СТРГ ВІД ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ДО СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОДЕЛІ.

ЗМІСТ

Сторінка

СТРГ ВІД ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ДО СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОДЕЛІ.……………………………………………………………………………………………………… ВСТУП…………………………………………………………………………………………………………	3 3
1. СТРГ У РИБНОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ, ІСТОРІЯ ТА ЗНАЧЕННЯ…………………………………………………………………………………………….
3
2
. ПРАВОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ СТРГ……………………………………………………	10
3. ДЕРЖАВНИЙ ІНТЕРЕС: ЩО НАСПРАВДІ МАЄ БУТИ ЗАХИЩЕНО..	22
4. СТРГ НОВОГО ПОКОЛІННЯ: РЕСУРСНО-КЕРОВАНА МОДЕЛЬ………	32
5. ПЕРЕХІД ВІД ЧИННОЇ ДО НОВОЇ МОДЕЛІ………………………………………	50
6. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РІШЕННЯ…………………………………………………..	59
7. ДОРОЖНЯ КАРТА ДЕРЖАВНОГО РІШЕННЯ…………………………………….	71
ПРОПОЗИЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ………………………………………………………..	79
ДОДАТОК 1  МАТРИЦЯ ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ СТРГ…………..	90
ДОДАТОК 2 ПОРІВНЯЛЬНА МОДЕЛЬ «ЧИННЕ СТРГ → СТРГ НОВОГО ПОКОЛІННЯ»…………………………………………………………………………….	87

 СТРГ

ВІД ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ДО СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОДЕЛІ

ВСТУП

1. СТРГ У РИБНОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ, ІСТОРІЯ ТА ЗНАЧЕННЯ

Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) є особливою формою рибогосподарського використання водних біоресурсів, що сформувалася в Україні на стику природного функціонування водойми, штучного відтворення та господарського використання сформованого рибопродукційного потенціалу.

Їх поява була відповіддю на практичну потребу: використовувати частину внутрішніх водойм не лише як територію вилову природно сформованих запасів, а як об’єкт цілеспрямованого рибогосподарського управління, де відтворення, зариблення, формування видового складу, охорона та вилучення водних біоресурсів поєднуються в одному технологічному циклі.

Ця особливість принципово важлива для розуміння СТРГ. Йдеться не просто про право суб’єкта господарювання виловлювати рибу. Чинне законодавство і сьогодні визначає спеціальне використання водних біоресурсів у режимі рибогосподарської експлуатації водного об’єкта як окремий вид спеціального використання, що здійснюється користувачем у СТРГ на підставі відповідного Режиму та дозволу. Сам Режим охоплює вимоги щодо відтворення водних біоресурсів, строків і засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства та ощадливого використання ресурсу.

Отже, в самій правовій природі СТРГ уже закладено значно більше, ніж вилов риби. Закладено ідею керованого відтворення та використання водного біоресурсу.

1.1. Чому виникла модель СТРГ

Внутрішні водойми України істотно різняться за природною продуктивністю, гідрологічним режимом, кормовою базою, видовим складом, антропогенним навантаженням та можливостями природного відтворення риби. Частина з них унаслідок зарегулювання стоку, трансформації екосистем, замулення, погіршення нерестових умов та інших факторів не може розглядатися лише через класичну модель використання природно сформованих запасів.

За таких умов виникла потреба в господарській моделі, здатній поєднати природну продуктивність водойми з цілеспрямованим формуванням її рибогосподарського потенціалу.

У цьому полягає первісна раціональність СТРГ:

ВОДОЙМА → НАУКОВА ОЦІНКА → ФОРМУВАННЯ РЕСУРСУ → ЗАРИБЛЕННЯ → ВИРОЩУВАННЯ → ОХОРОНА → ВИЛОВ → ВІДТВОРЕННЯ.

Така модель принципово відрізняється і від простого промислового вилову природного ресурсу, і від класичної ставкової аквакультури. Саме ця проміжна природа СТРГ стала одночасно його господарською особливістю і майбутнім джерелом складних правових питань.

1.2. СТРГ як модель управління живим ресурсом

У правильно організованому СТРГ об’єктом господарської уваги має бути не стільки сама вода чи територія водойми, скільки стан і продуктивність водних біоресурсів у взаємозв’язку з екосистемою водойми.

Користувач зацікавлений у тому, щоб у водоймі існував ресурс, який можна відтворювати, вирощувати та використовувати протягом тривалого часу. Саме тут потенційно виникає важлива для держави економічна мотивація: суб’єкт господарювання вкладає кошти у зариблення, охорону, організацію господарства та інші заходи не заради одноразового вилучення, а для забезпечення наступних виробничих циклів.

Тому стратегічно сильне СТРГ повинно будуватися на простій логіці:

не виловити більше сьогодні, а забезпечити існування продуктивного ресурсу завтра.

Саме ця властивість може зробити СТРГ корисним інструментом державної рибогосподарської політики — але лише за умови, що фактичний стан ресурсу, виконання зобов’язань з його відтворення та результати господарювання є вимірюваними і контрольованими.

1.3. Зариблення, вирощування та вилов як єдиний цикл

Зариблення у системі СТРГ не повинно розглядатися як формальна дія, що лише створює юридичну передумову для подальшого вилову. Його державний сенс полягає у формуванні або підтриманні продуктивного, екологічно допустимого та господарсько цінного складу водних біоресурсів.

Тому між зарибленням і виловом має існувати ресурсний баланс.

Держава повинна знати не лише, скільки риби було вселено та скільки виловлено. Значно важливіше розуміти, що відбулося з водоймою і популяціями між цими двома подіями: якою була виживаність посадкового матеріалу, як змінилася структура іхтіофауни, чи сформувався промисловий запас, як господарська діяльність вплинула на туводні види, природне відтворення та екологічний стан водойми.

Це вже переводить СТРГ із моделі обліку операцій у модель управління результатом.

1.4. Економічне значення

СТРГ може створювати економічну цінність одразу на декількох рівнях.

Передусім це виробництво рибної продукції внутрішнього походження. Для України, яка прагне нарощувати власне виробництво риби та зменшувати критичну залежність продовольчого ринку від зовнішнього постачання, ефективне використання внутрішнього рибогосподарського потенціалу має значення не лише для окремих підприємств, а й для продовольчої стійкості держави.

Навколо господарської діяльності формуються робочі місця, попит на рибопосадковий матеріал, транспорт, технічне обслуговування, переробку, зберігання та реалізацію продукції. За сучасної моделі до цього можуть додаватися рекреаційне рибальство, рибальський туризм та інші послуги.

Таким чином, правильно організоване СТРГ потенційно здатне створювати ланцюг доданої вартості навколо живої водойми, а не лише товарну партію виловленої риби.

1.5. СТРГ і територіальні громади

Для територіальної громади водойма – це значно більше, ніж рибогосподарський об’єкт. Це природний простір, місце традиційного рибальства і відпочинку, частина місцевого ландшафту, потенційне джерело зайнятості, підприємництва та туристичної привабливості.

Саме тому майбутня модель СТРГ не може будуватися за закритою формулою «держава – користувач».

Вона має враховувати законні інтереси громади, доступ громадян до рекреації у встановлених межах, екологічний стан водойми, місцеву зайнятість та можливість розвитку супутньої економічної діяльності.

Водночас громада не повинна підміняти собою державне управління водними біоресурсами, а суспільний інтерес не може означати безконтрольного використання ресурсу. Необхідний баланс компетенцій, прав, відповідальності та доступу.

1.6. Що модель СТРГ дала Україні

Оцінюючи СТРГ, було б помилкою виходити з двох крайнощів: або оголосити цю систему безумовно успішною, або заперечити весь накопичений нею досвід через сучасні правові проблеми.

Сам факт тривалого функціонування СТРГ показав практичну можливість поєднання на внутрішніх водоймах господарського використання з цілеспрямованим формуванням рибних запасів. Сформовано підприємства, виробничі зв’язки, практику зариблення та господарської експлуатації, накопичено науковий і виробничий досвід.

Це – створений державою, бізнесом і фаховим середовищем інституційний капітал, який не можна оцінювати лише через призму окремої нормативної колізії.

Державний інтерес полягає не в тому, щоб автоматично зберегти кожне існуюче СТРГ, а в тому, щоб не втратити корисний потенціал системи разом із виправленням її недоліків.

1.7. Де стара модель вичерпує себе

Разом із тим система СТРГ формувалася в іншому правовому, економічному та технологічному середовищі. За роки її функціонування змінилися земельне, водне, екологічне та рибогосподарське законодавство, цифрові можливості держави, вимоги до прозорості використання природних ресурсів та суспільні очікування щодо доступу до водойм.

У результаті накопичилися питання щодо співвідношення прав на водний об’єкт і прав на використання водних біоресурсів; місця СТРГ між промисловим рибальством та аквакультурою; правового значення НБО і Режиму; гарантій добросовісних інвестицій; контролю фактичного зариблення і вилову; доступу громадян; об’єктивності наукового супроводу; відповідальності користувача за довгостроковий стан ресурсу.

Саме тут проходить межа між захистом державного інтересу і захистом статус-кво.

Захищати статус-кво – означало б стверджувати, що система не потребує змін.

Захищати державний інтерес – означає визнати її корисний потенціал, чесно визначити накопичені недоліки і побудувати нову модель, у якій право господарювати невіддільне від обов’язку забезпечувати вимірюваний ресурсний та екологічний результат.

1.8. СТРГ у сучасній державній політиці

Важливо, що СТРГ не є лише історичною конструкцією. Чинне українське законодавство продовжує прямо визначати спеціальне використання водних біоресурсів у режимі рибогосподарської експлуатації у СТРГ, а державна цифрова система «еРибальство» передбачає облік, зокрема, режимів рибогосподарської експлуатації, користувачів водних біоресурсів, дозволів, договорів та інформації про ресурс.

Це означає, що перед державою стоїть не абстрактне питання про минуле СТРГ, а цілком практичне питання про майбутню якість його регулювання.

Показовим є й сучасний напрям державної політики в суміжних сферах: у 2026 році Кабінет Міністрів України запровадив експериментальний механізм спеціального використання водних біоресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, прямо поставивши завдання прозорості, усунення надмірного навантаження на бізнес, електронного обліку та подальшого вдосконалення законодавства за результатами експерименту.

Для СТРГ це важливий методологічний сигнал: держава може не руйнувати складну систему через накопичені суперечності, а спочатку сформувати нову модель, випробувати її, оцінити результат і лише після цього масштабувати.

1.9. Від збереження СТРГ – до збереження державної спроможності

Питання майбутнього СТРГ тому не повинно зводитися до дискусії «залишити чи ліквідувати».

Обидві відповіді є надто простими.

Якщо модель не забезпечує прозорості, належного відтворення ресурсу, наукової обґрунтованості та державного контролю – вона потребує зміни.

Але якщо господарство добросовісно інвестує у водні біоресурси, здійснює їх відтворення, створює рибну продукцію, робочі місця та місцеву економічну активність, дотримується екологічних вимог і здатне підтвердити результат своєї діяльності достовірними даними, держава також повинна забезпечити йому правову визначеність, передбачуваність правил і захист законних інвестицій.

Саме цей взаємний баланс має стати фундаментом наступного покоління СТРГ:

ДЕРЖАВА ГАРАНТУЄ ПРАВОВУ ВИЗНАЧЕНІСТЬ → КОРИСТУВАЧ БЕРЕ РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → НАУКА ЗАБЕЗПЕЧУЄ ДОСТОВІРНІ ЗНАННЯ → ЦИФРОВА СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧУЄ ПРОЗОРІСТЬ → КОНТРОЛЬ ОЦІНЮЄ РЕЗУЛЬТАТ → ВОДОЙМА І РЕСУРС ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ТА ВІДТВОРЮЮТЬСЯ

ПІДСУМКОВА ПОЗИЦІЯ

СТРГ слід оцінювати не за самою назвою організаційно-господарської моделі і не за кількістю років її існування. Критерієм її цінності для України має бути результат: стан водних біоресурсів, обсяг і якість їх відтворення, екологічний стан водойми, вироблена рибна продукція, створені робочі місця, інвестиції, користь для територіальної громади, прозорість діяльності та дотримання встановлених державою правил. Тому завдання держави полягає не у безумовному збереженні СТРГ і не в їх механічному демонтажі, а у відокремленні життєздатної господарської ідеї від застарілих та невизначених правових механізмів її реалізації.

Україні потрібне не СТРГ минулого, яке держава і користувачі СТРГ змушені постійно пояснювати в судах, і не правовий вакуум після їх ліквідації.

Україні потрібне СТРГ нового покоління – науково обґрунтоване, ресурсно відповідальне, цифрово прозоре, економічно життєздатне, відкрите для державного і суспільного контролю та юридично захищене настільки, наскільки воно саме здатне захищати й відтворювати довірений йому живий ресурс. Сильне СТРГ – не самоціль державної політики. Його цінність визначається тим, чи стають завдяки йому сильнішими водний біоресурс, водойма, громада, економіка і сама держава. Саме з цієї позиції надалі має оцінюватися і чинна система СТРГ, і будь-яка модель її майбутньої трансформації.

При цьому трансформація СТРГ не повинна означати руйнування вже створеного рибогосподарського потенціалу. Держава, яка прагне підвищувати рибопродуктивність внутрішніх водойм, нарощувати власне виробництво рибної продукції та формувати сприятливі умови для підприємництва, має бути зацікавлена у збереженні всього, що реально працює на відтворення водних біоресурсів, виробництво, зайнятість та розвиток територій. Тому реформування СТРГ має відбуватися за простим принципом: не руйнувати те, що працює, через недосконалість законодавства, а усунути правові прогалини, відокремити добросовісне господарювання від зловживань і встановити сучасні правила, які  захищають водні біоресурси, державний інтерес та законні інвестиції.

 

2. ПРАВОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ СТРГ

Правова невизначеність у сфері спеціальних товарних рибних господарств є не локальною проблемою окремих суб’єктів господарювання, а системною проблемою державного регулювання використання водних біоресурсів України. Її сутність полягає у тому, що протягом тривалого часу держава одночасно визнавала спеціальне використання водних біоресурсів у режимі рибогосподарської експлуатації водного об’єкта, затверджувала відповідні режими, видавала дозволи, контролювала зариблення та вилов, але не сформувала достатньо цілісного правового механізму, який однозначно узгоджував би таке використання з водним, земельним, екологічним та цивільним законодавством.

Ця проблема вже не може розглядатися лише як позиція користувачів СТРГ. У постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 922/1168/23 Верховний Суд безпосередньо розглядав ситуацію, за якої суб’єкт господарювання здійснював діяльність у режимі рибогосподарської експлуатації водного об’єкта, але одночасно поставало питання про правові підстави користування земельною ділянкою водного фонду. Під час передачі справи на розгляд судової палати прямо було поставлено питання про правову невизначеність і наявність законодавчої прогалини: з одного боку, для водосховища комплексного призначення існують законодавчі обмеження щодо оренди, а з іншого – саме на таких водоймах можуть установлюватися режими рибогосподарської експлуатації та надаватися дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів. (Верховний Суд)

Отже, центральне питання полягає вже не в тому, чи існує проблема, а в тому, як держава має її вирішити, не руйнуючи при цьому законну господарську діяльність, систему відтворення водних біоресурсів та довіру до власних рішень.

Ми не захищаємо недоліки СТРГ. Ми захищаємо право України мати ефективну модель використання і відтворення водних біоресурсів, право держави контролювати свій ресурс, право добросовісного господарювання на правову визначеність і обов’язок держави виправляти власні нормативні помилки, а не перекладати їх наслідки на суспільство, бізнес і водойму.

Саме з цієї позиції у цьому розділі оцінюються правова природа СТРГ, співвідношення режимів використання водного об’єкта, земель водного фонду і водних біоресурсів, дозвільна система, судово-прокурорська практика та наслідки багаторічної нормативної невизначеності.

Мета такого аналізу – не виправдати минуле, а визначити правові причини конфлікту і запропонувати державі шлях, який одночасно відновлює законність, захищає водні біоресурси та не руйнує добросовісне господарювання.

2.1. СТРГ у чинній правовій системі

Насамперед необхідно зафіксувати юридично важливий факт: СТРГ не є самовільно створеною господарською конструкцією, що існує поза правовим полем.

Чинне законодавство прямо визначає спеціальне використання водних біоресурсів у режимі рибогосподарської експлуатації водного об’єкта як вид спеціального використання водних біоресурсів, що здійснюється користувачем на підставі режиму рибогосподарської експлуатації у спеціальному товарному рибному господарстві та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів. (Законодательство Украины)

Це принципово.

Держава юридично визнає:

СТРГ → РЕЖИМ → СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ → ДОЗВІЛ → ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ

Тому проблема СТРГ полягає не у відсутності правового визнання самої форми спеціального використання водних біоресурсів, а у неповній узгодженості різних правових режимів, що одночасно діють щодо водойми, землі, води та водних біоресурсів.

2.2. Водойма, земля, вода і водні біоресурси — не тотожні об’єкти права

Саме тут знаходиться один із головних вузлів правової невизначеності.

У суспільній, адміністративній, а іноді й правозастосовній практиці поняття «користування водоймою» нерідко використовується як універсальна конструкція. Проте юридично за фізично єдиним природним об’єктом можуть стояти різні об’єкти та правові режими.

Необхідно розмежовувати щонайменше:

земельну ділянку водного фонду;

водний об’єкт та воду;

водні біоресурси;

право спеціального використання водних біоресурсів;

господарську діяльність, пов’язану з їх відтворенням і вилученням.

Право спеціального використання водних біоресурсів саме по собі не повинно автоматично ототожнюватися з речовим правом на земельну ділянку чи з орендою всього водного об’єкта.

Водночас і наявність Режиму не повинна автоматично тлумачитися як універсальний правовстановлюючий документ на землю та воду.

Саме необхідність провести цю межу послідовно і без суперечностей є завданням держави.

2.3. Режим рибогосподарської експлуатації: що він дає і чого не дає

Режим є центральним елементом моделі СТРГ, але його юридична природа повинна тлумачитися точно.

Історично нормативне визначення Режиму охоплювало сукупність вимог, умов і заходів щодо відтворення водних біоресурсів, строків лову, знарядь, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства та ощадливого використання туводних видів. (Законодательство Украины)

Отже, за своїм функціональним призначенням Режим – це передусім інструмент управління водними біоресурсами, а не універсальний титул на всі природні об’єкти, пов’язані з водоймою.

Саме тут потрібно уникнути двох юридичних крайнощів.

Перша – вважати, що наявність Режиму автоматично вирішує всі земельні та водні правовідносини.

Друга – зробити протилежний висновок: якщо Режим не є договором оренди землі чи водного об’єкта, то він нібито взагалі не створює юридично значущих прав і обов’язків у сфері використання водних біоресурсів.

Обидва підходи спрощують складні правовідносини.

2.4. СТРГ та оренда водного об’єкта

Найгостріша правова проблема виникає тоді, коли спеціальне використання водних біоресурсів фактично починають ототожнювати з користуванням самим водним об’єктом або земельною ділянкою під ним.

Верховний Суд у справі № 922/1168/23 розглянув саме цю колізію. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що Режим не є правовстановлюючим документом на водний об’єкт або землю водного фонду. Водночас при передачі справи на палату було звернуто увагу на ситуацію, коли законодавство обмежує можливість оренди водосховищ комплексного призначення, хоча саме на таких водоймах фактично встановлюються режими рибогосподарської експлуатації. (Верховний Суд)

Це створює правовий парадокс: держава дозволяє спеціальне використання ресурсу → визначає умови такого використання → видає дозвільні документи → контролює діяльність → але водночас правова система може не давати суб’єкту однозначного механізму оформлення інших прав, які правозастосовний орган згодом вважає необхідними.

Це і є одна з центральних причин правової невизначеності.

2.5. СТРГ не можна автоматично ототожнювати з аквакультурою

Ще одна методологічна помилка – механічно переносити на СТРГ правову модель аквакультури.

Для аквакультури законодавство передбачає спеціальні конструкції користування рибогосподарськими водними об’єктами, технологічними водоймами та їх частинами. Верховний Суд також аналізував такі орендні конструкції, зокрема одночасне значення водного простору та земельної ділянки для відповідної господарської діяльності. (Верховний Суд)

Проте з цього не випливає, що будь-яке зариблення, вирощування або вилов у СТРГ автоматично перетворює цю діяльність на аквакультуру. СТРГ історично сформувалося як окрема модель спеціального використання водних біоресурсів у природних або значною мірою природно функціонуючих водних екосистемах.

Тому майбутнє законодавство повинно чітко відповісти:

де закінчується спеціальне використання водних біоресурсів у СТРГ і починається аквакультура; які критерії їх розмежування; який правовий режим застосовується у змішаних випадках.

Без цього судова практика й надалі буде змушена вирішувати те, що спочатку повинен однозначно визначити законодавець.

2.6. Науково-біологічне обґрунтування

Науково-біологічне обґрунтування має принципове значення для СТРГ, оскільки саме наука повинна відповідати на питання, які не може вирішити право: який стан водойми, які види та в яких обсягах доцільно вселяти, яким має бути допустиме вилучення, як господарська діяльність впливатиме на природні популяції та екосистему.

