Огляд стану світового рибного господарства (по матеріалах ФАО за 2020 р.)

AvatarОпубліковано at 17.01.2021
43 0

Огляд стану світового рибного господарства (по матеріалах ФАО за 2020 р.)

У вересні 2015 року Організація Об’єднаних Націй приступила до Порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року, який передбачав план забезпечення миру та процвітання у всьому світі.

Схваливши цей документ, країни ООН продемонстрували тверду рішучість зробити сміливі реформаторські кроки, необхідні для того, щоб вивести світ на позитивну траєкторію сталого розвитку.

Але вже через п’ять років з початку роботи і за десять років до настання наміченого терміну реалізації Порядку денного на період до 2030 року стає очевидним, що, не дивлячись на деякий незначний прогрес у багатьох областях (нехай і нерівномірний), дії по досягненню 17 цілей сталого розвитку (ЦСР)  в галузі рибного господарства, країни поки не досягли (ні необхідних темпів, ні масштабів).

На саміті по ЦСР в вересні 2019 року Генеральний секретар ООН закликав усе суспільство мобілізувати зусилля і провести Десятиліття дій, які дозволять прискорити розробку стійких підходів до вирішення найбільших світових проблем, включаючи злидні, нерівність, зміна клімату і дефіцит фінансових ресурсів.

Сектор рибальства і аквакультури вносить вагомий внесок в досягнення всіх ЦСР, але найбільш значимо його участь в досягненні чотирнадцяти ЦСР –«Збереження та раціональне використання океанів, морів і морських ресурсів в інтересах сталого розвитку», як установи, що координує виконання чотирьох з десяти показників досягнення цієї мети.

ФАО несе зобов’язання по нарощуванню темпів роботи по оздоровленню океанів і підвищення їх продуктивності. Додатковий імпульс цим зусиллям планується надати на другий Конференції Організації Об’єднаних Націй по океану.

У доповіді «Стан світового рибальства і аквакультури” 2020 року», як і в попередніх виданнях, підкреслюється ще більш важлива роль рибальства і аквакультури в забезпеченні продовольства, харчування та зайнятості. Крім того, в ньому описуються основні проблеми, які поки залишаються невирішеними, незважаючи на досягнутий по ряду напрямків прогрес.

Наприклад, все більше даних свідчить про те, що при належному управлінні рибальством запаси постійно знаходяться на рівні вище цільового або відновлюються; такі зміни підвищують довіру до органів, які регулюють рибальство, і урядам у всьому світі, готовим приймати рішучі заходи.

Однак в доповіді показано, що досягнуті низкою країн і регіонів успіхи недостатньо масштабні для нівелювання глобальної тенденції масштабних переловів рибних запасів. На територіях, де рибальство не регулюється зовсім або регулюється неефективно, стан рибних запасів поступово погіршується.

Нерівномірний прогрес свідчить про нагальну необхідність поширення  успішних стратегічних рішень і заходів з урахуванням умов і потреб в конкретних районах промислу. Необхідно створювати нові механізми, що підвищують ефективність застосування політики і правил регулювання, що сприяють більш раціональної експлуатації рибних ресурсів і екосистем, без якої неможливо забезпечити сталий розвиток світового рибальства.

ФАО є технічним установою, завдання якого полягає в боротьбі з голодом та бідністю. Світове населення збільшується і щороку зростає число людей, які страждають від недоїдання і неповноцінного харчування. Ситуація ще ускладнилася пандемією короновірусу.

Універсальних рецептів для вирішення цієї проблеми немає, але можна з упевненістю сказати, що для нарощування виробництва продовольства, забезпечення доступу до нього і поліпшення положення в області харчування країнам будуть потрібні інноваційні рішення.

Розвиток промислового рибальства в майбутньому продовжиться. З 1970 року обсяг виробництва продукції аквакультури зростає на 7,5 % на рік, що свідчить про важливу роль цього сектора як фактора глобальної продовольчої безпеки.

Необхідні нові стратегії сталого розвитку аквакультури, які допоможуть повною мірою реалізувати потенціал сектора як однієї зі складових розвитку і вирішувати масштабні екологічні проблеми, з якими доводиться стикатися в процесі інтенсифікації виробництва.

