РИНОК РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ, ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ

Зміст

Сторінка

АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНОК РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ, ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ……………………………………….	3
АНОТАЦІЯ………………………………………………………………………………………………………………………..	3
ВСТУП……………………………………………………………………………………………………………………………….	5
1. РИНОК РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ: СТАН, СТРУКТУРА ТА ТЕНДЕНЦІЇ……………	8
2. ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ РИБНОГО РИНКУ: ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ ТА РИЗИКИ…	22
3. РЕСУРСНИЙ, ВИРОБНИЧИЙ ТА ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ……….	37
4. СИСТЕМНІ БАР’ЄРИ РЕАЛІЗАЦІЇ РИБОГОСПОДАРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ………………………………………………………………………………………………………………………….	113
7. ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА………	119
6. ННН-РИБАЛЬСТВО, ТІНЬОВИЙ ОБІГ ТА ЗАХИСТ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ……….	126
7. ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА……..	131
8. ВІД ФРАГМЕНТАРНОЇ ПОЛІТИКИ – ДО ЦІЛІСНОЇ АРХІТЕКТУРИ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА…………………………………………………………………………………………..	137
9. ІНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА………………….	145
10. ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА……………………………………………………………………………………………	152
11. СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ТА РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА ДО 2050 РОКУ	159
12. СЦЕНАРНА МАТРИЦЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ	167
13. ПРОПОЗИЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ ЩОДО ПЕРШОЧЕРГОВИХ ДЕРЖАВНИХ РІШЕНЬ……………………………………………………………………………………………………………………………	174
ДОДАТКИ:………………………………………………………………………………………………… 1. СТАТИСТИЧНА БАЗА РИНКУ РИБИ ТА РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ………………… 2. СТРУКТУРА ІМПОРТУ ТА ЕКСПОРТУ РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ……………………………………………………………………………………………………………………………. 3. СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОГО ВИРОБНИЦТВА РИБИ ТА РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………………………………………………………………….. 4. МІЖНАРОДНІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ПОРІВНЯННЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА……………………………………………………………………………………………………………. 5. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА МАТРИЦЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………………………………………………… 6. МАТРИЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ………………………………………………………………………………………………………………………….. 7. КАРТА КОРУПЦІЙНИХ ТА ІНСТИТУЦІЙНИХ РИЗИКІВ……………………………………….. 8. ННН-РИБАЛЬСТВО ТА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ РИБНОЇ ПРОДУКЦІЇ…………………….. 9. РЕСУРСНА ТА ІНФРАСТРУКТУРНА КАРТА РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………………………………………………… 10. КОРМОВА, ТЕХНОЛОГІЧНА ТА .СЕРВІСНА БАЗА………………………………………………. 11. СЦЕНАРНА МАТРИЦЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ……………………………………………………………………………………………………………………….. 12. СИСТЕМА ЦІЛЬОВИХ ПОКАЗНИКІВ (KPI)…………………………………………………………….. 13. КАРТА ПРІОРИТЕТНИХ ПРОГРАМ І ПРОЄКТІВ………………………………………………….. 14. ДЖЕРЕЛА ДАНИХ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………	179 180   192   201   208   217   226 235 242   248 255   264 268 272 275

 

 

АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

РИНОК РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ

ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ, ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ

 

Законодавчі, економічні, інституційні, кліматичні та євроінтеграційні чинники розвитку рибного господарства України

 

АНОТАЦІЯ

Аналітичне дослідження «Ринок рибопродукції України. Імпортозалежність, власне виробництво та перспективи імпортозаміщення» підготовлено Громадською радою при Держрибагентстві з метою комплексної оцінки сучасного стану ринку риби та рибопродукції України, визначення причин його високої залежності від імпорту, оцінки потенціалу нарощування власного виробництва та обґрунтування системних напрямів державної політики, здатних забезпечити довгострокове відродження і розвиток рибного господарства України.

Предметом дослідження є не лише співвідношення імпортної та вітчизняної рибопродукції на внутрішньому ринку, а вся система економічних, природно-ресурсних, виробничих, законодавчих, інституційних, інвестиційних, інфраструктурних, екологічних, кліматичних та євроінтеграційних чинників, що визначають спроможність України забезпечувати населення якісною і доступною рибопродукцією власного виробництва.

У дослідженні рибне господарство розглядається як цілісний рибогосподарський індустріальний комплекс, що охоплює охорону та відтворення водних біоресурсів, аквакультуру і марикультуру, промислове рибальство, спеціальні товарні рибні господарства, риборозплідну та селекційно-племінну базу, рибопромисловий флот, кормовиробництво, рибні порти і берегову інфраструктуру, переробку, холодильні потужності та холодову логістику, машинобудування, ветеринарне і лабораторне забезпечення, науку, освіту, цифрові технології, торгівлю та експорт.

Вихідною гіпотезою дослідження є те, що значна імпортозалежність українського ринку рибопродукції обумовлена не лише природними особливостями споживання та об’єктивною необхідністю імпорту окремих видів морської продукції. Вона значною мірою пов’язана з недостатньою реалізацією власного природно-ресурсного та виробничого потенціалу, накопиченими структурними диспропорціями, недостатністю інвестицій, технологічним та інфраструктурним відставанням, деградацією частини водних екосистем, наслідками війни і кліматичних змін, фрагментарністю нормативно-правового регулювання та недостатньою узгодженістю державної політики.

Окрему увагу приділено законодавчим та інституційним бар’єрам, корупційним ризикам, прозорості доступу до водних біоресурсів і державних активів, стабільності прав користування, якості наукового забезпечення управлінських рішень, протидії незаконному, непідзвітному та нерегульованому рибальству, простежуваності походження рибопродукції та формуванню конкурентного і передбачуваного середовища для легального бізнесу та інвестицій.

Дослідження виходить із принципу, що імпортозаміщення не повинно розглядатися як адміністративне витіснення імпорту або прагнення до економічної самоізоляції. Для України доцільною є збалансована модель, яка передбачає збереження економічно та споживчо обґрунтованого імпорту одночасно з прискореним розвитком тих сегментів, у яких держава має природні, виробничі, технологічні або потенційні конкурентні переваги.

У цьому контексті нарощування власного виробництва розглядається не лише як спосіб збільшення пропозиції української риби на внутрішньому ринку, а як інструмент продовольчої безпеки, економічної стійкості, створення доданої вартості, розвитку регіонів і територіальних громад, формування робочих місць, залучення інвестицій, технологічної модернізації та поступового формування експортного потенціалу.

Особливе місце у дослідженні займає європейська інтеграція України. Адаптація до правових, екологічних, ветеринарних, контрольних та ринкових вимог Європейського Союзу розглядається не лише як виконання міжнародних зобов’язань, а як можливість системної модернізації рибного господарства, підвищення прозорості ринку, запровадження сучасних механізмів простежуваності, управління водними біоресурсами, розвитку сталої аквакультури, залучення інвестицій та інтеграції українських виробників до європейських ланцюгів створення вартості.

За результатами дослідження передбачається оцінити достатність існуючої системи стратегічного та нормативно-правового забезпечення галузі й обґрунтувати необхідність переходу від фрагментарних рішень до цілісної довгострокової архітектури державної політики. Її взаємопов’язаними елементами розглядаються БІЛА КНИГА рибного господарства України, Доктрина розвитку рибного господарства України до 2050 року, Національна програма відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки, системна модернізація галузевого законодавства, включаючи опрацювання питання щодо Кодексу рибного господарства України, а також відповідні державні програми, дорожні карти, інвестиційні та національні проєкти.

Окремим предметом аналізу є роль та відповідальність органів державної влади. Дослідження має визначити функціональне місце Верховної Ради України, Президента України в межах його конституційних повноважень, Кабінету Міністрів України, профільного Міністерства аграрної політики та продовольства України, Держрибагентства, інших центральних органів виконавчої влади, регіонального та місцевого рівнів у формуванні й реалізації довгострокової політики розвитку рибного господарства, а також механізми взаємодії держави з наукою, бізнесом і громадянським суспільством.

Ключовим концептуальним висновком дослідження має стати обґрунтування переходу від ресурсно-регуляторного сприйняття рибного господарства до його розуміння як стратегічного природно-ресурсного, продовольчого та індустріального комплексу держави.

 

ВСТУП

Ринок рибопродукції України є складовою продовольчої системи держави та водночас відображає стан і результативність функціонування всього рибогосподарського комплексу – від збереження і відтворення водних біоресурсів до виробництва, переробки, логістики, торгівлі та споживання. Значна залежність внутрішнього ринку від імпортної продукції в умовах війни, порушення традиційних логістичних ланцюгів, цінових і валютних коливань, кліматичних змін та прискорення європейської інтеграції України набуває не лише галузевого, а й ширшого економічного та продовольчого значення.

Україна має значний природно-ресурсний, виробничий, науковий та кадровий потенціал для розвитку рибного господарства. Внутрішні водойми, водосховища, річкові системи, лимани та морські акваторії, можливості аквакультури і марикультури, промислового рибальства, відтворення водних біоресурсів, переробки та розвитку суміжних виробництв створюють передумови для суттєво більшої участі вітчизняного виробника у формуванні внутрішнього ринку. Водночас наявність ресурсного потенціалу сама по собі не забезпечує його ефективного економічного використання.

Стан галузі визначається комплексом взаємопов’язаних чинників: недосконалістю та фрагментарністю механізмів нормативно-правового регулювання, недостатністю інвестицій, зношеністю частини виробничої та інфраструктурної бази, проблемами відтворення водних біоресурсів і стану водних екосистем, технологічними та кадровими обмеженнями, корупційними ризиками, незаконним, непідзвітним та нерегульованим рибальством, нестабільністю умов господарювання, наслідками воєнної агресії та змінами клімату. Окремого значення набуває недостатній розвиток кормовиробництва, рибних портів і берегової інфраструктури, холодильних потужностей, холодової логістики, сучасної переробки, рибогосподарського машинобудування та інших суміжних виробництв.

У цих умовах питання імпортозаміщення не може зводитися до механічного скорочення імпорту. Україна залишається частиною світового ринку, а значна кількість видів риби та морепродуктів з природних, кліматичних або економічних причин і надалі імпортуватиметься. Стратегічним завданням має бути визначення тих сегментів ринку, де нарощування конкурентоспроможного власного виробництва є природно можливим, економічно доцільним та здатним створювати додану вартість, робочі місця, інвестиційний попит і нові можливості для регіонального розвитку.

Особливим чинником трансформації галузі стає європейська інтеграція України. Наближення до законодавства та практик Європейського Союзу у сфері управління водними біоресурсами, контролю рибальства, простежуваності продукції, охорони довкілля, безпечності харчових продуктів та розвитку сталої аквакультури одночасно формує нові вимоги і відкриває можливості для модернізації, залучення інвестицій, технологічного оновлення та інтеграції українських виробників до європейського ринку.

Метою цього Аналітичного дослідження є комплексна оцінка стану ринку рибопродукції України, причин його імпортозалежності, реального потенціалу власного виробництва та системних бар’єрів, що стримують його реалізацію, а також визначення стратегічних напрямів державної політики, необхідних для довгострокового відродження і розвитку рибного господарства.

Дослідження виходить із необхідності розглядати рибне господарство не як сукупність окремих видів господарської діяльності, а як цілісний природно-ресурсний, продовольчий та індустріальний комплекс, розвиток якого потребує узгодженої державної політики та ефективної взаємодії органів влади, науки, бізнесу і громадянського суспільства.  

Кінцевим завданням дослідження є не лише констатація існуючих проблем, а формування обґрунтованого переходу від діагностики до державних рішень: удосконалення законодавства та інституційної моделі, відновлення ресурсної і виробничої спроможності, створення сприятливого інвестиційного середовища, розвитку інфраструктури та суміжних галузей, протидії корупції й ННН-рибальству, реалізації євроінтеграційних завдань та формування цілісної довгострокової політики розвитку рибного господарства України.

1. РИНОК РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ: СТАН, СТРУКТУРА ТА ТЕНДЕНЦІЇ

Ринок риби та рибопродукції України у 2025 році функціонував в умовах триваючої війни, обмеженого доступу до частини водних біоресурсів, фактичного блокування традиційного промислу в значній частині морських акваторій, порушення логістичних і виробничих зв’язків, валютних коливань та зростання споживчих цін. Водночас ринок зберіг значні фізичні обсяги, насамперед завдяки імпортним поставкам.

Ключовою структурною характеристикою українського ринку залишається суттєве переважання імпортної продукції над обсягами національного виробництва. У 2025 році до України було імпортовано 348,2 тис. тонн риби, рибної продукції та інших водних біоресурсів на 1,1624 млрд дол. США. Водночас загальний обсяг добування водних біоресурсів підприємствами рибної галузі України становив 44,7 тис. тонн, а виробництво продукції аквакультури – 16,1 тис. тонн.

Таке співвідношення не може механічно трактуватися як частка імпорту у споживанні, оскільки показники імпорту, вилову, аквакультури, переробки, експорту та товарних залишків формуються за різними статистичними методиками і частково перетинаються. Проте воно однозначно свідчить про визначальну роль зовнішніх поставок у забезпеченні українського ринку рибопродукцією.

1.1. ЄМНІСТЬ І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

Внутрішній ринок України формується трьома основними потоками: імпортною продукцією; продукцією внутрішнього промислового вилову та СТРГ; продукцією аквакультури, а також продукцією українських суден, що здійснюють промисел за межами національної юрисдикції.

Найбільшим за фізичним обсягом потоком залишається імпорт – 348,2 тис. тонн у 2025 році. Для порівняння, підприємствами рибної галузі було добуто 44,7 тис. тонн водних біоресурсів, у тому числі майже 11,5 тис. тонн – у рибогосподарських водних об’єктах України, 2,26 тис. тонн – у режимах СТРГ. Суднами під Державним Прапором України у районі відповідальності CCAMLR було добуто понад 19 тис. тонн водних біоресурсів.

Аквакультура забезпечила ще 16 133 тонни виробленої продукції. При цьому обсяг реалізованої товарної продукції аквакультури становив 10 781 тонну, що на 17,5 % більше порівняно з 2024 роком.

Таким чином, ринок має виражену асиметричну структуру:

ІМПОРТ → домінуюче джерело товарної пропозиції

ВНУТРІШНІЙ ПРОМИСЕЛ ТА СТРГ → обмежений ресурсний сегмент

АКВАКУЛЬТУРА → відносно невеликий, але стратегічно важливий сегмент

ПЕРЕРОБКА → значною мірою працює як з українською, так і з імпортованою сировиною

У 2025 році вартість реалізованої переробленої та консервованої риби, ракоподібних і молюсків становила 14,1 млрд грн, що на 7,6 % більше показника 2024 року.

Це має принципове значення для подальшого аналізу: імпортозалежність України щодо сировини не означає відсутності в Україні власної рибопереробної промисловості. Частина імпортованої сировини створює додану вартість уже на українських підприємствах.

1.2. СПОЖИВАННЯ РИБИ ТА РИБОПРОДУКЦІЇ

Оцінка фактичного споживання риби в Україні в умовах війни ускладнена зміною чисельності та структури населення, масштабною зовнішньою і внутрішньою міграцією, тимчасовою окупацією територій та неповнотою окремих статистичних спостережень.

За галузевою оцінкою ринку за 2024 рік, споживання становило близько 13,3 кг риби та морепродуктів на одну особу на рік за розрахункової чисельності населення близько 30 млн осіб. Для порівняння, у цьому ж огляді середній показник для ЄС оцінювався приблизно у 24 кг. Тому показник 13,3 кг доцільно використовувати саме як оцінний, а не як остаточний офіційний показник споживання.

Одним із головних обмежувачів попиту залишається купівельна спроможність населення. За даними, наведеними Держрибагентством із посиланням на Держстат, середні споживчі ціни на рибу та рибну продукцію у 2025 році збільшилися в середньому на 15,8 %. Жива або охолоджена риба подорожчала на 23,7 %, морожена – на 18,3 %, а копчена скумбрія – на 50,5 %.

Отже, проблема українського ринку має подвійний характер:

висока залежність від імпорту поєднується з недостатнім рівнем споживання риби населенням.

Це означає, що державна політика не повинна обмежуватися лише збільшенням фізичного виробництва. Важливими є також доступність продукції, ефективність логістики та переробки, конкуренція, доходи населення і формування культури споживання риби.

1.3. ВНУТРІШНЄ ВИРОБНИЦТВО

У 2025 році загальний обсяг добування водних біоресурсів підприємствами рибної галузі України становив 44,7 тис. тонн. У рибогосподарських водних об’єктах України промисловими користувачами було добуто майже 11,5 тис. тонн. У водосховищах Дніпра вилов становив 10,2 тис. тонн, що на 3 % більше, ніж у 2024 році.

Основу промислового вилову у Дніпровських водосховищах становили карась сріблястий – близько 3,1 тис. тонн, лящ – майже 2,2 тис. тонн, плітка – майже 1,8 тис. тонн, плоскирка – 934,6 тонни, судак – 577 тонн та рослиноїдні види риб – 430,9 тонни.

У режимах спеціальних товарних рибних господарств у 2025 році було добуто 2 259 тонн водних біоресурсів. Станом на кінець року діяло 198 режимів СТРГ на загальній площі близько 134,7 тис. га водного дзеркала. При цьому фактичний вилов становив лише 14 % планових показників, що потребує окремого аналізу ефективності використання цього значного водного фонду.

В аквакультурі у 2025 році працювали 3 305 суб’єктів господарювання, проте річну звітність подали 1 925, або 58 %. Загальний обсяг виробництва становив 16 133 тонни, що на 13,4 % менше, ніж у 2024 році. Переважна частина – 15 439 тонн – була вироблена у ставах.

Основою української аквакультури залишаються традиційні коропові види: короп – 8 214 тонн, строкатий товстолоб – 1 515 тонн, білий товстолоб – 1 230 тонн, гібриди товстолобів – 1 225 тонн, білий амур – 582 тонни. Водночас вирощувалися райдужна форель – 565 тонн, кларієвий сом – 228 тонн, щука – 216 тонн, судак – 147 тонн, а також осетрові та інші види.

Наведені показники свідчать, що власне виробництво існує і має диверсифіковану структуру, однак його масштаб поки що не відповідає потенціалу внутрішнього ринку.

1.4. ІМПОРТ РИБОПРОДУКЦІЇ

Імпорт залишається центральним джерелом забезпечення українського ринку рибою та морепродуктами.

У 2025 році імпорт становив 348,2 тис. тонн на суму 1,1624 млрд дол. США. Порівняно з 2024 роком фізичний обсяг скоротився на 2,4 %, тоді як вартість збільшилася на 7,3 %.

У товарній структурі імпорту домінували:

57,5 % – морожена риба;

12,8 % – рибне філе та інше м’ясо риб;

9,0 % – свіжа або охолоджена риба;

7,2 % – готова або консервована риба та ікра.

Головними країнами-постачальниками були Норвегія – 21 %, Ісландія – 14,5 %, Естонія – 7,7 %, США – 6,6 % та Латвія – 6 %.

Особливо важливим для концепції цього дослідження є висновок Держрибагентства, що приблизно 80 % загального імпорту припадає на види риб, до яких Україна не має доступу, оскільки вони добуваються у відкритому морі або морських економічних зонах інших держав. Серед основних імпортованих видів – оселедець, хек, скумбрія, сардини, мойва, путасу та атлантичний лосось.

Ця обставина принципово змінює постановку питання про імпортозаміщення.

Метою державної політики не може бути механічна заміна всього імпорту.

Предметом подальшого дослідження має стати визначення тієї частини ринку, де імпорт може бути економічно обґрунтовано заміщений або доповнений продукцією української аквакультури, внутрішнього промислу, марикультури та переробки.

1.5. ЕКСПОРТ І ЗОВНІШНІ РИНКИ

Експортний сегмент українського рибного ринку залишається значно меншим за імпортний, однак у 2025 році продемонстрував позитивну динаміку.

Україна експортувала 12,4 тис. тонн риби та рибної продукції на суму 64,3 млн дол. США. Порівняно з 2024 роком фізичний обсяг експорту збільшився на 11,8 %, а його вартість – на 14,1 %.

У структурі експорту найбільшу частку становили:

23,4 % – рибне філе та інше м’ясо риб;

22,0 % – готова або консервована риба та ікра;

19,7 % – жива риба;

13,5 % – морожена риба;

9,7 % – молюски.

Основними зовнішніми ринками української рибопродукції у 2025 році були Молдова, Німеччина, Литва, Данія, Азербайджан, інші країни

Співвідношення зовнішньої торгівлі залишається різко асиметричним: 1,162 млрд дол. США імпорту проти 64,3 млн дол. експорту. Негативне зовнішньоторговельне сальдо риби, рибної продукції та інших водних біоресурсів у 2025 році перевищило 1 млрд дол. США. У структурі зовнішньої торгівлі аграрною продукцією частка рибної продукції становила 13,3 % імпорту, тоді як в експорті – лише 0,28 %.

Водночас частину експорту формує продукція, вироблена шляхом переробки імпортної сировини. Тому стратегічним завданням є не лише скорочення торговельного дефіциту, а збільшення створюваної в Україні доданої вартості та поступове формування конкурентоспроможних експортних сегментів власного походження.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Аналіз показників 2025 року дозволяє визначити п’ять базових характеристик українського ринку рибопродукції:

1. Імпорт є визначальним джерелом товарного забезпечення ринку.
2. Значна частина імпорту має об’єктивний характер і не може бути безпосередньо заміщена українським виробництвом.
3. Власне виробництво залишається відносно невеликим порівняно з масштабами внутрішнього ринку, хоча Україна має значний ресурсний і виробничий потенціал.
4. Аквакультура, переробка та продукція з високою доданою вартістю є одними з найбільш перспективних напрямів структурної трансформації ринку.
5. Проблема полягає не у самому факті імпорту, а у дисбалансі між масштабами зовнішнього постачання та недостатньою реалізацією потенціалу національного рибогосподарського комплексу.

Таким чином, центральним питанням подальшого дослідження є не «як відмовитися від імпорту?», а «яку частину внутрішнього попиту Україна здатна економічно, екологічно та технологічно обґрунтовано забезпечувати власним виробництвом і які системні зміни для цього необхідні?»

1.6. ТОВАРНА ТА ГЕОГРАФІЧНА СТРУКТУРА РИНКУ

Товарна структура українського ринку риби та рибопродукції формується під впливом двох різних моделей постачання: значного імпорту морської риби та морепродуктів, які в Україні практично не виробляються, і внутрішнього виробництва, основу якого становлять переважно прісноводні види риб, продукція аквакультури та внутрішнього промислу.

У структурі імпорту 2025 року найбільшу частку становила морожена риба – 57,5 %. На рибне філе та інше м’ясо риб припадало 12,8 %, на свіжу або охолоджену рибу – 9 %, на готову або консервовану рибу та ікру – 7,2 %. Така структура свідчить, що український ринок значною мірою орієнтований на ввезення сировини та напівфабрикатів, частина яких надалі переробляється вже на території України.

Основними імпортованими видами залишаються морські види риб, доступ до промислових запасів яких Україна об’єктивно обмежений або відсутній: оселедець, скумбрія, хек, сардини, мойва, путасу, атлантичний лосось та інші види. За оцінкою Держрибагентства, приблизно 80 % загального імпорту припадає саме на види риб, які добуваються у відкритому морі або виключних економічних зонах інших держав.

Внутрішній виробничий сегмент має іншу товарну структуру. В аквакультурі переважають короп, товстолоб, білий амур, форель, сомові, судак та окремі осетрові види. У промисловому вилові внутрішніх водойм значну частку формують карась сріблястий, лящ, плітка, плоскирка, судак та рослиноїдні види.

Таким чином, імпортна та українська продукція не є повними товарними замінниками одна одної. Це має принципове значення для оцінки імпортозаміщення. Потенціал розвитку власного виробництва полягає передусім не в копіюванні всієї структури імпорту, а у збільшенні присутності на ринку тих видів і товарних груп, які Україна здатна конкурентоспроможно вирощувати, добувати та переробляти.

Географічно імпорт також характеризується високою концентрацією. У 2025 році найбільшими постачальниками рибної продукції до України були Норвегія – 21 %, Ісландія – 14,5 %, Естонія – 7,7 %, США – 6,6 % та Латвія – 6 %. На п’ять зазначених держав припадало понад половину загального імпорту.

У географії експорту інша структура. Основними ринками української рибопродукції у 2025 році були Молдова – 35 %, Німеччина – 18,7 %, Литва – 8 %, Данія – 5,1 % та Азербайджан – 4,9 %.

Наявність серед ключових експортних напрямів країн Європейського Союзу є важливим сигналом щодо потенціалу подальшої інтеграції української рибопереробної та аквакультурної продукції до європейського ринку. Водночас значна концентрація імпортних поставок із відносно обмеженої кількості країн створює додаткову залежність від міжнародної кон’юнктури, логістики та валютних коливань.

Отже, товарно-географічна структура ринку свідчить про необхідність одночасного вирішення двох завдань:

диверсифікації зовнішніх джерел постачання критично необхідної імпортної продукції та розвитку конкурентоспроможних сегментів власного виробництва.

1.7. ЦІНИ, ТОРГОВЕЛЬНІ КАНАЛИ ТА ДОСТУПНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Ціна є одним із ключових факторів, що визначає доступність рибопродукції для населення та фактичний рівень її споживання.

Упродовж 2025 року в Україні зберігалася тенденція до подорожчання риби та продуктів її переробки. За офіційними статистичними даними, динаміка цін різнилася залежно від регіону та товарної групи, однак загальний тренд залишався висхідним. Наприклад, за даними регіональної статистики Вінниччини, у грудні 2025 року індекс цін на рибу та продукти з риби становив 112,1 % до грудня 2024 року, а у Полтавській області – 120,0 %.

Підвищення цін відбувалося нерівномірно. В окремі місяці фіксувалося подорожчання живої та охолодженої риби, скумбрії, морепродуктів та окремих видів переробленої продукції, тоді як окремі товарні позиції тимчасово дешевшали. Це свідчить про високу залежність роздрібного сегмента від сезонності, вартості імпорту, курсу гривні, транспортних витрат та міжнародних цін на сировину.

На кінцеву споживчу ціну впливають:

вартість риби або сировини у виробника чи імпортера;

валютний курс;

вартість енергії;

холодильне зберігання;

транспорт;

переробка та пакування;

торговельна націнка;

втрати продукції у холодовому ланцюгу.

Особливе значення для рибної продукції має безперервність температурного режиму. Риба є швидкопсувним продуктом, тому недостатність сучасних холодильних складів, регіональних розподільчих центрів та ефективної холодової логістики безпосередньо збільшує собівартість продукції.

Система реалізації рибопродукції в Україні включає декілька основних каналів:

національні та регіональні торговельні мережі;

традиційні продовольчі ринки;

спеціалізовані рибні магазини;

оптово-розподільчі підприємства;

заклади громадського харчування;

онлайн-торгівлю та доставку;

державні й муніципальні закупівлі.

Окремим перспективним каналом для національного виробника стають публічні закупівлі. У 2025 році силові структури закупили рибну продукцію вітчизняного походження на 91,8 млн грн. На 2026 рік у державних закупівлях передбачено збільшення використання коропа, товстолоба, форелі, кларієвого сома та рибних консервів українського виробництва.

Цей механізм може мати значно ширший економічний ефект. Формування гарантованого попиту з боку держави здатне стимулювати виробника до нарощування обсягів, модернізації виробництва і планування довгострокових інвестицій.

Водночас доступність риби для населення визначається не тільки абсолютною ціною, а її співвідношенням із доходами домогосподарств. Для значної частини населення риба, особливо філе, лососеві та морепродукти, належить до дорогих категорій харчових продуктів.

Тому державна політика розвитку власного виробництва має вирішувати не лише завдання збільшення обсягів продукції, але й завдання формування доступного масового сегмента української риби.

У цьому контексті перспективними є коропові, товстолоб, сомові, судак, окремі види форелі, а також продукти їх глибшої переробки — філе, напівфабрикати, консерви та готові до споживання продукти.

1.8. ВПЛИВ ВІЙНИ НА РИНОК

Повномасштабна агресія російської федерації стала одним із найпотужніших факторів трансформації рибного господарства та ринку рибопродукції України.

Найбільш масштабним наслідком стала фактична втрата Україною можливості здійснювати повноцінний морський промисел. Держрибагентство зазначає, що через військову агресію промисловий вилов у Чорному та Азовському морях залишається заблокованим, а український промисел у Чорному морі повністю зупинено з 2022 року.

Це означає не лише безпосередню втрату вилову. Війна порушила функціонування всього морського рибогосподарського ланцюга:

ФЛОТ → ПОРТ → ПРИЙМАННЯ УЛОВУ → ЗБЕРІГАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ЛОГІСТИКА → РИНОК.

Додатковими факторами стали мінна небезпека, обмеження навігації, окупація частини прибережних територій, пошкодження підприємств та інфраструктури, переміщення населення і бізнесу, дефіцит кадрів, енергетичні ризики та підвищення вартості страхування і перевезень.

Війна вплинула й на систему державного управління галуззю. Станом на початок 2026 року управління Держрибагентства у Луганській області та Азовське басейнове управління перебували на окупованій території, частково окупованими залишалися території діяльності управлінь у Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Харківській та Херсонській областях.

У низці регіонів діють додаткові обмеження на використання маломірних плавзасобів та доступ до окремих водойм, що також впливає на рибальство, контроль, наукові дослідження та рекреаційне використання водних ресурсів.

Наслідки війни відчуває і аквакультура. Особливо вразливими є господарства на прифронтових, деокупованих та постраждалих територіях. У 2025 році держава вже застосовувала окремі інструменти фінансової підтримки суб’єктів аквакультури у таких регіонах.

Водночас війна підвищила стратегічне значення внутрішнього рибного господарства. Обмеження морського промислу, ризики зовнішньої логістики та необхідність забезпечення продовольчих потреб держави роблять розвиток внутрішньої аквакультури, відтворення водних біоресурсів, переробки, холодильного зберігання та регіональних виробничих ланцюгів елементом економічної стійкості.

Отже, війна має подвійний ефект:

з одного боку – скорочення ресурсної, виробничої та інфраструктурної спроможності;

з іншого – різке підвищення стратегічної цінності власного виробництва рибопродукції.

Це означає, що відновлення рибного господарства має розглядатися складовою післявоєнного економічного відновлення України.

1.9. КЛЮЧОВІ СТРУКТУРНІ ДИСПРОПОРЦІЇ

Проведений аналіз дозволяє визначити низку системних диспропорцій, які характеризують сучасний ринок рибопродукції України.

Перша диспропорція – імпорт і власне виробництво

У 2025 році Україна імпортувала 348,2 тис. тонн риби та рибопродукції, тоді як обсяг внутрішнього добування водних біоресурсів становив 44,7 тис. тонн, а виробництво аквакультури – 16,1 тис. тонн.

Ці показники не можуть безпосередньо порівнюватися як частки ринку через методологічні відмінності, однак вони демонструють глибокий дисбаланс між масштабами імпортних поставок і національного виробництва.

Друга диспропорція – ресурсний потенціал і фактична продуктивність

Україна має значний фонд внутрішніх водойм і значні можливості для аквакультури, однак їх господарська продуктивність залишається недостатньою.

Показовим є сегмент СТРГ: у 2025 році діяло 198 режимів на площі близько 134,7 тис. га, проте фактичний вилов становив лише близько 14 % від запланованих показників.

Отже:

РЕСУРС Є → ВИРОБНИЧА ВІДДАЧА НЕДОСТАТНЯ.

Третя диспропорція – велика ємність ринку та слабкість аквакультури

За значних обсягів внутрішнього попиту аквакультура у 2025 році виробила лише близько 16,1 тис. тонн продукції.

Це свідчить, що один із найбільш перспективних у світі способів нарощування виробництва водних біоресурсів в Україні поки що не реалізує свій потенціал.

Четверта диспропорція – імпорт сировини і потенціал української переробки

Україна імпортує значні обсяги мороженої риби та філе, але водночас має власну переробну промисловість і вже експортує продукцію з доданою вартістю.

Таким чином, існує потенціал переходу:

ІМПОРТ СИРОВИНИ → ПЕРЕРОБКА В УКРАЇНІ → ДОДАНА ВАРТІСТЬ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК / ЕКСПОРТ.

П’ята диспропорція – внутрішній попит і недостатня доступність продукції

З одного боку, рівень споживання риби в Україні залишається нижчим за орієнтири багатьох європейських країн. З іншого — ціни на рибопродукцію продовжують зростати.

Це формує ситуацію, коли потенційний попит існує, але його реалізацію стримує купівельна спроможність населення.

Шоста диспропорція – морський потенціал і відсутність повноцінного морського промислу

Україна є морською державою, але внаслідок війни український промисел у Чорному морі фактично зупинений.

Це тимчасово робить структуру національного рибного господарства надмірно залежною від внутрішніх водойм та імпорту.

Сьома диспропорція – виробництво і інфраструктура

Збільшення виробництва неможливе без паралельного розвитку:

КОРМОВИРОБНИЦТВА → РИБОРОЗПЛІДНОЇ БАЗИ → ХОЛОДИЛЬНИХ ПОТУЖНОСТЕЙ → ЛОГІСТИКИ → ПЕРЕРОБКИ → РИБНИХ ПОРТІВ → ТОРГІВЛІ.

Саме тому рибне господарство доцільно розглядати не ізольовано, а як рибогосподарський індустріальний комплекс.

Восьма диспропорція – легальний ринок і тіньовий сегмент

У 2025 році рибоохоронними патрулями було виявлено 21 085 порушень, у тому числі 3 566 грубих. У порушників вилучено понад 48 тонн водних біоресурсів та 13 545 заборонених знарядь лову, а розраховані збитки рибному господарству становили 160,1 млн грн.

Ці дані не дозволяють безпосередньо визначити масштаб усього тіньового ринку, але підтверджують системність проблеми незаконного використання водних біоресурсів.

Дев’ята диспропорція – масштаби імпорту і експорту

У 2025 році імпорт риби та рибопродукції становив 1,1624 млрд дол. США, тоді як експорт – лише 64,3 млн дол. США.

Тобто вартість імпорту була приблизно у 18 разів більшою за вартість експорту.

Така асиметрія свідчить про значний резерв для розвитку власної переробки, продукції з доданою вартістю та експортно орієнтованих сегментів.

Десята диспропорція – наявність потенціалу і відсутність цілісної системи його реалізації

Найбільш фундаментальна проблема полягає в тому, що окремі складові галузі — ресурси, аквакультура, промисел, відтворення, порти, переробка, наука, логістика, торгівля — тривалий час розвивалися недостатньо узгоджено.

Тому центральна структурна диспропорція може бути сформульована так:

ПОТЕНЦІАЛ Є → СИСТЕМА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ НЕДОСТАТНЯ → ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО ОБМЕЖЕНЕ → ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1

Сучасний ринок рибопродукції України є великим, диверсифікованим та інтегрованим у міжнародну торгівлю, але його структура залишається істотно залежною від зовнішніх поставок.

Водночас сам по собі значний обсяг імпорту не повинен оцінюватися виключно негативно. Значна його частина є об’єктивно необхідною і забезпечує споживання видів риби, які Україна не може або економічно недоцільно виробляти у відповідних масштабах.

Стратегічна проблема полягає в іншому – у недостатній реалізації внутрішнього рибогосподарського потенціалу України.

За таких умов ключовим завданням державної політики має стати не механічне скорочення імпорту, а формування умов для випереджального розвитку конкурентоспроможного власного виробництва, переробки та суміжної інфраструктури.  

Саме тому подальше дослідження має перейти від аналізу структури ринку до встановлення причин імпортозалежності та визначення тих сегментів, у яких нарощування українського виробництва є економічно, ресурсно й екологічно обґрунтованим.

2. ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ РИБНОГО РИНКУ: ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ ТА РИЗИКИ

Імпорт протягом тривалого періоду відіграє визначальну роль у забезпеченні українського ринку рибою та морепродуктами. Така модель частково має об’єктивне природно-географічне та економічне пояснення: структура споживання населення включає значні обсяги морських видів риб, промислові запаси яких розташовані за межами доступних Україні акваторій.

Водночас сучасна імпортозалежність не може пояснюватися виключно природними причинами. Вона сформувалася також під впливом тривалого скорочення національного промислу, втрати частини морських і виробничих спроможностей, недостатнього розвитку аквакультури та марикультури, технологічного й інфраструктурного відставання, обмежених інвестицій та недостатньої реалізації потенціалу внутрішніх водойм.

Тому для цілей державної політики необхідно чітко розмежовувати об’єктивно необхідний імпорт і імпортозалежність, що виникає внаслідок недовикористання власного виробничого потенціалу.

2.1. МАСШТАБИ ІМПОРТОЗАЛЕЖНОСТІ

У 2025 році Україна імпортувала 348,2 тис. тонн риби, рибної продукції та інших водних біоресурсів на суму 1,1624 млрд дол. США. Водночас загальний вилов підприємствами рибної галузі становив 44,7 тис. тонн, а виробництво продукції аквакультури – 16,1 тис. тонн.

Для порівняння, у 2024 році імпорт становив 356,7 тис. тонн на 1,083 млрд дол. США. Отже, у 2025 році фізичний обсяг імпорту дещо зменшився, однак його вартість зросла.

Особливо показовою є довгострокова історична стійкість цієї моделі. FAO зазначала, що ще до повномасштабної війни споживання водних харчових продуктів в Україні становило близько 12-13 кг на особу і забезпечувалося переважно імпортом; у 2021 році його вартість перевищила 1 млрд дол. США.

Це означає, що висока імпортозалежність не виникла внаслідок повномасштабної війни 2022 року. Війна суттєво поглибила проблему, але її структурні передумови сформувалися значно раніше.

Разом з тим показник імпортозалежності потребує методологічно коректного трактування. Не можна механічно ділити обсяг імпорту на суму імпорту, вилову та аквакультури і отриманий результат оголошувати часткою імпорту на внутрішньому ринку. Необхідно враховувати експорт, переробку імпортної сировини, товарні залишки, продукцію українського океанічного промислу, відмінності статистичних категорій та неформальний сегмент ринку.

Тому в цьому дослідженні доцільніше використовувати поняття «висока структурна імпортозалежність», а її точний баланс визначати окремим розрахунком за єдиною методикою.

Водночас міжнародні оцінки підтверджують сам масштаб явища: FAO/GFCM ще до повномасштабної війни оцінювала частку імпортної продукції у споживанні риби та морепродуктів України приблизно у 80–90 %.

Принципово важливо й інше: за оцінкою Держрибагентства, близько 80 % сучасного імпорту припадає на види риб, до яких Україна не має прямого промислового доступу, оскільки вони добуваються у відкритому морі або морських економічних зонах інших держав.

Отже, стратегічне питання полягає не у заміщенні всіх 348 тис. тонн імпорту, а у визначенні економічно обґрунтованого сегмента імпортозаміщення.

2.2. ІСТОРИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРИЧИНИ

Сучасна структура ринку є результатом тривалої трансформації українського рибного господарства. Історично Україна мала значно більші промислові спроможності, включаючи морський та океанічний промисел, рибопромисловий флот, портову інфраструктуру, систему переробки, риборозплідні підприємства та розвинуті виробничі зв’язки. Після розпаду радянської господарської системи значна частина цих можливостей була втрачена або скоротилася, а внутрішній попит дедалі більше почав задовольнятися міжнародною торгівлею.

Показово, що ще за даними FAO за 2001 рік імпорт становив близько 66 % офіційного обсягу споживання рибної продукції в Україні.

У наступні десятиліття до історичних проблем додалися нові.

Після окупації Криму у 2014 році Україна втратила доступ до частини морських ресурсів та інфраструктури. За оцінкою FAO, саме в Криму були розташовані чотири господарства з вирощування молюсків і риборозплідний об’єкт з камбали-калкана, що істотно вплинуло на перспективи української марикультури.

Після початку повномасштабної агресії у 2022 році ситуація погіршилася ще більше. Морський промисел фактично припинився, частина внутрішніх водойм стала недоступною або небезпечною, були порушені постачання кормів, посадкового матеріалу та інших ресурсів для аквакультури, пошкоджено виробничу і наукову інфраструктуру.

Водночас існує комплекс економічних причин:

недостатня капіталізація підприємств;

тривалий інвестиційний дефіцит;

висока вартість кредитних ресурсів;

зношеність частини основних фондів;

недостатній розвиток сучасної аквакультури;

обмежене кормовиробництво;

недостатність сучасної холодової логістики;

слабкість рибопромислового флоту;

нерозвиненість марикультури;

недостатня інтеграція виробництва, переробки та збуту.

У результаті імпорт часто має перевагу не лише тому, що певна риба в Україні не водиться, а й тому, що міжнародні виробничо-логістичні ланцюги здатні забезпечувати великі стандартизовані партії продукції з передбачуваними якістю, ціною та строками постачання.

Саме тому імпортозаміщення потребує не адміністративного обмеження імпорту, а підвищення конкурентоспроможності українського виробника.

2.3. ТОВАРНА СТРУКТУРА ІМПОРТУ

Структура імпорту підтверджує необхідність диференційованого підходу до імпортозаміщення.

У 2025 році 57,5 % імпорту становила морожена риба, 12,8 % – рибне філе та інше м’ясо риб, 9 % – свіжа або охолоджена риба, 7,2 % – готова або консервована риба та ікра.

Серед основних імпортованих видів – оселедець, хек, скумбрія, сардини, мойва, путасу, атлантичний лосось та інша океанічна і морська продукція. Значну частину цієї номенклатури неможливо безпосередньо замінити продукцією українських внутрішніх водойм.

Тому для цілей державної політики доцільно розділити імпорт щонайменше на три категорії.

Перша – об’єктивно необхідний імпорт.

Види, природні ареали та промислові запаси яких розташовані поза доступними Україні акваторіями і виробництво аналогічної продукції в Україні природно неможливе або економічно невиправдане.

Друга – конкурентний імпорт.

Продукція, яка може імпортуватися, але водночас має українські товарні аналоги. Саме тут можливе поступове збільшення частки коропа, товстолоба, сома, форелі, судака, осетрових та інших об’єктів вітчизняної аквакультури.

Третя – потенційно заміщуваний імпорт.

Сегменти, де за умови розвитку технологій, аквакультури, марикультури, переробки, кормової бази, холодової логістики та державного стимулювання Україна здатна суттєво наростити власну пропозицію.

Практична можливість такого підходу вже частково перевіряється через державні закупівлі. У 2025 році силові структури придбали української рибопродукції на 91,8 млн грн, а у 2026 році Держрибагентство продовжило роботу над збільшенням частки вітчизняної риби у бюджетному секторі.

Особливо показовим є аналіз закупівель 111 медичних закладів у першому півріччі 2026 року: близько 70 % бюджетних коштів було спрямовано на імпортну рибопродукцію, тоді як частка української становила лише 27 %. За оцінкою, представленою на нараді Держрибагентства, у другому півріччі частку української продукції потенційно можна було збільшити до 92 %.

Це не означає, що аналогічне співвідношення автоматично можливе для всього національного ринку, але демонструє наявність окремих сегментів реального імпортозаміщення.

2.4. ВАЛЮТНІ, ЦІНОВІ ТА ЛОГІСТИЧНІ РИЗИКИ

Висока імпортозалежність означає, що значна частина українського ринку рибопродукції формується під впливом факторів, які знаходяться поза прямим контролем держави та національного виробника.

Першим таким фактором є валютний ризик.

Закупівля імпортної продукції здійснюється переважно за іноземну валюту. Тому послаблення гривні безпосередньо або із певним часовим лагом збільшує гривневу вартість імпортованої риби, навіть якщо її світова ціна не змінюється.

За імпорту понад 1,16 млрд дол. США на рік валютна складова набуває макроекономічного значення для самого рибного ринку.

Другим фактором є ціновий ризик міжнародного ринку.

Український імпортер не визначає світові ціни на лосося, оселедець, скумбрію, хек або інші масові види. Вони залежать від обсягів світового вилову й аквакультури, стану запасів, квот, вартості кормів, енергії, пального, міжнародного попиту та торговельної політики.

FAO підкреслює, що міжнародна торгівля водними харчовими продуктами залишається одним із ключових механізмів зв’язку між виробництвом і споживанням, а її потоки суттєво залежать від логістики, тарифів, нетарифних обмежень та торговельної політики.

Третій фактор – логістичний ризик.

Рибопродукція особливо залежна від безперервності холодового ланцюга:

ПОРТ / КОРДОН → ХОЛОДИЛЬНИЙ СКЛАД → ТРАНСПОРТ → ПЕРЕРОБКА → РОЗПОДІЛЬЧИЙ ЦЕНТР → ТОРГІВЛЯ.

Порушення хоча б однієї ланки збільшує витрати, ризик втрат продукції та кінцеву споживчу ціну.

Війна суттєво посилила ці ризики. FAO фіксувала порушення транспортних і торговельних ланцюгів, зростання цін на енергію та виробничі ресурси, проблеми з постачанням кормів і посадкового матеріалу, а також припинення морського промислу України.

Таким чином, імпортозалежність одночасно означає:

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ВАЛЮТИ + СВІТОВОЇ ЦІНИ + МІЖНАРОДНОЇ ЛОГІСТИКИ + ЗОВНІШНІХ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ.

Розвиток власного виробництва не усуває всі ці ризики — українська аквакультура також залежить від енергії, кормів, обладнання та окремих імпортних компонентів. Проте диверсифікація джерел пропозиції між імпортом і внутрішнім виробництвом здатна підвищити стійкість ринку.

2.5. ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ І ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА

Риба та інші водні харчові продукти є важливим джерелом повноцінного білка, жирних кислот, вітамінів та мікроелементів. За даними FAO, у глобальному масштабі водні продукти забезпечують близько 20 % споживання тваринного білка на одну особу.

Тому питання стабільного забезпечення населення рибопродукцією має розглядатися не лише як проблема галузевого розвитку або зовнішньої торгівлі, а і як складова продовольчої безпеки.

Водночас продовольча безпека не означає продовольчої автаркії.

Імпорт є нормальним і необхідним елементом сучасного ринку. Більше того, для України він забезпечує доступ населення до видів риби та морепродуктів, які неможливо виробляти всередині країни у достатніх обсягах.

Ризик виникає тоді, коли внутрішній ринок надмірно залежить від одного джерела забезпечення, а національна виробнича система не має достатньої спроможності компенсувати зовнішні шоки.

З позицій продовольчої безпеки оптимальною є не модель:

«ІМПОРТ АБО ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО»,

а модель:

НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ + СИЛЬНЕ ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО + СТРАТЕГІЧНА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ПОСТАЧАННЯ.

Війна підтвердила важливість такого підходу. FAO зазначала, що втрата або порушення імпортних поставок безпосередньо впливали на споживання водних харчових продуктів в Україні, тоді як внутрішнє рибальство та аквакультура одночасно зазнали значних виробничих обмежень.

Водночас розвиток внутрішнього виробництва створює ширший ефект продовольчої стійкості. Це не лише додаткові тонни риби, а й:

власна риборозплідна база;

маточні стада та генетичні ресурси;

кормовиробництво;

переробка;

холодильні потужності;

регіональна логістика;

резерв виробничих потужностей;

робочі місця та доходи населення.

Отже, продовольча безпека у сфері рибопродукції повинна оцінюватися не лише через частку імпорту, а через стійкість усієї системи постачання.

З цієї позиції стратегічним завданням держави є формування такого балансу, за якого зовнішня торгівля забезпечує необхідний асортимент, а національне рибне господарство має достатню виробничу, ресурсну та інфраструктурну спроможність для задоволення економічно обґрунтованої частини внутрішнього попиту.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Імпортозалежність рибного ринку України має подвійну природу.

Її перша складова є об’єктивною і пов’язана з природно-географічною структурою попиту: Україна не має прямого доступу до промислових запасів значної частини видів морської та океанічної риби, які традиційно споживає населення.

Друга складова має структурний характер і пов’язана з недостатньою реалізацією можливостей власного рибного господарства – аквакультури, внутрішнього промислу, марикультури, відтворення водних біоресурсів, переробки та відповідної інфраструктури.

Саме друга складова, а не імпорт як такий, повинна стати основним об’єктом державної політики імпортозаміщення.

Тому стратегічною метою має бути не максимальне скорочення імпорту, а зменшення вразливості ринку через нарощування конкурентоспроможного українського виробництва, диверсифікацію зовнішніх поставок та формування стійкого національного рибогосподарського комплексу.

2.6. КРИТИЧНИЙ І НЕКРИТИЧНИЙ ІМПОРТ

Для формування обґрунтованої політики імпортозаміщення недостатньо оцінювати лише загальний обсяг ввезення риби та рибопродукції. Необхідно визначити, яка частина імпорту є об’єктивно необхідною для забезпечення внутрішнього ринку, а яка потенційно може конкурувати з продукцією українського виробництва.

У цьому дослідженні поняття «критичний імпорт» доцільно використовувати не як формально встановлену законодавством категорію рибопродукції, а як аналітичне поняття для визначення продукції, істотне скорочення постачання якої неможливо оперативно компенсувати внутрішнім виробництвом без звуження асортименту, погіршення доступності продукції або суттєвого зростання цін.

До такого імпорту можуть належати насамперед морські та океанічні види риб і морепродуктів, природні запаси яких відсутні у доступних Україні акваторіях або не можуть забезпечити внутрішній попит у необхідних обсягах.

Відповідно, некритичним або потенційно заміщуваним імпортом для цілей цього дослідження є ті товарні позиції, для яких в Україні існують або можуть бути створені конкурентоспроможні виробничі аналоги за умови розвитку аквакультури, внутрішнього промислу, марикультури, переробки та відповідної інфраструктури.

При цьому критерій походження продукції не може бути єдиним. Для визначення потенціалу імпортозаміщення необхідно одночасно враховувати:

природно-ресурсну можливість виробництва;

собівартість;

споживчий попит;

харчову цінність;

якість і безпечність;

масштабованість виробництва;

сезонність;

екологічну стійкість;

наявність кормової та рибопосадкової бази;

переробку, зберігання і логістику.

Таким чином, імпорт доцільно поділяти не за принципом «добрий — поганий», а за його функцією у забезпеченні ринку:

ОБ’ЄКТИВНО НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ → КОНКУРЕНТНИЙ ІМПОРТ → ПОТЕНЦІЙНО ЗАМІЩУВАНИЙ ІМПОРТ.

Саме друга і третя категорії мають бути предметом активної промислової, інвестиційної та рибогосподарської політики держави.

2.7. ПРОДУКЦІЯ, ЯКУ УКРАЇНА ОБ’ЄКТИВНО НЕ МОЖЕ ЗАМІСТИТИ

Значна частина українського імпорту риби має природно-географічне походження. Український споживач традиційно купує види, промислові запаси яких формуються у Північній Атлантиці, Північному Льодовитому океані та інших морських районах, до яких Україна не має прямого або достатнього промислового доступу.

До цієї групи належать передусім оселедець, скумбрія, хек, сардини, мойва, путасу та низка інших океанічних і морських видів, які становлять важливу частину масового споживчого асортименту.

До окремої категорії належать лососеві та морепродукти. Теоретична можливість вирощування окремих видів у контрольованих системах не означає економічної можливості замістити масштабні міжнародні поставки. Наприклад, українське виробництво форелі може розвиватися і частково конкурувати у преміальному сегменті, але це не означає можливості у коротко- чи середньостроковій перспективі повністю замінити імпорт атлантичного лосося.

Тому концепція імпортозаміщення повинна уникати хибної постановки питання:

«СКІЛЬКИ ІМПОРТНОЇ РИБИ МОЖНА ЗАМІНИТИ УКРАЇНСЬКОЮ РИБОЮ ТОННА В ТОННУ?»

Коректніше ставити питання:

«ЯКУ ЧАСТИНУ СПОЖИВЧОГО ПОПИТУ МОЖНА ПЕРЕОРІЄНТУВАТИ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНУ УКРАЇНСЬКУ ПРОДУКЦІЮ?»

Це принципово різні підходи.

Український короп не є біологічним аналогом норвезького лосося, а товстолоб – скумбрії. Проте у певних сегментах споживання вони можуть бути економічними та харчовими альтернативами, особливо у громадському харчуванні, державних закупівлях, виробництві філе, напівфабрикатів, консервів і готових страв.

