Осетрові види риб в умовах рибних господарств (частина 1)

Опубліковано at 03.04.2023
1085 0

Осетрові види риб в умовах рибних господарств (Частина 1)

Відкриваємо серією статей про осетрові види риб. Мета – допомога рибогосподарським підприємствам аквакультури (марикультури), які вирішили займатися розведенням осетрових видів риб для комерційних цілей, а також державним рибовідтворювальним заводам для відновлення диких популяцій осетрових риб в природних водоймах України..

Осетрові належать до типу хордові (Chordata), класу кісткові риби. (Osteichthyes), підкласу променепері (Actinopterygii). У підкласі променепері, група (інфраклас) актиноптери (Actinopteri) споріднена з групою кладистії (Cladistia) (багатоперові Polypteridae).

У групі актиноптери (Actinopteri), осетрові та веслоносові (хрящові ганоїди Chondrostei) споріднені новоперим (Neopterygii) (панцирні, амієві та костисті). Надзагін хрящові ганоїди включають загін осетроподібних (Acipenseriformes) з двома монофілетичними сімействами веслоносові (Polyodontidae) та осетрові (Acipenseridae). Сімейство осетрові містить чотири роди (білуга Huso, осетр Acipenser, лопатонос Scaphirhynchus та лжелопатонос Pseudoscaphirhynchus). Осетрові – найдавніше сімейство прісноводних риб, що з’явилося  200-250 мільйонів років тому. Вони відрізняються від сучасних костистих риб хрящовим кістяком.

Нотохорда покрита жорсткою оболонкою, яка підтримує хрящову структуру. Спиннахорда розташована під нотохордою. Хвостовий плавець, не рівно лопатевий, з продовженням спинної струни до верхньої частини тіла. У осетрових риб є спіральний клапан у кишечнику, що дозволяє збільшити поверхню всмоктування поживних речовин та прискорювати час травлення їжі.

Плавальний міхур – простий і відкритий, що з’єднується з кишечником. Тіло вкрите п’ятьма рядами кісткових лусочок (жучок).

З 27 семи видів загону осетроподібних, які нерестяться у 85 річках по всьому світу, сім видів є ендемічні для басейну Чорного моря.

Відомо, що каріотипи осетроподібних є унікальними,в порівнянні з іншими рибами. Виходячи з числа хромосом можна виділити дві групи видів: тетраплоїдні з зразковимчислом хромосом 2n = 120 і октоплоїдні з числом хромосом, близьким до 4n= 240. З видів, що живуть у Чорному морі, до першої групи належать білуга ,севрюга, стерлядь, шип та атлантичний осетр; російська та перська осетри належать до другої групи. Для осетрових характерна висока здатність до гібридизації. У природних симпатричних популяціях майже всі види були гібридизовані. Однак, внутрішньо видові або міжродові кроси (2n x 2nor 4n x 4n) є репродуктивними, в той час як інтерплоїдні (2n x 4n) і триплоїдні кроси, як правило, стерильні (з числом хромосом порядку 160-180). Це суттєво, оскільки широке використання гібридів.в осетроводстві може призвести до потрапляння штучно вирощених особин у природні умови та генетичного забруднення популяцій осетрових у природних водоймах

Білуга мешкає в басейнах Чорного, Азовського, Каспійського та Адріатичного морів. Природні нерестовища білуги, до зарегулювання стоку, розташовувалися у верхів’ях річок на значному (до 3000 км) віддаленні від моря. У Чорноморському басейні (Північна-Західна частина) білуга здійснювала нерестові міграції у великі річки: Дунай (понад 2000 км від гирла), Дніпро, Південний Буг, Дністер. Тривалість її весняної нерестової міграції становить від 50 до 80 діб. Білуга, яка є одним із найбільших представників осетрових, має масивне та товсте тіло. Рот великої, напівмісячної форми, нижня губа перервана посередині. Вусики сплощені, з бахромками, досягають верхньої губи. Зяброві перетинки зрощені між собою та утворюють складку.

У промислових уловах на Дніпрі (у 70-х роках минулого століття) середня довжина і маса самок білуги становила 200см і 120 кг відповідно. Відзначено максимальну довжину 400 см і масу – понад 1600 кг. В Азовському морі найбільші розміри білуги становили: 460 см та 750 кг.

Тривалість життя білуги – до 100 років. Статевої зрілості вонадосягає пізніше інших видів осетрових риб: самці в 12-14 років, самки до16-18 років. Міжрестовий інтервал становить 4-5 років. В Азовському морі білуга дозріває раніше, ніж в інших басейнах (самці в 10-12 років, самки в 14-16 років) і має більш високі темпи зростання. Даний вид представлений двома екологічними формами (расами): озимої, що мігрує до річок у жовтні-листопаді та ярої, яка мігрує у березні-квітні. Нерест другої форми може відбуватися у квітні-травні, на піку паводку при температурі води 6–12ºС. Ікру білуга відкладає у глибоких ділянках річок зі швидким перебігом на кам’янистих грядах та галькових розсипах. Абсолютна плодючість в залежності від розмірів самок коливається від 200 000 до 8 мільйонів ікринок. Ікринки 3,6 до 4,5 мм, а маса – від 26 до 40 мг. Тривалість ембріонального періоду за температури води 11-12ºС становить у середньому близько 190-210 год.

