АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Промислове рибальство та управління водними біоресурсами у внутрішніх водоймах України Стан, системні проблеми, ресурсний потенціал та модель відродження і розвитку до 2050 року.

ЗМІСТ

Сторінка

АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Промислове рибальство та управління водними біоресурсами у внутрішніх водоймах України Стан, системні проблеми, ресурсний потенціал та модель відродження і розвитку до 2050 року……………………………………………..с	3
РЕЗЮМЕ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ……………………………………………………………………………….	3
ВСТУП………………………………………………………………………………………………………………………………….	6
ЧАСТИНА I  СТАН, РЕСУРСНА БАЗА ТА ПОТЕНЦІАЛ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………………………………………………….	7
1. СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНІХ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ УКРАЇНИ………….	7
2. РЕСУРСНА БАЗА ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ………………………………………………..	11
3. ІСТОРИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА	14
4. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА………………………………………………….	16
5. СТАН ЗАПАСІВ, ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ…………………………………	19
ЧАСТИНА II СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ, РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ……………………………………………………………………………………………………..	23
ВСТУП ………………………………………………………………………………………………………………………………..	24
6. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ…………………..	24
6.13. АУКЦІОНИ МОДЕРНІЗАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ МОДЕЛІ ДОСТУПУ ДО ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ…..	29
7. РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА РЕАЛЬНІ УМОВИ ПРОМИСЛУ……………………	38
8. ЕКОНОМІКА ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА…………………………………………………………..	47
9. НАУКА, МОНІТОРИНГ І ДАНІ…………………………………………………………………………………….	49
10. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ, ННН-РИБАЛЬСТВО ТА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ……………… 11. ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ТА НАЛЕЖНЕ РЕГУЛЮВАННЯ……………………………….	51 53
ЧАСТИНА III НОВА ДЕРЖАВНА МОДЕЛЬ ВІДНОВЛЕННЯ, УПРАВЛІННЯ ТА РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИБАЛЬСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ……………………….	58
ВСТУП…………………………………………………………………………………………………………………………………	58
12. РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І ЦІЛЬОВИЙ СТАН ДО 2050 РОКУ……………………………..	59
13. НОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ……….	62
14. ПРІОРИТЕТНІ ДЕРЖАВНІ ПРОЄКТИ ВІДНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ………………………	65
15. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ…………………………………………………………………	68
16. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМИ, KPI ТА НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………….	70

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Промислове рибальство та управління водними біоресурсами у внутрішніх водоймах України

Стан, системні проблеми, ресурсний потенціал та модель відродження і розвитку до 2050 року

Науково-аналітичне обґрунтування до Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027- 2050 роки

 

РЕЗЮМЕ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Головний висновок дослідження: потенціал внутрішніх водойм України визначається не обсягом ресурсу, який можна розподілити для вилову в окремому році, а здатністю держави забезпечити його відновлення, довгострокову продуктивність і стале використання.

Внутрішні водні біоресурси є відновлюваним природним і продовольчим ресурсом держави. Водночас їх рибогосподарський потенціал використовується неповною мірою, а стан багатьох водойм погіршується внаслідок зарегулювання стоку, деградації нерестовищ, забруднення, евтрофікації, кліматичних і воєнних впливів, недостатнього відтворення та фрагментарності управління.

Системна проблема полягає не у відсутності регулювання. В Україні сформовано розвинену систему наукового обґрунтування, лімітів, доступу до ресурсу, дозвільних і договірних процедур, цифрового обліку та державного контролю. Однак оцінка запасів, допустиме використання, доступ користувачів, промисел, відтворення, гідрологічний режим, охорона, фінансування і контроль недостатньо поєднані в єдиний цикл управління конкретною водоймою та її ресурсом.

У результаті держава значною мірою управляє окремими процедурами, а не довгостроковою продуктивністю водного біоресурсу. Щорічний ліміт не замінює плану відновлення запасу; цифровізація процедур не гарантує кращого стану ресурсу; збільшення кількості контрольних дій не тотожне скороченню незаконного вилову; прозорий механізм доступу не вирішує сам по собі питань відтворення, інвестицій і відповідальності за майбутній стан водойми.

Дослідження обґрунтовує перехід до багаторічної, басейнової та результат-орієнтованої моделі, у якій базовим об’єктом управління стає водойма або водна система, а всі ключові рішення пов’язуються єдиною логікою:

стан водойми → стан запасу → ціль відновлення → допустиме використання → доступ користувачів → промисел → відтворення → простежуваність і контроль → оцінка результату → коригування управління.

Для реалізації цієї моделі пропонується зосередити державну політику на взаємопов’язаних рішеннях: провести національну рибогосподарську інвентаризацію внутрішніх водойм; визначити їх фактичну і потенційну сталу продуктивність; запровадити багаторічні плани управління для основних водойм; модернізувати систему доступу до ресурсу; пов’язати право користування з чітко визначеними зобов’язаннями; провести повний регуляторний аудит промислового рибальства; інтегрувати наукові, промислові, гідрологічні та контрольні дані; перейти до ризик-орієнтованого контролю; забезпечити повну простежуваність продукції; сформувати фінансовий механізм відновлення ресурсної бази.

Окремого перегляду потребує модель доступу до промислового ресурсу. Аукціонний механізм підвищив прозорість і конкурентність розподілу прав, однак ціна доступу не може бути єдиним показником якості майбутнього користувача та ефективності управління ресурсом. Предметом подальшого нормативного опрацювання має стати конкурентна модель, що поєднує прозорість, об’єктивні критерії, мінімізацію адміністративної дискреції, достатній горизонт господарського планування та відповідальність користувача за виконання встановлених умов.

Не менш важливим є перегляд регуляторного навантаження. Завдання держави полягає не у послабленні охорони водних біоресурсів, а у відокремленні необхідного контролю від дублюючих, надмірних або непродуктивних процедур. Кожна суттєва вимога має оцінюватися за правовою підставою, метою, витратами бізнесу і держави, реальним ефектом для ресурсу, ризиком, дублюванням та можливістю спрощення або автоматизації.

Європейська інтеграція у цій сфері повинна означати не механічне перенесення максимальної кількості норм, а досягнення європейсько сумісної якості управління: науковості, багаторічності, екосистемного і басейнового підходу, пропорційності регулювання, участі користувачів, цифрової простежуваності та контролю реального ризику.

Цільовий результат до 2050 року – відновлені та керовані запаси водних біоресурсів, стала рибопродуктивність основних водойм, науково обґрунтований і прогнозований легальний промисел, економічно життєздатні підприємства, модернізована виробнича база, зростання внутрішнього виробництва, зайнятості та доданої вартості.

Таким чином, стратегічним предметом державного управління має стати не щорічний розподіл права на вилучення, а відновлюваний водний біоресурс і його продуктивність у горизонті десятиліть.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження ґрунтується на комплексному аналізі стану водних біоресурсів, промислу, екологічних і гідрологічних факторів, економіки підприємств, державного регулювання, науки, контролю, законодавства України та відповідних принципів і актів ЄС.

Використовуються офіційні статистичні й адміністративні дані, матеріали рибогосподарської науки і моніторингу, нормативно-правові акти та інформація користувачів водних біоресурсів.

Базова логіка оцінювання:

стан водойми → стан запасу → допустиме використання → промисел → економічний результат → відтворення → контроль → оцінка зміни ресурсу → коригування управління.

Прогнозний горизонт дослідження – 2027-2050 роки з контрольними етапами:

базовий стан → 2030 → 2040 → 2050.

Для програмних пропозицій застосовується принцип: проблема → причина → державне рішення → відповідальний → строк → KPI результату.

ВСТУП

Внутрішні водні біоресурси України мають розглядатися як відновлюваний стратегічний актив держави, що одночасно забезпечує продовольче виробництво, зайнятість, регіональну економіку та природний капітал. Метою цього дослідження є визначення науково-аналітичних засад відновлення їх продуктивності та формування нової моделі управління внутрішнім промисловим рибальством України до 2050 року.

Ключова проблема полягає у фрагментарності чинної системи: стан водойми, оцінка запасів, допустиме вилучення, доступ користувачів, промисел, відтворення, гідрологія, охорона, дані та контроль регулюються різними інструментами, але недостатньо об’єднані спільною довгостроковою метою. Наявність великої кількості процедур не гарантує відновлення ресурсу, якщо вони не пов’язані з вимірюваним станом конкретної водойми.

Принциповою відмінністю запропонованого підходу є перехід від оцінювання державної політики за кількістю виконаних процедур до оцінювання за станом і динамікою ресурсу. Кожне управлінське рішення має бути пов’язане з конкретною водоймою, науково визначеною метою, відповідальним виконавцем, строком реалізації та вимірюваним результатом. Це дозволяє сформувати систему, у якій відновлення запасів, допустиме використання, економічна життєздатність легального промислу та ефективність державного контролю оцінюються не окремо, а як взаємопов’язані елементи єдиного управлінського циклу.

Дослідження визначає сучасний стан ресурсної бази і промислу, системні проблеми управління та регуляторного середовища, резерви відновлення, а також модель державних рішень до 2050 року. Її основою є багаторічне управління водоймами, науково обґрунтоване використання, відповідальне користування ресурсом, відновлення його продуктивності, доказове регулювання, цифрова простежуваність та оцінювання державної політики за фактичним результатом. Матеріали дослідження призначені для використання при формуванні напряму внутрішнього рибальства Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки.

ЧАСТИНА I

СТАН, РЕСУРСНА БАЗА ТА ПОТЕНЦІАЛ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ

 

1. СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНІХ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ УКРАЇНИ

Внутрішні водні біоресурси є складовою природного капіталу, продовольчого потенціалу та регіональної економіки України. Їх державна цінність визначається не лише поточним обсягом промислового вилову, а здатністю водойм відтворювати ресурс, формувати внутрішнє виробництво рибної продукції, підтримувати зайнятість і створювати економічну вартість у довгостроковій перспективі.

Тому стратегічним предметом державної політики має бути не розподіл доступного для вилучення ресурсу між користувачами, а збереження і нарощування продуктивності самих водойм та їх водних біоресурсів.

1.1. Внутрішні водні біоресурси як природний, продовольчий та економічний актив держави

Річки, водосховища, озера, лимани та пов’язані з ними екосистеми формують відновлюваний ресурс, продуктивність якого залежить від стану водойми, гідрологічного режиму, нерестовищ, кормової бази, структури іхтіофауни, природного відтворення та якості управління.

Промислове рибальство перетворює частину цього природного потенціалу на продовольчу та економічну продукцію. Його вплив виходить за межі безпосереднього вилову і охоплює переробку, холодову інфраструктуру, транспорт, ремонт, торгівлю, логістику, зайнятість та доходи прибережних територій.

За умов обмежених можливостей морського промислу та високої залежності внутрішнього ринку від імпортної рибної продукції значення власної ресурсної бази зростає. Проте стратегічною метою не може бути максимізація вилову сама по собі. Необхідно збільшувати стале внутрішнє виробництво через відновлення запасів і підвищення рибопродуктивності водойм.

Отже, результативність державної політики доцільно оцінювати не лише в тоннах вилову, а за сукупністю показників:

стан ресурсу → стала рибопродуктивність → легальне виробництво → додана вартість → зайнятість → інвестиції → відновлення ресурсу.

1.2. Внутрішнє рибальство в умовах війни та післявоєнного відновлення

Війна істотно змінила умови функціонування внутрішніх водних екосистем і рибного господарства: частина акваторій стала недоступною або небезпечною, пошкоджено гідротехнічну інфраструктуру, посилилися ризики забруднення та порушення природних водних режимів. Руйнування Каховського водосховища продемонструвало масштаб наслідків, які зміни гідрологічної системи можуть мати для водних біоресурсів, господарської діяльності та територій.

Тому післявоєнне відновлення внутрішнього рибальства не може обмежуватися відновленням промислу. Воно має включати оцінку стану водойм і запасів, відновлення гідрологічних зв’язків і нерестовищ, відтворення ресурсної бази, модернізацію виробничої інфраструктури та повернення безпечної господарської діяльності.

Відновлення сектору повинно здійснюватися не як повернення до довоєнного стану, а як формування більш стійкої системи управління, здатної працювати в умовах екологічних, кліматичних, економічних і безпекових ризиків.

1.3. Місце внутрішніх водних біоресурсів у моделі розвитку України до 2050 року

Внутрішнє рибальство може бути складовою сучасної «блакитної економіки» лише за умови, що економічне використання не виснажує природну основу власного виробництва.

Базовий принцип:

відновлення ресурсу → стале використання → економічний результат → інвестиції → повторне відновлення ресурсу.

Саме така логіка має бути закладена у Національну програму відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки.

Внутрішні водні біоресурси доцільно визначити окремим стратегічним напрямом, у якому поєднуються стан водойм, наука, природне і штучне відтворення, промисел, економіка користувачів, переробка, цифровізація, простежуваність, контроль та європейська інтеграція.

Ключовим переходом має стати зміна самої логіки державного управління:

від управління окремими процедурами і щорічним вилученням — до багаторічного управління водоймою, її екосистемою, запасами і продуктивністю як єдиним об’єктом державної політики.

Висновок до розділу 1

Встановлено. Внутрішні водні біоресурси є відновлюваним природним, продовольчим та економічним активом держави, цінність якого визначається передусім здатністю водойм стабільно відтворювати ресурс і створювати довгострокову суспільну та економічну вартість.

Системна проблема. Державна політика тривалий час була значною мірою зосереджена на регулюванні поточного використання ресурсу, тоді як довгострокова продуктивність водойм, відтворення запасів і економічний результат не були достатньо інтегровані в єдиний управлінський цикл.

Стратегічний наслідок. Якщо держава управляє переважно обсягом поточного вилучення, але не продуктивністю водойми, система неминуче реагує на наслідки, а не формує майбутній стан ресурсу. Тому ефективність державної політики має вимірюватися не лише дотриманням процедур і встановлених лімітів, а зміною запасів, природного відтворення, рибопродуктивності та здатності легального промислу функціонувати без виснаження ресурсної основи.

Державне рішення. Перейти до моделі, у якій стан водойми → запас → відтворення → допустиме використання → економічний результат → повторне відновлення ресурсу становлять єдину систему довгострокового державного управління.

Саме продуктивність ресурсу, а не обсяг його разового вилучення, має стати головним критерієм державного управління.

2. РЕСУРСНА БАЗА ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ

Ресурсний потенціал внутрішнього рибальства України визначається не кількістю водойм і не їх площею самими по собі, а екологічним станом, гідрологічним режимом, природною продуктивністю, здатністю до відтворення та можливістю сталого господарського використання.

Тому об’єктом державної оцінки має бути не абстрактний водний фонд, а конкретна водойма або водна система з визначеним ресурсним потенціалом, обмеженнями та цільовою моделлю управління.

2.1. Дніпровський каскад – основа внутрішнього промислового потенціалу

Дніпровські водосховища історично сформували основну ресурсну базу внутрішнього промислового рибальства України. Їх значення визначається масштабом акваторій, нагульних площ, мілководь, нерестовищ та сформованими промисловими запасами.

Руйнування Каховського водосховища принципово змінило структуру каскаду та потребує переоцінки рибогосподарського потенціалу нижнього Дніпра, міграційних зв’язків, нерестової бази й перспектив господарського використання всієї системи.

Для кожного великого водосховища необхідно визначити:

екологічний стан → стан запасів → природне відтворення → потенційну рибопродуктивність → допустиме використання → необхідні заходи відновлення.

Ці показники мають становити основу багаторічних планів управління, а не визначатися ізольовано в межах окремих щорічних процедур.

2.2. Великі річкові басейни

Дунай, Дністер, Південний Буг та інші великі річкові системи є складними рибогосподарськими комплексами, де стан ресурсу залежить від стоку, заплав, нерестовищ, міграційних шляхів і гідрологічних зв’язків із озерами, протоками, водосховищами та лиманами.

Особливе значення мають транскордонний Дунайський басейн, Дністровська річково-водосховищно-лиманна система та зарегульований Південний Буг.

Їх ресурсне управління повинно будуватися за басейновим принципом, оскільки біологічні процеси, переміщення риби та вплив гідрологічних факторів не збігаються з адміністративними межами.

2.3. Озера, лимани та інші локальні водні системи

Великі озера і лимани потребують індивідуального підходу через високу залежність продуктивності від водообміну, рівневого режиму, солоності, заростання, евтрофікації, кисневого режиму, кормової бази та локальної структури іхтіофауни.

Для лиманів рибогосподарське управління не може бути відокремлене від гідрологічного: без керованого водообміну неможливо забезпечити стабільну рибопродуктивність.

Середні та малі водосховища, заплавні водойми, протоки, затоки й канали можуть мати різне призначення – промислове, відтворювальне, природоохоронне, рекреаційне або експериментальне.

Тому універсальної моделі для всіх внутрішніх водойм бути не може:

кожній значущій водоймі – функціонально обґрунтована модель відповідно до її екологічного стану, ресурсного потенціалу та суспільної функції.

2.4. Екологічний стан і природна рибопродуктивність

Рибопродуктивність формується комплексною взаємодією гідрологічного режиму, якості води, кисневого балансу, мілководь, нерестовищ, донних біоценозів, кормової бази та структури іхтіофауни.

Ключовими ризиками є зарегулювання стоку, деградація нерестовищ, порушення водообміну, замулення, евтрофікація, забруднення, кліматичні зміни та воєнний вплив.

Тому наукова оцінка ресурсу повинна характеризувати не лише запас окремих промислових видів, а й здатність самої екосистеми підтримувати та відновлювати продуктивний запас.

Саме це створює основу для активного управління рибопродуктивністю через природне відтворення, відновлення нерестовищ, меліорацію, регулювання структури іхтіофауни та науково обґрунтоване зариблення.

2.5. Просторова карта рибогосподарського потенціалу України

Ресурсний потенціал внутрішніх вод розподілений нерівномірно: поряд із великими продуктивними водоймами існують деградовані, недооцінені, локальні або недостатньо досліджені системи.

Для державного планування необхідно провести Національну рибогосподарську інвентаризацію внутрішніх водойм і створити цифрову карту за єдиною системою:

гідрологія → екологічний стан → кормова база → іхтіофауна → відтворення → фактична продуктивність → потенційна продуктивність → допустиме використання → заходи відновлення.

На цій основі водойми доцільно класифікувати за пріоритетною функцією:

стале промислове використання;

відновлення ресурсної бази;

кероване рибогосподарське використання;

природоохоронний режим;

пілотне або експериментальне управління.

Висновок до розділу 2

Встановлено. Україна має значну, різноманітну та територіально неоднорідну ресурсну базу, реальна цінність якої визначається станом екосистем, природною продуктивністю та здатністю до відтворення.

Системна проблема. Держава не має єдиної актуальної системи, яка для основних водойм одночасно характеризувала б фактичний стан, потенційну сталу рибопродуктивність, допустиме використання та необхідні заходи відновлення.

Стратегічний наслідок. Без такої бази неможливо достовірно визначити ані реальний потенціал сектору до 2050 року, ані пріоритетність державних інвестицій у його відновлення.

Державне рішення. Провести Національну рибогосподарську інвентаризацію, сформувати цифровий кадастр і карту продуктивності внутрішніх водойм як основу багаторічного управління.

3. ІСТОРИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА

Історична ретроспектива необхідна не для відтворення хронології галузі, а для відповіді на практичне питання: які функції забезпечували продуктивність великих водойм раніше, які з них були втрачені та що необхідно відновити у сучасній моделі.

3.1. Система до 1991 року

До 1991 року великі водосховища, річкові та лиманні системи використовувалися як комплексні рибогосподарські об’єкти. Промисловий вилов був пов’язаний із науковою оцінкою, штучним відтворенням, зарибленням, меліорацією та охороною ресурсу.

Особливого значення це набуло після створення Дніпровського каскаду, де формування продуктивних запасів значною мірою залежало від активного рибогосподарського управління.

Централізована модель мала очевидні системні недоліки, однак містила важливий для сучасної політики принцип:

водойма → наука → відтворення → промисел → повторне управління ресурсом.

3.2. Трансформація 1991–2010 років

Після відновлення незалежності економічна та інституційна модель галузі принципово змінилася. Змінювалися форми власності, структура підприємств і джерела фінансування; скоротилися виробничі та наукові спроможності, послабився зв’язок між промислом, відтворенням, меліорацією та довгостроковим управлінням.

Історичні матеріали FAO наводять для 1997 року близько 71,8 тис. тонн вилову у внутрішніх водах, переважна частка якого припадала на водосховища. Водночас ці дані не можуть механічно порівнюватися із сучасними показниками через відмінності статистичної методології, географії та структури обліку. Тому для Програми важливий не сам історичний максимум, а відповідь на питання: яка частина втраченого виробничого потенціалу може бути відновлена сьогодні екологічно та економічно сталим способом.

3.3. Модернізація управління у 2010–2026 роках

Після прийняття у 2011 році базового галузевого закону система поступово змінювала дозвільні механізми, правила використання ресурсу та державний контроль. З 2023 року розподіл права на промисловий ресурс перейшов до електронних аукціонів; надалі розвивалися «еРибальство», цифровізація процедур і правова база простежуваності.

Ці зміни модернізували адміністративну інфраструктуру сектору. Наступним етапом має стати модернізація самого змісту управління:

від цифровізації процедур → до цифрового управління ресурсом і результатом.

Одночасно необхідно сформувати зіставний ретроспективний ряд даних, що дозволить відокремити реальні зміни ресурсної бази від змін методології статистики та адміністративного обліку.

3.4. Історичні уроки для моделі до 2050 року

Історична трансформація дозволяє зробити чотири висновки.

По-перше, висока продуктивність великих штучних водойм не виникає автоматично – вона значною мірою є результатом довгострокового управління.

По-друге, промисел не може стабільно функціонувати окремо від науки, відтворення, гідрології, меліорації та охорони ресурсу.

По-третє, Україна втратила не лише частину виробничих потужностей, а й системний зв’язок між окремими функціями рибного господарства.

По-четверте, відновлення цієї системності не означає повернення до централізованої адміністративної моделі минулого. Її необхідно відтворити на принципах ринкової економіки, науки, цифровізації, екологічної сталості, конкуренції та відповідальності за результат.

Висновок до розділу 3

Встановлено. Внутрішнє рибальство України пройшло шлях від інтегрованого рибогосподарського управління великими водоймами до системи, у якій ключові функції значною мірою були інституційно та економічно роз’єднані.

Системна проблема. Втрачено не лише частину виробничого потенціалу, а передусім взаємозв’язок між ресурсом, наукою, відтворенням, меліорацією, промислом і довгостроковим результатом.

Стратегічний урок. Відроджувати необхідно не адміністративну систему минулого, а її здатність управляти водоймою як цілісною продуктивною системою.

Державне рішення. Поєднати в багаторічній моделі сучасний ринок, конкуренцію, науку, цифрові дані, відновлення ресурсу та відповідальність користувачів.

4. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА

Сучасний стан сектору необхідно оцінювати не лише за річним виловом, а за взаємозв’язком ресурсної бази, промислового зусилля, економіки підприємств і просторової концентрації промислу.

4.1. Масштаб і географія промислу

У 2025 році право на спеціальне використання водних біоресурсів у водних об’єктах загальнодержавного значення отримали 126 суб’єктів, які добули близько 11,5 тис. тонн водних біоресурсів. Окремо у режимі СТРГ 31 користувач здійснив вилов 2,26 тис. тонн.

Промисел має високу територіальну концентрацію: близько 10,2 тис. тонн у 2025 році було добуто у Дніпровських водосховищах, насамперед Кременчуцькому, Кам’янському та Дніпровському.

Отже, стан кількох великих водойм фактично визначає значну частину результату всього внутрішнього промислового сектору, що створює концентрацію ресурсного ризику.

4.2. Обсяги, динаміка та структура вилову

Офіційний промисловий вилов у водних об’єктах загальнодержавного значення у 2025 році становив близько 11,5 тис. тонн. Водночас річна зміна вилову сама по собі не характеризує стан ресурсу: вона може залежати від ліміту, промислового зусилля, погодних умов, кількості користувачів, доступності водойми та фактичного стану запасу.

Тому мають окремо оцінюватися:

біологічний запас → допустиме вилучення → фактичний вилов → промислове зусилля.

Видова структура 2025 року також свідчить про домінування масових і екологічно пластичних видів:

Вид	Офіційний вилов, т
Сріблястий карась	3 735
Лящ	2 283
Плітка	1 806
Плоскирка	953
Судак	587
Рослиноїдні види	474

 

Водночас структура улову не є прямим відображенням структури запасу, оскільки залежить також від правил промислу, знарядь, ринку та фактичної доступності видів.

Для державного управління необхідно аналізувати не лише тоннаж, а видову, вікову й розмірну структуру запасу та вилучення.

4.3. Промислове зусилля, сезонність і технології

Промисел має виражену просторово-сезонну нерівномірність, пов’язану з нерестом, міграціями, температурою, гідрологічним режимом і концентрацією риби. Навіть у межах однієї водойми однакова річна квота може створювати різне фактичне навантаження на окремі ділянки та періоди.

Тому управління має враховувати не лише обсяг вилову, а й промислове зусилля, місце, час і селективність промислу.

Технологічна модернізація повинна бути спрямована не на збільшення здатності виловлювати ресурс, а на:

селективність → зменшення прилову → точний облік → цифрову ідентифікацію знарядь → геопросторовий контроль → автоматичне зіставлення вилову та квоти.

4.4. Виробнича база та інвестиційна спроможність

Виробнича база включає судна, знаряддя лову, місця базування, холодове обладнання, транспорт і первинну обробку. Її технічний стан істотно відрізняється між підприємствами.

Оновлення цієї бази потребує довгострокового інвестиційного горизонту. Якщо доступ до ресурсу недостатньо прогнозований, підприємство обмежує капітальні вкладення, оскільки строк окупності судна, обладнання або холодильних потужностей перевищує один промисловий сезон.

Отже: довгострокова передбачуваність доступу ≠ гарантія вилову,
але без неї неможлива системна модернізація виробничої бази.

4.5. Структурна трансформація сектору

Сектор одночасно проходить декілька структурних змін: скорочення морських можливостей унаслідок війни, концентрацію промислу на Дніпровському каскаді, перехід до конкурентного доступу, цифровізацію дозвільних процедур, розвиток «еРибальства» та простежуваності продукції.

Наступне завдання полягає у переході від адміністрування права на вилов до вимірювання повного результату використання ресурсу.

Для кожної основної водойми необхідно сформувати єдину систему:

запас → допустиме вилучення → право доступу → промислове зусилля → фактичний вилов → перша реалізація → економічний результат → наступний стан ресурсу.

Висновок до розділу 4

Встановлено. Сучасне внутрішнє промислове рибальство є відносно невеликим, територіально концентрованим та критично залежним від кількох великих водойм.

Системна проблема. Держава значно краще бачить юридичний доступ і обсяг задекларованого вилову, ніж повний зв’язок між станом запасів, промисловим зусиллям, фактичним використанням ресурсу та економічною життєздатністю підприємств.

Стратегічний наслідок. Сам тоннаж вилову не дозволяє оцінити ані сталість промислу, ані ефективність державного управління.

Державне рішення. Запровадити єдину систему ресурсних, промислових та економічних показників для основних водойм.

5. СТАН ЗАПАСІВ, ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ

Стан промислових запасів є результатом взаємодії екосистеми, гідрології, природного відтворення, штучного поповнення, структури іхтіофауни, промислового навантаження та якості управління.

Тому державна політика має відповідати не лише на питання, скільки ресурсу дозволено вилучити, а й на питання, чому запас змінюється і що необхідно зробити для збільшення його сталої продуктивності.

5.1. Стан запасів та наукова оцінка

Стан ресурсів істотно відрізняється між водоймами, басейнами та видами. Тому єдина оцінка «ресурс достатній» або «ресурс виснажений» для всієї країни методологічно некоректна.

Щорічна оцінка допустимого вилучення необхідна для поточного управління, але стратегічне планування потребує багаторічного аналізу:

чисельність і біомаса → вікова структура → природне поповнення → смертність → промислове навантаження → тенденція запасу.

Для основних водойм має формуватися багаторічна історія зміни запасів із визначенням причин зростання, стабілізації або скорочення.

