Теоретичне обгрунтування необхідності виключення із Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05.1017 р. № 2059-VIII) статті 3. п.3/2., абзацу 6

Теоретичне обгрунтування необхідності виключення  із  Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05 2017 р. № 2059-VIII) статті 3. п. 3/2. абзацу 6

 У 2016-2017 рр. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (на той час Міністерство екології та природних ресурсів України) розробляло і погоджувало проект Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (прийнятий 23.05.2017 р. за № 2059-VIII) – далі Закон.

Розробники цього Закону на той час, опікуючись “добрими намірами”, сформулювали статтю 3 п. 3/2. абзац 6 таким чином, щоб якнайбільше підприємств галузі рибного господарства України пройшли процедуру оцінки впливу на довкілля (сфера застосування оцінки впливу на довкілля – інтенсивна аквакультура з продуктивністю 10 тонн на  рік і більше або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду чи в їх охоронних зонах).

При погодженні цього законопроєкту в Держрибагентстві ніхто з фахівців не звернув уваги на те, що абзац 6 статті 3 п.3/2 несе у собі приховані вади. Перехід аквакультурних і марикультурних підприємств з екстенсивної форми господарювання на інтенсивну (тобто з годуванням) повинен в обов’язковому порядку супроводжуватися здійсненням оцінки впливу на довкілля.

Нажаль, з громадськістю цей законопроект в той час не погоджувався.

Аналіз потужностей рибогосподарських підприємств аквакультури та марикультури наведений нижче.

Таблиця

рибогосподарської потужності водойм по різних технологіях

Примітка:

– таблиця орієнтовна для розуміння того, ямими об’ємами рибопродукції оперують рибогосподарські підприємства аквакультури та марикультури і для порівняння їх з нормою Закону про лише 10 тонн/рік;

– продуктивність водойм по інтенсивній технології взята для прикладу, коли збільшення виробництва рибопродукції відбувається за рахунок технологічної інтенсифікації лише у 2 рази, а може бути і значно більше (у 10 разів);

– рентабільність будь якого рибного господарства аквакультури і марикультури в Україні, окрім індустріальних рибних господарств, починається з позначки 50 тонн/рік.

– * басейнові та садкові господарства індустріальної  аквакультури:

по екстенсивній технології не використовуються;

рентабельність (тобто доцільність експлуатації індустріальних господарств аквакультури і марикультури, враховуючи цінність водних біоресурсів що вирощуються) починається, як мінімум, з 20 тонн/рік

Згідно затвердженої Кабінетом Міністрів України “Стратегії розвитку рибного господарства України до 2030 р.” (2 травня 2023 р. № 402-р), підприємства аквакультури і марикультури в Україні, які поступово переходитимуть на інтенсивну форму господарювання, автоматично підпадатимуть під дію Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05.2017 р., № 2059-VIII). А це усі 100% рибогосподарських підприємств, навіть з площею 5 га.

Під Закон підпадатимуть усі садкові, басейнові  та індустріальні рибні господарства, які працюють на УЗВ, УОВ (установках замкненого та оборотного водопостачання – RAS – системах) та підприємства марикультури з потужністю 10 і більше тонн/рік.

Вже на даний час підприємства аквакультури, які працюють  по екстенсивній технології, при спробі годування риб штучними комбікормами, навіть в обмежених кількостях, повинні обов’язково здійснювати оцінку впливу на довкілля без гарантії того, що вони її взагалі зможуть пройти.

А це значно підвищує ризики банкрутства підприємств, зміну власників, судові провадження, напруження соціально-економічних відносин, що в свою чергу ніяк не сприяє підтриманню в належному стані екологічної ситуації на водоймах і збереженню водних біоресурсів.

Бажання розробників Закону за будь яку ціну змусити  підприємства аквакультури та марикультури проходити нікому не потрібну, складну, фінансово витратну процедуру оцінки впливу на довкілля, принизливу процедуру громадських слухань (місцеві громади ніде і не за яких обставин не зацікавлені у погодженні цієї оцінки, тому, що вони вважають водойми своїми для незаконного ННН-рибальства та інших потреб), а також значне затягування оцінки у часі без будь яких гарантій позитивного висновку, практично зупиняє розвиток аквакульитури та марикультури в Україні.

