СТАН РИБНИХ РЕСУРСІВ
Морське рибальство. Стан ресурсів (Частина 7)
Починаючи з 1971 року ФАО регулярно публікує аналітичні дані про стан рибних запасів (ФАО, 1971), зокрема короткі зведення актуальної інформації та оновлені класифікації порівняно з попередніми виданнями звіту (ФАО, 2020). Для забезпечення узгодженості та порівнянності даних за різні періоди ці аналітичні матеріали ґрунтуються на фіксованому переліку запасів (445 сукупних запасів, на які припадає близько 72% світового морського рибальства), а також на продуманому процесі та методиці, що за весь час видання серії зазнали лише незначних коригувань (ФАО, 2011).
Дані аналізу свідчать, що у 2021 році частка рибних запасів, що перебувають у біологічно стійких межах, становила 62,3%, що на 2,3% менше, ніж у 2019 році. У 1974 році цей показник становив 90%. При цьому з середини 1970-х років зростала частка запасів, які виловлюються понад рівень, що забезпечує їх стійкість: якщо у 1974 році вона складала 10%, то у 2021 році — вже 37,7%.
Під час проведення розрахунків, результати яких наведено в цьому документі, всім запасам було надано однакову вагу, незалежно від їхньої чисельності та вилову. З урахуванням обсягів видобутку біологічно стійкі запаси склали 76,9% від обсягу вилову оцінених запасів у 2021 році, моніторинг яких здійснює ФАО.
Біологічно стійкі запаси складаються з популяцій, що класифікуються як такі, що виловлюються із забезпеченням максимальної стійкості, та таких, що недоловлюються. У 2021 році їхня частка становила відповідно 50,5% і 11,8% від загального обсягу оцінених запасів. У 1974–2018 роках частка недоловлюваних запасів зменшувалася, а у 2019–2021 роках спостерігалося її незначне зростання, що, можливо, було наслідком пандемії COVID-19 в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Що стосується запасів, які виловлюються із забезпеченням максимальної стійкості, то з 1974 по 1989 рік їхня частка знижувалася, у 2019 році зросла до 57,3%, а у 2021 році знову скоротилася до 50,5%.
За результатами аналізу 15 основних районів промислу ФАО, найбільша частка запасів, що експлуатуються понад рівень біологічної стійкості, у 2021 році зафіксована в Південно-Східній частині Тихого океану (район 87) — 66,7%. Далі йдуть Середземне та Чорне моря (район 37) — 62,5%, Північно-Західна частина Тихого океану (район 61) — 56% та Центрально-Східна Атлантика (район 34) — 51%.
Найнижчі частки запасів, що оцінюються як такі, що експлуатуються на біологічно нестійких рівнях (від 15% до 24%), відзначені у Північно-Східній частині Тихого океану (район 67), Центрально-Східній частині Тихого океану (район 77), Центрально-Західній частині Тихого океану (район 71) та Південно-Західній частині Тихого океану (район 81). В інших районах цей показник у 2021 році коливався від 34% до 41% .
Вилов водних видів
Вилов водних видів у різних промислових районах значно відрізняється, тому важливість кожного району для стійкості світового рибальства залежить від частки вилову в ньому у загальному світовому показнику. Дані про тимчасовий розподіл вилову в конкретному районі часто дають інформацію про його екологічну продуктивність, рівень розвитку рибальства, стан запасів і ефективність їх експлуатації.
Загалом, якщо не враховувати Арктику та Антарктику, де обсяги вилову мінімальні, можна виділити три групи районів:
1. райони, де вилов стабільно зростає з 1950 року;
2. райони, де з 1990 року вилов періодично знижувався та підвищувався у порівнянні зі стабільним глобальним показником, що пов’язано з переважанням пелагічних видів із коротким життєвим циклом;
3. райони з тенденцією до зниження вилову після досягнення пікових рівнів у минулому.
У районах з неефективним управлінням тенденція до зростання обсягів вивантаження (перша група) свідчить про зростання обсягів промислової діяльності, що може вказувати на надмірну експлуатацію ресурсів і недостатній контроль. Водночас така тенденція не завжди веде до зниження стійкості ресурсів. Тенденція до зменшення обсягів вивантаження (третя група) зазвичай вказує на зниження стійкості рибних запасів або на застосування жорстких заходів, результатом яких не завжди стає відновлення запасів.
Згідно з результатами аналізу, представленими в цьому документі, найнижчою часткою запасів, вилов яких забезпечує біологічну стійкість (по 60 відсотків), володіють перша і третя групи районів, а найвищою (68 відсотків) – друга група. Як правило, третя група районів займає друге місце за стійкістю ресурсів (між першою і третьою групами), проте, судячи з даних, умови в Центрально-Західній частині Тихого океану, тобто в третій групі, останніми роками погіршилися більше, ніж в інших районах, що зробило різницю між першою і третьою групами незначною.