5.2. Природне відтворення та нерестовища

Природне відтворення є основою довгострокової стійкості запасів. Воно залежить не лише від кількості плідників, а від доступності нерестовищ, рівневого режиму, температури, течії, рослинності, якості води та виживання молоді.

Мілководдя, заплави, затоки, гирлові ділянки та прибережні біотопи мають розглядатися як природна рибогосподарська інфраструктура.

Пріоритетом повинні стати їх:

інвентаризація → картографування → моніторинг → захист → відновлення → оцінка результативності.

Там, де екосистема здатна забезпечити стабільне природне поповнення, саме його відновлення має мати пріоритет перед постійною компенсацією дефіциту штучним зарибленням.

5.3. Штучне відтворення та рибогосподарська меліорація

Штучне відтворення залишається важливим інструментом підтримання та відновлення запасів. У 2025 році у водойми України було вселено близько 11 млн екземплярів цінних видів риб.

Однак кількість випущеної молоді не є кінцевим показником ефективності. Необхідно оцінювати її виживання, внесок у майбутній запас, екосистемний результат та економічну ефективність.

Так само рибогосподарська меліорація має перейти від епізодичних заходів до планового інструменту управління продуктивністю. Відновлення проточності, нерестових ділянок, регулювання рослинності або структури іхтіофауни повинні мати конкретну наукову мету і вимірюваний результат.

Принцип: зариблення і меліорація доповнюють природне відтворення, але не повинні маскувати деградацію середовища.

5.4. Гідрологія, якість води та стан середовища

Гідрологічний режим безпосередньо впливає на площу нерестовищ, виживання молоді, міграції, водообмін і кисневий режим. Для великих водосховищ режими управління водою та режими управління біоресурсами не можуть формуватися незалежно один від одного.

Не менш важливими є забруднення, надходження біогенних речовин, евтрофікація, замулення та дефіцит кисню. Їх вплив може проявлятися у падінні продуктивності раніше, ніж це буде очевидно з річного вилову.

Тому рибогосподарський моніторинг має об’єднати:

іхтіологічні + гідрологічні + гідрохімічні + гідробіологічні показники.

Рибогосподарська політика повинна бути інтегрована у ширшу систему управління станом водних об’єктів.

5.5. Зміни іхтіофауни та довгострокові ризики

Структура іхтіофауни змінюється під впливом гідрологічних перетворень, інтродукцій, клімату та природного поширення видів. Тому оцінка немісцевих або небажаних видів має здійснюватися диференційовано – відповідно до їх фактичного впливу на конкретну екосистему.

Кліматичні зміни посилюють невизначеність: температура води, стік, посухи, екстремальні явища та кисневий режим можуть змінювати строки нересту, кормову базу, поширення видів і продуктивність водойм.

Тому плани управління до 2050 року повинні бути адаптивними:

моніторинг → зміна стану → оцінка ризику → коригування вилову та відновлювальних заходів.

5.6. Резерви відновлення продуктивності внутрішніх водойм

Головний резерв збільшення внутрішнього виробництва полягає не в механічному підвищенні лімітів, а у збільшенні біологічної продуктивності самого ресурсу.

Пріоритетна послідовність:

відновлення нерестовищ → оптимізація гідрологічних режимів → поліпшення природного відтворення → науково обґрунтоване зариблення → рибогосподарська меліорація → оптимізація структури іхтіофауни → скорочення незаконного вилучення → адаптивне регулювання промислу.

Набір заходів повинен визначатися індивідуально. Для однієї водойми головним обмеженням може бути нерест, для іншої — водообмін, якість води, видова структура, надмірний промисловий тиск або недостатнє штучне відтворення.

Тому для кожної великої рибогосподарської водойми необхідно визначити:

фактичну сталу продуктивність → потенційну продуктивність → причини розриву → комплекс відновлювальних заходів → необхідні інвестиції → строк → цільовий результат.

Відновлення ресурсної бази слід розглядати не як допоміжні природоохоронні витрати, а як інвестицію у майбутню продуктивність державного природного активу.

Висновок до розділу 5

Встановлено. Стан промислового запасу є кінцевим результатом взаємодії екосистеми, гідрології, природного і штучного відтворення, структури іхтіофауни, промислового навантаження та управління.

Системна проблема. Управління значною мірою концентрується на визначенні допустимого вилучення, тоді як фактори, що формують сам запас і його продуктивність, недостатньо інтегровані в один довгостроковий цикл.

Стратегічний наслідок. Без управління причинами зміни запасу держава може лише перерозподіляти наявний ресурс, але не забезпечувати системне зростання його сталої продуктивності.

Принцип відновлення. Універсального набору заходів для всіх водойм не існує. Для кожного великого водного об’єкта необхідно встановити фактичні причини обмеження продуктивності — стан нерестовищ, гідрологічний режим, якість води, структура іхтіофауни, промислове навантаження чи недостатність відтворення — і спрямовувати ресурси саме на усунення визначального обмеження.

Критерій ефективності. Відновлювальні заходи мають оцінюватися не за обсягом фінансування, кількістю зарибленої молоді або числом виконаних робіт, а за фактичною зміною стану ресурсу. Кінцевими показниками повинні бути природне поповнення, структура і стійкість запасу, рибопродуктивність водойми та здатність ресурсу забезпечувати довгострокове науково допустиме використання.

Державне рішення. Для основних рибогосподарських водойм запровадити багаторічні програми відновлення продуктивності, де результат вимірюється не кількістю виконаних заходів, а зміною запасів, природного поповнення та сталої рибопродуктивності.

Саме здатність водойми стабільно відтворювати продуктивний запас  водних біоресурсів має стати головною ознакою успішного відновлення рибогосподарського потенціалу водойми.

 

ЧАСТИНА II

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ, РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ

ВСТУП

Ефективність управління водними біоресурсами визначається не кількістю нормативних вимог, дозволів, електронних операцій чи перевірок, а кінцевим результатом: станом запасів, їх відтворенням, законністю використання, прозорістю обігу продукції та спроможністю легального промислу працювати й інвестувати.

Промислове рибальство функціонує одночасно у природному, економічному та регуляторному середовищі. Стан водойми, сезонність, доступність ресурсу, правила доступу, собівартість промислу, цифровий облік, контроль і відповідальність у сукупності визначають не лише фінансовий результат підприємства, а й його можливості оновлювати виробничу базу, зберігати кадри та брати участь у відтворенні ресурсу.

Тому завдання державної політики полягає не у послабленні регулювання, а в забезпеченні його точності й пропорційності: жорсткий захист ресурсу та протидія незаконному промислу мають поєднуватися з правовою визначеністю, передбачуваністю правил і мінімізацією процедур, що не створюють співмірного природоохоронного або суспільного результату.

Головне питання Частини II: чи забезпечує чинна система управління одночасно відновлення водних біоресурсів, законність їх використання та економічно життєздатні умови для відповідального легального промислу?

6. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ

Державне управління охоплює весь життєвий цикл ресурсу:

стан водойми → наукова оцінка → допустиме використання → доступ до ресурсу → промисел → облік і контроль → оцінка результату → відновлення.

Проблема полягає не у відсутності окремих елементів цієї системи, а в недостатній інтеграції їх у єдиний довгостроковий цикл управління конкретною водоймою та конкретним ресурсом.

6.1. Інституційна архітектура

Центральним спеціалізованим органом є Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, повноваження якого визначено постановою Кабінету Міністрів України № 895.

Водночас стан водних біоресурсів залежить від рішень у сферах водного господарства, охорони довкілля, землекористування, безпечності харчових продуктів, регіонального розвитку та правоохоронної діяльності.

Тому результативність системи визначається не лише діяльністю Держрибагентства, а спроможністю держави узгоджувати рішення різних органів навколо стану конкретного водного об’єкта.

6.2. Повноваження і відповідальність

Базова управлінська послідовність має бути чіткою:

політика → наука → управлінське рішення → доступ → використання → контроль → результат.

Для кожної великої водойми необхідно визначати не лише органи, що виконують окремі процедури, а й відповідальних за досягнення цільового стану ресурсу.

Доцільним інструментом є матриця:

повноваження → рішення → показник → відповідальний орган → строк → результат.

6.3. Нормативна архітектура

Регулювання промислового рибальства формують закон, акти Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, правила і режими промислу, ліміти, квоти, договори, дозвільні та декларативні процедури, системи обліку і контролю.

Багаторівневість є природною для управління обмеженим природним ресурсом. Проблема виникає тоді, коли окремі рівні дублюють один одного або створюють вимоги, зв’язок яких із захистом ресурсу неможливо виміряти.

Тому кожна суттєва норма має оцінюватися за трьома критеріями:

необхідність → пропорційність → результативність.

6.4. Формування політики та участь заінтересованих сторін

Рішення мають поєднувати наукові дані, екологічні обмеження, економічний аналіз і практичний досвід користувачів.

Практичний досвід промисловика не замінює науки, але дозволяє перевірити фактичну виконуваність нормативної вимоги. Консультації мають відбуватися до прийняття рішень, а не лише після виникнення проблем із їх застосуванням.

Цільовою є модель переходу від ситуативного коригування правил до багаторічної політики з визначеними цілями, показниками та періодичною оцінкою результатів.

6.5. Наукова основа рішень

Наукове забезпечення має давати відповідь на чотири питання:

який ресурс існує → як він змінюється → яку його частину можна стало використовувати → що необхідно для його відновлення.

Науковий висновок і адміністративне рішення мають бути розмежовані. Наука визначає стан, тенденції, ризики та допустимі межі; держава приймає управлінське рішення і несе відповідальність за його обґрунтованість.

Необхідна простежуваність:

первинні дані → методика → оцінка запасу → прогноз → управлінське рішення.

6.6. Оцінка і прогнозування запасів

Щорічна оцінка необхідна для поточного управління, але не замінює багаторічного аналізу.

Для основних промислових водойм має відстежуватися:

запас → природне поповнення → структура популяції → тенденція → прогноз → рівень невизначеності.

Це дозволяє відрізняти короткострокові коливання від системної деградації або відновлення ресурсу.

6.7. Ліміти та допустиме вилучення

Ліміт визначає допустиму межу вилучення, але сам по собі не пояснює причин зміни запасу.

Тому його необхідно розглядати в системі:

запас → поповнення → промислове зусилля → допустиме вилучення → фактичний вилов → наступний стан запасу.

Для великих водойм щорічний ліміт має бути складовою багаторічного плану управління, а не самостійним кінцевим показником.

6.8. Доступ до ресурсу

Для користувача система доступу повинна забезпечувати три базові характеристики:

правову визначеність → достатній горизонт планування → економічну прогнозованість.

Короткий або непередбачуваний горизонт доступу створює суперечність між багаторічним біологічним циклом ресурсу та необхідністю інвестувати у судна, обладнання, кадри, охорону й відтворення.

Модель доступу детально розглянута у пункті 6.13.

6.9. Дозвільні, договірні та декларативні процедури

Постанова Кабінету Міністрів України № 1347 визначає базові процедури спеціального використання водних біоресурсів.

Постановою № 1695 від 23 грудня 2025 року запроваджено дворічний експериментальний проєкт декларування права на промислове рибальство та дослідний вилов в електронній формі.

Розвиток системи має ґрунтуватися на принципі:

держава не запитує повторно інформацію, яку вже має у своїх інформаційних ресурсах.

Договірні, дозвільні та декларативні процедури мають становити логічно узгоджений процес, у якому кожна операція має самостійну правову функцію.

6.10. Цифровізація

Постановою Кабінету Міністрів України № 1109 від 8 вересня 2025 року затверджено порядок функціонування системи «еРибальство».

Її стратегічне призначення має полягати не у перенесенні паперових операцій на екран, а в інтеграції даних науки, промислу, відтворення, контролю та обігу продукції.

6.11. Відповідальність держави і користувача

Користувач відповідає за законність промислу, дотримання встановлених умов, достовірність обліку та виконання зобов’язань.

Держава відповідає за правову визначеність, якість управлінських рішень, належне наукове забезпечення, функціонування цифрових систем, пропорційність контролю і передбачуваність правил.

Йдеться не про однаковий характер відповідальності сторін, а про її чітке розмежування.

6.12. Міжвідомча та басейнова координація

Рибний ресурс неможливо ефективно управляти окремо від стану водної екосистеми.

Науково обґрунтований режим промислу не відновить запас, якщо порушено гідрологічні умови нересту; зариблення не компенсує деградацію середовища; контроль вилову не усуває забруднення чи втрату нерестовищ.

Басейн або водойма мають поступово ставати базовою одиницею координації державної політики.

6.13. АУКЦІОНИ

МОДЕРНІЗАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ МОДЕЛІ ДОСТУПУ

ДО ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

 

Механізм доступу до водних біоресурсів повинен вирішувати три взаємопов’язані завдання:

зберегти ресурс → забезпечити прозору конкуренцію → створити передбачувані умови для законного промислу та інвестицій.

Жодне з них не може досягатися за рахунок двох інших.

Аукціонна реформа вирішила важливу проблему попередньої системи: розподіл права став відкритішим, цифровізованим і менш залежним від індивідуального адміністративного рішення.

Цей результат необхідно зберегти.

Водночас аукціон є механізмом визначення набувача права, але не завершеною системою управління відновлюваним природним ресурсом.

За чинним Порядком здійснення спеціального використання водних біоресурсів переможцем електронного аукціону є учасник, який запропонував найвищу ціну реалізації лота. (Закон Онлайн)

Ціна забезпечує об’єктивний критерій конкуренції, але сама по собі не відповідає на питання:

чи буде право фактично використане;

чи залишиться промисел економічно життєздатним;

чи здійснюватимуться інвестиції;

чи не відбудеться надмірна концентрація прав;

чи поліпшується стан ресурсної бази;

чи скорочується незаконний та непростежуваний вилов.

Тому наступний етап реформи має полягати не у скасуванні електронного аукціону і не у поверненні до адміністративного розподілу, а у перетворенні аукціону з окремої процедури продажу права на складову довгострокової системи відповідального доступу до ресурсу.

6.13.1. Базовий принцип: продається право доступу, а не гарантований улов

Водні біоресурси у природному середовищі є відновлюваним і біологічно мінливим ресурсом.

Обсяг фактичного вилову залежить від стану запасу, природного поповнення, міграцій, гідрології, температури, стану нерестовищ, погодних, екологічних, безпекових та інших обставин.

Тому предмет конкурентного доступу повинен юридично розумітися як право здійснювати спеціальне використання в межах установленого допустимого обсягу, а не як гарантія отримання певної кількості риби.

Це потребує чіткого розмежування:

право доступу ≠ право власності на ресурс у природному середовищі ≠ гарантія фактичного вилову.

Базова послідовність:

стан запасу → науково допустиме використання → квота → конкурентний доступ → договір → промисел → фактичний вилов → простежуваність → контроль → оцінка результату.

Саме стан ресурсу повинен визначати межі економічної моделі, а не навпаки.

6.13.2. Аукціон зберігається як прозоре конкурентне ядро

Електронний аукціон доцільно зберегти як базовий механізм конкурентного визначення користувача.

Його перевагами залишаються: відкритість, єдність правил, цифрова фіксація процедури, об’єктивність цінового критерію, мінімізація ручного визначення переможця, можливість зовнішньої перевірки результату.

Модернізація не повинна замінювати цю систему конкурсом, у якому посадова особа або комісія оцінює «якість» підприємства на власний розсуд.

Необхідно мінімізувати суб’єктивне оцінювання, а не перенести його на новий етап процедури.

6.13.3. Допуск до аукціону: не конкурс, а перевірка законності та спроможності

До участі мають допускатися суб’єкти, які відповідають вичерпним, однаковим і завчасно встановленим законом вимогам.

Модель має працювати за принципом:

відповідає обов’язковим вимогам – допускається;
не відповідає – отримує вмотивоване рішення із зазначенням конкретної правової підстави.

Не повинно існувати балів за «репутацію», «привабливість інвестиційного плану» або інші поняття, що допускають широке адміністративне тлумачення.

Перевірятися можуть лише об’єктивні юридичні факти, необхідні для законного промислу, безпеки, обліку та простежуваності.

Перелік підстав недопуску має бути закритим.

Забороняється витребувати інформацію, яка вже перебуває у державних інформаційних системах або не передбачена законом.

Чинний Порядок №1347 уже закріплює заборону вимагати від суб’єктів документи, не передбачені ним; цей принцип доцільно зберегти і посилити при подальшій модернізації. (Закон Онлайн)

6.13.4. Від однорічного горизонту – до передбачуваного багаторічного доступу

Для відповідального промислу принципове значення має горизонт планування.

Флот, двигуни, холодильне обладнання, засоби безпеки, цифрові системи, берегова інфраструктура, переробка та підготовка кадрів мають багаторічний строк експлуатації та окупності.

Короткий і непередбачуваний горизонт доступу об’єктивно ускладнює довгострокове інвестиційне планування.

Закон № 4398-IX уже передбачив подальший перехід до договорів строком на п’ять календарних років і встановив, що щорічна частка ліміту, яка може включатися до таких договорів, не перевищує 20 відсотків відповідного ліміту. Станом на 17 вересня 2026 року Закон ще не набрав чинності в повному обсязі, тому цей механізм слід розглядати як ухвалений законодавчий напрям майбутньої системи, що потребує належної імплементації.

Цю логіку доцільно розвивати за принципом:

стабільний горизонт права – адаптивний обсяг використання.

П’ятирічний договір не повинен означати п’ятирічної гарантії незмінної квоти.

Обсяг допустимого вилову для кожного року має визначатися відповідно до актуальної наукової оцінки і встановленого на відповідний період ліміту.

Таким чином:

держава не гарантує кількість природного ресурсу;

користувач отримує передбачуваність правового горизонту;

ресурс зберігає абсолютний пріоритет перед економічними очікуваннями сторін.

6.13.5. Правова визначеність договору

Багаторічна модель матиме економічний сенс лише тоді, коли договір чітко визначатиме: строк права, порядок щорічного визначення доступного обсягу, порядок платежів, права та обов’язки сторін, вичерпні підстави зміни умов, вичерпні підстави дострокового припинення, наслідки істотного погіршення стану ресурсу, наслідки офіційних безпекових чи природних обмежень, порядок усунення порушення, якщо воно є усувним, порядок адміністративного та судового оскарження.

Дострокове припинення багаторічного права не повинно ґрунтуватися на невизначених формулюваннях або технічній помилці, яка не спричинила істотного ризику для ресурсу.

В адміністративних рішеннях мають застосовуватися принципи законності, юридичної визначеності, обґрунтованості та пропорційності, передбачені Законом України «Про адміністративну процедуру».

Умисне незаконне вилучення і технічне відхилення не є рівнозначними правопорушеннями і не повинні спричиняти однакові правові наслідки.

6.13.6. Ризик має розподілятися справедливо і наперед

Неповне освоєння квоти саме по собі не доводить неефективності користувача.

Необхідно розрізняти:

підприємницький ризик – організація промислу, ринкова кон’юнктура, технічні рішення, власна цінова пропозиція;

природний ризик – міграції, гідрологія, температура та інша природна мінливість ресурсу;

регуляторний і безпековий ризик – офіційні заборони або обмеження, які виникли після отримання права і не залежать від користувача.

Чинний Порядок встановлює загальне правило, що невикористання або неповне використання наданого обсягу не звільняє від оплати ціни реалізації лота, крім передбачених договором випадків.

Саме тому в багаторічній системі такі випадки мають бути заздалегідь стандартизовані, а не вирішуватися індивідуально.

Для документально підтверджених надзвичайних обставин може бути нормативно визначено механізм коригування строків, платежів або інших договірних зобов’язань – без гарантії прибутку та без перекладання звичайного підприємницького ризику на державу.

Це одночасно захищає бюджет і добросовісного користувача.

6.13.7. Ціна права не може бути єдиним KPI реформи

Найвища ціна визначає переможця аукціону, але не є самостійним показником ефективності державного управління ресурсом.

Повна оцінка повинна охоплювати:

ціна права → фактичне освоєння → собівартість → законність → інвестиції → зайнятість → стан виробничої бази → стан ресурсу.

Для держави важливо не лише скільки коштів отримано при продажу права, а й:

яка частина права реально використана;

якою є вартість доступу на одиницю фактичного вилову;

чи оновлюється флот;

чи зберігається зайнятість;

чи інвестує сектор;

чи скорочується нелегальний обіг;

чи покращується стан запасів.

Максимальна ціна лота і максимальна довгострокова суспільна віддача від ресурсу — не тотожні показники.

6.13.8. Фінансова конструкція має відповідати реальному виробничому циклу

Чинний Порядок уже передбачає поетапну сплату стартової ціни лота протягом року, що підтверджує можливість поєднання фіскального інтересу держави з реальним циклом промислу. (Закон Онлайн)

Для багаторічної моделі принцип має бути ще чіткішим:

платіжний графік не повинен штучно вилучати оборотний капітал на роки вперед за ресурс, допустимий обсяг використання якого визначатиметься щорічно.

Економічно доцільно розмежовувати:

ціну отриманого довгострокового права;

платежі, пов’язані з конкретним річним обсягом використання;

плату за спеціальне використання ресурсу;

інші встановлені законом платежі.

Конкретна модель повинна визначатися лише після аналізу регуляторного впливу і не повинна створювати подвійного економічного навантаження за один і той самий об’єкт регулювання.

6.13.9. Захист конкуренції без дискримінації малого і середнього промислу

Концентрація прав не повинна презюмуватися.

Її необхідно вимірювати.

Щорічному моніторингу мають підлягати:

частка найбільших груп користувачів у правах та фактичному вилові, пов’язаність учасників, кількість лотів з одним учасником, динаміка кількості активних користувачів, входження нових підприємств, вихід суб’єктів із промислу, структура малого, середнього і великого промислу, регіональна концентрація.

Лише на підставі таких даних можуть запроваджуватися спеціальні конкурентні запобіжники.

Вони повинні бути однаковими, об’єктивними і пропорційними та не створювати штучних переваг ані великим, ані малим учасникам.

Європейська Комісія у рекомендаціях 2025 року також наголошує на прозорості методів розподілу, застосуванні екологічних, соціальних та економічних критеріїв і необхідності врахування довгострокової сталості, водночас залишаючи державам вибір конкретної моделі з урахуванням контексту.

6.13.10. Право доступу має бути початком системи простежуваності

Аукціон забезпечує законність первинного набуття права, але не усуває ризик незаконних операцій після його отримання.

Тому цифровий контур має бути наскрізним:

лот → договір → судно → знаряддя → промислова операція → вилов → вивантаження → перша реалізація → переміщення → переробка → обіг.

Одна господарська подія повинна створювати один первинний запис, який надалі багаторазово використовується державою.

Добросовісний користувач, діяльність якого повністю простежується і не містить ризикових аномалій, повинен потребувати менше ручного адміністративного втручання, а не більше.

6.13.11. Обов’язковий аудит моделі 202302026 років

До подальшої зміни параметрів системи необхідно провести єдиний аудит фактичних результатів аукціонної моделі.

Він має визначити: кількість лотів та учасників, частку аукціонів з одним учасником, стартову і кінцеву ціну, фактичне освоєння придбаних квот, вартість права на 1 кг фактичного вилову, частку позикового капіталу в оплаті права, рентабельність типових підприємств, інвестиції, кількість активних користувачів, зайнятість, концентрацію прав, динаміку запасів, стан виробничої бази, результат заходів із відтворення.

Аудит повинен чітко розмежувати п’ять результатів: процедурний, фіскальний, економічний, соціальний, ресурсний.

Без такого розмежування збільшення бюджетних надходжень не може автоматично трактуватися ні як доказ повної успішності, ні як доказ неефективності реформи.

6.13.12. Європейський тест

Стаття 17 Регламенту (ЄС) №1380/2013 вимагає від держав – членів ЄС застосовувати при розподілі можливостей рибальства прозорі й об’єктивні критерії, у тому числі екологічного, соціального та економічного характеру; серед можливих критеріїв прямо названо вплив на довкілля, історію дотримання вимог, внесок у місцеву економіку та історичні обсяги вилову.

Для України цей підхід не означає необхідності копіювати конкретну систему держави – члена ЄС.

Він означає, що національна модель має пройти тест:

прозорість → об’єктивність → конкуренція → екологічна сталість → пропорційність → правова визначеність → економічна життєздатність → вимірюваний результат.

Її принципами мають бути: ресурс – понад усе, конкуренція – без адміністративного фаворитизму, право – передбачуване, квота – адаптивна, вимоги – вичерпні, відповідальність – пропорційна, дані – одноразові, контроль – за ризиком, результат – вимірюваний.

Програмне рішення

Зберегти електронний аукціон як базовий механізм прозорого конкурентного визначення користувача та завершити перехід від короткострокового продажу права до передбачуваної багаторічної системи відповідального доступу, у якій стабільність правового горизонту поєднується зі щорічним науковим визначенням допустимого використання, повною простежуваністю та пропорційною відповідальністю.

До зміни ключових параметрів моделі провести комплексний аудит її результатів за 2023-2026 роки.

Імплементацію передбаченої Законом №4398-IX п’ятирічної моделі після набрання відповідними положеннями чинності здійснювати з одночасним нормативним визначенням:

порядку щорічного формування обсягів використання;

фінансової моделі багаторічного права;

вичерпних підстав зміни та дострокового припинення договору;

порядку врахування документально підтверджених надзвичайних природних і безпекових обставин;

запобіжників надмірній концентрації;

гарантій адміністративного і судового захисту добросовісного користувача.

Добросовісність користувача має створювати не привілеї, а передбачуваність правовідносин.

Держава повинна отримувати не найдорожчого покупця короткострокового права, а прозоро визначеного, економічно спроможного і відповідального користувача відновлюваного природного ресурсу – без гарантії вилову, без привілеїв, але з достатньою правовою визначеністю для законної роботи та довгострокових інвестицій.

Саме такий баланс перетворює аукціон із процедури продажу права на інструмент державного управління ресурсом.

 

7. 7. РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА РЕАЛЬНІ УМОВИ ПРОМИСЛУ

Промислове рибальство об’єктивно потребує державного регулювання, оскільки пов’язане з використанням обмеженого відновлюваного природного ресурсу.

Однак ефективність регулювання визначається не кількістю процедур, документів, повідомлень, звітів і перевірок, а тим, наскільки кожна вимога реально сприяє збереженню ресурсу, законності промислу, достовірності даних і простежуваності продукції.

Тому предметом оцінки має бути не саме існування державного контролю, а співвідношення між метою регуляторної вимоги, ризиком, який вона усуває, витратами на її виконання та фактичним результатом.

Надмірне або дублююче регулювання створює не лише адміністративний дискомфорт. Воно може збільшувати собівартість легальної продукції, вилучати оборотний капітал, створювати простої у короткі промислові періоди, зменшувати інвестиційну спроможність і спрямовувати ресурси підприємства з виробничої та природоохоронної діяльності на обслуговування процедур.

Водночас спрощення не може здійснюватися за рахунок послаблення охорони водних біоресурсів.

Завдання держави – усунути не контроль, а непродуктивне регуляторне навантаження.

7.1. Повний маршрут легального користувача

Регуляторне навантаження необхідно оцінювати не за окремою процедурою, а за повним річним циклом діяльності підприємства.

Типовий маршрут:

доступ до ресурсу → договір → дозвіл / декларація → судно → знаряддя лову → вихід на промисел → вилов → первинний облік → вивантаження → перша реалізація → переміщення → простежуваність → звітність → контроль → завершення промислового періоду.

Для кожної операції необхідно визначити: правову підставу, мету, орган або інформаційну систему, дані, які подаються, строк, кількість повторних внесень, людино-години, прямі витрати, ризик невиконання, наслідки порушення, Ключовим показником має стати, скільки часу, коштів і адміністративних операцій потребує один повний річний цикл законослухняного промислового підприємства.

Без такого вимірювання держава не бачить реальної ціни власного регулювання.

7.2. Сукупне регуляторне навантаження

Окрема процедура може здаватися незначною.

Проблема виникає тоді, коли десятки таких процедур діють одночасно і формують значне сукупне навантаження.

