Стан морських рибних ресурсів (по матеріалах ФАО 2022 р.) (частина 1)
За оцінкою ФАО, частка рибних запасів, що виловлюються в обсягах, що забезпечують біологічну стійкість, вже у 2019 році скоротилася до 64,6%, що на 1,2% нижче, ніж у 2017 р. 1974 р. частка таких запасів становила 90%. При цьому, починаючи з кінця 1970-х років зростає частка запасів, виловлюваних за межами рівня, що забезпечує біологічну стійкість видів. Так, якщо у 1974 р. вона становила 10%, то у 20122 р. – вже 37%.
При розрахунках, всім запасам було присвоєно рівне значення, незалежно від їх чисельності та вилову. У 2022 р. біологічно стійкі запаси становили 80% від оцінених запасів, які відстежувало ФАО. Біологічно стійкі запаси складаються з виловлюваних із забезпеченням максимальної стійкості та недолугих запасів, які у 2022 р. становили відповідно 55% та 8% від загального обсягу оцінених запасів. Протягом усього періоду обсяг недолавлюваних запасів безперервно скорочувався, у той час як запаси, що виловлюються на максимально стійкою основі, у період з 1974 по 1989 р. знижувалися, а потім зростали і у 2019 році досягли 57%. З 16 найбільших статистичних районів ФАО найвища частка запасів, що виловлюються на рівні, що не забезпечує біологічної стійкості, у 2022 р. була зареєстрована у південно-східній частині Тихого океану (район 87). на наступних місцях за цим показником знаходилися Середземне та Чорне моря.
Найбільша біологічна стійкість була зареєстрована у північно-східній частині Тихогоокеану (район 67), західного краю центральної частини Тихого океану (район 71) та південно-західної частини Тихого океану (район 81). У різних районах промислу обсяги вивантаження риби широко варіюються, тому важливість кожного району для стійкості світового рибальства може залежати від його частки загальносвітового обсягу вивантаження.
За інформацією про структури вивантаження у багатьох районах, можна визначити їх екологічну продуктивність, етап розвитку рибальства, особливості експлуатації та стан рибних запасів. В цілому, якщо не враховувати Арктику та Антарктику, де обсяги вилову мінімальні, можна виділити три групи з характерною динамікою: райони із загальною тенденцією до зниження вилову після піку, райони, де спостерігаються незначні коливання порівняно з рівнем, та райони, де з 1950 року реєструється стійке зростання уловів. Райони першої групи мають найнижчу частку запасів, що експлуатуються на рівні, що забезпечує біологічну стійкість (58%). Райони другої групи – найвищу частку таких запасів (75%), а третя групазнаходиться між ними (65%). У районах, де управлінські заходи мало ефективні, тенденція до зростання улову (третя група), як правило, вказує на розвиток рибальства та відсутність контролю за стійкістю ресурсів. Проте за наявності такої тенденції оцінка запасів може бути дуже невизначеною та не достовірною через відсутність контрасту, обумовленого односпрямованим характером улову в цілому або улову на одиницю промислового зусилля.
Тенденція до зниження улову (перша група), як правило, свідчить про зниження стійкості рибних запасів або про відсутність їх відновлення, не зважаючи на застосування суворих правил.
Найвища стійкість (друга група) пов’язана з високим рівнем розвитку рибальства, зрілими підходами до експлуатації ресурсів та ефективним регулюванням промислу. Однак на динаміку вилову можуть впливати також інші аспекти, такі як зміни в навколишньому природному середовищі та соціальні фактори.
Основні промислові види, які виловлювалися у найбільших кількостях:перуанський анчоус (Engraulis ringens), мінтай (Theragrachalcogramma), смугастий тунець (Katsuwonus pelamis), атлантичний оселедець (Clupea harengus), жовтийтунець (Thunnus albacares), путасу (Micromesistiuspoutassou), європейська сардина (Sardina pilchardus), японська скумбрія (Scomber japonicus), атлантична тріска (Gadus morhua) та риба-шабля (Trichiurus lepturus).