Той факт, що в другій групі районів відзначається найвища частка стійких запасів, може бути зумовлений високим рівнем розвитку рибальства, належною якістю управління та ефективним регулюванням вилову. Проте на динаміку вивантажень можуть впливати й інші чинники, такі як тип ресурсів, зміни в навколишньому середовищі та соціальні фактори.
Основні види – стан і динаміка запасів
У 2021 році на перших місцях за обсягом вивантаження перебували десять видів: перуанський анчоус (Engraulis ringens), минтай (Gadus chalcogrammus), смугастий тунець (Katsuwonus pelamis), японська скумбрія (Scomber japonicus), жовтоперий тунець (Thunnus albacares), атлантичний оселедець (Clupea harengus), європейська сардина (Sardina pilchardus), мерлан (Micromesistius poutassou), перуанська сардина сардинопс (Sardinops sagax) та атлантична тріска (Gadus morhua).
У 2021 році в середньому 76,9% рибних запасів виловлювалися в межах, що забезпечують біологічну стійкість, що значно перевищує середньосвітовий показник (62,3%). Це свідчить про те, що більші популяції експлуатуються ефективніше, а також про позитивний вплив ефективного управління районами промислу. Однак деякі популяції японської скумбрії, перуанської сардини-сардинопса та минтая зазнали надмірного вилову.
Регіональні рибогосподарські організації (РРГО), які контролюють вилов тунця, оцінюють 23 популяції семи основних комерційно експлуатованих видів цієї риби. Серед них: шість популяцій довгоперого тунця, чотири – великоокого, чотири – синього, п’ять – смугастого та чотири – жовтоперого тунця. У науковому аналізі беруть участь усі країни.
У 2021 році вилов основних видів комерційного тунця склав 4,95 млн тонн – на 10% менше, ніж у 2019 році. Найбільшу частку (57%) складав смугастий тунець. Далі йшли жовтоперий тунець (31%), великоокий (7%) і довгоперий (4%). На синього тунця припадало лише 1% світового вилову.
Переловлені запаси мають чисельність нижче рівня, необхідного для забезпечення максимального стійкого вилову (МУВ). Відповідно до визначення ФАО, популяція вважається переловленою, якщо її біомаса становить менше 80% від цільового рівня (Б/БМУВ < 0,8).
У глобальному масштабі 87% запасів тунця виловлюються в сталих обсягах, а 13% вважаються переловленими. При цьому 99% вилову припадає на здорові популяції, а решта – на переловлені популяції синього тунця та одну популяцію довгоперого тунця.
РРГО по тунцю (атлантичному, тихоокеанському та південному) у різних країнах світу докладають узгоджених зусиль для використання оцінок управлінських стратегій, щоб розробляти рекомендації щодо відновлення та підтримки біомаси запасів на рівні, вищому за МУВ. Такий підхід дає позитивні результати.
Найбільші популяції тунця семи основних комерційних видів ретельно відстежуються й оцінюються, а стан їхніх запасів відомий із низьким або помірним рівнем невизначеності.
Тунцеподібні види залишаються недооціненими або оцінюються з високим рівнем невизначеності. Це серйозна проблема, оскільки, за оцінками, на частку тунця та тунцеподібних видів припадає не менше 15 відсотків загального вилову світового дрібномасштабного рибальства (FAO, 2023). Крім того, ринковий попит на тунця залишається високим, а тунцеловні флоти як і раніше мають значні надлишкові потужності.
Для підтримки запасів на стабільному рівні та, зокрема, для відновлення перелавливаних запасів необхідно застосовувати ефективні методи управління, які передбачають, зокрема, покращення звітності, розширення доступу до даних, впровадження правил контролю за промисловими операціями та інші ефективні заходи контролю за інтенсивністю промислу всіх популяцій тунця. Окрім цього, слід значно активізувати зусилля з управління виловом тунця та тунцеподібних видів, які не належать до основних промислових видів.
Основні райони промислу. ФАО – стан і тенденції
Атлантичний океан (райони 21, 27, 31, 34, 41, 47), Середземне та Чорне моря (район 37)
У Північно-Західній Атлантиці (район 21) у 2017–2021 роках у середньому добувалося 1,7 млн тонн (у перерахунку на живу вагу) водних тварин на рік, що свідчить про подальше зниження порівняно з піковим рівнем кінця 1960-х років (4,6 млн тонн). У групі, до якої входять атлантична тріска (Gadus morhua), сріблястий хек (Merluccius bilinearis), білий налим (Urophycis tenuis) та пікша (Melanogrammus aeglefinus), зафіксовано суттєве відновлення запасів; з кінця 1990-х років обсяги вилову цих видів залишаються на рівні близько 0,1 млн тонн, що становить менше 5 відсотків від досягнутого у 1965 році максимуму в 2,1 млн тонн (з 2019 року цей показник зменшився на 30 відсотків).