Тому збереження значного обсягу імпорту у майбутньому є не ознакою провалу політики імпортозаміщення, а природною характеристикою відкритого та диверсифікованого продовольчого ринку.

Завдання держави полягає в іншому – не фінансувати імпортом те, що Україна здатна ефективно та конкурентоспроможно виробляти сама.

2.8. ПОТЕНЦІЙНІ СЕГМЕНТИ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ

Найбільший практичний потенціал імпортозаміщення пов’язаний не з океанічним промислом, а з аквакультурою, внутрішнім рибальством, переробкою та у довгостроковій перспективі — марикультурою.

Аквакультура

Першочерговими об’єктами нарощування виробництва можуть бути: короп, товстолоб, білий амур, форель, сом кларієвий, судак, щука, окремі осетрові та інші перспективні види.

Практичний потенціал цього напряму вже підтверджується системою державних закупівель. На 2026 рік для забезпечення державних структур плануються закупівлі коропа, товстолоба, форелі, кларієвого сома, судака та рибних консервів українського виробництва. Зокрема, Національна гвардія планувала закупити близько 1,1 тис. тонн риби, а Держприкордонслужба – близько 625 тонн.

Ще показовішими є результати аналізу закупівель медичних закладів у першому півріччі 2026 року: близько 70 % витрачених ними коштів припало на імпортну рибопродукцію, тоді як частка української становила лише 27 %. За оцінками, представленими Держрибагентством, у другому півріччі частка української продукції потенційно могла бути збільшена до 92 %.

Ці показники не можна механічно переносити на весь національний ринок, але вони демонструють наявність реального сегмента попиту, де імпортозаміщення можливе вже за існуючих виробничих умов.

Перероблена продукція

Другий значний резерв – не тільки жива або охолоджена риба, а: філе, порційні продукти. напівфабрикати, консерви, пресерви, копчена продукція, готові страви. продукція глибокої переробки.

Саме тут українська прісноводна риба може конкурувати не стільки видом, скільки формою продукту, ціною, якістю та зручністю споживання.

У 2025 році вже було реалізовано практичний проєкт заміщення імпортованої продукції українським мороженим філе товстолоба у системі державного забезпечення.

Марикультура

У середньо- та довгостроковій перспективі окремим стратегічним напрямом має стати відновлення та розвиток української марикультури.

Це стосується насамперед вирощування молюсків та окремих видів морських риб у доступних прибережних акваторіях після створення безпечних умов, відповідної нормативної бази та інвестиційної інфраструктури.

Марикультура не здатна повністю замінити океанічний імпорт, але може розширити власний морський товарний кошик України.

Внутрішнє промислове рибальство та СТРГ

Резерв існує і у підвищенні ефективності використання внутрішніх водойм, але цей напрям має жорстко обмежуватися принципом екологічної стійкості.

Імпортозаміщення не може здійснюватися шляхом надмірного вилову природних популяцій.

Тому пріоритетною моделлю має бути:

ВІДНОВЛЕННЯ РЕСУРСУ → НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ → КОНТРОЛЬ → ВИЛОВ → ВІДТВОРЕННЯ.

Державні та муніципальні закупівлі

Окремим стартовим ринком імпортозаміщення можуть стати: Збройні Сили та сектор безпеки, лікарні, заклади освіти, соціальні установи, інші бюджетні споживачі.

Держава у цьому випадку не просто підтримує виробника, а формує прогнозований довгостроковий попит, який дозволяє підприємствам планувати виробництво та інвестиції.

Отже, реальне імпортозаміщення має формуватися не одним рішенням, а через систему:

АКВАКУЛЬТУРА + МАРИКУЛЬТУРА + ВНУТРІШНІЙ ПРОМИСЕЛ + ПЕРЕРОБКА + ДЕРЖАВНИЙ ПОПИТ + ЛОГІСТИКА + ІНВЕСТИЦІЇ.

2.9. ЕКОНОМІЧНО ОБҐРУНТОВАНІ МЕЖІ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ

Визначення меж імпортозаміщення є одним із найважливіших питань цього дослідження.

Помилковими були б обидві крайності:

збереження нинішньої структури ринку як неминучої та незмінної;

постановка завдання максимально або повністю замінити імпорт власною продукцією.

Економічно обґрунтоване імпортозаміщення має відповідати щонайменше п’яти критеріям.

1. Економічна конкурентоспроможність

Українська продукція повинна мати прийнятну собівартість і не потребувати постійного надмірного бюджетного субсидування лише заради витіснення дешевшого імпорту.

2. Ресурсна та екологічна стійкість

Збільшення виробництва не повинно призводити до виснаження природних популяцій, погіршення якості води, перевищення екологічної місткості водойм або деградації екосистем.

3. Масштабованість

Необхідно оцінювати не експериментальну можливість виростити певний вид, а спроможність виробляти його стабільно, у промислових обсягах та з прогнозованою якістю.

4. Споживча прийнятність

Виробництво повинно відповідати реальному попиту. Неможливо адміністративно змусити споживача замінити звичний продукт іншим лише тому, що він вироблений в Україні.

Завдання держави та бізнесу – створити український продукт, який споживач сам обере за співвідношенням ціни, якості, смаку та зручності.

5. Загальноекономічний ефект

Необхідно враховувати не лише ціну самої риби, а створення доданої вартості:

КОРМИ → ВИРОЩУВАННЯ → ОБЛАДНАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ХОЛОДИЛЬНА ЛОГІСТИКА → ТОРГІВЛЯ → ПОДАТКИ → РОБОЧІ МІСЦЯ.

У такому випадку навіть певна різниця у первинній собівартості може компенсуватися ширшим мультиплікативним ефектом для економіки України.

Саме тому на цьому етапі дослідження недоцільно встановлювати довільну політичну ціль — наприклад, «замістити 30 %, 50 % або 70 % імпорту».

Такий показник має бути результатом подальших ресурсно-економічних розрахунків за основними товарними групами.

Для кожної з них необхідно визначити:

ОБСЯГ ВНУТРІШНЬОГО ПОПИТУ → ОБСЯГ ІМПОРТУ → НАЯВНЕ ВИРОБНИЦТВО → ПОТЕНЦІЙНА ПОТУЖНІСТЬ → СОБІВАРТІСТЬ → НЕОБХІДНІ ІНВЕСТИЦІЇ → СТРОК НАРОЩУВАННЯ → МОЖЛИВА ЧАСТКА ЗАМІЩЕННЯ.

На основі такого підходу може бути сформована Національна матриця імпортозаміщення рибної продукції, наприклад:

ТОВАР / ВИД → ІМПОРТ → ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО → ПОТЕНЦІАЛ → ІНВЕСТИЦІЇ → СТРОК → ЦІЛЬОВА ЧАСТКА ВНУТРІШНЬОГО ВИРОБНИЦТВА.

Це дозволить перейти від загального політичного гасла «імпортозаміщення» до вимірюваної економічної політики.

При цьому доцільно розрізняти три часові горизонти.

КОРОТКОСТРОКОВИЙ – 2027-2030 роки: використання наявних виробничих потужностей, державні закупівлі, розвиток переробки, підвищення продуктивності існуючих аквакультурних господарств.

СЕРЕДНЬОСТРОКОВИЙ – 2031-2035 роки: масштабування аквакультури, розвиток кормової бази, риборозплідних потужностей, холодової логістики, сучасної переробки та відновлення флоту й берегової інфраструктури.

ДОВГОСТРОКОВИЙ – 2036-2050 роки: розвиток марикультури, високотехнологічної аквакультури, глибокої переробки, експортних кластерів та повноцінного рибогосподарського індустріального комплексу.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2

Імпортозалежність українського ринку рибопродукції не є однорідним явищем. Вона поєднує об’єктивно необхідний імпорт, обумовлений природно-географічними особливостями та структурою споживання, і структурну імпортозалежність, пов’язану з недостатнім розвитком власного виробництва, переробки та інфраструктури.

Саме структурна складова повинна стати основним предметом державної політики.

При цьому імпортозаміщення має здійснюватися не шляхом адміністративного обмеження зовнішньої торгівлі, а через створення конкурентних переваг українського виробника, залучення інвестицій, розвиток аквакультури і марикультури, модернізацію переробки, формування внутрішньої кормової та риборозплідної бази, розвиток холодової логістики та стимулювання прогнозованого внутрішнього попиту.

Стратегічною метою має стати не максимальна частка української риби за будь-яку ціну, а оптимальний баланс між необхідним імпортом, конкурентоспроможним власним виробництвом та перспективним експортом.

Таким чином, питання імпортозаміщення закономірно переходить у питання виробничої спроможності України: якими природними ресурсами, водоймами, підприємствами, технологіями, інфраструктурою, кадрами та інвестиційними можливостями держава реально володіє для нарощування власного виробництва.

3. РЕСУРСНИЙ, ВИРОБНИЧИЙ ТА ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

3.1. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Природно-ресурсна база є фундаментом рибного господарства України. Її формують внутрішні водойми, річкові системи, водосховища, ставки, озера, лимани, водойми-охолоджувачі, прибережні морські акваторії, а також водні біоресурси та середовища їх природного відтворення.

За галузевими оцінками, Україна має понад 1 млн га внутрішніх водних площ, які тією чи іншою мірою потенційно можуть використовуватися для рибогосподарських цілей. У довідкових матеріалах Держрибагентства до такого фонду віднесено близько 797 тис. га водосховищ, понад 120 тис. га ставів, близько 86 тис. га інших внутрішніх водойм та близько 13,5 тис. га водойм-охолоджувачів енергетичних систем. Ці показники мають використовуватися як орієнтовна ресурсна оцінка, оскільки частина базових інвентаризацій проводилася раніше і потребує актуалізації з урахуванням воєнних втрат, зміни стану водойм та сучасного режиму їх використання. (Смена)

Проте сама площа водного фонду не може розглядатися як готовий виробничий ресурс. Для рибного господарства принципове значення мають:

якість води;
гідрологічний режим;
кормова база;
кисневий режим;
стан нерестовищ;
наявність зимувальних ям;
міграційні шляхи;
видова та вікова структура іхтіофауни;
екологічна місткість водойми;
рівень антропогенного навантаження;
можливість контролю та охорони водних біоресурсів.

Тому природно-ресурсний потенціал рибного господарства доцільно оцінювати не за формулою «скільки гектарів води має Україна», а за формулою:

ВОДНИЙ ОБ’ЄКТ → ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН → БІОРЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ → ДОПУСТИМЕ НАВАНТАЖЕННЯ → ВІДТВОРЕННЯ → СТАЛЕ ВИКОРИСТАННЯ.

Внутрішні водойми

Основою внутрішнього рибогосподарського потенціалу України є басейни Дніпра, Дністра, Дунаю, Південного Бугу, Десни та інших великих і малих річок разом із водосховищами, заплавними озерами, ставками та іншими водними об’єктами.

Значення цієї системи виходить далеко за межі промислового вилову. Внутрішні водойми одночасно виконують функції:

природного відтворення водних біоресурсів;
промислового та любительського рибальства;
аквакультури;
спеціального товарного рибного господарства;
збереження біорізноманіття;
водопостачання;
зрошення;
енергетики;
рекреації та туризму.

Ця багатофункціональність створює як переваги, так і конфлікти використання. Рибогосподарські інтереси мають узгоджуватися з потребами енергетики, питного водопостачання, сільського господарства, судноплавства, природоохоронної діяльності та територіальних громад.

Показовим прикладом є басейн Південного Бугу. За даними Басейнового управління водних ресурсів, лише в цьому басейні налічується 9 877 ставків площею понад 56,4 тис. га та 187 водосховищ площею майже 30 тис. га.

Такі показники свідчать, що значний резерв рибогосподарського розвитку зосереджений не лише у великих водосховищах, а й у тисячах середніх і малих водних об’єктів регіонального та місцевого значення.

Водосховища Дніпровського каскаду

Особливе місце у рибному господарстві України традиційно займає система водосховищ Дніпра.

У 2025 році промисловий вилов лише у водосховищах Дніпровського каскаду становив близько 10,2 тис. тонн, що підтверджує їх ключове значення для внутрішнього промислу. (Кабинет Министров Украины)

На 2026 рік державою продовжено регулювання промислу у Київському, Канівському, Кременчуцькому, Кам’янському та Дніпровському водосховищах, а також у річках Дніпро і Десна. (Кабинет Министров Украины)

При цьому після руйнування Каховського водосховища традиційна структура Дніпровського каскаду зазнала фундаментальних змін. Це вимагає переоцінки не лише рибних запасів, а й всієї просторової моделі використання Дніпра, стану нерестовищ, міграційних шляхів, водообміну та майбутніх рибогосподарських сценаріїв південного регіону.

Тому Дніпровський каскад має розглядатися не просто як система промислових водойм, а як стратегічний рибогосподарський та екологічний комплекс національного значення.

Ставки та малі водні об’єкти

Ставковий фонд є одним із найбільш практичних резервів розвитку аквакультури.

На відміну від природних водойм, де обсяг вилову повинен визначатися станом природних популяцій, ставкова аквакультура дозволяє формувати керовану модель:

ПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → ГОДІВЛЯ → ВИРОЩУВАННЯ → КОНТРОЛЬ → ВИЛОВ → ПЕРЕРОБКА.

Саме тому ефективне використання ставів може забезпечувати збільшення власного виробництва без посилення промислового тиску на природні популяції.

Водночас значна кількість малих водойм використовується з низькою продуктивністю або взагалі не інтегрована в сучасні виробничі ланцюги. Частина об’єктів потребує актуалізації паспортів, визначення правового режиму, ремонту гідротехнічних споруд, очищення, меліорації та інвестицій.

Отже, необхідною передумовою нарощування аквакультури є національна інвентаризація реально придатних до господарського використання водних об’єктів, а не лише формальний облік їх загальної кількості.

Лимани та гирлові системи

Особливим природним ресурсом України є лимани та гирлові комплекси Чорноморсько-Азовського басейну.

Дністровський лиман, Дніпровсько-Бузька гирлова система, придунайські озера, причорноморські лимани та інші перехідні водні екосистеми характеризуються високою біологічною продуктивністю і традиційно відігравали важливу роль у промислі та природному відтворенні риб.

Їх значення визначається не лише прямим виловом, а функцією нерестових, нагульних та міграційних територій.

У 2025 році держава розпочала масштабне зариблення, профінансоване за рахунок коштів від аукціонів на промисловий вилов. До Дністровського лиману, Кременчуцького та Канівського водосховищ було вселено майже 1,1 млн екземплярів молоді коропа, товстолоба та білого амура. Загалом протягом року у рибогосподарські водні об’єкти України вселено близько 11 млн екземплярів цінних видів риб. (Кабинет Министров Украины)

Це підтверджує, що природно-ресурсний потенціал має підтримуватися активною державною політикою відтворення.

Чорне та Азовське моря

Україна є морською державою, а Чорне та Азовське моря історично формували важливу складову її рибогосподарського потенціалу.

До повномасштабної війни морський ресурс забезпечував промисел риби та інших водних біоресурсів, функціонування рибопромислового флоту, портів і берегової інфраструктури, а також створював основу для розвитку марикультури.

У сучасних умовах реалізація цього потенціалу істотно обмежена війною, мінною небезпекою, окупацією частини територій та обмеженнями судноплавства й доступу до морських акваторій.

Тому слід розмежовувати:

наявний природно-ресурсний морський потенціал України
і
фактичну можливість його господарського використання під час війни.

На 2026 рік нормативний режим промислу у басейні Чорного моря затверджено, проте фактичні можливості використання морських ресурсів визначаються передусім безпековою ситуацією. (Кабинет Министров Украины)

Після відновлення безпечного доступу до моря одним із стратегічних напрямів має стати не просто повернення до довоєнної моделі, а формування сучасної морської рибогосподарської політики, яка поєднає промисел, марикультуру, науковий моніторинг, простежуваність та екосистемний підхід.

Водні біоресурси

Природно-ресурсний потенціал України визначається не площею водойм як такою, а станом популяцій водних біоресурсів.

У внутрішніх водоймах основу промислового вилову сьогодні формують карась сріблястий, лящ, плітка, плоскирка, судак, рослиноїдні та інші види. Водночас водойми України є середовищем існування значно ширшого комплексу аборигенних, вселених, рідкісних і охоронюваних видів.

Саме тому нарощування виробництва не може будуватися за моделлю:

БІЛЬШЕ ВИЛОВИТИ З ПРИРОДИ.

Стратегічно правильною є інша модель:

ОЦІНИТИ ЗАПАС → ЗБЕРЕГТИ СЕРЕДОВИЩЕ → ВІДНОВИТИ ПОПУЛЯЦІЇ → ВИЗНАЧИТИ ДОПУСТИМИЙ ВИЛОВ → КОНТРОЛЮВАТИ ВИКОРИСТАННЯ → ОЦІНЮВАТИ РЕЗУЛЬТАТ.

У 2025 році держава замовляла науково-аналітичні матеріали щодо стану основних промислових популяцій у Дніпрі, Десні, Київському, Канівському, Кременчуцькому, Кам’янському та Дніпровському водосховищах, Дніпровсько-Бузькій гирловій системі та інших водних об’єктах загальнодержавного значення саме для обґрунтування режимів промислу на 2026 рік. (dnp.darg.gov.ua)

Цей підхід необхідно поширити на всю систему використання водних біоресурсів.

Кліматичний та водогосподарський фактор

Окремим обмеженням природно-ресурсного потенціалу стає зміна клімату.

Підвищення температури води, зниження водності річок, тривалі посушливі періоди, дефіцит кисню, евтрофікація та зміна гідрологічного режиму безпосередньо впливають на кормову базу, нерест, виживання молоді та загальну рибопродуктивність водойм.

Ця проблема вже має не прогнозний, а практичний характер. У серпні 2026 року Держводагентство у зв’язку з маловоддям на окремих річках України запровадило тимчасові обмеження спеціального водокористування з поверхневих водних об’єктів. (Держводагентство)

Для рибного господарства це означає необхідність переходу до моделі управління, яка враховує конкуренцію за водний ресурс між населенням, сільським господарством, енергетикою, промисловістю, екосистемами та рибним господарством.

Таким чином, у майбутньому ключовим дефіцитним ресурсом для частини рибогосподарських систем може стати не земельна площа і навіть не інвестиції, а вода належної кількості та якості.

Воєнні втрати природно-ресурсного потенціалу

Війна суттєво змінила географію доступного рибогосподарського ресурсу.

Частина водойм розташована на тимчасово окупованих територіях або у зоні бойових дій. Для окремих регіонів діють обмеження на перебування людей на водоймах і використання маломірних плавзасобів. (Кабинет Министров Украины)

До цього додаються:

мінування;
руйнування гідротехнічних споруд;
забруднення водойм;
зміна гідрологічного режиму;
пошкодження нерестовищ;
ризики потрапляння паливно-мастильних матеріалів та інших забруднювачів;
обмеження наукового моніторингу.

Тому після завершення активної фази війни Україна потребуватиме повної післявоєнної рибогосподарської інвентаризації водного фонду і водних біоресурсів.

Її результатом має стати не лише оцінка збитків, а нова карта:

ВОДОЙМА → СТАН → РЕСУРС → ОБМЕЖЕННЯ → РЕАБІЛІТАЦІЯ → РИБОГОСПОДАРСЬКА МОДЕЛЬ → ОЧІКУВАНА ПРОДУКТИВНІСТЬ.

Стратегічна оцінка потенціалу

Наявність в Україні значного водного фонду створює об’єктивні передумови для розвитку рибного господарства, проте було б методологічною помилкою прирівнювати теоретичну площу водойм до фактично доступного виробничого ресурсу.

Для кожного водного об’єкта необхідно визначити щонайменше п’ять характеристик:

1. Екологічна придатність.
   Чи дозволяє стан водойми підтримувати сталу іхтіофауну або аквакультурне виробництво.
2. Ресурсна спроможність.
   Який обсяг водних біоресурсів може формуватися без деградації екосистеми.
3. Правова доступність.
   Який режим використання водойми і чи можлива господарська діяльність.
4. Економічна доцільність.
   Чи дозволяють продуктивність, логістика та інфраструктура забезпечити конкурентне виробництво.
5. Відтворюваність ресурсу.
   Чи здатна система підтримувати довгострокове виробництво без виснаження природного капіталу.

Саме тому ресурсну базу рибного господарства України доцільно поділяти на:

ЗАГАЛЬНИЙ ВОДНИЙ ФОНД → ПОТЕНЦІЙНО ПРИДАТНИЙ РИБОГОСПОДАРСЬКИЙ ФОНД → ЕКОЛОГІЧНО ДОПУСТИМИЙ ФОНД → ЕКОНОМІЧНО ЕФЕКТИВНО ВИКОРИСТОВУВАНИЙ ФОНД.

Різниця між цими категоріями сьогодні залишається значною і є одним із найбільших прихованих резервів розвитку галузі.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Україна володіє значним і різноманітним природно-ресурсним потенціалом рибного господарства – внутрішніми водоймами, великими річковими системами, водосховищами, ставами, лиманами, морськими акваторіями та різноманітними водними біоресурсами.

Проте наявність водного ресурсу ще не означає наявності рибогосподарського виробничого потенціалу.

Реальна спроможність водойм визначається їх екологічним станом, водністю, станом іхтіофауни, відтворенням, правовим режимом, безпековою ситуацією, наявністю інфраструктури та економічною доцільністю використання.

У зв’язку з цим одним із першочергових стратегічних завдань має стати формування Національного рибогосподарського кадастру водних об’єктів і біоресурсного потенціалу, інтегрованого з державним водним кадастром та цифровими системами Держрибагентства.

Такий кадастр повинен відповідати на практичне питання:

ДЕ → ЯКИЙ РЕСУРС → У ЯКОМУ СТАНІ → ЩО МОЖНА ВИРОБЛЯТИ → У ЯКОМУ ОБСЯЗІ → ЗА ЯКИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ОБМЕЖЕНЬ → ЯКІ ІНВЕСТИЦІЇ ПОТРІБНІ.

Саме перетворення великого, але частково неінвентаризованого водного потенціалу на науково оцінений, екологічно стійкий та економічно керований ресурс є однією з ключових передумов нарощування власного виробництва рибопродукції в Україні.

3.2. АКВАКУЛЬТУРА

Аквакультура має розглядатися як один із ключових стратегічних секторів майбутнього рибного господарства України та один із основних інструментів поступового зменшення структурної імпортозалежності ринку рибопродукції.

На відміну від промислового рибальства, обсяги якого об’єктивно обмежуються станом природних запасів водних біоресурсів, аквакультура дозволяє формувати кероване, прогнозоване та масштабоване виробництво у контрольованих або частково контрольованих умовах.

Чинний Закон України «Про аквакультуру» визначає її як сільськогосподарську діяльність, що охоплює штучне розведення, утримання і вирощування гідробіонтів, виробництво продукції, кормів, відтворення біоресурсів, селекційно-племінну роботу та низку інших напрямів. Закон діє у внутрішніх водоймах, технологічних рибогосподарських водоймах, внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній морській економічній зоні України.

Отже, аквакультура – це не лише традиційне ставкове рибництво. У сучасному розумінні вона повинна формувати комплексний виробничий сектор:

РИБОПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → КОРМИ → ВИРОЩУВАННЯ → ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНИЙ КОНТРОЛЬ → ВИЛОВ → ОХОЛОДЖЕННЯ → ПЕРЕРОБКА → ЛОГІСТИКА → РИНОК.

Сучасний стан

За даними Держрибагентства, у 2025 році аквакультурною діяльністю в Україні займалися 3 305 суб’єктів господарювання, проте річну звітність подали лише 1 925, або 58 % їх загальної кількості. Це одночасно характеризує масштаб підприємницької бази та вказує на проблему повноти галузевої статистики.

За даними поданої звітності, загальний обсяг виробництва продукції аквакультури у 2025 році становив 16 133 тонни, що на 13,4 % менше, ніж у 2024 році. Водночас обсяг реалізованої товарної продукції збільшився на 17,5 % – до 10 781 тонни.

Ці показники мають принципове значення для оцінки потенціалу імпортозаміщення. На тлі імпорту риби та рибопродукції, який у 2025 році вимірювався сотнями тисяч тонн, сучасні обсяги української аквакультури залишаються порівняно невеликими.

Отже, проблема полягає не у відсутності аквакультури в Україні, а в недостатньому масштабі її виробництва відносно ємності внутрішнього ринку.

Домінування ставкової моделі

Українська аквакультура залишається переважно ставковою. Із 16 133 тонн продукції, виробленої у 2025 році, 15 439 тонн, або близько 96 %, було отримано у ставах. У резервуарах і басейнах вироблено 245 тонн, в установках замкнутого водопостачання – 239 тонн, у садках – 210 тонн.

Ця структура одночасно є перевагою і слабкістю галузі.

Перевагою – тому що Україна має історично сформовану ставкову рибогосподарську культуру, відповідні природні умови, підприємства, фахівців та значний фонд водних об’єктів.

Слабкістю – тому що надмірна концентрація виробництва в одній технологічній моделі підвищує залежність від водності, температури, погодних умов, стану гідротехнічних споруд та сезонності.

Тому стратегічним напрямом має бути не відмова від ставкової аквакультури, а її модернізація та технологічна диверсифікація.

Видова структура

Основою української аквакультури залишаються коропові види.

У 2025 році було вирощено:

коропа звичайного – 8 214 тонн;

строкатого товстолоба – 1 515 тонн;

білого товстолоба – 1 230 тонн;

гібридів товстолобів – 1 225 тонн;

білого амура – 582 тонни.

Водночас поступово формується виробництво інших видів: райдужної форелі – 565 тонн, кларієвого сома – 228 тонн, щуки – 216 тонн, судака – 147 тонн, американського гольця – 25 тонн, сибірського осетра – 20 тонн, стерляді – 15 тонн. У 2025 році також вироблено близько 3,7 тонни харчової ікри, переважно осетрових видів.

Така структура показує дві потенційні моделі розвитку.

Перша – масове доступне виробництво на базі коропа, товстолоба, білого амура та інших традиційних видів.

Друга – високовартісна інтенсивна аквакультура: форель, сомові, судак, осетрові, ікра та інша продукція з високою доданою вартістю.

Для України необхідні обидві моделі.

Перша має забезпечувати продовольчу доступність і масовий внутрішній ринок. Друга – технологічний розвиток, рентабельність, інвестиційну привабливість та перспективу експорту.

Регіональний потенціал

У 2025 році найбільші обсяги продукції аквакультури були зафіксовані у Черкаській області – 2 020 тонн, Хмельницькій – 1 897,5 тонни, Львівській – 1 569 тонн та Сумській – 1 487 тонн.

Це свідчить, що аквакультура може розвиватися у різних природно-кліматичних зонах України, але її спеціалізація повинна враховувати регіональні умови.

Доцільною є модель:

РЕГІОН → ВОДНИЙ РЕСУРС → ОПТИМАЛЬНИЙ ВИД → ТЕХНОЛОГІЯ → ПЕРЕРОБКА → РЕГІОНАЛЬНИЙ / НАЦІОНАЛЬНИЙ РИНОК

На цій основі можуть формуватися регіональні рибогосподарські кластери із власною спеціалізацією.

Інтенсивна та високотехнологічна аквакультура

Окремим стратегічним напрямом має стати розвиток установок замкнутого водопостачання (УЗВ), басейнових і садкових технологій.

Показово, що, попри загальне скорочення виробництва у 2025 році, Держрибагентство зафіксувало зростання виробництва у садках та УЗВ, зазначивши, що такі технології є більш керованими та дозволяють виробникам краще адаптуватися до воєнних умов.

УЗВ дозволяють контролювати температуру, кисневий режим, якість води, годівлю, біобезпеку та темпи росту. Крім того, виробництво може розміщуватися ближче до великих центрів споживання.

Водночас УЗВ є капітало- та енергоємними. Тому вони не повинні розглядатися як універсальна заміна традиційному ставковому рибництву.

Оптимальною для України є багатотехнологічна модель:

СТАВКОВА + БАСЕЙНОВА + САДКОВА + УЗВ + МАРИКУЛЬТУРА.

Рибопосадковий матеріал і генетичні ресурси

Нарощування товарного виробництва неможливе без стабільної риборозплідної бази.

Для стратегічної автономності галузі Україна повинна мати власні:

ремонтно-маточні стада;

племінні господарства;

генетично паспортизовані лінії;

інкубаційні потужності;

виробництво личинки, малька та цьоголітки;

генетичні банки та систему селекційно-племінної роботи.

Це питання має безпосередній зв’язок із продовольчою безпекою. Країна, яка прагне збільшувати власне виробництво риби, не повинна критично залежати від імпорту посадкового матеріалу для ключових виробничих напрямів.

Отже:

ВЛАСНИЙ ГЕНЕТИЧНИЙ РЕСУРС → ВЛАСНИЙ ПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО → ПРОДОВОЛЬЧА СТІЙКІСТЬ.

Кормова база

Другим фундаментальним фактором є кормовиробництво.

Для традиційної ставкової аквакультури важливими залишаються природна кормова база водойм і комбіновані технології годівлі. Для форелі, сомових, осетрових, судака та інших інтенсивних об’єктів потрібні високоякісні спеціалізовані корми із точно визначеним складом білків, жирів, амінокислот, вітамінів та мінеральних речовин.

Саме тому розвиток аквакультури повинен стимулювати формування національної індустрії спеціалізованих рибних кормів.

Це один із прикладів того, як розвиток рибного господарства створює попит у суміжних галузях.

Переробка і ринок

Історично значна частина української ставкової риби реалізується у вигляді живої або охолодженої продукції.

Для масштабного імпортозаміщення цього недостатньо.

Сучасний споживач дедалі частіше купує не «рибу як біологічний вид», а готовий харчовий продукт:

ФІЛЕ → СТЕЙК → ПОРЦІЙНИЙ ПРОДУКТ → НАПІВФАБРИКАТ → КОНСЕРВИ → ГОТОВА СТРАВА.

Саме глибша переробка здатна суттєво розширити ринок українського коропа, товстолоба, сома, форелі та інших видів.

Тому стратегія розвитку аквакультури не може завершуватися на воротах рибного господарства. Вона повинна охоплювати весь ланцюг створення вартості.

Основні системні бар’єри

Незважаючи на значний потенціал, розвиток аквакультури стримують взаємопов’язані проблеми: доступ до водних об’єктів і земель, стан гідротехнічних споруд, інвестиційний дефіцит, вартість кредитування та енергії, дефіцит спеціалізованих кормів і якісного посадкового матеріалу, недостатність переробки та холодової логістики, кадрові проблеми, воєнні ризики, а також неповнота статистичного обліку.

Показник 2025 року, коли річну звітність подали лише 58 % зареєстрованих суб’єктів аквакультури, особливо важливий: держава не може якісно планувати розвиток галузі, якщо не має достатньо повної інформації про її фактичні виробничі потужності.

Отже, необхідний перехід:

ВІД ФРАГМЕНТАРНОЇ СТАТИСТИКИ → ДО ЦИФРОВОГО ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ І РЕЗУЛЬТАТІВ.

Аквакультура та європейська інтеграція

Розвиток української аквакультури має відбуватися одразу в європейській нормативній та ринковій логіці.

У 2026 році Україна продовжила адаптацію рибогосподарського законодавства до норм ЄС, а Уряд схвалив кроки для набуття членства в Європейській консультативній комісії з внутрішнього рибальства та аквакультури (EIFAAC). Держава прямо пов’язує цей процес із гармонізацією політики з європейськими підходами та стандартами.

Це означає, що майбутня модель української аквакультури повинна від самого початку орієнтуватися на вимоги щодо безпечності продукції, здоров’я та благополуччя водних тварин, біобезпеки, екологічної стійкості, простежуваності, статистичної звітності та доступу до європейського ринку.

Аквакультура як інструмент імпортозаміщення

Саме в аквакультурі знаходиться один із найбільших керованих резервів збільшення пропозиції української риби. Проте стратегічною помилкою було б поставити завдання просто збільшити виробництво з нинішніх 16 тис. тонн до довільно визначеної цифри.

Спочатку необхідно встановити:

ПОПИТ → ВИД ПРОДУКЦІЇ → РЕСУРС → ТЕХНОЛОГІЮ → СОБІВАРТІСТЬ → РИНОК → ІНВЕСТИЦІЇ → МОЖЛИВИЙ ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА.

Саме ці розрахунки повинні визначити цільові показники Національної програми на 2030, 2035, 2040 та 2050 роки. При цьому державна політика має стимулювати не просто збільшення тоннажу, а конкурентоспроможне виробництво продукції, яка реально потрібна внутрішньому та зовнішньому ринку.

Стратегічна модель розвитку

Перспективна модель української аквакультури може бути сформульована так:

ВОДНИЙ РЕСУРС – ГЕНЕТИКА І СЕЛЕКЦІЯ – РИБОПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ – КОРМОВИРОБНИЦТВО – СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ – ПЕРЕРОБКА І ХОЛОДИЛЬНА ЛОГІСТИКА – ВНУТРІШНІЙ РИНОК – ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ – ЕКСПОРТ

Таким чином, аквакультура має розглядатися вже не як вузький сегмент рибництва, а як повноцінна агропромислова виробнича система.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Україна має природні, виробничі та кадрові передумови для суттєвого розвитку аквакультури, однак сучасний обсяг виробництва – 16,1 тис. тонн у 2025 році – не відповідає масштабам внутрішнього ринку та потенційним можливостям галузі.

Стратегічним завданням має стати перехід від переважно традиційної та фрагментованої моделі до диверсифікованої індустріальної аквакультури, яка поєднує модернізоване ставкове господарство, басейнові й садкові технології, УЗВ, селекційно-племінну та риборозплідну базу, національне кормовиробництво, сучасну переробку, холодову логістику і цифрову простежуваність.

При цьому нарощування виробництва повинно здійснюватися в межах екологічної місткості водних систем та відповідати європейським вимогам до безпечності, біобезпеки й охорони довкілля.

АКВАКУЛЬТУРА → ВЛАСНЕ КЕРОВАНЕ ВИРОБНИЦТВО → ДОСТУПНА РИБОПРОДУКЦІЯ → ЗМЕНШЕННЯ СТРУКТУРНОЇ ІМПОРТОЗАЛЕЖНОСТІ → ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ.

Саме тому розвиток аквакультури доцільно визначити одним із базових виробничих пріоритетів Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Історичний досвід засвідчує, що Україна вже мала масштабну систему рибницького виробництва, спроможну забезпечувати обсяги продукції, які багаторазово перевищували сучасні. Водночас повернення до показників минулого не може бути самоціллю: йдеться не про відтворення колишньої господарської моделі, а про формування нової конкурентоспроможної аквакультури XXI століття.

Стратегічним завданням має стати перехід від переважно традиційного та фрагментованого виробництва до диверсифікованої індустріальної системи, що поєднує модернізоване ставкове рибництво, басейнові й садкові технології, УЗВ, власну селекційно-племінну та риборозплідну базу, кормовиробництво, переробку, холодильну логістику, цифрову простежуваність і сучасні канали збуту.

При цьому нарощування виробництва має ґрунтуватися не на адміністративно встановлених показниках тоннажу, а на ресурсній спроможності, економічній ефективності, екологічній стійкості та реальному попиті внутрішнього і зовнішнього ринків.

Таким чином, аквакультура є одним із найбільших керованих резервів збільшення власного виробництва рибопродукції та зменшення структурної імпортозалежності України. Її відродження і технологічна модернізація мають стати одним із базових виробничих пріоритетів Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки.

3.3. СПЕЦІАЛЬНІ ТОВАРНІ РИБНІ ГОСПОДАРСТВА

Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) в Україні є особливою формою рибогосподарського використання водних об’єктів, яка історично сформувалася на стику промислового рибальства, відтворення водних біоресурсів та спеціального режиму використання природних водойм.

Саме ця змішана природа СТРГ є одночасно їх перевагою і головною проблемою.

З одного боку, СТРГ дозволяють поєднувати зариблення, підтримання іхтіофауни, регулювання видового складу, меліоративні заходи та господарське вилучення водних біоресурсів. З іншого – чинна правова модель не завжди чітко відповідає на питання, чим саме є СТРГ з позицій сучасного права: формою спеціального використання природного ресурсу, особливим видом рибальства, різновидом господарської діяльності на водоймі чи перехідною моделлю між природним промислом та керованим товарним вирощуванням.

Саме тому СТРГ потребують окремого законодавчого та інституційного переосмислення.

Правова невизначеність

Базова проблема полягає у відсутності достатньо чіткої та сучасної правової конструкції, яка б однозначно визначала:

правовий статус СТРГ;

право користування водним об’єктом;

право на водні біоресурси, вселені користувачем;

співвідношення природних та штучно сформованих запасів;

режим доступу інших користувачів до водойми;

співвідношення СТРГ з аквакультурою, промисловим та любительським рибальством;

право на гідротехнічні споруди;

строки та гарантії господарської діяльності;

підстави зміни, припинення або анулювання режиму СТРГ.

Чинне законодавство про аквакультуру досить чітко врегульовує орендну модель для водних об’єктів та технологічних водойм: закон прямо передбачає надання рибогосподарських водних об’єктів у користування для цілей аквакультури на умовах оренди.

Для СТРГ такої ж цілісної конструкції немає.

У результаті може виникати ситуація, коли суб’єкт господарювання:

здійснює вселення (зариблення);

інвестує у меліоративні та біотехнічні заходи;

підтримує певний видовий склад;

несе витрати на охорону та моніторинг;

але при цьому не має класичного речового або орендного права на сам водний об’єкт у тому обсязі, як це передбачено для аквакультури.

Це формує правову невизначеність щодо інвестицій, строків окупності, відповідальності та захисту господарських прав.

СТРГ і аквакультура: відсутність чіткої межі

Друга системна проблема – нечітке розмежування СТРГ та аквакультури.

Аквакультура за законом є керованою діяльністю з розведення, утримання та вирощування гідробіонтів у контрольованих або частково контрольованих умовах.

СТРГ також може передбачати зариблення, регулювання структури іхтіофауни, підвищення рибопродуктивності та подальше вилучення вирощеної продукції.

Отже, у господарській логіці між ними є очевидний перетин.

Проте правові режими різні:

АКВАКУЛЬТУРА → оренда / контрольований об’єкт / вирощування;

СТРГ → режим спеціального використання водних біоресурсів / природний водний об’єкт / поєднання природного та штучного відтворення.

Така подвійність потребує законодавчого уточнення, оскільки для бізнесу має бути зрозуміло:

де закінчується природний ресурс і починається вирощена продукція;

який правовий режим має вселена риба;

які податкові, ветеринарні та статистичні правила застосовуються;
коли діяльність має регулюватися як аквакультура, а коли – як спеціальне використання водних біоресурсів.

Без цього СТРГ залишаються у правовій «сірій зоні» між двома моделями.

Право на водойму, землю і гідротехнічні споруди

Для будь-якого рибогосподарського виробництва критичною є єдність трьох складових:

ЗЕМЛЯ → ВОДА → ГІДРОТЕХНІЧНІ СПОРУДИ.

У сфері аквакультури саме розрив між цими складовими вже офіційно визнавався проблемою: у галузевих матеріалах зазначалося, що законодавче розділення єдиного виробничого комплексу на землю, воду та гідроспоруди породжує конфлікти, судові спори та знижує інвестиційну привабливість.

Для СТРГ проблема ще гостріша, оскільки режим СТРГ сам по собі не завжди створює повноцінне право користування всією інфраструктурною системою водойми.

Відсутність чіткої ув’язки між режимом СТРГ і правами на:

земельну ділянку водного фонду;

водний простір;

гідротехнічні споруди;

берегову інфраструктуру створює юридичні та інвестиційні ризики.

Інвестиційна нестабільність

СТРГ за своєю природою потребує довгострокового планування.

Зариблення сьогодні може давати господарський ефект через декілька років. Відновлення популяцій, зміна видової структури, формування продуктивної іхтіофауни, реконструкція нерестовищ і меліоративні заходи також мають тривалий цикл.

Тому короткі, нестабільні або адміністративно вразливі режими використання суперечать економічній природі такого господарства.

Виникає принципова суперечність:

ІНВЕСТИЦІЇ – ДОВГОСТРОКОВІ,
А ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ – НЕДОСТАТНЬО СТАБІЛЬНІ.

Це стримує капітальні вкладення у:

вселення (зариблення);

риборозплідну базу;

берегову інфраструктуру;

охорону;

моніторинг;

переробку;

меліорацію;

відновлення нерестовищ.

Наукове обґрунтування режимів

СТРГ не може ефективно функціонувати без якісного наукового супроводу.

Режим має ґрунтуватися на достовірних даних про: видовий склад, біомасу, вікову структуру, природне відтворення, кормову базу, гідрологічний режим, екологічну місткість, допустиме зариблення, допустимий вилов.

Особливо небезпечно, коли наукове обґрунтування перетворюється на формальність або не містить достатньої доказової бази для значних втручань у водойму.

Наукові рішення щодо зміни режиму, видового складу, масштабного зариблення чи меліоративних заходів повинні відповідати принципам:

ДОКАЗОВІСТЬ → ПЕРЕВІРЮВАНІСТЬ → ВІДТВОРЮВАНІСТЬ → НЕЗАЛЕЖНЕ РЕЦЕНЗУВАННЯ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВИСНОВКИ.

Це особливо важливо для великих водних об’єктів і рішень, які можуть мати значні екологічні, економічні або майнові наслідки.

Низька фактична результативність частини СТРГ

За даними Держрибагентства, у 2025 році діяло 198 режимів СТРГ на загальній площі близько 134,7 тис. га, тоді як фактичний вилов становив лише близько 14 % від планових показників. Це означає, що значна частина ресурсної бази використовується недостатньо ефективно.

Такий розрив може мати різні причини:

завищені планові показники;

недостатнє вселення в.б.р. (зариблення);

слабкий контроль;

невірна оцінка продуктивності водойми;

тіньовий вилов;

несприятливий гідрологічний режим;

недостатня кормова база;

слабка економіка господарства;

неповна звітність;

судові рішення про обмеження та зупинення діяльності (головна причина).

Водночас оцінювати результативність діяльності СТРГ виключно за фактичними показниками вилову без урахування умов, у яких здійснюється така діяльність, було б методологічно некоректно.

Тривала правова невизначеність щодо статусу та механізмів функціонування СТРГ, яка виникла незалежно від волі їх користувачів і протягом останніх років не отримала остаточного нормативно-правового врегулювання, об’єктивно обмежує можливості довгострокового планування, залучення інвестицій, здійснення зариблення та інших рибогосподарських заходів.

За таких обставин недостатня результативність окремих господарств не може автоматично розглядатися як свідчення неефективності самої моделі СТРГ або її користувачів; вона значною мірою має оцінюватися в контексті системних правових та інституційних умов їх діяльності.

Відповідно, першочерговим завданням державної політики має бути усунення правової невизначеності та формування стабільних, прозорих і передбачуваних правил функціонування СТРГ, після чого результативність цієї моделі може об’єктивно оцінюватися за економічними, виробничими та екологічними показниками.

Зариблення і право на результат

Окремою проблемою є правова природа риби, вселеної користувачем.

Якщо суб’єкт господарювання власним коштом придбав або виростив посадковий матеріал, здійснив зариблення природної водойми, а надалі ця риба стає частиною загального водного біоресурсного комплексу, виникає питання:

де проходить межа між приватно профінансованим виробничим ресурсом і природним ресурсом загального користування?

Без чіткої відповіді виникають конфлікти між: інвестором, державою, рибалками-любителями, місцевими громадами, іншими користувачами.

Це одна з причин, чому СТРГ потребує чіткого законодавчого визначення прав і обов’язків усіх сторін.

Рекреаційне рибокористування та доступ громадян

Ще одна проблемна зона – співвідношення СТРГ і права громадян на рекреаційне рибокористування.

У водоймах СТРГ можуть одночасно існувати: природні популяції, вселені користувачем види, об’єкти промислового використання, любительське рибальство, природоохоронні обмеження.

За відсутності чітких правил виникає конфлікт між інтересами господарюючого суб’єкта та громадян.

Тому необхідно законодавчо визначити:

режим доступу громадян;

допустимі види та обсяги любительського вилову;

можливість встановлення спеціальних зон;

порядок компенсації або охорони вселеного ресурсу;

механізм громадського контролю.

ННН-рибальство та тіньовий сегмент

СТРГ особливо вразливі до незаконного, непідзвітного та нерегульованого рибальства.

Причина проста: користувач інвестує у зариблення, але частина створеного біоресурсу може бути незаконно вилучена іншими особами.

Виникає прямий економічний ланцюг:

ЗАРИБЛЕННЯ → БРАКОНЬЄРСЬКИЙ ВИЛОВ → ВТРАТА ІНВЕСТИЦІЙ → ЗНИЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ ДО ЗАРИБЛЕННЯ.

Тому реформа СТРГ неможлива без:

ефективної рибоохорони;

цифрового обліку;

електронної звітності;

простежуваності продукції;

відповідальності за незаконний вилов;

громадського контролю.

Корупційні ризики

СТРГ є чутливим до корупційних ризиків через поєднання: природного ресурсу, дозвільної системи, наукових висновків, адміністративних рішень, права доступу до водойми, контролю та звітності.

Особливу небезпеку становлять ситуації, коли:

рішення щодо режиму залежать від непрозорої адміністративної дискреції;

наукове обґрунтування готується під заздалегідь визначений результат;

права користування можуть змінюватися без належної процедури;

контролюючий орган одночасно впливає на дозвіл, контроль і оцінку результатів.

Тому необхідно максимально цифровізувати процедури, встановити прозорі критерії, розділити функції та мінімізувати дискрецію посадових осіб.

Екологічні ризики

СТРГ не повинні перетворювати природні водойми на аналоги інтенсивних ставкових господарств.

Масове зариблення без належної оцінки може:

змінювати структуру природної іхтіофауни;

створювати конкуренцію аборигенним видам;

змінювати кормові ланцюги;

впливати на якість води;

порушувати природне відтворення.

Тому будь-яке управління СТРГ має базуватися на екосистемному підході.

Правильна логіка:

ПРИРОДНА ЕКОСИСТЕМА → ОЦІНКА → ВІДТВОРЕННЯ → ОБМЕЖЕНЕ ГОСПОДАРСЬКЕ ВТРУЧАННЯ → МОНІТОРИНГ → КОРЕКЦІЯ.

А не:

ВОДОЙМА → МАСОВЕ ЗАРИБЛЕННЯ → МАКСИМАЛЬНИЙ ВИЛОВ.

Відсутність чіткої економічної моделі

СТРГ часто оцінюються лише за кількістю зарибленої риби або обсягом вилову.

Цього недостатньо.

Ефективність СТРГ має визначатися комплексно: зариблення, виживання, приріст біомаси, фактичний вилов, рентабельність, стан природних популяцій, екологічний стан водойми, податкові надходження, робочі місця, суспільна користь.

Без такої системи KPI неможливо об’єктивно визначити, які СТРГ працюють ефективно, а які лише формально існують.

Необхідність нової правової моделі СТРГ

Для Національної програми доцільно передбачити окрему реформу СТРГ.

Вона повинна відповісти щонайменше на такі питання:

1. Що таке СТРГ у правовому сенсі?
2. Які права користувач отримує на водойму, біоресурс і створену ним продукцію?
3. Який строк діяльності гарантує окупність інвестицій?
4. Як розмежувати СТРГ і аквакультуру?
5. Як регулюється любительське рибальство?
6. Хто і за якими критеріями готує наукове обґрунтування?
7. Як оцінюється ефективність режиму?
8. Які підстави для продовження, зміни або припинення режиму?
9. Як забезпечується захист інвестицій?
10. Як запобігати корупції, рейдерським ризикам і ННН-рибальству?

Стратегічна модель

Перспективна модель СТРГ має перейти від адміністративно-дозвільної логіки до системи довгострокового управління результатом:

ВОДОЙМА → НАУКОВА ОЦІНКА → ПРОЗОРЕ ПРАВО КОРИСТУВАННЯ → ІНВЕСТИЦІЇ → ЗАРИБЛЕННЯ → ОХОРОНА → МОНІТОРИНГ → ВИЛОВ → ВІДТВОРЕННЯ → KPI → ПРОДОВЖЕННЯ / КОРЕКЦІЯ РЕЖИМУ.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

СТРГ мають значний потенціал як інструмент підвищення продуктивності внутрішніх водойм та розвитку регіонального рибогосподарського виробництва, однак чинна модель залишається недостатньо визначеною юридично, нестабільною інвестиційно та нерівномірною за фактичною результативністю.

Ключова проблема полягає не у самому існуванні СТРГ, а у відсутності цілісної сучасної правової та економічної моделі їх функціонування.

Тому стратегічним завданням має стати не ліквідація СТРГ, а їх правове перезавантаження на принципах: чітких прав користування, захисту інвестицій, наукової доказовості, екологічної відповідальності, прозорості, цифрового обліку, простежуваності, контролю результативності, балансу інтересів держави, користувача та громади.

У межах Національної програми доцільно передбачити окремий нормативний пакет реформування СТРГ із подальшим закріпленням відповідної моделі у Кодексі рибного господарства України.

ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ → ДОВГОСТРОКОВІ ІНВЕСТИЦІЇ → ВІДТВОРЕННЯ РЕСУРСУ → ПРОДУКТИВНІСТЬ ВОДОЙМ → ЛЕГАЛЬНИЙ ВИЛОВ → ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО → ЗМЕНШЕННЯ ІМПОРТОЗАЛЕЖНОСТІ

3.4. ПРОМИСЛОВЕ РИБАЛЬСТВО

Промислове рибальство є однією з базових складових національного рибного господарства та одним із джерел формування власної сировинної бази рибопродукції України.

Законодавство України визначає промислове рибальство як вид спеціального використання водних біоресурсів, що охоплює не лише їх вилучення, а й пов’язані операції з приймання, переробки, зберігання, транспортування та забезпечення функціонування риболовних суден, у тому числі у водах за межами юрисдикції України.

Отже, промислове рибальство необхідно розглядати не лише як вилов риби, а як повний виробничий ланцюг:

ВОДНІ БІОРЕСУРСИ → НАУКОВА ОЦІНКА ЗАПАСІВ → ДОПУСТИМИЙ ВИЛОВ → ПРОМИСЕЛ → ФЛОТ → ПОРТ → ХОЛОДИЛЬНЕ ЗБЕРІГАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ЛОГІСТИКА → РИНОК.

Континентальні водойми

Внутрішні водойми України – водосховища, річки, озера, лиманні системи та інші рибогосподарські водні об’єкти – залишаються важливою ресурсною базою промислового рибальства.

У 2026 році промисел у внутрішніх рибогосподарських водних об’єктах здійснюється відповідно до Правил промислового рибальства та спеціального Режиму промислу. Чинне регулювання передбачає два основні механізми обмеження промислового навантаження: допустимі обсяги вилову та обмеження технічної інтенсивності промислу.

Проте економічна роль внутрішнього промислу визначається не лише величиною дозволених лімітів.

Ключове значення мають:

стан природних популяцій;

природне відтворення;

стан нерестовищ і зимувальних ям;

гідрологічний режим;

якість води;

кормова база;

видова та вікова структура популяцій;

промислове навантаження;

ННН-рибальство;

кліматичні зміни;

воєнний вплив на водойми.

Тому стратегія розвитку промислу у внутрішніх водоймах не може будуватися за принципом «більше виловити».

Правильною є інша модель:

СТАН ПОПУЛЯЦІЇ → НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНИЙ РЕСУРС → ДОПУСТИМЕ ВИЛУЧЕННЯ → ПРОМИСЕЛ → МОНІТОРИНГ → ВІДТВОРЕННЯ → КОРИГУВАННЯ НАВАНТАЖЕННЯ.

Саме цей підхід відповідає сучасній державній політиці. Операційний план реалізації Стратегії рибного господарства на 2026–2029 роки передбачає впровадження принципів сталого управління водними біоресурсами та підтримання промислових популяцій.

Азово-Чорноморський басейн

До повномасштабної війни Чорне й Азовське моря становили окрему стратегічну ресурсну базу українського рибальства.

Сьогодні цей напрям необхідно розглядати одночасно у двох площинах:

поточне функціонування в умовах війни та післявоєнне відновлення морського промислу.

Воєнні дії, мінна небезпека, обмеження судноплавства, окупація частини прибережних територій, втрата або недоступність портової та берегової інфраструктури істотно обмежують можливості нормальної експлуатації морських біоресурсів.