Однак НБО не повинно перетворюватися на формальний документ, необхідний лише для проходження адміністративної процедури.

Його державна цінність виникає лише тоді, коли вихідні дані перевірювані, методики зрозумілі, висновки відтворювані, автори несуть професійну відповідальність, а фактичний стан водойми надалі порівнюється з прогнозованим.

Тому в майбутній моделі:

НБО → РЕЖИМ → ДІЯЛЬНІСТЬ → МОНІТОРИНГ → ПЕРЕВІРКА РЕЗУЛЬТАТУ → КОРИГУВАННЯ.

Науковий документ має стати не виправданням господарської діяльності, а інструментом державного управління ресурсом.

2.7. Дозвіл і довіра до рішення держави

Дозвільний механізм створює ще одну важливу проблему.

Якщо компетентний державний орган протягом установленої законом процедури розглянув документи та надав суб’єкту право на спеціальне використання водних біоресурсів, суб’єкт об’єктивно будує свою господарську поведінку, інвестиції та виробничі плани з урахуванням такого рішення держави.

Це не означає, що дозвіл може легалізувати порушення закону або створити права, яких орган не мав повноважень надавати.

Але це означає інше: держава повинна нести інституційну відповідальність за якість і узгодженість власних адміністративних рішень.

Не може бути нормальною система, у якій один державний орган роками дозволяє та контролює діяльність, інший формує правила її здійснення, третій приймає звітність, а згодом держава через інший свій орган ставить під сумнів саму правову можливість такої діяльності — без попереднього усунення нормативної суперечності.

2.8. Законні очікування добросовісного користувача

Правова визначеність має значення не тільки для громадянина чи підприємця. Вона є умовою ефективної держави.

Добросовісний суб’єкт, який діяв на підставі документів, виданих компетентними державними органами, виконував встановлений Режим, здійснював зариблення, сплачував передбачені платежі, звітував та перебував під державним контролем, має право очікувати, що держава не змінюватиме фундаментальну оцінку правомірності створеної нею ж системи непередбачувано і без належного перехідного механізму.

Це не імунітет від відповідальності.

Якщо встановлено конкретне порушення – воно має отримати передбачену законом правову оцінку.

Але відповідальність за конкретне порушення і ліквідація наслідків системної нормативної невизначеності – юридично різні питання.

Їх не можна змішувати.

2.9. Судово-прокурорська практика: де проходить межа державного інтересу

Прокуратура відповідно до Конституції та законодавства виконує функцію представництва інтересів держави в суді у визначених законом випадках. Саме існування прокурорського позову щодо використання природних ресурсів тому не може розглядатися як щось неправомірне чи антидержавне.

Але значно складнішим є питання: що саме становить державний інтерес у конкретній системній ситуації?

Чи завжди інтерес держави вичерпується поверненням певного об’єкта або припиненням певної господарської діяльності?

Чи має одночасно оцінюватися, що відбудеться з:

водними біоресурсами;

вже здійсненим зарибленням;

відтворенням;

охороною водойми;

виробництвом рибної продукції;

робочими місцями;

інвестиціями;

доходами громади;

правовою довірою до держави?

Саме тут наше дослідження повинно зайняти державницьку, а не корпоративну позицію.

Прокурор зобов’язаний захищати інтерес держави. Але інтерес держави не тотожний інтересу виграти судову справу.

Судова перемога є процесуальним результатом.

Державний інтерес – це кінцевий суспільний, екологічний, правовий та економічний результат.

2.10. Небезпека заміни державної політики судовими рішеннями

Суд вирішує конкретний правовий спір у межах заявлених вимог, встановлених обставин та чинного законодавства.

Суд не повинен замість законодавця створювати цілісну державну модель СТРГ.

Так само прокуратура, реалізуючи представницьку функцію, не повинна фактично ставати органом формування рибогосподарської політики.

Якщо десятки однотипних спорів виникають навколо одного нормативного вузла, це може свідчити не лише про поведінку окремих користувачів, а й про дефект самого державного регулювання.

І тоді державницька відповідь повинна полягати не лише у множенні позовів.

Вона повинна включати:

АНАЛІЗ ПРИЧИНИ → НОРМАТИВНИЙ АУДИТ → ЄДИНУ ПРАВОВУ ПОЗИЦІЮ ДЕРЖАВИ → ПЕРЕХІДНИЙ МЕХАНІЗМ → НОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Особливо вагомо, що проблема правової невизначеності вже з’явилася безпосередньо в аргументації, яку розглядав Верховний Суд. (Верховний Суд)

2.11. Держава не може сперечатися сама із собою

Для громадянина або підприємства держава є єдиною системою публічної влади.

Людина не повинна бути заручником ситуації, коли:

один орган дозволяє → другий погоджує → третій контролює → четвертий приймає звітність → п’ятий через роки стверджує, що правова модель від самого початку була неналежною.

Державні органи можуть мати різну компетенцію та різні правові позиції. Це нормально для правової держави.

Ненормально інше – коли наслідки неузгодженості самої державної системи в повному обсязі перекладаються на добросовісного учасника правовідносин.

Сучасна система «еРибальство» вже передбачає централізовану інформацію про користувачів, водні біоресурси, режими рибогосподарської експлуатації, дозвільні документи та договори. Це створює технологічну передумову для того, щоб держава нарешті бачила весь ланцюг правовідносин як єдине ціле. (Законодательство Украины)

2.12. Наслідки правової невизначеності

Тривала невизначеність завдає шкоди всім сторонам.

Держава втрачає передбачуваність управління ресурсом і витрачає ресурси на судові конфлікти.

Добросовісний бізнес не може планувати довгострокові інвестиції у зариблення, технічну базу, охорону та переробку.

Територіальна громада ризикує втрачати робочі місця, місцеву економічну активність і доглянуту водойму.

Наука опиняється в системі, де НБО та результати багаторічного моніторингу можуть втрачати практичне значення через невирішені правові питання.

Водний біоресурс ризикує найбільше, оскільки припинення господарської моделі саме по собі не створює автоматично нової системи зариблення, відтворення, охорони та моніторингу.

І нарешті, страждає довіра до держави.

Підприємець не інвестуватиме на 10–15 років у живий ресурс, якщо не знає, чи визнаватиме держава завтра правомірною модель, яку сама дозволила сьогодні.

2.13. Що має бути предметом державного реагування

Тому державі необхідно перейти від боротьби з наслідками до усунення причини.

Потрібно чітко визначити:

що саме отримує користувач СТРГ;

які права на водні біоресурси це створює;

яких прав на землю та воду це не створює;

коли необхідна оренда;

коли оренда юридично неможлива;

який механізм застосовується в такому випадку;

чим СТРГ відрізняється від аквакультури;

який статус мають НБО та Режим;

якими є гарантії добросовісного користувача;

за яких підстав Режим може бути припинений;

що відбувається із вселеними за приватні кошти водними біоресурсами;

як забезпечується безперервність охорони та відтворення ресурсу;

хто і за якими показниками оцінює кінцевий результат.

Поки держава не дасть однозначної відповіді на ці питання, правова невизначеність відтворюватиметься незалежно від кількості завершених судових справ.

2.14. Не амністія минулого, а новий правовий порядок

Усунення правової невизначеності не повинно перетворитися на автоматичну легалізацію будь-якої діяльності, яка раніше здійснювалася під назвою СТРГ.

Це було б так само помилково, як і механічна ліквідація всієї системи.

Необхідно провести інвентаризацію чинних СТРГ, перевірити правові підстави діяльності, фактичне виконання Режимів, зариблення, вилов, стан ресурсів, достовірність звітності та дотримання екологічних вимог.

Добросовісність має бути доведена результатом.

Там, де встановлено зловживання, держава повинна реагувати жорстко і в межах закону.

Там, де господарство протягом років виконувало встановлені державою правила, вкладало власні кошти у ресурс і може підтвердити це документально та фактично, держава повинна запропонувати зрозумілий механізм переходу до нового правового режиму, а не правовий обрив.

Це і буде справедливим балансом державного інтересу.

2.15. Від судової невизначеності – до державного рішення

Україна вже демонструє можливість використовувати експериментальні правові режими для складних сфер спеціального використання водних біоресурсів. У 2026 році Кабінет Міністрів запровадив експериментальний проєкт щодо спеціального використання водних біоресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, визначивши спеціальну процедуру, електронний облік і взаємодію відповідних органів. (Законодательство Украины)

Подібна методологія може бути корисною і для трансформації СТРГ: ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ → ПРАВОВИЙ АУДИТ → ПІЛОТНА МОДЕЛЬ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → НОВЕ СИСТЕМНЕ РЕГУЛЮВАННЯ.

Це дозволить не вирішувати долю всієї системи одним адміністративним або судовим рухом, а перевірити нову модель на практиці.

ПІДСУМКОВА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Правова невизначеність СТРГ є результатом не однієї помилки і не одного нормативного акта. Вона виникла на стику кількох правових режимів – рибогосподарського, водного, земельного, екологічного, дозвільного та господарського – які протягом тривалого часу розвивалися без достатньої системної синхронізації. Тому неправильно зводити всю проблему лише до поведінки користувачів СТРГ. Так само неправильно було б заперечувати можливість порушень із боку окремих користувачів або намагатися виправдати будь-яку діяльність самим фактом існування Режиму чи дозволу.

Державницький підхід вимагає іншого: кожне конкретне порушення має отримати належну правову оцінку, а кожна системна прогалина законодавства – системне нормативне вирішення. Одне не може підміняти інше.

Особливо важливим є те, що правова невизначеність у цій сфері вже стала предметом безпосереднього аналізу Верховного Суду. Тому подальше накопичення однотипних конфліктів без усунення їх нормативної першопричини означало б фактично залишити судам і прокуратурі вирішення проблеми, яку насамперед повинні вирішити законодавець та органи, відповідальні за формування державної політики у сфері рибного господарства. (Верховний Суд)

І тут варто сформулювати головний принцип цього розділу максимально просто:

Держава має право вимагати від користувача безумовного дотримання закону. Але держава так само зобов’язана створити закон, вимоги якого є чіткими, узгодженими, передбачуваними та реально виконуваними.

Саме тому захист державного інтересу у сфері СТРГ полягає не в максимальній кількості позовів і не в безумовному захисті існуючих господарств.

Він полягає у створенні такої правової системи, за якої зловживання невигідне і неминуче тягне відповідальність, добросовісне господарювання захищене, водний біоресурс відтворюється, а різні органи однієї держави більше не змушені роками доводити один одному в судах, що саме мала на увазі сама держава, коли встановлювала правила СТРГ.

ПРАВОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ → НОРМАТИВНИЙ АУДИТ → РОЗМЕЖУВАННЯ ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ → ГАРАНТІЇ ДОБРОСОВІСНОСТІ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОВЖИВАННЯ → ЄДИНА ДЕРЖАВНА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ → СТАБІЛЬНЕ СТРГ НОВОГО ПОКОЛІННЯ

Лише така модель здатна припинити багаторічний правовий конфлікт навколо СТРГ і повернути головне – довіру громадянина, добросовісного користувача та суспільства до послідовності рішень власної держави.

3. ДЕРЖАВНИЙ ІНТЕРЕС: ЩО НАСПРАВДІ МАЄ БУТИ ЗАХИЩЕНО

Дискусія навколо СТРГ надто часто зводиться до питання про те, хто і на яких правових підставах користується конкретною водоймою. За такого підходу головний об’єкт державної політики поступово зникає з поля зору. Ним стає договір, дозвіл, Режим, земельна ділянка, судова справа або конкретний суб’єкт господарювання – але не сама водойма та її живий ресурс.

Для держави така постановка питання є недостатньою.

Конституція України встановлює фундаментальну вихідну точку: водні та інші природні ресурси в межах території України є об’єктами права власності Українського народу. (Законодательство Украины) Тому, коли держава визначає майбутнє СТРГ, вона управляє не лише господарськими правовідносинами – вона повинна забезпечувати належне використання, охорону і відтворення національного природного багатства.

Саме звідси має починатися визначення державного інтересу.

ВОДОЙМА → ЖИВИЙ РЕСУРС → ВІДТВОРЕННЯ → ПРОДОВОЛЬСТВО → ЕКОНОМІКА → ГРОМАДА → ІНВЕСТИЦІЇ → ДЕРЖАВА

Цей ланцюг принципово змінює саму логіку дискусії. Питання вже полягає не в тому, «зберегти чи ліквідувати СТРГ?», а в тому, яка модель використання водойми створює найбільшу довгострокову цінність для ресурсу, суспільства та держави.

3.1. Державний інтерес починається з водойми

Будь-яке рибне господарство існує лише доти, доки існує водойма, здатна підтримувати життя, природне відтворення та формування водних біоресурсів.

Тому першочерговим державним інтересом є не забезпечення певного способу господарювання, а збереження екологічної та рибогосподарської спроможності водного об’єкта.

Виснажена, забруднена, замулена або біологічно деградована водойма втрачає цінність одночасно для держави, громади, рибного господарства, рекреації та майбутніх поколінь.

Звідси має випливати перший критерій оцінки будь-якого СТРГ:

що відбувається з водоймою в результаті господарювання?

Не лише скільки риби виловлено. Не лише скільки малька вселено. А чи зберігається здатність екосистеми підтримувати продуктивний живий ресурс у довгостроковій перспективі.

Саме тому державний інтерес починається не з користувача – він починається з водойми.

3.2. Живий водний біоресурс як національний капітал

Риба у водоймі – це не лише майбутня продукція.

Поки водний біоресурс залишається живим і функціонує в екосистемі, він одночасно має природоохоронну, відтворювальну, господарську, продовольчу, рекреаційну та соціальну цінність.

Законодавство України саме охорону водних біоресурсів визначає як систему заходів, спрямованих не тільки на їх збереження, а й на поліпшення умов існування, відтворення та раціональне використання. (Законодательство Украины)

Тому сучасна державна політика має поступово перейти від логіки «облік дозволеного вилучення» до логіки «управління живим ресурсним капіталом».

Для СТРГ це означає принципову зміну критерію успішності.

Господарство повинно оцінюватися не тільки за тим, скільки воно виробило і виловило, а й за тим, який ресурс залишило після себе.

3.3. Відтворення – не компенсація, а основа моделі

У державному інтересі відтворення водних біоресурсів не повинно бути другорядною процедурою, яка лише супроводжує право на вилов.

Воно має стати одним із центральних елементів ресурсної політики.

Чинне законодавство визначає відтворення як природне або штучне поновлення чисельності водних біоресурсів, яка зменшується внаслідок використання або природної смертності. (Законодательство Украины)

Отже, логіка майбутньої системи має бути простою:

ВИЛУЧАЄШ РЕСУРС → БЕРЕШ УЧАСТЬ У ЙОГО ВІДТВОРЕННІ → ПІДТВЕРДЖУЄШ РЕЗУЛЬТАТ.

Причому йдеться не про механічну формулу «виловив тонну — зарибив тонну». Біологічні системи значно складніші. Обсяги та видовий склад відтворення мають визначатися науково, з урахуванням природного відтворення, кормової бази, структури популяцій, екологічної місткості водойми та довгострокової мети управління.

Держава повинна контролювати не акт зариблення як подію, а результат відтворення як процес.

3.4. Продовольчий інтерес держави

Водні біоресурси мають ще одну властивість, яку не можна втрачати в юридичних дискусіях: вони є джерелом продовольства.

Сам Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначає рибне господарство як галузь економіки, що охоплює вивчення, охорону, відтворення, вирощування, використання, вилучення, реалізацію та переробку водних біоресурсів для отримання, зокрема, харчової продукції. (Законодательство Украины)

Тому продуктивна внутрішня водойма – це також елемент продовольчої спроможності України.

Особливо в умовах війни, втрати частини виробничих територій, пошкодження інфраструктури та необхідності майбутнього відновлення країни держава повинна обережно ставитися до будь-якого діючого виробничого потенціалу.

Це не означає збереження неефективного господарства заради самого виробництва.

Це означає інше: перед тим як припинити працюючу модель, держава повинна розуміти, якою моделлю вона її замінює і хто завтра забезпечуватиме відтворення, охорону та виробництво ресурсу.

3.5. Економічний інтерес: ресурс повинен створювати цінність

Водойма, яка має стабільний ресурс, здатна створювати економічну цінність далеко за межами безпосереднього вилову риби.

Навколо неї можуть формуватися виробництво, переробка, логістика, рибопосадковий матеріал, технічне обслуговування, торгівля, рекреаційне рибальство, туризм та інші послуги.

Тому економічний інтерес держави полягає не в максимальному вилученні природного ресурсу і не в максимальному платежі за право доступу до нього.

Справжній інтерес – максимізувати довгострокову суспільну цінність ресурсу, не виснажуючи його природної основи.

Саме тут СТРГ нового покоління може перейти від простої моделі:

ЗАРИБИВ → ВИРОСТИВ → ВИЛОВИВ

до значно сильнішої:

ВІДТВОРИВ → ЗБЕРІГ → ВИРОСТИВ → ВИКОРИСТАВ → СТВОРИВ ДОДАНУ ВАРТІСТЬ → ЗНОВУ ВІДТВОРИВ.

Це вже модель ресурсної економіки замкненого циклу.

3.6. Громада не повинна залишатися стороннім спостерігачем

Водойма існує не у правовому вакуумі. Вона знаходиться на конкретній території, поруч живуть люди, працюють підприємства, існують традиції рибальства, рекреації та місцевого природокористування.

Тому сильна модель СТРГ не повинна створювати конфлікт:

КОРИСТУВАЧ ↔ ГРОМАДА.

Навпаки, державний інтерес полягає в тому, щоб господарська діяльність створювала видиму користь для території: робочі місця, легальну економічну активність, охорону водойми, можливості рекреаційного використання там, де воно біологічно допустиме, розвиток локальних послуг та участь громади у спостереженні за станом водойми.

Водночас суспільний інтерес не означає необмеженого доступу до будь-якого ресурсу. Право громадян на використання водойми повинно поєднуватися з правилами охорони та відтворення водних біоресурсів.

Тому правильна формула – не «користувач або громада», а:

РЕСУРС + КОРИСТУВАЧ + ГРОМАДА + ДЕРЖАВА.

3.7. Добросовісне господарювання також є державним інтересом

Держава не повинна сприймати приватного користувача природного ресурсу як апріорного порушника.

Так само вона не повинна сприймати наявність дозволу як індульгенцію від контролю.

Між цими крайнощами існує нормальна модель правової держави: правила → господарська свобода → контроль → відповідальність за результат і порушення.

Добросовісний користувач, який виконує встановлені вимоги, інвестує у відтворення ресурсу, підтверджує зариблення і вилов, забезпечує охорону, сплачує передбачені платежі та відкриває державі необхідні дані, є не противником держави, а потенційним партнером у реалізації її ресурсної політики.

Саме тому захист добросовісного господарювання є частиною державного інтересу.

Не тому, що держава повинна захищати конкретного підприємця.

А тому, що без передбачуваних правил держава не отримає довгострокових приватних інвестицій у живий ресурс.

3.8. Інвестиції у живий ресурс потребують особливого захисту

Інвестиція у рибне господарство відрізняється від багатьох інших інвестицій.

Між вкладенням коштів і результатом проходить час.

Рибопосадковий матеріал необхідно виростити або придбати, доставити, вселити, забезпечити його виживання, охорону, нагул і лише через певний біологічний цикл отримати господарський результат.

Тому правова непередбачуваність тут особливо руйнівна.

Якщо правила можуть принципово змінитися після того, як суб’єкт уже вклав кошти у живий ресурс, економічно раціональною поведінкою стає не довгострокове відтворення, а мінімізація інвестицій.

Це прямо суперечить державному інтересу.

Тому майбутня модель повинна забезпечити баланс:

СТАБІЛЬНІ ПРАВИЛА ДЛЯ ДОБРОСОВІСНОГО КОРИСТУВАЧА ↔ ЖОРСТКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ.

Правова стабільність не повинна означати безконтрольності.

Контроль не повинен означати правової непередбачуваності.

3.9. Державний контроль має захищати результат

Контроль необхідний. Водні біоресурси є суспільно значущим природним ресурсом, а тому держава не може передати їх використання суб’єкту господарювання і втратити подальший інтерес до того, що відбувається з водоймою.

Але сучасний контроль повинен відповідати на інші питання.

Не тільки: чи є документ?

чи є підпис? чи поданий звіт?

А передусім:

чи є ресурс?

чи виконано відтворення?

чи відповідає фактичний вилов установленим умовам?

чи не деградує водойма?

чи достовірні дані?

чи виконуються умови Режиму?

який кінцевий результат для держави?

Чинний закон прямо пов’язує державний моніторинг водних біоресурсів зі сталим використанням та недопущенням їх виснаження, а державний контроль – із підтриманням балансу між виробничими можливостями, запасами ресурсу та його репродуктивним потенціалом. (Законодательство Украины)

Отже, контроль заради контролю – не державний інтерес. Контроль заради збереження ресурсу  державний інтерес.

