Паспортизація маточного стада осетрових риб (Частина 18)
Генетичний контроль за чистотою племінного матеріалу. Генетичне тестування маткового стада проводиться методами молекулярної генетики шляхом аналізу нуклеотидних послідовностей мітохондріальної ДНК, аналізу мікросателітних локусів ядерної ДНК з використанням випадкових праймерів (RAPD), поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів (AFLP). За допомогою ДНК фінгерпринтінгу можна визначати не лише походження риб, а й оцінювати гетерогенність маткових стад різних видів та генетичні відстані між популяціями та окремими особинами.
Для проведення індивідуального тестування особин, які досягли статевої зрілості, проводять відбір зразків тканини, які зазвичай представляють собою шматочок (1-2 г) плавця, фіксованого в 96% етанолі. Кожній пробі надається індивідуальний номер. Рибу, від якої взято зразок тканин, мітять індивідуальною ПІТ-міткою. Традиційно аналіз зразків тканин проводять по чотирьох мікросателітних локусів.
На підставі аналізу електрофореграм щодо кожного з локусів виявляють алелі, притаманні досліджуваних особин. Для визначення генотипу досліджуваних особин підраховують кількість алелів по кожному із локусів окремо. За підсумками досліджень для кожної особини, що входить до маточної частини стада складається індивідуальний генетичний паспорт, включає номер індивідуальної ПІТ-мітки, дані про походження, розмірно-вагові показники, результати генетичного тестування та зображення кожної риби, що входить до нерестової частини стада.
Особливості адаптації «диких» риб до змісту у штучних умовах. Оптимізація адаптації виробників та незрілих риб, виловлених у природних водоймах, до умов утримання на заводах, у тому числі до дозрівання у прісній воді та харчування штучними кормами, є важливим елементом формування маткових стад та збереження природного генетичного розмаїття осетрових.
Проведення такої роботи особливо доцільно при малій ефективній чисельності наявного маткового стада, а також щодо риб, які мають рідкісні генотипи. Технологічна схема адаптації «диких» риб до змісту штучних умовах включає такі елементи:
- прижиттєве отримання виробників статевих продуктів;
- переведення на харчування штучними кормами;
- утримання на рибоводному підприємстві до (повторного) дозрівання;
- експлуатація (повторно) дозрілих виробників.
Процес адаптації до умов заводського змісту слід розпочинати з витримування риб на окремій адаптаційній ділянці, що забезпечує мінімальний вплив на рибу стресових факторів, при знижених температурах (10–15°С) та високому вмісті кисню.
Зниження температури води сприяє зниженню рівня обмінних процесів у організмі, і, як наслідок, зменшенню енергетичних витрат у період звикання риби до утримання в штучних умовах (обмежений обсяг, проточність тощо). У цей період необхідно максимально зменшити вплив на рибу різних зовнішніх факторів (шум і т.д.) та підтримувати на ділянці світловий режим близький до природного.
Переведення «диких» риб на харчування штучними кормами. Переведення на харчування штучними кормами є найскладнішим елементом адаптації диких риб і має проводитися поетапно. Спочатку риб привчають до харчування природною їжею (риба, молюски, черв’яки, ракоподібні) в умовах штучного змісту (басейни, садки) з поступовим переходом на пастоподібні суміші, містять тваринні компоненти та комбікорми.
Спочатку штучний корм вводять у пастоподібний природний (рибний, мідієвий, креветковий фарш і т.п.) у вигляді порошку та в незначній кількості (не більше 5%) і тільки, коли риби починають харчуватися цією сумішшю, вміст штучного корму в суміші поступово збільшують, одночасно збільшуючи розмір крупки штучного корму. З метою стимуляції споживання пастоподібних кормів, доцільно підсаджувати до риб, що адаптуються, харчуються особин того ж виду з маточного стада. Риб, які не починають харчуватися природним чином годують примусово, через зонд пастоподібним кормом, спочатку з використанням добавок, а потім використовуючи лише гранульований корм із розріджувачами. Примусові годування проводять не частіше ніж один раз на три доби.
