ВИРОБНИЧА СПРОМОЖНІСТЬ АКВАКУЛЬТУРИ ТА МАРИКУЛЬТУРИ УКРАЇНИ: РЕСУРСИ, ІНФРАСТРУКТУРА, ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ ДО 2050 РОКУ

АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВИРОБНИЧА СПРОМОЖНІСТЬ

АКВАКУЛЬТУРИ ТА МАРИКУЛЬТУРИ УКРАЇНИ: РЕСУРСИ, ІНФРАСТРУКТУРА, ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ ДО 2050 РОКУ

 

Матеріали обґрунтування реалізації Національної програми розвитку аквакультури та марикультури України на 2027-2050 роки

 

Шановні колеги! 

Пропонуємо Вашій увазі аналітичне дослідження «Виробнича спроможність аквакультури та марикультури України: ресурси, інфраструктура, технології та інвестиційна готовність до 2050 року».

Його головне питання – як перетворити наявний природний і виробничий потенціал України на реальне, економічно ефективне виробництво рибопродукції. У дослідженні розглянуто стан виробничої бази, риборозплідництва, генетичних ресурсів, кормового та ветеринарного забезпечення, перспективи регіональної спеціалізації й марикультури.

Особливу увагу приділено економіці повного виробничого циклу, інвестиційній готовності підприємств і сценаріям розвитку до 2050 року. Документ підготовлено як матеріали обґрунтування Національної програми розвитку аквакультури та марикультури України на 2027–2050 роки. .  

1. РЕАЛЬНА ВИРОБНИЧА БАЗА УКРАЇНИ

1.1. Склад і структура виробничої бази

Виробнича база аквакультури України включає природні ресурси, спеціалізовані господарства, інженерні споруди та інфраструктуру, необхідну для забезпечення повного циклу вирощування і реалізації продукції.

Її основними складовими є ставкові й водоймові господарства, басейнові та проточні комплекси, садкові підприємства, установки замкнутого водопостачання, риборозплідники, селекційні центри, виробники кормів, ветеринарні й лабораторні установи, підприємства переробки та холодильного зберігання.

Ці складові мають різне господарське призначення. Ставкове рибництво забезпечує основну частину виробництва традиційних прісноводних видів. Інтенсивні технології створюють можливості для спеціалізованого та цілорічного вирощування. Риборозплідництво, кормова і ветеринарна інфраструктура визначають забезпеченість підприємств необхідними виробничими ресурсами.

Для оцінювання національного потенціалу недостатньо підсумувати кількість підприємств або площі водойм. Виробничі майданчики необхідно обліковувати окремо, оскільки одне підприємство може використовувати декілька ставків, басейнів або технологічних систем.

Такий підхід дає змогу визначати територіальне розміщення ресурсів, уникати подвійного обліку та встановлювати реальні можливості формування виробничих кластерів.

1.2. Фактична технологічна структура виробництва

За оприлюдненими результатами Держрибагентства, у 2025 році найбільший обсяг продукції аквакультури вироблено у ставах. На всі інші технологічні системи разом припадало менше п’яти відсотків звітного виробництва.

Технологічний напрям	Виробництво у 2025 році, т
Ставкова аквакультура	15 439
Резервуари та басейни	245
Установки замкнутого водопостачання (УЗВ)	239
Садкова аквакультура	210
Усього:	16 133

Джерело: Держрибагентство, результати діяльності аквакультури за 2025 рік.

Наведені показники характеризують виробничі результати за звітністю, а не встановлену потужність усіх господарств. Вони не дають можливості без додаткової інвентаризації визначити, скільки продукції підприємства здатні виробляти за повного технічно й економічно обґрунтованого завантаження.

Ставкова модель залишається основою вітчизняної аквакультури. Її переважаюча частка свідчить про сформовану виробничу спеціалізацію та значення традиційних видів риб для внутрішнього ринку.

Водночас розвиток інших технологічних систем створює можливості для диверсифікації виробництва, розширення асортименту та зменшення сезонності постачання. Доцільність їх масштабування повинна встановлюватися окремо для кожного виду, регіону й технологічної моделі з урахуванням собівартості, доступності ресурсів та ринкового попиту.

1.3. Ставковий фонд і спеціалізовані виробничі системи

Ставкові господарства становлять основну матеріальну базу української аквакультури. Їхні виробничі можливості залежать від водозабезпечення, технічного стану гідротехнічних споруд, наявності необхідного обладнання, доступності посадкового матеріалу, кормів і каналів збуту.

Водночас загальна площа облікованих водойм не може використовуватися як безпосередній показник доступної виробничої потужності. Для кожного господарства необхідно встановити фактичне використання ставків, правовий статус відповідних ресурсів і наявність обмежень, які перешкоджають виробничій діяльності.

Басейнові, проточні та садкові комплекси формують спеціалізований сегмент аквакультури, придатний для вирощування окремих видів риб за відповідних природних умов. Установки замкнутого водопостачання забезпечують контрольовані умови вирощування, але потребують стабільного енергозабезпечення, кваліфікованого персоналу та економічно обґрунтованої моделі експлуатації.

Національний облік має відображати окремо кількість і характеристики виробничих майданчиків, їхню спеціалізацію, проєктну потужність та фактичні результати діяльності. Детальний аналіз технічного стану, завантаженості й потреб у модернізації здійснюється в розділі 2 цього дослідження.

1.4. Риборозплідна та допоміжна інфраструктура

Виробнича спроможність галузі визначається не лише потужностями товарних господарств. Її розвиток залежить від наявності спеціалізованої інфраструктури, спроможної забезпечувати підприємства необхідними матеріальними, біологічними та технологічними ресурсами.

Риборозплідна база охоплює інкубаційні цехи, господарства з виробництва ікри, личинок і молоді, маточні стада та спеціалізовані селекційні центри. Для оцінювання її можливостей необхідні дані про видовий склад, фактичний випуск посадкового матеріалу, ветеринарний статус, походження маточних стад і виробничу спеціалізацію.

Кормова інфраструктура включає підприємства з виробництва та зберігання кормів, забезпечення спеціалізованою сировиною і лабораторного контролю якості. Окремому дослідженню підлягає забезпеченість традиційних ставкових господарств та підприємств інтенсивної аквакультури, для яких вимоги до кормів суттєво відрізняються.

Ветеринарна й лабораторна інфраструктура забезпечує діагностику захворювань, оцінювання якості води, безпечності кормів і продукції. Для встановлення її фактичної спроможності необхідно враховувати не лише кількість установ, а й доступність відповідних досліджень для підприємств у різних регіонах.