При здійсненні цих стратегій необхідно спиратися на технічні досягнення в області виробництва кормів, селекційного розведення, біологічної безпеки та боротьби з хворобами, а також новаторські цифрові рішення і нові підходи до підприємництва в сфері інвестицій та торгівлі.

Прогнозується, що від зміни клімату в найбільшій мірі постраждає морське промислове рибальство в тропічних регіонах Африки та Азії, де потепління призведе до тимчасового зниження продуктивності океанів (можливо на десятки років до моменту переформування полікультури водних біоресурсів цих районів Світового океану, що знову підвищить їх продуктивність).

Цільові заходи з розвитку рибальства і аквакультури в цих регіонах, спрямовані на задоволення їх конкретних потреб, що стосуються продовольства, торгівлі і засобів до існування, допоможуть створити умови для всеосяжних змін, необхідних для того, щоб нагодувати всіх людей у  всьому світі.

Більшість продовольчих систем впливає на навколишнє середовище, але можливі компромісні рішення, що дозволять підвищити продовольчу і харчову безпеку і при цьому звести до мінімуму вплив на екосистеми.

Риба та рибопродукти є одними з найбільш здорових продуктів харчування на планеті. Вони завдають найменш значний вплив на навколишнє середовище, тому вони повинні займати більш помітне місце в національних, регіональних і глобальних стратегіях в області продовольчої безпеки і харчування і покликані відігравати важливу роль в перетворенні продовольчих систем, яка допоможе ліквідувати голод і неповноцінне харчування.

В історії ФАО рік 2020 є важливим роком. Організація, яка є найстарішим постійним спеціалізованою установою ООН, відзначає свій 75-річний ювілей. Крім того, настає 25-та річниця прийняття Кодексу ведення відповідального рибальства ФАО, який служить орієнтиром при розробці політики в галузі рибальства та аквакультури в усьому світі.

Визначні дати нагадують нам про необхідність діяти і нарощувати темпи змін в інтересах людства, якому для вирішення проблем необхідні новаторські підходи, що сприяють всеосяжним позитивним перетворенням.

За останні 50 років людство отримало необхідні знання про функціонування водних екосистем, а світова спільнота усвідомила необхідність експлуатувати їх на стійкій основі.

Після прийняття Кодексу ведення відповідального рибальства (ФАО, 1995), вдалося добитися широкого визнання першочергової важливості питань відповідального використання ресурсів рибальства і аквакультури.

Кодекс послужив основою для розробки міжнародних інструментів, заходів політики та програм, на які спираються зусилля з відповідального регулювання ресурсів на глобальному, регіональному та національному рівнях.

З 2015 року ці зусилля забезпечують узгоджене досягнення ЦСР – 14 «Збереження та раціональне використання океанів, морів і морських ресурсів в інтересах сталого розвитку» та інших ЦСР, які пов’язані з рибальством і аквакультурою.

Основними критеріями стійкості рибальства і аквакультури вважаються здійснення науково обґрунтованої політики в галузі управління рибальством і аквакультурою, передбачувані і прозорі режими використання риби на міжнародних ринках і торгівлі нею.

Доповідь ФАО «Стан світового рибальства і аквакультури» – це джерело фактичних даних. В ньому представлена ​​оновлена ​​і підтверджена статистична інформація по сектору і наведені результати аналізу актуальних і нових проблем, а також підходів, необхідних для прискорення роботи міжнародної спільноти щодо досягнення мети сталого рибальства і аквакультури.

У 2018 році в світі було вироблено близько 179 млн. тонн риби (≈ 400 млрд. $), з яких 82 млн. тонн (≈ 250 млрд. $) були продукцією аквакультури.

З цього обсягу 156 млн. тонн (≈ 20,5 кг/рік на одну людину), було використано для безпосереднього споживання. Решта 22 млн. тонн призначалися для виготовлення рибного борошна і риб’ячого жиру.

У секторі аквакультури було вироблено 46 % загального обсягу продукції і 52 % риби для споживання людиною.

Найбільшим виробником риби залишився Китай (≈ 35 % риби в світі). Що стосується інших районів, то значна частка продукції в 2018 році була проведена в: Азії (34 %),  Північній і Південній Америки (14 %), Європі (10 %), Африці (7 %), Океанії (1 %).

