Корми для риб (зерно бобових культур, люпин, горох, макухи, шроти, соняшнимкова лушпайка) (Частина 18)
Насіння бобових характеризується високим рівнем сирого протеїну (20-38%) та крохмалю – близько 50% (табл. 36). На мінеральні елементи припадає 2-5% сухої речовини. Загальний вміст ліпідів варіює у межах (2-18%). Жирнокислотний склад відрізняється переважанням фізіологічно важливих для риб кислот (% загальної суми): лінолевої – 40-60, олеїнової – 15-30 і ліноленової – 5-15.Гідність білкової частини – в 1,5-3 рази більший, ніж у зерні злаків, рівень лізину. Це робить бобові бажаними компонентами в комбікормах для сільськогосподарських тварин та риб. Загальний недолік – низький рівень метіоніну та інших сірковмісних амінокислот (цистину, цистеїну, таурину). Загальну поживність білка бобових знижує присутність значних кількостей інгібіторів трипсину, що зменшують перетравність білків, а також ряду амінів, які приєднуючи вуглеводи, утворюють отруйні алкалоїди. Ці речовини тією чи іншою мірою знешкоджуються при термічній обробці.
Корми для риб: горох
Зазвичай містить 21-26% сирого протеїну (в розрахунку на абсолютно суху речовину), близько 70% вуглеводів, 2/3 з яких припадає на крохмаль, трохи більше 6% клітковини та 1,9-3,5% зольних елементів (див. Таблиця 36). У ліпідах (загальний вміст 2-3%) переважає незамінна для риб (особливо для тепловодних) лінолева кислота (до 63%). Олеїнової кислоти міститься у 2-3 рази менше, а ліноленової – особливо важливої у харчуванні холодноводних риб – лише 6-13%. Згідно з нашими даними (див. табл. 38), ступінь доступності поживних речовин гороху для риб знаходиться у певному зв’язку з технологією його підготовки перед згодовуванням, що обумовлено тим чи іншим ступенем руйнування інгібіторів трипсину та алкалоїдів. Максимальні значення коефіцієнтів перетравності сирого протеїну у коропів (78%) відзначені для подрібненого гороху, підданого вологому пресуванню (табл. 37). Сухе пресування дає значно менший ефект – 60%, жорсткіша обробка при екструдуванні – тільки 70% [Щербіна, Мочульська, Ерман, 1970].Для форелі [Gomes et al., 1995] найбільш доступними виявилися білки вареного гороху (перетравність 80%).Табл.38. Доступні незамінні амінокислоти бобовихТабл.38. Доступні незамінні амінокислоти бобових »У наших дослідженнях [Щербіна, 1973; Щербина, Гамигін, Салькова, 1996] були виявлені особливості амінокислотного складу різних партій гороху.Встановлено певну стабільність вмісту лізину, гістидину, аргініну та метіоніну та суттєву варіабельність ароматичних амінокислот (фенілаланіну та тирозину), а також лейцину та ізолейцину.Визначення доступності амінокислот гороху у коропа (табл. 38) показали, що її значення в середньому суттєво вище, ніж сирого протеїну (84 проти 70%). Розрахунки вказали на різкий ліміт метіоніну (відповідає потребі на 14-37%) та надмірність аргініну (104-123%).
Екструзія істотно не вплинула на доступність амінокислот гороху. У той же час, судячи зі збільшення показників перетравності сирого протеїну з 60% до 70%, вона активізувала засвоєння небілкового азоту. Максимальний позитивний ефект екструзії відзначений для вуглеводної частини. Її перетравність (переважно крохмалю) зросла з 33 до 53%, що спричинило підвищення перетравності гороху загалом (з 39 до 55%).
Рекомендовані норми введення гороху в комбікорми для різних видів риб – до 20%. Найбільш сприятливо поєднання гороху з рапсовими та соняшниковими макухами та шротами, підданими екструзії, а також з пшеницею, ячменем, рибним, криловим та кальмаровим борошном.
Люпин. Різні сорти люпину мають у своєму складі більше сирого протеїну, ніж горох (28-37%). Він відносно багатий на лізин, вміст якого в білках коливається в діапазоні 3,8-6,0%, але дефіцитний за метіоніном, цистином і триптофаном. Має 2,5-3,5% золи, понад 60% вуглеводів, переважна більшість яких посідає крохмаль, близько 1 % лігніну.
У люпину дуже високий вміст сирої клітковини – 12-16%. Ліпіди (2,0-3,5%) представлені в основному олеїновою (24-61% загальної суми жирних кислот) та лінолевою (16-49%) кислотами. До переваг люпину, крім високого вмісту білка і дефіцитного в рослинній сировині лізину, відноситься відсутність інгібіторів трипсину і гемагглютинінів, властивих сої.
