Що робити новому керівництву Держрибагентства для забезпечення сталого розвитку галузі рибного господарства України (Частина 4 – аквакультура, індустріальні рибні господарства).
Щорічний приріст обсягів продукції світового рибного господарства за останні 25 років відбувається виключно за рахунок аквакультури і її складової частини марикультури, з ростом ≈ 7,0 млн. тонн/рік.
В той же час галузь рибного господарства України повинна виконувати важливу функцію забезпечення продовольчої безпеки та продовольчої незалежності в секторі рибопродукції за рахунок виробництва необхідного об’єму рибної продукції (як мінімум 23,7 кг/рік на одного мешканця) у харчовому кошику громадян України (зараз ця цифра складає лише 10,4 кг/рік,при цьому за рахунок імпорту, в більшості неякісного забезпечується 85 % потреб населення).
Рибогосподарська діяльність в Україні складається з рибальства та аквакультури (штучного вирощування риби в природних і штучних водоймах, садкових господарствах в установках з замкненого водопостачання та вирощування риби в умовах марикультури – в морі, затоках, лиманах, тощо), вивчення та відтворення риби та інших водних біоресурсів.
WorldFish Center (Міжнародна дослідницька організація) прогнозує, що потреби України 2030 року становитимуть ≈ 1 млн. тонн/рік.
У 2018 року виробництво рибопродукції в Україні (в аквакультурі) склало ≤ 18 000 тонн/рік.
Дефіцит рибопродукції до 2030 р. не зможе бути покритий за рахунок океанічного флоту, тому розвиток аквакультури в Україні є першочерговим завданням.
Практика багатьох країн показує, що без розвиненої законодавчої платформи галузі рибного господарства, «заточеною» на розвиток, успіхів також немає ні у кого.
Зараз в Європейському союзі обсяги виробництва продукції аквакультури перевищують 2 млн. тонн, а Китай, який є світовим лідером в цій сфері, показує фантастичні темпи зростання виробництва аквакультури – з 2,5 млн. тонн в 1978 році до ≥ 60 млн. тонн в 2018 році. .
Напрошується висновок про те, що новому керівництву Держрибагентства для розробки українського законодавства в області аквакультури і марикультури (якщо ми хочемо взагалі зростання) необхідно орієнтуватися не на ЄС яке все зарегулювало законами, а на Китай, який дійсно своїми революційними підходами до проблем розвитку зміг би допомогти нам вирішити наші проблеми.
Дивись статтю повністю: «Теоретическое обоснование необходимости развития аквакультуры и марикультуры в Украине»
http://fishindustry.com.ua/5250-2/
Україна, на жаль, належить до числа країн-аутсайдерів в області розвитку аквакультури. Ми, можна сказати, очолюємо список «бананових» країн, які не в змозі навіть подати звіт в ФАО (продовольча і сільськогосподарський підрозділ Організації Об’єднаних націй) про стан своєї аквакультури в зв’язку з «відсутністю наявності присутності» як такого.
Але ці країни, як правило, не мають таких природних можливостей, як Україна хоча б за показниками водного дзеркала, придатного для аквакультури (в Україні 1 320 000 га рибогосподарських водойм), інтелекту, кадрової рибоводної підготовки та іншого.
На початку 90-х років Україна вирощувала в аквакультурі до 150 000 тонн / рік риби. У той час це становило приблизно 0,5% світового виробництва в аквакультурі.
За бурхливі 25 років незалежності країни цей показник впав до 18 000 тонн/ рік, а в перерахунку на світове виробництво це становить 0,025 %. Тобто, коду світове співтовариство цей період збільшило обсяги вирощування риби в аквакультурі в два рази, ми примудрилися на цьому тлі знизити виробництво в 10 разів! Загальний розрив – 20 разів за 25 років !!! Кращий показник серед 193 країн світу членів ООН !!! Ура !!! Як можна було за ці роки на одних і тих же водоймах примудритися в 10 разів знизити продуктивність???