Повна регуляторна вартість включає:

обов’язкові платежі + адміністративний час + очікування + простої + повторне внесення даних + цифрові операції + юридичний та бухгалтерський супровід + звітність + контрольні процедури + ризик санкцій.

Оцінювати її необхідно: на одне підприємство, на одне судно, на одну промислову операцію, на 1 кг фактично законно виловленої продукції.

Особливе значення має вартість адміністративного простою.

Для промислу час не є нейтральним ресурсом. Короткі сезонні періоди, погодні вікна, міграції риби, рівневий режим, льодова обстановка та безпекові обмеження означають, що втрата одного дня в окремих випадках може мати значно більшу економічну вагу, ніж сама вартість адміністративної процедури.

Тому регуляторний аналіз повинен враховувати не лише прямі платежі, а й вартість втраченого промислового часу.

7.3. Реальні умови промислу і практична виконуваність вимог

Промислове рибальство здійснюється не в умовах стабільного офісного процесу.

Воно залежить від: погоди, вітру, течії, рівня води, льодової обстановки, видимості, міграцій і концентрації риби, технічного стану судна, безпеки екіпажу, воєнних і навігаційних обмежень.

Тому кожна вимога щодо попереднього повідомлення, внесення даних, строку операції або цифрової фіксації повинна проходити тест практичної виконуваності в реальних умовах промислу.

Норма, яка є простою для виконання в адміністративному кабінеті, може бути непропорційно складною безпосередньо на водоймі.

Це не означає необхідності відмови від обліку або контролю.

Це означає, що спосіб виконання вимоги має відповідати реальному ризику і технології промислу.

Однаковий природоохоронний результат не завжди потребує однакової адміністративної процедури.

7.4. Дублювання процедур і принцип «дані подаються один раз»

Однією з ключових проблем сучасного регулювання є можливість повторного використання одних і тих самих даних у різних процедурах.

Інформація про підприємство, судно, знаряддя лову, право доступу, квоту, вилов, вивантаження або реалізацію не повинна багаторазово вводитися користувачем, якщо вона вже перебуває у державній інформаційній системі.

Базовий принцип:

одна господарська подія → один первинний запис → багаторазове використання державою.

Регуляторний аудит має встановити:

чи має кожний документ самостійну юридичну функцію;

чи дублює дозвіл договір;

чи дублює декларація вже підтверджене право;

чи повторює звітність первинний електронний журнал;

чи можуть дані про квоту формуватися автоматично;

чи потрібно повторно вводити відомості про судно або знаряддя;

чи можуть дані про вилов, вивантаження та перший продаж автоматично формувати єдиний ланцюг простежуваності.

Якщо інформація вже підтверджена державою, обов’язок повторно доводити той самий факт повинен бути винятком, а не правилом.

7.5. Цифровізація: дерегуляція чи електронне відтворення бюрократії

Перенесення паперової процедури в електронну форму саме по собі не є дерегуляцією.

Цифровізація має сенс тоді, коли вона: скасовує документи, усуває повторні внесення, автоматизує перевірку, скорочує час, зменшує кількість ручних рішень, усуває фізичний контакт із посадовою особою, знижує ризик помилки, дозволяє державі автоматично використовувати вже наявні дані.

Головним KPI цифровізації має бути не кількість електронних сервісів, а:

кількість адміністративних операцій, документів, повторних внесень і людино-годин, які фактично припинили існувати.

Якщо паперова процедура лише переноситься на екран і при цьому зберігає всі попередні операції, вона змінює форму, але не зменшує регуляторне навантаження.

Електронна бюрократія залишається бюрократією.

7.6. Контроль: добросовісний користувач не повинен бути найзручнішим об’єктом втручання

Цифровізація робить легального користувача максимально видимим для держави.

Це є перевагою системи лише тоді, коли така видимість використовується для зниження адміністративного ризику, а не для збільшення кількості втручань.

Модель контролю повинна розрізняти:

добросовісний користувач → користувач із ризиковими аномаліями → системний порушник → нелегальний промисел.

Контрольний ресурс держави має концентруватися пропорційно ризику.

Неприпустима ситуація, за якої підприємство, яке: легально отримало право, використовує електронні системи, подає дані, фіксує вилов, забезпечує простежуваність;

стає найчастішим об’єктом контролю лише тому, що його діяльність найбільш видима.

Повна цифрова прозорість добросовісного користувача повинна зменшувати потребу в ручному контролі, а не створювати додаткове адміністративне навантаження.

7.7. Правова визначеність, адміністративна дискреція і відповідальність

Промисловик повинен до початку діяльності чітко знати: що дозволено, що заборонено, які дані необхідно подати, у які строки, який орган приймає рішення, які підстави такого рішення, якими є наслідки порушення, як рішення може бути оскаржене.

Регуляторна система не повинна створювати ситуацію, коли виконання вимоги залежить від неоднозначного тлумачення посадової особи.

Особливо важливо розмежувати: умисний незаконний вилов, фальсифікацію даних, приховування вилову, істотне або повторне порушення, технічну помилку, несвоєчасне внесення інформації без ресурсних наслідків, збій державної інформаційної системи.

Такі дії мають різну суспільну небезпечність і не повинні автоматично спричиняти однакові наслідки.

Реакція держави повинна бути:

законною → передбачуваною → обґрунтованою → пропорційною характеру порушення, його наслідкам, повторності та ступеню вини.

Надмірна санкція за технічну помилку не посилює охорону ресурсу – вона послаблює довіру до регуляторної системи.

7.8. Економічні наслідки надмірного регуляторного навантаження

Регуляторні витрати є частиною повної собівартості легально виробленої рибної продукції.

Вони впливають на: оборотний капітал, ліквідність, можливість ремонту суден, оновлення двигунів, придбання знарядь, холодильне обладнання, безпеку екіпажів, заробітну плату, підготовку кадрів, цифровізацію, інвестиції.

Для підприємства кошти, спрямовані на виконання непродуктивної адміністративної вимоги, є коштами, які не можуть одночасно бути використані на модернізацію або виробництво.

Це не означає, що регулювання необхідно оцінювати лише через витрати бізнесу.

Вимога, яка реально захищає ресурс, забезпечує простежуваність або запобігає незаконному вилову, може бути економічно виправданою.

Але її результат повинен бути співмірним із навантаженням.

Базове питання: який конкретний результат для ресурсу або законності отримує держава в обмін на кожну додаткову годину, платіж або адміністративну операцію легального користувача?

7.9. Малий і середній промисел

Однакова абсолютна вимога може створювати різне відносне навантаження для підприємств різного масштабу.

Велике підприємство може розподілити адміністративні витрати між бухгалтерією, юристами, диспетчерами та спеціалізованим персоналом.

Для малого промисловика ті самі функції часто виконує власник, керівник або член екіпажу.

Тому необхідно оцінювати не лише формальну однаковість вимог, а й їх пропорційність масштабу діяльності та рівню ризику.

Це не означає звільнення малих підприємств від вимог охорони ресурсу, обліку або простежуваності.

Йдеться про те, що там, де однаковий результат може бути досягнутий простішим способом, держава повинна уникати невиправданого адміністративного бар’єра.

Особливо важливо не допустити ситуації, коли висока фіксована вартість дотримання процедур стає фактичним бар’єром входу або фактором виходу невеликих добросовісних підприємств із легального сектору.

Такий ефект має не припускатися, а вимірюватися фактичними даними.

7.10. Регуляторне навантаження і тіньовий сектор

Надмірне регулювання саме по собі не може вважатися доведеною причиною незаконного промислу.

Незаконна діяльність має власні економічні, кримінальні та інституційні причини.

Водночас держава повинна оцінювати співвідношення між витратами легального і нелегального способу діяльності.

Якщо законослухняний користувач несе значні платежі, адміністративні витрати, простої та ризики санкцій, тоді як нелегальний оператор намагається уникнути всієї системи, регулювання не повинно додатково погіршувати конкурентну позицію легального сектору.

Тому детінізація потребує одночасно:

простішої законної діяльності + високої цифрової видимості + невідворотності контролю незаконної діяльності.

Метою є не зниження вимог до законності, а зменшення вартості добросовісності та збільшення вартості порушення.

7.11. Інвестиційний горизонт і регуляторна стабільність

Рибальство є капіталомісткою діяльністю.

Судна, двигуни, холодильне обладнання, берегова інфраструктура, переробка та цифрові системи мають багаторічний строк використання.

Підприємство не може приймати довгострокові інвестиційні рішення, якщо: правила часто змінюються, строк доступу недостатньо прогнозований, економічне навантаження неможливо оцінити наперед, регуляторні вимоги вводяться без достатнього перехідного періоду.

Тому стабільність регуляторного середовища є частиною інвестиційної політики держави.

Зміни, що істотно впливають на економіку промислу, повинні: мати зрозумілу мету, супроводжуватися оцінкою впливу, бути передбачуваними, мати достатній строк для адаптації, переглядатися після отримання фактичних результатів.

Передбачуваність правил не означає їх незмінності; вона означає передбачуваність способу їх зміни.

7.12. Постійний регуляторний аудит

Регуляторний аудит має стати постійною функцією державного управління промисловим рибальством.

Для кожної суттєвої вимоги застосовується єдина послідовність:

вимога → правова підстава → мета → ризик → час → прямі витрати → результат для ресурсу → дублювання → можливість автоматизації → ризик спрощення → рішення.

Можливими результатами аудиту є: збереження вимоги, спрощення, автоматизація, об’єднання з іншою процедурою, заміна попереднього дозволу наступним цифровим контролем, диференціація за ризиком, скасування вимоги, що не має самостійної функції.

Регуляторний аудит не є кампанією з механічної дерегуляції.

Його мета – залишити лише ті вимоги, без яких держава справді втрачає здатність охороняти ресурс, забезпечувати законність або отримувати необхідні дані.

Повна матриця аудиту має міститися у Додатку 1 «Регуляторний аудит промислового рибальства».

7.13. Критерій нової регуляторної моделі

Нова система має оцінюватися одночасно за трьома результатами:

ресурс захищений;

незаконна діяльність виявляється;

добросовісному користувачу простіше дотримуватися правил.

Якщо спрощення погіршує захист ресурсу – воно є необґрунтованим.

Якщо процедура створює значні витрати, але не дає вимірюваного природоохоронного, інформаційного або контрольного результату – вона потребує перегляду.

Якщо цифровізація не скорочує кількість операцій – вона потребує доопрацювання.

Якщо добросовісний користувач через високу прозорість отримує більше ручного контролю, ніж ризиковий суб’єкт, – контрольна модель побудована неправильно.

Регуляторна система повинна робити законну діяльність простішою, прозорішою і передбачуванішою, а незаконну – ризикованішою та економічно невигідною.

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 7

Проблема промислового рибальства полягає не у самому факті державного регулювання, а у можливому накопиченні вимог, сукупна вартість і дублювання яких не завжди зіставляються з їх фактичним результатом.

Надмірне регуляторне навантаження може послаблювати оборотний капітал, інвестиції та конкурентоспроможність саме легального сектору, який держава має бути зацікавлена зберігати як основу законного промислу, достовірних даних, простежуваності, зайнятості та бюджетних надходжень. Такі наслідки мають підтверджуватися вимірюванням, а не припускатися.

Державна політика повинна одночасно забезпечувати жорстке припинення незаконного вилову і мінімізацію непродуктивного навантаження на добросовісного користувача.

Тому базовим принципом має стати: не менше держави там, де існує реальний ризик ресурсу, – а менше непродуктивної державної присутності там, де законність уже підтверджена даними.

Сильне регулювання – це не найбільша кількість процедур, а система, у якій кожна вимога має зрозумілу мету, кожна витрата виправдана результатом, а добросовісність користувача зменшує, а не збільшує адміністративне навантаження.

8. ЕКОНОМІКА ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА

Економічну життєздатність промислу визначає не номінальний обсяг квоти, а результат повного виробничого циклу:

право → фактичний вилов → собівартість → реалізація → фінансовий результат → інвестиції → наступний цикл.

8.1. Структура сектору та повна собівартість

Промислові підприємства відрізняються водоймами, видами ресурсів, масштабом, технічним оснащенням, сезонністю, логістикою та доступом до переробки.

Тому економіку слід аналізувати за типовими сегментами, а не лише за усередненим галузевим показником.

Базовий показник:

повна собівартість 1 кг фактично законно виловленої продукції.

Вона включає працю, пальне, ремонт, амортизацію, знаряддя, охолодження, транспорт, фінансування, платежі за ресурс, податки та регуляторні витрати.

8.2. Вартість доступу та регулювання

Плата за використання природного ресурсу є закономірною складовою системи.

Проте її економічний вплив необхідно оцінювати через фактичний вилов.

Ключові показники: вартість доступу на 1 кг фактичного вилову, частка плати за доступ у повній собівартості, вартість залученого для платежів фінансування, вартість виконання регуляторних вимог.

Особливої уваги потребує економічна ціна адміністративного простою в короткі промислові періоди.

8.3. Реалізація, холодовий ланцюг і конкурентоспроможність

Вартість створюється не лише під час вилову, а по всьому ланцюгу:

вилов → охолодження → збереження якості → перший продаж → логістика → переробка → ринок.

Відсутність холодильних потужностей, обмежена конкуренція покупців або необхідність негайного продажу зменшують частку вартості, яка залишається виробнику.

Конкурентними перевагами внутрішнього промислу можуть бути свіжість, коротка логістика, простежуваність, локальне походження, стабільна якість та переробка.

8.4. Рентабельність, інвестиції та відтворення виробничого капіталу

Державна політика не повинна гарантувати прибуток конкретному підприємству.

Водночас необхідно розуміти, чи здатне ефективне та законослухняне підприємство після виконання всіх обов’язків: підтримувати технічний стан, відновлювати оборотний капітал, зберігати кваліфіковані кадри, забезпечувати безпеку, оновлювати флот, інвестувати.

Сектор, який оплачує поточний промисел, але не відтворює основні засоби, може залишатися формально прибутковим і водночас довгостроково деградувати.

8.5. Зайнятість і місцева економіка

Промислове рибальство створює економічний ефект у суміжних видах діяльності:

екіпажі → ремонт → транспорт → холодильне господарство → переробка → торгівля → податки.

Для окремих прибережних і сільських громад значення невеликих підприємств може бути більшим, ніж показує їх частка у загальнонаціональному вилові.

Соціальний ефект не замінює вимог екологічної та економічної ефективності, але має враховуватися при оцінці політики.

8.6. Тест довгострокової економічної стійкості

Для типових сегментів промислу необхідний єдиний тест:

виручка → виробнича собівартість → доступ до ресурсу → регуляторні витрати → податки → фінансові витрати → операційний результат → капітал на відновлення та інвестиції.

Якщо після виконання встановлених законом вимог типовий ефективний користувач системно не спроможний навіть відтворювати виробничу базу, це є сигналом для аналізу всієї економічної конструкції сектору.

Висновок до розділу 8

Ефективність не повинна вимірюватися окремо максимальним виловом, ціною права, бюджетними надходженнями або прибутком підприємства.

Стійкою є модель, у якій відтворюється повний цикл:

здоровий ресурс → ефективний промисел → конкурентоспроможна продукція → доходи → платежі → інвестиції → оновлена виробнича база → відновлення ресурсу.

9. НАУКА, МОНІТОРИНГ І ДАНІ

Управління починається з достовірної відповіді на три питання:

який ресурс існує → як він змінюється → яку його частину можна стало використовувати.

Наука повинна бути не процедурним обґрунтуванням щорічного ліміту, а постійною системою знань про ресурс.

9.1. Моніторинг і оцінка запасів

Для основних водойм необхідні багаторічні зіставні ряди даних про чисельність, біомасу, структуру популяцій, природне поповнення, промислове навантаження і фактичний вилов.

Оцінка має містити не лише розрахункове значення запасу, а й характеристику достовірності та невизначеності.

Має бути зрозуміло: що досліджено → коли → якою методикою → з якою репрезентативністю → які прогалини залишаються.

9.2. Від запасу до допустимого вилучення

Допустиме використання має формуватися через послідовність:

запас → поповнення → структура популяції → екологічні ризики → промислова смертність → допустиме вилучення.

Разом із лімітом необхідно пояснювати причину його зміни та очікуваний результат управлінського рішення.

9.3. Дані промисловика

Легальний користувач генерує великий масив даних про вилов, промислове зусилля, місце, час і видовий склад.

Після належної верифікації вони мають доповнювати, але не замінювати незалежні наукові дослідження.

Модель: наукові дані + промислові дані + гідрологія + стан середовища = комплексна оцінка ресурсу.

Інформація має повертатися сектору через точніші ліміти, швидше реагування і прогнозованіші рішення.

9.4. Єдиний цифровий профіль водойми

Базовою одиницею цифрового управління має бути не документ, а ресурс у конкретній водоймі в часі.

Для кожної великої водойми необхідно поєднувати:

запаси → гідрологію → нерест → середовище → ліміти → фактичний вилов → відтворення → контроль → результат.

Це має формувати єдиний цифровий профіль водойми.

9.5. Прогнозування і моделювання

Наступним етапом має стати перехід від опису минулого до аналізу сценаріїв майбутнього.

Моделюванню підлягає вплив змін гідрології, нерестовищ, промислового навантаження, відтворення, кліматичних та інших факторів.

Модель не замінює науковця, а дозволяє оцінити наслідки рішення до його прийняття.

9.6. Наукове забезпечення до 2050 року

Цільовий цикл:

польові дослідження → верифіковані дані → оцінка → прогноз → рішення → перевірка результату.

Для великих водойм доцільні багаторічні наукові паспорти з базовим станом, історією запасів, інформаційними прогалинами, прогнозом і цільовими параметрами відновлення.

Висновок до розділу 9

Україні потрібна не максимальна кількість даних, а максимальна здатність перетворювати їх на якісні рішення.

Замкнений інформаційний цикл:

ресурс → дані → наука → рішення → результат → нові дані.

Кожне управлінське рішення щодо ресурсу має бути простежуваним від первинних даних і наукової оцінки до фактичного результату для запасу  

10. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ, ННН-РИБАЛЬСТВО ТА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ

Контроль необхідний для законності промислу та збереження ресурсу.

Його результативність визначається не кількістю перевірок і протоколів, а здатністю виявляти та припиняти реальні порушення.

10.1. ННН-рибальство як основний ризик

Незаконне, непідзвітне та нерегульоване рибальство вилучає ресурс поза встановленими правилами, спотворює дані про промисловий тиск, формує непростежуваний обіг і створює недобросовісну конкуренцію.

Тому результат контролю має вимірюватися насамперед скороченням неврахованого вилову та продукції невстановленого походження.

10.2. Диференціація ризику

Система має розрізняти:

добросовісний користувач → користувач із ризиковими аномаліями → системний порушник → нелегальний промисел.

Контрольний ресурс повинен концентруватися пропорційно ризику.

Висока цифрова видимість добросовісного підприємства не повинна автоматично робити його найчастішим об’єктом ручного втручання.

10.3. Електронний облік і простежуваність

Необхідний наскрізний цифровий зв’язок:

право → судно → знаряддя → вилов → вивантаження → переміщення → перша реалізація → подальший обіг.

Принцип: одна подія → один первинний запис → багаторазове використання компетентними органами.

10.4. Ризик-орієнтований контроль

Система повинна автоматично виявляти невідповідності між правом, промисловим зусиллям, виловом, вивантаженням, реалізацією та подальшим рухом продукції.

Невідповідність має формувати ризиковий сигнал, а не автоматичну презумпцію вини.

Модель: дані → автоматичний аналіз → ризик → цільова перевірка → рішення.

10.5. Пропорційність відповідальності

Необхідно юридично й процедурно розмежовувати свідомий незаконний вилов, фальсифікацію інформації, істотні та повторні порушення, технічні помилки та збої державних інформаційних систем.

Реакція має відповідати характеру, наслідкам, повторності та ступеню вини.

10.6. Цільова модель контролю

До 2050 року контроль має переходити від максимальної кількості формальних процедур до максимальної точності виявлення ризику.

Цільовий цикл: цифрова видимість → автоматичний аналіз → оцінка ризику → цільовий контроль → пропорційна реакція → результат для ресурсу.

Висновок до розділу 10

Сильний державний контроль – це не максимальна присутність держави біля кожної операції легального користувача, а максимальна здатність своєчасно виявити і припинити реальну загрозу ресурсу.

Добросовісність, достовірність даних і повна простежуваність мають зменшувати потребу в ручному втручанні та дозволяти концентрувати контроль там, де ризик є вищим.

11. ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ТА НАЛЕЖНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Європейська інтеграція внутрішнього рибальства України не повинна означати механічне перенесення процедур, сформованих переважно для морського рибальства ЄС. Для внутрішніх водойм визначальним є адаптування сумісних принципів Спільної рибної політики ЄС, Водної рамкової директиви та європейського підходу Better Regulation з урахуванням українських правових, екологічних та економічних умов.

11.1. Європейські принципи управління

Для України системне значення мають: довгостроковість, наукова обґрунтованість, екосистемний підхід, прозорість, участь заінтересованих сторін, об’єктивність розподілу можливостей використання ресурсу, контроль, заснований на даних і ризику, пропорційність адміністративного навантаження.

Євроінтеграція має вимірюватися не кількістю перенесених норм, а наближенням якості управління до цих принципів.

11.2. Багаторічне та басейнове управління

Щорічний ліміт має бути складовою багаторічного циклу:

вихідний стан → цільовий стан → допустиме використання → відновлювальні заходи → показники → моніторинг → перегляд.

Для внутрішніх водойм цей підхід має поєднуватися з басейновою логікою Водної рамкової директиви.

Тому конкретна водойма або басейн мають поступово ставати базовою одиницею планування та оцінки результату.

11.3. Участь користувачів і співуправління

Європейський підхід передбачає інституціоналізовану участь науки, користувачів, переробки, екологічних організацій та інших заінтересованих сторін.

Для України одним із предметів пілотного опрацювання може бути модель співуправління на великих внутрішніх водоймах.

Її сенс не у передачі приватним суб’єктам державних регуляторних функцій, а у перевірці можливості створення довгострокової колективної відповідальності за використання конкретного ресурсу.

Пілот має оцінюватися виключно за результатами:

стан ресурсу → законність промислу → виконання зобов’язань → інвестиції → прозорість → економічний результат.

11.4. Better Regulation

Європейський підхід до належного регулювання виходить із доказовості, пропорційності та оцінювання фактичного результату.

Для рибного господарства це означає:

точніші правила замість більшої кількості правил;

достовірніші дані замість більшої кількості звітів;

ризик-орієнтований контроль замість однакової інтенсивності перевірок;

автоматизацію замість електронного дублювання бюрократії.

Кожна суттєва вимога повинна проходити тест:

мета → ризик → необхідність → витрати → результат → можливість спрощення.

Євроінтеграція не повинна створювати нове нашарування процедур поверх чинної системи без одночасного перегляду застарілих або дублюючих вимог.

11.5. Принцип адаптації

Україні потрібна не копія окремої іноземної моделі, а правово сумісна система, побудована з тих європейських інструментів, які відповідають специфіці її водойм і системи державного управління.

Кожний запозичуваний механізм має проходити єдиний тест:

відповідність acquis → правова сумісність → біологічна доцільність → практична виконуваність → економічна пропорційність → вимірюваний результат.

Висновок до розділу 11

Європейська інтеграція внутрішнього рибальства полягає передусім у переході до багаторічного, науково обґрунтованого, екосистемного, прозорого й пропорційного управління.

Українська модель має поєднати: довгострокове управління ресурсом, басейновий підхід, об’єктивний і прозорий доступ, участь користувачів, цифрову простежуваність, ризик-орієнтований контроль, системний регуляторний аудит.

Євроінтеграція має спрощувати й підвищувати якість управління, а не механічно збільшувати кількість процедур

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ЧАСТИНИ II

Проблема промислового рибальства України полягає не у відсутності державного регулювання. Система вже містить значну кількість правових, адміністративних, цифрових і контрольних інструментів.

Головним завданням наступного етапу є перехід від управління процедурами до управління результатом.

Для кожної великої рибогосподарської водойми держава повинна мати можливість відповісти на п’ять питань: яким є стан ресурсу, якого стану необхідно досягти, які заходи для цього здійснюються, хто відповідає за кожний результат, чи стала водойма продуктивнішою і стійкішою після застосування державної політики.

Для цього необхідна єдина система оцінювання, у якій щорічно зіставляються стан запасів, природне й штучне відтворення, фактичний вилов, рибопродуктивність, законність використання, регуляторні витрати, інвестиції та економічний результат. Лише так можна встановити, які управлінські інструменти реально працюють, які потребують коригування, а які створюють витрати без співмірного результату для ресурсу, держави та легального промислу.

У цій системі держава не відмовляється від контролю – вона робить його точнішим; не відмовляється від регулювання – робить його доказовим; не відмовляється від платежів за ресурс – оцінює їх разом із довгостроковою суспільною віддачею; не протиставляє природоохоронну та економічну політику – об’єднує їх навколо відновлюваного ресурсу.

Кінцевий критерій державної політики – водний біоресурс, який зберігається і відновлюється, та легальна система його використання, спроможна забезпечувати продовольство, зайнятість, інвестиції й суспільну віддачу у довгостроковій перспективі.

Сильне управління – це система, за якої одночасно зростають ресурс, законність і спроможність легального промислу працювати на майбутнє.

Ефективність держави має вимірюватися не масштабом втручання, а якістю досягнутого результату.

………………………

 

ЧАСТИНА III

НОВА ДЕРЖАВНА МОДЕЛЬ ВІДНОВЛЕННЯ, УПРАВЛІННЯ ТА РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИБАЛЬСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ

 

ВСТУП

Частини I–II визначили стан ресурсної бази внутрішнього рибальства, основні обмеження її відновлення, недоліки чинної системи управління, регуляторне навантаження, економіку промислу, стан науки, моніторингу, контролю та механізмів доступу до водних біоресурсів.

Частина III переводить результати цього аналізу у цілісну державну модель дій до 2050 року.

Вихідним принципом є перехід від управління окремими адміністративними процедурами до управління станом, відтворенням і довгостроковою продуктивністю водного біоресурсу.

Базовою одиницею такого управління стає конкретна водойма або басейн, для яких у єдиній системі поєднуються:

стан екосистеми → ресурс → наука → цільовий стан → відновлення → допустиме використання → доступ користувачів → промисел → фінансування → простежуваність → контроль → оцінка результату → коригування.

Нова модель має забезпечити перехід:

від щорічного адміністрування – до багаторічного управління;

від використання існуючого запасу – до відновлення його продуктивності;

від фрагментарних заходів – до плану управління конкретною водоймою;

від накопичення даних – до рішень на їх основі;

від контролю процедур – до контролю реального ризику;

від короткострокового фіскального результату – до довгострокової суспільної цінності ресурсу.

До 2050 року внутрішні водні біоресурси мають перейти зі стану переважно об’єкта щорічного регулювання до статусу керованого відновлюваного стратегічного ресурсу держави.

12. РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І ЦІЛЬОВИЙ СТАН ДО 2050 РОКУ

Метою державної політики не може бути механічне збільшення вилову.

Зростання промислового використання є стійким лише тоді, коли воно спирається на відновлений ресурс, стабільне природне поповнення та науково визначений допустимий рівень вилучення.

Базова логіка:

стан ресурсу → резерви відновлення → потенційна продуктивність → допустиме використання → цільовий стан.

12.1. Вихідний стан ресурсної бази

Для основних рибогосподарських водойм необхідно сформувати єдину базову оцінку, яка визначає: стан промислових запасів, чисельність і біомасу основних видів, вікову та розмірну структуру популяцій, природне поповнення, стан нерестовищ, гідрологічні умови, стан кормової бази, рибопродуктивність, фактичне промислове навантаження, масштаби неврахованого вилучення, результати штучного відтворення, основні екологічні обмеження, достовірність і повноту наукових даних.

Для кожної великої водойми має бути встановлений базовий рік і вихідний стан, від яких надалі вимірюватиметься результат державної політики.

Без такого базового стану неможливо об’єктивно визначити, чи відбувається відновлення ресурсу.

