ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ (Ідеологічні засади економічної незалежності) (Частина 1)

Опубліковано 30.03.2025 at 30.03.2025 автором Мегалодон

38 0

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД

ДО 2030 РОКУ (Ідеологічні засади економічної незалежності)

Київ – 2025 р.

Зміст

Сторінка

1. “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року”. Преамбула…………………………………………………………………………	5
2. Вступ………………………………………………………………………………………………………………	6
3. Законодавчі основи Програми………………………………………………………………………….	8
4. Визначення термінів………………………………………………………………………………………..	10
5. Стратегічні цілі та завдання галузі на період до 2030 року……………………………….	14
6. Оцінка сучасного стану рибного господарства Україні……………………………………..	21
7. Обгрунтування необхідності реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року……………………………………………………………………………..	28
8. Ризики, загрози, виклики при реалізації Програми імпортозаміщення рибопродукції…………………………………………………………………………………………………….	30
9. Основні напрямки державної політики імпортозаміщення рибопродукції………….	33
10. Механізми і ресурси забезпечення імпортозаміщення…………………………………….	35
11. Екологічна реабілітація та відновлення континентальних водойм і морських територіальних вод України на період до 2030 року……………………………………………	37
12. Охорона водних біоресурсів, регулювання рибальства та контроль…………………………………………………………………………………………………………….	39
13. Стратегія розвитку рибного промислу…………………………………………………………….	43
14. Стратегія розвитку аквакультури та марикультури…………………………………………	51
15. Стратегія розвитку СТРГ……………………………………………………………………………….	59
16. Відтворення водних біоресурсів, відновлення роботи державних рибовідтворювальних заводів……………………………………………………………………………. 17. Забезпечення якості рибопродукції………………………………………………………………. 18. Стратегія розвитку рибопереробних підприємств…………………………………………. 19. Регулювання імпорту рибопродукції……………………………………………………………. 20. Розбудова логістичної інфраструктури і торгівлі рибопродуктами………………… 21. Інноваційна привабливість підприємств галузі……………………………………………… 22. Стратегія розвитку науки та інновацій………………………………………………………….. 23. Відновлення рибопромислового флоту………………………………………………………… 24. Любительське (рекреаційне) рибальство………………………………………………………… 25. Ідеологія виховання екологічного та рибогосподарського світогляду населення. 26. Роль Громадської ради при Держрибагентстві та громадських галузевих організацій у забезпеченні сталого розвитку………………………………………………………. 27. Міжнародна діяльність………………………………………………………………………………… 28. Фінансування Програми……………………………………………………………………………….. 29. Механізми моніторингу та аналізу Програми………………………………………………… 30. Боротьба з корупцією у галузі……………………………………………………………………….. 31. Державно-приватне артнерство (ДПП)………………………………………………………….. 32. Загальні проблеми галузі………………………………………………………………………………… 33. Очікувані результати та висновки …………………………………………………………………. 34. Висновки………………………………………………………………………………………………………..	63 69 75 77 79 82 86 90 99 102 107 109 112 115 117 119 121 142 145
Додаток 1……………………………………………………………………………………………………………	146

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ

В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ

(Ідеологічні засади економічної незалежності)

Автори ідеї “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” (Ідеологічні засади економічної незалежності):

– Віталій КОВАЛЬ – Міністр аграрної політики та продовольства України.

– Владислав НЕВЕСЕЛИЙ – Голова Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Редактори:

Роман НОВІЦЬКИЙ – доктор біологічних наук, професор.
Олена СИДОРЕНКО – доктор технічних наук, професор.

Головний розробник:

– Віктор СКАРЛАТ – Голова Громадської ради при Держрибагентстві, голова “Комітету з питань законодавства” Громадської ради при Держрибагентстві.

Розробники, консультанти, експерти:

– Іван АГАРКОВ – голова “Комітету з аквакультури” – “Вінницька обласна асоціація рибоводів «СОЮЗ» – голова.

– Сергій АРТЕМЕНКО – член Громадської ради при Держрибагентстві – Громадська організація «Еко Березань» – голова.

– Роман ДЕПА – голова “Комітету протидії корупції” – “Благодійний фонд «Сокіл»” – голова.

– Олена КАЛІНІНА – член Громадської ради при Держрибагентстві – Громадська організація «ЕКО-КІНБУРН» – голова

– Сергій КАФАДЖИ – член Громадської ради при Держрибагентстві – Природоохоронна громадська організація Кілійського району «Громада рибалок Придунав’я» – голова.

– Сергій КОЗАК – консультант “Комітету з питань законодавства” та консультант проєкту Програми з питань орнанізації рибного промислу, регулювання рибальства, відновлення водних біоресурсів та інших – ГС “Всеукраїнська бізнес-асоціація рибної промисловості та аквакультури” – голова.

– Віра ЛУЧЕНКО – консультант “Комітету з питань законодавства” (в питанннях розвитку аквакультури) – “Вінницька обласна асоціація рибоводів «СОЮЗ» – засновник.

– Роман НОВІЦЬКИЙ – голова “Комітету з науки та інновацій”, голова Комітету з міжнародних відносин” – доктор біологічних наук, професор, керівник наукових програм Дніпропетровської обласної громадської організації «Дніпровська природна інспекція» – Дніпропетровська обласна громадська організація «Дніпровська природна інспекція» – голова.

– Олена СИДОРЕНКО член Громадської ради при Держрибагентстві, доктор технічних наук, професор – Громадська спілка «Федерація роботодавців та підприємців рибогосподарської галузі України» – голова.

– Сергій ЧЕРЕМІСІН – голова “Комітету з СТРГ” – Громадська організація «Червонооскільська промислова ліга» – голова.

– Олександр ШЛАПАК – член Громадської ради при Держрибагентстві – “Організація роботодавців «Всеукраїнське об’єднання організацій роботодавців рибного господарства» – голова.

Матеріали (документи та інформація), на підставі яких була розроблена “Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” (Ідеологічні засади економічної незалежності):

– “Громадська експертиза діяльності Держрибагентства за період 2022-2023 рр.”, яка була проведена Громадською радою при Держрибагентстві у 2024 році.

– “Публічний звіт Голови Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм Владислава НЕВЕСЕЛОГО за 2024 рік”.

– Нормативно-правові засади діяльності галузі рибного господарства України: законодавчі акти, нормативні документи та правила, які регулюють усі аспекти діяльності в сфері рибальства та аквакультури в Україні.

– Матеріали щодо розвитку рибного господарства України, розроблені членами Громадської ради при Держрибагентві у 2021-2025 рр.

– Матеріали Науково-промислової ради та Колегії Держрибагентства.

– “Світове рибне господарство” – Звіт ФАО за 2024 рік”.

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ

(Ідеологічні засади економічної незалежності)

Преамбула

“Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” (Ідеологічні засади економічної незалежності) (далі — Програма) є фундаментальним стратегічним документом, покликаним забезпечити сталий розвиток рибного господарства України. Програма має на меті комплексну трансформацію галузі з урахуванням сучасних економічних, екологічних та соціальних викликів, що стоять перед країною. Вона створює підґрунтя для формування сприятливого середовища, яке сприятиме розвитку національного виробництва рибопродукції, зменшенню залежності від імпорту, зміцненню продовольчої безпеки, підвищенню конкурентоспроможності української рибопродукції та забезпеченню економічної незалежності держави..

Особливо важливим є стимулювання інноваційних технологій в рибальстві, аквакультурі, сталому рибному господарстві та рибопереробці, що дозволить забезпечити високу якість продукції, зберегти екологічну рівновагу та забезпечити ефективне використання природних ресурсів. Впровадження новітніх технологій дозволить також створити нові робочі місця, сприяючи соціально-економічному розвитку прибережних та інших регіонів країни.

Невід’ємною складовою Програми є орієнтація на екологічно сталий розвиток та виробництво рибопродукції. Забезпечення балансу між зростанням національного виробництва та охороною біорізноманіття водних біоресурсів стане основою довгострокового розвитку галузі. Враховуючи глобальні тенденції перенасичення ринку імпортованою рибопродукцією, Програма передбачає модернізацію інфраструктури галузі, розвиток інтеграційних процесів на вертикальному та горизонтальному рівнях рибного господарства.

Реалізація цієї Програми є надзвичайно важливою для забезпечення продовольчої незалежності України, підвищення її стійкості до зовнішніх економічних криз та зменшення негативного впливу глобальних економічних тенденцій на сектор рибопродукції. Водночас вона сприятиме ефективному використанню водних біоресурсів та підтримці сталого розвитку галузі в умовах постійних змін кліматичного та економічного середовища.

Вступ

Актуальність Програми набуває особливої ваги в умовах сучасних викликів, викликаних воєнними діями. У період війни з Російською Федерацією Україна зіткнулася з численними труднощами в забезпеченні стабільного постачання продовольства, зокрема рибопродукції, що протягом останніх 25 років значною мірою залежить від імпорту. Ураховуючи ці складні обставини, виникла нагальна потреба в глибокій трансформації рибного господарства країни, спрямованої на відновлення національного виробництва рибопродукції. Такий підхід не лише зменшить залежність від зовнішніх постачальників, але й стане гарантією стійкості продовольчої безпеки, що є надзвичайно важливим для нашої держави в умовах війни і ісля неї. Окрім цього, успішне відродження вітчизняного виробництва дозволить суттєво заощадити дефіцитну іноземну валюту, що в свою чергу зміцнить економічний суверенітет України.

У післявоєнний період галузь рибного господарства повинна стати одним із стратегічних секторів для забезпечення продовольчої незалежності держави, сприяючи не лише зростанню внутрішнього виробництва, але й стимулюванню зайнятості на прибережних територіях. Крім того, розвиток цієї сфери допоможе зберегти екологічну рівновагу, зменшити навантаження на навколишнє природне середовище та сприяти створенню нових робочих місць у регіонах, де альтернативні варіанти зайнятості обмежені.

Мета Програми. Програма має на меті значне покращення продовольчої безпеки та незалежності України в секторі рибопродукції, створення ефективної системи імпортозаміщення шляхом:

– нарощування обсягів виробництва власної рибопродукції;

– модернізації підприємств рибного господарства;

– впровадження інноваційних технологій у сфері рибного промислу, аквакультури, марикультури, СТРГ, рибопереробки;

– розширення наукових досліджень та застосування кращого міжнародного досвіду;

– підвищення якості продукції відповідно до міжнародних стандартів;

– підтримки підприємництва у сфері рибного господарства;

– створення ефективної логістичної системи для зберігання та реалізації рибопродукції.

Напрями реалізації Програми

Підготовчий етап для відновлення океанічного та Азово-Чорноморського рибопромислового флоту України:

– Оцінка стану флоту.

– Розробка стратегії розвитку.

– Фінансування та інвестиції.

– Навчання і підготовка кадрів.

– Реставрація портової та інфраструктури.

– Екологічні та юридичні аспекти.

– Міжнародне співробітництво.

Розвиток аквакультури, марикультури, СТРГ та внутрішнього виробництва:

– Підтримка та стимулювання аквакультурних, марикультурних рибних господарств, СТРГ, а також рибопереробних підприємств;

– Запровадження сучасних технологій вирощування риби;

– Відновлення рибогосподарського потенціалу водойм, їх ефективне використання за рахунок впровадження сучасних технологій промислу.

Інфраструктурна модернізація:

– Розвиток виробничих потужностей для переробки риби та морепродуктів;

– Забезпечення державної підтримки у модернізації логістичних центрів.

Державна підтримка та стимулювання виробників:

– Надання пільгових кредитів та грантів;

– Залучення інвестицій у рибне господарство;

– Забезпечення державного контролю за якістю продукції.

Розвиток ринкової інфраструктури та експортного потенціалу:

– Розширення внутрішнього ринку збуту української рибопродукції;

– Вихід на нові міжнародні ринки;

– Взаємодія з міжнародними організаціями у сфері рибного господарства.

Принципи реалізації Програми:

Забезпечення умов сталого розвитку галузі в цілому.
Забезпечення екологічної безпеки рибогосподарських водойм.
Підтримка вітчизняного виробника рибопродукції та її переробки.
Впровадження інноваційних технологій у рибництві та переробці рибопродуктів.
Відновлення природної полікультури аборигенної іхтіофауни в рибогосподарських водоймах України для підвищення рибопродуктивності.

Законодавчі основи Програми

Законодавчі основи:

“Державна програма з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року ” розроблена відповідно до положень:

– “Конституції України” прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року;

– “Земельного кодексу України” від 25 жовтня 2001 року, №2768-III,

– “Водного кодексу України” від 6 червня 1995 року, № 213/95-ВР;

– Митний кодекс України від 13 березня 2012 року, № 4495-VI;

– “Доктрина продовольчої безпеки України”, Указ Президента України № 16/2021 від 5 лютого 2021 року;.

– Закону України «Про тваринний світ» № 2894-XII від 13 грудня 1993 року;

– Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» № 1850-XIV від 6 лютого 2003 року;

– Закону України “Про аквакультуру” від 18.09.2012 року № 5293-VI;

– Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18 вересня 1991 року;

– Закон України “Про інноваційну діяльність” (4 липня 2002 року, № 40-IV).

– Закону України “Про державно-приватне партнерство” від 1 липня 2010 року № 2404-VI;

– Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» № 2411-VI, від 08.07.2018 року;

– постанови Кабінету Міністрів України “Морська доктрина України на період до 2035 року” від 7 жовтня 2009 р. № 1307;

– Закон України “Про морські порти України” (17.05.2012 року, № 4709-VI)

– розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Стратегії розвитку галузі рибного господарства України на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2023-2025 роках” від від 2 травня 2023 року. № 402-р;

– «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) – ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку;

– інших Законів України, які є основою для розробки нормативно-правових актів у сфері функціонування галузі рибного господарства України.

Галузь рибного господарства України для забезпечення свого сталого розвитку постійно потребує удосконалення законодавчої, нормативно-правової бази та інституційних механізмів.

Законодавче регулювання:

– Основні нормативно-правові акти: Закон України “Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів” № 1850-XIV від 6 лютого 2003 року, Водний кодекс України, Закон України “Про аквакультуру” та інші.

– Гармонізація з міжнародними стандартами. Адаптація законодавства до вимог Європейського Союзу та міжнародних конвенцій.

– Запровадження принципів сталого рибальства. Обмеження вилову, створення квот та зон, заборона ННН-рибальства (браконьєрства).

Інституційні аспекти

– Центральні органи влади: Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, Міністерство аграрної політики та продовольства Украни.

– Регіональні установи: Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм по областяхі, лержавні підприємства та уснанови Держрибагентства, науковові заклади галузі.

Моніторинг та контроль

– Запровадження електронного моніторингу рибальства (системи GPS-трекінгу для суден, електронні звіти про вилов).

– Розвиток системи наукового спостереження за популяціями водних біоресурсів.

– Посилення відповідальності за порушення, впровадження адміністративних та кримінальних санкцій.

– Модернізація контролюючих органів, забезпечення технічними засобами, навчання персоналу, боротьба з корупцією.

Реформа галузі повинна базуватися на інтегрованому управлінні водними біоресурсами, на збереженні екологічної рівноваги, сталому невиснажливому вилові водних біоресурсів. Важливою є взаємодія державних органів, громад і рибопромислових підприємств для розробки спільних стратегій збереження водних біоресурсів та впровадженні екологічних стандартів. Інноваційні технології моніторингу та боротьби з браконьєрством допоможуть підвищити ефективність управління та знизити негативний вплив на екосистеми.

Вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази галузі має стати пріоритетним напрямком який дозволить створити чіткі умови для сталого динамічного розвитку галузі та забезпечить економічну ефективність і баланс між потребами людини і навколищнім природним середовищем.

4. Визначення термінів

Терміни, що вживаються у Програмі мають таке значення:

Автаркія: економічна, глобальна, послідовна можуть мати різні значення в різних контекстах.

Аквакультура – вирощування водних організмів (риби, молюсків тощо) в контрольованих умовах.

Анадромні види риб – це види риб, які розмножуються у прісноводних водоймах, а потім мігрують в море для нагулу.

Відтворення водних біоресурсів – природне чи штучне (розведення, переселення тощо) поновлення чисельності водних біоресурсів (ретрансформація), яка зменшується у процесі їх використання чи природної смертності.

Водні біоресурси (водні біологічні ресурси) – це сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Імпортозаміщення рибопролукції – процес заміщення імпортованої рибопродукції на вітчизняну.

Квота добування (вилову) – частина загального ліміту спеціального використання водних біоресурсів, що призначена для суб’єктів рибного господарства на конкретному рибогосподарському водному об’єкті (його частині) та визначається в натуральних величинах від загального ліміту спеціального використання водних біоресурсів.

Любительське рибальство – добування (вилов) водних біоресурсів у порядку загального використання в дозволених обсягах для особистих потреб (без права реалізації) знаряддями лову, визначеними для цього правилами рибальства. В інших випадках любительське рибальство здійснюється на праві спеціального використання за плату;

Національні інтереси України у сфері рибного господарства – це довгострокові перспективи, які спрямовані на підвищення конкурентоспроможності вітчизняної рибопродукції, забезпечення сталого розвитку галузі та стратегічної стабільності виробництва. Це набуває особливої ваги в умовах тривалої війни з Російською Федерацією та часткової окупації українських територій.

ННН-рибальство (браконьєрство) – незаконне, непідзвітне, неконтрольоване рибальство в промислових масштабах

Морський рибний порт – спеціалізований морський порт, який є державним підприємством з комплексом споруд та інфраструктурою, розташованими на спеціально відведеній території та акваторії, та призначений для обслуговування риболовних і торгівельних суден, вантажів, а також перевезення вантажів на суднах, що належать порту.

Переробка водних біоресурсів – зміна первинних властивостей гідробіонтів із застосуванням різноманітних способів технологічної обробки (охолодження, заморожування, соління, копчення, сушіння; обробка консервантами, кислотами, лугами чи ферментами, фізико-хімічна, біологічна, термічна обробка, консервування, подрібнення, розбирання тощо).

Племінні рибопродуктори – це спеціалізовані підприємства або господарства, які займаються вирощуванням, розведенням та селекцією риб для подальшого використання їх продукції (м’яса, ікри) або для поліпшення генофонду риб в інших господарствах. Вони також можуть здійснювати розведення риб для відновлення популяцій у природних водоймах.

Правила рибальства – нормативно-правові акти, які у визначеному районі дії встановлюють умови, способи добування, допустимі до вилучення розміри водних біоресурсів, вимоги щодо їх охорони, а також можуть визначати кількість, типи, розміри, технічні характеристики риболовних суден та знарядь лову, умови користування рибогосподарськими водними об’єктами (їх частинами) та навантаження на них.

Продовольча безпека України у сфері рибної продукції – це стан економіки держави, за якого забезпечується продовольча незалежність країни, гарантована фізична та економічна доступність риби і рибопродуктів для кожного громадянина. Водночас ці продукти повинні відповідати вимогам національного законодавства щодо технічного регулювання та постачаються в обсягах, не менших за річні раціональні норми споживання. Це, своєю чергою, сприяє підтриманню активного й здорового способу життя населення України.