Негативні якості, окрім високого рівня клітковини, – наявність значних кількостей отруйних алкалоїдів. Їх вміст у різних сортах люпину широко варіює: від 2% у насінні гіркого жовтого люпину, який не рекомендується використовувати в кормових цілях, до 0,02% у білому солодкому (кормовому) люпині. За наявності алкалоїдів люпини ділять на кормові (не більше 0,025%), малоалкалоїдні (0,025-0,1%) та гірські алкалоїдні некормові (понад 0,1%).
Найтоксичнішим алкалоїдом, що переважає у кількісному відношенні, є лупанін. Він руйнується при термічній обробці понад 70°С. Попередня екструзія або експандування алкалоїдного люпину можуть давати продукт, придатний для включення в рибні комбікорми. Позитивний ефект лупаніна – люпин може довго зберігатися, тому що через наявність цього алкалоїду він слабко уражається мікрофлорою та комахами-шкідниками.
Основні поживні речовини подрібненого та підданого вологому пресуванню люпину доступні для риб не гірше, ніж гороху. Проте аналіз показників доступності незамінних амінокислот дозволив виявити приховані недоліки. При однаковій технологічній обробці кількість лізину, що надходить із травного тракту, істотно менше, ніж при харчуванні риб горохом, і він здатний задовольнити лише половину потреби коропів у цій амінокислоті.
Дефіцит метіоніну в люпин менший, ніж у гороху (швидкий – 38%), але також досить високий. Виявлено недостатність інших амінокислот (тирозину, фенілаланіну, валіну). Виявлено різкий надлишок аргініну, який передбачає сприятливість поєднань люпину з кукурудзою, сорго, просом. Найменш перетравна частина – вуглеводи. Внаслідок цього загальна перетравність люпину приблизно 50%.
У форелі процеси перетравлення люпину йдуть ефективніше. Показник перетравності сирого протеїну досягає 86%, а сухої речовини та енергії – 63%. Очищення люпину від оболонок сприяє зниженню вмісту в ньому клітковини та алкалоїдів вдвічі, внаслідок чого покращується використання корму тваринами.
Зазвичай нелущені кормові люпини вводять у комбікорми для риб у кількості до 15-20%, замінюючи ними соєві шроти або збагачуючи білком зернові суміші (наприклад, для коропів та гіляпій). Не рекомендується поєднувати люпин із соєвим та арахісовим шротами, горохом та вівсом.
Рибні комбікорми з відходів переробки олійних культур. До побічних продуктів переробки насіння олійних культур передусім належать широко вживані компоненти рибних комбікормів – макухи та шроти.
Макуха – це відходи при віджимі олії на пресах, шроти – після вилучення олії розчинниками. Як розчинники зазвичай застосовують гексан або бензин. За класичною технологією грубі оболонки насіння, наприклад, соняшнику, конопель, рицини та ін, повинні відлущуватися, а з насіння бавовнику зніматися короткі волокна та подпушек.
На вилучення масла направляють подрібнене або обсмажене насіння. Після пресування і віджиму олії тверді відходи, що залишилися, являють собою мезгу або макуху. З макухи залишковий жир може екстрагуватися, і тоді макуха перетворюється на шрот. Сучасна технологія вилучення олії віддає перевагу прямому екстракційному способу. Вихід і хімічний склад макух і шротів залежить від способу вилучення олії та технологічної схеми, що передбачає або не передбачає обвалення оболонок і відділення лушпиння.
Шроти містять значно менше жиру (0,8-4,0%), ніж макухи (до 12%). Вся група характеризується високим вмістом протеїну (26-50%) і є у кормовиробництві концентрованим джерелом рослинного білка. У складі їх білків переважають глобуліни, зокрема їх розчинні фракції. Якість макухи і шротів як компонентів комбікормів визначається насамперед харчовою цінністю білків, що містяться в них, зокрема, кількістю та співвідношенням амінокислот, а також їх доступністю для організму риб. Шроти відрізняються від макухи відповідних культур вищим рівнем білка.
Проте структура білків у технологічних умовах екстракції (підвищені температура і вологість) нерідко зазнає змін, що знижують їхню поживну цінність для тварин і риб.