12.2. Резерви відновлення продуктивності

Основний резерв розвитку внутрішнього рибальства знаходиться не у механічному підвищенні лімітів, а у збільшенні продуктивності самого ресурсу.

Пріоритетний ланцюг:

нерестовища → гідрологічний режим → природне відтворення → науково обґрунтоване зариблення → рибогосподарська меліорація → оптимізація структури іхтіофауни → скорочення незаконного вилову → адаптивне регулювання промислу.

Для кожної водойми набір заходів визначається індивідуально.

Не кожна водойма потребує однакового зариблення, меліорації або режиму промислу.

Державна політика повинна переходити від типового набору заходів до діагностики конкретного обмежувального фактора.

Фінансуванню та масштабуванню підлягають насамперед заходи, біологічний результат яких може бути перевірений.

12.3. Потенційна стала рибопродуктивність

Для великих рибогосподарських водойм необхідно визначати не лише фактичний вилов, а чотири взаємопов’язані показники: фактичну продуктивність, поточну сталу продуктивність, потенційну сталу продуктивність після відновлення, строк і комплекс заходів, необхідних для наближення до потенційного рівня.

Потенціал промислу до 2050 року має формуватися знизу – від біологічної спроможності ресурсу, а не від наперед встановленої бажаної величини вилову.

Зростання допустимого використання повинно бути наслідком відновлення ресурсу, а не заміною такого відновлення.

12.4. Сценарії розвитку

Для планування до 2050 року доцільно використовувати три базові сценарії.

Інерційний сценарій передбачає збереження фрагментарного управління, переважно щорічного горизонту рішень і недостатнього зв’язку між використанням та відновленням ресурсу.

Наслідок – збереження нестабільності запасів, інвестицій і промислу.

Сценарій часткової модернізації передбачає покращення науки, цифровізації, контролю та окремих відновлювальних заходів без повного переходу до багаторічного управління водоймами.

Наслідок – поступова стабілізація окремих ресурсів без системного ефекту для всього сектору.

Сценарій системного відновлення передбачає багаторічне управління водоймами, відновлення середовища, науково обґрунтоване використання, модернізовану модель доступу, фінансування результату, цифрову простежуваність і постійне коригування політики.

Саме цей сценарій є цільовим для Програми.

12.5. Цільовий стан 2050 року

До 2050 року основні рибогосподарські водойми мають функціонувати як керовані відновлювані ресурсні системи.

Цільовий стан: відновлені або стабілізовані запаси → стале природне поповнення → прогнозована рибопродуктивність → науково допустиме використання → життєздатний легальний промисел → інвестиції та зайнятість → повна простежуваність → адаптивне державне управління.

Кінцевим показником не є максимальний вилов.

Кінцевим показником є здатність ресурсу стабільно відтворюватися під контрольованим рівнем господарського використання.

12.6. Принцип управління ресурсним потенціалом

Держава повинна управляти не тільки тим ресурсом, який існує сьогодні, а й його майбутньою продуктивністю.

Для цього кожна велика водойма повинна мати відповідь на п’ять питань:

яким є її фактичний стан;

яким є її потенційний сталий стан;

що обмежує досягнення цього стану;

які заходи усувають відповідні обмеження;

чи підтверджують дані досягнення запланованого результату.

Ресурсний потенціал стає об’єктом державного управління так само, як фактичний запас.

13. НОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ

Нова модель повинна перейти від управління окремими документами, дозволами, лімітами та перевірками до управління повним життєвим циклом ресурсу.

13.1. Водойма як єдиний об’єкт управління

Базовою одиницею управління стає конкретна водойма або басейн.

Для неї в єдину систему поєднуються:

середовище → ресурс → відтворення → допустиме використання → доступ → промисел → економіка → контроль → результат.

Рішення щодо одного елемента не повинні прийматися без оцінки їх впливу на інші.

Гідрологічні, природоохоронні, рибогосподарські та економічні рішення мають бути взаємопов’язані.

13.2. Багаторічний план управління водоймою

Для основних рибогосподарських водойм запроваджується багаторічний план управління.

Він має визначати: вихідний стан, цільовий стан, стан запасів, цільову рибопродуктивність, допустиме використання, стан нерестовищ, необхідні відновлювальні заходи, режим промислу, науковий моніторинг, джерела фінансування, відповідальних виконавців, KPI, порядок щорічного перегляду.

Щорічний ліміт стає інструментом виконання багаторічного плану, а не самостійною метою державного управління.

Принцип: довгострокова ціль – щорічно адаптовані рішення.

13.3. Модернізована модель доступу до ресурсу

Модель доступу має одночасно забезпечувати: прозору конкуренцію, мінімізацію адміністративної дискреції, правову визначеність, достатній горизонт господарського планування, екологічну безпеку, відповідальність користувача.

Цільова конструкція:

науково допустиме використання → вичерпні умови допуску → електронний аукціон → передбачуване багаторічне право → щорічно адаптований допустимий обсяг → простежуваність → контроль виконання.

Електронний аукціон зберігається як базовий прозорий механізм конкурентного визначення користувача.

Допуск до нього не повинен перетворюватися на суб’єктивний адміністративний конкурс.

Якщо суб’єкт відповідає встановленим законом вичерпним вимогам, він повинен мати рівне право участі у конкурентній процедурі.

Багаторічність права не означає гарантії незмінного вилову.

Допустимий обсяг використання щорічно визначається відповідно до стану запасів і наукової оцінки.

Базовий принцип: стабільний правовий горизонт – адаптивне використання ресурсу.

Добросовісність користувача має створювати не привілеї, а передбачуваність правовідносин.

13.4. Користування ресурсом і його відновлення

Право використання природного ресурсу має бути пов’язане з відповідальністю за дотримання встановлених умов.

Водночас користувач не повинен підміняти державу у виконанні її публічних функцій.

Держава відповідає за: наукову основу управління, загальнодержавний моніторинг, охорону природного ресурсу, якість регулювання, стан державних інформаційних систем, рішення загальноекосистемного характеру.

Користувач відповідає за: дотримання умов промислу, достовірність первинних даних, простежуваність вилову, дотримання встановлених обмежень, виконання законних договірних зобов’язань, недопущення шкоди ресурсу в межах своєї діяльності.

Заходи з відтворення, меліорації, охорони та моніторингу можуть включатися до системи зобов’язань користувачів лише тоді, коли вони чітко визначені, пропорційні та мають вимірюваний результат.

13.5. Співуправління

Для окремих великих водойм доцільно апробувати моделі співуправління:

держава + наука + користувачі + громади → спільно визначені цілі → розмежовані повноваження → вимірюваний результат.

Співуправління не означає передачі державних регуляторних чи контрольних функцій приватним суб’єктам.

Держава зберігає повноваження щодо встановлення правил, допустимого використання, контролю та застосування відповідальності.

Користувачі можуть брати участь у: координації промислового навантаження, моніторингу, відтворювальних заходах, охороні ресурсної бази, обміні даними, реалізації спільних інфраструктурних проєктів.

Масштабування моделі допускається лише після оцінки результатів пілотних проєктів.

13.6. Наука, дані, цифровізація і контроль

Нова модель повинна об’єднати всі інформаційні потоки:

дані → наукова оцінка → управлінське рішення → промисел → простежуваність → аналіз ризику → контроль → оцінка результату → нові дані.

Дані мають подаватися один раз і використовуватися багаторазово.

Базовою цифровою одиницею має бути не окремий документ, а ресурс у конкретній водоймі в часі.

Для кожної великої водойми формується цифровий профіль, що поєднує: гідрологію, стан середовища, запаси, відтворення, ліміти, розподілені права, фактичний вилов, контроль, економічні показники, результат відновлювальних заходів.

Кожне управлінське рішення щодо ресурсу має бути простежуваним від первинних даних і наукової оцінки до фактичного результату для запасу.

13.7. Регуляторний принцип нової моделі

Нова система не повинна будуватися шляхом додавання нових процедур поверх існуючих.

Її завдання – забезпечити точніше і результативніше регулювання.

Базовий тест кожної вимоги: який ризик вона усуває, якою є її правова підстава, чи необхідна вона для досягнення мети, чи існує менш обтяжливий спосіб, якими даними підтверджується її результативність.

Принципи: 

не більше процедур – а кращий результат;

не більше контролю – а точніше виявлення ризику;

не більше звітності – а краща якість даних.

Інформація, яка вже перебуває у державних системах, не повинна повторно витребуватися від користувача. Повністю простежувана, законна та низькоризикова діяльність має об’єктивно потребувати меншого ручного адміністративного втручання.

Правова визначеність, стабільність правил і пропорційність відповідальності є не поступкою бізнесу, а умовою ефективного державного управління.

14. ПРІОРИТЕТНІ ДЕРЖАВНІ ПРОЄКТИ ВІДНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ

Реалізація нової моделі потребує переходу від загальних програмних декларацій до конкретних проєктів.

Кожний значний проєкт повинен мати: об’єкт, вихідний стан, мету, комплекс заходів, строк, фінансування, відповідальних виконавців, KPI, методику оцінки результату.

14.1. Багаторічні плани управління великими водоймами

Першим системним проєктом має стати поетапне запровадження багаторічних планів для основних рибогосподарських водойм. Пріоритет визначається за масштабом ресурсу, рівнем промислового навантаження, ступенем деградації та потенціалом відновлення. Для кожної водойми формується окрема управлінська траєкторія.

14.2. Відновлення нерестовищ і гідрологічних функцій

Деградація нерестовищ, зміна водного режиму, замулення, заростання, порушення водообміну та втрата мілководних біотопів можуть обмежувати ресурс сильніше, ніж сам промисловий вилов.

Тому державна політика має переходити від компенсації наслідків до усунення першопричин падіння природного відтворення.

Для пріоритетних водойм розробляються проєкти: відновлення нерестовищ, відновлення водообміну, підтримання міграційних шляхів, рибогосподарської меліорації, відновлення прибережних і мілководних біотопів, оптимізації гідрологічного режиму в межах технічно й екологічно можливого. Результатом є не площа проведених робіт сама по собі, а покращення природного поповнення і продуктивності ресурсу.

14.3. Науково обґрунтоване штучне відтворення

Зариблення застосовується як інструмент відновлення, а не як формальний показник виконаної роботи.

Кожна програма має визначати: мету, вид, походження матеріалу, генетичні та ветеринарні вимоги, обсяг, оптимальний розмір молоді, місце і час випуску, очікуваний внесок у запас, методику подальшого моніторингу.

Ключовим KPI має бути не кількість випущених екземплярів, а їх внесок у формування життєздатної популяції та рибопродуктивності водойми.

14.4. Єдина система цифрових профілів водойм

Для пріоритетних водойм створюється цифровий профіль, який накопичує дані у часовій динаміці.

Його структура:

гідрологія → середовище → запаси → нерест → відтворення → допустиме використання → доступ → фактичний вилов → контроль → економіка → результат.

Такий профіль стає спільною інформаційною основою для науки, держави і законних користувачів.

14.5. Демонстраційні проєкти співуправління

Нові управлінські моделі доцільно випробовувати на обмеженій кількості репрезентативних водойм.

Демонстраційні проєкти можуть поєднувати: багаторічний план, колективну координацію користувачів, відновлення, спільний моніторинг, цифрову простежуваність, ризик-орієнтований контроль, економічну оцінку результату.

Успішність пілоту визначається не суб’єктивною оцінкою учасників, а зміною встановлених KPI.

14.6. Модернізація легального промислу

Відновлений ресурс потребує сучасної виробничої бази.

Державна політика має створювати умови для модернізації: суден і двигунів, безпечних і селективних знарядь лову, холодильного обладнання, зберігання, первинної переробки, енергоефективності, цифрових засобів обліку та простежуваності, умов праці.

Підтримка модернізації не повинна перетворюватися на компенсацію неефективної господарської діяльності.

Її завдання – усувати системні інвестиційні бар’єри та стимулювати підвищення продуктивності, безпечності й законності.

14.7. Території пріоритетного відновлення

Для концентрації ресурсів необхідно визначити території пріоритетного рибогосподарського відновлення.

Критеріями мають бути: масштаб потенційного ресурсу, ступінь деградації, резерв підвищення продуктивності, екологічний ефект, значення для продовольчого забезпечення, роль для зайнятості та місцевої економіки, вартість і строк відновлення, можливість достовірного вимірювання результату.

Пріоритет повинні отримувати не найпроблемніші об’єкти автоматично, а ті, де державне втручання здатне дати найбільший довгостроковий ресурсний і суспільний ефект.

15. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ

Відновлення водних біоресурсів потребує стабільного фінансового механізму.

Фінансувати необхідно не сам факт проведення заходу, а досягнення визначеного результату.

Базова послідовність:

проблема → проєкт → фінансування → реалізація → вимірювання → результат → наступне рішення.

15.1. Фінансування результату

Для кожного державного заходу визначаються: вартість, джерело коштів, строк, очікуваний ресурсний результат, KPI, методика перевірки, відповідальний виконавець.

Виконання кошторису не може вважатися достатнім доказом результативності.

15.2. Джерела фінансування

Фінансова модель може поєднувати: державний бюджет, місцеві бюджети в межах повноважень, платежі, пов’язані з використанням природних ресурсів, інвестиції користувачів, договірні зобов’язання, міжнародну технічну та фінансову допомогу, доступні Україні програми Європейського Союзу, державно-приватні механізми для відповідних інфраструктурних проєктів, інші законні джерела.

Спочатку визначається ресурсна потреба, а вже потім – оптимальна модель її фінансування.

15.3. Ресурс повинен фінансово підтримувати власне відновлення

Використання водних біоресурсів створює приватну і суспільну економічну цінність.

Частина цієї цінності повинна підтримувати науку, відновлення та охорону ресурсної бази через прозорі механізми, сумісні з бюджетним законодавством.

Логіка:

використання ресурсу → створена економічна цінність → публічні надходження → відновлення ресурсної бази → зростання її довгострокової цінності.

Йдеться не про автоматичне закріплення конкретного платежу за конкретною водоймою, а про системний зв’язок між використанням і відтворенням.

15.4. Розмежування фінансової відповідальності

Держава фінансує функції публічного характеру: науку, державний моніторинг, державні інформаційні системи, охорону, регулювання, системні заходи екосистемного масштабу.

Користувач фінансує: власну господарську діяльність, виконання законних регуляторних вимог, власні інвестиції, взяті на себе договірні зобов’язання.

Одна і та сама функція не повинна оплачуватися користувачем двічі через різні регуляторні механізми.

15.5. Співфінансування та інвестиційні механізми

Для проєктів, що одночасно створюють публічний і господарський ефект, можуть застосовуватися механізми співфінансування.

До таких проєктів можуть належати: спільна берегова інфраструктура, холодові потужності цифрові системи. інфраструктура моніторингу, енергоефективність, підвищення селективності промислу, демонстраційні проєкти відновлення.

Приватне фінансування не створює виключного права на природний ресурс поза встановленими законом конкурентними процедурами.

15.6. Економічний тест державного рішення

Кожне істотне рішення повинно відповідати на два питання:

який результат воно дає ресурсу;

якою є повна суспільна вартість його досягнення.

Економія коштів, що призводить до деградації ресурсної бази, не є ефективністю.

Так само регуляторний захід із високою вартістю і недоведеним ресурсним результатом не може вважатися ефективним лише через природоохоронну назву.

Метою має бути максимальний довгостроковий результат на одиницю суспільних витрат.

15.7. Прозорість фінансування

Для великих державних проєктів має діяти публічний цикл:

кошти → захід → виконавець → строк → KPI → фактичний результат.

Це дозволить порівнювати вартість різних інструментів відновлення та припиняти фінансування неефективних практик.

16. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМИ, KPI ТА НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Реалізація нової моделі здійснюється поетапно.

Кожний етап повинен завершуватися не формальним звітом про виконані заходи, а перевіркою досягнутих результатів.

16.1. Перший етап: 2027–2030 роки – створення системи

Основні завдання:

визначення базового стану основних водойм;

інвентаризація ресурсної бази;

завершення регуляторного аудиту;

аудит результатів моделі конкурентного доступу;

розроблення методології багаторічних планів;

запуск перших планів управління водоймами;

створення цифрових профілів пріоритетних водойм;

подальший розвиток електронної простежуваності;

запуск демонстраційних проєктів співуправління;

визначення територій пріоритетного відновлення;

формування єдиної системи KPI;

підготовка необхідного нормативного пакета.

Результат етапу – держава отримує достовірну базову точку відліку і систему, здатну вимірювати зміни.

16.2. Другий етап: 2031–2040 роки – масштабування

Основні завдання:

поширення багаторічних планів на основні водойми;

масштабування успішних моделей відновлення;

відновлення нерестовищ і критичних біотопів;

інтеграція науки, цифрових даних і контролю;

масштабування ефективних моделей співуправління;

модернізація промислової бази;

зменшення частки неврахованого вилову;

розвиток автоматизованого ризик-аналізу;

підвищення інвестиційної спроможності легального промислу.

Результат етапу — стійка позитивна динаміка ресурсної бази та формування прогнозованої економічної моделі легального промислу.

16.3. Третій етап: 2041–2050 роки – зріла адаптивна модель

На завершальному етапі система повинна функціонувати як постійний цикл:

моніторинг → наука → прогноз → рішення → реалізація → контроль → результат → коригування.

До 2050 року мають бути забезпечені:

стабілізовані або відновлені запаси основних промислових видів;

стала рибопродуктивність;

науково допустиме використання;

повна цифрова простежуваність законної продукції;

значне скорочення неврахованого вилову;

передбачувані умови діяльності легальних користувачів;

оновлення виробничої бази;

системне фінансування відновлення;

управління на основі фактичного результату.

16.4. Єдина система KPI

Для Програми формується матриця:

базовий стан → 2030 → 2040 → 2050.

KPI об’єднуються у сім блоків.

Ресурс: запаси, біомаса, природне поповнення, структура популяцій, стала рибопродуктивність.

Відновлення: стан нерестовищ, результат відтворювальних і меліоративних заходів.

Наука: охоплення моніторингом, актуальність оцінок, рівень невизначеності даних.

Управління: частка великих водойм із багаторічними планами, рівень виконання їх цільових показників.

Законність: частка простежуваної продукції, неврахований вилов, структура порушень.

Економіка: фактичний вилов, собівартість, інвестиції, зайнятість, стан флоту та обладнання.

Регулювання: часові й фінансові витрати легального користувача, кількість дублюючих процедур, рівень автоматизації та частка ризик-орієнтованого контролю.

Для кожного KPI визначаються: одиниця виміру, базове значення, цільове значення, методика, джерело даних, відповідальний орган, періодичність оновлення.

Показник, який неможливо достовірно виміряти, не може бути належним KPI державної програми.

16.5. Моніторинг і перегляд

Результати реалізації Програми оцінюються щорічно.

Не рідше одного разу на п’ять років проводиться комплексний стратегічний перегляд.

Оцінюються: стан ресурсів, досягнення KPI, ефективність відновлювальних заходів, економічний стан промислу, результативність регулювання, ефективність фінансування, стан цифровізації, відповідність законодавства актуальним потребам і європейському праву.

Якщо інструмент систематично не забезпечує очікуваного результату, перегляду підлягає інструмент, а не методика, якою намагаються довести його успішність.

16.6. Першочергове нормативне забезпечення

Для реалізації нової моделі має бути сформований взаємоузгоджений пакет рішень щодо: багаторічного управління водоймами, конкурентного доступу до ресурсу, наукового моніторингу, відновлення ресурсної бази, простежуваності, електронного обліку, ризик-орієнтованого контролю, співуправління, пропорційної відповідальності, фінансових механізмів, державних і демонстраційних проєктів.

Нові норми не повинні просто додаватися до старої системи.

Паралельно мають скасовуватися або переглядатися дублюючі, суперечливі та неефективні процедури.

Реформа не повинна збільшити кількість регулювання під новими назвами.

16.7. Інституційна відповідальність

За кожним завданням Програми визначаються: відповідальний орган, співвиконавці, строк, джерела фінансування, KPI, джерело даних. форма звітності, підстави для коригування.

Відповідальність за результат не повинна розчинятися між кількома органами.

За кожним вимірюваним державним результатом має стояти визначений суб’єкт управлінської відповідальності.

16.8. Управління ризиками

Реалізація Програми повинна враховувати: воєнні та безпекові ризики, зміну гідрологічного режиму, кліматичні фактори, забруднення, недостатність наукових даних, бюджетні обмеження, інституційну неузгодженість, регуляторну нестабільність, ризик формального виконання без фактичного результату.

Для ключових ризиків визначаються індикатори, відповідальні органи та сценарії реагування.

Невизначеність не повинна бути підставою для бездіяльності, але має враховуватися при виборі масштабу і зворотності управлінського рішення.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ЧАСТИНИ III

Проведений аналіз показує, що головна проблема внутрішнього промислового рибальства України має системний характер. Ресурс, наука, відтворення, доступ, регулювання, контроль та економіка тривалий час функціонували як недостатньо пов’язані елементи, тоді як стан і продуктивність конкретної водойми не були центральним критерієм державного управління.

До 2050 року Україна має перейти від переважно щорічного адміністрування вилову до багаторічного управління відновлюваним ресурсом. Для кожної великої рибогосподарської водойми повинні бути визначені вихідний стан, потенційна стала продуктивність, цільовий стан, допустиме використання, комплекс відновлювальних заходів, строки, фінансування, відповідальні виконавці та вимірювані результати.

Нова модель не протиставляє охорону ресурсу і легальний промисел. Відновлений ресурс є основою життєздатного промислу, а економічно спроможний законний сектор створює продукцію, зайнятість, інвестиції, дані та публічні надходження, необхідні для довгострокового розвитку.

Екологічна сталість і економічна життєздатність є взаємопов’язаними умовами однієї системи.

Держава забезпечує наукову основу, правову визначеність, охорону ресурсу, якість регулювання та контроль. Користувач отримує прогнозовані умови законної діяльності та несе чітку, пропорційну і вимірювану відповідальність за виконання встановлених правил. Ефективність держави має вимірюватися не масштабом втручання, а якістю досягнутого результату.

Економічна модель має працювати на відтворення. Водний біоресурс створює не лише поточний вилов, а довгострокову природну, продовольчу, соціальну та економічну цінність. Частина створеної ресурсом суспільної віддачі повинна підтримувати науку, відновлення й охорону ресурсної бази. Виснаження ресурсу не може бути джерелом сталого економічного розвитку.

Європейська інтеграція повинна означати не механічне копіювання процедур, а європейську якість управління: науковість, багаторічність, екосистемний і басейновий підхід, прозорість, пропорційність, участь користувачів, цифрову простежуваність, контроль реального ризику та системний перегляд політики за результатом. Євроінтеграція має спрощувати й підвищувати якість управління, а не механічно збільшувати кількість процедур.

Кінцевий критерій Програми є простим: ресурс відновлюється → водойма зберігає або нарощує сталу продуктивність → промисел залишається законним та економічно життєздатним → держава і суспільство отримують довгострокову віддачу → наступному поколінню передається ресурс не виснаженим, а відновленим і керованим. Україна повинна перейти від управління щорічним виловом до управління майбутнім водних біоресурсів – як відновлюваного стратегічного активу продовольчої, економічної та екологічної безпеки держави.

Кожне управлінське рішення до 2050 року має проходити потрійний тест: чи сприяє воно збереженню та відновленню ресурсу, чи підвищує законність і керованість його використання, чи створює передбачувані умови для економічно життєздатного легального промислу. Рішення, яке дає короткостроковий адміністративний або фіскальний ефект, але послаблює ресурсну базу, інвестиційну спроможність сектору або довгострокову продуктивність водойм, не може вважатися ефективною державною політикою.  

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ДОСЛІДЖЕННЯ

Проведене дослідження показує, що внутрішнє промислове рибальство України має значно більший ресурсний, продовольчий та економічний потенціал, ніж реалізується сьогодні.

Основним обмеженням є не лише фактичний стан запасів, а недостатня здатність чинної системи послідовно відновлювати продуктивність водойм, пов’язувати наукові дані з управлінськими рішеннями та створювати довгострокові передбачувані умови для законного промислу.

Ключовий висновок дослідження полягає в тому, що розвиток внутрішнього рибальства не може ґрунтуватися на механічному збільшенні лімітів або перерозподілі наявного ресурсу. Його основою має стати відновлення самої ресурсної бази: нерестовищ, гідрологічних умов, природного поповнення, оптимальної структури іхтіофауни, науково обґрунтованого штучного відтворення, рибогосподарської меліорації та скорочення незаконного вилучення. Зростання сталого промислового використання має бути наслідком відновлення продуктивності водойм, а не способом компенсувати її зниження.

Водночас дослідження засвідчує, що Україна вже має значний масив правових, адміністративних, цифрових і контрольних інструментів. Тому наступний етап реформи полягає не у подальшому нарощуванні кількості процедур, а у переході від управління процедурами до управління результатом.

Для кожної великої рибогосподарської водойми держава повинна знати її вихідний стан, потенційну сталу продуктивність, цільовий стан, комплекс необхідних заходів, допустимий рівень використання, відповідальних виконавців і фактичний результат здійсненої політики.

Центральним елементом нової моделі має стати багаторічне управління водоймою як єдиною ресурсною системою. Наука, відновлення, допустиме використання, конкурентний доступ, промисел, економіка, цифрова простежуваність, контроль і фінансування повинні бути поєднані в одному управлінському циклі. Щорічні ліміти, дозволи, договори та контрольні заходи мають стати інструментами реалізації довгострокової мети, а не самостійними цілями державної політики.

Нова система повинна одночасно захищати ресурс і створювати передбачувані умови для добросовісного користувача.

Конкурентний доступ має залишатися прозорим і максимально вільним від адміністративного розсуду, але горизонт права повинен бути достатнім для планування інвестицій.

При цьому багаторічність права не означає гарантії незмінного вилову: правовий горизонт має бути стабільним, а допустиме використання – адаптивним до стану ресурсу. Правова визначеність, пропорційність відповідальності та мінімізація дублюючих вимог є не привілеями для бізнесу, а умовами ефективного державного управління.

Економічна політика також має бути підпорядкована довгостроковій віддачі ресурсу. Оцінювати необхідно не лише бюджетні надходження або ціну права доступу, а всю систему результатів: стан запасів, рибопродуктивність, фактичний вилов, собівартість, інвестиції, зайнятість, оновлення виробничої бази, частку легальної простежуваної продукції та суспільну віддачу.

Максимальний короткостроковий платіж не є тотожним максимальній довгостроковій цінності ресурсу для держави.

Європейська інтеграція повинна бути використана як інструмент підвищення якості управління, а не механічного збільшення регуляторних процедур.

Для України принципове значення мають багаторічність, наукова обґрунтованість, екосистемний і басейновий підхід, прозорість доступу, участь користувачів, цифрова простежуваність, ризик-орієнтований контроль, пропорційність регулювання та регулярний перегляд політики на основі фактичних результатів.

Першочерговим завданням 2027-2030 років має стати створення достовірної базової точки відліку: оцінка стану основних водойм, визначення їх потенційної продуктивності, запуск багаторічних планів управління, цифрових профілів, системи KPI, повної простежуваності, регуляторного та економічного аудиту, а також перших демонстраційних проєктів відновлення і співуправління.

Подальше масштабування повинно здійснюватися лише на основі виміряного результату.

Стратегічна мета до 2050 року полягає у формуванні системи, в якій водний біоресурс відновлюється, водойма зберігає або нарощує сталу продуктивність, легальний промисел є економічно життєздатним і технологічно сучасним, а держава отримує продовольчу, соціальну, економічну та екологічну віддачу протягом десятиліть.

Україна має перейти від управління обсягом вилову до управління майбутнім водних біоресурсів – як відновлюваного стратегічного активу продовольчої, економічної та екологічної безпеки держави.

Водні біоресурси України – це не лише природний капітал сьогодення, а стратегічний ресурс і спадщина майбутніх поколінь.

Завдання держави полягає не просто в тому, щоб регулювати їх використання, а в тому, щоб зберегти здатність водойм відтворювати життя, продовольство й економічну цінність упродовж десятиліть.

Справжнім мірилом успіху стане Україна, яка передасть наступним поколінням ресурс не виснаженим, а відновленим, продуктивним і сильнішим, ніж отримала його сама.  

