Обгрунтування необхідності розробки Закону України “Доктрина розвитку рибного господарства України до 2050 р.”

Обґрунтування необхідності розробки Закону України «Доктрина розвитку рибного господарства України до 2050 р.»

На при кінці  минулого сторіччя Україна досягла значних успіхів в розвитку морського і океанічного рибальства,  рибальства у морських прибережних водах Азово-Чорноморського басейну та внутрішніх водоймах, а також у розвитку аквакультури  (випуск продукції цієї індустрії сягав близько 1,1 млн. тонн/рік).  Нажаль розвиток марикультури був незначний.

Однак на  даний час обсяг загального виробництва рибопродукції скоротився майже у 20 разів. Було втрачено низку районів промислу, значно скоротилися і морально застаріли виробничі потужності  рибопромислових суден та рибогосподарських підприємств, судноремонтних підприємств, підприємств з переробки риби, збереження і реалізації продукції, науково дослідницькі та освітянські заклади, тощо.

 Фінансово-економічні та інші труднощі початкового періоду становлення держави не могли не відбитися на стані матеріально-технічної бази всіх підприємств галузі, яка потребує зараз серйозної реконструкції і модернізації.

Одночасно знижувався один із головних показників стану продовольчої безпеки країни середньодушове споживання рибної продукції з 18 кг до 1,7  кг/рік (виробництво власної рибопродукції без імпорту).

Останніми роками це споживання значно збільшилося (до 11,7 кг/рік), але виключно за рахунок імпорту. Враховуючи ННН (неконтрольоване, непідзвітне, нерегульоване)  рибальство та любительське рибальство  загальне споживання на одного українця складає близько 14 кг/рік.

Питома вага імпорту стихійної і некоординованої складової національного ринку рибопродукції стабільно зростала з 10 % у 1991 р. до 85 % у 2019 р.

Продукція рибальства у внутрішніх водоймах та аквакультури впала ≤ 2 % від загального споживання.  Продукція морського  рибальства впала з 70 %  до 5 %.  Такі показники не можуть задовольняти потреби населення на внутрішнього ринку в умовах світової фінансової кризи, яка додатково вимагає збільшення обсягів власного виробництва рибопродукції з одночасним зменшенням його вартості.

Неефективні заходи з боку держави, які були спрямовані на виправлення ситуації у 2005-2019 рр, на фоні практичної відсутності фінансування галузі рибного господарства з боку держави (з 1,3 млрд. грн. передбаченого фінансування галузі у 2005-2010 рр. було отримано не більше як 25 млн. грн.; згідно Закону України «Про розвиток рибного господарства до 2010 р.») не дали бажаних результатів. Поруч із скороченням робочих місць та зменшенням надходжень до державного бюджету, результатом  такої ситуації стало збільшення виробництва кількості видів рибної продукції недоступною для значної частини населення країни.

Всі зовнішні та внутрішні глобальні фактори спаду економіки країни в цілому і затяжної рецесії галузі рибного господарства мають у своїй основі  суб’єктивне походження:

Відмова уряду від безпосереднього управління галуззю рибного господарства (ліквідацією у 2000 році  Державного комітету рибного господарства України).

• Реструктуризація галузі по непрозорих схемах.
• Відсутність дієвих механізмів підтримки вітчизняних рибогосподарських підприємств.
• Бездіяльність у висновку міжурядових угод на видобуток риби в зонах іноземних держав і конвенційних вод.
• Припинення експедиційного лову у районах Світового океану, багатих  промисловими запасами риби й морепродуктів.
• Скасування дотацій і кредитів під сезонний характер і тривалий промисловий цикл.
• Скасування дотацій на вирощування рибопосадкового матеріалу.
• Розрив горизонтальних і вертикальних зв’язків між підприємствами та системою управління.
• Тощо.

Комплекс цих негативних факторів спричинив порушення системи управління рибним господарством як цілісним комплексом, втрату традиційних районів рибальства в закордонних водах, фактичне припинення робіт по відтворенню рибних запасів і відновлення рибогосподарського потенціалу водойм України, фінансову неспроможність і стагнацію рибогосподарських підприємств, інноваційну відсталість при старінні устаткування та технологій, занепад традиційних рибогосподарських регіонів, продовольчу залежність від дорогого імпорту риби і рибопродуктів, падіння споживання риби на душу населення.