3.10. Суспільний доступ і приватний інтерес мають бути збалансовані

СТРГ не повинно автоматично означати фактичне відчуження водойми від суспільства.

Водночас і суспільний доступ не може означати право безконтрольно вилучати ресурс, який відтворюється, охороняється та формується за визначеною господарською моделлю.

Саме тому Режим рибогосподарської експлуатації вже за своєю законодавчою конструкцією охоплює не лише обсяги відтворення та вилучення, а й регламентацію любительського і спортивного рибальства та ощадливе використання водних біоресурсів. (Законодательство Украины)

Цей потенціал потрібно розвинути.

Для кожної водойми має бути зрозуміло:

що є господарським ресурсом;

що залишається природним ресурсом;

де і за яких умов можливе любительське рибальство;

які ділянки потребують особливої охорони;

які обмеження науково обґрунтовані;

хто відповідає за охорону та відтворення.

Тоді СТРГ перестане сприйматися як боротьба за водойму і почне функціонувати як система узгодженого використання її потенціалу.

3.11. Держава повинна захищати не форму, а функцію

Це принципове положення.

СТРГ — лише один із можливих правових та господарських інструментів.

Якщо завтра держава створить кращу модель, яка забезпечить більший обсяг відтворення, кращу охорону, вищу рибопродуктивність, більшу суспільну користь, прозоріше господарювання та ефективніший контроль, сама назва «СТРГ» не повинна бути недоторканною.

Але справедливе й протилежне.

Не можна ліквідувати діючий механізм лише тому, що його юридична конструкція застаріла, не створивши функціональної заміни тому, що він забезпечував.

Після припинення конкретного СТРГ держава повинна знати:

хто охоронятиме водойму завтра;

хто здійснюватиме відтворення;

хто фінансуватиме зариблення;

хто проводитиме моніторинг;

хто нестиме відповідальність за ресурс;

яка господарська модель прийде натомість.

Якщо відповіді немає, то припинення старої моделі саме по собі ще не є реформою.

3.12. Спроможна держава – кінцева ланка системи

У запропонованому нами ланцюгу останнім словом є ДЕРЖАВА.

Не тому, що держава повинна все робити сама.

Навпаки.

Сильна держава — це держава, яка здатна визначити правила, розподілити права та відповідальність, отримувати достовірні дані, залучати науку, створювати умови для приватних інвестицій, захищати суспільний інтерес, припиняти зловживання і водночас не руйнувати те, що працює.

У 2026 році держава продовжує реалізацію Стратегії розвитку галузі рибного господарства до 2030 року через окремий операційний план на 2026–2029 роки. (Законодательство Украины) Це ще раз підкреслює: питання СТРГ не повинно вирішуватися ізольовано від загальної державної політики розвитку рибного господарства.

Майбутня модель СТРГ має бути частиною цієї системної політики, а в довшій перспективі – частиною Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України до 2050 року.

3.13. Нова формула державного інтересу

Отже, державний інтерес у сфері СТРГ не може бути зведений до одного показника, одного правовідношення або одного органу влади.

Він є сукупним.

Державний інтерес – це:

збережена водойма; відтворюваний водний біоресурс; законне і раціональне використання; продовольча продукція; добросовісне підприємництво; робочі місця; розвиток громади; захищені інвестиції; доступ громадян у розумних межах; достовірна наука; прозорі дані; ефективний контроль; невідворотна відповідальність за зловживання; правова визначеність і довіра до держави.

Саме сукупний результат, а не перемога одного відомства, підприємства чи правової позиції, має бути критерієм правильності державного рішення.

Звідси випливає надзвичайно важливий принцип:

ДЕРЖАВНИЙ ІНТЕРЕС НЕ МОЖНА ЗАХИСТИТИ, ВТРАТИВШИ ПРИ ЦЬОМУ САМ РЕСУРС, ЗАРАДИ ЯКОГО ДЕРЖАВА ВТРУЧАЄТЬСЯ.

Якщо внаслідок юридично правильного рішення водойма залишається без відтворення, ресурс — без охорони, громада — без економічної активності, а держава — без механізму подальшого управління, необхідно оцінювати не лише формальну законність окремої дії, а й якість усієї державної політики, яка привела до такого результату.

ПІДСУМКОВА ПОЗИЦІЯ

СТРГ не є державним інтересом саме по собі.

Так само державним інтересом самі по собі не є конкретний користувач, Режим, дозвіл, земельна ділянка, адміністративна процедура, позов або навіть окремо взята судова перемога.

Державним інтересом є результат, який залишається Україні.

Це жива і продуктивна водойма. Відтворюваний ресурс. Власна рибна продукція. Законне підприємництво. Робочі місця. Сильна громада. Захищені добросовісні інвестиції. Доступ громадян до природного багатства у встановлених законом межах. Достовірні дані. Ефективний контроль. І держава, правилам якої можна довіряти.

Тому майбутнє СТРГ необхідно оцінювати не за принципом «хто переміг у правовому спорі», а за значно складнішим державницьким критерієм:

ЩО ПІСЛЯ ДЕРЖАВНОГО РІШЕННЯ ОТРИМАЛА УКРАЇНА?

Якщо вона отримала краще збережений ресурс, більш продуктивну водойму, законне виробництво, інвестиції, робочі місця, суспільну користь і сильніший державний контроль — рішення працює на державний інтерес.

Якщо ж результатом стають зруйнована господарська модель, припинене відтворення, втрачений ресурсний потенціал, інвестиційна недовіра та нова правова невизначеність — сам факт формального припинення попередніх правовідносин ще не означає, що державний інтерес захищено.

Саме тому нова державна модель повинна будуватися не навколо боротьби за право користуватися водоймою, а навколо відповідальності за результат її використання:

ВОДОЙМА → ЖИВИЙ РЕСУРС → ВІДТВОРЕННЯ → ПРОДОВОЛЬСТВО → ЕКОНОМІКА → ГРОМАДА → ІНВЕСТИЦІЇ → ДОВІРА → СПРОМОЖНА ДЕРЖАВА.

Держава повинна захищати не минуле СТРГ і не інтерес окремого користувача – вона повинна захистити здатність українських водойм жити, відтворювати ресурс, годувати країну, створювати економічну й суспільну цінність сьогодні та залишатися національним природним багатством для наступних поколінь.

Саме здатність держави передати наступним поколінням не правові конфлікти навколо водойм, а живі, продуктивні й належно керовані водні екосистеми має стати найвищою мірою того, наскільки відповідально вона розпорядилася природним багатством, довіреним їй Українським народом.

4. СТРГ НОВОГО ПОКОЛІННЯ: РЕСУРСНО-КЕРОВАНА МОДЕЛЬ

Правова невизначеність СТРГ не може бути подолана простим уточненням декількох нормативних положень. Якщо зберегти саму філософію чинної системи та лише замінити окремі процедури, через певний час держава знову зіткнеться з тими самими питаннями: хто відповідає за водойму, кому належить сформований ресурс, яким має бути співвідношення зариблення і вилову, що отримує громада, як забезпечується рекреаційний доступ і, найголовніше, який фактичний результат отримує держава.

Тому необхідна не косметична модернізація СТРГ, а перехід до іншої моделі – ресурсно-керованої.

Її основою має стати принцип:

держава надає не просто можливість вилучати водний біоресурс, а право довгостроково управляти його формуванням і використанням за умови ресурсної відповідальності, наукової обґрунтованості, прозорості та вимірюваного результату.

Звідси випливає нова формула:

ПРАВОВА СТАБІЛЬНІСТЬ В ОБМІН НА РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРОЗОРІСТЬ І ВИМІРЮВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

Це має стати суспільним договором між державою і добросовісним користувачем СТРГ нового покоління.

4.1. Від управління документами – до управління ресурсом

Слабкість традиційної моделі полягає в тому, що державний контроль значною мірою концентрується навколо документально зафіксованих подій: погоджено НБО, затверджено Режим, здійснено зариблення, видано дозвіл, подано звіт, задекларовано вилов.

Усі ці елементи необхідні, але вони не відповідають на головне питання:

що відбулося з ресурсом?

СТРГ нового покоління має змінити об’єкт державного управління.

Не документ як кінцевий результат.

Не тонна зариблення.

Не тонна вилову.

А динаміка живого водного біоресурсу та стан водойми протягом усього циклу господарювання.

Тому базовий управлінський цикл має виглядати так:

СТАН ВОДОЙМИ → ЦІЛЬОВИЙ СТАН РЕСУРСУ → УПРАВЛІНСЬКІ ЗАХОДИ → ЗАРИБЛЕННЯ / ВІДТВОРЕННЯ → ВИКОРИСТАННЯ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ → КОРИГУВАННЯ

Саме такий підхід відповідає сучасній міжнародній логіці управління зариблюваними внутрішніми водоймами: результат зариблення залежить від природних, інституційних та соціально-економічних умов, тому управління має передбачати моніторинг, навчання на отриманих результатах і коригування подальших рішень. (FAOHome)

4.2. Ресурсний паспорт водойми

Одним із центральних нововведень пропонується зробити ресурсний паспорт водойми СТРГ.

Це не повинен бути ще один дозвільний документ.

Ресурсний паспорт – це динамічний цифровий профіль водойми, який об’єднує ключову інформацію, необхідну державі, науці, користувачу та, у визначеній частині, громадськості для розуміння фактичного стану ресурсу.

До нього доцільно включати:

відомості про водний об’єкт і його характеристики; правовий статус; площу; гідрологічні особливості; стан іхтіофауни; природне відтворення; основні та охоронювані види; кормову базу; екологічні обмеження; дані попередніх досліджень; історію зариблень; обсяги та структуру вилову; результати моніторингу; рекреаційне навантаження; основні ризики; цільові ресурсні показники.

Таким чином, кожна водойма отримує власну ресурсну історію.

Держава перестає бачити її як набір розрізнених паперових документів і починає бачити як живу систему, стан якої можна відстежувати у часі.

4.3. Нова роль науково-біологічного обґрунтування

НБО має залишатися одним із фундаментальних елементів СТРГ, але його функція повинна змінитися.

Наукове обґрунтування має відповідати не на питання:

«скільки можна зарибити і виловити?»

а на значно ширше:

«якого стану водного біоресурсу ми прагнемо досягти і якими заходами це можливо забезпечити?»

НБО повинно містити вихідну оцінку стану екосистеми, структури популяцій, природного відтворення, можливостей зариблення, допустимого навантаження, ризиків для туводних видів, прогнозованої рибопродуктивності та критеріїв, за якими надалі можна перевірити правильність наукового прогнозу.

FAO/EIFAC наголошує, що програми зариблення повинні мати чітко визначені цілі, враховувати екологічні та генетичні ризики та передбачати методику оцінки їх успіху або невдачі. (FAOHome)

Тому НБО нового покоління повинно бути перевірюваною науковою гіпотезою управління водоймою, а не формальним обґрунтуванням уже прийнятого господарського рішення.

4.4. Режим як контракт результату

Найбільш принципово має змінитися філософія Режиму рибогосподарської експлуатації.

Режим нового покоління доцільно розглядати не лише як перелік дозволених і заборонених дій, а як ресурсний план управління водоймою на визначений період.

У ньому мають бути зафіксовані:

вихідний стан ресурсу;

цільовий стан;

обов’язкові заходи;

параметри зариблення;

умови вилучення;

екологічні обмеження;

показники природного та штучного відтворення;

вимоги до моніторингу;

умови рекреаційного використання;

періодичність перегляду;

підстави для коригування;

KPI результативності.

Тоді виникає принципово інша конструкція:

ДЕРЖАВА ГАРАНТУЄ ПРАВОВУ СТАБІЛЬНІСТЬ → КОРИСТУВАЧ ГАРАНТУЄ ВИКОНАННЯ РЕСУРСНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

Саме так правова визначеність перестає бути односторонньою вимогою бізнесу до держави і стає взаємною відповідальністю.

4.5. Цільові показники популяцій

СТРГ нового покоління повинно мати не лише показники діяльності, а показники стану ресурсу.

Для відповідних водойм і видів можуть встановлюватися цільові орієнтири щодо:

чисельності;

біомаси;

вікової та розмірної структури;

частки природного відтворення;

промислового запасу;

маточного потенціалу;

стану туводних видів;

ефективності вселення;

допустимого вилучення;

екологічного стану іхтіоценозу.

Їх конкретний склад не повинен бути однаковим для всіх водойм. Він має визначатися науково відповідно до типу екосистеми та цілей управління.

Саме тут з’являється фундаментальна відмінність:

СТАРА МОДЕЛЬ: скільки зарибили → скільки виловили.

НОВА МОДЕЛЬ: який ресурс був → що зробили → який ресурс сформували → яку його частину використали → що залишилося після використання.

4.6. Зариблення заради результату, а не акта зариблення

Сам факт вселення певної кількості рибопосадкового матеріалу не може автоматично вважатися виконанням ресурсного завдання.

Вселена риба може загинути, не пристосуватися, не сформувати очікуваного запасу або спричинити небажані екологічні наслідки.

Міжнародні рекомендації прямо застерігають від зариблення без чіткої мети та подальшої оцінки його ефективності; необхідно враховувати вид, походження матеріалу, щільність, вік, розмір, строки вселення, екологічні та генетичні ризики. (FAOHome)

Тому майбутня система має оцінювати:

не зариблення → а ефективність зариблення.

Це означає перехід:

АКТ ЗАРИБЛЕННЯ → МОНІТОРИНГ → ВИЖИВАНІСТЬ → ФОРМУВАННЯ ЗАПАСУ → РЕСУРСНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

4.7. Природне відтворення не менш важливе за штучне

СТРГ не повинно перетворювати водойму на великий природний садок.

Природна екосистема має власний відтворювальний потенціал, і завдання господарювання полягає не лише в постійному додаванні посадкового матеріалу, а й у збереженні умов, за яких ресурс здатний відтворюватися самостійно.

Тому ресурсна модель повинна передбачати охорону нерестовищ, зимувальних ділянок, міграційних шляхів, прибережних біотопів, маточного поголів’я та туводних видів.

У певних випадках поліпшення середовища існування може бути ефективнішим за чергове зариблення. FAO прямо рекомендує перед застосуванням зариблення оцінювати альтернативні заходи, включаючи поліпшення середовища та удосконалення управління рибальством. (FAOHome)

Отже:

ВІДТВОРЕННЯ = ПРИРОДНЕ ВІДТВОРЕННЯ + НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНЕ ЗАРИБЛЕННЯ + ЗБЕРЕЖЕННЯ СЕРЕДОВИЩА

4.8. Адаптивне управління замість «Режиму на роки без змін»

Жива водойма постійно змінюється.

Посуха, температура води, гідрологічний режим, евтрофікація, воєнний вплив, забруднення, зміна кормової бази, стан нерестовищ або неочікувана динаміка популяцій можуть зробити рішення, правильне п’ять років тому, неправильним сьогодні.

Тому Режим не повинен бути незмінною конструкцією на весь строк його дії.

Має працювати принцип:

ДАНІ → ОЦІНКА → РІШЕННЯ → РЕЗУЛЬТАТ → НОВІ ДАНІ → КОРИГУВАННЯ

FAO характеризує адаптивне управління саме як спосіб працювати з неминучою невизначеністю: рішення супроводжуються моніторингом, а отриманий досвід використовується для зміни наступних управлінських дій. (FAOHome)

Коригування при цьому не повинно означати адміністративного свавілля. Підстави, процедура, показники та межі перегляду Режиму мають бути визначені заздалегідь.

4.9. Рекреаційне рибальство: від конфлікту до співіснування

СТРГ нового покоління не повинно автоматично виключати рекреаційне рибальство.

Навпаки, там, де стан ресурсу дозволяє, воно може стати другою економічною і суспільною функцією водойми.

FAO розглядає рекреаційне рибальство як важливий компонент використання внутрішніх вод, що потребує екологічно сталого та соціально відповідального управління. (FAOHome)

Для конкретної водойми можуть визначатися:

зони загальнодоступного лову;

спеціальні рекреаційні ділянки;

дні або сезони доступу;

норми вилову;

принцип «спіймав — відпусти» для окремих видів;

спеціальні умови трофейного лову;

обмеження в районах відтворення;

цифрове інформування про правила.

Тоді водойма перестає бути предметом боротьби «промисел проти рибалки» і стає багатофункціональним ресурсом, використання якого управляється відповідно до його фактичної місткості.

4.10. Громада як партнер, а не сторонній спостерігач

Територіальна громада повинна розуміти, що відбувається з водоймою на її території і яку суспільну цінність створює господарська модель.

Але це не означає передачі громаді функцій державного управління водними біоресурсами.

Доцільно сформувати модель участі, за якої громада може бути залучена до громадського моніторингу, розвитку рекреаційної інфраструктури, туристичних проєктів, екологічних заходів, локального підприємництва та обговорення довгострокових цілей використання водойми.

Міжнародний досвід управління внутрішніми водоймами також підкреслює важливість участі заінтересованих сторін та співуправління, особливо там, де один водний об’єкт має багато користувачів і функцій. (FAOHome)

Формула має бути такою:

ДЕРЖАВА УПРАВЛЯЄ РЕСУРСОМ → КОРИСТУВАЧ ГОСПОДАРЮЄ → НАУКА ОБҐРУНТОВУЄ → ГРОМАДА БЕРЕ УЧАСТЬ → СУСПІЛЬСТВО БАЧИТЬ РЕЗУЛЬТАТ

4.11. Цифровий двійник водойми

Одним із найбільш новаторських елементів моделі доцільно зробити поступове формування цифрового двійника СТРГ.

На першому етапі це не складна модель штучного інтелекту, а єдиний цифровий інформаційний профіль, у якому накопичується вся історія водойми:

НБО → РЕЖИМ → ЗАРИБЛЕННЯ → МОНІТОРИНГ → ВИЛОВ → РЕКРЕАЦІЯ → ПЕРЕВІРКИ → ЕКОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ → KPI

У перспективі накопичені дані дозволять прогнозувати динаміку запасів, порівнювати ефективність різних моделей зариблення, виявляти аномалії у звітності та оцінювати ризики.

Але головна цінність цифровізації простіша:

держава вперше отримує пам’ять водойми.

Змінився користувач – дані не зникли.

Змінився науковий виконавець – історія залишилася.

Виник судовий спір – є об’єктивний масив даних.

Потрібно переглянути Режим – рішення приймається не «з чистого аркуша».

4.12. Принцип «одні дані – багато користувачів»

Користувач не повинен подавати одні й ті самі відомості кільком державним органам у різних формах.

Дані про зариблення, вилов, дозвільні документи, результати моніторингу та виконання Режиму мають формуватися в єдиному цифровому контурі та використовуватися відповідно до компетенції різними державними органами.

Водночас потрібно розділити рівні доступу.

Держава отримує повний масив, необхідний для контролю.

Наука – дані для оцінки ресурсу.

Громада і громадськість – відкриту інформацію про стан водойми, ключові зобов’язання та результати.

Користувач – власний кабінет управління господарством.

Цифровізація тоді працює не як додатковий контрольний тягар, а як спосіб зменшити адміністративне навантаження при одночасному підвищенні прозорості.

4.13. Прозорість без розкриття комерційної таємниці

Суспільство має право знати, як використовується суспільно значущий природний ресурс.

Але прозорість не означає, що вся господарська інформація підприємства повинна бути відкритою.

Публічно доцільно відображати:

статус водойми;

користувача;

строк дії Режиму;

основні ресурсні цілі;

факти зариблення;

загальні результати виконання Режиму;

доступні рекреаційні можливості;

основні екологічні обмеження;

результати державного моніторингу.

Деталізовані виробничі, фінансові та технологічні дані можуть мати інший режим доступу.

Так виникає баланс:

СУСПІЛЬНИЙ РЕСУРС – ПРОЗОРИЙ; КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ — ЗАХИЩЕНА.

4.14. Контроль результату замість накопичення перевірок

СТРГ нового покоління потребує нового державного контролю.

Його завданням має бути не максимальна кількість перевірок, а максимальна ймовірність виявлення реального порушення та запобігання шкоді ресурсу.

Цифрові дані дозволяють перейти до ризик-орієнтованого контролю.

Якщо зариблення підтверджене, вилов відповідає ресурсній динаміці, звітність узгоджується з даними моніторингу, екологічні показники стабільні, а Режим виконується – господарство повинно мати мінімальний адміністративний тиск.

Якщо дані демонструють аномалії – різке перевищення вилову, систематичне невиконання зариблення, погіршення ресурсу, суперечності між звітами та фактичним станом – контроль посилюється.

Отже:

ДОБРОСОВІСНІСТЬ → МЕНШЕ ВТРУЧАННЯ.

РИЗИК → БІЛЬШЕ КОНТРОЛЮ.

ПОРУШЕННЯ → НЕВІДВОРОТНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

4.15. Економіка відтвореного ресурсу

Це може стати однією з найважливіших нових категорій документа.

Стара економічна логіка значною мірою концентрується навколо вартості вилученого ресурсу.

Ми пропонуємо доповнити її економікою відтвореного ресурсу.