Можна припустити, що повільне відновлення запасів таких видів, як атлантична тріска, камбала-ерш (Hippoglossoides platessoides), зимова камбала (Pseudopleuronectes americanus) та жовтохвоста лиманда (Limanda ferruginea), зумовлене змінами у продуктивності, викликаними факторами навколишнього середовища. Дані свідчать про надзвичайно низький обсяг вилову та відсутність перелову, однак деякі популяції цих видів так і не відновилися. Запаси безхребетних перебувають у кращому стані, ніж запаси пелагічних риб. У 2021 році 64,3% оцінених запасів Північно-Західної Атлантики експлуатувалися на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, що на 4,8% вище за відповідний показник 2019 року.
У Північно-Східній Атлантиці (район 27) у 2021 році вилов склав 7,9 млн тонн, що приблизно на 0,4 млн тонн менше, ніж у 2019 році (і на 1,4 млн тонн менше, ніж у 2017 році). Після досягнення максимального рівня (13 млн тонн) у 1976 році вилов у цьому районі скоротився, а у 1990-х роках спостерігалося незначне зростання. Наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років ресурси району експлуатувалися вкрай інтенсивно, після чого їхня чисельність почала знижуватися.
Протягом останніх років країни стали ефективніше регулювати інтенсивність вилову, що сприяло відновленню перелавливаних запасів. У 2000-х роках спостерігалося відновлення запасів звичайної скумбрії (Scomber scombrus), калкана (Scophthalmus maximus), морської камбали (Pleuronectes platessa), європейського морського язика (Solea solea), полярної тріски (Boreogadus saida) та атлантичної тріски (Gadus morhua), а наприкінці 2010-х років – відновлення запасів мерланга (Merlangius merlangus) та європейського морського язика (Solea solea).
Запаси атлантичної тріски у Північному морі, мерланга в Ірландському та Кельтському морях, а також клювача (Sebastes mentella) все ще перелавливаються або поступово відновлюються. У Північно-Східній Атлантиці у 2021 році 79,4% оцінених запасів експлуатувалися у межах, що забезпечують біологічну стійкість, що є значним покращенням порівняно з попередньою оцінкою. Тепер цей район займає друге місце у світі за станом запасів.
У Центрально-Західній Атлантиці (район 31) піковий сумарний обсяг вилову (2,5 млн тонн) був зафіксований у 1984 році, після чого показник поступово знижувався до 2014 року, коли досяг мінімального рівня (1,2 млн тонн). У 2016 році вилов зріс до 1,6 млн тонн, проте знову почав знижуватися і у 2021 році становив 1,2 млн тонн.
Приблизно 37% загального вилову припадає на дрібні пелагічні риби, зокрема затоковий менхаден (Brevoortia patronus), який вважається недовиловленим, та круглу сардинеллу (Sardinella aurita), яка виловлюється на рівні максимальної стійкості. Середні за розміром пелагічні риби, такі як королівська макрель (Scomberomorus cavalla) та іспанська плямиста макрель (Scomberomorus maculatus), експлуатуються у межах максимальної біологічної стійкості, тоді як бразильська макрель (Scomberomorus brasiliensis), за даними, зазнає перелову.
Найціннішими та інтенсивно виловлюваними видами в цьому районі є луціани та групери; незважаючи на зниження промислового навантаження завдяки регулюванню, деякі популяції цих видів, особливо груперів, продовжують зазнавати перелову.
Безхребетні, такі як креветка у Мексиканській затоці та на шельфі Гвіани і Бразилії у північно-східній частині Південної Америки, переважно недоловлюються або експлуатуються з забезпеченням максимальної стійкості. Запаси інших затребуваних видів безхребетних, що мешкають на коралових рифах, таких як карибський колючий лангуст (Panulirus argus), виловлюються з забезпеченням максимальної стійкості або переловлюються (залежно від району); окремі популяції гігантського стромбуса (Lobatus gigas) у Карибському морі зазнають перелову, і для обмеження промислової смертності запроваджуються заборони на їх вилов. Загалом, на біологічно стійкому рівні у 2021 році експлуатувалося 58,0% запасів у цьому регіоні, що на 4,2% вище відповідного показника 2019 року.
Центрально-Східна Атлантика (район 34) характеризується значним рівнем біорізноманіття. Експлуатовані в цьому районі ресурси включають різні групи організмів із різними біоекологічними характеристиками та соціально-економічним значенням. Це пелагічні організми, що мешкають у прибережних і морських водах, а також прибережні й глибоководні демерсальні організми. У 2021 році обсяг вилову в районі 34 досяг 5,3 млн тонн; слід зазначити, що тенденція до зростання цього показника спостерігається з 1950-х років. Упродовж останніх 10 років середньорічний обсяг вивантаження становив близько 4,8 млн тонн. Найчисленнішими є прибережні пелагічні ресурси, які у 2021 році складали близько 50% вивантажень; серед них переважали сардини, сардинели, звичайна ставрида та бонга.
