Рибогосподарська меліорація водойм

Опубліковано at 01.06.2023
810 0

 

Рибогосподарська меліорація водойм

Рибопродуктивність водойм залежить від гідрохімічного і термічних режимів водойм, їх замуленості, щільності і характеру розміщення вищої м’якої і жорсткої водної рослинності, а також від водного режиму, що визначає рівень води у водоймах та його коливання. Рибопродуктивність залежить і від експлуатації водойм, і форми організації рибного господарства. Для забезпечення високої і стійкої рибопродуктивності водойм здійснюють рибогосподарську меліорацію.

Рибогосподарська меліорація – комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію показників гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного режимів та підвищення біологічної продуктивності водних об’єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, поліпшення умов природного відтворення та якісного складу гідробіонтів з метою їх збереження та раціонального використання.

Два основні завдання рибогосподарської меліорації:

– Поліпшення умов природного розмноження і нагулу цінних видів риб у водоймах.

– Поліпшення умов лову риби.

Рибогосподарська меліорація здійснюється за такими основними напрямами:

– проведення днопоглиблювальних робіт та/або робіт з видалення донних відкладень;

–   видалення зайвої водної рослинності;

– вселення водних біоресурсів, створення штучних нерестовищ та донних ландшафтів з метою поліпшення екологічного стану водного об’єкта та умов природного відтворення водних біоресурсів;

– вилучення хижих і малоцінних видів водних біоресурсів з метою запобігання їх негативного впливу на якісний та кількісний склад об’єктів риборозведення;

 – запобігання масової загибелі гідробіонтів та ліквідація її наслідків.

По характеру і тривалості дії на водоймі меліоративні заходи підрозділяються на корінні і поточні.

Корінні меліоративні заходи приводять до глибоких змін режиму водойми. Вони вимагають великих витрат і діють протягом тривалого періоду часу.

Поточні меліоративні заходи позитивно діють на водойми протягом короткого відрізку часу, тому їх систематично повторюють.

Різноманіття природних чинників зовнішнього середовища, що обумовлюють рибопродуктивність водойм, породжує різноманітність можливостей дії на водоймі шляхом проведення різних видів меліоративних робіт.

Всі процеси, які приводять до погіршення режиму гідробіології водоймища, створюють несприятливі умови для нагулу в ньому промислових риб. Вони можуть бути результатом незадовільного гідрологічного режиму, замулювання, заростання водною рослинністю, забруднення стічними водами, скорочення біогенного стоку.

Меліорація може бути капітальною та поточною.

Капітальна меліорація – це великі за своїми об’ємами та вартістю роботи з водоустрою природних нерестовищ, створенню штучних пісково-гравійних нерестовищ, побудова рибогосподарських каналів.

Поточна меліорація – це роботи з видалення надлишкової водної рослинності, розчищення проток та каналів для проходу плідників до нерестовищ і скату молоді з них, рятуванню молоді риб з відокремлених водойм, встановлення штучних нерестовищ, попередженню явищ задухи.

Біологічна меліорація водойм, тобто комплекс дій спрямованих на поліпшення екологічного стану водойм шляхом вселення в них риб або інших водних живих організмів.

Порядок здійснення рибогосподарської меліорації  водних об’єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм затверджується органами рибоохорони. Користувачі водних біоресурсів у тому числі рибодобувні організації, за згодою з органами рибоохорони, зобов’язані своїми силами та коштами проводити меліоративні роботи.

Основою для планування робіт з рибогосподарської меліорації внутрішніх морів, річок, водосховищ та озер повинні бути результати досліджень наукових організацій зі стану чисельності та видового складу іхтіофауни цих водойм, харчуванні та збільшенні промислових та інших видів риб, умов та ефективності їх природного відтворення. Матеріали таких досліджень є базою для визначення основних напрямків та обсягів меліоративних робіт які необхідно провести на конкретній водоймі. Контроль за виконанням робіт з рибогосподарської меліорації водойм здійснюється територіальними органами рибоохорони.

Хімічна меліорація озер. Хімічна меліорація передбачає підвищення продуктивності водойми та поліпшення умов водного середовища. Підвищення продуктивності водойми. Для розвитку кормової бази та підвищення продуктивності водойми застосовуються органічні та мінеральні добрива. В якості органічного добрива рекомендується використовувати компостні купи з свіжоскошених надводних і підводних рослин (тростин, рогоз, м’яка рослинність), що влаштовуються на глибині до 0,5-1 м.