Водночас держава продовжує формувати нормативні механізми управління морськими ресурсами: зокрема, на 2026 рік затверджені ліміти спеціального використання водних біоресурсів Азовського моря.

У довгостроковій перспективі Азово-Чорноморський басейн має бути повернутий до системи національної продовольчої та морської економіки.

Післявоєнне відновлення повинно передбачати:

оцінку стану запасів → розмінування та безпеку → відновлення портів і базування флоту → відновлення промислу → моніторинг → переробку → вихід продукції на внутрішній та зовнішній ринки.

Промислове рибальство і природна межа вилову

На відміну від аквакультури, природне промислове рибальство має фундаментальне обмеження – біологічну продуктивність природних популяцій.

Тому збільшення власного виробництва рибопродукції не може досягатися шляхом механічного збільшення промислового навантаження.

Стратегічним показником має бути не максимальний короткостроковий вилов, а максимально можливий довгостроковий сталий результат без деградації ресурсу.

Це означає перехід:

ВІД УПРАВЛІННЯ ВИЛОВОМ → ДО УПРАВЛІННЯ РИБНИМИ ЗАПАСАМИ.

ННН-рибальство

Одним із найбільших ризиків для легального промислу залишається незаконне, непідзвітне та нерегульоване рибальство.

ННН-рибальство має подвійний негативний ефект: воно вилучає ресурс поза встановленою системою управління і водночас створює недобросовісну конкуренцію для легального бізнесу.

Тому боротьба з ННН-рибальством має розглядатися не лише як природоохоронний контроль, а як елемент економічної політики держави та захисту легального виробника.

Необхідна система:

СУДНО / РИБАЛКА → ДОЗВІЛ → ВИЛОВ → ЕЛЕКТРОННА ФІКСАЦІЯ → ПЕРШИЙ ПРОДАЖ → ПЕРЕРОБКА → ТОРГІВЛЯ → ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ ДО СПОЖИВАЧА

Проміжний висновок

Промислове рибальство повинно залишатися важливою складовою внутрішнього виробництва рибопродукції, однак його майбутнє полягає не у максимізації вилову, а у відновленні ресурсної бази та переході до науково обґрунтованого, екосистемного, цифрово контрольованого і економічно ефективного використання водних біоресурсів.

ЗДОРОВІ ПОПУЛЯЦІЇ → СТАЛИЙ ПРОМИСЕЛ → ЛЕГАЛЬНИЙ ВИЛОВ → ПЕРЕРОБКА → ВЛАСНА РИБОПРОДУКЦІЯ → ПРОДОВОЛЬЧА СПРОМОЖНІСТЬ.

3.5. МОРСЬКЕ РИБАЛЬСТВО ТА РИБОПРОМИСЛОВИЙ ФЛОТ

Морське рибальство та рибопромисловий флот мають розглядатися як окремий стратегічний напрям відродження рибного господарства України.

Для морської держави рибопромисловий флот є не лише сукупністю суден. Це виробнича інфраструктура, засіб доступу до водних біоресурсів, інструмент продовольчої політики, міжнародної економічної діяльності та присутності держави у Світовому океані.

Стратегічно доцільно розрізняти три географічні рівні морського промислу України.

1. Азово-Чорноморський басейн

Перший рівень – власний морський простір України та Азово-Чорноморський регіон.

Його відновлення після завершення активної фази війни вимагатиме не простого повернення суден у море, а фактично перезапуску морського рибогосподарського комплексу:

БІОРЕСУРСИ → БЕЗПЕЧНА АКВАТОРІЯ → ФЛОТ → ПОРТИ → РЕМОНТ → ХОЛОДИЛЬНІ ПОТУЖНОСТІ → ПЕРЕРОБКА → ЛОГІСТИКА → РИНОК.

Перед масштабним відновленням промислу необхідні післявоєнні наукові дослідження стану запасів, морських екосистем, нерестовищ, кормової бази та впливу воєнних факторів.

Отже:

СПОЧАТКУ – БЕЗПЕКА І РЕСУРСНА ОЦІНКА,
ПОТІМ – ПРОМИСЛОВЕ ВІДНОВЛЕННЯ.

1. Виключні економічні зони іноземних держав

Другий рівень – відновлення доступу українських підприємств і суден до водних біоресурсів у виключних економічних зонах іноземних держав. Такий промисел не може забезпечуватися лише приватною ініціативою судновласника.

Він потребує державної рибогосподарської дипломатії:

МІЖДЕРЖАВНІ ВІДНОСИНИ → УГОДА / ДОСТУП → КВОТА → УКРАЇНСЬКЕ СУДНО → ВИЛОВ → ПЕРЕРОБКА → УКРАЇНСЬКИЙ / СВІТОВИЙ РИНОК.

Саме збереження діяльності у ВЕЗ іноземних держав було визначено державним пріоритетом ще в українських програмних документах початку 2000-х років.

У нових умовах цей напрям потребує повного перезавантаження: двосторонніх угод, міжнародних квот, економічної оцінки промислу, сучасного флоту, страхування, фінансування та відповідності міжнародним і європейським правилам.

III. Відкриті райони Світового океану

Третій – найбільш стратегічний – рівень становить повернення України до промислового освоєння доступних ресурсів Світового океану в межах міжнародного права та режимів відповідних міжнародних організацій з управління рибальством.

Україна історично володіла океанічними рибопромисловими компетенціями, флотом, портовою, науковою, освітньою та кадровою інфраструктурою.

Сьогодні питання полягає не у механічному відновленні радянської моделі великого океанічного флоту.

Потрібна нова економічна модель океанічного рибальства України XXI століття.

Вона має відповідати принципам:

економічної окупності;

енергоефективності;

екологічної стійкості;

міжнародного права;

наукового управління запасами;

супутникового контролю суден;

простежуваності улову;

дотримання вимог держав порту та держави прапора;

боротьби з ННН-рибальством;

міжнародної конкурентоспроможності.

Чинний урядовий Операційний план 2026–2029 уже передбачає впровадження принципів сталого управління ресурсами та енергоефективного управління риболовними суднами. (Законодавство України)

Відновлення рибопромислового флоту

Без сучасного флоту морська рибогосподарська політика залишається декларативною.

Проте «відновлення флоту» не повинно означати просто будівництво великої кількості суден за державний кошт.

Спочатку необхідно відповісти:

ДЕ ЛОВИМО? → ЩО ЛОВИМО? → ЯКИЙ РЕСУРС ДОСТУПНИЙ? → ЯКА КВОТА? → ЯКИЙ ТИП СУДНА ПОТРІБЕН? → ЯКА СОБІВАРТІСТЬ? → ДЕ ПЕРЕРОБЛЯЄМО? → КОМУ ПРОДАЄМО?

І лише після цього:

БУДУЄМО / МОДЕРНІЗУЄМО ФЛОТ.

Це принципово важлива послідовність.

Яким має бути новий український флот

Перспективний флот має бути не однорідним, а багаторівневим:

малий прибережний флот – Чорне й Азовське моря;

середньотоннажний флот – морський регіональний промисел;

спеціалізовані судна – окремі види промислу;

океанічні судна – промисел у ВЕЗ іноземних держав і доступних районах Світового океану;

науково-дослідні судна – оцінка запасів та морський моніторинг.

Кожен сегмент потребує власної економічної моделі.

Не тільки судна

Рибопромисловий флот неможливо відродити окремо від берегової інфраструктури.

Необхідна система:

СУДНОБУДУВАННЯ → СУДНОРЕМОНТ → РИБНИЙ ПОРТ → БУНКЕРУВАННЯ → ХОЛОДИЛЬНИК → ПЕРЕРОБКА → КОНТЕЙНЕРНА ЛОГІСТИКА → ЕКСПОРТ / ВНУТРІШНІЙ РИНОК.

До цього додаються:

морська освіта;

підготовка екіпажів;

рибогосподарська наука;

страхування;

кредитування;

супутниковий моніторинг;

цифрові журнали;

сертифікація;

ветеринарно-санітарний контроль.

Тому відродження флоту потенційно створює мультиплікативний ефект для суміжних галузей економіки України.

Фінансова модель

Оновлення флоту потребуватиме значного довгострокового капіталу.

Доцільно розглядати не одне джерело фінансування, а комбіновану модель:

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ + БАНКІВСЬКЕ ФІНАНСУВАННЯ + ЛІЗИНГ + ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ + ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ У ВИЗНАЧЕНИХ ВИПАДКАХ + МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ.

При цьому державна підтримка має надаватися не за сам факт придбання судна, а під економічно обґрунтований промисловий проєкт.

Рибогосподарська дипломатія

Відновлення океанічного промислу потребує ще одного ресурсу, якого не можна побудувати на верфі, — міжнародного доступу до біоресурсів.

Україні необхідно системно працювати з:

міжнародними рибогосподарськими організаціями;

прибережними державами;

державами порту;

міжнародними науковими структурами;

Європейським Союзом;

потенційними партнерами щодо спільного промислу та переробки.

Таким чином, майбутній океанічний флот має будуватися одночасно з рибогосподарською дипломатією України.

Європейська інтеграція

Відновлюючи флот, Україна не повинна спочатку створити стару систему, а потім дорого перебудовувати її відповідно до правил ЄС.

Новий флот необхідно від початку проєктувати як європейський за нормативною та технологічною моделлю.

Це означає сучасні системи моніторингу, електронну звітність, простежуваність улову, контроль потужності флоту, дотримання правил збереження ресурсів, енергоефективність та дієві механізми протидії ННН-рибальству.

Стратегічна градація відновлення

I ЕТАП – КОНТИНЕНТАЛЬНІ ВОДОЙМИ ТА ПРИБЕРЕЖНИЙ ПРОМИСЕЛ

відновлення ресурсів → легалізація → модернізація малого флоту → переробка;

II ЕТАП – АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКИЙ БАСЕЙН

безпека → оцінка ресурсів → відновлення портів → морський флот → промисел;

III ЕТАП – ВЕЗ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (морські)

міждержавні домовленості → доступ до ресурсів → квоти → спеціалізований флот;

IV ЕТАП – СВІТОВИЙ ОКЕАН

міжнародні організації → ресурсна база → сучасний океанічний флот → українська промислова присутність;

V ЕТАП – ПОВНИЙ ВИРОБНИЧИЙ ЛАНЦЮГ

УКРАЇНСЬКИЙ ФЛОТ → УКРАЇНСЬКИЙ ВИЛОВ → ПЕРЕРОБКА → ВНУТРІШНІЙ РИНОК + ЕКСПОРТ.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Відновлення морського рибальства України не повинно зводитися до відтворення кількості суден, яка існувала у минулому. Стратегічною метою має стати відновлення національної спроможності України самостійно отримувати доступ до водних біоресурсів, здійснювати їх сталий промисел, переробляти вилов та створювати додану вартість під українською юрисдикцією і в українській економіці.

Для цього необхідна взаємопов’язана державна політика щодо ресурсів, міжнародного доступу, флоту, портів, суднобудування і судноремонту, науки, кадрів, фінансування, переробки та рибогосподарської дипломатії.

При цьому Світовий океан, ВЕЗ іноземних держав, Азово-Чорноморський басейн і континентальні водойми мають розглядатися не як конкуруючі напрями, а як різні рівні єдиної національної системи промислового рибальства.

РЕСУРС → ДОСТУП → ФЛОТ → ПРОМИСЕЛ → ПОРТ → ПЕРЕРОБКА → РИНОК → ДОДАНА ВАРТІСТЬ → ПРОДОВОЛЬЧА ТА ЕКОНОМІЧНА СПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНИ.

3.6. МАРИКУЛЬТУРА

Марикультура – вирощування водних організмів у морському середовищі – має розглядатися як самостійний стратегічний напрям розвитку рибного господарства України та одна зі складових майбутньої блакитної економіки (Blue Economy) держави.

Україна має природні передумови для розвитку морської аквакультури: Чорне й Азовське моря, морське узбережжя, затоки, лимани та інші акваторії, придатність яких для конкретних технологій і видів має визначатися науковими дослідженнями та екологічною оцінкою.

Водночас наявність морської акваторії сама по собі не створює галузі. Необхідна цілісна система:

АКВАТОРІЯ → НАУКОВА ОЦІНКА → ПРАВО КОРИСТУВАННЯ → ПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → ТЕХНОЛОГІЯ → ВИРОЩУВАННЯ → БІОБЕЗПЕКА → ЗБІР ПРОДУКЦІЇ → ПЕРЕРОБКА → ХОЛОДИЛЬНА ЛОГІСТИКА → РИНОК.

Марикультура і морське рибальство – різні моделі

Принципово важливо розмежовувати морське промислове рибальство та марикультуру.

Промислове рибальство використовує насамперед природно сформовані запаси водних біоресурсів, обсяг вилучення яких обмежений станом популяцій.

Марикультура формує кероване виробництво морських гідробіонтів.

Тому:

МОРСЬКЕ РИБАЛЬСТВО → ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНОГО РЕСУРСУ;

МАРИКУЛЬТУРА → ФОРМУВАННЯ ДОДАТКОВОГО ВИРОБНИЧОГО РЕСУРСУ.

Саме ця властивість робить марикультуру потенційно важливою для збільшення внутрішнього виробництва без відповідного збільшення промислового навантаження на природні популяції.

Сучасний стан

Марикультура в Україні поки що не сформувалася як масштабний промисловий сектор, співмірний із потенціалом морської держави.

Чинний Закон України «Про аквакультуру» передбачає здійснення аквакультури, зокрема, у внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України. Отже, базові законодавчі передумови існують, однак для формування повноцінної індустрії цього недостатньо.

Основними стримуючими факторами залишаються питання доступу до акваторій, інвестицій, спеціалізованої інфраструктури, технологій, посадкового матеріалу, ветеринарного та санітарного забезпечення, наукового супроводу, а після 2022 року – насамперед воєнна та мінна небезпека морських акваторій.

Тому сьогодні доцільно одночасно вирішувати два завдання:

зберігати і розвивати можливі виробничі компетенції вже зараз та готувати нормативну, наукову й інвестиційну основу для масштабного післявоєнного розвитку марикультури.

Потенційні об’єкти марикультури

Перспективна українська марикультура не повинна обмежуватися лише вирощуванням морської риби.

Вона може охоплювати декілька виробничих напрямів.

Молюски

Одним із найбільш очевидних напрямів є культивування двостулкових молюсків, насамперед мідій та устриць.

Їх перевагою є те, що вони не потребують традиційного комбікормового годування, використовуючи природну кормову базу водного середовища.

Розвиток цього напряму потенційно може формувати продукцію як для внутрішнього ринку, туристично-ресторанного сектору, так і, за умови відповідності санітарним та ветеринарним вимогам, для експорту.

Морські види риб

Другий напрям – вирощування морських і солонуватоводних видів риб.

Однак вибір конкретних об’єктів не повинен визначатися лише їх високою ринковою ціною. Необхідні попередня оцінка температурного режиму, солоності, кормової бази, біології виду, можливості отримання посадкового матеріалу, ризиків захворювань та економіки виробництва.

Ракоподібні та інші гідробіонти

Окремим перспективним напрямом можуть бути ракоподібні та інші морські гідробіонти, але їх промислове культивування повинно проходити через наукову, ветеринарну, екологічну та економічну оцінку.

Особливо обережного підходу потребує використання немісцевих видів, оскільки економічна вигода не може виправдовувати створення ризику біологічних інвазій.

Водорості та інтегрована марикультура

У довгостроковій перспективі Україні варто розглядати також культивування морських макроводоростей та інших водних організмів для харчової, кормової, фармацевтичної, косметичної та біотехнологічної промисловості.

Це принципово розширює саме поняття марикультури:

НЕ ТІЛЬКИ РИБА → МОЛЮСКИ → ВОДОРОСТІ → БІОТЕХНОЛОГІЧНА СИРОВИНА → ПРОДУКЦІЯ ВИСОКОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ

Перспективним є і розвиток інтегрованої мультитрофічної аквакультури, де різні групи організмів можуть технологічно поєднуватися в одній виробничій системі.

Лимани та прибережні водойми

Особливе місце в українській моделі повинні посісти лимани та прибережні солонуватоводні системи Причорномор’я.

Проте вони не повинні автоматично розглядатися як вільні виробничі площі.

Лимани є складними природними екосистемами, часто важливими для нересту, нагулу, міграцій птахів, збереження біорізноманіття та функціонування прибережних територій.

Тому господарське використання повинно базуватися на принципі:

ЕКОЛОГІЧНА МІСТКІСТЬ → ЗОНУВАННЯ → ДОПУСТИМА ТЕХНОЛОГІЯ → ВИРОБНИЦТВО → ПОСТІЙНИЙ МОНІТОРИНГ.

Не кожна акваторія, яка технічно придатна для марикультури, повинна використовуватися для неї.

Морське просторове планування

Для масштабного розвитку марикультури необхідно перейти від практики пошуку окремим інвестором «вільної ділянки моря» до державного просторового планування придатних акваторій.

Необхідно визначити:

зони потенційного розвитку марикультури;

природоохоронні території;

нерестовища;

міграційні шляхи;

райони судноплавства;

портові акваторії;

військові та безпекові обмеження;

туристично-рекреаційні території;

підводну інфраструктуру;

зони інших видів морської господарської діяльності.

Таким чином:

МОРСЬКИЙ ПРОСТІР → ЗОНУВАННЯ → КОНКУРЕНТНИЙ ДОСТУП → ІНВЕСТИЦІЇ → МАРИКУЛЬТУРА.

Право користування акваторією

Однією з фундаментальних передумов інвестицій є юридична визначеність.

Інвестор повинен чітко розуміти:

яку акваторію він отримує;

на який строк;

за якою процедурою;

які має права та обов’язки;

які екологічні обмеження діють;

чи може розміщувати гідротехнічні та технологічні конструкції;
як захищається створене майно і вирощена продукція;

за яких умов право може бути припинене.

Марикультура має тривалий інвестиційний цикл. Тому без стабільного права користування морською акваторією великий приватний капітал у сектор не прийде.

Посадковий матеріал і генетична безпека

Масштабна марикультура потребуватиме власної інкубаційної та розплідної бази.

Залежність від імпортного посадкового матеріалу створює одночасно: економічні, ветеринарні, епізоотичні, генетичні, логістичні ризики.

Тому перспективна модель має включати морські та прибережні розплідні центри, маточні стада, генетичний контроль і систему біобезпеки.

Особливо важливим є недопущення неконтрольованого потрапляння культивованих або чужорідних організмів у природні екосистеми.

Ветеринарна безпека та якість продукції

Морепродукти є особливо чутливими до якості середовища.

Для молюсків це має принципове значення, оскільки вони фільтрують значні обсяги води і можуть накопичувати мікробіологічні забруднювачі, біотоксини та інші небезпечні речовини.

Тому розвиток марикультури потребує:

моніторингу води → класифікації виробничих зон → ветеринарно-санітарного контролю → лабораторної діагностики → простежуваності → безпечного продукту.

Це особливо важливо для майбутнього доступу української продукції до ринку ЄС.

Війна і післявоєнне відновлення

Марикультура належить до тих секторів, розвиток яких сьогодні безпосередньо залежить від безпекової ситуації.

Мінування моря, воєнні ризики, обмеження навігації, забруднення, пошкодження прибережної інфраструктури та невизначеність стану окремих екосистем об’єктивно обмежують можливості масштабного інвестування.

Але це не означає, що роботу потрібно відкласти до завершення війни.

Саме зараз можуть бути підготовлені:

законодавство;

карта потенційних акваторій;

наукові дослідження доступних територій;

типові інвестиційні моделі;

технологічні стандарти;

проєкти розплідних центрів;

система ветеринарного контролю;

пілотні проєкти у безпечних районах.

Тоді після відновлення безпечного доступу до моря Україна не починатиме формування галузі з нуля.

Марикультура та імпортозаміщення

Марикультура має прямий зв’язок із предметом цього дослідження.

Значна частина морепродуктів на українському ринку має імпортне походження. Водночас було б неправильно ставити завдання замістити українським виробництвом весь асортимент морської продукції.

Кліматичні та природні умови України об’єктивно не дозволяють економічно ефективно вирощувати всі види, що надходять на світовий ринок.

Тому завдання має полягати у визначенні конкретних товарних сегментів, де українська марикультура має природну та економічну конкурентну перевагу.

Формула повинна бути такою:

ІМПОРТНИЙ ТОВАР → ПОПИТ → МОЖЛИВІСТЬ ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ → СОБІВАРТІСТЬ → ЕКОЛОГІЧНА ДОПУСТИМІСТЬ → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ → ІНВЕСТИЦІЙНЕ РІШЕННЯ.

Марикультура та прибережні громади

Марикультура може мати особливе значення для післявоєнного розвитку прибережних територій.

Навколо неї можуть формуватися:

малі та середні підприємства;

переробка;

холодильна логістика;

сервіс флоту;

виробництво обладнання;

лабораторні послуги;

гастрономічний туризм;

ресторани;

рекреація;

професійна освіта.

Тому марикультура повинна оцінюватися не тільки за кількістю вирощених тонн.

Її економічний ефект значно ширший:

1 ТОННА МОРЕПРОДУКЦІЇ → ПЕРЕРОБКА → ЛОГІСТИКА → ПОСЛУГИ → РОБОЧІ МІСЦЯ → ПОДАТКИ → РОЗВИТОК ПРИБЕРЕЖНОЇ ГРОМАДИ.

Інвестиційна модель

Марикультура переважно повинна розвиватися як конкурентний приватний бізнес.

Роль держави полягає не в тому, щоб самій вирощувати мідії чи устриці, а в тому, щоб створити:

ПРАВИЛА → ДОСТУП ДО АКВАТОРІЇ → НАУКУ → БІОБЕЗПЕКУ → ІНФРАСТРУКТУРУ → КОНТРОЛЬ → ІНВЕСТИЦІЙНУ ПЕРЕДБАЧУВАНІСТЬ.

Державна підтримка може бути виправданою насамперед для створення базової інфраструктури, наукових досліджень, розплідної бази, пілотних технологій, навчання кадрів та післявоєнного відновлення.

Європейська інтеграція

Для марикультури європейська інтеграція має особливе значення.

Україні доцільно не створювати спочатку власну ізольовану модель, яку потім доведеться перебудовувати, а від початку формувати сектор сумісним із правом і ринковими вимогами Європейського Союзу.

Це стосується:

просторового планування;

екологічних оцінок;

здоров’я водних тварин;

контролю виробничих зон;

безпечності харчових продуктів;

простежуваності;

статистики;

державної підтримки;

доступу до ринку.

Така модель одночасно зменшуватиме майбутні витрати на адаптацію та відкриватиме перспективу інтеграції українських виробників у європейські ланцюги постачання.

Стратегічна модель розвитку марикультури

Для Національної програми я пропоную таку послідовність:

I ЕТАП – ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ

морські та лиманні акваторії → екологічна місткість → потенційні об’єкти → економічна оцінка;

II ЕТАП – ПРАВОВА ТА ІНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ

просторове планування → право користування → дозвільні процедури → ветеринарні та екологічні вимоги;

III ЕТАП – НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНА БАЗА

розплідники → генетика → лабораторії → технології → кадри;

IV ЕТАП – ДЕМОНСТРАЦІЙНІ ПРОЄКТИ

мідії → устриці → риби → водорості → інтегровані технології;

V ЕТАП – ПРОМИСЛОВЕ МАСШТАБУВАННЯ

інвестиції → виробництво → переробка → холодова логістика → внутрішній ринок → експорт.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Марикультура є одним із найбільш недовикористаних напрямів рибогосподарського потенціалу України. Її розвиток може забезпечити додаткове кероване виробництво морської продукції без відповідного збільшення промислового тиску на природні популяції, сприяти диверсифікації внутрішнього ринку, економічно обґрунтованому імпортозаміщенню, створенню продукції з високою доданою вартістю та розвитку прибережних громад.

Водночас марикультура не повинна розвиватися шляхом стихійного освоєння морських і лиманних акваторій. Її майбутнє має ґрунтуватися на науковому зонуванні, екосистемному підході, правовій визначеності, довгостроковому доступі до акваторій, біобезпеці, сучасних технологіях, приватних інвестиціях та європейських стандартах управління і безпечності продукції.

В умовах війни першочерговим завданням є підготовка нормативної, наукової, просторової, технологічної та інвестиційної основи галузі, щоб після відновлення безпечного доступу до морських акваторій Україна могла перейти від окремих господарств і пілотів до сучасного промислового сектору марикультури.

Тому розвиток марикультури доцільно визначити окремим стратегічним напрямом Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки.

МОРСЬКИЙ ПРОСТІР → НАУКА → ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ → ІНВЕСТИЦІЇ → МАРИКУЛЬТУРА → ПЕРЕРОБКА → ВНУТРІШНІЙ РИНОК → ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ → ЕКСПОРТ → БЛАКИТНА ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ.

3.7. ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

Відтворення водних біоресурсів має розглядатися як одна з базових складових довгострокової рибогосподарської політики України, спрямована одночасно на відновлення природного капіталу, підтримання промислових запасів, збереження біорізноманіття та формування ресурсної основи для розвитку рибного господарства.

Для України, значна частина водних екосистем якої протягом десятиліть зазнавала антропогенного навантаження, зарегулювання стоку, деградації нерестовищ, забруднення, надмірного вилову, поширення ННН-рибальства, а після 2022 року – безпосереднього впливу війни, відтворення водних біоресурсів набуває значення не допоміжного рибогосподарського заходу, а окремої складової державної політики відновлення природного капіталу.

Стратегічна логіка має бути такою:

ПРИРОДНА ПОПУЛЯЦІЯ → ГЕНЕТИЧНИЙ РЕСУРС → МАТОЧНЕ СТАДО → ВІДТВОРЕННЯ → РИБОПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → ЗАРИБЛЕННЯ → МОНІТОРИНГ → ПОВЕРНЕННЯ ДОРОСЛИХ ОСОБИН → САМОВІДНОВЛЮВАНА ПОПУЛЯЦІЯ.

Від зариблення – до управління відтворенням

Історично ефективність відтворення часто оцінювалася переважно за кількістю випущеної молоді.

Такий показник необхідний, але сам по собі недостатній.

Мільйон випущених особин ще не означає мільйонний результат.

Для держави принциповим є встановлення того, що відбулося з рибопосадковим матеріалом після випуску:

якою була його виживаність;

яка частина поповнила природну популяцію;

чи досягли особини статевої зрілості;

чи повернулися вони до нересту;

чи забезпечують природне відтворення;

як змінилася чисельність і вікова структура популяції;

яким був фактичний екологічний та рибогосподарський результат.

Тому необхідний перехід:

ВІД ОБЛІКУ ВИПУСКУ → ДО ОБЛІКУ РЕЗУЛЬТАТУ ВІДТВОРЕННЯ.

Риборозплідні підприємства

Риборозплідні підприємства становлять виробничу основу системи штучного відтворення водних біоресурсів.

Їх необхідно розглядати не лише як підприємства з виробництва малька, а як елементи стратегічної інфраструктури рибного господарства.

Національна система має включати:

державні риборозплідні підприємства;

комунальні та приватні риборозплідники;

спеціалізовані осетрові центри;

племінні та селекційні господарства;

інкубаційні комплекси;

центри формування і утримання ремонтно-маточних стад;

генетичні лабораторії;

кріобанки генетичного матеріалу.

Особливе значення має збереження базової державної спроможності до відтворення водних біоресурсів.

Держава не обов’язково повинна монополізувати виробництво рибопосадкового матеріалу. Навпаки, приватний сектор має бути повноцінною складовою цієї системи.

Однак держава повинна мати гарантовану можливість виконувати природоохоронні та стратегічні програми відтворення незалежно від короткострокової ринкової кон’юнктури.

Тому перспективна модель:

ДЕРЖАВНА БАЗОВА СПРОМОЖНІСТЬ + ПРИВАТНЕ ВИРОБНИЦТВО + НАУКА + ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ + КОНКУРЕНТНИЙ РИНОК РИБОПОСАДКОВОГО МАТЕРІАЛУ.

Маточні та ремонтно-маточні стада

Без якісного маточного матеріалу неможливе якісне відтворення.

Тому формування, утримання та оновлення маточних і ремонтно-маточних стад має стати окремим напрямом Національної програми.

Особливо важливо уникнути ситуації, коли протягом багатьох поколінь для відтворення використовується обмежена кількість споріднених плідників.

Це створює ризики:

зниження генетичного різноманіття;

інбридингу;

втрати локальних генетичних особливостей;

зниження життєздатності потомства;

поступового генетичного віддалення штучно сформованих стад від природних популяцій.

Для природоохоронного відтворення принциповою має бути логіка:

НЕ «БУДЬ-ЯКИЙ ПЛІДНИК ПОТРІБНОГО ВИДУ», а:

ПОХОДЖЕННЯ → ПОПУЛЯЦІЯ → ГЕНЕТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ → ПІДБІР ПАР → ПОТОМСТВО → ПАСПОРТИЗАЦІЯ.

Генетичні ресурси

Генетичний ресурс водних біоресурсів є складовою природного капіталу держави.

Тому Україні доцільно сформувати Національну систему генетичного контролю у рибному господарстві, яка охоплюватиме:

генетичну паспортизацію маточних стад;

ідентифікацію походження плідників;

реєстр племінних ресурсів;

генетичні профілі природних популяцій;

банк біологічних зразків;

кріоконсервацію репродуктивного матеріалу;

контроль генетичної різноманітності;

науковий супровід програм відтворення.

У довгостроковій перспективі це дозволить перейти від емпіричного зариблення до генетично керованого відновлення популяцій.

Селекція та племінна справа

Необхідно чітко розмежовувати дві задачі.

Для природоохоронного відтворення метою є максимальне збереження природної генетичної структури популяції.

Для товарної аквакультури селекція, навпаки, може бути спрямована на формування господарсько цінних ознак:

темпу росту;

ефективності використання корму;

стійкості до захворювань;

якості продукції;

адаптації до технологій вирощування.

Отже:

ПРИРОДНЕ ВІДТВОРЕННЯ → ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНЕТИЧНОЇ АВТЕНТИЧНОСТІ;

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО → КЕРОВАНА СЕЛЕКЦІЯ ГОСПОДАРСЬКО ЦІННИХ ОЗНАК.

Змішування цих двох моделей може створювати серйозні генетичні ризики.

Науково обґрунтоване зариблення

Зариблення повинно здійснюватися не за принципом «чим більше випустили — тим краще».

Перед прийняттям рішення необхідно встановити:

ЯКИЙ ВИД? → ЯКА ПОПУЛЯЦІЯ? → ЯКЕ ПОХОДЖЕННЯ? → ЯКА ВОДОЙМА? → ЯКА ЇЇ ЕКОЛОГІЧНА МІСТКІСТЬ? → ЯКИЙ ВІК І РОЗМІР МОЛОДІ? → ЯКА КІЛЬКІСТЬ? → ЯКА МЕТА? → ЯК БУДЕ ВИМІРЯНО РЕЗУЛЬТАТ?

Необґрунтоване або надмірне зариблення може не лише не забезпечити очікуваного ефекту, а й змінювати структуру іхтіоценозу, створювати конкуренцію природним популяціям та спричиняти інші екологічні наслідки.

Тому зариблення має бути інструментом управління екосистемою, а не самоціллю.

ОСЕТРОВИЙ НАПРЯМ

Особливе місце у Національній програмі має посісти відновлення осетрових видів у природних водоймах України.

Це питання виходить далеко за межі товарного виробництва.

Осетрові є однією з найбільш уразливих груп риб, а їх збереження пов’язане з міжнародними природоохоронними зобов’язаннями України, зокрема в рамках CITES та міжнародного співробітництва у басейні Дунаю і Чорного моря.

Тому осетровий напрям доцільно сформувати як самостійну національну програму в межах Національної програми 2027–2050 років.

Вона повинна поєднати:

ПРИРОДООХОРОННЕ ВІДТВОРЕННЯ + ГЕНЕТИКУ + РИБОРОЗПЛІДНУ БАЗУ + ВІДНОВЛЕННЯ СЕРЕДОВИЩА + МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО + ТОВАРНЕ ОСЕТРІВНИЦТВО + ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Відновлення природного ареалу осетрових

Кінцевою метою державної політики не може бути постійне щорічне випускання молоді осетрових без відновлення здатності природних популяцій до самовідтворення.

Справжній результат – повернення життєздатних самовідновлюваних популяцій.

Тому необхідний повний життєвий цикл:

ПЛІДНИК → ІКРА → МОЛОДЬ → ВИПУСК → МІГРАЦІЯ → НАГУЛ → ДОРОСЛА ОСОБИНА → ПОВЕРНЕННЯ ДО НЕРЕСТУ → ПРИРОДНЕ ПОТОМСТВО.

Якщо останніх ланок немає, система залишається залежною від постійного штучного відтворення.

Саме тому програма відновлення осетрових повинна включати не лише риборозплідники, а й:

відновлення нерестовищ;

збереження міграційних шляхів;

стан гирлових та дельтових екосистем;

якість води;

контроль незаконного вилову;

міждержавне управління транскордонними популяціями;

науковий моніторинг повернення випущених особин.

Дунайсько-Чорноморський осетровий комплекс

Особливого значення для України має Дунайсько-Чорноморський регіон.

Осетрові не визнають державних кордонів. Протягом життєвого циклу одна популяція може використовувати морські, прибережні, гирлові та річкові екосистеми декількох держав.

Тому відновлення осетрових не може бути виключно національним проєктом.

Необхідна модель:

УКРАЇНА → ДУНАЙСЬКІ ДЕРЖАВИ → ЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН → ЄС → МІЖНАРОДНІ ПРИРОДООХОРОННІ МЕХАНІЗМИ.

Україна має потенціал не лише брати участь у таких програмах, а стати одним із ключових центрів відновлення осетрових у Дунайсько-Чорноморському басейні.

Генетична паспортизація осетрових

Для осетрових генетичний контроль має бути обов’язковою складовою системи відтворення.

Доцільно створити:

Національний генетичний банк осетрових України;

реєстр ремонтно-маточних стад;

базу генетичних профілів природних популяцій;

банк кріоконсервованого репродуктивного матеріалу;

систему генетичної паспортизації молоді, що використовується у природоохоронних програмах.

Це дозволить контролювати походження матеріалу, уникати небажаної гібридизації та інбридингу і надалі – оцінювати внесок штучного відтворення у природні популяції.

Два осетрові контури

Тут я пропоную для нашої Національної програми закріпити дуже важливий принцип.

Осетровий напрям має складатися з двох взаємопов’язаних, але юридично та біологічно розмежованих контурів.

1. ПРИРОДООХОРОННИЙ КОНТУР

ПРИРОДНА ПОПУЛЯЦІЯ → ГЕНЕТИКА → МАТОЧНЕ СТАДО → ВІДТВОРЕННЯ → ВИПУСК → МОНІТОРИНГ → ВІДНОВЛЕННЯ ПРИРОДНОЇ ПОПУЛЯЦІЇ.

Його мета – не товарна продукція, а відновлення виду в природі.

1. ТОВАРНИЙ КОНТУР

ПЛЕМІННИЙ МАТЕРІАЛ → РИБОПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → ТОВАРНЕ ВИРОЩУВАННЯ → РИБА / ІКРА → ПЕРЕРОБКА → ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ → РИНОК.

Його мета – економічне виробництво.

Ці два контури можуть використовувати спільну наукову, лабораторну та технологічну інфраструктуру, але не повинні безконтрольно змішувати генетичний матеріал.

Національний ринок осетрового рибопосадкового матеріалу

Розвиток товарного осетрівництва неможливий без стабільного доступу підприємств до якісного, здорового, генетично ідентифікованого та документально простежуваного рибопосадкового матеріалу.

Тому Україні необхідно сформувати цивілізований національний ринок осетрового рибопосадкового матеріалу.

Його основою мають бути:

сертифіковані виробники;

зареєстровані маточні стада;

генетична паспортизація;

ветеринарний контроль;

простежуваність походження;

прозоре документування реалізації;

племінна робота;

конкуренція виробників.

Тоді виникає принципово новий виробничий ланцюг:

МАТОЧНЕ СТАДО → ІКРА → ЛИЧИНКА → МАЛЬОК → РИБОПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → ТОВАРНЕ ГОСПОДАРСТВО → ОСЕТРОВА ПРОДУКЦІЯ.

Саме ринок якісного посадкового матеріалу є однією з передумов масштабування товарного осетрівництва.

Товарне осетрівництво як інструмент розвитку та охорони

Товарне осетрівництво не повинно протиставлятися природоохоронній політиці.

За належного регулювання воно може стати її союзником.

Легальне виробництво риби та чорної ікри:

забезпечує ринковий попит продукцією законного походження;

формує економічну альтернативу браконьєрському вилову;

створює племінну й технологічну базу;

розвиває генетику, ветеринарію та спеціалізовані корми;

створює продукцію з високою доданою вартістю;

формує експортний потенціал.

Але для цього необхідна безперервна простежуваність:

ПЛІДНИК → ПОТОМСТВО → ГОСПОДАРСТВО → ВИРОЩУВАННЯ → ПРОДУКЦІЯ → ПЕРЕРОБКА → CITES / ІНША НЕОБХІДНА ДОКУМЕНТАЦІЯ → РИНОК.

Саме тут природоохоронна політика, боротьба з ННН-рибальством та економічний розвиток можуть працювати в одному напрямі.

Державне замовлення на відтворення

Окремої уваги потребує економічна модель державного відтворення.

Держава повинна оплачувати не просто «кількість малька», а якісно визначений результат.

Державне замовлення доцільно формувати з урахуванням:

виду;

походження;

генетичних характеристик;

віку та маси;

ветеринарного стану;

водойми випуску;

наукового обґрунтування;

маркування або інших методів подальшого контролю;

післязариблювального моніторингу.

У перспективі:

ДЕРЖАВА КУПУЄ НЕ МІЛЬЙОН ЕКЗЕМПЛЯРІВ — ДЕРЖАВА ФІНАНСУЄ ВІДНОВЛЕННЯ ПОПУЛЯЦІЇ.

Це принципово інша філософія державних витрат.

Моніторинг ефективності відтворення

Без післязариблювального моніторингу держава не може достовірно знати ефективність вкладених коштів.

Тому для великих програм відтворення необхідно поступово впроваджувати:

маркування;

генетичну ідентифікацію;

телеметрію для окремих цінних видів;

контрольні наукові лови;

моніторинг міграцій;

генетичний аналіз повернених плідників;

цифровий облік випусків;

єдину базу даних.

Має бути забезпечений перехід:

СКІЛЬКИ ВИПУЩЕНО? – СКІЛЬКИ ВИЖИЛО? – СКІЛЬКИ ПОВЕРНУЛОСЯ? – СКІЛЬКИ ДАЛО ПРИРОДНЕ ПОТОМСТВО?

Національна система відтворення

У перспективі всі елементи необхідно об’єднати в єдину систему:

ПРИРОДНІ ПОПУЛЯЦІЇ – ГЕНЕТИЧНИЙ БАНК – МАТОЧНІ ТА РЕМОНТНО-МАТОЧНІ СТАДА – НАЦІОНАЛЬНА МЕРЕЖА РИБОРОЗПЛІДНИХ ПІДПРИЄМСТВ – ВИРОБНИЦТВО РИБОПОСАДКОВОГО МАТЕРІАЛУ – НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНЕ ЗАРИБЛЕННЯ – МОНІТОРИНГ – ВІДНОВЛЕННЯ ПРИРОДНИХ ПОПУЛЯЦІЙ.

Паралельно:

ПЛЕМІННА БАЗА → КОНКУРЕНТНИЙ РИНОК ПОСАДКОВОГО МАТЕРІАЛУ → АКВАКУЛЬТУРА / ОСЕТРІВНИЦТВО → ТОВАРНА ПРОДУКЦІЯ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК + ЕКСПОРТ.

Стратегічна модель до 2050 року

Я б для Національної програми визначив п’ять послідовних етапів.

I ЕТАП – ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ

популяції → генетичні ресурси → маточні стада → риборозплідники → виробничі потужності;↓

II ЕТАП – ВІДНОВЛЕННЯ БАЗОВОЇ СПРОМОЖНОСТІ

модернізація риборозплідників → маточні стада → генетичні банки → лабораторії → кадри;

III ЕТАП – НАУКОВО КЕРОВАНЕ ВІДТВОРЕННЯ

генетика → виробництво молоді → зариблення → маркування → моніторинг;

IV ЕТАП – ВІДНОВЛЕННЯ ПОПУЛЯЦІЙ

міграційні шляхи → нерестовища → повернення дорослих особин → природний нерест;

V ЕТАП – САМОВІДНОВЛЮВАНІ ПОПУЛЯЦІЇ

ШТУЧНЕ ВІДТВОРЕННЯ ЯК НЕОБХІДНІСТЬ → ШТУЧНЕ ВІДТВОРЕННЯ ЯК ПІДТРИМКА → ПРИРОДНЕ САМОВІДТВОРЕННЯ ЯК КІНЦЕВА МЕТА.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Відтворення водних біоресурсів має бути трансформоване з переважно кількісної системи зариблення у національну систему управління відновленням популяцій, засновану на генетиці, селекції, сучасній риборозплідній базі, науковому обґрунтуванні, простежуваності походження рибопосадкового матеріалу та обов’язковому оцінюванні результатів.

Особливим стратегічним напрямом має стати відновлення природних популяцій та історичного ареалу осетрових у водоймах України, передусім у Дунайсько-Чорноморському комплексі, із виконанням міжнародних природоохоронних зобов’язань України та розвитком транскордонного співробітництва.

Паралельно необхідно сформувати національний ринок якісного осетрового рибопосадкового матеріалу, який стане ресурсною основою для розвитку сучасного товарного осетрівництва, виробництва легальної продукції з високою доданою вартістю та зменшення тиску незаконного вилову на природні популяції.

Таким чином, природоохоронне відтворення і товарне осетрівництво мають бути не конкуруючими, а взаємодоповнюючими напрямами єдиної державної політики, за умови чіткого генетичного, ветеринарного та правового розмежування їх функцій.

3.8. ПЕРЕРОБКА ТА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ З ДОДАНОЮ ВАРТІСТЮ

Розвиток власного виробництва риби та інших водних біоресурсів не забезпечить повною мірою економічного ефекту для держави без одночасного розвитку сучасної рибопереробної промисловості.

Стратегічне завдання полягає не лише у збільшенні обсягів вилову або вирощування, а у формуванні в Україні повного ланцюга створення доданої вартості:

ВИЛОВ / ВИРОЩУВАННЯ → ЗБЕРІГАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ГОТОВА ПРОДУКЦІЯ → ТОРГІВЛЯ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК / ЕКСПОРТ.

Чим більша частина цього ланцюга функціонує всередині країни, тим більшими є зайнятість, податкові надходження, інвестиційний ефект та внесок рибного господарства в економіку.

Від сировинної до індустріальної моделі

Однією з проблем рибного господарства є орієнтація значної частини товарообігу на первинну або мінімально оброблену продукцію.

Перспективна модель має передбачати збільшення частки продукції глибшої переробки:

філе та порційної продукції;

охолоджених і заморожених напівфабрикатів;

копченої, солоної та в’яленої продукції;

пресервів і консервів;

кулінарної продукції;

ікри та продукції з неї;

продуктів швидкого приготування;

спеціалізованої продукції для закладів громадського харчування;

продукції з побічної рибної сировини.

Тому стратегічний перехід можна визначити так:

СИРОВИНА → ПЕРЕРОБКА → БРЕНДОВАНА ГОТОВА ПРОДУКЦІЯ → ВИСОКА ДОДАНА ВАРТІСТЬ.

Комплексне використання сировини

Сучасна переробка повинна передбачати максимально повне використання біологічної сировини.

Голови, шкіра, кістки, жир, нутрощі та інші побічні продукти за наявності відповідних технологій можуть використовуватися для виробництва кормових компонентів, рибного борошна та жиру, колагену, желатину, білкових концентратів, добрив та іншої продукції.

Це дозволяє одночасно:

підвищувати рентабельність виробництва;

зменшувати кількість відходів;

знижувати екологічне навантаження;

створювати нові виробничі ланцюги.

Таким чином, рибопереробка має поступово переходити до принципів циркулярної економіки та максимально повного використання сировини.

Власна сировинна база

Розвиток переробної промисловості безпосередньо залежить від стабільності постачання сировини.

Сьогодні частина українських переробних підприємств об’єктивно працює з імпортною рибною сировиною. Повна відмова від неї економічно недоцільна, оскільки значна кількість видів риби та морепродуктів не може вироблятися в Україні у необхідних обсягах.

Однак розвиток аквакультури, марикультури, СТРГ, відтворення водних біоресурсів та відновлення промислового рибальства створює можливість поступово збільшувати частку української сировини в переробці.

Саме тут напряму з’єднуються виробнича політика та імпортозаміщення:

ВЛАСНА РИБА → УКРАЇНСЬКА ПЕРЕРОБКА → УКРАЇНСЬКИЙ ПРОДУКТ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК.

При цьому метою має бути не механічне витіснення імпорту, а конкурентоспроможність української продукції за ціною, якістю та безпечністю.

Технологічна модернізація

Конкурентоспроможна рибопереробна промисловість потребує модернізації технологічного обладнання, автоматизації виробничих процесів, енергоефективності, сучасних холодильних потужностей, лабораторного контролю та цифрової простежуваності.

Особливого значення набуває здатність підприємств відповідати вимогам щодо безпечності харчових продуктів і простежуваності продукції.

Для України це одночасно є умовою захисту внутрішнього споживача та передумовою розширення доступу української продукції до ринку Європейського Союзу.

Переробка як інструмент регіонального розвитку

Переробні потужності доцільно формувати максимально близько до районів стабільного виробництва сировини та основних логістичних вузлів. Це створює можливість формування регіональних рибогосподарських кластерів:

РИБОРОЗПЛІДНИК → ГОСПОДАРСТВО → ВИЛОВ / ВИРОЩУВАННЯ → ХОЛОДИЛЬНИК → ПЕРЕРОБКА → ЛОГІСТИКА → ТОРГІВЛЯ.

Такі кластери здатні створювати робочі місця не лише безпосередньо у рибному господарстві, а й у транспорті, виробництві упаковки, машинобудуванні, сервісі, торгівлі та інших суміжних секторах.

Імпортозаміщення і експорт

Переробка є одним із тих напрямів, де політика імпортозаміщення може створювати особливо значний мультиплікативний ефект.

Навіть у випадках, коли певна рибна сировина об’єктивно залишається імпортною, її переробка в Україні дозволяє залишати значну частину доданої вартості всередині національної економіки.

Тому доцільно розрізняти:

імпортозаміщення сировини – там, де Україна здатна конкурентно виробляти її самостійно;

імпортозаміщення готової продукції – шляхом розвитку української переробки, у тому числі з використанням імпортної сировини там, де це економічно обґрунтовано.

Це значно ширша і реалістичніша модель, ніж проста постановка завдання скорочення фізичних обсягів імпорту.

Стратегічний напрям

Державна політика має бути спрямована на створення умов для:

модернізації існуючих підприємств;

створення нових переробних потужностей;

розвитку малих і середніх регіональних виробників;

впровадження сучасних технологій глибокої переробки;

розвитку холодильного ланцюга;

повного використання вторинної сировини;

підвищення безпечності та простежуваності продукції;

формування українських рибних брендів;

розширення доступу до внутрішнього та європейського ринків.

При цьому основна роль держави полягає у створенні стабільного нормативного середовища, інфраструктури, доступу до фінансування та інвестиційних стимулів, а виробництво і переробка мають розвиватися переважно на конкурентній підприємницькій основі.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Розвиток рибопереробної промисловості є необхідною умовою перетворення природно-ресурсного потенціалу рибного господарства на економічний результат і додану вартість, що залишається в Україні.

Стратегічним завданням має бути перехід від переважно сировинної логіки до формування повних виробничих ланцюгів — від вирощування або вилову до випуску конкурентоспроможної готової продукції.

При цьому економічно обґрунтоване імпортозаміщення повинно охоплювати не лише заміщення імпортної рибної сировини власним виробництвом, а й заміщення імпорту готової продукції українською переробкою, у тому числі там, де частина сировини об’єктивно залишатиметься імпортною.

ВЛАСНИЙ РЕСУРС + РАЦІОНАЛЬНИЙ ІМПОРТ СИРОВИНИ → УКРАЇНСЬКА ПЕРЕРОБКА → ДОДАНА ВАРТІСТЬ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК → ЕКСПОРТ → ЕКОНОМІЧНА СПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНИ.

3.9. РИБОГОСПОДАРСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ

Розвиток рибного господарства України неможливо забезпечити виключно шляхом збільшення вилову, аквакультурного виробництва, марикультури або відтворення водних біоресурсів. Кожен із цих напрямів залежить від широкої системи суміжних виробництв, інфраструктури, технологій і послуг.

Тому рибне господарство доцільно розглядати як міжгалузевий природно-ресурсний, виробничий та індустріальний комплекс, у якому кінцевий економічний результат формується всім ланцюгом створення вартості:

ВОДНІ БІОРЕСУРСИ → РИБОПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → КОРМИ → ВИРОЩУВАННЯ / ПРОМИСЕЛ → ФЛОТ ТА ОБЛАДНАННЯ → ПОРТ → ХОЛОДОВИЙ ЛАНЦЮГ → ПЕРЕРОБКА → ПАКУВАННЯ → ЛОГІСТИКА → ТОРГІВЛЯ → СПОЖИВАЧ.

Саме розвиток такого комплексу здатний забезпечити мультиплікативний ефект: зростання власного виробництва рибопродукції одночасно формує попит у машинобудуванні, кормовій промисловості, суднобудуванні, енергетиці, транспорті, лабораторній сфері, цифрових технологіях, торгівлі та інших секторах економіки.

3.9.1. Кормовиробництво

Сучасна інтенсивна аквакультура безпосередньо залежить від доступності якісних спеціалізованих кормів. Вартість корму є однією з ключових складових собівартості товарної риби, а залежність від імпортних кормів і кормових компонентів підвищує валютні та логістичні ризики виробника.

Україна має значну аграрну та переробну сировинну базу, що створює передумови для розвитку власної індустрії спеціалізованих кормів для риб.

Стратегічним завданням має стати формування конкурентного виробництва кормів для коропових, осетрових, лососевих, сомових та інших об’єктів аквакультури з урахуванням особливостей виду, віку та технології вирощування. Особливе значення мають наукові рецептури, кормові добавки, вітамінно-мінеральні комплекси, контроль якості та підвищення коефіцієнта засвоєння корму.

УКРАЇНСЬКА СИРОВИНА → НАУКА → КОРМОВІ ТЕХНОЛОГІЇ → ВЛАСНИЙ КОМБІКОРМ → ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНА АКВАКУЛЬТУРА.

3.9.2. Рибні порти та берегова інфраструктура

Відновлення морського рибальства та рибопромислового флоту неможливе без відповідної берегової інфраструктури.

Рибогосподарський портовий комплекс має забезпечувати не лише стоянку суден, а повний цикл їх обслуговування та поводження з виловом:

ПРИЙМАННЯ СУДНА → ВИВАНТАЖЕННЯ → ПЕРВИННА ОБРОБКА → ХОЛОДИЛЬНЕ ЗБЕРІГАННЯ → ВЕТЕРИНАРНИЙ КОНТРОЛЬ → ПЕРЕРОБКА / ТРАНСПОРТУВАННЯ → РИНОК.

До берегової інфраструктури належать також судноремонтні потужності, постачання води, пального та енергії, сервісне обслуговування, склади, лабораторії та транспортні вузли.

Післявоєнне відновлення морської інфраструктури має враховувати потреби майбутнього рибопромислового комплексу вже на етапі проєктування.

3.9.3. Холодильні й складські потужності

Риба та морепродукти належать до продукції з високими вимогами до температурного режиму і строків зберігання.

Недостатність сучасних холодильних потужностей призводить до втрат продукції, погіршення її якості, збільшення собівартості та обмеження географії збуту.

Розвиток власного виробництва потребуватиме мережі:

холодильників у районах виробництва;

портових холодильних терміналів;

складів замороженої продукції;

центрів сортування та комплектування;

регіональних розподільчих хабів.

Інфраструктура повинна розвиватися синхронно зі збільшенням виробництва, а не після виникнення дефіциту потужностей.

3.9.4. Холодовий логістичний ланцюг

Холодильник сам по собі не гарантує збереження продукції. Необхідний безперервний температурно контрольований ланцюг від моменту вилову або вирощування до споживача.