Переробні, холодильні, транспортні й технологічні потужності завершують виробничу систему. Їхня відсутність або недостатня доступність може стримувати розвиток господарств навіть за наявності придатних водойм і достатніх обсягів вирощування.

Вичерпна національна оцінка цих складових потребує інвентаризації та перевірки відповідних даних. До її завершення не слід використовувати непідтверджені кількісні оцінки як основу для визначення інвестиційних потреб.

1.5. Територіальне розміщення та потенціал марикультури

Регіональне розміщення виробничих об’єктів залежить від природних ресурсів, температурного режиму, доступності води, історично сформованої спеціалізації, інфраструктури та ринків збуту.

Для обґрунтованого регіонального планування необхідно визначити територіальну концентрацію діючих підприємств, наявність допоміжної інфраструктури, доступ до переробки й логістики та можливості спільного використання виробничих ресурсів.

Марикультура розглядається як окрема перспективна складова національного виробничого потенціалу. На цьому етапі необхідно розмежовувати фактично діючі морські господарства, дослідні об’єкти та території, придатність яких для майбутнього виробництва лише передбачається.

Можливості промислового освоєння морських акваторій повинні підтверджуватися відповідними науковими дослідженнями, оцінюванням безпекових умов, екологічної придатності та доступності берегової інфраструктури. Детальна територіальна оцінка здійснюється в межах Морського атласу потенційних зон марикультури.

Висновок до розділу 1

Україна має сформовану основу аквакультурного виробництва, проте наявні статистичні дані не забезпечують вичерпної оцінки її фактичної виробничої спроможності. Найбільше значення для подальшого планування має встановлення реального складу виробничих об’єктів, їхньої спеціалізації та забезпеченості необхідною інфраструктурою.

3. РИБОРОЗПЛІДНИЦТВО, МАТОЧНІ СТАДА ТА ГЕНЕТИКА

3.1. Рибопосадковий матеріал як основа нарощування виробництва

Збільшення обсягів аквакультури неможливе без відповідного збільшення виробництва якісного рибопосадкового матеріалу. Розширення товарних потужностей без розвитку риборозплідної бази створює ризик залежності від імпортної ікри, молоді та випадкових джерел комплектування маточних стад.

Риборозплідництво має розглядатися не як допоміжний сектор, а як перший виробничий рівень аквакультури. Саме тут формуються біологічна якість майбутньої продукції, ветеринарний статус, генетичне походження та значна частина майбутньої продуктивності господарства.

Національна система повинна охоплювати інкубацію, вирощування личинок, підрощування молоді, формування ремонтного поголів’я, утримання маточних стад і постачання посадкового матеріалу товарним підприємствам.

Окремо необхідно розмежовувати виробництво молоді для товарної аквакультури та відтворення природних популяцій. Ці напрями мають різні цілі, економіку та критерії результативності.

3.2. Інвентаризація риборозплідної бази

Сьогодні ключовою проблемою є відсутність повної перевіреної картини риборозплідних потужностей.

Необхідно встановити:

які підприємства реально працюють;

які види вони відтворюють;

якими маточними стадами володіють;

якою є проєктна й фактична продуктивність;

яким є технічний та ветеринарний стан;

які підприємства потребують модернізації;

де існує дефіцит посадкового матеріалу.

Саме тому риборозплідні підприємства повинні стати окремим шаром Національного атласу виробничих ресурсів.

3.3. Маточні стада

Доцільно формувати три функціональні рівні маточних стад:

вихідні селекційні стада – для збереження порід, ліній і генетичного різноманіття;

репродукційні стада – для тиражування перевіреного племінного матеріалу;

виробничі маточні стада – для регулярного забезпечення товарних господарств ікрою та молоддю.

Для пріоритетних стад необхідні індивідуальна або групова ідентифікація, підтверджене походження, контроль репродуктивного використання та планове оновлення виробників.

3.4. Генетична паспортизація

Особливої уваги потребує генетична паспортизація пріоритетних маточних стад.

Її мета – не створення додаткової адміністративної процедури, а запобігання інбридингу, неконтрольованому змішуванню ліній, втраті цінного генетичного матеріалу та погіршенню виробничих характеристик потомства.

Для стратегічно важливих порід і ліній доцільно формувати територіально розподілений банк генетичних ресурсів, який поєднуватиме живі резервні стада, біологічні зразки та, де технологічно можливо, кріоконсервований матеріал.

3.5. Виробничий результат

Результатом має стати не просто збільшення кількості розплідників, а стійка національна система постачання якісного, здорового і простежуваного посадкового матеріалу.

Її ефективність доцільно оцінювати за фактичним випуском молоді, виживаністю, забезпеченістю товарних господарств, генетичною якістю маточних стад та зменшенням критичної залежності від імпорту.

У Національній програмі вже закладено необхідність створення територіально збалансованої риборозплідної мережі та системи генетичного обліку.

Таблиця 3.1 «Функціональна модель риборозплідництва, маточних стад і генетичних ресурсів”

Таблиця 3.1. Функціональна модель риборозплідництва, маточних стад і генетичних ресурсів

 

Рівень / елемент	Основна функція	Ключова вимога
Вихідні селекційні стада	Збереження генетичного різноманіття, порід і ліній; формування резерву виробників	Генетична паспортизація, родоводи, резервне зберігання
Репродукційні стада	Розмноження перевіреного племінного матеріалу для розплідників	Контроль походження, здоров’я та спорідненості
Виробничі маточні стада	Регулярне отримання ікри, личинок і молоді для товарного вирощування	Продуктивність, ветеринарний контроль, простежуваність
Риборозплідні підприємства	Інкубація, підрощування та постачання посадкового матеріалу	Спеціалізація за видами, біобезпека, надійне енергозабезпечення
Національний банк генетичних ресурсів	Збереження цінного біологічного та репродуктивного матеріалу	Розподілене резервування живих стад, зразків і кріоматеріалу

 

4. КОРМОВА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

4.1. Корми як фактор економіки виробництва

Для інтенсивної аквакультури корм є одним із головних елементів собівартості та безпосередньо впливає на темпи росту, виживаність, якість продукції та навантаження на водне середовище.

Проблему кормової незалежності не слід розуміти як вимогу повністю відмовитися від імпортних компонентів. Реалістичніша мета — контрольована залежність, за якої Україна має власні виробничі потужності, рецептури, лабораторний контроль, наукову базу і можливість заміни критичних постачальників.

4.2. Різні сектори – різні корми

Єдиної кормової моделі для всієї аквакультури не існує. Ставковому коропівництву потрібні економічно доступні раціони, адаптовані до природної кормової бази водойми.

Форель, осетрові, сомові, кефалеві та інші інтенсивні види потребують високоякісних екструдованих кормів із прогнозованою кормовою конверсією.