Добрива доцільно вносити в озера, що добре обловлюються, при вирощуванні декількох видів риб з високою щільністю посадки. Добрива вносяться на відстані більше 50-100 м від кромки прибережних чагарників у 2-3 прийоми за сезон (травень-червень-липень) при прогріванні води вище 15°С у розчиненому вигляді за допомогою плавзасобів (моторного човна) з навісними металевими кошиками, куди засипаються добрива. Слід суворо дотримуватись правил: одночасне внесення азотних і фосфорних добрив, роздільне внесення з різницею в кілька днів неприпустимо. При регулярному внесенні добрив через 2-3 роки озера стають середньокормовими. Їх удобрюють 1-2 рази на сезон. Подальше добриво озер можна проводити за рік чи два.

Поліпшення умов водяного середовища. Активна реакція рН води регулює інтенсивність обміну речовин у водних організмів. Для більшості прісноводних риб оптимум рН лежить у межах 6-8. При рН менше 6 водні кормові безхребетні організми та риби виявляються у несприятливих умовах, озеро стає малопродуктивним. Поліпшення екологічних умов водойми передбачає перетворення кислої реакції води в нейтральну (рН 7) або близьку (рН 6-8) шляхом внесення вапна.

Особливо потребують вапнування озера з болотним водопостачанням. Вапно слід вносити в місця впадання струмків, що випливають із болот, у райони топких ділянок та берегів, що примикають до болот. Вапно рекомендується вносити навесні при прогріванні води до 14ºС.

Вилучення водних рослин. На мілководних ділянках озер глибиною до 1,5-2 м у літній період швидко розвиваються водні рослини, які сильно заважають неводному лову. Для підготовки тонової ділянки надводну (очерет, очерет, рогоз) та м’яку (рдести, телоріз та ін.) рослинність скошують плаваючими механічними очеретяними косарками або на малих глибинах вручну косами. Рослинність видаляють за допомогою граблів, тросів або борони, що буксируються. Граблі являють собою прямокутну раму, на нижній частині якої розташовані в 2-3 ряди зуби довжиною 0,2-0,5 м. Граблі буксируються або навішуються на човен з корми. Човен із граблями тягнуть лебідками чи тракторами на берег, де звільняють від рослинності вручну. Регулярне викошування рослинності у поєднанні з виловом риби неводами сприяє збільшенню чистої зони озера.

Розпушування дна. На дні озер у мулі згодом накопичується значна кількість поживних речовин. Для використання даних речовин та збільшення рибопродуктивності озер використовуються різні розпушувачі дна (борони, троси, неводи та ін.). Найбільш простим і ефективним методом є боронування дна боронами, що буксируються моторним човном або катером. В результаті змучування та розпушування мулу в літній період у 2-3 рази збільшується біомаса фітопланктону, зоопланктону та зообентосу, покращується газовий режим. Розпушування донних відкладень слід проводити вдень за слабкого або помірного вітру.

Основною перешкодою вирощування риби у мілководних заморних та періодично заморних водоймах є зимовий (січень-березень) дефіцит розчиненого у воді кисню. Застосування аераційних установок є ефективним засобом меліорації, що дозволяє вирощувати і зберігати рибу в заморних озерах при багаторічному нагулі.

В озерних рибних господарствах зазвичай застосовують різні механізми для аерації води – типу коліс млинів, гвинтові, водометні, водяні насоси та інші малопотужні і часто малоефективні пристрої.

В даний час успішно випробувані та застосовуються потокоутворювачі та турбоаератори різної потужності.

