Годування риб (Частина 3)
Відомості про взаємний вплив харчових мінералів в організмі риб обмежені. Відомо, що оптимальне співвідношення між кальцієм і фосфором є досить варіабельним і знаходиться в межах 1:1 – 1:2. Поряд з ними до мінерального складу кістки входить магній. Тому підвищена кількість у кормі кальцію та фосфору збільшує потребу у харчовому магнії, особливо у разі його низького вмісту у воді. Марганець як учасник кальцієво-фосфорного обміну в процесі костеутворення використовується залежно від вмісту кальцію та фосфору в кормі: чим вищий їх вміст, тим більша потреба організму в марганці. Їх надлишок у формі гідроксіапагіту та трикальцій фосфату пригнічує всмоктування марганцю з рибного борошна та вимагає додаткового його введення в корм.
Мідь є фізіологічним антагоністом цинку, і її надлишок у кормі при обмеженому споживанні цинку може мати токсичну дію. У цих умовах вона негативно впливає на обмін поліненасичених жирних кислот та активізує синтез олеїнової кислоти, яка, не включаючись до обмінних процесів, відкладається у запасних ліпідах.
Крім цинку метаболічними антагоністами міді є залізо, молібден та кадмій. Абсорбція цинку знижується в присутності в кормах великих кількостей білого рибного борошна (з вмістом золи 17-22%) та солей фітинової кислоти (фітатів рослинних компонентів), а також надлишкового надходження з мінеральними преміксами фосфору, кальцію та міді.
Дефіцит цинку гальмує синтез високоненасичених жирних кислот із лінолевої кислоти. При одночасному дефіциті цинку та лінолевої кислоти в тілі риб посилюється синтез олеїнової кислоти та утворення її метаболітів. Внаслідок цього відбувається подальше гальмування реакційної здатності лінолевої кислоти і далі – пригнічення синтезу простагландинів.
Дефіцит селену в їжі підвищує потребу організму риб у вітаміні Е. Присутність у кормі мікроелементних преміксів, що містять залізо та мідь, сприяє руйнуванню вітамінів А, Е та С. При доборі мінеральних елементів премікси велике значення має форма солей. Хлориди та сульфати добре засвоюються в організмі, проте завдяки своїй гідрофільності сприяють руйнуванню вітамінів та їх вимиванню при попаданні кормів у воду.
Карбонатні форми та оксиди не містять у своєму складі води та практично нерозчинні, проте вони погано засвоюються в організмі. Рибне борошно як головний компонент комбікормів для багатьох об’єктів аквакультури потребує збагачення солями марганцю, міді, цинку, оскільки вони знаходяться в формі, що погано засвоюється.
Те саме стосується і фосфору, особливо для безшлункових риб. Ознайомлення з поданим зведенням про фізіологічну роль низки мінеральних речовин, дозволяє переконатися, що вони відіграють важливу роль у життєдіяльності риб. У природних умовах усі потреби у мінеральних елементах заповнюються водою та їжею. Природна їжа риб: зоопланктон, зообентос, рибне населення та рослинність – містять мінеральні речовини у фізіологічно сприятливих співвідношеннях та у формі, добре доступній для організму.
Однак при вирощуванні риб у ставкових господарствах в умовах високоущільнених посадок та в індустріальних господарствах, за повної відсутності природної їжі, можливі порушення мінерального обміну.
З одного боку, вони можуть бути обумовлені недостатністю ряду елементів у ґрунтах та воді, з іншого — недоліком або надлишком мінеральних речовин у комбікормах, оскільки останні мають невластивий природній їжі риб набір компонентів. При встановленому дефіциті мінеральних елементів є два основних шляхи постачання ними організму риб: як добавок до комбікормів чи вигляді мінеральних добрив. Останні вносять у воду, і вони надходять до організму або осмотичним шляхом, або через природну їжу.
Як добрива найбільшого поширення знайшли солі кобальту. У регіонах, дефіцитних мікроелементами, воду ставків також удобрюють солями марганцю, бору, молібдену, йоду. У той же час вважається, що введення мінеральних добавок до комбікорму є більш економічним, швидшим і ефективнішим шляхом.
Для забезпечення процесів обміну та зростання живий організм потребує великої кількості енергії, яку він отримує з їжі. Для швидкорослих тварин, до яких належать риби, енергетичні витрати, необхідних забезпечення потреб зростання, грають чільну роль. Відомо, що задоволення енергетичних потреб організму є головним стимулом. Про переважне значення енергетичних потреб свідчить те, що в умовах калорійного голодування організм витрачає як “паливо” не тільки запасні жири та вуглеводи, а й тканинні білки. Однією з найефективніших шляхів постачання організму енергією є окислювальний розпад жирів, у якому організм отримує 39,4 кДж/г, при розпаді білків — 22,9, вуглеводів — 16,4 кДж.