Личинки й рання молодь потребують спеціалізованих стартових кормів.

Маточні стада – раціонів, орієнтованих не лише на ріст, а й на репродуктивне здоров’я та якість статевих продуктів.

Це підтверджує необхідність розглядати кормовиробництво як окрему виробничу систему, а не лише як забезпечення сировиною.

4.3. Власна виробнича база

Для розвитку вітчизняного кормовиробництва необхідні:

сучасні екструзійні потужності;

лабораторії контролю якості;

науково обґрунтовані рецептури;

випробувальні господарства;

дослідження альтернативних білкових та жирових компонентів;

виробничий контроль кормової конверсії.

Головним критерієм повинна бути не частка українських компонентів сама по собі, а вартість одиниці приросту якісної рибопродукції.

4.4. Вузькі місця

До основних ризиків належать залежність від імпортних спеціалізованих кормів, коливання вартості білкової та жирової сировини, недостатня кількість перевірених рецептур для окремих видів і обмежені можливості повноцінних виробничих випробувань.

Масштабування форелівництва, УЗВ та інших інтенсивних напрямів без паралельного розвитку кормової бази може перенести імпортозалежність із готової рибопродукції на кормові ресурси.

4.5. Результат

Національна кормова політика повинна забезпечити доступність безпечних спеціалізованих кормів, розвиток власних компетенцій і поступове зниження критичної залежності від зовнішніх постачальників.

Таблиця 4.1 «Основні напрями формування кормової незалежності»

Напрям	Потреба галузі	Пріоритет розвитку
Традиційна ставкова аквакультура	Доступні корми та кормові компоненти для масового виробництва	Оптимізація рецептур, якості сировини та витрат
Форель та інші інтенсивні види	Високопротеїнові екструдовані корми зі стабільними показниками	Власні рецептури, екструзійні потужності, контроль кормової конверсії
Личинки та молодь	Спеціалізовані стартові корми	Локалізація критичних кормів, випробування та стандарти якості
Маточні стада	Раціони для репродуктивного здоров’я та якості ікри	Спеціалізовані рецептури і лабораторний контроль
Сировина та добавки	Стабільні джерела білка, жирів, мікронутрієнтів	Диверсифікація постачання та перевірені вітчизняні компоненти

 

5. ВЕТЕРИНАРІЯ, БІОБЕЗПЕКА ТА СТІЙКІСТЬ

5.1. Здоров’я водних тварин як виробничий ресурс

Зі зростанням щільності посадки й інтенсивності технологій ветеринарні ризики зростають.

Для сучасного підприємства біобезпека починається до надходження риби у виробничу систему – з перевіреного походження ікри або молоді, карантину, ветеринарного статусу постачальника і контролю переміщення партій.

Підприємство має мати план біобезпеки, правила розмежування виробничих груп, систему реєстрації смертності та алгоритм реагування на підозру захворювання.

5.2. Лабораторна спроможність

Ефективна ветеринарна система потребує доступної лабораторної діагностики.

Критерієм є не лише формальна наявність лабораторій, а можливість отримати своєчасний результат для конкретного господарства.

Тому під час інвентаризації необхідно встановити територіальну доступність діагностики, перелік методів досліджень, логістику доставки матеріалу та спроможність реагувати на масові випадки захворювань.

5.3. Енергетична стійкість

Для УЗВ, інкубаційних цехів, риборозплідників і високощільних басейнових систем електроенергія фактично є елементом життєзабезпечення біомаси.

Тривала зупинка насосів, аерації або подачі кисню може спричинити втрату продукції протягом короткого часу.

Тому критичні підприємства повинні мати резервне електропостачання, аварійне кисневе забезпечення, сигналізацію та перевірені процедури безперервності виробництва.

5.4. Кліматична стійкість

Підвищення температури води, посухи, маловоддя та нестабільність гідрологічного режиму безпосередньо впливають на продуктивність.

Для ставкових господарств це означає необхідність контролю водозабезпечення, аерації та адаптації щільності посадки.

Для холодноводної аквакультури – особливо жорсткі вимоги до температурного й кисневого режиму.

5.5. Воєнна стійкість

В умовах України виробнича безпека повинна також враховувати пошкодження енергетики, транспорту, виробничих об’єктів і переривання постачання.

Критичні маточні стада, генетичні ресурси й риборозплідні функції бажано резервувати територіально, щоб втрата одного підприємства не зупинила цілий виробничий напрям.

Таблиця 5.1 «Ключові ризики та вимоги до стійкості підприємств»

Ризик	Наслідок	Необхідний захист
Захворювання та занесення інфекцій	Смертність, зупинка виробництва, обмеження переміщення	Карантин, лабораторна діагностика, плани біобезпеки, простежуваність
Знеструмлення	Зупинка аерації, насосів, водопідготовки та систем УЗВ	Резервне живлення, аварійний кисень, перевірені процедури реагування
Аварія водопостачання	Швидке погіршення умов утримання	Резерв води, дублювання критичних систем, сигналізація
Спека, маловоддя, погіршення якості води	Стрес, дефіцит кисню, зниження продуктивності	Моніторинг, адаптивна щільність посадки, аерація, водозбереження
Воєнні та інфраструктурні ризики	Пошкодження майна, переривання логістики та енергопостачання	Плани безперервності, резервні запаси, територіально розподілені критичні ресурси

 

6. РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ

6.1. Від адміністративного поділу до виробничої логіки

Регіональна спеціалізація не повинна встановлюватися адміністративно за принципом «кожна область повинна мати всі види аквакультури».

Основою мають бути природні ресурси, температура і якість води, стан виробничої бази, енергетична й транспортна інфраструктура, ринки збуту та безпекові умови.

Тому одна область може мати сильну ставкову спеціалізацію, інша – холодноводну, третя – інтенсивне виробництво, а приморська — перспективи марикультури.

6.2. Ставково-переробні кластери

У регіонах із сформованим ставковим фондом доцільно концентруватися не на механічному збільшенні площ, а на модернізації існуючого виробництва.

Кластер може поєднувати вирощування, риборозплідник, кормову базу, холодильне зберігання, переробку та логістику.

Це дає змогу підвищити додану вартість без значного розширення ресурсного фонду.

6.3. Холодноводна аквакультура

Форелеві та проточні господарства повинні розміщуватися лише там, де температурний, кисневий і гідрологічний режими забезпечують довгострокову стабільність виробництва.

Природна придатність території має переважати над адміністративним бажанням створити конкретний вид виробництва.

6.4. УЗВ і басейнові комплекси

Установки замкнутого водопостачання менш залежні від великих природних водойм, але більш залежні від електроенергії, технологій, персоналу та ринку.