ВОДОЙМА / СУДНО → ОХОЛОДЖЕННЯ → ПЕРЕРОБКА → ХОЛОДИЛЬНИК → РЕФРИЖЕРАТОРНИЙ ТРАНСПОРТ → РОЗПОДІЛЬЧИЙ ЦЕНТР → ТОРГІВЛЯ → СПОЖИВАЧ.

Порушення температурного режиму на будь-якому етапі знижує якість та безпечність продукції.

Тому розвиток холодового ланцюга є одночасно питанням продовольчої безпеки, конкурентоспроможності та скорочення втрат харчової продукції.

3.9.5. Суднобудування та судноремонт

Відродження рибопромислового флоту здатне створити додатковий попит для українського суднобудування і судноремонту.

Йдеться не лише про великі морські судна. Галузі необхідні:

малі прибережні риболовні судна;

спеціалізовані промислові судна;

сервісні судна для марикультури;

середньотоннажний флот;

у перспективі – океанічні рибопромислові судна;

науково-дослідні судна.

Доцільність будівництва кожного сегмента має визначатися ресурсною базою, доступними районами промислу, економікою експлуатації та міжнародними вимогами.

Тому відновлення флоту може стати одночасно рибогосподарською і промисловою політикою України.

3.9.6. Рибогосподарське машинобудування та обладнання

Рибне господарство створює попит на широкий спектр спеціалізованого обладнання:

інкубаційні системи;

басейни та установки замкнутого водопостачання;

насоси, фільтри та системи аерації;

автоматизовані системи годівлі;

обладнання для садкових господарств;

знаряддя промислу;

обладнання для сортування та транспортування живої риби;

переробні лінії;

холодильне обладнання;

системи очищення води;

лабораторні та контрольні системи.

Значна частина такого обладнання потенційно може вироблятися або локалізуватися в Україні.

Це створює можливість перейти від імпорту не лише рибопродукції, а й значної частини технологій та обладнання, необхідних для її виробництва.

3.9.7. Ветеринарне і лабораторне забезпечення

Інтенсифікація аквакультури та розширення торгівлі водними біоресурсами збільшують значення ветеринарної безпеки, діагностики захворювань і лабораторного контролю.

Необхідна система, здатна забезпечувати:

діагностику хвороб водних тварин;

епізоотичний моніторинг;

контроль переміщення рибопосадкового матеріалу;

дослідження якості води;

контроль кормів;

безпечність риби та рибопродукції;

контроль залишкових речовин і забруднювачів;

підтвердження відповідності продукції вимогам внутрішнього та зовнішніх ринків.

Особливе значення цей напрям має для інтеграції України до ринку ЄС.

ВИРОБНИЦТВО → ВЕТЕРИНАРНИЙ КОНТРОЛЬ → ЛАБОРАТОРНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ → ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ → БЕЗПЕЧНА ПРОДУКЦІЯ → ДОСТУП ДО РИНКУ.

3.9.8. Пакування, транспорт та торгова інфраструктура

Конкурентоспроможність рибопродукції визначається не лише її виробничою собівартістю.

Сучасне пакування продовжує строк придатності продукції, забезпечує її захист, інформування споживача, простежуваність та формування товарного бренду.

Розвиток галузі створюватиме попит на:

харчове пакування;

вакуумні технології;

модифіковане газове середовище;

рефрижераторний транспорт;

контейнери;

логістичні центри;

оптові ринки;

сучасні канали роздрібної та електронної торгівлі.

Окремим напрямом має стати розвиток коротких ланцюгів постачання, які дозволяють локальному виробнику швидше доставляти свіжу продукцію споживачу, закладам харчування та регіональній торгівлі.

3.9.9. Цифрові та сервісні технології

Сучасне рибне господарство дедалі більше перетворюється на керовану даними індустрію.

Цифрові технології мають охоплювати весь виробничий цикл:

ВОДОЙМА → ВИРОБНИЦТВО → ВИЛОВ → ТРАНСПОРТУВАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ПЕРШИЙ ПРОДАЖ → ТОРГІВЛЯ → СПОЖИВАЧ.

Перспективними напрямами є:

електронні реєстри;

електронні промислові журнали;

супутниковий моніторинг суден;

цифровий облік зариблення;

простежуваність походження продукції;

автоматизований контроль параметрів води;

дистанційне управління аквакультурними системами;

електронна ветеринарна документація;

цифрові торговельні майданчики;

аналіз великих масивів даних;

застосування штучного інтелекту для прогнозування виробництва, стану ресурсів та ринкового попиту.

Цифровізація має одночасно підвищувати продуктивність бізнесу, скорочувати адміністративні витрати та зменшувати можливості для тіньового обігу і корупційних практик.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

Рибогосподарський потенціал України не може бути повністю реалізований без розвитку власного індустріального середовища, яке забезпечує виробництво риби від рибопосадкового матеріалу та кормів до переробки, зберігання, транспортування і реалізації кінцевої продукції.

Тому державна політика імпортозаміщення у рибному господарстві має охоплювати значно ширше коло завдань, ніж просте збільшення обсягів вирощеної або виловленої риби. Йдеться про поступове формування національних виробничих ланцюгів і локалізацію критично важливих технологічних компетенцій там, де це економічно виправдано.

Водночас повна технологічна самодостатність не повинна бути самоціллю. Україна має залишатися інтегрованою у міжнародні виробничі ланцюги, використовуючи імпорт технологій, обладнання та компонентів там, де їх національне виробництво економічно недоцільне.

Стратегічна мета полягає в іншому — зменшити критичну зовнішню залежність і забезпечити спроможність національного рибного господарства стабільно функціонувати, модернізуватися та нарощувати виробництво навіть в умовах зовнішніх потрясінь.

У результаті розвиток рибного господарства здатний створювати значно більший економічний ефект, ніж безпосередня вартість виловленої або вирощеної риби:

РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО → ПОПИТ НА КОРМИ, ОБЛАДНАННЯ, ФЛОТ, ЕНЕРГІЮ, ХОЛОД, ЛОГІСТИКУ, ЛАБОРАТОРІЇ ТА ЦИФРОВІ ПОСЛУГИ → НОВІ ВИРОБНИЦТВА → РОБОЧІ МІСЦЯ → ДОДАНА ВАРТІСТЬ → ПОДАТКИ → РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК.

3.9.10. СУМІЖНІ ГАЛУЗІ ТА МУЛЬТИПЛІКАТИВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ

Рибне господарство має значно ширший економічний вплив, ніж безпосередня вартість виловленої, вирощеної або переробленої рибопродукції. Зростання основного виробництва формує додатковий попит на продукцію і послуги багатьох суміжних секторів економіки та створює мультиплікативний ефект.

До економічного контуру рибного господарства безпосередньо або опосередковано залучаються:

аграрне виробництво та кормова промисловість;

суднобудування і судноремонт;

машинобудування та металообробка;

енергетика;

хімічна і біотехнологічна промисловість;

виробництво холодильного та технологічного обладнання;

транспорт і логістика;

виробництво тари та пакування;

будівництво;

ветеринарія та лабораторна діагностика;

ІТ та цифрові сервіси;

банківський, страховий і лізинговий сектори;

оптова та роздрібна торгівля;

громадське харчування;

туризм і рекреація;

наука та професійна освіта.

Таким чином, інвестиція у рибне господарство здатна генерувати попит далеко за межами власне рибогосподарського сектору.

ВИРОБНИЦТВО РИБИ → ПОПИТ НА ТОВАРИ І ПОСЛУГИ → СУМІЖНІ ВИРОБНИЦТВА → РОБОЧІ МІСЦЯ → ДОХОДИ → ПОДАТКИ → РЕГІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК.

Особливого значення такий ефект набуває для сільських і прибережних територій, де рибогосподарські підприємства можуть виступати центрами формування локальних виробничих кластерів.

Наприклад, розвиток аквакультури створює попит на рибопосадковий матеріал, корми, обладнання, енергію, ветеринарні послуги, транспорт і переробку; відродження морського промислу — на суднобудування, судноремонт, портову інфраструктуру, холодильні потужності та морські кадри; марикультура — на спеціалізоване обладнання, розплідники, лабораторії, сервісні судна та прибережну логістику.

Тому при оцінюванні державних програм та інвестиційних проєктів доцільно враховувати не лише прямий рибогосподарський результат, але й створену додану вартість у суміжних галузях, зайнятість, податкові надходження, розвиток громад та ефект локалізації виробництва.

У перспективі рибне господарство може стати одним із елементів формування регіональних кластерів:

РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО + ПЕРЕРОБКА + МАШИНОБУДУВАННЯ + ЛОГІСТИКА + ТОРГІВЛЯ + ТУРИЗМ + НАУКА = РЕГІОНАЛЬНИЙ РИБОГОСПОДАРСЬКИЙ КЛАСТЕР.

Висновок

Економічне значення рибного господарства не повинно оцінюватися лише тоннажем виробленої риби. Його розвиток здатний створювати ланцюговий економічний ефект, стимулюючи суміжні виробництва, локалізацію технологій, зайнятість та економічну активність регіонів.

Саме тому державна політика має розглядати відродження рибного господарства як складову ширшої промислової, аграрної, морської, регіональної та інноваційної політики України.

3.10. НАУКА, ОСВІТА, КАДРИ ТА ІННОВАЦІЇ

Рибне господарство XXI століття є наукоємною та технологічною сферою. Ефективне управління водними біоресурсами, розвиток аквакультури і марикультури, відтворення популяцій, селекція, генетика, ветеринарна безпека, промислове рибальство та цифрове управління неможливі без сучасної науки і професійних кадрів.

Тому система:

НАУКА → ОСВІТА → КАДРИ → ТЕХНОЛОГІЇ → ВИРОБНИЦТВО → РЕЗУЛЬТАТ

має стати одним із горизонтальних механізмів Національної програми.

Наукове забезпечення

Наукові дослідження мають забезпечувати державу та бізнес достовірними даними щодо:

стану запасів водних біоресурсів;

екологічного стану водойм;

допустимого промислового навантаження;

ефективності зариблення;

генетичної структури популяцій;

технологій аквакультури та марикультури;

селекції і племінної роботи;

кормів;

здоров’я водних тварин;

кліматичних змін;

економіки та ринку рибопродукції.

При цьому принципово важливо перейти від моделі, за якої науковий документ є переважно формальною передумовою адміністративного рішення, до моделі доказового управління.

Для наукових документів, здатних спричинити істотні державні, економічні, екологічні або правові наслідки, доцільно забезпечувати належний колегіальний розгляд, перевірюваність вихідних даних і методик, незалежне рецензування у визначених випадках, декларування потенційного конфлікту інтересів та відповідальність за обґрунтованість кінцевих висновків.

НАУКА НЕ ОБСЛУГОВУЄ ЗАЗДАЛЕГІДЬ ПРИЙНЯТЕ РІШЕННЯ — НАУКА ФОРМУЄ ДОКАЗОВУ ОСНОВУ ДЛЯ ЙОГО ПРИЙНЯТТЯ.

Освіта і кадровий потенціал

Відновлення галузі потребуватиме не лише іхтіологів і рибоводів.

Сучасному рибному господарству необхідні:

гідробіологи;

генетики;

селекціонери;

ветеринарні фахівці;

технологи аквакультури;

спеціалісти з марикультури;

морські фахівці та екіпажі суден;

інженери;

технологи переробки;

фахівці холодильної техніки;

екологи;

ІТ-фахівці;

економісти та менеджери рибогосподарських проєктів.

Тому професійна освіта повинна формуватися від майбутньої структури галузі, а не лише від історично сформованого переліку спеціальностей.

Необхідне поєднання університетської освіти, професійної підготовки, практики на підприємствах, перепідготовки кадрів та міжнародних освітніх програм.

Інновації

Особливе значення для підвищення продуктивності матимуть:

установки замкнутого водопостачання;

автоматизована годівля;

дистанційний контроль якості води;

генетичні технології;

сучасна селекція;

нові кормові рецептури;

енергоефективні технології;

супутниковий моніторинг;

цифрова простежуваність;

автоматизовані системи контролю;

аналіз великих даних;

штучний інтелект.

Водночас інновація має оцінюватися не за її технологічною новизною як такою, а за економічним, виробничим або екологічним результатом.

Перспективною моделлю є:

НАУКОВА ІДЕЯ → ДОСЛІДЖЕННЯ → ПІЛОТ → ДЕМОНСТРАЦІЙНИЙ ПРОЄКТ → ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА → МАСШТАБУВАННЯ → ПРОМИСЛОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ.

Саме для цього у Національній програмі важливе місце мають посідати демонстраційні проєкти.

Висновок

Без відновлення наукової, освітньої та кадрової спроможності масштабне відродження рибного господарства буде неможливим.

Стратегічною метою має бути створення єдиного контуру «наука — освіта — виробництво — держава», в якому наукові дослідження відповідають реальним потребам ресурсного управління та економіки, освіта готує кадри для майбутньої структури галузі, а інновації швидко проходять шлях від лабораторії до виробництва.

3.11. ПРИРОДООХОРОННА ОСВІТА ТА КУЛЬТУРА ВІДПОВІДАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

Відновлення водних біоресурсів неможливо забезпечити виключно заборонами, штрафами, контролем і діяльністю рибоохорони.

Довгострокове збереження рибних запасів потребує формування суспільної культури відповідального ставлення до водойм та живих водних ресурсів.

Це означає перехід:

ВІД «РИБА – РЕСУРС, ЯКИЙ МОЖНА ВИЛУЧИТИ»

до розуміння:

«ВОДНІ БІОРЕСУРСИ – ВІДНОВЛЮВАНИЙ, АЛЕ ВРАЗЛИВИЙ ПРИРОДНИЙ КАПІТАЛ».

Освіта з дитинства

Природоохоронна культура повинна формуватися ще у школі.

Дітям важливо пояснювати не лише назви видів риб, а взаємозв’язок:

РІЧКА → ЯКІСТЬ ВОДИ → НЕРЕСТОВИЩЕ → РИБА → БІОРІЗНОМАНІТТЯ → ЛЮДИНА

Доцільними є шкільні природоохоронні програми, екскурсії на риборозплідні підприємства, участь у громадських екологічних заходах, спостереження за зарибленням та відновленням водойм.

Особливе значення має формування розуміння того, чому нерестова заборона, мінімальний розмір риби, охорона нерестовищ або обмеження вилову є механізмами відновлення ресурсу, а не просто адміністративними заборонами.

Відповідальний рибалка

Любительське та рекреаційне рибальство охоплює значну кількість громадян і тому може бути не лише фактором навантаження на ресурс, а й потужним інструментом його охорони.

Перспективна модель повинна формувати принцип:

РИБАЛКА – НЕ ЛИШЕ КОРИСТУВАЧ РЕСУРСУ, А Й УЧАСНИК ЙОГО ЗБЕРЕЖЕННЯ.

Це передбачає:

дотримання правил рибальства;

повагу до нерестових обмежень;

відмову від незаконних знарядь;

дотримання норм вилову;

повернення до водойми цінних або недостатньо великих особин у передбачених випадках;

збереження чистоти берегів;

повідомлення про випадки браконьєрства;

участь у природоохоронних заходах.

Саме така культура повинна стати основою майбутньої системи рекреаційного рибокористування.

Бізнес і природоохоронна відповідальність

Культура відповідального рибокористування стосується не лише громадян.

Промисловий користувач, СТРГ, аквакультурне підприємство, переробник та торговельна мережа також є частинами єдиного ланцюга відповідальності.

Легальний бізнес має бути економічно зацікавлений у:

відновленні ресурсу;

дотриманні природоохоронних вимог;

легальному походженні продукції;

простежуваності;

недопущенні продукції ННН-рибальства до торговельного обігу.

Тому природоохоронна освіта поступово має перерости у культуру відповідальності всього рибогосподарського ланцюга.

Держава, громади та громадянське суспільство

Формування такої культури не може бути завданням одного державного органу.

Необхідне партнерство:

ДЕРЖАВА + ОСВІТА + НАУКА + ГРОМАДИ + ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ + РИБАЛКИ + БІЗНЕС + МЕДІА.

Особливо важлива роль територіальних громад, оскільки саме на місцевому рівні громадянин безпосередньо бачить стан водойми, забруднення берегів, незаконний вилов, деградацію нерестовищ або, навпаки, результат їх відновлення.

Висновок

Природоохоронна освіта не є другорядним соціальним доповненням до рибогосподарської політики. У довгостроковій перспективі вона є одним із найдешевших і найстійкіших механізмів збереження водних біоресурсів.

Жодна система державного контролю не здатна поставити інспектора біля кожної водойми. Натомість суспільство, яке усвідомлює цінність живого ресурсу, саме створює середовище, у якому браконьєрство, забруднення та хижацьке використання водойм поступово втрачають суспільну прийнятність.

Тому Національна програма має передбачати формування національної культури відповідального рибокористування як окремого довгострокового напряму.

4. СИСТЕМНІ БАР’ЄРИ РЕАЛІЗАЦІЇ РИБОГОСПОДАРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Наявність значних водних ресурсів, виробничих традицій, наукової бази, внутрішнього попиту та потенціалу аквакультури сама по собі не забезпечує розвитку рибного господарства. Реалізація цих можливостей стримується сукупністю взаємопов’язаних економічних, фінансових, правових, інституційних, екологічних, технологічних і безпекових факторів.

Їх дія має накопичувальний характер:

ПРАВОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ → ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ → НЕДОСТАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ → ТЕХНОЛОГІЧНЕ ВІДСТАВАННЯ → НИЗЬКІ ТЕМПИ ВИРОБНИЦТВА → ЗБЕРЕЖЕННЯ ІМПОРТОЗАЛЕЖНОСТІ.

Отже, нарощування власного виробництва потребує не окремих точкових заходів, а послідовного усунення системних бар’єрів.

4.1. Економічні бар’єри

Рибогосподарське виробництво характеризується тривалими виробничими циклами, сезонністю, біологічними ризиками та значною залежністю від вартості кормів, енергії, пального, рибопосадкового матеріалу, обладнання і логістики.

Водночас український виробник конкурує з імпортною продукцією глобального ринку, сформованою у різних природних, технологічних та економічних умовах.

Тому ключовим завданням є не адміністративне обмеження імпорту, а зниження системних витрат і підвищення конкурентоспроможності українського виробника.

4.2. Фінансові та інвестиційні обмеження

Розвиток аквакультури, марикультури, переробки, риборозплідної бази, портової інфраструктури та флоту потребує значних довгострокових інвестицій.

Основними обмеженнями є висока вартість капіталу, воєнні ризики, недостатність доступних довгострокових кредитних та страхових інструментів, а також невизначеність строків повернення інвестицій.

Особливо критичною є ситуація, коли строк гарантованого користування ресурсом або майном не відповідає інвестиційному циклу проєкту.

Без довгострокової передбачуваності масштабна модернізація галузі є малоймовірною.

4.3. Адміністративні та регуляторні проблеми

Регулювання рибного господарства формується значною кількістю законодавчих і підзаконних актів, процедур, дозволів та компетенцій різних органів влади. У низці напрямів зберігаються правові колізії, прогалини або недостатня визначеність механізмів реалізації встановлених норм. Наслідком є збільшення адміністративних витрат, неоднозначність правозастосування та зниження передбачуваності господарської діяльності.

Особливо показовою є тривала невизначеність щодо окремих механізмів функціонування СТРГ, яка виникла незалежно від волі користувачів та об’єктивно обмежує довгострокове планування й інвестування.

Стратегічним завданням має бути перехід:

ВІД ФРАГМЕНТАРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ → ДО ЦІЛІСНОЇ СИСТЕМИ РИБОГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА.

4.4. Інфраструктурні обмеження

Значна частина рибогосподарської інфраструктури потребує модернізації або відновлення. Це стосується риборозплідних підприємств, гідротехнічних споруд, холодильних потужностей, переробних підприємств, портової інфраструктури, флоту, логістичних центрів та лабораторної бази.

Відсутність хоча б однієї критичної ланки знижує ефективність усього виробничого ланцюга.

РИБУ НЕДОСТАТНЬО ВИРОСТИТИ – ЇЇ НЕОБХІДНО ЗБЕРЕГТИ, ПЕРЕРОБИТИ, ДОСТАВИТИ І ПРОДАТИ.

4.5. Технологічне відставання

Частина підприємств продовжує використовувати фізично або технологічно застарілі виробничі системи.

Недостатньо поширені автоматизація годівлі, сучасні системи аерації та водоочищення, рециркуляційні технології, генетичний контроль, цифровий моніторинг, енергоефективне обладнання та сучасні технології переробки.

Технологічна модернізація є необхідною передумовою одночасного збільшення продуктивності, скорочення собівартості та зменшення екологічного навантаження.

4.6. Деградація водних екосистем

Рибне господарство безпосередньо залежить від стану водного середовища. Забруднення, зарегулювання річкового стоку, замулення, евтрофікація, деградація нерестовищ, порушення міграційних шляхів та трансформація прибережних екосистем знижують природну продуктивність водойм.

Тому відновлення рибних запасів неможливо розглядати окремо від відновлення середовища їх існування:

ВІДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМИ → ВІДНОВЛЕННЯ СЕРЕДОВИЩА → ВІДНОВЛЕННЯ ПОПУЛЯЦІЙ → СТАЛЕ РИБОКОРИСТУВАННЯ.

4.7. Кліматичні зміни та водний дефіцит

Зміни температурного режиму, тривалі періоди високих температур, коливання водності, дефіцит води, зміни кисневого режиму та інші кліматичні фактори створюють додаткові ризики для природних популяцій і аквакультури.

Це потребує адаптації технологій вирощування, водозбереження, модернізації гідротехнічної інфраструктури, розвитку систем моніторингу та перегляду підходів до вибору об’єктів аквакультури.

Отже, кліматична адаптація має стати складовою рибогосподарської політики, а не окремим природоохоронним питанням.

4.8. Воєнні втрати та ризики

Повномасштабна війна створила безпрецедентні виклики для рибного господарства.

Серед них — окупація та недоступність частини територій і акваторій, мінна небезпека, руйнування інфраструктури, порушення логістики, забруднення водних екосистем, втрата або пошкодження виробничих активів, скорочення доступу до морських ресурсів та підвищення інвестиційних ризиків.

Особливо значними є довгострокові екологічні наслідки для водних систем.

Тому післявоєнне відновлення рибного господарства має здійснюватися не за принципом повернення до довоєнного стану, а як модернізація і побудова більш стійкої галузевої моделі.

4.9. Кадрові та наукові проблеми

Галузь потребує оновлення кадрового потенціалу та посилення зв’язку між наукою, освітою, державним управлінням і виробництвом.

Критичними є підготовка нового покоління іхтіологів, рибоводів, генетиків, ветеринарних фахівців, технологів, морських спеціалістів, інженерів та управлінців.

Водночас державні рішення щодо використання водних біоресурсів повинні спиратися на перевірювані дані, сучасні методики, незалежність наукової оцінки та належний контроль якості наукових документів.

4.10. Ризики втрати стратегічних державних виробничих спроможностей

Окремі об’єкти рибогосподарської інфраструктури можуть мати значення, яке перевищує їх поточний фінансовий результат.

Риборозплідні підприємства, маточні стада, генетичні ресурси, наукова та спеціалізована виробнича інфраструктура можуть забезпечувати базову спроможність держави до відтворення водних біоресурсів і виконання природоохоронних програм. Тому рішення щодо зміни форми власності, реорганізації або відчуження таких активів мають передбачати попередню оцінку їх стратегічної функції.

Предметом захисту при цьому має бути не державна форма власності сама по собі, а гарантоване збереження необхідної державі функціональної спроможності.

Якщо рівноцінна і надійна альтернатива доведена — форма власності може бути предметом економічного вибору. Якщо такої альтернативи немає, втрата спеціалізованого активу може створити довгостроковий системний ризик.

4.11. Нестабільність прав користування та інвестиційного середовища

Рибогосподарські проєкти часто потребують значних початкових інвестицій із тривалим строком окупності. Інвестор не вкладатиме значні кошти у водойму, гідротехнічні споруди, садкове господарство, марикультуру, переробку чи іншу інфраструктуру, якщо право користування ресурсом є короткостроковим, нестабільним або може бути непередбачувано переглянуте.

Тому одним із базових принципів галузевої політики має бути:

ДОВГОСТРОКОВІ ІНВЕСТИЦІЇ ПОТРЕБУЮТЬ ДОВГОСТРОКОВОЇ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ.

Це не означає безстрокового закріплення ресурсів за користувачами. Держава повинна зберігати контроль, екологічні вимоги та можливість припинення права у визначених законом випадках. Однак правила отримання, реалізації, продовження і припинення прав мають бути прозорими та передбачуваними.

4.12. Ризики неправомірного перерозподілу активів, ресурсів і прав користування

Висока економічна цінність земель водного фонду, водойм, гідротехнічних споруд, державних підприємств, квот, дозволів та інших рибогосподарських активів створює ризики їх використання або перерозподілу всупереч належним процедурам та суспільному інтересу.

Особливу небезпеку становлять ситуації, коли зміна користувача, режиму використання, організаційної моделі або власника стратегічного активу відбувається без достатнього економічного, наукового та правового обґрунтування або без належної оцінки наслідків для держави і галузі.

Водночас сам факт зміни власника чи користувача не може автоматично оцінюватися як неправомірний. Правова оцінка повинна ґрунтуватися на конкретних фактах, компетенції органів, дотриманні встановлених процедур та законності прийнятих рішень.

Тому протидія таким ризикам має будуватися через:

ПРОЗОРІ ПРАВИЛА → КОНКУРЕНТНІ ПРОЦЕДУРИ → ВІДКРИТІ ДАНІ → ОБҐРУНТУВАННЯ РІШЕНЬ → КОНТРОЛЬ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ → ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ → ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Це одночасно є важливим елементом антикорупційної політики та захисту добросовісного інвестора.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 4

Головною проблемою рибного господарства України є не відсутність природного, виробничого чи ринкового потенціалу, а наявність системи взаємопов’язаних бар’єрів, які не дозволяють реалізувати цей потенціал у повному обсязі.

Тому державна політика не повинна зводитися до підтримки окремих підприємств або збільшення окремих показників вилову чи вирощування.

Необхідне системне усунення причин, які стримують розвиток галузі: забезпечення правової визначеності, захист добросовісних прав користування та інвестицій, модернізація інфраструктури, відновлення водних екосистем, розвиток науки й кадрів, технологічне оновлення та збереження критично важливих державних спроможностей.

Саме усунення цих бар’єрів створює основу для переходу від наявного потенціалу до реального виробництва, а від нього — до економічно обґрунтованого скорочення критичної імпортозалежності.

5. ЗАКОНОДАВЧІ, ІНСТИТУЦІЙНІ ТА АНТИКОРУПЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ

Сталий розвиток рибного господарства неможливий без цілісного, стабільного та передбачуваного правового середовища. Законодавство має не лише встановлювати обмеження і процедури, а й створювати зрозумілі довгострокові правила використання водних біоресурсів, розвитку виробництва, залучення інвестицій та захисту суспільного інтересу.

Ключовим принципом має стати:

ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ → ПРОЗОРІ ПРАВИЛА → ЗАХИЩЕНІ ПРАВА → ІНВЕСТИЦІЇ → ВИРОБНИЦТВО → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → СТАЛИЙ РОЗВИТОК.

5.1. Стан галузевого законодавства

Правове регулювання рибного господарства України сформоване значною кількістю законів, підзаконних нормативно-правових актів та норм суміжних галузей права.

Вони регулюють рибальство, аквакультуру, охорону водних біоресурсів, використання водних об’єктів і земель, ветеринарну та харчову безпеку, природоохоронні відносини, державне майно, дозвільні процедури та інші питання. Водночас відсутність єдиної системної правової конструкції ускладнює правозастосування та довгострокове планування розвитку галузі.

5.2. Фрагментарність правового регулювання

Рибогосподарська діяльність одночасно перебуває у сфері дії водного, земельного, екологічного, аграрного, господарського та адміністративного законодавства.

У результаті один господарський проєкт може потребувати застосування норм декількох правових режимів та взаємодії з різними органами влади.

Стратегічним завданням має стати узгодження цих правових режимів навколо цілісного життєвого циклу рибогосподарської діяльності.

5.3. Законодавчі прогалини та колізії

Окремі сегменти галузі характеризуються недостатньою правовою визначеністю, неузгодженістю норм або відсутністю завершених механізмів їх практичної реалізації.

Найбільш небезпечним наслідком є ситуація, коли суб’єкт господарювання формально повинен виконувати встановлені державою вимоги, але законодавство не забезпечує достатньо чіткого механізму реалізації відповідного права чи обов’язку.

Такі проблеми мають усуватися системно, а не шляхом постійного накопичення точкових змін до окремих нормативних актів.

5.4. Правове регулювання аквакультури

Розвиток аквакультури потребує передбачуваних правил доступу до водних об’єктів, земель, гідротехнічних споруд, водокористування, розміщення виробничої інфраструктури та обігу рибопосадкового матеріалу.

Особливе значення має відповідність строків користування реальному інвестиційному та біологічному циклу виробництва.

Законодавство повинно забезпечувати баланс:

ІНВЕСТИЦІЙНА СТАБІЛЬНІСТЬ + ЕКОЛОГІЧНІ ВИМОГИ + ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ.

5.5. Регулювання рибальства та СТРГ

Промислове рибальство потребує прозорого доступу до водних біоресурсів, науково обґрунтованих обмежень, ефективного контролю вилову та протидії ННН-рибальству.

Окремого системного врегулювання потребує модель СТРГ. Тривала правова невизначеність щодо окремих механізмів їх функціонування виникла незалежно від волі користувачів і об’єктивно ускладнює довгострокове планування, зариблення та інвестування.

Завдання держави полягає у формуванні чіткої, сталої та економічно життєздатної правової моделі СТРГ, яка одночасно забезпечуватиме охорону водойм і законні інтереси добросовісних користувачів.

5.6. Правове забезпечення відтворення ВБР

Система відтворення водних біоресурсів потребує правового переходу від переважного регулювання процедури зариблення до управління результатом відтворення.

Необхідне комплексне регулювання походження рибопосадкового матеріалу, маточних стад, генетичної паспортизації, селекції, ветеринарного контролю, зариблення та післязариблювального моніторингу.

Для осетрових та інших особливо цінних видів ця система має враховувати також міжнародні природоохоронні зобов’язання України.

5.7. Використання водойм і земель водного фонду

Рибогосподарське використання водойми нерозривно пов’язане з правовим режимом водного об’єкта, земель водного фонду, гідротехнічних споруд та інших елементів інфраструктури.

Роз’єднаність цих правових режимів може створювати ситуації, коли отримання одного права не забезпечує фактичної можливості здійснювати господарську діяльність.

Тому необхідна узгодженість прав на воду, землю, споруди та рибогосподарське використання.

5.8. Захист інвестицій та стабільність прав користування

Довгострокові рибогосподарські інвестиції потребують відповідної довгострокової правової передбачуваності.

Права користування не повинні бути абсолютними або безконтрольними, але порядок їх набуття, реалізації, продовження та припинення має бути чітко визначений законом.

Необхідно забезпечити принцип:

ДОБРОСОВІСНИЙ КОРИСТУВАЧ, ЯКИЙ ДІЄ В МЕЖАХ ЗАКОНУ, ПОВИНЕН МАТИ ПЕРЕДБАЧУВАНИЙ ПРАВОВИЙ ГОРИЗОНТ ДЛЯ ІНВЕСТУВАННЯ.

5.9. Наукове забезпечення державних рішень

Рішення щодо використання водних біоресурсів, зариблення, режимів експлуатації водойм та інших питань із суттєвими екологічними й економічними наслідками повинні спиратися на належну доказову базу.

Для наукових документів такого рівня доцільно забезпечувати перевірюваність вихідних даних і методик, належний фаховий розгляд, а у визначених випадках – незалежне рецензування та декларування потенційного конфлікту інтересів.

Основний принцип:

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК → ПЕРЕВІРЮВАНА ДОКАЗОВА БАЗА → ОБҐРУНТОВАНЕ ДЕРЖАВНЕ РІШЕННЯ.

5.10. Корупційні ризики у рибному господарстві

Корупційні ризики потенційно виникають там, де поєднуються економічно цінний обмежений ресурс, адміністративна дискреція та недостатня прозорість процедур.

До зон підвищеного ризику можуть належати розподіл прав доступу до ресурсів, дозвільні процедури, використання державного майна, зміна прав користування, контрольні заходи та окремі процедури державної підтримки.

Протидія корупції має будуватися насамперед не на збільшенні кількості заборон, а на усуненні умов для непрозорого прийняття рішень.

5.11. Запобігання конфлікту інтересів

Особи та організації, які готують експертні, наукові або управлінські рішення, здатні впливати на розподіл ресурсів чи економічні права, повинні діяти в умовах належного управління потенційними конфліктами інтересів.

Необхідними є механізми їх виявлення, декларування та врегулювання відповідно до законодавства.

Особливо важливо відмежовувати експертну оцінку від приватної економічної заінтересованості в результаті рішення.

5.12. Прозорість доступу до ресурсів, державного майна та прав користування

Чим вища економічна цінність обмеженого ресурсу, тим прозорішою повинна бути процедура його надання.

Інформація про доступні ресурси, встановлені обмеження, права користування, істотні умови їх надання та результати конкурентних процедур має бути відкритою в межах, дозволених законодавством.

Особливого захисту потребують рішення щодо стратегічних державних активів, де поряд із поточною ринковою вартістю має оцінюватися їх функціональне значення для держави.

5.13. Цифровізація як інструмент прозорості й протидії корупції

Цифровізація здатна істотно зменшити залежність від ручного адміністративного прийняття рішень та забезпечити їх простежуваність.

Єдина цифрова система має поступово поєднувати:

реєстри користувачів;

дозвільні документи;

права користування;

облік вилову;

зариблення;

моніторинг суден;

простежуваність продукції;

результати державного контролю;

відкриті галузеві дані.

Стратегічний принцип:

МЕНШЕ НЕОБҐРУНТОВАНОЇ ДИСКРЕЦІЇ → БІЛЬШЕ АВТОМАТИЗОВАНИХ ПРОЦЕДУР → БІЛЬШЕ ПРОСТЕЖУВАНОСТІ → МЕНШЕ КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ

При цьому сама цифровізація не замінює якісного законодавства: погану процедуру не можна зробити доброю лише шляхом її переведення в електронну форму.

5.14. Громадський контроль і відкритість даних

Громадський контроль є додатковим механізмом підзвітності державного управління, але не підміняє функцій державних контролюючих чи правоохоронних органів.

Відкритість галузевих даних дозволяє громадськості, бізнесу, науковцям і журналістам оцінювати використання ресурсів та результати державної політики.

Для Громадської ради та всієї громдськості галузі особливо важливо дотримуватися принципу:

ФАКТ → ДОКУМЕНТ → АНАЛІЗ → ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА → РЕКОМЕНДАЦІЯ

Саме така модель забезпечує одночасно дієвість громадського контролю та його правову коректність.

5.15. Необхідність системної модернізації законодавства

Накопичення окремих поправок до численних нормативно-правових актів не здатне саме по собі сформувати сучасну правову модель галузі.

Україні потрібна системна модернізація рибогосподарського законодавства, синхронізована з європейською інтеграцією та довгостроковою моделлю розвитку галузі.

На першому етапі доцільно провести повну інвентаризацію законодавства:

ЧИННА НОРМА → ПРОГАЛИНА / КОЛІЗІЯ → ЄВРОПЕЙСЬКА ВИМОГА → НЕОБХІДНА ЗМІНА → НОРМАТИВНИЙ АКТ → СТРОК РЕАЛІЗАЦІЇ.

Кінцевою метою має бути формування узгодженої системи рибогосподарського права, одним із можливих системоутворюючих інструментів якої може стати Кодекс рибного господарства України.

При цьому Кодекс не повинен бути механічним об’єднанням чинних норм. Його розробленню має передувати визначення нової правової моделі галузі та усунення накопичених колізій і прогалин.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 5

Подальший розвиток рибного господарства потребує переходу від фрагментарного нормативного регулювання до цілісної правової та інституційної системи, яка одночасно забезпечуватиме охорону водних біоресурсів, передбачуваність господарської діяльності, захист добросовісних інвестицій, прозорість державних рішень і дієві механізми протидії корупції.

Ключовою умовою є баланс публічного та приватного інтересу. Держава повинна зберігати контроль за природними ресурсами, забезпечувати екологічні обмеження та захищати стратегічні інтереси, але водночас гарантувати добросовісному користувачеві стабільні та зрозумілі правила діяльності.

Антикорупційна політика при цьому має бути вбудована у саму архітектуру галузевого управління:

ПРОЗОРІ ПРАВИЛА → МІНІМІЗАЦІЯ НЕОБҐРУНТОВАНОЇ ДИСКРЕЦІЇ → ВІДКРИТІ ДАНІ → ЦИФРОВА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ → КОНТРОЛЬ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ → ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

У стратегічному вимірі Україні потрібне не чергове часткове коригування окремих правил, а нова архітектура рибогосподарського законодавства, узгоджена з європейським правом, Національною програмою відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки та довгостроковими інтересами держави.

ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ → ДОВІРА → ІНВЕСТИЦІЇ → РОЗВИТОК ВИРОБНИЦТВА → ЗМЕНШЕННЯ КРИТИЧНОЇ ІМПОРТОЗАЛЕЖНОСТІ → ПРОДОВОЛЬЧА ТА ЕКОНОМІЧНА СТІЙКІСТЬ УКРАЇНИ

Саме формування такого правового середовища має створити інституційні передумови для повноцінної реалізації природно-ресурсного, виробничого, інвестиційного та інноваційного потенціалу рибного господарства України і його переходу до сучасної конкурентоспроможної моделі розвитку.

6. ННН-РИБАЛЬСТВО, ТІНЬОВИЙ ОБІГ ТА ЗАХИСТ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

Незаконне, непідзвітне та нерегульоване (ННН) рибальство є одночасно природоохоронною, економічною, правовою та інституційною проблемою. Його наслідки виходять далеко за межі безпосереднього незаконного вилучення водних біоресурсів.

Тіньовий вилов зменшує достовірність даних про фактичне використання ресурсів, створює неконтрольовану пропозицію на ринку, погіршує конкурентне становище легального виробника, знижує бюджетні надходження та ускладнює наукове управління запасами.

Тому протидія ННН-рибальству має розглядатися як складова не лише рибоохоронної, а й економічної, продовольчої, антикорупційної та євроінтеграційної політики держави.

6.1. Масштаби та форми ННН-рибальства

ННН-рибальство може охоплювати незаконний промисел без належного права, перевищення встановлених обсягів вилову, використання заборонених знарядь і способів, промисел у заборонених місцях або періодах, недостовірне декларування улову та інші форми приховування фактичного використання водних біоресурсів.

Окремим сегментом є потрапляння незаконно добутої продукції до легальних каналів переробки, громадського харчування та торгівлі.

Точне визначення масштабів тіньового вилову потребує спеціальної методики та системного зіставлення даних про вилов, перевезення, переробку і реалізацію продукції.

6.2. Економічні наслідки тіньового вилову

Незаконно добута риба потрапляє на ринок поза частиною витрат, які несе легальний виробник: на отримання прав, дотримання встановлених вимог, облік, оподаткування, ветеринарно-санітарний контроль та інші законні процедури.

У результаті виникає тіньова цінова перевага, яка не є наслідком більшої продуктивності чи технологічної ефективності.

Держава одночасно втрачає частину платежів і податків, а офіційна статистика перестає повною мірою відображати фактичний обсяг ринку.

6.3. Вплив на легальний бізнес і конкуренцію

Легальний промисловик, аквакультурне підприємство, СТРГ або інший законний виробник не повинен конкурувати з продукцією невстановленого чи незаконного походження.

Якщо така продукція безперешкодно надходить на ринок, добросовісне дотримання законодавства фактично стає додатковою витратою легального підприємця порівняно з тіньовим оператором.

Тому боротьба з ННН-рибальством є водночас захистом добросовісної конкуренції та легального національного виробника.

6.4. Вплив на стан водних біоресурсів

ННН-вилов особливо небезпечний тим, що відбувається поза системою наукового управління ресурсом.

Він може порушувати нерестові обмеження, селективність промислу, встановлені обсяги вилучення та охоронні режими, створюючи додаткове навантаження на популяції, яке не враховується при визначенні допустимого промислового використання.

Виникає небезпечна послідовність:

НЕВРАХОВАНИЙ ВИЛОВ → НЕДОСТОВІРНА ОЦІНКА НАВАНТАЖЕННЯ → ПОМИЛКОВІ УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ → РИЗИК ДЕГРАДАЦІЇ РЕСУРСУ

6.5. Контроль промислу та походження продукції

Ефективний контроль не повинен завершуватися на березі водойми.

Необхідно контролювати економічний шлях виловленої продукції — від її добування до першого продажу, переробки, транспортування та торгівлі.

Важливим принципом має стати:

ПРОДУКЦІЯ, ЩО НАДХОДИТЬ У ЛЕГАЛЬНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ОБІГ, ПОВИННА МАТИ ПІДТВЕРДЖУВАНЕ ЗАКОННЕ ПОХОДЖЕННЯ.

Це зміщує частину боротьби з браконьєрством із водойми до ринку збуту незаконної продукції.

6.6. Простежуваність «від водойми до споживача»

Стратегічною метою має бути створення наскрізної системи простежуваності:

ВОДОЙМА / РАЙОН ПРОМИСЛУ → СУДНО / КОРИСТУВАЧ → ВИЛОВ → ПЕРШИЙ ПРОДАЖ → ПЕРЕВЕЗЕННЯ → ПЕРЕРОБКА → ТОРГІВЛЯ → СПОЖИВАЧ

Для аквакультури відповідний ланцюг починається з походження рибопосадкового матеріалу та господарства.

Простежуваність має виконувати одразу три функції: підтверджувати законність походження, забезпечувати безпечність харчової продукції та створювати достовірні дані про рух рибопродукції.

6.7. Цифровий моніторинг і контроль

Цифровізація дозволяє перейти від фрагментарних перевірок до системного аналізу даних.

Електронні журнали, реєстри прав і дозволів, системи моніторингу суден, електронна фіксація вилову та першого продажу, цифрові документи походження і ризик-орієнтована аналітика можуть створити єдиний інформаційний контур.

Особливо важливо забезпечити автоматизоване зіставлення даних:

ДОЗВОЛЕНО → ВИЛОВЛЕНО → ЗАДЕКЛАРОВАНО → ПЕРЕВЕЗЕНО → ПЕРЕРОБЛЕНО → РЕАЛІЗОВАНО.

Саме розбіжності між цими показниками можуть бути підставою для ризик-орієнтованого контролю.

6.8. Відповідальність та невідворотність санкцій

Ефективність протидії ННН-рибальству визначається не лише суворістю санкцій.

Надмірно високий штраф, імовірність застосування якого є низькою, може мати менший превентивний ефект, ніж пропорційна відповідальність за високої ймовірності виявлення порушення.

Тому необхідна система:

ВИЯВЛЕННЯ → ФІКСАЦІЯ ДОКАЗІВ → ВСТАНОВЛЕНА ПРОЦЕДУРА → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ → НЕВІДВОРОТНІСТЬ НАСЛІДКІВ

Санкції мають бути законними, пропорційними, диференційованими залежно від характеру порушення та достатніми для того, щоб незаконна діяльність втрачала економічну привабливість.

6.9. Європейська система протидії ННН-рибальству

Європейська інтеграція надає цьому питанню додаткового значення. Політика ЄС передбачає комплексний підхід до боротьби з ННН-рибальством, включаючи контроль діяльності флоту, документування походження уловів, простежуваність та обмеження доступу незаконно добутої продукції до ринку.

Для України адаптація до відповідних правил має розглядатися не лише як виконання євроінтеграційних зобов’язань.

Це можливість побудувати сучасну систему управління рибальством, сумісну з європейським ринком та здатну захищати українського легального виробника від тіньової конкуренції.

Тому необхідна логіка:

ГАРМОНІЗАЦІЯ ПРАВИЛ → ЦИФРОВИЙ КОНТРОЛЬ → ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ → ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЗАКОННОСТІ → СУМІСНІСТЬ ІЗ РИНКОМ ЄС.

6.10. Формування системи превенції, контролю та громадської участі

Ефективна боротьба з ННН-рибальством неможлива виключно силами рибоохоронних органів.

Необхідна багаторівнева система:

ПРЕВЕНЦІЯ → ПРОЗОРІ ПРАВИЛА → ЕКОНОМІЧНА МОТИВАЦІЯ ДО ЛЕГАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ → ЦИФРОВИЙ КОНТРОЛЬ → РИНКОВА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ → РИЗИК-ОРІЄНТОВАНІ ПЕРЕВІРКИ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

До неї мають бути залучені державні органи відповідно до компетенції, територіальні громади, наукові установи, легальний бізнес, рибальські організації та громадянське суспільство.

Громадська участь при цьому має доповнювати, а не підміняти державний контроль.

Кінцевою метою повинно бути створення середовища, в якому легально працювати економічно вигідніше і безпечніше, ніж залишатися в тіні.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 6

ННН-рибальство та пов’язаний із ним тіньовий обіг рибопродукції є не лише загрозою водним біоресурсам, а системним економічним фактором, який спотворює ринок, погіршує становище добросовісного виробника, зменшує достовірність галузевої статистики, створює корупційні ризики та знижує ефективність державного управління. Тому стратегія протидії ННН-рибальству має перейти від переважного контролю безпосередньо на водоймі до контролю всього економічного ланцюга походження та обігу продукції.

Особливого значення набувають цифровізація, простежуваність, взаємодія державних інформаційних систем, ризик-орієнтований контроль та поступова інтеграція української системи у відповідні механізми Європейського Союзу.

Водночас ефективність державної політики не повинна оцінюватися лише кількістю складених протоколів, проведених перевірок або накладених штрафів. Справжнім показником результативності має стати скорочення частки незаконної продукції на ринку, відновлення водних біоресурсів та формування конкурентного середовища, у якому добросовісна господарська діяльність має системну перевагу над тіньовою.

7. ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

Європейська інтеграція України створює для рибного господарства не лише необхідність адаптації законодавства, а й можливість комплексної модернізації системи управління водними біоресурсами, рибальства, аквакультури, контролю, простежуваності, ринку та державної підтримки.

Для України стратегічне значення має перехід:

ВІД ФОРМАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ НОРМ → ДО ІНСТИТУЦІЙНОЇ ТА ТЕХНОЛОГІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ГАЛУЗІ → ІНТЕГРАЦІЇ ДО ЄДИНОГО ЄВРОПЕЙСЬКОГО РИНКУ.

Саме тому євроінтеграція повинна бути одним із наскрізних напрямів Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки.

7.1. Рибне господарство у процесі вступу України до ЄС

Рибальство та аквакультура становлять окремий напрям переговорного процесу – Розділ 13 acquis ЄС. Він охоплює управління ресурсами та флотом, контроль і інспектування, ринкову політику, структурні заходи, державну допомогу та інші елементи Спільної рибогосподарської політики.

Європейська Комісія у звіті за 2025 рік оцінила Україну як таку, що має певний рівень підготовки у сфері рибальства та аквакультури, відзначивши прогрес, зокрема щодо системи еРиба (e-Fish), але водночас вказала на необхідність подальшого наближення законодавства, розвитку системи контролю, ринкового регулювання та роботи з даними.

Отже, вступ до ЄС потребує не лише законодавчих змін, а формування реальної адміністративної та технологічної спроможності застосовувати європейські правила.

7.2. Спільна рибогосподарська політика ЄС

Спільна рибогосподарська політика ЄС (Common Fisheries Policy – CFP) формує комплексну систему сталого управління рибальством та збереження рибних запасів.

Вона охоплює управління ресурсами і флотом, науково обґрунтоване регулювання промислу, контроль, боротьбу з ННН-рибальством, ринкову організацію, аквакультуру та міжнародний вимір рибальства. Одним із базових принципів CFP є забезпечення екологічної, економічної та соціальної сталості використання ресурсів.

Для України важливо сприймати цю систему не як сукупність окремих обмежень, а як модель управління від ресурсу до ринку.

7.3. Адаптація законодавства

Наближення до acquis ЄС потребує системної ревізії українського рибогосподарського законодавства.

Доцільною є модель:

ACQUIS ЄС → ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ → ВИЯВЛЕННЯ ПРОГАЛИН → ЗАКОНОДАВЧІ ЗМІНИ → ПІДЗАКОННЕ РЕГУЛЮВАННЯ → ІНСТИТУЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ → ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Важливо враховувати, що значна частина acquis у сфері рибальства представлена регламентами ЄС. Тому підготовка до членства передбачає не тільки наближення українського законодавства, а й підготовку органів державної влади та операторів ринку до практичного застосування правил CFP після вступу.

Це додатково підтверджує доцільність системної модернізації законодавства та формування цілісної архітектури рибогосподарського права України.

7.4. Контроль, простежуваність та ННН-рибальство

Одним із центральних елементів європейської моделі є контроль усього ланцюга використання водних біоресурсів.

Оновлена система контролю ЄС передбачає ширше застосування цифрових технологій, електронну реєстрацію уловів, системи відстеження суден, цифрову простежуваність продукції та гармонізовані підходи до санкцій.

Для України стратегічний напрям очевидний:

ПРАВО НА ПРОМИСЕЛ → СУДНО → ВИЛОВ → ВИВАНТАЖЕННЯ → ПЕРШИЙ ПРОДАЖ → ПЕРЕРОБКА → ТОРГІВЛЯ → СПОЖИВАЧ.

Саме цифрове поєднання цих етапів здатне одночасно сприяти боротьбі з ННН-рибальством, захисту легального бізнесу та підвищенню достовірності статистики.

7.5. Екологічні стандарти

Європейська модель виходить із принципу, що економічне використання водних біоресурсів повинно здійснюватися в межах екологічної спроможності природних систем.

Для України це означає посилення взаємозв’язку між рибогосподарською політикою та охороною водних екосистем, станом популяцій, нерестовищ, міграційних шляхів і морських екосистем.

Тому майбутня модель має базуватися на принципі:

ЗДОРОВА ВОДНА ЕКОСИСТЕМА → СТІЙКИЙ РЕСУРС → СТАЛЕ ВИКОРИСТАННЯ → ДОВГОСТРОКОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

Це особливо важливо для післявоєнного відновлення українських водойм.

7.6. Ветеринарні та харчові вимоги

Інтеграція до європейського ринку потребує високого рівня безпечності риби та рибопродукції, ветеринарного контролю, простежуваності та належної інформації для споживача.

Європейські ринкові правила передбачають, зокрема, вимоги до інформації про вид, спосіб виробництва та походження продукції, а також спільні маркетингові стандарти для відповідних категорій рибної продукції.

Для України це означає необхідність розвитку лабораторної бази, ветеринарної спроможності та систем контролю безпечності одночасно з нарощуванням виробництва.

7.7. Європейські підходи до аквакультури

ЄС розглядає сталу аквакультуру як важливий елемент продовольчої системи та «блакитної економіки». Стратегічні орієнтири ЄС на 2021–2030 роки спрямовані на підвищення сталості та конкурентоспроможності європейської аквакультури.

Для України особливо цінними є принципи:

довгострокової передбачуваності;

спрощення та узгодження адміністративних процедур;

екологічної сталості;

інноваційності;

біобезпеки;

просторового планування;

підвищення конкурентоспроможності виробника.

Україна має можливість не просто адаптувати існуючу модель аквакультури, а одразу формувати її на сучасних європейських технологічних і управлінських принципах.

7.8. Фінансування та інвестиційні інструменти ЄС

Європейська політика у сфері рибальства та аквакультури поєднує регулювання з фінансовими механізмами модернізації.

У поточному бюджетному періоді 2021–2027 таким спеціалізованим інструментом є Європейський морський, рибальський та аквакультурний фонд — EMFAF, який підтримує сталий промисел, аквакультуру, інновації, «блакитну економіку» та збереження морських біоресурсів.

Для України важливо вже на етапі підготовки до членства формувати портфель інвестиційно готових проєктів:

ПРОБЛЕМА → ПРОЄКТ → ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ → ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА → ФІНАНСОВА МОДЕЛЬ → ЄВРОПЕЙСЬКЕ / НАЦІОНАЛЬНЕ СПІВФІНАНСУВАННЯ → РЕЗУЛЬТАТ.