Для реалізації та вирішення проблеми в озері створюється зона з підвищеним вмістом кисню, що приваблює рибу в цю ділянку для зимівлі. Рекомендуються два напрями порятунку риби від заморів:

1) в озері створюється насичений киснем потік води або кисневе поле 25-30 га;

2) рибу залучають у побудовану на березі озера глибоку водойму-супутник, де її зберігають протягом зимового періоду.
Для створення поля води, насиченої киснем, застосовуються потокоутворювачі та турбоаератори різної потужності. Для зниження втрат кисню, і навіть електроенергії чи палива в 2-4 разу обмежується зона поширення кисню з допомогою відбивача потоку. Як відбивач потоку можна використовувати берег або армовану поліетиленову плівку, натягнуту на колья. Відбитий потік насиченої киснем води повертається до турбоаератору і знову прямує до відбивача, покращуючи умови зимівлі риби та зменшуючи втрати розчиненого кисню у навколишнє середовище на зимовій ділянці. Збільшити або зменшити зону насичення ділянки можна змінивши відстань до відбивача потоку.

Ідеальним способом зимівлі є залучення риби до невеликої (від 0,1-0,3 га до 1-2 га) та глибокої (3-5 м) водоймищ-супутників, побудованої поряд з озером.

Меліоративні заходи щодо води. Серед меліоративних робіт стосовно води слід виділити: аерацію води, попередження та боротьбу з отруйними газами, вапнування води, видалення солей заліза, осадження суспензій.

Аерація води. Кількість розчиненого у воді кисню багато в чому визначає життєдіяльність усіх гідробіонтів, у тому числі риб. Зниження його змісту веде до уповільнення темпу зростання риб, придушення їх розвитку аж до загибелі. У зв’язку з цим необхідно не тільки знати вміст кисню у воді, але і методи його підвищення. Надходження кисню у воду походить з атмосфери та в результаті фотосинтезу рослин. Перехід кисню у воду з атмосфери відбувається в 3 етапи: вихід кисню на межу розділу двох середовищ, перехід через прикордонний шар і перехід з прикордонного шару в товщу води.

Ці процеси відбуваються в результаті різниці вмісту кисню в повітрі (280 мг/л) і воді (до 16 мг/л). Теплова конвекція і вітрове перемішування води сприяють проникненню кисню в нижні шари водойми.

У воді в залежності від температури води при нормальному тиску може розчинитися певна кількість кисню.
На формування кисневого режиму у воді впливають такі фактори: інтенсивність сонячної радіації, фотосинтез рослин, швидкість вітру, ступінь розвитку споживачів кисню в товщі води та донних відкладень.

Сонячна радіація впливає на температуру води та фотосинтез рослинних організмів, температура води – на розчинність кисню у воді. Найбільший вплив на концентрацію кисню у воді має фотосинтетична діяльність фітопланктону. Встановлено, що із загального насичення води киснем у непроточних водоймах 82% посідає фотосинтез фітопланктону і лише 18% надходження його з атмосфери.

Найвища діяльність фітопланктону проявляється у поверхневих шарах. Так, у середині дня в червні-липні валова первинна продукція в середньому становить 3,5 мг кисню в 1 л на годину. У середніх шарах вона у 2-3 рази менша. У мілководних ставках при вітровому перемішуванні ці показники вирівнюються.

Зміст кисню у воді багато в чому залежить від споживачів. Головними споживачами кисню є планктон (53%) та мулові відкладення (40%). На дихання риб у літній період припадає всього 3-4%. У зв’язку з цим найбільший вміст кисню спостерігається в травні-червні, а найменше – в липні-серпні, коли у воді спостерігається найвищий розвиток планктону і йде посилене иловідкладененя, тому добова динаміка кисню різкіше виражена в серпні-вересні.

Зміст у воді кисню впливає споживання їжі рибами й у кінцевому підсумку темп їх зростання. Так, при вмісті кисню 6-9 мг/л та температурі води 22ºС інтенсивність споживання їжі у риб висока, а при вмісті кисню 1 мг/л – всього 1/3 високої потреби. Причому не тільки знижується споживання їжі, але йде збільшення її витрати на одиницю приросту. У той самий час відбувається зниження частки їжі, що йде приріст.

Так, личинки білого амура при вмісті кисню 1 мг/л на приріст витрачали 11% їжі, а при 7 мг/л – 26%. У зимовий час надходження у водоймище кисню відбувається в основному за рахунок припливу води і незначно за рахунок фотосинтезу фітопланктону. У малосніжні зими ця частина може відігравати істотну роль.