………………………………..

ЗМІСТ

Сторінка

АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Промислове рибальство та управління водними біоресурсами у внутрішніх водоймах України Стан, системні проблеми, ресурсний потенціал та модель відродження і розвитку до 2050 року……………………………………………..	3
РЕЗЮМЕ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ……………………………………………………………………………….	3
ВСТУП………………………………………………………………………………………………………………………………….	6
ЧАСТИНА I  СТАН, РЕСУРСНА БАЗА ТА ПОТЕНЦІАЛ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………………………………………………….	7
1. СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНІХ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ УКРАЇНИ………….	7
2. РЕСУРСНА БАЗА ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ………………………………………………..	11
3. ІСТОРИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА	14
4. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА………………………………………………….	16
5. СТАН ЗАПАСІВ, ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ…………………………………	19
ЧАСТИНА II СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ, РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ……………………………………………………………………………………………………..	23
ВСТУП ………………………………………………………………………………………………………………………………..	24
6. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ…………………..	24
6.13. АУКЦІОНИ МОДЕРНІЗАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ МОДЕЛІ ДОСТУПУ ДО ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ…..	29
7. РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА РЕАЛЬНІ УМОВИ ПРОМИСЛУ……………………	38
8. ЕКОНОМІКА ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА…………………………………………………………..	47
9. НАУКА, МОНІТОРИНГ І ДАНІ…………………………………………………………………………………….	49
10. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ, ННН-РИБАЛЬСТВО ТА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ……………… 11. ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ТА НАЛЕЖНЕ РЕГУЛЮВАННЯ……………………………….	51 53
ЧАСТИНА III НОВА ДЕРЖАВНА МОДЕЛЬ ВІДНОВЛЕННЯ, УПРАВЛІННЯ ТА РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИБАЛЬСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ……………………….	58
ВСТУП…………………………………………………………………………………………………………………………………	58
12. РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І ЦІЛЬОВИЙ СТАН ДО 2050 РОКУ……………………………..	59
13. НОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ……….	62
14. ПРІОРИТЕТНІ ДЕРЖАВНІ ПРОЄКТИ ВІДНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ………………………	65
15. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ…………………………………………………………………	68
16. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМИ, KPI ТА НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………….	70

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Промислове рибальство та управління водними біоресурсами у внутрішніх водоймах України

Стан, системні проблеми, ресурсний потенціал та модель відродження і розвитку до 2050 року

Науково-аналітичне обґрунтування до Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027- 2050 роки

 

РЕЗЮМЕ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Головний висновок дослідження: потенціал внутрішніх водойм України визначається не обсягом ресурсу, який можна розподілити для вилову в окремому році, а здатністю держави забезпечити його відновлення, довгострокову продуктивність і стале використання.

Внутрішні водні біоресурси є відновлюваним природним і продовольчим ресурсом держави. Водночас їх рибогосподарський потенціал використовується неповною мірою, а стан багатьох водойм погіршується внаслідок зарегулювання стоку, деградації нерестовищ, забруднення, евтрофікації, кліматичних і воєнних впливів, недостатнього відтворення та фрагментарності управління.

Системна проблема полягає не у відсутності регулювання. В Україні сформовано розвинену систему наукового обґрунтування, лімітів, доступу до ресурсу, дозвільних і договірних процедур, цифрового обліку та державного контролю. Однак оцінка запасів, допустиме використання, доступ користувачів, промисел, відтворення, гідрологічний режим, охорона, фінансування і контроль недостатньо поєднані в єдиний цикл управління конкретною водоймою та її ресурсом.

У результаті держава значною мірою управляє окремими процедурами, а не довгостроковою продуктивністю водного біоресурсу. Щорічний ліміт не замінює плану відновлення запасу; цифровізація процедур не гарантує кращого стану ресурсу; збільшення кількості контрольних дій не тотожне скороченню незаконного вилову; прозорий механізм доступу не вирішує сам по собі питань відтворення, інвестицій і відповідальності за майбутній стан водойми.

Дослідження обґрунтовує перехід до багаторічної, басейнової та результат-орієнтованої моделі, у якій базовим об’єктом управління стає водойма або водна система, а всі ключові рішення пов’язуються єдиною логікою:

стан водойми → стан запасу → ціль відновлення → допустиме використання → доступ користувачів → промисел → відтворення → простежуваність і контроль → оцінка результату → коригування управління.

Для реалізації цієї моделі пропонується зосередити державну політику на взаємопов’язаних рішеннях: провести національну рибогосподарську інвентаризацію внутрішніх водойм; визначити їх фактичну і потенційну сталу продуктивність; запровадити багаторічні плани управління для основних водойм; модернізувати систему доступу до ресурсу; пов’язати право користування з чітко визначеними зобов’язаннями; провести повний регуляторний аудит промислового рибальства; інтегрувати наукові, промислові, гідрологічні та контрольні дані; перейти до ризик-орієнтованого контролю; забезпечити повну простежуваність продукції; сформувати фінансовий механізм відновлення ресурсної бази.

Окремого перегляду потребує модель доступу до промислового ресурсу. Аукціонний механізм підвищив прозорість і конкурентність розподілу прав, однак ціна доступу не може бути єдиним показником якості майбутнього користувача та ефективності управління ресурсом. Предметом подальшого нормативного опрацювання має стати конкурентна модель, що поєднує прозорість, об’єктивні критерії, мінімізацію адміністративної дискреції, достатній горизонт господарського планування та відповідальність користувача за виконання встановлених умов.

Не менш важливим є перегляд регуляторного навантаження. Завдання держави полягає не у послабленні охорони водних біоресурсів, а у відокремленні необхідного контролю від дублюючих, надмірних або непродуктивних процедур. Кожна суттєва вимога має оцінюватися за правовою підставою, метою, витратами бізнесу і держави, реальним ефектом для ресурсу, ризиком, дублюванням та можливістю спрощення або автоматизації.

Європейська інтеграція у цій сфері повинна означати не механічне перенесення максимальної кількості норм, а досягнення європейсько сумісної якості управління: науковості, багаторічності, екосистемного і басейнового підходу, пропорційності регулювання, участі користувачів, цифрової простежуваності та контролю реального ризику.

Цільовий результат до 2050 року – відновлені та керовані запаси водних біоресурсів, стала рибопродуктивність основних водойм, науково обґрунтований і прогнозований легальний промисел, економічно життєздатні підприємства, модернізована виробнича база, зростання внутрішнього виробництва, зайнятості та доданої вартості.

Таким чином, стратегічним предметом державного управління має стати не щорічний розподіл права на вилучення, а відновлюваний водний біоресурс і його продуктивність у горизонті десятиліть.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження ґрунтується на комплексному аналізі стану водних біоресурсів, промислу, екологічних і гідрологічних факторів, економіки підприємств, державного регулювання, науки, контролю, законодавства України та відповідних принципів і актів ЄС.

Використовуються офіційні статистичні й адміністративні дані, матеріали рибогосподарської науки і моніторингу, нормативно-правові акти та інформація користувачів водних біоресурсів.

Базова логіка оцінювання:

стан водойми → стан запасу → допустиме використання → промисел → економічний результат → відтворення → контроль → оцінка зміни ресурсу → коригування управління.

Прогнозний горизонт дослідження – 2027-2050 роки з контрольними етапами:

базовий стан → 2030 → 2040 → 2050.

Для програмних пропозицій застосовується принцип: проблема → причина → державне рішення → відповідальний → строк → KPI результату.

ВСТУП

Внутрішні водні біоресурси України мають розглядатися як відновлюваний стратегічний актив держави, що одночасно забезпечує продовольче виробництво, зайнятість, регіональну економіку та природний капітал. Метою цього дослідження є визначення науково-аналітичних засад відновлення їх продуктивності та формування нової моделі управління внутрішнім промисловим рибальством України до 2050 року.

Ключова проблема полягає у фрагментарності чинної системи: стан водойми, оцінка запасів, допустиме вилучення, доступ користувачів, промисел, відтворення, гідрологія, охорона, дані та контроль регулюються різними інструментами, але недостатньо об’єднані спільною довгостроковою метою. Наявність великої кількості процедур не гарантує відновлення ресурсу, якщо вони не пов’язані з вимірюваним станом конкретної водойми.

Принциповою відмінністю запропонованого підходу є перехід від оцінювання державної політики за кількістю виконаних процедур до оцінювання за станом і динамікою ресурсу. Кожне управлінське рішення має бути пов’язане з конкретною водоймою, науково визначеною метою, відповідальним виконавцем, строком реалізації та вимірюваним результатом. Це дозволяє сформувати систему, у якій відновлення запасів, допустиме використання, економічна життєздатність легального промислу та ефективність державного контролю оцінюються не окремо, а як взаємопов’язані елементи єдиного управлінського циклу.

Дослідження визначає сучасний стан ресурсної бази і промислу, системні проблеми управління та регуляторного середовища, резерви відновлення, а також модель державних рішень до 2050 року. Її основою є багаторічне управління водоймами, науково обґрунтоване використання, відповідальне користування ресурсом, відновлення його продуктивності, доказове регулювання, цифрова простежуваність та оцінювання державної політики за фактичним результатом. Матеріали дослідження призначені для використання при формуванні напряму внутрішнього рибальства Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки.

ЧАСТИНА I

СТАН, РЕСУРСНА БАЗА ТА ПОТЕНЦІАЛ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ

 

1. СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНІХ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ УКРАЇНИ

Внутрішні водні біоресурси є складовою природного капіталу, продовольчого потенціалу та регіональної економіки України. Їх державна цінність визначається не лише поточним обсягом промислового вилову, а здатністю водойм відтворювати ресурс, формувати внутрішнє виробництво рибної продукції, підтримувати зайнятість і створювати економічну вартість у довгостроковій перспективі.

Тому стратегічним предметом державної політики має бути не розподіл доступного для вилучення ресурсу між користувачами, а збереження і нарощування продуктивності самих водойм та їх водних біоресурсів.

1.1. Внутрішні водні біоресурси як природний, продовольчий та економічний актив держави

Річки, водосховища, озера, лимани та пов’язані з ними екосистеми формують відновлюваний ресурс, продуктивність якого залежить від стану водойми, гідрологічного режиму, нерестовищ, кормової бази, структури іхтіофауни, природного відтворення та якості управління.

Промислове рибальство перетворює частину цього природного потенціалу на продовольчу та економічну продукцію. Його вплив виходить за межі безпосереднього вилову і охоплює переробку, холодову інфраструктуру, транспорт, ремонт, торгівлю, логістику, зайнятість та доходи прибережних територій.

За умов обмежених можливостей морського промислу та високої залежності внутрішнього ринку від імпортної рибної продукції значення власної ресурсної бази зростає. Проте стратегічною метою не може бути максимізація вилову сама по собі. Необхідно збільшувати стале внутрішнє виробництво через відновлення запасів і підвищення рибопродуктивності водойм.

Отже, результативність державної політики доцільно оцінювати не лише в тоннах вилову, а за сукупністю показників:

стан ресурсу → стала рибопродуктивність → легальне виробництво → додана вартість → зайнятість → інвестиції → відновлення ресурсу.

1.2. Внутрішнє рибальство в умовах війни та післявоєнного відновлення

Війна істотно змінила умови функціонування внутрішніх водних екосистем і рибного господарства: частина акваторій стала недоступною або небезпечною, пошкоджено гідротехнічну інфраструктуру, посилилися ризики забруднення та порушення природних водних режимів. Руйнування Каховського водосховища продемонструвало масштаб наслідків, які зміни гідрологічної системи можуть мати для водних біоресурсів, господарської діяльності та територій.

Тому післявоєнне відновлення внутрішнього рибальства не може обмежуватися відновленням промислу. Воно має включати оцінку стану водойм і запасів, відновлення гідрологічних зв’язків і нерестовищ, відтворення ресурсної бази, модернізацію виробничої інфраструктури та повернення безпечної господарської діяльності.

Відновлення сектору повинно здійснюватися не як повернення до довоєнного стану, а як формування більш стійкої системи управління, здатної працювати в умовах екологічних, кліматичних, економічних і безпекових ризиків.

1.3. Місце внутрішніх водних біоресурсів у моделі розвитку України до 2050 року

Внутрішнє рибальство може бути складовою сучасної «блакитної економіки» лише за умови, що економічне використання не виснажує природну основу власного виробництва.

Базовий принцип:

відновлення ресурсу → стале використання → економічний результат → інвестиції → повторне відновлення ресурсу.

Саме така логіка має бути закладена у Національну програму відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки.

Внутрішні водні біоресурси доцільно визначити окремим стратегічним напрямом, у якому поєднуються стан водойм, наука, природне і штучне відтворення, промисел, економіка користувачів, переробка, цифровізація, простежуваність, контроль та європейська інтеграція.

Ключовим переходом має стати зміна самої логіки державного управління:

від управління окремими процедурами і щорічним вилученням — до багаторічного управління водоймою, її екосистемою, запасами і продуктивністю як єдиним об’єктом державної політики.

Висновок до розділу 1

Встановлено. Внутрішні водні біоресурси є відновлюваним природним, продовольчим та економічним активом держави, цінність якого визначається передусім здатністю водойм стабільно відтворювати ресурс і створювати довгострокову суспільну та економічну вартість.

Системна проблема. Державна політика тривалий час була значною мірою зосереджена на регулюванні поточного використання ресурсу, тоді як довгострокова продуктивність водойм, відтворення запасів і економічний результат не були достатньо інтегровані в єдиний управлінський цикл.

Стратегічний наслідок. Якщо держава управляє переважно обсягом поточного вилучення, але не продуктивністю водойми, система неминуче реагує на наслідки, а не формує майбутній стан ресурсу. Тому ефективність державної політики має вимірюватися не лише дотриманням процедур і встановлених лімітів, а зміною запасів, природного відтворення, рибопродуктивності та здатності легального промислу функціонувати без виснаження ресурсної основи.

Державне рішення. Перейти до моделі, у якій стан водойми → запас → відтворення → допустиме використання → економічний результат → повторне відновлення ресурсу становлять єдину систему довгострокового державного управління.

Саме продуктивність ресурсу, а не обсяг його разового вилучення, має стати головним критерієм державного управління.

2. РЕСУРСНА БАЗА ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ УКРАЇНИ

Ресурсний потенціал внутрішнього рибальства України визначається не кількістю водойм і не їх площею самими по собі, а екологічним станом, гідрологічним режимом, природною продуктивністю, здатністю до відтворення та можливістю сталого господарського використання.

Тому об’єктом державної оцінки має бути не абстрактний водний фонд, а конкретна водойма або водна система з визначеним ресурсним потенціалом, обмеженнями та цільовою моделлю управління.

2.1. Дніпровський каскад – основа внутрішнього промислового потенціалу

Дніпровські водосховища історично сформували основну ресурсну базу внутрішнього промислового рибальства України. Їх значення визначається масштабом акваторій, нагульних площ, мілководь, нерестовищ та сформованими промисловими запасами.

Руйнування Каховського водосховища принципово змінило структуру каскаду та потребує переоцінки рибогосподарського потенціалу нижнього Дніпра, міграційних зв’язків, нерестової бази й перспектив господарського використання всієї системи.

Для кожного великого водосховища необхідно визначити:

екологічний стан → стан запасів → природне відтворення → потенційну рибопродуктивність → допустиме використання → необхідні заходи відновлення.

Ці показники мають становити основу багаторічних планів управління, а не визначатися ізольовано в межах окремих щорічних процедур.

2.2. Великі річкові басейни

Дунай, Дністер, Південний Буг та інші великі річкові системи є складними рибогосподарськими комплексами, де стан ресурсу залежить від стоку, заплав, нерестовищ, міграційних шляхів і гідрологічних зв’язків із озерами, протоками, водосховищами та лиманами.

Особливе значення мають транскордонний Дунайський басейн, Дністровська річково-водосховищно-лиманна система та зарегульований Південний Буг.

Їх ресурсне управління повинно будуватися за басейновим принципом, оскільки біологічні процеси, переміщення риби та вплив гідрологічних факторів не збігаються з адміністративними межами.

2.3. Озера, лимани та інші локальні водні системи

Великі озера і лимани потребують індивідуального підходу через високу залежність продуктивності від водообміну, рівневого режиму, солоності, заростання, евтрофікації, кисневого режиму, кормової бази та локальної структури іхтіофауни.

Для лиманів рибогосподарське управління не може бути відокремлене від гідрологічного: без керованого водообміну неможливо забезпечити стабільну рибопродуктивність.

Середні та малі водосховища, заплавні водойми, протоки, затоки й канали можуть мати різне призначення – промислове, відтворювальне, природоохоронне, рекреаційне або експериментальне.

Тому універсальної моделі для всіх внутрішніх водойм бути не може:

кожній значущій водоймі – функціонально обґрунтована модель відповідно до її екологічного стану, ресурсного потенціалу та суспільної функції.

2.4. Екологічний стан і природна рибопродуктивність

Рибопродуктивність формується комплексною взаємодією гідрологічного режиму, якості води, кисневого балансу, мілководь, нерестовищ, донних біоценозів, кормової бази та структури іхтіофауни.

Ключовими ризиками є зарегулювання стоку, деградація нерестовищ, порушення водообміну, замулення, евтрофікація, забруднення, кліматичні зміни та воєнний вплив.

Тому наукова оцінка ресурсу повинна характеризувати не лише запас окремих промислових видів, а й здатність самої екосистеми підтримувати та відновлювати продуктивний запас.

Саме це створює основу для активного управління рибопродуктивністю через природне відтворення, відновлення нерестовищ, меліорацію, регулювання структури іхтіофауни та науково обґрунтоване зариблення.

2.5. Просторова карта рибогосподарського потенціалу України

Ресурсний потенціал внутрішніх вод розподілений нерівномірно: поряд із великими продуктивними водоймами існують деградовані, недооцінені, локальні або недостатньо досліджені системи.

Для державного планування необхідно провести Національну рибогосподарську інвентаризацію внутрішніх водойм і створити цифрову карту за єдиною системою:

гідрологія → екологічний стан → кормова база → іхтіофауна → відтворення → фактична продуктивність → потенційна продуктивність → допустиме використання → заходи відновлення.

На цій основі водойми доцільно класифікувати за пріоритетною функцією:

стале промислове використання;

відновлення ресурсної бази;

кероване рибогосподарське використання;

природоохоронний режим;

пілотне або експериментальне управління.

Висновок до розділу 2

Встановлено. Україна має значну, різноманітну та територіально неоднорідну ресурсну базу, реальна цінність якої визначається станом екосистем, природною продуктивністю та здатністю до відтворення.

Системна проблема. Держава не має єдиної актуальної системи, яка для основних водойм одночасно характеризувала б фактичний стан, потенційну сталу рибопродуктивність, допустиме використання та необхідні заходи відновлення.

Стратегічний наслідок. Без такої бази неможливо достовірно визначити ані реальний потенціал сектору до 2050 року, ані пріоритетність державних інвестицій у його відновлення.

Державне рішення. Провести Національну рибогосподарську інвентаризацію, сформувати цифровий кадастр і карту продуктивності внутрішніх водойм як основу багаторічного управління.

3. ІСТОРИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА

Історична ретроспектива необхідна не для відтворення хронології галузі, а для відповіді на практичне питання: які функції забезпечували продуктивність великих водойм раніше, які з них були втрачені та що необхідно відновити у сучасній моделі.

3.1. Система до 1991 року

До 1991 року великі водосховища, річкові та лиманні системи використовувалися як комплексні рибогосподарські об’єкти. Промисловий вилов був пов’язаний із науковою оцінкою, штучним відтворенням, зарибленням, меліорацією та охороною ресурсу.

Особливого значення це набуло після створення Дніпровського каскаду, де формування продуктивних запасів значною мірою залежало від активного рибогосподарського управління.

Централізована модель мала очевидні системні недоліки, однак містила важливий для сучасної політики принцип:

водойма → наука → відтворення → промисел → повторне управління ресурсом.

3.2. Трансформація 1991–2010 років

Після відновлення незалежності економічна та інституційна модель галузі принципово змінилася. Змінювалися форми власності, структура підприємств і джерела фінансування; скоротилися виробничі та наукові спроможності, послабився зв’язок між промислом, відтворенням, меліорацією та довгостроковим управлінням.

Історичні матеріали FAO наводять для 1997 року близько 71,8 тис. тонн вилову у внутрішніх водах, переважна частка якого припадала на водосховища. Водночас ці дані не можуть механічно порівнюватися із сучасними показниками через відмінності статистичної методології, географії та структури обліку. Тому для Програми важливий не сам історичний максимум, а відповідь на питання: яка частина втраченого виробничого потенціалу може бути відновлена сьогодні екологічно та економічно сталим способом.

3.3. Модернізація управління у 2010–2026 роках

Після прийняття у 2011 році базового галузевого закону система поступово змінювала дозвільні механізми, правила використання ресурсу та державний контроль. З 2023 року розподіл права на промисловий ресурс перейшов до електронних аукціонів; надалі розвивалися «еРибальство», цифровізація процедур і правова база простежуваності.

Ці зміни модернізували адміністративну інфраструктуру сектору. Наступним етапом має стати модернізація самого змісту управління:

від цифровізації процедур → до цифрового управління ресурсом і результатом.

Одночасно необхідно сформувати зіставний ретроспективний ряд даних, що дозволить відокремити реальні зміни ресурсної бази від змін методології статистики та адміністративного обліку.

3.4. Історичні уроки для моделі до 2050 року

Історична трансформація дозволяє зробити чотири висновки.

По-перше, висока продуктивність великих штучних водойм не виникає автоматично – вона значною мірою є результатом довгострокового управління.

По-друге, промисел не може стабільно функціонувати окремо від науки, відтворення, гідрології, меліорації та охорони ресурсу.

По-третє, Україна втратила не лише частину виробничих потужностей, а й системний зв’язок між окремими функціями рибного господарства.

По-четверте, відновлення цієї системності не означає повернення до централізованої адміністративної моделі минулого. Її необхідно відтворити на принципах ринкової економіки, науки, цифровізації, екологічної сталості, конкуренції та відповідальності за результат.

Висновок до розділу 3

Встановлено. Внутрішнє рибальство України пройшло шлях від інтегрованого рибогосподарського управління великими водоймами до системи, у якій ключові функції значною мірою були інституційно та економічно роз’єднані.

Системна проблема. Втрачено не лише частину виробничого потенціалу, а передусім взаємозв’язок між ресурсом, наукою, відтворенням, меліорацією, промислом і довгостроковим результатом.

Стратегічний урок. Відроджувати необхідно не адміністративну систему минулого, а її здатність управляти водоймою як цілісною продуктивною системою.

Державне рішення. Поєднати в багаторічній моделі сучасний ринок, конкуренцію, науку, цифрові дані, відновлення ресурсу та відповідальність користувачів.

4. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА

Сучасний стан сектору необхідно оцінювати не лише за річним виловом, а за взаємозв’язком ресурсної бази, промислового зусилля, економіки підприємств і просторової концентрації промислу.

4.1. Масштаб і географія промислу

У 2025 році право на спеціальне використання водних біоресурсів у водних об’єктах загальнодержавного значення отримали 126 суб’єктів, які добули близько 11,5 тис. тонн водних біоресурсів. Окремо у режимі СТРГ 31 користувач здійснив вилов 2,26 тис. тонн.

Промисел має високу територіальну концентрацію: близько 10,2 тис. тонн у 2025 році було добуто у Дніпровських водосховищах, насамперед Кременчуцькому, Кам’янському та Дніпровському.

Отже, стан кількох великих водойм фактично визначає значну частину результату всього внутрішнього промислового сектору, що створює концентрацію ресурсного ризику.

4.2. Обсяги, динаміка та структура вилову

Офіційний промисловий вилов у водних об’єктах загальнодержавного значення у 2025 році становив близько 11,5 тис. тонн. Водночас річна зміна вилову сама по собі не характеризує стан ресурсу: вона може залежати від ліміту, промислового зусилля, погодних умов, кількості користувачів, доступності водойми та фактичного стану запасу.

Тому мають окремо оцінюватися:

біологічний запас → допустиме вилучення → фактичний вилов → промислове зусилля.

Видова структура 2025 року також свідчить про домінування масових і екологічно пластичних видів:

Вид	Офіційний вилов, т
Сріблястий карась	3 735
Лящ	2 283
Плітка	1 806
Плоскирка	953
Судак	587
Рослиноїдні види	474

 

Водночас структура улову не є прямим відображенням структури запасу, оскільки залежить також від правил промислу, знарядь, ринку та фактичної доступності видів.

Для державного управління необхідно аналізувати не лише тоннаж, а видову, вікову й розмірну структуру запасу та вилучення.

4.3. Промислове зусилля, сезонність і технології

Промисел має виражену просторово-сезонну нерівномірність, пов’язану з нерестом, міграціями, температурою, гідрологічним режимом і концентрацією риби. Навіть у межах однієї водойми однакова річна квота може створювати різне фактичне навантаження на окремі ділянки та періоди.

Тому управління має враховувати не лише обсяг вилову, а й промислове зусилля, місце, час і селективність промислу.

Технологічна модернізація повинна бути спрямована не на збільшення здатності виловлювати ресурс, а на:

селективність → зменшення прилову → точний облік → цифрову ідентифікацію знарядь → геопросторовий контроль → автоматичне зіставлення вилову та квоти.

4.4. Виробнича база та інвестиційна спроможність

Виробнича база включає судна, знаряддя лову, місця базування, холодове обладнання, транспорт і первинну обробку. Її технічний стан істотно відрізняється між підприємствами.

Оновлення цієї бази потребує довгострокового інвестиційного горизонту. Якщо доступ до ресурсу недостатньо прогнозований, підприємство обмежує капітальні вкладення, оскільки строк окупності судна, обладнання або холодильних потужностей перевищує один промисловий сезон.

Отже: довгострокова передбачуваність доступу ≠ гарантія вилову,
але без неї неможлива системна модернізація виробничої бази.

4.5. Структурна трансформація сектору

Сектор одночасно проходить декілька структурних змін: скорочення морських можливостей унаслідок війни, концентрацію промислу на Дніпровському каскаді, перехід до конкурентного доступу, цифровізацію дозвільних процедур, розвиток «еРибальства» та простежуваності продукції.

Наступне завдання полягає у переході від адміністрування права на вилов до вимірювання повного результату використання ресурсу.

Для кожної основної водойми необхідно сформувати єдину систему:

запас → допустиме вилучення → право доступу → промислове зусилля → фактичний вилов → перша реалізація → економічний результат → наступний стан ресурсу.

Висновок до розділу 4

Встановлено. Сучасне внутрішнє промислове рибальство є відносно невеликим, територіально концентрованим та критично залежним від кількох великих водойм.

Системна проблема. Держава значно краще бачить юридичний доступ і обсяг задекларованого вилову, ніж повний зв’язок між станом запасів, промисловим зусиллям, фактичним використанням ресурсу та економічною життєздатністю підприємств.

Стратегічний наслідок. Сам тоннаж вилову не дозволяє оцінити ані сталість промислу, ані ефективність державного управління.

Державне рішення. Запровадити єдину систему ресурсних, промислових та економічних показників для основних водойм.

5. СТАН ЗАПАСІВ, ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ

Стан промислових запасів є результатом взаємодії екосистеми, гідрології, природного відтворення, штучного поповнення, структури іхтіофауни, промислового навантаження та якості управління.

Тому державна політика має відповідати не лише на питання, скільки ресурсу дозволено вилучити, а й на питання, чому запас змінюється і що необхідно зробити для збільшення його сталої продуктивності.

5.1. Стан запасів та наукова оцінка

Стан ресурсів істотно відрізняється між водоймами, басейнами та видами. Тому єдина оцінка «ресурс достатній» або «ресурс виснажений» для всієї країни методологічно некоректна.

Щорічна оцінка допустимого вилучення необхідна для поточного управління, але стратегічне планування потребує багаторічного аналізу:

чисельність і біомаса → вікова структура → природне поповнення → смертність → промислове навантаження → тенденція запасу.

Для основних водойм має формуватися багаторічна історія зміни запасів із визначенням причин зростання, стабілізації або скорочення.