У 2022 р. на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, експлуатувалося у середньому 70% запасів цих видів, що вище середньосвітового показника 65%. При цьому частка запасів сардини, атлантичної тріски та атлантичного оселедця була вищою за середній рівень.
Першорядне значення має тунець, який виловлюється у значних обсягах, має високу економічну цінність та у великих кількостях поставляється на міжнародні ринки. Але керування запасами цієї риби пов’язано з додатковими проблемами її міграції. У світових масштабах найвищу комерційну цінність мають сім видів тунця: довгоперий тунець (Thunnusalalunga), великоокий тунець (Thunnus obesus), смугастий тунець (Katsuwonus pelamis), жовтий тунець (Thunnusalbacares) та три види тунця звичайного (Thunnusthynnus, Thunnus maccoyii та Thunnus orientalis). У 2022 р. вилов цих видів склав 5,9 млн тонн, що на 18% більше, ніж у 2017 р. У середньому у 2022 р. частка запасів основних промислових видів тунця, що експлуатувалися на рівні, що забезпечує їх біологічну стійкість, становила 67%.
Запаси тунця ретельно відстежуються та повсюдно оцінюються. Більшість видів тунця та подібних йому видів залишаються неоціненими чи оцінюються з високою часткою невизначеності. Це серйозна проблема, оскільки на тунця і подібних до нього видів припадає не менше 15% сумарного вилову всіх господарств світу, що ведуть мало масштабний рибниц промисел. Крім того, ринковий попит на тунця залишається високим, а тунцеловні флоти як і раніше мають значні надмірні потужності.
Для підтримки запасів тунця на стійкому рівні, особливо для відновлення запасів, що переловлюютьсч, необхідно ефективне управління, включаючи підвищення якості звітності, розширення доступу до даних та введення правил контролю над видобутком всіх популяцій цієї риби. Крім того, потрібні значні додаткові зусилля зі збору, подання та оцінки даних щодо тунця та подібних до нього видів, не належать до основних промислових видів.
Стан та динаміка запасів по районах промислу. Зі всіх основних промислових районів ФАО більше всього продукції виробляється у північно-західній частині Тихого океану. У 2022 р. на цей район припадало 25% світового обсягу розвантаження. У 1980-х та 1990-хроках загальний вилов у цьому районі коливався в межах 17-24 млн. тонн/рік, а у 2022 р. становив близько 20 млн. тонн. Найпродуктивнішимит видами тут традиційно були сардина (Sardinops melanostictus) та мінтай, максимальні обсяги їх вилову становили до 6,5 млн. тонн/рік. Але за останні 25 років улов цих видів суттєво скоротився. При цьому порівняно з 1990 р. у районі значно зросли обсяги вивантаження кальмарів, каракатиць, восьминогів та креветок. В останні роки переловлювалися дві популяції японського анчоуса (Engraulis japonicus) та дві популяції мінтаю. Загалом на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у північно-західній частині Тихого океану у 2022 р. експлуатувалося близько 57% оцінених запасів.
Вилов у східному краю центральної частини Тихого океану в останні десятиліття вагавсяв межах 1,5-2,0 млн. тонн/рік. Загальний обсяг вивантаженого улову у 2022 р. склав 1,9 млн тонн, що близько до максимального показника за історію спостережень. Істотну частку вивантаженого улову в цьому районі складають пелагічні риби дрібних та середніх розмірів (в тому числі які відносяться до великих популяцій сардини каліфорнійської (Sardinops sagax), анчоуса татихоокеанської ставриди (Scomber japonicas), кальмарів такреветок. Навіть за стійких норм експлуатації продуктивність цих популяцій коротко живучих видів з природних причин більшою мірою залежить від міжрічних коливань океанографічних умов, що зумовлюють коливання уловів. Наприклад, останні три роки улови каліфорнійської сардини, що мешкає в Каліфорнійській затоці відновилися, найімовірніше, в наслідок сприятливих умов довкілля.
