Білок, незамінні амінокислоти, жир, незамінні жирні кислоти, мінеральні речовини в харчуванні для риб (Частина 38)
Основне балансування рецептів комбікормів ведеться за білком. Компоненти з урахуванням норм та обмежень їх введення підбираються за вмістом сирого протеїну в межах діапазону його оптимальних чи вибраних доз для кожного виду та віку риб.
У зв’язку з розширенням та постійним поповненням бази даних про роль та потреби риб в амінокислотах, основне значення надається балансуванню складу незамінних амінокислот. З сучасних позицій, найбільш перспективним і точним методом визнається розрахунок за незамінними незамінними амінокислотами.
Амінокислотний скор (Sак) є відношенням відсоткового вмісту незамінної амінокислоти в кормі (бажано в доступній формі), до відсотка цієї ж амінокислоти в “ідеальному” білку. Sак=% амінокислоти в кормовому білку /% амінокислоти в ідеальному білку 100%.
За “ідеальне” приймається те співвідношення та кількість амінокислот, яке задовольняє потреби організму та забезпечує його оптимальне зростання за мінімального рівня споживаного білка. Оптимальне значення швидка – 100%, менше 100% – означає недолік; понад 100% – надлишок. Для риб, що вирощуються в господарствах індустріального типу, величина скоров лімітуючих амінокислот, що свідчить про відносно хорошу якість білка, знаходиться в діапазоні 80-95%, для риб, що вирощуються в умовах ставкових господарств, в харчуванні яких є природна їжа – в межах 70- 80%. Бажано, щоб у збалансованому кормі показники скоротили всіх незамінних амінокислот мали близькі значення.
Як зазначалося раніше, при низькому значенні скоров незамінних амінокислот (у порядку зростання мінімальних значень скоров вони називаються 1-ї, 2-ї, 3-ї і т. д. лімітують), набирає чинності “закон мінімуму”. Згідно з ним, дефіцит лише однієї з незамінних амінокислот призводить до підвищеного споживання білка рибами і обмежує ефект не тільки від використання білка, а й корму в цілому, пропорційно до недоліку першої амінокислоти, що лімітує.
Надлишок амінокислот, що виникає при цьому, не нешкідливий для організму, оскільки вимагає додаткових витрат енергії і пластичного матеріалу на переробку надлишків білка і виділення токсичних продуктів його руйнування.
Це скорочує синтез м’язової тканини та активізує ліпогенез, і досить часто – небажане відкладення жиру в печінці. Крім того, утворення жиру йде зі втратою цінних властивостей білка та зниженням його продуктивної дії. У зв’язку з встановленим подібністю у здійсненні травних процесів у риб зі шлунковим і безшлунковим травленням та їх однотипною реакцією на специфічні властивості амінокислотного складу корму.
При комбінуванні різних видів сировини слід пам’ятати, що у рослинних джерелах, як правило, дуже різко лімітують лізин, метіонін та триптофан, в окремих випадках – фенілаланін та ізолейцин. У тваринній сировині ліміти виражені менш різко і в основному відносяться до фенілаланіну та гістидину, у дріжджовій сировині – до метіоніну, фенілаланіну та гістидину.
У зв’язку з тим, що частина метіоніну в процесі метаболізму і при нестачі цистину використовується на його синтез, потреба в амінокислотах, що містять серу, зазвичай виявляється в сумарній кількості метіоніну і цистину. Присутність у достатній кількості замінної ароматичної кислоти тирозину скорочує потребу в незамінному фенілаланіні.
Витрати перетравного білка добре збалансованого комбікорму та природної їжі на 1 кг приросту коропів становлять 340-380 г, валового – 390-450 г. У разі зниження швидкостей лімітуючих амінокислот до 80-75% зростають до 500-550 г перетравного та 600-690 г валового.
Ефективне використання білка в організмі риб можливе при достатньому забезпеченні його синтезу енергією переважно за рахунок безбілкових джерел (вуглеводів і жирів).
При створенні стартових кормів для личинок риб з короткою та середньою тривалістю ембріонального розвитку (коропових, осетрових, сигових), крім амінокислотного складу, необхідно здійснювати підбір фракційного складу білка.
Як зазначалося вище, личинки цих видів риб переходять до активного харчування, маючи травну систему, що не сформувалася, і тому не здатні розщеплювати високомолекулярні білки рибного борошна та інших продуктів тваринного походження зі швидкістю, що забезпечує високий рівень росту. Відомо, що в личинок цих риб, що стрімко ростуть, найкращим чином потреби в білку задовольняються деякими видами дріжджів (наприклад, еприном), гаприном, продуктами неповного гідролізу паприна.