Що ж це за горе керівники країни, які планомірно, з року в рік вбивали галузь рибного господарства України. При цьому щорічно у «наперсточників-маніпуляторів» був на папері звіт уряду про успіхи в аквакультурі.
Кожен чиновник всі ці роки хотів і заробляв на галузі.
Політична сила, яка отримувала «по дерибану» право призначати керівника галузі, практично кожен раз вносила свою криваву лепту в умертвіння галузі рибного господарства України, призначаючи свого відданого «світилу».
За роки незалежності змінилося близько 20 керівників (середній термін перебування на посаді 1,5 роки). Що, всі вони такі погані, що розвалювали галузь, урочисто передаючи естафету наступнику? Звичайно ж ні!!! Серед них було багато розумних людей з досвідом роботи на керівних посадах. Хоча були й такі, які взагалі керівниками не можна назвати. Але всіх їх об’єднувала спільна риса – повна відсутність професіоналізму, заточеного Свідомості на розвиток галузі і звичайно ж Божого дару, які і є необхідними умовами для заняття такій високій посаді.
Їх заступники підбиралися за принципом нижчого інтелекту, ніж у керівника і так далі по управліннях.
А тепер проаналізуємо ситуацію. Кабінет Міністрів України, призначаючи по квотам чергового керівника «зліва», призначав їм на допомогу таких же «лівих» заступників.
Причому, жодного разу, ні кому офіційно не ставилися маркери їх діяльності (яких показників вони повинні досягти).
Вступивши на посаду ці керівники, тасували кадрову колоду середньої ланки під себе. Це відбувалося щорічно і по всій Україні. Результат – «А віз і нині там», вірніше відкочувався цей віз назад…
Щоб стати керівником галузі, як це було в саме дике час при СРСР, потрібно було пройти весь шлях від рядового рибовода до міністра. Щоб керувати «живою» галуззю потрібні роки керівної відповідальної виснажливої роботи на підприємствах і об’єднаннях знизу доверху, а головне – роботи над собою, вивчаючи премудрості всіх напрямків галузі. І те, що з тебе вийде тлумачний керівник галузі, ймовірність все одно була мала. А тут тобі – на тобі – «радість народу України привалювати» 20 разів за 25 років!
Що вони могли зробити за відсутності необхідної підготовки, особистих якостей і кваліфікованої допомоги від керівництва країни? Їм за 25 років один раз держава допомогла в наказі, затвердивши Закон України «Про розвиток рибного господарства України до 2010 р.».
Кожен з нас повинен в цьому питанні нести свою особисту прапор і свою відповідальність перед майбутніми поколіннями.
Дивись статтю повністю: «Как поднять аквакультуру»
http://fishindustry.com.ua/5203-2/
Новому керівництву галузі потрібно звернуту свою увагу на розвиток аквакультури, марикультури, індустріальних рибних господарств (УЗВ, садкової аквакультури), розвиток виробництва рибних комбікормів, допоміжних підприємств, Селекційно-племінного рибного центру.
Без повноцінної роботи Селекційно-племінного рибного центру (не на папері, як це відбувається в останні 15 років), розвитку аквакультури чекати не варто.
Україна немає державних ремонтно-маткових стад промислових видів риб. Комерційні підприємства, звичайно щось мають, але це не племінні ремонтно-маткові стада промислових видів риб (осетрових, лососевих, сомових, коропових, рослиноїдних, частикових, кефалевих, інших).
Потреби України в зарибку промислових риб вичислюється десятками мільйонів х вагою більше ніж зараз дає вся аквакультура.
Дивись статтю повністю: Селекційно-генетичний центр рибництва (чи потрібен він Україні?)
http://fishindustry.com.ua/selekcijno-genetichnij-centr-ribnictva-chi-potriben-vin-ukra%d1%97ni/