У зимувальних ставках за повної відсутності мулових відкладень 60-70% витрати кисню посідає дихання риб. Це необхідно враховувати при виборі щільності посадки риб у зимувальні ставки. Споживання кисню рибами в зимовий період залежить від температури води.
Споживання кисню рибами в зимовий період залежить і від щільності її посадки в зимувальні ставки. Зі збільшенням щільності посадки, наприклад, коропа, збільшується і споживання ним кисню.

Так, при густині 3,2 т на 1 га на дихання риб витрачається 51 г/т. год, а за щільності 10,5 т/га – 167 г/т.

При зниженні кількості кисню у воді нижче оптимального значення для відповідного виду риб вживають заходів щодо його збільшення, тобто проводять аерацію води. Аерація води – це не просто насичення її кислородом.

При аерації води видаляються шкідливі гази, йде посилене окислення органіки, розчиненої у питній воді. При аерації можливе змучення води та перевідкладення мулу. Це знижує його товщину, збільшує надходження у воду біогенних речовин, необхідних для розвитку фітопланктону, і зрештою збільшує чисельність кормових організмів для риб.Існує кілька способів аерації води: гідромеханічний, хіміко-фізичний та біологічний.

Гідромеханічний спосіб аерації води здійснюють чотирма варіантами: подача води в повітря, подача повітря у воду, перемішування води та зміна параметрів води.

1. Подача води у повітря. Вона можлива нероздробленим струменем на відстань до 100 м. Її виробляють за допомогою насосів, дощувальних пристроїв. Подача води повітря можлива і краплями, тобто роздробленим струменем. У цьому випадку пристрій подають воду на відстань до 20 м. Подача води у повітря проводиться і у вигляді аерозолів.

2. Подача повітря у воду. При нормальному атмосферному тиску у воді розчиняється дуже невелика кількість повітря, що подається в неї (до 7%). Тому при аерації води даним способом повітря подають за допомогою пристроїв, що працюють на принципі інжекції (під тиском) або ежекції (підсмоктування повітря).

До цього способу можна віднести і влаштування повітряних куполів. На поверхні води створюють купол з повітронепроникного матеріалу і в нього закачують чистий кисень.

3. Перемішування води. Цей варіант здійснюють шляхом утворення течії, вихорів, хвилювань води за допомогою різних пристроїв (весельний човен, пропелерні аератори та ін).

4. Зміна параметрів води. Цей спосіб аерації води складніший і застосовується рідко. Як приклад можна відзначити зміну температури води в різних шарах водойми за допомогою теплових насосів.

Хіміко-фізичний спосіб аерації води заснований на застосуванні хімічних речовин, омагнічуванні води та електролізі. Як хімічні речовини використовують, наприклад, перекис водню, марганцово-кислий калій. При їх розкладанні у воді виділяється чистий кисень. Використання хімічних речовин, зокрема марганцево-кислого калію, здійснюють для швидкого насичення киснем води в зимувальних ставках. 

Омагнічування води посилює абсорбцію кисню водою, але ефект буває незначний, й у великих ставків воно економічно недоцільно.

Електроліз води може давати хороший ефект, але процес дорогий і сприяє забруднення води від електродів. Він, крім того, є небезпечним.

Біологічний спосіб заснований на фотосинтезі рослин, зокрема на діяльності фітопланктону за наступним рівнянням:СО2 + Н2 + енергія світла = 1/16 (С6Н12О6) + О2.
Работа фітопланктону спостерігається і взимку. У практиці рибництва відомі випадки насичення води киснем до 160% у безсніжні зими. Цей ефект заснований на різній відбивній здатності снігу (75-95%) та льоду (26-40%). При цьому від снігу має бути очищено не менше ніж 30% площі водойми.

Біологічний спосіб насичення води киснем обов’язково супроводжують іншими засобами, оскільки вночі можливий дефіцит кисню. Для здійснення аераційних процесів зазначеними вище способами застосовують різного роду аератори. Аератори за режимом роботи ділять на постійні та періодичні, за призначенням – на протизаморні та для інтенсивних технологій, за виконанням – на берегові, ставкові, мобільні, буксировані. За конструктивним рішенням аератори ділять на кінетичні, механічні, пневматичні, гідромеханічні та пневмогідравлічні.