Причина – наявність у цих видах сировини великої кількості розчинних білків, що мають у своєму складі проміжні продукти синтезу білка (вільні амінокислоти, пептиди, поліпептиди, низькомолекулярні білки). За цією ознакою фізико-хімічний склад цих продуктів близький до складу білків природної їжі – дрібних форм безхребетних водних. На підставі багаторічних досліджень запропонований наступний склад білкової частини стартових комбікормів для молоді осетрових при 48-53% вміст загального білка: розчинні білки 31-37% від загальної кількості, з них – вільні амінокислоти – 2-3 %, олігопептиди – 11-14%, низькомолекулярні поліпептиди – 40-47%.
Жир та незамінні жирні кислоти в харчуванні для риб. Характер ліпідної частини корму визначається переважно якісним складом і кількісним вмістом жирів у джерелах сировини, підібраних у рецепт. Якщо після зіставлення їх величин із потребою риб даного виду та віку з’ясовується недостатність загальних ліпідів або окремих незамінних жирних кислот, то вона усувається шляхом додаткового введення відповідних кількостей жирів (рослинних, риб’ячих, інших гідробіонтів, наземних тварин) або їх сумішей.
Недостатність у кормових сумішах лінолевої кислоти можна заповнити включенням таких рослинних олій, як соняшникова, кукурудзяна, соєва, у складі яких її частку припадає відповідно близько 65, 60 і 50%. Джерелом ліноленової кислоти може служити лляна олія (> 75%) та препарати з неї, наприклад, лінетол.
Високоненасичені жирні кислоти (ейкозапентаєнова, ейкозагексаєнова, докозагексаєнова) у кількостях 10-12% (від загального складу жирних кислот) містяться в жирах з морських риб, арахідонова – в жирах теплолюбних прісноводних. В якості енергетичної добавки зазвичай використовують рослинні олії та тваринні жири, багаті на олеїнову кислоту (18:1п-9). До них відносяться оливкове (з вмістом її близько 76%), арахісове (~60%), рапсове безерукові сорти (40-48%), свиняче і яловиче сало, риб’ячий жир (40%). Насичена пальмітинова кислота міститься в сировині в менших кількостях (27% – у свинячому та яловичому салі, 10-12% – в оливковій, арахісовій, кукурудзяній та соєвій олії).
При кількісному доборі слід враховувати, що перетравність незамінних ненасичених кислот коливається в межах 85-90% незалежно від рівня в кормі. Тварини жири (яловиче і свиняче сало) перетравлюються на 65-75%. Загальні ліпіди кормів у межах оптимальних норм доступні рибам у середньому на 76—80%, за дуже низьких кількостей (у межах мінімуму) — значно менше.
Наприклад, для коропа при 2,5% вмісту жиру в кормі перетравність знижується до 50%. За його змістом нижче 2,5% починається ендогенна екскреція, тобто. виділення з організму в кишечник не харчових, а власних запасних і тканинних жирів, спрямоване на підтримку стабільності хімічного складу суміші, що всмоктується.
Слід зазначити, що нестача жирів, крім зниження загальної калорійності корму, може дати небажаний ефект через відсутність чи недостатню кількість високоненасичених жирних кислот у дієті. Можливий вплив і на білкову поживність кормів, оскільки існують дані, згідно з якими за відсутності незамінних жирних кислот у раціоні спостерігається посилення екскреції азоту з організму.
Мінеральні речовини в харчуванні для риб. Основна кількість мінеральних елементів вноситься до комбікорму з тими видами сировини, що підбираються при балансуванні органічної частини. У зв’язку з наявністю у риб двох шляхів надходження в організм мінералів: аліментарного (з їжею) та осмотичного (через зябра, слизову оболонку рота та покривні тканини), додаткового введення зазвичай вимагають ті елементи, які присутні у воді та у сировині у слідових кількостях або у формах, погано доступних дії травних ферментів.
Тому корекція мінеральної частини корму актуальна при розробці рецептур комбікормів для тих господарств, які розташовані на слабомінералізованих водах або біогеохімічних провінціях, дефіцитних по мікроелементах (зазвичай таких, як йод, марганець, молібден, кобальт).
Актуальним є питання про збагачення комбікормів макроелементами у разі вирощування риб в індустріальних господарствах особливо з рециркуляційним водозабезпеченням. Потреби таких макроелементах, як кальцій і магній, при нормальній мінералізації води задовольняються з допомогою їх солей, розчинених у питній воді. Крім того, поряд з натрієм, калієм, хлором і сіркою вони присутні в основних джерелах білкової сировини – компонентах тваринного та дріжджового походження, а також у макухах та шротах.
