурні рибні господарства, спеціалізовані рекреаційні водойми, місця доступу до води, безбар’єрні рибальські місця, причали, місця спуску маломірних плавзасобів та інші визначені категорії інформації.

8.5. Інформація про режими, обмеження та правила

Кожна водойма, включена до цифрової системи, має отримати зрозумілий інформаційний профіль.

Замість необхідності самостійно аналізувати декілька нормативних актів громадянин повинен бачити актуальний режим конкретної водойми у простій формі: дозволені та заборонені способи рибальства, сезонні обмеження, норми вилову, мінімальні розміри, спеціальні зони та інші чинні вимоги.

Перспективно система може використовувати геолокаційні інформаційні повідомлення: за добровільного використання відповідної функції рибалка отримуватиме попередження про наближення до території, де діє спеціальний режим.

Правило має бути не лише оприлюднене – воно має бути доступним людині саме там і саме тоді, коли їй необхідно його виконати.

8.6. Реєстр культурних рибних господарств і спеціалізованих водойм

До цифрової екосистеми доцільно включити інформаційний реєстр культурних рибних господарств та спеціалізованих рекреаційних водойм.

Публічна частина такого ресурсу може містити місцезнаходження об’єкта, його спеціалізацію, режим рекреаційного використання, перелік доступних послуг, контактну інформацію, правила відвідування, доступність для осіб з інвалідністю та інші відомості, визначені законодавством.

Це одночасно сприятиме прозорості сектору, розвитку легального підприємництва та формуванню цивілізованого ринку рекреаційних послуг. Перспективно такий реєстр може стати інформаційною основою для формування рибальських маршрутів, туристичних продуктів і територіальних рибальсько-рекреаційних кластерів.

8.7. Інформаційний модуль водойм СТРГ

Для водойм, що експлуатуються в режимі СТРГ, доцільно створити спеціальний інформаційний модуль.

Громадянин має мати можливість перевірити статус водойми, строк дії відповідного режиму, суб’єкта господарювання, основні умови рекреаційного рибальства, установлені обмеження, інформацію про передбачені режимом заходи з відтворення та інші публічні відомості.

Такий модуль здатний суттєво зменшити одну з головних причин конфліктів навколо СТРГ – інформаційну невизначеність.

Для держави він має стати інструментом систематизації даних, а для суб’єкта СТРГ – можливістю прозоро демонструвати виконання встановлених режимом зобов’язань та результати господарської діяльності в частині, що відповідно до законодавства є публічною.

8.8. Облік та оцінка рекреаційного вилову

Україна має поступово сформувати науково обґрунтовану систему оцінювання рекреаційного вилову.

Її метою не повинно бути встановлення тотального персонального контролю за кожним рибалкою. Головне завдання — отримати статистично достовірну картину рекреаційного навантаження на водні біоресурси.

Залежно від виду рибальства та рівня ресурсного ризику можуть застосовуватися різні методи: добровільні електронні щоденники, вибіркові опитування, наукові спостереження, дані спортивних заходів, спеціальні програми моніторингу, а для окремих видів або спеціально регульованих форм — обов’язкове звітування, якщо необхідність такого механізму буде належно обґрунтована і встановлена законодавством.

Дані мають збиратися не заради статистики як такої, а для відповіді на конкретні управлінські питання:

СКІЛЬКИ РИБАЛОК? → ЯКЕ РИБАЛЬСЬКЕ ЗУСИЛЛЯ? → ЯКИЙ ВИЛОВ? → ЯКІ ВИДИ? → ЯКЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ПОПУЛЯЦІЮ? → ЧИ ПОТРІБНА ЗМІНА РЕЖИМУ?

8.9. Цифровий громадський моніторинг

Цифрова платформа має забезпечувати можливість добровільної участі громадян у спостереженні за станом водойм.

Рибалки можуть стати важливим джерелом первинної інформації про замори риби, забруднення, незаконні знаряддя лову, перекриття доступу, деградацію нерестовищ, появу інвазійних видів та інші події.

Для цього може бути створений простий механізм:

ФОТО / ПОВІДОМЛЕННЯ → ГЕОЛОКАЦІЯ → ПЕРВИННА ПЕРЕВІРКА → НАПРАВЛЕННЯ КОМПЕТЕНТНОМУ ОРГАНУ → РЕАГУВАННЯ → ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК.

Водночас повідомлення громадянина саме по собі не повинно автоматично вважатися встановленим фактом порушення. Система має забезпечувати перевірку інформації компетентними органами та захист від зловживань.

Цифровий громадський моніторинг має формувати не культуру взаємного стеження, а культуру спільної відповідальності за водойму.

8.10. Дані для науки, управління та прогнозування

Кінцевою цінністю цифрової екосистеми є не накопичення максимально можливої кількості інформації, а її перетворення на знання та управлінські рішення.

Інтегровані дані про стан водойм, рекреаційний вилов, рибальське зусилля, просторове навантаження, відтворення, екологічні зміни, діяльність спеціалізованих господарств та інші показники мають формувати доказову основу державної політики.

Наукові установи повинні отримувати доступ до необхідних деперсоналізованих даних у порядку, що забезпечує їх належний захист, якість та можливість наукової перевірки.

На цій основі перспективно можуть формуватися цифрові моделі окремих водойм і басейнів, оцінюватися сценарії зміни рекреаційного навантаження, прогнозуватися ризики для популяцій та визначатися території, де необхідні відновлення, зариблення, обмеження або, навпаки, розвиток рекреаційного використання.

Штучний інтелект, дистанційне зондування, геоінформаційні технології, автоматизований аналіз великих масивів даних та інші перспективні інструменти можуть застосовуватися як засоби підтримки управлінських рішень, але не повинні підміняти наукову експертизу, правові процедури та відповідальність уповноваженої людини за кінцеве рішення.

ЛЮДИНОЦЕНТРИЧНА ЦИФРОВА МОДЕЛЬ

Цифрова трансформація Національної системи має здійснюватися за принципом digital by default, but not digital only – цифрові сервіси мають бути основним і найбільш зручним способом взаємодії, але не повинні ставати непереборним бар’єром для людини, яка з об’єктивних причин ними не користується.

Особливо це стосується людей старшого віку, осіб з інвалідністю та громадян, які перебувають у місцевостях із недостатнім мобільним зв’язком. Право людини на законне рекреаційне рибальство не повинно залежати від моделі смартфона, цифрової грамотності або якості інтернет-з’єднання на березі водойми.

Одночасно цифрова система має будуватися на принципах мінімізації необхідних персональних даних, їх належного захисту, визначеності мети обробки та розмежування публічної, службової, наукової і персональної інформації.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ МАЄ ЗМЕНШУВАТИ БЮРОКРАТІЮ, А НЕ ЦИФРОВІЗУВАТИ ЇЇ.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА ЧОРНОМОРСЬКИЙ ВЕКТОР

Розвиток цифрової екосистеми має здійснюватися з урахуванням європейського та міжнародного переходу до управління рибними ресурсами на основі достовірних, стандартизованих і придатних для наукового аналізу даних.

Для України особливе значення має чорноморський напрям співпраці та поступове формування сумісних підходів до збору інформації про рекреаційне рибальство, рибальське зусилля, видовий склад і соціально-економічне значення сектору.

Національна цифрова система повинна розвиватися таким чином, щоб українські дані могли використовуватися не лише для внутрішнього адміністрування, а й для наукової оцінки ресурсів, міжнародного співробітництва та виконання майбутніх євроінтеграційних зобов’язань України.

СТРАТЕГІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ДО 2050 РОКУ

До 2050 року в Україні має функціонувати інтегрована цифрова екосистема рекреаційного рибокористування, у якій інформація про водойму, ресурс, правила, режими, інфраструктуру та доступні послуги об’єднана в єдиному зручному цифровому середовищі.

Для громадянина результатом має стати простота.

Для держави – дані.

Для науки – знання.

Для громади – інструмент розвитку.

Для громадськості – можливість відповідальної участі.

Для водного біоресурсу – краще управління та захист.

У перспективі цифрова екосистема має змінити саму логіку державного управління: від реагування на вже виявлену проблему — до її прогнозування; від розрізнених відомостей – до інтегрованих даних; від однакових обмежень для різних водойм – до адаптивного управління; від інформаційної невизначеності громадянина – до зрозумілого цифрового сервісу.

Таким чином, цифрова екосистема має стати не окремим технологічним додатком до Національної системи, а її інформаційною нервовою системою, що поєднує людину, водойму, ресурс, державу, громаду, науку, бізнес і громадськість у єдиний контур відповідального управління.

У стратегічній перспективі цифрова трансформація Національної системи має забезпечити нову якість взаємовідносин держави, людини і природного ресурсу, за якої держава завдяки достовірним даним, науці та сучасним технологіям знає про стан водойм і водних біоресурсів більше, прогнозує ризики раніше та управляє точніше, водночас менше втручаючись у повсякденне життя законослухняного рибалки, – перетворюючи цифровізацію з інструменту контролю на інструмент довіри, зручності, відповідального природокористування та збереження водних біоресурсів для майбутніх поколінь.

ЧАСТИНА IX

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ

Фінансово-економічна модель Національної системи рекреаційного рибокористування має забезпечити довгострокову економічну спроможність системи, збереження загальнодоступності базових форм рекреаційного рибальства, залучення інвестицій, розвиток спеціалізованих послуг та формування стабільних джерел фінансування відтворення водних біоресурсів, охорони і відновлення водойм.

Основою такої моделі має стати принцип, за якого рекреаційне рибокористування розглядається не лише як споживання природного ресурсу, а як система створення суспільної, природної та економічної цінності. Фінансові механізми повинні стимулювати не максимальне вилучення водних біоресурсів, а їх стале використання, відтворення, збереження якості водойм та розвиток пов’язаної з ними рекреаційної економіки.

Держава має чітко розмежувати право громадянина на загальнодоступне рекреаційне рибальство, плату за спеціально організовані або додаткові послуги та спеціальні платежі, які можуть установлюватися виключно законом. Комерційна діяльність навколо водойми не повинна перетворювати саме право законного загального використання природного ресурсу на товар.

Фінансова архітектура Національної системи має будуватися за принципом:

ЗАГАЛЬНОДОСТУПНЕ РИБАЛЬСТВО + СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПОСЛУГИ + БЮДЖЕТНІ ПРОГРАМИ + МІСЦЕВІ ПРОГРАМИ + ІНВЕСТИЦІЇ + ПАРТНЕРСТВО + МІЖНАРОДНЕ ФІНАНСУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ → ВІДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМ → ІНФРАСТРУКТУРА → СТАЛИЙ РОЗВИТОК.

9.1. Принципи фінансування Національної системи

Фінансування Національної системи має ґрунтуватися на поєднанні публічних, приватних, місцевих, інвестиційних, грантових та інших не заборонених законодавством джерел.

Основними принципами мають бути законність, прозорість, цільове використання коштів, економічна обґрунтованість, диверсифікація джерел фінансування, доступність базових рекреаційних можливостей, відповідальність отримувачів коштів та вимірюваність результатів.

Держава не повинна будувати фінансову модель Національної системи виключно на бюджетному фінансуванні або виключно на платежах рибалок. Стійкість системи має забезпечуватися поєднанням джерел відповідно до характеру конкретного завдання.

Фінансування має спрямовуватися не на утримання самої системи заради її існування, а на досягнення конкретного результату для людини, водойми та водних біоресурсів.

9.2. Гарантований загальнодоступний сегмент рекреаційного рибальства

Національна система має зберегти гарантований сегмент загальнодоступного рекреаційного рибальства як одну з основних соціальних гарантій державної політики у цій сфері.

Фінансово-економічна модель не повинна створювати ситуації, за якої можливість громадянина законно відпочивати з вудкою фактично залежить від його платоспроможності.

Особливого значення цей принцип набуває для дітей, молоді, людей старшого віку, осіб з інвалідністю, ветеранів, сімей та інших громадян, для яких доступ до водойми має важливе рекреаційне і соціальне значення.

Водночас загальнодоступність не означає безкоштовність усіх можливих послуг навколо рибальства. Необхідно чітко відмежувати право користування ресурсом у встановлених законом межах від додаткової послуги, інфраструктури або спеціально створеного рекреаційного продукту.

9.3. Платні спеціалізовані та додаткові рекреаційні послуги

Розвиток організованого рекреаційного рибокористування потребує легального ринку спеціалізованих та додаткових послуг.

До них можуть належати послуги рибальських баз і професійних гідів, прокат спорядження та плавзасобів, спеціально обладнані місця рибальства, сервіс на культурних і спеціалізованих водоймах, туристичне обслуговування, проживання, харчування, транспортування, участь у спеціалізованих програмах та інші послуги відповідно до законодавства.

Плата у таких випадках має справлятися за реально створену послугу або додаткову цінність, а не маскувати необґрунтоване стягнення коштів за саме право доступу до природного ресурсу.

Споживач до отримання послуги повинен чітко розуміти, за що саме він платить.

9.4. Спеціальні платежі та принцип їх цільового використання

Якщо в майбутньому державна політика передбачатиме запровадження спеціальних платежів для окремих форм рекреаційного рибокористування, такі механізми мають установлюватися виключно на належній правовій основі, бути економічно обґрунтованими, соціально прийнятними та адміністративно простими.

Запровадження платежу не повинно розглядатися як самоціль або спосіб механічного збільшення бюджетних надходжень.

Принциповою умовою суспільної довіри має стати прозорий зв’язок між платежем і результатом.

Рибалка повинен розуміти:

ЩО СПЛАЧЕНО → КУДИ СПРЯМОВАНО → ЩО ЗРОБЛЕНО → ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАЛА ВОДОЙМА.

За можливості законодавча модель має забезпечувати цільове спрямування відповідних ресурсів на відтворення водних біоресурсів, охорону, науковий моніторинг, відновлення водойм та розвиток рекреаційної інфраструктури.

9.5. Фінансування відтворення водних біоресурсів

Відтворення водних біоресурсів має розглядатися як довгострокова інвестиція у природний капітал Національної системи.

Фінансування може охоплювати штучне відтворення, зариблення за науково обґрунтованими програмами, відновлення природних нерестовищ, підтримання маточних стад, селекційно-генетичні програми, моніторинг результативності вселення та інші заходи.

При цьому обсяг витрачених коштів або кількість випущеної молоді не повинні бути єдиними показниками ефективності.

Критерієм результату має бути фактичний стан популяції та довгострокове збільшення ресурсного потенціалу водойми.

9.6. Фінансування охорони та відновлення водойм

Рибний ресурс неможливо зберегти без збереження середовища його існування.

Тому фінансова модель має охоплювати відновлення нерестовищ, зимувальних ям і міграційних шляхів, поліпшення стану прибережних територій, локальні природоохоронні заходи, боротьбу із забрудненням та інші проєкти відновлення водних екосистем у межах компетенції відповідних органів і програм.

Пріоритет має надаватися проєктам, для яких визначено проблему, вихідний стан, очікуваний екологічний результат, показники ефективності та систему подальшого моніторингу.

ФІНАНСУВАТИ НЕ ЗАХІД – ФІНАНСУВАТИ РЕЗУЛЬТАТ.

9.7. Державні програми

Державне фінансування має концентруватися насамперед на завданнях загальнонаціонального значення, які не можуть бути належним чином забезпечені виключно ринковими механізмами.

До них можуть належати національні програми відтворення цінних видів, науковий моніторинг, цифрова інфраструктура, охорона водних біоресурсів, відновлення стратегічно важливих водойм, безбар’єрність, соціальні програми та пілотні інноваційні проєкти.

Фінансування має здійснюватися через прозорі програмні механізми із заздалегідь визначеними цілями, показниками результативності, строками та відповідальністю виконавців. Державна підтримка має запускати розвиток і усувати системні бар’єри, а не формувати постійну залежність життєздатних комерційних моделей від бюджету.

9.8. Місцеві програми та бюджети громад

Територіальні громади мають отримати важливу роль у фінансуванні тих елементів Національної системи, які безпосередньо створюють місцеву суспільну та економічну цінність.

Місцеві програми можуть підтримувати благоустрій прибережних територій, безбар’єрні рибальські місця, туристичну навігацію, рекреаційну інфраструктуру, дитячі та молодіжні програми, ветеранські ініціативи, спортивні заходи, екологічну освіту та локальні природоохоронні проєкти.

Такі витрати доцільно розглядати не лише як видатки на рекреацію, а й як інвестиції у якість життя, туристичну привабливість, підприємництво та економічну активність території.

Особливо перспективним має стати співфінансування проєктів державою, громадами, бізнесом та міжнародними партнерами.

9.9. Інвестиційні механізми

Національна система має створити умови для довгострокових приватних інвестицій у рекреаційну інфраструктуру, культурні рибні господарства, спеціалізовані водойми, рибальські бази, туристичні комплекси, марини та причальну інфраструктуру, цифрові сервіси й інші економічно життєздатні проєкти.

Ключовими умовами інвестиційної привабливості мають бути правова визначеність, передбачуваність правил, прозорість доступу до відповідних об’єктів і ресурсів, захист законних інвестицій та недопущення необґрунтованої зміни умов діяльності.

Водночас інвестиція не створює права на необмежене використання природного ресурсу.

ПРИВАТНА ІНВЕСТИЦІЯ МАЄ СТВОРЮВАТИ ДОДАНУ ВАРТІСТЬ НАВКОЛО РЕСУРСУ, А НЕ ПРАВО НА ЙОГО ВИСНАЖЕННЯ

9.10. Публічно-приватне партнерство

Публічно-приватне партнерство має розглядатися як один із можливих механізмів реалізації великих або довгострокових інфраструктурних проєктів Національної системи у випадках, коли конкретний проєкт відповідає встановленим законодавством ознакам і вимогам ППП (публічно-приватне партнерство». Чинний Закон № 4510-IX не тільки охоплює туризм, рекреацію та спорт, а й прямо допускає комбінування приватного фінансування, запозичень, державного й місцевого бюджетів та грантів у проєктах ППП. (Законодательство Украины)

Такий механізм може поєднувати публічний інтерес, приватні інвестиції, професійне управління, технології та довгострокову відповідальність сторін.

Перспективними сферами можуть бути рекреаційна й туристична інфраструктура, спеціалізовані комплекси, відновлення та модернізація окремих інфраструктурних об’єктів та інші суспільно значущі проєкти відповідно до законодавства.

Принципово важливо, щоб ППП не ототожнювалося з приватизацією природного ресурсу.

Його логіка має бути іншою:

ПУБЛІЧНИЙ ІНТЕРЕС → ПРОЄКТ → ПРИВАТНА ІНВЕСТИЦІЯ → РОЗПОДІЛ РИЗИКІВ → ІНФРАСТРУКТУРА / ПОСЛУГА → ВИМІРЮВАНИЙ СУСПІЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

9.11. Грантові та міжнародні фінансові механізми

Європейська інтеграція, післявоєнне відновлення України та розвиток міжнародного природоохоронного співробітництва відкривають додаткові можливості для залучення грантового, технічного та інвестиційного фінансування.

Пріоритетними для міжнародної підтримки можуть бути відновлення водних екосистем, біорізноманіття, цифровізація, науковий моніторинг, розвиток громад, безбар’єрність, ветеранські та соціальні програми, сталий туризм, інноваційні проєкти та розвиток блакитної економіки.

Національна система має перейти від епізодичного пошуку грантів до системного формування портфеля проєктів, підготовлених відповідно до вимог потенційних донорів і міжнародних фінансових інституцій.

Для цього перспективні проєкти повинні мати техніко-економічне, екологічне та соціальне обґрунтування, визначені показники результативності, партнерів, модель подальшої експлуатації та механізм фінансової сталості після завершення зовнішньої підтримки.

ГРАНТ МАЄ ФІНАНСУВАТИ ПЕРЕХІД ДО СТАЛОЇ МОДЕЛІ, А НЕ СТВОРЮВАТИ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД НАСТУПНОГО ГРАНТУ.

9.12. Принцип повернення частини доходів у ресурс та водойму

Одним із фундаментальних економічних принципів Національної системи має стати формування механізмів, за яких економічна цінність, створена завдяки якісній водоймі та водним біоресурсам, сприяє підтриманню і відтворенню природної основи, що цю цінність генерує.

Це не означає автоматичного вилучення частини будь-якого доходу суб’єкта господарювання. Конкретні платежі, фонди, бюджетні механізми або інші форми фінансування можуть існувати виключно на належній правовій основі.

Однак на рівні державної політики має бути закладений принцип:

РЕСУРС СТВОРЮЄ ЦІННІСТЬ → ЦІННІСТЬ ФОРМУЄ ДОХІД → ЧАСТИНА СТВОРЕНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ПІДТРИМУЄ РЕСУРС → ЯКІСТЬ РЕСУРСУ ЗРОСТАЄ → ЗРОСТАЄ ЙОГО ДОВГОСТРОКОВА ЦІННІСТЬ.

Саме тут фінансова модель безпосередньо поєднується із сформульованою Концепцією економікою живого рекреаційного ресурсу. Жива риба, здорова водойма, відновлена популяція та доступна рекреаційна інфраструктура мають розглядатися як взаємопов’язані елементи природного й економічного капіталу території.