Продовольча безпека – це можливість надання населенню країни достатньої кількості високоякісної рибопродукції (безпечної та корисної для здоров’я) прісноводного і морського походження. Це має відбуватися на основі стабільного власного виробництва, із забезпеченням формування стратегічних резервів та запасів держави.

Показники продовольчої безпеки відображають кількісні та якісні характеристики її стану, що дозволяють оцінити рівень її досягнення відповідно до визначених критеріїв.

Критерії продовольчої безпеки – це встановлені кількісні та якісні порогові показники, за якими здійснюється оцінка рівня забезпеченості країни продовольчими ресурсами.

Раціональні норми річного споживання риби та рибопродукції – це науково обґрунтовані кількість риби та рибопродуктів, які рекомендовано вживати людині протягом року для забезпечення організму необхідними білками, жирами, вітамінами і мікроелементами.

За рекомендаціями ВООЗ та українських норм харчування, раціональна норма споживання риби та рибопродуктів становить 23,7 кг на рік на одну особу. Однак фактичне споживання риби в Україні зазвичай нижче рекомендованого рівня. Норми споживання формуються з урахуванням традиційної структури споживання рибних продуктів в Україні, яка склалася серед більшості населення впродовж багатьох років.

Економічна доступність риби та рибопродукції – це можливість їх придбання за цінами та в асортименті, що відповідають встановленим раціональним нормам споживання, за умови забезпечення належного рівня доходів населення.

Фізична доступність риби та рибопродукції – це рівень розвитку логістичної інфраструктури, що забезпечує наявність якісної живої риби або рибопродукції у необхідному асортименті та обсягах у всіх населених пунктах незалежно від пори року, відповідно до встановлених річних норм споживання.

Продовольча безпека України у сфері рибопродукції – це невід’ємна складова національної безпеки та гарантія суверенітету держави, є важливим чинником демографічної політики. Вона сприяє підвищенню якості життя громадян, забезпечуючи їх високими стандартами харчування, що є беззаперечним державним пріоритетом.

Продовольча незалежність України у секторі рибопродукції – це стабільне виробництво та вирощування риби у необхідних обсягах відповідно до санітарних норм споживання на одну особу (без імпорту рибопродукції). Вона визначається питомою вагою вітчизняної продукції у товарних ресурсах внутрішнього ринку та є запорукою економічної стійкості держави.

Промислове рибальство (промисел) – вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування риболовних суден та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України.

Режим рибогосподарської експлуатації водного об’єкта – установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об’єкта (його частини).

Рибне господарство – галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції.

Рибопродукція – продукти, отримані з риби, морепродуктів та інших водних організмів.

Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) – це суб’єкт господарювання, який здійснює спеціальне використання водних біоресурсів на підставі Дозволу і Договору на право промислового рибальства у водному об’єкті або його частині.

Спортивне рибальство – вид любительського рибальства, що здійснюється у порядку загального використання та спеціального використання водних біоресурсів, з установленням певних вимог до проведення спортивних змагань або кваліфікаційних нормативів.

Установки замкненого водопостачання (УЗВ, RAS-системи) – це Установки замкненого водопостачання (УЗВ, RAS-системи). У сучасному світі, де стале використання ресурсів стає пріоритетом, установки замкненого водопостачання (УЗВ), або Recirculating Aquaculture Systems (RAS), виступають інноваційним рішенням для розведення риби та морепродуктів.

5. Стратегічні цілі та завдання Програми

Стратегічні цілі та завдання, визначені в “Державній програмі з реалізації імпортозаміщення в Україні на період до 2030 року” формують цілісний і обґрунтований підхід до розбудови вітчизняної галузі, з урахуванням багатогранних аспектів економічної, екологічної та технологічної трансформації. Ці ініціативи спрямовані не лише на збільшення обсягів виробництва, але й на забезпечення високих стандартів якості рибопродукції, що відповідають світовим вимогам, підвищення її конкурентоспроможності на міжнародних ринках та створення сталих екосистем, здатних підтримувати природну рівновагу. Одним із основних напрямів є посилення інвестиційної привабливості галузі, що забезпечить впровадження інновацій та модернізацію виробничих процесів.

З урахуванням стратегічного курсу держави на імпортозаміщення рибопродукції, ключовими цілями та завданнями для українського рибного господарства до 2030 року є: розвиток внутрішнього виробництва риби та рибопродуктів, підвищення ефективності використання природних ресурсів, впровадження сучасних технологій у процеси промислу, вирощування, рибопереробки. Завдяки цьому, Україна має можливість забезпечити власну продовольчу безпеку та зайняти лідерські позиції на міжнародному рибному ринку, відповідаючи вимогам часу та світовим трендам сталого розвитку.

Програма імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року має на меті реалізацію амбіційних завдань, що сприятимуть значному розвитку вітчизняного рибного господарства, зокрема:

Подвоєння обсягів виробництва рибопродукції до 2030 року– це надзвичайно амбітна і стратегічно важлива мета, яка вимагає кардинального підвищення виробничих потужностей галузі. Для її досягнення необхідно запровадити передові технології у всі сфери промислу, рибництва, СТРГ, системи територіального управління ресурсами, рибопереробку та інші елементи. Важливою складовою стане також розвиток нових бізнес-моделей, які орієнтовані на інновації та стійкий розвиток.

Ключовим фактором успіху стане інвестування в модернізацію виробництва, автоматизацію процесів і впровадження біотехнологій, які дозволять не лише оптимізувати продуктивність, а й підвищити ефективність на кожному етапі виробництва. Такі кроки сприятимуть досягненню високих стандартів якості та збереженню ресурсів, що є критично важливим для сталого розвитку галузі в умовах сучасних викликів.

Розвиток вітчизняного рибного господарствав усіх напрямках. Ключовим завданням є забезпечення сталого розвитку рибного господарства в його різноманітних формах – від океанічного рибальства до розширення аквакультури, марикультури та інших напрямків. Це дозволить зменшити залежність від імпорту та зберегти природні ресурси, а також створити додану вартість через глибоку переробку риби та інших водних біоресурсів, що, в свою чергу, забезпечить нові робочі місця та покращить соціально-економічний клімат у галузі.
Модернізація інфраструктури рибогосподарств. Для ефективного функціонування галузі важливо оновити інфраструктуру, зокрема порти, склади, транспортні мережі та інші логістичні елементи. Це дозволить забезпечити безперервний, ефективний та економічно вигідний процес виробництва та постачання рибопродукції, як на внутрішні, так і на міжнародні ринки, а також полегшити умови для розведення риби та морепродуктів.
Підвищення економічної ефективності виробництва.Оптимізація виробничих витрат, впровадження інновацій та автоматизація процесів дозволить знизити витрати на енергоносії та сировину, сприяючи значному підвищенню продуктивності. Важливим елементом є акцент на екологічні стандарти, які не лише поліпшують репутацію галузі, але й відкривають нові можливості для експорту.
Забезпечення високої якості рибопродукції.Для досягнення конкурентоспроможності на міжнародних ринках необхідно забезпечити суворий контроль за якістю продукції на всіх етапах – від вилову чи вирощування до переробки та упаковки. Впровадження міжнародних стандартів сертифікації якості, таких як ISO та органічні сертифікати, дозволить створити додаткову вартість і підвищити репутацію українських рибопродуктів.
Стимулювання інвестицій у галузь. Для підтримки сталого розвитку рибного господарства важливо створити сприятливі умови для залучення інвестицій. Це можливо через податкові пільги, державну підтримку інноваційних наукових розробок та формування сприятливої інвестиційної атмосфери, яка дозволить залучити як внутрішні, так і міжнародні капіталовкладення.
Удосконалення екологічного управління.Збереження екологічної рівноваги та сталий розвиток рибного господарства неможливі без впровадження екологічних норм, що відповідають міжнародним стандартам. Активне впровадження екологічних ініціатив дозволить зменшити вплив на навколишнє середовище, зберегти біорізноманіття і підвищити імідж галузі в очах споживачів та міжнародних партнерів.

Завдяки впровадженню цієї Програми, вітчизняне рибне господарство стане потужним двигуном економічного зростання України, забезпечуючи стабільне постачання рибопродукції, створення нових робочих місць та зміцнення національної економіки. Для досягнення максимальних результатів критично важливим є забезпечення ефективної співпраці між державними органами, приватним сектором та науковими установами, а також інтеграція науково обґрунтованих підходів у виробничі процеси.

Реалізація “Державної програми імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” стане основою для сталого розвитку вітчизняної галузі рибного господарства, що, в свою чергу, виступить одним із ключових факторів економічного зростання країни.

Особливу увагу слід приділити ефективній співпраці між органами державної влади, приватним бізнесом та науково-дослідними установами. Важливо не лише створити сприятливі умови для розвитку галузі, а й активно інтегрувати передові науково обґрунтовані підходи в усі етапи виробничих процесів.

Сталий розвиток рибного господарства потребує політичної волі, комплексних зусиль, а також мотивації щодо покращення технологічних стандартів, підвищення конкурентоспроможності та підтримки національного виробника. Тільки таким чином можна досягти бажаних результатів і забезпечити сталість розвитку галузі в довгостроковій перспективі.

Для досягнення амбітних цілей та вирішення завдань розбудови галузі необхідно здійснити повну структурну її перебудову. Основними перешкодами є невизначеність щодо терміну втрати Криму як основної рибопромислової бази (70% потужностей України) та руйнування інфраструктури Донбасу, частини Запорізької та Херсонської областей внаслідок війни з Росією. Тому важливо активізувати розвиток аквакультури та марикультури на континентальній частині України і в північно-західній частині Чорного моря.

Розвиток рибного господарства має базуватися на єдиній державній системі планування на всіх рівнях: всеукраїнському, регіональному та місцевому. Для успішного втілення цієї стратегії уряд України має сприяти:

– Гармонізації галузевого законодавства у відповідність до стандартів ЄС, з метою створення необхідного інвестиційного клімату та розвитку рибного господарства.

– Розробці ефективних механізмів у сфері цін, податків та кредитування, враховуючи специфіку галузі, включаючи сезонний характер рибництва та уповільнений оборот капіталу.

– Фінансовій підтримці виробництва рибопродукції, зокрема через субсидії та пільги.

– Виділенню коштів на будівництво суден та катерів для рибоохоронних і науково-дослідних організацій.

– Удосконаленню системи довгострокового кредитування, створенню лізингових, страхових та гарантійних фондів для підтримки вітчизняних рибогосподарських підприємств.

– Запровадженню державного кадастру рибогосподарських водних об’єктів, що дозволить забезпечити ефективний моніторинг водних біоресурсів України.

– Розробці нормативних актів щодо оцінки земель водного фонду, які використовуються під рибогосподарські водні об’єкти.

– Створенню рівних умов для всіх учасників рибогосподарської діяльності, сприяння залученню інвестицій для відновлення і розвитку ресурсного потенціалу рибного господарства та рибопереробної промисловості.

– Розмежуванню повноважень між органами контролю, спрощенню процедур контролю за якістю рибної продукції та приведенню їх у відповідність з європейськими стандартами.

– Надання Держрибагентству повноважень щодо постійного контролю ефективності використання рибогосподарськими підприємствами водойм України, а також прийняття відповідних заходів щодо відновлення рибогосподарського потенціалу цих водойм, сприятиме максимальному використанню їх біопродуктивних та рибогосподарських можливостей.

Додаткові завдання Програми для досягнення цілей. Держрибагентство повинно забезпечити постійний контроль за якістю імпортної рибопродукції, її обсягом та асортиментом, а також нагляд за умовами збереження, переробки та реалізації. Важливим є контроль переміщення риби по території України, перевірка її якості та походження, що має прямий вплив на продовольчу безпеку держави. Водночас необхідно розробити механізми виділення частини коштів, стягнутих з порушників природоохоронного законодавства, на підтримку підприємств, що займаються вирощуванням рибопосадкового матеріалу.

Також слід створити рибогосподарські майнові комплекси для спрощення управління водними та майновими ресурсами, а також удосконалити законодавство, яке регулює роботу рибного господарства, забезпечуючи сприятливу платформу для розвитку галузі та її інвестиційну привабливість.

Реформи у державному управлінні повинні відповідати європейським стандартам і забезпечити галузь усіма необхідними ресурсами для оновлення основних фондів рибогосподарських підприємств. Розвиток прісноводної та морської аквакультури (марикультури), інтенсифікація товарного виробництва і застосування якісного селекційного матеріалу є важливими напрямками для відтворення та збереження водних біоресурсів України.

Покращення взаємодії між центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями сприятиме вирішенню ключових завдань та створенню економічних умов для функціонування рибогосподарського комплексу. Розширення асортименту рибопродукції відповідно до світових стандартів та розвиток міжнародного співробітництва допоможе досягти стратегічних цілей до 2030 року.

Концентрація всіх потужностей з вирощування рибопосадкового матеріалу в єдиному виробничому об’єднанні за законом України “Про державно-приватне партнерство” сприятиме реабілітації водойм та розвитку власного виробництва рибопродукції, що створить нові робочі місця та забезпечить сталий розвиток галузі.

У контексті розвитку галузі рибного господарства України важливим аспектом є вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема “Порядку здійснення штучного розведення та вирощування риби” в межах спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ). Для цього необхідно:

– Передбачити обов’язковий аналіз видового складу водних біоресурсів у водоймах та розробку індивідуальних планів зариблення, що сприятиме поступовому відновленню природного потенціалу аборигенних популяцій.

– Враховувати екологічні особливості та потреби місцевих іхтіоценозів при плануванні штучного розведення та вирощування риби.

– Впроваджувати сучасні наукові методи оцінки стану водних біоресурсів для підвищення ефективності управління рибогосподарськими водоймами.

– Зменшити вплив інвазивних видів риб, що негативно впливають на природні екосистеми та витісняють аборигенні види.

– Підвищити рівень контролю та моніторингу використання рибогосподарських водойм із залученням сучасних технологій, таких як дистанційний екологічний моніторинг, ГІС-технології та супутниковий аналіз.

Створення сприятливих умов для природного відновлення іхтіофауни та ефективне управління біоресурсами сприятиме не лише збереженню біорізноманіття, але й забезпеченню сталого розвитку рибного господарства України, підвищенню продуктивності водойм та їх екологічної стійкості.

Вирішення цих завдань у поєднанні з реформуванням рибної промисловості та забезпеченням конкурентоспроможності на міжнародних ринках рибопродукції дозволить Україні стати одним із лідерів у Європі в галузі рибного господарства, забезпечуючи сталий розвиток і збільшення рибних ресурсів для внутрішнього споживання та експорту.

Запускні напрями, спрямовані на стимулювання розвитку аквакультури і марикультури, передбачають кілька важливих кроків:

– Збільшення ємкості внутрішнього ринку через посилення економіки України та підвищення платоспроможності населення, що сприятиме зростанню попиту на рибопродукцію.

– Активізація попиту через просвітницьку діяльність та грамотну рекламу, яка інформуватиме споживачів про корисні властивості якісної рибопродукції для здоров’я людини.

– Стимулювання експорту рибопродукції державою, що дозволить не лише розширити можливості рибного виробництва, але й відкриє нові горизонти для розвитку аквакультури та марикультури.

– Державне сприяння розвитку галузі через авансові постачання рибопосадкового матеріалу підприємствам з подальшою гарантією закупівлі товарної рибопродукції (як це робиться у передових країнах).

– Стимулювання вирощування риби за інтенсивною технологією шляхом впровадження механізмів товарного кредитування, що забезпечує підприємства необхідними ресурсами у вигляді повнораціонних рибних комбікормів. Застосування цієї системи дозволить зміцнити рибну промисловість України, підвищити її конкурентоспроможність та забезпечити сталий розвиток галузі.

Проривним напрямом для цивілізаційного науково-технічного прогресу в контексті національних лідируючих позицій повинно стати масштабне впровадження індустріальних рибних господарств: садки, басейни, а також установки замкненого водопостачання (УЗВ, RAS – системи), що дозволить вирощувати цінні види риб, зокрема осетрових, лососевих, вугрових, камбальних, окуневих, тощо. Україна має всі необхідні передумови для розвитку цього напрямку: доступність відносно дешевої електроенергії, кваліфіковані кадри, власне обладнання, наукову базу та можливість виробництва спеціалізованих комбікормів з використанням зернових культур, шротів, харчових відходів, сапропелю, тощо.

Повний цикл виробництва рибопродукції, який включає формування ремонтно-маточних стад, інкубацію ікри, вирощування рибопосадкового матеріалу, зариблення водойм, вирощування товарної риби, її вилов та переробку є основою організації національної рибогосподарської системи. Це забезпечить комплексний підхід до розвитку рибного господарства, включаючи інноваційні технології та удосконалення якості праці рибалок.

Технологічні ланцюжки виробництва рибопродукції, які необхідно Держрибагентству запровадити по всій Україні, створять умови для ефективної реалізації інновацій та підвищення якості рибопродукції. Він сприятиме розвитку нових виробничих циклів, що в свою чергу стимулює розвиток рибного промислу. Зростання виробництва та підвищення якості рибопродукції можливе лише за умови інтенсивного розвитку і організації надіндустріалізації, яка передбачатиме значне підвищення ефективності промислового виробництва через впровадження новітніх технологій.

Враховуючи процеси глобалізації, рибне господарство України має потребу в економічній автаркії, що забезпечить самостійність у прийнятті рішень та захистить галузь від зовнішнього управління. Державне управління галуззю повинно ґрунтуватися на принципі «Відкрита політика – закрита економіка», що означає обмеження доступу зовнішніх руйнівних процесів до національної економіки та забезпечення її повної автономії через контроль промислових циклів.

Основним елементами розвитку галузі є вирішення усіх завдань, які на даний час стоять перед нею та стратегічне планування довгострокових програм (національної та регіональних), орієнтованих на перспективу. Важливо зазначити, що стратегія самоорганізації та саморегуляції, яка домінує в сучасній економіці як механізм мінімізації державного втручання та становлення конкурентного ринку, не має застосувуватися до рибного ринку України, де економічні системи, що саморегулюються, в Україні не діють!

Необхідна державна підтримка рибного бізнесу, регулювання ринку та забезпечення безпекового контролю,

Таким чином, рибний ринок України слід розглядати не як автономний регулятор, а як індикатор, що функціонує в межах тимчасових циклів, притаманних ринковим умовам.

6. Оцінка сучасного стану рибного господарства України

Аналіз поточної ситуації на ринку рибопродукції в Україні показує, що галузь рибного господарства переживає складні та динамічні процеси, які зумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми негативними чинниками. З одного боку, рибна промисловість країни має значний потенціал для розвитку, завдяки сприятливим природно-кліматичним умовам, наявності великих водойм, таких як Чорне та Азовське моря, каскад Дніпровських водосховищ, а також численним річкам і озерам. Однак, з іншого боку, сектор стикається з численними викликами, серед яких слід виділити зниження обсягів власного виробництва, зростання імпорту рибопродукції, а також негативні наслідки екологічних факторів та обмеження внаслідок війни.