Тому їх територіальне розміщення може тяжіти до великих споживчих центрів, транспортних вузлів і зон із надійною енергетичною та сервісною інфраструктурою.

6.5. Риборозплідні центри

Риборозплідництво має формувати мережу, а не бути прив’язаним лише до одного підприємства.

Особливо важливі види повинні мати резервні центри у різних регіонах, що зменшить ризик зупинки постачання молоді через аварії або воєнні обставини.

6.6. Приморська спеціалізація

Марикультура потребує окремої територіальної логіки.

Передумовами є безпечний доступ до акваторій, підтверджена якість води, екологічна ємність, берегова інфраструктура та можливість санітарного контролю. Тому майбутні приморські кластери повинні формуватися після дослідження конкретних акваторій, а не через загальне віднесення всього узбережжя до перспективної зони.

6.7. Практичний результат

Результатом регіональної спеціалізації має бути не карта бажаних виробництв, а портфель реально підготовлених виробничих територій і кластерів, кожен із яких має ресурсне, технологічне й економічне обґрунтування.

Таблиця 6.1 «Рамка регіональної спеціалізації аквакультури

та марикультури»

Виробничий напрям	Ключові умови розміщення	Регіональна логіка
Ставкова аквакультура	Водозабезпечення, ставковий фонд, гідротехнічні споруди, кормова база	Модернізація діючих ставково-переробних кластерів
Холодноводна та форелева	Стабільна холодна вода, кисневий режим, екологічна придатність	Спеціалізовані кластери в природно придатних зонах
УЗВ і басейнові комплекси	Енергетична стійкість, вода, логістика, ринок збуту	Поблизу ринків і сервісної інфраструктури за підтвердженої економіки
Риборозплідництво	Вода належної якості, біобезпека, маточні стада, доступ до споживачів молоді	Мережеве розміщення з регіональним резервуванням
Марикультура	Безпека акваторії, санітарний статус, екологічна ємність, берегова інфраструктура	Поетапне формування приморських кластерів після підтвердження придатності
Переробка і холодовий ланцюг	Сировинна база, транспорт, енергія, ринок	Спільна інфраструктура для груп виробників

 

7. ТИПОВІ ВИРОБНИЧІ МОДЕЛІ

7.1. Навіщо потрібні типові моделі

Для планування Національної програми недостатньо знати загальну потребу в інвестиціях.

Потрібно розуміти економіку конкретного типу підприємства: які ресурси йому необхідні, що визначає собівартість, які існують технологічні ризики і за яких умов проєкт може бути життєздатним.

Тому доцільно використовувати кілька еталонних виробничих моделей. Вони не є готовими бізнес-планами, але дають єдину методику порівняння інвестиційних проєктів.

7.2. Модель 1. Модернізоване ставкове господарство

Базою є існуючий ставковий фонд.

Інвестиції спрямовуються на реконструкцію гідротехнічних споруд, аерацію, механізацію, контроль води, сучасне годування, сортування та первинну холодильну інфраструктуру.

Головний резерв – збільшення продуктивності діючих площ, а не постійне розширення ставкового фонду.

Ключові показники: продуктивність водойми, виживаність, кормові витрати, собівартість, товарний вихід та частка продукції, що надходить на переробку.

7.3. Модель 2. Форелеве господарство

Це більш інтенсивна і технологічно вимоглива модель.

Критичними ресурсами є стабільна вода належної температури, якісна молодь, спеціалізовані корми, кисень, ветеринарне забезпечення та холодильний ланцюг.

Висока ринкова ціна продукції сама по собі не гарантує ефективності – економіка істотно залежить від вартості кормів, молоді, енергії та смертності.

7.4. Модель 3. УЗВ

УЗВ забезпечує контроль середовища, високу щільність виробництва та можливість цілорічного циклу.

Разом із тим це капітало- й енергоємна технологія.

Доцільність УЗВ має визначатися не технологічною престижністю, а здатністю конкретного виду й ринку компенсувати високі капітальні та операційні витрати.

Основні показники: капітальні витрати, споживання електроенергії, продуктивність на одиницю об’єму, кормова конверсія, смертність і собівартість кілограма продукції.

7.5. Модель 4. Риборозплідне підприємство

Продуктом такого підприємства є не товарна риба, а якісний посадковий матеріал.

Економіка залежить від продуктивності маточних стад, виходу ікри й личинок, виживаності молоді, сезонності попиту та транспортної логістики.

Риборозплідник повинен мати окремий ветеринарний і біобезпековий контур.

7.6. Модель 5. Спеціалізоване кормове виробництво

Кормовий завод має оцінюватися не лише за тоннажем продукції.

Основним доказом ефективності є здатність стабільно виробляти корм визначеної якості, який демонструє прогнозовані результати у виробничих умовах.

Тому модель повинна включати лабораторію, систему рецептур, технологічний контроль і програму виробничих випробувань.

7.7. Модель 6. Молюскова морська ферма

Молюскова марикультура суттєво відрізняється від інтенсивного рибництва: вона не потребує промислових кормів, але критично залежить від якості та санітарного статусу акваторії.

Основними елементами є морська ділянка, посадковий матеріал, системи вирощування, берегова база, холодовий ланцюг, санітарний контроль та стабільний збут.

Промислове масштабування можливе лише після підтвердження безпеки й придатності конкретної акваторії.

7.8. Загальний принцип оцінювання

Усі типові моделі повинні оцінюватися за однаковою логікою:

ресурсна база – технологія – біологічні показники – капітальні витрати – операційні витрати – ризики – ринок – фактична економічна результативність.

Це дозволить у наступному розділі перейти від технологічного опису до економіки повного виробничого циклу, не порівнюючи між собою несумісні виробничі системи.

Таблиця 7.1 «Типові виробничі моделі для оцінювання інвестиційної готовності»

Модель	Основний продукт / функція	Критичні фактори	Основні показники для оцінки
Модернізоване ставкове господарство	Коропові та інші традиційні види	Стан ставків і ГТС, вода, корми, посадковий матеріал, збут	Продуктивність водойми, собівартість, виживаність, товарний вихід
Форелеве господарство	Форель та інші холодноводні види	Вода, кисень, корм, молодь, ветеринарія, холодовий ланцюг	Кормова конверсія, смертність, темп росту, енергоємність
УЗВ	Цілорічне вирощування цінних видів, молоді або маточних стад	Електроенергія, резервування, кваліфікація персоналу, стабільний ринок	CAPEX, OPEX, кг/м³, FCR, смертність, енергія на кг
Риборозплідник	Ікра, личинки, мальок, підрощена молодь	Маточні стада, вода, біобезпека, інкубація, попит	Вихід личинки/молоді, виживаність, собівартість одиниці, сезонність
Кормове виробництво	Спеціалізовані корми для різних груп риб	Сировина, рецептури, екструзія, контроль якості, обсяг ринку	Собівартість корму, стабільність рецептури, FCR у виробничих випробуваннях
Молюскова морська ферма	Мідії, устриці та інші обґрунтовані молюски	Безпечна акваторія, санітарна класифікація, берегова база, логістика	Виживаність, вихід з площі, якість, втрати, логістична собівартість

 

8. ЕКОНОМІКА ПОВНОГО ВИРОБНИЧОГО ЦИКЛУ

Економічна результативність аквакультури визначається не кількістю побудованих об’єктів, а стабільністю всього виробничого циклу, фактичною собівартістю, реалізацією продукції та здатністю підприємства фінансувати наступні цикли без постійної зовнішньої підтримки.