Боротьба з появою отруйних газів. У рибоводних водоймах, що мають потужні мулові відкладення і напружений кисневий режим, з’являється сірководень. Він утворюється внаслідок розкладання тваринної органіки в безкисневих умовах. Сірководень є отруйним газом. Боротися із ним складно. Він не тільки отруйний, але на його окислення витрачається багато кисню – 2 мг на 1 мг сірководню. Особливо небезпечний він у зимувальних ставках, де крижаний покрив перешкоджає його видаленню в атмосферу.

Поява сірководню в критичних для риб концентраціях викликає їх загибель, а розкладання риб збільшує концентрацію сірководню у водоймі. Відбувається подібність ланцюгової реакції. 

Боротьба з появою в ставках сірководню полягає, перш за все, в заходах щодо його попередження: правильна підготовка ставка, посадка у водойму здорової та вгодованої риби. При його появі посилюють проточність, включають аераційні пристрої та проводять ряд інших заходів.

Вапнування води. Вапнування води застосовують для осадження зайвої розчиненої у воді органіки, підвищення активної реакції води (рН), внесення у водойму кальцію як біогенного елемента для активізації круговороту поживних речовин, для боротьби з зябровими захворюваннями риб. Вносять як гашене, так і негашене вапно. У зариблені ставки вносять гашене вапно. Частота внесення вапна залежить від багатьох факторів, доза внесення визначається станом водойми. У добре підготовлені ставки для профілактики вносять 50 кг/га. У сильно замулені пруди – до 1-3 т/га в кілька прийомів. Основна частина вапна в цих випадках вноситься після вилову риби і перед заповненням ставків.

Для боротьби з зябровим захворюванням риб вносять 100-200 кг/га в 2-3 прийоми. Однак вапнування води може мати від’ємний результат у водоймах з високою лужністю води. 

Видалення сполук заліза. При заповнені ставків водою зі свердловин та болотистої водозбірної площі у воді спостерігається надлишок закисного заліза. Закисне залізо, окислюючись, перетворюється на окисне і у вигляді бурого осаду осідає на дно водоймища і може потрапляти на зябра риб. При окисленні закисного заліза витрачається багато кисню і в ставках може настати його дефіцит. Перед подачею води із закисним залізом у рибоводні водойми проводять її посилену аерацію в ставках-відстійниках. 

Осадження суспензій у воді. Для цієї мети застосовують ставки-відстійники.

Меліоративні заходи щодо ложа ставка

Серед цих робіт слід відзначити заходи щодо запобігання замулюванню ставків, боротьбу з надлишком мулових відкладень, літування ставків, видалення зайвої рослинності, вапнування ложа водойми. 

Попередження замулювання ставків. З метою зниження темпів накопичення мулових відкладень на дні ставка застосовують спеціальні технічно правильні рибоводні заходи.

1. Це означає:

– годування риб за нормами з огляду на температурні та інші умови, залишення літніх ставів на зиму без води;

– регулярне розпушування ложа ставків;

– систематичне проведення вапнування ложа;

– регулярна боротьба з надлишком водної рослинності;

– застосування оптимальних щільностей посадки риб у ставки з урахуванням проведення меліоративних робіт.

2. Для попередження попадання частинок ґрунту з весняними водами оранку берегів виробляють не ближче 100 м від урізу води. При крутих схилах берегів водойм застосовують нагірні канави, що відводять брудні води від водойми. При оранці прилеглих земель борозни роблять уздовж урізу води, а не перпендикулярно йому.

3. По берегах ставків влаштовують смуги з чагарника. Ширина смуг 30-40 м. Відстань смуг від води – 30-50 м. Такі смуги є своєрідним фільтром для забрудненої води, що стікає навесні з навколишніх полів.

Боротьба з надлишком мулових відкладень. Незважаючи на заходи щодо запобігання накопиченню мулу в ставках, він постійно наростає. При товщині мулу до 10-15 см. у ньому процеси розкладання органіки йдуть у аеробних умовах, тобто. з доступом кисню. При такій товщині мулу в ньому добре розвиваються всі кормові донні організми. Процеси розкладання органічного речовини в аеробних умовах йдуть за допомогою аммоніфікуючих і нітрифікуючих бактерій, грибків.

Продукти життєдіяльності аеробних бактерій у вигляді мінеральних речовин і гумінової кислоти служать їжею для бактеріопланктону та фітопланктону. 