На даний час Держрибагентство може контролювати не більше як 15 %  потенціалу галузі (мається на увазі можливість законного правового регулювання галузі без корумпованого втручання у виробничий процес та розподіл добутої або вирощеної рибопродукції, але фактичне не правове втручання сягає ≥ 75 % ).

В існуючому законодавчому полі України Держрибагентство не має правових механізмів впливу на інші 85 % продуктивних чинностей галузі. Держава не має можливості ринкового керування, а це і є основною причиною багаторічної рецесії галузі рибного господарства України.

Приведені негативні тенденції в національному рибальстві та аквакультурі  не можуть забезпечити внутрішній ринок України важливою білковою продукцією.  Ці тенденції  набувають загрозливого характеру, негативно впливають на  економічний потенціал і міжнародну залежність держави від рибного імпорту.

На даний момент є два шляхи насичення внутрішнього ринку рибопродукції:  національне виробництво  та  імпорт. 

Перший шлях для України традиційно був переважним. Держава отримувала якісну продукцію за доступними  цінами. Значний імпульс в цьому напрямку здійснено у 80-х роках минулого сторіччя за рахунок розвитку аквакультури на внутрішніх водоймах країни,  морського прибережного, морського та океанічного рибальства.

Україна значилася в першій десятці світових виробників цієї продукції.   Однак втрата рибопромислового флоту у 1994-2004 рр.  за рахунок позбавлення України можливостей ведення промислу у водах за межами  її юрисдикції, економічних негараздів, втілення корупційних схем колишнім керівництвом галузі, свідоме знищення державою структури обласних рибокомбінатів (в результаті ганебної приватизації), а також прийняття низки  законів (Земельний Кодекс України, Водний Кодекс України, та інші), які не відповідають сучасним вимогам господарювання, практично не дають можливості розвитку рибогосподарських підприємств.

Всі ці негативні тенденції, починаючи з 2004 р. зменшили можливість загального  вилову  риби і виробництво  рибопродукції  на 800÷900 тис. тонн щорічно (а це ≥ 20 кг/рік на чоловіка).

Другий шлях для України – імпорт. Цей шлях за рахунок значного зменшення власного виробництва рибопродукції набув  суттєвого розвитку.

Відсутність відповідної уваги до цих процесів з боку держави та в наслідок стихійності та не координованості рибного імпорту, переслідувань лише бізнесових інтересів на національному ринку спостерігається сталий ріст цін на рибну продукцію при зниженні її якості, незважаючи на досить жорсткі  ветеринарні  вимоги під час перетину кордону України (у 2008 р. ветеринарні вимоги були значно послаблені, що вкрай негативно вплинуло на якість імпортної рибопродукції).

 В результаті все більше видів рибної продукції перешли у розряд недоступних дефіцитів для значної кількості населення країни, а раціон основної маси українського споживача був переорієнтований на обмежену м’ясну дієту.

Показники виробничої діяльності та фінансові показники головних рибогосподарських підприємств України свідчать, що  рибогосподарські підприємства не мали можливості виходу на оптимальної потужності з різних причин, таких як:

1. Обмеженість квот вилову риби та нераціональний їх розподіл не дає можливості вести рентабельно своє господарство і спонукає рибопромислові підприємства на природоохоронні правопорушення.
2. Вирощування не тільки товарної риби, а і молоді в водоймах по екстенсивній технології, який також значно зменшує загальну рибопродуктивність водойм і негативно впливає на фінансовий стан підприємств.
3. Обмеженість оборотних коштів не дає змоги додержуватися технологій вирощування риби, підтримувати у належному ветеринарному та санітарному стані водойми та допоміжні об’єкти підприємств, виплачувати своєчасно заробітну плату працівникам, сплачувати податки, розвивати підприємства, тощо.
4. Труднощі з реалізацією рибопосадкового матеріалу та товарної риби за рахунок відсутності оборотних коштів рибогосподарських підприємств, пов’язаних з дефіцитом фінансових ресурсів кредитної системи, високої собівартості риби, неможливості організувати безперебійне постачання риби в різні пори року в торгівельну мережу, ветеринарних обмежень, низької якості вирощеної риби, тощо.
5. Сплата значних коштів у бюджет за використання земель водного фонду та оренду гідроспоруд зменшують обсяг оборотних  коштів рибогосподарських підприємств.
6. Застарілість матеріально-технічної бази всіх без винятку підприємств галузі, яка потребує значних капіталовкладень та заходів по відновленню основних фондів без яких значне нарощування виробництва рибопродукції та її реалізація неможлива.
7. Відсутність централізованого матеріально-технічного забезпечення підприємств галузі, в результаті чого підприємства не мають можливості централізованого придбання в повному обсязі ветеринарних препаратів,  добрива, кормів, спецодягу сіткових матеріалів, плавзасобів, спеціального обладнання, рибоводного інвентарю, тощо.
8. Відсутність повносистемних маркетингових досліджень в галузі рибного господарства України, які центральним органом виконавчої влади у галузі рибного господарства України останні двадцять п’ять років не проводилися і які в свою чергу мали б надавати підприємствам обґрунтований орієнтир для впевненого розвитку.
9. Відсутність скоординованих дій рибогосподарських підприємств, спрямованих на планомірність поставок рибної продукції, її асортимент, географії постачань, максимально вигідне використання природних можливостей водойм, обсягів вирощування рибопосадкового матеріалу, тощо.
10. Відсутність державного механізму відшкодування рибогосподарським підприємствам витрат за зариблення природних водойм нереалізованими залишками рибопосадкового матеріалу.
11. Витрати на закупівлю пального та сплати податків рибопромисловими підприємствами внутрішніх водойм та Азово-Чорноморського басейну за високими цінами, які не дають можливість конкурувати з браконьєрами в питаннях кінцевого ціноутворення продукту.
12. Відсутність достатньої кількості допоміжних підприємств, які повинні забезпечувати роботу основних рибогосподарських підприємств.
13. Відмова уряду від безпосереднього керування рибним сектором економіки. 
14. Відсутність дієвої реструктуризації в галузі.
15. Відсутність налагоджених механізмів підтримки вітчизняних товаровиробників.
16. Недолік цілеспрямованості у висновку міжурядових угод на видобуток риби в зонах іноземних держав і конвенцій.
17. Процеси фіктивного банкрутства підприємств Держрибагентства.
18. Згортання діяльності (примусове) багаторічних користувачів водних біоресурсів.
19. Розрив горизонтальних і вертикальних зв’язків між підприємствами галузі.
20. Ріст числа господарюючих суб’єктів, що ігнорують галузеву структуру.
21. Безліч структурних перебудов, їх непрозорість та змін керівництва галуззю що порушують механізми її керування як цілісним господарським комплексом та не дають позитивних результатів.
22. Відсутність механізмів підтримки вітчизняних товаровиробників.
23. Припинення експедиційного лову у Світовому океані, який ще має значні  промислові запаси риби й морепродуктів.
24. Скасування дотацій і кредитів під сезонний характер і тривалий промисловий цикл, розрив горизонтальних і вертикальних зв’язків.
25. Втрата традиційних районів рибальства в закордонних водах.
26. Припинення роботи по відтворенню водних біоресурсів.
27. Неспроможність фінансової системи держави і стагнація рибогосподарських підприємств.
28. Відсталість держави  в питаннях інноваційної політики при старінні устаткування й технологій.
29. Рецесія  традиційних рибогосподарських регіонів.
30. Залежність держави від імпорту риби.
31. Відсутність механізмів впливу Держрибагентства на  85 % продуктивних чинностей галузі.

В результаті такої недолугої рибогосподарської політики держави на даний час лише деякі підприємства галузі  працюють у режимі незначного прибутку. Решта підприємств –  безнадійно збиткові !!!

Після епідемії короновірусу необхідно чекати наближення глобальної світової фінансової кризи. Ця криза затягне Україну у прірву фінансових боргів.  Власне виробництво рибопродукції, яке так потрібно населенню України впаде по об’єктивних причинах ще нижче. Галузь рибного господарства не зможе задовольнити потреби населення у рибопродукції, на надія на імпортну рибопродукцію в умовах дефіциту іноземної валюти та високій її вартості представляється беззмістовними.

Україна повинна мати галузь рибного господарства, яка зможе гарантовано забезпечити не тільки продовольчу безпеку, а й продовольчу незалежність держави в секторі рибопродукції.

