Торгівля рибою та рибопродуктами у світі ( по доповіді ФАО 2020 р.)

AvatarОпубліковано at 25.01.2021
641 0

Торгівля рибою та рибопродуктами у світі (по доповіді ФАО 2020 р.)   

Ось уже приблизно 50 років міжнародна торгівля продукцією рибальства та аквакультури зростає швидкими темпами, що свідчить про важливу роль цього сектора як рушійної сили економічного зростання і фактора глобальної продовольчої безпеки. Експорт риби і рибопродуктів відіграє величезну роль в економіці багатьох країн і регіонів. Так, в Гренландії, на Фарерських островах, в Ісландії, Кабо-Верде, на Мальдівських островах, Сейшельських Островах і в Вануату на рибу і рибопродукти доводиться більше 40% товарної торгівлі.

У 2018 році на міжнародні ринки було поставлено 67 млн ​​тонн риби (в еквіваленті живої ваги), що склало майже 38% загального обсягу виловленої і вирощеної в світі риби. У тому ж році про торгівлю рибою в тому чи іншому обсязі повідомили 221 держава і територія. Загальна вартість експорту в 2018 році склала 164 млрд. $, що дорівнює майже 11% вартості експорту сільськогосподарської продукції (за винятком лісових товарів) і близько 1% вартісного обсягу товарної торгівлі в цілому.

Якщо враховувати експорт риби і м’яса наземних тварин для споживання людиною, те з 2016 року обсяг експорту риби в вартісному вираженні перевищує обсяг експорту м’яса (51% і 49%). При визначенні цих глобальних показників не враховувалася вартість торгівлі послугами в рибному господарстві, такими як консультування, управління ресурсами, розвиток інфраструктури, сертифікація та маркування, стимулювання торгівлі і збуту, технічне обслуговування і дослідження. Загальна вартість цих послуг ще не підрахована, так як зазвичай вона враховується разом з вартістю послуг, пов’язаних з іншими видами діяльності.

Міжнародна торгівля рибою та рибопродуктами розвивається на тлі зростання торгівлі в цілому, яким сприяє політика глобалізації та лібералізації, що проводиться в останні десятиліття. За період з 1960 по 2018 рік частка товарної торгівлі в світовому валовому внутрішньому продукті (ВВП) зросла з 16,7 до 46,1% (World Bank, 2020).

У секторі рибальства і аквакультури і в багатьох інших галузях простежується ряд взаємопов’язаних, але різноманітних тенденцій, пов’язаних з глобальною економічною інтеграцією, зокрема такі. Різні види економічної діяльності, необхідні для виробництва, переробки, консервації і упаковки риби, стали більш географічно сегментованими, а товаропровідні ланцюга риби подовжуються і ускладнюються. На шляху від місць виробництва до переробних підприємств та кінцевого споживача багато рибопродуктів перетинають не один міжнародний кордон. Країни-виробники прагнуть розширювати і диверсифікувати ринки, на які експортується їх продукція, тому регулярним явищем стали міжнародні кампанії зі стимулювання споживання і збуту.

Завдяки цим кампаніям, а також розвитку інформаційних технологій страви, які традиційно ставилися до національної кухні, такі як суші, з’явилися в меню ресторанів, де пропонуються морепродукти, у всьому світі. Динаміка міжнародного ринку все більше впливає на місцевих виробників: приблизно 78% риби та рибопродуктів схильні до конкуренції з боку суб’єктів міжнародної торгівлі. Так як багато видів є об’єктами міжнародної торгівлі, наслідки потрясінь, пов’язаних з порушенням поставок, таких як спалахи захворювань та інші причини зміни цін, тепер відчуваються не лише в країні або регіоні, в яких вони добувають або вирощують.

В період 1976-2018 років вартість експортованих риби і рибопродуктів росла в номінальному вираженні на 8%, а в реальному – на 4% в рік (з поправкою на інфляцію).

Експортні надходження в 2018 році перевищили показник 1976 роки (7,8 млрд. $). Глобальний обсяг експорту, який на початку періоду становив 17,3 млн тонн в еквіваленті живої ваги, збільшувався на 3% в рік. Порівняно низькі темпи зростання обсягу вказують на стійке зростання вартості одиниці продукції, тобто як зростання цін на рибу, так і збільшення частки переробленої продукції в загальному обсязі товарів, що продаються. Після глобальної фінансової та економічної кризи 2008-2009 років зростання міжнародної торгівлі рибою та рибопродуктами сповільнилося на тлі уповільнення зростання світового ВВП і, як наслідок, економічний спад і зниження довіри з боку споживачів в ряді великих розвинених країн і країн з економікою, що формується.