Завдяки нижчому рівню жиру шроти містять менше, ніж макухи, фосфатидів (фосфоліпідів) та жиророзчинних вітамінів. Перед вуглеводів припадає близько 40-50% сухої речовини. Переважає целюлозо-лігнинний комплекс, що важко гідролізується травними ферментами. Ця група бідна на каротиноїди, відносно багата на водорозчинні вітаміни групи В, а з жиророзчинних – на вітамін Е. Істотний недолік цих важливих видів комбікормової сировини – наявність у більшості з них токсичних речовин природного походження, інгібіторів ферментів і вітамінів. До них відносяться гемаглютиніни, антивітамін Д, інгібітори трипсину та інші антиживильні речовини соєвого шроту, глюкозинолати та ерукова кислота ріпаку та гірчиці, алілові похідні гірчиці, держсипол бавовнику, а також бактерії та мікотоксипи, що утворилися при неправильному.
Крім зниження поживної цінності кормів, можуть викликати отруєння і смерть риб. Для руйнування та видалення цих речовин використовуються різні технологічні прийоми. До них відносяться такі, як обробка гарячим повітрям, сухим жаром (тостування) або інфрачервоними променями (мікронізація), волого-теплова обробка при сухому та вологому пресуванні (гранулювання), використання гарячої пари під тиском та механічного тертя (варильна екструзія, експандування), механічне тертя в екструдерах без обробки пором (суха екструзія), гідролітичне розщеплення у певній ділянці pH у присутності каталізаторів або без них, у деяких випадках під тиском, а також інші.
Макуха гігроскопічна і добре вбирає вологу, в присутності якої відбуваються окислення жирів з утворенням токсичних продуктів, а також рясний розвиток мікроорганізмів і грибів, що виділяють токсини (наприклад, афла- і фузарієві токсини та інші подібні до них речовини). У зв’язку з цим перед включенням їх у комбікорми корисно проводити органолептичний аналіз за такими показниками: колір, запах, вологість, обсіменіння мікроорганізмами. Хороша макуха не повинна бути темною і мати затхлий запах і прогорклий смак.
Соняшникові макухи та шроти. Належать до найдоступніших і найдешевших джерел концентратів рослинних білків у вітчизняному кормовиробництві. Як комбікормової сировини вони надходять або звичайними, або тостованими, розсипом або в гранульованому вигляді. Нерідко шроти збагачуються ліпідами – відходами після рафінування олії (так званими соапстоками – омиленими вільними жирними кислотами, що містять нейтральний жир та нежирові речовини). Хімічний склад макухи і шротів з обрушеного і необрушеного насіння істотно відрізняється в основному за рахунок наявності або відсутності лушпиння, що складається переважно з клітковини.
Якщо в шротах міститься 23 і 35% клітковини, то вміст протеїну становить відповідно 39 і 30%.
Рівень сирого протеїну в сухій речовині макухи та шротів може коливатися від 26 до 50%. При чому кількість білкового азоту в ньому досягає дуже високих значень – у середньому 95%, що загалом має свідчити про його добрі поживні властивості.
Білок соняшника дефіцитний по лізину, його швидкий (ступінь задоволення потреби) коливається не більше 51-61%. Це означає, що його білки витрачаються в організмі риб непродуктивно, тобто. можуть бути використані для синтезу власного білка. До переваг білків соняшникових макух і шротів відноситься хороша доступність метіоніну і цистину (швидко – 66-88%), чим вони вигідно відрізняються від інших рослинних компонентів, за винятком ріпакових макух і шротів.
Кількість сирого жиру може коливатися в широких межах: від 5 до 9% в макухах і 0,5-4% в шротах, збагачених співапстоком. Основні жирні кислоти: лінолева (59-73%), олеїнова (15-31%), пальмітинова (3-8%) та стеаринова (до 5%). Ліноленової кислоти дуже мало – 02-17%. Фосфоліпідів у складі сирого жиру близько 35%. Їхня висока фізіологічна активність пов’язана з наявністю великих кількостей фосфатидилхоліну.
На вуглеводи припадає близько 40%, причому переважає важко ферментуємий комплекс клітковини і лігніну. У шротах з необрушеного насіння кількість сирої клітковини може становити в середньому 18-22%, а іноді сягати 35%. Перетравність загальної суми вуглеводів від 33 до 48%, у бестера – близько 50%; форель засвоює їх дуже погано.
У мінеральній частині (6-7% золи) основна частка припадає на фосфор (близько 1,5%) та калій (понад 0,5%). Фосфор засвоюється слабо, але краще за загальну кількість зольних елементів.
З антипоживних факторів у соняшнику може бути підвищена кількість хлорогенової кислоти, яка пригнічує дію основних травних ферментів і може окислювати амінокислоти. Негативна дія проявляється, якщо вона міститься у кількості 1% і більше. Несприятливий ефект хлорогенової кислоти можна знижувати додатковим введенням метіоніну та холіну.