Держава повинна створити такі умови, за яких економічно вигідно:

зберігати маточне поголів’я;

підтримувати природне відтворення;

здійснювати якісне зариблення;

охороняти водойму;

інвестувати у відновлення середовища;

підтримувати оптимальну структуру популяцій;

розвивати рекреаційне використання там, де воно створює більшу додану вартість без надмірного вилучення.

FAO відзначає, що належно спроєктовані заходи з підсилення запасів можуть збільшувати виробництво продовольства й доходи, підтримувати рекреаційне рибальство та створювати ширші соціально-економічні вигоди, але лише за умови врахування екологічних ризиків. (FAOHome)

Тому економічна формула змінюється:

ЧИМ КРАЩЕ ЗБЕРЕЖЕНИЙ І ВІДТВОРЕНИЙ РЕСУРС → ТИМ ВИЩА ДОВГОСТРОКОВА ЦІННІСТЬ ВОДОЙМИ.

4.16. Ресурсна відповідальність користувача

Правова стабільність повинна мати ціну.

Ціною є ресурсна відповідальність.

Користувач СТРГ нового покоління повинен відповідати не тільки за дотримання формальних умов Режиму, а й у визначених законом межах за виконання взятих ресурсних зобов’язань.

При цьому необхідно чітко відокремлювати результат діяльності користувача від факторів, які він об’єктивно не контролює: посухи, воєнного впливу, аварійного забруднення, різких гідрологічних змін, дій інших водокористувачів. Саме тому потрібні вихідні дані, моніторинг і адаптивне управління. Не можна покладати на користувача відповідальність за все, що відбувається у водоймі.

Але так само не можна надавати право довгостроково використовувати суспільний ресурс без вимірюваної відповідальності за ту частину результату, на яку користувач реально впливає.

4.17. Диференційована модель СТРГ

Не всі водойми однакові – отже, не всі СТРГ повинні працювати за одним шаблоном.

Доцільно передбачити декілька моделей залежно від природних характеристик та функції водойми:

виробничо-ресурсна;

відтворювально-ресурсна;

рибогосподарсько-рекреаційна;

еколого-відновлювальна;

змішана багатофункціональна.

Для кожної моделі можуть відрізнятися співвідношення промислового і рекреаційного використання, вимоги до зариблення, KPI, строки Режиму та характер державного контролю.

Це дозволить нарешті відійти від принципу:

«одна правова форма – для всіх водойм України».

Природа різна – отже, і управління повинно бути диференційованим.

4.18. Довгостроковість в обмін на результат

Інвестиції у живий ресурс потребують часу.

Тому добросовісний користувач, який демонструє стабільне виконання ресурсних показників, повинен мати можливість розраховувати на довгострокову правову перспективу.

Це може бути реалізовано через відповідний строк Режиму, механізм його продовження або іншу юридичну конструкцію, яка буде визначена майбутнім законодавством.

Принцип має бути таким:

ЧИМ ВИЩА ПІДТВЕРДЖЕНА РЕСУРСНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → ТИМ ВИЩА ПРАВОВА ПЕРЕДБАЧУВАНІСТЬ.

І навпаки: систематичне невиконання зобов’язань повинно створювати підстави для перегляду або припинення права користування ресурсом.

Це значно справедливіше, ніж система, де добросовісний і недобросовісний користувач перебувають в однаково невизначеному правовому становищі.

4.19. Держава як власник правил, а не оператор господарства

Ресурсно-керована модель не означає повернення до тотального адміністративного управління.

Держава не повинна вирішувати за підприємство, де купувати малька, яку техніку використовувати або як організовувати щоденну господарську діяльність, якщо це не пов’язано з безпекою ресурсу чи виконанням установлених вимог.

Держава повинна визначити:

МЕТУ → МЕЖІ → ПРАВИЛА → ПОКАЗНИКИ → ДАНІ → КОНТРОЛЬ → ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Спосіб досягнення результату в межах закону значною мірою залишається сферою господарської свободи.

Це і є перехід від адміністрування підприємства до управління суспільним ресурсом.

4.20. СТРГ як частина басейнової та територіальної системи

Жодна водойма не існує ізольовано.

Її стан залежить від басейну, водності, забруднення, гідротехнічних споруд, сільського господарства, енергетики, населених пунктів та інших водокористувачів.

FAO окремо наголошує, що внутрішнє рибальство особливо залежить від рішень, які приймаються поза самим рибним сектором, а тому потребує інтеграції у ширше басейнове управління. (FAOHome)

Тому ресурсний паспорт і Режим СТРГ мають враховувати не лише внутрішні показники господарства, а й зовнішні фактори стану водойми. Це також дозволить справедливо розподіляти відповідальність: користувач не повинен відповідати за деградацію, спричинену зовнішнім забруднювачем або зміною гідрологічного режиму, але такі фактори мають бути зафіксовані та враховані державою.

4.21. Архітектура СТРГ нового покоління

У підсумку модель можна звести до одного управлінського контуру:

ВОДОЙМА – РЕСУРСНИЙ ПАСПОРТ – НАУКОВА ОЦІНКА – ЦІЛЬОВИЙ СТАН ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ – РЕЖИМ РЕСУРСНОГО УПРАВЛІННЯ – ЗАРИБЛЕННЯ + ПРИРОДНЕ ВІДТВОРЕННЯ + ОХОРОНА СЕРЕДОВИЩА – ГОСПОДАРСЬКЕ + РЕКРЕАЦІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ – ЦИФРОВИЙ ОБЛІК – НАУКОВИЙ І ДЕРЖАВНИЙ МОНІТОРИНГ – KPI РЕСУРСУ – ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ – АДАПТИВНЕ КОРИГУВАННЯ – ВІДТВОРЕНИЙ РЕСУРС + ЕКОНОМІЧНА ЦІННІСТЬ + СУСПІЛЬНА КОРИСТЬ

 

ПРАВОВА СТАБІЛЬНІСТЬ В ОБМІН НА РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРОЗОРІСТЬ І ВИМІРЮВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

СТРГ нового покоління має ґрунтуватися на принципово новому балансі відносин між державою та користувачем водних біоресурсів. Держава не повинна вимагати від суб’єкта господарювання довгострокових інвестицій у зариблення, відтворення, охорону водойми, виробничу інфраструктуру та формування ресурсного потенціалу, одночасно залишаючи його у стані постійної правової невизначеності.

Так само користувач не може вимагати стабільності господарювання, якщо держава не має достовірної інформації про стан ресурсу, результати його відтворення, фактичне виконання встановленого Режиму та наслідки господарської діяльності для водойми.

Тому правова стабільність і ресурсна відповідальність мають розглядатися як взаємопов’язані складові одного державного механізму. Добросовісний користувач, який виконує встановлені ресурсні зобов’язання, забезпечує достовірність даних, здійснює передбачені заходи з відтворення, дотримується екологічних обмежень і демонструє позитивний або обґрунтовано стабільний стан ресурсу, повинен отримувати передбачувані умови діяльності та можливість довгострокового планування. Водночас правова стабільність не може перетворюватися на імунітет від контролю. Приховування даних, системне невиконання ресурсних зобов’язань, виснаження запасів з вини користувача або інші істотні порушення повинні мати чіткі, передбачувані й пропорційні правові наслідки.

У такій моделі змінюється і сама природа державного контролю. Його завданням стає не пошук максимальної кількості формальних порушень, а своєчасне виявлення реальних ризиків для водойми та водних біоресурсів. Чим вищими є прозорість діяльності користувача, достовірність його даних і підтверджений ресурсний результат, тим меншою має бути потреба у надмірному адміністративному втручанні. І навпаки, виникнення обґрунтованих ресурсних ризиків повинно посилювати увагу держави.

Принципово важливо, що вимірюваний результат не можна зводити лише до обсягу вилову або кількості вселеного рибопосадкового матеріалу. Результат має оцінюватися за сукупністю показників: станом популяцій, ефективністю зариблення, природним відтворенням, структурою запасу, станом середовища існування, виконанням ресурсних зобов’язань, господарською продуктивністю, рекреаційною та суспільною цінністю водойми.

При цьому оцінювання повинно враховувати зовнішні фактори, на які користувач об’єктивно не може впливати: гідрологічні зміни, забруднення з інших джерел, кліматичні явища, воєнні наслідки, діяльність інших водокористувачів та інші істотні зовнішні впливи. Ресурсна відповідальність має бути реальною, але вона не може перетворюватися на відповідальність користувача за все, що відбувається у водній екосистемі незалежно від його діяльності.

Прозорість у цій системі також має отримати інший зміст. Йдеться не про безмежне розкриття господарської інформації, а про можливість держави, науки та суспільства отримувати достатні й перевірювані відомості для відповіді на головне питання: що відбувається з ресурсом?

Держава повинна бачити необхідну картину для управління і контролю; наука – мати дані для оцінювання та прогнозування; громадськість – розуміти загальний стан водойми, встановлені цілі та результати їх досягнення. Законні комерційні інтереси користувача при цьому мають бути належно захищені.

Саме такий підхід дозволяє перейти від традиційної моделі «держава дозволяє – користувач звітує – контролюючий орган перевіряє» до значно зрілішої системи:

ДЕРЖАВА ВСТАНОВЛЮЄ ЦІЛІ ТА ГАРАНТУЄ ПРАВОВУ ВИЗНАЧЕНІСТЬ → КОРИСТУВАЧ БЕРЕ РЕСУРСНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ → НАУКА ВИЗНАЧАЄ І ПЕРЕВІРЯЄ РЕСУРСНІ ОРІЄНТИРИ → ЦИФРОВА СИСТЕМА ФІКСУЄ ДАНІ → ДЕРЖАВА КОНТРОЛЮЄ РИЗИК І РЕЗУЛЬТАТ → СУСПІЛЬСТВО БАЧИТЬ КОРИСТЬ → РЕСУРС ВІДТВОРЮЄТЬСЯ

Ця конструкція не протиставляє екологічний, економічний та суспільний інтереси. Навпаки, вона виходить із необхідності їх збалансування навколо довгострокового збереження продуктивності водойми. Така логіка відповідає міжнародному підходу до управління внутрішнім рибальством, який враховує не лише біологічний стан запасів, а й людські, соціальні та економічні фактори, вплив інших користувачів водних ресурсів і необхідність участі заінтересованих сторін. (FAOHome)

У кінцевому підсумку держава повинна запропонувати добросовісному користувачеві зрозумілий суспільний договір: якщо ти вкладаєш кошти і працю у живий ресурс, виконуєш науково обґрунтовані зобов’язання, надаєш державі необхідні достовірні дані, не виснажуєш водойму і підтверджуєш результат – держава повинна забезпечити тобі правову визначеність і передбачуваність господарювання.

Якщо ж право користування ресурсом реалізується без належної відповідальності за його стан – держава зобов’язана втрутитися і захистити ресурс як суспільне благо.

Саме тому основний принцип СТРГ нового покоління доцільно сформулювати максимально чітко:

ПРАВОВА СТАБІЛЬНІСТЬ – В ОБМІН НА РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРОЗОРІСТЬ І ВИМІРЮВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

Це не привілей користувача і не поступка бізнесу з боку держави. Це взаємна відповідальність за національний водний біоресурс, за якої держава відповідає за якість, законність і передбачуваність правил, користувач – за добросовісність господарювання та ресурсний результат, наука – за обґрунтованість рекомендацій, а кінцевим вигодонабувачем має залишатися Україна.

ПІДСУМКОВА ПОЗИЦІЯ

СТРГ нового покоління має відмовитися від логіки, за якої головним результатом державного регулювання є правильно оформлений документ, а головним результатом господарювання – задекларований обсяг вилову. Головним результатом має стати стан ресурсу після господарювання.

Саме тому ресурсний паспорт водойми, НБО, Режим, зариблення, дозвільні механізми, цифровий облік, науковий моніторинг і державний контроль не повинні існувати як сукупність відокремлених адміністративних процедур. Вони мають утворювати єдиний замкнений контур управління водоймою, у якому дані про фактичний стан ресурсу стають підставою для наступного управлінського рішення.

Користувачеві така модель повинна дати правову визначеність і можливість довгострокового планування; державі – достовірні дані, прозорість, контроль і вимірюваний ресурсний результат; громаді – можливість бачити суспільну користь водойми та брати участь у її збереженні; науці – можливість перевіряти власні прогнози практикою й накопичувати знання; водоймі – найголовніше: залишатися живою, продуктивною і здатною до відтворення після кожного циклу господарського використання.

Тому новий суспільний договір у сфері СТРГ може бути сформульований так:

ДЕРЖАВА ДАЄ ПРАВОВУ ВИЗНАЧЕНІСТЬ → КОРИСТУВАЧ БЕРЕ РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → НАУКА ЗАБЕЗПЕЧУЄ ДОСТОВІРНІ ЗНАННЯ → ЦИФРОВА СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧУЄ ПРОЗОРІСТЬ → ГРОМАДА БАЧИТЬ СУСПІЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ → КОНТРОЛЬ ЗАХИЩАЄ РЕСУРС → РЕСУРС ВІДТВОРЮЄТЬСЯ.

Саме за такого підходу СТРГ перестає бути лише особливим режимом використання водних біоресурсів і набуває значення довгострокової системи відповідального управління живим ресурсом. Право господарювати має бути нерозривно пов’язане з обов’язком зберігати та відтворювати ресурсний потенціал, а правова стабільність добросовісного користувача — з його здатністю забезпечувати суспільно корисний і вимірюваний результат.

У такій моделі держава оцінює не лише те, чи виконані процедури і скільки ресурсу вилучено, а насамперед що залишилося Україні після господарювання: у якому стані водойма, чи зберігається та відтворюється водний біоресурс, чи створюється рибна продукція та економічна цінність, чи отримує користь громада, чи захищений суспільний інтерес і чи стала сама держава спроможнішою управляти своїм ресурсом.

У цьому і полягає принципова відмінність СТРГ нового покоління: держава має управляти не існуванням господарства заради самого господарства і не процедурами заради процедур, а довгостроковим результатом взаємодії людини з живою водоймою.

Якщо після років господарювання ресурс збережений і відтворюється, водойма залишається продуктивною, господарська діяльність є законною та прозорою, наукові рішення перевіряються даними, громада і суспільство отримують користь, а держава здатна бачити, оцінювати й контролювати цей процес – така модель працює на державний інтерес. Тому майбутнє СТРГ має визначатися не боротьбою держави і користувача за право на водойму, а їхньою різною за змістом, але спільною за кінцевою метою відповідальністю за результат. Україна не повинна після чергової реформи отримати лише інший порядок, новий дозвіл або нову назву старого механізму.

Вона повинна отримати більше: живі й продуктивні водойми, відтворюваний водний біоресурс, законне виробництво власної рибної продукції, захищені добросовісні інвестиції, сильні громади, достовірні дані та державу, яка не просто контролює використання ресурсу, а здатна забезпечити його збереження і примноження для нинішнього та наступних поколінь.

Бо справжня спроможність держави у сфері управління водними біоресурсами вимірюється не кількістю виданих дозволів, проведених перевірок чи виграних судових спорів, а її здатністю створити такі правила, за яких ресурс відтворюється, добросовісно господарювати вигідно і безпечно, зловживати – невигідно, а кожне управлінське рішення залишає Україні більшу природну, продовольчу, економічну та суспільну цінність, ніж вона мала до його прийняття.

 

5. ПЕРЕХІД ВІД ЧИННОЇ ДО НОВОЇ МОДЕЛІ

Перехід до СТРГ нового покоління не повинен здійснюватися шляхом одномоментного скасування чинної системи та механічної заміни її новою. За роки функціонування СТРГ сформувалися господарські відносини, здійснені інвестиції, проведені зариблення, створена матеріально-технічна база, накопичений практичний досвід, виникли законні очікування користувачів, а на окремих водоймах – сталі виробничі цикли.

Водночас збереження чинної моделі без її системної модернізації також не відповідає державному інтересу. Правові колізії, недостатня інтегрованість земельних, водних і рибогосподарських відносин, різна якість науково-біологічних обґрунтувань, недостатність достовірних даних про фактичний стан ресурсів та переважання процедурного контролю над оцінюванням результату потребують переходу до іншої системи управління.

Тому реформування СТРГ має здійснюватися не за логікою:

СТАРА МОДЕЛЬ → СКАСУВАННЯ → НОВА МОДЕЛЬ,

а за логікою:

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ → АУДИТ → ОЦІНКА → ПЕРЕХІДНІ ГАРАНТІЇ → ПІЛОТУВАННЯ → МОНІТОРИНГ → КОРИГУВАННЯ → МАСШТАБУВАННЯ

Такий перехід дозволяє державі одночасно досягти трьох цілей: не легалізувати порушення минулого, не знищити добросовісне господарювання і не перенести недоліки старої системи до нової.

5.1. Інвентаризація системи СТРГ

Першим кроком має стати загальнодержавна інвентаризація чинних СТРГ.

Держава повинна отримати повну картину того, чим вона фактично управляє: кількість господарств; характеристики водойм; строки дії Режимів; наявність і стан НБО; дозвільні документи; обсяги зариблення та вилову; видовий склад; наявність моніторингових даних; правовий статус земельних і водних відносин; господарську активність; інвестиції; наявність судових спорів та встановлених порушень.

Інвентаризація не повинна бути кампанією з пошуку підстав для припинення діяльності. Її мета – створити достовірну вихідну точку реформи.

Без такої вихідної точки держава ризикує реформувати не реальну систему СТРГ, а власне неповне уявлення про неї.

Результатом має стати єдина цифрова карта СТРГ України, де кожна водойма розглядається одночасно як природний ресурс, об’єкт господарського використання та об’єкт державного управління.

5.2. Аудит чинних Режимів

Другим кроком має стати аудит чинних Режимів рибогосподарської експлуатації.

Законодавче визначення самого Режиму вже охоплює комплекс вимог щодо відтворення водних біоресурсів, строків і засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства та ощадливого використання ресурсу. (Законодавство України)

Тому аудит має відповідати не лише на питання «чи існує Режим?», а на значно важливіші питання:

чи відповідає він фактичному стану водойми;

чи виконуються передбачені ним заходи;

чи відповідають фактичні зариблення встановленим параметрам;

чи співвідносяться обсяги вилучення зі станом запасів;

чи не втратили вихідні розрахунки актуальність;

чи забезпечує Режим раціональне використання і відтворення ресурсу;

чи існують достатні дані для перевірки його результативності.

Сам факт наявності належно оформленого документа не може автоматично свідчити ні про ефективність господарювання, ні про його неефективність.

Режим необхідно оцінювати через результат, який він забезпечує водоймі.

5.3. Оцінка науково-біологічних обґрунтувань

Окремим предметом переходу має стати оцінка НБО.

Неправильно було б автоматично визнати всі раніше підготовлені НБО недійсними лише тому, що держава переходить до нової моделі. Так само неправильно автоматично вважати будь-яке раніше затверджене НБО достатнім для подальшого багаторічного управління водоймою.

Необхідна диференційована оцінка.

Мають перевірятися актуальність вихідних даних, методики досліджень, обґрунтованість прогнозів, відповідність фактичному стану іхтіофауни, результати зариблення, зміни гідрологічних та екологічних умов, вплив кліматичних і антропогенних факторів.

Особливо важливо встановити зворотний зв’язок між прогнозом і фактичним результатом.

Наука повинна відповідати не лише на питання, що рекомендувалося зробити, а й на питання, що сталося після виконання рекомендацій.

НБО → РІШЕННЯ → ГОСПОДАРСЬКИЙ ЦИКЛ → МОНІТОРИНГ → ФАКТИЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ → ПЕРЕВІРКА НБО.

Саме цей замкнений цикл повинен поступово замінити модель, за якої науковий документ фактично завершує свою функцію в момент його погодження.

5.4. Диференціація стану господарств

Одна з головних помилок реформи могла б полягати в однаковому ставленні до принципово різних ситуацій.

Після інвентаризації та аудиту чинні СТРГ доцільно розподіляти не за принципом «залишити або ліквідувати», а щонайменше за трьома управлінськими категоріями:

1. Добросовісні та ресурсно результативні – господарства, які реально працюють, здійснюють зариблення, виконують основні ресурсні зобов’язання, забезпечують достовірні дані та не мають істотних невиправлених порушень.
2. Такі, що потребують приведення у відповідність – господарства, де існують нормативні, документальні, наукові чи ресурсні недоліки, які можуть бути усунуті без припинення самої господарської моделі.

III. Ризикові або недобросовісні – випадки істотних порушень, фіктивного виконання ресурсних зобов’язань, недостовірних даних, системного виснаження ресурсу чи інших обставин, що потребують посиленого контролю та передбачених законом заходів реагування.

Це принципово важливо.

Реформа не повинна зрівняти того, хто роками інвестував у ресурс і виконував встановлені державою правила, з тим, хто використовував прогалини цих правил для зловживань.

5.5. Перехідні гарантії

Перехідне законодавство має стати містком між двома моделями, а не правовою прірвою між ними.

Добросовісні користувачі повинні отримати достатній перехідний строк для приведення діяльності у відповідність до нових вимог. Чинні документи не повинні втрачати правове значення одномоментно лише внаслідок зміни державної моделі, якщо інше не випливає із закону та конкретних установлених порушень.