Сардина, на яку у 2021 році припадало 30% загального обсягу вивантажень (і близько 50% вивантажень у північній частині району), зазнає перелову. Майже всі популяції як алаші (Sardinella aurita), так і плоскої сардинели (Sardinella maderensis) переловлюються; виловлюваними з забезпеченням максимальної стійкості вважаються лише популяції в центральній частині району (прибережні зони Нігерії та Камеруну). Звичайна ставрида перебуває під менш серйозною загрозою: вона переловлюється лише в південній зоні. Що стосується бонги, то в північній зоні вона переловлюється, а на півдні експлуатується з забезпеченням максимальної біологічної стійкості.
До демерсальних ресурсів належать риби, ракоподібні та головоногі молюски. Щодо риб, то результати проведених оцінок свідчать про надмірну експлуатацію хека, камбалообразних, великохвостого капітанського горбиля (Pseudotolithus elongatus) і десятипалого пальцепера (Galeoides decadactylus). Загалом, на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2021 році експлуатувалося 48,7% оцінених запасів Центрально-Східної Атлантики. Це суттєво нижчий показник, ніж у попередні кілька років (у 2019 році стійко експлуатувалися 60% запасів).
Сукупні обсяги вилову в Середземному та Чорному морях (район 37) у середині 1980-х років становили приблизно 2 млн тонн, у наступні десятиліття поступово знижувалися і у 2014 році досягли 1,1 млн тонн. У 2019 році задекларований обсяг вивантажень зріс до 1,4 млн тонн, у 2020 році знизився приблизно до 1,2 млн тонн, а у 2021 році – до 1,1 млн тонн, що було частково зумовлено обмеженнями на промисел і торгівлю, запровадженими під час пандемії COVID-19.
На перших місцях за обсягом вивантажень були дрібні пелагічні риби та двостулковий молюск «венерка». Дані про динаміку вивантажень основних ресурсів свідчать про значні коливання запасів дрібних пелагічних і низки демерсальних риб: наприклад, запаси хека (Merluccius merluccius), мерланга (Merlangius merlangus) і звичайного восьминога (Octopus vulgaris) скорочуються, а запаси глибоководної креветки (Parapenaeus longirostris), звичайної каракатиці (Sepia officinalis) та барабульки (Mullus barbatus) зростають. Запаси хека, а також окремі популяції барабульки та сардини (Sardina pilchardus) експлуатуються на рівні, що не забезпечує біологічної стійкості.
У 2021 році в обсягах, що забезпечують біологічну стійкість, виловлювалося 37,5% запасів Середземного та Чорного морів – на 0,8% більше, ніж у 2019 році; це може свідчити про припинення тривалої негативної тенденції, що зберігалася протягом кількох десятиліть.
У Південно-Західній Атлантиці (район 41) після періоду зростання, що завершився у середині 1980-х років, загальний обсяг продукції промислового рибальства становив 1,5–2,6 млн тонн. У 2021 році сукупне вивантаження склало близько 2,0 млн тонн, що на 17% більше, ніж у 2019 році.
Раніше найбільше тут добували аргентинського іллекса (Illex argentinus), на якого припадало від 10 до 45% від загального вивантаження у цьому районі. У 2021 році вилов цього виду склав 447 000 тонн, що на 216% більше, ніж у 2019 році, – таким чином, цей вид опинився на першому місці за обсягом вилову в регіоні. Крім того, у районі добували хека (Merluccius hubbsi) та креветку (Pleoticus muelleri) – їхній вилов у 2021 році склав приблизно 415 000 тонн та 225 000 тонн відповідно, що близько до показників 2019 року. Запаси аргентинського іллекса та аргентинської червоної креветки експлуатувалися на рівні, що забезпечує біологічну стійкість.