Тобто до ЄС потрібно йти не лише з переліком потреб, а з готовою проєктною архітектурою модернізації галузі.

7.9. Доступ української продукції на європейський ринок

Європейська інтеграція відкриває перспективу глибшого включення українського рибогосподарського сектору до великого європейського ринку, але одночасно підвищує вимоги до виробника.

Конкурентоспроможність визначатиметься не лише ціною, а й:

безпечністю;

якістю;

законністю походження;

простежуваністю;

стабільністю поставок;

відповідністю ринковим і екологічним вимогам.

Європейський ринок також передбачає спільні правила організації ринку, діяльність організацій виробників, маркетингові стандарти та вимоги до інформації для споживача. (Oceans and fisheries)

Отже, стратегічною метою має бути не просто «експортувати рибу до ЄС», а створити українського виробника, здатного повноцінно конкурувати в єдиному європейському економічному просторі.

7.10. Євроінтеграція як можливість технологічного оновлення галузі

Найбільша стратегічна цінність євроінтеграції полягає не у формальному виконанні набору нормативних вимог.

Вона створює для України унікальне вікно модернізації.

Адаптація правил може стати одночасно механізмом переходу:

від паперового обліку – до цифрового;

від фрагментарних реєстрів – до інтегрованих інформаційних систем;

від адміністративної непрозорості – до простежуваності;

від застарілих виробництв – до сучасних технологій;

від слабкого наукового забезпечення – до доказового управління;

від переважно сировинної моделі – до продукції з високою доданою вартістю;

від ізольованого національного сектору – до європейських виробничих, наукових та інвестиційних ланцюгів.

Тому євроінтеграційні зобов’язання доцільно синхронізувати з Національною програмою відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки, щоб регуляторні зміни одночасно ставали інструментами економічної модернізації.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 7

Європейська інтеграція є для рибного господарства України значно ширшим процесом, ніж адаптація законодавства до acquis ЄС. Вона створює зовнішню нормативну, інституційну та технологічну рамку для системної перебудови галузі.

При цьому Україна не повинна механічно копіювати окремі європейські інструменти без урахування власних природних, економічних та післявоєнних умов. Завдання полягає у тому, щоб використати європейські принципи сталості, доказового управління, контролю, простежуваності та конкурентного ринку для побудови сучасної української моделі рибного господарства, повністю сумісної з майбутнім членством у ЄС.

Особливого значення набуває синхронізація двох процесів – виконання євроінтеграційних зобов’язань та реалізації Національної програми. Вони не повинні існувати як два паралельні потоки державної політики.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ + НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА → МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА → ІНСТИТУЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ → ТЕХНОЛОГІЧНЕ ОНОВЛЕННЯ → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНЕ ВИРОБНИЦТВО → ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РИНОК.

8. ВІД ФРАГМЕНТАРНОЇ ПОЛІТИКИ – ДО ЦІЛІСНОЇ АРХІТЕКТУРИ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

Проведений аналіз свідчить, що системні проблеми рибного господарства України не можуть бути вирішені сукупністю окремих нормативних змін, локальних програм, адміністративних рішень або розрізнених інвестиційних проєктів.

Галузі необхідна цілісна архітектура довгострокового розвитку, яка поєднує діагностику проблем, стратегічне бачення, програмування, законодавче забезпечення, фінансування, проєктну реалізацію, цифрове управління та контроль результативності.

Основна логіка такої системи:

БІЛА КНИГА → ДОКТРИНА → НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА → КОДЕКС → ПРОГРАМИ → ДОРОЖНІ КАРТИ → ПРОЄКТИ → РЕЗУЛЬТАТ.

Кожен елемент має власну функцію і водночас є частиною єдиної системи державної політики.

8.1. Обмеження існуючої моделі стратегічного планування

Однією з системних проблем галузі є розрив між стратегічними цілями, нормативним регулюванням, бюджетним плануванням, інвестиціями та практичною реалізацією.

Прийняття окремої стратегії або програми саме по собі не гарантує результату, якщо не визначені конкретні проєкти, ресурси, строки, відповідальні виконавці та вимірювані показники.

Необхідний перехід:

ПРОБЛЕМА → СТРАТЕГІЧНА ЦІЛЬ → ПРОГРАМА → ФІНАНСУВАННЯ → ПРОЄКТ → ВИКОНАВЕЦЬ → KPI → РЕЗУЛЬТАТ.

Саме такий зв’язок повинен стати основою нової моделі управління розвитком рибного господарства.

8.2. БІЛА КНИГА рибного господарства України – системна діагностика

Біла книга має виконувати функцію об’єктивної діагностики стану галузі.

Вона повинна визначати:

стан водних біоресурсів;

виробничий потенціал;

стан аквакультури, рибальства, флоту та переробки;

структуру ринку та імпортозалежність;

інфраструктурні проблеми;

стан науки і кадрового потенціалу;

законодавчі та інституційні бар’єри;

євроінтеграційні виклики;

ключові ризики та резерви розвитку.

Її головне питання:

ДЕ ПЕРЕБУВАЄ РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ СЬОГОДНІ І ЧОМУ?

Біла книга не повинна підміняти стратегію — вона створює доказову основу для її формування.

8.3. Доктрина розвитку рибного господарства України до 2050 року – стратегічне бачення

Якщо Біла книга визначає вихідну точку, Доктрина формує довгостроковий образ майбутньої галузі.

Вона має визначити національні інтереси, принципи, стратегічні пріоритети та модель розвитку рибного господарства до 2050 року.

Її ключове питання:

ЯКЕ РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО ПОВИННА МАТИ УКРАЇНА У 2050 РОЦІ?

Доктрина повинна забезпечити сталість стратегічного курсу незалежно від зміни окремих урядів, керівників або короткострокових управлінських пріоритетів.

БІЛА КНИГА — ДІАГНОЗ → ДОКТРИНА — ОБРАЗ МАЙБУТНЬОГО.

8.4. Національна програма відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки – механізм реалізації

Національна програма має перетворити стратегічне бачення Доктрини на систему практичних дій.

Вона повинна визначати:

цілі та завдання;

етапи реалізації;

галузеві програми і підпрограми;

дорожні карти;

проєктний портфель;

нормативне забезпечення;

джерела фінансування;

відповідальних виконавців;

систему моніторингу;

ключові показники результативності.

Таким чином:

ДОКТРИНА ВИЗНАЧАЄ – КУДИ ЙТИ.

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА ВИЗНАЧАЄ – ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ.

При цьому Програма має бути адаптивною: стратегічний горизонт до 2050 року зберігається, а конкретні заходи, фінансові параметри та проєкти періодично актуалізуються.

8.5. Кодекс рибного господарства України – системна правова основа

Реалізація нової моделі галузі потребує відповідної модернізації правового середовища.

Перспективним системоутворюючим інструментом може стати Кодекс рибного господарства України, покликаний забезпечити узгодженість основних правових механізмів галузі.

Його функція полягає не в механічному об’єднанні існуючих нормативних положень, а у формуванні цілісної правової архітектури використання, охорони та відтворення водних біоресурсів, рибальства, аквакультури, прав користування, державного контролю, простежуваності та відповідальності.

Логіка має бути такою:

НОВА МОДЕЛЬ ГАЛУЗІ → НОВА ПРАВОВА АРХІТЕКТУРА → СТАБІЛЬНІ ПРАВИЛА → ІНВЕСТИЦІЇ → РОЗВИТОК.

8.6. Галузеві програми та підпрограми

Національна програма має реалізовуватися через взаємопов’язаний портфель програм і підпрограм за основними напрямами.

Зокрема: аквакультура і марикультура; відновлення водних біоресурсів; осетрові; промислове рибальство; рибопромисловий флот; СТРГ; переробка; інфраструктура; цифровізація; наука та інновації; євроінтеграція та інші стратегічні напрями.

Програми повинні не існувати ізольовано, а формувати єдиний програмний портфель, спрямований на досягнення загальних цілей Національної програми.

8.7. Дорожні карти

Дорожня карта переводить програмний напрям у послідовність конкретних управлінських дій.

Вона повинна відповідати на питання:

ЩО? → ХТО? → КОЛИ? → ЗА ЯКІ РЕСУРСИ? → ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ?

Дорожні карти мають визначати етапність законодавчих змін, створення інституцій, модернізації інфраструктури, запуску цифрових систем, реалізації інвестиційних заходів та інших складових Програми.

Таким чином, дорожня карта є містком між програмною метою та конкретним проєктом.

8.8. Національні та регіональні проєкти

Кінцевою одиницею практичної реалізації Програми має бути проєкт із конкретним результатом.

Це можуть бути:

модернізація риборозплідного підприємства;

відновлення нерестовищ;

створення осетрового центру;

будівництво аквакультурного комплексу;

відновлення рибного порту;

створення холодильного хабу;

модернізація переробного підприємства;

відновлення флоту;

реабілітація водойми;

впровадження цифрової системи простежуваності.

Національні проєкти мають вирішувати системні завдання державного масштабу, регіональні — реалізовувати потенціал конкретних басейнів, областей і територіальних громад.

ПРОГРАМА СТАЄ РЕАЛЬНІСТЮ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ ВОНА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ПРОЄКТИ.

8.9. Фінансово-економічна модель

Жодна програма не може бути реальною без визначення джерел фінансування.

Необхідна багатоканальна модель:

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ + МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ + ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ + КРЕДИТНІ РЕСУРСИ + ДПП + МІЖНАРОДНА ДОПОМОГА + ЄВРОПЕЙСЬКІ ІНСТРУМЕНТИ.

При цьому джерело фінансування має визначатися природою проєкту.

Держава концентрує ресурси насамперед там, де існує суспільний ефект, який не може бути повністю монетизований приватним інвестором: відтворення ресурсів, екологічне відновлення, наука, контроль, стратегічна інфраструктура.

Комерційно життєздатні напрями мають максимально залучати приватний капітал.

Головний принцип:

НЕ ФІНАНСУВАННЯ ЗАРАДИ ПРОЦЕСУ — ФІНАНСУВАННЯ ПІД ВИМІРЮВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

8.10. Цифрова система управління

Національна програма потребує єдиного цифрового інформаційно-аналітичного контуру.

Він має поступово інтегрувати дані про водні біоресурси, права користування, промисел, зариблення, аквакультуру, флот, простежуваність продукції, державне майно, інвестиційні проєкти, фінансування та показники виконання програм.

Це дозволить перейти:

ВІД ЗВІТНОСТІ ПРО МИНУЛЕ → ДО УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ АКТУАЛЬНИХ ДАНИХ.

Цифрова система повинна одночасно забезпечувати управління, контроль, аналітику, прозорість та інформаційну основу для прийняття державних рішень.

8.11. KPI, моніторинг та персоніфікована відповідальність за результати

Однією з ключових відмінностей нової моделі має стати перехід від оцінювання виконаних заходів до оцінювання досягнутих результатів.

Для кожної програми, дорожньої карти та проєкту мають визначатися базові показники, цільові значення, строки досягнення та відповідальні виконавці.

KPI можуть охоплювати:

обсяг внутрішнього виробництва;

частку української продукції на ринку;

виробництво аквакультури;

стан та відновлення запасів ВБР;

обсяги зариблення та його результативність;

модернізацію виробничих потужностей;

експорт продукції з доданою вартістю;

скорочення ННН-обігу;

залучені інвестиції;

ступінь цифровізації;

виконання євроінтеграційних завдань.

При цьому персоніфікована відповідальність повинна розумітися не як пошук винного, а як чітке закріплення того, який орган або посадова особа відповідає за конкретний результат у межах установлених законом повноважень.

Основна управлінська формула:

ЦІЛЬ → KPI → СТРОК → РЕСУРС → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → РЕЗУЛЬТАТ.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 8

Відродження рибного господарства України потребує переходу від управління окремими проблемами до управління цілісною системою розвитку галузі.

Біла книга, Доктрина, Національна програма, Кодекс, галузеві програми, дорожні карти та проєкти не повинні бути набором самостійних документів. Вони мають утворювати єдину послідовну архітектуру державної політики, в якій кожний наступний рівень конкретизує попередній і переводить його у практичний результат.

При цьому я запропонував би дещо уточнити нашу фінальну формулу, оскільки між проєктом і результатом у державному управлінні принципово важливі фінансування, виконання та контроль:

БІЛА КНИГА → ДОКТРИНА → НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА → ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ / КОДЕКС → ПРОГРАМИ → ДОРОЖНІ КАРТИ → ПРОЄКТИ → ФІНАНСУВАННЯ → РЕАЛІЗАЦІЯ → МОНІТОРИНГ → РЕЗУЛЬТАТ.

У такій системі БІЛА КНИГА відповідає на питання «де ми є?»; Доктрина – «куди йдемо?»; Національна програма – «як досягнемо?»; Кодекс – «за якими правилами?»; програми та дорожні карти – «що, хто і коли робить?»; проєкти – «що конкретно створюємо або змінюємо?»; система KPI – «якого результату досягнуто?»

Саме така архітектура дозволяє перетворити довгострокову стратегію з декларативного документа на керовану систему відродження та розвитку рибного господарства України до 2050 року.

Важливо, щоб усі елементи цієї архітектури були взаємопов’язаними не лише концептуально, а й організаційно, нормативно та фінансово. Стратегічна ціль повинна знаходити продовження у конкретній програмі, дорожній карті та проєкті, а кожний проєкт – мати визначене джерело фінансування, строки реалізації, відповідального виконавця та вимірюваний результат.

Це дозволить усунути традиційний розрив між стратегічним плануванням, бюджетуванням і практичним виконанням державної політики.

Водночас довгостроковий горизонт до 2050 року не повинен означати незмінності інструментів реалізації. Архітектура має поєднувати стратегічну сталість із адаптивністю: зберігати визначені державою довгострокові цілі та принципи, але передбачати періодичне коригування програм, дорожніх карт, проєктів, фінансових механізмів і цільових показників відповідно до результатів моніторингу, євроінтеграційних процесів, технологічних змін, стану водних екосистем та нових економічних і безпекових викликів.

9. ІНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Відродження та розвиток рибного господарства України є міжгалузевим завданням, яке не може бути реалізоване виключно силами одного центрального органу виконавчої влади.

Ефективна державна політика потребує чіткого розмежування компетенцій, координації рішень та відповідальності за результат на всіх рівнях — від законодавчого і стратегічного до регіонального, місцевого, наукового, бізнесового та громадського.

Основний принцип:

КОМПЕТЕНЦІЯ → КООРДИНАЦІЯ → РЕСУРСИ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → РЕЗУЛЬТАТ.

9.1. Верховна Рада України

Верховна Рада України формує законодавчу основу розвитку галузі.

До її ключових завдань належать:

прийняття та системне оновлення рибогосподарського законодавства;

усунення правових колізій і прогалин;

створення правових умов для інвестицій та захисту добросовісних користувачів;

адаптація законодавства до права Європейського Союзу;

парламентський контроль за реалізацією державної політики.

Особливого значення набуває формування цілісної правової архітектури галузі, включаючи перспективу Кодексу рибного господарства України.

9.2. Президент України – у межах конституційних повноважень

Роль Президента України у сфері рибного господарства має розглядатися виключно в межах конституційно визначених повноважень.

Йдеться насамперед про стратегічні питання національної безпеки, міжнародного представництва, європейської інтеграції, морської політики та підтримки загальнодержавних пріоритетів у межах відповідної компетенції.

У цьому контексті рибне господарство може набувати значення як складова продовольчої, економічної, екологічної та морської безпеки держави.

9.3. Кабінет Міністрів України

Кабінет Міністрів України має забезпечувати цілісність державної політики та міжвідомчу координацію.

Його роль полягає у:

схваленні та реалізації стратегічних і програмних документів;

координації центральних органів виконавчої влади;

визначенні пріоритетів державної підтримки;

забезпеченні зв’язку між програмами, бюджетом, публічними інвестиціями та відновленням України;

контролі реалізації Національної програми.

Саме КМУ повинен забезпечувати, щоб рибне господарство не розглядалося ізольовано від водної, екологічної, аграрної, промислової, морської та регіональної політики.

9.4. Міністерство аграрної політики та продовольства України

Профільне міністерство формує державну політику у відповідній сфері та забезпечує її нормативне, стратегічне і координаційне спрямування.

Ключові функції:

формування галузевої політики;

підготовка нормативних рішень;

координація євроінтеграційних змін;

взаємодія з іншими міністерствами;

забезпечення зв’язку між державною політикою, бюджетним та інвестиційним плануванням.

Профільне міністерство повинно виконувати роль політичного та стратегічного координатора галузевого розвитку.

9.5. Держрибагентство

Держрибагентство є центральною галузевою інституцією практичної реалізації державної політики у сфері рибного господарства в межах визначених законом повноважень.

Його функціональна роль включає:

координацію реалізації Національної програми;

управління системою рибальства та водних біоресурсів;

розвиток аквакультури, відтворення та риборозплідної бази;

організацію рибоохорони та протидії ННН-рибальству;

цифровізацію та простежуваність;

моніторинг галузевих показників;

координацію програм і проєктів;

взаємодію з наукою, бізнесом, регіонами та громадськістю.

Ключовим має стати перехід:

ВІД АДМІНІСТРУВАННЯ ПРОЦЕДУР → ДО УПРАВЛІННЯ РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ.

9.6. Інші центральні органи виконавчої влади

Рибне господарство залежить від рішень багатьох ЦОВВ у сферах:

водних ресурсів;

довкілля;

ветеринарної та харчової безпеки;

економіки;

фінансів;

інфраструктури;

морської політики;

цифровізації;

освіти і науки;

регіонального розвитку;

європейської інтеграції.

Тому міжвідомча взаємодія повинна бути не епізодичною, а інституційно закріпленою та орієнтованою на спільний результат.

9.7. Регіональні органи влади

Регіональний рівень має забезпечувати реалізацію державної політики з урахуванням природних, соціально-економічних і виробничих особливостей конкретних територій.

Доцільними напрямами є:

регіональні програми розвитку;

підтримка інвестиційних проєктів;

відновлення водойм та інфраструктури;

розвиток рибогосподарських кластерів;

координація з громадами та басейновими структурами.

Регіональна політика повинна переводити загальнодержавні цілі у конкретні територіальні проєкти.

9.8. Територіальні громади та басейновий рівень

Територіальні громади безпосередньо зацікавлені у стані водойм, зайнятості населення, розвитку локального бізнесу, рекреації та надходженнях до місцевих бюджетів.

Їх роль може включати:

участь у відновленні водойм;

сприяння локальним інвестиціям;

розвиток рекреаційного рибальства та туризму;

участь у природоохоронних заходах;

формування місцевої інфраструктури.

Басейновий рівень має забезпечувати узгодження рибогосподарських інтересів із водогосподарською та екологічною політикою.

ВОДОЙМА НЕ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ НА АДМІНІСТРАТИВНОМУ КОРДОНІ — УПРАВЛІННЯ МАЄ ВРАХОВУВАТИ БАСЕЙНОВУ ЛОГІКУ.

9.9. Наука та освіта

Наука повинна забезпечувати доказову основу державних рішень, а освіта – формувати кадрову спроможність галузі.

Ключовими принципами мають бути:

доказовість;

незалежність наукової оцінки;

перевірюваність методик і даних;

підготовка кадрів для майбутньої технологічної моделі галузі;

зв’язок науки з практикою та виробництвом.

Наукове середовище має бути не стороннім консультантом, а повноцінним учасником системи управління розвитком.

9.10. Бізнес та інвестори

Бізнес є основним носієм виробничої та інвестиційної активності.

Його роль полягає у:

виробництві рибопродукції;

модернізації підприємств;

розвитку переробки;

інноваціях;

створенні робочих місць;

виході на внутрішні та зовнішні ринки.

Водночас бізнес повинен діяти в межах екологічних, ветеринарних та правових вимог і нести відповідальність за законність використання ресурсів.

Державна політика має створити модель:

ПРОЗОРІ ПРАВИЛА → ЗАХИЩЕНІ ІНВЕСТИЦІЇ → КОНКУРЕНЦІЯ → ВИРОБНИЦТВО → ПОДАТКИ → РОЗВИТОК.

9.11. Громадські організації та Громадська рада

Громадські організації та Громадська рада виконують важливу функцію громадського, експертного та комунікаційного супроводу державної політики.

Їх завдання:

аналіз проблем;

підготовка пропозицій;

громадська експертиза;

організація професійного діалогу;

участь у моніторингу;

формування суспільної підтримки реформ;

посередництво між державою, бізнесом, наукою та громадськістю.

При цьому громадський сектор не підміняє державні органи, суд, правоохоронні чи контролюючі інституції, а діє в межах громадсько-експертної функції.

Найефективніша модель:

ФАКТ → АНАЛІЗ → ЕКСПЕРТНЕ ОБГОВОРЕННЯ → ПРОПОЗИЦІЯ → ДЕРЖАВНЕ РІШЕННЯ.

9.12. Міжвідомча і державно-суспільна координація

Головним інституційним ризиком є не відсутність суб’єктів управління, а роз’єднаність їхніх дій.

Тому потрібна постійна координаційна система, яка поєднує:

Кабінет Міністрів;

профільне міністерство;

Держрибагентство;

інші ЦОВВ;

регіони та громади;

наукові установи;

бізнес;

громадянське суспільство;

міжнародних партнерів.

Координація має здійснюватися навколо спільних цілей, KPI, програм і проєктів, а не лише через обмін листами або погодження окремих документів.

Основна модель:

ДЕРЖАВА → НАУКА → БІЗНЕС → ГРОМАДИ → ГРОМАДСЬКІСТЬ → СПІЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 9

Відродження рибного господарства України потребує розподіленої, але узгодженої системи відповідальності.

Жоден орган не може самостійно забезпечити відновлення водних біоресурсів, розвиток виробництва, модернізацію інфраструктури, євроінтеграцію, інвестиції та захист природного капіталу.

Тому ключовою умовою є не лише чітке визначення компетенцій, а й узгодження дій навколо спільної системи цілей, програм, фінансування та результатів.

При цьому держава повинна залишатися носієм стратегічної відповідальності та публічного інтересу, бізнес – носієм підприємницької та інвестиційної активності, наука – доказової основи рішень, громади – територіальної реалізації, а громадянське суспільство — громадського контролю та експертної участі.

10. ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

Імпортозаміщення у рибному господарстві України не повинно розглядатися як політика механічного скорочення імпорту або адміністративного захисту внутрішнього ринку. Його мета — збільшення тієї частини попиту, яку Україна здатна економічно, технологічно та екологічно обґрунтовано забезпечувати власним виробництвом.

Кінцевою метою є формування нової моделі:

НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ + КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНЕ ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО + ПЕРЕРОБКА + ЕКСПОРТ.

10.1. Економічні принципи імпортозаміщення

Політика імпортозаміщення має базуватися на п’яти принципах:

економічній конкурентоспроможності;

ресурсній реалістичності;

екологічній стійкості;

споживчому попиті;

мультиплікативному ефекті для національної економіки.

Україна повинна заміщувати імпорт там, де власне виробництво створює більшу довгострокову цінність для держави та економіки, а не заради формального зменшення частки ввезеної продукції.

10.2. Імпорт, який необхідно зберегти

Частина імпорту є об’єктивно необхідною, оскільки Україна не має природного або економічно доцільного доступу до промислових запасів значної кількості морських і океанічних видів.

До такої продукції належить насамперед значна частина оселедця, скумбрії, хека, сардин, мойви, путасу, атлантичного лосося та інших видів.

Цей імпорт має зберігатися як елемент диверсифікованого продовольчого ринку, за умови надійної логістики, безпечності та географічної диверсифікації постачань.

10.3. Сегменти часткового імпортозаміщення

Найбільший потенціал має не повне, а часткове та вибіркове заміщення імпортної продукції.

До таких сегментів належать:

прісноводна риба;

частина охолодженої продукції;

філе та напівфабрикати;

рибні консерви;

продукція для державних і муніципальних закупівель;

окремі види високовартісної аквакультури;

молюски та інша продукція майбутньої марикультури.

Реальна частка заміщення має визначатися не політичним гаслом, а по кожній товарній групі окремо.

10.4. Пріоритетні види продукції власного виробництва

Базою масового внутрішнього виробництва можуть залишатися: короп, товстолоб, білий амур, сомові, форель, судак, щука, окремі осетрові та інші перспективні види.

Для ринку важливий не лише біологічний вид, а форма кінцевого продукту.

Тому пріоритет має зміщуватися:

ВІД ЖИВОЇ РИБИ → ДО ФІЛЕ, ПОРЦІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ, НАПІВФАБРИКАТІВ, КОНСЕРВІВ І ГОТОВИХ СТРАВ.

10.5. Аквакультура як резерв зростання

Аквакультура є найбільш керованим резервом нарощування власного виробництва.

Її розвиток має ґрунтуватися на поєднанні:

модернізованого ставкового рибництва;

басейнових і садкових технологій;

УЗВ;

власного рибопосадкового матеріалу;

селекції та генетики;

кормовиробництва;

переробки та збуту.

Головне завдання — перехід від фрагментованого виробництва до масштабованої індустріальної аквакультури.

10.6. Відновлення промислу та флоту

Внутрішній і морський промисел залишаються важливою складовою ресурсної бази, але їх розвиток має здійснюватися в межах природної продуктивності запасів.

У післявоєнний період особливого значення набудуть:

відновлення Азово-Чорноморського промислу;

модернізація малого та середнього флоту;

відновлення міжнародного доступу до ресурсів;

розвиток рибогосподарської дипломатії;

поступове повернення України до промислу у ВЕЗ іноземних держав і доступних районах Світового океану.

Флот має відновлюватися під конкретний ресурс, економічну модель та ринок, а не заради самого факту будівництва суден.

10.7. Марикультура

Марикультура може стати новим сегментом національного виробництва морської продукції.

Перспективними напрямами є вирощування молюсків, окремих морських і солонуватоводних видів, водоростей та інших гідробіонтів.

Основними передумовами є:

безпека морських акваторій;

просторове планування;

правова визначеність доступу;

наукове зонування;

біобезпека;

розплідна база;

інвестиції.

Марикультура не замінить океанічний імпорт, але здатна розширити власний морський товарний кошик України.

10.8. Переробка та додана вартість

Імпортозаміщення має оцінюватися не лише на рівні сировини.

Навіть якщо певна риба залишається імпортною, її переробка в Україні дозволяє створювати робочі місця, податки та додану вартість.

Тому перспективна модель:

ВЛАСНА СИРОВИНА + РАЦІОНАЛЬНИЙ ІМПОРТ → УКРАЇНСЬКА ПЕРЕРОБКА → ГОТОВА ПРОДУКЦІЯ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК / ЕКСПОРТ.

Особливого значення набувають глибока переробка, безвідходні технології та виробництво продукції з високою доданою вартістю.

10.9. Локалізація виробництва кормів, обладнання та інших ресурсів

Імпортозалежність рибного господарства не обмежується готовою рибопродукцією.

Галузь також залежить від:

кормів;

обладнання;

насосів;

систем аерації та фільтрації;

холодильних технологій;

окремих ветеринарних і лабораторних компонентів;

суднового та технологічного обладнання.

Доцільно локалізувати в Україні ті виробництва, де існує достатній ринок і економічна доцільність.

Принцип:

ЛОКАЛІЗУВАТИ НЕ ВСЕ, А СТРАТЕГІЧНО ВАЖЛИВЕ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНЕ.

10.10. Рибогосподарські кластери

Ефективною формою нової економічної моделі можуть стати регіональні рибогосподарські кластери.

Вони поєднують:

рибні господарства;

рибопосадкові підприємства;

кормовиробництво;

переробку;

холодильні потужності;

логістику;

науку;

освіту;

торгівлю;

туризм та рекреацію.

Модель:

ВИРОБНИЦТВО → ПЕРЕРОБКА → ЛОГІСТИКА → НАУКА → СЕРВІС → РИНОК

дозволяє залишати більшу частину доданої вартості в регіоні.

10.11. Державна підтримка та залучення приватних інвестицій

Держава не повинна замінювати приватного інвестора там, де проєкт є комерційно життєздатним.

Її основні функції:

створення стабільних правил;

захист прав користування;

розвиток базової інфраструктури;

підтримка науки та відтворення;

страхування критичних ризиків;

співфінансування стратегічних проєктів;

доступ до міжнародних та європейських фінансових інструментів.

Приватний капітал має бути основним джерелом розвитку комерційних напрямів аквакультури, переробки, марикультури та сервісної інфраструктури.

Основний принцип:

ДЕРЖАВА СТВОРЮЄ УМОВИ → БІЗНЕС ІНВЕСТУЄ → РИНОК ВИЗНАЧАЄ ЕФЕКТИВНІСТЬ.

10.12. Внутрішній ринок та експортний потенціал

Нарощування власного виробництва має бути пов’язане не лише із заміщенням імпорту, а й із розширенням ринку.

Першим пріоритетом є внутрішній споживач:

доступність;

якість;

безпечність;

зручність продукту;

стабільність поставок.

Другим – розвиток експорту продукції з високою доданою вартістю.

Перспективними напрямами можуть бути:

перероблена рибопродукція;

форель;

осетрова продукція та ікра;

молюски;

продукція марикультури;

інші конкурентоспроможні нішеві продукти.

Стратегічна логіка:

ВНУТРІШНЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ → СТАБІЛЬНА ЯКІСТЬ → ВІДПОВІДНІСТЬ СТАНДАРТАМ ЄС → ЕКСПОРТ.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 10

Імпортозаміщення у рибному господарстві України має розглядатися не як протиставлення внутрішнього виробництва міжнародній торгівлі, а як структурна перебудова національної економіки рибного господарства.

Україна повинна зберігати імпорт продукції, яку вона об’єктивно не може або економічно недоцільно виробляти, одночасно нарощуючи власне виробництво у сегментах, де має природні, технологічні та економічні переваги. Ключовим результатом має стати формування повних національних виробничих ланцюгів:

РЕСУРС → РИБОПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → КОРМИ → ВИРОЩУВАННЯ / ПРОМИСЕЛ → ПЕРЕРОБКА → ХОЛОДОВА ЛОГІСТИКА → ТОРГІВЛЯ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК / ЕКСПОРТ.

При цьому державна політика повинна орієнтуватися не на формальну частку імпортозаміщення, а на зростання конкурентоспроможності, доданої вартості, зайнятості, інвестиційної активності, продовольчої стійкості та експортного потенціалу.

Тому кінцева модель розвитку має бути сформульована так:

НЕ «ІМПОРТ АБО ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО», А:

НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ + КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНЕ ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО + ГЛИБОКА ПЕРЕРОБКА + ВИСОКА ДОДАНА ВАРТІСТЬ + ЕКСПОРТ.

11. СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ТА РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА ДО 2050 РОКУ

Довгостроковий розвиток рибного господарства України до 2050 року не може прогнозуватися як просте продовження існуючих тенденцій. На нього впливатимуть тривалість і наслідки війни, темпи відновлення економіки, європейська інтеграція, кліматичні зміни, стан водних ресурсів, інвестиції, технологічний розвиток та ефективність державної політики.

Тому доцільно використовувати не один жорстко визначений прогноз, а систему альтернативних сценаріїв, які показують можливі траєкторії розвитку залежно від управлінських рішень та зовнішніх умов.

Для дослідження пропонуються три базові сценарії:

ІНЕРЦІЙНИЙ → МОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ → СТРАТЕГІЧНИЙ.

11.1. Методологія сценарного прогнозування

Сценарний підхід має базуватися на поєднанні вихідного стану галузі, ресурсного потенціалу, демографічного та споживчого попиту, виробничих можливостей, екологічних обмежень та інвестиційних потреб.

Основними змінними доцільно визначити:

внутрішнє виробництво;

споживання;

імпорт та його структуру;

експорт;

виробництво аквакультури;

промисловий вилов;

переробку;

інвестиції;

зайнятість;

стан водних біоресурсів;

рівень технологічної та інституційної модернізації.

Прогноз повинен періодично актуалізуватися за принципом:

БАЗОВІ ДАНІ → СЦЕНАРІЙ → KPI → МОНІТОРИНГ → ВІДХИЛЕННЯ → КОРИГУВАННЯ ПРОГНОЗУ.

11.2. Інерційний сценарій

Інерційний сценарій передбачає збереження переважно існуючої моделі розвитку без системного усунення правових, інвестиційних, технологічних та інституційних бар’єрів.

За такого сценарію можливі:

повільне відновлення виробництва;

збереження високої залежності від імпорту;

обмежені інвестиції;

подальше старіння частини виробничої бази;

повільне відновлення флоту;

недостатнє використання потенціалу аквакультури та марикультури;

збереження регіональних диспропорцій.

Головний ризик полягає у тому, що ринок може відновлюватися швидше, ніж національне виробництво, а додатковий попит знову задовольнятиметься переважно імпортом.

11.3. Модернізаційний сценарій

Модернізаційний сценарій передбачає послідовне проведення реформ, адаптацію законодавства до вимог ЄС, цифровізацію, розвиток аквакультури, модернізацію переробки та часткове відновлення інфраструктури.

За цього сценарію очікуються:

стале збільшення внутрішнього виробництва;

зростання продуктивності;

розвиток переробки;

поступове скорочення критичної імпортозалежності;

залучення приватних інвестицій;

підвищення простежуваності продукції;

розширення експорту;

поліпшення екологічного управління.

Це сценарій послідовного наздоганяючого розвитку та європейської модернізації галузі.

11.4. Стратегічний сценарій

Стратегічний сценарій передбачає реалізацію цілісної архітектури, запропонованої цим дослідженням:

БІЛА КНИГА → ДОКТРИНА → НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА → ПРАВОВА МОДЕРНІЗАЦІЯ → ПРОГРАМИ → ДОРОЖНІ КАРТИ → ПРОЄКТИ → ІНВЕСТИЦІЇ → РЕЗУЛЬТАТ.

Його метою є не відновлення довоєнної моделі, а структурна трансформація рибного господарства.

Стратегічний сценарій передбачає масштабний розвиток аквакультури та марикультури, відновлення ВБР і флоту, модернізацію риборозплідної бази, створення рибогосподарських кластерів, розвиток кормовиробництва, переробки, холодової логістики, науки, цифрових систем та експортних виробництв.

Саме цей сценарій має бути цільовим для Національної програми на 2027-2050 роки.

11.5. Контрольні горизонти: 2030 / 2035 / 2040 / 2050

Довгостроковий горизонт необхідно розділити на контрольні етапи.

До 2030 року – СТАБІЛІЗАЦІЯ ТА ЗАПУСК.

Правова модернізація, цифровізація, формування проєктного портфеля, відновлення критичної інфраструктури та запуск пріоритетних інвестицій.

До 2035 року – МАСШТАБУВАННЯ.

Прискорене зростання аквакультури, переробки, риборозплідної бази, відновлення флоту, розвиток марикультури та кластерів.

До 2040 року – СТРУКТУРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ.
Формування повних виробничих ланцюгів, істотне підвищення частки власного виробництва та розвиток експорту.

До 2050 року – ЗРІЛА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНА МОДЕЛЬ.
Україна має сформувати сучасне, ресурсно стале, технологічне та інтегроване до європейського ринку рибне господарство.

11.6. Внутрішнє виробництво

Зростання внутрішнього виробництва має стати одним із головних показників результативності державної політики.

Основними джерелами приросту повинні бути:

АКВАКУЛЬТУРА + МАРИКУЛЬТУРА + СТАЛИЙ ПРОМИСЕЛ + ВІДНОВЛЕННЯ ФЛОТУ + ПЕРЕРОБКА.

При цьому збільшення виробництва не повинно досягатися шляхом надмірної експлуатації природних запасів.

Для аквакультури потенціал визначається насамперед технологіями та інвестиціями; для природних водойм — екологічною спроможністю ресурсів.

11.7. Частка імпорту

Зниження частки імпорту не повинно бути самостійною кінцевою метою.

Необхідно розрізняти:

ОБ’ЄКТИВНО НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ та ІМПОРТ, ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ ЕКОНОМІЧНО ОБҐРУНТОВАНО ЗАМІЩЕНИЙ УКРАЇНСЬКИМ ВИРОБНИЦТВОМ.

Тому KPI має оцінювати не просто скорочення імпорту, а збільшення частки конкурентоспроможної української продукції у внутрішньому споживанні.

Це принципово точніший показник успішності.

11.8. Експорт

У міру розвитку власного виробництва Україна повинна переходити від переважної орієнтації на внутрішнє імпортозаміщення до формування експортного сегмента.

Пріоритетом має бути не експорт дешевої сировини, а продукції з високою доданою вартістю:

переробленої рибопродукції;

форелі;

осетрової продукції;

молюсків;

продукції марикультури;

нішевих високоякісних продуктів.

Стратегічна формула:

ВИРОБНИЦТВО → ЯКІСТЬ → ПЕРЕРОБКА → СТАНДАРТИ ЄС → БРЕНД → ЕКСПОРТ.

11.9. Інвестиції

Стратегічний сценарій потребуватиме значних довгострокових інвестицій.

Їх необхідно спрямовувати не лише у виробництво риби, а в повний економічний ланцюг:

рибопосадковий матеріал;

корми;

виробничі потужності;

флот;

переробку;

холодильну логістику;

лабораторії;

цифровізацію;

екологічне відновлення;

науку та інновації.

Ключовим показником має бути не лише загальна сума залученого капіталу, а обсяг інвестицій, перетворених на діючі виробничі потужності та вимірюваний економічний результат.

11.10. Зайнятість і регіональний розвиток

Розвиток рибного господарства має значний територіальний мультиплікативний потенціал.

Нові робочі місця створюються не лише безпосередньо у рибництві та промислі, а й у:

переробці;

кормовиробництві;

логістиці;

суднобудуванні;

ремонті;

торгівлі;

ветеринарії;

науці;

туризмі та рекреації.

Особливе значення галузь може мати для сільських, прибережних і приморських територій.

Тому розвиток рибного господарства повинен стати одним з інструментів регіонального економічного відновлення.

11.11. Відновлення водних біоресурсів

Економічне зростання галузі не може відбуватися за рахунок виснаження її природної основи.

До 2050 року стратегічним результатом має стати не лише збільшення обсягів продукції, а відновлення природної відтворювальної спроможності водних екосистем.

Показники – не тільки кількість випущеної молоді, а й:

стан популяцій;

ефективність зариблення;

відновлення нерестовищ;

генетична стабільність;

відновлення міграційних шляхів;

стан середовища існування;

повернення та закріплення цінних видів у природних екосистемах.

Принцип:

НЕ КІЛЬКІСТЬ ЗАРИБЛЕНОЇ РИБИ → А ВІДНОВЛЕНА САМОПІДТРИМУВАНА ПОПУЛЯЦІЯ.

11.12. Економічний, екологічний та соціальний ефект

Результативність Національної програми доцільно оцінювати одночасно за трьома вимірами.

Економічний ефект — збільшення виробництва і доданої вартості, інвестицій, податкових надходжень, експорту та зменшення критичної імпортозалежності.

Екологічний ефект – відновлення ВБР, водойм і середовищ існування, зменшення ННН-рибальства та перехід до сталого використання ресурсів.

Соціальний ефект – зайнятість, розвиток громад, доступність якісної рибопродукції, підвищення культури відповідального рибокористування та зміцнення продовольчої стійкості.

Саме поєднання цих трьох результатів відрізняє сталий розвиток галузі від простого нарощування обсягів виробництва.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 11

Майбутнє рибного господарства України до 2050 року не є наперед визначеним. Різниця між інерційним, модернізаційним і стратегічним сценаріями значною мірою залежатиме від якості державної політики, швидкості інституційних реформ, масштабів інвестицій та здатності держави, бізнесу, науки і суспільства діяти в межах спільної довгострокової архітектури.

Інерційний сценарій означатиме переважно збереження існуючих структурних диспропорцій. Модернізаційний дозволить поступово наблизити галузь до сучасних європейських стандартів.

Стратегічний сценарій має забезпечити структурну трансформацію – від імпортозалежного та фрагментованого сектору до сучасного рибогосподарського комплексу з розвиненим власним виробництвом, переробкою, інфраструктурою, відновленою природною ресурсною базою та експортним потенціалом.

Контрольні горизонти 2030 → 2035 → 2040 → 2050 повинні перетворити довгострокову перспективу на систему послідовних і перевірюваних етапів.

Досягнення кожного наступного етапу має залежати від результатів попереднього, а параметри програм і проєктів  коригуватися за даними моніторингу.

12. СЦЕНАРНА МАТРИЦЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ

 

Контроль ний горизонт	ІНЕРЦІЙНИЙ СЦЕНАРІЙ	МОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ СЦЕНАРІЙ	СТРАТЕГІЧНИЙ СЦЕНАРІЙ
2030	Часткове відновлення після воєнних втрат. Збереження основних структурних проблем і високої імпортозалежності. Інвестиції переважно локальні.	Правова та інституційна модернізація. Цифровізація. Початок масштабнішого оновлення аквакультури, переробки та інфраструктури.	Запущена Національна програма. Сформовано нормативну, інвестиційну та проєктну архітектуру. Реалізуються пріоритетні національні проєкти.
2035	Повільне зростання виробництва. Аквакультура розвивається нерівномірно. Імпорт залишається основним джерелом забезпечення ринку.	Стабільне зростання аквакультури й переробки. Розвиток марикультури. Часткове відновлення флоту. Поступове імпортозаміщення.	Масштабування аквакультури, марикультури, відтворення ВБР, флоту, переробки та кластерів. Формуються повні національні виробничі ланцюги.
2040	Зберігається технологічне відставання окремих сегментів. Внутрішнє виробництво не реалізує наявного потенціалу.	Галузь наближається до сучасної європейської виробничої моделі. Зростає частка власної продукції та експорт.	Завершується структурна трансформація. Україна має сучасну індустріальну аквакультуру, переробку, логістику, відновлений промисловий потенціал та розвинений експорт.
2050	Імпортозалежна модель переважно зберігається. Україна залишається значною мірою споживачем продукції глобального ринку.	Сформовано конкурентоспроможну галузь із суттєво більшою роллю внутрішнього виробництва та інтеграцією до ринку ЄС.	Україна формує зрілий конкурентоспроможний рибогосподарський комплекс: власне виробництво + необхідний імпорт + глибока переробка + експорт + відновлена природна ресурсна база.

Таблиця 1

 

ПОРІВНЯЛЬНА МАТРИЦЯ КЛЮЧОВИХ ПОКАЗНИКІВ

Таблиця 2

Показник		ІНЕРЦІЙНИЙ	МОДЕРНІЗАЦІЙ НИЙ	СТРАТЕГІЧНИЙ
Внутрішнє виробництво	Повільне відновлення		Стабільне зростання	Прискорене системне зростання
Аквакультура	Локальний розвиток		Модернізація і масштабування	Один із головних драйверів галузі
Марикультура	Окремі проєкти		Формування нового сектору	Повноцінний напрям морської економіки
Промислове рибальство	Обмежене відновлення		Модернізація	Системне відновлення на сталій ресурсній основі
Флот	Часткове оновлення		Поетапне відновлення	Сучасний флот відповідно до ресурсної та економічної моделі
Імпортозалежність	Висока		Поступово зменшується	Істотно скорочується у заміщуваних сегментах
Необхідний імпорт	Домінує в структурі ринку		Зберігається разом зі зростанням власного виробництва	Раціонально доповнює конкурентоспроможн е власне виробництво
Переробка	Обмежене зростання		Модернізація	Глибока переробка та висока додана вартість
Експорт	Обмежений		Стабільно зростає	Важлива складова економіки галузі
Інвестиції	Фрагментарні		Системно зростають	Масштабний багатоканальний інвестиційний портфель
Рибогосподарські кластери	Поодинокі		Регіональний розвиток	Національна мережа спеціалізованих кластерів
Кормовиробництво та обладнання	Значна зовнішня залежність		Часткова локалізація	Розвинена конкурентоспроможна національна база
Цифровізація	Окремі системи		Інтеграція основних реєстрів	Єдиний цифровий контур управління
ННН-рибальство	Зберігається значний ризик		Посилення контролю	Превенція + цифровий контроль + наскрізна простежуваність
Відновлення ВБР	Переважно окремі заходи		Програмне відновлення	Екосистемне відновлення та самопідтримувані популяції
Євроінтеграція	Переважно виконання обов’язкових вимог		Інституційна адаптація	Інструмент модернізації та інтеграції ринків
Зайнятість	Обмежене зростання		Створення нових робочих місць	Значний мультиплікативний ефект у регіонах
Регіональний розвиток	Нерівномірний		Формування центрів зростання	Рибне господарство — один із драйверів розвитку окремих територій
Конкурентоспроможність	Низька / неоднорідна		Зростаюча	Європейський рівень конкурентоспроможн ості

 

КІЛЬКІСНА РАМКА СЦЕНАРІЇВ

Таблиця 3

Індикатор	Базовий рік	2030	2035	2040	2050
Споживання риби та рибопродукції, кг/особу
Ємність внутрішнього ринку, тис. т
Власне виробництво, тис. т
Аквакультура, тис. т
Промисловий вилов, тис. т
Марикультура, тис. т
Імпорт, тис. т
Частка імпорту у внутрішньому споживанні, %
Експорт, тис. т / вартість
Обсяг переробки, тис. т
Сукупні інвестиції
Зайнятість
Частка продукції з простежува ним походженням, %
Показники відновлення ВБР

Примітка: 

Кількісні орієнтири до 2050 року не повинні подаватися як гарантований прогноз. Вони мають бути цільовими сценарними параметрами, розрахованими на основі встановленої методики, базових статистичних даних, ресурсних та екологічних обмежень, прогнозного попиту, інвестиційних можливостей і результатів реалізації Національної програми.

Для кожного показника доцільно встановлювати не одну «магічну цифру», а сценарний коридор:

МІНІМАЛЬНИЙ РІВЕНЬ → ЦІЛЬОВИЙ РІВЕНЬ → СТРАТЕГІЧНИЙ ОРІЄНТИР.

ПІДСУМОК ДО СЦЕНАРНОЇ МАТРИЦІ

Порівняння трьох сценаріїв показує, що головною альтернативою для України є не вибір між імпортом та власним виробництвом. Реальний стратегічний вибір полягає між збереженням існуючої структури галузі та її системною модернізацією.

За інерційного сценарію Україна ризикує зберегти значну залежність від зовнішніх поставок при недостатньому використанні власного природно-ресурсного, виробничого та людського потенціалу.

Модернізаційний сценарій забезпечує поступове виправлення структурних диспропорцій та наближення до європейської моделі.

Стратегічний сценарій передбачає якісно іншу мету — перетворення рибного господарства на сучасний природно-ресурсний, продовольчий та індустріальний комплекс, здатний одночасно забезпечувати внутрішній ринок, створювати високу додану вартість, відновлювати водні біоресурси та конкурувати на європейському і світовому ринках.

Тому ціна стратегічного вибору визначається не лише обсягами виробленої риби. Вона вимірюється також обсягом залишеної в Україні доданої вартості, кількістю створених робочих місць, залученими інвестиціями, станом водних екосистем, продовольчою стійкістю та спроможністю держави управляти власним природним і виробничим потенціалом.

Водночас стратегічний сценарій не може бути реалізований лише за рахунок природного потенціалу галузі або ринкової самоорганізації. Він потребує послідовної державної політики, правової визначеності, довгострокового планування, концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах, партнерства держави, бізнесу, науки і громадянського суспільства та персоніфікованої відповідальності за досягнення визначених результатів.

Саме здатність забезпечити безперервність такого курсу на контрольних горизонтах 2030, 2035, 2040 і 2050 років визначатиме, чи буде наявний потенціал України перетворений на реальну економічну, продовольчу та екологічну спроможність держави.

12. СТРАТЕГІЧНІ ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі стратегічні висновки.

1. Україна має значний, але недостатньо реалізований рибогосподарський потенціал.

Внутрішні водойми, морські акваторії, аквакультура, марикультура, наукова та виробнича база створюють передумови для суттєво більшої участі власного виробництва у формуванні внутрішнього ринку.

2. Висока імпортозалежність є наслідком не лише об’єктивної структури споживання, а й недостатнього розвитку власного виробництва.

Частина імпорту є природно та економічно необхідною, однак у низці товарних сегментів Україна має реальний потенціал конкурентоспроможного імпортозаміщення.

3. Метою державної політики не повинно бути механічне скорочення імпорту.
   Оптимальною є модель:

НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ + КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНЕ ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО + ГЛИБОКА ПЕРЕРОБКА + ЕКСПОРТ.

4. Аквакультура має стати одним із головних джерел довгострокового збільшення виробництва.

Її потенціал потребує правової визначеності, інвестицій, модернізації технологій, розвитку селекції, рибопосадкової бази, кормовиробництва, переробки та збуту.

5. Відновлення природних водних біоресурсів є економічною передумовою, а не лише природоохоронним завданням.
   Модель управління має перейти від оцінювання кількості проведених зариблень до оцінювання стану популяцій, середовищ існування та результативності відтворення.
6. Рибне господарство необхідно розглядати як цілісний індустріальний комплекс.
   Виробництво риби нерозривно пов’язане з кормами, риборозплідною базою, флотом, портами, холодильними потужностями, переробкою, логістикою, машинобудуванням, ветеринарним забезпеченням, цифровими технологіями, наукою та освітою.
7. Одним із головних бар’єрів розвитку залишається фрагментарність правового та інституційного середовища.

Довгострокові інвестиції неможливі без передбачуваності правил, стабільності прав користування та узгодженості водного, земельного, екологічного, господарського і рибогосподарського регулювання.

8. ННН-рибальство і тіньовий обіг є одночасно екологічною та економічною проблемою.
   Ефективна протидія потребує переходу від переважного контролю безпосередньо на водоймі до наскрізної простежуваності руху продукції – від законного походження до кінцевого ринку.
9. Європейська інтеграція повинна стати механізмом модернізації, а не лише процесом формального наближення законодавства.
   Європейські правила контролю, простежуваності, сталого використання ресурсів, безпечності продукції, аквакультури та ринкового регулювання створюють основу для технологічного й інституційного оновлення галузі.
10. Україні необхідна цілісна довгострокова архітектура розвитку рибного господарства.

БІЛА КНИГА → ДОКТРИНА → НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА → ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ / КОДЕКС → ПРОГРАМИ → ДОРОЖНІ КАРТИ → ПРОЄКТИ → ФІНАНСУВАННЯ → РЕАЛІЗАЦІЯ → МОНІТОРИНГ → РЕЗУЛЬТАТ.

11. Стратегічний горизонт до 2050 року повинен поєднувати сталість цілей із адаптивністю механізмів.

Контрольні горизонти 2030, 2035, 2040 і 2050 років мають забезпечувати регулярну оцінку результатів та коригування програм, проєктів і фінансових механізмів.

12. Стратегічним результатом має стати не просто збільшення обсягів вилову або вирощування риби, а формування нової економічної моделі галузі.

Її критеріями мають бути конкурентоспроможне виробництво, відновлені водні біоресурси, висока додана вартість, інвестиції, робочі місця, експортний потенціал, продовольча стійкість та інтегрованість України до європейського економічного простору.

13. ПРОПОЗИЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ ЩОДО ПЕРШОЧЕРГОВИХ ДЕРЖАВНИХ РІШЕНЬ

За результатами дослідження Громадська рада вважає доцільним запропонувати державі перейти від реагування на окремі галузеві проблеми до системної реалізації довгострокової моделі відродження та розвитку рибного господарства України.

13.1. Сформувати єдину стратегічну архітектуру розвитку галузі

Проблема: фрагментарність стратегічного планування.

Рішення: забезпечити взаємоузгодження БІЛО! КНИГИ, Доктрини розвитку до 2050 року, Національної програми на 2027-2050 роки, нормативно-правового пакета, галузевих програм, дорожніх карт та проєктного портфеля.

Відповідальні: Кабінет Міністрів України, профільне міністерство, Держрибагентство – відповідно до компетенції.

Строк: першочерговий етап – 2027-2030 роки.

Фінансування: у межах державного планування та реалізації відповідних програм і проєктів.

KPI: сформована та запущена цілісна система стратегічних і програмних документів.

Результат: єдина довгострокова модель державної політики до 2050 року.

13.2. Провести системну модернізацію рибогосподарського законодавства

Проблема: правові прогалини, колізії та нестабільність окремих механізмів.

Рішення: провести інвентаризацію законодавства, сформувати нормативно-правову матрицю, усунути критичні прогалини та розпочати підготовку системної кодифікації, включаючи опрацювання концепції Кодексу рибного господарства України.

