Перспективи розвитку акваультури у Світі (Частина 1)
Аквакультура – отримання товарної продукції з організмів, що мешкають у водному середовищі, їх обробка та реалізація. Незважаючи на те, що для широкого загалу аквакультура — порівняно нова область, існує вона вже кілька тисяч років. Протягом багатьох століть аквакультурою займалися у Китаї, Японії та інших країнах Далекого Сходу. Перша згадка про аквакультуру зустрічається в роботі Фан Лі відноситься до 475 до н. е.
У стародавніх пам’ятниках літератури та мистецтва Далекого Сходу знайшли відображення відомості про аквакультуру. Про культивування устриць та інших водних організмів згадується також у працях стародавніх греків та римлян. Нині роботи у сфері аквакультури з більшою чи меншою інтенсивністю проводяться майже всіх континентах, крім, очевидно, лише Антарктиди. Чому ж тоді аквакультура вважається новим та перспективним напрямом розвитку товарного рибництва у багатьох країнах? Причин кілька, але вони прямо чи опосередковано пов’язані з такими основними чинниками:
– швидким зростанням чисельності населення земної кулі;
– нестачею продуктів харчування, особливо дешевого білка високої якості;
– наближенням уловів у Світовому океані до максимальних значень;
– відставанням продуктивності сільського господарства від зростання населення;
– зростаючим попитом делікатесну продукцію деяких країнах із високим рівнем життя.
Населення. Чисельність населення земної кулі щорічно зростає на 75-80 млн. Чоловік. Темп приросту населення в даний час становить 20 осіб на кожну тисячу, що перевищує історично сформовану норму в сотні разів. За сучасного темпу зростання чисельність населення через 35 років подвоїться. За даними ООН, до 2030 р. населення земної кулі зросте до 8 млрд. чоловік порівняно з 3,9 млрд. 1973 р.
Цифри маловтішні, проте вони не дають повного уявлення про предмет. Чисельність населення слаборозвинених країн становить 5 млрд. У той самий час у країнах щорічний приріст населення становить понад 65 млн., тобто більше 80 % щорічного приросту населення земної кулі. Отже, приріст відбувається переважно за рахунок збільшення чисельності населення слаборозвинених країн, де ресурси продовольства обмежені.
Є підстави вважати, що темп приросту населення розвинених країн поступово знижуватиметься. У 18 столітті та протягом більшої частини 19 століття у розвинених країнах чисельність населення швидко зростала. Однак у міру розвитку промисловості темп зростання населення знижувався, і в даний час у багатьох розвинених країнах народжуваність низька та приріст населення нульовий. Причин цього до кінця не вивчені. Зрозуміло одне, що поліпшення харчування та медичного обслуговування знизили смертність та збільшили середню тривалість життя. Зниження смертності призвело до швидкого зростання чисельності населення.
У розвинених країнах народжуваність знизилася, проте очікуване збільшення тривалості життя дещо сповільнилося. Подорожчання виховання дітей у розвиненому суспільстві може бути однією з причин зниження народжуваності. Якщо закони зниження народжуваності справедливі й у сучасних слаборозвинених країн, то з розвитком темп зростання їх населення також має поступово знижуватися.
Однак було показано, що навіть якщо народжуваність у всіх країнах знизиться до рівня поповнення чисельності, то до 2030 р. населення Землі складе більше 8 млрд. чоловік. Якщо більш реалістична мета досягнення до 2030 р. народжуваності на рівні поповнення чисельності у всіх країнах буде реалізована, то до 2050 р. чисельність населення Землі становитиме приблизно 10 млрд. Більше 90 % цього приросту припаде на слаборозвинені країн.
Нажаль, стабілізація чисельності відбудеться на рівні приблизно 10-15 15 млрд. чол. Таким чином, якщо не станеться будь-якої глобальної катастрофи, у наступні 50—100 років населення земної кулі, яку необхідно прогодувати та забезпечити всім необхідним, зросте майже у 2 рази порівняно з нинішньою чисельністю.