Галузь рибного господарства України повинна забезпечити зростання національного виробництва дешевої рибної продукції для повного забезпечення всіх (в перше чергу найбідніших) прошарків населення в обсягах, достатніх для забезпечення мінімальних медичних норм ( ≥ 20÷25 кг/рік на одну людину).

Виходячи із зазначеної головної цілі роботи галузі – забезпечення продовольчої безпеки та незалежності країни, та беручи до уваги сучасні тенденції і особливості розвитку рибного господарства в умовах світової фінансової кризи, необхідність інтеграції його в світові процеси, що відбуваються у всіх його складових: прісноводне, морське, океанічне рибальство, вирощування риби і морепродуктів у внутрішніх водоймах, збереження і транспортування риби, переробка та її реалізація,  експорт та імпорт рибопродукції  – стратегічним завданням галузі повинна стати її повномасштабна структурна перебудова,  яка допоможе:

• Використовувати з найбільшою ефективністю можливості водойм України по природному і штучному відновленню.
• Забезпечити сталий розвиток рибогосподарських підприємств.
• Пристосувати діюче законодавство до сучасних умов господарювання, забезпечивши оптимальні умови розвитку галузі рибного господарства України.
• Залучити для розвитку рибогосподарських підприємств кошти іноземних  і вітчизняних інвесторів.
• Оновити основні фонди підприємств на основі широкого впровадження у галузеве виробництво досягнень науки і техніки, сучасних технологій промислу, збереження, транспортування і переробки риби.
• Підвищити ефективність використання рибних запасів шляхом раціонального управління ними, забезпеченням їх довгострокового збереження, відтворення і належної охорони.
• Підвищити якість і розширення асортименту рибної продукції, доступною для широких прошарків населення.
• Розвивати міжнародне і науково-технічне співробітництво та зовнішньоекономічні зв’язки в галузі рибного господарства, здійснювати євро інтеграційні процеси.
• Гармонізувати законодавство України, у тому числі до норм ЄС та інших провідних країн світу.

Насичення ринку рибопродукції в Україні повинно  досягатися  за рахунок розвитку  національного виробництва.  Імпорт рибопродукції  потрібно контролювати обґрунтованими митними тарифами, а також контролювати доцільність ввезення окремих видів рибопродукції (хоча б на деякий час).  

Оподаткування національного виробництва рибопродукції необхідно проводити  по пільгових умовах, як  в головних країнах-експортерах. Рибогосподарським підприємствам, особливо які вирощують рибопосадковий матеріал для відродження водойм, необхідно щорічно надавати пільгові кредити.

Проведення  структурної перебудови в галузі повинна сприяти створенню справжнього власника виробництва, зацікавленого у випуску якісної рибної продукції для національного ринку.

Для цього треба використовувати інструменти реструктуризації підприємств такі як акціонування, передача у власність або у довготермінову оренду засобів і знарядь виробництва, врегулювання питання власності та оренди рибогосподарських водойм різними за формою власності користувачами.

Втілення нового підходу до управління галуззю повинно базуватися  на відкритості та справедливості в прийнятті рішень, участі в законотворчій роботі всіх працівників галузі, протидії  і боротьбі з минулим стилем управління і господарюванням у галузі, такими як здирництво, хабарництво,  непрозорість прийняття рішень, надання привілей наближеним і переслідування конкурентів.

Але як в найближчі  роки досягти рівня розвитку галузі рибного господарства України, яка б змогла забезпечити продовольчу безпеку і продовольчу незалежність держави в секторі рибопродукції? Що для цього необхідно? Давайте думати разом!

Масштабне будівництво будь якого об’єкту починається з ідеології. Що ми бажаємо мати? Які параметри перш за все ми повинні закласти в архітектуру майбутньої галузі та якої мети ми бажаємо досягти?

Головною метою структурної перебудови галузі рибного господарства України повинно стати досягнення такого рівня розвитку галузі, яка б гарантовано змогла забезпечити продовольчу безпеку і продовольчу незалежність держави в секторі рибопродукції.

Перебудова галузі повинна передбачати будівництво особливої інноваційної моделі устрою галузі, яка зможе забезпечити створення сприятливого законодавчого, фінансового і виробничого простору для стрімкого розвитку національного виробництва конкурентоспроможної, якісної рибопродукції та її реалізації на ринку України та поза її межами.