Водночас перехідні гарантії не можуть використовуватися як механізм консервації порушень.

Тому держава має чітко розмежувати:

захист законних очікувань – і легалізацію порушення;
правову стабільність – і безконтрольність;
перехідний період – і безстрокове збереження застарілих правил.

Там, де проблему можна усунути приведенням документів, уточненням ресурсних зобов’язань, актуалізацією НБО або переходом на нову систему моніторингу, перевага повинна надаватися виправленню, а не руйнуванню господарської моделі.

5.6. Принцип «не обнулювати – трансформувати»

Держава повинна виходити з презумпції раціональності переходу.

Реформа не повинна починатися з припущення, що все створене раніше є неправильним. Частина накопиченого досвіду, виробничої бази, даних, інфраструктури, технологій зариблення та практик господарювання може стати фундаментом нової моделі.

Тому доцільний принцип:

ЗБЕРЕГТИ ТЕ, ЩО ПРАЦЮЄ → ВИПРАВИТИ ТЕ, ЩО МОЖНА ВИПРАВИТИ → ЗАМІНИТИ ТЕ, ЩО НЕ ПРАЦЮЄ → ПРИПИНИТИ ТЕ, ЩО ЗАВДАЄ ШКОДИ.

Це значно зріліший державний підхід, ніж механічне скасування всієї системи через недоліки її нормативної конструкції.

5.7. Пілотування СТРГ нового покоління

До загальнодержавного запровадження нової моделі її необхідно випробувати.

Доцільно визначити кілька пілотних водойм різного типу, площі, екологічного стану, господарської інтенсивності та територіального розташування.

На них мають бути апробовані:

ресурсний паспорт водойми;

оновлена модель НБО;

ресурсно орієнтований Режим;

система цільових показників;

цифровий облік зариблення та вилову;

моніторинг популяцій;

механізми участі громади;

оцінювання рекреаційного навантаження;

ризик-орієнтований державний контроль;

система оцінювання кінцевого ресурсного результату.

Пілот не повинен бути демонстрацією наперед визначеного успіху. Його завдання – виявити помилки до того, як вони стануть загальнодержавними.

Саме тут міжнародна методологія особливо корисна. FAO зазначає, що за умов значної невизначеності доцільне адаптивне управління: діагностика ресурсної системи, вибір рішення, спостереження за його наслідками, навчання на отриманому досвіді та відповідне коригування політики і процедур. У певних випадках FAO прямо допускає керовані експерименти для отримання знань, необхідних для побудови належного режиму управління. (FAOHome)

5.8. Моніторинг результатів пілотування

Кожний пілот повинен мати вихідний стан, цільові показники та визначений період оцінювання.

Не можна оцінювати реформу лише за кількістю оформлених нових документів.

Потрібно встановити:

що сталося із запасами;

як змінилася структура популяцій;

якою була фактична ефективність зариблення;

як змінилися вилов і рибопродуктивність;

чи зменшилися ресурсні ризики;

чи стали дані достовірнішими;

чи зменшилося адміністративне навантаження;

чи підвищилася правова визначеність;

чи отримала громада суспільну користь;

чи став державний контроль ефективнішим.

І лише сукупність цих результатів повинна визначати, чи готова модель до масштабування.

5.9. Коригування моделі

Виявлення недоліків пілотної моделі не повинно вважатися провалом реформи.

Навпаки, якщо помилка виявлена на пілотному етапі та виправлена до загальнодержавного запровадження, пілот виконав свою функцію.

Саме тому після кожного циклу має здійснюватися незалежне оцінювання:

ЩО ПЛАНУВАЛИ → ЩО ЗРОБИЛИ → ЩО ОТРИМАЛИ → ЧОМУ ВИНИКЛО ВІДХИЛЕННЯ → ЩО НЕОБХІДНО ЗМІНИТИ.

Коригуватися можуть методики НБО, ресурсні показники, порядок звітності, цифрові інструменти, механізми контролю, строки, процедури та окремі нормативні положення.

Незмінною повинна залишатися стратегічна мета — збереження і відтворення водного біоресурсу при правово визначеному та економічно життєздатному господарюванні.

5.10. Масштабування

Лише після підтвердження результативності нової моделі вона повинна поступово поширюватися на всю систему СТРГ.

Масштабування також не повинно бути одномоментним.

Різні водойми мають різні екологічні, гідрологічні, ресурсні, господарські та соціальні характеристики. Тому держава повинна стандартизувати принципи та вимоги до результату, але залишати достатню можливість адаптувати конкретні режими управління до особливостей водойми.

Це особливо відповідає висновку FAO про те, що жорсткі універсальні приписи за значної невизначеності можуть перешкоджати адаптивному навчанню, тоді як управління має пристосовуватися до конкретних природних, інституційних і соціально-економічних умов. (FAOHome)

ЄДИНІ ПРИНЦИПИ → РІЗНІ ВОДОЙМИ → АДАПТОВАНІ РЕЖИМИ → ЄДИНІ ВИМОГИ ДО ПРОЗОРОСТІ → ЄДИНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕЗУЛЬТАТ.

5.11. Перехідний державний механізм

Для реалізації переходу доцільно передбачити окремий державний механізм координації реформи СТРГ.

Його завданням має бути не ручне управління окремими господарствами, а координація інвентаризації, формування єдиної методології аудиту, визначення пілотних водойм, узагальнення результатів, підготовка нормативних змін та забезпечення єдиної державної позиції.

До цієї роботи мають бути залучені компетентні органи державної влади, наукові установи, представники територіальних громад, користувачів, професійного та громадського середовища.

Особливо важливо, щоб одні й ті самі фактичні обставини не отримували принципово різної правової оцінки різними органами держави. Перехід до нової моделі повинен не породити новий цикл спорів, а поступово усунути їх системні причини.

5.12. Захист державного інтересу в перехідний період

Перехідний період є найбільш вразливим моментом реформи.

Саме в цей час одночасно діють старі правовідносини, формуються нові правила, переоцінюються документи, здійснюються інвестиції та продовжується використання живого ресурсу.

Тому держава повинна не допустити двох протилежних ризиків.

Перший – використання реформи для легалізації старих порушень.

Другий – використання реформи як підстави для руйнування добросовісних господарств, втрати здійснених інвестицій та припинення відтворення ресурсу лише тому, що сама держава змінює створену нею нормативну модель.

Державний інтерес знаходиться між цими крайнощами.

Він полягає в тому, щоб зберегти ресурс, забезпечити законність, відокремити добросовісне господарювання від зловживань і провести систему через перехідний період із мінімальними втратами та максимальним довгостроковим результатом.

ПІДСУМКОВА ПОЗИЦІЯ

Перехід до СТРГ нового покоління не повинен бути адміністративною кампанією з ліквідації минулого. Він має стати керованою трансформацією, під час якої держава спочатку встановлює реальний стан системи, потім відокремлює працюючі механізми від системних недоліків і зловживань, випробовує нові рішення, перевіряє їх практикою і лише після цього поширює на всю країну.

Головним принципом переходу має бути правова наступність із нормативним оновленням. Добросовісність не повинна каратися за недосконалість правил, установлених самою державою; водночас жодні перехідні гарантії не повинні захищати свідоме порушення закону, приховування даних або виснаження ресурсу.

Реформа повинна навчитися розрізняти помилку системи, недолік документа і порушення користувача. Це три різні явища, які потребують різних правових відповідей. Нормативна помилка виправляється нормативно; документальний недолік – приведенням у відповідність; добросовісна діяльність – захищається правовою визначеністю; доведене порушення – тягне встановлену законом відповідальність.

Саме тому перехід до нової моделі має відбуватися за послідовністю:

ІНВЕНТАРИЗУВАТИ → ПЕРЕВІРИТИ → РОЗМЕЖУВАТИ → ЗБЕРЕГТИ ПРАЦЮЮЧЕ → ВИПРАВИТИ НЕДОСКОНАЛЕ → ПРИПИНИТИ ШКІДЛИВЕ → ВИПРОБУВАТИ НОВЕ → ВИМІРЯТИ РЕЗУЛЬТАТ → СКОРИГУВАТИ → МАСШТАБУВАТИ

І кінцевий критерій успіху такого переходу має бути значно вищим за формальне запровадження нового нормативного порядку: після реформи Україна повинна отримати не просто іншу юридичну конструкцію СТРГ, а краще збережений і відтворюваний водний біоресурс, правову визначеність, захищене добросовісне господарювання, достовірні дані, ефективніший державний контроль, менше підстав для системних судових конфліктів і модель, якій можуть довіряти держава, користувач, громада та суспільство.

РЕФОРМА СТРГ МАЄ ЗМІНИТИ НЕ НАЗВУ МЕХАНІЗМУ – ВОНА МАЄ ЗМІНИТИ ЯКІСТЬ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСОМ

 

6. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РІШЕННЯ

Правова невизначеність СТРГ не може бути усунена одним новим наказом, так само як вона не потребує негайного створення окремого великого спеціального закону, відірваного від загальної архітектури рибогосподарського законодавства.

Проблема має багаторівневий характер. Частина її причин знаходиться на рівні закону, частина – підзаконного регулювання, частина – методик і адміністративних процедур, а частина взагалі може бути усунена шляхом належної цифровізації, уніфікації даних та міжвідомчої взаємодії.

Тому нормативна реформа СТРГ повинна починатися не з написання нового нормативного акта, а з визначення предмета регулювання та належного нормативного рівня для кожної проблеми.

Основна логіка має бути такою:

ПРОБЛЕМА → ПРАВОВА ПРИЧИНА → НЕОБХІДНЕ РІШЕННЯ → НОРМАТИВНИЙ РІВЕНЬ → ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ОРГАН → СТРОК → РЕЗУЛЬТАТ.

Головне правило нормотворчої роботи повинно бути простим: не піднімати на рівень закону те, що може ефективно регулюватися підзаконним актом, і не залишати підзаконному акту те, що безпосередньо визначає права, обов’язки, гарантії та істотні умови діяльності користувача.

6.1. Нормативний аудит перед нормотворенням

Першим етапом має стати комплексний нормативно-правовий аудит усієї конструкції СТРГ.

Предметом такого аудиту повинні бути не лише спеціальні рибогосподарські нормативні акти, а весь комплекс правовідносин, який виникає навколо водойми:

рибогосподарський режим;

спеціальне використання водних біоресурсів;

водокористування;

земельні відносини;

охорона довкілля;

зариблення та відтворення;

наукове забезпечення;

дозвільні процедури;

цифровий облік;

державний контроль;

рекреаційне використання;

відносини з територіальними громадами.

Завдання аудиту – встановити не лише які норми суперечать одна одній, а й де взагалі відсутнє необхідне нормативне регулювання, де підзаконний акт фактично намагається вирішити питання, що потребує законодавчої визначеності, а де, навпаки, проблема породжена надмірною зарегульованістю.

Спочатку – карта правових проблем. Потім – нормотворення.

6.2. Що має бути визначено законом

На рівні закону повинна бути закріплена правова архітектура СТРГ, а не детальна технологія його щоденного функціонування.

Законодавчого визначення потребують насамперед:

правова природа СТРГ;

місце СТРГ у системі використання та відтворення водних біоресурсів;

співвідношення СТРГ зі спеціальним використанням водних біоресурсів та аквакультурою;

базові права й обов’язки користувача;

основні ресурсні зобов’язання;

правові підстави набуття, зміни, продовження та припинення відповідного права;

основні гарантії правової визначеності;

засади державного контролю;

правові наслідки істотного невиконання ресурсних зобов’язань;

перехідні гарантії для чинних правовідносин;

засади доступу громадян до рекреаційного використання водойми;

принципи цифрового обліку та прозорості.

Чинний Закон уже визначає СТРГ як діяльність, спрямовану на підвищення рибопродуктивності через штучне відтворення, збереження та раціональне використання водних біоресурсів. (Законодавство України) Саме цю законодавчу основу доцільно розвинути, а не створювати поруч із нею ще одну паралельну правову конструкцію.

На рівні закону необхідно відповісти передусім на питання:

ЩО ТАКЕ СТРГ → ЯКЕ ПРАВО ВОНО НАДАЄ → ЯКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ПОРОДЖУЄ → ЩО ГАРАНТУЄ ДЕРЖАВА → ЗА ЩО ВІДПОВІДАЄ КОРИСТУВАЧ.

6.3. Відмежування СТРГ від аквакультури

Однією з принципових законодавчих задач має бути чітке розмежування СТРГ та аквакультури.

Це не тотожні правові конструкції. Закон «Про аквакультуру» визначає аквакультуру як діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах; при цьому діяльність у сфері аквакультури не належить до спеціального використання водних біоресурсів. (Законодавство України)

Натомість спеціальне використання водних біоресурсів у режимі рибогосподарської експлуатації є окремим видом спеціального використання, що здійснюється у СТРГ на підставі Режиму та відповідного дозволу. (Законодавство України)

Тому майбутня нормативна модель повинна не механічно підпорядковувати одну форму іншій, а чітко визначити межі кожного правового режиму та критерії їх розмежування.

Це має усунути одну з головних причин багаторічної правової невизначеності.

6.4. Що має визначити Кабінет Міністрів України

Якщо закон встановлює архітектуру, Кабінет Міністрів має визначити механізм її функціонування.

На рівні постанови КМУ доцільно врегулювати єдиний порядок функціонування СТРГ нового покоління, зокрема:

процедуру започаткування діяльності;

вимоги до пакета документів;

порядок взаємодії органів державної влади;

порядок переходу чинних СТРГ до нової моделі;

загальні правила ведення ресурсного паспорта;

порядок моніторингу виконання ресурсних зобов’язань;

механізм зміни Режиму за результатами моніторингу;

підстави і процедури коригування діяльності;

засади ризик-орієнтованого контролю;

цифрову взаємодію державних реєстрів та інформаційних систем.

Постанова КМУ повинна з’єднати закон із реальною адміністративною практикою.

6.5. Що має регулюватися наказами профільного органу

Технічні, науково-методичні та процедурні питання не слід перевантажувати законом.

На рівні нормативних актів профільного центрального органу доцільно визначити:

структуру ресурсного паспорта водойми;

методику підготовки НБО;

мінімальні вимоги до польових досліджень;

вимоги до вихідних даних;

порядок визначення цільових ресурсних показників;

методику оцінювання ефективності зариблення;

вимоги до моніторингу популяцій;

форми електронної звітності;

критерії оцінювання ресурсного результату;

методичні правила періодичного перегляду Режиму.

Саме цей нормативний рівень повинен бути найбільш адаптивним: наукові методики і технології змінюються швидше, ніж законодавство.

6.6. Нова правова роль НБО

Окремого нормативного вирішення потребує статус науково-біологічного обґрунтування.

НБО не повинно залишатися документом, який фактично лише відкриває шлях до затвердження Режиму.

У новій моделі воно має стати початковою науковою моделлю управління ресурсом, прогноз якої надалі перевіряється фактичними даними.

Необхідно нормативно визначити:

вимоги до якості НБО;

мінімальний склад вихідних даних;

вимоги до виконавців;

відтворюваність методик;

строки актуальності досліджень;

підстави для перегляду;

механізм незалежної наукової оцінки у складних або спірних випадках;

відповідальність за достовірність використаних даних та обґрунтованість висновків у межах, установлених законом.

Формула має змінитися:

НБО → РЕЖИМ на: НБО → ПРОГНОЗ → РЕЖИМ → РЕАЛІЗАЦІЯ → МОНІТОРИНГ → ПЕРЕВІРКА ПРОГНОЗУ → КОРИГУВАННЯ.

6.7. Нова нормативна модель Режиму

Режим має залишатися центральним інструментом управління конкретною водоймою, але змінитися за своєю функцією.

Чинне законодавче визначення вже включає до Режиму вимоги щодо відтворення, строків лову, знарядь, обсягів вилучення, любительського і спортивного рибальства та ощадливого використання водних біоресурсів. (Законодавство України)

У новій моделі Режим доцільно доповнити ресурсно орієнтованими складовими:

вихідним станом ресурсу;

цільовими показниками;

планом відтворення;

допустимими параметрами експлуатації;

системою моніторингу;

індикаторами ризику;

умовами адаптивного коригування;

показниками кінцевого результату.

Таким чином, Режим повинен перетворитися з переважно регламентуючого документа на інструмент управління життєвим циклом ресурсу конкретної водойми.

6.8. Що не потребує нового закону

Не кожна проблема СТРГ повинна вирішуватися новою нормою закону.

Значна частина сучасної системи може функціонувати через цифрові та адміністративні механізми:

електронний кабінет користувача;

цифровий ресурсний паспорт;

електронне подання документів;

автоматичну перевірку даних;

цифрову фіксацію зариблення;

електронний журнал діяльності;

автоматизований обмін інформацією між державними органами;

відкриту карту СТРГ;

ризик-індикатори для державного контролю;

аналітичні панелі стану ресурсу.

І це вже не суто теоретична пропозиція. Порядок функціонування Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства передбачає оброблення даних, зокрема, про користувачів водних біоресурсів, самі біоресурси, режими рибогосподарської експлуатації та документи дозвільного характеру. (Законодавство України)

Тому важливий принцип реформи:

НЕ СТВОРЮВАТИ НОВИЙ ДОКУМЕНТ ТАМ, ДЕ МОЖНА СТВОРИТИ НОВИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ УЖЕ НАЯВНИМИ ДАНИМИ.

6.9. Законодавство має встановлювати результат, а не технологію

Нова нормативна система не повинна намагатися передбачити законом усі можливі ситуації на всіх водоймах України.

Великі водосховища, малі водойми, озера, руслові системи та інші водні об’єкти можуть мати принципово різні екологічні та господарські характеристики.

Тому закон повинен установлювати:

принципи;

права;

обов’язки;

гарантії;

межі;

відповідальність;

критерії результату.

А конкретні ресурсні параметри мають встановлюватися на рівні конкретної водойми на підставі науки та достовірних даних.

ЄДИНЕ ПРАВО → ЄДИНІ ПРИНЦИПИ → РІЗНІ ВОДОЙМИ → АДАПТИВНІ РЕЖИМИ → ЄДИНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕЗУЛЬТАТ.

6.10. Перехідні положення як окремий нормативний блок

Одна з найбільших небезпек майбутньої реформи — прийняти правильні правила для майбутнього, але не визначити, що відбувається з уже існуючими правовідносинами.

Тому перехідні положення повинні бути не технічним додатком наприкінці нормативного акта, а самостійною складовою реформи.

Необхідно визначити:

статус чинних Режимів;

порядок їх аудиту;

строки приведення у відповідність;

долю чинних НБО;

порядок переходу на ресурсні паспорти;

гарантії добросовісних інвестицій;

правові наслідки виявлених порушень;

порядок завершення або трансформації чинних правовідносин;

запобіжники проти використання переходу для легалізації зловживань.

Ключовий принцип:

НОВІ ПРАВИЛА НЕ ПОВИННІ ОБНУЛЯТИ ДОБРОСОВІСНІСТЬ МИНУЛОГО, АЛЕ Й МИНУЛЕ НЕ ПОВИННО ДАВАТИ ІМУНІТЕТ ВІД НОВИХ ВИМОГ ДО РЕСУРСНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

6.11. Інституційна відповідальність

Нормативна реформа не відбудеться, якщо кожний орган розроблятиме лише свою частину нормативного поля.

Необхідно визначити єдиного державного координатора підготовки пакета змін та механізм міжвідомчої роботи із залученням органів, компетенція яких охоплює рибне господарство, водні ресурси, земельні відносини, довкілля, цифровізацію, регуляторну політику та місцеве самоврядування.

До розроблення мають бути залучені наука, користувачі СТРГ, територіальні громади, громадські та професійні організації.

Але принципове рішення повинна прийняти держава як єдине ціле.

Не може бути ситуації, коли один державний орган створює механізм, другий його погоджує, третій роками адмініструє, а четвертий згодом ставить під сумнів саму правову основу його існування.

Саме усунення такої інституційної суперечності має бути одним із результатів реформи.

6.12. Матриця нормативно-правової трансформації

Що необхідно врегулювати	Рівень рішення	Основний результат	Орієнтовний строк
Правовий статус і модель СТРГ	Закон	Правова визначеність	2027
Права, обов’язки та гарантії користувача	Закон	Стабільність правовідносин	2027
Розмежування СТРГ та аквакультури	Закон	Усунення колізій	2027
Перехідні гарантії	Закон / перехідні положення	Захист добросовісних правовідносин	2027
Єдиний порядок функціонування СТРГ	Постанова КМУ	Єдина адміністративна модель	2027–2028
Ресурсний паспорт водойми	Постанова КМУ + методика	Базова інформація про ресурс	2027–2028
Нова методологія НБО	Нормативний акт профільного органу	Наукова достовірність	2027–2028
Нова структура Режиму	Нормативний акт профільного органу	Управління за результатом	2027–2028
Моніторинг та KPI ресурсу	Методика / нормативний акт	Вимірюваний результат	2028
Цифровий облік	«еРибальство» / адміністративні процедури	Дані та прозорість	2027–2028
Пілотування нової моделі	Урядове / відомче рішення	Практична перевірка	2028–2029
Оцінка та коригування	Міжвідомче рішення	Усунення помилок	2029
Загальнодержавне масштабування	Пакет нормативних рішень	СТРГ нового покоління	2030

Строки в цій матриці є пропозицією Концепції, а не чинними законодавчими строками.