Одна з популяцій хека відновилася до біологічно сталого рівня. Запаси патагонського кальмара (Doryteuthis gahi) також знаходяться на біологічно сталому рівні; його вилов зріс приблизно на 18 відсотків порівняно з 2019 роком і наблизився до 100 000 тонн, завдяки чому вид вийшов на четверте місце за значущістю в регіоні. Загалом, на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2021 році експлуатувалося 58,8 відсотка оцінених запасів Південно-Західної Атлантики, що на 19 відсотків більше, ніж у 2017 році. Незважаючи на незначне зниження показника останніми роками, це свідчить про позитивну тенденцію. У Південно-Східній Атлантиці (район 47) спостерігається тенденція до зниження обсягів промислового вилову: якщо в кінці 1970-х років тут виловлювалося 3,3 млн тонн риби, то в 2021 році – вже 1,5 млн тонн (рисунок 20). Дані останніх оцінок запасів хека Merluccius capensis і Merluccius paradoxus у Південній Африці вказують на стійкий ріст нерестової біомаси – за оцінками, вона знаходиться на рівні, що перевищує МУВ. У Намібії серед виловлюваних видів переважає хек Merluccius capensis, який наразі переловлюється, тоді як запаси краба Chaceon maritae знаходяться на біологічно сталому рівні. Чисельність і вилов дрібних пелагічних видів – сардини Sardinops sagax і анчоуса Engraulis capensis – у Південній Африці залишаються низькими, незважаючи на строгі заходи регулювання і регулярний моніторинг. Популяція скельного лангусту на західному узбережжі Південної Африки піддається перелову; наразі її чисельність складає 1,3 відсотка від рівня до 1910 року. У Намібії запаси краба Chaceon maritae знаходяться на біологічно сталому рівні. Звичайна ставрида виловлюється в регіоні великими кількостями, і завдяки активному поповненню промислових стад і строгим заходам регулювання її запаси відновилися до біологічно сталого рівня. Результати оцінки запасів удильщика Lophius vomenirus дозволяють припустити, що його промисел у водах Намібії і Південної Африки ведеться на сталому рівні. Запаси сардини в південній частині Африки все ще далекі від відновлення, тому з боку як Намібії, де добувається Sardinops ocellatus, так і Південної Африки, що веде промисел Sardinops sagax, необхідні спеціальні природоохоронні заходи. Великі популяції сардинелли Sardinella aurita і Sardinella maderensis у прибережних водах Анголи і досить великі популяції цієї риби в Намібії, як і раніше, виловлюються на рівні, що забезпечує біологічну стійкість. Більшість популяцій виловлюваних гачковими снастями видів риби місцевого значення в Південній Африці експлуатуються в обсягах, що забезпечують біологічну стійкість, або відновлюються. Снек (Thyrsites atun), смугаста серіола (Seriola lalandi) і сріблястий зубан (Argyrozona argyrozona) виловлюються на сталій основі, а такі важливі види, як сріблястий горбиль (Argyrosomus inodorus), продовжують піддаватися перелову. Оновлені дані по південноафриканському морському вушку (Haliotis midae) не вказують на відновлення запасів цього виду; через незаконний промисел вони продовжують скорочуватися. Загалом, на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2021 році експлуатувалося 59,5 відсотка оцінених запасів Південно-Східної Атлантики, що на 5,2 відсотка нижче показника 2019 року.
Індійський океан (райони 51, 57)
Загальний обсяг вилову в Західній частині Індійського океану (район 51) продовжував рости, досягнувши в 2020 і 2021 роках відповідно 5,1 млн і 5,4 млн тонн (рисунок 20). Найбільшу частку вилову, як і раніше, становили тунець і тунцеподібні види; в кілька менших обсягах добувалися дрібні пелагічні риби і змішані популяції рифових риб. Креветка і головоногі молюски добувалися в досить низьких обсягах і складали рівні частки в загальному обсязі вилову. Приблизно 56 відсотків загального обсягу продукції, доставленої в порти, припадало на пелагічних риб. Запаси тунця і креветки, що є важливим джерелом експортних надходжень у цьому районі, виловлюються з забезпеченням максимальної стійкості або переловлюються. Комісія з індоокеанського тунця регулярно оновлює інформацію про стан тунців і тунцеподібних видів, в той час як Комісія з рибальства в Південно-Західній частині Індійського океану намагається оцінити інші основні регіональні запаси відкритого моря за допомогою методів, застосовуваних при недостатньому обсязі даних. За результатами оцінки 2021 року, 62,5 відсотка оцінених запасів у Західній частині Індійського океану експлуатується на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, а 37,5 відсотка – на рівні, що не забезпечує такої стійкості.
В останні десятиліття в Східній частині Індійського океану (район 57) спостерігається стійка тенденція до зростання вилову: у 2017 році цей показник перевищив 7 млн тонн, а в останні роки залишається на рівні близько 6 млн тонн. Загалом відчувається значна нестача інформації про стан запасів у регіоні: є дані лише про окремі прибережні популяції в конкретних районах. Спостерігається тенденція до збільшення вилову індійської гільзи, вузькополосої іспанської макрелі та звичайної ставриди. Спостерігаються значні коливання.
Виробництво дрібних пелагічних риб, включаючи сардинели, анчоуси та індійську тропічну скумбрію, ймовірно, пов’язане зі змінами інтенсивності промислу та умов навколишнього середовища. Вважається, що в межах, які забезпечують біологічну стійкість, експлуатуються індійська гільза, південноазійська тропічна скумбрія, анчоуси, гігантська тигрова креветка, кальмари та каракатиці. Запаси тенуалози-толі, індійської тропічної скумбрії та сардинели вважаються переловленими. За результатами останньої оцінки, на рівні, який забезпечує біологічну стійкість, виловлювалося 63,5 відсотка оцінених запасів — це на 1,8 відсотка нижче показника 2019 року.