В останні кілька десятиліть загальний обсяг виробництва риби значно зріс на всіх континентах, за винятком Європи, Північної та Південної Америки.

У період 1961-2017 років споживання харчової риби росло в середньому на 3,1% в рік, а це майже в два рази випереджало щорічні темпи зростання світового населення (1,6% /рік), що випереджало темпи підвищення споживання всіх інших продуктів, що містять тваринні білки (м’яса, молочних продуктів, молока).

Споживання харчової риби на душу населення зростало на 1,5и% в рік. Якщо в 1961 році воно становило 9,0 кг, то в 2018 році – 20,5 кг. Незважаючи на стійкі відмінності обсягів споживання риби в різних регіонах і державах можна виділити певні тенденції. У розвинених країнах видиме споживання риби на душу населення зросло з 17,4 кг в 1961 році до максимального рівня в 26,4 кг в 2007 році, а потім стало поступово знижуватися і в 2017 році склало 24,4 кг.

В країнах, що розвиваються також спостерігалося значне підвищення цього показника. В 1961 році воно становило 5,2 кг, в 2017 році – вже 19,4 кг, що відповідає середньорічним темпам зростання в 2,4 %.

У найменш розвинених країнах річне споживання риби на душу населення збільшилася з 6,1 кг в 1961 році до 12,6 кг в 2017 році, тобто в середньому росло на 1,3 % в рік.

В останні 20 років темпи зростання цього показника підвищилися до 2,9 % в рік, що пов’язано з ростом виробництва та імпорту риби. У країнах з низьким рівнем доходів і дефіцитом продовольства споживання риби стабільно росло приблизно на 1,5 % на рік; в 1961 році воно становило 4,0 кг, а в 2017 році – вже 9,3 кг.

В 2017 році на частку риби припадало близько 17 % тваринного білка і 7 % всього споживаного білка в раціоні населення світу. Більше 3,3 млрд. людей отримували з риби понад 20 % тваринного білка в подушного вираженні, а в Бангладеш, Гамбії, Гані, Індонезії, Камбоджі, Сьєрра-Леоне, Шрі-Ланці та ряді малих острівних держав, що розвиваються цей показник досяг 50 %.

У 2018 році в світі було вироблено рекордну кількість продукції промислового рибальства – 96,4 млн тонн,  що на 5,4 % вище середнього показника за попередні три роки. Більшість цього обсягу припало на продукцію морського рибальства, обсяг якої у 2017 році становив 81,2 млн. тонн, а в 2018 році – вже 84,4 млн. тонн (86,4 млн тонн /рік).

Зростання відбулося головним чином за рахунок збільшення обсягів вилову перуанського анчоуса (Engraulis ringens) в Перу і Чилі. У 2018 році було отримано рекордний обсяг продукції рибальства у внутрішніх водоймах – 12,0 млн тонн. Майже 50 % загальносвітового обсягу продукції промислового рибальства довелося на сім країн: Китай (15 % вилову), Індонезію (7 %), Перу (7 %), Індію (6 %), Російську Федерацію (5 %), Сполучені Штати Америки (5 %) і В’єтнам (3 %).

Близько 74 % загального обсягу продукції промислового рибальства було вироблено 20 країнами.

У 2018 році вилов перуанського анчоуса знову виріс до 7,0 млн тонн, після того як в попередні роки був відзначений відносно більш низький обсяг вилову, і ця риба знову опинилася на першому місці за величиною улову в світі. На друге місце за цим показником вийшов минтай (Theragra chalcogramma), видобуток якого склала 3,4 млн тонн, а на третьому вже дев’ятий рік залишався смугастий тунець (Katsuwonus pelamis) з виловом 3,2 млн тонн.

У загальному обсязі вилову 85 % припадало на кісткових риб: тріска, тунець. В 2018 році його вилов досяг 7,9 млн тонн, головним чином завдяки зростанню обсягів видобутку в західній і центральній частинах Тихого океану, де в середині 2000-х років було виловлено 2,6 млн тонн цієї риби, а в 2018 році – вже 3,5 млн тонн. Близько 58 % вилову в цій видовий групі довелося на смугастого і желтоперого тунця. У великих обсягах продовжують видобуватимуться головоногі, вилов яких у 2014 році досяг максимального рівня в 4,9 млн тонн, а в 2017 і 2018 роках знизився приблизно до 3,6 млн тонн.