Молодь білуги масою до 3–5 г харчується молюсками, ракоподібними та хробаками (мізидами, гаммаридами, олігохетами, поліхетами та ін). Доросла білуга – хижак. Її основний корм – дрібнооселедцеві види риб, бички. 

Російський осетр – Acipenser gueldenstaedtii є один із найбільш численних представників роду Acipenser – населяє басейни Чорного, і Азовського морів з великими річками, що впадають в них. Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай.

Азовська та Південно-Західна чорноморська популяція російського осетра є окремими підвидами  

Основний молекулярно-генетичною особливістю азовської та чорноморської популяції є наявність близького до сибірського мітотипу останньої. Слід зазначити, що нечисленні особини каспійського походження виявлено в азовській популяції, у зв’язку з інтродукцією заплідненої ікри російського осетра з Каспійського басейну, що проводилася у 60-70 роки минулого століття.

Меристичні ознаки російського осетра Чорного та Азовського моря  відрізняються від російського осетра Каспійського басейну і що вони досить близькі до перського осетра: за кількістю жучок в основних рядах, за кількістю променів у непарних плавцях і числу тичинок на першій зябровій дузі.  Також є морфологічні відмінності, що стосуються форми голови та забарвлення тіла.

Тулуб у російського осетра подовженої, веретеноподібної форми. Рило коротке, тупе. Вусики розташовуються ближче до кінця рила, ніж до рота. Нижня губа перервана. Між рядами жучок тіло вкрите зірчастими пластинками. Забарвлення сильно варіюється. Спина, як правило, сірувато-чорна, боки тіла сірувато-коричневі, а черево біле. Для російського осетра характерна складна внутрішньо видова структура: він має озиму та яру форми, а в середині кожної з них виділяються більш дрібні групи, що відрізняються термінами заходу в річки, розмірами риб, тривалістю перебування у прісній воді, термінами нересту тощо.

Статева зрілість у більшості самців настає у віці 11-13 років, а самки досягають статевої зрілості в 12-16 років. Російський осетр азовської популяції дозріває зазвичай на 2 роки раніше, ніж в інших популяціях. Середня вага зрілих самок азовського – 15-18 кг. Максимальний розмір особин, зазначений у Чорному морі: довжина 236 см, маса 115 кг. Тривалість життя російського осетра може досягати 50 років.

Нерестова міграція осетра розтягнута з кінця березня до листопада. Пік ходу в річки Азовського басейну він припадає на весну та осінь. Риби пізнішого ходу зимують у річці. Нерест ярого осетра в Азовському басейні – з кінця квітня до кінця травня за нормальної температури 16–18ºС. Нерестилища розташовані на ділянках з гравійним або кам’янистим дном, на глибині від 4 м, при швидкості течії до 1,5 м/сек.Плодючість російського осетра варіює від 50 000 до 1 165 000 ікринок.

При 18ºС розвиток триває близько 100 годин. Личинки мають довжину від до 12 мм і зносяться течією з нерестовищ, роблячи характерними свічки в товщі води. Досягши довжини трохи більше 20 мм, передличинки російського осетра переходять на активне харчування с початку планктоном, пізніше– дрібними бентосними організмами.

Дорослі риби після нересту також не затримуються у річці і швидко скочуються у море. У морі дорослі осетри нагулюються в основному на молюскових полях на глибинах від до 90 м. Мальки нагулюються на глибинах до 5 м. Крім молюсків, російський осетр харчується і дрібною рибою: у Чорному морі – бичками, хамсою та шпротами. 

Севрюга – Acipenser stellatus Pallas,. Прохідний вид населяє Чорне та Азовське моря. Нерестова міграція у річки Дніпрро,Південний Буг, Дністер та Дунай.

Азовський підвид відрізняється укороченими головою та рилом, або точніше: меншою довжиною голови та рила, і ширшим рилом біля основи середньої пари вусиків. Крім того, азовський підвид відрізняється більш раннім дозріванням та високим темпом зростання.