5.2. Природне відтворення та нерестовища

Природне відтворення є основою довгострокової стійкості запасів. Воно залежить не лише від кількості плідників, а від доступності нерестовищ, рівневого режиму, температури, течії, рослинності, якості води та виживання молоді.

Мілководдя, заплави, затоки, гирлові ділянки та прибережні біотопи мають розглядатися як природна рибогосподарська інфраструктура.

Пріоритетом повинні стати їх:

інвентаризація → картографування → моніторинг → захист → відновлення → оцінка результативності.

Там, де екосистема здатна забезпечити стабільне природне поповнення, саме його відновлення має мати пріоритет перед постійною компенсацією дефіциту штучним зарибленням.

5.3. Штучне відтворення та рибогосподарська меліорація

Штучне відтворення залишається важливим інструментом підтримання та відновлення запасів. У 2025 році у водойми України було вселено близько 11 млн екземплярів цінних видів риб.

Однак кількість випущеної молоді не є кінцевим показником ефективності. Необхідно оцінювати її виживання, внесок у майбутній запас, екосистемний результат та економічну ефективність.

Так само рибогосподарська меліорація має перейти від епізодичних заходів до планового інструменту управління продуктивністю. Відновлення проточності, нерестових ділянок, регулювання рослинності або структури іхтіофауни повинні мати конкретну наукову мету і вимірюваний результат.

Принцип: зариблення і меліорація доповнюють природне відтворення, але не повинні маскувати деградацію середовища.

5.4. Гідрологія, якість води та стан середовища

Гідрологічний режим безпосередньо впливає на площу нерестовищ, виживання молоді, міграції, водообмін і кисневий режим. Для великих водосховищ режими управління водою та режими управління біоресурсами не можуть формуватися незалежно один від одного.

Не менш важливими є забруднення, надходження біогенних речовин, евтрофікація, замулення та дефіцит кисню. Їх вплив може проявлятися у падінні продуктивності раніше, ніж це буде очевидно з річного вилову.

Тому рибогосподарський моніторинг має об’єднати:

іхтіологічні + гідрологічні + гідрохімічні + гідробіологічні показники.

Рибогосподарська політика повинна бути інтегрована у ширшу систему управління станом водних об’єктів.

5.5. Зміни іхтіофауни та довгострокові ризики

Структура іхтіофауни змінюється під впливом гідрологічних перетворень, інтродукцій, клімату та природного поширення видів. Тому оцінка немісцевих або небажаних видів має здійснюватися диференційовано – відповідно до їх фактичного впливу на конкретну екосистему.

Кліматичні зміни посилюють невизначеність: температура води, стік, посухи, екстремальні явища та кисневий режим можуть змінювати строки нересту, кормову базу, поширення видів і продуктивність водойм.

Тому плани управління до 2050 року повинні бути адаптивними:

моніторинг → зміна стану → оцінка ризику → коригування вилову та відновлювальних заходів.

5.6. Резерви відновлення продуктивності внутрішніх водойм

Головний резерв збільшення внутрішнього виробництва полягає не в механічному підвищенні лімітів, а у збільшенні біологічної продуктивності самого ресурсу.

Пріоритетна послідовність:

відновлення нерестовищ → оптимізація гідрологічних режимів → поліпшення природного відтворення → науково обґрунтоване зариблення → рибогосподарська меліорація → оптимізація структури іхтіофауни → скорочення незаконного вилучення → адаптивне регулювання промислу.

Набір заходів повинен визначатися індивідуально. Для однієї водойми головним обмеженням може бути нерест, для іншої — водообмін, якість води, видова структура, надмірний промисловий тиск або недостатнє штучне відтворення.

Тому для кожної великої рибогосподарської водойми необхідно визначити:

фактичну сталу продуктивність → потенційну продуктивність → причини розриву → комплекс відновлювальних заходів → необхідні інвестиції → строк → цільовий результат.

Відновлення ресурсної бази слід розглядати не як допоміжні природоохоронні витрати, а як інвестицію у майбутню продуктивність державного природного активу.

Висновок до розділу 5

Встановлено. Стан промислового запасу є кінцевим результатом взаємодії екосистеми, гідрології, природного і штучного відтворення, структури іхтіофауни, промислового навантаження та управління.

Системна проблема. Управління значною мірою концентрується на визначенні допустимого вилучення, тоді як фактори, що формують сам запас і його продуктивність, недостатньо інтегровані в один довгостроковий цикл.

Стратегічний наслідок. Без управління причинами зміни запасу держава може лише перерозподіляти наявний ресурс, але не забезпечувати системне зростання його сталої продуктивності.

Принцип відновлення. Універсального набору заходів для всіх водойм не існує. Для кожного великого водного об’єкта необхідно встановити фактичні причини обмеження продуктивності — стан нерестовищ, гідрологічний режим, якість води, структура іхтіофауни, промислове навантаження чи недостатність відтворення — і спрямовувати ресурси саме на усунення визначального обмеження.

Критерій ефективності. Відновлювальні заходи мають оцінюватися не за обсягом фінансування, кількістю зарибленої молоді або числом виконаних робіт, а за фактичною зміною стану ресурсу. Кінцевими показниками повинні бути природне поповнення, структура і стійкість запасу, рибопродуктивність водойми та здатність ресурсу забезпечувати довгострокове науково допустиме використання.

Державне рішення. Для основних рибогосподарських водойм запровадити багаторічні програми відновлення продуктивності, де результат вимірюється не кількістю виконаних заходів, а зміною запасів, природного поповнення та сталої рибопродуктивності.

Саме здатність водойми стабільно відтворювати продуктивний запас  водних біоресурсів має стати головною ознакою успішного відновлення рибогосподарського потенціалу водойми.

 

ЧАСТИНА II

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ, РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ

ВСТУП

Ефективність управління водними біоресурсами визначається не кількістю нормативних вимог, дозволів, електронних операцій чи перевірок, а кінцевим результатом: станом запасів, їх відтворенням, законністю використання, прозорістю обігу продукції та спроможністю легального промислу працювати й інвестувати.

Промислове рибальство функціонує одночасно у природному, економічному та регуляторному середовищі. Стан водойми, сезонність, доступність ресурсу, правила доступу, собівартість промислу, цифровий облік, контроль і відповідальність у сукупності визначають не лише фінансовий результат підприємства, а й його можливості оновлювати виробничу базу, зберігати кадри та брати участь у відтворенні ресурсу.

Тому завдання державної політики полягає не у послабленні регулювання, а в забезпеченні його точності й пропорційності: жорсткий захист ресурсу та протидія незаконному промислу мають поєднуватися з правовою визначеністю, передбачуваністю правил і мінімізацією процедур, що не створюють співмірного природоохоронного або суспільного результату.

Головне питання Частини II: чи забезпечує чинна система управління одночасно відновлення водних біоресурсів, законність їх використання та економічно життєздатні умови для відповідального легального промислу?

6. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ

Державне управління охоплює весь життєвий цикл ресурсу:

стан водойми → наукова оцінка → допустиме використання → доступ до ресурсу → промисел → облік і контроль → оцінка результату → відновлення.

Проблема полягає не у відсутності окремих елементів цієї системи, а в недостатній інтеграції їх у єдиний довгостроковий цикл управління конкретною водоймою та конкретним ресурсом.

6.1. Інституційна архітектура

Центральним спеціалізованим органом є Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, повноваження якого визначено постановою Кабінету Міністрів України № 895.

Водночас стан водних біоресурсів залежить від рішень у сферах водного господарства, охорони довкілля, землекористування, безпечності харчових продуктів, регіонального розвитку та правоохоронної діяльності.

Тому результативність системи визначається не лише діяльністю Держрибагентства, а спроможністю держави узгоджувати рішення різних органів навколо стану конкретного водного об’єкта.

6.2. Повноваження і відповідальність

Базова управлінська послідовність має бути чіткою:

політика → наука → управлінське рішення → доступ → використання → контроль → результат.

Для кожної великої водойми необхідно визначати не лише органи, що виконують окремі процедури, а й відповідальних за досягнення цільового стану ресурсу.

Доцільним інструментом є матриця:

повноваження → рішення → показник → відповідальний орган → строк → результат.

6.3. Нормативна архітектура

Регулювання промислового рибальства формують закон, акти Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, правила і режими промислу, ліміти, квоти, договори, дозвільні та декларативні процедури, системи обліку і контролю.

Багаторівневість є природною для управління обмеженим природним ресурсом. Проблема виникає тоді, коли окремі рівні дублюють один одного або створюють вимоги, зв’язок яких із захистом ресурсу неможливо виміряти.

Тому кожна суттєва норма має оцінюватися за трьома критеріями:

необхідність → пропорційність → результативність.

6.4. Формування політики та участь заінтересованих сторін

Рішення мають поєднувати наукові дані, екологічні обмеження, економічний аналіз і практичний досвід користувачів.

Практичний досвід промисловика не замінює науки, але дозволяє перевірити фактичну виконуваність нормативної вимоги. Консультації мають відбуватися до прийняття рішень, а не лише після виникнення проблем із їх застосуванням.

Цільовою є модель переходу від ситуативного коригування правил до багаторічної політики з визначеними цілями, показниками та періодичною оцінкою результатів.

6.5. Наукова основа рішень

Наукове забезпечення має давати відповідь на чотири питання:

який ресурс існує → як він змінюється → яку його частину можна стало використовувати → що необхідно для його відновлення.

Науковий висновок і адміністративне рішення мають бути розмежовані. Наука визначає стан, тенденції, ризики та допустимі межі; держава приймає управлінське рішення і несе відповідальність за його обґрунтованість.

Необхідна простежуваність:

первинні дані → методика → оцінка запасу → прогноз → управлінське рішення.

6.6. Оцінка і прогнозування запасів

Щорічна оцінка необхідна для поточного управління, але не замінює багаторічного аналізу.

Для основних промислових водойм має відстежуватися:

запас → природне поповнення → структура популяції → тенденція → прогноз → рівень невизначеності.

Це дозволяє відрізняти короткострокові коливання від системної деградації або відновлення ресурсу.

6.7. Ліміти та допустиме вилучення

Ліміт визначає допустиму межу вилучення, але сам по собі не пояснює причин зміни запасу.

Тому його необхідно розглядати в системі:

запас → поповнення → промислове зусилля → допустиме вилучення → фактичний вилов → наступний стан запасу.

Для великих водойм щорічний ліміт має бути складовою багаторічного плану управління, а не самостійним кінцевим показником.

6.8. Доступ до ресурсу

Для користувача система доступу повинна забезпечувати три базові характеристики:

правову визначеність → достатній горизонт планування → економічну прогнозованість.

Короткий або непередбачуваний горизонт доступу створює суперечність між багаторічним біологічним циклом ресурсу та необхідністю інвестувати у судна, обладнання, кадри, охорону й відтворення.

Модель доступу детально розглянута у пункті 6.13.

6.9. Дозвільні, договірні та декларативні процедури

Постанова Кабінету Міністрів України № 1347 визначає базові процедури спеціального використання водних біоресурсів.

Постановою № 1695 від 23 грудня 2025 року запроваджено дворічний експериментальний проєкт декларування права на промислове рибальство та дослідний вилов в електронній формі.

Розвиток системи має ґрунтуватися на принципі:

держава не запитує повторно інформацію, яку вже має у своїх інформаційних ресурсах.

Договірні, дозвільні та декларативні процедури мають становити логічно узгоджений процес, у якому кожна операція має самостійну правову функцію.

6.10. Цифровізація

Постановою Кабінету Міністрів України № 1109 від 8 вересня 2025 року затверджено порядок функціонування системи «еРибальство».

Її стратегічне призначення має полягати не у перенесенні паперових операцій на екран, а в інтеграції даних науки, промислу, відтворення, контролю та обігу продукції.

6.11. Відповідальність держави і користувача

Користувач відповідає за законність промислу, дотримання встановлених умов, достовірність обліку та виконання зобов’язань.

Держава відповідає за правову визначеність, якість управлінських рішень, належне наукове забезпечення, функціонування цифрових систем, пропорційність контролю і передбачуваність правил.

Йдеться не про однаковий характер відповідальності сторін, а про її чітке розмежування.

6.12. Міжвідомча та басейнова координація

Рибний ресурс неможливо ефективно управляти окремо від стану водної екосистеми.

Науково обґрунтований режим промислу не відновить запас, якщо порушено гідрологічні умови нересту; зариблення не компенсує деградацію середовища; контроль вилову не усуває забруднення чи втрату нерестовищ.

Басейн або водойма мають поступово ставати базовою одиницею координації державної політики.

6.13. АУКЦІОНИ

МОДЕРНІЗАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ МОДЕЛІ ДОСТУПУ

ДО ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

 

Механізм доступу до водних біоресурсів повинен вирішувати три взаємопов’язані завдання:

зберегти ресурс → забезпечити прозору конкуренцію → створити передбачувані умови для законного промислу та інвестицій.

Жодне з них не може досягатися за рахунок двох інших.

Аукціонна реформа вирішила важливу проблему попередньої системи: розподіл права став відкритішим, цифровізованим і менш залежним від індивідуального адміністративного рішення.

Цей результат необхідно зберегти.

Водночас аукціон є механізмом визначення набувача права, але не завершеною системою управління відновлюваним природним ресурсом.

За чинним Порядком здійснення спеціального використання водних біоресурсів переможцем електронного аукціону є учасник, який запропонував найвищу ціну реалізації лота. (Закон Онлайн)

Ціна забезпечує об’єктивний критерій конкуренції, але сама по собі не відповідає на питання:

чи буде право фактично використане;

чи залишиться промисел економічно життєздатним;

чи здійснюватимуться інвестиції;

чи не відбудеться надмірна концентрація прав;

чи поліпшується стан ресурсної бази;

чи скорочується незаконний та непростежуваний вилов.

Тому наступний етап реформи має полягати не у скасуванні електронного аукціону і не у поверненні до адміністративного розподілу, а у перетворенні аукціону з окремої процедури продажу права на складову довгострокової системи відповідального доступу до ресурсу.

6.13.1. Базовий принцип: продається право доступу, а не гарантований улов

Водні біоресурси у природному середовищі є відновлюваним і біологічно мінливим ресурсом.

Обсяг фактичного вилову залежить від стану запасу, природного поповнення, міграцій, гідрології, температури, стану нерестовищ, погодних, екологічних, безпекових та інших обставин.

Тому предмет конкурентного доступу повинен юридично розумітися як право здійснювати спеціальне використання в межах установленого допустимого обсягу, а не як гарантія отримання певної кількості риби.

Це потребує чіткого розмежування:

право доступу ≠ право власності на ресурс у природному середовищі ≠ гарантія фактичного вилову.

Базова послідовність:

стан запасу → науково допустиме використання → квота → конкурентний доступ → договір → промисел → фактичний вилов → простежуваність → контроль → оцінка результату.

Саме стан ресурсу повинен визначати межі економічної моделі, а не навпаки.

6.13.2. Аукціон зберігається як прозоре конкурентне ядро

Електронний аукціон доцільно зберегти як базовий механізм конкурентного визначення користувача.

Його перевагами залишаються: відкритість, єдність правил, цифрова фіксація процедури, об’єктивність цінового критерію, мінімізація ручного визначення переможця, можливість зовнішньої перевірки результату.

Модернізація не повинна замінювати цю систему конкурсом, у якому посадова особа або комісія оцінює «якість» підприємства на власний розсуд.

Необхідно мінімізувати суб’єктивне оцінювання, а не перенести його на новий етап процедури.

6.13.3. Допуск до аукціону: не конкурс, а перевірка законності та спроможності

До участі мають допускатися суб’єкти, які відповідають вичерпним, однаковим і завчасно встановленим законом вимогам.

Модель має працювати за принципом:

відповідає обов’язковим вимогам – допускається;
не відповідає – отримує вмотивоване рішення із зазначенням конкретної правової підстави.

Не повинно існувати балів за «репутацію», «привабливість інвестиційного плану» або інші поняття, що допускають широке адміністративне тлумачення.

Перевірятися можуть лише об’єктивні юридичні факти, необхідні для законного промислу, безпеки, обліку та простежуваності.

Перелік підстав недопуску має бути закритим.

Забороняється витребувати інформацію, яка вже перебуває у державних інформаційних системах або не передбачена законом.

Чинний Порядок №1347 уже закріплює заборону вимагати від суб’єктів документи, не передбачені ним; цей принцип доцільно зберегти і посилити при подальшій модернізації. (Закон Онлайн)

6.13.4. Від однорічного горизонту – до передбачуваного багаторічного доступу

Для відповідального промислу принципове значення має горизонт планування.

Флот, двигуни, холодильне обладнання, засоби безпеки, цифрові системи, берегова інфраструктура, переробка та підготовка кадрів мають багаторічний строк експлуатації та окупності.

Короткий і непередбачуваний горизонт доступу об’єктивно ускладнює довгострокове інвестиційне планування.

Закон № 4398-IX уже передбачив подальший перехід до договорів строком на п’ять календарних років і встановив, що щорічна частка ліміту, яка може включатися до таких договорів, не перевищує 20 відсотків відповідного ліміту. Станом на 17 вересня 2026 року Закон ще не набрав чинності в повному обсязі, тому цей механізм слід розглядати як ухвалений законодавчий напрям майбутньої системи, що потребує належної імплементації.

Цю логіку доцільно розвивати за принципом:

стабільний горизонт права – адаптивний обсяг використання.

П’ятирічний договір не повинен означати п’ятирічної гарантії незмінної квоти.

Обсяг допустимого вилову для кожного року має визначатися відповідно до актуальної наукової оцінки і встановленого на відповідний період ліміту.

Таким чином:

держава не гарантує кількість природного ресурсу;

користувач отримує передбачуваність правового горизонту;

ресурс зберігає абсолютний пріоритет перед економічними очікуваннями сторін.

6.13.5. Правова визначеність договору

Багаторічна модель матиме економічний сенс лише тоді, коли договір чітко визначатиме: строк права, порядок щорічного визначення доступного обсягу, порядок платежів, права та обов’язки сторін, вичерпні підстави зміни умов, вичерпні підстави дострокового припинення, наслідки істотного погіршення стану ресурсу, наслідки офіційних безпекових чи природних обмежень, порядок усунення порушення, якщо воно є усувним, порядок адміністративного та судового оскарження.

Дострокове припинення багаторічного права не повинно ґрунтуватися на невизначених формулюваннях або технічній помилці, яка не спричинила істотного ризику для ресурсу.

В адміністративних рішеннях мають застосовуватися принципи законності, юридичної визначеності, обґрунтованості та пропорційності, передбачені Законом України «Про адміністративну процедуру».

Умисне незаконне вилучення і технічне відхилення не є рівнозначними правопорушеннями і не повинні спричиняти однакові правові наслідки.

6.13.6. Ризик має розподілятися справедливо і наперед

Неповне освоєння квоти саме по собі не доводить неефективності користувача.

Необхідно розрізняти:

підприємницький ризик – організація промислу, ринкова кон’юнктура, технічні рішення, власна цінова пропозиція;

природний ризик – міграції, гідрологія, температура та інша природна мінливість ресурсу;

регуляторний і безпековий ризик – офіційні заборони або обмеження, які виникли після отримання права і не залежать від користувача.

Чинний Порядок встановлює загальне правило, що невикористання або неповне використання наданого обсягу не звільняє від оплати ціни реалізації лота, крім передбачених договором випадків.

Саме тому в багаторічній системі такі випадки мають бути заздалегідь стандартизовані, а не вирішуватися індивідуально.

Для документально підтверджених надзвичайних обставин може бути нормативно визначено механізм коригування строків, платежів або інших договірних зобов’язань – без гарантії прибутку та без перекладання звичайного підприємницького ризику на державу.

Це одночасно захищає бюджет і добросовісного користувача.

6.13.7. Ціна права не може бути єдиним KPI реформи

Найвища ціна визначає переможця аукціону, але не є самостійним показником ефективності державного управління ресурсом.

Повна оцінка повинна охоплювати:

ціна права → фактичне освоєння → собівартість → законність → інвестиції → зайнятість → стан виробничої бази → стан ресурсу.

Для держави важливо не лише скільки коштів отримано при продажу права, а й:

яка частина права реально використана;

якою є вартість доступу на одиницю фактичного вилову;

чи оновлюється флот;

чи зберігається зайнятість;

чи інвестує сектор;

чи скорочується нелегальний обіг;

чи покращується стан запасів.

Максимальна ціна лота і максимальна довгострокова суспільна віддача від ресурсу — не тотожні показники.

6.13.8. Фінансова конструкція має відповідати реальному виробничому циклу

Чинний Порядок уже передбачає поетапну сплату стартової ціни лота протягом року, що підтверджує можливість поєднання фіскального інтересу держави з реальним циклом промислу. (Закон Онлайн)

Для багаторічної моделі принцип має бути ще чіткішим:

платіжний графік не повинен штучно вилучати оборотний капітал на роки вперед за ресурс, допустимий обсяг використання якого визначатиметься щорічно.

Економічно доцільно розмежовувати:

ціну отриманого довгострокового права;

платежі, пов’язані з конкретним річним обсягом використання;

плату за спеціальне використання ресурсу;

інші встановлені законом платежі.

Конкретна модель повинна визначатися лише після аналізу регуляторного впливу і не повинна створювати подвійного економічного навантаження за один і той самий об’єкт регулювання.

6.13.9. Захист конкуренції без дискримінації малого і середнього промислу

Концентрація прав не повинна презюмуватися.

Її необхідно вимірювати.

Щорічному моніторингу мають підлягати:

частка найбільших груп користувачів у правах та фактичному вилові, пов’язаність учасників, кількість лотів з одним учасником, динаміка кількості активних користувачів, входження нових підприємств, вихід суб’єктів із промислу, структура малого, середнього і великого промислу, регіональна концентрація.

Лише на підставі таких даних можуть запроваджуватися спеціальні конкурентні запобіжники.

Вони повинні бути однаковими, об’єктивними і пропорційними та не створювати штучних переваг ані великим, ані малим учасникам.

Європейська Комісія у рекомендаціях 2025 року також наголошує на прозорості методів розподілу, застосуванні екологічних, соціальних та економічних критеріїв і необхідності врахування довгострокової сталості, водночас залишаючи державам вибір конкретної моделі з урахуванням контексту.

6.13.10. Право доступу має бути початком системи простежуваності

Аукціон забезпечує законність первинного набуття права, але не усуває ризик незаконних операцій після його отримання.

Тому цифровий контур має бути наскрізним:

лот → договір → судно → знаряддя → промислова операція → вилов → вивантаження → перша реалізація → переміщення → переробка → обіг.

Одна господарська подія повинна створювати один первинний запис, який надалі багаторазово використовується державою.

Добросовісний користувач, діяльність якого повністю простежується і не містить ризикових аномалій, повинен потребувати менше ручного адміністративного втручання, а не більше.

6.13.11. Обов’язковий аудит моделі 202302026 років

До подальшої зміни параметрів системи необхідно провести єдиний аудит фактичних результатів аукціонної моделі.

Він має визначити: кількість лотів та учасників, частку аукціонів з одним учасником, стартову і кінцеву ціну, фактичне освоєння придбаних квот, вартість права на 1 кг фактичного вилову, частку позикового капіталу в оплаті права, рентабельність типових підприємств, інвестиції, кількість активних користувачів, зайнятість, концентрацію прав, динаміку запасів, стан виробничої бази, результат заходів із відтворення.

Аудит повинен чітко розмежувати п’ять результатів: процедурний, фіскальний, економічний, соціальний, ресурсний.

Без такого розмежування збільшення бюджетних надходжень не може автоматично трактуватися ні як доказ повної успішності, ні як доказ неефективності реформи.

6.13.12. Європейський тест

Стаття 17 Регламенту (ЄС) №1380/2013 вимагає від держав – членів ЄС застосовувати при розподілі можливостей рибальства прозорі й об’єктивні критерії, у тому числі екологічного, соціального та економічного характеру; серед можливих критеріїв прямо названо вплив на довкілля, історію дотримання вимог, внесок у місцеву економіку та історичні обсяги вилову.

Для України цей підхід не означає необхідності копіювати конкретну систему держави – члена ЄС.

Він означає, що національна модель має пройти тест:

прозорість → об’єктивність → конкуренція → екологічна сталість → пропорційність → правова визначеність → економічна життєздатність → вимірюваний результат.

Її принципами мають бути: ресурс – понад усе, конкуренція – без адміністративного фаворитизму, право – передбачуване, квота – адаптивна, вимоги – вичерпні, відповідальність – пропорційна, дані – одноразові, контроль – за ризиком, результат – вимірюваний.

Програмне рішення

Зберегти електронний аукціон як базовий механізм прозорого конкурентного визначення користувача та завершити перехід від короткострокового продажу права до передбачуваної багаторічної системи відповідального доступу, у якій стабільність правового горизонту поєднується зі щорічним науковим визначенням допустимого використання, повною простежуваністю та пропорційною відповідальністю.

До зміни ключових параметрів моделі провести комплексний аудит її результатів за 2023-2026 роки.

Імплементацію передбаченої Законом №4398-IX п’ятирічної моделі після набрання відповідними положеннями чинності здійснювати з одночасним нормативним визначенням:

порядку щорічного формування обсягів використання;

фінансової моделі багаторічного права;

вичерпних підстав зміни та дострокового припинення договору;

порядку врахування документально підтверджених надзвичайних природних і безпекових обставин;

запобіжників надмірній концентрації;

гарантій адміністративного і судового захисту добросовісного користувача.

Добросовісність користувача має створювати не привілеї, а передбачуваність правовідносин.

Держава повинна отримувати не найдорожчого покупця короткострокового права, а прозоро визначеного, економічно спроможного і відповідального користувача відновлюваного природного ресурсу – без гарантії вилову, без привілеїв, але з достатньою правовою визначеністю для законної роботи та довгострокових інвестицій.

Саме такий баланс перетворює аукціон із процедури продажу права на інструмент державного управління ресурсом.

 

7. 7. РЕГУЛЯТОРНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА РЕАЛЬНІ УМОВИ ПРОМИСЛУ

Промислове рибальство об’єктивно потребує державного регулювання, оскільки пов’язане з використанням обмеженого відновлюваного природного ресурсу.

Однак ефективність регулювання визначається не кількістю процедур, документів, повідомлень, звітів і перевірок, а тим, наскільки кожна вимога реально сприяє збереженню ресурсу, законності промислу, достовірності даних і простежуваності продукції.

Тому предметом оцінки має бути не саме існування державного контролю, а співвідношення між метою регуляторної вимоги, ризиком, який вона усуває, витратами на її виконання та фактичним результатом.

Надмірне або дублююче регулювання створює не лише адміністративний дискомфорт. Воно може збільшувати собівартість легальної продукції, вилучати оборотний капітал, створювати простої у короткі промислові періоди, зменшувати інвестиційну спроможність і спрямовувати ресурси підприємства з виробничої та природоохоронної діяльності на обслуговування процедур.

Водночас спрощення не може здійснюватися за рахунок послаблення охорони водних біоресурсів.

Завдання держави – усунути не контроль, а непродуктивне регуляторне навантаження.

7.1. Повний маршрут легального користувача

Регуляторне навантаження необхідно оцінювати не за окремою процедурою, а за повним річним циклом діяльності підприємства.

Типовий маршрут:

доступ до ресурсу → договір → дозвіл / декларація → судно → знаряддя лову → вихід на промисел → вилов → первинний облік → вивантаження → перша реалізація → переміщення → простежуваність → звітність → контроль → завершення промислового періоду.

Для кожної операції необхідно визначити: правову підставу, мету, орган або інформаційну систему, дані, які подаються, строк, кількість повторних внесень, людино-години, прямі витрати, ризик невиконання, наслідки порушення, Ключовим показником має стати, скільки часу, коштів і адміністративних операцій потребує один повний річний цикл законослухняного промислового підприємства.

Без такого вимірювання держава не бачить реальної ціни власного регулювання.

7.2. Сукупне регуляторне навантаження

Окрема процедура може здаватися незначною.

Проблема виникає тоді, коли десятки таких процедур діють одночасно і формують значне сукупне навантаження.

Повна регуляторна вартість включає:

обов’язкові платежі + адміністративний час + очікування + простої + повторне внесення даних + цифрові операції + юридичний та бухгалтерський супровід + звітність + контрольні процедури + ризик санкцій.