Важливим аспектом є той факт, що Україна є значним імпортером рибної продукції, особливо для задоволення попиту на ринку внутрішнього споживання. Це зумовлює необхідність реалізації ефективної програми імпортозаміщення, яка дозволить зменшити залежність від зовнішніх постачальників, розвивати власне виробництво рибопродукції та створювати сприятливі умови для розвитку вітчизняного бізнесу.

Програма імпортозаміщення рибопродукції в Україні має на меті сприяння розвитку рибного господарства через стимулювання інвестицій, модернізацію виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних продуктів, а також підвищення рівня екологічної безпеки.

Реальне споживання та потреби у рибопродукції в Україні.

В Україні споживання риби та рибних продуктів в оснанні роки тримається на рівні 11-12 кг/рік. В розвинутих європейських країнах цей показник сягає 25-30 кг. В Океанії та деяких інших країнах цей показник сягає – 90 – 150 кг/рік. Середнє по Світу споживання рибопродукції, згідно “Звіту ФАО – 2024 рік”, складає – 20,4 кг/рік, включаючи країни Африки, які взагалі не мають можливості вирощувати або добувати водні біоресурси.

Примітка: обгрунтована науковими дослідженнями медична норма споживання рибопродукції в Україні часів СРСР складала 23,7 кг/рік на одну людину. Однак, з політичних міркувань вона була знижена КПРС до 20 кг/рік, щоб на останньому своєму партійному з’їзді можна було докладати про успіхи держави, яка на той час добувала і вирощувала майже 19,5 кг/рік на одну люжину в середньому по СРСР.

Станом на 1 січня 2025 року, чисельність населення України оцінюється в межах 34 мільйонів осіб. Для задоволення потреб населення України в рибопродукції, виходячи навіть з мінімальної норми споживання рибопродукції та середньостатистичної по усьому Світу у 20,4 кг/рік на одну людину, щорічний об’єм рибопродукції має дорівнюватися – 34 000 000 людей х 20,4 кг/рік = 693 000 тонн/рік.

Залежність від імпорту. На даний момент Україна демонструє значну залежність від імпорту рибопродукції (об’єм імпорту рибопроукції в загальномц об’ємі реалізації на початок 2025 року складав 92%). Переважна частина рибопродукції постачаються з-за кордону:

– риби: тріска, мінтай, оселедець, тунець, лососеві види риб та інші;

– морепродукти: кальмари, креветки, мідії, молюски, устриці;

– водорості: ламінарія, ульва, норі, агар-агар, комбу, вакаме;

– морська сіль та мінерали.

Імпорт рибних продуктів до України в 2024 році досягнув значного обсягу – 356,7 тис. тонн, на загальну суму 1 083 мільйони доларів США. Такий високий рівень імпорту є наслідком обмежених потужностей вітчизняного виробництва, недостатньо розвинутої інфраструктури, а також обмежених можливостей рибного промислу, аквакультури та СТРГ.

Рибна продукція, що надходить з океанських промислових районів, є важливою складовою харчової промисловості та багатьох інших секторів економіки України. Імпортується вона переважно з таких країн, як Норвегія, Чилі, Таїланд, Індія та інші.

Українське рибне виробництво здатне на даний час задовольнити внутрішній попит лише на 5%, що сприяє значному зростанню вартості імпортованих продуктів. Важливою проблемою є також зниження платоспроможності населення, що, у свою чергу, зменшує попит на рибопродукцію. Тому рівень собівартості рибопродукції власного виробництва має критичне значення для забезпечення стабільності ринку та задоволення потреб населення.

Проблеми та обмеження на ринку рибопродукції:

– Низький рівень вітчизняного виробництва. Незважаючи на наявність природних ресурсів, Україна не має достатньо розвиненої інфраструктури для забезпечення потреб внутрішнього ринку рибопродукцією.

– Нестабільність експортних та імпортних поставок. Ризики для рибного сектору зумовлені політичними та економічними коливаннями, зокрема через міжнародну торгівлю, санкції, військові конфлікти та інші фактори, що безпосередньо впливають на стабільність постачання.

– Перехід до сталого розвитку. Необхідність розробки екологічно безпечних і ефективних методів ведення рибного господарства стає все більш актуальною, з огляду на глобальні тенденції щодо охорони навколишнього середовища.

– Ризики від ННН-рибальства (браконьєрства). Незаконний вилов риби та інші форми браконьєрства значно шкодять біоресурсам країни, що негативно позначається на сталості рибної промисловості.

– обмежені можливості імпортерів рибопродукції до закупівлі валютних ресурсів держави.

Огляд структури ринку рибопродукції в Україні (виробництво, експорт та імпорт). Ринок рибопродукції в Україні має значний потенціал завдяки наявності значних природних водних ресурсів (найбільших у Європі). Однак структура ринку рибопродукції в Україні є комплексною і включає кілька важливих аспектів: виробництво, експорт та імпорт рибопродукції.

Виробництво рибопродукції в Україні. Україна має багатий ресурсний потенціал для виробництва рибопродукції, яке можна поділити на чотири основні напрямки:

– Промислове рибальство, яке включає вилов риби у Світовому океані, територіальних водах іноземних держав, Азово-Чорноморському басейні, лиманах, затоках, водосховищах дніпровського каскаду, інших водосховищах, річках, озерах та морях.

– Аквакультура – розведення риби в штучних умовах: рослиноїдні риби, лососеві, коропові та деякі частикові риби. Площа ставів під аквакультурою сягають 60 тис. га. За останні роки аквакультура в Україні має тенденцію на значне зменшення виробництва. У 2024 році в аквакультурі в Україні вирощено рибопродукції лише 9175 тонн, що на 40% менше ніж у 2023 році. Виправлення ситуації потребує термінових дієвих кроків, зокрема у вдосконаленні законодавства. Потенціал виробництва продукції аквакультури в Україні сягає 130 тис. тонн/рік за умов інтенсиного вирощування, але цьому критично заважає Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” (23 травня 2017 року, № 2059-VIII) в частині проведення оцінки впливу довкілля діяльністю рибогосподарських підприємств з об’ємом виробництва понад 10 тонн/рік.

– Марикультура в Україні має значний потенціал на рівні 200-250 тис. тонн/рік, однак недосконале законодавство і війна з рф унеможливлюють будь який розвиток цього перспективного напрямку галузі.

– СТРГ – спеціальні товарні рибні господарства вирощують водні біоресурси на площі 138 тис. га. Всього у 2024 р. добуто в СТРГ 3 900 тонн. А це лише 24% від планових показників, визначених у Редимах СТРГ. Такі низькі показники (28,2 кг/га при природній рибопродуктивності всередньому по Україні 100-150 кг/га) не можуть залишатися без уваги керівництва галузі.

Експорт рибопродукції Експорт рибопродукції з України у 2024 році показав значне зростання. Загальний обсяг експорту склав 11 074 тонн на суму 56,3 мільйона доларів США, що на 68,6% перевищило показник 2023 року в кількісному вимірі та 80,3% у вартісному. У 2024 році українські виробники експортували:

– філе рибне (фарш), а саме: судак, лосось, тріска, форель;

– готова або консервована риба, ікра, а саме: продукція з сардини, сардинелли, кільки або шпроту, ікри інших риб, оселедця, сурімі, тощо;

– молюски, а саме равлики, крім морських;

Експорт відбувався до Молдови, Німеччині, Литви, Польщі, Данії.

Ці дані свідчать про значний потенціал України в експорті рибних продуктів, включаючи природну рибу, продукцію аквакультури та рибні консерви. Розширення ринків збуту, зокрема до країн Євросоюзу, Азербайджану, Великобританії, Ізраїлю, Катару, Саудівської Аравії, Туреччини , Китаю відкриває нові можливості для українських виробників.

Імпорт рибопродукції. Україна є нетто-імпортером риби та рибних продуктів (імпортує більше товарів, ніж експортує). Імпорт рибопродукції значно перевищує виробництво, і це, зокрема, пояснюється недостатнім рівнем внутрішнього виробництва. Питома вага вартості імпортованої рибопродукції у 2024 році становила 14,2%, в той же час експорту рибопродукції лише – 0,23%.

Таким чином, можна зробити висновок, що Україна значно більше імпортує рибопродукції, ніж експортує. Це свідчити про:

– тотальну залежність від імпорту – країна має обмежене виробництво рибопродукції і повністю залежить від імпорту, щоб забезпечити внутрішній попит;

– низький рівень експорту – країна не має достатньо конкурентоспроможної рибопродукції на світових ринках, а також її виробництво обмежене.

Загалом, це показує економічний дисбаланс у секторі рибопродукції.

Виклики та перспективи ринку рибопродукції України:

– Геополітична ситуація. Війна з рф та обмежений доступ до певних морських регіонів впливають на можливості для вилову риби, особливо на територіях, де проходять бойові дії.

– Екологічні проблеми. Забруднення водних ресурсів, незаконний вилов риби та зміна клімату ставлять під загрозу стабільність природних екосистем.

– Недостатнє виробництво. Вітчизняне рибництво ще не здатне повністю задовольнити попит внутрішнього ринку, тому Україна змушена імпортувати рибні продукти.

Єдиною позитивною ознакою на ринку рибопродукції є ринки Європи які поступово відкриваються для української рибопродукції, що дає можливість у рази нарощувати експортний потенціал.

Ринок рибопродукції в Україні має значний потенціал для стійкого та комплексного розвитку, однак нині стикається з низкою серйозних викликів, серед яких визначними є геополітичні та екологічні фактори, що суттєво впливають на динаміку виробництва та споживання рибної продукції. Враховуючи наявні можливості та потреби в трансформації цього сектора, розвиток аквакультури, марикультури, СТРГ, а також інфраструктури для переробки рибопродукції, можуть стати важливими драйверами економічного зростання та ефективного використання водних біоресурсів.

Збільшення обсягів власного виробництва рибопродукції до 2030 року не лише сприятиме досягненню високих темпів імпортозаміщення на внутрішньому ринку, а й стимулюватиме зростання попиту серед споживачів, що дозволить зміцнити внутрішній ринок та посилити позиції України на світовому рибному ринку. Крім того, розвиток експорту рибної продукції, особливо до країн ЄС та інших міжнародних партнерів, має величезний потенціал для залучення інвестицій, створення нових робочих місць та підвищення загальної економічної конкурентоспроможності країни.

Оцінка ресурсів України (водні ресурси, потужності рибних господарств, наявні технології). Оцінка ресурсного потенціалу рибного господарства України є важливим етапом для розвитку галузі, що включає забезпечення продовольчої безпеки, охорону водних екосистем та сталий розвиток природних ресурсів. Україна має понад 40 тисяч водойм, серед яких понад 15 тисяч мають рибогосподарський потенціал. Основні види рибного промислу включають прісноводні (судак, щука, короп, рослиноїдні за умов зариблення) та морські види (осетрові, кефалеві, камбальні, бичкові).

Проте ресурсам рибного господарства загрожують ННН-рибальство (браконьєрство), забруднення водних об’єктів та деградація екосистем через антропогенні фактори та зміни клімату. Водні ресурси України, такі як річки Дніпро, Дністер, Південний Буг, Дунай, а також Чорне та Азовське моря, потребують захисту та відновлення. Технічні та управлінські проблеми, відсутність комплексної державної політики та неефективність управління, ускладнюють ситуацію з кожним роком.

Прісноводні водойми України складають значну частину водних ресурсів країни. В Україні є багато прісноводних водойм, зокрема річок, озер, ставків та водосховищ:

Річки.Загальна довжина річок в Україні – близько 170 000 км, з яких близько 60 000 км є постійними водотоками. Основними річками є Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, тощо.
Озера. В Україні налічується понад 20 000 озер загальною площею близько 1 000 км². Однак більшість озер мають невелику площу, і тільки деякі з них, як озера в Криму (наприклад, озеро Сиваш), мають значні розміри.
Ставки та водосховища. На території України є більше 30 000 ставків загальною площею понад 60 000 га.
Водосховища. В Україні є численні водосховища, призначені для енергетики, водопостачання та зрошення. Площа тільки водосховищ Дніпровського каскаду налічує більше 700 тис. га.
Азовське та Чорне моря (територіальні води України),, лимани, затоки.

Потужності рибних господарств.

– Океанічний рибний промисел – судна відсутні.

– Промисел в Азово-Чорноморському басейні – усі судна відпрацювали свій ресурс майже на 100%.

– Промисел континентальних водойм України – потужності вистачає на вилов усіх лімітів.

– Аквакультура – сучасних потужностей в Україні не вистачає.

– Марикультура – сучасних потужностей в Україні не має.

– СТРГ – потужності вистачає для зійснення Режимів СТРГ.

– Рибопереробка – сучасних потужностей в Україні не має.

Наявні технології.

– Сучасні технології океанічного рибного промислу – відсутні..

– Сучасні технології для роботи рибопромислового флоту в Азово-Чорноморському басейні – відсутні.

– Потреби в сучасних технологіях рибного промислу в континентальних водоймах України – не має.

– Сучасні технології інтенсивної аквакультури – відсутні.

– Сучасні технології інтенсивної марикультури – відсутні.

– Сучасні технології індустріальних рибних господарств – відсутні.

– Сучасні технології рибопереробки – відсутні.

Основні проблеми сталого розвитку галузі рибного господарства України полягають не стільки у відсутності сучасних технологій виробництва, скільки в хаотичному та безсистемному законодавстві, яке було прийняте державою останнім часом. Неефективна та непослідовна нормативно-правова база гальмує, а іноді взагалі зупиняє функціонування та розвиток галузі, що проявляється у промисловому рибальстві, аквакультурі, марикультурі, СТРГ.

У системі СТРГ взагалі спостерігається явне правове свавілля. Органи влади та правосуддя часто діють всупереч законодавству, зловживаючи своїми повноваженнями та застосовуючи незаконні методи для досягнення власних цілей. Такі дії порушують основні принципи правової держави, зокрема правову рівність, справедливість і дотримання прав та свобод людини, що завдає значної шкоди як виробництву, так і правам громадян, сприяючи корупційним проявам та надмірному використанню державних повноважень.

Можливості розвитку:

– Розвиток внутрішнього виробництва. Інвестиції в промисел, аквакультуру, марикультуру, СТРГ, рибопереробку можуть значно зменшити залежність від імпорту. Підтримка таких ініціатив на державному рівні стане рушійною силою для розширення пропозиції рибопродукції на ринку Україні.

– Підвищення експортного потенціалу. Україна має великий потенціал для збільшення експорту рибної продукції, зокрема на ринки Європи та Азії, для цього є заходи для забезпечення високої якості продукції та її сертифікації.

– Державна підтримка та стимулювання галузі. Прийняття сприятливих законодавчих ініціатив, надання дотацій для розвитку внутрішнього рибництва, вдосконалення технічної бази та підтримка наукових досліджень можуть створити додаткові можливості для сталого розвитку рибного сектору.

Висновки. Поточний стан ринку рибопродукції в Україні вимагає комплексного підходу для розвитку внутрішнього виробництва та зменшення залежності від імпорту. Залучення інвестицій, поліпшення екологічних умов та розширення експортних можливостей стануть основними напрямками для досягнення стабільності та процвітання галузі.

Програма є важливим інструментом державної політики, що сприятиме сталому розвитку галузі рибного господарства України, її адаптації до нових економічних викликів та забезпеченню стабільності продовольчого ринку. Реалізація запропонованих заходів гарантуватиме ефективне використання природних ресурсів, підтримку національного виробника та розвиток економіки країни в умовах воєнного та післявоєнного відновлення.

7. Обгрунтування необхідності реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року

Імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року є не лише економічною, а й стратегічною необхідністю для забезпечення продовольчої безпеки та підвищення незалежності держави в умовах сучасних викликів глобальної економіки, зокрема нестабільності міжнародних постачань та зміни кліматичних умов. Державна політика у цій сфері повинна грунтуватися на комплексному підході, що поєднує забезпечення продовольчих потреб населення з розвитку національного виробництва рибопродукції та зменшення залежності від імпорту. Ключові аспекти цієї необхідності:

Забезпечення продовольчої безпеки та незалежності держави в секторі рибопродукції. Одним із основних пріоритетів для України є забезпечення продовольчої безпеки та незалежності, що включає не тільки доступ до достатнього обсягу рибопродуктів, але й їхню високу якість та стабільність постачань. Імпорт рибопродукції, в умовах світових економічних змін і коливань валютних курсів, перманентної війни з Російською Федерацією, постійний дефіцит валютних ресурсів (імпорт рибопродукції щорічно потребує більше 1 млрд. доларів США) підвищує ризики для країни, адже ціна та доступність рибопродуктів можуть залежати від зовнішніх факторів. Імпортозаміщення в цій галузі сприятиме економії валютних ресурсів держави, розвитку власних виробничих потужностей, зменшення залежності від зовнішніх постачальників та забезпечення стабільності продовольчих ресурсів.

Економічна вигода та стимулювання внутрішнього виробництва. Останніми десятиліттями Україна спостерігала значне зниження обсягів власного виробництва рибопродукції на фоні зростання імпорту. Перехід на імпортозаміщення дозволить залучити інвестиції в галузь, створити нові робочі місця, покращити умови для розвитку галузевих підприємств. Це дасть змогу Україні стати конкурентоспроможною на ринку рибопродукції, зокрема в межах Євросоюзу, а також знизити валютні витрати на імпорт.

Покращення якості та доступності продуктів для населення. Імпортозаміщення рибопродукції стане важливим фактором у забезпеченні вітчизняних споживачів високоякісними та безпечними продуктами харчування. Природні умови України дозволяють вирощувати та ловити водні біоресурси, для задоволення національного попиту на 90% без залежності від імпорту. Власне виробництво стане адаптованим до національних смакових переваг і вимог споживачів, що підвищить загальний рівень продовольчої безпеки.

Зміцнення національної економічної незалежності. В умовах глобальних політичних та економічних криз стратегічно важливим є розвиток національних виробництв у всіх сферах економіки. Імпортозаміщення в рибному секторі зменшує ризики, пов’язані з коливанням світових цін на рибопродукти, а також зміцнює економічну незалежність України. Це дозволяє країні захищати себе від зовнішніх впливів, диверсифікувати економічні потоки, зменшувати вразливість до політичних і економічних маніпуляцій на міжнародному рівні.

Розвиток сталого рибальства та охорона навколишнього середовища. Важливим аспектом імпортозаміщення є розвиток екологічно сталих практик у рибному господарстві. Останніми десятиліттями існує проблема надмірного вилову риби та погіршення стану екосистем, що загродує існуванню галузі. В Україні є значний потенціал для впровадження сучасних методів аквакультури, мрикультури, СТРГ та сталого рибальства, що дозволить забезпечити не лише економічну вигоду, а й екологічну стабільність.