У ряді випадків для початку харчування окремих риб достатньо погодувати примусово одноразово. З цієї причини перед повторним примусовим годуванням риб годують пастоподібним кормом у басейні (садку) та початківців харчуватися риб відсаджують або мітять і більше повторно не годують. Зазвичай, при правильному доборі інгредієнтів, риби починають харчуватися пізніше, як після п’ятого примусового годування. Рекомендується використовувати атрактанти та стимулятори смаку для кращої адаптації риб до штучних кормів. Ефективність робіт з адаптації, як і за переднерестового витримування може бути підвищено за рахунок здійснення вітамінних ін’єкцій. Для цих цілей застосовують вітаміни «С» (аскорбінова кислота) та “Е” (α-токоферол), які мають велике значення для життєдіяльності організму, впливаючи на жировий, білковий та мінеральний обмін.
Оскільки основним джерелом цих вітамінів є корм, то період адаптації до умов штучного утримання риби його гостру нестачу, що тягне за собою ще більше погіршення апетиту, обводнення та атрофію м’язів, а також підвищує схильність до інфекційних захворювань. Ефективні добові дози вітамінів при проведенні адаптації нижче, ніж при переднерестовому ін’єкції і складають 5-10 мг/кг аскорбінової кислоти та 10-15 мг/кг α-токоферолу з розрахунку один кг. маси виробника. Тривалість ін’єкцій становить 5-7 діб.
У період привчання риб до корму їх слід тримати при температурі 12–15°С, тому що особи, що не харчуються, при вищій температурі швидко втрачають у вазі, та їх фізіологічний стан погіршується, що може призвести до незворотної дистрофії.
Слід враховувати, що різні види осетрових риб у природних умовах харчуються різними кормовими організмами і склад кормосуміші в ході привчання до кормів також має відрізнятися. Найбільш швидко до умов штучного змісту адаптується білуга.
Після отримання ікри від одомашнених самок білуги наступне дозрівання зазначалося через 6–7 років утримання у штучних умовах при природному температурному режимі. Після отримання у диких самок зрілих статевих продуктів, протягом першого нагульного сезону відбувається суттєве зниження маси риб: у білуги до 15%, у російського осетра та севрюги до 13,5%.
Максимальний приріст маси домісцевих плідників припадає на другий та третій рік міжнерестового інтервалу. До кінця другого року змісту оперованих самок дегенеративні процеси у гонадах продовжуються, про що свідчить наявність пігментних гранул. У яєчниках домісцевих риб починається проліферація оогоній та розвиток клітин нових генерацій . У самок російського осетра та севрюги у яєчниках з’являються великі ооцити, які містять жовткові зерна. Тривалість міжнерестового інтервалу риб, що перейшли на штучні корми, можна скоротити за рахунок утримання протягом перших двох років на «теплій» воді з цілорічним годуванням .
Транспортування. Переміщення риб як усередині заводу, так і між різними господарствами є необхідним елементом біотехніки вирощування осетрових. Транспортування риб або ікри може здійснюватися в герметичних або відкритих ємностях. Незалежно від типу ємності, основним критерієм успішного транспортування риб є визначення оптимальної щільності посадки, яка залежить від розмірів, віку, виду риб, а також інтенсивності обміну речовин при вибраному температурному режимі перевезення. Годування риб, відібраних для транспортування, припиняють не менш як за 30 годин до початку навантаження.
Транспортування молоді осетрових риб у герметичних ємкостях. Як герметичні ємності для перевезення осетрових риб використовують пакети з поліетиленової плівки стандартного (20-40 л) або збільшеного об’єму, а також цистерни з прогумованої тканини або інші аналогічні пристосування. Транспортування осетрових риб у поліетиленових пакетах традиційно використовується для перевезень заплідненої ікри, личинок та молоді, але у окремих випадках може бути застосовна й у великих риб.
Пакети виготовляють із відрізка (95 см) товстого (0,07–0,15 мм) поліетиленового рукава шириною 50-80 см, одна сторона якого зварена V-подібним швом, а друга – герметизується спеціальним затискачем або гумовими кільцями.