Потреби у продуктах харчування. Повноцінність продуктів харчування – це не лише достатня калорійність для життя. Раціон повинен бути збалансований за калорійністю, вмістом білків, вітамінів та мінеральних речовин. Чоловіку вагою 77 кг потрібно від 1920 до 6000 ккал щодня залежно від активності життя. У середньому калорійність раціону має становити 1920-2520 ккал.
Жінки. щоденна потреба в енергії = [660 + 8,82 (вага, кг) + 1,97 (зріст, см) – 5 (вік, роки)].
Таким чином, 35-річному чоловікові зріст 172,7 см і вагою 72,6 кг потрібно 1512 ккал на день при малорухливому способі життя, а 35-річній жінці зростом 165 см і вагою 49,9 кг – 1248 ккал на день.
Чоловік нормальної статури вагою від 57 до 77 кг повинен споживати на день 70 г білка, а жінка вагою 54-56 кг – 60 г. Крім того, щодня до раціону повинні входити вітаміни та мінеральні речовини.
Оскільки щорічний приріст населення становить близько 80 млн. чоловік (219 000 на день), то потреби в енергії повинні збільшуватися на 0,44 106 ккал, а в білку – на 1,4 104 кг на день. Доступність продуктів харчування населення залежить від наявності джерел їжі та ефективності їх утилізації. Джерелами задоволення потреб людства у продуктах харчування можуть бути земля, вода, поживні речовини, енергія, а також досягнення сучасної техніки та технології.
Коли у 1978 р. Томас Мальтус опублікував свій знаменитий популяційний принцип (чисельність населення обмежена наявністю продуктів харчування, оскільки населення зростає в геометричній прогресії, а продукти харчування — в арифметичній), він виходив з того, що джерелами продуктів харчування можуть бути тільки земля, вода, а також енергія людей та тварин.
Наявність додаткових ресурсів – головна причина того, що зловісні пророцтва Мальтуса не справдилися. Джерелами отримання продуктів харчування можуть бути сільське господарство, рибальство та аквакультура.
Сільське господарство досі дає основну масу продукції, очевидно, у зв’язку з тим, що в нього вкладалося значно більше зусиль, ніж у рибальство та аквакультуру. Сільським господарством люди почали займатися близько 10000 років тому, і воно повністю витіснило полювання, яке зберегло своє значення як основне джерело отримання продуктів харчування лише у примітивних племен. Рибальство також сягає своїм корінням в глибоку давнину. Цілком ймовірно, рибальством почали займатися раніше, ніж сільським господарством, але з різних причин йому не приділяли стільки уваги, скільки сільському господарству.
Загальна продукція рибальства велика, але значно менша за продукцію сільського господарства.
Аквакультура — наймолодша галузь, що з отриманням продуктів харчування, хоча існує починаючи з 500 р. до н.е. Нині продукція аквакультури становить трохи більше 2 % загальної харчової продукції. Нижче все три джерела отримання харчових продуктів розглянуті більш докладно.
Сільське господарство — наука та мистецтво обробітку ґрунту, отримання врожаю та вирощування худоби орієнтувалося на тваринництво та вирощування врожаїв суші. Безумовно, земля є найважливішим джерелом отримання сільськогосподарської продукції, проте близько 71% поверхні Землі зайнято водою і лише 29% — сушею.
Потенційно придатні для обробітку землі становлять 3,2 млрд. га, або приблизно 24% всієї суші Землі, що в 2,3 рази більше площі земель, що виробляються в даний час, і в 3 рази більше площі, з якої одержують урожай в даний час, оскільки значні площі повинні відводитися під пару.
З 3,2 млрд. га, придатних для оранки, близько 500 млн. га перебувають у зоні вологих тропіків, котрим технологія обробки грунтів вже розроблена.