Тихий океан (райони 61, 67, 71, 77, 81, 87)
У північному заході Тихого океану (район 61) виробляється найбільше продукції серед усіх основних промислових районів ФАО: у 2021 році тут було виловлено 19,3 млн тонн водних тварин — 23,8 відсотка від загальносвітового обсягу продукції морського рибальства. Найпродуктивнішим із 17 проаналізованих видів, що добуваються в цьому районі, у 2021 році був мінтай (2 млн тонн). За ретроспективними даними, на цей вид завжди припадала найбільша частка вилову в районі 61: максимальний обсяг його виробництва (5,1 млн тонн) був досягнутий у 1986 році. На другому місці за обсягом вилову в 2021 році (1,2 млн тонн) перебувала скумбрія Scomber japonicus. Вилов сардини Sardinops sagax, раніше позначеної як далекосхідна сардина-сардиноспс (Sardinops melanostictus), склав 1,03 млн тонн; раніше цей вид також належав до числа високопродуктивних: піковий обсяг його вилову (5,4 млн тонн) був досягнутий у 1988 році. Обсяг виробництва риби-саблі (Trichiurus lepturus) склав 1,0 млн тонн, а обсяг вилову японського анчоуса (Engraulis japonicus) — 0,9 млн тонн. Вигрузки риби-саблі та японського анчоуса зросли порівняно з 1990 роком значно більше, ніж у випадку з іншими видами. Загалом на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2021 році експлуатувалося близько 44 відсотків оцінених запасів — це на 11 відсотків менше, ніж у 2019 році.
У північно-східній частині Тихого океану (район 67) обсяг вигрузки в 2013–2021 роках не зазнавав суттєвих коливань і складав близько 3,0 млн тонн на рік. Найчисельнішим видом залишався мінтай; на нього припадало близько 51 відсотка загального обсягу вигрузок. Значну частку виловів також становили хек Merluccius productus, тріска Gadus microcephalus та різні види морського язика. Популяції більшості видів, що мешкають у регіоні, експлуатуються на біологічно стійкому рівні та експлуатуються раціонально. Такі результати були досягнуті завдяки науково обґрунтованим рекомендаціям Комісії з рибальства в північній частині Тихого океану та Ради Сполучених Штатів з управління рибальством у північній частині Тихого океану встановити загальний допустимий вилов на рівні, що значно нижчий за потенціал максимально стійкого вилову мінтая, що дозволило досягти цільових показників МУВ по всіх видах, що добуваються в змішаному траловому промислі, а також завдяки ефективному регулюванню, яке допомогло знизити інтенсивність промислу. Однак у 2021 році деякі популяції тихоокеанських лососевих у штатах на південь від району (Британська Колумбія в Канаді та штати Вашингтон, Орегон і Каліфорнія в США) були переловлені, а частина запасів східної оселедця, камчатського краба та жовтоглазого морського окуня, які раніше були переловлені, ще не відновилася в повному обсязі. Невдалі спроби поповнення промислових стад мешкаючого в Беринговому морі краба стригуна, обумовлені зміною клімату, змушують побоюватися можливих довгострокових змін у цих районах. Загалом на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2021 році експлуатувалося 76,5 відсотка оцінених запасів у північно-східній частині Тихого океану; регіон займає третє місце за цим показником серед усіх районів світу, де ведеться моніторинг, однак показник знизився на 9,6 відсотка порівняно з 2019 роком — це суттєве погіршення, яке обумовлене менш активним, ніж раніше, поповненням промислових стад деяких видів, ймовірно, внаслідок зміни клімату.
