Обґрунтування необхідності написання Закону України «Про збереження різноманіття водних біоресурсів»
На підставі підписаного Україною в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) Міжнародного договору, який був прийнятий Конвенцією про біологічне різноманіття (КБР), Міністерство природи звернулося до Кабінету Міністрів України з проханням затвердити розроблену міністерством «Концепцію Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005 – 2025 рр.». Розпорядженням Кабінет Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N 675-р. КМУ ухвалив цю Концепцію. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-2004-%D1%80
Основні засади Концепції:
Біорізноманіття є національним багатством України, збереження та невиснажливе використання якого визнано одним з пріоритетів державної політики в сфері природокористування, екологічної
безпеки та охорони довкілля, невід’ємною умовою поліпшення його стану та екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку.
Діяльність у сфері збереження біорізноманіття провадиться з:·
Дотриманням положень Конституції, Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, інших актів
законодавства та міжнародних зобов’язань України.·
Використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки, затверджених Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. N 188/98-ВР.·
Урахуванням положень Конвенції ООН про охорону біологічного різноманіття, Конвенції про біорізноманіття та Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.
За роки незалежності України рибогосподарські водойми відчули на собі значний негативний вплив, пов’язаний з промислової діяльністю, будівництвом, техногенними та всіма антропогенними факторами, пов’язаними з деградацією сільськогосподарських земель, забрудненням промисловими відходами, радіоактивними речовинами, важкими металами, пестицидами, гербіцидами, іншими хімічними речовинами, функціонуванням житлово-комунального сектору економіки, шкідливим випромінюванням, ННН – рибальством (браконьєрством) та іншими факторами.
Всі ці негативні фактори привели до значної деградації практично всі водойми України. Так рибопродуктивний потенціал рибогосподарських водойм впав за останні 25 років з 250 кг/га до 50 кг/га.
Знищені були не тільки 80 % об’ємів риби, а й все біорізноманіття водних біоресурсів. Кількість водних біоресурсів в природних водоймах зараз зменшилася практично втричі.
Антропогенне навантаження на водойми зруйнувало харчові ланцюжки водних біоресурсів в результаті чого відбувся обвал біорізноманіття. Від цього постраждали бактерії, фіто та зоопланктон, бентос, молюски, ракоподібні, рослини, всі без виключення риби,– вся екосистема.
Негативний тиск на екосистеми водойм та різноманіття водних біоресурсів також пов’язаний з інтродукцію рослин, тварин, водних біоресурсів, непродуманим будівництвом, невпорядкованою військовою діяльністю, несистемним розвитком транспортної інфраструктури тощо.
Втручання в водні екосистеми створило регіональні загрози катастрофічного характеру. Це стосується також і зміни гідрологічних та гідротермічних характеристик водних об’єктів (багато видів водних біоресурсів так і не змогли пристосуватися до різкої зміни умов існування).
Негативними факторами в сучасних умовах є посилення тенденції старіння та амортизації виробничої та транспортної інфраструктури,
житлового фонду, технологій, основних фондів і виснаження ресурсів по самостійному відновленню популяцій.
Глобалізація процеси у Світі пов’язані з торговельною експансією, посиленням конкуренції за користування ресурсами, наростанням споживацьких настроїв на фоні збільшення
ролі транснаціональних корпорацій, воєнних та технологічних загроз.
Критичними факторами щодо покращення стану водних біоресурсів та збільшення їх біорізноманіття може стати приватизація та майбутній неконтрольований продаж землі.
В цих умовах створення нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду стане практично неможливим. Зараз Україна має лише ≤ 7 % заповідних територій (в Євросоюзі ≥ 15 %).Сучасний стан біорізноманіття викликає глибоке занепокоєння
та потребує вжиття кардинальних заходів.
Біологічне різноманіття водних біоресурсів н
а планеті формувалося більше 4 млрд. років, а ми його наполегливо знищуємо. Різноманіття водних біоресурсів та еволюційні екологічні процеси забезпечують продовження біологічної еволюції видів, яка забезпечує довгострокове якісне благополуччя людини.
Як сталося так, що ми за останні десятиліття вбили основні стада промислових риб наших водойм?