8.1. Межі економічної оцінки

Об’єктом розрахунку є окремий виробничий майданчик або взаємопов’язаний комплекс: від придбання чи отримання ікри, личинок і молоді до продажу товарної продукції, її первинної переробки або доставки покупцеві. Для риборозплідника кінцевою продукцією вважається посадковий матеріал, для кормового підприємства — корм, для марикультурної ферми – відповідна товарна морська продукція. Розрахунки за різними моделями не змішуються.

Вихідними параметрами є підтверджені права на виробничі ресурси, технічний стан потужностей, біологічна продуктивність, тривалість циклу, доступність води, енергії та персоналу, нормативно необхідні природоохоронні й ветеринарні заходи, ринковий попит і фактичні умови збуту. Оцінювання лише за площею водойми або паспортною потужністю обладнання не відображає економічної спроможності підприємства.

8.2. Капітальні та поточні витрати

Капітальні витрати (CAPEX) охоплюють проєктування, підготовку майданчика, реконструкцію ставків і гідротехнічних споруд, спорудження басейнів, УЗВ, інкубаційних і кормових цехів, закупівлю обладнання, монтаж, підключення комунікацій, резервне енергозабезпечення, лабораторне оснащення та введення об’єкта в експлуатацію. Витрати на відновлення вже наявних активів відокремлюються від вартості створення нових потужностей.

Операційні витрати (OPEX) включають посадковий матеріал, корми, енергію, воду, кисень, ветеринарні заходи, оплату праці, обслуговування обладнання, орендні платежі, лабораторний контроль, поточний ремонт, пакування, логістику і збут. Окремо враховуються амортизація, обслуговування боргу, страхування, податки та необхідний оборотний капітал. Віднесення однієї витрати одночасно до кількох статей у зведеному кошторисі не допускається.

Таблиця 8.1. Основні статті витрат за типовими виробничими моделями

Модель	Ключові капітальні витрати (CAPEX)	Основні операційні витрати (OPEX)
Ставкове господарство	ГТС, реконструкція ставків, аерація, сортування, холодильне оснащення	Молодь, корм, вода, електроенергія, праця, оренда, ремонт, перевезення
Форелеве господарство	Проточні системи, басейни, водопідготовка, кисневе й резервне обладнання	Корм, ікра/молодь, кисень, вода, енергія, ветеринарія, холодова логістика
УЗВ	Басейни, фільтрація, насоси, автоматизація, резервне живлення	Енергія, корм, молодь, кисень, персонал, сервіс, заміна витратних матеріалів
Риборозплідник	Маточні приміщення, інкубація, підрощування, карантин	Утримання виробників, інкубаційні матеріали, корми, енергія, ветеринарія
Кормове підприємство	Екструзійна лінія, склад, лабораторія, дозування й пакування	Сировина, добавки, енергія, контроль якості, логістика, персонал
Молюскова ферма	Морські конструкції, берегова база, обладнання, холодильне зберігання	Посадковий матеріал, обслуговування, моніторинг води, збирання, логістика

.3. Біологічна продуктивність і собівартість

Головні біологічні чинники собівартості – виживаність, темп росту, тривалість циклу, кормова конверсія, вихід товарної продукції та кількість виробничих циклів за рік. Порівнювати показники ставкового коропівництва, форелевого господарства та УЗВ коректно лише в межах зіставних видів, якості продукції та умов виробництва. Висока щільність вирощування сама по собі не означає низької собівартості.

Для кожної типової моделі розраховуються собівартість одиниці реалізованої продукції, операційна маржа, потреба в оборотному капіталі, грошовий потік і строк повернення вкладеного капіталу. Необхідно відокремлювати вартість вирощеної риби від вартості охолодженої, розділеної чи переробленої продукції; зміни ваги під час переробки та втрати враховуються окремо.

8.4. Економіка переробки, логістики та збуту

Ринкова дохідність залежить від асортименту, товарного розміру, сезонності, регулярності поставок, надійності холодового ланцюга та здатності виробника працювати з організованою торгівлею і переробниками. Для традиційного ставкового господарства економічне порівняння повинно охоплювати продаж живої риби, охолодженої продукції та її переробки; для інтенсивних видів – постачання свіжої риби, філе або інших стандартизованих продуктів.

Спільна холодильна і переробна інфраструктура має оцінюватися за фактичним завантаженням, логістичними витратами та доступністю для кількох виробників. Інвестиції у дорогий переробний комплекс без підтвердженої сировинної бази й контрактів збуту можуть створити додаткові витрати замість очікуваної доданої вартості.

8.5. Фінансова стійкість та аналіз ризиків

Для кожного проєкту потрібно перевіряти базовий, несприятливий і сприятливий варіанти зміни ключових припущень: вартості кормів і електроенергії, цін реалізації, виживаності, строків будівництва, інвестиційних витрат і завантаження потужностей. Для УЗВ та інкубаційних центрів додатково враховуються тривалі знеструмлення і відмова життєзабезпечувальних систем; для марикультури — недоступність акваторій, санітарні обмеження та втрати від несприятливих погодних умов.

Інвестиційна доцільність підтверджується не одним розрахунком окупності, а поєднанням економічної життєздатності, правової визначеності, виробничої перевірки технології й доступу до збуту. Фінансова модель має зберігати можливість роботи підприємства після завершення грантового або бюджетного співфінансування.