Відсутність води, другого джерела одержання продукції, обмежує використання ще 300 млн. га орних земель. Незважаючи на те, що в даний час людина цілеспрямовано використовує воду в першу чергу для іригації, на ці цілі витрачається лише 4% світового річкового стоку. Цього достатньо, щоб обводнити близько 160 млн. га, тобто приблизно 1% площі суші земної кулі. Однак через нерівномірний розподіл опадів на поверхні земної кулі лише 30 % (близько 50 млн. га) потенційно придатних орних (за умови іригації) земель можна справді оросити.
Іригація може сприяти значному підвищенню врожайності. Потенційно придатні для землеробства площі під час здійснення іригаційних заходів становитимуть 1,1 млрд. га. Землі, придатні для землеробства за вирахуванням посушливих і перезволожених земель потенційна площа орних земель становить приблизно 2,5 млрд. га.
Таким чином, потенційно придатна для землеробства площа становить трохи менше ніж 4,1 млрд. га. Ревелл (1974) підрахував, що врожаю з цієї площі було б достатньо, щоб прогодувати від 38 до 48 млрд. осіб за калорійності добового раціону 400-5016 ккал, але за умови, що 10% цієї площі відводиться під технічні культури, а при вирощуванні врожаю використовуються ті ж досягнення науки та техніки, що й при отриманні пшениці в штаті Айова.
Очевидно, остання умова не може бути виконана з огляду на сучасний стан економіки. Більшість невикористовуваних нині земель низької якості і, ймовірно, ніколи не дасть таких урожаїв, які отримують у штаті Айова. Ґрунт у штаті Айова, де росте пшениця, одна з найродючіших у світі. Для перетворення убогих земель на родючі необхідні великі капіталовкладення – близько 500-1000 американських доларів на 1 га.
Незважаючи на те, що площа, потенційно придатна для землеробства, становить 985 млн. га, лише 630 млн. га розташовано поза вологими тропіками та в районах з достатньою кількістю вологи. В Африці та Південній Америці збільшення площі орних земель стримується не відсутністю природних ресурсів, а головним чином економічними, соціально-політичними та адміністративними факторами.
У Північній Америці та Австралії можна було б освоїти 300 млн. га потенційно придатних для землеробства площ за відповідного економічного стимулювання.
Загальна площа використовуваних та придатних орних земель є достатня при інтенсивному господарюванні, де можуть прогодувати людство чисельністю в 10 -15 млрд. чол. Проте соціальні, суспільні, політичні та економічні причини гальмують освоєння цих земель. Вирішити ці проблеми непросто, оскільки для цього необхідно змінити звички, вірування, традиції народів, а крім того, потрібні великі капіталовкладення та застосування нової технології. Необхідно створювати нову технологію, що потребує значних витрат.
Споживання зерна на душу населення зростає. Якщо прийняти, що залежність споживання зерна на душу населення від часу носить лінійний характер, а відхилення від цієї залежності обумовлені тільки кліматичними факторами, то можна побудувати лінію регресії. . Споживання м’яса на душу населення показують, що споживання зерна, м’яса, молока та яєць на душу населення постійно зростає. Найбільш швидкими темпами зростає споживання зерна душу населення, дещо повільніше зростає споживання м’яса. Споживання яєць та молока на душу населення зросла незначно.
Таким чином, приріст виробництва зерна, м’яса, молока та яєць випереджає приріст населення.
Однак значна частина населення Землі недоїдає, менша, але теж досить велика частина щороку гине від голоду. Мільйони людей не голодують, але їхній фізичний та духовний розвиток, а також працездатність обмежені через неповноцінне харчування. Нестача білка є серйозною проблемою в багатьох країнах світу, тому виробництво нетрадиційних сільськогосподарських продуктів було б важливим доповненням до нашого спільного столу.
У зв’язку з тим, що соціальні, політичні, економічні та релігійні чинники й надалі лімітуватимуть швидке зростання сільськогосподарського виробництва, отримання продуктів харчування з будь-яких видів сировини дозволить швидше знизити кількість голодуючих та недоїдаючих у всьому світі.
(Дивись далі Частину 2)