Чим вищою є якість ресурсу, тим більшою може бути рекреаційна привабливість водойми; чим більшою є її привабливість, тим ширшими є можливості для туризму, послуг, підприємництва та зайнятості; а чим сильнішою стає місцева рекреаційна економіка, тим більшою має бути її спроможність підтримувати природну основу власного існування.

Таким чином формується відновлювальний економічний цикл:

ЗДОРОВА ВОДОЙМА → ЯКІСНИЙ ЖИВИЙ РЕСУРС → РЕКРЕАЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ → РИБАЛКА І ТУРИСТ → ПОСЛУГИ → ДОХОДИ → РОБОЧІ МІСЦЯ → ІНВЕСТИЦІЇ ТА РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ І ВІДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМИ → ЗРОСТАННЯ ЇЇ ЦІННОСТІ

ПІДСУМКОВА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ

Фінансова система рекреаційного рибокористування України до 2050 року має перейти від фрагментарного фінансування окремих заходів до багатоканальної інвестиційно-відновлювальної моделі, у якій державні та місцеві бюджети, приватні інвестиції, публічно-приватне партнерство, грантові ресурси, міжнародне фінансування та доходи легальної рекреаційної економіки виконують різні, але взаємопов’язані функції.

Її ефективність має оцінюватися не загальною сумою залучених або витрачених коштів, а результатом: якістю водойм, станом популяцій, доступністю рекреації, розвитком інфраструктури, обсягом легальної економічної діяльності, кількістю створених робочих місць, приватними інвестиціями та здатністю системи відтворювати власну природну й економічну основу.

Принципово важливо, щоб фінансова модель не створила нового конфлікту між рибалкою і державою. Громадянин має бачити не систему, яка постійно шукає новий привід для стягнення коштів, а систему, яка створює якісні водойми, відновлює ресурс, забезпечує доступність, пропонує додаткові послуги там, де на них існує попит, і прозоро показує результат використання публічних коштів та спеціальних платежів.

У стратегічній перспективі фінансово-економічна модель має зробити збереження водного біоресурсу економічно раціональним для всіх учасників Національної системи — держави, територіальної громади, бізнесу, користувача водойми та самого рибалки.

НЕ БІЛЬШЕ ПЛАТЕЖІВ – А БІЛЬШЕ ЦІННОСТІ.
НЕ БІЛЬШЕ ВИТРАТ – А БІЛЬШЕ РЕЗУЛЬТАТУ.
НЕ ЕКОНОМІКА ВИЛУЧЕННЯ – А ЕКОНОМІКА ВІДТВОРЕННЯ.

РЕСУРС → ЦІННІСТЬ → ДОХІД → РЕІНВЕСТУВАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → СИЛЬНІШИЙ РЕСУРС → СТАЛИЙ РОЗВИТОК

ЧАСТИНА X

НАУКА, ОСВІТА ТА КУЛЬТУРА ВІДПОВІДАЛЬНОГО РИБАЛЬСТВА

Сталий розвиток рекреаційного рибокористування неможливий без достовірних знань про водні біоресурси і водойми, системного збору даних, сучасної освіти, професійної підготовки учасників ринку та формування суспільної культури відповідального ставлення до природного ресурсу.

Наука має забезпечувати державу знаннями для прийняття обґрунтованих управлінських рішень; освіта – допомагати людині розуміти правила та причини їх установлення; культура відповідального рибальства – перетворювати дотримання правил із формального обов’язку на усвідомлену суспільну норму.

Національна система має поступово перейти від моделі, за якої держава переважно встановлює обмеження і контролює їх виконання, до моделі «ЗНАННЯ → РОЗУМІННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → ДОВІРА», не послаблюючи при цьому необхідного державного контролю та відповідальності за порушення.

У стратегічній перспективі наука, освіта та культура мають сформувати середовище, у якому відповідальне рибальство стає не винятком і не адміністративною вимогою, а природним стандартом поведінки.

10.1. Наукове забезпечення Національної системи

Наукове забезпечення має стати постійною складовою формування, реалізації та оцінювання державної політики у сфері рекреаційного рибокористування.

Наукові установи, заклади вищої освіти та незалежні експерти мають залучатися до оцінювання стану водних біоресурсів, визначення рекреаційного навантаження, обґрунтування норм вилову та спеціальних режимів, програм відтворення, оцінювання стану водойм і прогнозування наслідків управлінських рішень.

Наукове забезпечення має ґрунтуватися на принципах професійної незалежності, перевірюваності вихідних даних, відтворюваності методик, належного рецензування та персональної відповідальності за наукові висновки.

Особливого значення має перехід від епізодичних досліджень окремих водойм до довгострокових систем спостереження, які дозволяють бачити не лише стан ресурсу на конкретну дату, а тенденції його зміни.

Науковий висновок має бути не формальним додатком до вже прийнятого рішення, а одним із джерел його обґрунтування.

ДАНІ → НАУКОВА ОЦІНКА → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ → МОНІТОРИНГ РЕЗУЛЬТАТУ → КОРИГУВАННЯ.

10.2. Дослідження рекреаційного вилову

Україна має сформувати національну систему оцінювання рекреаційного вилову, яка дозволятиме визначати реальний вплив різних форм рекреаційного рибальства на водні біоресурси.

Дослідження мають охоплювати не лише загальні обсяги вилову, а й його видовий та розмірний склад, територіальний і сезонний розподіл, інтенсивність рибальства, частоту відвідування водойм, способи лову, частку вилученої та повернутої у воду риби та інші показники, необхідні для оцінювання рекреаційного навантаження.

Збір таких даних не повинен перетворювати кожного рибалку на статистичного звітувача. Необхідне розумне поєднання вибіркових досліджень, цифрових інструментів, добровільного повідомлення, наукових спостережень, соціологічних методів та інших джерел інформації.

Міжнародним орієнтиром для морського напряму є програма GFCM з рекреаційного рибальства, яка передбачає гармонізований збір інформації про вилов, рибальське зусилля та витрати, створення довгострокового моніторингу та інтеграцію рекреаційних даних в оцінювання запасів; Україна входить до фокусних країн цієї програми.

Отже, завдання держави полягає не в тому, щоб порахувати кожну рибину, а в тому, щоб отримати достатньо якісних даних для розуміння реального стану ресурсу і прийняття пропорційних рішень.

Міжнародний та європейський вектор наукового забезпечення

Формування національної системи дослідження рекреаційного рибальства має здійснюватися з урахуванням міжнародних та європейських підходів, за яких об’єктом оцінювання є не лише обсяг вилучених водних біоресурсів, а весь комплекс біологічних, екологічних, соціальних та економічних характеристик рекреаційного рибокористування.

Для України особливого значення набуває участь у регіональному науковому співробітництві GFCM у Чорноморському басейні та поступове наближення національної системи збору й використання даних до європейських принципів доказового управління.

Такий підхід означає принципову зміну самої логіки державного пізнання сектору: важливо знати не лише скільки риби виловлено, а хто, де, коли і з якою інтенсивністю здійснює рекреаційне рибальство, який вплив воно створює для популяцій, які суспільні потреби задовольняє та яку економічну цінність формує для територій. Саме поєднання цих даних має створювати основу для науково обґрунтованих, пропорційних і зрозумілих управлінських рішень.

ВИЛОВ → РИБАЛЬСЬКЕ ЗУСИЛЛЯ → СТАН ПОПУЛЯЦІЙ → ПОВЕДІНКА РИБАЛОК → СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ → ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ → НАУКОВА ОЦІНКА → ОБҐРУНТОВАНЕ УПРАВЛІННЯ.

10.3. Моніторинг популяцій та стану водойм

Моніторинг має охоплювати одночасно водні біоресурси та середовище їх існування.

Предметом системного спостереження мають бути стан і структура популяцій, природне відтворення, вікова та розмірна структура, трофейний потенціал, стан нерестовищ, зимувальних ям і міграційних шляхів, якість середовища існування та інші екологічно значущі показники.

Особливо важливо забезпечити взаємозв’язок між моніторингом та управлінням. Дані, які збираються, але не впливають на рішення, мають обмежену управлінську цінність.

Результати моніторингу повинні використовуватися для перегляду норм, режимів, строків обмежень, програм відтворення, заходів з відновлення водойм та інших управлінських рішень.

Національна система має поступово перейти до адаптивного управління, за якого правила можуть коригуватися на основі об’єктивної зміни стану ресурсу, а не лише через накопичення адміністративної практики.

10.4. Соціологія та економіка рекреаційного рибальства

Рекреаційне рибальство необхідно досліджувати не лише як біологічне навантаження на водні біоресурси, а і як масштабне соціальне, культурне та економічне явище.

Держава має поступово отримувати об’єктивне розуміння кількості та структури рибалок, частоти рибальства, регіональних особливостей, мотивації, ставлення громадян до правил, рівня добровільного дотримання обмежень, витрат рибалок та економічних ефектів для територій.

Окремим напрямом досліджень має стати економіка живого рекреаційного ресурсу – оцінювання того, яку довгострокову рекреаційну, туристичну, соціальну та економічну цінність здатні створювати якісна водойма, стабільна популяція і збережений живий ресурс.

Такі дослідження мають створити наукову основу для оцінювання рибальського туризму, територіальних рибальсько-рекреаційних кластерів, інфраструктурних інвестицій та мультиплікативного ефекту рекреаційного рибокористування.

РАХУВАТИ НЕ ЛИШЕ ВИЛОВ – ОЦІНЮВАТИ ЦІННІСТЬ УСІЄЇ СИСТЕМИ

Від біологічного обліку до комплексного розуміння сектору

Національна система має принципово розрізняти дослідження рекреаційного вилову та дослідження соціально-економічної природи рекреаційного рибальства. Перше дає відповідь на питання про вплив рекреаційного використання на водні біоресурси; друге – про людей, їхню поведінку, потреби, мотивацію, витрати, суспільні практики та економічний ефект, який рекреаційне рибокористування створює для держави і територій.

Такий підхід відповідає сучасній європейській логіці, за якої наукове забезпечення управління рибальством спирається на взаємопов’язаний комплекс біологічних, екологічних, економічних і соціальних даних.

Для України це особливо важливо, оскільки майбутня державна політика не може формуватися лише навколо питання обсягів допустимого вилову. Вона має розуміти рекреаційне рибальство одночасно як використання природного ресурсу, масову суспільну практику, форму відпочинку, складову культури, туристичний продукт і сектор територіальної економіки.

Саме на цій міждисциплінарній основі мають надалі розвиватися сформульовані Концепцією моделі економіки живого рекреаційного ресурсу та територіального рибальсько-рекреаційного кластера, оскільки їх ефективність неможливо оцінити виключно показниками вилову.

БІОЛОГІЯ + ЕКОЛОГІЯ + ЛЮДИНА + СУСПІЛЬСТВО + ЕКОНОМІКА = ПОВНА КАРТИНА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

10.5. Освіта рибалок

Освітня політика має бути спрямована насамперед на те, щоб громадянину було легко діяти правильно.

Рибалка повинен мати можливість швидко і зрозуміло отримати інформацію про дозволені місця і способи рибальства, строки обмежень, норми вилову, мінімальні розміри, правила поводження з рибою, спеціальні режими водойм та відповідальність за порушення.

Держава має поступово відходити від моделі, за якої необхідна людині інформація розпорошена між нормативними актами, наказами, оголошеннями та різними інформаційними ресурсами.

Цифрова екосистема Національної системи повинна перетворити складне регулювання на зрозумілий практичний сервіс:

ДЕ Я ЗНАХОДЖУСЯ → ЩО ТУТ ДОЗВОЛЕНО → ЩО ЗАБОРОНЕНО → СКІЛЬКИ МОЖНА ВИЛОВИТИ → ЯК ПРАВИЛЬНО ДІЯТИ.

Освіта має не замінювати відповідальність за порушення, а зменшувати кількість порушень, що виникають через нерозуміння правил.

10.6. Екологічне виховання дітей та молоді

Дитяче та молодіжне рибальство має розглядатися як один із найбільш перспективних інструментів формування майбутньої культури природокористування.

Освітні програми можуть поєднувати практичне знайомство з рибальством із знаннями про водні екосистеми, види риб, нерест, відтворення, забруднення водойм, правила безпечної поведінки біля води та відповідальне поводження з живими організмами.

До таких програм доцільно залучати заклади освіти, спортивні та рибальські клуби, громадські організації, науковців, територіальні громади, природоохоронні установи та відповідальний бізнес. Особливу увагу необхідно приділяти практичним форматам: дитячим рибальським школам, екологічним таборам, змаганням, спостереженням за водоймами, волонтерським природоохоронним заходам та іншим формам безпосереднього пізнання природи.

Дитина, яка навчилася бачити у водоймі живу екосистему, а не лише місце вилову риби, формує зовсім іншу модель ставлення до природного ресурсу на все життя.

10.7. Культура відповідального рибальства

Культура відповідального рибальства має стати одним із кінцевих суспільних результатів реалізації Концепції. Вона передбачає не лише формальне виконання встановлених правил, а усвідомлення рибалкою власної відповідальності за стан водойми, ресурс, інших користувачів та майбутні покоління. Її складовими мають бути дотримання норм вилову, повага до нерестових обмежень, недопущення забруднення берегів і водойм, належне поводження з виловленою рибою, відповідальне застосування принципу «спіймав – відпусти», повага до інших рибалок, місцевих громад і законних користувачів водойм.

Відповідальне рибальство має поступово стати суспільно престижною моделлю поведінки.

СПРАВЖНІЙ РЕЗУЛЬТАТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ — НЕ ЛИШЕ РИБАЛКА, ЯКИЙ БОЇТЬСЯ ПОРУШИТИ ПРАВИЛО, А РИБАЛКА, ЯКИЙ РОЗУМІЄ, НАВІЩО ЦЕ ПРАВИЛО ПОТРІБНЕ.

10.8. Рибальська етика

Рибальська етика є ширшою за формальні вимоги законодавства і визначає стандарти поведінки там, де неможливо або недоцільно регулювати кожну життєву ситуацію нормативним актом.

Її основою мають бути повага до живого ресурсу, водойми, інших людей, приватної та публічної власності, місцевих традицій та законних інтересів інших користувачів.

Етичними стандартами мають ставати відмова від невиправданого травмування риби, належне поводження з уловом, недопущення залишення сміття і рибальського спорядження, коректна поведінка на водоймі, взаємодопомога та нетерпимість до очевидного браконьєрства.

Держава не повинна намагатися перетворити всі етичні норми на адміністративні заборони.

ЗАКОН ВСТАНОВЛЮЄ МЕЖУ ДОПУСТИМОГО — ЕТИКА ФОРМУЄ СТАНДАРТ НАЛЕЖНОГО

10.9. Інформаційні та просвітницькі програми

Інформаційна політика має перейти від переважно адміністративного повідомлення про заборони до постійної комунікації з рибальською спільнотою.

Необхідні загальнонаціональні та регіональні програми, які простою мовою пояснюють стан водних біоресурсів, причини встановлення обмежень, правила відповідального рибальства, значення відтворення, результати зариблення, охорони і відновлення водойм.

До інформаційної роботи мають залучатися державні органи, громади, наукові установи, громадські та спортивні організації, медіа, освітні заклади, рибальські клуби, гіди та інші учасники Національної системи.

Особливо важливим має стати принцип зворотного зв’язку: держава повинна не лише повідомляти громадянам про прийняті рішення, а й пояснювати їх обґрунтування та демонструвати отриманий результат.

ПРАВИЛО → ПОЯСНЕННЯ → РОЗУМІННЯ → ДОБРОВІЛЬНЕ ДОТРИМАННЯ → ДОВІРА

10.10. Підготовка гідів, організаторів та інших фахівців

Розвиток рибальського туризму, спеціалізованих рекреаційних водойм, спортивних заходів, реабілітаційних програм та інших організованих форм рекреаційного рибокористування формуватиме попит на нові професійні компетентності.

Національна система має сприяти розвитку підготовки професійних рибальських гідів, організаторів рекреаційних і спортивних заходів, працівників спеціалізованих водойм, інструкторів та інших фахівців відповідно до характеру їх діяльності. Підготовка має охоплювати знання законодавства і правил рибальства, основ іхтіології та екології, безпеки на воді, першої допомоги, відповідального поводження з рибою, туристичного сервісу, комунікації з клієнтами, цифрових інструментів та екологічної етики.

Для морських гідів та організаторів мають враховуватися спеціальні вимоги, пов’язані з безпекою мореплавства, експлуатацією плавзасобів, погодними ризиками та особливостями морських екосистем.

Професіоналізація цього сектору має відбуватися пропорційно характеру ризиків і відповідальності та не повинна створювати надмірних адміністративних бар’єрів для малого підприємництва. Рибальський гід має бути не просто людиною, яка показує місце лову, а провідником культури відповідального рибальства, носієм знань про водойму, ресурс, безпеку, місцеву територію та її природну спадщину.

У стратегічній перспективі формування професійного середовища рибальських гідів, організаторів та інших фахівців має створити в Україні новий стандарт рекреаційного сервісу, за якого професійність вимірюється не лише якістю послуги та результативністю рибальства, а й безпекою людини, знанням водойми, повагою до водного біоресурсу, збереженням природного середовища та здатністю передавати культуру відповідального рибальства іншим.

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Наука, освіта і культура відповідального рибальства мають утворити єдиний інтелектуальний контур Національної системи, у якому дані перетворюються на знання, знання – на обґрунтовані рішення, рішення – на зрозумілі правила, а правила через освіту та суспільну культуру – на відповідальну поведінку людини.

Національна система має не протиставляти державу, науку і рибальське суспільство, а створювати між ними постійний обмін знаннями. Наука повинна чути практику рибалок; держава — спиратися на перевірені дані; рибальська спільнота – розуміти стан ресурсу та логіку управлінських рішень.

До 2050 року результатом має стати не лише більш досліджена система рекреаційного рибокористування, а нове покоління відповідальних рибалок і професійних учасників сектору, для яких збереження водойми, повага до живого ресурсу, дотримання правил і передача культури відповідального рибальства наступному поколінню є природною складовою самого рибальства.

ДАНІ → НАУКА → ЗНАННЯ → ОСВІТА → РОЗУМІННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНА ПОВЕДІНКА → ЗБЕРЕЖЕНИЙ РЕСУРС → ДОВІРА → КУЛЬТУРА ВІДПОВІДАЛЬНОГО РИБАЛЬСТВА

У стратегічній перспективі саме поєднання науки, освіти та культури має забезпечити перехід від переважно адміністративного регулювання рекреаційного рибальства до сучасної моделі усвідомленого і відповідального рибокористування, у якій держава приймає рішення на основі достовірних даних і пояснює суспільству їх необхідність, наука забезпечує незалежне знання та оцінює результати, а рибалка розуміє не лише вимоги правил, а й власну роль у збереженні водних біоресурсів і водойм.

Саме така взаємна відповідальність має сформувати до 2050 року нову якість Національної системи – державу, яка знає і пояснює; науку, якій довіряють; рибальське суспільство, яке усвідомлює свою відповідальність; і водні біоресурси та екосистеми, збереження яких стає спільною цінністю нинішнього і майбутніх поколінь.

ЧАСТИНА XI

ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ТА МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Європейська інтеграція у сфері рекреаційного рибокористування має розглядатися як складова загального процесу наближення України до європейської моделі сталого управління природними ресурсами, охорони водних екосистем, розвитку територій, цифровізації, науки, туризму та відповідального природокористування.

Метою є не механічне перенесення окремих норм або адміністративних процедур, а поступове формування в Україні сучасної системи, сумісної з європейськими принципами управління водними біоресурсами та водними екосистемами і водночас адаптованої до природних, соціальних, економічних та інституційних умов України.

Європейський вектор Національної системи має поєднувати нормативне наближення, міжнародне наукове співробітництво, розвиток транскордонного управління, участь у регіональних програмах, обмін даними і практиками, розвиток міжнародного рибальського туризму та спорту, залучення фінансової і технічної допомоги та інтеграцію українського рибальського суспільства до відповідних європейських і міжнародних мереж.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРИНЦИПИ → НАЦІОНАЛЬНА АДАПТАЦІЯ → СПІЛЬНІ ДАНІ ТА ЗНАННЯ → СУМІСНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ → МІЖНАРОДНЕ ПАРТНЕРСТВО → ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РЕКРЕАЦІЙНО-РИБАЛЬСЬКИЙ ПРОСТІР

11.1. ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРИНЦИПИ СТАЛОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБАЛЬСТВА

Європейський підхід до використання водних біоресурсів ґрунтується на поєднанні екологічної, економічної та соціальної складових сталості, збереженні запасів, науковому забезпеченні управлінських рішень, належному контролі, достовірності даних та участі заінтересованих сторін.

Для Національної системи принципове значення мають екосистемний і запобіжний підходи, пропорційність регулювання фактичному впливу на ресурс, наукова обґрунтованість обмежень, належне інформаційне забезпечення та оцінювання результативності прийнятих рішень.