Таблиця 8.2. Перевірка економічної життєздатності проєкту

 

Блок оцінки	Перевірювані показники	Головний ризик
Біологія	Виживаність, приріст, кормова конверсія, кількість циклів	Переоцінка виходу товарної продукції
Технологія	Фактичне завантаження, витрати води й енергії	Завищення паспортної потужності
Капітал	Повний CAPEX, строки будівництва, оборотний капітал	Недооцінка кошторису та затримки
Операційна економіка	Собівартість, маржа, грошовий потік, витрати боргу	Дефіцит обігових коштів
Ринок	Підтверджений попит, ціна, контракти, логістика	Нереалістична ціна продажу
Стійкість	Сценарії ціни корму, енергії, смертності, простоїв	Втрата рентабельності при стресі

 

8.6. Межі попередньої інвестиційної оцінки

У проєкті Національної програми наведено попередній діапазон загальної інвестиційної потреби за сценарієм керованої трансформації — 1,5–2,8 млрд євро у цінах 2026 року до 2050 року. Це сценарний орієнтир, а не підтверджений кошторис, погоджена програма бюджетних видатків або обсяг уже залучених коштів. Частка державного фінансування в цьому діапазоні не визначена.

Для переведення оцінки у фінансовий план необхідно інвентаризувати активи, підготувати паспорти конкретних проєктів, розробити типові техніко-економічні моделі й звести кошториси за напрямами та етапами реалізації. До завершення цієї роботи коректно визначати межі інвестиційної потреби та методологію її уточнення, а не встановлювати довільні частки фінансування для окремих секторів.

Висновок до розділу 8. Економічне обґрунтування Національної програми має спиратися на собівартість повного виробничого циклу та підтверджену готовність конкретних проєктів. Інвестиційні орієнтири уточнюються після інвентаризації й перевірки типових виробничих моделей; державні видатки відокремлюються від приватних і міжнародних вкладень.

9. ІНВЕСТИЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ

Інвестиційна готовність означає не наявність перспективної ідеї, а здатність проєкту перейти до фінансування й реалізації без неврегульованих критичних правових, ресурсних, технічних, екологічних і ринкових питань.

9.1. Паспорт інвестиційного проєкту

Кожний проєкт у національному або регіональному портфелі повинен мати уніфікований паспорт: назву й ініціатора, точне місце реалізації, видову та технологічну спеціалізацію, правовий статус землі, води і майна, проєктну та фактично доступну потужність, потребу в молоді, кормах і персоналі, стан енергетичної та логістичної інфраструктури, передбачені законом екологічні й ветеринарні процедури, попередню вартість, можливі джерела фінансування, очікувані виробничі показники і графік підготовки.

Для державних і комунальних об’єктів додатково встановлюються функціональне призначення, наявність стратегічних маточних стад, селекційних і природоохоронних функцій, належність майнового комплексу та можливі наслідки реорганізації або зміни власника. Ці відомості важливі для збереження критично необхідної виробничої спроможності незалежно від форми власності.

9.2. Послідовність підготовки

Проходження підготовчих стадій підтверджується документами, а не лише заявою ініціатора. Проєкт із невизначеними правами на водойму, неперевіреною технологією або недоступною через війну акваторією не слід включати до переліку готових до негайного фінансування. Водночас перспективні проєкти можуть зберігатися в підготовчій частині портфеля та отримувати фінансування на дослідження, проєктування або юридичне впорядкування за наявності відповідних підстав.

Таблиця 9.1. Стадії інвестиційної готовності

Стадія	Необхідний результат	Статус проєкту
Ідея	Попередньо визначені продукт, ресурс, потреба та ініціатор	Перспективна пропозиція
Передпроєктна підготовка	Права й обмеження перевірені; початкові дані та попит підтверджуються	Проєкт підготовки
Техніко-економічне обґрунтування	Технологія, CAPEX/OPEX, ринок, ризики, екологічні процедури оцінені	Проєкт, готовий до фінансової оцінки
Фінансове закриття	Підписані фінансові угоди, виконані критичні дозвільні умови	Готовий до реалізації
Будівництво та введення	Виконані роботи, випробування, запуск і документування результату	Проєкт у реалізації / експлуатації

9.3. Розподіл джерел фінансування

Комерційні виробничі об’єкти переважно орієнтуються на власний капітал, приватних інвесторів і банківські кредити. Публічні ресурси можуть застосовуватися до суспільно необхідних функцій: державних даних, генетичних ресурсів, досліджень, ветеринарної діагностики, екологічного моніторингу та інфраструктури загального користування. Для об’єктів змішаного призначення окремо визначаються публічна й комерційна складові, правила доступу, розподіл ризиків і порядок експлуатації.

У портфелі відокремлюються три категорії: документально підтверджене фінансування; потенційні джерела, щодо яких тривають переговори; непрофінансовані потреби. Намір інвестора, лист підтримки й підписана фінансова угода не мають однакового статусу. Кредитні кошти відображаються як джерело фінансування відповідної інвестиції, а не як додатковий обсяг капіталовкладень поверх неї.

Таблиця 9.2. Джерела фінансування та підтвердження

Джерело	Типове призначення	Документальне підтвердження
Власний капітал і приватні інвестиції	Комерційні господарства, корми, переробка, риборозплідництво	Рішення інвестора, доступність коштів, підписана угода
Банківський кредит	Капітальні вкладення та оборотний капітал	Укладена кредитна угода, виконані умови вибірки
Бюджетні ресурси	Суспільно необхідна інфраструктура й визначені законом заходи	Відповідні бюджетні призначення та рішення
Гранти й міжнародна допомога	Дослідження, пілоти, біобезпека, інновації, окреме співфінансування	Підписана грантова угода / рішення донора
Змішане фінансування	Інфраструктура спільного користування та інші належно обґрунтовані проєкти	Угоди учасників із розподілом ризиків і витрат

 

9.4. Територіальний портфель і перші проєкти

Відбір послідовності проєктів доцільно будувати на поєднанні фактичної підготовленості та їхньої ролі у виробничому ланцюгу. Модернізація діючого господарства може створювати швидший практичний ефект, якщо врегульовані права на ресурси, відомий ринок збуту й підтверджено потребу в реконструкції. Риборозплідний, кормовий або лабораторний проєкт оцінюється також за кількістю господарств, для яких він усуває виробничі обмеження.

Марикультурні проєкти мають окремий режим підготовки: спочатку підтвердження безпечного доступу, вивчення сезонної якості води, санітарних і екологічних умов та правового режиму акваторії; далі – пілотне виробництво і лише після його перевірки – рішення про промислове масштабування. Недоступні морські ділянки не відносяться до готових виробничих активів.

9.5. Прозорість та перевірка результатів

Кожен проєкт повинен мати унікальний обліковий номер у Національному атласі та інвестиційному портфелі. Публічна частина реєстру містить підтверджений етап підготовки, запланований результат і доступну інформацію про фінансування; відомості, розголошення яких створює безпекові або законні комерційні ризики, захищаються. Після введення об’єкта в експлуатацію оцінюються фактичні витрати, завантаження, випуск продукції, робочі місця й економічні результати.