Оцінювати її необхідно: на одне підприємство, на одне судно, на одну промислову операцію, на 1 кг фактично законно виловленої продукції.

Особливе значення має вартість адміністративного простою.

Для промислу час не є нейтральним ресурсом. Короткі сезонні періоди, погодні вікна, міграції риби, рівневий режим, льодова обстановка та безпекові обмеження означають, що втрата одного дня в окремих випадках може мати значно більшу економічну вагу, ніж сама вартість адміністративної процедури.

Тому регуляторний аналіз повинен враховувати не лише прямі платежі, а й вартість втраченого промислового часу.

7.3. Реальні умови промислу і практична виконуваність вимог

Промислове рибальство здійснюється не в умовах стабільного офісного процесу.

Воно залежить від: погоди, вітру, течії, рівня води, льодової обстановки, видимості, міграцій і концентрації риби, технічного стану судна, безпеки екіпажу, воєнних і навігаційних обмежень.

Тому кожна вимога щодо попереднього повідомлення, внесення даних, строку операції або цифрової фіксації повинна проходити тест практичної виконуваності в реальних умовах промислу.

Норма, яка є простою для виконання в адміністративному кабінеті, може бути непропорційно складною безпосередньо на водоймі.

Це не означає необхідності відмови від обліку або контролю.

Це означає, що спосіб виконання вимоги має відповідати реальному ризику і технології промислу.

Однаковий природоохоронний результат не завжди потребує однакової адміністративної процедури.

7.4. Дублювання процедур і принцип «дані подаються один раз»

Однією з ключових проблем сучасного регулювання є можливість повторного використання одних і тих самих даних у різних процедурах.

Інформація про підприємство, судно, знаряддя лову, право доступу, квоту, вилов, вивантаження або реалізацію не повинна багаторазово вводитися користувачем, якщо вона вже перебуває у державній інформаційній системі.

Базовий принцип:

одна господарська подія → один первинний запис → багаторазове використання державою.

Регуляторний аудит має встановити:

чи має кожний документ самостійну юридичну функцію;

чи дублює дозвіл договір;

чи дублює декларація вже підтверджене право;

чи повторює звітність первинний електронний журнал;

чи можуть дані про квоту формуватися автоматично;

чи потрібно повторно вводити відомості про судно або знаряддя;

чи можуть дані про вилов, вивантаження та перший продаж автоматично формувати єдиний ланцюг простежуваності.

Якщо інформація вже підтверджена державою, обов’язок повторно доводити той самий факт повинен бути винятком, а не правилом.

7.5. Цифровізація: дерегуляція чи електронне відтворення бюрократії

Перенесення паперової процедури в електронну форму саме по собі не є дерегуляцією.

Цифровізація має сенс тоді, коли вона: скасовує документи, усуває повторні внесення, автоматизує перевірку, скорочує час, зменшує кількість ручних рішень, усуває фізичний контакт із посадовою особою, знижує ризик помилки, дозволяє державі автоматично використовувати вже наявні дані.

Головним KPI цифровізації має бути не кількість електронних сервісів, а:

кількість адміністративних операцій, документів, повторних внесень і людино-годин, які фактично припинили існувати.

Якщо паперова процедура лише переноситься на екран і при цьому зберігає всі попередні операції, вона змінює форму, але не зменшує регуляторне навантаження.

Електронна бюрократія залишається бюрократією.

7.6. Контроль: добросовісний користувач не повинен бути найзручнішим об’єктом втручання

Цифровізація робить легального користувача максимально видимим для держави.

Це є перевагою системи лише тоді, коли така видимість використовується для зниження адміністративного ризику, а не для збільшення кількості втручань.

Модель контролю повинна розрізняти:

добросовісний користувач → користувач із ризиковими аномаліями → системний порушник → нелегальний промисел.

Контрольний ресурс держави має концентруватися пропорційно ризику.

Неприпустима ситуація, за якої підприємство, яке: легально отримало право, використовує електронні системи, подає дані, фіксує вилов, забезпечує простежуваність;

стає найчастішим об’єктом контролю лише тому, що його діяльність найбільш видима.

Повна цифрова прозорість добросовісного користувача повинна зменшувати потребу в ручному контролі, а не створювати додаткове адміністративне навантаження.

7.7. Правова визначеність, адміністративна дискреція і відповідальність

Промисловик повинен до початку діяльності чітко знати: що дозволено, що заборонено, які дані необхідно подати, у які строки, який орган приймає рішення, які підстави такого рішення, якими є наслідки порушення, як рішення може бути оскаржене.

Регуляторна система не повинна створювати ситуацію, коли виконання вимоги залежить від неоднозначного тлумачення посадової особи.

Особливо важливо розмежувати: умисний незаконний вилов, фальсифікацію даних, приховування вилову, істотне або повторне порушення, технічну помилку, несвоєчасне внесення інформації без ресурсних наслідків, збій державної інформаційної системи.

Такі дії мають різну суспільну небезпечність і не повинні автоматично спричиняти однакові наслідки.

Реакція держави повинна бути:

законною → передбачуваною → обґрунтованою → пропорційною характеру порушення, його наслідкам, повторності та ступеню вини.

Надмірна санкція за технічну помилку не посилює охорону ресурсу – вона послаблює довіру до регуляторної системи.

7.8. Економічні наслідки надмірного регуляторного навантаження

Регуляторні витрати є частиною повної собівартості легально виробленої рибної продукції.

Вони впливають на: оборотний капітал, ліквідність, можливість ремонту суден, оновлення двигунів, придбання знарядь, холодильне обладнання, безпеку екіпажів, заробітну плату, підготовку кадрів, цифровізацію, інвестиції.

Для підприємства кошти, спрямовані на виконання непродуктивної адміністративної вимоги, є коштами, які не можуть одночасно бути використані на модернізацію або виробництво.

Це не означає, що регулювання необхідно оцінювати лише через витрати бізнесу.

Вимога, яка реально захищає ресурс, забезпечує простежуваність або запобігає незаконному вилову, може бути економічно виправданою.

Але її результат повинен бути співмірним із навантаженням.

Базове питання: який конкретний результат для ресурсу або законності отримує держава в обмін на кожну додаткову годину, платіж або адміністративну операцію легального користувача?

7.9. Малий і середній промисел

Однакова абсолютна вимога може створювати різне відносне навантаження для підприємств різного масштабу.

Велике підприємство може розподілити адміністративні витрати між бухгалтерією, юристами, диспетчерами та спеціалізованим персоналом.

Для малого промисловика ті самі функції часто виконує власник, керівник або член екіпажу.

Тому необхідно оцінювати не лише формальну однаковість вимог, а й їх пропорційність масштабу діяльності та рівню ризику.

Це не означає звільнення малих підприємств від вимог охорони ресурсу, обліку або простежуваності.

Йдеться про те, що там, де однаковий результат може бути досягнутий простішим способом, держава повинна уникати невиправданого адміністративного бар’єра.

Особливо важливо не допустити ситуації, коли висока фіксована вартість дотримання процедур стає фактичним бар’єром входу або фактором виходу невеликих добросовісних підприємств із легального сектору.

Такий ефект має не припускатися, а вимірюватися фактичними даними.

7.10. Регуляторне навантаження і тіньовий сектор

Надмірне регулювання саме по собі не може вважатися доведеною причиною незаконного промислу.

Незаконна діяльність має власні економічні, кримінальні та інституційні причини.

Водночас держава повинна оцінювати співвідношення між витратами легального і нелегального способу діяльності.

Якщо законослухняний користувач несе значні платежі, адміністративні витрати, простої та ризики санкцій, тоді як нелегальний оператор намагається уникнути всієї системи, регулювання не повинно додатково погіршувати конкурентну позицію легального сектору.

Тому детінізація потребує одночасно:

простішої законної діяльності + високої цифрової видимості + невідворотності контролю незаконної діяльності.

Метою є не зниження вимог до законності, а зменшення вартості добросовісності та збільшення вартості порушення.

7.11. Інвестиційний горизонт і регуляторна стабільність

Рибальство є капіталомісткою діяльністю.

Судна, двигуни, холодильне обладнання, берегова інфраструктура, переробка та цифрові системи мають багаторічний строк використання.

Підприємство не може приймати довгострокові інвестиційні рішення, якщо: правила часто змінюються, строк доступу недостатньо прогнозований, економічне навантаження неможливо оцінити наперед, регуляторні вимоги вводяться без достатнього перехідного періоду.

Тому стабільність регуляторного середовища є частиною інвестиційної політики держави.

Зміни, що істотно впливають на економіку промислу, повинні: мати зрозумілу мету, супроводжуватися оцінкою впливу, бути передбачуваними, мати достатній строк для адаптації, переглядатися після отримання фактичних результатів.

Передбачуваність правил не означає їх незмінності; вона означає передбачуваність способу їх зміни.

7.12. Постійний регуляторний аудит

Регуляторний аудит має стати постійною функцією державного управління промисловим рибальством.

Для кожної суттєвої вимоги застосовується єдина послідовність:

вимога → правова підстава → мета → ризик → час → прямі витрати → результат для ресурсу → дублювання → можливість автоматизації → ризик спрощення → рішення.

Можливими результатами аудиту є: збереження вимоги, спрощення, автоматизація, об’єднання з іншою процедурою, заміна попереднього дозволу наступним цифровим контролем, диференціація за ризиком, скасування вимоги, що не має самостійної функції.

Регуляторний аудит не є кампанією з механічної дерегуляції.

Його мета – залишити лише ті вимоги, без яких держава справді втрачає здатність охороняти ресурс, забезпечувати законність або отримувати необхідні дані.

Повна матриця аудиту має міститися у Додатку 1 «Регуляторний аудит промислового рибальства».

7.13. Критерій нової регуляторної моделі

Нова система має оцінюватися одночасно за трьома результатами:

ресурс захищений;

незаконна діяльність виявляється;

добросовісному користувачу простіше дотримуватися правил.

Якщо спрощення погіршує захист ресурсу – воно є необґрунтованим.

Якщо процедура створює значні витрати, але не дає вимірюваного природоохоронного, інформаційного або контрольного результату – вона потребує перегляду.

Якщо цифровізація не скорочує кількість операцій – вона потребує доопрацювання.

Якщо добросовісний користувач через високу прозорість отримує більше ручного контролю, ніж ризиковий суб’єкт, – контрольна модель побудована неправильно.

Регуляторна система повинна робити законну діяльність простішою, прозорішою і передбачуванішою, а незаконну – ризикованішою та економічно невигідною.

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 7

Проблема промислового рибальства полягає не у самому факті державного регулювання, а у можливому накопиченні вимог, сукупна вартість і дублювання яких не завжди зіставляються з їх фактичним результатом.

Надмірне регуляторне навантаження може послаблювати оборотний капітал, інвестиції та конкурентоспроможність саме легального сектору, який держава має бути зацікавлена зберігати як основу законного промислу, достовірних даних, простежуваності, зайнятості та бюджетних надходжень. Такі наслідки мають підтверджуватися вимірюванням, а не припускатися.

Державна політика повинна одночасно забезпечувати жорстке припинення незаконного вилову і мінімізацію непродуктивного навантаження на добросовісного користувача.

Тому базовим принципом має стати: не менше держави там, де існує реальний ризик ресурсу, – а менше непродуктивної державної присутності там, де законність уже підтверджена даними.

Сильне регулювання – це не найбільша кількість процедур, а система, у якій кожна вимога має зрозумілу мету, кожна витрата виправдана результатом, а добросовісність користувача зменшує, а не збільшує адміністративне навантаження.

8. ЕКОНОМІКА ПРОМИСЛОВОГО РИБАЛЬСТВА

Економічну життєздатність промислу визначає не номінальний обсяг квоти, а результат повного виробничого циклу:

право → фактичний вилов → собівартість → реалізація → фінансовий результат → інвестиції → наступний цикл.

8.1. Структура сектору та повна собівартість

Промислові підприємства відрізняються водоймами, видами ресурсів, масштабом, технічним оснащенням, сезонністю, логістикою та доступом до переробки.

Тому економіку слід аналізувати за типовими сегментами, а не лише за усередненим галузевим показником.

Базовий показник:

повна собівартість 1 кг фактично законно виловленої продукції.

Вона включає працю, пальне, ремонт, амортизацію, знаряддя, охолодження, транспорт, фінансування, платежі за ресурс, податки та регуляторні витрати.

8.2. Вартість доступу та регулювання

Плата за використання природного ресурсу є закономірною складовою системи.

Проте її економічний вплив необхідно оцінювати через фактичний вилов.

Ключові показники: вартість доступу на 1 кг фактичного вилову, частка плати за доступ у повній собівартості, вартість залученого для платежів фінансування, вартість виконання регуляторних вимог.

Особливої уваги потребує економічна ціна адміністративного простою в короткі промислові періоди.

8.3. Реалізація, холодовий ланцюг і конкурентоспроможність

Вартість створюється не лише під час вилову, а по всьому ланцюгу:

вилов → охолодження → збереження якості → перший продаж → логістика → переробка → ринок.

Відсутність холодильних потужностей, обмежена конкуренція покупців або необхідність негайного продажу зменшують частку вартості, яка залишається виробнику.

Конкурентними перевагами внутрішнього промислу можуть бути свіжість, коротка логістика, простежуваність, локальне походження, стабільна якість та переробка.

8.4. Рентабельність, інвестиції та відтворення виробничого капіталу

Державна політика не повинна гарантувати прибуток конкретному підприємству.

Водночас необхідно розуміти, чи здатне ефективне та законослухняне підприємство після виконання всіх обов’язків: підтримувати технічний стан, відновлювати оборотний капітал, зберігати кваліфіковані кадри, забезпечувати безпеку, оновлювати флот, інвестувати.

Сектор, який оплачує поточний промисел, але не відтворює основні засоби, може залишатися формально прибутковим і водночас довгостроково деградувати.

8.5. Зайнятість і місцева економіка

Промислове рибальство створює економічний ефект у суміжних видах діяльності:

екіпажі → ремонт → транспорт → холодильне господарство → переробка → торгівля → податки.

Для окремих прибережних і сільських громад значення невеликих підприємств може бути більшим, ніж показує їх частка у загальнонаціональному вилові.

Соціальний ефект не замінює вимог екологічної та економічної ефективності, але має враховуватися при оцінці політики.

8.6. Тест довгострокової економічної стійкості

Для типових сегментів промислу необхідний єдиний тест:

виручка → виробнича собівартість → доступ до ресурсу → регуляторні витрати → податки → фінансові витрати → операційний результат → капітал на відновлення та інвестиції.

Якщо після виконання встановлених законом вимог типовий ефективний користувач системно не спроможний навіть відтворювати виробничу базу, це є сигналом для аналізу всієї економічної конструкції сектору.

Висновок до розділу 8

Ефективність не повинна вимірюватися окремо максимальним виловом, ціною права, бюджетними надходженнями або прибутком підприємства.

Стійкою є модель, у якій відтворюється повний цикл:

здоровий ресурс → ефективний промисел → конкурентоспроможна продукція → доходи → платежі → інвестиції → оновлена виробнича база → відновлення ресурсу.

9. НАУКА, МОНІТОРИНГ І ДАНІ

Управління починається з достовірної відповіді на три питання:

який ресурс існує → як він змінюється → яку його частину можна стало використовувати.

Наука повинна бути не процедурним обґрунтуванням щорічного ліміту, а постійною системою знань про ресурс.

9.1. Моніторинг і оцінка запасів

Для основних водойм необхідні багаторічні зіставні ряди даних про чисельність, біомасу, структуру популяцій, природне поповнення, промислове навантаження і фактичний вилов.

Оцінка має містити не лише розрахункове значення запасу, а й характеристику достовірності та невизначеності.

Має бути зрозуміло: що досліджено → коли → якою методикою → з якою репрезентативністю → які прогалини залишаються.

9.2. Від запасу до допустимого вилучення

Допустиме використання має формуватися через послідовність:

запас → поповнення → структура популяції → екологічні ризики → промислова смертність → допустиме вилучення.

Разом із лімітом необхідно пояснювати причину його зміни та очікуваний результат управлінського рішення.

9.3. Дані промисловика

Легальний користувач генерує великий масив даних про вилов, промислове зусилля, місце, час і видовий склад.

Після належної верифікації вони мають доповнювати, але не замінювати незалежні наукові дослідження.

Модель: наукові дані + промислові дані + гідрологія + стан середовища = комплексна оцінка ресурсу.

Інформація має повертатися сектору через точніші ліміти, швидше реагування і прогнозованіші рішення.

9.4. Єдиний цифровий профіль водойми

Базовою одиницею цифрового управління має бути не документ, а ресурс у конкретній водоймі в часі.

Для кожної великої водойми необхідно поєднувати:

запаси → гідрологію → нерест → середовище → ліміти → фактичний вилов → відтворення → контроль → результат.

Це має формувати єдиний цифровий профіль водойми.

9.5. Прогнозування і моделювання

Наступним етапом має стати перехід від опису минулого до аналізу сценаріїв майбутнього.

Моделюванню підлягає вплив змін гідрології, нерестовищ, промислового навантаження, відтворення, кліматичних та інших факторів.

Модель не замінює науковця, а дозволяє оцінити наслідки рішення до його прийняття.

9.6. Наукове забезпечення до 2050 року

Цільовий цикл:

польові дослідження → верифіковані дані → оцінка → прогноз → рішення → перевірка результату.

Для великих водойм доцільні багаторічні наукові паспорти з базовим станом, історією запасів, інформаційними прогалинами, прогнозом і цільовими параметрами відновлення.

Висновок до розділу 9

Україні потрібна не максимальна кількість даних, а максимальна здатність перетворювати їх на якісні рішення.

Замкнений інформаційний цикл:

ресурс → дані → наука → рішення → результат → нові дані.

Кожне управлінське рішення щодо ресурсу має бути простежуваним від первинних даних і наукової оцінки до фактичного результату для запасу  

10. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ, ННН-РИБАЛЬСТВО ТА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ

Контроль необхідний для законності промислу та збереження ресурсу.

Його результативність визначається не кількістю перевірок і протоколів, а здатністю виявляти та припиняти реальні порушення.

10.1. ННН-рибальство як основний ризик

Незаконне, непідзвітне та нерегульоване рибальство вилучає ресурс поза встановленими правилами, спотворює дані про промисловий тиск, формує непростежуваний обіг і створює недобросовісну конкуренцію.

Тому результат контролю має вимірюватися насамперед скороченням неврахованого вилову та продукції невстановленого походження.

10.2. Диференціація ризику

Система має розрізняти:

добросовісний користувач → користувач із ризиковими аномаліями → системний порушник → нелегальний промисел.

Контрольний ресурс повинен концентруватися пропорційно ризику.

Висока цифрова видимість добросовісного підприємства не повинна автоматично робити його найчастішим об’єктом ручного втручання.

10.3. Електронний облік і простежуваність

Необхідний наскрізний цифровий зв’язок:

право → судно → знаряддя → вилов → вивантаження → переміщення → перша реалізація → подальший обіг.

Принцип: одна подія → один первинний запис → багаторазове використання компетентними органами.

10.4. Ризик-орієнтований контроль

Система повинна автоматично виявляти невідповідності між правом, промисловим зусиллям, виловом, вивантаженням, реалізацією та подальшим рухом продукції.

Невідповідність має формувати ризиковий сигнал, а не автоматичну презумпцію вини.

Модель: дані → автоматичний аналіз → ризик → цільова перевірка → рішення.

10.5. Пропорційність відповідальності

Необхідно юридично й процедурно розмежовувати свідомий незаконний вилов, фальсифікацію інформації, істотні та повторні порушення, технічні помилки та збої державних інформаційних систем.

Реакція має відповідати характеру, наслідкам, повторності та ступеню вини.

10.6. Цільова модель контролю

До 2050 року контроль має переходити від максимальної кількості формальних процедур до максимальної точності виявлення ризику.

Цільовий цикл: цифрова видимість → автоматичний аналіз → оцінка ризику → цільовий контроль → пропорційна реакція → результат для ресурсу.

Висновок до розділу 10

Сильний державний контроль – це не максимальна присутність держави біля кожної операції легального користувача, а максимальна здатність своєчасно виявити і припинити реальну загрозу ресурсу.

Добросовісність, достовірність даних і повна простежуваність мають зменшувати потребу в ручному втручанні та дозволяти концентрувати контроль там, де ризик є вищим.

11. ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ТА НАЛЕЖНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Європейська інтеграція внутрішнього рибальства України не повинна означати механічне перенесення процедур, сформованих переважно для морського рибальства ЄС. Для внутрішніх водойм визначальним є адаптування сумісних принципів Спільної рибної політики ЄС, Водної рамкової директиви та європейського підходу Better Regulation з урахуванням українських правових, екологічних та економічних умов.

11.1. Європейські принципи управління

Для України системне значення мають: довгостроковість, наукова обґрунтованість, екосистемний підхід, прозорість, участь заінтересованих сторін, об’єктивність розподілу можливостей використання ресурсу, контроль, заснований на даних і ризику, пропорційність адміністративного навантаження.

Євроінтеграція має вимірюватися не кількістю перенесених норм, а наближенням якості управління до цих принципів.

11.2. Багаторічне та басейнове управління

Щорічний ліміт має бути складовою багаторічного циклу:

вихідний стан → цільовий стан → допустиме використання → відновлювальні заходи → показники → моніторинг → перегляд.

Для внутрішніх водойм цей підхід має поєднуватися з басейновою логікою Водної рамкової директиви.

Тому конкретна водойма або басейн мають поступово ставати базовою одиницею планування та оцінки результату.

11.3. Участь користувачів і співуправління

Європейський підхід передбачає інституціоналізовану участь науки, користувачів, переробки, екологічних організацій та інших заінтересованих сторін.

Для України одним із предметів пілотного опрацювання може бути модель співуправління на великих внутрішніх водоймах.

Її сенс не у передачі приватним суб’єктам державних регуляторних функцій, а у перевірці можливості створення довгострокової колективної відповідальності за використання конкретного ресурсу.

Пілот має оцінюватися виключно за результатами:

стан ресурсу → законність промислу → виконання зобов’язань → інвестиції → прозорість → економічний результат.

11.4. Better Regulation

Європейський підхід до належного регулювання виходить із доказовості, пропорційності та оцінювання фактичного результату.

Для рибного господарства це означає:

точніші правила замість більшої кількості правил;

достовірніші дані замість більшої кількості звітів;

ризик-орієнтований контроль замість однакової інтенсивності перевірок;

автоматизацію замість електронного дублювання бюрократії.

Кожна суттєва вимога повинна проходити тест:

мета → ризик → необхідність → витрати → результат → можливість спрощення.

Євроінтеграція не повинна створювати нове нашарування процедур поверх чинної системи без одночасного перегляду застарілих або дублюючих вимог.

11.5. Принцип адаптації

Україні потрібна не копія окремої іноземної моделі, а правово сумісна система, побудована з тих європейських інструментів, які відповідають специфіці її водойм і системи державного управління.

Кожний запозичуваний механізм має проходити єдиний тест:

відповідність acquis → правова сумісність → біологічна доцільність → практична виконуваність → економічна пропорційність → вимірюваний результат.

Висновок до розділу 11

Європейська інтеграція внутрішнього рибальства полягає передусім у переході до багаторічного, науково обґрунтованого, екосистемного, прозорого й пропорційного управління.

Українська модель має поєднати: довгострокове управління ресурсом, басейновий підхід, об’єктивний і прозорий доступ, участь користувачів, цифрову простежуваність, ризик-орієнтований контроль, системний регуляторний аудит.

Євроінтеграція має спрощувати й підвищувати якість управління, а не механічно збільшувати кількість процедур

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ЧАСТИНИ II

Проблема промислового рибальства України полягає не у відсутності державного регулювання. Система вже містить значну кількість правових, адміністративних, цифрових і контрольних інструментів.

Головним завданням наступного етапу є перехід від управління процедурами до управління результатом.

Для кожної великої рибогосподарської водойми держава повинна мати можливість відповісти на п’ять питань: яким є стан ресурсу, якого стану необхідно досягти, які заходи для цього здійснюються, хто відповідає за кожний результат, чи стала водойма продуктивнішою і стійкішою після застосування державної політики.

Для цього необхідна єдина система оцінювання, у якій щорічно зіставляються стан запасів, природне й штучне відтворення, фактичний вилов, рибопродуктивність, законність використання, регуляторні витрати, інвестиції та економічний результат. Лише так можна встановити, які управлінські інструменти реально працюють, які потребують коригування, а які створюють витрати без співмірного результату для ресурсу, держави та легального промислу.

У цій системі держава не відмовляється від контролю – вона робить його точнішим; не відмовляється від регулювання – робить його доказовим; не відмовляється від платежів за ресурс – оцінює їх разом із довгостроковою суспільною віддачею; не протиставляє природоохоронну та економічну політику – об’єднує їх навколо відновлюваного ресурсу.

Кінцевий критерій державної політики – водний біоресурс, який зберігається і відновлюється, та легальна система його використання, спроможна забезпечувати продовольство, зайнятість, інвестиції й суспільну віддачу у довгостроковій перспективі.

Сильне управління – це система, за якої одночасно зростають ресурс, законність і спроможність легального промислу працювати на майбутнє.

Ефективність держави має вимірюватися не масштабом втручання, а якістю досягнутого результату.

………………………

 

ЧАСТИНА III

НОВА ДЕРЖАВНА МОДЕЛЬ ВІДНОВЛЕННЯ, УПРАВЛІННЯ ТА РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИБАЛЬСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ

 

ВСТУП

Частини I–II визначили стан ресурсної бази внутрішнього рибальства, основні обмеження її відновлення, недоліки чинної системи управління, регуляторне навантаження, економіку промислу, стан науки, моніторингу, контролю та механізмів доступу до водних біоресурсів.

Частина III переводить результати цього аналізу у цілісну державну модель дій до 2050 року.

Вихідним принципом є перехід від управління окремими адміністративними процедурами до управління станом, відтворенням і довгостроковою продуктивністю водного біоресурсу.

Базовою одиницею такого управління стає конкретна водойма або басейн, для яких у єдиній системі поєднуються:

стан екосистеми → ресурс → наука → цільовий стан → відновлення → допустиме використання → доступ користувачів → промисел → фінансування → простежуваність → контроль → оцінка результату → коригування.

Нова модель має забезпечити перехід:

від щорічного адміністрування – до багаторічного управління;

від використання існуючого запасу – до відновлення його продуктивності;

від фрагментарних заходів – до плану управління конкретною водоймою;

від накопичення даних – до рішень на їх основі;

від контролю процедур – до контролю реального ризику;

від короткострокового фіскального результату – до довгострокової суспільної цінності ресурсу.

До 2050 року внутрішні водні біоресурси мають перейти зі стану переважно об’єкта щорічного регулювання до статусу керованого відновлюваного стратегічного ресурсу держави.

12. РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І ЦІЛЬОВИЙ СТАН ДО 2050 РОКУ

Метою державної політики не може бути механічне збільшення вилову.

Зростання промислового використання є стійким лише тоді, коли воно спирається на відновлений ресурс, стабільне природне поповнення та науково визначений допустимий рівень вилучення.

Базова логіка:

стан ресурсу → резерви відновлення → потенційна продуктивність → допустиме використання → цільовий стан.

12.1. Вихідний стан ресурсної бази

Для основних рибогосподарських водойм необхідно сформувати єдину базову оцінку, яка визначає: стан промислових запасів, чисельність і біомасу основних видів, вікову та розмірну структуру популяцій, природне поповнення, стан нерестовищ, гідрологічні умови, стан кормової бази, рибопродуктивність, фактичне промислове навантаження, масштаби неврахованого вилучення, результати штучного відтворення, основні екологічні обмеження, достовірність і повноту наукових даних.

Для кожної великої водойми має бути встановлений базовий рік і вихідний стан, від яких надалі вимірюватиметься результат державної політики.

Без такого базового стану неможливо об’єктивно визначити, чи відбувається відновлення ресурсу.

12.2. Резерви відновлення продуктивності

Основний резерв розвитку внутрішнього рибальства знаходиться не у механічному підвищенні лімітів, а у збільшенні продуктивності самого ресурсу.

