Рибні комбікорми (рапсові та гірчичні макухи та шроти, ) (Частина 20)
Ріпак (суріпиця) відноситься до тих олійних культур, які можуть оброблятися в районах з помірним кліматом. В даний час його посіви інтенсивно розширюються, і за загальним обсягом виробництва рапсові макухи і шроти виходять на п’яте місце у світі.
Для відділення олії неочищене насіння ріпаку піддають подвійному віджиму, так званому форпресуванню. На першій його стадії віджимається основна кількість олії, в процесі другої йде віджим залишкових кількостей. Твердий залишок є макуха.
Шрот зазвичай є побічним продуктом застосування способу “форпресування-екстракція”: основна кількість олії виділяється після віджиму, а залишки екстрагуються з плющеного макухи розчинниками.
Залежно від сорту ріпаку та технології отримання олії рівень сирого протеїну в макухах та шротах коливається від 30 до 50%. Білки ріпаку мають високу біологічну цінність і перевершують білки кормових бобів, гороху, соняшника та близькі до сої. У комплексі сирого протеїну вміст білків сягає 82-87%. Фракції білків добре збалансовані за амінокислотним складом. Незважаючи на те, що рівень лізину в них нижчий, ніж у соєвому шроті на 8-10%, їхня велика перевага – більш високий (майже в 2 рази) вміст метіоніну та інших амінокислот, що містять сірки (цистину, цистеїну і т. д.). Ця цінна властивість ріпаку робить його бажаним компонентом комбікормів, так як основні види рослинної сировини дефіцитні за метіоніном.
Частка ліпідів у макухах сягає 10%, у шротах — коливається близько 0,2-2,5%. У складі ріпакової олії переважає енергоємна олеїнова кислота (до 48% залежно від сорту). Широкий діапазон коливань важливих для риб жирних кислот – лінолевої (11-27%) та ліноленової (6-22%), обумовлений здатністю ріпаку синтезувати у великих кількостях (до 50%) токсичну для тварин ерукову кислоту (22:1п-4). Незважаючи на її присутність у малих кількостях у природній їжі риб, у великих дозах вона несприятливо впливає на здоров’я тварин, негативно впливає на діяльність серцевого м’яза. Значна частина цієї кислоти видаляється при вилученні олії з насіння, але залишкові кількості можуть гальмувати обмінні процеси. Тому останні десятиліття у світі ведеться інтенсивна селекція безерукових сортів ріпаку. Її вміст у ліпідах знижується до 11-10%. Це сорти Bwasgica napus і Ст campestris, так званий, ріпак-канолу.
На вуглеводну частину в ріпакових макухах і шротах припадає близько 50%, з них близько 13% займає клітковина, а крохмаль і вільні цукри-35-38%. Щодо мінерального складу вони значно багатші за соєві фосфором, магнієм (у 2-1,5 рази) та кальцієм. Зарахувати до добрих джерел вітамінів їх не можна. Але в порівнянні з соєвим у їх складі в два з лишком рази більше холіну (вітаміну В4) і майже в 4 рази – нікотинової кислоти (вітаміну В.).
Таким чином, з компонентів, що входять до складу ріпаку, найбільшу цінність представляють білки. Однак насіння ріпаку та продукти їх переробки використовуються при виготовленні комбікормів для сільськогосподарських тварин та риб в обмежених кількостях. Крім ерукової кислоти, це пов’язано з наявністю в їхньому складі інших шкідливих речовин, які залишаються в макухах та шротах після вилучення олії. Насамперед це глюкозинолати, що належать до тіоглюкозидів — вуглеводистих сполук, що містять сірку.
Нетоксичні самі по собі, глюкозинолати розщеплюються під дією ферменту мироцинази, що міститься в насінні, зі звільненням групи токсичних речовин (тіоціонатів, ізотіоцинатів та інших сполук). Реакція йде за наявності вологи та тепла. Механізм їхньої дії полягає у придушенні функції щитовидної залози за допомогою зв’язування йоду та утворення антигормонів. Крім того, у ріпаку містяться такі глікозиди, як синіргін, синальбін, гліконопін та інші, які руйнують слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, порушуючи тим самим процеси травлення, а також негативно відбиваються на роботі серця та нирок.