У 2015 році як обсяг торгівлі рибою, так і загальний обсяг товарної торгівлі різко скоротився на 10% і 13% відповідно. До числа факторів, що обумовили це скорочення, відносяться торгові санкції щодо Російської Федерації, економічний спад в Бразилії і зміцнення долару США по відношенню до цілого ряду валют, яке знизило видиму вартість торгівлі, здійснюваної в цих валютах.

З 2016 2017 і 2018 роках в більшості країн світу економічна кон’юнктура покращилася, а ціни на рибу значно зросли, і обсяги поступово відновилися; темпи зростання торгівлі рибою та рибопродуктами в світі в зазначені роки склали 7%, 9% і 5%.

Ескалація напруженості в торгівлі між Китаєм і Сполученими Штатами Америки, найбільшими торговими партнерами, створила на світовому ринку риби деяку невизначеність. Ряд товарів, які є предметом інтенсивного торгового обігу, були внесені в списки тарифних позицій обох країн, але наслідки напруженості для економіки в цілому і загальна невизначеність в кінцевому рахунку стали основними факторами уповільнення зростання не тільки в Китаї і Сполучених Штатах Америки , але і у всьому світі. Розрахункові дані за 2019 рік свідчать про те, що загальна вартість торгівлі як в кількісному, так і в вартісному вираженні зменшилася в порівнянні з попереднім роком приблизно на 2%. Спалах короновирусной хвороби (COVID-19), яка ще не завершилася, вже негативно вплинула на торгівлю між основними експортерами та імпортерами в 2020 р.

Китай є найбільшим виробником риби. З 2020 року він також є основним експортером риби і рибопродуктів, а з 2011 року є третім за величиною імпортером в вартісному вираженні.

В останні роки підвищився обсяг надходять в країну імпортних товарів; це пов’язано з тим, що в Китаї переробляється риба, виловлюється в інших країнах, і зростає внутрішнє споживання видів, які живуть за межами країни. Згідно найактуальнішим даними за 2019 рік, ймовірно в результаті впливу торгового спору між Китаєм і Сполученими Штатами Америки, експорт першого скоротився в порівнянні з 2018 роком на 7% (20 млрд. $ порівняно з 21,6 млрд. $). Друге місце в світі за обсягом експорту з 2004 року займає Норвегія, а на третьому з 2014 року знаходиться В’єтнам. Норвезька флот виловлює великі обсяги риби малих пелагічних і донних видів, таких як тріска, а сектор аквакультури країни займає перше місце в світі за обсягами виробництва лососевих (лосось, форель та ін.).

Завдяки високим світовим цінам на тріску і лосось в останні роки Норвегія отримує від експорту морепродуктів рекордні доходи, які в 2018 році досягли максимуму в 12 млрд. $, а в 2019 році дещо знизилися (на 0,1%). Стійке зростання в останні роки триває і у В’єтнамі, головним чином завдяки міцним торговельним зв’язкам з швидкозростаючим китайським ринком, зростання числа рибницьких господарств в дельті Меконгу, розвідних пангасіуса звичайного (Pangasius spp.), а також бурхливому розвитку сектора переробки та реекспорту.

У 2017 році на четвертому місці за обсягом експорту виявилася Індія, чому сприяло різке збільшення виробництва штучно вирощуваної креветки. Обсяг експорту країни в грошовому вираженні в 2017 році досяг 7,2 млрд. $, але в 2018 році знизився на 3%, а в 2019 році – ще на 1% (6,8 млрд. $), що було пов’язано перш зі зниженням цін на креветку. У Чилі вирощування атлантичного лосося, кіжуча і мікіжа перетворилося в сучасну багатомільярдну галузь. В даний час країна знаходиться на другому місці в світі по виробництву продукції аквакультури, поступаючись лише Норвегії. Експортні надходження країни стійко ростуть на тлі високого світового попиту на лососевих в Північній і Південній Америці, Європі та Азії і зростання цін. У 2018 року країна перебувала на п’ятому рядку в списку найбільших експортерів риби і рибопродуктів, але в 2019 році вартість їх експорту знизилася на 3%  до 6,6 млрд.$.

Експорт Таїланду, шостого основного експортера, значно знизився в порівнянні з 2012 роком, що було в першу чергу обумовлено зниженням виробництва креветки внаслідок спалахів хвороб, які різко знизили конкурентоспроможність цієї продукції на світовому рівні.

Характерною рисою розвитку світового рибного ринку є зростання частки країн, що розвиваються в міжнародних торговельних потоках і більш високі темпи розширення торгівлі, ніж в розвинених країнах

З 1976 по 2018 рік обсяги експорту товарів з країн щорічно збільшувалися в середньому на 8,4%, а обсяги експорту з розвинених – на 6,8%. Завдяки активному росту виробництва продукції аквакультури і великим інвестиціям в розвиток експортних ринків в період з 1976 по 2018 рік частка країн, що розвиваються у світовій торгівлі рибою та рибопродуктами зросла з 38 до 54% ​​у вартісному вираженні і з 39 до 60% в кількісному вираженні (в еквіваленті живої ваги).