У внутрішніх водоймах було виловлено 12,5 % від загального обсягу продукції промислового рибальства. Порівняння цього показника в країнах, що знаходяться на перших місцях за обсягом видобутку, також показує його неоднорідність: так, на частку Сполучених Штатів Америки, Японії і Перу припадає менше 1% загального обсягу, а на М’янму і Бангладеш – 44 % і 65 % відповідно. Основна частка продукції рибальства у внутрішніх водоймах проводиться в невеликому числі географічних районів і країн. Більше 80 % цієї продукції постачають на ринки 16 країн, причому починаючи з середини 2000-х років дві третини вилову у внутрішніх водоймах припадає на Азію. Ще 25% продукції рибальства у внутрішніх водоймах надходить з Африки, де риба.

В 2018 році в світовому секторі аквакультури було вироблено 82,1 млн тонн риби, 32,4 млн тонн водоростей і 26 000 тонн декоративних раковин і перлин. Загальний обсяг виробництва сектора досяг рекордного рівня в 114,5 млн т . Основну частку продукції аквакультури в 2018 році становили кісткові риби (54,3 млн тонн – 47 млн ​​тонн у внутрішніх водоймах та 7,3 млн тонн – в морській і прибережній аквакультурі), молюски, в основному двостулкові (17,7 млн ​​тонн) і ракоподібні (9,4 млн тонн).

На частку аквакультури в 2018 році припадало 46 % всієї риби, поставленої на світові ринки, що на 25,7 % більше за відповідний показник 2000 року.

На регіональному рівні в Африці на частку аквакультури доводилося 18 % загального обсягу виробництва риби, в Європі – 17,0%, в Північній і Південній Америці – 15,7 %, а в Океанії – 12,7%.

Зросла і частка сектора в сукупному виробництві риби в Азії (без урахування Китаю). Якщо в 2000 році вона становила 19,3 %, то в 2018 році – 42 %. Більшість штучно вирощуваної риби (51,3 млн тонн, або 62,5 % загальносвітового обсягу) було вироблено у внутрішніх водоймах, головним чином прісноводних.

В 2000 році на водне господарство у внутрішніх водоймах доводилося 57,7 % продукції. Частка кісткових риб поступово скорочувалася. Так у 2000 році вона становила 97,2  %, в 2018 році – 91,5 % (47 млн ​​тонн) і це в той час, коли виробництво інших видів збільшувалася. Особливо значно виріс обсяг виробництва прісноводних ракоподібних в Азії (креветки, раки, краби).

В 2018 році молюски в раковинах (17,3 млн тонн) становили 56,3 % виробництва морської та прибережної аквакультури. Кісткові риби (7,3 млн тонн) і ракоподібні (5,7) разом узяті становили 42,5 %, а решта обсягу становили інші водні біоресурси.

Об’єм продукції аквакультури з використанням кормів (57 млн ​​тонн) в 2018 році перевищив обсяг продукції аквакультури без використання кормів, де

8 млн тонн склали прісноводні кісткові риби-фільтратори (товстолобик білий і товстолобик строкатий), а 17 млн ​​тонн – водні безхребетні, головним чином морські двостулкові молюски.

На лідируючих позиціях в рибництві знаходиться Азія, де в останні 20 років проводиться 89 % світового обсягу продукції в натуральному вираженні. У той же період зросла частка продукції, виробленої в Африці, Північній і Південній Америці, і дещо знизилася частка Європи та Океанії.

Ряд країн з високим обсягом виробництва (Бангладеш, В’єтнам, Єгипет, Індія, Індонезія, Норвегія і Чилі) за останні два десятиліття в тій чи іншій мірі підвищили свої частки в світовому виробництві продукції аквакультури. Китай з 1991 року вирощує більше харчової риби, ніж всі інші країни світу в сукупності. Однак з 2016 року уряд здійснює нову політику, в результаті чого в 2017 і 2018 роках обсяги рибництва в країні виросли лише на 2,2 % і 1,6 % відповідно (зміст такої політики поки нам не зрозумілий). У 1995 році частка Китаю в світовому виробництві продукції аквакультури становила 59,9 %, а до 2018 року вона скоротилася до 57,9 %, і в найближчі роки очікується її подальше зниження.