У спрощеному вигляді розподіл енергії в організмі риб можна представити за усередненими даними. Кількісний розподіл енергії їжі в організмі риб має такий вигляд: за умови, що валова енергія становить 100%, а енергія фекалій – 20-25%, частку нереваримої енергії припадає 75-80%. Частина її (-7%) після перетворень у проміжному обміні виділяється через зябра, нирки та поверхню тіла у вигляді нефекальних екскретів. Решта (68-73%) являє собою фізіологічну корисну (метаболізується або обмінну) енергію. З цієї енергії на перетравлення та засвоєння їжі витрачається близько 12-13%. Залишається так звана чиста енергія, яка приблизно становить 56-60% валової. Чиста енергія використовується для підтримки життя (-7%), рухову активність (-23%), приріст маси (або енергію зростання) — 29% (0-45%).
Таким чином, сума енерговитрат на підтримання життя та звичайну рухову активність (так звані “тепловтрати”) становлять близько 30% валової та 40% обмінної енергії.
Наведені значення мають орієнтовний характері і можуть змінюватись в залежності від складу та якості корму, величини його споживання, біологічних особливостей риб, екологічних умов. Так, описаний розподіл слід відносити до випадків харчування риб у природних умовах або молоді в аквакультурі, яка отримує фізіологічно повноцінні комбікорми з високою часткою тваринних компонентів.
При використанні сучасних промислових комбікормів перетравність енергії у коропових риб старших вікових груп знаходиться в діапазоні 50-70% (найчастіше ближче до нижньої межі), у лососевих – 60-80%. Результати власних експериментів із комбікормами різного складу дали підставу запропонувати для практичного використання деталізовану систему розрахунків фізіологічно корисної енергії комбікормів для коропа та форелі з урахуванням усереднених коефіцієнтів перетравності поживних речовин.
Від того, наскільки енергетичні потреби можуть бути забезпечені за рахунок основних джерел – вуглеводів та жирів, залежить рівень використання сирого протеїну корму для синтезу білків в організмі. Їхня присутність у дієті надає азотзберігаючий ефект.
Механізм цього ефекту стає зрозумілим, зважаючи на те, що процеси синтезу білка вимагають великої кількості енергії. Наприклад, у птахів це близько 48 кДж обмінної енергії на 1 г білка. У риб з їх пойкилотермности ця величина має бути нижчою і наближатися до теоретичної — 26 кДж/г.
Недостатнє надходження жирів і вуглеводів призводить до інтенсивного використання амінокислот як енергетичне джерело. Наслідком є зниження конверсії білка для продукції. Тому важливою умовою для підвищення конверсії білка та корму загалом є правильне співвідношення калорійності раціону та рівня протеїну (з урахуванням ступеня його збалансованості).
Аналіз калорійнеості дає підстави говорити, що при харчуванні сеголеток і річників дафніями і збалансованим по амінокислотам комбікормом ВБС-РЖ-90 на 1 кг приросту потрібно 14-15 МДж перетравної та обмінної (метаболічної) енергії. При цьому частку білка припадало 56%. Якщо їжею служили личинки хірономід, що мали також збалансований білок, але більшу частку енергії за рахунок жирів і вуглеводів (56 замість 44%), витрати енергії, що перетравлюються, зросли до 20,6 мДж/кг.
Тут добре простежується білкозберігаюча дія безазотистих джерел енергії: у трьох випадках на приріст 1 кг маси коропам потрібна близька кількість білка їжі, що перетравлюється, — 340-380 г при різниці у витратах енергії на ⅓.
Дисбаланс амінокислотного складу дріжджового білка зумовив підвищення вимог організму до кількості споживаного білка до 540 г, енергії до 22 мДж на 1 кг приросту.
При харчуванні коропів масою 20-200 г менш збалансованими кормами з більшим вмістом вуглеводів та істотно меншим вмістом білка потреба в перетравній енергії на приріст 1 кг маси зросла до 26 мДж, у білках – до 500-550 г. Для протеїно-енергетичної характеристики кормів широко використовується показник їх співвідношення, що виражається кількістю білка, що перетравлюється (мг), що припадає на 1 кДж перетравної або обмінної енергії.
Згідно з цими даними, для коропа за умови амінокислотної збалансованості кормів цей показник знаходиться в межах від 19 до 24 мг перетравного білка/кДж. Для лососевих риб межі оптимальних співвідношень в кормах для молоді визначені в межах 19-25, для риб старшого віку – 21-23, для молоді канального сома від 24 до 30 мг білка/кДж, що перетравлюється.
Ефективність джерел енергії у годівлі риб залежить від своїх екологічних особливостей. У харчуванні холодолюбних риб основними джерелами енергії є ліпіди, зокрема тригліцериди, у складі яких переважають пальмітинова, олеїнова та лінолева кислоти, а другим за значенням, а нерідко й першим, — білки. Вуглеводи не відіграють такої істотної ролі, як у теплолюбних риб. Так, судячи з даних табл. 18, у харчуванні теплолюбних коропів частка вуглеводів у перетравній енергії в основному менша, ніж білка, лише на 20%, а ліпідів – у 2-3 рази.