Тому в рецептах продукційних комбікормів, призначених для ставкових риб, у господарствах із нормальним гідрохімічним режимом, добавки кальцію та магнію не обов’язкові. Навпаки, у разі сильної мінералізації води (при жорсткості 10 німецьких градусів і більше) та вмісті кальцію понад 40 мг/л збагачення комбікормів кальцієм викликає гальмування росту та зниження ефективності годівлі риб.
У той же час для швидкозростаючої молоді, яка має підвищену потребу в кістковоутворюючих елементах (Са, Mg, Р), в рецептуру стартових комбікормів для всіх видів риб, що вирощуються в господарствах різних типів, доцільно вводити мінеральні добавки у вигляді крейди, борошна з черепашника, кісткового борошна, спеціальних преміксів і т.д.Особливе становище серед макроелементів займає фосфор. Потреба у ньому велика і задовольняється аліментарним шляхом.
У кормових організмах та природних субстратах він укладений у досить добре засвоюваних для риб формах. У тваринній сировині, зокрема рибному та м’ясо-кістковому борошні, він присутній у вигляді гідроксиапатиту, не розчинного у воді та слабких лугах і погано розчинного у кислотах. Тому він важко піддається засвоєнню, особливо у безшлункових риб.
У зернових, макухах та шротах фосфор зазвичай знаходиться у вигляді фітатів – солей, з’єднаних з фітиновою кислотою, також погано доступних для риб. Основна частина фосфору зерна злаків представлена фітатами.
Низька доступність фосфору фітатів пов’язана з відсутністю у риб, як і у сільськогосподарських тварин, ферменту фітази. Кількість фосфорної добавки розраховують по різниці між потребами риб у фосфорі та вмістом доступного фосфору у сировині. Найбільш повні дані щодо доступності фосфору в даний час є тільки для коропа. Однак, через встановлену подібність у процесах перетравлення їжі у безшлункових і шлункових риб зазначені коефіцієнти доступності фосфору рослинної сировини можуть бути використані як орієнтир не тільки для інших коропових, але і для лососевих риб, а також для тиляпії та канальних сомів.
Доступність фосфору гід роке і апатитів тваринної сировини для риб із солянокислим травленням у шлунку дещо вища, ніж у безшлункових коропових.
Фосфорні добавки зазвичай включають і комбікорму в кількості 1-3% у вигляді солей одно-двозаміщених фосфатів калію, натрію, кальцію, а також ді- і триамоній фосфатів. Трикальційфосфат як дуже погано розчинна форма не бажаний, тому що найчастіше надає на обмін речовин і зростання риб, особливо безшлункових, негативну дію.
До того ж, при надлишку кальцію він містить мало фосфору. Особливе значення мають добавки фосфору до стартових комбікормів, що запобігають розвитку скелетних аномалій.
Особливості компонентного складу сировини в комбікормах у ряді випадків вимагають корекції та мікроелементного складу. Так, якщо білкова частина формується в основному за рахунок дріжджової сировини (рецепти ЕКВІЗО, РКС-ЗМ, ВБС-РЖ-85 та ін), то комбікорм слід збагачувати мікродозами селену і йоду (відповідно 0,1 мг селеніту натрію Na2Se3 та 1,0-1,5 мг KI на 1 кг корму.
При високому рівні рибного борошна (комбікорми для лососевих), корм потребує додаткового введення марганцю, міді, цинку, так як у сировині вони можуть бути у формі фітинових солей, і, незважаючи на високий вміст цих елементів у борошні, вони не можуть задовольнити потреби риб.
З цієї ж причини майже всі типи стартових комбікормів слід вводити солі марганцю і цинку, оскільки вони є учасниками кальцієво-фосфорного обміну в процесі кісткоутворення.
Теорія та прикладні аспекти мінерального харчування, а також фізіологічна роль окремих макро- та мікроелементів у сировині та доступності для риб досить докладно розглянуті у спеціальних розділах першого та другого розділу та супроводжені табличними матеріалами.
При виборі мінеральних преміксів для риб велике значення має форма солей. Хлориди та сульфати добре засвоюються в організмі, проте через гідрофільне™ легко вимиваються у воді та сприяють руйнуванню вітамінів у процесі зберігання кормів.
Карбонатні форми та оксиди не містять у своєму складі води та практично нерозчинні, проте погано засвоюються в організмі. Нині питання оптимального поєднання солей у преміксах перебувають у стадії активного вивчення. Крім того, має значення синергічна або антагоністична спрямованість взаємодії мінералів та вітамінів у преміксах, а також при виготовленні та зберіганні комбікормів з їх включенням.
(Дивись далі Частину 39)