У 2018 році кількість зайнятих у виробництві первинної продукції промислового рибальства і аквакультури виросло в порівнянні з 2016 роком і склало, за оцінками, 59,51 млн осіб (постійна, тимчасова і разова робота): 20,5 млн в аквакультурі і 39,0 млн в рибальстві.

На частку жінок доводилося 14 % від загального числа працівників; їх частка в аквакультурі становила 19 %, а в промисловому рибальстві – 12 %. Найвищу частку зайнятих в первинному виробництві становлять жителі країн, що розвиваються; в основному це рибалки, кустарний промисел і працівники підприємств аквакультури.

Найбільше працівників сектора рибальства та аквакультури проживають в Азії (85 %), за якою слідують Африка (9 %), Північна і Південна Америка (4 %), Європа і Океанія (по 1 %).

Загальна чисельність рибальського флоту (від невеликих безпалубних немоторних човнів до великих промислових судів) в 2018 році оцінювалася в 4,56 млн одиниць, що на 2,8 % менше, ніж в 2016 році. Незважаючи на скорочення числа судів, у 2018 році найбільшим залишався рибальський флот Азії – 3,1 млн судів, або 68 % від загального числа. Судна Африки становили 20 % світового флоту, а судна Північної і Південної Америки – 10 %. Чисельність флоту Європи і Океанії склала трохи більше 2 % і менше 1% світового флоту відповідно, не дивлячись на важливу роль рибальства в обох регіонах.

Загальна кількість моторних суден в світі залишалося стабільним – 2,9 млн судів, або 63 % від загального флоту. Ця стабільність маскує регіональні тенденції, включаючи скорочення числа судів в Європі з 2000 року і в Китаї в 2013 році в зв’язку із зусиллями щодо скорочення флоту. Найбільшим флотом моторних суден у 2018 році мала Азія, на яку припадало майже 75 % зареєстрованих моторних суден (2,1 млн), а на другому місці перебувала Африка, де налічувалося 280 000 моторних суден. Найбільше число немоторних судів налічувалося в Азії (947 000), за якою слідувала Африка (643 000); флоти немоторних судів країн Латинської Америки і Карибського басейну, Океанії, Північної Америки і Європи були не настільки численними. Основну частину цих флотів було суден загальною довжиною ≤ 12 метрів. За оцінками ФАО, в 2018 році в світі налічувалося близько 67 800 рибальських судів, чия довжина становила не менше 24 метров.

Згідно довгострокового моніторингу рибних запасів (ФАО), стан морських рибних ресурсів продовжує погіршуватися. Частка рибних запасів, експлуатованих в межах рівня біологічної стійкості, скоротилася з 90 % в 1974 році до 65,8 % в 2017 році (це на 1,1 % нижче, ніж у 2015 році), причому 59,6 % з них класифікуються як експлуатовані на рівні, що забезпечує максимальну стійкість, а 6,2 % – як недолов.

У період з 1974 по 1989 рік частка запасів, що експлуатувалися на рівні, що гарантує максимальну біологічну стійкість, знижувалася, а потім стала підвищуватися і в 2017 році досягла 59,6 %, що частково пов’язано з ефективним здійсненням заходів регулювання. При цьому частка рибних запасів, видобутих на біологічно нестійкому рівні, в 1974 році становила 10 %, а в 2017 році – вже 34,2 %.

Із основних статистичних районів ФАО найвища частка запасів виловлюються на рівні, що не забезпечує біологічну стійкість. Це Середземне море, Чорне море, південно-східна частина Тихого океану, південно-західна частина Атлантичного океану.

Найнижчі частки запасів, виловлюються на біологічно нестійких рівнях (13-22 %), відзначалися в східній частині центральної частини Тихого океану, південно-західній частині Тихого океану, північно-східній частині Тихого океану і західній частині центральної частини Тихого океану.

В інших районах значення цього показника в 2017 році становило від 21 до 44 %.

У біологічно стійких обсягах у 2017 році експлуатувалося 69 % запасів десяти видів з найбільш високим обсягом вивантаження в 1950-2017 роках (перуанського анчоуса, минтая, атлантичної оселедця, атлантичної тріски , японської скумбрії, перуанської ставриди, далекосхідної, тунця смугастого, сардини та  мойви), що трохи вище середньосвітового рівня.