Відповідальні: профільне міністерство, Держрибагентство, інші ЦОВВ; законодавчі рішення — Верховна Рада України в межах її повноважень.

KPI: інвентаризація → пакет першочергових змін → концепція системної модернізації → нормативна реалізація.

Результат: передбачуване правове середовище для держави, користувача та інвестора.

13.3. Розпочати масштабне відновлення та модернізацію виробничої бази

Пріоритетними мають стати аквакультура, марикультура, риборозплідні підприємства, відтворення ВБР, флот, переробка, холодильна логістика, кормовиробництво та інфраструктура.

Фінансова модель:

ДЕРЖАВА + ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ + ДПП + МІЖНАРОДНІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ІНСТРУМЕНТИ.

KPI: введені виробничі потужності, приріст власного виробництва, інвестиції, переробка, робочі місця.

Результат: формування сучасної національної виробничої бази.

13.4. Створити державну систему відновлення водних біоресурсів

Необхідно поєднати риборозплідну базу, маточні стада, генетичні ресурси, селекцію, зариблення, відновлення нерестовищ, міграційних шляхів та післязариблювальний моніторинг.

Особливим напрямом має стати відновлення природних популяцій осетрових та виконання міжнародних зобов’язань України.

KPI: не лише кількість випущеної молоді, а стан і динаміка природних популяцій.

Результат: перехід від зариблення як заходу до відновлення ВБР як вимірюваного результату.

13.5. Побудувати наскрізну систему протидії ННН-рибальству та тіньовому обігу

Необхідно інтегрувати дозвільні системи, електронний облік вилову, моніторинг суден, перший продаж, перевезення, переробку та торгівлю.

KPI: частка продукції з підтверджуваним законним походженням; скорочення неврахованого обігу; підвищення результативності ризик-орієнтованого контролю.

Результат:

ВІД ВОДОЙМИ → ДО СПОЖИВАЧА — ЄДИНИЙ ПРОСТЕЖУВАНИЙ ЛАНЦЮГ.

13.6. Сформувати єдиний цифровий контур управління галуззю

Цифрова трансформація має об’єднати дані про ресурси, користувачів, права, флот, вилов, аквакультуру, зариблення, простежуваність, державне майно, проєкти, фінансування та KPI.

KPI: інтегрованість основних реєстрів; електронізація ключових процедур; доступність управлінської аналітики.

Результат: перехід від фрагментарної звітності до управління галуззю на основі даних.

13.7. Сформувати національний портфель інвестиційних проєктів

Необхідно перейти від загальних декларацій про необхідність інвестицій до конкретних проєктів із техніко-економічним обґрунтуванням, фінансовою моделлю, земельно-майновою визначеністю, строками та KPI.

Пріоритет:

ПРОЄКТ → ІНВЕСТИЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ → ФІНАНСУВАННЯ → РЕАЛІЗАЦІЯ → РЕЗУЛЬТАТ.

Результат: портфель проєктів, придатних для державного, приватного, міжнародного та європейського фінансування.

13.8. Синхронізувати Національну програму з європейською інтеграцією

Євроінтеграційні зміни та Національна програма не повинні реалізовуватися як паралельні процеси.

Кожна суттєва вимога європейської інтеграції у сфері рибальства та аквакультури має бути пов’язана з відповідним законодавчим, інституційним, цифровим, інфраструктурним або інвестиційним заходом Національної програми.

KPI: матриця відповідності acquis ЄС ↔ Національна програма; виконання встановлених етапів.

Результат: євроінтеграція стає механізмом модернізації, а не лише нормативним обов’язком.

13.9. Запровадити систему управління за результатами

Для Національної програми, програм, дорожніх карт та ключових проєктів необхідно визначити:

БАЗОВИЙ ПОКАЗНИК → ЦІЛЬ → KPI → СТРОК → РЕСУРС → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ → МОНІТОРИНГ → ПУБЛІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

Доцільно передбачити регулярну оцінку за контрольними горизонтами 2030 / 2035 / 2040 / 2050.

Результат: перехід від оцінювання кількості проведених заходів до оцінювання реальних змін у стані галузі.

ЗАКЛЮЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Україна має достатній природно-ресурсний, виробничий, науковий та людський потенціал для формування значно потужнішого рибогосподарського комплексу. Проблема полягає не стільки у відсутності можливостей, скільки у недостатній системності їх використання.

Стратегічною метою не повинна бути економічна ізоляція внутрішнього ринку або механічна відмова від імпорту. Україні необхідна збалансована модель, у якій необхідний імпорт доповнюється конкурентоспроможним власним виробництвом, глибокою переробкою, відновленням природної ресурсної бази та розвитком експорту.

Перехід до такої моделі потребує одночасної модернізації законодавства, державного управління, виробничої та риборозплідної бази, флоту, інфраструктури, науки, цифрових систем, контролю, інвестиційної політики та механізмів відновлення водних екосистем.

Європейська інтеграція створює для України унікальну можливість здійснити цю трансформацію на основі сучасних принципів сталого використання ресурсів, простежуваності, доказового управління, конкурентного ринку та високих стандартів безпечності продукції.

Тому головним стратегічним завданням є перехід:

ВІД ФРАГМЕНТАРНОГО УПРАВЛІННЯ → ДО ЦІЛІСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ;

ВІД ІМПОРТОЗАЛЕЖНОСТІ → ДО ЗБАЛАНСОВАНОГО РИНКУ;

ВІД НЕДОВИКОРИСТАНОГО ПОТЕНЦІАЛУ → ДО КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОГО ВИРОБНИЦТВА;

ВІД ЕКСПЛУАТАЦІЇ РЕСУРСУ → ДО ЙОГО ВІДНОВЛЕННЯ ТА СТАЛОГО ВИКОРИСТАННЯ;

ВІД ПРОГРАМНИХ ДЕКЛАРАЦІЙ → ДО ПРОЄКТІВ, ІНВЕСТИЦІЙ І ВИМІРЮВАНОГО РЕЗУЛЬТАТУ.

Кінцевою метою має стати формування до 2050 року сучасного, конкурентоспроможного, екологічно сталого та європейсько інтегрованого рибогосподарського комплексу України, здатного забезпечувати продовольчу стійкість держави, створювати додану вартість і робочі місця, відновлювати водні біоресурси та бути повноцінною складовою європейської економіки.

ДОДАТОК 1

СТАТИСТИЧНА БАЗА РИНКУ РИБИ ТА РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ

1. Призначення та методологічна основа

Цей Додаток формує статистичну та інформаційну базу Аналітичного дослідження «Ринок рибопродукції України: імпортозалежність, власне виробництво та перспективи імпортозаміщення» та призначений для кількісної оцінки стану, структури і динаміки національного ринку.

Статистична база використовується для визначення вихідних параметрів ринку, оцінки рівня імпортозалежності, виробничого потенціалу, формування сценаріїв розвитку до 2050 року та подальшого розрахунку цільових показників Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки.

Основними джерелами даних є Державна служба статистики України, Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, Державна митна служба України, FAO, статистичні та інформаційні ресурси Європейського Союзу, а також інші офіційні джерела.

При використанні показників враховуються відмінності методології статистичного, адміністративного та митного обліку. У разі відсутності повних офіційних даних допускається застосування розрахункових оцінок за умови обов’язкового зазначення методики та джерел вихідної інформації.

2. Система базових показників

Для цілей дослідження статистична база формується за такими основними блоками:

СПОЖИВАННЯ → ЄМНІСТЬ РИНКУ → ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО → ІМПОРТ → ЕКСПОРТ → ПЕРЕРОБКА → ТОРГОВЕЛЬНИЙ БАЛАНС.

Таблиця Д1.1. Базові показники ринку риби та рибопродукції України

Показник	Одиниця	Базове значення	Рік	Характер даних
Споживання риби та рибопродукції	кг/особу/рік	13,2	2021	офіційні статистичні
Ємність внутрішнього ринку	тис. т	розраховується після формування ресурсного балансу	2024	розрахункові
Добування (вилов) водних біоресурсів підприємствами рибної галузі України	тис. т	44,9	2024	адміністративні дані Держрибагентства
Виробництво продукції аквакультури	тис. т	18,621	2024	адміністративні дані Держрибагентства
Реалізована товарна продукція аквакультури	тис. т	9,175	2024	адміністративні дані Держрибагентства
Імпорт риби, продукції з риби та інших водних біоресурсів	тис. т	356,7	2024	митні / адміністративно узагальнені
Імпорт риби, продукції з риби та інших водних біоресурсів	млн дол. США	1 083,0	2024	митні / адміністративно узагальнені
Експорт риби, продукції з риби та інших водних біоресурсів	тис. т	11,1	2024	митні / адміністративно узагальнені
Експорт риби, продукції з риби та інших водних біоресурсів	млн дол. США	48,6	2024	митні / адміністративно узагальнені
Частка імпорту у ресурсах внутрішнього ринку	%	розраховується після формування ресурсного балансу	2024	розрахункові
Переробка риби та морепродуктів	тис. т	потребує окремого статистичного розрахунку	останній доступний рік	статистичні / розрахункові

Примітка.

Базові показники сформовано за останніми доступними офіційними статистичними, адміністративними та митними даними. Роки базових значень можуть відрізнятися залежно від періодичності оприлюднення та методології відповідного показника. Ємність внутрішнього ринку, частка імпорту, обсяг переробки та інші похідні показники визначаються окремими розрахунками після приведення вихідних даних до методологічно зіставної бази.

Показник споживання 13,2 кг на одну особу на рік наведено за 2021 рік як останнє оприлюднене значення відповідного офіційного статистичного ряду, що використовується для формування бази довоєнного порівняння. Показники воєнного періоду потребують окремої інтерпретації з урахуванням демографічних змін, міграції населення, тимчасової окупації частини територій та особливостей державної статистики.

За даними системи Держрибагентства, у 2024 році обсяг виробництва продукції аквакультури становив 18,621 тис. т, тоді як обсяг реалізованої товарної продукції аквакультури – 9,175 тис. т. Ці показники не є тотожними, а їх розмежування є принципово важливим для визначення обсягів внутрішнього виробництва та формування ресурсного балансу ринку.

За узагальненими даними Держрибагентства щодо зовнішньої торгівлі, у 2024 році імпорт риби, продукції з риби та інших водних біоресурсів становив 356,7 тис. т на суму 1 083,0 млн дол. США, а експорт – 11,1 тис. т на суму 48,6 млн дол. США. Ці показники використовуються як базові до завершення окремої верифікації повних даних зовнішньої торгівлі за 2025 рік за відповідними товарними кодами УКТ ЗЕД.

Показник добування водних біоресурсів при формуванні ресурсного балансу підлягає структуризації за районами та джерелами походження продукції – внутрішні водойми, Азово-Чорноморський басейн, СТРГ, промисел за межами юрисдикції України та інші складові. Це необхідно для коректного визначення внеску внутрішньої природно-ресурсної бази у формування національного ринку та недопущення механічного ототожнення загального обсягу добування українськими суб’єктами господарювання з обсягом продукції, виробленої безпосередньо на водних об’єктах України.

3. Споживання риби та рибопродукції

Споживання є вихідним показником для оцінки фактичного попиту та перспективної ємності ринку.

Офіційний ряд Держстату демонструє довоєнне зростання споживання:

Таблиця Д1.2. Споживання риби в Україні

Рік	кг на одну особу
2015	8,6
2016	9,6
2017	10,8
2018	11,8
2019	12,5
2020	12,4
2021	13,2

Джерело: Державна служба статистики України. (Статистика Украины)

Таким чином, у 2015-2021 роках офіційно зафіксоване споживання збільшилося з 8,6 до 13,2 кг на особу, або приблизно на 53 %.

Після 2021 року використання цього показника ускладнюється війною, міграцією населення, змінами територіального охоплення статистики та неповнотою окремих статистичних рядів. Тому новіші оцінки необхідно подавати окремо від довоєнного офіційного ряду.

У матеріалах системи Держрибагентства у 2026 році наводиться орієнтир близько 15 кг риби на одну особу на рік, однак у нашому дослідженні його доцільно позначати саме як актуальну галузеву оцінку, а не механічно продовжувати ним офіційний ряд Держстату. (Департамент АПК Кіровоградської області)

4. Ємність внутрішнього ринку

Ємність ринку не слід визначати однією цифрою без пояснення методики.

Для сценарних розрахунків базова формула:

ЄМНІСТЬ РИНКУ = ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ × СЕРЕДНЬОРІЧНЕ СПОЖИВАННЯ НА ОДНУ ОСОБУ.

Для більш детального товарного балансу використовується:

ВНУТРІШНІ РЕСУРСИ = ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО + ІМПОРТ − ЕКСПОРТ ± ЗМІНА ЗАПАСІВ.

Ці два методи повинні взаємно перевіряти один одного.

Для воєнного та післявоєнного періоду розрахунок ємності ринку потребує особливої обережності через демографічні зміни та значну кількість громадян України, які тимчасово перебувають за кордоном.

Тому в сценарній моделі до 2050 року показник ємності ринку буде пов’язаний із окремим демографічним сценарієм.

5. Власне виробництво

Показник «власне виробництво» необхідно розкладати на складові:

ПРОМИСЛОВЕ РИБАЛЬСТВО + АКВАКУЛЬТУРА + ІНШІ ОБЛІКОВАНІ ДЖЕРЕЛА ВИРОБНИЦТВА.

Окремо мають аналізуватися:

внутрішні водойми;

Азово-Чорноморський басейн;

океанічний та зовнішній промисел;

аквакультура;

СТРГ;

марикультура.

Таке розмежування необхідне тому, що економічна природа та потенціал зростання цих сегментів принципово різні.

FAO для історичного порівняння наводить, що у 2017 році загальний обсяг продукції рибальства та аквакультури України становив близько 113,6 тис. тонн, а виробництво аквакультури – близько 20,2 тис. тонн. (FAOHome)

Цей історичний показник важливий для нашого дослідження: він демонструє, що сучасний стан не можна оцінювати без аналізу довгострокової втрати виробничих спроможностей.

6. Аквакультура

Аквакультура має обліковуватися окремим статистичним блоком, оскільки саме вона розглядається як один із головних резервів майбутнього збільшення внутрішнього виробництва.

Для кожного року доцільно фіксувати:

загальний обсяг;

товарну продукцію;

видову структуру;

регіональну структуру;

типи технологій;

кількість господарств;

продуктивність.

Для порівняння FAO зазначала, що до повномасштабної війни Україна в середньому виробляла близько 20 тис. тонн вирощеної риби на рік, а в країні налічувалося понад 4 тис. зареєстрованих рибних господарств, переважно малих. (FAOHome)

Держрибагентство, своєю чергою, повідомляло про 9 678 тонн реалізованої товарної риби та інших гідробіонтів у 2023 році. (darg.gov.ua)

Зіставлення цих показників ще раз підтверджує необхідність не змішувати «виробництво», «вирощування», «добування» та «реалізацію товарної продукції».

7. Імпорт риби та рибопродукції

Імпорт є основним зовнішнім джерелом формування пропозиції на українському ринку.

Для статистичної бази він має аналізуватися одночасно:

за фізичним обсягом;

за митною вартістю;

за товарними групами;

за видами риби;

за країнами походження;

за ступенем переробки.

Таблиця Д1.3. Структура аналізу імпорту

Показник	2021	2022	2023	2024	2025
Обсяг імпорту, тис. т	431,9	313,7	329,1	356,7	348,2
Вартість імпорту, млн дол. США	1 008,7	726,3	932,3	1 083,0	1 162,4
Середня митна вартість, дол. США/кг	2,34	2,32	2,83	3,04	3,34
Темп зміни фізичного обсягу до попереднього року, %	—	−27,4	+4,9	+8,4	−2,4
Темп зміни вартості імпорту до попереднього року, %	—	−28,0	+28,4	+16,2	+7,3

Примітка:

Показники сформовано за даними Держрибагентства та митної статистики щодо імпорту риби, продукції з риби та інших водних біоресурсів. Середня митна вартість розрахована як співвідношення загальної вартості імпорту до його фізичного обсягу. Показники темпів зміни розраховані відносно попереднього року. Детальна товарна та географічна структура імпорту за кодами УКТ ЗЕД розглядається у Додатку 2.

Короткий аналітичний висновок після таблиці

Динаміка 2021-2025 років демонструє суттєвий вплив повномасштабної війни на фізичні обсяги імпорту. У 2022 році вони скоротилися приблизно на 27,4%, після чого у 2023–2024 роках відбулося поступове відновлення поставок. У 2025 році фізичний обсяг імпорту дещо зменшився – до 348,2 тис. т, однак його вартість досягла 1,162 млрд дол. США, перевищивши показник 2024 року. (Держагентство)

При цьому середня розрахункова митна вартість одного кілограма імпортованої продукції зросла приблизно з 2,34 дол. США у 2021 році до 3,34 дол. США у 2025 році, тобто приблизно на 43%. Це свідчить, що проблема імпортозалежності має не лише кількісний, а й виражений валютно-ціновий вимір.

Окремо важливо, що у 2025 році близько 80% імпорту припадало на види риби, до яких Україна не має власного природного доступу або які видобуваються переважно у відкритому морі та ВЕЗ інших держав. Тому подальший аналіз імпортозаміщення має чітко розділяти об’єктивно необхідний імпорт і ті товарні сегменти, де нарощування українського виробництва є реалістичним. (Кабмин Украины)

8. Експорт

Експорт необхідно оцінювати не лише за тоннажем, а й за вартістю та рівнем доданої вартості.

Основні показники:

ОБСЯГ → ВАРТІСТЬ → ТОВАРНА СТРУКТУРА → КРАЇНА ПРИЗНАЧЕННЯ → СТУПІНЬ ПЕРЕРОБКИ.

Для стратегічної моделі особливе значення матиме співвідношення між експортом сировини та готової продукції.

Ключовий майбутній KPI:

НЕ МАКСИМАЛЬНИЙ ТОННАЖ ЕКСПОРТУ, А МАКСИМАЛЬНА ДОДАНА ВАРТІСТЬ НА ОДИНИЦЮ ВИКОРИСТАНОГО РЕСУРСУ.

9. Динаміка основних показників

Таблиця Д1.4. Динаміка ключових показників ринку

Показник	2010	2015	2020	2021	2022	2023	2024	2025
Споживання риби та рибопродукції, кг/особу	14,5	8,6	12,4	13,2	н/д	н/д	≈ 14,0*	н/д
Фонд споживання / ємність споживчого ринку, тис. т	667	367	517	548	н/д	н/д	н/д	н/д
Виробництво за балансом риби та рибопродуктів, тис. т	260	139	118	105	н/д	н/д	н/д	н/д
Виробництво продукції аквакультури, тис. т	н/д	21,66	18,57	16,88	14,63	15,27	18,62	16,13
Імпорт риби, продукції з риби та інших ВБР, тис. т	471,2	≈ 230,0	≈ 411,0	431,9	313,7	329,1	356,7	348,2
Експорт риби, продукції з риби та інших ВБР, тис. т	63,7	8,7	12,8	12,7	8,4	6,6	11,1	12,4
Частка імпорту у загальних ресурсах ринку, %**	65,6	62,5	79,0	81,2	н/д	н/д	н/д	н/д

* Показник близько 14 кг/особу для 2024 року є галузевою оцінкою, а не продовженням офіційного балансового ряду Держстату. (Укринформ)

** Частка імпорту за 2010, 2015, 2020 і 2021 роки розрахована за даними балансу риби та рибопродуктів як співвідношення імпорту до загальних ресурсів. Балансові показники імпорту можуть відрізнятися від митної ваги нетто, оскільки формуються за іншою методологією. У таблиці рядок фізичного імпорту наведено за даними зовнішньої торгівлі, тому ці два показники не слід механічно зіставляти. Баланс Держстату за 2010–2021 роки містить, зокрема, фонд споживання 667, 367, 517 і 548 тис. т та виробництво 260, 139, 118 і 105 тис. т відповідно. (ResearchGate)

Динаміка аквакультури демонструє скорочення виробництва після 2020 року до 14,63 тис. т у 2022 році, подальше відновлення до 18,62 тис. т у 2024 році та зниження до 16,13 тис. т у 2025 році. Дані 2021–2025 років базуються на звітності суб’єктів аквакультури, причому рівень охоплення звітністю змінювався, що необхідно враховувати при довгострокових порівняннях. (Кабмин Украины)

У зовнішній торгівлі після різкого скорочення імпорту у 2022 році відбулося його поступове відновлення: 313,7 тис. т у 2022 році → 329,1 тис. т у 2023 році → 356,7 тис. т у 2024 році, після чого у 2025 році фізичний обсяг дещо зменшився до 348,2 тис. т. Експорт у 2025 році, навпаки, зріс до 12,4 тис. т. (Держагентство)

Для історичного порівняння у 2010 році імпорт становив близько 471,2 тис. т, а експорт — 63,7 тис. т; після втрати частини ресурсної та виробничої бази у 2014 році експорт різко скоротився, зокрема до близько 8,7 тис. т у 2015 році. (НУБіП України)

Примітка:

Показники 2010-021 років сформовано переважно за довоєнними статистичними балансами та даними зовнішньої торгівлі. Показники 2022–2025 років ґрунтуються на адміністративній, митній та галузевій статистиці, яка формується в умовах воєнного стану, зміни територіального охоплення, міграції населення та неповної звітності окремих категорій суб’єктів господарювання. Тому пряме порівняння всіх показників різних періодів потребує методологічної обережності.

10. 1 Періодизація розвитку ринку

Для подальшого аналізу доцільно виділити чотири статистично та економічно різні періоди:

2010-2013 – довоєнна модель ринку;

2014-2021 – структурна адаптація після окупації Криму та частини територій України;

2022-2026 – функціонування ринку в умовах повномасштабної війни;

2027-2050 – сценарний горизонт відновлення та структурної трансформації.

Таке розмежування дозволяє уникнути методологічної помилки, коли показники різних територіальних, демографічних та економічних умов безпосередньо порівнюються між собою.

11. Обмеження статистичної бази

Статистичні показники воєнного періоду мають інтерпретуватися з урахуванням:

тимчасової окупації частини територій;

обмеження доступу до морських ресурсів;

руйнування підприємств та інфраструктури;

міграції населення;

неповноти статистичної звітності;

різниці між статистичним, адміністративним та митним обліком;

наявності неврахованого і тіньового обігу.

Тому відсутність офіційно облікованої продукції не завжди означає відсутність фактичного виробництва, а офіційний вилов не може автоматично прирівнюватися до всього фактичного обігу риби на ринку.

Ця обставина має враховуватися при майбутньому розрахунку імпортозалежності.

ВИСНОВОК ДО ДОДАТКА 1

Статистична база підтверджує принципову особливість українського ринку рибопродукції: споживчий попит та виробничі можливості країни протягом тривалого часу розвивалися нерівномірно, а внутрішня пропозиція значною мірою доповнювалася імпортом.

Водночас аналіз потребує чіткого розмежування об’єктивно необхідного імпорту та імпорту, який потенційно може бути заміщений конкурентоспроможним українським виробництвом.

Відновлення внутрішнього виробництва не означає повернення до минулої структури галузі. Йдеться про формування нової технологічної моделі, у якій традиційне рибництво, сучасна аквакультура, марикультура, сталий промисел, відтворення ВБР, переробка та логістика функціонують як єдина система.

Саме статистична база Додатка 1 має стати вихідною точкою для подальших розрахунків:

ФАКТИЧНИЙ РИНОК → ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ → СЦЕНАРІЇ → 2030 → 2035 → 2040 → 2050

Наведені дані водночас свідчать, що висока імпортозалежність ринку не може бути подолана адміністративним обмеженням імпорту.

Стратегічним завданням державної політики має стати послідовне розширення внутрішньої пропозиції за рахунок відновлення та модернізації власної виробничої бази, підвищення продуктивності, розвитку переробки й інфраструктури, залучення інвестицій та створення конкурентних умов, за яких українська рибопродукція здатна економічно обґрунтовано заміщувати відповідні сегменти імпорту без погіршення асортименту, доступності та якості продукції для споживача.

 

ДОДАТОК 2

СТРУКТУРА ІМПОРТУ ТА ЕКСПОРТУ

РИБОПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ

 

1. Призначення та методологічна основа

Цей Додаток деталізує зовнішньоторговельну складову ринку риби та рибопродукції України і призначений для визначення товарної та географічної структури імпорту й експорту, основних торговельних потоків, рівня концентрації зовнішніх поставок, а також потенційних напрямів економічно обґрунтованого імпортозаміщення.

Аналіз здійснюється за фізичними обсягами та вартістю зовнішньої торгівлі, товарними групами, видами продукції, ступенем її переробки, країнами походження імпорту та країнами призначення українського експорту.

Основою аналізу є дані митної статистики, Держрибагентства та інших офіційних джерел. Для поглибленого товарного аналізу використовуються відповідні групи і підгрупи УКТ ЗЕД, насамперед група 03 «Риба і ракоподібні, молюски та інші водяні безхребетні» та товарні позиції готової і консервованої продукції групи 16.

Методологічно зовнішня торгівля розглядається за схемою:

ТОВАР → ОБСЯГ → ВАРТІСТЬ → КРАЇНА ПОХОДЖЕННЯ / ПРИЗНАЧЕННЯ → СТУПІНЬ ПЕРЕРОБКИ → РОЛЬ У ВНУТРІШНЬОМУ РИНКУ → ПОТЕНЦІАЛ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ

2. Загальні параметри зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля відіграє визначальну роль у формуванні українського ринку риби та рибопродукції. У 2024 році імпорт становив 356,7 тис. т на суму 1,083 млрд дол. США, що на 8,4 % більше у фізичному та на 16,2 % – у вартісному вимірі порівняно з 2023 роком. (ДАРРУ)

У 2025 році, як установлено в Додатку 1, фізичний обсяг імпорту дещо скоротився до 348,2 тис. т, однак його вартість збільшилася до 1,1624 млрд дол. США. Таким чином, навіть за скорочення фізичних поставок валютні витрати на імпорт продовжили зростати.

Це підтверджує, що імпортозалежність України має щонайменше два виміри:

ТОВАРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ + ВАЛЮТНО-ЦІНОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ.

При цьому зовнішня торгівля не повинна оцінюватися виключно через необхідність скорочення імпорту. Значна частина імпортної продукції об’єктивно необхідна українському ринку, а частина імпортованої сировини використовується українськими підприємствами для переробки та подальшого експорту продукції з більшою доданою вартістю.

3. Товарна структура імпорту

Український імпорт характеризується значною концентрацією у сегменті морської риби, природні ареали та основні промислові запаси якої знаходяться за межами української юрисдикції.

За даними Держрибагентства, у 2024 році близько 80 % імпорту припадало на види риби, до яких Україна не має власного природного доступу та які добуваються переважно у відкритому морі або виключних економічних зонах інших держав. (ДАРРУ)

Таблиця Д2.1. Основні товарні групи імпорту у 2024 році

Товарна група	Частка в імпорті, %	Основні види продукції	Стратегічна характеристика
Морожена риба	61,9	оселедець, мерлуза (хек), скумбрія та ін.	переважно об’єктивно необхідний імпорт
Філе та інше м’ясо риби	11,4	оселедець, сурімі, лосось та ін.	змішаний потенціал заміщення
Свіжа та охолоджена риба	8,0	форель, лосось, аурата та ін.	частковий потенціал заміщення
Інша риба, ракоподібні, молюски та інша водна продукція	18,7	різні товарні позиції	потребує аналізу на рівні УКТ ЗЕД

Таким чином, лише три зазначені товарні групи формували понад 81 % імпорту 2024 року.

Основою поставок залишалася морожена риба. (ДАРРУ)

Товарна структура свідчить, що політика імпортозаміщення не може ґрунтуватися на механічному принципі «виробити в Україні все, що сьогодні імпортується». Для кожного товарного сегмента необхідно визначити природно-ресурсну, технологічну та економічну можливість його заміщення.

4. Основні види імпортованої продукції

До найбільш характерних позицій українського імпорту належать:

оселедець → скумбрія → хек (мерлуза) → лосось → форель → сардини → мойва → путасу → філе та сурімі → ракоподібні та молюски.

Значна частина цих видів належить до морських біоресурсів, які Україна не може виробляти у природних водоймах у необхідних для внутрішнього ринку обсягах.

Водночас окремі сегменти – насамперед форель, деякі види прісноводної риби, частина продукції аквакультури та продукти глибокої переробки – мають реальний потенціал часткового заміщення за умови нарощування українського виробництва.

Особливу категорію становить імпортна сировина для переробки. Держрибагентство зазначає, що морожена риба та філе використовуються українськими підприємствами для виробництва філе, консервів і пресервів, солоної та копченої продукції, заморожених напівфабрикатів, частина яких надалі постачається на зовнішні ринки. (ДАРРУ)

Тому така сировина повинна оцінюватися не лише як імпорт, а й як ресурс української переробної промисловості та створення доданої вартості.

5. Географічна структура імпорту

Географія імпорту значною мірою визначається природним походженням основних видів морської риби та міжнародною спеціалізацією риболовних держав.

У 2024 році серед основних постачальників риби та рибопродукції до України Держрибагентство називало:

НОРВЕГІЮ → ІСЛАНДІЮ → США → ЕСТОНІЮ → ЛАТВІЮ. (ДАРРУ)

Особливе місце посідають Норвегія та Ісландія — країни з потужним морським промислом та розвиненою рибною індустрією. Показово, що у 2024 році риба та морепродукти були найбільшою товарною позицією експорту країн ЄАВТ до України — на 229 млн євро. (Кабинет Министров Украины)

Таблиця Д2.2. Основні географічні напрями імпорту

Країна / група країн	Характер поставок	Значення для України
Норвегія	морська риба, лососеві та інша продукція	стратегічний постачальник
Ісландія	морська промислова риба	стратегічний постачальник
США	океанічна риба та інша водна продукція	важливе джерело імпорту
Естонія	риба та продукція її переробки	регіональний постачальник
Латвія	риба та перероблена продукція	регіональний постачальник
Інші держави	широкий асортимент	диверсифікація поставок

Географічна диверсифікація має стратегічне значення, оскільки надмірна залежність від обмеженої кількості постачальників збільшує логістичні, валютні та цінові ризики.

6. Імпорт як сировинна база української переробки

Окремого розгляду потребує імпорт, який надходить в Україну не лише для кінцевого споживання, а й як сировина для вітчизняної рибопереробної промисловості.

У цьому випадку економічний ефект визначається не самим фактом імпорту, а співвідношенням:

ІМПОРТНА СИРОВИНА → УКРАЇНСЬКА ПЕРЕРОБКА → ДОДАНА ВАРТІСТЬ → РОБОЧІ МІСЦЯ → ВНУТРІШНІЙ РИНОК / ЕКСПОРТ.

Тому стратегічно виправданим є не скорочення такого імпорту як самоціль, а максимальна локалізація в Україні операцій із переробки, пакування, зберігання, логістики та реалізації.

7. Товарна структура експорту

Український експорт рибної продукції за фізичними обсягами значно поступається імпорту, проте його структура демонструє важливу особливість — помітну роль продукції з доданою вартістю.

У 2024 році основу експорту становили:

філе рибне та інше м’ясо риби – 28,7 %;

готова або консервована риба та ікра – 17,9 %;

молюски – 10,7 %. (ДАРРУ)

Таблиця Д2.3. Основні товарні групи експорту у 2024 році

Товарна група	Частка, %	Характерна продукція
Філе та інше м’ясо риби	28,7	судак, лосось, тріска, форель
Готова або консервована риба, ікра	17,9	сардина, сардинела, кілька/шпрот, оселедець, ікра, продукція із сурімі
Молюски	10,7	зокрема равлики, крім морських
Інші товарні групи	42,7	інша риба та продукція переробки

Ця структура підтверджує перспективність розвитку української переробки. Стратегічним орієнтиром має бути не лише збільшення фізичного тоннажу експорту, а насамперед зростання доданої вартості експортованої продукції.

8. Географічна структура експорту

Основними напрямами експорту української риби та продукції з інших водних біоресурсів у 2024 році були:

МОЛДОВА → НІМЕЧЧИНА → ЛИТВА → ПОЛЬЩА → ДАНІЯ. (ДАРРУ)

Таблиця Д2.4. Основні географічні напрями експорту

Країна	Стратегічне значення
Молдова	традиційний сусідній ринок
Німеччина	місткий ринок ЄС, високі вимоги до якості
Литва	ринок ЄС та логістичний напрям
Польща	один із ключових сусідніх ринків ЄС
Данія	розвинений європейський ринок рибної продукції
Інші країни	диверсифікація експортних напрямів

Наявність серед основних напрямів експорту чотирьох держав ЄС підтверджує, що європейський ринок уже має практичне значення для української рибопереробної галузі.

Подальше нарощування експорту безпосередньо залежатиме від відповідності української продукції ветеринарним, санітарним, екологічним і простежувальним вимогам ЄС.

9. Торговельний дисбаланс

Співвідношення імпорту та експорту залишається різко асиметричним.

За 2024 рік:

ІМПОРТ – 356,7 тис. т / 1 083,0 млн дол. США

ЕКСПОРТ – 11,1 тис. т / 48,6 млн дол. США.

Таким чином, імпорт перевищував експорт приблизно у 32 рази за фізичним обсягом і більш ніж у 22 рази за вартістю. (ДАРРУ)

Цей дисбаланс не означає, що Україна повинна прагнути механічного вирівнювання імпорту та експорту. Він свідчить передусім про недостатній масштаб власної виробничої та переробної бази порівняно з місткістю внутрішнього ринку.

10. Класифікація імпорту за потенціалом заміщення

Для цілей Національної програми імпорт доцільно поділяти не лише за товарними кодами, а й за економічною можливістю його заміщення.

Таблиця Д2.5. Стратегічна класифікація імпорту

Категорія	Характеристика	Стратегічний підхід
Об’єктивно необхідний імпорт	види, природний ареал та основна ресурсна база яких відсутні в Україні	збереження, диверсифікація постачальників
Імпорт — сировина для переробки	продукція, що переробляється в Україні	збереження за умови створення доданої вартості в Україні
Частково заміщуваний імпорт	продукція, аналоги якої можуть конкурентно вироблятися в Україні	поступове нарощування власного виробництва
Потенційно заміщуваний імпорт	продукція, для якої Україна має природні, виробничі та технологічні передумови	пріоритетна підтримка українського виробництва
Технологічний / нішевий імпорт	спеціалізована продукція або сировина	економічна оцінка доцільності локалізації

Саме така класифікація дозволяє перейти від політичного гасла «імпортозаміщення» до економічно обґрунтованої державної політики.

11. Основні ризики зовнішньоторговельної моделі

Сучасна структура зовнішньої торгівлі формує декілька системних ризиків:

валютну залежність;

чутливість до світових цін на рибу та морепродукти;

залежність від міжнародної логістики;

концентрацію поставок за окремими країнами та видами;

цінову вразливість внутрішнього споживача;

недостатнє використання українського виробничого потенціалу.

Водночас надмірне адміністративне обмеження імпорту саме по собі також створює ризики – скорочення асортименту, зростання цін, дефіцит сировини для переробної промисловості та погіршення конкурентного середовища.

Тому оптимальною є модель керованого структурного ребалансування, а не адміністративного витіснення імпорту.

12. Стратегічні напрями трансформації зовнішньої торгівлі

Перспективна зовнішньоторговельна модель рибного господарства України має передбачати:

НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ – ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ПОСТАЧАННЯ – ІМПОРТ СИРОВИНИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕРОБКИ – ЕКОНОМІЧНО ОБҐРУНТОВАНЕ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ – ЗРОСТАННЯ ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА – ГЛИБОКА ПЕРЕРОБКА – ПРОДУКЦІЯ З ВИСОКОЮ ДОДАНОЮ ВАРТІСТЮ – ЕКСПОРТ

Важливим фактором для цього є інтеграція України до європейського регуляторного та торговельного простору, розвиток простежуваності, ветеринарного контролю, сертифікації та адаптація виробництва до вимог ринку ЄС. Україна вже здійснює гармонізацію галузевого регулювання із законодавством ЄС, зокрема щодо організації ринку продукції рибальства та аквакультури. (Кабинет Министров Украины)

ВИСНОВОК ДО ДОДАТКА 2

Товарна та географічна структура зовнішньої торгівлі підтверджує, що висока частка імпорту в українському рибному ринку має неоднорідну економічну природу. Значна частина імпортованої продукції представлена видами морської риби, ресурсна база яких відсутня в Україні, а тому їх повне імпортозаміщення є природно неможливим або економічно недоцільним.

Водночас існують сегменти, у яких Україна має реальні передумови для поступового нарощування власної пропозиції — насамперед аквакультура, окремі види прісноводної та морської продукції, марикультура, а також продукція глибокої переробки.

Окремого стратегічного значення набуває використання імпортної рибної сировини українськими переробними підприємствами. За такої моделі імпорт не лише забезпечує внутрішній попит, а може бути елементом формування в Україні доданої вартості, зайнятості та експортного потенціалу.

Тому оптимальною для України є не політика максимального скорочення імпорту, а структурне імпортозаміщення: збереження об’єктивно необхідного імпорту при одночасному конкурентному витісненні імпортної продукції в тих сегментах, де Україна здатна забезпечити власне економічно ефективне, екологічно стале та якісне виробництво.

Стратегічна модель зовнішньої торгівлі має поступово трансформуватися:

ВІД ПЕРЕВАЖАННЯ ІМПОРТУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ → ДО ЗБАЛАНСОВАНОЇ МОДЕЛІ «НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ + ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО + УКРАЇНСЬКА ПЕРЕРОБКА + ЕКСПОРТ ПРОДУКЦІЇ З ВИСОКОЮ ДОДАНОЮ ВАРТІСТЮ»

Водночас така модель потребує постійного моніторингу товарної та географічної структури зовнішньої торгівлі. Для державної політики важливо оцінювати не лише загальний обсяг імпорту, а й ступінь його концентрації за окремими країнами, видами продукції та каналами постачання. Диверсифікація імпорту об’єктивно необхідних видів риби має розглядатися як інструмент зниження валютних, логістичних і продовольчих ризиків, тоді як для потенційно заміщуваних сегментів ключовим завданням є створення умов для зростання конкурентоспроможності українського виробника.

Не менш важливим є поступове посилення експортної складової рибного господарства. Зростання експорту має відбуватися не за рахунок механічного вивезення сировини, а через розвиток глибокої переробки, формування українських брендів, підвищення якості, безпечності та простежуваності продукції, а також розширення доступу до ринку Європейського Союзу та інших зовнішніх ринків.

Саме збільшення частки продукції з високою доданою вартістю має стати одним із ключових показників зміни зовнішньоторговельної моделі рибного господарства України.

ВІД ПЕРЕВАЖАННЯ ІМПОРТУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ → ДО ЗБАЛАНСОВАНОЇ МОДЕЛІ «НЕОБХІДНИЙ ІМПОРТ + ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО + УКРАЇНСЬКА ПЕРЕРОБКА + ЕКСПОРТ ПРОДУКЦІЇ З ВИСОКОЮ ДОДАНОЮ ВАРТІСТЮ».

 

ДОДАТОК 3

СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОГО ВИРОБНИЦТВА РИБИ ТА РИБОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

 

1. Призначення та методологічна основа

Цей Додаток деталізує структуру внутрішнього виробництва риби та рибопродукції в Україні і призначений для визначення внеску основних виробничих сегментів у формування національної пропозиції, оцінки їх сучасного стану, обмежень та потенціалу зростання.

До структури внутрішнього виробництва віднесено:

АКВАКУЛЬТУРУ → ПРОМИСЛОВИЙ ВИЛОВ У ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМАХ → СТРГ → МОРСЬКИЙ СЕКТОР → ПЕРЕРОБКУ.

При цьому необхідно розмежовувати:

виробництво продукції аквакультури;

реалізацію товарної продукції аквакультури;

промисловий вилов природних водних біоресурсів;

вилов у режимі СТРГ;

морський і океанічний промисел;

обсяг переробки як окрему стадію створення доданої вартості.

Таке розмежування є принциповим, оскільки просте складання різних статистичних категорій може призводити до подвійного рахунку або методологічно некоректної оцінки внутрішнього виробництва.

2. Загальна структура виробничої бази

У 2024 році загальний обсяг добування водних біоресурсів підприємствами рибної галузі України становив 44,9 тис. т, що на 18% більше, ніж у 2023 році. Водночас ця цифра включає різні за природою джерела – внутрішній промисел, СТРГ, океанічний промисел та інші складові, тому вона не повинна автоматично трактуватися як обсяг продукції, сформований виключно на внутрішній природно-ресурсній базі України.

Структура внутрішнього виробництва повинна оцінюватися не лише за тоннажем, а й за характером джерела, стабільністю ресурсної бази, рівнем керованості виробництва та потенціалом масштабування.

Таблиця Д3.1. Основні сегменти внутрішнього виробництва

Сегмент	Базовий показник	Рік	Характеристика
Аквакультура	18,621 тис. т виробництва	2024	найбільш керований резерв зростання
Реалізована товарна продукція аквакультури	9,175 тис. т	2024	фактично реалізована продукція
Промисловий вилов у внутрішніх водоймах	потребує структуризації в межах загального вилову	2024	залежить від стану природних запасів
СТРГ	окремий сегмент промислового використання	2024	поєднує зариблення і вилов
Морський промисел	фактично різко обмежений війною	2024	високий потенціал післявоєнного відновлення
Океанічний промисел	вагома частина загального вилову	2024	не формує внутрішню природну ресурсну базу
Переробка	потребує окремої статистичної верифікації	останній доступний	формує додану вартість

 

3. Аквакультура

Аквакультура є найбільш керованим сегментом внутрішнього виробництва та одним із головних резервів зростання національної пропозиції риби.

За даними системи Держрибагентства, у 2024 році загальний обсяг виробництва продукції аквакультури становив 18 621 т, що майже на 22 % більше порівняно з 2023 роком.

Основу виробництва становили короп – 8 896 т, товстолоб – 4 434 т, білий амур – 637 т; також вирощувалися судак – 1 854 т, лососеві – 396 т, сомові – 273 т, щука – 211 т, осетрові – 72 т та інші види. (Тремор)

Водночас реалізована товарна продукція аквакультури у 2024 році становила 9 175 т, тобто показник реалізації не є тотожним загальному обсягу виробництва. (DARG Mail)

Таблиця Д3.2. Видова структура аквакультури у 2024 році

Вид / група	Обсяг, т
Короп	8 896
Товстолоб	4 434
Білий амур	637
Судак	1 854
Лососеві	396
Сомові	273
Щука	211
Осетрові	72
Інші	решта обсягу

 

Структура показує домінування традиційних коропових видів, але водночас наявність перспективних нішевих напрямів, які можуть формувати вищу додану вартість.

4. Промисловий вилов у внутрішніх водоймах

Промисловий вилов у внутрішніх водоймах залишається важливою складовою національної ресурсної бази, але його потенціал жорстко обмежений природною продуктивністю популяцій.

У 2024 році найбільші обсяги вилову припадали на Кременчуцьке водосховище, де було добуто 5 626 т водних біоресурсів. Основу промислового вилову становили карась сріблястий, лящ, тараня, плоскирка, рослиноїдні види, тюлька, судак, синець та інші види. (rv.darg.gov.ua)

Для цього сегмента стратегічним показником має бути не максимізація вилову, а сталість запасів і довгострокова відтворюваність ресурсу.

Основна модель:

СТАН ПОПУЛЯЦІЙ → ДОПУСТИМИЙ ВИЛОВ → ПРОМИСЕЛ → МОНІТОРИНГ → ВІДТВОРЕННЯ.

5. Спеціальні товарні рибні господарства

СТРГ є окремою формою рибогосподарського використання водойм, яка поєднує елементи зариблення, управління видовим складом та промислового вилову.

Для статистичного аналізу СТРГ мають обліковуватися окремо від класичної аквакультури та звичайного промислового вилову, оскільки їх економічна і правова модель є відмінною.

За даними Держрибагентства за 2024 рік, у структурі загального вилову СТРГ займали окремий сегмент поряд із внутрішнім промислом, аквакультурою та океанічним промислом. (ДАРРУ)

При цьому фактичний потенціал СТРГ нині реалізується не повною мірою через тривалу правову невизначеність, інвестиційні ризики та обмеження довгострокового планування.

Тому СТРГ доцільно розглядати не як «неефективний сегмент», а як недовикористаний виробничий ресурс, результативність якого значною мірою залежить від якості правового та інституційного середовища.

6. Морський сектор

Морський промисел до повномасштабної війни був важливою складовою національного виробництва.

У 2021 році вилов в Азовському морі становив близько 4,48 тис. т, у Чорному морі – близько 8,31 тис. т. У 2022 році внаслідок війни ці показники скоротилися відповідно до 24,6 т і 75,8 т. (ДАРРУ)

У 2024–2025 роках промисловий вилов основних морських видів у Чорному та Азовському морях фактично залишався різко обмеженим через воєнні ризики, блокування акваторій та мінну небезпеку. (Азов)

Таким чином, сучасна низька частка морського промислу не відображає природного потенціалу цього сегмента. Це насамперед наслідок війни та втрати доступу до ресурсної й інфраструктурної бази.

Таблиця Д3.3. Зміна морського вилову

Район	2021, т	2022, т	Характер зміни
Азовське море	4 482,4	24,6	фактичне припинення промислу
Чорне море	8 305,0	75,8	різке скорочення

 

7. Океанічний промисел

Океанічний промисел українських суден залишається окремою складовою загального добування водних біоресурсів.

У 2024 році в офіційній структурі загального вилову океанічний промисел становив значну частину загального показника, тоді як промисел у Чорному та Азовському морях був практично відсутній. (ДАРРУ)

Цей сегмент має важливе економічне значення, але методологічно його не можна прирівнювати до продукції, сформованої на внутрішній природно-ресурсній базі України.

Тому при розрахунках імпортозаміщення необхідно окремо враховувати:

ВНУТРІШНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ – та – ПРОДУКЦІЮ, ДОБУТУ УКРАЇНСЬКИМИ СУДНАМИ ЗА МЕЖАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

8. Переробка

Переробка не є первинним виробництвом водних біоресурсів, але є критично важливою ланкою внутрішнього рибогосподарського комплексу.

Її роль полягає у перетворенні власної та імпортної сировини на продукцію з більшою доданою вартістю:

філе;

напівфабрикати;

консерви;

пресерви;

солону й копчену продукцію;

ікру;

готові харчові продукти.

Стратегічно важливо оцінювати не лише тоннаж переробки, а й:

частку української сировини;

частку імпортної сировини;

глибину переробки;

додану вартість;

частку продукції, що експортується.

Для формування цілісного балансу показник загального обсягу переробки потребує окремої статистичної верифікації, щоб уникнути подвійного рахунку між виробництвом сировини та готової продукції.

9. Структурні диспропорції внутрішнього виробництва

Сучасна структура внутрішнього виробництва характеризується кількома системними диспропорціями.

По-перше, значний потенціал аквакультури використовується лише частково.

По-друге, морський сектор практично втратив внесок у національну пропозицію через війну.

По-третє, СТРГ функціонують в умовах правової невизначеності.

По-четверте, переробна промисловість значною мірою залежить від імпортної сировини.

По-п’яте, частина загального вилову формується океанічним промислом, який не пов’язаний безпосередньо з внутрішнім станом водних екосистем України.

Тому сама цифра «загальне виробництво» без структурного розподілу не дає адекватної картини реальної внутрішньої виробничої спроможності.

10. Стратегічна модель розвитку внутрішнього виробництва

Перспективна структура повинна бути диверсифікованою:

АКВАКУЛЬТУРА – головний керований резерв зростання;

СТРГ – продуктивне використання внутрішніх водойм за чіткої правової моделі;

ПРОМИСЛОВИЙ ВИЛОВ – сталий промисел у межах природної продуктивності;

МОРСЬКИЙ СЕКТОР – післявоєнне відновлення;

ОКЕАНІЧНИЙ ПРОМИСЕЛ – міжнародна складова ресурсного забезпечення;

ПЕРЕРОБКА – головний механізм створення доданої вартості.

Формула:

ВЛАСНА СИРОВИНА + РАЦІОНАЛЬНИЙ ЗОВНІШНІЙ РЕСУРС → УКРАЇНСЬКА ПЕРЕРОБКА → ВНУТРІШНІЙ РИНОК + ЕКСПОРТ.

ВИСНОВОК ДО ДОДАТКА 3

Структура внутрішнього виробництва риби та рибопродукції України залишається неоднорідною і значною мірою визначається як природно-ресурсними обмеженнями, так і наслідками війни, правовими та інвестиційними бар’єрами.

Найбільшим керованим резервом зростання є аквакультура, яка може нарощувати виробництво незалежно від жорстких біологічних меж природного промислу. Водночас значний потенціал мають СТРГ, відновлення морського промислу, осетровий і марикультурний напрями.

Промисловий вилов у внутрішніх водоймах повинен розвиватися виключно в межах науково обґрунтованого сталого використання ресурсів, тоді як морський сектор потребує фактично післявоєнного перезапуску.

Окремого значення набуває переробка, яка здатна збільшувати економічний ефект навіть за умов часткового використання імпортної сировини, залишаючи додану вартість в Україні.

ДОДАТОК 4

МІЖНАРОДНІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ПОРІВНЯННЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

 

1. Призначення та методологічна основа

Цей Додаток призначений для порівняльної оцінки ринку риби та рибопродукції і виробничого потенціалу України на тлі світових та європейських тенденцій.

Порівняння здійснюється за такими ключовими напрямами:

СПОЖИВАННЯ → АКВАКУЛЬТУРА → ПРОМИСЕЛ → ІМПОРТОЗАЛЕЖНІСТЬ → СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА → ДОДАНА ВАРТІСТЬ → ТЕХНОЛОГІЧНА ТА ІНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ.

При зіставленні показників необхідно враховувати відмінності статистичної методології. Зокрема, європейські показники споживання часто розраховуються у живій вазі еквівалента – Live Weight Equivalent (LWE), тоді як українські статистичні показники можуть формуватися за іншою балансовою методикою. Тому такі зіставлення використовуються передусім для визначення масштабу структурних відмінностей і тенденцій, а не для механічного ранжування.

2. Світова трансформація рибного господарства

Світове рибне господарство протягом останніх десятиліть зазнало фундаментальної структурної зміни: головним джерелом приросту пропозиції водних харчових продуктів стала аквакультура.

За даними FAO, у 2022 році світове виробництво рибальства та аквакультури досягло рекордних 223,2 млн т, у тому числі 185,4 млн т водних тварин та 37,8 млн т водоростей. Виробництво аквакультури становило 130,9 млн т, а виробництво водних тварин аквакультурою – 94,4 млн т. Вперше у світовій історії аквакультура забезпечила 51 % виробництва водних тварин, перевищивши промислове рибальство. (FAOHome)

Це має принципове значення для України:

СВІТОВЕ ЗРОСТАННЯ РИБНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ → ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ АКВАКУЛЬТУРА, А НЕ ЗБІЛЬШЕННЯ ВИЛОВУ ПРИРОДНИХ ЗАПАСІВ.

Отже, стратегія збільшення українського виробництва також повинна базуватися передусім на керованому вирощуванні, а промисел природних ресурсів — залишатися в межах екологічно допустимого навантаження.

3. Споживання риби: Україна та Європейський Союз

У 2023 році середнє видиме споживання риби та продукції аквакультури в ЄС становило 22,89 кг на одну особу, або 10,25 млн т у перерахунку на живу вагу. Це був найнижчий показник ЄС за десятиліття, але він усе одно істотно перевищує останній офіційний довоєнний показник України — 13,2 кг на одну особу у 2021 році. (Рынок Аквакультуры)

Таблиця Д4.1. Порівняння споживання риби та рибопродукції

Країна / територія	Споживання, кг/особу/рік	Рік	Примітка
Україна	13,2	2021	останній офіційний довоєнний статистичний показник
ЄС-27	22,89	2023	видиме споживання, LWE
Португалія	53,61	2023	найвищий показник серед держав ЄС
Фінляндія	17,90	2023	EUMOFA
Німеччина	12,08	2023	EUMOFA

 

Показники країн ЄС демонструють значну внутрішню диференціацію: високе споживання не є автоматичною ознакою всіх європейських країн. Наприклад, показник Німеччини є близьким до українського довоєнного рівня, тоді як Португалія перевищує його в декілька разів. (eumofa.eu)

Тому для України стратегічним завданням має бути не механічне досягнення певної «європейської норми», а забезпечення доступності, різноманітності та стабільної пропозиції рибопродукції відповідно до реального попиту і продовольчої політики.