Національна стратегія розвитку рибного господарства України до 2030 року зосереджена на диверсифікації рибних ринків для забезпечення сталого економічного зростання. Одним із ключових напрямів є Державна програма імпортозаміщення, що стимулює розвиток внутрішнього виробництва рибної продукції, яка сприятиме збільшенню обсягів національного виробництва, зростанню валового внутнішнього продукту (ВВП), розвитку прибережних і рибопромислових регіонів, створенню нових робочих місць, підвищенню інвестиційної привабливості та зміцненню продовольчої безпеки країни.

Виклики зовнішньої політики та геополітичної ситуації. Враховуючи нестабільну геополітичну ситуацію та зовнішньоекономічну політику, зокрема санкції та торгові обмеження, Україні важливо знижувати залежність від імпорту рибопродукції з інших країн. Це дозволить зменшити вразливість країни перед зовнішніми політичними та економічними впливами та зміцнити її суверенітет у стратегічно важливих сферах.

Реалізація імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року є стратегічною необхідністю для забезпечення продовольчої безпеки, зміцнення економічної незалежності та стабільності. Це також відповідає актуальним викликам зміни клімату та потребі в сталому розвитку рибного господарства. Тому для України важливо впроваджувати інноваційні підходи до розвитку галузі, активно підтримувати національних виробників та створювати сприятливі умови для сталого розвитку рибопродукції в межах своєї території.

8. Ризики, загрози, виклики при реалізації Програмиімпортозаміщення рибопродукції

Прийняття Каінетом Міністрів України “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року” є важливим кроком у забезпеченні продовольчої безпеки держави, зниженні залежності від зовнішніх постачальників та розвитку національної галузі рибного господарства. Однак для досягнення успіху в цьому напрямку необхідно вчасно врахувати низку ризиків та загроз, що можуть серйозно вплинути на ефективність реалізації цієї стратегії імпортозаміщення.

Основні ризики, які потребують державного управління та коригування:

Недостатній рівень інвестицій. Високий рівень інвестицій є необхідною умовою для модернізації виробничих потужностей, впровадження сучасних технологій у напрямках рибальства, аквакультури, марикультури, СТРГ, рибопреробки, а також розвитку інфраструктури. Без належного фінансування галузь залишиться на застарілому рівні, що обмежить її потенціал і унеможливіть імпортозаміщення.

Технічне відставання та інноваційні виклики. Сучасні технології вирощування риби та переробки продукції є одними з основних факторів, що забезпечують ефективність виробництва. Україна потребує великих інвестицій у науково-дослідницькі роботи, інноваційні методи і технічні рішення. Інакше, навіть при достатньому фінансуванні, національна галузь рибного господарства не зможе досягти бажаних обсягів і необхідної якості рибопродукції.

Екологічні загрози та стійкість екосистем. Не контрольований і не керований розвиток рибного промислу, аквакультури, марикультури, СТРГ може призвести до значних негативних екологічних наслідків, таких як надмірний вилов, порушення балансу в екосистемах та забруднення водойм. Тому важливо забезпечити екологічну стійкість власного виробництва, зберігати природне біорізноманіття та здійснювати ефективний моніторинг за станом водних біоресурсів, щоб уникнути будь яких кризових ситуацій.

Вплив кліматичних змін Потепління клімату, збільшення рівня кислотності океанів і зменшення об’ємів та різноманіття водних біоресурсів можуть серйозно вплинути на стан популяцій риб. Це вимагатиме розробки адаптивних заходів для сталого використання природних ресурсів і підтримки стабільності галузі навіть у умовах кліматичних змін.

Зовнішня конкуренція та залежність від міжнародного ринку. Українська рибна продукція може стикнутися з конкуренцією на міжнародних ринках, де інші країни вже мають високий рівень розвитку рибного господарства. Для успішного виходу на міжнародні ринки необхідно забезпечити відповідність продукції міжнародним стандартам та стимулювати конкурентоспроможність національного виробництва.

Інфраструктурні виклики. Створення належної інфраструктури для виробництва, транспортування, зберігання та переробки рибопродукції є ключовим для ефективного розвитку галузі. Для цього необхідно вдосконалювати логістичні мережі, створювати потужності для переробки та забезпечити доступ до сучасного обладнання.

Політична та економічна нестабільність. Ризики, пов’язані з політичною нестабільністю, змінами у законодавстві та податковій політиці, можуть істотно ускладнити розвиток рибного господарства. Відсутність стабільних і прозорих правил гри відлякують інвесторів і не дозволяють національній галузі реалізувати свій природний потенціал.

Кадровий дефіцит. Для реалізації стратегії імпортозаміщення потрібні кваліфіковані кадри, які мають глибокі знання у галузі рибного господарства, екології, переробки продукції, тощо. Без належної підготовки фахівців країна не зможе забезпечити сталий розвиток рибного господарства, який є базовою основою для імпортозаміщення.

Механізми подолання ризиків, загроз, викликів. Для мінімізації вищезазначених ризиків, загроз, викликів необхідно здійснити низку заходів на державному рівні, таких як:

– Інвестиційна підтримка галузі через створення сприятливих умов для залучення інвестицій у сектор рибного господарства, включаючи пільгове кредитування та податкові пільги для інвесторів.

– Інноваційні технології через підтримку наукових розробок, інвестиції в сучасні методи аквакультури та переробки риби, а також адаптація до кліматичних змін шляхом застосування новітніх екологічних та технологічних рішень.

– Екологічні стандарти через розробку та впровадження державних норм і стандартів для сталого використання водних ресурсів, контроль за популяціями риб і збереженням біорізноманіття, а також створення умов для розвитку екологічно чистих методів виробництва.

– Підвищення конкурентоспроможності рибопродукції власного виробництва через підтримку місцевих виробників на зовнішніх ринках, стимулювання експорту через підвищення якості продукції, сертифікацію за міжнародними стандартами та маркетинг.

– Розвиток інфраструктури через інвестування в будівництво сучасних рибопереробних підприємств, удосконалення логістичних ланцюгів та забезпечення доступу до якісних кормів і обладнання.

– Освітні програми та кадрове забезпечення через створення національних освітніх ініціатив для підготовки висококваліфікованих кадрів, розвиток навчальних закладів, що спеціалізуються на рибному господарстві, а також заохочення молоді до роботи в цій сфері.

Імпортозаміщення рибопродукції в Україні до 2030 року повинно стати ключовим елементом забезпечення продовольчої безпеки та сталого економічного розвитку нашої держави. Враховуючи стратегічну важливість галузі для забезпечення продовольчої незалежності, необхідно розробити комплексний підхід, що включатиме оптимізацію виробничих процесів, технологічні інновації, а також розвиток внутрішнього ринку.

Однак для досягнення сталого прогресу необхідно ретельно оцінити всі можливі ризики, що можуть загрожувати ефективному впровадженню цієї стратегії, та вжити відповідних заходів щодо їх мінімізації (“План протидії ризикам, загрозам, викликам”). Важливими складовими в цьому контексті є розвиток інфраструктури, підтримка інвестицій у галузь, а також забезпечення екологічної стійкості виробництва.

Державні органи повинні забезпечити належне стратегічне планування, узгодження політик та програм розвитку рибного господарства, враховуючи не лише економічні аспекти, але й екологічні та соціальні чинники. Врахування світових трендів, збереження біорізноманіття та забезпечення стійкості екосистем стане основою для ефективної реалізації цієї стратегії.

Забезпечення належної підтримки з боку держави та інвесторів може стати потужним поштовхом для розвитку рибного господарства України, перетворивши цей сектор на важливу складову національної економіки. Потенціал рибного господарства є надзвичайно великим, адже країна має у своєму розпорядженні значні водні ресурси. Це створює чудові умови для розвитку усіх напрямків рибного господарства.

Таким чином, рибне господарство, при належній підтримці з боку держави та за умови залучення інвесторів, має всі шанси стати важливою частиною національної економіки України, що сприятиме її стабільному розвитку, збільшенню робочих місць та зміцненню продовольчої безпеки.

Основні напрямки державної політики імпортозаміщення рибопродукції

Імпортозаміщення рибопродукції в Україні є важливим етапом у забезпеченні продовольчої безпеки та підтримці національної економіки. В умовах глобальних змін, зокрема економічних санкцій до деяких країн і змін на ринку рибопродукції, Україні важливо визначити стратегії розвитку галузі на період до 2030 року. Основні напрямки державної політики імпортозаміщення рибопродукції:

Розвиток вітчизняного рибництва. Одним із основних напрямків є активне стимулювання розвитку вітчизняного рибництва, що дозволить замістити імпорт рибних продуктів. Це включає:

– Інвестиції в аквакультуру. Розвиток аквакультури (вирощування риби у водоймах) дозволить збільшити виробництво прісноводних та морських видів риб.

– Інноваційні технології. Впровадження нових технологій, таких як системи рециркуляції води, дозволить зменшити залежність від природних умов і збільшити ефективність виробництва.

Стимулювання місцевих виробників. Важливим фактором є підтримка малих і середніх виробників рибопродукції, що сприятиме підвищенню її конкурентоспроможності та якості. Для цього необхідно:

– Надання податкових пільг для нових та існуючих підприємств, що займаються вирощуванням риби або переробкою рибопродуктів.

– Підтримка місцевих рибопромислових об’єднань, які зможуть ефективно займатися рибальством і переробкою в межах України (державі необхідно.сприяти їх створенню)

Модернізація рибопереробних підприємств. Модернізація і технічне переоснащення рибопереробних підприємств дозволить значно покращити якість продукції та збільшити її обсяги. Ключові моменти:

– Впровадження нових методів переробки риби (заморожування у рідкому льоді, копчення, сушіння), які дозволяють значно збільшити термін зберігання продукції та розширити її асортимент.

– Покращення умов для експортно орієнтованих виробників, зокрема сертифікація підприємств відповідно до міжнародних стандартів.

Розвиток внутрішньої логістики та інфраструктури. Налагодження ефективної логістики є ключем до забезпечення доступності рибопродукції по всій країні:

– Створення сучасних холодильних складських комплексів і транспортної інфраструктури для доставки продукції.

– Підвищення ефективності логістичних ланцюгів від рибоприймальних пунктів до переробних підприємств і торгових точок.

Захист внутрішнього ринку та контроль за якістю. Для того щоб внутрішній ринок був захищений від неякісних або контрафактних продуктів, необхідно:

– Посилення контролю за імпортними товарами, що стосуються рибопродукції, з метою запобігання потраплянню несертифікованої продукції на ринок.

– Впровадження програм сертифікації рибопродукції в Україні, що забезпечить додаткову впевненість споживачів у якості та безпеці продукції.

Програми підтримки наукових досліджень та інновацій. Підтримка наукових досліджень у сфері рибного господарства та аквакультури, а також пошук нових способів підвищення ефективності вирощування риби та її переробки, сприятиме імпортозаміщенню рибопродукції. Це також включає:

– Спільні дослідження з міжнародними науковими установами.

– Використання біотехнологій для покращення продуктивності рибницьких господарств.

Вивчення потреб споживачів і промоція вітчизняних продуктів. Розвиток внутрішнього попиту за рахунок:

– Проведення кампаній з популяризації вітчизняної рибної продукції серед споживачів, зокрема через медіа та соціальні мережі.

– Програм лояльності та знижок, за рахкнок яких можна стимулювати покупців до вибору українських продуктів замість імпортних.

Імпортозаміщення рибопродукції в Україні є стратегічно важливим завданням, яке вимагає комплексного та системного підходу. Для досягнення цієї мети необхідно зосередити увагу на розвитку вітчизняного виробництва, модернізації інфраструктури рибного господарства, активній підтримці інноваційних рішень та наукових досліджень, а також на зміцненні контролю якості продукції. Водночас, важливим аспектом є створення сприятливих умов для залучення інвестицій та розвитку сталого виробництва, що дозволить не тільки зменшити залежність від імпорту, але й забезпечити українців високоякісною, безпечною та доступною рибною продукцією. Це зміцнить продовольчу безпеку країни, збереже природні ресурси та значно підвищить конкурентоспроможність вітчизняної рибопродукції на міжнародних ринках.

Механізми і ресурси забезпечення імпортозаміщення

Імпортозаміщення рибопродукції в Україні є важливим аспектом національної продовольчої безпеки, економічної стабільності та розвитку аграрного сектору. Для ефективної реалізації імпортозаміщення в рибному господарстві, необхідно дотримуватися комплексної стратегії, що включатиме як механізми, так і ресурси для підтримки цього процесу.

Основні механізми імпортозаміщення рибопродукції в Україні:

Підтримка внутрішнього виробництва рибопродукції:

– Розвиток рибопромислового напрямку. Інвестувати доцільно в першу чергу у відновлення океанічного рибопромислового флоту, який на 80% зможе задовільнити потреби внутрішнього ринку рибопродукції.

– Розвиток аквакультури та марикультури. Вкладення в розвиток аквакультури і марикультури допоможе значно збільшити виробництво риби в Україні. Для цього важливо знижувати бар’єри виходу на ринок для малих та середніх підприємств, надавати субсидії на розвиток аквакультури, створювати сприятливі умови для інвесторів.

– Розвиток спеціальних товарних рибних господарств. Інвестування у СТРГ допоможе максимально можливо використати рибогосподарский потенціал водойм комплексного призначення (без оренди), на яких доцільно працювати згідно Режимів СТРГ.

– Покращення інфраструктури для рибного виробництва. Підвищення якості та ефективності рибопереробних підприємств, модернізація технічного обладнання та автоматизація виробничих процесів сприятимуть збільшенню обсягів виробництва рибопродукції на внутрішньому ринку.

Захист національних виробників через регулювання імпорту:

– Введення квот на імпорт рибної продукції. Обмеження обсягів імпорту може бути корисним для захисту внутрішнього виробництва та стимулювання розвитку власних підприємств.

– Застосування тарифних і нетарифних бар’єрів. Митні тарифи, антидемпінгові заходи та санітарні норми можуть бути використані для обмеження імпорту дешевої рибопродукції, що може завдати шкоди вітчизняному виробнику.

Підтримка науково-дослідних розробок:

– Інвестиції в науку та інновації. Створення умов для впровадження новітніх технологій у рибництво та переробку риби дозволить збільшити виробництво і знизити витрати на виробничі процеси.

– Удосконалення технологій вирощування риби. Підвищення ефективності виробництва шляхом застосування нових методів аквакультури та марикультури, а саме використання сталих та екологічних підходів, що зменшать залежність від імпортованих кормів та ресурсів.

Стимулювання попиту на вітчизняну продукцію:

– Маркетинг та просування вітчизняної рибопродукції. Важливо проводити інформаційні кампанії, спрямовані на підвищення обізнаності споживачів про переваги вітчизняної рибопродукції. Це може включати в себе рекламні кампанії, ярмарки та спеціалізовані виставки.

– Стимулювання споживання через державні закупівлі. Програми закупівель для шкіл, лікарень, ВСУ та інших державних установ можуть бути спрямовані на підтримку місцевих виробників рибопродукції.

Ресурси для забезпечення імпортозаміщення рибопродукції:

Фінансування та інвестиції:

– Державні субсидії та дотації. Для підтримки вітчизняних виробників рибопродукції можуть бути введені спеціалізовані програми фінансування, зокрема для малих та середніх рибогосподарських підприємств.

– Приватні інвестиції. Створення інвестиційно привабливих умов для бізнесу в рибному секторі, зокрема через податкові пільги або зниження ставок на кредити для рибопереробних підприємств.

Навчання та кваліфікація кадрів:

– Розвиток професійних навичок. Підвищення рівня кваліфікації спеціалістів у галузі рибного господарства, інженерії та переробки рибопродукції є необхідною умовою для ефективного розвитку сектору.

– Створення спеціалізованих навчальних програм. Університети та навчальні заклади повинні розробити програми, орієнтовані на підготовку висококваліфікованих кадрів для галузі.

Міжнародна співпраця:

– Обмін досвідом та технологіями. Важливо налагоджувати співпрацю з міжнародними організаціями, що займаються рибним господарством, для впровадження кращих практик у виробництво водних біоресурсів.

– Участь у міжнародних торгових угодах. Активне залучення до угод, таких як Угода про асоціацію з ЄС, може стимулювати розвиток рибного сектору через зниження торгових бар’єрів та доступ до нових західних ринків.

Імпортозаміщення рибопродукції в Україні євимагає комплексного підходу, який включає економічні, соціальні та екологічні фактори.

Екологічна реабілітація та відновлення континентальних водойм і морських територіальних вод України

на період до 2030 року

Сучасний екологічний стан водойм України не відповідає вимогам сталого розвитку рибного господарства. Подальша деградація природних екосистем веде до дестабілізації біосфери, втрати її цілісності та зниження здатності забезпечувати належну якість середовища для існування водних біоресурсів.

Світове співтовариство, незважаючи на докладені зусилля, ще не змогло повністю реалізувати завдання, визначені на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), зокрема стосовно стабілізації екологічного стану водойм. Важливим кроком до вирішення екологічної кризи є формування нової моделі взаємодії людини з природою, яка враховує адаптаційні можливості природних систем та виключає їх руйнування і деградацію.

Сталий розвиток рибного господарства України, підвищення якості життя та рівня здоров’я населення, а також забезпечення національної безпеки за рахунок імпортозаміщення рибопродукції можливі лише за умови збереження природних водних екосистем і підтримання належного стану довкілля. Для цього необхідно сформувати і послідовно реалізувати державну екологічну політику, яка охоплює всі сфери життєдіяльності країни і базується на принципах раціонального використання та відтворення природних ресурсів.

Державна екологічна політика України регламентується рядом нормативно-правових актів, серед яких основним є Закон України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року” (28 лютого 2019 року № 2697-VIII).

Ключові документи, що визначають екологічну політику:

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (25 червня 1991 року, № 1264-XII) – визначає загальні принципи державної політики в сфері охорони довкілля.
Стратегія державної екологічної політики України на період до 2030 року (затверджена Законом України № 2697-VIII від 28.02.2019 р.) – окреслює пріоритети та завдання щодо покращення екологічного стану країни.
Концепція реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року – передбачає заходи з адаптації та пом’якшення наслідків змін клімату.
Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища – розробляється на основі екологічної стратегії та конкретизує заходи для її реалізації.
Закони та підзаконні акти в сфері охорони водних ресурсів:

– Закон України “Про природно-заповідний фонд України” (16 червня 1992 року № 2456-XII).

– Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” (23 травня 2017 року № 2059-VIII).

У контексті «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року» державна політика має стати потужним інструментом, який сприятиме не лише розвитку вітчизняного рибного господарства, а й інтеграції сталих та екологічно відповідальних практик в усі сфери суспільного життя. Важливо, щоб стратегічні напрями програми були зосереджені на підвищенні ефективності використання природних ресурсів, збереженні біорізноманіття та впровадженні інноваційних технологій, що забезпечать сталий розвиток рибної галузі.

Тільки через поєднання економічної вигоди, екологічної відповідальності та соціальної справедливості можна досягти довгострокових результатів, які відповідатимуть вимогам часу та забезпечать успішне імпортозаміщення рибопродукції в Україні.