На закінчення слід зазначити, що в сучасному зарубіжному лососівництві змінюються погляди на співвідношення білка та джерел енергії у високопродуктивних комбікормах для старших вікових груп. За даними фірми “Bio Маг” якщо в 1975 р. розподіл сирого протеїну, жиру і вуглеводів був у співвідношенні (%) 58:8:24, то 1998 р. — 38:38:12. Ці зміни сприяли значній економії білка та підвищенню економічної ефективності виробництва.
Існуючий банк даних як по групах речовин, так і окремих нутрієнтів недостатньо повноцінний. За багатьма об’єктами розведення та окремим поживним речовинам відомості поодинокі та фрагментарні. При цьому основна кількість даних відноситься до риб на ранніх стадіях розвитку, що виправдано з наукової точки зору, оскільки молодь характеризується найбільш активним метаболізмом та високими потребами, але недостатньо з позицій виробництва товарної продукції.
Нерідко ці дані поширюються як на дорослих особин, до того ж вирощувані за іншими умовах, а й інші види риб. Існує великий розкид у величинах потреб окремих нутрієнтах, зокрема незамінних амінокислотах. Все це вносить певні спотворення в розрахунки оптимальних раціонів, особливо за білком і амінокислотами.
Однак уточнення потреб ведеться постійно, і світова практика розробки на цій основі комбікормів для різних видів риб свідчить про корисність використання навіть не досконалого підходу до створення рецептур комбікормів.
Похибки, що допускаються в цих випадках, дають значно менше спотворень об’єктивної реальності, ніж ігнорування потреб. Велика література з великим розкидом показників існує також і стосовно потреб риб в окремих вітамінах та їх групах. В основному вони підбиралися до комбікормів найрізноманітнішого складу при слабкому обліку вітамінного вмісту компонентів, що зумовлено певними технічними труднощами.
При цьому нерідко можна було спостерігати змішування понять фізіологічної (“чистої”) та практичної (“рекомендованої”) потреби.
З розширенням виробництва самих вітамінних препаратів, різким збільшенням світової продукції аквакультури, і навіть різноманітністю технологічних прийомів виготовлення комбікормів, руйнують окремі групи вітамінів. Використання в практичних цілях навіть не зовсім досконалих вітамінних преміксів дозволяє попереджати розвиток у риб великої кількості патологій.
Незважаючи на подорожчання кормів, вітамінні премікси, як правило, допомагають підвищити їх продуктивну дію та певною мірою стійкість риб до впливу різних токсичних агентів та антипоживних факторів, що є в кормах, а також до екологічних та технологічних умов, що стресують. Премікси не втрачають своєї актуальності та ведуться з неослабною активністю у всьому світі.
Кількісні потреби риб в окремих мінеральних елементах також залишаються недостатньо вивченими, незважаючи на велику кількість досліджень, особливо останні 10-15 років.
Це пов’язано не тільки з наявністю у риб, крім аліментарного, осмотичного шляху їх надходження в організм, але й зі складністю взаємовідносин мінералів між собою, а також взаємодією з сольовим складом води.
Мінеральні речовини є основою скелета, присутні у складі всіх тканин і рідин, і навіть простетичних груп багатьох ферментів, ставляться до найважливіших чинників зростання як мінеральної, а й органічної частини тваринного організму. Особливу увагу надається розробці вітамінно-мінеральних преміксів як найбільш економічного способу введення в комбікорми мікродобавок.
Відомості про окремі есенціальні жирні кислоти та кількісні потреби в них тепловодних, холодноводних та морських риб не мають подібного різнобою. Одночасно скорочують рівень сирого протеїну в комбікормах та їх здешевлення при одночасному зниженні витрат білка та корму загалом на виробництво продукції.
Щодо енергії та її оптимального змісту йдуть постійні дебати, тому що її основні джерела: жири, білки та вуглеводи – не рівноцінні за своєю енергетичною та пластичною значимістю. Тим більше, що сюди домішується вплив технологічної обробки, що впливає на фізико-хімічні властивості вуглеводів та білків та їх доступність для організму риб.
Узагальнення та аналіз власних та літературних даних показали, що найбільш інформативним слід визнати ставлення протеїн-енергія, яке виражається в міліграмах білка, що перетравлюється, що припадає на 1 кДж перетравної енергії корму.
Слід наголосити на недостатній вивченості кількісних зв’язків між потребами риб різного віку в поживних речовинах та екологічними, а також трофічними умовами. Дослідження щодо цього тривають. Недостатні знання про потреби виробників в окремих поживних речовинах, вітамінах і мінералах, а також їх роль у процесі дозрівання статевих продуктів.
Таким чином, для дослідників у плані визначення потреб риб у поживних речовинах відкрито широке поле діяльності. Деталізація відомостей у видовому, віковому, екологічному та продукційному аспектах дозволить суттєво підвищити ефективність годівлі риб за керованих режимів вирощування.
(Дивись далі Частину 4)