У глибоких шарах мулу анаеробні бактерії розкладають органіку з утворенням перегнійної кислоти. Накопичення перегнійної кислоти негативно діє на аеробних бактерій. Тому небажані мули завтовшки більше 20 см. У дуже товстих мулових відкладеннях йдуть процеси і з утворенням шкідливих газів, зокрема сірководню. Поява влітку бульбашок на поверхні водоймища – перша ознака сірководневого бродіння.

В результаті інтенсивність кругообігу біогенних речовин у водоймі різко падає. До цього слід додати, що мули мають здатність поглинати з води мінеральні сполуки, особливо фосфорні, переводячи їх у важкорозчинні з’єднання. При інтенсифікації рибоводного процесу мінералізація органічних речовин мулових відкладень не забезпечується звичайними меліоративними заходами: розпушування, вапнування ін. Зростають кормові витрати на одиницю приросту. Цьому сприяє і зниження частки природної їжі в раціоні риби.

З метою поліпшення умов життя риб у водоймі застосовують видалення мулу механічним способом і особливим прийомом, який носить назву «літування ставків».

1. Механічне видалення мулу з дна ставків. Процес видалення мулу трудомісткий. У невеликих ставках після осушення ложа мул видаляють бульдозером або скрепером. Після просушування ложа мул тріскається на невеликі шматки, які сколюють вручну.

Ставковий мул – прекрасне органічне добрива. За вмістом азотистих і фосфорних сполук він перевершує гній свійських тварин. Видаляють мулові відкладення та по воді за допомогою земснарядів та землечерпалок. Від земснарядів мул трубами подають на поля фільтрації. Після висихання мул використовують як добриво в рослинництві.

Механічне видалення мулу – дорогий захід, тому його застосовують рідко. Найчастіше вдаються до літування водойм.

Літування ставків. Літування ставків – процес досить складний і при невмілому проведенні не дає належного ефекту, а може завдати шкоди. Літування це, перш за все, залишення водойми без води не менше ніж на рік. Залежно від потужності мулових відкладень летування може займати кілька років. Якщо в таких випадках залишити ставок без води тільки на одне літо, то на наступний рік спостерігається посилене заростання водойми.

При літуванні ставків з потужними муловими відкладеннями в перше літо ложе їх ретельно осушують, а на наступне літо проводять необхідні меліоративні заходи. Ложе ставків орають з оборотом пласта та вапнують. Вапнування покращує якість грунту, краще йдуть процеси розкладання органіки, а оранка сприяє проникненню кисню в глибокі шари висохлого мулу.

При літуванні ставків ложе їх обов’язково засівають різними сільськогосподарськими культурами. Їхня коренева система підтримує грунт ложа в пухкому стані, а з урожаєм видаляється надлишок мінеральних речовин. Врожай сільськогосподарських культур компенсує відсутність рибної продукції в ставках за час літування ( першого року сіяти озиме і яре жито, потім ячмінь, але в третій рік – овес). Якщо ставки погано просихають, то такі ставки рекомендується використовувати як луг. В даний час на літуючих ставках рекомендують вирощувати не тільки зернові, але і просапні (картофель), овочеві (морква, капуста, кабачки, кавуни та інше). Врожай цих культур набагато вищий у порівнянні зі звичайними полями.

Залежно від стану та потужності мулових відкладень застосовують ті чи інші культури. Наприклад, овес споживає азот з глибоких шарів ґрунту, а бобові збагачують його азотом. Періодичність і тривалість літування водойм залежить від категорії ставка, його стану, вживаних заходів інтенсифікації вирощування риби, особливостей кліматичних умов. Так, нагульні ставки при інтенсивному вирощуванні риби рекомендують виводити на летування через 5-7 років, а при екстенсивному вирощуванні риби – через 15-20 років. Ці ж терміни характерні і для виростних ставків.

Нерестові та зимувальні ставки літають щороку. Але в них проводять інші меліоративні роботи. У нерестових ставках звертають увагу збереження травостою. У зимувальних ставках борються з рослинністю, щоб у зимовий період на дні не йшли процеси розкладання органічної речовини. Літування як меліоративний захід широко практикується в рибосевообігах, які застосовують у багатьох країнах Європи. 