Європейський досвід має використовуватися не як набір готових заборон, а як методологія належного управління:

РЕСУРС → ДАНІ → НАУКОВА ОЦІНКА → ПРОПОРЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ → КОНТРОЛЬ → ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ → АДАПТАЦІЯ УПРАВЛІННЯ.

При цьому рекреаційне рибальство має оцінюватися не ізольовано, а як складова загального антропогенного навантаження на водні біоресурси та водні екосистеми.

Наближення до європейської нормативної моделі має здійснюватися з чітким розмежуванням між обов’язковими вимогами, що випливають із процесу європейської інтеграції України, європейськими практиками, доцільними для добровільного запозичення, та національними рішеннями, які мають формуватися з урахуванням специфіки українських внутрішніх водойм і рибальських традицій.

Зокрема, механізми електронного обліку рекреаційних уловів, що розвиваються в Європейському Союзі для морського рекреаційного рибальства та визначених видів водних біоресурсів, не повинні автоматично переноситися на всі форми рекреаційного рибокористування в Україні. Кожне таке рішення має проходити оцінку його ресурсної необхідності, правової доцільності, адміністративної пропорційності, вартості впровадження та зручності для громадянина. Європейська інтеграція має означати насамперед підвищення якості управління, а не механічне збільшення кількості процедур для рибалки.

11.2. НАБЛИЖЕННЯ НОРМАТИВНОЇ МОДЕЛІ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАКТИК

Наближення української нормативної моделі має здійснюватися системно, послідовно та з урахуванням реального предмета правового регулювання.

Пріоритетом має бути не збільшення кількості дозволів, реєстрів, звітів або адміністративних процедур, а забезпечення сумісності основних принципів управління: збереження ресурсу, достовірність даних, простежуваність управлінських рішень, пропорційність обмежень, ефективність контролю та зрозумілість правил для рибалки.

Норми і механізми Європейського Союзу мають оцінюватися щодо можливості їх застосування в Україні з урахуванням характеру українських водойм, структури рекреаційного рибальства, інституційної спроможності держави, рівня цифровізації та необхідності збереження доступності рибальства для громадян. Європейська інтеграція не повинна ставати джерелом невиправданої бюрократизації. Критерієм успішності нормативного наближення має бути не формальна кількість імплементованих положень, а реальне поліпшення стану ресурсу, якості управління та умов для законослухняного рибалки.

11.3. МОРСЬКЕ РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБАЛЬСТВО У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Морське рекреаційне рибальство є напрямом, у якому європейська інтеграція матиме особливо практичне значення. Європейська модель поступово посилює значення даних про морське рекреаційне рибальство, обліку визначених уловів, цифрових інструментів, наукового оцінювання впливу рекреаційного сектору на запаси та взаємодії між державою, наукою і рибальськими організаціями.

Для України перспективна модель має передбачати поступове формування достовірної системи даних про морський рекреаційний вилов і рибальське зусилля, інтеграцію відповідної інформації до наукового оцінювання запасів та застосування цифрових інструментів там, де вони об’єктивно необхідні для управління ресурсом.

При цьому має зберігатися сформульований Концепцією принцип:

ЦИФРОВІЗУЄМО НЕ РИБАЛКУ – ЦИФРОВІЗУЄМО СИСТЕМУ НАВКОЛО НЬОГО.

Цифрові інструменти мають давати державі необхідні дані, науці — матеріал для оцінювання, а рибалці – простий і зрозумілий сервіс, не створюючи невиправданого адміністративного навантаження.

11.4. ТРАНСКОРДОННЕ РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ

Водні біоресурси, водні екосистеми та міграційні види не обмежуються адміністративними і державними кордонами. Тому для транскордонних річок, озер, дельтових систем та морських акваторій ефективне управління потребує міжнародної координації.

Україна має розвивати співробітництво щодо обміну даними, моніторингу стану популяцій, охорони нерестовищ і міграційних шляхів, протидії незаконному вилову, відтворення водних біоресурсів, узгодження природоохоронних заходів та розвитку відповідального транскордонного рибальського туризму. Перспективним напрямом є створення спільних транскордонних проєктів, у яких водний об’єкт розглядається не як лінія розмежування, а як спільна екосистема та спільна відповідальність держав і місцевих громад.

11.5. ДУНАЙСЬКИЙ ТА ПРИЧОРНОМОРСЬКИЙ НАПРЯМИ

Дунайський і Причорноморський напрями мають стати одними з ключових міжнародних складових Національної системи.

Для Дунайського регіону особливого значення набувають транскордонність водних екосистем, міграційні шляхи водних біоресурсів, збереження цінних і рідкісних видів, взаємодія природоохоронних і рекреаційних функцій та потенціал розвитку спеціалізованого рибальського туризму.

Для Чорного моря стратегічним партнером України має залишатися GFCM/FAO та її регіональні механізми наукового співробітництва й управління рибальством.

Україна має прагнути не лише виконувати міжнародні рекомендації, а й бути активним учасником формування регіональної політики — надавати дані, пропонувати дослідження і пілотні проєкти, брати участь у формуванні спільних методик та представляти власні наукові й управлінські напрацювання.

ДУНАЙ + ЧОРНЕ МОРЕ → ТРАНСКОРДОННІ ЕКОСИСТЕМИ → СПІЛЬНІ ДАНІ → СПІЛЬНА НАУКА → КООРДИНОВАНЕ УПРАВЛІННЯ → ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕСУРСУ.

Особливого значення для формування української моделі морського рекреаційного рибокористування набуває участь України у регіональних механізмах GFCM/FAO. Сучасний міжнародний підхід передбачає дослідження рекреаційного рибальства не лише через обсяг вилучених водних біоресурсів, а через комплекс взаємопов’язаних показників — чисельність і структуру рибальської спільноти, рибальське зусилля, вилов, витрати рибалок, соціально-економічне значення сектору та його вплив на стан запасів.

Для України це створює можливість формувати власну довгострокову чорноморську систему моніторингу, сумісну з регіональними методологічними підходами, та поступово включати достовірні дані про рекреаційне рибальство до наукового оцінювання водних біоресурсів і підготовки управлінських рішень.

Не менш важливо, що така модель передбачає постійний діалог між державою, наукою та рибальськими організаціями, перетворюючи самих учасників рекреаційного рибальства з пасивних об’єктів регулювання на партнерів у формуванні знань про стан ресурсу та пошуку ефективних способів його збереження.

11.6. МІЖНАРОДНИЙ РИБАЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ

Інтеграція України до європейського рекреаційно-рибальського простору має створити передумови для розвитку міжнародного рибальського туризму.

Конкурентоспроможність України у цьому секторі має формуватися не через максимальне вилучення водних біоресурсів, а через якість водойм, різноманіття рибальських можливостей, трофейний потенціал, природні ландшафти, професійний сервіс, безпеку, доступність інформації та культуру відповідального рибальства.

Перспективними можуть бути спеціалізовані рибальські маршрути, трофейні водойми, дунайські та причорноморські продукти, міжнародні тури, послуги професійних гідів, рекреаційні бази та територіальні рибальсько-рекреаційні кластери. Саме тут практичного змісту набуває сформульована Концепцією економіка живого рекреаційного ресурсу: збережена якісна риба та здорова водойма можуть багаторазово створювати туристичну і територіальну цінність.

11.7. МІЖНАРОДНІ СПОРТИВНІ ЗАХОДИ

Україна має послідовно розвивати спроможність брати участь у міжнародному риболовному спорті та приймати міжнародні змагання після створення необхідних безпекових, організаційних, екологічних та інфраструктурних умов.

Для цього необхідні сучасні спортивні водойми й локації, належна інфраструктура, підготовлені організатори, судді та волонтери, взаємодія спортивних федерацій, держави і громад та відповідність міжнародним спортивним і природоохоронним стандартам.

Міжнародні змагання мають розглядатися одночасно як спортивний, туристичний, економічний та іміджевий інструмент.

Український риболовний спорт має стати одним із каналів інтеграції української рибальської культури до європейського середовища та представлення України як держави сучасного, відповідального і ресурсозберігаючого рибальства.

11.8. НАУКОВЕ ТА ГРОМАДСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Європейська інтеграція Національної системи неможлива без прямої взаємодії українських науковців, громадських організацій, спортивних федерацій, рибальських об’єднань, територіальних громад та інших учасників із відповідними міжнародними партнерами.

Наукове співробітництво має охоплювати спільні дослідження, методики оцінювання рекреаційного вилову і рибальського зусилля, моніторинг популяцій, соціально-економічні дослідження, обмін даними, стажування, спільні публікації та пілотні проєкти.

Громадське співробітництво має сприяти обміну практиками відповідального рибальства, розвитку волонтерських природоохоронних програм, екологічної освіти, громадського моніторингу та формуванню партнерств між рибальськими організаціями різних країн.

Міжнародна інтеграція має відбуватися не лише «держава — держава», а на багатьох рівнях:

ДЕРЖАВА ↔ НАУКА ↔ ГРОМАДИ ↔ ГРОМАДСЬКІСТЬ ↔ СПОРТ ↔ БІЗНЕС ↔ МІЖНАРОДНІ ПАРТНЕРИ.

11.9. МІЖНАРОДНІ ПРОГРАМИ ТА ФОНДИ

Розвиток Національної системи потребуватиме використання міжнародної технічної, експертної та фінансової підтримки.

Пріоритетними напрямами мають бути відновлення водних екосистем і водних біоресурсів, цифровізація та збір даних, наукові дослідження, транскордонне співробітництво, розвиток громад і малого підприємництва, безбар’єрна рекреаційна інфраструктура, рибальський туризм, екологічна освіта та пілотні інноваційні проєкти.

Міжнародне фінансування має використовуватися не для створення паралельних систем, що існують лише протягом строку окремого проєкту, а для розвитку постійної національної інституційної спроможності.

Перспективною для України є європейська логіка місцевого розвитку, за якої громади, бізнес, громадянське суспільство та публічні органи формують партнерства навколо природного, соціального та економічного потенціалу території.

У цій моделі міжнародний ресурс має виконувати функцію каталізатора змін:

МІЖНАРОДНА ПІДТРИМКА → ПІЛОТ → НОВА МОДЕЛЬ → ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ → НАЦІОНАЛЬНА АДАПТАЦІЯ → МАСШТАБУВАННЯ

11.10. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕКРЕАЦІЙНО-РИБАЛЬСЬКОГО ПРОСТОРУ

Стратегічною метою до 2050 року має стати формування в Україні Національної системи рекреаційного рибокористування, сумісної з європейськими принципами сталого використання водних біоресурсів, наукового управління, охорони екосистем, цифровізації, участі суспільства та розвитку територій.

Інтеграція має відбуватися одночасно на нормативному, інституційному, науковому, інформаційному, економічному, туристичному, спортивному та громадському рівнях.

Україна має пройти шлях від переважного запозичення міжнародного досвіду до повноцінної участі у його формуванні. Власні моделі, пілотні проєкти, цифрові рішення, методики, результати наукових досліджень і практики управління, які довели свою ефективність, мають ставати предметом міжнародного обміну та українським внеском у розвиток європейської культури відповідального рекреаційного рибальства.

При цьому європейська інтеграція не повинна означати втрату національної специфіки. Україна має зберегти доступність традиційного любительського рибальства, врахувати особливості Дніпровського каскаду, великих водосховищ, річкових систем, лиманів, дельти Дунаю, Чорного моря та інших водних об’єктів і на цій основі створити власну сучасну модель.

До 2050 року Україна має бути не периферійним споживачем чужих управлінських практик, а повноправним учасником європейського та чорноморського рекреаційно-рибальського простору – державою, здатною одночасно зберігати ресурс, забезпечувати права громадян, створювати економічну цінність, генерувати знання та пропонувати міжнародному співтовариству власні ефективні рішення.

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Європейська інтеграція Національної системи має розглядатися не як кінцева адміністративна процедура, а як безперервний процес підвищення якості державного управління, науки, охорони водних біоресурсів, сервісів для громадян та міжнародної конкурентоспроможності українського рекреаційного сектору.

Україна має не просто привести окремі правила у відповідність із європейськими вимогами, а сформувати європейську за якістю управління і українську за своєю природною, соціальною та культурною основою систему рекреаційного рибокористування.

Основою такої інтеграції має стати взаємний рух: Україна використовує найкращі міжнародні знання і практики, адаптує їх до національних умов, перевіряє на практиці, а успішні українські рішення повертає до міжнародного середовища вже як власний внесок.

Критерієм успішності європейської інтеграції має бути не кількість формально запозичених норм, процедур або цифрових інструментів, а реальна зміна якості Національної системи: кращий стан водних біоресурсів і водойм, науково обґрунтовані рішення, зрозумілі та пропорційні правила, доступні сервіси для громадян, достовірні дані, ефективний контроль, розвиток рекреаційної економіки та зростання довіри між державою і рибальським суспільством. Європейський стандарт має проявлятися насамперед у якості управління — у здатності держави не просто регулювати, а знати, пояснювати, прогнозувати, оцінювати наслідки своїх рішень і своєчасно їх коригувати.

Водночас інтеграція України до європейського та чорноморського рекреаційно-рибальського простору має спиратися на принцип доказового й адаптивного управління: міжнародний досвід → національна адаптація → пілотування → достовірні дані → наукова та суспільна оцінка → коригування → масштабування.

Такий підхід дозволяє уникнути як механічного перенесення іноземних моделей, так і ізоляції української системи від сучасних міжнародних практик, забезпечуючи розумний баланс між європейською сумісністю та особливостями українських водойм, природних ресурсів, рибальських традицій і суспільних потреб.

Стратегічною амбіцією до 2050 року має стати перехід України від переважного отримувача міжнародного досвіду до його активного співтворця.

Власні успішні моделі управління великими внутрішніми водоймами, цифрові рішення, системи громадської участі, територіальні рибальсько-рекреаційні кластери, практики відтворення водних біоресурсів, соціальні та реабілітаційні програми, а також сформована Концепцією економіка живого рекреаційного ресурсу мають після належної апробації та наукової оцінки ставати українським внеском у міжнародний обмін знаннями.

Європейська інтеграція буде по-справжньому завершеною тоді, коли Україна не лише використовуватиме найкращі європейські практики, а й сама створюватиме рішення, які становитимуть цінність для Європи.

ЧАСТИНА XII

ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНА МОДЕЛЬ

Законодавче забезпечення Національної системи рекреаційного рибокористування має формуватися як цілісна, внутрішньо узгоджена та довгострокова нормативна система, яка поєднує охорону водних біоресурсів, права громадян, розвиток рекреації, рибальського спорту і туризму, економічну діяльність, повноваження держави і територіальних громад, наукове забезпечення, цифровізацію, контроль та європейську інтеграцію.

Метою нормативної трансформації має бути не збільшення кількості законів, дозволів, процедур і заборон, а створення зрозумілої правової архітектури, у якій громадянин знає свої права й обов’язки, суб’єкт господарювання — правила діяльності та інвестування, територіальна громада — свої можливості розвитку, а держава — межі, інструменти та відповідальність за управління водними біоресурсами.

Концепція виходить із принципу, що рекреаційне рибокористування є міжсекторальною системою і тому не може бути повноцінно врегульоване шляхом ізольованого нормативного регулювання лише процесу вилову риби. Правова модель має охоплювати весь ланцюг взаємовідносин:

ЛЮДИНА → ВОДОЙМА → ВОДНИЙ БІОРЕСУРС → ДОСТУП → ВИКОРИСТАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → ОХОРОНА → РЕКРЕАЦІЙНА ЕКОНОМІКА → ДАНІ → КОНТРОЛЬ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → РОЗВИТОК.

12.1. Сучасний стан законодавчого регулювання

Правове регулювання рекреаційного рибокористування в Україні сформоване сукупністю норм водного, земельного, природоохоронного, рибогосподарського, адміністративного, туристичного, спортивного та іншого законодавства, а також значним масивом підзаконних нормативно-правових актів.

Така модель історично забезпечувала регулювання окремих відносин, однак не формує єдиної правової конструкції рекреаційного рибокористування як самостійної багатофункціональної системи.

У законодавстві значною мірою врегульовані питання добування водних біоресурсів, встановлення норм, заборон, дозволених знарядь, охорони та відповідальності. Водночас значно слабше систематизовані економічна, соціальна, туристична, інфраструктурна, цифрова, територіальна та інституційна складові рекреаційного рибокористування.

Тому завданням нормативної трансформації має бути не руйнування чинної системи, а її послідовне упорядкування, модернізація та доповнення тими правовими конструкціями, яких потребує сучасна модель до 2050 року.

12.2. Системні правові прогалини та колізії

Нормативний розвиток має починатися з комплексної інвентаризації законодавства та виявлення прогалин, дублювань, застарілих норм, термінологічних розбіжностей і колізій між нормативно-правовими актами.

Особливої уваги потребують правовідносини, що виникають на межі загального і спеціального використання водних біоресурсів, господарської та рекреаційної діяльності, безоплатного доступу і платних послуг, державного управління і саморегулювання, прав користувача водойми та прав громадянина.

Окремого правового упорядкування потребують моделі СТРГ, культурних рибних господарств, спеціалізованих спортивних і трофейних водойм, рибальського туризму, професійного гідування, організованого морського рибальства, реабілітаційних та інклюзивних програм.

Кожна виявлена прогалина має усуватися не ізольовано, а з оцінкою наслідків для всієї Національної системи.

12.3. Принцип відмови від фрагментарного нормотворення

Одним із базових принципів Концепції має стати відмова від практики, за якої кожна окрема проблема породжує новий вузькоспеціалізований закон без оцінювання його місця у загальній архітектурі рибогосподарського законодавства.

Рекреаційне рибокористування пов’язане з охороною і відтворенням водних біоресурсів, аквакультурою, СТРГ, водокористуванням, земельними відносинами, туризмом, спортом, місцевим розвитком, підприємництвом, цифровізацією та державним контролем. Тому ізольоване врегулювання лише одного сегмента може створювати нові колізії замість усунення існуючих.

Концепція пропонує іншу послідовність:

КОНЦЕПЦІЯ → ЦІЛІСНА МОДЕЛЬ → ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА → ВИЯВЛЕННЯ ПРОГАЛИН → КОДИФІКАЦІЯ БАЗОВИХ НОРМ → СПЕЦІАЛЬНІ НОРМИ → ПІДЗАКОННІ МЕХАНІЗМИ → ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ

Саме системність, а не кількість прийнятих нормативно-правових актів, має бути показником якості нормотворення.

12.4. Місце рекреаційного рибокористування у майбутньому Кодексі рибного господарства України

Стратегічним напрямом нормативної трансформації Концепція визначає систематизацію базових рибогосподарських правовідносин у майбутньому Кодексі рибного господарства України.

У такій архітектурі рекреаційне рибокористування має отримати самостійне й чітко визначене місце поряд з іншими формами використання, охорони, відтворення та управління водними біоресурсами.

На рівні Кодексу доцільно закріпити основні поняття, принципи, суб’єктів, види рекреаційного рибокористування, базові права громадян, загальні засади доступу до водних біоресурсів, співвідношення загального і спеціального використання, компетенцію органів влади, засади охорони, відтворення, моніторингу, контролю та відповідальності.

Кодекс не повинен перевантажуватися технічними нормами, які потребують регулярного коригування. Конкретні ліміти, режими, технологічні процедури, цифрові формати та інші змінні механізми доцільно визначати на належному підзаконному рівні.

12.5. Межі спеціального законодавчого регулювання

Спеціальне законодавче регулювання є виправданим лише там, де характер відповідних суспільних відносин об’єктивно потребує встановлення прав і обов’язків, які не можуть бути належно врегульовані Кодексом або підзаконними актами.

Кожна пропозиція щодо прийняття окремого закону має проходити своєрідний нормативний тест:

ЧИ ІСНУЄ САМОСТІЙНИЙ ПРЕДМЕТ РЕГУЛЮВАННЯ? → ЧИ НЕ ВРЕГУЛЬОВАНИЙ ВІН ІНШИМ ЗАКОНОМ? → ЧИ ПОТРЕБУЄ САМЕ ЗАКОНУ? → ЧИ НЕ СТВОРЮЄ КОЛІЗІЙ? → ЧИ МОЖНА ДОСЯГТИ МЕТИ ІНШИМ НОРМАТИВНИМ ІНСТРУМЕНТОМ?

Такий підхід має стримувати нормативну фрагментацію та підтримувати стабільність законодавства.

12.6. Нормативна модель любительського і спортивного рибальства

Правова модель любительського рибальства має забезпечувати одночасно доступність законного відпочинку громадян та належний захист водних біоресурсів.

Для переважної більшості законослухняних громадян правила мають бути простими, доступними, зрозумілими без спеціальної юридичної підготовки та однаково трактуватися рибалкою і контролюючим органом.

Регулювання має чітко визначати дозволені способи і знаряддя, норми добування, просторові й сезонні обмеження, правила поводження з окремими видами, особливості рибальства на різних категоріях водойм та відповідальність за порушення.

Спортивне рибальство має враховувати специфіку організованих змагань, діяльність спортивних федерацій і клубів, ресурсозберігаючі практики та спеціальні режими проведення спортивних заходів.