Найбільш істотне зростання відзначилося в Китаї, інших країнах, що розвиваються, країнах Східної Азії, а також країнах Південно-Східної Азії і Південної Америки.

У 2018 році експорт риби з країн, що розвиваються оцінювався в 88 млрд. $, а їх чистий дохід від її експорту (експорт за вирахуванням імпорту) досяг 38 млрд. $ – це більше доходу від експорту інших основних сільськогосподарських товарів (наприклад, м’яса, тютюну, рису і цукру) разом узятих.

Работа оптово-розничного продовольственного центра «Фуд Сити» в период режима самоизоляции.

Торгівля рибою та рибопродуктами грає важливу роль в економіці країн, що розвиваються: вона забезпечує не тільки грошові надходження від експортних операцій, але і зайнятість. Протягом багатьох десятиліть значна частка продукції ввозилася на три основні ринки – Європейський союз, Сполучені Штати Америки та Японії, яким імпорт був необхідний для задоволення споживчого попиту, значною мірою на рибу більш дорогих видів, ніж в інших країнах.

У 1976 році на частку Європейського союзу, Сполучених Штатів Америки та Японії доводилося відповідно 33, 22 і 21% від загальносвітового обсягу імпорту. У 2018 році частка Європейського союзу істотно не змінилася (34%), а частка Сполучених Штатів Америки і Японії знизилася до 14 і 9% відповідно. Згідно з останніми даними, ці тенденції продовжилися і в 2019 році.

Зниження частки перерахованих вище ринків є наслідком того, що попит на них зростає набагато повільніше, ніж у багатьох країнах з економікою, що формується, особливо в Східній і Південно-Східній Азії. Більшість риби і раніше ввозиться в розвинені країни, але обсяг споживання і виробництва риби і рибопродуктів в країнах, що розвиваються неухильно збільшується. Підвищення попиту в країнах з економікою, що формується, яке пов’язане з урбанізацією, підвищенням рівня наявного доходу і зростанням чисельності представників середнього класу, в чий раціон входять морепродукти, значно випереджає його зростання в розвинених країнах.

У 2018 році в країни, що розвиваються ввозилося 31% світового обсягу імпорту у вартісному вираженні і 49% в кількісному (жива вага) в порівнянні з 12 і 19%, відповідно, в 1976 році.

З огляду на зростання купівельної спроможності споживачів і зміни їх переваг все більше продукції, яка раніше експортувалася на розвинені ринки, направляється на задоволення попиту споживачів усередині регіонів і країн. Такі цінні види, як креветка і лосось, в даний час у великих обсягах споживаються в Бразилії і Китаї. Вартість імпорту зросла в середньому приблизно на 8% в рік в період з 1976 по 2018 рік, але в більшості випадків вона залишається вкрай низькою в порівнянні з рештою світу.

В 2018 році середня вартість імпорту риби та рибопродуктів, ввезених в країни, що розвиваються, склала 1,6 $/кг (в еквіваленті живої ваги), а відповідний показник в розвинених країнах – 3,4 $/кг . Таким чином, на тлі порівнянних обсягів риби і рибопродуктів, імпортованих обома групами країн, на розвинені країни в 2018 і, згідно з попередніми даними, 2019 роках доводилося 69% світового імпорту в грошовому вираженні. Така розбіжність в певній мірі пояснюється не тільки різницею в харчових перевагах і звичках, а й роллю, яку в формуванні попиту на ті чи інші продукти грає рівень доходів населення.

Ще один фактор зниження питомої вартості імпорту країн, що розвиваються – це зростаючі масштаби переробки та реекспорту риби в цих регіонах. Міжрегіональні торгові потоки, як і раніше, характеризуються значними обсягами, проте вони далеко не завжди в повній мірі відображаються в офіційній статистиці; зокрема, така ситуація характерна для Африки та окремих країн Азії та Океанії.

Океанія, країни, що розвиваються Азії та регіон Латинської Америки і Карибського басейну залишаються чистими нетто-експортерами риби. У 2018 року різко виріс обсяг експорту з Латинської Америки, зокрема, з Перу, Чилі та Еквадору; з цього регіону головним чином експортуються креветка, тунець, лосось і рибне борошно.

Для Європи і Північної Америки характерно негативне сальдо торгівлі рибною продукцією. Африка є чистим імпортером в натуральному вираженні і при цьому чистим експортером в вартісному вираженні, що пояснюється більш високою питомою вартістю продукції, яка направляється головним чином на ринки розвинених країн, особливо Європи.