Боротьба з надлишком рослинності. Водойми влітку, перебуваючи під водою, заростають різними водними рослинами. Водна рослинність грає велику роль у житті водойми. Деякі водні рослини служать їжею для риб, у чагарниках риби ховаються від прямих сонячних променів, знаходять собі їжу. Рослинність служить субстратом для розвитку ікри багатьох.

Відмираючи, рослинність служить вихідним матеріалом освіти мінеральних речовин. Однак при надмірному розвитку водної рослинності створюються несприятливі умови для риб: знижується площа нагулу, в нічний час спостерігається дефіцит кисню. Надлишок рослинності веде до заболочування водойми. У зв’язку з цим проводять певні меліоративні заходи.

Всі вищі водні рослини ділять на три групи: жорстка надводна, м’яка підводна і плаваюча рослинність.

Жорстка надводна рослинність це такі рослини, у яких стебло, листя і суцвіття розташовані над водою. До них відносять, наприклад, очерет, аїр, рогоз та інщі. Ці рослини прикріплюються корінням до ґрунту. Живлення відбувається через кореневу систему. Виростають вони на мілководних ділянках водойми. На зиму ці рослини утворюють особливі нирки на кореневищах (туріони), тому боротьба з жорсткою рослинністю досить складна.

М’якої підводна рослинність -це рослини, у яких стебло, листя та суцвіття розташовані під водою. Живлення здійснюється через листя. Коріння в основному служать для прикріплення до дна. До них відносять рого-листник, стрілолист, частуху та інші.

Плаваючі рослини мають листя і суцвіття над водою, а коріння під водою. До них відносять, наприклад, ряску.

Ставлення рибників до цих груп рослин не однакове. Жорстку надводну рослинність прагнуть видаляти повністю, за винятком прибережних смуг у великих ставках для попередження розмиву берегів від хвилебою. Ця рослинність швидко заповнює мілководні, найбільш кормні для риб ділянки ставків. Відмираючи, вона довго розкладається через велику кількість в ній клітковини.

М’яка підводна рослинність бажана в коропових ставках, якщо вона займає не більше 20% їх площі. 

Плаваюча рослинність зазвичай у коропових ставках не розвивається у великих кількостях. Якщо її багато, то вона затіняє водойму і гальмує розвиток фітопланктону.

Існують три способи боротьби і надлишком водної рослинності: механічний, біологічний та хімічний.

Механічний спосіб зводиться до викошування водної рослинності за допомогою різних механізмів і орудій. Плаваючі рослини видаляють за допомогою неводів і марення. Для видалення жорсткої та м’якої рослинності на невеликих ставках застосовують ручні коси, водяні плуги та водяні коси. На великих ставках використовують очеретяні косарки.

Біологічний спосіб заснований на вмісті в ставках рослиноїдних риб. Наприклад, білий амур на 1 кг приросту витрачає до 18 кг рослинності.

Хімічний спосіб заснований на використанні різного роду гербіцидів. Вибір гербіцидів залежить від виду рослинності. Застосовують гербіциди обережно, дотримуючись інструкції та запобіжні заходи. Працюють з ними у безвітряну погоду та у спецодязі.

Багато гербіцидів отруйні для риб і людини, тому даний спосіб боротьби з надлишком водної рослинності в ставкових господарствах застосовують рідко, в основному в безрибних водоймах з метою підготовки їх для вирощування цінних видів риб.

. Вапнування служить гарним засобом поліпшення якості грунтів ставка. Кальцій, що входить до складу вапна є одним з найважливіших біогенних речовин у природі. Він входить до складу скелета тварин, необхідний рослинних організмів; бере участь у процесах, що протікають у самій водоймі, зокрема в мулі.

Кальцій нейтралізує шкідливі сполуки магнію, натрію, знешкоджує ульмінову кислоту, сприяє перекладу важкорозчинних сполук фосфору в легкорозчинні. Кальцій покращує фізичні властивості ґрунту. Як би розпушуючи її, він цим сприяє проникненню кисню в глибокі шари мулових відкладень. Норма внесення вапна залежить від потужності мулу та інших показників стану водойми.

Меліоративні заходи щодо навколишньої території

Вони полягають у облагородженні берегів водойм: видаленні пнів, інших предметів, посадці культурних чагарників і дерев, ліквідації звалищ.

 

 

Мегалодон

Ветеран галузі рибного господарства

Схожий пост