6.13. Пакетний принцип нормотворення

Найбільш небезпечним було б знову реформувати СТРГ шляхом внесення однієї або двох точкових змін.

Якщо змінити тільки Режим, але не вирішити статус користувача – невизначеність залишиться.

Якщо змінити дозвільну процедуру, але не НБО – держава отримає новий дозвіл на старій інформаційній основі.

Якщо цифровізувати звітність, але не визначити, які саме ресурсні результати повинні оцінюватися, – цифровізація лише швидше відтворюватиме стару модель.

Тому нормативна трансформація повинна здійснюватися єдиним узгодженим пакетом, навіть якщо окремі акти прийматимуться послідовно.

ЗАКОН → ПОСТАНОВА КМУ → МЕТОДИКИ → ЦИФРОВІ ПРОЦЕДУРИ → ПІЛОТ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → МАСШТАБУВАННЯ.

6.14. Принцип нормативної достатності

Реформа СТРГ не повинна оцінюватися кількістю нових нормативних актів.

Навпаки, одним із показників її якості має бути можливість скоротити кількість дублюючих документів, повторного подання однакових даних, суперечливих процедур і точок адміністративного контакту.

Кожна нова вимога повинна проходити просту перевірку:

ЯКИЙ РИЗИК ВОНА УСУВАЄ?

ЯКИЙ РЕСУРС ВОНА ЗАХИЩАЄ?

ЧИ МОЖНА ДОСЯГТИ ТОГО САМОГО РЕЗУЛЬТАТУ ПРОСТІШИМ СПОСОБОМ?

Якщо переконливої відповіді немає, така вимога не повинна автоматично ставати частиною нової моделі.

Держава повинна створити не більше регулювання, а краще регулювання.

ПІДСУМКОВА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Реформування СТРГ не потребує написання одного великого нормативного акта, який намагатиметься врегулювати все – від правової природи господарства до форми електронного журналу. Такий підхід лише перенесе нинішню складність до нового документа.

Необхідна ієрархія нормативного рішення.

Закон має визначити правову модель, права, обов’язки, гарантії, відповідальність та основні принципи ресурсного управління.

Кабінет Міністрів України – створити єдиний механізм реалізації цієї моделі та міжвідомчої взаємодії.

Держрибагентство – установити науково-методичні та технічні правила.

Цифрова система – забезпечити обіг даних, простежуваність процедур, автоматизацію та прозорість там, де для цього не потрібне створення нового правового обов’язку.

Наука – забезпечити перевірювану основу ресурсних рішень.

Державний контроль – оцінювати законність, ризик і результат.

Таким чином, головним продуктом Розділу 6 має бути не проєкт чергового закону, а архітектура нормативно-правової трансформації СТРГ, яка чітко відповідає на чотири питання:

ЩО ПОТРІБНО ЗМІНИТИ → НА ЯКОМУ НОРМАТИВНОМУ РІВНІ → ХТО ВІДПОВІДАЄ → КОЛИ МАЄ БУТИ ОТРИМАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

І найважливіше: держава не повинна лікувати правову невизначеність новою кількістю норм.

Вона повинна усунути її якістю правової архітектури – чітко визначити права, обов’язки та межі відповідальності, прибрати суперечності між нормативними рівнями і зробити так, щоб закон, підзаконне регулювання, наука, цифрові процедури та державний контроль працювали як одна система.

НЕ БІЛЬШЕ НОРМ → А БІЛЬШЕ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ.
НЕ БІЛЬШЕ ДОКУМЕНТІВ → А БІЛЬШЕ ДОСТОВІРНИХ ДАНИХ.
НЕ БІЛЬШЕ КОНТРОЛЮ ЗАРАДИ КОНТРОЛЮ → А БІЛЬШЕ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА РЕСУРС.

НЕ НОВА НАЗВА СТАРОЇ СИСТЕМИ → А НОВА ЯКІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ.

При цьому нормативна трансформація СТРГ не повинна починатися з презумпції помилковості всього, що створювалося протягом попередніх років. Чинна модель уже містить важливі правові елементи – Режим, вимоги до відтворення водних біоресурсів, регламентацію вилову та спеціальне використання ресурсу.

Завдання держави полягає не в механічному демонтажі цієї системи, а в тому, щоб зберегти життєздатні механізми, усунути правові суперечності та доповнити їх сучасними інструментами ресурсного управління.

Саме тому реформа має забезпечити правову наступність без консервації недоліків: добросовісна діяльність та законні інвестиції не повинні втрачати захист лише через зміну державної моделі, але жодне раніше набуте право не може виправдовувати виснаження водного біоресурсу чи звільняти від нових обґрунтованих вимог до прозорості й ресурсної відповідальності. У цьому полягає баланс реформи: не починати все спочатку, а перевести СТРГ на якісно вищий рівень державного управління.

7. ДОРОЖНЯ КАРТА ДЕРЖАВНОГО РІШЕННЯ

Правова невизначеність СТРГ накопичувалася роками, тому її неможливо усунути одним нормативним актом, одним судовим рішенням або одномоментною зміною чинних Режимів. Так само небезпечно залишати систему у нинішньому стані ще на декілька років, очікуючи остаточного вирішення всіх законодавчих питань.

Державі потрібна керована перехідна модель, яка одночасно забезпечить правову стабілізацію чинних відносин, захист водних біоресурсів, перевірку добросовісності користувачів, нормативну модернізацію, випробування нових механізмів та поступовий перехід до СТРГ нового покоління.

Основний принцип дорожньої карти:

НЕ РУЙНУВАТИ → СТАБІЛІЗУВАТИ → ПЕРЕВІРИТИ → ВИПРАВИТИ → ВИПРОБУВАТИ → ОЦІНИТИ → МАСШТАБУВАТИ.

7.1. 2026 рік — правова стабілізація

Першим завданням держави має бути припинення подальшого накопичення правової невизначеності.

Йдеться не про мораторій на державний контроль і тим більше не про звільнення користувачів СТРГ від відповідальності за порушення закону. Йдеться про формування єдиної державної позиції щодо чинної системи СТРГ на період її нормативної трансформації.

Доцільно:

провести міжвідомче узагальнення основних правових проблем СТРГ;

систематизувати судову практику та типові предмети спорів;

визначити колізії між рибогосподарським, земельним, водним, екологічним та господарським регулюванням;

провести первинну інвентаризацію чинних Режимів;

визначити випадки очевидних порушень окремо від спорів, породжених нормативною невизначеністю;

сформувати робочу міжвідомчу платформу для підготовки реформи;

не допустити втрати даних, накопичених у чинній системі;

забезпечити збереження безперервності відтворення водних біоресурсів там, де воно здійснюється належним чином.

Чинне законодавство вже визначає спеціальне використання водних біоресурсів у Режимі як окремий вид спеціального використання, що здійснюється користувачем на підставі Режиму та дозволу. Тому перехідний період має виходити з чинної правової реальності, а не поводитися так, ніби СТРГ юридично взагалі не існує. (Законодательство Украины)

Результат 2026 року: держава отримує узгоджену картину проблеми, припиняє хаотичне накопичення суперечностей і створює правову основу для керованої реформи.

НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ → ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ → ЄДИНА ДЕРЖАВНА ПОЗИЦІЯ → ПРАВОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ

7.2. 2027 рік – нормативний аудит і пілотування

Другий крок – повний нормативний та ресурсний аудит системи.

Держава повинна отримати відповідь не тільки на питання «чи правильно оформлений документ?», а й на питання «що реально відбувається з водоймою і ресурсом?»

Необхідно провести:

нормативний аудит;

інвентаризацію СТРГ;

аналіз чинних Режимів;

оцінку якості та актуальності НБО;

аналіз виконання програм зариблення;

оцінку достовірності ресурсної та промислової звітності;

визначення типових моделей добросовісного та проблемного господарювання;

відбір водойм для пілотування нової ресурсно-керованої моделі.

Пілоти мають бути різними за природними, господарськими та правовими характеристиками. Не слід випробовувати нову модель лише на одному «ідеальному» господарстві.

Потрібні водойми різного типу та різного стану, щоб перевірити життєздатність запропонованої моделі в реальних умовах.

Результат 2027 року: держава знає не теоретичну, а фактичну картину СТРГ і має перші об’єкти, на яких можна перевірити нову систему.

7.3. 2027–2028 роки – формування нової моделі регулювання

На основі аудиту та перших результатів пілотування має бути сформований єдиний нормативний пакет СТРГ нового покоління.

Він повинен включати взаємоузгоджені зміни законодавчого, урядового, відомчого, методичного та цифрового рівнів.

Основними елементами нової моделі мають стати:

ресурсний паспорт водойми;

оновлена методологія НБО;

ресурсно орієнтований Режим;

цільові показники стану водних біоресурсів;

система моніторингу;

адаптивне коригування Режиму;

цифровий облік;

ризик-орієнтований державний контроль;

гарантії правової стабільності добросовісного користувача;

чіткі правові наслідки невиконання ресурсних зобов’язань.

Саме у цей період має бути нормативно реалізований сформульований нами принцип:

ПРАВОВА СТАБІЛЬНІСТЬ – В ОБМІН НА РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРОЗОРІСТЬ І ВИМІРЮВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

Результат 2027–2028 років: замість виправлення окремих прогалин держава отримує цілісну нормативну архітектуру СТРГ нового покоління.

7.4. 2028–2030 роки – масштабування та цифровізація

Після підтвердження життєздатності нової моделі має розпочатися її поетапне поширення.

При цьому масштабувати необхідно не нормативний експеримент, а перевірений результат.

Тому кожний пілот повинен завершуватися оцінюванням:

що було заплановано → що зроблено → що сталося з ресурсом → які витрати понесено → які проблеми виникли → що необхідно змінити.

У цей період доцільно забезпечити переведення основних процесів СТРГ до цифрової екосистеми «еРибальство».

Це безпосередньо відповідає чинному Операційному плану на 2026–2029 роки, який передбачає удосконалення компонентів «еРибальства», цифровізацію звітності та простежуваності, інформацію про рибогосподарські водні об’єкти та обмін з іншими державними інформаційними системами. (Законодательство Украины) Порядок функціонування «еРибальства», затверджений постановою КМУ № 1109 від 8 вересня 2025 року, вже створив нормативну основу для подальшого розвитку такої цифрової екосистеми. (Законодательство Украины)

У перспективі цифровий контур СТРГ повинен об’єднати:

ВОДОЙМА → РЕСУРСНИЙ ПАСПОРТ → НБО → РЕЖИМ → ЗАРИБЛЕННЯ → ВИЛОВ → МОНІТОРИНГ → KPI → КОНТРОЛЬ → КОРИГУВАННЯ

Принципово важливо, щоб цифровізація не створювала додатковий паралельний документообіг. Якщо інформація вже міститься у державній системі, користувач не повинен повторно подавати її іншому державному органу без об’єктивної необхідності.

Результат 2028–2030 років: основні процеси нової моделі стандартизовані, цифровізовані та поступово поширюються на загальнодержавний рівень.

7.5. 2030–2050 роки – інтеграція в Національну програму

2030 рік не повинен стати кінцевою точкою реформи СТРГ.

Навпаки, це має бути момент переходу від реформи окремого механізму до його функціонування у складі довгострокової державної політики відродження та розвитку рибного господарства України.

Це особливо логічно тому, що чинний Операційний план передбачає до 31 грудня 2030 року підготовку урядом пропозицій щодо подальшого розвитку галузі після завершення чинної Стратегії до 2030 року. (Законодательство Украины)

Саме тут СТРГ нового покоління має бути інтегроване до Національної програми відродження та розвитку рибного господарства України на 2027–2050 роки як один із інструментів управління, відтворення та господарського використання водних біоресурсів.

СТРГ не повинно існувати як ізольований сегмент.

Воно має бути пов’язане з:

відтворенням водних біоресурсів;

аквакультурою;

промисловим рибальством;

рекреаційним рибокористуванням;

відновленням водойм;

рибогосподарською наукою;

продовольчою безпекою;

розвитком територіальних громад;

цифровізацією;

європейською інтеграцією.

Таким чином, після 2030 року СТРГ має оцінюватися вже не як особливий проблемний правовий режим, а як одна зі складових єдиної системи управління водним біоресурсом України.

Результат 2030–2050 років: СТРГ нового покоління функціонує як стабільний елемент довгострокової державної рибогосподарської політики.

7.6. Контрольні точки реформи

Щоб дорожня карта не перетворилася на декларацію, кожний її етап повинен мати контрольну точку державного рішення. Необхідно оцінювати не кількість проведених нарад, підготовлених документів або прийнятих нормативних актів, а фактичну зміну стану системи.

Тому пропонується п’ять контрольних питань:

Контрольна дата	Головне питання
кінець 2026	Чи сформована єдина державна правова позиція?
кінець 2027	Чи проведено аудит і чи працюють пілоти?
кінець 2028	Чи створена цілісна нова нормативна модель?
кінець 2030	Чи підтвердила модель ефективність і чи готова вона до загальнодержавного масштабування?
після 2030	Чи покращується фактичний стан ресурсу та водойм?

 

Саме останнє питання є головним. Якщо нормативні акти прийняті, цифрові системи створені, звітність працює, але ресурс деградує – реформа не досягла своєї мети.

7.7. Принцип незворотності реформи

Довгострокова модель СТРГ не повинна залежати від зміни керівника окремого органу, політичного циклу або персонального бачення посадовця.

Після нормативного закріплення базових принципів система повинна розвиватися через дані, моніторинг, науку та оцінку результатів.

Змінюватися можуть методики, цифрові технології, окремі нормативи, інструменти контролю та управлінські процедури.

Але незмінними мають залишатися основні принципи:

правова визначеність;

ресурсна відповідальність;

наукова обґрунтованість;

прозорість;

пропорційність державного втручання;

захист добросовісного господарювання;

пріоритет збереження та відтворення водного біоресурсу.

7.8. Адаптивне управління замість одноразової реформи

Навіть найкраще підготовлена нормативна модель не може сьогодні передбачити всі природні, економічні, технологічні та правові умови наступних десятиліть. Тому після 2030 року система повинна працювати за принципом постійного навчання:

РІШЕННЯ → РЕАЛІЗАЦІЯ → ДАНІ → МОНІТОРИНГ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → НОВЕ РІШЕННЯ.

Помилка, виявлена завдяки моніторингу, не повинна приховуватися заради формального підтвердження успішності реформи. Навпаки, здатність держави своєчасно виявити помилкове рішення і виправити його є ознакою зрілої системи управління.

ПІДСУМКОВА ДОРОЖНЯ КАРТА – 2026 – ПРАВОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ – 2027 – НОРМАТИВНИЙ І РЕСУРСНИЙ АУДИТ + ПІЛОТУВАННЯ – 2027-2028 – ФОРМУВАННЯ НОВОЇ МОДЕЛІ РЕГУЛЮВАННЯ – 2028-2030 – ОЦІНКА + КОРИГУВАННЯ + МАСШТАБУВАННЯ + ЦИФРОВІЗАЦІЯ – 2030-2050 – ІНТЕГРАЦІЯ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ + АДАПТИВНЕ УПРАВЛІННЯ – РЕЗУЛЬТАТ

ЖИВА ВОДОЙМА + ВІДТВОРЮВАНИЙ РЕСУРС + ЗАКОННЕ ВИРОБНИЦТВО + ЗАХИЩЕНІ ІНВЕСТИЦІЇ + СИЛЬНА ГРОМАДА + ЕФЕКТИВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ

ПІДСУМКОВА ПОЗИЦІЯ

Дорожня карта не пропонує державі вибирати між двома крайнощами – залишити СТРГ незмінним або зруйнувати чинну систему і почати все спочатку. Існує третій, значно складніший, але державницьки відповідальніший шлях: зберегти те, що реально працює на відтворення ресурсу та суспільну користь, відокремити добросовісне господарювання від зловживань, усунути правові суперечності та поступово перевести систему на нові правила.

У центрі дорожньої карти тому перебуває не користувач СТРГ і навіть не саме СТРГ. У її центрі — водний біоресурс України та здатність держави забезпечити його збереження, відтворення і раціональне використання.

Саме тому успіх реформи не можна буде виміряти кількістю ліквідованих чи створених СТРГ, кількістю нових нормативних актів, проведених перевірок або судових справ. Її необхідно буде оцінювати за тим, чи стали українські водойми продуктивнішими, чи відтворюється ресурс, чи збільшилося законне внутрішнє виробництво риби, чи захищені добросовісні інвестиції, чи отримують користь громади і чи стала держава краще бачити та контролювати те, що відбувається з її водним біоресурсом.

Мета державного рішення – не врятувати стару модель СТРГ і не ліквідувати. Мета – створити кращу модель управління водним біоресурсом України.

ПРАВОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ → СТАБІЛІЗАЦІЯ → АУДИТ → ПІЛОТ → НОВА МОДЕЛЬ → ДАНІ → ОЦІНКА → КОРИГУВАННЯ → МАСШТАБУВАННЯ → НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ

При цьому кожний наступний етап реформи має запускатися не автоматично за календарем, а після оцінки результатів попереднього. Якщо пілотне рішення підтверджує ресурсну, правову та економічну ефективність – воно масштабується; якщо виявляє недоліки – коригується; якщо створює неприйнятні ризики для водних біоресурсів, держави або добросовісного господарювання – переглядається чи припиняється. Саме така логіка відповідає принципу адаптивного управління: рішення → моніторинг → оцінка → навчання → коригування. (FAOHome)

Отже, дорожня карта має стати не графіком заміни одних нормативних актів іншими, а механізмом керованої державної трансформації СТРГ без втрати того ресурсного, виробничого та інвестиційного потенціалу, який уже створений. Її завдання – провести систему через перехідний період так, щоб правова невизначеність була усунута, добросовісні господарства отримали зрозумілу перспективу, зловживання – чіткі правові наслідки, а водний біоресурс – значно сильніший державний захист. У результаті реформа повинна залишити Україні не просто інше регулювання СТРГ, а кращу систему управління живим національним ресурсом.

ПРОПОЗИЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ

Розглянувши правові, ресурсні, економічні, екологічні та інституційні аспекти функціонування спеціальних товарних рибних господарств, Громадська рада при Держрибагентстві виходить із необхідності зміни самої постановки питання про майбутнє СТРГ в Україні.

Предметом державної політики не повинен бути вибір між безумовним збереженням чинної моделі СТРГ та її ліквідацією.

Державне питання є значно ширшим:

ЯКА МОДЕЛЬ ДОЗВОЛИТЬ УКРАЇНІ НАЙКРАЩЕ ЗБЕРІГАТИ, ВІДТВОРЮВАТИ, КОНТРОЛЮВАТИ ТА РАЦІОНАЛЬНО ВИКОРИСТОВУВАТИ ВОДНІ БІОРЕСУРСИ?

Саме відповідь на це питання, а не інтерес окремого органу, користувача, учасника судового спору чи прихильника певної правової конструкції, має визначити майбутнє СТРГ.

1. СТРГ не повинно бути ні безумовно захищене, ні механічно ліквідоване

Громадська рада не вважає правильним ані беззастережне збереження чинної моделі СТРГ з усіма накопиченими нею правовими та управлінськими проблемами, ані її механічний демонтаж.

За роки функціонування системи сформувалися господарства, інвестиції, практики зариблення, відтворення та використання водних біоресурсів. Водночас накопичилися правові колізії, питання щодо статусу водойм і земель водного фонду, якості НБО, змісту Режимів, достовірності даних, контролю та відповідальності.

Тому предметом реформи має стати не назва «СТРГ», а якість управління водним біоресурсом.

Не зберегти СТРГ за будь-яку ціну.

Не ліквідувати СТРГ заради самої ліквідації.

Зберегти те, що працює, усунути те, що не працює, і створити кращу державну модель.

2. Правова невизначеність СТРГ є системною проблемою держави

Громадська рада вважає принципово неправильним пояснювати накопичені проблеми СТРГ виключно поведінкою користувачів.

Правова невизначеність формувалася на стику рибогосподарського, водного, земельного, екологічного, дозвільного та господарського законодавства.

Її складність підтверджується і судовою практикою. Верховний Суд у справі № 922/1168/23 розглядав, зокрема, співвідношення Режиму рибогосподарської експлуатації, спеціального використання водних біоресурсів та правових підстав користування водним об’єктом і землею водного фонду. (Верховний Суд)

Тому системна проблема повинна отримати системне нормативне вирішення.

Окремі порушення конкретного користувача мають отримувати належну правову оцінку. Але відповідальність конкретної особи не може замінити обов’язку держави усунути прогалини та суперечності власного нормативного регулювання.

3. Державним інтересом є не СТРГ – державним інтересом є результат

Громадська рада пропонує відмовитися від спрощеного розуміння державного інтересу.