Пріоритетний ланцюг:

нерестовища → гідрологічний режим → природне відтворення → науково обґрунтоване зариблення → рибогосподарська меліорація → оптимізація структури іхтіофауни → скорочення незаконного вилову → адаптивне регулювання промислу.

Для кожної водойми набір заходів визначається індивідуально.

Не кожна водойма потребує однакового зариблення, меліорації або режиму промислу.

Державна політика повинна переходити від типового набору заходів до діагностики конкретного обмежувального фактора.

Фінансуванню та масштабуванню підлягають насамперед заходи, біологічний результат яких може бути перевірений.

12.3. Потенційна стала рибопродуктивність

Для великих рибогосподарських водойм необхідно визначати не лише фактичний вилов, а чотири взаємопов’язані показники: фактичну продуктивність, поточну сталу продуктивність, потенційну сталу продуктивність після відновлення, строк і комплекс заходів, необхідних для наближення до потенційного рівня.

Потенціал промислу до 2050 року має формуватися знизу – від біологічної спроможності ресурсу, а не від наперед встановленої бажаної величини вилову.

Зростання допустимого використання повинно бути наслідком відновлення ресурсу, а не заміною такого відновлення.

12.4. Сценарії розвитку

Для планування до 2050 року доцільно використовувати три базові сценарії.

Інерційний сценарій передбачає збереження фрагментарного управління, переважно щорічного горизонту рішень і недостатнього зв’язку між використанням та відновленням ресурсу.

Наслідок – збереження нестабільності запасів, інвестицій і промислу.

Сценарій часткової модернізації передбачає покращення науки, цифровізації, контролю та окремих відновлювальних заходів без повного переходу до багаторічного управління водоймами.

Наслідок – поступова стабілізація окремих ресурсів без системного ефекту для всього сектору.

Сценарій системного відновлення передбачає багаторічне управління водоймами, відновлення середовища, науково обґрунтоване використання, модернізовану модель доступу, фінансування результату, цифрову простежуваність і постійне коригування політики.

Саме цей сценарій є цільовим для Програми.

12.5. Цільовий стан 2050 року

До 2050 року основні рибогосподарські водойми мають функціонувати як керовані відновлювані ресурсні системи.

Цільовий стан: відновлені або стабілізовані запаси → стале природне поповнення → прогнозована рибопродуктивність → науково допустиме використання → життєздатний легальний промисел → інвестиції та зайнятість → повна простежуваність → адаптивне державне управління.

Кінцевим показником не є максимальний вилов.

Кінцевим показником є здатність ресурсу стабільно відтворюватися під контрольованим рівнем господарського використання.

12.6. Принцип управління ресурсним потенціалом

Держава повинна управляти не тільки тим ресурсом, який існує сьогодні, а й його майбутньою продуктивністю.

Для цього кожна велика водойма повинна мати відповідь на п’ять питань:

яким є її фактичний стан;

яким є її потенційний сталий стан;

що обмежує досягнення цього стану;

які заходи усувають відповідні обмеження;

чи підтверджують дані досягнення запланованого результату.

Ресурсний потенціал стає об’єктом державного управління так само, як фактичний запас.

13. НОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ

Нова модель повинна перейти від управління окремими документами, дозволами, лімітами та перевірками до управління повним життєвим циклом ресурсу.

13.1. Водойма як єдиний об’єкт управління

Базовою одиницею управління стає конкретна водойма або басейн.

Для неї в єдину систему поєднуються:

середовище → ресурс → відтворення → допустиме використання → доступ → промисел → економіка → контроль → результат.

Рішення щодо одного елемента не повинні прийматися без оцінки їх впливу на інші.

Гідрологічні, природоохоронні, рибогосподарські та економічні рішення мають бути взаємопов’язані.

13.2. Багаторічний план управління водоймою

Для основних рибогосподарських водойм запроваджується багаторічний план управління.

Він має визначати: вихідний стан, цільовий стан, стан запасів, цільову рибопродуктивність, допустиме використання, стан нерестовищ, необхідні відновлювальні заходи, режим промислу, науковий моніторинг, джерела фінансування, відповідальних виконавців, KPI, порядок щорічного перегляду.

Щорічний ліміт стає інструментом виконання багаторічного плану, а не самостійною метою державного управління.

Принцип: довгострокова ціль – щорічно адаптовані рішення.

13.3. Модернізована модель доступу до ресурсу

Модель доступу має одночасно забезпечувати: прозору конкуренцію, мінімізацію адміністративної дискреції, правову визначеність, достатній горизонт господарського планування, екологічну безпеку, відповідальність користувача.

Цільова конструкція:

науково допустиме використання → вичерпні умови допуску → електронний аукціон → передбачуване багаторічне право → щорічно адаптований допустимий обсяг → простежуваність → контроль виконання.

Електронний аукціон зберігається як базовий прозорий механізм конкурентного визначення користувача.

Допуск до нього не повинен перетворюватися на суб’єктивний адміністративний конкурс.

Якщо суб’єкт відповідає встановленим законом вичерпним вимогам, він повинен мати рівне право участі у конкурентній процедурі.

Багаторічність права не означає гарантії незмінного вилову.

Допустимий обсяг використання щорічно визначається відповідно до стану запасів і наукової оцінки.

Базовий принцип: стабільний правовий горизонт – адаптивне використання ресурсу.

Добросовісність користувача має створювати не привілеї, а передбачуваність правовідносин.

13.4. Користування ресурсом і його відновлення

Право використання природного ресурсу має бути пов’язане з відповідальністю за дотримання встановлених умов.

Водночас користувач не повинен підміняти державу у виконанні її публічних функцій.

Держава відповідає за: наукову основу управління, загальнодержавний моніторинг, охорону природного ресурсу, якість регулювання, стан державних інформаційних систем, рішення загальноекосистемного характеру.

Користувач відповідає за: дотримання умов промислу, достовірність первинних даних, простежуваність вилову, дотримання встановлених обмежень, виконання законних договірних зобов’язань, недопущення шкоди ресурсу в межах своєї діяльності.

Заходи з відтворення, меліорації, охорони та моніторингу можуть включатися до системи зобов’язань користувачів лише тоді, коли вони чітко визначені, пропорційні та мають вимірюваний результат.

13.5. Співуправління

Для окремих великих водойм доцільно апробувати моделі співуправління:

держава + наука + користувачі + громади → спільно визначені цілі → розмежовані повноваження → вимірюваний результат.

Співуправління не означає передачі державних регуляторних чи контрольних функцій приватним суб’єктам.

Держава зберігає повноваження щодо встановлення правил, допустимого використання, контролю та застосування відповідальності.

Користувачі можуть брати участь у: координації промислового навантаження, моніторингу, відтворювальних заходах, охороні ресурсної бази, обміні даними, реалізації спільних інфраструктурних проєктів.

Масштабування моделі допускається лише після оцінки результатів пілотних проєктів.

13.6. Наука, дані, цифровізація і контроль

Нова модель повинна об’єднати всі інформаційні потоки:

дані → наукова оцінка → управлінське рішення → промисел → простежуваність → аналіз ризику → контроль → оцінка результату → нові дані.

Дані мають подаватися один раз і використовуватися багаторазово.

Базовою цифровою одиницею має бути не окремий документ, а ресурс у конкретній водоймі в часі.

Для кожної великої водойми формується цифровий профіль, що поєднує: гідрологію, стан середовища, запаси, відтворення, ліміти, розподілені права, фактичний вилов, контроль, економічні показники, результат відновлювальних заходів.

Кожне управлінське рішення щодо ресурсу має бути простежуваним від первинних даних і наукової оцінки до фактичного результату для запасу.

13.7. Регуляторний принцип нової моделі

Нова система не повинна будуватися шляхом додавання нових процедур поверх існуючих.

Її завдання – забезпечити точніше і результативніше регулювання.

Базовий тест кожної вимоги: який ризик вона усуває, якою є її правова підстава, чи необхідна вона для досягнення мети, чи існує менш обтяжливий спосіб, якими даними підтверджується її результативність.

Принципи: 

не більше процедур – а кращий результат;

не більше контролю – а точніше виявлення ризику;

не більше звітності – а краща якість даних.

Інформація, яка вже перебуває у державних системах, не повинна повторно витребуватися від користувача. Повністю простежувана, законна та низькоризикова діяльність має об’єктивно потребувати меншого ручного адміністративного втручання.

Правова визначеність, стабільність правил і пропорційність відповідальності є не поступкою бізнесу, а умовою ефективного державного управління.

14. ПРІОРИТЕТНІ ДЕРЖАВНІ ПРОЄКТИ ВІДНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ

Реалізація нової моделі потребує переходу від загальних програмних декларацій до конкретних проєктів.

Кожний значний проєкт повинен мати: об’єкт, вихідний стан, мету, комплекс заходів, строк, фінансування, відповідальних виконавців, KPI, методику оцінки результату.

14.1. Багаторічні плани управління великими водоймами

Першим системним проєктом має стати поетапне запровадження багаторічних планів для основних рибогосподарських водойм. Пріоритет визначається за масштабом ресурсу, рівнем промислового навантаження, ступенем деградації та потенціалом відновлення. Для кожної водойми формується окрема управлінська траєкторія.

14.2. Відновлення нерестовищ і гідрологічних функцій

Деградація нерестовищ, зміна водного режиму, замулення, заростання, порушення водообміну та втрата мілководних біотопів можуть обмежувати ресурс сильніше, ніж сам промисловий вилов.

Тому державна політика має переходити від компенсації наслідків до усунення першопричин падіння природного відтворення.

Для пріоритетних водойм розробляються проєкти: відновлення нерестовищ, відновлення водообміну, підтримання міграційних шляхів, рибогосподарської меліорації, відновлення прибережних і мілководних біотопів, оптимізації гідрологічного режиму в межах технічно й екологічно можливого. Результатом є не площа проведених робіт сама по собі, а покращення природного поповнення і продуктивності ресурсу.

14.3. Науково обґрунтоване штучне відтворення

Зариблення застосовується як інструмент відновлення, а не як формальний показник виконаної роботи.

Кожна програма має визначати: мету, вид, походження матеріалу, генетичні та ветеринарні вимоги, обсяг, оптимальний розмір молоді, місце і час випуску, очікуваний внесок у запас, методику подальшого моніторингу.

Ключовим KPI має бути не кількість випущених екземплярів, а їх внесок у формування життєздатної популяції та рибопродуктивності водойми.

14.4. Єдина система цифрових профілів водойм

Для пріоритетних водойм створюється цифровий профіль, який накопичує дані у часовій динаміці.

Його структура:

гідрологія → середовище → запаси → нерест → відтворення → допустиме використання → доступ → фактичний вилов → контроль → економіка → результат.

Такий профіль стає спільною інформаційною основою для науки, держави і законних користувачів.

14.5. Демонстраційні проєкти співуправління

Нові управлінські моделі доцільно випробовувати на обмеженій кількості репрезентативних водойм.

Демонстраційні проєкти можуть поєднувати: багаторічний план, колективну координацію користувачів, відновлення, спільний моніторинг, цифрову простежуваність, ризик-орієнтований контроль, економічну оцінку результату.

Успішність пілоту визначається не суб’єктивною оцінкою учасників, а зміною встановлених KPI.

14.6. Модернізація легального промислу

Відновлений ресурс потребує сучасної виробничої бази.

Державна політика має створювати умови для модернізації: суден і двигунів, безпечних і селективних знарядь лову, холодильного обладнання, зберігання, первинної переробки, енергоефективності, цифрових засобів обліку та простежуваності, умов праці.

Підтримка модернізації не повинна перетворюватися на компенсацію неефективної господарської діяльності.

Її завдання – усувати системні інвестиційні бар’єри та стимулювати підвищення продуктивності, безпечності й законності.

14.7. Території пріоритетного відновлення

Для концентрації ресурсів необхідно визначити території пріоритетного рибогосподарського відновлення.

Критеріями мають бути: масштаб потенційного ресурсу, ступінь деградації, резерв підвищення продуктивності, екологічний ефект, значення для продовольчого забезпечення, роль для зайнятості та місцевої економіки, вартість і строк відновлення, можливість достовірного вимірювання результату.

Пріоритет повинні отримувати не найпроблемніші об’єкти автоматично, а ті, де державне втручання здатне дати найбільший довгостроковий ресурсний і суспільний ефект.

15. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ

Відновлення водних біоресурсів потребує стабільного фінансового механізму.

Фінансувати необхідно не сам факт проведення заходу, а досягнення визначеного результату.

Базова послідовність:

проблема → проєкт → фінансування → реалізація → вимірювання → результат → наступне рішення.

15.1. Фінансування результату

Для кожного державного заходу визначаються: вартість, джерело коштів, строк, очікуваний ресурсний результат, KPI, методика перевірки, відповідальний виконавець.

Виконання кошторису не може вважатися достатнім доказом результативності.

15.2. Джерела фінансування

Фінансова модель може поєднувати: державний бюджет, місцеві бюджети в межах повноважень, платежі, пов’язані з використанням природних ресурсів, інвестиції користувачів, договірні зобов’язання, міжнародну технічну та фінансову допомогу, доступні Україні програми Європейського Союзу, державно-приватні механізми для відповідних інфраструктурних проєктів, інші законні джерела.

Спочатку визначається ресурсна потреба, а вже потім – оптимальна модель її фінансування.

15.3. Ресурс повинен фінансово підтримувати власне відновлення

Використання водних біоресурсів створює приватну і суспільну економічну цінність.

Частина цієї цінності повинна підтримувати науку, відновлення та охорону ресурсної бази через прозорі механізми, сумісні з бюджетним законодавством.

Логіка:

використання ресурсу → створена економічна цінність → публічні надходження → відновлення ресурсної бази → зростання її довгострокової цінності.

Йдеться не про автоматичне закріплення конкретного платежу за конкретною водоймою, а про системний зв’язок між використанням і відтворенням.

15.4. Розмежування фінансової відповідальності

Держава фінансує функції публічного характеру: науку, державний моніторинг, державні інформаційні системи, охорону, регулювання, системні заходи екосистемного масштабу.

Користувач фінансує: власну господарську діяльність, виконання законних регуляторних вимог, власні інвестиції, взяті на себе договірні зобов’язання.

Одна і та сама функція не повинна оплачуватися користувачем двічі через різні регуляторні механізми.

15.5. Співфінансування та інвестиційні механізми

Для проєктів, що одночасно створюють публічний і господарський ефект, можуть застосовуватися механізми співфінансування.

До таких проєктів можуть належати: спільна берегова інфраструктура, холодові потужності цифрові системи. інфраструктура моніторингу, енергоефективність, підвищення селективності промислу, демонстраційні проєкти відновлення.

Приватне фінансування не створює виключного права на природний ресурс поза встановленими законом конкурентними процедурами.

15.6. Економічний тест державного рішення

Кожне істотне рішення повинно відповідати на два питання:

який результат воно дає ресурсу;

якою є повна суспільна вартість його досягнення.

Економія коштів, що призводить до деградації ресурсної бази, не є ефективністю.

Так само регуляторний захід із високою вартістю і недоведеним ресурсним результатом не може вважатися ефективним лише через природоохоронну назву.

Метою має бути максимальний довгостроковий результат на одиницю суспільних витрат.

15.7. Прозорість фінансування

Для великих державних проєктів має діяти публічний цикл:

кошти → захід → виконавець → строк → KPI → фактичний результат.

Це дозволить порівнювати вартість різних інструментів відновлення та припиняти фінансування неефективних практик.

16. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМИ, KPI ТА НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Реалізація нової моделі здійснюється поетапно.

Кожний етап повинен завершуватися не формальним звітом про виконані заходи, а перевіркою досягнутих результатів.

16.1. Перший етап: 2027–2030 роки – створення системи

Основні завдання:

визначення базового стану основних водойм;

інвентаризація ресурсної бази;

завершення регуляторного аудиту;

аудит результатів моделі конкурентного доступу;

розроблення методології багаторічних планів;

запуск перших планів управління водоймами;

створення цифрових профілів пріоритетних водойм;

подальший розвиток електронної простежуваності;

запуск демонстраційних проєктів співуправління;

визначення територій пріоритетного відновлення;

формування єдиної системи KPI;

підготовка необхідного нормативного пакета.

Результат етапу – держава отримує достовірну базову точку відліку і систему, здатну вимірювати зміни.

16.2. Другий етап: 2031–2040 роки – масштабування

Основні завдання:

поширення багаторічних планів на основні водойми;

масштабування успішних моделей відновлення;

відновлення нерестовищ і критичних біотопів;

інтеграція науки, цифрових даних і контролю;

масштабування ефективних моделей співуправління;

модернізація промислової бази;

зменшення частки неврахованого вилову;

розвиток автоматизованого ризик-аналізу;

підвищення інвестиційної спроможності легального промислу.

Результат етапу — стійка позитивна динаміка ресурсної бази та формування прогнозованої економічної моделі легального промислу.

16.3. Третій етап: 2041–2050 роки – зріла адаптивна модель

На завершальному етапі система повинна функціонувати як постійний цикл:

моніторинг → наука → прогноз → рішення → реалізація → контроль → результат → коригування.

До 2050 року мають бути забезпечені:

стабілізовані або відновлені запаси основних промислових видів;

стала рибопродуктивність;

науково допустиме використання;

повна цифрова простежуваність законної продукції;

значне скорочення неврахованого вилову;

передбачувані умови діяльності легальних користувачів;

оновлення виробничої бази;

системне фінансування відновлення;

управління на основі фактичного результату.

16.4. Єдина система KPI

Для Програми формується матриця:

базовий стан → 2030 → 2040 → 2050.

KPI об’єднуються у сім блоків.

Ресурс: запаси, біомаса, природне поповнення, структура популяцій, стала рибопродуктивність.

Відновлення: стан нерестовищ, результат відтворювальних і меліоративних заходів.

Наука: охоплення моніторингом, актуальність оцінок, рівень невизначеності даних.

Управління: частка великих водойм із багаторічними планами, рівень виконання їх цільових показників.

Законність: частка простежуваної продукції, неврахований вилов, структура порушень.

Економіка: фактичний вилов, собівартість, інвестиції, зайнятість, стан флоту та обладнання.

Регулювання: часові й фінансові витрати легального користувача, кількість дублюючих процедур, рівень автоматизації та частка ризик-орієнтованого контролю.

Для кожного KPI визначаються: одиниця виміру, базове значення, цільове значення, методика, джерело даних, відповідальний орган, періодичність оновлення.

Показник, який неможливо достовірно виміряти, не може бути належним KPI державної програми.

16.5. Моніторинг і перегляд

Результати реалізації Програми оцінюються щорічно.

Не рідше одного разу на п’ять років проводиться комплексний стратегічний перегляд.

Оцінюються: стан ресурсів, досягнення KPI, ефективність відновлювальних заходів, економічний стан промислу, результативність регулювання, ефективність фінансування, стан цифровізації, відповідність законодавства актуальним потребам і європейському праву.

Якщо інструмент систематично не забезпечує очікуваного результату, перегляду підлягає інструмент, а не методика, якою намагаються довести його успішність.

16.6. Першочергове нормативне забезпечення

Для реалізації нової моделі має бути сформований взаємоузгоджений пакет рішень щодо: багаторічного управління водоймами, конкурентного доступу до ресурсу, наукового моніторингу, відновлення ресурсної бази, простежуваності, електронного обліку, ризик-орієнтованого контролю, співуправління, пропорційної відповідальності, фінансових механізмів, державних і демонстраційних проєктів.

Нові норми не повинні просто додаватися до старої системи.

Паралельно мають скасовуватися або переглядатися дублюючі, суперечливі та неефективні процедури.

Реформа не повинна збільшити кількість регулювання під новими назвами.

16.7. Інституційна відповідальність

За кожним завданням Програми визначаються: відповідальний орган, співвиконавці, строк, джерела фінансування, KPI, джерело даних. форма звітності, підстави для коригування.

Відповідальність за результат не повинна розчинятися між кількома органами.

За кожним вимірюваним державним результатом має стояти визначений суб’єкт управлінської відповідальності.

16.8. Управління ризиками

Реалізація Програми повинна враховувати: воєнні та безпекові ризики, зміну гідрологічного режиму, кліматичні фактори, забруднення, недостатність наукових даних, бюджетні обмеження, інституційну неузгодженість, регуляторну нестабільність, ризик формального виконання без фактичного результату.

Для ключових ризиків визначаються індикатори, відповідальні органи та сценарії реагування.

Невизначеність не повинна бути підставою для бездіяльності, але має враховуватися при виборі масштабу і зворотності управлінського рішення.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ЧАСТИНИ III

Проведений аналіз показує, що головна проблема внутрішнього промислового рибальства України має системний характер. Ресурс, наука, відтворення, доступ, регулювання, контроль та економіка тривалий час функціонували як недостатньо пов’язані елементи, тоді як стан і продуктивність конкретної водойми не були центральним критерієм державного управління.

До 2050 року Україна має перейти від переважно щорічного адміністрування вилову до багаторічного управління відновлюваним ресурсом. Для кожної великої рибогосподарської водойми повинні бути визначені вихідний стан, потенційна стала продуктивність, цільовий стан, допустиме використання, комплекс відновлювальних заходів, строки, фінансування, відповідальні виконавці та вимірювані результати.

Нова модель не протиставляє охорону ресурсу і легальний промисел. Відновлений ресурс є основою життєздатного промислу, а економічно спроможний законний сектор створює продукцію, зайнятість, інвестиції, дані та публічні надходження, необхідні для довгострокового розвитку.

Екологічна сталість і економічна життєздатність є взаємопов’язаними умовами однієї системи.

Держава забезпечує наукову основу, правову визначеність, охорону ресурсу, якість регулювання та контроль. Користувач отримує прогнозовані умови законної діяльності та несе чітку, пропорційну і вимірювану відповідальність за виконання встановлених правил. Ефективність держави має вимірюватися не масштабом втручання, а якістю досягнутого результату.

Економічна модель має працювати на відтворення. Водний біоресурс створює не лише поточний вилов, а довгострокову природну, продовольчу, соціальну та економічну цінність. Частина створеної ресурсом суспільної віддачі повинна підтримувати науку, відновлення й охорону ресурсної бази. Виснаження ресурсу не може бути джерелом сталого економічного розвитку.

Європейська інтеграція повинна означати не механічне копіювання процедур, а європейську якість управління: науковість, багаторічність, екосистемний і басейновий підхід, прозорість, пропорційність, участь користувачів, цифрову простежуваність, контроль реального ризику та системний перегляд політики за результатом. Євроінтеграція має спрощувати й підвищувати якість управління, а не механічно збільшувати кількість процедур.

Кінцевий критерій Програми є простим: ресурс відновлюється → водойма зберігає або нарощує сталу продуктивність → промисел залишається законним та економічно життєздатним → держава і суспільство отримують довгострокову віддачу → наступному поколінню передається ресурс не виснаженим, а відновленим і керованим. Україна повинна перейти від управління щорічним виловом до управління майбутнім водних біоресурсів – як відновлюваного стратегічного активу продовольчої, економічної та екологічної безпеки держави.

Кожне управлінське рішення до 2050 року має проходити потрійний тест: чи сприяє воно збереженню та відновленню ресурсу, чи підвищує законність і керованість його використання, чи створює передбачувані умови для економічно життєздатного легального промислу. Рішення, яке дає короткостроковий адміністративний або фіскальний ефект, але послаблює ресурсну базу, інвестиційну спроможність сектору або довгострокову продуктивність водойм, не може вважатися ефективною державною політикою.  

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ДОСЛІДЖЕННЯ

Проведене дослідження показує, що внутрішнє промислове рибальство України має значно більший ресурсний, продовольчий та економічний потенціал, ніж реалізується сьогодні.

Основним обмеженням є не лише фактичний стан запасів, а недостатня здатність чинної системи послідовно відновлювати продуктивність водойм, пов’язувати наукові дані з управлінськими рішеннями та створювати довгострокові передбачувані умови для законного промислу.

Ключовий висновок дослідження полягає в тому, що розвиток внутрішнього рибальства не може ґрунтуватися на механічному збільшенні лімітів або перерозподілі наявного ресурсу. Його основою має стати відновлення самої ресурсної бази: нерестовищ, гідрологічних умов, природного поповнення, оптимальної структури іхтіофауни, науково обґрунтованого штучного відтворення, рибогосподарської меліорації та скорочення незаконного вилучення. Зростання сталого промислового використання має бути наслідком відновлення продуктивності водойм, а не способом компенсувати її зниження.

Водночас дослідження засвідчує, що Україна вже має значний масив правових, адміністративних, цифрових і контрольних інструментів. Тому наступний етап реформи полягає не у подальшому нарощуванні кількості процедур, а у переході від управління процедурами до управління результатом.

Для кожної великої рибогосподарської водойми держава повинна знати її вихідний стан, потенційну сталу продуктивність, цільовий стан, комплекс необхідних заходів, допустимий рівень використання, відповідальних виконавців і фактичний результат здійсненої політики.

Центральним елементом нової моделі має стати багаторічне управління водоймою як єдиною ресурсною системою. Наука, відновлення, допустиме використання, конкурентний доступ, промисел, економіка, цифрова простежуваність, контроль і фінансування повинні бути поєднані в одному управлінському циклі. Щорічні ліміти, дозволи, договори та контрольні заходи мають стати інструментами реалізації довгострокової мети, а не самостійними цілями державної політики.

Нова система повинна одночасно захищати ресурс і створювати передбачувані умови для добросовісного користувача.

Конкурентний доступ має залишатися прозорим і максимально вільним від адміністративного розсуду, але горизонт права повинен бути достатнім для планування інвестицій.

При цьому багаторічність права не означає гарантії незмінного вилову: правовий горизонт має бути стабільним, а допустиме використання – адаптивним до стану ресурсу. Правова визначеність, пропорційність відповідальності та мінімізація дублюючих вимог є не привілеями для бізнесу, а умовами ефективного державного управління.

Економічна політика також має бути підпорядкована довгостроковій віддачі ресурсу. Оцінювати необхідно не лише бюджетні надходження або ціну права доступу, а всю систему результатів: стан запасів, рибопродуктивність, фактичний вилов, собівартість, інвестиції, зайнятість, оновлення виробничої бази, частку легальної простежуваної продукції та суспільну віддачу.

Максимальний короткостроковий платіж не є тотожним максимальній довгостроковій цінності ресурсу для держави.

Європейська інтеграція повинна бути використана як інструмент підвищення якості управління, а не механічного збільшення регуляторних процедур.

Для України принципове значення мають багаторічність, наукова обґрунтованість, екосистемний і басейновий підхід, прозорість доступу, участь користувачів, цифрова простежуваність, ризик-орієнтований контроль, пропорційність регулювання та регулярний перегляд політики на основі фактичних результатів.

Першочерговим завданням 2027-2030 років має стати створення достовірної базової точки відліку: оцінка стану основних водойм, визначення їх потенційної продуктивності, запуск багаторічних планів управління, цифрових профілів, системи KPI, повної простежуваності, регуляторного та економічного аудиту, а також перших демонстраційних проєктів відновлення і співуправління.

Подальше масштабування повинно здійснюватися лише на основі виміряного результату.

Стратегічна мета до 2050 року полягає у формуванні системи, в якій водний біоресурс відновлюється, водойма зберігає або нарощує сталу продуктивність, легальний промисел є економічно життєздатним і технологічно сучасним, а держава отримує продовольчу, соціальну, економічну та екологічну віддачу протягом десятиліть.

Україна має перейти від управління обсягом вилову до управління майбутнім водних біоресурсів – як відновлюваного стратегічного активу продовольчої, економічної та екологічної безпеки держави.

Водні біоресурси України – це не лише природний капітал сьогодення, а стратегічний ресурс і спадщина майбутніх поколінь.

Завдання держави полягає не просто в тому, щоб регулювати їх використання, а в тому, щоб зберегти здатність водойм відтворювати життя, продовольство й економічну цінність упродовж десятиліть.

Справжнім мірилом успіху стане Україна, яка передасть наступним поколінням ресурс не виснаженим, а відновленим, продуктивним і сильнішим, ніж отримала його сама.  

………………………………..