Синапін, поліфеноли, фітинова кислота та інші шкідливо впливають на процеси біосинтезу. Комплексна дія цих сполук ускладнює обмінні процеси в організмі тварин і є основним фактором, що лімітує травлення та використання білків ріпаку тваринами та рибами. У дослідах з фореллю рапсова мука перетравлювалася лише на 35%, її білки — на 77%, енергія — на 45%. Підвищення поживності ріпаку можливе шляхом використання різних способів технологічної обробки. Як зазначаюсь вище, частина шкідливих ерукової та кротонової кислот видаляється при вилученні олії, тому в шротах їх менше, ніж у макухах. Інша частина руйнується при тепловій обробці та дії тиску. В дослідах на коропах вологотеплова обробка шроту за способом сухого пресування при 65 ° С дала дуже слабкий ефект. Токсини, що залишилися, гальмували діяльність травної системи, в результаті перетравність сухої речовини склала 43%, утліводів – 36%, сирого протеїну і жиру – близько 77%. Застосування способу “форпресування-екстракція” з попереднім тестуванням також не дозволило знешкодити основну кількість глюкозинолатів (хоча при тестуванні в режимі 100ºС мироциназа повинна руйнуватися).
При активному споживанні шроту організм коропа реагує негативно. Функціональна активність системи травлення низька. В результаті зменшується перетравність всіх поживних речовин. Несприятливі зміни в обмінних процесах (зневоднення, скорочення синтезу ліпідів), утричі знижується приріст маси. Зменшується використання рибами органічних речовин та енергії, що призводить до збільшення витрат корму.
Позитивні якості ріпакового шроту цієї технології виробітку виявляються при обмеженні його кількості в комбікормі до 10% і за умови його виготовлення методом сухого пресування (тобто при додатковій термічній обробці). Більш повне знешкодження ріпакового шроту можливе при гідробаротермічній (екструзійній) технології виготовлення комбікорму. Першою реагує травна система риб. Перетравність суми поживних речовин комбікорму зростає на 40% в основному за рахунок брухтів, білка та мінералів.
Доступність незамінних амінокислот збільшується до 86-92%. Патологічні зміни обміну речовин не виявлено. Зростання риб прискорюється в 1,8 разу при зниженні витрат корму на 20%. Про вплив технології виготовлення на поживні властивості ріпакового шроту можна судити за коефіцієнтами його перетравності у коропів. Як показали наші досліди, у комбікормах для коропа екструдований рапсовий шрот у кількостях 30-40% може служити повноцінним замінником соєвого та соняшникового шротів, особливо, якщо взяти до уваги підвищений вміст та добру доступність його метіоніну (швидкий для коропа 104% проти 40-50) % соєвого).
Макухи ріпаку-канолу (бідного еруковою кислотою і глюкозинолатами) можна включати в комбікорми для молоді канального сома (з 4% рибного борошна) до 36%; його добавка до корму у кількості 48% викликає гальмування зростання. У корми для лососевих включають до 20% ріпакового борошна, корми для тиляпії – до 15%.
Насіння гірчиці після їх обвалення витягають гірчичну олію засобами пресування або екстракції. Залежно від ступеня очищення від лушпиння макухи і шроти йдуть на виготовлення гірчичного порошку або на кормові цілі. Лушпиння зазвичай використовують у вигляді палива, але є спроби її застосування в годівлі коропів.
За усередненими даними, з розрахунку на суху речовину макухи та шроти містять 25-38% сирого протеїну, до 13% (макухи) та 5% (шроти) загальних ліпідів, трохи більше 6% золи, близько 1,5% фосфору. З 50% вуглеводів трохи більше половини посідає крохмаль і різні цукру. Частка клітковини досягає 17-18%, лігніноподібних речовин – близько 5%. За загальним вмістом білків, ліпідів та вуглеводів гірчичний макуха може бути потенційним джерелом органічних речовин у комбікормах для риб.
Гірчиця, як і ріпак, належить до сімейства хрестоцвітих, їх насіння близьке за хімічним складом. Її ліпіди крім корисної властивості – високого вмісту ліноленової кислоти (12-21%), мають у своєму складі токсичну ерукову кислоту (39-52%).