Державним інтересом самі по собі не є Режим, дозвіл, користувач, земельна ділянка, позов, перевірка або судова перемога.

Державним інтересом є те, що після державного рішення залишається Україні.

Це:

жива і продуктивна водойма;

відтворюваний водний біоресурс;

власна рибна продукція;

законне підприємництво;

робочі місця;

розвиток громад;

захищені добросовісні інвестиції;

суспільний доступ у визначених законом межах;

достовірні дані;

ефективний контроль;

довіра до державних правил.

Тому кожне майбутнє рішення щодо СТРГ Громадська рада пропонує перевіряти одним питанням:

ЩО В РЕЗУЛЬТАТІ ОТРИМАЛА УКРАЇНА?

4. Добросовісне господарювання має бути відокремлене від зловживань

Громадська рада категорично не підтримує використання правової невизначеності як виправдання порушень законодавства, приховування даних, виснаження водних біоресурсів або неналежного виконання ресурсних зобов’язань.

Але так само неприпустимою є фактична презумпція недобросовісності всіх користувачів СТРГ лише через недосконалість правової моделі, створеної самою державою.

Майбутня система повинна навчитися розрізняти.

Добросовісність, реальне зариблення, належне виконання Режиму, прозорість даних, стан ресурсу, дотримання екологічних вимог та здійснені інвестиції мають оцінюватися фактично.

Зловживання – припиняти.

Порушення – карати.

Добросовісність – захищати.

Системні прогалини – виправляти.

5. Україні потрібне СТРГ нового покоління

Громадська рада вважає перспективним перехід до ресурсно-керованої моделі СТРГ.

У її центрі має перебувати не адміністративний документ і не обсяг дозволеного вилову, а стан живого ресурсу протягом усього циклу господарювання.

Ресурсний паспорт водойми, НБО, Режим, зариблення, моніторинг, цифрові дані, вилов, державний контроль і періодичне коригування мають утворювати єдину систему.

Основним принципом такої моделі Громадська рада пропонує визначити:

ПРАВОВА СТАБІЛЬНІСТЬ – В ОБМІН НА РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРОЗОРІСТЬ І ВИМІРЮВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

Добросовісний користувач повинен отримувати передбачуваність.

Держава – достовірні дані та контроль.

Наука – можливість перевіряти власні прогнози.

Громада – суспільну користь.

А водойма – можливість залишатися живою і продуктивною.

6. Звернення до Держрибагентства

Громадська рада закликає Держрибагентство не обмежуватися черговим точковим коригуванням окремих процедур СТРГ, а виступити ініціатором системної трансформації моделі.

Доцільно у 2026 році започаткувати інвентаризацію чинної системи, сформувати перелік ключових правових і ресурсних проблем, узагальнити практику застосування Режимів та підготувати пропозиції щодо перехідної моделі.

Особливого значення набуває цифровізація. Чинний урядовий Операційний план уже передбачає у 2026-2029 роках розвиток компонентів Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства, включно з інформацією про рибогосподарські водні об’єкти, звітністю, простежуваністю та інформаційним обміном. (Законодательство Украины)

7. Звернення до Мінагрополітики

Громадська рада пропонує Міністерству розглядати проблему СТРГ не як вузьке відомче питання рибальства, а як міжгалузеву нормативну проблему, що знаходиться на перетині рибогосподарської, водної, земельної, екологічної, економічної та регуляторної політики.

Саме тому необхідна міжвідомча нормативна робота, результатом якої має стати не ще один ізольований акт, а узгоджений пакет рішень:

ЗАКОН → ПОСТАНОВА КМУ → ВІДОМЧІ НОРМАТИВНІ АКТИ → МЕТОДИКИ → ЦИФРОВІ ПРОЦЕДУРИ → ПІЛОТУВАННЯ → ОЦІНКА.

Така робота може бути органічно поєднана з чинним Операційним планом реалізації Стратегії розвитку галузі рибного господарства на 2026-2029 роки, який покладає відповідні завдання на Міністерство, Держрибагентство та інші органи й передбачає підготовку до кінця 2030 року пропозицій щодо подальшого розвитку галузі. (Законодательство Украины)

8. Звернення до органів прокуратури

Громадська рада визнає конституційну роль прокуратури у представництві інтересів держави в суді у визначених законом випадках і не ставить під сумнів необхідність реагування на встановлені порушення.

Водночас Громадська рада пропонує дивитися на проблему СТРГ ширше за межі окремого позову.

Якщо значна кількість спорів породжується однаковою нормативною суперечністю, державний інтерес не може вичерпуватися багаторазовим судовим відтворенням одного й того самого конфлікту.

Судовий захист має усувати конкретне порушення.

А повторюваний системний конфлікт повинен стати сигналом законодавцеві та виконавчій владі про необхідність усунення його нормативної причини.

Саме такий підхід, на переконання Громадської ради, найкраще відповідає довгостроковому державному інтересу.

9. Звернення до законодавця

Громадська рада закликає не намагатися вирішити проблему СТРГ однією точковою поправкою.

Спочатку необхідно визначити цілісну правову конструкцію: що саме є предметом права користувача, яким є співвідношення водойми, землі, води та водного біоресурсу, якими є ресурсні зобов’язання, гарантії правової стабільності, підстави контролю та відповідальності.

Лише після цього необхідно визначити, що потребує рівня закону, що – постанови Кабінету Міністрів, що – нормативного акта профільного органу, а що взагалі має вирішуватися методикою, цифровим сервісом або міжвідомчим обміном даними.

Громадська рада виступає за нормативну достатність, а не за нормативне нагромадження.

Не більше законодавства – а більше правової визначеності.

10. Звернення до користувачів СТРГ

Нова модель означає новий рівень відповідальності й для самого бізнесу.

Правова визначеність не може бути односторонньою вимогою до держави.

Якщо користувач претендує на довгострокову стабільність господарювання, він повинен бути готовий підтвердити державі та суспільству, що право використовувати живий ресурс супроводжується реальною відповідальністю за його стан.

Зариблення повинно бути реальним і перевірюваним.

Звітність – достовірною.

НБО – науково обґрунтованим.

Режим – виконуваним.

Вилов – контрольованим.

Ресурсний результат – вимірюваним.

Право господарювати на живій водоймі повинно означати відповідальність за те, якою ця водойма залишиться після господарювання.

КОНСОЛІДОВАНА ПОЗИЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ

Громадська рада при Держрибагентстві вважає за необхідне:

1. Визнати правову невизначеність у сфері СТРГ системною проблемою, що потребує комплексного державного нормативно-правового вирішення, а не лише врегулювання через окремі адміністративні та судові процедури.
2. Розпочати у 2026 році державну правову та ресурсну інвентаризацію системи СТРГ з аналізом чинних Режимів, НБО, практики їх застосування, стану водних біоресурсів, типових судових спорів та основних нормативних колізій.
3. Не допустити механічного припинення добросовісних господарських моделей виключно як способу усунення недоліків чинного регулювання, одночасно забезпечивши невідворотне реагування на встановлені порушення та зловживання.
4. Розробити ресурсно-керовану модель СТРГ нового покоління та перевірити її на пілотних водоймах до загальнодержавного масштабування.
5. Підготувати узгоджений пакет нормативно-правової трансформації, що розмежує питання законодавчого, урядового, відомчого, науково-методичного та цифрового регулювання.
6. Забезпечити інтеграцію СТРГ до цифрової екосистеми «еРибальство», створивши єдиний інформаційний контур від ресурсного паспорта і НБО до зариблення, вилову, моніторингу та контролю.
7. Закласти нову модель СТРГ до довгострокової державної політики розвитку рибного господарства України до 2050 року, пов’язавши її з відтворенням водних біоресурсів, продовольчою безпекою, розвитком громад, наукою, цифровізацією та європейською інтеграцією.ЮЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Україна входить у період, коли відновлення держави потребуватиме не лише повернення втраченого, а й здатності створювати краще, ніж було до війни. Це стосується і рибного господарства, і наших водойм, і системи управління водними біоресурсами.

СТРГ у цьому контексті – лише одна частина значно більшого завдання. Питання полягає вже не в тому, якою була ця система вчора, а в тому, якою Україна хоче бачити свої водойми через десять, двадцять, тридцять років і яку державну політику необхідно започаткувати сьогодні, щоб цей образ майбутнього став реальністю.

Ми маємо можливість створити систему, у якій українська водойма перестане сприйматися лише як територія вилову або об’єкт правового спору. Вона має стати живим природним і продовольчим капіталом держави – ресурсом, який відтворюється, створює рибну продукцію, робочі місця та доходи, підтримує громади, рекреацію і біорізноманіття та передається наступним поколінням не виснаженим, а збереженим і примноженим.

Майбутня модель має поєднати те, що сьогодні часто існує окремо: державне управління, науку, господарювання, цифрові дані, охорону природи, інтереси громад та відповідальність за результат.

Не кожен сам за себе і не кожен у межах власної відомчої компетенції, а всі – навколо одного об’єкта відповідальності: живої української водойми та її водного біоресурсу.

Тоді зміниться і саме розуміння ролі держави. Сильна держава – це не держава, яка найбільше забороняє, перевіряє або карає. Сильна держава – це держава, яка знає стан свого ресурсу, встановлює зрозумілі правила, здатна відрізнити добросовісність від зловживання, захищає суспільний інтерес, створює умови для довгострокової відповідальної праці й вимірює власний успіх реальним результатом.

Саме тому нинішня криза СТРГ може стати для України не лише проблемою, яку необхідно подолати. Вона може стати точкою переходу до нової культури державного управління водними біоресурсами – від реагування на конфлікти до їх попередження; від фрагментарних рішень до системної політики; від контролю процедур до контролю результату; від короткого горизонту використання до відповідальності перед наступними поколіннями.

І якщо Україна здійснить такий перехід, через роки значення матиме вже не те, як називався той чи інший режим господарювання у 2026 році. Значення матиме інше: чи стали наші водойми живішими, чи стало в них більше риби, чи навчилися ми відтворювати ресурс швидше, ніж його втрачаємо, чи з’явилося більше української рибної продукції, чи отримали громади нові можливості, чи прийшли довгострокові інвестиції і чи стала держава мудрішим господарем того природного багатства, яке належить Україні.

Саме з такої перспективи слід дивитися на запропоновану трансформацію СТРГ. Не як на реформу одного сегмента рибного господарства, а як на один із перших практичних кроків до майбутньої Національної системи управління водними біоресурсами та реалізації Національної програми відродження і розвитку рибного господарства України до 2050 року.

Ми сьогодні вирішуємо питання СТРГ. Але насправді ми торкаємося значно більшого – здатності України навчитися не просто користуватися власним природним багатством, а відповідально передавати його від покоління до покоління, щоразу залишаючи країну сильнішою, ніж вона була до нас.

ВІД ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ → ДО ВІДПОВІДАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ → ВІД ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСУ → ДО ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ → ВІД ОКРЕМОЇ МОДЕЛІ СТРГ → ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ → ВІД СЬОГОДНІШНЬОГО РІШЕННЯ → ДО УКРАЇНИ 2050

Майбутні покоління не запитають нас, скільки спорів ми виграли навколо українських водойм; вони побачать нашу відповідь у тому, скільки життя ми зуміли в цих водоймах зберегти.

ДОДАТОК 1

МАТРИЦЯ ПРАВОВОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ СТРГ

Проблема → правова колізія → наслідок → державний ризик → необхідне рішення

 

1. ПРИЗНАЧЕННЯ МАТРИЦІ

Матриця правової невизначеності спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ) систематизує основні правові суперечності, прогалини та інституційні розриви, які накопичилися у сфері спеціального використання водних біоресурсів, рибогосподарської експлуатації водних об’єктів, використання води та земель водного фонду.

Її метою є не пошук аргументів на користь користувачів СТРГ або державних органів у конкретних судових спорах, а визначення системних причин конфліктів, які повинні бути усунені на рівні державної політики та законодавства.

Проблема має об’єктивну нормативну основу. Історична модель СТРГ була побудована навколо Режиму рибогосподарської експлуатації, який визначав вимоги щодо відтворення ресурсів, строків і засобів лову, обсягів вилучення та інших параметрів раціонального використання водних біоресурсів. (Законодательство Украины)

Водночас земельне, водне, природоресурсне та аквакультурне законодавство формують окремі правові режими щодо інших об’єктів і прав.

Тому центральною проблемою є необхідність юридично розмежувати:

ВОДОЙМУ ≠ ВОДУ ≠ ЗЕМЛЮ ВОДНОГО ФОНДУ ≠ ВОДНИЙ БІОРЕСУРС ≠ ПРАВО НА ЙОГО СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ≠ РЕЖИМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Саме недостатня узгодженість цих правових категорій стала одним із джерел багаторічної невизначеності.

2. МАТРИЦЯ ОСНОВНИХ ПРАВОВИХ ПРОБЛЕМ

№	Проблема	Сутність правової невизначеності	Наслідок / державний ризик	Необхідне державне рішення
1	Правова природа СТРГ	СТРГ історично сформувалося як особливий механізм підвищення рибопродуктивності та використання водних біоресурсів, але його місце в сучасній системі рибальства, аквакультури, водного й земельного права потребує чіткого законодавчого визначення.	Різне трактування однієї діяльності органами влади, контролюючими органами, прокуратурою, судами та користувачами.	Законодавчо визначити СТРГ нового покоління як окрему ресурсно-керовану модель господарювання та встановити її співвідношення з рибальством і аквакультурою.
2	Режим рибогосподарської експлуатації	Режим регулює параметри використання та відтворення біоресурсів, але сам по собі не встановлює речового права на водойму або землю. Верховний Суд це прямо підтвердив. ( Суд)	Користувач може мати погоджений державою Режим, але залишатися в невизначеності щодо інших необхідних правових титулів.	Чітко визначити законом юридичну функцію Режиму, його співвідношення з іншими правами та документами і вичерпний перелік юридичних підстав діяльності.
3	Водний біоресурс і водний об’єкт	Право спеціально використовувати біоресурс не тотожне праву користуватися водним об’єктом.	Державний дозвіл на ресурс може сприйматися як достатня підстава для всієї господарської моделі, хоча законодавство розмежовує відповідні об’єкти прав.	Побудувати єдиний правовий алгоритм: об’єкт → ресурс → правова підстава → Режим → дозвіл → діяльність → контроль результату.
4	СТРГ і землі водного фонду	Використання біоресурсів фактично відбувається у просторі водного об’єкта, пов’язаного із землею водного фонду, однак правові режими цих об’єктів не збігаються. Верховний Суд детально розмежував відповідні правовідносини. (Верховний Суд)	Земельний спір здатний поставити під сумнів господарську модель, яка тривалий час функціонувала в межах рибогосподарського регулювання.	Законодавчо синхронізувати земельний та рибогосподарський режими.
5	Водосховища комплексного призначення	Саме тут виникає одна з найгостріших колізій: господарська діяльність і Режими можуть існувати на об’єктах, щодо яких закон встановлює спеціальні обмеження оренди. Верховний Суд прямо звернув увагу на цю правову проблему. ( Суд)	Виникає ситуація, коли держава допускає рибогосподарську діяльність, але правова конструкція користування самим об’єктом залишається проблемною.	Створити спеціальний законний механізм здійснення ресурсно- керованого рибогосподарювання на водосховищах комплексного призначення без фактичної приватизації суспільного водного об’єкта.
6	СТРГ та оренда	Оренда і спеціальне використання водних біоресурсів регулюють різні правовідносини, але на практиці питання їх співвідношення стало центральним джерелом спорів.	Ризик припинення господарської діяльності через відсутність правового механізму, який користувач об’єктивно не завжди може реалізувати.	Законодавчо встановити, коли оренда необхідна, коли неможлива, а який альтернативний правовий титул застосовується в останньому випадку.
7	СТРГ та аквакультура	Штучне відтворення, вирощування і зариблення можуть створювати зовнішню подібність до аквакультури, хоча правова природа діяльності та режим ресурсу можуть відрізнятися.	Ризик механічного застосування норм аквакультури до діяльності, яка має іншу ресурсну природу.	Встановити законодавчі критерії розмежування СТРГ / аквакультура / промислове рибальство.
8	Науково-біологічне обґрунтування (НБО)	НБО є науковою основою Режиму, але законодавча модель недостатньо орієнтована на подальшу перевірку прогнозів фактичними даними.	Науковий документ ризикує перетворитися на одноразове обґрунтування «на вході», а не інструмент управління ресурсом.	Запровадити стандарти НБО, незалежну перевірюваність, вихідні дані, KPI ресурсу та періодичну наукову переоцінку.
9	Зариблення і право на результат відтворення	Користувач інвестує у вселення та відтворення ресурсу, який перебуває у природному водному об’єкті, але межі його господарських прав та обов’язків потребують чіткості.	Конфлікт між приватними інвестиціями, суспільною природою ресурсу та правом його використання.	Встановити прозорий правовий режим походження, обліку, відтворення та використання сформованого запасу без перетворення природного ресурсу на приватну власність.
10	Любительське і рекреаційне рибальство на водоймах СТРГ	Господарська діяльність користувача може перетинатися з правами громадян на рекреаційне використання водойми.	Соціальні конфлікти, самовільні обмеження доступу або, навпаки, неконтрольоване рекреаційне навантаження на ресурс.	Законодавчо визначити баланс господарювання → охорона ресурсу → доступ громадян → рекреаційний режим.
11	Строк діяльності та інвестиційний горизонт	Зариблення й формування продуктивного запасу потребують кількох років, тоді як правова невизначеність унеможливлює прогнозування окупності інвестицій.	Скорочення інвестицій у відтворення, стимул до короткостроково го вилучення замість довгостроковог о управління ресурсом.	Пов’язати тривалість правової стабільності з виконанням ресурсних зобов’язань і результатами господарюванн я.
12	Державний контроль	Контроль значною мірою концентрується на документах, процедурах і фактах вилову, тоді як стан ресурсу після господарювання оцінюється недостатньо системно.	Формально правильна діяльність не обов’язково означає позитивний ресурсний результат — і навпаки.	Перейти до ризик-орієнтованого контролю та оцінювання стану водойми і ресурсу.
13	Дані та цифровий облік	Інформація про зариблення, вилов, ресурс, НБО, Режими та контроль існує у різних інформаційних контурах.	Держава не бачить повного життєвого циклу ресурсу.	Створити цифровий ресурсний паспорт водойми та єдиний контур даних СТРГ.
14	Добросовісний користувач і порушник	Правова система недостатньо диференціює суб’єкта, який виконував установлені державою правила та інвестував у ресурс, і суб’єкта, який використовував прогалини для зловживань.	Однакові правові наслідки можуть руйнувати стимули до добросовісної поведінки.	Встановити критерії добросовісності, перехідні гарантії та водночас невідворотну відповідальність за доведені істотні порушення.
15	Перехід від старої моделі до нової	Негайна зміна правового режиму без перехідних положень може зруйнувати чинні господарські цикли, але автоматичне збереження всіх існуючих правовідносин законсервує недоліки.	Судові спори, припинення зариблення, втрата інвестицій та ресурсного потенціалу.	Інвентаризація → аудит → оцінка добросовісності → перехідний режим → пілотування → нова модель.

 

3. КЛЮЧОВИЙ ПРАВОВИЙ ВУЗОЛ

Найскладнішу частину проблеми можна звести до одного питання:

ЯК ЗАКОННО ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДОВГОСТРОКОВЕ УПРАВЛІННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНОГО БІОРЕСУРСУ НА ВОДОЙМІ, НЕ ПІДМІНЯЮЧИ ПРАВО НА РЕСУРС ПРАВОМ НА ВОДОЙМУ, ВОДУ АБО ЗЕМЛЮ?

Саме тут перетинаються рибогосподарське, земельне, водне, екологічне та господарське право.

Верховний Суд фактично підтвердив складність цього вузла: з одного боку, Режим та дозволи не створюють речового права на водний об’єкт або землю; з іншого – у матеріалах справи № 922/1168/23 було прямо поставлено питання про правову невизначеність щодо діяльності на водосховищах комплексного призначення, де механізм оренди законодавчо обмежений, хоча саме на таких водоймах встановлювалися Режими. (Верховний Суд)

Отже, судова практика може вирішити конкретний спір, але не здатна сама замінити відсутню цілісну нормативну модель. Її створення є завданням законодавця та державних органів, відповідальних за формування політики.

4. ЩО НЕОБХІДНО РОЗМЕЖУВАТИ ЗАКОНОДАВЧО

Майбутня нормативна модель повинна дати однозначну відповідь щонайменше щодо таких правових категорій:

ВОДНИЙ ОБ’ЄКТ – природний або штучно створений елемент водного середовища;

ВОДА – природний ресурс зі своїм режимом використання;

ЗЕМЛЯ ВОДНОГО ФОНДУ – окремий об’єкт земельних правовідносин;

ВОДНИЙ БІОРЕСУРС – живий природний ресурс;

ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ВОДНИМ ОБ’ЄКТОМ / ЗЕМЛЕЮ — майново-правова підстава відповідного користування;

ПРАВО СПЕЦІАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ БІОРЕСУРСІВ – ресурсне право;

РЕЖИМ – система ресурсних, біологічних та господарських вимог;

СТРГ – модель відповідального управління, відтворення та господарського використання водного біоресурсу.