В Африку в основному ввозиться дешева риба малих пелагічних видів, така як скумбрія і тіляпія, яка дозволяє в значній мірі диверсифікувати раціон харчування населення, в основному складається з невеликого числа основних продуктів. Нарощування регіональних торгових потоків сприяє зростання числа регіональних торгових угод, який почався в 1990-х роках. Це взаємні торговельні угоди, що встановлюють преференційні умови торгівлі між торговими партнерами в одному і тому ж географічному регіоні.

В даний час вони діють відносно значної частки світової торгівлі рибою та рибопродуктами і будуть і надалі відігравати важливу роль в структурі і динаміці міжнародної торгівлі.

Однім з найбільш поширених інструментів торговельної політики та складової двосторонніх угод і односторонніх заходів є тарифи, здатні виявляти потужний вплив на світові торговельні потоки. Прийнятий Світовою організацією торгівлі (СОТ) принцип найбільшого сприяння в торгівлі, як правило, не допускає проявів членами СОТ дискримінації щодо торговельних партнерів, проте тарифи можуть знижуватися і скасовуватися в рамках угод про вільну торгівлю, а також з метою сприяння доступу країн, що розвиваються до ринків , коли можливе застосування преференційних тарифних режимів, наприклад, Загальної системи преференцій (ВСП). Тарифні ставки на рибу і рибопродукти, особливо необроблене сировину, як правило, невисокі. Але багато що розвиваються, як і раніше застосовують високі тарифи на рибу і рибопродукти, що може обмежувати міжрегіональну торгівлю. У ряді випадків встановлюються тарифні квоти на певні види рибопродукції, такі як консервований тунець і філе туші тунця.

Певна кількість продукту може ввозитися зі сплатою тарифу за зниженою ставкою. Тарифні ставки можуть використовуватися в якості стимулів, наприклад, в рамках режиму ВСП плюс Європейського союзу визначені додаткові торгові стимули для країн, які демонструють твердий намір застосовувати міжнародні конвенції про права людини і трудових правах, дотримуватися принципів сталого розвитку та ефективного управління. Зниження імпортних тарифів було одним з основних факторів розвитку міжнародної торгівлі в останні десятиліття, і широко визнано, що в майбутньому тарифи будуть продовжувати знижуватися, незважаючи на тимчасове припинення або повернення назад цієї тенденції в зв’язку з геополітичними подіями і змінами у внутрішній політиці країн.

На доступ країн-експортерів до міжнародних ринків може впливати і ряд інших чинників. Як регулюючі органи, так і покупці, особливо великі об’єднані підприємства роздрібної торгівлі, встановлюють стандарти і вимоги до продукції, що імпортується. Застосовуються такі нетарифні заходи регулювання торгівлі, як стандарти безпеки і якості; процедури ліцензування імпорту. Правила про походження товарів та оцінка відповідності; митні класифікації, а також процедури встановлення ціни і очищення. Для забезпечення доступу того чи іншого товару на ринок буває необхідно оформляти безліч документів, проходити тривалі процедури сертифікації і платити різні збори, що вимагає певних знань і технічних можливостей, якими постачальники, особливо в країнах, що розвиваються, не завжди володіють.

Очікується, що вступило в силу в лютому 2017 року Угоду СОТ про спрощення процедур торгівлі допоможе вирішити ці проблеми і полегшити переміщення товарів через кордони, їх випуск і митне очищення, за рахунок чого негативні наслідки для торгівлі будуть знижені.

Країни що розвиваються особливо вразливі для негативних наслідків застосування надмірно жорстких норм і стандартів, оскільки забезпечення їх дотримання може бути пов’язане з непомірно високими витратами учасників виробничо-збутових ланцюжків, багато з яких є малими підприємствами і не володіють необхідним потенціалом з точки зору інфраструктури, технологій, спеціалізованих знань і досвіду.

Торгівлю рибою та рибопродуктами найбільшою мірою зачіпають правила і стандарти, пов’язані зі стійкістю ресурсів і виробництвом продукції аквакультури – їх безліч, і вони дуже різні. У цих умовах можуть виникати торгові конфлікти, зумовлені різноманітністю стандартів і вимог до оцінки відповідності.

Очікується, що Угоду СОТ про спрощення процедур торгівлі допоможе вирішити ці проблеми і полегшити переміщення товарів через кордони, їх випуск і митне очищення, за рахунок чого негативні наслідки для торгівлі будуть знижені.

А це в свою чергу сприятиме експорту рибопродукції з України!!!

Avatar

Мегалодон

Ветеран галузі рибного господарства

Схожий пост