Можливо, що з присутністю хлорогенової кислоти пов’язана досить низька перетравність у коропів сирого протеїну гранульованого шроту – 68-70%, суми вуглеводів (до 33%) та мінералів (до 7%), а також сухої речовини (близько 40%).
Після екструдування у поживності соняшникового шроту відбуваються різноспрямовані зміни. В результаті деструкції целюлозо-лігнінного комплексу перетравність загальної суми вуглеводів зростає на 26% (до 40% з’їдених з кормом). У той же час зазнають руйнування ліпіди і, зокрема, найбільш цінна лінолева кислота. У риб знижується перетравність її та інших жирних кислот. Змін у доступності амінокислот не спостерігається. Мінеральні речовини стають для коропів доступнішими. Дещо зростає і загальна кількість перетравлених речовин.
У форелі та бестера білки та мінеральні речовини соняшникової макухи та шротів перетравлюються краще. Бестер добре засвоює вуглеводи, форель дуже погано. До частих недоліків соняшникової макухи та шротів відноситься їх обсіменіння мікроорганізмами (зокрема, білою гниллю та склеротинозом), яка з’являється при переробці вологого насіння. Тривале зберігання сирого насіння до вилучення олії призводить до накопичення в них афлатоксинів, що суттєво знижує поживність цього кормового засобу та підвищує його токсичність.
Соняшникова лушпайка відокремлюється від насіння в процесі їх підготовки до вилучення масла. Вона являє собою дерев’яну рослинну тканину, однорідну за фізичною структурою, з великою сталістю хімічного складу та фізико-механічних властивостей.
По відношенню до загальної кількості вуглеводів лушпиння містить значну кількість пентозанів, що погано перетравлюються – 24-28%, сирої клітковини – 52-66% (у тому числі целюлози – 81-42%) і лігніну – 10-30%. Кількість азотистих речовин у абсолютно сухій речовині у перерахунку на сирий протеїн коливається від 6 до 15%. У лушпинні є багатий на вуглець стійкий пігмент фітомелан (1,4%). Кількість фурфуролу сягає 16-17%. “Лужистість” (вміст оболонки) в насінні соняшника коливається в широких межах залежно від сорту та олійності. У низькоолійних вона досягає 40%, у високоолійних – в 1,5-2,0 рази нижче (22-30%).
Основна кількість лушпиння використовується на маслозаводах, що виробляють, як паливо. Частково вона є сировиною для отримання кормових дріжджів, гідролізного спирту та фурфуролу. Перспективним напрямом вважається її використання у складі комбікормів для жуйних тварин.
Як кормовий засіб соняшникова лушпиння, що містить тверді та гострі оболонки насіння, здатна травмувати травний тракт і, крім того, є концентратом вуглеводів, що важко гідролізуються. Без попередньої обробки вона може бути використана в годуванні риб. Наші експерименти з оцінки поживної цінності лушпиння у годівлі коропів показали наступне. Лузга навіть після попереднього дроблення та обробки способом сухого пресування є кормовим засобом з негативними біологічними та фізіологічними властивостями. Риби поїдали гранули з лушпиння неохоче і втрачали масу тіла (1 кг втрат маси при споживанні 2,2 кг лушпиння). При цьому перетравлювалася лише одна третина сухої речовини та вуглеводів та 65-70% сирого протеїну та ліпідів, загальна частка яких мала. Перетравності зольних елементів не виявлено; при цьому виявлено виділення обмінних фракцій мінеральних елементів, так звана ендогенна екскреція. Останнє свідчить не лише про погану доступність, а й про різку незбалансованість для коропів мінеральної частини лушпиння.
Екструзія (після попереднього дроблення до частинок розміром не більше 1 мм) зробила лушпиння більш привабливою для коропів. Її добове споживання зросло більш ніж 2 разу, спостерігалося зростання риб. Порівняно з обробкою способом сухого пресування після екструзії вуглеводна та білкова частини лушпиння стали більш доступними для травної системи риб, знизилася екскреція ендогенних мінералів.
Продуктивні властивості гранул соняшникового лушпиння після екструдування з негативних змінилися на позитивні. Приріст 1 кг маси забезпечувався в середньому споживанням 2,8 кг лушпиння. Це дає підстави говорити про можливість включення подрібненого екструдованого лушпиння в комбікорми для товарних коропів (у кількості 5-10% від загального набору компонентів) при вирощуванні їх у ставках. Луску можна застосовувати і як баластну речовину у високобілкових комбікормах, що забезпечує нормальну перистальтику кишечника, і для інших видів риб.
(Дивись далі Частина 19)