У тому ж році в біологічно стійких обсягах виловлювалося 66,6 % запаси семи основних видів тунця, що приблизно на 10 процентних пунктів більше, ніж в 2015 році. Зростає розуміння того, що застосування інтенсивних підходів до управління районами рибальства допомагає знижувати середню інтенсивність промислу і збільшувати біомасу запасів, а в багатьох випадках – і доводити її до біологічно стійких рівнів, в той час як в районах, де використовуються менш ефективні методи управління, положення залишається несприятливим.

Нерівномірний прогрес вказує на необхідність відтворювати і адаптувати успішні заходи політики і заходи з урахуванням умов в конкретних районах, а також створювати механізми, що допомагають ефективно здійснювати політику і нормативні положення в районах рибальства, де регулювання не ефективно.

В 2018 році в світі 88 % (156 млн тонн) виробленої в світі рибної продукції було використано безпосередньо для споживання людиною. Решта 12 % (22 млн тонн) призначалися для використання в інших цілях. 18 млн. тонн пішло на виробництво рибного борошна і риб’ячого жиру. Частка риби, використовуваної безпосередньо для споживання людиною, значно зросла в порівнянні з 1960-ми роками, коли вона становила 67 %. У загальному обсязі риби, спожитої людиною, як і раніше переважала жива, свіжа та охолоджена риба (44 %), продукція в такому вигляді часто була кращою для споживачів і коштувала дорожче. Частка замороженої риби склала 35 %, на частку готової до вживання риби і пресервів доводилося 11 %, а на частку обробленої з метою тривалого зберігання – 10 %.

Все більше рибного борошна і риб’ячого жиру (≈ 30 %) виробляється з побічних продуктів переробки риби, які раніше часто викидалися або йшли на виготовлення корму, силосу або добрив. Проводяться експерименти і експериментальні проекти з іншими водними організмами, включаючи морські водорості і водорості. Вивчаються можливості їх використання в медицині та водоочищення, в харчовій і косметичній промисловості, а також в якості біологічного палива.

У 2018 році на світові ринки було поставлено 67 млн ​​тонн, або 38 % загального обсягу продукції рибальства та аквакультури. В цілому 221 держава і територія повідомили, що ведуть торгівлю рибою в тому чи іншому обсязі, в результаті чого предметом конкуренції в міжнародній торгівлі стали близько 78 % риби і рибопродуктів.

У 2015 році обсяг торгівлі рибопродукцією різко впав, але до 2018 року відновився. За період 1976-2018 років вартість експортованої риби збільшилася з 7,8 млрд. $ до 164 млрд. $, при цьому в номінальному вираженні темпи зростання експорту становили 8 %, а в реальному – 4 % на рік (з поправкою на інфляцію ). Глобальний обсяг експорту в кількісному вираженні, який на початку періоду становив 17,3 млн тонн, ріс на 3 % на рік.

З 2002 року Китай є не тільки найбільшим виробником риби, а й основним експортером риби і рибопродуктів. На другому місці за обсягом експорту з 2004 року перебуває Норвегія, за якою слідують В’єтнам (з 2014 року), Індія (з 2017 року), Чилі і Таїланд.

Найбільшим ринком імпорту риби в 2018 році був Європейський союз (34 %), за яким слідували Сполучені Штати Америки (14 %) і Японія (9 %).

У 1976 році вони імпортували відповідно 33 %, 22 % і 21 % цього товару. У 2018 році в країни, що розвиваються ввозилося 31% світового обсягу імпортованої риби в вартісному вираженні і 49и% – в кількісному, в порівнянні з 12 % і 19 % відповідно в 1976 році. Океанія, країни, що розвиваються Азії та регіон Латинської Америки і Карибського басейну залишаються чистими експортерами риби.

Для рибної торгівлі Європи і Північної Америки характерно негативне сальдо. Африка є чистим імпортером в натуральному вираженні і чистим експортером в вартісному вираженні. В Африку в найбільших кількостях ввозиться дешева риба малих пелагічних видів, що є важливим джерелом поживних речовин для населення.

Що це нам дає?

Порявняння із нашими проблемами, які необхідно вирішувати перш за все на законодавчому рівні!

 

Avatar

Мегалодон

Ветеран галузі рибного господарства

Схожий пост