4. Аквакультура: масштаб України та ЄС

У 2023 році країни ЄС виробили близько 1,05–1,1 млн т продукції аквакультури. Найбільшими виробниками були Іспанія – 242,8 тис. т, Франція – 186,6 тис. т та Греція – 140,9 тис. т. Разом ці три держави забезпечували понад половину виробництва аквакультури ЄС. (European Commission)

Для порівняння, виробництво продукції аквакультури України у 2024 році становило 18,621 тис. т.

Таблиця Д4.2. Масштаби виробництва аквакультури

Країна / територія	Обсяг виробництва, тис. т	Рік
ЄС-27	≈ 1 050	2023
Іспанія	242,8	2023
Франція	186,6	2023
Греція	140,9	2023
Україна	18,621	2024

Пряме порівняння абсолютних обсягів має враховувати різницю в масштабах економік, береговій лінії, видовій структурі та природних умовах. Однак воно чітко демонструє, що українська аквакультура поки що залишається невеликим виробничим сектором порівняно з провідними європейськими державами.

Особливо показово, що Норвегія, яка не є членом ЄС, у 2022 році виробила близько 1,66 млн т продукції аквакультури, переважно лосося, тобто більше, ніж усі держави ЄС разом. (European Commission)

Це доводить, що визначальним є не лише розмір водного фонду, а поєднання:

РЕСУРС → ТЕХНОЛОГІЯ → СЕЛЕКЦІЯ → КОРМИ → КАПІТАЛ → ЛОГІСТИКА → РИНОК.

5. Структура аквакультури

Європейська аквакультура відрізняється значною видовою і технологічною диверсифікацією.

У 2023 році найбільшу частку виробництва ЄС за масою становили: мідії – 34,5 %, форель – 15,8 %, дорада – 10,0 %.

За вартістю провідними видами були форель, морський окунь, дорада, устриці та мідії. (European Commission)

В Україні аквакультура залишається переважно прісноводною і значною мірою базується на традиційних коропових видах.

Отже, потенційним напрямом модернізації є не відмова від традиційного ставкового рибництва, а його доповнення:

ФОРЕЛЕВИМ → ОСЕТРОВИМ → СОМОВИМ → САДКОВИМ → УЗВ → МАРИКУЛЬТУРНИМ НАПРЯМАМИ.

6. Імпортозалежність: Україна та ЄС

Висока частка імпорту сама по собі не є унікальною проблемою України.

Європейський Союз також є великим нетто-імпортером риби та морепродуктів. У 2023 році загальна пропозиція для споживання в ЄС становила близько 12,38 млн т, з яких 8,48 млн т припадало на імпорт. Рівень самозабезпеченості ЄС становив лише 38,1 %. (Рынок Аквакультуры)

Тобто приблизно 62 % потреб ЄС не покривалися власним виробництвом у рамках балансової методики EUMOFA.

Таблиця Д4.3. Порівняння моделі ресурсного забезпечення

Показник	ЄС-27	Україна
Самозабезпеченість	38,1 % (2023)	підлягає окремому розрахунку
Залежність від зовнішньої пропозиції	висока	дуже висока
Основна причина імпорту	дефіцит власної пропозиції + широкий споживчий асортимент	дефіцит власної пропозиції + втрата виробничої бази + природно необхідний імпорт
Аквакультура	розвинений сегмент	значний недовикористаний потенціал
Морський промисел	значна складова	різко обмежений війною

Європейський досвід демонструє важливий висновок:

ВИСОКИЙ ІМПОРТ НЕ СУПЕРЕЧИТЬ РОЗВИНЕНОМУ ВЛАСНОМУ РИБНОМУ ГОСПОДАРСТВУ.

Питання полягає у тому, яку частину власного потенціалу країна реалізує і яку додану вартість створює всередині своєї економіки.

Саме тому метою України не повинна бути «нульова імпортозалежність».

7. Виробництво ЄС у світовому масштабі

ЄС, незважаючи на великий ринок, сам не є домінуючим світовим виробником.

У 2023 році ЄС забезпечував лише:

3,9 % світового промислового вилову;

0,8 % світового виробництва аквакультури;

близько 2 % загального світового виробництва рибальства та аквакультури. (Рынок Аквакультуры)

Це ще раз підтверджує, що сучасна конкурентоспроможність галузі визначається не лише тоннажем.

Європейська модель значною мірою ґрунтується на:

ДОДАНІЙ ВАРТОСТІ → ПЕРЕРОБЦІ → ЯКОСТІ → БЕЗПЕЧНОСТІ → ПРОСТЕЖУВАНОСТІ → БРЕНДАХ → ЕФЕКТИВНОМУ РИНКУ.

Саме цей досвід є особливо важливим для України.

8. Роль аквакультури у забезпеченні споживання

У 2023 році в ЄС із 10,25 млн т видимого споживання близько 2,92 млн т припадало на продукцію аквакультури. У перерахунку на одну особу це становило 6,53 кг, тоді як продукція природного промислу – 16,36 кг. (eumofa.eu)

У 2022 році частка аквакультурної продукції у споживанні ЄС оцінювалася приблизно у 29 %. (aquaculture.ec.europa.eu)

Це показує, що аквакультура виконує не допоміжну, а системну продовольчу функцію.

Для України це особливо важливо, оскільки саме кероване виробництво дозволяє збільшувати пропозицію без відповідного збільшення тиску на природні популяції.

9. Продуктивність та технологічна модель

Міжнародний досвід показує, що висока продуктивність рибного господарства формується не стільки кількістю водойм, скільки якістю їх господарського використання.

Вирішальними чинниками є:

якісний рибопосадковий матеріал;

генетика і селекція;

спеціалізовані корми;

автоматизація;

ветеринарний контроль;

ефективне використання води;

енергоефективність;

сучасна переробка;

простежуваність;

кадрове забезпечення;

інтеграція виробництва з ринком.

Тому порівняння України з ЄС не повинно зводитися до показника «тонн на гектар», оскільки ставкова, садкова, морська та рециркуляційна аквакультура мають принципово різну продуктивність.

Правильнішим є комплексний підхід:

РЕСУРСНА ПРОДУКТИВНІСТЬ + ЕКОНОМІЧНА ПРОДУКТИВНІСТЬ + ДОДАНА ВАРТІСТЬ + ЕКОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ.

10. Соціально-економічне значення

У 2023 році в рибальстві, аквакультурі та рибопереробці ЄС було зайнято близько 299 тис. осіб. На аквакультуру припадало близько 68 тис. працівників. (Oceans and fisheries)

Цей показник демонструє, що рибне господарство – це не лише продовольчий сектор, а джерело:

робочих місць;

регіонального розвитку і прибережної економіки;

малого і середнього підприємництва;

логістики, переробки;

туризму, сервісних послуг.

Для України саме мультиплікативний ефект має бути одним із критеріїв оцінювання майбутніх інвестиційних програм.

11. Порівняльний профіль України

Таблиця Д4.4. Україна у порівнянні з сучасною європейською моделлю

Складова	Європейська модель	Стан / потенціал України
Споживання	високий і диверсифікований ринок	нижчий рівень, потенціал відновлення попиту
Аквакультура	технологічно диверсифікована	переважно традиційна, великий резерв модернізації
Марикультура	розвинена у прибережних країнах	фактично початковий етап
Промислове рибальство	кероване системою CFP	потребує відновлення та євроінтеграції
Імпорт	значний і структурно необхідний	домінує у формуванні пропозиції
Переробка	значна частка доданої вартості	потенціал масштабування
Простежуваність	системний елемент ринку	формується
Цифровий контроль	розвинена інституційна система	активний етап побудови
ННН-рибальство	комплексна система протидії	потребує подальшої модернізації
Наука і дані	основа управління ресурсами	потребує посилення доказової моделі
Державна підтримка	поєднана з програмами ЄС	потребує довгострокової системи
Регіональні кластери	поширена модель	значний потенціал формування

 

12. Головні уроки міжнародного досвіду для України

Міжнародне порівняння дозволяє сформулювати декілька принципових висновків.

Перше. Збільшення світової пропозиції дедалі більше забезпечує аквакультура, а не нарощування природного вилову.

Друге. Висока частка імпорту може співіснувати з потужним національним рибним господарством.

Третє. Конкурентоспроможність визначається не лише тоннажем, а доданою вартістю, продуктивністю, технологіями та доступом до ринку.

Четверте. Виробництво повинно бути інтегроване з переробкою, логістикою, ветеринарним контролем і простежуваністю.

П’яте. Аквакультура та марикультура потребують стабільних прав користування і довгострокового інвестиційного горизонту.

Шосте. Стале управління природними ресурсами є передумовою, а не перешкодою для довгострокового економічного розвитку.

ВИСНОВОК ДО ДОДАТКА 4

Міжнародні та європейські порівняння підтверджують, що головною проблемою України є не сам факт значної присутності імпортної продукції на внутрішньому ринку. Європейський Союз також залишається значним нетто-імпортером риби та морепродуктів і у 2023 році мав рівень самозабезпеченості лише 38,1 %. (eumofa.eu)

Принципова відмінність полягає у масштабі та структурі власної виробничої, переробної, технологічної та інституційної спроможності. Розвинені рибогосподарські економіки поєднують імпорт із власною аквакультурою і промислом, глибокою переробкою, сучасною логістикою, простежуваністю, наукою та експортом продукції з високою доданою вартістю.

Світова тенденція особливо чітко визначає стратегічний напрям для України: головним джерелом довгострокового приросту виробництва повинна стати аквакультура, тоді як використання природних запасів має залишатися в межах їх відновлювальної спроможності.

Водночас Україна не повинна механічно копіювати структуру окремої держави ЄС. Її конкурентна модель має спиратися на власні природні переваги — значний фонд внутрішніх водойм, традиції ставкового рибництва, можливості розвитку інтенсивної аквакультури, осетрівництва, марикультури, післявоєнного відновлення морського промислу та формування сучасної переробної індустрії.

Таким чином, міжнародне порівняння підтверджує головний стратегічний висновок дослідження: Україні необхідно не прагнути до ізоляції від світового ринку, а сформувати власну конкурентоспроможну виробничу основу всередині відкритої європейської економіки.

ІМПОРТ + ВЛАСНА АКВАКУЛЬТУРА + СТАЛИЙ ПРОМИСЕЛ + ПЕРЕРОБКА + ТЕХНОЛОГІЇ + ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РИНОК → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНЕ РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ.

Міжнародний досвід також свідчить, що успішна модернізація рибного господарства потребує не окремих галузевих рішень, а узгодженого розвитку всього виробничого ланцюга – від ресурсної бази та рибопосадкового матеріалу до кормів, технологій, переробки, логістики, контролю якості та доступу до ринку.

Саме поєднання цих елементів створює середовище, у якому інвестиції стають довгостроковими, виробництво – прогнозованим, а продукція — конкурентоспроможною за ціною, якістю та безпечністю.

Для України це означає, що європейська інтеграція повинна використовуватися не лише як нормативний орієнтир, а як інструмент прискореного технологічного та інституційного оновлення.

Запозичення сучасних підходів до управління ресурсами, аквакультури, простежуваності, ветеринарного контролю, фінансування та організації ринку має бути адаптоване до українських природних, економічних і післявоєнних умов та спрямоване на формування власної моделі розвитку, а не на механічне копіювання чужого досвіду.

Таким чином, міжнародне порівняння підтверджує головний стратегічний висновок дослідження…

ДОДАТОК 5

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА МАТРИЦЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 

1. Призначення нормативно-правової матриці

Нормативно-правова матриця призначена для систематизації чинного регулювання у сфері рибного господарства, виявлення законодавчих прогалин, колізій, дублювання та застарілих правових конструкцій, а також визначення нормативних змін, необхідних для реалізації Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки.

Матриця формується за принципом:

ЧИННЕ РЕГУЛЮВАННЯ → ПРОБЛЕМА → ПРОГАЛИНА / КОЛІЗІЯ → НЕОБХІДНА ЗМІНА → НОРМАТИВНИЙ АКТ → ОЧІКУВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

Її призначення полягає не в механічному збільшенні кількості нормативно-правових актів, а у формуванні цілісної, передбачуваної та внутрішньо узгодженої системи правового регулювання галузі.

2. Сучасна архітектура правового регулювання

Базовим спеціальним актом є Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» № 3677-VI, який визначає основні засади діяльності та державного регулювання галузі, охорони і раціонального використання водних біоресурсів. (Законодавство України)

Окремим спеціальним законом регулюється аквакультура. Закон України «Про аквакультуру» № 5293-VI визначає її як сільськогосподарську діяльність із розведення, утримання та вирощування водних організмів у контрольованих умовах і поширюється, зокрема, на внутрішні водойми, технологічні водойми, внутрішні морські води, територіальне море та виключну морську економічну зону України. (Законодавство України)

Водночас рибогосподарські відносини регулюються також водним, земельним, природоохоронним, ветеринарним, харчовим, дозвільним, податковим, митним та іншим законодавством. Наприклад, порядок користування водоймами безпосередньо пов’язаний із земельними правами: водні об’єкти надаються в оренду в комплексі із земельною ділянкою під ними. (Законодавство України)

Таким чином, сучасна система має міжгалузевий характер, але потребує значно більшої внутрішньої узгодженості та єдиної галузевої логіки.

3. Базова нормативно-правова матриця

Таблиця Д5.1. Нормативно-правова матриця розвитку рибного господарства

Сфера	Чинне регулювання	Проблема / прогалина	Необхідна зміна	Нормативний інструмент
Загальна система рибного господарства	Закон № 3677-VI та значний масив спеціальних актів	фрагментарність і розосередженість регулювання	систематизація термінології, принципів, режимів, повноважень і процедур	Кодекс рибного господарства України / системний законодавчий пакет
Аквакультура	Закон № 5293-VI, водне, земельне та інше законодавство	складність доступу до водних об’єктів, землі, інфраструктури; інвестиційні бар’єри	єдина узгоджена модель довгострокового користування та інвестування	зміни до спеціального, водного та земельного законодавства
СТРГ	Закон № 3677-VI та підзаконне регулювання	тривала правова невизначеність статусу, умов діяльності та гарантій користувачів	законодавче визначення моделі СТРГ, прав, обов’язків, строків, переходу між режимами	спеціальний розділ Кодексу / зміни до законів
Промислове рибальство	Закон № 3677-VI, порядки спеціального використання, ліміти, квоти	складність та мінливість процедур, необхідність адаптації до права ЄС	стабільна система доступу до ресурсу, електронного обліку та контролю	Кодекс + акти КМУ + відомчі акти
Морське рибальство	галузеве та морське законодавство	воєнна втрата доступу, застаріла інфраструктурна та флотська модель	правова модель післявоєнного відновлення промислу	державна програма + законодавчий пакет
Рибопромисловий флот	галузеве, морське, транспортне законодавство	старіння флоту, недостатні стимули модернізації	реєстрація, модернізація, фінансування, VMS/AIS, безпека	спеціальний законодавчий пакет / Кодекс
Промисел за межами юрисдикції України	міжнародні договори та галузеве законодавство	обмежені можливості доступу українського флоту до зовнішніх ресурсів	механізм міжнародного доступу, державної підтримки та контролю	міжнародні угоди + галузеве законодавство
Марикультура	Закон про аквакультуру та суміжне законодавство	відсутність достатньо розвиненої практичної моделі виділення акваторій та інвестування	спеціальний режим морської аквакультури	зміни до Закону про аквакультуру / Кодекс / акти КМУ
Відтворення ВБР	Закон № 3677-VI, підзаконні порядки	недостатня інтеграція зариблення, генетики, моніторингу та оцінки результативності	єдина система відтворення з вимірюваними результатами	Кодекс + порядок КМУ / відомчі акти
Осетрові види	національне законодавство + міжнародні зобов’язання	фрагментарність відтворення, генетичного контролю та простежуваності	спеціальна система збереження, відтворення і товарного осетрівництва	державна програма + спеціальні нормативні акти
Генетичні ресурси та селекція	аграрне, ветеринарне та галузеве регулювання	недостатня спеціалізація норм для водних біоресурсів	генетична паспортизація, маточні стада, реєстри	Кодекс + спеціальні порядки
Риборозплідні підприємства	загальне господарське та галузеве законодавство	ризик втрати стратегічних державних спроможностей	визначення критеріїв стратегічної риборозплідної інфраструктури	закон / акт КМУ / державна програма
Водойми та землі водного фонду	Водний і Земельний кодекси	складність поєднання земельного, водного та рибогосподарського режимів	узгодження процедур користування для рибогосподарських цілей	зміни до кодексів і спеціального законодавства
Переробка	харчове, ветеринарне, технічне та господарське законодавство	недостатня інтеграція з галузевою політикою	стимули глибокої переробки та простежуваності сировини	галузеві програми + податкові/інвестиційні інструменти
Простежуваність	галузеве, харчове та цифрове регулювання	необхідність наскрізного контролю походження продукції	система «від вилову/вирощування до споживача»	закон + цифрові реєстри + підзаконні акти
ННН-рибальство	адміністративне, кримінальне, природоохоронне і галузеве законодавство	тіньовий обіг, недостатня невідворотність відповідальності	ризик-орієнтований контроль, цифровізація, простежуваність	Кодекс + КУпАП + інші законодавчі зміни
Любительське та рекреаційне рибальство	Закон № 3677-VI та підзаконні правила	регулювання переважно через правила вилову, недостатня економічна й управлінська модель рекреаційного рибокористування	сформувати комплексну модель рекреаційного рибальства, охорони ресурсів і громадської участі	окремий розділ Кодексу / комплекс змін, а не ізольований закон
Наука	галузеве та загальне законодавство про науку	недостатня стандартизація доказової бази державних рішень	незалежне рецензування, відтворюваність даних, конфлікт інтересів	Кодекс + урядовий/відомчий порядок
Цифровізація	окремі реєстри та електронні процедури	інформаційна фрагментарність	єдина цифрова екосистема галузі	акти КМУ + відомчі нормативні акти
Інвестиції	загальне інвестиційне та господарське законодавство	нестабільність довгострокових прав користування	гарантії прав, прозорі процедури, передбачувані строки	зміни до галузевого, земельного та водного законодавства
Державне майно	законодавство про управління та приватизацію	ризик втрати спеціалізованих виробничих спроможностей без функціональної оцінки	оцінювання стратегічної функції об’єкта до зміни форми управління/власності	законодавство про держмайно + галузеві критерії
Євроінтеграція	Угода про асоціацію, переговорний процес, національне законодавство	необхідність системної імплементації acquis ЄС	поетапна галузева дорожня карта імплементації	Кодекс + закони + акти КМУ/ЦОВВ
Громадський контроль	законодавство про доступ до інформації та консультативно-дорадчі органи	недостатня системність участі громадськості у формуванні галузевих рішень	відкриті дані, консультації, експертне обговорення стратегічних рішень	урядові та відомчі процедури

 

Основний Закон № 3677-VI охоплює промислове рибальство, спеціальне використання, охорону та відтворення ВБР, тоді як аквакультура має окрему правову природу і не належить до спеціального використання водних біоресурсів. Це одна з причин, чому майбутня кодифікація повинна узгодити різні правові режими, а не механічно звести їх в один документ. (Законодавство України)

4. Ключова системна проблема – фрагментарність

Проблема чинної системи полягає не в самій наявності великої кількості нормативних актів. Складна природно-ресурсна галузь об’єктивно потребує багаторівневого регулювання.

Проблема виникає тоді, коли суб’єкт господарювання для реалізації одного рибогосподарського проєкту повинен одночасно діяти в межах різних правових режимів:

ВОДА → ЗЕМЛЯ → ВОДНІ БІОРЕСУРСИ → ЕКОЛОГІЯ → ВЕТЕРИНАРІЯ → ХАРЧОВА БЕЗПЕЧНІСТЬ → ДОЗВОЛИ → ІНВЕСТИЦІЇ → КОНТРОЛЬ.

Ці режими повинні залишатися спеціалізованими, але їх процедури, термінологія та правові наслідки мають бути взаємно узгодженими.

5. Правова визначеність як інвестиційний фактор

Одним із центральних принципів майбутньої реформи має стати стабільність прав добросовісного користувача.

Інвестиції у ставкове господарство, садкові комплекси, УЗВ, марикультуру, СТРГ, риборозплідники, переробку та інфраструктуру мають довгостроковий характер. Якщо право користування ресурсом або об’єктом може бути непередбачувано змінено, припинено чи переглянуто, інвестиційна модель стає економічно нестійкою.

Правова архітектура повинна забезпечити:

ПРОЗОРЕ НАБУТТЯ ПРАВА → ДОСТАТНІЙ СТРОК → ЧІТКІ ОБОВ’ЯЗКИ → КОНТРОЛЬ → ЗАХИСТ ДОБРОСОВІСНИХ ІНВЕСТИЦІЙ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ.

6. Особливий блок – СТРГ

Для СТРГ необхідне окреме системне правове рішення.

Тривала невизначеність правового режиму не повинна перекладатися на користувачів, які здійснювали діяльність відповідно до встановлених державою процедур.

Майбутнє регулювання має визначити:

правову природу СТРГ;

підстави та строки користування;

правовий зв’язок із водним об’єктом і земельною ділянкою;

умови зариблення;

право на вилов сформованого ресурсу;

екологічні обмеження;

моніторинг;

звітність;

підстави припинення права;

перехідні положення для чинних користувачів.

Ключовий принцип:

ДЕРЖАВА НЕ ПОВИННА СТВОРЮВАТИ ПРАВОВУ НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ, А ПОТІМ ПОКЛАДАТИ ЇЇ ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ НА ДОБРОСОВІСНОГО КОРИСТУВАЧА.

7. Кодекс рибного господарства України

Стратегічним напрямом систематизації законодавства доцільно визначити підготовку Кодексу рибного господарства України.

Його завданням має бути не механічне перенесення чинних норм, а створення єдиної архітектури:

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ → РЕСУРСИ → АКВАКУЛЬТУРА → СТРГ → ПРОМИСЕЛ → РЕКРЕАЦІЙНЕ РИБАЛЬСТВО → ВІДТВОРЕННЯ → ФЛОТ → МАРИКУЛЬТУРА → ПЕРЕРОБКА → ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ → НАУКА → ЦИФРОВЕ УПРАВЛІННЯ → КОНТРОЛЬ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

При цьому Кодекс не повинен дублювати Водний, Земельний, Податковий, Митний та інші кодекси. Його функція — встановити галузеву правову систему та механізми її взаємодії із суміжним законодавством.

8. Європейський вектор правової модернізації

Модернізація законодавства повинна від самого початку здійснюватися з урахуванням процесу вступу України до ЄС.

Це означає, що нові норми не повинні створювати конструкції, які через декілька років доведеться знову перебудовувати для приведення у відповідність до acquis ЄС.

Євроінтеграційний блок має охоплювати:

управління рибними ресурсами;

контроль промислу;

боротьбу з ННН-рибальством;

простежуваність;

організацію ринку;

аквакультуру;

ветеринарні та харчові вимоги;

збір і використання наукових даних;

цифровий контроль;

екологічні стандарти.

9. Пріоритетність нормативних змін

Таблиця Д5.2. Етапність нормативної модернізації

Період	Пріоритет	Результат
2027–2030	усунення критичних прогалин; СТРГ; аквакультура; простежуваність; ННН; цифровізація; відтворення ВБР	стабілізація правового середовища
2030–2035	Кодекс рибного господарства; флот; марикультура; осетрові; генетичні ресурси	формування системної правової архітектури
2035–2040	поглиблена адаптація до права ЄС; інвестиційні та ринкові механізми	інтегрований європейський ринок
2040–2050	актуалізація Кодексу і регулювання відповідно до технологічних, кліматичних та екологічних змін	адаптивна система управління

 

Це саме стратегічна послідовність, а не календар законодавчої роботи: конкретні строки прийняття актів повинні визначатися Планом нормотворчої роботи Національної програми.

10. Механізм нормативного супроводу Національної програми

Для кожної програми, підпрограми, дорожньої карти та великого державного проєкту доцільно застосовувати нормативний аудит:

ПРОЄКТ / ПРОГРАМА → ЧИННЕ ПРАВО → ПРАВОВИЙ БАР’ЄР → НЕОБХІДНИЙ АКТ → РОЗРОБНИК → СТРОК → ПРИЙНЯТТЯ → МОНІТОРИНГ ЗАСТОСУВАННЯ.

Це дозволить відмовитися від практики, коли спочатку затверджується програма розвитку, а вже під час її реалізації з’ясовується, що законодавство не дозволяє виконати передбачені нею заходи.

ВИСНОВОК ДО ДОДАТКА 5

Проведений аналіз свідчить, що правове регулювання рибного господарства України сформоване значним масивом законодавчих та підзаконних актів, однак залишається структурно фрагментованим. Основною проблемою є не відсутність регулювання як такого, а недостатня узгодженість правових режимів використання водних біоресурсів, водойм, земель водного фонду, аквакультури, промислового рибальства, СТРГ, відтворення, переробки та інвестиційної діяльності.

Подальша модернізація повинна здійснюватися не шляхом нескінченного накопичення локальних поправок, а на основі єдиної концепції галузевого законодавства, пов’язаної з Національною програмою відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки.

Особливого значення набуває забезпечення правової визначеності. Держава повинна одночасно гарантувати охорону водних біоресурсів і публічного інтересу та створювати передбачувані умови для добросовісних користувачів, виробників та інвесторів.

Кодифікація галузевого законодавства має розглядатися не як самоціль, а як інструмент усунення системних суперечностей, закріплення єдиної термінології, розмежування компетенцій, цифровізації процедур, інтеграції європейських норм та формування стабільної правової основи довгострокового розвитку галузі.

Водночас нормативна реформа повинна здійснюватися синхронно з інституційною, економічною та цифровою модернізацією. Навіть якісний закон не забезпечить результату без належного правозастосування, достовірних даних, професійної державної служби, незалежного наукового забезпечення, прозорого контролю та персоніфікованої відповідальності за прийняті рішення.

Таким чином, нормативно-правова матриця повинна стати не просто додатком до аналітичного дослідження, а робочою основою Плану нормотворчої роботи Національної програми на 2027–2050 роки.

ФРАГМЕНТАРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ → НОРМАТИВНИЙ АУДИТ → УСУНЕННЯ ПРОГАЛИН І КОЛІЗІЙ → КОДИФІКАЦІЯ → АДАПТАЦІЯ ДО ПРАВА ЄС → СТАБІЛЬНІ ПРАВИЛА → ІНВЕСТИЦІЇ → РОЗВИТОК

 

ДОДАТОК 6

МАТРИЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 

1. Призначення Матриці

Матриця європейської інтеграції визначає основні напрями приведення державної політики, законодавства, інституційної системи та практики управління рибним господарством України у відповідність до права та політик Європейського Союзу.

Матриця має забезпечити послідовний зв’язок:

ВИМОГА ACQUIS ЄС → СТАН АДАПТАЦІЇ В УКРАЇНІ → НЕОБХІДНЕ РІШЕННЯ → СТРОК → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ → РЕЗУЛЬТАТ

Основним орієнтиром є Глава 13 переговорного процесу «Рибальство та аквакультура», однак відповідні зміни мають здійснюватися у взаємозв’язку з екологічним, ветеринарним, харчовим, митним, статистичним, цифровим та іншими блоками acquis ЄС.

2. Європейська правова модель

Основою рибогосподарської політики ЄС є Спільна рибогосподарська політика – Common Fisheries Policy (CFP). Її базові засади встановлені Регламентом (ЄС) № 1380/2013.

Acquis у цій сфері охоплює не лише правила вилову, а значно ширшу систему:

ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕСУРСІВ → ДОСТУП ДО ВОД І РЕСУРСІВ → УПРАВЛІННЯ ФЛОТОМ → КОНТРОЛЬ → ННН-РИБАЛЬСТВО → ЗБІР ДАНИХ → ОРГАНІЗАЦІЯ РИНКУ → АКВАКУЛЬТУРА → ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ → МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ

При цьому значна частина acquis складається з регламентів ЄС, які після вступу застосовуються безпосередньо. Тому завдання України полягає не лише у формальному перенесенні норм у національне законодавство, а у завчасному створенні адміністративних, цифрових, технічних та кадрових спроможностей для їх фактичного виконання з першого дня членства. (Enlargement and Eastern Neighbourhood)

3. Базова матриця європейської інтеграції

Таблиця Д6.1. Матриця адаптації рибного господарства України до acquis ЄС

Вимога / напрям acquis ЄС	Стан адаптації України	Необхідне рішення	Строк	Відповідальний
Спільна рибогосподарська політика (CFP)	часткова адаптація	комплексне наближення законодавства та інституційної моделі до CFP	2027–2030	КМУ, Мнагрополітики, Держрибагентство
Збереження морських біологічних ресурсів	часткова відповідність	запровадження системи управління на основі наукових даних, сталого використання запасів і багаторічного планування	2027–2032	Держрибагентство, наукові установи, Мнагрополітики,
Система рибогосподарського контролю ЄС	формується	створення повноцінної системи контролю, інспекції та правозастосування	2027–2030	КМУ, Мнагрополітики, Держрибагентство
Інституційна спроможність контролю	потребує посилення	визначення/створення спеціалізованої функціонально незалежної контрольної спроможності відповідно до вимог ЄС	2027–2029	КМУ, Мнагрополітики,
ННН-рибальство	часткова адаптація	повна імплементація системи превенції, виявлення, контролю та санкцій	2027–2030	Держрибагентство, митні та правоохоронні органи
Сертифікація законності вилову	потребує розвитку	сумісність із системою catch certification ЄС та цифровою системою CATCH	до вступу	Мнагрополітики, Держрибагентство, митні органи
Моніторинг риболовних суден	розвивається	повномасштабний VMS та інші передбачені acquis засоби електронного моніторингу	2027–2030	Держрибагентство
Електронні промислові журнали	частково запроваджено	повний електронний облік операцій промислу	2027–2029	Держрибагентство
Облік вивантаження та першого продажу	часткова цифровізація	інтегрований електронний контроль «судно → вивантаження → перший продаж»	2027–2030	Держрибагентство
Цифрова простежува ність	формується	наскрізна система «від вилову/вирощування до споживача»	2027–2030	Мнагрополітики, компетентні органи харчового контролю
Збір рибогосподарських даних	потребує суттєвого наближення	національна система збору, управління, верифікації та використання біологічних, екологічних і соціально-економічних даних	2027–2030	Держрибагентство, Держстат, наукові установи
Наукове забезпечення управління запасами	фрагментарне	стандартизована доказова система оцінювання запасів та наукового обґрунтування рішень	2027–2032	Мнагрополітики, , Держрибагентство, наукові установи
Управління рибопромисловим флотом	потребує модернізації	реєстр флоту, контроль потужності, технічна та цифрова модернізація	2027–2035	Мнагрополітики, Держрибагентство
Спільна організація ринку	часткова адаптація	правила організації ринку, інформації для споживачів, простежуваності, виробничих організацій	2027–2032	Мнагрополітики, Держрибагентство, інші ЦОВВ
Аквакультура	базове законодавство існує	наближення до стратегічних принципів сталої аквакультури ЄС, спрощення процедур та екологічна інтеграція	2027–2035	Мнагрополітики, Держрибагентство, Міндовкілля
Марикультура	початковий рівень	формування правової, просторової та екологічної моделі розвитку	2027–2035	КМУ, Мнагрополітики, Держрибагентство
Ветеринарна та харчова безпечність	значний процес адаптації	завершення узгодження контролю продукції з вимогами ЄС	до вступу	компетентний орган у сфері безпечності харчових продуктів, Мнагрополітики,
Екологічна інтеграція	часткова	інтеграція охорони біорізноманіття, водних екосистем і рибогосподарської політики	2027–2035	Міндовкілля, Мнагрополітики, Держрибагентство
Рекреаційне рибальство	потребує розвитку системи обліку	формування системи моніторингу, звітності та управління для видів і промислів, охоплених acquis	2027–2032	Держрибагентство
Міжнародне управління ресурсами	розвивається	активна участь у відповідних регіональних рибогосподарських організаціях	постійно	МЗС, Мнагрополітики, Держрибагентство
GFCM	правова база членства сформована	повноцінна практична участь та виконання відповідних зобов’язань	2027–2030	МЗС, Мнагрополітики, Держрибагентство
Фінансові інструменти ЄС	підготовчий рівень	створення інституційної спроможності для використання майбутніх галузевих інструментів ЄС	до вступу / після вступу	КМУ, Мінфін, Мнагрополітики,
Адміністративна спроможність	потребує посилення	кадри, IT, контроль, лабораторії, статистика, аналітика та управління	2027–2030	КМУ, Мнагрополітики,
Застосування acquis з першого дня членства	підготовчий етап	тестування систем, навчання персоналу, аудит готовності	останні 2–3 роки до вступу	КМУ, Мнагрополітики,  Держрибагентство

 

Примітка. Наведені строки є стратегічними орієнтирами цього дослідження, а не офіційно встановленими ЄС строками завершення переговорів чи вступу України. Вони мають уточнюватися відповідно до переговорної позиції України, результатів скринінгу, рекомендацій Європейської Комісії та щорічних планів імплементації acquis.

 

4. Контроль, цифровізація та простежуваність

Це один із найважливіших блоків майбутньої адаптації.

Оновлена система контролю ЄС передбачає цифровізацію звітності, електронні промислові журнали, моніторинг місцезнаходження суден, електронні декларації, контроль першого продажу та цифрову простежуваність продукції вздовж ланцюга постачання. (EUR-Lex)

Для України доцільно формувати не окремі несумісні інформаційні продукти, а єдину цифрову архітектуру:

СУДНО / ВИРОБНИК → ВИЛОВ / ВИРОЩУВАННЯ → ВИВАНТАЖЕННЯ → ПЕРШИЙ ПРОДАЖ → ТРАНСПОРТУВАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ТОРГІВЛЯ → СПОЖИВАЧ.

Європейське законодавство вже передбачає цифрову простежуваність партій рибної та аквакультурної продукції, включаючи ідентифікацію партії, виду, району походження, судна або виробничої одиниці аквакультури та інші дані. (EUR-Lex)

Отже, цифровізація в Національній програмі має розглядатися не просто як модернізація державних послуг, а як необхідна інфраструктура майбутнього членства України в ЄС.

5. ННН-рибальство

Європейська система протидії незаконному, непідзвітному та нерегульованому рибальству повинна стати одним із центральних орієнтирів реформи.

Для імпорту певної рибної продукції до ЄС діє система сертифікації вилову, яка підтверджує законність походження продукції. Оновлена модель передбачає подальший розвиток електронної системи CATCH та обміну даними між компетентними і митними органами. (EUR-Lex)

Для України необхідний перехід:

ВІД КОНТРОЛЮ ОКРЕМОГО ФАКТУ ПОРУШЕННЯ → ДО КОНТРОЛЮ ВСЬОГО ЛАНЦЮГА ПОХОДЖЕННЯ ПРОДУКЦІЇ.

Це одночасно є інструментом охорони ресурсів, детінізації ринку, захисту легального бізнесу та забезпечення доступу української продукції на ринок ЄС.

6. Дані та наукове забезпечення

Європейська модель передбачає, що рішення щодо використання ресурсів ґрунтуються на систематично зібраних і перевірених даних.

Єврокомісія безпосередньо рекомендувала Україні продовжити наближення законодавства щодо збору, управління та використання даних. (Enlargement and Eastern Neighbourhood)

Тому має бути сформована система:

ЗБІР ДАНИХ → ВЕРИФІКАЦІЯ → НАУКОВИЙ АНАЛІЗ → ОЦІНКА ЗАПАСІВ → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ → МОНІТОРИНГ РЕЗУЛЬТАТУ → КОРИГУВАННЯ.

Це також означає підвищення вимог до якості наукового обґрунтування державних рішень, відтворюваності вихідних даних та прозорості методик.

7. Аквакультура та марикультура

Європейська інтеграція не повинна зводитися лише до посилення контролю промислового рибальства.

Для України особливе значення має використання європейської інтеграції як механізму розвитку сталої аквакультури та марикультури.

Необхідно забезпечити:

стабільність прав користування;

прозорість доступу до водних об’єктів та акваторій;

екологічну оцінку;

біобезпеку;

ветеринарний контроль;

простежуваність;

просторове планування;

доступ до фінансування;

технологічну модернізацію.

Таким чином, acquis має бути використане не як додатковий адміністративний тягар, а як рамка формування конкурентоспроможного виробництва.

8. Інституційна готовність

Одним із найбільш важливих висновків Єврокомісії є необхідність подальшого розвитку української системи рибогосподарського контролю. У звіті за 2025 рік окремо наголошено на необхідності підготовчих кроків до створення системи контролю, включно зі спеціалізованою контрольною спроможністю для боротьби з ННН-рибальством. (Enlargement and Eastern Neighbourhood)

Отже, адаптація acquis повинна оцінюватися не за кількістю прийнятих законів, а за реальною готовністю держави їх виконувати.

ЗАКОН + ІНСТИТУЦІЯ + КАДРИ + ФІНАНСУВАННЯ + IT-СИСТЕМА + КОНТРОЛЬ + ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ = РЕАЛЬНА АДАПТАЦІЯ.

9. Етапність європейської інтеграції

Таблиця Д6.2. Стратегічна етапність

Етап	Основне завдання	Очікуваний результат
2027–2030	нормативний аудит, контроль, ННН, дані, цифровізація, простежуваність	базова інституційна сумісність
2030–2035	повна інтеграція систем контролю, флоту, ринку, аквакультури та марикультури	операційна готовність основних систем
До вступу	завершення нормативних та інституційних розривів, тестування систем	готовність застосовувати acquis
Після вступу	безпосереднє застосування відповідних регламентів ЄС та участь у CFP	повна інтеграція в рибогосподарський простір ЄС

Водночас 2030 і 2035 роки тут не повинні трактуватися як прогноз дати вступу України до ЄС. Вони є контрольними горизонтами нашої Національної програми.

10. Зв’язок із Національною програмою

Європейська інтеграція не повинна існувати як окремий напрям поруч із розвитком галузі.

Кожна програма, підпрограма та дорожня карта Національної програми повинна містити євроінтеграційний компонент.

Тому до програмно-проєктної матриці доцільно включити окремий параметр:

ПРОГРАМА / ПРОЄКТ → ВІДПОВІДНА ВИМОГА ACQUIS → СТАН ВІДПОВІДНОСТІ → НЕОБХІДНА ЗМІНА → ФІНАНСУВАННЯ → СТРОК → KPI.

Це дозволить поєднати дві державні цілі — відродження рибного господарства та вступ України до ЄС — в один процес модернізації.

ВИСНОВОК ДО ДОДАТКА 6

Європейська інтеграція рибного господарства України є значно ширшим процесом, ніж формальне приведення окремих законів у відповідність до нормативних актів ЄС. Вона передбачає перебудову системи управління ресурсами, контролю промислу, збору даних, простежуваності продукції, функціонування ринку, аквакультури, наукового забезпечення та інституційної відповідальності.

Поточна оцінка Європейської Комісії свідчить, що Україна вже здійснила певні кроки, зокрема у розвитку системи e-Fish та цифровізації дозвільних процедур, однак подальшого істотного розвитку потребують система контролю, протидія ННН-рибальству, збір та використання даних і функціонування ринку. (Enlargement and Eastern Neighbourhood)

Стратегічно важливо, щоб Україна не чекала завершального етапу переговорів для створення необхідних інституцій та інформаційних систем. Значна частина європейського рибогосподарського acquis після вступу застосовуватиметься безпосередньо, а тому технічна, кадрова та адміністративна спроможність повинна формуватися до набуття членства, а не після нього. (Enlargement and Eastern Neighbourhood)

Водночас європейська інтеграція має використовуватися як економічна можливість. Запровадження європейських правил простежуваності, безпечності, контролю та сталого використання ресурсів здатне підвищити довіру до української продукції, відкрити ширші можливості доступу до ринку ЄС та створити стимули для технологічної модернізації виробництва.

Таким чином, Національна програма відродження та розвитку рибного господарства України на 2027-2050 роки може стати одночасно галузевою програмою розвитку та практичною дорожньою картою підготовки рибного господарства України до членства в Європейському Союзі.

НАЦІОНАЛЬНА МОДЕРНІЗАЦІЯ → АДАПТАЦІЯ ACQUIS → ІНСТИТУЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ → ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ → ДОСТУП ДО ЄДИНОГО РИНКУ → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНЕ РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ

Особливого значення набуває синхронізація євроінтеграційних зобов’язань із довгостроковими цілями національної галузевої політики. Кожна вимога acquis, що стосується контролю, даних, ринку, аквакультури, флоту, простежуваності чи безпечності продукції, має бути пов’язана з конкретним заходом Національної програми, джерелом фінансування, відповідальним виконавцем і вимірюваним результатом.

Це дозволить уникнути паралельного існування двох процесів – «вступу до ЄС» і «розвитку галузі» – та перетворити їх на єдину систему модернізації рибного господарства України.

За такого підходу кожен крок євроінтеграції одночасно працюватиме на підвищення конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та довгострокової стійкості національного рибного господарства.

     

ДОДАТОК 7.

КАРТА КОРУПЦІЙНИХ ТА ІНСТИТУЦІЙНИХ РИЗИКІВ

Карта корупційних та інституційних ризиків визначає основні сфери виникнення корупційних, управлінських, регуляторних та інших інституційних ризиків у системі рибного господарства України, а також базові механізми їх запобігання, мінімізації та контролю.

Її призначення – формування системи превентивного управління ризиками, за якої потенційні загрози виявляються до прийняття управлінських рішень, а використання державних ресурсів, водних біоресурсів, майна та регуляторних повноважень здійснюється на принципах законності, прозорості, обґрунтованості, підзвітності та захисту державного і суспільного інтересу.

Базова логіка:

РИЗИК → ВИЯВЛЕННЯ → ОЦІНКА → ЗАПОБІЖНИК → КОНТРОЛЬ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1. ДЕРЖАВНЕ МАЙНО, ЗЕМЕЛЬНІ ТА ВОДНІ РЕСУРСИ

Сфера ризику:

Управління, використання, передача, оренда, відчуження та приватизація державного майна; використання земель водного фонду, водойм, гідротехнічних споруд, риборозплідних та інших спеціалізованих об’єктів рибогосподарської інфраструктури.

Ключові ризики:

Необґрунтоване відчуження або зміна функціонального призначення державного майна; заниження його вартості; передача активів на непрозорих або дискримінаційних умовах; створення переваг окремим суб’єктам господарювання; втрата державою стратегічно важливої виробничої, відтворювальної чи інфраструктурної спроможності.

Механізми мінімізації:

Інвентаризація та цифровий облік державних активів; незалежна оцінка майна; конкурентні та прозорі процедури його використання і відчуження; попередня оцінка економічних, соціальних, екологічних та стратегічних наслідків рішень; колегіальність прийняття рішень щодо стратегічних об’єктів; громадський та державний контроль.

Очікуваний результат:

збереження та ефективне використання державних активів і недопущення їх непрозорого або економічно необґрунтованого вибуття.

2. ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ ТА ДОЗВІЛЬНІ ПРОЦЕДУРИ

Сфера ризику:

Надання, переоформлення, припинення та реалізація прав на спеціальне використання водних біоресурсів, здійснення промислового рибальства, аквакультури, спеціальних товарних рибних господарств та інших видів рибогосподарської діяльності.

Ключові ризики:

Створення штучних адміністративних бар’єрів; вибіркове застосування вимог законодавства; необґрунтоване затягування процедур; надання переваг окремим суб’єктам; маніпулювання квотами, лімітами, режимами та іншими правами користування ресурсами; надмірний вплив посадової особи на результат адміністративної процедури.

Механізми мінімізації:

Максимальна цифровізація процедур; єдині електронні реєстри; чіткі та вичерпні критерії прийняття рішень; автоматизація процедур, де це можливо; мінімізація безпосереднього контакту заявника з посадовою особою; фіксація строків та етапів розгляду заяв; відкритість інформації про прийняті рішення.

Очікуваний результат:

рівний доступ суб’єктів господарювання до рибогосподарських ресурсів і максимальне усунення можливостей для адміністративного втручання та вибірковості.

3. КОНТРОЛЬ, НАГЛЯД ТА РИБООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ

Сфера ризику:

Проведення перевірок, рибоохоронних заходів, документування порушень, визначення збитків, застосування адміністративних та інших передбачених законом заходів реагування.

Ключові ризики:

Використання контрольних повноважень як інструменту тиску; вибірковість перевірок; необґрунтоване втручання у господарську діяльність; приховування встановлених порушень; маніпулювання результатами перевірок; корупційні домовленості між посадовими особами та суб’єктами господарювання.

Механізми мінімізації:

Ризик-орієнтоване планування контрольної діяльності; електронний облік перевірок та їх результатів; цифрова і, у визначених випадках, технічна фіксація контрольних заходів; автоматизований розподіл контрольних завдань; внутрішній аудит; механізми оскарження; громадський моніторинг системних проблем.

Очікуваний результат:

перехід від вибіркового адміністративного контролю до прозорої, доказової та ризик-орієнтованої системи державного нагляду.

4. КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ ТА НЕПРАВОМІРНИЙ ВПЛИВ

Сфера ризику:

Прийняття посадовими особами управлінських, кадрових, майнових, фінансових, регуляторних та інших рішень за наявності приватного інтересу або зовнішнього неправомірного впливу.

Ключові ризики:

лобіювання інтересів пов’язаних осіб або суб’єктів господарювання; прихована афілійованість; прийняття рішень на користь близьких або пов’язаних осіб; вплив приватних інтересів на розподіл державних ресурсів, закупівлі, кадрові призначення, дозвільні та контрольні процедури.

Механізми мінімізації:

Дотримання встановлених законом правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів; декларування у передбачених законом випадках; механізми самовідводу та усунення від прийняття відповідного рішення; документування процедур; колегіальний розгляд рішень із підвищеним корупційним ризиком; внутрішній контроль та повідомлення про можливі порушення.

Очікуваний результат:

Відокремлення приватного інтересу від виконання публічних функцій та забезпечення неупередженості державних рішень.

5. НАУКОВЕ, ЕКСПЕРТНЕ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІШЕНЬ

Сфера ризику:

Підготовка наукових обґрунтувань, біологічних обґрунтувань, прогнозів, експертних висновків, методик, рекомендацій та інших документів, на підставі яких приймаються державні або господарські рішення.

Ключові ризики:

Підготовка висновків під заздалегідь визначене управлінське або комерційне рішення; використання неповних чи неперевірених вихідних даних; залежність експерта або установи від замовника; прихований конфлікт інтересів; відсутність незалежного рецензування; використання наукового документа як формального обґрунтування рішень із суттєвими державними, економічними або екологічними наслідками.

Механізми мінімізації:

Колегіальний науковий розгляд; незалежне рецензування документів підвищеної суспільної значущості; перевірюваність вихідних даних і методик; декларування потенційного конфлікту інтересів; персоніфікація авторства та відповідальності; можливість залучення незалежних експертів, наукових установ і представників громадськості.

Очікуваний результат:

Формування системи незалежного, доказового та професійно відповідального наукового забезпечення державної політики.

6. БЮДЖЕТНІ КОШТИ, ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ ТА ФІНАНСУВАННЯ

Сфера ризику:

Планування, розподіл та використання бюджетних коштів, державне замовлення, закупівля товарів, робіт і послуг, фінансування державних програм та проєктів.

Ключові ризики:

Завищення вартості закупівель; дискримінаційні умови; штучне обмеження конкуренції; фінансування економічно необґрунтованих заходів; нецільове або неефективне використання коштів; приховане спрямування ресурсів на користь пов’язаних суб’єктів.

Механізми мінімізації:

Конкурентні електронні закупівлі; обґрунтування очікуваної вартості; відкритість інформації про фінансування; фінансовий та внутрішній аудит; контроль досягнення KPI; оцінка фактичного результату використання бюджетних коштів; персональна управлінська відповідальність у межах законодавства.

Очікуваний результат:

Перехід від контролю факту витрачання коштів до контролю їх ефективності та досягнутого суспільного результату.

7. КАДРОВІ РІШЕННЯ ТА ІНСТИТУЦІЙНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Сфера ризику:

Призначення керівників, формування кадрового резерву, оцінювання результатів діяльності, дисциплінарні процедури та управління державними установами і підприємствами.

Ключові ризики:

Непрозорі кадрові призначення; протекціонізм; призначення за ознакою особистої лояльності; залежність керівників від приватних або політико-економічних інтересів; уникнення відповідальності за неналежні управлінські рішення; кадрове блокування професійних та інституційних змін.

Механізми мінімізації:

Прозорі процедури добору у випадках, передбачених законодавством; професійні кваліфікаційні критерії; перевірка конфлікту інтересів; встановлення вимірюваних показників діяльності; періодичне оцінювання керівників; розмежування політичного, адміністративного, наукового та господарського рівнів прийняття рішень.

Очікуваний результат:

Професійна, відповідальна та інституційно стійка система управління галуззю.

8. ЦИФРОВІ СИСТЕМИ, РЕЄСТРИ ТА ГАЛУЗЕВІ ДАНІ

Сфера ризику:

Формування, зберігання, оброблення та використання інформації про водні біоресурси, вилов, зариблення, користувачів, дозволи, квоти, державне майно, результати контролю та інші галузеві дані.

Ключові ризики:

Несанкціоноване коригування або приховування даних; паралельне ведення неузгоджених баз; ручне втручання в інформаційні системи без належної фіксації; використання недостовірної статистики для прийняття державних рішень; обмеження доступу до суспільно значущої інформації без належних правових підстав.

Механізми мінімізації:

створення інтегрованої цифрової системи галузевих даних; автоматичне журналювання дій користувачів; розмежування прав доступу; цифровий аудит; міжвідомча верифікація даних; резервування інформації; відкритість публічних даних з урахуванням встановлених законом обмежень доступу.

Очікуваний результат:

Формування достовірного цифрового середовища, у якому ключові управлінські рішення можуть бути перевірені за їх інформаційною та документальною основою.

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ

Система запобігання корупційним та інституційним ризикам має будуватися не лише на виявленні вже вчинених порушень, а насамперед на усуненні умов для їх виникнення.

Для цього в системі рибного господарства мають послідовно забезпечуватися:

ПРОЗОРІ ПРОЦЕДУРИ → ЦИФРОВІ ДАНІ → КОЛЕГІАЛЬНІ РІШЕННЯ → НЕЗАЛЕЖНА ЕКСПЕРТИЗА → КОНТРОЛЬ → ПУБЛІЧНА ПІДЗВІТНІСТЬ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Ключовим принципом має стати простежуваність управлінського рішення — можливість встановити його правову підставу, вихідні дані, економічне або наукове обґрунтування, осіб, які брали участь у його підготовці та прийнятті, а також фактичні наслідки його реалізації.

Запровадження такої моделі створює інституційний бар’єр для корупційних практик, конфлікту інтересів, непрозорого використання державних ресурсів та прийняття необґрунтованих рішень і водночас формує систему доброчесного, професійного та підзвітного управління рибним господарством України.

Визначені напрями ризиків є взаємопов’язаними та мають оцінюватися комплексно, оскільки корупційні й інституційні загрози можуть одночасно виникати на різних етапах підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Тому система їх мінімізації має поєднувати правові, організаційні, цифрові, фінансові, науково-експертні та громадські механізми контролю в єдину систему превентивного управління ризиками.  

ДОДАТОК 8

ННН-РИБАЛЬСТВО ТА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ РИБНОЇ ПРОДУКЦІЇ

СХЕМА НЕЗАКОННОГО ОБІГУ, ТОЧКИ РИЗИКУ, СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ТА МОДЕЛЬ «ВІД ВОДОЙМИ ДО СПОЖИВАЧА»

 

Незаконне, непідзвітне та нерегульоване рибальство (ННН-рибальство) є комплексною загрозою для водних біоресурсів, економічної безпеки, добросовісної конкуренції, продовольчої безпеки та виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері рибальства.

Протидія ННН-рибальству має охоплювати не лише безпосереднє виявлення незаконного добування водних біоресурсів, а весь ланцюг руху продукції – від походження водного біоресурсу до реалізації кінцевому споживачу.