Ідеологія архітектури майбутнього устрою галузі повинно бути розроблена в найближчий час і прийнята як Закон України «Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 р.».

Що ж цей головний для галузі документ на найближчі 30 років повинен містити, що він повинен закласти на десятиліття, які параметри? Давайте це розглянемо в загальних рисах.

Повний текст Проекту Закону України «Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 р.» над яким я наполегливо працював багато часу можна прочитати за посиланням http://fishindustry.com.ua/doktrina-rozvitku-galuzi-ribnogo-gospodarstva-ukra%d1%97ni-na-period-do-2050-r/

І так, Закон України «Доктрина розвитку рибного господарства України на період до 2050 р.» є основним документом стратегічного планування галузі з комплексом пріоритетних поглядів на цілі, завдання та основні напрямки державної економічної політики в області розвитку рибного господарства України з визначенням відповідних об’єктивних параметрів  виробництва на короткостроковий до 2023 р., середньостроковий до 2030 р. та довгостроковий до 2050 р. періоди.

Метою розвитку галузі рибного господарства України повинно стати стале функціонування рибогосподарського комплексу на підставі збереження, відтворення і раціонального використання риби та інших водних живих біологічних ресурсів, які забезпечуватимуть задоволення внутрішнього попиту на рибну продукцію, продовольчу безпеку держави в секторі рибопродукції, соціально-економічний розвиток рибопромислових регіонів.

Продовольча безпека та незалежність України в секторі рибопродукції є не тільки одним із напрямків забезпечення національної безпеки та збереження суверенітету країни, а і є важливою складовою демографічної політики на фоні підвищення якості життя українців, забезпечення для них високих стандартів життя, а й в свою чергу є безумовним державним пріоритетом!!!.

Національні інтереси України в галузі рибного господарства на довгострокову перспективу повинні полягати у підвищенні конкурентоспроможності рибопродукції власного виробництва, забезпеченні сталого розвитку цього напрямку економіки держави та у підтриманні стратегічної стабільності виробництва в умовах перманентної війни з Росією і часткової окупації території України.

Доктрина повинна визначити:

1. Стратегічні цілі розвитку і основні завдання галузі рибного господарства України на період до 2050 р.
2. Основні напрямки державної економічної політики в сфері забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції на період до 2050 р.
3. Механізми і ресурси забезпечення продовольчої безпеки України в секторі рибопродукції.
4. Напрямки, шляхи і засоби реалізації екологічної політики України на водоймах на континентальних водоймах і морських територіальних водах України на період до 2050 р.
5. Етапи екологічної реабілітації континентальних водойм і морських територіальних вод України на період до 2050 р.
6. Стратегію розвитку континентальної аквакультури та марикультури в Азово-Чорноморському басейні.
7. Парадигми розвитку аквакультури і марикультури України в інших країнах світу.
8. Стратегія розвитку рибопереробних підприємств в Україні
9. Стратегія відновлення рибопромислового флоту України
10. Принципи регулювання імпорту рибопродуктів в Україні
11. Парадигми стратегії розбудови логістичної та торгівельної інфраструктури в торгівлі рибопродуктами.
12. Критерії інноваційної привабливості підприємств галузі рибного господарства України.
13. Парадигми стратегії розвитку науки і інновацій в галузі рибного господарства України
14. Ідеологія виховання екологічного та рибогосподарського світогляду населення України.

Висновки

Україна має у своєму розпорядженні усі необхідні географічні, економічні, адміністративні, кадрові, виробничі і політичні ресурси, розумне використовування яких після прийняття «Доктрини розвитку рибного господарства України на період до 2050 р.» зможе не тільки повністю відновити рибогосподарський потенціал водойм, але й надати необхідний поштовх інтенсивному розвитку всього рибного господарства України, включаючи розвиток сучасного рибопромислового флоту, для повного задоволення потреб населення, забезпечення продовольчої безпеки і незалежності держави та нарощування свого експортного потенціалу у секторі рибної продукції !!!

Нажаль можливості донести до керівництва держави необхідність прийняття цього найнеобхіднішого для України закону поки немає…

Влада наполегливо, через коліно, протискає «своїх довірених професійно непридатних осіб», щоб красти, красти і красти…!!!