Особливо важливо, щоб нормативна система не створювала невиправданих труднощів для дітей, осіб з інвалідністю, людей старшого віку та інших громадян, для яких рибальство є доступною формою відпочинку, спілкування з природою і соціальної активності.

ПРАВИЛО МАЄ БУТИ НЕ ЛИШЕ ЮРИДИЧНО ПРАВИЛЬНИМ — ВОНО МАЄ БУТИ ЗРОЗУМІЛИМ ЛЮДИНІ ТА РЕАЛЬНО ВИКОНУВАНИМ.

12.7. Нормативна модель підводного полювання

Підводне полювання потребує окремого врахування його специфіки як форми безпосереднього вибіркового добування водних біоресурсів у підводному середовищі.

Нормативна модель має визначати допустимі місця, сезони, способи та спорядження, вимоги до безпеки, охорони нерестовищ і зимувальних ділянок, правила використання в умовах обмеженої видимості та інші особливості, що мають значення для ресурсу і безпеки людини.

Обмеження повинні бути науково обґрунтованими, пропорційними реальному ризику та зрозумілими для користувача.

Метою має бути не адміністративне витіснення підводного полювання, а його включення до системи відповідального і контрольованого рекреаційного використання водних біоресурсів.

12.8. Нормативне забезпечення морського рекреаційного рибокористування

Морське рекреаційне рибокористування потребує спеціального нормативного підходу через особливості морських екосистем, міжнародних зобов’язань України, транскордонних запасів, використання плавзасобів, безпеки мореплавства та розвитку рибальського туризму.

Перспективна модель має охоплювати берегове рибальство, рибальство з маломірних суден і плавзасобів, організовані туристичні виходи, діяльність професійних гідів, спортивні заходи та спеціальні режими використання окремих видів. Цифровий облік має запроваджуватися диференційовано — насамперед там, де він об’єктивно необхідний для оцінювання стану запасів, виконання міжнародних зобов’язань та належного управління.

Європейські механізми не повинні механічно переноситися на всі внутрішні водойми України лише через факт їх застосування у морському секторі ЄС.

12.9. Нормативне забезпечення рекреаційного рибокористування на водоймах СТРГ

Одним із найбільш важливих завдань нормативної трансформації є формування зрозумілої моделі співіснування господарського використання водних біоресурсів та законного рекреаційного рибальства на водоймах, де діють режими СТРГ.

Майбутнє регулювання має чітко розмежувати право громадянина на загальне використання водних біоресурсів, права та законні інтереси суб’єкта СТРГ, його інвестиції у відтворення ресурсу та додаткові рекреаційні послуги.

Необхідно нормативно визначити правила доступу, допустимі режими рекреаційного вилову, облік навантаження на ресурс, механізми інформування рибалок, охорону, відтворення та відповідальність сторін.

Перспективна модель має будуватися не навколо конфлікту «користувач водойми — рибалка», а навколо балансу:

РЕСУРС + ІНВЕСТИЦІЯ + ДОСТУП + ВІДТВОРЕННЯ + ПРОЗОРІСТЬ + ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

12.10. Законодавча модель культурних рибних господарств

Культурні рибні господарства та спеціалізовані рекреаційні водойми потребують чіткого правового визначення їх статусу, відмінностей від аквакультури, СТРГ та загальнодоступних природних водойм.

Нормативна модель має визначити правові підстави створення і функціонування таких господарств, режим формування рибних ресурсів, можливості надання платних послуг, правила вилучення та повернення риби, вимоги до благополуччя водних біоресурсів, екологічні обмеження, облік та відповідальність.

Регулювання має бути пропорційним масштабу діяльності та не створювати надмірних бар’єрів для малого і середнього підприємництва.

Правова визначеність повинна зробити цей сектор зрозумілим для громадянина, підприємця, інвестора, громади та контролюючого органу.

12.11. Правове забезпечення рибальського туризму

Рибальський туризм має отримати правові умови для розвитку як спеціалізований туристичний і рекреаційний продукт.

Необхідно визначити правові межі діяльності професійних рибальських гідів, організаторів турів, рибальських баз, операторів плавзасобів та інших суб’єктів, не створюючи при цьому невиправданої системи ліцензування дрібної підприємницької діяльності.

Регулювання має зосереджуватися на тих аспектах, де існує об’єктивна потреба у захисті життя і здоров’я людини, природного ресурсу, прав споживача та безпеки на воді.

Для міжнародного рибальського туризму важливими є зрозумілі багатомовні правила, цифрова інформація про водойми та режими, можливість легального отримання необхідних документів і належний рівень сервісної та безпекової інфраструктури.

12.12. Правове забезпечення реабілітаційного та інклюзивного рибокористування

Концептуально запропоновані цією Концепцією моделі реабілітаційного та інклюзивного рибокористування мають отримувати правове забезпечення поступово – відповідно до результатів пілотних програм та фактичної потреби у нормативному регулюванні.

Законодавство має насамперед усувати бар’єри для участі ветеранів, осіб з інвалідністю, людей старшого віку, дітей, членів сімей та інших груп у безпечному рекреаційному рибокористуванні.

Пріоритетом мають бути безбар’єрність, добровільність участі, безпека, доступність інфраструктури та можливість реалізації державних, місцевих і партнерських програм.

При цьому рекреаційне рибальство не повинно нормативно ототожнюватися з медичною або психологічною реабілітацією, якщо відповідна діяльність не здійснюється в межах установлених для таких послуг професійних та правових вимог.

12.13. Підзаконне нормативне забезпечення

Підзаконний рівень має забезпечувати практичне функціонування принципів, установлених законами та майбутнім Кодексом.

На цьому рівні доцільно визначати правила рибальства, конкретні режими використання, процедури обліку, вимоги до інформаційних систем, порядок ведення реєстрів, методики оцінювання рекреаційного навантаження, процедури моніторингу, технічні стандарти та інші механізми, які потребують періодичного оновлення.

Підзаконне регулювання має бути відкритим, науково обґрунтованим і передбачуваним.

Перед запровадженням суттєвих нових обмежень доцільно оцінювати стан ресурсу, очікуваний природоохоронний результат, адміністративні витрати, вплив на громадян і бізнес та можливість застосування менш обтяжливих інструментів.

12.14. Гармонізація з правом та практиками ЄС

Наближення українського законодавства має здійснюватися з чітким розмежуванням між нормами права Європейського Союзу, які Україна зобов’язана імплементувати в межах євроінтеграційного процесу, та європейськими практиками, які можуть використовуватися як методологічні орієнтири.

Україна має адаптувати європейські принципи сталого управління запасами, доказового прийняття рішень, збору даних, пропорційного контролю, простежуваності та цифровізації до власної структури водойм і рекреаційного рибальства.

Особливу увагу необхідно приділяти морському рекреаційному рибальству, Чорному морю, транскордонним водним біоресурсам та сумісності українських систем даних із міжнародними механізмами.

Гармонізація має відбуватися за принципом:

ЄВРОПЕЙСЬКА НОРМА / ПРАКТИКА → ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ → ОЦІНКА ЗАСТОСОВНОСТІ ДО УКРАЇНИ → АДАПТАЦІЯ → ПІЛОТУВАННЯ, ДЕ НЕОБХІДНО → ОЦІНКА → ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ.

Європейська інтеграція має підвищувати якість українського регулювання, а не бути формальним перенесенням нормативних конструкцій.

12.15. Дорожня карта нормативно-правової трансформації

Нормативна трансформація Національної системи має здійснюватися поетапно та синхронно з розвитком її інституційної, наукової, цифрової та економічної спроможності.

ПЕРШИЙ ЕТАП – НОРМАТИВНИЙ АУДИТ.

Повна інвентаризація законів і підзаконних актів, визначення колізій, прогалин, дублювань, застарілих норм та євроінтеграційних зобов’язань.

ДРУГИЙ ЕТАП – ФОРМУВАННЯ ЦІЛЬОВОЇ ПРАВОВОЇ АРХІТЕКТУРИ.

Визначення того, які правовідносини мають регулюватися Кодексом, законами, постановами Кабінету Міністрів України, правилами, порядками, методиками та технічними стандартами.

ТРЕТІЙ ЕТАП – УСУНЕННЯ КРИТИЧНИХ ПРОГАЛИН.

Пріоритетне врегулювання правовідносин, які вже сьогодні породжують конфлікти, правову невизначеність або стримують розвиток рекреаційного сектору.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП – КОДИФІКАЦІЯ.

Інтеграція базових принципів і правових конструкцій Національної системи до майбутнього Кодексу рибного господарства України та узгодження з ним спеціального законодавства.

П’ЯТИЙ ЕТАП – ПІДЗАКОННА МОДЕРНІЗАЦІЯ.

Оновлення правил, порядків, методик, цифрових процедур та інших актів відповідно до нової законодавчої архітектури.

ШОСТИЙ ЕТАП – ЄВРОПЕЙСЬКА СУМІСНІСТЬ.

Послідовне виконання євроінтеграційних зобов’язань, розвиток сумісних систем даних, контролю та управління, участь у міжнародних механізмах і адаптація найкращих практик.

СЬОМИЙ ЕТАП – ПОСТІЙНА ОЦІНКА ЯКОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ.

Періодична оцінка того, чи забезпечує нормативна система реальне збереження ресурсу, зрозумілість правил, правову визначеність, доступність рекреаційного рибальства, розвиток економіки та належний баланс інтересів.

Нормативна дорожня карта має бути синхронізована з етапами реалізації Національної системи до 2050 року та переглядатися на основі результатів моніторингу, науки, правозастосовної практики, європейської інтеграції та суспільного діалогу.

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Законодавча модель Національної системи має перейти від накопичення окремих нормативних актів до архітектури взаємопов’язаного регулювання, у якій кожний нормативний рівень має чітке призначення, а права громадянина, охорона ресурсу, розвиток економіки та повноваження держави перебувають у зрозумілому правовому балансі. Концепція не повинна сама перетворюватися на проєкт закону. Її завдання – визначити якою має бути система, які суспільні відносини потребують нормативного врегулювання та на якому правовому рівні це доцільно зробити. На наступному етапі держава розробляє конкретний пакет законодавчих і підзаконних змін.

Кінцевою метою нормативної трансформації має бути така система, за якої громадянин не змушений орієнтуватися у складній сукупності суперечливих правил, бізнес має передбачувані умови діяльності, громада отримує правові інструменти розвитку, контролюючий орган діє у встановлених межах, а держава ефективно охороняє і відтворює водні біоресурси.

До 2050 року Україна має сформувати сучасну, кодифіковану, європейськи сумісну та водночас адаптовану до національних умов правову систему рекреаційного рибокористування, у якій нормативне регулювання оцінюється не кількістю прийнятих актів і встановлених заборон, а якістю управління, станом водних біоресурсів, рівнем правової визначеності та довірою громадян.

ФРАГМЕНТАРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ → НОРМАТИВНИЙ АУДИТ → ЦІЛІСНА ПРАВОВА АРХІТЕКТУРА → КОДИФІКАЦІЯ → СПЕЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ → СУЧАСНІ ПІДЗАКОННІ МЕХАНІЗМИ → ЄВРОПЕЙСЬКА СУМІСНІСТЬ → ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА → ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ → ЗБЕРЕЖЕНИЙ РЕСУРС → ДОВІРА СУСПІЛЬСТВА

У кінцевому підсумку право має стати не системою перешкод між людиною і водоймою, а зрозумілим суспільним договором, який одночасно гарантує громадянину можливість законно і комфортно рибалити, державі – ефективно управляти та охороняти водні біоресурси, бізнесу і громадам – відповідально розвивати рекреаційну економіку, а майбутнім поколінням – успадкувати живі водойми та відновлений рибний ресурс.

ЧАСТИНА XIII

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ДО 2050 РОКУ

Формування Національної системи рекреаційного рибокористування України має здійснюватися поетапно протягом 2027-2050 років – від створення нормативної, інституційної та інформаційної основи до функціонування зрілої, технологічної, екологічно сталої та європейськи сумісної системи.

Поетапність дає змогу не намагатися одночасно реформувати всі складові сектору, а послідовно перевіряти нові рішення, оцінювати їх результативність, усувати помилки та масштабувати лише ті моделі, ефективність яких підтверджена практикою.

ПІЛОТУВАННЯ → ДАНІ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → МАСШТАБУВАННЯ → НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА

13.1. Етап I – 2027-2030. Нормативне та інституційне формування

Перший етап має закласти фундамент Національної системи.

Основними завданнями є нормативний аудит, усунення критичних правових прогалин, формування інституційної моделі, визначення повноважень держави і територіальних громад, започаткування цифрової екосистеми, системи збору даних та наукового моніторингу.

У цей період доцільно започаткувати перші пілотні проєкти щодо СТРГ, культурних рибних господарств, спеціалізованих рекреаційних водойм, рибальського туризму, безбар’єрного та реабілітаційного рибокористування.

Результат етапу: створена базова правова, управлінська, наукова та цифрова основа Національної системи.

13.2. Етап II – 2031-2035. Розгортання системи

Другий етап має забезпечити практичне розгортання створених механізмів у регіонах і на водоймах.

Передбачається розвиток цифрових сервісів, системи обліку рекреаційного навантаження, мережі культурних і спеціалізованих водойм, рибальського туризму, територіальних рибальсько-рекреаційних кластерів, програм відтворення водних біоресурсів та участі громад.

Пілотні моделі, що підтвердили свою ефективність, переходять до ширшого застосування.

Результат етапу: Національна система переходить від формування до повноцінного практичного функціонування.

13.3. Етап III – 2036-2040. Масштабування

Третій етап передбачає поширення успішних моделей на більшість регіонів України з урахуванням басейнових, природних та соціально-економічних особливостей.

Пріоритетами стають масштабування рекреаційної інфраструктури, рибальського туризму, кластерних моделей, систем відтворення ресурсів, цифрового моніторингу та партнерства держави, громад, бізнесу, науки і рибальського суспільства.

Результат етапу: основні елементи Національної системи функціонують у загальнодержавному масштабі.

13.4. Етап IV – 2041-2045. Інтеграція та технологічна модернізація

Четвертий етап має забезпечити технологічне та управлінське об’єднання сформованих компонентів у єдину систему.

Основними напрямами стають використання сучасних цифрових технологій, аналітики даних, прогнозування стану ресурсів, автоматизація сервісів, розвиток науково обґрунтованого адаптивного управління та поглиблення міжнародної сумісності.

Результат етапу: інтегрована, технологічна та керована на основі даних Національна система.

13.5. Етап V – 2046-2050. Зріла модель Національної системи

Завершальний етап має забезпечити перехід від розвитку окремих елементів до стабільного функціонування зрілої системи.

Її ознаками мають стати відновлений і належно керований водний біоресурс, доступне і комфортне рекреаційне рибальство, зрозумілі правила, розвинена інфраструктура, цифрові сервіси, сильна рекреаційна економіка, відповідальна рибальська культура та високий рівень суспільної довіри.

Результат етапу: самодостатня, екологічно стала, соціально орієнтована та європейськи інтегрована Національна система рекреаційного рибокористування України.

13.6. Пілотні регіони та водойми

Нові управлінські, економічні, цифрові та рекреаційні моделі доцільно спочатку випробовувати на визначених водоймах і територіях.

Пілотні об’єкти мають представляти різні типи водних екосистем і моделей використання: великі водосховища, річки, озера, водойми СТРГ, культурні рибні господарства, морські та прибережні території.

Метою пілотування є не демонстрація заздалегідь визначеного успіху, а отримання достовірних даних про те, що реально працює, за яких умов і з яким результатом.

13.7. Національні демонстраційні проєкти

Найбільш успішні пілотні рішення мають отримувати статус демонстраційних проєктів Національної системи.

Вони повинні показувати на практиці можливість поєднання відновлення водних біоресурсів, рекреаційного використання, туризму, підприємництва, цифровізації, безбар’єрності, громадської участі та розвитку територій.

ПІЛОТ → ПІДТВЕРДЖЕНИЙ РЕЗУЛЬТАТ → ДЕМОНСТРАЦІЙНИЙ ПРОЄКТ → ТИПОВА МОДЕЛЬ → МАСШТАБУВАННЯ

13.8. Система стратегічних показників та KPI

Реалізація Концепції має оцінюватися через обмежену систему зрозумілих і вимірюваних показників.

KPI доцільно групувати за основними напрямами: стан водних біоресурсів і водойм; доступність рекреаційного рибальства; рекреаційне навантаження; відтворення ресурсів; розвиток туризму і підприємництва; інвестиції; зайнятість; цифровізація; безбар’єрність; правопорушення; громадська участь та рівень задоволеності користувачів.

Показники мають характеризувати результат, а не лише кількість проведених заходів або витрачених коштів.

13.9. Моніторинг реалізації

Моніторинг має бути постійною функцією Національної системи та забезпечувати порівняння запланованих і фактично досягнутих результатів.

Його основу повинні становити державні дані, науковий моніторинг, цифрові системи, інформація територіальних громад, результати пілотних проєктів та інші перевірювані джерела.

Результати моніторингу мають бути відкритими та використовуватися не лише для звітності, а насамперед для своєчасного коригування державної політики.

ДАНІ → KPI → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ

13.10. Періодичний перегляд та актуалізація Концепції

Концепція до 2050 року не повинна бути статичним документом.

Її положення мають періодично оцінюватися з урахуванням стану водних екосистем і біоресурсів, результатів реалізації, розвитку технологій, соціально-економічних змін, європейської інтеграції, нових наукових знань та міжнародних зобов’язань України.

Перегляд не повинен змінювати стратегічну мету Національної системи без належного обґрунтування, але має дозволяти своєчасно модернізувати інструменти її досягнення.

Таким чином, горизонт 2050 року визначає стратегічний напрям, а поетапне планування, моніторинг та періодична актуалізація забезпечують здатність системи реагувати на зміни.

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Формування Національної системи до 2050 року має бути керованим процесом послідовного нарощування спроможності – від правового та інституційного фундаменту до зрілої системи управління водними біоресурсами, рекреацією та пов’язаною з ними економікою. Кожний наступний етап має спиратися на результати попереднього, а рішення про масштабування нових моделей – на перевірені дані, оцінку результативності та практичний досвід.

До 2050 року Україна має перейти від фрагментарного регулювання окремих форм рибальства до цілісної Національної системи, у якій людина, водойма, живий ресурс, громада, економіка, наука і держава працюють у межах єдиної довгострокової моделі.

2027–2030 ФУНДАМЕНТ → 2031–2035 РОЗГОРТАННЯ → 2036–2040 МАСШТАБУВАННЯ → 2041–2045 ІНТЕГРАЦІЯ ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ → 2046–2050 ЗРІЛА НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА

Принциповою умовою реалізації Концепції має стати наступність державної політики. Зміна урядів, керівників органів влади, бюджетних циклів, окремих програм чи управлінських пріоритетів не повинна щоразу повертати розвиток Національної системи до початкової точки.

Стратегічна мета до 2050 року має зберігатися, тоді як конкретні інструменти, технології, програми та механізми її досягнення можуть і повинні вдосконалюватися відповідно до нових знань, стану водних біоресурсів, суспільних потреб, результатів моніторингу та європейської інтеграції. Саме така наступність здатна перетворити Концепцію з документа певного періоду на довгострокову державну політику поколінь.

Водночас кожний етап має завершуватися не формальним звітом про проведені заходи, а оцінкою фактично досягнутого результату: що змінилося у стані водойм і водних біоресурсів, доступності та якості рекреаційного рибальства, розвитку громад і підприємництва, цифрових сервісах, рівні дотримання правил та довірі громадян.

Якщо певний механізм не дає очікуваного результату, система повинна мати здатність своєчасно його змінити; якщо пілот довів ефективність – масштабувати; якщо виникли нові ризики – реагувати на них. До 2050 року держава має управляти не виконанням плану заради самого плану, а досягненням вимірюваного суспільного, екологічного та економічного результату.

ЧАСТИНА XIV

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДО 2050 РОКУ

Реалізація Концепції має привести до формування в Україні цілісної Національної системи рекреаційного рибокористування, у якій право людини на рекреацію та рибальство поєднується із збереженням і відтворенням водних біоресурсів, розвитком територій, сучасною економікою, соціальною відповідальністю та європейськими принципами управління.

Очікувані результати мають оцінюватися не кількістю прийнятих нормативних актів, створених інформаційних систем або реалізованих заходів, а реальними змінами у стані водойм і водних біоресурсів, якості рекреаційних можливостей громадян, економічній активності територій, ефективності державного управління та культурі відповідального рибальства.

РЕСУРС → ЛЮДИНА → ЯКІСТЬ РЕКРЕАЦІЇ → ЕКОНОМІКА → ГРОМАДА → ВІДТВОРЕННЯ → СТАЛИЙ РОЗВИТОК → СИЛЬНА ДЕРЖАВА

14.1. Екологічні результати

До 2050 року рекреаційне рибокористування має здійснюватися в межах екологічної спроможності водних екосистем та стати одним із чинників їх збереження і відновлення.

Очікується поліпшення стану рекреаційно важливих водойм, нерестовищ, зимувальних ям, міграційних шляхів і прибережних територій, зменшення негативного антропогенного навантаження та ширше застосування екосистемних і науково обґрунтованих підходів до управління.

