Способи підвищення перетравності кормів рослинного походження для риб (Частина 14)
Перетравлення різними видами риб сучасних комбікормів недостатньо ефективне. У середньому перетравність кормів рослинного походження становить 45-60%, а кормів із досить високою часткою тваринної сировини – 70-80%, що призводить до недовикористання рибами значної частини поживних речовин.
Насамперед, це стосується білків, вуглеводів і мінералів. Їх виділення у воду разом із твердими та рідкими екскретами призводить до небезпечного забруднення водного середовища азотом та фосфором. Остання становить серйозну проблему для індустріальних господарств. Тому в усьому світі ведеться активний пошук шляхів збільшення перетравності та конверсії кормів у риб.
Найбільш дієвим способом є підбір технології виготовлення корму чи попередньої обробки сировини. Використання гідробаротермічних технологій (екструдування та експандування) сприяє зміні структури та підвищенню перетравності вуглеводної частини сировини. Саме вона, будучи найменш доступним компонентом, визначає загальну перетравність корму.
У дослідах на райдужній форелі заміна в комбікормі, що містить 40% рибного борошна, 37% сирого кукурудзяного крохмалю в суміші з 9% риб’ячого жиру на 38-40% екструдованої пшениці або кукурудзи, а також кукурудзяного крохмалю призвела до зростання загальної перетравності кормів з 55 до 80% переважно за рахунок вуглеводів.
З 25 г додатково перевареної рибами сухої речовини частку вуглеводів довелося 21 р, білка — лише 4 р. У цьому високий рівень одержуваних вуглеводів не надавав несприятливого на зростання риб і конверсію білка й енергії.
У вищезгаданих дослідах з коропами перетравність загальних вуглеводів гороху після екструзії зростала на 36%, кукурудзи та пшениці – відповідно на 12 і 22%, рапсового та соєвого шротів – на 47.З метою підвищення перетравності білкової та вуглеводної частин кормів робляться спроби застосування ферментних препаратів. На прикладі препарату протосубтиліну ГЗх-1 показано, що їх вплив на травну діяльність риб невеликий.
Надаючи слабкий вплив на перетравність білка і корму в цілому, його дія виразилася швидше в стимуляції обмінних процесів, що призводить до посилення росту риб в середньому на 3-7% та відкладення жиру. Застосування комплексів аміло- і целюлозолітичних ферментів, що існують в даний час, не дають ефекту, порівнянного з екструдуванням та експандуванням кормів, бо останні призводять до глибоких змін структури та фізико-хімічних властивостей сировини, що призводять до значного збільшення їх поживності.
Певний позитивний ефект дає збагачення кормів вітамінами, що свідчить велика кількість даних літератури. Однак, їхня дія пов’язана в основному зі стимуляцією зростання. Хороший ефект, збільшення перетравності корму, як зазначалося вище, дає його збагачення легкозасвоюваним фосфором.
Наприкінці 80-х років було проведено пошук речовин, які мали б здатністю активізувати травну діяльність риб, не змінюючи поживних властивостей кормів. Було апробовано ідею використання поверхнево-активних речовин. Передбачалося, що збільшуючи поверхню контакту корму з травними соками, вони повинні сприяти підвищенню його перетравності. Було випробувано цілу низку застосовуваних у харчовій промисловості поверхнево-активних препаратів. З них були обрані препарати, що являють собою ефіри оксикислот із властивостями емульгаторів, зокрема “Фолси”.
Ефект їх введення в корми для коропа в дозах 0,05-0,20% виявився підвищення загальної перетравності корму на 20-30% за рахунок підвищення перетравності вуглеводів на 10-40%, білка – на 10-15% і значного поліпшення доступності. мінералів. Механізм цього явища – активізація ферментовидільної та резорбтивної функцій травного тракту риб. При вивченні дії “Фолсів” на організм риб було виявлено їхню іншу важливу властивість – здатність підвищувати засвоєння перетравленої частини корму, зокрема білків та вуглеводів. Аналогічний та більш виражений ефект отриманий у дослідах на форелі.
Поживні властивості основних видів кормової сировини для риб. Сировинні джерела комбікормів представлені продуктами рослинного, тваринного, мікробіального та мінерального походження. Вони повинні містити поживні речовини у засвоюваній формі та у звичайно застосовуваних кількостях не надавати шкідливого впливу на розвиток, зростання та стан здоров’я риб.
Крім того, переваги кормової сировини визначають такі її властивості, як привабливість, що впливає на апетит риб та швидкість споживання комбікорму, доброякісність, тобто відсутність псування та ураження мікроорганізмами (грибами, вірусами, бактеріями, а також продуктами їх життєдіяльності).
Представлені характеристики більш ніж 50 видів кормової сировини є узагальненням результатів власних досліджень за 1960-2004 рр. даних виробничих випробувань продукційних властивостей комбікормів з різним поєднанням компонентів, а також літературних матеріалів. Вони засновані на відомостях про хімічний склад продуктів, перетравність їх поживних речовин (білків, жирів, вуглеводів, мінеральних елементів) та енергії, доступність незамінних амінокислот та ступеня задоволення ними потреб риб. З іншого боку, враховувалося вплив сировини інтенсивність зростання риб, яке специфічних особливостей – обмін речовин.
Як правило, експерименти вивчалися на коропі та форелі – основних об’єктах прісноводної аквакультури. Ці види різко різняться за екологією, типом харчування та травлення.