Примітка: аквакультура, в силу своєї особливості строго функціонує по технологічному регламенту вегетативного сезону і не може собі дозволити тимчасовий збій у зв’язку з юридичними неузгодженнями.

Розробники Закону не розуміли, що по одному критерію (10 тонн/рік) не можна оцінювати вплив на довкілля. Для цього необхідно враховувати: площу водойми, рельєф дна, її рибоводний клас (1÷10), зони рибництва, розмір інтенсифікації вирощування водних біоресурсів, якість комбікормів, проточність водойми, вже існуюче у водоймі забруднення (наявність риби лише очищує водойми від синьо-зелених отруйних водоростей, зайвої рослинності, яка замулює водойми, тощо).

Обмеження лише у 10 тонн/рік вказує на повне нерозуміння розробників Закону що таке аквакультура, тим більше марикультура.

В той же час, нехтування вимогами цього Закону дає прокуратурі законні підстави для притягнення “порушників” до судової відповідальності з комплексом негативних наслідків – скасування договорів оренди, сплати відповідних штрафів, повної втрати усіх капіталовкладень і вирощених водних бірпесурсів на фоні підриву віри в державу, яка не спроможна створити нормальні умови для розвитку аквакультури і марикультури, а також величезне моральне потрясіння.

Таки дії прокуратури (а ці претензії, ще раз повторюємо – законні) потягнуть за собою нові, безкінечні судові позиви з повним руйнуванням виробничого процесу, сприятимуть масовим перерасподілам прав на експлуатації водойм, викличуть спалах корупційних зловживань на всіх рівнях державної влади в тому числі галузевої.

Інвестири, вивчаючи положення цього Закону і об’єктивно оцінюючи свої ризики, які пов’язані зі здійсненням складної процедури оцінки впливу на довкілля, значними фінансовими витратами та затягуванням на місяці оцінки впливу на довкілля, відмовлятимуться від вкладання інвестицій в реконструкцію, будівництво та фінансування поточної роботи рибогосподарських підприємств аквакультури і марикультури. 

Це означає повний стопор будь якому розвитку підприємств аквакультури та марикультури в Україні.

Такого незрозумілого положення, як в Законі України “Про оцінку впливу на довкілля”, не має в жодному законодавстві у Світі.

Вже багато дестиліть в Україні та і в усьому Світі рибогосподарські підприємства займаються інтенсивною аквакультурою. У радянські часи інтенсифікація вирощування риби доходила до позначки 10 N (норма посадки при екстенсивному вирощуванні) без будь яких негативних екологічних наслідків. При цьому відмічалося збільшення рибопродуктивності водойм за рахунок вирощування рослиноїдних та інших видів риб в полікультурі (майже у 3 рази).

Випадків погіршення стану водойм, пов’язаних з інтенсифікацією виробництва не спостерігалося. Справа в тому, що водна екосистема є живою і саморегульованою (звісно, до певної міри, яка обмежуєтьcя приблизно на позначці 12 N для кліматної зони України).

Значне перевищення норм посадки, звісно, веде до погіршення умов існування культивованих водних біоресурсів, але навіть незначне зменшення розчинного кисню у воді при цьому, блокує апетит водних біоресурсів з одночасною  відмовою від корму, а це веде до стабілізації водного середовища.

Використання неякісних комбікормів, які б змогли теоретично  погіршити водне середовище, теж не можна розглядати у зв’зку з тим, що риба та інші водні біоресурси дуже швидко припиняють їсти неякісні комбікорми. Таким чином за рахунок інтенсифікації виробництва не можна погіршити стан водного середовища.

Водні екосистеми, в яких здійснюється вирощування водних біоресурсів живі та саморегюльвані!