У центрально-західній частині Тихого океану (район 71) у 2021 році було вигружено 13,4 млн тонн продукції (приблизно 17 відсотків від загальносвітового обсягу), в результаті чого район опинився на другому місці у світі за обсягом вилову. У загальний обсяг вигрузки входило безліч видів риб, але не завжди виділялися конкретні види, і класифікація виловленої риби здійснювалася за різними загальними категоріями, наприклад, “морські риби, не включені в інші групи”, “акули, скати та інші”. На ці категорії в 2021 році припадало близько 57 відсотків загального вилову в регіоні. Важливими для промислу видами були тунець та тунцеподібні види, частка яких у вигрузках становила близько 26 відсотків. Значну частку (13,7 відсотка) складали дрібні пелагічні види, такі як сардини, анчоуси та сигарні ставриди. Частка запасів, що експлуатувалися на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, становила 65,2 відсотка, а 35 відсотків запасів виловлювались без забезпечення такої стійкості. Однак, враховуючи невизначеність даних по регіону…
До цих результатів слід ставитись обережно. У Центрально-Східній частині Тихого океану (район 77) вилов риби протягом останніх десятиліть коливався в межах від 1,5 до 2,0 млн тонн; у 2021 році цей показник становив 1,7 млн тонн. Тут головним чином ловляться дрібні та середні пелагічні риби, кальмари та креветки, стан яких залежить від міжрічних коливань океанографічних умов, що може призводити до коливань обсягів вилову навіть при раціональних нормах експлуатації. За оцінками, приблизно 84,2 відсотка запасів у Центрально-Східній частині Тихого океану виловлюються на біологічно стійкому рівні. Незважаючи на незначне зниження показника порівняно з 2019 роком, район залишається на першому місці за стійкістю серед усіх районів промислу. Зокрема, на стійкому рівні експлуатуються запаси сардини Sardinops caeruleus, анчоуса Engraulis mordax і Cetengraulis mysticetus, тихоокеанської мачуели (Opisthonema libertate) та гігантського кальмара (Dosidicus gigas). Однак прибережні ресурси високоцінних видів, включаючи груперів, снэпперів і креветок, все ще залишаються переловленими. На жаль, через нестачу даних оцінка стану цих запасів характеризується крайньою невизначеністю. Обсяг продукції промислового рибальства в Південно-Західній частині Тихого океану (район 81) у 2021 році становив близько 390 000 тонн (рисунок 20); виловлювана продукція в цьому районі відрізняється широким видовим різноманіттям. Найбільш інтенсивно виловлюються новозеландський макруронус, пелагічні види скумбрії та кальмари, на частку яких у 2021 році припадало близько 47 відсотків від загального обсягу вилову. Крім того, в значних обсягах у районі добуваються південна путасу, снэк та чорний конгріо. Порівняно з початком 1990-х років обсяги вилову зменшилися, здебільшого завдяки скороченню лімітів вилову для забезпечення стійкості. Популяцій, що вважаються недолавлюваними, дуже мало. В цілому на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2021 році експлуатувалося 75,9 відсотка оцінених запасів Південно-Західної частини Тихого океану – порівняно з 2019 роком показник не змінився. У Південно-Східній частині Тихого океану (район 87) у 2021 році було добуто 10 млн тонн продукції (приблизно 12,5 відсотка від загальносвітового вилову); регіон займає третє місце в світі за обсягом продукції промислового рибальства в морських районах. Явна тенденція до зниження обсягів вилову, яка спостерігалась з початку 1990-х років по 2016 рік, змінилася на протилежну, здебільшого завдяки збільшенню обсягів вилову анчоуса Engraulis ringens (рисунок 20). Найпродуктивнішими видами тут є анчоус Engraulis ringens і гігантський кальмар (Dosidicus gigas), вилов яких склав майже 5,9 млн і 1 млн тонн відповідно. Перуанський анчоус експлуатується в обсягах, що забезпечують біологічну стійкість – ймовірно, завдяки ефективному регулюванню промислу та сприятливим екологічним умовам, тоді як запаси гігантського кальмара піддаються надмірному вилову. В обсягах, що забезпечують біологічну стійкість, виловлюється і оселедець Strangomera bentincki. Запаси сардини Sardinops sagax, хека Merluccius gayi і Merluccius australis та патагонського клыкача (Dissostichus eleginoides) в даний час оцінюються як експлуатовані на неусталеному рівні. При цьому запаси скумбрії Scomber japonicus в регіоні відновилися до стійкого рівня. Вилов в цьому регіоні в основному (приблизно 83 відсотки – через перуанського анчоуса) складається з запасів, що виловлюються на стійкому рівні, однак в цілому в 2021 році на стійкому рівні виловлювалося лише 33,3 відсотка оцінених запасів, що аналогічно рівню 2019 року. Висновки В окремих районах промислу готуються повні офіційні звіти про оцінку основних експлуатованих запасів, що дозволяє ефективно оцінити їх стан, тоді як у багатьох інших регіонах цього не відбувається. Знання про структуру запасів більшості виловлюваних видів часто недостатньо для офіційної оцінки запасів. Найгостріше ця проблема стоїть у регіонах, де переважає маломасштабний багатовидовий промисел з ловом різних видів і з використанням різних знарядь лову – для таких районів не вистачає не тільки кількісних та якісних даних, але й інформації про структуру запасів більшості виловлюваних видів. Тому значна частина запасів, розглянутих у цьому огляді, оцінюється на основі даних про тенденції вилову, додаткових даних та інформації, що надається експертами – такий підхід відрізняється від використаного при проведенні аналітичних оцінок запасів і розгляді даних, що не залежать від району промислу. При підготовці звітів про оцінку стану справ у світі ФАО переважно використовує дані “традиційної” повної статистичної оцінки запасів, а також результати оцінок за методами, прийнятими в умовах обмеженості даних, або опитування експертів (ФАО, 2011). Одна з причин відмінностей між підходом, що використовується при підготовці публікацій.