Якщо ми терміново не змінимо ситуацію на краще, то що ми залишимо після себе нашим нащадкам?
Для початку нам треба прийняти відповідний Закон України, який пропишіть «правила гри» на водоймах:
- що можна робити, що ні;
- як треба відновлювати рибогосподарський потенціал водойм;
- як зариблювати та вирощувати рибу;
- як проводити меліоративні заходи;
- як, формувати різноманіття водних біоресурсів;
- як формувати промислову полікультуру;
- як розробляти проекти господарської експлуатації водойм (плани рекреації, водокористування, взаємодії з місцевими органами самоврядування, тощо);
- як розробляти проекти господарської експлуатації водойм (Режими СТРГ, аквакультура, марикультура);
- і таке інше.
Біологічне різноманіття є головним природним ресурсом України. Цей ресурс забезпечує країні «можливість здійснення сталого розвитку». Це вища нев’януча цінність, що має ключове екологічне, соціальне, економічне, естетичне і світоглядне значення.
Біологічне різноманіття є природним потенціалом самоорганізації біосфери, що забезпечує її регенерацію, стійкість до негативних природних і антропогенних впливів, ресурсом для компенсації втрат окремих біотичних елементів.
Рибогосподарська територія континентальної частини України складає ≈ 13 220 км² (на цій площі знаходиться 33, 8 тис. прісноводних водойм на більшості яких можливо вести промисел і займатися аквакультурою).
Площа морських акваторій для промислу і марикультури становить ≈ 10 000 км².
На цій території налічується 200 видів одних тільки риб (разом з Кримом).
На території Європи біорізноманіття Україна поступається лише Франції, і це покладає на неї високу відповідальність. Саме по собі наявність біорізноманіття вже є безцінним капіталом, а отже, рівень його збереження визначає в майбутньому долю держави.
Збереження біорізноманіття є одним з неодмінних умов збереження самобутності нації як такої.
Рибогосподарські можливості водних екосистем (морських і прісноводних) мають як національне, так і регіональне значення.
Потенційний виробничий обсяг галузі рибного господарства України визначає, перш за все, її сировинна база рибальства.
На різноманіття водних біоресурсів негативно впливає ННН – промисел. За даними фахівців в Україні ННН промисел становить 300 ÷ 600 % по відношенню до законного ліміту. Варіабельність залежить від регіону промислу і конкретно виду виловлюють водного біоресурси.
Біологічне очищення вод в природних водоймах. Даний захід покликаний забезпечувати населення і підприємства чистою водою. Масштаб дії може бути регіональним і локальним, визначеним площею водойм, забрудненням, хімічним складом води і ґрунту.
Головними маркерами екологічного стану водойм є стан водних рослин і водних біоресурсів: планктону, бентосу, молюсків, ракоподібних і риб.
Річки України (Дніпро, Південний Буг та інші) перегороджені греблями. Замість поточних річок гідробудівництво утворило стоячі водойми зі змінним рівнем води. Екосистеми цих річок повністю порушені. Відповідно, змінилася їх здатність очищати воду.
Вселення чужорідних видів риб та інших водних біоресурсів також змінило структуру і функціонування водних екосистем.
Заключення.
Рибне господарство України є важливим комплексним сектором економіки, що включає широкий спектр видів діяльності, в тому числі прогнозування і розвиток сировинної бази галузі, організацію логістики і торгівлі рибною продукцією в країні і за кордоном.
У рибогосподарському комплексі працюють ≈ 5 тис. Рибогосподарських підприємств різних форм власності, на яких зайнято близько 30 тис. чоловік.
Рибне господарство відіграє важливу роль постачальника харчової, кормової та технічної продукції (рибного борошна і жиру, кормової риби для хутрового звірівництва, іншого).
Глобальна цільова завдання України до 2030 р повинна бути сформульована як здатність її галузі рибного господарства забезпечити регулювання вилову промислових риб, безхребетних і водних рослин.
Висновок.
Без прийняття Закону України «Про збереження різноманіття водних біоресурсів», який складе об’єктивне підґрунтя для сталого розвитку рибного господарства України, допоможе відновити рибогосподарський потенціал водойм, допоможе зберегти різноманіття водних біоресурсів, розраховувати на успіх неможливо!!!