Інші види роду Acipenser севрюга відрізняється подовженим та сплощеним рилом, яке має форму кинджала. Тіло подовжене та веретеноподібне. Рот маленький та поперечний. Нижня губа мало розвиненаі перервано по середині. Вусики короткі, без бахроми, не досягають кінця рила та рота, при цьому вони розташовуються ближче до рота, ніж до верхньої частини рила. Має п’ять рядів жучок. Тіло вкрите невеликими плямами та п’ятьма рядами кісткових жучок, між якими на боках розташовуються зірчасті платівки. У севрюги зазвичай чорнувато-коричнева або сіра спина і світлі боки. Черево біле, черевні жучки мають матове забарвлення. Особи, що живуть у морі, мають більш темне забарвлення.

Загальна тривалість весняно-літньої міграції становить 120 днів. У природних умовах нерест проходить із квітня до вересня. Севрюга досягає статевої зрілості раніше, ніж інші види сімейства Acipenseridae.

Як правило, самки досягають зрілості на два, три, а іноді на п’ять років пізніше, ніж самці. Статевої зрілості севрюга досягає у віці 5–6 років (самці) та 8-10 років (самки). Нерестовища севрюги являють собою галькові або піщано-галькові перекати та коси на глибині 0,5–3,5 м, зі швидкістю перебігу води до 1,3 м/с та розташовуються за 200 км від гирла річки (нижче за нерестилища) білуги та російського осетра).

У 30-ті роки 20-го століття. основною їжею для цього виду були ракоподібні та риба. Однак, протягом наступних років дієта севрюги зазналазначні зміни. Значення риби поменшало, а роль черв’яків імолюсків, навпаки, зросла, тому нині головними кормовими організмами севрюги є черв’яки та молюски. У річках, молодь при переході на екзогенне харчування харчується бенто та бенто-нектонними організмами. Дані організми включають гаммариди, личинки хірономід, мізиди та олігохети.

Харчові переваги молоді дещо відрізняються у різних річках. Планктонні організми грають важливу роль у їхньому харчуванні тільки на ранніх стадіях личинкового розвитку. Поповнення запасів севрюги в басейні Азовського моря здійснювалося лише за рахунок штучного відтворення. Обсяги відтворення стали значно знижуватися, що стало наслідком нестачі диких виробників.  

У 60-80 рр. минулого століття здійснювалася інтродукція заплідненої ікри каспійської севрюги на азовські осетрові рибоводні заводи, яка згодом була визнана неефективною та заборонена.

Стерлядь – Acipenser ruthenus Linnaeus. Стерлядь населяє річки басейнів Чорного моря. Раніше вона мешкала в р. Дніпро до м. Могильов та її притоках річках Прип’ять, Десна та Тетерів. Вона також мешкала в р. Дністер і зустрічалася в р. Південний Буг та Дніпровсько-Бузькому лимані. Нині у річках Дніпро та Південний Буг стерляді мало, не зважаючи на значні зариблення в останні роки Діпровським осетровим заводом (причини не з’ясовані потрібно з’ясовувати). Стерлядь в незначної кількості збереглася в р. Дністер вище греблі Дубосарської ГЕС.

Стерлядь найменший вид у сімействі осетрових, її максимальна довжина 70-90 см, а вага – 2-4 кг. Тривалість життя сягає 20 років. генетичного

Вік статевого дозрівання стерляді, як і швидкість її зростання, пов’язаний з кліматичними умовами району проживання та в південних річках складає у самців 4-5 років, а у самок 6-8 років. Початок нересту стерляді залежить від температури води (7,5–10,0°С), нерест продовжується до температури 15–16ºС. Нерест квітня до початку травня, збігаючись з піком повені. Абсолютна плодючість стерляді коливається в широких межах – від 4000 до 140 000 ікринок. Ікрометання у молодих особин буває щорічно, а у старшому віці – через два роки. Однак міжнерестові інтервали можуть мати різну тривалість в залежності від екологічних умов проживання та кормової бази. Ікринки стерляді – клейкі, їх діаметр становить 1,9-2,0 мм. Інкубаційний період триває 6–11 діб. Жовтковий мішок у личинок розсмоктується через 6-10 діб після виклювання. У віці 30 діб мальки досягають довжини 3-4 см, а цьогорічки у вересні 8-15 см. Після нересту стерлядь йде у заплавні заливні ділянки (невеликі озера), у воложки, стариці, до берегів річок, а в міру спаду паводкових вод, стерлядь знову входить у русла річок. Дорослі особини харчуються переважно личинками хірономід, дрібними молюсками та іншими безхребетними (мізиди, гамариди).

(Дивись далі частину 2)

Мегалодон

Ветеран галузі рибного господарства

Схожий пост

Інноваційні методи в аквакультурі. Розведення двостулкових молюсків (по матеріалах ФАО 2022 р.) (Частина 2)

Створено - 17.02.2023 0
Інноваційні методи в аквакультурі (по матеріалах ФАО 2022 р.) (Частина 2) Розведення двостулкових молюсків. Двостулкові молюски є джерелом збалансованого комплексу біодоступних поживних речовин, що…