Завданням державної політики є також стимулювання широкого залучення громадськості та бізнесу до відповідального використання природних ресурсів, що, у свою чергу, дозволить створити умови для розвитку екологічно чистого виробництва. Керівництву галузі та усім її працівникам необхідно сприяти активному впровадженню інноваційних методів вирощування риби, розвитку аквакультури, а також забезпечити систему моніторингу та контролю за впливом цієї діяльності на довкілля. За допомогою таких заходів можливо не лише зменшити залежність від імпорту, а й покращити стан екології, збільшити кількість робочих місць та підтримати місцеві громади.

Таким чином, реалізація цієї програми має стати важливим кроком у побудові стабільної, конкурентоспроможної та екологічно збалансованої галузі рибного господарства України, що відповідає сучасним вимогам сталого розвитку та потребам українського суспільства.

12. Охорона водних біоресурсів, регулюваннярибальства та контроль

Охорона водних біоресурсів в Україні є важливою складовою збереження екологічної рівноваги та сталого їх використання. Біоресурси водойм мають велике значення для економіки та продовольчої безпеки країни. Однак існують значні проблеми у сфері їх охорони, зокрема через негативний вплив браконьєрства та надмірний контроль усіх силових на контролючих відомств.

Згідно з державними звітами та нормативними актами, в Україні розроблені законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють охорону водних біоресурсів. Основними документами є Закон України “Про навколищнє природне середовище” (25 червня 1991 року № 1264-XII), Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (№ 1850-XIV від 6 лютого 2003 року), а також численні постанови та накази, що стосуються їх охорони.

Проте, навіть при наявності відповідних законів, виконання норм рибоохоронної діяльності є недосконалим. Основні проблеми:

– Надмірне регулювання з боку держави у сфері промислу водних біоресурсів створює сприятливі умови для безпідставного втручання силових та контролюючих органів у технологічні процеси вилову (особливо на воді), що виходить за межі встановлених законодавчих норм і здорового глузду, спричиняють загрози і певні ризики для життя і здоров’я рибалок. Таке невиправдане втручання, яке не має належних правових підстав, негативно позначається на ефективності функціонування галузі, спричиняючи необґрунтовані обмеження та порушення прав учасників промислу.

– Відсутність комплексного підходу до відновлення водних біоресурсів: заходи по збереженню водних екосистем, зариблення, меліорацію, тощо.

– Продовження практики незаконного (не відповідає юридичним вимогам), неправомірного (порушує моральні та етичні норми), непідзвітного (відсутність підконтрольності) так званого “ННН-тиску”, який здійснюється під приводом необхідності впровадження державного контролю, насправді реалізується з метою отримання особистостями силових та контролюючих органів (держслужбовцями) неправомірної вигоди для себе.

Це призводить до того, що промисловикам вигідніше працювати в умовах «неформального» рибальства («узаконеного браконьєрства») під чиїмось «дахом», аніж дотримуватися офіційних правил промислового рибальства. Для рибалок так простіше, вигідніше, спокійніше, передбачувано!

Негативний вплив на ННН-рибальство (браконьєрство). Незважаючи на зусилля держави, браконьєрство залишається однією з головних загроз для водних біоресурсів України. Браконьєрство є комерційним і любительським:

– Використання заборонених знарядь лову – електровудок, сіток, вибухових пристроїв. Ці методи спричиняють значне знищення всієї іхтіофауни.

– Незаконний вилов під час заборонених періодів (нересту).

– Неврегульоване любительське рибальство. Відсутність чітких інструкцій і контролю призводить до регулярного (систематичного) перевищення дозволених норм вилову риби.

На державному рівні боротьба з браконьєрством включає діяльність спеціалізованих патрулів та підвищення штрафів. Однак ефективність цих заходів значно знижена через нестачу фінансування та обмежені можливості правоохоронних органів.

Державна політика щодо охорони водних біоресурсів. Уряд України визнає важливість охорони водних біоресурсів і збереження екологічного балансу, тому вживаються певні заходи щодо покращення ситуації:

– Інвестування в розвиток науки та досліджень – для вдосконалення методів відновлення рибних запасів і покращення стану водних екосистем.

– Прийняття нових законодавчих актів – зокрема, щодо удосконалення законодавства в сфері рибальства та запровадження жорсткіших заходів боротьби з браконьєрством.

– Співпраця з міжнародними організаціями – для отримання технічної та фінансової допомоги в області охорони водних біоресурсів.

Водночас, державні політика щодо необхідності вирішення проблем у цій сфері постійно потребують уточнення і вдосконалення, особливо в частині боротьби з браконьєрством та поліпшення механізмів контролю за використанням водних ресурсів.

Охорона водних біоресурсів в Україні є надзвичайно важливою для екологічної стабільності та економічного розвитку. Однак існуючі проблеми, такі як низька ефективність контролю, брак фінансування, застаріле регулювання та масштабне браконьєрство, значно ускладнюють досягнення бажаних результатів. Для вирішення цих проблем необхідні комплексні заходи, включаючи модернізацію законодавства, посилення контролю та співпрацю на міжнародному рівні.

Регулювання рибальства в Україні стикається з кількома основними труднощами:

– Застарілі технології управління водними біоресурсами та їх використанням, що не дозволяє ефективно адаптувати галузь до сучасних викликів.

– Низька ефективність заходів із відновлення рибних запасів. Не має офіційних програм відновлення водних біоресурсів, не має достатньо виробничих ресурчів (рибовідтворювальних заводів, дивись розділ 11) та необхідного фінансування, через що популяції риб не відновлюються, а поступово деградують. Через декілька років відсутності компенсаційних заходів з боку держави, створять ситуацію, коли не буде що регулювати.

– Незадовільна координація між різними органами влади, такими як екологічні, природоохоронні, рибальські та силові структури, створює значні правові й адміністративні перепони. Це спричиняє дублювання функцій та повноважень, що, в свою чергу, призводить до виникнення суперечностей у процесі реалізації державних рішень. Подібне зловживання ресурсами та відсутність єдиного механізму контролю не лише ускладнює ефективне виконання національних стратегій, але й перешкоджає належному розвитку галузей, що залежать від природних ресурсів.

З юридичної точки зору, розпорошеність та недостатня взаємодія між відповідними інституціями створюють юридичні прогалини, які використовуються для порушення законодавства. Водночас це веде до зниження ефективності контролю та нагляду за дотриманням природоохоронних норм, а також до розбіжностей у трактуванні й застосуванні нормативно-правових актів. У результаті, це не тільки загрожує екологічній ситуації, а й знижує стабільність правової системи, перешкоджаючи створенню сприятливих умов для сталого розвитку економіки, яка має на меті забезпечення довгострокового збереження водних біоресурсів.

Тому необхідність інтеграції та координації діяльності цих органів є критично важливою для ефективного управління природними ресурсами, забезпечення їх збереження та підвищення ефективності державної політики в галузі екології й охорони природи.

За такого “регулювання” та “контролю” рибальства підприємства опиняються в ситуації, коли їм доводиться постійно порушувати нереалістичні та важко здійсненні норми. Це створює дві загрози: або вони стають об’єктами корупційного тиску з боку контролюючих органів, або вимушені припинити свій традиційний промисел. Обидва варіанти негативно впливають на продовольчу безпеку країни, ставлячи під загрозу стабільність рибної промисловості та доступність важливих харчових ресурсів для населення.

Держрибагентству необхідно розробити Типовий проєкт створення на великих водоймах України (каскад дніпровських водосховищ, лимани, затоки, придунайські водойми, великі водойми, водосховища > 1000 га) – асоціацій (консорціумів) рибогосподарських підприємств для спільної їх експлутації по єдиному на усю водойму Режиму СТРГ.

Організація подібних асоціацій (консорціумів) допоможе визначити власника водойми, який на роки (десятиліття) під наглядом держави ефективно проводитиме рибогосподарську діяльність: охорону водних біоресурсів, їх відтворення (меліоративні заходи та масштабне полікультурне зариблення водойм), проводитиме природоохоронні, екологічні заходи, регулювання рекреаційного рибальства, взаємодіятиме з органами місцевого самоврядування, ефективно боротиметься з ННН-рибальством. Також це допоможе оптимізувати ресурси, забезпечити сталий розвиток, скоординувати зусилля, покращити якість рибогосподарських послуг, створити єдиний режим управління водними біоресурсами, отримати економічних переваг для рибопромислових підприємств, покращити контроль та нагляд з боку держави.

Загалом, така ініціатива сприятиме комплексному і ефективному використанню водних ресурсів, підвищенню конкурентоспроможності рибогосподарських підприємств і покращенню стану водних екосистем в Україні.

Необхідно:

Відмінити аукціони (експериментальні) на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), як такі, які себе не виправдали, унеможливлюючи одночасно розвиток рибного господарства України (дивись розділ 13).

Спростити дозвільну систему для отримання права на промисел водних біоресурсів, створивши комфортні умови для рибалок.

Дозволити самим користувачам відчуждати свої квоти (продавати, передавати у спадок, передавати в компанії, які створює сам традиційний користувач тощо). А то у нас часто виникала ситуація, коли помирає ФОП, а члени його сім’ї, які десятки років працювали з ним на промислі, не можуть успадкувати квоти.

Скасувати останню редакцію Закону України «Про рибне господарство промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» і повернутися до тієї, що була до 2022 р., і вже в неї внести необхідні зміни.

Стратегія розвитку рибного промислу

Відродження рибного промислу України у Світовому океані. Рибний промисел є важливим елементом забезпечення продовольчої безпеки країни, сприяючи сталому невиснажливому використанню водних біоресурсів. Океанічне рибальство має як і раныше відігравати ключову роль у задоволенні потреб населення в якісній рибопродукції, а також у зміцненні позицій України як великої рибопромислової держави.

Втрачений потенціал. У 2000 році рибопромисловий флот України складався з 240 одиниць, що дозволяло забезпечувати річний вилов на рівні 1,12 млн тонн риби та морепродуктів. Це задовольняло внутрішній попит при населенні країни на той час близько 52 мільйонів осіб. Проте, унаслідок геополітичних та економічних викликів останніх десятиліть, Україна втратила свої позиції в міжнародних риболовних організаціях. Це призвело до обмеження доступу до квот на вилов у Світовому океані та суттєвого скорочення рибопромислового потенціалу країни.

Нестача інвестицій, застарілі технології та недостатня участь у міжнародних організаціях лише посилили кризу в галузі. Відсутність стратегічного бачення розвитку призвела до втрати українськими рибопромисловими підприємствами доступу до ключових світових риболовних акваторій.

Необхідність відновлення галузі. Для забезпечення продовольчої незалежності та відродження рибного промислу Україні необхідно:

– Відновити рибопромисловий флот, залучаючи сучасні технології та міжнародні інвестиції.

– Повернутися до ключових світових риболовних організацій, забезпечивши юридичне та фінансове представництво на міжнародному рівні.

– Створити сприятливі економічні умови для розвитку галузі шляхом державної підтримки та податкових стимулів.

– Впроваджувати інноваційні підходи до управління біоресурсами та контролю за виловом.

Відновлення квот на вилов у Світовому океані є вкрай складним завданням, оскільки за останні 25 років запаси основних промислових видів риби значно скоротилися. Проте, діяти потрібно негайно, адже через 5-10 років ситуація погіршиться.

Перспективи та економічний ефект. Раціональне використання біоресурсів Світового океану за допомогою ефективного управління рибальством дозволить утримувати глобальний вилов на рівні понад 100 млн тонн риби на рік. У цьому контексті частка України потенційно може становити понад 750 тис. тонн, що повністю забезпечило б річну потребу населення у рибопродукції морського походження.

Ключовими факторами, які визначатимуть успішність відродження українського океанічного рибальства, є:

– Політична підтримка на державному рівні та міжнародне співробітництво.

– Економічні інвестиції у відновлення та модернізацію флоту.

– Раціональне управління біоресурсами та впровадження екологічно безпечних технологій вилову.

Завдяки відновленню рибопромислового потенціалу Україна зможе не лише гарантувати продовольчу безпеку та незалежність в секторі рибопродукції, а й зміцнити свої позиції на світовому ринку рибопродукції. Вихід на міжнародну арену із сучасним рибопромисловим флотом дозволить відновити конкурентоспроможність українського рибальства, створити нові робочі місця та забезпечити сталі надходження до бюджету країни.

Будівництво сучасного рибопромислового флоту та повернення України до світової спільноти рибалок – амбітне, але необхідне завдання. Це вимагатиме значних зусиль, інвестицій та стратегічного планування, однак результатом стане забезпечення країни якісною рибною продукцією та відновлення її ролі у світовій риболовній індустрії.

Рибальство в Азово-Чорноморському басейні, сучасні виклики та перспективи. Азово-Чорноморський басейн традиційно відігравав ключову роль у рибопромисловій сфері України, оскільки поєднує унікальні природні умови, багаті водні біоресурси. Продуктивність цих морів забезпечувала значні обсяги вилову, а Азовське море, завдяки своїм гідрологічним особливостям, довгий час залишалося одним із найбільш біологічно продуктивних водойм світу. Проте останні десятиліття рибальство в регіоні зазнало серйозних викликів, посилених як природними змінами, так і антропогенним впливом. Війна з Російською Федерацією стала катастрофічним фактором, що поставив під загрозу саму можливість ведення рибного промислу в регіоні.

Основні проблеми рибальства в Азово-Чорноморському басейні

Зменшення біоресурсів:

– Перелов та браконьєрство – серйозні проблеми, що загрожують існуванню багатьох видів риб. Незаконний вилов та надмірне промислове рибальство призвели до катастрофічного скорочення популяцій, зокрема осетрових, бичкових, кефалевих та інших видів.

– Забруднення вод. Промислові та сільськогосподарські стоки, що містять важкі метали, нафтопродукти, гербициди пестициди та інші забруднювачі, негативно впливають на екосистему морів.

– Порушення умов нересту. Незаконна забудова берегів, зарегулювання річок, які впадають у моря, та зміни гідрологічного режиму руйнують природні місця нересту риб.

Зміни водного середовища:

– Глобальне потепління. Підвищення температури води змінює міграційні маршрути риб та ускладнює процеси їх розмноження.

– Зменшення концентрації кисню. В деяких водоймах України через надмірний розвиток водоростей та екологічну деградацію донних шарів, запаси кормової бази для риб скорочуються.

Політичні та військові фактори:

– Втрачений контроль над акваторіями морів. Війна, розв’язана Російською Федерацією, фактично зробила неможливим законний промисел в Азовському морі, яке перебуває під російською окупацією. Під час війни Росія безконтрольно експлуатує водні біоресурси в Азовському морі, що ставить під сумнів їхній стан на цей момент. У Чорному морі рибний промисел зупинений повністю. Однак, варто зазначити, що протягом трьох років у Чорному морі не проводився промисловий вилов водних біоресурсів. Це створило сприятливі умови для відновлення іхтіофауни, що дає надію на відродження промислових видів водних біоресурсів у майбутньому.

– Знищення інфраструктури. Військові дії, мінування акваторії, руйнування портів та рибопереробних підприємств паралізували галузь.

– Військовий контроль морських маршрутів. Росія блокує вихід українського флоту в Чорне море, що ускладнює не лише рибальство, а й експорт продукції морського промислу.

Перспективи відновлення рибальства. Попри значні втрати, рибальство в Азово-Чорноморському басейні може бути відновлено тільки після завершення війни та повернення контролю над українськими водами. Основними напрямами розвитку мають стати:

– Відновлення державного управління галуззю. Запровадження сучасних методів моніторингу вилову та боротьби з ННН-рибальством (браконьєрством).

– Екологічна реабілітація водойм. Програми з очищення морських вод (лиманів, заток) та відновлення природних нерестовищ.

– Міжнародна співпраця. Взаємодія з Європейським Союзом щодо впровадження екологічно сталих методів рибальства та фінансування відновлювальних проектів.

– Безпека судноплавства. Демілітаризація акваторії після війни, розмінування прибережних зон.

Війна стала найсерйознішим викликом для галузі, але водночас вона після мирної угоди відкриє можливості для повного оновлення та запровадження сучасних стандартів ведення рибного господарства. Після перемоги України перед державою постане завдання не лише відновлення рибного промислу, а й створення умов для його сталого розвитку на засадах екологічної відповідальності та міжнародної підтримки.

Рибальство на внутрішніх водоймах України, виклики, загрози та шляхи відновлення. Стан запасів промислових видів риб у внутрішніх водоймах України залишається складним через низку негативних факторів, які призводять до деградації водних екосистем і скорочення біоресурсів. У період війни з Росією ці виклики загострилися через додаткові екологічні та економічні загрози, а саме:

– Погіршення екологічного стану водойм – масові забруднення внаслідок бойових дій, підриву гідротехнічних споруд та навмисного знищення екосистем окупантами призвели до зменшення придатних для рибальства водойм.

– Недостатні заходи з відтворення рибних запасів – воєнні дії суттєво обмежили державне фінансування програм із зариблення водойм, що посилює кризу в рибному господарстві.

– Надмірний вилов і браконьєрство – через економічні труднощі та руйнування інфраструктури контролю незаконний вилов риби набув загрозливих масштабів, що ще більше виснажує природні ресурси.

– Кліматичні зміни – коливання температур, забруднення водойм токсичними речовинами та порушення природних міграційних шляхів риб у зв’язку з воєнними діями спричиняють зниження популяцій багатьох видів.

– Обмеження промислу у прифронтових та окупованих районах – рибалки в регіонах, які зазнали активних бойових дій, втратили доступ до своїх традиційних промислових зон, що погіршило забезпечення населення вітчизняною рибопродукцією та підвищило рівень імпортозалежності.

Відновлення рибних запасів:

– Зменшення антропогенного впливу – необхідне впровадження екстрених заходів з очищення водойм від забруднень, викликаних бойовими діями, та посилений екологічний контроль за водними об’єктами.

– Розвиток аквакультури – створення державних програм підтримки рибництва, зокрема вирощування рибопосадкового матеріалу для компенсації втрат природних популяцій та надання його рибогосподарським підприємствам в якості товарного кредиту за умов оплати за нього або повернення товарною рибою в кінці сезону.

– Посилення контролю за промислом – активізація боротьби з ННН- рибальством (браконьєрством) через модернізацію систем моніторингу, застосування цифрових технологій для відстеження вилову та введення жорсткіших санкцій.

– Підтримка наукових досліджень – розвиток досліджень у галузі відновлення рибних запасів, розробка ефективних методів визначення допустимого вилову та оптимізація правил ведення промислу.

Аукціонна система розподілу квот на вилов риби в Україні. Державна політика останніх десятиліть в області рибного промислу в континентальних водоймах України базувалася на ключовому принципі організації промислу за допомогою щорічних загальних лімітів, які розподілялися на квоти для окремих користувачів.

Однак, Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури” (№ 2989-IХ від 27.03.2023 р.; законопроект № 7616) зобов’язує організовувати рибний промисел за допомогою аукціонів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах).