Як зазначалося в попередні роки, окремі цінні прибережні ресурси, такі як групери, луціани та креветки піддаються перелову. Однак через брак інформації стан цих запасів вважається вкрай невизначеним. У східному краю центральної частини Тихого океану частка оцінених запасів, що експлуатуються на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, залишається стабільною з 2015 р. (85%). Район знаходиться на другому місці серед усіх районів рибальства поцим показником.
У південно-східній частині Тихого океану у 2022 р. було видобуто 9 млн. тонн водних біоресурсів, що склало близько 10% вивантаженого улову у світ. При цьому спостерігалася явна тенденція до зниження обсягів порівняно з 1990-ми роками.
Найбільш продуктивними видами тут є: перуанський анчоус та гігантський кальмар (Dosidicus)gigas), вивантажений улов яких становив 5 та 1 млн. тонн відповідно. Вважається, що ці види експлуатуються на рівні, що забезпечує біологічну стійкість. Чилійський оселедець (Strangomera bentincki) виловлювався в об’ємах біологічної стійкості. Кликач (Dissostichus eleginoides) і мерлуза (Merluccius australis) експлуатувалися з переловами.
Хоча майже весь улов (95%) у цьому регіоні припадає на запаси, що експлуатуються в обсягах, що забезпечують біологічну стійкість, загалом на такому рівні у 2022 р. експлуатувалися лише 35% оцінених запасів у південно-східній частині Тихого океану.
Обсяг вилову в східному краю центральної частини Атлантики загалом зростає, але з середини 1970-х років залишається нестійким. У 2022 р. показник досяг 5,6 млн. тонн, що є найвищим значенням за усі роки. Основним видом, що видобувається в цьому районі є сардина європейська. З 2014 р. обсяг улову цієї риби складає близько 1 млн. тонн/рік, а її запаси залишаються нездоланними.
Ще одним важливим дрібним пелагічним видом є сардинелла кругла (Sardinella aurita). Її улови знижуються і у 2022 року склали близько 160000 тонн – це лишеблизько 45% від максимального обсягу, який був зафіксований у 2001 р. Цей вид вважається переловлюваним. Відомо, що у регіоні ведеться інтенсивний промисел придонних видів. Стан різних запасів не однаковий. Класифікується цей район як такий, який не забезпечує біологічну стійкіст. В цілому на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2022 р. експлуатувалося 65% оцінених запасів у східного краю центральної частини Атлантики.
У Південно-Західній Атлантиці загальний обсяг вилову коливався між 1,8 млн і 2,6 млн тонн (після зростання на початку періоду видобутку, який закінчився в середині 1980-х років) і в 2022 р. досяг 1,5 млн. тонн, що на 7% менше ніж у 2017 р.
У найбільших обсягах тут видобувається аргентинський іллекс (Illex argentinus), якого, як показують ретроспективні дані, припадало до 30% від загального вилову в регіоні. Але у 2022 р. вилов цього виду скоротивсядо до 220000 тонн. При цьому вилов аргентинської червоної креветки (Pleoticus muelleri) значно зріс у порівнянні з 2005 р. Обидва види експлуатувалися на рівні, що забезпечує біологічну стійкість. Найважливішим видом з точки зору обсягів вилову в регіоні є патагонський хек (Merluccius hubbsi). У 2022 р. його виловстановив 420000 тонн, що на 22% більше, ніж у 2017 році. Одна з популяцій хека у 2022 р. відновилася до біологічно стійкого рівня, що стало результатом масштабних зусиль щодо підвищення якості оцінки та управління, зокрема зниження промислової смертності. Зросли також улови аргентинського макруронуса (Macruronus magellanicus) та білоротого крокера (Micropogonias furnieri) – на 65% та 18% відповідно. Загалом на рівні, що забезпечує біологічну стійкість, у 2022 р. експлуатувалося 60% оцінених запасів Південно-Західної Атлантики, що на 20% вище, ніж у 2017 р.
(далі дивись частину 2)