Рибальська спільнота має поступово перейти від ролі переважно користувача природного ресурсу до ролі одного з учасників його охорони, моніторингу та відновлення.

Результат: здорова водойма стає базовою передумовою якісного рекреаційного рибальства.

14.2. Ресурсні результати

Стратегічним ресурсним результатом має стати формування стабільних, біологічно повноцінних і належно керованих популяцій водних біоресурсів.

Мають бути створені умови для збереження природного відтворення, маточного та трофейного потенціалу, науково обґрунтованого зариблення, відновлення деградованих популяцій та раціонального регулювання рекреаційного навантаження.

Ресурсна політика має перейти від переважного реагування на наслідки виснаження до управління, орієнтованого на довгострокову якість і відтворюваність живого ресурсу.

Результат: більше здорової риби у здорових водоймах — не шляхом адміністративного декларування, а через відновлення, охорону та відповідальне використання.

14.3. Соціальні результати

Рекреаційне рибальство має залишатися доступною формою відпочинку, спілкування з природою, сімейного дозвілля, спорту та суспільної взаємодії.

До 2050 року громадянин повинен отримати зрозумілу систему правил, доступну інформацію про водойми, режими та обмеження, сучасну інфраструктуру і цифрові сервіси без надмірного адміністративного навантаження.

Особливого значення має формування нового покоління рибалок, для якого дотримання правил, чистота водойми, гуманне поводження з рибою та повага до інших користувачів є невід’ємною частиною рибальської культури.

Результат: рекреаційне рибальство стає простором свободи, відповідальності, спілкування та суспільної довіри.

14.4. Реабілітаційні та інклюзивні результати

Національна система має створити можливості для використання рекреаційного рибальства у добровільних рекреаційно-відновлювальних, адаптивних і соціальних програмах, зокрема для ветеранів, членів їхніх сімей, осіб, які постраждали внаслідок війни, людей з інвалідністю та інших груп, для яких перебування біля води і доступна рекреаційна активність можуть мати соціальне та відновлювальне значення.

На водоймах і рекреаційних об’єктах мають поступово впроваджуватися принципи безбар’єрності: доступні підходи до води, адаптовані місця рибальства, безпечна інфраструктура, інформаційна доступність та спеціалізовані програми.

Результат: водойма стає доступним суспільним простором, у якому фізичні чи соціальні бар’єри не повинні безпідставно позбавляти людину можливості рекреації.

14.5. Економічні результати

До 2050 року рекреаційне рибокористування має сформуватися як повноцінний сектор рекреаційної економіки, що створює попит на товари, послуги, інфраструктуру, транспорт, розміщення, харчування, роботу гідів, спортивні заходи та інші види підприємницької діяльності.

Має отримати практичне втілення сформульована Концепцією модель багаторазової цінності живого водного біоресурсу, за якої збережена риба здатна багаторазово створювати рекреаційну, туристичну, соціальну та економічну цінність.

Частина створеної економічної вартості має через прозорі механізми повертатися до водойми — у відтворення ресурсу, охорону, моніторинг, відновлення екосистем та інфраструктуру.

Результат: живий ресурс стає не лише об’єктом використання, а природним капіталом довгострокової рекреаційної економіки.

14.6. Туристичні та регіональні результати

Україна має сформувати конкурентоспроможний сектор внутрішнього і міжнародного рибальського туризму.

Мережа рибальських маршрутів, культурних рибних господарств, спеціалізованих водойм, трофейних локацій, рибальських баз, морських рекреаційних центрів та інших об’єктів має стати складовою туристичної пропозиції регіонів.

На територіальному рівні мають розвиватися рибальсько-рекреаційні кластери, що поєднують водойму, живий ресурс, громаду, підприємництво, туризм, спорт, гастрономію, місцеву культуру та природоохоронну діяльність.

Результат: якісна водойма перетворюється на один із ресурсів сталого розвитку території.

14.7. Інституційні результати

До 2050 року має функціонувати зрозуміла багаторівнева система управління рекреаційним рибокористуванням із чітким розподілом повноважень держави, територіальних громад та інших учасників.

Регулювання має ґрунтуватися на даних, наукових рекомендаціях, оцінюванні результатів, прозорості рішень та участі заінтересованих сторін.

Галузева громадськість, спортивні федерації, клуби, наукові установи, користувачі водойм і бізнес мають бути залучені до формування знань, обговорення рішень, громадського моніторингу та реалізації природоохоронних ініціатив – без підміни повноважень держави.

Результат: від управління рибалкою – до управління системою.

14.8. Цифрові результати

Національна система має функціонувати в єдиному цифровому інформаційному середовищі.

Рибалка повинен отримувати через зручні сервіси актуальну інформацію про водойму, дозволені місця рибальства, обмеження, норми, сервіси та інші необхідні відомості, а держава — достовірні агреговані дані для оцінювання рекреаційного навантаження, стану ресурсів і прийняття управлінських рішень.

Цифровізація має скорочувати бюрократію, а не створювати її нову електронну форму.

Результат: держава знає про ресурс більше, а законослухняний рибалка витрачає на взаємодію з державою менше часу.

14.9. Євроінтеграційні результати

До 2050 року українська система рекреаційного рибокористування має бути методологічно та інституційно сумісною з європейськими принципами сталого управління водними біоресурсами.

Україна має використовувати європейські та міжнародні підходи до збору даних, наукового оцінювання, охорони ресурсів, цифровізації, участі заінтересованих сторін і відповідального рибальства, адаптуючи їх до національних природних, соціальних та економічних умов.

Євроінтеграційним результатом має бути не механічне копіювання іноземних моделей, а здатність України адаптувати → пілотувати → оцінювати → створювати власні рішення → масштабувати → ділитися успішним досвідом.

Результат: Україна не лише інтегрується до європейського рекреаційно-рибальського простору, а стає його активним учасником.

14.10. Стратегічний результат для держави

Головним результатом Концепції має стати формування Національної системи рекреаційного рибокористування України як самостійного, цілісного напряму державної політики.

Держава має перейти від регулювання переважно окремих способів, місць, строків і норм вилову до управління всією системою взаємовідносин навколо водойми та живого ресурсу.

Ця система має об’єднати охорону і відтворення водних біоресурсів, право громадян на рекреацію, науку, цифрові технології, економіку, туризм, спорт, соціальні та реабілітаційні програми, розвиток громад і міжнародне співробітництво.

У результаті рекреаційне рибокористування має перестати сприйматися державою виключно як питання регулювання вилову і стати інструментом управління природним капіталом, суспільного добробуту та сталого територіального розвитку.

До 2050 року Україна повинна отримати систему, здатну одночасно відповідати на три фундаментальні питання:

ЩО МИ ЗБЕРІГАЄМО? – ВОДОЙМУ І ЖИВИЙ РЕСУРС.

ДЛЯ КОГО МИ ЦЕ РОБИМО? – ДЛЯ ЛЮДИНИ, ГРОМАДИ І МАЙБУТНІХ ПОКОЛІНЬ.

ЩО ОТРИМУЄ ДЕРЖАВА? – ЕКОЛОГІЧНО СТАЛУ, СОЦІАЛЬНО ЦІННУ ТА ЕКОНОМІЧНО ЖИТТЄЗДАТНУ СИСТЕМУ.

ВИСНОВКИ

Запропонована Концепція виходить із принципового положення: рекреаційне рибальство в Україні не повинно надалі розглядатися лише як сукупність правил добування водних біоресурсів. За масштабом суспільних відносин воно охоплює природний ресурс, людину, водойму, спорт, туризм, підприємництво, соціальну сферу, територіальні громади, науку, цифровізацію, громадську участь та державне управління.

Саме тому стратегічним рішенням має стати формування Національної системи рекреаційного рибокористування як нового комплексного напряму державної політики України, а не подальше фрагментарне врегулювання окремих видів рекреаційного рибальства.

Національна система повинна забезпечити перехід:

ВІД РЕГУЛЮВАННЯ РИБАЛЬСТВА → ДО УПРАВЛІННЯ РЕКРЕАЦІЙНИМ РИБОКОРИСТУВАННЯМ;

ВІД ОБЛІКУ ВИЛУЧЕНОЇ РИБИ → ДО УПРАВЛІННЯ ЖИВИМ РЕКРЕАЦІЙНИМ РЕСУРСОМ;

ВІД РОЗРІЗНЕНИХ ВОДОЙМ І РЕЖИМІВ → ДО ЄДИНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ;

ВІД АДМІНІСТРУВАННЯ ПРОЦЕСУ → ДО УПРАВЛІННЯ ВИМІРЮВАНИМ РЕЗУЛЬТАТОМ.

У центрі нової моделі має перебувати не відомство, дозвіл або заборона, а людина у взаємодії з живою водоймою. Держава встановлює зрозумілі правила і гарантує охорону суспільного ресурсу; наука забезпечує знання; громада створює територіальне середовище; бізнес і громадські організації розвивають послуги та ініціативи; рибалка отримує право на якісну рекреацію разом із відповідальністю перед ресурсом.

Ключовим принципом майбутньої системи має стати баланс. Право громадянина на відпочинок і рибальство не може реалізовуватися шляхом виснаження природного ресурсу; охорона природи не повинна без належного обґрунтування перетворюватися на відчуження людини від водойми; економічне використання не повинно приватизувати суспільну цінність природного ресурсу; державне регулювання не повинно створювати адміністративні бар’єри, які не забезпечують реального природоохоронного результату.

Сформульовані Концепцією моделі багаторазової цінності живого водного біоресурсу, територіального рибальсько-рекреаційного кластеру та багатофункціональної рибогосподарсько-рекреаційної моделі мають забезпечити зв’язок між охороною ресурсу та економічною мотивацією його збереження.

Якісна водойма і стабільна популяція повинні поступово ставати природним капіталом території, а не лише джерелом одноразового вилучення риби.

Досягнення цього результату потребує тривалої державної політики, наукового супроводу, сучасного законодавства, цифрових даних, фінансових механізмів, відповідального підприємництва та активного рибальського суспільства. Жоден із цих елементів окремо не здатний створити Національну систему – результат виникає лише через їх взаємодію.

Концепція тому має розглядатися не як завершення реформи, а як архітектура її початку. Наступним кроком має стати формування нормативної, інституційної, програмної та фінансової основи реалізації визначеної моделі, запуск пілотних проєктів, створення системи даних і поступове масштабування рішень, результативність яких підтверджена практикою.

У стратегічній перспективі успіх Національної системи визначатиметься дуже просто: чи залишимо ми наступним поколінням більше живих і здорових водойм, сильніші популяції водних біоресурсів, вищу культуру відповідального рибальства та більше можливостей для людини жити, відпочивати, працювати й розвивати свою громаду поруч із водою.

ЗВЕРНЕННЯ ДО МАЙБУТНІХ РОЗРОБНИКІВ ЗАКОНОДАВСТВА

Про закон, який має берегти природу, поважати людину
і залишати майбутнім поколінням живі водойми

Коли настане час писати нові закони про рекреаційне рибальство, дуже хотілося б, щоб перед першим рядком майбутнього законопроєкту його автори на мить відклали юридичні формули і подумали про людину.

Не про абстрактного «користувача водних біоресурсів». Не про одиницю обліку в електронній системі. Не про об’єкт контролю.

Про звичайну людину.

Про хлопчика, якого батько вперше привів уранці до річки і дав потримати вудку.

Про дідуся, який усе життя приходить на знайоме місце біля води і, можливо, вже давно йде туди не за рибою.

Про родину, для якої кілька годин на березі – це можливість просто побути разом.

Про людину з інвалідністю, яка також повинна мати можливість безпечно підійти до води.

Про ветерана, який повернувся з війни і якому іноді потрібні не слова, а тиша, вода, світанок і час, щоб знову відчути мир навколо себе.

Про дитину, яка сьогодні вперше відпустить маленьку рибу назад у воду і, можливо, саме в цю хвилину зрозуміє більше про відповідальність перед природою, ніж із десятка написаних для неї правил.

Саме для цих людей ми пишемо закони.

Україна переживає надзвичайно важкі випробування. Наш народ заплатив і продовжує платити страшну ціну за право жити на своїй землі, говорити своєю мовою, ростити дітей, працювати, мріяти і самому визначати своє майбутнє.

Коли прийде мир, ми будемо відбудовувати дороги, мости, будинки, підприємства, школи. Але буде ще одна відбудова, яку неможливо виміряти тоннами бетону або мільярдами гривень.

Треба буде відбудовувати людське життя.

Повертати людям відчуття дому.

Повертати спокій.

Повертати довіру.

Повертати прості радощі, про цінність яких людина часто дізнається лише тоді, коли їх у неї забирає війна.

Можливість прокинутися вдосвіта. Взяти стару вудку. Піти з сином або онукою до річки. Сісти біля води. Подивитися, як над нею піднімається сонце. Поговорити або просто помовчати.

І знати: це моя країна, моя земля, моя річка, мій дім.

Саме тому після всього пережитого українцеві потрібна не держава, яка бачить у ньому передусім потенційного порушника. Йому потрібна держава, яка бачить у ньому громадянина.

Держава, яка довіряє людині доти, доки людина не порушує закон.

Яка пояснює, перш ніж забороняти.

Допомагає, перш ніж карати.

Створює можливості, а не лише процедури.

Охороняє природу не від людини, а разом із людиною.

Це не означає, що рибальство не повинно мати правил.

Навпаки.

Якщо риби стає менше – її треба берегти.

Якщо популяція перебуває під загрозою – її треба відновлювати.

Нерестовища треба захищати.

Браконьєрство треба припиняти.

Водойми треба очищати й відроджувати.

Там, де наука доводить необхідність обмежень, відповідальна держава повинна мати мужність їх установити.

Але так само вона повинна мати мудрість не встановлювати обмежень там, де в них немає доведеної необхідності.

Бо хороший закон – це не той закон, у якому багато заборон.

Хороший закон – той, після якого краще живе водойма і справедливіше живе людина.

Саме тому ми звертаємося до тих, хто завтра розроблятиме законодавство у цій сфері: не починайте із закону.

Спочатку вислухайте людей.

Вислухайте науку.

Подивіться на реальний стан наших річок, озер, водосховищ і морського узбережжя.

Поговоріть із рибалкою і природоохоронцем, спортсменом і науковцем, ветераном і людиною з інвалідністю, підприємцем і представником громади.

Запитайте дитину, якою вона хоче побачити свою річку через двадцять років.

А потім спробуйте почути всіх.

Тому що рекреаційне рибальство належить не одному відомству, не одній громадській організації, не одному бізнесу і навіть не лише рибалкам.

Воно є частиною життя суспільства.

І саме суспільство – у всій його різноманітності – є головним стейкхолдером майбутньої системи.

Ми не закликаємо відмовитися від нового законодавства. Ми закликаємо не поспішати закріплювати законом те, щодо чого держава і суспільство ще не домовилися.

Спочатку потрібно зрозуміти, яку систему ми будуємо.

Який ресурс хочемо залишити.

Які права людини повинні бути гарантовані.

Яку відповідальність вона має нести.

Що повинна робити держава.

Що може зробити громада.

Де потрібен контроль.

А де достатньо довіри, освіти і людської відповідальності.

І тільки після цього має народжуватися закон.

Не закон заради закону.

Не закон заради звіту про виконану роботу.

Не закон, написаний для зручності того, хто контролює.

А закон, створений для країни, у якій мають жити люди.

Можливо, саме тут проходить одна з найважливіших меж між державою минулого і державою майбутнього.

Держава минулого запитувала людину: «Чи маєш ти дозвіл?»

Держава майбутнього повинна спочатку запитати себе: «Чи справді мені необхідно вимагати від цієї людини дозвіл?»

Держава минулого часто вимірювала свою ефективність кількістю перевірок, протоколів і заборон.

Держава майбутнього повинна вимірювати її чистотою води, станом рибних популяцій, доступністю берегів, довірою громадян і тим, чи хочуть наші діти завтра повернутися до цієї водойми.

Бо найбільша перемога держави – не тоді, коли людина боїться порушити правило.

А тоді, коли вона сама не хоче знищувати те, що любить.

Саме такою людиною має допомогти стати українському рибалці майбутня Національна система.

Не підозрюваним біля водойми.

Не номером у реєстрі.

Не джерелом чергового платежу.

А господарем у найкращому значенні цього слова – людиною, яка відчуває: ця річка не моя власність, але вона частина моєї Батьківщини, а тому я відповідаю за те, якою вона залишиться після мене.

Ми всі лише тимчасово стоїмо на її березі.

До нас тут стояли наші батьки та діди.

Після нас прийдуть наші діти та онуки.

І, можливо, найчесніше запитання, яке повинні поставити собі автори майбутнього законодавства, звучить зовсім не юридично:

що ми залишимо їм?

Ще один закон?

Ще один реєстр?

Ще одну заборону?

Чи живу річку?

Рибу у воді?

Берег, до якого можна прийти?

І країну, в якій людина відчуває, що держава їй довіряє?

Хотілося б, щоб через багато років батько так само міг привести сюди свого сина.

Щоб дідусь міг показати онуці місце, де колись рибалив його батько.

Щоб ветеран міг сидіти біля тихої води і знати, що мир, за який він боровся, настав не лише на карті – він повернувся у звичайне людське життя.

Щоб дитина могла витягнути свою першу рибу, подивитися на неї з подивом, обережно відпустити назад і побачити, як вона зникає у чистій воді.

І щоб нікому з них не доводилося відчувати себе чужим на власній землі.

Ми пишемо цю Концепцію до 2050 року.

Багатьох із тих, хто працює над нею сьогодні, тоді вже може не бути.

Але біля наших річок стоятимуть інші люди.

Наші діти.

Наші онуки.

Можливо – правнуки.

Вони не знатимуть, скільки засідань ми провели.

Не пам’ятатимуть назв наших робочих груп.

Не читатимуть наших протоколів.

І навряд чи знатимуть прізвища тих, хто писав ці сторінки.

Але вони побачать результат.

Вони побачать воду.

І якщо у цій воді буде життя, якщо до неї можна буде прийти, якщо біля неї буде місце і для людини, і для природи – значить, ми зробили щось правильно.

А якщо ні – жоден красиво написаний закон нас не виправдає.

Тому, коли прийде час написати перший рядок майбутнього закону, згадайте не цю Концепцію.

Згадайте ту дитину біля води.

І напишіть закон так, щоб одного дня вона змогла привести на цей самий берег уже свою дитину.

Мабуть, саме це і є найпростіша відповідь на запитання, для кого існує держава і заради чого пишуться її закони.

Комітет з питань законодавства
Громадської ради при Держрибагентстві

ДОДАТОК 1

АРХІТЕКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Людина → водойма → живий ресурс → відповідальне використання → відтворення → суспільна цінність

Національна система рекреаційного рибокористування України розглядається Концепцією не як сукупність правил любительського і спортивного рибальства, а як цілісна багаторівнева система взаємодії людини, водойми, живого водного біоресурсу, держави, науки, громад і економіки. Її призначення полягає у створенні таких умов, за яких право людини на рекреаційне використання водних біоресурсів поєднується з відповідальністю за їх збереження, відтворення та передачу наступним поколінням.

У центрі цієї системи перебуває взаємозв’язок ЛЮДИНА ↔ ВОДОЙМА ↔ ЖИВИЙ РЕСУРС. Саме він визначає всю подальшу архітектуру: форми доступу до ресурсу, моделі рекреаційного використання, правила рибальства, природоохоронні обмеження, систему моніторингу, наукового забезпечення, цифрового обліку, державного контролю та механізми відтворення водних біоресурсів.

Архітектура передбачає різні форми рекреаційного рибокористування залежно від типу водойми, стану ресурсу, природоохоронного режиму, способу використання та суспільного призначення території. До єдиної системи мають бути інтегровані любительське і спортивне рибальство, спеціалізовані рекреаційні водойми, культурні рибні господарства, рекреаційне використання водойм СТРГ, морське та прибережне рибальство, рибальський туризм, а також соціальні, реабілітаційні, інклюзивні, сімейні, дитячі й молодіжні моделі.

Принциповою складовою Національної системи має стати перехід від переважно адміністративного регулювання до управління на основі ресурсу, даних і результату. Інформація про стан водойм, рибальське навантаження, вилов, відпуск риби, стан популяцій та ефективність управлінських заходів повинна формувати інформаційний цикл: дані → наука → оцінка → управлінське рішення → моніторинг → коригування. Така логіка відповідає підходу FAO до відповідального рекреаційного рибальства, який поєднує екосистемний підхід, кількісно визначені цілі, моніторинг, участь заінтересованих сторін та адаптивне управління. (FAOHome)

Цифровізація при цьому має бути не самоціллю, а інфраструктурою управління. Електронний кабінет рибалки, цифрова карта водойм, реєстри, облік окремих категорій уловів, аналітика та обмін даними повинні забезпечувати державі й науці можливість бачити реальний стан системи та приймати обґрунтовані рішення.