Макуха і шроти гірчиці містять інші потенційні отрути — ефіри ізотіоціанідів (їх називають гірчичними маслами).У насінні гірчичні масла перебувають у пов’язаному із цукроми стані у вигляді глюкозидів. При дробленні насіння в присутності вологи вони розпадаються на леткі ароматичні та токсичні речовини. Усі гірчичні олії – сильні подразники. Вони викликають запальні процеси протягом усього травного тракту. Можливо, саме цією властивістю обумовлений антигельмінтний ефект гірчичного макухи при лікувальному годуванні ним коропів.
Глюкозинолати, проходячи в організмі шлях послідовних перетворень, утворюють токсичні сполуки, які знижують апетит тварин та викликають гіпертрофію щитовидної залози. Ці продукти, виділяючись через нирки, вражають їхню паренхіму і зумовлюють появу нефритів. Детоксикація речовин, що утворюються, залежить від наявності сірки, основним джерелом якої служить метіонін. У сільськогосподарських тварин при включенні в корм гірчичного макухи раціон збагачують сіркою за рахунок добавок сірчанокислого натрію. Крім того, токсичні продукти можуть впливати на обмін мінеральних речовин, вступаючи з ними в різні сполуки та зменшуючи їх розчинність у травних соках. Це підтверджується нашими експериментами з коропами, де було показано, що зольні елементи гірчичного шроту знаходяться для коропів у формі, що не засвоюється. Одночасно у риб виявлено екскрецію в кишечник обмінних фракцій мінералів та їх виділення з екскрементами. Для знешкодження антипоживних факторів гірчичного макухи використовуються ті ж способи попередньої гідротермічної та гідробаротермічної обробки, що й для токсичних агентів ріпаку.
Гідротермічна обробка гірчичного макухи в режимі сухого пресування виявилася недостатньою для руйнування більшої частини токсичних речовин. Незважаючи на відносно високу перетравність у коропів сирого протеїну (64-72%), жирів (83-88%) та вуглеводів (43-47%) гірчичного макухи, риба, харчуючись ним, практично не росла, але споживала його в 3-4 в рази більше, ніж комбікорми.
Токсична дія гірчичної макухи підтверджувалася візуальними спостереженнями. Цікаво відзначити, що перші 3-4 дні коропи охоче брали корм, потім його споживання різко скоротилося, риба втратила апетит, при обловах була млявою, мала бліде та каламутне забарвлення. Зростання риб через 25-30 днів повністю припинилося. Токсичні речовини, впливаючи на слизову оболонку кишечника та інгібуючи роботу травних залоз, знизили доступність риб лізину до 58%. В результаті ступінь задоволення потреби коропа в лізині, згідно зі швидкістю, склала лише 40%. Незважаючи на відносно високий вміст, виявився першою кислотою, що лімітує. Наступними були метіонін (швидко 52%) та ізолейцин (швидко 53%). Але це вже обумовлено їх низьким вмістом у білках. Крім того, токсини, що залишилися, впливаючи на обмін речовин, викликали типове для інтоксикації зневоднення організму поряд з патологічним накопиченням ліпідів і втратою мінеральних речовин, що свідчить про старіння і руйнування клітин організму риб.
Екструзія макухи при одночасному впливі температури, води та тиску зробила його органічні речовини зручними для коропа. В результаті дещо нормалізувався обмін речовин та посилився ріст риб. Однак його швидкість була набагато нижчою, ніж у риб, які споживали інші види екструдованих шротів (рапсового, соєвого, соняшникового). Це дало підставу зробити висновок, що екструзія недостатньо повно руйнує антипоживні агенти. Їхні залишки продовжують надавати на риб несприятливу дію.
Введення гірчичної макухи в комбікорми для коропів навіть після екструдування допустимо в обмежених кількостях (до 10 – максимум 15%) в основному при необхідності дегельмінтизації травного тракту риб.
Можливо, сприятливий ефект дасть введення в комбікорм, що містить гірчичний макуху, сірчанокислого натрію та синтетичного метіоніну. Пошук технологічних способів детоксикації слід продовжити. При доборі білків в раціони коропа гірчичний макуху найбільш доцільно поєднувати з соєвими і арахісовими макухами та шротами, а також бобовими, з групи злакових – з ячменем, просо, рисом.
Як компонент комбікормів для форелі застосовувати гірчичний макуха не рекомендується.
(Дивись далі Частину 21)