Висновок до розділу 9. Інвестиційний портфель Національної програми має бути насамперед реєстром документально підготовлених проєктів. Послідовність їх реалізації залежить від підтверджених прав, ресурсів, виробничої й екологічної придатності, фінансової стійкості та фактичної готовності джерел фінансування.

10. СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ДО 2050 РОКУ

Сценарії описують можливі масштаби виробництва за різних умов відновлення, інвестицій і доступу до ресурсів. Вони не є затвердженими державними прогнозами або гарантією досягнення певних показників.

10.1. Вихідна база та обмеження статистики

За оприлюдненою інформацією Держрибагентства, у 2025 році звітний обсяг виробництва аквакультури становив 16 133 тонни, обсяг реалізованої товарної продукції – 10 781 тонну, а звітність подали 1 925 із 3 305 облікованих суб’єктів аквакультури. Ці показники характеризують різні аспекти діяльності й не підміняють один одного. Неповне охоплення звітністю обмежує оцінку всього національного потенціалу.

Розрахунки чинної робочої редакції Програми сформовано на попередній виробничій базі 2024 року. Їх необхідно перерахувати після перевірки даних 2025 року, уточнення реальної завантаженості та підготовки інвестиційно-виробничих паспортів. До перерахунку наведені нижче значення слугують лише сценарними орієнтирами, а не економічно доведеними траєкторіями зростання.

10.2. Три сценарні траєкторії

Таблиця 10.1. Попередні сценарні орієнтири виробництва, тис. т

Рік	Інерційний	Керована трансформація	Прискорений
2025 (фактичні дані для зіставлення)	16,133	16,133	16,133
2030	28	35	42
2035	42	60	80
2040	60	90	125
2050	85	140	200

 

Примітка: 2025 рік – офіційний звітний показник; 2030–2050 роки – попередні сценарні орієнтири робочої редакції Програми, складені від бази 2024 року; підлягають перегляду, не є прогнозами або зобов’язаннями.

Інерційний сценарій припускає відновлення частини пошкоджених потужностей, обмежені обсяги нових інвестицій, переважання ставкової аквакультури та повільне розширення сучасних технологій. У такій траєкторії особливе значення мають стабільність прав користування, збереження діючих виробництв і відновлення критичних об’єктів.

Сценарій керованої трансформації передбачає поєднання модернізації ставкового фонду, розвитку форелівництва та інших спеціалізованих напрямів, інвестицій у риборозплідництво, корми, ветеринарію, переробку й холодильний ланцюг, а також поетапне створення перевірених марикультурних виробництв. Його реалізація потребує синхронного розширення всіх ланок виробничого циклу.

Прискорений сценарій передбачає значно вищу інвестиційну та технологічну активність, швидше впровадження перевірених моделей, доступ до розширених ринків і реалізацію морських проєктів після виконання безпекових та екологічних передумов. Зазначені показники не можна використовувати як підтверджену оцінку можливого результату без проєктних розрахунків, особливо щодо марикультури.

10.3. Виробничі передумови кожної траєкторії

Зростання обсягу товарного вирощування має супроводжуватися пропорційно обґрунтованим забезпеченням якісним посадковим матеріалом, кормами, виробничими площами, водою, енергією, ветеринарним контролем, переробкою та збутом. Нестача хоча б одного критичного компонента здатна обмежити результат незалежно від кількості побудованих басейнів чи переданих в оренду водойм.

Для ставкової аквакультури першочергово перевіряються можливості відновлення працюючого фонду та приросту продуктивності без надмірного навантаження на водні екосистеми. Для форелевих і басейнових господарств — доступність води, температурний режим, корми, молодь і стабільний ринок. Для УЗВ – ціна електроенергії, надійність резервування, кадрова спроможність та фактична собівартість; для розплідників – обсяги попиту на молодь і генетична якість маточних стад.

10.4. Особливий статус марикультури

У робочому сценарії керованої трансформації орієнтир близько 140 тис. тонн загального виробництва до 2050 року включає умовний потенціал марикультури до 45 тис. тонн. Морський обсяг не додається до загального повторно. Цей показник не є підтвердженим виробничим планом: його реалізація залежить від безпеки, правового доступу до акваторій, сезонних гідробіологічних досліджень, санітарної класифікації зон молюсків, берегової інфраструктури й економіки конкретних видів.

Для морської складової доцільно встановити окремі контрольні умови: завершення досліджень потенційної ділянки, підтвердження екологічної місткості, створення ветеринарної та лабораторної спроможності, результати промислово значущих пілотів і наявність правомірного доступу. Відсутність хоча б однієї з цих умов переводить відповідний проєкт у підготовчий, а не у виробничий блок сценарію.

10.5. Етапи реалізації та контрольні умови

Таблиця 10.2. Етапи і контрольні умови реалізації до 2050 року

Період	Основний зміст	Умова переходу
2027-2030	Інвентаризація, модернізація критичних активів, пілоти	Підтверджена базова лінія та перший проєктний портфель
2031-2035	Розвиток розплідників, кормів, переробки, перевірених інтенсивних моделей	Фактична продуктивність і фінансова життєздатність
2036-2040	Масштабування успішних моделей і регіональних кластерів	Доведена економічна та екологічна ефективність
2041-2050	Технологічне оновлення, адаптація, інтеграція виробничих ланцюгів	Довгострокова стійкість і фактичний результат

 

Перегляд 2030 року уточнює інвентаризаційну базу й перевіряє життєздатність демонстраційних моделей. У 2035 році оцінюються фактичний приріст виробництва, спроможність риборозплідної та кормової бази й економіка перших кластерів. У 2040 році перевіряються ефективність масштабованих технологій, екологічні обмеження та фактичні результати марикультури. Підсумкова оцінка 2050 року повинна охоплювати не лише вироблений тоннаж, а й економічну стійкість галузі, зайнятість, екологічні показники й додану вартість.

10.6. Правила коригування сценаріїв

Сценарні оцінки переглядаються на основі верифікованих даних із Національного атласу, фінансового стану портфеля, фактичних результатів підприємств і безпекових умов. Змінюючи базову лінію, необхідно зберігати попередні значення та пояснення методики, щоб не створювати штучного приросту через зміну статистичного охоплення. Окремо фіксуються виробництво, реалізація, фактично введені потужності та підтверджені інвестиції.

Висновок до розділу 10. Сценарії до 2050 року мають застосовуватися як інструмент перевірки ресурсної й інвестиційної достатності, а не як самодостатні кількісні обіцянки. Остаточні цільові показники слід встановлювати після інвентаризації, економічного обґрунтування проєктів і перевірки екологічної та безпекової придатності відповідних територій.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Проведене дослідження поєднує аналіз виробничих ресурсів, риборозплідної та кормової бази, біобезпеки, територіальних умов, типових технологічних моделей, економіки й інвестиційної готовності. Його центральний висновок: ресурсний потенціал набуває економічного значення лише тоді, коли він забезпечений правовими підставами використання, функціонуючою інфраструктурою, якісним посадковим матеріалом, кормами, кадровими ресурсами, стабільним збутом та дієвим контролем ризиків.