Такий напрям узгоджується і з розвитком регулювання ЄС: з 10 січня 2026 року застосовуються деталізовані правила електронного збору та передавання даних щодо визначених категорій морського рекреаційного рибальства. (Eur-Lex)

Водночас рекреаційне рибокористування повинно розглядатися не лише як форма вилучення водного біоресурсу. Живий ресурс здатний багаторазово створювати суспільну та економічну цінність через рекреацію, спорт, туризм, послуги, розвиток малого бізнесу, зайнятість, доходи громад, екологічну освіту, реабілітацію та підвищення якості життя. Тому економічний розвиток територій має бути пов’язаний із збереженням ресурсної основи, від якої цей розвиток залежить.

Національна система повинна працювати як замкнений цикл відповідального рибокористування: використання ресурсу породжує відповідальність за його стан; дані забезпечують знання; наука – оцінювання і прогнозування; держава – правила та контроль; громада – участь і суспільний вимір; економіка – створення доданої вартості; а частина створеної цінності повинна повертатися до охорони, відновлення водойм та відтворення водних біоресурсів. У результаті формується не система управління кількістю дозволів або рибалок, а система управління якістю взаємодії людини з живою водоймою.

Кінцевим результатом функціонування Національної системи має стати не збільшення самого рибальського навантаження, а формування такого балансу між людиною і природою, за якого рекреаційне використання створює суспільну цінність сьогодні, не зменшуючи здатності водойм і водних біоресурсів створювати її завтра.

ДОДАТОК 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ, МОДЕЛЕЙ, ВОДОЙМ І ТЕРИТОРІЙ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Класифікація систематизує форми, моделі, типи водойм і територіальні рівні рекреаційного рибокористування, визначені в основній частині Концепції, та зводить їх у єдину логічну систему.

Її призначення полягає не в повторному описі окремих видів рекреаційного рибальства, а у встановленні взаємозв’язку між характеристиками водойми, станом водного біоресурсу, формою рекреаційного використання, моделлю організації рибокористування та необхідним рівнем державного регулювання.

Класифікація виходить із принципу, що різні водойми, ресурси та форми рекреаційного використання не можуть автоматично регулюватися однаково. Єдність Національної системи повинна забезпечуватися не уніфікацією всіх режимів, а спільними принципами управління: збереженням живого ресурсу, науковою обґрунтованістю, пропорційністю регулювання, відповідальністю користувачів, достовірністю даних та оцінюванням результату.

Таким чином, класифікація є практичним інструментом переходу від загального поняття «рекреаційне рибокористування» до диференційованої системи управління, у якій для кожного типу водойми та ресурсу може бути визначена адекватна модель використання і регулювання.

Практичне значення класифікації полягає в тому, що вона створює єдину систему координат для подальшого нормативного регулювання: дозволяє співвіднести конкретну водойму та її ресурсний стан із допустимими формами рекреаційного використання, визначити відповідну модель доступу, необхідний рівень обмежень, моніторингу й контролю та, зрештою, оцінювати результат такого використання.

Відтак предметом державного регулювання стає не абстрактне «рекреаційне рибальство», а конкретне поєднання водойми, живого ресурсу, форми використання та управлінської моделі, що дає можливість застосовувати диференційовані, науково обґрунтовані й пропорційні рішення.

ДОДАТОК 3

МАТРИЦЯ

МОДЕЛЕЙ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

ВОДОЙМА → РЕСУРС → МОДЕЛЬ ВИКОРИСТАННЯ → КОРИСТУВАЧ → РЕЖИМ → ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ

Матриця моделей рекреаційного рибокористування систематизує визначені Концепцією варіанти організації рекреаційного використання водних біоресурсів та встановлює логічний зв’язок між типом водойми, характеристиками живого ресурсу, моделлю його використання, категорією користувача, режимом доступу та відповідними інструментами державного регулювання.

Її практичне призначення полягає у переході від універсального регулювання до диференційованої моделі управління. Відправною точкою державного рішення має бути не лише категорія рибалки, а передусім конкретна водойма та стан її водного біоресурсу. Саме ресурсні, екологічні та функціональні характеристики водойми повинні визначати допустиму модель використання, а вже модель — відповідні права, обов’язки, обмеження, способи обліку, моніторингу та контролю.

Такий підхід відповідає міжнародній логіці управління рибальством. FAO наголошує на необхідності узгоджувати управлінські заходи з конкретними цілями, станом ресурсу та характером рибальства; правові механізми мають чітко визначати ресурс, користувачів, права доступу, правила, моніторинг і відповідальність. (FAOHome)

Матриця не встановлює безпосередньо нових юридичних режимів і не підміняє майбутнє нормативно-правове регулювання. Вона є концептуальним інструментом його проєктування: дозволяє визначити, який набір правових, ресурсних, економічних, цифрових та контрольних інструментів доцільний для конкретної моделі рекреаційного рибокористування.

Особливе значення Матриці полягає в тому, що вона формує логіку майбутнього державного рішення від ресурсу, а не від адміністративної процедури. Спочатку держава повинна розуміти, якою є конкретна водойма, який живий ресурс у ній існує, у якому він стані та яке рекреаційне навантаження може витримувати; після цього — визначати допустиму модель використання, коло користувачів, режим доступу та необхідні інструменти регулювання. Такий підхід дозволяє пов’язати право на рекреаційне рибокористування з ресурсною відповідальністю, а державний контроль — не лише з дотриманням формальних вимог, а з кінцевим результатом: збереженням і відтворенням водних біоресурсів, стійкістю екосистеми та довгостроковою суспільною цінністю водойми.

БАЗОВИЙ ПРИНЦИП

НЕ ОДНІ ПРАВИЛА ДЛЯ ВСІХ – А ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА ДЛЯ КОЖНОЇ МОДЕЛІ.

МАТРИЦЯ Д3–М–01

ВОДОЙМА / ТЕРИТОРІЯ	РЕСУРС	МОДЕЛЬ ВИКОРИСТАН НЯ	КОРИСТУ ВАЧ	РЕЖИМ	ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ
Річки, озера, водосховища загального користування	Переважно природний	Загальна рекреаційна	Рибалка	Загальний / диференційо ваний	Правила рибальства • норми вилову • строки • дозволені знаряддя • просторові обмеження
Водойми з підвищеним рекреаційним навантаженням	Природний / підтримуваний	Регульована рекреаційна	Рибалка / організована група	Диференційований	Спеціальні норми • зонування • облік • цифрові дані • моніторинг навантаження
Водойми СТРГ	Підтримуваний / формований	СТРГ + рекреація	Рибалка + користувач СТРГ	Спеціальний ресурсно-керований	Режим СТРГ • умови рекреаційного доступу • зариблення • ресурсний облік • моніторинг • контроль
Культурні рибні господарства	Формований	Культурно-рекреаційна	Рибалка + оператор	Спеціальний	Правила господарства • умови доступу • ресурсне управління • облік • ветеринарні та біобезпекові вимоги
Спеціалізовані рекреаційні водойми	Формований / рекреаційно орієнтований	Спеціалізована	Рибалка + оператор	Регульований	Умови доступу • плата/сервіс • норми вилову • «спіймав — відпусти» • ресурсний менеджмент
Водойми спортивного рибальства	Рекреаційно орієнтований	Спортивна	Спортсмен / федерація / клуб	Спеціалізований	Регламент змагань • зонування • спеціальні правила • облік • охорона риби
Водойми Catch & Release	Цінний рекреаційний	«Спіймав — відпусти»	Рибалка	Спеціальний	Видові/розмірні правила • вимоги до поводження з рибою • снасті • моніторинг стану популяцій
Морські та прибережні води	Природний морський	Морська / прибережна	Рибалка / турист / гід	Загальний / спеціальний	Реєстрація у визначених випадках • облік окремих уловів • просторові та видові обмеження • цифрові інструменти
Рибальсько-туристичні території	Природний / підтримуваний	Туристично-рекреаційна	Турист / гід / бізнес	Диференційований	Правила доступу • туристичні послуги • локальні стандарти • моніторинг • кластерне управління
Соціальні та реабілітацій ні водойми	Підтримуваний / формований	Соціальна / реабілітацій на	Ветерани • люди з інвалідністю • інші групи	Спеціальний соціальний	Програми доступу • безпека • спеціальна інфраструктура • партнерство громад
Сімейні, дитячі та молодіжні локації	Підтримуваний	Освітньо-рекреаційна	Сім’ї • діти • молодь	Спеціалізований	Безпека • екологічна освіта • навчальні програми • спеціальні зони
Природоохоронні території	Вразливий / охоронюваний	Обмежена або спеціально визначена	Допущені категорії користувачів	Охоронний	Зонування • заборони/обмеження • спеціальні умови • науковий моніторинг • контроль

Для морського рекреаційного рибальства цей напрям уже добре видно в праві ЄС: актуальна редакція системи контролю передбачає реєстрацію рекреаційних рибалок та електронне повідомлення уловів для визначених видів/запасів, а Регламент (ЄС) 2025/274 деталізує застосування відповідних правил. (Eur-Lex)

ПІДСУМКОВА ФОРМУЛА

ВОДОЙМА → РЕСУРС → МОДЕЛЬ → КОРИСТУВАЧ → РЕЖИМ → ІНСТРУМЕНТ → ДАНІ → КОНТРОЛЬ → РЕЗУЛЬТАТ

Держава повинна регулювати не абстрактного «рибалку», а конкретну взаємодію людини з конкретним живим ресурсом конкретної водойми. Саме тому різні моделі рекреаційного рибокористування потребують різних інструментів – але єдиних принципів відповідальності за ресурс і результат.

Це добре відповідає базовій логіці FAO: право користуватися рибним ресурсом нерозривно пов’язане з обов’язком користуватися ним відповідально, а ефективне управління передбачає поєднання прав доступу, правил, моніторингу, контролю та збереження ресурсу. (FAOHome)

ДОДАТОК 4

СПЕЦІАЛЬНІ МОДЕЛІ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Різні умови → різні моделі → єдині принципи відповідального рибокористування

Спеціальні моделі рекреаційного рибокористування є складовими єдиної Національної системи, призначеними для тих випадків, коли загальних правил рекреаційного рибальства недостатньо через особливості водойми, способу формування водного біоресурсу, характеру доступу, територіальної організації, цільової групи користувачів або суспільної функції рибокористування.

Концепція не пропонує створювати для кожної такої моделі окрему ізольовану систему регулювання. Навпаки, їх об’єднання дозволяє сформувати єдину методологію спеціального рекреаційного рибокористування, у межах якої конкретні правила диференціюються залежно від стану ресурсу, функції водойми та суспільної мети, але зберігаються спільні принципи: ресурсна відповідальність, наукова обґрунтованість, прозорість, доступність, моніторинг, контроль і вимірюваний результат.

Такий підхід відповідає міжнародній практиці. FAO розглядає рекреаційне рибальство як різноманітну систему, що потребує адаптивного управління залежно від конкретних цілей, ресурсів, користувачів і соціально-економічних умов. Окремо FAO вказує на потенціал рибальського туризму для місцевої економіки та громад за умови здорового ресурсу і належного управління. (FAOHome) Європейська модель CLLD, своєю чергою, демонструє можливість поєднання рибальства, місцевого бізнесу, громад і територіального розвитку; FAMENET підтримує близько 350 місцевих груп у ЄС. (Oceans and fisheries)

Тому цей Додаток не повторює детальні положення основної частини Концепції, а зводить спеціальні моделі в єдиний каталог управлінських конструкцій, показуючи для кожної з них ресурсну основу, основних користувачів, механізм організації, інструменти регулювання та очікуваний суспільний результат.

БАЗОВИЙ ПРИНЦИП

СПЕЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ – НЕ ВИНЯТОК ІЗ СИСТЕМИ

ЦЕ СПОСІБ АДАПТУВАТИ ЄДИНІ ПРИНЦИПИ ДО РІЗНИХ УМОВ.

МАТРИЦЯ Д4–М–01

КАТАЛОГ СПЕЦІАЛЬНИХ МОДЕЛЕЙ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

МОДЕЛЬ	РЕСУРСНА ОСНОВА	КЛЮЧОВІ УЧАСНИКИ	МЕХАНІЗМ	ІНСТРУМЕНТИ	РЕЗУЛЬТАТ
1. СТРГ + рекреація	Природний + підтримуваний/формований ресурс	Користувач СТРГ • рибалки • держава • громада	Поєднання господарського та рекреаційного використання	Режим • зариблення • правила доступу • облік • моніторинг	Відтворення ресурсу + рекреація + виробництво
2. Культурне рибне господарство	Цілеспрямовано формований ресурс	Оператор • рибалки • клуби	Управління ресурсом для спеціалізованої рекреації	Зариблення • інфраструктура • правила • ресурсний контроль	Якісна керована риболовля
3. Спеціалізована рекреаційна водойма	Рекреаційно орієнтований ресурс	Оператор • рибалки • сім’ї • спортсмени	Цільова організація рекреації	Доступ • сервіс • норми • C&R • моніторинг	Рекреаційна цінність + сервіс
4. Морська та прибережна	Природний морський ресурс	Рибалки • туристи • гіди • громади	Берегове та суднове рекреаційне рибальство	Реєстрація/облік у визначених випадках • видові й просторові правила • цифрові дані	Рекреація + туризм + дані про ресурс
5. Рибальський туризм	Природний / підтримуваний ресурс	Турист • гід • бізнес • громада	Риболовля як туристичний продукт	Гіди • маршрути • проживання • сервіс • стандарти	Доходи • зайнятість • територіальна привабливість
6. Територіаль ний рибальсько-рекреаційний кластер	Сукупність водойм і ресурсів території	Громади • бізнес • рибалки • туризм • держава	Об’єднання ресурсів і послуг території	Партнерство • проєкти • інфраструктура • інвестиції	Місцевий економічний розвиток
7. Реабілітаційна та інклюзивна	Доступний рекреаційний ресурс	Ветерани • люди з інвалідністю • сім’ї • громади	Риболовля як засіб рекреації, соціалізації та відновлення	Безбар’єрність • безпека • спеціальна інфраструктура • програми	Соціальна інтеграція та якість життя
8. Сімейна, дитяча та молодіжна	Безпечний і доступний ресурс	Діти • молодь • сім’ї • освітні установи	Рекреація + освіта + культура відповідальності	Навчальні програми • безпечні зони • екопросвіта	Формування культури відповідального рибальства
9. Багатофункціональна	Природний / підтримуваний / формований	Держава • громада • бізнес • рибалки • наука	Поєднання кількох функцій водойми	Інтегроване планування • зонування • дані • моніторинг	Баланс екології, рекреації, економіки та суспільного інтересу

Щодо морської моделі європейський вектор особливо важливий: оновлені правила ЄС прямо охоплюють рекреаційне рибальство, включно з діяльністю, організованою туристичними та спортивними суб’єктами, і передбачають електронний облік та звітування щодо визначених ресурсів. (Eur-Lex)

ПІДСУМКОВА ФОРМУЛА

ВОДОЙМА → РЕСУРС → ПОТРЕБА → СПЕЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ → ІНСТРУМЕНТИ → СУСПІЛЬНА ЦІННІСТЬ

Національна система не повинна зводити різноманіття рекреаційного рибокористування до однієї універсальної моделі. Її завдання – створити єдину державну рамку, всередині якої різні водойми, ресурси, території та суспільні потреби отримують адекватні їм моделі використання, але підпорядковуються одному головному принципу: рекреація повинна створювати цінність для людини і громади, не руйнуючи живий ресурс, на якому ця цінність ґрунтується.

ДОДАТОК 5

ЦИФРОВА АРХІТЕКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Рибалка → водойма → цифрова взаємодія → дані → наука → управлінське рішення → результат

Цифрова архітектура є інформаційною основою Національної системи рекреаційного рибокористування та повинна забезпечити перехід від фрагментарного адміністративного обліку до єдиного цифрового середовища управління рекреаційним використанням водних біоресурсів.

Її призначення полягає не у створенні ще одного державного реєстру чи мобільного застосунку, а в об’єднанні рибалки, водойми, ресурсу, держави, науки, громад та інших учасників системи навколо достовірних і придатних для управління даних.

Цифрова система має будуватися за принципом «одна дія – одні дані – багаторазове законне використання». Інформація, отримана під час реєстрації користувача, вибору водойми, фіксації рекреаційної активності, обліку визначених уловів, моніторингу стану ресурсу чи здійснення контрольного заходу, не повинна багаторазово вводитися різними органами, а має – з дотриманням законодавства про захист даних і розмежуванням доступу – використовуватися для науки, аналітики, планування, контролю та оцінювання державної політики.

Водночас цифровізація не повинна перетворюватися на надмірний контроль кожного рибалки. Обсяг цифрових обов’язків має бути пропорційним ресурсному ризику, виду рибальства та управлінській потребі. Для масового рекреаційного рибальства достатні прості й доступні інструменти, тоді як для спеціальних режимів, окремих цінних видів, організованих моделей та водойм із підвищеним навантаженням можуть застосовуватися детальніший облік і моніторинг.

Європейський напрям саме такий: електронна реєстрація та звітування застосовуються не як самоціль, а як інструмент отримання даних про ресурси, для яких рекреаційне рибальство має значення для управління та збереження. (Eur-Lex)

БАЗОВИЙ ПРИНЦИП

НЕ ЦИФРОВІЗУВАТИ БЮРОКРАТІЮ — ЦИФРОВІЗУВАТИ УПРАВЛІННЯ ЖИВИМ РЕСУРСОМ.

МАТРИЦЯ Д5–М–01

ЦИФРОВА ЕКОСИСТЕМА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

ЦИФРОВИЙ МОДУЛЬ	ОСНОВНА ФУНКЦІЯ	ЩО ФОРМУЄ	ДЛЯ ЧОГО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ
1. Цифровий кабінет рибалки	Єдина точка взаємодії	Профіль • права • сервіси • історія взаємодії	Доступ до системи
2. Інтерактивна карта водойм	Показ умов рибальства	Водойма • статус • зони • обмеження • сервіси	Планування риболовлі
3. Цифровий паспорт водойми	Інформація про об’єкт і ресурс	Тип водойми • ресурс • режим • стан • користувач	Ресурсне управління
4. Реєстр моделей і режимів	Фіксація умов використання	Загальна • спеціальна • СТРГ • туристична тощо	Правова визначеність
5. Електронний облік рекреаційної активності	Отримання необхідних даних	Навантаження • активність • визначені улови	Статистика й управління
6. Модуль зариблення та відтворення	Контроль ресурсних заходів	Вид • кількість • походження • місце • результат	Оцінка ефективності відтворення
7. Науково-моніторинговий модуль	Збір і аналіз ресурсних даних	Популяції • стан ресурсів • динаміка	Наукові рекомендації
8. Громадський моніторинг	Зворотний зв’язок	Повідомлення • спостереження • проблеми	Виявлення ризиків
9. Контрольно-аналітичний модуль	Ризик-орієнтований контроль	Порушення • аномалії • навантаження	Адресний контроль
10. Аналітична панель держави	Інтеграція показників	KPI • карти • тенденції • прогнози	Управлінські рішення
11. Відкриті дані	Публічна інформація	Агреговані показники • стан системи	Прозорість і довіра
12. Інтероперабельність	Обмін із державними та європейськими системами	Стандартизовані дані	Євроінтеграція та уникнення дублювання

ЦИФРОВИЙ КАБІНЕТ РИБАЛКИ

Він повинен передусім бути сервісом:

МОЯ ВОДОЙМА

правила саме тут
дозволені зони
заборонені зони
строки обмежень
дозволені види та норми
прогнозовані/оперативні повідомлення
сервіси й інфраструктура
за потреби – електронний дозвіл
за потреби – фіксація визначеного улову
повідомлення про екологічну проблему чи порушення.

Тобто:

ДЕРЖАВА НЕ ЛИШЕ ЗБИРАЄ ДАНІ З РИБАЛКИ — ВОНА ПОВЕРТАЄ ЙОМУ КОРИСНИЙ ЦИФРОВИЙ СЕРВІС.

ЄВРОПЕЙСЬКА СУМІСНІСТЬ

Національну цифрову систему доцільно одразу проєктувати з можливістю майбутньої технічної сумісності з європейськими підходами до даних рекреаційного рибальства, не копіюючи їх механічно.

З 10 січня 2026 року відповідні положення системи контролю ЄС передбачають електронну систему реєстрації та звітування для визначених категорій рекреаційних уловів; Регламент 2025/274 передбачає також передавання агрегованих даних державами через центральний сервер EU RecFishing. (Eur-Lex)

ПІДСУМКОВА ФОРМУЛА

РИБАЛКА → ВОДОЙМА → ДІЯ → ДАНІ → НАУКА → АНАЛІЗ → РІШЕННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → РЕЗУЛЬТАТ → НОВІ ДАНІ

Цифровізація Національної системи має змінити саму якість державного управління: від рішень, заснованих переважно на документах, звітності та фрагментарних спостереженнях, — до управління, що бачить конкретну водойму, її живий ресурс, рекреаційне навантаження, динаміку стану та наслідки прийнятих рішень. Дані при цьому мають стати не кінцевим продуктом цифрової системи, а основою постійного циклу «спостереження → знання → рішення → результат → коригування».