Така організація промислу (“експериментальна”) показала суттєві недоліки, які унеможливлюють збільшення об’ємів водних біоресурсів у рибопромислових водоймах і відповідно їх вилов, завдяки тому, що:

– Ще до початку промислу рибопромислові підприємства віддають ще не зароблені гроші від продажу виловлених водних біоресурсів у держбюджет (на аукціонній основі, без обмеження максимальної ставки, яка повинна бути ще й обгрунтованою), при цьому самі рибалки залишаються без оборотних коштів, що підриває соціально-економічні основи їх фінансового стану.

– Аукціони на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), які щорічно проводяться, лишають рибопромислові підприємства можливості довготривалого планування сталого розвитку їх підприємств (промисловики знаходяться у постійному стресі від побоювання залишитися на наступний рік без можливості ведення законного промислу).

– Рибопромислові підприємства, які не отримали на аукціонах право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) та ННН-рибалки (незаконні, непідзвітні, неконтрольовані) мають тепер можливість ловити водні біоресурси без обмежень, без документів, без простежуваності і так далі, домовившись на корупційній (злочинній) основі з рибним патрулем, екологічною інспекцією, прикордонниками, водною поліцією та іншими державними силовими органами (працюючи нелегально ці рибалки отримують навіть більше прибутку ніж від офіційного промислу, що створює додаткову соціально-економічну напругу, враховуючи відчуття несправедливості і “законних” рибалок). Таких ННН-рибалок вже більшість. Нажаль, аукціони створюють умови для процвітання корупції у силових органах та в Держрибагентстві.

– Собівартість виловленої риби тільки за рахунок введення аукціонів збільшилася майже на 40% (на 15 грн/кг в середньому збільшилася собівартість риби тільки за рахунок вартості лотів)).

– Кількість користувачів водних біоресурсів за останні два роки тільки за рахунок введення аукціонів зменшилася на 30-40% в залежності від регіонів. В той же час кількість ННН- рибалок, які працюють під “дахом” рибоохорони та інших силових відомств більшилося більше ніж на 50%.

– Зариблення промислових водойм у 2022-2023 рр. майже не проводилося. Аукціони, введення нових (не традиційних) рибалок, зменшення квот, невпевненість у тому, що наступного року можна отримати дозвіл на здійснення промислового лову є головними причинами відсутності зацікавленості у зарибленні водойм і підтримки їх на високому рибопродуктивному рівні.

– Фінансова недоступність для малих підприємств. Високі стартові ціни та значні гарантійні внески суттєво обмежують доступ до квот для малих рибопромислових підприємств, особливо в умовах війни та економічної нестабільності. Багато підприємств зазнали значних фінансових втрат і просто не можуть дозволити собі участь в аукціонах, що призводить до монополізації ринку великими компаніями.

– Нерівномірний доступ до ресурсів. Система аукціонів створює штучні переваги для фінансово потужних структур, які можуть дозволити собі викуповувати квоти у великих обсягах. Як наслідок, дрібні та середні підприємства опиняються поза межами конкурентної боротьби, що підриває сталий розвиток галузі та руйнує традиційні рибопромислові громади.

– Відсутність ефективного контролю за виконанням квот. Незважаючи на нову систему розподілу, проблеми нелегального вилову риби залишаються невирішеними. Контроль за дотриманням квот є недостатнім, що створює ризики для екологічної рівноваги та сприяє тіньовим схемам у галузі.

– Ілюзорне наповнення державного бюджету. Аукціони забирають значні фінансові ресурси у рибопромислових підприємств ще до початку промислу, що негативно впливає на їхню економічну спроможність повноцінно здійснювати промисел. Крім того, формальне наповнення бюджету за рахунок аукціонів не компенсує втрат від зменшення реального виробництва та можливого зниження податкових надходжень у довгостроковій перспективі.

Запровадження аукціонної системи розподілу квот на промисловий вилов водних біоресурсів у 2023 році через платформу E-Tender було ініційоване з метою забезпечення прозорості процесу. Проте практика її застосування виявила низку суттєвих проблем, що ставлять під сумнів ефективність та доцільність цього підходу. Аукціонна система розподілу квот є невдалим експериментом, який не враховує специфіку української рибопромислової галузі.

Для забезпечення справедливого доступу до водних біоресурсів необхідно:

– Відмовитися від аукціонного механізму розподілу квот.

– Повернутися до системи розподілу квот з урахуванням історичних обсягів вилову та соціально-економічної значущості підприємств.

– Розробити механізми підтримки малих та середніх рибопромислових підприємств.

– Посилити контроль за виконанням квот і боротьбу з нелегальним виловом риби.

Скасування аукціонної системи та повернення до більш збалансованого механізму розподілу квот сприятиме відновленню справедливого доступу до водних біоресурсів, розвитку рибопромислового сектору країни.

В умовах війни з Росією галузь рибальства стикається з безпрецедентними викликами, що вимагають негайних та ефективних рішень. Дотримання запропонованих рекомендацій допоможе відновити рибні ресурси, підтримати національних рибалок та забезпечити продовольчу безпеку та незалежність країни в секторі рибопродукції. Лише комплексний підхід і тісна співпраця держави, науковців, рибалок рибогосподарської громадськості дозволять зберегти водні біоресурси України для майбутніх поколінь.

Господарювання на великих водоймах. Держрибагентство, для забезпечення умов сталого розвитку рибного промислу повинно розробити Типовий проєкт створення на великих водоймах України (каскад дніпровських водосховищ, лимани, затоки, придунайські водойми, великі водойми, водосховища > 1000 га) – асоціацій (консорціумів) рибогосподарських підприємств для спільної їх експлутації по єдиному на усю водойму Режиму СТРГ (спеціальне товарне рибне господарство).

Зараз цю роботу не проводить взагалі ніхто, що і є негативними чинниками соціально-економічної напруги в регіонах, які паралельно створюють об’єктивні передумови для процвітання корупції на усіх рівнях галузевої влади.

– Відмінити аукціони (експериментальні) на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), як такі, які себе не виправдали, унеможливлюючи одночасно розвиток рибного господарства України.

– Спростити дозвільну систему для отримання права на промисел водних біоресурсів, створивши комфортні умови для рибалок.

– Відновити в Законі України «Про рибне господарство промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» норму щодо надання права лову насамперед традиційним користувачам із розрахунком квот пропорційно їх минулому вилову і поступово здійснити закріплення водойм за користувачами, які візьмуть на себе також їх охорону.

– Дозволити самим користувачам відчуждати свої квоти (продавати, передавати у спадок, передавати в компанії, які створює сам традиційний користувач тощо). А то у нас часто виникала ситуація, коли помирає ФОП, а члени його сім’ї, які десятки років працювали з ним на промислі, не можуть успадкувати квоти.

Аукціони (експериментальні) на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), які затверджені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури” (№ 2989-IХ від 27.03.2023 р.; законопроект № 7616) не те, що себе не виправдали, а навпаки, наносять суттєву шкоду рибному господарству держави, сприяючи подальшому процвітанню корупції в державних органах влади та правоохоронних відомствах.

Стратегія розвитку аквакультури та марикультури

Стратегія розвитку аквакультури та марикультури має на меті ефективне використання природних рибопродуктивних можливостей водойм України, їх екологічну та рибогосподарську реабілітацію, а також інтенсифікацію виробництва рибопродукції шляхом:

Проведення комплексу меліоративних заходів, що є ключовим етапом у підтримці рибогосподарського потенціалу водойм. До таких заходів належать:

– Вапнування – ефективний метод нейтралізації кислотності ґрунтів, що сприяє покращенню його структури, активізації корисної мікрофлори та збільшенню доступності поживних речовин для рослин.

– Внесення добрив – важлива складова живлення кормової бази водойм, що забезпечує оптимальний баланс мікро та макроелементів. Органічні та мінеральні добрива сприяють підвищенню рибопродуктивності водойм.

– Скошування жорсткої рослинності – запобігає її надмірному розростанню, зменшує ризик деградації водойм, сприяє підтриманню біорізноманіття та покращує умови для розвитку іхтіофауни.

– Видалення надлишкового мулу – очищення водойм і ґрунтів від надмірного нашарування органічних залишків, що запобігає заболочуванню, покращує аерацію та водний баланс акваторій.

Завдяки таким заходам відновлюється природна рівновага та підвищується продуктивність рибогосподарських водойм.

Впровадження біологічної меліорації водойм, включаючи зариблення цінними хижими видами риб для боротьби з малоцінною рибою, а також використання білого амура для контролю жорсткої рослинності та чорного амура для регулювання чисельності молюсків.
Біологічна реабілітація водойм через альголізацію спеціальними високопродуктивними штамами мікроводоростей.
Ущільнені посадки зарибку (5-10-разові)у полікультурному асортименті з годуванням повнораціонними кормами відповідно до біопродуктивних можливостей водойм та обраної технології.
Використання інтенсивних технологій годування риб повнораціонними комбікормами під час вільного нагулу у відгороджених частинах водойм та садках.
Максимальне використання природних можливостей лиманів, заток та континентального шельфу Азовського і Чорного морів для розвитку марикультури.

Виробничі можливості континентальної аквакультури України обмежені наявністю 8000 прісноводних рибогосподарських водойм загальною площею близько 60 000 га, які придатні для інтенсивного вирощування риби. За умови ефективного використання цих водойм та їх рибогосподарської реабілітації можна досягти виробництва до 60 000 тонн риби на рік при інтенсивній аквакультурі. В Україні є ще 16 000 водойм площею 220 000 га. В основному це мілководні водойми, озера, річки, затоки та забруднені водні об’єкти, які є малопридатними для цілорічної інтенсивної аквакультури.

Марикультура обмежується площами солоних лиманів, морських заток та континентального шельфу Азовського і Чорного морів, які можуть забезпечити виробництво до 150 000 тонн риби на рік. Для сталого розвитку аквакультури та марикультури в Україні необхідно:

Провести екологічну та біологічну реабілітацію водойм.
Забезпечити ефективну охорону водних біоресурсів.
Впровадити прозоре регулювання використання водойм з довгостроковими угодами.
Розробити єдину технологічну схему виробництва рибопродукції.
Розширити мережу комбікормових заводів.
Запровадити державну цінову політику та фінансування рибогосподарських підприємств.
Відновити роботу селекційно-генетичного центру рибництва для поліпшення якості рибопосадкового матеріалу.
Розвивати садкові рибні господарства та індустріальні рибні ферми.
Використовувати водойми-охолоджувачі АЕС та ТЕС для вирощування риби.
Контролювати якість рибопродукції на всіх етапах виробництва.

Але, основним завданням держави є створення необхідної законодавчої бази, яка усуне існуючі перепони та забезпечить прозорість і доступність процедури оренди об’єктів аквакультури та марикультури, сприяючи їх ефективному використанню в інтенсивному господарському виробництві. Це передбачає розробку та прийняття нормативно-правових актів, що регламентують механізми надання оренди, чітко визначають права і обов’язки орендодавців та орендарів, а також встановлюють необхідні умови для збереження екологічної рівноваги та забезпечення сталого розвитку галузі.

Реалізація цих заходів дозволить Україні збільшити у рази об’єми виробництва до 2030 року, значно підвищити продовольчу безпеку та посилити експортний потенціал країни. Важливу роль відіграватиме відновлення Селекційно-генетичного племінного центру рибництва для збереження генофонду рідкісних і промислових видів риб, вирощування рибопосадкового матеріалу та виконання міжнародних зобов’язань щодо збереження біорізноманіття.

Ця стратегія сприятиме екологічному відновленню водойм, покращенню економічної ефективності рибного господарства та зміцненню позицій України на міжнародному ринку рибної продукції.

Аквакультура, потенціал та проблеми розвитку. Ще 25 років тому на водоймах площею 100 000 га об’єм продукції аквакультури в Україні сягав в середньому 120 000 тонн/рік (1200 кг/га при інтенсивному вирощуванні). У 2024 р. вирощено лише 9 175 тонн/рік на площах 60 000 га (153 кг/га при екстенсивному вирощуванні).

Для збільшення обсягів вирощування товарної риби та інших водних біоресурсів в аквакультурі Держрибагентству необхідно працювати в напрямку організації наступних заходів:

Створенняєдиної системи селекції в рибництві на основі розвитку спеціалізованих племзаводів і репродукторів високопродуктивних порід та видів риб під контролем селекційно-генетичного центру рибництва (СГЦР- якого вже не має).
Оновленнягенофонду плідників рослиноїдних та інших перспективних цінних видів риб шляхом завезення їх чистих ліній з інших країн (Китаю, Європи…).
Забезпеченнярибницьких підприємств країни плідниками з високопродуктивними властивостями.
Вирощуванняякісного рибопосадкового матеріалу цінних видів риб.
Сприяння рибним господарствам у забезпеченні їх гранульованими стартовими, продукційними, в тому числі повнораціонними і лікувальними рибнимикомбікормами.
Сприяннярозширенню полікультури вирощуваних риб для підвищення ефективності використання біологічного потенціалу водойм за рахунок (рослиноїдних, коропових, осетрових, частикових, кефалевих та інших видів риб).
Проведеннябіотехнологічної оцінки (градації)ставкового фонду.
Застосування інтенсивних технологій вирощування риби з використанням збалансованих повноцінних рибних комбікормів (в тому числі лікувальних), а також кормів, вироблених в господарствах.
Сприянняоновленнюосновних фондів, впровадження передових ресурсозберігаючих технологій та обладнання, реконструкція і модернізація діючих господарств і виробництв.
Забезпеченняналежної якості води в ставках, запобігання забрудненню водойм стічними водами промислових підприємств, населених пунктів, полів, ферм.
Сприянняздійсненню профілактичних та лікувальних ветеринарно-санітарних заходів.
Сприяннязбільшенню періоду реалізації живої риби протягом року, вдосконалення фірмової торгівлі продукцією з риби та інших водних біоресурсів (будівництво живорибних баз).

Для суттєвого збільшення виробництва продукції аквакультури Держрибагентство має:

– Вжити всіх необхідних заходів для підтримки підприємств аквакультури, здатних вирощувати рибопосадковий матеріал. Важливо організувати ефективне вирощування зарибку, оскільки без нього неможливе збільшення обсягів продукції аквакультури.

– Форму 1-А-аквакультура (річна) вдосконалити таким чином, щоб її просто було заповняти і робити аналіз стану аквакультури.

– Звернутися до Міндовкілля з проханням переглянути статті Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23 травня 2017 р. № 2059-VIII) (Стаття 3. п.3-2, абзац 6) з обгрунтованою аргументацією усунення цієї статті із закону.

Марикультура, потенціал та проблеми розвитку. Марикультура, або вирощування морських організмів, є важливою частиною глобальної аквакультури, яка здатна значно вплинути на економіку країни та забезпечення продовольчої безпеки. В Україні, з урахуванням її розташування на узбережжі Чорного та Азовського морів, існують великі перспективи для розвитку цього напрямку галузі. До потенційних об’єктів марикультури належать морські риби (осетрові, камбалові, кефалеві, лососеві тощо), молюски, ракоподібні та водорості.

За оцінками галузевих експертів, потенціал для розвитку марикультури на українських морських акваторіях становить сотні тисяч тонн на рік значно більше за обсяги виробництва рибопродукції в умовах континентальної аквакультури.

Однак, незважаючи на усі природні можливості, протягом останніх десятиліть, а особливо з тимчасовою втратою Криму виробництво продуктів марикультури в Україні фактично припинилося. Офіційні звіти підтверджують, що даний сектор не розвивається, а виробництво продуктів марикультури стало майже нульовим. Водночас на світовій арені марикультура динамічно розвивається, забезпечуючи попит на якісну рибу та морепродукти, які мають значний експортний потенціал.

Однією з головних причин, чому марикультура в Україні не змогла розвинутися, є недосконалість національного законодавства. Українські нормативно-правові акти, що регулюють використання морських акваторій, були сформовані в контексті інших, менш спеціалізованих потреб держави (водний транспорт), і не враховували необхідність створення комфортних умов для розвитку марикультури.

Ситуація ускладнюється тим, що існуюче законодавство не сприяє швидкому і ефективному отриманню дозволів на використання земельних ділянок на узбережжі (бази) та морських акваторій для створення марикультурних господарств. Інвестиційна привабливість підприємств марикультури на даний час відсутня.

Для вирішення цієї проблеми необхідно впроваджувати ефективні заходи, які б дозволили знизити бюрократичні перепони і значно спростити процедуру отримання дозволів на використання земельних та водних ресурсів. Лише за умов забезпечення комфортних і прозорих законодавчих умов для марикультурних господарств можна сподіватися на сталий розвиток цієї галузі в Україні.

Крім того, за останні два роки Держрибагентство не вжило достатньо активних кроків для створення необхідних законодавчих умов, що дозволили б рибогосподарським підприємствам отримувати відповідні ділянки морських вод та земель для розвитку марикультури. Відсутність таких ініціатив значно ускладнює розвиток марикультурних підприємств в Україні.

Для відновлення і розвитку марикультури в Україні необхідно:

– Спростити процедуру отримання дозволів на використання морських акваторій та земельних ділянок на узбережжі для створення баз марикультури.

– Створити сприятливе законодавче середовище, яке б підтримувало інвестиції в марикультуру, що є ключовим кроком до розвитку цієї галузі та забезпечення сталого виробництва морепродуктів.

Держрибагентство має активізувати свою діяльність для розробки та впровадження ефективних законодавчих ініціатив, які б полегшили процес надання в оренду земельних ділянок та морських акваторій для марикультурних господарств.

Отже, без належного вирішення питань, що стосуються оренди морських ділянок і земель, а також без вжиття оперативних і конструктивних заходів, спрямованих на створення умов для сталого розвитку марикультури, подальший розвиток цієї галузі в Україні є неможливим.

Організаційним механізмом надання рибогосподарським підприємствам на умовах оренди рибогосподарських об’єктів з морською водою та акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України для цілей марикультури необхідно втілити наступний Порядок:

Кабінет Міністрів України доручає Держрибагентству сформувати спеціальну комісію з представників профільних наукових закладів що здійснюють свою наукову діяльність по відповідній профільній морській тематиці, представників Держрибагентства, представників органів влади в сфері земельних відносин, облдержадміністрацій (військових), органів місцевого самоврядування, інших фахівців, які мають відношення до сфери рибного господарства, земельних відносин, тощо.

Комісія здійснює пошук рибогосподарських об’єктів для цілей марикультури, ділянок акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, які за своїми географічними, екологічними, гідробіологічними, кліматичними, геометричними та іншими чинниками та параметрами відповідають усім критеріям сталого розвитку марикультури, а також здійснює пошук земельних ділянок на узбережжі моря для розбудови рибогосподарських баз в безпосередній близькості до ділянок моря, де планується розбудова рибогосподарських об’єктів марикультури.