У 2025 році звітний обсяг виробництва аквакультури України становив 16 133 тонн, однак звітність охопила лише 58% облікованих суб’єктів. Це означає, що національні виробничі резерви не можна достовірно визначити шляхом екстраполяції оприлюднених обсягів на всі господарства. Першим практичним результатом реалізації Програми має стати перевірена інвентаризація фактично діючих, частково завантажених, зупинених і потенційно придатних до відновлення виробничих об’єктів.

Традиційне ставкове виробництво зберігає основне значення для доступної прісноводної рибопродукції. Його модернізація має розглядатися разом із розвитком басейнових і проточних систем, УЗВ та спеціалізованих технологій, які довели придатність за конкретних природних, ринкових і енергетичних умов. Універсальної технології або виду риби, придатних для всіх регіонів, немає.

Довгострокове масштабування галузі обмежується не лише кількістю водних об’єктів, а й спроможністю риборозплідників, станом маточних стад, доступністю кормів, ветеринарної діагностики, енергетичною стійкістю та можливостями переробки. Збереження стратегічних генетичних і риборозплідних активів потребує перевірки їхнього фактичного значення, правового статусу та можливості резервування критичних функцій.

Марикультура є самостійним перспективним виробничим напрямом із окремими безпековими, екологічними та правовими передумовами. Її промислові показники не можуть визначатися лише за площею потенційних акваторій або переноситися з досвіду інших країн без місцевих досліджень. Наразі головним практичним результатом має бути підготовка перевірених морських ділянок, санітарної та лабораторної інфраструктури і демонстраційних проєктів.

Попередні довгострокові сценарії Національної програми та діапазон інвестиційної потреби 1,5–2,8 млрд євро створюють рамку для стратегічного планування. Вони не є підтвердженими державними зобов’язаннями та повинні уточнюватися за результатами технічної інвентаризації, економічного моделювання типових господарств і підготовки проєктів із визначеними джерелами фінансування.

Практичні пропозиції за результатами дослідження

1. Завершитиформування Національного атласу виробничих ресурсів. Обліковувати окремо водні площі, виробничі майданчики, діючі потужності, технічний стан, обмеження використання й потребу в реконструкції; поєднати дані з регіональними інвестиційними картами.
2. Провести цільову інвентаризацію забезпечувальної інфраструктури. Визначити фактичні потужності риборозплідників, генетичних і маточних центрів, кормових підприємств, ветеринарних лабораторій, переробки та холодильних комплексів, а також територіальні дефіцити.
3. Сформуватикомплект перевірюваних типових техніко-економічних моделей. Для ставкового господарства, форелевої ферми, УЗВ, розплідника, кормового підприємства та молюскової ферми окремо визначити капітальні й операційні витрати, біологічні показники, збут, фінансові ризики та умови масштабування.
4. Створитибагаторівневий портфель інвестиційної готовності. Відокремити проєкти попередньої ідеї, підготовки, техніко-економічного обґрунтування, фінансового закриття та реалізації. Кожний проєкт пов’язати з конкретним ресурсом, територією, виконавцем і перевірюваним результатом.
5. Застосуватиокремі контрольні умови для марикультури. Морські проєкти включати до виробничої частини плану лише після підтвердження безпеки, екологічної придатності, санітарної спроможності й правового доступу до акваторії.
6. Перерахувати довгострокові сценарії після підтвердження базової лінії. Узгодити виробничі орієнтири 2030, 2035, 2040 і 2050 років із фактичною готовністю забезпечувальної інфраструктури, регіональними планами та перевіреним портфелем інвестицій.

Підсумкове положення

Національна програма розвитку аквакультури та марикультури України на 2027-2050 роки має оцінюватися не за кількістю запропонованих об’єктів і не лише за обсягом запланованої рибопродукції. Її практичним результатом повинна стати перевірювана система стабільно працюючих виробництв із захищеними правами на ресурси, власною біологічною й кормовою основою, дієвою біобезпекою, економічно обґрунтованими інвестиціями та відповідальним використанням природного середовища.

Основні джерела

Робоча редакція Національної програми розвитку аквакультури та марикультури України на 2027-2050 роки, 24.09.2026: Частина VI (фінансова модель), розділ 6 (сценарії), додатки 5 і 7. Сценарні цифри та інвестиційний діапазон – попередні оцінки документа, а не затверджені державні показники.

Європейська комісія. Strategic guidelines for a more sustainable and competitive EU aquaculture for the period 2021 to 2030: https://oceans-and-fisheries.ec.europa.eu/blue-economy/aquaculture/aquaculture-guidelines_en

FAO. Guidelines for Sustainable Aquaculture (2025): https://www

 

ВІД РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ – ДО РЕАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Звернення до органів державної влади, підприємств, наукових

установ та інвесторів

 

Україна має водні ресурси, виробничі традиції, підприємства й науковий потенціал для розвитку аквакультури та марикультури. Проте головне питання сьогодні полягає не лише в тому, скільки ресурсів ми маємо, а в тому, яку частину з них можемо перетворити на стабільно працююче, економічно ефективне виробництво.

Представлене аналітичне дослідження розглядає саме це питання: реальний стан виробничої бази, можливості модернізації підприємств, розвиток риборозплідництва, генетики, кормовиробництва, ветеринарного забезпечення, переробки та перспективи марикультури. Окрему увагу приділено економіці виробництва й підготовці інвестиційних проєктів.

Запрошуємо державні органи, наукові установи та виробників до фахового обговорення результатів дослідження, перевірки вихідних даних, визначення наявних виробничих потужностей і підготовки обґрунтованих регіональних проєктів.

Потенційних українських та іноземних інвесторів запрошуємо до предметного діалогу щодо можливостей модернізації діючих підприємств, розвитку спеціалізованої інфраструктури та створення нових виробництв за наявності належного правового, технологічного й економічного обґрунтування.

Наше спільне завдання – сформувати достовірну основу, на якій можна визначати виробничі можливості, оцінювати інвестиційні потреби та обговорювати практичні механізми реалізації Національної програми розвитку аквакультури та марикультури України на 2027-2050 роки.

Україні потрібні не лише карти потенційних ресурсів, а й перевірені проєкти підприємств, здатних виробляти доступну та якісну рибопродукцію.

 

Комітет з питань законодавства

Громадської ради при Держрибагентстві