До 2050 року цифрова зрілість системи повинна вимірюватися не кількістю створених реєстрів, застосунків чи електронних звітів, а здатністю держави на основі достовірних даних своєчасно захищати живий ресурс, забезпечувати зрозумілі правила для людини та доводити суспільству результат власної політики.

НЕ БІЛЬШЕ ЦИФРОВОГО КОНТРОЛЮ – БІЛЬШЕ ЦИФРОВОЇ СПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВИ

Водночас цифрова архітектура має забезпечити інституційну пам’ять Національної системи: накопичувати в часі достовірні й зіставні дані про стан водойм і популяцій, рекреаційне навантаження, зариблення, управлінські рішення та їх фактичні наслідки.

Це дозволить державі оцінювати не лише поточний стан ресурсу, а й багаторічну динаміку, бачити причинно-наслідковий зв’язок між прийнятими рішеннями та змінами у водних екосистемах, прогнозувати ризики і поступово переходити від реагування на проблеми до їх попередження. Таким чином цифрова платформа має стати не просто місцем зберігання інформації, а системою накопичення знань, на якій ґрунтуватиметься адаптивне управління рекреаційним рибокористуванням України до 2050 року.

ДОДАТОК 6

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ТА ЕКОНОМІКА ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ

Від одноразової вартості вилову – до багаторазової економічної, соціальної та територіальної цінності живого ресурсу

Фінансово-економічна модель Національної системи рекреаційного рибокористування ґрунтується на принциповій зміні підходу до оцінювання водних біоресурсів. Живий водний біоресурс має розглядатися не лише як потенційний обсяг продукції, що може бути вилучений із водойми, а як відновлюваний природний капітал, здатний за умови належного управління багаторазово створювати рекреаційну, економічну, соціальну, туристичну та екосистемну цінність.

Традиційна господарська логіка значною мірою оцінює рибу через обсяг вилову та ринкову вартість отриманої продукції. Для рекреаційного рибокористування цього недостатньо. Економічний ефект виникає також через поїздки до водойми, придбання спорядження, транспорт, проживання, харчування, послуги гідів, оренду човнів, участь у змаганнях, туристичну інфраструктуру, місцеву торгівлю та інші пов’язані види діяльності. Саме тому FAO звертає увагу на необхідність оцінювати не тільки рибу як товар, а ширший соціально-економічний ефект рекреаційного рибальства. (FAOHome)

Особливість економіки живого рекреаційного ресурсу полягає в можливості багаторазового створення цінності одним і тим самим відтворюваним ресурсом. За умови збереження популяції, контрольованого вилучення, застосування моделей «спіймав – відпусти» там, де це біологічно та управлінськи виправдано, належного зариблення і відновлення середовища ресурс продовжує існувати у водоймі та підтримувати наступні цикли рекреаційної й економічної активності. Отже, економічна політика повинна оцінювати не тільки вартість вилучення, а й вартість збереження ресурсу в продуктивному стані.

Водночас Концепція не протиставляє рекреаційне та продовольче використання водних біоресурсів. Для України важливими залишаються власне виробництво риби та продовольча безпека. Йдеться про інше – про визначення для кожної водойми й конкретного ресурсу такого співвідношення екологічних, господарських і рекреаційних функцій, яке забезпечує найвищу довгострокову суспільну цінність без виснаження природного капіталу. FAO також застерігає, що за спільного використання ресурсу рекреаційним і продовольчим секторами необхідно враховувати продовольчі та соціальні потреби й мінімізувати конфлікти між ними. (FAOHome)

БАЗОВИЙ ПРИНЦИП

ЖИВА РИБА – НЕ ЛИШЕ БІОРЕСУРС ДЛЯ ВИЛУЧЕННЯ.

ЦЕ ПРИРОДНИЙ КАПІТАЛ, ЗДАТНИЙ БАГАТОРАЗОВО СТВОРЮВАТИ ЦІННІСТЬ.

ДВІ ЕКОНОМІЧНІ ЛОГІКИ

МОДЕЛЬ ОДНОРАЗОВОЇ ЦІННОСТІ

РЕСУРС → ВИЛОВ → ПРОДУКЦІЯ → ПРОДАЖ → ДОХІД

Після вилучення конкретної особини її здатність створювати подальшу рекреаційну цінність припиняється.

МОДЕЛЬ БАГАТОРАЗОВОЇ ЦІННОСТІ

ЖИВИЙ РЕСУРС – РЕКРЕАЦІЯ – ПОСЛУГИ – ТУРИЗМ – МІСЦЕВИЙ БІЗНЕС – РОБОЧІ МІСЦЯ – ДОХОДИ – ІНВЕСТИЦІЇ У ВОДОЙМУ – ОХОРОНА + ВІДТВОРЕННЯ – ЖИВИЙ РЕСУРС – НОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ

Саме замкнене коло, а не пряма лінія, має стати графічним символом Додатка 6.

ЩО СТВОРЮЄ ЕКОНОМІЧНУ ЦІННІСТЬ
ПРЯМА ЦІННІСТЬ

доступ до рекреації • рибальські послуги • гіди • човни • спортивні заходи • спеціалізовані водойми

СУПУТНЯ ЦІННІСТЬ

транспорт • проживання • харчування • спорядження • ремонт • торгівля • локальні сервіси

III. ТЕРИТОРІАЛЬНА ЦІННІСТЬ

робочі місця • підприємництво • туристична привабливість • розвиток інфраструктури • доходи місцевої економіки

СУСПІЛЬНА ТА ПРИРОДНА ЦІННІСТЬ

здоров’я • відпочинок • соціалізація • реабілітація • екологічна освіта • збереження водойм • біорізноманіття

Це важливе методологічне розширення: європейські методики оцінювання рекреаційного рибальства розглядають як ринкові, так і неринкові соціально-економічні вигоди. (FAOHome)

ФІНАНСОВИЙ ЦИКЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

ЧАСТИНА ЦІННОСТІ, СТВОРЕНОЇ ЖИВИМ РЕСУРСОМ, ПОВИННА ПОВЕРТАТИСЯ ДО РЕСУРСУ

Тобто:

РЕКРЕАЦІЙНА ЕКОНОМІКА – ДОХОДИ / ПЛАТЕЖІ – ІНВЕСТИЦІЇ – ВІДТВОРЕННЯ – КОРОНА – НАУКА – МОНІТОРИНГ – ВІДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМ – ІНФРАСТРУКТУРА – ЗРОСТАННЯ ЯКОСТІ РЕСУРСУ – ЗРОСТАННЯ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ЦІННОСТІ – НОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ

При цьому Концепція не повинна зараз фіксувати конкретні ставки платежів чи податків. Це вже предмет подальших економічних розрахунків, оцінки впливу та законодавчого рішення.

МАТРИЦЯ Д6–М–01

ЯК ЖИВИЙ РЕСУРС СТВОРЮЄ ЦІННІСТЬ

РЕСУРС / АКТИВ	МЕХАНІЗМ	ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ	СУСПІЛЬНИЙ ЕФЕКТ	ЩО ПОВЕРТАЄМО РЕСУРСУ
Жива риба	Рекреаційне рибальство	Витрати рибалки	Відпочинок, здоров’я	Охорона
Цінні рекреаційні популяції	Спорт / C&R	Змагання, послуги	Спорт, імідж території	Моніторинг, відтворення
Водойма	Туризм	Проживання, харчування, транспорт	Доступ до природи	Відновлення середовища
Рибальський маршрут	Послуги гіда	Доходи малого бізнесу	Якість і безпека рекреації	Управління ресурсом
Рибальський кластер	Сукупність бізнесів	Мультиплікативний локальний ефект	Зайнятість, розвиток громади	Інвестиції
Спеціалізована водойма	Керована рекреація	Платні послуги, сервіс	Передбачувана якість	Зариблення, інфраструктура
Соціальна модель	Реабілітація / інклюзія	Супутні послуги	Соціальна інтеграція	Доступність, благоустрій
Здоровий ресурс	Довгострокове використання	Стабільність економічної активності	Міжпоколінна цінність	Постійне відтворення

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ • МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ • ПРОГРАМИ ВІДНОВЛЕННЯ • МІЖНАРОДНА ДОПОМОГА • ЄВРОПЕЙСЬКІ ІНСТРУМЕНТИ • ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ • ДПП • ГРАНТИ • БЛАГОДІЙНІ ПРОГРАМИ • ЦІЛЬОВІ ПЛАТЕЖІ — ЗА УМОВИ ЇХ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Європейський напрям тут цілком реальний як модель для майбутньої інтеграції: EMFAF фінансує стале використання водних ресурсів, збереження біоресурсів, інновації та соціально-економічну життєздатність прибережних громад; CLLD будується на партнерстві громадянського суспільства, бізнесу та публічних органів. (Oceans and fisheries)

Саме тому FAO рекомендує враховувати в економічній оцінці рекреаційного рибальства робочі місця, зміни економічної цінності та соціальні наслідки, а не тільки прямі доходи від вилову. (FAOHome)

Економіка живого рекреаційного ресурсу змінює сам предмет державної оцінки: від питання «скільки риби можна вилучити?» — до питання «яку сукупну довгострокову цінність може створити жива, продуктивна й відтворювана водойма для людини, громади, економіки та держави?». За такого підходу охорона і відтворення водних біоресурсів перестають сприйматися виключно як витрати: вони стають інвестицією у природний капітал, який забезпечує наступні цикли рекреаційної, економічної та суспільної цінності.

НЕ МОНЕТИЗУВАТИ РИБУ – НАВЧИТИСЯ ЕКОНОМІЧНО ЦІНУВАТИ ЖИВИЙ РЕСУРС.

ДОДАТОК 7.

КАРТА ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Від фрагментарного регулювання любительського рибальства – до цілісної правової системи рекреаційного рибокористування

Чинне законодавство України регулює окремі складові рекреаційного використання водних біоресурсів через норми рибогосподарського, водного, земельного, природоохоронного, господарського та іншого законодавства. Базове поняття любительського рибальства закріплене насамперед через добування (вилов) водних біоресурсів для особистих потреб, тоді як сучасна система рекреаційного рибокористування охоплює значно ширше коло відносин — доступ до водойм, збереження і відтворення ресурсу, спортивне та туристичне рибальство, спеціалізовані водойми, СТРГ, рекреаційні послуги, діяльність громад, цифрові дані, соціальні та інклюзивні моделі. (Законодавство України)

Завдання законодавчої трансформації полягає не у створенні максимальної кількості нових нормативно-правових актів, а у формуванні цілісної, внутрішньо узгодженої та довгостроково стабільної правової архітектури, яка визначить місце рекреаційного рибокористування в державній політиці, розмежує правові режими різних моделей використання водойм і водних біоресурсів та усуне прогалини, дублювання і суперечності між окремими галузями законодавства.

Правова трансформація повинна здійснюватися поетапно – від нормативного аудиту чинної системи до кодифікації та системного оновлення законодавства, а не шляхом фрагментарного прийняття ізольованих норм. При цьому чинні Правила любительського рибальства, затверджені наказом Мінагрополітики № 700 від 19 вересня 2022 року, мають розглядатися як важливий елемент регулювання безпосередньої поведінки рибалки, але не як нормативна основа всієї майбутньої Національної системи. Правила є чинними у редакції від 28 червня 2024 року. (Законодавство України)

БАЗОВИЙ ПРИНЦИП

НЕ СТВОРЮВАТИ ЩЕ ОДИН ІЗОЛЬОВАНИЙ ЗАКОН – ПОБУДУВАТИ ЦІЛІСНУ ПРАВОВУ АРХІТЕКТУРУ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ.

ВИХІДНА ПРАВОВА ПРОБЛЕМА

Сучасне регулювання формувалося переважно навколо категорій:

РИБАЛЬСТВО → ВИЛОВ → ЗНАРЯДДЯ → НОРМА → ЗАБОРОНА → КОНТРОЛЬ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Національна система потребує ширшої правової конструкції:

ЛЮДИНА → ВОДОЙМА → ЖИВИЙ РЕСУРС → ДОСТУП → МОДЕЛЬ ВИКОРИСТАННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → ДАНІ → КОНТРОЛЬ → СУСПІЛЬНА ЦІННІСТЬ

Отже, предметом трансформації має стати не лише право людини виловити рибу, а вся система правовідносин, що забезпечує відповідальне рекреаційне використання, збереження та відтворення водного біоресурсу.

ПЕРШИЙ ЕТАП – ПОВНИЙ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АУДИТ

До розроблення нових норм необхідно провести комплексний аудит законодавства за напрямами:

РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО

ВОДНІ БІОРЕСУРСИ

АКВАКУЛЬТУРА

СТРГ

ВОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ

ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ

СПОРТ

ЦИФРОВІ ДАНІ

КОНТРОЛЬ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Результатом аудиту має стати:

КАРТА: НОРМА → КОЛІЗІЯ → ПРОГАЛИНА → РИЗИК → НЕОБХІДНА ЗМІНА

ДРУГИЙ ЕТАП – ФОРМУВАННЯ ЄДИНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

На законодавчому рівні необхідно узгодити базовий понятійний апарат Національної системи, зокрема:

рекреаційне рибокористування;

рекреаційний водний біоресурс;

модель рекреаційного рибокористування;

спеціалізована рекреаційна водойма;

ресурсно-кероване рекреаційне рибокористування;

рибальський туризм;

рибальський гід;

територіальний рибальсько-рекреаційний кластер;

реабілітаційне та інклюзивне рибокористування;

цифровий паспорт водойми;

рекреаційне навантаження;

ресурсний результат.

Термінологічна реформа має чітко розмежувати любительське рибальство як форму добування водних біоресурсів і значно ширше рекреаційне рибокористування як систему взаємодії людини, водойми, ресурсу, держави та території.

ТРЕТІЙ ЕТАП — КОДИФІКАЦІЯ

Стратегічним напрямом має стати включення системного регулювання рекреаційного рибокористування до майбутнього:

КОДЕКСУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

У Кодексі доцільно визначити:

принципи державної політики;

правовий статус рекреаційного рибокористування;

права та обов’язки рибалки;

повноваження держави і громад;

класифікацію моделей;

правові засади доступу;

ресурсну відповідальність;

особливості спеціальних моделей;

цифрову систему;

моніторинг і науку;

економічні механізми;

державний контроль;

перехідні механізми.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП – СПЕЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

На рівні спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів мають бути врегульовані:

ЗАГАЛЬНЕ РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБАЛЬСТВО

доступ • норми • строки • знаряддя • види • охоронні обмеження;

СТРГ + РЕКРЕАЦІЯ

права користувача • доступ рибалок • ресурсна відповідальність • зариблення • облік • контроль;

КУЛЬТУРНІ ТА СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ВОДОЙМИ

формування ресурсу • послуги • правила доступу • співвідношення аквакультури і рекреації;

Чинний Закон «Про аквакультуру» вже охоплює надання рекреаційних послуг як одну зі складових діяльності у сфері аквакультури, що необхідно врахувати при майбутньому розмежуванні правових моделей. (Законодавство України)

МОРСЬКЕ ТА ПРИБЕРЕЖНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ

береговий доступ • суднове рибальство • ресурсні обмеження • облік • туристичні послуги;

РИБАЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ

гіди • стандарти послуг • безпека • маршрути • територіальні кластери;

СОЦІАЛЬНІ МОДЕЛІ

ветерани • реабілітація • інклюзія • діти • молодь • безбар’єрність.

П’ЯТИЙ ЕТАП — ЦИФРОВЕ ПРАВО

Законодавство має створити правову основу для:

цифрового кабінету рибалки;

цифрового паспорта водойми;

електронної карти водойм;

електронного обліку там, де він об’єктивно необхідний;

цифрового моніторингу;

обміну даними між державними системами;

відкритих агрегованих даних;

захисту персональних даних;

ризик-орієнтованого контролю.

Цей напрям має одразу проєктуватися з урахуванням європейської сумісності. Оновлений Регламент ЄС 2023/2842 передбачає електронні системи реєстрації та звітування для рекреаційного рибальства щодо визначених видів і запасів. (Eur-Lex)

ШОСТИЙ ЕТАП – ЕКОНОМІЧНІ ТА ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ

Нормативна система має визначити правові засади:

фінансування відтворення ресурсу;

охорони та моніторингу;

інвестування у рекреаційну інфраструктуру;

державно-приватного партнерства;

місцевих програм;

грантового та міжнародного фінансування;

цільових платежів — у разі їх законодавчого запровадження;

повернення частини економічної цінності, створеної ресурсом, у його охорону та відтворення.

СЬОМИЙ ЕТАП – НОВА МОДЕЛЬ КОНТРОЛЮ

ВІД КОНТРОЛЮ ФАКТУ ПОРУШЕННЯ → ДО КОНТРОЛЮ СТАНУ РЕСУРСУ І РЕЗУЛЬТАТУ УПРАВЛІННЯ

Державний контроль має поєднувати:

законність;

ресурсний моніторинг;

ризик-орієнтований підхід;

цифрові дані;

простежуваність управлінських рішень;

невідворотність відповідальності за порушення;

правовий захист добросовісного користування.

МАТРИЦЯ Д7–М–01

КАРТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

РІВЕНЬ	ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ	РЕЗУЛЬТАТ
1. Концептуальний	Схвалити державну концепцію	Єдина державна політика
2. Аудит	Інвентаризувати законодавство та колізії	Карта правових прогалин
3. Термінологічний	Уніфікувати понятійний апарат	Єдина юридична мова
4. Законодавчий	Системно оновити базові закони	Узгоджена правова система
5. Кодифікаційний	Інтегрувати модель у Кодекс рибного господарства	Стабільна законодавча основа
6. Спеціальний	Врегулювати окремі моделі	Диференційовані правила
7. Підзаконний	Оновити правила, порядки, методики	Практична реалізація
8. Цифровий	Створити правові засади цифрової системи	Дані та прозорість
9. Територіальний	Надати інструменти громадам	Управління на місцях
10. Євроінтеграційний	Забезпечити поступову сумісність з acquis ЄС	Європейська інтеграція
11. Перехідний	Встановити строки, пілоти та гарантії переходу	Керована трансформація
12. Оціночний	Запровадити KPI і періодичний перегляд	Адаптивне регулювання

ПЕРЕХІДНИЙ ПРИНЦИП

Правова трансформація не повинна одномоментно руйнувати чинні правовідносини, законні інвестиції та моделі господарювання. Нові механізми доцільно запроваджувати через нормативний аудит → перехідний період → пілотування → оцінювання результатів → коригування → масштабування, одночасно забезпечуючи невідворотність реагування на встановлені порушення та правові гарантії для добросовісних учасників системи.

Законодавча трансформація має завершитися не появою ще одного масиву нормативних актів, а формуванням зрозумілої правової системи, у якій людина знає свої права та обов’язки, держава — предмет і межі регулювання, громада — свої повноваження, користувач — правила відповідальності, а кожна водойма і водний біоресурс отримують адекватний їх стану та суспільному призначенню режим управління.

До 2050 року критерієм нормативної зрілості має стати не кількість прийнятих законів, постанов, наказів і правил, а здатність правової системи одночасно забезпечувати збереження живого ресурсу, свободу законної рекреації, правову визначеність, розвиток громад, відповідальність користувачів та ефективність державного управління.

НЕ БІЛЬШЕ НОРМ – БІЛЬШЕ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ.

ДОДАТОК 8.

ДОРОЖНЯ КАРТА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ НА 2027-2050 РОКИ

Від формування правових та інституційних основ – до зрілої ресурсно-керованої, цифрової та європейсько сумісної системи

Дорожня карта визначає послідовність переходу від сучасної фрагментарної моделі регулювання любительського і рекреаційного рибальства до цілісної Національної системи рекреаційного рибокористування України, побудованої на принципах збереження живого водного біоресурсу, правової визначеності, відповідального доступу, наукового управління, цифровізації, розвитку громад та довгострокової суспільної цінності водойм.

Формування Національної системи не може бути одноразовою адміністративною або законодавчою дією. Воно потребує послідовного проходження взаємопов’язаних етапів: створення нормативного фундаменту → пілотування нових моделей → масштабування → повної інтеграції → адаптивного розвитку до 2050 року. Кожний наступний етап має спиратися на результати попереднього, а рішення про масштабування – на дані, оцінювання фактичного ресурсного та суспільного результату.

Дорожня карта має бути синхронізована з державною політикою розвитку рибного господарства України. Операційний план реалізації галузевої Стратегії на 2026-2029 роки вже передбачає розвиток рекреаційного рибальства, запровадження рибальського квитка у 2027-2029 роках, цифровізацію галузевого управління та наближення регулювання до законодавства ЄС. (Законодавство України)

Європейська інтеграція повинна бути наскрізним напрямом усіх етапів. Оновлена система контролю ЄС передбачає цифрові механізми обліку визначених рекреаційних уловів; відповідні положення застосовуються з 10 січня 2026 року, а система RecFishing уже використовується державами ЄС. (Eur-Lex)

БАЗОВИЙ ПРИНЦИП

НЕ РЕФОРМА ОДНИМ РІШЕННЯМ — А КЕРОВАНИЙ ПЕРЕХІД ВІД СЬОГОДНІШНЬОЇ СИСТЕМИ ДО ЦІЛЬОВОЇ МОДЕЛІ 2050 РОКУ.