Водне законодавство саме по собі розрізняє різні види використання води, зокрема спеціальне водокористування для рибогосподарських потреб. (Законодательство Украины) Тому зведення всіх перелічених правовідносин до одного документа або одного правового титулу не усуває проблему — потрібна їх нормативна синхронізація.

5. МАТРИЦЯ ДЕРЖАВНОГО РІШЕННЯ

У стислому вигляді вся правова трансформація може бути представлена так:

СЬОГОДНІ	НЕОБХІДНЕ РІШЕННЯ	РЕЗУЛЬТАТ
Розмежовані нормативні режими	Нормативна синхронізація	Єдина правова модель
Невизначений статус СТРГ	Законодавче визначення	Правова визначеність
Режим не вирішує питання правового титулу	Чітке визначення функції кожного документа	Відсутність підміни прав
Проблема комплексних водосховищ	Спеціальний законний механізм	Можливість ресурсного управління
СТРГ змішується з аквакультурою	Критерії розмежування	Однозначність регулювання
НБО переважно працює «на вході»	Постійний науковий моніторинг	Адаптивне управління
Контроль процедур	Контроль ризику і результату	Захист ресурсу
Фрагментовані дані	Цифровий ресурсний паспорт	Держава бачить ресурс
Невизначеність добросовісного користувача	Перехідні гарантії	Захист законних очікувань
Зловживання прогалинами	Чіткі санкції	Невідворотність відповідальності

 

6. ПІДСУМКОВА ПРАВОВА ФОРМУЛА

Матриця показує, що правова проблема СТРГ не може бути вирішена одним дозволом, одним договором оренди, одним Режимом, одним судовим рішенням або ліквідацією самого механізму СТРГ. Йдеться про системну неузгодженість кількох правових режимів, яка потребує такого ж системного державного рішення.

Держава повинна чітко визначити, який саме об’єкт надається у користування, яке право виникає, який документ його підтверджує, хто і на яких умовах управляє водним біоресурсом, хто відповідає за його відтворення, якими є права громади та громадян і за якими показниками держава оцінює результат господарювання.

При цьому усунення правової невизначеності не повинно означати ані автоматичної легалізації будь-якої існуючої практики, ані механічного припинення добросовісної господарської діяльності. Законність кожного конкретного випадку має оцінюватися відповідно до закону, тоді як завдання державної реформи – прибрати самі нормативні передумови, які знову і знову породжують однакові конфлікти. Саме тому державне рішення має бути спрямоване не на пошук переможця у багаторічному спорі між користувачем і державою, а на створення такої системи, у якій подібний спір надалі не виникає через неясність самої державної моделі.

ПРАВОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ → РОЗМЕЖУВАННЯ ПРАВ → НОРМАТИВНА СИНХРОНІЗАЦІЯ → ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ → РЕСУРСНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ → КОНТРОЛЬ РЕЗУЛЬТАТУ → ЗБЕРЕЖЕНИЙ І ВІДТВОРЕНИЙ ВОДНИЙ БІОРЕСУРС

ДОДАТОК 2

ПОРІВНЯЛЬНА МОДЕЛЬ

«ЧИННЕ СТРГ → СТРГ НОВОГО ПОКОЛІННЯ»

 

Як є → у чому проблема → як пропонується → що отримує держава

 

1. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОРІВНЯЛЬНОЇ МОДЕЛІ

Порівняльна модель узагальнює запропоновану в документі трансформацію спеціальних товарних рибних господарств та показує принципову відмінність між чинною моделлю і СТРГ нового покоління.

Її завдання – не заперечити попередній досвід СТРГ і не представити чинну систему виключно як помилкову. Саме ця система протягом тривалого часу створювала правові та організаційні можливості для зариблення, відтворення, формування промислових запасів та господарського використання водних біоресурсів.

Законодавче визначення Режиму й сьогодні охоплює відтворення водних біоресурсів, строки лову, знаряддя, обсяги вилучення, регламентацію любительського і спортивного рибальства та ощадливе використання ресурсу. (Законодательство Украины)

Проблема полягає в іншому: модель, сформована для попереднього етапу розвитку рибного господарства, вже недостатня для сучасної системи управління ресурсом, яка потребує правової визначеності, достовірних даних, цифрової простежуваності, оцінювання стану популяцій, адаптивного управління, прозорості та вимірюваного суспільного результату. Тому пропонується не ліквідація СТРГ, а його інституційна модернізація:

ВІД УПРАВЛІННЯ ДОКУМЕНТАМИ → ДО УПРАВЛІННЯ ЖИВИМ РЕСУРСОМ.

Сутність такої модернізації полягає в тому, щоб кожне право на господарське використання водного біоресурсу було пов’язане з вимірюваною відповідальністю за те, у якому стані цей ресурс і сама водойма залишаються після господарювання.

2. ПОРІВНЯЛЬНА МАТРИЦЯ

Елемент системи	ЯК Є	У ЧОМУ ПРОБЛЕМА	ЯК ПРОПОНУЄТЬСЯ	ЩО ОТРИМУЄ ДЕРЖАВА
1. Мета СТРГ	Спеціальне використання водних біоресурсів у межах установленого Режиму	Центр ваги значною мірою залишається на організації використання ресурсу	Управління повним циклом: стан ресурсу → відтворення → використання → моніторинг → коригування	Відтворюваний ресурс замість контролю лише його вилучення
2. Об’єкт управління	Водні біоресурси в межах конкретного водного об’єкта	Недостатній зв’язок між виловом, популяціями, середовищем та результатами зариблення	Водойма + популяції + середовище + господарське навантаження як єдина ресурсна система	Цілісне бачення стану водойми
3. Правова модель	Режим + дозвільні та інші передбачені законодавством механізми	Перетин рибогосподарського, водного, земельного, екологічного та господарського права породжує невизначеність	Законодавчо узгоджена спеціальна ресурсно-керована модель	Правова визначеність і зменшення системних спорів
4. Режим	Сукупність установлених на певний строк вимог, умов і заходів	Ризик сприйняття Режиму переважно як документа, необхідного для здійснення діяльності	Режим стає динамічним планом управління ресурсом із цілями, показниками та механізмом коригування	Управління результатом
5. НБО	Наукова основа для формування Режиму	Прогноз не завжди системно зіставляється з фактичним результатом через декілька років	НБО → прогноз → моніторинг → перевірка → актуалізація	Наука, яка відповідає за перевірюваність прогнозів
6. Ресурсний паспорт водойми	Інформація розподілена між різними документами та джерелами	Відсутня єдина картина життєвого циклу ресурсу	Єдиний цифровий ресурсний паспорт	Держава бачить історію та поточний стан ресурсу
7. Зариблення	Виконання встановлених обсягів вселення	Кількість вселеного матеріалу сама по собі не доводить ресурсного ефекту	Оцінюється не лише скільки вселено, а що це дало ресурсу	Контроль ефективності вкладень у відтворення
8. Природне відтворення	Враховується у наукових і ресурсних оцінках	Може поступатися увагою штучному зарибленню	Штучне та природне відтворення оцінюються як єдина система	Стійкіші популяції та менша залежність від постійного вселення
9. Вилов	Один із центральних вимірюваних показників господарської діяльності	Вилов показує, що вилучено, але не повністю відповідає на питання, що залишилося	Вилов оцінюється разом зі станом запасу, структурою популяцій та відтворенням	Недопущення ресурсного виснаження
10. Користувач	Суб’єкт спеціального використання водних біоресурсів	Відповідальність може сприйматися переважно через виконання встановлених процедур	Оператор ресурсного результату, який бере довгострокові зобов’язання щодо водойми	Визначений відповідальний за господарську складову управління ресурсом
11. Правова стабільність	Залежить від сукупності правових підстав та адміністративних рішень	Довгострокові вкладення здійснюються в умовах правових ризиків	Стабільність для добросовісного користувача пов’язується з виконанням ресурсних зобов’язань	Інвестиційна передбачуваність без втрати державного контролю
12. Державний контроль	Контроль законності, документів, установлених правил та використання ресурсу	Формальна відповідність не завжди тотожна позитивному стану ресурсу	Ризик-орієнтований контроль + контроль ресурсного результату	Менше формалізму, сильніший захист біоресурсу
13. Цифровізація	Розвиваються електронні реєстри та інформаційні системи рибного господарства	Дані ще мають бути зведені в цілісний управлінський контур	Режим + НБО + зариблення + вилов + моніторинг + контроль в єдиній цифровій системі	Дані для управлінських рішень у режимі повного життєвого циклу
14. Прозорість	Звітність перед державними органами	Суспільству складно зрозуміти, що реально відбувається з конкретною водоймою	Відкриті суспільно значущі ресурсні показники із захистом законної комерційної інформації	Довіра без необґрунтованого втручання у господарську діяльність
15. Громада	Переважно зовнішній учасник рибогосподарських правовідносин	Місцевий суспільний інтерес недостатньо інтегрований у ресурсну модель	Громада отримує інформацію, механізми участі та можливість бачити результат	Зв’язок водойми з розвитком території
16. Любительське рибальство	Може регламентуватися Режимом	Можливий конфлікт господарських та рекреаційних інтересів	Заздалегідь визначений баланс доступу, рекреації та ресурсних обмежень	Менше соціальних конфліктів
17. Економіка	Доходи формуються переважно через господарське використання біоресурсів	Короткий економічний горизонт може стимулювати вилучення замість накопичення ресурсу	Економічна цінність пов’язується з довгостроковою продуктивністю водойми	Ресурс стає відтворюваним природним і продовольчим капіталом
18. Оцінка ефективності	Виконання Режиму, зариблення, вилов, звітність	Процедура може підміняти кінцевий результат	KPI стану ресурсу, відтворення, господарської, екологічної та суспільної результативності	Вимірювана ефективність
19. Реакція на погіршення ресурсу	Перевірки, приписи, зміни режимів, відповідальність у передбачених законом випадках	Реакція може відбуватися вже після виникнення проблеми	Раннє виявлення ризику → наукова оцінка → коригування → посилення контролю	Превентивне управління
20. Кінцевий критерій	Дотримання встановленого режиму спеціального використання	Законність процедури сама по собі ще не гарантує сталості ресурсу	ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ У ВОДОЙМІ ПІСЛЯ ГОСПОДАРЮВАННЯ?	Збережений і відтворений національний водний біоресурс

Важливо, що цифрова складова цієї моделі вже не є суто концептуальною: затверджений у 2025 році порядок функціонування Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства передбачає інформацію про користувачів, водні біоресурси, режими рибогосподарської експлуатації, дозволи та договори. Отже, запропонована нами модель може розвиватися на базі вже створюваної державної цифрової інфраструктури, а не паралельно з нею. (Законодательство Украины)

3. ГОЛОВНА ЗМІНА ФІЛОСОФІЇ

У чинній моделі держава значною мірою відповідає на питання:

ЧИ МАЄ КОРИСТУВАЧ НЕОБХІДНІ ПРАВОВІ ПІДСТАВИ І ЧИ ДОТРИМУЄТЬСЯ ВІН УСТАНОВЛЕНИХ ВИМОГ?

Це питання залишається обов’язковим і в новій системі. Законність не може бути замінена оцінкою економічної або ресурсної доцільності.

Але СТРГ нового покоління додає до нього друге, принципово важливе питання:

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ВОДОЙМОЮ І ВОДНИМ БІОРЕСУРСОМ У РЕЗУЛЬТАТІ ЦІЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ?

Саме поєднання цих двох критеріїв – законність + ресурсний результат – має стати основою нової моделі.

4. НОВИЙ ЗАМКНЕНИЙ ЦИКЛ УПРАВЛІННЯ

СТРГ нового покоління має функціонувати не як послідовність розрізнених адміністративних процедур, а як замкнений управлінський цикл:

РЕСУРСНИЙ ПАСПОРТ ВОДОЙМИ – НАУКОВА ОЦІНКА – ЦІЛЬОВИЙ СТАН РЕСУРСУ – РЕСУРСНО-КЕРОВАНИЙ РЕЖИМ – ЗАРИБЛЕННЯ + ВІДТВОРЕННЯ + РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ – ЦИФРОВИЙ ОБЛІК – НАУКОВИЙ МОНІТОРИНГ – ОЦІНКА ФАКТИЧНОГО РЕЗУЛЬТАТУ – КОРИГУВАННЯ РЕЖИМУ – НОВИЙ ЦИКЛ УПРАВЛІННЯ

Це відповідає логіці адаптивного управління, яку FAO застосовує до зариблюваних внутрішніх водойм: управлінське рішення має супроводжуватися моніторингом результату, навчанням на отриманих даних і подальшим коригуванням управління. (FAOHome)

5. НОВИЙ БАЛАНС ПРАВ І ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

СТРГ нового покоління не повинно будуватися на презумпції конфлікту між державою та користувачем.

Їхні інтереси можуть і повинні збігатися там, де кінцевою метою є продуктивна водойма та відтворюваний ресурс.

ДЕРЖАВА забезпечує законність, правову визначеність, правила, цифрову інфраструктуру та контроль.

КОРИСТУВАЧ забезпечує виконання ресурсних зобов’язань, інвестиції, зариблення, господарську діяльність, достовірність передбачених законом даних і відповідальність за результати в межах факторів, на які він може впливати.

НАУКА визначає ресурсні орієнтири, оцінює стан популяцій, перевіряє прогнози та пропонує коригування.

ГРОМАДА І СУСПІЛЬСТВО отримують зрозумілу інформацію про стан суспільного природного ресурсу та визначені законом форми участі.

Такий багатофакторний підхід відповідає сучасній логіці управління внутрішнім рибальством FAO, яка вимагає враховувати біологічні, людські, економічні й соціальні чинники та залучати відповідних стейкхолдерів. (FAOHome)

6. ЩО ПРИНЦИПОВО НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ

Модернізація СТРГ не означає послаблення державного контролю, приватизації водних біоресурсів, автоматичного продовження чинних Режимів або визнання правомірною будь-якої сформованої практики.

Навпаки, нова модель має зробити контроль сильнішим там, де існує реальний ризик для ресурсу, і менш формалістичним там, де користувач демонструє прозорість, добросовісність та підтверджений результат.

Не змінюється і базовий принцип: водні біоресурси залишаються об’єктом публічного інтересу, а будь-яке їх спеціальне використання повинно здійснюватися виключно на законних підставах.

Тому формула реформи не може звучати як:

«дати СТРГ більше прав».

Вона має звучати інакше:

ДАТИ ДОБРОСОВІСНОМУ ГОСПОДАРЮВАННЮ ПРАВОВУ СТАБІЛЬНІСТЬ — І ВИМАГАТИ В ОБМІН РЕСУРСНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРОЗОРІСТЬ ТА ВИМІРЮВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

7. ЩО ОТРИМУЄ УКРАЇНА

Перехід до СТРГ нового покоління має оцінюватися не за комфортом користувача і не за кількістю нових адміністративних процедур.

Кінцевим вигодонабувачем реформи повинна бути Україна.

Держава отримує достовірні дані про свій ресурс, можливість бачити його динаміку, прогнозувати ризики та втручатися до того, як водойма буде виснажена.

Добросовісний користувач отримує передбачувані правила і горизонт, достатній для інвестицій у відтворення.

Наука отримує дані, за якими можна перевіряти власні прогнози.

Громада отримує продуктивну водойму, економічну активність і зрозумілу суспільну користь.

А Україна отримує найважливіше — водний біоресурс, який після господарського використання не зникає, а зберігає здатність відтворюватися та створювати продовольчу, економічну, екологічну і суспільну цінність у майбутньому.

ПІДСУМКОВА МОДЕЛЬ

Реформа СТРГ не повинна зводитися до заміни одного Режиму іншим, одного дозволу іншим або одного нормативного акта новим нормативним актом.

Йдеться про зміну самої одиниці вимірювання державної ефективності.

Сьогодні держава значною мірою бачить документи, дозволи, зариблення, вилов і порушення. СТРГ нового покоління має дати їй можливість бачити весь життєвий цикл водного біоресурсу – від початкового стану водойми і наукового прогнозу до зариблення, відтворення, використання та того ресурсного результату, який залишається після господарювання.

Тому нова модель не заперечує необхідності дозволів, Режимів, контролю або відповідальності. Вона об’єднує їх навколо єдиної мети – збереження та відтворення національного водного біоресурсу.

ЯК Є → ЩО НЕ ПРАЦЮЄ → ЩО ЗМІНЮЄМО → ЯК ВИМІРЮЄМО → ЩО ОТРИМУЄ ВОДОЙМА → ЩО ОТРИМУЄ СУСПІЛЬСТВО → ЩО ОТРИМУЄ УКРАЇНА

ЗАКЛЮЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Проблема СТРГ, розглянута в цьому документі, значно ширша за долю окремої форми рибогосподарської діяльності. Вона ставить перед державою принципове питання: як Україна повинна управляти своїм живим природним ресурсом, коли господарська практика, суспільна потреба та накопичений досвід розвиваються швидше, ніж правова система встигає створювати для них чіткі й узгоджені правила.

Відповідь на це питання не може полягати ані у механічному збереженні всього, що склалося протягом попередніх десятиліть, ані в руйнуванні діючої системи лише тому, що держава своєчасно не усунула суперечності власного законодавства. Державницьке рішення починається там, де держава здатна відокремити добросовісне господарювання від зловживання, реальний суспільний результат – від формального виконання процедур, а нормативну прогалину – від правопорушення.

Саме тому майбутнє СТРГ не повинно визначатися протистоянням держави і користувача, прокуратури і бізнесу, охорони природи і господарського розвитку. Таке протистояння саме по собі не відтворює жодної риби, не очищує жодної водойми, не створює продовольства, не залучає інвестицій і не робить державу сильнішою. Держава має перевести цей конфлікт у площину єдиних правил, достовірних даних, наукової відповідальності, ресурсних зобов’язань, прозорого контролю та вимірюваного результату.

Україні потрібне не «старе СТРГ» і не його механічно перейменована версія. Їй потрібна сучасна модель відповідального господарювання на внутрішніх водоймах, у якій право використовувати водний біоресурс нерозривно пов’язане з обов’язком його зберігати та відтворювати, а держава в обмін на доведену добросовісність, прозорість і ресурсний результат забезпечує правову визначеність та передбачуваність правил.

При цьому модернізація не означає послаблення держави. Навпаки – держава стає сильнішою, коли бачить не тільки дозвіл, Режим і звіт, а весь життєвий цикл ресурсу; коли цифрові дані дозволяють контролювати його використання; коли науковий прогноз можна зіставити з фактичним результатом; коли контроль спрямовується туди, де виникає реальний ризик. Уже чинна нормативна база визначає СТРГ як форму спеціального використання водних біоресурсів на підставі Режиму та дозволу, а державна електронна система передбачає облік режимів рибогосподарської експлуатації, дозволів, водних біоресурсів, користувачів та простежуваності. Тобто частина інструментів для переходу до більш цілісного управління вже формується. (Законодательство Украины)

Особливо важливо не втратити час. Правова невизначеність не є нейтральним станом. Кожен рік її збереження означає нові спори, нові витрати держави і бізнесу, нові ризики для інвестицій, нову недовіру та – найгірше – втрачений час для відновлення українських водойм і водних біоресурсів. Тому після діагностики проблеми має настати етап державного рішення.

Громадська рада не пропонує державі захищати конкретного користувача, окремий Режим або сформовану господарську практику. Вона пропонує захистити державний інтерес: водний біоресурс, правову визначеність, добросовісне господарювання, продовольчу спроможність країни, інвестиції, громади, суспільний доступ до природного багатства та здатність самої держави ефективно управляти власними ресурсами.

Тому після завершення цього дослідження головне питання має звучати вже не так:

«ЗБЕРЕГТИ ЧИ ЛІКВІДУВАТИ СТРГ?»

Це надто вузьке питання для держави.

Питання має бути іншим:

«ЯКУ СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ БІОРЕСУРСАМИ МИ ЗАЛИШИМО УКРАЇНІ?»

І відповідь, яку пропонує цей документ, полягає в тому, що Україна повинна залишити після себе не сукупність дозволів, режимів, перевірок, судових справ і нормативних колізій, а живі водойми, відтворюваний водний біоресурс, власну рибну продукцію, відповідального користувача, сильні громади, захищені інвестиції, достовірну науку, сучасний державний контроль і правила, яким довіряють люди.

Саме це, а не перемога однієї сторони над іншою, повинно стати критерієм того, чи було державне рішення щодо СТРГ правильним.

НЕ ЗБЕРЕГТИ СТРГ → НЕ ЛІКВІДУВАТИ СТРГ → А СТВОРИТИ КРАЩУ СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ ВОДНИМ БІОРЕСУРСОМ УКРАЇНИ.

Бо врешті-решт держава відповідає перед наступними поколіннями не за те, скільки документів вона видала і скільки спорів виграла, а за те, яку Україну, які водойми і який живий ресурс вона їм залишила.