На кожний рибогосподарський об’єкт з морською водою, ділянку акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України складається відповідний Паспорт рибогосподарської водойми (ділянки моря). На кожну земельну ділянку на узбережжі моря для розбудови рибогосподарських баз для цілей марикультури розробляються свій пакет документів згідно вимог земельного та водного кодексів України з узгодженням місцевими органами самоврядування. Усі обрані для марикультури ділянки моря, їх розташування повинні узгоджуватися з Міністерством розвитку громад та територій України, органами місцевого самоврядування, Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, іншими зацікавленими державними органами.

На кожний рибогосподарський об’єкт з морською акваторією розробляється своє науково-біологічне обґрунтування (НБО), яке визначатиме характеристики об’єктів марикультури, технології вирощування, параметри підприємств марикультури, які може витримати екосистема даної морської ділянки без ознак виснаження водних біоресурсів і негативного впливу на екосистему (біологічне обґрунтування повинні розробляютися науковими інститутами сфери рибного господарства України). При виборі ділянок моря під марикультуру особливу увагу необхідно приділити дослідженню вереринарного стану акваторій для уникнення ризиків захворювань культивованих об’єктів марикультури.

Фінансування робітщодо розробки пакетів документів на земельні ділянки на узбережжі моря для розбудови рибогосподарських баз для цілей марикультури, витрат на розробку біологічних обґрунтувань, паспортів, рибогосподарських водних об’єктів марикультури, ділянок морських акваторій для цілей марикультури, а також проходження централізованої процедури оцінки впливу на довкілля включаючи громадські слухання (Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” 23.05.2017 р. № 2059-VIII)повинно здійснюватимуться за рахунок коштів державного бюджету, або зацікавлених марикультурних рибних господарств та інвесторів.

Для цих цілей можна використати компенсаційні кошти НАЕК “Енергоатом” за нанесення збитків рибогосподарського комплексу Миколаївської області від будівництва Ташликської ГАЕС (розпорядення КМУ № 242-р від 17.06.2002 р.).

Після укладання Договору експлуатації ділянки під марикультуру комерційне підприємство, яке виграло тендер на експлуатацію морської ділянки сплачує державі витрати за підготовку документації.

Кабінет Міністрів України повинен визначити державне підприємство, яке матиме відповідні можливості для проведення процедури надання в оренду марикультурним господарствам водних об’єктів.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України цьому державному підприємству разом з усіма Паспортами рибогосподарських водойм, ділянками моря для цілей марикультури, пакетами документів на кожну земельну ділянку на узбережжі моря, а також всіма науково-біологічними обґрунтуваннями з узгодженнями в державних інстанціях координат розташування в морі ділянок під марикультуру, передаються права на здійснення процедур надання в оренду марикультурним підприємствам цих водних об’єктів, а також земельних ділянок на узбережжі моря для розбудови рибогосподарських баз для цілей марикультури за процедурою визначеною Кабінетом Міністрів України.
Надання в оренду ділянок морських акваторій для цілей марикультури, а також земельних ділянок на узбережжі моря для розбудови рибогосподарських баз, здійснюється на підставі виграних марикультурними підприємствами відкритих аукціонів за порядком визначеним Мінагрополітики (підприємства, які виграють аукціони виплачують державі усі витрати на підготовку пакету документів).

Держрибагентству необхідно звернутися до Кабінету Міністрів України з проханням розробити та затвердити “Порядок надання на умовах оренди рибогосподарських об’єктів з морською водою та акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, а також земельних ділянок на узбережжі моря для розбудови рибогосподарських баз для цілей марикультури”.

Марикультура в Україні має великий потенціал для розвитку, який вартий уваги як національних, так і міжнародних стратегів. Оскільки країна омивається водами двох морів – Чорного та Азовського, вона володіє унікальними природними ресурсами для розвитку марикультури.

Для максимального використання потенціалу марикультури в Україні необхідно розробити чітку стратегію, яка не лише враховувала б екологічні та економічні аспекти, але й забезпечила б сталий розвиток марикультурного напрямку галузі на довгострокову перспективу. Ключовим етапом цієї стратегії є акцент на імпортозаміщення рибопродукції до 2030 року, що дозволить не лише зміцнити продовольчу безпеку, а й підтримати економічну стабільність країни. Для досягнення цієї мети необхідно впровадити інноваційні технології, сприяти розвитку інфраструктури, а також залучати наукові дослідження та кваліфіковані кадри.

Важливо також забезпечити екологічну сталий розвиток марикультури, використовуючи передові практики для мінімізації впливу на водні біоресурси та довкілля. Завдяки такій стратегії Україна стане одним із провідних гравців на європейському ринку марикультури та забезпечить сталий розвиток цієї важливої для України галузі економіки.”

15. Стратегія розвитку СТРГ

Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) займають важливе місце у рамках «Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року» (ідеологічні засади економічної незалежності). Вони є стратегічними осередками для забезпечення сталого розвитку українського рибного господарства, сприяючи зменшенню залежності від імпортованої рибної продукції, а також ефективному поєднанню аквакультури та промислового рибальства.

Проте, незважаючи на їх важливість, розвиток СТРГ зіштовхується з низкою серйозних викликів, серед яких особливо виразними є проблеми невизначеності правового статусу цих господарств. Відсутність чітко визначених нормативно-правових актів та скасування інструкцій, які регулювали функціонування СТРГ до 2024 року, створюють серйозні ризики для потенційних інвесторів. Це, у свою чергу, призводить до значної кількості судових розглядів щодо правомірного використання водних об’єктів та виникнення правових колізій, що ставить під загрозу подальший розвиток галузі.

Таким чином, для забезпечення стабільності та розвитку цієї важливої складової національної економіки необхідно невідкладно прийняти комплексні законодавчі та нормативно-правові акти, що не лише зняли б правові перешкоди, але й створили б сприятливі умови для інвестицій в рибну галузь України.

Для вирішення цих проблем необхідне законодавче врегулювання, яке має забезпечити правову основу для діяльності СТРГ, усунути правову невизначеність та сприяти залученню інвестицій. Стратегія розвитку СТРГ, яка спрямована на реалізацію державної програми імпортозаміщення рибопродукції в Україні на період до 2030 року має базуватися на таких принципах:

Екологічна стійкість – зменшення впливу на довкілля, репродукція рибних ресурсів.
Інновації та автоматизація – цифрові технології, сенсорні системи, ШІ.
Раціональне використання ресурсів – ефективне кормозабезпечення, відновлювані джерела енергії.
Контроль якості – відповідність міжнародним стандартам безпеки та сертифікація.
Адаптація до змін клімату – стійкі до змін екосистеми та види риб.
Соціально-економічний розвиток – підтримка громад, створення робочих місць, інвестиції.
Регулювання та міжнародна співпраця – ефективне законодавство, міжнародний досвід.
Наука та освіта- фінансування досліджень, підготовка кадрів.

Реалізація цієї стратегії потребує державної підтримки, партнерства з бізнесом та міжнародної співпраці. Це забезпечить сталий розвиток СТРГ, продовольчу безпеку та економічну стабільність України до 2030 року.

Важливим елементом у Програмі є розробка організаційно-правового порядку створення та функціонування нових СТРГ з урахуванням європейських підходів до фінансової підтримки господарств, створення комфортних умов для інвестування в цей сектор та зменшення адміністративного навантаження на підприємців. Одним із головних завдань є забезпечення збалансованого бізнес-клімату для заохочення інвестицій.

Об’єктивні передумови для створення нових спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ) у внутрішніх водоймах України:

– наявність великих природних водойм із високим рівнем кормової бази для видів риб, що мають попит на ринку;

– постійний попит на прісноводну рибу на місцевому (кулінарні традиції і туризм), національному (традиційне споживання прісноводної риби в країнах центральної Європи, що не мають виходу до моря) або міжнародному рівні;

– економічна залежність від промислу в деяких районах, де не має інших видів господарської діяльності (видалені прибережні регіони, сільська місцевість, дельта Дунаю, тощо).

Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) сьогодні успішно інтегрують елементи випасної аквакультури та промислового рибальства, стаючи яскравим прикладом реальних інвестицій вітчизняних підприємств у сферу рибного господарства через проведення рибоводно-меліоративних заходів. Найважливішим і водночас найбільш фінансово затратним з них є процес зариблення водних об’єктів (згідно Режимів СТРГ), що здійснюється з метою відтворення рибних запасів, зокрема молоддю рослиноїдних, коропових та інших видів риб.

Варто зазначити, що, на відміну від підприємств аквакультури, підприємства СТРГ не є власниками водних біоресурсів, що перебувають у водоймах, а лише мають право на користування ними в рамках гарантованих державою риболовних прав, які надаються на певний термін. Право власності на водні біоресурси вони набувають згідно зі ст. 37 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (8 липня 2011 року № 3677-VI) лише з моменту їх потрапляння до знарядь лову. Це створює для них значно вищі бізнес-ризики, оскільки ведення господарської діяльності залежить від рівня державного регулювання, контролюючих органів та непередбачуваності економічної політики, що, безумовно, впливає на стабільність їхнього функціонування.

Правова невизначеність користування рибогосподарськими водними об’єктами спеціальними товарними рибними господарствами. Негайного вирішення потребує питання запровадження механізму (порядку) втілення законодавчої норми, щодо надання в користування рибогосподарських водних об’єктів для СТРГ.

Сьогодні погодження режиму рибогосподарської експлуатації надає спеціальним товарним рибним господарствам тільки статус користувача водними біоресурсами, не більше. З цього приводу, у багатьох представників контролюючих органів (у тому числі і правоохоронних) під час перевірок виникають питання правомірності (законності) користування рибогосподарськими водними об’єктами СТРГ без наявності орендних відносин.

Правова невизначеність, що виникає у зв’язку з відсутністю чітко

регламентованої процедури для спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ), є серйозною проблемою для належного функціонування галузі. У постанові Кабінету Міністрів України № 1347 від 22 грудня 2023 року «Деякі питання здійснення спеціального використання водних біоресурсів» немає згадки про такий важливий напрямок, як спеціальні товарні рибні господарства.

Не врахована специфіка цього виду діяльності (що створює правову прогалину) і щодо процедур отримання дозволу на промислове рибальство, надання звітності про обсяги вилову водних біоресурсів та, найголовніше, сплати за спеціальне використання водних біоресурсів.

Враховуючи, що стара інструкція № 125 втратила свою чинність, а нова постанова Кабінету Міністрів України не передбачає механізмів сплати спеціального збору для СТРГ, це призводить до відсутності чіткої регламентації цих питань.

Невизначеність у законодавчому процесі вже сьогодні створює загрозу для надходження коштів до державного бюджету від діяльності СТРГ, що потребує термінового внесення змін до чинного нормативно-правового регулювання.

З метою вдосконалення нормативно-правового регулювання у сфері водних ресурсів та рибогосподарської діяльності, особливо в контексті забезпечення ефективної та сталого експлуатації водогосподарських об’єктів спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ), необхідно ініціювати роботу з перегляду та оновлення законодавчих актів, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів міністерств, які регулюють використання водних ресурсів у рибогосподарстві.

Найважливішим кроком на сьогодні є розробка механізмів надання у користування водогосподарських об’єктів СТРГ, а також створення умов для передачі водосховищ комплексного призначення з метою їх рибогосподарської експлуатації. Це потребує запровадження чітких та ефективних правових інструментів, які дозволять забезпечити стабільне функціонування рибогосподарських об’єктів в умовах, що відповідають екологічним вимогам та економічним інтересам національного ринку.

Особливу увагу слід приділити розробці і впровадженню пропозицій, які відповідатимуть основним положенням “Державної програми з реалізації імпортозаміщення рибородукції в Україні на період до 2030 року” (ідеологічні засади економічної незалежності), зокрема в частині забезпечення сталого розвитку національного рибного господарства, зростання її виробничих потужностей, підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому ринку та зменшення залежності від імпорту.

Важливою складовою цього процесу є інтеграція екологічних стандартів та сталих підходів до використання водних біоресурсів, що дозволить забезпечити збалансоване та ефективне управління рибогосподарськими ресурсами, а також сприятиме збереженню екосистем водних об’єктів.

Тому розробка нормативно-правових актів повинна враховувати не тільки економічні, але й екологічні аспекти, що дозволить інтегрувати водогосподарську діяльність з іншими галузями економіки та забезпечити довгострокову стабільність галузі рибного господарства України.

Без розвитку СТРГ реалізації імпортозаміщення рибопродукції не буде.

16. Відтворення водних біоресурсів, відновлення роботи державних рибовідтворювальних заводів

В умовах відсутності державного бюджетного фінансування розробка та впровадження “Програми відтворення водних біоресурсів” набуває критичної ваги для збереження біологічного різноманіття, підтримки сталого рибогосподарства та забезпечення екологічного балансу у водних екосистемах України. Формування, утримання та експлуатація ремонтно-маточних стад цінних і промислових видів риб мають здійснюватися з урахуванням суворого дотримання технологічних регламентів та природних ритмів відтворення.

Основні напрями реалізації Програми:

Формування ремонтно-маточних стад цінних та промислових видів риб:

– Осетрові риби Північно-Західної популяції Чорного моря, прісноводна стерлядь для пониззя Дніпра, веслоніс для осетрової аквакультури, а також промислові види риб (білий і пістрявий товстолобик, білі й чорні амури, короп, сазан, сом, щука, судак тощо).

– Визначення оптимальних параметрів заводських ремонтно-маточних стад.

– Планування необхідних площ ставових господарств для утримання рибопосадкового матеріалу.

– Обґрунтування потреби у високоякісних комбікормах (стартові, продукційні, лікувальні) відповідно до вікових та фізіологічних характеристик риби.

Реконструкція та модернізація виробничих потужностей:

– Відновлення діяльності ДУ “Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика” із застосуванням передових технологій установок замкнутого водопостачання (УЗВ), що забезпечують цілорічне утримання осетрових видів.

– Відбудова ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб” після закінчення війни.

Співпраця з рибогосподарськими підприємствами:

– Укладання договорів із державними та приватними суб’єктами аквакультури та марикультури, які мають належні виробничі потужності для вилову плідників у природному середовищі, їхньої доместикації та подальшого формування ремонтно-маточних стад.

Розробка законодавчої та нормативно-правової бази:

– Ініціація прийняття постанови Закону України “Про відновлення осетрових видів риб у водоймах України”, який стане правовою основою для:

– Відновлення анадромних видів риб у виключній економічній зоні та внутрішніх водоймах.

– Надання законодавчої підтримки заходам із збереження та відтворення рідкісних і промислових видів риб.

Реалізація зазначених ініціатив створить передумови для комплексного відновлення водних біоресурсів, розвитку сталого рибальства та підтримки екологічної рівноваги у водних екосистемах України.

Державне-приватне партнерство (ДПП) у відтворенні водних біоресурсів. Передача “Іркліївського розплідника рослиноїдних риб” у формат державного-приватного партнерства має значний потенціал для розвитку аквакультури, збереження екосистем та зміцнення економічного сектору рибного господарства.

Основні аспекти:

Мета передачі:

– Залучення приватних інвестицій для модернізації інфраструктури розплідника.

– Підвищення продуктивності та ефективності діяльності підприємства.

– Впровадження сучасних технологій для підвищення виживаності та продуктивності риб.

– Мінімізація екологічного навантаження на природні водойми.

Переваги державного-приватного партнерства:

– Фінансова стійкість та залучення приватного капіталу дозволяє скоротити державні витрати.

– Ефективне управління: приватні компанії зазвичай мають більш гнучкі та ефективні механізми адміністрування.

– Інновації. Приватний сектор може впроваджувати новітні методи розведення риб, що підвищить їх продуктивність та життєздатність.

– Регіональний розвиток: збільшення кількості робочих місць та податкових надходжень.

Ризики та виклики:

– Забезпечення прозорості угоди та дотримання екологічних норм.

– Уникнення надмірної комерціалізації, що може призвести до нехтування екологічною функцією розплідника.

– Визначення чітких зобов’язань приватного партнера щодо фінансування та управління.

Правові аспекти:

Підготовка договору ДПП із чітко визначеними правами та обов’язками сторін.

– Врегулювання відносин відповідно до законодавства України про державно-приватне партнерство.

– Визначення термінів передачі активів, умов повернення державі тощо.

Екологічний компонент:

– Запровадження екологічних стандартів для роботи розплідника.

– Контроль за зарибленням природних водойм.

– Співпраця з екологічними організаціями та науковими установами.

Етапи реалізації:

– Аналіз поточного стану розплідника.

– Розробка моделі партнерства (концесія, спільне підприємство тощо).

– Відбір приватного партнера через відкритий конкурс.

– Укладання угоди та реалізація проєкту.

Також доцільно передати ДУ «Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика». та ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб” під державно-приватне партнерство.

Завдяки ефективному впровадженню цих заходів Україна зможе не лише відновити запаси водних біоресурсів, але й створити стабільну платформу для розвитку рибної галузі в довгостроковій перспективі.

Робота рибовідтворювальних заводів Херсонскої області.

Віроломний напад рф на Україну 24 лютого 2022 р. дозволив агресору вже з перших днів війни окупувати два рибовідтворювальних завода Херсонської області:

ДУ «Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика».

ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб”.

На даний час:

– ДУ «Виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод ім. академіка С.Т. Артющика» звільнений від окупантів, але обстріли заводу з лівого берега Дніпра продовжуються. Тому Херсонська обласна військова адміністрація забороняє допуск працівників заводу на територію підприємства для здійснення виробничих заходів по відновленню заводу та вирощуванню осетрового рибопосадкового матеріалу.

– ДУ “Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб” продовжує знаходитися під окупацією рф.

Стан майна обох заводів не відомий (стави, насосне, технологічне, інкубаційне обладнання та інше). Не відомо також в якому стані знаходяться заводські ремонтно-маточні стада осетрових, рослиноїдних коропових та частикових риб, якшо вони взагалі залишилися не ушкодженими при підтопленні заводу після підриву Каховської ГЕС

Побоювання за їх стан грунтується на тому, що є велика ймовірність їх розграбування російськими загарбниками та загибелі від голоду (годування відсутнє, рівень ставів ймовірно впав до критичних позначок без можливості підкачування свіжої води).

Держрибагентство чекає закінчення війни для проведення інвентаризації майна заводів. Відсутність зариблення пониззя Дніпра у 2022-2023 рр. вже негативно позначається і позначатиметься в майбутньому на полікультурі промислового стада (відсутність різновікових груп риб, зменшення кількості і різноманіття молоді промислових риб, тощо).

Ситуація погіршилася в результаті спуску окупантами води з Каховського водосховища. В результаті стрімкого поводку значна частина прісноводних біоресурсів опинилася у Чорному морі де з часом загинула. Заводи по відтворенню осетрових і промислових видів риб знаходяться у такому стані, який унеможливлює будь яку виробничу діяльність по вирощуванню рибопосадкового матеріалу до кінця війни. Є велика вірогідність того, що заводські ремонтно-маткові стада риб взагалі зникли або знаходяться в неробочому стані, тому в наступні роки відновлення діяльності заводів буде вкрай проблематичним.