ЕТАП I. 2027-2030

ФУНДАМЕНТ

Мета

Створення правових, інституційних, інформаційних та методологічних основ Національної системи.

Ключові завдання

Нормативно-правовий аудит

інвентаризація чинного законодавства;

виявлення колізій, прогалин і дублювання;

визначення необхідних законодавчих та підзаконних змін.

Формування єдиної термінології:

рекреаційне рибокористування;

рекреаційний ресурс;

моделі використання;

спеціалізовані водойми;

ресурсне управління;

рибальський туризм;

цифровий паспорт водойми.

Інвентаризація ресурсної основи:

типологія водойм;

оцінювання ресурсного стану;

визначення рекреаційного потенціалу;

формування початкового переліку пілотних територій.

Формування цифрового фундаменту:

інтеграція з «еРибальством»;

цифрова карта водойм;

прототип цифрового паспорта водойми;

базові цифрові сервіси для рибалки;

стандарти даних.

Пілотування

Запуск обмеженої кількості демонстраційних моделей:

СТРГ + рекреація;

спеціалізована рекреаційна водойма;

рибальський туризм;

соціально-інклюзивна модель;

територіальний рибальсько-рекреаційний кластер.

Результат етапу

ПРАВОВИЙ ФУНДАМЕНТ + ДАНІ + ПІЛОТИ + ПЕРШІ ПРАКТИЧНІ МОДЕЛІ

ЕТАП II. 2031-2035

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ

Мета

Перехід від окремих пілотних рішень до функціонуючої системи на державному та регіональному рівнях.

Ключові завдання:

оцінювання результатів пілотів 2027-2030 років;

коригування нормативної моделі;

системне законодавче закріплення рекреаційного рибокористування;

інтеграція відповідного блоку до Кодексу рибного господарства України;

формування мережі цифрових паспортів водойм;

запровадження диференційованих моделей доступу;

розвиток системи ресурсного моніторингу;

формування регіональних програм;

розвиток рибальського туризму;

створення перших повноцінних територіальних кластерів;

розбудова доступної та безбар’єрної рекреаційної інфраструктури;

підготовка професійних рибальських гідів та інших спеціалістів;

поступове впровадження економічних механізмів повернення частини створеної цінності у відтворення ресурсу.

Результат етапу

ВІД ПІЛОТІВ → ДО СИСТЕМИ, ЩО ПРАЦЮЄ У РЕГІОНАХ

ЕТАП III. 2036–2040

МАСШТАБУВАННЯ

Мета

Поширення перевірених моделей на територію України та формування єдиного національного цифрового і ресурсного контуру.

Ключові завдання:

масштабування результативних моделей;

охоплення основних рекреаційно значущих водойм цифровими паспортами;

інтеграція державних, наукових і територіальних даних;

перехід до ризик-орієнтованого контролю;

розвиток басейнового підходу;

створення мережі рибальсько-рекреаційних кластерів;

розвиток морського і прибережного рекреаційного рибокористування;

інтеграція рекреації з туризмом, природоохоронними програмами та місцевим економічним розвитком;

формування системи довгострокового фінансування відтворення;

впровадження системи національних KPI;

поглиблення технічної та інформаційної сумісності з відповідними системами ЄС.

Результат етапу

ВІД ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ → ДО ЄДИНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ

ЕТАП IV. 2041-2045

ІНТЕГРАЦІЯ ТА ЗРІЛІСТЬ

Мета

Перетворення рекреаційного рибокористування на повноцінний елемент екологічної, соціальної, туристичної, економічної та регіональної політики держави.

Ключові завдання:

повноцінне ресурсно-кероване управління;

прогнозування стану популяцій і рекреаційного навантаження;

автоматизована державна аналітика;

адаптивне коригування режимів;

інтеграція рекреаційного рибокористування з управлінням річковими басейнами;

розвиток міжрегіональних кластерів і туристичних маршрутів;

розширення реабілітаційних, ветеранських, інклюзивних та молодіжних програм;

розвиток природоохоронної освіти;

системне оцінювання економіки живого рекреаційного ресурсу;

міжнародне співробітництво та обмін даними;

регулярне оцінювання ефективності законодавства.

Результат етапу

РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ → ЧАСТИНА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНИМ КАПІТАЛОМ УКРАЇНИ

ЕТАП V. 2046-2050

ЦІЛЬОВА МОДЕЛЬ

Мета

Досягнення повної функціональної зрілості Національної системи та формування механізму її розвитку після 2050 року.

Ключові завдання:

загальнонаціональне функціонування ресурсно-керованої моделі;

повний цифровий цикл «водойма → ресурс → дані → рішення → результат»;

довгостроковий моніторинг популяцій;

адаптація управління до кліматичних та екологічних змін;

стабільні фінансові механізми відтворення;

розвинена інфраструктура рекреаційних територій;

стала мережа кластерів і туристичних продуктів;

високі стандарти доступності та безбар’єрності;

європейська сумісність даних і управлінських підходів;

регулярна незалежна оцінка результативності;

підготовка Стратегії розвитку Національної системи після 2050 року.

Результат етапу

ЗДОРОВІ ВОДОЙМИ + ВІДТВОРЮВАНИЙ РЕСУРС + ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РИБАЛКА + СИЛЬНІ ГРОМАДИ + ЦИФРОВА ДЕРЖАВА

МАТРИЦЯ Д8–М–01

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

ЕТАП	ПЕРІОД	ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ	КЛЮЧОВИЙ РЕЗУЛЬТАТ
I. Фундамент	2027–2030	Право • аудит • дані • пілоти	Створено основу системи
II. Формування	2031–2035	Законодавство • регіони • цифровізація	Система починає працювати
III. Масштабування	2036–2040	Національне поширення	Єдина мережа моделей
IV. Інтеграція	2041–2045	Ресурсне та територіальне управління	Зріла інтегрована система
V. Цільова модель	2046–2050	Повний управлінський цикл	Національна система 2050

МЕХАНІЗМ ПЕРЕХОДУ МІЖ ЕТАПАМИ

Перехід до кожного наступного етапу має здійснюватися не лише за календарною датою, а після оцінювання досягнутих результатів. Для цього у 2030, 2035, 2040 та 2045 роках доцільно проводити комплексну державну оцінку стану Національної системи за ресурсними, правовими, цифровими, економічними, соціальними та інституційними KPI.

За результатами такої оцінки мають уточнюватися завдання наступного періоду, фінансові пріоритети, нормативне регулювання та цільові показники. Таким чином Дорожня карта залишається стратегічно стабільною до 2050 року, але її конкретні інструменти можуть адаптуватися до фактичного стану водних біоресурсів, технологічного розвитку, кліматичних змін, потреб громад та процесу європейської інтеграції.

ПІДСУМКОВА ФОРМУЛА

2027 ФУНДАМЕНТ → 2030 ПЕРШІ РЕЗУЛЬТАТИ → 2035 СИСТЕМА → 2040 НАЦІОНАЛЬНИЙ МАСШТАБ → 2045 ЗРІЛІСТЬ → 2050 СТАЛА МОДЕЛЬ

Дорожня карта перетворює Концепцію з бачення майбутнього на послідовність державних рішень, перевірюваних етапів і вимірюваних результатів. Її призначення полягає не в тому, щоб сьогодні детально визначити кожний захід до 2050 року, а в тому, щоб зафіксувати напрям руху, контрольні рубежі та механізм постійного коригування політики без втрати її стратегічної мети.

До 2050 року Україна має перейти від регулювання переважно процесу рибальства до управління результатом рекреаційного рибокористування – станом живого ресурсу, якістю водойм, доступністю відповідальної рекреації, економічною цінністю для територій та довірою людини до державних правил.

ДОДАТОК 9.

МАТРИЦЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ТА ЇЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ 2027–2050

Від стратегічної ідеї – до програми, заходу, показника та вимірюваного державного результату

Матриця реалізації визначає механізм практичного переходу від положень Концепції формування, розвитку та державного регулювання Національної системи рекреаційного рибокористування України до 2050 року до конкретних програм, підпрограм, проєктів, нормативно-правових рішень, фінансових інструментів та показників майбутньої Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки.

Концепція визначає бачення, принципи та цільову модель, тоді як Національна програма має перетворити їх на систему конкретних дій, строків, відповідальних суб’єктів, ресурсів та вимірюваних результатів. Тому рекреаційне рибокористування не формується як ізольований напрям державної політики, а інтегрується до загальної архітектури відновлення водних біоресурсів, розвитку рибного господарства, цифровізації, науки, територіального розвитку та європейської інтеграції.

Такий підхід забезпечує наступність із чинною Стратегією розвитку галузі рибного господарства України до 2030 року та операційним планом її реалізації на 2026–2029 роки, в якому державні заходи вже структуровані через стратегічні цілі, заходи, строки, відповідальних виконавців, індикатори та очікувані результати. (Законодавство України)

БАЗОВИЙ ПРИНЦИП

КОЖНА СТРАТЕГІЧНА ІДЕЯ КОНЦЕПЦІЇ ПОВИННА МАТИ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ, ПОКАЗНИК РЕЗУЛЬТАТУ ТА МІСЦЕ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПРОГРАМІ.

Цей ланцюг забезпечує простежуваність кожного положення Концепції: від сформульованої проблеми та стратегічної цілі — до конкретного результату, який має отримати водойма, ресурс, людина, громада та держава.

СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ

ЦІЛЬ 1. ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ЖИВОГО ВОДНОГО БІОРЕСУРСУ

Завдання: перейти від переважного регулювання вилову до управління станом і відтворенням ресурсу.

Інструменти: ресурсний моніторинг • цифровий паспорт водойми • наукове оцінювання • зариблення • відновлення середовища • адаптивні режими використання.

Ключові KPI: стан цільових популяцій • динаміка чисельності та біомаси • ефективність відтворення • стан нерестовищ • частка водойм із системним ресурсним моніторингом.

Результат: стабільний, відтворюваний і керований водний біоресурс.

Інтеграція: програми відновлення водних біоресурсів, водойм, відтворення, генетичних ресурсів та наукового забезпечення.

ЦІЛЬ 2. ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Завдання: усунути правові прогалини, колізії та фрагментарність регулювання.

Інструменти: нормативно-правовий аудит • єдина термінологія • кодифікація • спеціальне регулювання • підзаконні механізми • перехідні положення.

Ключові KPI: завершення нормативного аудиту • кількість усунутих системних колізій • прийняття необхідних нормативних актів • частка моделей із визначеним правовим режимом.

Результат: правова визначеність для держави, людини, громади та користувача.

Інтеграція: план нормотворчої роботи Національної програми та майбутній Кодекс рибного господарства України.

ЦІЛЬ 3. СТВОРЕННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОЇ СИСТЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ

Завдання: замінити універсальний підхід системою моделей, адаптованих до типу водойми, стану ресурсу та суспільної потреби.

Інструменти: загальна • ресурсно-керована • СТРГ + рекреація • спеціалізована • туристична • морська • кластерна • соціальна та інклюзивна моделі.

Ключові KPI: кількість апробованих моделей • кількість водойм, охоплених диференційованим управлінням • результативність пілотів • рівень задоволеності користувачів.

Результат: різні водойми – різні моделі – єдині державні принципи.

Інтеграція: програми СТРГ, аквакультури, марикультури, рекреаційного рибокористування та територіального розвитку.

ЦІЛЬ 4. ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ

Завдання: створити єдиний інформаційний контур «рибалка – водойма – ресурс – держава».

Інструменти: цифровий кабінет • карта водойм • цифровий паспорт • реєстри • електронний облік • мобільні сервіси • аналітика • відкриті агреговані дані.

Ключові KPI: кількість цифровізованих водойм • охоплення цифровими сервісами • повнота та якість даних • час прийняття управлінських рішень • рівень міжвідомчої інтеграції.

Результат: управління на основі достовірних даних.

Інтеграція: Національна програма цифрової трансформації рибного господарства.

Європейський напрям цифровізації доцільно закладати як перспективу інтероперабельності: оновлене законодавство ЄС передбачає електронне реєстрування і звітування щодо визначених категорій рекреаційних уловів, а агреговані дані передаються через центральний сервер EU RecFishing. (Eur-Lex)

ЦІЛЬ 5. РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ ЖИВОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕСУРСУ

Завдання: перетворити збережений і відтворюваний ресурс на джерело довгострокової економічної та суспільної цінності.

Інструменти: рибальський туризм • послуги • гіди • спеціалізовані водойми • кластери • місцеве підприємництво • інвестиції • механізми повернення частини створеної цінності ресурсу.

Ключові KPI: обсяг економічної активності • кількість підприємств і послуг • робочі місця • туристичні потоки • інвестиції • обсяг ресурсних і природоохоронних заходів.

Результат: живий ресурс створює багаторазову цінність для території.

Інтеграція: програми інвестицій, інфраструктури, територіального розвитку, туризму та відтворення водних біоресурсів.

ЦІЛЬ 6. ПОСИЛЕННЯ РОЛІ ГРОМАД І ТЕРИТОРІЙ

Завдання: пов’язати рекреаційне рибокористування з місцевим розвитком.

Інструменти: місцеві програми • територіальні кластери • партнерства • туристичні маршрути • рекреаційна інфраструктура • громадський моніторинг.

Ключові KPI: кількість громад-учасниць • кількість кластерів • місцеві інвестиції • створені робочі місця • об’єкти інфраструктури • доходи локальної економіки.

Результат: водойма стає активом сталого розвитку громади.

Інтеграція: територіальні та інфраструктурні програми Національної програми.

ЦІЛЬ 7. СОЦІАЛЬНА ТА ЛЮДСЬКА ЦІННІСТЬ

Завдання: забезпечити доступність рекреаційного рибокористування для різних груп населення.

Інструменти: ветеранські • реабілітаційні • інклюзивні • сімейні • дитячі • молодіжні програми • безбар’єрна інфраструктура.

Ключові KPI: кількість доступних локацій • охоплення соціальними програмами • кількість учасників • рівень безбар’єрності • кількість молодіжних та освітніх заходів.

Результат: рекреаційне рибокористування як інструмент здоров’я, соціалізації, реабілітації та екологічної культури.

Інтеграція: соціальні, освітні, ветеранські, туристичні та територіальні компоненти Національної програми.

ЦІЛЬ 8. НАУКА, ОСВІТА ТА КУЛЬТУРА ВІДПОВІДАЛЬНОГО РИБАЛЬСТВА

Завдання: зробити наукові знання та відповідальну поведінку постійною основою системи.

Інструменти: науковий моніторинг • дослідницькі програми • громадянська наука • освітні кампанії • підготовка гідів • екологічна просвіта.

Ключові KPI: кількість досліджуваних водойм • якість і регулярність даних • освітні програми • кількість підготовлених фахівців • участь громадян у моніторингу.

Результат: рішення ґрунтуються на знаннях, а користування — на відповідальності.

Інтеграція: програми науки, освіти, кадрового забезпечення та цифровізації.

ЦІЛЬ 9. ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ

Завдання: забезпечити поступову сумісність української моделі з відповідними принципами, даними та механізмами ЄС.

Інструменти: аналіз acquis ЄС • адаптація законодавства • стандарти даних • інтероперабельність • міжнародні проєкти • обмін практиками.

Ключові KPI: ступінь нормативного наближення • сумісність стандартів даних • кількість міжнародних проєктів • участь у європейських програмах та мережах.

Результат: сучасна українська система, здатна взаємодіяти з європейським правовим та інформаційним простором.

Інтеграція: євроінтеграційний блок Національної програми.

МАТРИЦЯ Д9–М–01

ВІД КОНЦЕПЦІЇ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

СТРАТЕГІЧНА ЦІЛЬ	КЛЮЧОВЕ ЗАВДАННЯ	ІНСТРУМЕНТ	КЛЮЧОВИЙ ЗАХІД	KPI	РЕЗУЛЬТАТ	ІНТЕГРАЦІЯ ДО НАЦІОНА ЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
Живий ресурс	Збереження і відтворення	Ресурсне управління	Моніторинг, відтворення	Стан популяцій	Стабільний ресурс	ВБР • водойми • відтворення
Право	Усунення невизначеності	Нормативна трансформація	Аудит і кодифікація	Усунені колізії	Правова визначеність	Нормотворчий блок
Моделі	Диференціація використання	Спеціальні режими	Пілотування	Кількість і результа тивність моделей	Адекватне управління	СТРГ • аквакультура • рекреація
Цифровізація	Управління даними	Цифрова платформа	Паспорти, карта, сервіси	Охоплення системою	Data-driven управління	Цифровізація
Економіка	Багаторазова цінність ресурсу	Фінансово-економічна модель	Туризм, послуги, інвестиції	Робочі місця, інвестиції	Економічний ефект	Інвестиції • інфраструктура
Громади	Територіальний розвиток	Кластери	Місцеві проєкти	Громади, кластери	Локальний розвиток	Територіальні програми
Людина	Доступність і соціальна цінність	Соціальні моделі	Інклюзивні програми	Охоплення	Добробут і доступність	Соціальні компоненти
Наука	Доказове управління	Моніторинг і дослідження	Наукові програми	Якість даних	Обґрунтовані рішення	Наука • кадри
Євроінтеграція	Європейська сумісність	Адаптація та інтероперабельність	Нормативні й цифрові зміни	Ступінь суміс ності	Інтеграція з ЄС	Євроінтеграційний блок

МЕХАНІЗМ ІНТЕГРАЦІЇ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

Концепція не повинна створювати паралельну систему державного планування. Її положення мають бути розподілені між відповідними програмами, підпрограмами, дорожніми картами та проєктами Національної програми залежно від предмета регулювання. Це дозволить поєднати рекреаційне рибокористування з відтворенням водних біоресурсів, аквакультурою, СТРГ, відновленням водойм, цифровізацією, наукою, інвестиціями, розвитком громад, євроінтеграцією.

При цьому Концепція зберігає власну цілісність як концептуальна рамка Національної системи, а Національна програма стає механізмом її поетапної реалізації. Така конструкція дозволяє уникнути дублювання державних програм, конкуренції за фінансування та створення відокремлених управлінських вертикалей.

Операційний план реалізації чинної галузевої Стратегії на 2026–2029 роки вже застосовує зв’язок «стратегічна ціль → захід → відповідальний → строк → індикатор → очікуваний результат», тому запропонована матриця розвиває цю управлінську логіку для довгострокового горизонту 2027–2050 років. (Законодавство України)

Матриця реалізації перетворює Концепцію з документа стратегічного бачення на керовану систему державних дій, у якій кожна стратегічна ціль отримує конкретний інструмент, кожний інструмент – захід або проєкт, кожний захід – ресурсне та організаційне забезпечення, а кожне державне рішення – показник, за яким можна оцінити його фактичний результат.

Інтеграція до Національної програми забезпечує принципову цілісність державної політики: рекреаційне рибокористування розвивається не окремо від рибного господарства, водних біоресурсів, науки, громад та економіки, а разом із ними – як складова єдиної системи відродження і довгострокового розвитку рибного господарства України.

НЕ ВІД КОНЦЕПЦІЇ – ДО ЩЕ ОДНОГО ДОКУМЕНТА.

ВІД КОНЦЕПЦІЇ – ДО ВИМІРЮВАНОГО РЕЗУЛЬТАТУ ДЛЯ УКРАЇНИ.

Мегалодон

Ветеран галузі рибного господарства

Обгрунтування необхідності прийняття Закону України “Про відновлення рибопромислового флоту України до 2050 р.”

Створено Мегалодон - 10.04.2020 0

Обгрунтування необхідності прийняття Закону України «Про відновлення рибопромислового флоту України до 2050 р.» Фахівці рибного господарства та нинішня влада…

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ (Ідеологічні засади економічної незалежності) (Частина 1)

Створено Мегалодон - 30.03.2025 0

Міністерство аграрної політики та продовольства України Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З…

Яка законодавча та нормативно-правова база потрібна галузі рибного господарства України

Створено Мегалодон - 07.04.2020 0

Яка законодавча та нормативно-правова база потрібна галузі рибного господарства України Галузь рибного господарства України взимку та навесні 2020 р. залишилася…

Створено Мегалодон - 29.12.2025 0

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЮ…

Кодекс ведення відповідального рибальства (по доповіді ФАО 2020 р.)

Створено Мегалодон - 28.01.2021 0

Кодекс ведення відповідального рибальства (по доповіді ФАО 2020 р.) Використовувані в рибальстві і аквакультурі ресурси морських і прісноводних екосистем є…

Мегалодон

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА РЕКРЕАЦІЙНОГО РИБОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ. КОНЦЕПЦІЯ ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТКУ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Мегалодон

Схожий пост

Обгрунтування необхідності прийняття Закону України “Про відновлення рибопромислового флоту України до 2050 р.”

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ (Ідеологічні засади економічної незалежності) (Частина 1)

Яка законодавча та нормативно-правова база потрібна галузі рибного господарства України

Кодекс ведення відповідального рибальства (по доповіді ФАО 2020 р.)

Рибне господарство

Меню користувача

Останні записи

Медіа