Для збільшення надійності пакети роблять двошаровими. Співвідношення води (з рибою) та вільного простору в пакет має становити 1:3. Звільнивши пакет від повітря, до нього закачують технічний кисень, герметизують одним із зазначених вище способів і поміщають у картонну коробку, вистелену за необхідності теплоізолюючим матеріалом (синтепон, пінопласт та ін.).
Рибу, в упакованих таким чином пакетах, можна транспортувати в протягом 24-30 годин. При цьому, для забезпечення належного кисневого режиму необхідно забезпечити перемішування води в пакетах. При перевезеннях в жарку пору року, коробки з пакетами необхідно захищати від потрапляння прямих сонячних променів. Запобігти суттєвому підвищенню температури води можна за допомогою герметичних ємностей із льодом.
При перевезення пакети рекомендується встановлювати вертикально, а на тривалих стоянках розташовувати горизонтально. За потреби тривалої, понад 30 годин, перевезення, запас кисню у пакетах можна поповнювати.
При визначенні оптимальної щільності посадки слід враховувати не лише забезпеченість молоді киснем, а й порогову концентрацію розчиненої у воді вуглекислоти, яка може спричинити загибель риб. Для личинок масою 10-30 мг це значення становить 40 мл/л, для більшої молоді – 20 мл/л. При температурі 15°С середнє виділення вуглекислоти рибами становить 150–200 мл/кг на годину, при температурі 20°С – 300–450 мл/ кг на годину.
Транспортування заплідненої ікри осетрових риб. При перевезенні заплідненої ікри важливо не допускати тривалого перебування пакетів з ікрою у нерухомому стані, як під час зупинок при транспортуванні, так і протягом процесу пакування або розвантаження ікри. Тривалість можливого перебування ікри у спокійному стані залежить від щільності навантаження в пакети та температури води та в середньому складає від 10-15 хвилин при щільності завантаження 5-6 кг на пакет до 1,0- 1,5 години при завантаженні 2,0–2,5 кг ікри на пакет (при температурі 15–17°С). При малих щільностях завантаження (1 кг і менше) та оптимальному температурному режимі транспортування час перебування ікри у спокійному стані може досягати 2-3 години.
При тривалих зупинках рекомендується кожні 40 хв. робити легко похитування пакетів протягом 40-60 сек. Перевищення зазначеного вище часу знаходження ікри в спокійному стан може призводити до масової загибелі ікри, що досягає 50%. Оптимальна щільність завантаження заплідненої ікри в пакет залежить від стадії розвитку ікри, температурного режиму та тривалості перевезення.
Температура води під час транспортування повинна перебувати в межах інтервалу, специфічного для виду, що перевозиться.
Транспортування осетрових риб у відкритих ємностях. До відкритих ємностей належать контейнери, фляги, брезентові ванни. та чани (традиційно використовуються для внутрішньогосподарських перевезень), живорибні цистерни (з термоізоляцією або без), що встановлюються на автотранспорт. Перевезення риби у спеціалізованому живорибному автотранспорті має супроводжуватися безперервною аерацією води за допомогою компресорів або балонів з киснем. Заповнення ємності водою виробляють безпосередньо перед завантаження риби. Систему аерації включають відразу після заповнення ємності (Не менше ніж за 15 хв до завантаження в неї риби).
Особливістю осетрових є високе слиновиділення при, навіть короткочасному, знаходженні поза водою та механічних стресових впливах. У зв’язку з цим після закінчення навантаження риби виробляють її «промивання» проточною водою протягом 20–30 хвилин, з метою видалення живорибної ємності слизу, що відокремився.
Для зниження стресу молоді та дорослих особин осетрових риб у період транспортування доцільно додавати неіонізовану сіль (3-5 ‰). Протягом усього часу перевезення необхідно здійснювати контроль за рівнем води, її температурою та вмістом розчиненого кисню, який має бути не менше 4 мг/л (Допускаються лише короткочасні зниження концентрації до 2 мг/л).
(Дивись далі Частину 19)