ФАО та, наприклад, глобальний прогноз розвитку світового рибальства Ворма (Worm et al., 2009), полягає в тому, що в різних дослідженнях частка перенаселених запасів у світі оцінюється на основі даних про різні популяції. Також слід враховувати, що методика ФАО передбачає об’єднання запасів у більші одиниці, ніж підхід, прийнятий в публікації Worm et al. Однак навіть з урахуванням цих зауважень оцінка морських рибних ресурсів, проведена ФАО, показує, що в 2021 році частка рибних запасів, експлуатованих на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, знизилася до 62,3 відсотка, що свідчить про збереження тенденції до зниження цього показника приблизно на 0,5–1 відсоток на рік протягом останніх десятиліть. Зараз ФАО активно доопрацьовує методику і процеси, що використовуються для складання доповідей про стан експлуатованих рибних ресурсів (див. врезку 28, стор. 160), що дозволить підвищити якість, надійність і прозорість представлених Організацією глобальних показників.
Перспективи виконання завдання ЦУР щодо рибальства
У рамках цілей сталого розвитку (зокрема, ЦУР 14) ФАО доручено відслідковувати глобальний прогрес у сфері сталого використання рибних ресурсів (завдання 14.4). У 2021 році на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, виловлювалося 62,3 відсотка рибних запасів світового океану. Збереження тенденції до скорочення частки запасів, що виловлюються в обсягах, що забезпечують стійкість (рисунок 20), викликає занепокоєння у міжнародної спільноти та зацікавлених сторін, оскільки в складених умовах для забезпечення сталої риболовлі необхідно найближчим часом розробляти конкретні плани відновлення ресурсів і зусилля щодо регулювання. Однак в ряді районів промислу (наприклад, у Північній Атлантиці, Північно-Східній та Південно-Східній частинах Тихого океану) частка стабільно виловлюваних запасів збільшилася, що дає надію. Досягнуті результати безпосередньо пов’язані з підвищенням якості оцінки і регулювання, які дозволяють досягати позитивних змін в показниках стійкої риболовлі (i♯b♯t et al., 2021). У інших районах світу також відбуваються зміни, але, на жаль, процес відбувається повільніше, ніж передбачено графіком досягнення ЦУР. Перелов — вилов, що викликає скорочення чисельності запасів до обсягів нижче рівня, спроможного забезпечити МУВ (максимальний сталий вилов) — не тільки негативно впливає на біорізноманіття, але й спричиняє скорочення обсягів вилову, що призводить до негативних соціально-економічних наслідків. Підраховано, що при відновленні біомаси переловлених запасів до рівня, що забезпечує МУВ, обсяг виробництва рибної продукції може зрости на 16,5 млн тонн, а річний дохід — на 32 млрд дол. США (i♯b♯t et al., 2013). За оцінками, наведеними у більш пізньому дослідженні, доходи, яких не отримано через неефективне регулювання рибальства, перевищують 83 млрд дол. США на рік (i♯b♯t 2020, 2017). Заходи з відновлення запасів дозволять збільшити внесок морського рибальства в забезпечення продовольчої безпеки, покращення економіки і підвищення благополуччя населення прибережних районів.
У рамках Цілі 14 у сфері сталого розвитку (збереження та раціональне використання океанів, морів та морських ресурсів на користь сталого розвитку) поставлено завдання 14.4 — до 2020 року покласти край перелову морських рибних запасів. На жаль, світове рибальство не наближається до виконання цього завдання: у 2021 році частка переловлених запасів зросла порівняно з 2019 роком (з 35,4 до 37,7 відсотка). Однак за цією глобальною картиною ховаються регіональні та внутрікраїнові відмінності. Як показало одне з досліджень (i♯b♯t et al., 2020), регулювання запасів з застосуванням інтенсивного підходу, як правило, сприяє зростанню чисельності популяцій до запропонованих цільових рівнів або їх підтриманню на таких рівнях, тоді як у регіонах, де застосовуються менш розроблені підходи до регулювання, обсяги вилову виявляються значно вищими, а чисельність популяцій нижчою цільових показників. Ці дані свідчать про те, що надзвичайно необхідно поширювати дієві стратегії та заходи регулювання на райони рибальства, де відсутнє стале регулювання, і адаптувати такі стратегії та заходи до нових умов, а також розробляти інноваційні механізми, що сприяють ефективному регулюванню рибальства з метою сталого використання ресурсів світового океану в рамках цілей ініціативи ФАО “Синя трансформація” (забезпечити, щоб 100 відсотків рибних ресурсів експлуатувалися ефективно) та з дорожньою картою “Синьої трансформації” (ФАО, 2022).