Базова логіка:

ВОДОЙМА → ДОБУВАННЯ → ОБЛІК → ТРАНСПОРТУВАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ТОРГІВЛЯ → СПОЖИВАЧ

На кожному етапі цього ланцюга має існувати можливість підтвердити законність походження, обсяг, видовий склад, власника або оператора, переміщення та подальше використання продукції.

1. ННН-РИБАЛЬСТВО ЯК СИСТЕМНИЙ РИЗИК

Сфера ризику:

Добування водних біоресурсів із порушенням установлених правил, без належного права на промисел або поза встановленими умовами використання ресурсу.

Основні ризики:

Незаконний вилов; перевищення встановлених обсягів добування; використання заборонених знарядь і способів лову; промисел у заборонених районах або періодах; приховування фактичних обсягів вилову; недостовірне декларування видового складу; вилучення видів, добування яких заборонено або обмежено.

Наслідки:

виснаження водних біоресурсів; деградація природних популяцій; економічні втрати держави; формування тіньового ринку; нерівні умови конкуренції для легальних користувачів.

2. СХЕМА МОЖЛИВОГО НЕЗАКОННОГО ОБІГУ

Типовий ланцюг проникнення незаконно добутих водних біоресурсів у господарський обіг може мати таку структуру:

НЕЗАКОННИЙ ВИЛОВ – ПРИХОВУВАННЯ АБО ЗАНИЖЕННЯ ФАКТИЧНОГО ОБСЯГУ – ПІДМІНА / ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ПОХОДЖЕННЯ – ТРАНСПОРТУВАННЯ – ЗМІШУВАННЯ З ЛЕГАЛЬНОЮ ПРОДУКЦІЄЮ – ПЕРЕРОБКА / ЗБЕРІГАННЯ – ОПТОВА ТА РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ – СПОЖИВАЧ

Критичною проблемою є можливість «легалізації» незаконного ресурсу шляхом його включення до легального товарного потоку на одному з проміжних етапів.

Тому контроль лише безпосередньо на водоймі не забезпечує повноцінної протидії ННН-рибальству.

3. КЛЮЧОВІ ТОЧКИ РИЗИКУ

Найбільш уразливими елементами ланцюга є:

ВОДОЙМА – ризик незаконного або неврахованого вилову;

МІСЦЕ ВИВАНТАЖЕННЯ / ПЕРВИННОЇ ПЕРЕДАЧІ – ризик приховування частини улову або внесення недостовірних даних;

ТРАНСПОРТУВАННЯ – ризик переміщення продукції без належного підтвердження її походження;

МІСЦЕ ЗБЕРІГАННЯ
ризик змішування легальної та незаконної продукції;

ПЕРЕРОБКА – ризик втрати інформаційного зв’язку між сировиною та готовою продукцією;

ОПТОВА ТОРГІВЛЯ – ризик введення незаконної продукції у легальний товарний обіг;

РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ – ризик реалізації продукції з непідтвердженим походженням;

ЦИФРОВІ ТА ОБЛІКОВІ СИСТЕМИ – ризик внесення недостовірних даних, їх коригування або виникнення розривів між різними інформаційними системами.

4. СИСТЕМА КОНТРОЛЬНИХ БАР’ЄРІВ

Протидія ННН-рибальству має формуватися як послідовність взаємопов’язаних контрольних бар’єрів:

ПРАВО НА ДОБУВАННЯ – ІДЕНТИФІКАЦІЯ КОРИСТУВАЧА / СУДНА / ЗАСОБУ ДОБУВАННЯ – ФІКСАЦІЯ ФАКТУ ТА ОБСЯГУ ВИЛОВУ – ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ – КОНТРОЛЬ ПЕРЕМІЩЕННЯ – ОБЛІК ПРИЙМАННЯ І ПЕРЕРОБКИ – ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПАРТІЇ – КОНТРОЛЬ РЕАЛІЗАЦІЇ – ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ ДО КІНЦЕВОЇ ТОЧКИ ОБІГУ

Принциповим має бути правило:

НЕМАЄ ПІДТВЕРДЖЕНОГО ПОХОДЖЕННЯ → НЕМАЄ ЛЕГАЛЬНОГО ДОСТУПУ ДО РИНКУ

5. ЦИФРОВА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ

Основою системи має стати цифрова простежуваність, яка забезпечує безперервний інформаційний зв’язок між добуванням водного біоресурсу та його подальшим господарським обігом.

Для кожної партії продукції формується цифровий інформаційний запис, який у межах вимог законодавства дозволяє встановити:

ПОХОДЖЕННЯ → ВИД → ОБСЯГ → ДАТУ І МІСЦЕ ДОБУВАННЯ / ВИРОБНИЦТВА → ОПЕРАТОРА → ПЕРЕМІЩЕННЯ → ПЕРЕРОБКУ → ПАРТІЮ → РЕАЛІЗАЦІЮ

Ключові операції з продукцією мають формувати послідовний цифровий слід, достатній для перевірки її походження та руху уповноваженими органами.

6. МОДЕЛЬ «ВІД ВОДОЙМИ ДО СПОЖИВАЧА»

Цільова модель простежуваності: 

ВОДНИЙ БІОРЕСУРС – ЗАКОННЕ ПРАВО НА ДОБУВАННЯ – ФІКСАЦІЯ ВИЛОВУ – ПЕРВИННИЙ ОБЛІК – ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПАРТІЇ – ТРАНСПОРТУВАННЯ – ЗБЕРІГАННЯ – ПЕРЕРОБКА – ОПТОВИЙ ОБІГ – РОЗДРІБНА РЕАЛІЗАЦІЯ – СПОЖИВАЧ

На кожному наступному етапі має зберігатися інформаційний зв’язок із попереднім етапом.

У разі поділу, об’єднання або переробки партій система повинна забезпечувати збереження зв’язку між вихідною сировиною та новоствореними партіями продукції.

7. МІЖВІДОМЧА МОДЕЛЬ КОНТРОЛЮ

Ефективна протидія ННН-рибальству потребує взаємодії органів рибоохорони, інших компетентних державних органів, органів місцевого самоврядування, операторів ринку та громадськості в межах визначених законом повноважень.

РИБООХОРОННИЙ КОНТРОЛЬ

ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНИЙ ТА ХАРЧОВИЙ КОНТРОЛЬ

ПОДАТКОВИЙ І ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

МИТНИЙ КОНТРОЛЬ

ПРАВООХОРОННА ВЗАЄМОДІЯ

ЦИФРОВИЙ ОБМІН ДАНИМИ = ЄДИНА СИСТЕМА ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ

Міжвідомча взаємодія має базуватися на сумісності інформаційних систем, законному обміні даними, чіткому розмежуванні компетенцій та мінімізації дублювання контрольних функцій.

8. РИЗИК-ОРІЄНТОВАНИЙ КОНТРОЛЬ

Державний контроль доцільно концентрувати не на максимальній кількості перевірок, а на операціях і суб’єктах із підвищеними індикаторами ризику.

Такими індикаторами можуть бути:

невідповідність між задекларованими та фактичними обсягами продукції;

невідповідність між виловом, закупівлею, переробкою та реалізацією;

розриви у ланцюгу простежуваності;

аномальні зміни обсягів операцій;

повторювані порушення;

операції з продукцією невстановленого або непідтвердженого походження.

ДАНІ → АНАЛІЗ РИЗИКІВ → СИГНАЛ → ПЕРЕВІРКА → РЕАГУВАННЯ

Такий підхід одночасно підвищує ефективність державного контролю та зменшує необґрунтоване адміністративне навантаження на добросовісний бізнес.

9. ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ВЕКТОР

Розвиток української системи протидії ННН-рибальству та простежуваності має здійснюватися з урахуванням наближення законодавства і практик України до відповідних вимог та механізмів Європейського Союзу.

Це передбачає поступове формування сумісної системи документування законності походження продукції, цифрового обміну даними, контролю рибальської діяльності, простежуваності товарних потоків та недопущення продукції ННН-рибальства до легального ринку.

Євроінтеграція у цій сфері має розглядатися не лише як виконання нормативних вимог, а як інструмент детінізації внутрішнього ринку, захисту легального українського виробника та розширення доступу української рибної продукції до ринку ЄС.

10. ЦІЛЬОВА МОДЕЛЬ

Стратегічною метою є створення системи, за якої незаконно добутий водний біоресурс стає економічно та організаційно складно ввести до легального товарного обігу.

ЗАКОННИЙ РЕСУРС → ПІДТВЕРДЖЕНЕ ПОХОДЖЕННЯ → ЦИФРОВИЙ СЛІД → ПРОСТЕЖУВАНИЙ ОБІГ → ЛЕГАЛЬНИЙ РИНОК

та одночасно:

ННН-ВИЛОВ → ВІДСУТНІСТЬ ПІДТВЕРДЖЕННЯ → ВИЯВЛЕННЯ РИЗИКУ → БЛОКУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Протидія ННН-рибальству має перейти від переважно локального контролю безпосередньо на водоймах до інтегрованого контролю всього життєвого циклу рибної продукції.

Центральним принципом такої системи є безперервність простежуваності: кожна легальна партія рибної продукції повинна мати підтверджене походження та зберігати інформаційний зв’язок із попередніми етапами її руху.

ВОДОЙМА → ВИЛОВ → ОБЛІК → ПАРТІЯ → ПЕРЕМІЩЕННЯ → ПЕРЕРОБКА → РИНОК → СПОЖИВАЧ

Поєднання цифрової простежуваності, ризик-орієнтованого контролю, міжвідомчого обміну даними та відповідальності за незаконний обіг має забезпечити поступове витіснення ННН-продукції з легального ринку, захист водних біоресурсів і добросовісного бізнесу та формування прозорого, контрольованого і сумісного з європейськими підходами ринку рибної продукції України.

Особливого значення така система набуває в умовах європейської інтеграції України, коли підтвердження законності походження, достовірність даних і безперервна простежуваність рибної продукції стають невід’ємними умовами функціонування сучасного та конкурентоспроможного ринку.  

 

ДОДАТОК 9

РЕСУРСНА ТА ІНФРАСТРУКТУРНА КАРТА РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

 

Ресурсна та інфраструктурна карта визначає просторову, природно-ресурсну та виробничо-логістичну основу функціонування рибного господарства України та формує єдине бачення розміщення, взаємозв’язку і перспектив використання ключових галузевих ресурсів та об’єктів інфраструктури.

Її призначення – забезпечити перехід від фрагментарного обліку окремих водойм, підприємств і потужностей до єдиної територіально-галузевої системи, необхідної для державного планування, відновлення виробничого потенціалу, залучення інвестицій, реалізації програм і проєктів та забезпечення продовольчої безпеки держави.

Базова логіка:

ПРИРОДНИЙ РЕСУРС → ВІДТВОРЕННЯ → ВИРОБНИЦТВО → ВИЛОВ / ВИРОЩУВАННЯ → ПЕРЕРОБКА → ЗБЕРІГАННЯ → ЛОГІСТИКА → РИНОК

1. ВОДНИЙ ФОНД ТА РИБОГОСПОДАРСЬКІ ВОДНІ ОБ’ЄКТИ

Ресурсна основа:

Морські акваторії; річки; водосховища; озера; лимани; ставки; канали; спеціалізовані рибогосподарські водойми та інші водні об’єкти, які мають фактичний або потенційний рибогосподарський ресурс.

Основні завдання картування:

Інвентаризація водних об’єктів; визначення їх рибогосподарського статусу; оцінка сучасного екологічного стану; визначення фактичної та потенційної продуктивності; оцінка придатності для промислового рибальства, аквакультури, відтворення водних біоресурсів та рекреаційного використання.

Цільовий результат:

Формування достовірної цифрової бази рибогосподарських водних об’єктів України та визначення реального ресурсного потенціалу галузі.

2. БАСЕЙНОВА СТРУКТУРА

Ресурсне планування має здійснюватися не лише за адміністративно-територіальним принципом, а й за басейновою логікою, яка враховує природну цілісність водних екосистем.

БАСЕЙН → ВОДОЙМА → ЕКОСИСТЕМА → ВОДНІ БІОРЕСУРСИ → ГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ

Басейнова карта має відображати основні річкові басейни, водосховища, озерні та лиманні системи, морські й прибережні акваторії, міграційні шляхи риб, нерестовища, зимувальні ділянки та інші території, критично важливі для збереження і відтворення водних біоресурсів.

Цільовий результат:

Поєднання рибогосподарського використання ресурсів із басейновим управлінням, екологічними обмеженнями та відновленням водних екосистем.

3. РИБОРОЗПЛІДНІ ТА ВІДТВОРЮВАЛЬНІ ПОТУЖНОСТІ

Інфраструктурна основа:

Державні та приватні риборозплідні підприємства; нерестово-вирощувальні господарства; інкубаційні комплекси; маточні стада; селекційно-племінні та генетичні центри; спеціалізовані осетрові та інші відтворювальні комплекси.

Для кожного об’єкта доцільно визначати:

СТАТУС → СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ → ВИДОВИЙ СКЛАД → ПРОЄКТНА ПОТУЖНІСТЬ → ФАКТИЧНА ПОТУЖНІСТЬ → ТЕХНІЧНИЙ СТАН → ПОТРЕБА В МОДЕРНІЗАЦІЇ

Окремо мають бути визначені підприємства, критично важливі для забезпечення державної спроможності з відтворення водних біоресурсів.

Цільовий результат:

Створення національної мережі сучасних відтворювальних потужностей та забезпечення гарантованої спроможності держави підтримувати і відновлювати популяції водних біоресурсів.

4. ВИРОБНИЧА БАЗА АКВАКУЛЬТУРИ ТА МАРИКУЛЬТУРИ

Карта має охоплювати діючі та потенційні виробничі території й об’єкти аквакультури:

ставкові господарства;

басейнові та садкові комплекси;

установки замкненого водопостачання;

інкубаційні та вирощувальні комплекси;

марикультурні господарства;

ділянки морських та прибережних акваторій, перспективні для розвитку марикультури.

РЕСУРС → ТЕХНОЛОГІЯ → ПОТУЖНІСТЬ → ВИРОБНИЦТВО → РИНОК

Цільовий результат:
визначення територій концентрації та перспективного розвитку аквакультури і марикультури як одного з основних джерел нарощування внутрішнього виробництва рибної продукції.

5. РИБАЛЬСЬКА ТА ПОРТОВА ІНФРАСТРУКТУРА

Об’єкти картування:

Рибні порти та портові потужності; місця базування риболовних суден; місця вивантаження уловів; причальна інфраструктура; сервісні та ремонтні бази; об’єкти первинної обробки, сортування та зберігання уловів.

Для кожного об’єкта визначаються його технічний стан, фактичне використання, транспортна доступність, можливості модернізації та інтеграції до сучасних логістичних ланцюгів.

Цільовий результат:

Відновлення функціональної системи берегової та портової інфраструктури, необхідної для розвитку промислового рибальства та риболовного флоту.

6. ПЕРЕРОБНІ ПОТУЖНОСТІ

Ресурсна карта має включати підприємства первинної та глибокої переробки риби і морепродуктів незалежно від форми власності.

Ключові параметри:

РОЗМІЩЕННЯ → СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ → ПОТУЖНІСТЬ → ЗАВАНТАЖЕННЯ → СИРОВИННА БАЗА → ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ → РИНКИ ЗБУТУ

Особливе значення має оцінка співвідношення між наявними переробними потужностями та можливостями забезпечення їх сировиною українського походження.

Цільовий результат:

Розвиток внутрішньої переробки, збільшення доданої вартості та формування передумов для поступового імпортозаміщення.

7. ХОЛОДИЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА ТА ХОЛОДОВИЙ ЛАНЦЮГ

Холодильна інфраструктура є самостійним критичним елементом рибогосподарської системи.

Карта має охоплювати:

холодильні та морозильні склади;

виробничі холодильні комплекси;

портові холодильні потужності;

логістичні холодильні центри;

рефрижераторний транспорт;

регіональні розподільчі центри.

ВИЛОВ / ВИРОБНИЦТВО → ОХОЛОДЖЕННЯ → ЗБЕРІГАННЯ → ТРАНСПОРТУВАННЯ → ПЕРЕРОБКА / РИНОК

Безперервність холодового ланцюга має забезпечувати якість і безпечність продукції, скорочення втрат та можливість її ефективного переміщення між регіонами.

Цільовий результат:

Формування сучасної національної системи холодового забезпечення рибної продукції.

8. ТРАНСПОРТНА ТА ЛОГІСТИЧНА ІНФРАСТРУКТУРА

Рибне господарство має бути інтегроване до загальної транспортно-логістичної системи держави.

Карта повинна визначати взаємозв’язки між:

ВОДОЙМАМИ → ВИРОБНИЧИМИ ЦЕНТРАМИ → РИБОРОЗПЛІДНИКАМИ → ПОРТАМИ → ПЕРЕРОБКОЮ → ХОЛОДИЛЬНИМИ ЦЕНТРАМИ → ТРАНСПОРТНИМИ КОРИДОРАМИ → РИНКАМИ

Окремого значення набуває визначення логістичних вузлів, через які можуть формуватися регіональні та міжрегіональні потоки рибної продукції.

Цільовий результат:

Скорочення логістичних витрат, підвищення доступності внутрішньої продукції та формування ефективного зв’язку між виробником і споживачем.

9. РЕГІОНАЛЬНІ РИБОГОСПОДАРСЬКІ КЛАСТЕРИ

На основі ресурсної та інфраструктурної карти мають визначатися території, де концентрація природних ресурсів, виробничих потужностей, науки, переробки та логістики створює передумови для формування рибогосподарських кластерів.

ВОДНИЙ РЕСУРС

ВИРОБНИЦТВО

ВІДТВОРЕННЯ

ПЕРЕРОБКА

ХОЛОДИЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА

ЛОГІСТИКА

НАУКА ТА ОСВІТА

РИНОК = РИБОГОСПОДАРСЬКИЙ КЛАСТЕР

Кластерний підхід дає можливість концентрувати державні та приватні інвестиції на територіях, де вони здатні створити найбільший мультиплікативний ефект.

10. ВІДНОВЛЕННЯ ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ ІНФРАСТРУКТУРИ

Окремий рівень карти має відображати стан галузевих об’єктів та потребу в їх відновленні.

Пропонується класифікація:

ФУНКЦІОНУЄ → ПОТРЕБУЄ МОДЕРНІЗАЦІЇ → ПОТРЕБУЄ РЕКОНСТРУКЦІЇ → ПОШКОДЖЕНО → ВТРАТА ФУНКЦІЇ → НОВЕ БУДІВНИЦТВО

Для кожного стратегічно важливого об’єкта має визначатися його роль у національній системі, орієнтовна потреба в інвестиціях та пріоритетність відновлення.

Цільвий результат:

перетворення інвентаризації галузевих активів на основу для формування державного та інвестиційного портфеля відновлення рибного господарства.

11. ІНВЕСТИЦІЙНА КАРТА

Ресурсна та інфраструктурна карта має стати основою для формування окремого шару інвестиційних можливостей рибного господарства України.

Для перспективних об’єктів і територій визначаються:

РЕСУРС → ПРОБЛЕМА / МОЖЛИВІСТЬ → ПРОЄКТ → ПОТРЕБА В ІНВЕСТИЦІЯХ → ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ → ОЧІКУВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

Це дозволить поєднати державні програми, приватні інвестиції, міжнародну технічну допомогу, фінансові інструменти Європейського Союзу та інші доступні джерела фінансування.

12. ЄДИНА ЦИФРОВА РЕСУРСНО-ІНФРАСТРУКТУРНА КАРТА

Кінцевою моделлю має стати створення інтегрованої цифрової геоінформаційної системи рибного господарства України.

Вона має поєднати інформаційні шари:

ВОДОЙМИ – БАСЕЙНИ – ВОДНІ БІОРЕСУРСИ – РИБОРОЗПЛІДНІ ПОТУЖНОСТІ – АКВАКУЛЬТУРА ТА МАРИКУЛЬТУРА – РИБАЛЬСЬКА І ПОРТОВА ІНФРАСТРУКТУРА – ПЕРЕРОБКА – ХОЛОДИЛЬНІ ПОТУЖНОСТІ – ЛОГІСТИКА – РИНОК – ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЄКТИ

Кожний об’єкт має отримати цифровий профіль із визначенням його місцезнаходження, статусу, функціонального призначення, основних характеристик, стану та потенціалу розвитку — у межах режимів доступу до інформації, встановлених законодавством.

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Ресурсна та інфраструктурна карта має стати не статичним переліком водойм і підприємств, а постійно актуалізованою цифровою моделлю рибогосподарського потенціалу держави, інтегрованою із системами стратегічного планування, управління програмами та проєктами.

Її ключова функція – показати не лише «що має Україна», а й «де знаходиться ресурс → у якому він стані → як використовується → якої інфраструктури бракує → що необхідно відновити або побудувати → який результат це дасть державі».

РЕСУРС → ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ → ЦИФРОВА КАРТА → ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ → ПРОЄКТ → ІНВЕСТИЦІЯ → ВІДНОВЛЕННЯ / РОЗВИТОК → ВИРОБНИЦТВО → РИНОК

Формування такої системи створить просторову та інформаційну основу для відновлення рибного господарства, розвитку внутрішнього виробництва, модернізації інфраструктури, залучення інвестицій та поступового перетворення наявного природно-ресурсного потенціалу України на реальний виробничий, економічний і продовольчий потенціал держави.

ДОДАТОК 10

КОРМОВА, ТЕХНОЛОГІЧНА ТА СЕРВІСНА БАЗА

КОРМОВИРОБНИЦТВО • ОБЛАДНАННЯ • СУДНОБУДУВАННЯ І СУДНОРЕМОНТ • ЛАБОРАТОРНЕ ТА ВЕТЕРИНАРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Кормова, технологічна та сервісна база формує матеріально-технічне середовище функціонування сучасного рибного господарства та визначає здатність галузі забезпечувати стабільне виробництво, відтворення водних біоресурсів, аквакультуру і марикультуру, промислове рибальство, переробку та зберігання продукції.

Її розвиток має бути спрямований на скорочення критичної залежності від імпортних кормів, обладнання, технологій і сервісів, формування внутрішніх виробничих компетенцій та поступове включення українських підприємств до сучасних європейських виробничо-технологічних ланцюгів.

Базова логіка:

СИРОВИНА → КОРМИ → ТЕХНОЛОГІЇ → ОБЛАДНАННЯ → ВИРОБНИЦТВО → СЕРВІС → КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНА ПРОДУКЦІЯ

1. КОРМОВА БАЗА

Кормове забезпечення є одним із ключових факторів економічної ефективності аквакультури та безпосередньо впливає на собівартість, продуктивність, здоров’я об’єктів вирощування та якість кінцевої продукції.

Основні напрями:

виробництво повнораціонних комбікормів для різних видів і вікових груп риб;

спеціалізовані стартові корми;

корми для осетрових, лососевих, коропових та інших перспективних об’єктів аквакультури;

кормові добавки та функціональні компоненти;

використання вітчизняної рослинної та іншої безпечної сировини;

розроблення альтернативних джерел білка та жирових компонентів;

контроль безпечності й поживної цінності кормів.

СИРОВИНА → РЕЦЕПТУРА → ВИРОБНИЦТВО → КОНТРОЛЬ → КОРМ → РИБА → ПРОДУКЦІЯ

Цільовий результат:

створення конкурентоспроможного внутрішнього кормовиробництва та поступове зменшення критичної імпортозалежності.

2. ТЕХНОЛОГІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ АКВАКУЛЬТУРИ

Сучасна аквакультура потребує переходу від переважно екстенсивних виробничих моделей до керованих технологічних систем.

Пріоритетними напрямами є:

обладнання для ставкових господарств;

садкові комплекси;

басейнові системи;

установки замкненого водопостачання;

системи аерації та оксигенації;

насосне та водопідготовче обладнання;

системи фільтрації;

автоматизоване годування;

контроль температури, кисню, pH та інших параметрів середовища;

автоматизація виробничих процесів.

ВОДА → ТЕХНОЛОГІЯ → КОНТРОЛЬ СЕРЕДОВИЩА → ГОДІВЛЯ → ВИРОЩУВАННЯ → РЕЗУЛЬТАТ

Цільовий результат:

підвищення продуктивності, ресурсоефективності та технологічної керованості української аквакультури.

3. ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ

Окремим технологічним напрямом має стати модернізація риборозплідних і відтворювальних підприємств.

Необхідна база включає:

інкубаційне обладнання;

системи утримання маточних стад;

басейни та вирощувальні комплекси;

обладнання для роботи з ікрою та молоддю;

системи водопідготовки;

обладнання для транспортування живої риби;

системи моніторингу фізіологічного стану;

спеціалізоване обладнання для селекційно-племінної та генетичної роботи.

МАТОЧНЕ СТАДО → ІКРА → ІНКУБАЦІЯ → МОЛОДЬ → ВИРОЩУВАННЯ → КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ → ЗАРИБЛЕННЯ

Цільовий результат:

Формування сучасної технологічної основи державної та приватної системи відтворення водних біоресурсів.

4. СУДНОБУДУВАННЯ

Відновлення промислового рибальства потребує розвитку власної суднобудівної та судноремонтної спроможності.

Основними напрямами є:

проєктування сучасних риболовних суден;

будівництво малих і середніх промислових суден;

спеціалізовані судна для морського та прибережного рибальства;

сервісні та науково-дослідні судна;

енергоефективні силові установки;

сучасне навігаційне, рибопошукове та комунікаційне обладнання;

обладнання для збереження якості улову на борту.

ПРОЄКТУВАННЯ → БУДІВНИЦТВО → ОСНАЩЕННЯ → ЕКСПЛУАТАЦІЯ → СЕРВІС

Цільовий результат:

Поступове формування сучасного українського риболовного флоту та відновлення відповідних промислових компетенцій.

5. СУДНОРЕМОНТ І ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Експлуатація флоту неможлива без сталої сервісної системи.

До неї мають входити:

судноремонтні підприємства;

докові потужності;

ремонт двигунів та механізмів;

обслуговування навігаційного обладнання;

ремонт холодильних систем;

обслуговування промислового обладнання та знарядь лову;

постачання запасних частин і комплектуючих;

технічна діагностика та сертифікаційне забезпечення відповідно до законодавства.

СУДНО → ДІАГНОСТИКА → ОБСЛУГОВУВАННЯ → РЕМОНТ → МОДЕРНІЗАЦІЯ → БЕЗПЕЧНА ЕКСПЛУАТАЦІЯ

Цільовий результат:

створення повного життєвого циклу технічного забезпечення риболовного флоту.

6. ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ПЕРЕРОБКИ ТА ЗБЕРІГАННЯ

Технологічна модернізація має охоплювати весь післявиробничий ланцюг.

Пріоритетними є:

лінії первинної обробки;

сортувальне обладнання;

філетувальні та порційні лінії;

коптильне та сушильне обладнання;

обладнання для консервування;

системи швидкого охолодження та заморожування;

холодильні установки;

пакувальне обладнання;

системи автоматизованого контролю виробництва.

СИРОВИНА → ПЕРЕРОБКА → ОХОЛОДЖЕННЯ / ЗАМОРОЖУВАННЯ → ПАКУВАННЯ → ЗБЕРІГАННЯ → РИНОК

Цільовий результат:

Збільшення глибини переробки та доданої вартості української рибної продукції.

7. ЛАБОРАТОРНА БАЗА

Сучасна галузь потребує національної мережі лабораторного забезпечення, здатної обслуговувати виробництво, відтворення, державний контроль та наукові дослідження.

Основні напрями:

контроль якості води;

дослідження кормів;

іхтіопатологічні дослідження;

мікробіологічний контроль;

хіміко-токсикологічні дослідження;

контроль безпечності продукції;

генетичні дослідження;

ідентифікація видів і походження біологічного матеріалу;

моніторинг стану водних біоресурсів.

ВІДБІР ЗРАЗКА → ДОСЛІДЖЕННЯ → РЕЗУЛЬТАТ → ЦИФРОВІ ДАНІ → УПРАВЛІНСЬКЕ / ВИРОБНИЧЕ РІШЕННЯ

Цільовий результат:

Формування достовірної доказової бази для виробничих, ветеринарних, екологічних та управлінських рішень.

8. ВЕТЕРИНАРНЕ ТА БІОБЕЗПЕКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Ветеринарне забезпечення аквакультури має функціонувати як система профілактики, раннього виявлення та контролю захворювань.

Основні елементи:

моніторинг здоров’я об’єктів аквакультури;

профілактика захворювань;

лабораторна діагностика;

біобезпека підприємств;

контроль переміщення живої риби та біологічного матеріалу;

ветеринарний супровід риборозплідних підприємств;

плани реагування на спалахи захворювань;

контроль застосування ветеринарних засобів відповідно до законодавства.

ПРОФІЛАКТИКА → МОНІТОРИНГ → ДІАГНОСТИКА → РЕАГУВАННЯ → ЛОКАЛІЗАЦІЯ → БІОБЕЗПЕКА

Цільовий результат:

Зменшення біологічних ризиків та захист виробничої й відтворювальної спроможності галузі.

9. СЕЛЕКЦІЙНО-ПЛЕМІННЕ ТА ГЕНЕТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Технологічна незалежність рибного господарства передбачає збереження та розвиток власної селекційно-племінної і генетичної бази.

Основні напрями:

формування та ведення маточних стад;

генетична паспортизація;

збереження цінних генетичних ліній;

селекція продуктивних і стійких форм;

створення банків генетичного матеріалу;

науковий супровід відтворення;

контроль походження племінного матеріалу.

ГЕНЕТИЧНИЙ РЕСУРС → СЕЛЕКЦІЯ → МАТОЧНЕ СТАДО → ПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ → ВИРОБНИЦТВО / ВІДТВОРЕННЯ

Цільовий результат:

Збереження національних генетичних ресурсів та зменшення залежності від імпортного племінного і посадкового матеріалу.

10. ЦИФРОВЕ ТА ІНЖЕНЕРНО-СЕРВІСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Сучасне рибне господарство потребує розвитку спеціалізованого сервісного сектору.

До нього належать:

проєктування рибогосподарських підприємств;

технологічний аудит;

інженерний супровід;

монтаж і сервіс обладнання;

автоматизація;

програмне забезпечення;

системи дистанційного моніторингу;

цифрове управління виробництвом;

енергетичний та ресурсний аудит;

консультаційні й технологічні послуги.

ПРОЄКТ → ТЕХНОЛОГІЯ → ОБЛАДНАННЯ → МОНТАЖ → ЦИФРОВИЙ КОНТРОЛЬ → СЕРВІС → МОДЕРНІЗАЦІЯ

Цільовий результат:

формування внутрішнього ринку професійних технологічних та інженерних послуг для рибного господарства.

11. КАДРОВЕ ТА ТЕХНОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Наявність обладнання сама по собі не створює сучасного виробництва без фахівців, здатних його проєктувати, експлуатувати та обслуговувати.

Необхідними є:

підготовка технологів аквакультури;

іхтіопатологів та ветеринарних фахівців;

інженерів;

суднових спеціалістів;

лабораторних працівників;

фахівців із цифрових систем;

технологів кормовиробництва і переробки;

програми професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації.

ОСВІТА → КОМПЕТЕНЦІЯ → ТЕХНОЛОГІЯ → ВИРОБНИЦТВО → ІННОВАЦІЯ

Цільовий результат:

Відновлення та розвиток професійних компетенцій, необхідних для технологічної модернізації галузі.

12. НАЦІОНАЛЬНА МЕРЕЖА ТЕХНОЛОГІЧНОГО ТА СЕРВІСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Кінцевою моделлю має стати формування взаємопов’язаної мережі виробників, постачальників і сервісних центрів:

КОРМОВИРОБНИЦТВО

МАШИНО- ТА ОБЛАДНАННЄБУДУВАННЯ

СУДНОБУДУВАННЯ І СУДНОРЕМОНТ

ПЕРЕРОБНЕ ТА ХОЛОДИЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ

ЛАБОРАТОРІЇ

ВЕТЕРИНАРНА СИСТЕМА

ГЕНЕТИКА І СЕЛЕКЦІЯ

ІНЖЕНЕРНИЙ ТА ЦИФРОВИЙ СЕРВІС

ПІДГОТОВКА КАДРІВ = ТЕХНОЛОГІЧНА СПРОМОЖНІСТЬ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Кормова, технологічна та сервісна база має розглядатися як самостійний промислово-технологічний контур рибного господарства, без розвитку якого неможливе стале нарощування власного виробництва рибної продукції.

Стратегічним завданням є перехід від моделі, за якої значна частина технологічних ресурсів закуповується як готове зовнішнє рішення, до моделі власних виробничих, інженерних, наукових та сервісних компетенцій, доповнених міжнародною технологічною кооперацією.

ПОТРЕБА ГАЛУЗІ → УКРАЇНСЬКА СИРОВИНА → ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО → ТЕХНОЛОГІЯ → СЕРВІС → МОДЕРНІЗАЦІЯ → ЗНИЖЕННЯ КРИТИЧНОЇ ІМПОРТОЗАЛЕЖНОСТІ → КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНА ГАЛУЗЬ

Розвиток такого контуру створює мультиплікативний ефект далеко за межами безпосередньо рибного господарства — стимулює машинобудування, суднобудування, кормову промисловість, біотехнології, ветеринарію, приладобудування, цифрові технології, науку та професійну освіту.

ДОДАТОК 11

СЦЕНАРНА МАТРИЦЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ДО 2050 РОКУ

ІНЕРЦІЙНИЙ • МОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ • СТРАТЕГІЧНИЙ СЦЕНАРІЇ, КОНТРОЛЬНІ ГОРИЗОНТИ: 2030 • 2035 • 2040 • 2050

Сценарна матриця визначає можливі траєкторії розвитку рибного господарства України залежно від масштабу реформ, рівня інвестицій, темпів технологічної модернізації, відновлення ресурсної бази та інтеграції до європейського рибогосподарського простору.

Її призначення – забезпечити оцінку фактичної траєкторії розвитку галузі та своєчасне коригування державної політики.

Базова логіка:

СТАН ГАЛУЗІ → СЦЕНАРІЙ → КОНТРОЛЬНИЙ ГОРИЗОНТ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → РЕЗУЛЬТАТ

1. ІНЕРЦІЙНИЙ СЦЕНАРІЙ

Збереження переважно існуючої моделі функціонування галузі без системної структурної трансформації.

Основні ознаки:

висока імпортозалежність;

повільне зростання внутрішнього виробництва;

фрагментарна модернізація інфраструктури;

недостатній розвиток аквакультури та марикультури;

обмежені інвестиції;

часткова цифровізація;

збереження технологічних та інституційних дисбалансів.

Результат до 2050 року:

Рибне господарство зберігає значний природний потенціал, але не перетворює його на достатню виробничу та економічну спроможність.

2. МОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ СЦЕНАРІЙ

Послідовне оновлення ключових секторів галузі із залученням державних, приватних та міжнародних інвестицій.

Основні ознаки:

розвиток аквакультури;

модернізація підприємств;

часткове оновлення флоту;

розвиток переробки та холодильної інфраструктури;

цифровізація основних процедур;

запровадження простежуваності;

поступове скорочення імпортозалежності.

Результат до 2050 року:

формування сучасних конкурентоспроможних сегментів галузі та суттєве зростання внутрішнього виробництва.

. СТРАТЕГІЧНИЙ СЦЕНАРІЙ

Комплексне відродження рибного господарства як цілісної національної системи.

Основні ознаки:

реалізація Національної програми;

відновлення водних біоресурсів і водойм;

розвиток аквакультури та марикультури;

відновлення риборозплідної мережі;

модернізація флоту;

розвиток переробки, холодового ланцюга та логістики;

формування власної кормової, технологічної та сервісної бази;

сучасна наука, генетика і селекція;

повна цифрова простежуваність;

інтеграція до європейського ринку.

Результат до 2050 року:

Створення конкурентоспроможної національної рибогосподарської системи з високою часткою внутрішнього виробництва та істотно нижчою залежністю від імпорту.

4. КОНТРОЛЬНІ ГОРИЗОНТИ

2030 – ФУНДАМЕНТ

Нормативна модернізація, інвентаризація ресурсів, цифрові реєстри, запуск ключових програм і проєктів, початок модернізації виробничої та відтворювальної бази.

2035 – СТІЙКЕ ЗРОСТАННЯ

Активний розвиток аквакультури, риборозплідної мережі, флоту, переробки, кормовиробництва, логістики та систем простежуваності.

2040 – СИСТЕМНА СПРОМОЖНІСТЬ

Формування повного виробничого циклу:

РЕСУРС → ВІДТВОРЕННЯ → ВИРОЩУВАННЯ / ВИЛОВ → ПЕРЕРОБКА → ЗБЕРІГАННЯ → ЛОГІСТИКА → РИНОК

2050 – КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНА ГАЛУЗЬ

Сучасна, технологічна, екологічно збалансована та інтегрована до європейського простору рибогосподарська система України.

5. ПІДСУМКОВА СЦЕНАРНА МАТРИЦЯ

ІНЕРЦІЙНИЙ СЦЕНАРІЙ

→ збереження структурних проблем

→ висока імпортозалежність

→ обмежене використання потенціалу

МОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ СЦЕНАРІЙ

→ поступове оновлення

→ зростання внутрішнього виробництва

→ часткове подолання системних дисбалансів

СТРАТЕГІЧНИЙ СЦЕНАРІЙ

→ комплексна трансформація

→ власна виробнича й технологічна база

→ суттєве скорочення імпортозалежності

→ конкурентоспроможна національна галузь

ПІДСУМКОВА ЛОГІКА

До 2050 року розвиток рибного господарства України визначатиметься не лише наявністю природного ресурсу, а передусім якістю державного управління, інвестицій, технологічної модернізації та послідовністю реалізації Національної програми.

2030 – ФУНДАМЕНТ → 2035 – ЗРОСТАННЯ → 2040 – СПРОМОЖНІСТЬ → 2050 – КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Основним орієнтиром Національної програми є стратегічний сценарій, тоді як інерційний і модернізаційний сценарії використовуються як контрольні альтернативи для оцінки ризику відставання та необхідності коригування державної політики.

Сценарний підхід дає змогу розглядати Національну програму не як статичний документ, а як адаптивний механізм довгострокового управління розвитком галузі.

Регулярне зіставлення фактичних результатів із визначеними контрольними горизонтами має забезпечувати своєчасне виявлення відхилень, перегляд пріоритетів, коригування програм, фінансових інструментів і нормативних рішень та збереження стратегічного курсу на формування до 2050 року самодостатнього, технологічно сучасного, екологічно збалансованого і конкурентоспроможного рибного господарства України.  

ДОДАТОК 12

СИСТЕМА ЦІЛЬОВИХ ПОКАЗНИКІВ (KPI)

ВИРОБНИЦТВО • АКВАКУЛЬТУРА • ІМПОРТ • ЕКСПОРТ • ІНВЕСТИЦІЇ • ЗАЙНЯТІСТЬ • ВБР • ЦИФРОВІЗАЦІЯ • ННН-РИБАЛЬСТВО

 

Система цільових показників (KPI) призначена для кількісного та якісного оцінювання результативності реалізації Національної програми, контролю досягнення стратегічних цілей та своєчасного коригування державної політики.

KPI формуються за принципом:

БАЗОВИЙ СТАН → ЦІЛЬОВЕ ЗНАЧЕННЯ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → РЕЗУЛЬТАТ

Контрольні значення встановлюються за горизонтами:

2030 → 2035 → 2040 → 2050

1. ВИРОБНИЦТВО ТА ВНУТРІШНІЙ РИНОК

Основні показники:

обсяг виробництва рибної продукції;

частка продукції українського походження на внутрішньому ринку;

споживання риби та рибної продукції на одну особу;

рівень самозабезпечення внутрішнього ринку.

Ціль: нарощування внутрішнього виробництва та продовольчої самодостатності.

2. АКВАКУЛЬТУРА ТА МАРИКУЛЬТУРА

Основні показники:

обсяг продукції аквакультури;

продуктивність виробництва;

кількість діючих та нових виробничих потужностей;

обсяг виробництва марикультури.

Ціль: перетворення аквакультури на один із базових секторів внутрішнього виробництва.

3. ІМПОРТ ТА ЕКСПОРТ

Основні показники:

обсяг і структура імпорту;

частка імпортної продукції на внутрішньому ринку;

обсяг та вартість експорту;

частка продукції з високою доданою вартістю в експорті.

Ціль: поступове скорочення критичної імпортозалежності та нарощування конкурентоспроможного експорту.

4. ІНВЕСТИЦІЇ ТА ІНФРАСТРУКТУРА

Основні показники:

обсяг державних, приватних та міжнародних інвестицій;

кількість реалізованих інвестиційних проєктів;

кількість модернізованих і створених виробничих об’єктів;

обсяг введених переробних, холодильних та логістичних потужностей.

Ціль: системна модернізація виробничої та інфраструктурної бази галузі.

5. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Основні показники:

кількість зайнятих у галузі;

кількість створених робочих місць;

кількість діючих регіональних рибогосподарських кластерів;

внесок галузі в економіку регіонів.

Ціль: формування стабільної зайнятості та нових центрів економічної активності.

6. ВОДНІ БІОРЕСУРСИ ТА ВІДТВОРЕННЯ

Основні показники:

стан основних промислових популяцій;

обсяги та результативність відтворення водних біоресурсів;

площа відновлених нерестовищ і рибогосподарських водних об’єктів;

кількість відновлених та модернізованих риборозплідних потужностей.

Ціль: відновлення природного ресурсного потенціалу та формування самовідновлюваних популяцій.

7. ЦИФРОВІЗАЦІЯ ТА ПРОСТЕЖУВАНІСТЬ

Основні показники:

частка адміністративних і виробничо-облікових процедур, переведених у цифровий формат;

охоплення рибної продукції системою простежуваності;

кількість інтегрованих державних реєстрів;

рівень автоматизованого обміну даними.

Ціль: формування єдиного цифрового контуру управління галуззю.

8. ННН-РИБАЛЬСТВО ТА ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ

Основні показники:

кількість та структура виявлених порушень;

обсяги вилученої з незаконного обігу продукції;

частка простежуваної продукції на ринку;

частка контрольних заходів, сформованих за ризик-орієнтованим принципом.

Ціль: системне скорочення ННН-рибальства та недопущення незаконно добутих водних біоресурсів до легального ринку.

9. НАУКА, ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ

Основні показники:

кількість впроваджених наукових і технологічних розробок;

рівень власного кормового, генетичного та технологічного забезпечення;

кількість реалізованих міжнародних проєктів;

ступінь наближення нормативної та контрольної системи до вимог ЄС.

Ціль: технологічна модернізація та інтеграція рибного господарства України до європейського простору.

10. СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ

Для кожного KPI визначаються:

БАЗОВЕ ЗНАЧЕННЯ → 2030 → 2035 → 2040 → 2050 → ДЖЕРЕЛО ДАНИХ → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ → ФАКТИЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

За результатами моніторингу встановлюється статус:

ДОСЯГНУТО → ВИКОНУЄТЬСЯ → РИЗИК ВІДХИЛЕННЯ → КРИТИЧНЕ ВІДХИЛЕННЯ

ПІДСУМКОВА ЛОГІКА

Система KPI має забезпечити перехід від оцінювання галузевої політики за кількістю проведених заходів до оцінювання за фактично досягнутими економічними, виробничими, екологічними та суспільними результатами.

СТРАТЕГІЧНА ЦІЛЬ → KPI → ВИМІРЮВАННЯ → ОЦІНКА → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ → РЕЗУЛЬТАТ

Контрольні горизонти 2030 / 2035 / 2040 / 2050 мають бути безпосередньо пов’язані зі сценарною матрицею розвитку, програмами, підпрограмами, дорожніми картами та проєктами Національної програми, утворюючи єдину систему стратегічного моніторингу її реалізації.

ДОДАТОК 13

КАРТА ПРІОРИТЕТНИХ ПРОГРАМ І ПРОЄКТІВ

НАЦІОНАЛЬНІ • РЕГІОНАЛЬНІ • БАСЕЙНОВІ • ДЕМОНСТРАЦІЙНІ ПРОЄКТИ

 

Карта пріоритетних програм і проєктів визначає систему практичної реалізації стратегічних цілей розвитку рибного господарства України та забезпечує перехід від програмних положень до конкретних інвестиційних, інфраструктурних, екологічних, технологічних і виробничих рішень.

Базова логіка:

СТРАТЕГІЧНА ЦІЛЬ → ПРОГРАМА → ПІДПРОГРАМА → ПРОЄКТ → ФІНАНСУВАННЯ → РЕАЛІЗАЦІЯ → KPI → РЕЗУЛЬТАТ

1. НАЦІОНАЛЬНІ ПРОГРАМИ І ПРОЄКТИ

Реалізуються на загальнодержавному рівні та формують базову спроможність галузі.

Пріоритети:

відновлення водних біоресурсів;

розвиток аквакультури та марикультури;

модернізація риборозплідної системи;

відновлення і розвиток риболовного флоту;

переробка та холодова інфраструктура;

кормова і технологічна база;

цифровізація та простежуваність;

наука, селекція та генетичні ресурси.

2. РЕГІОНАЛЬНІ ПРОЄКТИ

Формуються відповідно до природно-ресурсної, виробничої та інфраструктурної спеціалізації регіонів.

РЕСУРС РЕГІОНУ → СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ → ПРОЄКТ → КЛАСТЕР → РОБОЧІ МІСЦЯ → РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Пріоритет надається проєктам, здатним поєднати виробництво, переробку, логістику, науку та місцеву економіку.

3. БАСЕЙНОВІ ПРОЄКТИ

Спрямовуються на комплексне управління рибогосподарським потенціалом річкових басейнів, водосховищ, озер, лиманів та прибережних екосистем.

Основні напрями:

відновлення водойм;

відтворення водних біоресурсів;

відновлення нерестовищ і міграційних шляхів;

розвиток сталого рибальства;

екологічний моніторинг;

поєднання природоохоронних та господарських заходів.

БАСЕЙН → ЕКОСИСТЕМА → РЕСУРС → ВІДНОВЛЕННЯ → СТАЛЕ ВИКОРИСТАННЯ

4. ДЕМОНСТРАЦІЙНІ ПРОЄКТИ

Демонстраційні проєкти використовуються для апробації нових технологічних, виробничих, екологічних та управлінських моделей перед їх масштабуванням.

Пріоритетними можуть бути:

сучасний риборозплідний комплекс;

високотехнологічне господарство аквакультури;

проєкт марикультури;

відновлення рибогосподарського потенціалу окремої водойми;

осетровий комплекс;

цифрова модель простежуваності «від водойми до споживача»;

регіональний рибогосподарський кластер.

ПІЛОТ → ОЦІНКА → ДОКАЗ ЕФЕКТИВНОСТІ → СТАНДАРТИЗАЦІЯ → МАСШТАБУВАННЯ

5. ВІДБІР ПРІОРИТЕТІВ

Пріоритетність програм і проєктів визначається за критеріями:

СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ → РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ → ГОТОВНІСТЬ → ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ → ЕКОЛОГІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ → ІНВЕСТИЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ → МАСШТАБОВАНІСТЬ

Для кожного проєкту визначаються відповідальний виконавець, територія реалізації, строки, джерела фінансування, необхідний ресурс та KPI.

ПІДСУМКОВА ЛОГІКА

Карта пріоритетних програм і проєктів перетворює Національну програму на портфель конкретних рішень, які можуть послідовно запускатися, фінансуватися, контролюватися та масштабуватися.

НАЦІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ → БАСЕЙН → РЕГІОН → ПРОЄКТ → ІНВЕСТИЦІЯ → РЕЗУЛЬТАТ

Таким чином забезпечується прямий зв’язок між стратегічними цілями держави, територіальним потенціалом, інвестиційними ресурсами та вимірюваними результатами розвитку рибного господарства.

Пріоритетність програм і проєктів має визначатися з урахуванням їх стратегічного значення, готовності до реалізації, ресурсного та інвестиційного потенціалу, очікуваного економічного, соціального й екологічного ефекту та можливості подальшого масштабування.

Такий підхід дає змогу концентрувати державні, приватні та міжнародні ресурси на проєктах, здатних забезпечити найбільший системний результат, створюючи послідовний ланцюг від відновлення окремих об’єктів і територій до структурної модернізації та довгострокового розвитку рибного господарства України.  

 

 

ДОДАТОК 14

ДЖЕРЕЛА ДАНИХ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

СТАТИСТИЧНІ ДЖЕРЕЛА • МЕТОДИКИ РОЗРАХУНКІВ • ПОКАЗНИКИ • ОБМЕЖЕННЯ ДАНИХ • СЦЕНАРНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ

Методологія дослідження ґрунтується на принципах доказовості, перевірюваності, порівнюваності, відтворюваності та пріоритетності офіційних даних.

Використання різних джерел передбачає їх перехресну перевірку, оцінку повноти та актуальності, а за наявності розбіжностей — зазначення методологічних обмежень.

1. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ДАНИХ

Інформаційну основу дослідження становлять:

офіційна державна статистика;

галузева статистична та адміністративна інформація;

державні реєстри та інформаційні системи;

дані органів державної влади та місцевого самоврядування;

наукові дослідження та результати моніторингу;

матеріали міжнародних організацій та інституцій ЄС;

офіційні дані щодо зовнішньої торгівлі;

дані підприємств та професійних об’єднань — за умови можливості їх перевірки.

2. МЕТОДОЛОГІЯ РОЗРАХУНКІВ

Основні показники визначаються на основі єдиних методологічних підходів із фіксацією:

ДЖЕРЕЛА → БАЗОВОГО РОКУ → ОДИНИЦІ ВИМІРУ → МЕТОДУ РОЗРАХУНКУ → РЕЗУЛЬТАТУ

Для динамічних показників забезпечується порівнянність даних у часі, а для міжнародних зіставлень – максимально можлива методологічна сумісність показників.

3. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ

Дослідження охоплює:

виробництво;

аквакультуру та марикультуру;

промислове рибальство;

імпорт та експорт;

споживання;

інвестиції;

зайнятість;

стан водних біоресурсів;

відтворення;

інфраструктуру;

ННН-рибальство;

цифровізацію;

екологічні та інституційні показники.

Кожний ключовий показник має бути пов’язаний із відповідним KPI Національної програми.

4. ОБМЕЖЕННЯ ДАНИХ

Під час оцінювання враховуються можливі:

неповнота статистичних спостережень;

відмінності між статистичними та адміністративними даними;

тіньовий сегмент ринку;

неповний облік ННН-рибальства;

зміни методології статистичних спостережень;

вплив воєнних дій, тимчасової окупації територій та обмеження доступу до окремих ресурсів і об’єктів.

За відсутності достатніх достовірних даних оцінки не повинні подаватися як встановлені фактичні показники.

5. СЦЕНАРНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ

Довгострокове прогнозування здійснюється за трьома сценаріями:

ІНЕРЦІЙНИЙ → МОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ → СТРАТЕГІЧНИЙ

із контрольними горизонтами:

2030 → 2035 → 2040 → 2050

Сценарії враховують стан ресурсної бази, інвестиції, технологічні зміни, державну політику, євроінтеграцію, екологічні та кліматичні фактори, а також інші істотні зовнішні ризики.

Прогнозні значення розглядаються як сценарні орієнтири, а не як гарантований результат, і підлягають періодичному уточненню.

ПІДСУМКОВА ЛОГІКА

Методологічною основою дослідження є принцип:

ДОСТОВІРНІ ДАНІ → ПЕРЕВІРКА → АНАЛІЗ → РОЗРАХУНОК → СЦЕНАРІЙ → KPI → УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ

Джерела, методики та вихідні припущення мають бути достатньо прозорими для перевірки ключових висновків і, за можливості, відтворення розрахунків.

Це забезпечує доказовість дослідження, підвищує обґрунтованість запропонованих державних рішень та створює методологічну основу для подальшого оновлення показників, сценаріїв і пріоритетів розвитку рибного господарства України.

Водночас методологія дослідження має залишатися відкритою до уточнення та актуалізації у міру появи нових статистичних, наукових і адміністративних даних, удосконалення державних інформаційних систем та наближення України до стандартів і практик Європейського Союзу.

Такий підхід забезпечує не лише достовірність висновків на момент підготовки документа, а й можливість його подальшого використання як постійно оновлюваної аналітичної основи для стратегічного планування, моніторингу та прийняття державних рішень у сфері рибного господарства.