Негативний вплив підприємств марикультури на морське водне середовище, враховуючи величезні об’єми води, течії, глибини,  вітрові переміщення, взагалі не може розглядати як дієвий фактор навіть теоретично (море – це гигантський, необмежений по розміру і потужності біофільтр). 

Вплив марикультури на водне середовище є виключно позитивним фактором, на відміну від забруднення морів нафтопродуктами, сміттям, каналізаційними скидами, скидами відпрацьованої технологічної води промислових підприємств, поверхнево-активними речовинами, пестицидами, гербицидами, мінеральними добривами, важкими металами, радіонуклідами, забруднювачами біологічного походження (обобливо після підриву Каховської греблі), тощо, в об’ємах, які перевищують позначку в 100 000 000 тонн/рік зі всіх площ водозбору наших річок, впадаючих в Азовське та Чорне моря.

Годування водних біоресурсів в марикультурі (в прісноводній аквакультурі також) супроводується тим, що частина комбікормів з’їдається дикими рибами з водойми, створюючи “оазиси” для процвітання природних біоресурсів навколо рибного господарства.

10 тонн/рік, які обмежуються Законом – це не об’єм забруднення, а об’єм виробництва. Забруднення фекаліями таке ж саме, як і у звичайних біоресурсів моря. Відходи водних біоресурсів марикультури автоматично включаються в харчові ланцюжки екосистеми моря, сприяючи її функціонуванню та розвитку.

Ніяких інших забруднювачів немає!

Тоді питання, а навіщо на фоні величезних об’ємів забруднюючих речовин, які стікають у моря, взагалі чиплятися до 10 тонн/рік марикультурного господарства, яке навпаки тільки сприяє підтриманню і процвітанню екосистеми моря?

Абсурд? А може це навмисне знищення аквакультури і марикультури в Україні за допомогою цього Закону? 

Висновки:

Стаття 3 п. 3/2. абзац 6 Закону блокує можливість розвитку аквакультури та марикультури в Україні, штучно створюючи зайву соціально-економічну напругу в суспільстві.

Згідно Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05.2017 р., № 2059-VIII), усі 100% рибогосподарських підприємств аквакультури, які займатимуться інтенсифікацією виробництва, підпадатимуть під статтю 3 п. 3/2. абзац 6, яка зобов’язує їх  здійснити оцінку впливу на довкілля. А це для рибогосподарських підприємств є незручним, затратним, дійством з масою негативних наслідків на фоні того, що ця оцінка ні в якому разі не сприятиме покращенню стану довкілля.

Державі все одно потрібно інтенсифікувати виробництво, яке ні за яких обставин не погіршує водне середовище. Риб та інші водні біоресурси для того і годують, щоб вони росли для забезпечення продовольчої безпеки держави в секторі рибопродукції.

Практика інтенсивного вирощування водних біоресурсів показує лише позитивний вплив на водне середовище, що саме і вимагає  Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05.2017 р., № 2059-VIII),

Для марикультурних рибних господарств Закон, в силу об’єктивних причин, взагалі не може застосовуватися.

Враховуючи позитивний вплив аквакультири і марикультури на на водні екосистеми, території та об’єкти природно-заповідного фонду та охоронні зони, від розміщення на них аквакультурних і марикультурних господарств тільки виграють.

Рекомендації

Для створення сприятливих законодавчих умов розвитку аквакультури та марикультури в Україні, Міністерству аграрної політики та продовольства України, разом з Державним агентством меліорації та рибного господарства України доцільно звернутися до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України з обгрунтованою пропозицією виключити  із  Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05 2017 р. № 2059-VIII)  статті 3. п. 3/2. абзацу 6.

У разі відмови Міндовкілля у виключенні  із  Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (23.05 2017 р. № 2059-VIII)  статті 3. п. 3/2. абзацу 6 і не сприйнятті наведених аргументів, громадськість вправі звернутися до Генеральної прокуратури України для надання юридичної оцінки законності впровадження цієї статті. 

Громадська рада при Держрибагентстві