Короп відноситься до риб, що віддають перевагу теплій воді (оптимум 25-28°С); улюблений температурний діапазон форелі від 12 до 16°С. Короп – мирна всеядна риба, харчується безперервно; у хижої форелі характер харчування порційний, вона ковтає великі шматки їжі і довго їх перетравлює. Форель має шлунок, її травлення йде в кислому і лужному середовищі, що послідовно змінюється, тоді як у безшлункового коропа, що володіє кишковим типом травлення, воно здійснюється в нейтрально-лужному середовищі.
Поживні компоненти рослинного походження. Залежно від вмісту протеїну всі кормові засоби рослинного походження зазвичай ділять на дві групи: низькобілкові (до 20% білка) та високобілкові (до 45-60%). До першої групи відносять зерно злакових, до другої — зернобобових, залишки насіння олійних культур після вилучення олії (макухи та шроти), а також деякі продукти переробки зерна (кукурудзяний та пшеничний глютени, пшеничні зародкові пластівці тощо).
Хімічний склад цих кормів варіює в широких межах, проте з позицій задоволення потреб риб, так само як і інших тварин, в амінокислотах їх білки мають загальний недолік – дефіцит лізину, а нерідко метіоніну, які визначають верхню межу їхньої цінності. Поживні властивості зернобобових, злакових та олійних культур в тих самих районах можуть сильно варіювати. Це зумовлено не тільки генотипними особливостями застосовуваних сортів, а й кліматичними умовами сезону, а також технологією вирощування (меліоративні заходи, добриво, вапнування, застосування пестицидів тощо). Встановлено, що добрива та пестициди викликають зрушення в обмінних процесах рослин, які нерідко виражаються у зміні кількості білка, співвідношень між його фракціями та окремими амінокислотами.
Крім цього, на хімічний склад рослинної сировини впливають способи її зберігання. Оптимальна вологість (зерна – 13-14%, макухи та шроти – 10-11%) є основною умовою запобігання кормам від ураження мікрофлорою. Відносно краще зберігаються корми злакові. Сировина, багата на білок і жир, як рослинного, так і тваринного походження, псується швидше, особливо при високій вологості, коли в результаті мікробіологічних процесів відбувається його самозігрівання і прогоркання.
Харчування для риб: зерно злакових та бобових культур. Зерно відноситься до найбільш уживаних компонентів комбікормів для більшості видів риб. За хімічним складом зерно злаків зараховується до високовуглеводистих кормів. Загальна кількість вуглеводів може досягати 72-75%, їх частку крохмалю доводиться до 57%.
Однак, незважаючи на достатню кількість вуглеводів, риби можуть засвоювати лише близько половини. Це пов’язано з поганою доступністю для риб крохмалю через особливості його кристалічної структури, а також з низькою перетравністю “кісткових” вуглеводів, що входять до складу оболонок рослинних клітин (так званих вуглеводів, що важко гідролізуються).
До них належить група некрохмалистих полісахаридів, що складається в основному з целюлози (80%), лігніну (8%), пентазанів (10%), геміцелюлоз. В оболонці зерна целюлоза знаходиться у зв’язку з геміцелюлозою (до 50% від усіх речовин оболонки), лігніном, пектиновими речовинами, смолами та мінеральними речовинами.
Вміст протеїну в повітряно-сухій речовині зерна злакових відносно невисокий – 10-12%. Межі його коливань можуть сягати 8-20%. Кількість розчинних фракцій невелика – близько 18%.
Основними незамінними амінокислотами, що лімітують поживну цінність їх білків, є лізин або метіонін, або обидві однаковою мірою. Вміст жиру зазвичай перебуває у межах 2-5%. У його складі переважають тригліцериди лінолевої, олеїнової та пальмітинової жирних кислот. Загальна зольність невелика і коливається у діапазоні 1,5-4,0%.
Переважними елементами є фосфор та калій (0,3-0,5%), кальцію мало (0,04-0,20%). Фосфор, як правило, знаходиться у формі солей фітинової кислоти (фітатів), слабо доступних для риб, особливо для коропових, що не мають шлунка та пепсинового травлення в солянокислому середовищі.
У насінні злакових знаходиться багато різних ферментів, які не синтезуються в організмі тварин (карбогідраз, що частково гідролізують некрохмалисті полісахариди, включаючи пентозани, фосфатаз, гідролізують фосфоорганічні сполуки з виділенням неорганічного фосфору, ліпоксигеназ, які уповільнюють процеси окислювального жиру).
Вони сприяють розщепленню поживних речовин у зерні, що проростає, і в травному тракті тварин. Крім того, в зерні є також і ряд інгібіторів, що гальмують дію травних ферментів (наприклад, а-амілази, інгібітори трипсину, тощо), що оберігає зерно від передчасного розкладання до проростання і одночасно знижує його поживність для тварин.
Ферменти і антиферменти виявляють свою активність у процесах перетравлення зерна тваринами, а й у виготовленні комбікормів. Негативною особливістю всіх зернових та продуктів їх переробки є високий рівень ураження мікроорганізмами. У суспільстві мікрофлори присутні багато видів бактерій (нерідко патогенних), суперечки та вегетативні тіла грибків, здатних виробляти широкий спектр токсинів. Особливу небезпеку становлять афлатоксини, які синтезуються деякими представниками роду Aspergilus при неправильному зберіганні вологого зерна.
Для знезараження застосовують різні способи стерилізації. Найбільш уживані – фізичні, засновані на використанні температури, тиску та опромінення. Поживна цінність зерна тварин різко зростає після його очищення, і навіть дроблення, так як видалення та руйнування оболонок полегшує проникнення травних ферментів у субстрат перетравлення. Особливо ефективний прийом для плівчастих культур (ячменю, вівса, проса, рису та інших.), тому що без відділення плівок оболонка зерна не руйнується.
(Дивись далі Частину 15)