Відсутність штучного зариблення промисловими видами риб (осетровими, рослиноїдними, короповими, частиковими) пониззя Дніпра у 2022-2024 рр., а вірогідно ще декілка років після війни, негативно впливатиме на стан іхтіофауни заповідних акваторій НПП “Нижньодніпровський” та Дніпровсько-Бузького лиману – основного рибопромислового району півдня України.

Держрибагентству доцільно розробити “Програму відновлення роботи рибовідтворювальних заводів Херсонської області” як нагальний організаційно-адміністративний захід. Це дозволить не лише уникнути затримок, очікуючи завершення військових дій і створення сприятливих умов, а й розпочати відновлювальні роботи з формування нових заводських ремонтно-маточних стад осетрових та промислових видів риб, зокрема рослиноїдних, коропових та частикових. Важливим є також можливість під час війни проводити інкубацію поза межами заводів та подальше вирощування рибопосадкового матеріалу, що суттєво прискорить подальше відновлення водних біоресурсів.

Розробка та реалізація цієї програми дозволить знизити час на відновлення рибовідтворювальних потужностей після деокупації Херсонської області, прискоривши вихід заводів на планові показники по вирощуванню рибопосадкового матеріалу для відновлення іхтіофауни в таких важливих водних об’єктах, як пониззя Дніпра (35 000 га), Каховське водосховище (215 000 га), Дніпровсько-Бузький лиман (110 000 га) та осетрових видів риб у Північно-Західної частини Чорного моря.

Зволікання з розробкою та впровадженням «Програми відновлення роботи рибовідтворювальних заводів Херсонської області» відтягує початок відновлювальних робіт, що в свою чергу ускладнює процес відновлення водних біоресурсів. Навіть за умови сприятливих факторів після завершення війни з Російською Федерацією, будь-які затримки на цьому етапі серйозно знизять ефективність відновлення екосистем водних об’єктів.

Такі заходи допомогли б після деокупації Херсонської області на 2-3 роки прискорити час виходу заводів на планові показники по вирощуванню рибопосадкового матеріалу для відновлення іхтіофауни пониззя Дніпра, Каховського водосховища, Дніпровсько-Бузького лиману та осетрових видів риб Північно-Західної частини Чорного моря.

Затягування розробки та реалізації “Програми відновлення роботи рибовідтворювальних заводів Херсонської області” відтермінувало початок відновлюваних робіт цих заводів вже, як мінімум, на три роки. Подальше затягування з розробкою та реалізацією Програми окрім втрати додаткового часу, ще й ускладнить та загальмує сам процес відновлення водних біоресурсів, навіть, якщо будуть для цього створені сприятливі умови.

Формування ремонтно-маточних стад осетрових та промислових видів риб повинно відбуватися після затвердження Програми з розрахунками параметрів заводських ремонтно-маточних стад для відновлення осетрових видів риб Північно-Західної популяції Чорного моря, прісноводної стерляді для пониззя Дніпра, веслоноса для осетрової аквакультури, промислових риб: білий і пістрявий товстолобик, білий і чорний амури, коропи, сазани, частикові види риб (соми, щука, судак тощо). Розрахунки повинні проводитися також по полікультурі стад, необхідних площ ставів для утримання ремонтно-маточного поголів’я, необхідної кількості рибних повнораціонних комбікормів (по розміру і призначенню) для утримання стад, тощо.

Приватизація ДП “Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб”.

Приватизація ДП «Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб» є кроком до швидкого руйнування стратегічно важливої частини рибного господарства України. Це рішення, прийняте наказом Фонду державного майна України № 1190 від 13.10.2022 р., фактично ставить під загрозу майбутнє рибопромислового сектора на Кременчуцькому водосховищі, що охоплює 225 000 га водних площ. Щорічне вирощування до 1000 тонн рибопосадкового матеріалу на підприємстві забезпечувало сталу рибопродуктивність водосховища, що дозволяло підтримувати оптимальну структуру рибного стада, включаючи коропових, рослиноїдних та інших промислових видів риб.

Після приватизації підприємства, яке було єдиним в Україні, здатним здійснювати планове зариблення таких великих водних об’єктів, країна втратить можливість планувати та здійснювати систематичне відновлення рибних ресурсів. Це призведе до швидкої деградації Кременчуцького водосховища (225 000 га), значному зниженню його рибопродуктивності через заміну промислових видів риб на малоцінну смітну рибу.

Відсутність обґрунтування та пояснень необхідності приватизації ефективно працюючого підприємства ставить під питання стратегічне бачення уряду щодо підтримки та розвитку рибного господарства в умовах війни та післявоєнного відновлення, що загрожує не лише економічними втратами, а й непоправними екологічними наслідками для рибних ресурсів та акваторій, що мають величезне значення для біорізноманіття та збереження природного середовища.

Приватизація державного підприємства «Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб» на цьому етапі може призвести до значних негативних наслідків, що негативно позначиться на відтворенні водних біоресурсів у промислових прісноводних водоймах України. Для забезпечення сталості та ефективності цієї діяльності найкращим варіантом є впровадження моделі державно-приватного партнерства (ДПП), що дозволить зберегти виробничі потужності та залучити додаткові інвестиції для розвитку та модернізації.

Рибовідтворювальні заводи Херсонської області та ДП «Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб» становлять невід’ємну частину національного рибного господарства. Відновлення роботи рибовідтворювальних заводів на умовах державно-приватного партнерства – це стратегічний крок держави, який сприятиме збереженню біоресурсів, модернізації інфраструктури та забезпеченню стабільного розвитку галузі в умовах сучасних викликів.

Забезпечення якості рибопродукції

У торгівельній мережі України (ринки, магазини, супермаркети тощо) через логістичні центри та оптові рибні бази щорічно реалізовуватиметься понад сотні тисяч тонн замороженої та охолодженої рибопродукції. Додатково, близько десятки тисяч тонн на рік складатиме жива та «свіжа» риба сумнівного походження (від ННН-рибальства), яка не відповідатиме чинним стандартам якості. У зв’язку з цим контроль якості рибної продукції має здійснюватися відповідними контролюючими органами впорядковано, системно та комплексно.

Рибна продукція, що імпортується на територію України, здебільшого характеризується не високою якістю, не завжди проходить належний ветеринарний контроль, реалізується з порушеннями санітарно-гігієнічних норм, правил транспортування, зберігання та торгівлі, часто з підробленими документами та без належної перевірки безпечності. Суб’єкти господарювання, що займаються реалізацією рибної продукції у торгівельних мережах, не мають можливості оперативного контролю всіх етапів постачання, що створює ризики для здоров’я громадян, зокрема випадки харчових отруєнь та тяжких інтоксикацій із летальними наслідками.

Окреме занепокоєння викликає незаконний вилов риби у водоймах, забруднених радіонуклідами після аварії на Чорнобильській АЕС, та її подальша реалізація у торгівельних мережах і поза ними.

Стан водних біоресурсів природних водойм України також викликає стурбованість через їх забруднення промисловими відходами та господарським сміттям, що призводить до хвороб водних біоресурсів та їх знищення. Неконтрольований вилов водних біоресурсів із забруднених водойм і стихійна торгівля рибною продукцією становлять загрозу для здоров’я населення.

В Україні діють десятки тисяч торговельних точок, що реалізують рибну продукцію, проте не всі з них обладнані належними холодильними установками та спеціалізованим обладнанням. У разі постачання неякісної продукції існує ризик масових харчових отруєнь.

Порушення, пов’язані з реалізацією рибної продукції, мають тенденцію до зростання, особливо у літній період. Повний контроль за якістю рибної продукції на всіх етапах від вилову до реалізації є надзвичайно складним з огляду на такі чинники:

– риба швидко псується при температурі вище 0°С;

– реалізація продукції здійснюється раніше, ніж державні контролюючі органи можуть провести ретельну перевірку;

– постачання рибопродукції здійснюється з тисяч різних джерел, що розосереджені по всій території країни.

Проблема також ускладнюється відсутністю системного підходу до контролю дотримання норм чинного законодавства щодо постачання, зберігання, переробки, транспортування та реалізації рибної продукції. Ситуація, що склалася у сфері постачання, зберігання та реалізації рибної продукції в Україні, потребує створення спеціалізованого координаційного механізму, що забезпечить оперативне усунення порушень, постійний контроль дотримання норм законодавства та запобігання незаконній діяльності у сфері торгівлі рибопродукцією.

Звичайні контрольні заходи не забезпечують належного рівня якості рибопродукції, що унеможливлює ефективне вирішення наявних проблем у цій сфері. Необхідно впроваджувати нові адміністративні та технологічні підходи, які унеможливлювали б потрапляння неякісної продукції до торговельної мережі та гарантували б відповідний рівень якості протягом усього терміну реалізації.

Механізм контролю якості повинен забезпечувати оперативне реагування на всі можливі порушення правил торгівлі. Першочерговим заходом у розв’язанні проблеми якості рибопродукції в торговельній мережі України є створення спеціалізованого органу, який повинен контролювати якість рибопродукції з наданням необхідних повноважень Держрибагентству. Це сприятиме усуненню недоліків на всіх етапах логістичного ланцюга: від вилову риби до її споживання, включаючи переробку, транспортування та реалізацію.

Другим кроком має стати законодавче закріплення обов’язкового транспортування рибопродукції виключно у живому вигляді або у стані охолодження за допомогою рідкого льоду.

Третім етапом повинна стати структурна реформа рибного господарства, яка повинна передбачати будівництво відповідних технологічних споруд для забезпечення реалізації риби у живому вигляді або в охолодженому стані.

Управління контролю якості рибопродукції повинно забезпечувати ефективний контроль на всіх етапах – від вирощування та вилову до транспортування, переробки та реалізації.

Основні завдання управління контролю якості рибопродукції Держрибагентства:

– розробка та впровадження необхідної нормативно-правової бази, яка забезпечить дієвий контроль якості;

– закупівля та сертифікація стаціонарних і мобільних лабораторій експрес-аналізу якості рибопродукції відповідно до міжнародних стандартів ISO-9000 та інших;

– проведення регулярних оперативних перевірок підприємств галузі спільно зі спеціалізованими державними органами;

– контроль якості імпортної рибопродукції, що надходить до України;

– контроль якості рибопродукції, що експортується з України;

– забезпечення реалізації науково-прикладних розробок щодо дотримання стандартів якості рибопродукції на всіх етапах її обігу;

– розробка методичних матеріалів із зазначених питань;

– участь у сертифікації рибопродукції.

Управління контролю якості рибопродукції повинно мати власні підрозділи в усіх територіальних органах Держрибагентства. Основним завданням цих підрозділів повинно стати впровадження ефективного оперативного контролю за якістю рибопродукції, що виловлюється. виробляється, переробляється та реалізується.

Підрозділи контролю якості рибопродукції мають бути наділені відповідними повноваженнями для організації планових і позапланових перевірок у співпраці з державними органами (Санітарно-епідеміологічною службою, Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України, Держспоживстандартом, Державною податковою службою, Державною екологічною інспекцією, Національною поліцією, місцевими органами влади тощо). Окрім цього, вони повинні мати власні законні права як спеціалізовані державні установи для здійснення перевірок дотримання чинного законодавства рибогосподарськими, рибопереробними та торговельними підприємствами.

Доцільним є впровадження систематичного аналізу правопорушень, пов’язаних із реалізацією рибопродукції в областях. Для цього необхідно створити спеціальні електронні досьє (паспорти) на підприємства та всіх суб’єктів господарювання, які працюють у сфері рибопродукції. Ці досьє мають регулярно оновлюватися на основі інформації, отриманої від обласних та районних служб оперативного контролю якості, а також результатів перевірок, проведених податковими органами, ДАІ, Національною поліцією та іншими компетентними установами. Це дозволить оперативно вживати необхідні заходи для усунення правопорушень, насамперед тих, що стосуються безпеки здоров’я громадян України. Наявність правопорушень у досьє підприємства впливатиме на можливість його подальшої діяльності в галузі, зокрема на отримання, квот, дозволів на вилов риби, отримання Режимів СТРГ тощо.

Управління контролю якості рибопродукції Держрибагентства здійснюватиме керівництво роботою обласних підрозділів, забезпечуючи їх методичними матеріалами, організовуючи семінари, навчальні програми тощо.

Обласні підрозділи, своєю чергою, здійснюватимуть постійну взаємодію з рибогосподарськими підприємствами та комерційними торговельними структурами для запобігання невідповідності рибопродукції вимогам чинного законодавства, проводячи відповідні навчання та систематичний контроль.

Виловлені водні біоресурси у промислових водоймах України, водоймах СТРГ або вирощені в аквакультурі (марикультури в Україні зараз не має), потрапляють до кінцевого споживача у вигляді живої риби або продукції рибопереробки (охолоджена, в’ялена, копчена, солона, рибні пресерви і консерви, сушена, напівфабрикати, рибна кулінарія, рибні фаст-фуди, тощо).

Жива риба та рибопродукція є швидкопсувним товаром, тому головна вимога до підприємств галузі – це забезпечення високої якості кінцевого продукту, що неможливо без гарантій безпечності рибної сировини.

Одним із основних критеріїв формування якості, гарантування безпечності рибної сировини і відповідно, продукції з неї – є середовище існування риби, тобто показники якості води у водних об’єктах різних типів, басейнів УЗВ, тощо (зона відповідальності підприємств галузі та Держрибагентства).

Якість риби повинна забезпечуватися на всіх етапах виробничого процесу: від формування ремонтно-маточних стад промислових риб, інкубації ікри, вирощування рибопосадкового матеріалу, вирощування та вилову товарної риби, її транспортування на рибоприймальні пункти, переміщення риби до живорибних і рибних баз, підприємств рибопереробки, торгової мережі. Інших шляхів отримання для переробної промисловості безпечної рибної сировини, а для споживача – якісної рибопродукції не існує!

Навіть простий перелік чинників, які псують рибу та рибопродукцію з неї (особливо в теплий період року), вже зобов’язує рибогосподарські, рибопромислові рибопереробні, транспортні, логістичні та торговельні підприємства постійно приділяти увагу якості риби та рибопродукції з неї на кожному етапі виробничого процесу. Нехтування цими правилами веде до зміни технологічних властивостей рибної сировини, споживних властивостей рибопродукції, розвитку небезпечних токсикоінфекцій, ботулізму, різного роду гострих кишкових інфекцій внаслідок споживання рибних товарів.

Невиконання вимог галузевого законодавства чиновниками Держрибагентства веде до постійної загрози отруєння людей неякісною рибопродукцією невідомого походження. Так, традиційно спостерігаються непоодинокі випадки незаконного вилову водних біоресурсів, що безпосередньо повязано з якістю та безпечністю рибної сировини. Транспортування та зберігання незаконно виловленої риби здебільшого здійснюється без дотримання вимог температурного режиму, Обсяг незаконно вилученої рибної сировини ННН-рибалками у невідомих місцях лову досягає тисяч тонн на рік, але, звісно, санітарно-ветеринарний контроль цієї риби держава не здійснює.

А це напряму впливає на якість та безпечність рибопродукції в процесі її реалізації, що в свою чергу значно підвищує ризики для здоров`я населення (в деяких випадках призводить навіть до тяжких наслідків отруєння споживачів ботулотоксинами). Суб`єкти аквакультури, що прагнуть уникнути оподаткування, приховують виробництво певної частки власної рибної продукції, яка не проходить відповідного санітарного та ветеринарного контролю. Ця риба також потрапляє на споживчий ринок з можливими негативними наслідками. Непоодинокі випадки корупційної змови суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у спеціальних товарних рибних господарствах (СТРГ) з представниками органів державної рибоохорони, щодо приховування реального вилову, систематично зменшуючи (штучно) дані по вилову. Такі дії також призводять до втрати контролю якості та безпечності рибної продукції, оскільки приховані водні біоресурси не проходять відповідний контроль і потрапляють до споживача.

Відсутність розвитку переробки рибної сировини та повна байдужість до цього питання Держрибагентства фактично сприяє ризикам захворювання громадян від споживання неякісної рибної сировини, в тому числі інвазійними хворобами, оскільки обробка риби передбачає не лише додатковий лабораторний контроль якості, але й термообробку, засолення, маринування риби, що в свою чергу гарантує загибель паразитів та їх личинок в м’ясі риб та інших морепродуктах.

На більшості ринків та торгових мережах України незаконно виловлені водні біоресурси, що не пройшли відповідний ветеринарний контроль, реалізуються з використанням фальшивих (підставних) первинних документів походження риби, які браконьєри та торгові мережі купують у суб’єктів аквакультури, або у користувачів водних біоресурсів, що здійснюють промисел за виділеними їм частками лімітів (квот). Непоодинокі випадки, коли велика партія риби реалізується за документами, що видані на дрібну партію, що призводить не лише до приховування від оподаткування, але і загрози отруєння неякісною рибною продукцією. Крім цього, імпортна рибна продукція, яка потрапляє на ринок України також є сумнівної якості, іноді з простроченим терміном придатності, заражена личинками паразитів анізакід з недотриманням вимог щодо її походження якості та безпечності.

Держрибагентство як орган центральної виконавчої влади в галузі рибного господарства України, згідно Закону та свого Положення, зобов’язане тримати питання якості та безпечності водного середовища існування гідробіонтів, рибної сировини та рибопродукції на постійному контролі.

Держрибагентству необхідно:

Розпочати роботу в напрямку контролю за безпечністю та якістю рибної сировини та рибопродукції, розробивши відповідний план заходів із залученням Держпродспоживслужби, наукових фахових закладів, досвічених експертів, громадськості, Громадської ради при Держрибагентстві, зацікавлених підприємств галузі;

Здійснити заходи щодо підвищення кваліфікації посадових осіб з питань якісного виконання ними своїх обов’язків та повноважень щодо визначених вище статей Закону;

Розробити оновлені посадові інструкції чиновників Держрибагентства з урахуванням зазначених питань та впровадити дієву систему контролю за виконанням ними своїх обов’язків та повноважень. Враховувати відповідну кваліфікацію працівників під час прийняття на роботу;

Розробити план-заходів щодо заохочення суб’єктів господарювання на створення рибопереробних підприємств, із залучення відповідних наукових установ та фахівців.

У умовах війни з російськими окупантами та враховуючи некомпетентність і нехтування вимогами законодавства, існує ризик потрапляння неякісної рибної продукції до раціону військових Збройних Сил України. Це, у свою чергу, ставить під загрозу не лише здоров’я військовослужбовців, а й національну безпеку держави, впливаючи на загальну обороноздатність країни.

(Дивіться далі Частину 2)

Мегалодон

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ (Ідеологічні засади економічної незалежності) (Частина 1)

Мегалодон

Схожий пост

Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року (Частина 2)

Доктрина сталого розвитку рибного господарства України на період до 2050 року (Частина 1)

Експериментальний проєкт щодо СТРГ (постанова КМУ)

Теоретичне обгрунтування необхідності виключення із Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05.1017 р. № 2059-VIII) статті 3. п.3/2., абзацу 6

Обгрунтування необхідності розробки Закону України “Доктрина розвитку рибного господарства України до 2050 р.”

Рибне господарство

Меню користувача

Останні записи

Медіа